Реферат: Кредитування підприємств

1. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

1.1 НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬКРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

1.1.1 Кругооборот коштівпідприємств та необхідність залучення кредитів

Діяльністьпідприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичноговикористання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит — це форма позичковогокапіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення іобумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хтойого отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин єтоварне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сферітоварного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і йогогрошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості відтоварної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства —споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатнікошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошовихпотоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасововільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей укругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальнихі грошових ресурсів.

Такимчином, виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністюзабезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненнямкоштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьомувиникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часівідвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб’єктами кредитнихвідносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Алеоборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нинікредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції,що пов’язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд зоб’єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонуваннякредитних відносин, що пов’язані з необхідністю забезпечення безперервностіпроцесу відновлення.

/>

Рис. 7.1. Причини виникнення кредитних відносин

Для розвитку кредитних відносин необхідні певні умови.По-перше, учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник, мають бутиюридично самостійними суб’єктами, які матеріально гарантують виконаннязобов’язань. По-друге, інтереси суб’єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Длязабезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства малинеобхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотнихвиробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять унезавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готовапродукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка відреалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучаютьбанківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит.Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, невитрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини йматеріалів.

У процесікредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливостікругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругооборотукоштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з оборотувартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такірозбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонністьвиробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витратпорівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понадті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництвазменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції танадходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах істворення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюютьреальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих іоборотних фондів та погашення їх через певний час.

Взагаліособливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьмаоб’єктивними і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних факторів належать:

¨ галузеваналежність підприємства;

¨ характервиробничого процесу;

¨ сезонністьвиробництва.

До суб’єктивних факторів належать:

¨ рівеньорганізації виробництва;

¨ рівеньорганізації збуту й постачання;

¨ інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відноснорівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивийпідприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузейпромисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу(періоду) між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний дляпідприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарськихпідприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів інадходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірнимкругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністювиробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалістьвиробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчовихпродуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарськоїпродукції, суднобудування).

Суб’єктами кредитних відносинможуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносинихарактеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони: одна з них у рамкахконкретної кредитної угоди називається кредитором, інша — позичальником.Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та наданіпослуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

Основними об’єктами короткострокового кредитування воборотні кошти є:

—  виробничізапаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо,інструмент);

—  незавершеневиробництво та напівфабрикати власного виробництва;

—  витратимайбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробівтощо);

—  готовапродукція і товари;

—  платіжніта розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничізапаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюютьсянаднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення,нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками таін.

Наднормативнізапаси сільськогосподарської сировини є основним об’єктом банківського кредитуна підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукровізаводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкоїпромисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто донового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готовоїпродукції можуть створюватися на підприємствах у зв’язку з прискоренням темпівзростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортнимиутрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантаженьпродукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видаютьпідприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонногозменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовленняпродукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровийзавод навіть у період міжсезонного простою (лютий—серпень) потребує коштів наремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчихробіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківськихпозик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов’язані зосвоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо цівитрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витративключаються в її собівартість.

Задопомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів,може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругооборотуфондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об’єктами довгостроковогота середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов’язані зреконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням новоїтехніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводятьдо збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємствавдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме:прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використаннярізноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових іматеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарськоїдіяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять іззагальної потреби у коштах і наявності таких.

Приклад 1.

Підприємству необхідно закупити сировини та півфабрикатівдля організації виробництва продукту х у сумі 1870 тис. грн. Власнихджерел воно має лише 1270 тис. грн. Відтак підприємство відчуватиме додатковупотребу в оборотних коштах у сумі 600 тис. грн., яка може бути задоволена зарахунок кредиту.

Планування потреби в кредиті для формування оборотнихкоштів підприємства здійснюється таким чином. На першому етапі розраховуєтьсяпотреба в оборотних коштах у цілому та за окремими напрямками: формуваннявиробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції.

На другому етапі визначається необхідний розмір залученнякредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цьогоможна користуватися формулою:

Ко.б = ОК – ОКн – ОКпр +КЗ,

де Ко.б — необхідний розмір кредитів, якізалучаються в оборотні кошти;

ОК — потреба в оборотних коштах;

ОКн — власні оборотні кошти на початок періоду;

ОКпр — поповнення оборотних коштів за рахунокприбутку підприємства;

КЗ — зменшення кредиторської заборгованості.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проективизначається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізаціїта з урахуванням власних джерел фінансування.

Власнікошти для фінансування інвестиційних програм складаються з амортизаційнихвідрахувань, частини прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, технічнепереоснащення, нове будівництво.

Післяпроведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначаютьперіод їх залучення. Період залучення кредитів — це час з моменту наданнябанківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків закористування. Період залучення кредиту визначається банком. Практика свідчить,що нині в Україні у зв’язку з високою інфляцією цей строк не перевищує 3місяців.

Убанківській практиці для визначення розмірів кредиту використовується метод,коли позика видається не в повному обсязі, а за мінусом визначеної частини увідсотках до заявленої величини кредиту. Ця величина для кожного підприємстваможе бути різною, виходячи з його кредитоспроможності і ступеня ризикукредитування.

 

1.1.2 Класифікація кредитів, що надаються підприємствам

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуютьсяза такими ознаками:

—  закредиторами;

—  заформами та видами;

—  заметою використання;

—  затерміном надання;

—  зазабезпеченням;

—  запорядком надання.

Кредиторамипідприємств можуть бути:

¨ банки та спеціалізовані фінансово-кредитніінститути (банківський, лізинговий кредити);

¨ підприємства (комерційний кредит);

¨ держава (державний кредит, який надається черезуповноважені банки);

¨ міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриттякредитних ліній через уповноважені банки).

Форми та види кредитів зображено на рис. 7.2.

/>

Рис. 7.2. Форми та види кредитів, що надаютьсяпідприємствам

До видів кредитів належать:

¨ банківський;

¨ комерційний;

¨ державний;

¨ лізинговий.

Банківський кредит — цеекономічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштівбанком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення,матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктамгосподарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — цеекономічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит — цеекономічні, кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання.

Лізинговий кредит — цестосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна(майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківськийта державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий такомерційний — у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовійформі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. Уперіод становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і узмішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит можепогашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутоюринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствамнадаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами —факторинговими та лізинговими компаніями.

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надаютьтільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізинговікомпанії. У зв’язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групинебанківських кредитів.

Залежно від мети використаннярозрізняютькредити, що спрямовані на фінансування:

¨ оборотних коштів;

¨ основних засобів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбаннятоварно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення тамодернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів абоцілих підприємств.

За терміном надання розрізняютькороткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати уразі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва таобороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років)надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальнихвкладень.

Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися дляформування основних фондів. Об’єктами кредитування є капітальні витрати нареконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, новебудівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на двігрупи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищуєодин рік, уважаються довгостроковими.

Сьогодні вУкраїні перевагу віддають короткостроковим кредитам.

Залежно від забезпеченнякредити поділяють на 2 групи:

¨  забезпечені;

¨  бланкові.

Забезпеченікредити гарантуються певними видами активів, зокрема:

¨  нерухомістю;

¨  ціннимипаперами;

¨  товарно-матеріальнимицінностями;

¨  дебіторськоюзаборгованістю тощо.

Забезпеченнякредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальнувласність, землю; гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншимзабезпеченням (поручительство, поліс страхової компанії).

В Україні як забезпечення кредиту використовують, головнимчином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, які надаються банками підприємствам під заставудержавних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку, ринкудержавних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українськихпідприємств зростатиме.

Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкіпідприємства на короткий термін (1–10 днів). У вітчизняній практиці бланковікредити практично не використовуються.

Порядок надання кредитупередбачає такі види позик:

¨  прямі;

¨  консорціальні;

¨  позикиучасті.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємствабезпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позики надаютьсятоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бутизабезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об’єднуються, ікожен з них надає частину загального кредиту.

У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кількабанків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретнийкредитний проект.

Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит увеликому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себезобов’язання з організації банківського консорціуму та виконання функційголовного банку у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначають одиніз великих банків, який має досвід проведення великомасштабних кредитнихоперацій.

Дляотримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і надаєголовному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання на отримання кредиту, із зазначеннямхарактеру діяльності, фінансового стану підприємства;

2) дані про мету та направленість кредиту, терміннадання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне обгрунтування проекту;

4) інші документи, що потрібні для прийняття рішенняпро кредитування.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом тапідприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усіучасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитуєпідприємство відповідно до кредитної угоди.

За настання строків погашення зобов’язань підприємствоповертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а йвідшкодовує всі витрати, пов’язані з організацією та здійсненням кредитноїоперації у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

Консорціальне кредитування в Україні не набуло розвитку. Заостанні роки було укладено лише кілька консорціальних угод.

Позики участі — банки передають(переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позикуможна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позикивідрізняються від умов надання початкового кредиту.

У зв’язкуіз низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизнянійпрактиці позики участі не практикуються.

 

1.2 БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

1.2.1 Види банківського кредитута їх характеристика

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такогокредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова направленість.

2. Термін кредиту.

