Реферат: Малий бізнес в Україні

Малий бізнес в Україні.

План

Вступ… 3

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку малого бізнесу… 4

1.1 Сутність та мета діяльності підприємства малого бізнесу… 4

1.2 Характеристика ринкового середовища господарюванняпідприємства малого бізнесу… 9

Розділ 2.Нормативно – правове забезпечення сталого розвиткумалого бізнесу в Україні                21

Розділ 3.Стан та перспективи розвитку малого бізнесу всучасних умовах в українській економіці                                                                                                         26

Висновок… 35

Список використаних інформаційних джерел… 37

Вступ

Малий бізнес як інституційний сектор економіки давностав домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнахсвіту. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічноїсистеми, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас — виконуютьважливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу длязначних прошарків населення.

Хоча протягом усього періоду економічних реформ чималосказано про необхідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності станйого розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає навіть не вкількісних параметрах цієї сфери, які поступово поліпшуються, а насамперед — уструктурі вітчизняного малого бізнесу, його зосередженості на посередницькихопераціях, роздробленості та практичній відсутності дієвої співпраці з великимипідприємствами.  

За умов глобалізації національної економічної системита посилення конкуренції малі підприємства постали перед дуже серйознимипроблемами. Вони опинилися у досить невигідному становищі в наслідок зростаннявиробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно звеликими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ достартового капіталу та можливостей залучення фінансових ресурсів, до інформаціїі нових технологій, кадрових ресурсів.

Як відомо, економічний стан та конкурентоспроможністьпідприємництва залежить від багатьох факторів. Макроекономічні фактори — загальний стан і тенденції економічного розвитку держави, динаміка економічногоросту, стабільність валюти, рівень попиту та пропозиції на зовнішньому тавнутрішньому ринках. Мікроекономічні фактори — власні заощадження, розмірмайна, яким володіє підприємець, можливість впровадження науково-технічнихдосліджень, ефективне використання фінансів, кооперативні зв'язки тощо.Розвиток сектора малого підприємництва також залежить від розміру капіталу тадоступу до зовнішніх джерел: кредитів, позик, грантів, субвенцій. Дослідженнюцих та інших проблем, з якими стикаються суб’єкти малого бізнесу в Україніприсвячено дану курсову роботу.

Курсова робота складається з трьох розділів, в якихпослідовно розглянуто основні проблемі вітчизняних малих підприємств тазроблена спроба напрацювання шляхів подолання цих проблем.

Розділ 1.   Теоретичнізасади розвитку малого бізнесу1.1 Сутність та метадіяльності підприємства малого бізнесу

Відносини підприємництва найбільшою мірою реалізуютьсясаме в малому бізнесі, в якому знаходять безпосереднє поєднання незалежністьвласника та персоніфікованість господарського управління. Слід відзначити, щомалий та середній бізнес в економіці виконує низку специфічнихсоціально-економічних функцій:

·    Сприяння процесамдемонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвиткуекономічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства,орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

·    Залучення до економічногообороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційнихресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

·    Поліпшення становища наринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту,пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на періодреструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціаціїпопиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

·    Вивільнення великихпідприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучноїпродукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самимефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угодз малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшитикомерційний ризик. 

·    Забезпечення додатковихробочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам,вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

·    Стимулювання підвищенняділової активності населення та розвитку середнього класу, який становитьсоціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

·    Протидія люмпенізації тапоширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людськогокапіталу.

·    Пом’якшення соціальноїнапруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівнядоходів населення.

·    Збільшення гнучкостінаціональної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умоввідкритої економіки.

·    Сприяння процесудемократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації тауправління. 

Попри досить незначну економічну “вагу” окремихпідприємств, малий бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкогорозвитку. Це обумовлено його вагомими конкурентними перевагами в інституційнійструктурі економіки, якими є:

·    мобільність, здатність дошвидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння новоїпродукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

·    дрібносерійне виробництво,можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації,технологічна гнучкість виробничих процесів;

·    низька капіталоємність,швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витратипідприємства;

·    здатність до якнайповнішоїмобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягненьнауково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній,інформаційній сферах);

·    раціональна організаціяпідприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу тавиробничого процесу;

·    оптимальні можливості дляреалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

Водночас, зворотним боком наведених конкурентнихпереваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малогопідприємництва. Серед них: 

·    обмеженість фінансовихресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

·    відсутність фінансовихрезервів та загроза швидкого банкрутства;

·    надто вузьке колопостачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

·    недостатній розвитокінфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

·    локальність ресурсів тазбутових ринків, відтак – межі для зростання;

·    низькаконкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія намасштабах, відтак — конкуренція з боку великих підприємств;

·    висока вразливість щодонесприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо)та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

·    нестабільність доходівпідприємств та зайнятих на них осіб;

·    соціальна незахищеністьпрацівників, що створює труднощі найму;

·    висока вага особистісногочинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для“тінізації” та криміналізації підприємств;

·    недостатня методологічназабезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо),несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та бракпідприємливості. 

Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливуу перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники,зокрема — громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємцівз точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектораекономіки.

Отже малий бізнес, який є невід’ємною структурноюскладовою сучасної ринкової економічної системи, в трансформаційній економіцідодатково набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – утрансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність міжоб’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малогопідприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремихсуб’єктів. 

Значно більш виражена, ніж у великих підприємств,здатність до саморегулювання, самовідтворення та відносно автономногофункціонування в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічноюрисою малого бізнесу є переважна схильність до мінімізації стосунків здержавою, там більше — політизації бізнесу. Відповідно, малий бізнес зазвичай єголовною лобістською силою економічної лібералізації та дерегулюванняекономіки.

Між тим, слід зазначити, що малий бізнес об’єктивнопотребує цілеспрямованої державної політики щодо створення сприятливих умов длярозвитку та спрямування його діяльності відповідно до встановлених стратегічнихпріоритетів національного рівня.

Додатковим чинником, який вимагає здісненняспеціалізованого регулювання діяльності малого бізнесу, є низка потенційнихзагроз національній безпеці, які можуть виникати внаслідок діяльності малихпідприємств, зокрема:

·    загрози фінансовій безпецікраїни через неконтрольоване вивезення за кордон фінансових ресурсів,збільшення готівкового обігу всередині країни та конвертацію безготівковихкоштів в готівку тощо;

·    “тінізація” діяльностіпідприємств, приховування доходів, розвиток “тіньової” зайнятості, встановленнязв’язків з кримінальними структурами та “відмивання” коштів;

·    розпорошення дефіцитнихресурсів та їхнє неефективне чи нецільове використання, “паразитичне”використання ресурсів, які належать державі чи іншим підприємствам;

·    недотримання стандартів,норм відповідності, санітарних норм, інших регуляторних вимог щодо споживчиххарактеристик продукції через недосконалість виробничих процесів, вихідногоконтролю, спробу здешевлення продукції тощо;

·    загрози техногенній таекологічній безпеці, пов’язані з виробничими процесами, зберіганням тавикористанням виробленої продукції;

·    структурна деформаціякадрового потенціалу, відволікання кваліфікованої та дієздатної робочої сили,недотримання вимог безпеки праці, що веде до втрат людського потенціалу країни.

