Реферат: Місцеві фінанси

Вступ

 

Актуальність теми. Нині однією з найважливішиху фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів. Невиконаннямісцевими органами влади планів відрахувань до державного бюджету створюєзагрозу як власне фінансовій стабілізації, так і проведенню структурних реформ.Нестабільність доходної бази місцевих бюджетів, відсутність ефективногомеханізму міжрегіонального перерозподілу державних доходів, значні відмінностів рівні економічного розвитку регіонів і умовах життя в них потенціальне ведутьдо соціальних конфліктів і політичної нестабільності. Тягар проблем, якінагромадилися, негативно позначається на розвитку регіонів.

Прийняття Законів України «Про бюджетну систему України»і «Про місцеве самоврядування в Україні», затвердження у 1994 р. єдинихдля всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків,апробація різних варіантів розподілу загальнодержавних податків і зборів міждержавним та місцевими бюджетами не привели до створення зваженої системиформування доходів місцевих бюджетів.

У сучасних демократичних суспільствах децентралізаціякомпетенцій щодо розв'язання державних завдань дозволяє досить гнучко пристосовуватинадання суспільних благ і послуг до потреб як окремих громадян, так і жителіврізних регіонів. Можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадянє основним економічним аргументом на користь фінансової самостійностірегіональних та місцевих органів влади. Аргументом «проти» слугує необхідністьстворити в країні більш-менш однаковий рівень забезпечення населеннясуспільними благами і послугами. Тому багаторівневі бюджетні системи завждивиступають результатом пошуку компромісу між самостійністю регіонів інеобхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення врозподілі державних функцій між центральними і місцевими органами влади,компетенцій щодо питань формування податкового законодавства, а також прав вуправлінні податками і одержанні конкретних податків до відповідних бюджетів.

При формуванні доходів місцевих бюджетів демократичнихдержав перевага може бути віддана або принципові бюджетної еквівалентності, абопринципові національної солідарності.

Всесказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження даної курсової роботи.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичнепідґрунтя фінансів взагалі і місцевих фінансів зокрема.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є місцевіфінанси у фінансовій системі держави.

Мета дослідження.Мета дослідження полягає у дослідженні і вивченні проблеми місцевих фінансів уфінансовій системі держави, а також формулювання висновків, які стосуютьсяданої проблеми.

Метароботи передбачає виконання таких завдань:

– дослідити суть, склад і роль фінансів;

– висвітлити проблему місцевих бюджетів як фінансової основи органівмісцевого самоврядування;

– розкрити суть фінансів підприємств, установ, організацій комунальноївласності.

1. Суть, склад і роль фінансів

Термін фінанси походить від латинського «financia», щоозначає дохід, готівка. В широкому значенні фінанси – це грошові кошти, грошовіобороти. Фінанси виникли в період формування державності і становленнятоварно-грошових відносин. Вперше цей термін почав використовуватись в XIII–XVст. в Італії, де міста Флоренція, Венеція, Греція перетворились на провідніторгові центри. В умовах натурального господарства переважна частина доходівдержави мала натуральний характер. В цей період фінанси зводились до формуваннядоходів держави і державних видатків. Розвиток міст, ремесел, торгівлі привівдо поширення грошових відносин. Державні фінанси все більше приймають грошовіформи. В свою чергу, це спонукало прискорення первісного нагромадженнякапіталу.

В умовах розвитку ринкової економіки термін фінанси ставвикористовуватись в значенні «грошові доходи», «грошові платежі», «грошовийобіг». Разом з тим, паралельно з державними фінансами розвиваються фінансинедержавних підприємств, банківських установ, формуються фінансові ресурсигромадян та ін. Виникають акціонерні товариства, фондові ринки, одержуютьрозвиток цінні папери, міжнародні операції та інші важливі напрями розвиткуфінансової системи. На протязі наступних сторіч структура, функції і рольфінансів ускладнюються. Важливі зміни в еволюції їх структури відбуваються востанні десятиріччя [15, 6].

Перехід України від командної до ринкової економікисупроводжується суттєвими змінами в структурі фінансової системи. Здійснюєтьсяповернення до системи, яка була сформована для забезпечення потреб ринковоїекономіки. Така система була зруйнована в ході соціалістичних перетворень вколишньому СРСР. Задача розбудови фінансів в Україні в сьогоднішні дні – однаіз складових задач перехідного періоду. Від її вирішення залежить поступУкраїни до ринкових відносин.

Фінанси – це одна із важливих складовихчастин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороноюдіяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств іустанов, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпораційта ін. Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використаннямвалового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведеннярізноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів,необхідних для забезпечення відповідної діяльності; розподіл мобілізованихфінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованихресурсів.

Фінанси – це діяльність суб'єктів пов'язаназ формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішенняпоставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органиуправління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземніінвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять передсобою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційнихформ, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів.

Так, державні органи управління в процесі фінансовоїдіяльності переслідують цілі забезпечення фінансовими ресурсами державнихвидатків, проведення інвестиційної діяльності держави, фінансування соціальнихпрограм, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, проведення регулюванняекономіки та ін. Підприємці ставлять за мету одержання достатніх прибутків,забезпечення окупності капіталу, прискорення його обігу, зменшення фінансовихризиків, оптимізацію оподаткування та ін. Для громадян провідними задачами впроцесі проведення фінансової діяльності є забезпечення своєї життєдіяльності,накопичення фінансових ресурсів, проведення інвестиційної діяльності та ін.

Стосовно підприємницької діяльності фінанси можнавизначити як елемент бізнесу, пов'язаний з залученням, розподілом та використаннямфінансових ресурсів з метою забезпечення підприємницької діяльності. Нерідко внашій економічній літературі фінанси визначаються як економічні відносини, якіпроводяться в грошовій формі і за допомогою яких реалізуються процеси розподілуі перерозподілу ВВП і національного багатства. Передбачається, що таківідносини здійснюються між певними суб'єктами, а в якості об'єктів виступаютьВВП та національне багатство. Такий підхід фіксує те, що в процесі фінансовоїдіяльності приймають участь різні суб'єкти, які взаємодіють між собою. Прицьому така взаємодія зводиться до розподілу та перерозподілу виробленогопродукту та цінностей, які мали місце до господарського процесу.