3. Вид відсоткової ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

Залежно від мети кредит моженадаватися на:

¨  фінансуванняоборотного капіталу;

¨  фінансуванняосновного капіталу;

¨  викупприватизованого підприємства.

Чиннеукраїнське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриттязбитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутнихфондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

¨  протияких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансовоїсанації);

¨  підукладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливихвтрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів;

¨  коливони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють:короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий кредити.

Залежно від відсоткової ставкипідприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковоюставкою.

Позики зфіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умовстабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умовінфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільностіпідприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою відсотковою ставкою.Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківськікредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємствапереважно намагаються отримати в банках позики із фіксованою відсотковоюставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як унаціональній, так і в іноземній валюті. Для одержаннякредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мативідповідний дозвіл Національного банку України.

Кредитуванняв іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозованінадходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валютисьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливірізкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємстваздійснюється в іноземній валюті.

Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і внаціональній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченоїзаборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валютіїх було надано.

Кредит в іноземній валюті може бути використанийпідприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання,сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати частковевикористання виданого кредиту на такі цілі:

¨ оплата комісійних за виконання банком платежів абоінших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного договорупідприємства з іноземною фірмою;

¨ оплата витрат на відрядження працівниківпідприємства за кордон у межах встановлених нормативів, коли необхідністьвідряджень підтверджується контрактом;

¨ сплата мита, страхових та митних внесків, яківстановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;

¨ оплата транспортних витрат у межах чинних тарифівабо документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів уіноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці дляспекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий ступінь ризику.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів тапослуги кредитного характеру (рис. 7.3).

Строковий кредит — це кредит, який надається повністюнегайно після укладення кредитної угоди. Погашаєтьсявін або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

Кредитна лінія — це згода банку надати кредит протягомпевного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленоїсуми.

Кредитналінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротшийперіод. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-якірозрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається міжпідприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство можебудь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та іншихформальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству упозиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансовогостану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зістійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємстваліміт кредитування можна переглядати.

/>

Рис. 7.3.Банківське обслуговування підприємства

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійновідновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного бракуоборотних коштів, пов’язаних із сезонністю виробництва або з необхідністюстворення запасів товарів на складі. Таку лінію може бути відкрито, наприклад,цукровому заводу для формування запасів цукрових буряків або овочевій базі длястворення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводупогашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу йвідсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонноїкредитної лінії банк в обов’язковому порядку вимагає від підприємствазабезпечення.

Відновлювальну кредитну лініюможе бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний бракоборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.

Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який неперевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає втім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але вмежах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв’язку з цимпідприємство повинно заставити банку основні фонди або надати якусь іншугарантію.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії,як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробнихгалузей народного господарства.

Овердрафт — короткостроковийкредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів напоточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування йогорахунку.

Дляпідприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковийрахунок — контокорент (італ. conto corrente — поточний рахунок) — єдинийрахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентномурахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежіз доручення підприємства, з іншого — кошти, які надходять на користьпідприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та іншінадходження). Контокорент — це поєднання позикового рахунка з поточним, і вінможе мати дебетове та кредитове сальдо.

Підприємству-позичальнику банк відкриває контокорентнийрахунок за схемою рис.7.4.

/>

Рис.7.4. Порядок відкриття
контокорентного рахунка

Підприємствоможе підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійновиникають грошові зобов’язання та вимоги. Банк бере на себе здійсненнярозрахунків за поточними вимогами і зобов’язаннями підприємства і з цією метоювідкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов’язання, які маєпідприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. Узв’язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.

Якщо підприємство використовує контокорентний кредит беззгоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредитуназивають терміном «овердрафт».

За дебетового сальдо контокорентного рахунка банк завикористані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розміріставки на вклади до запитання. За кредитового сальдо — навпаки, підприємствосплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою (рис. 7.5).

Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банквизначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодоюсторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконаєбанк у доцільності такого рішення (плановане збільшення обсягів виробництватощо).

Ліміткредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту,можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції,міри довіри банку до свого клієнта.

Коли підприємство робить перевитрати за контокорентнимрахунком, то банк може:

¨  переглянутиліміт кредиту (за наявності об’єктивних причин);

¨  стягнутиштраф;

¨  відмовитиу контокорентному кредиті.

/>

Рис. 1.5. Механізм контокорентного кредитування

Використання контокорентногокредиту пов’язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки закористування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківськійпрактиці.

Контокорентний кредит може використовуватись для:

¨  фінансуванняпридбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

¨  подоланнятимчасових фінансових труднощів.

Характерні особливості контокорентного кредиту:

¨  встановленняліміту кредитування;

¨  можливістьскасування кредитної угоди будь-коли.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги дляпідприємства-позичальника:

¨  відсоткиза кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

¨  кредитнимикоштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додатковоїкредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит)—це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред’явникувекселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язаньза ними і сплачуючи пред’явнику номінальну вартість векселів за мінусомдисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

¨  гарантіятого, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бутирефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;

¨  узв’язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагаютьдодаткових гарантій від підприємств;

¨  такийкредит поліпшує умови ліквідності суб’єкта господарювання.

Наданняоблікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви надисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутаціюпідприємства-векселедавця, а також підприємства—пред’явника векселя. Коли їхфінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає засобою право повернути ті векселі, які викликають підозру.

Механізмдисконтування векселів підприємств зображено на рис. 7.6.

/>

Рис. 1.6. Структурно-логічна схема вексельного кредитуванняпідприємства

Розмір татермін дії вексельного кредиту залежать від строку пред’явленого векселя.Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Приклад 2.

Номінальна вартість векселя — 10 000 грн. Банквикуповує в підприємства вексель за 90 днів до його погашення за ставкою 10%річних. Підприємство сплачує банку дисконт, що розраховується за формулою:

/>,

де С — сума дисконту; К — номінальна сума векселя; Т —строк (у днях) від дня обліку до дня платежу; П — ставка, за якою обліковуєтьсявексель.

/>

Банк виплачує підприємству номінальну вартість векселя замінусом дисконту, тобто

10 000 грн. – 246,6 грн. = 9753,4 грн.

Погашеннявексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом).Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов’язаннями несепред’явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цимвекселем.

Усі операції з обліку векселів здійснюються банком напідставі договору, укладеного з підприємством—власником векселя.

Дляукладення договору про облік векселів підприємство подає в банк такі документи:

¨ заяву;

¨ оригінали векселів, що пропонуються додисконтування;

¨ дві ксерокопії кожного векселя (лицьовий тазворотний бік);

¨ реєстр векселів;

¨ копії засновницьких документів фірми—власникавекселя;

¨ баланс і звіт про фінансові результати за останнійзвітний період;

¨ довідку про операції за основним поточним рахункомпред’явника векселя;

¨ документ, що підтверджує товарний характер векселя.

Запозитивного рішення банк та власник векселя укладають договір. Предметомдоговору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплатудо настання строку платежу.

Зміст договору:

1. Предмет договору.

2. Права та обов’язки сторін.

3. Порядок розрахунків (зазначення строків перерахуваннябанком пред’явнику облікової вартості векселів).

4. Відповідальність сторін (зазначаються штрафні санкції уразі невиконання банком і пред’явником умов договору).

5. Особливі умови (зазначається порядок зміни умовдоговору, вирішення суперечок між банком та пред’явником векселя).

6. Строк дії договору.

7. Юридичні адреси та реквізити сторін.

Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменнийіндосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний написпідписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта ізасвідчують його печаткою.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствамбанками, належать:

¨  акцептнийкредит;

¨  авальнийкредит.

Акцептний кредит — це позика, яка передбачаєакцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, щопідприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.

Особливістьакцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантіюоплатити вексель у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і зекономічного погляду виконує умовне зобов’язання, тобто здійснює оплату векселялише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов’язань.

Акцептнийкредит має короткостроковий характер і використовується для фінансуванняоборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цейкредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вонисплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.

Порядок акцептного кредитування показано на рис. 7.7.

На відмінувід дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику завекселем) — звідси і його інша назва — векселедавчий — і виступає як гарантійнапослуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичноюсхемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя, деодержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто датизгоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стаєтрасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу завекселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення.Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель якплатіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов’язань перед іншимикредиторами, розрахунків з іншим банком.

Дисконтування векселя може бутиздійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає не тількигарантом, а й безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки умовоюакцептованого

/>

Рис. 7.7.Структурно-логічна схема акцептногокредитування підприємства

кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником донастання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійностіпідприємств. Якщо підприємство не виконало своїх зобов’язань передбанком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу довекселедавця з наступним примусовим стягненням боргу зпідприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептнукомісію.

У зв’язкуз ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредитне набув широкого застосування.

Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, уРосії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду збанком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, виписані банком нанього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а нетрасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхіднусуму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Цясхема є простішою й ефективнішою для суб’єктів господарювання.

Авальний кредит — це позика, коли банк бере на себевідповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі поручительства абогарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і заакцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжнезобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатоювекселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір якихзалежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну діїгарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

Принциповарізниця між авальним та акцептним кредитами полягає у характерівідповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його сутьяк вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову)відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки заневиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарнувідповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як напідприємство, так і на банк.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі,більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставувекселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки івідображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями.Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашеннявекселів, що приймаються в заставу.

Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не заїхньою повною вартістю, а за 60 — 90% їхнього номіналу залежно відкредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самихвекселів.

Погашення позики під векселі робить саме той, хтокористується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеногоборгу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позикиобертаються суми, які надходять в оплату векселів.

До послуг кредитного характеру, що надаються банкамипідприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якоїпідприємство—постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги заторговельними операціями комерційному банку. Факторингові операціївключають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; веденнябухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасаціюзаборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

В основуфакторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактурпідприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банкупостачальником права вимагати платежі з покупця продукції.

Згідно зконвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважаєтьсяфакторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.

1. Наявністькредитування у формі оплати позикових зобов’язань.

2. Облік дебіторської заборгованостіпідприємства-постачальника.

3. Інкасування дебіторської заборгованостіпідприємства-постачальника.

4. Страхування підприємства-постачальника відкредитного ризику.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, дездійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуютьсямалі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Класифікацію факторингових операцій подано в табл. 7.1.

Таблиця 1.1КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙОзнаки класифікації Види факторингових операцій 1. Місцезнаходження суб’єктів факторингових операцій

1.1. Внутрішній факторинг

1.2. Зовнішній факторинг

2. Ступінь охоплення факторингом продукції, що реалізується

2.1. Оплата всієї реалізованої продукції.

2.2. Оплата частини реалізованої продукції

3. Спосіб повідомлення дебіторів підприємства

3.1. Відкритий факторинг

3.2. Закритий факторинг

4. Форма взаємовідносин підприємства і банку

4.1. Факторинг з правом регресу

4.2. Факторинг без права регресу

5. Повнота надання послуг

5.1. Повний факторинг

5.2. Частковий факторинг

6. Порядок оплати розрахункових документів постачальника

6.1. Факторинг з попередньою оплатою

6.2. Факторинг без попередньої оплати

 

Внутрішній факторингпередбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самійкраїні.

Зовнішній факторинг передбачає,що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг— це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляєпідприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплатипереуступлено банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий)факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає пропереуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

Факторинг з правом регресудозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальникурозрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагатиповернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресуозначає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, крім сутофакторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторськоїзаборгованості, повного управління борговими зобов’язаннями тощо. Частковийфакторинг — це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактурпостачальника.

Факторинг з попередньою оплатоюпередбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їхбуде надано банку (факторинговій компанії).

Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія)зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документилише в день оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

¨  заплатіжними зобов’язаннями бюджетних організацій;

¨  заплатіжними зобов’язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

¨  заплатіжними зобов’язаннями господарських організацій, оголошенихнекредитоспроможними;

¨  закомпенсаційними або бартерними угодами;

¨  задоговорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягомпевного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійсненняпісляпродажного обслуговування;

¨  підприємствам,що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує впідприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованостіпокупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70–90% сумикоштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів.Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів(30–10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Перед укладенням факторингової угоди банк вивчаєпідприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

1.Продукція має бути високої якості і користуватись попитом на ринку.

2. Постачальник повинен мати стійкі темпи зростаннявиробництва і дотримувати чітко встановлених умов продажу продукції.

3.Підприємство має бути фінансово стійким та мати добру репутацію.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подаєв банк такі документи:

1) заяву;

2) баланс на останню звітну дату;

3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4) інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляєбанку (факторинговій фірмі) такі дані:

¨  найменування,адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;

¨  сумуборгових вимог, що переуступаються;

¨  сумуборгу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сумнедоплат);

¨  даніпро умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;

¨  іншуінформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування зплатником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Плата за факторингове обслуговування залежить від видуфакторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структурийого виробничої діяльності та надійності покупців. Визначаючи плату зафакторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банкув розрахунках із покупцем.

Приклад 3.

Підприємство звернулось у банк з проханням викупитирахунки-фактури (дебіторську заборгованість) на суму 20 000 грн. Плата закредит — 32% річних. Середній термін обертання коштів у розрахунках з покупцем— 10 днів. Комісійна винагорода за факторингове обслуговування 3%. Плата зафакторинг складається із плати за кредит та комісійної винагороди, тобто:

/>

Плата за факторинг у цілому становитиме:

173,3 + 600 = 773,3 грн.

 

Факторингові послуги банку (факторингової компанії)мають для підприємств такі переваги:

1) більша гарантія стягнення (інкасування)дебіторської заборгованості покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своєфінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги)здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2–3 днів з моментуукладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартістьцієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.

В Україні факторингове обслуговування підприємств не набулопоширення у зв’язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народномугосподарстві.

 

1.2.2 Умови та порядок отримання банківського кредиту

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості,повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновостіозначає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цьогопринципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання новихбанківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищенихвідсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушуєстроки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовитив повторній видачі кредиту.

Принцип поверненняякнайтісніше пов’язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений утермін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані іпрострочені кредити.

Строкові кредити підприємстваповертають своєчасно у визначений термін.

Пролонговані кредитиз’являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежатьвід результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

Прострочені кредити виникаютьтоді, коли в підприємства немає коштів для їх погашення. Наявність такихкредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплативідсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплатиподатків.

Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залежновід цілей розрізняють:

1)кредит для фінансуванняоборотного капіталу;

2)кредит для фінансуванняосновного капіталу;

3)кредит для фінансуванняторговельно-посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, щогарантують своєчасне повернення кредиту:

· заставнезобов’язання;

· договір-гарантія;

· договір-поручительство.

Використання застави як форми забезпечення поверненнякредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставляти можнамайнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке можебути звернене стягнення.

Заставамайна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документапідприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів можездійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, якеперебуває у спільній власності підприємств, передається у заставу тільки зазгодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженняміз заставодержателем.

Ризиквипадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна.Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володіннізаставодержателя, заставодавця або третьої особи.

Державнепідприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійноздійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємствата його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбуваєтьсяз дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управлятивідповідним державним майном.

У договорізастави має бути позначене найменування, місцезнаходження сторін, сутьзабезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов’язання, опис,оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір заставиукладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно,транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріальнозасвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору заставинерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору заставитранспортних засобів — за місцем реєстрації цих засобів; договору заставитоварів у обороті — за місцем знаходження підприємства.

Зверненнястягнення на закладене майно підприємства може статися з рішення суду,арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основівиконавчого напису нотаріусів.

Для укладання договору застави підприємство-заставодавецьповинно передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування та страхове свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладаннядоговору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив булоповідомлено про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію танотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.

Принцип платностіозначає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користуваннякредитом.

Відсотки, які сплачує підприємство за користуваннякороткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції.Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію,підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженніпідприємства.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносятьдо складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваногоприбутку.

Відсотковіставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних засадах зпідприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічноїкон’юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позиковихкоштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівеньвідсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки закредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставкизалежно від виду та об’єкта кредиту, строку кредитування, фінансового станупозичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасногоповернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами йбанками можливе за таких умов.

1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичнимиособами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) або має бути власникоммайна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичнихгарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачікредиту, як підприємство — в його отриманні, тобто повинні збігатися економічніінтереси суб’єктів господарювання.

Банк-кредитору процесі оцінки діяльності підприємства-позичальника ставить такі вимоги:

· підприємство має бути кредитоспроможним;

· підприємство повинно забезпечувати зростанняобсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг);

· співвідношення суми зобов’язань, включаючи сумукредиту, що планується отримати, до суми власного капіталу має становити небільше 70:30;

· інвестиційний проект підприємства-позичальника маєбути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим екологічнимризиком;

· кредит має бути забезпечений. Як застававикористовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання)і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи,що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпеченнязгідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставлятьбільшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна становитине менше 200% від суми зобов’язань позичальника. За оцінювання майна, щопередається в заставу, ураховується його ліквідність.

Процедуру отримання кредиту підприємством показано нарис. 7.8.

/>

Рис. 7.8.Структурно-логічна схема оформленнякредитної угоди

 

На першому етапі підприємство ібанк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Запозитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємствадля розгляду.

На другому етапі підприємствозвертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичногостатусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливостійого успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі:

· клопотання підприємства;

· копії засновницьких документів (статут,засновницький договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були);

· бізнес-план проекту та додатки до нього аботехніко-економічне обгрунтування;

· баланси підприємства, звіти про фінансовірезультати за останні три роки діяльності;

· перелік та розрахунок вартості майна, щопередається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансовоївартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткоїхарактеристики.

