Реферат: Цивільний процес, Білоусов

/>МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Ц/>/>ИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Навчальний посібник

За редакцією /О. В. Білоусова

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Прецедент 2005

Рекомендовано Міністерством освіти і науки

України (лист Nil4/18.2-62 від ІЗ січня 2005 р)

Рекомендовано до друку Вченою радою

Хмельницького університету управління та

права (протокол М 2 від 22 жовтня 2004 р.)

Авторський колектив:

Лндрушко Л.В. — іавідувач кафедри цивільно правових дисциплін Хмельницького уні­верситету управлінні та при*, кандидат юридичних наук — гя. 1 ({ 2-S), 2. 17. 23

Білоусе* Ю.В. — завідувач Подільської лабораторії Науково-дослідного інституту при­ватного права і підприємництва Академії правових наук України, доиент кафедри цивільно-правових днецнпліи Хмільницького університету управлінні та права, кандидат юридичних наук, доиент -■■ гл. І (5 \\ З, 4 3-4). 5-7, 12. 14-15. 18-20, 21 <{ 1-2 — у співавторстві і) 01. Угриновською. } 3-4. 6. 9-13). 25.

Стгфвнчук P.O. — професор кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницького уні­верситету упрааліии* та прааа. старший нау«о»ий співробітник Подільської лабо­раторії Науково дослідного інституту приватного прааа і піапригмництта Академії правових наук України, кандидат юридичних наук, доцент — гя. 10.

Уірииоіська О.І. — лоиент кафедри цивільного прааа і процесу Львівського націо­нального університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук — гл. 21 (§ 1-2 — у співавторстві it Ю.В. Білоусовим, § 5. 7, X)

Ьонларгико HJI. — викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницького університету управлінні та права, молодший науковий співробітник Подільської лабораторії Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Ака­демії правових наук України — гя. 4 ({ 1-2). 8-9. 16. 24. 26

Трач О.М. — старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницькою університету управлінні та права — гл. 22.

Цареико СІ. — викладач кафедри цивільного прааа та цивільного процесу Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького — гя. II.І).

Рецензенти:

О.8. Діера — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України

\/>О.О. Шдопрчіора[— доктор юридичних наук, професор

Ц S9 Цивільний процес: Навч. посіб. /А.В. Лклрушко, Ю.В. Біло-усов, P.O. Стсфанчук, О.І. Угриновська та ін.— За рсд. Ю.В. Бі-лоусова. — К.: Прецедент, 2005. — 293 с

ISBN 966-520-064-Х

У навчальному посібнику, побудованому за системою та положен-нами Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, розкриті загальні положення правового регулювання порядку розгляду та ви­рішення цивільних справ, а також окремі теоретичні проблеми науки цивільного процесуального права. Розкриваються інститути цивіль­ного процесуального права, які складають його систему, у тому числі цивільні процесуальні правовідносини, докази та доказування, роз­виток цивільного процесу за стадіями та провадженнями, процесу­альні питання виконання судових рішень, а також загальні положення міжнародного цивільною процесу.

Навчальний посібник розрахований на студентів вищих навчаль­них закладів, викладачів, юрнстів-практиків. Може бути цікавим для усіх, хто цікавиться процесуальним порядком захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб.

--PAGE_BREAK--ББК 67.9<4УКР)ЗІ0»73+«7.310»73

© Колектив авторів, 2005. О Прецедент, 2005.

ЗМІСТ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА7

Глава 1. Загальні положения цивільного процесуального

права8

§ 1. Способи захисту цивільних прав8

§ 2. Поняття цивільного процесуального права12

§ 3. Місце цивільного процесуального права у системі права

України 14

§ 4. Джерела цивільного процесуального права15

§ 5. Цивільний процес: поняття, провадження, сталії16

§ 6. Наука цивільного процесуального права18

Глава 2. Принципи цивільного процесуальною права ....18

§ І. Поняття та система принципів цивільного процесуального

права18

§ 2. Зміст окремих принципів цивільного процесуального права. .22

Глава 3. Цивільні процесуальні правовідносиниЗІ

§ І. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин .31
§ 2. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних

процесуальних правовідносин32

§ 3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин33

§ 4. Об'єкт і зміст цивільних процесуальних правовідносин ....39

Глава 4. Суд як суб'ект цивільного процесу39

§ 1 Суд — обов'язковий суб'ект цивільних процесуальних

правовідносин39

§ 2. Склад суду. Відводи40

§ 3. Цивільна юрисдикція суду43

§ 4. Підсудність48

Глава 5. Сторони у цивільному процесі53

§ І. Поняття, ознаки та правовий статус сторін53

§ 2. Процесуальна співучасть56

§ 3. Заміна неналежного відповідача58

§ 4. Процесуальне правонаступництво60

Глава 6. Треті особи у цивільному процесі62

§ І. Поняття та ознаки третіх осіб62

§ 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо

предмета спору    продолжение

--PAGE_BREAK--62

§ 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо

предмета спору64

Глава 7. Участь у цивільному процесі органів іа осіб, яким законом надано право захищати права, своболи

та інтереси інших осіб66

§ І, Мета та підстави участі у цивільному процесі66

/>/>/>§ 2. Форми участі у цивільному процесі68

Глава 8. Представництво у цивільному процесі73

§ І. Поняття, значення та види представництва у цивільному

процесі73

§ 2. Процесуально-правове становище представника в цивільному

процесі75

Глава 9. Інші учасники цивільного процесу78

§ І. Особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення

цивільного процесу79

§ 2. Особи, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті… .80

Глава 10. Строки у цивільному процесі8S

§ 1. Поняття, значення та види цивільних процесуальних строків .8S

§ 2. Обчислення, зупинення, поновлення і продовження

цивільних процесуальних строків91

Глава11. Судовівитрати93

§ 1. Поняття та види судових витрат93

§ 2. Судовий збір94

§ 3. Витрати, пов'язані із розглядом справи97

§ 4. Розподіл судових витрат100

Глава 12. Юридична відповідальність у цивільному процесі.102

§ І, Поняття та види відповідальності за порушення норм

цивільного процесуального права102

§ 2. Заходи процесуального примусу107

Глава 13. Докази та доказування109

§ 1. Поняття та види доказів109

§ 2. ДоказуванняПО

§ 3. Засоби доказування116

§ 4. Забезпечення доказів. 129

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА131

Глава 14. Загальна характеристика     продолжение

--PAGE_BREAK--позовною провадження.132

§ І. Поняття та значення позовного провадження132

§ 2. Поняття, види та елементи позову132

§ 3. Способи захисту відповідача від заявленого позову13S

§ 4. Зміни у позовному спорі136

§ 5. Забезпечення позову139

Глава IS. Відкріпім провадження у справі141

§ 1. Поняття та передумови відкриття провадження141

§ 2. Процесуальний порядок відкриття провадження у справі… .144

Глава 16. Підготовка справи до судового розгляду148

§ 1. Поняття, мета, завдання та значення підготовки справи до

судового розгляду148

§ 2. Процесуальний порядок підготовки цивільних справ до

судового розгляду'49

§ 3. Судові виклики та повідомлення153

Глава 17. Судовий розгляд157

§ 1. Поняття, значення та порядок судового розгляду цивільної

справи157

§ 2. Судове засідання як процесуальна форма розгляду

та вирішення цивільної справи158

§ 3. Ускладнення у холі судового розгляду цивільних справ. ...168

§ 4. Фіксування цивільного процесу174

Глава 18. Судові рішення (Постанови)175

§ І. Поняття, суть та види судових рішень (постанов)175

§ 2. Рішення суду176

§ 3. Вимоги до рішень суду*78

§ 4. Законна сила рішення суду'82

§ 5. Усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив ....183

§ 6. Ухвали суду першої інстанції185

Глава 19. Заочний розгляд цивільної справи187

§ 1. Поняття та особливості заочного розгляду цивільної справи .187

§ 2. Заочне рішення та його перегляд189

Глава 20. Наказне провадження191

§ І. Поняття та особливості наказного провадження191

§ 2. Розгляд справи у порядку наказного провадження192

§ 3. Судовий наказ193

Глава 21. Окреме провадження195

§ 1. Поняття та значення окремого провадження    продолжение

--PAGE_BREAK--195

§ 2. Загальні правила розгляду та вирішення справ окремого

провадження'98

§ 3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності

фізичної особи200

§ 4. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.203
§ 5. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

чи оголошення її померлою204

§ 6. Усиновлення208

§ 7. Встановлення фактів, що мають юридичне значення211

§ 8. Відновлення прав на втрачені цінні папери

на пред'явника та векселі213

§ 9. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.216

§ 10. Визнання спадщини відумерлою217

§ 11.Надання психіатричної допомоги у примусовому порядку. .219

tvu.

(МП.

/>/>§ 2. Форми участі у цивільному процесі68

Глава 8. Представництво у цивільному процесі73

§ 1. Поняття, значення та види представництва у цивільному

процесі73

§ 2. Процесуально-правове становище представника в цивільному
процесі75

Глава 9. Інші учасники цивільного процесу78

§ І. Особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення

цивільного процесу79

§ 2. Особи, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті… .80

Глава 10. Строки у цивільному процесі85

§ 1. Поняття, значення та вили цивільних процесуальних строків .85

§ 2. Обчислення, зупинення, поновлення і продовження

цивільних процесуальних строків91

Глава 11. Судові витрати93

§ 1. Поняття та види судових витрат93

§ 2. Судовий збір94

§ 3. Витрати, пов'язані із розглядом справи97

§ 4. Розподіл судових витрат100

Глава 12. Юридична відповідальність у цивільному процесі.102

§ І. Поняття та види відповідальності за порушення норм

    продолжение
--PAGE_BREAK--цивільного процесуального права102

§ 2. Заходи процесуального примусу107

Глава 13. Докази та доказування109

§ 1. Поняття та види доказів109

§ 2. ДоказуванняПО

§ 3. Засоби доказування116

§ 4, Забезпечення доказів,129

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА131

Глава 14. Загальна характеристика позовною провадженим. 132

§ 1. Поняття та значення позовного провадження132

§ 2. Поняття, види та елементи позову132

§ 3. Способи захисту відповідача від заявленого позову135

§ 4. Зміни у позовному спорі136

§ 5. Забезпечення позову139

Глава 15. Відкритім провадження у справі141

§ І. Поняття та передумови відкриття провадження141

§ 2. Процесуальний порядок відкриття провадження у справі… .144

Глава 16. Підготовка справи до судового розгляду148

§ 1. Поняття, мета, завдання та значення підготовки справи до

судового розгляду148

§ 2. Процесуальний порядок підготовки цивільних справ до

судового розгляду149

§ 3. Судові виклики та повідомлення153

Глава 17. Судовий розгляд157

§ 1. Поняття, значення та порядок судового розгляду цивільної

справи157

§ 2. Судове засідання як процесуальна форма розгляду

та вирішення цивільної справи158

§ 3. Ускладнення у ході судового розгляду цивільних справ. ...168

§ 4. Фіксування цивільного процесу174

Глава 18. Судові рішення (Постанови)175

§ 1, Поняття, суть та види судових рішень (постанов)175

§ 2. Рішення суду176

§ 3. Вимоги до рішень суду178

§ 4. Законна сила рішення суду182

§ 5. Усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив ....    продолжение

--PAGE_BREAK--183

§ 6. Ухвали суду першої інстанції185

Глава 19. Заочний рол.їй і цивільної справи187

§ 1. Поняття та особливості заочного розгляду цивільної справи. 187
§ 2. Заочне рішення та його перегляд189

Глава 20. Наказне провадження191

§ 1. Поняття та особливості наказного провадження191

§ 2. Розгляд справи у порядку наказного провадження192

§ 3. Судовий наказ193

Глава 21. Окреме провадженим195

§ 1. Поняття та значення окремого провадження195

§ 2. Загальні правила розгляду та вирішення справ окремого

провадження198

§ 3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності

фізичної особи200

§ 4. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності. .203
§ 5. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

чи оголошення її померлою204

§6. Усиновлення208

§ 7. Встановлення фактів, що мають юридичне значення211

§ 8. Відновлення прав на втрачені цінні папери

на пред'явника та векселі213

§ 9. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.216

§ 10. Визнання спадщини відумерлою217

§ 11.Надання психіатричної допомопі у примусовому порядку. .219

Змісг

/>§ 12. Обов'язкова госпіталізація до нроппуберкульозного закладу… 223
§ ІЗ. Розкриття банком інформації, яка містить банківську
таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб225

Глава 22. Апеляційне провадження228

§ 1. Суть та значення апеляційного провадження228

§ 2. Право апеляційного провадження та порядок його реалізації. 229 § 3. Підготовка та порядок розгляду справи апеляційним судом… 233

§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції236

§ 5. Ухвали та рішення суду апеляційної інстанції239

Глава 23. Касаційне провадження242

§ 1. Суть та значення касаційного провадження242

§ 2. Право касаційного оскарження та процесуальний порядок

його реалізації 243

§ 3. Порушення касаційного провадження, підготовка та розгляд

справи судом касаційної інстанції 246

§ 4. Повноваження суду касаційної інстанції250

Глава 24. Провадження у зв'язку з винятковими

та ювияв іеннми обставинами252

§ І. Поняття та особливості провадження у зв'язку з

винятковими обставинами253

§ 2. Поняття та особливості провадження у зв'язку з
нововиявленнмн обставинами257

Глава 25. Процесуальні     продолжение

--PAGE_BREAK--питання виконання судових рішень… 261 § 1. Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу… 261

§ 2. Суд у процесі виконання судових рішень ....'.263

§ 3. Судовий контроль за виконанням судових рішень266

§ 4. Поворот виконання269

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА271

Глава 26. Міжнародний цивільний процес272

§ 1. Поняття та джерела міжнародного цивільного

процесуального права272

§ 2. Право на судовий захист та правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та держав у цивільному

процесі275

§ 3. Підсудність цивільних справ з іноземним елементом.

Підготовка та розгляд справи277

§ 4. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні… 280

Список літератури282

\ іф.ші і ни -и|іі■ іміч ми» покажчик292

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

/>Глава I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

§ 1. Способи захисту цивільних прав

Особа, яка наділена певними суб'єктивними правами, вступа­ючи у правовідносини задля їх реалізації, може стикнутися із ситуацією, коли ці права зазнають різноманітних посягань. 1 для того, щоб поновити порушене, оспорене, невизнане право, законодавством встановлено відповідні механізми, які включа­ються в поняття «охорони права», що його частиною є захист права.

Залежно від суб'єкта захисту, його поділяють на пеюрис-дикційний та юрисдикційний. ІІеюрисдикційний захист здійсню­ється особою, яка безпосередньо зазнала посягання. Тобто, той, хто потерпів від посягання, той і захищається. Такий спо­сіб захисту історично виник першим. До речі, він був прита­манний і римському цивільному процесу, що його можна на­звати підмурівком сучасного. Навіть згодом, коли захист пе­рейшов до компетенції державних органів, виконання рішення покладалось безпосередньо на заінтересовану особу. В Україні також існує можливість застосування такого способу захисту. До неюрисдикційного можна віднести застосування самозахис­ту цивільних прав (ст. 19 ЦК1), необхідну оборону (ст. 36 КК, ст. 17 КпАП) та ін.

Юрисдикційний захист здійснюється державними та іншими органами й особами. Вони можуть бути спеціально створени­ми та уповноваженими на таку діяльність, а також здійснюва­ти її поряд з іншою, основою діяльністю.

Серед юрисдикційних способів найважливішим слід визна­ти судовий захист цивільних прав. Конституція України у ст. 55 гарантувала судовий захист прав і свобод людини і іро-мадянина, незважаючи на наявність або відсутність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Основного Закону України). Тобто, будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть розраховувати на судовий захист. Причому за ст. 64 Конституції України таке

Т/>ут і далі назви кодексів подано в скороченні: ЦК — Цивільний кодекс України, КК — Кримінальний кодекс України, КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо.

(.її j її.ні ни.іижгішн шин.н.ти її процесуального права9

п/>раво не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану.

Можливість широкого застосування судової форми захисту грунтується на положеннях ст.ст. 55, 124 Конституції України, рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення поло­жень чч. 1, 2 ст. 55 Конституції України1та постанови Плену­му Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 92. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у де­ржаві. Тобто, відповідно до положень цивільного законодавст­ва предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідносини, враховуючи ті, підсілий виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загальио-дозвільного принципу регулювання ирішапюиравових відносин породжу­ють правові наслідки.

Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб'єктам правовідносин захист їх прав, свобод та законних інтересів незалежним і неунередженим судом, утвореним від­повідно до закону. Для реалізації цього завдання, а також для іабсіпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду     продолжение

--PAGE_BREAK--справ, іаконності судових рішень в Україні діють суди пер­шої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Важливою гарантією забезпечення права с норма про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуаль­ним законом. Ця норма також містить положення про недій­сність угоди про відмову від звернення за захистом до суду (ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» ).

Р/>ішенні Конституційного Суду України у справі та конституційним звер­ненням громадян Нроценко Раїсн Миколаївни. Ярошенко Поліпи Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 5}, 64, 124 Конституції України (справа іа зверненнями жителів міста Жовті Води), Рішення Кон­ституційного Суду України у справі за конституційним зверненням грома­дянки Длоби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 5$ Конституції України та статті 248іЦивільного процесуального ко­дексу України від 25 листопада 1997 р. // ОВУ. — 1998. — № І. — Ст. 25; ОВУ. — 2003. — Ні 28. — Ст. 1377.

Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2000. —Ні 4. 3ВВР. 2002. — Н> 27-28. — Ст. 180.

10

ГлаваI.

iaia.it.ніио.іожемняuiini.it.шиниринсіуц.іьноіопрана

II

/>/>Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами тсриторіальності та спеціалізації. Створення надз­вичайних та особливих судів не допускається (ст. 12S Основ­ного Закону України)- Конституційний Суд України с единим органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує пи­тання про відповідність законів та інших правових актів Конс­титуції України і дає офіційне тлумачення Конституції Украї­ни та законів України (ст. 147 Конституції України).

Систему ж судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди. Апеляційний суд України; вищі спеціа­лізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 Закону України «Про судоустрій України»).

Місцевий суд с судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності (ст. 22 цього ж Закону України):

загальні суди розглядають кримінальні, адміністративні та
цивільні справи, а також справи про адміністративні право­
порушення;

господарські суды розглядають справи, що виникають з гос­
подарських правовідносин, а також інші справи, віднесені
процесуальним законом до їх підсудності;

адміністративні суди розглядають адміністративні справи,
пов'язані з правовідносинами у сфері державного управлін­
ня (справи адміністративної юрисдикції).