Видається цілком очевидним, що подолання зазначенихзагроз за допомогою репресивних засобів неможливе. Між тим, їхнє існуваннязасвідчує складність та комплексність політики регулювання розвитку малогобізнесу, яка має здійснюватися в перехідній економіці.

В сучасній постіндустріальній економіці, якаспирається насамперед на інтелектуальне виробництво, малий бізнес набуваєдодаткових можливостей для розвитку. Йдеться, зокрема, про розвитоктелекомунікацій, завдяки якому створюється можливість інтегрованого функціонуваннятериторіально віддалених виробничих суб’єктів, поширення технологійдистанційних економічних розрахунків, підвищення індивідуальної продуктивностіпрактично в усіх сферах суспільного виробництва тощо. Водночас, сучаснаекономіка висуває і додаткові вимоги до малих підприємств: підвищуєтьсякваліфікаційний ценз для працівників, відповідно – вартість трудових ресурсів,зростає вартість необхідного обладнання, підвищуються вимоги щодо слідуванняпрогресу знань та технологій. Тому необхідність цілеспрямованого сприяннярозвитку малого бізнесу в постіндустріальній економіці зростає.

У світовій практиці прийнято виділяти три основнінапрями державної підтримки малого підприємництва:

·    Фінансова допомога.

·    Система державнихзакупівель (як правило – на контрактній основі).

·    Надання консультативної ітехнічної допомоги.

Комплекс фінансових механізмів підтримки малихпідприємств включає в себе:

·    використання гарантійнихфондів кредитування малих підприємств;

·    страхування комерційнихризиків;

·    пільгове кредитування тачасткову компенсацію відсоткових ставок по кредитах;

·    забезпечення спрощенихрежимів оподаткування та податкових пільг;

·    надання фінансовоїпідтримки інноваційної діяльності;

·    компенсацію видатків наінформаційне обслуговування;

·    компенсацію видатків наотримання патентів, захист авторських прав тощо;

·    кофінансування проектів,які здійснюють малі підприємства;

·    надання обладнання влізинг;

·    франчайзинг;

·    венчурне фінансуваннямалих підприємств;

·    підтримку утворення кредитнихсоюзів для малих підприємств;

·    розвиток бізнес-центрів табізнес-інкубаторів з метою зменшення накладних витрат малих підприємств;

·    централізованийбухгалтерський облік та комплексне надання ділових послуг малим підприємствам.

Слід відзначити, що суб’єктами підтримки виступають якдержава, так і інші підприємства чи групи підприємств. а також громадські тагалузеві асоціації та інші незалежні інституції.

Світовою практикою також напрацьовано вельми широкийспектр заходів щодо надання технічної та інформаційної допомоги малимпідприємствам:

·    надання інформації проформи та методи державної підтримки малого бізнесу;

·    консультації з питаньзаконодавства;

·    забезпечення спрощенихрежимів звітності;

·    забезпечення сприятливихумов для використання державного фінансування, матеріально-технічних,інформаційних та інших ресурсів, що надаються в рамках держпідтримки малогобізнесу;

·    підтримка участі малихпідприємств у зовнішньоекономічній діяльності, допомога в укладанні міжнароднихконтрактів;

·    підтримка виходу малихпідприємств на фондові ринки;

·    розвиток ділових мереж такластерів, спрямованих на встановлення ринкових відтворювальних ланцюгів;

·    створення інфраструктурипідтримки і розвитку (агентств розвитку, бізнес-центрів, палат, асоціацій,державних структур, міжнародних організацій, бізнес-інкубаторів, технопарківтощо);

·    перепідготовка кадрів,підвищення кваліфікації зайнятих на підприємствах (в тому числі забезпеченняобміну досвідом між представниками малого бізнесу);

·    регіональна підтримка.

Безперечно, застосування наведеного комплексу заходівнабуває у кожній конкретній країні своїх специфічних рис. Досить яскраво цепомітно і на прикладі України.

1.2 Характеристикаринкового середовища господарювання підприємства малого бізнесу

У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні підвпливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягувнутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично нерозвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах вУкраїні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малихпідприємств за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на малих підприємствахпочалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпівзростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язанихіз “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшенняролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Міжтим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростаннячисельності малих підприємств (див. табл. 1). З огляду на те, що кількість малихпідприємств на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показниківкраїн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, такеуповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповіднихринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширенняефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Міжтим на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпівзростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначаютьтенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва зправом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можнарозглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належнимчином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

Таблиця 1

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Показник 1996 1997 1998 1999 2003 2004 2005

Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од.,

у т. ч.:

871 1003 1131 1258 1421 1708 1945 Кількість малих підприємств, тис. од. 96 136 173 197 218 233 251 Темп зростання за рік, % 41,7 27,2 13,9 10,7 6,9 6,8 МП на 10 тис. населення, од. 19 27 34 40 44 48 53 Кількість суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб, тис. осіб 775 867 958 1061 1203 1475 1785 Темп зростання за рік, % 11,9 10,5 10,8 13,4 22,6 21,0

За 2004 рік малими підприємствами вироблено продукціїта надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 22064,4 млн. гривень,що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництвапродукції.

Таблиця 2

Структура кількості малих підприємств України

за формами власності, %

 

Форми власності 1998 1999 2003 2004 2005 Всього, у т. ч.: 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 Державна 1,8 1,5 1,5 1,3 1,1 Комунальна 3,3 3,0 2,8 2,2 2,0 Приватна 29,4 31,0 32,3 34,6 34,9 Колективна 65,0 63,7 62,8 61,4 61,4 Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав 0,5 0,6 0,5 0,5 0,6

Ринкові трансформаційні процеси в економіці Українисприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з1992 року по 2005 рік частка малих підприємств з державною формою власностіскоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності часткаколективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної – залишилася на рівні 34,9 %.

Проте, як видно з таблиці 2, структура малогопідприємництва за формами власності після 1996 року практично законсервувалася.Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільнезростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сферівона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малихпідприємств. Серед малих промислових підприємств частка приватної формивласності є ще меншою, ніж в цілому по малим підприємствам і становила у 2005році 27 %.

За юридичною формою малі промислові підприємстваколективної власності у 2005 році поділялися на: кооперативи — 4,1 %,акціонерні товариства — 10,7 %, колективні підприємства — 13,2 %,товариства з обмеженою відповідальністю – 72,0 %.