Перелікінших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансовогостану позичальника:

― анкета позичальника;

― засвідчені підприємством, а за необхідності — нотаріальнозасвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту. Умовиплатежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну формурозрахунків або оплату за фактично отриманий товар і лише в окремих випадках —попередню оплату (остання забороняється за імпортних контрактів);

― копії контрактів, які підтверджують, що виручка від нихзабезпечує окупність проекту;

― річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерськоїзвітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт продебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. Закороткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність заостанні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік;

― на вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебіторськоїта кредиторської заборгованості з обов’язковим зазначенням строків їївиникнення й погашення. За наявності простроченої кредиторськоїзаборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, ужиті для її погашення;

― розрахунок помісячного грошового потоку на термін наданнякредиту (за всіма видами діяльності);

― звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщотакі проводились;

― перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок йоговартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва чивипуску, місця розташування, характеристик та відповідні документи, якіпідтверджують право власності на майно;

― документи, що підтверджують повноваження осіб, якірепрезентують інтереси підприємства-позичальника;

― нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійсненнястатутної діяльності (у разі потреби).

Якщопозичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатковонадає:

― довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки зрахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговуєпідприємство (з поточного та валютних) за останні 6—12 місяців;

― довідку податкової інспекції або банку, що обслуговуєпозичальника, про брак обов’язкових до сплати документів (картотеки № 2);

― довідку про брак заборгованості за банківськими кредитамита про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

― нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки.

Погоджуючисьна видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об’єктів, розширеннядіючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагаєвід підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до30% вартості проекту.

При цьомупідприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним перелікомдокументів для довгострокового кредитування, а також додатково:

—  зведенийкошторис будівництва;

—  відомостіпро договірну ціну;

—  контрактита договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та йогомонтажу;

—  документпро відведення земельної ділянки під будівництво даного об’єкта;

—  дозвілорганів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

—  висновкиекспертизи — відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

Банк маєправо вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації дляздійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтамибанку, перелік документів може бути й меншим.

Кредитуваннявитрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюєтьсявідкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитуваннярозпочинається лише після використання підприємством-позичальником власнихкоштів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

¨ вивчаєформальну й неформальну інформацію про підприємство;

¨ оцінює йогоділову репутацію та імідж;

¨ аналізуєкредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження йогофінансового стану і визначає міру ризику;

¨ визначаєперспективи розвитку підприємства;

¨ перевіряєнаявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Длянадання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможністьпідприємства оцінюється на основі системи показників, які відображаютьрозміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибірпоказників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфікита інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується такожнаявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком,розмір і строки надання позики.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового станупідприємства перед наданням йому позики, а далі — щоквартально.

В Українікритерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожнимкомерційним банком самостійно.

Для оцінкифінансового стану підприємства — юридичної особи враховуються такі об’єктивніпоказники його діяльності:

¨  обсягреалізації;

¨  прибуткиі збитки;

¨  рентабельність;

¨  ліквідність;

¨  грошовіпотоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

¨  складі динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Ураховуються також інші фактори:

¨  ефективністьуправління підприємством;

¨  ринковапозиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін векономіці та галузі;

¨  наявністьдержавних замовлень і державної підтримки підприємства.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінкипідприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та формвласності.

/>

Рис. 7.9.Напрямки аналізу підприємства-позичальниказ метою оцінки його кредитоспроможності

На основі проведеного аналізу системи основних показниківдіяльності комерційним банком визначається клас надійностіпідприємства-позичальника.

Дляпідприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльностібанк звертатиме особливу увагу (рис. 7.9).

А. Фінансові коефіцієнти

До фінансових коефіцієнтів належать:

¨  коефіцієнтзаборгованості;

¨  коефіцієнтліквідності;

¨  коефіцієнтиоборотності;

¨  коефіцієнтиприбутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунокпозичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованостіна власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення прокредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можутьзазнати кредитори: якщо нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені від втрат уразі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів або зазнає збитків.

Коефіцієнт ліквідностісвідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов’язання.Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткостроковузаборгованість.

Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи.

«Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показуєсередню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.

«Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показуєсередню кількість днів, необхідних для того, щоб шляхом реалізації продукціїперетворити товарно-матеріальні запаси на гроші.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльностіпідприємства.

— Коефіцієнт витратпоказуєприбутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для йогорозрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основнудіяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витратможе вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективністьвиробництва.

— Окупність інвестицій або активівсвідчитьпро здатність підприємства ефективно використати активи для отримання прибутку.Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальніактиви.

— Окупність власного капіталу показує загальнуефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами удане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі).Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонернийкапітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показникокупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, якийвоно взяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, цікоефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, щосталися протягом визначених періодів (динаміку змін).

Б. Рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтіккоштів підприємства за певний період.

Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії,залежно від видів діяльності підприємства:

— виробнича діяльність;

— інвестиційна діяльність;

— фінансова діяльність.

Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовомуменеджеру планувати грошові кошти підприємства на середній та тривалий термін(табл. 7.2).

Дані про рух грошових коштів допомагають:

— оцінити спроможність підприємства нагромадити вмайбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків ідивідендів;

— визначити потребу підприємства в зовнішньомуфінансуванні.

Таблиця 1.2

ДЖЕРЕЛА І НАПРЯМКИ ВИКОРИСТАННЯ ПОТОКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ

 

Приплив грошових

коштів у результаті:

Відтік грошових

коштів у результаті:

 

/>/>

— реалізації продукції

— збільшення кредиторської заборгованості

— зменшення дебіторської заборгованості

основна

діяльність

— здійснення витрат

— зменшення кредиторської заборгованості

— збільшення дебіторської заборгованості чи товарних запасів

— продажу основних засобів (земля, обладнання )

— продажу акцій інших підприємств

інвестиційна
діяльність

— придбання основних засобів (нерухомості, обладнання)

— купівля акцій інших підприємств

— збільшення розмірів позичених коштів

— збільшення власного капіталу

фінансова
діяльність

— погашення заборгованості за всіма видами зобов’язань

— виплата дивідендів

/> /> /> /> /> /> />

Дані прорух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявитидисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошовіпотоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить відмайбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогупрогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансуваннянаступного року.

Негативний рух грошових коштівозначає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативногозначення.

Позитивний рух грошових коштівозначає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючузаборгованість.

Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежитьвід того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

В. Оцінка ділового середовища підприємства

У процесікредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працюєпідприємство, та пов’язаного з цим ризику.

Деякіпідприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результатіцього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільнихсекторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовищепідприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників:

—  формавласності;

—  виддіяльності;

—  ринкита клієнти позичальника;

—  конкуренція;

—  постачальники;

—  виробничіпотужності;

—  керівництвой організація;

—  сильніта слабкі сторони підприємства-позичальника.

1. Форма власності.Форма власності вказує на міру ризику у разі втрати платоспроможностічи банкрутства підприємства, а також на те, хто при цьому нестиме фінансовувідповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

2. Вид діяльності.Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працюєпідприємство-позичальник.

Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від термінувипуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3. Ринки та клієнти позичальника.Визначаються сильні та слабкі сторони позиціїпідприємства на ринку порівнянням результатів кількох минулих років і оцінкоюперспектив розвитку в майбутньому.

Товари тапослуги, що виробляються підприємством-позичальником, реалізуються на певнихринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштівпідприємства-позичальника.

4. Конкуренція.Підприємство-позичальник повинно мати уявлення про своюконкурентоспроможність.

Діяльністьконкурентів справлятиме вплив на майбутнє становище на ринку, на розмір власноїчастки ринку та прибутковість діяльності підприємства-позичальника.

Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:

— назви основних вітчизняних і закордоннихконкурентів;

— сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін,їхньої позиції на ринку;

— порівняльна позиція підприємства-позичальника тайого конкурентів на ринку: сильна – середня – слабка;

— зміни продукції чи технологій, що очікуються напідприємстві-позичальнику;

— злиття чи концентрація підприємств на ринку, депрацює позичальник.

5. Постачальники.Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина йкомплектуючі, які купують у постачальників.

Банки звертають увагу на надійність постачальників інаявність у підприємства сировини.

6. Виробничі потужності.Виробничі потужності — це основні засоби, необхідні підприємству дляведення основної діяльності.

Банк може вимагати дані про виробничі потужностіпозичальника з метою оцінки їхньої якості.

7. Керівництво та організація.

Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:

Керівництво

— основні обов’язки керівників підприємств;

— кваліфікація та професійний досвід;

— наявність вакансій серед керівних посадпідприємства;

— застосування сучасних методів управління, наприклад,наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи веденнябухгалтерського обліку та методів контролю, порядок прийняття рішень ізвітності.

Організація

— організаційна структура нині і в майбутньому;

— кадрове планування;

— організація збуту: кількість торгових представництв,агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.

8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

Сильні сторони:

— добре відоме на ринку, має високий імідж і власнуторговельну марку;

— продукція та послуги користуються стійким попитом,мають добрі перспективи на майбутнє;

— сучасне обладнання й технології тощо.

Слабкі сторони:

— неконкурентоспроможні ціни;

— традиційно невисока якість продукції;

— продукція та послуги користуються невеликим попитомі мають не дуже добрі перспективи на майбутнє;

— дуже сильна конкуренція;

— труднощі в отриманні сировини або велика залежністьвід одного постачальника тощо.

На підставіоцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди(проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту йукладає з ним кредитний договір.

Неодмінноюумовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави.Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставуукладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем уписьмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строкивиконання зобов’язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад(опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майнозалишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місцезнаходження предмета застави, зобов’язання зі страхування заставленого майнатощо.

