Реферат: Промислова політика держави

Тема: Промислова політика держави

Зміст

Вступ

1. Стратегія і головна метапромислової політики держави

2. Державне регулювання і проблемирозвитку промислової політики

2.1. Промисловий потенціал України

2.2. Деформація структури промислового виробництва в (1992-2005 роки)3. Стратегічні орієнтири якісних структурних змін впромисловості України

3.1. Напрями та інструментипромислової політики в Україні

3.2. Етапи реалізації стратегічних пріоритетів

Висновки

Список літератури

Вступ

ОрієнтаціяУкраїни на побудову ринкової економіки, її подальшу інтеграцію з державами СНДта високорозвинутими країнами обумовлює об'єктивну необхідність кардинальнихструктурних змін промислового виробництва.

В економіціУкраїни провідну роль відіграє промисловий комплекс, який впливає настабілізацію фінансової та бюджетної політики, успішне продовження тапоглиблення економічних реформ, структурні перетворення в економіці України.

Навітьсьогодні в умовах жорсткої економічної кризи, яка особливо позначилася саме напромисловому виробництві, в цьому секторі економіки створюється майже 1/3валового внутрішнього продукту (ВВП) країни та приблизно 3/4 матеріальних благ,що споживаються населенням. Але значення промисловості не обмежується лишевиробництвом продукції. Промисловий сектор економіки несе важливе соціальненавантаження — забезпечує робочі місця, надаючи таким чином можливістьотримувати засоби існування більш як половині населення країни.

Промисловістьвиступає суттєвим фактором інтеграції України у світову економіку. Їїекспортно-імпортний оборот дорівнює майже 80% валового випуску промисловоїпродукції. В умовах економічної незалежності це вагомий аргумент на користьпромислового потенціалу і перспектив його розвитку. Завдяки промисловостідержава отримує 2/3 валютних надходжень від загального експорту товарів тапослуг.

Українамає великий інтелектуальний і технічний потенціал майже в усіх провіднихгалузях промисловості. Однак соціально-економічна ситуація в державізалишається складною. Складність зумовлена незавершеністю реформ структурноїперебудови, негативним впливом деформації у відтворювальних процесах, якінагромаджувались протягом багатьох років, фізичним та моральним старіннямвиробничого потенціалу, що знижує конкурентну спроможність вітчизняноїпродукції, звужує ринки збуту та зменшує дохідність виробництва.

1. Стратегія і головнамета промислової політики держави

Стратегіяпромислової політики полягає у забезпеченні випереджаючих темпів зростаннянаукоємної продукції, в тому числі машинобудування, для якого є характернимвисокий рівень технологій. В той же час існує необхідність зберегти темпизростання в металургійній та хімічній як експортне орієнтованих галузей.

Ця стратегіяспрямована на усунення недосконалої структури матеріального виробництва, дезначну питому вагу займають важкі, сировинні, енергоємні галузі (металургія,хімія).

З цією метоюМіністерство промислової політики послідовно проводить структурну перебудовупромисловості шляхом нарощування обсягів виробництва у пріоритетних напрямах:

ü  літакобудуванні,

ü  суднобудуванні,

ü  ракетно-космічнійгалузі,

ü  інформаційнихта телекомунікаційних системах,

ü  сільськогосподарськомумашинобудуванні,

ü  легкій тадеревообробній промисловості.

Здійснюючиструктурну перебудову, впроваджується ряд заходів, спрямованих на створеннясамостійного високо-розвиненого, конкурентоздатного промислового комплексу зсоціально-ринковою орієнтацією, спроможного динамічно розвиватись таінтегруватись у світову систему взаємовигідних та рівноправних зв'язків.

Результатамитакої політики є те, що вперше за останні роки намітилась позитивна тенденціязростання обсягів виробництва в окремих галузях.

Ключову роль вреалізації стратегії промислової політики України відіграє машинобудування. Вумовах структурної перебудови машинобудівної галузі і переходу до ринкових умовгосподарювання близько половини підприємств нарощують обсяги виробництва зарахунок освоєння нових зразків промислової продукції і товарів народногоспоживання.

Головнамета промислової політики на сучасному етапі – забезпечення сталого зростаннявнутрішнього валового продукту.

Передусімце стосується галузей, які мають значний потенціал для вагомого нарощуванняконкурентоспроможної продукції.

Аналізуючистановище в окремих галузях, треба визначити загальні чинники, які негативновпливають на фінансово-економічну діяльність підприємств:

— існуваннядиспропорції між впровадженням монетарної і промислової політики;

— некерованістьринковими процесами рівноваги між попитом та пропозицією;

— повільне інтегруваннядо стабільних ринків.

Зазначені факторивідносяться до макрорівня функціонування економіки.

Визначальнимзавданням є невідкладне розв'язання найгостріших проблем в сфері виробництва.Це — припинення спаду і створення реальних передумов виходу вже найближчимчасом на траєкторію стійкого зростання.

Для цього необхідноподолати перекоси в структурі грошової маси, безпрецедентних масштабів набуланатуралізація реальної економіки, що особливо небезпечно. Гроші дедалі більшеперестають виконувати свою основну функцію — бути посередником при обмінітоварів. Вони «вимиваються» з обігових коштів підприємств та організацій.

