Реферат: Удосконалене управління якістю продукції на підприємстві
Зміст
Вступ
1. Teоретичні аспекти управління якістю продукції напідприємстві
1.1 Поняття якості продукції.Оцінка рівнів якості
1.2 Загальна теорія управління і управління якістюпродукції
1.3 Універсальна схема управління якістю продукції
1.4 Категорії управління якістю продукції. Органиуправління якістю продукції на підприємстві
2. Стандартизація та сертифікація продукції
2.1 Стаднартизація продукції
2.2 Роль стандартизації у підвищенні якості таконкурентоспроможності вітчизняної продукції, процесів та послуг
2.4 Загальні відомості про розвиток і сучасний стансертифікації в Україні
3. Підвищення якості продукції напідприємстві
3.1 Ефективність і шляхи підвищення якості
3.2 Підвищення якості за допомогою нововведень
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Метою даноїкурсової роботи є розкриття однієї з основних економічних проблем: підвищенняякості продукції.
Найважливішимджерелом зростання ефективності виробництва є постійне підвищення технічногорівня і якості продукції, що виготовляється на підприємстві. Для технічнихсистем характерна жорстка функціональна інтеграція всіх елементів, тому в нихнемає другорядних елементів, які можуть бути неякісно спроектовані івиготовлені. Таким чином, сучасний рівень розвитку науково-технічного процесузначно підняв рамки вимог до технічного рівня і якості виробів у цілому і їхніхокремих елементів зокрема. Системний підхід дозволяє об'єктивно вибиратимасштаби і напрямки управління якістю, види продукції, форми і методивиробництва, що забезпечують найбільший ефект від зусиль і коштів, витраченихна підвищення якості продукції. Системний підхід до поліпшення якості продукціїдозволяє закласти наукові основи у процес організації виробництва напромислових підприємствах, об'єднаннях.
Для досягненняпоставленої мети у курсовій роботі будуть розглянуті наступні питання:
У першому розділіми опишемо загальні принципи управління якістю, методи, за допомогою якихвідбувається таке управління.
В другому розділіми розглянемо стандартизацію та сертифікацію, так як вони є головним фактором вдодержані якості продукції порівняно до світових стандартів. Також ми з’ясуємояку роль відіграє стандартизація в конкурентоспроможності вітчизняної продукції.
В третьому розділіми опишемо шляхи за допомогою яких ми можемо підвисити якість продукції. Такожми запропонуємо ряд конкретних заходів за допомогою загальних принципівуправління і розглянемо вплив нововведень на поліпшення якості виробів.
1. Teоретичні аспекти управлінняякістю продукції на підприємстві
1.1 Поняття якості продукції. Оцінкарівнів якості
Якість товару єосновною складовою його конкурентоспроможності. Визначаючи якість продукту сліднамагатися виділити властивості товару, якім надає перевагу споживач. Слід матина увазі, що надати всі бажані якості товару практично неможливо, та й взагалінемає сенсу з точки зору вимог конкретних сегментів ринку, а також з точки зорузабезпечення ефективності підприємницької діяльності фірми.
Якість включає всебе велику кількість компонентів. Насамперед до них відносятьсятехніко-економічні показники якості продукції, а також якість технології їївиготовлення і експлуатаційні характеристики. Показники призначення продукції,надійності та довговічності, трудомісткість, матеріаломісткість, наукомісткість- є визначальними в цьому ряді.
В останні роки всебільшого значення набувають і такі властивості та характеристики продукції, якекологічні, ергономічні, естетичні. Екологічні показники характеризуютьвідповідність товару вимогам захисту навколишнього середовища і базуються нараціональному і бережливому природокористуванні. Ергономічні показникипов’язані з урахуванням властивостей і особливостей людського організму іпокликані дотримуватись гігієнічних (освітлення, токсичність, шум, вібрація,запиленість), антропометричних (відповідність форми і конструкції виробурозмірам і конфігурації людського тіла), фізіологічних, психологічних та іншихвимог. Естетичні показники визначають зовнішню форму і вид продукції, її дизайн,привабливість, виразність, емоційність впливу на споживача тощо.
При визначенірівня якості товару слід врахувати нормативні складові: відповідність продукціїобов’язковим стандартам якості, прийнятим в законодавчому порядку вкраїнах-партнерах, куди передбачається її поставляти. Це особливо важливо взв’язку з тим, що вже сам по собі факт невідповідності виробу, що випускається,прийнятим на конкретному ринку стандартам якості знімає питання можливостіпоставки і зводить нанівець всю іншу роботу по підвищенню рівня якості виробу. Такимчином, при плануванні виходу на новий ринок в першу чергу слід отриматиінформацію по затвердженим в законодавчому порядку або прийнятим в торговійпрактиці стандартам якості і врахувати їх в роботі по удосконаленню продукту. Особливожорсткими сьогодні стають в більшості країн стандарти якості, які забезпечуютьекологічну чистоту, високу ступінь уніфікації продукції, заходи безпеки ізахисту здоров’я людини.
Важливим критеріємвизначення якості виробу і відповідності його конкурентоспроможності єзабезпечення патентної чистоти і патентного захисту товару. Патентна чистотазабезпечується, якщо оригінальні технічні рішення, використані під часвиробництва даного товару, здійснені лише розробниками підприємства-виробника абозасновані на придбаній у інших фірм відповідній ліцензії і не підпадають піддію патентів в конкретних країнах. При наявності ліцензійної угоди, якадозволяє виготовляти продукцію по відповідній технології, підприємство-виробникможе її виготовляти для продажу, як правило, тільки на своєму внутрішньомуринку, якщо в угоді не було спеціально обумовлено право поставки товару наекспорт. Відсутність патентної чистоти робить продукцію неконкурентоспроможноюна відповідному ринку і служить суттєвою перепоною розвитку експортноїдіяльності.
Якість товару,його експлуатаційна безпека і надійність, дизайн, рівень післяпродажногообслуговування є для сучасного покупця основними критеріями при здійсненніпокупки та відповідно обумовлюють успіх або неуспіх фірми на ринку.
Сучасна ринковаекономіка висуває принципово нові вимоги до якості продукції, що випускається. Цепов’язано з тим, що зараз життєздатність будь-якої фірми, її стійке становищена ринку товарів і послуг обумовлена рівнем конкурентоспроможності. В своючергу конкурентоспроможність пов’язана з дією кількох десятків факторів, середяких можна виділити два основних — рівень ціни і якість продукції. Причомудругий фактор поступово виходить на перше місце.
Рівень якості — цекількісна характеристика міри придатності продукції для задоволення конкретногопопиту на неї. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного,відносного, перспективного та оптимального її рівнів.
Абсолютний рівень — характеризує якість виробу певного виду, що виготовляється підприємством впоточному періоді. Він визначається обчисленням взятих для його вимірюванняпоказників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів.
Відносний рівеньякості окремих видів нової продукції визначається порівнянням їх техніко-експлуатаційнихта економічних показників з абсолютними показниками якості найкращиханалогічних вітчизняних і зарубіжних зразків.
Перспективнийрівень якості виробів — такий рівень, якого можна досягти в майбутньому,враховуючи пріоритетні напрямки й темпи розвитку науки і техніки.
Оптимальний рівеньякості — такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат навиробництво і використання (експлуатацію) продукції за конкретних умов їїспоживання є мінімальною.
Для визначення таконтролю рівня якості окремих видів і всієї сукупності продукції, щовиготовляється (проектується), використовується конкретна система показників:
одиничні — характеризують будь-яку одну властивість виробу;
комплексні — відображають кілька властивостей окремого виробу одночасно;
загальні — відображають якість усіх або багатьох видів продукції;
узагальнюючі — характеризують загальний рівень якості всієї сукупності продукції.
Найбільш численноює група одиничних показників якості продукції.
