Реферат: Монетаризм та його сучасне застосування

Рефератна тему:

МОНЕТАРИЗМТА ЙОГО СУЧАСНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

ПЛАН

Вступ

Сучасний монетаризм як напрямрозвитку кількісної теорії

Ключові положення сучасногомонетаризму

Монетарна система М. Фрідмена

Монетаризм і економічне регулювання

Висновок

Список літератури

Монетаризмявляє собою одну із найбільш впливових течій у сучасній економічній науці, яканалежить до неокласичного напряму. Він розглядає вплив господарськогожиття на процес, який відбувається у галузі грошового обігу, і наслідки останньогодля економіки.Термін“монетаризм” був уведений в сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968р. Здебільшоговін застосовується для характеристики економічної школи (переважно чиказької),представники якої твердять, що сукупний грошовий доход справляєнайбільший вплив на зміну грошової маси.

Монетаризм якновий напрям економічної думки звичайно протиставляли кейнсіанству. Тоді як концепція Кейнса сформуваласяна фоні критики неокласичної економічної теорії. Сучасний монетаризм виник як опозиція насампередкейнсіанству, на основі якого виявилося неможливим робити аналіз поширених усвіті процесів інфляції. Цікаво відзначити, що найбільш відомий представник сучасного монетаризму, засновник чиказької школи М. Фрідмен виступив зі своїми новимиідеями у той період, коли пануючу становище в теоретичній економіці займаликейнсіанці. Після закінчення другоїсвітової війни вони прогнозували глибокий спад або навіть депресію увиробництві. Однак такий спад ненастав, зате посилились інфляційні процеси. Які, на думку монетарістів, пов’язанінасамперед з непомірною швидким зростанням грошової маси.

СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМРОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ

Сучасниймонетаризм – один із найвпливовіших напрямків західно економічної думки, якийвід кінця 1970-х – початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічноїполітики провідних країн світу — США, Англії та інших. Якщо кейнсіанство всередині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів відноснохарактеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдякисвоїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття, яке на той часуважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму сталахронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти. Характерним єприклад Великобританії. В 1921 р. там не мали роботи 12,9 % дієздатногонаселення, в 1938 — 13,5 %. За цей період індекс роздрібних цін скоротився на12 пунктів.

Іншаситуація склалася по війні. За 30 років (з 1950 по 1981) рівень цін зріс майжев 9 разів. При цьому, якщо для першого подвоення цін потрібно було 18 років (з1950 по 1968), для другого — 7 років (з 1968 по 1975), то для третього — всього5 років (з 1976 по 1981). Всупереч цій тенденції в розгляданий період рівеньбезробіття скорочувався. Схожу картину можна було спостерігати і в іншихкраїнах.

Важливовраховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиціїмонетаристського напрямку економічної теорії. Це, насамперед,інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин.Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися головновнутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси.Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами новогоетапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від 2-ї половини 1970-х рр., а такожіншими — не лише економічними, а й соціально-політичними, в т.ч. йідеологічними чинниками.

Слідзазначити, що ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямкузахідної економічної думки, зародилися ще в 1920-х рр. Однак як цілісна системаекономічних поглядів монетаризм сформувався в 1960-і рр. Поза сумнівом,найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М.Фрідман — професорЧиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976р., автор більш як 270 праць, у т.ч. майже 30 монографій.

Вважається,що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямокекономічної думки, зобов’язаний опублікованій 1956 р. книжці «Дослідження вгалузі кількісної теорії грошей», яка вийшла під редакцією М.Фрідмана. Важливезначення у становленні монетаризму мала також книжка «Історія грошей СполученихШтатів. 1868 — 1960», написана М.Фрідманом і А.Шварц та видана 1963 р.Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійнутечію західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану 1982 р.книгу М. Фрідмана і А. Шварц «Монетарні тенденції в Сполучених Штатах іВеликобританії», в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих книгах,набули подальшого розвою.

 У1990-х рр. вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошовоїполітики, закорінеш в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому вдеякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризмуяк одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається доситьсуттєвим.

Вартозважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має розгалуження. Віноб'єднує групи економістів, що по-різному тлумачать ті чи ті аспектиекономічної теорії та політики.

Різнобічністьмонетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі зприводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії.Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризмпредставляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики настан еко-номіки в іншому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначеннітрактується як відповідна «система теоретичних поглядів, згідно з якоюрегулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошовихдоходів». У підручнику Е.Дж.Долана, К.Д.Кемпбелл і Р.Дж.Кемпбелл зазначено: монетаризм— школа економічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей,що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.

Відповіднодо цього визначення монетаризм ототожнюється з кількісною теорією грошей.«… Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей,— відзначає М. Фрідман,—тепер називається монетаризмом». Однак у цій констатації є особливість, котрувельми важливо враховувати.

Якнаголошується в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи,«визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменемшколи монетаризму». У зв'язку з цим вважаеться, що монетаризм являє собою непросто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідетьсяпро використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісноїтеорії. За твердженням М.Фрідмана, поняття «кількісна теорія» використовується яктермін, що «характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначеннясамої сутності теорії монетаризму».

Нарівніз цим у західній літературі широко представлена думка про те, що поняття«монетаризм» не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією.Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що можеспиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійськоїшколи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише: «Я трактую це поняття якпевну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікоюзагального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів.Якщо ж казати про специфічні різновиди цього поняття, — продовжує англійськийвчений,— то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику,спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скороченняобсягів грошових агрегатів, а з іншого — на підтримку стабільності цін череззабезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси».

Конкретизуючице визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги«Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», про яку йшлося вище, професорР.Т.Селден пише, що «монетаризм слід розуміти як поєднання двох основнихпринципів: 1) гроші мають зцачення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовійсфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру; 2)центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу».

Визначеннямонетаризму як різновиду державної політики дає змогу зрозуміти зміст одного звельми важливих аспектів функціонування ринкової економіки, що нині широкодискутується. Як видно з визначень, що даються безпосередньо представникамицієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є недемонтаж системи державного регулювання господарських процесів, а структурнаперебудова його форм і методів. У цій перебудові, що важливо підкреслити, незмінюється кінцева мета економічної політики держави — забезпечитинайсприятливіші умови для дії ринкових механізмів і на цій основі — дляефективного застосування капіталу. Змінюється лише інструментарій цієїполітики. Чоловим об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сферагрошових відносин, де кейнсіанську концепцію «керованих грошей» трансформованов положення «money matters» (гроші мають значення), за яким гроші трактуються не лише як вагомий чинник економіки, а головна,визначальна, центральна ланка ринкової системи.

