Реферат: Геоекономічне позиціювання і Україна: національні інтереси в контексті сучасного класифікаційного аналізу
смотретьна рефераты похожие на «Геоекономічне позиціювання і Україна: національніінтереси в контексті сучасного класифікаційного аналізу»
ВалерійПердицький, студент 4 курсу
Рефератна тему: „Геоекономічне позиціювання і Україна: національні інтереси вконтексті сучасного класифікаційного аналізу”
Проблемагеоекономічного вибору, оптимального розв'язання ділеми “Схід- Захід” зумовлюєпотребу чіткого з'ясування характеру та цілей інтеграційних процесів, причомуприроду останніх визначають саме основні діючі особи, макросуб'єкти глобальногосоціально-економічного життя, які, з точки зору природних національнихінтересів певної країни виступають вже в якості об'єктів інтеграційних зусиль.
Типовоютенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття єінтернаціоналізація, важливими виявами якої є як глобалізація, так ірегіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва – до взаємної адаптації;від взаємовигідних контактів – до інтеграції зусиль; від обміну – довзаємопроникнення – від взаємопроникнення до формування єдиного ринкового танавіть соціального простору» – ось принципи, що містяться в основі йогоконкретних рис.
Вцьому контексті проблематика національного геоекономічного позиціювання маєособливе значення для країн, що перебувають на етапі ринкової трансформації.Сказане не означає надто помітної “свободи вибору” для таких держав, якУкраїна, – стихійні глобальні конкурентні процеси, рамки яких значною міроювизначаються інтересами провідних “гравців” (країн та угруповань), саміспрямовують національні човники переважної кількості учасників міжнароднихекономічних відносин до “належних їм ніш”.
Отжене йдеться про те, що можна вирішальним чином “помилитися”, міркуючи лише втермінах геополітики, й таким чином обрати для себе “не той” шлях розвитку. Але“помилковість”, втрата історичного шансу дійсно можуть мати місце, щоправда черезінші причини – непроведення активної державної політики підтримки національноготоваровиробника, відсутність дієвої стратегії в сферах інновацій, новітніхтехнологій, регіонального розвитку продуктивних сил та соціально-економічнихсистем.
Самев цьому контексті недостатньо чітке розуміння швидкоплинних тенденцій дійсноможе відіграти фатальну роль. Тим більше, що дія кардинально значущих факторів,які визначають розстановку сил у сучасному світі, інколи, в хронологічномувимірі, може трактуватися не тільки як довгострокова, але й середньотривала (вокремих випадках можна казати й про короткотермінові, вибухоподібні зміниструктуровизначального плану).
Отже,чітке, оперативне, але водночас і неухильне врахування своєрідних “викликівчасу” в геоекономічній політиці держави є однією з домінант макроекономічної таміжнародної політики. Відтак спроби теоретичного моделювання суперечливих танеоднозначних реальних подій та тенденцій набувають очевидної актуальності.
Останнімчасом такі спроби окреслити нову полярність цивілізаційного розвиткуздійснювалися неодноразово. Причому їм надавалося “хронологічно-безпосереднього” змісту, що пов'язаний із констатацією:
.поточного стратегічного співвідношення сил,
.історико-культурологічної належності,
.регіонально-географічної належності.
Впершому відношенні (констатація стратегічного співвідношення сил) йшлосяпереважно про кількісний вимір означеної полярності, розподіл силового впливута багатства. Так, констатувалася руйнація моделі біполярного світу (дезактуалізаціяконфлікту “Схід-Захід”), згадувалася традиційна “капіталістична тріада” – США,Західна Європа та Японія – але з урахуванням більш щільних зв'язків їїструктурних елементів із супутниковими країнами, спільниками по інтеграційнихпроектах. Враховуючи поглиблення диспропорцій в розподілі світового багатствана користь найбагатших та майже на загибель найбідніших країн, згадувалися йпротиріччя між “багатою Північчю” та “бідним Півднем”. Але головною вадоюподібної методології, яка не має принципових заперечень, є її виключнопостфактна та механістична природа.
Вдругому (історико-культурологічному) відношенні здійснювалися спробиузагальнення тенденцій розвитку та його домінантних факторів (етно- історичних,історико-релігійних). Застосовувалися методи формального протиставлення згіднорелігійного критерія (іудео-християнського, ісламського,індуїстсько-буддистського “світів”), комплексних характеристикрелігійно-географічної належності, яка, як це презюмувалося, відображаласпільність “історичної долі” народів. Втім, розв'язання задачі історико-культурологічної класифікації цивілізаційних підсистем взагалі не має органічноцілісного інструментарію. Причому виділення співставних за базовими рисами(хоча б, наприклад, за розмірами) етно-культурних елементів геополітики інколи,в структурному відношенні, є “притягнутим”, але неадекватним (так, наприклад,констатація афроісламської єдності вочевидь має, знов-таки, надто механістичнийхарактер). Відтак робота над даною проблематикою, хоча і становить безумовнийнауковий інтерес, потребує відомої коректності, а також комплексності підходів.
Втретьому (регіонально-географічному) відношенні логіка класифікації значноюмірою тяжіє до оцінки стану та перспектив тенденцій регіоналізації. Дійсно,можна казати про своєрідне змагання за контроль над найбільшими територіями аще більше – ринками, тобто покупцями з урахуванням їхньої сукупної купівельноїспроможності (зона вільної торгівлі для обох Америк, процес створення якоїтриває, а також розширюваний Євросоюз – ось приклади регіональної інтеграції,що тяжіє до природних географічних кордонів.
Ось,як розподілено населення світу на зламі тисячоліть між окремими континентами:
57%– Азія;
21%– Європа;
14%– обидві Америки;
8%– Африка.
