Реферат: Суть і функції ринку
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА
Інститут економіки, управління іправа
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з політичної екомоміїТема: Суть і функції ринку
Виконала студентка групи 41
«Фінанси та кредит» 2,5 роки
І.С. Веремейчик
м. Луцьк, 2000р.
ПЛАН
1. СУТЬ ТА ОСНОВНІ УМОВИ ВИНИКНЕННЯ РИНКУ… 3
2. ВИДИ РИНКУ… 6
3. ФУНКЦІЇ РИНКУ… 8
4. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ… 10
5. МОДЕЛІ РИНКУ… 14
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ… 19
/>/>1. СУТЬ ТА ОСНОВНІ УМОВИВИНИКНЕННЯ РИНКУЗдавніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюєтьсякупівля або продаж товарів. Ринок – поняття більш широке і містке. Це імагазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продуктихарчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаютьсяі купуються цінні папери (акції, облігації), — фондові біржі. На товарнихбіржах, де пропонуютья товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якіснимипоказниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасникиабо більше беруть на себе юридичні зобов’язання, якими визначаються їхні діїта відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводуіснуючих та потенційних товарів утворюють ринок.
Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад якнаслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породилотоварне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділупраці, появу економічно самостійних, юридично незалежних господарюючихсуб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, апотім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де,з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а зіншого – розвиваються засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону,поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а отже,місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок –це обмін, який ведеться за законами товарного виробництва і обігу.
Проте, коли мова іде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що цене просто сфера обміну (він може відбуватись і у неринковій формі – наприклад,бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільноюоцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актівкупівлі — продажу має досягатися за допомогою ціни. Це положення маєнадзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, черезякий досягається рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінитиринок якимось центром, що встановлює, скільки, кому і як виробляти, споживати,за якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненняминауково-технічного прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки,не дали позитивного результату. Інтереси суб’єктів виробництва не реалізуються,виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура,порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.
Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення,його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту,суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартістьпочинає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена навиробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдякидосягненню рівноваги між попитом та пропозицією. На ринку кількість товарів,яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочутьпродати продавці. В такому випадку ціни встановлюються на рівні попиту іпропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги – це ціна, за якоїпропозиція відповідає попиту.
Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузямивиробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цінтоварів, між платоспроможним попитом і пропозицією.
Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такиййого інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількістьякихось споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін інавпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення абозменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвивається заринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін.
Сутність ринкових зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і конкуренції. Головнимінтересом підприємця є збільшення прибутку. А це означає, що в ринкових умовахвідбувається протидія інтересів як різних підприємців між собою, так іпідприємців і працівників, зайнятих виробничою діяльністю.
Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власникамиінших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринковоїекономіки.
Досвід розвинених країн, а також нашої країни, що нехтували ринковимивідносинами, довів: модель безринкової економіки безперспективна, вона придушуєінтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний тасоціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації,загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, дедіють закони товарного виробництва.
Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну пам’ять економічних перетворень,здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природних,соціально-політичних, національних, культурних та інших умов розвитку різнихкраїн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин.
Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінновідрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характернігарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатногоі малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної тацінової політики з боку держави, високі організованість та виконавчадисципліна.
Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферуобміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування зарахунок цін, а з іншого – забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням,безперервність процесу відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринокозначає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва,прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень на рівень сучаснихдосягнень науково-технічного та культурного розвитку.
УМОВИ ФОРМУВАННЯРИНКУДля того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок,який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови. Доних належать:
по-перше, наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними,млжуть вступати у рівнопрвні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;
по-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою кономічноїдопомоги, пільг тощо не визнає;
по-третє, конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливістьвільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників,будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати нацпередовішу технікуі технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищеннюефективності економіки;
по-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головниймеханізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючиїх раціонально використовувати елементи виробництва;
по-п’яте, реальна інформація проринок у його суб’єктів.
Якщо подібних умов не створено, тоте, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.
