Реферат: Інвестиційна діяльність у вільних економічних та офшорних зонах
МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА
Кафедраменеджменту
Інвестиційнадіяльність у вільних економічних і офшорних зонах
РЕФЕРАТ
здисципліни «Інвестування»
Виконала
студентка групи301
О.О. Бахрова
Прийняла
викладач
Л.В. Соколова
Херсон– 2006
ЗМІСТ
Вступ
1. Вільніекономічні зони
2. Офшорнізони
3. Діяльністьвільних економічних зон на Україні
Висновки
Перелік посилань
ВСТУП
Інвестиціями єусі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єктипідприємницької діяльності та інших видів діяльності, в результаті якогостворюється прибуток або досягається соціальний ефект.
На сьогодні вУкраїні використовується дуже обмежена кількість способів і шляхів залученняіноземного капіталу. Домінуючим є створення підприємств з іноземнимиінвестиціями. Практично не використовується такий канал залучення інвестицій,як придбання різноманітних прав.
Досягненнясприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і утримання його нависокому рівні – складне завдання навіть для розвинених країн світу, а тимбільше для країн, що розвиваються, до яких відноситься зараз Україна. Тому усвітовій економічній практиці поширюється створення різноманітних особливих зонсприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною формою таких зон євільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів. У них запропонованазручна технічна і промислова інфраструктура для розвитку бізнесу: кваліфікованаробоча сила, наявність аеропортів і транспортних комунікацій, банки і фінансовіорганізації, сприятлива атмосфера для бізнесу, надання податкових пільг іпрямої фінансової підтримки.
ВІЛЬНІЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ
Вільнаекономічна зона – це обмежена частина території країни, для якої характерний специфічнийрежим функціонування економічних суб’єктів, анклавність як гарантія досягненнястабільності і певної свободи. Згідно з рішенням Кіотської конференції (1973р.), під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якійтовари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території і непідлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Існують різні типиВЕЗ:
1. Безмитніторгові зони (порти, склади, транзитні зони, митні зони на підприємствах);
2. Експортнівиробничі зони (промислові, туристсько-рекреаційні);
3. Імпортнівиробничі зони, зони із заміщенням порту;
4. Банківськіі страхові безмитні зони;
5. Зонитехнологічного розвитку (технопарки, технополіси);
6. Комплекснізони.
Основнимизавданнями ВЕЗ є залучення інвестицій і нових технологій, створення новихробочих місць, збільшення валютних надходжень до країни, розвитокінфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються стратегічні програмиекономічного зростання окремих регіонів і, врешті-решт, національної економікивсієї країни.
Вільні економічнізони можна класифікувати за такими ознаками:
· яківиступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземнихінвестицій;
· як формарегіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвиткудепресивних районів;
· у якихпоєднуються характеристики перших двох зон.
У світі існуєбагато модифікацій вільних економічних зон, основними з яких єзовнішньоторговельні, зони вільної торгівлі, вільні митні території, експортніабо експортно-торговельні зони, зони спільного підприємництва, зони переробкиекспортних товарів, промислово-торговельні зони, вільні промислові зони, вільнібанківські зони, банківсько-страхові, особливі економічні зони, інформаційні іт.д. Найбільш розповсюдженими серед них є вільні торговельні іекспортно-виробничі зони.
За деякимиоцінками, у світі функціонує понад 800 ВЕЗ, які дають 8-10% світовоготорговельного обороту зі щорічним обсягом експорту у 20млрд. дол. США та зкількістю зайнятих приблизно 4 млн. осіб. Майже 300 з усіх ВЕЗ припадає накраїни, що розвиваються (з експортом у 15 млрд. дол. і 3 млн. зайнятих осіб).За іншими оцінками, нараховується близько 3 тис. ВЕЗ, у яких створено майже 3млн. робочих місць.
В еволюції ВЕЗможна виділити наступні етапи:
1. Вільніторговельні (безмитні, транзитні тощо) зони – є найбільш простою і давньоюформою організації зональної структури на території певної держави. Спочаткутакими зонами були території великих морських портів, що були виділені ізмитної території країни для вільного і безмитного ввезення – вивезеннякапіталу. Це пояснюється тим, що основною формою міжнародного економічногоспівробітництва тривалий час була міжнародна торгівля.
Майже 2000 роківтому (у 166 р. до н.е.) влада грецької держави острова Делос з метою сприянняторгівлі проголосила першу документально відому вільну зону. Приїжджі купці наострові звільнялися від мита, податків і виконання адміністративнихформальностей. Острів Делос відігравав значну посередницьку роль у торгівлі міжЗаходом і Сходом протягом 80 років. У 1595 році в італійському місті Генуя буловперше проголошено статус вільного порту, а потім вільні порти виникли уВенеції (з 1664 р.), у Марселі (з 1669 р.). Разом з тим вільні зонистворювалися не тільки у портах. У подальшому в багатьох країнах організовувалисярайони зі скасуванням обмежень на торговельну діяльність шляхом звільнення відсплати мита на ввезення – вивезення товарів із зони (французькі міста – Бордо,Байона, Дюнкерк; німецькі – Гамбург, Дрезден).