Безумовно,буквально не йдеться про “змагання континентів”, або навіть пряму конкуренціюміж ними (так питання і не ставиться хоча б тому, що ринок США більший за весьафриканський – місячні продажі у цій країні становлять гігантську суму в 260 –280 млрд. доларів), але про загальний глобально-конкурентний потенціал (можливоще не реалізований) дані цифри свідчать достатньо красномовно. Зокрема, можнапомітити, що потенціал регіоналізації країн Азії є дуже великим, навіть поприте, що за темпами цей процес значно поступається європейському та навітьтрансамериканському.
Взагалі,на наш погляд, не можна виділити певні чітко окреслені групи країн, хіба щоможна казати про загострення проблеми покраїнового розшарування рівнів доходів– значно більш разючого зубожіння населення в найбідніших країнах на тлі культуспоживацтва в ряді країн Північної Америки та Західної Європи. Тобто, відноснотого або іншого критерія, може віднайти застосування будь-який підхід, але сліддотримуватися органічної цілісності підходу, коректності застосування того абоіншого критерія.
Аналізспільних та відмінних рис економічного розвитку держав, що належать до різнихгеографічних регіонів та мають різні здобутки в результаті їхньої участі вглобальній конкуренції, надає можливість виділити такі класифікаційні критерії,згідно яких можна виділити групи країн:
.принцип градації економічних досягнень та геоконкурентних переваг,
.принцип “природної” регіональної належності, а також
.принцип культурно-цивілізаційної належності.
Причомуакцентовану увагу, на наш погляд, варто приділити саме першому варіантукласифікації, оскільки саме він висвітлює найбільш нагальні виклики для України(другий варіант є відносно механічним, в той час як третій дещо виходить замежі дії власне економічного інструментарія дослідження та має стосовно ньогоекзогенну природу). Адже другий класифікаційний підхід більш тяжіє доописовості, тоді як третій, задля свого висвітлення, потребує окремої уваги тазастосування не властивого для даної статті інструментарія.
Отже,згідно критерія градації економічних досягнень та геоконкурентних переваг,можна запропонувати наступну геополітичну класифікацію.
1.Індустріально розвинуті країни;
2.Нові індустріальні країни;
3.Група динамічних, але все ще відносно бідних “важковаговиків” – передусім Китайта Індія;
4.Трансформаційні країни;
5.Ресурсозабезпечені країни, що розвиваються;
6.Світ аутсайдерів.
Особливістюрозміщення окремих країн у цій схемі є те, що практично усі вони настільки“органічно” належать до тієї або іншої групи, що перехід до іншої категоріїкраїн для них є неможливим за вийнятком таких ситуацій, коли успішний розвитокдозволяє тій або іншій з них вийти на якісно більш високий щабель або уневластиву цивілізаційну якість, в інший культурно- історичний простір.
Так,група індустріально розвинутих країн виступає своєрідним замкненим клубом –адже стати його членом та, фактично, забезпечити для себе значний стрибок врівні добробуту до рівня так званого “золотого мільярда” означає дещо змінитиглобальну систему перерозподілу виробленого в світі сукупного продукта,валютно-фінансових, капітальних ресурсів, інакше кажучи – обмеженогоекономічного об'єкта споживання.
Природнепрагнення найбільш успішних країн до замкненості, до виключного володіння ключовимистратегічними ресурсами (в сучасному світі це передусім високі технології таінформація), хоча і виступає своєрідним правилом при проведенні геополітики,припускає й вийнятки, які диктуються геополітичними міркуваннями. Так, самеозначений вийняток, який окреслює межі дії наведеного “правила”, характеризуєважливий історичний момент, що його переживають Польща, Угорщина та іншітрансформаційні країни, моделі ринкових реформ в яких виявилися найбільшефективними. Ці країни реально можуть здобути собі місце під надійним“європейським дахом” і, як свого часу Іспанія та Португалія, прискорити свійсоціально-економічний поступ, перебуваючи в статусі підтягуваної до загальногорівня провінції ЄС (щоправда, таке “підтягування” зовсім не означає уніфікації праві позбавлення від “другорядності”).
Згіднобільшості експертних оцінок та прогнозів, зокрема Bank Austria – провідногобанку, який надає фінансові послуги країнам регіону Центральної та СхідноїЄвропи, колишні країни Східного блоку, передусім із західної частини даногосубрегіону, в коротко- та навіть середньостроковій перспективі можуть мати вищітемпи економічного зростання, ніж держави Євросоюзу (особливо враховуючинезначний динамізм ЄС на початку нового століття), і це може відіграти рольінтеграційного прискорювача, певного уніфікатора рівнів економічного добробуту.
Слідвраховувати й швидкі темпи пристосування найбільш успішних перехідних економікдо реалій світового ринку. Втім, по-перше, сприятливі темпи росту властиві тимкраїнам, яким вже обіцяно місце в Євросоюзі, а по- друге, зростання можевиявитися нетривалим, можливості розвитку експортної спеціалізації такожобмежені, отже до помітних змін геополітичного пас'янсу воно не приведе.
Такікраїни, як Китай та Індія, дуже важко віднести до тієї або іншої групи країн,оскільки їх перебування у тому або іншому формальному статусі змінитьхарактеристики й самої групи, до якої їх теоретично можна віднести. Разом зтим, можна казати про наявність спільних рис у моделі розвитку Китаю, а такожІндії одночасно і з новими індустріальними країнами, і з трансформаційнимикраїнами Європи, і також із країнами-аутсайдерами. Разом з тим, є й специфіка,яка диктується розмірами Китаю й Індії. Китай вже серйозно претендує на рольлідера в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, яку традиційно відігравала Японія.Причому йдеться не тільки про валові параметри такої міждержавної конкуренції:вдовольнившись спочатку статусом технологічно наздоганаючої країни, Китайдедалі більше завойовує й технологічні ніші на ринку регіону та світу.
