Реферат: Право інтелектуальної власності
Зміст
1. Сутністьоб’єктів права інтелектуальної власності. Місця походження товарів. «Ноу-хау»
2. Поняттята сутність суміжних прав
3. Задача
Списоквикористаної літератури
Сутність об’єктів права інтелектуальної власності. Місцяпоходження товарів. «Ноу-хау»
Сутність об’єктів права інтелектуальноївласності.
Однією з найбільш важливих і характерних рис людини якчастини живого світу є її здатність до осмислення ( цілеспрямованої) творчості.
Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальнадіяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняєтьсянеповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.
Сутність інтелектуальної власності означає закріплені закономправа, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій,літературній і художній сферах.
Поняття інтелектуальної власності було закріплено вміжнародно-правовій практиці на законодавчому рівні. Також це поняття з’явилосяй у національному законодавстві України.
Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльністьмістяться у ст… 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має правоволодіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної,творчої діяльності. Конституція України у ст… 54 гарантує кожномугромадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості,захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальнихінтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєїінтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чипоширення вказаних результатів без згоди автора. Проте обмеження творчостівстановлюється законом – творчість не може бути аморальною, спрямованою протисуспільства, людства.
Конкретною правовою основою здійснення і захистуінтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р.«Про охорону прав на промисловості зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охоронуправ на знаки для товарів і послуг», від 15 грудня 1993 р. «Про племіннетваринництво», «Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р.«Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державнутаємницю», від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу»,від 5листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»та ін..
Право інтелектуальної власності – це право особи на результатінтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальноївласності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Визначаючи поняття «право інтелектуальної власності», слідурахувати, що воно може вживатися у суб’єктивному та об’єктивному розумінні, атакож нерідко вживається для визначення елемента правосуб’єктності особи.
Право інтелектуальної власності в об’єктивному значенні – цесукупність правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесістворення, легітимізації, використання та охорони результатів інтелектуальної,творчої діяльності.
До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема,належать:
· літературні та художні твори;
· комп’ютерні програми;
· компіляції даних (базиданих);
· виконання;
· фонограми, відеограми,передачі (програми) організацій мовлення;
· наукові відкриття;
· винаходи, корисні моделі,промислові зразки;
· компонування (топографії)інтегральних мікросхем;
· раціоналізаторськікомпозиції;
· сорти рослин, породи тварин;
· комерційні (фірмові)найменування, торгівельні марки (знаки для товарів і послуг), географічнізазначення;
· комерційні таємниці.
Визначені об’єкти права інтелектуальної власності, залежновід сфери застосування, можна умовно поділити на три групи.
До першої групи належать об’єкти авторського права тасуміжних прав. Ця група має відмінності від об’єктів промислової власності як упроцесі набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відміну від об’єктівавторського права, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, атакож організацій мовлення належать до суміжних прав, тобто прав, суміжних завторським правом. До об’єктів авторського права належать літературні, художнітвори, комп’ютерні програми, бази даних, до об’єктів суміжних прав – виконаннятворів, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення.
До другої групи належать об’єкти промислової власності, вониіменуються так тому, що застосовуються у промисловості. Об’єктами правапромислової власності слід вважати винаходи, корисні моделі, промислові зразки,торгівельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування.
До третьої групи належать штучно виділені, так званінетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки упромисловості. Це сорти рослин, породи тварин, топографії інтегральнихмікросхем, комерційні таємниці, наукові відкриття та раціоналізаторськіпропозиції.
Цей перелік не є вичерпним, він може поповнюватися новимирезультатами творчої діяльності.
Місця походженнятоварів.
В українськомузаконодавстві з’явивсяновий цивільно-правовий інститут, який в наш час є потрібним. Цим інститутом єправо найменування місця походження товару. Справа в тому, що на якісніхарактеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливаютьще й інші фактори, які часто не залежать навіть від технічного рівнявиробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковимифакторами, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару,можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району.
Таким чином, наринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічномуоб'єкті та ще й у поєднанні з людським фактором.
В українськомузаконодавстві, зокрема, ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначенняпоходження товарів» термін «зазначення походження товару» є складним,комплексним поняттям. Зазначення походження товару є складним поняттям тому, щовключає у себе ще два терміни, а саме:
· назвумісця походження товару;
· географічнезазначення походження товару.
Назва місця походження товару — назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором [1]./>
Найменуванняммісця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чибудь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назвагеографічного об'єкта.
