Реферат: Ефективність виробництва та фактори її зростання
Зміст
стор.
Вступ… 3
Розділ 1. Ресурси виробництва та ефективність їхвикористання… 5
1.1. Характеристика ресурсів виробництва… 5
1.2. Сутнісна характеристика та вимірювання ефективностівиробництва 11
Розділ 2. Типи ефективності виробництва та фактори їїзростання 18
2.1. Характеристика основних типів ефективності виробництва… 18
2.2. Основні фактори зростання ефективності виробництва… 22
Розділ 3. Економічні і соціальні показникиефективності виробництва 29
3.1. Характеристика економічних показників ефективностівиробництва 29
3.2. Характеристика соціальних показників ефективностівиробництва. 34
Висновки… 37
Список використаної літератури… 39
Вступ
Процес виробництва на будь-якомупідприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних йогофакторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці.Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукуєсуспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає,що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого –такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать відмасштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівняйого використання.
Ефективність виробництва – цекомплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва йробочої сили (працівників) за певний проміжок часу.
Дослідження ефективності виробництвадозволяє визначити шляхи зростання продуктивності праці і зниженнязарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниженняфондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленоїпраці), а також раціонального використання природних ресурсів (економія затратсуспільної праці).
Отже, вищенаведене розкриває актуальність обраноїтеми курсової роботи, яка має назву “Ефективність виробництва:сутність, типи, фактори та економічні і соціальні показники”.
Метою курсової роботи є з’ясування сутностіта основних типів ефективності виробництва, визначення факторів її зростання, атакож характеристика економічних і соціальних показників вимірюванняефективності виробництва.
Об’єктом дослідження курсової роботи є процес виробництва.
Предметом дослідження курсової роботи є сукупністьтеоретичних і методичних проблем, пов’язаних з ефективністю виробництва.
Завданнями курсової роботи є:
1. З’ясувати сутність ефективності виробництва.
2. Визначити та дати характеристику типам і факторамзростання ефективності виробництва.
3. Висвітлити економічні і соціальні показники ефективностівиробництва.
Відповідно до завдань курсової роботи побудована її структура,яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаноїлітератури.
Таким чином, з’ясувавши актуальність теми курсової роботи,визначивши її мету та об’єкт дослідження, охарактеризувавши завдання курсовоїроботи, її структуру, перейдемо до розгляду основних частин курсової роботи.
Розділ 1. Ресурси виробництва таефективність їх використання1.1. Характеристика ресурсіввиробництва
Виготовлення продукції (виконанняробіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певнихзасобів виробництва, які в своїй сукупності складають ресурси виробництва.Засоби виробництва за своїм матеріально-речовим складом становлять фондипідприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні(рис. 1.1).
/>
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праціне можна ототожнювати з фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше,елементи засобів виробництва стають фондами лише з моменту їхньогобезпосереднього використання у виробничому процесі.
По-друге, фонди на відміну від засобів виробництва є виключновартісною економічною категорією. Це означає, що до фондів відносять не всіелементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам фондів властивіпевні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди йобґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій длявідтворювальних процесів.
Основні фонди – це засобипраці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїйнезмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею навартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міруспрацювання.
Найбільше економічне значення має видовакласифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібностіїхнього функціонального призначення та натуральноречового складу розподіляютьсяна певні види (рис. 1.2).
/>
Оборотні фонди – частинавиробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи якихцілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністювтрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартістьпродукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
Поняття оборотних фондів тіснопов’язане з поняттям “оборотні кошти”, що означає сукупністьгрошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпеченнякругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Тобто, оборотні фонди єскладовою частиною оборотних коштів підприємства.
Формування й регулювання окремихелементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюютьоборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх нанормовані й ненормовані (рис. 1.3).