Іноземнеінвестування у вільних торговельних зонах визначається такими факторами, якгеографічне розташування, транспортна мережа, наявність інфраструктурикомунікацій, доступ до ринків сусідніх країн (часто ці зони використовуються якплатформи виходу на ринки третіх країн). Перевагами вільних торговельних зон єпотреба незначних стартових інвестицій; швидка окупність інвестицій; можливістьзаморожувати реалізацію товарів до підвищення попиту на них.
У сучасномувигляді ВТЗ виникли на початку 70-х рр. у країнах Південної Азії («азіатськітигри»). У 90-і роки лідером за темпами економічного зростання став Китай, уякому сьогодні успішно працюють п’ять зон, а 14 міст Китаю отримали статусвідкритих приморських територій. Усього на території китайських ВЕЗ протягомостанніх 20 років було введено в дію майже 5700 підприємств з участю іноземногокапіталу.
З 1990 року у СШАі Канаді діють двосторонні угоди про вільну торгівлю, які включають у себеусунення тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі (зняті обмеження на експорті імпорт енергоносіїв, змінений режим прикордонної торгівлі тощо).
У 1984 році вАнглії в експериментальному порядку було створено шість вільних митних зон умістах Ліверпулі, Саутгемптоні, в аеропортах міст Белфаста, Престини,Бірмінгема. У Росії у період з 1992 по 1997 рік були створені три вільні митнізони, такі як «Московський франко-порт», «Термінал-порт», «Шереметьєво».
Вільні митні зони– це узагальнююче поняття, що включає вільні зони (комерційні і виробничі);вільні порти (порто-франко); зони DUTY-FREE(магазини у великих міжнародних аеропортах). Як правило, митні зонивідрізняються тим, що вони:
1) розміщенніна невеликих за площею, закритих територіях;
2) знаходятьсяза межами митної території країни;
3) маютьмитні преференції у вигляді відсутності мита на ввезення-вивезення товарів іззони, а також відсутності зборів за зберігання товарів на території країни.
Комерційні івиробничі зони різняться характером дозволеної діяльності: у комерційних зонахможливе лише складування, зберігання і продаж товарів, а у виробничих – складування,зберігання, переробка і доробка товарів (упаковка, наклеювання ярликів,розфасовка).
2. Промислово-виробничі(експортні) зони – призначені для виробництва товарів для експорту. Вони мають право набезмитну торгівлю у митному і торговельному режимі країни і надають іноземнимінвесторам податкові і фінансові пільги. Мета створення цих зон полягає унасиченні країни сучасними товарами і технологіями, об’єднанні підприємств длявиробництва експортно привабливої продукції. Експортні виробничі зонистворюються, у першу чергу, для залучення іноземного капіталу до національноїекономіки, створення експортних підприємств і нових робочих місць, збільшеннянадходження іноземної валюти, впровадження у господарську практику останніхдосягнень НТП. Якщо фірма бажає розгорнути виробництво у такій зоні, то вонаповинна одержати від відповідного органу ліцензію з конкретними зобов’язаннями,а головною умовою, що висувається, повинна бути експортна орієнтація продукції.Крім нього, умовою допуску на внутрішній ринок є екологічна і технологічнабезпека виробництва.
Більшість діючиху світі експортних зон мають подібні умови комерційної діяльності і стимули дляінвесторів:
1. Якщообладнання, сировина і комплектуючі імпортуються до зони для виробництваекспортної продукції, то вони звільняються від мита та інших зборів.
2. Якщофірми здійснюють експортне виробництво, то до них може застосовуватися повнавідміна або послаблення експортних та імпортних квот і ліцензій.
3. Фірмаможе звільнятися на достатньо тривалий строк від сплати податку на прибуток, атакож інших податків і зборів, що стягуються на території даної країни.
4. Післязакінчення «податкових канікул», як правило, ставки оподаткування інвесторівзнижуються.
5. Якщоприбуток реінвестується, то він вилучається з оподаткування.
6. Іноземнийперсонал, зайнятий у зоні, звільняється від прибуткового податку.
7. Зняттяобмежень на репатріацію прибутків і капіталів, у тому числі відміна податку наприбуток.
8. Наданняінфраструктурних послуг, оренда землі і виробничих приміщень за пільговимитарифами і розцінками.
З метою посиленнякооперації збільшення надходження валюти в зонах можуть встановлюватисяобов’язкові умови закупівлі фірмами необхідних їм сировини, матеріалів ікомпонентів на внутрішньому ринку.
Як правило,територія таких зон огороджується і охороняється, встановлюється спеціальнийпропускний режим. Розміри експортних виробничих зон зазвичай невеликі, ачисельність зайнятих коливається у межах 5 – 50 тис. чоловік.
Перша експортназона виникла в Ірландії («Шенон»), 75 таких зон створено у країнах ЛатинськоїАмерики і Карибського басейну, 10 – у Малайзії. Найбільшого розповсюдженнязазначена модель ВЕЗ отримала у Сінгапурі та Південній Кореї.