Відповідно до ст. 15 ЦПК суди в порядку цивільного судо­чинства розглядають справи про захист порушених, невизна­них або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виниканні, із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Захист права може бути здійснено і господарським судом, який відповідно до ст. 12 ГПК розглядає та вирішує:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розір­
ванні і виконанні господарських договорів та з інших підс­
тав, а також у спорах про визнання недійсними актів з під­
став, зазначених у законодавстві, за деякими винятками,
визначеними законом;

справи про банкрутство;

справи за заявами органів Антимонопольного комітету Ук­
раїни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­
ми актами до їх компетенції.

На розгляд третейського суду як юрисдикційною органу захисту можуть бути передані будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, крім винятків, встановлених ст. 9 Закону України «Про третейські суди». Згідно зі ст. 12 ГПК підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського су­ду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задово­ленням державних потреб. Такі спори можуть розглядати як органи разової юрисдикції, так і створені спеціально для ар­бітражного (третейського) розгляду та вирішення господарсь­ких спорів (Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, створені відповідно до Закону України «Про міжна­родний комерційний арбітраж»).

В окремих випадках, передбачених Конституцією України та законами, захист цивільних прав може здійснюватися в ад­міністративному порядку (наприклад, при вирішенні трудового чи земельного спору) та органи нотаріату (шляхом вчинення виконавчого напису). Суб'єктом захисту прав фізичних та юри­дичних осіб також може виступати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Конституції України та За­кон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»), однак його діяльність має характер сприяння поновленню порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Форми захисту цивільних прав визначаються законами Украї­ни Наприклад, відповідно до ст. 16 ЦК ними можуть бути:

    продолжение
--PAGE_BREAK--визнанняправа;

визнаннянраиочинунедійсним;

припинення дії, яка порушує право; відновлення станови­
ща, яке існувало до порушення;

примусове виконання обов'язку в натурі;

зміна правовідношення;

припинення правовідношення;

відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­
нової шкоди;

відшкодування моральної (нсмайнової) шкоди;

визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим
або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і
службових осіб.

12

І лава І.

Загальні положение цивільною процесуального права

ІЗ

/>Окрім цієї загальної норми існують і інші, які визначають можливі способи захисту у конкретних правовідносинах, на­приклад способи захисту права інтелектуальної власності (ст. 432 ЦК).

§ 2. Поняття цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право це сукупність правових норм, які регулюють діяльність та пов'язані з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Цивільне процесуальне право мас власні предмет і метод правового регулювання, які вирізняють його серед інших галу­зей права. Предметом цивільного процесуального права с процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу, що виникають при здійсненні правосуддя, тобто сам цивільний процес, а також система цивільних процесуальних прав і обо­в'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Процесуальною діяльністю суду є розгляд та вирішення ци­вільних справ в порядку цивільного судочинства, справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земель­них, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовід­носин, в порядку позовного, наказного та окремою провад­ження та з перевірки законності й обгрунтованості постановле­них у справі рішень та ухвал. Для осіб, які беруть участь у справі, процесуальна діяльність полягає у захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадсь­ких інтересів, а інших учасників процесу — у сприянні судові та особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них законом процесуальних функцій

Під методом цивільного процесуального права слід розу­міти сукупність зикрімених у нормах цивільного процесуаль­ного права способів та засобів впливу на відносини, які регу­люються цісю галуззю права, та поведінку їх суб 'ектів.

Метод цивільного процесуального права за змістом є ім­перативно-диспозитивним. Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим станови­щем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особли­вістю юридичних фактів, від яких залежить виникнення, роз­виток та припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів ци­вільних процесуальних відносин закріплюється у нормах пра­ва, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобо­в'язання передбачає необхідність конкретної активної поведін­ки суб'єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона вияв­ляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус — у впливі, спрямованому на забезпечення виконання правил ок­ремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб визначається процесуально-нравовим становищем сулу та учасників цивільного процесу.

Диспозитивний характер означає дозвіл і право суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на відповідну пове­дінку в межах, встановлених нормами цивільного процесуаль­ного права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, що визна­чають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.

Норми та інститути цивільного процесуального права об'єд­нані в єдину систему. Система цивільного процесуального права це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визнача­ється структурою ЦПК України та складається з двох час­тин — загальної та особливої. Загальна об'єднує норми й інс­титути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу. Особлива частина включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за видами провадження та стадіями цивільного судочинства.

Значення цивільного процесуального права полягає в тому, що йому належить важлива роль у забезпеченні соціально-ско-номічиих і політичних перетворень у країні, оскільки ним зак­ріплений процесуальний порядок захисту соціально-економіч­них, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх ін­тересів, гарантованих Конституцією України й іншими закона­ми, а також прав і охоронюваиих законом інтересів юридич­них осіб та держави. Цивільне процесуальне право покликане забезпечувати зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням, формувати правову свідомість громадян та посадових осіб на основі принципу справедливості.

    продолжение

--PAGE_BREAK--14

Глава 1.

Загальніположенняцивільноюпроцесуальноїоправа

15

/>/>§ 3. Місце цивільного процесуального права у системі права України

Цивільне процесуальне право є складовою системи права Ук­раїни, тісно пов'язане з іншими його галузями, що взаємо­діють між собою. Визначальним для цивільного процесуально­го права с встановлення конституційним правом основ орга­ні ілції та принципів здійснення правосуддя в Україні. Цивіль­не процесуальне право розвиває ці положення в рамках ци­вільного судочинства.

Зв'язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим й іншими галузями матеріального права визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріа­льного права органами правосуддя. Цивільне процесуальне прано с формою, шо забезпечує житія норм матеріального права. На зв'язок цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст. 15 ЦПК, в якій визначається цивільна юрисдикція суду.

Взаємозв'язок між цивільним матеріальним і процесуаль­ним правом проявляється в нормах та інститутах цивільного права, норми якого визначають обставини, сукупність юридич­них фактів, які становлять підставу позову, предмет доказу­вання і підлягають з'ясуванню в цивільному судочинстві при розгляді конкретних справ. Врегульовані ЦК форми иравочи-нів визначають допустимість засобів доказування у цивільно­му судочинстві.

Зв'язок між цивільним процесуальним і кримінально-процс-суальним правом проявляється у тому, шо обидві галузі права врегульовують суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення правосуддя, побудовані на одних і тих само прин­ципах, мають єдину конституційну основу. Цивільні та кри­мінальні справи розглядає один і той самий суд обраними чи призначеними суддями одноособово чи колегіально, незалеж­но, гласно, державною мовою судочинства із забезпеченням права на захист тошо. Цивільне процесуальне право і криміна-льно-ироцесуальне право мають рівнозначні інститути в дока­зовій діяльності та стадії судочинства. Поряд з тим цивільне процесуальне право і кримінально-процесуальне право відріз­няються між собою предметом правового регулювання і мето­дами державного примусу, що їх застосовує суд до порушни­ків відповідних норм.

У цивільному процесі відсутня стадія попереднього розс­лідування справи, а також інституту обов'язкового захисту об­винуваченого. В кримінальному процесі відсутня стадія підго­товки справи до розгляду, а щодо порушення кримінальної справи переважає принцип публічності, що тільки частково притаманне цивільному процесу, в якому домінує принцип дис-позитивності.

Найбільш близькими до цивільного процесуального права є господарське процесуальне та адміністративне процесуальне право. Основна відмінність між ними полягає у юрисдикції су­ду щодо розгляду та вирішення тих чи інших справ.

§ 4. Джерела цивільного процесуального права

Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.

Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду, правовий ста­тус громадян у цивільному судочинстві.

Джерелами цивільного процесуального права насамперед є: Цивільний процесуальний кодекс України, яким вреі-ульовано порядок судочинства в цивільних справах, Закон України «Про судоустрій України», яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації та діяльності органів правосуддя в Україні.

До джерел цивільного процесуального права належать та­кож інші кодекси і закони України, якими визначені окремі положення цивільного процесу:

Цивільний кодекс України встановлює: окремі правила допу­
стимості доказів у цивільних справах, склад осіб, які мають
право на порушення справи в суді про визнання правочину
недійсним, окремі аспекти цивільної юрисдикції суду та ім.;

Сімейний кодекс визначає: склад осіб, які мають право на
порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав,
обов'язкову участь органів опіки і піклування у деяких
справах із сімейних правовідносин, тощо;

Кодекс законів про працю України визначає юрисдикцію
суду у трудових справах;

Закон України «Про адвокатуру» врегульовує форми адво­
катської діяльності в цивільному судочинстві;

16

Глава І.

і.п.І|>.Ill ІІОЛОЖГІІНИІІІІИІ.ІІ.ІИіНІІІ    продолжение

--PAGE_BREAK--|ШІиЧ> J.lbllOlO ІіріНІІ

17

/>• Закон України «Про прокуратуру» регламентує питания участі прокурора в цивільному процесі тощо.

Джерелами цивільного процесуального права с також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструк­ції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними н іно­земними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального нрава мають роз'яснення, що подаються носіаноаами Пленуму Верховною Суду України. Вони не мають нормативного характеру, але с обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких подані такі роз'яснення.

Дія норм цивільного процесуального права у часі, просторі та за колом осіб.

Дія в часі полягає в тому, що провадження в цивільних екранах ведеться відповідно до цивільних процесуальних зако­нів, які діють на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Цивільний процесуальний закон може ма­ти зворотну силу.

У просторі — провадження в судах України ведеться за ци­вільними процесуальними законами України. В окремих випа­дках на території України може застосовуватися норми права іноземної держави і, навпаки, норми права України — судами іноземної держави.

Щодо кола осіб цивільний процесуальний закон поширю­ється на усіх фізичних осіб (ст. 5 ЦПК), юридичних осіб (ст.ст. 11, 28 ЦПК), іноземців, осіб без іромадянства, інозем­них юридичних осіб (ст. Ill, глава 5 розділу IV, розділи VIII, X ЦПК) та інших суб'єктів цивільних процесуальних відносин на засадах рівності.

§ 5. Цивільний процес: поняття, провадження, стадії

Цивільне судочинство (цивільний процес) це врегу­льований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, що визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків, а також цивільних процесуальних дій, за допомогою яких вони реалізуються їх суб 'ектами судом і учасниками процесу.

Відповідно до сг. 1 ЦПК завданнями цивільної о судочинст­ва є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередже-ного та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідноси і чинним законодавством, справ і метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних пран, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич­них осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлюс єди­ний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріа­льними ознаками в три види проваджень (ч. З ст. 15 ЦПК):

позовне;

окреме;

наказне.

Справи позовного провадження характеризуються наявніс-по двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх май­нових та особистих немайнових правовідносин, які передають­ся на розгляд суду.

Справи окре.иого провадження спрямовуються на встанов­леним певних обставин, наявносіі юридичних фактів або юри­дичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єкти­вних прав.

Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які ха-р:ікісризуютьсм явною очевидністю.

Цивільне судочинство складається з окремих етапів, або стадій. Стадія це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчо» метою. В теорії цивільного про­цесуального права немає єдиного підходу до класифікації ста­дій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного ви­значення.

Стадіями цивільного процесу можна назвати:

відкритгя провадження у цивільній справі,

підготовку справи до судового розгляду,

судовий розгляд.

Ці стадії об'єднуються у провадження в суді першої інстан­ції і визнаються обов'язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах.

Іншими, факультативними стадіями і:

• апеляційне провадження,

18

['лава2.

Принципити.і    продолжение

--PAGE_BREAK--иікііиiipouccya.it.nuiu ираяа

19

/>/>касаційне провадження,

перегляд цивільної справи у зв'язку з винятковими обста­
винами,

перегляд справи за нововиявленими обставинами,

виконання рішення.

§ 6. Наука цивільного процесуального права

Наука цивільного процесуального права є складовою частиною юридичної науки, її предметом с цивільне процесуальне право та цивільне судочинство. Наука вивчас закономірності виник­нення, функціонування і розвитку цивільного процесуального права, його суть, роль у виконанні соціальних функцій. Пред­мет науки цивільного іі|к>цесу охоплює також історію і теорію цивільного процесуального права, норми й інститути цивільно­го права зарубіжних країн, міжнародного цивільного процесу.

Наука цивільного процесуального права широко використо­вує загальні та спеціальні методи і способи дослідження.

Система науки цивільного процесуального права обумов­люється її предметом і складається з двох частин — загальної і особливої. До загальної час піни входять загальні положення науки цивільного процесуального права і заіильиі положення цивільного процесуального права. Особливу частину станов­лять судові форми захисгу цивільних прав і несудові форми захисту цивільного права.

Глава 2. ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

§ 1. Поняття та система принципів цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним ци­вільне судочинство побудовані на принципах (від лат. ргіп-сіріит — основа, начало, засади), у яких відображені основні засади функціонування права та здійснення судочинства.

Значення принципів цивільного процесуального права поля­гає в тому, що в них відображені найбільш характерні демок­ратичні риси, якісні особливості цивільного судочинства і за­гальна (соціально-юридична) спрямованість права та його най­важливіших інститутів.

Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законо­давчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття від­повідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення. Розвиваючись разом із суспільством в умовах політичних та соціально-скономічних перетворень, принципи вдосконалю­ються та створюють додаткові умови для забезпечення гаран­тій захисту прав і законних інтересів учасників процесу. Тому їх порушення, як правило, призводить до зміни або скасування судових рішень.

В юридичній літературі існує кілька підходів до визначення поняття принципів цивільного процесуального права. Вони ро­зглядаються як:

основні (або правові) засади організації і діяльності суду;

основні положення галузі права;

основні ідеї, положення, керівні засади;

правові погляди на завдання і засоби діяльності суду із роз­
гляду і вирішеній цивільних справ;

обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивіль­
ного процесуального прана суспільно-політичні, норма і иц-
но-керівиі основи (засади) цієї галузі права.

Аби сформулювати поняття принципів цивільного процесу­ального права, потрібно, в першу чергу, визначити (проана­лізувати) їх ознаки:

принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка
складає його зміст;

така ідея завжди прямо чи опосередковано повинна бути
закріплена в нормативно-правових актах;

принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивіль­
ним процесом, визначати його основні властивості;

принцип повинен мати загальне значення для всього ци­
вільного процесу;

принцип визначає типові риси цивільного судочинства і мо­
же мати винятки, які не с принципом;

принципи характеризуються значною стійкістю та стабіль­
ністю;

принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які
не складають одну з відомих альтернативних вимог;

принципами не можуть бути положення, які дублюють інші
принципи або які з них виходять.

І і:іил2.

Припинимспіні.м.нпіііпроцесуальноюпрана

21

/>/>/>Отже, принципи цивільного процесуального права — це обумо&пеш     продолжение

--PAGE_BREAK--оощкшыю ПХмамЬапшы умовами суспільного жит­тя формально закріп ієні шсиди здійсненні! правосуддя в ци-віпьних справах, які визначають завдання і мету правосуддя в цивільних справах, ха/шктер, зміст і побудову цивільного судо­чинства, а також повноваження та процесуальну діяіьність суду- учасників процесу. їх процесуальпо-правове становище

Принципи цивільного процесуального права тісно пов'язані між собою і в сукупності становлять систему. Кожний з прин­ципів системи відіїрас самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взагмодія, які визначаються сд-містю мети І завдань цивільною судочинства: дія одного при­нципу обумовлю* дію іяпшх. Кожний з прншшшн не може іс­нувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними. Зміст одних принципів розкривається з урахуванням змісту інших.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуа­льного прана нормативно не закріплений і в науці цивільного процесу визначиться по-різному.

Для виявлення специфічних властивостей принципів їх мож­на зірунувати за різними критеріями, а саме:

1)за змістом та арерою поширення.

загальноправові (демократам*, гуманізм, законність);

міжгалузеві (здійснення правосуддя виключно судом, неза­
лежність суддів тощо);

галузеві (дисиозитнвність, змагальність, процесуальна рів­
ноправність сторін);

принципи окремих правових інститутів (безпосередність,
усність);

2)за формою нормативного закріплення:

закріплені Конституцією України;

закріплені у законодавстві про цивільне судочинство;

3)за рохію в регулюванні процесуально-правового становища
суб'єктів правовідносин:

які визначаюіь процееуально-иравову діяльність суду;

які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть
участь у справі, й інших учасників процесу;

4) за предметом регулювання:

•організації правосуддя (судоустрою і судочинства);


функціональні — принципи процесуальної діяльності (судо­
чинства);

які визначають зміст процесуальної діяльності (дисиошти-
вність) і такі, то визначають процесуальну форму виконання
процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність);

5) зазначимістю:

фундаментальні (абсолютні) — диспозитивність, рівнопра­
вність сторін, процесуальний формалізм;

конструктивні (відносні) — неї інші принципи.

Класифікацію принципів можна проводити на основі зміша­них критеріїв, наприклад, за дією в системі права і за формою норма пінної о мкршлення або М предметом правового реіуню-мння, але найбільш прийнятою та практичною вбачається класифікація принципі» за формою нормативного «ікрітення.

До принципі» ціно п.ного процесуального права, закріпле­них Конституцию України, належать:

здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);

ісрніоріальність і спеціалізація побудови системи судів за­
пільної юрисдикції (ст. 125);

здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суд­
дів, а також за участю народних засідателів (ч. 2 ст. 129);

незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх
іільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);

законність (п. 1 ст. 129);

рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2
ст. 129);

змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх
доказів і доведенні перед судом їх переконливості (н. 4
сг. 129);

гласність судового процесу та його повне фіксування тех­
нічними засобами (п. 7 ст. 129);

державна мова судочинства (ст. 10) тощо.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавствам про цивільне судочинство, належать пришили: диспозиіивнісіь;

процесуальна рівноиравнісіь сторін, раціональна процесуальна форма; усність;

безпосередність; оперативність.

    продолжение

--PAGE_BREAK--22

Плана2,

Нрмшпшнцивільноюпроцесіалыииоправа

23

/>/>§ 2. Зміст окремих принципів цивільного процесуального права

Законність. Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен прави­льно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність су­ду підпорядкована чинному цивільному процесуальному зако­нодавству і здійснюється у визначеному ним цивільному про­цесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обгрунтованим (ст. 213 ЦПК).

Здійснення правосуддя виключно сулами. Правосуддя в цивільних справах с однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і ви­рішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадо­вими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюєть­ся на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з чин них засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Кон­ституції"). Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя з боку органів законодавчої та виконав­чої влади. Пилив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції).

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні і нікому не під­звітні (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, за умов, що виключають сторонній вплив на них (ст.ст. 2, 8 ЦПК). Огже, зміст цього принципу розкрива­ється в поєднанні двох правил — незалежності суддів та під­коренні їх тільки законові.

Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні ор­гани, політичні партії, громадські організації посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхід­но вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касацій­ну скаргу або заяву про перегляд рішення у зв'язку з новови-явленими чи винятковими обставинами.