/>
Слід зазначити, що оборотні фондипідприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. Вони належать донормованих оборотних коштів. В процесі формування до складу оборотних фондіввключають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикативласного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запасистановлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать: запасисировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива йпального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів,господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічнихпредметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво – цепредмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вониперебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування відодного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовленнявідносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даномувиробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в іншихпідрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукціязаготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів – цегрошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано зарахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До нихналежать: витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску новихвиробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної таекономічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Відмітимо, що оборотні коштивикористовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сферівиробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу – лише необхідна умовабезперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства небере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється.
Таким чином, економічна сутність іматеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів слугують визначальнимихарактеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальнихпроцесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупністьнаявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частинунаціонального багатства країни. Основні фонди визначають характерматеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку.Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищеннятехнічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддяпраці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальнуоснову виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формуютьречовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційніматеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів іроботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортуваннясировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали – мастила, фарби тощо;тара).
Слід зазначити, що найбільш важливимелементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобтоїхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосереднязалежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення відякості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даноїкраїни.
Для характеристики сукупності працівників підприємствав сучасній економічній літературі та нормативних актах використовують різнітерміни: трудові ресурси, персонал, кадри, трудовий колектив. Хоча всі наведенітерміни можуть використовуватися, однак кожен із них характеризує працівниківпідприємства під певним кутом зору [2, с. 56].
Термін “трудові ресурси” використовується з метоюхарактеристики працівників підприємства як одного з елементів його ресурсногопотенціалу. Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що засвоїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сферідіяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вжепрацюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені доконкретної праці).
Як елемент загального ресурсного потенціалу трудові ресурсивступають у взаємодію з іншими видами ресурсів (матеріальними, фінансовими);мають певну ціну формування, яку підприємство має за мету мінімізувати;виконують певні функції, які вимірюються певною системою показників кількісногота якісного виміру.
Персонал підприємства – цесукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовкута (або) мають досвід практичної діяльності.
Термін “трудовий колектив” маєсоціально-політичний відтінок. Він використовується при характеристицісоціальних та моральних потреб працівників підприємства, їх особливих цілей таекономічних інтересів.
При використанні терміну “кадри” найчастішемають на увазі частину працюючих – спеціалістів та висококваліфікованихпрацівників підприємства, які постійно працюють на певному підприємстві.
З огляду на те, що багато підприємствпоза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головномуїхньому призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи:
1) персоналосновної діяльності;
2) персоналнеосновної діяльності.
Зокрема у промисловості до першої групи– промислово-виробничого персоналу – відносять працівників основних, допоміжнихта обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій,заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх зайнятих у виробництві або йогобезпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входятьпрацівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але непов’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва:житлово-комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальнізаклади тощо.
Такий розподіл персоналу підприємствана дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудовихпоказників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначенняпродуктивності праці береться, як правило, чисельність тількипромислово-виробничого персоналу).
В аналітичних цілях усіх робітниківможна поділити на основних – тих, що безпосередньо беруть участьу процесі створення продукції, та допоміжних – тих, які виконуютьфункції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвиткомвиробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними тадопоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків,механіків) зростає.
1.2. Сутнісна характеристика тавимірювання ефективності виробництва
Процес виробництва на будь-якомупідприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних йогофакторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючинаявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно кориснупродукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одногобоку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого – такі чи такірезультати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабівзастосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня йоговикористання.
Ефективність виробництва – цекомплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва йробочої сили (працівників) за певний проміжок часу [4, с. 449].
У зарубіжній практиці як синонімтерміна “результативність господарювання” зазвичай застосовується термін “продуктивністьсистеми виробництва та обслуговування”, коли під продуктивністюрозуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів,енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.
Не варто забувати також, що загальнапродуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці таприбутковість виробництва.
Родовою ознакою ефективності(продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарськоїдіяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праціабо часу.
У кінцевому підсумку змістоветлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначаєтьсяоб’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположноюсубстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження тавикористання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва требавважати конкретною формою вияву цього закону.