Законодавствазарубіжних країн, як правило, містять певні обмеження щодо найменування місцяпоходження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, якіхоч і містять назву географічного об'єкта, проте увійшли до загальновживаногообороту як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем йоговироблення.
Також однією із необхіднихознак такого визначення є вимога, що найменування місця походження товарувикористовується для позначення певного роду товарів, які виробляються у даномугеографічному об'єкті, тобто в конкретно визначеній місцевості.
Позначення вказує на особливівластивості товару, якого не мають товари такого роду, що виробляються в іншіймісцевості, іншому географічному об'єкті.
Всі ці особливі властивостітовару зумовлені саме природними або людськими факторами даного географічногооб'єкта або природними і людськими факторами водночас.
Тільки у своїйсукупності ці правові ознаки географічного об'єкта дають йому найменуваннямісця походження товару, яке здатне до реєстрації.
Найменуваннямісця походження товару набуває значення лише за умови його державноїреєстрації у встановленому чинним законодавством порядку або внаслідокміжнародних договорів держави.
Реєстрація місцяпоходження товару відбувається відповідно до Розділу 3 Закону України «Проохорону прав на зазначення походження товарів».
Заява на правореєстрації подається згідно з нормами вказаними в ст. 10 цього ж закону.
Право на поданнязаяви мають:
1. особи чи групи, які взаявленому географічному місці виробляють товар;
2. асоціаціїспоживачів;
3. установи, що мають відношеннядо відповідних продуктів, виробників, технологічних процесів, географічнихмісць [2].
Після подачі заявки відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» проводиться експертиза, яка перевіряє всі дані подані в заявці.
Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації.
Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає вимогам, передбаченим статтями 7, 8 і 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Установи.
Потім здійснюється реєстрація відповідно до якої вся інформація вноситься до Реєстру [3]
Після винесення рішення експертизи про відповідність заяви та реєстрації даних у Реєстрі, згідно, ст. 15 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» видається свідоцтво про права на використання походження товару.
Свідоцтво на право використання найменування місця походження товару надає його володільцю певні права і накладає на нього певні обов'язки, які зазначені в ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».
Власник свідоцтва має право: />
1. використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару; />
2. вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права; />
3. вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.
Використанням найменування місця походження товару прийнято вважати застосування його на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.
Власник свідоцтва не має права:
/>1. видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару; />
2. забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.
Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі [4].
Підстави визнання недійсною та припинення правової охорони походження товару зазначені в розділі 5 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Частіше за всё це відбувається в разі не дотримання вимог вказаних в ст. 7, 8, 9 цього закону.
«Ноу-хау».
Інтелектуальнавласність є однією з найбільш актуальних проблем української економіки, праворегулюючоїі правоохоронної діяльності.
Проблемивикористання і охорони інтелектуальної власності, патентування і так званого«піратства» грають все більш важливу роль. Результати інтелектуальноїдіяльності є одним з найбільш могутніх стимуляторів прогресу внауково-технічній, культурній і інших сферах людської діяльності. Вонипідвищують якість життя, приносять високі доходи своїм володарям, сприяютьзагальносвітовому прогресу.
Одним ізрезультатів інтелектуальної діяльності, який сприяє світовому розвитку є«ноу-хау».
Оскільки«ноу-хау» – це секретна інформація, використовують ряд методів, що дозволяютьдосить надійно забезпечити її юридичний захист.
Термін «ноу-хау»широко використовувався в багатьох країнах. Зокрема визначення поняття в 1961році дала Міжнародна торгова палата, а в 1965 році Міжнародне бюро по охороніінтелектуальної власності. А в 1968 р. в Угорщині на нараді Міжнародноїасоціації по охороні інтелектуальної власності (AIPPI) вводиться нове поняття«промислове ноу-хау».
У 1974 році вМельбурні AIPPI рекомендувало більш розширене визначення «ноу-хау», яке потімувійшло в Конвенцію про захист інтелектуальної праці. В ньому зазначено, що«ноу-хау» являє собою знання, практичний досвід технічного, комерційного,управлінського, фінансового або іншого характеру, які практично застосовуютьсяу виробництві та професійній практиці.