Туристичні(рекреаційні) зони, що надають широкі можливості для відпочинку та туризму, розташовані умісцях рекреації. Вони, так само як і митні зони, є найбільш привабливимиоб’єктами вкладання іноземного капіталу, оскільки вимагають порівняно меншихпервинних інвестицій внаслідок того, що вони формуються на основі виробничої тасоціальної інфраструктури.
До критеріїввибору місця розташування туристсько-рекреаційних зон слід внести:
1. Наявністьцінних рекреаційних ресурсів, що забезпечують значні надходження валюти урезультаті експорту цих ресурсів, за лікування і оздоровлення.
2. Розвитококремих слаборозвинених приморських районів і вирішення на цій основісоціальних проблем, у тому числі працевлаштування, житлової проблеми тощо.
3. Закриттяабо перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв, кардинальне поліпшеннястану навколишнього середовища у результаті пере спеціалізації господарства.
4. Наявністьтранспортної інфраструктури, у тому числі морських пасажирських вокзалів;мережі оздоровчих і туристичних установ.
У межах цих зонстворюється пільговий режим підприємницької діяльності для залучення іноземногокапіталу. Для решти суб’єктів господарювання запроваджується спеціальнийпільговий податковий режим, який дає можливість накопичувати кошти дляоблаштування територій з наступним наданням їм загального пільгового режимугосподарювання.
Причиноюстворення вільних страхових зон стали надзвичайно жорсткі нормативи, щорегулювали страхові операції. Робота лондонської компанії Ллойд з точки зорупокриття особливих, нетрадиційних ризиків (ті, що не входять до розрядукрадіжок, пожеж, цивільної відповідальності тощо) призвела свого часу майже домонополії у цій сфері. У 80-і роки з’явилися прототипи таких зон у США(зокрема, у Нью-Йорку), де пільговий режим розповсюджувався на деякі особливівиди ризику (анулювання контрактів лізингу для великих комп’ютерів тощо), атакож для страхових контрактів з річними преміями, що перевищують 100 тис. дол.США.
Банківськівільні зони являютьсобою географічні зони, в яких банки можуть вільно здійснювати свою діяльністьі мати ділові стосунки з клієнтами, що мешкають в інших країнах. Шляхомстворення банківських зон вдається уникнути норм контролю валютного обміну іобов’язкового застосування резервних коефіцієнтів.
Зазначена модельстворення ВЕЗ дає змогу надавати податкові переваги у визначенні відсотківподатку на прибуток, ПДВ та інших податків. Можуть мати місце певні операційніпереваги через звільнення від певних норм, що регулюють банківську діяльність(щодо нерухомості, контролю обмінних валютних операцій, руху капіталів тощо).
Найбільш важливібанківські зони створені у Сінгапурі, Гонконгу, Бахрейні, Люксембурзі, а такожу системі банківських операцій США.
3. Техніко-впроваджувальнізони – навідміну від зон вільної торгівлі і промислово-експортних зон, які потребуютьрозвиненої інфраструктури, для створення цих зон іноді достатньо університету,іншої науково-дослідної організації, низки невеликих підприємств навколо нихдля виготовлення дослідних зразків або навіть невеликих партій нової продукції.
Вперше зонитехнологічного розвитку з’явилися у США на початку 70-х років. Найбільш відомимпарком є Силіконова Долина, що розташована поблизу Лос-Анджелесу, штатКаліфорнія. Цей парк став всесвітньо відомим завдяки відкриттю своїхнауково-дослідних центрів такими високотехнологічними гігантами, як Microsoft, Compaq, Intel, Motorola.
Потім вісім такихзон з’явилися у Франції, ще вісім – у Німеччині, двадцять технополісів – уЯпонії, Тайвані, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Росії, Польщі.Наприклад, у Японії створено відомий технополіс Тояма, орієнтований наудосконалення робототехніки, матеріалознавства та біотехнологій, а на венчурнійоснові створено Фонд розвитку Тоями. В Ірландії (у Лімериці) основоютехнологічної зони став комплекс функціонально взаємопов’язаних будівель таспоруд, в яких розв’язуються нові напрями функціонування малого бізнесу.
Зонитехнологічного розвитку – це основна форма інтеграції науки і виробництва, місцерозгортання інноваційної діяльності і створення венчурних компаній, що займаютьсярозробкою нових технологій. У таких зонах надаються пільгові кредити,укладаються державні контракти, фінансуються проекти із спеціальних фондів, завикористанням лабораторій і виробничих приміщень сплачуються пільгові рентніплатежі, безкоштовно проводяться технічні експертизи тощо.
4. Сервіснізони
5. Комплекснізони –домінують у сучасний час, поєднують у собі риси промислово-виробничих зон,вільних митних зон і зон технологічного розвитку. Комплексні зони створюютьсядля розвитку окремих галузей виробництва (Польща), відродження певних регіонів(США), залучення в економіку іноземних інвестицій, розвитку кредитних, валютнихі банківських відносин. Комплексні зони часто ототожнюють з підприємницькимизонами.
ОФШОРНІ ЗОНИ
Офшорна зона(юрисдикція) –це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типівкомпаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги зоподаткування, частково або повністю зняті митні і торгові обмеження, зниженіабо відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту. Офшорна компанія(компанія, зареєстрована у юрисдикції з низьким оподаткуванням або звільненавід сплати податків на основі невеликої фіксованої плати) може отримати пільгитільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися замежами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вестипідприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку державапоставила би в нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податковіпільги.