Методи оцінкирівня якості продукції:
Об’єктивний метод — означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань,лабораторного аналізу і вимірювань. Такий метод дає найімовірніші результати івикористовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництвата деяких властивостей споживчих товарів. Його застосовують для визначеннябільшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивності,потужності; предметів праці — вмісту металу в руді тощо; споживчих товарів — вологостійкості взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.
Органолептичнийметод — базується на результатах аналізу сприйняття органами чуттів людини беззастосування технічних вимірювальних і реєстраційних засобів. За цього методувикористовується балова система оцінки показників якості, виходячи з певногопереліку ознак (властивостей), що найбільш повно охоплюють якісніхарактеристики виробів. Кожній оцінці (відмінно, добре, задовільно, погано) відповідаєпевна кількість балів (наприклад, 5, 4, 3 і 0).
Диференційований метод- передбачає порівняння показників конкретного виробу з відповіднимипараметрами виробів-еталонів або з базовими показниками стандартів (технічнихумов). Оцінювання рівня якості цим методом полягає в обчисленні значеньвідносних показників, які за абсолютною величиною мають бути більші за одиницюабо дорівнювати їй (за порівняння з вимогами стандартів чи технічних умов) чинаближатися до одиниці (за порівняння з еталонними виробами).
Комплексний метод — полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості виробу. Одним ізваріантів комплексної оцінки якості є інтегральний показник, що обчислюєтьсяпереважно як середньозважена арифметична величина з використанням коефіцієнтіввагомості (значущості) усіх розрахункових показників.
Система якості — це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів іресурсів, що забезпечують здійснення загального управління якістю продукції. Системиякості підприємств створюються та сертифікуються для одержання максимальноможливого прибутку і набуття іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку. Ключовіпринципи формування системи якості:
підготовка всіхкатегорій персоналу (кадрів) найвищого професійного рівня;
безпосереднязацікавленість керівництва підприємства у повсякчасному позитивному розв’язанніпроблем забезпечення якості продукції;
управління якістюпродукції за участю всіх без винятку працівників підприємства; чіткий розподілвідповідальності між підрозділами та їхніми керівниками.
1.2 Загальна теорія управління іуправління якістю продукції
Як відомо,застосування основних принципів теорії управління можливо до будь-якогопредмета за деяких початкових умов. Такими основними умовами є: наявністьпрограм поведінки керованого об'єкта або заданий, запланований рівеньпараметрів його стану; нестійкість об'єкта відносно програми і заданихпараметрів, тобто об'єкт може ухилятися від заданої програми або плановихзначень параметра; наявність способів і засобів для виявлення і вимірювання відхиленняоб'єкта від заданої програми або значень параметрів; наявність можливостівпливати на керований об'єкт із метою усунення виникаючих відхилень.
Механізмуправління, відповідно до загальної теорії управління, виглядає так, як вінпредставлений на рис.1.1
/>
Рис.1.1 Типоваблок-схема механізму управління
Розглядаючипочаткові умови можливого застосування основних принципів загальної теоріїуправління і схему механізму управління до організації робіт з якості, можна звеликою відповідальністю за об'єктивність скласти схему механізму управлінняякістю продукції. Але спочатку кілька попередніх міркувань про характер якостіпродукції як про об'єкт управління.
Програми якості зустановленням значень показників можуть входити складовою частиною в усіможливі плани і програми проектно-конструкторських організацій, виробничихоб'єднань підприємств, договірні зобов'язання. Показники якості обумовлюються вугодах на товарних біржах і при інших формах руху товарів.
Вимоги до якостівстановлюються і фіксуються в нормативних і нормативно-технічних документах: державних,галузевих, фірмових стандартах, технічних умовах на продукцію, у технічнихзавданнях на проектування або модернізацію виробів, у кресленнях, технологічнихкартах і технологічних регламентах, у картах контролю якості тощо.
Зі сказаного стаєочевидним, що перша умова по теорії управління у випадку з якістюзадовольняється.
Звернемося додругої умови. Тут потрібно розглянути кілька ситуацій. Насамперед, вартовказати на те, що відхилення якості продукції від заданих параметріввідбувається, як правило, у гіршу сторону і має загальні і конкретні прояви.
До числа загальнихвідноситься моральний знос, фізичне і моральне старіння продукції, тобто втратапервісних властивостей при експлуатації і збереженні.
Нестійкість,мінливість якості продукції виявляється не тільки в двох загальних тенденціяхфізичного і морального старіння. Мають місце так звані приватні відхиленняякості від встановлених вимог. Вони надзвичайно різноманітні й обумовлені вжене економічною і технічною природою, а умовами зовнішнього характеру: порушеннямиправил і умов експлуатації, помилками розробників і виробників, порушеннямивиробничої дисципліни, дефектами устаткування, за допомогою якоговиготовляється і використовується продукція тощо.
Нестійкістьякості, обумовлена випадковими відхиленнями від заданих параметрів, має,відповідно, випадковий характер. Час їхньої появи можна очікувати тільки зпевним ступенем імовірності.
Існує ще одинфактор, який впливає на нестійкість оцінок якості — це нестійкість і мінливістьпотреб. Параметри продукції можуть суворо відповідати нормативній і технічнійдокументації, але змінюються вимоги споживачів і якість при незміннихпараметрах погіршується або втрачається зовсім.
Можнаконстатувати, що якість продукції знаходиться в постійному русі. Отже, якістьвизначає собою хронічно нестійкий об'єкт. Це об'єктивна реальність, з якоюприходиться мати справу. Таким чином, якість задовольняє і другій умовізагальної теорії управління.
У практичнійдіяльності люди відслідковують процес втрати властивостей якості, вимірюють іоцінюють ці зміни. Для того, щоб сповільнити процес фізичного старіння,встановлюються сприятливі експлуатаційні режими й умови збереження,використовуються різні профілактичні заходи для технічного обслуговування іпоточного ремонту. Якщо погіршення якості переходить за межі допустимихзначень, проводиться капітальний ремонт. Отже, третій і четвертій умовамзагальної теорії управління якість також задовольняє.
При організаціїраціональної й ефективної роботи з якості, незалежно від її масштабів, форм іметодів здійснення, завжди діють приблизно за такою схемою:
Визначення потребиі формулювання вимог до якості продукції (план, програма якості);
Наданняпочатковому матеріалу необхідних властивостей (виконання плану, програми якості);
Перевіркавідповідності отриманої якості пред'явленим вимогам (виявлення відхилень) абоконстатація відповідностей;
Вплив для усуненнявідхилень отриманої якості від заданого (зворотний зв'язок).
При такому поглядіна послідовність дій по якості можна виявити явище, яке має велике значення дляусієї філософії робіт з якості. Це наявність єдності й органічного сполученняпрямих і зворотних зв'язків у всіх діях людей, пов'язаних зі створенням івикористанням (споживанням) продукції.
/>1.3 Універсальнасхема управління якістю продукціїВаріантів схемиуправління якістю продукції може бути декілька. Опишемо універсальну схему(рис.1.2).
Вона складається зшести блоків. До числа факторів, що впливають на якість, відносяться:
верстати, машини,інше виробниче устаткування;
професійнамайстерність, знання, навички, психофізичне здоров'я працівників.
/>
Рис.1.2 Управлінняякістю продукції
Умови забезпеченняякості, які обрамляють прямокутник факторів, більш численні. Сюди відносяться:
характервиробничого процесу, його інтенсивність, ритмічність, тривалість;
кліматичний станнавколишнього середовища і виробничих приміщень;
інтер'єр івиробничий дизайн;
характерматеріальних і моральних стимулів;
морально-психологічнийклімат у виробничому колективі;
форми організаціїінформаційного обслуговування і рівень оснащеності робочих місць;
стан соціальнийматеріального середовища працюючих.
Чому необхіднийрозподіл на фактори й умови? Що це нам дає?