Цесвідчить про наступність між монетаризмом і кейнсіанством. За своїми поглядамина місце і роль грошового чинника в економічній структурі суспільства вказанінапрямки західної економічної думки не є антиподами.

Водноразнаявність спільних позицій, що характеризують роль і місце грошового чинника векономічній структурі суспільства, не виключає, а, навпаки, передбачає глибоківідмінності між монетаризмом і кейнсіанством у методології аналізу грошовихвідносин. Усупереч твердженню Дж.М. Кейнса про внутрішню нестабільність господарськоїсистеми, вся споруда монетаризму як неокласичного напрямку теорії методологічнобазується на протилежнім засновку — з одного боку, на внутрішній структурнійзбалансованості і здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого —на відносній автономності грошової системи, котра виступає як зовнішнійгенератор де стабілізаційних процесів розвитку. Йдеться про штучнерозчленування господарської системи на дві окремішні структури: власнеекономічну систему, що репрезентує внутрішньо збалансований ринковий секторекономіки, і систему грошових відносин, її екзогенний сектор — джерелодестабілізації.

Щобдовести автономність вказаних секторів економіки, монетаристи використовуютьдобре відому в економічній теорії модель загальної рівноваги Л. Вальраса, уякій теоретичною абстракцією ринкового господарства виступає сільський ярмарокіз його простим продуктообміном, що здійснюється безпосередньо на основівзаємного врівноваження попиту і пропозиції. Вказана теоретична абстракціявикористовується монетаристами для того, аби аргументувати чолову ідеюнеокласичної школи про те, що ринок, спертий на принцип «штучного економічноговідбору» (economic natural selected), без втручання ззовні здатенсамотужки забезпечити стабільний пропорційний розвиток. «Основні методи, задопомогою яких ринок забезпечує координацію в рамках всієї господарськоїсистеми, — пише з цього приводу М. Фрідман, — повністю виявляють себе векономіці, де панує натуральний обмін і в якій відсутні… гроші».

Відтакзрозумілою стає подальша логіка теоретичного аналізу: виснується, щоциклічність у розвитку економіки, кризи й депресії, інфляція та безробіття,незбалансованість платіжного балансу та інші відхилення від економічноїрівноваги виникають внаслідок помилок у грошовій політиці, що за своєю природоюці процеси є явищами суто грошового порядку. Відповідно до цього вся системадержавного регулювання ринкової економіки мусить бути зосередженою нарегулюванні сфери грошового обігу. Мова йде про здійснення активної політики«стабільних грошей» (stabile money),про жорстке регулювання кредитно-грошової емісії та, відповідно, — грошовоїмаси в обігу, про визнання контролю над інфляцією як провідної ланкиекономічної політики Центрального банку і системи державного регулювання вцілому.

Теоретичнеположення про те, що стан грошового обігу виступає в якості своєрідного лакмусув розвитку процесів економічного відтворення, в т.ч. економічного циклу, неможе викликати сумніву. В ньому проявляється специфіка сфери грошових відносин,що є, як зазначалось у 1-й темі посібника, особливо відчутною і надзвичайносприйнятливою навіть відносно незначних порушень системних зв'язківекономічного відтворення. I те, що монетаризм концентрує свою увагу передовсім саме на цих аспектахгосподарської практики, є одним із джерел його потенційної сили. Будь-якахвороба економічного організму має, поза сумнівом, зовнішні прояви, а вонизнаходять свій вираз через елементи грошових відносин. Це незаперечна істина.Авторитет монетаризму як віповідної школи економічної думки ґрунтується багатов чому саме на цих визначеннях. Водночас маємо враховувати і слабкі сторонимонетаризму. У своїх теоретичних побудовах монетаризм повністю ігнорує сферувиробничого відтворення — основну й визначальну структуру, де безпосередньо утворюютьсявартість і додаткова вартість. У теоретичних моделях монетаризму ця сферауподібнюється «чорному ящикові», внутрішні процеси якого регулюютьсяавтоматично на базі ринкових сил і тому не мають істотного значення для економічноїтеорії. Дослідника економіки, вважають представники цієї школи наукової думки,мають цікавити лише елементи «входу» і «виходу» із власне економічноїструктури, тобто лише ресурси, що виступають у грошовій формі та вводяться увиробничий процес, і результати, отримувані на його виході.

Показово,що саме цей бік економічної теорії монетаризму піддається значній критиці збоку його наукових опонентів. Зокрема, західний економіст Л.Туроу вопублікованій 1983 р. в Оксфорді книзі «Загрозлива течія: структура економічноїтеорії» пише, що найвразливою позицією монетаризму є тлумачення економіки як«Чорного ящика». «Монетаристи,— підкреслює далі американський економіст,— точноне уявляють, що міститься в цьому ящику; їх цікавить лише те, що має бутиотримано із нього». Представник неокейнсіанського напрямку політичної економіїН. Калдор у спеціальномудослідженні «біди монетаризму» (Оксфорд, 1982 р.) критикує монетаристів за те,що вони не лише не можуть пояснити змісту «чорного ящика», але й навіть ненамагаються зробити це. Зрозуміла річ, що йдеться про досить вагомі аспектиструктури макроекономічного аналізу, якими не можна легковажити.1

Сучасниймонетаризм. Монетаризм як самостійний теоретичний напрям сформувався у США всередині 50-х років. У його витоків стояла група економістів, очолюванихМ.Фрідменом. Монетаризм виник на базі кількісної теорії грошей. Взявши у цієїтеорії центральну ідею, монетаристи надали їй динамізму, застосували для їїобґрунтування новітні методи статистичного аналізу. При цьому монетаристинамагалися затвердити якісно інший порівняно з кейнсіанством погляд на загальнуприроду капіталістичного господарського механізму.

Головне джерело“нестабільності” капіталізму, вважали монетаристи міститься в грошовій сфері.Саме тут потрібно шукати основні причини криз та інших порушень процесувідтворення. Так, на думку Л.Йегера, прихильник монетаризму ¾ це економіст, який вірить,що кількість грошей чинить домінуючий вплив на загальний потік витрат уекономіці. Державний бюджет і так звані реальні фактори в економіці, включаючипримушування до інвестування, чинять другорядний вплив, якщо вони непідкріплені динамікою грошової маси.

Таким чином,логічний, в принципі, висновок, що “гроші важливі для економічного розвитку”,одержав у постулатах монетаристів гіпертрофовану форму. Лозунг сучаснихкількісників ¾ “гроші мають значення” ¾ насправді інтерпретуєтьсяними як “тільки гроші мають значення”. Подібний підхід істотно відрізняєтьсявід моделей кейнсіанського типу, де на першому місці перебуває динаміка такогоекономічного фактора, як інвестиції, і головна увага приділяється бюджетнійполітиці держави.