Отже, «ноу-хау»чи інакше — секрети виробництва визначають як інформацію, що виходить за рамкизагальних, відкритих відомостей про об’єкт. При цьому найчастіше саме «ноу-хау»визначає найбільш ефективний спосіб функціонування об’єкта техніки.Розповсюдженим прийомом пропозиції «ноу-хау» на ринок є пропозиція до продажуоб’єкта техніки без «ноу-хау», але за зниженою ціною. Якщо об’єкт технікипродається разом з «ноу-хау», то сума платежів зростає. Для покупця буваєважливо купити нову технологію з можливістю її максимально ефективногофункціонування, тобто разом із супутнім «ноу-хау».
Характерні ознакиноу-хау:
1. науково-технічна та економічнацінність;
2. практичне застосування;
3. відсутність прямого захисту у виглядіпромислової захисту;
4. повна або часткова конфіденційність.
В залежності відвиду роботи, що виконується і в результаті якої отримане «промислове ноу-хау»можна розділити на такі підвиди:
1. науково-дослідне;
2. конструкторське (здобуто внаслідокдослідно-конструкторських розробок);
3. розрахункове (здобутовнаслідок створення системи розрахунків);
4. технологічне і виробниче(секрети виробництва);
5. проектне (здобуте в галузіпроектування промислових та невиробничих об’єктів – фактично, інжиніринг);
6. будівельне;
7. монтажне;
8. експлуатаційне.
Часто замістьторгівлі укладаються угоди про обмін «ноу-хау» (задля ліквідуваннятехнологічного розриву між компаніями).
Комерційне«ноу-хау» полягає в передачі знань і досвіду, а галузі реалізації продукціїмістить дані про кон’юнктуру ринків або сегментів ринків, про найбільшдосвідчені фірми-посередники в країнах збуту, про найбільш доцільні формиреалізації, по реалізації реклами і т.д.
Фінансове«ноу-хау» містить дані про найбільш вигідні форми використання коштів, ціннихпаперів, інформація щодо митних обмежень, банківські об’єднання, фінансовіструктури, кредитні організації, тощо.
Існує рядметодів, що дозволяють досить надійно забезпечити юридичний захист такихоб’єктів. Такими методами є патентування і ліцензування.
Патент — цеправо, що надається винахідникові урядом, на позбавлення можливості всіх іншихсуб'єктів виготовляти, використовувати і (або) продавати запатентований процесабо виріб протягом обмеженого часу. Це право розглядається як особиставласність, яку можна продати, купити, ліцензіювати, використовувати якдодаткове забезпечення позики. При цьому патентна монополія — це не якесьабсолютне право, що надається раз і назавжди. У встановлених законом випадкахйого можна позбутися досить швидко.
На «ноу-хау» може видаватися патент. Він видається занаслідками кваліфікаційної експертизи заявки на винахід. Кваліфікаційнаекспертиза (експертиза по суті) встановлює відповідність винаходу умовампатентоспроможності.
Технічне рішення, що претендує на правову охорону, не повиннесуперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. Об'єктом винаходуможе бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітинрослин і тварин тощо), процес (спосіб), а також застосування раніше відомогопродукту або способу по новому призначенню [5].
Термін дії патенту України на винахід складає 20 років з датиподачі заявки [6].
Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо воно не єчастиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначенняновизни винаходу повинні враховуватися лише окремо. Винахід має винахідницькийрівень, якщо воно не є очевидним для фахівця [7].
Залежно від обставин право на отримання патенту мають винахідник,працедавець винахідника і правонаступник винахідника або працедавця. Ті, хтомають право на отримання патенту, повинні мати ще і бажання отримати його.Заявка на винахід повинна відноситися до одного або групі винаходів, зв'язанихєдиним винахідницьким задумом. За подачу заявки сплачується збір.
Закон детально регламентує дату подачі заявки, її пріоритет,процедуру експертизи. В Україні застосовується відстрочена система експертизи.Має місце так зване викладення заявки, тобто публікуються основні відомості проподану заявку.
Кваліфікаційна експертиза проводиться по клопотанню заявника,поданому протягом трьох років з дати подачі заявки. Інша особа може подати цеклопотання після публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізнішетрьох років з дати подачі заявки.
Заявник має право перетворити заявку. З дати надходженнязаявки і до публікації відомостей про заявку або про видачу патенту матеріализаявки вважаються конфіденційною інформацією. Допускається заміна заявника, алетільки до ухвалення рішення про видачу патенту. Заявник, що подав заявку наотримання патенту на винахід, має право на тимчасову правову охорону.
Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземнихдержавах. До подачі заявки на отримання охоронного документа на винахід(корисну модель) в орган іноземної держави, у тому числі і міжнародної заявки,заявник зобов'язаний подати заявку в Україні і повідомити центральний органвиконавчої влади по питаннях правової охорони інтелектуальної власності просвої наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборонивідповідного органу протягом 3 місяців з дати надходження цього повідомленнязаявка на отримання патенту на винахід (корисну модель) може бути подана ворган іноземної держави.
За подачу заявок в Україні, проведення їх експертиз, державну реєстраціюі видачу патентів, підтримку їх дії, продовження терміну дії сплачуються збори [8].
У сучасних умовах зазвичай використовується комплексний захист інновацій:автори отримують патент (частіше — пакет патентів), і до них прикладають пакет «ноу-хау»,який страхує авторів від несанкціонованого застосування інновації в країнах, дене здійснюється патентний захист, а також від викрадання винаходів державою.
Інший метод захисту «ноу-хау» — ліцензування. Відомості нікому нерозкриваються, але у разі розголошування або незалежного відкриття іншою особоюзаборонити використання такого способу (технічного рішення) вже неможливо.Права на «ноу-хау» діють до тих пір, поки зберігається конфіденційність.
Передача на комерційній основі, обмін, розповсюдження «ноу-хау»здійснюється, перш за все, шляхом укладання ліцензійних угод, що передбачає нетільки передачу відповідній документації, але також і підготовку персоналу,участь фахівців в налагодженні виробництва, надання іншої технічної допомогиімпортерові.
Продаж за кордон ліцензій на використання винаходів, технічних знань,досвіду, а також товарних знаків прийнято називати закордонним ліцензуванням.
Ліцензійнаторгівля — форма торгівлі технологією, що включає операції з «ноу-хау»,патентами і ліцензіями на винаходи. Предметом ліцензійної торгівлі є ліцензіїна використання технологічного досвіду, винаходів, промислових секретів,товарних знаків і іншого.
Найбільшого поширення в міжнародній торгівлі набули ліцензійні угоди, щопередбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов'язаного зними «ноу-хау».
Ліцензіар — юридична особа, власник винаходу, патенту, технологічнихзнань та ін., що видає своєму контрагентові (ліцензіату) ліцензію навикористання своїх прав в певних межах.
Ліцензіат — фізична чи юридична особа, що набуває у власника винаходів,патентів, виробничих і комерційних знань і ін. (ліцензіара) ліцензію на правоїх використання в певних межах.
Ліцензія — власником (ліцензіаром) запатентованого винаходу іншійфізичній або юридичній особі дозвіл на здійснення однієї або більше дій, на якімає виключні права власник винаходу [9].
За характером і об'ємом прав на використання технології, що надаєтьсяугодою ліцензіату, розрізняють невиняткові (прості), виняткові і повніліцензії. Невиняткова ліцензія дає ліцензіару право самостійного використанняліцензії і видачі аналогічних ліцензій будь-яким зацікавленим особам. Винятковаліцензія передбачає монопольне право ліцензіата використовувати винахід абосекрет виробництва на даній території, при цьому ліцензіар відмовляється від самостійноговикористання ліцензії і її продажу.
Повна ліцензія надає ліцензіату виняткове право на її використанняпротягом всього терміну дії ліцензійної угоди.
Ліцензійна угода — угода про передачу прав на використання ліцензій, «ноу-хау»,товарних знаків та ін.
Ліцензійна угода може передбачати передач:
· патентноїліцензії;
· комплекснупередачу декількох патентів і пов'язаного з ними «ноу-хау».
Росте також число ліцензійних угод на використання «ноу-хау» без патентівна винахід. Ліцензійні угоди останніх двох типів передбачають крім передачітехнічних знань надання ліцензіаром (власником патенту) супутніх інжиніринговихпослуг по організації ліцензійного виробництва, а також відповідні постачанняустаткування, початкової сировини, окремих вузлів і тому подібне
Ліцензійні угоди розрізняються залежно від того:
· дозволяютьвони експорт ліцензійної продукції, повністю виключають його або частковообмежують;
· наявністюабо відсутністю в них зобов'язання ліцензіара протягом терміну дії угодинадавати ліцензіату (покупцеві ліцензії) інформацію про нові удосконаленняліцензійної техніки;
· заспособом передачі технології, тобто ліцензія надається незалежно або одночасноз укладенням контракту на будівництво об'єкту, постачання комплектногоустаткування і надання інжинірингових послуг (самостійні або супутні ліцензійніугоди).