Засоби виробництваі праця реально змінюють властивості сировини і початкових матеріалів дозаданого рівня якості. На їхніх можливостях позначаються умови, у яких вонивзаємодіють. Практика показує, що такий розподіл, такий підхід дозволяє нетільки більш чітко організувати роботи з якості, але й більш цілеспрямовано йефективно визначати заходи для забезпечення потрібної якості.
При виникненнівідхилення від заданих параметрів якості, що виявляються в блоці порівняння іприймання рішення, блок засобів впливу для усунення цих відхилень направляєзусилля або на фактори, або на умови, або одночасно на те й інше. Заходи впливуі їхнє сполучення залежать від характеру і величини відхилень якості і відефективності тих або інших можливих варіантів усунення відхилень.
За універсальноюсхемою працюють усі, але найбільш часто робітники, майстри, контролери ВТК. Дляних план по якості закладений у кресленнях, технологічних операційних іконтрольних картах. Вони самі безпосередньо здійснюють порівняння фактичних ізаданих у технологічній документації параметрів якості, самі, як правило,приймають рішення про те, яким способом, прийомом ліквідувати відхилення. Тутмеханізм управління якістю знаходиться в руках працівника, і діяльність йогозалежить від професійних навичок і знань. Він, так би мовити, закладений усамому працівнику і тих умовах, у яких йому приходиться трудитися.
У даному випадкууніверсальна схема управління якістю виступає як первинна схему, первинна ланкавсієї складної, різноманітної роботи з якості.
Однак, чим вищерівень концентрації виробництва, його спеціалізації і кооперування, тим вищерівень системи якості, а, отже, складніше механізм, що забезпечує їїфункціонування.
1.4 Категорії управління якістюпродукції. Органи управління якістю продукції напідприємстві
Для ефективноїорганізації управління якістю продукції необхідно, щоб був не тільки ясновиділений об'єкт управління, але й щоб чітко були визначені категоріїуправління, тобто явища, що дозволяють краще усвідомити й організувати весьпроцес.
У відношенніуправління якістю продукції варто виділити як мінімум наступні категорії:
Об'єкт управління — якість продукції. Іноді як об'єкт виступає конкурентноздатність, технічнийрівень або який-небудь інший показник, характеристика. Як об'єкт управлінняможе виступати або вся сукупність властивостей продукції, або якась їхнячастина, група або окрема властивість.
Ціль управління — рівень і стан якості продукції з урахуванням економічних інтересів виробника іспоживача, а також вимог безпеки та екологічності продукції. Мова йде про те,яку сукупність властивостей і який рівень якості потрібно задати, а потімдосягти і забезпечити, щоб дана сукупність і даний рівень відповідали характерупотреби. При цьому виникають питання ефективності виробництва і споживання,доступності ціни для споживача, рівень собівартості і прибутковості продукціїдля її розробника і виробника. Не можна також випустити з уваги термінирозробки продукції, розгортання її виробництва і доведення до споживача, що прямопов'язано з конкурентноздатністю.
Суб'єкт управління- керівні органи всіх рівнів і особи, покликані забезпечити досягнення і змістпланованого стану і рівня якості продукції.
Методи і засобиуправління — способи, за допомогою яких керівні органи впливають на елементивиробничого процесу, забезпечуючи досягнення і підтримку планованого стану ірівня якості продукції. Управління якістю використовує наступні чотири типиметодів:
1) економічніметоди, що забезпечують створення економічних умов, які спонукують колективипідприємств, конструкторських, технологічних і інших організацій вивчати запитиспоживачів, створювати, виготовляти й обслуговувати продукцію, що задовольняєці потреби і запити. До числа економічних методів відносяться: правилаціноутворення, умови кредитування, економічні санкції за недотримання вимогстандартів і технічних умов, правила відшкодування економічного збиткуспоживачу за реалізацію йому неякісної продукції;
2) методиматеріального стимулювання, які передбачають, з одного боку, заохоченняпрацівників за створення і виготовлення високоякісної продукції (до числа цихметодів відносяться: створення систем преміювання за високу якість,встановлення надбавок до заробітної плати й ін), а з іншого боку — стягнення зазаподіяний збиток від її неякісності;
3) організаційно-розпорядницькіметоди, які здійснюються за допомогою обов'язкових для виконання директив,наказів, вказівок керівників. До числа організаційно-розпорядницьких методівуправління якістю продукції відносяться також вимоги нормативної документації;
4) виховні методи,які спричиняють вплив на свідомість і настрій учасників виробничого процесу,спонукують їх до високоякісної праці і чіткого виконання спеціальних функційуправління якістю продукції. До їхнього числа відносяться: моральне заохоченняза високу якість продукції, виховання гордості за честь заводської марки.
Вибір методівуправління якістю продукції і пошук їх найбільш ефективного сполучення — одиніз самих творчих моментів у створенні систем управління, оскільки вонивпливають на людей, що беруть участь у процесі створення і виготовленняпродукції, тобто на мобілізацію людського фактора.
Засоби управліннявключають оргтехніку (у тому числі, комп'ютери), засоби зв'язку, словом, усете, що використовують органи й особи, які керують виконанням спеціальнихфункцій у системах управління якістю. До складу засобів управління якістюпродукції також включаються:
банк нормативноїдокументації, який регламентує показники якості продукції й організує виконанняспеціальних функцій управління якістю;
метрологічнізасоби, що включають (в залежності від рівня системи) державні еталони фізичнихвеличин, зразкові і/або робочі засоби вимірювання;
державна системазабезпечення єдності вимірів;
державна службастандартних довідкових даних про властивості речовин і матеріалів.
Управлінськівідносини, тобто відносини субординації (підпорядкування) і координації (співробітництва).
Відносинисубординації зазвичай характеризуються вертикальними зв'язками від керівника допідлеглих. Зміст цих відносин визначається ступенем централізації ідецентралізації функцій і задач управління якістю продукції. На рівніпідприємства відносини субординації по управлінню якістю визначаютьсявиробничою структурою підприємства і структурою діючої системи управлінняякістю. Управлінські відносини базуються на сполученні єдиноначальності,колегіальності, активності членів трудового колективу, на економічних,моральних і матеріальних стимулах.
Відносиникоординації характеризуються горизонтальними зв'язками між окремимипрацівниками й організаціями, що вступають у взаємодію заради забезпеченняпевного рівня якості продукції або його поліпшення.
При визначенніорганів управління якістю продукції потрібно виходити з того, що управлінняякістю — органічна складова частина загального управління виробництвом, одна зйого галузей, одна з його функцій. У силу цього вони не може протистояти одинодному. Тому, як правило, управління якістю розвивається і виконується в рамкахдіючого апарата управління і полягає в більш чіткій і добре організованійдіяльності по виявленню потреб, створенню, виготовленню й обслуговуваннюпродукції.
На рівніпідприємства чи об'єднання управління якістю організується одним із двохспособів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і задач управління якістюпродукції між існуючими підрозділами і працівниками, періодичному перегляді яксамих функцій і задач, так і їхнього розподілу заради поліпшення діяльності. Прицьому не створюється спеціалізований орган — відділ управління якістю.
Другий припускаєна додачу до першого варіанта виділення загальної функції координації істворення спеціального органа — відділу управління якістю. На цей відділ іпокладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції.
Кожний з цих двохваріантів має свої переваги і свої недоліки.
Зокрема, перевагипершого варіанта полягають в тому, що всі учасники виробничого процесу несутьвідповідальність за якість. Не виникає почуття того, що хтось за них несе цювідповідальність і повинний вирішувати всі питання, пов'язані з якістю. Недолікполягає в тому, що ряд координуючих функцій ніхто не виконує, ніхто не ведеорганізаційних і методичних питань загального характеру.