Важливою ідеєюмонетаристів є те, що головна причина кризових явищ міститься в хаотичнихколиваннях грошової маси, які породжуються урядовими маніпуляціями постимулюванню сукупного попиту. На думку монетаристів, лавиноподібне збільшенняпокупок у період різдвяних свят є результатом випуску центральним банкомвеликої кількості грошей в обіг. Насправді ж все відбувається якраз навпаки.Але М. Фрідмен продовжуєстверджувати, що головний напрям впливу ¾ від грошей до ділової активності.Він бачив у цьому стрижень “монетарної теорії циклічних коливань”.

Отже, головнимелементом монетарної моделі є гроші. Вони забезпечують власнику гарантіюздійсненню платежів, створюють резерв ліквідності на випадок непередбаченихобставин і т.д. На відміну від теорії трансакційного типу, де потреба у грошахвизначається сумою товарообмінних угод, теорія М. Фрідмена відноситься до класу“портфельних моделей”, або теорій “віддання переваги активам”. У вченогоцінність грошей, їх купівельна спроможність пов’язана зворотно залежністю зрівнем цін (Р).

Одною із перевагсвого підходу М. Фрідмен вважає розгляд теорії грошей як “особливої теми втеорії капіталізму”. У марксистській політекономії під капіталом розуміютьсамозростаючу вартість, тобто вартість, що приносить додаткову вартість наоснові експлуатації найманої праці. М.Фрідмен використовує натуралістичнетрактування капіталу (що йде від праць Бем-Беверка), де під капіталом розуміютьбудь-яку річ, що приносить “потік доходу” у вигляді грошей, товарів іспецифічних послуг. Відповідно гроші у нього ¾ “капітальний актив”, частинанагромадженого капітального фонду на рівні з облігаціями, акціями, нерухомістю,товарами народного споживання та іншими активами.

В основісучасного монетаризму лежить ряд теоретичних і методологічних складових:кількісна теорія грошей, теорія відносних цін А.Маршалла, теорія ринковоїрівноваги Л.Вальраса, короткостроковий варіант концепції кривих Філліпса,кейнсіанська модель ІЗПГ(інвестиції-заощадження-праця-гроші).

На думку Фрідмена, “гроші мають значення для динаміки цін”, і, що важливо, “саме кількістьгрошей, а не процентні ставки, впливають на стан грошового ринку або умовивидачі кредитів”.

Монетариськийваріант кількісної теорії можна звести до таких положень: 1) кількісна теорія єпередусім теорією попиту на гроші. Вона не є теорією виробництва, грошовогодоходу або рівня цін; 2)для економічних агентів – володарів власності гроші єодним із видів активів, формою володіння багатством; 3) аналіз попиту на грошіз боку економічних агентів формально ідентичний аналізу попиту на споживчіпослуги. Таке трактування свідчить про те, що монетаристи не бачать різниці міжгрошима як капітал і грошима як такими. Капітал розглядеється як сукупністьгрошових активів.

Умонотерастському варіанті кількісної теорії грошей важливе місце відводитьсяочікуваним змінам цін як фактору, що діє на розміри касових грошових резервів йінших фінансових активів, які знаходяться у розпорядженні економічних агентів.

Опираючись нацифровий варіант кількісної теорії, монетаристи пов’язують її з виробництвом.Оскільки динаміка грошової маси має у них першочергове значення для поясненняколивань процесів виробництва, то робиться висновок про те, що кредитно-грошоваполітика- це найбільш дійовий інструмент регулювання економіки.

Одне із ключовихположень монетаризму, на основі якого сучасні його представники будують своєпояснення економічного циклу, полягає в тому, що гроші відіграють виключноважливу роль у зміні реальних доходів, зайнятості і загального рівня цін. Вонитвердять, що існує взаємозв’язок між темпом росту грошей і темпом ростуномінального доходу, що при швидкому рості грошової маси швидко зростаєномінальний доход, і навпаки. Зміна грошової маси здійснює вплив як на рівеньцін, так і на обсяг виробництва. Звідси випливає, що монетаристський варіанткількісної теорії виконує функції управління грошовим попитом, а через нього –господарськими процесами. Опираючись на положення про екстраординарну рольгрошей і твердячи. Що капіталістичне господарство являє собою стабільнусистему, здатну за рахунок саморегулювання досягти стану рівноваги, монетаристивиставляють свою модель економічного циклу, в якій визначальну роль відіграєзміна грошової маси. Основними елементами монетаристської теорії економічногоциклу є: модернізований варіант кількісної теорії грошей, концепціяномінального доходу, передавальний механізм, розроблений з метою ілюстраціївпливу грошей на господарські процеси.

 Як відмічають Т.Майєр і К.Бруннер, у моделі передавального механізму серед усіх “імпульсів. Щовпливають на економічні процеси”, переважну роль відіграють “монетарні сили”.Такими “монетарними силами» вони вважають гроші і ціни. Монетаристська схемафункціонує таким чином. Величина попиту на гроші є результатом оптимізаціїрізних альтернативних внесків у капітал і залежить від існуючих або очікуванихвідносних цін різних активів. Коли величини граничних доходів на всі можливі об’єкти владу капіталу стають однаковим,тоді досягається оптимум. У тому випадку, коли величина граничних доходівнеоднакова, економічні агенти змінюють структуру своїх активів шляхомзбільшення частки активів, здатних принести більший доход. Або за рахунокскорочення менш прибуткових об’єктіввкладу. Таким чином, коливання економічної кон’юктури приводить до змін відносних цін. Тобто цін на товари,які розглядаються відносно до цін на інші товари і вигідності вкладів капіталув різні активи.

Найважливішоюдетермінантою попиту на гроші в цій схемі вважається величина номінальногодоходу, яка залежить у свою чергу від попиту і пропозиції грошей. Для того, щобсхема на цьому не замкнулась, передбачається. Що величина пропозиції грошейвизначається за рамками моделі. Ґрунтуючись на одному з найважливіших положеньмонетарної теорії номінального доходу про “повне і миттєве пристосуванняпропонованої кількості грошей. На основі цього робиться ще один висновок:зміною грошової грошової маси можно досягти бажаної зміни номінального доходу.

Зміна номінальноїкількості грошей, яка встановлюється Федеральною резервною системою, вважаєФрідмен, справляє значний ефект на обсяг виробництва зайнятість укороткостроковий період, а на ціни-у довгостроковий.

 Монетаристськусхему дії “ передавального механізму”, елементами якої є гроші і ціни. Доситьшироко описав англійський економіст ПюБраунінг. Виходячи з припущення, щозаробітна плата визначається попитом і пропозицією робочої сили на ринку,економічні агенти з метою впливу на обсяг виробництва пристосовують свій попитна гроші до їх пропозиції грошей. Зайнятість визначається рівнем реальноїзаробітної плати, а абсолютний рівень цін не залежить від грошової маси. Повназайнятість у цій схеми може бути досягнута тільки за рахунок зниженнязаробітної плати.