Ліцензійний договір – це правочин, на підставі якого власникзапатентованого або запатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній абоюридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягомпевного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, аліцензіат зобов’язується сплатити винагороду за надання права на використаннявинаходу [10].
Об'єктом ліцензійного договору є технічні рішення, що визнаютьсявинаходами за законом країни, громадянином якої є покупцем ліцензії; нимиможуть бути також інші технічні досягнення, в тому числі секрети виробництва,«ноу-хау» і тому подібне
Умови ліцензійного договору можуть встановлювати:
· територіюзастосування ліцензії (частина держави, одне або декілька держав);
· формувикористання об'єкту ліцензії (виробництво виробів і (або) їх продаж,застосування технології і так далі);
· йогооб'єм в кількісному відношенні;
· термінзастосування (звичайно від п'яти до десяти років) і так далі.
У ліцензійний договір включаються також умови для передачі набувальникуліцензії технічної документації, надання йому технічної допомоги шляхом посилкиі прийому фахівців, про постачання зразків машин і устаткування, взаємнуінформацію сторін про внесені до об'єкту технічні удосконалення, про участьсторін в захисті прав власника ліцензії проти порушення цих прав третімиособами, про порядок вирішення суперечок за ліцензійним договором і ін. Уліцензійному договорі встановлюється також розмір ліцензійної винагороди,порядок його визначення і виплати.
Ліцензійна винагорода — відшкодування за надання прав на використанняліцензій, «ноу-хау» і інше, що є предметом ліцензійної угоди.
Організаційнізаходи щодо захисту «ноу-хау» зводяться до наступних дій, що повиннийвиконувати власник секретів виробництва:
1) Насамперед,повинний здійснюватися строгий контроль за доступом співробітників підприємствадо секретів виробництва. Відомості про них повідомляються обмеженому числу осібпід розпис із зобов’язанням про нерозголошення зазначених відомостей. Якправило, у цьому документі вказуються паспортні дані обізнаної особи чи можеукладатися окремий додатковий договір про режим таємності об’єкта техніки.
2) При прийомі нароботу бажано в трудовій угоді, що укладається, зафіксувати режим доступу іволодіння секретами виробництва, а також зобов’язати працівника підписатизобов’язання про нерозголошення. Інакше, після відходу з роботи і при переходіна іншу роботу, працівник може «віднести» із собою секрети виробництва.
3) Один зіспособів фіксування «ноу-хау» — про ставлення на кожнім листі технічноїдокументації, призначеної для внутрішнього користування, штампа з фразою«Об’єкт інтелектуальної власності».
4) У деякихвипадках документи, що описують технічний секрет, укладають у пакет, роблятьнаклейку на конверт: «Розкрити тільки за рішенням суду», що одночасно зпідписанням зобов’язання про нерозголошення цього секрету дозволяє створитиефективний організаційно-юридичний механізм охорони секретів виробництва.Ведеться облік осіб і їхніх паспортних даних, що мають доступ до охоронюваноїінформації.
5) Розповсюдженимприйомом передпродажної тактики є висновок опціонних угод, тобто попередніхзгод, що надають час для ухвалення рішення про покупку технології. У рамкахопціону можуть частково передаватися відомості про об’єкт техніки для йогоекспериментальної оцінки на підприємстві ліцензіата. У випадку опціону слідстрого дотримуватися режиму таємності у відношенні переданих «ноу-хау», тому щопо опціоні потенційний покупець може усвідомити для себе сутність новоїтехнології і далі відмовитися від її покупки. Тому звичайно опціонні угодибувають оплачуваними й укладаються з додатком списку присвячених осіб, щовключає не тільки фахівців підприємства-ліцензіата, але і технічний персонал,тобто абсолютно всіх людей, що мають доступ до «ноу-хау».
Отже, можнаконстатувати, що при правильно обраній технічній політиці підприємства існуютьдуже ефективні способи правової охорони «ноу-хау».
Поняття та сутність суміжних прав
авторськеправо ноу хау інтелектуальна власність
Запровадженняінституту суміжних прав до законодавства Україні відбулося в 1994 р., коли набувчинності прийнятий 23 грудня 1993 р. Закон України «Про авторське та суміжніправа». В законодавстві різних англомовних країн трапляється використання двохтермінів: «related rights» — суміжні права та «neighboring rights» — сусідніправа Якщо перший термін фактично означає підпорядкованість, залежність цихправ від авторських, то другий передбачає паралельність, незалежність їх існуваннявід авторських. У більшості випадків суміжні права тісно пов’язані завторськими та підпорядковані останнім, хоча можуть існувати незалежно відавторських.
Суміжні права –це права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення [11].
До об’єктівсуміжних прав, згідно з ст. 449 Цивільного кодексу України, належать:
1. виконання;
2. фонограми;
3. відеограми;
4. програми (передачі)організацій мовлення.
Виконання слід розуміти у вузькому та широкому значенні. У вузькому – це творчадіяльність виконавця, спрямована на подання творів шляхом гри, співу, танцю,декламації тощо. Саме у вузькому розумінні виконання є підставою для виникненнясуміжних прав фізичної особи – виконавця. Щодо широкого розуміння виконання, тозаконодавство містить поняття «публічне виконання» як подання за згодоюсуб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм,передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншимспособом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-якихпристроїв і процесів (за винятком передачі в ефірі чи по кабелях) у місцях, деприсутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до кола сім’ї абоблизьких знайомих сім’ї незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і водин і той самий час або в різних місцях і в різний час. Проте щодо фонограм,відеограм та програм (передач) організацій мовлення, то виконання може бути їхскладовою частиною, а щодо виконання зазначених об’єктів, все ж таки скорішеслід говорити про публічну демонстрацію або публічний показ.
Фонограма – звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітномудиску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-якихзвукові, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору.Оскільки фонограмою вважається звукозапис виконання або будь-яких звуків, то уразі, коли йдеться про звуки, це має бути будь-який звуковий ряд. Звукозаписодного звуку не може вважатися фонограмою. Фонограма є вихідним матеріалом длявиготовлення її примірників (копій).
Відеограма – відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці,магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень(зі звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, щовходить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом длявиготовлення її копій.
Програма (передача) організаціймовлення – власний продукт організації мовлення, змістовно завершена частинапрограми (телерадіопрограми), яка має відповідну назву, обсяг трансляції,авторський звук, може бути використана незалежно від інших частин програми ірозглядається як цілісний інформаційний продукт. Частиною телерадіопрограми єаудіовізуальний твір, який визначається в цьому зв’язку як об’єкт авторського права,який має певну тривалість, авторську назву і власну концепцію, складається зепізодів або цілісних авторських творів, поєднаних між собою творчим задумом ізображувальними чи звуковими засобами, та є результатом спільної діяльностіавтора, виконавців та виробників.
Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець,виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутностідоказів іншого виконавцем, виробником фонограм, відеограм, програм (передачі)організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої зазначено відповідноу фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачіорганізації мовлення [12].
Виконавець –актор, співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає,читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншимспособом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості,циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних імузико-драматичних творів. Виконавцем може бути тільки фізична особа.
Виробник фонограм– фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативі і несевідповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.
Виробниквідеограм – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативі і несевідповідальність за перший відеозапис або будь-яких рухомих зображень.
Виробником якфонограм, так і відеограм може бути фізична або юридична особа.
Організаціямовлення – організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення.Організацією мовлення може бути виключно юридична особа. Діяльність у галузітелебачення і радіомовлення підлягає ліцензуванню.
Виробниківфонограм та організації мовлення як суб’єктів суміжних прав об’єднує те, що їхдіяльність спрямована на представлення творів широкій публіці.
Суб’єктами суміжнихправ є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону[13].
Створеннялітературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної,творчої діяльності є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків.Таким чином, саме здійснення виконання, вироблення фонограм чи відеограм,здійснення передачі (програми) організації мовлення є тим юридичним фактом, щовикликає виникнення прав. Ніякої реєстрації такого права або здійсненнябудь-яких інших формальностей не вимагається. Проте для виникнення суміжнихправ необхідно дотримання виконавцем – прав автора, виробником фонограм(відеограм) – прав авторів та виконавців, а організацією мовлення – прававторів, виконавців, виробників фонограм (відеограм). В іншому випадку суміжнеправо не виникає.
Суміжні праватакож поділяються на два блоки:
· особисті немайновіправа;
· майновіправа.