В «Фінансовому словнику» (автори Загородній А.Г., Вознюк Г.Л.,Смовженко Т.С.) видання 2006 р. міститься таке визначення фінансів:

«Фінанси – сукупність економічних відносин, що виникаютьу процесі формування та використання централізованих і децентралізованихгрошових фондів» [10]. Та такий підхід залишає осторонь деякі важливі моменти.Перш за все те, що в процесі проведення тієї чи іншої діяльності виникаєпроблема залучення фінансових ресурсів. Таке залучення не е пасивним процесом,а вимагає активної, цілеспрямованої діяльності. З іншого боку, фінансивідносяться до категорії не тільки розподільчої. Це одна із сторін будь-якоїдіяльності, яка проводиться постійно. Так, господарський розвиток підприємствапередбачає проведення операцій із залучення і використання грошових коштів,емісії цінних паперів, обслуговування позик та ін. [15, 9]

Важливим є і те, що проведення господарських операційздійснюється з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринкової економікифінансова діяльність є визначальним фактором започаткувати і розвиткупідприємницької діяльності. Тому фінанси є присутніми в будь-якомугосподарському процесі з самого його запровадження до одержання і використанняфінансових ресурсів. Фінанси не зводяться до розподілу ресурсів. Це особливийвид діяльності, безпосередньо пов'язаний з підприємництвом, що здійснюється вбудь-якій галузі.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, щопов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансовихресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачаєпроведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивченняорганізаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелівпри проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів івходе до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному ісоціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльностіекономічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічнихресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогоюфінансів здійснюється організація ефективного використання залученихекономічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів зметою забезпечення поточної діяльності та ін.

Так, підприємницька діяльність в формі акціонерноготовариства розпочинається з формування статутного фонду. Він може бутистворений шляхом внесків грошових коштів, матеріальних, і нематеріальнихцінностей, цінних паперів та ін. Одержані кошти використовуються длязабезпечення господарської діяльності. В процесі її проведення постійно вирішуютьсяпитання щодо залучення додаткових економічних ресурсів у разі їх недостатності.І, навпаки, надмірний їх обсяг, який не використовується в господарськомупроцесі потребує зменшення. Визначення ціни продукції і умов її реалізаціїпроводиться з урахуванням дії фінансових факторів. Кошти, одержані відпроведення фінансово-господарської діяльності спрямовуються на заміщеннянеоборотних і поточних активів, виконання зобов'язань перед бюджетом, іншимисуб'єктами господарювання, формування прибутку підприємств [15, 10].

У якості об'єктів фінансових відносин виступаютьфінансові ресурси.

Фінансові ресурси – це сукупність фондів, якіприймають участь в забезпеченні діяльності суб'єктів і здійснюють обіг вгрошовій формі. Фінансові ресурси завжди знаходяться у власності тих чи іншихсуб'єктів і використовуються для вирішення поставлених задач. До складуфінансових ресурсів відносяться активи, які залучаються «до проведеннягосподарських або негосподарських операцій. Обіг фінансових ресурсів міжсуб'єктами відображається збільшенням або зменшенням цінностей та відповіднихзобов'язань. Тому обіг фінансових ресурсів передбачає врахування змін у складіяк активів, так і зобов'язань суб'єктів діяльності.

Фінансові ресурси завжди є обмеженими. Тому їх залученняпотребує створення певних умов. Фінансові ресурси можуть бути мобілізованітільки тими суб'єктами, які мають можливості їх раціонального використання.Надання фінансових ресурсів певним суб'єктам, як правило, передбачає їхповернення в установлені строки, платність, забезпечення, цільовий характервикористання та виконання інших вимог. Разом з тим, фінансові ресурси можутьнадаватись суб'єктам і на безповоротній основі. Такі операції мають місце впроцесі емісії і розміщення акцій, державного фінансування, безоплатноїпередачі ресурсів та ін.

Обіг фінансових ресурсів відображається в змінахфінансових активів та зобов'язань. Фінансові активи – це такі активи,які використовуються суб'єктами в процесі проведення фінансових операцій.Згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринківфінансових послуг» до фінансових активів відносяться кошти, цінні папери,боргові зобов'язання та права вимоги боргу, що не віднесені до пінних паперів.До складу коштів входять грошові активи в національній та іноземних валютах,дебіторська заборгованість, фінансові вкладення та ін. Цінні папери – цегрошові документи, що засвідчують права власності чи відносини позики [15, 11].

Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови дляздійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішньогопродукту в державі Це досягається шляхом створення й використання різноманітнихфондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців ікожного громадянина

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічніпроцеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямкамивикористання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічноїдіяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метоювідповідного виду діяльності.

Найважливіша роль належить фінансам на рівнігосподарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсівспрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержаннявисокої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної метиімовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження новихтехнологій, кращому використанні основних фондів через застосування методівприскореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростанняефективності виробництва, підвищення якості продукції та їїконкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додатковихзатрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидкоскуповуються [8].

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання євикористання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасівматеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарськихзв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективністьвиробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовленіобмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певнавиробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєїдіяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом длястимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, йогорозширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль угосподарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищенняефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів нарівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівнідержави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державногобюджету або поза бюджетом.

У складі державного чи місцевих бюджетів – це витрати нарозвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконанняокремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки –це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки,проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин імеханізмів, розробки нових технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітніформи й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва.Так, в Україні, поряд із асигнуваннями до бюджету на капітальні вкладення,виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі,існують фонди конверсії та інноваційний фонд [8].

Пошук кращої можливості використання фондів фінансовихресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхомфінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансовогостановища в державі – одне з основних завдань фінансової політики владнихструктур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язаннісоціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійсненнясоціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат насоціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволеннясоціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних іблагодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі вскладі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потребналежить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країнсвіту державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань,які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є неречовими,нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги включають асигнування нанаціональну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту охоронуздоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детальноопрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечитизадоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатнимисвоєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало назагальну ефективність економічної системи.

На сьогодні в світі існує наукова теорія суспільнихблаг, біля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської преміїДжеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про те, що рольфінансів у задоволенні соціальних потреб населення має виняткове значення.Через систему фінансів оформлюється індивідуальна мінова угода між приватнимиособами й державою. Ця угода ґрунтується на зіставленні благ і послуг, щонадаються громадянам, і величиною сплачувань податків. За теоретичнимипостулатами обмін за схемою «блага – податки» триває доти, доки корисністьпослуг перевищує податкову «ціну».

Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах,використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільногодобробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою йвикористовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну рольдля досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються йвикористовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповіднійформі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм платитощо [8].

