Реферат: Людська моральність: обов’язок, честь, гідність, совість

РЕФЕРАТ

З дисципліни: соціальна етика

на тему:

«Людська моральність: обов’язок,честь, гідність, совість»

Виконала:

студентка 4-го курсу

факультету соціології

і права

Київ-2009

План

1) Моральний обов’язок

2) Поняття честі

3) Людська гідність

4) Совість — очі людської душі

Використана література

Моральний обов’язок

Суттєвоособливістю морального погляду на світ є поділ світу на світ сущого і світналежного – того, що передбачається вимогами моралі, ідеєю добра, але ще недістало реалізацію.

(Деонтологія(грец. deon – потрібне, необхідне, Logos –слово, вчення) – наука про належне,про те, що має бути).

Важливою длялюдської моральності є позитивна ціннісна орієнтація на благо, добро. Алеважливо і те, що в суспільному житті людей, у вирі випадковостей, конфліктів, зкотрими стикається людина у своєму безпосередньому існуванні, така позитивнаціннісна орієнтація не може бути збережена без елемента самопримусу,обов’язковості, вольового зусилля (що якраз і втілюється в уявленні проналежне). Слід зважити у повному розумінні слова. Можна чудового усвідомлювати,що чомусь, чого тепер немає, належить бути, що якісь зміни неодмінно потрібні йт.ін. – і водночас самому нічого не робити для встановлення цього належного йобов’язкового порядку речей і навіть не відчувати необхідності такого власноговтручання. Категорія обов’язку якраз і фіксує набуття загальним уявленням проналежне форми конкретної вимоги, зверненої до людського суб’єкта відповідно дойого становища в даний момент. Іншими словами, обов’язок – це усвідомленняналежного, за якого здійснення належного стає для особи нагальним практичнимзавданням.

Ще інакше: миповинні відчувати свою суб’єктивну причетність до реалізації цього належного,усвідомлювати, що без власних цілеспрямованих зусиль воно, можливо, і не будездійснене.

Так, можна щиропереживати з приводу нинішнього стану природного середовища, шкодувати, що цейстан аж надто далекий від належного. Проте справді моральне усвідомлення цієїситуації має місце тоді, коли ми починаємо розуміти, що спасіння природипотребує конкретних зусиль кожного з нас, коли дбайливе ставлення до довкіллянабуває дієвості безпосередніх життєвих завдань людської особистості.

Важливо такожвідрізняти осмислення в категорії обов’язку різних суспільних, професійних іт.п. вимог до людини від того, що становить невід’ємний зміст моральногообов’язку як такого. Людина може і повинна сприймати виконання певноїсукупності своїх громадянських, виробничих та інших зобов’язань як власний моральнийобов’язок. Трапляється, проте, що між морально санкціонованими суспільнимивимогами до особистості та її власне моральним обов’язком визріваютьсуперечності, конфлікти, розв’язати які може лише сам є дана особистість.

Так, обов’язоквояка вимагає в разі крайньої потреби вбити ворога, тим часом як моральнийобов’язок виходить із категоричної заборони «не вбий».

Людське житвідкрите для подібних конфліктів: саме тому дотримання морального обов’язкуздатне переростати у справжній відповідальний вчинок, засвідчуватиіндивідуальність і силу волі людини, її здатність ризикувати заради власнихпереконань.

2.Відповідальність – етична категорія, яка означає усвідомлення індивідом (соц.групою, народом) свого обов’язку перед суспільством, людством. (за словником).

Якщо категоріяобов’язку позначає надання уявленню про належні форми конкретного практичного завданняпевного людського суб’єкта, то категорія відповідальності характеризуєзгаданого суб’єкта з точки зору виконання ним цього завдання. Якою мірою людинавиконує свій обов’язок або ж якою мірою вона винна в його невиконанні – це і єпитання про її моральну відповідальність.

Категоріявідповідальності тісно пов’язана з уявленням про свободу людини. Очевидно, щоне маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за своївчинки.

(Коли шибку увашому вікні розіб’є футбольний м’яч, пущений хлопчинами з подвір’я, вам неспаде на думку картати м’яч, бо він. Як просте фізичне тіло, не міг довільнозмінити траєкторію свого руху. Коли ваш собака стягне зі столу скатертину, виможете нагримати на нього, але ж не будете всерйоз звинувачувати його вхуліганських діях, всерйоз ображатися на нього).

Щодо людинивважається, що їй притаманна свобода дії, свобода вибору, що вона здатнаосмислено, з урахуванням можливих наслідків обирати той чи інший варіантповедінки – а тому має нести відповідальність за вчинене нею.

Іноді легкопереконатися. Що і стосовно людини міра справжньої свободи завжди є величиноюконкретною, тому моральні висновки про ступінь відповідальності будь-якого вкожному разі мають бути зваженими. (Хтось, почуваючи себе зле, розбив дорогуріч; хтось не висловив належного співчуття своєму приятелеві, оскільки й гадкине мав про нещастя, яке з ним сталося).

Отже, питання провідповідальність здебільшого не просте і вирішується неоднозначно. Середчинників, які потрібно враховувати при розгляді проблем, пов’язаних з моральноювідповідальністю, — повнота обізнаності з реальними обставинами, можливістьїхнього адекватного усвідомлення, внутрішній стан суб’єкта, його здатність довідповідної дії і т.п.

В се ж, колийдеться про власну відповідальність. Людина із сумлінням найчастіше схильнапоширювати її далеко за межі своєї реальної свободи в конкретній ситуації. Їїне влаштовують «заспокійливі» міркування відносно того, що, мовляв, усепередбачати неможливо, а вище голови не стрибнеш. Треба сказати, що неспокійсумління у подібних випадках, хто яким би очевидним було б наше ситуаційнеалібі в них, має своє підстави.

Але за будь-якихможливих обставин людина є істотою принципово свобідною, а отже –відповідальною. Якщо ми не хочемо зректися власної людяності, ми маєморозглядати себе крізь призму цього нашого ідеального родового стану.

3. Категоріясправедливості фіксує той належний порядок людського співжиття. Який і має бутивстановлений внаслідок відповідального виконання свого обов’язку.

На відміну відвищеназваних категорій, категорія справедливості передбачає не просто оцінкутого чи іншого явища (добро це чи зло тощо), а співвідношення кількох (двох абобільше) моментів, між якими і належить встановити етичну відповідність. Так,справедливо, щоб гідну вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину –кара, правам – обов’язки і т.п.

Важливою рисоюсправедливості є те, що «вектор» справедливості з ідейних і моральних висотспрямований безпосередньо в конкретику реального суспільного життя.

Навести приклади.

1. Перша формуласправедливості – відплата, помста: «око за око, зуб за зуб» — поширена настадії родового р-ку с-ва. З утворенням ранніх держав «відплатна» концепціясправедливості почала здавати свої позиції під натиском морально-правовогоустрою ранніх д-в. Головна причина в тому, що «відплатна» справедливість немогла забезпечити впорядкованість і законовідповідність суспільного життя.Тому, незалежно від свого географічного положення, етнічної, культурноїспецифіки, держава на певному етапі розвитку мала вступити в б-бу з данимпервісним варіантом діючої справедливості – для того, щоб звільнити місце длябільш цивілізованих форм.

В реальному життіми дотепер часто ставимося до інших людей так, як вони ставляться до нас (а нетак, як ми б воліли, щоб до нас ставились), на образу відповідаємо образою, нанеприязнь – неприязню. Проте цей факт людського існування, природним чиномзалишаючись у світі сущого, в сучасному цивілізованому світі вже не маєвідношення до світу належного, до нормативної структури моралі як такої.

У юридичномуаспекті справедливість означає законність. Але слід ототожнювати поняття«справедливість» і «право». Неправова «справедливість» — на жаль. Не вигадка, априкра реальність. Донедавна ми на власному досвіді мали справу з системою, щопрагнула забезпечити централізоване встановлення «справедливості» позабудь-якими правовими обмеженнями, Така «справедливість» — принада тоталітарнихрежимів. Що сподіваються насильницьким запровадженням «належного порядку» згоризамінити для своїх громадян правові гарантії їх вільної ініціативи йжиттєдіяльності.

