Реферат: Столипінська реформа

План

Вступ

1.   Передумовипроведення реформи.

2.   Аграрнареформа

3.   Наслідкиреформи

Висновок

Література

Проблема реформування нашоїдержави в більшій чи меншій степені хвилює майже кожного громадянина країни.Питання подолання перехідного періоду визивають палкі суперечки у провіднихекономістів країни, і не тільки.

Як вивчити, зрозуміти з усією відповідальністюреформаторський курс сьогоднішнього уряду країни?

 Вже давно відомо, що реальні результати реформ, як інайбільш об’єктивні їх оцінки, з’являються  не відразу, а тільки через деякийпроміжок часу. І тому всі труднощі їх порозуміння випливають в період, колиреформи тільки починаються, тільки набирають темп.

Між тим історичний досвід представляє собою невичерпнеджерело цінної інформації: економічно-історичних прикладів. Якщо мова йде прореформаторську діяльність, то можна з впевністю говорити, що на основі цихприкладів можливо вдеякій мірі наблизитися до розуміння сучасних реформ, а удеяких випадках і передбачити, спрогнозувати принциповий напрям їх розвитку умайбутньому. Тут доречно додати, що на жаль, цінний історичний досвід інколизалишається непотрібним: ми знову повторюємо помилки минулого, щоб наші нащадкив свою чергу своєчасно «забули» про наші помилки. Хочеться вірити, щоекономічний досвід минулого все ж таки буде максимально використаний.

Тема данної роботи дуже добре висвітлена наукою,причому дуже широко. Інтерес до реформаторів минулого підвищений в зв’язку зневдачами (хочеться вірити — тимчасовими) реформаторів сучасності.

Передумовипроведення реформи.

В кінці ХІХ ст. позитивний потенціал реформ 1861р. вРосійській імперії був частково вичерпаний, а частково випещенийконтрреформаційним курсом консерваторів після загибелі імператора Олександра ІІв 1881р., і тому настала потреба в новому циклі реформ.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. потреба  в прискореннікапіталістичного розвитку стала проявлятися особливо гостро. Після 60-х рр.буржуазні відносини розвинулися до того необхідного рівня, що справа дійшла довідкритого протистояння феодальної і капіталістичної систем. Цей конфлікт неміг бути нерозв’язаним.

В економічній  політиці царизму кінця ХІХ-початку ХХст., було немало сильних сторін, верхи часто не зовсім вірно оцінювали реальнусоціально-політичну, економічну ситуації в суспільстві, і тому робилиневиправні помилки. В ті роки Росія впевнено захоплювала позиції на ринкахДалекого і Середнього Сходу, витісняючи своїх конкурентів, про що свідчив промисловийпід’єм 90-х років.

 Головною причиною промислового зростання 90-х років,з’явилася економічна політика уряду, однією із складових частин, якої сталовстановлення митних податків на ввозимі в Російську імперію товарів і одночаснеусунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземного капіталу. Ці заходи,за думкою їх ініціаторів повинні були позбавити молоду російську промисловістьвід пагубної конкуренції, і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагалиіноземні інвестиції.До речі, що по цілому ряду причин, особливістю самеросійської крупної буржуазії була готовність піти на будь який компроміс зсучасністю, і тобто, відповідною йому феодально соціально-економічною базою.Влада йшла на перетворення в суспільстві і державі із міркувань збереження монархії,династії, посилення своїх позицій.

Пожвавлення в промисловості супроводжувалося жвавимбудівництвом залізниць. Уряд вірно оцінив значення залізничних шляхів длямайбутнього економіки і не жалів грошей для розширення їх мережі. Залізницізв’язали багаті сировиною окраїни імперії з промисловими центрами,індустріальні міста і сільскогосподарські губернії — з морськими портами.

Промислове зростання було підкріплене добрими врожаямив період за останні роки.