Дослідникимонетаристської теорії виділяють ній чотири основні групи: ортодоксальну,прихильників концепції раціональних очікувань. Градулістів і прагматистів.Головне, що дозволяє проводити різницю між ними, складається з трьох пунктів:ступеня еластичності цін; суті функціонування передавального механізму;природи раціональних очікувань.

Доортодоксальної групи слід віднести М.Фрідменаі Р.Селдена, до прихильників раціональнихвідносин(правих монетаристів), які є противниками макроекономічногорегулювання і звертають на помилки в економічній політиці всі проблемифункціонування капіталістичної економіки, — Т.Саржента, Р.Бекона, У.Елтіса таін.

Прагматисти, або ліві монетаристи, на чоліз Д. Лейдером, займають проміжне становище між ортодоксальними економістамимонетаристської течії і кейнсіанцями. Виходячи з вимог “грошової конституції”,вони допускають використання державних позик для дефіцитного фінансуваннябюджету. Монетаристський звіт правил державного регулювання схожий на системузаконодавчих актів, які дозволяють або забороняють ті чи інши форми економічноїполітики; звідси його назва — “грошова конституція”

Відповіднодо монетаристської грошової конституції, сума щомісячних змін грошової маси маєдорівнювати раніше визначеному річному темпу росту пропозиції грошей — близько5% щорічно. На думку монетаристів, зміни, зумовлені іншими цілями держави аботакими, що виходять за умовні кордони, абсолютно недопустимі, оскільки неминучеведуть до росту інфляції і безробіття.2

Значний вплив наформування монетаризму справили теорії американських економістів 20 — 40-х рр. Г.Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм якваріант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х — початку 50-х рр. Вінстав реакцією на тривале ігнорування економічною наукою грошових факторів іїхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.

Цей періодхарактеризувався виникненням низки монетарних теорій, що пояснювали природуциклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільшобгрунтованою та переконливою була теорія чиказької («нової монетаристської»)школи М.Фрідмена.

Позитивний внесокмонетаризму в економічну теорію, і передовсім в теорію грошей, полягав уретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарнийсвіт, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики нарозвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитноїполітики, яка нині є найважливішим важелем Мілтон Фрідмен (1912)народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання вуніверситеті Ратгерса, де опанував дві науки —математику та економіку. Йоговчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії — С. Кузнєцта Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи СШАА. Бьорнс. Це сприяло формуванню інтересів Фрідмена і вплинуло на його рішенняпро продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказькогоуніверситету, де 1933 р. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формуваннянеокласичних поглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф.Найт та Дж. Вінер, що займалися визначенням шляхів виходу економіки з кризи здопомогою неокласичних підходів

Згодом МілтонФрідмен — переходить до Колумбійського університету, де має змогу отримуватистипендію. Тут він співпрацює з автором Теорії ділових циклів Мітчеллом. 1937р. під керівництвом Кузнєца бере участь у розробці наукового проектуНаціонального бюро економічних досліджень. Під час війни працював у державномуказначействі, потім у відділі військових досліджень Колумбійськогоуніверситету. 1946 р. захистив докторську дисертацію з проблем філософії.

З 1948 р. М.Фрідмен працює в Чиказькому університеті, де займається методологічнимипроблемами суспільних наук, проблемами правових відносин (захистив докторськудисертацію), грошей і ціноутворення. Він був президентом Американськоїекономічної асоціації, радником президента з економічних питань, членомредколегій багатьох економічних видань.

Йому належитьпонад 250 праць, серед них 27 книжок. Основні — «Нариси позитивної теорії»(1953); «Кількісна теорія грошей» (1956), «Теорія функції споживання» (1957),«Програма монетарної стабілізації» (1959), «Теоретичні основи аналізу кредитно-грошовоїсистеми» (1970), «Гроші й економічний розвиток» (1973), «Безробіття, протиінфляції? Оцінка кривої Філліпеа» (1975), «Теорія цін» (1978), «Монетарнаісторія США, 1867—1960» (1981) (у співавторстві), «Нариси позитивної економіки»(1975), «Вільні вибирати» (1980), «Особистий погляд» (1981). Саме в цих працяхсформульовано основні теоретичні положення монетаризму.

Фрідмен бравучасть у розробці програми Республіканської партії, був автором та ведучимпопулярної телепрограми «Свобода вибору».

Його широкомукругозору, надзвичайному інтелекту завдячує своїм відродженням неокласичнийнапрямок в економічній теорії.

Шлях МілтонаФрідмена від академічного вченого до засновника чиказької монетаристськоїшколи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був зв'язаний із розробкою.теоріїкапіталізму як саморегулювальної системи, з формулюванням монетаристськоїдоктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державноговтручання в економіку.

Методтеоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським,заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях.

Позитивізм теоріїМілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичнезастосування.

Суб'єктивізмФрідмена (як одна з ознак належності до неокласичного напрямку в економічнійтеорії) проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивівповедінки людини) в різних економічних ситуаціях,.наприклад уситуації.«інфляційного очікування». Психологічні фактори, на, його думку, — церівноправні складові врівноважування економічної системи.

Багато положеньйого теорії, було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базіприпущень, порівнянь та аналізу статичного в економічних явищах. Вінвикористовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Йогомонетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які маютьсамостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, якуФрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепціювін характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей».

 Важливимпринциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму,за Фрідменом, є визнання необхідності економічної свободи, що зумовлює всі іншісвободи в суспільстві. Економічна свобода, завдяки якій реалізується ідеясуспільної рівноваги, є невід'ємною від ринкової системи, що перебуває впроцесі постійного розвитку. Основною та визначальною рисою ринкової системизалишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільногожиття, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання економіки.

 Ідея економічноїсвободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку тазменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і єматеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».

Державневтручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, щосприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткостроковуперспективу: будь-які непередбачені зовнішні чинники можуть спричинитивідхилення від вибраного напрямку.

Отже, основний принципмонетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.

Економічніідеї М. Фрідмена. У середині 50-х рр. Фрідмен виступає з ініціативою перегляду підходівдо економічного аналізу. Він та його послідовники,Р. Кейган, Д. Фенд, Р.Селден та інші, запропонували протилежний кейнсіанському погляд на природурозвитку капіталістичної економіки, оптимістично оцінивши її перспективи.