Найчастішеофшорназона створюється там, де слабо розвинена економіка та інших можливостей длязалучення іноземного капіталу немає. Офшорна компанія не обтяжує зонудодатковими витратами, а, навпаки, забезпечує надходження фінансового капіталув її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна абонерухомості та різноманітних реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикціїможуть зробити серйозні прориви у рівні економічного розвитку. Як приклад можнанавести Сінгапур, Гонконг, Ірландію, Кіпр. Зокрема, на Кіпрі 28 тисячзареєстрованих офшорних компаній приносять цій країні дохід у 200 млн. дол. СШАна рік, а дохід на душу населення становить 12 тис. дол. США.
Сприятливі режимиоподаткування надають також такі розвинені країни, як Канада, Нідерланди,Великобританія, США, Франція, Швейцарія, Ірландія та Японія. Країн і територій,які цілеспрямовано створюють пільгові умови для міжнародної економічноїдіяльності («чистих» офшорних зон) нараховується близько 80. переважна їхчастина зосереджена в Європі, Карибському регіоні.
Офшорні зониможна класифікувати за ступенем надійності, що й було зроблено Форумомфінансової стабільності розвинених країн. До першої групи увійшли: Гонконг,Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернсі, острови Мен і Джерсі, додругої – Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гібралтар, Лабуан (Малайзія),Макао, Мальта, Монако, до третьої – Антигуа і Бар буда, Аруба, Беліз,Британські Віргінські Острови, Острови Кука, Коста-Ріка, Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн,Маршалові острови, Кайманові Острови, Маврикій, Науру, Антильські острови(Нідерланди), Панама, острів Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Самоа, Сейшели,Багами, Вануату. Під надійною офшорною зоною розуміють зону, в якій відсутнябанківська таємниця, розвинуті наглядові органи і законодавство. Єдинимправилом, що визнається, є наявність податкових пільг для нерезидентів. Офшори,у яких реєструються українські і російські компанії, належать до третьої,найменш надійної групи. Вони найбільш закриті для правоохоронних органівЄвропейського Союзу.
Офшорний бізнесможе застосовуватися у таких сферах діяльності, як банківська справа,страхування, торгівля, будівництво, інвестиційна діяльність, лізинг, робота наринку цінних паперів, транспортні послуги тощо.
У світовійофшорній практиці найчастіше реєструються такі типи компаній:
· Фірми-копилки. Ці фірми просто накопичуютьгрошові кошти і можуть створюватися практично у будь-якій офшорній зоні.Лідером по кількості таких зон є Ліхтенштейн і Панама.
· Фірми“Роялті”збирають різні ліцензійні виплати за патенти, авторські гонорари, товарні знакиі т.д. Така фірма може запатентувати інтелектуальну власність або укластиконтракт на передачу її у користування, одержуючи таким чином неоподаткованийприбуток від використання такої власності. Практика доводить, що українськимпідприємцям вигідно створювати подібну фірму на Кіпрі, тому що існує угода проуникнення подвійного оподаткування, встановлено нульову ставку податку надивіденди, відсоткові і ліцензійні виплати.
· Офшорністрахові компанії створюються компанією-нерезидентом країни з високим оподаткуванням абогрупою таких компаній з метою страхування ризиків материнської компанії абогрупи материнських компаній на більш вигідних умовах, ніж умови, що традиційнопропонуються страховими компаніями. Форма офшорної перестрахувальної компаніїможе використовуватися страховими компаніями для страхування їхнього власногоризику. Сьогодні пільговий режим ліцензування офшорних страхових компаній існуєтільки на Кіпрі.
· Офшорнібанки, банківські філіали, кредитні заклади можуть створюватися з метоюакумулювання прибутку у країнах із зменшеним або нульовим оподаткуванням абодля об’єднання фінансових коштів і полегшення руху грошей. Вони можутьвикористовуватися для фінансування міжнародних операцій його засновників,минаючи валютні обмеження. В офшорних зонах ця діяльність суворорегламентується, як і прийнято в усьому світі. Лідером у цьому напрямі єШвейцарія зі своїми багаторічними традиціями. За законом у цій країні державніслужбовці несуть сувору відповідальність за розголошення інформації, одержаноїв якості річного фінансового звіту, іншої службової інформації.
· Фінансовікомпанії і брокерські фірми. Таким компаніям, так само як і банкам, потрібна репутація.Володіння фінансовою компанією дає можливість проводити вигідну кредитнуполітику з точки зору мінімізації податків на надані кредити і позичкові кошти.Офшорна компанія може надати кредит фірмі, що знаходиться у зоні підвищеногооподаткування під високий відсоток. Це дає можливість спрямувати валютніресурси у третю країну і звільнити одержаний прибуток від податків або значноїх знизити. Для реєстрації таких типів компаній найкраще підходять європейськіофшорні зони, такі як Люксембург, Швейцарія, Нідерланди, Ліхтенштейн, Ірландія.
