Реферат: Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „ Економіка підприємства"

тема роботи: „Необхідність і принципи формуваннявищих органів

управління підприємствами України"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні засади державного регулюваннягосподарською діяльностю в україні

1.1 Господарський Кодекс України

1.2 Державна регуляторна політика у сфері господарськоїдіяльності

1.3 Дозвільна система у сфері господарської діяльності

Розділ 2. Основні регуляторні дії вищих органів управліннягосподарською діяльністю підприємств в україні

2.1 Державна реєстрація суб’єктів господарювання

2.2 Ліцензійне обмеження видів господарської діяльності

2.3 Патентування окремих видів господарської діяльності

2.4 Антимонопольне регулювання конкуренції в господарськійдіяльності

Розділ 3. Оновлені організаційніфункції міністерств кабінету міністрів україни як вищих органів керівництварозвитком підприємств галузей

3.1 Основні функції Міністерство палива та енергетики України

3.3 Основні функції Міністерства промислової політикиУкраїни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Система державногоуправління суб’єктами господарювання в Україні існує у вигляді вищих органівзагальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування іфункціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними,оскільки зумовлюється наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняттята практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцієюсамих підприємств і організацій, які в ринковій економіці мають, переважно,недержавну форму власності.

Чинну в Україні системузагальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншимипервинними ланками (утвореннями) національної економіки очолює ПрезидентУкраїни, який як глава держави в рамках повноважень, визначених КонституцієюУкраїни, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку.

Верховна Рада (парламент)України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузямиопосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральнувиконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практичнореалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовуєдіяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральніоргани виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства,інші установи.

Центральнимиорганами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складуКабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управліннясуб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети таінші центральні відомства.

До вищих органівдержавного управління підприємствами (організаціями) належать також державнікомітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусуДержавного комітету України:

Державний комітет будівництва,архітектури та житлової політики України;

Державний комітетУкраїни по водному господарству;

Державний комітетУкраїни по земельних ресурсах;

Державний комітетУкраїни з енергозбереження;

Державний комітетлісового господарства України;

Державний комітетстандартизації, метрології та сертифікації України;

Державний комітетстатистики України;

Національнекосмічне агентство України;

Крім того,функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Такимиє:

Антимонопольнийкомітет України;

Державна податковаадміністрація України;

Державна митнаслужба України;

Державний комітетУкраїни з питань регуляторної політики та підприємництва;

Національнакомісія регулювання електроенергетики України;

Державна комісія зцінних паперів та фондового ринку України;

Фонд державногомайна України;

Зважаючи на це, актуальністютеми курсової роботи є дослідження ролі вищих органів управлінняпідприємствами різних форм власності в Україні.

Метою курсовоїроботи було дослідження необхідності створення тафункцій вищих органів управління підприємствами в Україні, як основи державногорегулювання економічного механізму країни при переході до ринкової економіки танедержавних форм власності в господарюванні.

Інформаційноюбазою дослідження були матеріали „електронної” базизаконодавства України — „Ліга" (кодекси, закони України, укази ПрезидентаУкраїни, постанови Кабінету Міністрів України).

Розділ 1. Основні засади державногорегулювання господарською діяльностю в україні

 

1.1 Господарський Кодекс України

Господарськийкодекс України [1] встановлює відповідно до Конституції України правові основигосподарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітностісуб'єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс Українимає на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання,розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільноговиробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог КонституціїУкраїни, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системіУкраїни, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

ГосподарськийКодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарськівідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарськоїдіяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншимиучасниками відносин у сфері господарювання.

Учасникамивідносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органидержавної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарськоюкомпетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступаютьзасновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарськіповноваження на основі відносин власності.

Під господарськоюдіяльністю у Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сферісуспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції,виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають ціновувизначеність.

Господарськадіяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатівта з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями.Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційнагосподарська діяльність).

Сферугосподарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарськіта внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничимиє майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання прибезпосередньому здійсненні господарської діяльності. Підорганізаційно-господарськими відносинами у Кодексі розуміються відносини, щоскладаються між суб'єктами господарювання та суб'єктамиорганізаційно-господарських повноважень у процесі управління господарськоюдіяльністю.

Внутрішньогосподарськимиє відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єктагосподарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурнимипідрозділами.

Правовийгосподарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднанняринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання тадержавного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційноївимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначенняУкраїни як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Загальнимипринципами господарювання в Україні є:

забезпеченняекономічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктівгосподарювання;

свободапідприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рухкапіталів, товарів та послуг на території України;

обмеженнядержавного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністюзабезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції упідприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів табезпеки суспільства і держави;

захистнаціонального товаровиробника;

заборонанезаконного втручання органів державної влади та органів місцевогосамоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Держава, органидержавної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктамигосподарювання.

У сферігосподарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну)економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальнеузгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільнихверств і населення в цілому.

Економічнастратегія — обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалуперспективу і спрямований на вирішення крупно-масштабних економічних тасоціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічноїбезпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу інаціонального багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегіявключає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів таспособів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, щомають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законніінтереси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика- сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення дляреалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, щоскладаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

Правовезакріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засадвнутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного ісоціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльностіКабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічногоі соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Основниминапрямами економічної політики, що визначаються державою, є:

структурно-галузеваполітика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурінародного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевихпропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічнийпрогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростаннярівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна,будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснюєвідносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

інвестиційнаполітика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов длязалучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основнихзасобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритетиструктурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного івідповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

амортизаційнаполітика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливихта рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основнихвиробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новійтехніко-технологічній основі;

політикаінституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладноїекономічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійсненняроздержавлення економіки, приватизації та націона-лізації виробничих фондів,забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання,еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державнупідтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-якихпротизаконних економічних структур;

цінова політика,спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метоюзабезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту,дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарськоїдіяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

антимонопольно-конкурентнаполітика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовищадіяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовахнедопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сферімонопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг,сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

бюджетна політика,спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використаннядержавних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій ународне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сферіміжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальноїсправедливості при перерозподілі національного доходу;

податковаполітика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податковогонавантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідноїекономічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальноїсправедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їхдоходів;

грошово-кредитнаполітика, спрямована на забезпечення народного господарства економічнонеобхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу,залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи,стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування ірозвитку економіки;

валютна політика,спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валютищодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їхефективне використання;

зовнішньоекономічнаполітика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарюванняз іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку івітчизняного товаровиробника.

екологічна політика,що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природнихресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Держава дляреалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програмі програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби імеханізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобамирегулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

державнезамовлення, державне завдання;

ліцензування,патентування і квотування [5], [7] ;

сертифікація тастандартизація [3] ;

застосуваннянормативів та лімітів;

регулювання цін ітарифів;

наданняінвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій,компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

З метою вирішеннянайважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якимирегулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

оптимальнепоєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;

стабільність (незмінність)протягом кількох років загальних правил оподаткування;

усуненняподвійного оподаткування;

узгодженість зподатковими системами інших країн.

Держава здійснюєантимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сферігосподарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються ВерховноюРадою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Суб'єктигосподарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарськудіяльність, що не суперечить законодавству.

Суб'єктигосподарювання підлягають державній реєстрації відповідно до Кодексу [1] тазакону [19].

Держава здійснюєконтроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у такихсферах:

збереження тавитрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин — застаном і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових,кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — задодержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахунковоїдисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін іціноутворення — з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін напродукцію і послуги;

монополізму таконкуренції — з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства [12],[13], [14] ;

земельних відносин- за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва іпраці — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; запожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманнямстандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умовздійснення господарської діяльності;

споживання — заякістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічноїдіяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальноїбезпеки [11].

1.2 Державна регуляторна політика усфері господарської діяльності

 

Основніпринципи державної регуляторної політики — принципи дії вищих органівуправління підприємствами в Україні — обумовлені нормами Закону України „Прозасади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” [9].

Державнарегуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі — державнарегуляторна політика) — напрям державної політики, спрямований на вдосконаленняправового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносинміж регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктамигосподарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективнихрегуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктівгосподарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, щоздійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією тазаконами України;

Регуляторний органвищого управління господарською діяльністю підприємств — Верховна Рада України,Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України,Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державнийорган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної РеспублікиКрим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади,орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначенихорганів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособовоприймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальніоргани центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установита організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництвота управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціальногострахування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїхповноважень приймають регуляторні акти;

Регуляторнадіяльність — діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеженнярезультативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторнимиорганами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальнимигромадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України,цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

Принципамидержавної регуляторної політики є:

доцільність — обґрунтовананеобхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішенняіснуючої проблеми;

адекватність — відповідністьформ та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішеннііснуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

ефективність — забезпеченнядосягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивнихрезультатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктівгосподарювання, громадян та держави;

збалансованість — забезпеченняу регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадянта держави;

передбачуваність — послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державноїполітики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяєсуб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

прозорість таврахування громадської думки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їхоб'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності,обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій,наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їхоб'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторнихактів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформуваннягромадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Стосовно кожногорегуляторного акта послідовно здійснюються базове, повторне та періодичневідстеження його результативності.

1.3 Дозвільна система у сферігосподарської діяльності

 

Закон України „Продозвільну систему у сфері господарської діяльності” [17] визначає правові таорганізаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарськоїдіяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноваженихвидавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Дозвільна системау сфері господарської діяльності — сукупність урегульованих законодавствомвідносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами тасуб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру;

Дозвільні органи — органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, атакож підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до законувидавати документи дозвільного характеру;

Документдозвільного характеру — дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який даєсуб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійсненнягосподарської діяльності;

Місцеві дозвільніоргани — міські ради та їх виконавчі органи, районні та районні у містах Києвіі Севастополі державні адміністрації, територіальні (місцеві) органицентральних органів виконавчої влади, їх посадові особи, уповноваженівідповідно до закону видавати документи дозвільного характеру від свого імені,а також підприємства, установи, організації, що у випадках, передбаченихзаконом, уповноважені видавати документи дозвільного характеру і можутьзалучатися до проведення експертизи та обстеження, необхідних для видачідокументів дозвільного характеру, у межах відповідноїадміністративно-територіальної одиниці;

Об'єкт, на якийвидається документ дозвільного характеру, — земельна ділянка, споруда, будівля,приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатаціюабо проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, роботата послуга;

Основнимипринципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарськоїдіяльності є:

захист прав,законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життягромадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпекидержави;

розвитокконкуренції;

прозорістьпроцедури видачі документів дозвільного характеру;

додержаннярівності прав суб'єктів господарювання під час видачі документів дозвільногохарактеру;

відповідальністьпосадових осіб дозвільних органів, адміністраторів та суб'єктів господарюванняза порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільногохарактеру;

зменшення рівнядержавного регулювання господарської діяльності;

установленняєдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Виключно законами,які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільногохарактеру, встановлюється:

необхідністьодержання документа дозвільного характеру;

дозвільний орган,уповноважений видавати документ дозвільного характеру;

платність абобезоплатність видачі документа дозвільного характеру;

строк прийняттярішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру;

вичерпний перелікпідстав для відмови у видачі та анулювання документа дозвільного характеру;

можливість набуттясуб'єктом господарювання права на провадження певних дій щодо здійсненнягосподарської діяльності за декларативним принципом.

Суб'єктгосподарювання або уповноважена ним особа (далі — заявник) подає адміністраторузаяву, форма якої затверджується Кабінетом Міністрів України за поданнямуповноваженого органу та за погодженням з дозвільними органами.

До заяви додаються:

копія свідоцтвапро державну реєстрацію суб'єкта господарювання;

документи, якіпідтверджують внесення плати за видачу документа дозвільного характеру, якщовона передбачена законом;

документи,необхідні для видачі документа дозвільного характеру, передбаченізаконодавством, яким регулюються відносини, пов'язані з його одержанням.

Місцеві дозвільніоргани протягом п'яти робочих днів з дати одержання від адміністратора заяви тадокументів, якщо інше не передбачено законом, приймають рішення про видачу абовідмову у видачі суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру тапередають протягом двох робочих днів з дати прийняття відповідного рішенняадміністратору відповідні документи. У рішенні про відмову у видачі документадозвільного характеру зазначаються підстави такої відмови.

Розділ 2. Основні регуляторні діївищих органів управління господарською діяльністю підприємств в україні

 

2.1 Державна реєстрація суб’єктівгосподарювання

 

ЗАКОН УКРАЇНИ „Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" [19] регулюєвідносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а такожфізичних осіб — підприємців.

Єдиний державнийреєстр юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (далі — Єдиний державнийреєстр) — автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку танадання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;

Свідоцтво продержавну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує фактвнесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичноїособи або фізичної особи — підприємця;

Державнареєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — засвідчення фактустворення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття абопозбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення іншихреєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповіднихзаписів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведеннядержавної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців включає,зокрема:

перевіркукомплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повнотивідомостей, що вказані в реєстраційній картці;

перевіркудокументів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав длявідмови у проведенні державної реєстрації;

внесеннявідомостей про юридичну особу або фізичну особу — підприємця до Єдиногодержавного реєстру;

оформлення івидачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державногореєстру.

Зміни доустановчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені,та/або по батькові (далі — імені) або місця проживання фізичної особи — підприємцяпідлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних зміндо записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

Державнареєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців проводиться державнимреєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласногозначення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державнійадміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживанняфізичної особи — підприємця.

Державнийреєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

проводить державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;

проводитьрезервування найменувань юридичних осіб;

передає органамдержавної статистики (далі — органи статистики), державної податкової служби,Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення тавідомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, якіпередбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідаціївідокремлених підрозділів юридичних осіб;

формує, веде тазабезпечує зберігання реєстраційних справ;

здійснюєоформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну;

оформлює та видаєвиписки, довідки з Єдиного державного реєстру;

проводить державнуреєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстраціюзміни імені або місця проживання фізичних осіб — підприємців;

проводить державнуреєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припиненняпідприємницької діяльності фізичними особами — підприємцями;

звертається досуду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку.

Державнийреєстратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головоюміста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві таСевастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноважениморганом з питань державної реєстрації.

Державнийреєстратор підпорядковується міському голові міста обласного значення абоголові районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації.

Спеціально уповноваженийорган з питань державної реєстрації:

здійснює державнийнагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осібта фізичних осіб — підприємців;

узагальнюєпрактику застосування нормативно-правових актів з питань державної реєстраціїта розробляє проекти нормативно-правових актів у цій сфері;

затверджуєнормативно-правові акти щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру;

забезпечуєформування та ведення Єдиного державного реєстру;

затверджує формиреєстраційних карток, довідки та виписки з Єдиного державного реєстру;

організовуєнавчальну підготовку та підвищення кваліфікації державних реєстраторів,погоджує кандидатури на зайняття посади державного реєстратора;

видає посвідченняі печатку державного реєстратора;

забезпечуєзамовлення, постачання, облік та звітність щодо витрачання бланків свідоцтв продержавну реєстрацію та бланків виписок з Єдиного державного реєстру;

видаєспеціалізований друкований засіб масової інформації.

Бланки свідоцтвпро державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державнуреєстрацію фізичних осіб — підприємців є документами суворої звітності, маютьоблікову серію і номер.

У бланку свідоцтвапро державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:

найменуванняюридичної особи;

ідентифікаційнийкод Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

місцезнаходженняюридичної особи;

місце проведеннядержавної реєстрації;

дата проведеннядержавної реєстрації;

прізвище таініціали державного реєстратора.

У бланку свідоцтвапро державну реєстрацію фізичної особи — підприємця зазначаються:

ім'я фізичноїособи — підприємця;

ідентифікаційнийномер фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів зДержавного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язковихплатежів (далі — ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків);

місце проживанняфізичної особи — підприємця;

дата проведеннядержавної реєстрації;

місце проведеннядержавної реєстрації;

прізвище таініціали державного реєстратора.

Свідоцтво продержавну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується йогопечаткою.

2.2 Ліцензійне обмеження видівгосподарської діяльності

 

Закон України „Проліцензування певних видів господарської діяльності” [5] визначає видигосподарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування,встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктівгосподарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сферіліцензування.