Судді незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні й оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб (ст. 212 ЦПК). Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаріу в апеляційному порядку, незалежні також від вищестоящого суду, котрий не вправі вказувати їм, як треба вирішити справу, яка норма ма­теріального права має бути застосована і яке рішення ухвалене при новому розгляді справи.

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні ви­рішувати справи на підставі законів України, відповідно до за­кону застосовувати норми іноземного np.uu (ст. 9 ЦПК), а за відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, засто­сувати закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Якщо немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (аналогія права) (ст. 8 ЦПК).

Здійснення судочинства державною мовою. Відповідно до ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою, якою згідно зі ст. 10 Конституції України є українська, всебічний розвиток і функціонування котрої в усіх сферах су­спільного життя на всій території України забезпечується дер­жавою. Для забезпечення доступності судового захисту, а та­кож для недопущення дискримінації за мовною ознакою закон надає особам, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рід­ною мовою або тією, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. Судові документи складаються державною мовою.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції України принцип гласності цивільного судочинства полягає у відкритому розгляді справ всіма судами, за винятком випадків, визначених законом. Відповідно до ст. 6 ЦПК закритий судо­вий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом. Закритий розгляд також допускається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з мстою забе­зпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх

24

Глава 2.

Приникни цивільною ирпцгсча.іміоі» нрава

25

/>/>честь і гіднісгь. При цьому приведення закритого судового розпишу виключаг можливість відхилення від положень ци­вільного судочинства, його спрощений чи обмеження процесу-ально-правового становища учасників цивільного процесу.

Хід судового процесу фіксується, в тому числі шляхом складання журналу судового засідання, а також технічними за­собами, порядок використання яких визначений ЦІІКУчасни­ки цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робили письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведении у залі судового засідання фото- і     продолжение

--PAGE_BREAK--КІНОЗЙОМКИ, відсо-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебачен­ню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. При цьому офіційним записом судового засідання f лише технічний запис, зробле­ний судом.

Колегіальність і олиоосоОовість розгляду пііні.іьннх справ як принцип закріплено в ч. 2 ст. 129 Конституції, згідно з якою судочинство провадиться суддею одноособово і коле­гією суддів. За цим принципом суддя одноособово розілядас всі цивільні справи, підвідомчі суду по першій інстанції (ст. 18 ЦПК). При одноособовому розгляді справи суддя діє від імені суду.

У суді першої інстанції справи суддями колегіально не роз­глядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розгля­даються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуд­дя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, витання
фізичної особи недіпдатною та поновлення цивільної дієздат­
ності фізичної особи;

визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен­
ня її померлою;

усиновлення;

наданні особі психіатричної допомоги в примусовому по­
рядку;

обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції

розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касацій­ної — п'яти суддів. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спіль­ного засідання палат -— іа рійного представникш.і за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судовою наказу у зв'язку з нововияшісними обставинами суд діг к такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Рівність усіх учасників принесу перед законом і судом означає, то громадяни мають рівні конституційні права і сво­боди та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, полі пічних, ре­лігійній іа інших переконані., статі, етнічного та соціальною походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).

Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правово­му становищі визначеної законом процесуальної фігури — по­зивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійс­нювати закріплені процесуальним законом за такими суб'гкта-ми процесуальні права й обов«язкн. Гарантіями принципу рів­ності громадян перед законом і судом є встановлення криміна­льної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності.

Змагальність забезпечує широку можливість сторонам, ін­шим особам, які беруть участь у справі, обстоювати свої пра­ва й інтереси, свою позицію у справі, свободу надання суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості. Зма­гальністю визначаються весь процес відбору фактичного мате­ріалу, необхідного для розв'язання судом справи, форми, ме­тоди і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові на­слідки.

Принцип змагальності передбачає широкі можливості сто­рін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і ви­користовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необ­хідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх під-іверджують. Цей принцип грунтується на праві сторін вільно рошоряджаїися фактичним матеріалом у справі та доводити

Глава2.

Принципицивільногопроцесуальногоправа

27

/>/>обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зміст принципу змагальності складають права й обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо судово­го доказування; як основа змагальної ((юрми цивільного судо­чинства — такого процесуального порядку, шо забезпечує сто­ронам та іншим особам, які беруть участь у справі, можли­вість активно захищати особисті права й інтереси, права й ін­тереси інших осіб та держави. Змагальна форма процесу забез­печується активним процесуальним становищем суду, який вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'ясняти їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні цих прав і за їхнім клопотанням сприяти у витребу­ванні доказів (ст.ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо.

Диспозитивність (від лат. dispono — розпоряджаюся) — це нормативно-керівна засада цивільного процесуального права, яка закріплює вільне, на свій розсуд, здійснення і розпоря­дження юридично заінтересованими особами своїми матеріаль­ними правами щодо предмета спору, процесуальними засоба­ми захисту порушеного чи оспорюваного права або охороню-ваного законом інтересу, що спрямовані на розвиток, зміну чи припинення розгляду цивільної справи в суді в межах, дозво­лених законом і в установленому процесуальному порядку.

Принцип диспозитивності є основоположним в системі принципів цивільного процесуального права і полягає у надан­ні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можли­вості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними пра­вами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх за­хисту.

Складовими положеннями змісту принципу диспозитивнос­ті є шість груп прав:

права, що характеризують повноваження на порушення
провадження по справі;

права, спрямовані на зміну позовних вимог;

права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду,
об'єктивного розгляду справи та виконання судових рішень;

права, пов'язані із залученням до справи заінтересованих
осіб;

права щодо здійснення окремих процесуальних дій;

інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.

Принцип диспозитивності сприяє правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного процесуального права, є осно­вою для законодавчої практики, підготовки, розробки, прийнят­тя та подальшого удосконалення відповідних йому за змістом правових норм, уособлює суть, значення та соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин у галузі здійснення правосуддя в цивільних справах. Значення принципу диспози­тивності в цивільному процесуальному праві полягає у тому, шо його реалізація безпосередньо уможливлює захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 31 ЦПК, згідно з якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовити­ся від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою уго­дою в будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судових рішень.

Диспозитивиістю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостій­ні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами по­зивача (ст. 34 ЦПК).

Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших пра­вах осіб, які беруть участь у справі, та визначається системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі.

Отже, принцип дисиознтивності характеризується такими положеннями:

хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися
про це;

особа, якій належить право, може від нього відмовитись;

нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї
волі;

суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винят­
ками, встановленими законом.

Всебічність та повнота. Змістом цього принципу є відпо­відність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обста­винам справи. Суд покликаний встановити всі ті факти, що дозволяють йому правильно оцінити весь фактичний склад справи, зберігаючи об'єктивність і неупередженість.

    продолжение

--PAGE_BREAK--28

ІІрннішгш тич.нїї iijioiui\iLli.tіірли

Всебічне з'ясування обставин екрани означає, що суд пови­нен з'ясувати всі питним по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи вимагає залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності та допустимість до­казів, — не тільки і их, шо подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом. Якщо сторони мають труднощі із поданням доказів, суд для встановлення дійсних обставин справи за від­повідним клопотанням зобов'язаний витребувати їх (ст. 137 ЩІК).

Об'єктивне з'ясування обставин справи це обгрунтова­ність висновків суду, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається іа умови безсюроннього і сумлінного ставлення суду та учасників матеріального спору. Відповідно до ст. 62 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переко­нанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивно­му розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх су­купності. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили.

Здійснення правосуддя на іасалах поваги до честі та 11 пікеті, рівності перед законом і судом. Цей принцип вста­новлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 5 ЦПК) і не означає тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером спірних матеріальних правовідносин, що належать до юрисдикції суду, і є відобра­женням загальнонравового, закріпленого Конституцією Украї­ни, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом. Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування та сприяння судові. Суд повинен однаково допомогати сторонам у збиранні та залученні до справи доказів. Він зобов'язаний роз'яснити їх права та обов'язки, попередити про наслідки вчинення чи невчинення процесуальних дій і сприяти забезпе­ченню реалізації цього принципу.

Раціональна процесуальна форма мас створювати н.іи сііричішінііний порчдок (раціональне цивільне судочинство)

ДЛЯ ППОНССуаЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Суду, ДЛЯ ДОСТуПу В ЦИЙІЛМІИЙ

процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяль­ності. Встановлені формальності забезпечують нормальний роз-

німок процесу і надають суб'єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення цього порядку. Він характеризується змагальністю і дненозигнвністю, рівно-крайністю сторін і публічністю, гласністю, усністю, безпосеред­ністю та опосередковашетю. Раціональна процесуальна форма нишачається також встановленими в ЦПК стадійністю проце­су, строками на виконання процесуальних дій. Про раціона-іі їм цивільної процесуальної форми свідчать доступність ци­вільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення иошначін-громадян у ряді справ від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується пуб­лічністю — активним процесуальним становищем сулу і мож­ливістю державних і іромадськнх організацій захищати в су­дочинстві прана ІНШИХ осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належ­них умов для захисту прав іромадян і державних інтересів.

Неможливість процесуальною сумісниціва. Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовід­носин не може в одній і тій самій справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в тій самій справі бути третьою особою, відповідач — свідком то­що). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників останній не змінно своєї процесуальної прано-суб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника (ст. 32 ЦПК). при пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно позива­чем (ст. 123 ЦПК).

Безпосередність судового розгляду (ст. 159 ЦПК) полягає у тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувані їх безпосередньо. Судове засідання має починатися і закінчувати­ся незмінним складом суду. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд почи­нається спочатку. Безпосередній зв'язок суддів, які розгляда­ють справу, з учасниками процесу І матеріалами справи забез­печує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріа­ли справи, дозволяє повно і всебічно розглянути всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених и обгрун­тування позову і заперечення про і и нього. Сторонам процесу и іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти особисто в стосунки зі складом

Глава 2,

Цивільніпроцесуальніправовідносини

31

/>/>/>суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих пи­тань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійс­нювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Усність судового розгляду вимагає розглядати справу ус­но (сі. 6 ЩІК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу має відбуватися в словесній формі. Усна форма судо­вого розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності та безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краше і повніше сприймати факти, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприй­мати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої мір­кування, заперечення, спростування з метою встановлення дій­сних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає мож­ливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакт з учасниками процесу в цивільній справі та сприймати фактич­ний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же, в судовому засіданні, на очах суддів і всіх ирису них.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників проце­су, завдяки їй легше вислови ги свої міркування, сприйняті що­до обставин в справі. Вона спрощує процес, робить його дос­тупним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші мож­ливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, сірок розгляду спра­ви скорочується. Разом з тим, усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оп­тимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких     продолжение

--PAGE_BREAK--і них — викладення вимог до суду в фор­мі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду — в судових рішеннях.

Оперативність — цс правова вимога, яка забезпечує сво­єчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових ме­жах шляхом якнайповнішого і раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне вирішення цивільних справ.

Глава 3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

§ 1. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин

Володіючи суб'єктивними правами, особа не може їх реалізу­вати, не вступивши у відповідні правовідносини, що вони є вираженням правових норм у житті. Для правовідносин харак­терною с наявність суб'єктів правовідносин, об'єктів цих пра­вовідносин, а також їх змісту. Ці загальнотеоретичні положен­ня поширюють свою чинність і на цивільні процесуальні пра­вовідносини.

Цивільні процесуальні правовідносини мають низку ознак, які їх характеризують. Поряд із загальними ознаками, що при­таманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні:

врегульовані нормами цивільного процесуального права;

завжди виникають між судом як органом державної влади
та іншими учасниками процесу (відносини субординації");

оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається
з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах;

мають відносний характер, тобто визначений конкретний
суб'єктний склад правовідносин із чітким визначенням пра­
вового статусу кожного з них;

виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивіль­
ній процесуальній формі;

постійно перебувають у русі, що в цілому склада» певну їх
систему.

Отже, насамперед, цивиьні процесуальні правовідносини це врегульовані цшіташ процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу і приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

Як правило, виникнення цивільних процесуальних право­відносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру, або між сторонами взагалі є спір з приводу наявності таких (матеріаль­но-правових) відносин. Однак специфіка цивільних процесуа­льних правовідносин полягає в тому, що вони обов'язково ви­никають через суд, який є обов'язковим їх учасником.

32

Глава 3.

ІІиніїїміііроіігс>а.іьшправові/пітний

33

/>/>Існує думка, що цивільні процесуальні правовідносини мо­жуть виникати і поза судом, наприклад, укладення мирової угоди (ст. 31 ЦГІК), визначення договірної підсудності (сг. 112 ЦПК), відносини процесуальної о представництва (ст. 38 ЦПК), однак здебільшого ці правовідносини мають не цивіль­ний процесуальний характер, а с відносинами, врегульованими нормами матеріального права.

Також відома позиція щодо наявності одного (единого) ци­вільного процесуального правовідношення у конкретній ци­вільній справі. В цьому аспекті заслуговує на увагу тс, що усі правовідносини, що виникають у справі, мають взаємозалежний характер. Концепція єдиного іірліижілііошсння може ускладпи-іи його розуміння в силу своєї іроміздкості та наіромадженнл правового статусу різномаппних його учасників.

§ 2. Підстави виникнення, зміни та припиненим цивільних процесуальних іірипопідносин

Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовід­носин слід тині і п наявність віднонілної норми цивільного процесуального права та цивільну процесуальну иравосуб'єкт-ність, а підставою є псиний юридичний факт (конкретна дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов'язує ви­никнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин).

Норми цивільного процесуального права визначають норма­тивну передумову виникнення цивільних процесуальних пра­вовідносин, оскільки у разі відсутності відповідної правової норми про можливість участі даної особи як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин або ж прямої заборони уча­сті, ці процесуальні правовідносини виникнути не можуть. На­приклад, не можуть бути свідками священнослужителі з при­воду відомостей, які одержані ними на сповіді віруючих (ст. 51 ЦПК).

Цивільна процесуальна правосуО'сктність особи означає її здатність бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідно­син і визначається законом по-різному для кожного із суб'єктів. Наприклад, правосуб'єктність суду визначена Конституцією України, Законом «Про судоустрій України», ЦПК га іншими нормативно-нравовими актами. У цивільному процесуальному законодавстві найбільше уваїи приділяється основним учасни­кам цивільного процесу — сторонам та третім особам, оскіль-

мі спір між ними і є безпосереднім предметом судового роз­гляду та вирішення.

Юридичними фактами, внаслідок яких виникають, змінюю­ться або припиняються цивільні процесуальні правовідносини, є, як правило, процесуальні дії його учасників (подання заяви, заявления клопотання, призначення експертизи та ін).

§ 3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб'єкт, об'єкт та гчіст.

Субъект ни і.і і і-іin \ процесуальних правовідносин це носій цивільних процесуальних прав та обов'язків. ЦПК по­діляє суб'єктів на дві ірупи: суд та учасники цивільного про­цесу, а останніх своєю чергою,— на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

Основним критерієм визначення належності тою чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої ірупи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінте­ресованості. Тому доцільно провести поділ суб'єктів на три     продолжение

--PAGE_BREAK--групи:

суд;

особи, які беруть участь у справі;

особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню спра­
ви (інші учасники цивільного процесу).

Суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення га правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб'єктів. Особливою властивістю цього суб'єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Для забезпеченим цього у законодавстві закріплений інститут відводу (самовід­воду).

Основним призначенням сулу як суб'єкта цивільних проце­суальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке нале­жить до його виключної компетенції. Делегування функцій су­дів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваження-

34

I iu>...3.

Нині.її.пі притчvj.ii.niііравояиіісгсиїїм

35

/>/>ми судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, — це учасники (суб 'ск-ти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юри­дичною заінтересованістю, що визначас їхній правовий ста­тус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними с заявники та інші заінтересова­ні особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, орі лни іа особи, яким законом надано право за-хиіцаш права, свободи та інтереси інших осіб (сі. 26 ЦПК).

Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб'єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріаль­но-правовою та (або) процесуальною.

Матеріально-правова заінтересованість — цс особиста оз­нака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомо­гою судової діяльності поновити порушене, оспорене чи неви­знане право, законний інтерес (отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини) або навпаки, не допустити їх порушення. Матеріальпо-правовою заінтересованістю на­ділені виключно суб'єкти спірних матеріальних правовідно­син.

Процесуальна заінтересованість — це функціональна озна­ка суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), що полягає у прагненні досягти пев­ного процесуального результату у формі відповідного судово­го рішення, що відповідає функціональному призначенню учас­ті цього суб'єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти мате­ріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного проце­су, які беруть участь у справі, для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.

Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, осіб, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:


особи, які захищають у процесі особисті інтереси — сто­
рони та треті особи, оскільки вони наділені ш маїєріально-
правовою, так процесуальною заінтересованістю у справі;

особи, які захищають інтереси держави, громади, групи
осіб або конкретної особи. Такі суб'єкти мають виключно
процесуальну заінтересованість у справі, не мають і, як
правило, не повинні мати матеріальио-правової. Якщо вони
мають таку заінтересованість, то виступати у відповідному
процесуальному статусі не можуть, а повинні бути залучені
у процес як сторона чи третя особа.

Для визначення спроможності осіб, які беруть участь у справі, виступати самостійним учасником судового процесу, суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосову­ється поняття цивільної процесуальної правосуб'ектності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавст­ва можливість особи виступати суб'єктом цивільних проце­суальних правовідносин.

У складі цивільної процесуальної правосуб'єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність це здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, тре­тьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦЛК). Во­на визнається за всіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід зазначити, шо положення ст. 28 ЦПК не у повному обсязі зазначають коло всіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма уча­сниками матеріально-правових відносин, які можуть етапі предметом судового розгляду та вирішення. Тобто, вступ того чи іншого учасника у матеріально-правові відносини зумовлює потенційну можливість бути суб'єктом цивільних процесуаль­них правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивіль­ному процесі як самостійного суб'єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не на­ділені правами юридичної особи, але є учасниками магеріаль-но-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов'язане із досягненням певного віку, з яким матеріаль-

36

Глава    продолжение

--PAGE_BREAK--3.

Цивільніпроцесуальніііраяопі.іїниііші

37

/>/>/>ний закон визначає можливість вступу у матеріально-нравові відносини. Наприклад, суб'єктом трудових відносин особа мо­же бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗиП), а тому суб'єктом цивільних процесуаль­них правовідносин у трудовій справі може бути тільки за до­тримання цих умов.