У перехідний період реформування економіки фінанси єважливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретниминапрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки тапідвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення тавикористання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення затакими напрямами:

– вдосконаленняметодів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науковообґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;

– забезпеченняпереходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондівфінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;

– удосконаленнямеханізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числіособистих накопичень громадян,

– запровадженняефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства зодночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробутунаселення;

– створенняфондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки йвиконання цільових програм;

– посиленняфінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій,підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективневикористання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;

– оздоровленняфінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідаціївзаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарськихзв'язків;

– удосконаленняподаткової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень дляформування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях,створення сприятливих умов для підприємницької діяльності [8].

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію,що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів длязадоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послугнаселенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій Укінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівнядобробуту як держави, так і окремого громадянина.

 
2.Місцеві бюджети – фінансова основа органів місцевого самоврядування 2.1 Поняттясамостійності місцевого бюджету

фінансиподаток самоврядування комунальний

Із 1990 року в Україні розпочався процес становленнясистеми самостійних місцевих бюджетів, здійснення на новій основі їхніхвидатків, запровадження нових способів формування доходів.

У фінансовій теорії в Україні почали пробивати собідорогу нові підходи до визначення змісту такого поняття, як бюджетнасистема.

Слід розрізняти поняття система місцевих бюджетів ібюджетна система. Поняття бюджетна система сформувалося наприкінці20-х – 30-х роках у колишньому СРСР, коли в основному завершився процесстворення бюджетів різноманітних територіальних утворень, включаючи сільські таселищні бюджети. Проблемам формування місцевих бюджетів присвячено рядпублікацій. Особливо ґрунтовні з них належать М.В. Васильєвій, Н.А. Ширкевич,Г.Б. Поляку та іншим авторам [14, 117].

З кінця 30-х років під бюджетною системою в колишньомуСРСР почали розуміти сукупність державного (союзного), республіканських(союзних республік) та місцевих бюджетів, яка утворює єдине ціле. Основнимпринципом побудови цієї системи став так званий принцип єдності. Згідно з нимбюджети нижчих територіальних рівнів були складовою бюджетів вищихтериторіальних рівнів. А всі разом вони входили до складу союзного бюджету.Остаточне об'єднання місцевих бюджетів з державним бюджетом СРСР завершилось у1938 році, після чого місцевих фінансів не стало.

Процес становлення інституту самостійних місцевихбюджетів в Україні в 90-х роках розвивається з великими труднощами. Незважаючина декларацію принципу самостійності місцевих бюджетів, термін бюджетнасистема було покладено в основу назви двох редакцій основних бюджетнихзаконодавчих актів у 1990 і 1995 роках. Термін бюджетна система України,використовується і в тексті нової Конституції України.

Враховуючи принцип самостійності бюджетів усіх рівнів,доцільніше було б уживати термін система бюджетів України. Термін бюджетнасистема фактично не використовується в бюджетному законодавстві розвинутихзарубіжних країн. Не використовувався він і в колишній царській Росії та врадянську епоху періоду НЕПу.

Термін, система місцевих бюджетів, відображаєсукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складудержавного бюджету і один до одного. Система місцевих бюджетів включає два видибюджетів. Це бюджети територіальних громад та інших органів місцевогосамоврядування, а також бюджети державних утворень, які є суб'єктами федерацій.Наприклад, бюджети земель у ФРН, штатів у СІЛА, суб'єктів федерацій уРосійській Федерації і т. ін.

В унітарних країнах поняття місцеві бюджетизбігається з поняттям бюджети місцевого самоврядування. У федеративнихдержавах використовується два види місцевих бюджетів. Україна є унітарноюкраїною. Тому тут місцевими бюджетами слід вважати бюджети органів місцевогосамоврядування.

Конституція України не визначила характеруреспубліканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районнихбюджетів. Але їх, безумовно, слід вважати місцевими, оскільки у правовійунітарній державі може бути лише один державний бюджет – бюджет центральногоуряду [14, 119].

Місцевий бюджет може розглядатися в трьох аспектах.По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримуютьлегітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів. По-друге,це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чисамоврядування. По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірнимекономічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеноївідповідним правовим статусом.

Нині в Україні місцеві бюджети перебувають у стадіїеволюції. У 1990 році вперше виникло таке поняття як бюджети місцевогосамоврядування. У тому ж році, після утворення Автономної Республіки Крим,постало поняття республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Системамісцевих бюджетів в Україні тепер включає республіканський бюджет АвтономноїРеспубліки Крим, обласні, міські бюджети міст Києва і Севастополя, міськібюджети міст обласного значення, районні (районів у містах), міські бюджетиміст районного значення, сільські та селищні бюджети.

Крім цих бюджетів, в Україні є ще й система так званихзведених бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування табюджетного регулювання. До місцевих зведених бюджетів в Україні відносятьбюджет Автономної Республіки Крим, бюджет області, бюджет міста з районнимподілом, бюджет району.

Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України» [3]бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет автономії табюджети районів і міст республіканського підпорядкування цієї автономії. Бюджетобласті складається з обласного бюджету та бюджетів районів і міст обласногопідпорядкування [14, 120].

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети містрайонного підпорядкування, бюджети селищних і сільських рад. Бюджет міста зрайонним поділом об'єднує міський бюджет та бюджети районів у місті. Закономвстановлено, що бюджет міста, на території якого перебувають адміністративнепідпорядковані йому інші міста, села та селища, об'єднує бюджети цихадміністративних одиниць. Аналогічно їх об'єднує бюджет району в місті, натериторії якого розміщено подібні адміністративні одиниці.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складудержавного та місцевих бюджетів, є зведеним (консолідованим) бюджетом України.

Принципово важливе питання – організація бюджету низовоїтериторіальної одиниці. Закон України «Про місцеві ради народних депутатів,місцеве і регіональне самоврядування» [4] надав усім міським, сільським іселищним радам право створювати власні бюджети. Згідно із Законом України «Промісцеве самоврядування в Україні» [8] від 21 травня 1997 р. право наутворення місцевих бюджетів належить усім територіальним громадам. Це правопередбачає і Конституція України. Таким чином, потенційно кількість місцевихбюджетів в країні може бути збільшено з 12 тис. до більш ніж 30 тис.

У той же час чинний поки що Закон «Про бюджетну системуУкраїни» визначає інший порядок вирішення цього питання. Згідно із ст. 2цього Закону, «селищні і сільські бюджети створюються за рішеннями районних,міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази» [3].

Це положення суперечить законодавству України про місцевесамоврядування, нормам Конституції України.

Як уже зазначалося, реалізація цього конституційногоположення може призвести до значного зростання чисельності низових бюджетів, щоне має виправдання з погляду доцільності та ефективності. Перш ніж це робити,слід визначити перелік територіальних громад та їхні раціональні параметри.