Другий варіантпозбавлений зазначеного недоліку, проте в працівників підприємства нерідковиникає почуття, що є спеціально виділені люди на підприємстві, яківідповідають за якість, отже, вони і повинні вирішувати всі проблеми, пов'язаніз якістю.
У будь-якомуваріанті загальне керівництво системою управління якістю повинен очолюватикерівник підприємства, відповідальний за всю діяльність підприємства і заекономічні результати, які в умовах ринкової економіки не можуть бути високимипри поганій якості продукції.
2. Стандартизація та сертифікаціяпродукції2.1 Стандартизація продукції
Підстандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метоюупорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизаціяохоплює:
установлення вимогдо якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів ікомплектуючих виробів;
розвитокуніфікації і агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації іавтоматизації виробництва;
визначення норм,вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпеченняналежної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів ітипорозмірів виробів однакового функціонального призначення;
формування єдиноїсистеми показників якості продукції, методів її випробування та контролю; забезпеченняспільності термінів вимірювань і позначень;
створення єдинихсистем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методіворганізації виробництва;
Стандартизаціяпродукції здійснюється за певними принципами, основними з яких є:
урахування рівнярозвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності таефективності виробництва для виготовлювача, користі та безпеки для споживачів ідержави в цілому;
гармонізація зміжнародними, регіональними, а у необхідних випадках — з національними стандартамиінших країн;
взаємозв'язок іузгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх длясертифікації продукції;
участь у розробцінормативних документів усіх зацікавлених сторін-розробників, виготовлювачів,споживачів, органів державної виконавчої влади;
відкритістьінформації щодо діючих стандартів та програм робіт по стандартизації зурахуванням чинного законодавства.
Результатистандартизації знаходять відображення у спеціальній нормативно-технічнійдокументації. Основними її видами є стандарти і технічні умови — документи, щомістять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення(набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання,випробувань, маркировки, упаковки, транспортування і зберігання продукції). Застосовуванана підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категоріїстандартів, які відрізняються ступенем жорстокості вимог до виробів і сукупністюоб’єктів стандартизації (рис.2.1).
Найбільш жорстківимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розроблюютьсяМіжнародною організацією стандартизації — ІСО і використовуються длясертифікації виробів, що експортуються у інші країни і реалізуються насвітовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.
Державні стандартиУкраїниустановлюються на:
1) вироби загально-машинобудівногозастосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);
2) продукціюміжгалузевого призначення;
3) продукцію длянаселення і народного господарства;
4) організаційно-методичніта загально-технічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація такодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт постандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів іречовин);
5) елементинародногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв’язок,енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансовасистема тощо);
6) методивипробувань. Вони містять обов’язкові вимоги, котрі забезпечують безпекупродукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісність івзаємозамінність, охорону.
/>
Рис.2.1 Сукупністьнормативно-технічної документації для проектування і виготовлення продукції.
Галузеві стандартирозробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України,або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищуютьостанні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженернихтовариств — на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних іприкладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійнихінтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись назасадах добровільної згоди відповідних суб’єктів діяльності. Технічні вимогимістять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником,виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми івимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузевістандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремихпідприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.
Стандартипідприємстввиокремлюють у самостійну категорію умовно (без правовоїоснови). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метоюконкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно уінших видах нормативно-технічної документації. Об’єктами стандартизації напідприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення іінструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування іпродуктування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такістандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістюпраці і продукції.
Стандарти ітехнічні умови — це документи динамічного характеру. Вони повинні періодичнопереглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимогспоживачів до вироблювальної або проектованої продукції. Сучасні напрямкиудосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнароднихстандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а такожвключення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільшсуттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількістьодночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і удешевити весь процесстандартизації.
2.2 Роль стандартизації у підвищенніякості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції, процесів та послугПідконкурентоспроможністю продукції розуміють:
рівень економічних,технічних та експлуатаційних характеристик продукції, що дозволяє отриматипереваги у порівнянні з іншою аналогічною продукцією на ринку;
узагальнену більшвисоку порівняльну характеристику продукції, що містить комплексну оцінку всієїсукупності виробничих, комерційних, організаційних і економічних показниківщодо виявлених вимог ринку чи властивостей продукції.
Конкурентоспроможністьє інтегральною характеристикою продукції, що обумовлює можливість її збуту. Наконкурентоспроможність продукції впливають її якість, ціна, вартістьексплуатації, зручність технічного обслуговування, імідж виготовлювача, йогоздатність дотримувати договірні терміни постачання й інші чинники.
Пріоритетністьчинників конкурентоспроможності залежить від рівня соціально-економічногорозвитку суспільства, характеристик ринків, на яких реалізується продукція,потреб конкретних споживачів.
Згідно з ДСТУ ISO 9000якість — це ступінь, до якого сукупність власних характеристик продукції чипослуг задовольняє сформульовані потреби або очікування, що можуть бутизагальнозрозумілими або обов’язковими.
Відповідно достандарту ISO 8402 вимоги до якості — відображення певних потреб або їхпереведення в набір кількісно чи якісно визначених вимог до характеристикоб’єкта, щоб надати можливість їх реалізації та перевірки.
Із цих визначеньякості випливає, що основним суб’єктом, який визначає якість, є споживач. Зіншої сторони, його оцінка якості ґрунтується на поінформованості щодохарактеристик продукції та їх підтвердженні випробуваннями, можливостіоб’єктивного співставлення з іншою аналогічною продукцією.
Розглядаючипитання конкурентоспроможності та якості варто наголосити на таких суттєвиххарактеристиках сучасного ринку:
глобалізація ринку;
динамічність змінвимог ринку та короткотерміновість життєвого циклу продукції чи послуги;
формування новихринків та регіональних ринків з більш високими вимогами;
розвиток ринкувисокотехнологічної продукції та послуг;
застосуваннякомунікаційних технологій, швидкоплинність оновлення інформації щодо продукціїта послуг;
зменшення долісуспільного сектора та стрімке зростання приватного;
переважанняпропозиції над попитом;
забезпечення вимогекологізації виробництва та безпеки;
формування потребсталого розвитку суспільства.
За таких умовпозиціювання продукції та послуг на ринку і визначення їхконкурентоспроможності розгортається у тріаді: якість — ціна (вартість) — час,тобто, треба вирішувати триєдине завдання — уводити продукцію в ринковий обігвисокої якості за прийнятною ціною у певний період часу та на відповідномусегменті ринку. У більш вузькому змісті, чим зазначене вище досягтиконкурентоспроможності це — задовольнити вимоги та очікування споживачів краще,ніж конкуренти, скорочувати термін виконання замовлень з тим, щоб бутимобільнішим за конкурентів, знижувати витрати, щоб запропонувати кращу ціну,ніж конкуренти.
На ринку діютьодночасно, по-перше, виробники та постачальники продукції і послуг, які власнеі створюють конкуренцію, по-друге, споживачі, які задовольняють свої потреби,по-третє, держава, яка вирішує соціально-економічні завдання та створює певніправила та норми діяльності на ринку, застосовуючи законодавче інормативно-правове регулювання та розвиваючи добровільні механізми узгодженняінтересів сторін і спонукаючи учасників ринку до їх застосування.
Таким найбільшдієвим і загальновизнаним світовою спільнотою, урядовими інституціями табізнесовими колами механізмом є стандартизація на засадах консенсусу таузгодженості на різних рівнях стандартизації (міжнародному, регіональному,національному та підприємства).