Ліцензія — документдержавного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного вньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умовивиконання ліцензійних умов;

Ліцензійні умови — установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних,кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання припровадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

Ліцензування — видача,переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, веденняліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатамиліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, атакож розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

Орган ліцензування- орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, абоспеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видівгосподарської діяльності;

Ліцензуваннябанківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг,зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування усфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сферіосвіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівліспиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновимивиробами, у сфері телекомунікацій здійснюється згідно з законами, що регулюютьвідносини у цих сферах.

Основнимипринципами державної політики у сфері ліцензування є:

забезпеченнярівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

захист прав,законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природногосередовища та забезпечення безпеки держави;

встановленняєдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на територіїУкраїни;

встановленняєдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування неможе використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарськоїдіяльності.

Ліцензія є єдинимдокументом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видомгосподарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Ліцензійні умови єнормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні,організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного видугосподарської діяльності.

У ліцензійні умовищодо видів господарської діяльності, для провадження яких необхідні спеціальнізнання, включаються кваліфікаційні вимоги до працівників суб'єктів господарювання- юридичних осіб та (або) до фізичних осіб — суб'єктів підприємницькоїдіяльності.

Відповідно доЗакону [5] ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) пошук (розвідка)корисних копалин;

2) виробництво таремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї,холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістюпольоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєюневійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичноюзброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів насекунду;

3) виробництвовибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджуєтьсяспеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань наглядуза охороною праці та державного гірничого нагляду);

4) виробництвоособливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначаєтьсяКабінетом Міністрів України);

5) видобуванняуранових руд;

6) видобутокдорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

7) виробництводорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

8) виготовленнявиробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами здорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного камінняорганогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;\

9) виробництволікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

10) виробництвоветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівляветеринарними медикаментами і препаратами;

11) виробництвопестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами таагрохімікатами;

12) виробництвоспеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії,індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;

13) розроблення,виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналівзв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальнимитехнічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобівнегласного отримання інформації;

14) розроблення,виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичнідослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобівкриптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічногозахисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівлякриптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації;

15) розроблення,виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезенняголографічних захисних елементів;

16) розроблення,виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем ізасобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічногозахисту інформації;

17) виготовленнябланків цінних паперів, документів суворої звітності;

18) транспортуваннянафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного інафтового газу трубопроводами та його розподіл;

19) постачанняприродного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;

20) зберіганняприродного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійнимиумовами;

21) централізованеводопостачання та водовідведення;

22) розроблення,випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їхскладових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин,обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем;

23) розроблення,виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання,ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропнихречовин і прекурсорів;

24) культивування,використання рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей;

25) проведеннядезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт;

26) медичнапрактика;

27) переробкадонорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;

28) ветеринарнапрактика;

29) організація таутримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей,організація діяльності з проведення азартних ігор;

30) будівельнадіяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучихта огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортнихмереж);

31) надання послугз перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;

32) надання послугз перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;

33) надання послугз перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загальногокористування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

34) надання послугз перевезення пасажирів та їх багажу на таксі;

35) надання послугз перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;

36) заготівля,переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;

37) збирання,первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінногокаміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінногокаміння;

38) збирання,заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, яківизначаються Кабінетом Міністрів України);

39) операції у сферіповодження з небезпечними відходами;

41) проектування,монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та системопалення, оцінка протипожежного стану об'єктів;

42) проведеннявипробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій,виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння,продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам;

43) наданняпослуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг зохорони громадян;

44) виконаннятопографо-геодезичних, картографічних робіт;

45) виконанняавіаційно-хімічних робіт;

46) пересиланняпоштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролейта посилок масою до 30 кілограмів;

50) туроператорськата турагентська діяльність;

51) фізкультурно-оздоровчата спортивна діяльність:

організація тапроведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту;

діяльність зпідготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;

55) діяльністьарбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

56) посередництвоу працевлаштуванні на роботу за кордоном;

57) професійнадіяльність на ринку цінних паперів;

58) проведенняробіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;

59) проектування,будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремихоб'єктів інженерної інфраструктури;

60) діяльність,пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарськихводойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

61) посередницькадіяльність митного брокера та митного перевізника;

62) виробництводисків для лазерних систем зчитування, матриць;

63) експорт,імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

64) виготовленняпарфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового;

65) оптоваторгівля насінням;

66) виробництво,зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичноїекспертизи походження та аномалій тварин;

67) проведеннязнезараження підкарантинних матеріалів та об'єктів, які переміщуються черездержавний кордон України та карантинні зони;

68) професійнадіяльність у сфері надання соціальних послуг;

69) розробленняпроектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації,музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток;

70) діяльність,пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;

71) діяльність,пов'язана з відкриттям та функціонуванням стрілецьких тирів, стрільбищневійськового призначення, мисливських стендів;

72) розроблення,виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння,військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;

72) діяльність,пов'язана з виробництвом автомобілів та автобусів;

73) виробництвотеплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими)тепловими мережами та постачання теплової енергії.

2.3 Патентування окремих видівгосподарської діяльності

 

Закон України „Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності" [7] визначає порядокпатентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також звикористанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сферіторгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері гральногобізнесу та побутових послуг, що провадиться суб'єктами підприємницькоїдіяльності.

Торговий патент — цедержавне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чийого структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьомуЗаконі видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує правосуб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Патентуваннюпідлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльностіабо їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів:

магазини та іншіторгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинахі мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі йогочастину;

кіоски, палатки таінші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не маютьвбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазини,розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

лотки, прилавки таінші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крімлотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності — фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфериторгівлі — ринків усіх форм власності;

стаціонарні,малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюютьторгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

фабрики-кухні,фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети,відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

оптові бази,склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійсненняоптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та звикористанням кредитних карток.

Вартість торговогопатенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевогосамоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів таасортиментного переліку товарів.

Без придбанняторгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені)підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням такихвидів товарів вітчизняного виробництва:

хліб іхлібобулочні вироби;

борошно пшеничнета житнє;

сіль, цукор, оліясоняшникова і кукурудзяна;

молоко і молочнапродукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;

продукти дитячогохарчування;

безалкогольнінапої;

морозиво;

яловичина тасвинина;

домашня птиця;

яйця;

риба;

ягоди і фрукти;

мед та іншіпродукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл;

картопля іплодоовочева продукція;

комбікорми дляпродажу населенню.

Пільговий торговийпатент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим)підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використаннямтаких видів товарів вітчизняного виробництва:

поштові марки,листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки,сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується дляпоштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, іфурнітура до них;

періодичні виданнядрукованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, виданіуповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання,буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами — резидентамиУкраїни;

проїзні квитки;

товари народнихпромислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно зпереліком, що встановлюється Міністерством культури України);

готові лікарськізасоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду,перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарніпрепарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячіпелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або їїзамінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно відкраїни їх походження);

вугілля, вугільнібрикети, паливо пічне побутове, гаc освітлювальний і газ скраплений, торфпаливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню;

мило господарське,а також сірники (незалежно від країни їх походження);

насіння овочевих,баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно відкраїни його походження);

зошити.

2.4 Антимонопольне регулюванняконкуренції в господарській діяльності

 

ЗАКОН УКРАЇНИ „Про захист економічної конкуренції ” [14] визначає правові засади підтримки тазахисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарськійдіяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економікиУкраїни на основі розвитку конкурентних відносин.

Економічнаконкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктами господарювання з метоюздобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктамигосподарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання маютьможливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єктгосподарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

Монополізація — досягненнясуб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару,підтримання або посилення цього становища;

ОрганиАнтимонопольного комітету України — Антимонопольний комітет України, постійнодіючі та тимчасові адміністративні колегії Антимонопольного комітету України,державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративніколегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України;

Державна політикау сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму вгосподарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки,фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншоїпідтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції,здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування таорганами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб'єктигосподарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органиадміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприятирозвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть матинегативний вплив на конкуренцію.

Органи державноївлади, до компетенції яких належить забезпечення державного регулювання тауправління у відповідних галузях економіки, проводять моніторинг ринків цихгалузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку.

Державний контрольза додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захистінтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюютьсяорганами Антимонопольного комітету України.

Органи влади,органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарськогоуправління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України уздійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічноїконкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства прозахист економічної конкуренції.

Антиконкурентнимиузгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановленняцін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеженнявиробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій абовстановлення контролю над ними;

3) розподілуринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів,обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачівчи за іншими ознаками;

4) спотвореннярезультатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення зринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання,покупців, продавців;

6) застосуваннярізних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставитьостанніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угодза умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, якіза своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями впідприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвогообмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку безоб'єктивно виправданих на те причин.

Вчиненняантиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальністьзгідно з законом.

Узгоджені діїможуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України,якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

вдосконаленнювиробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному,економічному розвитку;

розвитку малих абосередніх підприємців;

оптимізаціїекспорту чи імпорту товарів;

розробленню тазастосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізаціївиробництва.

Монопольним (домінуючим)вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товаруперевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим)також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка наринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значноїконкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, якіналежать конкурентам.

Монопольним (домінуючим)вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщостосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка небільше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належатьнайбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка небільше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належатьнайбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -

і при цьому вонине доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Антиконкурентнимидіями органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-якихактів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чиусних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органіввлади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарськогоуправління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвелиабо можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворенняконкуренції.

Антиконкурентнимидіями органів влади, органів місцевого самоврядування, органівадміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

заборона абоперешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в іншихорганізаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановленняобмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чиреалізацію певних видів товарів;

пряме абоопосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації,концерни, міжгалузеві, реґіональні чи інші форми об'єднань або здійсненняузгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

пряме абоопосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладеннядоговорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чипершочергового їх придбання у певних продавців;

будь-яка дія,спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків міжсуб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів,обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

встановленнязаборони на реалізацію певних товарів з одного реґіону країни в іншому абонадання дозволу на реалізацію товарів з одного реґіону в іншому в певномуобсязі чи за виконання певних умов;

надання окремимсуб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи іншихпереваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, щопризводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чиспотворення конкуренції;

дія, внаслідокякої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарюваннястворюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно зконкурентами;

дія, якоювстановлюються не передбачені законами України заборони та обмеженнясамостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів,ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядженняприбутком.

З метоюзапобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим)становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету Україниздійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі — концентрація).

Концентрацією визнається:

1) злиттясуб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання доіншого;

2) набуттябезпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктамигосподарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинамисуб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосередньогоабо опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів увигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єктагосподарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття вінший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майновогокомплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числіпридбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення абообрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління,іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вжеобіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання,або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережноїради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більшесуб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

3) створеннясуб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягомтривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але прицьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки міжсуб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між нимита новоствореним суб'єктом господарювання.

4) безпосереднєабо опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання вуправління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єктагосподарювання.

Не вважаютьсяконцентрацією:

1) створеннясуб'єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюєтьсякоординація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначенийсуб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого частинипершої статті 5 цього Закону;

2) придбаннячасток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльностіякої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо цепридбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначенаособа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управліннясуб'єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бутиздійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). Наклопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійсненнянаступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийнятирішення про продовження цього строку;

3) дії, якіздійснюються між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, увипадках, передбачених частиною другою цієї статті, крім випадків набуттятакого контролю без отримання дозволу Антимонопольного комітету України, якщонеобхідність отримання такого дозволу передбачена законом;

4) набуттяконтролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдякиправу управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовоючи посадовою особою органу державної влади.

Концентрація можебути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольногокомітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:

1) у випадках,передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншиминормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсягреалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, заостанній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленимНаціональним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і прицьому:

вартість (сукупнавартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числіза кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносинконтролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсомНаціонального банку України, що діяв в останній день фінансового року укожного, та

вартість (сукупнавартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хочаб одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищуєсуму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банкуУкраїни, що діяв в останній день фінансового року;

2) у випадках,передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншиминормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів абосукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли:

частка на певномуринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасниківконцентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує35 відсотків,та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

Кабінет МіністрівУкраїни може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітетУкраїни не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першоїцієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеноїконцентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Розділ 3. Оновлені організаційніфункції міністерств кабінету міністрів україни як вищих органів керівництварозвитком підприємств галузей3.1 Основні функції Міністерствопалива та енергетики України

Міністерствопалива та енергетики України (Мінпаливенерго України) є центральним органомвиконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КабінетомМіністрів України [21].

МінпаливенергоУкраїни є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчоївлади з питань забезпечення реалізації державної політики велектроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому танафтогазовому комплексах (далі — паливно-енергетичний комплекс).

Основнимизавданнями Мінпаливенерго України є:

державнеуправління паливно-енергетичним комплексом;

забезпеченняреалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі;

забезпеченняенергетичної безпеки держави;

розробленняпропозицій щодо вдосконалення економічних важелів стимулювання розвиткупаливно-енергетичного комплексу;

участь уформуванні, регулюванні та вдосконаленні ринку паливно-енергетичних ресурсів.

МінпаливенергоУкраїни відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляєкоротко-, середньо- та довгострокові прогнози економічного і соціальногорозвитку паливно-енергетичного комплексу;

2) розробляєконцепцію та цільові програми перспективного розвитку паливно-енергетичногокомплексу;

3) бере участь урозробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвиткуУкраїни, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету МіністрівУкраїни, загальнодержавних, галузевих та місцевих програм у сферахальтернативних джерел енергії та видів палива;

4) контролюєцільове, економне і ефективне використання виділених підприємствампаливно-енергетичного комплексу бюджетних коштів;

5) розробляєпропозиції щодо вдосконалення механізму ціноутворення в паливно-енергетичномукомплексі;

6) вживає заходів,спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності підприємств,установ і організацій паливно-енергетичного комплексу, на захист українськихтоваровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

7) у межах своєїкомпетенції бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готуєпропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, укладає міжнароднідоговори галузевого характеру;

8) здійснює вмежах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України дозаконодавства Європейського Союзу з питань паливно-енергетичного комплексу;

9) представляє ізахищає у межах своєї компетенції інтереси України під час розв'язання проблеммирного використання атомної енергії в Міжнародному агентстві з атомної енергії(МАГАТЕ), в інших міжнародних організаціях;

10) бере участь уформуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і завідповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції,антимонопольне регулювання, вдосконалення антимонопольного законодавства);

11) забезпечуєвиконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовностідержави в межах повноважень, визначених законодавством;

12) забезпечуєреалізацію державної політики у сфері енергозбереження, бере участь урозробленні державних програм з енергозбереження та здійснює контроль за їхвиконанням на підприємствах паливно-енергетичного комплексу;

13) забезпечуєреалізацію державної політики щодо оплати праці та соціального захиступрацівників паливно-енергетичного комплексу, вживає заходів щодо забезпеченняпаливно-енергетичного комплексу висококваліфікованими працівниками;

14) здійснює вмежах своїх повноважень координацію робіт, пов'язаних з ліквідацією збитковихвугледобувних та вуглепереробних підприємств;

15) забезпечує умежах своєї компетенції реалізацію проведення державної політики у сферіохорони праці, ядерної, радіаційної та пожежної безпеки і охорони довкілля,здійснює методичне керівництво та організовує контроль з цих питань задіяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу;

16) здійснюєвідповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державноївласності, що належать до сфери управління Міністерства;

17) забезпечує вмежах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо державної таємниці,контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, напідприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери йогоуправління;

18) забезпечуєреалізацію державної науково-технічної та інвестиційної політики впаливно-енергетичному комплексі, може виступати замовником науково-технічнихдосліджень і проектних робіт;

19) здійснюєдержавне регулювання гірничої справи відповідно до його повноважень;

20) здійснюєорганізаційно-методичне забезпечення і координацію робіт, пов'язаних зрозробленням та виконанням комплексної програми створення ядерно-паливногоциклу, а також програм поводження з відпрацьованим ядерним паливом, тимчасовогоі довгострокового зберігання радіоактивних відходів, зняття з експлуатації реакторнихустановок та інших об'єктів ядерно-промислового комплексу;

22) організовуєфункціонування державної системи обліку радіоактивних відходів, сховищ такихвідходів та безпечне поводження з ними на підприємствах, в установах таорганізаціях, що належать до сфери його управління, до передачі радіоактивнихвідходів на захоронення;

23) бере участь урозробленні та забезпечує виконання державних програм диверсифікації джерелпостачання енергоносіїв, сприяє нарощуванню обсягів виробництва альтернативнихвидів палива та енергії з альтернативних джерел;