Враховуючи конституційне закріплення статусутериторіальної громади і суперечності в законодавстві, доцільно розробитиокремий законодавчий акт, який врегулює систему місцевих бюджетів. Цей законмає базуватися на новому законодавстві про територіальний устрій держави.

Нині у складі системи місцевих бюджетів Українифункціонують такі бюджети: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим,24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 442 бюджети містобласного і районного значення, 488 районних бюджетів, 104 районних бюджети(районів у містах), 787 бюджетів селищних рад, а також понад 10,1 тисячібюджетів сільських рад [14, 121].

Система місцевих бюджетів України нині остаточно ще несформована. Завершення цього процесу буде важливим кроком у сфері будівництвамісцевих фінансів, їхньої інституціалізації.

Наявність системи самостійних місцевих бюджетів єзакономірністю функціонування місцевих фінансів, необхідним елементом їхньоїінституціональної структури. Ось чому без остаточного утвердження інститутусамостійних місцевих бюджетів Україна не зможе організувати місцеві фінансизгідно з міжнародними стандартами.

 2.2 Особливості формування доходів місцевихбюджетів за рахунок податків і зборів в умовах незалежності України

Світовийдосвід визначення ролі держави та її територіальних утворень у розподільчихпроцесах переконує, що державний і місцеві бюджети є одним із найдосконалішихінструментів регулювання соціально-економічних процесів. На сьогодні убільшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється до 50% ВВП.Проблемою лишається визначення оптимальних форм і методів такого перерозподілу,збалансування державних і територіальних інтересів у бюджетному процесі, їхнєфінансове забезпечення. На сучасному етапі для України – це одне знайважливіших завдань, підтвердженням чого є ратифікація нашою країноюЄвропейської хартії про місцеве самоврядування у 1996 році [34, 55–57].

Напрактиці розмежування повноважень між різними рівнями управління зумовлюєособливості формування дохідної частини як державного, так і місцевих бюджетів.

Свогочасу передбачена Законом України «Про бюджетну систему України» [3] схемарозподілу дохідних джерел між бюджетами була втілена лише частково. За роки, щоминули з часу прийняття цього закону неодноразово змінювався перелік доходів якдержавного, так і місцевих бюджетів. У 1996 році Конституція України по-новомувизначила місце й роль деяких бюджетів, зокрема обласних і районних. Доходидержавного й місцевих бюджетів неодноразово переглядалися у зв'язку зіщорічними змінами у механізмі бюджетного регулювання і, зокрема, у сферірегулювальних податків. Закріплення за Державним бюджетом України непрямихподатків, а за місцевими – прямих (із числа регулювальних податків) докоріннозмінило склад їхніх доходів. Про це свідчить остаточне закріплення джерелнадходжень до місцевих бюджетів України у 2006–2007 роках (табл. 2.1).

Органимісцевого самоврядування у 2007 році порівняно з 2006 роком мали значно більшеджерел надходжень до бюджетів. Проте нестабільність дохідної бази місцевихбюджетів перешкодила проведенню перспективного бюджетного планування, створеннюстабільних умов функціонування економіки, її виходу з фінансової кризи.

Бюджетнареформа, що розпочалася в Україні у 2006 році, перш за все торкнулася самеміжбюджетних відносин між державним і місцевими бюджетами. На відміну відпопередніх років, бюджет 2007 року було складено на основі формульного підходу,тобто на основі розрахунку прогнозного обсягу доходів, що мають бути переданітому чи іншому місцевому бюджету (області, району, міста, селища) або жвилучені з нього до бюджету вищого рівня, з урахуванням закладених у формулівстановлених нормативів видаткових потреб. На думку багатьох експертів, булозроблено перші кроки щодо справедливого розподілу державних доходів із метоюзабезпечення кожної територіальної громади таким базовим обсягом коштів, якийнеобхідний для надання державних послуг, гарантованих кожному громадяниновіКонституцією України.

Таблиця 2.1. Порівняльнатаблиця джерел доходів АРК, областей, міст Києва і Севастополя [34, 55–57]

2006 рік 2007 рік

1. Прибутковий податок із громадян.

2. Податок на прибуток підприємств комунальної власності й частина податку на прибуток інших підприємств.

3. Частина акцизного збору з вироблених в Україні товарів.

4. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

5. Плата за землю.

6. Податок на промисел.

7. 30% коштів, що надійдуть до позабюджетного фонду приватизації АРК від приватизації майна.

1. Прибутковий податок із громадян.

2. Податок на прибуток підприємств, що сплачується платниками за місцезнаходження в АРК і м. Києві.

3. Плата за землю.

4. Платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.

5. Податок на промисел.

6. Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

7. Місцеві податки й збори.

8. Фінансові санкції, штрафи і пені за порушення податкового законодавства.

9. Плата за гарантії, надані органам місцевого самоврядування.

10. Надходження від місцевих грошово-речових лотерей.

11. Плата за оренду цілісних майнових комплексів, що перебувають у власності відповідної ради, тощо.

Бюджетнийкодекс України, який набрав чинності у липні 2007 року, закріпив першірезультати розпочатої бюджетної реформи та налагодив прямі зв'язки державногобюджету із 686 місцевими бюджетами, включаючи Автономну Республіку Крим. Кодексне лише визначив, а й закріпив конкретні джерела доходів за місцевимибюджетами. Це дало можливість спрямувати зусилля на збільшення надходжень і напосилення ефективності використання: бюджетних коштів на місцевому рівні.Іншими словами, органи місцевого самоврядування отримали давно очікуваніреальні стимули до нарощування своїх фінансових ресурсів. Водночас кодекспередбачає одну з важливих і обов'язкових умов – прозорість бюджетного процесу,а саме: застосування нових підходів і методів до аналізу конкретних наявних абоперспективних проблем для ухвалення відповідних рішень [34, 55–57].

Позитивноюхарактеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел між ланкамибюджетної системи. Статті 63–69 кодексу визначають склад доходів місцевихбюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місцевого самоврядуванняподатками і зборами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетнихтрансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів,інакше кажучи – нормативами відрахувань від прибуткового податку з громадян добюджетів місцевого самоврядування, а саме:

– до бюджетів міст Києва іСевастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку згромадян, що справляється на території цих міст;

– до бюджетів містреспубліканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значеннязараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, щосправляється на території цих міст;

– до бюджетів міст районногозначення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягуприбуткового податку з громадян, що справляється на цій території [34, 55–57].

Крімцього, ст. 66 кодексу визначає доходи бюджету Автономної Республіки Крим,обласних і районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягівміжбюджетних трансфертів.