Нове вчення булоспочатку негативно сприйняте академічними колами, оскільки монетаристи піддалисумніву Основні положення та висновки Дж. М. Кейнса про необхідність державногорегулювання процесу розширеного відтворення методом грошових шоків, тобтофактично заперечили доцільність використання кейнсіанських форм активноговтручання держави в економіку, які добре зарекомендували себе на практиці.Однак коли централізм в обох системах — капіталістичній та соціалістичній —почав виявляти свої недоліки та суперечності, теорія монетаристів починаєпривертати до себе все більшу увагу і в 70-х рр. (під час світової стагфляції)набуває широкого визнання.

Ідеї Кейнса проте, що основним завданням економічного розвитку є забезпечення максимальногорівня зайнятості, монетаристи на чолі з Фрідменом протиставляють ідеюзабезпечення стабільності економіки.

 Іще в ранніхпрацях Фрідмен виступав проти кейнсіанського розуміння основ циклічногорозвитку та динаміки національного доходу» яке базувалось на ідеїстабілізуючого впливу інвестиційних процесів та споживання (ефективногопопиту).

Кейнсстверджував, що циклічність зумовлюється недостатнім сукупним попитом, і длястабільного розвитку має значення лише стійкий попит на гроші. Державнерегулювання полягає в стимулюванні сукупного попиту, який зростатиме разом ізвипереджаючим зростанням грошової маси (контрольована інфляція). Нарощуваннядержавою грошової маси збуджує процеси інвестування, сприяє зростанню обсягіввиробництва, забезпечує максимальну зайнятість.

Фрідмен,спираючись на базу даних з економічної історії США, доводить, щоциклічністьекономічного розвитку має грошову природу: саме зростання грошової маси вобігу провокує інфляцію. Тому грошова сфера, пропозиція грошей мають бутиосновними об'єктами державного контролю.

Інфляція.

Монетаристи начолі з Фрідменом уважали, що, використовуючи модель Кейнса, держава можевпливати лише на сукупний попит, фінансуючи його за рахунок власних доходів,які покриваються за рахунок інфляції.

 Зростаннягрошової маси в обігу понад потреби ринку породжує невідповідність між попитомна гроші та їх пропозицією, і як наслідок, негативно впливає на ціновукон'юнктуру, заробітну плату й зайнятість. Держава не може вплинути на обсягитоварної пропозиції, а тому не може забезпечити рівноваги між попитом і пропозицією.Проблеми, які виникають під час інфляції, розладнують ринковий механізм, ідержава вже не може регулювати суспільне виробництво інакше, ніж застосовуючинадзвичайні заходи.

Отже, на думкуФрідмена,першопричиною інфляції є форсована емісія грошей, яка ініціюєпроцес її розгортання. Інфляція є явищем грошового порядку, і боротьба з неюможлива лише у сфері грошового обігу.

Серед іншихпричин інфляції Фрідмен називає і політику дефіцитного бюджетного фінансування,і контроль за ставкою процента, і кредитну експансію, і заходи держави щодосоціального забезпечення за рахунок прогресивного оподаткування. Та всі цічинники є, на його думку, або похідними від емісії грошей, або такими, щопотребують додаткової емісії.

Він розробляєтеоретичні підходи до формування економічної політики державного регулюваннягрошового обігу.

Держава, яка маєна меті сприяння ринковій стабілізації, на думку Фрідмена, може скористатисьлише одним інструментом впливу на економіку — грошовою емісією.

Ще в ранніхпрацях Фрідмена було сформульовано«грошове правило» збалансованоїдовгострокової монетарної політики держави, згідно з яким збільшення грошовоїмаси має бути систематичним, стабільним і планованим процесом, незалежним відкон'юнктури та циклічних коливань.

Виходячи з того,що недостатня кількість грошей у обігу призводить до кризи виробництва, анадлишкова — до інфляції, Фрідмен запропонував визначати оптимально необхіднукількість грошей, яка б не впливала на їхню вартість і ціни, тоді не існуватимезагрози інфляції.

Оптимальнукількість грошей у обігу він пропонує визначати за допомогоюрівнянняобміну, відповідно до якого загальна ціна створеного в межах країнипродукту має дорівнювати розмірам грошової маси, помноженої на швидкістьобороту. Вартісну оцінку обсягів виробництва відображено у валовомунаціональному продукті. Фрідмен доводить, що між Динамікою грошової маси ідинамікою національного продукту існує стійкий кореляційний зв'язок, Томугрошова емісія має бути орієнтованою на приріст ВНП.

Фрідмен пропонуєпідтримувати темп приросту грошової маси: готівки (чеки, банкноти, вклади дозапитання і т.ін.)— на рівні 3-х % на рік; потенційних грошей (строковихвкладів і облігацій державних позик) — на 1 %. У цілому приріст не може бутибільшим за 4—5 % щорічно, виходячи з тенденції до сповільнення швидкостіобороту грошової одиниці та стабільності приросту національного продукту в СШАза тривалий період. Темпи середньорічної інфляції не повинні перевищувати цихпоказників, оскільки можливе розкручування інфляційної спіралі.

Такий підхідзабезпечуватиме стабільну грошову кон'юнктуру.

Ставкапроцента,Фрідмен вказує, що в центрі кейнсіанської моделі перебувають інвестиції якстабілізатор циклічного розвитку. Тому ця модель передбачає регулюючий впливдержави на норму процента за кредит з метою стимулювання інвестиційнихпроцесів.

На думкуФрідмена, регулювання ставки процента є використанням інфляційних процесів накористь держави для покриття її витрат. Адже регулювання ставки процентазв'язане з грошовою емісією.

Занаростання кризових явищ Центральний банк збільшує грошову пропозицію і знижуєставку процента, стимулюючи інвестування. Зростання інвестицій веде допідвищення зайнятості, збільшення ВНП та доходів, проте призводить до новогозбільшення попиту на гроші, тобто проблема задоволення грошового попитузалишається невирішеною.

 Фрідмен бачитьцей недолік кейнсіанської схеми і зауважує, що саме завдяки регулюванню ставкипроцента грошовий попит ніколи не буде стабільним. За цих умов зростаннягрошової пропозиції спричинятиме негайну реакцію ринку: відбудеться зростанняцін на товари та послуги. Така політика регулювання попиту на гроші вдовгостроковому періоді призведе до того, що держава буде змушена здійснюватифактично інфляційне фінансування. Тому держава має контролювати пропозиціюгрошей, а не попит на них, і необхідність у регулюванні кредитної ставкивідпаде.

Фрідмен вважав, що норма процента як ціна кредитнихгрошей визначається співвідношенням попиту на них і їхньою пропозицією. Вінстверджував, що попит на гроші є об'єктивно стабільним і зв'язаним із динамікоюосновних економічних показників — валового національного продукту,національного доходу, реальних доходів на душу населення, зайнятості та ін.,тобто зв'язок між ВНП і грошовою масою є тіснішим, ніж між ВНП і ставкоюпроцента.3

Якщо пропозиціягрошей (а не попит на них) буде регулюватись державою і якщо вона також будеорієнтованою на основні економічні показники, то ставка процентавстановлюватиметься ринком і сприятиме активізації механізмів саморегулюванняекономіки.