Підвищення ролідержави у проведенні активної структурної політики повинно здійснюватисяпереважно шляхом використання економічних методів регулювання, притаманнихринковій економіці, вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурноїперебудови і реформування економіки в цілому, посилення гарантій прав власностіта відповідальності за її ефективне використання.

Економічні важеліповинні доповнюватися активізацією заходів жорсткого адміністративного впливу.Головні з них:

— суттєвепосилення державного контролю за здійсненням валютних розрахунків, запобіганнянезаконному відтоку валютних цінностей за кордон;

— регулювання цінна продукцію природних монополій;

— вдосконаленняорганізаційної структури і структур управління в промисловості;

— реструктуризаціяпромислових підприємств.

Важливуроль в формуванні та регулюванні промислової політики відіграють органидержавного управління, які з цією метою використовують наступні заходи:

-           узгодженняцінової політики з прийнятою державною структурною політикою, що передбачаєвикористання можливостей регулювання цін, витрат і заробітної плати шляхомпереговорів між виробниками і споживачами при посередництві уряду в рамках якміжгалузевих колективних угод, так і трьохсторонніх угод між роботодавцями,урядом і профспілками;

-           формуванняФПГ, великих корпорацій, холдингових компаній, підприємств, що охоплюютьтехнологічно пов'язані виробництва та здатні забезпечити повний циклвиготовлення конкурентноздатної продукції;

-           забезпеченняефективного управління державною часткою власності підприємств промисловогокомплексу регіону;

-           розподілправ і повноважень з управління підприємствами різних рівнів значимості — загальнодержавного, регіонального і місцевого — між різними рівнями управління,

-           регулюванняміри відкритості внутрішнього ринку шляхом використання всього спектруінструментів управління зовнішньоекономічною діяльністю, у тому числі і таких,як митні тарифи, кількісне обмеження експорту й імпорту, застосування жорсткихнорм якості при сертифікації продукції, що ввозиться.

-           Основними цілями державної промисловоїполітики на перспективу є:

-           постійнерозширення номенклатури виготовлення конкурентоспроможної продукції тазадоволення платоспроможного попиту на товари та послуги, що виробляються вітчизнянимпромисловим комплексом;

-           розвитокнауково-технічного та інноваційного потенціалів підприємств промисловогокомплексу регіону;

-           реструктуризація,перепрофілювання або виведення з господарчої діяльності неефективнихвиробництв;

-           розвитокконкурентного середовища на ринку промислової продукції.

2. Державнерегулювання і проблеми розвитку промислової політики

 

2.1 Промисловийпотенціал України

Промисловийпотенціал України є одним з фундаментальних системоутворюючих елементівнаціональної економічної системи та суспільства загалом. Вітчизнянапромисловість безпосередньо забезпечує в українській економіці 45 % валовоговипуску та 25 % робочих місць. Та не менш важливо, що вона лежить в основі відтворювальногоциклу національної економіки, є базисом, на який спирається діяльність рештисекторів економіки: сільське господарство, енергетика, будівництво, торгівля,фінансова діяльність, сфера послуг тощо, є рушієм соціально-економічногорозвитку країни.

Промисловіпідприємства забезпечують значну частку доходів державного бюджету тасоціальних фондів, заробітної плати працюючої частини населення, формуютьінвестиційний потенціал країни, визначають спрямованість їїнауково-технологічного розвитку.

На жаль, в періодекономічних перетворень 1991-2005 рр. відбувається фактичне марнуванняпромислового потенціалу України, якому не завадив навіть період економічногозростання, що розпочався з 1999 р. Ознаками цього є погіршення структурипромисловості, сповільнення темпів її зростання у 2005 р. та різке падінняприросту інвестицій, втрата українськими підприємствами внутрішніх ринків. Так,за результатами 10 місяців 2005 року, темпи зростання обсягів промисловоговиробництва України сповільнилися до 3,1 % (у 2004 р. – 12,0 %), виробництвапродукції машинобудування – до 5,2 % (у 2004 р. – 28,0 %), інвестицій восновний капітал за 9 місяців 2005 року – до 3,4 % (у 2004 р. – 34,5 %).

У світовомуподілі праці Україна закріплюється як сировинний та ресурсний придаток,зростаючий ринок збуту продукції іноземного походження. При цьому вітчизнянаекономіка втрачає продуктивні робочі місця, новостворену додану вартість, натериторії України розміщуються ресурсо-, енерго- та екологоємні виробництва.Згідно рейтингу конкурентоспроможності, опублікованого наприкінці вересня 2005року Всесвітнім економічним форумом, Україна посіла 84 місце серед 117 країнсвіту. При цьому колишні партнери України по соцтабору мають значно кращіпоказники: Естонія – 20 місце, Польща – 51, Казахстан – 61, Румунія – 67, Росія– 75, Молдова – 82.

Обов’язковоюумовою всебічного розвитку українського суспільства, економічного й соціальногодобробуту нації є відродження вітчизняного промислового потенціалу черезздійснення цілеспрямованої державної промислової політики, яка має реалізуватинагромаджений потенціал інституційних змін, спрямувати технічні, фінансові,людські, організаційні ресурси, набуті протягом періоду економічного зростання,на завдання якісної структурної перебудови.

Стратегічним завданням такої перебудови єзабезпечення системної модернізації промислового виробництва, йоговідповідності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу тапостіндустріального розвитку. Галузева структура промисловості має наблизитисядо пропорцій, які притаманні економічно розвиненим країнам світу.