Таблиця 3

Регіональна структура МП в Україні у 2003 році закількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягамивиробленої продукції

Регіони

Кількість
підприємств

Чисельність Обсяги продукції Одиниць Частка, % Тис. осіб Частка, % млн. грн. Частка, % Україна 217930 100,00 1709,8 100,00 19432,7 100,00 АР Крим 9183 4,21 65,5 3,83 708,1 3,64 Вінницька 5221 2,40 52 3,04 418,8 2,16 Волинська 3468 1,59 32,7 1,91 248,9 1,28 Дніпропетровська 13494 6,19 107,9 6,31 1227,8 6,32 Донецька 24807 11,38 149,9 8,77 1704,5 8,77 Житомирська 5181 2,38 43,6 2,55 319,3 1,64 Закарпатська 5843 2,68 41,7 2,44 356,8 1,84 Запорізька 7972 3,66 65,5 3,83 866,5 4,46 Івано-Франківська 6146 2,82 47,7 2,79 372,7 1,92 Київська 5978 2,74 60,7 3,55 692,6 3,56 Кіровоградська 4369 2,00 34,5 2,02 282,7 1,45 Луганська 8764 4,02 68,9 4,03 593,5 3,05 Львівська 13612 6,25 124,3 7,27 1055 5,43 Миколаївська 6843 3,14 47,7 2,79 482,7 2,48 Одеська 9591 4,40 86,9 5,08 1081,6 5,57 Полтавська 6128 2,81 55,8 3,26 537 2,76 Рівненська 3650 1,67 37,2 2,18 272,8 1,40 Сумська 4944 2,27 44,5 2,60 408,8 2,10 Тернопільська 3030 1,39 31,1 1,82 241,4 1,24 Харківська 13392 6,15 111,3 6,51 1251,9 6,44 Херсонська 7615 3,49 35,1 2,05 331,4 1,71 Хмельницька 4519 2,07 41,8 2,44 344,7 1,77 Черкаська 5058 2,32 37,6 2,20 359,4 1,85 Чернівецька 2976 1,37 29,6 1,73 217,3 1,12 Чернігівська 3388 1,55 37,9 2,22 281,3 1,45 м. Київ 30691 14,08 202,6 11,85 4588,4 23,61 м. Севастополь 2068 0,95 15,8 0,92 186,8 0,96

 

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостейрозвитку малих підприємств в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньоїрегіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малихпідприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньоїчисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малихпідприємств, зберігаються (див. табл. 3).

Показники територіального розподілу малих підприємствпередусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалурегіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головнимкритерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки –на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансовогокапіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиноювиходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувсяв 1997 році. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Українілідирувала Донецька область.  

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденціядо поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України.Зокрема, з 1995 по 2003 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні першімісця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківськаобласть, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час якпитома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств,зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерамив розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій,Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополікількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищуєзагальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього поУкраїні – 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областяхвона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).  

Співставлення регіональних показників дозволяє зробитивисновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремихрегіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) маліпідприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській,Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляєтьсязавдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств)спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях.Нарешті, за економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, девироблено 23,6 % всього продукту малих підприємств України, при тому, що на нихзайнято 11,9 % усіх зайнятих на малих підприємствах.   

На думку експертів, регіональні диспропорції розвитку малихпідприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів;господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення; ставленняморганів влади та населення до малого бізнесу; наявністю ринковоїінфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та місцевоюпсихологією. 

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістюпідприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля іпромислове виробництво (див. табл. 4). Принципово інша картина спостерігаєтьсяв розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвиткупідприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю,складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 %продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промисловіпідприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, єв цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості тарозвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, щосвідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станомнародного господарства. Таке становище, на наш погляд, лише почасти зумовленегалузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чивідсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координаціїмалого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднанняпідприємців.

За підсумками 2005 року частка малих підприємств,зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % відзагальної кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю – до 12,7 %.Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до16,5 % та в будівництві – до 8,8 %.

Таблиця 4

Галузева структура малих підприємств України у 2005році, %

Галузі економіки Кількість Випуск продукції Прибуток

Всього по економіці,
у тому числі:

100,0 100,0 100,0 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 3,6 5,8 -2,7 Промисловість 15,8 26,9 -6,7 Будівництво 8,4 14,5 5,8 Оптова та роздрібна торгівля 46,4 24,1 73,9 Готелі та ресторани 3,5 3,0 -0,2 Транспорт 3,9 7,1 3,6 Операції з нерухомістю 12,1 13,1 22,1 Колективні та особисті послуги 3,4 2,4 0,1

Таблиця 5

Частка продукції малих підприємств у промисловомувиробництві за галузями, %

Галузі промисловості 2003 2004 2005 Вся промисловість 4,5 5,1 3,3 Добувна 0,4 0,5 0,3 Обробна 6,6 7,2 4,4 Харчова та перероблення с/г продуктів 6,6 6,8 3,8 Легка, у тому числі: 16,0 20,5 9,7 Текстильна та пошиття одягу 12,2 15,0 11,2 Виробництво шкіри та шкіряного взуття 26,3 30,5 6,6 Виробництво деревини та виробів з деревини 29,8 21,5 22,3 Целюлозно-паперова; видавнича справа 30,6 24,7 20,0 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 3,9 4,2 0,4 Хімічна та нафтохімічна, у тому числі: 5,4 6,6 4,7 Виробництво хімічне 4,4 4,7 3,1 Гумових та пластмасових виробів 8,3 14,6 10,6 Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів 4,6 5,8 5,1 Металургія та оброблення металу 1,4 1,8 1,0 Машинобудування, у тому числі: 8,4 9,4 6,7 Виробництво машин та устаткування 6,3 7,0 6,4 Електричного та електронного устаткування 18,7 19,9 11,2 Транспортного устаткування 3,7 3,5 2,6 Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 0,4 1,3 0,5

 

У 2003-2005 рр. спостерігалася загрозлива тенденція дозниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видамиекономічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2005 році не булопрактично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих підприємствне зменшилася б порівняно з попереднім періодом.

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у такихекономічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробкасільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини,целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктівнафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузівиробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказаніпроцеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічногозростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалосяналагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростаннявиробництва.

Таблиця 6

Динаміка зайнятих на МП в Україні у 1991-2004 рр.

Показники 1992 1997 1998 1999 2003 2004 2005 Середньорічна кількість працюючих на МП, тис. 1192,4 1178,1 1395,5 1559,9 1677,5 1709,8 1715,7 Відсотків до попереднього року х 104,7 118,5 111,8 107,5 101,9 100,3 У розрахунку на одне підприємство, осіб 25 12 10 9 9 8 7 Відсотків до кількості працездатного населення 4,1 4,1 4,9 5,5 5,9 6,0 6,8

За підсумками 2005 року із загальної кількостіпрацюючих на МП близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібнійторгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що можебути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вагазайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, наданняпослуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % відзагальної чисельності працівників, зайнятих на МП.

Таблиця 7

Зайнятість на українських малих підприємств заосновними видами економічної діяльності за 2006 рік (станом на кінець вересня)

 

Види діяльності Чисельність зайнятих млн. чоловік % до загальної чисельності

Всього по економіці
з неї:

1683,2 100 Промисловість 377,0 22,4 Будівництво 205,4 12,2 Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту 616,05 36,6 Готелі та ресторани 72,4 4,3 Транспорт 75,7 4,5 Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам 188,5 11,2 Колективні, громадські та особисті послуги 84,2 5,0 Інші 64,0 3,8

В структурі зайнятих питома вага працюючих на малихпідприємствах, створених в промисловості, складає 22,4 %. Значноюзалишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг вбудівництві (12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видомекономічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками,зайнятими в цій сфері.

