Реферат: Довідник з географії України

Г. Д. Довгань

ДОВІДНИК

для передекзаменаційної

підготовки






Автор посібника висловлює щиру подяку Л. В. Костенко
за допомогу, надану під час підготовки рукопису

Видано за ліцензією ТОВ Видавництво «Ранок»
Довгань Г. Д.

Д58 Географія України. 9 клас: Довідник для передекзаменаційної
підготовки. — X.: Веста: Вид-во «Ранок», 2005. — 128 с.

Посібник укладено відповідно до чинної Програми з географії України.
Він допоможе учням ефективно готуватися до підсумкової державної атеста-
ції з географії України; може бути використаний для підготовки до уроків
протягом навчального року. Тестові завдання, що наведені в кінці посібника,
сприятимуть закріпленню вивченого матеріалу.

Призначений для учнів загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів
і вчителів географії.

Навчальне видання
ДОВГАНЬ Галина Дмитрівна

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
9 клас

Довідник для передекзаменаційної підготовки

Редактор Л. А. Шведова
Технічний редактор В. І. Труфен
Коректор О. Г. Неро

ТОВ «Веста». Свідоцтво ДК № 2540 від 26.06.2006. 61064 Харків, вул. Бакуніна, 8А.
Адреса редакції: 61145 Харків, вул. Космічна, 21а.
Тел. (057) 719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67.
Для листів: 61045 Харків, а/с 3355. E-mail: office@ranok.kharkov.ua
З питань реалізації звертатися за тел.: у Харкові — (057) 712-91-46, 712-91-47;
Києві — (044) 495-14-53, 417-20-80; Донецьку — (062) 304-67-02; Житомирі — (0412) 41-27-95;
Дніпропетровську — (0562) 43-46-95; Львові — (032) 233-53-39; Сімферополі — (0652) 22-33-03;
Тернополі — (0352) 26-86-94, 53-32-01.
E-mail: commerce@ranok.kharkov.ua
«Книга поштою»: 61045 Харків, а/с 3355. Тел. (057) 717-74-55.
E-mail: pochta@ranok.kharkov.ua www.ranok.com.ua

© Г. Д. Довгань, 2006
© ТОВ «Веста», 2006



зміст

Фізична географія України

Розділ І. Україна та її географічні дослідження 5

Розділ ІІ. Загальна характеристика природних умов і природних

ресурсів України 10

Розділ ІІІ. Природні комплекси і фізико-географічне районування 28

Розділ IV. Використання природних умові природних ресурсів 35

Фізико-географічна характеристика областей України 39

Економічна і соціальна географія України

Розділ І. Україна на карті світу 54

Розділ ІІ. Населення України 58

Розділ ІІІ. Господарство 62

Розділ IV. Територіальний поділ України 88

Розділ V. Використання природних умов і ресурсів та їх охорона 101

Розділ VL Глобальні проблеми людства та їх прояв

на території України 102

Розділ VII. Економічна і соціальна географія своєї області 104

Економіко-географічна характеристика областей України 104

Тестові завдання до курсів «Фізична географія України» та

«Економічна і соціальна географія України» 120

Література 128


фізична географія україни

Предмет і методи досліджень фізичної географії України

Фізична географія України — комплекс наук (загальне землезнавство,
геоморфологія, кліматологія, гідрологія, палеографія тощо), які вивчають
природні компоненти і природні комплекси України та їх взаємодію.

Формування території України

Площа території сучасної України становить 603,7 тис. км2 (39-те місце
серед держав світу і перше серед держав Європи). Серед науковців немає
спільної думки про етапи формування території української держави. Проте
більшість науковців відносить виникнення окремого українського етносу до
ХІІ—XV ст.

Етапи формування державної території України

Історичний період Події

VIII ст. до н. е. —
ІІІ ст. н. е.

Територію України населяють кіммерійці (перше дер-
жавне утворення), скіфи, сармати

ІІІ^І ст.

Територію України населяють представники племін-
ного союзу антів

VI—VIII ст.

На території України оселяються племена східних
слов'ян — поляни, сіверяни, древляни, дуліби, білі
хорвати, уличі, тиверці

4


Закінчення таблиці

Історичний період Події
IX—XI! ст. Існування держави східних слов'ян Київська Русь
XIII—XVI ст.

Українські землі під владою монголо-татарів, Литви,
Польщі, Угорщини, Османської імперії

XV ст. Утворення Кримського ханства
XVI—XVII ст.

Утворення Запорізької Січі — центру боротьби україн-
ського народу за самовизначення

1654 р. Приєднання Гетьманщини до Московії
1667 р.

Україна розділяється на дві частини: Лівобережна
(з Києвом) відходить до Московії, Правобережна — до
Польщі

Кінець XVIII ст.

Західноукраїнські землі входять до складу Австро-
Угорщини

07.11.1917 р. Проголошення УНР (Київ)
13.11.1918 р. Проголошення ЗУНР (Львів)
1919—1920 рр.

Українські землі ввійшли до складу Росії, Польщі,
Чехословаччини та Румунії

1922 р. Східна частина України входить до складу СРСР
1939 р. До України приєднуються її західні землі
1940 р.

До України приєднуються Північна Буковина
та Південна Бессарабія

1945 р. До України приєднується Закарпаття
1954 р. Верховна Рада СРСР передає УРСР Кримську область
24.08.1991 р. Проголошено незалежність України

Здобувши незалежність, Україна визнала Гельсінські угоди 1975 р., за
якими державні кордони в Європі вважаються непорушними. Нині до складу
України входять 24 адміністративні області, Автономна Республіка Крим та
міста державного підпорядкування — Київ і Севастополь.

РОЗДІЛ і. УКРАЇНА ТА ЇЇ ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Україна на карті світу

Україна розташована у Північній та Східній півкулях; її територія лежить
у помірних широтах, у Центральній та Південно-Східній Європі.

Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської
рівнини, тому тут переважають низовини і височини (95 % площі). Тільки на
крайньому заході і півдні здіймаються гори.

Географічне положення України дуже зручне. Через країну проходять
транзитні шляхи, що поєднують Європу з Азією, Балтію з Причорномор'ям.

5


Через Чорне море Україна має вихід у Світовий океан, а по Дунаю підтримує
зв'язки з країнами Центральної Європи.

Україна розташована у трьох природних зонах — мішаних лісів, лісо-
степовій та степовій, має рівнинну поверхню, помірно континентальний клі-
мат, родючі чорноземні ґрунти, різноманітні корисні копалини. Усі ці умови
є сприятливими для розвитку господарства і життя населення.

Рівнинний характер території України сприяє досить рівномірному розмі-
щенню виробництва і населення. Вихід до Чорного й Азовського морів забез-
печує розвиток не тільки зовнішніх зв'язків України, а й рибного промислу,
а також санаторно-курортного господарства у прибережних районах.

Джерела географічної інформації

Довідкова, на-
вчальна, наукова,
науково-популярна
література та періо-
дичні видання

Матеріали
експедиційних
і стаціонарних до-
сліджень (архіви
інститутів та ін.)

Комп'ютер-
ні програ-
ми, аудіо-,
відео-
записи

Телепередачі
про природу,

населення
і господарст-
во України

Джерела географічної інформації

Звіти про ту-
ристські подо-
рожі та крає-
знавчі пошуки

Враження
від влас-
них подо-
рожей

Елект-
ронні
карти
та атласи

Експози-
ції крає-
знавчих
музеїв

Геогра-
фічні
карти та
атласи

6


Карти — джерела географічних знань,
їх зміст і призначення

Географічна карта — це зменшене та узагальнене зображення поверхні
Землі, виконане на площині за допомогою умовних знаків у визначеному
масштабі та проекції.

Види карт

За масштабом За змістом

За призначен-
ням

За охоплен-
ням території

Дрібномасштабні
(1: 1 000 000)
Середньомасштабні
(1: 200 000 — 1: 1 000 000)
Великомасштабні
(1: 10 000 — 1: 200 000)

Загальногео-
графічні, тема-
тичні (фізико-
географічні,
економіко-
географічні)

Навчальні,
популярні,
науково-
довідкові, ту-
ристські, вій-
ськові тощо

Карти світу,
півкуль, ма-
териків та
їх окремих
частин

Картографічні проекції — математичні засоби зображення на площині
сферичної поверхні земної кулі.

Для розробки географічних карт використовують допоміжні (уявні) по-
верхні, на які переносять точки земної поверхні.

Види картографічних проекцій за видом допоміжної поверхні

Циліндричні

точки земної по-
верхні переносять
на уявний циліндр

Конічні

точки земної по-
верхні переносять
на уявний конус

Азимутальні

точки земної по-
верхні переносять
на площину

Створити оглядову географічну карту без певних спотворень немож-
ливо; можна лише дібрати для карт різного призначення найбільш вдалі
проекції.

Картографічні спотворення — це порушення геометричних властивостей
об'єктів земної поверхні (довжини ліній, кутів, форм і площ) при їх зобра-
женні на карті.

7


Види картографічних проекцій за характером спотворень

Рівновеликі
(рівноплощинні)

Рівнокутні Довільні

не спотворюють кути і форми
об'єктів земної поверхні, але
спотворюють площу і довжи-
ну ліній; використовуються
для створення штурманських
карт, тому що є зручними:
лінія, яка перетинає всі ме-
ридіани під одним кутом,
зображується прямою

спотворюють і кути,

і лінії, і площі,
і фігури, але значно
менше, ніж рівно-
великі та рівнокутні
проекції; використо-
вується для створен-
ня карт світу, мате-
риків та їх частин

правильно пе-
редають спів-
відношення
площ; вико-
ристовуються
для створення
карт земельних
угідь, лісів

географічні дослідження на території України

До середини XVIII століття свідчення про природу України надавали
мандрівники і літописці. Перші письмові відомості про території України
є джерелами не тільки географічних, але й історичних знань. Цінні геогра-
фічні відомості містяться у праці «Історія» давньогрецького вченого Геродо-
та. В ній вказуються тодішні назви річок і місцевостей на території України.
Подібні відомості наводять у своїх працях і давньоримські вчені Страбон,
Клавдій Птоломей, Пліній Старший. У Київському літописі 1187 року
вперше згадується географічна назва нашої землі — Україна. Надзвичайно
цікаві відомості з географії України містить книга французького інженера
Г. Л. де Боплана «Опис України», у якій він навів характеристику Києва,
описав запорожців, склав детальні карти українських земель тощо.

З XVIII століття почалися наукові дослідження території України.

Для пізнання природних умов і ресурсів України мали значення відкриття
Г. Капустіним родовищ кам'яного вугілля в Донбасі (1721 p.), вивчення ро-
довищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії
наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 pp.) і його ж опис природних умов,
населення і господарства Лівобережної України і Причорномор'я. У 1793—
1794 pp. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали
ґрунти, рослинність, тваринний світ України.

Значний внесок у вивчення географії України зробили вчені Київського,
Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. у Києві був ство-
рений Південно-західний відділ Російського географічного товариства, одним із
засновників і керівником якого був видатний етнограф і географ П. Чубинський
(відомий і як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла України...»). Ре-
зультати досліджень його експедицій були видані під назвою «Роботи етногра-
фічно-статистичної експедиції в Західно-російський край» (1872—1878 pp.).

Велике значення для розвитку географії України мало створення в уні-
верситетах кафедр географії (з 30-х pp. XIX ст.). Кафедру фізичної географії
відкрив у Харківському університеті проф. А. Краснов (1889 p.).

У 1918 р. у Києві була заснована Академія наук України, учені якої дослі-
джували природні умови і ресурси, господарство і населення держави. Заснов-

8

ник і перший президент Академії наук України — академік В. Вернадський
(1863—1945 pp.).

Одним із засновників фізичної географії в Україні був академік С. Руд-
ницький (1877—1937 рр.). Йому належать наукові праці з геоморфології,
історичної і соціально-економічної географії, картографії, краєзнавства,
фізичної географії України. У 1927 р. він заснував у Харкові (тоді столиця
України) Український науково-дослідний інститут географії і картографії,
провів експедиційні дослідження на територіях Наддніпрянщини, Донецької
височини, Волині.

За останні роки українськими географами були створені Атлас природних
умов і ресурсів України і тритомна «Географічна енциклопедія України»,
електронна версія пілотного проекту національного атласу України, елект-
ронні навчальні атласи для середньої школи, електронні підручники тощо;
створені каталоги географічної інформації в Інтернеті.

Дослідники України

Володимир Іванович Вернадський (1863—1945)

Вітчизняний природознавець, геолог, геохімік, мінералог, основопо-
ложник геохімії, радіогеології, біохімії. Академік, перший президент АН
України (1919—1921 рр.). Проводив дослідження в Україні (Полтавщина,
Житомирщина, Передкарпаття, Крим). Фундатор вчення про біосферу і ноо-
сферу, перший дослідник геохімічних закономірностей будови й складу Землі.
Під його керівництвом було проведено дослідження родовищ радіоактивних
елементів.

Павло Аполлонович Тутковський (1858—1930)

Український геолог, гідролог, географ, палеонтолог, академік АН Украї-
ни. Один з організаторів і перший директор Національного географічного
музею України. Автор наукових праць з питань мінералогії, палеонтології,
четвертинної геології. Запропонував теорію еолового походження лесів. Здій-
снив перші спроби фізико-географічного районування Волині, дав загальну
характеристику підземних вод України, розробив природне районування
України.

Степан Львович Рудницький (1877—1937)

Український географ, працював в університетах Львова, Кам'янця-Поділь-
ського, Праги, Харкова. Здійснив експедиції у Карпати, Закарпаття, Поділля,
Придніпров'я, досліджував басейн Дністра. Автор «Краткої географії України»
(1910—1914 рр.), шкільних підручників з географії України, наукових праць з
питань геоморфології та соціально-економічної географії, краєзнавства та зем-
лезнавства. Заклав підґрунтя політичної географії України, проголошував ідею
самостійності й незалежності України. Організатор і директор Українського
науково-дослідного інституту географії і картографії (1927).

Костянтин Григорович Воблий (1876—1947)

Український економгеограф, економіст, статистик, відомий дослідник
природи, академік АН України. Працював завідуючим кафедрою економіч-
ної географії Київського університету. Основні наукові праці присвячені про-
блемам розвитку і розміщення продуктивних сил України, створенню нових
галузей промисловості і комплексному розвитку районів. Розробив схему
економічного районування України.

9



Петро Степанович Погребняк (1900—1976)

Видатний природознавець, лісівник, ґрунтознавець, геоботанік, дослід-
ник ландшафтів, академік АН України. Організатор і директор Інституту
лісівництва. Займався вивченням екології рослин, лісового ґрунтознавства,
типології лісів. У 1852—1956 рр. провів велику роботу з вивчення природи
і залісення Олешківських пісків, стверджуючи, що даний ландшафт вто-
ринний. Започаткував освоєння великих піщаних територій Херсонщини.
Обґрунтував потребу створення в Україні широкої мережі еколого-географіч-
них центрів. З 1950 до 1962 р.— Голова Українського товариства охорони
природи.

Володимир Михайлович Кубійович (1900—1985)

Загальновизнаний світовим науковим співтовариством географ, демограф
і картограф. Наукові дослідження присвячені життю населення та особли-
востям розвитку господарства Карпат. Головний редактор 10-томної «Енци-
клопедії українознавства», один зі створювачів «Атласу України і суміжних
країн», «Географії українських і суміжних земель». Автор багатьох статей
з проблем географії України, розміщених в енциклопедіях зарубіжних країн.

розділ іі. загальна характеристика Природних Умов
і Природних ресурсів України

рельєф України

Рельєф — це сукупність нерівностей земної поверхні. Його особливості
відображають на фізичних (загальногеографічних) картах.

Великі форми рельєфу України

10


Тектонічна будова України

В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська
платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа — Скіфська
плита. Крайній південь і захід представлені альпійською складчастістю.

Східноєвропейська платформа — одна з найдавніших на Землі, її форму-
вання закінчилося близько 2 млрд років тому. Протягом наступного часу
її фундамент то занурювався, то підіймався, зазнаючи розломів, уздовж
яких окремі ділянки зміщувалися одна відносно одної. Таким чином, тут
виділився Український щит — ділянка, де осадовий чохол мінімальний
і давні кристалічні породи виходять на поверхню. Щит простягнувся від
Рівненської і Житомирської областей до узбережжя Азовського моря. Його
довжина — 1100 км, ширина від 100 до 250 км. На захід від щита знаходить-
ся Волино-Подільська плита з потужністю осадового чохла 2000—2500 м.
На лівобережжі Дніпра, уздовж ріки, простяглася Дніпровська-Донецька
западина з глибоко зануреним фундаментом і осадовим чохлом потужністю
4000—6000 м.

Приморська частина України і північний Крим лежать на молодій Скіф-
ській платформі. Фундамент плити рівний, перекритий осадовим чохлом
потужністю від 500—1000 м на півдні до 3000—6000 м на півночі.

Особливе місце в тектонічній структурі України займає область альпій-
ської складчастості. Перед складчастими областями сформувалися передгір-
ні прогини з потужним осадовим чохлом. Складчасті області продовжують
формуватися і в даний час, про що свідчать періодичні землетруси.

Існує зв'язок між тектонічними структурами і великими формами рельє-
фу. Так, Українському щиту відповідають Придніпровська та Приазовська

12


височини, Волино-Подільській плиті — Волинська і Подільська височини,
Дніпровсько-Донецькій западині — Придніпровська низовина, Причорно-
морській западині — Причорноморська низовина, Скіфській платформі —
рівнини Кримського півострова, областям альпійської складчастості — Кар-
пати та Кримські гори.

геологічна будова України

Геологія — це система наук про Землю, земну кору, її склад, будову, рухи
та історію розвитку, а також розміщення корисних копалин.

На основі вивчення скам'янілих решток тварин, рослин тощо, які зна-
йдені у певних гірських породах, із урахуванням послідовності їхнього на-
шарування вчені-геологи створили геохронологічну шкалу часу. Ця шкала,
за якою встановлюється відносний вік гірських порід, використовується для
складання геологічних карт. Геологічна карта за допомогою кольорів пока-
зує, де на земну поверхню виходять різні за віком геологічні шари гірських
порід.

Геологічні методи дослідження дозволяють визначити абсолютний і від-
носний вік гірських порід.

Відносний вік гірських порід та епох гороутворення визначають на основі
вивчення скам'янілих решток тварин, рослин тощо, які знайдені у певних
гірських породах, із урахуванням послідовності їхнього нашарування.

Абсолютний вік гірських порід навчилися визначати пізніше за віднос-
ний, коли були винайдені радіологічні методи. Виявилося, що радіоактивні
елементи, що містяться у гірських породах, із плином часу розпадаються зі
сталою швидкістю. Зокрема, уран розпадається на свинець і гелій, тому за
масою свинцю у гірських породах вираховують їхній абсолютний вік у роках,
які знадобилися для такого перетворення урану.

Визначення абсолютного і відносного віку гірських порід дає змогу склас-
ти геохронологічну таблицю, або таблицю геологічного літочислення, у якій
виділяють п'ять ер: архейська, протерозойська, палеозойська, мезозойська,
кайнозойська — кожна з яких поділяється на кілька періодів.

Геохронологічна таблиця

Ера, індекс,
тривалість

Період

Гороутво-
рення

Зміна природних умов на території
України

Кайнозойська Четвер- Альпій- Переважав суходіл. Відбува-
(кайнозой), тинний ське лось помірне коливання земної
Kz, (антропо-
кори. Декілька періодів ма-
67 млн років ген)

терикового зледеніння, серед
яких найбільш потужне —
Дніпровське (льодовик охоплю-
вав північну частину території
України, досягаючи сучасного
міста Дніпропетровська). Роз-
винулись річкові долини, сфор-
мувалась сучасна зональність
ландшафтів

13


Продовження таблиці

Ера, індекс,
тривалість

Період

Гороутво-
рення

Зміна природних умов на території
України

Кайнозойська

(кайнозой),

Kz, 67 млн років

Неогено-
вий (нео-
ген)

Альпій-
ське

Загальне підняття платформної
частини, утворення берегових
рифів, часта зміна кліматичних
умов (від субтропічних до по-
мірних). Утворення покладів
нафти, горючих газів, калійних
солей тощо


Палеогено-
вий (палеоген)


Трансгресія (наступання) морів
за виключенням Українського
щита і західної частини По-
дільської височини. Активні
тектонічні рухи привели до
утворення Карпатських і Крим-
ських гір

Мезозойська
(мезозой), Mz,
170 млн років

Крейдовий
(крейда)

Мезозой-
ське

Накопичення потужних від-
кладів крейди у западинах та
складчастих областях. Напри-
кінці періоду більшість тери-
торії сучасної України стала
суходолом

Юрський
(юра)



Тріасовий
(тріас)


Майже повна відсутність мор-
ських басейнів. Процеси вулка-
нізму відбувалися в Криму, ра-
йоні Чорноморської западини,
Донецькій складчастій області

Палеозойська
(палеозой),
Pz, 345 млн
років

Перм-
ський

Герцин-
ське

Територія України зостається
переважно суходолом, в кінці
періоду розпочинається трива-
ла кімерійська тектонічна епо-
ха. На півдні та сході суходол
опускається (Карпати, Крим),
висихають водойми на терито-
рії Донбасу


Кам'яно-
вугільний
(карбон)


Утворення покладів вугілля в
межах Донецького басейну і Га-
лицько-Волинської западини


Девон-
ський (де-
вон)


Формування Дніпровсько-До-
нецької западини. Активна
тектонічна діяльність у районі
Донбасу

14


Закінчення таблиці

Ера, індекс,
тривалість

Період

Гороутво-
рення

Зміна природних умов на території
України

Палеозойська
(палеозой),
Pz, 345 млн
років

Силурій-
ський
(силур)

Герцин-
ське

Формування на південному схо-
ді морських басейнів. Активне
горотворення в межах сучасних
Карпат

Ордови-

цький

(ордовик)

Кембрій-
ський
(кембрій)

Байкаль-
ське

Моря займали територію Воли-
ні, Поділля, Карпат, Дніпров-
сько-Донецької западини

Протерозой-
ська (проте-
розой), Pt,
близько 2000
млн років

Пізній,
ранній
протерозой

Земна кора була рухливою, від-
бувалися процеси її підняття й
опускання. Сформувався Укра-
їнський щит, утворився ярус
фундаменту Карпат

Архейська
(архей), Ar,
близько 1000
млн років

Пізній,
ранній
архей

Горотворчі процеси, вулканізм,
вивітрювання та метаморфіза-
ція гірських порід

Геологічна будова території України є результатом дії складних процесів,
які тривали протягом багатьох геологічних ер та періодів — від архейської до
сучасної. Різні умови формування обумовили особливості геологічної будови
окремих частин території нашої країни.

Український щит: метаморфічні гірські породи — сланці та гнейси —
прорвані гранітними та іншими магматичними утвореннями; час формуван-
ня — архей і ранній протерозой (3,5—1,6 млрд років тому).

Дніпровсько-Донецька западина: осадові відклади потужністю 10—20 км
палеозойської, мезозойської і кайнозойської ер — це різнокольорові глини,
доломити, вапняки, сланці, пісковики. З девонською та кам'яновугільною
системами пов'язані приховані під іншими осадовими породами родовища
нафти й газу, солі.

Донецька складчаста споруда: дислоковані, зібрані у складки породи
кам'яновугільної системи, у середній частині яких міститься вугілля; по-
тужність системи сягає 15—18 км і є однією з найбільших у світі; система
детально вивчена та схарактеризована численними палеонтологічними зна-
хідками, що засвідчують точний вік відповідних порід.

Кримська складчаста система: породи нижнього мезозою (тріас — серед-
ня юра), де закономірно чергуються пісковики та аргіліти. Така формація
називається фліш. Над нею залягають вапняки та пісковики верхнього мезо-
зою, карбонатні рифові будови верхньої юри.

Карпатська складчаста система має найскладнішу будову. Зовнішня
зона утворена інтенсивно дислокованими породами крейди — палеогену:
уламкові товщі, чергування пісковиків та аргілітів. Внутрішня зона складена

15


переважно вапняковими породами мезозойського віку. Передкарпатський
прогин, що відділяє Карпати від Східноєвропейської платформи, утворений
у неогені уламковими та соленосними товщами.

Мінерально-сировинні ресурси

Мінерально-сировинні ресурси — сукупність розвіданих запасів корисних
копалин, які використовуються або можуть використовуватися в господар-
ській діяльності.

На території України поєднуються різні за віком та умовами утворення
тектонічні структури, тому в її межах сформувалися різні гірські породи
і відповідно — корисні копалини.

Серед паливних корисних копалин найбільшу цінність мають родови-
ща нафти й газу, зосереджені у Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній
області, Карпатській і Причорноморсько-Кримській нафтогазоносних
провінціях. В Україні відкрито понад 150 нових родовищ нафти й газу.
Найбільші родовища нафти в Прикарпатті — Долинське, Бориславське,
газу — Дашавське, Калуське. У Дніпровсько-Донецькій області відзнача-
ються родовища газу — Західнохрестищенське, Шебелинське, Єфремівське
(Харківська обл.), нафти — Прилуцьке (Чернігівська обл.), Радченківське,
Сагайдацьке (Полтавська обл.). Перспективним є Причорноморський ре-
гіон. Тут у прибережних частинах Чорного моря виявлено поклади газу
на глибині 700—750 м. Велике значення має вугілля, що видобувають
у Донецькому, Львівсько-Волинському кам'яновугільних і Дніпровському
буровугільному басейнах. Також добувають горючі сланці в Карпатах, на
Поділлі, у Кіровоградській області. Торф'яні родовища зосереджені на
Поліській низовині.

Україна має величезні запаси залізних і манганових руд. Є запаси ти-
танових і ртутних руд; не до кінця розвідані запаси мідних, хромових,
алюмінієвих руд і золота. Деякі руди кольорових металів в Україну ім-
портуються.

Географія розташування родовищ рудних корисних копалин в Україні
представлена так: залізні руди — Криворізький і Керченський басейни, Кре-
менчуцький і Білозерський райони; манганові руди — Нікопольський і Вели-
котокмацький басейни; титанові руди — Іршанське (Житомирська обл.) і Са-
мотканське (Дніпропетровська обл.) родовища; уранові руди — Жовті Води

16


(Дніпропетровська обл.); нікелеві руди — Деренюське і Липовеньківське ро-
довища (Кіровоградська обл.); алюмінієві руди — Малишевське і Вовчанське
родовища (Дніпропетровська обл.); поліметалеві руди — Берегівське, Беган-
ське і Мужіївське родовища (Закарпатська обл.); ртуть (за запасами Україна
посідає друге місце у світі) — Микитівське (Донецька обл.) і Вишківське
родовища у Закарпатській області: золото — Сауляцьке та Мужіївське родо-
вища (Закарпатська обл.).

За запасами нерудних корисних копалин Україна посідає одне з провідних
місць у світі.

Нерудні корисні копалини поділяються: на гірничохімічну сировину (ка-
лійні, магнієві та кам'яні солі, сірка, графіт); будівельну сировину (крейда,
мармур, вапняк, глина, скляні піски); металургійну сировину (флюсові вап-
няки, вогнетривкі глини); мінеральні води і мінеральні грязі тощо.

Родовища сірки й озокериту розміщені в Передкарпатті; кам'яної
солі — в Донбасі, Закарпатті та у затоці Сиваш; калійних солей — у Перед-
карпатті; будівельної та металургійної сировини — майже в усіх облас-
тях України. Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами
(Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки,
Євпаторія).

Паливні та рудні ресурси України

Геоморфологічна будова

Геоморфологія — наука, яка вивчає рельєф земної поверхні та його похо-
дження. Усі основні форми рельєфу обумовлюються тектонічними рухами:

17


у місцях активних піднять утворюються гори, у зонах опускань — морські
чи океанічні басейни, западини, прогини. Але тектонічні рухи відбувалися
не лише в давні часи, а й на новому етапі (найчастіше у неогеновому та чет-
вертинному періодах) — це неотектонічні рухи. Саме неотектонічні рухи
у взаємодії із зовнішніми силами утворюють той рельєф, який ми спостері-
гаємо. Походження рельєфу і закономірності його розміщення відбиваються
на геоморфологічних картах.

Формування рельєфу обумовлюють не лише тектонічні рухи, але й гео-
логічна будова певної території, зокрема склад гірських порід. Руйнування
кристалічних порід відбувається дуже повільно, тому в районах їх залягання
утворюються височини, плато, кряжі. Осадові породи піддаються руйнівному
впливу зовнішніх сил — води, вітру, льоду, які спричиняють такі рельєфо-
утворюючі процеси:

денудація — комплекс процесів знесення й перенесення (водою, вітром,
льодом, прямим впливом сили тяжіння) продуктів руйнування гірських
порід з їх подальшим накопиченням на знижених ділянках земної по-
верхні;

акумуляція — процес накопичення пухкого мінерального матеріалу та
органічних решток на земній поверхні;

ерозія — процес руйнування ґрунтів і гірських порід під дією постійних
і тимчасових вод стоків, а також вітру;

абразія — процес руйнування берегів морськими (озерними) хвилями.

Рельєфоутворюючі процеси

Розрізняють два види форм рельєфу. Перший: генетичні форми рельє-
фу — головні й найбільші його елементи (низовини, височини, гори); дру-
гий — конкретні місцеві (дрібні, невеликі) форми рельєфу, якими є річкові
долини, яри, балки, осипи та ін.

18


Типи невеликих форм рельєфу України

Тип рельєфу

Рельєфоутворю-
ючі процеси

Форма
рельєфу

Поширення в Україні

Денудацій-
ний

Підняття

Пагорби-
«останці»,
пасма, вали,
уступи

Поліська низовина, По-
дільська, Придніпровська
й Донецька височини, пас-
ма Кримських гір

Водноерозій-
ний

Ерозія та аку-
муляція.
Робота постій-
них і тимчасо-
вих водотоків

Рівчаки, ви-
моїни, яри,
балки, річ-
кові долини

Повсюдно

Льодовико-
вий

Давня льодо-
викова денуда-
ція та акуму-
ляція

Моренні рів-
нини, кари,
цирки, ози,
ками

Поліська низовина
Карстовий

Розчинення
гірських порід
під дією води

Печери, во-
ронки, коло-
дязі

Кримські гори, степова
зона на півдні України

Еоловий

Вітрова ерозія,
сипучі гірські
породи

Пісчані
пагорби
й пасма, уло-
говини

Полісся, долини річок,
морські коси

Гравітацій-
ний

Сила тяжіння

Зсуви, обва-
ли, осипи

Південний берег Криму,
Українські Карпати, праві
схили Дніпра та інших
річок

Вулканічний

Давній вулка-
нізм

Вулканіч-
ні хребти,
горбистість,
грязеві вул-
кани, лако-
літи Криму

Українські Карпати, За-
карпатська низовина,
Кримські гори

Техногенний

Господарська
діяльність лю-
дини

Кар'єри,
тераси, тери-
кони, вали
тощо

У місцях господарського
освоєння

кліматичні умови та ресурси

Клімат — це багаторічний режим погоди, характерний для будь-якої міс-
цевості. Клімат України є помірно континентальним, з певними особливостя-
ми у Кримських і Карпатських горах, а також на Південному березі Криму,
якому властиві риси субтропічного середземноморського типу клімату. На
території країни континентальність клімату зростає із північного заходу на
південний схід.

19


На клімат будь-якої території впливають три основні чинники клімато-
творення: 1) кількість сонячної радіації; 2) циркуляція повітряних мас;
3) характер підстилаючої поверхні.

Сонячна радіація — головний фактор кліматотворення. Її розподіл зале-
жить від географічної широти місцевості. Остання обумовлює кут падіння
сонячних променів і тривалість світлового дня (тобто показники сумарної
сонячної радіації, а також, певною мірою,— середні температури повітря за
рік). Величина сумарної сонячної радіації в межах України коливається від
4200 до 5300 мДж/м2. Її показники збільшуються з півночі на південь.

Завдяки циркуляції атмосфери відбувається перерозподіл тепла і вологи.
Циркуляція атмосфери обумовлює перенесення повітряних мас, їх трансфор-
мацію і взаємодію, що відбивається у вигляді атмосферних фронтів (теплих
і холодних), циклонів і антициклонів.

Циклон — область низького атмо- Антициклон — область підвищено-

сферного тиску із системою вітрів, го атмосферного тиску із системою

спрямованою до центра. вітрів від центра до країв.

На клімат України впливають арктичні, помірні й тропічні повітряні маси.
Арктичне повітря холодне, сухе, чисте. Не зустрічаючи перешкод, воно про-
никає далеко на південь Східноєвропейської рівнини. Взимку арктичні маси
приносять морозну суху та малохмарну погоду, навесні та восени — заморозки.
Морське помірне повітря з Атлантичного океану, просуваючись на схід, поступо-
во віддає свою вологу. Влітку воно зменшує спеку, особливо на заході України,
підвищує вологість повітря і приносить опади, а взимку пом'якшує морози,
викликає снігопади і відлиги. Континентальне помірне повітря надходить в
Україну з внутрішніх районів Євразії і надає клімату сухості. На клімат нашої
країни впливають і тропічні повітряні маси, морські — з боку Середземного
моря, континентальні — з внутрішніх районів Євроазіатського континенту.

Характер підстилаючої поверхні впливає на розподіл сонячної радіації та
рух повітряних мас. Рівнинність більшої частини України зумовлює поступо-
ве зростання показників сонячної радіації і середньої температури з півночі
на південь, водночас вона не перешкоджає просуванню повітряних мас у різ-
них напрямках. Карпатські та Кримські гори — бар'єри для проходження
певних повітряних мас (тому клімат Закарпаття і Південного берега Криму
відрізняються). У горах з висотою зростає кількість опадів і знижується тем-
пература повітря, формується кліматична поясність.

На мікроклімат впливають також річкова мережа, ґрунтово-рослинний
покрив, забудова населених пунктів тощо.

Основні показники клімату — температура повітря і кількість опадів.

Середні температури найхолоднішого місяця в Україні (січня) на північ-
ному сході -7 °С, на Південному березі Криму — +2...+4 °С; найтеплішого
місяця (липня) — від +18 °С на заході до +22...+23 °С на півдні.

20


Території України притаманний перехідний до континентального режим
атмосферних опадів з максимумом випадання влітку і мінімумом узимку.
Спостерігається поступове зменшення річної кількості опадів із заходу і півні-
чного заходу на південний схід і південь (від 550—650 мм до 300—350 мм).

Тільки на Південному березі Криму спостерігається середземноморський
субтропічний тип річного режиму опадів: максимум узимку, мінімум — уліт-
ку. Максимальна річна кількість опадів спостерігається в Українських Кар-
патах — до 1500—2000 мм.

Для визначення забезпеченості території вологою використовують коефі-
цієнт зволоження Кзв — відношення річної кількості опадів О до випарову-
вання U. Кзв = 1 — достатнє зволоження, Кзв > 1 — надмірне, Кзв < 1 — не-
достанє.

В Україні чітко виражена зміна сезонів протягом року.

Кліматичні сезони на території України

Зима Весна Літо Осінь

Температура повітря
нижча 0 °С, трива-
лість 75—130 днів,
помірно м'яка на
заході, прохолодна
на південному сході
й сході

Температура
повітря від
0 °С до +15 °С,
тривалість
50—100 днів,
погода не-
стійка

Температура
повітря пере-
вищує +15 °С,
тривалість
100—165 днів,
тепле, макси-
мум опадів

Температура повіт-
ря від +15 °С до
0 °С, тривалість
65—100 днів, не-
стійка погода,
зростання цикліч-
ної діяльності

Кліматичні ресурси — це невичерпні природні ресурси, які включають
сонячну енергію, вологу й енергію вітру.

Кліматичні умови, які враховуються у сільському господарстві (трива-
лість вегетаційного періоду, коефіцієнт зволоження тощо), називаються
агрокліматичними.

Кліматичні умови, які сприяють лікуванню й відпочинку людей, склада-
ють рекреаційні кліматичні ресурси (Крим, Карпати тощо).

внутрішні води

Провідна роль у загальному обігу вологи належить річкам. В Україні на-
лічується більш як 4 тис. річок завдовжки понад 10 км, з них 117 — понад
100 км. Більшість річок належить до басейнів Чорного та Азовського морів
і лише Західний Буг та Сян — до Балтійського басейну. Річки є важливими
транспортними шляхами, джерелом одержання електроенергії.

21


Тип Умови утворення Місцезнаходження, приклади

Заплавні (озе-
ра-стариці)

У старицях і притера-
сових зниженнях

Повсюди, найчастіше — у доли-
нах річок Полісся

Загатні

Перекриття гірських
річок загатами (зсува-
ми, завалами)

Українські Карпати (Синевир)
Лиманні

Опускання суходолу
і затоплення морем
гирл річок

Лимани Чорного та Азовського
морів (Ялпуг, Сасик (Кундук), Ка-
гул, Шагани, Сасик, Катлабух)

Залишкові

Морські затоки, які
відокремились у період
підняття узбережжя

Перекопські озера, Саки, Дон-
узлав

Льодовикові

У льодовикових заглиб-
леннях (карах)

Озера Карпат
Вулканічні

У кратерах згаслих
вулканів

Озера Закарпаття
Карстові

У заглибинах розчине-
них водою гірських по-
рід (вапняків, крейди,
солей)

Донбас (Слов'янські озера),
Кримські гори (Караголь),
Шацькі озера

22

У розрахунку на одного жителя водозабезпеченість на заході України май-
же в 7 разів вища, ніж на півдні, і в 3 рази вища, ніж на сході.

Найбільші річки України

З-поміж природних водойм провідне місце в Україні належить озерам
і лиманам. Лиман — це витягнута мілководна затока, що утворюється від
затоплення морем пригирлової частини річкової долини або балки. Лимани
бувають відкриті, що сполучені з морем, і закриті — відокремлені від моря.
Вони поширені в південно-західній і центральній приморській частинах.

Озера — природні водойми з уповільненим стоком або безстічні.

На території України налічується близько 20 тис. озер, у тому числі понад
7 тис. завбільшки 0,1 км2, 43 — завбільшки 10 км2.

Великі озера зосереджені в плавнях Дунаю (Кагул, Ялпуг, Катлабух, Ки-
тай та ін.). Багато озер і закритих лиманів є на узбережжі Чорного та Азов-
ського морів (Сасик, Хаджибейський, Куяльницький).

Типи озер України за походженням улоговин

Водосховище — штучна водойма, що утворюється під час спорудження
(в долині річки) водопідпірної греблі.

Найбільші водосховища створено на Дніпрі: Київське, Канівське, Кре-
менчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське та Каховське. Функціонують
також великі водосховища на Дністрі (Дністровське), Сіверському Дінці
(Печенізьке), на Осколі (Червонооскільське) та ін.

Для забезпечення водою потреб міст, промислових і сільськогосподар-
ських підприємств у бідних на воду південних районах України споруджені
водопостачальні та зрошувальні канали.

Найбільшими зрошувальними системами є Бортницька (Київська обл.),
Каховська (Херсонська і Запорізька), Краснознам'янська (Херсонська),
Нижньодністровська (Одеська), Приазовська (Донецька і Запорізька), Інгу-
лецька (Миколаївська обл.), а також системи в зоні каналу Дніпро—Донбас.

Для водопостачання міст використовують водоводи Дніпро—Донбас—
Харків, Дністер—Одеса, Дністер—Чернівці, Дніпро—Західний Донбас та ін.

Болото — надмірно зволожена ділянка земної поверхні зі своєрідною бо-
лотною рослинністю і шаром торфу, не меншим за 30 см.

В Україні зосереджені значні площі боліт (1,2 млн га, в тому числі торфові —
майже 1 млн га). Більшість їх розміщена на Поліссі, особливо Волинському.

Болота, а також торфовища за живленням поділяють на низинні (в основному
розміщені в долинах річок і прибережних районах озер), верхові та перехідні
(на вододілах, пологих схилах, піщаних прирічкових ділянках). Низинні болота
живляться переважно підземними водами, верхові — атмосферними опадами.
В Україні переважають низинні болота та торфовища. Майже половина всіх бо-
літ осушена. Осушені землі переважно використовують як луки і пасовища.

Підземні води — води, що розташовані у верхньому (12—16 км) шарі зем-
ної кори в рідкому, твердому та пароподібному станах.

В Україні сім підземних водних басейнів, з-поміж яких на рівнинній
частині найбільшими є Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський та
Причорноморський. Води окремих підземних басейнів мінералізовані й ви-
користовуються для лікування (Біла Церква, Хмельник, Карпати, Крим).

Водні ресурси — запаси поверхневих і підземних вод, які використовують-
ся або можуть бути використані у господарстві та для потреб населення.

Сумарні запаси вод України становлять 209 км3. На 1 жителя припадає
близько 1000 м3 річкового стоку. Це один із найнижчих показників у Європі.

Обов'язок кожного громадянина нашої країни — розумно й бережливо
використовувати водні багатства, оберігати їх від забруднення.

Ґрунти й земельні ресурси

Ґрунт — це особливе природне тіло, що утворилося в приповерхневому
шарі земної кори внаслідок взаємодії всіх природних компонентів. До складу
ґрунту входять гірські породи, повітря, вода, живі і відмерлі організми та гу-
мус (перегній). Ґрунтоутворення триває сотні й тисячі років. Сучасні ґрунти
України утворилися в післяльодовикову епоху. Найбільш тісно ґрунтовий
покрив пов'язаний із природним рослинним покривом. Від родючості ґрунтів
залежить урожайність природної і культурної рослинності. Якщо зміняться
властивості хоча б одного природного компоненту, зміниться ґрунт у цілому
(його потужність, внутрішня будова, родючість).

23



Назву ґрунту часто дають за кольором його верхнього шару, який зале-
жить від вмісту гумусу та деяких солей. Чим більшим є вміст гумусу, тим
темніший колір. Типів ґрунтів дуже багато, бо чинники їх формування різно-
манітні. Сукупність усіх ґрунтів становить ґрунтовий покрив.

Дерново-підзолисті ґрунти сформувалися на супісках і піщано-глини-
стих четвертинних відкладеннях, при високому рівні залягання підземних
вод, під сосновими і мішаними лісами, що властиві Українському Поліссю.

Сірі й темно-сірі лісові ґрунти сформувалися переважно на лесах і лесо-
подібних суглинках, при відносно глибокому рівні залягання підземних вод,
у минулому — під широколистими лісами Лісостепу.

Чорноземи сформувалися на пухких гірських породах — лесах і лесопо-
дібних суглинках, при відносно неглибокому рівні залягання підземних вод,
у минулому — під природною рослинністю лугових степів Лісостепу та пів-
нічного Степу. Тепер це найбільш розорані ґрунти, де порушені умови при-
родного ґрунтоутворення і спостерігається погіршення стану чорноземів.

Буроземи — це щебнисті ґрунти, що сформувалися на схилах гір, в умовах
достатнього і надмірного зволоження, м'якої зими і прохолодного літа під
деревним покривом. В Україні вони мають невелике поширення.

Коричневі ґрунти характерні для сухих субтропіків Південного берега
Криму. Сформувалися в умовах вологої, порівняно теплої зими і сухого,
жаркого літа під деревинно-чагарниковою рослинністю гірських схилів.

Земельні ресурси — частина земельного фонду, що використовується або
може бути використана для конкретних господарських цілей.

Структура земельних ресурсів України: сільськогосподарські угіддя (ріл-
ля, пасовища, сіножаті) — 70 %; ліси — 15,6 %; землі, зайняті під населені
пункти, дороги тощо, — 14,4 %.

У цілому природна родючість ґрунтів України одна із найвищих у світі.
У нашій країні зосереджена 1/3 усієї площі чорноземів світу, але високий рі-
вень використання призводить до зниження їхньої родючості й необхідності
проведення меліорації — системи заходів, спрямованих на підвищення родю-
чості ґрунту та боротьбу з несприятливими водними і повітряними режимами
(ерозією, вимиванням тощо).

24


рослинний покрив

Рослинний світ України відрізняється великою різноманітністю видо-
вого складу. Із 300—350 тис. видів вищих рослин планети в Україні зростає
25 тис. Це 80 видів дерев, 280 видів чагарників, до тисячі видів однолітніх
трав. Особливе значення мають ендемічні, а також рідкісні й зникаючі
види рослин (понад 1000). Ними багаті Кримські гори і Карпати. Природна
рослинність збереглася лише на 25 % території України. Господарська ді-
яльність населення призвела до істотних змін рослинного покриву країни.
Так, площа лісів скоротилася в 5 разів і зараз складає трохи більше 14 %.
Найбільшого впливу зазнала рослинність лісостепової і степової зон, де землі
активно відводились під сільськогосподарські угіддя.

Рослинний покрив є найбільш уразливим природним компонентом,
тому що його розміщення і формування залежать від складу гірських порід,
рельєфу, клімату, ґрунтів. Сукупність рослин, пов'язаних між собою і з нав-
колишнім середовищем, називається рослинним угрупованням.

На рівнинах України простежується широтна зональність у розміщенні
рослинності. З півночі на південь вона змінюється таким чином: мішані ду-
бово-соснові ліси — діброви — лугові степи — різнотравно-типчаково-кови-
лові степи — типчаково-ковилові степи — злаково-полинові степи. У горах
простежується висотна поясність. Так, передгірний Лісостеп змінюється
лісами — від широколистих до хвойних — які переходять у субальпійський
пояс полонин (у Карпатах) і яйли (у Кримських горах).

тваринний світ

Розмаїття природних умов території України визначило багатство її тва-
ринного світу, видовий склад якого налічує понад 40 тисяч видів. Формуван-
ня тваринного світу, близького до сучасного, почалося в середині палеозою.
В епоху зледеніння видовий склад зазнав значних якісних змін. Різноманіт-
ність тваринного світу України пов'язана з особливостями рельєфу і клімату,
але в першу чергу — із певними рослинними уґрупованнями, розміщення
яких пов'язане з широтною зональністю і висотною поясністю. Видовий
склад тварин, які живуть у певному рослинному угрупованні, називають
фауністичним комплексом.

25


Інтенсивне полювання й активізація господарської діяльності людини
призвели до істотних змін видового складу тварин. Багато з них стають рід-
кісними і зникаючими, поповнюючи Червону книгу України.

Червона книга України — основний державний документ, у якому міс-
тяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин Украї-
ни, що перебувають під загрозою знищення, та заходи щодо їх збереження
та науково обґрунтованого відтворення. До неї занесено 85 видів рідкісних
тварин, а також ті види, що перебувають під загрозою знищення.

Фауністичні комплекси України

Види тварин Полісся

Українські
Карпати

Кримські гори Степи

Траво-
їдні

Кабан дикий,
косуля, лось,
олень

Карпатський
благородний
олень, серна,
лось

Олень, косу-
ля, муфлон

Сайгак, сте-
повий зубр,
бик-тур

Ссавці Гризуни

Білка, соня
лісова, миша-
полівка

Миша-по-
лівка, білка,
бурозубка

Лісові миші,

білка-теле-

вутка

Ховрах
сірий, туш-
канчик, по-
лівки, кро-
лик дикий


Комахо-
їдні

Борсук, кріт Борсук Борсук

Їжак вуха-
тий


Хижаки

Рись, кіт лісо-
вий, вовк, ли-
сиця звичайна

Рись, бурий
ведмідь

Куниця
кам'яна

Лисиця-кор-
сак

Птахи

Рябчик, тету-
рук, глухар,
яструб

Чорний
шишкар, со-
кіл-сажан,
орел, бер-
кут, глухар,
тетерук

Гриф чор-
ний, сип
білоголовий,
сойка чорно-
голова

Жайворо-
нок, дрохва,
куріпка сіра,
журавель
степовий

Плазуни

Гадюка зви-
чайна, вуж,
веретільниця,
мідянка, ящір-
ка прудка

Полоз, гадю-
ка, мідянка

Гекон крим-
ський, ящір-
ки

Полоз жов-
тобрюхий,
гадюка сте-
пова

несприятливі природні процеси

Несприятливі природні процеси — це фізико-географічні явища, які за-
вдають матеріальної шкоди господарству, погіршують умови життя людей.

До цих процесів відносять селі, ерозійні процеси, карст, зсуви, заболочу-
вання, вторинне засолення ґрунтів.

Селі — раптові короткочасні потоки у руслах гірських річок з різким
підйомом рівня води, що містять уламки гірських порід і глинисті маси.

26


Виникають у гірських районах Карпат і Південного берега Криму внаслідок
тривалих злив, бурхливого танення снігів у горах. Селі руйнують будинки,
дороги, споруди, орні землі. Для боротьби із селевими потоками необхідно
споруджувати спеціальні греблі й дамби на річках.

Зсуви — відрив і переміщення мас гірських порід схилами під дією сили
тяжіння. Вони виникають при ослабленні міцності порід, вивітрюванні чи
перезволоженні опадами і підземними водами, від сейсмічних поштовхів, від
рясного поливу садів і городів на схилах тощо. Ці явища характерні для висо-
ких берегів Дніпра, Азово-Чорноморського узбережжя, Українських Карпат,
Південного берега Криму.

Ерозія — руйнування водою і вітром верхнього шару ґрунту, змив чи розві-
ювання його частинок. Вітрова ерозія викликає чорні бурі на півдні України.
Водна і вітрова ерозія зменшує площу ріллі та родючість ґрунту, руйнує до-
роги й інші споруди, замулює канали і водойми. Інтенсивні ерозійні процеси
спостерігаються в Карпатах і Кримських горах, на орних землях (особливо
Східної України). Для боротьби з ерозією необхідно застосовувати ґрунтоза-
хисні сівозміни, оранку поперек схилу, терасування тощо.

Карст — процеси та форми рельєфу поверхні й підземних порожнин
і печери, що виникають у розчинених водою гірських породах (вапняк, гіпс,
кам'яна і калійна сіль). Карст ускладнює будівництво, землеробство, бо не
лише висушує ґрунт, але й спотворює поля провалами і вирвами. Карстові
печери використовують як об'єкт туризму. Характерні для Кримських гір,
Поділля, зустрічаються в Донбасі.

Заболочування — зростаюче перезволоження ґрунтів зі зміною ґрунто-
рослинного покриву. Заболочування буває природним (унаслідок надлишку
вологи, наприклад, у Поліссі) або антропогенним (будівництво водосховищ
і відстійників води; надмірне зрошення).

Вторинне засолення ґрунтів відбувається внаслідок підняття рівня
підземних вод при надмірному поливі в умовах наявності солей у гірських
породах (південь і північ України). Такі ґрунти вимагають застосування спе-
ціальних мір: вапнування, гіпсування тощо.

Протікання або активізація багатьох сучасних фізико-географічних явищ
значною мірою зумовлені порушенням людиною природних потоків речови-
ни й енергії, застосовуванням техніки. Тому, перш ніж планувати якісь змі-
ни у природі, необхідно заздалегідь спрогнозувати, до яких несприятливих
фізико-географічних явищ ці зміни можуть призвести.

27


розділ ііі. природні комплекси
і фізико-географічне районування

Природно-територіальні комплекси

Природно-територіальні комплекси (ПТК), або ландшафти,— це різні
за розмірами ділянки з певною однорідністю фізико-географічних умов, що
характеризуються закономірним поєднанням взаємопов'язаних і взаємозалеж-
них природних компонентів. У наш час людина дуже активно впливає на окремі
компоненти природи, але, оскільки всі компоненти нерозривно пов'язані, зміна
одного з них призводить до зміни всього природного комплексу. Досліджуючи
ландшафти, можна передбачити негативні наслідки діяльності людини, що
є дуже важливим для збереження природного середовища.

Відмінність ландшафтів зумовлюється впливом різних чинників ланд-
шафтотворення, які поділяються за значенням і носіями.

Кожна ділянка Землі зазнає різного впливу чинників ландшафтотворен-
ня, тому кожний ландшафт є по-своєму неповторним. Ландшафтна карта від-
биває зональність розподілу ландшафтів, яка виявляє себе у зміні кількості
тепла, зволоження, типів ґрунтів, рослинного і тваринного світу, фізико-гео-
графічних процесів і явищ.

Фізико-географічне районування

Фізико-географічне районування — це виділення великих і відносно однорід-
них за природними умовами територій, які відрізняються за ландшафтами.

Фізико-географічне районування проводиться з метою полегшення ви-
вчення природних територій на науковій основі. Чим детальніше здійснено
фізико-географічне районування, тим кращою виявляється вивченість
території. Оскільки господарська освоєність території України є високою,
розв'язання проблем природокористування потребує всебічного врахування
природних умов і ресурсів.

28


Одиниці фізико-географічного районування

Назва Визначення
Країна

Велика ділянка суходолу, яка сформувалася на основі вели-
ких тектонічних структур і відрізняється певною спільністю
рельєфу

Зона

Частина природної країни, що сформувалася внаслідок пев-
ного співвідношення тепла й вологи, характеру циркуляції
атмосфери

Підзона

Частина географічної зони, яка виділяється за комплексом
ознак: клімат, рослинність та ґрунти

Провінція Частина зони в рівнинній або гірській країні
Область

Складова частина провінції, яка відрізняється особливостя-
ми геологічної будови і рельєфу

Район

Найменша одиниця районування, яка виділяється на основі
переважання одного виду ландшафту в певній місцевості

Фізико-географічне районування України

29


Зона мішаних лісів займає близько
20 % території України, представлена
Українським Поліссям. Південна межа
проходить поблизу Рави-Руської, Львова,
Золочева, Шепетівки, Житомира, Києва,
Ніжина, Глухова.

Характерні низовинний рельєф, гра-
війні, піщані й піщано-глинисті відклади.
В антропогені, під час дніпровського зле-
деніння, сформувалися піщані рівнини,
моренні пасма, еолові форми рельєфу.

Клімат помірно континентальний; літо тепле й вологе, зима м'яка.
Середня температура січня змінюється із заходу на схід від -4,5 до -8 °С,
липня — від +17 до +19 °С. У середньому за рік випадає 600— 680 мм опадів
(близько 70 % у теплий період). Густа річкова мережа, багато боліт. У крей-
дових породах зустрічається карст. Багато озер, найбільше — Світязь.

Ґрунти дерново-підзолисті та болотні. Переважають соснові, дубово-
соснові та дубово-грабові ліси. Є значні ділянки дубово-липових, вільхово-
березових і ясенево-вільхових лісів.

Характерні козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, за-
єць, білка, борсук; завезено ондатру; птахи — тетерев, глухар, рябчик. У во-
доймах живуть бобри, видри, дикі качки, кулики, понад 30 видів риб.

Великі зміни спричинили водномеліоративні роботи (осушення перезво-
ложених земель призвело до глибокого і незворотного перетворення при-
родних ландшафтів), що були особливо масштабними в 1960—1970-ті pp.
Аварія на Чорнобильській АЕС та інші наслідки діяльності людини також
негативно вплинули на стан природного середовища й умови життя на-
селення.

Зона лісостепу

Лісостепова зона простягається від
Передкарпаття до Середньоруської висо-
чини. Південна межа проходить лінією
Ананьїв — Знам'янка — Олександрія —
Світлогорськ — Красноград — Ізюм. На
лісостепову зону припадає третина тери-
торії України.

Рельєф території різноманітний. На
Правобережжі розташовані Волино-По-
дільська та Придніпровська височини із
плоскими та хвилясто-горбистими по-

верхнями (плато), які по берегах річок розчленовані балками і ярами.

Клімат Лісостепу помірно теплий, із достатнім і постійним зволожен-
ням на заході й нестійким — на сході. Січневі температури із заходу на схід
змінюються від -5 до -8 °С, липневі від +18 до +22 °С. Річна кількість опадів
зменшується із заходу на схід з 500—750 до 450 мм.

Зона

мішаних лісів

30


Зону перетинають річки басейнів Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сівер-
ського Дінця. Густота річкової мережі зменшується із заходу на схід.

Світло-сірі, сірі й темно-сірі лісові ґрунти займають великі площі на Пра-
вобережжі, на Лівобережжі переважають опідзолені чорноземи.

У Лісостепу переважають дубові ліси (діброви). Видовий склад лісів част-
ково змінюється із заходу на схід; на крайньому заході — бук, на Придніпров-
ській височині — граб, клен, явір, на Лівобережжі — дуб, клен гостролистий,
липа. Підлісок складається з ліщини, кизилу, бересклету, глоду.

Характерним є поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах
водяться дикий кабан, борсук, лось, козуля, куниця, вовк, білка, заєць-
русак, лисиця, із птахів — сіра куріпка, перепел. Майже скрізь живуть
ховрашки, хом'яки, миші. У долинах річок поширені деякі види куликів,
пастушкових, диких качок. Зустрічаються видра, бобер, акліматизовано
ондатру.

зона степу

Степова зона розташована на південь
від Лісостепу і простягається до Азово-
Чорноморського узбережжя і Кримських
гір. Степ займає 40 % площі України й
охоплює Причорноморську низовину,
південну частину Придніпровської і По-
дільської височин, а також рівнинну час-
тину Кримського півострова.

Клімат помірно континентальний.
Середня температура січня змінюється із
заходу на схід від -2 до -9 °С; липня — від

+20 до +24 °С. Річна кількість опадів зменшується з північного заходу на пів-
денний схід від 450 до 300 мм.

Через недостатність атмосферних опадів густота річкової мережі незнач-
на. Найбільші річки є транзитними: Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай
із притоками. Місцевий стік формується за рахунок талих снігових вод.

Ґрунтово-рослинний покрив: у північній частині — лугові степи
з чорноземами типовими (майже скрізь розорані). У центральній смузі
в умовах недостатнього зволоження розвивається природна різнотравно-
типчаково-ковилова рослинність на чорноземах звичайних, посухостійке
різнотрав'я — на чорноземах південних. Сухостепові південні ландшафти
із типчаково-ковиловою і полиново-злаковою рослинністю сформували-
ся на каштанових солонцюватих ґрунтах. Часто зустрічаються солонці
та солончаки. Цілинні степи, а також деревна рослинність збереглися
тільки в заповідниках (Чорноморський біосферний, Дунайські Плавні,
Український степовий, Асканія-Нова, Луганський), у долинах річок і на
схилах балок.

Рослинність: північні райони — різнотравно-злакова степова рослин-
ність; далі на південь — ковилово-типчакова, зустрічаються злаки, полин,
солянки, ковили, типчак, житняк. Із тварин, крім численних дрібних гри-
зунів, у степу живуть ласка, горностай, степовий ховрашок, вовк, лисиця,
зустрічаються борсук, козуля. Серед птахів — жайворонок, перепел, ку

31


Українські карпати

Укр а їн с ь кі Ка р п а ти — ц е є ди н и й
природно-територіальний комплекс, до
складу якого входять власне Карпати,
Передкарпатська підвищена рівнина
і Закарпатська низовина.

Карпати як гірська країна входять до
Альпійсько-Гімалайського поясу склад-
частих гір. Формування Карпат ще три-
ває, про що свідчать землетруси і повільні
підняття окремих ділянок.

Українські Карпати є тільки частиною
Карпатських гір. Вони налічують чотири хребти (гірські гряди). Три гряди
складаються з осадових гірських порід, четверта — з вулканічних і являє
собою ланцюг згаслих вулканів. Північно-східні схили хребтів крутіші,
ніж південно-західні. Ланцюги хребтів і подовжніх долин простягаються
з північного заходу на південний схід. Тут розташовані родовища корисних
копалин, таких як нафта, природний газ, кам'яне вугілля, горючі сланці,
озокерит (гірський віск), солі, мінеральні води, свинець, цинк, марганець,
боксити, графіт, золото та ін.

Клімат у горах помірний, вологий, але значно прохолодніший, ніж
у суміжних районах. Середня температура січня -12 °С, липня +13 °С. Опа-
дів 1500 мм на рік, переважно в червні — липні й узимку.

Густа річкова мережа. Найбільші річки — Дністер, Прут, Тиса, Черемош.
Озер мало (найбільше — Синевир). Простежується вертикальна поясність
ландшафтів. Передгірний пояс (до 400—700 м) — дубово-грабові й дубові
ліси. Низькогірний (700—1200 м) — букові, буково-модринові ліси. Серед-
ньогірний пояс (1200—1500 м) — ялинові, ялиново-ялицеві ліси. Субаль-
пійський пояс (1500—1800 м) — чагарники з гірської сосни, чорної вільхи,
арчовника. Схили вкриті гірськими лугами.

Передкарпатська підвищена рівнина простягається уздовж гірської
дуги. Поверхня сильно розчленована. На межиріччях поширені глини
і лесоподібні суглинки, а на заплавах — піски, гравій, глина. Континен-
тальність клімату зростає з північного заходу на південний схід. Ґрунти
тут дерново-підзолисті, сірі лісові, іноді чорноземні та болотні. Рослинність
представлена широколистими і мішаними лісами (дубово-буковими, дубо-
во-буково-модриновими), у яких зустрічаються граб, явір, клен, у підліс-
ку — яловець.

Закарпатська низовина являє собою пласку, слабо нахилену на захід
рівнину басейну Тиси. Клімат теплий і вологий. Середня температура січ-
ня -3 °С, липня +20 °С, опади — 700 мм на рік. Рослинність представлена
дубовими і чорновільховими лісами. Лісистість складає 10—15 %. Майже
50 % площі розорано.

ріпка. Місцями ще можна зустріти дрохву, сову, орла. На берегах лиманів
і на узбережжі морів живуть дикі гуси, чаплі, кулики. У річках і озерах
зони степу є щука, окунь, короп, сом. Акліматизовано фазана, ондатру,
кроля дикого.

32


Кримські гори простяглися із заходу
на схід на 180 км, їхня ширина — 50—
60 км. У рельєфі чітко виділяються три
майже паралельно розташовані гряди:
Головна (найвища), Внутрішня, Зовніш-
ня (північна).

Кримські гори поді л яються н а три
фізико-географічні області: Передгірну,
Головну гряду і Південний берег Криму.

Кримська передгірна лісостепова об-

ласть охоплює Зовнішню і Внутрішню гряди. Кліматичні умови сприятливі.
Річна сума опадів — 550 мм. Річковий стік зарегульований водоймищами. На
стан водних ресурсів впливає карст. Існує розвинений підземний стік.

Ґрунти — дерново-карбонатні на схилах, чорноземні на плоских міжгір-
ських ділянках. Переважають ландшафти Лісостепу — дубові ліси чергують-
ся з луговими степами.

Головна гряда. На вершинній поверхні (яйлах) розвинені карстові проце-
си, чому сприяють тріщинуватість і розчинність вапняків, гіпсів, утруднені
умови стоку (багато безстічних знижень на яйлах) і сприятливі кліматич-
ні умови. Кількість опадів на рік — 1000 мм (на заході) — 600—700 мм
(на сході), причому 50—60 % у вигляді снігу. Середні температури липня
+ 15...+16 °С, січня -4 °С (на висоті 1000 м). Головна гряда — акумулятор
підземних вод, що дають початок струмкам і річкам.

Характерна висотна поясність ландшафтів, яка сильно залежить від екс-
позиції схилів. На північних схилах поширені дерново-буроземні щебнисті
ґрунти під грабовими, буковими і дубовими лісами. Середньогір'я з чорнозе-
моподібними дерново-буроземними ґрунтами зайняте окремими ділянками
буково-грабово-соснових лісів. Яйли вкриті лугами на гірських чорноземах,
на схилах і у звиженнях є грабові й букові переліски.

Від підніжжя ліси Криму починаються молодими мішаними, переважно
дубовими, вище йдуть часті діброви, потім — букові ліси. У західній частині
Головної гряди росте кримська сосна — ендемік Кримського півострова.

Південний берег Криму — прибережна смуга південного схилу Головної
гряди. Положення на окраїні субтропічного поясу, південна експозиція при-
морських схилів сприяли розвитку ландшафтів середньоземноморського
типу. Середня температура січня +1...+4 °С. Літо жарке і сухе. Середня тем-
пература липня +24 °С. Кількість опадів усього 300—600 мм на рік, більше
восени та узимку. Природна рослинність представлена низькорослими ліса-
ми, заростями чагарників, сухостійних трав. Біля підніжжя Головної гряди
в середземноморському субтропічному ландшафті спостерігається поєднання
лісових порід помірного поясу й окремих представників субтропічної рослин-
ності, з яких багато декоративних і плодових порід завезено в Крим.

Природні комплекси Криму сильно порушені, хоча ці зміни, на від-
міну від інших регіонів, не завжди негативні. У той же час дотепер
трапляється нерозумне втручання людини в природні процеси. Унаслідок
надмірної вирубки в недалекому минулому кримські повноцінні дубові

кримські гори

33


ліси перетворилися на низькорослі порослеві зарості, а в східній частині
Південного берега Криму ліси знищені зовсім. Зараз тут змушені вкладати
значні кошти в залісіння сухих голих схилів, щоб уникнути ерозійних і
зсувних процесів.

У Кримських горах близько 120 природоохоронних об'єктів. Найбільші
з них — заповідники Кримський, Ялтинський, Карадазький.

У межах України в Чорне море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг,
Дніпро.

Більша частина моря розташована в субтропічному поясі. Зима тепла
і волога. Температура повітря над акваторією Чорного моря в січні -1...+8 °С,
температура поверхневих вод +8...+9 °С, крім північно-західних і північно-
східних частин, де в суворі зими море замерзає. Літо спекотне й сухе, тем-
пература повітря +22...+25 °С, поверхневих вод — +24...+26 °С. Середня
кількість опадів зростає із заходу на схід від 200—600 до 2000 мм і більше.
Середня солоність — 21,8 %о.

Води Чорного моря на глибинах понад 50—100 м насичені сірководнем,
що негативно впливає на органічне життя.

У Чорному морі нараховують понад 660 видів рослин і 2000 видів тва-
рин, що живуть переважно у верхньому шарі (над сірководневою зоною).
Промислове значення мають хамса, ставрида, кефаль, камбала, скумбрія,
водорості, мідії, креветки, устриці. Щорічно море дає до 300 тис. тонн біо-
логічних ресурсів. Розвідано промислові запаси газу і нафти. Лікувальне
значення мають грязі чорноморських лиманів. Є бухти, зручні для стоянки
кораблів.

Екологічні проблеми Чорного моря:

надмірне надходження промислових, побутових і сільськогосподар-
ських забруднень, що обумовлює нагромадження мертвої органічної речови-
ни і збільшення вмісту сірководню;

зменшення вмісту вільного кисню, що призводить до «цвітіння» води,
а отже, — до масової загибелі риб, молюсків і водоростей у лиманах;

зменшення поголів'я чорноморської кефалі, скумбрії, ставриди;

катастрофічне розмноження медуз.

Шість країн Чорноморського басейну утворили Комісію із захисту і від-
новлення Чорного моря. Україна посідає одне з головних місць у вирішенні

Природні комплекси морів, що омивають Україну

Чорне море — внутрішнє море Атлантич-
ного океану, омиває береги України, Росії,
Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини. Пло-
ща — 422 тис. км2, відстань із заходу на схід —
близько 1167 км, з півночі на південь — 624 км.
Найбільший півострів — Кримський, найбільші
затоки — Каркінітська, Каламітська, Феодо-
сійська, Джарилгачська. Середня глибина —
1271 м, максимальна — 2245 м. Береги слабко
розчленовані, найчастіше гористі, стрімчасті,
але в межах континентальної частини України
вони положисті.

34

регіональної геоекологічної проблеми «Захист і відновлення акваторій Чор-
ного й Азовського морів» (з 1997 p.).

Азовське море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану в межах
України і Росії. Площа — 39 тис. км2. Середня глибина 4—7 м, максималь-
на — 15 м. Керченською протокою Азовське море з'єднане з Чорним морем.
У море впадає Дон, а також невеликі річки. Є поклади нафти і газу, залізних
руд. З ропи Сиваша одержують кухонну сіль.

Азовське море розташоване в помірному поясі, його клімату властиві кон-
тинентальні особливості. Середня температура повітря у прибережній смузі
узимку -1...-6 °С, улітку +22...+24 °С. Температура поверхневого шару води
влітку +25...+30 °С і вище, узимку 0...+3 °С. Кількість опадів зменшується
із заходу на схід від 500 до 340 мм на рік, солоність води становить 13,8 %о,
зменшуючись у напрямку гирла Дону до 8 % і менше. Повністю море замер-
зає лише у суворі зими.

Солоність води у морі за останні десятиліття збільшується через скоро-
чення річкового стоку (внаслідок зарегулювання річок водоймищами, забору
води на зрошення полів тощо). Рівень води в Азовському морі підтримується
за рахунок надходження вод з Чорного моря. Солоність води в Азовському
морі зростає, що згубно відбивається на прісноводних видах органічного сві-
ту. У Сиваші солоність води сягає 250 %.

Рослинний і тваринний світ Азовського моря характеризується високою
продуктивністю. У минулому море було найпродуктивнішим у світі. Тепер
налічується лише 79 видів риб, з яких промислове значення мають тюлька,
хамса, бички, оселедець.

Останнім часом проблеми Азовського моря значно загострилися: підви-
щується солоність морської води; знижується рівень води; знижується біо-
логічна продуктивність.

розділ iv. використання Природних Умов
і Природних ресурсів

Геоекологічна ситуація в Україні

Геоекологічна ситуація — стан забруднення навколишнього природного
середовища.