2. ВИДИ РИНКУРинки можна розподілити по наступним критериям:
1. По економічному призначенню об’єктів ринкових відносин
• ринок благ та послуг;
• ринок засобів виробництва;
• ринок науково-технічних розробок;
• ринок цінних паперів;
• ринок робочої сили.
2. По товарним групам:
• ринок товарів виробничого призначення;
• ринок товарів народного споживання;продовольчих товарів;
• ринок сировини та матеріалів і т.д..
3. Утворення ринків попросторовій ознаці являє собою ринки:
• внутрішньорегіональні;
• міжрегіональні;
• міжнародні (світові).
5. По видам суб’єктівринкових відносин ринки можуть поділятись на:
•ринок оптової торгівлі, коли в якості покупців та продавців виступаютьпідприємтсва та організації;
• ринок роздрібної торгівлі, коли покупцямивиступають окремі громадяни;
•ринок державних закупок сільгосппродукції, коли покупцем виступає держава, апродавцями – безпосередні виробники сільськогосподарської продукції.
6. З врахуванням дотримання законності в економіціринки поділяються на:
• легальні, офіційні:
• нелегальні (тіньові, чорні і т.д.)
Дослідженняструктуризації ринків дозволяє виділити основні види ринків:
1. Ринки товарів та послуг. В цюгрупу включаються наступні ринки:
• товарівспоживчого призначення (продовольчі та непродовольчі товари);
• послуг (побутові, транспортні, комунальні);
• житла табудівель невиробничого призначення.
2. Ринки факторів виробництва. До їхскладу входять:
• ринок нерухомості;
• знарядь праці;
• сировини та матеріалів;
• енергетичних ресурсів;
• кориснихкопалин.
3. Фінансові ринки:
• ринок капіталів(інвестиційні ринки);
• кредитнийринок;
• ринок ціннихпаперів;
•валютно-грошовий ринок.
5. Ринок інтелектуального продукту — інновації, винаходи, інформаційні послуги, твори мистецтва та літератури.
6. Ринок робочої сили. Являє собоюекономічну форму руху трудових ресурсів, при якому робоча сила мігруєвідповідно з законами ринкової економіки.
7. Регіональні ринки: місцевий,внутрішній, національний, зовнішній, міжнародний.
Основні видиринків підрозділяються на різноманітні субринки, ринкові сегменти. Сегментаціяринку представляє собою розподіл споживачів даного товару на окремі групи, щопред’являють до товарів неоднакові вимоги. Сегмент ринку — це частина ринку,група споживачів, продуктів чи підприємств, що утворюються на основі спільнихознак. Сегментація може бути проведена різними шляхами з використаннямрізноманітних факторів (ознак). Основними з них є:
1. Географічні(по регіонам, за адміністративним поділом, за густотою населення, закліматичними умовами).
2. Демографічні(групування населення за віком, за статтю, за розміром сім’ї, за рівнем доходу,за професійним складом, за рівнем освіти, за національним складом).
3. Психографічні(групування населення за соціальним складом з низьким, середнім, високим, дужевисоким достатком, за стилем життя: богемний, елітарний, молодіжний,спортивний).
4. Поведінчі(придбання товарів носить випадковий характер, пошук користі при придбаннітоварів: вироби високої якості, хороше обслуговування, низькі ціни, статуспостійного клієнта, ступінь потреби в продукті, емоційне відношення допродукції) .
3. ФУНКЦІЇ РИНКУБільш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, яківін виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча таінтегруюча.
Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузямивиробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці табезперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активновпливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, науково-технічнийпрогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії законувартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економікиіндивідуальна праця зводиться до суспільно необхідної та визначення цінностітовару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена.Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузейвиробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через переливкапіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропозиції векономіці.
У зв’язку з тим, що створенаспоживна вартість перетволрюється на товар лише після визнання її суспільством(після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль надвиробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку якрегуулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицієютоварів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.
Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютувати її.У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою ітоваровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути такождержавними і недержавними. До перших належать: а) економічні важелі – кредити,податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі – державнезамовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів. Додругих належать різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціти, квотитощо.
Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих,хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одерржаннянайкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки,техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єти господарювання не прагнутимуть допостійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витративиробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будутьнеконкурентоздатними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує ітаку функцію, як розподільча.
У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходитоваровиробників, виявляє переможців та переможених. Для перших створюютьсяумови для подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання проїхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства задоходами – на багатих і бідних.
Ринок “зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальнихі вертикальних зв’язків(підприємтсв, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьомувиявляється інтегруюча функція.
Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненнютоварів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнамиздійснюється за світовими цінами, які будуються на інтенаціональній вартості.Якщо ж на світовий ринок потрапляє товари, витрати на виготовлення якогоперевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхнійвласник стає неконкурентоспроможним.
4. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУЕфективнефункціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійновідтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринковаінфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рухтоварів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили. До таких установналежать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості,інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пунктипрокату та лізингу.
Товарна біржаСлово “біржа”походить від латинського “бурса”, що означає “гаманець”. Біржі з’явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції.У Росії перша біржа з’явилася у 1703р. в Петербурзі. У 1705р. для неї було збудоване окремеприміщення. У Києві біржа з’явилась у 1865р.
У сучаснійекономічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічнакатегорія, що відображає складову частину ринку, специфікоє якого є особливаоптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість,стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців,покупців і торговців-посереддників з метою створення умов для торгівлі,полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Члени біржівиграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарноїбіржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угодикупівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлізалежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, щобіржа є особливим ціноутворюючим механізмом. У цьому також полягає метадіяльності біржі.
Охарактеризувавширізні сторони діяльності товарної біржі, можна дати таке узагальнююче їївизначення: Товарна біржа – це асоціація юридичних та фізичних осіб, щоздійснює оптові торговельні операції за стандартаи, зразками у спеціальномумісці, де ціни на товар складаються в умовах вільної конкуренції.
Біржа як сегментзагального ринку виконує наступні функції: збалансування попиту та пропозиціїчерез відкриту купівлю-продаж, упорядкування та уніфікацію ринку товарних ісировинних ресурсів; стимулювання розвитку ринку; економічного індикатора.
У країнах зрозвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному функціонують якбезприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибутковогоподатку.
У липні 1994р. вУкраїні зареєстровано 90 бірж, серед них універсальних та товарно-сировинних ітоварних – 47 (52 відсотки), спеціалізованих – 19, товарно-фондових і фондових– 13, агропромислових – 8, нерухомості – 3. Практичну діяльність здійснювали 62біржі (69 відсотків). Така велика кількість їх зумовлена низьким рівнемрозвитку оптової торгівлі. З розвитком економіки кількість бірж зменшиться.
Особливостямиукраїнських бірж порівняно з західними є малий статутний капітал,універсальність, низький рівень спеціалізації.
Фондова біржаОрганізаційнуформу ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами-акціями,облігаціями, зобов’язаннямидержавної скарбниці, сертифікатами, документами, пов’язаними з рухом кредитних ресурсів івалютних цінностей, називають фондовою біржею.
На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржазабезпечує рух капіталу, адже цінні папери – не що інше, як різні форми йогоеквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективностіекономіки, що здійснює фондова біржа.
Фондолва біржасприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученнюкоштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямування їх натехнічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, якамає найвищий попит. Біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі віншу, а завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись уті соціально важливі сфери, які найбільш його потребують.
Як вториннийринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондовихцінностей від одного суб’єкта до іншого. На первиному ринку цінності емітуються, тобтовипускаються в обіг і поширюються серед інвесторів. В окремих випадках набіржах можуть розповсюджуватись цінні папери.
Емітентами ціннихпаперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, іноземні юридичніособи.
Громадяни абоюридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок, єінвесторами. Ще один учасник ринку цінних паперів – інвестиційний інститут,якому надається право юридичної особи, що дає йому можливість виконуватифункції посередника (фінансового брокера), інвестиціного консультанта,інвестиційної компанії, інвестиційного фонду. Інвестиційні компанії можутьзайматися організацією випуску цінних паперів та видачею гарантій щодорозміщення їх на користь третім особам, вкладати кошти у цінні папери від свогоімені та за свій рахунок, у тому числі через котування цінних паперів, за якимиінвестиційна компанія зобов’язується їх продавати і купувати.