Таблиця 8

Чисельність працівників малих промислових підприємствза галузями в 2006 році (станом на кінець вересня)

Галузі Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб Частка, % Промисловість, у тому числі: 362,9 100,0 Добувна 4,9 1,4 Обробна, з неї: 346 95,3 Харчова промисловість та переробка 77 21,2 Легка промисловість, у тому числі: 40 11,0 Текстильна промисловість та пошиття одягу 33,5 9,2 Виробництво шкіри та шкіряного взуття 6,5 1,8 Виробництво деревини та виробів 27,5 7,6 Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа 41,8 11,5 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 0,6 0,2 Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі: 19,9 5,5 Хімічне виробництво 9,4 2,6 Виробництво гумових та пластмасових виробів 10,5 2,9 Виробництво інших неметалевих виробів 22,7 6,3 Металургія та оброблення металу 21,7 6,0 Машинобудування, в тому числі: 72,7 20,0 Виробництво машин та устаткування 35,1 9,7 Виробництво електричного та електронного устаткування 29,4 8,1 Виробництво транспортного устаткування 8,2 2,3 Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 12 3,3

Співставлення темпів зростання кількості малихпідприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональномурозрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількостіпрацюючих на одному підприємстві. Так, станом на 01.10.2006 рік кількість малихпідприємств зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них – зменшилася на 26тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вжевідзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичнихосіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельностіпрацюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональніособливості процесів створення малих підприємств.  

За даними статистичної звітності, у 2005 році всередньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника малихпідприємств складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 2004 році. Найвищий рівеньсередньомісячної заробітної плати в 2005 році був зафіксований середпрацівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності(379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівеньзаробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні таресторанні послуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63грн.), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю.В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріальногостимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.),Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь(173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні зсереднім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуаціяскладається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) таХмельницькій (117,0 грн.) областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показникимають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень“тінізації” діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої“подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходівпрацівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних,комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організаційта юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більшобмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж наколективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна платапрацівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнароднихорганізацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2003 році 378,31 гривеньі була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, якуотримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 1991 по 2006 рр. кількість діючихмалих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малихпідприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навітьвід колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2004року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що,звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малихпідприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентногосередовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесітрансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називаютьцифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.  

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства вУкраїні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечуютьробочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15 % відзагальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах зринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, неможна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботилюдини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на малих підприємствах зкількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно.Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малихпідприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціаціїнаселення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюютьумови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення.Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2006 роцідає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма внинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належнихїм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільненнятемпів зростання кількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втратуними украй важливої інституційної ролі — формування конкурентного середовища,яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічнихсуб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноціннопрацювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи єсенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконуватизазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки малого бізнесу донадання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес“кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати державачерез бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання малогобізнесу як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності малих підприємств,слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатнімидля забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2003 років, то показникисвідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно зрезультатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовоюкорпорацією (МФК), в 2005 році у порівнянні з 2004 роком удвічі більшепідприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”.Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.   

У 2005 році частка малих підприємств у загальній суміприбутку народного господарства помітно зросла (див. табл. 9). З нашої точкизору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів малихпідприємств у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу догрошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини малихпідприємств на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученнямцього прибутку у вигляді податку. На підтвердження такої думки нагадаємо, що,незважаючи на різке зростання рівня рентабельності малих підприємств, їхнячисельність та кількість зайнятих на них (а значить – обсяги виробництва) унаступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчатьтакож, що діяльність більш ніж третини малих підприємств є збитковою. Особливовисокою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільськогогосподарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2005 році, припадає на малихпідприємств торгівлі.

Таблиця 9

Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязіприбутку по народному господарству України

Показник 1997 1998 1999 2003 Прибуток по народному господарству, млн. гривень 13868,0 3419,0 7427,0 13933 Балансовий прибуток МП, млн. гривень 1659,0 143,5 131,2 1037,2 Питома вага МП в прибутку по народному господарству, % 12,0 4,2 1,8 7,4 Питома вага МП до зайнятих, % 7,0 8,0 8,9 9,5

Утім, розрахунок реальної рентабельності малихпідприємств завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності малогобізнесу в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовоюознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвоговнутрішнього контролю (а точніше – спрощеність узгоджених дій) разом знедостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку державиутворили сприятливі умови для приховування частини доходів малих підприємств.

Вже створення малих підприємств припускало можливістьвикористання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничихпідприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватнихструктур. Це дозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свогоіснування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існуванняфіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств — явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте малихпідприємств в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель,фактично працює лише “на папері”. 

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм.Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниженнярозмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за данимиопитування, проведеного МФК у червні 2006 року серед керівників 900 малихпідприємств у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи,причому половина з них – від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник маєзначні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчіприховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 %респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу. 

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками,у 2006 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економікипорівняно з попереднім роком.  

Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малогобізнесу в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тискуна підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов дляведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язанаіз загальною стратегією підтримки розвитку малого бізнесу.

Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції урозвитку малого бізнесу в Україні у 2003-2006 рр. дають підстави стверджуватипро фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які малимісце у ці роки.

Розділ 2.   Нормативно –правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні

Формування державної політики підтримки малого бізнесув Україні починається з 1991 року, з прийняття Закону України “Пропідприємництво” та утворення Державного комітету України зі сприяння малимпідприємствам і підприємництву. Закон України “Про підприємництво” визначивзагальні правові, економічні та соціальні засади, умови здійсненняпідприємницької діяльності, а також визначив правові основи державногорегулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів підприємницькоїдіяльності та держави.

Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятийу 1991 році, визначав критерієм віднесення підприємства до категорії малихчисельність працюючих, причому – диференційовано залежно від галузі, у якійфункціонувало дане підприємство. Указом Президента України “Про спрощенусистему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малогопідприємництва”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії булозмінено. До суб’єктів малого підприємництва відносилися юридичні особи,чисельність найманих працівників на яких не перевищувала 50 осіб, також булообмежено річний оборот коштів. Закон України “Про державну підтримку малогопідприємництва”, прийнятий у 2004 році, визнає суб’єктами малого підприємництвафізичних осіб-підприємців, річний оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень нарік, та юридичних осіб, на яких працює не більше 50 осіб та обсяг річноговалового доходу яких не перевищує 500000 євро.

З метою реалізації державної політики сприяннярозвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу, у березні 1993 рокуКабінетом Міністрів України була схвалена перша Програма державної підтримкипідприємництва в Україні.   

Початок новому етапу розвитку державної політикипідтримки малого бізнесу поклало схвалення Кабінетом Міністрів УкраїниКонцепції державної політики розвитку малого підприємництва (квітень 1996 р.),закріплення свободи підприємництва в Конституції України. Одним з механізмівпідтримки малого підприємництва стала державна Програма розвитку малогопідприємництва в Україні на 1997-1998 рр., розроблена Міністерством економікивідповідно до положень Концепції державної політики розвитку малогопідприємництва, і затверджена постановою Кабінету Міністрів 29 січня 1997 року.Метою Програми було визначено забезпечення сталого розвитку малогопідприємництва як невід’ємної складової ринкової економіки та головного чинникастворення нових робочих місць.   