Цивільна процесуальна діпдатність здатність осо­бисто здійснювати цШільмі процесуальні права та викопувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздат­ності, цивільна процесуальна дієздатність залежить ВІД різно­манітних чинників (віку, стану здоров'я, інших причин)

За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб'єкт можуть розгадайся як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю, особи з частковою цивільною процесуальною дієздатністю га особи, які не мають цивільної процесуальної діездатносп

Повніш обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягай повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні скоби, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а також набули повною обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипації. Така фізична особа набу­ває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності від­повідно з моменту реєстрації шлюбу чи набрання законної си­ли рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, ци­вільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, шо виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якшо інше не встановлено зако­ном. Приміром, якщо справа виникає з иравочину, на вчинен­ня якого неповнолітньому погрібна згода батьків, усиновите­лів або піклувальника, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітнього.

Відповідно до и. 1 ст. 18, и. 4 ст. 152 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має прано на безпосередні звернення до суду за захистом свого права або інтересу. 1 ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов'язків у такій справі.

Суд може залучити до участі в справах законного представ­ника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки, при участі законного представника неповнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК залучається особа, в інтересах якої діє законний представник.

Малолітні (віком до чотирнадцяті років) та особи, які ви-шані недієздатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, свободи та законні інтереси таких осіб іахи-щають у суді їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.

Отже, цивільна процесуальна правосуб'ектність (і прано u.t тність, і дієздатність) виступає складовою частиною шильної правосуб'гктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов'яза­на з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і ви­значається характером зв'язку між цими галузями права.

Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, по­діляють на загальні та спеціальні. До загальних прав слід від­нести права та обов'язки, якими наділені усі особи, шо беруть участь у справі, незалежно від змісту юридично! заінтересова­ності. Ними « право знайомитися з матеріалами справи, роби­ти з них витяги, знімати коші з документів, долучених до справи, одержунаїи копії рішень, ухвал, браги участь у судо­вих засіданнях, подавати докази, браги участь у дослідженні доказів, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти кло­потання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, до­водів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомо­гою, ознайомлюватися ч журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, ирослуховуваги запис фіксуван­ня судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його непра­вильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановлени­ми законом (ст. 27 ЦПК).

Обсяг спеціальних прав визначається залежно від процесу­ального статусу учасника у цивільному процесі. Наприклад,

38

Глава 3.

Суд як суб'єкт цивільною процесу

39

/>/>правовий статус позивача визначений ст. 31 ЦПК, відповідно до якої він мас право протягом усього часу розгляду справи зміниш підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи укласти із відповідачем мирову угоду.

Обов'язки осіб, які беруть участь у справі, визначаються не­обхідністю добросовісно користуватися наданими процесуаль­ними правами, а також не посягати на права інших суб'єктів процесуальних правовідносин. Нормами цивільного процесуаль­ного икону визначено також конкретні обов'язки у псиних ип-ііалках. Зокрема, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші осо­би, які беруть у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи. Спеціальним обов'язком для сторін с, на­приклад, зобов'язання подати або повідомити про докази до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

Інші учасники цивільного процесу це суд 'екти цивіль­них процесуальних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості та спри­яють встановленню дійсних обставин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного процесуального права До них належать секретар судового засідання, судовий розпо­рядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка на ла< правову допомоіу (ст. 47 ЦПК). Однак цей перелік не г вичерпним, оскільки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними, наприклад, можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими відбувалося листування, шодо надання згоди на йо­го дослідження та іи.

Найменування цієї групи суб'єктів цивільних процесуаль­них правовідносин вказує на те, що вони не належать до осіб, які беруть участь у справі, а основною вирізняльною їх озна­кою с відсутність юридичної заінтересованості у справі.

Цих учасників цивільного процесу можна поділити на дві підгрупи: суб'єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст), інші — осо­би, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення проце­су (судовий розпорядник, секретар судового засідання).

    продолжение

--PAGE_BREAK--§ 4. Об'скт і зміст цивільних процесуальних правовідносин

На відміну від визначення та розуміння суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, питання щодо їх об'єкта та змісту є одним із найдискусійніших у науці цивільного проце­суального права.

Проблемність визначення об'скга цивільних процесуальних правовідносин зумовлена його неуречевленістю. Так, об'єктом правовідносин між судом та свідком у судовому засіданні с фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин — це те, з приводу чого виникають цивільні процесуальні правовідноси­ни і на шо спрямовані процесуальні права та обов'язки

Зміст цивільних процесуальних правовідносин складають цивільні процесуальні права та обов'язки учасників правовід­носин, які реалізуються у формі процесуальних дій.

Глава 4. СУД ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

§ 1. Суд — обов'язковий суб'ект цивільних процесуальних правовідносин

Склад суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не є незмінним. Він залежить від обставин справи, предмета судо­вого розгляду, характеру спірного матеріального правовідно-шення між сторонами, стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, інших факторів. Проте один суб'єкт при цьому залишається незмінним — цс суд.

Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуаль­них правовідносин визначається, в першу чергу, конституцій­ними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним наділеним компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сто­ронами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспоре­ного суб'єктивного цивільного права та (або) охоронюваного

40

4.

Суд як с>б'<кі цивільною ііроигсу

41

/>/>законом інтересу. Тому суд є обов'язковим суб'єктом всіх процесуальних правовідносин, шо виникають у цивільному процесі.

Правовий сгатус суду визначається його правосуб'ектніс-тю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисель­ні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд на­ділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплек­сом повноважень.

Юрисдикція як елемент цивільної процесуальної право-суб«сктності суду визначає сферу діяльності органів судової влади. Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Особливість прояву правосуб'єктності суду полягає в тому, що на відміну від інших учасників процесу (сторін, третіх осіб), йому не притаманна праводієздатність. Оскільки суд, як орган влади, вже наділений комплексом прав та обов'язків та не може своїми діями набувати нових. Стосовно його иравосу-б'ектності доцільно говорити про компетенцію як про комп­лекс повноважень, визначених законом.

Якшо юрисдикція визначає сферу впливу, то, компетенція — спосіб пилину па суспільні відносини. Своєю чергою компе­тенція судів різних ланок також вирізняється. Владні повнова­ження суду виявляються у сукупності передбачених законом повноважень, для виконання яких сул через службових осіб вчиняє комплекс процесуальних дій.

§ 2. Склад суду. Відводи

Склад суду. Відповідно до ст. 18 ЦПК, ст. 21 Закону України »Про судоустрій України" цивільні справи у судах першої інс­танції розглядаються одноособово суддею, який діє як суд. У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користую­ться всіма правами судді.

Розгляд справ у порядку апеляційного та касаційного про­вадження та в інших випадках, передбачених законом, здійс­нюється судом колегіально:

• у судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядають­ся колегією у складі трьох суддів, з числа яких в установ­леному законом порядку визначається головуючий;


у суді касаційної інстанції — колегією у складі п'яти суд­
дів;

у зв'язку з винятковими обставинами — колегією суддів
судової палати у цивільних справах Верховного Суду Укра­
їни за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у
випадках, встановлених ЦПК,— колегією суддів на спіль­
ному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду
України за їх рівного представництва за наявності не менш
як двох третин чисельності кожної палати;

рішення, ухвала суду чи судовий наказ у зв'язку з иововия-
вленими обставинами переглядаються одноособово або ко­
легіально, залежно від того, який суд ухвалив рішення, по­
становив ухвалу або видав судовий наказ.

Відводи. Особливою властивістю суду як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Процесуальною гарантією забез­печення цього правіша є право відводу. Тобто за наявності об­ставин, передбачених ЦПК України, судді, секретарі судових засідань, інші службові особи суду не можуть брати участі у розгляді справи і підлягають підводу або самовідводу.

Зокрема, суддя не може брати участі в розгляді справи та підлягає відводу (самовідводу), якщо:

під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь
у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, пред­
ставник, секретар судового засідання;

він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду
справи;

він с членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружи­
на, батько, матії, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­
черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи
усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близь­
кий родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть
участь у справі;

якшо є інші

    продолжение
--PAGE_BREAK--обставиш, які викликають сумнів в об'єктив­
ності та неупередженості судді.

Крім того, якшо суддя брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, він не може браги участь у розгляді цієї самої справи в сулах апеляційної і касаційної інстанцій, у пе­регляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так са­мо у новому розгляді її судом першої інстанції після скасуван-

42

Глам 4.

Суд як суб'скт цивільною процесу

43

/>/>ня попереднього рішеній або ухвали про закриття проваджен­ня в справі.

Якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді апеля­ційної інстанції, то не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а також у ново­му розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішен­ня апеляційного суду.

Відповідно, якщо суддя брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, він не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а як­що брав участь у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, то не бере участі в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Забезпеченню неупередженості сприяє і правило ч. 2 ст. 20 ЦПК, відповідно до якого до складу суду не можуть входити особи, які с членами сім'ї або близькими родичами між со­бою.

За наявності передбачених законом підстав для відводу, суддя повинен заявити самовідвід. На тих же підставах відвід судді можуть заявити особи, які беруть участь у справі.

Заява про відвід (самовідвід) повинна бути мотивованою та подана до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Якщо про підстави відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевір­ки їх доказами, то заявити відвід (самовідвід) можна і після цього. Відповідно до ст. 24 ЦПК заява про відвід розглядаєть­ся судом, який розглядає справу. Якщо особа, якій заявлено відвід, бажає дати пояснення суду, то він повинен її вислуха­ти, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

Заява про відвід одному судді вирішується в нарадчій кім­наті ухвалою суду, що розглядає справу, а про відвід кільком суддям або всьому складу суду — простою більшістю голосів.

Наслідком задоволення заяви про відвід судді, який розгля­дає справу одноособово, с розгляд справи в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається ко­легією суддів, — тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності під­став, зазначених у ст. 21 ЦПК, неможливо утворити новий

склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи у порядку ст. 116 ЦПК.

Слід зазначити, що і за одноособового, і за колегіального розгляду справи суддя (колегія суддів) діють від імені суду. Проте ні суддя, ні інша службова особа суду не є самостійним суб'єктом процесуальних правовідносин. Одноособові або ко­легіальні дії цих осіб призводять до виникнення, зміни та (або) припинення правовідносин не з ними особисто, а з судом як органом правосуддя.

§ 3. Цивільна юрисдикція суду

Законодавством закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Існують органи, які своїм призначенням мають розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисднкційна діяльність). В силу особливого характеру деяких прав або особливого стано­вища, яке займають суб'єкти права і т. ін., держава залишає частину функцій щодо захисту права у віданні адміністратив­них органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішен­ня спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість кон­кретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу, або ж її визначають як коло справ, вирішення яких віднесено зако­ном до компетенції певного державного або громадського ор­гану.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду по­ширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з ви­рішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конститу­ційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивіль­ної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судо­чинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити ци­вільні права у порядку різних процесів (кримінального, ад­міністративного, господарського).

До справ цивільної юрисдикції ст. IS ЦПК відносить: спра­ви про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи Інтересів, шо виникають із цивільних, житлових, зе-

44

І.ІИ.I I

Сул як суб'ост нині.плит, пронесу

45

/>/>мсльних, сімейних, трудових відносин, а також з інших право­відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводить­ся за правилами іншого судочинства. Законом може бути та­кож передбачено розгляд інших справ за правилами цивільно­го судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції с провадження (позовне, наказне та окреме). Сирами, икі окре­мо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:

виключну;

альтернативну;

договірну;

імперативну (умовну);

за зв'язком справ.

Виключна — юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду. На­приклад, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, визнання фізичної особи без­вісно відсутньою чи недієздатною і т. ін.

Альтернативна — юрисдикція належить як суду, так і ін­шому юрисдикційному органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору, до якого органу звернутися     продолжение

--PAGE_BREAK--за вирішенням спо­ру. Приміром, заборгованість за нотаріально посвідченим ира-вочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом ви­конавчого напису, а також шляхом «верненим до суду із відпо­відним позовом.

Договірна — юрисдикція, яка визначається за взаемною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції с винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського су­ду, крім випадків, встановлених Законом України «Про тре­тейські суди». У випадках, передбачених законом або міжна­родними договорами, спори, що виникають з цивільних право­відносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішен­ня Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морсь­кої арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Украї­ни (ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний ар­бітраж»).

Доволі суперечливою с наявність імперативної (умовної) юрисдикції. І Іротягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що могли ста ги предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку «досудового вирішення спору». Однак Конституція України визнала мож­ливість судового захисту без додержання попередньої досудо-вої форми вирішення спору, в якому бере участь фізична осо­ба. Це знайшло свое підтвердження у постанові Пленуму Вер­ховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 Зго­дом у рішенні Конституційного Суду України у справі грома­дянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправо­мірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на ніде гані того, що раніше прий­нятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудовому порядку.

Однак такий вид юрисдикції може визнаватися в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відпо­відно можливість судового розгляду справи) пов'язана із пев­ними умовами чи дотриманням певного порядку. Наприклад, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав пошир­мо звернення О таким позовом можливе лише після спливу од­ного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (п. 6 ст. 169 СК). Позов про розірвання шлюбу не мо­же бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протя­гом одного року після народження дитини, крім випадків про­типравної поведінки одного з подружжя, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (п. 2 ст. ПО СК). У разі подання такої заяви до суду, останній своею ухва­лою повертає її (ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, шо особа позбавлена права на судо­вий захист, законом лише встановлюється окремий, спеціально арі v.Mi-iiчіпаний та обгрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв'язком справ, її засади містяться у ст. 16 ЦПК. Зокрема, за загальним правилом не підлягають об'єднан­ню в одне провадження вимоги, які випливають з різних пра­вовідносин, що належать до різних юрисдикцій. Однак зако-

46

Г.іааа 4.

Суд ак суб'єкт цивільного процгсу

47

/>/>ном можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної вла­ди, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різ­них судових юрисдикцій — про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (ад-міністративно-правова вимога), а також про відшкодування зав­даної шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може роз­глядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об'єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. 21 КАС).

В основу загальних правил визначення цивільної юрисди­кції суду покладено:

глобальність цивільної юрисдикції суду;

наявність та характер спірних правовідносин;

необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва­
них прав, свобод чи інтересів.

Глобальність цивільної юрисдикції суду вимливає із поло­жень ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисди­кція суду поширюється иа усі правовідносини, які пшикають у державі. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку ци­вільного судочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд повинен проводитись за правилами іншого судо­чинства. Такі правила визначені Конституцією України, зако­нодавством про судоустрій, зокрема Законом України «Про Конституційний Суд України», актами кримінально-процесуа-льного, госиодарськот процесуального, адміністративного процесуального законодавства. Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилися певні пра­вовідносини, які виникають у державі.

Наявність та характер спірних правовідносин. Цивільну юрисдикцію складаю і ь справи, які виникають з цивільних (ст. 1 ЦК), житлових (ЖК), земельних (ст. 2 ЗК), сімейних (ст. 2 СК), трудових (ст. З КЗпІІ) правовідносин.

У порядку цивільної юрисдикції вирішуються справи, які не мають спірного характеру, але в силу вказівки закону нале­жать до цивільної юрисдикції суду (наприклад щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст.ст. 383-389 ЦПК, ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження»), вирішення питання про визнання та виконання рішень інозем­них судів — розділ VII ЦПК та ін.)

Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав і обов'язків, здійснення яких с неможли­вим без судового втручання.

Необхідність захисту права. Спір про право найчастіше виникає у зв'язку з правопорушенням, але може виникнути і за відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивач претендує на яке-небудь право внаслідок умислу або необережності. З іншого боку, не будь-яке правопорушення породжує спір, який підлягає розгляду у суді. Якщо правопорушник добро­вільно усуває наслідок порушення, воно не набуває характеру спірних відносин. Правопорушення переростає у спір, коли порушник добровільно не поновлює порушене право, а упов­новажена особа вживає заходів щодо поновлення порушеного права.

У судовій практиці нерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кішці було б безціль­ним, оскільки процес не здатен яким-небудь чином вплинути на правове положення сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий, і т. ін.

Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наяв­ність згаданих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв'язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідова­ний. Дійсно, у цьому випадку зникає предмет спору, однак за­явник (заінтересована особа) не позбавлених можливості захи­стити свої порушені права у зв'язку із завданням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб'єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виклю­чає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спро­щений порядок розгляду. Наприклад, справи про розірвання шлюбу віднесено до відання органів реєстрації актів цивільно­го стану (ст.ст. 106, 107 СК). 1 навпаки, є категорії справ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішують-

    продолжение

--PAGE_BREAK--48

Глава4.

Суд як суб'єкт цивільнім» процесу

49

/>ся у порядку цивільного судочинства. Приміром, усиновлення дітей, надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлення фактів, які мають юридичне ни ими і. і т. ін. Ці справи становлять особливий вид провадження у ци­вільному процесі — окреме.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті про­вадження у справі. При встаношіснні того, шо справа не піл лягас розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя за за­гальним правилом відмовляє у відкритті провадження у спра­ві, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підигк закриттю (н. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК). І тільки у разі подання заяви про розіриання шлюбу з порушенням порядку, встановленого СК, суд постановляє ух­валу про повернення заяви (и. 5 ч. З ст. 121 ЦПК).

У випадку відмови у відкритті провадження у справі чи за-критгі провадження у зв'язку з тим, що заява не підлягає роз­гляду у порядку цивільного судочинства (не належить до ци­вільної юрисдикції") суд (суддя) зобов'язаний вказати заявнику, до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті ін­шими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не с правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого ор­гану чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судо­вому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає пш.шия про юрисдикцію у цій справі.

Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви мо­жуть бути оскаржені.

§ 4. Підсудність

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і міме судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називають підсудністю. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), за якою розмежовуєть­ся компетенція між різними органами щодо вирішення цивіль­них справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій само сфері (щодо вирішення цивільних справ), але вже між різними судами. Тому підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

Критеріями такого розмежування можна вважати:

завдання суду щодо розгляду та вирішеним справи;

рід (категорію) справ;

вказівку суду.

Залежно від названих критеріїв підсудність буває двох ви­дів: функціональна та територіальна. Донедавна існувала і ро­дова підсудність, за якою у вертикалі ієрархії судів визначався суд, шо розглядав справу по першій інстанції У новітньому цивільному процесуальному законодавстві немає положень про виконання судами апеляційної чи касаційної ланки непри­таманних їм функцій суду першої інстанції.

Функціональна підсудність — компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськ-районні (ст. 107 ЦПК).

Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив су­дове рішення, що оскаржується (гг. 291 ЦПК).

Як випливає з положень законодавства про судоустрій та процесуального законодавства, в Україні фактично не існує суд касаційної інстанції*. Тому до законодавчого визначення суду, який здійснюватиме повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності пере­гляд цих справ у касаційному порядку відповідно до ст. 47 та п. З розділу VII Закону України «Про судоустрій України» здійснюватиме Верховний Суд України, а саме судова палата у цивільних справах.

Судом, який переглядає справу за винятковими обстави­нами, є Верховний Суд України (ст. 353 ЦПК). Судом, який переглядає справу за нововиявленими обставинами, — суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).