Чи не найкращимчином ілюструють ринкову корисну роль стандартизації її переваги, викладені убагатьох основоположних документах міжнародних і національних системстандартизації:
досягнення якостіпродукції, процесів та послуг шляхом визначення характеристик, які встановлюютьїх здатність задовільнити певні потреби, тобто їх відповідність призначеності;
забезпеченняполіпшення якості життя, безпеки та захисту довкілля;
досягненняекономії людських ресурсів, матеріалів і енергії під час виробництва та обмінупродукцією;
забезпеченняпрозорих та однозначних відносин між усіма зацікавленими сторонами у формі,придатній для використання як посилання чи відтворення (включення) в чиннідокументи;
сприянняміжнародній торгівлі шляхом усунення бар’єрів у торгівлі, спричиненихвідмінностями національних систем;
забезпеченняпромислової ефективності шляхом управління розмаїттям, уніфікацією татипізацією.
Очевидно, що кожнаіз цих переваг безпосередньо пов’язана із створенням конкурентоспроможної, аодночасно і якісної продукції чи послуги.
На досягненнятаких цілей спрямовується і міжнародна практика дослідження потреби устандарті, яка передбачає отримання позитивних відповідей на такі питання.
Чи потрібенстандарт з технічної та економічної точки зору? (Визначення пріоритетності).
Чи потрібенстандарт основним заінтересованим сторонам? (Якщо стандарт не потрібен, то вінне буде застосовуватись).
Чи реальнарозробка стандарту? (З технічної точки зору або певних обмежувальних чинників,як законодавство, патенти тощо).
Які прогнозованітерміни розроблення та які передбачувані виконавці? (Адже стандарт повинен матиналежну перспективу застосування).
Які положеннябудуть встановлені у передбачуваному стандарті та як вони співвідносяться з чиннимистандартами? (Адже стандарт повинен встановлювати більш прогресивні вимоги,відображати досягнутий науково-технічний рівень та задовольняти потреби ринку).
У підсумку врозроблюваному стандарті повинні бути встановлені положення, придатні дляпрактичного застосування, об’єктивно обґрунтовані та які можуть бути перевіренівипробуваннями чи дослідженнями.
Отже,стандартизація — незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності,уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних мереж, норм безпеки йекологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції,робіт, процесів і послуг. Розвиток стандартизації нерозривно зв’язаний зудосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, впровадження системуправління якістю, систем екологічного управління та інтегрованих системуправління.
Впливстандартизації на підвищення конкурентоспроможності та якості продукціїреалізується в основному через комплексну розробку стандартів на сировину,матеріали, напівфабрикати, комплектувальні вироби, оснащення, проектування іготову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог донайважливіших процесів і показників якості, а також єдиних методів випробуваньі засобів контролю та оцінки відповідності.
Стандартиполегшують вибір оптимального розмірного ряду та вибір найкращих зразків,забезпечують організацію спеціалізованих виробництв, зменшують затрати напроектування і виробництво та скорочують строки впровадження продукції увиробництво.
У стандартах такожвстановлюється однозначна термінологія, системи одиниць, позначень, вимоги дометрологічного забезпечення, маркування, пакування, транспортування,експлуатаційних документів (інструкцій) та інформації для споживачів, необхіднідля оцінювання та вибору ними продукції.
Очевидно,наявність стандартів істотно полегшує та спрямовує діяльність виробникапродукції, щодо забезпечення її ринкової відповідності за критеріямиконкурентоспроможності та якості.
Одночасно доречнонаголосити, що застосування принципу обов’язковості стандартів, надмірнадеталізація вимог та орієнтація стандартизації на певні конструкційні рішення,застосуванні визначених матеріалів чи сировини тощо, як то було часто уколишньому СРСР, є гальмом у створенні конкурентоспроможної та якісноїпродукції.
Створення новоїсистеми стандартизації, адекватної економічним змінам, що відбуваються вУкраїні, має на меті гармонізацію її вимог з вимогами міжнародних танаціональних систем стандартизації країн з ринковою економікою. Удосконаленнянаціональної системи стандартизації — непогана передумова для підвищенняконкурентоспроможності вітчизняної продукції та створення підприємствами системзабезпечення якості. Важливе також визнання таких систем вітчизняним споживачем.
Переміщення ваги вборотьбі за конкурентоспроможність та якість із загальнодержавного рівня нарівень безпосередніх виробників робить необхідним зміцнення системистандартизації саме на підприємствах. Зростання ролі стандартизації дляпідприємств диктується двома основними причинами.
Перша з них — заумови господарської самостійності підприємств створюються об’єктивні передумовидо неузгодженості діяльності підприємств, суміжних щодо видів виробленоїпродукції стосовно параметрів створюваної продукції, методів контролю її якостітощо. Усе це виявляється під час виробництва і споживання продукції, впливає напопит і відповідно на збут продукції і, у кінцевому рахунку, на економічнийстан виробників.
Друга — раціональне застосування стандартизації під час проектування та виробництвапродукції дозволяє суттєво знизити витрати на продукцію та підвищити доходипідприємств.
Обсяг робіт ізстандартизації на підприємстві залежить від масштабів виробництва ікооперування, від номенклатури і конструктивної складності виробленоїпродукції, ступеня її новизни й інтенсивності розвитку тощо.
Перехід відобов’язковості стандартів до добровільного їх застосування не зменшує їх роль,а навпаки, дає простір для вибору та ініціатив. Стандарти для усіх є джереломнайважливішої інформації, оскільки в них зібрано норми і правила, що заснованіна досягненнях у різних галузях техніки, технології та практичного досвіду івизнані методом консенсусу представниками усіх заінтересованих сторін.
Але будь-якийвибір є адекватним і тимчасовим з огляду на цілі та принципи стандартизації іпідлягає аналізу та перегляду в наступний період.
Завдання вступуУкраїни до Світової організації торгівлі та інтеграції до Європейського Союзувимагають прийняття міжнародних та європейських стандартів. Це дозволяєзорієнтуватись у вимогах глобальних і регіональних ринків та визначити рівеньхарактеристик продукції й послуг, прийнятний для цих ринків. Але, на нашпогляд, навіть відповідність міжнародному стандарту не гарантує досягненняконкурентоспроможності. Скоріше, це перепустка, умови доступу на глобальний ринокі потенційна конкурентоспроможність, реальність якої буде встановлена тількипісля позиціювання продукції на ринку та її оцінювання споживачем за критеріямизазначеної вище тріади: якість — ціна (вартість) — час.
Одночасновикладене вище свідчить, що ядром цієї тріади є адекватне застосуваннястандартизації, яке суттєво для формування та досягнення певного рівня кожногоіз трьох цих складників.
Наголосимо ще натаких аспектах встановлення якості продукції.
Перше, з огляду нате, що стандарти відповідають рівню розвитку техніки та є визнаним технічнимправилом, вони застосовуються судами, як документована технічна доказова базапід час розгляду спорів у судах.
Друге,відповідність стандартам використовується як вимога під час державнихзакупівель, проведенні тендерів, укладання договорів на постачання таконтрактів, складанні каталогів продукції виробниками, маркетингових тарекламних компаніях.
Третє,відповідність міжнародним стандартам — це усунення торгових бар’єрів уторгівлі, задоволення потреб технічного, економічного та торговельного розвитку.
Удосконаленнянаціональної системи стандартизації України у теперішній час спрямоване напідвищення якості вітчизняної продукції та досягнення її конкурентоспроможностіяк на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечення на цій основістійкого розвитку економіки країни й інтеграції її у світову економіку.
Першочерговоякість і конкурентоспроможність треба досягти у тих секторах економіки,розвиток яких буде забезпечувати зростання економіки в цілому. Виробленню такихпріоритетів та практичній роботі у цих напрямках, я маю надію, сприятимуть нашігромадські консультації.
2.3 Сертифікаціяпродукції
В умовах розвиткузовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом виробничогоменеджменту взагалі і системи управління якістю зокрема є сертифікаціяпродукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигіднопродати на світовому ринку, повинен мати сертифікат — документ, що засвідчуєвисокий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСОсерії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційноїдіяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється насвітовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.