У 1998 році зі створенням Державного комітету з питаньпідприємництва (Держпідприємництва, нині Державний комітет з питаньрегуляторної політики і підприємництва) почався наступний етап політикидержавної підтримки малих підприємств. Важливим кроком у цьому напрямі сталопідписання Президентом України Указу “Про усунення обмежень, що стримуютьрозвиток підприємницької діяльності”. Згаданий Указ заклав основи єдиноїрегуляторної політики у сфері підприємництва. На рівні державної політики буловизнано необхідність зменшення державного втручання в підприємницькудіяльність, відмови від патерналізму з боку держави по відношенню до малогобізнесу, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва,шляхом усунення адміністративних бюрократичних бар’єрів. СтворенняДержпідприємництва забезпечило інституціалізацію зазначених політичнихорієнтирів.  

У 1999-2004 рр. було прийнято майже 20 указівПрезидента України з питань розвитку підприємництва, Верховною Радою Україниприйнято закони України “Про ліцензування певних видів господарськоїдіяльності”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про Національнупрограму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, а також “Прозахист економічної конкуренції”, окремі норми якого передбачають виняток длямалих та середніх підприємців у частині положень, що жорстко регулюють діїсуб’єктів господарювання у сфері економічної конкуренції.

З метою недопущення звуження змісту та обсягу правагромадян на підприємницьку діяльність особлива увага Держпідприємництвом тайого територіальними органами приділялась обґрунтуванню доцільності втручаннядержави у відповідні сфери підприємницької діяльності, адекватності таефективності пропонованих шляхів та способів розв’язання порушених у проектахпитань, характеристикам очікуваних соціально-економічних наслідківзапроваджених заходів. Протягом 2004 року Держпідприємництвом з метою залученняшироких кіл підприємців, громадських організацій до всебічного опрацюваннянайважливіших регуляторних актів було винесено на публічне обговорення 19проектів регуляторних актів, які зачіпають інтереси підприємців. У двох  випадкахпісля публічного обговорення розробниками проектів було прийнято рішення провідкликання проектів регуляторних актів через недоцільність їхнього прийняття.

Завдяки реалізації відповідної державної політики таактивізації громадського впливу представників малого бізнесу, останнім часомспостерігаються певні позитивні зрушення в сфері удосконаленнянормативно-правового регулювання підприємницької діяльності, усунення правовихта адміністративних перешкод на шляху розвитку малого підприємництва, запровадженнянових підходів до державного регулювання на місцевому рівні.  

На виконання пункту 21 Положення про порядокпідготовки проектів регуляторних актів, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 31.07.2003 р. створено обласні Апеляційні комісії зпитань розгляду скарг щодо відмови представництва Держпідприємництва упогодженні проектів регуляторних актів. Значні кроки зроблено державою унапрямі подолання правових та адміністративних бар’єрів у сфері ліцензуванняпідприємницької діяльності. Прийнятий у 2003 році Закон України “Проліцензування певних видів господарської діяльності” дозволив кодифікуватидержавне регулювання в сфері ліцензування, на законодавчому рівні встановитипрозорі процедури та правила ліцензування, спростити умови входу на ринок,встановити відповідальність усіх суб’єктів правовідносин у цій сфері.

Після прийняття Указу Президента України від 22 січня 2003року “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сферівиробництва” органами виконавчої влади було виявлено 385 власнихнормативно-правових актів, які не відповідають вимогам ринкових відносин. З них65 актів відносяться до сфери ліцензування та дозвільної системи, 19 — до сфериоподаткування, 82 — соціальної політики та трудових відносин. 220 актів (58 %)було змінено чи скасовано, проте 165 залишаються без впорядкування.Запровадження порядку погодження нормативно-правових актів, що приймаються усфері регуляторної політики, з Держпідприємництва дало змогу “відсіювати” ті зних, які суперечать інтересам розвитку підприємницької діяльності в Україні.Зокрема, за 11 місяців 2004 року органами виконавчої влади було подано напогодження до Держпідприємництва 539 проектів регуляторних актів, з нихпогоджено 354, або 65,7 %. 

Значно посилилась роль громадськості в процесахрозвитку сфери малого бізнесу на місцях. Зараз, за підрахункамиДержпідприємництва, в Україні нараховується близько 750 регіональнихгромадських об’єднань підприємців. В усіх регіонах країни при місцевихдержавних адміністраціях створені і діють дорадчі органи — координаційні ради.

З метою встановлення законодавчих засад правовогорегулювання організації та проведення контролю за діяльністю суб’єктівгосподарювання контролюючими органами, усунення можливості для зловживаньпредставників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб’єктівгосподарської діяльності Державним комітетом України з питань регуляторноїполітики та підприємництва на виконання протокольного доручення КабінетуМіністрів України розроблено проект Закону України “Про основні засадиздійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Проектомвизначається єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністюсуб’єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірокфінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб’єктівгосподарювання, проведення ними обстежень та надання обов’язкових приписів зметою допомоги суб’єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавствашляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб’єктамигосподарювання. На думку фахівців Держпідприємництва, прийняття цього документасприятиме створенню належних правових умов для налагодження паритетнихстосунків між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, зменшитьможливості для зловживань представників контролюючих органів, а такожзабезпечить підвищення рівня захищеності прав суб’єктів господарськоїдіяльності.

В той же час, сьогодні в Україні повноваження контролюфінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органівдержавної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженостіцієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтованіризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності.Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими тацентральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави тасуб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативнихактів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність таобтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.

Згідно Закону України “Про державну підтримку малогопідприємництва” метою державної підтримки малого підприємництва визначено:

·    створення умов дляпозитивних структурних змін в економіці України;

·    сприяння формуванню ірозвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідноїсили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталогопозитивного розвитку суспільства;

·    підтримка вітчизнянихвиробників;

·    формування умов длязабезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створеннянових робочих місць.

Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрямидержавної підтримки малого підприємництва в Україні:

·    формування інфраструктурипідтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки,перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малогопідприємництва;

·    встановлення системи пільгдля суб’єктів малого підприємництва;

·    запровадження спрощеноїсистеми оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

·    фінансово-кредитнапідтримка малого підприємництва;

·    залучення суб’єктів малогопідприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм,здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональнихпотреб.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики усфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенціїна загальнодержавному рівні — Український фонд підтримки підприємництва, нарегіональному рівні — регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевомурівні — місцеві фонди підтримки підприємництва.

Кошти Українського фонду, регіональних та місцевихфондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів,одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна,добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, таінших коштів.

Розроблена на підставі зазначеного закону Національнапрограма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні встановлює більшконкретні завдання. Основними завданнями Програми є:

·    створення державноїсистеми забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;

·    створення належних умоврозвитку малого підприємництва в регіонах;

·    сприяння створенню новихробочих місць суб’єктами малого підприємництва;

·    підтримка ділової таінвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

·    залучення допідприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верствнаселення;

·    активізаціяфінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових формфінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

·    формування регіональноїінфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;

·    створення умов длярозвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в тому числі на базіреструктуризованих підприємств.