Він тривав декілька років  і проходив дуже інтенсивно.Особливо високими темпами розвивалася важка промисловість, яка виробляла майжеполовину всієї промислової прподукції в її вартісному вираженні. За загальнимобсягом продукції важкої промисловості Росія увійшла в число перших країнсвіту.

Так Україна була одним з найбільших розвинених векономічному відношенні регіонів Російської імперії. В ній відбувалися важливісоціально-економічні зрушення. Тут склалися такі великі промислові центризагальноросійського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізькийзалізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західнийцукробуряковий район. Розвиток перомисловості в Росії й на Україні у цей періодвизначався ростом великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузіекономіки. Швидкими темпами розвивалася велика капіталістична промисловість,зріс приплив іноземного і вітчизняного капіталу. В результаті інтенсивнихпроцесів концентрації і централізації капіталу утворювалися великімонополістичні об’єднання, які відігравали деделі більшу роль в економічномужитті країни.

Водночас розвиток капіталізму в промисловостівідбувався в умовах збереження залишків феодалізму на селі: поміщицького іселянського землеволодіння.

Еволюція земельних відносин на початку ХХ ст.відбувалась в умовах боротьби двох напрямків розвитку капіталізму в сільськомугосподарстві. Домінуючим був прусський, тобто буржуазно-поміщицький, типаграрної революції.

Суперечності між розвинутою капіталістичноюпромисловістю і середньовічними пережитками в сільському господарстві царськийуряд намагався пом’якшити шляхом організації державного ринку збуту.

Однак ця політика залишалась внутрішньо суперечливою.І не тільки тому, що в ній переважали адміністративні заходи і недооцінювалосьзначення приватного підприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсууряду не доставоло збалансованості між потребами промисловості і сільськогогосподарства. Чергова спроба піти від реформ за допомогою «маленької переможноївійни» з Японією не тільки не вдалася, але й привела до «революційної безодні».

1905-1907рр. з усією очевидністю показалиневирішенність аграрного питання та інших питаннь Російської Імперії.

 Відомо, що диспропорція  між політичною надбудовою ібазисом (соціально-економічними відносинами) неминуче приводить до кризи,яскраво вираженному протиріччю, яке може слугувати причиною революції.

З точки зору сучасності, існували три шляхи длявирішення тієї ситуації, що склалася:

1.   Продовження революції знизу, що представлялося дужереальним на той час.

2.   Контрреволюція зверху, — в якійсь степені воназдійснилась, переворот, розформування ІІ Державної Думи, але більшого владасобі не дозволила, крім нового виборного закону, який збільшив представництво вДумі великих землевласників, і представників буржуазії.

3.   При загрозі революційних виступів знизу і більш чимнезначним успіхам контрреволюції зверху, робиться спроба піти по третьому шляху- початку економічних реформ. Зрозуміло, що мова йде про реформи Столипіна, якіЛенін визначив як другий крок Росії до буржуазної монархії.

Незбалансованість аграрного сектора стало однією зпричин економічної кризи початку ХХ ст. Скорочення промислового виробництва,яке розпочалося в 1900р., було визване відносно слабким розвитком ринкових відносину сільському господарстві. Монархія не загинула в ній лише тому, що в урядізнайшлися такі видатні люди, як С.Ю.Вітте и П.А.Столипін.

С.Ю.Вітте будучи лібералом вважав, що всі зміни всуспільному і державному житті потрібно починати із зміни політичного устрою:спочатку створити якісно нову державну машину, а вже потім впроваджувати змінив економіці. Тобто, неможливо вдосконалити форму землеволодіння, вирішитипроблеми аграрного порядку без попереднього переходу від рабства до свободи.