ЩодоУкраїни, Росії та ряду інших нових незалежних країн, то їхня належність доочевидно тимчасової класифікаційної групи держав ставить їх перед історичнимвикликом: вони мають або наслідувати успіху лідерів ринкової трансформації, абодеградувати до стану ресурсозабезпечених напівринкових країн (5-а група,причому це актуально для Росії) або до стану аутсайдерів (6-а група, входженнядо якої поки що реально загрожує Україні). Щодо останнього, то про реальністьзміни українського статусу свідчить те, що вже в 2001 році Світовий Банк разомз Киргизією і Беніном відніс Україну до найбідніших країн світу, причомуУкраїна витіснила зі списку найбідніших країн світу той самий Китай. (Україна жвиявилася в списку найбідніших країн після того, як річний доход на душунаселення в країні уперше опустився нижче за відмітку $750.) [[i]].
Виходячизі сказаного, можна здійснити більш грунтовну оцінку можливих рішень щододілеми “Схід-Захід” для України.
Європейськийвектор відкритої економіки України
Умовоюрозв`язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовоюзовнішньої стратегії України постало питання про її ставлення до тих або іншихміжнародно-економічних об`єднань та коопераційних, інтеграційних процесів.Виходячи з цього, особливий інтерес становить оцінка окремих географічнихвекторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський єособливо важливим.
Європейськаінтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 року євро перейшла у нову,більш високу якість (тільки запровадження нової грошової одиниці має принестивиграш від 40 до 50 млрд. дол. щорічно, не кажучи про зниження інфляції,процентних ставок, податків, зменшення потреб підприємств в обігових коштах,стабілізацію фінансого сектора, зниження валютних ризиків, скороченню накладнихвитрат з обслуговання операцій, прискорення та здешевлення міжвалютнихпереказів), є важливим фактором формування відкритої економіки України. Аджеєвропейська інтеграція не тільки виступає фактором прискорення економічногорозвитку країн ЄС, але зумовлює зростання їх значення в міжнародній торгівлі,валютно-фінансових відносинах, перетворює їх на центр тяжіння геополітичнихінтересів багатьох країн.
Зважаючина пострадянські умови – неконкурентність технологічно відсталої промисловості,успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортноїінфраструктури, здатність України налагодити ефективне співробітництво з ЄСпостала в 90-х роках та на початку нового століття індикатором її реальногосуверенітету. Дійсно, після здобуття Україною державної незалежності поступоваінтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньоїкооперації з ЄС постали її головними геостратегічними пріоритетами. ОтриманняУкраїною повноцінного членства в провідних континентальних економічних таполітичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільшорганічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення наактивного учасника життя світового співтовариства.
Згідноурядових програм розвитку економіки України, в результаті значноїдиверсифікації міжнародної торгівлі, близько 65-70% її об'єму до 2010 року будеприпадати на країни «далекого зарубіжжя». І відносини з Євросоюзом в цьомуконтексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації.
Слідвраховувати й стабільність моделі розвитку країн Європи. Так, за умовзагострення фінансової кризи, від якої особливо постраждала Росія, не кажучи,навіть, про держави Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відносна стабільністьєвропейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий факторчерез стабільність попиту на український експорт.
Відносиниз ЄС та близькими до нього країнами набувають для України дедалі більшогогеополітичного значення. Так, своєрідною “компенсацією” за експортні втратимашинобудівників та харчовиків України на ринках СНД постало збільшенняекспортних постачань продукції металургії до країн Заходу, перш за все ЗахідноїЄвропи. Збільшилися експортні постачання олійного насіння, головнимиімпортерами якого з України є Нідерланди, Іспанія. Зросли обсяги експортуорганічних хімічних сполук в такі країни, як Фінляндія, Німеччина. Головнимспоживачем шкіряної сировини українського походження (а її експортні обсягизначно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експортних постачань одягу тапредметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнеромУкраїни в торгівлі міддю та виробами з неї є та ж сама Німеччина.
Вбільш загальному плані, можна констатувати, що взагалі сукупні обсягиторгово-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають.Наприклад, в на початку нового століття щорічний товарообіг товарами тапослугами між Україною та країнами Європи складає 10-15 млрд. дол.
Пріоритетніінтереси, які пов'язані з перспективами багатобічного розширення коопераційних,інтеграційних контактів з країнами ЄС, для Украни пов'язані з наступним:.країни-члени ЄС уявляють собою надзвичайно великий та потужний ринок, причомуприв'язка до нього та скасування взаємних обмежень в процесі торгівлі з нимздатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляєтьсяв Україні;. присутність в європейському ринковому просторі, а такожміждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дозволять Україніприймати активну участь в програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;. лібералізація тавзаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовитьпритік іноземних інвестицій до країни;. офіційний європейський статусавтоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економікиособливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, якіпоширюються і на інших членів
Євросоюзу.
Особливийінтерес для України становить створення зони вільної торгівлі з ЄвропейськимСоюзом. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16червня 1994 р., яка постала наріжним каменем та нормативною основоюдвостороннього співробітництва України. Але вже на частку ЄС та Туреччину, якає членом митного Союзу ЄС та є його асоційованим членом, припадає понад 20%зовнішньоторговельного обороту товарами, послугами та роботами України. Але,хоча ЄС і займає друге після СНД місце в переліку основних торговельних партнерівУкраїни, наявні здобутки у співробітництві зі Співтовариством є все ж замалими,особливо якщо замислитися над потенціальними можливостями співробітництва.
Крімлібералізації й взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимівУкраїни та блоку ЄС предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бутичислені галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов’язані звисокотехнологічним виробництвом, запровадження передових досягнень науки ітехніки. Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими в сферіспівробітництва з ЄС ми вважаємо наступні:
.розвиток мікроелектроніки та робототехніки;
.взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії;
.розвиток оптроніки та лазерної техніки;
.розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів;
.створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв’язку;
.спільні дії, спрямовані на покращення енергозаощадження, перехід навикористання нових та поновлюваних джерел енергії.