Звичайно,суттєвий вплив на ставку процента справляють і інші чинники, зокрема співвідношеннякількості грошей, що перебувають у сфері обігу, та грошей, які зберігаються нарахунках (відкладений попит) і, потенційно є джерелом кредитування інеконтрольованого збільшення кількості грошей у обігу. Але, ринок можерегулювати і цю проблему. Більше того, відкладений попит може відігравати роль«вбудованого» стабілізатора, за необхідності забезпечуючи поповнення каналівгрошового обігу.

Проблемазайнятості.Основним завданням державного втручання в економіку, на думку Кейнса, євирішення проблеми зростання ділової активності, а відтак, зниження рівнябезробіття,

Аналізуючизалежність між зайнятістю та інфляцією, кейнсіанці посилались на «криву Філліпса»,яка ілюструвала існування зворотного зв'язку між заробітною платою, цінами тарівнем безробіття, між інфляцією та безробіттям. Виходячи з того, що зайнятістьзалежить від рівня заробітної плати, вони робили висновок, що проблемузайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, яка допомагаєстворити ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певномумінімальному рівні.

Фрідмендоводить, що інфляція не забезпечує зростання зайнятості. Критикуючи висновокпро те, що з допомогою політики стимулювання попиту, тобто інфляції, можна«купити» постійно низький рівень безробіття, він стверджував: довготривалоїзалежності між рівнем інфляції та зайнятістю не існує. Робітники з часомзрозуміють, що мають інфляційний приріст заробітної плати, і сформулюють новівимоги до її рівня. 3 іншого боку, підприємець теж швидко збагне, що підвищенняпопиту — наслідок інфляції, а не реальний приріст купівельної спроможності. Вінскоротить виробництво й попит на робочу силу. Якщо темпи інфляціївипереджатимуть зростання вимог до заробітної плати, то безробіття може певнийчас утримуватись на низькому рівні. Але постійно підтримувати певний рівеньзайнятості можна лише ціною галопуючої інфляції, коли «інфляційне очікування»не встигає за її темпами.

Отже, прискоренняінфляції позитивно впливає на безробіття лише тимчасово, головним її підсумкомє скорочення зайнятості. Тому, на думку Фрідмена, слід боротись не збезробіттям, а з інфляцією.

Фрідмен формулюєконцепцію «об'єктивного, природного безробіття». Він робить висновок, щозайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Її природа криється внедостатній пропозиції грошової маси. Зменшення грошової маси — ознака криз тазастою, воно обов'язково супроводжується зміною кон'юнктури на ринку праці.Тобто безробіття він зв'язує з існуванням «об'єктивного» грошового попиту наробочу силу, розміри якого залежать від обсягів виробництва. Якщо намагатисьстимулювати цей попит з допомогою штучного впливу, то відповіддю станезростання цін, а не зайнятості.

 Найкращимрегулятором зайнятості є ринок. Фрідмен наголошує, щорезерв робочоїсили забезпечує рівновагу, дозволяє швидко збільшувати зайнятість за умовпожвавлення виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, швидконарощувати товарну пропозицію і запобігати значному зростанню заробітної плати.Він уважає економічно виправданим 4—5 % рівень безробіття, оскільки соціальнезабезпечення такої кількості безробітних не становить проблеми для держави.4

 Фрідмен доходитьвисновку, що немає потреби в регулюванні рівня зайнятості. Інфляційно-бюджетната фіскальна спрямованість кейнсіанської політики стимулювання зайнятостіпризводить до витискування ринкової економіки, скорочення приватного сектора,перерозподілу доходів на користь соціальної сфери, а головне, не сприяєвирішенню проблеми зайнятості. Тому слід допустити такий рівень безробіття,який забезпечуватиме використання ринку праці як стабілізатора кон'юнктури,забезпечуватиме оптимальний рівень заробітної плати.

Рівеньзаробітної плати. Коливання рівня безробіття Кейнс зв'язував із коливанням рівнязаробітної плати: зростання реальної заробітної плати веде до зменшеннязайнятості. Тому він пропонував визначати мінімальну заробітну плату йфіксувати її, а також заморожувати зростання заробітної плати з допомогоюінфляції.

На думкуФрідмена, рівень заробітної плати взагалі не підлягає державному регулюванню.Її розміри має встановлювати ринок залежно від кон'юнктури. Відтак необхідноскасувати закони про мінімальну заробітну плату і заборонити профспілкамвтручатися в процес її формування. У періоди криз відбуватиметься скороченнязаробітної плати, що у поєднанні зі зростанням безробіття сприятиме зниженнюцін і стимулюватиме вихід із кризи. Отже, заробітна плата також станесвоєрідним стабілізатором ринкової рівноваги.

Фінансоваполітика.Важливу причину інфляції Фрідмен убачає і в політиці дефіцитного бюджетного фінансування.Для покриття дефіциту бюджету держава здійснює додаткову емісію інфляційнихгрошей, і цей процес згодом стає неконтрольованим.

 Він звертаєтьсятакож до питання фіскальної політики, зазначаючи, що держава намагаєтьсявирішити проблеми, які сама і створює, за рахунок прогресивного оподаткування,перекладаючи їх на плечі високорентабельних підприємств, підриваючи основиекономіки.

Фрідмен виступаєз різкою критикою політики незбалансованого державного бюджету, визнаючи їїоднією з причин розбалансування механізмів ринкового саморегулювання, постійнодіючим фактором інфляції.

Водночас вінрекомендує утримуватись від неконтрольованої, спонтанної грошової емісії, якатакож є джерелом покриття бюджетного дефіциту та чинником інфляції. Федеральнарезервна система, яка акумулює резервні фонди комерційних банків і, регулюючинорму резерву, може впливати на їхню кредитну експансію, має припинитирегулювання кредитної політики комерційних банків, що полягає у частковомупокритті емісії комерційних банків за рахунок резервів і призводить доспонтанного збільшення грошової маси в обігу.

Таким чином,основні рекомендації Фрідмена випливають з його постулату, що подолати інфляціюможна лише з допомогою політики стримування — «реструктивної політики».Зменшення державних витрат сприятиме скороченню дефіциту державного бюджету,обмежить приріст грошової маси, уповільнить темпи інфляції. Це призведе дозвуження попиту, отже, зросте безробіття. Однак постійне затухання темпівінфляції зменшить інфляційні очікування, пожвавить ділову активність і рівеньбезробіття почне знижуватись.

