Реферат: Економічні системи

Типи та еволюція економічних систем

Людствувідомі різні економічні системи, які сформувалися у процесі тривалогоісторичного розвитку. їх можна класифікувати за відповідними критеріями.Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двомаознаками:

за формою власності на засоби виробництва;

за способом управління господарською діяльністю.

Наоснові цих ознак розрізняють такі типи економічних систем:традиційну,ринкову, командну, змішану.

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі їїриси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністюекономіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталоютехнікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою,найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. Насоціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиціїта звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділнаселення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають відзасилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національногодоходу державою.

Традиційна система

У економічнослаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система. Цей типекономічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенніручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладністьекономіки означає існування при даній економічній системі різних формгосподарювання. Зберігаються в ряді країн натурально-громадські форми,засновані на громадському господарюванні і натуральних формах розподілуствореного продукту. Величезне значення має дрібне виробництво. Воно заснованена приватній власності на виробничих ресурсах і особистій праці їх власника. Українах з традиційною системою дрібне виробництво представлене численнимиселянськими і ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

В умовахвідносно слабо розвиненого національного підприємництва величезну роль векономіці таких країн часто грає іноземний капітал.

У життісуспільства переважають освітлені віками традиції і звичаї, релігійні культурніцінності, кастовий і становий розподіл, стримуючи соціально-економічнийпрогрес.

Рішенняключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів.Для традиційної системи характерна така особливість — активна роль держави.Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного прибутку, державанаправляє засоби на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримкинайбіднішим верствам населення.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції)характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачаєфункціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободувибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів,однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всімакро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створеннядоходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції.Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Усі економічнірішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринковаекономіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

Командна економічна система базується на пануванні державноївласності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому,централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів,відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільногоціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливістьдо НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальнихстимулів до ефективної пращ, хронічний дефіцит (особливо товарів народногоспоживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи,які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Команднаекономіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнахСхідної Європи й Азії.

Адміністративно-команднасистема (централізовано-планова)

Ця системапанувала раніше в СРСР, країнах східної Європи і ряді азіатських держав.

Характернимирисами АКС є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всіекономічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічнихформах, централізоване економічне планування як основа господарськогомеханізму.

Господарськиймеханізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднєуправління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державноївлади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге,держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чоговиключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами.По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою,переважно, адміністративно-командних методів, що підриває матеріальнузацікавленість в результатах праці.

Повнеодержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізаціювиробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що затвердилися у всіхобластях народного господарства і що підтримуються міністерствами івідомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новиноктехніки і технології. Для дефіцитної економіки, що породжується монополієюхарактерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадокпорушення збалансованості господарства.

У країнах зАКС вирішення загальноекономічних задач мало свої специфічні особливості.Відповідно до пануючих ідеологічних установок завдання визначення обсягу іструктури продукції вважалися дуже серйозними і відповідальними щоб передати їхрішення саме безпосереднім виробникам — промисловим підприємствам, радгоспам іколгоспам.

Централізованийрозподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався безучасті безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із зазделегідьвибраними як '' суспільні'' цілями і критеріями, на основі централізованогопланування. Значна частина ресурсів відповідно до пануючих ідеологічнихустановок прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Відмінноюособливістю розподілу продукції в АКС було привілейоване положенняпартійно-державної еліти.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутихкраїн і характеризується такими рисами:

1)високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринковоїінфраструктури суспільства;

2)різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуваннямрізних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних,державних);

3)оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюваннямекономіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

4)орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні йприватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населеннятощо.

Дослідженнязакономірностей і ступенів розвитку суспільства є винятково важливою проблемоюдля науки та суспільної практики. Без цього не можна зрозуміти складні соціально-економічніпроцеси руху людства до вершин цивілізації.

Вчені-економістиминулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичногорозвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний іцивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічногорозвитку людського суспільства.