У 1991 р. Верховна Рада оголосила всю територію зоною екологічного
лиха. Спеціалістами-географами Української академії наук уперше була
розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України за
окремими компонентами природи. Ця карта аргументовано підтверджує той
факт, що територія нашої держави, за винятком окремих районів у межах
Карпат, Центрального Поділля, Полтавщини, Південного берега Криму та
деяких інших, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15 %
території віднесено до категорії «надзвичайно забруднені регіони з посилен-
ням ризику для здоров'я». Вирішення проблеми економічного стану терито-
рії України у першу чергу слід починати з упровадження системи природо-
охоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні економічна ситуація найбільш
напружена. Такими регіонами уряд визнав Донецько-Придніпровський, По-
ліський, Карпатський та Азово-Чорноморський з річкою Дніпро.

35



використання й охорона природних умов та природних ресурсів

Природні умови — це певне поєднання елементів природи, у яких розви-
вається органічний світ, живе й господарює людина. Природні ресурси — це
компоненти природи, які використовуються або можуть бути використані
для виробництва чи задоволення потреб людини.

Геоекологічна ситуація в Україні пов'язана зі станом природних умов
і природних ресурсів, з технологіями їх використання і добування, пере-
робки та охорони.

36


Україна має сприятливі природні умови та значні й різноманітні природні
ресурси, що визначає високий ступінь господарського освоєння її території. Але
внаслідок активного використання природних багатств виникає проблема їх збе-
реження, раціонального користування та відновлення. Глибоке дослідження
антропогенного впливу дозволяє розробити систему природоохоронних заходів,
спрямовану на покращення стану навколишнього середовища.

Верховна Рада України 1994 року ввела у дію Кодекс України про надра,
який регулює раціональне використання надр та їхню охорону. Ідеї щодо
раціонального використання мінеральних ресурсів:

переобладнання гірнічодобувних підприємств з метою більш повної
переробки сировини;

комплексне використання сировини: виготовлення із відходів будівель-
них матеріалів, заповнення відходами кар'єрів і шахт;

зменшення кількості видобутої сировини за рахунок використання
нових синтетичних матеріалів;

використання екологічно чистих альтернативних джерел енергії —
Сонця, вітру, тепла Землі тощо.

Одним із головних і досить ефективних заходів охорони довкілля є запо-
відність. Більш як сто років минуло від часу започаткування активної форми
збереження та відтворення незайманих ландшафтів України. Уже до 1 січня
1928 року на території України існувало шість державних заповідників.

Загальна площа заповідників уже тоді становила 68 500 га, а з розбудовою
незалежної України природно-заповідний фонд держави зріс на 767 000 га —
це 523 об'єкти. Підґрунтям цього процесу є міцна законодавча база: Закон
України «Про природно-заповідний фонд України», Указ Президента Украї-
ни від 10 березня 1994 року «Про резервування з метою наступного запові-
дання природних територій», а також «Програма перспективного розвитку
заповідної справи в Україні». Заповідність змінюється не тільки кількісно,
але й якісно: значно урізноманітнилися основні функції природоохоронних
територій, зберігається генофонд живих організмів, відновлюються природні
ресурси, регулюється стан природного середовища, який використовується
з рекреаційною та дослідницькою метою. Зараз до складу природно-запо-
відного фонду України входять: 15 природних заповідників, 4 біосферних
заповідники, 12 національних парків, 2292 заказники, 22 ботанічних сади,
11 зоологічних парків, 36 дендрологічних парків та 510 парків — пам'яток
садово-паркового мистецтва, 25 регіональних ландшафтних парків, 741 за-
повідне урочище. У цілому ж загальна площа природно-заповідного фонду
України становить 3,72 % від загальної площі території держави.

Характеристика функціонування територій природно-заповідного фонду

України

Назва Мета створення

Ступінь використання
у господарській діяльності

Природ-
ні запо-
відники

Збереження природних комплексів,
проведення наукових досліджень
і спостережень за станом навколиш-
нього природного середовища, поши-
рення екологічних знань

Заборона будь-якої
господарської та іншої
діяльності, що супере-
чить цільовому призна-
ченню заповідника

37


Закінчення таблиці

Назва Мета створення

Ступінь використання
у господарській діяльності

Біосферні
заповід-
ники

Збереження в природному стані
найбільш типових природних комп-
лексів, біосфери, здійснення еколо-
гічного моніторингу, вивчення змін
у навколишньому середовищі, що
виникли під дією антропогенних
факторів

Диференційований
режим охорони, ви-
користання природ-
них комплексів згідно
з функціональним зо-
нуванням

Національ-
ні природ-
ні парки

Збереження, відтворення та ефек-
тивне використання природних
комплексів та об'єктів, які мають
особливу природоохоронну, оздо-
ровчу, історико-культурну, науко-
ву, естетичну, освітню цінність

Диференційований
режим охорони, відтво-
рення і використання

Заказники

Збереження та відтворення при-
родних комплексів чи їх окремих
компонентів

Оголошення заказників
проводиться без ви-
лучення земельних ді-
лянок, водних чи інших
об'єктів у їх власників
або користувачів

Пам'ятки
природи

Оголошуються окремі унікальні
природні утворення, що мають
особливе природоохоронне, на-
укове, естетичне і пізнавальне
значення, з метою збереження їх
у природному стані

Оголошення пам'яток
природи проводиться
без вилучення земель-
них ділянок, водних чи
інших об'єктів у їх влас-
ників або користувачів

Нормалізації взаємодії людини з природою та поліпшенню екологічного
стану довкілля допомагає моніторинг довкілля.

Моніторинг довкілля — це система спостереження за станом довкілля
з метою прогнозування його змін, прийняття рішень щодо регулювання при-
родогосподарювання.

В Україні створено достатньо потужну базу природоохоронних комплексів
та науково-дослідних закладів, що забезпечують позитивне вирішення про-
блем навколишнього середовища, які виникли внаслідок нераціонального
використання природних умов і ресурсів.

38


Автономна Республіка Крим

Розміщена на Кримському півострові.
На заході й півдні омивається водами
Чорного моря, на північному сході —
Азовським. Площа 27 тис. км2.

Крим поділяється на рівнинну (на пів-
ночі й у центральній частині) і гірську
(Кримські гори) частини. Північну і цен-
тральну частину займає плоска рівнина,
Керченський півострів — горбогір'я. Гори

складаються з трьох пасом: Зовнішнього, Внутрішнього і Головного. Тут знач-
но поширений карст.

Корисні копалини: залізні руди (Керченський залізорудний басейн), солі
солоних озер і Сиваша, природний газ, флюсові вапняки, будівельні матеріа-
ли, мінеральні води, лікувальні грязі.

Клімат рівнинної частини помірно континентальний. Зима м'яка, літо
посушливе. Середня температура січня -0,1...-2,4 °С, липня +22,1...+23,8 °С.
Опадів 316—466 мм на рік. У горах клімат дещо холодніший (у січні -0,5...-
3,8 °С, у липні +21,2… + 15,6 °С). Опадів тут більше — 500—1100 мм. Клімат
Південного берега Криму має риси середземноморського. Середня темпера-
тура лютого +1,8.4,1 °С, серпня +23,2...+24,4 °С. Опадів 350—635 мм на рік.

З північних схилів Головного пасма беруть початок найбільші річки
Криму: Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Салгир, Західний Булганак. Річки
маловодні. Найбільші солоні озера — Сасик, Сакське, Актаське, Донузлав.
Створені ставки і водосховища. Найважливішу роль у водопостачанні віді-
грає Північнокримський канал.

Ґрунти в північній степовій частині переважно каштанові й лучно-кашта-
нові солонцюваті, в середній частині — чорноземи південні, що в передгір'ях
переходять у чорноземи звичайні, в горах — буроземні, сірі гірсько-лісосте-
пові, коричневі.

Рівнинна частина Криму належить до степової зони і значною мірою роз-
орана. Природна рослинність краще збереглася в горах. На схилах гір рос-
туть переважно дубово-грабові й соснові ліси, на яйлах поширені високогірні
луки. У Криму шість природних заповідників: Карадазький, Мис Март'ян,
Ялтинський, Кримський, Онукський, Казантипський.

Вінницька область

Розташована в центральній частині
Правобережної України, на Поділлі.
Площа 26,5 тис. км2.

За характером рельєфу область — хви-
ляста лесова рівнина. Північно-східну
частину займає Придніпровська висо-
чина, південно-західну — Подільська
височина. Поверхня області порізана до-
линами річок, балками.

фізико-географічна характеристика областей України

39


Поширені нерудні копалини: граніти, гнейси, каолін, кварцові піски,
вапняки, крейда, гіпс, фосфорити. Є джерела мінеральних вод (Хмільник
та ін.).

Клімат області помірно континентальний з м'якою зимою і теплим літом.
Середня річна температура повітря в січні -4...-6 °С, липні +18,6...+20,5 °С.
Опадів 480—590 мм на рік, переважно влітку.

Річки належать до басейнів Південного Бугу (Згар, Рів, Краснянка, Десна,
Соб та ін.), Дністра (Рось, Гнилоп'ять, Гуйва). Окремі річки мають пороги.

Ґрунти: сірі і типові малогумусні чорноземи, є також дерново-підзолисті.
Область лежить у лісостеповій зоні. Ліси займають близько 10 % території.
Степи розорані. Є багато територій природно-заповідного фонду.

Волинська область
Розташована на північному заході
України. Площа 20,2 тис. км2.

Поверхня області переважно рівнинна
із загальним нахилом у північному напря-
мі. Понад 75 % території лежить у межах
Поліської низовини; південну частину об-
ласті займає Волинська височина.

Корисні копалини: кам'яне вугілля
(частина Львівсько-Волинського басей-

ну), самородна мідь (Ратнівський район), торф, вапняки, крейда, пісок,
глина.

Клімат помірно континентальний з м'якою зимою і теплим вологим
літом. Середня температура повітря в січні -4,4.-5,1°С, липні +18,8 °С.
Опадів 550—640 мм на рік, найбільше їх влітку.

Більшість річок належить до басейну Прип'яті, що протікає на півночі
області (Стир, Стохід, Турія). На заході протікає Західний Буг з притоками.
На території області багато озер (Світязь, Пулемецьке, Лука, Пісочне та ін.),
більшість яких карстового походження.

Ґрунти: дерново-підзолисті, дернові та різні типи болотних на півночі,
темно-сірі опідзолені й чорноземи — на півдні. Трапляються сірі лісові та
ясно-сірі лісові ґрунти. Область лежить переважно в зоні мішаних лісів,
тільки на півдні вона заходить у лісостепову зону. Лісами вкрито близько
третини території. В межах області створено Шацький природний національ-
ний парк.

Дніпропетровська область
Розташована в басейні середньої
та нижньої течії Дніпра. Площа
31,9 тис. км2.

За характером рельєфу область — хви-
ляста рівнина: північний захід — При-
дніпровська височина, крайній південь —
Причорноморська низовина, лівобережна
частина — Придніпровська низовина. На
південному сході в межі області заходять

40


відроги Приазовської височини. Поверхня дуже порізана ярами, балками,
долинами річок.

Область багата на корисні копалини: великі поклади залізної руди
Криворіжжя, манганової руди Нікопольського басейну; є поклади бокси-
тів, нікелю, кобальту, золота, титану, кам'яного і бурого вугілля. Великі
поклади гранітів, мармуру, каолінів, вогнетривких глин, вапняків, пісків
тощо.

Клімат помірно континентальний з жарким літом і порівняно холодною
зимою. Пересічна температура січня -4,5...-6,5 °С, липня +21,5...+22,5 °С.
Опадів 400—490 мм, переважно в теплий період року.

Головна річка — Дніпро з притоками: Оріль, Самара з Вовчою, Мокра,
Інгулець. У межах області розташовані Дніпродзержинське, Дніпровське
і Каховське водосховища.

Ґрунти: чорноземи звичайні та південні, трапляються лучно-чорноземні,
дернові, піщані та ін.

Область лежить у степовій зоні. Але в заплавах річок і в балках трапля-
ються ліси. Найбільший об'єкт природно-заповідного фонду — Дніпровсько-

Орільський заповідник.

Донецька область

Розташована в південно-східній части-
ні України. На півдні омивається водами
Азовського моря. Площа 26,5 тис. км2.

Поверхня області — хвиляста рівни-
на, розчленована численними річковими
долинами, ярами і балками. Північно-
східна частина — Донецька височина,
захід — Придніпровська низовина, пів-
день — Приазовська височина. Поширені

в області й антропогенні форми рельєфу — терикони, кар'єри, провали.

Найголовніший вид корисних копалин області — вугілля Донецького
кам'яновугільного басейну. Є кам'яна сіль, доломіти, флюсові вапняки, вог-
нетривкі глини, гіпс, мергель, будівельні матеріали, азбест, ртуть.

Клімат помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке. Середня
температура січня -4.-7,8 °С, липня +20,8...+22,8 °С. Опадів 375—556 мм
на рік, більшість в теплу пору року. З несприятливих кліматичних явищ
найнебезпечніші пилові (чорні) бурі.

Річки області належать до басейнів Сіверського Дінця, Дніпра та Азов-
ського моря. Найбільша річка — Сіверський Донець, що має притоки: Ка-
зенний Торець, Бахмут, Лугань. Озер мало, більше штучних водойм. Канал
Сіверський Донець — Донбас.

Серед ґрунтів області переважають середньо- і малогумусні чорноземи
звичайні. В долинах річок поширені лучно-чорноземні й лучні ґрунти. На
півдні трапляються солончаки і солонці. Область лежить у межах степо-
вої зони. Природна степова рослинність збереглася тільки в заповідних
територіях (Український степовий заповідник, національний природний
парк «Святі гори»). Ліси займають 4,8 % території, вони трапляються
в заплавах річок і в балках.

41


Житомирська область
Розташована на півночі України. Пло-
ща 29,9 тис. км2.

Поверхня області — хвиляста рівнина.
Північ області займає Поліська низовина,
південь — Придніпровська височина, роз-
членована густою мережею річкових долин
і ярів. У межах Поліської низовини підно-
ситься Словечансько-Овруцький кряж,
складений кристалічними породами.

З корисних копалин найважливіше значення мають будівельні матеріа-
ли: граніти, лабрадорити, мармур, кварцити. Є каоліни, вогнетривкі глини,
титанові руди, кварцові піски, самоцвіти (гранати, бурштин, топази, яшма
тощо), торф, буре вугілля, радіоактивні мінеральні джерела та грязі.

Клімат області помірно континентальний. Зима нехолодна, літо не-
жарке, вологе. Середня температура січня -5,7 °С, липня +18,9 °C. Опадів
570—600 мм на рік, найбільше їх влітку.

Річки належать до басейну Дніпра: Тетерів, Ірпінь, Здвиж, Уборть, Сло-
вечна, Уж, Случ. Багато озер.

Серед ґрунтів переважають дерново-підзолисті, болотяні та сірі лісові. На
півдні є чорноземні ґрунти.

Область лежить в зоні мішаних лісів, південна частина — в лісостеповій
зоні. Лісами вкрито 28 % площі області. На території області багато об'єктів
природно-заповідного фонду, в тому числі Поліський заповідник. Внаслідок
катастрофи на Чорнобильській АЕС територія зазнала радіоактивного за -
бруднення.

Закарпатська область
Розташована на заході України. Пло-
ща 12,8 тис. км2.

За характером рельєфу територія За-
карпатської обла сті поділяється на дві
частини: гірську (Українські Карпати)
і рівнинну (Закарпатська низовина). На
гори припадає близько 4/5 території. Гір-
ські хребти Карпат витягнуті з північного
заходу на південний схід. Закарпатська

низовина має висоти 105—120 м з незначним похилом від гір до р. Тиси.

В області є різні корисні копалини: кам'яна сіль, буре вугілля, ртутна
руда, алуніти, золото, поліметалеві руди, туфи, доломіти, перліти, бентоні-
тові глини та ін. Дуже багато джерел мінеральних вод.

Клімат помірно континентальний. На низовині зима коротка, м'яка,
температура січня -2...-3 °С, літо тепле, середня температура липня +19...
+21 °С. В горах літо прохолодне, температура липня від +9 до +13 °С, зима
тривала, холодна, температура січня від -5 до -9 °С. Опадів 642—1411 мм,
залежно від висоти.

Річки належать до басейну Тиси, притоки Дунаю. Найбільше озеро — Си-
невир.

42


Ґрунти області різноманітні. На рівнині дернові, опідзолені, дерново-гле-
йові, в горах — бурі лісові, гірсько-опідзолені, гірсько-лучні. Близько 50 %
території зайнято лісами. Тут чітко виражена вертикальна поясність. Вище
лісового поясу (з 1500 м) поширені субальпійські луки. В області знаходиться
Карпатський біосферний заповідник і природний національний парк Сине-
вир, міжнародний біосферний заповідник Східні Карпати.

Запорізька область
Розташована на південному сході
України. Виходить до Азовського моря.
Площа 27,2 тис. км2.

Поверхня області рівнинна. Північ-
но-західну частину займає Придніпров-
ська низовина, що на півдні переходить
у Причорноморську низовину. На півден-
ному сході на територію області заходить
Приазовська височина. Вздовж узбереж-
жя — кілька піщаних кіс.

Область багата на корисні копалини: залізні руди (Білозерський залізо-
рудний басейн), марганець (Токмацьке родовище). Є буре вугілля, великі за-
паси вогнетривів, каоліну, вапняку, графіту, граніту та інших будівельних
матеріалів, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі.

Клімат області помірно континентальний, з жарким літом і малосніжною
зимою. Середня температура січня від -5,4 °С на півночі до -3,8 °С на півдні.
Опадів 350—470 мм на рік. Бувають суховії, періодично — пилові бурі.

Головна річка Дніпро, до басейну якого належать річки Конка і Гайчур.
Річками басейну Азовського моря є Берда, Молочна, Обитічна. Найбільше
водосховище — Каховське.

В області переважають чорноземні ґрунти (75 % площі). На півдні поши-
рені темно-каштанові й каштанові ґрунти, переважно солонцюваті. Область
лежить у степовій природній зоні. Природна степова рослинність займає
3—4 % площі. На територію області заходить частина Українського степо-

вого заповідника Кам'яні Могили.

Івано-Франківська область
Розташована на заході України, в пе-
редгірній та гірській частинах Україн-
ських Карпат. Площа 13,9 тис. км2.

За характером рельєфу територію
область поділяють на три частини: пів-
нічно-східну — рівнинну (Подільська
височина), середню — передгірну (Перед-
карпаття), південно-західну — гірську
(Українські Карпати). Поверхня Перед-

карпаття розчленована річковими долинами. Майже половину території
області займають Карпати. Тут знаходяться такі гірські масиви і пасма:
Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати, Гринявські і Чивчинські гори та
Чорногора з найвищою точкою України — г. Говерлою (2061 м).

43


Корисні копалини: нафта та природний газ (Передкарпатська нафтогазо-
носна область), буре вугілля, озокерит, великі запаси сірки, кам'яної та ка-
лійної солей. Є гіпс, сланці, фосфорити, різні будівельні матеріали, джерела
мінеральних вод.

Клімат помірно континентальний. В рівнинній і середній частинах об-
ласті зима м'яка, літо тепле, середня температура січня -4.-4,5 °С, липня
+ 18… + 19,5 °С. У горах клімат холодніший. Середня температура січня стано-
вить -6 °С, липня +16 °С. Опадів від 600—800 мм у Передкарпатті до 1400 мм
у горах.

Річки області належать до басейнів Дністра і Пруту. Притоки Дністра —
Свіча, Лімниця, Луква, Бистриця, Свір, Гнила Липа; притоки Пруту — Чере-
мош, Рибниця, Турка та ін. Гірські озера — Лебедине, Несамовите та ін.

У Придністров'ї переважають опідзолені чорноземи, темно-сірі, сірі ґрун-
ти. У Передкарпатті — дерново-підзолисті та дернові, в горах — бурі лісові,
гірсько-лучні.

Переважаючим типом рослинності є ліси. Ними вкрито від 30 % території
на рівнині до 60 % — у горах. До висоти 800—1000 м ростуть листяні ліси,
вище (1300—1500 м) — хвойні, на вершинах гір — субальпійські луки — по-
лонини. На території області знаходяться Карпатський природний націо-
нальний парк і заповідник Горгани.

Київська область
Розташована в північній частині Укра-
їни, в басейні середньої течії Дніпра. Пло-
ща 28,9 тис. км2.

Поверхня області рівнинно-горбиста.
Північна частина лежить у межах По-
ліської низовини, центральна і південно-
західна — на Придніпровській височині,
дуже розчленованій річковими долинами
і балками. На сході в межі області захо-
дить Придніпровська низовина.

На корисні копалини область бідна. Є будівельні матеріали, каоліни, торф,
буре вугілля, джерела мінеральних вод; на південному заході — запаси само-
родного золота, алмазів, платиноїдів, титано-цирконієві руди.

Клімат помірно континентальний, м'який. Середня температура січ-
ня -5,8.-6,5 °С, липня +19,2… + 20,1 °С. Опадів 500-600 мм, найбільше
у червні—липні.

Дніпро — найбільша водна артерія області. Всі річки належать до його ба-
сейну. Головні притоки Дніпра: Прип'ять, Уж, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Красна,
Рось, Десна, Трубіж. На території області — Київське і Канівське водосховища.

На півночі найпоширеніші дерново-підзолисті, лучні та болотні ґрунти,
в центральній та західній частинах — опідзолені чорноземи, темно-сірі та
ясно-сірі лісові ґрунти, на півдні — глибокі малогумусні чорноземи. На Лі-
вобережжі (в Лісостепу) трапляються чорноземи типові малогумусні, лучні
солонцюваті, солончакові та ін.

Внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС в 1986 р. територія області
зазнала забруднення радіоактивними елементами, особливо північна її частина.

44


Кіровоградська область

Розташована в центральній частині
України, в межиріччі Дніпра і Південно-
го Бугу. Площа 24,6 тис. км2.

Основну частину території області за-
ймає Придніпровська височина. У річко-
вих долинах на поверхню часто виходять
кристалічні породи Українського щита,
що подекуди утворюють в річищах по-
роги і перекати.

Область багата на корисні копалини. Тут розміщений Дніпровський буро-
вугільний басейн. Є родовища горючих сланців, торфу. На території області
знаходиться частина Криворізького залізорудного басейну. Є нікелево-хромі-
тові руди (Побужжя), золото, графіт (Завальське родовище), різні будівельні
матеріали.

Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, з відлигами. Літо
жарке. Середня температура січня -5,4.-6,5 °С, липня +20...+21,4 °С. Опа-
дів 400—490 мм на рік. Трапляються посухи, пилові бурі.

Річки належать до басейну Дніпра (Цибульник, Інгулець) та Південного
Бугу (Інгул, Синюха, Синиця). Найбільші водосховища — Кременчуцьке та
Дніпродзержинське. Збудовано водовід Дніпро — Кіровоград.

Область лежить у лісостеповій і степовій зонах. У лісостеповій переважають
чорноземи типові, опідзолені, ясно-сірі та сірі лісові ґрунти, в степовій — чор-
ноземи звичайні. Природна рослинність збереглася лише на схилах ярів і балок.
Ліси займають 6,8 % території. Є об'єкти природно-заповідного фонду.

Луганська область

Розташована в південно-східній части-
ні України. Площа 26,7 тис. км2.

На півдні знаходиться Донецька височи-
на з найвищою точкою Лівобережної Укра-
їни — г. Могилою-Мечетною (367 м). Серед-
ня частина області — долина Сіверського
Дінця; на півночі — відроги Середньорусь-
кої височини. Поширені антропогенні фор-
ми рельєфу — терикони, кар'єри.

Найголовніша корисна копалина — кам'яне вугілля. Є значні поклади
вапняків, крейди, мергелів, пісковиків, лікувальні мінеральні джерела.

Клімат помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке. Середня
температура січня -7.-8 °С, липня +21 .+22 °С. Опадів випадає 400—550 мм
на рік. Досить часто трапляються суховії, засухи.

Головна річка — Сіверський Донець. Його притоки: Айдар, Деркул, Крас-
на, Лугань, Велика Кам'янка. Є озера.

На більшій частині території поширені чорноземні ґрунти різних типів.
Поширені також дерново-лучні, опідзолені та інші ґрунти.

Область лежить у степовій і частково лісостеповій зонах. Лісами вкрито
0,6 % території. Вони поширені в заплавах і балках. Природні ландшафти
дуже змінені й збереглися тільки в Луганському заповіднику.

45


Львівська область
Розташована на заході України. Пло-
ща 21,8 тис. км2.

Північна частина зайнята Верхньо-
бузькою низовиною, частково заболо-
ч е н ою; це нтра л ьн а — П оді л ьською
височиною і Розточчям; південна — При-
дністровською западиною, передгір'ям та
Українськими Карпатами, які представле-
ні тут Бескидами і Вододільним хребтом.

Область багата на корисні копалини: нафта і природний газ (Передкар-
патська нафтогазоносна область), кам'яне вугілля (частина Львівсько-Во-
линського кам'яновугільного басейну), калійна і кам'яна сіль (Стебницьке
родовище калійної солі), сірка, озокерит, будівельні матеріали. Є багато
мінеральних джерел, на базі яких діють бальнеологічні курорти: Моршин,
Трускавець та ін.

Клімат помірно континентальний. Літо тепле, вологе, зима з частими
відлигами. У горах клімат суворіший. Середня температура повітря січня на
Подільській височині -4,7 °С, у Передкарпатті -6,1 °С, в Карпатах -6,6 °С,
липня відповідно +18,7 °С, +18 °С, +16 °С. Опадів на Подільській височині
випадає 641—742, в Передкарпатті 685—773, в горах до 1000 мм на рік. Най-
більше їх випадає влітку.

Річки належать до басейнів Прип'яті (Бистриця, Стрий, Свіча, Стривігор),
Дністра (Стир) та Західного Бугу (Полтва, Рата). Є невеликі озера і водосхо-
вища.

Область лежить у межах лісостепової зони і зони Українських Карпат. Се-
ред ґрунтів лісостеповій зоні переважають дерново-підзолисті, чорноземні,
сірі лісові, опідзолені, в Карпатах — буроземні ґрунти. Ліси займають 25 %
площі області. Тут розташовані природний заповідник Розточчя та націо-
нальний природний парк Яворівський.

Миколаївська область
Розташована на півдні України, у ба-
сейні нижньої течії Південного Бугу. На
півдні виходить до Чорного моря. Площа
24,6 тис. км2.

Більшу частину займає Причорно-
морська низовина, на півночі заходять
відроги Придніпровської і Подільської
височин. Височинна ча стина дуже роз-
членована річковими долинами, ярами

і балками, на Причорноморській низовині трапляються неглибокі замкнуті
зниження (поди).

Область бідна на корисні копалини. Є граніти, гнейси, вапняки, мергель,
гіпс, глини, кварцові піски, графіт, буре вугілля, торф, джерела мінеральних
вод, лікувальні грязі.

Клімат помірно континентальний. Літо жарке з вітрами і частими сухо-
віями, зима м'яка, малосніжна. Середня температура січня -4.-5 °С, лип

46


ня +21,6...+22,8 °С. Опадів 300—450 мм, найбільше їх влітку. Трапляються
часті посухи й пилові бурі.

Річки належать до басейну Чорного моря, узбережжя якого порізане ли-
манами. Найбільша річка — Південний Буг з притоками Інгулом, Кодимою,
Чичиклією, Синюхою. На сході протікає Інгулець.

Область лежить у степовій зоні. Переважають чорноземні ґрунти різних
видів, каштанові й темно-каштанові. Територія області майже повністю роз-
орана. Природна степова рослинність збереглася на схилах балок, в долинах
річок, в Чорноморському біосферному заповіднику, природному заповіднику

Єланецький Степ.

Одеська область

Розташована на південному заході
України. На півдні омивається водами
Чорного моря. Площа 33,3 тис. км2.

Більшу частину займає Причорно-
морська низовина, на півночі заходять
відроги Придніпровської і Подільської
височин, на південному заході — Цен-
тральномолдовської рівнини. На узбереж-
жі Чорного моря — коси, лимани.

Область бідна на корисні копалини. Є невеликі поклади бурого вугілля,
калійна сіль, графіти, будівельні матеріали (пісок, глина, вапняки, граніти),
а також мінеральні джерела і лікувальні грязі. Останнім часом виявлено зо-
лото (Майське родовище).

Клімат помірно континентальний. Зима м'яка, малосніжна, з відлигами.
Літо жарке і сухе. Середня температура січня -1,8.-5,0 °С, липня +21,0.
+22,9 °С. Опадів 380—500 мм на рік, переважно в теплий період року. Бува-
ють посухи, суховії, пилові бурі.

Головні річки: Дунай, Дністер з притокою Кучурган, Південний Буг
з притоками Савранкою і Кодимою. В заплавах Дунаю та Дністра багато озер:
Кагул, Ялпуг, Катлабуг, Китай, Кугурлуй, Саф'ян. Багато лиманів.

Переважають чорноземні ґрунти: типові, звичайні і південні, а також
темно-каштанові солонцюваті. Область лежить у лісостеповій і степовій зо-
нах. Лісів дуже мало. Майже вся територія області розорана. В районі Дунаю
знаходиться Дунайський біосферний заповідник.

Полтавська область

Розташована в центральній частині Лі-
вобережної України. Площа 28,8 тис. км2.

Територія області займає Придніпров-
ську низовину. Поверхня рівнинна, має
нахил на південний захід. Розвинута
яружно-балкова мережа.

Із корисних копалин найважливіше
значення мають газ і нафта (Глинсько-
Розбишівське, Радченківське, Сагай-
дацьке та інші родовища) і залізна руда

47


(Криворізький залізорудний район). Є поклади граніту, глин, піску, торфу,
джерела мінеральних лікувальних вод (Миргород, Нові Санжари тощо).

Клімат помірно континентальний. Зима помірно холодна, літо тепле.
Середня температура січня -6,5.-7,5 °С, липня +20...+21 °С. Опадів 450—
565 мм на рік, переважно у теплий період року. З несприятливих кліматич-
них явищ трапляються суховії.

Найбільші річки Дніпро і його притоки Ворскла, Сула, Псел. На Дніпрі —
Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища.

70 %території займають чорноземні ґрунти. Трапляються сірі лісові та
опідзолені. Область лежить у лісостеповій зоні. Ліси займають близько 7,5 %
території. Природна рослинність дуже змінена діяльністю людини. Є об'єкти
природно-заповідного фонду.

Рівненська область
Розташована на північному заході
України. Площа 20,1 тис. км2.

Північна частина лежить у межах По-
ліської низовини. Південну частину займає
Волинська височина, яка являє собою під-
вищену хвилясту лесову рівнину, розчлено-
вану річками. З південного заходу в область
заходить рівнина Малого Полісся. На тери-
торії області поширені карстові явища.

Із корисних копалин найважливіше значення мають торф, мінеральні
будівельні матеріали (граніт, базальти, глина, крейда, пісок), каолін, уні-
кальні запаси бурштину, є джерела мінеральних вод типу миргородської
і трускавецької.

Клімат помірно континентальний. Середня температура повітря січня -4,8.
-5,6 °С, липня +18,1 .+18,6 °С. Опадів 600—650 мм на рік, більше влітку.

В області багато річок і озер. Найбільша річка — Прип'ять, решта — її
притоки: Горинь, Ствига та дві ділянки Стиру з притоками. Великими озе-
рами є Нобель, Біле, Лука, Велике Почаївське.

Ґрунти області різноманітні. Найпоширенішими є ясно-сірі, сірі лісові,
темно-сірі опідзолені та дерново-підзолисті. На вододілах у лісостеповій час-
тині області трапляються чорноземи.

Область лежить у лісовій (Полісся) і лісостеповій зонах. На Поліссі лі-
систість понад 45 %, у Лісостепу — до 15 %. Тут розташований Рівненський
природний заповідник.

Сумська область
Розташована в північно-східній части-
ні України. Площа 23,8 тис. км2.

У східну і північно-східну частину
області заходять відроги Середньорусь-
кої височини, решта території лежить
у межах Придніпровської низовини.
Поверхня має загальний нахил на пів-
денний захід.

48


Найбільше значення мають горючі корисні копалини: нафта і природний
газ, торф, невеликі поклади бурого вугілля. З будівельних матеріалів — гли-
ни, пісок, крейда, кам'яна сіль.

Клімат помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке. Серед-
ня температура повітря в січні -7,3.-8,0 °С, в липні +18,6… + 19,8 °С. Опадів
510—588 мм на рік, більше їх влітку.

Річки області належать до басейну Дніпра і є його лівими притоками.
Найбільші річки — Десна з Сеймом, Сула, Псел, Ворскла. Є численні озера
(Чехове, Довге, Журавлине та ін.) і водосховища.

Північна частина області лежить у зоні мішаних лісів, центральна і пів-
денна — у лісостеповій. Ліси займають 18 % території області. Із ґрунтів
переважають чорноземи (53 %) в лісостеповій зоні, дерново-підзолисті —
в лісовій.

В області багато об'єктів природно-заповідного фонду. Тут знаходиться
відділення Українського степового заповідника — Михайлівська Цілина,
Деснянсько-Старогутський природний національний парк.

Тернопільська область

Розташована у західній частині краї-
ни, на Поділлі. Площа 13,8 тис. км2.

Територія лежить у межах Поділь-
ської височини, яка знижується на пів-
день і південний схід і має хвилясту
поверхню, розчленовану каньйоноподіб-
ними долинами лівих приток Дністра,
балками і ярами. Найвищими части-
нами височин є на півдні Кременецькі

гори, на південному сході вапнякове пасмо Товтр і на південному заході
горбисте пасмо Опілля. Поширені карстові форми рельєфу (відомо понад
60 печер).

Із корисних копалин найбільше значення мають мінеральні будівельні ма-
теріали: вапняки, крейда, гіпс, мергель, глина. Із паливних ресурсів — буре
вугілля, торф. Є джерела мінеральних вод.

Клімат помірно континентальний з м'якою зимою і теплим вологим лі-
том. Середня температура повітря в січні -4,5.-5,5 °С, в липні +18… + 19 °С.
Опадів 520—800 мм на рік, переважно в теплий період року.

Головні річки області: Дністер і його притоки — Гнила Липа, Коропець,
Стрипа, Серет, Збруч. Є ставки і водосховища.

Серед ґрунтів переважають чорноземи: ясно-сірі й сірі лісові, темно-сірі
опідзолені, типові малогумусні. Близько 64 % території області розорано. Об-
ласть лежить в основному в лісостеповій зоні. Природна рослинність займає
близько 19 % території.

В області багато об'єктів природно-заповідного фонду, серед них — за-
повідник Медобори, а також всесвітньо відомі карстові печери в гіпсових
породах: Кришталева, Вертеба, Озерна, Оптимістична (найбільша в світі за
протяжністю карстова порожнина в гіпсових породах).

49


Харківська область
Розташована в північно-східній части-
ні України. Площа 31,4 тис. км2.

Велика частина території лежить
у межа х Придніпровської низовини. На
півночі на територію області заходять
відроги Середньоруської височини, а на
південному сході — Донецької височини.

Область багата на природний газ.
Є родовища нафти, кам'яного і бурого

вугілля, значні запаси кам'яної солі, фосфоритів, охри, вогнетривких глин,
піску, крейди, джерела мінеральних вод.

Клімат області помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке.
Середня температура січня -6,6.-8,0 °С, липня — +19,5.21,5 °С. Опади —
490—570 мм на рік, переважно влітку.

Річки області належать до басейнів Дону і Дніпра. Найбільша річка — Сі-
верський Донець. До басейну Дніпра належать Самара й Орель. Є кілька ве-
ликих водоймищ. Територією області проходить канал Дніпро — Донбас.

На більшій частині території переважають чорноземні ґрунти: типові,
звичайні, мало- і середньогумусні. Зустрічаються ясно-сірі й сірі лісові ґрун-
ти, дервново-підзолисті.

Велика частина області лежить у лісостеповій зоні, південь — у степовій.
11,5 % території займають ліси. В області є об'єкти природно-заповідного
фонду.

Херсонська область
Розташована в басейні нижньої течії
Дніпра. На півдні омивається водами
Ч орного і Азовського морі в. П л оща
28,5 тис. км2.

Область займає частину Причорномор-
ської низовини. Південна частина розчле-
нована балками і ярами. Вздовж морсько-
го узбережжя багато піщаних островів,
півостровів, кіс, мілководних заток.

З-поміж корисних копалин найпоширеніші будівельні матеріали (вапня-
ки, черепашник, глини, піски), солі Сиваша і прибережних озер. Трапляють-
ся торф, виявлено газ, боксити, є також лікувальні грязі.

Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, малосніжна,
часто бувають відлиги. Середня температура повітря в січні -3.-5 °С, в лип-
ні +21,5...+23,5 °С. Опадів 300—410 мм, більше їх влітку. Сніговий покрив
нестійкий. До несприятливих кліматичних явищ належать суховії, пилові
бурі, град.

Головна річка — Дніпро, що тече по території області протягом 200 км.
Поблизу гирла Дніпро поділяється на рукави й утворює Дніпровські плавні.
Вище Херсона в Дніпро впадає Інгулець. У межах області знаходиться час-
тина Каховського водосховища. Прокладені зрошувальні канали: Північно-
кримський, Каховський, Краснознам'янський.

50


З ґрунтів на півночі переважають південні малогумусні чорноземи.
На півдні їх змінюють чорноземи південні солонцюваті, а ще далі на пів-
день — каштанові солонцюваті. На Лівобережжі Дніпра смугою до 140 км
простягаються Олешківські піски. Тут переважають дерново-піщані та гли-
нисто-піщані ґрунти.

Область розташована у степовій зоні. Степи майже повністю розорані.
Цілина збереглася лише в заповідниках: біосферних Чорноморському та
Асканія-Нова, в Азово-Сиваському природному національному парку.

Хмельницька область

Розташована на Поділлі та в південній
частині Волині. Площа 20,6 тис. км2.

Поверхня області — хвиляста рівни-
на. Крайня північ — Поліська низовина,
в центрі — відроги Придніпровської ви-
сочини, на північному заході — Волин-
ська височина, на півдні — Подільська.
Поверхня дуже розчленована долинами
річок, ярами і балками, особливо на пів-

дні. Для цієї частини області характерні вапнякові пасма горбів, що мають
назву Товтри. Поширені карстові форми рельєфу.

Із корисних копалин найбільше нерудних: вапняків, крейди, гіпсу, піску,
мергелю, бентонітових глин. Є поклади торфу, горючих сланців, фосфоритів,
джерела мінеральної води.

Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, літо тепле.
Середня температура січня -5,0.-6,0 °С, липня +18,3. + 19,5 °С. Опадів
560—640 мм на рік, більше їх в теплий період року.

Річки належать до басейнів Дніпра (Горинь, Случ), Південного Бугу (Бу-
жок, Іква, Згар) і Дністра (Збруч, Жванчик, Смотрич та ін.). Річки течуть
у каньйоноподібних долинах.

Ґрунти: чорноземи опідзолені й типові малогумусні, темно-сірі опідзо-
лені та сірі лісові. Близько 62 % території розорано. Область лежить у лісо-
степовій і степовій зонах. Ліси займають близько 12 % території. В межах
області створено національний природний парк Подільські Товтри.

Черкаська область

Розташована в центральній частині
України, в басейні середньої течії Дніпра.
Площа 20,9 тис. км2.

Більша, правобережна частина ле-
жить на Придніпровській височині, мен-
ша, лівобережна,— на Придніпровській
низовині. Вздовж долини Дніпра смугою
завдовжки понад 70 км простягаються
Канівські гори (висоти до 253 м). У запла-

ві Дніпра багато озер, трапляються піщані пасма.

Із корисних копалин найважливішими є буре вугілля, торф, бентонітові
глини, каолін, граніти різних типів, лабрадорити, пісковики, гнейси.

51


Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка з частими відли-
гами, літо тепле. Середня температура січня -5,9 °С, липня +20,0 °С. Опадів
400—520 мм, більше їх в теплий період року.

Річки належать до басейнів Дніпра (Рось, Вільшанка, Тясмин, Сула,
Супій) і Південного Бугу (Гірський Тікич і Гнилий Тікич). На багатьох
річках є невеликі пороги. У межах області — частина Канівського водо-
сховища.

Ґрунтовий покрив області утворюють опідзолені чорноземи та типові
середньогумусні чорноземи. На підвищених ділянках трапляються сірі та
ясно-сірі опідзолені ґрунти.

Область лежить у лісостеповій зоні. Ліси займають 15 % території.
Степи розорані. Природна рослинність збереглася тільки в балках та на
схилах річкових долин. Найбільшим об'єктом природно-заповідного фонду
є Канівський природний заповідник. Відомий також дендропарк Софіївка
в Умані.

Чернівецька область
Розташована на заході країни в межах
Передкарпаття та східної частини Кар-
пат. Площа 8,1 тис. км2.

Південно-західну частину займають
Українські Карпати, що складаються
з низки паралельних хребтів до 1400 м
заввишки. На північний схід від Карпат
простягаються передгір'я, що являють
собою погорбовану місцевість. Північну

частину області займає Прут-Дністровське межиріччя, в середній частині
якого лежить Хотинська височина З найвищою вершиною рівнинної Укра-
їни — г. Бердою (515 м). Тут поверхня розчленована каньйоноподібними
долинами річок, ярами і балками. На заході трапляється карст.

З корисних копалин відомі фосфорити, гіпс, кварцові й глауконітові піс-
ки, глини, вапняки, мармур, графіт, буре вугілля. Є мінеральні джерела та
лікувальні грязі.

Клімат області помірно континентальний. Літо прохолодне і вологе, зима
помірно холодна. Середня температура січня на рівнині -4,8...-5,0 °С, в пе-
редгір'ї -4,8...-5,5 °С, в горах -6...-10 °С, липня відповідно +18,8...+19,5 °С,
+ 16,2… + 19,0 °С, +13… +16 °С. Опади: 500—600 мм — на рівнині, 800—
1200 мм — у горах, переважно влітку.

Головні річки: Дністер та притоки Дунаю — Прут з Черемошем і Се-
рет.

Серед ґрунтів на рівнині переважають чорноземи опідзолені, темно-сірі
опідзолені, в передгір'ях — дерново-підзолисті, в горах — бурі гірсько-лісові
й дерново-буроземні.

Ліси займають близько 32 % площі області. На рівнині — це букові
й буково-дубові ліси, в горах простежуються висотні пояси від букових лісів
до субальпійських лук. З об'єктів природно-заповідного фонду найбільшим
є Вижницький природний національний парк.

52


Чернігівська область

Розташована на півночі Лівобереж-
ної України, в басейні Десни. Площа
31,9 тис. км2.

Територія області лежить переважно
в межах Придніпровської та Поліської
низовин. На південному заході в межі об-
ласті заходить Полтавська рівнина. По-
верхня дуже порізана ярами і балками,
трапляється карст.

Із корисних копалин найважливіше значення мають поклади нафти
і природного газу в південно-східних районах. Є торф, вапняки, гіпси, піс-
ки, глини, мергелі.

Клімат області помірно континентальний. Зима помірно холодна, літо по-
мірно тепле. Середня температура січня -6.-8 °С, липня +18,0...+19,5 °С.
Опадів 550—580 мм, переважно в теплий період року.

Річки області належать до басейну Дніпра, що протікає вздовж західної
межі області. Головна річка — Десна, що має притоки Убідь, Мена, Снов,
Сейм, Доч, Остер. На півдні — Удай і Сула.

На півночі області переважають дерново-підзолисті ґрунти, на півдні —
чорноземи вилуговані та опідзолені. Трапляються ясно-сірі лісові, темно-сірі
та інші ґрунти.

Область лежить у зонах мішаних лісів і лісостеповій. Ліси займають
близько 20 % території. Північно-східна частина області забруднена радіо-
нуклідами внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Є багато територій
і об'єктів природно-заповідного фонду.

53


економічна і соціальна географія України

Економічна і соціальна географія України вивчає закономірності роз-
міщення населення і господарства (територіальну організацію людського
суспільства).

розділ і. Україна на карті світу

Географічне положення України. державний кордон

Економіко-географічне положення (ЕГП) країни — це розташування кра-
їни відносно інших об'єктів; аналіз чинників, які впливають на розвиток її
господарства.

Україна розташована у Північній півкулі, на материку Євразія, у цент-
рально-східній частині Європи. Вона є однією з найбільших за площею
(603,7 тис. км2) та населенням (понад 47,4 млн осіб) країн Європи.

Україна має вигідне економіко-географічне положення, що виражається
перш за все у її розташуванні на перехресті транспортних магістралей та
інших комунікацій, які з'єднують Центральну та Східну Європу, Європу та
Азію. Через її територію пролягають залізниці, автошляхи та трубопроводи
міжнародного значення, а також міжнародні авіалінії.

Україна має сухопутний кордон із сімома країнами: Росією (найдовший),
Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою, що
дає можливість розвивати економічні відносини з сусідніми державами.

54


Україна має вихід до Чорного та Азовського морів і є країною чорномор-
ського регіону. Це має важливе значення, бо відкриває можливість прокла-
дання транзитного шляху природних ресурсів (зокрема нафти) з азіатського
регіону через Чорне море територією нашої держави до Європи. Вихід до мо-
рів дає також можливість використання їх як джерела природних ресурсів
та транспортних шляхів.

Важливе значення для України має переважання на її території рівнинно-
го рельєфу, що позитивно впливає на розвиток господарства.

Наявність агрокліматичних та ґрунтових ресурсів обумовили розвиток
практично на всій території держави сільського господарства.

На території України (переважно у північній частині) поширені широко-
листі й мішані лісові та лісостепові ландшафти, що дає змогу успішно розви-
ватись лісовому господарству.

Значна частина території України (за виключенням південно-східних
районів) достатньо забезпечена водними ресурсами. Головна водна артерія
України — Дніпро є джерелом для виробництва електроенергії (ГЕС на Дніп-
рі), місцем промислового рибальства та транспортною магістраллю. Міжна-
родне значення має для України судноплавство по Дунаю.

Геополітичне положення України

Геополітичне положення (ГПП) країни — це місце країни на політичній
карті світу відносно до центрів економічного та політичного впливу.

План Характеристика

Оцінка:
позитивна «+»,
негативна «-»

Місце країни
на політичній
карті світу

Розташована у центрально-східній части-
ні Європи

+

Розташуван-
ня відносно
економічних
центрів і транс-
портних осей
інтеграційних
угруповань

Можливість інтеграції в міжнародні сис-
теми кооперативної безпеки в Європі

+

Спільний кордон з країнами Організації
Північноатлантичного договору — Поль-
щею та Угорщиною, близьке сусідство
з Туреччиною

+
Спільний кордон з країнами Євросоюзу +

Віддаленість від основних економічних
центрів світу

-

Участь
у військово-
політичних
та політико-
економічних
організаціях

Активна участь у миротворчій діяльності +

Членство в Організації Об'єднаних На-
цій, Співдружності незалежних держав,
Європейському банку реконструкції та роз-
витку, Міжнародному валютному фонді,
Парламентській асамблеї Чорноморського
економічного співробітництва, Раді Євро-
пи, Центральноєвропейській ініціативі,
Європейському Економічному Просторі

+

55


Закінчення таблиці

План Характеристика

Оцінка:
позитивна «+»,
негативна «-»

Розташування
відносно зо-
внішніх джерел
сировини і продо-
вольства

Розташування на шляху транзиту
природних ресурсів з Росії, Казахста-
ну, Азербайджану, Туркменії тощо до
країн Західної Європи

+

Розташування
відносно високо-
розвинених країн
та зон політичної
напруженості

Розташування поблизу зон збройних
конфліктів (Північний Кавказ, За-
кавказзя, Придністров'я, Балкани,
Близький і Середній Схід)


Відносна близкість до країн Західної
Європи

+

Висновок. Україна має у цілому вигідне геополітичне положення, але не-
достатньо використовує всі його переваги

Адміністративно-територіальний поділ України

Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на
певні частини з метою організації управління на місцях.

Адміністративно-територіальний поділ України

56


Умовні позначення

сучасні державні кордони;

кордон УРСР після укладання Ризького мирного договору 18.03.1921 p.;

територія Молдавської АРСР, що з 12.09.1924 р. до 02.08.1940 р. перебувала
у складі УРСР;

територія західних областей України, возз'єднана з УРСР
у вересні-листопаді 1939 p.;

територія Північної Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського
повітів Бессарабії, возз'єднана з УРСР у червні-серпні 1940 p.;

територія Закарпатської України, возз'єднана з УРСР на підставі договору
між Чехословаччиною і СРСР, підписаного 29.06.1945 p.;

В — територія, передана Польській Народній Республіці за договором між СРСР
— і ПНР про радянсько-польський кордон, підписаним 16.08.1945 p.;

S- територія Кримської області, передана зі складу РРФСР до складу УРСР
19.02.1954 р.

Україна являє собою унітарну державу, територія якої розділена на адмі-
ністративно-територіальні одиниці.

У систему адміністративно-територіального поділу входять Автономна
Республіка Крим, 24 адміністративні області, Київ і Севастополь — міста
державного підпорядкування.

Адміністративна область — це частина території України, яка має
чітко визначені кордони й систему місцевих органів державної влади та ор-
ганів місцевого самоврядування. Середня площа області в Україні складає
24 тис. км2. Найбільші за площею — Одеська (33,3 тис. км2).

Адміністративно-територіальний поділ України має довгий шлях розвит-
ку. Знаменною віхою в його становленні стало проголошення незалежності
України 24 серпня 1991 p.

Історія формування території України у XX ст.

57


Динаміка кількісного складу населення України

51,3 50,1 49,7 49,3 47,6 47,4

Більшість областей України мають вихід до державного кордону. Цілком
внутрішніми є Хмельницька, Черкаська, Кіровоградська. Полтавська, Дні-
пропетровська область. П'ять областей мають вихід до Чорного й Азовського
морів.

Кожна область поділяється на адміністративні райони, усього їх нарахову-
ється 490 — у середньому 19 районів на одну область. У всіх областях існують
міста обласного значення, більше їх у східних областях.

У 1991 р. Верховна Рада України прийняла рішення про відновлення авто-
номії Криму. Автономна Республіка Крим має свою Верховну Раду, Консти-
туцію, прапор; татарське населення має свій владний орган — меджліс.

Особливий статус державного підпорядкування мають міста Київ і Сева-
стополь.

Столиця — головний адміністративний центр держави, її назва і статус
закріплені Конституцією України. Основна функція столиці — керування
політичним, соціальним, культурним і економічним життям країни.

розділ іі. населення України

сучасні демографічні процеси в Україні

Для характеристики соціально-економічного розвитку країни надзвичай-
но важливі знання про кількість її населення, його розміщення. Ці питання
вивчає наука демографія.

Загальна кількість населення в Україні у 2004 році становила близько
47,4 млн осіб. За цим показником Україна посідає п'яте місце в Європі (після
Німеччини, Великої Британії, Франції та Італії). Проте наша країна посту-
пається багатьом європейським країнам за темпами приросту населення.
Розрізняють природний і механічний приріст. Природний приріст насе-
лення — різниця між кількістю людей, які народились (народжуваністю),
і тими, що померли (смертністю), на 1000 жителів. Механічний приріст — це
збільшення або зменшення кількості населення за рахунок міграції (пере-
міщення).

Темпи відтворення населення в Україні завжди були невисокими. А си-
туацію останнього десятиліття вчені вважають катастрофічною. Народжу-
ваність зменшилась у 1,5 разу і майже на стільки ж збільшилась смертність.
Внаслідок цього спостерігається від'ємний приріст населення, який у 1998 р.
становив -6 (у сільській місцевості 8) осіб на 1000 жителів.

Млн
осіб

1996 1999 2000 2001 2003 2004 Роки

58


З 1994 року активізувалися еміграційні процеси. Щороку Україну залиша-
ють понад 100 тис. осіб, які шукають кращої долі в Ізраїлі, США, Німеччині,
Австралії, Росії та інших країнах.

Великим лихом для населення України стала загальна екологічна криза,
що склалася внаслідок Чорнобильської катастрофи і ще більше загострилася
на тлі економічних негараздів останніх років. Особливо великих втрат за-
знало сільське населення. На початку 1998 р. вперше в сільській місцевості
України кількість померлих перевищила кількість народжених. Так поча-
лася криза в українському селі, що в останні роки набула сталого характеру.
Сотні малих сіл обезлюділи у Чернігівській, Сумській, Полтавській, Жито-
мирській та інших областях.

Має певні особливості і вікова структура населення: помітна тенденція
до його старіння. Так, у 2004 р. кількість мешканців України пенсійного віку
становила близько 22 % загальної кількості населення. У статевій струк-
турі переважають жінки.

національний склад населення України

Національний склад населення — розподіл населення певної території за

національностями.

В Україні живуть представ-
ники 100 національностей. .
Більша частина населення —
українці (77,8 %), корінне
населення країни. У всіх об- \
ластях (окрім АР Крим) вони \
становлять більшість насе-
лення, хоча їхня питома вага

найбільша в Центральній Наддніпрянщині й західних областях (90—96 %).

В Україні також живуть представники інших національностей (22,2%),
серед яких 17,3 % — росіяни. Найбільша їхня частка в АР Крим, Луганській,
Донецькій, Харківській і Запорізькій областях. В Україні проживають також
євреї (0,8 %), білоруси (0,6 %), молдавани (0,5 %), поляки (0,3 %), болгари,
угорці, греки та ін.

До корінних жителів України належать і кримські татари (0,5 %), приму-
сово виселені з рідної землі в 1944 р. Зараз спостерігається процес повернення
їх на батьківщину.

До областей з різноманітним національним складом належать Одеська,
Закарпатська, Чернівецька.

Конституція України гарантує рівні права для всіх громадян України.

система розселення на території України

Система розселення — це система населених пунктів певної території
з різнобічними зв'язками між ними.

З-поміж населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу,
робітничі та курортні селища, села. Основним чинником, що дає змогу від-
різнити міський населений пункт від сільського, є кількість населення, що
працює поза сферою сільського господарства. Крім того, в місті інший, ніж
у селі, характер забудови.

Умовні позначення

українці

росіяни

інші (євреї, білоруси,
молдавани, полякіта ін.)

59


Місто — це населений пункт, у якому мешкає не менш як 12 тис. осіб за
умови, що 85 % з них — робітники і службовці.

Селища міського типу та робітничі селища — це населені пункти, де мешкає
не менш як 3 тис. осіб за умови, що у сільському господарстві зайнято не біль-
ше 15 % населення. Курортними вважають селища, в яких мешкає не менше
2 тис. постійних жителів, а кількість людей, що приїздять сюди на відпочинок
щороку, становить не менше половини постійних мешканців. Велика кількість
курортних селищ розташована в Передкарпатті, Закарпатті, а також у Криму.

Мешканці міст, селищ міського типу, робітничих і курортних селищ вва-
жаються міським населенням, а ті, що живуть в інших населених пунктах
(села, хутори), — сільським. Кількість міських жителів в Україні постійно
зростає. Процес зростання кількості міст, збільшення частки міського насе-
лення називають урбанізацією. Рівень урбанізації в Україні становить 69 %.
Найвищій рівень урбанізації спостерігається в Донецький області. Значний
рівень — у Луганський та Дніпропетровський областях.

В Україні налічується 454 міста. Залежно від кількості населення вони поді-
ляються на: малі (до 50 тис. осіб), середні (50—100 тис.), великі (100—500 тис.),
дуже великі (500—1000 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).

Міст-мільйонерів в Україні п'ять: Київ, Харків, Дніпропетровськ, До-
нецьк, Одеса.

Частина великих і найбільших міст разом із прилеглими до них містами
та селищами різного типу утворюють агломерації.

Агломерації — це зони близько розташованих міст із різними зв'язками
і високою густотою населення. В Україні налічується 19 агломерацій. Най-
більші з них: Київська, Харківська, Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єна-
кіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська.

Міські агломерації

Моноцентричні
(Київська, Хар-
ківська, Львів-
ська, Одеська)

Біцентричні (Дніпропетров-
сько-Дніпродзержинська,
Донецько-Макіївська, Гор-
лівсько-Єнакіївська)

Поліцентричні
(формуються
у Донбасі)

Сільське населення становить 31 % загальної кількості населення Украї-
ни. Сільське населення мешкає в різних за кількістю населення селах: малих
(до 500 осіб), середніх (до 1000 осіб), великих (понад 1000 осіб). В Україні
налічується понад 29 тис. сіл.

Три чверті усього сільського населення мешкає у середніх і великих селах.
Такі села вважаються найбільш перспективними в Україні. Кількість сіль-
ського населення на території країни в сучасних умовах різко зменшується
внаслідок від'ємного природного приросту і відтоку молоді в міста.

Найвища густота сільського населення у Чернівецькій, Івано-Франків-
ській і Закарпатській областях. У Поліссі переважають невеликі села, у Лі-
состепу середні та великі, на півдні України — великі. На високогір'ї Карпат
розкидані окремі садиби.

60


трудові ресурси і зайнятість населення

Трудові ресурси — частина населення, яка бере чи може брати участь у трудо-
вій діяльності. У складі трудових ресурсів основною частиною є населення пра-
цездатного віку (жінки — 16— 54 роки, чоловіки — 16—59 років). Певну части-
ну трудових ресурсів складають працездатні люди пенсійного віку і підлітки.

Україна має значний трудоресурсний потенціал. У 2002 p. трудові ресурси
налічували 29,9 млн осіб, тобто 59,8 % усього населення.

При цьому 95 % трудових ресурсів України складає працездатне населення.

З переходом до ринкової економіки зростає частка зайнятих в обслуговуючих
галузях, зокрема приватній торгівлі. Також зростає попит на професії, пов'язані
з фінансово-банківською системою, діяльністю бізнесових структур тощо. Ста-
більним є попит на професії, пов'язані з науково-технічним прогресом.

У розподілі населення працездатного віку у містах і селах є істотні відмін-
ності. З-поміж міських жителів люди працездатного віку становлять близь-
ко 60 %, серед сільських — близько 50 % усіх жителів. Тобто міста України
краще забезпечені людьми працездатного віку.

В Україні спостерігаються територіальні відмінності в працезабезпече-
ності. У Вінницькій, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях
у зв'язку з відпливом молоді до міст не вистачає робочої сили в сільськогос-
подарському виробництві.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні намітилась тенденція
щодо скорочення кількості працюючих на підприємствах. З'явилися безробітні.
У 1999 p. їх налічувалось понад 1,5 млн осіб, проте ця цифра насправді є значно
більшою, якщо враховувати трудящих із неповною зайнятістю на виробництві.
Крім того, не всі безробітні проходять реєстрацію у відповідних державних
службах. Проблема безробіття найгостріше стоїть у західних і північних об-
ластях України. Для її вирішення необхідні значні зусилля і кошти для пере-
кваліфікації кадрів та їх перерозподілу. З 2001 р. спостерігається поступове
скорочення рівня безробіття.

Україна належить до країн світу, де сформовані висококваліфіковані тру-
дові ресурси практично для всіх галузей господарства. Вирішити більшість
проблем трудових ресурсів можливо тільки завдяки прискоренню темпів бу-
дівництва ринкової соціально-орієнтованої економіки, розробці на держав-
ному рівні механізмів захисту населення від безробіття. В Україні прийнято
закон «Про зайнятість населення», який визначає правові, економічні та ор-
ганізаційні основи зайнятості населення, його захисту від безробіття, а також
соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Структура зайнятості населення

Україна (2004 р.)

Франція (2002 р.)

61


розділ ііі. господарство

Загальна характеристика господарства України

Економіка (господарство) — найважливіша сфера суспільного жит-
тя, у якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється
виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської ді-
яльності.

Галузева структура господарства — це співвідношення і зв'язки між
окремими його галузями (поділ господарства країни на окремі галузі). Га-
лузь господарства — це сукупність підприємств або установ, що виробляють
однорідну продукцію або надають однорідні послуги.

Народне господарство охоплює галузі матеріального виробництва — виробни-
чу сферу і галузі невиробничої сфери. Головна галузь виробничої сфери — про-
мисловість. Вона поділяється на гірничодобувну, що забезпечує господарство
мінеральною сировиною; важку (електроенергетика, машинобудування, хі-
мічна, поліграфічна і лісова галузі); легку і харчову, що виробляють предмети
споживання. Важливими ланками виробничої сфери є сільське господарство,
будівництво, транспорт, зв'язок. Частка зайнятих у виробничій сфері становить
70 %. До галузей невиробничої сфери належать житлове і комунальне господар-
ство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, наука, освіта, культура, спорт.
Частка зайнятих у невиробничій сфері становить 30 %.

За єдністю продукції, що випускається, галузі господарства поєднуються
в міжгалузеві комплекси. Наприклад, ПЕК, машинобудівний, соціальний,
транспортний, будівельний, АПК тощо.

Підприємства кожної галузі господарства мають свою географічну адресу,
свої особливості розташування. Вони розміщуються нерівномірно по терито-
рії країни, концентруючись в окремих центрах, районах, областях. Таким
чином, господарство країни має певну територіальну структуру — склад
і співвідношення виробництв, особливості їхнього розташування в різних
частинах країни та зв'язку між ними.

62


Україна має свої особливості територіальної структури господарства, яке
складається з економічних районів, промислових центрів, вузлів.

Промисловий центр — населений пункт, у якому розташовано кілька
промислових підприємств певної спеціалізації або об'єднаних у виробничу
структуру сировинними і технологічними зв'язками. Сукупність промисло-
вих центрів, що мають спільну інфраструктуру і трудові ресурси, територі-
ально утворює промисловий вузол. Промислові центри, вузли є складовою
частиною промислового району, котрий звичайно має чітку виробничу спе-
ціалізацію.

Соціально-економічний район — територія держави, що виділяється
в економіці країни своєю спеціалізацією та концентрацією населення. Від-
повідно до сформованих особливостей географічного розташування, при-
родно-ресурсного потенціалу, демографічної ситуації, історичних факторів
в Україні виділяють дев'ять районів: Донецький; Придніпровський; Північ-
но-Східний; Столичний; Центральний; Подільський; Північно-Західний;
Карпатський; Причорноморський.

Економічний потенціал України

Найкраще Україна забезпечена трудовими і природними ресурсами.
Складною є ситуація з виробничими ресурсами: з одного боку, в країні є ти-
сячі підприємств із необхідним устаткуванням, верстатами, інструментами,
з іншого — гостра нестача сучасного, високопродуктивного устаткування.
Найбільше не вистачає Україні фінансових ресурсів, без яких неможливий
стабільний розвиток економіки.

Основні економічні показники
Для того щоб дати оцінку результатам національного виробництва тієї чи
іншої країни за рік, в усьому світі прийнято розраховувати валовий внутріш-
ній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий національний продукт (ВНП) — сумарна ринкова вартість
товарів та послуг, створених громадянами країни як на власній території,
так і поза її межами. Важливість цього показника зрозуміла: залежно від
того, скільки ми виробили і продали товарів і послуг, залежить отриманий
прибуток, відрахування до бюджету. Чим більше «заробила» країна і її гро-

63

мадяни, тим більше коштів вони можуть використовувати на купівлю необ-
хідних товарів і послуг. Валовий внутрішній продукт дає уявлення не лише
про обсяг вироблених і споживаних видів продукції і послуг. Як показують
дослідження, від нього залежить рівень освіти й охорони здоров'я, тривалість
життя громадян даної країни.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — сумарна ринкова вартість товарів
та послуг, створених на території країни за рік.

Національний дохід (НД)— валовий національний продукт без ураху-
вання витрачених матеріалів і спрацювання засобів виробництва.

Для зручності порівняння прийнято робити розрахунок ВВП у доларах
США, найпростіший спосіб зробити це — перевести національну грошову
одиницю в долари, виходячи з обмінного курсу. Наприклад, за даними
2001 р.: ВВП — 201 927 млн грн, кількість населення — 49 млн осіб, курс
гривні — 5,37 грн за 1 дол. США — легко розрахувати ВВП на одного жите-
ля — він складає 764 дол. США. У порівнянні з іншими, навіть сусідніми,
країнами цей показник є низьким. Наприклад, у Білорусі і Румунії він скла-
дає понад 1300 дол. США, у Росії — близько 3000, а в Польщі — понад 3500.
З наших сусідів лише Молдова має нижчий показник — близько 450 дол.
США на одного жителя.

Дана система не завжди об'єктивно оцінює ВВП країн світу, бо занижує
дійсне ВВП країн з перехідною економікою, до яких належать Україна і її
сусіди. Більш точні, але і більш складні розрахунки пов'язані з визначенням
ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Для цього порівнюють
вартість близько 1000 основних товарів і послуг і 10—20 типових будівель-
них об'єктів у національній валюті та доларах США і саме на цій основі
встановлюють купівельну спроможність національної валюти. Дослідження
показують, що в країнах з перехідною економікою купівельна спроможність
національної валюти вища за її офіційний обмінний курс. Однак і тут, серед
26 країн з перехідною економікою, Україна посідає за ВВП у розрахун-
ку на душу населення 19-те місце — 4870 дол.; 1-ше місце, з показником
18 540 дол., посіла Словенія, Польща — на 7-му місці (10 560 дол.).

Промисловість

Промисловість — провідна галузь, що виготовляє знаряддя праці, забез-
печує потреби в паливі, сировині, матеріалах, задовольняє потреби населення
в різноманітних товарах.

У господарстві України нараховується 10 502 промислових підприємства
різних форм власності, серед яких переважають акціонерні. З цієї кількості
підприємств 64 % належить базовим галузям, а 36 % — соціальним.

Промисловість поділяють на важку, підприємства якої виробляють ма-
шини, обладнання, паливо, електроенергію (група А), і легку та харчову, що
виробляють предмети споживання (група Б). У загальному обсязі випуску
продукції промисловості у 1990-ті роки, як і за часи існування СРСР, провід-
не місце в Україні належало засобам виробництва (понад 70 %). Останніми
роками структура промислового виробництва змінюється: значна увага при-
діляється предметам споживання. Різні галузі промисловості об'єднуються,
утворюючи систему пов'язаних між собою галузей виробничої та невиробни-
чої сфер.

64



S9


Паливна промисловість

Паливна промисловість — комплекс галузей, що займаються видобут-
ком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території
України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова,
газова, торф'яна.

Вугільна промисловість. Найрозвиненішою галуззю паливної промисло-
вості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам'яного і бурого
вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти)
і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі
України складає приблизно 75 %, що є одним із найвищих показників у світі.
Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металур-
гії, коксохімії. Основні поклади кам'яного вугілля зосереджені в Донбасі та
Львівсько-Волинському басейні.

Особливу цінність має кам'яне вугілля Донбасу: з нього виготовляють
кокс, необхідний для виплавки чавуну. На жаль, глибина залягання вугіль-
них шарів тут сягає 1200 м при середніх глибинах залягання 500—750 м,
а потужність шарів, що розроблюються, дуже мала — від 0,5 до 2 м. Через це
собівартість видобутку вугілля в Донбасі значно вище світової.

Головні сучасні проблеми вугільної промисловості:

розробка шарів на великій глибині вимагає модернізації оснащення,
для чого необхідні величезні матеріальні й наукові витрати;

ста рі шахти, що зараз експлуатуються, необхідно реконструювати
з метою підвищення безпеки праці шахтарів.

З вугільною промисловістю пов'язана низка екологічних проблем (тери-
кони, порушення рівноваги гірських поверхневих мас, погіршення якості
підземних вод тощо).

Нафтова промисловість. Основні родовища нафти зосереджені в Карпат-
ській і Причорноморсько-Кримській нафтогазоносних провінціях, Дніпров-
сько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпат-

66


тя (майже 60 % видобутку нафти в Україні) — Бориславське (Львівська обл.),
Долинське, Битківське (Івано-Франківська обл.).

У Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області також є великі родо-
вища: нафтові — Леляківське (Чернігівська обл.), Глинсько-Розбишівське
(Полтавська обл.), нафтогазові — Гнідинцівське (Чернігівська обл.), Кача-
нівське (Сумська обл.), Яблунівське (Полтавська обл.).

У Причорномор'ї поклади нафти виявлені на Керченському піоострові та
в шельфовій зоні Чорного моря.

Власної нафти в Україні недостатньо, тому значна її кількість завозиться
з-за кордону.

Газова промисловість. Великі родовища природного газу знаходяться
в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області: Шебелинське, Західно-
хрестищенське, Єфремівське (Харківська обл.). Близько 1/5 частини видобут-
ку природного газу України зосереджено в Передкарпатті: Дашавське (Львів-
ська обл.), Косівське, Надвірнянське (Івано-Франківська обл.) родовища.

Значні родовища природного газу відкриті на півдні країни, насамперед
у Криму. Основні родовища — Глібовське, Джанкойське. Зростає видобуток
газу з дна Чорного моря.

По території України пролягли численні газопроводи: Шебелинка—Хар-
ків, Шебелинка—Полтава — Київ, Шебелинка—Дніпропетровськ—Кривий
Ріг— Одеса—Кишинів, Шебелинка—Бєлгород—Москва, Дашава—Київ—
Москва.

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. Природний газ —
найефективніше паливо. Собівартість його видобутку значно нижча, ніж
вугілля, а теплотворна здатність висока. Використання газу дуже перспек-
тивне: в порівнянні з іншими енергетичними джерелами він майже не отруює
навколишнє середовище. Газ використовують у виробництві як сировину для
хімічної промисловості, а також для комунально-побутових потреб.

Торф'яна промисловість розвивається на півночі України, у Поліссі (Чер-
нігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська обл.). Торф як
паливо має другорядне значення. Використовують його як місцеве паливо
в сільській місцевості, на скляних, порцеляно-фаянсових, харчових підпри-
ємствах. Для поліпшення транспортування з нього виготовляють торфобри-
кети (Чернігівська, Житомирська, Львівська обл.).