Петро Аркадійович Столипін увійшов у історію яквидатний державний діяч, реформатор, він став до керма уряду в переломний час,коли в правлячих колах проходив перегляд політичного курсу, що визначавсятерміном «цезаризм». Цей курс представляв собою спробу царизму укріпити своюсоціальну опору, розхитану революцією 1905р. Столипін мав трохи іншу точку зоруна цю проблему. Він вважав, що зміни в політичному устрої, в державі, неголовне, і не є умовою економічних реформ. Звідси випливало наступнепротиріччя: програма реформ була розрахована на буржуазно-демократичнийрозвиток, вони за своєю суттю буржуазно-демократичні (наприклад у питаннях, якістосуються земських органів влади), але Столипін щиро розраховував здійснити їхв рамках старої, регресивної для якісно нового рівня капіталістичних відносинполітичної системи. Сам Столипін був не тільки приверженцем монархії, але йвірив в особу імператора Миколи ІІ. Столипін, будучи поміщиком, одним ізлідерів губернського дворянства, знав і розумів інтереси поміщиків, тому для ньогоаграрне питання небуло незрозумілим.

Столипін вважав, що зміни необхідні, але в потрібніймірі, і там де вони необхідні для економічної реформи. Поки немає економічновільного хазяїна — немає і бази для інших форм свободи (наприклад, політичноїчи особистої). Він стверджував, що поки селянство бідне, не має особистоїземельної власності, поки воно знаходиться в обіймах общини, воно залишаєтьсярабом, і ніякий писаний закон не дасть йому блага громадянської свободи.

Ця суперечка актуальна і в наш час, майже сто роківпотому. Найтісніший зв’язок економіки і політики не дає досягнути позитивнихрезультатів реформування однієї суспільної сфери без змін в іншій. Сучасніреформи також починалися з напрямку на нову державу, а тепер ми бачимо якпроявляеється всім відома авторитарна бюрократія. Да і нічим іншим апарат бутине може, поки в країні, кажучи словами Столипіна, немає самостійних власників.

6 березня 1907р., П.А.Столипін виступив перед ІІДержавною Думою з викладенням урядової програми реформ. Список відкривавзнаменитий указ від 9 листопада 1906р., а також інші заходи. Декільказаконопроектів стосувалися свободи совісті ( перехід із одного віросповідання вінше, закон про староорбрядні общини та інші). Були обіцяні законопроекти пронедоторканість особи і введені волостного земства, робітникам — професійніспілки і державне страхування, країні в цілому — реформа освіти. Великезначення в програмі надавалося відродженню армії і флоту, бойова міць, якихбула втраченна в російсько-японську війну.

Указ 9 листопада трактувався як вибір міжселянином-неробою і селянином-хозяїном, в користь останього. Завжди були ібудуть нероби, рішуче заявляв Столипін, і не на них повинна орієнтуватисядержава, а на здібного, талановитого,трудолюбивого селянина.

Ще раніше, 24 серпня 1906 р., була опублікованаурядова програма, яка складалася із двох частин — репресивної іреформаторської. У відповідності з першою, в місцевостях, які знаходилися увоєнному стані чи стані надзвичайної охорони, вводилися воєнно-польові (швидковирішувальні)суди, а в реформаторській частині був закладений указ від 9 листопада 1906 р.про вихід із общини із відповідними йому законами. Саме з цими складовими — столипінською аграрною політикою і «столипінськими галстуками» — у сучасників впершу чергу і асоціювався новий голова уряду.

Декларація перед ІІІ Державною Думою, мало чимвідрізнялась від попередньої, і лише підкреслювала перше і основне завданнямуряду не «реформи», а боротьбу з революцією, протиставляючи цьому явищу тількисилу.

Другим головним завданням уряду, Столипін оголосивпроведення аграрного закону, який являвся важливою задачею уряду, його керівноюідеєю.

Підводячи підсумок сказаному, можемо відмітити, щодевіз столипінських перетворень суспільного і державного життя можна виразити фразою- «спочатку заспокоення, потім реформи».

За мету своїх перетворень Столипін ставив зміни всфері економіки. Прем’єр був впевнений, і його виступи свідчать про це, щонеобхідно починати з аграрного сектора. І сам Столипін, і його опонентипідкреслювали головне завдання реформи — створити заможнє селянство, якепронизане думкою про власність, а тому ніколи не потребує революції івиступатиме як опора уряду. Тут чітко простежуються політичні мотиви реформи:без селянства ніяка революція, особливо в Росії, неможлива.