Честь

Поняття «честь»визначається ставлення людини до самої себе, а також ставлення до неїсуспільства як до представника певної людності, групи – соціальної,професійної, національної, статево-вікової, за тими чи іншими конкретнимиуподобаннями. Ви можете мати честь як робітник, майстер своєї справи, як вояк,як українець, росіянин, єврей, як юнак або дівчина, як мешканець Києва, як членпевного клубу або ж партії тощо. (Саме слово «честь» етимологічно пов’язане з«часть», «частина»: в надбанні даної групи, як матеріальному, так і моральному,в її славі й доброму йменні. В повазі, яку вона викликає до себе, кожен її членмає свою частину. Звідси й тісний зв’язок поняття честі з поняттям репутації –загальної думки, яка складається в суспільстві щодо морального обличчя певноїособи або колективу. Людина честі має піклуватися як про репутацію групи, доякої вона належить, так і про власну свою репутацію.

Історично поняттяпро честь виникає насамперед як відображення родової й станової диференціаціїлюдських спільнот: людина, згідно з первісними уявленнями про честь, не повиннаробити того, що принижує гідність даного роду або стану.

Людська гідність

Основоювідношення людини до світу є визнана суспільством значущість ряду предметів, щослужать певними суспільними взірцями, мірами, вимогами, ідеалами. До цього рядуналежать честь, совість, гідність та ін.

Уявлення прогідність, честь, добро, совість, красу змінюються залежно від історичного часу,епохи, рівня розвитку, культури.

Поняттям«гідність» визначається ставлення людини до самої себе і суспільства до неї якдо визнаної цінності. Цим поняттям позначається сукупність уявлень просамоцінність особи, її соціальну рівність з іншими людьми, за допомогою якихвизначають конкретну міру суспільної цінності людини.

Уявлення прогідність виконують функцію регулятора людської поведінки: за будь-якої ситуаціїлюдина мусить поводитися так, щоб не втратити свого «обличчя».

Гідність сприяєусвідомленню людиною свого місця в суспільстві. Ідеалів, допомагає збагнутисенс власного існування. Гідність безпосередньо виявляється через усвідомленнясвого суспільного значення, яке переживається відповідними почуттями, напротивагу переживанню соціальної пригніченості.

Отже, гідність –це високе почуття і глибоке усвідомлення людиною (людністю) власної самоповаги.

Совість — очілюдської душі

Поняття «совість»визначається почуття й усвідомлення людиною (людністю) відповідальності за своюповедінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством.

Ця риса допомагаєлюдині контролювати виконання своїх обов’язків перед суспільством і самоюсобою, що суспільством визначається як показник досконалості тасамодостатності. Само оцінний характер совісті виявляється у почуття моральногозадоволення своїм вчинками або почутті сорому за них.

Наявністьфеномену совісті засвідчує певний рівень інтелектуальної досконалості особи, боздатність перейматися думками та почуттями інших людей – це те, що існує лишеяк духовне, а не матеріальне.

Суспільнийпростір прояву честі, совісті та гідності надзвичайно широкий: сфера політики,науки (експериментально-дослідницька діяльність), виробництво тощо. Кожнаісторична епоха створила своїх героїв – носіїв честі. Совісті та гідності,образи яких відбились в народній (фольклорній) культурі.

Порядність – цепочуття і усвідомлення людиною (людністю) причетності та відповідальностістосовно долі інших людей.

Критеріямипорядності слугують суспільні норми оцінки людських дій. Порядна людина єбезпосереднім носієм та суб’єктом загальних суспільних цінностей – добра,краси, правди, виявляє себе гідною, достойною, чесною. Як правило, людськупорядність вбачають у конкретних позитивних вчинках: відповідальності за долюінших людей, особистій причетності до суспільного життя.

Левінас Е. Міжнами. Дослідження думки про іншого. К., 1999. С. 119—138.

Мелешко Е. Д.,Назаров В. Н. Счастье (систематизация мудрых изречений) // Этическая мысль:Науч.-публицист. чтения. М., 1988. С. 258—281.

Рідель М. Свободаі відповідальність // Ситничен-ко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії.К., 1996. С. 68—83.

Рікер П. Навколополітики. К., 1995. С. 269—311.

Роулс Д. Теориясправедливости (Фрагмент из книги) // Этическая мысль: Науч.-публицист, чтения.М., 1990. С. 229—242.

Татаркевич В. Осчастье и совершенстве человека. М., 1981. 368 с.