Реферат: Характерні риси олігополій
Характерніриси та особливості
поведінкифірм в умовах олігополії
Олігополія – це галузь, в якій більша частинапродажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливатина ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситьсядо реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучаснихвисокотехнологічних галузях промисловості.
Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією імонополістичною конкуренцією. Вона існує, количисло фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з бокуконкурентів.
Олігополію відрізняють наступніхарактерні риси:
· нечисленність фірм в галузі;
· однорідна або диференційована продукція;
· всезагальна взаємозалежність фірм;
· значний контроль над ціною;
· значніперешкоди входження в галузь.
Бар’єри входження в олігополістичнугалузь досить високі і становлять одну з причин поширення олігополії. Основнимбар’єром входження слугує ефект масштабу. Особливою причиноюіснування олігополії єефект злиття. До злиття фірми спонукають:прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу,усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів,тощо. />
Складність побудови моделі олігополії зумовлена двомаосновними причинами. По-перше, олігополія має багато проявів. Існує „жорсткаолігополія”, коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і „розмита”,за якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діятиу таємнійзмові, а можуть приймати рішеннясамостійно. Продукціяолігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою.Бар’єри до входження в різних галузях також різні. По-друге, наявністьвсезагального взаємозв’язку між фірмами, неможливість передбачити реакціюконкурентів є головним фактором невизначеності.
Проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною у дослідженніповедінки олігополістів. Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаютьсяза допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути кооперативними абонекооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова гравцівможлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима.
Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій.Домінуючастратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежновід дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийняттіоптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.
Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації абомає справу з нераціональним суб’єктом, застосовується стратегіямаксиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.
В одноразових чи повторюванихіграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у послідовних– по черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу. Дія, яканадає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом. Уході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися до закриття абовиведення з виробництва деяких потужностей, або оголошувати про намір вироблятипевний товар. Фірма може загрожувати зниженням ціни, – це означає, що вонарозпочинає цінову війну.
На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямованісили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибуткудля всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстичназацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхомзниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. „Дилемаолігополістів” відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів:чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частинуринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою часткуринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсягивиробництва. Конкуруючипасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюютьсяконкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значнучастку ринку. Жодна фірма не може довіряти своємуконкуренту і очікувати від нього високої ціни.