· Інвестиційніі трастові компанії управляють активами клієнтів. Використання інвестиційних компаній даєзмогу зосередитися на особливо вигідних проектах або обирати зони з потенційновисокими доходами за наявності великої кількості варіантів. Трастові компаніїдають можливість зменшити податки на спадок і приріст капіталу або уникнути їхвзагалі. Ці види діяльності найбільш розповсюджені у Нідерландах.
· Холдинговікомпаніївикористовуються для фінансування діяльності своїх дочірніх підприємств шляхомнадання їм можливості знижувати податки за рахунок виплати материнськимкомпаніям відсотків за надані позики. Це можливо за умови, що холдинговакомпанія створена в офшорній зоні, в якій вона не сплачує податок на прибутокта інші корпоративні податки. Повністю звільняє від податків холдинговікомпанії при певних умовах Люксембург.
· Офшорніпідприємства, створені для проведення транзитних торгових операцій, маніпуляційз рахунками-фактурами і сумою контракту. Вибір офшорної зони у такому випадкузалежить від бажання показувати офшорний характер цих операцій. Основнийприбуток при використанні таких схем осідає в офшорній компанії, що не сплачуєподатки.
· Фірми-перевізникиі судноплавні компанії займаються морськими і авіаперевезеннями. Вони реєструютьсяв офшорних зонах для зменшення податків на судноплавну і судновласницькудіяльність шляхом придбання або оренди суден і акумулювання прибутку від своєїдіяльності у зонах зменшеного оподаткування. Для цієї діяльності підійдутьпрактичні всі офшорні зони, що є острівними державами. Більша частина світовоготоргового флоту зареєстрована саме в них.
· Штаб-квартирипромислових, торгових та інших компаній. Характерною рисою цього видудіяльності є необхідність найму великої кількості працівників, а основнимпараметром для створення подібних структур є рівень прибуткового податку.
· Інформаційніагентства та видавничі фірми. Необхідні країни з низьким рівнем оподаткуванняавторських винагород, низькою вартістю виробництва поліграфічної продукції,гарними засобами комунікацій. Кіпр і о. Мен повністю відповідають цим вимогам.
· Офшорніінвестиційні фонди найчастіше не сплачують податку на прибуток, дивіденди і відсоткиоподатковуються за зниженою ставкою або не оподатковуються взагалі. Фондиоб’єднують кошти дрібних інвесторів. Це дає їм можливість вкладати капітали убільш дорогі проекти, економлячи при цьому на дослідженні ринку, комісійних іуправлінських витрат.
· Іншікомпанії зі спеціальними цілями.
Основнимиперевагами для власників при використанні офшорних компаній є:
1. досягненняанонімності, конфіденційності;
2. низькіподатки або їх відсутність;
3. прибуток/капіталу твердій валюті в надійних банках і стабільній країні;
4. банківськірахунки в будь-якій валюті;
5. можливістьвільного використання валюти;
6. ефективнаі недорога банківська система;
7. відсутністьконтролю валютного обміну;
8. можливістьотримання дозволу на роботу і виду на проживання (на Кіпрі);
9. можливістьзаконного володіння нерухомістю за кордоном.
Офшорні зонизавжди цікавили підприємців як спосіб приховування капіталу, а потім вже якспосіб оптимізації оподаткування. Сьогодні понад 25% світового капіталу і майже60% фінансових потоків у світі проходить через офшорні зони. Разом з тимзавдяки їм кожного року «відмивається» до 600 млрд. дол. США незаконних грошей.З кожним роком ця сума збільшується на декілька мільярдів.
Привабливістьофшорних зон для українських бізнесменів пояснюється такими обставинами:
— нестабільністьфінансово-кредитної системи України;
— високийступінь ризику при вкладанні капіталу;
— великийподатковий тиск.
Фінансовіюрисдикції є більш захищеними, оскільки працюють, як правило, у стабільномуфінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієнтів, тому що віншому випадку вони постраждають у першу чергу від форс-мажорних обставин.
ДІЯЛЬНІСТЬВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН НА УКРАЇНІ
Територіальніпільги, які у сотнях країн зарекомендували себе як ефективний інструментзалучення інвестицій, в Україні у часи Леоніда Кучми використовувалися простояк засіб розрахунків з лояльною до влади регіональною елітою. За словамиколишнього зам міністру економіки Володимира Рябошлика, ВЕЗ та ТПР не сталилокомотивом інвестицій, тому що споконвічно створювалися для інших цілей –контрабанди та ухилень від податків.