Класифікуватибіржі можна за різними критеріями. Виходячи з організаційної структуривиділяють два основних типи біржі: публічно-правові заклади і організовані увигляді приватних компаній та асоціацій, що мають найрізноманітніші конкретніюридичні форми (акціонерні товариства, асоціації, змішані підприємства).
Фондова біржа єнекомерційною організацією, не переслідує мети одержання прибутку, заснована насамоокупності, не виплачує доходів від своєї діяльності своїм членам. Фінансовадіяльність фондової біржі може здійснюватись за рахунок продажу акцій фондовоїбіржі, які дають право бути її ччленами, регулярних членських внесків, біржовихзборів з кожної угоди, що здійснена на фондовій біржі.
Функціонуваннябіржі нерозривно пов’язано зсистемою посередництва і таких її суб’єктів, як посередники.
БанкиБанки – цепідприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів ікредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічнонезалежні від органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативноюдіяльністю, а діють у межах чинного законодавства.
Капітал банку складаєтьсяіз двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкаладів.
Діяльність банків ззалучення вільних засобів та кредитування суб’єктів господарської діяльностіздійснюється через банківські операції. Банківський прибуток утворюєтьсяпереважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, якібанки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, якібанки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позиквласного капіталу тощо.
У банківськусистему входять різні види банків.
Комерційні банки акумулюють грошовізасоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів.Вони кредитують суб’єктівгосподарської діяльності.
Емісійні банки здійснюють випуск (емісію)банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті тавалютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі.
Іпотечні банки надають позики підзастави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникамжитла.
Банкивідрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всівони є центрами, які зосереджують позиковий капітал.
Небанківськіінститути ринкової інфраструктуриУ світовійпрактиці широко представлені небанківські кредитно-фінансові інститути. До нихналежать інвестиційні, фінансові фонди, ломбарди та кредитні кооперації.
Депозитикредитно-фінансових інститутів, як і інших клієнтів банків, можуть бутипоточними (до запитання) і строковими.
Торговий дім являє собою багатоцільовеутворення, яке експортує та імпортує практично будь-які товари, здійснює обмінними, а також транспортні та інші зовнішньоекономічні операції.
Важливимелементом ринкової структури є біржа праці.
Біржа праці – організація, щоспеціалізується на посередництві між робітниками та підприємцями з метоюкупівлі-продажу робочої сили. Не ліквідовуючи безробіття вцілому, біржі праціупорядковують найм підприємствами робочої сили та скоротити громадянам часпошуку роботи. При існуванні системи страхування від безробіття біржі працівиконують також функції контролю за встановленням, правом на отримання допомогибезробітним та за її втратою. Біржі праці можуть мати різні форми: бюро, контори,товариство і т.п. Залежно від форм власності виділяють наступні їх осмновнівили: приватні, що функціонують на комерційній основі; філантропічні; суспільніта державні. Біржі праці окрім працевлаштування безробітних, звичайно надаютьпослуги іншим людям, бажаючим змінити місце роботи, вивчають попит тапропозицію робочої сили, збирають інформацію про рівень зайнятості в розрізіпрофесій та територій. До компетенції біржі праці належить також професійнаорієнтація молоді, направленння молодих людей на курси для придбання професії.Важливе значення мають организації перенавчання та працевлаштування інвалідів.
5. МОДЕЛІ РИНКУУ залежності відспіввідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють таківиди конкурентних структур:
1. Великакількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособленихспоживачів даного товару. Дана структура ринку називається поліполією іпороджує так звану досконалу конкуренцію.
2. Великечисло відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких можезадовольнити значну частку загального попиту. Така структура називаєтьсяолігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію
3. Єдинийспоживач товару і множина самостійних виробників Дана структура породжуєособливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополіяпопиту).
4. Структуравзаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний виробник(двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.
Роздивимосядокладніше основні з перерахованих вище моделей.