Структура видобутку палива в Україні

Електроенергетика

Електроенергетика — базова галузь промисловості, яка виробляє, пере-
дає і трансформує електроенергію.

67


Електроенергетика — основа розвитку економіки. Розвиток електроенер-
гетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових
промислових вузлів. Окремі галузі промисловості тяжіють до джерел дешевої
електроенергії (електрометалургія), інші здатні обмежуватися транспортом
електроенергії. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні,
гідроакумулюючі й атомні станції.

Найбільшу частку електроенергії (48,6 %) виробляють теплові елек-
тростанції, що працюють на вугіллі, газі й мазуті. Найпотужніші з них
розташовані в Донбасі (Старобешівська, Курахівська, Криворізька-2), у
Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська) і Вінницькій (Лади-
женська) областях. Більшість ТЕС поряд з електроенергією виробляють
і тепло для опалення міст. З роботою ТЕС пов'язане значне забруднення
навколишнього середовища.

Друге місце за обсягом виробництва електроенергії належить атомній
енергетиці. Атомні електростанції будують у районах із дефіцитом
паливних ресурсів. На території України працюють Запорізька, Півден-
ноукраїнська, Рівненська, Хмельницька АЕС. Вони виробляють 43,5 %
електроенергії країни.

В Україні на Дніпрі та Дністрі побудовані великі гідроелектростанції.
Найбільші з них: Дніпрогес, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Ка-
нівська, Каховська, Київська, Кременчуцька. На гідроенергетику припадає
лише 7,9 % загального виробництва електроенергії.

ГЕС в Україні побудовані на рівнинних річках, тому перед їхніми гребля-
ми створили штучні водоймища, що затопили сільськогосподарські угіддя,
населені пункти. Вода водоймищ застоюється, акумулює різні шкідливі
речовини. Греблі стають перешкодою розвитку рибного господарства, зава-
жаючи міграції по річках промислових риб. У той же час вода з водоймищ
використовується для зрошення посушливих земель Півдня України і сте-
пового Криму.

Електроенергія, вироблена електростанціями, передається до споживачів
за допомогою ліній електропередач (ЛЕП).

Україна має можливості використання сонячної, вітрової і геотермаль-
ної енергії. У Криму побудована одна з перших геліоелектричних станцій
(біля с. Мисове), уведені до дії вітроелектричні станції (АР Крим, Доне-
цька обл.).

Виробництво електроенергії в Україні

Електроенергія,
млрд кВт — год

68


металургійна промисловість

Металургія — сукупність галузей промисловості, що спеціалізуються на
видобутку, збагаченні, переробці руд чорних і кольорових металів, виробни-
цтві чавуну, сталі, кольорових металів і сплавів.

Структура галузі





Чорна металургія
Кольорова металургія

Видобуток і збагачення залізної руди
Виплавка чавуну й сталі
Виробництво прокату
Виробництво феросплавів, виплавка
електросталі та сплавів, порошкова металургія
Виробництво флюсових вапняків,
вогнетривів, коксу


Алюмінієва промисловість
Виробництво алюмінієвих сплавів
Виробництво цинку, магнію, ти-
тану, нікелю, латуні, міді, спла-
вів, рідкісних металів
Виробництво ртуті
Переробка брухту кольорових
металів

Чорна металургія — складна галузь з різними за організацією і техноло-
гією виробництвами. Це — видобуток і збагачення залізної руди, спікання
її в агломерат або котуни; виплавка чавуну, сталі, виробництво прокату; ви-
робництво феросплавів, виплавка електросталі та сплавів, порошкова мета-
лургія; виробництво флюсових вапняків, вогнетривів, коксу.

Сировиною для чорної металургії є залізні, манганові руди. Як паливо ви-
користовується кокс — результат переробки коксівного вугілля. У техноло-
гічному процесі задіяні вода і вогнетривкі глини, природний газ, вапняки
(флюси) та електроенергія. Чорна металургія є матеріаломісткою галуззю,
яка використовує близько 30 % палива, 20 % електроенергії, 95 % марган-
цевої руди, що видобувається й виробляється в Україні.

Родовища залізної руди сконцентровані в Криворізькому, Керченському
басейнах, Кременчуцькому, Білозерському районах; марганцеві руди видо-
бувають у Нікопольському басейні.

Головні підприємства чорної металургії зосереджені у трьох районах:
Донбасі (Макіївка, Донецьк, Алчевськ, Харцизьк, Краснодон, Єнакієве,
Луганськ, Краматорськ та ін.), Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Запоріжжя,
Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ), Приазов'ї (Маріуполь).

Донецький металургійний район виник на основі родовищ коксівного
вугілля, вапняків Донбасу і залізної руди Придніпров'я.

Придніпровський металургійний район утворився завдяки географічно-
му положенню — на великій водній магістралі, на перетині транспортних
шляхів і майже на півдорозі між величезними запасами залізної руди Криво-
ріжжя і коксом Донбасу.

Приазовський металургійний район виник на перехресті шляхів з Керчен-
ського басейну (родовища залізних руд) та Донбасу (коксівне вугілля).

Підприємства чорної металургії є основним стаціонарним джерелом за-
бруднення атмосфери. Вони викидають в атмосферу оксиди азоту, сірчистий
газ. Ґрунти забруднюються свинцем, цинком, хромом, міддю. Значні земель-
ні площі доводиться вилучати під звалища промислових відходів.

69


Складність розвитку галузей металургійного комплексу зумовлена їх ви-
сокою матеріаломісткістю, енерго- і водоємністю. Тому одним із головних
напрямків розвитку чорної металургії в Україні є впровадження ресурсозбе-
рігаючих технологій з метою зниження собівартості продукції і підвищення
ефективності виробництва.

Кольорова металургія — галузь промисловості, що охоплює добування
і збагачення руд кольорових металів, виробництво та обробку кольорових
металів та їх сплавів.

Продукція кольорової металургії широко використовується у точному ма-
шинобудуванні, літакобудуванні, електроніці, робототехніці та ін. В Україні
за браком власної сировини вона розвинута недостатньо.

Виробництво кольорових металів переважно енергоємне, тому підпри-
ємства розташовують поблизу джерел електроенергії. Так, виробництво
алюмінію, титану, магнію зосереджене в Запоріжжі й базується на дешевій
енергії Дніпрогесу і привізній сировині. До джерел електроенергії тяжіють
Костянтинівський цинковий завод і Артемівський завод переробки кольоро-
вих металів.

Поблизу джерел сировини розміщені Калуський хіміко-металургійний
(виготовлення металевого магнію) і Іршанський гірничо-збагачувальний
комбінати (збагачення руд титану).

На імпортній сировині працює Миколаївський глиноземний завод (глино-
зем — сировина для виготовлення алюмінію).

Останнім часом підприємства кольорової металургії поступово змінюють
свою спеціалізацію: налагоджується виробництво труб з алюмінію і титану,
будуються переробні підприємства з утилізації ґрунту кольорових металів.

машинобудування і металообробка

Машинобудування — сукупність галузей промисловості, що виготовля-
ють машини й устаткування для всіх галузей і ланок господарства та побуто-
ву техніку для населення.

Машинобудування відіграє визначальну роль не лише для багатьох га-
лузей господарства, але й значною мірою забезпечує рівень економічного
розвитку країни. Особливості галузі: наукоємність, трудомісткість, метало-
місткість, кооперування.

Машинобудування — надзвичайно складна галузь, що поділяється на
декілька десятків галузей і виробництв.

70

Важке машинобудування забезпечує різноманітним устаткуванням енер-
гетику, металургійну, хімічну, гірничодобувну і будівельну промисловість.
Розміщується в районах, де є метал і споживачі готової продукції. Центри:
Новокраматорськ, Горлівка, Харків, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ,
Кривий Ріг, Маріуполь.

Електротехнічне машинобудування випускає продукцію для енергетич-
них систем: трансформатори, генератори, важке устаткування для електро-
возів, кабелі, електродвигуни, високовольтну апаратуру. Центри: Запоріж-
жя, Харків, Донецьк, Одеса, Київ, Хмельницький, Бердянськ, Полтава,
Кам'янець-Подільський.

Транспортне машинобудування включає: локомотивобудування (Лу-
ганськ, Харків, Дніпропетровськ); вагонобудування (Дніпродзержинськ,
Кременчук, Стаханов, Маріуполь); суднобудування (Миколаїв, Херсон,
Київ); автомобілебудування (Кременчук — вантажні, Запоріжжя — легко-
ві, Львів — автобуси, Одеса — автокрани, Луцьк — вантажно-пасажирські
малолітражні автомобілі, Мелітополь, Харків — мотори, Київ, Львів, Хар-
ків — мотоцикли); літакобудування (Київ, Харків).

Верстатобудування — виробництво верстатів з числовим програмним
управлінням, токарських автоматів, алмазорозточних верстатів, автомати-
зованих ліній (Харків, Київ, Бердичів, Одеса, Черкаси, Дніпропетровськ,
Краматорськ).

Основні центри приладобудування — Сєверодонецьк, Київ, Харків, Іва-
но-Франківськ, Львів, Суми, Черкаси, Житомир, Луцьк; сільськогосподар-
ського машинобудування — Харків, Дніпропетровськ, Тернопіль, Херсон,
Одеса, Київ, Бердянськ, Слов'янськ, Умань, Новоград-Волинський, Ніжин,
Коломия.

Принципи розміщення:

радіотехніка, електроніка, приладо- та верстатобудування тяжіють до
промислових центрів, де є кваліфіковані кадри, науково-дослідні інститути;

авто-, тракторо-, вагонобудування, виробництво устаткування для
легкої і поліграфічної промисловості тяжіють до кваліфікованих кадрів, ви-
робництва металу й енергії;

сільськогосподарське машинобудування, виробництво хімічного устат-
кування, будівельних і дорожніх машин розміщуються ближче до районів
споживання готової продукції;

виробництва гірничо-шахтного, металургійного, підйомно-транспорт-
ного устаткування тяжіють до джерел металопостачання і районів споживан-
ня готової продукції.

Подальший розвиток машинобудування країни потребує технічного пе-
реозброєння, реконструкції, переспеціалізації на основі високих технологій
світового рівня, створення сучасних невеликих і середніх заводів з випуску
конкурентоспроможної продукції для світового і внутрішнього ринків, зо-
крема товарів народного споживання.

хімічна промисловість

Хімічна промисловість — сукупність галузей, що виробляють різноманіт-
ну продукцію шляхом хімічної обробки сировини, створюють: нові речовини,
яких не існує в природі, сучасні технології переробки природних ресурсів.

71



Виробничі зв'язки галузей хімічної промисловості

Підприємства гірничо-хімічної галузі тяжіють до районів видобутку
корисних копалин, що використовуються як хімічна сировина. Кухонну
сіль добувають і переробляють у Слов'янську, Артемівську, Криму. По-
клади калійної солі розробляють у Калуші і Стебнику, сірки — у Новому
Роздолі.

Основна хімія — це галузь хімічної промисловості, що включає коксохі-
мічне виробництво, виробництво мінеральних добрив, кислот, соди.

Коксохімічна промисловість є базою для розвитку великої кількості су-
путніх і допоміжних підприємств, що переробляють доменні й коксові гази,
феноли, смоли тощо.

Виробництво азотних добрив розміщується поруч з коксохімічними
підприємствами (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Горлівка) або тяжіє до
споживача (Черкаси, Рівне, Одеса). Виробництво калійних добрив роз-
міщено поблизу родовищ сировини (Калуш, Стебник). Підприємства, що
виробляють фосфорні добрива, працюють на імпортній (Винниця, Одеса,
Суми) та місцевій (Костянтинівка) сировині. Виробництво сірчаної кислоти
має значну сировинну базу і розміщено у Костянтинівці, Калуші, Перво-
майському. Виробництво соди розміщується поблизу родовищ, оскільки це
дуже матеріаломістка галузь. Основні центри — Слов'янськ, Лисичанськ,
Красноперекопськ.

Хімія органічного синтезу як сировину використовує переважно нафту
і газ, тому розміщена в районах їх видобування та у місцях, де прокладені
нафто- і газопроводи. До хімії органічного синтезу належать виробництва
синтетичних смол, пластмас і хімічних волокон. Найбільші підприємства
галузі розташовані в Донбасі та Придніпров'ї. Виробництво полімерних
матеріалів базується на використанні продуктів нафтопереробної, газової,
коксохімічної промисловості (Донецьк, Запоріжжя, Луцьк — виробництво

72


синтетичних смол і пластмас; Київ, Черкаси, Чернігів — виробництво хі-
мічних волокон). Частково виробництво базується на використанні хімічної
сировини, що потрапляє продуктопроводами з Росії.

Високого рівня розвитку в Україні досягли лакофарбова промисловість
(центри — Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків), виробництво синтетич-
них барвників (Рубіжне, Красноперекопськ).

На базі нафтопереробної і газової промисловості розвивається нафтохі-
мічна (Бердянськ, Кременчук, Херсон) і гумово-асбестова (Дніпропетровськ,
Біла Церква) промисловість.

Усе більшого значення в Україні набувають виробництво синтетичних
миючих засобів, фармацевтика. Ці галузі належать до наукомістких, тому
їхні виробництва розміщені у великих містах — Донецьку, Дніпропетров-
ську, Києві, Запоріжжі, Одесі та ін.

Міжгалузеві зв'язки хімічної промисловості

лісова й деревообробна промисловість

Лісова й деревообробна промисловість — сукупність галузей, що спеціалі-
зуються на заготівлі та переробці деревини, виробництві меблів і напівфабри-
катів, різних видів паперу, картону, штучного волокна, целюлози.

73


Усі ліси України становлять єдиний державний лісовий фонд загальною
площею 10 млн га. Лісистість території складає 14,3 %, що значно менше,
ніж у розвинених країнах. Потреби в деревині за рахунок власних ресурсів
Україна задовольняє лише на 20—25 %, решта імпортується.

Основні масиви лісів України зосереджені в Поліссі, Карпатських і Крим-
ських горах.

Стисла характеристика лісової і деревообробної
промисловості України

Назва галузі Чинники розміщення Основні райони та центри розміщення

Лісозаготівель-
на

Сировинний

Івано-Франківська і Закарпат-
ська області (Карпати); Волин-
ська, Житомирська, Київська,
Чернігівська області (Полісся)

Деревообробка
лісопиляння

виробництво
меблів

Сировинний

Споживчий, сиро-
винний

Закарпаття (Рахів, Свалява),
Івано-Франківська область (Коло-
мия), Львівська область (Самбір,
Стрий), Вінницька, Житомирська,
Чернігівська, Рівненська області
Львів, Чернігів, Київ, Харків,
Донецьк, Одеса

Целюлозно-па-
перова

Сировинний, вод-
ний, споживчий

Рахів, Ізмаїл, Цюрупинськ, Ма-
лін, Херсон, Одеса, Обухів, По-
нінка

Лісохімічне ви-
робництво

Орієнтація на від-
ходи лісопромисло-
вого комплексу

Івано-Франківська, Закарпат-
ська, Житомирська, Хмельниць-
ка та Київська області

Промисловість будівельних матеріалів

Промисловість будівельних матеріалів — група галузей промисловості,
які виробляють матеріали і вироби, що використовуються при спорудженні
та ремонті будинків і споруд.

Промисловість будівельних матеріалів — важлива галузь економіки, від
якої залежить будівництво житла, промислових, сільськогосподарських,
транспортних об'єктів, шкіл, лікарень тощо.

74


Територія України дуже багата на різноманітні запаси високоякісної си-
ровини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяються
родовища цементної сировини — мергелю і вапняку (Донецька, Харківська,
Львівська, Чернігівська, Рівненська, Хмельницька обл., АР Крим), крейди
(Донецька, Сумська, Харківська, Луганська обл.), скляних пісків (Львів-
ська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська обл.). Добувають
мармур, лабрадорити, базальт, піщаники, туфи, гіпс. Величезні запаси гра-
нітів — у Житомирській області. Сировина для виготовлення бетону є майже
в усіх областях України. Величезні запаси різноманітних глин. Таким чином,
для розвитку даної галузі немає необхідності імпортувати сировину, а навпа-
ки, є можливість у великій кількості її експортувати.

Структура галузі: цементна промисловість; цегельне виробництво; ви-
робництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій, керамзитових
блоків, покрівельних матеріалів, будівельного скла тощо.

Цементна промисловість розміщується біля родовищ мергелю, вапняків,
доломітів, крейди, а також біля металургійних заводів (оскільки шлак є си-
ровиною для виробництва портланд-цементу та ін.). Основні центри — Амв-
росіївка, Єнакієве (Донецька обл.), Дніпродзержинськ (Дніпропетровська
обл.), Здолбунів (Рівненська обл.), Балаклія (Харківська обл.), Кам'янець-
Подільський (Хмельницька обл.), Григор'ївка (Миколаївська обл.).

Цегельні заводи розміщені у всіх областях країни. Виробництво збірного
залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача, на-
самперед у великих містах. Головні центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ,
Донецьк, Одеса, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь та ін.

Керамзитові й термозитові блоки виготовляють у Керчі, Одесі, у Жито-
мирській, Київській, Львівській, Харківській областях.

М'які покрівельні матеріали (руберойд, толь) виробляють у Києві, Одесі,
Львові, Слов'янську, Умані, тверді — шифер — у Києві, Краматорську, За-
поріжжі, Харкові, Балаклії (під Харковом).

Найбільші виробництва будівельного скла знаходяться в Артемівську,
Лисичанську, Костянтинівці, Львові, Запоріжжі, Одесі.

легка промисловість

Легка промисловість — це сукупність галузей, що спеціалізуються на ви-
робництві товарів народного споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг,
галантерея).

До легкої промисловості належать: текстильна (бавовняна, вовняна, шов-
кова, лляна), трикотажна, шкіряно-взуттєва, швейна, хутряна.

75


У структурі легкої промисловості перше місце за обсягом виробництва по-
сідає текстильна галузь, друге — швейна, третє — взуттєва.

Легка промисловість — надзвичайно трудомістка галузь, у якій працю-
ють в основному жінки, тому її підприємства розміщені у великих містах, де
багато трудових ресурсів. Також підприємства легкої промисловості орієн-
туються на споживача (швейна, шкіряно-взуттєва, трикотажна) і сировину
(текстильна). Із розвитком ринкових відносин на перше місце висувається
транспортний фактор.

Бавовняна промисловість України працює на привізній сировині, тому
найбільші підприємства знаходяться насамперед у великих містах, через які
проходять транспортні шляхи,— Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні
комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), Києві, Харкові, Льво-
ві, Полтаві, Чернівцях.

Промисловість вовняних тканин представлена великими підприємствами
в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, що працюють
на місцевій і привізній сировині. Виробництво килимів зосереджено у Києві,
Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької і Закарпатської областей.

Підприємства лляної промисловості знаходяться в основному в Житомир-
ській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, де вирощується льон
на льоноволокно.

Конопляно-джутова промисловість недостатньо розвинена й повністю
працює на привізній сировині. Тому її підприємства є тільки в Одесі.

Підприємства трикотажної промисловості (виробництво верхнього
одягу, білизни, панчішно-шкарпеткове) орієнтуються на споживача, тому
розміщені у великих містах — Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську,
Житомирі та ін. Ті ж передумови визначають принципи розміщення
швейної, шкіряної і взуттєвої промисловості, тому центри їхнього розви-
тку збігаються.

Підприємства хутряної промисловості, навпаки, розміщені переважно
в невеликих містах — Балті (Одеська обл.), Жмеринці (Вінницька обл.),
Краснограді (Харківська обл.), Тисьмениці (Івано-Франківська обл.). Ви-
нятком є Харків, де також розвинена ця галузь.

Художні промисли — форма народної творчості, виробництво декоратив-
них виробів, що використовуються для художнього побуту, інтер'єру, одягу.

Основні центри художніх промислів

Територія Стисла характеристика

Західна
Україна

В Івано-Франківській області розвинені килимарство, тка-
цтво, кераміка, різьблення по дереву (Косів). Активно розви-
ваються художні промисли також у Львівській (виготовлення
виробів з кольорового скла, різьблення по дереву) і Закарпат-
ській областях (виготовлення меблів і дерев'яних прикрас)

Східна
Україна

Починаючи з першої половини XVII ст. славилася своїми
ремеслами. З другої половини XVII ст. на основі ремесел
розвиваються художні промисли: ручне ткацтво, вишивка,
гончарство, теслярське різьблення, вибивання на тканині.
Центром є Харківщина

76


Закінчення таблиці

Територія Стисла характеристика

Централь-
на Україна

У Вінницькій області — с. Клембівка (вишивання), у Полтав-
ській — с. Опішня (різьблення, декоративне скло), с. Решетил-
івка (ткацтво, виробництво килимів), у Дніпропетровській — с.
Петриківка (декоративний розпис), у Житомирській — м. Ко-
ростень (виробництво порцеляно-фаянсових виробів)

харчова промисловість

Харчова промисловість — сукупність галузей, які виробляють продукти
харчування.

До складу галузі входить майже 40 галузей і виробництв, асортимент вироб-
леної продукції включає понад 3000 найменувань.

До складу харчової промисловості входять такі галузі: цукрова, борош-
номельна, м'ясна, молочна, хлібопекарська, маслоробна, кондитерська,
спиртова, макаронна, пивоварна, рибна, виноробна, круп'яна, консервна,
тютюнова та ін.

Підприємства харчової промисловості розташовані по території України
практично повсюдно, однак при їх розміщенні враховуються особливості
кожної галузі. Останнім часом зростає кількість підприємств харчової про-
мисловості, особливо невеликих. Вони створюються поблизу джерел сирови-
ни, у колективних і фермерських господарствах.

Географія і фактори розміщення харчової промисловості:

цукрова (Лісостеп), борошномельно-круп'яна (Лісостеп і Степ), олійно-
жирова (Степ, південь Лісостепу), консервна (Степ, Крим, захід Лісостепу),
виноробна (Крим, Закарпаття, Степ), рибна (приморські міста) — сировин-
ний фактор;

макаронна і хлібопекарська (повсюдно), кондитерська (повсюдно), мо-
лочна (повсюдно) — споживчий;

м'ясна (переважно великі міста) — сировинний і споживчий.

Сьогодні харчова промисловість посідає одне з провідних місць в еконо-
міці України: частка галузі в загальному обсязі промислового виробництва
досягає 18 % (друге місце після чорної металургії).

Зросла конкурентоспроможність українських продуктів харчування на вну-
трішньому і зовнішньому ринках. Майже 95 % продовольчих товарів, що реалі-
зуються на внутрішньому ринку, є продуктами вітчизняного виробництва.

Продовольчі товари з України експортуються до країн СНД, Балтії, а та-
кож майже до 20 країн далекого зарубіжжя.

Харчова галузь посідає перше місце за обсягами залучених іноземних
інвестицій. До неї надійшло близько 900 млн дол. США, що становить 19 %
усіх іноземних інвестицій, вкладених у вітчизняну економіку.

Серед основних пріоритетів державної політики у сфері харчової про-
мисловості — створення сприятливих умов для активізації інноваційного
розвитку га лузі, прискорення модернізації її матеріально-технічної бази,
впровадження сучасних технологій та широке застосування новітніх науко-
вих розробок.

77


Виробництво основних видів промислової продукції

Вид продукції' 1999 2000 2001 2002
Електроенергія млрд кВт. год 172 171 173 174
Готове вугілля, млн т 62,8 62,4 61,7 59,5
Готовий прокат, млн т 19,3 22,6 25,4 26,4
Труби стальні, тис. т 1175 1740 1671 1528
Автомобілі, тис. штук 19,5 31,9 35,4 48,1
Аміак синтетичний, тис. т 4515 4351 4500 4489
Мінеральні добрива, тис. т 2319 2304 2234 2347
Цемент, млн т 5,8 5,3 5,8 7,2
Холодильники побутові, тис. штук 409 451 509 583
Ковбасні вироби, тис. т 160 175 167 209
Масло, тис. т 109 135 158 131
Цукор, тис. т 1858 1780 1947 1621
Олія, тис. т 577 973 935 980

соціальна інфраструктура

Соціальна інфраструктура (сфера послуг) — сукупність галузей госпо-
дарства, що обслуговують населення, надаючи різноманітні матеріальні та
духовні послуги. Від рівня розвитку соціальної інфраструктури залежить
продуктивність праці, збільшення вільного часу, підвищення кваліфікації,
забезпечення всебічного і гармонійного розвитку населення.

Сферу послуг можна поділити на два комплекси: соціально-побутовий і соці-
ально-культурний. В умовах командної економіки фінансування сфери послуг
здійснювалося за залишковим принципом, що зумовило виникнення багатьох
проблем у суспільстві. Із переходом до ринкового господарювання відбувається
ряд позитивних зрушень у розвитку цієї важливої галузі України.

Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби населення у житлі
та забезпечує належний стан приміщень. В Україні гострою залишається проб-
лема нестачі житла. Краще забезпечені житлом жителі великих міст.

78

Ринкові форми господарювання сприяють не тільки активному будівни-
цтву, але й підвищенню якісного рівня житла.

Позитивні зрушення спостерігаються в галузях побутового обслугову-
вання, торгівлі, громадського харчування і зв'язку, що також пояснюється
переходом на ринкові відносини і масовою приватизацією. Збільшується
кількість магазинів, кафе, ресторанів, підприємств по ремонту побутової
техніки та наданню різноманітних послуг.

До закладів освіти належать насамперед середні загальноосвітні денні,
вечірні і заочні школи. Розвинена мережа гімназій і ліцеїв, у тому числі при-
ватних. До мережі навчальних закладів належать також позашкільні: будинки
школярів, станції юних натуралістів, техніків, дитячі спортивні школи тощо.

Заклади культури: бібліотеки, музичні та художні школи, школи мистецтв,
театри, музеї, кінотеатри — сконцентровані переважно у великих містах — Киє-
ві, Львові, Харкові, Донецьку, Одесі, містах Автономної Республіки Крим.

У сфері охорони здоров'я, відпочинку і фізичної культури діють як держав-
ні, так і приватні заклади. Найбільша кількість лікарів усіх спеціальностей
зосереджена в Києві й Автономній Республіці Крим. У Сумській, Чернігів-
ській, Житомирській областях ці показники майже вдвічі нижчі.

Важливе місце у соціальній інфраструктурі посідає рекреаційне господар-
ство — сукупність установ і закладів, що задовольняють потреби населення
у лікуванні, оздоровленні та відпочинку. Рекреаційне господарство представ-
лене санаторіями, курортами, пансіонатами, будинками і базами відпочинку
тощо. Розвиток цієї сфери відбувається на основі використання рекреаційних
ресурсів (морських, гірських районів, лісів, джерел мінеральних вод, ліку-
вальних грязей тощо). Найбільше рекреаційних установ у Криму, Карпатах,
на узбережжі Чорного й Азовського морів.

В Україні багато культурно-історичних пам'ятників у стародавніх міс-
тах — Львові, Чернігові, Києві тощо.

На сьогодні сфера послуг в Україні має суттєві недоліки і потребує вдоскона-
лення. Побутове обслуговування, заклади освіти, охорони здоров'я та культури
не мають достатньої матеріальної бази. Необхідне створення нової сучасної мере-
жі послуг як у великих містах, так і в інших населених пунктах України. Світо-
вий досвід свідчить, що ринкова модель господарювання забезпечує необхідні
умови для успішного розвитку галузей соціальної інфраструктури.

сільське господарство

Сільське господарство — провідна галузь матеріального виробництва, яка
займається вирощуванням рослин і розведенням домашніх тварин з метою за-
безпечення населення продуктами харчування і промисловості — сировиною.

Україна характеризується високим ступенем освоєння земельного фон-
ду; на сільськогосподарські угіддя припадає 42,4 млн га, або 70,3 % його
площі. Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь України
є загальна висока питома вага розораних земель (81 %), а в Кіровоградській,
Вінницькій і Тернопільській областях він складає близько 90 %. (Для порів-
няння: у США — 16,9 %, у Франції — 32 %.) Інші площі використовуються
під багаторічні насадження (2,7 %), сінокоси (5,1 %) і пасовища (11,4 %). На
структуру сільськогосподарських угідь впливають природні, економічні і со-
ціальні фактори. Так, найбільше розорані землі лісостепової зони (85,4 %),

79



найменше — Полісся (68,9 %), тут майже третину площі сільськогосподар-
ських угідь займають природні кормові угіддя. В Україні є невеликий потен-
ціал для збільшення площі сільськогосподарських угідь. Це заболочені землі
(Полісся) і землі, що потребують зрошення (південь України), їхня частка
в структурі земельного фонду складає 2,5,%.

Рослинництво — провідна галузь сільського господарства, яка займається
вирощуванням сільськогосподарських культур.

Основною зерновою культурою України є озима пшениця, на яку припадає
майже 20 % посівних площ. Основними районами вирощування озимої пше-
ниці є області степової та лісостепової зон. У поліських та західних районах
частка посівів пшениці значно менша.

Цінною продовольчою культурою в Україні є озиме жито. Основні райони ви-
рощування озимого жита — Полісся і західна частина країни. Такі ж площі, як і
жито, займає овес. В Україні він є допоміжною зернофуражною культурою.

Ячмінь — друга за розмірами посівних площ і за валовими зборами зерна
(близько 20 %) яра зернова культура. Ярий ячмінь вирощують, як і озиму пше-
ницю, в степовій та лісостеповій зонах, частково — на Поліссі. Озимий ячмінь
вирощують у південній частині Степу та в передгірських районах Криму.

Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умо-
ви для її вирощування — північний і центральний Степ, південь Лісостепу.

Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки
зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.

Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу.

Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Микола-
ївській, Херсонській областях та в Криму.

Технічні культури: цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець, хміль, тю-
тюн. Основна культура в Україні — цукровий буряк (найбільші площі — у Лісо-
степу, в Тернопільській, Вінницькій, Черкаській і Хмельницькій областях;
є також посіви у південних районах Полісся і північних районах Степу).

Соняшник — основна олійна культура. За обсягом його вирощування
Україна посідає перше місце у світі; головні райони оброблення — степові
(Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька обл.).

80


Також вирощують: хміль у Житомирській обл., льон-довгунець — у По-
ліссі, тютюн і ефіроолійні культури — у Криму.

Садівництво і виноградарство поширені в Лісостепу і Степу практично
повсюдно. Найбільші плантації винограду розташовані в Криму.

Тваринництво — галузь сільського господарства, що задовольняє потреби
населення у м'ясо-молочних продуктах, а промисловість — у сировині.

Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м'яса,
м'ясопродуктів, молока, яєць та інших продуктів харчування. Головні га-
лузі — скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, конярство (від-
роджується в Україні), кролівництво, рибальство, хутрове звірівництво,
бджільництво. На структуру, розташування, спеціалізацію тваринництва
України істотно впливає кормова база, неоднакова в різних регіонах держа-
ви і залежна від ряду місцевих особливостей (кліматичних, земельних та ін.).

Головна галузь тваринництва — скотарство. Основними продуктами
скотарства є молоко, м'ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно.
Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лі-
состепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м'ясній
продукції. М'ясо-молочне тваринництво переважає в Степу.

Свинарство — друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство за-
безпечує населення продуктами харчування — м'ясом і жиром, а легку про-
мисловість — шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової
бази, тому зосереджене в густонаселених районах, де добре розвинуті ово-
чівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками
продукції свинарства є Лісостеп і Степ.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно
вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь
спеціалізується на постачанні м'яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока.
Тому що вівчарство менш трудомістка галузь, воно розвивається в слабозасе-
лених районах. Його розвитку в Україні приділяють мало уваги.

Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на
корм, розвивається в приміських зонах великих міст. Ця галузь спеціалізу-
ється на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м'яса (брой-
лери), яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх при-
родно-економічних зонах. Великими виробниками пташиного м'яса і яєць
є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму.

Зональна спеціалізація сільського господарства України

Зона Спеціалізація
рослинництва тваринництва
Полісся

Льон-довгунець, картопля,
озиме жито, овес, овочі, кор-
мові культури

Молочне та молочно-м'ясне
скотарство, свинарство

Лісостеп

Цукровий буряк, озима
пшениця, картопля, ячмінь,
гречка, бобові, кукурудза на
силос, овочі

Молочне й м'ясо-молочне
скотарство, свинарство, пта-
хівництво

81


Закінчення таблиці

Зона Спеціалізація
рослинництва тваринництва
Степ

Озима пшениця, соняшник, рис,
кукурудза на зерно і на зелений
корм, ячмінь, просо, виноград,
соя, фрукти, овочі

М'ясо-молочне скотар-
ство, свинарство, птахів-
ництво, шовківництво

Гірські
райони

Виноград, тютюн, чай, лікарські,
ефіроолійні та кормові культури

Вівчарство, конярство

Агропромисловий комплекс України

Умовні позначення

_ Приміські агропромислові комплекси. Молочно-овочеві господарства,
ш птахівництво, вирощування плодово-ягідних культур, зернових і технічних культур

І—і М'ясо-молочне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство,
1—1 зернове господарство, хмелярство

Буряківництво, зернове господарство, м'ясо-молочне скотарство, свинарство

І—і Зернове господарство і буряківництво з вирощуванням соняшнику,
1—1 молочно-м'ясне скотарство, свинарство

Зернове господарство, вирощування соняшнику, молочно-м'ясне скотарство,
^ свинарство, птахівництво, вівчарство

иу\ Виноградарство, садівництво, виробництво зерна, соняшнику, овочів,
^ молочно-м'ясне тваринництво, свинарство, птахівництво, вівчарство

цп Виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство,
ш вівчарство, птахівництво

■ Виноградарство, садівництво, тютюнництво

|=| М'ясо-молочне скотарство, вівчарство, льонарство, картоплярство

82


Сільське господарство

Показник 1999 2000 2001 2002

Загальна земельна площа сіль-
ськогосподарських угідь, тис. га

41 829,5 41 827,0 38 150,3 37 877,2
Посівні площі, тис. га



зернові культури 13 154 13 646 15 585,8 15 447,6
технічні культури 4340 4187 3778,8 4072,5

картопля і овоче-баштанні
культури

2166 2277 2187,7 2160,9
кормові культури 8653 7063 6375,5 5858,1
Валовий збір, тис. т



зернові (у вазі після доробки) 24 581 24 459 39 706,1 38 804,3
цукрові буряки (фабричні) 14 064 13 199 15 574,6 14 452,5
насіння соняшнику 2794 3457 2250,6 3270,5
картопля 12 723 19 838 17 343,5 16619,5
овочі 5324 5821 5906,8 5827,1
Урожайність, ц/га



зернові (у вазі після доробки) 19,7 19,4 27,1 27,3
цукрові буряки (фабричні) 156 177 182,6 189,3
насіння соняшнику 10,0 12,2 9,4 12,0
картопля 82 122 108,1 104,4
овочі 111 112 123,2 123,7
Поголів'я худоби, тис. голів



велика рогата худоба 11 721,6 10 626,5 9421,1 9108,4
свині 10 083,4 10 072,9 8369,5 9203,2
вівці та кози 2026,0 1884,7 1965,0 1984,4
Виробництво продуктів тваринництва

м'ясо усіх видів у забійній
вазі, тис. т

1695,3 1662,8 1517,4 1647,9
молоко, млн т 13,4 12,7 13,4 14,1
яйця, млн шт. 8739,7 8808,6 9668,2 11309,3
вовна, тис. т 3,8 3,4 3,3 3,4

83


транспорт

Транспорт — галузь матеріального виробництва, що забезпечує потреби
господарства і населення в усіх видах перевезень.

Транспортна система України являє собою сукупність усіх видів тран-
спорту, об'єднаних між собою транспортними мережами і вузлами, у яких
відбувається обмін вантажів.

Структура транспорту й головні транспортні центри України

Провідна роль у забезпеченні транспортно-економічних зв'язків на-
лежить залізничному транспорту. На його частку припадає 45 % усього
вантажообігу країни. Загальна експлуатаційна довжина магістралей пе-
ревищує 22 тис. км. На території країни функціонують Південно-Західна
(центр — Київ), Львівська, Південна (Харків), Донецька, Придніпровська
(Дніпропетровськ), Одеська залізниці. Відкриті швидкісні лінії Київ — Хар-
ків, Київ — Дніпропетровськ, Харків — Сімферополь.

На території України сформувалася система залізничних вузлів (Харків,
Полтава, Лозова, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Львів тощо).

Характеристика залізничного транспорту

Переваги Недоліки Основні види вантажів

Висока вантажопід-
йомність, невисока
собівартість пере-
везень, надійність,
універсальність,
незалежність від по-
годних умов

Обмежена ма-
невреність, від-
носно невисока
швидкість ван-
тажних пере-
везень

Різноманітні вантажі, але пере-
важають будматеріали, кам'яне
вугілля, залізна руда, ліс, зерно
й інша сільськогосподарська
продукція, нафта, нафтопродук-
ти, автомобілі й інші промисло-
ві вантажі

84


Найважливішими місцевими і транзитними напрямками в Україні є: Дон-
бас— Запоріжжя—Кривий Ріг; Київ—Житомир—Львів—Стрий—Чоп; Хар-
ків — Дніпропетровськ—Херсон тощо. У структурі перевезень переважають
будівельні матеріали, кам'яне вугілля, руди, метали, нафтопродукти.

Автомобільний транспорт — сухопутний вид транспорту, що перевозить
в основному термінові й малогабаритні вантажі на невеликі та середні відста-
ні, пасажирів до аеро-, річкових і морських портів, залізниць.

Унаслідок рівнинного рельєфу склалися сприятливі умови для розвитку
автомобільного транспорту. Загальна довжина автодоріг близько 170 тис. км,
у тому числі з твердим покриттям — 164,2 тис. км, швидкісних — 1770 км.
Найважливішими автомагістралями є: Київ—Житомир—Рівне—Львів,
Київ—Полтава— Харків— Дебальцеве, Київ—Умань—Одеса, Львів—Му-
качеве, Харків—Новомосковськ—Запоріжжя—Сімферополь, Львів—Ужго-
род. Міжнародне значення мають магістралі: Москва—Київ, Москва—Хар-
ків—Сімферополь тощо.

Характеристика автомобільного транспорту

Переваги Недоліки Основні види вантажів

Маневреність,
доставка паса-
жирів і вантажів
«від дверей до
дверей», відносно
висока швидкість
перевезень, уні-
версальність

Обмежена ванта-
жопідйомність,
забруднення навко-
лишнього середови-
ща, відносно висока
собівартість переве-
зень, залежність від
погодних умов

Найрізноманітніші вантажі,
але в першу чергу невеликі за
обсягом і вагою штучні товари:
готова продукція машинобу-
дування, хімічної, легкої, хар-
чової, лісової промисловості,
а також сільськогосподарська
продукція і будматеріали

Трубопровідний транспорт виконує важливі функції з переміщення на
значні відстані нафти, газу і твердих вантажів по трубопроводах під тиском.
Посідає третє місце за обсягом переміщення вантажів.

Характеристика трубопровідного транспорту

Переваги Недоліки

Основні види ван-
тажів

Низька собівартість, ви-
сока вантажопідйомність,
надійність, незалежність
від погодних умов

Низька швидкість, обме-
жені види вантажів, небез-
пека аварій із серйозними
екологічними наслідками

Нафта і продук-
ти, отримані з
неї, газ, вода

Водний транспорт включає річковий і морський види транспорту. На ці
види транспорту припадає 5 % загального вантажообігу України.

Річковий транспорт використовує як шляхи сполучення природні русла
річок і канали. Для нього характерні низька собівартість та значні обсяги
перевезень вантажів і пасажирів. Недоліком є залежність від природних
умов (сезонність), невелика швидкість руху. Основні водні шляхи України:
Дніпро, Дунай, Прип'ять, Десна, Південний Буг, Дністер.

Україна — морська держава. Морський транспорт перевозить вантажі і
пасажирів не тільки між портами України, але й протоками Босфор, Дарда-

85


нелли і Мармуровим морем, до Середземного моря та Атлантичного океану.
Загальна довжина морської берегової лінії близько 2000 км. Найбільші мор-
ські порти: Іллічівськ, Одеса, Південний, Керч, Маріуполь, Феодосія, Ялта.

З 1978 р. функціонує одна з найбільших поромних переправ Іллічівськ—
Варна (435 км). Крім цього діють такі поромні переправи, як Іллічівськ—Поті
(Грузія), Керч—Тамань (Росія), Євпаторія—Стамбул (Туреччина).

Через морські порти Україна експортує кам'яне вугілля, марганцеві руди,
хімічну сировину, цукор, здійснює міжнародний туризм.

Однак багато суден потребують ремонту. Вони роками не підлягали техніч-
ному огляду. Усе це не сприяє збільшенню кількості й модернізації водного
транспорту, гальмує розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.

Характеристика морського і річкового транспорту

Переваги Недоліки Основні види вантажів

Майже не
обмежена
вантажопід-
йомність,
надійність,
універсаль-
ність, низька
собівартість
перевезень

Низька швид-
кість, залеж-
ність від по-
годних умов,
забруднення
навколишньо-
го середовища,
обмежена ма-
невреність

Різноманітні вантажі, але переважають
наливні, навалювальні і насипні. Серед
них особливе значення мають: нафта
і продукти її переробки, зерно, будівель-
ні матеріали, металобрухт, зріджений
газ, залізна руда, автомобілі, промисло-
ве устаткування. В останні десятиліття,
завдяки контейнерній революції, збіль-
шуються обсяги генеральних або тарно-
штучних вантажів

Головна спеціалізація повітряного транспорту — перевезення пасажи-
рів та цінних термінових вантажів. Через територію нашої країни проходять
важливі міжнародні авіалінії.

Понад 60 % повітряних перевезень припадає на міжнародні авіарейси.
Найбільшими авіаційними кампаніями в Україні є: «Авіалінії України»,
«Аеросвіт», «Міжнародні авіалінії України».

Характеристика повітряного транспорту

Переваги Недоліки

Основні види
вантажів

Велика швидкість, незалежність
від характеру місцевості, можли-
вість доставки вантажів і паса-
жирів у важкодоступні райони

Обмежена вантажопід-
йомність, висока собівар-
тість перевезень, залеж-
ність від погодних умов

Швидкіс-
ні, дорогі
й екстрені
вантажі

Україна і світове господарство.

Зовнішні економічні зв'язки України

Після проголошення незалежності Україна безпосередньо вступила в сис-
тему світового географічного поділу праці.

Міжнародний географічний поділ праці — форма поділу праці, що виража-
ється у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продуктів
або послуг, якими вони обмінюються.

86


Як і інші країни — республіки колишнього СРСР, до такої ролі Україна
не була достатньою мірою підготовлена. Старі виробничі, економічні, полі-
тичні зв'язки з регіонами колишнього СРСР помітно скоротилися або ж були
цілком зруйновані. У цій ситуації економіка України, яка була на стадії фор-
мування, виявилася «сама по собі» у світовому господарстві, з якісно новими
умовами функціонування, зв'язками, інфраструктурою.

Світове господарство — сукупність національних господарств усіх країн
світу і зв'язки між ними.

Перед нашою державою постало складне завдання: з одного боку, орі-
єнтуватися на власний потенціал у формуванні нової економіки, а з іншо-
го — визначити свою роль у світовому господарстві, налагодити нову систему
економічних зв'язків.

Україна увійшла в ряд міждержавних економічних об'єднань, стала чле-
ном, у тому числі асоційованим, різних міжнародних структур, наприклад
СНД (Співдружність Незалежних Держав).

Визначені гарантії самостійності забезпечує Україні активна участь у про-
грамі НАТО «Партнерство заради миру».

Незалежна Україна проводить політику розширення партнерських відно-
син з державами світу й особливо із сусідами першого і другого порядків: краї-
нами Чорноморського басейну (Україна є членом цього об'єднання країн),
країнами Дунайського басейну; країнами Вишеградського «чотирикутника»
(Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща).

Економічна інтеграція — процес переплетення національних економік
і проведення узгодженої міждержавної економічної політики.

У цьому напрямку особливо важливим є підписання угоди про партнер-
ство і співробітництво між Україною і країнами — членами Європейського
Союзу. 9 листопада 1995 p. Україна стала членом Ради Європи. Україна
першою з держав СНД зробила вирішальний крок у становленні договірно-
правової основи співробітництва з ЄС. У 1992 p. було прийняте рішення
про прийом України до найбільш важливих світових фінансово-кредитних
організацій — Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку ре-
конструкції та розвитку.

Україна має реальні можливості для подальшого плідного розвитку
зовнішніх економічних зв'язків. Так, за загальними запасами природних
ресурсів і економічним потенціалом наша держава посідає восьме місце
у світі. Україна входить у першу десятку країн світу з виробництва окремих

87


видів продукції, наприклад: видобутку залізної, манганової руди й вугілля;
виробництва сталі, сульфатної кислоти, мінеральних добрив, цементу; ви-
рощування цукрового буряку, соняшнику й картоплі.

У цілому пріоритетними для України є зв'язки з Російською Федерацією,
Білоруссю, Казахстаном, країнами Центральної і Східної Європи, а також
з економічно розвинутими країнами — США, Японією, Німеччиною, Фран-
цією, Великою Британією, Канадою, Італією та ін.

Структура зовнішньої торгівлі

Експорт — вивезення товарів
із країни, надання іноземному
партнерові послуг виробничого
і споживчого характеру

Імпорт — ввезення до країни
товарів, технологій, капіталів,
отримання послуг виробничого
або споживчого характеру

Експорт
(січень—листопад 2003 р. -
20679,4 млн дол. США)

Імпорт

(січень-листопад 2003 p. -
20344,3 млн дол. США)

Умовні позначення
Щ — країни СНД
ЦЦ — інші країни

Чорні метали і вироби з них (39 %), сиро-
вина, напівфабрикати, товари широкого
вжитку за демпінговими цінами

Газ, нафта, нафтопродукти, деревина, бок-
сити, товари легкої промисловості, авто-
мобілі, засоби зв'язку, радіоелектроніка

Торгове сальдо — різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

розділ iv. територіальний поділ України

Економіко-географічний поділ України

Територіальний поділ праці — поділ праці на основі спеціалізації окремих
територій країни. Спеціалізація території залежить: 1) від наявності при-
родних умов і ресурсів, які впливають на розвиток господарства; 2) наявності
та кваліфікації трудових ресурсів; 3) особливостей економіко-географічного
положення; 4) історичних передумов розвитку території; 5) необхідності до-
тримання державних інтересів.

Економічний район — це значна територія країни, що відрізняється від
інших особливостями історичного розвитку, економіко-географічного по-
ложення, природними і трудовими ресурсами, спеціалізацією господарства.

Основним у визначенні економічного району є принцип економічної заверше-
ності. Він дає можливість передбачати напрямки ефективного господарювання
з найменшими витратами. При цьому райони спеціалізуються саме на тих га-
лузях, які за даних умов можуть розвиватися найбільш ефективно. Економічні

88


донецький економічний район

Донецький економічний район розташований
на сході й південному сході України. Включає
Донецьку і Луганську області. Площа — 53,2 км2.
Населення — 7,25 млн осіб*.

Район має сприятливі природні умови. Ре-
льєф: височини — Донецька, Приазовська, від-
роги Середньоруської; низовини — Придніпров-
ська, Причорноморська (прибережна смуга).
Клімат помірно континентальний, досить сухий.
Ґрунти: чорноземи звичайні.

Природні ресурси досить різноманітні. Голо-
вне багатство району — паливні корисні копа-
лини. Тут розташований найбільший вугільний
басейн України — Донецький. На території
Донецького кряжу видобуваються руди різних

* Тут і далі дані про населення наведені на 1 січня 2003 року.

райони не встановлюються раз і назавжди, вони змінюються з часом у процесі
розвитку продуктивних сил. Кількість районів зумовлена історичним періодом,
політичними умовами, а також завданнями, що встають перед країною чи кон-
кретною територією.

Економічні райони України

89

металів: ртутних, свинцево-цинкових, алюмінієвих тощо. Район багатий на
будівельну сировину: вапняки, глини, гіпс, графіт тощо.

У Донецькому економічному районі зосереджені значні людські ресурси.
За кількістю населення район поділяє перше місце з Причорноморським
економічним районом, а за густотою населення посідає перше місце
в Україні.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації:
електроенергетика, вугільна, металургійна, важке машинобудування, про-
мисловість будівельних матеріалів.

Вугільна промисловість сформувалася на базі Донецького кам'яновугіль-
ного басейну. На ній базується потужна електроенергетика, представлена
ТЕС, основні з них — Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська,
Старобешівська тощо.

Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат. Найбільші підпри-
ємства — «Азовсталь» у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський
заводи. Кольорова металургія поступається чорній за масштабами вироб-
ництва. Цинк виробляють у Костянтинівці, ртуть — у Микитівці, мідь та
латунь в Артемівську. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна
промисловість. Найбільші коксохімічні підприємства розташовані в Авдіїв-
ці, Горлівці, Донецьку, Алчевську, Стаханові.

Район має розвинену хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії
виробляють азотні (Горлівка, Сєверодонецьк) і фосфорні добрива (Костян-
тинівка), працює лакофарбова промисловість (Рубіжне). Виробництво соди
розвинене у Лисичанську та Слов'янську. Нафтопереробна промисловість
зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку
і Сєвєродонецьку, гумово-технічні вироби — у Лисичанську.

У машинобудівному комплексі переважає металомістке машинобуду-
вання. П ровідними підприємствами є Краматорський та Новокраматор-
ський заводи важкого машинобудування. Там виробляють екскаватори,
прокатні стани, транспортне та гірничо-шахтне обладнання. У Горлівці,
Ясиноватій, Луганську, Дружковці виробляють гірничо-шахтне облад-
нання; в Макіївці, Слов'янську, Дебальцевому — устаткування для мета-
лургійної промисловості. Добре розвинене транспортне машинобудування:
в Луганську виробляють тепловози, трамваї, у Стаханові — вагони, в Ма-
ріуполі — цистерни.

Потужна сировинна база сприяє розвитку промисловості будівельних
матеріалів, особливо цементної (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве, Крама -
торськ), виробництву скла (Костянтинівка), залізобетонних конструкцій
(Донецьк, Луганськ).

Природні умови району сприяють розвиткові агропромислового комп-
лексу. Тваринництво переважає над рослинництвом. Розвинені молочно-
м'ясне та молочне скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві
переважають зернові (озима та ярова пшениця, кукурудза, ячмінь) і технічні
(соняшник) культури. В індустріальній частині району сільське господарство
має приміський характер.

Район має добре розвинений транспортний комплекс. Тут найгустіша
мережа залізничних шляхів, розгалужена мережа автомагістралей.

90


Придніпровський економічний район

Придніпровський економічний район
розташований у центральній і південно-
східній частинах країни. Включає Дніпро-
петровську і Запорізьку області. Площа —
59,1 км2. Населення — 5,44 млн осіб.

Район має сприятливі природні умови.
Рельєф: височини — Придніпровська та
Приазовська; низовини — Придніпровська,
Причорноморськ а. К л ім ат п ом і рно конти-
нентальний, у південній частині досить по-
сушливий. Ґрунти: чорноземи звичайні.

Досить різноманітні природні ресурси,
окремі з яких за якістю і кількістю мають
світове значення. Головні багатства райо-
ну — паливні корисні копалини та руди різ-
них металів. У північній частині Дніпропе-

тровської області знаходиться Західний Донбас (західна частина Донецького
кам'яновугільного басейну), а у південній — Дніпровський буровугільний
басейн.

На території району розташовуються найбільші в Україні родовища заліз-
ної руди (Криворізький басейн та Білозерський район), а також манганової
руди (Нікопольський басейн), крім цього видобуваються руди різних металів,
зокрема нікелевих. Район багатий на будівельну сировину: вапняки, глини,
каоліни.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: чор-
на металургія, машинобудування та металообробка, хімічна промисловість
та електроенергетика.

Найбільш розвиненою галуззю промисловості є чорна металургія. За ви-
робництвом чорних металів район посідає перше місце в Україні. Тут виник
цикл виробництв, що складається з видобування коксівного вугілля (Захід-
ний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної сировини, виробництва
коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. На території району
розташовані чотири з п'яти вузлів чорної металургії України, що входять до
Придніпровського металургійного району (Дніпропетровський, Запорізький,
Нікопольський та Криворізький). Найбільшими підприємствами є металур-
гійні комбінати «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», електросталеплавиль-
ний комбінат «Дніпроспецсталь» тощо.

У комплексі з чорною металургією розвивається коксохімія. Основними
її центрами є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя,
Новомосковськ, Нікополь.

Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, магнію та
титану (Запоріжжя).

Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній мета-
лургії. Провідну роль відіграє важке металомістке машинобудування. Мета-
лургійне і гірничо-шахтне устаткування виробляють у Дніпропетровську,
Кривому Розі, Марганці, електротехнічне — у Запоріжжі, Бердянську,

91


будівельно-шляхове — у Бердянську, Дніпропетровську, Нікополі. Тран-
спортне машинобудування зосереджено в Дніпродзержинську і Запоріжжі,
виробництво металоконструкцій — у Кривому Розі та Дніпропетровську.

Підприємств хімічної промисловості в районі порівняно небагато, але їх
продукція значна за обсягом. Головні центри: Дніпропетровськ, Дніпродзер-
жинськ та Кривий Ріг.

У Придніпровському районі розвинена будівельна індустрія, розвиткові
якої сприяє потужна сировинна база.

Природні умови району сприяють розвиткові агропромислового комплек-
су. Рослинництво переважає над тваринництвом. У рослинництві переважа-
ють зернові (близько 50 % посівних площ, більша частина яких припадає на
озиму пшеницю). Провідні технічні культури: соняшник, цукрові буряки.
Поблизу великих міст — приміське господарство. Провідну роль у тваринни-
цтві відіграє молочно-м'ясне скотарство. Досить розвиненими є свинарство,
птахівництво, вівчарство. В Азовському морі та водосховищах Дніпра лов-
лять рибу.

Район має добре розвинений транспортний комплекс. Перше місце
належить залізничному транспорту. У внутрішньообласних перевезеннях
першість належить автомобільному транспорту. Велике значення мають
річковий і морський транспорт. У різних напрямах область перетинають
трубопроводи (переважно газопроводи).

рівнина, на північному сході — відроги Середньоруської височини. Клімат
помірно континентальний з жарким літом та помірно холодною зимою. Біль-
ша частина території багата на родючі ґрунти — типові чорноземи, в Сумсь-
кій області — сірі лісові та дерново-підзолисті ґрунти.

Територія району багата на корисні копалини: паливні (природний газ та
нафта), залізні руди, будівельна сировина.

Північно-східний економічний район

Північно-Східний еконо-
мічний район розташований
на північному сході України.
Включає території Харківської,
Полтавської та Сумської облас-
тей. Площа — 84 км2. Населен-
ня — 5,78 млн осіб.

Район займає вигідне еконо-
міко-географічне положення:
знаходиться поблизу потужних
вугільно-металургійних баз
Донбасу і Придніпров'я, має
можливість економічного спів-
робітництва з Росією.

Природні умови сприятливі
для розвитку господарства. Ре-
льєф рівнинний: Придніпров-
ська низовина, Полтавська

92


Провідною галуззю економіки району є промисловість. Найрозвинені-
шими є машинобудування і металообробка. Також добре розвинені паливна
промисловість, електроенергетика, легка і харчова галузі, хімічна, нафтохі-
мічна, промисловість будівельних матеріалів.

Машинобудування спеціалізується на виробництві устаткування для
енергетики, вугільної та залізорудної промисловості, чорної металургії,
транспортних засобів, сільськогосподарських машин, приладів тощо. Най-
більшим центром машинобудування є Харків. Тут розташовані підприємства
літакобудування, енергетичного машинобудування, локомотиво-, тракторо-,
верстатобудування, електроніки, виробництва приладів, інструментів.

У Полтаві й Конотопі розташоване електротехнічне машинобудування;
в Кременчуку — виробництво будівельно-шляхових машин і вантажних
автомобілей; у Сумах — електронних мікроскопів; в Лубнах, Сумах та Чугу-
єві — верстатобудування.

Паливна промисловість базується як на місцевій сировині (нафті та
природному газі), так і на привізному вугіллі Донбасу, імпортних нафті
й газі. В електроенергетиці переважають теплові електростанції. Найбільша
з них — Зміївська у Харківській області.

Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, пластмаси, хімічні
реактиви, кіно- і фотоматеріали, лаки, фарби, лікарські препарати. Найбіль-
шими центрами є Харків, Кременчук, Суми, Шостка, Лубни, Мерефа.

Досить потужною галуззю району є будівельна індустрія. Вона виробляє
цемент, збірні залізобетонні вироби, стінові матеріали, черепицю, будівельну
кераміку, фаянс тощо. Цементна промисловість розвинута в Балаклії (Хар-
ківська область). Залізобетонні конструкції виробляють у Кременчуку, ви-
роби зі скла — у Полтаві й Мерефі (Харківська область).

Північно-Східний район має потужний АПК. Рослинництво розвинуте
краще, ніж тваринництво. Господарства в основному спеціалізуються на ви-
рощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Серед зернових
культур виділяється озима пшениця. Картоплю та овочі вирощують скрізь,
найбільше поблизу великих міст. Тваринництво в цілому має молочно-
м'ясний напрям. На південному сході розвинуте вівчарство.

Маючи потужну базу, харчова промисловість району за обсягом ви-
робництва поступається лише машинобудуванню. Великі цукрові заводи
працюють у Сумах, Лохвиці, Куп'янську. Підприємства маслосироробної
промисловості розміщені в районі досить рівномірно.

У районі розвинуті всі види транспорту, за виключенням морського. Про-
відне місце належить залізничному транспорту (у Харківській області — ав-
томобільному).

столичний економічний район

Столичний економічний район розташований у басейні Дніпра на півночі
країни. Включає Київську, Чернігівську та Житомирську області. Площа —
90,7 км2. Населення — 7,03 млн осіб.

Район має одночасно центральне і вигідне прикордонне економіко-гео-
графічне положення.

Природні умови сприятливі для розвитку господарства. Переважає
низовинний рельєф (Поліська і Придніпровська низовини), в західній та

93



Клімат помірно континен-
тальний з теплим та вологим
літом і відносно м'якою зимою.
Ґрунти дерново-підзолисті, сірі
лісові, на півдні — чорноземи.
Район добре забезпечений вод-
ними ресурсами. Тут зосередже-
ні значні лісові ресурси. Після
катастрофи на Чорнобильській
АЕС у 1986 p. природним ресур-
сам, особливо рекреаційним,
лісовим і ґрунтовим, завдано
великої шкоди.

південно-західній частинах,
на П ридніпровській височині
й Словечансько-Овруцькому
кряжі,— горбисті рівнини.

Серед паливних ресурсів є відносно значні родовища нафти, торфу, бурого
вугілля. Серед рудних корисних копалин промислове значення мають роз-
сипні титанові руди. Із нерудних корисних копалин переважає будівельна
сировина: граніт, лабрадорит, габро, доломіт, крейда.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: ма-
шинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс Столичного району працює в основному
на привізних кам'яному вугіллі, природному газі й нафтопродуктах. Енер-
гетика представлена Трипільською ДРЕС, кількома ТЕЦ та Київськими ГЕС
і ГАЕС на Дніпрі.

Машинобудування виробляє понад 25 % валової продукції промисловості.
У районі випускають будівельно-шляхові й транспортні машини, розвинуті
сільськогосподарське і транспортне машинобудування, виробництво облад-
нання для харчової і хімічної промисловості, точне і неметаломістке машино-
будування. Головні центри — Київ, Житомир, Біла Церква, Ніжин, Фастів,
Коростень, Чернігів.

Підприємства хімічної промисловості виробляють хімічні волокна, пласт-
маси, гумотехнічні вироби, лаки, фарби, товари побутової хімії. Головні цент-
ри — Житомир, Київ, Чернігів, Бровари, Прилуки, Біла Церква.

На місцевій і привізній сировині працює лісовиробничий комплекс. Ви-
робляють пиломатеріали, паркет, папір, меблі. Головні центри: Київ, Жито-
мир, Бровари, Обухів, Малин, Коростень.

Центри виробництва будівельних матеріалів розташовані в Білій Церкві,
Борисполі, Києві, Малині, Ірпіні, Житомирі. Там виробляють залізобетонні
вироби, цеглу, асфальт. У районі сформувався найпотужнішій у країні комп-
лекс скляної і порцеляно-фаянсової промисловості. Скляна промисловість
дістала найбільшого розвитку у Києві, порцеляно-фаянсова — у Житомир-
ській області.

Найважливішими галузями харчової промисловості є цукрова, молочна,
м'ясо-молочна, борошномельна, круп'яна, хлібопекарська, кондитерська,
плодоовочева, спиртова. Підприємства харчової промисловості розміщені

94

у великих і середніх містах: Бердичеві, Києві, Чернігові, Житомирі, При-
луках, Білій Церкві, Ніжині.

Легка промисловість представлена: текстильною (Житомир, Коростень,
Новгород-Сіверський, Київ, Чернігів, Дарниця), швейною (Київ, Житомир, Бер-
дичів, Коростень), шкіряно-взуттєвою (Київ, Прилуки, Біла Церква, Чернігів).
Народні художні промисли розвинуті в Богуславі, Ніжині, Прилуках.

У сільському господарстві за обсягами продукції тваринництво зрівняло-
ся з рослинництвом. Тваринництво Столичного району має м'ясо-молочний
напрям. Найінтенсивніше воно розвинуте поблизу Києва та обласних цен-
трів. Вирощують зернові, технічні та кормові культури. На півночі району
переважають посіви жита і гречки. На півдні — озимої пшениці і кукуру-
дзи. З-поміж технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам
і льону. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце
в країні.

Добре розвинуті всі види транспорту. Район відрізняється великою густо-
тою шляхів сполучення. Особливе місце належить повітряному транспорту.
Київ — найбільший вузол повітряних сполучень країни.

центральний економічний район

Центральний економічний район роз-
ташований у центральній частині України
і включає Черкаську та Кіровоградську
області. Площа — 45,5 км2. Населення —
2,5 млн осіб.

Природні умови сприятливі для розви-
тку господарства. Рельєф рівнинний: При-
дніпровська височина і Придніпровська
низовина. Клімат помірно континенталь-
ний з теплим літом, м'якою зимою. Район
добре забезпечений водними ресурсами
(річки Дніпро, Південний Буг, Інгулець,
Рось тощо; Кременчуцьке, Канівське водо-

сховища). Ґрунти родючі: опідзолені та типові чорноземи.

Покладів корисних копалин порівняно небагато. Серед паливних ресурсів
переважає буре вугілля (Дніпровський басейн), родовища торфу в Черкаській
області. Великі й різноманітні запаси будівельного і декоративного каміння.

Провідною галуззю господарства є промисловість. Галузі спеціалізації:
машинобудування, хімічна, харчова і легка.

Енергетичною основою розвитку господарства району є паливно-енерге-
тичний комплекс. Він представлений видобуванням бурого вугілля у Вату-
тіному та Олександрії, торфу в Черкаській області, невеликими тепловими
електростанціями.

Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарських
машин (Кіровоград), обладнання для харчової промисловості (Черкаси),
цукрової промисловості, верстатів (Корсунь-Шевченківський), електротех-
нічних приладів (Умань), локомотивів (Сміла).

Підприємства хімічної промисловості зосереджені в Черкаській області
і виробляють азотні добрива, хімічні волокна та реактиви.

95



Легка промисловість: в Черкасах — текстильна, в Умані, Золотоноші,
Кіровограді та Олександрії — швейна.

У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості. Виділяють-
ся цукрова промисловість (36 заводів), м'ясо-молочна, молочно-консервна,
борошномельно-круп'яна.

У районі добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому
сільському господарстві. Переважає рослинництво. Вирощують озиму пше-
ницю, ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур — цукрові буряки,
соняшник. Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство,
допоміжними — вівчарство, птахівництво, бджільництво, шовківництво,
кролівництво і ставкове рибництво.

Провідними видами транспорту є залізничний і автомобільний. Важли-
ву роль відіграє водний.

Подільський економічний район

Подільський економічний район
розташований у південно-західній
частині України. Включає Вінниць-
ку, Хмельницьку і Тернопільську
області. Площа — 60,9 км2. Населен-
ня — 4,3 млн осіб.

Район має винятково сприятливі
природні умови та ресурси. Рельєф
височинний (Придніпровська і По-
дільська височини), але вододільні
рівнини переважно вирівняні. Зна-
чна кількість опадів (500—600 мм),
наявність родючих ґрунтів, переваж-

но опідзолених і потужних чорноземів, створюють сприятливі умови для ін-
тенсивного розвитку сільського господарства. Достатньо густа річкова сітка
(річки Дністер, Серет, Збруч тощо). Ліси не мають великого господарського
значення. Є передумови для розвитку туристсько-рекреаційного господар-
ства (мальовничі ландшафти, Товтри, джерела лікувальних вод Хмільника,
Сатанова тощо).

Мінеральні ресурси не виділяються багатством і різноманітністю. Головні
з них — запаси будівельної сировини (вапняки, мергелі, глини, суглинки,
піски, граніти, гнейси, гіпс, каолін).

Природно-ресурсний потенціал, трудові ресурси та історія господарського
засвоєння зумовили спеціалізацію району на продукції АПК, а галуззю спе-
ціалізації промисловості є харчова.

Найрозвинутішими галузями харчової промисловості є цукрова, спир-
това, м'ясна, молочна, маслосироробна, борошномельно-круп'яна, олійно-
жирова, плодоовочева, хлібопекарська. Провідна роль належить цукровій
промисловості. Найбільші підприємства розташовані в Шепетівці, Кременці,
Теофіполі, Чорткові, Гайсині, Бершаді.

Консервні заводи є у Вінниці, Могилеві-Подільському. М'ясна про-
мисловість розвинута у Вінниці, Гайсині, Шепетівці, Козятині, молоч-
на — скрізь. Найбільші підприємства плодоовочевої галузі знаходяться

96

у Вінниці, Заліщиках, Кам'янці-Подільському, Могилеві-Подільському,
Тульчині.

Машинобудування і металообробка району спеціалізуються на вироб-
ництві технологічного устаткування для харчової промисловості, торгівлі
й громадського харчування, а також приладів, інструментів, сільськогос-
подарських машин. Машинобудування зосереджене в обласних центрах
Кам'янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Барі, в малих містах Тер-
нопільської області.

Хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив,
сірчаної кислоти, товарів побутової хімії, миючих засобів, оліфи, штучної
шкіри. Найбільші центри — Вінниця, Хмельницький, Тернопіль.

Легка промисловість: швейна, текстильна, взуттєва. Текстиль вироб-
ляють у Тернополі, Кам'янці-Подільському, Дунаєвцях, Славуті, взуття —
у Вінниці, Хмельницькому, Тульчині; трикотаж — у Вінниці й Тернополі,
хутряні вироби у Жмеринці. Підприємства швейної промисловості розташо-
вані майже в кожному місті.

Здавна на Поділлі розвивають народні промисли: ткацтво, килимарство,
плетіння, вишивання, гончарний промисел.

Промисловість будівельних матеріалів спирається на різноманітну сиро-
винну базу. Головними центрами є Кам'янець-Подільський (цемент), Славута
(стінові матеріали), Вінниця, Хмельницький (залізобетонні конструкції).

Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво.
Близько 50 % всіх посівних площ зайнято під зерновими культурами, серед
них виділяється озима пшениця, кукурудза та зернобобові. Розвинуто карто-
плярство та овочівництво. Основною технічною культурою є цукрові буряки.
До інших технічних культур належить соняшник і тютюн.

У тваринництві переважає скотарство м'ясо-молочного напрямку і сви-
нарство. Розвиваються птахівництво, вівчарство, рибництво і бджільництво.

Подільський район має досить розгалужену транспортну мережу. Про-
відну роль у районі відіграють залізничний і автомобільний транспорт.

Північно-Західний економічний район

Північно-Західний економічний район роз-
ташований на крайньому північному заході
України. Район включає територію Волинської
і Рівненської областей. Площа — 40,3 км2. На-
селення — 2,22 млн осіб.

Територія району розташована в межах
Волинської височини і Поліської низовини.
Характеризується рівнинністю, заболоченістю
і лісистістю. Клімат помірно континентальний
з м'якою зимою і прохолодним вологим літом.

Ґрунти на більшій частині району малородючі (дерново-підзолисті, болотні).

Мінеральні ресурси незначні. Є родовища кам'яного вугілля, торфу. До-
сить значні ресурси базальту, графіту, бурштину. Є перспективні поклади
саморідної міді. За лісосировинними ресурсами район поступається лише
Карпатському. Природно-рекреаційні ресурси пов'язані з Шацьким природ-
ним національним парком.

97



Район характеризується промислово-аграрним профілем господарства.

Галузі спеціалізації промисловості: харчова, легка, машинобудування.

Машинобудування спеціалізується на виробництві сільськогосподар-
ських машин (Ковель, Рівне), приладів (Луцьк, Рівне), устаткування для
залізничного транспорту (Ковель), автомобілів (Луцьк), будівельних ін-
струментів (Костопіль), обладнання для тваринництва і кормовиробництва
(Квасилів, Рожище).

Хімічна промисловість розвинута в Рівному (азотні та фосфатні добрива),
в Луцьку (побутова хімія), в Здолбунові (виробництво пластмас).

Промисловість будівельних матеріалів базується на виробництві цементу
та шиферу (Здолбунів), залізобетонних конструкцій і цегли (Луцьк, Рівне,
Сарни). Обробка граніту і базальту налагоджена в Рівненській області.

