Реферат: Економічна історія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

економіко-гуманітарнийфакультет в м. Мелітополі

кафедрафінансів та банківської справи

КОНСПЕКТИЛЕКЦІЙЗКУРСУ

«Економічнаісторія»

МарушкоНаталія Василівна

 

Мелітополь,2006

Економічнаісторія – наука відносна молода, яка вивчає економічне життя людей у всій йогобагатогранності, економічні моделі господарської діяльності людини  та об’єктоманалізу є економіка на різних її рівнях (макро-, мезо-, мікро- та глобальному)

 

Тема №1. Сутність, значення та функції курсу  „Економічна історія”.

 

Лекція 1.Сутність курсу “Економічна історія” в ринковій економіці.

План.

1.          Сутністькурсу “Економічна історія”.[8]

2.          Значеннякурсу “Економічна історія” в ринковій економіці: цілі і задачі. [8,17]

3.          Функціїкурсу “Економічна історія”[ 31]

 

Лекція 2. Курс “Економічноїісторії” як історико-економічний аналіз концепції розвитку галузейгосподарства.

План.

1.  “Економічна історія” як системанаукових знань. [8,17 ]

2.  Концепція курсу “Економічна історія”. [17 ]

3.  Курс “Економічна історія” длявиявлення тенденцій економічного розвитку на перспективу. [44 ]

Економічнаісторія – наука відносно молода, яка зародилася в ХYІ. В Україні в останне десятілеттяприжилася назва «економічна історія». Економічна історія – це наука, яка вивчаєекономічне життя людей в усій його багатогранності з найдавніших часів до нашихднів. Об’єктом аналізу є економіка на різних її рівнях (макро-, мезо-, мікро-та глобальному). Сфера вивчення – економічні моделі (типи), вяких протікає господарська діяльність людини, діє механізм функціонування,відбуваються взаємодія та взаємовпливи економічних систем.

За час існуванняісторико-економічної науки розроблено багато варіантів періодизаціїгосподарської історії людства. Проте в сучасний період переважають триосновні підходи до цієї проблеми:

-          трактуванняекономічної історії людства як сходження від нижчого до вищого (попередники – С.Десницький,Б.Гільдебрант, У.Ростоу, К.Маркс, Д.Белл, О.Тоффлер та ін..);

-          теоріяісторічного кругообігу (Дж.Віко, І.Гердер, Е.Майєр та ін..);

-          теоріяцивілізацій (М.Данилевський,П.Сорокін, А.Тойнбі та ін..).

 Останнім часом вукраїнських та зарубіжних джерелах усе більше прихильників здобуває цивілізаційнийпідхід до вивчення історії, в тому числі економічної.

 Цивілізації– це прогресивний рух суспільства, рух від простого до складного, а соціально-економічніформації – сходинки цивілізації, які з часом, відмираючи, потребуютьзаміни.

 Економічнаісторія – самостійна наука, особлива система знань, що розвивається і використовуєзагальні й специфічні, економічні та історичні методи питання.

  Історико-економічнийматеріал є або підтвердженням правильності теорії, або ґрунтом для критики їїпомилковості. Добре відібрані,систематизовані, проаналізовані факти можуть стати основою для створення новихекономічних теорій.

Економічна історіяповною мірою виконує функцію прогнозування. Адже  досліджуючи те чи інше явищев економіці, необхідно не лише точно встановити, а і якомога вірогіднішепередбачити його майбутній розвиток. А це можна зробити, спираючись лише наминуле. Економіка – процес,  теперішність – це лише мить у ньому. Будь-якеекономічне явище має історичне коріння; і це необхідно обов’язково врахувати,особливо в умовах створення нового економічного ладу.

Економічнаісторія –  це історія постійного руху, змін, зрушень у структурі економіки. Вона  вивчаєминуле, а також аналізує поточну економічну діяльність. І тут важливоюпроблемою науки є проблема чинників економічного розвитку людства:

1.  Багато вчених як провідний виділяютьчинник науково-технічного прогресу (НТП). Під його впливом відбуваютьсяпринципові зрушення в системі господарства і в самому суспільстві, якепереходить на якісно новий етап розвитку (доіндустріальне (аграрне) –індустріальне – постіндустріальне).

2.  Надзвичайно суттєвим є прогрес узасобах комунікацій: мова, гроші, шляхи, друк, зв'язок тощо. На сучасному етапіособливо важливий прогрес у створенні та функціонуванні інформаційних систем.Очевидно, що чим більш розвинуті засоби комунікацій, тим більше можливостей дляшвидкого розвитку має суспільство.

3.  Рівень економічного розвитку країнитакож залежить віж ступеня забезпечення енергією і виду енергії, який найбільшактивно використовується в народному господарстві: вода, пара, енергіявнутрішнього згорання, атомного й термоядерного синтезу. Безперечно, щозначення цього чинника, як комунікаційного, з плином часу буде посилюватися.

4.  Не менш важливим порівняно зенергетичним є чинник природний: географічне положення, кліматичні та іншіумови. Розвиток НТП дещо зменшує залежність від цього чинника, проте рольокремих його складових – корисних копалин, флори, фауни, водних ресурсів тощо –може бути досить значною.

5.  Велике значення для господарськоїреволюції має демографічний чинник: чисельність населення, його щільність,міграційна мобільність, рівень народжуваності, смертності та ін… Історичнийдосвід показує, що є оптимальний для певних конкретних умов рівень чисельностій щільності населення, за якого забезпечуються найшвидші темпи економічногорозвитку, а в разі відхилення від нього темпи зростання уповільнюються. Уцілому нестача населення (порівняно з оптимумом) є більш несприятливимчинником, ніж його надлишок.

6.  Багато вчених серед найважливішихчинників, що впливають на господарський розвиток, виділяють психологію людей,їхні суб’єктівні оцінки господарської реальності, особисті мотиви діяльності,стан морали тощо.

Інші вченіпідкреслюють важливість таких чинників, як національна психологія, системаправових відносин, релігійні погляди. Безумовно, важливу роль відіграєекономічна політика держави. Усі перелічені чинники становлять основувисвітлення економічної історії.

Завданняекономічної історії – розширити світогляд, сформувати економічну культурумайбутнього економіста. Сучасний фахівець має усвідомлювати, що в історіїлюдства вже проведено безліч господарських експериментів. Економічна історіянезалежно від того, чи можна її використувати для безпосередньої перевіркиекономічних законів або визначення правильності (хибності) економічноїполітики, являє собою колективну пам’ять і є джерелом народної мудрості.

Економічнаісторія  — є: господарський досвід та відгук на економічна явища та процесиісторико-економічної науки.

Тема №2. Господарські форми економіки стародавнього світу.

План.

1.  Зовнішнє і внутрішнє середовищеорганізації господарства стародавнього світу. [ 5]

2.  Економічні причини розвитку економікистародавнього світу. [7 ]

3.  Особливості господарських формекономіки стародавнього світу. [7,13 ]

Первый этап в развитииобщества – эпоха древнего мира, продолжался с 40 тыс. лет до н.э. до V в.н.э. (от времени отступления ледника до падения Рима (476г.) Его главнымсодержанием является возникновение древнейших форм производства и элементарныхсвязей в структуре экономики.

·  Организационно – экономическийуровеньхарактеризуется использованием примитивных ручных технологий наоснове простой кооперации. Древнейшие формы простой кооперации – родовая исоседская община.

Простая кооперация – форма организации производства, прикоторой коллектив людей выполняет однокачественную работу на условияхестественной (половозрастной) специализации.

·  Вотраслевом уровнеэкономикидревнего мира трудно выделить специализацию отдельных хозяйств, т.к. все ониразвиваются в рамках замкнутого натурального хозяйства и представляют собой автаркии.Особую роль в формировании отраслевой структуры экономики сыграло общественноеразделение труда.

 · Формированиетерриториальногоуровня было обусловлено природно-климатическими условиями и проявилось в темпахосвоения отдельных территорий: древнейшие земледельческие цивилизации возникаютв наиболее благоприятных климатических условиях. Территориальная специализацияоказалась связанной с источниками сырья, что отразилось на развитии ремесла иторговли. Важное значение для складывания территориальной структуры экономикиимела неолитическая революция, скорость распространения которой также зависелаот географических факторов.

Неолитическаяреволюция – переход от присваивающего типахозяйства к производящему, который сопровождался появлением прибавочногопродукта, повышением жизненного уровня населения, увеличением его численности исозданием предпосылок для возникновения государств.

·  Воспроизводственныйуровень. Основным производителем древнего мира являлось земледельческоехозяйство, которое претерпело эволюцию – от коллектива свободныхобщинников в условиях родовой общины до формирования общинных,рабовладельческих (частновладельческих) и государственных хозяйств на основеразличных форм отношений зависимости.

Внешнеэкономическийуровень.Особоеразвитие получает в период разложения первобытнообщинного строя и зарождениярабовладельческой экономической системы. Страны соединяли не толькополитические узы в результате возникновения рабовладельческих империй, но иширокие экономические связи. Важную роль при этом играло Средиземноморье(морские торговые пути) и «Великий шелковый путь», связывающий посуше Восточную Азию и Средиземноморье. Значение возникновения внешней торговлидля мировой экономики было очень велико и связано с устранением ограничений,связанных с географическими рамками и ресурсной базой; передачей социальных итехнологических инноваций (денежная система, письменность, тайны ремесел);стимулированием разложения общинных отношений и формированием новых рынковсбыта.

В развитии историиэкономики в зависимости от вида материала, служившего для изготовления орудийтруда, выделяется несколько эпох:

Эпоха первобытнойэкономики хронологически совпадает в основном с каменным веком, в которомвыделяются три периода. Начало палеолита (древнего каменного века) связанос появлением первых предков человека, научившихся изготовлять примитивныеорудия труда из камня, дерева, рога и кости. Все орудия изготовлялись техникойоббивки, без применения шлифовки и сверления. Одним из переломных моментов вразвитии первобытной экономики явилось овладение огнем. Человек начал строитьжилища или обустраивать пещеры.

Самыми древними видамихозяйственной деятельности человека были охота и собирательство. Сначала охотабыла преимущественно загонная, в конце верхнего палеолита происходит переход киндивидуальной охоте на мелких и средних животных. В этот период времени (около15 тыс. лет назад) был изобретен лук, усовершенствовано копье-металка.

Ученые считают, что уже впалеолите начинают проявляться региональные отличия в технологии изготовленияорудий труда (например, направления сколов с камня), а особенно в специализациидеятельности. Так, например, в Европе по археологическим раскопкам можновыделить специализацию в охоте не только на один вид животного, но и особополовозрастных групп внутри одного вида: в Центральной и Южной Италии –охотники забивали самцов-оленей или в первый год их жизни или в возрасте 4-8лет (наибольший вес), в Северной Италии охотники предпочитали только старыхоленей (9-10 лет), которые легче добывались.

В мезолите – среднекаменномвеке (12-8 тыс. лет до н. э.) совершенствуется технология изготовленияорудий труда. Они уменьшаются, превращаясь в микролиты – мелкие орудия,сделанные из отщепов и имеющие геометрическую форму. Расширилось количествоорудий труда: получили распространение специальные орудия – зернотерки,ступы, песты, появляется колесо, что облегчает транспортировку. Сохранялсяприсваивающий тип хозяйства, но возникает рыболовство, в том числе морское.Складывался сезонно-оседлый образ жизни первобытных людей.

Неолит – новокаменный век имеет разныехронологические рамки для различных территорий. Так в Азии он продолжался сVIII до V тыс. до н.э.; в Европе – с VIII до IV тыс. до н. э. (на северевплоть до III тыс. до н.э.). Его содержание определяется неолитическойреволюцией.

Период неолитахарактеризуется распространением оседлости, связанным с первым этапомобщественного разделения труда. Соответственно главными занятиямистановятся земледелие и скотоводство, строительство (преимущественно глинобитное).Усложнение деятельности проявляется и в усовершенствовании орудий труда:появляются примитивные прялка и пряслице, мотыга, плуг, жатвенные ножи и серпы.Возможность получения регулярного продукта приводит к изменению организационныхформ человеческой деятельности. В рамках неолита осуществляется переход отродовой общины к соседской. При этом сокращение человеческих коллективов можетрассматриваться и как адаптация к «плохим годам», когда источникипищи становятся скудными и отсутствуют долговременные источники связи ивозможности сохранения пищи.

Особенностьютерриториальной структуры первобытной экономики считается ее полицентризм. Кнастоящему времени выделено несколько очагов возникновения земледелия:

·  10-6 тыс. лет до н. э. –Северо-Западный Таиланд;

·  8-6 тыс. лет до н. э. –Передняя Азия и Восточное Средиземноморье;

·  7-6 тыс. лет до н. э. –Индокитай;

·  6-5 тыс. лет до н. э. –Иран и Средняя Азия;

·  5-4 тыс. лет до н. э. –долина Нила;

·  5-3 тыс. лет до н. э. –Индия;

·  4-1 тыс. лет до н. э. –Индонезия, Китай, Центральная Америка и Перу.

Неолитические поселенияостаются автаркичными, но появляется нерегулярный обмен. Свидетельством этогоявляются находки в разных регионах одинаковых поделочных камней, орудийпроизводства, посуды, редких вещей типа ракушек каури, которые в Древней Индиии Китае выполняли роль денег.

Разложение первобытнойэкономики хронологически связано с периодами активного использования металла.Энеолит – меднокаменный век (VI тыс. до н.э.) прослеживается только в отдельныхрайонах Европы. Он характеризуется появлением первых металлических (медных)орудий труда крупных размеров, которые копировали каменные, деревянные иглиняные орудия труда. Бронзовый век ( для Европы – III тыс.; дляАзии – IV-III тыс. до н.э.) связан с распространением бронзовыхорудий труда и вторым этапом общественного разделения труда – отделениемремесла от земледелия. Процесс выделения ремесла в самостоятельную сферудеятельности затянулся. Это объясняется технологической сложностью ремесленногопроизводства, требующего специальных навыков, поэтому первоначальное разделениетруда происходило не внутри, а между общинами, что обусловливало торговлю награницах территорий племен. Кроме того, ремесло сохраняло сезонный характерпроизводства. Полновременные ремесленники могли быть только там, где у обществабыл устойчивый избыточный продукт, изымаемый государством.

Развитие ремеслаактивизировало торговый обмен, что создавало основу третьего этапаобщественного разделения труда- возникновения регулярной торговли и городов.Вместе с ремесленными изделиями в бронзовом веке особую роль играет торговлясолью, необходимой и в питании, и в изготовлении кожаных изделий, вконсервировании и т.д. С помощью обмена люди стремились получить прежде всегокакие-либо редкие вещи или труднодоступное сырье (медь, бронзу, золото, янтарьи раковины), часто выполняющие роль «первобытных денег». Нередкоитогом обменных отношений было ускорение развития более отсталых обществ.

Возрастающаяпроизводительность труда вызывала все большую его индивидуализацию, чтооткрывало возможность частного присвоения всего произведенного продуктапервоначально какой-то группой внутри коллектива, обычно семьей, затемотдельными лицами. Это послужило предпосылкой для начала процесса формированияклассов и государств. Важной чертой данного этапа является преобладание малыхгосударственных форм («номы» в Египте или города – государства вГреции).

Начало железного века(III тыс. до н.э.) ознаменовалось дальнейшим усовершенствованием структурыэкономики, а в политико-экономическом плане – созданием “мировыхимперий”. Причины этих процессов кроются не только в кризисе первобытнойэкономики, создавшей условия для расширенного воспроизводства. Особое значениестали играть следующие факторы:

·  необходимость политическогообъединения регионов, производящих средства производства, с регионами, дающимипродукты сельского хозяйства и ремесла в условиях слабых экономических связей;

·  внешняя угроза – защитаграниц путем присвоения новых территорий;

·  закрепление расслоенияобщества – формирование рабовладельческой системы.

Процесс складыванияклассовых обществ не был синхронным. Одни народы создали свои государства вIV-III тыс. до н.э., другие – после распада Римской империи в начале нашейэры, третьи – в XVIII-XIX вв. н.э. Причем ранее всего они возникли в техобластях, где продуктивность земледелия была особенно значительна. Как правило,такой интенсивной системой было ирригационное земледелие.

 Особенностипервобытнообщинного хозяйства восточных славян/>

 Подобно всемнародам, предки восточных славян прошли через первобытнообщинный строй,продолжающийся длительное время (IV тыс. до н.э.-VIII в. н.э.). Это былосвязано с действием следующих факторов:

1)  зависимостьпервобытного человека от тепла и воды в восточнославянских землях имела особыйхарактер при изобилии воды и нехватки тепла, что требовало дополнительныхресурсов;

2)  зоны рисковогоземледелия также повышали затраты труда даже для простого воспроизводства;

3)  обширностьтерриторий, создававшая возможности для естественного распространениятрадиционного образа жизни на новых территориях и простых средств спасения отнабегов, обусловила физическую разобщенность и сохранение экстенсивногоразвития;

4)  обилие лесапривело к отсутствию необходимой технологии для обработки камня и металла, ктому же пожары легко уничтожали результаты труда.

 В середине I тыс.н.э. у восточных славян произошел переход к соседской общине. В VI-VIII в. егоосуществили южные племена, образовавшие особые объединения – вервь. Образованиесоседской общины – мира у северных племен происходило в VII-IX вв. Уровеньхозяйства отдельных восточнославянских племен был различен и характеризовалсякак сохранением элементов присваивающего, так и становлением производящегохозяйства (земледельческо-скотоводческие культуры). Эволюция земледелия отмотыжного (приусадебного) к пашенному (полевому), обусловленная применениемметаллических орудий труда, способствовала обработке большей площади иувеличению производительности труда. При этом сохраняются региональные отличияв системах земледелия. В лесостепной зоне существует переложная (залежная)система земледелия. В лесной зоне применялась подсечная (огневая) система. Обеони способствовали проведению активной земельной колонизации. Восточные славянезанимались и оседлым скотоводством. Однако этот вид деятельности носилограниченный характер, поэтому обеспеченность органическими удобрениями быламинимальной, а урожайность – низкой.

В VI-VIII вв. ремесло уславян начинает отделяться от земледелия. Появляются грады и погосты –центры небольших округов и прообразы будущих городов. Создаются условия дляразвития регулярного обмена не только между племенами, но и на границахтерритории, заселенной восточными славянами. Первоначально функции денег выполняютскот, меха, янтарь, иностранные ( римские, арабские и византийские) монеты.

Развитие материальногопроизводства привело к складыванию у восточных славян предпосылок классовогостроя. Распад родовых семей и появление соседской общины способствовали свободевыхода и принятию новых членов в общину. Это делало возможным существованиеэлементов патриархального рабовладения. Сильнее оно было выражено у славянскихплемен, живущих на юге, то есть на границах с греческимигородами-государствами.

Тема № 3. Становленняі розвиток рабовласницької системи господарства.

 

План.

1.  Історичний розвиток рабовласницькоїсистеми господарства. [ 4]

2.  Моделі рабоволодіння. 13[ ]

3.  Кризис рабовласницької економіки. [17 ]

Рабство носило временныйхарактер. Римские историки пишут о возможности выкупа и возвращения на родинуили оставаться свободным у славян. Основные источники рабства – плен исудопроизводство (долг, самопродажа, рождение от раба). У славян отсутствовалтакой массовый источник, как покупка рабов. Вместе с тем рабы были не столькорабочей силой, сколько экспортным товаром.

Распространению рабствапрепятствовали община и неблагоприятные природно-климатические и географическиеусловия. Низкая производительность труда при экстенсивном типе экономическогороста, сезонный характер сельскохозяйственного производства, а также обилиенеосвоенных территорий, создающее возможности для побега, означалинецелесообразность большой концентрации рабов. Социальное неравенство,возникающее в общине, приобретало характер феодального классового общества,которое в то время утверждалось у многих народов Европы и Азии.

В развитиирабовладельческой экономической системы можно выделить две основныемакромодели: восточную, основанную на патриархальном рабстве, и западную,связанную с классической формой рабства.

Внутри данныхмакромоделей можно выделить микромодели на уровне отдельных стран, а такжесмежные формы типа спартанского рабовладения в Древней Греции, более близкого квосточному типу. Оно характеризовалось военным государственным рабовладением,но при жесточайшей эксплуатации.

 Восточная модель рабовладения/>:

 Раннемуэкономическому развитию в этих регионах благоприятствовали теплый климат,наличие плодородных земель, возможность ежегодного орошения почвы. В развитии структурыэкономики восточной модели рабовладения можно выделить следующие характерныечерты.

1. Организационно-экономическийуровень структуры экономики определялся функционированием двухсекторноймодели экономики, включающей государственное (храмовое) и общинно-частноехозяйства. Государство было главным собственником основного факторапроизводства – земли. Существовали три основные формы государственногоземлевладения: царское (абсолютное), храмовое и вельможное – условное, тоесть земля не могла быть предметом купли-продажи. Общинный сектор основывалсяна общинной собственности на землю и частной – на средства производства.Необходимость коллективного труда для сохранения трудоёмких ирригационныхсистем обусловила слабое развитие частной собственности и преобладаниепатриархального (домашнего) рабства. Например, общинный сектор в Вавилонии былдостаточно сильным и включал от 50 до 70 % всей обрабатываемой площади.Вместе с тем землевладение в основном носило условный характер, в том числепутем аренды ( плата в серебре или доле урожая – 2/3 за пахотную землю илисад и 1/3 за целинные земли) или на условиях субаренды.

В деятельностидревневосточных правителей отразилась борьба между общинным и рабовладельческимсознанием. Например, в государствах Междуречья аграрные проблемы неоднократноприводили к осуществлению важных реформ. Так в 2400 г. до н.э. правитель Лагаша Урукагина принимает ряд мер для расширения общинных земель, но приэтом он содействует увеличению рабства, в том числе возвращению рабов изхозяйств аристократии в храмовые. В 2369 г. до н.э. победа Саргона (Шаррукина) в Аккаде, напротив, привела к сокращению общинного сектора при увеличениирабства. Древний Китай также характеризовался сильным государственным секторомс развитым чиновничьим аппаратом. Здесь рано формируется система условногодержания земли – “наследственные пожалования” за службу. Но к особенностямдревнекитайской экономики следует отнести быстрое формирование частной собственностина землю, в том числе «сильных домов» – хозяйств аристократии.Отсюда – рабство активно используется не только в государственном, но ичастном хозяйстве. Древний Египет тоже имел централизованную экономику.Чиновники учитывали урожай и количество скота, распределяли инструмент ипровиант из государственных хранилищ для общинников, работающих в составе такназываемых “рабочих отрядов” на ирригационных или строительных объектах.Примерно так же организовывалось и ремесленное производство. В частном сектореактивно использовался труд рабов, бывших в полной собственности своих хозяев, вгосударственном производстве он почти не применялся.

2. Отраслевойуровень структуры восточной модели представлен большим разнообразиемвидов хозяйственной деятельности. Хотя основным сектором экономики был аграрный(ирригацион­ное земледелие, садоводство, скотоводство), важное значение имелиремесла: гончарное дело, строительство, стеклоделие, металлургия, ювелирноедело, судостроение, текстильное дело, переработка тростника и другие. Вместе стем древневосточная экономика характеризуется деформированной структурой, чтосвязано с раздутым государственным сектором, диктовавшим производство не длярынка, а по заказу, а в некоторых странах (особенно Ассирия) еще и чрезмерноймилитаризацией. В результате внутренняя торговля носит преимущественнонеразвитый, ограниченный характер (за исключением Китая и Индии).

Торговля была предметомособой заботы государства. В Вавилонии ею, например, занимались особыелюди – тамкары, которые вели крупную государственную и собственнуюторговлю, притом часто осуществляя ее через мелких посредников. Нередко онивыступали и как крупные арендаторы земли, и как ростовщики. Считается, чтосамые первые монеты появились в древнем Лидийском царстве и в Китае в VII в. дон.э., а оттуда распространились по всему миру. Важное значение для развитияхозяйства сыграло и формирование примитивных основ бухгалтерского учета.

 3. Территориальныйуровеньструктурыэкономики восточной модели рабовладениявыражен сильнее на межгосударственном уровне, что определялосьприродно-климатическими и политическими (например, у Ассирии –формирование колониальной системы) факторами и было связано с необходимостьюобеспечения природными ресурсами для нужд производства.

4. Воспроизводственныйуровень структуры экономики. Для древневосточных государств былахарактерна многоукладная экономика – сосуществование элементов товарногохозяйства с элементами натурального, первобытной экономики – срабовладением. Основным производителем и тягловым населением были свободныеобщинники, лично свободные и имеющие определенную собственность, но по своемуположению в государственной системе мало отличающиеся от рабов. Так, в ДревнемЕгипте общинники были обязаны нести натуральную повинность в пользу государства(строительство дорог, оросительных систем и обработку земли). При земельныхотработках возможны были два пути: весь урожай на государственном наделесдается государству, которое выплачивает довольствие, или работа только насобственном участке, но при выплате высоких прямых налогов. Еще более сложнойбыла система принуждения в Вавилонском государстве. Кроме свободных(общинников) и рабов здесь существовала особая категория –полусвободных – «мушкенум» (склоняющиеся ниц), которые могли владетьимуществом, в том числе и рабами, но зависели от своих хозяев. Они работали вцарском хозяйстве, выполняя все необходимые повинности, но имели ограниченныегражданские права.