Поліполія (досконалаконкуренція)
Велике числопродавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавцявикликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед іншихпродавців.
Ринок відкритийдля кожного. Рекламні компанії не так важливі й обов'язкові, так як на продажпропонуються тільки однорідні товари, ринок прозорий і відсутні які-небудьпреваги. На ринку з подібною структурою ціна — це заданий розмір. На підставівищевикладеного можна вивести такі варіанти поведінки учасників ринку:
Акцептант ціни. Окремо узятий продавець неробить ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високуціну, усі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в умовахдосконалої конкуренції кожен продавець і покупець мають повну і правильнуінформацію про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.
Якщо ж продавецьзапитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит,що буде орієнтований на нього, у силу його незначної частки на ринку, при цьомупрямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.
Регуляторкількості.Якщо продавець змушений погодитися з переважаючими на ринку цінами, то він можепристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьомувипадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні.Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він захоче одержати по данійціні.
Умови досконалої конкуренціївизначаються такими передумовами:
- великакількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного впливу наринкову ціну і кількість товару;
- кожнийпродавець робить однорідний продукт, що ні в якому відношенні не відрізняєтьсявід продукту інших продавців;
- бар'єридля входу на ринок у довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалівідсутні;
- ніякихштучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси — перемінніфактори виробництва – мобільні;
- кожнийпродавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну,кількість продукту, витрати і попит на ринку.
Схема досконалоїконкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона є ключем дорозуміння більш реальних ринкових структур.
Для учасниківринку в умовах досконалої конкуренції ціна — це заданий розмір. Тому продавецьможе лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати по данійціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.
МонополіяОдин продавецьпротистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є єдиним виробникомпродукту, що не має, до того ж, близьких товарів-замінників. Така модель маєтакі характерні риси як:
а) продавець єєдиним виробником даного товару (продукту)
б) реалізованийпродукт унікальний тому, що немає його замінників;
в) монополіст маєринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок (монополіст є законодавцемціни, тобто монополіст призначає ціну і покупець при заданій монопольній цініможе вирішувати, яку кількість товару він може закупити);
Отже монополія –це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і т.д., що належить однійособі, визначеній групі осіб або державі; ринок, на якому діє один продавецьдеякого товару або виду послуг. Розрізняють закриту, природну і відкритумонополію.
Така класифікаціямонополії на три категорії умовна. Деякі фірми можуть належати до декількохвидів монополії. До їхнього числа відносяться, наприклад, фірми, щообслуговують систему телефонного зв'язку, а також електричні і газові компанії,що можуть бути віднесені як до природної монополії (тому що є присутнім ефектекономії на масштабах), так і до закритої монополії (тому що присутні бар'єридля конкуренції). Також може бути проведена класифікація, заснована наврахуванні тимчасових інтервалів. Наприклад, патентне свідоцтво дає фірмізакриту монополію на короткостроковий період. Останнє відбувається не тільки черезобмеженість терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти можутьвинайти нові продукти.
Монополія єповним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки один продавець,причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.
Природна монополіявиникає в галузі, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімумутільки тоді, коли одна фірма обслуговує ринок вцілому. У такій галузімінімальний ефективний масштаб виробництва товару близький до кількості,достатньої для покриття витрат виробництва. У даній ситуації поділ виробництваміж двома або великою кількістю фірм призведе до того, що маштаби виробництвакожної будуть неефективно малі. З природними монополіями, в основі яких лежитьекономія на маштабах виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються наволодінні унікальними природними ресурсами.
До природнихмонополістів відносяться підприємства суспільного користування і підприємства,що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад, електричні і газовіпідприємства, компанії водопостачання, лінії зв'язку і транспортні фірми). Якправило, подібні «природні монополії» знаходяться у власності держави або діютьпід її контролем.
Відкритамонополія — монополія, при якій одна фірма, принаймі, на якийсь час, стаєєдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту відконкуренції. У ситуації відкритої монополії часто виявляються фірми, які впершевийшли на ринок із новою продукцією. Їхні конкуренти, проте, можуть з'явитисяна ринку трохи пізніше.