Значний рівень розвитку мають лісова і деревообробна промисловість. Лі-
созаготівля зосереджена в районах Дубровиці й Цумані. Великі деревооброб-
ні комбінати і меблеві фабрики працюють у Ковелі, Луцьку, Рівному, Сарнах.
Вони виробляють буддеталі, фанеру, меблі, тару, деревостружкові плити.

У харчовій промисловості провідними галузями є цукрова і спиртова
(Дубно, Корець, Мізоч, Острог, Володимир-Волинський, Горохів, Іваничі).
Дістали розвитку м'ясна (Луцьк, Ковель, Рівне), борошномельно-круп'яна,
хлібопекарська — повсюдно.

Легка промисловість розвинута у великих і середніх містах. Працюють
підприємства текстильної, швейної, панчішно-шкарпеткової промисловості.
Найбільший центр легкої промисловості — Рівне.

Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на тваринництві,
вирощуванні льону-довгунця, картоплі, хмелю, зерна. У південній частині
вирощують цукрові буряки.

Провідною галуззю тваринництва є скотарство молочно-м'ясного (пів-
нічна частина) і м'ясо-молочного (південна частина) напряму. Розвинуті
свинарство і вівчарство, птахівництво.

Транспортне забезпечення району недостатнє. Довжина залізничних
шляхів набагато менша, ніж в інших районах.

карпатський економічний район

Карпатський економічний
ра й он розта ш ова н и й на з а ході
кра їн и, межує з п 'я тьма держа -
вами Європи. Охоплює територію
Львівської, Івано-Франківської,
Закарпатської і Чернівецької об-
ластей. Площа — 56,6 км2. Насе-
лення — 6,2 млн осіб.

За природними умовами це до-
сить своєрідна територія. Клімат
ра й ону вол оги й, за безпечені сть
теплом менша, ніж в інших части-
нах України. Ґрунти різноманітні:
сірі, світло-сірі, дерново-підзолис-
ті, чорноземні, дернові, лучні — на

98

рівнинах; бурі лісові й гірсько-лучні — в горах. Це один із найбільш водоза-
безпечених районів України, він має найбагатші лісові ресурси в країні. Дуже
сприятливі умови для розвитку рекреаційно-туристського господарства.

Належність до Карпатської складчастої системи і прилеглих до неї запа-
дин зумовлює досить складний, часом несприятливий для освоєння території
рельєф, а також відносну різноманітність родовищ корисних копалин. Із
паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам'яне і буре вугілля,
торф і сланці. Рудні корисні копалини представлені поліметалічними та
ртутними рудами, алюмінієвою сировиною. Територія району багата на не-
рудну сировину.

Промисловість — провідна галузь господарського комплексу району.
Галузі спеціалізації: машинобудування, харчова промисловість, лісова
і деревообробна.

Машинобудування має своєрідну спеціалізацію і територіальну організа-
цію. Переважає неметаломістке і трудомістке машинобудування, що орієнту-
ється на кваліфіковані кадри. Основними центрами є обласні та великі міста:
Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Дрогобич, Коломия, Мукачеве.
Провідними галузями є автомобільна промисловість (виробництво автобусів,
автомобільних кранів, автонавантажувачів), приладобудування, конвеєробу-
дування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) промисловість, інстру-
ментальна, виробництво верстатів і сільськогосподарських машин.

У хімічній промисловості розвинуті гірничохімічна (видобуток кам'яної
та калійної солі, сірки), основна хімія (виробництво калійних добрив у Калу-
ші та Стебнику), сірчаної кислоти у Новому Роздолі, нафтопереробна (Дро-
гобич, Львів).

Паливна промисловість району представлена газовою, нафтовою, вугіль-
ною і торфовою галузями. Газова та нафтова промисловість розвивається на
основі родовищ Львівської та Івано-Франківської областей. У районі зростає
значення вугільної промисловості. Більша частина запасів вугілля Львівсько-
Волинського кам'яновугільного басейну зосереджена у Львівській області.

Карпатський лісовиробничий комплекс включає лісозаготівельну, дере-
вообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Основними центрами
деревообробної промисловості є Львів, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці,
Мукачеве, Берегове, Свалява, Дрогобич, Стрий. Центрами целюлозно-папе-
рової промисловості є Жидачів, Рахів, Львів, Коломия. Центрами лісохі-
мії — Великий Бичків, Свалява, Перечин, Вигода.

Промисловість будівельних матеріалів базується на потужній місцевій
сировинній базі. У районі поширене виробництво цементу (Миколаїв), гіпсу
(Ширка), стінових матеріалів (Чернівці, Коломия); скляна промисловість
розвинута у Львові та Стрию.

Різноманітні природні умови зумовлюють певну спеціалізацію сільсько-
го господарства. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м'ясне скотарство та
свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських районах
переважають молочно-м'ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство
і льонарство. Сільськогосподарська спеціалізація Закарпаття — виноградар-
ство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство і вівчарство.

На базі цих галузей сільського господарства сформувалися м'ясна, цукро-
ва, молочна, маслосироробна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарська,

99


кондитерська, виноробна, плодоовочева та інші виробництва харчової про-
мисловості.

Карпатський район має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів.

Причорноморський економічний район

Причорноморський економічний район розташований у південній частині
України. Включає Миколаївську, Херсонську й Одеську області, Автономну
Республіку Крим. Площа — 113,4 км2. Населення — 7,25 млн осіб.

Район має приморське положення, яке сприяє розвитку портового і рекре-
аційного господарства, міжнародних зв'язків.

Більшу частину району займає Причорноморська низовина. На північно-
му заході та півночі знаходяться відроги Подільської і Придніпровської висо-
чин. Крим за особливостями рельєфу поділяється на три частини: рівнинну,
гірську і південноберегову. Клімат району, окрім Південного берега Криму,
континентальний і досить посушливий. Водні ресурси недостатні. Земельні
ресурси (чорноземи типові та звичайні, каштанові) — найкращі в Україні.

У районі немає значних покладів корисних копалин. Паливні ресурси
представлені невеликими покладами бурого вугілля (Миколаївська область),
торфу (Херсонська і Миколаївська області). Перспективними щодо видобутку
нафти і природного газу є шельф Чорного моря. Значення мають залізні руди
Керченського півострова. Є сировина для виробництва цементу, будівельні та
флюсові вапняки, лікувальні грязі та мінеральні джерела.

Провідними галузями господарства Причорноморського району є машино-
будування і металообробка, харчова та легка промисловість, АПК, курортно-
туристичне господарство.

Головною галуззю є машинобудування і металообробка. Підприємства
виробляють морські (Миколаїв, Херсон, Керч) і річкові судна (Херсон), сіль-
ськогосподарські машини (Херсон, Одеса, Сімферополь, Джанкой), верстати

100


(Одеса), шляхобудівельні машини (Миколаїв), обладнання для хімічної, лег-
кої та харчової промисловості (Сімферополь). Підприємства електротехнічно-
го машинобудування, що випускають прилади, електромотори та апаратуру,
працюють у Херсоні, Новій Каховці, Первомайську. Гірниче устаткування
виробляють і ремонтують у Керчі.

Хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив,
сірчаної кислоти, лаків, фарб, добрив. Найбільші центри: Одеса, Херсон,
Красноперекопськ, Армянськ.

Підприємства легкої промисловості району зосереджуються в обласних
центрах. Виробляють бавовняні тканини, трикотаж, шкіряні вироби, взуття,
шпагат, килими. Найбільші центри: Херсон, Одеса, Миколаїв, Сімферополь,
Севастополь, Феодосія.

АПК району добре розвинутий. Рослинництво має більше значення, ніж
тваринництво. Провідну роль відіграє зернове господарство. Близько 1/3 по-
сівної площі зайнято озимою пшеницею. Друге місце належить кукурудзі.
Вирощують також ячмінь, просо, рис. На основі зернового господарства пра-
цює потужна борошномельно-круп'яна промисловість. З-поміж технічних
культур виділяється соняшник. Вирощують також цукрові буряки, сою,
льон-кучерявець, тютюн, гірчицю, арахіс. На базі рослинної сировини роз-
винуті галузі харчової промисловості: олійна, олійно-жирова, ефіроолійна,
цукрова, тютюнова, ферментаційна.

У Причорномор'ї багато садів, виноградників, розвинуті городництво та
вирощування баштанних культур. Переробляють цю продукцію підприєм-
ства плодоовочевої та виноробної промисловості.

У тваринництві переважають молочно-м'ясне скотарство, свинарство
м'ясного напрямку, птахівництво і вівчарство. На їх основі розвиваються
м'ясна, молочна, шкіряна галузі. Підприємства харчової промисловості
є в кожному адміністративному районі, багатьох селах.

Великі перспективи для подальшого розвитку має курортне господарство.
Майже все узбережжя Чорного моря придатне для рекреаційного освоєння.

Розвинуті всі види транспорту. Головну роль має річковий та морський
транспорт, особливо у міжнародній торгівлі.

розділ v. використання природних Умов і ресурсів
та їх охорона

Зміни природних умов і ресурсів під впливом
господарської діяльності

Природокористування — це сукупність усіх форм впливу людини на нав-
колишнє середовище.

Природне середовище України зазнає відчутного негативного техноген-
ного впливу з боку господарської діяльності людини. Природні умови і при-
родні ресурси змінюються під впливом різних видів природокористування:
агропромислового, промислового, гірничодобувного, водогосподарського,
лісопромислового, рекреаційного тощо.

101


Здобуття Україною політичної незалежності дає змогу змінити державну
політику природокористування, планувати й розвивати господарство так,
щоб це не суперечило збереженню та поліпшенню якості довкілля.

Сучасні напрямки природоохоронної діяльності в Україні базуються на
таких принципах:

активізація екологічної освіти у загальноосвітніх і вищих навчальних
закладах;

екологічне виховання населення за допомогою засобів масової інфор-
мації;

проведення незалежних комплексних науково-економічних дослі-
джень з метою складання економічного прогнозу і вироблення рекомендацій
щодо розташування промислових підприємств — потенційних забруднювачів
навколишнього середовища;

збільшення витрат на охорону природи та прискорення темпів будівни-
цтва природоохоронних об'єктів;

урахування громадської думки під час вирішення питань щодо будівни-
цтва промислових, енергетичних, військових об'єктів тощо;

активізація правоохоронних та природоохоронних органів;

активна пропаганда природоохоронних заходів серед населення.

Одним з головних і досить ефективних заходів охорони довкілля є за-
повідність. Вже у 1928 р. на території України існувало шість державних
заповідників. Підґрунтям розвитку природоохоронних об'єктів в сучасній
Україні є державні документи: Закон України «Про природно-заповідний
фонд України» та «Програма перспективного розвитку заповідної справи
в Україні». Загальна площа природно-заповідного фонду України становить
3,72 % загальної площі території держави. На особливу увагу заслуговує
збільшення кількості та площі заповідних об'єктів вищої категорії — біо-
сферних заповідників та природних національних парків. Останніми рока-
ми до числа діючих біосферних заповідників (Асканія-Нова, Карпатського,
Чорноморського) увійшов унікальний резерват Дунайський, який створено
на базі реорганізованого заповідника Дунайські плавні; розширилася охо-
ронна площа найбільшого в Україні біосферного заповідника — Чорно-
морського. Наслідком міждержавного природоохоронного співробітництва
є створений польсько-словацько-український біосферний резерват Східні
Карпати.

розділ vl глобальні проблеми людства
та їх прояв на території України

Глобальними проблемами називають такі, що, по-перше, стосуються
всього людства, всіх країн, народів і соціальних верств; призводять до
значних економічних і соціальних втрат, а у випадку їх загострення мо-
жуть загрожувати існуванню людської цивілізації, по-третє, вимагають
для розв'язання співпраці в загальнопланетарному масштабі спільних
дій урядів та народів.

На шляху свого розвитку людство накопичувало матеріальні й духовні ре-
сурси для задоволення своїх потреб і розв'язання різних проблем. Але шляхи

102


їх вирішення ніколи не виходили за межі окремих держав аж до другої поло-
вини XX ст. Зараз багато проблем набули всесвітніх масштабів і можуть бути
вирішені об'єднаними зусиллями в ході світових інтеграційних процесів, що
охоплюють усі сфери життя людей.

Глобальні проблеми мають планетарний характер, загрожують усьому
людству, потребують невідкладного вирішення і вимагають спільних дій на-
родів світу. Серед глобальних проблем виділяються такі: 1) збереження миру
(боротьба з тероризмом); 2) екологічна; 3) освоєння космосу; 4) енергосиро-
винна; 5) продовольча; в) демографічна; 7) подолання економічної відсталості
країн. Гострота цих проблем у різних країнах неоднакова.

Розглянемо, як вони проявляються на території України.

Проблема війни і миру вкрай загострилася внаслідок різкого зростання
потужності зброї, насамперед ядерної. Подальша гонка озброєнь ставить під
загрозу існування життя на Землі. У зв'язку з цим дуже важливим є крок,
зроблений Україною з моменту проголошення незалежності,— відмова
в односторонньому порядку від розміщення атомної зброї на своїй території.
Тепер Україна належить до без'ядерних держав світу.

Актуальною для України є енергосировинна проблема. Життєдіяльність
країни залежить від імпорту нафти і природного газу загалом на 43 %.

Торкнулася України і продовольча проблема. Сьогодні економіка країни
на 12 % залежить від імпорту продуктів харчування.

Демографічна проблема (криза) загострилася в Україні в останнє десяти-
ліття. Для країни характерна інтенсивна депопуляція (близько 400 тис. осіб
на рік), тобто відбувається вимирання населення країни. Відсутнє просте
заміщення поколінь (смертність удвічі перевищує народжуваність); спосте-
рігається погіршення стану здоров'я населення. Середня тривалість життя
в Україні у 2000 p. становила 65 років: 59 — чоловіки, 72 — жінки. Таким
чином, має місце процес старіння нації (частка осіб старше 65 років досягає
11 %).

Екологічна криза вибухнула на планеті услід за енергосировинною і ви-
кликала глобальні проблеми забруднення повітря, Світового океану, поверх-
невих вод, ґрунтів тощо.

В Україні екологічні проблеми є найбільш загостреними, тому що для
країни характерні: а) високий рівень концентрації виробництва; б) застарілі
технології переробки сировини; в) тривалий період експлуатації мінерально-
сировинних ресурсів.

Основними джерелами забруднення природного середовища в Україні
є хімічна, металургійна, гірничодобувна галузі промисловості, атомні й теп-
лові електростанції, цукрові заводи, автотранспорт, сільськогосподарське
виробництво з надмірним використанням мінеральних добрив, пестицидів,
водномеліоративні системи тощо. Екологічний стан окремих територій
відображає господарську спеціалізацію районів. Виділяється особлива те-
риторія — тридцятикілометрова зона Чорнобильської АЕС, де порушення
природного комплексу пов'язане з радіоактивним забрудненням.

На території України наочно представлене «спільне» забруднення вод
і повітря. Шкідливі викиди в атмосферу із країн Західної і Центральної
Європи з повітряними потоками переносяться до Західної України, а за-
бруднене повітря зі східної частини України — до Росії. Транскордонне

103


перенесення забруднюючих речовин постійними водотоками згубно впливає
на стан навколишнього середовища України. Наприклад: Румунія є «експор-
тером» сполук: фосфатів, мангану, нафтопродуктів, цинку, фенолів; значна
частина забруднення хромом надходить із дніпровською водою з Білорусі.
Таким чином екологічні проблеми України перекликаються з аналогічними
проблемами сусідніх держав і Європи загалом.

Глобальні проблеми людства, незалежно від міри їх гостроти в тій чи іншій
країні, вимагають глобальних рішень, що передбачають широку міжнарод-
ну співпрацю і координацію зусиль у сферах політики, економіки, науки
тощо.

розділ VII. економічна і соціальна
географія своєї області

Економіко-географічна характеристика областей України

Автономна Республіка Крим
Населення автономії складає 2396,9 тис.
осіб, густота — 88,7 особи/км2. Найгустіше
заселений Південний берег Криму, міське на-
селення становить 67,7 %. Частка українців
становить понад 24 % населення, збільшуєть-
ся кількість кримських татар. Більшість людей
зайнята у сфері матеріального виробництва.

Провідними галузями є машинобудування і металообробка, добувна, хі-
мічна і харчова промисловість, а також морський транспорт, рекреаційне
господарство і туризм.

Машинобудування представлене суднобудуванням і судноремонтом,
виробництвом сільськогосподарських машин, приладобудуванням, радіо-
і електротехнічною промисловістю. Працюють автоскладальний завод, завод
пластмас, хімзавод, содовий і бромний заводи. У Керчі працює залізорудний
комбінат і металургійний завод. Провідне місце в господарстві посідає хар-
чова промисловість, особливо виноробна, рибообробна, консервна. У Криму
немає великих електростанцій, його енергетичне господарство залежить від
материкової України, звідки надходять вугілля, нафтопродукти, електро-
енергія.

Сільське господарство має таку спеціалізацію: рослинництво виноградар-
сько-зернового і тваринництво м'ясного, маслоробного і молочного напрямів.
Вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу, рис, ефіроолійні (тро-
янда, лаванда, шавлія), тютюн. Значна частина земель зрошується. Вода
надходить із Дніпра Північнокримським каналом.

Крим має найбільший санаторно-курортний фонд України, це великий
центр туризму.

Залізничні вузли: Сімферополь і Джанкой. Автомобільними шляхами
Сімферополь зв'язаний з містами Південного берега Криму і з містами на рів-
нині. Діє міжміська тролейбусна лінія Сімферополь — Ялта. Головні морські
порти: Севастополь, Керч, Феодосія, Ялта, Євпаторія.

104


Вінницька область

Кількість населення 1753,9 тис. осіб, густота 66 осіб/км2,
частка міського населення 46,5 %. Українці становлять
майже 95%. Близько 80 % населення зайнято в промис-
ловості та сільському господарстві.

В області дістали розвиток промисловість і агропро-
мисловий комплекс. Переважає продукція промисловості.
Провідні місця посідають харчова, машинобудівна, легка
та будівельна галузі.

Працюють заводи тракторних агрегатів, інструментальний, електротех-
нічний, підшипниковий, радіоапаратури. Легка промисловість представлена
швейною, бавовняно-ткацькою, трикотажною. Є хутрові та шкіргалантерей-
ні підприємства.

Електроенергією область забезпечують Ладижинська ДРЕС та дрібніші
електростанції окремих міст.

Із галузей промисловості будматеріалів провідне місце посідає каолінове
виробництво та видобування граніту. Харчова промисловість охоплює цукро-
ву (40 заводів), м'ясну, маслоробну та ін.

Провідне місце в сільському господарстві посідає рослинництво буряків-
ничо-зернового напряму. Тваринництво має м'ясо-молочний напрям. Розви-
нуті садівництво, виноградарство, тютюнництво і вівчарство.

Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Залізничні
вузли: Вінниця, Жмеринка, Вапнярка. Територією області проходять газо-

проводи «Союз» та Уренгой — Помари — Ужгород.

Волинська область

Кількість населення 1054,7 тис. осіб, густота 52 особи/км2,
частка міського населення 50,2 %. Українці становлять
майже 97 %. Близько 34 % населення зайнято в сільському
господарстві.

Основні господарські ланки — промисловість, агропро-
мисловий комплекс і транспорт. Продукція промисловості

переважає. Паливно-енергетичний комплекс працює на базі місцевого ву-
гілля і торфу, а також газу з Долини та електроенергії з Рівненської АЕС
і Добротвірської ДРЕС.

У промисловості значну роль відіграють лісова і деревообробна галузі.
Машинобудування випускає прилади і засоби автоматизації, вантажно-па-
сажирські легкові автомобілі, підшипники, машини для тваринництва та
кормовиробництва. Працюють заводи картонно-руберойдовий і гідроізоля-
ційних матеріалів, великопанельного домобудування, силікатний.

Легка промисловість представлена швейною, текстильною, шкіряно-взут-
тєвою (в тому числі зі штучної шкіри).

Головні галузі харчової промисловості — цукрова, м'ясна, маслосиророб-
на, молочна.

Сільське господарство спеціалізується на молочно-м'ясному тваринни-
цтві та рослинництві льонарсько-картоплярського і зерново-буряківничого
напрямів.

105


Територією області проходять важливі шляхи, що зв'язують Україну
з Європою. Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Най-
більший залізничний вузол — Ковель.

Дніпропетровська область
Кількість населення 3532,8 тис. осіб, густота
111 осіб/км2, частка міського населення 83 %.
Укра їнці ста новл ять 79,3 %. Бі л ьша ча сти на
населення зайнята в промисловості.

Частка промисловості в продукції гос-
подарського комплексу становить близько
85 %. Це — високоіндустріальна область, що

спеціалізується на залізо- і мангановорудній промисловості, металургії,
машинобудуванні та хімічній промисловості. Тут розташовані потужні
Криворізька ДРЕС-2, Придніпровська, Дніпродзержинська та інші ДРЕС,
Дніпродзержинська ГЕС.

Область дає країні залізну руду, метал, труби, кокс, металургійне і гірни-
че устаткування, космічні комплекси, акумулятори, верстати, електровози,
будівельні машини, вагони, продукцію хімічної промисловості. Тут створено
потужний будівельно-індустріальний комплекс (заводи металоконструкцій,
цементні тощо). Розвинуті легка (трикотажна, взуттєва, швейна), майже усі
галузі харчової промисловості.

Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових, соняш-
нику, овочів, а також на м'ясо-молочному тваринництві.

Основний транспорт — залізничний. Залізниці зв'язують Криворізький
залізорудний басейн із Донбасом. Важливими є також лінії Харків — Дні-
пропетровськ — Нікополь — Херсон, Харків — Синельникове — Меліто-
поль — Джанкой. Територією області проходять траси газопроводів Шебе-
линка — Дніпропетровськ — Одеса, Кременчук — Кривий Ріг — Кіровоград,
нафтопровід Кременчук — Херсон.

Донецька область
Кількість населення 4774,4 тис. осіб, густота
1 80 осі б/км2, частка міського населення 92,2 %. Україн-
ці становлять майже 57 %. Міські поселення утворюють
а гл омераці ї: Донецько-Макіївську, Горл івсько-Єна кіїв-
ську, Маріупольську та ін. Найбільше трудових ресурсів
зайнято у важкій промисловості.

Область є високоіндустріальною. На промисловість
припадає 90 % валової продукції господарства. Основні
га лузі спеціа лізації — пал ивно-енергетична, металур-
гійна, хімічна, машинобудівна промисловість. Вугле-

добувна промисловість об'єднує близько 120 шахт, що нині переживають
кризу перебудови. В області працюють великі електростанції (Вуглегірська,
Старобешівська, Слов'янська, Курахівська та ін.). На місцевому коксівному
вугіллі й довізних залізній і мангановій рудах працюють великі металургійні
комбінати та трубний завод. Багато коксохімічних заводів. Кольорова мета-
лургія виплавляє цинк, ртуть, виробляє кольоровий прокат.

106


У машинобудуванні найбільшу роль відіграє важке машинобудування.
Найбільші підприємства: АО «Новокраматорський машинобудівний завод»,
ВО «Маріупольський завод важкого машинобудування», хімічні виробничі
об'єднання «Стирол» (Горлівка), «Хімпром» (Слов'янськ).

Сільське господарство спеціалізується на овочево-молочному і зерновому
виробництвах з молочно-м'ясним тваринництвом. Розвинуті основні галузі
харчової промисловості.

Транспортна система області дуже потужна. Тут найгустіша в країні
мережа залізниць, що зв'язують Донбас із Придніпров'ям, Києвом, Росією.
Найбільші залізничні вузли: Ясинувата, Красний Лиман, Дебальцеве, Ми-
китівка, Іловайськ, Волноваха. Трубопровідний транспорт представлений
газопроводами, що прокладені до міст області з Харківщини і Росії.

Житомирська область

Кількість населення 1373,9 тис. осіб, густота 46 осіб/км2,
частка міського населення 56 %. Українці становлять по-
над 90 %. Більша частина трудових ресурсів зайнята у ви-
робничій сфері.

Продукція спеціалізації області — льняні тканини,
хміль, фарфорово-фаянсові вироби, титановий ільменіт,
лабрадорит і пірофіліт, папір.

Машинобудування виробляє хімічне устаткування,
верстати, шляхові машини, сільськогосподарські машини,

запчастини до тракторів і автомобілів. Із галузей харчової промисловості
найрозвинутіша цукрова. У Житомирі знаходяться льонокомбінат, фабри-
ки паперова, музичних інструментів, завод хімічного волокна. У Баранівці
працює найбільший у країні фарфоровий завод. У північних районах області
добувають лабрадорит, граніт, мармур, бутовий камінь. В області працює
Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат, що переробляє титановий
ільменіт.

Основу паливно-енергетичного комплексу області становлять місцеві торф
і буре вугілля та довізні нафта і газ. Електроенергія надходить із системи
«Київенерго».

Сільське господарство має зерново-картоплярсько-льонарський напрям
у поєднанні з м'ясо-молочним тваринництвом на Полісі й зерново-буряків-
ничим напрямом з молочно-м'ясним тваринництвом — в лісостеповій зоні.

Провідні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші
залізничні вузли — Коростень, Житомир, Бердичів, Овруч, Новоград-Волин-
ський. Територією області проходить траса нафтопроводу «Дружба».

Закарпатська область

Кількість населення 1253,9 тис. осіб, густота 98 осіб/км2,
частка міського населення 37 %. Українці становлять понад
80 %. 66 % зайнятих працюють у виробничій сфері.

Закарпаття дає країні металорізальні верстати, прила-
ди, засоби автоматизації, деревину, картон, кухонну сіль,

плодоовочеві консерви. Значну роль відіграє рекреаційне господарство.
Найбільші підприємства області: «Електродвигун», «Мукачівприлад»,

107


верстатобудівний і арматурний заводи. Працюють філіали львівських ма-
шинобудівних заводів; багато підприємств лісопромислового комплексу.
Харчова індустрія: виноробна, плодоовочеконсервна, м'ясна, маслосиророб-
на, соляна. Є заводи розливу мінеральних вод. Легка промисловість: трико-
тажна, швейна, шкіряно-взуттєва. Розвинуті народні промисли (гончарне,
керамічне, килимарське виробництво, художня вишивка, різьблення по
дереву та ін.). На базі родовищ поліметалевих руд створено Мужіївський
державний золотополіметалевий комбінат.

Електроенергію область одержує від Львівської енергосистеми, а також
від місцевих Теребле-Ріцької ГЕС і Ужгородської теплогідроелектростанції.

Спеціалізація сільського господарства — скотарство м'ясо-молочного на-
пряму, овочівництво, садівництво та виноградарство.

У галузевій структурі сільського господарства переважає тваринництво.
На Закарпатській низовині вирощують пшеницю, кукурудзу, кормові куль-
тури, розвинуті овочівництво, тютюнництво, виноградарство, садівництво.

Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Територією
області проходять траси нафтопроводу «Дружба», газопроводів «Союз»,
«Братерство», Уренгой — Помари — Ужгород.

Область має добре розвинуте курортне і туристичне господарство. У Со-
лотвині у вироблених соляних шахтах діє алергологічна лікарня. В області
працює 15 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням.

Запорізька область
Кількість населення 1909,3 тис. осіб, густота
70 осіб/км2, частка міського населення 75,7 %.
Українці становлять понад 70 %. Більша частина
населення зайнята в промисловості.

Область є високоіндустріальною. Провідне
місце в господарському комплексі посідають бага-
тогалузеве машинобудування, чорна і кольорова
металургія, хімічна і гірничодобувна промисло-

вість. Основу енергетики становлять Дніпровська ГЕС, Запорізька ДРЕС,
Запорізька АЕС. Найбільшими підприємствами чорної і кольорової мета-
лургії є «Запоріжсталь», титаномагнієвий комбінат, «Дніпроспецсталь»,
коксохімічний, феросплавів, алюмінієвий комбінат. Великі машинобудівні
підприємства «Запоріжтрансформатор», «Перетворювач», «Запорізький
абразивний комбінат», «АвтоЗАЗ», «Мотор-Січ», «Південшляхмаш»
і «Азовкабель».

Легка промисловість представлена швейною, трикотажною, взуттєвою та
іншими галузями. Розвинуті різні підгалузі харчової промисловості (олійно-
жирова, борошномельна, м'ясо- і фруктоовочеконсервна, молочна, рибна).

У сільському господарстві провідне місце посідає тваринництво м'ясо-мо-
лочного напряму. Основні сільськогосподарські культури: озима пшениця,
кукурудза, ярий ячмінь, просо, соняшник, рицина, соя.

Розвинуті овочівництво, садівництво, виноградарство; у тваринництві —
м'ясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво, а також кролівництво,
бджільництво, шовківництво, ставкове рибництво. Значна частина земель
зрошується.

108


Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Частина за-
лізниць електрифікована. Найбільші залізничні вузли: Запоріжжя, Пологи,
Мелітополь, Верхній Токмак, Федорівка. Найбільший річковий порт: Запо-

ріжжя, морський — Бердянськ.

Івано-Франківська область
Кі л ькі сть н а се л ен н я 1 403,7 ти с. осі б, густота
101 особа/км2, частка міського населення 42,1 %. Укра-
їнці становлять понад 97 %. Спостерігається надлишок
трудових ресурсів.

Основні галузі господарського комплексу області —
нафто- і газодобувна, лісова, деревообробна, хімічна,
нафтохімічна, машинобудівна, електроенергетична,
харчова промисловість. Енергетичною базою області є

Калуська ТЕЦ. Добування нафти і газу та їх переробку налагоджено в Надвір-
ній і Долині. Машинобудівні підприємства випускають ковальсько-пресові
машини, ливарні автоматичні лінії, прилади контролю і регулювання тех-
нологічних процесів, обчислювальної техніки, машини для тваринництва.
Лісопромисловий комплекс виробляє деревні плити, фанеру, меблі. Хімічна
індустрія випускає мінеральні добрива, металевий магній, карбамідні й по-
ліхлорвінілові смоли, барвники тощо.

Легка промисловість представлена швейною, хутряною, шкіряно-взут-
тєвою, льняною та іншими галузями. Провідні галузі харчової промисло-
вості — цукрова, молочна, маслосироробна, м'ясна, соляна, тютюново-фер-
ментаційна. Поширені народні художні промисли: різьблення по дереву,
гончарство, ткацтво, килимарство.

Основні зернові культури в сільському господарстві — озима пшениця,
ячмінь, жито, льон-довгунець, цукрові буряки, ріпак.

Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Залізничні
вузли: Івано-Франківськ, Коломия. Територією області проходять траси га-
зопроводів «Братерство», «Союз», Уренгой — Помари — Ужгород.

Київська область
Кількість населення 4430 тис. осіб, густота
153 особи/км2, частка міського населення 83 %. Укра-
їнці становлять понад 92%. Більша частина населення
зайнята у виробничій сфері.

Київська область — промислово-аграрна. Її спеціалі-
зація — машинобудування (електронна й обчислювальна
техніка, електротехнічні вироби, сільськогосподарські
машини), легка, хімічна і харчова промисловість, ви-
робництво цукрових буряків, картоплі, овочів, м'яса
і молока. Працюють заводи сільськогосподарського ма-

шинобудування, «Електрокераміка», гумо-технічних виробів та азбестовий,
екскаваторний, «Ірпіньторфмаш», приладобудівний, «Радіатор», холодиль-
ників, пластмас, порошкової металургії, великовантажних кранів; виробни-
че об'єднання «Білоцерківшина», заводи мікробіологічної промисловості,
домобудівні комбінати, картонно-паперовий комбінат, меблеві фабрики.

Бурштинська ДРЕС,

109


Легка промисловість представлена суконною, швейною, трикотажною, шкі-
ряно-взуттєвою галузями. З харчової промисловості найбільше розвинута
цукрова.

Рослинництво області має буряківничо-зерново-льонарський напрям з роз-
винутим овочівництвом і плодівництвом, тваринництво — м'ясо-молочний.
Частина сільськогосподарських угідь області, що постраждала від катастро-
фи на Чорнобильській АЕС, вилучена з користування.

Електроенергію виробляють Київська ГЕС, Трипільська ДРЕС.

Розвинуті всі види транспорту. Особливе значення мають залізнич-
ний, автомобільний, річковий. Залізничні вузли: Київ, Миронівка, Фастів.
У Борисполі — Київський аеропорт. Територією області проходять траси га-
зопроводів Уренгой — Помари — Ужгород, Шебелинка — Полтава — Київ.
Судноплавство здійснюється по Дніпру, Десні, Прип'яті, частково по Тете-
реву.

Кіровоградська область

Кількість населення 1115,7 тис. осіб, гус-
тота 45 осіб/км2, частка міського населення
60,4 %. Українці становлять понад 90 %.
Більша частина населення зайнята в сіль-
ському господарстві.

Область індустріально-аграрна. Дає країні сільськогосподарські маши-
ни, гідравлічні насоси, напівпровідникові матеріали, графіт, граніт, цукор,
олію. Основу енергетики становлять Кременчуцька, Краснохутірська та
інші ГЕС, Кіровоградська та Олександрівська ТЕС. Найбільші машино-
будівні підприємства: акціонерне товариство «Червона зірка», виробничі
об'єднання «Радій», «Друкмашина», заводи «Гідросила», ремонтно-ме-
ханічний, підйомно-транспортного устаткування, локомотиворемонтний,
тепловозоремонтний.

Розвинуте видобування і переробка бурого вугілля, видобувають також
графіт і будівельні матеріали.

Працюють підприємства чорної і кольорової металургії. Однією з провід-
них галузей є харчова промисловість: цукрова, молочна, маслосироробна,
м'ясна, сухого молока, олійно-жирова та ін. Є підприємства легкої промис-
ловості.

Сільське господарство має зерново-буряківничо-олійний напрям у поєдна-
нні з молочно-м'ясним тваринництвом.

Головні зернові культури — озима пшениця, кукурудза, ячмінь, бобо-
ві, гречка, просо. Розвинуті овочівництво, садівництво, ягідництво. У тва-
ринництві переважають скотарство м'ясо-молочного напряму, свинарство.
Є також птахівництво, вівчарство, бджільництво, шовківництво.

Головні залізничні магістралі зв'язують область з Києвом, Донбасом, пів-
днем України. Залізничні вузли: Знам'янка, Помічна, Долинська, Гайворон.
Територією області проходять траси газопроводів «Союз», Кременчук — Кри-
вий Ріг, нафтопроводу Кременчук — Кривий Ріг. Велике транспортне зна-
чення має Дніпро.

110


Луганська область

Кількість населення 2507,3 тис. осіб, густота
94 особи/км2, частка міського населення 86,1 %. Укра-
їнці становлять 58 %. Більша частина населення зайнята
у виробничій сфері.

Область є високоіндустріальною. Частка промисловос-
ті в загальній продукції господарства становить близько
87 %. Область дає країні вугілля, тепловози, гірничо-
шахтне устаткування, мінеральні добрива, анілінові
барвники, соду, взуття.

Провідна галузь — паливна. В області налічується понад 90 шахт. Діють
Луганська, Штерівська і Лисичанська ДРЕС, а також низка ТЕЦ. Найбіль-
ші підприємства: «Луганськтепловоз», авіаремонтний і автоскладальний
заводи, НВО обчислювальної техніки «Імпульс», вагонобудівний, нафтопе-
реробний і содовий заводи, виробничі об'єднання «Азот» і «Склопластик».
Найбільшими підприємствами легкої промисловості є виробниче взуттєве
об'єднання і тонкосуконний комбінат у Луганську. Розвинуті основні галузі
харчової промисловості.

Сільське господарство спеціалізується на виробництві зернових (озима
пшениця, кукурудза тощо) і олійних (соняшник) культур у поєднанні з тва-
ринництвом молочно-м'ясного напряму. Крім великої рогатої худоби розво-
дять свиней, овець, коней. Розвинуте птахівництво, а також, як допоміжні
галузі, — рибництво, бджільництво. Важливе значення в області мають ово-
чівництво, садівництво, виноградарство. У галузевій структурі сільського
господарства переважає тваринництво.

Значну частину сільськогосподарських земель зрошують.

Область має густу залізничну і автомобільну мережу. Територією про-
ходять шляхи з України в Поволжя, на Кавказ, до Москви. Найбільші за-
лізничні вузли: Попасна, Родакове, Луганськ, Сімейкине, Кіндрашівська.
Розгалужена мережа газо-, нафто- і продуктопроводів.

Львівська область

Кількість населення 2611 тис. осіб, густота 120 осіб/км2,
частка міського населення 59,5 %. Українці становлять
майже 95 %. Більша частина населення зайнята у про-
мисловості.

Область є індустріально-аграрною. Львівщина дає
країні автонавантажувачі, конвеєри, мопеди, автобуси,
телевізори, ковальсько-пресові машини, калійні добрива,

сірку, вугілля, нафту, цемент, папір, картон, панчішно-шкарпеткові вироби,
меблі, цукор, льон-довгунець, зернові, м'ясо.

В області добувають кам'яне вугілля, нафту, газ, торф. Працюють Добро-
твірська ДРЕС, Бориславська і Львівська ТЕЦ. Найбільшими машинобудівни-
ми підприємствами є «Львівський автобусний завод», «Автонавантажувач»,
«Конвеєр», «Львівприлад», «Кінескоп», «Полярон», «Мікроприлад», «Львів-
хімсільгоспмаш», верстатобудівний, завод автомобільних кранів. Хімічна
промисловість: виробництво природної сірки, мінеральних комплексних

111


добрив, калійних добрив, озокериту, фарб. Працюють підприємства целю-
лозно-паперової та цементної промисловості.

Харчова промисловість є однією з найрозвинутіших: цукрова, м'ясна,
молочна, кондитерська, олійно-жирова та ін. Розвинуті основні галузі лег-
кої промисловості.

У галузевій структурі сільського господарства переважає тваринництво
м'ясо-молочного напряму. Головні зернові культури: озима пшениця, ярий
ячмінь; технічні — цукрові буряки, льон-довгунець. Вирощують картоплю,
овочі. Розвинуті скотарство, свинарство, птахівництво, бджільництво, в гір-
ських районах — вівчарство.

Територією області проходять залізниці й автомобільні шляхи, що зв'язують
Україну з країнами Європи. Головні залізничні вузли: Львів, Красне, Стрий,
Червоноград, Самбір. Територією області проходять нафтопровід «Дружба»,
газопроводи Уренгой — Помари — Ужгород, Іванцевичі — Долина.

Миколаївська область
Кількість населення 1251,5 тис. осіб, густота
51 особа/км2, частка міського населення 66,4 %.
Українці становлять майже 82 %. Більша частина на-
селення зайнята у виробничій сфері.

Основними галузями спеціалізації області є маши-
нобудування (особливо суднобудування), промис-
ловість будівельних матеріалів, легка і харчова,

портове господарство, а також вирощування зерна, соняшнику, овочево-
баштанних культур, винограду, виробництво м'яса і молока. Працюють три
суднобудівні заводи, що виробляють танкери, суховантажні морські й річ-
кові судна, військові кораблі; налагоджено виробництво дорожних машин,
технологічного устаткування для харчової промисловості та елеваторів, під-
йомно-транспортного устаткування для металургійної і гірничорудної про-
мисловості, дизельних двигунів, гідроапаратури, іригаційного устаткування.
Кольорова металургія представлена Миколаївським глиноземним заводом.
Харчова — підприємствами м'ясної, молочної, борошномельної, олійно-жи-
рової, рибообробної галузей. Великим підприємством є парфумерно-косме-
тичний комбінат «Червоні вітрила» в Миколаєві. Розвинута промисловість
будівельних матеріалів. Електроенергією область забезпечують Південно-
українська АЕС, Миколаївська ТЕЦ, Олександрівська, Костянтинівська та
Первомайська ГЕС.

Провідне місце в сільському господарстві посідає тваринництво м'ясо-
молочного напряму. Рослинництво має зерново-буряковий і зерново-олійни-
цько-плодоовочевий напрями.

Розвинуті овочівництво, баштанництво, садівництво, виноградарство;
з галузей тваринництва — скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.

Частина земель зрошується Інгулецькою зрошувальною системою.

В області розвинуті всі види транспорту. Головні залізничні вузли: Ми-
колаїв, Вознесенськ, Первомайськ-на-Бузі, Снігурівка. Найбільші річкові
порти: Миколаїв, Вознесенськ; морські — Миколаїв, Очаків. Територією об-
ласті проходять траси газопроводу Шебелинка — Дніпропетровськ — Одеса,
нафтопроводу Снігурівка — Одеса.

112


Одеська область

Кількість населення 2448,2 тис. осіб, густота
74 особи/км2, частка міського населення 65,9 %.
Українці становлять майже 63 %. Більша частина
населення зайнята у невиробничій сфері.

Основу господарського комплексу становлять
промисловість, портово-промислова, агропромис-
лова, курортно-рекреаційна галузі. Одещина дає
країні устаткування для обробки металів, трак-
торні плуги, підйомні крани, ковальські преси,
металорізальні верстати, холодильні установки.
Н а й б і л ьш і пі дп ри ємства: «Одеса ґрун тома ш »,
«Продмаш», «Кисеньмаш», «Оріон», важкого

кранобудування, верстатобудівне, важкого вагонобудування. В Одесі, Іллі-
чівську, Ізмаїлі працюють судноремонтні заводи. Перше місце за обсягом
промислового виробництва посідає харчова промисловість: консервна, бо-
рошномельна, цукрова, олійно-жирова, м'ясна, рибообробна, молочна, вино-
робна та ін. Легка промисловість представлена текстильною, конопле-джу-
товою, взуттєвою, швейною; хімічна — суперфосфатною, нафтопереробною,
хіміко-фармацевтичною. Розвинута целюлозно-паперова галузь, а також
промисловість будівельних матеріалів. Найбільша електростанція — Одесь-
ка ТЕЦ.

У сільському господарстві головні галузі — рільництво (вирощування
озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, сої, соняшнику, цукрових буряків),
виноградарство, садівництво. Розвинуте тваринництво: м'ясо-молочне скотар-
ство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Працюють зрошувальні системи.

Розвинуті всі види транспорту. Морські порти: Одеса, Іллічівськ, Южне,
Рені, Ізмаїл, Кілія. Діють міжнародні поромні переправи Іллічівськ — Варна
(Болгарія), Іллічівськ — Поті (Грузія). Головні залізничні вузли: Застава I,
Сортувальна, Роздільна, Котовськ. Працює газопровід Шебелинка — Одеса.

В Одесі є два аеропорти.

Полтавська область

Кі л ькі сть на сел ення 1 609,4 ти с. осі б, густота
56 осіб/км2, частка міського населення 58,9 %. Укра-
їнці становлять понад 91 %. Більша частина населен-
ня зайнята у матеріальному виробництві.

Область належить до індустріально-аграрних.
Частка промисловості у сукупній валовій продукції
становить близько 67 %. Провідні галузі: залізорудна,

паливна, машинобудівна, легка. Агропромисловий комплекс має розвинуті
галузі харчової промисловості, буряко-цукрове виробництво, зернове госпо-
дарство і м'ясо-молочне тваринництво.

Полтавщина дає країні автомобілі, електролампи, вагони, прилади, ін-
струменти, верстати, будівельні машини, устаткування для хімічної, харчо-
вої і легкої промисловості, нафтопродукти, тканини, швейні вироби, меблі,
цукор, м'ясо, сир, масло, олію, борошно, технічне скло, фарфор, кераміку,
вишивку, килими.

113


Енергетичне господарство області базується на нафтопродуктах, природ-
ному газі, торфі, довізному вугіллі. Значну частину електроенергії постачає
Кременчуцька ГЕС.

Розвинуті видобування і переробка бурого вугілля, видобувають також
графіт і будівельні матеріали.

У сільському господарстві переважає тваринництво м'ясо-молочного
напряму. Переважають скотарство і свинарство, поширені також птахів-
ництво, вівчарство, кролівництво, конярство, риборозведення. Провідни-
ми культурами є озима пшениця, цукрові буряки, соняшник. Поширені
овочівництво, садівництво, ягідництво, є плантації кормових культур
і лікарських рослин.

Розвинуті всі види транспорту, найбільше — залізничний. Автотран-
спорт забезпечує внутрішньообласні перевезення. Найбільший річковий
порт — Кременчук, аеропорт — Полтава. Територією області проходять
магістральні газопроводи «Союз», Уренгой — Помари — Ужгород, Шебе-
линка — Полтава — Київ; нафтопроводи: Мічурінськ (Росія) — Кременчук,
Гнідинці — Глинсько-Розбишівське родовище — Кременчук та ін.

Рівненщина дає країні лляні тканини, неткані матеріали, деревно-
стружкові плити, мінеральні добрива, цемент. Першу продукцію дала єдина
в Україні сірникова фабрика.

Енергетичною базою області є Рівненська АЕС і Добротвірська ДРЕС
(Львівщина). Машинобудування виробляє високовольтну апаратуру, тор-
говельне обладнання, запасні частини для тракторів, автокормовози для
тваринницьких ферм і транспортні причепи. Найбільше хімічне підприєм-
ство — Рівненське виробниче об'єднання «Азот» (азотні й фосфорні добрива,
сірчана кислота, аміак). Діють заводи побутової хімії, пластмасових і гумо-
технічних виробів. Провідною галуззю харчової промисловості є цукрова.
Працюють підприємства молочної, крохмалепатокової, спиртової, мінераль-
них вод, кондитерської промисловості. З-поміж підприємств легкої промис-
ловості — льонокомбінат, п'ять льонозаводів, фабрики нетканих матеріалів,
швейні й трикотажні. Налагоджені виробництво паперу, цементу і шиферу,
обробка природного каменю, деревообробка.

У сільському господарстві дещо переважає рослинництво. Основні куль-
тури — озима пшениця, озиме жито, ячмінь, просо, гречка, цукрові буряки.
Розвинуті картоплярство, льонарство, а також хмелярство, овочівництво,
садівництво. З-поміж галузей тваринництва найбільше значення мають ско-
тарство і свинарство.

Рівненська область

Кількість населення 1168,3 тис. осіб, густота 58 осіб/км2,
частка міського населення 46,9 %. Українці становлять
майже 96 %. 25 % трудових ресурсів зайнято у промис-
ловості.

Основні галузі спеціалізації області — харчова, легка,
деревообробна, машинобудівна, хімічна, енергетична про-
мисловість і багатогалузеве сільське господарство. Част-
ка промисловості у сукупній валовій продукції становить
66,5 %.

114


Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші
залізничні вузли: Здолбунів, Рівне, Сарни. У південній частині області про-

ходить ділянка траси нафтопроводу «Дружба».

Сумська область

Кількість населення 1 279,9 тис. осіб, густота
54 особи/км2, частка міського населення 65 %. Українці
становлять майже 89 %. Близько 38 % трудових ресурсів
зайнято у промисловості.

Область належить до індустріально-аграрних. Частка
промисловості у сукупній валовій продукції складає близь-
ко 67 %. Найважливіша галузь — харчова. Вона дає 30 %
товарної продукції. Розвинуті машинобудівна, хімічна,
нафтохімічна, легка промисловість. Машинобудування

виробляє устаткування для хімічної промисловості, електронні мікроскопи,
насоси для електростанцій, важкі компресори, апаратуру для гірничорудної
промисловості, поліграфічні машини. Хімічні підприємства: НВО «Свема»,
що виробляє кіноплівку і магнітну стрічку, виробничі об'єднання «Хімпром»
(фосфорні добрива, сірчана кислота та ін.) і «Гуматехніка». З-поміж галузей
харчової промисловості виділяється цукрова. Є м'ясна, спиртово-крохмаль-
на, маслосироробна і молочна. У багатьох містах працюють підприємства,
що випускають тканини, взуття, швейні вироби. Добре розвинута будівельна
індустрія.

В області працюють три ТЕЦ — в Сумах, Охтирці й Шостці. Невеликі
електростанції діють в інших населених пунктах.

Сільське господарство області спеціалізується на м'ясо-молочному тва-
ринництві й рослинництві зерново-буряківничого і льонарсько-картопляр-
ського напрямів. Частка рослинництва дещо більша. Основні культури: ози-
ма пшениця, зернобобові, цукрові буряки, льон, картопля. У тваринництві
переважають скотарство і свинарство. Розвинуті птахівництво, рибництво,
бджільництво.

Провідну роль відіграють залізничний і автомобільний транспорт. За-
лізничні вузли: Ворожба, Конотоп, Суми, Хутір-Михайлівський. Переважа-
ють транзитні вантажі. Територією області проходить траса нафтопроводу

Уренгой — Помари — Ужгород.

Тернопільська область

Кількість населення 1134,2 тис. осіб, густота 82 особи/км2,
частка міського населення 42,6 %. Українці становлять понад
97 %. Більша частина населення зайнята у виробничій сфері.

Розвинуті промисловий і агропромисловий комплекси. Про-
відні галузі спеціалізації — харчова, легка і машинобудівна
промисловість, зернове господарство, буряківництво і м'ясо-
молочне тваринництво. Найважливіша галузь — харчова

(близько 36 % товарної продукції). Провідною галуззю харчової промисло-
вості є цукрова. Працюють підприємства м'ясної, плодоовочеконсервної,
молочної і маслосироробної. Машинобудування випускає бурякозбиральні
комплекси, світильники, пускорегулюючі апарати, торговельне обладнання,

115


металовироби. Головна галузь легкої промисловості — текстильна. Працю-
ють підприємства будіндустрії, деревообробні, фарфорових виробів.

Електроенергію область одержує в основному від Добротвірської ДРЕС, що
на Львівщині. Працюють невеликі місцеві електростанції.

Сільське господарство області має зерново-буряківничий напрям у поєд-
нанні з м'ясо-молочним тваринництвом. Частка валової продукції рослинни-
цтва дорівнює частці тваринництва. Головні сільськогосподарські культури:
озима пшениця, ячмінь, цукрові буряки, картопля. На півдні області розви-
нуте виноградарство, тютюнництво. Провідні галузі тваринництва — скотар-
ство і свинарство.

В області розвинуті всі види транспорту. Найбільші залізничні вузли:
Тернопіль, Чортків. У Тернополі є аеропорт.

Харківська область
Кількість населення 2887,9 тис. осіб, густота
92 особи/км2, частка міського населення 78,7 %. Укра-
їнці становлять понад 70 %. Основна частина трудових
ресурсів зайнята у виробничій сфері.

Область є однією з найрозвиненіших в Україні.
У структурі промисловості на частку машинобуду-
вання й металообробки припадає 53 %. Головне місце
за обсягом валової продукції посідає сільськогосподар-

ське машинобудування, зокрема тракторне. Високого рівня розвитку досягло
енергетичне й електротехнічне машинобудування. Тут випускають потужні
турбіни для електростанцій, генератори, електродвигуни тощо. Область по-
стачає країні тепловози, літаки, підшипники, різноманітне устаткування
для багатьох галузей господарства. Досить добре розвинені в області харчова
(особливо цукрова), легка (текстильна, швейна), а також будівельна, газопе-
реробна, целюлозно-паперова і поліграфічна промисловість.

Електроенергетика області розвивається на місцевому й імпортному газі,
привізному донецькому вугіллі. Діють Зміївська ГРЕС, ГРЕС-2 (смт Есхар)
і кілька ТЕЦ.

Сільське господарство спеціалізується на рослинництві зерново-буряків-
ничого і тваринництві м'ясо-молочного напрямів. Провідну роль відіграє тва-
ринництво. Головні культури — озима пшениця, цукровий буряк, соняшник.
Розвинене садівництво.

В області добре розвинені усі види транспорту. Найбільші залізничні
вузли: Харків, Лозова, Куп'янськ, Мерефа, Люботин.

Херсонська область
Кількість населення 1161,4 тис. осіб, густота
41 особа/км2, частка міського населення 60,2 %.
Українці становлять 82 %. Найбільше трудових ре-
сурсів зайнято в сільському господарстві.

Область належить до індустріально-аграрних.
Розвинуті багатогалузеве сільське господарство,
харчова промисловість, машинобудування, нафто-

переробна і легка промисловість. У загальному обсязі продукції переважає
сільське господарство.

116


Провідними галузями промисловості є суднобудування і судноремонт,
сільськогосподарське і електротехнічне машинобудування. В Херсоні бу-
дують океанські танкери, суховантажні судна, рудовози, контейнеровози,
ліхтеровози, плавучі доки, річкові судна, виробляють зерно- і кукурудзозби-
ральні комбайни, карданні вали й електромашини, працює нафтопереробний
завод, завод скловиробів.

Значне місце посідає харчова промисловість, що представлена консерв-
ною, м'ясною, виноробною, маслосироробною, олійно-жировою галузями.
У легкій промисловості провідне місце посідає текстильна. В області є під-
приємства будіндустрії.

Головні джерела електропостачання області — Каховська ГЕС та Херсон-
ська ТЕЦ.

Сільське господарство спеціалізується на м'ясо-молочному тваринництві
та рослинництві зерново-олійницького напрямів у поєднанні з баштанни-
цтвом, виноградарством, садівництвом. Головні культури — озима пшениця,
соняшник.

В області розвинуті всі види транспорту. Найбільші залізничні вуз-
ли — Херсон, Каховка. Великими морськими портами є Херсон, Генічеськ,
Скадовськ, річковими — Гола Пристань, Нова Каховка, Берислав. Територі-
єю області проходять траси нафтопроводу Кременчук — Херсон, газопроводу

Шебелинка — Одеса. У Херсоні є аеропорт.

Хмельницька область

Кількість населення 1414,9 тис. осіб, густота 69 осіб/км2,
частка міського населення 51,3 %. Українці становлять
майже 94 %. Основна частина населення зайнята у вироб-
ничій сфері.

В області дістали розвиток промисловість і агропромисло-
вий комплекс. Провідне місце за обсягом виробництва посі-
дають машинобудування і харчова промисловість. Розвину-
ті легка, лісова, деревообробна, промисловість будівельних

матеріалів. Область постачає країні ковальсько-пресове устаткування, сіль-
ськогосподарські машини, цемент, папір, цукор. Найбільші підприємства:
«Укрелектроапарат», заводи кабельних і тракторних агрегатів, меблеве під-
приємство «Іскра», Волочиський машинобудівний завод «Номінал», Горо-
доцьке верстатобудівне об'єднання, цукрові заводи в Шепетівці, Теофіполі,
Старокостянтинові, Деражні.

Головним джерелом енергопостачання області є Хмельницька АЕС, що
розміщена на півночі, в м. Нетішин.

Сільське господарство спеціалізується на рослинництві зерново-буря-
ківничого і тваринництві м'ясо-молочного напрямів. Рослинництво дещо
переважає. Розвинуті садівництво і ягідництво. Провідні галузі тваринни-
цтва — скотарство і свинарство. Важливе значення також мають птахівни-
цтво, вівчарство, бджільництво, рибництво.

Провідну роль у перевезенні вантажів і пасажирів відіграють залізничний
і автомобільний транспорт. Найбільші залізничні вузли: Хмельницький,
Шепетівка, Гречани. Внутрішні перевезення забезпечує автомобільний тран-
спорт.

117


Черкаська область
Кількість населення 1 386,6 тис. осіб, густота
66 осіб/км2, частка міського населення 53,9 %. Укра-
їнці становлять понад 93%. Близько 45 % трудових
ресурсів зайнято у промисловості.

Черкаська область — індустріально-аграрна. Основні
напрями спеціалізації — харчова (особливо цукрова),
хімічна промисловість, випуск машин для харчової

і легкої промисловості, виробництво зерна, м'яса і молока. Частка промис-
ловості у сукупній валовій продукції становить близько 66 %. Черкащина дає
країні устаткування для харчової, текстильної, хімічної промисловості, баштові
крани, тракторні причепи, телефонну апаратуру, верстати. Найбільші підпри-
ємства: заводи «Строммашина», «Фотоприлад», «Імпульс», приладобудівний,
НВО «Ротор», виробниче об'єднання «Оризон», «Уманьферммаш», заводи
«Мегомметр» і оптико-механічний, машинобудівний, електромеханічний, ви-
робничі об'єднання «Азот» та «Хімволокно». В області 24 цукрових заводи, два
великих м'ясокомбінати, інші підприємства харчової промисловості. Є підпри-
ємства будівельних матеріалів, легкої промисловості.

Енергетичне господарство області представлене Канівською і Кременчуць-
кою ГЕС, Черкаською ТЕЦ.

У сільському господарстві частки тваринництва і рослинництва майже
однакові. Провідна культура серед зернових — озима пшениця, техніч-
них — цукрові буряки і соняшник. Серед галузей тваринництва виділяється
скотарство молочно-м'ясного напряму.

Провідну роль в області відіграє автомобільний транспорт. На другому
місці залізничний. Найбільші залізничні вузли: Черкаси, Христинівка, Цвіт-
кове. У Черкасах є річковий порт, аеропорт. Територією області проходить
газопровід «Союз».

Новодністровськ Чернівецька область

Кількість населення 918,5 тис. осіб, густота 113 осіб/км2,
частка міського населення 40,6 %. Українці становлять
75%. Близько 58 % трудових ресурсів зайнято у вироб-
ничій сфері.

За вартістю валової продукції промисловість перевершує сільське госпо-
дарство. Провідні галузі промисловості — легка і харчова. Машинобудування
області випускає апаратуру для нафтопереробної промисловості, засоби об-
числювальної техніки, технологічне устаткування для легкої промисловості,
машини для тваринництва і кормовиробництва. З галузей легкої промисло-
вості розвинута текстильна, швейна, трикотажна, хутряна, шкіряно-взуттє-
ва. Харчова промисловість представлена цукровою, молочною, м'ясною, мас-
лосироробною та іншими галузями. В області сім лісокомбінатів, меблевий
комбінат і меблева фабрика.

Головний виробник електроенергії в області — Дністровська ГЕС.

Сільське господарство спеціалізується на м'ясо-молочному тваринництві
й рослинництві зерново-буряківничого напряму. Основні зернові культури:
озима пшениця, кукурудза, ячмінь; технічні — цукрові буряки, льон-довгу-
нець. У горах вирощують кормові культури. Розвинуті овочівництво, садів

118


ництво, ягідництво. Тваринництво представлене скотарством, свинарство,
вівчарством, птахівництвом, бджільництвом.

Провідну роль відіграє залізничний і автомобільний транспорт. Най-

більший залізничний вузол — Чернівці.

Чернігівська область

Кількість населення 1 225,2 тис. осіб, густота
38 осіб/км2, частка міського населення 58,8 %. Укра-
їнці становлять понад 93%. Більша частина трудових
ресурсів зайнята у виробничій сфері.

Основу сучасного господарства області становлять
промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт.
Провідні ланки промисловості — легка, машинобудівна,
харчова.

Чернігівщина дає країні зерно, цукор, картоплю, продукцію машинобуду-
вання, кордові тканини, хімічне волокно, ланолін, будматеріали.

Найбільші підприємства: виробничі об'єднання «Пожмашина», «Хімво-
локно», «Чернігівмеблі», НВО «Хімтекстильмаш», заводи «Будмаш», «При-
луктваринмаш», пластмас, «Ніжинсільмаш», механічний, побутової хімії та
гумових виробів, хімічного машинобудування, поліграфічна фабрика. Пра-
цюють також фабрики первинної обробки вовни (Чернігів), бавовно-ткацька
та ін. Із галузей харчової промисловості розвинуті цукрова, спиртова, конди-
терська, ефіроолійна, тютюнова.

Паливно-енергетичне господарство області базується на місцевій нафті
й природному газі, торфі, довізному донецькому вугіллі. Електроенергію
виробляють Чернігівська ТЕЦ та місцеві електростанції.

У галузевій структурі сільського господарства переважає рослинництво. Го-
ловні культури: зернові — озима пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, греч-
ка; технічні — льон-довгунець, цукрові буряки; кормові — кукурудза на силос
і зелений корм, люцерна, конюшина; овочеві — морква, капуста, столові буря-
ки, огірки, томати. Розвинуті садівництво і ягідництво. Галузі тваринництва —
м'ясо-молочне скотарство, свинарство, а також рибництво, бджільництво.

Транспорт області представлений залізничним, автомобільним, річко-
вим і трубопровідним видами. Залізничні вузли: Чернігів, Бахмач, Ніжин,
Прилуки. Територією області проходять транзитні залізниці та нафтопровід
Гнідинці — Кременчук.


тестові завдання до курсів «фізична географія України»
та «економічна і соціальна географія України»

Фізична географія вивчає:

а) населення та його розміщення;

б) природні компоненти та природні комплекси;

в) господарство та його розміщення.

Карти, на яких різноманітні географічні об'єкти та явища показані одна-
ково докладно, називають:

а) тематичними;

б) загальногеографічними;

в) економіко-географічними.

Серед перелічених джерел географічних знань найдостовірнішими вважа-
ють:

а) художню літературу;

б) рекламу туристичних послуг;

в) географічну карту.

У період з 1772 р. до Першої світової війни західноукраїнські землі на-
лежали:

а) Росії; б) Австро-Угорщині; в) Польщі.

Акт проголошення незалежності України був прийнятий:

а) 28 червня 1986 р.; б) 24 серпня 1991 р.; в) 1 січня 2000 р.

Географічний центр України розташований поблизу:

а) с. Добровеличківка Кіровоградської області;

б) с. Софіївка Дніпропетровської області;

в) с. Володарка Київської області.

Найвіддаленіша від Північного полюса точка України розташована:

а) поблизу с. Грем'яч;

б) поблизу м. Чоп;

в) на мисі Сарич.

Картографічна проекція, під час побудови якої використовують площину,
називається:

а) азимутальна; б) циліндрична; в) конічна.

На картах, виконаних у рівновеликих проекціях, не спотворюються:
а) форми; б) площі; в) довжини ліній.

Автором перших детальних карт території України був:

а) Гіппократ; б) Г. Л. де Боплан; в) В. Вернадський.

Давньогрецька назва річки Дніпро:

а) Істр; б) Либідь; в) Борисфен.

Фундаментом української географічної науки вважають:

а) С. П. Рудницького; б) В. В. Докучаєва; в) П. А. Тутковського.

Серед рівнин України переважають:

а) височини; б) низовини; в) плоскогір'я.

Найвища відмітка рівнинної території України:

а) г. Роман-Кош; б) г. Камула; в) г. Берда.

Наука, яка вивчає розміщення та походження форм рельєфу, називаєть-
ся:

а) екологія; б) геоморфологія; в) гідрогеологія.

120


Найдавніша за віком тектонічна структура України:

а) Волино-Подільська плита;

б) Донецька складчаста споруда;

в) Український щит.

За допомогою радіологічних методів визначають:

а) відносний вік гірських порід;

б) абсолютний вік гірських порід;

в) відносні висоти гірських систем.

Поклади бурого вугілля зосереджені на території України:

а) у Донбасі;

б) Львівсько-Волинському басейні;

в) Дніпровському басейні.

Найбільші поклади залізної руди в Україні містить басейн:

а) Криворізький; б) Керченський; в) Кременчуцький.

Промислові запаси ртутних руд на території України зосереджені:
а) у Донбасі; б) на Волині; в) у Карпатах.

Україна посідає одне з перших місць у світі за запасами:

а) золота; б) манганової руди; в) алмазів.

Підприємство чорної металургії використовують таку нерудну сировину,
як:

а) граніти; б) кам'яна сіль; в) вогнетривкі глини.

Процес накопичення продуктів руйнування називають:

а) денудація; б) ерозія; в) акумуляція.

Кари, ози, цирки належать до форм рельєфу:

а) карстових; б) гравітаційних; в) льодовикових.

Сонячна радіація, яка безпосередньо досягає земної поверхні, називаєть-
ся:

а) пряма; б) сумарна; в) розсіяна.

У центрі антициклону знаходиться область:

а) зниженого тиску; б) підвищеного тиску; в) нормального тиску.

Для більшості території України характерним є тип клімату:

а) морський;

б) субтропічний;

в) помірно континентальний.

За характером течії більшість річок України:

а) рівнинні; б) гірські; в) бурхливі.

Улоговина найбільшого озера України Яплуг має походження:
а) тектонічне; б) лиманне; в) заплавне.

Серед ґрунтів України найбільшу родючість мають:

а) чорноземи;

б) сірі лісові;

в) дерново-підзолисті ґрунти.

Сільськогосподарські угіддя України складають близько:
а) 50 %; б) 70 %; в) 90 %.

Широтний розподіл рослинного покриву є характерним:

а) для рівнин; б) річкових долин; в) гірських районів.

Чорноземи України утворилися під рослинністю:

а) лісів; б) степів; в) боліт.

121


У Карпатах живуть в основному представники тваринного світу:
а) степів; б) лісів; в) водоймищ.

Стрімкі грязьові або грязьокам'яні потоки, що утворюються у горах вна-
слідок сильних дощів, швидкого танення снігу тощо, називаються:

а) сель; б) паводок; в) повінь.

У північній частині України значної шкоди господарству завдають:

а) пилові та піщані бурі;

б) селі;

в) процеси заболочування.

Природні комплекси, які змінені господарською діяльністю людини, на-
зиваються:

а) порушеними; б) антропогенними; в) ландшафтними.

На півночі України типи ландшафтів переважно:

а) лісостепові;

б) степові;

в) мішано-лісові та хвойно-широколисті.

Річкова сітка зони мішаних лісів України характеризується:

а) значною густотою; б) розгалуженістю; в) достатньою густотою.

Типовим природним багатством Полісся є:

а) нафта; б) вугілля; в) торф.

Збільшення континентальності клімату в Лісостепу спостерігається у на-
прямку:

а) на захід; б) на схід; в) на південь.

Для лісостепової зони характерними є ґрунти:

а) сірі лісові, чорноземи опідзолені й типові;

б) дерново-підзолисті, дернові, болотні;

в) чорноземи звичайні й південні, темно-каштанові.

Для Степу характерним є таке фізико-географічне явище, як:
а) вітрова ерозія; б) заболочування; в) сель.

Кількість гірських гряд в Українських Карпатах становить:
а) 2; б) 4; в)5.

Від загальної площі території України площа Кримських гір становить:
а) 6 %; б) 2 %; в) 1 %.

Найвищою грядою Кримських гір є:

а) Головна; б) Внутрішня; в) Зовнішня.

Більша частина Чорного моря розташована:

а) у помірному кліматичному поясі;

б) субтропічному кліматичному поясі;

в) тропічному кліматичному поясі.

Узимку Азовське море, як правило:

а) не замерзає;

б) частково замерзає;

в) замерзає.

Основними забруднювачами атмосфери є підприємства:

а) металургії;

б) легкої промисловості;

в) харчової промисловості.

122


Території екологічного лиха охоплюють площу:

а) донецького регіону;

б) Північної частини Кримського півострова;

в) 30-кілометрової зони ЧАЕС.

Катастрофічні паводки в Закарпатті почастішали внаслідок:

а) будівництва водосховищ;

б) вирубування лісів;

в) скидання промислових стоків.

З метою рекультивації земель:

а) використовують очисні споруди і пристосування;

б) терасують і покривають шаром родючої землі терикони шахт;

в) будують водосховища.

З метою збереження одного або кількох видів рослин чи інших компонен-
тів природи створюють:

а) заповідники; б) заказники; в) національні парки.

Найбільш забрудненою річкою України є:

а) Сіверський Донець;

б) Дністер;

в) Дніпро.

Заповідні об'єкти вищої категорії — це:

а) національні парки;

б) природні заповідники;

в) заказники.

Найбільший за площею біосферний заповідник України:

а) Карпатський; б) Чорноморський; в) Асканія-Нова.

Населення і його господарство є об'єктом вивчення:

а) соціальної географії;

б) соціально-економічної географії;

в) економічної географії.

За розмірами території Україна посідає в Європі:

а) І місце; б) ІІ місце; в) ІІІ місце.

Із названих країн на півночі Україна межує:

а) з Румунією; б) Польщею; в) Білоруссю.

Сусідами України переважно є країни з економікою:

а) ринковою;

б) перехідною;

в) командно-адміністративною.

Україна є членом:

а) Європейського Союзу;

б) ООН;

в) НАТО.

Найбільше значення для міжнародних економічних відносин України має
річка:

а) Дунай; б) Дніпро; в) Дністер.

Найдовший сухопутний кордон Україна має:

а) з Польщею; б) Румунією; в) Росією.

Кількість областей, що входять до системи адміністративного поділу
України, складає:

а) 23; б) 24; в) 25.

123


Особливий статус державного підпорядкування мають міста:

а) Київ і Харків;

б) Харків і Севастополь;

в) Київ і Севастополь.

Найбільшу площу серед областей України має:

а) Київська; б) Донецька; в) Одеська область.

Із названих областей вихід до моря має:

а) Волинська; б) Харківська; в) Запорізька.

Територія Кримського півострова увійшла до складу УРСР:
а) в 1864 р.; б) 1954 р.; в) 1974 р.

За кількістю населення Україна посідає в Європі:

а) І місце; б) ІІІ місце; в) V місце.

Останніми роками природний приріст населення в Україні:

а) від'ємний; б) позитивний; в) дорівнює 0.

Згідно з Конституцією України статус державної мови має:

а) російська; б) українська; в) російська і українська.

За складом населення України є державою:

а) однонаціональною;

б) двонаціональною;

в) багатонаціональною.

Другою за кількістю представників національністю в Україні є:
а) білоруси; б) росіяни; в) євреї.

Частка українців у населенні країни складає:

а) 50,6 %; б) 60,3 %; в) 77,8 %.

Процес збільшення частки міського населення і зростання ролі міст на-
зивається:

а) концентрація; б) агломерація; в) урбанізація.