Такі формизабезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуютьсялише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття узабезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, щосвідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договорувизначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується метакредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпеченнякредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та іншіумови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов’язаннянадати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін.Підприємство зобов’язується: використати отримані кошти на зазначені в договоріцілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банкуконтролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

I. Загальні положення.

II. Права та обов’язки позичальника.

III. Права та обов’язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

І. Загальні положення:найменування сторін; предмет договору — вид кредиту; сума й розмір відсотковоїставки; умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом (застава,гарантія, поручительство); порядок надання та погашення кредиту; порядокнарахування й сплати відсотків за кредит.

ІІ. Права та обов’язки позичальника

2.1. Права підприємства-позичальника:

1)  вимагативід банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;

2)  достроковопогасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

3)  скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2. Обов’язки підприємства-позичальника:

1)  використовуватиотриманий кредит на цілі, обумовлені договором;

2)  повернутинаданий кредит у встановлений термін;

3)  своєчасносплачувати банку відсотки за користування кредитом;

4)  своєчаснонадавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позикою;

5)  забезпечитидостовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю зайого використанням;

6)  інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7)  інше (згідно з договором).

ІІІ. Права та обов’язки банку

3.1. Права банку:

1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту ійого цільового використання;

2) припиняти видачу нових позик і пред’являтипретензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитногодоговору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденнібухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;

3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредитувідповідну комісійну винагороду;

4) переглядати відсоткові ставки за користуваннякредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації заневикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чийого частини протягом терміну дії договору).

3.2. Обов’язки банку:

1)  надавати підприємству кредит в обсягах і устроки, обумовлені договором;

2)  інформувати підприємство про факти і причинидострокового стягнення банком кредиту;

3)  інформувати підприємство про зміни унормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговимрішенням Національного банку.

ІV. Відповідальність сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов’язаньбанк може:

1) припинити дальшу видачу кредиту;

2) вимагати його дострокового повернення;

3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором;

4) збільшити відсоткову ставку за кредит;

5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотківстягнути пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше двократногорозміру офіційної облікової ставки НБУ.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків,що виникли внаслідок порушення зобов’язання надати кредит або надання його не вповному обсязі.

За неповного використання кредиту підприємство сплатитькредиторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ресурси інеотриманої маржі у звітному періоді.

Післяукладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, наякий зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі—оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у національній, так і віноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщоінше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зіздавачами сільськогосподарської продукції.

 

1.2.3 Порядок погашення банківського кредитупідприємством

Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовийстан суб’єктів господарювання.

Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основноїйого суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінченнятерміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується насуму непогашеного кредиту.

За способом погашення позикиможуть бути: до запитання, з погашенням увідповідний термін, з довгостроковим погашенням.

За позиками до запитання строк повного повернення конкретноне визначається і погашення відбувається на вимогу банку.

Позика може погашатися підприємством не тільки відповіднодо кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажанняпідприємства).

За характером погашення кредити поділяються на такі види:

1) дисконтні;

2) позики, які погашаються поступово — щомісячно,щоквартально, раз на півроку, щорічно;

3) позики, які погашаються одноразовим платежем післязакінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку сумуосновного боргу та нарахованих відсотків;

4) амортизаційні (здійснюється поступова виплатаосновного боргу та відсотків рівномірними внесками).

Можутьбути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі(наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобтовідстрочки погашення кредиту).

На відміну від звичайних надання дисконтних позикпередбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.

Приклад 4.

За звичайною позикою підприємство отримало кредит 100тис. грн. під 20 % річних. Після завершення року воно сплатить банкуодноразово 120 тис. грн. За дисконтною позикою відсотки буде утриманонегайно, тобто підприємство отримає 80 тис. грн.(100 тис. грн. – – 20 тис. грн.) і через рікповерне їх банку.

Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внескамипротягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його — після закінченнятерміну кредиту.

За «амортизаційного» погашенняосновну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюютьсяоднаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргуі відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступнийплатіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

¨ порядок погашення може бути пов’язаний з доходамивід заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговимперіодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, колипроект починає давати дохід);

¨ внески для погашення основної суми кредитуздійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством,можуть бути:

— виручка від реалізації продукції, що її отримаєпідприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

— виручка від реалізації продукції власноговиробництва, не пов’язаного з проектом кредитування;

— інші надходження від господарської діяльності.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписаннядоговору підприємства з банком, виходячи з:

— цільового спрямування кредиту;

— обсягів та терміну позики;

— порядку та строків надходження коштів на рахунокпідприємства;

— сезонності та циклічності виробництва;

— рівня платоспроможності та надійності матеріальногозабезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно врозмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється зафактичну кількість днів користування позикою.

Підприємствоможе звернутись до банківської установи з проханням переглянути графікпогашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк може зважити на клопотання,якщо підприємство доведе об’єктивну неможливість отримання передбаченогобізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодоюбанку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лишеграфік зміни термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення сумиосновного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємствовикористовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірнузвітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути зпідприємства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх упретензійно-позовному порядку. У разі систематичного невиконання кредитнихзобов’язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.

Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотківза користування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами підчас укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту зпідвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках,наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів знепередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором міжпозичальником та банком. Він є невід’ємною частиною основного кредитногодоговору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодовідстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

 

1.3 НЕБАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

1.3.1 Комерційне кредитування підприємств

Кругооборот коштів підприємства в процесі виробництвапродукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжуєтьсятимчасовим браком фінансових ресурсів — покупець продукції з різних причин неможе своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба увідстрочці платежу, тобто в комерційному кредиті.

Комерційний кредит — це одна з найперших форм кредитнихвідносин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяврозвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту —прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит — це відповідна кредитна угода між двомапідприємствами — продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментомкомерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язанняпозичальника стосовно кредитора.

Відсоток за комерційний кредит входить у ціну товару тасуму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашеннякредиту може здійснюватися:

— оплатою векселя;

— передаванням векселя відповідно до чинногозаконодавства іншій юридичній особі;

— переоформленням комерційного кредиту набанківський.

Комерційний кредит принципово відрізняється відбанківського:

—  вролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, аюридичні особи, що зв’язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

—  віннадається тільки в товарній формі;

—  позиковийкапітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення устворенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, якіоб’єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певніризики:

—  ризикможливої зміни ціни товарів;

—  ризикнедотримання покупцем строків оплати;

—  ризикбанкрутства покупця;

—  ризикможливого подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:

—  видутоварів і послуг;

—  вартостіугоди;

—  фінансовогостану покупця і постачальника;

—  вартостікредиту;

—  наявностідовготривалих зв’язків між постачальниками і покупцями;

—  якостітовару.

Комерційний кредит має свої переваги і недоліки. Допереваг належать:

—  оперативністьнадання коштів у товарній формі;

—  технічнанескладність оформлення угоди;

—  наданняпідприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;

—  сприяннярозвитку кредитного ринку.

Недоліками комерційного кредиту є: обмежені можливості в часі та розмірах; наявність помітного ризикудля кредитора; можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.

Нині на практиці застосовуються переважно три різновидикомерційного кредиту:

—  кредитіз фіксованим терміном погашення;

—  кредитіз погашенням після фактичної реалізації позичальником одержаних товарів;

—  кредитуванняза відкритим рахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовахкомерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньоїзаборгованості.

У ХІХ і напочатку ХХ ст. у розвинених країнах у галузі внутрішньої і міжнародної торгівліпереважав традиційний вексельний кредит, із наданням продавцем покупцеві правапогашати його частинами. Практикувалось надання продавцями комерційного кредитуу вигляді відстрочки платежів, без оформлення її векселем, а також наданняпокупцями комерційного кредиту постачальникам через авансові платежі.

Нинітрадиційний вексельний кредит починає поступатись місцем кредиту, що надаєтьсяпродавцями покупцям через простий запис вартості проданих у кредит товарів.

Маючи відкритий рахунок, підприємство-покупець можеперіодично закуповувати товари без оформлення кредитних угод у кожному окремомувипадку. На замовлення покупця товар негайно відвантажується, а оплата за ньогоздійснюється у визначені терміни після одержання рахунку-фактури.

Сьогодні урозвинених країнах відкритий рахунок є основним фінансовим інструментом збутупродукції в оптовій торгівлі. Такий рахунок як одна з формрозрахунково-кредитних відносин між продавцем і покупцем широко застосовуєтьсяу Великобританії, Німеччині, Франції та інших країнах.

Кредит за відкритим рахунком має кілька переваг порівняно з комерційним кредитом у вексельній формі. По-перше,кредит у вексельній формі дещо обмежений, оскільки вексельний кредит моженадаватися підприємствами, що виготовляють продукцію, тільки підприємствам, щоїх споживають, або товаровиробниками — торговим фірмам. Кредит за відкритимрахунком не має таких обмежень. Механізм кредитування й розрахунків завідкритим рахунком найчастіше застосовується у взаємних зустрічних поставкахпідприємств. На відкритому рахунку відображуються взаємні фінансові вимоги йзобов’язання, відбувається залік таких вимог і зобов’язань, що дещо зменшуєплатіжні ризики. По-друге, така система кредитування й розрахунківпростіша у технічному відношенні порівняно із вексельною формою.