В Україні прийняторозрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікаціяздійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючимисуб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метоювизначення її характеристик (показників) та подальший державний технічнийнагляд за сертифікованими виробами.
Добровільнасертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не єобов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або іншихвидів суспільної діяльності) на договірних засадах.
Господарюючісуб’єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, щопідлягає обов’язковій сертифікації) повинні:
у встановленихтерміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об’єктів;
забезпечувативиготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, наузгодженість до якого вона сертифікована;
припинятиреалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогампевного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.
Обов'язковасертифікація:
1. Сертифікація навідповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключнов державній системі сертифікації.
2. Обов'язковасертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробуванняпродукції для визначення її характеристик і подальший державний технічнийнагляд за сертифікованою продукцією.
3. Випробування зметою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованимивипробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідниминормативними документами, а за відсутності цих документів — методами, щовизначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результативипробувань, проведених зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому непотребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами).Повторні випробування за визначеними характеристиками цієї продукції непроводяться, крім випадків, коли відповідно до законодавства встановленанедостовірність результатів випробувань. Сертифікації продовольчої сировини тахарчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведенняветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.
Відповідальністьорганів з сертифікації продукції та випробувальних лабораторій (центрів), щопроводять обов'язкову сертифікацію 1. Орган з сертифікації продукції припроведенні обов'язкової сертифікації несе відповідальність за:
необгрунтовану чинеправомірну видачу сертифіката відповідності;
порушення правилсертифікації.
Акредитованавипробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірністьрезультатів випробувань.
2. Якщо дії,вказані в пункті 1 цієї статті, не завдали шкоди споживачеві, громадянам,їхньому майну та навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенніправил, сплачує до державного бюджету України подвійну вартість виконаних робітна підставі рішення Державного комітету України по стандартизації, метрологіїта сертифікації. При повторному аналогічному порушенні правил сертифікаціїорган з сертифікації продукції та випробувальна лабораторія (центр) позбавляютьсяакредитації в державній системі сертифікації.
Оплата робіт,пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції:
1. Оплатіпідлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі,експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації.
2. Кошти,витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться насобівартість.
3. Вартість робіт,пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі міжзамовником і виконавцем.
Організаційноюосновою сертифікації продукованих підприємствами виробів слугує створюванамережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукціївиробничо-технічного і культурно — побутового призначення.
Упродовж останніхроків почали формуватися міжнародні системи сертифікації. Координацією заходівпо створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:
правила і порядокздійснення сертифікації продукції;
критеріїакредитації випробувальних центрів (лабораторій);
умови вступу доміжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації,що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічногозабезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду задіяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).
У ряді країн ужефункціонують акредитовані у СЕРТИКО ІСО і визнані світовим співтовариствомвипробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема уСША діє центр по випробуванню тракторів і сільськогосподарських машин, уФранції — автомобілів, Чехії і Словаччині — електроустаткування та медичноїтехніки.
На початку 1993року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії — ІЕС. Цедає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більшніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизації ісертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.
Для набуттямаксимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринкупідприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідноз міжнародним стандартом ІСО 8402 “Якість. Словник" система якості являєсобою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесіві ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповіднийрівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству напевний строк — один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на системуякості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадкахйому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї метиорганізації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на неїдозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомістьсертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видаєтакий документ.
На підприємствахУкраїни аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов’язковопередбачати комплексне управління якістю, що вимагає лише колективноїдіяльності і спільних зусиль. З огляду на це можна окреслити головні принципи (моменти)формування системи якості: підготовка усіх категорій кадрів найвищогопрофесійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини); безпосереднязацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства уповсякчасному розв’язанні проблем якості продукції; підпорядкування поставленійметі організаційної якості продукції; підпорядкування поставленій метіорганізаційної структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практицісполучення посад заступника директора підприємства з питань якості таначальника відділу технічного контролю вкрай недоцільне, оскільки технічнийконтроль — це далеко не саме головне у системі); управління якістю продукції заучастю усіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточнийрозподіл відповідальності між підрозділами і їх керівниками; залученняробітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (задосвідом Японії, США) тощо.
При цьому дужеважливою і вкрай необхідною треба визнати активну політику підтримкипідприємств у справі розробки, запровадження і сертифікації систем якостіпродукції.
2.4 Загальні відомості про розвиток ісучасний стан сертифікації в Україні
Суттєвий вклад увирішення питань сертифікації, а також захисту інтересів споживачів внесла ООН,яка розробила і затвердила Основний міжнародно-правовий документ “Звідзагальних керівних принципів ООН щодо захисту інтересів споживачів”.
В розробці івпровадженні нормативних документів, сертифікації продукції та систем якостіактивну роль відіграють такі міжнародні організації, як ISO та IEC, з своїмитехнічними комітетами, Міжнародний Форум з акредитації лабораторій (ILAC),Всесвітній Форум ISO 9000, Міжнародна асоціація з атестації та підготовкиекспертів-аудиторів (IATCA), а серед європейських: Європейський комітет зстандартизації в електротехніці (CENELEC), Європейська організація якості (EOQ),Європейський фонд з управління якістю (EFQM), Європейська організація звипробувань та сертифікації систем якості (EQNET), Європейська академіясертифікаційної діяльності (EAC) та інші.
В Україні робота зсертифікації стала проводитись після виходу постанови Кабінету Міністрів №95від 27.02.92 р. та Декрету Кабінету Міністрів, у відповідності з якими булирозроблені перші нормативні документи УкрСЕПРО.
Доцільністьекономічних і торгових зв’язків між країнами СНД сприяла тому, що 13.02.93 р. міжними була підписана угода про проведення узгодженої політики в галузістандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особлива увагаприділяється розробці і погодженню принципів та політики проведення робіт зсертифікації в державах СНД і взаємному визнанні результатів випробувань.
З точки зоругарантій безпеки для життя і здоров’я громадян, їх майна і довкілля існуючийрежим зовнішньої торгівлі в Україні є надзвичайно ліберальним. Завезти в США,ЄС або Японію імпортну продукцію може лише та компанія, яка у відповідності довстановленої законодавством процедури бере на себе повну юридичнувідповідальність за якість і безпечність цього товару.
Цявідповідальність страхується страховою компанією-резидентом. Митниця дозволитьввезти товар лише за умови наявності підтверджених уповноваженим державниморганом гарантій безпеки і страхування. Ті хто побував у США або в одній ізкраїн ЄС, знають, що на етикетці завезеного в ці країни імпортного товару (обов’язкововиконаній на державній мові) міститься інформацію про країну і компаніювиробника. Головне ж — вказується назва, повна адреса і телефонкомпанії-резидента, яка несе повну юридичну відповідальність за якість товару. Такимчином формується механізм реальної громадської відповідальності за продажнеякісного або небезпечного товару.
НедосконалістюУкраїнського законодавства в 1996 р. спробував скористатися Світовий Банк, якийна підтримку економічних програм Кабінету Міністрів України вимагаводностороннього відкриття ринку для імпортної продукції.
Результатомскладних переговорів з представниками Світового Банку стало визнання з їхньогобоку того, що Українська державна система сертифікації продукції повністювідповідає вимогам GATT/WTO, світовій практиці оцінки відповідності і не єдискримінацією стосовно імпортерів.
Протягом 1996 рокуДержстандарт проводив політику, спрямовану на підписання двосторонніхміжнародних угод про співробітництво у сферах стандартизації, методології тасертифікації, а також угод про взаємне визнання результатів робіт з оцінкивідповідності. Протягом 1996 р. було укладено 18 таких угод і переговорипроводились більш ніж з 30 країнами світу.