Стратегічноюметою відродження промислового потенціалу є побудова високоефективної конкурентоспроможноїекономіки, яка здатна забезпечити громадянам України фундаментальні права ісвободи людини, першість загальнолюдських цінностей, торжество національнихінтересів суспільного розвитку.

ЗапропонованаКонцепція відродження промислового потенціалу є базисним документом, виявомполітичної волі до якісних позитивних зрушень. Концепція має лягти в основувідповідної державної Програми відродження промислового потенціалу, а такожнизки цільових міжвідомчих та міжгалузевих програм.

Відродженняпромислового потенціалу України – це не лише розвиток вітчизняноїпромисловості, це передумова конкурентоспроможності економіки України. І вцьому контексті відродження промислового потенціалу України – це справадержавна.

2.2 Деформація структурипромислового виробництва в Україні (1992-2005 роки) Занепад вітчизняної промисловості в1990-х роках.

До рубежу 80-90-хроків ХХ ст. Україна підійшла із сформованим потужним багатогалузевимпромисловим сектором, який був частиною єдиного господарського комплексу СРСР.В структурі промисловості республіки домінували галузі з високим ступенемпереробки. Зокрема, вага галузей машинобудування та металообробки сягала понад30 % загального обсягу промислового виробництва (табл.1.).

Таблиця 1

Галузева структура промислового виробництва України, %

Галузі 1990 1995 2000 Промисловість, в т.ч.: 100 100 100 Електроенергетика 3,2 11,0 12,1 Паливна промисловість 5,7 13,2 10,1 Чорна металургія 11,0 21,8 27,4 Кольорова металургія 1,1 1,6 2,4 Хімічна та нафтохімічна промисловість 5,5 7,0 5,9 Машинобудування та металообробка 30,5 16,0 13,4 Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість 2,9 2,2 2,4 Промисловість будівельних матеріалів 3,4 3,9 2,7 Легка промисловість 10,8 2,8 1,6 Харчова промисловість 18,6 15,1 16,8 Інші галузі 7,3 5,4 5,2

В той же час,перед промисловим сектором України, як і Радянського Союзу в цілому, стояланизка системних проблем:

— висока енерго-і матеріалоємність виробництва;

— низький рівеньавтоматизації та інформатизації;

— низькапродуктивність праці через недостатні темпи впровадження результатівнауково-технічного прогресу у виробництво;

— відносно низькапитома вага продукції, орієнтованої на кінцевого споживача, її низька якість тавузький асортимент;

— нерозвиненістьучасті в міжнародному поділі праці, особливо у високотехнологічних галузях;

— недостатнітемпи розбудови постіндустріальної інфраструктури.

Таким чином,стратегічним завданням на 1990-ті роки було радикальне збільшення в структуріпромисловості питомої ваги галузей п’ятого та шостого технологічних укладів:розробка програмного забезпечення, випуск обчислювальної техніки,телекомунікаційного та радіоелектронного обладнання, оптоволоконної та складноїпобутової техніки, роботобудування, розробка та впровадження біо- тананотехнологій тощо. При цьому вказані галузі мали не замінювати, а доповнюватигалузі, що належали до третього і четвертого технологічних укладів(гірничо-металургійний комплекс, хімічна та легка промисловості,паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування), підвищуючиїхню ефективність.

Таблиця 2

скорочення промислового виробництва в Українi в розрізі галузей, %

Галузі 1995 до 1990 2000 до 1990 Промисловість, в т.ч.: 100 100 Електроенергетика 69,8 65,3 Паливна промисловість 44,0 41,4 Чорна металургія 41,2 59,4 Кольорова металургія 47,5 87,2 Хімічна та нафтохімічна промисловість 39,8 41,1 Машинобудування та металообробка 50,0 41,0 Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість 55,9 81,0 Промисловість будівельних матеріалів 37,7 22,8 Легка промисловість 32,1 38,8 Харчова промисловість 46,7 50,6

Проте внаслідокгеополітичних, економічних та соціальних трансформацій промисловий секторУкраїни не лише не став на шлях вирішення стратегічних завдань, але й в ньомурозгорнулися процеси деградації промислового потенціалу.

Головнимичинниками промислового спаду протягом 1990-х рр. стали:

— загальноекономічната політична криза в країні;

— помилки встратегії впровадження елементів ринкових відносин в економіку;

— неефективніпроцеси роздержавлення промислових підприємств, які призвели до дезорганізаціїуправління на мікрорівні;

— руйнуваннясистеми управління промисловістю при свідомому дистанціюванні держави відактивної участі в розвитку промислового потенціалу;

— непослідовна тане адекватна новим умовам господарювання податкова, митна, фінансово-кредитнаполітика;

— руйнуваннясталої системи коопераційних і торгівельних зв’язків внаслідок розпаду СРСР;

— різкепідвищення цін на енергоносії;

— високазалежність від імпортних поставок вузлів, комплектуючих та сировини.

В результаті, за1990-1995 рр. падіння обсягів промислового виробництва склало майже 48 %, товарівнародного споживання — майже 55 %, а обсяги капіталовкладень зменшилися майжена 62 % (табл.2, 3.). Поряд із загальним занепадом, відбувався процесструктурної деформації: різко скоротилася частка машинобудування (з 30,5 % до16,0 %), легкої (з 10,8 % до 2,8 %) та харчової (з 18,6 % до 15,1 %)промисловості (табл. 1). Ці ж процеси були властиві і наступним п’яти рокам.