Математично (у формалізованому виразі)закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витратна виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:
ВС = (ВУП+ ВЖП + ВМП) / ЕСК ® min (1)
де ВС – сукупні витрати навиробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; ВУП– затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; ВЖП– затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає наданий товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на ційстадії (необхідна й додаткова праця); ВМП – затрати майбутньої праців процесі споживання (експлуатації) товару; ЕСК – сумарний кориснийефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.
Процес формування результатів таефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1.4.
/>
Сутнісна характеристика ефективностівиробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальнійметодології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:
Ефективність(продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати)
Результативність виробництва якнайважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачитиоднозначно. Необхідно розрізняти:
1) кінцевий результат процесувиробництва;
2) кінцевий народногосподарськийрезультат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинноїавтономної ланки економіки.
Перший відбиваєматеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягомпродукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тількикількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевимрезультатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльностіпідприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворенавартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток(прибутковість).
Відмітимо, що необхідні для одержанняпевного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються наодноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно.
Слід зазначити, що процес вимірюванняочікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства(організації) методологічно пов’язаний передовсім із визначенням належногокритерію і формуванням відповідної системи показників.
Критерій – цеголовна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання сутіефективності виробництва (діяльності), відповідно до якого здійснюєтьсякількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій маєякнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бутиєдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.
Суть проблеми підвищення ефективностівиробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат)– трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшенняобсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиниммакроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростанняпродуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеністьі зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективностівиробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання.
Формуючи систему показниківефективності діяльності суб’єктів господарювання, доцільно дотримуватися певнихпринципів, а саме [6, с. 124]:
− забезпечення органічного взаємозв’язку критерію тасистеми конкретних показників ефективності діяльності;
− відображення ефективності використання всіх видівзастосовуваних ресурсів;
− можливості застосування показників ефективності доуправління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності ворганізації);
− виконання провідними показниками стимулюючої функції впроцесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва(діяльності).
Система показників ефективностівиробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів,має включати кілька груп:
1) узагальнюючі показники ефективностівиробництва (діяльності);
2) показники ефективності використанняпраці (персоналу);
3) показники ефективності використаннявиробничих (основних та оборотних) фондів;
4) показники ефективності використанняфінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).
Кожна з цих груп включає певнукількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризуютьзагальну ефективність господарювання або ефективність використання окремихвидів ресурсів (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Система показників ефективностівиробництва (діяльності) первинних суб’єктів господарювання [16, с. 245]
Узагальнюючі показники
Показники ефективності використання
праці (персоналу)
виробничих фондів
фінансових коштів
· Рівень задоволення потреб ринку
· Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів
· Прибуток на одиницю загальних витрат
· Рентабельність виробництва
· Витрати на одиницю товарної продукції
· Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва
· Народно-господарський ефект використання одиниці продукції
· Темпи зростання продуктивності праці
· Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці
· Відносне вивільнення працівників
· Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу
· Трудомісткість одиниці продукції
· Зарплатомісткість одиниці продукції
· Загальна фондовіддача (за обсягом продукції)
· Фондовіддача активної частини основних фондів
· Рентабельність основних фондів
· Фондомісткість одиниці продукції
· Матеріаломісткість одиниці продукції
· Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалів
· Оборотність оборотних коштів
· Рентабельність оборотних коштів
· Відносне вивільнення оборотних коштів
· Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції)
· Рентабельність інвестицій
· Строк окупності вкладених інвестицій
Для всебічної оцінки рівня й динамікиабсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарськоїта комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведенимиосновними варто використовувати також і специфічні показники, що відбиваютьступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей,устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.
Конкретні види ефективності можутьвиокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльностіпідприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чиспоживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси – це сукупністьживої та уречевленої праці, а споживані – це поточні витрати на виробництвопродукції (надання послуг). У зв’язку з цим у практиці господарювання вартовиокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів якспецифічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). Уданому разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначенняефективності із застосуванням відповідних типів показників.