Закон «Прозагальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічнихзон», прийнятий у 1992 році, визначає лише загальні принципи роботи спецрежимів та не задає критеріїв їх ефективності. Рамкового закону про ТПР взагалінемає. ВЕЗ та ТПР створювалися у ручному режимі: особливості багатьох зон, утому числі податковий режим, визначалися окремими законами або наказамипрезидента. Особливих вимог до компаній, які бажали стати суб’єктамиспеціального податкового режиму, не пред’являлося. Потенційний інвестор повиненбув пред’явити бізнес-план на розгляд спеціального господарського органу –адміністрації спец зони. Границею для входження у ТПР була інвестиція у розмірі250 тис. доларів. Таке нормативне поле нарекло СЕЗ та ТПР на участь інструментамінімізації податкових зобов’язань. Уряд Юрія Єханурова восени 2005 року видавпостанову, яка дозволяла суб’єкта СЕЗ безмитно ввозити сировину для виробництватоварів у СЕЗ за умови, що готова продукція протягом дев’яноста днів буде експортуватися.Цікавість до цієї новизни проявили лише три підприємства – «Ядзакі», «Джейбіл»та Миколаївський суднобудівний завод. Тобто тільки три компанії працювали назовнішній ринок. Пільги наряду з високим рівнем корупції давали можливістьбезмитно завозити продукцію в Україну, що призводило до недобросовісноїконкуренції на внутрішньому ринку.
Україна навідміну від Польщі та Китаю не стала витрачатися на інфраструктуру спец зон таїх рекламу. Саме тому у деякі зони та території інвестиції так і не прийшли. Затією ж причиною інвестиції у спец зони окупаються повільно – інвестори повиннібули за свій рахунок провести воду, газ, електроенергію, каналізацію, а такожпобудувати під’їзні дороги. Ще одна особливість СЕЗ на Україні – законодавство,регламентуюче їх діяльність, суперечить податковому та митному законодавству.Наприклад, згідно Закону «Про режим іноземного інвестування», податком надодану вартість не обкладається все майно, яке ввозиться в країну в якостіінвестицій, Закон «Про податок на додану вартість» виключає з податкової базиосновні засоби, які надійшли в якості інвестицій, а Закон «Про спеціальнийрежим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» поширює пільги по ПДВтільки на обладнання.
Однією з основнихцілей створення спец режимів було залучення іноземних інвестицій. Однак лишетретина інвестицій в СЕЗ та ТПР за станом на 1 січня 2005 року були іноземні.Низька активність іноземців пояснюється нестабільністю умов ведення бізнесу вУкраїні в цілому і в спец зонах зокрема. Наприклад, у 1999 році був ведениймораторій на утвердження нових СЕЗ та ТПР (згодом депутати його неодноразовопорушували), пізніше був ведений мораторій на нові інвестиційні проекти. Всьогооб’єм освоєних суб’єктами спец режимів інвестицій (як зовнішніх, так івнутрішніх) склав 9,8 млрд. гривень та порівняний з розміром наданих податковихпільг (8,4 млрд. гривень).
Потрібноврахувати, що спеціальні податкові режими існували лише п’ять-шість років. Зацей час ними змогли скористатися тільки найсміливіші інвестори, якірозраховували свої бізнес-плани, включаючи графік внесення інвестицій, не нап’ять, а на десять років та більше. Тобто більша частина запланованихінвестицій не була здійснена.
За результатамианалізу, який провів Міністерство економіки влітку 2005 року, колишній міністрекономіки Сергій Терьохін заявив, що лише за чотирма з 626 інвестиційнихпроектів інвестиційні обов’язки були повністю виконані. Однак вже восени 2005року робоча група під керівництвом Анатолія Кінаха прийшла до інших висновків –обов’язки виконали по 30% проектів, ще 40% проектів мали право на існуванняпісля певної корекції бізнес-планів.
Навіть критикиСЕЗ та ТПР признають, що в окремих випадках пільги сприяли розвиткунетрадиційних для України галузей. Приклад – СЕЗ «Закарпат’є» та ТПР уЗакарпатській області. Обласній адміністрації довелося зробити ставку наспеціальні режими інвестування, так як на кінець 90-х років у Закарпат’ї нічогоне залишилося від радянської промисловості, а велика кількість корисних копалинта можливостей для сільського господарства в області не було ніколи (60%території – гори). Ставка виявилася вірною: у Закарпат’є прийшликомпанії-світові лідери – «Ядзакі Україна» (виробництво автомобільних джгутів),«Джейбіл Серкіт Україна» та «Флекстронікс» (електронні компоненти до побутовоїтехніки). Автозавод «Єврокар», який також деколи працював у СЕЗ «Закарпат’є»,зараз формує п’яту частину бюджету області.
Відмінуспеціального податкового режиму підприємства області пережили по-різному.Почавши платити податки одразу ж після публікації змін до бюджету-2005 у кінціберезня, колишні пільговики зіштовхнулися з проблемою нехватки оборотнихзасобів. Крупні іноземні та національні інвестори продовжили роботу, однак незмогли розвивати свої проекти запланованими темпами. Наприклад, компанія«Ядзакі Україна» здала половину приміщення в оренду компанії «Джейбіл», аленавіть площі, що залишилися, пустують. Це пояснюється тим, що виробництвоскоротилося в два рази. Заводи «Джейбіла» та «Флекстронікса» зараз ще тільки будуються,якщо б пільги не відмінили, вони були б вже зведені.
У всіх вказанихвище випадках мова йде про транснаціональні корпорації, які здатні фінансуватиукраїнський підрозділ за рахунок прибутку з інших країн. В гіршому станіпроекти малого та середнього бізнесу. Ось один з прикладів. Взявши в борг 850тис. гривень в українському банку, німецький інвестор вклав в будівництвоінфраструктури для компанії ПБМ (торгово-виставочний центр, машино- таприладобудування) близько півтора мільйона гривень. До відміни пільгпідприємство здійснювало всього одну операцію. Зараз проект заморожено.