Таким чином, вукраїнській економіці набрали силу процеси деіндустріалізації, а сегментипромисловості, що мали б стати «точками прориву» в постіндустріальну економіку,практично припинили своє існування.

Таблиця 3

Динаміка основних показників розвитку промисловості, у 1991-1999роках, %

Роки Приріст промислового виробництва в т.ч. товарів народного споживання Приріст інвестицій 1991 — 4,8 -5,1 -7,0 1992 -6,4 -9,4 -37,0 1993 -8,0 -15,9 -10,0 1994 -27,3 -25,0 -12,5 1995 -12,0 -17,8 -18,5 1995\1990 52,4 44,6 37,6 1996 -5,1 -17,8 -12,0 1997 -0,3 -11,9 -8,8 1998 -1,0 0,0 6,1 1999 4,0 7,2 0,4 1999\1995 97,4 77,6 85,5  Розбудова і криза експортоорієнтованоїмоделі промислового розвитку (1999-2005 роки).

З кінця 1990-хроків розвиток української промисловості відбувається на підґрунті експортоорієнтованоїмоделі. Цьому сприяли:

— сприятливазовнішньоекономічна кон’юнктура щодо продукції вітчизняної металургії,хімічної, лісової промисловості, сільського господарства низького ступеняобробки;

— впровадженнякомплексу заходів щодо податкового стимулювання розвитку експортоорієнтованихгалузей (насамперед, «економічний експеримент» в гірничо-металургійномукомплексі 1999-2001 рр.);

— девальваціягривні в результаті фінансової кризи 1998 року;

— ціновастабільність постачання енергоносіїв.

Покращенняфінансових і виробничих показників експортоорієнтованих галузей на першомуетапі позитивно вплинуло на національну економіку:

— збільшилоподаткові надходження;

— дало змогупідвищити реальну заробітну плату працівників;

— дещо розширилопопит на продукцію вітчизняного машинобудування і паливно-енергетичногокомплексу.

Проте в ціломуцей вплив носив обмежений характер та не набув належного поширення черезневирішеність стратегічного завдання використання зиску, отриманого відвипереджального розвитку експортоорієнтованих секторів промисловості, длярозвитку суміжних галузей машинобудування та пріоритетних високотехнологічнихпроектів. В цьому ключову роль мала б зіграти держава:

— спонукаючиекспортерів до широкомасштабної технологічної модернізації при одночасномурозміщенні замовлень на вітчизняних машинобудівних підприємствах;

— поширюючи умови„економічних експериментів” на підгалузі машинобудування;

— формуючи зарахунок надприбутків від експорту «бюджет розвитку» як джерело інвестування пріоритетнихвисокотехнологічних проектів.

Через відсутністьполітичної волі можливість створити в сприятливий для цього період ефективнусистему міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів як накорпоративному, так і на державному рівнях в Україні було втрачено. Без такоїсистеми розвиток експортоорієнтованих галузей ставав самодостатнім, відривавсявід завдань розвитку внутрішнього ринку і консервував структурні диспропорціїпромислового потенціалу (табл. 4). Значні кошти, отримані від експорту, булизалишені за кордоном і фактично виведені з національного господарського обігу,в тому числі через втрату державою контролю за індикативними цінами.Інвестиційний потенціал значною мірою було витрачено на потреби поточногоспоживання, або вивезено за межі країни.

Таблиця 4

Розподіл продукції промисловості за видами діяльності, %

2000 2001 2002 2003 2004 Промисловість, в т.ч.: 100 100 100 100 100 Добувна промисловість 12,0 10,9 10,4 9,0 7,3

Обробна промисловість,

з неї:

72,8 75,0 76,4 79,7 76,4 Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції 17,7 19,1 19,1 18,5 15,8 Легка промисловість 1,7 1,6 1,6 1,3 1,2 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 3,7 5,5 7,7 9,5 9,1 Металургія та оброблення металу 23,0 20,6 20,5 21,8 23,3 Машинобудування 13,1 11,5 12,1 13,1 13,4 Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 15,2 14,1 13,2 11,3 16,3

В результаті,сформована експортоорієнтована модель надто залежить від коливаньзовнішньоекономічної кон’юнктури, сприятливої тарифної політики природнихмонополій всередині країни, цінової стабільності поставок енергоносіїв з-закордону.

2005 став рокомрозгортання кризи експортоорієнтованої моделі промислового розвитку:

— темпи зростанняпромислового виробництва сповільнилися до 2,9 % (за результатами 11 місяців2005 року);

— металургійнагалузь вперше з 1999 року має від’ємні показники розвитку (-2,1 %);

— слідом загірничо-металургійним комплексом сповільнилися темпи розвитку машинобудування(до 6,1 %), при цьому падає частка експорту продукції галузі (до 13,2 % відзагального обсягу експорту в січні-вересні 2005 проти 18,6 % за аналогічнийперіод 2004 року);

— взовнішньоторговельному балансі до 51,8 % зросла частка експорту сировинноїпродукції (металургійної і хімічної галузей) проти 48,4 % в січні-вересні 2004року.

Причиноюпромислового спаду, крім погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури, сталипоспішні, непродумані і помилкові рішення влади, зокрема:

— ревальваціягривні;

— різкепідвищення тарифів на залізничні перевезення;

— ліквідаціяспеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку;

— скасування програмгалузевої підтримки у низці підгалузей машинобудування.