24) бере участь уформуванні розміру ставок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані зарахунок державного бюджету;

25) розробляє іздійснює у межах своєї компетенції заходи щодо реалізації державних програм,спрямованих на ефективне використання запасів нафти, природного газу і вугілля,альтернативних видів палива, збільшення обсягів їх видобування та забезпеченняефективної переробки;

26) забезпечуєкоординацію діяльності, пов'язаної з транспортуванням нафти, природного газу,газового конденсату і нафтопродуктів, їх експортом, закачуванням та відборомприродного газу з підземних сховищ, а також з нафтогазопереробкою;

27) організовуєроботу з оперативного усунення наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктахпаливно-енергетичного комплексу;

28) визначаєдержавне підприємство для здійснення централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного)управління об'єднаною енергетичною системою України;

29) здійснює умежах своєї компетенції функції державного енергетичного нагляду за додержаннямрежимів споживання електричної та теплової енергії, а також вимог технічноїексплуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання об'єктівелектроенергетики та альтернативної енергетики, підключених до об'єднаноїенергетичної системи України;

30) вустановленому порядку проводить експертизу, затверджує або подає назатвердження проекти розробки вугільних, нафтових, газових та газоконденсатнихродовищ і будівництва, реконструкції та ліквідації об'єктів і підприємствпаливно-енергетичного комплексу;

31) бере участь урозробленні та здійсненні заходів щодо ефективного використання природного газуі додержання дисципліни газоспоживання;

32) здійснюєорганізаційно-методичне забезпечення і координацію робіт з розробленнягалузевих стандартів, фінансово-економічних та інших нормативів та затверджуєїх у встановленому порядку;

33) забезпечуєреалізацію державної політики щодо охорони здоров'я працівників, здійснює вмежах своєї компетенції організаційно-методичне керівництво діяльністюмедико-санітарних закладів ядерно-промислового комплексу та контроль завиконанням покладених на них функцій;

34) розробляєбаланси вугілля, природного газу, нафти, нетрадиційних джерел та видівенергетичної сировини і продуктів їх переробки, здійснює моніторинг ринку цихенергоресурсів;

35) координує тавизначає обсяги проведення геологорозвідувальних робіт на нафту, природний газі вугілля, інші природні джерела енергетичної сировини;

36) узагальнюєрезультати геологорозвідувальних робіт та введення в дослідно-промисловуексплуатацію вугільних, нафтових, газових, газоконденсатних родовищ,нетрадиційних джерел енергетичної сировини добувними підприємствами;

37) координує вмежах своїх повноважень роботи з дослідно-промислової та промислової розробкивугільних, нафтових, газових і газоконденсатних родовищ України, нетрадиційнихджерел енергетичної сировини;

38) здійснюєконтроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності ліцензійних умоввиданих Міністерством спеціальних дозволів (ліцензій);

39) організовує таконтролює в межах своєї компетенції охорону об'єктів паливно-енергетичногокомплексу;

40) забезпечує вмежах своїх повноважень реалізацію державної політики щодо фізичного захистуядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джереліонізуючого випромінювання на підприємствах, в установах та організаціях, щоналежать до сфери його управління, здійснює методичне забезпечення таорганізовує контроль за їх діяльністю із зазначених питань;

41) організовує науково-технічну,інформаційну діяльність, пропаганду досягнень і передового досвіду, видавничудіяльність, сприяє створенню і впровадженню сучасних інформаційних технологійта комп'ютерних мереж у паливно-енергетичному комплексі;

42) організовує тазабезпечує в межах своїх повноважень діяльність Державної воєнізованоїгірничо-рятувальної служби у вугільній промисловості;

43) проводитьразом з об'єднаннями (асоціаціями, союзами, спілками) виробників і суб'єктамигосподарювання постійне дослідження розвитку національних ринків товарів;

44) забезпечуєскладання та подання українськими суб'єктами господарювання антидемпінгових,антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв);

441) забезпечуєв межах своєї компетенції реалізацію основних принципів державної політики усфері альтернативних видів палива, здійснення державного управління,регулювання та нагляду у сфері альтернативних джерел енергії;

442) здійснюєв межах своєї компетенції координацію робіт, пов'язаних з виробництвом (видобутком),постачанням, транспортуванням, зберіганням, передачею та споживаннямальтернативних видів палива та енергії, виробленої з альтернативних джерел, упаливно-енергетичному комплексі;

45) здійснює іншіфункції, пов'язані з виконанням покладених на нього завдань.

МінпаливенергоУкраїни в межах своїх повноважень, на основі та на виконання актівзаконодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

РішенняМінпаливенерго України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими длявиконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органамимісцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх формвласності та громадянами.

3.2 Основні функції Міністерства транспорту та зв'язкуУкраїни

Міністерствотранспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку України) є центральним органомвиконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КабінетомМіністрів України [22].

Мінтрансзв'язкуУкраїни є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчоївлади щодо забезпечення впровадження державної політики в галузіавтомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту (далі — галузьтранспорту), у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства,надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користуваннярадіочастотним ресурсом України.

Основнимизавданнями Мінтрансзв'язку України є:

участь уформуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сферахнавігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштовогозв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсомУкраїни;

забезпеченнявзаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного,морського і річкового транспорту;

здійснення заходівщодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користуваннята мереж поштового зв'язку загального користування, підвищення їх якості тадоступності, забезпечення сталого функціонування;

формуванняНаціональної програми інформатизації та забезпечення її виконання;

створення умов дляінтеграції національної транспортної системи України до європейської тасвітової транспортної системи, а також сфер надання послуг поштового зв'язку,телекомунікацій, інформатизації до європейського та світового інформаційного простору.

Мінтрансзв'язкуУкраїни відповідно до покладених на нього завдань:

1) здійснюєдержавне управління в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічногозабезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій,інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;

2) вживає заходівщодо розвитку національної транспортної системи України, створення іфункціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів таінфраструктури транспортного комплексу України;

3) здійснюєвідповідно до законодавства України заходи щодо реалізації єдиної державноїекономічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальноїполітики в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпеченнясудноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій,інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;

4) розробляє іреалізовує заходи щодо налагодження взаємодії та координації діяльності всіхвидів транспорту;

5) відповідно дозаконодавства організовує і контролює роботу, пов'язану із забезпеченнямбезпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливоговпливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпекуна транспорті;

6) здійснює наглядза додержанням юридичними (крім Міністерства оборони України, Служби безпекиУкраїни, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державноїприкордонної служби України, Управління державної охорони України, а такожпідприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління) тафізичними особами вимог нормативно-правових актів щодо безпеки судноплавства,руху відповідно на морському і річковому, залізничному та автомобільномутранспорті;

7) контролюєвідповідно до законодавства впровадження автоматизованих систем управління,зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення національної транспортноїсистеми України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів;

8) забезпечує вмежах своєї компетенції правове регулювання перевезення пасажирів, вантажів,багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, технічної експлуатаціїрухомого складу, функціонування морських та річкових портів, будівництва,реконструкції, ремонту і утримання шляхів сполучення,навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства;

9) здійснюєзагальне керівництво проведенням державної реєстрації морських суден,дипломуванням спеціалістів морського і річкового транспорту, роботоюрятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;

10) здійснюєвідповідно до законодавства функції спеціально уповноваженого органу у сферіперевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним,морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажівавтомобільним транспортом;

11) бере участь урозробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвиткуУкраїни, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету МіністрівУкраїни;

12) здійснюєповноваження центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку відповіднодо Закону України «Про телекомунікації»;

13) визначаєперелік технічних засобів, які можуть застосовуватися в телекомунікаційнихмережах загального користування, та погоджує в установленому законодавствомпорядку застосування технічних засобів телекомунікацій, не включених до цьогопереліку;

14) визначаєперелік засобів поштового зв'язку, що застосовуються у мережах поштовогозв'язку загального користування та підлягають стандартизації і сертифікаціївідповідно до законодавства;

15) установлюєпорядок надання операторами телекомунікацій незалежно від форми власностіресурсів своїх мереж у користування державній системі урядового зв'язку,національній системі конфіденційного зв'язку, органам з надзвичайних ситуацій,безпеки, оборони, внутрішніх справ;

16) здійснюєрегулювання у сфері фельд'єгерського і спеціального поштового зв'язку;