Виконавцеві творуналежать такі особисті немайнові права:
1. вимагати визнання того, щовін є виконавцем твору;
2. вимагати,щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожнимвиступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);
3. вимагати забезпеченняналежної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню,спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може задавати шкоди його честі ірепутації.
Виробникфонограми та виробник відеограми мають право зазначати своє ім’я (назву) накожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавціві назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограм(відеограм).
Організаціямовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом,відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщеннямїї іншою організацією мовлення.
Майнові праваінтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав включають:
1. право на використання об’єктасуміжних прав;
2. виключнеправо дозволяти використання об’єкта суміжних прав;
3. правоперешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числізабороняти таке використання;
4. інші майнові праваінтелектуальної власності, встановлені, зокрема – Законом України « Проавторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р.
Кожен з об’єктівсуміжних прав мають свої особливості використання, які зазначені в ст.ст. 453,454, 455 Цивільного кодексу України.
Для всіх суміжнихмайнових прав встановлений єдиний строк чинності – 50 років, але різні правилащодо відліковування цих строків.
Так, строкчинності майнових прав на виконання відліковується з 1 січня року, наступногоза роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису –з 1 січня року, наступного зо роком здійснення виконання.
Строк чинностімайнових прав на фонограму, відеограму відліковується з 1 січня року,наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування – з1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
Строк чинностімайнових прав на передачу (програму) організації мовлення відліковується з 1січня року, наступного за роком її першого здійснення.
Задача
За замовленням телебачення Придворові Гладкова зробили переклад ряду не охоронюваних творів іноземних авторів наукраїнську мову. Між перекладачами і телебаченням виникли розбіжності з приводувиплати винагороди і подальшого використання перекладів. Телебачення вважає, щооскільки зроблені переклади не охоронюваних творів, то переклади теж не єохоронюваними. Крім того, взагалі у них виникає сумнів, що переклад може носититворчий характер. Тому телебачення готове розрахуватися з перекладачами як затехнічну роботу. Що ж стосується подальшого використання перекладів, то вонипідлягають вільному використанню.
Перекладачі звернулися законсультацією до юриста.
Яка повиннабути дана консультація по виниклим питаннях?
У чому виражається творча роботаперекладача? Чи відображається на охороні перекладу та обставина, що він можебути зроблений з охоронюваного і не охоронюваного твору?
Згідно зі 20 Закону України «Про авторське право тасуміжні права» «перекладачам і авторам інших похідних творівналежить авторське право на здійснені ними переклад,адаптацію, аранжування або іншу переробку» таким чином перекладачі мають право використовуватисвої переклади самостійно, як автори. Також, згідно з ст. 16 цього ж закону «за створення і використання службовоготвору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якоївстановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем». Тобто громадянин Придворові громадянка Гладкова, які працювали, робили переклад, телекомпанії мають всіправа на авторську винагороду.
Єдиним випадком коли ці права перекладачів не будутьзаконними є випадок, коли твори, які вони перекладали не можуть бути об’єктом авторських прав. Такі об’єкти зазначені в ст. 10 Закону України «Про авторськеправо та суміжні права».
Списоквикористаної літератури
1. ЗаконуУкраїни «Про авторське право та суміжні права» Із змінами, внесенимизгідно із Законами від 20. 11. 2003 р.
2. ЗаконУкраїни «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» Із змінами,внесеними згідно із Законами від 14. 04. 2009 р.
3. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 10. 04. 2008 р.
4. Цивільнийкодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009.
5. ДрапакГ., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навч. Посібник. — Хмельницький:ТУП, 2003.
6. Дроб’язко В. С., Дроб’язко Р. В. Правоінтелектуальної власності: Навч. Посібник – К.: Юрінком Інтер, 2004.
7. ЗавальнаЖ. В. та ін. Основи цивільного права України/Навчальний посібник. – Суми: ПП «ПоліГраф», 2009.
8. ТарасоваІ.І. Планування функціонування та діяльності підприємства за допомогою інтелектуальногозабезпечення // Науково-практичний господарсько-правовий журнал ВАК «Підприємництво,господарство і право» Київ, 7.2006 (127). — 178 с.
9. Харитонов.Науково-пратичний коментар Цивілього кодексу України.
10. http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/11011/11114/
11. http://intkonf.org/tarasov-os-sutnist-ta-klasifikatsiya-obektiv-intelektualnoyi-vlasnosti/
12. http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=5548&Itemid=1