Змішанаекономічна система

Змішаною ек.системою ми можемо назвати таку систему, в якій перемішуються властивості всіхтрьох вище перелічених систем в приблизно рівних пропорціях. Взагалі якщоподивитися на Україну, то ми побачимо, що у нас збирають податки — це задміністративно-командної системи, більшість саджають картоплю просто тому, щотак треба — це з традиційної системи, приватна власність — це з ринковоїсистеми. Але звичайно (наприклад США) країна більше дотримується принципів, якіналежать до однієї ек. системи (ринкової), хоч елементи інших систем присутні.У такому випадку ми відносимо ек. систему до переважаючої ( тобто в США ринковаек. система).

Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних і певним чиномупорядкованих елементів економіки.

Основнимсоціально-економічним критерієм типологізації економічних систем у радянськіймарксистській економічній літературі 70—90-х років був спосіб поєднаннявиробників із засобами виробництва, або панівна форма власності на засобивиробництва.

Економічнусистему у той час трактували як: 1) систему економічних відносин; 2) сукупністьпродуктивних сил і виробничих відносин, тобто спосіб виробництва; 3) спосібвиробництва і внутрішньо притаманний йому механізм господарювання на певномуетапі розвитку; 4) сукупність усіх видів господарської діяльності суспільства,яка здійснюється у формах певних виробничих відносин і соціальних інститутів;

5)конкретно-історичну форму існування і вияву виробничих відносин разом зпритаманними їй формами організації виробництва й управління у певній країні іна даному етапі суспільного розвитку; 6) поняття, тотожне «економіці»в цілому.

Якбачимо, незважаючи на багатоманітність трактувань, усі вони виходять з визнанняголовним системо-утворюючим фактором і основою «економічної системи»відносин власності на засоби виробництва. Еволюція ж економічних системвідбувається відповідно до розв'язання основної економічної суперечності: міжновими продуктивними силами і організаційно-економічними відносинами, з одногобоку, та існуючою формою власності — з другого. З утвердженням нової формивласності змінюється весь економічний базис суспільства і надбудова, яка йомувідповідає. В результаті виділяють: первісний лад (примітивний колективізм);феодалізм; капіталізм; комунізм (соціалізм). Це є формаційний підхід доекономічних систем.

Сучаснінемарксистські концепції не відмовляються від побудови «економічнихсистем» залежно від інститутів власності. Однак дослідження обов'язководоповнюються проблемою задоволення зростаючих потреб людей в умовах відноснообмежених природних та інших ресурсів, тобто проблемою ефективного суспільноговиробництва. Вона конкретизується у низці фундаментальних економічних питань:що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? чи здатне виробництвоадаптуватися до змін у споживчому попиті, постачанні ресурсів, технології тощо?

Інакшекажучи, критерієм класифікації економічних систем виступає механізм координації(регулювання, управління) економічної діяльності суспільства. Це функціональнийпідхід до економічних систем.

Наприклад,у структурно-управлінських визначеннях економічну систему розглядають яксоціально створений механізм для прийняття економічних рішень (що, як, длякого) у трьох ключових сферах: виробництві, споживанні й розподілі. Отже, підекономічною системою розуміють саме механізм управління, а еволюція економічнихсистем означає його зміни та вдосконалення.

Авторимотиваційних (цільових) визначень економічної системи виходять з того, щосучасне суспільство в економічній сфері реалізує багато цілей, зокрема,досягнення повної зайнятості, певних темпів економічного зростання,справедливого розподілу доходів. Отже, економічна система є механізмомкоординації економічної діяльності заради досягнення головної, кінцевої метисуспільства.

Вінституційно-соціологічних визначеннях економічну систему характеризують яккомплекс економічних відносин між господарськими одиницями (домашнімигосподарствами, фірмами, профспілками) та економічними агентами (працівниками,споживачами, підприємцями), що розвиваються завдяки певній сукупностіекономічних, соціальних, політичних, культурних та інших інститутів. Останні йвирішують, що, як і для кого виробляти. Еволюція економічних систем при цьомувідбувається під впливом змін у політико-правових інституціях,соціально-культурних потребах населення, в техніко-економічній базісуспільства.

Самостійнимкритерієм типологізації економічних систем у сучасній економічній теоріївважають також ступінь індустріально-економічного розвитку, який визначаєвідповідний етап розвитку суспільства: доіндустріальне суспільство —індустріальне суспільство — постіндустріальне суспільство.