17) установлює вмежах своєї компетенції вимоги щодо надання послуг з пересилання поштовихвідправлень та поштових переказів;

18) визначаєсклад, функції, права та обов'язки Редакційно-художньої ради, яка погоджуєтематику і зразки поштових марок, маркованих конвертів і карток;

19) виконуєвідповідно до законодавства функції Генерального державного замовникаНаціональної програми інформатизації;

20) забезпечуєкоординацію діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної зі створенням таінтеграцією електронних інформаційних систем і ресурсів в Єдиний веб-порталорганів виконавчої влади та наданням інформаційних та інших послуг черезелектронну інформаційну систему «Електронний Уряд»;

21) координує таконтролює роботи, пов'язані зі створенням, веденням і забезпеченнямфункціонування Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів,визначає організаційні та методичні засади ведення Національного реєстру таправила користування ним;

22) здійснюєповноваження центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку щодоуправління у сфері користування радіочастотним ресурсом України, визначеніЗаконом України «Про радіочастотний ресурс України»;

24) здійснюєвідповідно до законодавства повноваження щодо регулювання цін (тарифів);

25) організовує вмежах своєї компетенції реалізацію заходів, спрямованих на посиленняпрофілактики правопорушень у сфері фінансово-господарської діяльностіпідприємств, установ та організацій, що належать до сфери управлінняМінтрансзв'язку України (далі — підприємства галузі);

26) організовує івиконує відповідно до законодавства роботи із стандартизації, сертифікації,метрології;

27) забезпечуєвиконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовностідержави в межах повноважень, визначених законодавством;

28) здійснюєвідповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державноївласності, що належать до сфери його управління;

29) здійснюєвідповідно до законодавства заходи щодо досудової санації державнихпідприємств, які належать до сфери управління Мінтрансзв'язку України, готуєпропозиції щодо обсягів і напрямів державних капітальних вкладень у галузьтранспорту, сфери інформатизації та користування радіочастотним ресурсомУкраїни;

30) вживаєзаходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захистінтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвитоквнутрішнього ринку;

31) погоджує звідповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів івантажів;

32) за дорученнямКабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Мінтрансзв'язкуУкраїни, бере участь у роботі міжнародних організацій;

33) бере участь упідготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення,денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнароднідоговори України та забезпечує їх виконання;

34) вживає заходівщодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, умежах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов'язаньза Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄвропейськимСоюзом, адаптацію законодавства України з питань функціонування транспортногокомплексу та галузі зв'язку, сфер навігаційно-гідрографічного забезпеченнясудноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій,інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України до законодавстваЄвропейського Союзу та євроатлантичних структур, здійснює інші заходи щодоінтеграції України до Європейського Союзу;

35) здійснює добіркадрів у системі Мінтрансзв'язку України, відповідно до законодавства формуєкадровий резерв для державної служби та кадровий резерв керівників підприємствгалузі, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищеннякваліфікації працівників, здійснює в установленому порядку заохоченняпрацівників підприємств галузі;

36) у межах своїхповноважень бере участь у реалізації державної політики зайнятості населення,розробляє заходи щодо забезпечення потреб підприємств галузі увисококваліфікованих працівниках, у встановленому порядку координує діяльністьзазначених підприємств з питань підготовки спеціалістів галузі транспорту, сфернавігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послугпоштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотнимресурсом України;

37) координуєздійснення заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій у галузітранспорту, сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства,надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користуваннярадіочастотним ресурсом України;

38) здійснюєкоординацію та методичне забезпечення реалізації заходів підготовкинаціональної транспортної системи України та національної системи зв'язку досталого функціонування, а також забезпечення транспортних перевезень вособливий період, вирішує у межах своєї компетенції питання готовностіфункціонування телекомунікаційних мереж загального користування та мережпоштового зв'язку в особливий період;

організовуєбудівництво та ремонт нових та підвищення строку експлуатації і пропускноїспроможності діючих транспортних об'єктів;

визначає порядокстворення, підготовки та підтримання в готовності спеціальних формуваньпідприємств (об'єднань), установ та організацій транспорту, транспортноїінфраструктури, призначених для забезпечення функціонування національноїтранспортної системи України в умовах надзвичайного стану та в особливий період;

забезпечує у разізапровадження в державі особливого періоду переведення транспорту, транспортноїінфраструктури, ліній і мереж зв'язку на відповідний режим роботи, а такожтехнічне прикриття та відбудову шляхів сполучення та об'єктів зв'язкуоборонного значення;

39) бере участь урозслідуванні причин аварійних подій і катастроф на транспорті, у межах своєїкомпетенції та в порядку, визначеному законодавством, проводить службовірозслідування;

40) забезпечуєреалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за їїзбереженням у центральному апараті Міністерства та на підприємствах галузі;

41) здійснюєреалізацію державної політики у сфері охорони праці та пожежної безпеки,підвищення рівня промислової безпеки, впровадження економічних методівуправління охороною праці на підприємствах галузі;

42) виконує іншіфункції, передбачені законодавством.

Мінтрансзв'язкуУкраїни у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавствавидає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбаченихзаконодавством, рішення Мінтрансзв'язку України є обов'язковими для виконанняцентральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевогосамоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власностіта громадянами.

3.3 Основні функції Міністерствапромислової політики України

Міністерствопромислової політики України (Мінпромполітики України) є центральним органомвиконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом МіністрівУкраїни [23].

МінпромполітикиУкраїни є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчоївлади із забезпечення реалізації державної промислової політики України, єспеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпеченняреалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості України.

Основнимизавданнями Мінпромполітики України є:

підготовкапропозицій щодо формування державної промислової політики України, а такожрозроблення механізмів її реалізації;

розробленняпропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання функціонуванняпромислового сектора економіки України;

реалізаціядержавних програм розвитку промисловості України;

визначеннянапрямів розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектора економікиУкраїни;

розробленняпрогнозів виробничо-технічного та фінансово-економічного розвитку промисловоговиробництва;

створеннясприятливих умов для розбудови високорозвинутого промислового сектора економікиУкраїни;

участь у розробленніта реалізації державної регіональної промислової політики;

забезпеченняреалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості.

МінпромполітикиУкраїни відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь уформуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та забезпечуєвідповідно до своєї компетенції її реалізацію;

2) бере участь урозробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвиткуУкраїни, законів про Державний бюджет України, готує пропозиції щодо визначенняпріоритетних напрямів розвитку промисловості;

3) бере участь урозробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері економічноїбезпеки;

4) забезпечуєвідповідно до законодавства проведення у промисловому секторі економіки Україниєдиної соціальної, науково-технічної, інвестиційної та природоохоронноїполітики;

5) у межах своєїкомпетенції координує зовнішньоекономічну діяльність промислових підприємств, утому числі у сфері оборонного комплексу, забезпечує в установленому порядкускладання та подання українськими суб'єктами господарювання антидемпінгових,антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв);

6) бере участь упідготовці та укладенні міжнародних договорів у порядку, встановленомузаконодавством;

7) виконуєвідповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державноївласності;

8) вносить увстановленому порядку пропозиції щодо визначення особливостей приватизаціїпідприємств, що належать до сфери його управління;

9) сприяєстворенню нових організаційних форм підприємництва та бере участь у розробленнімеханізмів структурної перебудови у промисловому секторі економіки;

10) бере участь упідготовці пропозицій щодо формування і реалізації державної податкової,антимонопольної та цінової політики в промисловості, в установленому порядкурозробляє фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх запровадження;

11) організовує івиконує роботи із стандартизації в межах повноважень, визначених законом;

12) увстановленому порядку сприяє залученню вітчизняних та іноземних інвестицій урозвиток промисловості;

13) здійснюємоніторинг та аналітично-інформаційне забезпечення діяльності суб'єктівпідприємницької діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринку;

14) забезпечуєвиконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовностідержави в межах повноважень, визначених законодавством України;

15) забезпечує вмежах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно охоронидержавної таємниці, здійснює контроль за її збереженням у апаратіМінпромполітики України, на підприємствах, в установах та організаціях, щоналежать до сфери його управління;

16) аналізує станрозвитку промислового виробництва, формує баланси виробництва та споживанняосновних видів промислової продукції;

17) здійснює вмежах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України дозаконодавства Європейського Союзу з питань промислової політики;