Важливимнапрямом співробітництва з європейськими структурами для України становитькредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері. Основним партнером тутвиступає Європейській банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), рада директорівякого ще в 1997 р. затвердила стратегію дій стосовно України. Метою стратегіїпостало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортногокредиту, а також кредитування малого та середнього, а також корпоратизованогобізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки,сприяння інвестиціям. Об’єкт особливої уваги ЄБРР – модернізація та будівництвотранспортної інфраструктури, допомога Україні в справі якомога більшогосамозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозаощаджувальних та екологічнихтехнологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей витрат.
Втім,у відносинах України з ЄС існує й чимало проблем. Одна з найбільш болючих татаких, які вимагають діяти, і негайно – антидемпінгові розслідування протиукраїнських товарів. Від них серйозно страждають як окремі вітчизняні виробникитак і зовнішньоторговельний і платіжний баланси країни. Причому, змікроекономічної точки зору, ситуацію, в найгірших випадках, загострює те, щопо деяких видах виробництва на продукцію інколи навіть немає альтернативногоекспорту (тобто зовнішньому попиту) попиту всередині держави.
Важливимипередумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС, можна вважати:
.загальне покращення макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічнепросування ходою справжніх та радикальних, а не симулятивних економічнихреформ, що не тільки створює базу для більш вигідної економічної взаємодії, аінколи й постає прямою умовою реалізації тих або інших проектів;
.розв'язання тих проблем, які були породжені практикою антидемпінговихрозслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуваннямсамою ж України існуючих методів контрантидемпінгу
(сказанене знімає з порядку денного завдання адміністративного попередження реальногодемпінгу з боку тих вітчизняних експортерів, які до нього вдаються);
.проведення роботи щодо розв'язання проблем, які виникають у України по лініїГАТТ/СОТ, що є однією з політичних передумов налагодження відносин зЄвросоюзом, які є членами цих світових торговельних структур та активновідстоюють їхні принципи на міжнародній арені;
.проведення подальшої організаційної та переговорної роботи щодо розширенняноменклатурного та кількісного представництва вітчизняного виробництва назахідноєвропейських ринках в тих випадках, коли ще існують відповідніобмеження;
.участь в системі субрегіонального та прикордонного соціально- економічногоспівробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та
CEFTA,а також в системі єврорегіонів.
Важливимнапрямом договірної діяльності України є забезпечення режимів вільної торгівліз державами, які є кандидатами на вступ до ЄС. Так, в 2000 році було проведенокілька раундів переговорів з підготовки Угоди про вільну торгівлю з Македонією(Угода підписана 18 січня 2001р); велась робота по приведенню Угоди про вільнуторгівлю з Литвою до стандартів ЄС. Було також укладено міжурядову торговельнуУгоду з Кіпром, Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування стосовноподатків на доходи і на капітал та Угоду про міжнародні автомобільні перевезенняпасажирів і вантажів з Швейцарією, міжурядову Угоду про транскордоннеспівробітництво з Словаччиною.
Позитивнихприкладів інвестиційного та технологічного співробітництва України з країнамиЄС поки що небагато. Одним з них є залучення капіталів шведської фірми AGA,відомої як другий в світі продуцент кріогенного обладнання, додніпропетровського заводу “Дніпрокисень” через продаж 25 % акцій цьогопідприємства. В результаті цього заходу очікується запровадження новітніхтехнологій, які будуть відзначатися не тільки продуктивністю, а працюватимуть венергозаощаджувальному режимі.
Булостворено і ряд інститутів, що сприяють активізації партнерства. Це – Рада таКомітет Співробітництва, а також парламентський комітет з числа депутатівВерховної Ради України та Європарламенту. Головне економічне міністерствоУкраїни – Мінекономіки певний час навіть в своїй назві “виношує” цільєвропейської інтеграції держави. В Україні функціонує Міжвідомчий комітет зрозвитку відносин з ЄС, а з боку Союзу українськими “справами” займаєтьсяГенеральний Директорат з відносин з країнами Центральної та Східної Єсропи таНовими Незалежними Державами. Відкрито постійне представництво України приСоюзі в Брюсселі, в той час як в Києві — посольство ЄС та місія Глави делегаціїЄвропейської Комісії.
Такимчином, коли йдеться про відносини Україна – ЄС, варто враховувати, що насправдійдеться про процес, а не про оцінку дійсно несприятливої сучасної кон`юнктурноїситуації в Україні в застиглому її варіанті. Крім того, як вважається в Україні,на кожному з послідовних кроків, які мають наближувати її до ЄС, будутьвідкриватися додаткові можливості співробітництва — як у вигляді збільшенняпільг та скасування кількісних, зменшення тарифних обмежень з боку ЄС, так і уформі залучення західноєвропейських інвестицій, участі нашої держави в спільнихтехнологічних проектах.
Отже,хоча очевидним є те, що мета широкої інтеграції в європейський господарськийпростір не є реальною на найближчі роки, а обсяги необхідної підготовчоїроботи, і перш за все в середині самої України, потребуватимуть надзвичайновеликих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення з євроструктурами є кончепотрібною та є дійсно стратегічним геоекономічним напрямом для України.
Правовізасади співробітництва України з ЄС
Проблема“наближення до Європи” значною мірою полягає у правовій площині. Так, ще в 1995році Єврокомісія опублікувала так звану “Білу книгу про підготовку асоційованихкраїн Центральної та Східної Європи до вступу у внутрішній ринок ЄС”. Післяцього значно інтенсивнішим став процес узгоджень законодавчих систем зазначеноїгрупи країн у відповідності до загальноєвропейських стандартів. За оцінкамифахівців, реалізація аналогічного завдання щодо узгодження законодавчої базидля України, у відповідності до 150 конвенцій Ради Європи, 60 міжнароднихєвропейських угод, 1,5 тисяч інших актів ЄС та численними прецедентнимирішеннями Євросуду, виглядає справою особливо непростою. Адже належить внестизміни та доповнення не менш як до 4 тисяч національних законодавчих актів.
Наміжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процесєвропейської інтеграції України є Угода про партнерство і співробітництво міжУкраїною та ЄС, яка складається з 9 розділів та 100 статей. Угода встановлює якрамки широкого політичного діалогу між сторонами, так і важливі економічніпріоритети. Важливою метою в цьому відношенні є погоджена перспектива створенняміж Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі.
Взагаліцей документ можна вважати одним з найважливіших міжнародних документів, якібули коли-небудь підписані Україною. Фактично Угода встановила загальніпринципи двосторонього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів,здійснення взаємних платежів, кооперування в області промисловості таагропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. В Угодідекларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки.На нашу державу було поширено загальну систему преференцій для країн, щорозвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння,а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняниху країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт по найбільш захищених відімпорту в ЄС товарних позиціях – текстилю, виробах з сталі та ін.
Увідносинах між Україною і ЄС, крім базової – Угода про партнерство таспівробітництво – діє ряд угод, які регламентають різні аспекти двосторонньогоспівробітництва. Це, зокрема, наступні акти:
Угодаміж Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильнимивиробами (підписана 5.05.93);
Угодаміж Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про заснуванняпредставництва Комісії Європейських Співтовариств України та про його привілеїта імунітети (підписана 17.09.93);
Угодаміж Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про створенняКонтактної групи по вугіллю та сталі (підписана 08.06.94);
Угодаміж Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі та Урядом України проторгівлю сталеливарними виробами (підписана 15.07.97); Угода проспівробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариствомз атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу (підписана23.07.99);
Угодапро співробітництво між Кабінетом Міністрів України та ЄвропейськимСпівтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана23.07.99), а також інші документи, які стосуються сфер науково- технічногоспівробітництва, мирного використанні ядерної енергії, включаючи торгівлюядерними матеріалами, та ін.
Українав системі єврорегіонів
НаприкінціХХ століття спостерігалося зростання значення міжнароднополітичних факторівприкордонного співробітництва. Саме в такому контексті можна розглядатипідтримку Євросоюзом, зокрема організаційним та фінансовими засобами, процесіврозвитку форм прикордонного співробітництва в центрально-східноєвропейськомурегіоні.
Приформуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згіднооб'єктивної оцінки можливих вигід та переваг, а також офіційних декларацій, ЄСстановить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливостіприкордонного співробітництва на континенті.
Передусімслід відзначити прийняття “Європейської рамкової конвенції про транскордоннеспівробітництво між регіональними общинами або властями” 1980 року, ДодатковийПротокол до конвенції 1995 та 1998 років, а також програми ІНТЕРРЕГ, якіприймалися в рамках ЄС. Приймалися й міжнародні документи на рівні субрегіонів.Такими були Угода країн Скандинавії щодо визнання компетенції місцевих органіввлади в здійсненні та регулюванні прикордонного співробітництва, КонвеціїяБенілюксу щодо формування правових засад прикордонного співробітництва,визначення прав та ролі місцевих владних інститутів, створення спільних органівсприяння взаємодії на регіональному рівні та інші документи. Згідно другоїпрограми ІНТЕРРЕГ було визначено основні умови та характер надання країнамиЄвросоюзу підтримки прикордонним регіонам постсоціалістичних країн континенту,які здійснюють ринкові реформи.
Єврорегіони– це міждержавні регіональні асоціації, які включають в себе прикордонніобласті країн-учасниць та розвиваються у відповідності до погодженихкомплексних програм соціально-економічної та культурно- гуманітарного характерута загальноєвропейських критеріїв з метою спільного розв'язаннь соціально-економічнихзавдань.
Прикладамиінституційного будівництва з метою сприяння прикордонному співробітництву єтакі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих ірегіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів,Конференція периферійних приморських регіонів.
Розвиткуприкордонного та міжрегіонального співробітництва в Європі сприяє формуванняєдиного митного, тарифного та взагалі соціально- економічного простору.
СпівробітництвоУкраїни з іншими східно- та центральноєвропейськими країнами, які є прилеглимидо її власної території по будівництву таких інтеграційних утворень, якєврорегіони, постало важливим завданням на порядку денного. Єврорегіони, які засвоєю сутністю є зонами багатостороннього міжнародного співробітництва,включаючи режим прикордонної торгівлі, підпадають під національне регулюванняпроцесу створення та функціонування зон вільної торгівлі взагалі. Воно єдодатковим фактором вирішення складних питань проведення реформи та виходу зкризи.
Зокрема,за допомогою участі в системі єврорегіонів можливо досягти наступних практичнихта тактико-стратегічних цілей:. надання імпульсу соціально-економічногорозвитку окремих регіонів завдяки використанню широкого комплексуміжнародно-регіонального співробітництва;. кадрова, інфраструктурна підготовкаяк окремих регіонів, так і країни в цілому до більш глибоких форм інтеграційноїспівпраці з Євросоюзом; прискорення самого процесу такої інтеграції;. кращереалізовувати потенціал виробничої спеціалізації західних регіонів держави, якіпоки що значно відстають при формуванні експортної бази зовнішньоторговельногобалансу України;. створення кращих передумов для здійснення закордоннихінвестицій, взагалі покращення режиму руху капіталу в субрегіональних межах;.спільний розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури;. спільнарозробка стратегії регіонального розвитку, обмін досвідом розвитку виробничоїта побутової сфери;. співробітництво в галузі туризму, спортивного вихованнята рекреації;. охорона навколишнього середовища та розв’язання широкого колапроблем екології, які хвилюють місцеве населення.