Довгостроковепогіршення зовнішнього попиту на українську промислову продукцію, посиленняконкуренції на традиційних ринках вітчизняної промисловості(Азіатсько-Тихоокеанський регіон, Ближній Схід) через появу аналогічноїпродукції інших виробників, підвищення цін на енергоносії робить модельрозвитку, спеціалізовану на експорті низькотехнологічної та сировинноїпродукції, безперспективною.

Таким чином,десять років кризи промисловості і п’ять років реалізації експортоорієнтованоїстратегії призвели до глибокої деформації промислового потенціалу України.Відбувається накопичення негативних явищ, в тому числі в галузях, що внайбільшій мірі пристосувалися до нових умов і робили найбільший внесок в економічнезростання національної економіки. Не встановилося ефективної структуривласності та управління в промисловості: промислові підприємства державноїформи власності значною мірою використовуються для “приватизації” прибуткуполітико-економічними групами: обіймаючи 24 % основних фондів та виробляючи13,5 % реалізованої продукції промисловості, вони завдали в офіційному секторіекономіки у 2004 р. 236,2 млн. грн. збитків. Збереження таких тенденційзагрожує новим обертом системної кризи і, відповідно, черговою хвилеюдеіндустріалізації. Тому нагальною потребою є кардинальна зміна орієнтирівпромислової політики і активізація ролі держави в усуненні структурнихдиспропорцій.

3. Стратегічніорієнтири якісних структурних змін в промисловості України

Стратегіягармонізації структури промислового виробництва має на меті відновленняпропорційного розвитку економіки і передбачає такі напрями:

— забезпеченнядостатнього обсягу сировинних ресурсів та інвестиційних товарів для стійкогорозвитку національної економіки;

— забезпеченнядостатнього обсягу товарів народного споживання для підтримання соціальноприйнятних рівнів споживання населення;

— нарощуванняекспортного потенціалу, розвиток вітчизняних експортерів продукції високогоступеня переробки, та виробників імпортозамінної продукції в обсягах, достатніхдля забезпечення позитивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності;

— підвищенняефективності і конкурентоспроможності національної промисловості на внутрішніхі зовнішніх ринках;

— здійсненнякардинальної модернізації виробництв та розвиток наукомістких галузей,збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалівУкраїни;

— створеннязамкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції.

Відродженняпромислового потенціалу України має відбуватися в контексті загальногопросування національної економіки по шляху розбудови правових засад таінститутів ринкової економіки, підвищення її відкритості, зростання місткостівнутрішнього ринку, підтримання макроекономічної стабільності, поступовогозниження фіскального навантаження. Ці процеси, безперечно, сприятимутьрозвиткові української промисловості. Проте вони не замінюють розробку тавпровадження цілеспрямованої промислової політики, орієнтованої на виконаннястратегічних завдань відродження вітчизняної промисловості.

Довгостроковийхарактер Концепції відродження промислового потенціалу України обумовлюєнеобхідність виходу за межі прямого визначення галузевих пріоритетівструктурних перетворень. Засоби прямої підтримки галузей, обраних в якостіпріоритетів, украй обмежені через зобов’язання, які Україна бере на себе якчлен світового співтовариства: у стосунках з партнерами по Єдиному економічномупростору, в рамках стратегії сусідства з ЄС, вступаючи до Світової організаціїторгівлі.

Проте такіобмеження в жодному разі не можуть сприйматися як привід для відмови відактивних дій держави у сфері промислової політики. Досвід провідних країн світудемонструє, що лише цілеспрямований розвиток національної промислової структуридозволяє посісти гідне місце у глобальній економіці.

Ключовоювідмінністю цієї концепції від попередніх програм, які обмежувалися визначеннямгалузевих пріоритетів, проте не пропонували конкретних механізмів їх реалізаціїв різних сферах економічної політики є її інтегральність.

Головним змістомпромислової політики новітньої доби має стати створення умов для розвиткугалузей, які вважаються пріоритетними, за допомогою комплексу важелівбюджетно-податкової, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, інституційноїполітики, які належать до визнаного та випробуваного світовою практикоюінструментарію, проте спроможні спрямувати розвиток промислового потенціалувідповідно до визначених стратегічних пріоритетів.

Такий підхіддозволяє застосовувати гнучкі інструменти реалізації структурних пріоритетів,адаптовані до поточної макроекономічної ситуації, змін світової економічноїкон’юнктури, стану конкурентного середовища, з метою оптимального пристосуванняструктури промислового потенціалу до завдань досягнення наступних стратегічнихорієнтирів у промисловості України:

-           забезпеченняконкурентоспроможності через модернізацію економіки;

-           поступовапереорієнтація промисловості з зовнішніх на внутрішні ринки збуту таімпортозаміщення;

-           поширенняресурсо- та енергозбережних технологій;

-           радикальнагуманізація вітчизняної економіки.

Досягненнязазначених стратегічних орієнтирів має забезпечити подолання розриву в рівняхжиття, продуктивності праці, ефективності та конкурентоспроможності економікиУкраїни та країн – членів Європейського Союзу, сформувати готовністьнаціональної економіки та суспільства в цілому до практичної реалізації завданьєвропейської інтеграції.