Использование рабскоготруда не имело большого значения. Для него было характерно сохранение связимежду непосредственным производителем и его участком земли, некоторая доляхозяйственной самостоятельности и гарантии против изменения правового статуса (запрет обращения в рабство соплеменников, кастовые ограничения и т.д.), сравнительнонебольшая доля эксплуатации. Производство осуществлялось в рамках простоговоспроизводства.

5. Внешнеэкономическийуровень структуры экономики определялся включением древневосточныхгосударств в систему мирохозяйственных связей. Особую роль в развитиисредиземноморской торговли во II-I тыс. до н.э. сыграла Финикия. В Южной иЮго-Восточной Азии во внешнеэкономических связях лидировал Древний Китай,имеющий, как и Индия, активный торговый баланс. Своеобразным было положениеЕгипта. Оказавшись на периферии торгового мира, он не мог стать его полноценнымучастником, зато это способствовало накоплению в стране больших сокровищ.

Западная модель рабовладения/>

Своеобразие ееэкономического развития во многом определялось особенностямиприродно-климатического характера: богатством природных ископаемых; выгоднымгеографическим положением, а потому ранним вовлечением в сферу торговых связей;cоседством с древними цивилизациями Переднего Востока.

На организационно-экономическомуровне экономической культуры важное значение имела концентрациянаселения в городах, что привело к его доминированию в экономической жизни. Этосоздало условия для формирования особого типа земледельческой общины –городской ( в форме греческого полиса или римского муниципия).

 Полис –город и прилегающая к нему территория, заселенная свободными людьми. Онвыступает в развитии единой формы античной собственности какодновременно собственности государственной и частной и представляет собойсовпадение политического коллектива с коллективом земельных собственников, аследовательно, совпадение политической и военной организаций.

Развитие сельскогохозяйства характеризовалось дальнейшей специализацией как в земледелии, так иживотноводстве. Основными ячейками сельскохозяйственного производства былимелкие крестьянские хозяйства и более крупные поместья родовой знати.Интенсификация сельского хозяйства достигла высокого уровня в период Римскойимперии, когда стали выделяться три формы земельных хозяйств:

1)  латифундии (свыше 250 югеров земли и большое количество рабов);

2)  виллы ( 100-250югеров земли и 10-20 рабов);

3)  мелкие хозяйствасельского плебса.

Ремесло былососредоточено в городах. Среди его видов особое распространение имеютметаллургия, керамика, изготовление ювелирных украшений, строительство,скульптура и т.д. Особенностью развития ремесленного производства в западноймодели рабовладения был его ярко выраженный колониальный характер. Еще с VIIIв. до н.э. со времени Великой колонизации в центре колониальной системы –метрополии создается продукция для удовлетворения культурных потребностей.Здесь действуют крупные мастерские, эгастерии, с использованием огромного числарабов. В колониях производится жизненно необходимая продукция, в мелкихмастерских преимущественно с использованием труда свободных ремесленников иминимума рабов. Важную роль играла торговля, хотя ее значение усилилось лишь кIV в. до н.э. Развитие торговли сопровождается совершенствованием денежнойсистемы. В VI в. до н.э. в Греции существовало два основных монетных стандарта:эгейский(1 талант – 37 кг серебра) и эвбейский (1 талант – 26 кг серебра), на основе которых 136 греческих полисов выпускали собственную монету. Поэтому нарынке для обменных операций стали возникать особые конторы меняльщиков –трапезиты (трапезит – человек за столом, отсюда трапеза) – прообразыбанков. Трапезиты не только обменивали монеты, но и занимались кредитованием. В 594 г. до н.э. афинский правитель Солон провел реформу денежной системы, покоторой вводилась единая эвбейская система. Реформы, связанные со стабилизациейи унификацией денежного обращения, неоднократно проводились и в Древнем Риме.Основными номиналами в Риме были бронзовый и медный асс, римскийфунт, серебряный сестреций, серебряный и золотой динарий, авпоследствии и золотой солид.

Особенностью территориальнойструктурыэкономики был ее поликультурный характер. Всельскохозяйственном производстве это проявилось в особой территориальнойспециализации – «средиземноморской триаде», ориентированной наодновременное выращивание в разных регионах Греции трех культур: злаковых,главным образом ячменя, винограда и оливы. Сельскохозяйственная специализацияприсутствовала и на римских территориях. Так, в наиболее развитых областях(Этрурия, Капания, Апулия) выращивали пшеницу, ячмень, просо, бобы; в менееразвитых и гористых районах – полбу, бобы, репу и ячмень. Ремесло вДревнем Риме также развивалось за счет узаконенной эксплуатации провинций. Приэтом выделялись определенные ремесленные центры.

Социальная структураантичного общества была достаточно сложной и включала свободных граждан инеграждан полиса и рабов. Рабский труд использовался во всех сферах жизни ипроизводства. Еще в VI в. до н.э. реформы Солона, Писистрата и Клисфенауничтожили условия для внутреннего рабства. В Древнем Риме долговое рабство дляграждан было отменено в IV в. до н.э. Основными источниками рабства становятсяработорговля и войны. Однако концентрация земли, формирование в рамках полисачастной собственности, рост ремесла, торговли и денежного обращения, роствосстаний создавали условия для замены рабского труда. Так, в первых векахнашей эры в Римской империи получили распространение новые формы аренды:

1)  эмфитевтическая(долгосрочная, вечная), предполагающая уплату налога с собственности;

2)  мелкая,подготавливающая начало феодализации на основе возникновения отношенийпатроната(держание земли на условиях покровительства за передачусобственности), прекария(испрошенного держания на условиях договора) иколоната (наделения рабов мелкой собственностью).

Развитиегосударственности в античном обществе привело к появлению налоговой системы.При этом в Древней Греции низшие слои получали диеты – денежноесодержание, позволяющее бедным гражданам выполнять их обязанности по отношениюк полису. Знать же несла общественные повинности – литургии,предназначенные для финансирования праздничных шествий, культовых обрядов,театральных постановок, строительства и т. д. Одной из разновидностей литургийбыла эйсфора – налог для военных нужд, который мог быть возвращенпри удачных военных действиях. Примером таких сборов являетсятриерархия,обеспечивающая снабжение греческого судна – триеры. Свободные гражданепрямых налогов не платили. В V в. до н.э. выросли поступления от взиманиятаможенных пошлин, рыночных налогов и налогов на иноземцев, вынужденныхуплачивать подушную подать. Взимание налогов осуществлялось откупщиками –мытарями, обязавшимися платить твердую сумму общине. Подобная организацияналогообложения существовала и в ранней римской истории. Граждане Рима вотличие от жителей провинций обладали налоговым иммунитетом, нарушаемымтолько в военное время. Позднее при императоре Диоклетиане (284-305 гг.)была проведена реформа, по которой при сохранении множества косвенных сборовосновными налогами стали поземельный налог и подушная подать,а освобождение от налогов сохранилось только для городских низов, чиновников иветеранов армии.

Античная модельрабовладения имела достаточно развитую внешнеэкономическую структуру экономики.В товарном обращении находились и предметы повседневного спроса, а не толькопредметы роскоши, как это было на Востоке. Для удобства в проведении морскихторговых операций создавали объединения – фиасы для взаимной выручки ссудами,страховки и обмена информацией. Торговый баланс Рима с ВосточнымСредиземноморьем был пассивным, поскольку римские изделия не могликонкурировать с греческими. Во II в. в морской торговле начали лидироватьтрансальпийские и цизальпийские купцы, создавшие особые торговые общества.

Причины гибелирабовладельческой системы/>:

Государства древнего миранеоднократно сталкивались с кризисом воспроизводства.

Так, первый кризис,обусловленный низкой производительностью общины и упадком собственногосударственных хозяйств в III тыс. до н.э., привел к постепенному перемещениючастнорабовладельческих хозяйств в города и переходу большей части сельскойтерритории в состав государственного сектора. В V-IV вв. до н.э. наблюдаетсявторой кризис: мелкие хозяйства и независимые полисы страдают от трудностей врасширении воспроизводства и от недостаточной политической защиты вмеждународных отношениях, а империи – от излишней централизации.Результатом стало появление самоуправляющихся хозяйств в рамках крупныхгосударств. Весь третий период истории древнего мира (I-V вв.) представляет, посуществу, затянувшийся третий кризис, приведший к гибели всю рабовладельческуюсистему. Это выразилось в упадке рабовладельческой экономики, развитии независимойот общины земельной собственности, разложении общины, упадке городов какцентров товарного рабовладельческого хозяйства.

Главная причина кризисарабовладельческой системы кроется во внутреннем развитии рабовладельческихобществ, создавшем условия для господства в экономике мелких частных хозяйств иформирования особой группы феодально зависимых крестьян. Сближениесоциально-экономического положения различных слоев населения создавало условиядля обострения классовой борьбы. Экономическая и политическая раздробленностьбольшинства стран на рубеже древности и средневековья способствовалаактивизации варварской периферии, что проявилось и в варварских нашествиях, и внекотором выравнивании уровней социально-экономического развития древних изарождающихся культур. Определенную роль в гибели рабовладения сыграли и новыерелигии (христианство, буддизм, мусульманство), укрепляющие власть новыхземельных магнатов.

Тема №4. Становлення і розвитокфеодальної системи господарства.

План.

1.  Історичний розвиток феодальноїсистеми господарства. [18 ]

2.  Агрокультура і сільськогосподарськатехніка. [15 ]

3.  Середньовічне місто, розвитокремесла. [32 ]

4.  Торгівля та фінансово-кредитнасистема. [ 32]

В отличие отрабовладельческой, феодальная система хозяйства явилась почти универсальной дляЕвразии: большинство народов этого материка прошло через систему феодализмалибо находятся еще и сейчас на его различных стадиях. Непосредственныйпроизводитель при феодализме как бы нечто среднее между рабом и свободнымфермером: он несвободен, как раб, но имеет собственное хозяйство, как фермер.

 Внеэкономическое принуждение выраженов феодальной ренте: заботочной (барщина), продуктами (оброк) или деньгами.Однако размер ренты установлен раз и навсегда: взяв с крестьянина лишнее, можно,затронув семенной фонд, поставить под угрозу урожай будущего года. Твердообусловленный размер ренты предоставлял непосредственному производителюопределенную свободу при ведении собственного хозяйства. Это особенносказывалось при коммутации — переходе к денежной ренте, когда крестьянин сампродавал продукцию своего хозяйства на рынке. В этих условиях требовалось нетолько принуждение, но и мольное стимулирование труда. Моральный стимул давала монистическаярелигия (единобожие), в различных формах практически повсеместногосподствовавшая при феодализме. В Европе — христианство, которое объявляетвысшей ценностью не сериальное, а духовное богатство, внутренний мир человека:честной, правдивой и скромной жизнью, любовью к ближнему человек может заслужитьвечное блаженство души (спастись) в потустороннем мире. При стопроцентнойискренней религиозности населения хозяйственная этика религиозных культов серьезновлияла на экономическую жизнь. Например, христианское запрещение иметь приплодс неживого (в том числе денежные проценты) привело к тому, что ростовщичество вЗападной Европе вначале сосредоточилось в руках нехристиан, в частности,евреев.

Ожидание вселенскойкатастрофы («конца света») 1000 г. вело к хозяйственной пассивности людей и т.д. и т.п.). Но и сама церковь обязана была показывать пример жизни,достойной спасения. Поэтому в монастырях — общежитиях религиозныхпрофессионалов для молитвы и труда — постоянно боролись две тенденции: кбедности и к богатству. Аскетическая, подлинно святая жизнь христианскихподвижников неизбежно порождала ценные материальные дары (в том числеземельные) со стороны верующих, стремившихся таким путем )обеспечитьзаступничество святых людей в спасении своей души. ги дары перерождали всю монастырскуюжизнь, превращая монахов в лицемерных тунеядцев. Но возникали новые аскеты изадвижники, появлялись новые, более строгие монастырские уставы, и всеначиналось сначала.

Феодальное хозяйство былопостроено на более жестком функциональном разделении труда, чемрабовладельческое, где крестьянин был одновременно и воином. Здесь военное делобыло монополией феодала, в монополией крестьянина являлся труд. Молитва быламонополией духовенства. Это жесткое разделение труда было оформлено в обществев виде сосуществования трех сословий, дворянства, духовенства и крестьянства(позже к этому сословию присоединились горожане). Сословные перегородки былинепреодолимыми: человек уже от рождения считался благородным (феодал) илиподлым (т.е. несущим повинности — это крестьянин).

 Каждое сословиеточно знало свои права и обязанности, но в этих пределах человек был свободен,большего, чем полагалось, от него никто не мог потребовать. Это давалонепосредственному производителю определенную социально-экономическую защищенностьи психологическую устойчивость: хотя он и зависел от феодала, но был защищенсвоей сословной принадлежностью от произвола. Осознание этого способствовало кформированию в феодальном обществе личностей, хотя и угнетенных, но исполненныхчеловеческого достоинства. В этом заключалось очень важное условие того, чтофеодализм сумел обеспечить хозяйственный прогресс.

Типы феодального хазяйства/>:

 Управление феодальным хозяйствомносило, как правило, децентрализованный характер. Феодальное поместье имело функциине только экономического, но и государственного управления. Феодал (сеньор — глава поместья) сам творил суд над подвластным населением, санкционировалбрачные отношения и т.д. Юридическое положение поместья в феодальной системемогло быть различным:

 а) полностью независимоенаследственное владение (вотчина);

 б) пожизненное владение при условиинесения военной службы (бенефиций, в России — поместье);

 в) наследственное, при условиипринятия вассальной присяги сюзерену — вышестоящему феодалу (лен, фьеф илифеод);

присяга обязывала вассалавоевать под командой сюзерена, но обычно не более 40 дней в году, и выкупатьего при необходимости из плена. Единой экономической базой была феодальнаярента.

 Производственная сфера поместьясостояла, как правило, из двух запашек, господской (домен) и крестьянской.Когда прибавочный продукт производился в крестьянской сфере, применялась восновном рента продуктами (оброк). Если он со временем коммутировался,феодальная зависимость крестьян обычно слабела или вовсе ликвидировалась (завыкуп). Подобного типа хозяйства преобладали в большинстве стран ЗападнойЕвропы.

 Хозяйствах с производствомприбавочного продукта преимущественно в господской сфере (домене) обычнопревалировала работочная рента (не только полевая барщина, но и обслуживаниебарских мельниц и других предприятий — вплоть до чинных мануфактур или дажемашинных фабрик, как это 10 в России в XIX в.), и феодальная зависимостьдоходила до крепления крестьян к земле (крепостничества). Для этого нужны исоответствующие экономические и политические условия, новую очередь, выгоднаядля феодалов поставка местной сель-продукции (чаще всего хлеба) на более илименее отдаленные рынок, а также мощное централизованное государство, спо-ноеприкрепить крестьянство к земле. Хозяйства подобного а преобладали в странахВосточной Европы, где эти условия (и налицо.

Формирование феодальнойэкономики/>:

Феодализм как системаутвердился у народов, как входивших Довладельческую Римскую империю, так иникогда не знавших овладельческой экономики. Почему же одни народы прошли черезрабовладельческую систему, а другие ее миновали? Античная системасформировалась в середине первого тысячеле до н.э., феодальная — примерно черезтысячу лет. За это мя в хозяйственной и духовной жизни народов появилось многоважных новшеств. Среди них было два, обладая которым любой народ могперестроить свой общественный строй на дальний лад: в материальной жизнитяжелое (рыцарское) ружение, в духовной — единобожие (христианство, ислам). Вэтих условиях можно было перейти и от античного рабовладения, и от общинногостроя к такой системе, где одни труся, другие воюют, а третьи молятся, т.е. кфеодализму. Именно эти достижения античности — тяжелое вооружение христианствопереняли у Римской империи германские и исламские народы, заселившие в первомтысячелетии до н.э. большую часть Европы. Они создали целый ряд государств:королевства Линков (современная Франция), англо-саксов (Британия), лан-ардов(Италия), славян — западных (Польша, Чехия) и вос-ных (Киевская Русь) и др. Врамках этих государств и происходило становление феодальной экономики.трудились здесь главным образом свободные крестьяне-чле-сельских общин (вБритании таких крестьян называли кер-ти, в Киевской Руси — смердами), ауправляли короли (на Руси — великие князья), опиравшиеся на военную дружину,которая играла роль и гвардии, и генштаба, и правительства. Жили дружинникисначала при дворе, на полном королевском довольствии, а средства для этогособирались из дани (на Руси в форме полюдья), разных повинностей и судебныхштрафов (на Руси — виры) за правонарушения (убийства, побои, оскорбления ипр.). Наибольшая статья госрасходов — приобретение для дружины дефицитного идорогостоящего тяжелого (рыцарского) вооружения. В государстве франков полноевооружение одного кавалериста (шлем, цельнометаллический бронежилет илибронерубашка (кольчуга), поножи, щит, меч, копье и пр.) стоило столько, сколькостадо скота целой деревни. Известны случаи, когда только за коня и меч (самыйсложный предмет кавалерийского вооружения вследствие сочетания оптимальнойдлины, прочности и профиля) отдавали большой участок земли. В Киевской Руси в Хв. минимальная цена кольчуги равнялась примерно 20 кг серебра. Стремя, появившееся к VIII в. Европе, соединило всадника и лошадь в единый ударныйбоевой агрегат, неуязвимый для пешего воина с холодным оружием (примерно кактанк для пехотинца). До появления артиллерии (XIV в.) тяжелая конница былаосновным родом войск. В XV-XVIII вв. ружейный и артиллерийский огонь сделалрыцарские доспехи анахронизмом, вроде вооружения Дон Кихота, и на сменуфеодальному ополчению пришла массовая, регулярная, состоящая из наемных солдат.

 Каким же образом государственныеповинности и дани превратились в феодальную ренту? Главным образом путемсоздания служилого войска, когда воины служат не за натуральный, а за земельныйпаек (королевским дружинникам раздаются земли и права на повинности и данипроживающего там населения). Этот процесс сильно подтолкнула необходимостьзащиты от нашествий У111-Х вв.: арабов — в государство франков, скандинавов — вБританию, венгров — в Германию. Для отражения нашествий королевская властьповсеместно создавала тяжеловооруженную конницу путем перевода дружинников наземельный паек. В государстве франков этот паек сначала (VIII в.) представлялсобой пожизненный бенефиций (дословно «благодеяние»), Постепеннобенефиции превратились в феодов; бенефициарии — в феодалов; свободные крестьяне- в зависимых; дани и штрафы — в барщину и оброк.

  В Германии для отражения нашествиявенгров поступили еще проще: из каждых 10 крестьян в определенных деревняходного брали воином, а 9 остальных должны были содержать его своим трудом.Западная Европа отстояла себя от чужеземных вторганий, но ценой крестьянскойсвободы. На Руси в силу ряда причин (возможно, дефицита тяжелого вооружения)создание оружилого войска значительно запоздало и произошло только XV в. В этомследует видеть одну из важных причин того, что рана не смогла в XIII в.отразить татаро-монгольское нашествие (необходимо было выставить одновременнонесколько девятков тысяч защищенных железом всадников, что было не под силуВладимиро-Суздальской Руси). Наряду с массовым, государственным, методомзакрепощения существовал и индивидуальный (на Западе — прекарий, ко-гнданция,на Руси — закупничество), который в общих чертах ключался в том, что свободныйкрестьянин, иногда за ссуду, «бровольно вручал крупному землевладельцу(чаще всего монастырю) свою свободу и землю и становился зависимым от; гочеловеком. Нередко здесь имело место скрытое насилие, Кормленное в видедобровольного акта, но главную роль играла тотальная религиозность людей,искренне надеявшихся таим путем обеспечить упокой души в загробном мире. Темболее, что это происходило на Западе в первом тысячелетии н.э., )д знакоможидания вселенской катастрофы (второе пришествие Христа и Страшный суд надживыми и мертвыми, предсказанные Новым заветом). Церковь официальнопрогнозировала катастрофу в 1000 г. (на Руси — 1492 г.). Массовое катастрофическое сознание людей (эсхатология — ожидание конца света) 1 практикепомогало формированию феодальной экономики.

Системы земледелия феодальнойЕвропы/>: 

 Основу феодального земледелиясоставлял обязательно индивидуальной полевой труд крестьянской семьи, а выпасскота мог быть и коллективным, и индивидуальным. В зависимости от этогосменялись три вида землепользования:

а) открытых полей (самыйраспространенный вид, прико-ром существовали пахотные массивы, с межевымразделений на участки и коллективным выпасом);

б) средиземноморская(компактное, хуторское, расположение [шен и пастбищ в разрезе каждогохозяйства, с индивидуальным выпасом скота);

в) кельтская илиатлантическая (преобладание пастбищ для коллективного выпаса при разделенииполей на внутреннее собственнно пашню и внешнее — нечто вроде потенциала,приобщаемого к пахотному ареалу путем подсеки.

 Наибольшую экономическую свободупредоставлял земледельцу средиземноморский (хуторской) тип землепользования, анаибольшую экономическую роль общины олицетворял тип открытых полей. Но прилюбом типе земледелия европейская община коренным образом отличалась отазиатской: в Европе господствовал индивидуальный труд, а община быласообществом нетрудообя-занных людей, а сельских соседей и решала вопросысправедливого пользования коллективными угодьями. На практике в масштабе однойстраны могли применяться все перечисленные системы.

 Прогрессивная тенденция (феодальногоземледелия заключалась в медленном, но неуклонном наступлении с севера на югконтинента давно известного в Азии трехпольного севооборота (озимое — яровое — пар; преимущество перед первобытным двупольным оборотом заключалось в большейплощади под посевами и меньшем риске неурожая). В соответствии с этимпроисходило и распределение почвообрабатывающих орудий: на юге и в горныхместностях европейских стран применялась в основном соха (легкий плуг), насевере, особенно при системе открытых полей — тяжелый колесный плуг с упряжкойдо четырех пар быков. Постепенное улучшение технологии растениеводствапозволило поднять несколько урожайность злаков (сам- 10 при расцвете римскогохозяйства, сам — полтора при его упадке, примерно сам — пять в XI — XIII вв.).

Основные черты феодальнойэкономики Франции:

 Францию часто именуют классическойстраной феодализма, но это касается не столько экономики, сколькогосударственного устройства. Здесь получила законченное выражение характернаядля феодализма иерархия в виде вассальной лестницы, экономический смысл которойзаключался в перераспределении феодальной ренты между слоями господствующегосословия. Возглавлялось государство королем (считался вассалом Бога).Королевскими вассалами были крупнейшие феодалы — герцоги и графы, их вассаламисчитались средние и мелкие феодалы, владельцы поместий — рыцари (вродезнаменитого д'Артаньяна). Вассал подчинялся только своему непосредственномусюзерену (по принципу: вассал моего вассала — не мой вассал). По командесюзерена того или иного масштаба все его вассалы за свой счет собирались вополчение, которое и охраняло свои пределы внешних врагов, и представлялоаппарат внеэкономического вынуждения крестьянства.

 Эта система нередко давала сбои, итерритория Франции ставилась театром разорительных внутренних феодальных ина-энальных войн.^Особенно тяжелые экономические последствия ели походысеверофранцузских феодалов на юг страны (аль-гойские войны XIII в.), а такжепериодические вспышки Столетней войны между Францией и Англией (XIV — XV вв.),ко-)ая велась на французской территории. Чтобы урезонить феодалов, военныйразгул которых во время неудачной для Фран-и фазы Столетней войны (середина XIVв.) превзошел обычные рамки, потребовались восстания крестьян(»жакерия") и эижан. Тяжелый удар нанесла стране и общеевропейскаяпан-лия бубонной чумы, разразившаяся в 1347 г. Поэтому, хотя Франция и была самой населенной страной в Западной Европе за 500 лет, прошедших после 1000 г., когда ожидался предсказанный Апокалипсисом конец света, темпы роста ее населения (с 9 до15,5 млн. человек) были ниже, чем в Англии, Германии, Италии. Вместе с темСтолетняя война объективно ускорила освобождение французских крестьян отфеодальной зависимости. Для освобождения страны от англичан французским ролямтребовалась массовая наемная армия с артиллерией, а необходимым ресурсом длятакой армии (и в качестве солдат, и качестве налогоплательщиков) могли статьтолько свободные гстьяне. Поэтому королевская власть всячески поощрялаос-5ождение крестьян за плату, и к XV в. большинство населе-я северофранцузскойдеревни уже состояло из лично свобод-х. земледельцев. Но экономическоеположение крестьян вряд улучшилось, поскольку выкупные платежи и налоги суспе-ч заняли место феодальной ренты. Земля приносила свобод-му французскомукрестьянину доход, не превышающий 10% продажной стоимости, из этого 20% уходилов пользу церкви государства.

 К XIV в. уже стали выделяться главныезоны сельскохозяйственной специализации: Северная и Центральная Франция — ровная житница, Южная — база виноделия и пр. В это время громко проявилосьэкономическое превосходство Северной Франции, которое выражалось, в частности,в утверждении трех вольной системы. Однако главная причина носила не столькоэкономический, сколько политический характер — именно Южная Франция служила восновном театром военных действий.