Нині механізм комерційного кредиту істотно змінився. Значнорозсунулися його межі. Якщо на початку нинішнього століття комерційний кредитфункціонував переважно в галузі торгівлі, то нині його використовують практичновсі промислові компанії і торгові фірми. Завдяки йому фінансується збут нетільки великих, а й дрібних партій товарів.

З метою прискорення реалізації товарів і перетвореннятоварного капіталу на грошовий застосовують такий спосіб надання комерційногокредиту покупцям, як торгові знижки з покупної вартості товару (сконто).

Такий спосіб надання комерційного кредиту полягає в тім, щопідприємствам-покупцям надається знижка за умови оплати товару у визначенийтермін. Якщо оплату здійснено покупцем своєчасно, то ціна товару зменшується насуму торгової знижки. Розмір знижки підприємство-кредитор визначає самостійно.У зарубіжній практиці вона становить, як правило, 1—3% вартості товару.

Величина сконто визначається у відсотках, диференціюєтьсязалежно від строку оплати кредиту і орієнтується на чинний рівень відсотковихставок.

Підприємства з готовністю надають покупцям сконто, оскількивартість товару здебільшого калькулюється так, що сума відстрочених платежів(тобто відсотки за наданий кредит) входить у ціну товару. Якщо ж оплатавідбувається раніше, то замовнику товару надається знижка у формі сконто.

Сезонний кредит застосовуєтьсяпідприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведеннясезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінцярозпродажу. Перевага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можутьвипускати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.

Консигнація — застосовуєтьсяздебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Сутьконсигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержуватитоварно-матеріальні цінності без конкретного зобов’язання. Це означає, щооплата виробнику здійснюється тільки за умови реалізації товару. Коли попиту нановий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.

Комерційнийкредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради«Про застосування векселів у господарському обігу». Підприємствам іорганізаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт танадання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі (рис.7.10).

/>

Рис. 7.10. Обіг векселя у комерційному кредитуванні

1. Трасант передає разом з товаром і виставлений на ньоговексель (тратту) трасату. Трасат ставить на векселі під словом «Акцептовано»або «Приймаю» свій підпис, тобто дає згоду на оплату. Ця дія називаєтьсяакцептуванням. 2. Акцептований вексель трасат повертає трасанту. 3. Трасантпередає цей вексель ремітенту (одержувачу). 4. Ремітент, тобто останній власниквекселя, пред’являє його до оплати.

У певнихвипадках підприємство—власник векселя до настання терміну сплати векселя можедисконтувати його в комерційному банку. Тоді комерційний кредит трансформуєтьсяу банківський.

Вексельмусить бути оплаченим у день його пред’явлення ремітентом. У разі відмовленнявід оплати кредитор наступного дня може подати протест або відстрочити(пролонгувати) термін погашення векселя. Це можливо, якщо власник векселя іборжник домовляться про виставлення нового векселя. Новий вексель виписують напопередню суму боргу, додаючи відповідні відсотки і комісійні платежі закористування новим кредитом. Коли боржник неспроможний оплатити вексель,кредитор може пред’явити претензію будь-кому з учасників вексельного обігу впорядку регресу.

Кредитор повинен своєчасно і з дотриманням відповіднихформальностей заявити протест одному або всім учасникам вексельного обігу.Інакше він втрачає право на фінансові претензії.

Відноснонедавно виникли нові види комерційного кредиту. Це міжфірмові грошові кредити,що надаються під комерційні папери і прості векселі. У деяких країнах,наприклад у США, набули поширення комерційні папери нефінансових компаній, щогарантовані банками. Як засіб короткострокового залучення грошових коштівкомерційні папери конкурують з депозитними сертифікатами та казначейськимивекселями.

 

1.3.2 Лізингове кредитування підприємств

Заекономічної кризи більшість підприємств України неспроможна власними коштамиздійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає об’єктивнанеобхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватнихінвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого тасереднього бізнесу.

Термін «лізинг» походить від англійського дієслова «tolease», що означає «брати в оренду».

Будь-якалізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна(лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: вінкупує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувачапокриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізинговоїмаржі.

В економічному розуміннілізинг — це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу.Суб’єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора — лізингодавець,позичальника — лізингоодержувач.

З економічного погляду лізинг має певну схожість збанківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні талізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором[1] (лізингодавцем)будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріальногозабезпечення (застави).

Разом зтим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (табл. 7.3).

Сутність лізингу проявляється у його функціях:

¨ фінансовій;

¨ виробничій;

¨ збутовій.

Фінансова функція полягає:

— у звільненні підприємства від одномоментної повноїоплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгостроковогокредиту;

— у використанні підприємством податкових таамортизаційних пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валовихвитрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства.

Застосування механізму прискореної амортизації сприяє нетільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискореннютехнічного оновлення виробництва.

Виробнича функція полягає воперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлюмашин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Цеефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій татехніки.

Таблиця 1.3

ПОРІВНЯЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО ТА ЛІЗИНГОВОГО КРЕДИТУ

Ознаки Банківський кредит Лізинг Ступінь фінансування основних фондів Фінансує 60–70% вартості придбаних основних фондів Фінансує 100% придбаних основних фондів Забезпечення Кредитор вимагає ліквідної застави вартістю не менше ніж 130–140% вартості кредиту Заставою є сам об’єкт лізингу. За умови, що лізингова компанія отримує банківський кредит на придбання об’єкта лізингу, потрібна застава в розмірі лише 30–50% суми банківського кредиту Право власності кредитора на об’єкт лізингу Зберігає за собою заставне майно до повного погашення позики Лізингоодержувач (позичальник) стає власником узятого в оренду майна тільки після закінчення строку договору та повної оплати лізингових платежів Форма надання У грошовій формі У товарній або товарно-грошовій: за зворотного лізингу, наприклад, підприємство продає лізинговій компанії основні фонди й отримує кошти, одночасно укладаючи договір про оренду цих фондів Спосіб погашення боргу У грошовій формі У грошовій, товарній або змішаній формах Розмір плати Відсотки за кредит плюс сума основного боргу Плата за банківський кредит плюс вартість основних фондів плюс лізингова маржа (прибуток лізингової компанії)

 

Збутова функція полягає врозширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунокзалучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чиінше майно.

Об’єктом лізингу можебути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке незаборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу влізинг (оренду).

До об’єктів лізингу належать:

¨ машини та обладнання;

¨ засоби обчислювальної техніки;

¨ транспортні засоби;

¨ виробничі будівлі та споруди;

¨ інші основні фонди.

Не можуть бути об’єктами лізингу:

¨ об’єкти оренди державного майна, крім окремого,індивідуально визначеного майна державних підприємств;

¨ земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характервзаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

Лізингодавець — суб’єкт підприємницькоїдіяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, якапередає в користування об’єкти лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач — суб’єктпідприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу задоговором.

Постачальник лізингового майна— суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і(або) передає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Лізингодавцями можуть бути:

¨ лізингові компанії;

¨ комерційні банки;

¨ філії, підрозділи підприємств—виробниківобладнання;

¨ державні й місцеві органи (комітети з управліннямайном; відділи постачання).

Лізингоодержувачі — це:

¨ юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншоїпродукції;

¨ фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

До категорії продавців майна належать:

¨ виробники машин та обладнання;

¨ оптово-збутові організації;

¨ торгові фірми;

¨ власники майна та інші учасники угоди.

Крімосновних учасників, у лізинговому бізнесі беруть участь посередники, тобто особи,що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об’єктівлізингу. До таких належать:

¨ страхові компанії;

¨ брокерсько-дилерські фірми;

¨ сервісні центри з обслуговування машин таустаткування;

¨ інші посередники.

Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить доскорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідністьвиробництва.

Взаємодію між учасниками лізингового бізнесу показано нарис. 7.11.

Для кожного із учасників лізингової діяльності цей видпідприємницької діяльності має певні переваги.

Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення нетільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем.Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодуваннявкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюєтьсявідразу після підписання угоди. Таким чином, скорочується можливість«заморожування» капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції наскладі. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідностівикористовувати комерційний кредит.

/>

Рис. 1.11.Взаємодія між учасниками лізинговогобізнесу

1.Ініціація отримання замовлення на лізинг. 2. Заявка налізинг. 3. Розгляд заявки. 4. Заявка на проведення маркетингового дослідженняосновних постачальників обладнання. 5. Вибір найпридатнішого постачальника. 6.Пакет документів на вимогу лізингодавця. 7. Оцінка фінансового стану клієнта таефективності лізингового проекту. 8. Замовлення-наряд на устаткування. 9. Вибірбанку-кредитора. 10. Вибір страхової компанії. 11. Домовленість щодо продажумайна за залишковою вартістю.

Підприємство — лізингоодержувач також здобуває дужесуттєві переваги:

¨ лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбанняосновних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсамизабезпечується тільки 60—70% їхньої вартості;

¨ підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніжпозику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власностіна нього належить лізингодавцю;

¨ лізинг дає підприємству більше можливостей дляманеврування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюютьсяпідприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, щоїї вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;

¨ зменшується ризик морального старіння обладнання,тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюютьсяможливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власногокапіталу на його фінансування;

¨ лізингове майно не зараховується на баланспідприємства, що підвищує ліквідність суб’єкта господарювання та йогоможливість отримати банківський кредит;

¨ лізингові платежі включають до складу валовихвитрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;

¨ зменшується ризик виробництва нової продукції,оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об’єктлізингу безпосередньо лізингодавцю;

¨ досягається ефект фінансового стимулювання,оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківськийкредит.

Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:

¨ вартість лізингу для лізингоодержувача вища на сумулізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;

¨ складання лізингової угоди потребує тривалого часута складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;

¨ лізингодавець бере на себе ризик можливогоморального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отриманнялізингових платежів.

Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовахкредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:

¨ підготовка та обгрунтування лізингового проекту;

¨ юридичне оформлення лізингової угоди;

¨ виплата лізингових платежів;

¨ повернення об’єкта лізингу або викуп його зазалишковою вартістю.

Механізм укладання та реалізації лізингової угоди зображенона рис. 7.12.

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву,економічне обгрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідченікопії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або кварталта інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінкуплатоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнятодля аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. У зв’язку з тим, щолізингова операція має довгостроковий характер, лізингодавця цікавить,насамперед, не поточний, а перспективний фінансовий стан підприємства-лізингоодержувача.Після позитивного висновку щодо платоспроможностілізингоодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляєпостачальнику замовлення-наряд на придбання об’єкта лізингу. Міжпідприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договіркупівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізингпідприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такимидокументами:

1. Акт приймання-передачі об’єкта лізингу вексплуатацію.

2. Лізинговий договір між лізингодавцем талізингоодержувачем.

3. Договір на технічне обслуговування майна, щопередається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

/>

Рис. 7.12.Механізм укладання і реалізаціїлізингової угоди

1. Надходження замовлення на лізинг обладнання. 2. Аналіззамовлення, замовника (як потенційного лізингоотримувача). 3. Вивчення та обговоренняумов постачання обладнання. 4. Прийняття рішення щодо участі в угоді. 5.Укладання лізингової угоди. 6. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту длявиплати авансу та сплати митних зборів. 7. Укладання кредитної угоди, отриманнякредиту для придбання обладнання. 8. Укладання договору купівлі-продажу, оплатавартості майна. 9. Постачання обладнання. 10. Укладанняприймально-передавального акта щодо обладнання. 11. Страхування майна накористь лізингодавця за рахунок лізингоодержувача. 12. Сплата лізинговихплатежів. 13. Погашення кредиту лізингоодержувачем. 14. Погашення кредитулізингодавцем.

Майно передається в лізинг тільки після укладаннялізингоодержувачем договору страхування об’єкта лізингу на користьлізингодавця.

Лізингоодержувач зобов’язаний забезпечити підтримування вналежному стані лізингового майна, а також здійснювати виплати відповіднихлізингових платежів.

До складу лізингових платежів включають:

¨ суму відшкодування вартості об’єкта лізингу, щоамортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

¨ суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

¨ платіж-винагорода лізингодавцю за отримане в лізингмайно;

¨ відшкодування страхових платежів за договоромстрахування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

¨ інші витрати лізингодавця, передбачені договоромлізингу.

Приклад 5.

Лізингодавець передає обладнання підприємству-лізингоотримувачутерміном на 5 років на умовах фінансового лізингу. Вартість обладнання становить100 000 грн. Для фінансування угоди лізингодавець залучає банківськийкредит на 5 років у сумі 100 000 грн. під 30% річних із щорічнимпогашенням відсотків та основної суми боргу (при цьому відсотки нараховуютьсяна непогашену суму боргу). Лізингові платежі згідно з чинним законодавствомУкраїни не оподатковуються ПДВ. Річна норма амортизації — 20%, розмір щорічноїмаржі лізингодавця — 3%, щорічного страхового платежу — 2%. Періодичністьвиплати лізингових платежів — щорічна.

На основі цих вихідних даних лізингодавець дляпідприємства-лізингоотримувача складає графік лізингових платежів (табл 7.4).

Виплата лізингових платежів здійснюється згідно з графіком,погодженим з обома сторонами.

Таблиця 7.4

РОЗРАХУНОК ЛІЗИНГОВИХ ПЛАТЕЖІВ, тис. грн.

№ п/п Платежі 1 рік 2 рік 3 рік 4 рік 5 рік

Разом за
5 років

1 Відшкодування вартості обладнання 20 000 20 000 20 000 20 000 20 000 100 000 2

Структура лізингового

платежу

у тім числі

2.1 плата за кредит 30 000 24 000 18 000 12 000 6000 90 000 2.2 лізингова маржа 3000 3000 3000 3000 3000 15 000 2.3 страховий платіж 2000 2000 2000 2000 2000 10 000 3

Лізинговий платіж,

усього

55 000

49 000

43 000

37 000

31 000

215000

Підприємство-лізингоодержувачперестає сплачувати лізингові платежі після закінчення терміну чинностілізингової угоди. Лізингоодержувач при цьому має право:

¨ повернути обладнання лізингодавцю;

¨ поновити або укласти нову лізингову угоду;

¨ придбати обладнання за залишковою вартістю.

Спосіб подальшого використання лізингового майна залежитьвід напрямків інвестиційної стратегії підприємства.

Лізинг-кредитсприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва,поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищеннюконкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

 

1.3.3 Державне кредитування підприємств

Державний кредит — це економічні відносини, яківиникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим державнихцінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідокодержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).*

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетнихпозик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншимцентральним органам державної виконавчої влади для фінансування черезбанківські установи:

¨ пускових об’єктів;

¨ раніше розпочатих новобудов виробничогопризначення;

¨ технічного переозброєння і реконструкції діючихпідприємств незалежно від форм власності.

Фінансування інвестиційних потреб підприємств буває цільовим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чигарантією (поручительством).

Бюджетні позики надаються на таких умовах:

¨ обсяги бюджетних кредитів на відповідний рікдоводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади,які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програмиекономічного й соціального розвитку України;

¨ перелік будов і об’єктів виробничого призначення,які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Міністерствоекономіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердженняКабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного йсоціального розвитку України на рік, що планується;

¨ терміни погашення бюджетних кредитів не перевищуютьтрьох років, а в окремих випадках — п’яти років;

¨ погашення бюджетних кредитів починається через рікпісля закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєнняоб’єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюєтьсящоквартально;

¨ погашення бюджетних кредитів, які використовуютьсяна придбання обладнання, що не входить у систему будівель, починаєтьсянаступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двохроків;

¨ за користування бюджетними позиками встановлюєтьсявідсоткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формуваннядержавного бюджету.

Організація роботи з обслуговування бюджетних кредитів, їхобліку і проведення розрахунків з позичальниками покладається на вповноваженікомерційні банки України.

Механізм надання бюджетних позик підприємствам зображено нарис. 7.13.

Уповноваженібанки використовують бюджетні кредити відповідно до цільового призначення.

Оплата виконаних робіт з будівництва, реконструкції,технічного переозброєння підприємств і об’єктів виконується вповноваженими банкамив межах бюджетної позики за умови надходження від позичальникарозрахунково-грошових документів.

/>

Рис. 7.13. Порядок фінансування інвестиційних потреб підприємств
 за рахунок бюджетних позик через уповноважені банки України

1. Перерахування на окремий рахунок коштів, у межах якихнадається бюджетна позика відповідно до Державної програми економічного ісоціального розвитку України. 2. Укладання кредитної угоди з визначенням умовнадання позик і їх гарантованого повернення у відповідний термін. 3. Порядокподання інформації про об’єкти, які фінансуються. 4. Укладання кредитнихдоговорів у місячний термін з моменту одержання замовником бюджетних позик. 5,5а. Копії кредитних договорів і додатків до них, які подаються у двотижневийтермін з моменту їх підписання банком.

Закористування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банкув установлені терміни. Зокрема, кошти підприємств, які надходять у банк закористування бюджетною позикою, перераховуються в державний бюджет в обсязі60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції — 70% від загальноїсуми сплачених підприємством відсотків. Решта суми поступає в уповноваженийбанк для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів підприємства.

Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетнихкредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. Донедисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовуютьштрафні санкції.

Штрафні санкції до підприємств-позичальників незастосовуються в разі несвоєчасного одержання позичальником бюджетної позики упередбачених обсягах, а також тимчасової консервації об’єкта за браком коштівдля продовження його будівництва.

Державне кредитування підприємств може здійснюватися длязабезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки.

Приватизованіпідприємства кредитуються Фондом державного майна України. Кредитуванняпроводиться за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації такоштів, передбачених Державною програмою приватизації. Фінансуванняздійснюється на умовах забезпечення повернення, платності і цільового характерувикористання коштів.

Кредити за рахунок коштів Державного позабюджетногофонду приватизації надаються за таких умов:

¨ у статутному фонді приватизованого підприємствадержавна частка не перевищує 25%;

¨ загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загальногообсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства(незалежно від його вартості);

¨ приватизовані підприємства не належать до об’єктівкомунальної власності;

¨ продаж підприємства не був здійснений заприватизаційні папери.

Розмір плати за кредит встановлюється на рівні обліковоїставки Національного банку України.