Серед названих міст мільйонером є:

а) Запоріжжя; б) Львів; в) Донецьк.

Частка міського населення у всьому населенні України складає:
а) 49 %; б) 59 %; в) 69 %.

Найбільш забезпеченими трудовими ресурсами є області:

а) східні; б) західні; в) центральні.

З 2001 р. рівень безробіття в Україні:

а) скорочується; б) підвищується; в) не змінюється.

Більша частина працездатного населення України зайнята у сфері:
а) виробничій; б) торгівлі; в) невиробничій.

Тип національного господарського комплексу України:

а) індустріально-аграрний;

б) аграрно-індустріальний;

в) аграрний.

Галузі виробничої сфери створюють:

а) матеріальні блага; б) освітні послуги; в) медичні послуги.

Територіальне поєднання кількох взаємопов'язаних галузей називається:

а) промислова агломерація;

б) промисловий район;

в) промисловий центр.

124


У структурі промисловості України більша частка належить:

а) легкій промисловості;

б) харчовій промисловості;

в) важкій промисловості.

У структурі видобутку палива в Україні понад 70 % припадає:
а) на нафту; б) природний газ; в) вугілля.

Головний чинник розміщення підприємств чорної металургії:

а) трудовий; б) транспортний; в) паливно-сировинний.

Провідною галуззю кольорової металургії є виробництво:
а) алюмінію; б) цинку; в) ртуті.

До металомісткого виробництва належить:

а) автомобілебудування;

б) приладобудування;

в) енергетичне машинобудування.

Підприємства наукоємних галузей машинобудування доцільно будува-
ти:

а) в Умані; б) Києві; в) Бердянську.

Сировину для хімії органічного синтезу виробляє:

а) кольорова металургія;

б) машинобудування;

в) нафтопереробна галузь.

До галузевого складу хімії полімерів входить виробництво:

а) соди;

б) мінеральних добрив;

в) пластмас.

Форма тривалих виробничих зв'язків між підприємствами (галузями)
називається:

а) спеціалізація; б) концентрація; в) кооперація.

Найменший показник лісистості серед названих країн має:
а) Польща; б) Україна; в) Білорусь.

Головним чинником розміщення підприємств меблевої промисловості є:
а) сировинний; б) споживчий; в) водний.

Найбільш екологічно небезпечною галуззю будівельної промисловості є:

а) цементна;

б) скляна;

в) виробництво будівельних конструкцій.

Сировинна база для розвитку будівельної промисловості в Україні:
а) недостатня; б) відсутня; в) потужна.

Підприємства легкої промисловості:

а) трудомісткі; б) водоємні; в) енергоємні.

Галузь харчової промисловості, яка орієнтується в першу чергу на сиро-
вину:

а) кондитерська; б) молочна; в) цукрова.

Із названих галузей господарства до сфери послуг належить:

а) машинобудування;

б) сільське господарство;

в) освіта.

125


100.

101.

102.

103.

104.

105.

106.

107.

108.

109.

110.

111.

112.

113.

Землі, які використовуються в сільськогосподарському виробництві,
називаються:

а) земельний фонд; б) сільськогосподарські території;
в) сільськогосподарські угіддя.

Провідною галуззю сільського господарства України є:
а) рослинництво; б) рибальство; в) тваринництво.

До технічних культур належать:

а) жито та пшениця;

б) соя та просо;

в) соняшник та льон.

Найгустіша мережа залізничних магістралей в Україні:

а) на півночі; б) в центрі; в) на сході.

Близько 60 % експорту України здійснюється в країни:

а) СНД; б) Азії; в) Західної Європи.

Кількість економічних районів в Україні становить:

а) 5; б) 9; в) 12.

На паливні ресурси багатий економічний район:

а) Придніпровський;

б) Донецький;

в) Столичний.

Значними покладами нафти та газу характеризується економічний ра-
йон:

а) Північно-Східний;

б) Придніпровський;

в) Донецький.

Залізними й мангановими рудами найкраще забезпечений економічний
район:

а) Причорноморський;

б) Карпатський;

в) Придніпровський.

Високою часткою сільського населення характеризується економічний
район:

а) Карпатський; б) Донецький; в) Подільський.

Найбільшу площу має економічний район:

а) Причорноморський;

б) Придніпровський;

в) Столичний.

Найбільшу кількість населення має економічний район:
а) Столичний; б) Донецький; в) Північно-Східний.

Лісовими ресурсами добре забезпечений економічний район:

а) Придніпровський;

б) Центральний;

в) Північно-Західний.

Головною економічною проблемою Столичного економічного району є:

а) забруднення атмосфери шкідливими речовинами промислових
підприємств;

б) радіаційне забруднення території;

в) збіднення родючості ґрунтів.

126


У Причорноморському економічному районі однією з провідних галузей
сільського господарства є:

а) картоплярство; б) льонарство; в) виноградарство.

Подільський економічний район має значні родовища:

а) будівельної сировини;

б) залізних руд;

в) нафти та газу.

Кіровоград, Черкаси, Умань є промисловими центрами економічного
району:

а) Столичного; б) Подільського; в) Центрального.

Комплексна система спостережень за станом навколишнього середови-
ща — це:

а) природокористування;

б) заповідність;

в) моніторинг.

Серед названих біосферним заповідником є:

а) Кримський; б) Дунайський; в) Луганській.

Унікальні природні комплекси Степу охороняються у біосферному за-
повіднику:

а) Горгани; б) Асканія-Нова; в) Шацькому.

Глобальна демографічна проблема характеризується:

а) різким зменшенням кількості жителів Землі;

б) різким збільшенням кількості жителів Землі;

в) високим рівнем смертності жителів Землі.

Один із головних шляхів вирішення глобальної енергетичної проблеми:
а) будівництво АЕС; б) будівництво ГЕС;

в) використання альтернативних джерел енергії.

До природно-заповідного фонду країни належать:

а) тільки заповідники й заказники;

б) тільки національні парки та заповідники;

в) заповідники, заказники, національні парки.

Однією з екологічних проблем України є:

а) «старіння нації»;

б) погіршення родючості чорноземів;

в) від'ємний природний приріст населення.

Україна бере активну участь у вирішенні проблеми збереження миру на
Землі шляхом:

а) участі у збройних конфліктах;

б) участі у миротворчих місіях ООН;

в) надання гуманітарної допомоги країнам, що розвиваються.


відповіді на тестові завдання

1. б. 2. б. 3. в. 4. б. 5. б. 6. а. 7. в. 8. а. 9. б. 10. б. 11. в. 12. а. 13. б. 14. в.
15. б. 16. в. 17. б. 18. в. 19. а. 20. а. 21. б. 22. в. 23. в. 24. в. 25. а. 26. б. 27. в.
28. а. 29. б. 30. а. 31. б. 32. а. 33. б. 34. б. 35. а. 36. в. 37. б. 38. в. 39. а. 40. в.
41. б. 42. а. 43. а. 44. б. 45. в. 46. а. 47. б. 48. б. 49. а. 50. в. 51. б. 52. б. 53. б.
54. в. 55. а. 56. б. 57. б. 58. а. 59. в. 60. б. 61. б. 62. а. 63. в. 64. б. 65. в. 66. в.
67. в. 68. б. 69. в. 70. а. 71. б. 72. в. 73. б. 74. в. 75. в. 76. в. 77. в. 78. а. 79. а.
80. а. 81. а. 82. а. 83. в. 84. в. 85. в. 86. в. 87. а. 88. в. 89. б. 90. в. 91. в. 92. в.
93. б. 94. б. 95. а. 96. в. 97. а. 98. в. 99. в. 100. в. 101. а. 102. в. 103. в. 104. а.
105. б. 106. б. 107. а. 108. в. 109. в. 110. а. 111. б. 112. в. 113. б. 114. в. 115. а.
116. в. 117. в. 118. б. 119. б. 120. б. 121. в. 122. в. 123. б. 124. б.

література

Атлас з географії України: 8—9 кл.— К.: НВП «Картографія», 2002.

Булава Л. М. Географія України. (Фізична географія): Навчальний по-
сібник для учнів 8 класу.— Полтава, 1998.— 124 с.

Булава Л. М., Нагорнюк М. П. Економічна та соціальна географія
України: Навчальний посібник для учнів 9 класу.— Полтава: ПОІПОПП,

— 84 с.

Заставний Ф. Д. Фізична географія України: Підруч. для 8 кл. серед. за-
гальноосвіт. шк.— К.: Форум, 2003.— 239 с.

Масляк П. О., Шищенко П. Г. Географія України: Підруч. для 8—9 кл.
серед. шк.— К.: Зодіак-Еко, 2002.— 456 с.

Стехун Л. М. Україна. Короткий географічний огляд.— Харків: Ранок,

— 112 с.

Фізична географія України. 8 клас: Посібник для вчителя / Г. Д. Довгань,
Н. Я. Кругла, М. Я. Пшенична, В. О. Соловйов.— Харків: Веста:
Видавництво «Ранок», 2002.— 272 с.

Чернов Б. О. Фізична географія України: Підруч. для 8 кл. загальноосв.
навч. закл.— К.: Освіта, 2002.— 254 с.

Костенко Л. В. Наочний довідник. Географія України. 8—9 кл. — К.; Х.:
Веста, 2005.

Костенко Л. А. Економічна і соціальна географія України. 9 кл.
Дидактичні матеріали до уроків.—Х.: Ранок; Веста, 2005.

Довгань Г. В. Фізична географія України. 8 кл. Дидактичні матеріали до
уроків.— Х.: Ранок, 2003.

Сиротенко А. Й. Економічна і соціальна географія України. 9 кл. Пробл.
підр.— К.: Освіта, 2001.

Географія України. Електронний навчальний атлас для 8—9 кл. вер-
сія 4.1.—К.: Інститут передових технологій, 2004.