Більшзмістовно специфіку кожного етапу визначають особливості продуктивних сил,насамперед засобів виробництва (ручні знаряддя праці — машини — інформатика),та провідного сектора економіки (землеробство — індустрія — наука), а також типобумовленості суспільної поведінки і тип суспільної людини. Згідно з цимкритерієм етапи розвитку суспільства мають такий вигляд: 1) доекономічне(традиційне) суспільство патріархальних людей з патріархальними традиціями тапозаекономічним примусом до праці; 2) економічне суспільство економічних людейз матеріальними (грошовими) стимулами до праці; 3) постекономічне суспільство,яке задовольняє потреби творчого розвитку творчої людини.

Залежновід рівня продуктивних сил, динаміки процесів нагромадження та рівняспоживання, побудовано теорію стадій економічного зростання У. Ростоу. Згідно знею розвиток суспільства від традиційної до індустріальної економікивідбувається у такій послідовності: традиційне суспільство; перехіднесуспільство, в якому закладаються основи перетворень; суспільство, яке зазнаєпроцесу зрушень; суспільство, що визріває; суспільство, яке досягло високогорівня масового споживання.

Зпочатку 60-х років XX ст. концепція постіндустріального суспільства дісталабагато конкретних назв. Серед них такі: «суспільство третьої хвилі»О. Тоффлера, "інформаційне суспільство" І. Массуди, «суспільствоінформатики і високої технології» Дж. Несбіта, «суспільствопослуг» Ж. Фурастьє, «суспільство нового гуманізму» А. Печчеї,«суспільство пост матеріальних цінностей» Р. Інглехарта та ін.

Існуютьтакож класифікації економічних систем залежно від розвитку цивілізації. Такаекономічна система включає дію не тільки економічних (внутрішніх), а й такихнеекономічних (зовнішніх стосовно економіки) елементів, як соціокультурні(національні, релігійні, етичні і т. ін.), соціально-політичні (цінностідемократії, правової держави тощо), постекономічні (соціально-творчі,комунікативні), природно-кліматичні, географічні та інші фактори. Особливістюцивілізаційного підходу до економічних систем є багатомірність аналізу тачисленність критеріїв, які не мають вузько-економічних вимірів.

Різнимиє й визначення економічних систем, наприклад:

—доіндустріальна (традиційна) цивілізація, індустріальна (економічна)цивілізація, постіндустріальна (постекономічна) цивілізація;

—традиційна (патріархальна, авторитарна) цивілізація і ліберальна (ринкова,демократична) цивілізація;

—шлях до "єдиної світової цивілізації" та інші.

Класифікація економічних систем суспільства

Важливим питанням є класифікація економічних систем.

Економічна система — складне, багатоструктурне соціально-економічне явище.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем.

Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють:

доіндустріальне суспільство — економічну систему, в якій домінує ручна праця та натурально сільскогосподарське господарство;

індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця;

постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією.

Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на:

система вільного або чистого ринку

адміністративно-командна система

традиційна система

змішана система

Система вільного, або чистого ринку — це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове соморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20 ст.

Основні характеристики системи вільного ринку:

Приватна власність. Здійснюється право недержавної, приватної власності на економічні ресурси – капітал, землю, природні ресурси. Причому значна частина материальних ресурсів знаходиться у приватній власності.

Вільне підприємництво. Окремі групм людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегидь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукта.

Особистий інтерес. Економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами. Прагнення найкращим чином реалізувати особистий інтерес є основним мотивом економічних вчинків. Кожний прагне максимізувати свій доход: підприємець – прибуток, найманий робітник – заробітну плату, землевласник – орендну плату та ін.

“Невидима рука”. За А. Смітом існує “невидима світу рука”, яка спрямовує індивідуальну поведінку, особисті інтереси до суспільних цілей, до задоволення потреб інших економічних суб’єктів. “Невидима рука” – це ринок, як координаційний механізм, зі своїми елементами: попитом, пропозицією, ціною. В попиті проявляються наміри споживачів, в пропозиції – можливості та бажання виробників, ціна – інструмент погодження їх рішень та дій. За допомогою взаємодії цих елементів передаються та узгоджуються рішення виробників та споживачів. Це саморегульована система, яка не потребує ніякого втручання.

Вільна конкуренція. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб’єктів сам по собі не взмозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар.