Крім політичного змісту, в реформу уряд закладав іекономічний. Економічні аспекти реформ були засновані на тому, що безнормального аграрного фундаменту, без розвинутого сільського господарства, беззадоволення потреб у дешевій робочій силі (за рахунок колишніх селян)промисловость Російської Імперії не набуде розквіту, і буде приреченана навідсталість від передових держав світу.

Дійсно, згідно концепції Столипіна, модернізаціякраїни потребувала деяких умов:

1.   Зробити селянство повноправними власниками, щоб «міцніта сильні» звільнившись від опіки общини, змогли обійти «убогих та нероб».

2.   Добитися посиленого зростання промисловості,підкріпленного розвитком внутрішнього ринку.

Аграрна реформа включала в себе цілий рядвзаємопов’язаних проблем, всі їх рішення пронизувала червона нитка — наголос нена общину, а на єдиноособового власника. Безперечно, це був повний розрив зідеологією реформи 1861 р., коли наголос був зроблений тільки на селянськуобщину як на головну опору монархії, і відповідно, державності в цілому.

Руйнуванню селянської общини сприяв не тільки указ від9 листопада 1906р., але і інші закони 1909-1911рр., які передбачали: розпускобщини, можливість проведення законів рішенням простої більшості, а не 2/3, якце було раніше. За своїм економічним змістом це були, безсумніву, ліберальнібуржуазні закони, які сприяли розвитку капіталізму на селі, і отож булипрогресивні.

Конкретні заходи аграрної реформи Столипіна достатньовідомі. Указ вводив надзвичайно важливі зміни в землеволодінні селянства. Всіселяни одержували право виходу із общини, яка в цьому випадку виділяла землю уприватну власність особі, що мала вийти. При цьому указ надавав прівелегії длязаможнього селянства з метою побудити їх до виходу з общини. Зокрема, ті хто вийшовіз общини одержували у «власність окремих хазяїв» всі землі, які були в їхпостійному користуванні. Це означало, що вихідці з общини одержували і надлишкизверх душової норми. При цьому, якщо в данній общині на протязі останніх 24років не проводилися переділи, то надлишки домогосподар одержував безкоштовно,якщо ж перерозподіли і були, то він платив общині за надлишки по викупній ціні1861р. Оскільки за 40 років ціни виросли в декілька разів, то і це було вигіднозаможнім вихідцям.

Важливим інструментом руйнування общини і розширеннядрібної приватної власності був Селянський кредитний банк. За допомогою банкудержава допомогала багатьом селянським сім’ям в купівлі землі. Банк продавав вкредит землі, які раніш були скуплені у поміщиків, чи належали державі. Прицьому проценти по кредиту були вдвоє нижче чим по кредитам общині. Між 1905 і1914рр. в руки селянства таким шляхом перейшло 9,5 млн.га землі. Необхіднозауважити, що умови продажу були доволі жорстокими — за прострочення платежівземля у покупця відбиралася і верталася в банківський фонд для нового продажу.

В 1906-1907 рр. Указами царя деяка частина державних інадільних земель була передана Селянському банку для продажу селянству з ціллюпослаблення земельної тісноти. Насправді земля скуповувалася в основномузаможніми селянами, і які одержали таким чином додаткові можливості длярозширення господарства.