На думкуФрідмена, функції держави не повинні обмежуватися «швидким реагуванням» здопомогою ставки процента та дотацій на прояви дестабілізації, оскількидефіцитне фінансування та штучне стимулювання попиту розбалансовує фінансовусистему. Стратегічною лінією має бути курс на скорочення державної участі вперерозподілі національного продукту. Основне завдання держави — не допускатиколивань грошової маси, підтримувати стабільний темп її приросту.

Поєднанняавтономної і стабільної динаміки грошової маси, що не залежатиме від циклічнихколивань, із стабілізацією.бюджетних видатків, коли податки, соціальні виплатине будуть використовуватись для регулювання кон'юнктури, забезпечить економічнурівновагу.

Отже, основнимфактором економічної рівноваги в суспільстві, за Фрідменом, є стабільна,контрольована динаміка пропозиції грошей. Цей фактор розглядається як основавнутрішньоекономічної політики.Дослідження національної економіки якланцюга світової господарської системи М. Фрідмен здійснював з позиціївизнання її «самонастроюваною» системою, якій потрібний часовий та економічнийпростір.

Фрідмен виходив зконцепції відкритості економіки, що реалізується через торгівлю, інвестування,обмін технологіями та інші напрямки зовнішньої діяльності, обстоював принципзастосовності законів національного ринку до міжнародного середовища.

ПослідовникиКейнса зосередили свою увагу на дослідженні платіжного балансу з метоювизначення впливу експортно-імпортних операцій на забезпечення економічної,рівноваги… Визнаючи позитивну залежність ефективного попиту, від експорту інегативну — від імпорту, вони розробляють моделі, що демонструють залежністьустановлення рівноваги від втручання держави в зовнішньоекономічну сферуметодами прямого регулювання, бюджетного фінансування та позаекономічноговпливу.

Економічні важелівпливу, за кейнсіанською доктриною, були зв'язані з платіжним балансом, щозалежав від валютного курсу. Тому вихідною у моделях економічного регулюваннябула система фіксованих валютних курсів, яка підтримувалась Центральним банком.Штучне регулювання курсів за допомогою процентних ставок давало змогу черездевальвацію чи ревальвацію валют, стимулювати чи стримувати експортно-імпортніоперації.

Мілтон Фрідменобстоював принципи самозабезпечення валютної рівноваги за рахунок вільної гриринкових сил. Він стверджував, що втручання держави у валютне середовище можеспричинити дестабілізацію валютних відносин, відплив національної, валюти зусіма похідними економічними наслідками. Валютна рівновага може забезпечуватисьза рахунок сталої довгострокової кредитно-грошової політики.

Цікаво, щоміркування кейнсіанців та монетаристів стосовно ролі процентної ставки якрегулятора переливання; капіталів з країни в країну збігаються, але, заФрідменом, ця роль є лише допоміжною.

Фрідмен виходив зтого, що за умов ринкової економіки існує зворотнийзв'язок між валютнимирезервами та розмірами внутрішньої грошової маси, що в сумі становитьвеличину, яка необхідна для товарообігу. Саме через цей зворотний зв'язокзабезпечується рівновага, тоді як система, створена на основі кейнсіанськоїмоделі (Бреттон-Вуд), блокує дію адаптаційних механізмів ринку. Тобто ідеястихійного вирівнювання грошового обігу і платіжних балансів протиставляєтьсявикористанню епізодичних девальвацій; Адже після девальвацій зростаютьвнутрішнім ціни, спричиняючи інфляцію, що знову призводить до дефіцитуплатіжного балансу.

Очевидно, щоФрідмен розглядав економічну діяльність суспільства, як органічну єдністьвнутрішньої та зовнішньої економік і в цьому вбачав суть відкритості економіки.

Наслідком діїпсихологічних факторів та державного втручання в економіку вважав Фрідмен іпередачу шокового стану з країни в країну —імпорт інфляції. Фрідманстверджував, що тенденція зростання рівня цін є виключно грошовим явищем тількитоді, коли ця тенденція є безперервним процесом. Слід бути уважним привизначенні поняття “інфляція”, бо, за означенням, вона має супроводжуватисябезперевним, швидкозростаючим рівнем цін.5 Якщо в країні індексзростання внутрішніх цін вищий, ніж у партнерів, то за валютної конвертованостіринок насичується імпортними товарами, а в країні-партнері, орієнтованій наекспорт, зростають ціни, прискорюються інфляційні процеси,-які передаютьсячерез зростання експортних цін. Лише ринковий механізм може своєчасновідреагувати на цей процес. Тому ідеюплаваючого (а не жорсткофіксованого)валютного курсу Фрідмен обстоює в контекстікредитно-грошової політики.

Досліджуючивзаємозв'язок валютного курсу й інфляції, Фрідмен указує, що коли золотоперестає бути мірою цінності національних валют, інфляційні процесибезпосередньо впливають на пониження курсу цих валют, а низький курс призводитьдо зростання внутрішніх цін. Сама інфляція хоч і є наслідком внутрішніхмакроекономічних процесів (зростання грошової маси, зменшення ВНП), алезв'язана з динамікою курсу валют.

Фрідмен зазначає,що попит на імпортні товари є вищим там, де вони відносно дешевші, це веде доурівнювання цін. Тому паритетність валют виводиться з їхньої купівельноїспроможності.Теорія паритету купівельної спроможності валют орієнтує,як мають змінюватися ціни, щоб забезпечувати рівновагу валютного курсу.

Фрідмента його послідовники негативно ставилися до державного регулювання валютногокурсу, яке забезпечувалося за рахунок валютної інтервенції з метоюпідтримування курсу власної країни, квотування попиту на валюту, маніпулюванняпроцентними ставками та депозитами. Особливо засуджувались валютні інтервенції(збільшення обсягів пропозиції валюти на внутрішньому ринку за рахуноквалютного резерву країни), оскільки це призводить до тих самих наслідків, що йбезконтрольна емісія грошей, та зумовлює остаточне падіння валютного курсу. .

Відтак можнасказати, що Мілтон Фрідмен екстраполював висновки своєї монетарної доктрини навсі складові економічного розвитку, доводячи, що закони грошового обігу невизнають кордонів, діють в усьому ринковому просторі.

МОНЕТАРИЗМІ ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Розбіжностімонетаристів і кейнсіанців щодо питання про роль держави у господарському життівилилися в кінцевому підсумку у протиставлення двох осовних інструментівмакроекономічного контролю, які використовуються урядами для впливу након’юнктуру, а саме: грошово-кредитної і фіскальної політики. Перший видполітики, пов’язаної з впливом центрального банку на величину грошової маси,розцінюється монетаристами як найефективніший. Другий же вид політики, щогрунтується на зміні податкових ставок і управління державним боргом,пов’язується зі свавіллям уряду і розцінюється як малоефективний длягосподарського розвитку.