Інтеграційно-дезінтеграційніконтроверсії СНД: на шляху від “розлучення” до співіснування
Значніускладнення, які виявилися під час становлення колишніх радянських республік якнезалежних держав спонукали їх до розуміння значущості взаємних зв’язків яккардинальної передумови виходу їхніх економік з глибокої кризи, подальшогодинамічного розвитку. Крім того розвіялися ілюзії щодо швидкої інтеграції відповіднихгосподарських комплексів до світового та спільного європейського господарств, аце актуалізує ідеї поновлення міжреспубліканських зв’язків, хоча і напринципово іншій основі. Варто згадати і суворі реалії ринкової конкуренції наміжнародних ринках, які об’єктивно актуалізують взаємне значення та тяжіннячленів СНД як ринків збуту для вироблених в них товарів.
Векономіках країн СНД вже проявилися позитивні тенденції розвитку, вониадаптувалися до умов ринкових відносин. Це постає фактором однопорядковості їхсоціально-економічних систем, потенційного узгодження спільних проектівсоціально-економічного розвитку. Основними рисами та акцентами співробітництвав рамках СНД могли б постати:. інтенсивний розвиток виробничо-технологічноїкооперації підприємств і галузей, які пов'язані традиційними зв'язками, щосклалися в рамках єдиної держави;. спільний вихід на ринки третіх країн зкооперованою продукцією, з великомасштабними будівельно-монтажними послугами;.створення стратегічних трансєвропейських та євразійських транспортнихкоридорів, зокрема Євроазіатського транспортного коридору, з метою поєднаняринків країн Азії і Європи, значного збільшення транзитних товаропотоків;.дослідження та освоєння космічного простору, проведення спільних досліджень у астрономіїта астрофізиці;. створення спільних фінансово-промислових груп на базіфункціонально споріднених виробництв та підприємств, які можеть забезпечитироботи по різних технологічних циклах виробництва;. співробітництво в сферіекології та раціонального природокористування, розробка та поширення екологічнобезпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, використання нетрадиційнихджерел енергії;. спільна розробка родовищ корисних копалин – сировиннихпаливно- енергетичних та ресурсів.
Насьогодні домінуючим вектором з точки зору валової потужності зустрічнихтоваропотоков в українських міжнародних економічних зв'язках є співпраця зРосійською Федерацією, іншими країнами СНД. За цією констатацією стоїть все щезначна енергетична залежність України, порівняно інтенсивнівиробничо-коопераційні зв'язки, ринково-збутові чинники.
Двосторонніекспортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягами танайбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі.Вони ж найкращим чином ілюструють специфіку та суперечності торгових, взагаліекономіко-політичних стосунків між новими незалежними державими.
Значнатоварно-технологічна залежність від Росії у перші місяці та роки незалежностіУкраїни звузилася до залежності (щоправда дуже відчутної) по постачанняхенергоносіїв. Адже левова частка закупівлі товарів у Росії припадає саме наенергоносії – газ та нафту. Безумовно, така залежність не зовсім відповідаєсучасним уявленням про те, що варто вважати за державну залежність. Як правило,йдеться про залежність країни з традиційним господарством віддержави-технологічного лідера, коли перша виступає сировинним придатком другої.Але Україна, хоча і експортує до Росії товари із значно більш високим рівнемобробки, ніж ввозить з неї, не виступає лідером двосторонніх відносин.
Українавідмовилася від ідей “інституційної інтеграції” із створенням органівнаддержавного регулювання, а також митного та платіжного союзів. Натомістьвідстоювалась концеація зони вільної торгівлі. Про значення такого утворення вукраїно-російських відносинах свідчить хоча б така цифра: згідно експертнихоцінок, через відсутність його у відносинах з РФ вітчизняні споживачі щорічнопереплачують близько 1,5 млрд. дол.
Відповіднодо Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною,Договору про економічне співробітництво на 1997-2007 рр., а також ряду іншихдокументів було підготовлено Програму економічного співробітництва України іРосійської Федерації на 1998-2007 рр., яка встановлює рамкові умовидвостороннього співробітництва. Зокрема Програма передбачає зближення основнихнапрямів у проведенні економічних реформ і розвиток економічногоспівробітництва, координацію пріоритетних напрямів структурних змін векономіках, координація заходів з вирішення соціальних проблем, всебічнийрозвиток торговельних відносин.
Основуукраїнського експорту до Росії складають продукція металургійної промисловості,(передусім вироби з чорних металів, феросплави, профілі, алюміній), продукціямашинобудування (електрічні машини, вантажні автомобілі, двигуни),продовольство (м'ясо, молочні продукти, цукор, алкогольні напої, консервованіпродукти), продукція хімічної промисловості (шини, пласмаси та вироби з них,фарби та фарбуючи сполуки, органічні хімічні сполуки, миючі засоби). Особлива іголовна стаття «експорту» України до Росії – це послуги, передусім ті, щопов'язані з транзитом енергоносіїв української територією.
Безумовним«лідером» імпорту з Росії є енергоносії (природний газ та нафта), які складають70% та більше від загального об'єму ввозу. Ввозиться також і багато видівпродукції машинобудування механічного обладнання, легкові автомобілі, передусіммарки «Жигулі-Лада», а також «Газелі». Важливе значення має і ввезення рядупродуктів хімічної промисловості, зокрема синтетичного каучуку.
Чинниками,що стримують нарощування експорту української продукції до РФ є жорсткікількісні обмеження та високі митні тарифи на товари машинобудування,сільського господарства, зокрема цукру та інші протекціоністські заходи.
Маємісце певний прогрес у розвитку кооперування. Так, 24 квітня 1998 р. булопідписано Угоду про виробничу кооперацію між урядами двох країн. Розвивалося,щоправда низькими темпами, й інвестиційне співробітництво між двома країнами.Причини незначних обсягів взаємних інвестицій очевидні: вони пов'язані зфінансовими дефіцитами на пострадянському просторі.
