Реферат: Ялтинская конференция и ее место в развитии международной дипломатии
МІСЦЕЯЛТИНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ДИПЛОМАТІЇ
КостенкоР. О.
Переяслав-Хм.ДПІ ім. Г. С. Сковороди
Напочатку 1945 р. між США, Великобританією та СРСР назріла необхідність вирішитиспірні питання щодо післявоєнного світового устрою. Оскільки воєнні дії недозволяли Сталіну залишити СРСР, Гопкінс (спеціальний помічник президентаРузвельта) висловив думку, що конференція може відбутися в Криму, і росіянизапропонували Ялту.
Конференціяв Криму проходила з 4 по 11 лютого 1945 р. Які ж основні цілі переслідувалакожна з сторін?
Найбільшполітично незахищеною до конференції підійшла Великобританія. Радянський впливу Східній Європі був настільки сильним, що Черчілль вирішив напряму зі Сталінимрозділити Європу на сфери впливу. Перебуваючи у Москві у жовтні 1944 р.,Черчілль вручив Сталіну проект домовленості, за яким Великобританія отримувала90% сфер впливу в Греції, СРСР — 90% в Румунії і 75% в Болгарії, Угорщина іЮгославія були розділені за принципом «50:50». Сталін прийняв цейпроект, а Молотов під час діалогу з Іденом спромігся зменшити британські ізбільшити радянські відсотки у кожній із східноєвропейських країн, окрімУгорщини. Це була слабка спроба Великобританії якось посилити своє політичнестановище, адже вже до початку Ялтинської конференції від цієї згоди нічого незалишилося. Червона Армія СРСР починає втручатися в питання внутрішнього устроюокупованих країн [4. — С. 371-372].
Щеоднією важливою ціллю Великобританії було створення «сильної»Франції. Повернення Франції статусу великої держави, обмеження радянських вимогвідносно репарацій — всі ці другорядні цілі переслідували одну: зменшеннясхідноєвропейського впливу СРСР. Заради цього Черчілль мав намір протистоятиСталіну при обговоренні кожного пункту переговорів.
ПозиціюСША висловив Рузвельт у посланні Сталіну, яке отримане 5 жовтня 1944 р., зприводу прибуття до Москви Черчілля. Він висловлює побажання про підготовчийхарактер зустрічі Черчілля зі Сталіним; і що питання, які розглядаються у ходізустрічі, можуть бути остаточно вирішені ним за участю США: «Вы понимаете,я уверен, что в нынешней всемирной войне буквально нет ни одного вопроса, будьто военный или политический, в котором не были бы заинтересованы СоединенныеШтаты» [6. — Т. 2, с. 170-171].
Основнимизавданнями США у Ялті було вирішено питання вступу СРСР у війну з Японією,заради чого Рузвельт з легкістю йшов на компроміси з інших питань, та створенняміжнародної організації (ООН), яка б забезпечувала стабільність у світі післявійни.
Основноюметою СРСР на конференції було зберегти та узаконити свій політичний вплив насхідноєвропейські країни, домогтися прийняття союзних республік до ООН таотримати більшу частину репарацій з Німеччини.
Загальноюж метою усіх країн-учасниць було «знищення німецького мілітаризму танацизму й створення гарантій того, що Німеччина ніколи бівльше не спроможетьсяпорушити мир в усьому світі» [7. — С. 195].
Вісторію міжнародних відносин Ялтинська конференція увійшла під назвою«Аргонавт» — цю кодовану назву запропонував Черчілль. Американськата британська делегації нараховували близько 700 осіб. Це була друга зустрічусіх трьох керівників союзних держав, і вперше з ними в нараді брали участь всітри міністри закордонних справ.
Американськаделегація розмістилася в Лівадійському палаці, англійська — у Воронцовському(в Алушті), радянська — в Юсуповському (в Кореїзі).
Усіпленарні засідання голів держав проводилися в Лівадійському палаці, починалисявони о 16.00 і закінчувалися о 20.00 або навіть пізніше. Наради міністрівзакордонних справ розпочиналися о 12.00 і велися почергово у місці розташуваннякожної делегації.
Першепленарне засідання розпочалося з того, що 4 лютого Рузвельт за пропозицієюСталіна відкрив конференцію. Після цього заступник голови Генерального штабуЧервоної Арміїі генерал армії Антонов сповістив про результати січневогонаступу радянських військ і висловив побажання, щоб англо-американські військана Західному фронті прискорили перехід в наступ, а союзницька авіація ударамипо комунікаціях перешкоджала німцям передислоковувати свої війська із Західногофронту, із Норвегії та Італії на Схід [6. С. 367].
Післятого, як Сталін та Антонов відповіли на питання, Черчілль запропонував генералуМаршалу доповісти про операції на Західному фронті.
Вкінці засідання начальниками штабів трьох держав було вказано зустрітисянаступного ранку і скоординувати військові плани «Великої трійки» назаключному етапі війни.
Надругому пленарному засіданні основним питанням було питання окупації Німеччини.
Запідписаною угодою про зони операції, СРСР отримував зону на захід від р. Одер,Великобританія — Північно-Західну Німеччину, США — Південно-Західну Німеччину[3. — C. 332].
Спірнимбуло питання виділення окупаційної зони Франції. Сталін і Рузвельт спочаткубули проти, але Черчілль з Іденом активно на цьому наполягали, а замериканського боку їх підтримував Гопкінс, який вважав, що «стабільністьу Європі неможлива без сильної та впливової Франції» [2. — C. 353]. Врезультаті переговорів Франції була виділена зона окупації із британської таамериканської зон. Таким чином, Франція мала увійти разом із США,Великобританією та СРСР до Контрольної ради, що вирішувала б питання, якістосувалися Німеччини в цілому.
Заугодою про контрольний механізм, верховна влада здійснюваласяголовнокомандуючими Збройних сил СРСР, США і Великобританії — кожним у своїйзоні. «Великий Берлін» входив до радянської зони окупації, але якмісце перебування Контрольної ради підлягав окупації трьох держав. При цьому вугоді ніяких прав для США, Великобританії і Франції щодо допущення їхніх війську Берлін не передбачалося. Правління «Великим Берліном» малоздійснюватися міжсоюзницькою комендатурою.
Нацьому ж пленарному засіданні США та Великобританія висунули плани пророзчленування Німеччини. США притримувалися «плану Моргентоу»:
— Німеччина ділиться на дві незалежні аграрні країни;
— створюється міжнародна зона під керівництвом міжнародного органу, в яку бвходили Рур, Кільський канал та всі німецькі землі на північ від каналу.
УВеликобританії був дещо схожий план:
— Німеччина розділяється на 2 частини — Прусію і Баварію (пізніше на пленарномузасіданні у Ялті Черчілль висловив думку, що непогано було б створити «щеодну німецьку країну зі столицею у Відні» [5. — c. 369]);
— Рур, Вестфалія і Саар повинні підлягати міжнародному контролю.
РозчленуванняНімеччини переслідувало дві мети:
1)позбавити її можливості розпочати нову війну;
2)вивести її зі складу конкурентів на світовому ринку.
Рузвельтзапропонував дати на вивчення це питання міністрам закордонних справ. Назасіданні 7 лютого Сталін, Рузвельт і Черчілль ухвалили рішення про створеннякомісії для вивчення пропозицій про розчленування Німеччини.
Коликомісія в складі міністра закордонних справ Британії А. Ідена, посла СШАВайнанта і посла СРСР Ф. Гусєва приступила до роботи у Лондоні, представникСРСР Ф. Гусєв 26 березня 1945 р. направив голові комісії листа:«Радянське правління розуміє рішення Кримської конференції пророзчленування Німеччини не як обов`язковий план, а як можливу перспективу длятиску на Німеччину з метою зробити її безпечною у випадку, якщо інші засобивиявляться недостатніми». Після цього питання про розчленування Німеччинибуло зняте з розгляду комісії.
Спірнимбуло питання про репарації. Запропонована СРСР сума репарацій в 20 млрд.доларів, з яких 50% — Радянському Союзу, була ухвалена американськоюделегацією. Але британська сторона вимагала зменшення суми. Все ж таки сторонидійшли згоди і було вирішено стягувати репарації у трьох формах:
1)одночасне вилучення промислового обладнання, транспорту тощо протягом двохроків після капітуляції;
2)щорічні товарні поставки поточної продукції;
3)використання праці військовополонених [7. — c. 196].
Протеостаточне вирішення цього питання було покладено на Міжсоюзну контрольнукомісію, яка мала збиратися у Москві [2. — c. 353].
Натретьому пленарному засіданні основним було польське питання: нові польськікордони і новий польський уряд. Щодо східних кордонів Польщі значних суперечокне було, хоча Рузвельт і мав намір приєднати до польської території Львів тадеякі польські кордони, що виходили за межі «лінії Керзона». АлеСталін домігся того, що було вирішено провести східний кордон Польщі по«лінії Керзона» з відхиленням від неї в деяких районах на 5-8 км. накористь Польщі. Що ж до західних кордонів, то, за планом Сталіна, вони малипроходити по Одеру і Західній Нейсі з залишенням Штеттіна за Польщею. Цейпроект викликав різке заперечення з боку голів американського та англійськогоурядів. Отже, з питання західних кордонів Польщі остаточного рішення прийнятоне було, але Сталін, Рузвельт і Черчілль дійшли згоди, що «Польща повиннаотримати значні прирощення території на півночі і на заході».
Ситуаціяз питанням польського уряду була дещо складніша. На момент проходженняконференції існувало два польських уряди: у Любліні, який визнавав СРСР, і вЛондоні, який визнавали США і Великобританія. Черчілль висловив занепокоєннятим, що СРСР втручається у внутрішні справи Польщі: «Піднявши меч, щобзахистити Польщу, яка зазнала брутального нападу з боку Гітлера, ми ніколи непогодимося з ухвалою, яка не забезпечуватиме перетворення Польщі на вільну тасуверенну державу» [2. — c. 353-354].
СШАі Великобританія планували провести в Польщі демократичні вибори, без втручанняінших держав, тим самим намагаючись залишити люблінський уряд Берута безпідтримки СРСР. Радянський уряд не міг допустити втрати політичного впливу натаку стратегічно важливу державу, як Польща. Тому це питання не було вирішеноостаточно, хоча союзники дійшли принципової згоди, що новий уряд матиме назву «Тимчасовий польський уряд національної єдності» і буде сформованийна базі Тимчасового національного польського уряду з включенням деяких«лондонських» поляків. Заключні переговори з цього питання маливідбутися в Москві під керівництвом Молотова та послів Великобританії та США.Поступкою СРСР союзникам була «Декларація про звільнену Європу», якапередбачала проведення вільних виборів і формування демократичних урядів у Сх.Європі. Ця декларація мала стати гарантом розв`язання польської проблеми. Алеце була формальна поступка Сталіна, оскільки на територіях, зайнятих ЧервоноюАрмією, реально міг бути проведений лише «радянський варіант» вільнихвиборів.
Невирішенимповністю перд початком конференції було питання створення ООН. Основи СтатутуООН були розроблені в Думбартон-Оксі у 1944 р. Але там не було вирішене питанняпро процедуру голосування в Раді Безпеки. На Ялтинській конференції буловирішено, що постанови Ради Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими,якщо за них проголосувало 7 з 11 членів Ради. Питання підтримання миру табезпеки і інші важливі питання вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало7 членів Ради, включаючи співпадання голосів усіх постійних членів Ради — СРСР, США, Великобританії, Франції і Китаю, причому сторона, що бере участь усуперечці, що не несе загрози миру та безпеці, утримується від голосування.Якщо ж до одного з 5 постійних членів Ради мають застосовуватися будь-якісанкції, ця країна має «право вето».