3.1 Напрями таінструменти промислової політики в Україні

Основниминапрямами забезпечення оптимального використання наявного промисловогопотенціалу України та стимулювання його структурної перебудови є активізація:

— податковоїполітики;

— бюджетноїполітики;

— грошово-кредитноїта фінансової політики;

— зовнішньоекономічноїполітики;

— організаційно-інституційноїполітики;

— регуляторноїполітики;

— соціогуманітарноїполітики.

Податкова політика:

Головнимиорієнтирами податкової політики щодо здійснення відродження промисловогопотенціалу України є:

— зниженняподаткового тиску на інвестиційні ресурси;

— реабілітація таформування сучасної системи податкових стимулів;

— стабільністьподаткового законодавства.

Бюджетна політика:

Державний тамісцеві бюджети потенційно є потужними важелями стимулювання економічногорозвитку та структурної перебудови промислового потенціалу України. Реалізаціяцього потенціалу відбуватиметься шляхом:

-           активізаціїдержавного інвестування та посилення його ефективності й цільовоїспрямованості;

-           цільовогоформування системи державних закупівель.

Грошово-кредитна та фінансоваполітика;

Відродженняпромислового потенціалу неможливе без перебудови грошово-кредитної політики назасадах забезпечення макроекономічної стабільності внаслідок консолідаціїфінансових ресурсів та зростання частки довгострокових капіталовкладень. Такаперебудова відбуватиметься через застосування наступних інструментів:

-           розвиткусистеми довгострокового інвестиційного кредитування;

-           радикальногопідвищення ролі небанківських фінансових установ у фінансуванні промисловогорозвитку;

-           диверсифікаціїінструментів фондового ринку;

-           розвиткунаціонального фінансового капіталу;

Зовнішньоекономічна політика:

Відкритістьнаціональної економіки є як додатковим викликом конкурентоспроможностінаціональних виробників, так і, одночасно, можливістю виходу за рамки наявних національнихресурсних обмежень. Промислова політика передбачатиме активне використанняможливостей, які надає участь України у світогосподарських процесах, дляздійснення позитивних структурних зрушень у промисловому потенціалі тапідтримання збалансованості зовнішньої торгівлі шляхом:

— підтримкиекспортоорієнтованих виробництв;

— регулюванняімпорту та поліпшення його структури;

— використанняпотенціалу міжнародної економічної інтеграції та кооперації;

— залученняпрямих іноземних інвестицій до процесів структурної перебудови.

Організаційно-інституційна політика:

В економіціУкраїни триває становлення ефективних організаційно-економічних відносин, якімають забезпечити оптимальне використання наявного промислового потенціалукраїни та його якісний розвиток. Встановлення збалансованого співвідношеннярізних форм власності та господарювання та реальне зміцнення дієвості державноїпромислової політики відбуватимуться внаслідок:

-   посилення стратегічних орієнтирівуправління державними

-   частками акцій промисловихпідприємств;

-   забезпечення позитивноговпливу приватизації на реструктуризацію промислового потенціалу;

-   встановлення нової ролімалого і середнього бізнесу;

-   перебудови системи державногоуправління промисловою політикою;

-  розбудовиринкової інфраструктури;

Регуляторна політика

Державне регулювання підприємницькоїдіяльності є важливою складовою реалізації промислової політики держави таорганічного поєднання зусиль малого, середнього та великого бізнесу.Регуляторна політика має сприяти використанню та розвитку підприємницькогопотенціалу суспільства шляхом системного створення прозорих та рівних умовгосподарської діяльності, започаткування та ведення власної справи. Цевимагатиме зрушень у сферах:

-           власнерегуляторної політики;

-           реформуваннядозвільної системи;

-           державноїреєстрації.

Соціогуманітарна політика:

Масштабність тадинамізм зрушень, які мають відбутися у процесі перебудови промисловогопотенціалу України та становлення сучасного організаційно-економічногомеханізму його розвитку, потребуватимуть тісного взаємозв’язку заходівпромислової та соціальної політики, що передбачатиме:

-           формуваннясоціокультурного середовища економічного розвитку;

-           модернізаціюосвітньої системи;

-           створеннясучасного динамічного ринку праці;

-           посиленнясправедливості системи соціального забезпечення та розбудову засад соціальногострахування.

3.2. Етапи реалізації стратегічнихпріоритетів

Державнапромислова політика є важливою складовою загальнодержавної політики. Вонаспрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посиленняпромислового потенціалу держави, задоволення потреб населення, зростанняобсягів виробництва і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції.

Зметою прискорення промислового розвитку України Презедентом України булопостановлено схвалити Концепцію державної промислової політики і КабінетуМіністрів України розробити на основі зазначеної Концепції Державну програмурозвитку промисловості на 2006 — 2030 роки.

Концепціядержавної промислової політики розроблена з урахуванням змінсоціально-економічних відносин, що відбулися в державі за останнє десятиріччя,та сучасного стану розвитку промислового виробництва, переходу його відстабілізації до зростання. Концепція передбачає реалізацію стратегії випереджаючогорозвитку та євроінтеграції, визначеної у Посланні Президента України доВерховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегіїекономічного та соціального розвитку України".

Реалізаціявизначених стратегічних структурних пріоритетів та застосування запропонованогоінструментарію передбачає певну етапність. Межі етапів визначатимутьсянаявністю в економіці відповідних фінансових та організаційних ресурсів,формуванням механізмів державного регулювання та макроекономічної саморегуляції,спроможних вирішувати завдання структурної перебудови промислового потенціалу.