18) розробляє тареалізує відповідно до законодавства України заходи щодо дотримання інтересівдержави під час здійсненнязовнішньоекономічних операцій зтоварами військового призначення і подвійного використання, забезпечує участьпідприємств та організацій, що належать до сфери його управління, в міжнароднихвиставках озброєнь, військової техніки тощо;

20) організовуєвиконання робіт з комплексної утилізації непридатних боєприпасів, утилізаціїрідинних компонентів і твердого ракетного палива та інших токсичних речовин напідприємствах і в організаціях, що належать до сфери управління Міністерства;

21) забезпечуєдержавний нагляд за безпекою польотів експериментальних повітряних суден тасуден авіаційного парку промисловості;

22) реалізуєдержавну політику у сфері функціонування і розвитку оборонно-промисловогокомплексу з метою забезпечення національних інтересів України;

23) разом зМіністерством оборони України:

організовує ікоординує діяльність центральних органів виконавчої влади у сферівійськово-технічного співробітництва;

вносить на розглядКомітету з політики військово-технічного співробітництва та експортногоконтролю при Президентові України пропозиції, розроблені за участю іншихцентральних органів виконавчої влади, щодо формування та реалізації єдиноїдержавної політики у сфері військово-технічного співробітництва, визначенняйого напрямів, форм та обсягів;

подає погоджені зКомітетом, зазначеним в абзаці третьому цього підпункту, до Кабінету МіністрівУкраїни проекти законів, міжнародних договорів України, іншихнормативно-правових актів у сфері військово-технічного співробітництва;

готує пропозиціїщодо порядку виконання зобов'язань, узятих Україною за міжнародними договорамиу сфері військово-технічного співробітництва;

вносить погодженіз Комітетом, зазначеним в абзаці третьому цього підпункту, до КабінетуМіністрів України проекти рішень про створення українських частин міжурядовихкомісій з питань військово-технічного співробітництва, участь у роботіміжнародних організацій, офіційних делегацій і підготовці та демонструваннінаціональних експозицій України на міжнародних виставках (салонах) озброєння,військової техніки, іншого майна, технологій і послуг військового призначеннята подвійного використання;

24) забезпечуєкоординацію заходів, здійснюваних центральними і місцевими органами виконавчоївлади з формування та реалізації державної політики у сфері функціонування ірозвитку оборонно-промислового комплексу;

25) готуєпропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання у сфері функціонуваннята розвитку оборонно-промислового комплексу;

26) готуєпропозиції щодо фінансування оборонно-промислового комплексу та формування Державногобюджету України;

27) визначаєнапрями реструктуризації оборонно-промислового комплексу;

28) організовує ікоординує наукові дослідження в інтересах оборони та підвищення ефективностівійськово-технічного співробітництва в частині, що належить до його компетенції;

29) вносить увстановленому порядку пропозиції щодо визначення особливостей приватизаціїпідприємств оборонно-промислового комплексу;

30) бере участь уреалізації державної кадрової політики в оборонно-промисловому комплексі;

31) координуєдіяльність відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади таорганізацій щодо співробітництва України з іноземними державами з питаньорганізації та проведення наукових і дослідно-конструкторських робіт,виробництва товарів військового призначення;

32) проводитьнаукові дослідження у сфері функціонування та розвитку оборонно-промисловогокомплексу в інтересах оборони держави;

33) здійснюєконтроль за науково-технічним та технологічним розвитком оборонно-промисловогокомплексу в інтересах підвищення обороноздатності держави;

331) умежах своєї компетенції забезпечує здійснення державного управління у сферіохорони праці, пожежної безпеки, охорони довкілля, захисту населення ітериторій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру,вирішення питань цивільної оборони, здійснює відповідне методичне керівництво іконтроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать досфери його управління;

332) подаєКабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційноїдіяльності у сфері промисловості, державних інноваційних програм і необхіднихобсягів бюджетних коштів для їх кредитування, створення спеціалізованихдержавних інноваційних фінансово-кредитних установ для здійснення фінансовоїпідтримки зазначених програм;

333) затверджуєпорядок формування і використання коштів спеціалізованими державнимиінноваційними фінансово-кредитними установами, які належать до сфери йогоуправління;

334) забезпечуєпроведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійсненняфінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених Державнимбюджетом України на відповідний рік;

335) виступаєзамовником та забезпечує проведення державної науково-технічної експертизиінноваційних програм, проектів та об'єктів інтелектуальної власності у сферіпромисловості;

336) вмежах своєї компетенції організовує підвищення кваліфікації спеціалістів усфері інноваційної діяльності;

34) виконує іншіфункції, пов'язані з реалізацією покладених на нього завдань.

МінпромполітикиУкраїни в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавстваУкраїни видає накази, організовує і контролює їх виконання.

РішенняМінпромполітики України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими длявиконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органамимісцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх формвласності та громадянами.

Висновки

Сферабезпосереднього державного управління економікою сьогодні звужується. Якщораніше домінувала й зміцнювалась державна власність на засоби виробництва, абільшість підприємств, об'єднань та інших об'єктів перебувала у власностідержави, то вона була покликана через систему своїх органів здійснювати управлінняними.

Нині ситуаціядокорінно змінилась. Здійснюються процеси приватизації державної власності, авідповідно й зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують наоснові цієї форми власності.

Якщо ранішедержава як власник абсолютної більшості майна здійснювала через відповіднусистему виконавчих органів управлінську діяльність, тобто здійснювала функціїсуб'єкта управління, то сьогодні ці функції наповняться більш координуючим,регулятивним змістом і характером. Практично відпадає необхідність використаннятак званих адміністративних методів управління.

Доцільним євикористання економічні методи, поєднуючи їх з адміністративними. В основу цихметодів покладено використання таких економічних важелів та стимулів, як ціна,кредит, прибуток (дохід), державне замовлення та ін. Зміст економічних методівне передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, а створюєдля них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічну ситуацію,яка б диктувала відповідну їм поведінку з метою досягнення позитивнихекономічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість

В умовахдомінування недержавної власності держава здійснюватиме відповідну політику векономічній сфері, реалізуючи в ній свою господарсько-організаторську, соціальнута інші функції. Але в той же час у такій політиці має домінувати не диктат, арегулювання, контроль, координація й т. ін., а також переважно методиекономічного характеру, в основу яких покладається розумна податкова система,що стимулювала б виробництво та підприємництво. Потребує свого вдосконаленнякредитна та митна політика, яка проводиться державою.

Одначе суспільневиробництво, розподіл і обмін складаються із багатьох галузей, які одночасно єсамостійними системами з їх внутрішніми взаємозв'язками та закономірностямифункціонування. Враховуючи такі фактори, не можна їх просто ігнорувати табудувати економіку лише виключно на ринкових механізмах. Не слід відмовлятисявід суттєвої ролі держави в економічній сфері, недооцінювати роль державного регулюваннята управління.

На сьогодніпідприємницьку діяльність в Україні регулюють 88 законів, 218 президенськихУказів та понад 90 урядових постанов.32 міністерства і відомства видаютьліцензії на різні види діяльності

Численні перевіркита ревізії нерідко просто гальмують підприємницьку діяльність. Не дивлячись напроведення в Україні адміністративної реформи, прийняття численних регуляторнихактів, кількість органів контролю і перевірок, які вони здійснюють, досізалишається надмірною.

Контролювати фінансовуабо господарську діяльність підприємств мають право такі міністерства, державнікомітети та органи державної виконавчої влади:

Міністерствоаграрної політики України;

Міністерствоекології та природних ресурсів;

Міністерствоохорони здоров'я України;

Міністерство праціта соціальної політики України;

Міністерствофінансів України;

Державний комітетбудівництва, архітектури та житлової політики;

Державний комітетіз земельних ресурсів;

Державний комітетпромислової політики України;

Державний комітет усправах охорони державного кордону України;

Державний комітетстандартизації, метрології та сертифікації України;

Державний комітетстатистики України;

Пенсійний фондУкраїни;

Головнеконтрольно_ревізійне управління;

Антимонопольнийкомітет України;

Державна податковаадміністрація України;

Державна митнаслужба України;

Державна комісія зцінних паперів та фондового ринку України;

Державнийдепартамент ветеринарної медицини;

правоохоронніоргани;

органи державноїслужби з карантину рослин;

Державна інспекціяз контролю за цінами;

органисанітарно_епідеміологічного нагляду;

Державна службаекспортного контролю;

органи пожежногонагляду;

Державна інспекціяз контролю якості лікарських рослин.

