Реферат: Неспроможність ринку і державне регулювання
Неспроможністьринку і державне регулювання
Ринковий механізм забезпечує системнуефективність лише за умов досконалої конкуренції. Проте в реаліях змішаноїекономіки ринки не є досконало конкурентними.
Сучасний ринок неспроможний вирішити багатьох важливихпроблем економічного розвитку через наявність притаманних йому дефектів:
— циклічного характеру економічногорозвитку;
— монопольної влади, недостатньоїінформованості ринкових суб’єктів;
— неспроможності забезпечитивиробництво суспільних благ;
— зовнішніх ефектів економічноїдіяльності;
— нерівномірного розподілу насущнихблаг.
Неспроможності ринку зумовлюють необхідність державноговтручання у його функціонування. Сучаснадержава виконує ряд важливих функцій регулюванняекономічних процесів:
— забезпечення правової основиефективного функціонування ринкової економіки;
— стабілізація економіки;
— перерозподіл доходів і матеріальнихблаг з метою вирівнювання споживання насущних благ;
— підтримка конкуренції;
— коригування зовнішніх ефектів;
— />регулювання розподілуресурсів для забезпечення суспільними благами.
Суспільні блага – це блага, якізабезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національнаоборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження,природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.
Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю,невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користуванняданим благом) і неконкурентністю – неможливістю перешкодитиспоживати це благо людям, які не заплатили за нього.
Недосконалі блага характеризуються обмеженимиможливостями використання, зумовленими географічним положенням абонеобхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільнихблаг є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини іриби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, алевикликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливостіспоживання інших людей.
Ринокнеспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому державастає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість імінімізує витрати їх виробництва.
Оптимальний обсягвиробництвасуспільногоблага визначається за допомогою „фантомних” кривих попиту(рис.12.5). Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі (А, Б)готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягівпопиту на нього. Оптимальним є обсяг, за якого гранична вигода громадян дорівнює граничним витратамсуспільства навиробництво даного блага: />.
Суспільний вибір способу забезпечення громадян благамиколективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. Теоріясуспільного вибору розрізняє дві основні моделі прийняття рішень щодореалізації суспільних проектів: у моделі прямої демократіїрішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування уформі референдумів; у моделі представницької демократії рішенняприймаються голосуванням депутатів.
Зовнішні ефекти або екстерналії –це побічні наслідки економічної діяльності, які не регулюються ринком івпливають на інтереси третіх осіб як у сфері виробництва, так і у сферіспоживання.
Залежно від сфери проявурозрізняють зовнішні ефекти:
• усфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого;
• усфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого;
• міжвиробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробутспоживачів;
• міжспоживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарськудіяльність фірм.
Залежно від характеру впливу однихмікроекономічних суб’єктів на інших розрізняють негативні і позитивнізовнішні ефекти.
/>Негативнізовнішні ефекти виникають, коли діяльність однихсуб’єктів завдає шкоди іншим. В умовах негативних екстерналій ринкова рівновагане є ефективною, їх вплив призводить до додаткових витрат третіх осіб, знижуєрезультативність конкурентного розподілу ресурсів.
Виробник,діяльність якого спричиняє негативний зовнішній ефект, виробляєза кривою пропонування, яка відповідає його граничним приватним витратам /> (рис. 12.6). Оскільки вінне сплачує за шкоду, яку завдає третім особам, і не несе витрат, пов’язаних зусуненням негативного ефекту, його крива /> розташовананижче кривої граничних суспільних витрат />,які включають витрати на очищення забрудненого середовища, або граничніекстернальні витрати />: />. Приватний виробник обираєоптимальний обсяг випуску за правилом />,тому виробляєобсяг більший, ніж суспільно оптимальний, за нижчою рівноважною ринковою ціною.
Вплив негативного ефекту, спричиненого діяльністю одноговиробника на стан іншого, породжує в останнього додаткові витрати, пов’язані знеобхідністю усунення негативного впливу. Рівноважна ціна на його продукціюзростає, а обсяг продажу скорочується.
Виробництво, пов’язане з негативними зовнішніми ефектами,призводить до неефективного використання ресурсів економіки. Виробник –забруднювач штучно використовує надлишкові ресурси, а інший виробникнедоотримує їх і випускає менше продукції порівняно з ефективним випуском. Урезультаті структура економіки виявляється неефективною />, її можна поліпшити,усунувши вплив негативного зовнішнього ефекту за допомогою державногорегулювання.
Позитивні зовнішніефекти створюють додаткову вигоду для третіхосіб, які не сплачують за неї відповідному споживачу або виробнику.
У випадку позитивного зовнішнього ефекту у виробництвісуспільні витрати /> менші, ніжприватні /> на всіх обсягах випуску,суспільно оптимальна кількість продукції більша, а її ціна нижча, порівняно зрівноважними ринковими. Такий позитивний зовнішній ефект називається технологічнимпереливом. Уряду доцільно надати субсидії таким виробникам на величинурізниці між приватними і суспільними граничними витратами. Це дозволить зрушитикриву пропонування /> праворуч ізбільшити рівноважну кількість продукції до суспільно оптимальної.