Для того, щобзменшити залежність української економіки від світових цін на сировиннихринках, експорт необхідно системно підтримувати та диверсифікувати, до того жметодами, які не суперечать міжнародному законодавству. Тим більш, щотрадиційні конкурентні переваги України поступово втрачають свою силу: вартістьенергоресурсів росте, робоча сила дорожчає, а інфраструктура та діловий кліматне покращуються.
Якщо держава підешляхом найменшого опору – поверне пільги та не змінить законодавство, — припливу інвестицій та прискорення економічного росту не буде.
На початок 2001року на території України діяли такі спеціальні (вільні) економічні зони:
1. Північнокримська експериментальна економічна зона «Сиваш», яка охоплює м. Красноперекопськ, м.Армянськ, Красноперекопський район АР Крим. Характерною особливістю є наявністьпрактично невичерпних запасів солі, натрію, брому, хлору. Основна метастворення зони – відродження виробничих підприємств на її території. У зоніпрацюють підприємці Великобританії, Німеччини, Туреччини, Швеції, США,Словаччини.
2. Спеціальнаекономічна зона «Славутич», створена у м. Славутич Київської області. У зв’язку зтривалим виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС виникла проблемапрацевлаштування її персоналу. Створення зони зняло соціальну напруженість ізбільшило зайнятість. Пріоритетними видами діяльності є впровадження новихтехнологій, ринкових методів господарювання та розвиток інфраструктури СЕЗ,поліпшення використання природних та трудових ресурсів тощо. Особливимиумовами, за яких інвестори одержують пільги у зоні, є реалізація інвестиційнихпроектів кошторисною вартістю, еквівалентною не менше 200 тис. дол. США. Ціпроекти мають бути затверджені виконавчим комітетом Славутської міської ради.
3. Спеціальнаекономічна зона «Донецьк» розташована на півдні міста Донецьк. Пріоритетними галузямита сферами економічної діяльності у СЕЗ є машинобудування, приладобудування,електротехнічна промисловість, інноваційні проекти щодо створення новихматеріалів та виробничих систем. Інвестор може одержати пільги у зоні, якщо вінзастосовує новітні технології з метою виробництва товарів для експорту.
4. Спеціальнаекономічна зона «Азов» розташована на півдні міста Маріуполь Донецької області.Пріоритетними галузями та сферами економічної діяльності є розвитокекспедиційно-складської, транспортно-сервісної та виробничої сфер. Особливимиумовами, за яких інвестори одержують пільги, є: здійснення операцій зобслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, дороблення, сортування,пакування, надання транспортно-експедиторських, агентських послуг, а такожзастосування новітніх технологій з метою виробництва товарів для експорту тапоставок їх на внутрішній ринок.
5. Спеціальнаекономічна зона «Закарпаття». Перші спроби створити цю зону робилися ще у 1992 році.Згідно з проектом зона повинна була розміститися на прикордонній територіїплощею 200 га, де передбачалося збудувати готелі, ресторан, складськіприміщення та інші інфраструктурні об’єкти. Сьогодні зона займає територію 737,9 га Ужгородського і Мукачівського районів Закарпатської області. Пріоритетними видамиекономічної діяльності у зоні є: транспортна, експедиторська діяльність, митніпослуги, обслуговування і зберігання транзитних вантажів, пов’язані з нимифінансові функції.
6. Спеціальнаекономічна зона «Яворів», яка є прикладом прагнення держави відновити екологічнурівновагу, вирішити природоохоронні завдання та соціальні проблеми. Воназнаходиться на території Яворівського району Львівської області. Вона поєднує всобі комплексну виробничу, митну зони і технологічний парк. Зона має сприятливетранспортно-географічне розміщення і розвинену промислову інфраструктуру. Проце свідчить наявність у цьому регіоні залізничної та автомобільної магістралей,близькість до кордону з Польщею. Пріоритетними галузями є: виробництвовуглеводів, харчова, легка, деревообробна та паперова промисловість,виробництво машин та устаткування, будівництво, транспорт. Для одержання пільгінвестор повинен реалізувати на території зони інвестиційний проект,затверджений Яворівською районною державною адміністрацією у пріоритетних видахдіяльності мінімальною вартістю не менше 500 тис. дол. США.
7. Спеціальнаекономічна зона «Курортополіс Трускавець», яка належить до зонтуристсько-рекреаційного типу. Метою створення є стимулювання інвестиційної таінноваційної діяльності, спрямованої на збереження і ефективне використанняприродних лікувальних ресурсів курорту Трускавець, прискорення економічнихреформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму. Звідси пріоритетнимивидами економічної діяльності є створення, розвиток і модернізаціялікувально-оздоровчих комплексів, виробництво мінеральних вод, рекреаційнийтуризм, проведення наукових досліджень у галузі охорони здоров’я.