Особенности феодальнойэкономики Англии:

 Первая особенность феодальнойэкономики этой страны состояла в гораздо большей, чем во Франции, централизацииуправления. Причиной тому было завоевание (1066 г.) страны собранными со всей Франции феодалами под руководством герцогов Нормандии, занявшиханглийский престол.Завоеватели провели всеобщую перепись («Книга страшногосуда»), которая показывает, что к этому времени создание системыфеодальных поместий (маноров), обслуживаемых трудом зависимых крестьян, встране уже завершилось. Но в отличие от континентальных феодалов владельцыанглийских поместий были вассалами не крупных (феодалов — графов и герцогов, анепосредственно короля. Другая особенность касалась технологической базыанглийского поместья. Благодаря приморской экологии там процветало овцеводствои производилось большое количество сырой шерсти. Шерсть улучшала быт английскихкрестьян (одежда, матрасы и пр.) и служила важным промышленным сырьем.Наибольший спрос на сырую шерсть предъявляли города Фландрии (современнаяБельгия) — главного центра производства шерстяных тканей в средневековойЕвропе. Поэтому английские короли всячески мешали попыткам королей Франциираспространить на Фландрию свою власть (в этом и причины начала Столетнейангло-французской войны).

 Торговля шерстью, которую вели нетолько феодалы, но и крестьяне, подрывала крепостное хозяйство: к концу XIII в.барщина и натуральные оброки все более заменяются денежной рентой, а трудкрепостных — наемным трудом. Средние и мелкие феодалы (в отличие отконтинентальных рыцарей) стали превращаться просто в крупных сельских хозяев,центр интересов которых находился не в войне, а в вывозе шерсти. Этот процесснесколько задержала феодальная реакция в середине XIV в.: после чумы(«черная смерть»), унесшей не менее трети населения Англии, владельцыманоров (лорды), желая закрепить за собой рабочие руки, стали возвращаться кбарщине.

 «Феодальная реакция»лордов, усиленная тяготами бесконечной войны с Францией, вызвала широкоенародное восстание под руководством Уота Тайлера (1.381 г.). После восстания в английской деревне наступает почти полная коммутация, а затем и выкуп крестьянамифеодальных повинностей. В XV в. практически все английские крестьяне сталилично свободными: копигольдерами, обязанными за свои земельные наделы уплатойденежной ренты, или фригольдерами — полностью свободными сателями земли.

  XV в. возникает новое дворянство(джентри), ведущее свое хозяйство уже исключительно на наемном труде. И хотядля английского крестьянина феодальная зависимость уже была позади оставаласьопасность, что при росте спроса на шерсть, джентри изъявят свои права на земликопигольдеров, чтобы расширить пастбища. Это и случилось в XVI в.

Особенности феодальнойэкономики Германии/>

  Во-первых, это более позднее, чем вАнглии и Франции, становление феодальной системы хозяйства.

Во-вторых, Германия, ставкоторой входили французские, славянские, итальянс-регионы, не являласьнациональным комплексом.

В-третьих отдельные частистраны были оторваны экономически друг руга.

В-четвертых, в Германиитак и не сложилось единое государство;

В-пятых, движениенемецких феодалов на Восток хват земель западных славян, живущих по реке Лаба(Эль-дало значительное приращение посевных площадей. Раздулась внутренняякрестьянская колонизация территорий возле нее Эльбы (на весьма льготныхусловиях при минимальной зависимости от феодалов). Но в XV в. начался массовыйвывоз а через балтийские порты в Голландию и Англию. И феода-восточной Германиисумели взять это в свои руки. Они провели полное закрепощение крестьян(вчерашних льготных корыстов) и создали обширные господские запашки, согнавновых юстных с земли и переведя их на барщину. Это явление привило массовыйхарактер в XVI в. Позднее крепостничество, связанное с дальним вывозомгосподского хлеба, утвердилось в )м ряде стран Восточной Европы. Понятие«земля за Эльбы стало как бы символом позднего феодализма. Узкое ухудшениематериального и юридического положения 1улось крестьян всей страны и вызвало в 1525 г. Великую крестьянскую войну — по сути, восстание всего германского )да. После подавлениявеликого восстания во всей Германии воцарились самые жесткие формыкрепостничества.

Становление феодальнойэкономики в России/>

 Становление феодальной экономики вРоссии произошло значительно позже. Служилое войско появилось в Московскомгосударстве только в XV в. и состояло из помещиков (дворян), которые владелипоместьем (обычно 300 — 900 дес.) и пока служили — являлись на службу каждоелето за свой счет — конными, вооруженными и с подсобным персоналом, а по осенираспускались по домам. После смерти служилого человека поместье передавалосьего сыновьям. В стране сложилась поместная система: по Соборному уложению 1649 г. крестьяне бессрочно прикреплялись к поместьям, на территории которых проживали. Такимобразом, русские крестьяне стали крепостными в тот момент, когда их коллеги вЗападной Европе уже были в основном свободными. Все большая доступностьроссийских городских, а затем и зарубежных рынков для сбыта продукции поместийвела к усилению крепостного права, господству отработочной ренты — барщины, доходившейв XVII в. до четырех дней в неделю. Так сложилась социально-экономическаяотсталость страны, которая стала догоняющей цивилизацией на всем протяжениисвоей истории. Вестернизация, погоня за Западом принимала самые различныеформы, но чем выше были ее темпы, тем мучительнее это было для страны и еенарода.

  В XV-XVI вв. дворянская конницастала основным видом вооруженных сил на Руси, силами которых московскоекняжество решило ряд важнейших геополитических задач — освобождение оттатаро-монгольского ига, собирание всех русских земель, создание российскойколониальной империи в Евразии — присоединение народов Поволжья, завоевание иколонизация суверенных Казанского, Астраханского и Сибирского ханств, овладениеВолгой на всем ее протяжении, колонизация Черноземного Центра и т.д. За все этозаплачено ценой крестьянской свободы. Однако решить геополитические проблемы наЗападе (выход к морю через Балтию) силами дворянского конного ополченияоказалось невозможным без регулярной массовой стреляющей армии. Такая армия набазе феодальной крепостной экономики была создана в самом начале XVIII в.

Особенности феодальнойэкономики Японии/>

Хозяйство феодальнойЯпонии во многом отличалось от европейского. Во-первых, оно обходилась безгосподской (домениальной) запашки, а значит, без крепостного права и барщины.Преобладало мелкокрестьянское хозяйство, основанное на наследственном держаниипринадлежавшей феодалу земли, рента представляла собой натуральный (рисовый)оброк. Во-вторых, Японское народное хозяйство функционировало в рамкахмноговековой феодальной раздробленности, породившей уникальную многочисленностьфеодального класса (каждый владетель феодального княжества имел собственноеслужилое войско, )стоящее из рыцарей — самураев, которых в середине XIX в. насчитывалось400 тыс., а вместе с семьями — более 2 млн. человек, что составляло примерно 7%от 30-миллионного населения Японии (крестьянство составляло 80%, остальные 13%- городские ремесленники и торговцы).   Уникальным был и способвознаграждения рыцарей. В отличие от европейских феодалов, многие самураи неимели своих поместий и получали, от князей рисовый паек.

Хозяйство и японских, иевропейских городов имело феодальное устройство: ремесленники объединялись вцехи (дза), а купцы — в гильдии (кабунакама), строго регламентирующиепроизводственную деятельность и быт. Мануфактуры находились тактически взачаточном состоянии, феодальная раздробленность препятствовала созданиювсеяпонского рынка. До середины XIX в. Япония была закрыта для иностранцев,несмотря на все старания западных стран втянуть эту страну в сферу мировогохозяйства и открыть японский рынок для своих товаров и капитала. Первымипрорвали изоляцию Японии Соединенные Штаты Америки. В 1854 г. под угрозой бомбардировки с моря состоялось подписание неравноправного американо-японскогодоговора, согласно которому Япония открывала для американских купцов портыСимоду и Хакодате. Вскоре последовали подобные договоры Японии с Англией,Францией, Россией и другими странами. Насильственное вхождение Японии в сферумирового рынка, неэквивалентная торговля с Западом тяжело отразились наэкономике страны, так как ремесленные японские изделия не могли конкурировать сфабричными импортными товарами, а японское сырье вывозилось за границу забесценок. Следствием явилось массовое разорение японских производителей иторговцев.

Тяжелоевнешнеполитическое поражение, превратившее страну фактически и полуколонию,закономерно привело к насильственной перестройке японского народного хозяйствав конце 60-х гг. XIX в.

Экономика феодального города/>:

После крушения Римскойимперии в Европе произошла глубокая аграризация жизни. Города опустели илипревратились в деревни, а ремесло — в придаток к сельскому хозяйству (поместныеремесленники были на оброке). В XI в. ремесло выделилось из аграрной сферы.Рост продуктивности сельского хозяйства создавал известный избыток продуктов вдеревне, следовательно, возникала возможность выделения группы людей,занимавшихся исключительно ремесленной деятельностью, и обменивающих своюпродукцию на продукты сельского хозяйства. Кроме того, повысился спрос наремесленные изделия. Если в. IX в. даже высшая феодальная знать одевалась вдомотканые льняные ткани и овчину, то в Х в. она носит преимущественно шерстянуюодежду. Но производство даже самого простого сукна в значительных размерахтребует определенных технологических условий — специального места, оборудованияи профессионалов. Постепенно объем, технический уровень и отраслеваяспециализация ремесленного производства перестали соответствовать его положениюпридатка к сельскому хозяйству. Сельские, поместные ремесленники превращались впрофессионалов и стали работать на все более широкий заказ.

Но для этого границы(феодального поместья уже были тесны. Оптимальное место для производственнойдеятельности и сбыта ремесленной продукции ремесла должно было обеспечить покрайней мере беспрепятственную встречу заказчиков и покупателей с исполнителемзаказов, а также водоснабжение. Недаром все крупные города стоят на реках илиозерах, а их топонимика содержит слово „мост“ (Кембридж, Понтуаз,Брюгге и пр.), „крепость“ (Манчестер, Ланкастер, Страсбурги пр.).Новые города обычно возникали там, где были мосты и стены. В XI в. буквальноожили римские города — Рим, Венеция, Генуя, Флоренция, Марсель, Тулуза, Париж,Кельн, Аугсбург, Лондон и т.д. Новая жизнь довольно быстро раздвинула старыеримские стены. В конце XII в. городская площадь Кельна в Германии уже в трираза превосходила площадь римской крепости Колония, на месте которойобосновался Кельн.   

Но подавляющеебольшинство европейских городов было построено заново. Урбанизация проходила вЗападной Европе довольно высокими темпами. Только в Германии в XIII-XIV вв.возникло около 700 новых городов. В XV в. расстояние между городами наконтиненте не превышало в среднем 20-30 км. (чтобы крестьянин до ближайшего рынка мог добраться в течение дня). Несмотря на то, что далеко не всем городамудалось добиться независимости от феодальных сеньоров, несмотря наантисанитарию, скученность населения, незащищенность от пожаров эпидемий, онисразу же получили решающее преимущество перед феодальной деревней. Этопреимущество выражали глав-м образом два городских устройства — стены и рынок.Стены давали известную гарантию от феодального произвола. Чело-:, проживший вгороде один год и один день, обычно считаются свободным от феодальной зависимости. Рынок обеспечивал городуэкономическое управление фео-1ьной деревней: он устанавливал цены, по которымпроисхо-1 товарообмен. Феодальное поместье было вынуждено приспосабливаться кгородскому рынку.

Организация ремесел/>:

Город стал управлятьэкономикой феодальной деревни, но феодализм определял управление самим городоми его хозяйством. Основная отрасль городской экономики — ремесленно цеховую организацию. Цехнасильственно объединял ремесленников той или иной отрасли в пределах: данного города. Система мастеров,подмастерьев и учеников (давала в цехах сословную иерархию, подобную иерархиисельского населения.

Чтобы статьмастером-членом цеха, нужно было пройти этап ремесленичества  (примерно 7 лет), пробыть нескольколет подмастерьем, после чего изготовить в качестве экзамена самостоя-1ьноизделие, внести вступительный взнос и организовать пирушку для членов цеха.Внеэкономическое принуждение в цехе ело, однако, экономический смысл: цельпроизводства мел-< товаропроизводителей состояла не в получении прибыли, аиь в добывании средств к существованию в условиях ограниченогого спроса местного рынка. Поэтому здесь господствовало про~ оевоспроизводство, а значит, равенство производственных щностей и режимов (отсюда- запрещение любого прогресса: ники, например, самопрялки, изобретенной еще вXI в.), югая регламентация снабжения и сбыта: у каждого мастера только одна мастерская,1-2 подмастерья и 2-3 ученика, одина-вая оплата труда, равномерноераспределение сырья, запрет юты при искусственном освещении, одинаковые дляданного цеха качество, нижний уровень' цен и условия сбыта (запрет oсламы). Втаких условиях главным элементом производства мялось исключительно высокоеличное искусство самого ремесленника. В качестве пробной работы для кузнецов внемецких цехах обычно служило изготовление конской подковы без снятия мерки(перед экзаменующимся подмастерьем два-три раза проезжали на лошади, подковудля которой он должен был отковать).

Как ассоциация, подобнаяфеодальной, цех управлял не только рабочим, но и внерабочим временем, а такжесознанием ремесленников: общецеховые церковь, касса взаимопомощи, отряд ввоенном ополчении города, суд и кодекс поведения, даже место жительства ипогребения (во многих европейских городах можно найти улицы Хлебные, Мясницкие,Ножевые и пр. — здесь селились ремесленники определенных цехов).

В XV в. цеховаяорганизация, направленная на сохранение мелкого производства, уже очень сильносковывала технико-экономическую сферу. Она не позволяла укрупнять мастерские ивводить пооперационное разделение труда между работниками, обеспечивавшее вомного раз большую производительность труда.

Иными словами, цеховоеремесло стало одним из главных препятствий на пути капиталистическойпромышленности. Взять его в лоб было невозможно: цехи в силу своей численностисоставляли основу ополчения и поэтому властвовали в городах. И первыекапиталисты, например в производстве шерстяных тканей, пользовавшихся особобольшим спросом, применяли обходные маневры: нанимали крестьян, имеющих прялки,и раздавали им шерсть или комбинировали наемный труд на простых операциях сцеховым ремеслом на выпуске готовой продукции (во Флоренции).

Ремесленное производствотого или иного города, как правило, удовлетворяло спрос местного рынка набольшинство промышленных товаров, однако некоторые производства получилиобщеевропейское значение. Это производство шерстяных тканей (Фландрия, СевернаяИталия), морских судов (средиземноморские порты), цветного стекла (Венеция) иметаллообработки, главную роль среди которой играл выпуск оружия (Милан,Золинген и др.).

Торговля и кредит/>:

На организацию торговли,как и ремесла, феодализм наложил свой отпечаток в виде замкнутыхассоциаций-гильдий, объединявших купцов данного города, торгующих определеннымтоваром (хлебом, сукном) с целью монополии на местном рынке. Гильдиирегламентировали товарный состав и правила торгово вращения, оставляя средневековомукупцу сравнительно пьшую свободу выбора.

Крупная международнаяоптовая торговля в Европе обслужи-в основном два вида потребностей: а) впредметах роскоши пряностях Востока и б) в обмене основными продовольственнымии промышленными товарами между европейскими народами. Поэтому и сложились дваосновных потока европейской торговли.

Новый поток — черезСредиземное море. Импорт — прянос-предметы роскоши, шелковые и бумажные ткани ипр. Эк-т — шерсть, полотно, металлоизделия (но главным обра-серебряная изолотая наличность). Сальдо — пассивное. Это ) связано с устойчивым спросом навосточные товары. Пря-и — особенно перец — играли роль асептических и дажеервирующих средств в качестве приправ к блюдам и напит-(перец нередко заменялденьги при различных платежах), ран и др. растения применялись в качествекрасителей. Хлоп-бумажные ткани, бархат, парча, шелк, благовония, ладан, ноестекло — все это поднимало престиж знатных людей. )пейский экспорт на Востоксдерживался запретом Ватика-а поставку мусульманским государствамстратегических то-в — хлеба и оружия. Восточные товары попадали к европейскомупотребителю через множество посреднических актов. Из 1Я, Индии, Индонезиитовары шли караванным путем до средиземноморских или черноморских портов, гдебыли фак-ш купцов из Генуи и Венеции — главных торговых городов средиземноморья(Венеция имела самое большое население и самый большой морской флот в Европе — более 3 тыс. судов). проходил обмен восточных товаров на европейские, а такжеживой товар — захваченных в регулярных набегах крымских ханов на славянскиеземли и проданных итальянским куп-людей, особенно женщин, которых увозили наВосток и зали в гаремы. Итальянские купцы транспортировали восточные товары вЕвропу для оптовых продаж. Через целый ряд 1едующих перепродаж товар доходил дорозничного европейского потребителя. Цена, естественно, каждый раз»накру-1лась", и конечный покупатель уже переплачивал басно-1но.Посредничество итальянских купцов, связанное с отли-золота и серебра из Европы,порождало стремление к уста-лению прямых связей с Востоком, особенно послетого, как: цкие султаны в XV в. распространили свою власть на все ноеСредиземноморье и Азово-Черноморский бассейн. Кроме того, растущие расходыфеодалов на восточные предметы роскоши вели к коммутации ренты, разложениюфеодального хозяйства.

Второй основной торговыйпоток проходил по Северному и Балтийскому морям. К XIV в. хозяйство странСеверной Европы уже было в состоянии выбрасывать на рынок значительноеколичество ценных и транспортабельных товаров (лен, пенька, масло, сало, сукнаи т.д.). Центральную роль в этом торговомпотоке играла цеховая суконная промышленность городов Фландрии. Место главногорынка занимал город Брюгге («Северная Венеция»).

В середине XIV в. дляохраны и регламентации торговли в северном районе была создана ганза — международная купеческая гильдия, куда вошло до 150 торговых североевропейскихгородов. Главную посредническую функцию выполняло купечество северогерманскихгородов — Гамбурга, Любека, Бремена, занимавших промежуточное положение вСеверном бассейне. Ганза являлась не хозяйственным объединением, авоенно-политическим союзом (снаряжение и охрана торговых экспедиций, торговыефактории, монополии и привилегии, торговое право и режимы и т.п.). Центр Ганзынаходился в Любеке, важнейшие фактории — на конечных пунктах ганзейских путей — Новгород (как и Псков, этот город являлся ассоциированным членом Ганзы), Берген(Норвегия), Лондон и Брюгге. Ганзейская торговля имела большее производственноезначение, чем торговля с Востоком, но особого динамизма не несла, обслуживаязастойное цеховое ремесло. Кроме того, она способствовала позднемукрепостничеству в странах Восточной Европы путем вывоза на Запад хлеба,произведенного в поместьях немецких, польских, балтийских феодалов. Динамизмевропейской торговли с Востоком, хотя там обращались главным образомэкзотические товары, был намного более значительным.

В сухопутных центрах, гдевстречались товары северного и южного потоков, возникали ярмарки (крупнейшая вофранцузской Шампани) — круглогодичные торги.

На базе меняльного дела(менялы известны с Х в.) в феодальном, как когда-то в античном, хозяйствезакономерно развился кредит. При отсутствии портативных бумажных денег икриминогенной обстановке на дорогах (феодальный грабеж) возникла практикабезналичного перевода (известна с XII в.) денег. Функцию перевода, естественно,взяли на себя менялы. Роль наличности стала играть расписка менялы (вексель),по которой его агент в определенном местевыдавал тому или иному }, у сумму, равную внесенной ранее. Меняльные конторыстали 1ываться банками (по-итальянски банк — скамейка, где обычно (родились уличные менялы), а их хозяева- банкирами.  накапливали значительные суммы, которые, естественно, шли взаймыпод очень высокий процент. Однако кредит толь-в самой минимальной степенипопадал в производственную еру, сжатую цехами. Ростовщический капиталкредитовал престижные расходы феодалов (покупкапредметов роскоши) и, 1вное, военные расходы государств. Богатые банковскиекон-)ы заводили собственные торговые и промышленные предприятия (рудники ипр.), а крупные купцы направляли свободнийй капитал в кредитно-ростовщическую сферу. Так возникали торгово-банкирско-ростовщические фирмы,которые играли важную экономическую и политическую роль в феодальной Европе.[Пример, операции французской купеческой фирмы братьев ни (г. Монтобан, XIV в.)включали выдачу ссуд под векселя, недвижимоеимущество, заклад земли, прием вкладов под проценты, откуп налогов, церковной десятины, торговлютканя-1, обувью, ювелирными изделиями, пряностями, оружием г.д., а такжепроизводство лекарств, восковых свечей, кондитерских изделий, прокат лошадей, устройство похоронныхпроцессий и т.д. Столь же переплетались торговые и кредитно-ростоввщические операции в деятельностикрупнейших банкирских мов средневековья — Медичи (Италия), Фуггеров, Вельзеров Германия) и др. На занятые у Фуггеровденьги испанское правительствоорганизовало трансатлантическое плавание Колумба на современную валюту оностоило всего несколько тысяч долларов).

Социально-экономическаяроль ростовщического капитала очень однозначна. Ростовщический кредит средним имелким феодалам способствовал их разорению, а значит,освобождению «крестьян. Займыгосударствам, наоборот, укрепляли феодальную систему. Открыв и захвативАмерику, — на деньги, занятые банкиров Фуггеров из города Аугсбурга, — экономически неразвитая Испания стала в XVI в. сверхдержавой и по крайней мерена целое столетие затормозила ликвидацию феодальной схемы в Западной Европе.

Как говорилось уже, евангельскоезапрещение христианам) получать приплодс неживого привело к тому, что банковское и  ростовщическое дело в значительнойстепени сосредо-1чилось в руках евреев. Это обстоятельство драматическисказалось на положении еврейского населения Европы. Ненависть и презрение,которыми были окружены евреи — беженцы из Палестины, упорно сохранявшие веру всвоего Бога, получили экономическое обоснование — возможность получения кредитаочень соблазняла европейцев, а полное бесправие евреев-кредиторов нередко истолковывалоськак необязательность возврата долга. Таковы экономические (факторы еврейскихпогромов и изгнаний — постоянных спутников европейской истории; оченьхарактерный пример — открыв на деньги еврейских банкиров Фуггеров Америку,королевское правительство Испании одновременно изгнало евреев из страны и подугрозой смерти запретило иудейскую религию; наличие среди банкиров определеннойеврейской прослойки и в наше время широко используется в антисемитскойпропаганде.

Скрыто капиталистическаяпромышленность/>:

Торгово-ростовщическийкапитал Флоренции (знаменитая фирма Медичи, имевшая отделения во многих городахЕвропы) кредитовал шерстяную промышленность города. Располагая большимисредствами, флорентийские оптовые торговцы сукном имели возможность закупатьсырую шерсть в Англии и сбывать готовые ткани на дальних рынках. Оптовыескупщики подчинили себе ремесленное производство шерстяных тканей и фактическиперекроили его в значительной мере на наемно-капиталистический лад, оставивцеховую ремесленную вывеску.

Все подготовительныеоперации — очистку, промывку и чесание шерсти, включая тканье, — производилиисключительно наемные работники за поденную оплату, прядение — деревенскиенадомницы, которым скупщики посылали шерсть. А красильщики и мастера, занимавшиесяокончательной отделкой сукон, были настоящими ремесленниками, они работали назаказ в своих мастерских. Таким образом, ремесленная мастерская здесьсоединялась с капиталистическим предприятием (мануфактура), основанным нанаемном труде и пооперационном разделении труда. В XIV в. среднее предприятиефлорентийского суконщика, обслуживаемое 40 наемными рабочими, производило 70штук сукна в год (цеховая мастерская давала едва половину).

Такая же скрытокапиталистическая организация была в шелковой промышленности Италии и Франции,производстве металоизделий в Нюрнберге, но особенно вовнегородских отраслях промышленности — горнорудной и др. Так, членамипроизводственных товариществ (вроде цехов) по разработке руд в большинстве былилюди, сами не работавшие, но нанимавшие рабочих и получавшие свою долю в добыче. Функционирование капиталистическогопредприятия под видом цехового ремесла связано, как правило, с наличиемспециальных экономических условий, таких как бесперебойный кредит,дальнепривозное сырье широкий рынок сбыта и рабочей силы.Торгово-ростовщический капитал Северной Италии создал первое в историикапиталистическое промышленное производство.

Розвитокпродуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що дрібне господарствоосновних суспільних виробників – ремісника і селянина – вичерпало своїможливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Економічнестановище дрібного виробника змінювалося, ставало більш залежним від власникакапіталу (купця або лихваря) у зв’язку зі зростанням витрат на придбаннянеобхідних для нього засобів виробництва. Дрібне товарне виробництвопоступалося місцем більш продуктивним формам організації виробництва,посилювалася його підлеглість капіталу.

Розвитокпродуктивних сил. В історії світового господарства ХVІ – остання третина ХVІІІ ст. вважаються періодом розкладуфеодальних відносин і зародження в надрах феодального суспільствакапіталістичного виробництва.

 

 Лекція 3. Господарство країн Європи, США у період генезиіндустріального суспільства.

План.

1.  Основні методи удосконаленняорганізаційних структур управління виробництвом. [45 ]

2.  Особливості аграрного розвитку. [ 15]

3.  Міжнародні економічні відносини. [17 ]

У країнахЗахідної Європи його початком (ХVІ ст.) сталі зміни у сфері матеріального виробництва, стані й характерірозвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього та зовнішнього ринку.

В усіх основнихгалузях промислового виробництва до початку ХVІ ст. відбувалося значне вдосконаленнязнарядь праці й технології виробництва. В авангарді цього процесу йшли добувнай обробна галузі, винахід і впровадження нового обладнання для шахт.Уметалообробці слід назвати вдосконалення молотів, якірухалися силою води. Різноманітні механічні пристосування, примітивні машини,які приводилися у дію мускульною силою людини або силою тварини, вітру чи води,появилися в інших галузях.