І етап (2006–2008 рр.)

На першому етапімає відбутися максимальне використання наявних конкурентних переваг, насамперед– в експортоорієнтованих галузях, з концентрацією отримуваних коштів на потребиінноваційного інвестування, з метою зміцнення цих переваг та поступовогоформування засад інноваційної моделі розвитку. Етап характеризуватиметьсяактивізацією державної промислової політики, зокрема – розробкою та впровадженнямдієвого механізму міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів.

Має бутивикористано потенціал детінізації економіки та репатріації, завдяки поліпшеннюінвестиційного клімату, повернення вивезених з країни капіталів.

Відбуватиметьсяформування інституційної основи реалізації активної промислової політики:відповідної нормативно-правової та методичної бази, державних та громадськихінституцій, удосконалення організаційної структури виробництва.

Протягом першогоетапу очікуються відновлення довіри до державної економічної політики таподолання негативних для підприємницького та інвестиційного клімату тамакроекономічної стабільності наслідків політичного циклу 2004-2006 рр., що недозволяє розраховувати на відновлення достатньо високих темпів економічногозростання, які залишатимуться на рівні 3-5 % приросту ВВП на рік.

ІІ етап (2009–2011 рр.)

Протягом другогоетапу має бути забезпечено умови для спрямування фінансових ресурсів,акумульованих у галузях, які зростали випереджаючими темпами протягом першогоетапу, в структурну перебудову галузей, в яких Україна має перспективніпорівняльні конкурентні переваги (переважно – галузі з високим рівнем доданоївартості: машинобудування, приладобудування). Очікується активізація припливудо цих галузей прямих іноземних інвестицій.

На підставізростання обсягів бюджетних надходжень має відбутися суттєве зростаннядержавного інвестування в реалізацію інфраструктурних та пілотних інноваційнихпроектів, а також розширення спектру податкових стимуляторів інвестиційного таінноваційного розвитку.

Відбуватиметьсяінтенсифікація процесів ремонетизації економіки та розширення інвестиційногокредитування. Впроваджуватимуться додаткові інструменти мобілізації вільнихгрошових коштів населення до інвестиційної сфери через належну фінансовуінфраструктуру та інструменти фондового ринку. Завдяки зростанню спектруінститутів та інструментів фінансового ринку суттєво зросте мобільністьфінансових ресурсів, що сприятиме їх концентрації на пріоритетних напрямахзабезпечення конкурентоспроможності національного промислового потенціалу.

Очікуєтьсяактивізація процесів самоорганізації виробничої та збутової сфери, утвореннярозгалужених систем виробничої кооперації, формування технологічних кластерівпріоритетного розвитку. Має посилитися мобільність робочої сили, фінансовихресурсів

Зазначені процесидозволяють очікувати суттєвого прискорення темпів економічного зростання до 6-8% приросту ВВП на рік.

ІІІ етап (2012-2030 рр.)

Третій,найтриваліший етап буде присвячений поступовому послабленню прямого державногорегулювання структурних перетворень та зростанню ролі ліберальних принципівекономічного устрою при зміщенні активних регулюючих функцій держави до сферизабезпечення соціогуманітарних параметрів економіки.

Мають бутизакладені та здобути динамічний розвиток основи переходу національногоекономічного комплексу України до постіндустріальної «економіки знань» напідґрунті тривалого послідовного розвитку інвестиційних та інноваційнихпроцесів. Суттєво зросте інноваційна складова продукції традиційних галузейукраїнської промисловості.

Очікуєтьсяактивна інтеграція вітчизняного виробництва у світогосподарську і насампередєвропейську систему виробничої кооперації на нових інноваційно-технологічних таінформаційних засадах, які відповідають стадії постіндустріального розвитку. Цесприятиме поступовому зближенню стандартів життя в Україні та ЄС, переходу допрактичних кроків у напрямку європейської інтеграції.

На третьому етапіпрогнозується поступове сповільнення темпів економічного зростання до 3-4 %приросту ВВП на рік.

Висновки

Державна промислова політика — це складова економічноїполітики держави, яка спрямовує діяльність на прискорення економічного розвиткукраїни та її регіонів, на стимулювання роботи промислових підприємств усіх формвласності у напрямі досягнення національною економікою поставлених завдань.

Державна промислова політика покликана сприяти ефективномувирішенню гострих соціальних проблем суспільства. Промислова політика — цетакож комплекс цілеспрямованих економічних, політичних та організаційнихзаходів на різних рівнях національної економічної системи, скерованих на:

·          компенсаціюнеспроможності ринкового механізму забезпечити ефективне використання ресурсів (інфраструктура,екологічні впливи, міжгалузевий перерозподіл ресурсів та ін.);

·          удосконалюваннягалузевої структури промислового комплексу, регулювання і стимулюванняінвестиційної та виробничої діяльності, формування промислово — фінансовихгруп;

·          підтриманняконкуренції у галузях промислового виробництва;

·          стимулюванняі підтримку певних галузей промислового виробництва — важливих за своїмсоціально-економічним значенням чи пріоритетних з точки зору науково-технічнихперспектив;

·          стимулюваннярозвитку експортного потенціалу і конкурентоспроможності національнихпідприємств на світовому ринку;

·          реалізаціювеликомасштабних загальнонаціональних та регіональних програм.