Якщо говорити пронаціональне технічне регулювання, то проблема полягає в недостатнійскоординованості дій окремих органів державної влади. Занепокоєння викликаєнадзвичайна зацікавленість різних міністерств, відомств, а іноді навітькомерційних структур типу Торгово-промислової палати у введенні різного роду“сертифікацій”. З’являються все нові і нові “сертифікати якості”, “сертифікатуаналізу", “гігієнічні сертифікати" тощо, тобто є велике бажання використовуватисаме слово “сертифікат", в той час як у міжнародній торгівлі такназивається документ, виданий уповноваженим державним органом, який свідчить,що певна продукція досліджена незалежно від покупця і продавця третьою стороноюі визнана відповідною всім встановленим законодавством країни вимогам до такоговиду продукції. Такий сертифікат створює певний рівень довіри до якості ібезпечності продукції, надає можливість його визнання з боку аналогічногоуповноваженого органу в інших країнах, тобто надає можливість для усуненнянепотрібних перепон у торгівлі.
Але все односистема сертифікації, що склалася в Україні, здається, не влаштовує нікого. Підприємціперестають себе контролювати та зриваються на крик, як тільки бухгалтерипоказують їм рахунки на оплату “робіт” із сертифікації. Чиновники, на якихпокладена висока місія “проводирів" державної політики у галузі“стандартизації, методології та сертифікації”, бідкаються, що їм бракуєповноважень, коштів та персоналу для тотального охоплення всіх і вся. А тимчасом “мавр робить свою справу": легальні підприємці сплачують органамсертифікації десятки тисяч гривень, що значно підвищує кінцеву вартістьпродукції, а тіньові, контрабандисти та інші “редиски", які заполонилинизькоякісними, сфальсифікованими та небезпечними товарами Україну, взагалі незнають, що воно таке — той Держстандарт. Представники останньогоперекваліфікувалися у казкарів та розповідають громадськості “страшилки” назразок: “Якщо ви придбаєте “Мерседес”, ванну-джакузі чи імпортний телевізор”,що не пройшов обов’язкової сертифікації в Україні, пам’ятайте — ваше життя унебезпеці, адже “буржуйські" товари можуть вибухнути, загорітися абоотруїти вас чадним газом".
Наприклад великепідприємство “Євровікнабуд", яке виготовляє з імпортних матеріалівметалопластикову “столярку" просертифікувало свою продукцію в липні 1998 р.і отримали сертифікат, то почули: “Ви — перші та єдині, хто пройшов процедурувипробувань продукції такого профілю", хоча існувало 60-80 підприємств яківиготовляли аналогічну продукцію.
І це ще не все,пройшовши необхідні процедури в органах сертифікації і за все заплативши,підприємства, кожен рік змушені платити знов, за повторну “щорічнусертифікацію”, при цьому раз на квартал на підприємство приходить представникоргану сертифікації і все перевіряє, складає довідку, переконується, щопідприємство не змінило технічні умови випуску продукції, що комплекція та жсама тощо… А тим часом через рік підприємства знову повинні за декілька тисячдоларів проходити ту ж процедуру.
Якою логікою можнапояснити щорічну повторну сертифікацію?
Огляд виробництва“коштує" $4-9 тис., атестація — стільки ж, сертифікація системи якості — $6-20тис. Коли такі суми сплачує SONY, BMW або Philips, це ще можна зрозуміти. Якщож такий рахунок виставляють вітчизняним підприємствам, особливо дрібним, вониавтоматично опиняються перед загрозою фінансового краху або ж тікають у “тінь".Додайте сюди й податкові платежі, збитки, пов’язані з поставниками, дорожнечеюпально-мастильних матеріалів, і отримаєте ще одну мертву або напівлегальнуфірму. Такий шлях означає “дорогу в нікуди”, фактичну смерть підприємства післяпершої ж сертифікації, коли папір, буде останнім документом, підшитим до“особової справи”.
І досі незрозуміло, чому в Україні вважають добрим тоном, коли Держстандарт виступаєверховним арбітром з питань не тільки безпеки, а й якості продукції. Тимчасом увсьому світі оцінка якості — сфера впливу громадських організацій захисту справспоживачів.
/>3.Підвищення якості продукції на підприємстві3.1 Ефективність і шляхи підвищенняякості
Певна кількістьпродукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнитисуспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість гіршого ґатунку. Цеозначає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумкуеквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратамисуспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якостіпродукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на іміджпідприємства в цілому
Поліпшення якостіпродукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практикагосподарювання свідчить; що загальна сума витрат на виготовлення і використанняпродукції більш високого ґатунку, навіть якщо досягнення останнього зв’язане здодатковими витратами у виробництві, істотно скорочується.
Підвищення якості(технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє не абиякий вплив наприскорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.
Зокрема підвищеннянадійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроївзабезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації таавтоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв,роботехнічних комплексів тощо.
Не потребуєособливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якіснихконструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондівпідприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів.
Зрештоювисокоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попитнаселення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випускконкурентноспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажноюціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншогопідприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу продуцента якекономічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньо економічноїдіяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.
Неухильнезростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якіснихчинників передбачає чітке визначення і комплексне використання усіх можливихшляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістюможна об’єднати у три взаємопов’язані групи: технічні, організаційні ісоціально-економічні.
Більш високаякість обходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Але новий поглядна механізми створення якості і процеси виробництва показав, що висока якістьне завжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу присучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочаткувизначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальнийвибір за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів внаукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітнепідвищення якості виробу. Це широко продемонстровано в Японії і на Заході навсьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп’ютери побутоваелектроніка і побутові прилади. За останні десятиліття якість цих виробівпомітно поліпшилась, а вартість впала.
Акцент на якістьведе до зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки зарахунок кількості — широко розповсюджена серед керівників виробництва помилка. Цяточка зору є останньою з того періоду, коли управління якістю полягало уфізичному огляді кінцевого виробу. У цій ситуації більш жорсткі вимоги контролюпризводили до відбраковки більшої кількості готової продукції. Але з того часуконтроль якості став більш скрупульозним. В сучасній структурі управлінняякістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розроблення івиготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, потраченіна те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшенняякості призводить як правило, до більш високої продуктивності.
На якість впливаєструктура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїхвиробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїхпрацівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можутьнести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:
всебічне навчанняоператорів обладнання;
працівниківдетальними інструкціями щодо роботи;
засобами дляперевірки або оцінювання результатів дій цих робітників;
засобами длярегулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат являєтьсянезадовільним.
Правдива оцінкавиробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити цідуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щобшукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїхсистем управління.
Сувора перевіркаякості. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початкуцього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бутиполіпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка можепривести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собівона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді якостанні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених навиробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущенних на такихділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівляматеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямованіна виробничу ділянку. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплюватиоперації всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом,проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням,диспетчеризацією і транспортуванням.
Фактично,управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідногоматеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точнийзворотний зв’язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вониотримують.
З метою підвищенняякості і конкурентоспроможності продукції, підтримки вітчизнянихтоваровиробників, захисту прав споживачів і сприяння інтеграції України усвітову економіку Указом Президента України від 02.09.97 р. за № 942/97 булостворено (як консультативно-дорадчий орган) Національну раду з питань якостіпри Президентові України, затверджено її склад у кількості 15 чол., таПоложення про Національну раду.
3.2 Підвищення якості за допомогоюнововведень
Системи управлінняякістю являють собою органічне сполучення економічних, правових і іншихфакторів, що впливають на якість. За допомогою нововведень можна не тількиуникнути консерватизму і застою в розвитку комплексного підходу до якості, алей свідомо та впевнено рухатися далі. У системах якості нововведення поділяютьсяна дві групи:
функціональні;
системні.
До функціональнихвідносяться нововведення, що стосуються завдань однієї з функцій управлінняякістю і не потребують структурних змін системи. У крайньому випадку,необхідність у структурних змінах настільки незначна, що їх можна не проводити.У нашому випадку можна ввести додаткову плату за бездефектне виконання закидкилюка, за здачу їх у ВТК і замовнику з першого пред'явлення.