Ця політика була вельми розумною у відношенні дозаможнього селянства, вона допомогала їм, але в цілому вона не вирішила аграрнепитання (селяни-бідняки немогли купити землю). Більш того, община для виділенняв окреме господарство не завжди надавала наділи, достатні для веденняефективної праці, при цьому навіть кредити банку не могли значно покращитисправу, і тому Столипін взяв курс на переселення селянства на вільні державніземлі. Переселенням займалося переселенське управління, в компетенцію якоговходило вирішення тогочасного питання перенаселенності центральних областейРосійської Імперії. Основними районами переселення були Поволж’я, Сибір,Середня Азія, Далекий Схід і Північний Кавказ. Уряд всяко підтримував ізаохочував заселення данних регіонів: були ліквідовані всі перепони і створенийсерйозний стимул для переселення в ці райони країни. Кредити, що надавалисяпереселенцям, збільшувалися в чотири рази, проїзд був бесплатним, надавалисьспеціальні вагони для перевезення худоби, майна.

Масове переселення було організоване для того, щоб ненаділяючи селян панською землею (не загострювати відносини з буржуазією — радикалізм), збагатити одних селян за рахунок інших, розпустивши общину іполегшив перехід того, що належало біднякам, у власність заможніх. Тих хтозалишився без землі повино було прийняти місто, або окраїни імперії, кудиорганізовувалося переселення.

З цієї точки зору Столипін мав на меті досягнутирівноваги суспільних сил, щоб з одного боку, не обмежити законних прав панствана землю, а з іншого-забезпечити землею селянство.

Столипін відводив дуже важливу роль в справідержавного заохочення, не кредитуванню (грошовому заохоченню), а кажучисучасною мовою речовим важелям. Дійсно, гроші селянин міг просто пропити, статижертвою обману, і тому Столипін старався реалізувати допомогу в натуральномувигляді: шляхом створення розвинутої інфраструктури в зонах переселення (залізниці, школи, лікарні, водосховища), надання допомоги у вигляді насіння,худоби, засобів праці. Все це можна було використовувати тільки в господарстві,продати все це на переселенських територіях було нікому. У відносинах«держава-селянин» виключався посередник-торговець.

Кажучи про методи проведення реформи неможна невідмітити, що вони спиралися на натиск апарату, чиновників, поліції. Реформаздійснювалась в той час, коли в країні панувала обстановка розстрілів,повішень, прямого насильства влади. Злочинців карали за допомогоювійськово-польових судів, в склад яких Столипін заборонив включати юристів, щобуло порушенням всіх норм права. Ці дії нанесли величезний моральний удар попрестижу влади. Столипін створив прецедент: право влади карати без пояснень.Столипін затвердив також право влади втручатися в сугубо економічні відносини.Право держави на насильство в економіці вперше було показане узагальноросійському масштабі саме Столипіним в ході його реформ.

Які ж підсумки столипінського аграрного курсу, що бувостанньою надією царизму в боротьбі за існування? Чи вдалася аграрна реформаСтолипіну?

 Столипінська аграрна реформа не ліквідувалапоміщицьку власність на землю, головним її результатом було зміцнення прошаркусільської буржуазії, посилення соціальної диференціації селянства.

Столипінська реформа передбачала дальше посиленнязаможного селянства шляхом насадження приватної селянської земельної власності,утворення великих фермерських господарств в умовах відпливу бідноти з села імасових переселень на окраїни Росії

В результаті столипінської реформи значно поглибивсяпроцес диференціації селянства.

Політика насадження фермерських господарств іпереселення селян не послабила соціальні протиріччя на селі, а навпаки, щебільше їх загострила.

Економісти вважають, що результати були дуже далеківід потрібних, реформування аграрних відносин, наділення селянства правомприватної власності на землю вдалося лише частково, при цьому зберіглосяантигоністичне протиріччя міх селянством і панством; відлучення селян відобщини вдалося в незначній мірі (приблизно 10% селян відділилося в хутори); апереселення селянства на окраїни в якійсь степені вдалося. Це тільки загальнівисновки, для більш детальної оцінки потрібно звернутися до цифр і фактів.