Для виробника, діяльність якого пов’язана зі створеннямпозитивного зовнішнього ефекту, рівноважна ринкова ціна відображає лишецінність даного товару для його споживачів /> іне відображає додаткової зовнішньої вигоди (МЕВ).З точки зору суспільства було б доцільно збільшити виробництво цього товару.Якби споживачі сплачували за додаткову вигоду, то ціна товару була б вищою івідображала б не граничну приватну, а граничну суспільну вигоду />: />.
У разі впливу позитивногозовнішнього ефекту, створеного одним виробником, на іншого останній маєможливість значно знизити свої граничні приватні витрати, його пропонуваннязростає. З точки зору суспільства фірма, яка користується позитивним ефектом,не тільки завищує обсяг виробництва, але й занижує ціну. А фірма, що продукуєпозитивний ефект, недоодержує виторгу і прибутку.
З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд можезастосовувати:
٠ прямі(адміністративні) методи регулювання – заборониабо встановлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюютьдовкілля, запровадження штрафних санкцій;
٠ ринковіметоди – встановлення прав власності на ресурси та вільний обмін цими правами,запровадження коригуючих податків і субсидій, продаж дозволів на викиди.
Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати абовигоди з зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремоїфірми, оптимізують розподіл ресурсів, сприяють здешевленню суспільноговиробництва продукції. Цей процес отримав назву інтерналізації аботрансформації зовнішніх ефектів.
Теоретичними методами інтерналізації негативних зовнішніхефектів є податок Пігу та субсидія Пігу, ідея якихполягає у доведенні приватних граничних витрат до рівня суспільних.
Не завжди інтерналізаціязовнішніх ефектів потребує втручання держави. У випадку визначеності праввласності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяютьприватні рішення, а ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніхефектів. Коли приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несутьнадмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укластивзаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержалоназву теореми Коуза. Результативність угоди залежить від рівня трансакційнихвитрат – витрат на укладання угод, пов’язаних зі встановленням праввласності.
Регулювання діяльностімонополійпов’язане зі створенням законодавчої бази такого регулювання – антимонопольногозаконодавства. Антимонопольні закони покликані сприяти розвиткові конкурентноїекономіки, забороняючи дії, що обмежують конкуренцію.
Антимонопольнезаконодавство спрямоване на захист і посилення конкуренції в першу чергу в тихгалузях, де має місце постійний ефект масштабу, тобто довгострокові середні іграничні витрати незмінні і рівні для будь-яких обсягів виробництва. У такихгалузях конкуренція можлива і бажана, оскільки витрати малих, середніх івеликих фірм однакові, тому ніхто з них не має переваг. Проте суспільство законкурентних умов отримає більше продукції за нижчими цінами, підвищитьсяефективність розподілу ресурсів.
Держава також здійснює регулюваннядіяльності природних монополій, що виникають у галузях, дезростання обсягів виробництва супроводжується значною економією на масштабах.Внаслідок значного зростаючого ефекту масштабу криві />і /> є спадними і неперетинаються в межах аналізованих обсягів випуску. Якби природна монополіядіяла як проста монополія, то вона б максимізувала прибуток за правилом />, випускаючи обсяг /> за ціною /> з рівновагою в точці /> (рис. 12.7).
Оптимальний з точки зору суспільства обсяг випуску />відповідає точціконкурентної рівноваги/>. Але рівновага вточці /> для монополії неможлива,оскільки тут суспільно оптимальна ціна /> не покриває довгостроковихсередніх витрат, фірма була б збитковою і залишила б галузь. В іншому разімонополія потребувала б урядових субсидій, щоб зберегти конкурентну ціну іконкурентний обсяг випуску.
Кращим варіантом вважається політика ціноутворення, за якоюфірма не буде отримувати монопольного прибутку, але окупить всі свої середнівитрати і отримуватиме нормальний прибуток, достатній, щоб утримати монополію вданій галузі.
Добитись цього можна двомаспособами – встановленням двокомпонентного тарифу або встановленням ціни нарівні середніх витрат. Двокомпонентний тариф – це система ціноутворення, заякою користувачі платять фіксовану суму за право стати на обслуговування, апотім додатково сплачують за споживання кожної одиниці даного виду товару чипослуги. Доход від фіксованої оплати дозволяє фірми покрити всі витрати, навітьякщо змінна частина оплати встановлюється за граничними витратами.
Інший спосіб – встановлення для монополії цінисправедливого прибутку на рівні />.Ціноутворення на рівні середніх витрат (рівновага в точці />) дещо зменшує обсягвиробництва /> і підвищує ціну порівняноз конкурентними, тому вважається теоретично менш задовільним, хоча і більшпоширене на практиці.
Встановлення суспільно оптимальної ціни /> або цінисправедливого прибутку/> дозволяєзнизити ціни продукції чи послуг та збільшити обсяги їх пропонування порівняноз монопольними.
У процесі державногорегулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вадиабо неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушенеробити компромісний вибір між двома неспроможностями – неспроможністю ринку інеспроможністю державної влади.