www.ukrstаt.gov.ua



ДОВІДНИК
для передекзаменаційної
підготовки
Р АФІЯ Р АФІЯ
ГЕОГ ГЕОГ
Автор посібника висловлює щиру подяку Л. В. Костенко
за допомогу, н а д а н у під час підготовки рукопису
Видано за ліцензією ТОВ Видавництво «Ранок»
Довгань Г. Д.
Д58 Географія України. 9 клас: Довідник для передекзаменаційної
підготовки. — X.: Веста: Вид-во «Ранок», 2005. — 128 с.
Посібник укладено відповідно до чинної Програми з географії України.
Він допоможе учням ефективно готуватися до підсумкової державної атеста­ ції з географії України; може бути використаний д л я підготовки до уроків протягом навчального року. Тестові завдання, що наведені в кінці посібника, сприятимуть закріпленню вивченого матеріалу.
Призначений для учнів загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів
і вчителів географії.
Навчальне видання
Д О В Г А Н Ь Галина Дмитрівна
ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
9 клас
Довідник для передекзаменаційної підготовки
Редактор Л. А. Шведова
Технічний редактор В. І. Труфен
Коректор О. Г. Неро
ТОВ «Веста». Свідоцтво ДК № 2540 від 26.06.2006. 61064 Харків, вул. Бакуніна, 8А.
Адреса редакції: 61145 Харків, вул. Космічна, 21а.
Тел. (057) 719-48-65, тел./факс (057) 719-58-67.
Для листів: 61045 Харків, а/с 3355. E-mail: office@ranok.kharkov.ua
З питань реалізації звертатися за тел.: у Харкові — (057) 712-91-46, 712-91-47;
Києві — (044) 495-14-53, 417-20-80; Донецьку — (062) 304-67-02; Житомирі — (0412) 41-27-95;
Дніпропетровську — (0562) 43-46-95; Львові — (032) 233-53-39; Сімферополі — (0652) 22-33-03;
Тернополі — (0352) 26-86-94, 53-32-01.
E-mail: commerce@ranok.kharkov.ua
«Книга поштою»: 61045 Харків, а/с 3355. Тел. (057) 717-74-55.
E-mail: pochta@ranok.kharkov.ua www.ranok.com.ua
© Г. Д. Довгань, 2006 © ТОВ «Веста», 2006
Зміст
Фізична географія України Розділ І. Україна та її географічні дослідження....................................... 5 Розділ ІІ. Загальна характеристика природних умов і природних
ресурсів України............................................….................. 10
Розділ ІІІ. Природні комплекси і фізико-географічне районування.................. 28 Розділ IV. Використання природних умові природних ресурсів..................... 35
Фізико-географічна характеристика областей України......................... 39
Економічна і соціальна географія України Розділ І. Україна на карті світу...........…......................................... 54 Розділ ІІ. Населення України........................................................ 58 Розділ ІІІ. Господарство............................................................. 62 Розділ IV. Територіальний поділ України............................................ 88 Розділ V. Використання природних умов і ресурсів та їх охорона................. .101 Розділ VІ. Глобальні проблеми людства та їх прояв
на території України.......................................................... .102
Розділ VII. Економічна і соціальна географія своєї області........................ .104
Економіко-географічна характеристика областей України.................... .104
Тестові завдання до курсів «Фізична географія України» та
«Економічна і соціальна географія України».................................. .120
Література........................................................................ .128
ФіЗична геограФія України
Предмет і методи досліджень фізичної географії України
Фізична географія України — комплекс наук (загальне землезнавство,
геоморфологія, кліматологія, гідрологія, палеографія тощо), які вивчають
природні компоненти і природні комплекси України та їх взаємодію.
Предмет вивчення фізичної географії України
Природні компоненти (ре- Природні комп- Проблеми охорони
льєф, геологічна будова, лекси (земельні, та раціонального
клімат, моря, поверхневі кліматичні, вод- використання при-
води, ґрунти, рослинність, ні, біологічні, роди України та
тваринний світ) рекреаційні) рідного краю
Методи
Географічних досліджень Обробки і пізнання
Географічні експедиції накопичених знань
Детальне вивчення природи (гео- Географічний опис
графічні, геохімічні, біологічні, Порівняння
палеографічні методи) Наукове пояснення
Дистанційні (авіакосмічні) методи Історичний метод
Картографічні методи Метод системного аналізу
Метод районування
Моделювання
Формування території України
Площа території сучасної України становить 603,7 тис. км 2 (39-те місце
серед держав світу і перше серед держав Європи). Серед науковців немає
спільної думки про етапи формування території української держави. Проте
більшість науковців відносить виникнення окремого українського етносу до
ХІІ—XV ст.
Етапи формування державної території України
Історичний період Події
VIII ст. до н. е. — Територію України населяють кіммерійці (перше дер-
ІІІ ст. н. е. жавне утворення), скіфи, сармати
ІІІ—VІ ст. Територію України населяють представники племін-
ного союзу антів
VI—VIII ст. На території України оселяються племена східних
слов’ян — поляни, сіверяни, древляни, дуліби, білі
хорвати, уличі, тиверці
4
Закінчення таблиці
Історичний період Події
IX—XIІ ст. Існування держави східних слов’ян Київська Русь
XIII—XVI ст. Українські землі під владою монголо-татарів, Литви,
Польщі, Угорщини, Османської імперії
XV ст. Утворення Кримського ханства
XVI—XVII ст. Утворення Запорізької Січі — центру боротьби україн-
ського народу за самовизначення
1654 р. Приєднання Гетьманщини до Московії
1667 р. Україна розділяється на дві частини: Лівобережна
(з Києвом) відходить до Московії, Правобережна — до
Польщі
Кінець XVIII ст. Західноукраїнські землі входять до складу Австро-
Угорщини
07.11.1917 р. Проголошення УНР (Київ)
13.11.1918 р. Проголошення ЗУНР (Львів)
1919—1920 рр. Українські землі ввійшли до складу Росії, Польщі,
Чехословаччини та Румунії
1922 р. Східна частина України входить до складу СРСР
1939 р. До України приєднуються її західні землі
1940 р. До України приєднуються Північна Буковина
та Південна Бессарабія
1945 р. До України приєднується Закарпаття
1954 р. Верховна Рада СРСР передає УРСР Кримську область
24.08.1991 р. Проголошено незалежність України
Здобувши незалежність, Україна визнала Гельсінські угоди 1975 р., за
якими державні кордони в Європі вважаються непорушними. Нині до складу
України входять 24 адміністративні області, Автономна Республіка Крим та
міста державного підпорядкування — Київ і Севастополь.
роЗділ і. Україна та її геограФічні дослідження
Україна на карті світу
Україна розташована у Північній та Східній півкулях; її територія лежить
у помірних широтах, у Центральній та Південно-Східній Європі.
Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської
рівнини, тому тут переважають низовини і височини (95 % площі). Тільки на
крайньому заході і півдні здіймаються гори.
Географічне положення України дуже зручне. Через країну проходять
транзитні шляхи, що поєднують Європу з Азією, Балтію з Причорномор’ям.
5
Через Чорне море Україна має вихід у Світовий океан, а по Дунаю підтримує
зв’язки з країнами Центральної Європи.
Україна розташована у трьох природних зонах — мішаних лісів, лісо-
степовій та степовій, має рівнинну поверхню, помірно континентальний клі-
мат, родючі чорноземні ґрунти, різноманітні корисні копалини. Усі ці умови
є сприятливими для розвитку господарства і життя населення.
Рівнинний характер території України сприяє досить рівномірному розмі-
щенню виробництва і населення. Вихід до Чорного й Азовського морів забез-
печує розвиток не тільки зовнішніх зв’язків України, а й рибного промислу,
а також санаторно-курортного господарства у прибережних районах.
джерела географічної інформації
Довідкова, на- Матеріали Комп’ютер- Телепередачі
вчальна, наукова, експедиційних ні програ- про природу,
науково-популярна і стаціонарних до- ми, аудіо-, населення
література та періо- сліджень (архіви відео- і господарст-
дичні видання інститутів та ін.) записи во України
Джерела географічної інформації
Звіти про ту- Враження Елект- Експози- Геогра-
ристські подо- від влас- ронні ції крає- фічні
рожі та крає- них подо- карти знавчих карти та
знавчі пошуки рожей та атласи музеїв атласи
6
карти — джерела географічних знань,
їх зміст і призначення
Географічна карта — це зменшене та узагальнене зображення поверхні
Землі, виконане на площині за допомогою умовних знаків у визначеному масштабі та проекції.
Види карт
За масштабом За змістом За призначен- ням ням території За охоплен-
Дрібномасштабні Загальногео- Навчальні, Карти світу,
(1: 1 000 000) Середньомасштабні графічні, тема- популярні, півкуль, ма-
тичні (фізико- науково- териків та
(1: 200 000 — 1: 1 000 000) Великомасштабні географічні, довідкові, ту- їх окремих
економіко- ристські, вій- частин
(1: 10 000 — 1: 200 000) географічні) ськові тощо
Картографічні проекції — математичні засоби зображення на площині
сферичної поверхні земної кулі.
Для розробки географічних карт використовують допоміжні (уявні) по-
верхні, на які переносять точки земної поверхні.
Види картографічних проекцій за видом допоміжної поверхні
Циліндричні Конічні Азимутальні
точки земної по- точки земної по- точки земної по-
верхні переносять верхні переносять верхні переносять
на уявний циліндр на уявний конус на площину
Створити оглядову географічну карту без певних спотворень немож-
ливо; можна лише дібрати для карт різного призначення найбільш вдалі проекції.
Картографічні спотворення — це порушення геометричних властивостей
об’єктів земної поверхні (довжини ліній, кутів, форм і площ) при їх зобра- женні на карті.
7
Види картографічних проекцій за характером спотворень
Рівновеликі Рівнокутні Довільні
(рівноплощинні) не спотворюють кути і форми спотворюють і кути,
правильно пе- об’єктів земної поверхні, але і лінії, і площі,
редають спів- спотворюють площу і довжи- і фігури, але значно
відношення ну ліній; використовуються менше, ніж рівно-
площ; вико- для створення штурманських великі та рівнокутні
ристовуються карт, тому що є зручними: проекції; використо-
для створення лінія, яка перетинає всі ме- вується для створен-
карт земельних ридіани під одним кутом, ня карт світу, мате-
угідь, лісів зображується прямою риків та їх частин
географічні дослідження на території України
До середини XVIII століття свідчення про природу України надавали
мандрівники і літописці. Перші письмові відомості про території України
є джерелами не тільки географічних, але й історичних знань. Цінні геогра-
фічні відомості містяться у праці «Історія» давньогрецького вченого Геродо-
та. В ній вказуються тодішні назви річок і місцевостей на території України.
Подібні відомості наводять у своїх працях і давньоримські вчені Страбон,
Клавдій Птоломей, Пліній Старший. У Київському літописі 1187 року
вперше згадується географічна назва нашої землі — Україна. Надзвичайно
цікаві відомості з географії України містить книга французького інженера
Г. Л. де Боплана «Опис України», у якій він навів характеристику Києва,
описав запорожців, склав детальні карти українських земель тощо.
З XVIII століття почалися наукові дослідження території України.
Для пізнання природних умов і ресурсів України мали значення відкриття
Г. Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі (1721 p.), вивчення ро-
довищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії
наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 pp.) і його ж опис природних умов,
населення і господарства Лівобережної України і Причорномор’я. У 1793—
1794 pp. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали
ґрунти, рослинність, тваринний світ України.
Значний внесок у вивчення географії України зробили вчені Київського,
Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. у Києві був ство-
рений Південно-західний відділ Російського географічного товариства, одним із
засновників і керівником якого був видатний етнограф і географ П. Чубинський
(відомий і як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла України...»). Ре-
зультати досліджень його експедицій були видані під назвою «Роботи етногра-
фічно-статистичної експедиції в Західно-російський край» (1872—1878 pp.).
Велике значення для розвитку географії України мало створення в уні-
верситетах кафедр географії (з 30-х pp. XIX ст.). Кафедру фізичної географії
відкрив у Харківському університеті проф. А. Краснов (1889 p.).
У 1918 р. у Києві була заснована Академія наук України, учені якої дослі-
джували природні умови і ресурси, господарство і населення держави. Заснов-
8
ник і перший президент Академії наук України — академік В. Вернадський
(1863—1945 pp.).
Одним із засновників фізичної географії в Україні був академік С. Руд-
ницький (1877—1937 рр.). Йому належать наукові праці з геоморфології,
історичної і соціально-економічної географії, картографії, краєзнавства,
фізичної географії України. У 1927 р. він заснував у Харкові (тоді столиця
України) Український науково-дослідний інститут географії і картографії,
провів експедиційні дослідження на територіях Наддніпрянщини, Донецької
височини, Волині.
За останні роки українськими географами були створені Атлас природних
умов і ресурсів України і тритомна «Географічна енциклопедія України»,
електронна версія пілотного проекту національного атласу України, елект-
ронні навчальні атласи для середньої школи, електронні підручники тощо;
створені каталоги географічної інформації в Інтернеті.
дослідники України
Володимир Іванович Вернадський (1863—1945)
Вітчизняний природознавець, геолог, геохімік, мінералог, основопо-
ложник геохімії, радіогеології, біохімії. Академік, перший президент АН
України (1919—1921 рр.). Проводив дослідження в Україні (Полтавщина,
Житомирщина, Передкарпаття, Крим). Фундатор вчення про біосферу і ноо-
сферу, перший дослідник геохімічних закономірностей будови й складу Землі.
Під його керівництвом було проведено дослідження родовищ радіоактивних
елементів.
Павло Аполлонович Тутковський (1858—1930)
Український геолог, гідролог, географ, палеонтолог, академік АН Украї-
ни. Один з організаторів і перший директор Національного географічного
музею України. Автор наукових праць з питань мінералогії, палеонтології,
четвертинної геології. Запропонував теорію еолового походження лесів. Здій-
снив перші спроби фізико-географічного районування Волині, дав загальну
характеристику підземних вод України, розробив природне районування
України.
Степан Львович Рудницький (1877—1937)
Український географ, працював в університетах Львова, Кам’янця-Поділь-
ського, Праги, Харкова. Здійснив експедиції у Карпати, Закарпаття, Поділля,
Придніпров’я, досліджував басейн Дністра. Автор «Краткої географії України»
(1910—1914 рр.), шкільних підручників з географії України, наукових праць з
питань геоморфології та соціально-економічної географії, краєзнавства та зем-
лезнавства. Заклав підґрунтя політичної географії України, проголошував ідею
самостійності й незалежності України. Організатор і директор Українського
науково-дослідного інституту географії і картографії (1927).
Костянтин Григорович Воблий (1876—1947)
Український економгеограф, економіст, статистик, відомий дослідник
природи, академік АН України. Працював завідуючим кафедрою економіч-
ної географії Київського університету. Основні наукові праці присвячені про-
блемам розвитку і розміщення продуктивних сил України, створенню нових
галузей промисловості і комплексному розвитку районів. Розробив схему
економічного районування України.
9
Петро Степанович Погребняк (1900—1976)
Видатний природознавець, лісівник, ґрунтознавець, геоботанік, дослід-
ник ландшафтів, академік АН України. Організатор і директор Інституту
лісівництва. Займався вивченням екології рослин, лісового ґрунтознавства,
типології лісів. У 1852—1956 рр. провів велику роботу з вивчення природи
і залісення Олешківських пісків, стверджуючи, що даний ландшафт вто-
ринний. Започаткував освоєння великих піщаних територій Херсонщини.
Обґрунтував потребу створення в Україні широкої мережі еколого-географіч-
них центрів. З 1950 до 1962 р.— Голова Українського товариства охорони
природи.
Володимир Михайлович Кубійович (1900—1985)
Загальновизнаний світовим науковим співтовариством географ, демограф
і картограф. Наукові дослідження присвячені життю населення та особли-
востям розвитку господарства Карпат. Головний редактор 10-томної «Енци-
клопедії українознавства», один зі створювачів «Атласу України і суміжних
країн», «Географії українських і суміжних земель». Автор багатьох статей
з проблем географії України, розміщених в енциклопедіях зарубіжних країн.
роЗділ іі. Загальна характеристика Природних Умов
і Природних ресУрсів України
рельєф України
Рельєф — це сукупність нерівностей земної поверхні. Його особливості
відображають на фізичних (загальногеографічних) картах.
Великі форми рельєфу України
10
Тектонічна будова України
В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська
платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа — Скіфська
плита. Крайній південь і захід представлені альпійською складчастістю.
Східноєвропейська платформа — одна з найдавніших на Землі, її форму-
вання закінчилося близько 2 млрд років тому. Протягом наступного часу
її фундамент то занурювався, то підіймався, зазнаючи розломів, уздовж
яких окремі ділянки зміщувалися одна відносно одної. Таким чином, тут
виділився Український щит — ділянка, де осадовий чохол мінімальний
і давні кристалічні породи виходять на поверхню. Щит простягнувся від
Рівненської і Житомирської областей до узбережжя Азовського моря. Його
довжина — 1100 км, ширина від 100 до 250 км. На захід від щита знаходить-
ся Волино-Подільська плита з потужністю осадового чохла 2000—2500 м.
На лівобережжі Дніпра, уздовж ріки, простяглася Дніпровська-Донецька
западина з глибоко зануреним фундаментом і осадовим чохлом потужністю
4000—6000 м.
Приморська частина України і північний Крим лежать на молодій Скіф-
ській платформі. Фундамент плити рівний, перекритий осадовим чохлом
потужністю від 500—1000 м на півдні до 3000—6000 м на півночі.
Особливе місце в тектонічній структурі України займає область альпій-
ської складчастості. Перед складчастими областями сформувалися передгір-
ні прогини з потужним осадовим чохлом. Складчасті області продовжують
формуватися і в даний час, про що свідчать періодичні землетруси.
Існує зв’язок між тектонічними структурами і великими формами рельє-
фу. Так, Українському щиту відповідають Придніпровська та Приазовська
12
височини, Волино-Подільській плиті — Волинська і Подільська височини,
Дніпровсько-Донецькій западині — Придніпровська низовина, Причорно-
морській западині — Причорноморська низовина, Скіфській платформі —
рівнини Кримського півострова, областям альпійської складчастості — Кар-
пати та Кримські гори.
геологічна будова України
Геологія — це система наук про Землю, земну кору, її склад, будову, рухи
та історію розвитку, а також розміщення корисних копалин.
На основі вивчення скам’янілих решток тварин, рослин тощо, які зна-
йдені у певних гірських породах, із урахуванням послідовності їхнього на-
шарування вчені-геологи створили геохронологічну шкалу часу. Ця шкала,
за якою встановлюється відносний вік гірських порід, використовується для
складання геологічних карт. Геологічна карта за допомогою кольорів пока-
зує, де на земну поверхню виходять різні за віком геологічні шари гірських
порід.
Геологічні методи дослідження дозволяють визначити абсолютний і від-
носний вік гірських порід.
Відносний вік гірських порід та епох гороутворення визначають на основі
вивчення скам’янілих решток тварин, рослин тощо, які знайдені у певних
гірських породах, із урахуванням послідовності їхнього нашарування.
Абсолютний вік гірських порід навчилися визначати пізніше за віднос-
ний, коли були винайдені радіологічні методи. Виявилося, що радіоактивні
елементи, що містяться у гірських породах, із плином часу розпадаються зі
сталою швидкістю. Зокрема, уран розпадається на свинець і гелій, тому за
масою свинцю у гірських породах вираховують їхній абсолютний вік у роках,
які знадобилися для такого перетворення урану.
Визначення абсолютного і відносного віку гірських порід дає змогу склас-
ти геохронологічну таблицю, або таблицю геологічного літочислення, у якій
виділяють п’ять ер: архейська, протерозойська, палеозойська, мезозойська,
кайнозойська — кожна з яких поділяється на кілька періодів.
Геохронологічна таблиця
Ера, індекс, тривалість Період Гороутво- рення Зміна природних умов на території України
Кайнозойська Четвер- Альпій- Переважав суходіл. Відбува-
(кайнозой), тинний ське лось помірне коливання земної
Kz, (антропо- кори. Декілька періодів ма-
67 млн років ген) терикового зледеніння, серед
яких найбільш потужне —
Дніпровське (льодовик охоплю-
вав північну частину території
України, досягаючи сучасного
міста Дніпропетровська). Роз-
винулись річкові долини, сфор-
мувалась сучасна зональність
ландшафтів
13
Продовження таблиці
Ера, індекс, тривалість Період Гороутво- рення Зміна природних умов на території України
Кайнозойська Неогено- Альпій- Загальне підняття платформної
(кайнозой), вий (нео- ське частини, утворення берегових
Kz, ген) рифів, часта зміна кліматичних
67 млн років умов (від субтропічних до по-
мірних). Утворення покладів
нафти, горючих газів, калійних
солей тощо
Палеогено- Трансгресія (наступання) морів
вий за виключенням Українського
(палеоген) щита і західної частини По-
дільської височини. Активні
тектонічні рухи привели до
утворення Карпатських і Крим-
ських гір
Мезозойська Крейдовий Мезозой- Накопичення потужних від-
(мезозой), Mz, (крейда) ське кладів крейди у западинах та
170 млн років складчастих областях. Напри-
Юрський кінці періоду більшість тери-
(юра) торії сучасної України стала
суходолом
Тріасовий Майже повна відсутність мор-
(тріас) ських басейнів. Процеси вулка-
нізму відбувалися в Криму, ра-
йоні Чорноморської западини,
Донецькій складчастій області
Палеозойська Перм- Герцин- Територія України зостається
(палеозой), ський ське переважно суходолом, в кінці
Pz, 345 млн періоду розпочинається трива-
років ла кімерійська тектонічна епо-
ха. На півдні та сході суходол
опускається (Карпати, Крим),
висихають водойми на терито-
рії Донбасу
Кам’яно- Утворення покладів вугілля в
вугільний межах Донецького басейну і Га-
(карбон) лицько-Волинської западини
Девон- Формування Дніпровсько-До-
ський (де- нецької западини. Активна
вон) тектонічна діяльність у районі
Донбасу
14
Закінчення таблиці
Ера, індекс, тривалість Період Гороутво- рення Зміна природних умов на території України
Палеозойська Силурій- Герцин- Формування на південному схо-
(палеозой), ський ське ді морських басейнів. Активне
Pz, 345 млн (силур) горотворення в межах сучасних
років Ордови- Карпат
цький
(ордовик) Кембрій-
Байкаль- Моря займали територію Воли-
ський ське ні, Поділля, Карпат, Дніпров-
(кембрій) сько-Донецької западини
Протерозой- Пізній, Земна кора була рухливою, від-
ська (проте- ранній бувалися процеси її підняття й
розой), Pt, протерозой опускання. Сформувався Укра-
близько 2000 їнський щит, утворився ярус
млн років фундаменту Карпат
Архейська Пізній, Горотворчі процеси, вулканізм,
(архей), Ar, ранній вивітрювання та метаморфіза-
близько 1000 архей ція гірських порід
млн років
Геологічна будова території України є результатом дії складних процесів,
які тривали протягом багатьох геологічних ер та періодів — від архейської до
сучасної. Різні умови формування обумовили особливості геологічної будови
окремих частин території нашої країни.
Український щит: метаморфічні гірські породи — сланці та гнейси —
прорвані гранітними та іншими магматичними утвореннями; час формуван-
ня — архей і ранній протерозой (3,5—1,6 млрд років тому).
Дніпровсько-Донецька западина: осадові відклади потужністю 10—20 км
палеозойської, мезозойської і кайнозойської ер — це різнокольорові глини,
доломити, вапняки, сланці, пісковики. З девонською та кам’яновугільною
системами пов’язані приховані під іншими осадовими породами родовища
нафти й газу, солі.
Донецька складчаста споруда: дислоковані, зібрані у складки породи
кам’яновугільної системи, у середній частині яких міститься вугілля; по-
тужність системи сягає 15—18 км і є однією з найбільших у світі; система
детально вивчена та схарактеризована численними палеонтологічними зна-
хідками, що засвідчують точний вік відповідних порід.
Кримська складчаста система: породи нижнього мезозою (тріас — серед-
ня юра), де закономірно чергуються пісковики та аргіліти. Така формація
називається фліш. Над нею залягають вапняки та пісковики верхнього мезо-
зою, карбонатні рифові будови верхньої юри.
Карпатська складчаста система має найскладнішу будову. Зовнішня
зона утворена інтенсивно дислокованими породами крейди — палеогену:
уламкові товщі, чергування пісковиків та аргілітів. Внутрішня зона складена
15
переважно вапняковими породами мезозойського віку. Передкарпатський
прогин, що відділяє Карпати від Східноєвропейської платформи, утворений
у неогені уламковими та соленосними товщами.
мінерально-сировинні ресурси
Мінерально-сировинні ресурси — сукупність розвіданих запасів корисних
копалин, які використовуються або можуть використовуватися в господар-
ській діяльності.
Класифікація корисних копалин
Паливні Рудні Нерудні
нафта, природний руди чорних гірничохімічна сиро-
газ, вугілля, торф; і кольорових вина, будівельні ма-
утворюються пере- металів; теріали, камені-само-
важно в межах тек- мають переважно цвіти, мінеральні води
тонічних западин, магматичне і мета- і лікувальні грязі;
осадового похо- морфічне похо- мають різноманітне
дження дження походження
На території України поєднуються різні за віком та умовами утворення
тектонічні структури, тому в її межах сформувалися різні гірські породи
і відповідно — корисні копалини.
Серед паливних корисних копалин найбільшу цінність мають родови-
ща нафти й газу, зосереджені у Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній
області, Карпатській і Причорноморсько-Кримській нафтогазоносних
провінціях. В Україні відкрито понад 150 нових родовищ нафти й газу.
Найбільші родовища нафти в Прикарпатті — Долинське, Бориславське,
газу — Дашавське, Калуське. У Дніпровсько-Донецькій області відзнача-
ються родовища газу — Західнохрестищенське, Шебелинське, Єфремівське
(Харківська обл.), нафти — Прилуцьке (Чернігівська обл.), Радченківське,
Сагайдацьке (Полтавська обл.). Перспективним є Причорноморський ре-
гіон. Тут у прибережних частинах Чорного моря виявлено поклади газу
на глибині 700—750 м. Велике значення має вугілля, що видобувають
у Донецькому, Львівсько-Волинському кам’яновугільних і Дніпровському
буровугільному басейнах. Також добувають горючі сланці в Карпатах, на
Поділлі, у Кіровоградській області. Торф’яні родовища зосереджені на
Поліській низовині.
Україна має величезні запаси залізних і манганових руд. Є запаси ти-
танових і ртутних руд; не до кінця розвідані запаси мідних, хромових,
алюмінієвих руд і золота. Деякі руди кольорових металів в Україну ім-
портуються.
Географія розташування родовищ рудних корисних копалин в Україні
представлена так: залізні руди — Криворізький і Керченський басейни, Кре-
менчуцький і Білозерський райони; манганові руди — Нікопольський і Вели-
котокмацький басейни; титанові руди — Іршанське (Житомирська обл.) і Са-
мотканське (Дніпропетровська обл.) родовища; уранові руди — Жовті Води
16
(Дніпропетровська обл.); нікелеві руди — Деренюське і Липовеньківське ро-
довища (Кіровоградська обл.); алюмінієві руди — Малишевське і Вовчанське
родовища (Дніпропетровська обл.); поліметалеві руди — Берегівське, Беган-
ське і Мужіївське родовища (Закарпатська обл.); ртуть (за запасами Україна
посідає друге місце у світі) — Микитівське (Донецька обл.) і Вишківське
родовища у Закарпатській області: золото — Сауляцьке та Мужіївське родо-
вища (Закарпатська обл.).
За запасами нерудних корисних копалин Україна посідає одне з провідних
місць у світі.
Нерудні корисні копалини поділяються: на гірничохімічну сировину (ка-
лійні, магнієві та кам’яні солі, сірка, графіт); будівельну сировину (крейда,
мармур, вапняк, глина, скляні піски); металургійну сировину (флюсові вап-
няки, вогнетривкі глини); мінеральні води і мінеральні грязі тощо.
Родовища сірки й озокериту розміщені в Передкарпатті; кам’яної
солі — в Донбасі, Закарпатті та у затоці Сиваш; калійних солей — у Перед-
карпатті; будівельної та металургійної сировини — майже в усіх облас-
тях України. Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами
(Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки,
Євпаторія).
Паливні та рудні ресурси України
геоморфологічна будова
Геоморфологія — наука, яка вивчає рельєф земної поверхні та його похо-
дження. Усі основні форми рельєфу обумовлюються тектонічними рухами:
17
у місцях активних піднять утворюються гори, у зонах опускань — морські
чи океанічні басейни, западини, прогини. Але тектонічні рухи відбувалися
не лише в давні часи, а й на новому етапі (найчастіше у неогеновому та чет-
вертинному періодах) — це неотектонічні рухи. Саме неотектонічні рухи
у взаємодії із зовнішніми силами утворюють той рельєф, який ми спостері-
гаємо. Походження рельєфу і закономірності його розміщення відбиваються
на геоморфологічних картах.
Формування рельєфу обумовлюють не лише тектонічні рухи, але й гео-
логічна будова певної території, зокрема склад гірських порід. Руйнування
кристалічних порід відбувається дуже повільно, тому в районах їх залягання
утворюються височини, плато, кряжі. Осадові породи піддаються руйнівному
впливу зовнішніх сил — води, вітру, льоду, які спричиняють такі рельєфо-
утворюючі процеси:
денудація — комплекс процесів знесення й перенесення (водою, вітром,
льодом, прямим впливом сили тяжіння) продуктів руйнування гірських
порід з їх подальшим накопиченням на знижених ділянках земної по-
верхні;
акумуляція — процес накопичення пухкого мінерального матеріалу та
органічних решток на земній поверхні;
ерозія — процес руйнування ґрунтів і гірських порід під дією постійних
і тимчасових вод стоків, а також вітру;
абразія — процес руйнування берегів морськими (озерними) хвилями.
Рельєфоутворюючі процеси
Розрізняють два види форм рельєфу. Перший: генетичні форми рельє-
фу — головні й найбільші його елементи (низовини, височини, гори); дру-
гий — конкретні місцеві (дрібні, невеликі) форми рельєфу, якими є річкові
долини, яри, балки, осипи та ін.
18
Типи невеликих форм рельєфу України
Тип рельєфу Рельєфоутворю- ючі процеси рельєфу Форма Поширення в Україні
Денудацій- Підняття Пагорби- Поліська низовина, По-
ний «останці», дільська, Придніпровська
пасма, вали, й Донецька височини, пас-
уступи ма Кримських гір
Водноерозій- Ерозія та аку- Рівчаки, ви- Повсюдно
ний муляція. моїни, яри,
Робота постій- балки, річ-
них і тимчасо- кові долини
вих водотоків
Льодовико- Давня льодо- Моренні рів- Поліська низовина
вий викова денуда- нини, кари,
ція та акуму- цирки, ози,
ляція ками
Карстовий Розчинення Печери, во- Кримські гори, степова
гірських порід ронки, коло- зона на півдні України
під дією води дязі
Еоловий Вітрова ерозія, Пісчані Полісся, долини річок,
сипучі гірські пагорби морські коси
породи й пасма, уло-
говини
Гравітацій- Сила тяжіння Зсуви, обва- Південний берег Криму,
ний ли, осипи Українські Карпати, праві
схили Дніпра та інших
річок
Вулканічний Давній вулка- Вулканіч- Українські Карпати, За-
нізм ні хребти, карпатська низовина,
горбистість, Кримські гори
грязеві вул-
кани, лако-
літи Криму
Техногенний Господарська Кар’єри, У місцях господарського
діяльність лю- тераси, тери- освоєння
дини кони, вали
тощо
кліматичні умови та ресурси
Клімат — це багаторічний режим погоди, характерний для будь-якої міс-
цевості. Клімат України є помірно континентальним, з певними особливостя-
ми у Кримських і Карпатських горах, а також на Південному березі Криму,
якому властиві риси субтропічного середземноморського типу клімату. На
території країни континентальність клімату зростає із північного заходу на
південний схід.
19
На клімат будь-якої території впливають три основні чинники клімато-
творення: 1) кількість сонячної радіації; 2) циркуляція повітряних мас;
3) характер підстилаючої поверхні.
Сонячна радіація — головний фактор кліматотворення. Її розподіл зале-
жить від географічної широти місцевості. Остання обумовлює кут падіння
сонячних променів і тривалість світлового дня (тобто показники сумарної
сонячної радіації, а також, певною мірою,— середні температури повітря за
рік). Величина сумарної сонячної радіації в межах України коливається від
4200 до 5300 мДж/м 2. Її показники збільшуються з півночі на південь.
Завдяки циркуляції атмосфери відбувається перерозподіл тепла і вологи.
Циркуляція атмосфери обумовлює перенесення повітряних мас, їх трансфор-
мацію і взаємодію, що відбивається у вигляді атмосферних фронтів (теплих
і холодних), циклонів і антициклонів.
Циклон — область низького атмо- Антициклон — область підвищено-
сферного тиску із системою вітрів, го атмосферного тиску із системою
спрямованою до центра. вітрів від центра до країв.
На клімат України впливають арктичні, помірні й тропічні повітряні маси.
Арктичне повітря холодне, сухе, чисте. Не зустрічаючи перешкод, воно про-
никає далеко на південь Східноєвропейської рівнини. Взимку арктичні маси
приносять морозну суху та малохмарну погоду, навесні та восени — заморозки.
Морське помірне повітря з Атлантичного океану, просуваючись на схід, поступо-
во віддає свою вологу. Влітку воно зменшує спеку, особливо на заході України,
підвищує вологість повітря і приносить опади, а взимку пом’якшує морози,
викликає снігопади і відлиги. Континентальне помірне повітря надходить в
Україну з внутрішніх районів Євразії і надає клімату сухості. На клімат нашої
країни впливають і тропічні повітряні маси, морські — з боку Середземного
моря, континентальні — з внутрішніх районів Євроазіатського континенту.
Характер підстилаючої поверхні впливає на розподіл сонячної радіації та
рух повітряних мас. Рівнинність більшої частини України зумовлює поступо-
ве зростання показників сонячної радіації і середньої температури з півночі
на південь, водночас вона не перешкоджає просуванню повітряних мас у різ-
них напрямках. Карпатські та Кримські гори — бар’єри для проходження
певних повітряних мас (тому клімат Закарпаття і Південного берега Криму
відрізняються). У горах з висотою зростає кількість опадів і знижується тем-
пература повітря, формується кліматична поясність.
На мікроклімат впливають також річкова мережа, ґрунтово-рослинний
покрив, забудова населених пунктів тощо.
Основні показники клімату — температура повітря і кількість опадів.
Середні температури найхолоднішого місяця в Україні (січня) на північ-
ному сході –7 °С, на Південному березі Криму — +2...+4 °С; найтеплішого
місяця (липня) — від +18 °С на заході до +22...+23 °С на півдні.
20
Території України притаманний перехідний до континентального режим
атмосферних опадів з максимумом випадання влітку і мінімумом узимку.
Спостерігається поступове зменшення річної кількості опадів із заходу і півні-
чного заходу на південний схід і південь (від 550—650 мм до 300—350 мм).
Тільки на Південному березі Криму спостерігається середземноморський
субтропічний тип річного режиму опадів: максимум узимку, мінімум — уліт-
ку. Максимальна річна кількість опадів спостерігається в Українських Кар-
патах — до 1500—2000 мм.
Для визначення забезпеченості території вологою використовують коефі-
вання U. K цієнт зволоження K достанє. зв = 1 — достатнє зволоження, K зв — відношення річної кількості опадів О до випарову- зв > 1 — надмірне, K зв < 1 — не-
В Україні чітко виражена зміна сезонів протягом року.
Кліматичні сезони на території України
Зима Весна Літо Осінь
Температура повітря Температура Температура Температура повіт-
нижча 0 °С, трива- повітря від повітря пере- ря від +15 °С до
лість 75—130 днів, 0 °С до +15 °С, вищує +15 °С, 0 °С, тривалість
помірно м’яка на тривалість тривалість 65—100 днів, не-
заході, прохолодна 50—100 днів, 100—165 днів, стійка погода,
на південному сході погода не- тепле, макси- зростання цикліч-
й сході стійка мум опадів ної діяльності
Кліматичні ресурси — це невичерпні природні ресурси, які включають
сонячну енергію, вологу й енергію вітру.
Кліматичні умови, які враховуються у сільському господарстві (трива-
лість вегетаційного періоду, коефіцієнт зволоження тощо), називаються
агрокліматичними.
Кліматичні умови, які сприяють лікуванню й відпочинку людей, склада-
ють рекреаційні кліматичні ресурси (Крим, Карпати тощо).
внутрішні води
Внутрішні води
Поверхневі Підземні
Річки Озера Болота Штучні водойми
(канали, водосховища, ставки)
Провідна роль у загальному обігу вологи належить річкам. В Україні на-
лічується більш як 4 тис. річок завдовжки понад 10 км, з них 117 — понад
100 км. Більшість річок належить до басейнів Чорного та Азовського морів
і лише Західний Буг та Сян — до Балтійського басейну. Річки є важливими
транспортними шляхами, джерелом одержання електроенергії.
21
У розрахунку на одного жителя водозабезпеченість на заході України май-
же в 7 разів вища, ніж на півдні, і в 3 рази вища, ніж на сході.
Найбільші річки України
З-поміж природних водойм провідне місце в Україні належить озерам
і лиманам. Лиман — це витягнута мілководна затока, що утворюється від
затоплення морем пригирлової частини річкової долини або балки. Лимани
бувають відкриті, що сполучені з морем, і закриті — відокремлені від моря.
Вони поширені в південно-західній і центральній приморській частинах.
Озера — природні водойми з уповільненим стоком або безстічні.
На території України налічується близько 20 тис. озер, у тому числі понад
7 тис. завбільшки 0,1 км 2, 43 — завбільшки 10 км 2 .
Великі озера зосереджені в плавнях Дунаю (Кагул, Ялпуг, Катлабух, Ки-
тай та ін.). Багато озер і закритих лиманів є на узбережжі Чорного та Азов-
ського морів (Сасик, Хаджибейський, Куяльницький).
Типи озер України за походженням улоговин
Тип Умови утворення Місцезнаходження, приклади
Заплавні (озе- У старицях і притера- Повсюди, найчастіше — у доли-
ра-стариці) сових зниженнях нах річок Полісся
Загатні Перекриття гірських Українські Карпати (Синевир)
річок загатами (зсува-
ми, завалами)
Лиманні Опускання суходолу Лимани Чорного та Азовського
і затоплення морем морів (Ялпуг, Сасик (Кундук), Ка-
гирл річок гул, Шагани, Сасик, Катлабух)
Залишкові Морські затоки, які Перекопські озера, Саки, Дон-
відокремились у період узлав
підняття узбережжя
Льодовикові У льодовикових заглиб- Озера Карпат
леннях (карах)
Вулканічні У кратерах згаслих Озера Закарпаття
вулканів
Карстові У заглибинах розчине- Донбас (Слов’янські озера),
них водою гірських по- Кримські гори (Караголь),
рід (вапняків, крейди, Шацькі озера
солей)
22
Водосховище — штучна водойма, що утворюється під час спорудження
(в долині річки) водопідпірної греблі.
Найбільші водосховища створено на Дніпрі: Київське, Канівське, Кре-
менчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське та Каховське. Функціонують
також великі водосховища на Дністрі (Дністровське), Сіверському Дінці
(Печенізьке), на Осколі (Червонооскільське) та ін.
Для забезпечення водою потреб міст, промислових і сільськогосподар-
ських підприємств у бідних на воду південних районах України споруджені
водопостачальні та зрошувальні канали.
Найбільшими зрошувальними системами є Бортницька (Київська обл.),
Каховська (Херсонська і Запорізька), Краснознам’янська (Херсонська),
Нижньодністровська (Одеська), Приазовська (Донецька і Запорізька), Інгу-
лецька (Миколаївська обл.), а також системи в зоні каналу Дніпро—Донбас.
Для водопостачання міст використовують водоводи Дніпро—Донбас—
Харків, Дністер—Одеса, Дністер—Чернівці, Дніпро—Західний Донбас та ін.
Болото — надмірно зволожена ділянка земної поверхні зі своєрідною бо-
лотною рослинністю і шаром торфу, не меншим за 30 см.
В Україні зосереджені значні площі боліт (1,2 млн га, в тому числі торфові —
майже 1 млн га). Більшість їх розміщена на Поліссі, особливо Волинському.
Болота, а також торфовища за живленням поділяють на низинні (в основному
розміщені в долинах річок і прибережних районах озер), верхові та перехідні
(на вододілах, пологих схилах, піщаних прирічкових ділянках). Низинні болота
живляться переважно підземними водами, верхові — атмосферними опадами.
В Україні переважають низинні болота та торфовища. Майже половина всіх бо-
літ осушена. Осушені землі переважно використовують як луки і пасовища.
Підземні води — води, що розташовані у верхньому (12—16 км) шарі зем-
ної кори в рідкому, твердому та пароподібному станах.
В Україні сім підземних водних басейнів, з-поміж яких на рівнинній
частині найбільшими є Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський та
Причорноморський. Води окремих підземних басейнів мінералізовані й ви-
користовуються для лікування (Біла Церква, Хмельник, Карпати, Крим).
Водні ресурси — запаси поверхневих і підземних вод, які використовують-
ся або можуть бути використані у господарстві та для потреб населення.
Сумарні запаси вод України становлять 209 км 3. На 1 жителя припадає
близько 1000 м 3 річкового стоку. Це один із найнижчих показників у Європі.
Обов’язок кожного громадянина нашої країни — розумно й бережливо
використовувати водні багатства, оберігати їх від забруднення.
Ґрунти й земельні ресурси
Ґрунт — це особливе природне тіло, що утворилося в приповерхневому
шарі земної кори внаслідок взаємодії всіх природних компонентів. До складу
ґрунту входять гірські породи, повітря, вода, живі і відмерлі організми та гу-
мус (перегній). Ґрунтоутворення триває сотні й тисячі років. Сучасні ґрунти
України утворилися в післяльодовикову епоху. Найбільш тісно ґрунтовий
покрив пов’язаний із природним рослинним покривом. Від родючості ґрунтів
залежить урожайність природної і культурної рослинності. Якщо зміняться
властивості хоча б одного природного компоненту, зміниться ґрунт у цілому
(його потужність, внутрішня будова, родючість).
23
Назву ґрунту часто дають за кольором його верхнього шару, який зале-
жить від вмісту гумусу та деяких солей. Чим більшим є вміст гумусу, тим
темніший колір. Типів ґрунтів дуже багато, бо чинники їх формування різно-
манітні. Сукупність усіх ґрунтів становить ґрунтовий покрив.
Дерново-підзолисті Сірі лісові Чорноземи Каштанові
Ґрунти України
Бурі лісові (буроземи) Лучні Болотні Коричневі
Дерново-підзолисті ґрунти сформувалися на супісках і піщано-глини-
стих четвертинних відкладеннях, при високому рівні залягання підземних
вод, під сосновими і мішаними лісами, що властиві Українському Поліссю.
Сірі й темно-сірі лісові ґрунти сформувалися переважно на лесах і лесо-
подібних суглинках, при відносно глибокому рівні залягання підземних вод,
у минулому — під широколистими лісами Лісостепу.
Чорноземи сформувалися на пухких гірських породах — лесах і лесопо-
дібних суглинках, при відносно неглибокому рівні залягання підземних вод,
у минулому — під природною рослинністю лугових степів Лісостепу та пів-
нічного Степу. Тепер це найбільш розорані ґрунти, де порушені умови при-
родного ґрунтоутворення і спостерігається погіршення стану чорноземів.
Буроземи — це щебнисті ґрунти, що сформувалися на схилах гір, в умовах
достатнього і надмірного зволоження, м’якої зими і прохолодного літа під
деревним покривом. В Україні вони мають невелике поширення.
Коричневі ґрунти характерні для сухих субтропіків Південного берега
Криму. Сформувалися в умовах вологої, порівняно теплої зими і сухого,
жаркого літа під деревинно-чагарниковою рослинністю гірських схилів.
Земельні ресурси — частина земельного фонду, що використовується або
може бути використана для конкретних господарських цілей.
Структура земельних ресурсів України: сільськогосподарські угіддя (ріл-
ля, пасовища, сіножаті) — 70 %; ліси — 15,6 %; землі, зайняті під населені
пункти, дороги тощо, — 14,4 %.
У цілому природна родючість ґрунтів України одна із найвищих у світі.
У нашій країні зосереджена 1/3 усієї площі чорноземів світу, але високий рі-
вень використання призводить до зниження їхньої родючості й необхідності
проведення меліорації — системи заходів, спрямованих на підвищення родю-
чості ґрунту та боротьбу з несприятливими водними і повітряними режимами
(ерозією, вимиванням тощо).
Види та заходи меліорації
Водна (зро- Лісова Хімічна (вап- Культурно-технічна
шення та (лісона- нування та вне- (очищення ґрунтів від
осушення) садження) сення добрив) непотрібних включень)
24
рослинний покрив
Рослинний світ України відрізняється великою різноманітністю видо-
вого складу. Із 300—350 тис. видів вищих рослин планети в Україні зростає
25 тис. Це 80 видів дерев, 280 видів чагарників, до тисячі видів однолітніх
трав. Особливе значення мають ендемічні, а також рідкісні й зникаючі
види рослин (понад 1000). Ними багаті Кримські гори і Карпати. Природна
рослинність збереглася лише на 25 % території України. Господарська ді-
яльність населення призвела до істотних змін рослинного покриву країни.
Так, площа лісів скоротилася в 5 разів і зараз складає трохи більше 14 %.
Найбільшого впливу зазнала рослинність лісостепової і степової зон, де землі
активно відводились під сільськогосподарські угіддя.
Рослинний покрив є найбільш уразливим природним компонентом,
тому що його розміщення і формування залежать від складу гірських порід,
рельєфу, клімату, ґрунтів. Сукупність рослин, пов’язаних між собою і з нав-
колишнім середовищем, називається рослинним угрупованням.
Головні типи рослинних угруповань України
Ліси — це Степи — це Луки — рос- Болота — це рос-
найскладніші рослинні линні угру- линні угрупован-
природні рос- угруповання повання з пе- ня із переважан-
линні угрупо- із перева- реважанням ням вологолюбних
вання із дерев жанням по- рослин, які рослин; найбільш
і чагарників, сухостійкої потребують поширені у за-
що утворю- трав’янистої достатнього падинах заплав
ють яруси рослинності зволоження і біля низьких бе-
ґрунту регів річок
На рівнинах України простежується широтна зональність у розміщенні
рослинності. З півночі на південь вона змінюється таким чином: мішані ду-
бово-соснові ліси — діброви — лугові степи — різнотравно-типчаково-кови-
лові степи — типчаково-ковилові степи — злаково-полинові степи. У горах
простежується висотна поясність. Так, передгірний Лісостеп змінюється
лісами — від широколистих до хвойних — які переходять у субальпійський
пояс полонин (у Карпатах) і яйли (у Кримських горах).
тваринний світ
Розмаїття природних умов території України визначило багатство її тва-
ринного світу, видовий склад якого налічує понад 40 тисяч видів. Формуван-
ня тваринного світу, близького до сучасного, почалося в середині палеозою.
В епоху зледеніння видовий склад зазнав значних якісних змін. Різноманіт-
ність тваринного світу України пов’язана з особливостями рельєфу і клімату,
але в першу чергу — із певними рослинними уґрупованнями, розміщення
яких пов’язане з широтною зональністю і висотною поясністю. Видовий
склад тварин, які живуть у певному рослинному угрупованні, називають
фауністичним комплексом.
25
Інтенсивне полювання й активізація господарської діяльності людини
призвели до істотних змін видового складу тварин. Багато з них стають рід-
кісними і зникаючими, поповнюючи Червону книгу України.
Червона книга України — основний державний документ, у якому міс-
тяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин Украї-
ни, що перебувають під загрозою знищення, та заходи щодо їх збереження
та науково обґрунтованого відтворення. До неї занесено 85 видів рідкісних
тварин, а також ті види, що перебувають під загрозою знищення.
Фауністичні комплекси України
Види тварин Полісся Українські Карпати Кримські гори Степи
Траво- Кабан дикий, Карпатський Олень, косу- Сайгак, сте-
їдні косуля, лось, благородний ля, муфлон повий зубр,
олень олень, серна, бик-тур
лось
Гризуни Білка, соня Миша-по- Лісові миші, Ховрах
лісова, миша- лівка, білка, білка-теле- сірий, туш-
полівка бурозубка вутка канчик, по-
лівки, кро-
С с авці лик дикий
Комахо- Борсук, кріт Борсук Борсук Їжак вуха-
їдні тий
Хижаки Рись, кіт лісо- Рись, бурий Куниця Лисиця-кор-
вий, вовк, ли- ведмідь кам’яна сак
сиця звичайна
Птахи Рябчик, тету- Чорний Гриф чор- Жайворо-
рук, глухар, шишкар, со- ний, сип нок, дрохва,
яструб кіл-сажан, білоголовий, куріпка сіра,
орел, бер- сойка чорно- журавель
кут, глухар, голова степовий
тетерук
Плазуни Гадюка зви- Полоз, гадю- Гекон крим- Полоз жов-
чайна, вуж, ка, мідянка ський, ящір- тобрюхий,
веретільниця, ки гадюка сте-
мідянка, ящір- пова
ка прудка
несприятливі природні процеси
Несприятливі природні процеси — це фізико-географічні явища, які за-
вдають матеріальної шкоди господарству, погіршують умови життя людей.
До цих процесів відносять селі, ерозійні процеси, карст, зсуви, заболочу-
вання, вторинне засолення ґрунтів.
Селі — раптові короткочасні потоки у руслах гірських річок з різким
підйомом рівня води, що містять уламки гірських порід і глинисті маси.
26
Виникають у гірських районах Карпат і Південного берега Криму внаслідок
тривалих злив, бурхливого танення снігів у горах. Селі руйнують будинки,
дороги, споруди, орні землі. Для боротьби із селевими потоками необхідно
споруджувати спеціальні греблі й дамби на річках.
Зсуви — відрив і переміщення мас гірських порід схилами під дією сили
тяжіння. Вони виникають при ослабленні міцності порід, вивітрюванні чи
перезволоженні опадами і підземними водами, від сейсмічних поштовхів, від
рясного поливу садів і городів на схилах тощо. Ці явища характерні для висо-
ких берегів Дніпра, Азово-Чорноморського узбережжя, Українських Карпат,
Південного берега Криму.
Ерозія — руйнування водою і вітром верхнього шару ґрунту, змив чи розві-
ювання його частинок. Вітрова ерозія викликає чорні бурі на півдні України.
Водна і вітрова ерозія зменшує площу ріллі та родючість ґрунту, руйнує до-
роги й інші споруди, замулює канали і водойми. Інтенсивні ерозійні процеси
спостерігаються в Карпатах і Кримських горах, на орних землях (особливо
Східної України). Для боротьби з ерозією необхідно застосовувати ґрунтоза-
хисні сівозміни, оранку поперек схилу, терасування тощо.
Карст — процеси та форми рельєфу поверхні й підземних порожнин
і печери, що виникають у розчинених водою гірських породах (вапняк, гіпс,
кам’яна і калійна сіль). Карст ускладнює будівництво, землеробство, бо не
лише висушує ґрунт, але й спотворює поля провалами і вирвами. Карстові
печери використовують як об’єкт туризму. Характерні для Кримських гір,
Поділля, зустрічаються в Донбасі.
Заболочування — зростаюче перезволоження ґрунтів зі зміною ґрунто-
рослинного покриву. Заболочування буває природним (унаслідок надлишку
вологи, наприклад, у Поліссі) або антропогенним (будівництво водосховищ
і відстійників води; надмірне зрошення).
Вторинне засолення ґрунтів відбувається внаслідок підняття рівня
підземних вод при надмірному поливі в умовах наявності солей у гірських
породах (південь і північ України). Такі ґрунти вимагають застосування спе-
ціальних мір: вапнування, гіпсування тощо.
Енергія Сонця Сила тяжіння Антропогенний вплив
Чинники виникнення несприятливих природних процесів
Енергія зем- Енергія вітру Енергія вод- Обертання Землі
них надр них потоків навколо осі
Протікання або активізація багатьох сучасних фізико-географічних явищ
значною мірою зумовлені порушенням людиною природних потоків речови-
ни й енергії, застосовуванням техніки. Тому, перш ніж планувати якісь змі-
ни у природі, необхідно заздалегідь спрогнозувати, до яких несприятливих
фізико-географічних явищ ці зміни можуть призвести.
27
роЗділ ііі. Природні комПлекси
і ФіЗико-геограФічне районУвання
Природно-територіальні комплекси
Природно-територіальні комплекси (ПТК), або ландшафти,— це різні
за розмірами ділянки з певною однорідністю фізико-географічних умов, що
характеризуються закономірним поєднанням взаємопов’язаних і взаємозалеж-
них природних компонентів. У наш час людина дуже активно впливає на окремі
компоненти природи, але, оскільки всі компоненти нерозривно пов’язані, зміна
одного з них призводить до зміни всього природного комплексу. Досліджуючи
ландшафти, можна передбачити негативні наслідки діяльності людини, що
є дуже важливим для збереження природного середовища.
Відмінність ландшафтів зумовлюється впливом різних чинників ланд-
шафтотворення, які поділяються за значенням і носіями.
Ландшафт
Природний (складається з природних компонен- Антропогенний (змі-
тів: повітря, вод (поверхневих, ґрунтових, під- ни, пов’язані з госпо-
земних), гірських порід і форм їх поверхневого дарською діяльністю
залягання (рельєф), ґрунтів, живих організмів) людини)
Чинники ландшафтотворення
Основні Похідні (непрямі)
Радіаційний Тектонічний Циркуляційний Антропо-
(енергія Сонця) (енергія зем- (повітряні по- генний
них надр) токи)
Кожна ділянка Землі зазнає різного впливу чинників ландшафтотворен-
ня, тому кожний ландшафт є по-своєму неповторним. Ландшафтна карта від-
биває зональність розподілу ландшафтів, яка виявляє себе у зміні кількості
тепла, зволоження, типів ґрунтів, рослинного і тваринного світу, фізико-гео-
графічних процесів і явищ.
Фізико-географічне районування
Фізико-географічне районування — це виділення великих і відносно однорід-
них за природними умовами територій, які відрізняються за ландшафтами.
Фізико-географічне районування проводиться з метою полегшення ви-
вчення природних територій на науковій основі. Чим детальніше здійснено
фізико-географічне районування, тим кращою виявляється вивченість
території. Оскільки господарська освоєність території України є високою,
розв’язання проблем природокористування потребує всебічного врахування
природних умов і ресурсів.
28
Одиниці фізико-географічного районування
Назва Визначення
Країна Велика ділянка суходолу, яка сформувалася на основі вели-
ких тектонічних структур і відрізняється певною спільністю
рельєфу
Зона Частина природної країни, що сформувалася внаслідок пев-
ного співвідношення тепла й вологи, характеру циркуляції
атмосфери
Підзона Частина географічної зони, яка виділяється за комплексом
ознак: клімат, рослинність та ґрунти
Провінція Частина зони в рівнинній або гірській країні
Область Складова частина провінції, яка відрізняється особливостя-
ми геологічної будови і рельєфу
Район Найменша одиниця районування, яка виділяється на основі
переважання одного виду ландшафту в певній місцевості
Фізико-географічне районування України
29
Зона мішаних лісів
Зона мішаних лісів займає близько
20 % території України, представлена
Українським Поліссям. Південна межа
проходить поблизу Рави-Руської, Львова,
Золочева, Шепетівки, Житомира, Києва,
Ніжина, Глухова.
Характерні низовинний рельєф, гра-
війні, піщані й піщано-глинисті відклади.
В антропогені, під час дніпровського зле-
деніння, сформувалися піщані рівнини,
моренні пасма, еолові форми рельєфу.
Клімат помірно континентальний; літо тепле й вологе, зима м’яка.
Середня температура січня змінюється із заходу на схід від –4,5 до –8 °С,
липня — від +17 до +19 °С. У середньому за рік випадає 600— 680 мм опадів
(близько 70 % у теплий період). Густа річкова мережа, багато боліт. У крей-
дових породах зустрічається карст. Багато озер, найбільше — Світязь.
Ґрунти дерново-підзолисті та болотні. Переважають соснові, дубово-
соснові та дубово-грабові ліси. Є значні ділянки дубово-липових, вільхово-
березових і ясенево-вільхових лісів.
Характерні козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, за-
єць, білка, борсук; завезено ондатру; птахи — тетерев, глухар, рябчик. У во-
доймах живуть бобри, видри, дикі качки, кулики, понад 30 видів риб.
Великі зміни спричинили водномеліоративні роботи (осушення перезво-
ложених земель призвело до глибокого і незворотного перетворення при-
родних ландшафтів), що були особливо масштабними в 1960—1970-ті pp.
Аварія на Чорнобильській АЕС та інші наслідки діяльності людини також
негативно вплинули на стан природного середовища й умови життя на-
селення.
Зона лісостепу
Лісостепова зона простягається від
Передкарпаття до Середньоруської висо-
чини. Південна межа проходить лінією
Ананьїв — Знам’янка — Олександрія —
Світлогорськ — Красноград — Ізюм. На
лісостепову зону припадає третина тери-
торії України.
Рельєф території різноманітний. На
Правобережжі розташовані Волино-По-
дільська та Придніпровська височини із
плоскими та хвилясто-горбистими по-
верхнями (плато), які по берегах річок розчленовані балками і ярами.
Клімат Лісостепу помірно теплий, із достатнім і постійним зволожен-
ням на заході й нестійким — на сході. Січневі температури із заходу на схід
змінюються від –5 до –8 °С, липневі від +18 до +22 °С. Річна кількість опадів
зменшується із заходу на схід з 500—750 до 450 мм.
30
Зону перетинають річки басейнів Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сівер-
ського Дінця. Густота річкової мережі зменшується із заходу на схід.
Світло-сірі, сірі й темно-сірі лісові ґрунти займають великі площі на Пра-
вобережжі, на Лівобережжі переважають опідзолені чорноземи.
У Лісостепу переважають дубові ліси (діброви). Видовий склад лісів част-
ково змінюється із заходу на схід; на крайньому заході — бук, на Придніпров-
ській височині — граб, клен, явір, на Лівобережжі — дуб, клен гостролистий,
липа. Підлісок складається з ліщини, кизилу, бересклету, глоду.
Характерним є поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах
водяться дикий кабан, борсук, лось, козуля, куниця, вовк, білка, заєць-
русак, лисиця, із птахів — сіра куріпка, перепел. Майже скрізь живуть
ховрашки, хом’яки, миші. У долинах річок поширені деякі види куликів,
пастушкових, диких качок. Зустрічаються видра, бобер, акліматизовано
ондатру.
Зона степу
Степова зона розташована на південь
від Лісостепу і простягається до Азово-
Чорноморського узбережжя і Кримських
гір. Степ займає 40 % площі України й
охоплює Причорноморську низовину,
південну частину Придніпровської і По-
дільської височин, а також рівнинну час-
тину Кримського півострова.
К лімат помірно континентальний.
Середня температура січня змінюється із
заходу на схід від –2 до –9 °С; липня — від
+20 до +24 °С. Річна кількість опадів зменшується з північного заходу на пів-
денний схід від 450 до 300 мм.
Через недостатність атмосферних опадів густота річкової мережі незнач-
на. Найбільші річки є транзитними: Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай
із притоками. Місцевий стік формується за рахунок талих снігових вод.
Ґрунтово-рослинний покрив: у північній частині — лугові степи
з чорноземами типовими (майже скрізь розорані). У центральній смузі
в умовах недостатнього зволоження розвивається природна різнотравно-
типчаково-ковилова рослинність на чорноземах звичайних, посухостійке
різнотрав’я — на чорноземах південних. Сухостепові південні ландшафти
із типчаково-ковиловою і полиново-злаковою рослинністю сформували-
ся на каштанових солонцюватих ґрунтах. Часто зустрічаються солонці
та солончаки. Цілинні степи, а також деревна рослинність збереглися
тільки в заповідниках (Чорноморський біосферний, Дунайські Плавні,
Український степовий, Асканія-Нова, Луганський), у долинах річок і на
схилах балок.
Рослинність: північні райони — різнотравно-злакова степова рослин-
ність; далі на південь — ковилово-типчакова, зустрічаються злаки, полин,
солянки, ковили, типчак, житняк. Із тварин, крім численних дрібних гри-
зунів, у степу живуть ласка, горностай, степовий ховрашок, вовк, лисиця,
зустрічаються борсук, козуля. Серед птахів — жайворонок, перепел, ку-
31
ріпка. Місцями ще можна зустріти дрохву, сову, орла. На берегах лиманів
і на узбережжі морів живуть дикі гуси, чаплі, кулики. У річках і озерах
зони степу є щука, окунь, короп, сом. Акліматизовано фазана, ондатру,
кроля дикого.
Українські карпати
Українські Карпати — це єдиний
природно-територіальний комплекс, до
складу якого входять власне Карпати,
Передкарпатська підвищена рівнина
і Закарпатська низовина.
Карпати як гірська країна входять до
Альпійсько-Гімалайського поясу склад-
частих гір. Формування Карпат ще три-
ває, про що свідчать землетруси і повільні
підняття окремих ділянок.
Українські Карпати є тільки частиною
Карпатських гір. Вони налічують чотири хребти (гірські гряди). Три гряди
складаються з осадових гірських порід, четверта — з вулканічних і являє
собою ланцюг згаслих вулканів. Північно-східні схили хребтів крутіші,
ніж південно-західні. Ланцюги хребтів і подовжніх долин простягаються
з північного заходу на південний схід. Тут розташовані родовища корисних
копалин, таких як нафта, природний газ, кам’яне вугілля, горючі сланці,
озокерит (гірський віск), солі, мінеральні води, свинець, цинк, марганець,
боксити, графіт, золото та ін.
Клімат у горах помірний, вологий, але значно прохолодніший, ніж
у суміжних районах. Середня температура січня –12 °С, липня +13 °С. Опа-
дів 1500 мм на рік, переважно в червні — липні й узимку.
Густа річкова мережа. Найбільші річки — Дністер, Прут, Тиса, Черемош.
Озер мало (найбільше — Синевир). Простежується вертикальна поясність
ландшафтів. Передгірний пояс (до 400—700 м) — дубово-грабові й дубові
ліси. Низькогірний (700—1200 м) — букові, буково-модринові ліси. Серед-
ньогірний пояс (1200—1500 м) — ялинові, ялиново-ялицеві ліси. Субаль-
пійський пояс (1500—1800 м) — чагарники з гірської сосни, чорної вільхи,
арчовника. Схили вкриті гірськими лугами.
Передкарпатська підвищена рівнина простягається уздовж гірської
дуги. Поверхня сильно розчленована. На межиріччях поширені глини
і лесоподібні суглинки, а на заплавах — піски, гравій, глина. Континен-
тальність клімату зростає з північного заходу на південний схід. Ґрунти
тут дерново-підзолисті, сірі лісові, іноді чорноземні та болотні. Рослинність
представлена широколистими і мішаними лісами (дубово-буковими, дубо-
во-буково-модриновими), у яких зустрічаються граб, явір, клен, у підліс-
ку — яловець.
Закарпатська низовина являє собою пласку, слабо нахилену на захід
рівнину басейну Тиси. Клімат теплий і вологий. Середня температура січ-
ня –3 °С, липня +20 °С, опади — 700 мм на рік. Рослинність представлена
дубовими і чорновільховими лісами. Лісистість складає 10—15 %. Майже
50 % площі розорано.
32
кримські гори
Кримські гори простяглися із заходу
на схід на 180 км, їхня ширина — 50—
60 км. У рельєфі чітко виділяються три
майже паралельно розташовані гряди:
Головна (найвища), Внутрішня, Зовніш-
ня (північна).
Кримські гори поділяються на три
фізико-географічні області: Передгірну,
Головну гряду і Південний берег Криму.
Кримська передгірна лісостепова об-
ласть охоплює Зовнішню і Внутрішню гряди. Кліматичні умови сприятливі.
Річна сума опадів — 550 мм. Річковий стік зарегульований водоймищами. На
стан водних ресурсів впливає карст. Існує розвинений підземний стік.
Ґрунти — дерново-карбонатні на схилах, чорноземні на плоских міжгір-
ських ділянках. Переважають ландшафти Лісостепу — дубові ліси чергують-
ся з луговими степами.
Головна гряда. На вершинній поверхні (яйлах) розвинені карстові проце-
си, чому сприяють тріщинуватість і розчинність вапняків, гіпсів, утруднені
умови стоку (багато безстічних знижень на яйлах) і сприятливі кліматич-
ні умови. Кількість опадів на рік — 1000 мм (на заході) — 600—700 мм
(на сході), причому 50—60 % у вигляді снігу. Середні температури липня
+15...+16 °С, січня –4 °С (на висоті 1000 м). Головна гряда — акумулятор
підземних вод, що дають початок струмкам і річкам.
Характерна висотна поясність ландшафтів, яка сильно залежить від екс-
позиції схилів. На північних схилах поширені дерново-буроземні щебнисті
ґрунти під грабовими, буковими і дубовими лісами. Середньогір’я з чорнозе-
моподібними дерново-буроземними ґрунтами зайняте окремими ділянками
буково-грабово-соснових лісів. Яйли вкриті лугами на гірських чорноземах,
на схилах і у звиженнях є грабові й букові переліски.
Від підніжжя ліси Криму починаються молодими мішаними, переважно
дубовими, вище йдуть часті діброви, потім — букові ліси. У західній частині
Головної гряди росте кримська сосна — ендемік Кримського півострова.
Південний берег Криму — прибережна смуга південного схилу Головної
гряди. Положення на окраїні субтропічного поясу, південна експозиція при-
морських схилів сприяли розвитку ландшафтів середньоземноморського
типу. Середня температура січня +1...+4 °С. Літо жарке і сухе. Середня тем-
пература липня +24 °С. Кількість опадів усього 300—600 мм на рік, більше
восени та узимку. Природна рослинність представлена низькорослими ліса-
ми, заростями чагарників, сухостійних трав. Біля підніжжя Головної гряди
в середземноморському субтропічному ландшафті спостерігається поєднання
лісових порід помірного поясу й окремих представників субтропічної рослин-
ності, з яких багато декоративних і плодових порід завезено в Крим.
Природні комплекси Криму сильно порушені, хоча ці зміни, на від-
міну від інших регіонів, не завжди негативні. У той же час дотепер
трапляється нерозумне втручання людини в природні процеси. Унаслідок
надмірної вирубки в недалекому минулому кримські повноцінні дубові
33
ліси перетворилися на низькорослі порослеві зарості, а в східній частині
Південного берега Криму ліси знищені зовсім. Зараз тут змушені вкладати
значні кошти в залісіння сухих голих схилів, щоб уникнути ерозійних і
зсувних процесів.
У Кримських горах близько 120 природоохоронних об’єктів. Найбільші
з них — заповідники Кримський, Ялтинський, Карадазький.
Природні комплекси морів, що омивають Україну
Чорне море — внутрішнє море Атлантич-
ного океану, омиває береги України, Росії,
Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини. Пло-
ща — 422 тис. км 2, відстань із заходу на схід —
близько 1167 км, з півночі на південь — 624 км.
Найбільший півострів — Кримський, найбільші
затоки — Каркінітська, Каламітська, Феодо-
сійська, Джарилгачська. Середня глибина —
1271 м, максимальна — 2245 м. Береги слабко
розчленовані, найчастіше гористі, стрімчасті,
але в межах континентальної частини України
вони положисті.
У межах України в Чорне море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг,
Дніпро.
Більша частина моря розташована в субтропічному поясі. Зима тепла
і волога. Температура повітря над акваторією Чорного моря в січні –1...+8 °С,
температура поверхневих вод +8...+9 °С, крім північно-західних і північно-
східних частин, де в суворі зими море замерзає. Літо спекотне й сухе, тем-
пература повітря +22...+25 °C, поверхневих вод — +24...+26 °С. Середня
кількість опадів зростає із заходу на схід від 200—600 до 2000 мм і більше.
Середня солоність — 21,8 ‰.
Води Чорного моря на глибинах понад 50—100 м насичені сірководнем,
що негативно впливає на органічне життя.
У Чорному морі нараховують понад 660 видів рослин і 2000 видів тва-
рин, що живуть переважно у верхньому шарі (над сірководневою зоною).
Промислове значення мають хамса, ставрида, кефаль, камбала, скумбрія,
водорості, мідії, креветки, устриці. Щорічно море дає до 300 тис. тонн біо-
логічних ресурсів. Розвідано промислові запаси газу і нафти. Лікувальне
значення мають грязі чорноморських лиманів. Є бухти, зручні для стоянки
кораблів.
Екологічні проблеми Чорного моря:
— надмірне надходження промислових, побутових і сільськогосподар-
ських забруднень, що обумовлює нагромадження мертвої органічної речови-
ни і збільшення вмісту сірководню;
— зменшення вмісту вільного кисню, що призводить до «цвітіння» води,
а отже, — до масової загибелі риб, молюсків і водоростей у лиманах;
— зменшення поголів’я чорноморської кефалі, скумбрії, ставриди;
— катастрофічне розмноження медуз.
Шість країн Чорноморського басейну утворили Комісію із захисту і від-
новлення Чорного моря. Україна посідає одне з головних місць у вирішенні
34
регіональної геоекологічної проблеми «Захист і відновлення акваторій Чор-
ного й Азовського морів» (з 1997 p.).
Азовське море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану в межах
України і Росії. Площа — 39 тис. км 2. Середня глибина 4—7 м, максималь-
на — 15 м. Керченською протокою Азовське море з’єднане з Чорним морем.
У море впадає Дон, а також невеликі річки. Є поклади нафти і газу, залізних
руд. З ропи Сиваша одержують кухонну сіль.
Азовське море розташоване в помірному поясі, його клімату властиві кон-
тинентальні особливості. Середня температура повітря у прибережній смузі
узимку –1...–6 °С, улітку +22...+24 °С. Температура поверхневого шару води
влітку +25...+30 °С і вище, узимку 0...+3 °С. Кількість опадів зменшується
із заходу на схід від 500 до 340 мм на рік, солоність води становить 13,8 ‰,
зменшуючись у напрямку гирла Дону до 8 ‰ і менше. Повністю море замер-
зає лише у суворі зими.
Солоність води у морі за останні десятиліття збільшується через скоро-
чення річкового стоку (внаслідок зарегулювання річок водоймищами, забору
води на зрошення полів тощо). Рівень води в Азовському морі підтримується
за рахунок надходження вод з Чорного моря. Солоність води в Азовському
морі зростає, що згубно відбивається на прісноводних видах органічного сві-
ту. У Сиваші солоність води сягає 250 ‰.
Рослинний і тваринний світ Азовського моря характеризується високою
продуктивністю. У минулому море було найпродуктивнішим у світі. Тепер
налічується лише 79 видів риб, з яких промислове значення мають тюлька,
хамса, бички, оселедець.
Останнім часом проблеми Азовського моря значно загострилися: підви-
щується солоність морської води; знижується рівень води; знижується біо-
логічна продуктивність.
роЗділ IV. використання Природних Умов
і Природних ресУрсів
геоекологічна ситуація в Україні
Геоекологічна ситуація — стан забруднення навколишнього природного
середовища.
У 1991 р. Верховна Рада оголосила всю територію зоною екологічного
лиха. Спеціалістами-географами Української академії наук уперше була
розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України за
окремими компонентами природи. Ця карта аргументовано підтверджує той
факт, що територія нашої держави, за винятком окремих районів у межах
Карпат, Центрального Поділля, Полтавщини, Південного берега Криму та
деяких інших, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15 %
території віднесено до категорії «надзвичайно забруднені регіони з посилен-
ням ризику для здоров’я». Вирішення проблеми економічного стану терито-
рії України у першу чергу слід починати з упровадження системи природо-
охоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні економічна ситуація найбільш
напружена. Такими регіонами уряд визнав Донецько-Придніпровський, По-
ліський, Карпатський та Азово-Чорноморський з річкою Дніпро.
35
Нераціо- Техноген- Недо- Інтен- Надмірне за-
нальне ви- ний вплив сконалі й сивні стосування
користання на довкілля застарілі процеси пестицидів
всіх видів (катастрофа технології урбані- і гербіцидів
природних на ЧАЕС) виробни- зації у сільському
ресурсів цтва господарстві
Головні причини екологічної кризи в Україні
Велика концент- Проведення Тривала гос- Відсутність
рація надпотуж- великомасш- подарська ефективно ді-
них хімічних, табних меліо- діяльність ючого законо-
металургійних, ративних робіт без ураху- давства щодо
нафтопереробних без належних вання еколо- охорони приро-
і військових про- наукових об- гічних вимог ди та державно-
мислових вироб- ґрунтувань розвитку го контролю за
ництв на невели- і ефективних промисло- його виконан-
ких площах технологій вості ням
ТЕС (золошла- АЕС Гірни- Сільсько- Тран- Житло-
ки, які містять (раді- чови- госпо- спорт во-кому-
ртуть, миш’як, аційне добувні дарські нальні
селен, герма- забруд- підпри- підпри- підпри-
ній тощо) нення) ємства ємства ємства
Головні забруднювачі довкілля в Україні
Металур- Хімічні під- Цементна Маши- Екзогенні про-
гійні під- приємства промис- нобу- цеси, спровоко-
приємства (вуглеводи, ловість дівні вані антропоген-
(шлаки, що окис азоту, (пил, окис підпри- ною діяльністю
містять мідь, сірчаний ан- азоту, ємства (селі, зсуви,
свинець, сір- гідрид, фе- сірчаний змиви, ерозія,
ку, кадмій, нол, аміак) ангідрид) карст, засолен-
миш’як) ня ґрунтів)
використання й охорона природних умов та природних ресурсів
Природні умови — це певне поєднання елементів природи, у яких розви-
вається органічний світ, живе й господарює людина. Природні ресурси — це
компоненти природи, які використовуються або можуть бути використані
для виробництва чи задоволення потреб людини.
Геоекологічна ситуація в Україні пов’язана зі станом природних умов
і природних ресурсів, з технологіями їх використання і добування, пере-
робки та охорони.
36
Україна має сприятливі природні умови та значні й різноманітні природні
ресурси, що визначає високий ступінь господарського освоєння її території. Але
внаслідок активного використання природних багатств виникає проблема їх збе-
реження, раціонального користування та відновлення. Глибоке дослідження
антропогенного впливу дозволяє розробити систему природоохоронних заходів,
спрямовану на покращення стану навколишнього середовища.
Верховна Рада України 1994 року ввела у дію Кодекс України про надра,
який регулює раціональне використання надр та їхню охорону. Ідеї щодо
раціонального використання мінеральних ресурсів:
— переобладнання гірнічодобувних підприємств з метою більш повної
переробки сировини;
— комплексне використання сировини: виготовлення із відходів будівель-
них матеріалів, заповнення відходами кар’єрів і шахт;
— зменшення кількості видобутої сировини за рахунок використання
нових синтетичних матеріалів;
— використання екологічно чистих альтернативних джерел енергії —
Сонця, вітру, тепла Землі тощо.
Одним із головних і досить ефективних заходів охорони довкілля є запо-
відність. Більш як сто років минуло від часу започаткування активної форми
збереження та відтворення незайманих ландшафтів України. Уже до 1 січня
1928 року на території України існувало шість державних заповідників.
Загальна площа заповідників уже тоді становила 68 500 га, а з розбудовою
незалежної України природно-заповідний фонд держави зріс на 767 000 га —
це 523 об’єкти. Підґрунтям цього процесу є міцна законодавча база: Закон
України «Про природно-заповідний фонд України», Указ Президента Украї-
ни від 10 березня 1994 року «Про резервування з метою наступного запові-
дання природних територій», а також «Програма перспективного розвитку
заповідної справи в Україні». Заповідність змінюється не тільки кількісно,
але й якісно: значно урізноманітнилися основні функції природоохоронних
територій, зберігається генофонд живих організмів, відновлюються природні
ресурси, регулюється стан природного середовища, який використовується
з рекреаційною та дослідницькою метою. Зараз до складу природно-запо-
відного фонду України входять: 15 природних заповідників, 4 біосферних
заповідники, 12 національних парків, 2292 заказники, 22 ботанічних сади,
11 зоологічних парків, 36 дендрологічних парків та 510 парків — пам’яток
садово-паркового мистецтва, 25 регіональних ландшафтних парків, 741 за-
повідне урочище. У цілому ж загальна площа природно-заповідного фонду
України становить 3,72 % від загальної площі території держави.
Характеристика функціонування територій природно-заповідного фонду
України
Назва Мета створення у господарській діяльності Ступінь використання
Природ- Збереження природних комплексів, Заборона будь-якої
ні запо- проведення наукових досліджень господарської та іншої
відники і спостережень за станом навколиш- діяльності, що супере-
нього природного середовища, поши- чить цільовому призна-
рення екологічних знань ченню заповідника
37
Закінчення таблиці
Назва Мета створення у господарській діяльності Ступінь використання
Біосферні Збереження в природному стані Диференційований
заповід- найбільш типових природних комп- режим охорони, ви-
ники лексів, біосфери, здійснення еколо- користання природ-
гічного моніторингу, вивчення змін них комплексів згідно
у навколишньому середовищі, що з функціональним зо-
виникли під дією антропогенних нуванням
факторів
Національ- Збереження, відтворення та ефек- Диференційований
ні природ- тивне використання природних режим охорони, відтво-
ні парки комплексів та об’єктів, які мають рення і використання
особливу природоохоронну, оздо-
ровчу, історико-культурну, науко-
ву, естетичну, освітню цінність
Заказники Збереження та відтворення при- Оголошення заказників
родних комплексів чи їх окремих проводиться без ви-
компонентів лучення земельних ді-
лянок, водних чи інших
об’єктів у їх власників
або користувачів
Пам’ятки Оголошуються окремі унікальні Оголошення пам’яток
природи природні утворення, що мають природи проводиться
особливе природоохоронне, на- без вилучення земель-
укове, естетичне і пізнавальне них ділянок, водних чи
значення, з метою збереження їх інших об’єктів у їх влас-
у природному стані ників або користувачів
Нормалізації взаємодії людини з природою та поліпшенню екологічного
стану довкілля допомагає моніторинг довкілля.
Моніторинг довкілля — це система спостереження за станом довкілля
з метою прогнозування його змін, прийняття рішень щодо регулювання при-
родогосподарювання.
Моніторинг
Глобальний Регіональний (різноманітні Локальний (ботаніч-
(біосферні за- станції, стаціонари — сейсмо- ні сади, дендрологіч-
повідники) логічні, географічні тощо) ні парки, зоопарки)
В Україні створено достатньо потужну базу природоохоронних комплексів
та науково-дослідних закладів, що забезпечують позитивне вирішення про-
блем навколишнього середовища, які виникли внаслідок нераціонального
використання природних умов і ресурсів.
38
ФіЗико-геограФічна характеристика областей України
Автономна Республіка Крим
Розміщена на Кримському півострові.
На заході й півдні омивається водами
Чорного моря, на північному сході —
Азовським. Площа 27 тис. км 2 .
Крим поділяється на рівнинну (на пів-
ночі й у центральній частині) і гірську
(Кримські гори) частини. Північну і цен-
тральну частину займає плоска рівнина,
Керченський півострів — горбогір’я. Гори
складаються з трьох пасом: Зовнішнього, Внутрішнього і Головного. Тут знач-
но поширений карст.
Корисні копалини: залізні руди (Керченський залізорудний басейн), солі
солоних озер і Сиваша, природний газ, флюсові вапняки, будівельні матеріа-
ли, мінеральні води, лікувальні грязі.
Клімат рівнинної частини помірно континентальний. Зима м’яка, літо
посушливе. Середня температура січня –0,1…–2,4 °C, липня +22,1…+23,8 °C.
Опадів 316—466 мм на рік. У горах клімат дещо холодніший (у січні –0,5…–
3,8 °C, у липні +21,2…+15,6 °C). Опадів тут більше — 500—1100 мм. Клімат
Південного берега Криму має риси середземноморського. Середня темпера-
тура лютого +1,8…4,1 °C, серпня +23,2…+24,4 °C. Опадів 350—635 мм на рік.
З північних схилів Головного пасма беруть початок найбільші річки
Криму: Чорна, Бельбек, Кача, Альма, Салгир, Західний Булганак. Річки
маловодні. Найбільші солоні озера — Сасик, Сакське, Актаське, Донузлав.
Створені ставки і водосховища. Найважливішу роль у водопостачанні віді-
грає Північнокримський канал.
Ґрунти в північній степовій частині переважно каштанові й лучно-кашта-
нові солонцюваті, в середній частині — чорноземи південні, що в передгір’ях
переходять у чорноземи звичайні, в горах — буроземні, сірі гірсько-лісосте-
пові, коричневі.
Рівнинна частина Криму належить до степової зони і значною мірою роз-
орана. Природна рослинність краще збереглася в горах. На схилах гір рос-
туть переважно дубово-грабові й соснові ліси, на яйлах поширені високогірні
луки. У Криму шість природних заповідників: Карадазький, Мис Март’ян,
Ялтинський, Кримський, Онукський, Казантипський.
Вінницька область
Розташована в центральній частині
Правобережної України, на Поділлі.
Площа 26,5 тис. км 2 .
За характером рельєфу область — хви-
ляста лесова рівнина. Північно-східну
частину займає Придніпровська висо-
чина, південно-західну — Подільська
височина. Поверхня області порізана до-
линами річок, балками.
39
Поширені нерудні копалини: граніти, гнейси, каолін, кварцові піски,
вапняки, крейда, гіпс, фосфорити. Є джерела мінеральних вод (Хмільник
та ін.).
Клімат області помірно континентальний з м’якою зимою і теплим літом.
Середня річна температура повітря в січні –4…–6 °C, липні +18,6…+20,5 °C.
Опадів 480—590 мм на рік, переважно влітку.
Річки належать до басейнів Південного Бугу (Згар, Рів, Краснянка, Десна,
Соб та ін.), Дністра (Рось, Гнилоп’ять, Гуйва). Окремі річки мають пороги.
Ґрунти: сірі і типові малогумусні чорноземи, є також дерново-підзолисті.
Область лежить у лісостеповій зоні. Ліси займають близько 10 % території.
Степи розорані. Є багато територій природно-заповідного фонду.
Волинська область
Розташована на північному заході
України. Площа 20,2 тис. км 2 .
Поверхня області переважно рівнинна
із загальним нахилом у північному напря-
мі. Понад 75 % території лежить у межах
Поліської низовини; південну частину об-
ласті займає Волинська височина.
Корисні копалини: кам’яне вугілля
(частина Львівсько-Волинського басей-
ну), самородна мідь (Ратнівський район), торф, вапняки, крейда, пісок,
глина.
Клімат помірно континентальний з м’якою зимою і теплим вологим
літом. Середня температура повітря в січні –4,4…–5,1 °C, липні +18,8 °C.
Опадів 550—640 мм на рік, найбільше їх влітку.
Більшість річок належить до басейну Прип’яті, що протікає на півночі
області (Стир, Стохід, Турія). На заході протікає Західний Буг з притоками.
На території області багато озер (Світязь, Пулемецьке, Лука, Пісочне та ін.),
більшість яких карстового походження.
Ґрунти: дерново-підзолисті, дернові та різні типи болотних на півночі,
темно-сірі опідзолені й чорноземи — на півдні. Трапляються сірі лісові та
ясно-сірі лісові ґрунти. Область лежить переважно в зоні мішаних лісів,
тільки на півдні вона заходить у лісостепову зону. Лісами вкрито близько
третини території. В межах області створено Шацький природний національ-
ний парк.
Дніпропетровська область
Розташована в басейні середньої
т а н и ж н ь о ї т е ч і ї Д н і п р а. П л о щ а
31,9 тис. км 2 .
За характером рельєфу область — хви-
ляста рівнина: північний захід — При-
дніпровська височина, крайній південь —
Причорноморська низовина, лівобережна
частина — Придніпровська низовина. На
південному сході в межі області заходять
40
відроги Приазовської височини. Поверхня дуже порізана ярами, балками,
долинами річок.
Область багата на корисні копалини: великі поклади залізної руди
Криворіжжя, манганової руди Нікопольського басейну; є поклади бокси-
тів, нікелю, кобальту, золота, титану, кам’яного і бурого вугілля. Великі
поклади гранітів, мармуру, каолінів, вогнетривких глин, вапняків, пісків
тощо.
Клімат помірно континентальний з жарким літом і порівняно холодною
зимою. Пересічна температура січня –4,5…–6,5 °C, липня +21,5…+22,5 °C.
Опадів 400—490 мм, переважно в теплий період року.
Головна річка — Дніпро з притоками: Оріль, Самара з Вовчою, Мокра,
Інгулець. У межах області розташовані Дніпродзержинське, Дніпровське
і Каховське водосховища.
Ґрунти: чорноземи звичайні та південні, трапляються лучно-чорноземні,
дернові, піщані та ін.
Область лежить у степовій зоні. Але в заплавах річок і в балках трапля-
ються ліси. Найбільший об’єкт природно-заповідного фонду — Дніпровсько-
Орільський заповідник.
Донецька область
Розташована в південно-східній части-
ні України. На півдні омивається водами
Азовського моря. Площа 26,5 тис. км 2 .
Поверхня області — хвиляста рівни-
на, розчленована численними річковими
долинами, ярами і балками. Північно-
східна частина — Донецька височина,
захід — Придніпровська низовина, пів-
день — Приазовська височина. Поширені
в області й антропогенні форми рельєфу — терикони, кар’єри, провали.
Найголовніший вид корисних копалин області — вугілля Донецького
кам’яновугільного басейну. Є кам’яна сіль, доломіти, флюсові вапняки, вог-
нетривкі глини, гіпс, мергель, будівельні матеріали, азбест, ртуть.
Клімат помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке. Середня
температура січня –4…–7,8 °C, липня +20,8…+22,8 °C. Опадів 375—556 мм
на рік, більшість в теплу пору року. З несприятливих кліматичних явищ
найнебезпечніші пилові (чорні) бурі.
Річки області належать до басейнів Сіверського Дінця, Дніпра та Азов-
ського моря. Найбільша річка — Сіверський Донець, що має притоки: Ка-
зенний Торець, Бахмут, Лугань. Озер мало, більше штучних водойм. Канал
Сіверський Донець — Донбас.
Серед ґрунтів області переважають середньо- і малогумусні чорноземи
звичайні. В долинах річок поширені лучно-чорноземні й лучні ґрунти. На
півдні трапляються солончаки і солонці. Область лежить у межах степо-
вої зони. Природна степова рослинність збереглася тільки в заповідних
територіях (Український степовий заповідник, національний природний
парк «Святі гори»). Ліси займають 4,8 % території, вони трапляються
в заплавах річок і в балках.
41
Житомирська область
Розташована на півночі України. Пло-
ща 29,9 тис. км 2 .
Поверхня області — хвиляста рівнина.
Північ області займає Поліська низовина,
південь — Придніпровська височина, роз-
членована густою мережею річкових долин
і ярів. У межах Поліської низовини підно-
ситься Словечансько-Овруцький кряж,
складений кристалічними породами.
З корисних копалин найважливіше значення мають будівельні матеріа-
ли: граніти, лабрадорити, мармур, кварцити. Є каоліни, вогнетривкі глини,
титанові руди, кварцові піски, самоцвіти (гранати, бурштин, топази, яшма
тощо), торф, буре вугілля, радіоактивні мінеральні джерела та грязі.
Клімат області помірно континентальний. Зима нехолодна, літо не-
жарке, вологе. Середня температура січня –5,7 °C, липня +18,9 °C. Опадів
570—600 мм на рік, найбільше їх влітку.
Річки належать до басейну Дніпра: Тетерів, Ірпінь, Здвиж, Уборть, Сло-
вечна, Уж, Случ. Багато озер.
Серед ґрунтів переважають дерново-підзолисті, болотяні та сірі лісові. На
півдні є чорноземні ґрунти.
Область лежить в зоні мішаних лісів, південна частина — в лісостеповій
зоні. Лісами вкрито 28 % площі області. На території області багато об’єктів
природно-заповідного фонду, в тому числі Поліський заповідник. Внаслідок
катастрофи на Чорнобильській АЕС територія зазнала радіоактивного за-
бруднення.
Закарпатська область
Розташована на заході України. Пло-
ща 12,8 тис. км 2 .
За характером рельєфу територія За-
карпатської області поділяється на дві
частини: гірську (Українські Карпати)
і рівнинну (Закарпатська низовина). На
гори припадає близько 4/5 території. Гір-
ські хребти Карпат витягнуті з північного
заходу на південний схід. Закарпатська
низовина має висоти 105—120 м з незначним похилом від гір до р. Тиси.
В області є різні корисні копалини: кам’яна сіль, буре вугілля, ртутна
руда, алуніти, золото, поліметалеві руди, туфи, доломіти, перліти, бентоні-
тові глини та ін. Дуже багато джерел мінеральних вод.
Клімат помірно континентальний. На низовині зима коротка, м’яка,
температура січня –2…–3 °C, літо тепле, середня температура липня +19…
+21 °C. В горах літо прохолодне, температура липня від +9 до +13 °C, зима
тривала, холодна, температура січня від –5 до –9 °C. Опадів 642—1411 мм,
залежно від висоти.
Річки належать до басейну Тиси, притоки Дунаю. Найбільше озеро — Си-
невир.
42
Ґрунти області різноманітні. На рівнині дернові, опідзолені, дерново-гле-
йові, в горах — бурі лісові, гірсько-опідзолені, гірсько-лучні. Близько 50 %
території зайнято лісами. Тут чітко виражена вертикальна поясність. Вище
лісового поясу (з 1500 м) поширені субальпійські луки. В області знаходиться