Узагальнюючий показникефективності застосовуваних ресурсів підприємства(організації) можна розрахувати, користуючись формулою:
ЕЗР = VЧП/ (ЧП + (ФОС + ФОБ) / kПВП), (2)
де ЕЗР – ефективністьзастосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої тауречевленої) праці; VЧП – обсяг чистої продукції підприємства; ЧП– чисельність працівників підприємства; ФОС – середньорічний обсягосновних фондів за відновною вартістю; ФОБ – вартість оборотнихфондів підприємства; kПВП – коефіцієнт повних витрат праці, щовизначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сферіматеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рікнаціонального доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничихфондах праці в середньорічну чисельність працівників.
Узагальнюючим показникомефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат наодиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат павиробництво і збут виробів (рівень собівартості).
Як відомо, до собівартості продукціїспоживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційнихвідрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат(оборотні фонди).
З-поміж узагальнюючих показниківефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб’єкта господарюваннявиокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку.Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажутоварів (надання послуг) суб’єктом господарювання до виявленого попитуспоживачів.
До важливих узагальнюючих показниківефективності виробництва (діяльності) належить також частка прироступродукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим,що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є неекстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (зарахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.
Визначення частки приросту продукції зарахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою:
ЧІНТ = 100 ´ (1 – DРЗ/ DVВ), (3)
де ЧІНТ – частка приростуобсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва; DРЗ – приріст застосовуваних ресурсів запевний період (розрахунковий рік), %; DVВ– приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), %.
Народногосподарський ефектвикористання одиниці продукції як узагальнюючий показникефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку(доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідокзростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційнихвитрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної(купленої) продукції виробничо-технічного призначення.
Щодо решти системи показників,диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 1.1, то вонивикористовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірюванняефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існуютьпринаймні дві постійні цілі: 1) оцінка та узагальнення ефективностідіяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступнимвизначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу напозитивну динаміку діяльності в майбутньому; 2) порівняння рівнів ефективностігосподарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку,щоб запобігти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.
Розділ 2. Типи ефективності виробництвата фактори її зростання2.1. Характеристика основних типівефективності виробництва
Ефективність виробництва(продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування дляаналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим євиокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних типівефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення длясистеми господарювання (табл. 2.1).
Відповідні типи ефективностівиробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуванихефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). Узв’язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристикуокремих типів ефективності.
Економічну ефективністьвідображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні такінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційнійвиробничій структурі. До таких показників належать:
− обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції;
− величина одержаного прибутку, рентабельністьвиробництва;
− економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних,трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції;
− продуктивність праці тощо.
Соціальна ефективністьполягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості новихробочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, станудовкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути нелише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршанняекологічних показників).
Таблиця2.1
Типова класифікація ефективностівиробництва (діяльності)
за окремими ознаками [4, с. 451]
Класифікаційна ознака
Ефективність
Одержаний результат (наслідки)· Економічна
· Соціальна
Місце одержання ефекту· Локальна (комерційна)
· Народногосподарська
Метод розрахунку· Абсолютна
· Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту· Первинна
· Мультиплікаційна
· Синергічна
Структура організації виробництва§ Робочого місця
§ Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва)
§ Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва§ Екстенсивного розвитку
§ Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності§ Науки, техніки і технології
§ Організаційно-управлінських інновацій
§ Інвестиційних проектів і програм
Характер витрат§ Поточних витрат
§ Одноразових (капітальних) витрат
Об’єкт оцінки§ Повна (інтегральна)
§ Часткова (окрема)
§ Чинникова (багаточинникова)
Масштаб міжнародного співробітництва§ Зовнішньоекономічної діяльності фірми
§ Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій
Локальна (комерційна)ефективність визначає конкретний результатвиробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої вономає певний зиск (дохід, прибуток).
Коли ж виробництво продукції на даномупідприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання(використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційнимивитратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарськуефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживаннявідповідних виробів (послуг).
Абсолютна ефективністьхарактеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів)ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.