Т/>аку невизначеність зумовило рішенн» Конституційного Суду України у справі про Касаційний Суд України від II грудня 2003 р. (ОВУ. — 2003. — 51.— Частина І. — Ст. 2705), згідно з яким такими, що не відповідають Конституції (неконституційними), визнано положення щодо існування у судо­вій системі України Касаційного Суду України, до повноважень якого нале­жав розгляд у касаційному порядку справ, віднесених до його підсудності (ст. 33 Закону України «Про судоустрій України»)

so

І .іан.і1

Судяксуб    продолжение

--PAGE_BREAK--'гктцивільноюпроцесу

SI

/>/>Судом, який здійснює контроль за виконанням судових рі­шень та вирішує питання у ході виконання рішення у цивіль­ній справі, як правило, є суд, який видав виконавчий документ (розділ VI ЦПК, ст. 85 Закону України «Про виконавче прова­дження»).

Територіальна підсудність — компетенція із розгляду ци­вільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.

Видами територіальної підсудності є:

загальна;

альтернативна;

договірна;

виключна;

за зв'язком справ;

за вказівкою суду.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам мри виборі суду, в інших — створення найсприятли­віших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як за­гальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсуднос­ті. За загальним правилом позови пред'являються в суді за місцем проживання фізичної особи, місцезнаходженням юри­дичної особи (ст. 109 ЦПК).

Місцезнаходження відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК), а якшо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передба­ченими ч. 9 ст. ПО ЦПК.

Це загальне правило встановлене у зв'язку з тим, що сам факт пред'явлення позову до відповідача не свідчить про те, що на останньому лежить певний обов'язок перед позивачем, а також для недопущення зловживання правом на звернення до суду.

Альтернативна територіальна підсудність встановлена за­коном і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання пози­вачу права вибору суду, який розглядатиме справу.

Зокрема, відповідно до ст. ПО ЦПК позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися за

місцезнаходженням відповідача або за місцем проживання по­зивача.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утри­манні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

Позови про відшкодування школи, завданої каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, можуть пред'яв­лятися за місцезнаходженням відповідача, за місцем прожи­вання позивача чи за місцем завдання шкоди.

Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або за останнім відомим місцем про­живання відповідача чи постійного його заняття (роботи).

Альтернативна територіальна підсудність застосовується і в інших випадках, передбачених ст.ст. ПО, 111ЦПК. Відповід­но до ч. 12 ст. ПО ЦПК право вибирані підсудність між кіль­кома судами, яким підсудна справа, мас позивач, за винятком виключної підсудності.

Виключна територіальна підсудність встановлюється у ни-падках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається.

Відповідно до ст. 114 ЦПК позови, що виникають з приво­ду нерухомого майна, а також про виключення майна з опису, пред'являються за місцезнаходженням такого майна або основ­ної його частини. Позови кредиторів спадкодавця, що пода­ються до прийняття спадщини спадкоємцями, за місцезнаход­женням спадкового манна або основної його частини. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення ванта­жів, пасажирів, багажу, пошти, — за місцезнаходженням пере­візника.

Договірна територіальна підсудність передбачає надання сторонам права вибору суду, до якого подаватиметься SUM і який розглядатиме справу. Причому сторони не можуть змінювати функціональної підсудності та порушувати правила виключної підсудності (ст. 129 ЦПК). Тобто, не може бути відмовлено у прийнятті позовної заяви судом, визначеним за домовленістю сторін, якшо навіть жодна із сторін не проживає

52

Глана 4.

Сторони у цивільному npoutci

53

/>/>/>/>чи не має майна на території юрисдикції цього суду. Законом встановлено, шо це повинна бути домовленість між сторона­ми, закріплена у письмовій формі, недотримання якої тягне за собою застосування загальних правил про підсудність. Домов­леність подружжя про розгляд справи про розірвання шлюбу у порядку ч. 2 ст. ПО ЦГІК може не закріплюватися у формі ок­ремого документа, вона, наприклад, може міститися у спільній заяві, поданій до суду.

Підсудність за зв'язком справ визначає суд, який розгляда­тиме спір, виходячи із первісного спору, шо є предметом су­дового розгляду.

Приміром, позови до кількох відповідачів, які проживають або перебувають в різних місцях, пред'являються за місцем проживания або місцезнаходженням одною з відповідачів за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від йот підсуд­ності пред'являється до суду за місцем розгляду     продолжение

--PAGE_BREAK--вершеного позову (ст. ИЗ ЦПК).

Підсудність за ухваюю суду — це новий вид територіаль­ної підсудності, за якого територіальна юрисдикція суду виз­начається на підставі ухвали суду. Застосовується у випадках, чітко визначених законом, а саме:

коли стороною у справі виступає місцевий чи апеляційний
суд чи суддя цього суду (ст. 108 ЦПК),

коли спір виник між громадянами України, якщо обидві
сторони проживаюіь за її межами, а також у разі вирішен­
ня справи про розірвання шлюби між іромадянином Украї­
ни і~а іноземцем чи особою без громадянства, які прожива­
ють за межами України (ст. 111 ЦПК).

У такому разі суд, територіальна юрисдикція якого визна­чена такою ухвалою судді відповідно вищестоящого суду чи Верховного Суду України, зобов'язаний розглянути питання про відкритгя провадження у справі.

Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі. Якщо суддя ви­знає, шо справа даному судові не підсудна, він повертає заяву позивачеві для подання до належного суду, про шо постанов­ляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатка­ми до неї надсилаються позивачеві (ст. 115 ЦПК). На цю ух­валу може бути подано скаргу.

За загальним правилом, забороняється передавати до іншо­го суду справи, розпочаті розглядом по суті, за винятком пе-

редачі у порядку зміни підсудності (ст. 116 ЦПК). Однак ци­вільне процесуальне законодавство допускає передачу цивіль­ної справи з одного суду до іншого після відкриття провад­ження у справі в окремих випадках:

якщо задоволено клопотання відповідача, місце проживання
якого раніше не було відоме, про передачу справи за міс­
цем його проживання або місцезнаходженням;

якщо до початку судового розгляду виявилося, що заяву
було прийнято з порушенням правил підсудності;

якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо
утворити новий склад суду для розгляду справи;

якщо суд, який розглядав справу, ліквідовано.

Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги — після залишення її без задоволення

(ст. 116 ЦПК).

Важливою гарантією доступності правосуддя та судового захисту с норма про тс, що суперечки між судами про підсуд­ність не допускаються (ст. 117 ЦПК). Це означає, що справа, надіслана з одного суду до іншого, повинна бути прийнята до розгляду судом, якому вона надіслана

Глава 5. СТОРОНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття, ознаки та правовий статус сторін

Серед осіб, які беруть участь у справі, найважливішими слід визнати сторін, без яких не існувало б цивільного процесу у позовному провадженні. Правовим статусом сторін наді;іяються також особи, які беруть участь у справах наказного та окремого провадження, за винятками, встановленими нормами щодо цих видів проваджень у цивільному процесі (ст. 31 ЦПК).

Сторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими с предметом судового розгляду у порядку цивільно­го судочинства. Ними відповідно до ст. ЗО ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Знову ж таки по­за увагою закону залишився ряд учасників, які можуть висту­пати сторонами у цивільному процесі (наприклад, територіаль-

S4

Глава 5.

Сторони ) пшіі.іьному процесі

55

/>/>ні громади, АРК, окремі учасники, які не наділені статусом юридичної особи).

Поняття сторони, безперечно, має прямий зв'язок із мате­ріальними правовідносинами, хоча спір про право може ви­никнути не лише між особами, які дійсно перебувають у мате­ріальних правовідносинах. Він можливий і за відсутності та­ких відносин (так званий «дефектний спір»), у тому випадку, коли позивач не мас права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов'язку перед позивачем. Цей спір буде розглядатись судом, адже чинне цивільне процесу­альне законодавство не вимагає з'ясування наявності матері­альних правовідносин між сторонами при пред'явленні позову. < пором визнаються будь-які непорозуміння між суб'єктами права, і достатньою підставою для вступу у процес й набуття правового статусу позивача є суб'єктивна впевненість, то пра­ва особи порушені, оспорені або невизнані (сг. З ЦПК). Наяв­ність чи відсутність правовідносин між сторонами німкою мірою не відбивається на їх правовому становищі. Навіть іа очевидної відсутності матеріальних правовідносин між такими суб'єктами їх слід шин.шати позивачем та відповідачем із на­діленням їх усіма процесуальними правами та обов'язками.

Ознаками сторіч, які відрізняють їх від інших суб'єктів ци­вільних процесуальних правовідносин взагалі та осіб, які бе­руть участь у справі, зокрема, є такі:

сторони — цс обов'язкові суб'єкти цивільного процесу у
справах позовного та наказного провадження;

сторони — це особи, між якими виник спір про право,
який є предметом розгляду та вирішення судом;

юридична заінтересованість сторін має особистий характер,
тобто вони наділені і матеріально-праіювою, і процесуаль­
ною заінтересованістю;

справа (процес) ведеться від імені сторін;

сторони несуть судові витрати у справі;

на сторони поширюються всі наслідки та властивості
рішення суду;

правосуб'ектність сторін допускає правонаступництво.
Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.
Позивач це особа, на захист суб'єктивних прав якої

    продолжение

--PAGE_BREAK--порушено цивільну справу. Ця особа може звернутися до суду безпосередньо або через представника, процес може бути іні­ційований також іншими уповноваженими законом органами

та особами. Причому у будь-якому випадку на участь у справі повинно бути волевиявлення позивача. 'Зокрема, при поданні заяви в інтересах особи органом чи особою, яким законом на­дає право залишати права, свободи та інтереси інших осіб, обо­в'язково повідомляється особа, в інтересах якої відкрито про­вадження у справі. Вона може брати участь у справі, може відмовитися від участі та порушеного цивільного процесу. 0 останньому випадку, якщо захищаються інтереси дієздатної фізичної особи, заява уповноваженого відповідно до ст. 46 ЦПК органу чи особи залишається без розгляду.

Відповідач це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов'язку щодо понов­лення суб'єктивного права позивача, яке зазнало посягання. Причому, якщо для залучення до участі у справі позивача нео­бхідна його згода, то згода відповідача не вимагається. Кон­кретна вказівка на відповідача є обов'язком позивача чи іншо­го ініціатора процесу. Відповідач легітимізується у позовній заяві до суду, і якщо такої вказівки немає, то суддя, приймаю­чи заяву, повинен постановити ухвалу про залишення її без руху і надати сірок для усунення недоліків. Якщо заявник не має відомостей про особу порушника свого права, справа не може бути порушена.

Відповідно до ст. 78 ЦПК, якщо місцеперебування відпо­відача у справах за позовами про стягнення аліментів або від­шкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд своею ух­валою оголошує його розшук, який проводиться держаним коштом органами внутрішніх справ, а витрати на нього покла­даються на відповідача рішенням суду.

Процесуальні права сторін — цс встановлені та гарантова­ні законом можливості вибору поведінки щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб'єктивних прав, що зазнали пося­гання, або існує ймовірність такого. Як уже було зазначено, права сторін, як і всіх осіб, що беруть участь у справі, слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні права, які визнача­ють фактичну та юридичну спроможність виступати повноцін­ним учасником судового розгляду цивільної справи, викладені у ст. 27 ЦПК. Спеціальні права визначаються суттю правового статусу сторони. Наприклад, відповідно до ст. 31 ЦПК пози-

56

Гліва S.

Сторони у цивільному процесі

57

/>/>вач мас право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач мас пра­во визнати позов повністю або частково, пред'явити зустріч­ний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін мас право ви­магати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. Окрім спеціальних прав, які визначають можли­вість розпорядження своїми матеріальними правами, сторони наділені й іншими правами, наприклад, заявляти клопотання про допит їх як свідків (ст. 62 ЦПК), позивач може заперечу­вати заочний розгляд справи (ст. 224 ЦПК) та ін.

На сторони покладаються також процесуальні обов'язки, які також слід поділити на загальні та спеціальні. Загальні поляга­ють у тому, що сторони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ст. 27 ЦПК), повідомляти про зміну свого місцезнаходження (ст. 77 ЦПК) та ін., спеціальні — у виконанні певних процесу­альних дій: доведенні сторонами тих обставин, на які вони по­силаються як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК), подання позивачем копій позовної заяви та документів (ст. 120 ЦПК та ін.), повідомлення про третю особу без самос­тійних вимог у процесі (ст. 36 ЦПК), участь відповідача у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про встановлення батьківства, материнства (ч. 2 ст. 146 ЦПК) та ін.

§ 2. Процесуальна співучасть

В окремих вішалках при розгляді та вирішенні справи на боці позивача або відповідача можуть брати участь кілька осіб, у зв'язку з чим утворюється множинність, яка отримала найме­нування — процесуальна співучасть. Під процесуальною спів­участю слід розуміти обумовлену нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні v цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обо­в'язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об'єднання позовів судом, за якого суб'єктивні права та обов'язки не за­лежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.

Підстави для виникнення процесуальної співучасті (ст. 32 ЦПК):


предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох по­
зивачів або відповідачів;

права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виник­
ли з однієї підстави;

предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Позов може бути пред'явлено спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Зважаючи на це, якщо позивачами є дві чи більше осіб, а відповідачем — одна, то така спів­участь буде активною, коли ж навпаки — то пасивною, а коли наявна множинність на обох сторонах — змішаною. Множин­ність може виникати і з боку третьої особи, яка заявляє само­стійні вимоги, однак обов'язковою умовою повинна бути наяв­ність загальних підстав виникнення процесуальної співучасті.

Активна співучасть може виникнути тільки з ініціативи самих позивачів, оскільки це є проявом диспозитивності у ци­вільному процесі. Наприклад, у разі захисту права власності на річ, яка перебувас у спільній власності.

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і суду, який мас право притягнути особу як співвідповідача для участі у справі на підставі норми матеріального права. Не породжує пасивної співучасті залучення іншого відповідача у порядку заміни неналежного відповідача. Залежно від імперативності залучен­ня співвідповідачів до справи, пасивна процесуальна спів­участь поділяється на обов'язкову та факультативну.

Обов'язкова пасивна співучасть насіле тоді, коли права та обов'язки сторін у справі не можна визначити без встановлен­ня прав та обов'язків інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Наприклад, коли шкода заподіяна кількома особами, у справах про виселення із займаного житлового приміщення та ін.

Факультативна пасивна співучасть мас місце тоді, коли у справі беруть участь співучасники, хоча питання щодо прав одного з відповідачів можна було 6 вирішити самостійно неза­лежно від прав та обов'язків інших співучасників.

Може постати запитання: чи породжує співучасть звернен­ня до суду осіб, уповноважених на звернення у чужих інтере­сах (ст.ст. З, 45 ЦПК)? У цьому разі встановлено, що особу, в інтересах якої розпочато процес за заявою органу чи особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інте­реси інших осіб, повідомляє про це суд, і вона може взяти

    продолжение

--PAGE_BREAK--58

Г.іава 5,

Сторони> ііиві.іьномупроцесі

59

/>/>участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Ця норма не породжує співучасть, оскільки ст.ст. 26, 45 ЦПК не визначають позивачами вказаних суб'єктів, а відносять їх до самостійної іруни осіб, які беруть участь у справі. У них різна мета участі в процесі, різний обсяг процесуальних прав та обов'язків.

Особливість участі процесуальних співучасників у цивіль­ному процесі поляки у тому, що кожен із них щодо іншої сторони діє у процесі самостійно. Співучасники можуть дору­чиш вести справу одному із співучасників, крім випадків, ко­ли останній мас вади цивільної процесуальної дієздатності (ст. 32 ЦПК). Якщо інтереси позивачів або відповідачів між собою суперечать, то співучасті немає. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відпові­дальність чи право стяїненнм t солідарним. Співучасники та­кож можуть оскаржувати судові рішення самостійно, або при­єднуватися до скарг інших співпозивачів чи співвідповідачів (ст.ст. 299, 329 ЦПК).

§ 3. Заміна неналежною відповідача

У ході розгляду справи може виявитися, що позов пред'явле­ний не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встанов­лено, що позивач не є уповноваженою чи відповідач не є ира-возобов'язаною особою, суб'єктом матеріальних правовідно­син. У цьому випадку сторони можуть визнаватися неналеж­ними.

Підстави для виникнення такого питання можуть бути різ­номанітні: зміна суб'єктивного переконання позивача, збіль­шення обсягу доказової інформації, додаткові правові консуль­тації та ін. Такі 11 іде ґави у жодному разі не повинні наводити­ся судом (суддею), оскільки він мас бути безстороннім і ви­словити свої міркування з приводу належності чи неналежної--ті сторони тільки після розгляду справи по суті, в рішенні у справі. Цю позицію підтримав Пленум Верховного Суду Укра­їни, який підкреслив, шо відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позову неналежними позивачами або до нена­лежних відповідачів неприпустима, оскільки визначає фактич­не вирішення справи без дослідження її обставин (п. 2 поста-

нови «Про практику застосування судами процесуального за­конодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21 грудня 1990 р. № 9).

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можли­вість без припинення провадження у справі здійснити заміну лише відповідача, якщо буде встановлено, що ця особа не не­се обов'язку у справі. Його може бути замінено на особу, яка повинна відповідати за змістом матеріально-правової вимоги, що є предметом судового розгляду та вирішення. Цей інститут має назву заміни неналежного відповідача.

Встановивши під час розгляду справи, шо позов пред'явле­ний не тією особою, якій належить право вимоги, суд не може її замінити. Така справа може бути припинена шляхом закрит­тя провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від по­зову або ухваленням рішення сулу про відмову у задоволенні позову.

Заміна ненадежного відповідача це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення h цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) на­лежної сторони, не припиняючи розгляду справи (ст. 33 ЦПК).

При заміні неналежної сторони діють два основних прави­ла. По-перше, відповідач вважається неналежним тільки після того, як його виведено із процесу, а на його місце залучений належний відповідач. Це означає, що за будь-яких обставин, за усієї очевидності неналежності сторони до справи, яка роз­глядається судом, відповідач вважається належним із наділен­ням його усією повнотою процесуальних прав та обов'язків. По-друге, заміна неналежного відповідача допускається лише за клопотанням позивача, оскільки він виступив ініціатором процесу, суб'єктом, який вимагає судового захисту. Згоди від­повідача на його заміну не вимагається, однак у літературі не­одноразово порушувалось питання про те, що відповідачу мо­же бути не все одно, чи продовжиться його участь у справі, чи ні. Насамперед, це може стосуватися розподілу судових ви­трат, які понесені відповідачем, про заміну якого виникає пи­тання. Адже витрати, понесені заміненим відповідачем, остан­ній може відшкодувати у судовому порядку за загальними правилами про заподіяння шкоди, шо не гарантує оперативно­го та належного захисту прав від такої поведінки позивача, яка може мати характер зловживання правом.

60

Глава 5.


Сторони у піни іі.ііич>npoueci

61

/>/>Законодавством передбачено варіанти розвитку процесу у разі відсутності згоди позивача на заміну. У цьому випадку суд може притягти цю особу (належного відповідача) як дру­гого відповідача і ухвалити рішення за її участі. У разі судо­вого залучення відповідача участь декількох відповідачів не створює процесуальної співучасті. У випадку відмови у позові до такого відповідача понесені ним витрати не повинні при­суджуватися із позивача.

Заміна неналежної сторони належною можлива тільки у су­ді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи. Пи­тання про замшу неналежної сторони повинне вирішуватися у судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Відпо­відно до ст. 33 ЦПК справа після заміни неналежного відпо­відача чи залучення співвідповідачів може розпочинатися спо­чатку. Про це мас надійти клопотання залученого відповідача, і таке право повинно бути роз'яснене судом при вступі нового відповідача (співвідповідача) у цивільний процес.

В аналогічному порядку здійснюється залучення додатково­го (додаткових) відповідачів, наприклад, якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що шкода завдана не однією осо­бою, а декількома.

§ 4. Процесуальне нравонастушіицтво

Під час провадження у цивільній справі можлива також заміна сторін та третіх осіб іншими особами, коли до них переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах, це процесуальне правопаступництео (ст. 37 ЦПК).

Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, од­нак процесуальне правопис і упннцімо виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонастуїіництво у матеріальних правовідносинах. На відміну від цивільного иравонаступннцт-ва, процесуальне мас ряд особливостей, обумовлених характе­ром участі у процесі, сукупністю процесуальних прав та обо­в'язків, якими наділені сторони.

Uith-maeu.Mii процесуального правонастунництва є:

смерть фізичної особи при правовідносинах, в яких допус­
кається правонаступиицтво;

реорганізація юридичної особи;

уступка вимоги, перевід боргу;

інші форми переходу прав та обов'язків від однієї особи до
іншої.

Для настання процесуального правонаступництва правона­ступник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести су­дові своє право на зайняття процесуального становища суб'єк­та, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, ста­тут, свідоцтво про право на спадщину, інші документи, які підтверджують перехід прав та обов'язків у матеріальних пра­вовідносинах, що є предметом судового розгляду.

Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов'язків, які мав його попередник. Також для нього є обо­в'язковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його вступу (зміна предмета та підстави позову, відмова від части­ни позовних вимог тощо) (ст. 37 ЦПК). Тобто до процесуаль­них правонаступників переходять усі нездійснені й нереалізо­вані права попередника на момент вступу до справи і, виходя­чи з дії принципу диснозитивносі і, вони можуть ні,п.но ними розпоряджатися.

Зміст норм про процесуальне правонаступництво повністю поширюється на третіх осіб.

Цивільне процесуальне иравонаступництво по суті € за­міною однієї сторони на іншу, подібно до заміни неналежної сторони, однак мас ряд відмінностей від останньої. Процесу­альне нравонаступництво може застосовуватися при заміні по­зивача, відповідача, а також третіх осіб, а заміна неналежної сторони — тільки щодо відповідача. При заміні неналежної сторони її дії не спричиняють жодних правових наслідків для належної. За умови процесуального правонаступництва усі процесуальні дії иравопонередника є обов'язковими для право­наступника. При заміні процес може починатися заново, а при правонаступництві — продовжується. Процесуальне правона-стунництво можливе на всіх стадіях процесу, заміна неналеж­ної сторони — тільки у суді першої інстанції, до ухвалення рішення суду у справі.

На відміну від цивільного матеріального правонаступницт­ва, яке поділяється на універсальне (заіиііьне) та сингулярне (часткове), у цивільному процесуальному праві сингулярного правонаступництва немає, оскільки правонаступник набуває всіх цивільних процесуальних прав та обов'язків попередника без будь-яких винятків.

    продолжение

--PAGE_BREAK--62

Глава6.

Третіособиуцивільномупроцесі

63

/>/>/>Глава 6. ТРЕТІ ОСОБИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття та ознаки третіх осіб

У результаті цивільної справи крім сторін можуть бути заінте­ресовані й інші особи, що не € суб'єктами спору, переданою на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особа­ми, оскільки вступають у справу між двома сторонами. Ця на­зва суто умовна і мас лише процесуальне значення.

Треті особи це суб'єкти цивільних процесуальних право­відносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюаапих законом інтере­сів, наділені матеріально-правовою іаінтересованістю. яка. як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

Зважаючи на форму вступу та характер заінтересованості, ознаками третіх осіб є:

вступ у порушену справу в суді;

втручання у спір між сторонами;

особистий характер заінтересованості.

Залежно від прояву матеріально-правової шінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють симостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), та треті особи, які не заявляють таких вішог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обо­в'язків сторін. Тому щодо участі третіх осіб можуть застосо­вуватися положеній про процесуальну співучасть та процесуа­льне правонаступиицтво.

§ 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору, це треті особи, які вступають у справу шля­хом пред'явлення позову до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав, свобод, охоронюваних законом інтересів (ст. 34 ЦПК).

Отже, додатковими ознаками цих суб'єктів цивільного про­цесу є: — заявления самостійних вимог на предмет спору;

— вступ у процес шляхом пред'явлення позову.

Заявления самостійної вимоги на предмет спору між сторо­нами, яка пред'являється по їх справі, ні в якій мірі не свід­чить про наявність самостійних прав на продме і спору, адже вони (права) можуть бути визначені тільки рішенням суду піс­ля розгляду справи по суті.

Особливістю участі у цивільному процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, с тс, що вони можуть порушити окремий самостійний процес на захист своїх прав. Але з ме­тою економії процесуальних засобів і недопущення ухвалення різних за змістом рішень суд розглядає дві правові вимоги: пер­ша — позивача до відповідача, друга — третьої особи до по­зивача, відповідача чи до обох сторін.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги тре­тьої особи є позовна заява, яка повинна відповідати загальним вимогам, встановленим для такого німу заяв, із обов'язковим реквізитом про обгрунтування правового зв'язку цієї вимоги із вимогою, яка вже с предметом судового розгляду. Залучити до участі у справі третю особу, яка заявляє самостійні вимоги, неможливо, зважаючи на дію принципу диспоштивності.

Пред'явлення позову третіми особами можливе у суді пер­шої інстанції до ухвалення рішення суду. Після вступу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, за її клопотанням с пранії розглядається спочатку.

Ухвала суду про відмову або допуск третьої особи у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку. У випадку, якщо третя особа не буде допущена у процес і ухваленим у справі рішенням будуть визначені її права та обов'язки, то вона відповідно до ст.ст. 14, 292 ЦПК мас право на оскаржен­ня рішення суду.

За процесуальним становищем треті особи, які заявляють самостійні вимоги, користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача, але з тією відмінністю, що в інтересах по­зивача порушується справа у суді, третя ж особа вступає у вже порушену справу, тому об'єднувати цих осіб поняті ям «позивач» було б неправильним. Участь третьої особи, яка зая­вляє самостійні вимоги, не породжує співучасті із стороною, оскільки, як правило, їхні інтереси мають взаємовиключний характер. Третя особа посідає окреме процесуальне становище у процесі.

Глава6.

Три і особи у

Mt процесі

6S

/>/>§ 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Треті особи, які ис заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або від­повідача до ухвалення судом рішення, якщо останнє може вилинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. — це треті особи, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб 'ектинних прав та інтересів.

Додатковими ознаками третіх осіб без самостійних вимог є:

виступ у процесі на стороні позивача або відповідача;

специфічний спосіб захисту своїх прав, свобод та охороню-
ваних законом інтересів.

Юридична заінтересованість третіх осіб пов'язана з можли­вим реіресиим позовом, своєчасним запобіганням порушенню своїх прав. Беручи участь у процесі, який передує регресному позову, третя особа може сприяти з'ясуванню обставин спра­ви, щоб попередити пред'явлення до неї реіресних вимог (на­приклад участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред'яв­ленні до боржника іншою особою іншого позову про стягнен­ня аліментів).

Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регре-сного позову, третя особа може бути заінтересованою також в тому, щоб, вступивши у процес, сприяти в майбутньому пред'яв­ленні нею позову до сторони, на боці якої вона виступає (на­приклад участь на боці позивача, який ставить вимогу про ви­знання нового заповіту недійсним, особи, яка за попереднім заповітом с відказоодержувачем).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, захищає свої права, свободи та законні інтереси шляхом захисту су­б'єктивних прав сторони, на боці якої вона виступає. Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мо­тивів вступу і посиланням на докази. Така заява не підлягає оплаті судовим збором і повинна бути подана до закінчення судового розгляду справи.

Інколи обов'язкова участь у цивільному процесі третьоїособи зумовлена нормами матеріального права. Наприклад, відповідно до ст. 660 ЦК при договорі кушнлі-продажу, якщо стороння особа на підставах, що виникли до продажу товару.

пред'явить до покупця позов про витребування товару, поку­пець повинен повідомити про це продавця та подати клопо­тання про залучення його до участі у справі. Продавець при цьому вступає у справу на боці покупця як третя особа без са­мостійних вимог. Якщо покупець не повідомив придания про пред'явлення іншою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення до участі у справі, про­давець не відповідає перед покупцем, якщо доведе, шо, віяв­ши участь у справі, він міг би відвернути відібрання продано­го товару у покупця.

Третя особа без самостійних вимог може вступити у про­цес за власною ініціативою, приіяіунаїися до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду (ст. 35 ЦПК).

Закон зобов'язує сторону, у якої за рішенням суду виникає право заявити вимогу до третьої особи або до якої може зая­виш вимоіу сама третя особа, повідомити суд про таку особу.

Сторона, яка бажає залучити на свій бік третю особу, му­сить довести існування певного зв'язку, певних відносин між грегьою особою і даною стороною, а також власного інтересу. Якщо суд не вбачатиме такого зв'язку, то він не допустить особу до процесу. Тому у заяві, яка подається до суду, повин­ні міститися зазначення ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона мас бути залучена до участі у справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй ко­пію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право за­явити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається осо­бам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не на­дійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа роз­глядається без неї.

Якщо особи, які беругь участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску до участі в справі, це питання вирішу­ється судом залежно від обставин справи. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу (ст. 36 ЦПК), яка оскарженню не підлягає.

На відміну від вступу у цивільний процес третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, вступ у процес третьої особи без вимог не тягне за собою необхідності роз­гляду справи спочатку.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Глава7.

Участьуцивільномупроцесі«рівнівтаосіб

67

/>/>Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користу­ються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'яз­ки особи, яка бере участь у справі (ст. 27 ЦІ1К), а також ін­шими правами н обов'язками, визначеними процесуальним за­коном.

Трудове законодавство встановлює особливість участі тре­тіх осіб без самостійних вимог на боці відповідача у справах про незаконне звільнення чи переведення працівників. На­приклад, відповідно до ст. 237 КЗііП суд покладає на службо­ву особу, винну у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподія­ну підприємству, установі, організації у зв'язку з вимушеним прогулом або виконанням нижчеоплачуваної роботи. Суть цієї особливості зводиться до того, що суд розглядає одночасно і первісну, і реіресну вимоги. Тобто, при поновленні працівника на попередній роботі, суд зобов'язує роботодавця оплатити час вимушеного ироіулу, а також винну службову особу — відшкодувати завдану матеріальну шкоду. Ця норма містилась у ЦП К 1963 року, однак справедливо визнана такою, що вже не відповідає потребам часу, оскільки суперечить дисиозитив-ності цивільного судочинства та фактично наділяє суд непри­таманними для нього управлінськими функціями.

Глава 7. УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ

§ 1. Мета та підстави участі у цивільному процесі

У цивільному процесуальному законодавстві закріплений прин­цип диспозитивності цивільного судочинства, однак в окремих випадках закон свідомо допускає відхилення від цього прави­ла, зважаючи на необхідність захисту інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави. Тому відповідно до ст. З ЦПК до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб,

державні чи суспільні інтереси. Ця норма є виявом дії принци­пу публічності у цивільному процесі.

Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 16S СК, право на звер­нення до суду з позовом про позбавлення батьківських про мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний за­клад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, про­курор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. У даному випадку справа розглядатиметься у порядку позов­ного провадження, тому постає питання про особу позивача у ній, тобто, хто виступає тією особою, чиї прана, свободи чи законні інтереси захищаються. Видається, що цією особою є сама дитина, причому тільки з 1 січня 2004 року (моменту на­брання чинності Сімейним кодексом України) визначено мож­ливість саме цієї особи (неповнолітнього) звернутися до суду за захистом своїх прав. Усі ж інші особи, визначені ст. 165 СК, не мають у справі матеріально-правової заінтересованості, оскільки не захищають особистих інтересів.

Виходячи із закріпленої у Конституції України соціальної сутності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод .полини проголошено головним обов'язком держави, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова­ність її діяльності (ст. З Конституції України). Це загальний принцип, однак у системі державних органів визначено окремі t них, які наділяються функціями захисту прав людини і іро-мадянина чи створення умов для цього. Такими повноважен­нями можуть бути наділені також недержавні організації, юри­дичні та фізичні особи.

Метою їх участі у цивільному процесі с захист прав, сво­бод та інтересів іншої особи, з якою цей орган чи особа не пе­ребувають у відносинах представництва. Для деяких Органів чи осіб така діяльність складає частину ионноважень (Уповно­важений Верховної Ради України ч прав людини, прокурор, органи опіки та піклування та ін.). Для інших — це право мо­же бути надане вказівкою закону (наприклад, представник психіатричного лікувального закладу у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною).

Якщо відповідний орган чи особа захищають у цивільному судочинстві особисті інтереси, то вони займають процесуальне становище сторони чи третьої особи з наділенням їх відповід-

6X

(лава 7.

Участьуцивільномунроіігсіоріамівгаосіб

/>/>ним крановим статусом, визначеним цивільним процесуальним законодавством.

Підстави участі у цивільному процесі органів та осіб, які залишають права, свободи та інтереси інших осіб, слід поділя­ти на нормативні та фактичні. Нормативною підставою учас­ті у цивільному процесі органів іа осіб, яким надано право за­хищати інтереси інших осіб, с норми цішільного процесуаль­ного й інших галузей права, які надають їм повноваження і;і-хищати прана та інтереси інших осіб. Наприклад, правовими підставами участі прокурора у цивільному процесі є Конститу­ція України (сг.ст. 121 123), Закон України «Про прокурату­ру», ЦПК, а також норми галузевого законодавства, накат Ге­нерального прокурора України.

Фактичною підставою може вистуиаіи ішці.інша цих ор­ганів чи осіб, закріплена у поданій до суду заяві, або постано­влена судом ухвала про залучення до участі у справі відповід­ного органу державної влади чи органу місцевого самовряду­вання, прокурора та ін.

Органи та особи, яким надано прано захишаіи інтереси ін­ших осіб, належать до осіб, які беруть участь у справі та ма­ють юридичну заінтересованість. Характер їхньої заінтересова­ності не особистий, а, як правило, службовий, посадовий, отже вони не мають матеріально-правової заінтересованості. Тому,     продолжение

--PAGE_BREAK--наприклад, у разі участі прокурора застосовуються положення щодо можливості заявления йому відводу (самовідводу).

Загальні правила участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст.ст. 45-46 ЦПК.

§ 2. Форми участі у цивільному процесі

Органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можуть брати участь у цивільному процесі у декількох формах:

порушення (ініціація) цивільного процесу (подання позовної
заяви, заяви, апеляційної чи касаційної скарги; звернення
до суду з приводу перегляду судових рішень за виняткови­
ми чи нововиявленими обставинами: звернення із заявою
про звернення рішення до виконання);

вступ у цивільний процес для дачі висновку v справі (ст. 45
ЦПК).

Порушення (ініціювання) цивільного процесу. Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК у випадках, встановлених законом. Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із зая­вами про захист прав, свобод та Інтересів інших осіб або дер­жавних чи суспільних інтересів.

Цих суб'єктів залежно від підстав участі у цивільному про­цесі слід поділити на три групи:

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

прокурор;

ніші органи та особи, яким надано право замшши інтереси
інших осіб.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вправі згідно зі ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України t прав полини» торкнися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цьо­го зробити самостійно, тобто подати заяву у будь-яких спра­вах щодо захисту зазначених осіб.

Окреме місце серед суб'єктів, визначених ст. 45 ЦПК, по­сідають органи прокуратури. Відповідно до и. 2 ст. 121 Кон­ституції України на прокуратуру України покладається пред­ставництво інтересів громадян або держави у суді у випадках, визначених законом1.

Особливість участі прокурора у цивільному процесі полягає в тому, що він, на відміну від інших органів та осіб, визначе­них ст. 45 ЦПК, може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Тобто, може бути ініціатором будь-якої стадії цивільного процесу незалежно від того, чи брав він участь у справі. Для реалізації таких своїх повнова­жень прокурор, який не брав участі у справі, з мстою ви­рішення питання про наявність підстав для подання апеляцій­ної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку

П/>ро представництво прокуратурою інтересів держави лив. також: Рішен­ня Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Ніццою арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України що­до офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про прслсмнішиіио прокуратурою України інтересів держави в арбітражному сулі) від К квіти» 1999 р. (ОВУ. — 1999. — № 15. — Ст. 614).

70

Ііін. 7

Участьуцивільномупроцесіорганівтаосіб

71

/>/>з винятковими чи нововиявленнми обставинами, мас право шайомиіися з матеріалами справи в суді.

Інші органи та особи, визначені ст. 45 ЦІ Ж, можуть звср-ідійся на захист інтересів інших осіб тільки у разі, якщо таке право прямо передбачено законом. В протилежному випадку, суд не може прийняти заяву і відкрити провадження у справі.

Органів та осіб, які захитають інтереси іншої особи, не слід вважати представниками цієї особи. Між ними та проце­суальним представником існує суттєва відмінність:

представник завжди може вступати у процес, маючи на це
нміюнілш повноваження сторони; органи та особи, які за­
хищають інтереси інших осіб, вступають без будь-яких по­
вноважень, таке право надане їм законодавством;

інтереси представника і особи, яку представляють, повинні
збігатися; інтереси ж особи, що їх захищають такі органи й
особи, можуть і не збігатися з інтересами самих органів та
осіб.

Процесуальним оформленням вступу органів та осіб, визна­чених ст. 45 ЦПК, у процес с позовна заява. Вона, крім за­гальних вимог, встановлених законом, повинна містиш лані про: суб'єкта, який звертається до суду; особу, в інтересах якої пред'явлено позов (точну назву, місце проживання фізич­ної особи чи місцезнаходження юридичної особи); нормативну in.tc і.ту пред'явлення позову в інтересах іншої особи. У ви­падках, встановлених законом, такі особи звільняються від сплати судового збору та інших судових витрат при пред'яв­ленні позову і при участі у процесі (ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито»).

Органи та особи, визначені ст. 45 ЦПК, с учасниками ци­вільного процесу, суб'єктами цивільних процесуальних право­відносин і належать до осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), тому користуються притаманним їм комплексом проце­суальних прав та обов'язків. Крім цього, вони наділені обся­гом спеціальних прав, які визначають можливість розпоряд­ження поданою заявою.

Органи та особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винят­ком права укладати мирову угоду. У разі, якщо прокурор діє у суді на захист інтересів відповідача чи третьої особи, він на­ділений лише процесуальними правами особи, яка бере участь

у справі, а також правом висловлювати свою думку щодо ви­рішення справи по суті (ст. 46 ЦПК), наприклад, відмовитися від заяви, змінити предмет та підставу позову, вчинити інші дії. Однак ці права не є проявом ли принципу диспозитивиості цивільного судочинства. Вони визначають повноваження про­курора чи іншого органу (особи) в рамках поданої ним заяви і ні в якій мірі не стосуються матеріально-правової вимоги, що­до якої прокурором чи іншим органом (особою) подано заяву до суду. Тому вчинення таких дій не позбавляє особу, на за­хист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вима­гати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первіс­ному чи іншому обсязі.

При відкритті провадження у справі суд повідомляє особу, в інтересах якої подано заяву. У цьому випадку вона може без­посередньо вступити у процес з наданням їй статусу позивача, що не перешкоджає відповідному органу чи особі також ви­ступати самостійним учасником цивільного процесу. Якщо ж особа, яка мас цивільну процесуальну дієздатність, в інтересах якої порушено справу, не підтримує заявлені вимоги, то суд залишає заяву без розгляду (ч. З ст. 46 ЦПК).

Іншою формою участі с вступ у цивільний процес для дачі висновку у справі. На відміну від попередньої форми, во­на стосується тільки органів державної влади та місцевого са­моврядування. Підставою для цього є необхідність виконання ними своїх повноважень.

Вступ у процес можливий за власною ініціативою, ініціати­вою суду або на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ на вимогу за­кону або суду — обов'язковий.

Наприклад, обов'язковою є участь прокурора у справах про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру»). Згідно із п. 4 ст. 19 СК обов'яз­ковою є участь органу опіки та піклування при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батьків, які позбавлені бать­ківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у се­бе не на підставі закону або рішення суду, управління батька­ми майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним.

    продолжение

--PAGE_BREAK--72

Гліва 7.


Ill»к і .пишніші у инвыыюму upourci

73

/>/>Суд, виходячи it матеріалів конкретної справи, може ухва­лою залучити до участі у справі той чи інший орган. Напри­клад, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику застосування судами законодавст­ва, шо регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року1для дачі висновку у справі, пов'язаній з правом приватної власності іромадян на житловий будинок, можуть бути залучені органи державного архітектур-но-будівельнош контролю, пожежної, санітарної інспекцій.

Висновок органу державної влади та органу місцевого са­моврядування складається від імені відповідного органу та підписується його керівником. Висновок повинен бути оголо­шенні* у судовому засіданні і оцінюється судом в сукупності з усіма матеріалами справи.

Органи державної влади та місцевого самоврядування за цієї форми участі у справі нагадують експертів, але вони на­ділені юридичною заінтересованістю і дають висновок не тіль­ки за фактичними обставинами, а й по суті справи. На відміну від експерта, органи державної влади та місцевого самовряду­вання вирішують також і правові питання. Оріани державної влади у своєму висновку торкаються не тільки фактичного бо­ку питань, які досліджуються, а й доводять свої правові ви­сновки у справі. Експерт як спеціаліст розглядає тільки фак­тичну сторону справи. На відміну від органів державної влади, експерт не с особою, яка заінтересована у результаїі справи. Органи державної влади та місцевого самоврядування та їх представники у судовому засіданні не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі висновку та за дачу завідомо неправдивого висновку.

Різниця між органами державної влади та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, полягає в тому, що треті особи пов'язані зі сторонами матеріально-правовими відносинами і захищають у процесі свої особисті інтереси, а органи державної влади не перебувають у матеріаль­но-правовому зв'язку зі сторонами і захищають права інших осіб, виходячи з державних та громадських інтересів.

Органи державної влади та місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесу-

Ю/>ридичнил вісник України. 2000. — 20 травні; Вісник Верховного Сулу України. 1998. — Мі У

.їм.ні права і обов'язки особи, яка бере участь у справі, а та­кож право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті (ст. 46 ЦПК).

Глава 8. ПРЕДСТАВНИЦТВО

У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття, значении та види представництва у цивільному процесі

Однією з важливих гарантій реалізації громадянами права на судовий захист є можливість отримання правової допомоги. Переважна більшість учасників спірних правовідносин, які звертаються до суду за захистом своїх порушених або оспоре­них прав та законних інтересів, не володіють правовими знан­нями та тільки в загальних рисах розуміють зміст та сутність своїх процесуальних прав та обов'язків. В зв'язку з цим вони не завжди можуть використати всі процесуальні гарантії при реалізації своїх прав у процесі розгляду та вирішення конкрет­ної цивільної справи. Тому закон надає їм можливість брати участь у справі не гільки особисто, а й опосередковано через інших осіб — представників. Цс право закріплене і в Коне ін-туції України (ст. 59), і в ЦПК (ст. 38), якими передбачено, що фомадяни мають право вести свої справи в суді особисто або через свого представника.

Потреба в правовій допомозі не є єдиною причиною участі у справі представника. В деяких випадках ведення справи з допомогою представника обумовлене неможливістю особистої участі особи з об'єктивних причин (в зв'язку з віком, хворо­бою, обмеженням у дієздатності, недієздатністю тощо).

У науці цивільного процесуального права немає єдиного розуміння поняття представництва. Останнє визначається і як система процесуальних дій, і як нравовідношення, і як право­вий інститут.

Процесуальне представництво це врегульована цивіль­ними п/юцесуіаьними нормами форма падання допомоги, в тому числі правової, однією особою (представником) іншій (особі, яку предстаячяють) шляхом вчинення представником від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних

74

Глава8.


li|ifїї i.iiuiiiiiiiiiiу цивільному процесі

75

/>/>dm у межах наданих йому повноважень у зв 'язку з розглядом та вирішенням цивільної справи.

Значення представництва в цивільному процесі визнача­ється мстою надання допомоги, зокрема правової, сторонам, третім особам, заявнику, заінтересованій особі. Процесуальний представник також може посприяти суду у визначенні дійсних обставин справи, повному та всебічному розгляду та вирішен­ню справи і, відповідно, у здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Аналізуючи шііашія процесуального представництва, слід враховувати, шо: правовідносини між представником та осо­бою, яку представляють, а також представником та судом у цивільному процесі мають різний галузевий характер. В пер­шому випадку наявні правовідносини з приводу визначення і оформлення повноважень представника. Вони мають матс-ріальио-правовий характер, оскільки, як правило, грунтуються на угоді (цивільно-правовій або трудовій) та регулюються нор­мами цивільного, сімейного, трудового, корпоративного та ін­ших галузей права. Правовідносини між представником та су­дом складаються, як правило, з приводу розгляду та вирішен­ня конкретної цивільної справи та регулюються нормами ци­вільного процесуального права.

Цивільне процесуальне представництво не тотожне з ци­вільно-правовим і має свої характерні риси та відмінності:

представництво у цивільному праві можливе щодо вчинен­
ня різноманітних правочинів, тоді як процесуальне — тіль­
ки щодо вчинення процесуальних дій у суді;

метою цивільно-правового представництва с надання право­
вої допомоги довірителю, а процесуального — також і су­
дові;

за умови цивільно-правового представництва участь у юри­
дично значущих діях бере тільки представник. За процесу­
ального представництва участь у справі представника не
позбавляє особу права особистої участі в процесі;

на відміну від представництва в цивільному праві, в ци­
вільному процесі можливе подвійне представництво (закон­
ні представники можуть доручати ведення справи в суді ін­
шим особам — договірним представникам).

    продолжение

--PAGE_BREAK--Види представництва. За ступенем обов'язковості пред­ставництво в цивільному процесі можна умовно поділити на два види:


обов 'язкове — виникає на підставі закону, адміністративно­
го чи судового акта;

факультативне — на підставі цивільно-правової угоди.

За підставами виникнення розрізняють законне та договірне представництво:

договірне — підставою його виникнення є волевиявлення
сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він
представляє, пов'язує договір доручення або трудовий до­
говір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрис­
консультами по справах своїх організацій тощо);

законне — підстави його виникнення передбачені законом
(наприклад, ст. 172 СК передбачає, що повнолітні мають
право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездат­
них, немічних батьків як їх законні представники).

За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представ­ництво, його можна поділити на такі види:

представництво фізичних осіб — підставою є закон або
цивільно-правова угода;

представництво юридичних осіб — таке представництво
базується, як правило, на трудовій угоді.

§2. Процесуально-правове становище представника в цивільному процесі

Процесуальний представник це особа, яка надає правову допомогу іншій особі шляхом вчинення в межах наданих їй повноважень від імені та в інтересах останньої комплексу процесуачьних дій у зв 'язку з розглядом та вирішенням цивіль­ної справи.

ЦПК відносить представників до осіб, які беруть участь у справі, та визначає, що мати представника можуть не всі учас­ники процесу, а лише сторони та треті особи, заявники та за­інтересовані особи у справах наказного та окремого прова­дження.

Віднесення представників до групи осіб невинадкове: хоча представник і діє у справі від імені та на захист інтересів ін­ших осіб, проте він має у справі власний юридичний інтерес. При цьому, представляючи інтереси іншої особи (сторони, третьої особи тощо), представник не заміщає особу, а діє па­ралельно з нею (виняток становлять тільки законні представ-

76

I .ива 8.


111» иШМИН1ПВ0 у цивільному iipuuvci

77

/>/>/>ники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом).

Процесуальними представниками в цивільному судочинс­тві можуть бути:

уповноважені органи або їх представники, яким законом,
статутом чи положенням надані такі повноваження, — у
справах юридичних осіб;

представники органів державної влади в межах їх компетен­
ції — в інтересах держави;

один із співучасників за дорученням інших співучасників,
якшо він мас повну цивільну процесуальну дієздатність
(ст. 32 ЦПК);

представник психіатричного закладу — у справах про гос­
піталізацію особи до психіатричного закладу у примусово­
му порядку, про продовження та припиненій такої госпіта­
лізації;

представник протитуберкульозного закладу — у справах
про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного
закладу;

представники органів опіки та піклування у справах про
усиновлення, про тимчасове влаштування дитини до дитя­
чого або лікувального закладу;

адвокати;

інші особи, які досягли вісімнадцяти років, мають цивільну
процесуальну дієздатність і належно посвідчені повнова­
ження на здійснення представництва в суді.

Склад осіб, які можуть бути законними представника.чи (ст. 39 ЦПК):

права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотир­
надцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захища­
ють у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни
або інші особи, визначені законом;

права, свободи та іігтереси неповнолітніх осіб віком від чо­
тирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна
дієздатність яких обмежена, можуть захитати у суді бать­
ки, усиновлювачі, піклувальники, інші особи, визначені за­
коном;

права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно від­
сутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її
млином,

•права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла
або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не
прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка
вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Для того, щоб відбулося процесуальне представництво, по­винно бути дотримано низку умов:

такі особи мають бути правоздатні та дієздатні, тобто,
не може бути представником особа, яка не має цивільної
процесуальної правосуб'ектності, тобто не досягла вісімнад­
цяти років чи обмежена в дієздатності, або визнана не­
дієздатною;

не повинно бути заборони закону на представництво. При­
кладом такої заборони слугує положення ст. 41 ЦПК, від­
повідно до якої не можуть бути представниками в суді осо­
би, які діють у цьому процесі як секретар судового засідан­
ня, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді, слідчі,
прокурори також не можуть бути представниками в суді,
крім випадків, коли вони діють як представники відповід­
ного органу, що є стороною або третьою особою в справі,
чи як законні

    продолжение
--PAGE_BREAK--представники;

3)повноваження повинні бути о<]юрміені належним чином.
Представники допускаються в процес тільки за наявності
відповідних документів, що засвідчують їх повноваження
Довірителі уповноважують своїх представників на участь у
справі усною заявою, зробленою в суді, яка заноситься до
журналу судового засідання, або письмовою заявою.
Повноваження представників сторін та інших осіб, які бе­
руть участь у справі, мають бути посвідчені одним з таких до­
кументів:

довіреністю фізичної особи, що повинна бути посвідчена
нотаріально або посадовою особою організації, в якій до­
віритель працює, навча<ться, перебуває на службі, стаціонар­
ному лікуванні, чи за рішенням суду, або за місцем його
проживання;

довіреністю юридичної особи або документами, що посвід­
чують службове становище і повноваження її керівника

така довіреність видається за підписом посадової особи,
уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з
прикладенням печатки юридичної особи;

78

Глава9.

Іншіучасникицивільноюпроцесу

/>/>/>/>свідоцтвом про народження дитини або рішенням про при­
значення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового
майна;

якщо представництво здійснюється адвокатом, його повно­
важення можуть бути посвідчені ордером, який виданий
відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.

Представники наділяються широким колом повноважень для вчинення процесуальних дій від імені та в інтересах осо­би, яку представляють. Причому однією з новел ЦІІК є закріп­лення презумпції наділення представника усім обсягом прав та обов'язків особи, яку представляють (ст. 44). Тобто обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Про припинення представництва або обмеження повнова­жень представника за довіреністю маг бути повідомлено суд шляхом відповідної заяви, поданої у письмовій формі або зроб­леної у судовому засіданні.

Глава 9. ІНШІ УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Для сприяння правильному та своєчасному розгляду і вирі­шенню цивільних справ крім осіб, які беруть участь у справі, залучаються інші учасники процесу, які не мають юридичної ■заінтересованості в результаті справи. Ними відповідно до ст. 47 ЦПК с:

секретар судового засідання;

судовий розпорядник;

свідок;

експерт;

перекладач;

спеціаліст;

особа, яка надає правову допомогу.

Представників цієї групи учасників цивільного процесу мож­на умовно поділити на дві підгрупи:

особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення
процесу;

особи, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті.

До першої іруїш належать секретар судовою засідання та судовий розпорядник, до другої — свідки, експерт, спеціаліст, перекладач та особа, яка надає правову допомогу. На відміну від секретаря судового засідання та судового розпорядника, які є обов'язковими учасниками будь-якої справи, участь ін­ших учасників цивільного процесу має факультативний харак­тер, вони залучаються судом залежно від обставин конкретної цивільної справи.

§ 1. Особи, икі здійснюють організаціино-технічне забезпечення цивільного процесу

Представники цієї підірунн учасників цивільного процесу пе­ребувають у трудових відносинах з органом судової влади і здійснюють свої процесуальні функції в силу виконання служ­бових повноважень.

Секретар судового засідання це обов'язковий учасник цивільного процесу, який здійснює організаційно-технічне за­безпечення процесу розгляду та вирішення цивільної справи. З ці» ю метою секретар судового засідання:

здійснює судові виклики і повідомлений.

перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб,
яких було викликано до суду, і доповідає про це головую­
чому;

забезпечує фіксування судового засідання технічними засо­
бами;

веде журнал судового засідання;

оформлює матеріали справи;

виконує інші доручення головуючого, що стосуються роз­
гляду справи;

може уточнювати суть процесуальної дії з метою її прави­
льного відображення в журналі судового засідання.

Секретар судового засідання здійснює свої повноваження не тільки в межах судового засідання чи стадії судового роз­гляду, а протягом усього ходу цивільного процесу у справі. Наприклад, судові виклики та повідомлення здійснюються на будь-якому етапі цивільного судочинства.

Судовий розпорядник це учасник цивільного процесу, який здійснює організаційно-технічне забезпечення підготовки та проведення судового засідання в цивільній справі.

    продолжение

--PAGE_BREAK--80

Глав» 9.

Іншіучасникиііині.іі.ишопринесу

/>/>Навідміну від секретаря судового засідання, діяльність якого спрямована на вирішення питань процесуального харак­теру (фіксація ходу розгляду та вирішення справи, забезпечен­ня поінформованості учасників процесу про час і місце судо­вого засідання тошо), судовий розпорядник вирішує питання, які стосуються організації та проведення конкретного судовою засідання, що, як правило, не регулюється процесуальним за­конодавством. Судовий розпорядник згідно зі ст. 49 Ц1ІК:

забезпечує належний стан залу судового засідання і запро­
шує до нього учасників цивільного процесу;

з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під
час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що
можуть бути присутні у залі судового засідання.

оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім
встати;

слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у за­
лі судового засідання;

виконує розпорядження головуючого про приведення до
присяги перекладача, експерта;

під час судового засідання приймає від учасників цивільно­
го процесу документи та інші матеріали і передає до суду;

запрошує до залу судового засідання свідків та виконує
вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

виконує інші доручення головуючого, пов'язані зі створен­
ням умов, необхідних для розгляду справи.

Тобто, дії судового розпорядника, у першу чергу, спрямо­вані на забезпечення порядку в судовому засіданні та зручних умов його проведення.

§ 2. Особи, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті

Свідок учасник процесу, який викликається судом для да-ішіііін показань щодо відомих йому обставин, що стосуються справи. Як свідка може бути викликано будь-яку особу, якій можуть бути відомі обставини, що мають значення для пра­вильного вирішення справи.

Не можуть бути викликані як свідки (ст. 51 ЦПК) і не під­лягають допиту як такі:


недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають
на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному
закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади пра­
вильно сприймати обставини, шо мають значення для спра­
ви, або давати показання;

особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відо­
мості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи
професійним становищем, — про такі відомості;

священнослужителі — про відомості, одержані ними на
сповіді віруючих;

професійні судді, народні засідателі та присяжні — про об­
ставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, шо виник­
ли під час ухвалення рішення чи вироку;

особи, які мають дипломатичний імунітет, — без їхньої
згоди, а представники дипломатичних представництв — без
згоди дипломатичного представника.

Проте немає жодних перепон щодо того, щоб свідком по справі виступала особа, яка перебуває u родинних, дружніх чи інших близьких відносинах зі сторонами. Не перешкоджає цьому і иеюридична заінтересованість в результаті справи.

Закон також не передбачає дій свідків вікових обмежень, проте очевидно, шо питання про ииклик як свідків дітей, мас вирішуватись судом з врахуванням ступеня розвитку дитини та обставин справи.

Експерт кваліфікована особа, надіїена спеціальними гнаннями, якій судом доручено провести досліджешія мате-ріальпих об 'ектів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експер­тів. У виняткових випадках для проведення деяких видів екс­пертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізо­ваними установами, ча рішенням особи або органу, що призна­чили судову експертизу, можуть залучатися крім судових екс­пертів також інші фахівці з відповідних галузей знань (ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»). Тому експерта, на відміну від свідка, може бути замінено іншим спеціалістом у відповідній галузі знань.