Очікуваними результатами реалізації Програми єприскорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційнихможливостей, перетворення його на дієвий механізм розв’язання економічних ісоціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденціязбільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня “тіньового” обороту усфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва векономіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив навирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.

Розділ 3.   Стан таперспективи розвитку малого бізнесу в сучасних умовах в українській економіці

Уповільненість та диспропорційність розвитку малогобізнесу в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно зНаціональною програмою сприяння розвитку малих підприємств в Україні, основнимичинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

·    відсутність чіткосформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримкималого підприємництва;

·    збільшенняадміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системиконтролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

·    відсутність реальних тадієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

·    надмірний податковий тискі обтяжлива система звітності;

·    невпевненість підприємціву стабільності умов ведення бізнесу;

·    надмірне втручання органівдержавної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Наведені чинники фактично відображають результатиопитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещоінша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного у 2006 році фахівцямиМіжнародної фінансової корпорації, основними перешкодами в діяльності малихпідприємств були:

·    високі ставки податку – надумку 83 % опитаних;

·    велика кількість податків– 68 %;

·    низький попит на продукцію– 46 %.

·    часті зміни у формахзвітності – 39 %;

·    велика кількістьліцензованих видів діяльності – 38 %;

·    перевірки державнимиорганами – 38 %;

·    складність отриманнякредиту – 36 %.  

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували:тиск з боку кримінальних елементів (25 %), недостатність ділової інформації (12%), недостатність управлінських знань (8 %).

Слід особливо зауважити, що основні обмеження діловоїактивності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такимиобмеженнями є також:

·    невпорядкованість відносинвласності;

·    вузькість ринків збуту;

·    нерозвиненість ринковоїінфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

·    нерозвиненістьконкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

·    платіжна криза;

·    нестача власних обіговихкоштів та низька доступність кредитних ресурсів;

·    дефіцит інвестиційнихресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

·    недостатність професійноїкваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення,організації виробництва і збуту;

·    відсутність економічногомеханізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодіядержавних і підприємницьких структур;

·    дефіцит вірогідної діловоїінформації тощо.  

Вищевказані обмеження утруднюють прибутковудовгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошукспособів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у“тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки,більшість перешкод на шляху розвитку малого бізнесу в Україні залишаютьсявельми потужними.

Регуляторні бар’єри. За підрахунками Спілки кооператорів та підприємцівУкраїни, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з нихможуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значнийрегуляторний тиск на малі підприємства та адміністративні перешкоди у сферіпідприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількості дозволів тапогоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалістьперевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.

Незважаючи на те, що кількість нормативних актів, якітією чи іншою мірою регулюють діяльність малого та середнього бізнесу,останніми роками різко збільшилася, їхня узгодженість, повнота охоплення всіхневрегульованих питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі нормисформульовані нечітко, що викликає можливість їхнього різного прочитання, авідповідно, потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз’яснень.Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний ізаплутаний лабіринт з нестабільними “правилами гри”. В результаті, заматеріалами опитування МФК, 48 % респондентів вважають доцільним забезпечитистабільність законодавства, причому ця цифра навіть більша від числареспондентів, які пропонують вдосконалити законодавчу базу підприємництва (37%).  

Загалом система адміністрування та регулюваннядіяльності малого бізнесу в Україні відтворює систему неформальних відносин усфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців,через складність та суперечливість цієї системи створюються бар’єри входу наринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажаєзаснувати власну справу, але не має певних зв’язків в місцевих органах влади,чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар’єридоти, доки він не встановить таких зв’язків, використовуючи будь-які засоби,або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок євідчутними факторами адміністративного втручання в підприємницьку діяльність.На погляд західних дослідників, час, затрачений на спілкування підприємців здержслужбовцями, в Україні є найвищим серед країн СНД.

Серед основних регуляторних перешкод для функціонуванняМП фахівці виділяють:

·    значну кількість татривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значнихзбитків суб’єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. Востанні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Зокрема,у першій половині 2006 року середня кількість перевірок суб’єктівгосподарювання зменшилася до 2 (проти 12,7 у 1999 році), а їхня середнятривалість — до 2,8 дня (проти 5-6 у 1999-2003 рр.). Проте зберігаютьсявипадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;

·    непрозорість регуляторноїполітики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючихорганів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чинедоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;

·    значні перешкоди приреєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідністьотримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні таздійсненні господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва. Затратичасу та коштів є значними для підприємців. Навіть в регіонах, де, за данимиопитувань, ці питання вирішуються більш швидко, на думку дослідників МФК, євагомі підстави вважати, що працює неофіційна система “доплати за швидкість”;

·    складність та об’ємністьдержавної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Маліпідприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймативисококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої змінизаконодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значнакількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складаннязвітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додатковихвитрат. Дещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку тазвітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену системувиявився вигідним. Наприклад, якщо мале підприємство має комерційні зв’язки зпідприємствами-платниками ПДВ, які потребують надання продавцем податковоїнакладної по ПДВ, воно не може переходити на спрощену систему. Таким чином,неузгодженість законодавства у сфері спрощеного оподаткування штучно посилюєрозрив між малим та великим бізнесом;

·    значні розбіжності в рівнісприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як пронедостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і пронизьку ділову етику місцевого бізнесу. Фактично, в останній рік йдеться прозміщення фіскального тиску на підприємства на місця, причому, за визнаннямпредставників Держпідприємництва, Комітет у цьому разі практично не в змозівплинути на рішення місцевої влади.  

Зважаючи на великі повноваження місцевих органів владита державних органів влади, які втручаються в діяльність підприємницькихструктур, рівень корупції та пошук власної вигоди в лавах держслужбовцівоцінюється як досить значний. Виступаючи на розширеному засіданніКоординаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністюпри Президентові України 14 грудня 2005 року, Президент України Л. Кучмазазначив, що “в Україні “криміналізовані” і “тінізовані” буквально всі сфери…Збереглася стійка тенденція поширення корупції практично в усіх структурнихпідрозділах органів влади та на всіх рівнях управління”.  

За оцінками спеціалістів, у певних корумпованихвзаємостосунках перебувають майже 90,0 % підприємницьких структур. Як свідчитьаналіз, серед хабарників, щодо яких порушено кримінальні справи, значною єчастина державних службовців окремих міністерств і відомств, місцевих органіввлади та управління. Протягом 2005 року підрозділами МВС України складено 3869адміністративних протоколів (за аналогічний період 2004 року – 2717) відносносуб’єктів Закону України “Про боротьбу з корупцією”, у тому числі: надержслужбовців – 2779, на депутатів різних рівнів – 162, голів місцевих рад –484, інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави – 441. Із загальноїкількості направлених до суду адмінматеріалів 783 складено за відмову у наданіфізичним чи юридичним особам інформації або надання недостовірної інформації;613 – за сприяння посадовими особами у здійсненні підприємницької діяльності;за незаконне одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг –585; надання незаконних переваг фізичним чи юридичним особам під час прийняттяі підготовки нормативно-правових актів чи рішень – 524. Особливістю корупції єїї тісний зв’язок з організованою злочинністю. Із загальної кількості викритиху 2005 році організованих злочинних груп 28 мали корупційні зв’язки в державнихорганах влади і управління. Ними скоєно 47 злочинів у кредитно-фінансовійсистемі, з них 31 – у банківській сфері, 11 – в органах виконавчої влади йуправління, 3 злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Значного негативного впливу на розвиток малого бізнесузавдають загрози особистій безпеці підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу.Впродовж 2005 року органами внутрішніх справ вживалися заходи щодо встановленняосіб, причетних до вчинення 746 тяжких і особливо тяжких злочинів стосовнопрацівників малого бізнесу, розкриття яких перебувало на контролі керівництваМВС. Серед них: 106 – умисних вбивств, 14 – тяжких тілесних ушкоджень зісмертельними наслідками, 374 – розбійних нападів і заволодінь автотранспортом,поєднаних з насильством. Вжитими заходами розкрито 625 (84,0 %) з числавказаних злочинів, у тому числі, 665 умисних вбивств (61,3 %), 7 тяжкихтілесних ушкоджень, 332 розбійні напади та заволодіння автотранспортом.  

Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців устабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки.Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та, з одного боку,запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, якізупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, зіншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих малих підприємств. Відповідно,відбувається “тінізація” малого бізнесу в Україні.

Поряд з цим, слід розуміти, що корені значногорегуляторного тиску на українські підприємства лежать в хронічних проблемахнаповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів. Це не можене викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед зфіскальною метою.

Щодо перспектив малого бізнесу в Україні, то тут слідвідмітити, що позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються вУкраїні з кінця 1999 року, свідчать про поступовий перехід національноїекономіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результатиздійснених протягом 10 років ринкових економічних перетворень. Між тим,практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотністьта стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічногозростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2004року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршеннястану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українськоюдержавою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільностіта переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту віднього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу, зокрема,були сформульовані екс-прем’єр-міністром України А. Кінахом у промові передВерховною Радою. На його думку, ці завдання полягають у “посиленні соціальноїспрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічнообґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизнянихтоваровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурнійпромисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку,забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо”.  

Фактично, йдеться про формування в Україні “економікизростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно підвпливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодовнутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

·    забезпечити терміновевідновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширенняпозитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринкумає сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг,що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізаціїдинамічних структурних пріоритетів – розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК інаукоємного машинобудування;

·    зберегти стан відносноївалютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсовудинаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету,платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

·    забезпечити реалізаціюфакторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники,наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила,розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах даєпідстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення йоговикористання;

·    забезпечити випереджаючийрозвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучаснійекономіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального тапідприємницького потенціалу нації;

·    суттєво активізуватиінвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості,забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимогсоціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

·    забезпечити поширеннясоціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівняреальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціальногозахисту, поліпшення умов життєдіяльності.

Виходячи з аналізу, проведеного в попередніх розділах,слід зробити висновок про винятково важливу роль, яку має відіграти уформуванні “економіки зростання” в Україні малий бізнес. На нашу думку,основним змістом стратегії підтримки малого бізнесу в Україні на даному етапімає бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурнихзрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках,інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових,природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економікизростання”.

На жаль, реальні показники розвитку малого бізнесусвідчать про те, що така можливість поки що залишається на рівні потенціальної.Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно вконтексті виконання ним соціальних функцій – забезпечення зайнятості та доходівнаселення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслуженозабутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державнаполітика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції міжвеликими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкоїінституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національноїекономіки, веде до нераціонального використання національного ресурсногопотенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого малого бізнесу вУкраїні.

Майбутнє малого бізнесу прямо визначаєтьсяможливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційнихзв’язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, урозвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм такабо інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановленнядовгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів,надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення іншихдовгострокових угод забезпечують стійкість становища малих підприємств, їхністабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.  

В Україні на кінець 1998 року з 151,4 тис. малихпідприємств лише 45,8 тис. були утворені за рахунок так званої “малоїприватизації”, тобто, можливо, “успадкували” корисні виробничі зв’язки зколишніми діловими партнерами чи з головним підприємством, від якого їх буловід’єднано. Решта підприємств, як правило, визначально не були включеними домереж економічних взаємовідносин та змушені були самостійно будувати мережу партнерів,постачальників та клієнтів. На жаль, поглиблена регламентація питань розвиткумалого бізнесу у спеціальних законодавчих актах все більше виділяє його зєдиного законодавчого поля підприємництва і може ускладнити взаємодію малогобізнесу з великим. Випадіння з розгляду категорії “середній бізнес”, який вжене в змозі користуватися пільгами для малих підприємств, але ще не набувфінансової та політичної ваги, притаманних великим підприємствам, дестимулюєзростання малих підприємств через збільшення обсягів їхніх оборотів тачисельності зайнятості на них.

Стимулювання кооперування малих підприємств між собоюі з великими підприємствами повинно стати важливою складовою як державної, такі корпоративної політики. Великі підприємства зацікавлені в співробітництві змалими вже тому, що таке співробітництво компенсує їхній консерватизм щодореалізації нових технічних рішень та дозволяє проникати на нові ринки збуту,сприяє оперативному здійсненню передових інновацій, дає можливість поділуризиків, дозволяє позбутися виробничих операцій, в яких великий масштабпідприємства відіграє негативну роль, поліпшити якість виробничого, збутового,кадрового менеджменту тощо.  

З іншого боку, кооперування малих підприємств звеликими підприємствами здатне певною мірою нейтралізувати недоліки державноїполітики підтримки малого бізнесу, компенсувати проблеми фінансовогозабезпечення, стабілізувати постачальницько-збутову сферу та скористатися з ужерозробленої цієї сфери великих компаній. Диверсифікація номенклатури продукції,яку можуть виробляти малі підприємства, орієнтовані не лише на споживчий, але йна виробничий ринок, знімає обмеження, які накладає ємність споживчого ринку назбільшення кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них.

На нашу думку, розвиток малого бізнесу в умовах“економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізаціїпрактики його співпраці з великим бізнесом.  

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпностінаявної моделі функціонування малих підприємств в Україні. Слід усвідомлювати,що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” нормфункціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові ісамому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток”можна назвати:

·    впровадження європейськихнорм і стандартів у технічній сфері, яких малі підприємства часто дотримуватисьне в змозі;

·    реалізацію вимог щодосоціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці,які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищуютьвартість трудових ресурсів для малих підприємств;

·    поступове поширеннярегуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, протенакладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку малих підприємств(страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

·    посилення жорсткостідодержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, якзазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості малих підприємств;

·    підвищення, в міруполіпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах,у тому числі – у традиційній сфері діяльності малих підприємств – торгівлі;

·    зростання важливостіволодіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу,які є поки що недоступними для більшості малих підприємств.

Збільшення відкритості національних ринків післяприйняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційнимиоб’єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі – і на ринках,нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється вУкраїні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому єнепристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритогоринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватимесерйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегіїпідтримки малого бізнесу в Україні. 

Світовий досвід свідчить, що вирішення нагальнихекономічних і соціальних проблем неможливе без розвитку підприємницької сфери.Малий і середній бізнес стає головним джерелом інновацій, доходи відпідприємництва у розвинених країнах становлять 40-60 % ВВП. За даними експертівООН, у сфері малого бізнесу зайнято понад 50 % працюючого населення світу.  

Соціальний ефект розвитку малого підприємництваполягає, насамперед, в самоорганізації найбільш активної частини населення зметою включення в процес суспільного відтворення, що частково знімає з державибезпосередні зобов'язання щодо працевлаштування, що, в свою чергу, суттєвовпливає на зниження бідності та соціальної напруженості в суспільстві.Підприємництво сприяє пробудженню у значного прошарку населення ініціативи доактивної трудової діяльності, до керівництва виробництвом, до прояву творчогопідходу до конструктивної діяльності з урахуванням інтересів конкретногоспоживача.

Послідовну державну організаційно-правову підтримкумалого бізнесу здійснює Держпідприємництво: сприяє прийняттю нормативних актівщодо підприємництва, зокрема, Закону України «Про деякі питаннязагальнообов'язкового соціального страхування суб'єктів підприємницькоїдіяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів»;розробляє механізм розповсюдження дії спеціальних торгових патентів по всіхрегіонах України; здійснює супроводження забезпечення сталості Податковогокодексу України; сприяє започаткуванню механізмів мікрокредитування суб'єктівмалого підприємництва за допомогою спеціалізованих установ і кредитних спілок;усуває адміністративні бар'єри, що перешкоджають підприємницькій діяльності, табере участь у законотворчому процесі шляхом залучення до розробки проектівЗаконів України «Про засади державної регуляторної політики у сферіпідприємництва» та «Про основні засади проведення перевірок суб'єктівпідприємницької діяльності контролюючими органами» тощо.

На нашу думку, мале підприємництво в Українінедостатньо розвинене у сфері науково-технічних розробок та інновацій. На цейнапрям доцільно розповсюдити держзамовлення або пільгові умови господарювання,виходячи із загальнонаціональних потреб. Розвиток підприємництва унауково-технічній сфері міг би частково забезпечити відповідною зайнятістюдосвідчених науковців і спеціалістів, які через відсутність попиту на своїзнання (і навіть таланти) мігрують за кордон, застосовуючи в інших державахзнання, отримані на батьківщині, або ж, змушені боротися за виживання,поповнюють ряди дрібних торговців.

В Україні рівень зареєстрованого безробіття на початокквітня 2006 року становив 3,9 % населення працездатного віку, або 1110,7 тис.осіб. Із Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадокбезробіття протягом березня 2006 року на допомогу по безробіттю було витрачено66,8 млн гривень. Зменшення безробіття, на наш погляд, може бути досягнуте зарахунок малого підприємництва і, навпаки, розвиток малого підприємництва слідрозглядати як один з важливих соціально-економічних чинників, у т. ч. щодозниження безробіття.

Творчі, освічені керівники малих підприємств маютьсформувати у суспільстві середній клас, який повинен стати головною силою узавершенні економічних реформ в Україні. Підприємницький клас може скластизначний прошарок населення, на який держава спиратиметься в розбудовівітчизняної економіки. Стабілізація економічного середовища в країні єднаєінтереси малого підприємництва з загальнодержавними інтересами.

Повага до суб’єктів малого і середнього бізнесу з бокупосадових осіб різних рівнів та сприяння їхній діяльності як структур, щостворюють додаткові робочі місця і додатковій продукт, напрацьовуючипідприємницький доход, мають стати суспільною нормою сьогодення.

Висновок

Процес становлення в Україні малого бізнесу завершивсястворенням нормативно-правової бази державної регуляторної політики, яка вцілому відповідає встановленим міжнародним нормам у даній сфері. Не в останнючергу деяке економічне зростання останніх років забезпечено в результатіпідвищення активності саме малих суб'єктів підприємницької діяльності.

Водночас слід зауважити, що ці форми насампередзайняли ніші, які в командно-адміністративній системі були незаповнені,внаслідок чого спостерігався відчутний дефіцит у задоволенні споживчого попиту.Отже, й сьогодні малий бізнес розвивається екстенсивним шляхом, що, з одногобоку, підвищує конкуренцію на споживчому ринку, а, з іншого — створює обмеженнядля його якісного розвитку.

Є багато чинників, які негативно впливають напідприємницьке середовище, пригнічуючи виробництво та заганяючи діяльність у«тінь». Серед них: надмірний податковий тиск, утиски з боку місцевоївлади та контролюючих органів тощо. Є питання, від вирішення яких залежитьгармонійний розвиток малого бізнесу в Україні.

Під таким розвитком слід розуміти перш за всесвоєчасну з боку держави орієнтацію підприємців на структурні зміни в економіціта економічних відносинах. В даному контексті виникає питання: що має встратегічному плані стати економічним пріоритетом — зростання чи розвиток?  

Відповідь слід шукати в соціально-економічнихтенденціях сучасного світу. Визначальною з них є становлення новогопостіндустріального, або інформаційного суспільства. Основним факторомекономічного зростання в ньому виступають інформаційні ресурси, створення якихнеможливе без існування потужного інформаційно-промислового комплексу.Економічне зростання в інформаційному суспільстві докорінним чиномвідрізняється від зростання в індустріальному суспільстві, орієнтованому намасове споживання. Останньому притаманні великі форми організації серійноговиробництва, що сьогодні спостерігається в Україні. Зародженняпостіндустріального суспільства викликало нові форми організації веденнябізнесу: венчурні фірми, які залучали кошти дрібних інвесторів для розвиткувисоких технологій; технопарки; аутсорсинг тощо. Розвинені країни приділяютьвелику увагу розвитку таких форм, забезпечуючи вагому державну підтримку малогота середнього бізнесу за цими напрямами. Адже середні та малі компанії неволодіють необхідними ресурсами для перебудови своєї діяльності відповідно довимог постіндустріальної економіки.

Особливо цікавою для нашої країни є форма аутсорсингу,яка дозволяє залучати економічні суб'єкти до вирішення завдань непрофільногохарактеру. Вона застосовується у відносинах як між великими та середніми імалими підприємствами, так і між державою та приватними компаніями. Аутсорсингстає основним принципом корпоративного управління «новою економікою»,його поширення та ефективність використання забезпечуються розвиткомінформаційних мереж, зокрема "Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяєсуттєво розширити сферу діяльності малого та середнього бізнесу, створити умовирозвитку економічної бази для формування середнього класу.

Список використанихінформаційних джерел

1.  Гнатовський О.П. Ефективністьзапровадження та розвитку малого підприємництва в Україні // Фінансист № 5,2006 с.17-19

2.  Гнатцов О. Г. Малий бізнесв Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку // Збірник матеріалівконференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.61-65

3.  Донців В.Я. Проблемизаконодавчого забезпечення малого підприємництва // Економіка підприємства №1,2005 с.5-9

4.  Заїкіна О. О. Проблемирозвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України //Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”,УПСК, 2006 с. 47-51

5.  Шемшученко О. Ю. Деякі аспектиекономічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу // Збірникматеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006с.74-78

6.  Яворівський Г.Й. Малий ісередній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні //Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”,УПСК, 2006 с. 52-54