Порівняльна ефективністьвідображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і виборуліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні тасоціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямкудіяльності) проти інших можливих варіантів.
Абсолютна й порівняльна ефективністьдоповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіантагосподарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютноїефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих,нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.
Первинна ефективність – цепочатковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійсненнявиробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадженняприбуткових технічних, організаційних або економічних заходів.
Первинна (початкова)ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованомута багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на іншихпідприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційнуефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах– дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах “стартовоговибуху”, супровідних можливостей та акселерації.
Дифузійний ефектреалізується тоді, коли певне господарське-управлінське рішення, нововведеннятехнічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюєтьсяна інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад,перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широкезастосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися напідприємствах кольорової металургії).
Резонансний ефект маємісце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулюєрозвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичноговолокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак –нових видів одягу тощо).
Ефект “стартового вибуху” – цесвоєрідна “ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний“стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту втій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад –застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні,виробництві, різних галузях науки).
У процесі створення будь-якихматеріальних цінностей з’являються супровідні можливості з певним ефектом.Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів(ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.
У будь-якій діяльності має місце також ефектакселерації (від лат. accеlerо – прискорюю), який означає прискореннятемпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.
Межі між окремими формамимультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними.Діалектичний взаємозв’язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формуютьзагальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи тогоуправлінського рішення.
Синергічна ефективність (відгр. synergos – діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тихчи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання, колизагальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво(діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює впливусіх інших.
2.2. Основні фактори зростання ефективностівиробництва
Слід зазначити, що рівень економічноїта соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьохфакторів. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністюважливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певнимиознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності)виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати затрьома ознаками:
1) видами витрат і ресурсів (джереламипідвищення);
2) напрямами розвитку та вдосконаленнявиробництва (діяльності);
3) місцем реалізації в системіуправління виробництвом (діяльністю).
Саме таку класифікацію факторівзростання ефективності наведено на рис. 2.1.
Групування факторів за першою ознакоюуможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності:зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економіязатрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва(економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природнихресурсів (економія затрат суспільної праці).
Активне використання цих джерелпідвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійсненнякомплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвиткута вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання(друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:
1) прискорення науково-технічного таорганізаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва;удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм іметодів організації діяльності, її планування та мотивації);
2) підвищення якості йконкурентоспроможності продукції (послуг);
/>
3) усебічний розвиток та вдосконаленнязовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.
Практично найбільш важливою требавважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системіуправління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливоважливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх(народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на такзвані тверді і м’які.
Класифікація внутрішніх факторів на“тверді” і “м’які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжнійпрактиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено зкомп’ютерної термінології, відповідно до якої сам комп’ютер називається“твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. За аналогією“твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаютьсявимірюванню, а “м’якими” – ті, що їх не можна фізично відчути. але вони маютьістотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.
Слід зазначити, що можливі напрямкиреалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльностіпідприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання таконтролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповіднихспеціалістів (менеджерів) суб’єктів підприємницької чи інших видів діяльностіважливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільшістотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівняхуправління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб’єкт господарюванняможе й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторівчерез розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищенняефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. Узв’язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використанняголовних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльностісуб’єктів господарювання.
1. Технологія.Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації таінформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динамікуефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюговоїреакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівніта продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організаціїтрудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
2. Устаткуваннюналежить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсімвиробничої, а також іншої діяльності суб’єктів господарювання. Продуктивністьдіючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й відналежної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строківексплуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.
3. Матеріалита енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщорозв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємностіпродукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсіві джерелами постачання.
4. Вироби.Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливимифакторами ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Рівень останньоїмає корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатитиза виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективностігосподарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством(організацією) для реалізації продукти праці мають з’явитися на ринку впотрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв’язку зцим суб’єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-якихорганізаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданнямпослуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5. Працівники.Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності єпрацівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якостіпрацівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюютьсядійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманнямсприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6. Організаціяі системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегуваннявідповідальності, належні норми керування характеризують добру організаціюдіяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію такоординацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності(продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьомуостання для підтримування високої ефективності господарювання має бутидинамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, щопостають за зміни ситуації на ринку.
7. Методироботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботистають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективностідіяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачаєсистематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищеннякваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на іншихпідприємствах (фірмах) позитивного досвіду.
8. Стильуправління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високуетику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльностіпідприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимутьсязовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації).Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту єдійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства,кожної підприємницької структури.
9. Державнаекономічна й соціальна політика істотно впливає на ефективністьсуспільного виробництва. Основними її елементами є:
а) практична діяльність владнихструктур;
б) різноманітні види законодавства(законотворча діяльність);
в) фінансові інструменти (заходи,стимули);
г) економічні правила та нормативи (регулюваннядоходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видівдіяльності);
д) ринкова, виробнича й соціальнаінфраструктури;
е) макроекономічні структурні зміни;
є) програми приватизації державнихпідприємств (організацій);
ж) комерціалізація організаційнихструктур невиробничої сфери.
10. Інституціональнімеханізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіхсуб’єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційніпередумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному,регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів –організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхнюдіяльність треба зосередити на:
1) розв’язанні ключових проблем підвищенняефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни вцілому;
2) практичній реалізації стратегії ітактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.
Нині у світі функціонує понад 150міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) зпродуктивності та управління.
11. Інфраструктура.Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств(організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституційринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькіструктури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж(товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринковоїінфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств(організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури(комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо).Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементівекономіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.
12. Структурнізміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різнихрівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного тасоціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:
а) технології, наукові дослідження тарозробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань(пропорція імпортних та вітчизняних технологій);
б) склад та технічний рівень основнихфондів (основного капіталу);
в) масштаби виробництва та діяльності(переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємствта організацій);
г) моделі зайнятості населення в різнихвиробничих і невиробничих галузях;
д) склад персоналу за ознаками статі,освіченості, кваліфікації тощо.
Лише вміле використання всієї системиперелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективностівиробництва (діяльності). При цьому обов’язковість урахування зовнішніхфакторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх.
Розділ 3. Економічні і соціальніпоказники ефективності виробництва3.1. Характеристика економічнихпоказників ефективності виробництва
Система показників, яка може вичерпнохарактеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки:
перший –показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобівпраці;
другий –показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів(рис. 3.1).
/>
Необхідність виокремлення в самостійнугрупу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхньогоруху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процесиістотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваниху виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Показники, що характеризують рівеньефективності використання основних фондів, об’єднуються в окремі групи заознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна сутьбільшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лишедеякі, а саме:
коефіцієнт змінності роботиустаткування – відношення загальної кількості відпрацьованихмашинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
напруженість використання устаткування(виробничих площ) – випуск продукції в розрахунку на одиницюустаткування (загальної або виробничої площі);
коефіцієнт інтенсивного навантаженняустаткування – відношення кількості виготовлених виробів за одиницючасу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
Для вимірювання ступеня ефективностівикористання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічнихпоказників.
На підприємствах тих галузей, щопереробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу абовидобутку готової продукції з вихідної сировини. На підприємствах окремихгалузей народного господарства показником ефективності використання сировиннихресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції.
На підприємствах обробної промисловостідля цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношеннячистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційногоматеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнтвикористання площі матеріалу, коефіцієнт використання об’єму матеріалу тощо.
Для оцінки ефективності використанняоборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники:коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту тарентабельність оборотних коштів.
Отже, ефективність використанняоборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю.Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягупродукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге,вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів длярозширення виробництва.
Коефіцієнт оборотності (кількістьоборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукціїза діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотнихкоштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнтаоборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Вінпоказує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошовуодиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (абошвидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношеннякількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу – 90 днів, року – 360днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристикиекономічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показникїхньої рентабельності, що обчислюється як відношення прибуткупідприємства до суми його оборотних коштів.