Місцевіради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих податків ізборів, передбаченого Декретом КМУ «Про місцеві податки і збори», запроваджуютьїх на своїй території, визначають механізм їх справляння і порядок сплати.Винятком є збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, щопрямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Крім того, цимнормативним актом визначено обов'язковість запровадження сільськими, селищнимита міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якимипов'язане запровадження певних податків і зборів, комунального податку, а такожзборів: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера наквартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, ізвласників собак [34, 55–57].

Органимісцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляютьположення, яким регламентують порядок їх сплати й перерахування до місцевогобюджету; визначають також органи (підприємства, установи та організації), якіповинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність заїхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітівза цими податками, порядок і строки їх подання до податкових органів. Контрольза сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи державної податковоїслужби.

Згіднозі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до складуповноважень рад базового рівня належить право надавати пільги за місцевимиподатками й зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплатипевних категорій платників чи відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Відповідальністьза правильність обчислення, своєчасність і повноту перерахування місцевихподатків і зборів до місцевих бюджетів покладається на платників.

Аналізпоказників місцевих бюджетів за 2006–2007 роки і за 2 місяці 2008 рокусвідчить, що найбільшу частку в доходах місцевих бюджетів становлять податковінадходження. Вони мають певні особливості у своїй структурі. Так, надходженнявід прибуткового податку з громадян до місцевих бюджетів у 2006 році становили44,9%, у 2007 році – 52,2%, планом на 2008 рік передбачено – 58,6%, причомуфактичні надходження відрахувань із цього податку були перевиконані у 2006 роціна 31,2% порівняно із запланованими (план – 4,86 млрд. грн., фактично надійшло6,38 млрд. грн.), у 2007 році відповідно на 8% (план – 6,93 млрд. грн.,фактично надійшло понад 7,5 млрд. грн.), у 2008 році надходження з цьогоподатку передбачені на рівні майже 9,94 млрд. грн. Частка доходів місцевихбюджетів, що включає місцеві податки і збори, незначна (у 2006 році – 3,4%, у 2007році – 3,7%, планом на 2008 рік передбачено 2,9%) [34, 55–57].

Якзасвідчує практика, найбільші надходження від прибуткового податку з громадянформують доходи місцевих бюджетів м. Києва, Донецької та Дніпропетровськоїобластей, тобто регіонів із розвинутою промисловою індустрією. Водночас місцевібюджети Хмельницької та Чернівецької областей (із менш розвинутою промисловоюінфраструктурою) вирізняються найбільшою часткою місцевих податків і зборів всвоїх доходах (зокрема, у 2006 році – 8,0% та 9,1% відповідно).

Уподаткових надходженнях до бюджетів міст районного підпорядкування й у селищнихбюджетах вагоме місце посідають місцеві податки і збори. Якщо питома вага цієїгрупи надходжень, зокрема у 2006 році, становила 3,4% від сукупних податковихнадходжень до місцевих бюджетів, то для бюджетів міст районного підпорядкуванняцей показник був на рівні 18,1% (у тому числі місцеві податки та збори – 17,9%)[34, 55–57].

Донеподаткових надходжень до місцевих бюджетів належать надходження коштів відприватизації державного майна, адміністративні штрафи і фінансові санкції,проценти банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, плата заоренду майна, яке знаходиться у розпорядженні місцевих органів самоврядування,тощо. Найбільше фіскальне значення серед них мають надходження коштів відприватизації майна: у 2006 році – 0,8%, у 2007 році – 8,4% [34, 55–57].

Отже,формування місцевих бюджетів у непростих соціально-економічних умовах і принедосконалому законодавстві – досить непростий процес.

/>/> 2.3 Джерела доходівмісцевих бюджетів

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповіднодо законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалівКабінету Міністрів України.

Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетівформуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних раднародних депутатів.

Уперше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетіву 2007 р. були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:

– доходимісцевих бюджетів мають плануватись на формульній основі;

– обласнимрадам заборонено збільшувати обсяг доходів понад ті, що визначені ЗакономУкраїни «Про Державний бюджет України на 2007 рік» [24, 361].

Схема доходів місцевих бюджетів дається на рис. 2.1.

У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевихбюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органіввлади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевогосамоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідногобюджету

/>

Рис. 2.1. Схема доходів місцевих бюджетів [24, 362]

Окремі особливості доходів відповідно до рівня місцевихбюджетів подані нижче:

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевогосамоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів,належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) [24, 362]:

1) прибутковий податок з громадян у частині, визначенійБюджетним кодексом;

2) державне мито в частині, що належить відповіднимбюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видівгосподарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органамивідповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктівпідприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповіднихрад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видівпідприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентівпунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправнимипунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаютьсявиконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленомупорядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва участині, що належить відповідним бюджетам.

Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені уБюджетному кодексі, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетамимісцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетнихтрансфертів.

Нормативи відрахувань. До доходів бюджетів містКиєва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку згромадян, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст республіканського (в АвтономнійРеспубліці Крим) та обласного підпорядкування зараховується 75% від загальногообсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст районного підпорядкування, сіл,селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу прибутковогоподатку з громадян, що справляється на цій території [24, 363].

Склад доходів бюджету АРК та обласнихбюджетів.Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програмтериторіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласнихбюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів,формуються за рахунок [24, 363]:

1) 25% прибуткового податку з громадян, що сплачуєтьсяна відповідній території;

2) 25% плати за землю, що справляється на територіїАвтономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видівгосподарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрівАвтономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічнихі культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, яківраховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються зарахунок [24, 363]:

1) 50% прибуткового податку з громадян, що справляєтьсяна території сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань;

2) 15% плати за землю, що сплачується на території сіл,селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видівгосподарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державнимиадміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктівпідприємницької діяльності, що справляється районними державнимиадміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаютьсярайонними державними адміністраціями або утвореними ними в установленомупорядку адміністративними комісіями.

Склад доходів бюджетів районів умістах.Склад доходів бюджетів районів у містах (у разі їх створення) визначаєтьсяміською радою відповідно до повноважень, переданих районним радам у містах.