Закрита монополіязахищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом можеслужити монополія поштової служби США на доставку пошти першим класом. Іншимиваріантами виникнення закритої монополії є патентний захист, інститутавторських прав. Штучні бар'єри для запобігання проникнення на монополістичнийринок конкурентів подані юридичними обмеженнями у формі ліцензій, авторськогоправа, товарних знаків або патентного захисту.
Монополія чиста(абсолютна) — ситуація, коли на конкретномутоварному ринку виступає усього один продавець.
Монополія вчистому виді — явище вкрай рідкісне. Як і досконала конкуренція, вона являєсобою скоріше економічну абстракцію. Досить часто як приклад чистої монополіїпризводять систему телефонного зв'язку. Але інші види зв'язку (наприклад,експрес-пошта або супутниковий зв'язок) створюють приховану конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонногозв'язку. Крім того, слід зазначити, що монополія не може цілком усунутипотенційну конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробниківтоварів.
Монополія, щовиникає з боку попиту, коли на ринку є тільки один покупець при множиніпродавців, називається монопсонією. Така ринковаструктура в усім схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця.
/>Монополістична конкуренціяМонополістичнаконкуренція — це коли велика кількість виробників пропонує схожу, але неідентичну продукцію.
На відміну віддосконалої конкуренції, монополістична припускає, що кожна фірма продаєособливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням, престижністю,завдяки чому в споживача складаються «нецінові преваги» (політичні, естетичні,фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції фірма виготовляє неоднакову, а «диференційовану» продукцію і тим самим стає своєрідним«монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має іншісмакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт»відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією).
На ринкумонополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і заумовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), поблизькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьомуринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогоювсякої диференціації продукції.
Модель ринкумонополістичної конкуренції описує множина реально існуючих ринків. Йогохарактеристиці достатньо точно відповідають більшість галузей сфериобслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу ресторанів, станційтехнічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях — цевиробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальноїтехніки, комп'ютерів).
Монопольність утакій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах диференціації продукціїволодіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром; вона можепідвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю від дій конкурентів,хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім тогона монополістичних ринках поряд із дрібними і середніми фірмами існуютьдостатньо великі.
При такій моделіринку фірми намагаються розширювати свою область преваг шляхом індивідуалізаціїсвоєї продукції. Це відбувається насамперед за допомогою товарних знаків, найменуваньі рекламної компанії, що однозначно виділяють розходження товарів.
ОлігополіяОлігополія єпереважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія»застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують декілька фірм,окремі з який контролюють значну частину ринку і вступ на цей ринок нових фірмутруднено. Приклади класичних олігополій: «велика трійка» у США — «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».
Продукція,вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідністьпереважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу;диференціація — на ринках споживчих товарів (автомобілі).
Нечисленністьфірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню цін, поділу ринківабо по інших засобах обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренціяна олігопольному ринку тим інтенсивниша, чим нижче рівень концентраціївиробництва (більше число фірм), і навпаки.
Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входуна даний ринок. Одне з них — необхідність значних капіталовкладень длястворення підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольнихфірм.Нечисленністьфірм на олігопольному ринку змушує ці фірми використовувати не тільки цінову,але і нецінову конкуренцію, тому що остання в таких умовах є більш ефективна.Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те жсаме, що призведе до падіння прибутків.
Війна цін — повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі,за допомогою якого фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків.Але це рідко приносить їм вигоду.
Тому замістьцінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалої конкуренції,«олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічна перевага,якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій,диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Рузавін. Г.І. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ.1996.
2. Основи економічноїтеорії/За ред.Гальчинського А.С., Єщенко П.С., Палкіна Ю.І.-К.: Вища школа,1995.
3. Основи економічної теорії(суспільне виробництво. Ринкова економіка.).-К.: Либідь, 1994
4. Основи економічноїтеорії/За ред. Климка Т.Н., Нестеренко В.П.-К.: Вища школа, 1994
5. «Курс экономической теории». Под ред.Чепурина М.Н., Киров, 1994