8. Спеціальнаекономічна зона «Інтерпорт Ковель», що розташована на території м. Ковеля Волинськоїобласті. Пріоритетними видами діяльності є транспортна, експедиторськадіяльність, митні послуги, обслуговування і зберігання транзитних вантажів,пов’язані з ними фінансові функції. Інвестор одержує пільги у СЕЗ у разіздійснення діяльності відповідно до вимог.
9. Спеціальнаекономічна зона «Миколаїв», створена у м. Миколаєві Миколаївської області. Переваганадається таким галузям, як харчова промисловість, переробкасільськогосподарських продуктів, будівництво, енергетика, транспорт,машинобудування, суднобудування та приладобудування. Для того, щоб одержатипільги, підприємці повинні здійснювати на території зони інвестиційні проекти упріоритетних видах економічної діяльності кошторисною вартістю не менше як: 500тис. дол. США – у харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів;700 тис. дол. США – у будівництві, енергетиці, сфері транспорту; 1 млн. дол.США – у машинобудуванні та приладобудуванні; 3 млн. дол. США – на підприємствахсуднобудівної промисловості.
10. Спеціальнаекономічна зона «Порт Крим», створена у місті Керч АР Крим. Пріоритетними видамидіяльності є: обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, сортування,пакування, доробка, надання транспортно-експедиторських та агентських послуг.Інвестор користується пільгами, якщо його діяльність відповідає вимогам СЕЗ.
11. Спеціальна(вільна) економічна зона «Порто-франко», створена на території Одеськогоморського торгового порту. Пріоритетними видами діяльності є: обслуговуваннятранзитних вантажів, їх зберігання, сортування, пакування, доробка, надання транспортно-експедиторськихта агентських послуг. Інвестор одержує пільги у разі реалізації інвестиційногопроекту кошторисною вартістю не менше як 1 млн. дол. США на підставі договору(контракту) з органом господарського розвитку зони.
12. Спеціальнаекономічна зона «Рені» створена на базі Ренійського морського торгового порту.Пріоритетними видами діяльності є обслуговування транзитних вантажів, їхзберігання, сортування, пакування, доробка, надання транспортно-експедиторськихта агентських послуг. У разі реалізації інвестиційного проекту кошторисноювартістю не менше 200 тис. дол. США на підставі договору (контракту) звиконкомом Кенійського міської ради інвестор може одержати пільги.
Спільною рисоюбільшості українських СЕЗ (ТПР) є вимога великих за обсягом інвестицій і довгийперелік пріоритетних видів діяльності. До кожного СЕЗ (ТПР) входять кількавеликих підприємств. Між суб’єктами СЕЗ майже відсутня конкуренція, тому вонине мають стимулів для вдосконалення своєї діяльності. Крім того, завдяки функціонуваннюСЕЗ (ТПР) вдається домогтися тільки нетривалих за часом позитивних змін. Згодомті суб’єкти, які не зможуть запропонувати нові ринкові товари або технологіїнові ринкові товари або технології, будуть змушені принципи діяльності.
ВИСНОВКИ
В Україніпроблема створення і функціонування вільних економічних зон набула особливоїактуальності. Необхідність створення зон сприятливого інвестиційного кліматузумовлена негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практикибагаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні, необхідністюефективного використання реально залученого в українську економіку іноземногокапіталу, наявністю першочергових національних пріоритетів реалізації іноземнихінвестицій.
Застосування ВЕЗв Україні має сприяти створенню нових робочих місць і розв’язанню, у такийспосіб, проблеми зайнятості, стимулювання припливу іноземних інвестицій,розширенню експортної бази, поліпшенню платіжного балансу країни за рахуноквалютних надходжень, ефективного використання місцевих ресурсів, стимулюванняринкових перетворень.
Метою створенняСЕЗ є залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземнимиінвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів іпослуг, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції тапослуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методівгосподарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використанняприродних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвиткуУкраїни.
Світова практикасвідчить про недоцільність одночасного створення великої кількості зон безнабуття практичного досвіду їх функціонування. Це може призвести донепередбачуваних наслідків. Ймовірні такі наслідки, як нерівномірний розподілінвестиційних потоків по регіонах, необґрунтоване розміщення екологічнонебезпечних підприємств, відтворення застарілих технологій, виробництвонедоброякісної продукції, проникнення на національний ринок інвесторів знегативною репутацією тощо.
Україна не маєдостатніх коштів для ефективного впровадження великої кількості зон, а іноземніінвестори не зацікавлені вкладати капітал у регіони без належноїінфраструктури, засобів зв’язку, з застарілими виробничими потужностями. Тому вумовах, що склалися, українські економісти приходять до висновку, що потрібнообмежитися функціонуванням невеликої кількості зон у найбільш пріоритетнихрегіонах і забезпеченням відповідного фінансування проектів.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
1. А.А.Пересада. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472с.
2. КузьменкоВ.П., Кузнєцова Л.І. Вільні економічні зони: міфи та реальність / Економікапідприємства. – 1999. — № 2-3.
3. МайороваТ.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник – Київ: ЦУЛ, 2003. – 376с.
4. Свободныеэкономические зоны опять на свободе / Украинский деловой журнал «Эксперт». –сентябрь-октябрь 2006. — № 37 (86)