Мінімальне державне втручання. Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази, постанови.

Централізовано – планова економіка — це економічна система, в якій основні економічні рішення приймаються державою, що бере на себе функції організатора економічної діяльності суспільства.

Основні риси централізовано – планової економіки:

Жорстка централізація в розподілі ресурсів та результатів діяльності.

Якщо в умовах ринку ресурси між різними сферами діяльності розподіляються головним чином через ринковий механізм взаємозв’язків виробників та споживачів, який утворюють попит, пропозиція, ціна, то в командній системі цю роль на себе бере держава. Також відбувається і з кінцевими товарами.

Державна власність. Т.я. держава є власником більшої частини суспільного багатства, вона має можливість реально розпоряджатися їм згідно зі своїми цілями. Державна власність вважалася загальнонародною, що призводило до гіпертрофованого централізму в управлінні економікою з боку держави. Це зумовлювало розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної заінтересованості, утворення адекватного апарату управління, його всевладдя і згортання демократії.

Недопущення приватного підприємництва. Ініціативу в організації економічного життя бере на себе держава. Виступаючи монопольним організатором економічних сил, держава намагається максимально залучити у виробництво всі наявні ресурси, в тому числі трудові, не зупиняясь також перед використанням заходів примушення.

Традиційна система існує в слаборозвинених країнах.

Цей тип економічної системи базується на відсталих технологіях, широкому розповсюдженні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються у ряді країн натурально-общинні форми, що засновані на общиному колективному веденні господарства та натуральних формах розподілу виробленого продукту.

Велике значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій праці їх власника. В країнах з традиційною системою дрібне товарне виробництво представлене багаточисленними селянськими та ремесничими господарствами, які домінують в економіці.

Змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.

Змішані (поліформічні) системи: суспільне буття розвивається за об'єктивними законами. Економічні системи сучасних країн не тільки співіснують, а й взаємодіють, зближуються. І це характерно як для продуктивних сил, так і для виробничих відносин. Врешті-решт це призводить до конвергенції, тобто посилення схожості й навіть спільності економічних систем. Так утворюються змішані системи — новий тип суспільного устрою.

Економічна система змішаного типу зберегає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною ролю держави.

В змішаній економічній системі домінує недосконала конкуренція. Вона може бути подана одним з тьох видів:

Монополістична конкуренція – незалежні один від одного продавці пропонують подібні товари, тобто вони задовольняють одну й туж потребу, намагаючись надати їм особливі якості.

Олігополістична конкуренція – декілька великих підприємств забезпечують основне виробництво товарів.

Чиста монополія – товар пропонується одним продавцем

Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.

Основні причини нової ролі держави в економіці:

Ринок потребує захист від дії сил, що викликають обмеження або фактичне усунення конкуренції. В той же час наявність конкуренції – необхідна умова нормальної роботи ринкового механізму по розподілу ресурсів, товарів.

В економіці виникли коливання ділової активності, коливання загального рівня цін, безробіття та ін. Ринок виявився не взмозі відрегулювати ці проблеми. Державне регулювання стало активним доповнуючим елементом ринкового саморегулювання.

Змішані системи як новий тип суспільного устрою мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.

Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єктивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого — зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке використання ринкових відносин.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втручатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з іншого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегулювання і регулювання економіки.

3. Демократична форма управління спроможні забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сформуватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.

Економічнасистема характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарюванняїї суб'єктів. Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальнихгосподарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, щовзаємодіють. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів єзапорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи.Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишньогосередовища свідчить про мобільність економічної системи.

Основоюринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття формвласності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільшповну взаємопов'язану систему економічних прав, визначених відомими західнимиекономістами ще на початку 60-х років нашого століття: право володіння, тобтоправо виключного фізичного контролю над благами; право користування, тобтоправо застосування корисних властивостей благ для себе; право управління, тобтоправо вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ; право надоход, тобто право володіння результатами від використання благ; правосуверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища; право на передачу благ у спадок; право набезстроковість володіння благом; заборона на використання способом, що наноситьшкоду зовнішньому середовищу; право на відповідальність у вигляді стягнення,тобто можливість стягнення блага на сплату боргу; право на залишковий характер,тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновленняпорушених повноважень.