Для одержання цільових кредитів підприємства подають уФонд державного майна України такі документи:

¨ заяву на одержання кредиту із вказівкою йогообсягу, мети використання, умов повернення;

¨ копії засновницьких документівпідприємства-засновника;

¨ довідку комерційного банку про залишок коштів нарахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше позиками;

¨ довідку органів Державної податкової адміністраціїпро своєчасну сплату податків;

¨ баланс (копію) на останню звітну дату, засвідченийподатковою інспекцією;

¨ висновки останньої аудиторської перевіркифінансового стану підприємства;

¨ техніко-економічне обгрунтування використаннякредиту у вигляді бізнес-плану;

¨ перелік майна, яке служитимезаставою і є власністю підприємства-позичальника;

¨ інші документи на вимогу Фонду.

Післяекспертизи документів Фонд повідомляє підприємство та відповідні вповноваженікомерційні банки про свою згоду та умови кредитування. Уповноважені банки напідставі вивчення кредитоспроможності позичальників здійснюють кредитування задорученням Фонду. Підприємство після одержання повідомлення Фонду про включенняйого у списки підприємств-позичальників звертається до вповноваженогокомерційного банку для здійснення кредитування в межах коштів, виділенихФондом.

Комерційнібанки після перевірки кредитоспроможності підприємства-позичальника мають правовідмовитись від укладання договору кредитування, якщо підприємство не маєдостатніх гарантій повернення кредиту. Згода вповноваженого комерційного банкує підставою для Фонду укласти договір із банком і переказати йому коштиДержавного позабюджетного фонду приватизації для кредитування підприємства.Одержавши ці кошти, уповноважений комерційний банк і підприємство укладаютькредитний договір. Для забезпечення гарантій повернення кредиту і відсотків закористування ним укладається також договір застави. Об’єктом застави можутьбути ліквідні активи підприємства-позичальника.

Контрольза цільовим використанням і своєчасним погашенням кредиту і відсотків закористування ним здійснює комерційний банк.

У разі несплати підприємством суми кредиту, відсотків закористування ним чи відповідних комісійних переказ належних сум на рахунокФонду здійснюється в межах вартості заставного майна, яке реалізується здоручення банку.

 

1.3.4 Кредитування підприємств зарахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів

Нині комерційні банки України дуже рідко надаютьпідприємствам довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит єреальнішою через кредитні лінії Світового банку і Європейського банкуреконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються уповноваженими банками.

Головні критерії та обсяги фінансування підприємств полінії ЄБРР:

¨ фінансуються тільки проекти підприємств з приватноюформою власності, які функціонують переважно у галузях сільськогосподарськоговиробництва, харчової промисловості та послуг;

¨ допроектні активи підприємств не повинніперевищувати 2,5 млн доларів США за винятком вартості споруд та будівель;

¨ кількість працівників не повинна перевищувати 500осіб;

¨ частка приватної власності має бути не меншою за 51%;

¨ підприємство має відповідати вимогам технікибезпеки, екологічним, санітарно-гігієнічним, а також іншим нормам охоронидовкілля, що встановлені законодавством України;

¨ власний внесок позичальника в проект не може бутименшим за 30% вартості проекту;

¨ коефіцієнт обслуговування боргу (відношенняприбутку позичальника після сплати податків, амортизаційних відрахувань тавитрат на сплату відсотків за всіма позиками до всієї заборгованостіпідприємства з урахуванням кредиту ЄБРР) має бути не меншим за 1,3.

За рахуноккоштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансуванняпроектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Короткострокове кредитуваннянадається для реалізації експортних контрактів та придбання імпортної продукціїз метою подальшого використання в процесі виробництва.

Довгострокове кредитуваннянадається для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного таімпортного обладнання).

Типові умови кредитування такі:

—  мінімальнасума кредиту — 50 тис. дол. США;

—  максимальнасума кредиту — встановлюється для кожного уповноваженого банку індивідуально;

—  термінкороткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;

—  максимальнийтермін довгострокового кредиту — 5 років;

—  максимальнавідстрочка погашення основної суми боргу — 2 роки (тривалість пільговогоперіоду);

—  орієнтовнаставка відсотків за користування кредитом — 15% річних.

У кредитному договорі встановлюються терміни сплативідсотків за кредитом ЄБРР. Протягом усього строку кредитування підприємствонадсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робітзгідно з бізнес-планом.

За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тількифінансово окупні та забезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави неповинна бути меншою 140% суми загальної заборгованості за кредитом за умовипідтримування позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.

Кредитні кошти не спрямовуються:на рефінансування вже існуючих зобов’язань приватних підприємств або на фінансуванняпридбання цінних паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізаціюпроектів, пов’язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї таін.

Підприємство здійснює платежі згідно з умовами кредитноїугоди, укладеної з банком.

Для отримання кредиту за рахунок коштів ЄБРР,підприємство-позичальник направляє в уповноважений банк такі пакети документів(рис. 7.14):

/>

Рис. 7.14.Документи, які подає підприємство дляотримання кредиту ЄБРР

—  загальні;

—  установчі;

—  фінансові;

—  підтвердженнящодо забезпечення кредиту;

—  спеціальні.

Крімзазначених документів підприємство-позичальник подає в банк бізнес-план, наоснові якого оцінюється ефективність запропонованого проекту.

Запозитивної оцінки фінансового стану підприємства та проекту укладаєтьсякредитна угода між уповноваженим банком та позичальником.

Приклад 6.

Підприємство «Альфа» на придбання обладнання просить вуповноваженому банку кредит на суму 2 200 000 дол. США під 16 % річних на5 років з пільговим періодом кредитування 1 рік (відстрочка погашення основноїсуми боргу). На основі прогнозу прибутку та прогнозу руху грошових потоківпідприємства (табл. 7.5) розраховується коефіцієнт обслуговування боргу:

Кб = (П – Пп +Ав + Вк)/Зз,

де Кб — коефіцієнт обслуговування боргу;

П — прибуток;

Пп — податок на прибуток;

Ав — амортизаційні відрахування;

Вк — відсотки за кредит за всіма позикамипідприємства;

Зз — загальна заборгованість підприємства зурахуванням кредиту ЄБРР.
Таблиця 1.5

ПРОГНОЗ ПРИБУТКУ ТА РУХУ КОШТІВ ПО РОКАХ№ п/п Показник

1 рік
(6 міс.)

2 рік 3 рік 4 рік

5 рік

1 Валова виручка від реалізації 2 700 000 5 313 000 5 313 000 5 313 000

5 313 000

2 ПДВ 449 820 885 146 885 146 885 146

885 146

3 Чиста виручка від реалізації (ряд.1 – ряд.2) 2 250 180 4 427 854 4 427 854 4 427 854

4 427 854

4 Усього операційних витрат 1 342 900 2 635 500 2 635 500 2 635 500

2 635 500

5 Виплата відсотків за кредит 352 000 352 000 264 000 176 000

88 000

6 Прибуток до сплати податків (ряд. 3 – ряд. 4 – – ряд. 5) 555 280 1 440 354 1 528 354 1 616 354

1 704 354

7 Податок на прибуток (30%) 166 584 432 106 458 506 484 906

511 306

 

Закінчення табл. 7.5

№ п/п Показник

1 рік
(6 міс.)

2 рік 3 рік 4 рік

5 рік

8

Чистий прибуток
(ряд. 6 – ряд. 7)

388 696 1 008 248 1 069 848 1 131 448

1 193 048

9 Погашення кредиту 550 000 550 000 550 000

550 000

10 Амортизація 115 000 230 000 230 000 230 000

230 000

11 Чистий потік грошових засобів (ряд.8 + ряд.10) 503 696 1 238 248 1 299 848 1 361 448

1 423 048

12

Коефіцієнт обслуговування боргу (ряд. 11+  + ряд. 5) / (ряд. 5 +    + ряд. 9)

2,43

1,76

1,92

2,12

2,37

Розрахунок коефіцієнта обслуговування боргу у перший рік

(555 280 – 166 584 + 115 000 + 352 000)/352 000 = 2,43.

У перший рік не погашається сума основного боргу, а внаступні періоди (2–5 років) основний борг погашається підприємством частинами(по 550 000 дол. США).

Підприємства України мають можливість отримувати кредити зарахунок коштів Світового банку, Агентства США з міжнародного розвитку, ФондуЄвразія, а також коштів урядів зарубіжних країн. Переважно кредити надаютьсямалим та середнім підприємствам через уповноважені банки України. Загальнийогляд кредитної підтримки малих та середніх підприємств України за рахуноккоштів міжнародних організацій, а також коштів урядів окремих країн подано втаблиці 7.61.

Таблиця 1.6ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА КРЕДИТНОЇ ПІДТРИМКИ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РАХУНОК КОШТІВМІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ІНСТИТУТІВ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ№ п/п Кредитор Загальна вартість проекту Призначення коштів / мета проектів 1 Проекти, що фінансуються Світовим банком 1.1 Позика Світового банку (на стадії підготовки) 500 млн дол. США Сприяти розвитку приватного сектора, поліпшуючи роботу приватизованих підприємств, прискорюючи появу малих та середніх підприємств та зміцнюючи конкуренто-спроможність українських підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках