Реферат: Виконавче провадження

Контрольна робота зтеми:

Виконавче провадження

План

1.   Представництво сторін у виконавчомупровадженні

2.   Звернення стягнення на майно юридичноїособи

3.   Поняття і значення гарантій прав учасниківвиконавчого провадження

Списоквикористаних джерел

1.Представництво сторін у виконавчому провадженні

КонституцієюУкраїни не лише визначене широке коло прав громадян, але й встановлені дієвігарантії їх реалізації. Однією з таких гарантій є право на захист суб’єктивнихправ та охоронюваних законом інтересів. Найбільш повному здійсненню права особина судовий захист значною мірою сприяє юридична допомога, у тому числі і уформі представництва. Представництво можливе у будь-якій справі і на усіхстадіях розвитку цивільного процесу, починаючи з порушення справи і завершуючивиконанням судового рішення.

Умови і порядоквиконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно дозакону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільномупорядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999.

Відповідно довимог статті 11 вказаного Закону, сторонами у виконавчому провадженні єстягувач і боржник.

Стягувачем єфізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчийдокумент. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішеннямвчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбаченірішенням) або утриматися від їх вчинення.

У виконавчомупровадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з нихщодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійноабо може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

Представництво — це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана або маєправо вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.

Потреба впредставництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону(наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин(через хворобу, відрядження, зайнятості) не може особисто здійснювати своїправа і обов’язки, але часто до послуг представників звертаються заради того,щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час ізасоби і т.п.

За допомогоюпредставництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особистінемайнові права, проте не допускається вчинення через представників угод, що засвоїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод увипадках, передбачених законом (наприклад, тільки особисто можна скластизаповіт, укласти договір довічного утримання та ін.). Також Законом України«Про виконавче провадження» визначено умови виконання рішень, за якими боржникзобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

В навчальномупосібнику «Виконавче провадження в Україні» автор Щербак С.В. виділяє законнета договірне представництво.

Законним є представництвоінтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними та безвісновідсутніми, а підставами для допуску законних представників відповідно будуть:свідоцтво про народження дитини або рішення суду, акт про призначення опікуномабо піклувальником, а також опікуном майна.

Характернимиознаками законного представництва, по-перше, є те що представник і йогоповноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, господарськими,сімейними). Наприклад, батьки, опікуни виступають представниками недієздатнихосіб, малолітніх до 14 років у зв’язку з прямою вказівкою закону. По-друге,особа, яку представляють, не бере участі в призначенні представника і не можеособисто скасувати чи змінити повноваження представника, оскільки ці повноваженнявизначені законом.

Договірним єпредставництво, що здійснюється у виконавчому провадженні на підставі договорудоручення (адвокат, співстягувач, будь-який громадянин) або трудового договору(юрисконсульт). Повноваження цих представників підтверджується дорученням, щооформляється відповідно до вимог закону.

Представництвосторін у виконавчому провадженні визначено статтею 12 вищевказаного закону,згідно якої сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчомупровадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина увиконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за виняткомвипадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні діїособисто.

Неповнолітні таособи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконуютьобов’язки у виконавчому провадженні відповідно до вимог закону.

Якщо стороноювиконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державнийвиконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу,яка є опікуном її майна.

Участь юридичнихосіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами,посадовими особами, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, абочерез представників юридичної особи.

В даному випадкурегламентується не просто представництво юридичної особи, а її участь увиконавчому провадженні як сторони, тому зазначене положення потребує більшчіткої регламентації. Представництво інтересів юридичної особи є складовоючастиною її дієздатності. Так, юридична особа набуває цивільних прав і бере насебе обов’язки за допомогою своїх органів, які для цього наділяються правамизаконом та статутом (положенням). Порядок призначення або обрання керівнихорганів юридичної особи визначається їхнім статутом (положенням).

Загальним єправило про те, що представником підприємства є його керівник (директор), якийнаймається або призначається власником або уповноваженим ним органом і з якимукладається контракт. Статутом чи положенням (а також контрактом) визначаютьсямежі повноважень, які керівнику делегуються для здійснення комерційної абоіншої діяльності. Але статус керівника повинен доводитись також призначенням напосаду (наказ), обранням колегіального органу (виписка з рішення зборів) абоконтрактом. Тому перед державним виконавцем завжди постає питання про допущеннята обсяг повноважень представника юридичної особи. Особливо це питання єактуальним, коли від волевиявлення представника залежатиме послідовність абозміст процесуальних дій державного виконавця.

Оскількистатутом чи положенням право керівника підприємства може обмежуватися щодовчинення окремих видів угод або розміру такої угоди (грошовим або штучнимеквівалентом), необхідно пересвідчитись не лише в наявності документа, якийпосвідчує службове становище керівника (наказу про призначення), а й унаявності повноважень у представника на вчинення саме цієї угоди. Для цьогодержавний виконавець може витребувати відповідні витяги із статутів чиположень.

Сучасна юридичнапрактика передбачає можливість директора та інших керівників діяти на підставіконтракту тощо. Тому державний виконавець має роз’яснити керівнику, який дієвід імені юридичної особи, протиправність діяльності, що виходить за межі йогоповноважень, та неприпустимість діяльності в період відпустки або звільнення,оскільки це буде визначати особисту відповідальність громадянина як фізичноїособи. Іншим випадком є надання доручення керівнику або іншому працівникупідприємства, установи, організації уповноваженим органом юридичної особи, якимйому встановлюються чіткі повноваження на укладення угоди від імені цієїюридичної особи.

Окремо вартозупинитися на оформленні довіреності на представництво сторони виконавчогопровадження.

Так, частиноюп’ятою статті 12 вищезгаданого Закону передбачено, що повноваження представникамають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимогзакону.

Відповідно достатті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, щовидається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно статті245 Кодексу, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно дозакону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядкупередоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановленихчастиною четвертою цієї статті (частина друга статті 245 Кодексу).

Згідно частинипершої статті 219 Кодексу у разі недодержання вимоги закону про нотаріальнепосвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Таким чином,можна зробити висновок, що у випадку видачі особі довіреності, що не відповідаєформі, в якій повинен вчинятися зазначений правочин, право на представництвосторони виконавчого провадження така особа не має.

Підстави дляприпинення представництва за довіреністю визначено статтею 248 Кодексу. Зприпиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. Уразі припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайноповернути довіреність.

2.Звернення стягнення на майно юридичної особи

Порядокзвернення стягнення на майно боржника юридичної особи регламентовано главою 6Закону України «Про виконавче провадження». Найпершою особливістю зверненнястягнення на майно юридичної особи є те, що в першу чергу стягнення звертаєтьсяна кошти боржника, як у гривнях, так і в іноземній валюті.

Готівка внаціональній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищахборжника, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складеннявідповідного акта державним виконавцем. Вилучення проводиться за участюпонятих. Слід наголосити, що дана виконавча дія повинна вчинятися в присутностіповноважних представників боржника, якими виступають керівники юридичної особиабо представники за дорученням. У разі їх відсутності виконавчі дії можутьопинятися в присутності інших посадових або службових осіб даної юридичноїособи.

Вилучена готівкане пізніше наступного робочого дня здається на депозитний рахунок ВДВС дляпокриття витрат на проведення виконавчих дій та на покриття боргу завиконавчими документами, а також на повернення авансового внеску, якщо такиймав місце.

Готівка віноземній валюті у той самий строк здається державним виконавцем до банку абоіншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньомувалютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриттяборгу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. прицьому, державний виконавиць зобов’язує банк здійснити продаж і зарахувати коштивід продажу на депозитний рахунок органу ДВС протягом семи днів.

Накладенняарешту на кошти боржника. На сьогоднішній деньвиникли певні ускладнення у здійсненні банками арешту коштів за постановамидержавних виконавців.

Основноюпричиною цих ускладнень є невідповідність положенням нового ЦК України, щостосуються підстав обмеження прав розпоряджатися рахунками, наступних положеньнормативно-правових актів:

• частини 1 та 3ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ;

• абзацу 7 ч. 3ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-ХIV;

• абзацу першогопп. «а» п. 9.3.1. п. 9.3. ст. 9 Закону України «Про порядок погашеннязобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ.

Вказанінормативно-правові акти зазначають, що правом накладати обмеження нарозпорядження грошовими коштами наділені такі особи:

• слідчі, щоздійснюють арешт коштів юридичних або фізичних осіб;

• державнівиконавці;

• керівники податковогооргану, що тимчасово зупиняють видаткові операції за рахунок платниківподатків, в порядку адміністративного арешту активів такого платника.

У той же час ЦКУкраїни передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовимикоштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадківобмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках,встановлених законом. Таким чином, на сьогоднішній день існує колізія права.

При вирішенніданої проблеми слід виходити із загальних положень теорії держави і права щодоспособів розв’язання колізій. Тобто слід визначити нормативно-правовий акт,яким необхідно керуватися при вирішенні питання щодо накладення арешту на коштиклієнта-боржника.

Таким чином, привиникненні подібних колізій між нормативно-правовими актами, у даному випадкуЗаконами, прийнятими одним і тим же органом – ВР, застосуванню підлягаєнормативно-правовий акт прийнятий пізніше, ніж останні. Крім того,обов’язковість застосування саме положень ст. 1074 ЦК України, а не відповіднихположень інших законодавчих актів зумовлена тим, що дана норма ст. 1074 глави72 ЦК є спеціальною по відношенню до норм ст. 59 Закону України «Про банки ібанківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ.

/>/>Відповіднодо ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» якщо після накладення державнимвиконавцем арешту на кошти боржника — юридичної особи у банках чи іншихфінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває новірахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє довідповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб докримінальної відповідальності./>

/>Уразі відсутності у боржника — юридичної особи коштів, достатніх для покриттязаборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові — юридичнійособі на праві власності або закріплене за ним, у тому числі на майно, якеобліковується на окремому балансі філії, представництва та іншоговідокремленого підрозділу боржника — юридичної особи (за винятком майна,виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактичновикористовує це майно. />

На зазначенемайно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

/>1)у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві(цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності,легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція(товари); />

2) у другу чергу- інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються увиробництві;/>

3) у третю чергу- об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а такожсировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

/>Уразі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику — юридичнійособі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника абоуповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разінеобхідності — Фонд державного майна України про накладення арешту на майноборжника — юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на якенакладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

/>/>Напропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна Українидержавний виконавець за рахунок коштів на фінансування Державної виконавчоїслужби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника- юридичної особи.

/>Уразі накладення арешту на майно підприємств-боржників, які мають стратегічнезначення для економіки і безпеки держави, державний виконавець у 3-денний строкповідомляє Фонд державного майна України про накладення арешту на майнопідприємств-боржників, а також дані про склад і вартість майна, на якенакладено арешт, і про розмір вимог стягувача. />

Отримавшиповідомлення відповідного органу управління чи Фонду державного майна Українипро вчинення цими органами дій щодо порушення справи про банкрутство боржника — юридичної особи, державний виконавець звертається до суду із заявою провідстрочку виконання відповідно до статті 33 Закону. У разі порушення судомпровадження у справі про банкрутство боржника — юридичної особи державний виконавецьвиносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконанняпровадження по зверненню стягнення на заставлене майно.

/>/> 

3.Поняття і значення гарантій прав учасників виконавчого провадження

Права й інтересисторін та інших осіб у виконавчому провадженні забезпечуються численнимигарантіями, закріпленими в нормах Закону «Про виконавче провадження» та іншомузаконодавстві України. До них, зокрема, відносяться:

1) функціонуваннязагальних, міжгалузевих принципів, на яких побудована діяльність державнихвиконавців та учасників виконавчого провадження (статті 5, 18, 32, 35, 37, 45та інші Закону);

2) обов'язокдержавного виконавця здійснювати надані йому права у точній відповідності іззаконом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересівгромадян і юридичних осіб — учасників виконавчого провадження й інших осіб;

3) обов'язокдержавного виконавця роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчомупровадженні та залучаються до проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки,відповідно до їх визначення в Законі;

4) оскарженняособами, які беруть участь у виконавчому провадженні дій і бездіяльностідержавного виконавця (ст. 7 Закону);

5) контроль інагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8 Закону);

6) віднесення нарозгляд суду окремих питань, від яких залежить розвиток виконавчого провадження(статті 28, 32, 33, 42, 78 Закону);

7) звільненнямайна з-під арешту (ст. 59 Закону), пред'явлення позову до юридичної особи, звини якої не були стягнені кошти з боржника, а також відшкодування збитків,заподіяних державним виконавцем (ст. 86 Закону);

8) контрольдержавного виконавця за правильним і своєчасним виконанням судових рішень простягнення періодичних платежів (ст. 74 Закону);

9) поворотвиконання (статті 420-422 ЦПК).

Гарантіями правгромадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні є дія принципів законності,об'єктивності істини, диспозитивності, рівноправності сторін, доступностівиконання, державної мови провадження, гласності тощо.

На реалізаціюзагальноправового принципу повноти і реальної гарантованості суб'єктивних правгромадян встановлений законом і процесуальний порядок примусового виконаннясудових і несудових рішень органом державної виконавчої служби України.Визначений процесуальний порядок покладає на державного виконавця обов'язокздійснювати свої повноваження на основі принципу законності — не допускати усвоїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб(ч. 1 ст. 7 Закону), в тому числі сторін і інших осіб, які беруть участь увиконавчому провадженні.

Проявом принципуюридичної істини є нормативне правило, закріплене в ч. 1 ст. 5 Закону, увідповідності з яким державний виконавець зобов'язаний вживати заходи щодопримусового виконання рішень судових і несудових органів, передбачених ст. 3Закону, неупереджено, своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, застосовуватитільки ті заходи примусового виконання, які визначені законом і передбаченірішенням.

Принципдиспозитивності надає можливість сторонам вільно розпоряджатися своїми правамиу виконавчому провадженні і цим самим активно впливати на його розвиток.Виконавче провадження може бути відкрите, відкладене, зупинене, закрите,закінчене за заявою стягувача або його представника при наявності відповіднихповноважень (п. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 32, статті 35, 37, 39 Закону).

Відповідно допринципу процесуальної рівноправності сторони мають рівні можливості дляреалізації своїх прав і обов'язків у виконавчому провадженні. Цей принцип євідображенням встановленого ст. 24 Конституції України загальноправовогопринципу рівності конституційних прав і свобод громадян та рівності їх передзаконом.

У виконавчомупровадженні зазначений принцип реалізується незалежно від походження сторін, їхсоціального і майнового стану, расової та національної належності, статі,освіти, ставлення до релігії, виду і характеру занять, місця проживання таінших обставин.

Принципдоступності забезпечує сторонам та іншим заінтересованим особам у встановленомузаконом порядку вільний доступ до виконавчого провадження особисто чи черезпредставника. Виконавчі дії органів державної виконавчої служби провадятьсябезкоштовно. Сторони несуть тільки деякі витрати, пов'язані з проведеннямвиконавчих дій, що забезпечують примусове виконання (ст. 45 Закону). Виконавчепровадження провадиться державною мовою з використанням у встановленому порядкуінших мов національних меншин України (ст. 10 Конституції). Державнийвиконавець або сторони можуть запросити перекладача (ст. 15 Закону).

Гласністьвиконавчого провадження надає можливість сторонам і їх представникамзнайомитись з матеріалами виконавчого провадження, бути присутніми при вчиненнівиконавчих дій, виконавчі дії провадяться в присутності понятих. Наслідкивиконавчого провадження можуть бути висвітлені в пресі, по радіо, на телебаченнітощо. Гласність діє при проведенні публічних торгів, здійснюваних дляреалізації майна боржника, на яке накладене стягнення. Але гласність не діє,коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, з метою запобіганнярозголошенню відомостей про інтимне життя сторін та забезпечення таємниціусиновлення.

Важливоюінформацією громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні є роз'ясненняїм державним виконавцем їх прав відповідно до вимог Закону.

Встановлененормативне правило покладає на державного виконавця обов'язок роз'яснити праваособам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються допроведення виконавчих дій.

До осіб, якіберуть участь у виконавчому провадженні (учасників виконавчого провадження),належать, окрім державного виконавця, також сторони, представники сторін,експерти, спеціалісти, перекладачі, яким державний виконавець повиненроз'яснити їх права (ч. 1 ст. 10 Закону).

Державнийвиконавець зобов'язаний також роз'яснити права особам, які залучаються ним допроведення виконавчих дій, а саме понятим, працівникам органів опіки іпіклування, інших органів і установ у порядку, встановленому Законом.

Роз'яснити правазазначеним особам судовий виконавець повинен відповідно до Закону, тобто до ст.29, якою встановлений їх перелік, та інших норм Закону «Про виконавчепровадження».

Права експерта іспеціаліста мають бути роз'яснені відповідно до змісту ст. 14 Закону,перекладача — ст. 15 Закону, понятих — ст. 16 Закону.

Частиною 2 ст. 7Закону на державного виконавця покладається обов'язок роз'яснити учасникамвиконавчого провадження та особам, які залучаються до проведення виконавчихдій, тільки їх права. Але з метою забезпечення виконання виконавчих дій ч. 4ст. 29 Закону покладає на учасників виконавчого провадження (ст. 14 на експертаі спеціаліста, ст. 15 — на перекладача, ст. 14 — на понятих) також певніобов'язки, зокрема, загальні — користуватися усіма наданими їм правами, якімають бути також роз'яснені цим особам державним виконавцем.

Закон невстановлює, яким чином та в якій частині виконавчого провадження мають бутироз'яснені права зазначеним особам, тому такі роз'яснення можливі в усній іписьмовій формі (в постанові про залучення експертів і спеціалістів,перекладача, понятих) перед вчиненням виконавчих дій.

До гарантій правгромадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні належить встановлене ч. 3статті 7 право осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні абозалучаються до проведення виконавчих дій, на оскарження дій державноговиконавця, його відмови від вчинення певної виконавчої дії, зволікання зучиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвіддержавного виконавця. Право на таке оскарження може бути реалізоване у порядку,встановленому цим Законом, зокрема статтями 17, 24, 26, 27, 32, 36, 37, 39тощо.

Скарга може бутиподана на ім'я начальника відповідного відділу державної виконавчої служби абодо суду за місцем знаходження такого відділу, або до іншого суду згідно іззаконом (ст. 85 Закону).

Звернутися досуду зі скаргою мають право учасники виконавчого провадження (сторони,представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі) та особи, якізалучаються до виконання дій державним виконавцем (поняті, працівники органіввнутрішніх справ, опіки і піклування та інших органів), якщо вони вважають, щорішенням, дією або бездіяльністю виконавчої служби порушено їх права чисвободи. Суб'єкти права оскарження в цивільному процесі набуваютьправосуб'єктність заявника.

За результатамирозгляду справи суд постановляє рішення про задоволення чи про відмову узадоволенні скарги. При встановленні обґрунтованості скарги суд визнаєоскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державноговиконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнитивимогу заявника і усунути порушення або іншим шляхом поновлює його права чисвободи. За рішенням суду може бути допущене негайне виконання.

При встановленнісудом, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були вчинені відповідно дозакону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особидержавної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, судпостановляє рішення про відмову у задоволенні скарги.

Статтею 8 Законупередбачений контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження.

Встановленийконтроль за законністю виконавчого провадження носить адміністративний характері здійснюється начальником відділу державної виконавчої служби, вбезпосередньому підпорядкуванні якого перебуває державний виконавець, а такожздійснюється керівником вищестоящого органу.

До такихкерівників, відповідно до ст. 10 Закону «Про державну виконавчу службу»належать керівники Департаменту державної виконавчої служби Міністерстваюстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управлінняюстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Управлінняюстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Їх контрольніфункції спрямовуються на перевірку своєчасності, правильності і повнотивиконання рішень державним виконавцем.

Своєчасністьперевіряється дотриманням встановлених строків здійснення виконавчогопровадження (ст. 25 Закону), строків відкриття виконавчого провадження (ст. 24Закону), строків відкладення виконавчих дій (ст. 32 Закону), зупиненнявиконання (ст. 36 Закону), дотримання строків оскарження постанов державноговиконавця та строків їх розгляду компетентними особами.

Правильністьвиконання рішень державним виконавцем перевіряється на підставі дотримання нимвстановленого нормами Закону процесуального порядку вчинення виконавчих дій ізастосування встановлених Законом і рішенням суду заходів примусовоговиконання, дотримання гарантій захисту прав громадян і юридичних осіб увиконавчому провадженні.

Повнотавиконання визначається відповідністю стягнення предмету присудженого рішеннямсуду чи іншого юрисдикційного органу з його відображенням у виконавчомудокументі.

Перевіряється,чи стягнення на майно боржника звертаються в розмірах і обсягах, необхідних длявиконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання (ст. 50Закону).

За дотриманнямзаконності у виконавчому провадженні органами прокуратури здійснюється нагляд упередбаченому законом порядку (ч. 2 ст. 8 Закону). Нагляд прокурора увиконавчому провадженні спрямовується на захист прав громадян, інтересівдержави, прав і інтересів державних підприємств і організацій. Він покликаний умежах своєї компетенції вживати заходи Щодо своєчасного і повного виконаннясудових рішень у справах за позовами прокурорів. З цією метою він можевідповідно до п. 2 ст. 121 Конституції і п. 2 ст. 18 Закону «Про виконавчепровадження» подати заяву про відкриття виконавчого провадження.

На захист правстягувача у виконавчому провадженні спрямоване правило ст. 86 Закону, за якимстягувач має право звертатися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язанапроводити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієїюридичної особи. При цьому стягнувач звільняється від сплати державного мита.

Якщо приздійсненні виконавчого провадження державним виконавцем були заподіяні збиткигромадянам чи юридичним особам, то такі підлягають відшкодуванню в порядку,передбаченому Законом.

Майнові праваосіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладення на їх майно арешту,забезпечуються їх правом на звільнення такого майна з-під арешту. Відповідно дост. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй,а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майноі про звільнення майна з-під арешту.

До процесуальнихзасобів, які забезпечують права і інтереси сторін та інших осіб у виконавчомупровадженні, є віднесення на розгляд судами окремих питань, пов'язаних звідкриттям виконавчого провадження і його розвитком.

Відповідно дост. 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявоюстягувача або інших правомочних осіб на підставі виконавчого документа.

У разі втратиоригіналу виконавчого листа, суд, який видав цей лист, має право видати йогодублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні звикликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою длявирішення питання про видачу дубліката (ст. 357 ЦПК).

Суд, який видаввиконавчий документ за наявності обставин, що ускладнюють виконавче рішення абороблять його неможливим, за заявою державного виконавця або сторін може надативідстрочку або розстрочку виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання(ст. 33 Закону).

У разі, якщорезолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою,суд, який видав такий виконавчий документ за заявою державного виконавця іосіб, які брали участь у справі, може роз'яснити таке рішення (ст. 215 ЦПК, ст.28 Закону).

На підставіухвали суду державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій (ч. 1 ст.32 Закону).

У випадкахвідсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника завиконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди,заподіяної каліцтвом, а також про відібрання дитини державний виконавецьзвертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або дитини (ст.42 Закону).

При виконаннірішення про відібрання дитини, у разі потреби, державний виконавець можезвернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштуваннядитини до дитячого чи лікувального закладу (ст. 78 Закону).

Захист правстягувача забезпечується встановленням ст. 87 Закону штрафної відповідальностіборжника за невиконання без поважних причин рішення, яке зобов'язує йоговиконати певні дії, котрі можуть бути виконані лише боржником.

Гарантією прав іінтересів сторін та інших осіб під час провадження виконавчих дій є встановленаст. 88 Закону відповідальність за невиконання законних вимог державноговиконавця та порушення Закону «Про виконавче провадження».

За порушеннявимог Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чипосадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа,подання або неподання неправдивих відомостей про доходи й майновий станборжника, а також про неповідомлення боржника про зміну місця роботи(знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку безповажних причин за викликом державного виконавця на винних осіб накладаєтьсяштраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян упорядку, передбаченому законом (ст. 18813АПК).

При наявностіознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншимчином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державнийвиконавець складає акт про порушення і надсилає його до суду з поданням пропритягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Гарантієюзахисту прав відповідача є поворот виконання.

Поворотвиконання є цивільно-процесуальною гарантією майнових прав відповідача, якаполягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачу (боржнику) всьогоодержаного за скасованим рішенням. Правове регулювання повороту виконанняпроведене в статтях 420-422 ЦПК. Для настання повороту необхідно: 1) одержанняпозивачем (стягувачем) майна або грошових сум у порядку виконання рішення суду;2) скасування такого рішення суду і закриття провадження у справі або залишенняпозову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи зміна рішення шляхомзадоволення позовних вимог у меншому розмірі, або скасування рішення зповерненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються уменшому розмірі чи має місце відмова в їх задоволенні.

Питання проповорот виконання вирішується судом вищої інстанції (який розглядає справу вкасаційному порядку або переглядає її у порядку нагляду), котрий скасовує абозмінює рішення, чи судом, рішення якого було скасоване, при новому розгляді нимсправи. Якщо поворот виконання не був вирішений зазначеними судами, відповідачу межах загальних строків позовної давності може звернутися до суду першоїінстанції, в якому знаходиться справа, з заявою про повернення майна,стягнутого з нього за скасованим рішенням. Суд розглядає заяву з викликомсторін і постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. При неможливостіповернення майна в натурі відшкодовується вартість останнього в розмірі суми,одержаної від його реалізації (статті 206, 420 ЦПК).

Поворотвиконання з окремих категорій справ має свої особливості, передбачені ст. 422ЦПК.

У справах простягнення на користь члена колективного сільськогосподарського підприємстваплати за працю в ньому, про стягнення винагороди за використання авторськогоправа, права на відкриття, винахід, на які видано авторське свідоцтво,раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок, про відшкодування шкоди,заподіяної каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, а також втратоюгодувальника, поворот виконання допускається, якщо рішення скасоване у порядкунагляду або у зв'язку з нововиявленими обставинами, коли скасоване рішення ґрунтувалосяна повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підробленихдокументах.

У справах простягнення аліментів, заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудовихправовідносин, незалежно від того, в якому порядку скасоване рішення, поворотвиконання допускається лише у випадках, коли рішення було обґрунтоване напідроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Процесуальнеправове регулювання повороту виконання рішення, постанови арбітражного суду маєпевні особливості, встановлені ст. 122 АПК.

У разі, коливиконані рішення або постанова були змінені чи скасовані і прийняте новерішення про повну або часткову відмову в позові або провадження у справіприпинено або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що знього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповіднійчастині рішеннями, постановою.

Поверненнястягнутих грошових сум, майна або його вартості проводиться за наказомарбітражного суду, який видається за заявою боржника, до якої має бути доданадовідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим)бухгалтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списаноустановою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Гарантієюзахисту прав сторін є обов'язок державного виконавця здійснювати систематичнийконтроль за правильним і своєчасним виконанням судових рішень про стягненняперіодичних платежів із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших виплатборжника, які видаються підприємствами, установами, організаціями, а також занадходженням відрахованих сум стягувачам (ч. 6 ст. 74 Закону).

Списоквикористаних джерел

1.    КонституціяУкраїни// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2.    Провиконавче провадження: Закон України вiд 21.04.1999 № 606-XIV останняредакцiя вiд 11.06.2009 [Електронний ресурс].– Режим доступу: www.rada.kiev.ua. – Загол. з екрана.

3.    Авер'яновВ.Б. Принцип верховенства права – вирішальна засада реформування державноїслужби. – К.: Юрнаукацентр, 2000. – 410 с.

4.    БілоусовЮ.В Виконавче провадження: Навч. посіб. – К.: Прецедент, 2005. – 192 с.

5.  ГорбуновА.К. Науково-практичний коментар до законів «Про державну виконавчу службу»,«Про виконавче провадження». – К.: Юрінком інтер, 2006. – 320 с.

6.    КондратьевЯ. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. –К.: Юрінком Інтер, 2002. – 267 с.

7.   Сибилёв Д.М. Закон Украины “Обисполнительном производстве”: Научно-практический комментарий. – Х.: Легас,2000. – 211 с.

8.    СкоморохаЛ.В. Державна виконавча служба: історія і сучасність// Право України. – 2002. –№8. – С. 94-98.

9.   Тітов В. Про деякі проблеми виконавчогопровадження// Право України. – 1999. – № 11. – С. 64-68.

10. Федоренко Я.В. Исполнение решенийарбитражного суда о взыскании денежных средств. – М.: ПРИОР, 1999. – 320 с.

11. ФурсаС. Принципи організації та діяльності державної виконавчої служби//Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №8. – С. 81-85.

12.  ЩербакС.В. Виконавче провадження в Україні: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.

13.  ЩербакС.В. Виконавче провадження як одна з правозахисник функцій держави // ПравоУкраїни. – 2002. – №11. – С. 86-90.