Всі фіскальніоргани, що здійснюють контроль за веденням бізнесу в Україні, можна поділити на3 групи:

1. Органи, щоперевіряють фінансово_господарську діяльність підприємств:

ДПАУ, Мінфін,Органи статистики, Державна інспекція з контролю за цінами, Контрольно — ревізійнеуправління (КРУ).

2. Органи, щоперевіряють іншу діяльність підприємств:

Санітарно_епідеміологічнаслужба (СЕС), Державна пожежна охорона, Органи ветеринарного контролю, Органиекологічного контролю, Органи нагляду за охороною праці та ін.

3. Органи, що запевних умов перевіряють фінансово_господарську та іншу діяльність підприємствце:

правоохоронніоргани, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації, в складіякого з недавнього часу знаходиться колишній Державний комітет у справахзахисту споживачів (Держспоживзахист).

Кількість перевірок,які проводяться на підприємствах різними контролюючими органами, є однією зпричин, які негативно впливають на стан розвитку підприємництва в Україні.

У 2005 роцірозпочався етап суттєвих змін у функціях вищих органів управління господарськоюдіяльністю підприємств в Україні, який характеризується переходом відадміністративно-фіскальних процедур контролю за діяльністю підприємств доекономічних методів аналізу та створення сприятливого підгрунтя для розвиткувідповідних галузей економіки. Так, прийняті Закони України:

1. ЗАКОНУКРАЇНИ „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонуванняпідприємств паливно-енергетичного комплексу" // від 23 червня 2005 року N2711-IV

2. ЗАКОНУКРАЇНИ „Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції „ // від17 липня 1997 року N 468/97-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними ЗаконамиУкраїни станом від 8 вересня 2005 року N 2863-IV)

4. ЗАКОНУКРАЇНИ „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року”// від 18 жовтня 2005 року N 2982-IV

5. ЗАКОНУКРАЇНИ „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" // від16 січня 2003 року N 433-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними ЗакономУкраїни від 4 листопада 2005 року N 3076-IV)

6. ЗАКОНУКРАЇНИ „Про державну підтримку сільського господарства України" // від 24червня 2004 року N 1877-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними ЗакономУкраїни станом від 16 червня 2005 року N 2657-IV)

Одночасно, у 2005році прийняті нові положення про функції Міністерств кабінету МіністрівУкраїни, згідно яким управління діяльністю підприємств галузі здійснюється:

ліцензуваннямдіяльності;

бюджетноюпідтримкою інноваційних проектів розвитку;

пріоритетнимрозміщенням бюджетних заказів;

квотуваннямобсягів експортної зовнішньоекономічної діяльності та антидемпінговим контролем;

квотуваннямімпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника.

Список використаної літератури

 

1. ГОСПОДАРСЬКИЙКОДЕКС УКРАЇНИ // від 16 січня 2003 року N 436-IV (Із змінами і доповненнями,внесеними Законами України станом від 6 липня 2005 року N 2738-IV, ОВУ, 2005 р.,N 30, ст.1773)

2. МИТНИЙ КОДЕКСУКРАЇНИ // від 11 липня 2002 року N 92-IV (Із змінами і доповненнями, внесенимиЗаконами України станом від 31 травня 2005 року N 2596-IV, ОВУ, 2005 р., N 25,ст.1398)

3. ЗАКОН УКРАЇНИ „Простандартизацію” // від 17 травня 2001 року N 2408-III

4. ЗАКОН УКРАЇНИ „Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // 12 липня2001 року N 2664-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від6 лютого 2003 року N 485-IV).

5. ЗАКОН УКРАЇНИ „ Проліцензування певних видів господарської діяльності” // від 1 червня 2000 року N1775-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 6липня 2005 року N 2734-IV)

6. ЗАКОН УКРАЇНИ „Прогосподарські товариства” // від 19 вересня 1991 року

N 1576-XII (Із змінамиі доповненнями, внесеними Законами України станом від 6 вересня 2005 року N2801-IV)

7. ЗАКОН УКРАЇНИ „Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності" // від 23 березня1996 року N 98/96-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами Українистаном від 25 березня 2005 року N 2505-IV)

8. ЗАКОН УКРАЇНИ „Пропріоритетні напрями інноваційної діяльності в

Україні" // від16 січня 2003 року N 433-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними ЗакономУкраїни від 4 листопада 2005 року N 3076-IV)

9. ЗАКОН УКРАЇНИ „Прозасади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” // від11 вересня 2003 року N 1160-IV

10. ЗАКОН УКРАЇНИ „Прозапобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочиннимшляхом” // від 28 листопада 2002 року N 249-IV (Із змінами і доповненнями,внесеними Законами України станом від 18 травня 2004 року N 1726-IV)

12. ЗАКОН УКРАЇНИ „Продержавну підтримку сільського господарства України" // від 24 червня 2004року N 1877-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України станом від16 червня 2005 року N 2657-IV)

13. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКСУКРАЇНИ // від 16 січня 2003 року N 435-IV (Із змінами і доповненнями,внесеними законами України станом від 6 вересня 2005 року N 2798-IV, ОВУ, 2005р., N 39, ст.2423)

11. ЗАКОН УКРАЇНИ „Прозовнішньоекономічну діяльність” // від 16 квітня 1991 року N 959-XII (Іззмінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 23 червня 2005року N 2709-IV)

12. ЗАКОН УКРАЇНИ „Прозахист від недобросовісної конкуренції „ // від 7 червня 1996 року N 236/96-ВР(Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 15 травня2003 року N 762-IV)

13. ЗАКОН УКРАЇНИ „ПроАнтимонопольний комітет України" // від 26 листопада 1993 року N 3659-XII(Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 25 березня2005 року N 2505-IV)

14. ЗАКОН УКРАЇНИ „Прозахист економічної конкуренції" // від 11 січня 2001 року N 2210-III (Іззмінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 31 травня 2005року N 2596-IV)

15. ЗАКОН УКРАЇНИ „Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" // від14 травня 1992 року N 2343-XII (Із змінамиі доповненнями, внесеними ЗаконамиУкраїни станом від 17 листопада 2005 року N 3108-IV)

16. ЗАКОН УКРАЇНИ „Прозаходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємствпаливно-енергетичного комплексу" // від 23 червня 2005 року N 2711-IV

17. ЗАКОН УКРАЇНИ „Продозвільну систему у сфері господарської діяльності” // від 6 вересня 2005 рокуN 2806-IV

18. ЗАКОН УКРАЇНИ „Продержавне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції „ // від 17 липня1997 року N 468/97-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами Українистаном від 8 вересня 2005 року N 2863-IV)

19. ЗАКОН УКРАЇНИ „Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" // від15 травня 2003 року N 755-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними ЗаконамиУкраїни станом від 22 вересня 2005 року N 2919-IV)

20. ЗАКОН УКРАЇНИ „Проосновні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” // від 18жовтня 2005 року N 2982-IV

21. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТАУКРАЇНИ „Про Міністерство палива та енергетики України" // від 14 квітня 2000року N 598/2000 (Із змінами і доповненнями, Внесеними Указами ПрезидентаУкраїни станом від 10 жовтня 2005 року N 1430/2005)

22. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТАУКРАЇНИ „Про Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України // від 27серпня 2004 року N 1009/2004 (Із змінами і доповненнями, внесеними УказомПрезидента України від 5 січня 2005 року N 12/2005)

23. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТАУКРАЇНИ „ Про Положення про Міністерство промислової політики України" // від21 вересня 2001 року N 849/2001 (Із змінами і доповненнями, внесеними УказамиПрезидента України станом від 19 липня 2005 року N 1120/2005)

24. Івченко О. Фіскальнийконтроль за веденням бізнесу в Україні // „Український регіональний бізнес”, №18, 1 травня 2001 р.

25. Мельник П.В. Розвитокподаткової системи в перехідній економіці / Держ. подат. адміністрація України;Акад. ДПС України. — Ірпінь: Акад. ДПС України, 2001. — 355 с.

26. Мещерякова О.В. “Податковісистеми розвитих країн світу" — М, Фонд “Правова культура", 1995 р.

27. Миргородська Л.О. Фінансовісистеми зарубіжних країн: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальноїлітератури, 2003. — 240 с.

28. WWW.LIGA-ZAKON.com.ua- Законодавча-довідкова система