Стратегічноюметою державної промислової політики України є створення багатогалузевого,високотехнологічного, конкурентноздатного, високоефективного промисловогокомплексу, що забезпечує достатній рівень економічної безпеки країни,підвищення життєвого рівня народу, оздоровлення екологічної обстановки таінтеграцію України у систему світогосподарських зв'язків на взаємовигіднихумовах. Вибір найбільш раціонального варіанту промислової політики маєґрунтуватися на:

·          аналізіреального стану вітчизняної промисловості;

·          пошукунайбільш ефективних варіантів забезпечення конкурентноздатності вітчизняноїпродукції;

·          оцінцімісткості ринків збуту для вітчизняної промислової продукції в країні і закордоном;

·          виваженніпідходів до вибору протекціоністських заходів для продукції вітчизняногопромислового комплексу;

·          визначенніможливих економічних наслідків вибору того чи іншого варіанту промисловоїполітики.

Однимз найважливіших завдань промислової політики є підтримка тих виробництв, якіпоки що не вичерпали свого потенціалу розвитку і намагаються випускатипродукцію, яка спроможна зайняти стійке місце на внутрішньому і світовому ринках.Тому підвищення конкурентноздатності вітчизняних підприємств є одним з ключовихмоментів промислової політики як в Україні взагалі, так і в регіонах, анапрямками, за допомогою яких досягається це завдання є наступні:

·          підтримкависокотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішній та внутрішній ринки;

·          підтримкав необхідних обсягах сировинних виробництв, орієнтованих на внутрішній ізовнішній ринки;

·          виробництвоспоживчих товарів для внутрішнього та зовнішнього ринків;

·          виробництвопродукції виробничо-технічного призначення на основі новітніх технологій длявнутрішнього та зовнішнього ринків.

СутністьКонцепції відродження промислового потенціалу України, розробленною державою,полягає у здійсненні глибоких та всебічних якісних перетворень вітчизняноїпромисловості. Це стратегія свідомого творення майбутнього України на підґрунтідосвіду, потенціалу, надбань, набутих поколіннями українців, з урахуваннямвикликів ХХІ століття щодо майбутніх шляхів загальноцивілізаційного розвитку.

Головними результатамиреалізації основних положень Концепції відродження промислового потенціалуУкраїни мають стати побудова високоефективної конкурентоспроможної вітчизняноїпромисловості і економіки в цілому, активна інтеграція вітчизняного виробництвау світогосподарську і насамперед європейську систему виробничої кооперації нанових інноваційно-технологічних та інформаційних засадах, які відповідаютьстадії постіндустріального розвитку. Це сприятиме поступовому наближеннюстандартів життя в Україні до рівня, притаманного європейській спільноті,поширенню гуманістичних принципів соціально-економічного розвитку.

Список використаної літератури

1.     Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копромісетатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університетуім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2005. – № 3. – С. 16–20.

2.     ВишневскийВ.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономическийаспект. – Донецк, 2001. – 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности).

3.     ВоротинЮ. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. – 2004. – № 5. – С. 11–21.

4.     ЄрофєєваТ.А. Особливості реалізації цілей монетарної політики в Україні в умовахперехідного періоду // Науковий вісник Волинського державного університету ім.Лесі Українки: Економічні науки.– 2005. – № 3. – С. 62–64.

5.     КацИ. Роль и задачи государственного регулирования экономики // Экономист. —1996.— № 99. — С. 74–77.

6.     МельникА. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду. Світовий досвід іпроблеми України. — Тернопіль, 1995.

7.     МельникП. Вплив податків на перерозподіл народногосподарських ресурсів у ринковійекономіці (теоретичний аспект) // Науковий вісник. – 2000. – № 4 (10). – С.64–72.

8.     ПанасюкБ.Я. Державне регулювання економікою. – К.: Інститут аграної економіки, 2000. –58 с.

9.     СалоІ. Методи формування і регулювання бюджету і позабюджетних фондів // ЕкономікаУкраїни. — 1995. — № 10. — С. 24–32.

10.   Системарегуляторів перехідної економіки України: Монографія / Ред. кол.: В.І.Кононенко (відп. ред.) та ін. – К.: НАН України, Інститут економіки, 2004. – 333 с.

11.   СтеченкоД. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 176с.: іл. — Бібліогр.: с. 166–169

12.   СтігліцДжозеф Е. Економіка державного сектора: Пер. з англ.
А. Олійник, Р. Скільський. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

13.   ТерьохінС. Доповідь першого заступника голови Комітету з питань фінансів і банківськоїдіяльності Верховної Ради України, голови Підкомітету з питань податків тамитної справи. – Київ, 17.03.2000 р.

14.   ШаблістаЛ.М. Податки як засіб структурної перебудови економіки: Монографія. – К.:Інститут економіки НАН України, 2005. – 217 с.

15.   ЩукинБ. Н. Индикативный план как организационный механизм реализации экономическойполитики государства // Государственное регулирование рыночной экономики: Сб.науч. тр.-К., 1999. — C. 2–20.

16.   ЮхименкоП.І. Проблеми практичної реалізації монетаризму в Україні // Науковий вісникВолинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2004. – № 3. – С. 13–16.

17.   ЮщенкоВ. Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні//ВісникНБУ.-2000.-№2.-с.3-5.