Для вимірювання ефективності використання на підприємствіпраці персоналу застосовуються показники продуктивності праці.
Під продуктивністю праці як економічноюкатегорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат,здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількістьматеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економіюсукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім,що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, протезбільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарівзменшується.
Рівень продуктивності працівизначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє одинпрацівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік),або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції(виконання роботи чи послуги).
Різноманітність підходів до визначеннярівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тихпідприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується наметодичних особливостях, перелік яких подано на рис. 3.2.
/>
Якщо показники виробітку мають більшузагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можнарозраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати длярозрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервівпідвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначенняповної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управліннявиробництвом).
Натуральні показники виробіткунайбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бутизастосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовнаконсервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.
Трудові показникипотребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважноїх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різноріднупродукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, якенеможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.
Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими,є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись длявизначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах зрізноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.
Для забезпечення точності вимірюванняпродуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слідураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.
3.2. Характеристика соціальнихпоказників ефективності виробництва
Неухильне зростання соціальної ефективностіє кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. Зогляду на це економічну ефективність відносно соціальної треба вважатипроміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб’єктівгосподарювання слугує матеріально-фінансовою базою для розв’язання будь-якихсоціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожномупідприємству (підприємцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєїдіяльності.
Щоправда, об’єктивне оцінюваннясоціальної ефективності наражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракуєнауково обґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтакприпустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принциповіпідходи до оцінки соціальної ефективності [4, с. 458].
По-перше, соціальнуефективність треба визначати на двох рівнях:
1) локальному (на підприємстві та ворганізації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потребпрацівників);
2) муніципальному та загальнодержавному(стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потребрізних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).
По-друге, важливепрактичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потребпрацівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства (організації). Досоціальних потреб працівників, які може певною мірою задовольнити підприємство(організація), зокрема належать:
− збільшення розміру оплати праці понад встановленийдержавою мінімальний рівень заробітної плати;
− оплата значної частини вартості або надання безкоштовнихпутівок до лікувально-оздоровчих закладів;
− дотації закладам громадського харчування підприємства(організації);
− надання безповоротної позички на придбання житла ізведення дачних будиночків;
− будівництво та утримання власного житлового фонду, базвідпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих дошкільнихзакладів, спортивних споруд;
− забезпечення нормальних (безпечних для здоров’я) умовпраці та належної охорони довкілля;
− направлення працівників у середні й вищі навчальнізаклади з виплатою стипендій та оплатою навчання;
− стажування керівників і спеціалістів у зарубіжнихфірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств (цехів) тощо.
По-третє, оцінюючисоціальну ефективність, треба враховувати соціальні заходи, здійснювані зарахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір якихформується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб’єктівгосподарювання. Основними з таких заходів є:
− встановлення й регулювання мінімальної заробітної платипрацівникам державних підприємств та організацій;
− встановлення й виплата пенсій, стипендій, допомогибагатодітним сім’ям, субсидій на житлово-комунальні послуги;
− індексація заробітної плати й пенсій відповідно додинаміки роздрібних цін і тарифів;
− регулювання продажних цін на певні види товарів івартості комунальних послуг;
− бюджетне фінансування державних підприємств таорганізацій невиробничої сфери;
− реалізація муніципальних, регіональних ізагальнодержавних соціальних програм тощо.
По-четверте, конкретневизначення рівня соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи,які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірюванняпрямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальноїефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат найого досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці,тобто більш-менш детальному словесному описі їхнього реального (можливого)впливу на результативність виробництва (діяльності) і життєвий рівеньнаселення. Взагалі результати кількісного вимірювання соціальної ефективностізавжди треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають нанеї, і на цій підставі формулювати конкретні висновки щодо її рівня тадинаміки.
Висновки
З’ясування сутності ефективності виробництва, визначеннятипів і факторів зростання ефективності виробництва, а також висвітленняекономічних і соціальних показників ефективності виробництва дозволяють зробитинаступні висновки.