Приблизно за десять років тільки 2,5 млн.селянськихгосподарств вдалося вивести з під опіки общини. Рух за припинення «мирського»правління на селі досягнув найвищої точки між 1908-1909рр. (приблизнопівмільйона запитів щорічно). Однак згодом цей рух доволі скоротився. Випадкиповного розпуску общини в цілому були кранє рідкими (приблизно 130 тис.).«Вільні» селянські землеволодіння складали лише 15% загальної площі, щооброблювалася. Майже половині працюючих на цих землях селян (1,2 млн.)дісталися хутори, закріплені за ними постійно, у власність.

Земельна політика не дала кардинальних змін.Перетасувавши земельні наділи вона, не змінила земельного устрою, він залишивсястарим, пристосованим до кабали, а не до нового аграрного виробництва.

Діяльність Селянського банку теж не дала бажанихрезультатів. Всього за 1906-1915рр. банк придбав для продажу селянам 4614тис.десятин землі, підняв ціни з 105руб. (1907р.) до 136 руб. (1914р.) задесятину землі. Високі ціни і великі платежі, що накладалися банком назаємників, вели до розорення маси хуторян. Все це підривало довіру селянства добанку, і число користувачів кредитами пішло вниз.

Пареселенська політика наглядно продемонструваламетоди і підсумки всієї реформи. Переселенці віддавали перевагу вже обжитиммісцям, таким як Урал, Західна Сибір, ніж займатися освоєнням безлюдних ліснихзон. Між 1907-1914 рр. 3,5 млн. чоловік виїхали в Сибір, десь приблизно 1млн.повернулись назад у центральні райони держави, але вже без грошей і надій, боколишнє господарство було продане.

Одним словом, реформа не вдалася. Вона не досягнула ніекономічних, ні політичних цілей, які перед нею ставилися.

Хоча існують і позитивні наслідки. Так з 1905 по 1913рр. об’єм щорічних закупівель сільгосптехніки виріс в 2-3 рази. Виробництвозернових в державі в 1913р. перевищувало на третину об’єм виробництва зерновиху США, Канаді, Аргентині взятих разом. Експорт зерна досяг в 1912р. 15млн.т., вАнглію олії вивозилося на суму, вдвічі більшу, ніж вартість всього щорічноговидобутку золота в Сибіру. Надлишок хліба в 1916 р. складав 1 млрд.пудів. Якбачимо це дуже обнадійливі результати, але ж все таки головне завдання — зробити Російську Імперію країною фермерів — вирішити не вдалося. Більшістьселянства продовжували жити в общині, і це все зіграло рокову роль в розвиткуподій 1917 року.

Закінчуючи реферат, необхідно підвести підсумок усьомувищесказаному. Ми багато говорили про ті явища, що виникали в процесіреалізації столипінської реформи, аналізували причини їх появи. Ще раз наведемоголовні з них: відсутність соціальної опори реформи, опір самодержавства,бюрократії і буржуазії.

Крах столипінської реформи, неможливість зрощеннятоталіризму і автотаризму з самостійністю, крах курсу на селянина-фермера ставуроком для більшовиків, які надали перевагу колгоспам.

Шлях Столипіна, шлях реформ, шлях запобіганняреволюції 1917 року був відкинутий, і тими, хто революції не хотів, і тими хтодо неї ринув.

Столипінські реформи, якщо б вони продовжувалися,скажімо, ще років 10, принесли б значні результати, головним з яких було бстворення прошарку мілких селянських власників-фермерів, да і лише в томувипадку, якщо б обставини склалися виключно добре для Столипіна. Але не ці жфермери стали в США базою для появи однієї із найбільш антибюрократичних формадемократичної держави.

1. А.Я.Аверх. П.А.Столыпин и судьбыреформ в Росии. М.: Издательство политической культуры, 1991.

2. Н.Верт. История советскогогосударства. М.: ИПА, 1995.

3. П.А.Зырьянов. Столыпин без легенд.М., 1991.

4. Історія України: Курслекцій, 2-га книга, ХХ ст. Навчальний посібник. За редакцією Мельник В.Г.,Верстюк В.Ф., Демченко М.В. та ін. К.: Либідь, 1992.