Доходи місцевих бюджетів, що невраховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. До доходів місцевихбюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів,належать [24, 364]:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетівмісцевого самоврядування;

2) 100% плати за землю – для бюджетів міст Києва таСевастополя; 75% плати за землю – для бюджетів міст республіканського(Автономної Республіки Крим) та обласного підпорядкування; 60% плати за землю –для бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та іншихсамохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідногобюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасововільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетівмісцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки,паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальноїгромади;

7) плата за забруднення навколишнього природногосередовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке перебуває укомунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянокнесільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині,що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що перебуваютьу комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов,визначених Бюджетним кодексом;

13) гранти та дарунки у вартісному виразі;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуютьсяза рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальноївласності;

16) платежі за спеціальне використання природнихресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Надходження до бюджету розвитку. Надходження до бюджетурозвитку місцевих бюджетів включають[24, 364–365]:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває укомунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянокнесільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки,паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальноїгромади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися звідповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки,сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевогобюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у порядку, визначеномуБюджетним кодексом та іншими законами України;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційнихпроектів. Як приклад наведемо планові доходи бюджету м. Черкаси на 2007 р.(додаток 1).

Отже, незважаючи на існування відповідної законодавчоїбази з бюджетних питань, чіткого механізму формування доходів ще не створено,про що свідчать проблеми наповнюваності багатьох місцевих бюджетів.

Джерела доходів бюджету визначені в Бюджетному кодексі.Необхідно розробити ефективний, обґрунтований механізм міжбюджетнихтрансфертів.

При наповнюваності місцевих бюджетів необхідновраховувати не лише поточний економічний стан адміністративно-територіальниходиниць, а також і потенційний.

 
3.Фінанси підприємств, установ, організацій комунальної власності 3.1 Фінансикомунальних підприємств

Проблеми функціонування фінансів комунальних підприємствв українській літературі поки що є

недослідженими. З цього питання фактично немає жодноїспеціальної публікації. Разом з тим, інститут фінансів комунальних підприємстввідіграє важливу роль у забезпеченні стабільного функціонування комунальногосектора економіки, наданні цим сектором громадських послуг.

Становлення інституту фінансів комунальних підприємств вУкраїні розпочалося із запровадженням у 1990 році комунальної форми власності.У зв'язку з тим, що суб'єктами права комунальної власності в Україні буловизначено усі місцеві ради відповідних адміністративно-територіальних одиниць,утворилося кілька видів комунальної власності: комунальна власність областей,міст, районів, районів у містах, сіл і селищ, що вже зазначалося.

Закон України «Про власність» визначив комунальнувласність як одну із форм державної власності і, таким чином, підприємства, якіперебувають у власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць,отримали правовий статус державних комунальних підприємств. В Україніутворилося кілька видів комунальних підприємств. Це державні комунальніпідприємства комунальної власності областей, державні комунальні підприємствакомунальної власності міст, державні комунальні підприємства комунальноївласності районів, державні комунальні підприємства комунальної власностірайонів у містах і державні комунальні підприємства комунальної власності сілта селищ [14, 220].

Ухвалена у 1996 р. Конституція України змінилаправовий статус комунальної власності. Згідно зі ст. 142 Конституції [1]майно, ресурси, земля та кошти комунальної форми власності є власністютериторіальної громади. Тобто це означає, що віднині власником комунальнихпідприємств є лише територіальна громада. Підприємства всіх інших рівнів владине належать до складу комунальних.

У зв'язку з новим правовим режимом комунальної власностістворені на її основі в 1991–1996 рр. підприємства потребують перереєстрації уформі комунальних підприємств на зміну їхнього нинішнього статусу як державнихкомунальних підприємств.

Комунальний сектор в Україні включає: промисловість,сільське господарство, транспорт і зв'язок, будівництво, торгівлю та громадськехарчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутовеобслуговування населення та інші галузі. Наприклад, як комунальні зареєстрованопонад 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 110 тис. чол. Це 8%усіх промислових підприємств України. Частина комунальних закладів не маютьсамостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, наприклад, школи, дитячісадки та ін. Ще частина комунальних установ і закладів мають змішану системуфінансування – як кошторисну, так і госпрозрахункову.

Конституційне визначення правового статусу комунальноївласності в Україні зумовлює необхідність прийняття нового законодавства длярегламентування правового режиму комунальних підприємств.

Має бути визначено правовий статус різних формкомунальних підприємств та особливості організації їхніх фінансів. Зурахуванням зарубіжного досвіду слід установити, що комунальні підприємстваможуть утворюватися з таким правовим статусом: унітарні комунальніпідприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства.Також треба встановити, на чому вже наголошувалося, заборону на створеннякомунальних підприємств у формі повних товариств, командитних товариств ітовариств із додатковою відповідальністю. Необхідно заборонити участь органівмісцевого самоврядування в капіталі таких товариств. Таким чином, органимісцевого самоврядування мають отримати право на створення підприємств лише втаких формах, коли їхні засновники несуть фінансову відповідальність у межахїхнього внеску до статутного капіталу. Територіальна громада не може нестивідповідальності за діяльність комунального підприємства всім своїм майном.

Має бути врегульовано фінансові взаємовідносиникомунальних підприємств та їхніх засновників. Слід встановити, що майнокомунальних підприємств може використовуватися на основі права повногогосподарського відання і права оперативного управління. Перший режим може бутизастосовано до комунальних компаній, котрі функціонують у режимі комерційноїсамоокупності. Другий – до комунальних закладів та установ, які маютькошторисне та змішане фінансування. Належить також врегулювати правові йфінансові аспекти діяльності унітарних комунальних підприємств, тобтопідприємств, в яких є лише один власник – територіальна громада.

Особливо складною є проблема встановлення межкомерціалізації діяльності комунальних підприємств з урахуванням потреб громадив суспільних послугах. Треба законодавчо встановити, що власником прибутківунітарних комунальних підприємств є територіальна громада. Вона має стативласником доходів змішаних підприємств відповідно до частки органу місцевогосамоврядування в їхніх статутних капіталах.

Правового врегулювання потребує фінансова діяльність істатус підприємств, заснованих на майні та капіталах, що належать АвтономнійРеспубліці Крим. Згідно з Конституцією України [1] (ст. 138) до віданняАвтономної Республіки Крим належить управління майном, що є власністюавтономії. Це означає: вказані проблеми має бути розв'язано в законодавствіАвтономної Республіки Крим [14, 222].

Нині фінанси підприємств комунальної власностіфункціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність усіхгосподарських структур в економіці України. Використання фінансових ресурсівпідприємств комунальної власності має свої особливості. Їхній прибутокрозподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно ізстатутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, котрим належатьвказані підприємства.