Зміни в техніці йтехнології відбувалися також у текстильної промисловості, яка в той час буланайпоширенішою галуззю промисловості. Це передусім впровадження замість примітивноговертикального ткацького верстата горизонтального, вдосконалення засобів працідля допоміжних операцій на виробництві тканини. Значно змінилася технікавиробництва сукна, появилися сукновальні млини. Розвивалося виробництвошовкової тканини.

Великі зрушення врозвитку техніки відбулися не лише в промисловості, а й у засобахпереміщення, особливо в морському транспорті. З початку ХVІ ст. вогнепальна зброя викликаласправжню революцію у військовій справі. Розпочалося виробництво паперу,окулярів і годинників, розвинулося книгодрукування.

Зміни впромисловому виробництві сприяли інтенсифікації виробництва в сільськомугосподарстві. Зросла продуктивність праці, збільшився обсяг товарноїпродукції, появилися нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділпраці, розпочалося формування спеціалізації країн на окремих видахгосподарської діяльності та продукції., появилися нові галузі промисловості,поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країнна окремих видах господарської діяльності та продукції.

Поглибленнясуспільного поділу праці зумовило зростання товарності сільськогосподарськоговиробництва, збільшення частки тієї частини землеробства і тваринництва, якапризначалася не для особистого споживання, а для обміну на промислові товари.

Перехід віднатурального до товарного виробництва у промисловості й сільському господарствісприяв розширенню внутрішнього ринку, зовнішньоекономічних зв’язків.Ускладнювався грошовий обіг, запроваджувалися нові види торговельних угод і договорів,біржа поступово перетворилася на основне місце операцій із товарними та ціннимипаперами, розвивалися кредит і банківська справа.

У країнахЗахідної Європи з ХVІ ст. доостанньої третини ХVІІІ ст.мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва. Найбільшрозвинутою формою капіталістичного виробництва була централізованамануфактура. Ускладнився поділ праці, тобто окремі робітники вжеспеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій,що значно підвищило продуктивність праці.

Найбільшінтенсивно капіталізм розвивався в тих галузях, де спостерігалося значнеподорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість,металообробна, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу,пороху, шовкових тканин).

У ХІV ст.- ХV ст. ширшого розвитку набулитоварно-грошові відносини, виникли елементи нової, капіталістичної,господарської системи.

Зміни усвідомості суспільства були пов’язані насамперед із процесом секуляризації –звільнення культурного і суспільного життя від впливу релігії та церковнихінститутів. Саме тому ідеологією Відродження став гуманізм, головним у якомубуло визнання високої гідності людської особистості та її творчих здібностей.

Змінасуспільних поглядів породила Реформацію майже в усіх європейських країнах.Разом з тим зміна свідомості суспільства сприяла становленню та розвиткукапіталістичних відносин.

Повільніше, ніж у промисловості,капіталізм розвивався в сільському господарстві. Основні причини – повільнішийрозвиток техніки в сільському господарстві, феодальна власність на землю,особиста залежність селян, що зберігалась у ряді країн Західної Європи. Початокдиференціації селянства, виникнення так званих нових дворян, які переводилисвої господарства на товарно-ринкове виробництво продукції та переходили довикористання найманої праці, свідчать про розвиток капіталізму в сільськомугосподарстві. У переважній більшості країн Західної Європи цей процес не набуввеликого поширення, і лише в Англії він мав значні масштаби та привів дозначних змін в аграрному секторі.

Відповідно дорізних умов, які склалися в різних країнах Західної Європи, ступіньрозвитку капіталізму був неоднаковим і змінювався регіонально. Так,Італія, у якій ще ХІV ст. ХVІ ст. зародились елементи капіталізмуі яка була попереду інших країн, у ХVІ ст. втратила своє лідерство і вступила в період занепаду. Усередини ХVІ ст. почали відставати векономічному розвитку Німеччина й Іспанія і на перше місце за інтенсивністюкапіталізації вийшли Голландія, Англія, Франція.

Розвитоккапіталістичного виробництва в Західної Європі ХVІ ст. ще не означав швидкогоі повного витиснення ним докапіталістичних форм господарювання. Капіталістичневиробництво цього періоду було укладом, який розвивався в надрах феодалізму.

Процесподальшого розвитку капіталістичних відносин прискорився завдяки Великимгеографічним відкриттям.

Значногорозвитку в Західної Європі до ХVІ ст.досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби в грошах як узагальному засобі обміну. Це стимулювало пошук нових морських торгових шляхів зЄвропи в Африку, Індію та Східну Азію.

Епоха Великихвідкриттів ділилася на два періоди:

1. Іспано-португальський( кінець ХV ст. – середина ХVІ ст.), до якого входили відкриттяАмерики (перша експедиція Х.Колумба в 1492 р.), португальські плавання до Індіїі берегів  Східної Азії, починаючи з експедиції Васко де Гама, іспанськітихоокеанські експедиції ХVІ ст. від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиціїВільяловоса (1542-1543).

2. Періодросійських і голландських відкриттів (середина ХVІ ст. – середина ХVІІ ст.). До них належать: відкриттяросіянами всієї Північної Азії (від походу Т.Єрмака до плавання Попова –Дежньова у 1648 р.), англійські та французькі відкриття в Північній Америці,голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.

 

 

Тема №4.  Мануфактурний період світової економіки  (XYI-XYIIIст.).

 

Лекція 1.Організаційна структура управління виробництвом XYI-XYIIIст..

План.

1.  Сутність організаційної структури, їїелементи. [ 47]

2.  Принципи побудови організаційнихструктур [36 ]

 

Лекція 2.Банківська-кредитна система та торгівля XYI-XYIIIст..

План.

1. Особливості економічного розвитку країн ЗахідноїЕвропи. [29]

2. Основні аспекти розвитку господарства країн ЗахідноїЄвропи. [2,7, 12 ]

Для виникнення йрозвитку капіталістичного виробництва XYI-XYIII ст… необхіднібули дві умови :

1.        Наявністьбагатьох бідних людей, юридично вільних, але позбавлених засобів виробництва таіснування і змушених найматися на роботу до капіталіста.

2.        Нагромадженняв руках невеликого числа людей значного грошового багатства, необхідного длястворення та ведення капіталістичного підприємства.

Другимважливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процеснагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, аголовним чином купців і лихварів.

Основнимиджерелами нагромадження капіталів стали:

1.        колоніальнівійни;

2.        торгівлярабами;

3.        піратство;

4.        державніпозики;

5.        податки;

6.        система протекціонізму;

7.        жорсткіметоди поневолення;

8.        пограбуваннямісцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки.

Первісненагромадження капіталу – це історичний процес відокремлення дрібних виробників відзасобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності йперетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власнекапіталістичному нагромадженню.

Головноювідмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були:

1.        Розвитоктоварно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відбиток на всісторони суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов’язані зрозширенням масштабів торгівлі, що ліквідувала територіальну замкнутість іобмеженість феодальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

2.        Найпрестижнішагалузь торгівлі – зовнішня торгівля – стимулювала розвиток товарноговиробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XY ст…перетворилась на центр світової торгівлі, відбувався перехід від середньовіччядо епохи первісного нагромадження капіталу.

3.        Розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення в цей період новихформ організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонернікомпанії, біржі тощо).

4.        Паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий,або банківський капітал, який прийшов на зміну середньовічномулихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, від яких лихварнамагався отримати максимум грошей, клієнтом же банкіра був купець, ублагополуччі якого зацікавлений сам банкір, оскільки його процент становивчастину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра входили такі операції, якбезготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Отже, вепоху первісного нагромадження зародилось багато сучасних форм банківськоїдіяльності. Країни, які були лідерами в торгівлі, ставали європейськимибанками.

5.        Розвиток торгівлі привів до змін у сфері виробництва – яксільськогосподарського, так і промислового. Виникли нові організаційні форми– мануфактури , організаторами яких передусім виступаликупці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти,поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці,капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

6.        До кінця епохи первісного нагромадження капіталу формуєтьсяперша економічна концепція, яка дістала назву меркантилізму. Вонавиражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти вжеговорили про багатство нації, а не окремої людини, хоча помилково обожнювалийого з грошима, а гроші – із золотом і сріблом. Саме з цим пов’язана їхнявимога до держави в інтересах нації проводити політику протекціонізму.

Длявсіх провідних країн Західної Європи, насамперед Англії та Голландії, характернітакі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва:

-          первисне нагромадження капіталу;

-          проста капіталістична кооперація;

-          мануфактурне виробництво;

-          капіталістична фабрика.

Тема №5. Епоха переходу доіндустріального суспільства (кінець XYIII перша пол.ХІХ ст.)

 

Лекція 1.Промисловий переворот.

План.

1.  Сутність промислового перевороту вгосподарстві країн Західної Європи. [49 ]

2.  Економічний розвиток провідних країнсвіту. [ 13, 25]

 

Лекція 2.Індустріалізація.

План.

1.  Особливості  господарстваіндустріального періоду. [ 30]

2.  Основні аспекти розвитку господарствакраїн Західної Європи індустріального періоду. [22 ]

Первісне нагромадження капіталузавершилося наприкінці XYIII  - у першій половині ХІХ ст. промисловою революцією спочатку в Англії, а поьім у Європі йАмериці. Основними галузями господарства стають металургія та машинобудування,що випускає верстати й устаткування для легкої (текстильної) і харчовоїпромисловості, для транспорту (пароплави і паровози).

До кінця ХІХ ст…густа мережа залізниць покриває Європейський континент. Трансконтинентальнідороги появляються також у Америці. Час подолання відстаней і вартістьперевезень істотно зменшуються. Це сприяє формуванню єдинихнаціональнихринків. Використання пароплава, що долає відстані у два-три разишвидше, ніж най швидкохідніший вітрильник, і бере на борт у кілька разів більшевантажу, у свою чергу, сприяє формуванню світового ринку.

У промисловостіпровідних країн світу, насамперед Великої Британії, зростає число зайнятих.Рахунок уже йде на мільйони працівників. Зростає і чисельність міськогонаселення, а також його частка в загальній чисельності населення країни. Проте ще більше половининаселення – сільські жителі.

Буржуазіянайбільш розвинутих країн домагається визнання основних особистих прав і свободусіх громадян, політичної рівноправності, спершу тільки для дорослих (старших21-25 років) і забезпечених чоловіків, а також свободи підприємницькоїдіяльності, юридичного захисту прав власності тощо. Скасовують всілякеобмеження господарської діяльності, зокрема цехи й гільдії.

Приблизно досередини другого десятиліття ХІХ ст. у найбільш розвинутих країнах Європискладається економічна система, основні риси якої такі:

1.        Великачисельність (сотні, тисячі) виробників і продавців на національному ринку й укожній галузі. Частка кожного з них дуже мала (не більш як 1,5 %), тому вони неможуть справляти істотного впливу на ціну, й вона сасма встановлюється на ринкув результаті вільної конкуренції між продавцями і покупцями.

2.        Товариоднорідні– немає товарних марок, асортимент відносно обмежений, споживчі товари доситьпрості, тож конкуренція має переважно ціновий характер.

3.        Порогивходи в значну частину галузей досить низькі, що сприяє припливу капіталу увисокоприбуткові види бізнесу й вирівнюванню норми прибутку, посиленнюконкуренції й зниженню цін. Не виникає особливих проблем і з ліквідацією чиперепрофілюванням бізнесу, оскільки виробничі приміщення й устаткування доситьуніверсальні.

4.        Законодавчіобмеження дуже незначні й перешкоджають лише відверто кримінальним заняттям.

5.        Важливакомерційна інформація поширюється відносно повільно і досить рівномірно, тож ніхтоне має виключних джерел інформації.

6.        Рольдержави обмежується переважно військово-поліцейськими функціями. У виробничіпитання, ціноутворення, торгівлю й розподіл благ держава невтручається. Вона також практично не бере участі у розв’язаннісоціально-виробничих питань: забезпечення зайнятості, гідних умов праці,встановлення рівня оплати, страхування та ін..

Система, щовідповідає цим характеристикам чи, як їх іще називають, умовам, в економічноїлітературі дістала назву система вільної конкуренції. Проте вжедо кінця ХІХ ст. велику частину цих умов було порушено й економічна системапровідних країн перейшла в якісно новий стан. Отже, епоху вільної конкуренціїможна з певною умовністю обмежити приблизно столітнім періодом із 1775 — 1815р.р. по 1875 — 1895 рр.

У цей періодзавершується територіально-економічний поділ світу між так Великимидержавами: Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами і США,Російською, Австрійською та Османською імперіями. Для метрополій колонії єджерелами дешевої сировини, продовольства і ринками збуту промислових товарів.Японія, Німеччина й Італія, що спізнилися до первісного поділу, розпочинаютьготуватися до боротьби за переділ колоніальних володінь і сфер впливу.

Модернізаціягосподарства і суспільного устрою відбувалася дуже нерівномірно. Першими на цей шлях щеу XYIII ст. стали ВеликаБританія та Нідерланди. У цих країнах вона пройшла відносно безболісно.Набагато пізніше, у 1820 – 1860 рр., модернізація проходила у Франції і США, дерозбіжності у виборі шляху розвитку країни призвели до громадянської війни.

Запізнілий,наздоганяючий і насильницький характер мала модернізація в Японії, Німеччині йРосії. У цих країнах ініціатором модернізація в Японії, Німеччині й Росії. Уцих країнах ініціатором модернізації була держава, що мало надалі суперечливінаслідки.

Епохавільної конкуренції – це ще й епоха запеклих класових битв: страків,бунтів, рухів руйнівників машин, нарешті, робітничого революційного руху.

Близьким достановища промислового пролетаріату було становище безземельних і малоземельнихнайманих робітників аграрного сектору: батраків, поденників, здольників та ін…Чимало їх у зимовий період подавалися в міста в пошуках додаткових заробітків упромисловості.

Нечисленністьсередніх і вищих  прошарків суспільства, крайня бідність нижчих станів,переважно натуральний характер селянських господарств зумовлювали вузькістьвнутрішнього споживчого ринку, що не міг забезпечити стійкого попиту напродукцію, яку виробляли чимраз у більших масштабах. Результатом такогодисонансу стали повторювані кожні 10-11 років кризи виробництва, що К.Маркспов’язав із нерівномірністю відтворення основного капіталу.

Саме черезвузькість внутрішнього ринку боротьба між капіталістами провідних країн зазовнішні ринки збуту набула значної гостроти.

Передумовипромислового перевороту в країнах Західної Європи – це:

1.        Значне нагромадженнякапіталу, зосередженого в руках невеликого числа людей, здатнихвитрачати кошти для вдосконалення економіки. Воно відбувалося завдяки швидкомурозвитку торгівлі, відкритому пограбуванню Індії, переходу промисловості йсільського господарства на капіталістичний шлях.

2.        Це результатиАнглійської буржуазної революції (1640-1688), насамперед усуненняперешкод для розвитку капіталістичних відносин. Вона відкрила шлях для швидкогозростання продуктивних сил, закріпила буржуазну власність на землю, надала потужногопоштовху аграрному перевороту і прискорила створення національного ринку.Відбувався перехід від середньовічної феодальної монархії до буржуазноїмонархії. Політичний союз земельної та фінансової аристократії, що склався вцей період, був тривалим і порівняно міцним. Він згодом перетворився на союзземлевласників та усього класу буржуазії, забезпечуючи відносну стійністьанглійської монархії. При цьому аристократія, зберігши монополію політичноївлади, врахувала інтереси буржуазії.

3.        Це іноземнаконкуренція.  Зокрема, у цей період Англія відчувала певні труднощі зізбутом металу, бавовняних тканин на світовому ринку де значну конкуренцію їйскладали Росія, Швеція та Індія з її традиційно якісним і яскраво розфарбованимприродними барвниками ситцем. Перемогти конкурентів можна було тільки за умовиналагодження фабричного виробництва та випуску дешевшої і якіснішої, а отже, ібільш конкурентоспроможної продукції.

4.        Нагромадженнякапіталу супроводжувалося зростаючими можливостями для йоговигідного використання. Майже всі війни XYIII ст.закінчувалися захопленням нових колоній. Колоніальна експансія Англії сприяларозширенню ринків збуту для її промислових товарів.

Збільшенняколоніальних багатств і розширення торгівлі забезпечували зростання ринку для британськихтоварів, якого вже не могла наситити домашня промисловість за допомогою ручнихметодів виробництва.

Пошукишляхів розв’язання проблем масового виробництва товарів сприяли зростаннютехнічних винаходів наприкінці XYIII ст., а нагромадження капіталу досягло рівня, зякого стало можливим впровадження цих винаходів і перехід до масовоговиробництва. Однією з перших країн, де почався промисловий переворот, булаВелика Британія (60-ті роки XYIII ст.).

Колосальнібагатства для Англії приносило пограбування колоній. Це давало можливістькапіталістам-підприємцям створювати великі централізовані мануфактури, легкознаходити засоби для розширення їх і введення найдорожчих удосконалень, якщотільки вони забезпечували високі прибутки. Розвитку мануфактур сприялостворення машин, а наявність вільних капіталів забезпечувала їм швидкепоширення і практичне застосування винаходів та удосконаленьТема №6. Господарство провідних країн світу в останній третині ХІХ –началу ХХ ст..Лекція 1.Господарство провідних країн світу третині ХІХ – началу ХХ ст..

План.

1.   Сутність і етапи  процесуіндустріального періоду країн. [22, 32 ]

2.    Стадії ефективної економіціпровідних країн світу. [34 ]

 Лекція 2. Основніаспекти економічного розвитку провідних країн світу третиніХІХ – началу ХХ ст..

План.

1.        Економічнийпрогрес індустріального періоду. [32, 35, 36 ]

2.        Міжнародніекономічні відносини. [47,49 ]

 

Лекція 3.Особливості економічного розвитку країн світу.

План.

 1.  Особливостіаграрного розвитку країн світу. [18, 27, 46 ]

 2.  Торгівля тафінансова-кредитна система. [49, 50 ]

Після великоїциклічної кризи 1873-1978 рр., яка мала загальносвітовий характер, прискориласятрансформація пануючої в провідних країнах світу економічної системи. Місцесотень виробників у кожній галузі індустріального періоду економіки почализаймати одиничні найбільші компанії – монополії. Різко піднялисяпороги входження в галузі, особливо у нові капіталомісткі –автомобілебудування, хімічна промисловість, металургія, електроенергетика,виробництво зброї, авіа-, суднобудування, шляхове будівництво.

Посилилосязаконодавче регулювання підприємницької діяльності: спершу у сферіантимонопольного законодавства, потім у галузі регулювання відносин між працеюі капіталом. На кінець епохи появилися перші законодавчо встановлені соціальнігарантії. Проте загалом у вирішення економічних питань держава, як і раніше,прямо не втручалася.

З появою новихзасобів поширення інформації (телеграф, телефон, радіо) доступ до комерційноважливої інформації став відповідно менш доступним.

Отже, умови,характерні для економіки вільної конкуренції, зникли, і економічна системастало якісно новою. ЇЇ назвали системою (економікою) монополістичноїконкуренції. Вона проіснувала близько 70 років – з кінця ХІЇХ до серединиХХ ст…

Длямонополістичної (індустріальної) системи характерне різке загострення боротьбиміж найбільшими компаніями світу і між урядами національних держав, якіпідтримували їх, за контроль над джерелами дешевої сировини та ринками збуту.

В епоху монополістичноїконкуренції індустріальної економіки країн Західної Європи зрослі рівеньі якість життя всіх без винятку соціальних груп населення. Цевідбувалося завдяки успіхам медицини і поширенню освіти, з одного боку, тазначному зростанню виробництва – з іншого. Зростання виробництва забезпечилизавдяки впровадженню в промисловість досягнень так званої другої хвилінауково-технічної революції (двигун внутрішнього згорання, турбогенератор,електрика, синтетичні матеріали та ін..), а також наукової організації праці(хронометраж, конвеєр, раціоналізація).

Зростаннядобробуту було однозначним і вкрай нерівномірним як у регіонах, так і всоціальних групах. Найбільше зросло споживання в «середніх» соціальних групах,найменше – у селян і найманих робітників сільського господарства. Найвищіпоказники зростання спостерігалися в США, Німеччині та Японії.

Економічнезростання періодично переривали економічні кризи, найглибша з яких – Великадепресія 1929-1933 рр. – стала найбільшим випробуванням як для ринкової економічноїсистеми, яка після цієї кризи почала в черговий раз трансформуватися, так і дляекономічної теорії.

В епохумонополістичної конкуренції в Європі та Північній Америці завершивсядемографічний перехід. Чисельність населення стабілізувалася на рівні400 і 200 млн.осіб відповідно. Надалі помірне зростання населенняпідтримувалося (якщо таке було) виключно за рахунок міграції вихідців з Азії йАфрики.

Загальнатенденція економічного розвитку індустріального періоду:

1.        На рубежіХІХ-ХХ ст. головною тенденцією розвитку економіки став перехід від капіталізму,заснованого на вільний конкуренції окремих самостійних державних і приватнихпідприємств, до капіталізму, який базується на багатьох формах монополії абоолігополії.

2.        Зміни увиробничих відносинах, що привели до цього переходу, були викликані бурхливимрозвитком науки і техніки. В історію період кінця ХІХ-початку ХХ ст. увійшов якчас другої технологічної революції (перша промисловий переворот),яка тривала до Першої світової війни (1914-1918).

3.        У цейперіод кардинально змінились основи наукового мислення, переживало розквітприродознавство, ішов процес формування єдиної системи наук. Тіснийвзаємозв’язок науки з технікою зумовив поступове перетворення науки вбезпосередню продуктивну силу суспільства.

Промисловареволюція, яка тривала в Англії із 60-х ХVІІІ ст. до 30-х років ХІХ ст.,перетворила її не тільки в індустріальну країну, а й в індустріальну «майстернюсвіту».Встановилися англійська світова промислова та торгова монополії. Цьому сприялоздійснення програми вільної торгівлі.

Важливимнаслідком промислового перевороту є індустріалізація виробництва, якарозвинулася в 60—ті роки.

Промисловийпереворот завершив формування промислового пролетаріату. Унаслідокпромислового перевороту різко знизилася частка сільського населення. Швидкозростали перші промислові центри.

Отже, ВеликаБританія, що першою з країн світу пережила промислову революцію, до серединиХІХ ст. перетворилася у наймогутнішу країну. Вона стала найбільшою колоніальноюімперією, яка забезпечувала промисловість метрополії необхідною і дешевоюсировиною, робочою силою, а також широким ринком збуту отових виробів.Орієнтація найважливіших галузей виробництва, особливо текстильної, в основномуна колоніальний ринок пізніше негативно позначилася на економічному розвиткуВеликої Британії.

Промисловийпереворот у Франції також гальмували панування фінансової аристократії, їїекономічна політика. Уряд віддавав перевагу аграріям, коли їхні інтересиперетиналися з інтересами промисловців. Замість того щоб підтримувативиробництво, буржуазія і поміщики вкладали свої капітали у фінансово-кредитнугалузь, біржову спекуляцію, цінні папери й облігації державних позик, іпотеки.Це також затримувало розвиток промислового перевороту в країні.

Свою промисловувідсталість Німеччина ліквідувала до 70 рр. ХІХ ст… Оновою промисловогопіднесення в 1850-1870 рр. стала важка промисловість. У структурі німецькоїпромисловості центр тяжіння перемістився у сферу видобутку вугілля, виплавкиметалу, виробництва машин.

Підбиваючипідсумки економічного розвитку Франції та Німеччини, слід зазначити, щопротягом століття (70 рр. ХVІІІ – 70 рр.ХІХ ст.) у цих країнах відбувався промисловий переворот. Віностаточно знищив залишки феодалізму та сприяв розвитку капіталістичних відносину промисловості, сільському господарстві, банківської і кредитній сферах.Звільнення селян від кріпосної залежності створювало умови для організаціїринку робочої сили, ліквідація монополії на землю дворянства відкриваламожливості її вільної купівлі-продажу, кошти, отримані поміщиками (і частководержавою) від відкупних операцій, стали важливим джерелом нагромадження,сприяли ринку капіталів.

 Реформи створилиумови для розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки – поміщикиставали великими підприємцями не тільки в сільськогосподарському виробництві, ай у сфері переробки сільськогосподарської сировини. Із середовища селян ставвиділяться клас капіталістичних фермерів, з’явився прошарок посередників, якізадовольняли ускладнені потреби сільськогосподарського виробництва.

Вступаючи вмашинну стадію розвитку суспільства в першому десятилітті ХІХ ст., СШАвикористали англійський технічний досвід. При цьому вони зробили свій власнийзначний внесок. Це дало змогу США здійснити промисловий переворот за порівнокороткий термін – 40-50 років. На початку 60-х років ХІХ ст. вже утвердивсяфабричний тип виробництва в провідних галузях господарства.

Основніособливості промислового перевороту США індустріалізації економіки:

1.        Активнароль американської інженерної думки.

2.        Наявністьвеликого числа річок, що сприяло ширшому використанню водної енергії, ніженергії пари.

3.        Величезнізапаси деревини, яку тривалий час викорістували як основний вид палива та виготовленнядеревного вугілля.

4.        Відсутністьмануфактурного капіталізму.

5.        Крайнянерівномірність розміщення галузей по територіях.

Тема №7. Господарство провідних країн світу в міжвоєнний період.

 

Лекція 1.Економічні наслідки першої світової війни.

План.

1. Подоланняекономічних наслідків. [16, 17 ]

2. Стабілізаціягосподарства. [ 25,27, 29]

 

Лекція 2.Економічний розвиток.

 

План.