Щев Думбартон-Оксі Сталін ставив питання про представництво в ООН усіх 15 союзнихреспубілк. На конференції в Ялті радянською делегацією ставилася вимога про прийняттяв ООН хоча б 2-3-х союзних республік. Аргументувалося це тим, що, наприклад,Україна і Білорусія переважають за кількістю населення і політичним значеннямдеякі держави, членство яких в ООН ніхто не заперечує. Рузвельт у листі доСталіна від 10 лютого 1945 р. підтримував його позицію, але поставив головурадянської делегації перед фактом, що, можливо, Америка вимагатиме і для себедодаткових місць в ООН. У відповіді 11 лютого Сталін погоджувався з Рузвельтом[6. — T.2. — C. 202-203]. В кінцевому результаті голови трьох урядів вирішилискликати 25 квітня 1945 р. конференцію в Сан-Франциско для підготовки іприйняття Статуту ООН. США і Великобританія зобов`язалися підтримати на нійдопуск Української та Білоруської РСР до першопочаткового членства в ООН.
Такожна Кримській конференції було обумовлено вступ СРСР у війну з Японією.
Розуміючипотребу США у участі СРСР в цій війні, Сталін поставив максимально вигідні дляСРСР умови. Рузвельт, не маючи іншого вибору, прийняв їх. Отже, 11 лютого буловирішено, що СРСР вступає у війну з Японією через 2-3 місяці після капітуляціїНімеччини на умовах: СРСР передаються Курильські острови, південна частинаострова Сахалін з супутними островами, контроль над портами Дайрен іПорт-Артур, спільна з Китаєм експлуатація Китайської Східної та ПівденноїМанчжурської залізниць, збереження статус-кво Монголії.
Окрімвищезгаданих питань, на Ялтинській конференції було вирішено сприяти угоді міжмаршалом Тіто і прем`єр-міністром югославського емігрантського уряду (у Лондоні)і на її основі створити Тимчасовий об`єднаний уряд і Тимчасовий парламент.
Булаприйнята декларація "Єдність в організації миру, як і у веденнівійни", де голови трьох урядів підтвердили свої наміри загальнимизусиллями довести війну до кінця та забезпечити в наступний мирний періодспівробітництво та взаєморозуміння між державами як умову миру в світі.
Підкінець конференції учасники вирішили утворити постійну нараду міністрівзакордонних справ СРСР, США, і Великобританії, яка мала збиратися раз на 3-4місяці для консультації і практичних рішень.
Отже,Ялтинська конференція стала прикладом того, як при необхідності країни зантагоністичними поглядами на світовий устрій можуть дійти згоди унайгостріших питаннях. Фактично в усіх питаннях, що розглядалися, хоча б одназі сторін ішла на компроміс. Незважаючи на це, кожна сторона досягла основнихцілей, які ставила перед собою до початку конференції: США домоглися вступуСРСР у війну з Японією, Великобританія створила необхідні умови протистоянняСРСР в Європі, а Радянський Союз, окрім вигід у німецькому та японськомупитаннях, забезпечив собі можливість політичного впливу на країни СхідноїЄвропи.
Цяконференція стала опорним пунктом майбутніх дипломатичних відносин, адже самена ній було вирішено основні питання створення ООН як гаранту стабільності упіслявоєнному світі.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1.Баффа Дж. История Советского Союза. Т.2. От Отечественной войны до положениявторой мировой державы. Сталин и Хрущев. 1941 — 1964 гг.: Пер. с итал. — 2-еизд. М., 1994. — 632 с.
2.Дюрозель Жан-Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. зфр. Є. Марічева, Л. Погорєлова, В. Чайковського. — К., 1995. — 903 с.
3.История международных отношений и внешней политики СССР: В 3-х томах: Т.1 / Подред. И. А. Кирилина. — М., 1986. — 416 с.
4.Киссинджер Г. Дипломатия. Пер. с англ. В. В. Львова / Послесл. Г. А. Арбатова.-- М., 1997. — 848 с.
5.От «Барбароссы» до «Терминала»: Взгляд з Запада / Сост. Ю.И. Логинов: Перевод. — М., 1988. — 463 с.
6.Переписка Председателя Совета Министров СРСР з президентом США ипремьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны. 1941 — 1945 гг. В 2-х т. — М., 1989.
7.Цвєтков Г. М. Міжнародні відносини і зовнішня політика в 1917-1945 рр.: Навч.посібник. — 1997. — 232 с.
8.Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні відносини ХХ століття. — К., 1999.-- 255 с.