Прибуток підприємств комунальної власності підлягаєоподаткуванню. Згідно із Законом «Про бюджетну систему України» [3] 100%податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевоїради того рівня, якому належать ці підприємства. Місцеві ради можуть надаватипільги або повністю звільняти від оподаткування підприємства комунальної формивласності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповіднихмісцевих бюджетів. У 1995 році, наприклад, у місті Вінниці комунальніпідприємства сплатили 278,1 млрд. крб. податку на доходи підприємств. Це склало7,2 відсотка всіх надходжень бюджетів області від податку на доходи підприємствусіх форм власності. У Донецьку цей відсоток склав 8,5, у Миколаєві – 30, в Ужгороді– 45,2 відсотка [14, 223].

Комунальні підприємства в Україні мають самостійніфінансові баланси. Їхні рахунки не об'єднуються з бюджетними рахунками органівмісцевого самоврядування. Більшість установ і закладів, котрі перебувають укомунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються зарахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

Дослідження проблем функціонування фінансів комунальнихпідприємств України буде неможливим без запровадження відповідної статистичноїзвітності. Поки що такої статистики немає. Фінанси комунальних підприємствобліковуються в складі фінансів державного сектора економіки. Місцева фінансовастатистика має стати одним із розділів комунальної статистики України.

 
3.2 Комунальніплатежі

Із фінансами комунальних підприємств тісно пов'язанікомунальні платежі. В Україні система комунальних платежів одержавлена. Органимісцевого самоврядування фактично не мають повноважень щодо власної цінової йтарифної політики в комунальній сфері. Її визначає Кабінет Міністрів України,міністерства, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.Необхідність надання відповідних повноважень органам місцевого самоврядування єочевидною.

Частково цю проблему розв'язує Закон України «Промісцеве самоврядування в Україні» [4] від 21 травня 1997 року. За статтею 28виконавчі органи сільських, селищних та міських рад отримали право навстановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів з оплатипобутових, комунальних, транспортних та інших послуг, що надаютьсяпідприємствами та організаціями комунальної власності відповідноїтериторіальної громади. Виконавчим органам місцевого самоврядування такожнадано право погодження в установленому порядку цих питань підприємствами, установамита організаціями, котрі не належать до комунальної власності.

Інститут комунальних платежів є атрибутом місцевихфінансових систем фактично в усіх розвинутих зарубіжних країнах.

 3.3 Фінансимуніципальних підприємств і муніципальні платежі в зарубіжних країнах

Коротко розглянемо зарубіжний досвід функціонуванняфінансів муніципальних підприємств та організації муніципальних платежів.

Фінанси муніципальних підприємств є інститутом іскладовою частиною місцевих фінансових систем зарубіжних країн. У багатьохкраїнах фінансові ресурси муніципальних підприємств за своїми обсягамиприрівнюються до ресурсів місцевих бюджетів, а в деяких з них навітьперевищують бюджетні кошти. Муніципальними підприємствами в зарубіжних країнахвважаються підприємства, які повністю належать органам місцевогосамоврядування, і господарські товариства, коли частка в капіталі органівмісцевого самоврядування перевищує 50%.

Це не загальне правило. Законодавство багатьох країнпередбачає значні національні особливості порядку створення, діяльності таорганізації фінансів муніципальних підприємств.

У США муніципальні послуги в основному забезпечуютьсяприватними фірмами і компаніями. В Австрії муніципальні підприємства, котріповністю перебувають у власності общин, функціонують у системі громадськоготранспорту, постачання води й електроенергії, каналізації та прибирання сміття,освоєння території та в інших галузях. У Данії, крім названих галузей,комунальні підприємства займаються продажем деревини з муніципальних лісів [14,225].

Основними формами комунальних підприємств у зарубіжнихкраїнах є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства,асоціації та фонди. Вони, у свою чергу, поділяються на два види. Одні з нихбезпосередньо засновані муніципалітетами, інші – є дочірніми підприємствами,заснованими комунальними фірмами і компаніями.

Порядок організації фінансів комунальних підприємствзалежить від їхньої організаційної форми та стосунків з місцевим бюджетом. Єдві основні форми організації фінансів комунальних підприємств. Перша групапідприємств веде власні фінансові баланси, має відокремлені від місцевогобюджету рахунки. Друга група підприємств не веде самостійних балансів, їїрахунки об'єднано з рахунками місцевих бюджетів. Фінансове господарство такихпідприємств виділено в так звані приєднані бюджети, про які вже йшла мова.

У Швеції економічний оборот муніципальних підприємств у1993 р. склав 123 млрд. шведських крон, що дорівнювало 14% усіх затраткомун. Загалом на балансі муніципальних підприємств Швеції було 420 млрд.шведських крон. Це ресурси, що перевищують ресурси муніципалітетів.

У цілому в країні функціонує 1,5 тис. муніципальнихпідприємств. З них одна тисяча – акціонерні товариства, 300 – різноманітніфонди. Близько половини комун мають від двох до чотирьох муніципальнихпідприємств кожна. У великих містах комунам належать по 50 і більше такихпідприємств.

Майже половина всіх муніципальних підприємств у Швеції –підприємства з експлуатації нерухомості. Середня рентабельність муніципальнихпідприємств у цій країні становить 5–15%. Муніципальні підприємства, котріоголошуються банкрутами, як правило, ліквідуються [14, 226].

У Франції доходи від господарської діяльності комун, щов основному пов'язані з діяльністю муніципальних підприємств, становлять 15%усіх муніципальних доходів. Частка цих доходів тим більша, чим менший розміркомуни. Для багатьох невеликих комун у Франції основним доходом є надходженнявід підприємств, що експлуатують комунальні ліси.

У сучасних умовах для більшості зарубіжних країнхарактерна відміна останнім часом усіх протекціоністських заходів щододіяльності муніципальних підприємств. Їхні фінанси формуються на загальнихумовах, визначених для всіх бізнесових структур.

Значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнахє муніципальні платежі за послуги, що надаються місцевими органами влади.Місцеві органи влади цих країн, як правило, самостійно встановлюють ціни йтарифи на послуги, котрі вони надають членам територіальних колективів. Зарахунок муніципальних платежів у першій половині 90-х рр. на Кіпрі формувалося33% доходів муніципальних бюджетів, у Греції – 22, в Люксембурзі – 29, уПортугалії – 19, у Румунії, Іспанії та Німеччині – 16, у Нідерландах і Норвегії– 13% доходів низових бюджетів. У той же час частка таких доходів у Туреччиніта Латвії становила 1%, у Франції – 2% [14, 227].