1.Структурнізміни господарського розвитку. [36, 49 ]

2.Міжнародніекономічні відносини. [29 ]

Більшимкатаклізмом другого десятиліття ХХ ст. стала Перша світова війна 1914-1918 рр…У її вир було втягнуто 30 країн із півтора мільярдним населенням, а цестановило 2/3 усіх людей, які проживали на планеті. Було знищено 1/3матеріальних цінностей країн-учасниць. Війна потребувала концентрації всіх силусередині кожної країни. Воєнні витрати були надзвичайно великі.На потреби війни було задано 86% промислового потенціалу. Пріоритет віддававсягалузям, які працювали на військові потреби. Це вимагало посилення ролі державив господарському житті. Загалом війна прискорила процес становлення системирегульованого капіталізму. Необхідною умовою продовження війни сталовведення жорсткої державної регламентації господарських відносин з метоюмобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань векстремальних умовах постійного скорочення економічного потенціалу. Тому дозавершення війни в 1918 р. практично в усіх країнах склалася яскраво виражена  етатистськасистема господарських відносин.

Залежновід рівня соціально-економічного розвитку, особливостей національного кладу тасоціально-економічних відносин ступінь, форми  й методи етатизації в різнихкраїнах  були різними. Економіка більшості країн світу переживала потрясіння інестабільність. Вони залежали від понесених втрат, перемоги чи поразки тієї чиіншої країни у війни, від міри мілітаризації та етатизації економіки в рокивійни, від  загального рівня соціально-економічного й політичного розвитку.

Періодстабілізації 1924-1929 рр. не привів до повного повороту від етатизму досистеми відносно вільних ринкових відносин. Це зумовлювалося тим, що в 20-хроках практично в усіх країнах спостерігався об’єктивний процес монополізаціїекономіки, зрощування монополій і держави, подальшого викривлення вільнихринкових відносин. Усе це поглиблювало внутрішньогосподарські диспропорції.Версальська угода (1919), за якою встановлювався «новий» політичний порядок, уцілому не знімала гострих європейських і світових суперечностей, а сприялазбереженню загальної тенденції до мілітаризації, підштовхувала переможені країнидо нових намагань територіального й економічного переділу світу. Це пояснюєпричини збереження досить сильних елементів етатизму і в період стабілізації.

Світоваекономічна криза 1929-1933 рр. знову, але вже в мирний час, сприялапосиленню державного втручання в капіталістичну ринкову економіку. Теоретичнойого обґрунтовано в кейнсіанської теорії, ідеї якої дещо в іншому ключі булопідтримано популярними в той час доктринами – італійського корпоративізму,німецького націонал-соціалізму, численними соціалістичними концепціями.

У післякризовий період 1934-1939 рр. більшість розвинутих країн не відмовилисявід етатизму, продовжувалась практика 20-х років. Причини цього явища такі:

1.        загалом украй нестійке після кризове становище національнихекономік Заходу;

2.        посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовахпідготовки провідних західних країн до Другої світової війни;

3.        вплив у цілому успішного на той час досвіду централізованогопланування й управління економікою СРСР.

Впіслявоєнний період посилилися взаємозв’язок і взаємозалежність центрівсвітового капіталістичного господарства. Англія і Франція виявилисяприв’язаними до США  значними боргами, породженими ввезенням із-за океанупромислових та сільськогосподарських товарів. Японія, Англія, США малисуперечливи інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-яканестабільність в одному з центрів світового господарства в цих умовахпризводила до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням цього можеслугувати економічна криза 1929-1933 рр., яка розпочалася в США і швидкоохопила все світове господарство. Криза показала, що економіка капіталізмувільної ринкової конкуренції втратила спроможність до саморегулювання. Томубула необхідна радикальна перебудова економічної системи, впровадження в неїякогось регулювального механізму. Пошуки цього механізму в різних країнахпривели до створення різних моделей регульованого капіталізму.

Стабілізаціябанківської та фінансової системи допоїла створити передумови для відновленнявиробництва. Економічне піднесення, яке розпочалося в 1934 р… суттєвопідсилювали державним  асигнуванням на розвиток галузей, пов’язаних ізвиробництвом зброї (автомобілебудівна, авіаційна, радіо промислова та ін..)Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до старих галузейекономіки (суднобудування, металургія).

Тема№8. Господарство провідних країн світу  після Другої світової війни

План.

Значення розвитку економіці країн світу  після Другої світової війни. [49 ]

Динаміка господарського розвитку країн світу після Другої світової війни. [52 ]

Структурні зміни господарського розвитку країн світу  після Другоїсвітової війни. [ 42, 49]

Воєнні замовленняпід час Другої світової війни, які становили з червня 1940 р по вересень 1944р.  175 млрд. дол., були могутнім стимулом до зростання американськоїпромисловості. Це єдина країна світу, чия економіка вийшла з війни значноміцнішою (національний доход країни зріс у 2 рази). Цьому сприяло і державнеінвестування галузей промисловості.

Основою цієїшвидкої перебудови була американська модель економічного розвиткусуспільства, в який значне місце зайняло державне регулювання суспільноговиробництва. Проте регулювання економіки мало характер впливу на деяківиди економічної активності або навіть контролю за ними, але не змінювалоосновного устрою економіки. З одного боку, держава все більше втручалась упроцес економічного розвитку, брала на себе відповідальність за вирішеннябагатьох  економічних проблем, пов’язаних з виробництвом, розподілом продукції,а з іншого – не тільки збереглись, а й дістали подальший розвиток ринковихвідносин. Посилення регулювальних функцій держави визначался у збільшенніурядових закупівель, наданні субсидій приватним фірмам, проведенні сприятливоїподаткової політики. Відбувались подальше зростання державного підприємництва.Держава ставала великим власником і все більшою мірою починала займатисявиробництвом товарів і послуг.

Економічна моделькраїн Європейського континенту суттєво відрізнялись від американської.

1.        Країницього регіону були орієнтовані на соціальне ринкове господарство збільшою, ніж у США участю в економіці корпоративних структур і держави.

2.        Значнобільша соціальна захищеність робітників і службовців. У Європі значного поширеннянабули колективні договори між робітникаом і фірмою без вимоги про індексацію.

3.        ДляЄвропи досі характерна олігархічна структура розподілу власності (невеликагрупа багатих сімейств), тоді як у США корпорації в основному належать великійкрупі зовнішніх акціонерів.

4.        Значнеменш ефективне використання наукового потенціалу, оскільки кожна країна намагаєтьсясама виробляти наукомістку продукцію. Тому масштаби європейських компаній меншіза американські.

5.        Значноменш ефективні, порівняно з американськими, наукові дослідження, бо воничасто дублюються у сусідніх країнах. Крім того, кошти в основному витрачаютьсяна фундаментальні дослідження, прикладні ж значною мірою стосуються розробок утрадиційних галузях. Тому економіка Європі а основному виробляє традиційнітовари та послуги індустріальної епохи.

6.        Високачастка держави в економіці. Державні витрати становлять близько 50 % ВВП узахідноєвропейських країнах, що свідчить про обмеженість конкуренції, особливоу країнах ЄС.

7.        Більшістьрозташованих у Західної Європі країн має незначні масштаби і порівняновузький внутрішній ринок, що визначило експортну орієнтацію іхнбоїекономіки. Спочатку вони будували відносно відкриту економіку, що відповідалоетапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства.

Загальнівідмінності економічного розвитку провідних європейських країн порівняно зі СШАу кожній з них поєднувались ще й зі своїми особливостями економіки.

Протягом25-річного післявоєнного стабільного економічного розвитку країн ЗахідноїЄвропи у світі з 1948 по 1973 р. загальний ВНП цього регіону постіно мавпозитивні показники. Особливо успішними були 50-60 роки ХХ ст.., колисередньорічний приріст економіки Німеччини й Італії зріс у чотири рази, Франції– більше ніж у два рази, Великобританії – майже вдвічі. Цьому сприяли не лишеплан Маршала, а й розширення внутрішнього ринку, зростання міжнародноїторгівлі, ера дешевої нафти з Перської затоки, передумова промисловості наоснові втілення найновіших наукових і технічних розробок часів війни, політикаурядів західних країн, спрямована на підтримку економічного зростання.

 

Тема№9. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються.

План.

1. Етапи процесу економічногорозвитку. [ 44, 49]

2.Поняття місії в управлінні та класифікація цілей організації [ 50]

 

Соціальнеринкове господарство – не найкращий термін для позначення періоду, який почавсяпісля Другої світової війни і триває й нині.

Першим завданням,яке постало перед світом відразу після закінчення війни, було відновленнязруйнованого господарства і конверсія (переведення, переорієнтація)гіпертрофованого військового виробництва на потреби розвитку в умовах мирногочасу.

На початок 50-хроків провідні країни Заходу з цим завданням уже впоралися. Важливу рольвідіграли впровадження кейнсіанських рецептів економічної політики, плануМаршала і Бреттон-Вудська система золото доларового стандарту, щозабезпечило вибухове зростання світової торгівлі.

50-6—ті роки наЗаході – це період потужного і тривалого економічного піднесення за всюісторію. Йому не перешкодив навіть крах колоніальної системи (зап’ятнадцять післявоєнних років практично всі колонії домоглися політичноїнезалежності). Стрімке економічне зростання в розгромлених ледве не вщентНімечині і Японії, які досягли 7-12-відсоткового річного збільшення ВВПпротягом півтора десятиліття, дістало назву економічного дива.

Згодом цей термінзастосовується і для позначення аналогічного економічного зростання в Бразилії,Іспанії, Південній Кореї, Китаї та деяких інших країнах.

Саме в цей періоду найбільш благополучних країнах Заходу – США, Канаді, Японії, ВеликійБританії, Франції, Західній Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, Бельгії,Скандинавських та в деяких інших країнах – склалася соціально-економічнасистема, яка поєднує ринкові принципи організації господарства і розвинутусистему соціальних гарантій (страхування, пенсійне забезпечення, житловекредитування – підтримка дітей, інвалідів, реабілітація тощо). Систему назвали соціальнимринковим господарством.

Найважливіша рисацієї системи – доступність практично всіх товарів і послуг (за винятком невеликої частини такзваних елітарних, які не мають масових аналогів) для переважної більшості(75-90%) населення. Завдяки цьому не лише виробництво, а й споживання безлічітоварів та послуг набуло масового характеру. У свою чергу, це дало поштовх додальшого зростання виробництва. Тому систему соціального ринкового господарстваще називають суспільством загального масового споживання, абоспоживчим суспільством. Високий рівень споживання став базою для переходу допринципово іншої якості життя.

Однакдвадцятилітнє процвітання змінилось на початку 70—х років великою економічноюкризою, рушійними силами якої були крах Бреттон-Вудської валютної системи,шокове (для країн Заходу) підвищення цін на нафту і внутрішні суперечності споживчогосуспільства. Ці суперечності полягають у тому, що високий рівень виробництваспирається на ідеали протестантської трудової етики, яка забезпечує найвищупродуктивність праці, а високий рівень споживання підтримують за допомогоюкультивування гедоністських норм поведінки: ледарство, розслабленість, кульнасолод тощо.

На початку 80-хроків Захід знову охопила глибока економічна криза. ІІ подолали лише в середині80-х років. Із цього часу починається відлік нового великого економічногопіднесення, до якого вдалося приєднатися ще кільком десяткам країн у Південно-СхідноїАзії і Латинській Америці.

Завдякидосягнутим економічним успіхам у 90-х роках відносно безболісно відбувалосяоб’єднання Німеччини і триває поступова економічна інтеграція Європи, що є закономірнимкроком на шляху до загальної глобалізації економічних ісоціальних процесів.

Радянська системапланування народного господарства, з плином часу навпаки, переживала серйознітруднощі і в кінцевому підсумку зруйнувалася. У країнах колишнього радянськогоблоку почався перехідний період – трансформація в ринкову економіку і водночасреінтеграція у світ, який глобалізується.  

Наприкінці 90-хроків в Азії (Гонконг) сталася економічна криза, яка незабаром поширилась наокремі держави Латинської Америки(Бразилію). Цю кризу назвали гонконгівськимгрипом. До початку 2000 р. її наслідки в основному перебороли. Проте покищо рано робити остаточні висновки про те, чи був це тимчасовий збій у системі,ознака значних недоліків у господарській моделі нових індустріальних країн, чисимптом глобальної кризи сучасного капіталізму, що наближується.

Відкритимзалишається також питання про зовнішні наслідки аргентинської кризи 2002 р.Вона, напевно, позначиться на сусідах Аргентини, яка була майже фінансовимцентром Латинської Америки. Падіння економіки країни не може не погіршитирепутацію регіону в цілому. Крім того, воно впливає на транснаціональнікомпанії (ТНК), більшість яких так чи інакше представлені на аргентинськомуринку.

Розвитоктехнологій, винахід комп’ютера, нова хвиля НТП, роботизація виробництва та ін…привели до прогресуючого витіснення фізичної праці з промисловості й сільськогогосподарства. Основними сферами господарства у розвинутих країнах на початку ХХст. стали фармацевтика, зв'язок(передача інформації), програмування, кінобізнес, індустрія розваг, засоби масової інформації, інноваційний ідослідницький бізнес. Однак і так звані традиційні галузі (енергетика,нафтохімія, автомобілебудування та ін..) не втратили, а навіть зміцнили своїпозиції.

Більш ніжполовина ВВП і від двох третин до трьох чвертей усіх зайнятих в економічнорозвинутих країнах припадають на так званий третиний сектор – сферу послуг (услаборозвинутих – менш ніж 15, у середньо розвинутих – 25-35%). Така структуразайнятості й виробництва ВВП дала змогу деяким західним дослідникам зробитивисновок про завершення індустріального етапу в розвитку США та інших країн іпро перехід до постіндустріального.

Світоваекономіка в післявоєнний період мала свої особливості і пройшла два етапи розвитку:

1.        відзакінчення війни до початку 80-х років;

2.        від 80-хроків до сучасності.

Перший періодхарактерний виходом після відбудови економіки на траєкторію стійкого зростанняі розвитком ідеології суспільства загального добробуту. Нині вважається, що цейетап необхідний для того, щоб та чи інша країна в майбутньому могла сприйнятиідеї постіндустріального суспільства.

Для післявоєнногоперіоду стало характерним створення нових міжнародних інститутів і органів, якірегулювали різні аспекти розвитку світової системи, поетапне формуваннярегіональних і міжнародних блоків та угруповань. Ця тенденція зберігається і всучасних умовах.

Перші намаганнясвітового економічного регулювання почалися з кредитно-грошовихінститутів. Це відповідало американській концепції державногорегулювання і планування, яка надавала вирішального значення інституціональноговпливу на економіку через сферу кредиту і грошового обігу. Ще в липні 1944 р.на Бреттон-Вудській конференції, у роботі якої взяли участь 44 країн, було ухваленорішення про заснування для забезпечення дієздатності нової валютної системи Міжнародноговалютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Невступив у ці організації Радянський Союз, хоча делегація СРСР взяла участь у роботіконференції.

Конференціязатвердила систему золотого валютного стандарту, закріпила за доларом рольсвітової конвертованої валюти, а його золотий вміст визначала в такійпропорції:

1 тройська унціядорівнює 35 дол. Долар став розрахунковою і резервною грошовою одиницею.

 

Тема №10. Господарство українських земель у період від найдавнішихчасів до Y ст… н.е.

План.

1. Сутність і причини розвиткугосподарства українських земель. [32 ]

2. Групи факторів, що впливають нахарактер і спрямованість змін. [10, 18, 32]

3.Основні підходи до економічнихперетворень (структурні, технологічні, соціальні). [32 ]

4. Основні стадії й етапиекономічного розвитку. [ 44]

В господарствіукраїнських земель від найдавніших часів до V ст.н.е відбувся багаторазовий поділпраці та виокремилися ремесла, сформувалися основні соціальні інститути:

-          приватнай колективна власність;

-          родина(патріархального типу);

-          системародового ладу;

-          громада(«азіатського» тиру;

-          релігія(переважно політеїстична);

-          право(базоване на звичаях – традиційне);

-          держава(військова демократія, деспотія, теократія).

В господарствіукраїнських земель від найдавніших часів до V ст.н.е сформувався й повсюди панувавтак званий традиційний спосіб виробництва. Для нього характернедецентралізоване прийняття рішень, тобто родини самі вирішували, що і якробити, але рішення ці приймали відповідно до досить жорстких зовнішніх, продиктованихтрадицією моделей.

Виробництво, якправило, має переважно натуральний, нетоварний характер. Провідна галузь –сільське господарство, в основному землеробство, де зайнято від 75 до (% %працездатного населення.

Громада відіграєзначну роль у перерозподілі благ і регламентації повсякденного життя. Системацінностей – тверда, «сільська». Вища мета – фізичне виживання, стабільність,порядок, передача матеріальних моральних цінностей з покоління в покоління.

Економічніколивання за традиційного способу життя практично цілком зумовлені природнимициклами, і на довгострокову інтервалі (сто-двісті років) забезпечується небільш ніж «нульове зростання» з розрахунку на душу населення. Власне, населенняякщо й зростало, то дуже низькими темпами.

Соціальнаструктура традиційного суспільства українських земель досить проста. На вершиніієрархії стоїть родова знать – племінні вожді, воєначальники, судді,священнослужителі. Основна маса населення – вільні хлібороби. Поряд ізтрадиційним формується і «азіатський» способів виробництва або система влада–власність.

«Азіатський» спосіб виробництва – це такасуспільна організація економіки, за якої влада і власність не розділені.Держава контролює не тільки розподіл і споживання необхідного та додатковогопродукту, а і його виробництво, а часом навіть відтворення самого працівника.

Державна система,що ґрунтується на азіатському способі виробництва, прагне до автаркії –самозабезпечення та самоізоляції від інших систем, до захоплення життєвогопростору – побудови територіальних імперій.

Системакультивованих цінностей мала елітарний характер – влада, слава, доблесть.Інтереси окремої людини цілком підпорядковані інтересам малої групи(родини,громади, трудового колективу), малі групи – великим(класам, кастам), великі –державі.

Первіснадоба українських земель – найбільш тривалий період розвитку.

Розвитокпервісного суспільства українських земель поділяється на кілька етапів, але вцілому має такі ознаки:

·          низькітемпи розвитку продуктивних сил і повільне вдосконалення їх;

·          низькітемпи розвитку суспільства;

·          колективнепривласнення природних ресурсів і результатів виробництва;

·          рівномірнийрозподіл і соціальна рівність;

·          відсутністьприватної власності, експлуатації, класів і держави.

У різних частинахукраїнських земель в різних племен поява певної форми праці й суспільного життявідбувається в різні періоди. Проте їх об’єднує ряд загальних рис:

1.        господарствопривласнення (користування природними благами);

2.        колективна,общинна власність на засоби виробництва.

Винахід іосвоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення йплугового землеробства), посилення майнової нерівності, засоби приватноївласності неминуче вели до виникнення класів і держави.

Удосконалювалисязнання, появилися перші, поки ще примітивні рахункові системи. Зростанняземлеробства і щораз інтенсивніші земельні роботи сприяли розвитку геометричнихзнань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту винайденоколесо і почав розвиватися колісний транспорт. Потім відбувалася надзвичайноїваги подія – виникла перша писемність. Це стало межею, яка відділилапервісну історію від епохи цивілізації.

Руйнуванняпервісного суспільства в регіонах українських земель відбувалось у різні часи.Відмінними були також моделі подальшого господарського розвитку.

Економікаукраїнських земель мала переважно натуральний характер. Основна маса населення,як і раніше, була зайнята в сільському господарстві, причому в основному вземлеробстві. Високого розвитку досягли ремесла, особливо гончарне, ковальське,будівельне.

Оскільки нетільки відносно невеликі поліси, а й великі регіони українських земель неможуть забезпечити себе всім необхідним, розвивається і досягає надзвичайновисокого рівня торгівля.

Створюютьсяринки:зерна, худоби, вина, олії, будівельних і оздоблювальних матеріалів, зброї.Розвиваються товарно-грошові відносини. Створюється єдина, конвертована системамір і ваги.

Основнийсоціальний конфлікт українських земель розгортається саме між великими тадрібними землевласниками, їхніми інтересами щодо розподілу землі та інших ресурсів.

Провідною галуззюсталазовнішня торгівля, про масштаби якої свідчать знахідки аж доЦентральної та Західної Європи. Почав утверджуватися товарно-грошовий обмін.

Соціально-економічнізміни українських земель були викликані кризою способу виробництва, вичерпаннямзакладених у ньому потенційних можливостей. Конкретними проявами економічногоспаду були: скорочення робочої сили внаслідок епідемій; запустіння посівнихділянок; падіння врожайності; погіршення якості ремісничих виробів. Однак цейспад не можна розглядати як катастрофу, рівень розвитку ремесел і землеробстваперевищував рівень раннього феодалізму.

Коли відбувалисярозпад і переродження господарської структури українських земель, визрівалипротофеодальні відносини як визначальні для майбутнього суспільно-економічноголаду:

1.        Здійснювалосяпоступове закріплення окремих категорій за місцем проживання або професією. Цестало можливим завдяки зміни системи збирання податків (велику частину почалистягувати натурою).

2.        Ізсоціально-економічного погляду, це період загального занепаду суспільнихінститутів та систем.

3.        Господарствомає яскраво виражений натуральний характер.

4.        Спрощуєтьсясоціальна структура (основна маса населення – селяни).

5.        Організаціяремесел стає жорстко регламентованою, без чого, очевидно, було б остаточновтрачено навички й технології.

6.        Переважанняаграрного сектору над торговим і промисловим.

7.        Пануваннянатурального господарства.

8.        Низький ццілому рівень техніки та знань, ручне виробництво, що надавало особливогозначення індивідуальним виробничим навикам.

9.        Поглибленнясоціального розшарування, посилення влади вождів.

10.      Усебільшому розвитку приватної власності.

11.      Періодформування великого землеволодіння за рахунок майнового розорення селян.

12.      Ремісничапраця поєднувалася із сільськогосподарською, саме господарство булонатуральним.

13.      Допоміжнуроль у господарстві відігравали полювання, рибальство.

У господарствіукраїнських земель відбувався інтенсивний розклад родоплемінної організації,утворювалися перші територіально-політичні об’єднання – зародкидержав. Основною організаційною формою слов’янського суспільства поступовоставала сільська громада.  Влада переходила від племінного зібрання в рукиокремих вождів, роль яких поступово зростала.

 

Тема №11.Розвиток феодальної системи господарства в українських землях (YI-XYIст.).

 

Лекція 1.Функція феодальної системи в економічному розвитку.

План.

1. Господарствоукраїнських земель. [10, 44 ]

2. Особливостірозвитку феодальної системи українських земель. [ 44]

 

Лекція 2.Аграрні відносини в Україні феодальної системи.

 План.

1.        Процес феодалізаціїселян. [44, 52 ]

2.        Земельні відносини. [19, 31 ]

Основоюгосподарства слов’янських земель України було орне землеробство. У землеробствіпрактикувалася перелогова система, за якої поле використовували до того часу,поки грунт залишався родючим. У Y-YIІ ст. вжевикористовували рало із залізним наральником, а потім плуг із череслом ілемешем. Розвивалося тваринництво. Допоміжну роль у господарстві відігравалиполювання, рибальство.

Значногоуспіху досяг розвиток ремесел. У YІ-YIІ ст. існували вжеспеціалізовані центри з виплавляння заліза біля с. Гайворон на Південному Бузі,поблизу с. Григорівка на Вінниччині, с. Рудники на Львівщині. Незважаючи навідсутність сировини кольорових металів, центром бронзоливарного та ювелірного ремеселуже в Y-YIІ ст. було Зимівське городище. У басейні Південного  Бугу існувавремісничий центр із видобування вулканічної породи – туфу, з якого виготовляли жорновікамені. У YIІІ ст. слов’янські племена опанували гончарський круг. Розвивалися обміні торгівля.

ПротягомYІ-YIІІ ст. у східнихслов’ян відбувався інтенсивний розклад родоплемінної організації, утворювалисяперші територіально-політичні об’єднання – зародки держав.Основною організаційною формою східно-слов’янського суспільства поступовоставала сільська громада, яка найбільш відома під назвою верв.Виділення сім’ї, розвитокприватної власності зумовили виникнення майнової нерівності. Влада переходилавід племінного зібрання в руки окремих вождів, роль   якихпоступово зростала. Усі ці явища неминуче вели до виникнення міцної феодальноїдержави у східних слов’ян – Київської Русі (ІХ ст.).

Зутворенням держави відбувається становлення системи її взаємовідносин ізнаселенням, яка передбачала виробництво продукції, збір податків, несеннявійськової службі. Проявом установлення першої форми панування і підлеглостібув збір данини на користь держави – так званого полюддя (данина з людини).Полюддя виражало верховне право князя на землю і встановлювало поняттяпідданства.

Першиминамаганням регламентувати повинності  залежного населення стала податковареформа княгині Ольги, з якою було встановлено «уроки» — норми данини,а також час і місце її збору – в укріплених пунктах – становищах. Цебули пункти, де відбувалася торгівля. Було створено також так звані установи,які застосували княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи адміністративні йсудові функції.

Уміру розвитку великого землеволодіння та зміцнення держави форм підлеглостізмінювались і диференціювалися – в одних випадках данина перетворювалася наподать, яку вилучали на користь князя, держави, в інших – на феодальну ренту,яку сплачували феодалу..