Карпатський біосферний заповідник і природний національний парк Сине-
вир, міжнародний біосферний заповідник Східні Карпати.
Запорізька область
Розташована на південному сході
України. Виходить до Азовського моря.
Площа 27,2 тис. км 2 .
Поверхня області рівнинна. Північ-
но-західну частину займає Придніпров-
ська низовина, що на півдні переходить
у Причорноморську низовину. На півден-
ному сході на територію області заходить
Приазовська височина. Вздовж узбереж-
жя — кілька піщаних кіс.
Область багата на корисні копалини: залізні руди (Білозерський залізо-
рудний басейн), марганець (Токмацьке родовище). Є буре вугілля, великі за-
паси вогнетривів, каоліну, вапняку, графіту, граніту та інших будівельних
матеріалів, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі.
Клімат області помірно континентальний, з жарким літом і малосніжною
зимою. Середня температура січня від –5,4 °C на півночі до –3,8 °C на півдні.
Опадів 350—470 мм на рік. Бувають суховії, періодично — пилові бурі.
Головна річка Дніпро, до басейну якого належать річки Конка і Гайчур.
Річками басейну Азовського моря є Берда, Молочна, Обитічна. Найбільше
водосховище — Каховське.
В області переважають чорноземні ґрунти (75 % площі). На півдні поши-
рені темно-каштанові й каштанові ґрунти, переважно солонцюваті. Область
лежить у степовій природній зоні. Природна степова рослинність займає
3—4 % площі. На територію області заходить частина Українського степо-
вого заповідника Кам’яні Могили.
Івано-Франківська область
Розташована на заході України, в пе-
редгірній та гірській частинах Україн-
ських Карпат. Площа 13,9 тис. км 2 .
За характером рельєфу територію
область поділяють на три частини: пів-
нічно-східну — рівнинну (Подільська
височина), середню — передгірну (Перед-
карпаття), південно-західну — гірську
(Українські Карпати). Поверхня Перед-
карпаття розчленована річковими долинами. Майже половину території
області займають Карпати. Тут знаходяться такі гірські масиви і пасма:
Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати, Гринявські і Чивчинські гори та
Чорногора з найвищою точкою України — г. Говерлою (2061 м).
43
Корисні копалини: нафта та природний газ (Передкарпатська нафтогазо-
носна область), буре вугілля, озокерит, великі запаси сірки, кам’яної та ка-
лійної солей. Є гіпс, сланці, фосфорити, різні будівельні матеріали, джерела
мінеральних вод.
Клімат помірно континентальний. В рівнинній і середній частинах об-
ласті зима м’яка, літо тепле, середня температура січня –4…–4,5 °C, липня
+18…+19,5 °C. У горах клімат холодніший. Середня температура січня стано-
вить –6 °C, липня +16 °C. Опадів від 600—800 мм у Передкарпатті до 1400 мм
у горах.
Річки області належать до басейнів Дністра і Пруту. Притоки Дністра —
Свіча, Лімниця, Луква, Бистриця, Свір, Гнила Липа; притоки Пруту — Чере-
мош, Рибниця, Турка та ін. Гірські озера — Лебедине, Несамовите та ін.
У Придністров’ї переважають опідзолені чорноземи, темно-сірі, сірі ґрун-
ти. У Передкарпатті — дерново-підзолисті та дернові, в горах — бурі лісові,
гірсько-лучні.
Переважаючим типом рослинності є ліси. Ними вкрито від 30 % території
на рівнині до 60 % — у горах. До висоти 800—1000 м ростуть листяні ліси,
вище (1300—1500 м) — хвойні, на вершинах гір — субальпійські луки — по-
лонини. На території області знаходяться Карпатський природний націо-
нальний парк і заповідник Горгани.
Київська область
Розташована в північній частині Укра-
їни, в басейні середньої течії Дніпра. Пло-
ща 28,9 тис. км 2 .
Поверхня області рівнинно-горбиста.
Північна частина лежить у межах По-
ліської низовини, центральна і південно-
західна — на Придніпровській височині,
дуже розчленованій річковими долинами
і балками. На сході в межі області захо-
дить Придніпровська низовина.
На корисні копалини область бідна. Є будівельні матеріали, каоліни, торф,
буре вугілля, джерела мінеральних вод; на південному заході — запаси само-
родного золота, алмазів, платиноїдів, титано-цирконієві руди.
Клімат помірно континентальний, м’який. Середня температура січ-
ня –5,8…–6,5 °C, липня +19,2…+20,1 °C. Опадів 500–600 мм, найбільше
у червні—липні.
Дніпро — найбільша водна артерія області. Всі річки належать до його ба-
сейну. Головні притоки Дніпра: Прип’ять, Уж, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Красна,
Рось, Десна, Трубіж. На території області — Київське і Канівське водосховища.
На півночі найпоширеніші дерново-підзолисті, лучні та болотні ґрунти,
в центральній та західній частинах — опідзолені чорноземи, темно-сірі та
ясно-сірі лісові ґрунти, на півдні — глибокі малогумусні чорноземи. На Лі-
вобережжі (в Лісостепу) трапляються чорноземи типові малогумусні, лучні
солонцюваті, солончакові та ін.
Внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС в 1986 р. територія області
зазнала забруднення радіоактивними елементами, особливо північна її частина.
44
Кіровоградська область
Розташована в центральній частині
України, в межиріччі Дніпра і Південно-
го Бугу. Площа 24,6 тис. км 2 .
Основну частину території області за-
ймає Придніпровська височина. У річко-
вих долинах на поверхню часто виходять
кристалічні породи Українського щита,
що подекуди утворюють в річищах по-
роги і перекати.
Область багата на корисні копалини. Тут розміщений Дніпровський буро-
вугільний басейн. Є родовища горючих сланців, торфу. На території області
знаходиться частина Криворізького залізорудного басейну. Є нікелево-хромі-
тові руди (Побужжя), золото, графіт (Завальське родовище), різні будівельні
матеріали.
Клімат області помірно континентальний. Зима м’яка, з відлигами. Літо
жарке. Середня температура січня –5,4…–6,5 °C, липня +20…+21,4 °C. Опа-
дів 400—490 мм на рік. Трапляються посухи, пилові бурі.
Річки належать до басейну Дніпра (Цибульник, Інгулець) та Південного
Бугу (Інгул, Синюха, Синиця). Найбільші водосховища — Кременчуцьке та
Дніпродзержинське. Збудовано водовід Дніпро — Кіровоград.
Область лежить у лісостеповій і степовій зонах. У лісостеповій переважають
чорноземи типові, опідзолені, ясно-сірі та сірі лісові ґрунти, в степовій — чор-
ноземи звичайні. Природна рослинність збереглася лише на схилах ярів і балок.
Ліси займають 6,8 % території. Є об’єкти природно-заповідного фонду.
Луганська область
Розташована в південно-східній части-
ні України. Площа 26,7 тис. км 2 .
На півдні знаходиться Донецька височи-
на з найвищою точкою Лівобережної Укра-
їни — г. Могилою-Мечетною (367 м). Серед-
ня частина області — долина Сіверського
Дінця; на півночі — відроги Середньорусь-
кої височини. Поширені антропогенні фор-
ми рельєфу — терикони, кар’єри.
Найголовніша корисна копалина — кам’яне вугілля. Є значні поклади
вапняків, крейди, мергелів, пісковиків, лікувальні мінеральні джерела.
Клімат помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке. Середня
температура січня –7…–8 °C, липня +21…+22 °C. Опадів випадає 400—550 мм
на рік. Досить часто трапляються суховії, засухи.
Головна річка — Сіверський Донець. Його притоки: Айдар, Деркул, Крас-
на, Лугань, Велика Кам’янка. Є озера.
На більшій частині території поширені чорноземні ґрунти різних типів.
Поширені також дерново-лучні, опідзолені та інші ґрунти.
Область лежить у степовій і частково лісостеповій зонах. Лісами вкрито
0,6 % території. Вони поширені в заплавах і балках. Природні ландшафти
дуже змінені й збереглися тільки в Луганському заповіднику.
45
Львівська область
Розташована на заході України. Пло-
ща 21,8 тис. км 2 .
Північна частина зайнята Верхньо-
бузькою низовиною, частково заболо-
ченою; центральна — Подільською
височиною і Розточчям; південна — При-
дністровською западиною, передгір’ям та
Українськими Карпатами, які представле-
ні тут Бескидами і Вододільним хребтом.
Область багата на корисні копалини: нафта і природний газ (Передкар-
патська нафтогазоносна область), кам’яне вугілля (частина Львівсько-Во-
линського кам’яновугільного басейну), калійна і кам’яна сіль (Стебницьке
родовище калійної солі), сірка, озокерит, будівельні матеріали. Є багато
мінеральних джерел, на базі яких діють бальнеологічні курорти: Моршин,
Трускавець та ін.
Клімат помірно континентальний. Літо тепле, вологе, зима з частими
відлигами. У горах клімат суворіший. Середня температура повітря січня на
Подільській височині –4,7 °C, у Передкарпатті –6,1 °C, в Карпатах –6,6 °C,
липня відповідно +18,7 °C, +18 °C, +16 °C. Опадів на Подільській височині
випадає 641—742, в Передкарпатті 685—773, в горах до 1000 мм на рік. Най-
більше їх випадає влітку.
Річки належать до басейнів Прип’яті (Бистриця, Стрий, Свіча, Стривігор),
Дністра (Стир) та Західного Бугу (Полтва, Рата). Є невеликі озера і водосхо-
вища.
Область лежить у межах лісостепової зони і зони Українських Карпат. Се-
ред ґрунтів лісостеповій зоні переважають дерново-підзолисті, чорноземні,
сірі лісові, опідзолені, в Карпатах — буроземні ґрунти. Ліси займають 25 %
площі області. Тут розташовані природний заповідник Розточчя та націо-
нальний природний парк Яворівський.
Миколаївська область
Розташована на півдні України, у ба-
сейні нижньої течії Південного Бугу. На
півдні виходить до Чорного моря. Площа
24,6 тис. км 2 .
Більшу частину займає Причорно-
морська низовина, на півночі заходять
відроги Придніпровської і Подільської
височин. Височинна частина дуже роз-
членована річковими долинами, ярами
і балками, на Причорноморській низовині трапляються неглибокі замкнуті
зниження (поди).
Область бідна на корисні копалини. Є граніти, гнейси, вапняки, мергель,
гіпс, глини, кварцові піски, графіт, буре вугілля, торф, джерела мінеральних
вод, лікувальні грязі.
Клімат помірно континентальний. Літо жарке з вітрами і частими сухо-
віями, зима м’яка, малосніжна. Середня температура січня –4…–5 °C, лип-
46
ня +21,6…+22,8 °C. Опадів 300—450 мм, найбільше їх влітку. Трапляються
часті посухи й пилові бурі.
Річки належать до басейну Чорного моря, узбережжя якого порізане ли-
манами. Найбільша річка — Південний Буг з притоками Інгулом, Кодимою,
Чичиклією, Синюхою. На сході протікає Інгулець.
Область лежить у степовій зоні. Переважають чорноземні ґрунти різних
видів, каштанові й темно-каштанові. Територія області майже повністю роз-
орана. Природна степова рослинність збереглася на схилах балок, в долинах
річок, в Чорноморському біосферному заповіднику, природному заповіднику
Єланецький Степ.
Одеська область
Розташована на південному заході
України. На півдні омивається водами
Чорного моря. Площа 33,3 тис. км 2 .
Більшу частину займає Причорно-
морська низовина, на півночі заходять
відроги Придніпровської і Подільської
височин, на південному заході — Цен-
тральномолдовської рівнини. На узбереж-
жі Чорного моря — коси, лимани.
Область бідна на корисні копалини. Є невеликі поклади бурого вугілля,
калійна сіль, графіти, будівельні матеріали (пісок, глина, вапняки, граніти),
а також мінеральні джерела і лікувальні грязі. Останнім часом виявлено зо-
лото (Майське родовище).
Клімат помірно континентальний. Зима м’яка, малосніжна, з відлигами.
Літо жарке і сухе. Середня температура січня –1,8…–5,0 °C, липня +21,0…
+22,9 °C. Опадів 380—500 мм на рік, переважно в теплий період року. Бува-
ють посухи, суховії, пилові бурі.
Головні річки: Дунай, Дністер з притокою Кучурган, Південний Буг
з притоками Савранкою і Кодимою. В заплавах Дунаю та Дністра багато озер:
Кагул, Ялпуг, Катлабуг, Китай, Кугурлуй, Саф’ян. Багато лиманів.
Переважають чорноземні ґрунти: типові, звичайні і південні, а також
темно-каштанові солонцюваті. Область лежить у лісостеповій і степовій зо-
нах. Лісів дуже мало. Майже вся територія області розорана. В районі Дунаю
знаходиться Дунайський біосферний заповідник.
Полтавська область
Розташована в центральній частині Лі-
вобережної України. Площа 28,8 тис. км 2 .
Територія області займає Придніпров-
ську низовину. Поверхня рівнинна, має
нахил на південний захід. Розвинута
яружно-балкова мережа.
Із корисних копалин найважливіше
значення мають газ і нафта (Глинсько-
Розбишівське, Радченківське, Сагай-
дацьке та інші родовища) і залізна руда
47
(Криворізький залізорудний район). Є поклади граніту, глин, піску, торфу,
джерела мінеральних лікувальних вод (Миргород, Нові Санжари тощо).
Клімат помірно континентальний. Зима помірно холодна, літо тепле.
Середня температура січня –6,5…–7,5 °C, липня +20…+21 °C. Опадів 450—
565 мм на рік, переважно у теплий період року. З несприятливих кліматич-
них явищ трапляються суховії.
Найбільші річки Дніпро і його притоки Ворскла, Сула, Псел. На Дніпрі —
Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища.
70 %території займають чорноземні ґрунти. Трапляються сірі лісові та
опідзолені. Область лежить у лісостеповій зоні. Ліси займають близько 7,5 %
території. Природна рослинність дуже змінена діяльністю людини. Є об’єкти
природно-заповідного фонду.
Рівненська область
Розташована на північному заході
України. Площа 20,1 тис. км 2 .
Північна частина лежить у межах По-
ліської низовини. Південну частину займає
Волинська височина, яка являє собою під-
вищену хвилясту лесову рівнину, розчлено-
вану річками. З південного заходу в область
заходить рівнина Малого Полісся. На тери-
торії області поширені карстові явища.
Із корисних копалин найважливіше значення мають торф, мінеральні
будівельні матеріали (граніт, базальти, глина, крейда, пісок), каолін, уні-
кальні запаси бурштину, є джерела мінеральних вод типу миргородської
і трускавецької.
Клімат помірно континентальний. Середня температура повітря січня –4,8…
–5,6 °C, липня +18,1…+18,6 °C. Опадів 600—650 мм на рік, більше влітку.
В області багато річок і озер. Найбільша річка — Прип’ять, решта — її
притоки: Горинь, Ствига та дві ділянки Стиру з притоками. Великими озе-
рами є Нобель, Біле, Лука, Велике Почаївське.
Ґрунти області різноманітні. Найпоширенішими є ясно-сірі, сірі лісові,
темно-сірі опідзолені та дерново-підзолисті. На вододілах у лісостеповій час-
тині області трапляються чорноземи.
Область лежить у лісовій (Полісся) і лісостеповій зонах. На Поліссі лі-
систість понад 45 %, у Лісостепу — до 15 %. Тут розташований Рівненський
природний заповідник.
Сумська область
Розташована в північно-східній части-
ні України. Площа 23,8 тис. км 2 .
У східну і північно-східну частину
області заходять відроги Середньорусь-
кої височини, решта території лежить
у межах Придніпровської низовини.
Поверхня має загальний нахил на пів-
денний захід.
48
Найбільше значення мають горючі корисні копалини: нафта і природний
газ, торф, невеликі поклади бурого вугілля. З будівельних матеріалів — гли-
ни, пісок, крейда, кам’яна сіль.
Клімат помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке. Серед-
ня температура повітря в січні –7,3…–8,0 °C, в липні +18,6…+19,8 °C. Опадів
510—588 мм на рік, більше їх влітку.
Річки області належать до басейну Дніпра і є його лівими притоками.
Найбільші річки — Десна з Сеймом, Сула, Псел, Ворскла. Є численні озера
(Чехове, Довге, Журавлине та ін.) і водосховища.
Північна частина області лежить у зоні мішаних лісів, центральна і пів-
денна — у лісостеповій. Ліси займають 18 % території області. Із ґрунтів
переважають чорноземи (53 %) в лісостеповій зоні, дерново-підзолисті —
в лісовій.
В області багато об’єктів природно-заповідного фонду. Тут знаходиться
відділення Українського степового заповідника — Михайлівська Цілина,
Деснянсько-Старогутський природний національний парк.
Тернопільська область
Розташована у західній частині краї-
ни, на Поділлі. Площа 13,8 тис. км 2 .
Територія лежить у межах Поділь-
ської височини, яка знижується на пів-
день і південний схід і має хвилясту
поверхню, розчленовану каньйоноподіб-
ними долинами лівих приток Дністра,
балками і ярами. Найвищими части-
нами височин є на півдні Кременецькі
гори, на південному сході вапнякове пасмо Товтр і на південному заході
горбисте пасмо Опілля. Поширені карстові форми рельєфу (відомо понад
60 печер).
Із корисних копалин найбільше значення мають мінеральні будівельні ма-
теріали: вапняки, крейда, гіпс, мергель, глина. Із паливних ресурсів — буре
вугілля, торф. Є джерела мінеральних вод.
Клімат помірно континентальний з м’якою зимою і теплим вологим лі-
том. Середня температура повітря в січні –4,5…–5,5 °C, в липні +18…+19 °C.
Опадів 520—800 мм на рік, переважно в теплий період року.
Головні річки області: Дністер і його притоки — Гнила Липа, Коропець,
Стрипа, Серет, Збруч. Є ставки і водосховища.
Серед ґрунтів переважають чорноземи: ясно-сірі й сірі лісові, темно-сірі
опідзолені, типові малогумусні. Близько 64 % території області розорано. Об-
ласть лежить в основному в лісостеповій зоні. Природна рослинність займає
близько 19 % території.
В області багато об’єктів природно-заповідного фонду, серед них — за-
повідник Медобори, а також всесвітньо відомі карстові печери в гіпсових
породах: Кришталева, Вертеба, Озерна, Оптимістична (найбільша в світі за
протяжністю карстова порожнина в гіпсових породах).
49
Харківська область
Розташована в північно-східній части-
ні України. Площа 31,4 тис. км 2 .
Велика частина території лежить
у межах Придніпровської низовини. На
півночі на територію області заходять
відроги Середньоруської височини, а на
південному сході — Донецької височини.
Область багата на природний газ.
Є родовища нафти, кам’яного і бурого
вугілля, значні запаси кам’яної солі, фосфоритів, охри, вогнетривких глин,
піску, крейди, джерела мінеральних вод.
Клімат області помірно континентальний. Зима прохолодна, літо жарке.
Середня температура січня –6,6…–8,0 °С, липня — +19,5…21,5 °С. Опади —
490—570 мм на рік, переважно влітку.
Річки області належать до басейнів Дону і Дніпра. Найбільша річка — Сі-
верський Донець. До басейну Дніпра належать Самара й Орель. Є кілька ве-
ликих водоймищ. Територією області проходить канал Дніпро — Донбас.
На більшій частині території переважають чорноземні ґрунти: типові,
звичайні, мало- і середньогумусні. Зустрічаються ясно-сірі й сірі лісові ґрун-
ти, дервново-підзолисті.
Велика частина області лежить у лісостеповій зоні, південь — у степовій.
11,5 % території займають ліси. В області є об’єкти природно-заповідного
фонду.
Херсонська область
Розташована в басейні нижньої течії
Дніпра. На півдні омивається водами
Чорного і Азовського морів. Площа
28,5 тис. км 2 .
Область займає частину Причорномор-
ської низовини. Південна частина розчле-
нована балками і ярами. Вздовж морсько-
го узбережжя багато піщаних островів,
півостровів, кіс, мілководних заток.
З-поміж корисних копалин найпоширеніші будівельні матеріали (вапня-
ки, черепашник, глини, піски), солі Сиваша і прибережних озер. Трапляють-
ся торф, виявлено газ, боксити, є також лікувальні грязі.
Клімат області помірно континентальний. Зима м’яка, малосніжна,
часто бувають відлиги. Середня температура повітря в січні –3…–5 °C, в лип-
ні +21,5…+23,5 °C. Опадів 300—410 мм, більше їх влітку. Сніговий покрив
нестійкий. До несприятливих кліматичних явищ належать суховії, пилові
бурі, град.
Головна річка — Дніпро, що тече по території області протягом 200 км.
Поблизу гирла Дніпро поділяється на рукави й утворює Дніпровські плавні.
Вище Херсона в Дніпро впадає Інгулець. У межах області знаходиться час-
тина Каховського водосховища. Прокладені зрошувальні канали: Північно-
кримський, Каховський, Краснознам’янський.
50
З ґрунтів на півночі переважають південні малогумусні чорноземи.
На півдні їх змінюють чорноземи південні солонцюваті, а ще далі на пів-
день — каштанові солонцюваті. На Лівобережжі Дніпра смугою до 140 км
простягаються Олешківські піски. Тут переважають дерново-піщані та гли-
нисто-піщані ґрунти.
Область розташована у степовій зоні. Степи майже повністю розорані.
Цілина збереглася лише в заповідниках: біосферних Чорноморському та
Асканія-Нова, в Азово-Сиваському природному національному парку.
Хмельницька область
Розташована на Поділлі та в південній
частині Волині. Площа 20,6 тис. км 2 .
Поверхня області — хвиляста рівни-
на. Крайня північ — Поліська низовина,
в центрі — відроги Придніпровської ви-
сочини, на північному заході — Волин-
ська височина, на півдні — Подільська.
Поверхня дуже розчленована долинами
річок, ярами і балками, особливо на пів-
дні. Для цієї частини області характерні вапнякові пасма горбів, що мають
назву Товтри. Поширені карстові форми рельєфу.
Із корисних копалин найбільше нерудних: вапняків, крейди, гіпсу, піску,
мергелю, бентонітових глин. Є поклади торфу, горючих сланців, фосфоритів,
джерела мінеральної води.
Клімат області помірно континентальний. Зима м’яка, літо тепле.
Середня температура січня –5,0…–6,0 °C, липня +18,3…+19,5 °C. Опадів
560—640 мм на рік, більше їх в теплий період року.
Річки належать до басейнів Дніпра (Горинь, Случ), Південного Бугу (Бу-
жок, Іква, Згар) і Дністра (Збруч, Жванчик, Смотрич та ін.). Річки течуть
у каньйоноподібних долинах.
Ґрунти: чорноземи опідзолені й типові малогумусні, темно-сірі опідзо-
лені та сірі лісові. Близько 62 % території розорано. Область лежить у лісо-
степовій і степовій зонах. Ліси займають близько 12 % території. В межах
області створено національний природний парк Подільські Товтри.
Черкаська область
Розташована в центральній частині
України, в басейні середньої течії Дніпра.
Площа 20,9 тис. км 2 .
Більша, правобережна частина ле-
жить на Придніпровській височині, мен-
ша, лівобережна,— на Придніпровській
низовині. Вздовж долини Дніпра смугою
завдовжки понад 70 км простягаються
Канівські гори (висоти до 253 м). У запла-
ві Дніпра багато озер, трапляються піщані пасма.
Із корисних копалин найважливішими є буре вугілля, торф, бентонітові
глини, каолін, граніти різних типів, лабрадорити, пісковики, гнейси.
51
Клімат області помірно континентальний. Зима м’яка з частими відли-
гами, літо тепле. Середня температура січня –5,9 °C, липня +20,0 °C. Опадів
400—520 мм, більше їх в теплий період року.
Річки належать до басейнів Дніпра (Рось, Вільшанка, Тясмин, Сула,
Супій) і Південного Бугу (Гірський Тікич і Гнилий Тікич). На багатьох
річках є невеликі пороги. У межах області — частина Канівського водо-
сховища.
Ґрунтовий покрив області утворюють опідзолені чорноземи та типові
середньогумусні чорноземи. На підвищених ділянках трапляються сірі та
ясно-сірі опідзолені ґрунти.
Область лежить у лісостеповій зоні. Ліси займають 15 % території.
Степи розорані. Природна рослинність збереглася тільки в балках та на
схилах річкових долин. Найбільшим об’єктом природно-заповідного фонду
є Канівський природний заповідник. Відомий також дендропарк Софіївка
в Умані.
Чернівецька область
Розташована на заході країни в межах
Передкарпаття та східної частини Кар-
пат. Площа 8,1 тис. км 2 .
Південно-західну частину займають
Українські Карпати, що складаються
з низки паралельних хребтів до 1400 м
заввишки. На північний схід від Карпат
простягаються передгір’я, що являють
собою погорбовану місцевість. Північну
частину області займає Прут-Дністровське межиріччя, в середній частині
якого лежить Хотинська височина З найвищою вершиною рівнинної Укра-
їни — г. Бердою (515 м). Тут поверхня розчленована каньйоноподібними
долинами річок, ярами і балками. На заході трапляється карст.
З корисних копалин відомі фосфорити, гіпс, кварцові й глауконітові піс-
ки, глини, вапняки, мармур, графіт, буре вугілля. Є мінеральні джерела та
лікувальні грязі.
Клімат області помірно континентальний. Літо прохолодне і вологе, зима
помірно холодна. Середня температура січня на рівнині –4,8...–5,0 °С, в пе-
редгір’ї –4,8...–5,5 °С, в горах –6...–10 °С, липня відповідно +18,8...+19,5 °С,
+16,2…+19,0 °С, +13… +16 °С. Опади: 500—600 мм — на рівнині, 800—
1200 мм — у горах, переважно влітку.
Головні річки: Дністер та притоки Дунаю — Прут з Черемошем і Се-
рет.
Серед ґрунтів на рівнині переважають чорноземи опідзолені, темно-сірі
опідзолені, в передгір’ях — дерново-підзолисті, в горах — бурі гірсько-лісові
й дерново-буроземні.
Ліси займають близько 32 % площі області. На рівнині — це букові
й буково-дубові ліси, в горах простежуються висотні пояси від букових лісів
до субальпійських лук. З об’єктів природно-заповідного фонду найбільшим
є Вижницький природний національний парк.
52
Чернігівська область
Розташована на півночі Лівобереж-
ної України, в басейні Десни. Площа
31,9 тис. км 2 .
Територія області лежить переважно
в межах Придніпровської та Поліської
низовин. На південному заході в межі об-
ласті заходить Полтавська рівнина. По-
верхня дуже порізана ярами і балками,
трапляється карст.
Із корисних копалин найважливіше значення мають поклади нафти
і природного газу в південно-східних районах. Є торф, вапняки, гіпси, піс-
ки, глини, мергелі.
Клімат області помірно континентальний. Зима помірно холодна, літо по-
мірно тепле. Середня температура січня –6…–8 °С, липня +18,0...+19,5 °С.
Опадів 550—580 мм, переважно в теплий період року.
Річки області належать до басейну Дніпра, що протікає вздовж західної
межі області. Головна річка — Десна, що має притоки Убідь, Мена, Снов,
Сейм, Доч, Остер. На півдні — Удай і Сула.
На півночі області переважають дерново-підзолисті ґрунти, на півдні —
чорноземи вилуговані та опідзолені. Трапляються ясно-сірі лісові, темно-сірі
та інші ґрунти.
Область лежить у зонах мішаних лісів і лісостеповій. Ліси займають
близько 20 % території. Північно-східна частина області забруднена радіо-
нуклідами внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Є багато територій
і об’єктів природно-заповідного фонду.
53
економічна і соціальна геограФія України
Економічна і соціальна географія України вивчає закономірності роз-
міщення населення і господарства (територіальну організацію людського
суспільства).
Предмет економічної і соціальної географії України
Економічна географія Соціальна географія
Територіальна організація господарства, Територіальна органі-
закономірності процесів і форм розміщення зація життя людей
життєдіяльності людей
фізична економічні регіональна історична
географія науки економіка географія
етнографія геополітика
Зв’язки економічної
правознавство і соціальної географії українознавство
політологія статистика
логіка історія етнологія соціологія філософія
роЗділ і. Україна на карті світУ
географічне положення України. державний кордон
Економіко-географічне положення (ЕГП) країни — це розташування кра-
їни відносно інших об’єктів; аналіз чинників, які впливають на розвиток її
господарства.
Україна розташована у Північній півкулі, на материку Євразія, у цент-
рально-східній частині Європи. Вона є однією з найбільших за площею
(603,7 тис. км 2 ) та населенням (понад 47,4 млн осіб) країн Європи.
Україна має вигідне економіко-географічне положення, що виражається
перш за все у її розташуванні на перехресті транспортних магістралей та
інших комунікацій, які з’єднують Центральну та Східну Європу, Європу та
Азію. Через її територію пролягають залізниці, автошляхи та трубопроводи
міжнародного значення, а також міжнародні авіалінії.
Україна має сухопутний кордон із сімома країнами: Росією (найдовший),
Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою, що
дає можливість розвивати економічні відносини з сусідніми державами.
54
Україна має вихід до Чорного та Азовського морів і є країною чорномор-
ського регіону. Це має важливе значення, бо відкриває можливість прокла-
дання транзитного шляху природних ресурсів (зокрема нафти) з азіатського
регіону через Чорне море територією нашої держави до Європи. Вихід до мо-
рів дає також можливість використання їх як джерела природних ресурсів
та транспортних шляхів.
Важливе значення для України має переважання на її території рівнинно-
го рельєфу, що позитивно впливає на розвиток господарства.
Наявність агрокліматичних та ґрунтових ресурсів обумовили розвиток
практично на всій території держави сільського господарства.
На території України (переважно у північній частині) поширені широко-
листі й мішані лісові та лісостепові ландшафти, що дає змогу успішно розви-
ватись лісовому господарству.
Значна частина території України (за виключенням південно-східних
районів) достатньо забезпечена водними ресурсами. Головна водна артерія
України — Дніпро є джерелом для виробництва електроенергії (ГЕС на Дніп-
рі), місцем промислового рибальства та транспортною магістраллю. Міжна-
родне значення має для України судноплавство по Дунаю.
геополітичне положення України
Геополітичне положення (ГПП) країни — це місце країни на політичній
карті світу відносно до центрів економічного та політичного впливу.
Оцінка:
План Характеристика позитивна «+»,
негативна «–»
Місце країни Розташована у центрально-східній части- +
на політичній ні Європи
карті світу
Розташуван- Можливість інтеграції в міжнародні сис- +
ня відносно теми кооперативної безпеки в Європі
економічних Спільний кордон з країнами Організації +
центрів і транс- Північноатлантичного договору — Поль-
портних осей щею та Угорщиною, близьке сусідство
інтеграційних з Туреччиною
угруповань
Спільний кордон з країнами Євросоюзу +
Віддаленість від основних економічних –
центрів світу
Участь Активна участь у миротворчій діяльності +
у військово- Членство в Організації Об’єднаних На- +
політичних цій, Співдружності незалежних держав,
та політико- Європейському банку реконструкції та роз-
економічних витку, Міжнародному валютному фонді,
організаціях Парламентській асамблеї Чорноморського
економічного співробітництва, Раді Євро-
пи, Центральноєвропейській ініціативі,
Європейському Економічному Просторі
55
Закінчення таблиці
Оцінка:
План Характеристика позитивна «+»,
негативна «–»
Розташування Розташування на шляху транзиту +
відносно зо- природних ресурсів з Росії, Казахста-
внішніх джерел ну, Азербайджану, Туркменії тощо до
сировини і продо- країн Західної Європи
вольства
Розташування Розташування поблизу зон збройних –
відносно високо- конфліктів (Північний Кавказ, За-
розвинених країн кавказзя, Придністров’я, Балкани,
та зон політичної Близький і Середній Схід)
напруженості Відносна близкість до країн Західної +
Європи
Висновок. Україна має у цілому вигідне геополітичне положення, але не-
достатньо використовує всі його переваги
адміністративно-територіальний поділ України
Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на
певні частини з метою організації управління на місцях.
Адміністративно-територіальний поділ України
56
Адміністративно-територіальний поділ України має довгий шлях розвит-
ку. Знаменною віхою в його становленні стало проголошення незалежності
України 24 серпня 1991 p.
Історія формування території України у XX ст.
Україна являє собою унітарну державу, територія якої розділена на адмі-
ністративно-територіальні одиниці.
У систему адміністративно-територіального поділу входять Автономна
Республіка Крим, 24 адміністративні області, Київ і Севастополь — міста
державного підпорядкування.
Адміністративна область — це частина території України, яка має
чітко визначені кордони й систему місцевих органів державної влади та ор-
ганів місцевого самоврядування. Середня площа області в Україні складає
24 тис. км 2. Найбільші за площею — Одеська (33,3 тис. км 2 ).
57
Більшість областей України мають вихід до державного кордону. Цілком
внутрішніми є Хмельницька, Черкаська, Кіровоградська. Полтавська, Дні-
пропетровська область. П’ять областей мають вихід до Чорного й Азовського
морів.
Кожна область поділяється на адміністративні райони, усього їх нарахову-
ється 490 — у середньому 19 районів на одну область. У всіх областях існують
міста обласного значення, більше їх у східних областях.
У 1991 р. Верховна Рада України прийняла рішення про відновлення авто-
номії Криму. Автономна Республіка Крим має свою Верховну Раду, Консти-
туцію, прапор; татарське населення має свій владний орган — меджліс.
Особливий статус державного підпорядкування мають міста Київ і Сева-
стополь.
Столиця — головний адміністративний центр держави, її назва і статус
закріплені Конституцією України. Основна функція столиці — керування
політичним, соціальним, культурним і економічним життям країни.
роЗділ іі. населення України
сучасні демографічні процеси в Україні
Для характеристики соціально-економічного розвитку країни надзвичай-
но важливі знання про кількість її населення, його розміщення. Ці питання
вивчає наука демографія.
Загальна кількість населення в Україні у 2004 році становила близько
47,4 млн осіб. За цим показником Україна посідає п’яте місце в Європі (після
Німеччини, Великої Британії, Франції та Італії). Проте наша країна посту-
пається багатьом європейським країнам за темпами приросту населення.
Розрізняють природний і механічний приріст. Природний приріст насе-
лення — різниця між кількістю людей, які народились (народжуваністю),
і тими, що померли (смертністю), на 1000 жителів. Механічний приріст — це
збільшення або зменшення кількості населення за рахунок міграції (пере-
міщення).
Темпи відтворення населення в Україні завжди були невисокими. А си-
туацію останнього десятиліття вчені вважають катастрофічною. Народжу-
ваність зменшилась у 1,5 разу і майже на стільки ж збільшилась смертність.
Внаслідок цього спостерігається від’ємний приріст населення, який у 1998 р.
становив –6 (у сільській місцевості — –8) осіб на 1000 жителів.
Динаміка кількісного складу населення України
58
З 1994 року активізувалися еміграційні процеси. Щороку Україну залиша-
ють понад 100 тис. осіб, які шукають кращої долі в Ізраїлі, США, Німеччині,
Австралії, Росії та інших країнах.
Великим лихом для населення України стала загальна екологічна криза,
що склалася внаслідок Чорнобильської катастрофи і ще більше загострилася
на тлі економічних негараздів останніх років. Особливо великих втрат за-
знало сільське населення. На початку 1998 р. вперше в сільській місцевості
України кількість померлих перевищила кількість народжених. Так поча-
лася криза в українському селі, що в останні роки набула сталого характеру.
Сотні малих сіл обезлюділи у Чернігівській, Сумській, Полтавській, Жито-
мирській та інших областях.
Має певні особливості і вікова структура населення: помітна тенденція
до його старіння. Так, у 2004 р. кількість мешканців України пенсійного віку
становила близько 22 % загальної кількості населення. У статевій струк-
турі переважають жінки.
національний склад населення України
Національний склад населення — розподіл населення певної території за
національностями.
В Україні живуть представ-
ники 100 національностей.
Більша частина населення —
українці (77,8 %), корінне
населення країни. У всіх об-
ластях (окрім АР Крим) вони
становлять більшість насе-
лення, хоча їхня питома вага
найбільша в Центральній Наддніпрянщині й західних областях (90—96 %).
В Україні також живуть представники інших національностей (22,2%),
серед яких 17,3 % — росіяни. Найбільша їхня частка в АР Крим, Луганській,
Донецькій, Харківській і Запорізькій областях. В Україні проживають також
євреї (0,8 %), білоруси (0,6 %), молдавани (0,5 %), поляки (0,3 %), болгари,
угорці, греки та ін.
До корінних жителів України належать і кримські татари (0,5 %), приму-
сово виселені з рідної землі в 1944 р. Зараз спостерігається процес повернення
їх на батьківщину.
До областей з різноманітним національним складом належать Одеська,
Закарпатська, Чернівецька.
Конституція України гарантує рівні права для всіх громадян України.
система розселення на території України
Система розселення — це система населених пунктів певної території
з різнобічними зв’язками між ними.
З-поміж населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу,
робітничі та курортні селища, села. Основним чинником, що дає змогу від-
різнити міський населений пункт від сільського, є кількість населення, що
працює поза сферою сільського господарства. Крім того, в місті інший, ніж
у селі, характер забудови.
59
Місто — це населений пункт, у якому мешкає не менш як 12 тис. осіб за
умови, що 85 % з них — робітники і службовці.
Селища міського типу та робітничі селища — це населені пункти, де мешкає
не менш як 3 тис. осіб за умови, що у сільському господарстві зайнято не біль-
ше 15 % населення. Курортними вважають селища, в яких мешкає не менше
2 тис. постійних жителів, а кількість людей, що приїздять сюди на відпочинок
щороку, становить не менше половини постійних мешканців. Велика кількість
курортних селищ розташована в Передкарпатті, Закарпатті, а також у Криму.
Мешканці міст, селищ міського типу, робітничих і курортних селищ вва-
жаються міським населенням, а ті, що живуть в інших населених пунктах
(села, хутори), — сільським. Кількість міських жителів в Україні постійно
зростає. Процес зростання кількості міст, збільшення частки міського насе-
лення називають урбанізацією. Рівень урбанізації в Україні становить 69 %.
Найвищій рівень урбанізації спостерігається в Донецький області. Значний
рівень — у Луганський та Дніпропетровський областях.
В Україні налічується 454 міста. Залежно від кількості населення вони поді-
ляються на: малі (до 50 тис. осіб), середні (50—100 тис.), великі (100—500 тис.),
дуже великі (500—1000 тис.), міста-мільйонери (понад 1 млн осіб).
Міст-мільйонерів в Україні п’ять: Київ, Харків, Дніпропетровськ, До-
нецьк, Одеса.
Частина великих і найбільших міст разом із прилеглими до них містами
та селищами різного типу утворюють агломерації.
Агломерації — це зони близько розташованих міст із різними зв’язками
і високою густотою населення. В Україні налічується 19 агломерацій. Най-
більші з них: Київська, Харківська, Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єна-
кіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська.
Міські агломерації
Моноцентричні Біцентричні (Дніпропетров- Поліцентричні
(Київська, Хар- сько-Дніпродзержинська, (формуються
ківська, Львів- Донецько-Макіївська, Гор- у Донбасі)
ська, Одеська) лівсько-Єнакіївська)
Сільське населення становить 31 % загальної кількості населення Украї-
ни. Сільське населення мешкає в різних за кількістю населення селах: малих
(до 500 осіб), середніх (до 1000 осіб), великих (понад 1000 осіб). В Україні
налічується понад 29 тис. сіл.
Три чверті усього сільського населення мешкає у середніх і великих селах.
Такі села вважаються найбільш перспективними в Україні. Кількість сіль-
ського населення на території країни в сучасних умовах різко зменшується
внаслідок від’ємного природного приросту і відтоку молоді в міста.
Найвища густота сільського населення у Чернівецькій, Івано-Франків-
ській і Закарпатській областях. У Поліссі переважають невеликі села, у Лі-
состепу середні та великі, на півдні України — великі. На високогір’ї Карпат
розкидані окремі садиби.
60
трудові ресурси і зайнятість населення
Трудові ресурси — частина населення, яка бере чи може брати участь у трудо-
вій діяльності. У складі трудових ресурсів основною частиною є населення пра-
цездатного віку (жінки — 16— 54 роки, чоловіки — 16—59 років). Певну части-
ну трудових ресурсів складають працездатні люди пенсійного віку і підлітки.
Україна має значний трудоресурсний потенціал. У 2002 p. трудові ресурси
налічували 29,9 млн осіб, тобто 59,8 % усього населення.
При цьому 95 % трудових ресурсів України складає працездатне населення.
Структура зайнятості населення
Україна (2004 р.) Франція (2002 р.)
З переходом до ринкової економіки зростає частка зайнятих в обслуговуючих
галузях, зокрема приватній торгівлі. Також зростає попит на професії, пов’язані
з фінансово-банківською системою, діяльністю бізнесових структур тощо. Ста-
більним є попит на професії, пов’язані з науково-технічним прогресом.
У розподілі населення працездатного віку у містах і селах є істотні відмін-
ності. З-поміж міських жителів люди працездатного віку становлять близь-
ко 60 %, серед сільських — близько 50 % усіх жителів. Тобто міста України
краще забезпечені людьми працездатного віку.
В Україні спостерігаються територіальні відмінності в працезабезпече-
ності. У Вінницькій, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях
у зв’язку з відпливом молоді до міст не вистачає робочої сили в сільськогос-
подарському виробництві.
У зв’язку з переходом до ринкової економіки в Україні намітилась тенденція
щодо скорочення кількості працюючих на підприємствах. З’явилися безробітні.
У 1999 p. їх налічувалось понад 1,5 млн осіб, проте ця цифра насправді є значно
більшою, якщо враховувати трудящих із неповною зайнятістю на виробництві.
Крім того, не всі безробітні проходять реєстрацію у відповідних державних
службах. Проблема безробіття найгостріше стоїть у західних і північних об-
ластях України. Для її вирішення необхідні значні зусилля і кошти для пере-
кваліфікації кадрів та їх перерозподілу. З 2001 р. спостерігається поступове
скорочення рівня безробіття.
Україна належить до країн світу, де сформовані висококваліфіковані тру-
дові ресурси практично для всіх галузей господарства. Вирішити більшість
проблем трудових ресурсів можливо тільки завдяки прискоренню темпів бу-
дівництва ринкової соціально-орієнтованої економіки, розробці на держав-
ному рівні механізмів захисту населення від безробіття. В Україні прийнято
закон «Про зайнятість населення», який визначає правові, економічні та ор-
ганізаційні основи зайнятості населення, його захисту від безробіття, а також
соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
61
роЗділ ііі. госПодарство
Загальна характеристика господарства України
Економіка (господарство) — найважливіша сфера суспільного жит-
тя, у якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється
виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської ді-
яльності.
Галузева структура господарства — це співвідношення і зв’язки між
окремими його галузями (поділ господарства країни на окремі галузі). Га-
лузь господарства — це сукупність підприємств або установ, що виробляють
однорідну продукцію або надають однорідні послуги.
Структура господарства України
Галузева Терито- Функціональна
ріальна Міжгалузеві
Виробнича Невиробнича сфера Соціально- комплекси:
сфера економічні паливно-енер-
Житлове і кому- райони гетичний;
Промисло- нальне господарство Промислові металургійний;
вість Побутове райони машинобудів-
Сільське гос- обслуговування Промислові ний;
подарство Охорона здоров’я вузли соціальний;
Транспорт Наука Промислові транспортний;
Будівництво Освіта центри агропромисло-
Зв’язок Культура вий (АПК)
Спорт тощо
Народне господарство охоплює галузі матеріального виробництва — виробни-
чу сферу і галузі невиробничої сфери. Головна галузь виробничої сфери — про-
мисловість. Вона поділяється на гірничодобувну, що забезпечує господарство
мінеральною сировиною; важку (електроенергетика, машинобудування, хі-
мічна, поліграфічна і лісова галузі); легку і харчову, що виробляють предмети
споживання. Важливими ланками виробничої сфери є сільське господарство,
будівництво, транспорт, зв’язок. Частка зайнятих у виробничій сфері становить
70 %. До галузей невиробничої сфери належать житлове і комунальне господар-
ство, побутове обслуговування, охорона здоров’я, наука, освіта, культура, спорт.
Частка зайнятих у невиробничій сфері становить 30 %.
За єдністю продукції, що випускається, галузі господарства поєднуються
в міжгалузеві комплекси. Наприклад, ПЕК, машинобудівний, соціальний,
транспортний, будівельний, АПК тощо.
Підприємства кожної галузі господарства мають свою географічну адресу,
свої особливості розташування. Вони розміщуються нерівномірно по терито-
рії країни, концентруючись в окремих центрах, районах, областях. Таким
чином, господарство країни має певну територіальну структуру — склад
і співвідношення виробництв, особливості їхнього розташування в різних
частинах країни та зв’язку між ними.
62
Україна має свої особливості територіальної структури господарства, яке
складається з економічних районів, промислових центрів, вузлів.
Промисловий центр — населений пункт, у якому розташовано кілька
промислових підприємств певної спеціалізації або об’єднаних у виробничу
структуру сировинними і технологічними зв’язками. Сукупність промисло-
вих центрів, що мають спільну інфраструктуру і трудові ресурси, територі-
ально утворює промисловий вузол. Промислові центри, вузли є складовою
частиною промислового району, котрий звичайно має чітку виробничу спе-
ціалізацію.
Соціально-економічний район — територія держави, що виділяється
в економіці країни своєю спеціалізацією та концентрацією населення. Від-
повідно до сформованих особливостей географічного розташування, при-
родно-ресурсного потенціалу, демографічної ситуації, історичних факторів
в Україні виділяють дев’ять районів: Донецький; Придніпровський; Північ-
но-Східний; Столичний; Центральний; Подільський; Північно-Західний;
Карпатський; Причорноморський.
економічний потенціал України
Економічний потенціал України
Природно-ресурсний Науково-технічний Трудовий
200 видів корисних копалин; понад 1300 науково-до- висококвалі-
5 % мінеральної сировини слідницьких закладів: фіковані тру-
світу; 113 наукових установ дові ресурси;
63,3 % площі — сільсько- Національної академії високий рі-
господарські узгіддя; родючі наук; понад 300 вищих вень освіти
ґрунти; навчальних закладів; населення
багатий природно-рекреацій- близько 820 коледжів
ний потенціал та технікумів
Найкраще Україна забезпечена трудовими і природними ресурсами.
Складною є ситуація з виробничими ресурсами: з одного боку, в країні є ти-
сячі підприємств із необхідним устаткуванням, верстатами, інструментами,
з іншого — гостра нестача сучасного, високопродуктивного устаткування.
Найбільше не вистачає Україні фінансових ресурсів, без яких неможливий
стабільний розвиток економіки.
Основні економічні показники
Для того щоб дати оцінку результатам національного виробництва тієї чи
іншої країни за рік, в усьому світі прийнято розраховувати валовий внутріш-
ній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).
Валовий національний продукт (ВНП) — сумарна ринкова вартість
товарів та послуг, створених громадянами країни як на власній території,
так і поза її межами. Важливість цього показника зрозуміла: залежно від
того, скільки ми виробили і продали товарів і послуг, залежить отриманий
прибуток, відрахування до бюджету. Чим більше «заробила» країна і її гро-
63
мадяни, тим більше коштів вони можуть використовувати на купівлю необ-
хідних товарів і послуг. Валовий внутрішній продукт дає уявлення не лише
про обсяг вироблених і споживаних видів продукції і послуг. Як показують
дослідження, від нього залежить рівень освіти й охорони здоров’я, тривалість
життя громадян даної країни.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) — сумарна ринкова вартість товарів
та послуг, створених на території країни за рік.
Національний дохід (НД) — валовий національний продукт без ураху-
вання витрачених матеріалів і спрацювання засобів виробництва.
Для зручності порівняння прийнято робити розрахунок ВВП у доларах
США, найпростіший спосіб зробити це — перевести національну грошову
одиницю в долари, виходячи з обмінного курсу. Наприклад, за даними
2001 р.: ВВП — 201 927 млн грн, кількість населення — 49 млн осіб, курс
гривні — 5,37 грн за 1 дол. США — легко розрахувати ВВП на одного жите-
ля — він складає 764 дол. США. У порівнянні з іншими, навіть сусідніми,
країнами цей показник є низьким. Наприклад, у Білорусі і Румунії він скла-
дає понад 1300 дол. США, у Росії — близько 3000, а в Польщі — понад 3500.
З наших сусідів лише Молдова має нижчий показник — близько 450 дол.
США на одного жителя.
Дана система не завжди об’єктивно оцінює ВВП країн світу, бо занижує
дійсне ВВП країн з перехідною економікою, до яких належать Україна і її
сусіди. Більш точні, але і більш складні розрахунки пов’язані з визначенням
ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Для цього порівнюють
вартість близько 1000 основних товарів і послуг і 10—20 типових будівель-
них об’єктів у національній валюті та доларах США і саме на цій основі
встановлюють купівельну спроможність національної валюти. Дослідження
показують, що в країнах з перехідною економікою купівельна спроможність
національної валюти вища за її офіційний обмінний курс. Однак і тут, серед
26 країн з перехідною економікою, Україна посідає за ВВП у розрахун-
ку на душу населення 19-те місце — 4870 дол.; 1-ше місце, з показником
18 540 дол., посіла Словенія, Польща — на 7-му місці (10 560 дол.).
Промисловість
Промисловість — провідна галузь, що виготовляє знаряддя праці, забез-
печує потреби в паливі, сировині, матеріалах, задовольняє потреби населення
в різноманітних товарах.
У господарстві України нараховується 10 502 промислових підприємства
різних форм власності, серед яких переважають акціонерні. З цієї кількості
підприємств 64 % належить базовим галузям, а 36 % — соціальним.
Промисловість поділяють на важку, підприємства якої виробляють ма-
шини, обладнання, паливо, електроенергію (група А), і легку та харчову, що
виробляють предмети споживання (група Б). У загальному обсязі випуску
продукції промисловості у 1990-ті роки, як і за часи існування СРСР, провід-
не місце в Україні належало засобам виробництва (понад 70 %). Останніми
роками структура промислового виробництва змінюється: значна увага при-
діляється предметам споживання. Різні галузі промисловості об’єднуються,
утворюючи систему пов’язаних між собою галузей виробничої та невиробни-
чої сфер.
64
Паливна промисловість
Паливна промисловість — комплекс галузей, що займаються видобут-
ком і переробкою різних видів паливно-енергетичної сировини. На території
України розвинені такі галузі паливної промисловості: вугільна, нафтова,
газова, торф’яна.
Галузева структура паливної промисловості
Газова Вугільна Нафтова Торф’яна
Донецько- Буро- Кам’яно- Нафто- Нафто- По-
Придніп- вугіль- вугільна видобувна Донецько- переробна лісся
ровський, на
Прикар- Доне- Борислав,
патський, Дні- цький, Придніпров- Львів, Дро-
Причорно- Кримсько- морський басейни басейн ський пров- Волин- Львів- ський сько- карпатський, ський, При- Причорно- Кримсько- Кременчук, гобич, Оде- Бердянськ, са, Херсон,
басейни морський Лисичанськ
басейни
Вугільна промисловість. Найрозвиненішою галуззю паливної промисло-
вості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам’яного і бурого
вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти)
і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі
України складає приблизно 75 %, що є одним із найвищих показників у світі.
Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металур-
гії, коксохімії. Основні поклади кам’яного вугілля зосереджені в Донбасі та
Львівсько-Волинському басейні.
Особливу цінність має кам’яне вугілля Донбасу: з нього виготовляють
кокс, необхідний для виплавки чавуну. На жаль, глибина залягання вугіль-
них шарів тут сягає 1200 м при середніх глибинах залягання 500—750 м,
а потужність шарів, що розроблюються, дуже мала — від 0,5 до 2 м. Через це
собівартість видобутку вугілля в Донбасі значно вище світової.
Головні сучасні проблеми вугільної промисловості: — розробка шарів на великій глибині вимагає модернізації оснащення,
для чого необхідні величезні матеріальні й наукові витрати;
— старі шахти, що зараз експлуатуються, необхідно реконструювати
з метою підвищення безпеки праці шахтарів.
З вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем (тери-
кони, порушення рівноваги гірських поверхневих мас, погіршення якості
підземних вод тощо).
Нафтова промисловість. Основні родовища нафти зосереджені в Карпат-
ській і Причорноморсько-Кримській нафтогазоносних провінціях, Дніпров-
сько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпат-
66
тя (майже 60 % видобутку нафти в Україні) — Бориславське (Львівська обл.),
Долинське, Битківське (Івано-Франківська обл.).
У Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області також є великі родо-
вища: нафтові — Леляківське (Чернігівська обл.), Глинсько-Розбишівське
(Полтавська обл.), нафтогазові — Гнідинцівське (Чернігівська обл.), Кача-
нівське (Сумська обл.), Яблунівське (Полтавська обл.).
У Причорномор’ї поклади нафти виявлені на Керченському піоострові та
в шельфовій зоні Чорного моря.
Власної нафти в Україні недостатньо, тому значна її кількість завозиться
з-за кордону.
Газова промисловість. Великі родовища природного газу знаходяться
в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області: Шебелинське, Західно-
хрестищенське, Єфремівське (Харківська обл.). Близько 1/5 частини видобут-
ку природного газу України зосереджено в Передкарпатті: Дашавське (Львів-
ська обл.), Косівське, Надвірнянське (Івано-Франківська обл.) родовища.
Значні родовища природного газу відкриті на півдні країни, насамперед
у Криму. Основні родовища — Глібовське, Джанкойське. Зростає видобуток
газу з дна Чорного моря.
По території України пролягли численні газопроводи: Шебелинка—Хар-
ків, Шебелинка—Полтава—Київ, Шебелинка—Дніпропетровськ—Кривий
Ріг— Одеса—Кишинів, Шебелинка—Бєлгород—Москва, Дашава—Київ—
Москва.
Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. Природний газ —
найефективніше паливо. Собівартість його видобутку значно нижча, ніж
вугілля, а теплотворна здатність висока. Використання газу дуже перспек-
тивне: в порівнянні з іншими енергетичними джерелами він майже не отруює
навколишнє середовище. Газ використовують у виробництві як сировину для
хімічної промисловості, а також для комунально-побутових потреб.
Торф’яна промисловість розвивається на півночі України, у Поліссі (Чер-
нігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська обл.). Торф як
паливо має другорядне значення. Використовують його як місцеве паливо
в сільській місцевості, на скляних, порцеляно-фаянсових, харчових підпри-
ємствах. Для поліпшення транспортування з нього виготовляють торфобри-
кети (Чернігівська, Житомирська, Львівська обл.).
Структура видобутку палива в Україні
електроенергетика
Електроенергетика — базова галузь промисловості, яка виробляє, пере-
дає і трансформує електроенергію.
67
Електроенергетика — основа розвитку економіки. Розвиток електроенер-
гетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових
промислових вузлів. Окремі галузі промисловості тяжіють до джерел дешевої
електроенергії (електрометалургія), інші здатні обмежуватися транспортом
електроенергії. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні,
гідроакумулюючі й атомні станції.
Найбільшу частку електроенергії (48,6 %) виробляють теплові елек-
тростанції, що працюють на вугіллі, газі й мазуті. Найпотужніші з них
розташовані в Донбасі (Старобешівська, Курахівська, Криворізька-2), у
Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська) і Вінницькій (Лади-
женська) областях. Більшість ТЕС поряд з електроенергією виробляють
і тепло для опалення міст. З роботою ТЕС пов’язане значне забруднення
навколишнього середовища.
Друге місце за обсягом виробництва електроенергії належить атомній
енергетиці. Атомні електростанції будують у районах із дефіцитом
паливних ресурсів. На території України працюють Запорізька, Півден-
ноукраїнська, Рівненська, Хмельницька АЕС. Вони виробляють 43,5 %
електроенергії країни.
В Україні на Дніпрі та Дністрі побудовані великі гідроелектростанції.
Найбільші з них: Дніпрогес, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Ка-
нівська, Каховська, Київська, Кременчуцька. На гідроенергетику припадає
лише 7,9 % загального виробництва електроенергії.
ГЕС в Україні побудовані на рівнинних річках, тому перед їхніми гребля-
ми створили штучні водоймища, що затопили сільськогосподарські угіддя,
населені пункти. Вода водоймищ застоюється, акумулює різні шкідливі
речовини. Греблі стають перешкодою розвитку рибного господарства, зава-
жаючи міграції по річках промислових риб. У той же час вода з водоймищ
використовується для зрошення посушливих земель Півдня України і сте-
пового Криму.
Електроенергія, вироблена електростанціями, передається до споживачів
за допомогою ліній електропередач (ЛЕП).
Україна має можливості використання сонячної, вітрової і геотермаль-
ної енергії. У Криму побудована одна з перших геліоелектричних станцій
(біля с. Мисове), уведені до дії вітроелектричні станції (АР Крим, Доне-
цька обл.).
Виробництво електроенергії в Україні
68
металургійна промисловість
Металургія — сукупність галузей промисловості, що спеціалізуються на
видобутку, збагаченні, переробці руд чорних і кольорових металів, виробни-
цтві чавуну, сталі, кольорових металів і сплавів.
Структура галузі
Чорна металургія Кольорова металургія
Видобуток і збагачення залізної руди Алюмінієва промисловість
Виплавка чавуну й сталі Виробництво алюмінієвих сплавів
Виробництво прокату Виробництво цинку, магнію, ти-
Виробництво феросплавів, виплавка тану, нікелю, латуні, міді, спла-
електросталі та сплавів, порошкова вів, рідкісних металів
металургія Виробництво ртуті
Виробництво флюсових вапняків, Переробка брухту кольорових
вогнетривів, коксу металів
Чорна металургія — складна галузь з різними за організацією і техноло-
гією виробництвами. Це — видобуток і збагачення залізної руди, спікання
її в агломерат або котуни; виплавка чавуну, сталі, виробництво прокату; ви-
робництво феросплавів, виплавка електросталі та сплавів, порошкова мета-
лургія; виробництво флюсових вапняків, вогнетривів, коксу.
Сировиною для чорної металургії є залізні, манганові руди. Як паливо ви-
користовується кокс — результат переробки коксівного вугілля. У техноло-
гічному процесі задіяні вода і вогнетривкі глини, природний газ, вапняки
(флюси) та електроенергія. Чорна металургія є матеріаломісткою галуззю,
яка використовує близько 30 % палива, 20 % електроенергії, 95 % марган-
цевої руди, що видобувається й виробляється в Україні.
Родовища залізної руди сконцентровані в Криворізькому, Керченському
басейнах, Кременчуцькому, Білозерському районах; марганцеві руди видо-
бувають у Нікопольському басейні.
Головні підприємства чорної металургії зосереджені у трьох районах:
Донбасі (Макіївка, Донецьк, Алчевськ, Харцизьк, Краснодон, Єнакієве,
Луганськ, Краматорськ та ін.), Придніпров’ї (Дніпропетровськ, Запоріжжя,
Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ), Приазов’ї (Маріуполь).
Донецький металургійний район виник на основі родовищ коксівного
вугілля, вапняків Донбасу і залізної руди Придніпров’я.
Придніпровський металургійний район утворився завдяки географічно-
му положенню — на великій водній магістралі, на перетині транспортних
шляхів і майже на півдорозі між величезними запасами залізної руди Криво-
ріжжя і коксом Донбасу.
Приазовський металургійний район виник на перехресті шляхів з Керчен-
ського басейну (родовища залізних руд) та Донбасу (коксівне вугілля).
Підприємства чорної металургії є основним стаціонарним джерелом за-
бруднення атмосфери. Вони викидають в атмосферу оксиди азоту, сірчистий
газ. Ґрунти забруднюються свинцем, цинком, хромом, міддю. Значні земель-
ні площі доводиться вилучати під звалища промислових відходів.
69
Складність розвитку галузей металургійного комплексу зумовлена їх ви-
сокою матеріаломісткістю, енерго- і водоємністю. Тому одним із головних
напрямків розвитку чорної металургії в Україні є впровадження ресурсозбе-
рігаючих технологій з метою зниження собівартості продукції і підвищення
ефективності виробництва.
Кольорова металургія — галузь промисловості, що охоплює добування
і збагачення руд кольорових металів, виробництво та обробку кольорових
металів та їх сплавів.
Продукція кольорової металургії широко використовується у точному ма-
шинобудуванні, літакобудуванні, електроніці, робототехніці та ін. В Україні
за браком власної сировини вона розвинута недостатньо.
Виробництво кольорових металів переважно енергоємне, тому підпри-
ємства розташовують поблизу джерел електроенергії. Так, виробництво
алюмінію, титану, магнію зосереджене в Запоріжжі й базується на дешевій
енергії Дніпрогесу і привізній сировині. До джерел електроенергії тяжіють
Костянтинівський цинковий завод і Артемівський завод переробки кольоро-
вих металів.
Поблизу джерел сировини розміщені Калуський хіміко-металургійний
(виготовлення металевого магнію) і Іршанський гірничо-збагачувальний
комбінати (збагачення руд титану).
На імпортній сировині працює Миколаївський глиноземний завод (глино-
зем — сировина для виготовлення алюмінію).
Останнім часом підприємства кольорової металургії поступово змінюють
свою спеціалізацію: налагоджується виробництво труб з алюмінію і титану,
будуються переробні підприємства з утилізації ґрунту кольорових металів.
машинобудування і металообробка
Машинобудування — сукупність галузей промисловості, що виготовля-
ють машини й устаткування для всіх галузей і ланок господарства та побуто-
ву техніку для населення.
Машинобудування відіграє визначальну роль не лише для багатьох га-
лузей господарства, але й значною мірою забезпечує рівень економічного
розвитку країни. Особливості галузі: наукоємність, трудомісткість, метало-
місткість, кооперування.
Машинобудування — надзвичайно складна галузь, що поділяється на
декілька десятків галузей і виробництв.
Важке й енергетичне Сільськогосподарське Приладо- Верстато-
машинобудування машинобудування будування будування
Структура галузі
Електротех- Радіоелект- Транспортне Авіакосмічне
нічне машино- ронне маши- машинобуду- машинобуду-
будування нобудування вання вання
70
Важке машинобудування забезпечує різноманітним устаткуванням енер-
гетику, металургійну, хімічну, гірничодобувну і будівельну промисловість.
Розміщується в районах, де є метал і споживачі готової продукції. Центри:
Новокраматорськ, Горлівка, Харків, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ,
Кривий Ріг, Маріуполь.
Електротехнічне машинобудування випускає продукцію для енергетич-
них систем: трансформатори, генератори, важке устаткування для електро-
возів, кабелі, електродвигуни, високовольтну апаратуру. Центри: Запоріж-
жя, Харків, Донецьк, Одеса, Київ, Хмельницький, Бердянськ, Полтава,
Кам’янець-Подільський.
Транспортне машинобудування включає: локомотивобудування (Лу-
ганськ, Харків, Дніпропетровськ); вагонобудування (Дніпродзержинськ,
Кременчук, Стаханов, Маріуполь); суднобудування (Миколаїв, Херсон,
Київ); автомобілебудування (Кременчук — вантажні, Запоріжжя — легко-
ві, Львів — автобуси, Одеса — автокрани, Луцьк — вантажно-пасажирські
малолітражні автомобілі, Мелітополь, Харків — мотори, Київ, Львів, Хар-
ків — мотоцикли); літакобудування (Київ, Харків).
Верстатобудування — виробництво верстатів з числовим програмним
управлінням, токарських автоматів, алмазорозточних верстатів, автомати-
зованих ліній (Харків, Київ, Бердичів, Одеса, Черкаси, Дніпропетровськ,
Краматорськ).
Основні центри приладобудування — Сєверодонецьк, Київ, Харків, Іва-
но-Франківськ, Львів, Суми, Черкаси, Житомир, Луцьк; сільськогосподар-
ського машинобудування — Харків, Дніпропетровськ, Тернопіль, Херсон,
Одеса, Київ, Бердянськ, Слов’янськ, Умань, Новоград-Волинський, Ніжин,
Коломия.
Принципи розміщення:
— радіотехніка, електроніка, приладо- та верстатобудування тяжіють до
промислових центрів, де є кваліфіковані кадри, науково-дослідні інститути;
— авто-, тракторо-, вагонобудування, виробництво устаткування для
легкої і поліграфічної промисловості тяжіють до кваліфікованих кадрів, ви-
робництва металу й енергії;
— сільськогосподарське машинобудування, виробництво хімічного устат-
кування, будівельних і дорожніх машин розміщуються ближче до районів
споживання готової продукції;
— виробництва гірничо-шахтного, металургійного, підйомно-транспорт-
ного устаткування тяжіють до джерел металопостачання і районів споживан-
ня готової продукції.
Подальший розвиток машинобудування країни потребує технічного пе-
реозброєння, реконструкції, переспеціалізації на основі високих технологій
світового рівня, створення сучасних невеликих і середніх заводів з випуску
конкурентоспроможної продукції для світового і внутрішнього ринків, зо-
крема товарів народного споживання.
хімічна промисловість
Хімічна промисловість — сукупність галузей, що виробляють різноманіт-
ну продукцію шляхом хімічної обробки сировини, створюють: нові речовини,
яких не існує в природі, сучасні технології переробки природних ресурсів.
71
Структура галузі
Гір- Лакофарбова Хімія Основна Хіміко-фарма-
нича промисло- органічного хімія цевтична про-
хімія вість синтезу мисловість
Виробничі зв’язки галузей хімічної промисловості
Підприємства гірничо-хімічної галузі тяжіють до районів видобутку
корисних копалин, що використовуються як хімічна сировина. Кухонну
сіль добувають і переробляють у Слов’янську, Артемівську, Криму. По-
клади калійної солі розробляють у Калуші і Стебнику, сірки — у Новому
Роздолі.
Основна хімія — це галузь хімічної промисловості, що включає коксохі-
мічне виробництво, виробництво мінеральних добрив, кислот, соди.
Коксохімічна промисловість є базою для розвитку великої кількості су-
путніх і допоміжних підприємств, що переробляють доменні й коксові гази,
феноли, смоли тощо.
Виробництво азотних добрив розміщується поруч з коксохімічними
підприємствами (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Горлівка) або тяжіє до
споживача (Черкаси, Рівне, Одеса). Виробництво калійних добрив роз-
міщено поблизу родовищ сировини (Калуш, Стебник). Підприємства, що
виробляють фосфорні добрива, працюють на імпортній (Винниця, Одеса,
Суми) та місцевій (Костянтинівка) сировині. Виробництво сірчаної кислоти
має значну сировинну базу і розміщено у Костянтинівці, Калуші, Перво-
майському. Виробництво соди розміщується поблизу родовищ, оскільки це
дуже матеріаломістка галузь. Основні центри — Слов’янськ, Лисичанськ,
Красноперекопськ.
Хімія органічного синтезу як сировину використовує переважно нафту
і газ, тому розміщена в районах їх видобування та у місцях, де прокладені
нафто- і газопроводи. До хімії органічного синтезу належать виробництва
синтетичних смол, пластмас і хімічних волокон. Найбільші підприємства
галузі розташовані в Донбасі та Придніпров’ї. Виробництво полімерних
матеріалів базується на використанні продуктів нафтопереробної, газової,
коксохімічної промисловості (Донецьк, Запоріжжя, Луцьк — виробництво
72
синтетичних смол і пластмас; Київ, Черкаси, Чернігів — виробництво хі-
мічних волокон). Частково виробництво базується на використанні хімічної
сировини, що потрапляє продуктопроводами з Росії.
Високого рівня розвитку в Україні досягли лакофарбова промисловість
(центри — Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків), виробництво синтетич-
них барвників (Рубіжне, Красноперекопськ).
На базі нафтопереробної і газової промисловості розвивається нафтохі-
мічна (Бердянськ, Кременчук, Херсон) і гумово-асбестова (Дніпропетровськ,
Біла Церква) промисловість.
Усе більшого значення в Україні набувають виробництво синтетичних
миючих засобів, фармацевтика. Ці галузі належать до наукомістких, тому
їхні виробництва розміщені у великих містах — Донецьку, Дніпропетров-
ську, Києві, Запоріжжі, Одесі та ін.
Міжгалузеві зв’язки хімічної промисловості
Неконкурентоспроможність Невисока якість і недостат-
більшості видів продукції ній асортимент продукції
Головні проблеми галузі
Дефіцит вітчизняної Застарілі техно- Висока собівартість та
хімічної сировини логії виробництва енергоємність продукції
лісова й деревообробна промисловість
Лісова й деревообробна промисловість — сукупність галузей, що спеціалі-
зуються на заготівлі та переробці деревини, виробництві меблів і напівфабри-
катів, різних видів паперу, картону, штучного волокна, целюлози.
73
Усі ліси України становлять єдиний державний лісовий фонд загальною
площею 10 млн га. Лісистість території складає 14,3 %, що значно менше,
ніж у розвинених країнах. Потреби в деревині за рахунок власних ресурсів
Україна задовольняє лише на 20—25 %, решта імпортується.
Основні масиви лісів України зосереджені в Поліссі, Карпатських і Крим-
ських горах.
Структура комплексу
Лісозаготівель- Деревообробна Целюлозно-папе- Лісохімічне
не виробництво промисловість рове виробництво виробництво
Стисла характеристика лісової і деревообробної
промисловості України
Назва галузі Чинники розміщення Основні райони та центри розміщення
Лісозаготівель- на Сировинний Івано-Франківська і Закарпат- ська області (Карпати); Волин- ська, Житомирська, Київська, Чернігівська області (Полісся)
Деревообробка
лісопиляння Сировинний Закарпаття (Рахів, Свалява), Івано-Франківська область (Коло- мия), Львівська область (Самбір, Стрий), Вінницька, Житомирська, Чернігівська, Рівненська області Львів, Чернігів, Київ, Харків, Донецьк, Одеса
виробництво меблів Споживчий, сиро- винний
Целюлозно-па- перова Сировинний, вод- ний, споживчий Рахів, Ізмаїл, Цюрупинськ, Ма- лін, Херсон, Одеса, Обухів, По- нінка
Лісохімічне ви- Орієнтація на від- ходи лісопромисло- вого комплексу Івано-Франківська, Закарпат- ська, Житомирська, Хмельниць- ка та Київська області
робництво
Промисловість будівельних матеріалів
Промисловість будівельних матеріалів — група галузей промисловості,
які виробляють матеріали і вироби, що використовуються при спорудженні
та ремонті будинків і споруд.
Промисловість будівельних матеріалів — важлива галузь економіки, від
якої залежить будівництво житла, промислових, сільськогосподарських,
транспортних об’єктів, шкіл, лікарень тощо.
74
Територія України дуже багата на різноманітні запаси високоякісної си-
ровини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяються
родовища цементної сировини — мергелю і вапняку (Донецька, Харківська,
Львівська, Чернігівська, Рівненська, Хмельницька обл., АР Крим), крейди
(Донецька, Сумська, Харківська, Луганська обл.), скляних пісків (Львів-
ська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська обл.). Добувають
мармур, лабрадорити, базальт, піщаники, туфи, гіпс. Величезні запаси гра-
нітів — у Житомирській області. Сировина для виготовлення бетону є майже
в усіх областях України. Величезні запаси різноманітних глин. Таким чином,
для розвитку даної галузі немає необхідності імпортувати сировину, а навпа-
ки, є можливість у великій кількості її експортувати.
Структура галузі: цементна промисловість; цегельне виробництво; ви-
робництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій, керамзитових
блоків, покрівельних матеріалів, будівельного скла тощо.
Цементна промисловість розміщується біля родовищ мергелю, вапняків,
доломітів, крейди, а також біля металургійних заводів (оскільки шлак є си-
ровиною для виробництва портланд-цементу та ін.). Основні центри — Амв-
росіївка, Єнакієве (Донецька обл.), Дніпродзержинськ (Дніпропетровська
обл.), Здолбунів (Рівненська обл.), Балаклія (Харківська обл.), Кам’янець-
Подільський (Хмельницька обл.), Григор’ївка (Миколаївська обл.).
Цегельні заводи розміщені у всіх областях країни. Виробництво збірного
залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача, на-
самперед у великих містах. Головні центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ,
Донецьк, Одеса, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь та ін.
Керамзитові й термозитові блоки виготовляють у Керчі, Одесі, у Жито-
мирській, Київській, Львівській, Харківській областях.
М’які покрівельні матеріали (руберойд, толь) виробляють у Києві, Одесі,
Львові, Слов’янську, Умані, тверді — шифер — у Києві, Краматорську, За-
поріжжі, Харкові, Балаклії (під Харковом).
Найбільші виробництва будівельного скла знаходяться в Артемівську,
Лисичанську, Костянтинівці, Львові, Запоріжжі, Одесі.
Технічна реконструк- Розширення Передача підприємств
ція підприємств сировинної бази у різні форми власності
Шляхи розвитку галузі
Залучення Рекультивація земель Утилізація
інвестицій після видобутку сировини відходів
легка промисловість
Легка промисловість — це сукупність галузей, що спеціалізуються на ви-
робництві товарів народного споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг,
галантерея).
До легкої промисловості належать: текстильна (бавовняна, вовняна, шов-
кова, лляна), трикотажна, шкіряно-взуттєва, швейна, хутряна.
75
У структурі легкої промисловості перше місце за обсягом виробництва по-
сідає текстильна галузь, друге — швейна, третє — взуттєва.
Легка промисловість — надзвичайно трудомістка галузь, у якій працю-
ють в основному жінки, тому її підприємства розміщені у великих містах, де
багато трудових ресурсів. Також підприємства легкої промисловості орієн-
туються на споживача (швейна, шкіряно-взуттєва, трикотажна) і сировину
(текстильна). Із розвитком ринкових відносин на перше місце висувається
транспортний фактор.
Бавовняна промисловість України працює на привізній сировині, тому
найбільші підприємства знаходяться насамперед у великих містах, через які
проходять транспортні шляхи,— Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні
комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), Києві, Харкові, Льво-
ві, Полтаві, Чернівцях.
Промисловість вовняних тканин представлена великими підприємствами
в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, що працюють
на місцевій і привізній сировині. Виробництво килимів зосереджено у Києві,
Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької і Закарпатської областей.
Підприємства лляної промисловості знаходяться в основному в Житомир-
ській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, де вирощується льон
на льоноволокно.
Конопляно-джутова промисловість недостатньо розвинена й повністю
працює на привізній сировині. Тому її підприємства є тільки в Одесі.
Підприємства трикотажної промисловості (виробництво верхнього
одягу, білизни, панчішно-шкарпеткове) орієнтуються на споживача, тому
розміщені у великих містах — Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську,
Житомирі та ін. Ті ж передумови визначають принципи розміщення
швейної, шкіряної і взуттєвої промисловості, тому центри їхнього розви-
тку збігаються.
Підприємства хутряної промисловості, навпаки, розміщені переважно
в невеликих містах — Балті (Одеська обл.), Жмеринці (Вінницька обл.),
Краснограді (Харківська обл.), Тисьмениці (Івано-Франківська обл.). Ви-
нятком є Харків, де також розвинена ця галузь.
Художні промисли — форма народної творчості, виробництво декоратив-
них виробів, що використовуються для художнього побуту, інтер’єру, одягу.
Основні центри художніх промислів
Територія Стисла характеристика
Західна В Івано-Франківській області розвинені килимарство, тка-
Україна цтво, кераміка, різьблення по дереву (Косів). Активно розви-
ваються художні промисли також у Львівській (виготовлення
виробів з кольорового скла, різьблення по дереву) і Закарпат-
ській областях (виготовлення меблів і дерев’яних прикрас)
Східна Починаючи з першої половини XVII ст. славилася своїми
Україна ремеслами. З другої половини XVII ст. на основі ремесел
розвиваються художні промисли: ручне ткацтво, вишивка,
гончарство, теслярське різьблення, вибивання на тканині.
Центром є Харківщина
76
Закінчення таблиці
Територія Стисла характеристика
Централь- У Вінницькій області — с. Клембівка (вишивання), у Полтав-
на Україна ській — с. Опішня (різьблення, декоративне скло), с. Решетил-
івка (ткацтво, виробництво килимів), у Дніпропетровській — с.
Петриківка (декоративний розпис), у Житомирській — м. Ко-
ростень (виробництво порцеляно-фаянсових виробів)
харчова промисловість
Харчова промисловість — сукупність галузей, які виробляють продукти
харчування.
До складу галузі входить майже 40 галузей і виробництв, асортимент вироб-
леної продукції включає понад 3000 найменувань.
До складу харчової промисловості входять такі галузі: цукрова, борош-
номельна, м’ясна, молочна, хлібопекарська, маслоробна, кондитерська,
спиртова, макаронна, пивоварна, рибна, виноробна, круп’яна, консервна,
тютюнова та ін.
Підприємства харчової промисловості розташовані по території України
практично повсюдно, однак при їх розміщенні враховуються особливості
кожної галузі. Останнім часом зростає кількість підприємств харчової про-
мисловості, особливо невеликих. Вони створюються поблизу джерел сирови-
ни, у колективних і фермерських господарствах.
Географія і фактори розміщення харчової промисловості:
— цукрова (Лісостеп), борошномельно-круп’яна (Лісостеп і Степ), олійно-
жирова (Степ, південь Лісостепу), консервна (Степ, Крим, захід Лісостепу),
виноробна (Крим, Закарпаття, Степ), рибна (приморські міста) — сировин-
ний фактор;
— макаронна і хлібопекарська (повсюдно), кондитерська (повсюдно), мо-
лочна (повсюдно) — споживчий;
— м’ясна (переважно великі міста) — сировинний і споживчий.
Сьогодні харчова промисловість посідає одне з провідних місць в еконо-
міці України: частка галузі в загальному обсязі промислового виробництва
досягає 18 % (друге місце після чорної металургії).
Зросла конкурентоспроможність українських продуктів харчування на вну-
трішньому і зовнішньому ринках. Майже 95 % продовольчих товарів, що реалі-
зуються на внутрішньому ринку, є продуктами вітчизняного виробництва.
Продовольчі товари з України експортуються до країн СНД, Балтії, а та-
кож майже до 20 країн далекого зарубіжжя.
Харчова галузь посідає перше місце за обсягами залучених іноземних
інвестицій. До неї надійшло близько 900 млн дол. США, що становить 19 %
усіх іноземних інвестицій, вкладених у вітчизняну економіку.
Серед основних пріоритетів державної політики у сфері харчової про-
мисловості — створення сприятливих умов для активізації інноваційного
розвитку галузі, прискорення модернізації її матеріально-технічної бази,
впровадження сучасних технологій та широке застосування новітніх науко-
вих розробок.
77
Виробництво основних видів промислової продукції
Вид продукції 1999 2000 2001 2002
Електроенергія млрд кВт. год 172 171 173 174
Готове вугілля, млн т 62,8 62,4 61,7 59,5
Готовий прокат, млн т 19,3 22,6 25,4 26,4
Труби стальні, тис. т 1175 1740 1671 1528
Автомобілі, тис. штук 19,5 31,9 35,4 48,1
Аміак синтетичний, тис. т 4515 4351 4500 4489
Мінеральні добрива, тис. т 2319 2304 2234 2347
Цемент, млн т 5,8 5,3 5,8 7,2
Холодильники побутові, тис. штук 409 451 509 583
Ковбасні вироби, тис. т 160 175 167 209
Масло, тис. т 109 135 158 131
Цукор, тис. т 1858 1780 1947 1621
Олія, тис. т 577 973 935 980
соціальна інфраструктура
Соціальна інфраструктура (сфера послуг) — сукупність галузей госпо-
дарства, що обслуговують населення, надаючи різноманітні матеріальні та
духовні послуги. Від рівня розвитку соціальної інфраструктури залежить
продуктивність праці, збільшення вільного часу, підвищення кваліфікації,
забезпечення всебічного і гармонійного розвитку населення.
Сферу послуг можна поділити на два комплекси: соціально-побутовий і соці-
ально-культурний. В умовах командної економіки фінансування сфери послуг
здійснювалося за залишковим принципом, що зумовило виникнення багатьох
проблем у суспільстві. Із переходом до ринкового господарювання відбувається
ряд позитивних зрушень у розвитку цієї важливої галузі України.
Сфера послуг
Соціально-побутовий комплекс Соціально-культурний комплекс
Житлово-комунальне і готельне Освіта
господарство Медицина
Побутове обслуговування Мистецтво
Торгівля і громадське харчування Фізична культура і спорт
Громадський транспорт і зв’язок Інформаційне обслуговування
Туризм і відпочинок
Інші ланки
Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби населення у житлі
та забезпечує належний стан приміщень. В Україні гострою залишається проб-
лема нестачі житла. Краще забезпечені житлом жителі великих міст.
78
Ринкові форми господарювання сприяють не тільки активному будівни-
цтву, але й підвищенню якісного рівня житла.
Позитивні зрушення спостерігаються в галузях побутового обслугову-
вання, торгівлі, громадського харчування і зв’язку, що також пояснюється
переходом на ринкові відносини і масовою приватизацією. Збільшується
кількість магазинів, кафе, ресторанів, підприємств по ремонту побутової
техніки та наданню різноманітних послуг.
До закладів освіти належать насамперед середні загальноосвітні денні,
вечірні і заочні школи. Розвинена мережа гімназій і ліцеїв, у тому числі при-
ватних. До мережі навчальних закладів належать також позашкільні: будинки
школярів, станції юних натуралістів, техніків, дитячі спортивні школи тощо.
Заклади культури: бібліотеки, музичні та художні школи, школи мистецтв,
театри, музеї, кінотеатри — сконцентровані переважно у великих містах — Киє-
ві, Львові, Харкові, Донецьку, Одесі, містах Автономної Республіки Крим.
У сфері охорони здоров’я, відпочинку і фізичної культури діють як держав-
ні, так і приватні заклади. Найбільша кількість лікарів усіх спеціальностей
зосереджена в Києві й Автономній Республіці Крим. У Сумській, Чернігів-
ській, Житомирській областях ці показники майже вдвічі нижчі.
Важливе місце у соціальній інфраструктурі посідає рекреаційне господар-
ство — сукупність установ і закладів, що задовольняють потреби населення
у лікуванні, оздоровленні та відпочинку. Рекреаційне господарство представ-
лене санаторіями, курортами, пансіонатами, будинками і базами відпочинку
тощо. Розвиток цієї сфери відбувається на основі використання рекреаційних
ресурсів (морських, гірських районів, лісів, джерел мінеральних вод, ліку-
вальних грязей тощо). Найбільше рекреаційних установ у Криму, Карпатах,
на узбережжі Чорного й Азовського морів.
В Україні багато культурно-історичних пам’ятників у стародавніх міс-
тах — Львові, Чернігові, Києві тощо.
На сьогодні сфера послуг в Україні має суттєві недоліки і потребує вдоскона-
лення. Побутове обслуговування, заклади освіти, охорони здоров’я та культури
не мають достатньої матеріальної бази. Необхідне створення нової сучасної мере-
жі послуг як у великих містах, так і в інших населених пунктах України. Світо-
вий досвід свідчить, що ринкова модель господарювання забезпечує необхідні
умови для успішного розвитку галузей соціальної інфраструктури.
сільське господарство
Сільське господарство — провідна галузь матеріального виробництва, яка
займається вирощуванням рослин і розведенням домашніх тварин з метою за-
безпечення населення продуктами харчування і промисловості — сировиною.
Україна характеризується високим ступенем освоєння земельного фон-
ду; на сільськогосподарські угіддя припадає 42,4 млн га, або 70,3 % його
площі. Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь України
є загальна висока питома вага розораних земель (81 %), а в Кіровоградській,
Вінницькій і Тернопільській областях він складає близько 90 %. (Для порів-
няння: у США — 16,9 %, у Франції — 32 %.) Інші площі використовуються
під багаторічні насадження (2,7 %), сінокоси (5,1 %) і пасовища (11,4 %). На
структуру сільськогосподарських угідь впливають природні, економічні і со-
ціальні фактори. Так, найбільше розорані землі лісостепової зони (85,4 %),
79
найменше — Полісся (68,9 %), тут майже третину площі сільськогосподар-
ських угідь займають природні кормові угіддя. В Україні є невеликий потен-
ціал для збільшення площі сільськогосподарських угідь. Це заболочені землі
(Полісся) і землі, що потребують зрошення (південь України), їхня частка
в структурі земельного фонду складає 2,5,%.
Структура сільського господарства
Рослинництво Тваринництво
Вирощування зернових культур Скотарство
Вирощування технічних культур Свинарство
Вирощування кормових культур Вівчарство
Картоплярство Птахівництво
Овочівництво Конярство
Баштанництво Кролівництво
Садівництво Рибальство
Виноградарство Хутрове звірівництво
Вирощування ефірно-олійних культур Бджільництво
Рослинництво — провідна галузь сільського господарства, яка займається
вирощуванням сільськогосподарських культур.
Основною зерновою культурою України є озима пшениця, на яку припадає
майже 20 % посівних площ. Основними районами вирощування озимої пше-
ниці є області степової та лісостепової зон. У поліських та західних районах
частка посівів пшениці значно менша.
Цінною продовольчою культурою в Україні є озиме жито. Основні райони ви-
рощування озимого жита — Полісся і західна частина країни. Такі ж площі, як і
жито, займає овес. В Україні він є допоміжною зернофуражною культурою.
Ячмінь — друга за розмірами посівних площ і за валовими зборами зерна
(близько 20 %) яра зернова культура. Ярий ячмінь вирощують, як і озиму пше-
ницю, в степовій та лісостеповій зонах, частково — на Поліссі. Озимий ячмінь
вирощують у південній частині Степу та в передгірських районах Криму.
Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умо-
ви для її вирощування — північний і центральний Степ, південь Лісостепу.
Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки
зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.
Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу. Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Микола-
ївській, Херсонській областях та в Криму.
Технічні культури: цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець, хміль, тю-
тюн. Основна культура в Україні — цукровий буряк (найбільші площі — у Лісо-
степу, в Тернопільській, Вінницькій, Черкаській і Хмельницькій областях;
є також посіви у південних районах Полісся і північних районах Степу).
Соняшник — основна олійна культура. За обсягом його вирощування
Україна посідає перше місце у світі; головні райони оброблення — степові
(Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька обл.).
80
Також вирощують: хміль у Житомирській обл., льон-довгунець — у По-
ліссі, тютюн і ефіроолійні культури — у Криму.
Садівництво і виноградарство поширені в Лісостепу і Степу практично
повсюдно. Найбільші плантації винограду розташовані в Криму.
Тваринництво — галузь сільського господарства, що задовольняє потреби
населення у м’ясо-молочних продуктах, а промисловість — у сировині.
Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м’яса,
м’ясопродуктів, молока, яєць та інших продуктів харчування. Головні га-
лузі — скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, конярство (від-
роджується в Україні), кролівництво, рибальство, хутрове звірівництво,
бджільництво. На структуру, розташування, спеціалізацію тваринництва
України істотно впливає кормова база, неоднакова в різних регіонах держа-
ви і залежна від ряду місцевих особливостей (кліматичних, земельних та ін.).
Головна галузь тваринництва — скотарство. Основними продуктами
скотарства є молоко, м’ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно.
Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лі-
состепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м’ясній
продукції. М’ясо-молочне тваринництво переважає в Степу.
Свинарство — друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство за-
безпечує населення продуктами харчування — м’ясом і жиром, а легку про-
мисловість — шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової
бази, тому зосереджене в густонаселених районах, де добре розвинуті ово-
чівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками
продукції свинарства є Лісостеп і Степ.
Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно
вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь
спеціалізується на постачанні м’яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока.
Тому що вівчарство менш трудомістка галузь, воно розвивається в слабозасе-
лених районах. Його розвитку в Україні приділяють мало уваги.
Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на
корм, розвивається в приміських зонах великих міст. Ця галузь спеціалізу-
ється на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м’яса (брой-
лери), яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх при-
родно-економічних зонах. Великими виробниками пташиного м’яса і яєць
є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму.