У кожній країні сформувалися власні підходи до плати запослуги, що надаються місцевою владою. У багатьох країнах плата за ці послугине покриває видатків на здійснення їх. І це свідома політика. У Швеції зарахунок платежів у 1994 р. сформовано 8% доходів бюджетів комун. Їхнячастка в структурі доходів комун, порівнюючи з 1990 роком, скоротилася вдвічі.За більшістю статей видатків місцевої влади цієї країни платежі за послуги лишечастково покривають витрати. За видатками на загально-комунальну адміністраціюпроцент компенсації склав 6 пунктів, на робочі місця і на розвиток господарства– 6, на землю і житловий фонд – 1, на транспорт – 15, на дозвілля й відпочинок– 6, на культуру – 3, на освіту – 2, на медичне обслуговування й догляд затими, хто потребує, – 8, на охорону навколишнього середовища і здоров'янаселення – 6%. Лише послуги за теплову й електричну енергію, водозабезпеченнята утилізацію відходів профінансовано платежами на 91% [14, 227].

Таким чином, соціальне призначення місцевої владиреалізується в тому, що більшість послуг, які вона надає територіальнимгромадам, дотується. Разом з тим, і муніципальні платежі є джерелом бюджетнихдоходів органів місцевого самоврядування.

Висновки

Отже,економічна сутність місцевих бюджетіввиявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченнямдіяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, та використанні цихфондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури,місцевого господарства тощо. Місцеві бюджети – це форма впливу місцевогосамоврядування на економічні й соціальні процеси в державі.

Активний вплив місцевого самоврядування на формуваннянових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме у своємурозпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чиннимзаконодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенціїсамостійно розробляють, затверджують і виконують місцеві бюджети.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевогосамоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертівналежать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

– прибутковийподаток із громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;

– державнемито в частині, що належить відповідним бюджетам;

– плата заліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати,що видаються виконавчими органами відповідних рад;

– плата задержавну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляєтьсявиконавчими органами відповідних рад;

– плата заторговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (завинятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів –автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчимиорганами відповідних рад;

– надходженняадміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних радабо утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

– єдинийподаток для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповіднимбюджетам.

Зазначені податки і збори (обов'язкові платежі)складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядуванняі враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Надходження бюджету Автономної Республіки Крим ібюджетів міст Києва і Севастополя формуються в порядку, встановленому Бюджетнимкодексом, із урахуванням Законів України «Про затвердження КонституціїАвтономної Республіки Крим», «Про столицю України – місто-герой Київ» і закону,що визначає особливий статус міста Севастополя.

Склад доходів бюджетів районів у містах (у разі їхстворення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданихрайонним у містах радам.

У процесі становлення фінансів комунальних підприємствта інституту комунальних платежів має бути враховано кілька позитивних чинниківзарубіжного досвіду. По-перше, комунальний сектор економіки не може матипривілеїв і має функціонувати на рівних умовах з усіма господарюючимисуб'єктами. По-друге, фінанси комунальних підприємств мають стати важливимджерелом розвитку комунальної економіки, а не вилучатися до бюджету на поточніпотреби. По-третє, слід знайти оптимальну модель поєднання вимог рентабельногофункціонування комунальних підприємств із соціальними потребами, що захищаютьсямісцевою владою. Четверте. Місцева влада має одержати можливість сама визначатицінову і тарифну політику в комунальному секторі. Водночас не може бутиприйнятною ідея переходу до надання громадських послуг на засадах повноїсамоокупності за рахунок комунальних платежів. Дотаційність із бюджету багатьохвидів громадських послуг є закономірним явищем для багатьох розвинутихзарубіжних країн. Певною мірою, на засадах самоокупності мають надаватися лишеті громадські послуги, які пов'язані з вичерпними природними, матеріальними таенергетичними ресурсами. Ні в якій мірі це не може стосуватись охорониздоров'я, освіти, культури, громадського транспорту та інших життєво важливихсоціальних послуг.

Література

1.  Конституція України.

2.  Бюджетний кодекс України. – Відомості ВерховноїРади. – 2007. – №37–38. – ст. 189.

3.  Закон України «Про бюджетнусистему України».

4.  Закон України «Про місцевіради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування».

5.  Закон України «Про місцевесамоврядування в Україні»

6. Бланкарт Ш.Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2006.

7. Василик О.Д.Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2008.

8. Василик О.Д.Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2006.

9. Василик О.Д.,Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України // ФінансиУкраїни. – 1997. – №10.

10. Годме П.М. Финансовоеправо. – М.: Прогресс, 1978.

11. Гушта О.В. Шляхизміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування // Фінанси України. – 2006.– №2. – С. 69–74.

12. Державніфінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. – К.:Основи, 1998.

13. ЗагороднійА.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – К., 2006.

14. Кравченко В.І.Місцеві фінанси України: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 487 с.

15. Кудряшов В.П.Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс, 2008 р. – 352 с.

16. Кукукина И. Управлениефинансами: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2007.

17. ЛунінА.І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проведення реформ //Економіка України. – 1998. – №3. – С. 31–42.

18. Луніна І.Державні фінанси в перехідний період. – X.: Форт, 2006.

19. Луніна І.Податкові повноваження місцевих органів влади // Економіст. – 2007. – №2.– С. 37–40.

20. Мельник П.В.Тенденції формування доходів державного бюджету і монетарна політика //Фінанси України. – 2007. – №6. – С. 24–30.

21. Онищук Я.В. Посиленняролі запозичень у доходах державного бюджету // Фінанси України. – 2008. –№4. – С. 39–43.

22. Павлюк К.В.Організація виконання державного бюджету // Фінанси України. – 1998. – №3.

23. Павлюк К.В.Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 1998.

24. Пасічник Ю.В. Бюджетнасистема України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2008. –495 с.

25. Родионова В.М. Государственныйбюджет СССР и его роль в сбалансированном развитии экономики. – М.: Финансы истатистика, 1985.

26. СимоненкоВ. Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів України // ЕкономікаУкраїни. – 2006. – №3. – С. 28–34.

27. СутормінаВ.М., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес.– К.: Либідь, 1992.

28. Трач Ю.Ю. Підвищенняефективності формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2008. – №11. – С. 59–64.

29. Федосов В.М.,Опарін В.М., П'ятаченко Г.О. Податкова система України. – К.: Либідь,1994.

30. ЧугуновІ. Аналіз тенденцій планування та виконання дохідної частини місцевих бюджетів //Економіст. – 2006. – №12. – С. 48–51.

31. ЧугуновІ.Я., Лісниченко І.В. Основні підсумки виконання бюджету у 2007 році //Фінанси України. – 2008. – №5. – С. 85–113.

32. ЧугуновІ.Я., Луценко Р.В. Основні підсумки виконання бюджету у 2008 році //Фінанси України. – 2009. – №5. – С. 25–36.