 Зіставленняефекту двох головних методів економічної політики провели Л.Андерсен і Дж.Джордан із федерального резервного банку Сант-Луїса. Вони прагнули перевірити обґрунтованістьтрьох важливих тверджень кейнсіанської школи, а саме:

1) фіскальнізаходи чинять сильніший вплив на стан економічної активності, ніж грошові;

2) реакція економічноїкон’юнктури на фіскальні заходи більш передбачувана, ніж реакція на грошовуполітику;

3) впливфіскальних заходів на економічну ситуацію виявляється швидше, ніж впливгрошової політики.

У результатіпроведений розрахунків виявилося, що реакція економічної кон’юнктури на заходигрошової політики сильніша, передбачуваніша, швидша, ніж на фіскальні заходи.Тим самим висновки кейнсіанської теорії про роль бюджету були поставлені підсумнів. Сант-Луїська модель багато в чому сприяла зміцненню позицій монетаризмуі росту його популярності.

Протягом багатьохроків монетаристи виступають з пропозиціями про кардинальну перебудовутрадиційних грошово-кредитних і банківських інститутів, які у процесі еволюціїпристосувалися до кейнсіанських методів економічного регулювання. Вонинамагаються скоротити до мінімуму можливості урядів впливати на кредитнуекспансію і відповідно на емісію платіжних засобів. Звідси багаторічні пошукиспособу поставити жорсткі межі використанню урядами емісійного механізму дляфінансування бюджетних дефіцитів.

Програмукардинального реформування кредитно-грошової системи США розробив М.Фрідмен укнизі “Програма для монетарної стабільності” (1960). Один з найголовнішихелементів цієї реформи ¾ “грошове правило”, згідно з яким центральний банк СШАповинен взяти зобов’язання підтримувати, наскільки це можливо, стійкі темпизростання кількості грошнй, не припускаючи сезонних коливань грошового запасу.

М.Фрідмен вважав,що при виборі темпів зростання кількості грошей необхідно орієнтуватися настабільний рівень цін кінцевого продукту протягом тривалого періоду. Вінпропонував ввести правило механічного приросту грошової маси в середньому на 4%за рік. Ця цифра складається із 3% приросту реального продукту і 1% довготривалогозниження швидкості обігу грошей. Багато економістів пропонували встановити“вилку” допустимих коливань річних темпів приросту кількості грошей.

Проте жодна ізкапіталістичних країн не застосувала правила М.Фрідмена у “чистому вигляді”.Керівники грошової політики намагалися зберегти за собою свободу маневру,вважаючи, що в умовах вкрай нестійкої кон’юнктури механічний приріст грошей вобігу може порушити нормальний хід платежів і викликати дезорганізацію ринківпозичкового капіталу. Тому на практиці таргетування всюди поєднувалося ізпринципом дискреції (тобто прийняття рішень залежно від власних міркувань).

Обраний в 1979 рв Англії консервативний уряд М.Тетчер взяв на озброєння монтаристські рецепти істав проводити політику грошового гальмування, що незабаром дало повнийоздоровчий ефект (зниження інфляції). Було підготовлено грунт для ряду важливихструктурних реформ, поліпшилися зовнішні позиції фунта стерлінгів.

 Роботимонетаристів зайняли почесне місце у сучасній економічній літературі з питаньгрошей. Сьогодні жоден підручник з макроекономічної теорії або з проблем грошейі кредиту не може пройти мимо монетариських досліджень грошового обігу,інфляції, методів грошового прогнозування. Довговічність ідей і лозунгівмонетаристів забезпечуються послідовною боротьбою цієї школи за “здоровігроші”, проти політики державного маніпулювання грошима і хронічного дисбалансугрошової сфери.6

Економічна моделькапіталістичного суспільства Фрідмена має всі ознаки неолібералізму. Діяльністьдержави обмежується, по-перше, створенням умов для вільного функціонуванняринку, а не для його регламентації; по-друге, забезпеченням безпеки громадян;по-третє, законодавчою функцією та контролем за дотриманням законодавства.

Фрідмен, як іінші неоліберали, визнає, що ринкове господарство має великий внутрішнійпотенціал самоврівноважування, саморегулювання. Коли в ринковому механізмі йвиникають диспропорції, то тільки через надмірне зовнішнє втручання. Томувтручання в економіку необхідно обмежити макроекономічною сферою, зокремаконтролем за грошовим обігом.

Кількістьінструментів державного регулювання (так званих адміністративних методіввпливу) необхідно скоротити, відмовившись від бюджетних засобів впливу наекономіку, від спроб перерозподілу доходів, у тім числі через прогресивнеоподаткування.

Соціальна сфера,за Фрідменом, не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави.Індивідуалізм і свобода передбачають нерівність. Фрідмен захищає індивідуалізмі засуджує «соціальний компроміс», «колективне планування» та інші форми«сповзання до соціалізму» .

Він підкреслює,що стабільна економіка забезпечує високий рівень життя, у суспільстві, алекожен громадянин повинен сам дбати про те, щоб одержати свою частку суспільногопродукту.

Таким чином,монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинувгасла соціальної справедливості, у тім числі й підтримки повної зайнятості, яктакі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їхня реалізація зв'язана здестабілізацією економічних процесів. Натомість заходи щодо жорсткої грошової істабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законностіі порядку монетаризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринковоїекономіки.

На засадахмонетаризму виникла низка нових доктрин та шкіл, що дотримуються ліберальнихпоглядів, розвивають їх та пристосовують до сучасних вимог.

Монетаристськатеоретична конструкція знайшла відображення в теоріях нового напрямку сучасноїекономічної думки — «раціональних очікувань» та «економіки пропозиції».

СПИСОКЛІТЕРАТУРИ

1.        Корнійчук,Людмила Яківна, Татаренко, Наталія Олексіївна. Історія економічних вчень:Підручник. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с.

2.        Павлов,Константин Викторович. Общая теория социально-экономической политики / К. В.Павлов; М-во общ. и проф. образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр.- Ижевск: Изд-во Ин-та экономики и упр. УдГУ, 1998. — 174 с.

3.        Фридмен,Милтон. Если бы деньги заговорили… / Милтон Фридмен; Пер. с англ. проф. Л. С.Микша, канд. физ.-мат. наук А. М.Семёнов.- М.: Дело, 1998.-156 с.

4.        ЮхименкоП.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб.-К.: Знання-Прес,2000.-514с

5.        ГальчинськийА.С. Теорія грошей

6.        ФредерікС.Мишкін “Економіка грошей, банківської справи, фінансових ринків” изд.“ОСНОВА” К: 1999р.