Давньоруськадержава виникла в дофеодальну добу й існувала як така аж до князюванняВолодимира Святославовича. Проте й у його часи власність на землю залишалася колективною.Земля належала панівному класові загалом, князеві з дружиною й боярами,переважна більшість яких також входила до дружини.

Формуваннявотчини. Індивідуальна земельна власність зародилась у Київської Русі лише в другійполовині ХІ ст… У літописах перші відомості про князівське землеволодіння датуються кінцем ХІ с., а боярське – з ХІІ ст… Ці документи закріпили також привілеїфеодала, становище залежних від нього селян та інших груп населення.

У«Правді Ярославичів» знайшло відображення облаштування вотчини якформи земельної власності й організації виробництва. ЇЇ центром були  палацікнязя або боярина, будівлі його наближених, стайні, приміщення для худоби. Вотчинуможна були купити, продати, передати в спадщину. Як правило, її  утворювалибагаті люди через приєднання земельних ділянок інших общинників, зокрема.збіднілих. Інколи таке приєднання здійснювалося насильницьким шляхом. Саме таквотчинники на Русі перетворювались у великих землевласників.

Вотчинамогла бути княжою, боярською, монастирською, церковною. Із цього часу (Х – ХІст.) смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стаютьзалежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк(натуральний) або відпрацьовують панщину. Проте в цей період значна частинажителів ще залишалися незалежними від бояр. Була общинна власність, вонапереважала в сільському господарстві.

Господарськадіяльність. Незважаючи на всі зміни, яких зазнало господарство в періодсередньовіччя, його основною галуззю залишалось зернове господарство,оскільки в структурі харчування основну частину становили хлібопродукти.Головне значення мали жито, пшениця, ячмінь. Їх доповнювали овес, просо, гречката інші сільськогосподарські культури. Природно-кліматичні умови визначалирізне співвідношення злакових у різних районах країни. Розвивалось такожгородництво і садівництво.

Основноюформою орного землеробства на всіх територіях, заселених східними слов’янами,було двопілля. У часи Київської Русі застосовували дві системи землеробства –парову та перелогову. Тільки в ХІY- ХY ст. почався перехід до трипілля(ярові-озимі-пар). Воно пов’язало в єдиний комплекс досконалі знаряддяземлеробської праці, найбільш виправданий асортимент культур і відповіднуагротехніку. Урожайність у цей період дорівнювала сам-два. Максимальнаврожаї жита і ячменю перевищували сам-чотири-п’ять, вівса – сам-три.

Важливоюгалуззю, пов’язаною із землеробством, було скотарство. Слідзазначити, що землеробство та скотарство в Київської Русі, будучи провіднимигалузями господарства, досягли такого рівня розвитку,  який в основнихрисах зберігався і надалі. За рівнем сільськогосподарської техніки,ступенем розвитку землеробства і набору культур Київська Русь стояла на томусамому рівні, що й сучасні країни Західної Європи.

Важливудопоміжну роль відігравали мисливство і рибальство. Мисливськийпромисел задовольняв потреби населення в одязі, взутті, які виготовлялись ізшкіри, хутра не тільки домашніх, а й диких тварин. Крім того хутром платилиданину, податки. Рибальство задовольняло зростаючу потребу в пісній їжі,особливо після прийняття християнства з його системою постів.

У YІ-ІХ ст. відсільського господарства відокремилися ремесла. В епоху Київської Русівідбувався справжній розквіт ремісничого виробництва. Заджерелами можна виділити 64 спеціальностей: обробка заліза, кольорових металів,дерева, каменю, шкіри й хутра, виготовлення кераміки, ювелірних виробів тощо.Лише із заліза й сталі староруські майстри виготовляли більш як 150 видіврізноманітних виробів.

Якміське ремесло виділялось виробництво будівельних і оздоблювальних матеріалів –цегли, черепиці, плитки, які широко ви користувалися в будівництві церков,будинків та інших споруд.

Розвитокміста і торгівля. Інтенсивний процес відокремлення ремесел відсільського господарства приводив до зосередження в містах маси ремісників, яківиготовляли товар не тільки на замовлення, а й на продаж. Зростання чисельностіпостійних жителів приводило до зростання протоміст і перетворення їх у міста(гради). На Русі град – це укріплене поселення, огороджене місто.

Соціальне-економічне,політичне та культурне життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Переважнабільшість їхніх мешканців були ремісниками різноманітних спеціальностей, якіоб’єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Чимало городянзаймалось торгівлею. Через Київ проходив водний шлях «Із варяг у греки».По Дніпровському шляху із Візантії на Русь везли дорогі тканини, книги, ікони,вина, фрукти, овочі та прянощі, скляні й ювелірні вироби. Із північних районіввезли по Дніпру ліс, мед, хутро, віск. Велика торгівля велася також із країнамиПоволжя. Постійними були торгові контакти Русі з Німеччиною, Угорщиною, Чехією,Польщею.

НаРусі купці об’єднувалися в корпорації, що зосереджувалися на торгівлі певнимитоварами з тими чи іншими країнами. У Києві, Галичі, Володимирі-Волинському тав інших великих містах були колонії іноземних купців, для яких будували троговідвори.

Головнимиплатіжними засобами внутрішньої та зовнішньої торгівлі Русі ІХ-ХІ ст. були іноземнімонети (арабські срібні куфічні дирхеми, візантійські міліарії,західноєвропейські динарії). Близько 990 р. Володимир Святославович викарбувавна честь хрещення Русі перші руські монети: златники й срібники.

Великіплатіжні операції в середньовічній Русі забезпечувалисясрібниками злитками. На території староруської держави були в обігу злиткирізної ваги і різних видів, але головне значення мали так звана київська гривня(злиток шестигранної форми вагою близько 160 г) і новгородська (паличка — брусок вагою близько 200г).

 

Тема №12. Господарство українських земель в умовах пануванняфеодальної системи (XYI-XYIIIст.).

 

Лекція 1. Мануфактурнийперіод української промисловості. 

План.

 1. Основні аспекти розвиткумануфактурного виробництва. [ 30]

 2.Особливості економічного розвитку української промисловості. [ 34]

Лекція2. Розвиток українського національного ринку.

План.

1. Загальна характеристикарозвитку національного ринку господарства країни. [ 36 ]

 

2.Фінансово-банківськасистема. [45 ]

 

Лекція3. Аграрні відносини в України.

План.

1.Особливості аграрного розвитку. [ 47 ]

2. Розвитоксільського господарства.[ 25 ]

 

XVI—XVIIIст. були періодом генезисуіндустріального су­спільства, панування мануфактурного виробництва і формуванняринку найманої праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. Український народ вступив уцю добу, не маючи можливостей розвивати власне господарство і вільно розпоряджа­тисяприродними багатствами рідної землі. Українська козацька держава, утворена вході Визвольної війни середини XVII ст., поступово втратила свою незалежність. Господарський розвитокукраїнських земель визначався економічними системами Речі По­сполитої таМосковської держави, до яких вони належали.

Тодіяк у СІЛА та Західній Європі розвивалися вільні фермер­ські господарства,грошова рента, оренда землі, використовувала­ся наймана праця, в Україніпротягом XVI~XVIII ст. утвердилася панщинно-кріпосницька система.Зміцніло землеволодіння магнатів і шляхти, які були власниками фільварків.Селяни стали кріпака­ми, опинившись в особистій, земельній,судово-адміністративній залежності від панів-землевласників. Правда, у тойперіод в Україні існувало козацьке землеволодіння з вільною працею на власнійземлі, тривав процес покозачення селянства і звільнення його від фео­дальноїюрисдикції. Частина селян, оселившись на слободах півден­ної України,Черкащини, Лівобережжя, визволялися від панщини і позаекономічного примусу.Козацько-селянські війни кінця XVI — першої половини XVII ст. були боротьбою за збереження особис­тої свободи, за вільнухліборобську працю.

Урезультаті Визвольної війни українського народу середини XVII ст., що відбувалася одночасно зАнглійською буржуазною революцією, на більшій території України основнимиформами землеволодіння стали державна, козацька, селянська власність,було скасовано кріпосне право. Однак збереження напівфеодаль­них землеволодінь,монастирів православної церкви, дрібної шлях­ти стало прецедентом длявідродження кріпосницьких відносин, їх реставрації сприяв той факт, щоУкраїнська козацька держава не зуміла зберегти єдину територіальну цілісністьукраїнських земельі була знищена внаслідок колоніальної політики російського царизму. ВГетьманщині виникли приватні та рангові землеволодін­ня козацькоїстаршини. Після поразки під Полтавою 1709 р. і зруйнування ЗапорозькоїСічі 1775р. з'явилися маєтності росій­ських, німецьких, сербських, грузинськихта інших іноземних феодалів. Наприкінці XVIII ст. селяни і козаки були закріпачені.Панщинно-кріпосницька система відновилась і на західних та правобережнихукраїнських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої.

Упромисловості України мануфактурний період почався в XVI ст. одночасно з країнами ЗахідноїЄвропи. Великі централі­зовані мануфактури з'явилися в другій половині XVIII ст. В умо­вахпанщинно-кріпосницької системи розвивалися селянські, ку­пецькі мануфактури,засновані на вільнонайманій праці, а також казенні та посесійні мануфактури, дезастосовувалася праця кріпосних селян.

В Україні зміцнювалися економічні зв'язки окремих районів, йшов процесутворення національного ринку, що формувався як складовий елемент європейськоїй світової господарської системи. На ці процеси негативно впливали Московська державаі Річ По­сполита, які спрямовували свої зусилля на ліквідацію самостійноїУкраїни, перетворення її на колонію.

Господарськийрозвиток України у першій половині XIX ст. значно відставав від передових країн світу. На початку XX ст. її економіка малааграрно-індустріальний характер. Колоніальне становище України гальмувалопрогрес її господарського розвит­ку. В економіці переважав іноземний капітал.

Внаслідокаграрних реформ 1848 та 1861 рр. в українському селі було ліквідованофеодально-кріпосницькі відносини. Сільське господарство почало переходити наіндустріальну основу. Цей процес гальмувався відсутністю в Україні у складіРосійської імперії до реформи П. Столипіна права власності селян на надільніземлі, недостатністю інвестицій, низькою агротехнікою. Ефектив­ність праці булау 3 рази менша, ніж у Франції, де, як і в Україні, селянське землеволодіннябуло парцелярним.

XYI- XYIII ст.були періодом генезису індустріального суспільства, панування мануфактурноговиробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерськогогосподарства та світового ринку. Український народ вступив у цю добу, не маючиможливостей розвивати власне господарство і вільно розпоряджатися природнимибагатствами рідної землі. Українська козацька держава, утворена в ходіВизвольної війни середини XYII ст. поступово втратили свою незалежність.Господарський розвиток українських земель визначався економічними системамиРечі Посполитої та Московської держави, до яких вони належали.

Тоді як у США таЗахідної Європі розвивалися вільні фермерські господарства, грошова рента,оренда землі, використувалася наймана праця, в Україні протягом XYI- XYIII ст.утвердилася панщинно-кріпосницька система. Зміцніло землеволодіння магнатів ішляхти, які були власниками фільварків. Селяни стали кріпаками, опинившись в особистій,земельній, судово-адміністративній залежності від панів-землевласників. У тойперіод в Україні існувало козацьке землеволодіння з вільною працею на власнійземлі, тривав процес покозачення селянства і звільнення його від феодальноїюрисдикції. Частина селян, оселившись на слободах південної України, Черкащини,Лівобережжя, визволялися від панщини і позаекономічного примусу.Козацько-селянські війни кінця XYI-  першої половини XYII ст. були боротьбою зазбереження особистої свободи, за вільну хліборобську працю.

У результатіВизвольної війни українського народу середини  XYII ст., що відбуваласяодночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території Україниосновними формами землеволодіння стали державна, козацька, селянська власність,було скасовано кріпосне право. Однак збереження напівфеодальних землеволодінь,монастирів православної церкви, дрібної шляхти стало прецедентом длявідродження кріпосницьких відносин, їх реставрації сприяв той факт, щоУкраїнська козацька держава не зуміла зберегти єдину територіальну цілісністьукраїнських земель і була знищена внаслідок колоніальної політики російськогоцаризму. В Гетьманщині виникли приватні та рангові землеволодіння козацькоїстаршини. Після порази під Полтавою 1709р. зруйнування Запорізької Січі 1755 р.з’явилися маєтності російських, німецьких, сербських, грузинських та іншихіноземних феодалів. Наприкінці XYIII ст. селяни і козаки були закріпачені.Панщино-кріпосницька система відновилась ї на західних та правобережнихукраїнських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої.

У промисловостіУкраїни мануфактурний період почався в XYIст. одночасно з країнами ЗахідноїЄвропи. Великі централізовані мануфактури з’явилися в другій половині XYIIIст… В умовах панщино-кріпосницької   системи розвивалися селянські, купецькімануфактури, засновані на вільнонайманій праці, а також казенні та посесійнімануфактури, де застосувалася праця кріпосних селян.

В Українізміцнювалися економічні зв’язки окремих районів, йо шов процес утвореннянаціонального ринку, що формувався як складовий елемент європейської й світовоїгосподарської системи. На ці процеси негативно впливали Московська держава іРіч Посполита, які спрямували свої зусилля на ліквідацію самостійності України,перетворення її на колонію.

Тема №13. Криза феодально-кріпосницької системи українських земель та розвитоккапіталістичної відносин у ХІХ ст.

 

Лекція 1. Сутність, природа та змісткатегорій економічної кризи.

План.

1. Форми влади і впливуна економічний розвиток. [  10, 13]

2. Основніаспекти економічної кризи. [  13]

 

Лекція 2.Промисловий розвиток господарства.

План.

1. Загальнахарактеристика традиційних теорій промислового розвитку. [15, 17 ]

2. Промисловийпереворот. [ 32 ]

Лекція 3. Індустріалізація.

План.

1.Загальна характеристика концепційіндустріального періоду суспільства.[ 32, 33]

2. Особливості економічного розвиткуУкраїни індустріального періоду.[33 ]

Важливуроль у здійсненні промислового перевороту і розвитку капіталізму в Україні малисоціально-економічні реформи на селі. У 1847 -1848 рр. уПравобережній Україні царські власті провели так звану інвентарнуреформу. ЇЇ мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносинпоміщиків і кріпаків. Запровадження реформи силою успіху не мало. Вона невирішувала проблем селянства, а була спробою увічнити кріпосницькі відносини.

Неминуло і двох десятиліть, як уряду знову довелося повертатися до проблем селян.Царський маніфест і законодавчі акти про звільнення селян із кріпацтва появилисянавесні 1861 р. Принципові риси російської моделі селянської реформи, щопозначилася на долях 5,3 млн. селян, схожі з австрійською ( 1848 р. заімператорським патентом селян звільнено від панщини та інших повинностей накористь дідичів у Галичині й на Буковині) і з ухвалою Угорського сейму (1848),підтверджено згодом імператорським патентом (1853) щодо селян Закарпаття: ліквідаціяособистої залежності селян від поміщиків, створення органів селянськогосамоврядування, наділення селян землею та визначення повинностей за неї. Викупселянських наділів.

Внаслідокреформи 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше як по 5 десятин,тобто нижче від норми середнього прожиткового мінімуму. За ці наділи селянизаплатили 20% рентою, а 80 % були зобов’язані протягом 49 років викуповувати у поміщиківза встановленими реформами дуже високими цінами, які майже в 3 разиперевищували тодішні ринкові ціни на землю. Крім того, 220 тис. українськихселян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ лише до однієїдесятини, 1600 тис. – від однієї до трьох десятин. Від 14% у Херсонськоїгубернії до 37% у Катеринославській найкращих селянських земель у процесірозмежування пр підтримці держави захопили поміщики Російської імперії.

Такесаме становище спостерігалося на Правобережжі. За звільнення селян дідичіодержали великий викуп і, пори це, поступово заволоділи майже всіма лісами тапасовищами.

Реформи1861 р. зберігали селянську общину, яка перетворювалася в найнижчуадміністративну одиницю. До її функцій належало місцеве самоврядування, забезпеченнявчасної сплати платежів та податків і виконання повинностей, накладених населян. Характерною особливістю України було незначне поширення селянськихобщин. У перспективі переважання індивідуальних господарствзумовило більший потяг українських селян до приватної власності.

Реформивідкрили перед звільненими з кріпацтва селянами широкі можливості дляактивізації господарської діяльності. Селяни, як і представники іншихсоціальних верств населення, могли купувати рухоме й нерухоме майно, займатисяне лише сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкриватипромислові підприємства. Виникли умови для вільного найму робочої сили.

Модернізаціянародного господарства Російської імперії, до складу якої входило 80%українських земель, мала наздоганяючий характер. В основу такої моделі було покладенопринцип упровадження передових технологій та економічних механізмів нешляхом розвитку і зрілості національної економіки, а, як правило, підтиском зовнішніх чинників, що загрожують втратою позицій на міжнародної аренідержаві-аутсайдеру.

Характерними рисами наздоганяючої моделі економіки були:

1.        впровадженняв життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а завдякисиловій модернізації – «революції згори»;

2.        вибіркове,а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки,технології та організації виробництва;

3.        пріоритетністьокремих галузей, що в перспективі породжує деформацію структури економіки;

4.        збереженняна тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового, що набирає сили,укладу та попередніх укладів, що не досягли свого розвитку і повністю невичерпали своїх можливостей;

5.        порушенняоднорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичнихпроблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Принциповоюособливістю наздоганяючої моделі є різке зростання роли держави, щовиявляється в установленні державного контролю за всіма сферамиекономіки, в активному втручанні державних структур у перебіг реформ.Реалізація такого сценарію на практиці сприяє зростанню авторитарностівлади, посиленню централізму, збільшенню ролі чиновництва, бюрократизаціїуправління.

Тема № 14.Господарство України наприкінці ХІХ – на початку ХХст

 

Лекція 1. Сутність та причини виникнення кооперативного руху.

План.

1. Причинивиникнення кооперативного руху.[52  ]

2.  Основніаспекти розвитку кооперативного руху.[  10, 52

Лекція 2. Особливостіекономічного розвитку України.

План.

1. Внутрішня тазовнішня торгівля. [10, 52  ]

2.Кредитна-банківська система.[34, 52  ]

Нарубежі XIX —XX ст. завершилося формування світовогоринку і світового господарства. Створювалася система міжна­родного поділупраці, складовою частиною якої стала Україна. Цьому передував тривалий іскладний процес вдосконалення то­варно-грошових відносин. Як і в ЗахіднійЄвропі, в Україні подаль­шого розвитку набули внутрішня та зовнішня торгівля,фінансо­во-кредитна система. Зародився та розвивався український коопе­ративнийрух, який творчо використовував досвід передових країн світу виходячи знаціональних умов. Українська кооперація, на відміну від західноєвропейської,була обумовлена насамперед по­требами звільненого від кріпацтва селянства, а неіндустріально­го робітництва. Вона стала важливим чинником господарськогорозвитку трудових верств нації, засобом національно-економічно­го самозахистуукраїнства.

Колонізаторськаполітика Російської та Австро-Угорської імперій не дала змогу українськомународові зайняти гідне місце в світовому господарстві, сповна використати своїпотенційні мож­ливості. Антиукраїнські позиції займав іноземний капітал.Особливо негативно позначилася на економічному розвитку України відсутністьдержавності.

Своєрідністюрозвитку економіки визначалися і поглинуті Російською та Австро-Угорськоюімперіями українські землі. На відміну від інших колоній світу українські землірозглядались як частина Росії та Австро-Угорщини. Саме тому українськаекономіка розвивалась наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. як частиназагальноімперського економічного комплексу (в Росії – східноукраїнськіземлі та Південь, в Австро-Угорщині – західноукраїнські землі). Проте загальнітенденції відносин колоній і метрополій виявлялись у здійсненні економічноїполітики щодо українських земель.

Вигіднегеографічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робочасила тощо стали основою економічних інтересів промисловців метрополії (Росії). Це суттєво вплинуло наструктуру і розвиток промислового потенціалу Східної та Південної України. Своєрідним каталізатором реалізаціїпотенційних можливостей приєднаних земель стала економічна криза 1900-1903р.р., яка охопила Російську імперію, як і більшість країн світу. Криза і вихідз неї загострили конкуренцію та поглибили поляризацію підприємств, змусилибуржуазію максимально сконцентрувати й об’єднати сили.

Особливо активноцей процес відбувався в період нового промислового підйому 1909-1913 рр. У цейперіод посилилась концентрація виробництва: на підприємствах України зчисельністю більше 500 осіб працювало понад 54% усіх робітників.

Незважаючи наколоніальний характер, економічне зростання булохарактерним і для економіки України. Сприяли цьому такифактори:

-    підвищеннякупівельної спроможності населення (в ході революції 1905-1907 рр.робітники добились підвищення заробітної плати на 15%; вона в середньомустановила 238 рублів на рік; селяни – скасування викупних платежів);

-    розвитоквнутрішнього ринку (торговельний обіг за цей період зріс у 1,5 раза);

-    столипінськааграрна реформа, високі врожаї у сільському господарстві у 1909 -1913 рр. (за винятком1911р.);

-    збільшення(особливона Півдні Україні) товарності сільськогосподарської продукції, що дало змогу перейти до вивозу зерна на зовнішній ринок, де ціни на хлібзросли на 35%;

-    зростаннямайже в2,5 раза  міського населення.

Відбувалось утвердженняпровідної ролі Донбасу не лише в металургії, а й у кам’яновугільнійпромисловості. Природні ресурси України безжалісно експлуатувались у масштабіРосійської імперії.

Зі вступом Росіїв стадію імперіалізму утвердилось панування монополістичного капіталу йна підприємствах України. Значна частина російських синдикатів, які булиосновною формою монополістичних союзів, підпорядкували собі українські заводи.Такі синдикати, як «Продамет» (1902) у чорній металургії, «Трубопродаж» (1902)у трубопрокатному виробництві, «Нобельмазут» (1903) у нафтовій промисловості,«Цвях» (1903) – дротяні й цвяхові підприємства та ін.., контролювали 80%українського виробництва продукції. Йшло переливання капіталу з економікикраїни в загальноросійську економіку.

В економіку Українипроникав і капітал інших країн. У вугільній промисловості 63%основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії –90%. Могутній синдикат «Продуголь» (1904), що об’єднував 75% добування вугілляДонбасу, фактично цілком контролювали французькі інвестор. Пізніше вінвстановив контроль над об’єднаннями, які реалізували кам’яне вугілля в Сибіру,Польщі, на Уралі. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток не лишеНадіпрянської України, а й усієї Російської імперії, адже місцевий виробниквитіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунокмонопольних цін та державних військових замовлень, вивозилась за кордон.

Характерноїрисою української промисловості була її повна підпорядкованість імперськомуцентру, який вбачав в Україні насамперед потужну сировину базу. У 1913 р. лише 15%українських промислових підприємств виготовляли готову продукцію, а рештадавала продукцію для виготовлення такої продукції в Росії. Така державнаполітика суттєво деформувала структуру економіки України. Незважаючи на те, щона її території був зосереджений великий промисловий потенціал (69%загальноросійського виробництва чавуну, 57% прокату, 20,2 % усієї продукціїмашинобудування та металургійної продукції), вона все ж залишаласясільськогосподарським регіонам імперії, у якому в селах проживало 80%населення.

Фактичнооднобічний, колоніальний, характер мав товарообмін. Готовітовари, що довозилися з Росії, коштували дорожче, ніж українська сировина.Отже, нагромадження капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентноїторгівлі з Україною. Та й саме регулювання цін за перевезення вантажівзалізцями було таким, що було вигідніше вивозити продукцію поза межі України,ніж доставляти її на власні території.

Централізованікапітали Росії спрямувалися в основному тільки в регіони, які становилиекономічний інтерес для її промисловості, що призвело до нерівномірностірозвитку українських регіонів.  Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва,помітно відставало від інших регіонів України. Посилювалася спеціалізаціяпромислових районів (Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольськийбасейн – марганцевої, кривий Ріг – залізорудної, Правобережжя і певною міроюЛівобережжя – цукрової).

Більш чітко вираженийколоніальний характер мала економіка західноукраїнських земель, щопозначилось на її структурі та динаміці розвитку. Особливо це помітно у сферіпромисловості, де колоніальні форми господарювання виявились у низці такихтенденцій, процесів та явищ.

1.        Вищі, ніжу центральних імперських землях, податки, відсутність державної фінансовоїпідтримки, протекціоністська політика щодо австрійських підприємців суттєвопідірвали конкурентоспроможність західноукраїнської промисловості. Окремігалузі краю (цукрова, текстильна, соляна, паперова та ін..) втрачали своїколишні позиції та занепадали, що гальмувало промисловий розвитокзахідноукраїнських земель.

2.        Перетвореннязахідноукраїнських земель в аграрно-сировинний придаток (нафто озокеритова,лісопильна та борошномельна галузі) і ринок іноземного збуту.

3.        Відсутністьпідтримки державою розвитку промисловості призводила до консервації їїкустарно-ремісничого характеру.

4.        Значназалежність промислового розвитку від іноземного капіталу. Наприклад, ¾видобутку та переробки нафти контролював у цей час англо-німецький концерн.

5.        Хижацькаексплуатація природних багатств західноукраїнських земель (щорічна вирубка 6млн.куб.м лісу), виснаження верхніх покладів озокериту, викачування нафти – 5%світового видобутку.

6.        Орієнтаціяна дешеву робочу силу і ручну працю, що сприяло низький енергоозброєностізахідноукраїнської промисловості. Тільки 5,5 % парових двигунів, щофункціонували в Австро-Угорщині, використовувалися на підприємствах Галичини, ана Буковині та Закарпатті цей відсоток був ще нижчим.