З-поміжгалузей, які становили пріоритети інвестиційного співробітництва посталиохорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення, паливнапромисловість, фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення, транспорт ізв’язок, будівництво, машинобудування і металообробка, харчова, деревообробна іцелюлозно-паперова промисловість.
Складовоюдвостороннього співробітництва є прикордонна співпраця. В лютому 2000 р. зметою сприяння розвитку економіки прилеглих регіонів, розв'язанню багатьохприкордонних проблем було підписано програму міжрегіонального і прикордонногоспівробітництва України та РФ до 2007 року.
Розвиткуекономіки України і Росії повинно сприяти створення міждержавних ітранснаціональних фінансово-промислових груп і об'єднань, які концентрували бфінансові, матеріально-технічні та інтелектуальні ресурси зпдля виробництва іреалізації конкурентоздатної на світових ринках продукції.
Напараметрах торгівлі України з Білоруссю позначаються багато чинників: позитивно– наявність історично налагоджених товаропотоків та потенціалівспеціалізованого виробництва, новітні коопераційні тенденції, негативно –зобов'язання Білорусі перед Росією в рамках Митного союзу, практика спеціальнихподаткових, зокрема акцизних зборів з боку Білорусі.
Основнимисекторами українського експорту до Білорусі є товари металургійноїпромисловості (форні метали, труби, плоский прокат, профілі, феросплави, пруткита ін.) та машинобудування (механічне обладнання, електричні машини, вантажівкита обладнання для автомобілей та ін.). Також експортуються чималі обсягипродукції хімічної промисловості (шини, пластмаса, дубільні екстрати, фарби, полімери,органічні хімічні сполуки, продукти неорганічної хімії), а також продовольства(передусім зернові, цукор, кондитерські вироби, олія, жири та масла рослинногопоходження, борошно, алкогольні напої). Імпортує Україна трактори, вантажівки,холодильники, побутові прилади, обладнання і устаткування, полімери, добрива,нафту й нафтопродукти, фармацевтику та інші хімічні продукти. Металургійнийекспорт представлений значною мірою тросами та канатами. Закуповуються вБілорусі і нафтопродукти.
Формальноспробу запровадити найбільш розгорнуту інтеграційну модель у відносинах зкраїнами СНД та взагалі для України було здійснено у відносинах з Молдовою.Так, у березні 1997 року було підписано Декларацію про створення Митного союзу.Щоправда, і в цьому випадку можна казати про нереалізованість планів танепослідовність при впровадженні практичної міжнародної економічної політики.
Основнимипредметами експорту з України до Молдови є енергоносії та нафтопродукти,продукція металургійної промисловості, продовольство, продукція хімічноїпромисловості, лікарські засоби, продукція машинобудування, передусім механічнеобладнання, електрічні машини та устаткування, вантажні автомобілі.Імпортуються з Молдови до України товари асиметричного щодо експортуасортименту, які належать до категорій машин та обладнання, металургійноїпромисловості, продовольства, зокрема свинина, вина.
Азербайджанє одним з найважливіших торгових партнерів України, що значною мірою пов'язаноз розробкою цією країною великих покладів нафти у Каспійському шельфі. Згіднодосягнутих домовленостей з цією країною, а також у відповідності до обопільнихінтересів закупівля нафти може “погашатися” Україною зворотнім потокомпродукції вітчизняних промисловості та сільського господарства.
Протягомпершого десятиліття торгівлі України та Азербайджану як незалежних державоснову вітчизняного експорту становило продовольство – цукор, а також, дещоменшою мірою, етиловий спирт крупи та інші товари. Непогані перспектививідкриваються і для постачань труб, прутків та інших видів прокату. З хімічнихтоварів традиційно вагоме місце займають лікарські засоби, фармецівтика, атакож шини. У значних обсягах постачаються гідротурбіни, вузли для локомотивів.Крім енергоносіїв та нафтопродуктів з Азербайджану імпортуються крани, іншамашинобудівна продукція, вироби легкої промисловості (бавовняне волокно,прядиво), а також пластмаси та пластмасові вироби, тютюнова сировина.
Грузіяперетворюється останніми роками на важливого партнера України, що пов'язано,щоправда, з іншим напрямом торгівлі – торгівлі послугами. Адже територієюГрузії проходить стратегічного значення трубопровід, що тягнеться від нафтовогобасейну Каспія до Чорного моря. Втім, і товарна торгівля між двома країнами маєнепогані перспективи, причому транзит може дещо збалансувати традиційнонегативне для Грузії сальдо торгового балансу у відносинах з Україною.
Українаекспортує до Грузії продовольство (головні сттті – цукор та етиловий спирт),продукцію хімічної промисловості (ликарські препарати, шини), продукціюметалургії (прутки та ін.). Поки що далеко не повністю освоєно грузинськийринок вітчизняними машинобудівними підприємствами, що викриває один знайбільших резервів торлівлі. Основними предметами ввозу товарів з Грузії єпродовольство, причому в його структурі за значенням виділяються передусімцитрусові. Невеликими є обсяги імпорту машинотехнічної та хімічної продукції.
Обсягиекспортно-імпортних операцій між Україною та Вірменією є незначними. Українапродає Вірменії деякі види металоконструкцій, труби, алкогольні напої, етиловийспирт, електричні машини та деякі інші машинотехнічні вироби, а також незначніобсяги продукції хімічної промисловості. Купує ж вона асиметричні видипродукції металургії, металообробки та машинобудування, синтетичний каучук, традтційнівірменські алкогольні напої.