До системнихвідносяться нововведення, що стосуються не однієї, а кількох функцій управлінняякістю і викликають необхідність внесення змін у зміст елементів системи. Системнінововведення можуть стосуватися однієї функції, але по масштабах впливають наінші функції, що приводить до необхідності внесення в них змін. У даномувипадку при виготовленні запасних частин для залізничних вагонів можливийперехід від відрядної форми оплати праці до погодинної абопогодинно-преміальної. Відомо, що відрядна оплата праці в багатьох випадкахнегативно впливає на якість виготовлення й у певний момент часу, коли якістьпочинає опускатися нижче припустимої межі. Виникає необхідність від цієїсистеми відмовитися і перейти до погодинної або змішаної оплати праці. Такенововведення входить до складу функції управління якістю — матеріальногостимулювання поліпшення якості. Зміна форми оплати праці торкнеться іншихфункцій — технологічної підготовки виробництва, контролю якості, а по масштабахвплине на дуже велику групу учасників процесу забезпечення якості.
За допомогоюкласифікації нововведень легше визначити адресність у реалізації нововведень. Функціюнововведення здійснює підрозділу апарата управління — технічні, технологічніслужби, відділи кадрів і оплати праці, відповідальні за реалізацію тих абоінших задач управління якістю.
Системнінововведення проводяться керівництвом, адміністрацією більш високого рівня, ніжфункціональні органи управління. Це пояснюється необхідністю координаціївнесення змін (одночасно або у певній послідовності) у діяльність різних службта підрозділів.
Для визначенняпорядку дії із системними і функціональними нововведеннями надзвичайно важливооцінювати їхні наслідки і ступінь впливу на якість. Оскільки точні відомостіодержати дуже складно, приходиться покладатися на думку авторитетних фахівців,експертів, працівників підприємства, які здійснюють розробку і впровадженнянововведень у діяльність по поліпшенню якості.
На ВАТ„Рівненський машинобудівний завод" найбільшу увагу варто приділятифункціональним нововведенням (випробування нових форм організації виробництва,нових технологій, більш повного застосування економічних факторів, методіввимірювання і контролю параметрів якості), оскільки системні нововведеннявимагають значних витрат і більшого відрізка часу. Але може наступити момент,коли системні нововведення займуть більш високе положення, тобто найкращогорезультату можна досягти при оптимальному сполученні можливостей загальнихнововведень, що залежить від досвіду і мистецтва керівників і їхніх помічників.
Аналіз всьогонового і вироблення на цій основі рекомендацій в інтересах поліпшення якостіможе бути й особливою функцією органів, служб управління якістю. До числаслужбових обов'язків нових сучасних керівників тепер повинні включатися такі як:
Організація ікерівництво розробкою, впровадженням і удосконаленням систем якості.
Організаціясертифікації систем якості.
Контроль за станомі ефективністю системи.
Контроль зареалізацією плану розробки і впровадження нововведень у систему якості.
Було би помилкоюкерівника підприємства вважати, що системи якості навіть при їхньому високомуступені розвитку не мають потреби в удосконаленні.
/>Висновки
Подальше освоєннянового для нашої країни економічного середовища відтворення, тобто ринковихвідносин, диктує необхідність постійного поліпшення якості з використанням дляцього всіх можливостей, всіх досягнень прогресу в області техніки й організаціївиробництва.
Найбільш повне івсебічне оцінювання якості забезпечується, коли враховані усі властивостіаналізованого об'єкта, які виявляються на всіх етапах його життєвого циклу: привиготовленні, транспортуванні, збереженні, застосуванні, ремонті,техобслуговуванні.
Аналіз розвиткуформ і методів організації робіт з якості, виявлення можливості застосування доробіт по якості принципів загальної теорії управління, розробка схем механізмууправління якістю, визначення характеру потреб, стан кон'юнктури ринку яквихідного елемента управління якістю продукції, критичний розгляд визначеньосновних термінів свідчать про наступне:
сучаснуорганізацію робіт з якості теоретично допустимо, а практично доцільно йефективно будувати не на загальному глобальному контролі, а на принципахзагальної теорії управління на основі схем механізмів управління якістюпродукції;
сучасне управлінняякістю продукції повинне прямо орієнтуватися на характер потреб, їхню структуруі динаміку; ємність і кон'юнктуру ринку; стимули, обумовлені економічною ітехнічною конкуренцією, характерні для ринкових відносин;
сучасне управлінняякістю на підприємстві, незалежно від форми власності і масштабу виробничоїдіяльності, повинне оптимально сполучати дії, методи і засоби, з одного боку,виготовлення продукції, що задовольняє поточні запити і потреби ринку, а зіншого боку — розробку нової продукції, здатної задовольняти майбутні потреби імайбутні запити ринку.
Список використаних джерел
1. Указ ПрезидентаУкраїни «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції» // ГолосУкраїни, 24.12.2001р.
2. Декрет КабінетуМіністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» // Діло, 11.05.93р.
3. Алферов Н.П. Управлениекачеством. Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2003. — 374с.
4. Алексеенко В.С. Финансовыйанализ. — К.: МАУП, 2004. — 250с.
5. Алехин П.П. Подходык созданию систем управления качеством продукции // Экономика, №4, 2003. — с.10-12
6. Баканов М.И., ШереметА.Д. Теория экономического анализа. — М.; Финансы и статистика, 1999 г. — 113с.
7. Гличев А.В., КругловМ.И. Управление качеством продукции. — М.: Экономика, 2000. — 198с.
8. Єськов П.О. Українськаасоціація якості — запорука якості в Україні. // Факти, 25.10.2002р. с.3-4
9. Зорин Ю.В., ЯрыгинВ.Т. Качество технологической документации при подготовке предприятий ксертификации. Стандарты и Качество. — 2004.95с.
10. Ильенкова Н.Д. Спрос:анализ и управление. — М.; Финансы и статистика, 2002 г. — 215с.
11. Кардаш В.Я. Стандартизацияи управление качеством продукции. — К.: Вища школа, 2001. — 189с.
12. Лаштдуо В.А. Статистическиеметоды, всеобщее управление качеством, сертификация и кое-что еще., Стандарты икачество. — 2001, №4, с.68-70.
13. Моисеева Н.К., КарпунинМ.Г. Основы теории и практики функционально-стоимостного анализа. М.: Высшаяшкола, 1998 г. — 311с.
14. Монден Я. ”Тоета”,Методы эффективного управления. — М.; Экономика, 1999. — 168с.
15. Мхитарян В.С. Статистическиеметоды в управлении качеством продукции. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 305с.
16. Никсон Ф. Рольруководства предприятия в обеспечении качества и надежности: Пер. с англ. — М.:Издательство стандартов, 2002. — 230с.
17. Переалина Н.С. Качествов системе маркетинга. — М.: Система, 1999. — 200с.
18. Пешкова Е.П. Маркетинговыйанализ в деятельности фирмы. — М: Ось-89, 2000г. — 80с.
19. Робертсон А. Управлениекачеством. — М: Прогресс, 2001 — 423с.
20. Сиськов В. И., Экономико-статистическоеисследование качества продукции. — М.: Статистика, 2001. — 119с.
21. Сиськов В.И. Статистическоеизмерение качества продукции. — М.: Статистика, 1999. — 27с.
22. Статистическиеметоды повышения качества / Под. ред. Хитоси Кумэ. — М: Финансы и статистика,1997. — 211с.
23. Управлениекачеством / под ред. С.Д. Ильенковой. — М: ЮНИТИ, 1998 — 350с.
24. Фейгенбаум.А. Контрольякості продукції. К.: Діло, 2002р — 318с.
25. Швец В.Е. «Менеджменткачества» в системе современного менеджмента. Стандарты и качество, 2004,№6, с.48.