Виготовлення продукції (виконанняробіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певнихзасобів виробництва, які в своїй сукупності складають ресурси виробництва.
Ефективність виробництва – цекомплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва йробочої сили (працівників) за певний проміжок часу.
Формуючи систему показниківефективності діяльності суб’єктів господарювання, доцільно дотримуватися певнихпринципів, а саме: забезпечення органічного взаємозв’язку критерію та системиконкретних показників ефективності діяльності; відображення ефективностівикористання всіх видів застосовуваних ресурсів; можливості застосуванняпоказників ефективності до управління різними ланками виробництва напідприємстві (діяльності в організації); виконання провідними показникамистимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростанняефективності виробництва (діяльності).
Система показників ефективностівиробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів,має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва(діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3)показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів таінвестицій).
Розрізняють наступні типи ефективностівиробництва: економічна ефективність, соціальна ефективність, локальна(комерційна) ефективність, народногосподарська ефективність, абсолютнаефективність, порівняльна ефективність, первинна ефективність, синергічнаефективність.
Класифікація факторів зростанняефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльностіздійснюється за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джереламипідвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).
Система показників, яка може вичерпнохарактеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший –показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобівпраці; другий – показники рівня використання основних фондів у цілому та окремихїхніх видів.
Для оцінки ефективності використанняоборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники:коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту тарентабельність оборотних коштів.
Для вимірювання ефективності використання на підприємствіпраці персоналу застосовуються показники продуктивності праці, тобто ефективність (плодотворність) трудових витрат,здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількістьматеріальних благ. При цьому показники рівня виробітку поділяються нанатуральні, трудові та вартісні.
Список використаної літератури
1. Економікавиробничого підприємства: Навчальний посібник / За ред. І. М. Петровича. – К.:Знання, 2001. – 405 с.
2. Економікапідприємств: Навчальний посібник / Ред. П. С. Харів. – Тернопіль: Економічнадумка, 2000. – 500 с.
3. Економікапідприємства: Навчальний посібник / Ред. Л. М. Гаєвська. – Ірпінь, 2001. – 145с.
4. Економікапідприємства: Підручник / За ред. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 528с.
5. КоніщеваН., Балашова Р., Гураль В. Аналітичні підходи до оцінки ефективності діяльностіпідприємств // Економіст. – 2000. – №12. – с. 44-47.
6. КулішовВ. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.:Ніка-Центр, 2002. – 216 с.
7. МакаренкоМ. В., Махалина О. М. Производственный менеджмент: Учебное пособие для вузов. –М.: «Издательство «ПРИОР», 1998. – 384 с.
8. Минаев Э.С. Управление производством и операциями: Учебное пособие. – М., 1999. – 328 с.
9. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Вікар, 2001. – 178 с.
10. УстенкоО. Л. Экономика предприятия: Методическое пособие. – К.: МАУП, 2000. – 144 с.
11. ФатхутдиновР. А. Организация производства: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 672 с.
12. ФатхутдиновР. А. Производственный менеджмент: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи,ЮНИТИ, 1997. – 447 с.
13. Фінансипідприємств: Підручник / Під ред. А. М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1999. – 384с.
14. Экономикапредприятия: Учебник / Под ред. Н. А. Сафронова. – М.: Юристъ, 1998. – 584 с.
15. Экономикапредприятия: Учебник / Ред. В. П. Грузинов. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 534 с.
16. Экономикапредприятия: Учебник / Ред. Е. Л. Кантор. – СПб.: Питер, 2002. – 352 с.
17. Экономикапредприятия: Учебник / Ред. И. Я. Горфинкель. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 718 с.
18. Экономикапредприятия: Учебник / Ред. О. А. Волкова. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 519 с.
19. Экономикапредприятия: Учебное пособие / Ред. В. Я. Хрипач. – Мн.: Экономпресс, 2000. –464 с.