ТоргівляУкраїни з Казахстаном значною мірою визначається статусом обох країн щодоенергозабезпеченості, відповідно, експортної чи імпортної спрямованостіосновних потоків енергоносіїв. Казахстан, на відміну від України, є переважноекспортером енергоносіїв, причому саме торгівля ними становить основну статтюобопільної торгівлі та забезпечує Казахстану загальне позитивне сальдо уторгівлі з Україною.
Основністатті українського експорту до Казахстану – це ядерні реактори, електрічнімашини, прокатні стани, залізничні локомотіві та інші види продукціїмашинобудування, феросплави, труби, прокат, вироби з чорних металів, лікарськізасоби, штучний графіт, шини та ін. Безумовна домінанта імпорту з Казахстану –це сира нафта. Закуповуються також деякі нафтопродукти, товари хімічноїпромисловості.
СпівробітництвоУкраїни з Туркменістаном відповідає традиційним уявленням про торгівлю міжіндустріальною, а точніше – індустріально- аграрною державою та країною змоноекспортною спеціалізацією. Найбільшою комплексною статтею товарної торгівліу перше десятиліття незалежності для вітчизняного вивозу до цієї країнистановили продовольчі товари, передусім борошно, цукор, а також яловичина.Разом з тим, дедалі більшого значення набуває експорт продукції машинобудування– жидкісні насоси, механічні пристрої, електричні машини та промисловеобладнання. Традиційний сегмент українського експорту – металургійні вироби –представлений здебільшого трубами різного діаметру. Зростають обсяги експортупродукції хімічної промисловості, лікарських засобів, шин.
Імпортз Туркменістану практично виключно проходить по статті «природний газ».Щоправда, його перспективна диверсифікація частково пов'язана з розвиткомнаціональної промисловості Туркменістану при використанні вітчизняних засобіввиробництва, із будівництвом на території цієї середньоазійської державиукраїнськими господарськими структурами та за участю наших спеціалістівоб'єктів промисловості.
Узбекистанпротягом останнього десятиліття став відігравати для України важливу рольальтернативного газпромівському вектора енерго-, передусім газопостачань. Втім,зворотний потік товарів з України до Узбекистану є, як правило, не меншим, щозначною мірою зумовлюється наявністю тих коштів, які ця середньоазійська країназаробляє вивозом природного газу.
Предметамивітчизняного експорту до Узбекистану є продукція металургійної промисловості,передусім вироби з чорних металів, труби. Постачається з України і продукціямашинобудування, зокрема електричні машини та ядерні реактори, вироби хімічноїпромисловості – каучук та вироби з нього, пластмаси, фармацевтика, лікувальнізасоби, а також продовольство, передусім цукор, олія, борошно та крупи. Імпортз Узбекистану – це, як відзначалося, енергоносії (75 – 80% загального імпорту),передусім газ, а також продукція металургійної та легкої промисловості, меншоюмірою – продовольство.
ЗКиргизстаном – маленькою середньоазійською країною Україна має мінімальніторгові контакти. Україна продає Киргизстану переважно етиловий спирт уневеликих обсягах, лікувальні, фармацевтичні препарати, механічне обладнання, акупує тютюнову сировину, деякі продовольчі товари, бавовняне волокно.Киргизстан тяжіє до блокових об'єднань з Росією, принаймні це має місце назламі століть, і перспективи покращення торгових відносин з Україною пов'язанізі станом проблеми загальної оптимізації умов експортно- імпортної діяльності вСНД, тенденціями розвитку Митного союзу.
Незначніобсяги торгівлі України з Таджикістаном пояснюються не тільки географічноювіддаленістю та слабким рівнем економічного розвитку цієї країни, але івійськовими діями, міжетнічними конфліктами на її території. Основа експортуУкраїни до Таджикістану становить продукція хімічної промисловості, переважнокорунд. Експортуються, також, продовольство (головні статті: цукор, етиловийспирт), продукція машинобудування, меншою мірою енергоносії (кокс), та чорніметали. Імпорт з Таджикістану – це діякі види місцевої металургійної, легкоїпромисловості, продовольства.
Вцілому, можна сказати, що динамізація економічного співробітництва в рамках СНДза сучасних умов постає важливим фактором їх розвитку. Розв'язання цієї задачіможе бути забезпеченим тільки за умов послідовного переговорного процесу,узгодження правових систем та регулятивних механізмів, ефективного втручання векономічні відносини держав суто ринковими засобами через механізм формуванняпромислової і аграрної політики.
Процесінтеграції країн СНД відображає політичні суперечності між ними, відмінності вумовах та задачах економічного розвитку. Найбільш реальним та бажаним з точкизору України інтеграційним проектом в рамках СНД, а також у двосторонніхвідносинах з окремими пострадянськими країнами є запровадження зони вільноїторгівлі. Інші, більш виражені варіанти інтеграції або є значно менш реальними,або суперечать цілям формування ефективної відкритої економіки України, їїзаконам та більш широким інтеграційним перспективам.
Перспективнагеоекономічна модель повинна охоплювати цілий комплекс географічних векторів іекономічних галузей. Найважливішим проектом є будівництво альтернативнихпотужностей інфраструктури постачання нафти при зустрічному продажу продукції вАзербайджан країни по добре відомої і в принципі узгодженій товарнійноменклатурі. При досягненні відповідних домовленостей з країнами транзиту(передусім з Туреччиною) аналогічні відносини можуть бути встановленими з Іран,рядом арабських країн. У співпраці з Заходом необхідно змістити акценти зоднонацілених кредитно- донорських заходів на партнерську промислово-технологічнувзаємодію на базі взаємовигідних інвестиційних, коопераційних відносин.
Тількиактивна та узгоджена в усіх своїх геоекономічних компонентах позиція України яксуверенного суб'єкта на міжнародній арені може сприяти розв'язанню актуальнихпроблем розвитку держави на непростому для неї перехідному етапі.
— [i]. MIGnews.com.ua // 13.04.2001 // 22-33.