Експлуатаціяприродного потенціалу українських земель метрполіями вела до деформаціїрозвитку економіки, хижацького використання природних ресурсів, загостреннясоціальних та економічних суперечностей.

 

Тема №15.Господарство України в міжвоєнний період ХХ ст.

 

Лекція 1.Економічне становище України.

План.

1. Новаекономічна політика України.[  31, 52]

2. Позитивні інегативні наслідки колективізації та індустріалізації.[52 ]

Лекція 2.Особливості економічного розвитку України.

План.

1. Фінанси і кредит. [ 50,52]

2. Внутрішня ізовнішня торгівля.[49, 52 ]

25 жовтня (7листопада) 1917 р. до влади прийшла одна з радикальних партій Росії – РСДРП(б).Її економічні завдання були визначені на YІ з’їзді партії (1917) і мали характерне соціалістичного будівництва, а суспільно-державного втручання увиробництво, розподіл, фінанси та регулювання робочої сили на основі веденнязагальної трудової повинності.

До  основнихзаходів цього періоду входили:

1.        організаціяробітничого контролю;

2.        націоналізаціябанків;

3.        проведенняу життя Декрету про землю;

4.        націоналізаціяпромисловості;

5.        організаціясистеми управління промисловості;

6.        введеннямонополії зовнішньої торгівлі.

На практиці ідеянаціоналізації поступово зводилась до конфіскації, що негативнопозначалось на роботі промислових підприємств, оскільки порушувалисьгосподарські зв’язки, утруднювалося налагодження контролю в масштабі країни. Доосені 1918 р. промисловість була майже повністю націоналізована.

У цілому допочатку громадянської війни склалась система управління народнимгосподарством:

-          ЦКпартії розробляв теоретичні основи діяльності апарату;

-          Раднаркомвирішував найбільш важливі питання; народні комісаріати керували окремимисторонами народногосподарського життя, їх місцевими органами були відповіднівідділи виконкомів Рад.

З початкомгромадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВКоголосив Республіку єдиним військовим табором. Встановлювавсякомандно-адміністративний режим з метою зосередження в руках держави всіхнаявних ресурсів і рятування решти господарських зв’язків. Почализдійснюватись надзвичайні заходи, що отримали пізніше назву політики «Воєнногокомунізму».

Тема № 16.Економіка України в роки Другої світової війни таповоєнної відбудови (1939-1950 рр.).

 

Лекція 1.Зміст економічного розвитку України в роки Другої світової війни.

План.

1. Поняття таособливості економічного розвитку. [52 ]

2. Відбудова ірозвиток промисловості.[ 49]

 

Лекція 2.Основні аспекти господарства України повоєнної відбудови.

План.

1.        Сільськегосподарство.[40  ]

2.        Розвитокпромисловості.[40,53  ]

3.        Фінанси,кредит та торгівля. [  40,53]

Складнийі суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєннийперіод. Відбудова економіки, її підне­сення чергувалися з кризами, в тому числісвітовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрномусекторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а інодідраматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії, Трагічноюсторінкою в історії людства була друга світо ва війна, що завдала нечуванихстраждань сотням мільйонів жи­телів землі. Україна, яка в міжвоєнний періодбула поневолена СРСР, Поль­щею, Румунією та Чехословаччиною, не мала можливостіствори­ти основи цивілізованої національної економіки. Більшовицькі еконо­мічніексперименти (»воєнний комунізм", неп, індустріалізація,колективізація) довели Україну до голодомору, від якого померло 7 — 10 млн ні вчому не повинних людей. Незважаючи на труднощі та жертви, правителі УРСРпроводили індустріалізацію країни, яка, однак, мала колоніальний характер.Розвивалися в основному сировинно-видобувні галузі: кам'яновугільна,залізорудна, металур­гійна, хімічна. Насильницька, антинародна сталінська колективі­заціязруйнувала українця як незалежного господаря. Правителі Польщі, Румунії,Чехословаччини свідомо гальмували економічний розвиток західноукраїнськихземель, перетворюючи їх на аграр­ний придаток до власних промислових центрів.Захищаючи себе від національного та соціального гноблення, місцеве населення,долаючи неймовірні труднощі, організувало десятки кооперацій — торгових,молочарських, фінансово-кредитних, страхових, спожив­чо-закупівельних та ін.Хоча західноукраїнські землі залишалися й надалі сировинними придатками Польщі,Румунії, Чехословач­чини, там все ж будувалися фабрики і заводи. Протебільшість з них переробляли сільськогосподарську продукцію. Найбільшого ус­піхудомоглися промислові підприємства, які були тісно зв'язані з кооперативнимиорганізаціями.

У рокитретьої п’ятирічки поряд з посиленням галузевого планування все більшогозначення набувало планування народного господарства в територіальному розрізі.Це супроводжувалось  зміцненням централізованого планування. В Україні 1940 р.при Рад наркомі республіки створено Економічну раду, яка малапосилити роботу уряду щодо керівництва господарськими наркоматами, здійснюватиконтроль за виконанням планів, розглядати мобілізаційно-оборонні питання. Такіж ради створювались щодо товарів широкого вжитку, сільського господарства і заготівлі,комунального господарства, палива і транспорту. Ще більше закрився принципдирективності господарських планів, посилився ступінь централізації плануваннявиробництва і розподілу продукції, фінансових і трудових ресурсів. Значнозросла роль Держплану як народногосподарського штабу країни і роль ДержплануУкраїни як такого ж штабу в масштабі республіки. Проте друга половина 30-хроків відмічена помітним наростанням проблем у господарському житті. У лютому1941 р. зроблено спробу розробити методи їх подолання. Знову намічалисяповсюдне втілення госпрозрахункових відносин і низка інших заходів, алерозпочати їх реалізацію не вдалося. Ставало все більш зрозумілим, що форми іметоди планового управління, які склались, значною мірою себе вичерпали і сталипричиною багатьох негативних явищ в економіці.

Друга світовавійна завдала  колосальних збитків народному господарству СРСРС і Україні. У1945 р. промисловість визволених від фашистської окупації районів вироблялалише 30% довоєнної продукції (в Україні 26% довоєнного рівня), сільськегосподарство – 60%… На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Українізалишились неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств).

У зв’язку зівтратою значної частини економічного потенціалу на західних територіях(напередні війни частка тільки України (УРСР)  у Радянському Союзі становила увидобутку вугілля 50,5 %, залізної руди – 67,6, у виплавці чавуну – 64,7%,сталі – 48,9%) і переміщенням істотної його частини на схід, необхідністюпереходу економіки на воєнні рейки національний дохід СРСОР у 1941р. знизивсяна 1/3. З 1943 р. національний дохід поступово збільшується, у 1944 р. він зрісуже на 30%, хоча його обсяг і до кінця війни не досяг довоєнного рівня.

Проте розпадантигітлерівської коаліції, боротьба із західними державами за поділ Європи іпочаток холодної війни сприяв кінцевий перемозі прихильників централізації ірозвитку ВПК. Цьому ж сприяли і деякі внутрішні фактори: голод 1946 р., якийсприяв різкому посиленню контролю держави над селом; загостреннясоціально-економічної ситуації у містах ( у тому числі зі скасуванням картковоїсистеми і грошовою реформою 1947 р.).

Радянський урядвідмовився у 1947 р. від участі у плані Маршала, спрямованому на економічневідродження Європи, розпочав насадження у Східної Європі відверто комуністичнихурядів і вдався до „соціалістичних перетворень”, що що ще більше загостриловідносини зі США. Країна повернулась до попередньої моделі економіки, щовизначило особливості відбудовного періоду в СРСР і на Україні.

Тема № 17.Господарський розвиток України в 50-60-ті р. ХХ ст..

План.

1.        Сутність соціальної таекономічного розвитку. [10, 52  ]

2.        ГосподарствоУкраїни в 50-60 р. ХХ ст.[ 13 ]

3.        Фінансово-кредитнасистема. [ 13,52 ]

У50 —90-х роках господарство України, як і світу в цілому, розвивалося вумовах прискорених темпів науки і техніки. На Заході досягненнянаукового прогресу спрямовувалися на піднесення добробуту населення. В СРСР, які в інших тоталітарних держа­вах, у цей період панувала гігантоманія — будувався БАМ, здійсню­валисяширокомасштабна меліорація, продовольча, енергетична та інші програми. Неефективно,без врахування екологічного фактора, використовувалися сировинні ресурси, втому числі в Україні — видобуток кам'яного вугілля, залізної руди, сірки,нафти, газу тощо. Україна перетворилася на сировинний придаток тодішнього СРСР.На території нашої держави без дотримання достатньої безпеки в густонаселених місцяхбудувалися АЕС. 95 % промисло­вих підприємств підпорядковувалося Москві.

Ніякі«постанови» і «рішення» не вивели із стану застою сіль­ськегосподарство. В управлінні колгоспами, як і в промисловості, панували неекономічні, а адміністративні фактори. Чорноземні ґрунти затоплювали«рукотворними морями», злочинно проводи­лася меліорація. Слабкою буламатеріальна зацікавленість робіт­ників та колгоспників у результатах своєїпраці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальнісуперечності. Спро­би правителів реанімувати економіку України не дали позитив­нихнаслідків.

Вісторії СРСР і України післявоєнні роки з характером соціально-економічногорозвитку можна поділити на три періоди::

·          підйом(1950 – 1970);

·          застій(1971 – 1985);

·          криза ізміна соціально-економічної системи (1985 – 1990).

Разомзі зростанням індустріальної могутності СРСР і України поглиблювалися і дедалібільше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічних:

По-перше,це помітне відставання від провідних капіталістичних країн передусімза якісними показниками – затратами матеріальних, трудових, фінансовихресурсів, економічною ефективністю.

По-друге,безсистемне моделювання економіки, перенасичення її промисловимипідприємствами, диспропорційність у розвитку різних галузей економіки.

По-третє,поступове зниження темпів зростання продуктивності праці впромисловості.

Основна суперечність реформи 1965 р.  економіки СРСР і Україні полягає в намаганні владнихструктур зберегти директивну модель відомчого господарського механізму і водночасінтенсифікувати два взаємо знищувальні процеси; посилити централізацію векономіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток),поєднати централізоване планове управління з розширенням господарськоїсамостійності підприємств та об’єднань.

Командно-адміністративнасистема не змогла ефективно пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР,що стало однією з головних причин затухання диспропорційного економічногорозвитку. Він здійснювався переважно екстенсивно. З 1960 по 1985 р.основні фонди зросли у 7 разів, а вироблений національний дохід лише у 4 рази.Відбувалося поступове вичерпування вільних ресурсів, перш за все трудових, абоїх суттєве подорожчання (добування і транспортування корисних копалин). Темпиекономічного зростання СРСР і України швидко знижувалися.

Середньорічнітемпи зростання промислового виробництва становили:

·                                                                1966 –1970 рр. – 8,5 %;

·                                                                1971 –1975 рр. – 7,4%;

·                                                                1976 –1980 рр – 4,4 %;

·                                                                1981 –1985 рр. – 3,6 %.

Національногодоходу темпи зростання  становили:

·                                                                1966 –1970 рр. – 7,2 %;

·                                                                1971 –1975 рр. – 5,1 %;

·                                                                1976 –1980 рр – 3,8  %;

·                                                                1981 –1985 рр. – 2,8 %.

На початку 80-хроків радянська економіка увійшла в смугу стагнації. У натуральному виразіобсяг виробництва у ряді галузей не лише не збільшувався, а навпаки, знижувався.Фактично призупинилися зростання продуктивності праці. Згортання економічноїреформи і поворот до попередньої господарської практики, проголошений „контрреформою” 1979 р., не змогли цього відвернути.

Значнийдеформуючий вплив на народне господарство  СРСР і Україні справляло масштабне нарощуваннявійськових витрат. На військові потреби прямо або непрямо працювало до 80 %машинобудування країни. Мілітаризацію радянської економіки і фінансової системище білше посилила війна СРСР в Афганістані у 1979-1989 рр… Як наслідок,радянське народне господарство просто не витримало колосальних військовихвитрат.

Радянський уряднамагався підтримувати видимість благополуччя за рахунок збільшення розпродажуприродних ресурсів. Сприятливі умови для цього створили освоєння нафтових тагазових родовищ Західного Сибіру, а також багаторазовий стрибок світових цін наенергоносії у середини 70-х років.

Період 70-х – середини 80-х років позначений наростанням кризи планово-розподільчоїсистеми управління господарства. Держава не змогла призупинити падіння темпіввиробництва, добитися виконання встановлених планів випуску продукції,незважаючи на зниження їх завдань за п’ятирічками; перевести економіку наінтенсивний шлях розвитку; забезпечити зниження витрат матеріальних,енергетичних, трудових та інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції.

Квітневий 1985 р.Пленум КПРС сформулював концепцію прискорення соціально-економічного розвиткукраїни на основі науково-технічного прогресу. По суті робилась спроба новоїіндустріалізації країни за рахунок централізації бюджетних ресурсів, їхрозподілу і перерозподілу, зміни структури бюджету під жорсткимадміністративним контролем.

Однакмобілізувати необхідні для нової індустріалізації засоби не вдалося. На початок1989 р. стало цілком зрозуміло, що реалізувати прийняття раніше програми невдалося. Зменшення капіталовкладень призвело до зростання незавершеногобудівництва, збільшення строків уведення в дію об’єктів будівництва, зниженнятемпів зростання виробництва у різних галузях. Основні причини цихнегативних наслідків: різке скорочення бюджетних коштів, виділення поставленогозавдання; неможливість забезпечити у межах попередньої економічної системивисоку ефективність капіталовкладень, що спрямувались у нову індустріалізацію.

Для економіки цеобернулось посиленням соціальної напруженості, початком масових страйків істрімким зростання кількості популістських рішень. Почався розвал радянськоїдержави.

16 липня 1990 р.Верховна Рада УРСР прийняла „Декларацію про державний суверенітет України”. Угрудні 1991 р. лідери Росії, України і Білорусії (країн – засновниць СРСР)оголосили про призупинення дії Союзного договору 1922 р. і створенняСпівдружності Незалежних Держав, яка об’єднала 11 колишніх союзних республік(без Грузії і держав Прибалтики). СРСР перестав існувати.

Тема 18.Економіка незалежної України в 90-ті роки ХХст..

План.

1.        Поняттянезалежності України. [13,49,52 ]

2.        Формуванняорганізаційної перехідної політики в економіці України. [49,50  ]

3.        Змінаорганізаційної перехідної економіці. [ 45 ]

4.        Реформуванняринкових відносин економіці України сучасного періоду. [51  ]

Вумовах незалежності Україна дістала шанс подолати наслідки господарської кризи,вийти на рівень цивілізованих євро­пейських країн. Попри всі економічні тасоціальні негаразди за роки незалежності в розвитку нашої держави виявляютьсяпевні позитивні тенденції.

Здатністьсучасного уряду незалежної України реалізувати намічені на перспективупрограмні дії сприяння входженню  вітчизняної економіки у світове господарство – важливий чинник підвищенняїї конкурентоспроможності. Без цілеспрямованої політики держави, яка змінюєстан економічного середовища на краще, вітчизняний бізнес не матиме необхідноїмотивації для розвитку своїх конкурентних переваг.

Аналіз позитивнихрезультатів останніх років розвитку економіки України показав, що вихідкраїни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки йактивному використанню зовнішньоекономічного чинника. Вони опираютьсяна наявні в Україні конкурентні переваги. Разом з тим країні потрібно змінюватининішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може слугуватинадійною основою для стабільності довготривалого економічного зростання.

Стратегіяуряду незалежної України щодо подальшого входження її в світову економіку маєполягати в орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, якабазується на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу.

Найближчі завданнязовнішньоекономічної діяльності уряду  незалежної України  в межах цієїстратегії такі:

·          не допускатизниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту таімпортозамінного виробництва;

·          на основістворення вільних економічних зон, державної монетарної політики стимулюватиекспорт, особливо продукції створеної на основі високих технологій;

·          активновпроваджувати в життя політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захистгалузей і виробництва, які „стають на ноги”, модернізуються, потенційноконкурентноспроможні на внутрішньому і зовнішньому ринках..

Для України, якастикається перманентними труднощами в обслуговуванні державного зовнішньогоборгу і потерпає внаслідок браку зарубіжних інвестицій, у найближчі рокинеприйнятна лінія на неухильне закріплення курсу гривні.

Національний банкУкраїни, врахувавши досвід і взявши на озброєння політику плаваючого валютногокурсу, намагається не допускати різких курсових коливань. При цьому вінвиходить із необхідності забезпечення конкурентоспроможності найважливішихекспортних галузей, поміркованого протекціонізму стосовно життєзабезпеченнянаселення і підтримання наявного активного сальдо за поточними операціямиплатіжного балансу, що дало б Україні змогу виконувати зобов’язання зазовнішніми боргами.

Інтересипідвищення національної конкурентоспроможності в умовах входження економіки Україниу світове господарство вимагають:

·          внесеннякорективів у зовнішньоекономічну політику, не вдаючись до уніфікації тарифнихставок;

·          збільшеннячастки інвестицій в основний капітал і частка витрат на інновації в загальномуобсязі промислової продукції;

·          збереженнянауково-технічного потенціалу, у тому числі за рахунок розширення державногофінансування фундаментальної науки, досліджень та розробок, а також освіти.

Сьогодністає все більш очевидним, що майбутнє не тільки окремої людини, а йнезалежності України буде залежати від загальноосвітнього рівня населення. За оцінкою економістів, урозвинутих країнах 60% приросту національного доходу пов’язані зі зростаннямзнань і освіченості суспільства.

Проблемиперехідного періоду незалежної України сучасного розвитку – вибір правильногонапрямку руху ринкової економіки.

Наступноюпроблемою є чітке вирішення пріоритетів на шляху до створення обраноїмоделі.

Перехід доринкової економіки – поступовий, еволюційний процес глибоких перетвореньіснуючої економічної системи з регулювальною діяльністю держави, що обов’язковомає передбачати їх етапність. Проведення ефективних ринкових реформ передбачаєтрансформацію інститутів, їх пристосування до нових умов. При цьому важливозберігати все позитивне. Особливо це стосується інститутів державногорегулювання економічних процесів і соціальних інститутів, що складаються в ходітривалої еволюції.

Поряд змакроекономічними реформами слід здійснювати реформи структурні.

З метою успішногопроведення структурних реформ необхідно створити нові інститути ринковоїекономіки – надійні, орієнтовані на правові норми, включаючи договірне право,банківську систему з незалежним центральним банку і новими комерційнимибанками, різні системи – податкову, митну, соціального захисту.

Важливоюметою структурної стратегії  України має бути зниження рівня енергетичної таіншої ресурсної незалежності від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпекидержави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень,забезпечити значне зростання валютних надходжень, вкрай потрібних длязбалансування бюджету.

Україна якдержава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високорозвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. Алесамі собою іноземні інвестиції не надійдуть, їх необхідно активно залучати.Конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насампередсприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальнимзаконодавством.

Переднезалежною Українською державою стоять надзвичайно складні та важливі завданняу сфері економіки. Від їх розв’язання залежить  поступ України доцивілізованого життя.

Зі здобуттямнезалежності у 1991 р. Україна віддала перевагу не науково обґрунтованимвисновкам вітчизняних та іноземних вчених про поступовий перехід до ринкузахідноєвропейського типу, тобто ринку з відносно сильним макроекономічнимконтролем з боку держави та зі збереженням міцного державного секторуекономіки, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінансовихорганізацій – Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Сутність їхзводилась до того, щоб якомога швидше перейти до відкритої і децентралізованоїсистеми торгівлі й валютних курсів з метою прискорення інтеграції економікикраїни у світове господарство. Могутні іноземні фірми мали забезпечити гоструконкуренцію з боку міжнародних ринків. Експерти враховували, що прискореннялібералізації зовнішньоекономічних зв’язків призведе до банкрутства чистинипідприємств і зростання безробіття. Проте, на їхню думку, якщо витримати цітруднощі, то ймовірно, через два роки розпочнеться стійкий підйом, а темпизростання можуть бути вищими, ніж у більшості промислових країн Заходу

Сприйнявшинав’язану міжнародними фінансовими та банківськими організаціями монетаристськуконцепцію, уряд В.Фокіна ввів в обіг купоно-карбованці і став на шлях „шоковоїтерапії в економіці”. У 1992 р. Проголошено лібералізацію ринкової торгівлі тацін, за винятком цін на деякі товари. Така політика українського урядупоглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і відсутностіконкуренції неминуче призвела до надзвичайного зростання цін; у 1992 р. більшеніж у 30 разів, а в наступному році Україна пройшла через найвищу у світігіперінфляцію – більше 10 000 %. Характерним стало випереджаюче зростання цінна імпортовані в Україну нафту та газ. У свою чергу, це призвело до різкогопадіння життєвого рівня населення, утворення невеликого прошарку у багатих людейі збіднення переважної більшості населення. Не маючи основнихстратегічних цілей, вироблених саме для України з урахуванням її національнихінтересів та історичних особливостей, країна пішла шляхом формування „дикогокапіталізму” зразка ХYІІІ, заперечення регулювальної держави, відсутностісоціального захисту.

Розвиток реформза рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, вийтиз якої країні не вдалося і на початку ХХІ ст… За глибиною і тривалістю кризи,станом спаду економіки Україна значно перевершила рівень „великої депресії” США1929-1933 рр… Десять років поспіль відбувалося падіння ВВП ісільськогосподарського виробництва, дев’ять років – промислового виробництва, вісімроків – інвестицій в основний капітал. Лише  з 2000р. Спостерігається реальнезростання ВВП, але останній ще  досяг і половини рівня 1990 р.

Неминучимнаслідком глибокої і тривалої кризи стало різке (майже дворазове) падінняжиттєвого рівня населення України, яке відкинуло його за більшістю показниківна позиції 60-х років. Понад 80% населення перебувають за межею бідності. Неможна погодитися з думкою про неминучість падіння виробництва і погіршеннястановища населення в період проведення економічної реформи. Світовий досвідпоказує протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуютьсяекономічним зростанням і підвищенням рівня життя населення.

Словник термінівкурсу «Економічна історія»

Автаркія (гр. autarkeia— самовдоволення) — економічнаполітика, спря­мована на господарське відособлення, створення економіки в межахокремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасномустимулюванні експорту товарів і капіталів.

Алод(нім. Allodyвід старонім. аі — повний іod— володіння) — повна спадковавласність на землю за феодалізму в Західній Європі.

Анексія (лат. аппехіо) — насильницьке приєднання, загарбання однієюдержавою всієї (або частини) території іншої держави або народу.

Ар (фр.are< лат. area— площа) — одиниця площі, що дорівнює 100 кв. м.

Ас (лат.as) — грошова одиниця Стародавнього Риму.

Білль (англ.bill< лат. dulla— кулька, кругла печатка) — 1)законопро­ект, що вноситься на розгляд законодавчого органу у Великій Британії,США та в деяких інших країнах; 2) назва деяких конституційних актів, які набра­личинності закону, наприклад, Б. про права.

Біметалізм (< бі… — дво(х) і метали) — грошова система, коли рользагального еквівалента офіційно виконують два благородні метали і в обігуодночасно перебувають монети з цих двох металів.

Біржа (нім.Boerse< фр. bourse< середньолат. bursa— гаманець) — 1) ор­ганізаційнооформлений ринок, що постійно функціонує, на якому торгують цінними паперами, валютнимитоварами або здійснюють оптову торгівлю за стандартними зразками; 2) організація,що обслуговує процес укладання угод між господарюючими суб'єктами прокупівлю-продаж.

Бушель (англ.bushel) — одиниця місткості й об'єму сипкихречовин і рідин у країнах з англійською системою мір. У Великій Британії 1Б. = 36,37 л, у США — 35,24 л.

Бюргери (нім. Burger—городянин) — 1) заст., у Німеччині та в деяких інших країнах — міськіжителі; 2) вільні повноправні жителі (ремісники, купці) середньовічних містЗахідної Європи, об'єднувалися в цехи й гільдії. В Україні Б. називалисяміщани, вони об'єднувалися, крім цехів та гільдій, також у братства.

Варна (санскр.,букв. — якість, колір, категорія) — у Стародавній Індії кожна з чотирьохстанових груп: брахмани, кшатрії, вайші, шудри, з яких згодом утворилисякасти.

Васалітет (фр. vassalite< лат. vassus— слуга) — у Західній Європі всередні віки — система відносин особистої залежності одних феодалів від інших,заможніших і могутніших.

Ваучер (англ.voucher— розписка, порука) — 1) документ,який підтвер­джує оплату товарів і послуг, надання кредиту, отримання грошейтощо; 2)  приватизаційний чек.

Віконт (фр.vicomte< лат. vicecomes, букв. — віце-граф) — дворянськийтитул у країнах Західної Європи (у Франції, Великій Британії та в інших)середній між бароном і графом.

Вілан (лат.vlllanus< villa— маєток) — у середньовічній ЗахіднійЄвропі — феодально залежний селянин; у Британії В. був фактично кріпаком, а уФранції, Німеччині, Італії, зберігаючи особисту волю, був у земельній залеж­ностівід феодала.

Гомстед-акт(< англ. homestead— садиба, ферма) — закон про земельні наділи в США і Канаді, який видав у1862 р. під час Громадянської війни у США 1861 —1865 pp. уряд А. Лінкольна під тиском народних мас. Надавав кожному громадяниновіСША по досягненні 21 року право одержати за пев­ний (внесок ділянкуземлі (гомстед), що з часом ставала його власністю.

Гомстеди(англ. homestead— садиба, ділянка) — земельні наділив США, Канаді, які надавали згідно з гомстед) актом.

Графство (< граф) — 1) в ранньому середньовіччі — одиниця територіаль­ногоподілу, що була у віданні графа — посадової особи короля; з розвиткомфеодалізму — незалежне володіння феодала; 2) адміністративно-територі­альнаодиниця у Великій Британії, Ірландії, США та в деяких інших держа­вах.

Грюндерство (< нім. Griinder— засновник) — масове гарячкове організо­вування підприємств, акціонернихтовариств, банків тощо, що супроводжується біржовими спекуляціями, нездоровимажіотажем та махінаціями фінансо­вих ділків. Г. було найпоширенішим у 50—70-хроках XIX ст.

Гуфа (<нім. Hufe) — 1) у середньовічній Німеччині —назва кріпацького земельного наділу; 2) німецька земельна міра, дорівнює 30 акрам.

Девальвація (нім. devalvation) — зниження курсу національної чи міжна­родної (регіональної)валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн, міжнародних валютно-грошовиходиниць.

Дивіденд (англ. < dividend< лат. dividendus— те, що треба розділити) — прибуток від інвестицій, якправило, у формі готівки або акцій. Є частиною прибутку акціонерноготовариства, яку щороку розподіляють між акціоне­рами за їхніми акціями і яказалежить від величини чистого прибутку і кількості акцій.

Домініон (англ. dominion< середньолат. dominio— володіння, влада) — назва самоврядних частин і деяких колоній колишньоїБританської імперії, які згодом отримали статус самостійних держав у рамкахБританської співдружності націй, наприклад Канада, Австралійський Союз. ПісляДругої світової війни замість терміну Д. уживають термін «член Співдружності».

Екзогамія (< гр. ехд — зовні і гр. gamos— шлюб) — властивий первісно­общинномуладові звичай, який забороняв шлюби в межах певної суспільної групи.

Екстенсивний (< лат. extensivus— той, що розширює) — протилежне інтенсивному; пов'язаний із кількісною(а не з якісною) зміною, зі збільшен­ням, розвитком. Е. господарство —господарство, що розвивається передовсім завдяки використанню додатковихматеріалів і людських ресурсів, а не за рахунок науково-технічного прогресу.

Екю (<фр. ecu, букв. — щит) — старовинна французьказолота або срібна монета, яку карбували в XIII—XVIIIст.

ЕКЮ (<англ. EuropeanCurrensyUnit) — регіональна міжнародна валют­наодиниця країн — учасників Європейської валютної системи, упровадже­на з метоюсприяння європейській інтеграції у валютній сфері, протидії впли­вові долараСІЛА, передусім у взаємних розрахунках, забезпечення перед­умов формуванняєдиного валютного ринку ЄЕС. Після введення в обіг єеро вийшла з обігу.

Ієрархія (гр. hieros— святий, божественний, священний та arche— влада) — 1) поділ на вищі і нижчіпосади, чини; 2) розташування частин, елементів цілого в порядку від вищого донижчого.

Ілоти (гр.heilos(heiiotes)) — 1) хлібороби Стародавньої Спарти,які вва­жалися власністю держави, були прикріплені до земельних наділівспар-тіатів і за своїм становищем майже не відрізнялися від рабів; 2) перен. —безправні.

Імперіал (< середньолат. imperialis— імператорський денарій) — росій­ська золота монета,карбувалася з 1755 р. і була рівноцінною 10, а з 1897 р. — 15 рублям.

Імперія (середньолат. ітрегіит — царство, наказ, веління; вища влада < ітрегіо— наказую, володарюю, управляю) — 1) монархічна, здебільшого великадержава, на чолі якої стоїть імператор; 2) у минулому — держава, яка маєколоніальні володіння, а також держава, до складу якої входять те­риторії,позбавлені економічної та політичної самостійності й управління якихздійснюється з єдиного центру, наприклад, Російська І.; 3) перен.: ве­ликамонополія, яка здійснює контроль над цілою галуззю промисловості, наприклад,нафтова І.

Імунітет (лат. immunitas(immunitatis) — звільнення від чогось) — у фео­дальному праві ЗахідноїЄвропи — сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державніфункції без втручання центральної влади.

Йомени, йоменрі (< англ. yeoman, множ,yeomen) — 1) у Великій Бри­танії в XIV—XVIII ст. — селяни, які самостійногосподарювали на землі, отриманій у спадок.

Кадастр (фр. cadastre< середньогр. katastichon— реєстр) — перелік осіб дляоподаткування.

Картель (нім. Kartell, фр* cartel< італ. cartello— виклик на дуель) — об'єднаннянезалежних компаній (серед них і міжнародних) для знищення конкуренції таодержання монопольного прибутку.

Каста (порт,casta— рід, походження < лат. castus— чистий) — 1) в Індії та деякихінших східних країнах відокремлена верства населення, для якої характернийпевний правовий статус, спільність релігії, а також спільне ет­нічне коріння;2) перен.: відокремлена суспільна група, яка пильнує свої власні інтереси.

Колонат (< лат. colonatus— хлібороб) — форма виробничих відносин між колонами іземлевласниками в Римській імперії, Візантії за часів ран­нього середньовіччя.

Колонізація (< фр. colonisation) — 1) заселення територій усередині країни, які до цього булималозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (ко­лоній) за межамисвоєї етнічної території (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або їїчастини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.

Колонія (< лат соїопіа — поселення < соїо — вирощую;проживаю) — країна або край, що втратили самостійність і перебувають підпануванням чужоземної держави (метрополії), напр., К. Британської імперії.

Комутація (< лат. commutatio— зміна) — у середньовіччі в Західній Європі — заміна панщини інатурального оброку грошовою рентою, що відбу­валася внаслідок розвиткутоварно-грошових відносин.

Конверсія(< фр. conversion< лат. — conversio— перетворення, зміна) — 1) обмін,перетворення, перерахунок; К. валюти — обмін однієї валюти на іншу за чиннимкурсом; 2) перепрофілювання промисловості з випуску військо­вої продукції навиробництво товарів широкого вжитку або навпаки.

Концерн (англ. concern<лат. сот-(соп)— разом і сетеге — розрізняти) — багатогалузева корпорація, якамає централізоване керівництво.

Концесія (нім. Konzession< лат. concessio— поступка; дозвіл) — 1) до­говір про експлуатаціюгромадянами або юридичними особами промислових підприємств чи земельних ділянокз правом видобутку корисних копалин, будівництва різноманітних споруд;надається державою; 2) підприємство, організоване на підставі такого договору.

Латифундія (лат. latifundium< latus— широкий і fundus— земля, має­ток) — назва великихземельних володінь, маєтків у деяких країнах.

Левант (італ.Levante— Схід < levare— підіймати) — загальна назва країнсхідного узбережжя Середземного моря, Близького Сходу. Уживали до початку XX ст.

Лен (нім.Leken< Itihen— позичати) — 1) у Західній Європі зафеодаліз­му (переважно в Німеччині) — земельні володіння (рідше якесь іншеджере-

лоприбутків), яке васал одержував від сеньйора при умові виконаннявійсько­вої служби. З XIIст. (на відміну від бенифіцїІ) передавалося в спадок; 2) по­даток,який збирали з ленного помістя.

Ленд-ліз (англ. lend-lease< lend— давати в борг і lease— здавати в орен­ду) — системапередачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стра­тегічної сировинита інших матеріальних ресурсів країнам антифашист­ської коаліції під час Другоїсвітової війни (1939—1945).

Лендлорд (англ. landlord— поміщик) — великий землевласник у Ве­ликій Британії.

Лізгольдери (англ. leaseholders< lease— оренда і holder— тримач) — земельні орендарі вАнглії пізнього середньовіччя. Л. одержували в оренду домен (великийлізгольд) або частину домена (малий лізгольд) на термін, який визначав лорд.З'явилися наприкінці XIII ст., подекуди існували ще й у XIX ст.

Люстрації (пол. lustratio— перевірка < лат. lustrum— податний або фіскальний період) — у Польщі (XVI—XVIII ст.), у Литві, Білорусі та наПравобережній Україні (XVIII—XIX ст.) — періодичні описи державногомайна для обліку прибутків. Проводили як уряд Речі Посполитої, так і росій­ськийуряд.

Майорат (< лат. major—старший) — 1) у феодальному праві та в праві деяких сучасних країн формаспадкування нерухомого майна (найчастіше земельної власності), за яким воноповністю передається старшому за віком члену сім'ї; 2) маєток, що передається вспадок старшому в сім'ї.

Манор (<англ. manor< тапео — залишаюсь, мешкаю) —феодальний маєток у середньовічній Англії.

Марка (нім.Mark< середньоверхньонім. marc— знак, тавро; зливок срібла певноїваги) — грошова одиниця Німеччини та Фінляндії. 1 німецька М. поділяється на100 пфенігів, 1 фінська М. поділяється на 100 пенні.

Метрополія (гр. metropolis< meter— мати і polls— місто) — 1) у Старо­давній Греції —назва міста-держави (поліса) щодо заснованих ним в інших землях поселень; 2)держава, яка володіє колоніями.

Мілітаризація (фр. militarisation< лат. militaris— військовий ) — підпо­рядкуванняекономічного, громадського і політичного життя країни меті та завданням мілітаризму.

Монополія (гр. monopolia< monos— один і роїсо — продаю) — 1)виключ­не право на виробництво, торгівлю тощо, що належить одній особі, групіосіб або державі; 2) перен.; особливе становище кого-небудь, що надає перевагипорівняно з іншими; 3) велике господарське об'єднання (трест, синдикат,концерн), яке зосереджує у своїх руках більшу частину виробництва і збутуякого-небудь товару.

Муніципалізація (< лат. municipalis— той, що стосується муніципії) — примусова безоплатнапередача приватного майна місцевим органам влади.

Муніципія (лат. типісіріит) — у Стародавньому Римі — місто з правомсамоврядування.

My — одиниця виміру земельноїплощі в Китаї (в різних районах змінюєть­ся від 0,015 до 0,32 га; найпоширеніше — 0,067 га).

Ноу-хау (англ. know-how, букв. — знаю, як) — технічні знання,досвід, секрети виробництва, документально оформлені, передача якихобумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки Н.-х.охоро­няється законодавством.

Обол (гр.obolos) — одиниця ваги, а також мідна,бронзова, срібна монета в Стародавній Греції, Візантії (IX—X ст.), у Франції (IX—XIV ст.), Нідерлан­дах, Іспаніїта Португалії в період феодалізму.

Олігополія (< oligos—небагато і гр. роїсо — продаю) — панування неве­ликої кількості фірм,компаній у виробництві та на ринку. Протилежне — монополія.

Охлократія (< гр. ochlos—натовп і kratos— влада) — панування юрби.

Панчаят — 1) в Індії — рада, що очолює касту, храмову організацію,сільський кооператив тощо; 2) назва органів самоврядування в країнах Півден­ноїАзії; Національний П. — парламент Непалу.

Патриції (лат. patricii< pater— батько) — 1) У Стародавньому Риміспершу — усе корінне населення, яке входило до родової громади і станови­лоримський народ. Пізніше — родова аристократія; 2) у середньовіччі — міськааристократія.

Патрицій (лат. patricius< pater—батько) — представник родової знаті в Стародавньому Римі.

Пауперизм (< лат. pauper(pauperis) —бідний, незаможний) — масові злидні населення.

Поташ (голл.potash< нім. Portasche< Port— горщик і Asche— попіл) — технічна назва карбонатукалію. Білий зернистий порошок. Застосовують у виробництві скла, рідкого мила,при фарбуванні тощо.

Принципат (лат. principatus— керівна роль, імператорська влада) — у Стародавньому Римі — формарабовласницької монархії, за якої зберігалися республіканські установи, алевлада фактично належала однй людині — прин-цепсу (першому в списку сенаторів);існувала з 27 р. до н. є. до 198 р. н. є.

Протекціонізм(фр. protectionnisme, англ. protectionism< лат. protectioiprotectionis) — прикриття, захист) — 1) економічнаполітика держави, спря­мована на захист національної економіки від іноземноїконкуренції шля­хом уведення великих розмірів мита на товари, що ввозяться докраїни, а також низки деяких інших заходів; 2) система протекцій, сприянняу вирі­шенні яких-небудь справ.

Рантьє (фр.rentier< rente— рента) — особа, яка живе за рахунокдоходів від цінних паперів чи на відсотки від наданого в кредит капіталу.

Ранчо (ісп.rancho) — у країнах Латинської Америки —садиба; у США — скотарська ферма.

Резервація (фр. reservation< reservare— зберігати) — у певні періодиісторії США, ПАР, Австралії, Канади, Бразилії — територія для примусовогопоселення корінного населення, наприклад індіанців у США.

Реквізиція (< лат. requisitio— вимога) — примусове відчуження за плату (на відміну від конфіскацій)або тимчасове вилучення майна.

Реконверсія (< ре… і лат. conversio— обернення) — переведення економі­кикраїни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Репарація (<лат. reparatio— відновлення) — у міжнародному праві вид матеріально-правовоївідповідальності. Передбачає відшкодування державою завданих нею під часвоєнних дій збитків. Виплату Р. звичайно обумовлю­ють у мирному договорі.

Сателіт (лат. satelles(satellitis) —охоронець; супутник; спільник) — 1) у Стародавньому Римі — озброєний найманець,що супроводжує свого волода­ря; 2) той, хто залежить від кого-, чого-небудь,виконує чиюсь волю; 3) держа­ва, формально незалежна, але фактично підлеглаіншій (більшій) державі.

Сегун (япон.)— титул військово-феодальних правителів Японії в 1192— 1867 pp., за яких імператорська династія немала реальної влади. Усього було три династії С: Мінамото (1192—1333), Асікага(1335—1338), Токуга-ва (1603-1867).

Секуляризація (< середньолат. saecularis— світський, мирський) — 1) пе­ретворенняцерковної і монастирської власності на власність світську, дер­жавну; 2) уЗахідній Європі — перехід особи з духовного стану у світський з дозволу церкви.

Сеньйор (< лат. senior—старий) — 1) У добу середньовіччя в Західній Європі — землевласішк-феодал, якийволодів селянами і городянами; 2) сю­зерен (вищий феодал) щодо васалів.

Синдикат (нім. Syndlkat< гр.syndikos— захисник) — 1) одна з форммонополії — об'єднання підприємців, яке здійснює свою комерційну діяльність(визначення цін, збут продукції), зберігаючи виробничу та юридичну са­мостійністьпідприємств, що входять до його складу; 2) у Франції та деяких інших країнах —назва професійних спілок.

Синойкізм (гр. synoiklsmos— подружнє життя) — у СтародавнійГреції — об'єднання кількох поселень або міст у єдиний поліс.

Скватер (англ. squatter— селитися на чужій землі) — 1) колоніст, який зайняв вільну, необроблювануділянку землі під час колонізації (у СІЛА, Канаді, Австралії, Новій Зеландії);2) дрібний орендар.

Стратифікація (< лат. stratum— настил, шар) — соціальна диференціа­ція суспільства, розчленуваннясуспільства на страти (верстви).

Тариф (фр.tarif< араб, tax'rif— визначення) — 1) офіційно встановле­наставка (система ставок) оподаткування, митних зборів; 2) розмір оплати за різніпослуги — транспортні, зв'язку, комунальні (ціна послуги).

Феодал(лат. feodalis< feodum— феод (володіння)) — за феодалізму —представник панівного класу, власник феоду.

Фізіократи (гр. physis— природа і kratos— влада) — представники кла­сичноїполітичної економії другої половини XVIII ст. у Франції (Ф. Кене, А.-Р. Тюрго та ін.). Ф. вважали, що додатковавартість створюється тільки сільськогосподарською працею, цим самимпідкреслюючи різницю між ос-

новнимта обіговим капіталом. Виступали проти меркантилізму, обстоюва­ли вільнуторгівлю.

Фритредерство (< англ. freetrade— вільна торгівля) — напрям в еко­номічній теорії та політиці промисловихкіл. Основні принципи — вимога вільної торгівлі та невтручання держави векономічне життя країни. Ф. виникло у Великобританії у XVIII ст.

Фунт (нім.Pfund, англ. pound< лат. pondus— вага, важок) — 1) одиниця маси вбагатьох країнах (від 317,6 до 560 г); 2) основна одиниця маси в системіанглійських мір, дорівнює 453,6 г; 3) грошова одиниця Єгипту, Ірландії, Кіпру,Лівану, Сирії, Судану.

Холдинг-комланія — корпорація чи акціонерна компанія, яка викорис­товує свійкапітал для придбання контрольних пакетів акцій інших ком­паній з метоювстановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, ніжпочатковий.

Ценз (лат.census< censo— роблю перепис, опис) — 1) уСтародавньому Римі — періодичний перепис майна для оподаткування; 2) умови, щообме­жують право людей здійснювати які-небудь громадянські права, напр. ви­борчийЦ.

Цензитарій (лат. censitarius)— феодальнозалежний селянин, який спла­чував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Чартер (англ.charter— брати в оренду) — 1) морськийдоговір між влас­ником судна, літака і наймачем на оренду всього судна, літакаабо їхньої частини на перший рейс чи термін; 2) рейс, що здійснюється за такимдого­вором.

Шляхта (пол.szlachta< давньонім. Slant— рід, порода ) — у Польщі, Литві,Україні, Білорусі, Чехії — дрібне дворянство.

Штат (нім.Staat— держава) — у деяких федеративнихдержавах (США, Мексика, Бразилія, Індія та в інших) — самовряднаадміністративно-терито­ріальна одиниця.

Янкі (англ.уапкее < голл. JanKees, букв.— Ян Сир —іронічне прізви­сько англійських колоністів в Америці, яке дали їм переселенці зГолландії) — прізвисько американців — уродженців США.

Ярд (англ.yard, букв. — палиця, стрижень) — одиницядовжини в англійській системі мір; дорівнює 3 футам* або 91,44 см.

ОСНОВНА  ЛІТЕРАТУРА

 

1. Вабенко C.fГелей С, Гончарук Я. Історіякооперативного руху: Підруч­ник. — Л., 1995.

2. Бєллон В.Финансовьій капитал и промьішленность во Франции. — М.,  1983.

3. Бланж Ж. Великийчас океанов. — М., 1982.

4. Бодров В. Г. Трансформаціяекономічних систем: концепції, моделі, ме­ханізми регулювання та управління. —К., 2002.

5. Боннар А. Греческаяцивилизация. — М., 1992.

6. Бродель Фернан. Матеріальнацивілізація, економіка і капіталізм. XVI— XVIII ст. — К., 1995.

7. Великобритания. — М.,1990.

8. Вирчинский В.,Котеенков В. Очерки истории науки и техники. 1870— 1917 гг. — М., 1988.

9. Гаврилюк О., РумянцевА. Економічна інтеграція в сучасному світі. — К.,  1991.

10.  Германская история вновое и новейшее время: В 2 т. — М., 1970.

11.  Гончарук Т.Г. Зісторії вивчення української економіки першої поло­вини XIX ст. (Історіографічні нариси). — О.,1999.

12.  Грушевський М. ІсторіяУкраїни-Руси: В 11 т., 12 кн. — К., 1991—1999.

13. Джинчарадзе В. Зкономическаяистория США. — М., 1973.

14.  Економіка зарубіжнихкраїн: Підручник / А. Філіпенко, В. Вергун, І. Бураківський та ін. — К., 1996.

497

15.  Економічна енциклопедія:В 3 т. — К., 2001—2002.

16.  Железнова В. ЗкономикаСША: Учеб. пособие. — М., 1979.

17.  Заборовский Я. Очеркипо истории аграрних отношений в Римской республике. — Л., 1985.

18. Западноевропейскиестраньї. Особенности социально-зкономических мо­делей/ Отв. ред. В.П. Гутник. —М., 2000.

19.   Новейшая историязарубежньїх стран: Европа и Америка.  1917— 1945.  — М., 1989.

20.  История мировойзкономики / Под ред. М.В. Конотопова, С.И. Смета-нина. — М., 1995.

21.  История  мировойзкономики: Учеб. для вузов / Под. ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой. — М., 2000.

22.  История США: В 4 т. /Под ред. Г. Севастьянова. — М., 1983.

23.  История Франции: В 3 т.— М., 1972—1973.

24.  История зкономики:Учебник / Под. общ. ред. проф. О.Д. Кузнецовой. — М., 2000.

25.  Карпинський І. Новііндустріальні країни. Хто вони? — К., 1990.

26.  Котельникова Л, Феодализми город в Италии в XIII—XV вв. — М., 1987.

27.  Крижанівський О.Історія Стародавнього Сходу. — К., 1996.

28.  Кригіякевич І. Всесвітняісторія: В 3 кн. — К.» 1995.

29.  Лазанська Т. І, Історіяпідприємництва в Україні (на матеріалах торго­во-промислової статистики XIX ст.). —К., 1999.

30. Лановик Б.,Матисякевич 3., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. —К., 2001.

31. Ломакин В. Внешнезкономическаяполитика Великобритании. — М., 1988.

32.  Лященко П. Історіянародного господарства СРСР: В 2 т. — К., 1951 — 1952.

33.  Мельянцев В. А. Востоки Запад во втором тьісячелетии: Зкономиче-ская история и современность. — М.,1996.

34.   Міжнародні економічнівідносини:  Історія міжнародних відносин: Підручник / За ред. А. Філіпенка. —К., 1992.

35.  Мировая зкономика.Зкономика зарубежньїх стран. — М., 2000.

36.  Мир на рубежетьісячелетий. — М., 2001.

37. Мировое хозяйство исоветская зкономика: шансьі и иллюзии. — М., 1990.

38.  Мочерний С. Сутьта структура економічного суверенітету України // Економіка України. — 1992. —№ 11.

39.  ОрганизацияОбьединенньїх Наций. Основньїе фактьі: Справочник. — М., 2000.

40.  Павленко Ю. Історіясвітової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. — К.,1996.

41.  Панченко П.П., СлавовВ.П., Шмарук ВЛ. Аграрна історія України. — К., 1996.

42.  Политико-зкономическиепроблеми всемирного хозяйства / Под ред. В. Седова. — М., 1988.

43.  Попов Б., МаркарьянС. Две исторические модели развития Японии в XIX—XX вв. // Зкономическая история:Исследования, историография, по-лемика. — М., 1992.

44.   Послання ПрезидентаУкраїни до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у2002 році. — К., 2003.

45.   Сакс Дж. Крупнейшиезкономические трансформации в истории // Сакс Дж. Рьіночная зкономика иРоссия. — М., 1994. — С. 312—322.

46.   Сас Я.М. Феодальньїегорода Украиньї в конце XV — 60-хгодах XVI в.  — К.,1989.

47.  Смирнова С. ФРГ:новьій зтап промьішленного развития. — М., 1990.

48.  Терещенко Ю. Українаі європейський світ: Нарис історії від утворен­ня Старокиївської держави докінця XVI ст.: Навч. посіб. — К.,1996.

49.  Україна і світ: Історіягосподарства від первісної доби і перших циві­лізацій до становленняіндустріального суспільства: Навч. посіб. / За ред. Б.Д. Лановика. — К., 1994.

50.  Франция. — М., 1990.

51.  Фурман О. Єдина Європа. — К., 1990

52.  Хисао Канамори, ДаюнВада. Япония — мировая зкономическая дер­жава. — М., 1986.

53. Царенко О.М., ЗахарчукА.С. Економіка України і світу: Курс лекцій. — Суми, 2000.

54.  Центрально-ВосточнаяЕвропа во второй половине XX века: В 3т. — М., 2002.

55. Зглад Х.О. Борьбагигантов: Зкономическое соперничество Европьі, США, Японии. — М., 1986.

56.  Зкономическая историязарубежньїх стран: Курс лекций / Н. Полетаева,

B. Голубович, Л. Пашкевич идр.; Под общ. ред. В. Голубовича. — Минск, 1997.

57.  Зкономическая историякапиталистических стран / Под ред. Ф. По-лянского, В. Жамина. — М., 1986.

58.  Зіідус X. История Японии с древнейших времен донаших дней: Крат-кий очерк. — М., 1968.

59.   Зкономика зарубежньїхстран. Капиталистические и развивающиеся страньї. — М., 1990.

60.  Юхименко П.І. Загальнітенденції трансформаційної кризи в країнах з перехідною економікою // Наук. зб.Львів, нац. ун-ту імені Івана Франка. — Л., 2001. — С. 181 — 185.

61.  Юхименко П.І. Проблемипрактичної реалізації монетаризму в Украї­ні // Наук, вісник Вол. держ. ун-туімені  Лесі Українки. — № 3. — 2001. —

C.  13—16.

62.  Юхименко П.І.,Леоненко ІТ.М., Ільєнко АЛ. Економічна історія: Навч. посіб. — БілаЦерква, 2002.

63. Япония: зкономика,политика, история. — М., 1989.

 

Дотаткова література.

 

1.  Економічна енциклопедія: В 3 т. – К.– К., 2001 – 2002.

2.  История мировой экономики: Учебник: Под ред. Проф…Г.Б.Поляка – М., 2000.

3.  Крип’якевич І. Всесвітня історія: В 3кн. – К., 1995.

4.  Міжнародні економічні відносини:Історія міжнародних відносин: Підручник: за ред. А.Філіпенка. – К., 1992.