Зональна спеціалізація сільського господарства України
Спеціалізація
Зона
рослинництва тваринництва
Полісся Льон-довгунець, картопля, Молочне та молочно-м’ясне
озиме жито, овес, овочі, кор- скотарство, свинарство
мові культури
Лісостеп Цукровий буряк, озима Молочне й м’ясо-молочне
пшениця, картопля, ячмінь, скотарство, свинарство, пта-
гречка, бобові, кукурудза на хівництво
силос, овочі
81
Закінчення таблиці
Спеціалізація
рослинництва тваринництва
Озима пшениця, соняшник, рис, М’ясо-молочне скотар-
кукурудза на зерно і на зелений ство, свинарство, птахів-
корм, ячмінь, просо, виноград, ництво, шовківництво
соя, фрукти, овочі
Виноград, тютюн, чай, лікарські, Вівчарство, конярство
ефіроолійні та кормові культури
Агропромисловий комплекс України
82
Сільське господарство
Показник 1999 2000 2001 2002
Загальна земельна площа сіль-
ськогосподарських угідь, тис. га 41 829,5 41 827,0 38 150,3 37 877,2
Посівні площі, тис. га
зернові культури 13 154 13 646 15 585,8 15 447,6
технічні культури 4340 4187 3778,8 4072,5
картопля і овоче-баштанні
культури 2166 2277 2187,7 2160,9
кормові культури 8653 7063 6375,5 5858,1
Валовий збір, тис. т
зернові (у вазі після доробки) 24 581 24 459 39 706,1 38 804,3
цукрові буряки (фабричні) 14 064 13 199 15 574,6 14 452,5
насіння соняшнику 2794 3457 2250,6 3270,5
картопля 12 723 19 838 17 343,5 16619,5
овочі 5324 5821 5906,8 5827,1
Урожайність, ц/га
зернові (у вазі після доробки) 19,7 19,4 27,1 27,3
цукрові буряки (фабричні) 156 177 182,6 189,3
насіння соняшнику 10,0 12,2 9,4 12,0
картопля 82 122 108,1 104,4
овочі 111 112 123,2 123,7
Поголів’я худоби, тис. голів
велика рогата худоба 11 721,6 10 626,5 9421,1 9108,4
свині 10 083,4 10 072,9 8369,5 9203,2
вівці та кози 2026,0 1884,7 1965,0 1984,4
Виробництво продуктів тваринництва
м’ясо усіх видів у забійній
вазі, тис. т 1695,3 1662,8 1517,4 1647,9
молоко, млн т 13,4 12,7 13,4 14,1
яйця, млн шт. 8739,7 8808,6 9668,2 11309,3
вовна, тис. т 3,8 3,4 3,3 3,4
Проблеми сільського господарства України
Зменшення Слабка ма- Невисока вро- Висока со- Відтік
площі родю- теріальна жайність і продук- бівартість трудових
чих ґрунтів база тивність продукції ресурсів
83
транспорт
Транспорт — галузь матеріального виробництва, що забезпечує потреби
господарства і населення в усіх видах перевезень.
Транспортна система України являє собою сукупність усіх видів тран-
спорту, об’єднаних між собою транспортними мережами і вузлами, у яких
відбувається обмін вантажів.
Структура транспорту й головні транспортні центри України
Види транспорту
Сухопутний Водний Повітряний
Залізничний (Харків, Полтава, Морський (Іл- Авіаційний
Лозова, Дніпропетровськ, лічівськ, Одеса, (Жуляни,
Запоріжжя, Дебальцеве, Київ, Керч, Маріу- Бориспіль,
Коростень, Львів) поль, Севасто- Одеса, Львів,
Автомобільний (Київ, Донецьк, поль, Феодосія, Донецьк, Бер-
Харків, Дніпропетровськ, Львів, Миколаїв, Хер- дянськ, Вінни-
Одеса, Запоріжжя, Сімферополь, сон, Ізмаїл) ця, Запоріжжя,
Житомир, Тернопіль, Полтава) Річковий (Ми- Луганськ,
Трубопровідний колаїв, Херсон, Харків, Кірово-
газопроводи: Дашава — Стрий — Ізмаїл, Київ, град, Черкаси,
Дрогобич; Дашава — Київ, Канів, Кремен- Сімферополь)
Шебелинка — Полтава чук, Дніпропе- Електронний
нафтопроводи: Самара — Лиси- тровськ, Ніко- (майже повсю-
чанськ — Кременчук — Херсон, поль, Чернігів, ди лінії елект-
«Дружба» Запоріжжя) ропередач)
Провідна роль у забезпеченні транспортно-економічних зв’язків на-
лежить залізничному транспорту. На його частку припадає 45 % усього
вантажообігу країни. Загальна експлуатаційна довжина магістралей пе-
ревищує 22 тис. км. На території країни функціонують Південно-Західна
(центр — Київ), Львівська, Південна (Харків), Донецька, Придніпровська
(Дніпропетровськ), Одеська залізниці. Відкриті швидкісні лінії Київ — Хар-
ків, Київ — Дніпропетровськ, Харків — Сімферополь.
На території України сформувалася система залізничних вузлів (Харків,
Полтава, Лозова, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Львів тощо).
Характеристика залізничного транспорту
Переваги Недоліки Основні види вантажів
Висока вантажопід- Обмежена ма- Різноманітні вантажі, але пере-
йомність, невисока невреність, від- важають будматеріали, кам’яне
собівартість пере- носно невисока вугілля, залізна руда, ліс, зерно
везень, надійність, швидкість ван- й інша сільськогосподарська
універсальність, тажних пере- продукція, нафта, нафтопродук-
незалежність від по- везень ти, автомобілі й інші промисло-
годних умов ві вантажі
84
Найважливішими місцевими і транзитними напрямками в Україні є: Дон-
бас— Запоріжжя—Кривий Ріг; Київ—Житомир—Львів—Стрий—Чоп; Хар-
ків — Дніпропетровськ—Херсон тощо. У структурі перевезень переважають
будівельні матеріали, кам’яне вугілля, руди, метали, нафтопродукти.
Автомобільний транспорт — сухопутний вид транспорту, що перевозить
в основному термінові й малогабаритні вантажі на невеликі та середні відста-
ні, пасажирів до аеро-, річкових і морських портів, залізниць.
Унаслідок рівнинного рельєфу склалися сприятливі умови для розвитку
автомобільного транспорту. Загальна довжина автодоріг близько 170 тис. км,
у тому числі з твердим покриттям — 164,2 тис. км, швидкісних — 1770 км.
Найважливішими автомагістралями є: Київ—Житомир—Рівне—Львів,
Київ—Полтава— Харків— Дебальцеве, Київ—Умань—Одеса, Львів—Му-
качеве, Харків—Новомосковськ—Запоріжжя—Сімферополь, Львів—Ужго-
род. Міжнародне значення мають магістралі: Москва—Київ, Москва—Хар-
ків—Сімферополь тощо.
Характеристика автомобільного транспорту
Переваги Недоліки Основні види вантажів
Маневреність, Обмежена ванта- Найрізноманітніші вантажі,
доставка паса- жопідйомність, але в першу чергу невеликі за
жирів і вантажів забруднення навко- обсягом і вагою штучні товари:
«від дверей до лишнього середови- готова продукція машинобу-
дверей», відносно ща, відносно висока дування, хімічної, легкої, хар-
висока швидкість собівартість переве- чової, лісової промисловості,
перевезень, уні- зень, залежність від а також сільськогосподарська
версальність погодних умов продукція і будматеріали
Трубопровідний транспорт виконує важливі функції з переміщення на
значні відстані нафти, газу і твердих вантажів по трубопроводах під тиском.
Посідає третє місце за обсягом переміщення вантажів.
Характеристика трубопровідного транспорту
Переваги Недоліки Основні види ван- тажів
Низька собівартість, ви- Низька швидкість, обме- Нафта і продук-
сока вантажопідйомність, жені види вантажів, небез- ти, отримані з
надійність, незалежність пека аварій із серйозними неї, газ, вода
від погодних умов екологічними наслідками
Водний транспорт включає річковий і морський види транспорту. На ці
види транспорту припадає 5 % загального вантажообігу України.
Річковий транспорт використовує як шляхи сполучення природні русла
річок і канали. Для нього характерні низька собівартість та значні обсяги
перевезень вантажів і пасажирів. Недоліком є залежність від природних
умов (сезонність), невелика швидкість руху. Основні водні шляхи України:
Дніпро, Дунай, Прип’ять, Десна, Південний Буг, Дністер.
Україна — морська держава. Морський транспорт перевозить вантажі і
пасажирів не тільки між портами України, але й протоками Босфор, Дарда-
85
нелли і Мармуровим морем, до Середземного моря та Атлантичного океану.
Загальна довжина морської берегової лінії близько 2000 км. Найбільші мор-
ські порти: Іллічівськ, Одеса, Південний, Керч, Маріуполь, Феодосія, Ялта.
З 1978 р. функціонує одна з найбільших поромних переправ Іллічівськ—
Варна (435 км). Крім цього діють такі поромні переправи, як Іллічівськ—Поті
(Грузія), Керч—Тамань (Росія), Євпаторія—Стамбул (Туреччина).
Через морські порти Україна експортує кам’яне вугілля, марганцеві руди,
хімічну сировину, цукор, здійснює міжнародний туризм.
Однак багато суден потребують ремонту. Вони роками не підлягали техніч-
ному огляду. Усе це не сприяє збільшенню кількості й модернізації водного
транспорту, гальмує розвиток зовнішньоекономічних зв’язків.
Характеристика морського і річкового транспорту
Переваги Недоліки Основні види вантажів
Майже не Низька швид- Різноманітні вантажі, але переважають
обмежена кість, залеж- наливні, навалювальні і насипні. Серед
вантажопід- ність від по- них особливе значення мають: нафта
йомність, годних умов, і продукти її переробки, зерно, будівель-
надійність, забруднення ні матеріали, металобрухт, зріджений
універсаль- навколишньо- газ, залізна руда, автомобілі, промисло-
ність, низька го середовища, ве устаткування. В останні десятиліття,
собівартість обмежена ма- завдяки контейнерній революції, збіль-
перевезень невреність шуються обсяги генеральних або тарно-
штучних вантажів
Головна спеціалізація повітряного транспорту — перевезення пасажи-
рів та цінних термінових вантажів. Через територію нашої країни проходять
важливі міжнародні авіалінії.
Понад 60 % повітряних перевезень припадає на міжнародні авіарейси.
Найбільшими авіаційними кампаніями в Україні є: «Авіалінії України»,
«Аеросвіт», «Міжнародні авіалінії України».
Характеристика повітряного транспорту
Переваги Недоліки Основні види вантажів
Велика швидкість, незалежність Обмежена вантажопід- Швидкіс-
від характеру місцевості, можли- йомність, висока собівар- ні, дорогі
вість доставки вантажів і паса- тість перевезень, залеж- й екстрені
жирів у важкодоступні райони ність від погодних умов вантажі
Україна і світове господарство.
Зовнішні економічні зв’язки України
Після проголошення незалежності Україна безпосередньо вступила в сис-
тему світового географічного поділу праці.
Міжнародний географічний поділ праці — форма поділу праці, що виража-
ється у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продуктів
або послуг, якими вони обмінюються.
86
Як і інші країни — республіки колишнього СРСР, до такої ролі Україна
не була достатньою мірою підготовлена. Старі виробничі, економічні, полі-
тичні зв’язки з регіонами колишнього СРСР помітно скоротилися або ж були
цілком зруйновані. У цій ситуації економіка України, яка була на стадії фор-
мування, виявилася «сама по собі» у світовому господарстві, з якісно новими
умовами функціонування, зв’язками, інфраструктурою.
Світове господарство — сукупність національних господарств усіх країн
світу і зв’язки між ними.
Міжнародна спеціа- Експорт та ім- Проведення ви- Туризм
лізація і кооперува- порт капіталів ставок, ярмарків,
ння виробництва і робочої сили торгів, аукціонів
Форми зовнішньоекономічних зв’язків
Надання Спільне бу- Науково-тех- Зовніш- Фінансово-
й одержан- дівництво нічне співро- ня тор- кредитні
ня послуг підприємств бітництво гівля зв’язки
Перед нашою державою постало складне завдання: з одного боку, орі-
єнтуватися на власний потенціал у формуванні нової економіки, а з іншо-
го — визначити свою роль у світовому господарстві, налагодити нову систему
економічних зв’язків.
Україна увійшла в ряд міждержавних економічних об’єднань, стала чле-
ном, у тому числі асоційованим, різних міжнародних структур, наприклад
СНД (Співдружність Незалежних Держав).
Визначені гарантії самостійності забезпечує Україні активна участь у про-
грамі НАТО «Партнерство заради миру».
Незалежна Україна проводить політику розширення партнерських відно-
син з державами світу й особливо із сусідами першого і другого порядків: краї-
нами Чорноморського басейну (Україна є членом цього об’єднання країн),
країнами Дунайського басейну; країнами Вишеградського «чотирикутника»
(Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща).
Економічна інтеграція — процес переплетення національних економік
і проведення узгодженої міждержавної економічної політики.
У цьому напрямку особливо важливим є підписання угоди про партнер-
ство і співробітництво між Україною і країнами — членами Європейського
Союзу. 9 листопада 1995 p. Україна стала членом Ради Європи. Україна
першою з держав СНД зробила вирішальний крок у становленні договірно-
правової основи співробітництва з ЄС. У 1992 p. було прийняте рішення
про прийом України до найбільш важливих світових фінансово-кредитних
організацій — Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку ре-
конструкції та розвитку.
Україна має реальні можливості для подальшого плідного розвитку
зовнішніх економічних зв’язків. Так, за загальними запасами природних
ресурсів і економічним потенціалом наша держава посідає восьме місце
у світі. Україна входить у першу десятку країн світу з виробництва окремих
87
видів продукції, наприклад: видобутку залізної, манганової руди й вугілля;
виробництва сталі, сульфатної кислоти, мінеральних добрив, цементу; ви-
рощування цукрового буряку, соняшнику й картоплі.
У цілому пріоритетними для України є зв’язки з Російською Федерацією,
Білоруссю, Казахстаном, країнами Центральної і Східної Європи, а також
з економічно розвинутими країнами — США, Японією, Німеччиною, Фран-
цією, Великою Британією, Канадою, Італією та ін.
Структура зовнішньої торгівлі
Експорт — вивезення товарів Імпорт — ввезення до країни
із країни, надання іноземному товарів, технологій, капіталів,
партнерові послуг виробничого отримання послуг виробничого
і споживчого характеру або споживчого характеру
Торгове сальдо — різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.
роЗділ IV. територіальний Поділ України
економіко-географічний поділ України
Територіальний поділ праці — поділ праці на основі спеціалізації окремих
територій країни. Спеціалізація території залежить: 1) від наявності при-
родних умов і ресурсів, які впливають на розвиток господарства; 2) наявності
та кваліфікації трудових ресурсів; 3) особливостей економіко-географічного
положення; 4) історичних передумов розвитку території; 5) необхідності до-
тримання державних інтересів.
Економічний район — це значна територія країни, що відрізняється від
інших особливостями історичного розвитку, економіко-географічного по-
ложення, природними і трудовими ресурсами, спеціалізацією господарства.
Основним у визначенні економічного району є принцип економічної заверше-
ності. Він дає можливість передбачати напрямки ефективного господарювання
з найменшими витратами. При цьому райони спеціалізуються саме на тих га-
лузях, які за даних умов можуть розвиватися найбільш ефективно. Економічні
88
райони не встановлюються раз і назавжди, вони змінюються з часом у процесі
розвитку продуктивних сил. Кількість районів зумовлена історичним періодом,
політичними умовами, а також завданнями, що встають перед країною чи кон-
кретною територією.
Економічні райони України
донецький економічний район
Донецький економічний район розташований
на сході й південному сході України. Включає
Донецьку і Луганську області. Площа — 53,2 км 2 .
Населення — 7,25 млн осіб*.
Район має сприятливі природні умови. Ре-
льєф: височини — Донецька, Приазовська, від-
роги Середньоруської; низовини — Придніпров-
ська, Причорноморська (прибережна смуга).
Клімат помірно континентальний, досить сухий.
Ґрунти: чорноземи звичайні.
Природні ресурси досить різноманітні. Голо-
вне багатство району — паливні корисні копа-
лини. Тут розташований найбільший вугільний
басейн України — Донецький. На території
Донецького кряжу видобуваються руди різних
* Тут і далі дані про населення наведені на 1 січня 2003 року.
89
металів: ртутних, свинцево-цинкових, алюмінієвих тощо. Район багатий на
будівельну сировину: вапняки, глини, гіпс, графіт тощо.
У Донецькому економічному районі зосереджені значні людські ресурси.
За кількістю населення район поділяє перше місце з Причорноморським
економічним районом, а за густотою населення посідає перше місце
в Україні.
Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації:
електроенергетика, вугільна, металургійна, важке машинобудування, про-
мисловість будівельних матеріалів.
Вугільна промисловість сформувалася на базі Донецького кам’яновугіль-
ного басейну. На ній базується потужна електроенергетика, представлена
ТЕС, основні з них — Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська,
Старобешівська тощо.
Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат. Найбільші підпри-
ємства — «Азовсталь» у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський
заводи. Кольорова металургія поступається чорній за масштабами вироб-
ництва. Цинк виробляють у Костянтинівці, ртуть — у Микитівці, мідь та
латунь в Артемівську. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна
промисловість. Найбільші коксохімічні підприємства розташовані в Авдіїв-
ці, Горлівці, Донецьку, Алчевську, Стаханові.
Район має розвинену хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії
виробляють азотні (Горлівка, Сєверодонецьк) і фосфорні добрива (Костян-
тинівка), працює лакофарбова промисловість (Рубіжне). Виробництво соди
розвинене у Лисичанську та Слов’янську. Нафтопереробна промисловість
зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку
і Сєвєродонецьку, гумово-технічні вироби — у Лисичанську.
У машинобудівному комплексі переважає металомістке машинобуду-
вання. Провідними підприємствами є Краматорський та Новокраматор-
ський заводи важкого машинобудування. Там виробляють екскаватори,
прокатні стани, транспортне та гірничо-шахтне обладнання. У Горлівці,
Ясиноватій, Луганську, Дружковці виробляють гірничо-шахтне облад-
нання; в Макіївці, Слов’янську, Дебальцевому — устаткування для мета-
лургійної промисловості. Добре розвинене транспортне машинобудування:
в Луганську виробляють тепловози, трамваї, у Стаханові — вагони, в Ма-
ріуполі — цистерни.
Потужна сировинна база сприяє розвитку промисловості будівельних
матеріалів, особливо цементної (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве, Крама-
торськ), виробництву скла (Костянтинівка), залізобетонних конструкцій
(Донецьк, Луганськ).
Природні умови району сприяють розвиткові агропромислового комп-
лексу. Тваринництво переважає над рослинництвом. Розвинені молочно-
м’ясне та молочне скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві
переважають зернові (озима та ярова пшениця, кукурудза, ячмінь) і технічні
(соняшник) культури. В індустріальній частині району сільське господарство
має приміський характер.
Район має добре розвинений транспортний комплекс. Тут найгустіша
мережа залізничних шляхів, розгалужена мережа автомагістралей.
90
Придніпровський економічний район
Придніпровський економічний район
розташований у центральній і південно-
східній частинах країни. Включає Дніпро-
петровську і Запорізьку області. Площа —
59,1 км 2. Населення — 5,44 млн осіб.
Район має сприятливі природні умови.
Рельєф: височини — Придніпровська та
Приазовська; низовини — Придніпровська,
Причорноморська. Клімат помірно конти-
нентальний, у південній частині досить по-
сушливий. Ґрунти: чорноземи звичайні.
Досить різноманітні природні ресурси,
окремі з яких за якістю і кількістю мають
світове значення. Головні багатства райо-
ну — паливні корисні копалини та руди різ-
них металів. У північній частині Дніпропе-
тровської області знаходиться Західний Донбас (західна частина Донецького
кам’яновугільного басейну), а у південній — Дніпровський буровугільний
басейн.
На території району розташовуються найбільші в Україні родовища заліз-
ної руди (Криворізький басейн та Білозерський район), а також манганової
руди (Нікопольський басейн), крім цього видобуваються руди різних металів,
зокрема нікелевих. Район багатий на будівельну сировину: вапняки, глини,
каоліни.
Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: чор-
на металургія, машинобудування та металообробка, хімічна промисловість
та електроенергетика.
Найбільш розвиненою галуззю промисловості є чорна металургія. За ви-
робництвом чорних металів район посідає перше місце в Україні. Тут виник
цикл виробництв, що складається з видобування коксівного вугілля (Захід-
ний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної сировини, виробництва
коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. На території району
розташовані чотири з п’яти вузлів чорної металургії України, що входять до
Придніпровського металургійного району (Дніпропетровський, Запорізький,
Нікопольський та Криворізький). Найбільшими підприємствами є металур-
гійні комбінати «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», електросталеплавиль-
ний комбінат «Дніпроспецсталь» тощо.
У комплексі з чорною металургією розвивається коксохімія. Основними
її центрами є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя,
Новомосковськ, Нікополь.
Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, магнію та
титану (Запоріжжя).
Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній мета-
лургії. Провідну роль відіграє важке металомістке машинобудування. Мета-
лургійне і гірничо-шахтне устаткування виробляють у Дніпропетровську,
Кривому Розі, Марганці, електротехнічне — у Запоріжжі, Бердянську,
91
будівельно-шляхове — у Бердянську, Дніпропетровську, Нікополі. Тран-
спортне машинобудування зосереджено в Дніпродзержинську і Запоріжжі,
виробництво металоконструкцій — у Кривому Розі та Дніпропетровську.
Підприємств хімічної промисловості в районі порівняно небагато, але їх
продукція значна за обсягом. Головні центри: Дніпропетровськ, Дніпродзер-
жинськ та Кривий Ріг.
У Придніпровському районі розвинена будівельна індустрія, розвиткові
якої сприяє потужна сировинна база.
Природні умови району сприяють розвиткові агропромислового комплек-
су. Рослинництво переважає над тваринництвом. У рослинництві переважа-
ють зернові (близько 50 % посівних площ, більша частина яких припадає на
озиму пшеницю). Провідні технічні культури: соняшник, цукрові буряки.
Поблизу великих міст — приміське господарство. Провідну роль у тваринни-
цтві відіграє молочно-м’ясне скотарство. Досить розвиненими є свинарство,
птахівництво, вівчарство. В Азовському морі та водосховищах Дніпра лов-
лять рибу.
Район має добре розвинений транспортний комплекс. Перше місце
належить залізничному транспорту. У внутрішньообласних перевезеннях
першість належить автомобільному транспорту. Велике значення мають
річковий і морський транспорт. У різних напрямах область перетинають
трубопроводи (переважно газопроводи).
Північно-східний економічний район
Північно-Східний еконо-
мічний район розташований
на північному сході України.
Включає території Харківської,
Полтавської та Сумської облас-
тей. Площа — 84 км 2. Населен-
ня — 5,78 млн осіб.
Район займає вигідне еконо-
міко-географічне положення:
знаходиться поблизу потужних
вугільно-металургійних баз
Донбасу і Придніпров’я, має
можливість економічного спів-
робітництва з Росією.
Природні умови сприятливі
для розвитку господарства. Ре-
льєф рівнинний: Придніпров-
ська низовина, Полтавська
рівнина, на північному сході — відроги Середньоруської височини. Клімат
помірно континентальний з жарким літом та помірно холодною зимою. Біль-
ша частина території багата на родючі ґрунти — типові чорноземи, в Сумсь-
кій області — сірі лісові та дерново-підзолисті ґрунти.
Територія району багата на корисні копалини: паливні (природний газ та
нафта), залізні руди, будівельна сировина.
92
Провідною галуззю економіки району є промисловість. Найрозвинені-
шими є машинобудування і металообробка. Також добре розвинені паливна
промисловість, електроенергетика, легка і харчова галузі, хімічна, нафтохі-
мічна, промисловість будівельних матеріалів.
Машинобудування спеціалізується на виробництві устаткування для
енергетики, вугільної та залізорудної промисловості, чорної металургії,
транспортних засобів, сільськогосподарських машин, приладів тощо. Най-
більшим центром машинобудування є Харків. Тут розташовані підприємства
літакобудування, енергетичного машинобудування, локомотиво-, тракторо-,
верстатобудування, електроніки, виробництва приладів, інструментів.
У Полтаві й Конотопі розташоване електротехнічне машинобудування;
в Кременчуку — виробництво будівельно-шляхових машин і вантажних
автомобілей; у Сумах — електронних мікроскопів; в Лубнах, Сумах та Чугу-
єві — верстатобудування.
Паливна промисловість базується як на місцевій сировині (нафті та
природному газі), так і на привізному вугіллі Донбасу, імпортних нафті
й газі. В електроенергетиці переважають теплові електростанції. Найбільша
з них — Зміївська у Харківській області.
Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, пластмаси, хімічні
реактиви, кіно- і фотоматеріали, лаки, фарби, лікарські препарати. Найбіль-
шими центрами є Харків, Кременчук, Суми, Шостка, Лубни, Мерефа.
Досить потужною галуззю району є будівельна індустрія. Вона виробляє
цемент, збірні залізобетонні вироби, стінові матеріали, черепицю, будівельну
кераміку, фаянс тощо. Цементна промисловість розвинута в Балаклії (Хар-
ківська область). Залізобетонні конструкції виробляють у Кременчуку, ви-
роби зі скла — у Полтаві й Мерефі (Харківська область).
Північно-Східний район має потужний АПК. Рослинництво розвинуте
краще, ніж тваринництво. Господарства в основному спеціалізуються на ви-
рощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Серед зернових
культур виділяється озима пшениця. Картоплю та овочі вирощують скрізь,
найбільше поблизу великих міст. Тваринництво в цілому має молочно-
м’ясний напрям. На південному сході розвинуте вівчарство.
Маючи потужну базу, харчова промисловість району за обсягом ви-
робництва поступається лише машинобудуванню. Великі цукрові заводи
працюють у Сумах, Лохвиці, Куп’янську. Підприємства маслосироробної
промисловості розміщені в районі досить рівномірно.
У районі розвинуті всі види транспорту, за виключенням морського. Про-
відне місце належить залізничному транспорту (у Харківській області — ав-
томобільному).
столичний економічний район
Столичний економічний район розташований у басейні Дніпра на півночі
країни. Включає Київську, Чернігівську та Житомирську області. Площа —
90,7 км 2. Населення — 7,03 млн осіб.
Район має одночасно центральне і вигідне прикордонне економіко-гео-
графічне положення.
Природні умови сприятливі для розвитку господарства. Переважає
низовинний рельєф (Поліська і Придніпровська низовини), в західній та
93
південно-західній частинах,
на Придніпровській височині
й Словечансько-Овруцькому
кряжі,— горбисті рівнини.
Клімат помірно континен-
тальний з теплим та вологим
літом і відносно м’якою зимою.
Ґрунти дерново-підзолисті, сірі
лісові, на півдні — чорноземи.
Район добре забезпечений вод-
ними ресурсами. Тут зосередже-
ні значні лісові ресурси. Після
катастрофи на Чорнобильській
АЕС у 1986 p. природним ресур-
сам, особливо рекреаційним,
лісовим і ґрунтовим, завдано
великої шкоди.
Серед паливних ресурсів є відносно значні родовища нафти, торфу, бурого
вугілля. Серед рудних корисних копалин промислове значення мають роз-
сипні титанові руди. Із нерудних корисних копалин переважає будівельна
сировина: граніт, лабрадорит, габро, доломіт, крейда.
Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: ма-
шинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість.
Паливно-енергетичний комплекс Столичного району працює в основному
на привізних кам’яному вугіллі, природному газі й нафтопродуктах. Енер-
гетика представлена Трипільською ДРЕС, кількома ТЕЦ та Київськими ГЕС
і ГАЕС на Дніпрі.
Машинобудування виробляє понад 25 % валової продукції промисловості.
У районі випускають будівельно-шляхові й транспортні машини, розвинуті
сільськогосподарське і транспортне машинобудування, виробництво облад-
нання для харчової і хімічної промисловості, точне і неметаломістке машино-
будування. Головні центри — Київ, Житомир, Біла Церква, Ніжин, Фастів,
Коростень, Чернігів.
Підприємства хімічної промисловості виробляють хімічні волокна, пласт-
маси, гумотехнічні вироби, лаки, фарби, товари побутової хімії. Головні цент-
ри — Житомир, Київ, Чернігів, Бровари, Прилуки, Біла Церква.
На місцевій і привізній сировині працює лісовиробничий комплекс. Ви-
робляють пиломатеріали, паркет, папір, меблі. Головні центри: Київ, Жито-
мир, Бровари, Обухів, Малин, Коростень.
Центри виробництва будівельних матеріалів розташовані в Білій Церкві,
Борисполі, Києві, Малині, Ірпіні, Житомирі. Там виробляють залізобетонні
вироби, цеглу, асфальт. У районі сформувався найпотужнішій у країні комп-
лекс скляної і порцеляно-фаянсової промисловості. Скляна промисловість
дістала найбільшого розвитку у Києві, порцеляно-фаянсова — у Житомир-
ській області.
Найважливішими галузями харчової промисловості є цукрова, молочна,
м’ясо-молочна, борошномельна, круп’яна, хлібопекарська, кондитерська,
плодоовочева, спиртова. Підприємства харчової промисловості розміщені
94
у великих і середніх містах: Бердичеві, Києві, Чернігові, Житомирі, При-
луках, Білій Церкві, Ніжині.
Легка промисловість представлена: текстильною (Житомир, Коростень,
Новгород-Сіверський, Київ, Чернігів, Дарниця), швейною (Київ, Житомир, Бер-
дичів, Коростень), шкіряно-взуттєвою (Київ, Прилуки, Біла Церква, Чернігів).
Народні художні промисли розвинуті в Богуславі, Ніжині, Прилуках.
У сільському господарстві за обсягами продукції тваринництво зрівняло-
ся з рослинництвом. Тваринництво Столичного району має м’ясо-молочний
напрям. Найінтенсивніше воно розвинуте поблизу Києва та обласних цен-
трів. Вирощують зернові, технічні та кормові культури. На півночі району
переважають посіви жита і гречки. На півдні — озимої пшениці і кукуру-
дзи. З-поміж технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам
і льону. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце
в країні.
Добре розвинуті всі види транспорту. Район відрізняється великою густо-
тою шляхів сполучення. Особливе місце належить повітряному транспорту.
Київ — найбільший вузол повітряних сполучень країни.
центральний економічний район
Центральний економічний район роз-
ташований у центральній частині України
і включає Черкаську та Кіровоградську
області. Площа — 45,5 км 2. Населення —
2,5 млн осіб.
Природні умови сприятливі для розви-
тку господарства. Рельєф рівнинний: При-
дніпровська височина і Придніпровська
низовина. Клімат помірно континенталь-
ний з теплим літом, м’якою зимою. Район
добре забезпечений водними ресурсами
(річки Дніпро, Південний Буг, Інгулець,
Рось тощо; Кременчуцьке, Канівське водо-
сховища). Ґрунти родючі: опідзолені та типові чорноземи.
Покладів корисних копалин порівняно небагато. Серед паливних ресурсів
переважає буре вугілля (Дніпровський басейн), родовища торфу в Черкаській
області. Великі й різноманітні запаси будівельного і декоративного каміння.
Провідною галуззю господарства є промисловість. Галузі спеціалізації:
машинобудування, хімічна, харчова і легка.
Енергетичною основою розвитку господарства району є паливно-енерге-
тичний комплекс. Він представлений видобуванням бурого вугілля у Вату-
тіному та Олександрії, торфу в Черкаській області, невеликими тепловими
електростанціями.
Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарських
машин (Кіровоград), обладнання для харчової промисловості (Черкаси),
цукрової промисловості, верстатів (Корсунь-Шевченківський), електротех-
нічних приладів (Умань), локомотивів (Сміла).
Підприємства хімічної промисловості зосереджені в Черкаській області
і виробляють азотні добрива, хімічні волокна та реактиви.
95
Легка промисловість: в Черкасах — текстильна, в Умані, Золотоноші,
Кіровограді та Олександрії — швейна.
У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості. Виділяють-
ся цукрова промисловість (36 заводів), м’ясо-молочна, молочно-консервна,
борошномельно-круп’яна.
У районі добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому
сільському господарстві. Переважає рослинництво. Вирощують озиму пше-
ницю, ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур — цукрові буряки,
соняшник. Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство,
допоміжними — вівчарство, птахівництво, бджільництво, шовківництво,
кролівництво і ставкове рибництво.
Провідними видами транспорту є залізничний і автомобільний. Важли-
ву роль відіграє водний.
Подільський економічний район
Подільський економічний район
розташований у південно-західній
частині України. Включає Вінниць-
ку, Хмельницьку і Тернопільську
області. Площа — 60,9 км 2. Населен-
ня — 4,3 млн осіб.
Район має винятково сприятливі
природні умови та ресурси. Рельєф
височинний (Придніпровська і По-
дільська височини), але вододільні
рівнини переважно вирівняні. Зна-
чна кількість опадів (500—600 мм),
наявність родючих ґрунтів, переваж-
но опідзолених і потужних чорноземів, створюють сприятливі умови для ін-
тенсивного розвитку сільського господарства. Достатньо густа річкова сітка
(річки Дністер, Серет, Збруч тощо). Ліси не мають великого господарського
значення. Є передумови для розвитку туристсько-рекреаційного господар-
ства (мальовничі ландшафти, Товтри, джерела лікувальних вод Хмільника,
Сатанова тощо).
Мінеральні ресурси не виділяються багатством і різноманітністю. Головні
з них — запаси будівельної сировини (вапняки, мергелі, глини, суглинки,
піски, граніти, гнейси, гіпс, каолін).
Природно-ресурсний потенціал, трудові ресурси та історія господарського
засвоєння зумовили спеціалізацію району на продукції АПК, а галуззю спе-
ціалізації промисловості є харчова.
Найрозвинутішими галузями харчової промисловості є цукрова, спир-
това, м’ясна, молочна, маслосироробна, борошномельно-круп’яна, олійно-
жирова, плодоовочева, хлібопекарська. Провідна роль належить цукровій
промисловості. Найбільші підприємства розташовані в Шепетівці, Кременці,
Теофіполі, Чорткові, Гайсині, Бершаді.
Консервні заводи є у Вінниці, Могилеві-Подільському. М’ясна про-
мисловість розвинута у Вінниці, Гайсині, Шепетівці, Козятині, молоч-
на — скрізь. Найбільші підприємства плодоовочевої галузі знаходяться
96
у Вінниці, Заліщиках, Кам’янці-Подільському, Могилеві-Подільському,
Тульчині.
Машинобудування і металообробка району спеціалізуються на вироб-
ництві технологічного устаткування для харчової промисловості, торгівлі
й громадського харчування, а також приладів, інструментів, сільськогос-
подарських машин. Машинобудування зосереджене в обласних центрах
Кам’янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Барі, в малих містах Тер-
нопільської області.
Хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив,
сірчаної кислоти, товарів побутової хімії, миючих засобів, оліфи, штучної
шкіри. Найбільші центри — Вінниця, Хмельницький, Тернопіль.
Легка промисловість: швейна, текстильна, взуттєва. Текстиль вироб-
ляють у Тернополі, Кам’янці-Подільському, Дунаєвцях, Славуті, взуття —
у Вінниці, Хмельницькому, Тульчині; трикотаж — у Вінниці й Тернополі,
хутряні вироби у Жмеринці. Підприємства швейної промисловості розташо-
вані майже в кожному місті.
Здавна на Поділлі розвивають народні промисли: ткацтво, килимарство,
плетіння, вишивання, гончарний промисел.
Промисловість будівельних матеріалів спирається на різноманітну сиро-
винну базу. Головними центрами є Кам’янець-Подільський (цемент), Славута
(стінові матеріали), Вінниця, Хмельницький (залізобетонні конструкції).
Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво.
Близько 50 % всіх посівних площ зайнято під зерновими культурами, серед
них виділяється озима пшениця, кукурудза та зернобобові. Розвинуто карто-
плярство та овочівництво. Основною технічною культурою є цукрові буряки.
До інших технічних культур належить соняшник і тютюн.
У тваринництві переважає скотарство м’ясо-молочного напрямку і сви-
нарство. Розвиваються птахівництво, вівчарство, рибництво і бджільництво.
Подільський район має досить розгалужену транспортну мережу. Про-
відну роль у районі відіграють залізничний і автомобільний транспорт.
Північно-Західний економічний район
Північно-Західний економічний район роз-
ташований на крайньому північному заході
України. Район включає територію Волинської
і Рівненської областей. Площа — 40,3 км 2. На-
селення — 2,22 млн осіб.
Територія району розташована в межах
Волинської височини і Поліської низовини.
Характеризується рівнинністю, заболоченістю
і лісистістю. Клімат помірно континентальний
з м’якою зимою і прохолодним вологим літом.
Ґрунти на більшій частині району малородючі (дерново-підзолисті, болотні).
Мінеральні ресурси незначні. Є родовища кам’яного вугілля, торфу. До-
сить значні ресурси базальту, графіту, бурштину. Є перспективні поклади
саморідної міді. За лісосировинними ресурсами район поступається лише
Карпатському. Природно-рекреаційні ресурси пов’язані з Шацьким природ-
ним національним парком.
97
Район характеризується промислово-аграрним профілем господарства.
Галузі спеціалізації промисловості: харчова, легка, машинобудування.
Машинобудування спеціалізується на виробництві сільськогосподар-
ських машин (Ковель, Рівне), приладів (Луцьк, Рівне), устаткування для
залізничного транспорту (Ковель), автомобілів (Луцьк), будівельних ін-
струментів (Костопіль), обладнання для тваринництва і кормовиробництва
(Квасилів, Рожище).
Хімічна промисловість розвинута в Рівному (азотні та фосфатні добрива),
в Луцьку (побутова хімія), в Здолбунові (виробництво пластмас).
Промисловість будівельних матеріалів базується на виробництві цементу
та шиферу (Здолбунів), залізобетонних конструкцій і цегли (Луцьк, Рівне,
Сарни). Обробка граніту і базальту налагоджена в Рівненській області.
Значний рівень розвитку мають лісова і деревообробна промисловість. Лі-
созаготівля зосереджена в районах Дубровиці й Цумані. Великі деревооброб-
ні комбінати і меблеві фабрики працюють у Ковелі, Луцьку, Рівному, Сарнах.
Вони виробляють буддеталі, фанеру, меблі, тару, деревостружкові плити.
У харчовій промисловості провідними галузями є цукрова і спиртова
(Дубно, Корець, Мізоч, Острог, Володимир-Волинський, Горохів, Іваничі).
Дістали розвитку м’ясна (Луцьк, Ковель, Рівне), борошномельно-круп’яна,
хлібопекарська — повсюдно.
Легка промисловість розвинута у великих і середніх містах. Працюють
підприємства текстильної, швейної, панчішно-шкарпеткової промисловості.
Найбільший центр легкої промисловості — Рівне.
Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на тваринництві,
вирощуванні льону-довгунця, картоплі, хмелю, зерна. У південній частині
вирощують цукрові буряки.
Провідною галуззю тваринництва є скотарство молочно-м’ясного (пів-
нічна частина) і м’ясо-молочного (південна частина) напряму. Розвинуті
свинарство і вівчарство, птахівництво.
Транспортне забезпечення району недостатнє. Довжина залізничних
шляхів набагато менша, ніж в інших районах.
карпатський економічний район
К а р п а т с ь к и й е к о н о м і ч н и й
район розташований на заході
країни, межує з п’ятьма держа-
вами Європи. Охоплює територію
Львівської, Івано-Франківської,
Закарпатської і Чернівецької об-
ластей. Площа — 56,6 км 2. Насе-
лення — 6,2 млн осіб.
За природними умовами це до-
сить своєрідна територія. Клімат
району вологий, забезпеченість
теплом менша, ніж в інших части-
нах України. Ґрунти різноманітні:
сірі, світло-сірі, дерново-підзолис-
ті, чорноземні, дернові, лучні — на
98
рівнинах; бурі лісові й гірсько-лучні — в горах. Це один із найбільш водоза-
безпечених районів України, він має найбагатші лісові ресурси в країні. Дуже
сприятливі умови для розвитку рекреаційно-туристського господарства.
Належність до Карпатської складчастої системи і прилеглих до неї запа-
дин зумовлює досить складний, часом несприятливий для освоєння території
рельєф, а також відносну різноманітність родовищ корисних копалин. Із
паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам’яне і буре вугілля,
торф і сланці. Рудні корисні копалини представлені поліметалічними та
ртутними рудами, алюмінієвою сировиною. Територія району багата на не-
рудну сировину.
Промисловість — провідна галузь господарського комплексу району.
Галузі спеціалізації: машинобудування, харчова промисловість, лісова
і деревообробна.
Машинобудування має своєрідну спеціалізацію і територіальну організа-
цію. Переважає неметаломістке і трудомістке машинобудування, що орієнту-
ється на кваліфіковані кадри. Основними центрами є обласні та великі міста:
Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Дрогобич, Коломия, Мукачеве.
Провідними галузями є автомобільна промисловість (виробництво автобусів,
автомобільних кранів, автонавантажувачів), приладобудування, конвеєробу-
дування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) промисловість, інстру-
ментальна, виробництво верстатів і сільськогосподарських машин.
У хімічній промисловості розвинуті гірничохімічна (видобуток кам’яної
та калійної солі, сірки), основна хімія (виробництво калійних добрив у Калу-
ші та Стебнику), сірчаної кислоти у Новому Роздолі, нафтопереробна (Дро-
гобич, Львів).
Паливна промисловість району представлена газовою, нафтовою, вугіль-
ною і торфовою галузями. Газова та нафтова промисловість розвивається на
основі родовищ Львівської та Івано-Франківської областей. У районі зростає
значення вугільної промисловості. Більша частина запасів вугілля Львівсько-
Волинського кам’яновугільного басейну зосереджена у Львівській області.
Карпатський лісовиробничий комплекс включає лісозаготівельну, дере-
вообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Основними центрами
деревообробної промисловості є Львів, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці,
Мукачеве, Берегове, Свалява, Дрогобич, Стрий. Центрами целюлозно-папе-
рової промисловості є Жидачів, Рахів, Львів, Коломия. Центрами лісохі-
мії — Великий Бичків, Свалява, Перечин, Вигода.
Промисловість будівельних матеріалів базується на потужній місцевій
сировинній базі. У районі поширене виробництво цементу (Миколаїв), гіпсу
(Ширка), стінових матеріалів (Чернівці, Коломия); скляна промисловість
розвинута у Львові та Стрию.
Різноманітні природні умови зумовлюють певну спеціалізацію сільсько-
го господарства. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м’ясне скотарство та
свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських районах
переважають молочно-м’ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство
і льонарство. Сільськогосподарська спеціалізація Закарпаття — виноградар-
ство, садівництво, тютюнництво, молочно-м’ясне скотарство і вівчарство.
На базі цих галузей сільського господарства сформувалися м’ясна, цукро-
ва, молочна, маслосироробна, борошномельно-круп’яна, хлібопекарська,
99
кондитерська, виноробна, плодоовочева та інші виробництва харчової про-
мисловості.
Карпатський район має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів.
Причорноморський економічний район
Причорноморський економічний район розташований у південній частині
України. Включає Миколаївську, Херсонську й Одеську області, Автономну
Республіку Крим. Площа — 113,4 км 2. Населення — 7,25 млн осіб.
Район має приморське положення, яке сприяє розвитку портового і рекре-
аційного господарства, міжнародних зв’язків.
Більшу частину району займає Причорноморська низовина. На північно-
му заході та півночі знаходяться відроги Подільської і Придніпровської висо-
чин. Крим за особливостями рельєфу поділяється на три частини: рівнинну,
гірську і південноберегову. Клімат району, окрім Південного берега Криму,
континентальний і досить посушливий. Водні ресурси недостатні. Земельні
ресурси (чорноземи типові та звичайні, каштанові) — найкращі в Україні.
У районі немає значних покладів корисних копалин. Паливні ресурси
представлені невеликими покладами бурого вугілля (Миколаївська область),
торфу (Херсонська і Миколаївська області). Перспективними щодо видобутку
нафти і природного газу є шельф Чорного моря. Значення мають залізні руди
Керченського півострова. Є сировина для виробництва цементу, будівельні та
флюсові вапняки, лікувальні грязі та мінеральні джерела.
Провідними галузями господарства Причорноморського району є машино-
будування і металообробка, харчова та легка промисловість, АПК, курортно-
туристичне господарство.
Головною галуззю є машинобудування і металообробка. Підприємства
виробляють морські (Миколаїв, Херсон, Керч) і річкові судна (Херсон), сіль-
ськогосподарські машини (Херсон, Одеса, Сімферополь, Джанкой), верстати
100
(Одеса), шляхобудівельні машини (Миколаїв), обладнання для хімічної, лег-
кої та харчової промисловості (Сімферополь). Підприємства електротехнічно-
го машинобудування, що випускають прилади, електромотори та апаратуру,
працюють у Херсоні, Новій Каховці, Первомайську. Гірниче устаткування
виробляють і ремонтують у Керчі.
Хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив,
сірчаної кислоти, лаків, фарб, добрив. Найбільші центри: Одеса, Херсон,
Красноперекопськ, Армянськ.
Підприємства легкої промисловості району зосереджуються в обласних
центрах. Виробляють бавовняні тканини, трикотаж, шкіряні вироби, взуття,
шпагат, килими. Найбільші центри: Херсон, Одеса, Миколаїв, Сімферополь,
Севастополь, Феодосія.
АПК району добре розвинутий. Рослинництво має більше значення, ніж
тваринництво. Провідну роль відіграє зернове господарство. Близько 1/3 по-
сівної площі зайнято озимою пшеницею. Друге місце належить кукурудзі.
Вирощують також ячмінь, просо, рис. На основі зернового господарства пра-
цює потужна борошномельно-круп’яна промисловість. З-поміж технічних
культур виділяється соняшник. Вирощують також цукрові буряки, сою,
льон-кучерявець, тютюн, гірчицю, арахіс. На базі рослинної сировини роз-
винуті галузі харчової промисловості: олійна, олійно-жирова, ефіроолійна,
цукрова, тютюнова, ферментаційна.
У Причорномор’ї багато садів, виноградників, розвинуті городництво та
вирощування баштанних культур. Переробляють цю продукцію підприєм-
ства плодоовочевої та виноробної промисловості.
У тваринництві переважають молочно-м’ясне скотарство, свинарство
м’ясного напрямку, птахівництво і вівчарство. На їх основі розвиваються
м’ясна, молочна, шкіряна галузі. Підприємства харчової промисловості
є в кожному адміністративному районі, багатьох селах.
Великі перспективи для подальшого розвитку має курортне господарство.
Майже все узбережжя Чорного моря придатне для рекреаційного освоєння.
Розвинуті всі види транспорту. Головну роль має річковий та морський
транспорт, особливо у міжнародній торгівлі.
роЗділ V. використання Природних Умов і ресУрсів
та їх охорона
Зміни природних умов і ресурсів під впливом
господарської діяльності
Природокористування — це сукупність усіх форм впливу людини на нав-
колишнє середовище.
Природне середовище України зазнає відчутного негативного техноген-
ного впливу з боку господарської діяльності людини. Природні умови і при-
родні ресурси змінюються під впливом різних видів природокористування:
агропромислового, промислового, гірничодобувного, водогосподарського,
лісопромислового, рекреаційного тощо.
101
Здобуття Україною політичної незалежності дає змогу змінити державну
політику природокористування, планувати й розвивати господарство так,
щоб це не суперечило збереженню та поліпшенню якості довкілля.
Сучасні напрямки природоохоронної діяльності в Україні базуються на
таких принципах:
— активізація екологічної освіти у загальноосвітніх і вищих навчальних
закладах;
— екологічне виховання населення за допомогою засобів масової інфор-
мації;
— проведення незалежних комплексних науково-економічних дослі-
джень з метою складання економічного прогнозу і вироблення рекомендацій
щодо розташування промислових підприємств — потенційних забруднювачів
навколишнього середовища;
— збільшення витрат на охорону природи та прискорення темпів будівни-
цтва природоохоронних об’єктів;
— урахування громадської думки під час вирішення питань щодо будівни-
цтва промислових, енергетичних, військових об’єктів тощо;
— активізація правоохоронних та природоохоронних органів; — активна пропаганда природоохоронних заходів серед населення. Одним з головних і досить ефективних заходів охорони довкілля є за-
повідність. Вже у 1928 р. на території України існувало шість державних
заповідників. Підґрунтям розвитку природоохоронних об’єктів в сучасній
Україні є державні документи: Закон України «Про природно-заповідний
фонд України» та «Програма перспективного розвитку заповідної справи
в Україні». Загальна площа природно-заповідного фонду України становить
3,72 % загальної площі території держави. На особливу увагу заслуговує
збільшення кількості та площі заповідних об’єктів вищої категорії — біо-
сферних заповідників та природних національних парків. Останніми рока-
ми до числа діючих біосферних заповідників (Асканія-Нова, Карпатського,
Чорноморського) увійшов унікальний резерват Дунайський, який створено
на базі реорганізованого заповідника Дунайські плавні; розширилася охо-
ронна площа найбільшого в Україні біосферного заповідника — Чорно-
морського. Наслідком міждержавного природоохоронного співробітництва
є створений польсько-словацько-український біосферний резерват Східні
Карпати.
роЗділ Vі. глобальні Проблеми людства
та їх Прояв на території України
Глобальними проблемами називають такі, що, по-перше, стосуються
всього людства, всіх країн, народів і соціальних верств; призводять до
значних економічних і соціальних втрат, а у випадку їх загострення мо-
жуть загрожувати існуванню людської цивілізації, по-третє, вимагають
для розв’язання співпраці в загальнопланетарному масштабі спільних
дій урядів та народів.
На шляху свого розвитку людство накопичувало матеріальні й духовні ре-
сурси для задоволення своїх потреб і розв’язання різних проблем. Але шляхи
102
їх вирішення ніколи не виходили за межі окремих держав аж до другої поло-
вини XX ст. Зараз багато проблем набули всесвітніх масштабів і можуть бути
вирішені об’єднаними зусиллями в ході світових інтеграційних процесів, що
охоплюють усі сфери життя людей.
Глобальні проблеми мають планетарний характер, загрожують усьому
людству, потребують невідкладного вирішення і вимагають спільних дій на-
родів світу. Серед глобальних проблем виділяються такі: 1) збереження миру
(боротьба з тероризмом); 2) екологічна; 3) освоєння космосу; 4) енергосиро-
винна; 5) продовольча; в) демографічна; 7) подолання економічної відсталості
країн. Гострота цих проблем у різних країнах неоднакова.
Розглянемо, як вони проявляються на території України.
Проблема війни і миру вкрай загострилася внаслідок різкого зростання
потужності зброї, насамперед ядерної. Подальша гонка озброєнь ставить під
загрозу існування життя на Землі. У зв’язку з цим дуже важливим є крок,
зроблений Україною з моменту проголошення незалежності,— відмова
в односторонньому порядку від розміщення атомної зброї на своїй території.
Тепер Україна належить до без’ядерних держав світу.
Актуальною для України є енергосировинна проблема. Життєдіяльність
країни залежить від імпорту нафти і природного газу загалом на 43 %.
Торкнулася України і продовольча проблема. Сьогодні економіка країни
на 12 % залежить від імпорту продуктів харчування.
Демографічна проблема (криза) загострилася в Україні в останнє десяти-
ліття. Для країни характерна інтенсивна депопуляція (близько 400 тис. осіб
на рік), тобто відбувається вимирання населення країни. Відсутнє просте
заміщення поколінь (смертність удвічі перевищує народжуваність); спосте-
рігається погіршення стану здоров’я населення. Середня тривалість життя
в Україні у 2000 p. становила 65 років: 59 — чоловіки, 72 — жінки. Таким
чином, має місце процес старіння нації (частка осіб старше 65 років досягає
11 %).
Екологічна криза вибухнула на планеті услід за енергосировинною і ви-
кликала глобальні проблеми забруднення повітря, Світового океану, поверх-
невих вод, ґрунтів тощо.
В Україні екологічні проблеми є найбільш загостреними, тому що для
країни характерні: а) високий рівень концентрації виробництва; б) застарілі
технології переробки сировини; в) тривалий період експлуатації мінерально-
сировинних ресурсів.
Основними джерелами забруднення природного середовища в Україні
є хімічна, металургійна, гірничодобувна галузі промисловості, атомні й теп-
лові електростанції, цукрові заводи, автотранспорт, сільськогосподарське
виробництво з надмірним використанням мінеральних добрив, пестицидів,
водномеліоративні системи тощо. Екологічний стан окремих територій
відображає господарську спеціалізацію районів. Виділяється особлива те-
риторія — тридцятикілометрова зона Чорнобильської АЕС, де порушення
природного комплексу пов’язане з радіоактивним забрудненням.
На території України наочно представлене «спільне» забруднення вод
і повітря. Шкідливі викиди в атмосферу із країн Західної і Центральної
Європи з повітряними потоками переносяться до Західної України, а за-
бруднене повітря зі східної частини України — до Росії. Транскордонне
103
перенесення забруднюючих речовин постійними водотоками згубно впливає
на стан навколишнього середовища України. Наприклад: Румунія є «експор-
тером» сполук: фосфатів, мангану, нафтопродуктів, цинку, фенолів; значна
частина забруднення хромом надходить із дніпровською водою з Білорусі.
Таким чином екологічні проблеми України перекликаються з аналогічними
проблемами сусідніх держав і Європи загалом.
Глобальні проблеми людства, незалежно від міри їх гостроти в тій чи іншій
країні, вимагають глобальних рішень, що передбачають широку міжнарод-
ну співпрацю і координацію зусиль у сферах політики, економіки, науки
тощо.
роЗділ VII. економічна і соціальна
геограФія своєї області
економіко-географічна характеристика областей України
Автономна Республіка Крим
Населення автономії складає 2396,9 тис.
осіб, густота — 88,7 особи/км 2. Найгустіше
заселений Південний берег Криму, міське на-
селення становить 67,7 %. Частка українців
становить понад 24 % населення, збільшуєть-
ся кількість кримських татар. Більшість людей
зайнята у сфері матеріального виробництва.
Провідними галузями є машинобудування і металообробка, добувна, хі-
мічна і харчова промисловість, а також морський транспорт, рекреаційне
господарство і туризм.
Машинобудування представлене суднобудуванням і судноремонтом,
виробництвом сільськогосподарських машин, приладобудуванням, радіо-
і електротехнічною промисловістю. Працюють автоскладальний завод, завод
пластмас, хімзавод, содовий і бромний заводи. У Керчі працює залізорудний
комбінат і металургійний завод. Провідне місце в господарстві посідає хар-
чова промисловість, особливо виноробна, рибообробна, консервна. У Криму
немає великих електростанцій, його енергетичне господарство залежить від
материкової України, звідки надходять вугілля, нафтопродукти, електро-
енергія.
Сільське господарство має таку спеціалізацію: рослинництво виноградар-
сько-зернового і тваринництво м’ясного, маслоробного і молочного напрямів.
Вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу, рис, ефіроолійні (тро-
янда, лаванда, шавлія), тютюн. Значна частина земель зрошується. Вода
надходить із Дніпра Північнокримським каналом.
Крим має найбільший санаторно-курортний фонд України, це великий
центр туризму.
Залізничні вузли: Сімферополь і Джанкой. Автомобільними шляхами
Сімферополь зв’язаний з містами Південного берега Криму і з містами на рів-
нині. Діє міжміська тролейбусна лінія Сімферополь — Ялта. Головні морські
порти: Севастополь, Керч, Феодосія, Ялта, Євпаторія.
104
Вінницька область
Кількість населення 1753,9 тис. осіб, густота 66 осіб/км 2 ,
частка міського населення 46,5 %. Українці становлять
майже 95 %. Близько 80 % населення зайнято в промис-
ловості та сільському господарстві.
В області дістали розвиток промисловість і агропро-
мисловий комплекс. Переважає продукція промисловості.
Провідні місця посідають харчова, машинобудівна, легка
та будівельна галузі.
Працюють заводи тракторних агрегатів, інструментальний, електротех-
нічний, підшипниковий, радіоапаратури. Легка промисловість представлена
швейною, бавовняно-ткацькою, трикотажною. Є хутрові та шкіргалантерей-
ні підприємства.
Електроенергією область забезпечують Ладижинська ДРЕС та дрібніші
електростанції окремих міст.
Із галузей промисловості будматеріалів провідне місце посідає каолінове
виробництво та видобування граніту. Харчова промисловість охоплює цукро-
ву (40 заводів), м’ясну, маслоробну та ін.
Провідне місце в сільському господарстві посідає рослинництво буряків-
ничо-зернового напряму. Тваринництво має м’ясо-молочний напрям. Розви-
нуті садівництво, виноградарство, тютюнництво і вівчарство.
Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Залізничні
вузли: Вінниця, Жмеринка, Вапнярка. Територією області проходять газо-
проводи «Союз» та Уренгой — Помари — Ужгород.
Волинська область
Кількість населення 1054,7 тис. осіб, густота 52 особи/км 2 ,
частка міського населення 50,2 %. Українці становлять
майже 97 %. Близько 34 % населення зайнято в сільському
господарстві.
Основні господарські ланки — промисловість, агропро-
мисловий комплекс і транспорт. Продукція промисловості
переважає. Паливно-енергетичний комплекс працює на базі місцевого ву-
гілля і торфу, а також газу з Долини та електроенергії з Рівненської АЕС
і Добротвірської ДРЕС.
У промисловості значну роль відіграють лісова і деревообробна галузі.
Машинобудування випускає прилади і засоби автоматизації, вантажно-па-
сажирські легкові автомобілі, підшипники, машини для тваринництва та
кормовиробництва. Працюють заводи картонно-руберойдовий і гідроізоля-
ційних матеріалів, великопанельного домобудування, силікатний.
Легка промисловість представлена швейною, текстильною, шкіряно-взут-
тєвою (в тому числі зі штучної шкіри).
Головні галузі харчової промисловості — цукрова, м’ясна, маслосиророб-
на, молочна.
Сільське господарство спеціалізується на молочно-м’ясному тваринни-
цтві та рослинництві льонарсько-картоплярського і зерново-буряківничого
напрямів.
105
Територією області проходять важливі шляхи, що зв’язують Україну
з Європою. Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Най-
більший залізничний вузол — Ковель.
Дніпропетровська область
Кількість населення 3532,8 тис. осіб, густота
111 осіб/км 2, частка міського населення 83 %.
Українці становлять 79,3 %. Більша частина
населення зайнята в промисловості.
Частка промисловості в продукції гос-
подарського комплексу становить близько
85 %. Це — високоіндустріальна область, що
спеціалізується на залізо- і мангановорудній промисловості, металургії,
машинобудуванні та хімічній промисловості. Тут розташовані потужні
Криворізька ДРЕС-2, Придніпровська, Дніпродзержинська та інші ДРЕС,
Дніпродзержинська ГЕС.
Область дає країні залізну руду, метал, труби, кокс, металургійне і гірни-
че устаткування, космічні комплекси, акумулятори, верстати, електровози,
будівельні машини, вагони, продукцію хімічної промисловості. Тут створено
потужний будівельно-індустріальний комплекс (заводи металоконструкцій,
цементні тощо). Розвинуті легка (трикотажна, взуттєва, швейна), майже усі
галузі харчової промисловості.
Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових, соняш-
нику, овочів, а також на м’ясо-молочному тваринництві.
Основний транспорт — залізничний. Залізниці зв’язують Криворізький
залізорудний басейн із Донбасом. Важливими є також лінії Харків — Дні-
пропетровськ — Нікополь — Херсон, Харків — Синельникове — Меліто-
поль — Джанкой. Територією області проходять траси газопроводів Шебе-
линка — Дніпропетровськ — Одеса, Кременчук — Кривий Ріг — Кіровоград,
нафтопровід Кременчук — Херсон.
Донецька область
Кількіс ть населення 4774,4 тис. осіб, г ус тота
180 осіб/км 2, частка міського населення 92,2 %. Україн-
ці становлять майже 57 %. Міські поселення утворюють
агломерації: Донецько-Макіївську, Горлівсько-Єнакіїв-
ську, Маріупольську та ін. Найбільше трудових ресурсів
зайнято у важкій промисловості.
Область є високоіндустріальною. На промисловість
припадає 90 % валової продукції господарства. Основні
галузі спеціалізації — паливно-енергетична, металур-
гійна, хімічна, машинобудівна промисловість. Вугле-
добувна промисловість об’єднує близько 120 шахт, що нині переживають
кризу перебудови. В області працюють великі електростанції (Вуглегірська,
Старобешівська, Слов’янська, Курахівська та ін.). На місцевому коксівному
вугіллі й довізних залізній і мангановій рудах працюють великі металургійні
комбінати та трубний завод. Багато коксохімічних заводів. Кольорова мета-
лургія виплавляє цинк, ртуть, виробляє кольоровий прокат.
106
У машинобудуванні найбільшу роль відіграє важке машинобудування.
Найбільші підприємства: АО «Новокраматорський машинобудівний завод»,
ВО «Маріупольський завод важкого машинобудування», хімічні виробничі
об’єднання «Стирол» (Горлівка), «Хімпром» (Слов’янськ).
Сільське господарство спеціалізується на овочево-молочному і зерновому
виробництвах з молочно-м’ясним тваринництвом. Розвинуті основні галузі
харчової промисловості.
Транспортна система області дуже потужна. Тут найгустіша в країні
мережа залізниць, що зв’язують Донбас із Придніпров’ям, Києвом, Росією.
Найбільші залізничні вузли: Ясинувата, Красний Лиман, Дебальцеве, Ми-
китівка, Іловайськ, Волноваха. Трубопровідний транспорт представлений
газопроводами, що прокладені до міст області з Харківщини і Росії.
Житомирська область
Кількість населення 1373,9 тис. осіб, густота 46 осіб/км 2 ,
частка міського населення 56 %. Українці становлять по-
над 90 %. Більша частина трудових ресурсів зайнята у ви-
робничій сфері.
Продукція спеціалізації області — льняні тканини,
хміль, фарфорово-фаянсові вироби, титановий ільменіт,
лабрадорит і пірофіліт, папір.
Машинобудування виробляє хімічне устаткування,
верстати, шляхові машини, сільськогосподарські машини,
запчастини до тракторів і автомобілів. Із галузей харчової промисловості
найрозвинутіша цукрова. У Житомирі знаходяться льонокомбінат, фабри-
ки паперова, музичних інструментів, завод хімічного волокна. У Баранівці
працює найбільший у країні фарфоровий завод. У північних районах області
добувають лабрадорит, граніт, мармур, бутовий камінь. В області працює
Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат, що переробляє титановий
ільменіт.
Основу паливно-енергетичного комплексу області становлять місцеві торф
і буре вугілля та довізні нафта і газ. Електроенергія надходить із системи
«Київенерго».
Сільське господарство має зерново-картоплярсько-льонарський напрям
у поєднанні з м’ясо-молочним тваринництвом на Полісі й зерново-буряків-
ничим напрямом з молочно-м’ясним тваринництвом — в лісостеповій зоні.
Провідні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші
залізничні вузли — Коростень, Житомир, Бердичів, Овруч, Новоград-Волин-
ський. Територією області проходить траса нафтопроводу «Дружба».
Закарпатська область
Кількість населення 1253,9 тис. осіб, густота 98 осіб/км 2 ,
частка міського населення 37 %. Українці становлять понад
80 %. 66 % зайнятих працюють у виробничій сфері.
Закарпаття дає країні металорізальні верстати, прила-
ди, засоби автоматизації, деревину, картон, кухонну сіль,
плодоовочеві консерви. Значну роль відіграє рекреаційне господарство.
Найбільші підприємства області: «Електродвигун», «Мукачівприлад»,
107
верстатобудівний і арматурний заводи. Працюють філіали львівських ма-
шинобудівних заводів; багато підприємств лісопромислового комплексу.
Харчова індустрія: виноробна, плодоовочеконсервна, м’ясна, маслосиророб-
на, соляна. Є заводи розливу мінеральних вод. Легка промисловість: трико-
тажна, швейна, шкіряно-взуттєва. Розвинуті народні промисли (гончарне,
керамічне, килимарське виробництво, художня вишивка, різьблення по
дереву та ін.). На базі родовищ поліметалевих руд створено Мужіївський
державний золотополіметалевий комбінат.
Електроенергію область одержує від Львівської енергосистеми, а також
від місцевих Теребле-Ріцької ГЕС і Ужгородської теплогідроелектростанції.
Спеціалізація сільського господарства — скотарство м’ясо-молочного на-
пряму, овочівництво, садівництво та виноградарство.
У галузевій структурі сільського господарства переважає тваринництво.
На Закарпатській низовині вирощують пшеницю, кукурудзу, кормові куль-
тури, розвинуті овочівництво, тютюнництво, виноградарство, садівництво.
Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Територією
області проходять траси нафтопроводу «Дружба», газопроводів «Союз»,
«Братерство», Уренгой — Помари — Ужгород.
Область має добре розвинуте курортне і туристичне господарство. У Со-
лотвині у вироблених соляних шахтах діє алергологічна лікарня. В області
працює 15 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням.
Запорізька область
Кількість населення 1909,3 тис. осіб, густота
70 осіб/км 2, частка міського населення 75,7 %.
Українці становлять понад 70 %. Більша частина
населення зайнята в промисловості.
Область є високоіндустріальною. Провідне
місце в господарському комплексі посідають бага-
тогалузеве машинобудування, чорна і кольорова
металургія, хімічна і гірничодобувна промисло-
вість. Основу енергетики становлять Дніпровська ГЕС, Запорізька ДРЕС,
Запорізька АЕС. Найбільшими підприємствами чорної і кольорової мета-
лургії є «Запоріжсталь», титаномагнієвий комбінат, «Дніпроспецсталь»,
коксохімічний, феросплавів, алюмінієвий комбінат. Великі машинобудівні
підприємства «Запоріжтрансформатор», «Перетворювач», «Запорізький
абразивний комбінат», «АвтоЗАЗ», «Мотор-Січ», «Південшляхмаш»
і «Азовкабель».
Легка промисловість представлена швейною, трикотажною, взуттєвою та
іншими галузями. Розвинуті різні підгалузі харчової промисловості (олійно-
жирова, борошномельна, м’ясо- і фруктоовочеконсервна, молочна, рибна).
У сільському господарстві провідне місце посідає тваринництво м’ясо-мо-
лочного напряму. Основні сільськогосподарські культури: озима пшениця,
кукурудза, ярий ячмінь, просо, соняшник, рицина, соя.
Розвинуті овочівництво, садівництво, виноградарство; у тваринництві —
м’ясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво, а також кролівництво,
бджільництво, шовківництво, ставкове рибництво. Значна частина земель
зрошується.
108
Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Частина за-
лізниць електрифікована. Найбільші залізничні вузли: Запоріжжя, Пологи,
Мелітополь, Верхній Токмак, Федорівка. Найбільший річковий порт: Запо-
ріжжя, морський — Бердянськ.
Івано-Франківська область
Кількість населення 1403,7 тис. осіб, густота
101 особа/км 2, частка міського населення 42,1 %. Укра-
їнці становлять понад 97 %. Спостерігається надлишок
трудових ресурсів.
Основні галузі господарського комплексу області —
нафто- і газодобувна, лісова, деревообробна, хімічна,
нафтохімічна, машинобудівна, електроенергетична,
харчова промисловість. Енергетичною базою області є Бурштинська ДРЕС,
Калуська ТЕЦ. Добування нафти і газу та їх переробку налагоджено в Надвір-
ній і Долині. Машинобудівні підприємства випускають ковальсько-пресові
машини, ливарні автоматичні лінії, прилади контролю і регулювання тех-
нологічних процесів, обчислювальної техніки, машини для тваринництва.
Лісопромисловий комплекс виробляє деревні плити, фанеру, меблі. Хімічна
індустрія випускає мінеральні добрива, металевий магній, карбамідні й по-
ліхлорвінілові смоли, барвники тощо.
Легка промисловість представлена швейною, хутряною, шкіряно-взут-
тєвою, льняною та іншими галузями. Провідні галузі харчової промисло-
вості — цукрова, молочна, маслосироробна, м’ясна, соляна, тютюново-фер-
ментаційна. Поширені народні художні промисли: різьблення по дереву,
гончарство, ткацтво, килимарство.
Основні зернові культури в сільському господарстві — озима пшениця,
ячмінь, жито, льон-довгунець, цукрові буряки, ріпак.
Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Залізничні
вузли: Івано-Франківськ, Коломия. Територією області проходять траси га-
зопроводів «Братерство», «Союз», Уренгой — Помари — Ужгород.
Київська область
К і л ь к і с ть н а се л е н н я 4 4 3 0 ти с. о с і б, г ус тота
153 особи/км 2, частка міського населення 83 %. Укра-
їнці становлять понад 92 %. Більша частина населення
зайнята у виробничій сфері.
Київська область — промислово-аграрна. Її спеціалі-
зація — машинобудування (електронна й обчислювальна
техніка, електротехнічні вироби, сільськогосподарські
машини), легка, хімічна і харчова промисловість, ви-
робництво цукрових буряків, картоплі, овочів, м’яса
і молока. Працюють заводи сільськогосподарського ма-
шинобудування, «Електрокераміка», гумо-технічних виробів та азбестовий,
екскаваторний, «Ірпіньторфмаш», приладобудівний, «Радіатор», холодиль-
ників, пластмас, порошкової металургії, великовантажних кранів; виробни-
че об’єднання «Білоцерківшина», заводи мікробіологічної промисловості,
домобудівні комбінати, картонно-паперовий комбінат, меблеві фабрики.
109
Легка промисловість представлена суконною, швейною, трикотажною, шкі-
ряно-взуттєвою галузями. З харчової промисловості найбільше розвинута
цукрова.
Рослинництво області має буряківничо-зерново-льонарський напрям з роз-
винутим овочівництвом і плодівництвом, тваринництво — м’ясо-молочний.
Частина сільськогосподарських угідь області, що постраждала від катастро-
фи на Чорнобильській АЕС, вилучена з користування.
Електроенергію виробляють Київська ГЕС, Трипільська ДРЕС.
Розвинуті всі види транспорту. Особливе значення мають залізнич-
ний, автомобільний, річковий. Залізничні вузли: Київ, Миронівка, Фастів.
У Борисполі — Київський аеропорт. Територією області проходять траси га-
зопроводів Уренгой — Помари — Ужгород, Шебелинка — Полтава — Київ.
Судноплавство здійснюється по Дніпру, Десні, Прип’яті, частково по Тете-
реву.
Кіровоградська область
Кількість населення 1115,7 тис. осіб, гус-
тота 45 осіб/км 2, частка міського населення
60,4 %. Українці становлять понад 90 %.
Більша частина населення зайнята в сіль-
ському господарстві.
Область індустріально-аграрна. Дає країні сільськогосподарські маши-
ни, гідравлічні насоси, напівпровідникові матеріали, графіт, граніт, цукор,
олію. Основу енергетики становлять Кременчуцька, Краснохутірська та
інші ГЕС, Кіровоградська та Олександрівська ТЕС. Найбільші машино-
будівні підприємства: акціонерне товариство «Червона зірка», виробничі
об’єднання «Радій», «Друкмашина», заводи «Гідросила», ремонтно-ме-
ханічний, підйомно-транспортного устаткування, локомотиворемонтний,
тепловозоремонтний.
Розвинуте видобування і переробка бурого вугілля, видобувають також
графіт і будівельні матеріали.
Працюють підприємства чорної і кольорової металургії. Однією з провід-
них галузей є харчова промисловість: цукрова, молочна, маслосироробна,
м’ясна, сухого молока, олійно-жирова та ін. Є підприємства легкої промис-
ловості.
Сільське господарство має зерново-буряківничо-олійний напрям у поєдна-
нні з молочно-м’ясним тваринництвом.
Головні зернові культури — озима пшениця, кукурудза, ячмінь, бобо-
ві, гречка, просо. Розвинуті овочівництво, садівництво, ягідництво. У тва-
ринництві переважають скотарство м’ясо-молочного напряму, свинарство.
Є також птахівництво, вівчарство, бджільництво, шовківництво.
Головні залізничні магістралі зв’язують область з Києвом, Донбасом, пів-
днем України. Залізничні вузли: Знам’янка, Помічна, Долинська, Гайворон.
Територією області проходять траси газопроводів «Союз», Кременчук — Кри-
вий Ріг, нафтопроводу Кременчук — Кривий Ріг. Велике транспортне зна-
чення має Дніпро.
110
Луганська область
Кількіс ть населення 2507,3 тис. осіб, г ус тота
94 особи/км 2, частка міського населення 86,1 %. Укра-
їнці становлять 58 %. Більша частина населення зайнята
у виробничій сфері.
Область є високоіндустріальною. Частка промисловос-
ті в загальній продукції господарства становить близько
87 %. Область дає країні вугілля, тепловози, гірничо-
шахтне устаткування, мінеральні добрива, анілінові
барвники, соду, взуття.
Провідна галузь — паливна. В області налічується понад 90 шахт. Діють
Луганська, Штерівська і Лисичанська ДРЕС, а також низка ТЕЦ. Найбіль-
ші підприємства: «Луганськтепловоз», авіаремонтний і автоскладальний
заводи, НВО обчислювальної техніки «Імпульс», вагонобудівний, нафтопе-
реробний і содовий заводи, виробничі об’єднання «Азот» і «Склопластик».
Найбільшими підприємствами легкої промисловості є виробниче взуттєве
об’єднання і тонкосуконний комбінат у Луганську. Розвинуті основні галузі
харчової промисловості.
Сільське господарство спеціалізується на виробництві зернових (озима
пшениця, кукурудза тощо) і олійних (соняшник) культур у поєднанні з тва-
ринництвом молочно-м’ясного напряму. Крім великої рогатої худоби розво-
дять свиней, овець, коней. Розвинуте птахівництво, а також, як допоміжні
галузі, — рибництво, бджільництво. Важливе значення в області мають ово-
чівництво, садівництво, виноградарство. У галузевій структурі сільського
господарства переважає тваринництво.
Значну частину сільськогосподарських земель зрошують.
Область має густу залізничну і автомобільну мережу. Територією про-
ходять шляхи з України в Поволжя, на Кавказ, до Москви. Найбільші за-
лізничні вузли: Попасна, Родакове, Луганськ, Сімейкине, Кіндрашівська.
Розгалужена мережа газо-, нафто- і продуктопроводів.
Львівська область
Кількість населення 2611 тис. осіб, густота 120 осіб/км 2 ,
частка міського населення 59,5 %. Українці становлять
майже 95 %. Більша частина населення зайнята у про-
мисловості.
Область є індустріально-аграрною. Львівщина дає
країні автонавантажувачі, конвеєри, мопеди, автобуси,
телевізори, ковальсько-пресові машини, калійні добрива,
сірку, вугілля, нафту, цемент, папір, картон, панчішно-шкарпеткові вироби,
меблі, цукор, льон-довгунець, зернові, м’ясо.
В області добувають кам’яне вугілля, нафту, газ, торф. Працюють Добро-
твірська ДРЕС, Бориславська і Львівська ТЕЦ. Найбільшими машинобудівни-
ми підприємствами є «Львівський автобусний завод», «Автонавантажувач»,
«Конвеєр», «Львівприлад», «Кінескоп», «Полярон», «Мікроприлад», «Львів-
хімсільгоспмаш», верстатобудівний, завод автомобільних кранів. Хімічна
промисловість: виробництво природної сірки, мінеральних комплексних
111
добрив, калійних добрив, озокериту, фарб. Працюють підприємства целю-
лозно-паперової та цементної промисловості.
Харчова промисловість є однією з найрозвинутіших: цукрова, м’ясна,
молочна, кондитерська, олійно-жирова та ін. Розвинуті основні галузі лег-
кої промисловості.
У галузевій структурі сільського господарства переважає тваринництво
м’ясо-молочного напряму. Головні зернові культури: озима пшениця, ярий
ячмінь; технічні — цукрові буряки, льон-довгунець. Вирощують картоплю,
овочі. Розвинуті скотарство, свинарство, птахівництво, бджільництво, в гір-
ських районах — вівчарство.
Територією області проходять залізниці й автомобільні шляхи, що зв’язують
Україну з країнами Європи. Головні залізничні вузли: Львів, Красне, Стрий,
Червоноград, Самбір. Територією області проходять нафтопровід «Дружба»,
газопроводи Уренгой — Помари — Ужгород, Іванцевичі — Долина.
Миколаївська область
Кількість населення 1251,5 тис. осіб, густота
51 особа/км 2, частка міського населення 66,4 %.
Українці становлять майже 82 %. Більша частина на-
селення зайнята у виробничій сфері.
Основними галузями спеціалізації області є маши-
нобудування (особливо суднобудування), промис-
ловість будівельних матеріалів, легка і харчова,
портове господарство, а також вирощування зерна, соняшнику, овочево-
баштанних культур, винограду, виробництво м’яса і молока. Працюють три
суднобудівні заводи, що виробляють танкери, суховантажні морські й річ-
кові судна, військові кораблі; налагоджено виробництво дорожних машин,
технологічного устаткування для харчової промисловості та елеваторів, під-
йомно-транспортного устаткування для металургійної і гірничорудної про-
мисловості, дизельних двигунів, гідроапаратури, іригаційного устаткування.
Кольорова металургія представлена Миколаївським глиноземним заводом.
Харчова — підприємствами м’ясної, молочної, борошномельної, олійно-жи-
рової, рибообробної галузей. Великим підприємством є парфумерно-косме-
тичний комбінат «Червоні вітрила» в Миколаєві. Розвинута промисловість
будівельних матеріалів. Електроенергією область забезпечують Південно-
українська АЕС, Миколаївська ТЕЦ, Олександрівська, Костянтинівська та
Первомайська ГЕС.
Провідне місце в сільському господарстві посідає тваринництво м’ясо-
молочного напряму. Рослинництво має зерново-буряковий і зерново-олійни-
цько-плодоовочевий напрями.
Розвинуті овочівництво, баштанництво, садівництво, виноградарство;
з галузей тваринництва — скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.
Частина земель зрошується Інгулецькою зрошувальною системою.
В області розвинуті всі види транспорту. Головні залізничні вузли: Ми-
колаїв, Вознесенськ, Первомайськ-на-Бузі, Снігурівка. Найбільші річкові
порти: Миколаїв, Вознесенськ; морські — Миколаїв, Очаків. Територією об-
ласті проходять траси газопроводу Шебелинка — Дніпропетровськ — Одеса,
нафтопроводу Снігурівка — Одеса.
112
Одеська область
Кількість населення 2448,2 тис. осіб, густота
74 особи/км 2, частка міського населення 65,9 %.
Українці становлять майже 63 %. Більша частина
населення зайнята у невиробничій сфері.
Основу господарського комплексу становлять
промисловість, портово-промислова, агропромис-
лова, курортно-рекреаційна галузі. Одещина дає
країні устаткування для обробки металів, трак-
торні плуги, підйомні крани, ковальські преси,
металорізальні верстати, холодильні установки.
Найбільші підприємства: «Одесаґрунтомаш»,
«Продмаш», «Кисеньмаш», «Оріон», важкого
кранобудування, верстатобудівне, важкого вагонобудування. В Одесі, Іллі-
чівську, Ізмаїлі працюють судноремонтні заводи. Перше місце за обсягом
промислового виробництва посідає харчова промисловість: консервна, бо-
рошномельна, цукрова, олійно-жирова, м’ясна, рибообробна, молочна, вино-
робна та ін. Легка промисловість представлена текстильною, конопле-джу-
товою, взуттєвою, швейною; хімічна — суперфосфатною, нафтопереробною,
хіміко-фармацевтичною. Розвинута целюлозно-паперова галузь, а також
промисловість будівельних матеріалів. Найбільша електростанція — Одесь-
ка ТЕЦ.
У сільському господарстві головні галузі — рільництво (вирощування
озимої пшениці, кукурудзи, ячменю, сої, соняшнику, цукрових буряків),
виноградарство, садівництво. Розвинуте тваринництво: м’ясо-молочне скотар-
ство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Працюють зрошувальні системи.
Розвинуті всі види транспорту. Морські порти: Одеса, Іллічівськ, Южне,
Рені, Ізмаїл, Кілія. Діють міжнародні поромні переправи Іллічівськ — Варна
(Болгарія), Іллічівськ — Поті (Грузія). Головні залізничні вузли: Застава I,
Сортувальна, Роздільна, Котовськ. Працює газопровід Шебелинка — Одеса.
В Одесі є два аеропорти.
Полтавська область
Кількість населення 1609,4 тис. осіб, густота
56 осіб/км 2, частка міського населення 58,9 %. Укра-
їнці становлять понад 91 %. Більша частина населен-
ня зайнята у матеріальному виробництві.
Область належить до індустріально-аграрних.
Частка промисловості у сукупній валовій продукції
становить близько 67 %. Провідні галузі: залізорудна,
паливна, машинобудівна, легка. Агропромисловий комплекс має розвинуті
галузі харчової промисловості, буряко-цукрове виробництво, зернове госпо-
дарство і м’ясо-молочне тваринництво.
Полтавщина дає країні автомобілі, електролампи, вагони, прилади, ін-
струменти, верстати, будівельні машини, устаткування для хімічної, харчо-
вої і легкої промисловості, нафтопродукти, тканини, швейні вироби, меблі,
цукор, м’ясо, сир, масло, олію, борошно, технічне скло, фарфор, кераміку,
вишивку, килими.
113
Енергетичне господарство області базується на нафтопродуктах, природ-
ному газі, торфі, довізному вугіллі. Значну частину електроенергії постачає
Кременчуцька ГЕС.
Розвинуті видобування і переробка бурого вугілля, видобувають також
графіт і будівельні матеріали.
У сільському господарстві переважає тваринництво м’ясо-молочного
напряму. Переважають скотарство і свинарство, поширені також птахів-
ництво, вівчарство, кролівництво, конярство, риборозведення. Провідни-
ми культурами є озима пшениця, цукрові буряки, соняшник. Поширені
овочівництво, садівництво, ягідництво, є плантації кормових культур
і лікарських рослин.
Розвинуті всі види транспорту, найбільше — залізничний. Автотран-
спорт забезпечує внутрішньообласні перевезення. Найбільший річковий
порт — Кременчук, аеропорт — Полтава. Територією області проходять
магістральні газопроводи «Союз», Уренгой — Помари — Ужгород, Шебе-
линка — Полтава — Київ; нафтопроводи: Мічурінськ (Росія) — Кременчук,
Гнідинці — Глинсько-Розбишівське родовище — Кременчук та ін.
Рівненська область
Кількість населення 1168,3 тис. осіб, густота 58 осіб/км 2 ,
частка міського населення 46,9 %. Українці становлять
майже 96 %. 25 % трудових ресурсів зайнято у промис-
ловості.
Основні галузі спеціалізації області — харчова, легка,
деревообробна, машинобудівна, хімічна, енергетична про-
мисловість і багатогалузеве сільське господарство. Част-
ка промисловості у сукупній валовій продукції становить
66,5 %.
Рівненщина дає країні лляні тканини, неткані матеріали, деревно-
стружкові плити, мінеральні добрива, цемент. Першу продукцію дала єдина
в Україні сірникова фабрика.
Енергетичною базою області є Рівненська АЕС і Добротвірська ДРЕС
(Львівщина). Машинобудування виробляє високовольтну апаратуру, тор-
говельне обладнання, запасні частини для тракторів, автокормовози для
тваринницьких ферм і транспортні причепи. Найбільше хімічне підприєм-
ство — Рівненське виробниче об’єднання «Азот» (азотні й фосфорні добрива,
сірчана кислота, аміак). Діють заводи побутової хімії, пластмасових і гумо-
технічних виробів. Провідною галуззю харчової промисловості є цукрова.
Працюють підприємства молочної, крохмалепатокової, спиртової, мінераль-
них вод, кондитерської промисловості. З-поміж підприємств легкої промис-
ловості — льонокомбінат, п’ять льонозаводів, фабрики нетканих матеріалів,
швейні й трикотажні. Налагоджені виробництво паперу, цементу і шиферу,
обробка природного каменю, деревообробка.
У сільському господарстві дещо переважає рослинництво. Основні куль-
тури — озима пшениця, озиме жито, ячмінь, просо, гречка, цукрові буряки.
Розвинуті картоплярство, льонарство, а також хмелярство, овочівництво,
садівництво. З-поміж галузей тваринництва найбільше значення мають ско-
тарство і свинарство.
114
Головні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші
залізничні вузли: Здолбунів, Рівне, Сарни. У південній частині області про-
ходить ділянка траси нафтопроводу «Дружба».
Сумська область
Кількіс ть населення 1279,9 тис. осіб, г ус тота
54 особи/км 2, частка міського населення 65 %. Українці
становлять майже 89 %. Близько 38 % трудових ресурсів
зайнято у промисловості.
Область належить до індустріально-аграрних. Частка
промисловості у сукупній валовій продукції складає близь-
ко 67 %. Найважливіша галузь — харчова. Вона дає 30 %
товарної продукції. Розвинуті машинобудівна, хімічна,
нафтохімічна, легка промисловість. Машинобудування
виробляє устаткування для хімічної промисловості, електронні мікроскопи,
насоси для електростанцій, важкі компресори, апаратуру для гірничорудної
промисловості, поліграфічні машини. Хімічні підприємства: НВО «Свема»,
що виробляє кіноплівку і магнітну стрічку, виробничі об’єднання «Хімпром»
(фосфорні добрива, сірчана кислота та ін.) і «Гуматехніка». З-поміж галузей
харчової промисловості виділяється цукрова. Є м’ясна, спиртово-крохмаль-
на, маслосироробна і молочна. У багатьох містах працюють підприємства,
що випускають тканини, взуття, швейні вироби. Добре розвинута будівельна
індустрія.
В області працюють три ТЕЦ — в Сумах, Охтирці й Шостці. Невеликі
електростанції діють в інших населених пунктах.
Сільське господарство області спеціалізується на м’ясо-молочному тва-
ринництві й рослинництві зерново-буряківничого і льонарсько-картопляр-
ського напрямів. Частка рослинництва дещо більша. Основні культури: ози-
ма пшениця, зернобобові, цукрові буряки, льон, картопля. У тваринництві
переважають скотарство і свинарство. Розвинуті птахівництво, рибництво,
бджільництво.
Провідну роль відіграють залізничний і автомобільний транспорт. За-
лізничні вузли: Ворожба, Конотоп, Суми, Хутір-Михайлівський. Переважа-
ють транзитні вантажі. Територією області проходить траса нафтопроводу
Уренгой — Помари — Ужгород.
Тернопільська область
Кількість населення 1134,2 тис. осіб, густота 82 особи/км 2 ,
частка міського населення 42,6 %. Українці становлять понад
97 %. Більша частина населення зайнята у виробничій сфері.
Розвинуті промисловий і агропромисловий комплекси. Про-
відні галузі спеціалізації — харчова, легка і машинобудівна
промисловість, зернове господарство, буряківництво і м’ясо-
молочне тваринництво. Найважливіша галузь — харчова
(близько 36 % товарної продукції). Провідною галуззю харчової промисло-
вості є цукрова. Працюють підприємства м’ясної, плодоовочеконсервної,
молочної і маслосироробної. Машинобудування випускає бурякозбиральні
комплекси, світильники, пускорегулюючі апарати, торговельне обладнання,
115
металовироби. Головна галузь легкої промисловості — текстильна. Працю-
ють підприємства будіндустрії, деревообробні, фарфорових виробів.
Електроенергію область одержує в основному від Добротвірської ДРЕС, що
на Львівщині. Працюють невеликі місцеві електростанції.
Сільське господарство області має зерново-буряківничий напрям у поєд-
нанні з м’ясо-молочним тваринництвом. Частка валової продукції рослинни-
цтва дорівнює частці тваринництва. Головні сільськогосподарські культури:
озима пшениця, ячмінь, цукрові буряки, картопля. На півдні області розви-
нуте виноградарство, тютюнництво. Провідні галузі тваринництва — скотар-
ство і свинарство.
В області розвинуті всі види транспорту. Найбільші залізничні вузли:
Тернопіль, Чортків. У Тернополі є аеропорт.
Харківська область
Кількість населення 2887,9 тис. осіб, густота
92 особи/км 2, частка міського населення 78,7 %. Укра-
їнці становлять понад 70 %. Основна частина трудових
ресурсів зайнята у виробничій сфері.
Область є однією з найрозвиненіших в Україні.
У структурі промисловості на частку машинобуду-
вання й металообробки припадає 53 %. Головне місце
за обсягом валової продукції посідає сільськогосподар-
ське машинобудування, зокрема тракторне. Високого рівня розвитку досягло
енергетичне й електротехнічне машинобудування. Тут випускають потужні
турбіни для електростанцій, генератори, електродвигуни тощо. Область по-
стачає країні тепловози, літаки, підшипники, різноманітне устаткування
для багатьох галузей господарства. Досить добре розвинені в області харчова
(особливо цукрова), легка (текстильна, швейна), а також будівельна, газопе-
реробна, целюлозно-паперова і поліграфічна промисловість.
Електроенергетика області розвивається на місцевому й імпортному газі,
привізному донецькому вугіллі. Діють Зміївська ГРЕС, ГРЕС-2 (смт Есхар)
і кілька ТЕЦ.
Сільське господарство спеціалізується на рослинництві зерново-буряків-
ничого і тваринництві м’ясо-молочного напрямів. Провідну роль відіграє тва-
ринництво. Головні культури — озима пшениця, цукровий буряк, соняшник.
Розвинене садівництво.
В області добре розвинені усі види транспорту. Найбільші залізничні
вузли: Харків, Лозова, Куп’янськ, Мерефа, Люботин.
Херсонська область
Кількість населення 1161,4 тис. осіб, густота
41 особа/км 2, частка міського населення 60,2 %.
Українці становлять 82 %. Найбільше трудових ре-
сурсів зайнято в сільському господарстві.
Область належить до індустріально-аграрних.
Розвинуті багатогалузеве сільське господарство,
харчова промисловість, машинобудування, нафто-
переробна і легка промисловість. У загальному обсязі продукції переважає
сільське господарство.
116
Провідними галузями промисловості є суднобудування і судноремонт,
сільськогосподарське і електротехнічн