X2

Главі 9.

У/>часть експерта в цивільному процесі обумовлена необхід­ністю дослідження питань (об'єктів) і потребує спеціальних знань.

У передбачених законом випадках експерт може відмовити­ся від давання висновку. За відмову від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин та (або) за завідомо неправдивий висновок експерт несе кримінальну відповідані, шсіь, а за невиконання інших обов'язків — відповідальність, встановлену законом.

На практиці в процесі розгляду та вирішення цивільних справ виникають ішілнни, які потребують застосування спе­ціальних знань, проте без проведення експертизи (наприклад допомога технічного характеру шию). Саме для вирішення та­ких питань до участі в справі залучається спеціаліст.

Спеціаліст це особа, яка володіє спеціальними     продолжение

--PAGE_BREAK--твншиш та павичками застосування технічних засобів і залучається до участі в процесі за ухвалою суду d.vt надання безпосеред­ньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи то­що) під час вчинення процесуальних дій та надання консуль-таціпно-довідкової допомоги з питань, що потребують засто­сування спеціальних тань без проведення експертизи.

Участь спеціаліста в цивільному процесі можлива в двох формах. По-перше, це участь у сприянні здійсненню судом правосуддя в цивільних справах (зокрема, шляхом участі в ок­ремих процесуальних діях, надання технічної допомоги: фото-ірафування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). По-друге, формою може бути надання судові консультаційно-довідкової допомоги та пись­мових роз'яснень (висновків) щодо питань, що потребують за­стосування спеціальних знань (крім правових питань), коли проведення експертизи непотрібне.

Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відпо­відати на поставлені судом запитання, давати усні консульта­ції та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати су­ду технічну допомогу.

Спеціаліст мас право: знати мету свого виклику до суду, із дозволу суду ставити запитання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; звертати увагу суду на характерні обстави-

Ішіп учасники цивільною процесу

н/>и чи особливості доказів; на оплату виконаної роботи; на ко­мпенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Аналізуючи питання участі в цивільному процесі експерта і спеціаліста як форми застосування спеціальних знань, слід за­значити, що хоча між експертизою та участю спеціаліста існу­ють спільні риси (в обох випадках застосовуються спеціальні знання, і експерт, і спеціаліст діють в межах встановленої за­конодавством процедури), проте ототожнювати їх не можна через такі суттєві відмінності:

експертом може бути особа, яка мас спеціальні знання в
певній галузі науки, техніки, мистецтва, пройшла відповід­
ну підготовку і отримала кваліфікацію експерта з певних
видів експертиз та внесена до Державного реестру атесто­
ваних судових експертів, тоді як для того, щоб бути спеціа­
лістом, достатньо володіти спеціальними знаннями та нави­
чками застосування технічних засобів;

спеціаліст залучається до участі в справі з метою сприяння
судові, надання останньому технічної допомоги, тоді як ме­
тою діяльності експерта є встановлення фактів, що мають
значення для правильного вирішення справи;

діяльність експерта спрямована на отримання пової інфор­
мації про фактичні обставини справи, а спеціаліста — на
сприяння надання консультативно-довідкової та технічної
допомоги при встановленні обставин справи;

різними є способи застосування спеціальних знань експер­
том та спеціалістом. Експерт здійснює спеціальне дослі­
дження, зміст якого — поза межами процесуальної регла­
ментації, а спеціаліст експертного дослідження не прово­
дить, він, як правило, бере участь у здійсненні судом про­
цесуальної дії;

суд може не залучати до участі в справі спеціаліста, якщо
хтось із суддів володіє спеціальними знаннями (наприклад,
для кваліфікованого проведення огляду доказів), тоді як ек­
спертиза проводиться виключно експертом.

Ще одним учасником цивільного процесу є перекладач особа, що вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для ус­ного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

84

Глава9.


Строкиуцивільномупромесі

8S

/>/>Залучення перекладача завжди пов'язано з наявністю серед осіб, які беруть участь у справі, тих, які не володіють мовою судочинства. Перекладач допускається до участі в справі тіль­ки за заявою особи, яка бере участь у справі, про що постано­вляється відповідна ухвала.

Перекладач має право відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необ­хідними для перекладу, ставити запитання з метою уточненим перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компен­сацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здій-снюватн повний і правильний переклад, посвідчувати правиль­ність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мо­ву, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без по­важних причин піл виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконан­ня інших обов'язків — — відповідальність, встановлену законом.

До кола учасників цивільного процесу введено такого су­б'єкта, як особа, яка надає правову допомогу, це фахівець у галузі права, що за законом мас право на надання правової допомоги. Остання може маги форму консультацій з правових питань, роз'яснень складних юридичних категорій, допомоги при складанні чи оформленні процесуальних докумснгів (позов­них заяв, апеляційних, касаційних скарг, клопотань) тощо.

Особа, яка надає правову допомогу, допускається ухвалою су­ду за заявою особи, яка бере участь у справі.

На відміну від представника, особа, яка надає правову до­помогу, не бере участі у справі і не здійснює иредсіавницгва, вона не наділяється обсяюм кран та обов'язків, які поклада­ються на процесуального представника. Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЦПК цей учасник цивільною процесу мас тільки такі права: знайомитися з матеріалами справи; робити з них вігі я-і и; знімати копії долучених до справи документів; бути при­сутнім у судовому засіданні.

    продолжение
--PAGE_BREAK--Глава 10. СТРОКИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття, значення та вндн цивільних процесуальних строків

Для виконання завдань цивільної о судочинства істотним є не тільки встановлення порядку підправлення правосуддя у ци­вільних справах, а н темиоральні межі здійснення судочинства та його етапів (стадій), в тому числі щодо вчинення процесу­альних дій учасниками цивільного процесу. Адже надзвичайно важливо, щоб цивільне судочинство здійснювалось не лише правильно, а іі своєчасно. Саме задля досягнення цієї мсти і встановлюються цивільні процесуальні строки. При цьому іс­нування та чітке їх дотримання є не лише гарантією здійснен­ня учасниками процесу їх суб'єктивних процесуальних прав, а й запорукою ефективності здійснення цивільного судочинства. Під цивільним процесуальним строком слід розуміти встанолчений законом або судом період в часі, впродовж: яко­го може або повинна бути здійснена певна процесуальна дія

учасником цивільного процесу.

З огляду на цс визначення можна виділити такі ознаки ци­вільного процесуального строку:

це певний тсмиоральний період у часі;

цс період, регламеніований в законі або встановлений су­
дом;

впродовж цього періоду суб'єкти цивільного процесу мають
право або зобов'язані здійснити певні процесуальні дії.
Відповідно до ст. 68 ЦПК цивільний процесуальний строк

обчислюється роками, місяцями і днями, а також може визна­чатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Однак в окремих випадках такий сірок вимірюсгься годинами.

Важливим питанням с видова класифікація цивільних про­цесуальних строків. Залежно від критеріїв, покладених в її ос­нову можна виділити такі різновиди.

З огляду на іс, яким чином легітимований строк, виділя­ють: строки, встанояпені законом, та строки, встановлені су­дом. При цьому пріоритет мають ті, що встановлені законом, і лише у випадку, коли цивільний процесуальний строк не виз­начений законом, він може бути встановлений судом.

86

Г.ива 10.

Строки у іїиш.іміііч) процесі

87

/>/>Залежно від того, як чітко визначені цивільні процесуальні строки, виділяють: абсолютно визначені (ті, що мають чітку визначеність шляхом встановлення їх тривалості, наприклад, З, 5, 7, 10 днів тощо), відносно визначені (ті, що мають відносну визначеність і можуть пов'язуватись з іншими подіями, на­приклад, із позовною давністю (ст. 381 ЦГЖ), чи завершенням вчинення тієї чи іншої процесуальної дії") та невизначені (це строки, які не мають жодних вказівок на певну визначеність, наприклад, так званий розумний строк (ч. 4 ст. 9 ЦПК).

За ознакою гривалості можна визначити:

строк не пізніше наступного дня від вчинення певної проце­
суальної дії
передбачено для:

оформлення протоколу (ч. З ст. 200 ЦПК);

надіслання апеляційним судом копії заяви про апеляційне
оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріа­
лів особам, які беруть участь у справі (ст. 298 ЦПК);

повідомлення судом відповідного відділу державної вико­
навчої служби про подання скарги (ст. 384 ЦПК)

24-х годинний строк встановлений для таких випадків:

психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє
до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку,
якщо відповідно до закону госпіталізація у примусовому
порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і ви­
знана доцільною комісією лікарів-психіатрів (ч. 4 сг. 280
ЩІК);

розгляду судом заяви про надання психіатричної допомоги
у примусовому порядку шляхом госпіталізації особи до
психіатричного закладу (ч. 1 ст. 281 ЦПК);

подання заяви про обов'язкову госпіталізацію до протиту­
беркульозного закладу або про продовження лікування з
часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу
(ст. 284 ЦПК).

дводенний строк встановлюється для:

розгляду судом заяви про забезпечення позову, що наді­
йшла до подання позовної заяви (ч. 2 ст. 153 ЦПК);

розгляду судом заяви, що подана особою, щодо якої вжито
заходи забезпечення позову без її повідомлення (ч. 2
ст. 154 ЦПК).

триденний строк передбачений для:

видачі судового наказу по суті заявлених вимог у разі

прийняття заяви чяіуиача про видачу судового наказу

(ст. 102 ЦПК);

набрання судовим наказом законної сили у випадку, коли в

цей період не надійшла заява від боржника (ст. 105 ЦПК);

надіслання копій ухвал стягувачеві та боржникові після її

постановления (ст. 106 ЦПК);

розгляду судом заяви про надання психіатричної допомоги

у примусовому порядку шляхом психіатричного огляду

(ч. 1 ст. 281 ЦПК);

розгляду судом справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження ліку­вання після відкриття провадження у справі (ст. 285 ЦПК); надіслання судом першої інстанції справи до апеляційного суду (ст. 296 ЦПК);

вирішення суддею-доновідачем иніаїшя про прийнятім апеля­ційної скарги до розгляду апеляційним судом (ст. 297 ЦПК); подання мирової угоди, укладеної між сторонами, або від­мови с іяіувача від примусового виконання в процесі вико­нання рішення (ч. 1 ст. 372 ЦПК),

звернення учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, до суду п скар­гою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державною виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи, у разі оскарження поста­нови про відкладення провадження виконавчих дій (ст. 385

ЦПК),

і надіслання судом стягувачеві та боржникові копії ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іно­земного суду або про відмову у задоволенні клопотання і цього питання (ст. 395 ЦПК);

» надіслання судом заінтересованим особам копії ухвали про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення     продолжение

--PAGE_BREAK--іноземного суду, що не піддягає примусовому виконанню, з дня постановления ух­вали (ч. 8 ст. 401 ЦПК).

п 'ятиденний строк встановлюється у випадках, коли:

• судом розглядається заява боржника про скасування судово­го наказу, що подана в установлений строк (ст. 106 ЦПК);

88

Глава 10.


Строки у цивільному проикі

/>/>•розглядається заява про забезпечення доказів (ч. 2 ст. 135
ЦПК);

•особи, які не миють можливості подані доказ, який вимагає
сул, взагалі або у встановлені судом строки повідомляють
суд (ч. 4 ст. 137 ЦПК);

•розглядаються зауваження щодо технічного запису судово­
го засідання чи журналу судового засідання (ч. 4 ст. 199
ЦПК);

•залежно від складності справи відкладається складання пов­
ного рішення (ч. З ст. 209 ЦПК);

•видаються копії судового рішення особам, які брали участь
у справі, на їхню вимоіу (ч. 2 ст. 222 ЦПК);

•видаються копії судового рішення особам, які брали участь
у справі, але не були присутні у судовому засіданні (ч. З
ст. 223 ЦПК);

копія заочного рішення направляється рекомендованим лис­
том із повідомленням відповідачам, які не з'явилися в су­
дове засідання (ст. 227 ЦПК);

подасться заява про апеляційне оскарження ухвали суду пер­
шої інстанції (ст. 294 ЦПК);

розглядається справа про розкриття банком інформації, яка
містить банківську таємницю (ч. 1 ст. 289 ЦПК);

оскаржується ухвалене судом рішення особою, щодо якої
банк розкриває банківську таємницю, або заявником до
апеляційного суду (ч. З ст. 290 ЦПК);

проводиться попередній розгляд справи в касаційному про­
вадженні після складення доповіді суддею-доповідачем
(ст. 332 ЦПК);

здійснюється письмове повідомлення боржника про надхо­
дження клопотання про надання дозволу на примусове ви­
конання рішення іноземного суду (ст. 395 ЦПК);

суд письмово повідомляє заінтересовану особу про надхо­
дження клопотання про визнання рішення іноземного суду,
що не підлягає примусовому виконанню (ст. 401 ЦПК).

семиденний строк встановлюється у разі:

вручення судової повістки про виклик особі, яку виклика­
ють (ч. 4 ст. 74 ЦПК);

подання суду особами, які беруть участь у справі, письмо­
вих зауважень щодо неповноти або неправильності їх запн-
су, у разі їх ознайомлення із технічним записом або журна­
лом судовою засідання (ч. 1 ст. 199 ЦПК);

направлення справи до суду першої інстанції, який її роз­глядав, після закінчення апеляційною провадження (ст. 322 ЦПК);

направлення справи до суду, який її розглядав, після закін­чення касаційного провадження (ст. 352 ЦПК).

десятиденний строк передбачений для: вирішення суддею питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі (ст. 122 ЦПК);

подання заявником позовної заяви, коли цьому передувала заява про забезпечення доказів або позову (ч. 4 ст. 133 та ч. 4 ст. 151 ЦПК);

подання заяви до суду особою, щодо якої вжито заходи за­безпечення позову без її повідомлення, про скасування та­ких заходів (ч. 2 ст. 154 ЦПК);

розгляду заяви про роз'яснення рішення суду (ч. З ст. 221 ЦПК);

подання заяви про перегляд заочного рішення (ч. 2 ст. 228 ЦПК);

розгляду заяви про надання психіатричної допомоги у при­мусовому порядку шляхом надання амбулаторної психіат­ричної допомоги, її продовження та продовження госпіта­лізації (ч. 1 ст. 281 ЦПК);

подання апеляційної скарги на ухвалу суду (ст. 294 ЦПК); вчинення судцсю-доновІдачем низки дій, пов'язаних із за­безпеченням апеляційного розгляду справи (ст. 301 ЦПК); вирішення суддею-доповідачем питання про прийняття ка­саційної скарги до розгляду касаційним судом (ч. 1 ст. 327 ЦПК);

витребування судом касаційної інстанції справи, надсилан­ня копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів осо­бам, які беруть участь у справі, і встановлення строку, про­тягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу (ч. 1 ст. 328 ЦПК);

подання заяви про приєднання до касаційної скарги (ст. 329 ЦПК);

підготовки доповіді суддею-доповідачем, у якій він викла­дає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду каса­ційної інстанції, з'ясовує питання про склад осіб, які бе­руть участь у справі (ст. 331 ЦПК);

90

Глава 10.

'

    продолжение

--PAGE_BREAK--Строки у цивільному процесі

91

/>/>/>постановления ухвали суддсю-доповідачсм про надходжен­ня скарги, оформленої без дотримання вимог, або у разі не­сплати суми судового збору чи неоплат витрат на інфор­маційно-технічне забезпечення розгляду (ст. 355 ЦПК); розгляду заяви про поновлення пропущеного строку (ч. 2 ст. 371 ЦПК);

розгляду судом питання про тимчасове влаштування дити­ни до дитячого або лікувального закладу (ч. 2 ст. 374 ЦПК);

розгляду судом подання державного виконавця (ст. 375 ЦПК); розгляду судом питання про вибуття однієї із сторін вико­навчого провадження (ч. 2 ст. 378 ЦПК); розгляду судом питання про визначення частки манна бор­жника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ч. 2 ст. 379 ЦПК);

подання учасником виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої поса­дової особи державної виконавчої служби під час виконан­ня судового рішення (ст. 385 ЦПК);

розгляду такої скарги у судовому засіданні за участю заяв­ника і державного виконавця або іншої посадової особи де­ржавної виконавчої служби, рішення, дія чн бездіяльність якої оскаржуються (ст. 386 ЦПК).

п 'ятнадцятидешшй строк встановлюється, коли: призначається справа до розгляду після закінчення дій під­готовки до судового розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК); розглядається заява про перегляд заочного рішення (ст. 230 ЦПК);

вирішується питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і витребування справи (ст. 356 ЦПК).

двадцятидешшй строк мас місце, коли подається апеляцій­на скарга на рішення суду після подання заяви про апеля­ційне оскарження (ст. 294 ЦПК). місячний строк передбачений для:

призначення і проведення попереднього судового засідання (ст. 129 ЦПК);

подання скарги у зв'язку із винятковими обставинами (ст. 355 ЦПК);

•повідомлення суду та заявника про виконання відповідним
органом державної виконавчої служби ухвали суду (ст. 389
ЦПК).

двомісячний строк мас місце у випадках:

пред'явлення позову заявником до держателя втраченого
цінного папера на пред'явника або векселя (ч. 2 ст. 265
ЦПК);

подання касаційної скарги (ч. 1 ст. 325 ЦПК).

тримісячний строк встановлюється для:

призначення справи до розгляду, якщо держатель втрачено­
го цінного паперу на пред'явника або векселя не надаси.
заяви до суду про свої права на цінний папір або вексель
(ч. 1 ст. 266 ЦПК);

подання заяви фізичної особи або її законного представни­
ка про припинення надання особі психіатричної допомоги у
примусовому порядку (ч. 5 ст. 280 ЦПК);

подання заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими об­
ставинами (ст. 362 ЦПК).


річний строк застосовується для встановлення часових
меж, в яких може вирішуватися питания про поважні при­
чини пропуску строку па касаційне оскарження (ст. 325
ЦПК).

трирічний строк встановлений на випадок пред'явлення
рішення іноземного суду до примусового виконання в Ук­
раїні (ст. 391 ЦПК) тощо.

§ 2. Обчислення, зупинення, поновлення і продовження цивільних процесуальних строків

Відповідно до ст. 68 ЦПК, строки, які встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями. В окре­мих випадках, цивільні процесуальні строки можуть обчислю­ватись і годинами (ст.ст. 280, 281, 284 ЦПК). Вони можуть та­кож визначатись вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (наприклад ст. 381 ЦПК).

Однак у будь-якому разі строк, як категорія темпоральна, с періодом часу, який мас початок та завершення. Початком перебігу цивільного процесуального строку є наступний день після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 69 ЦПК). Однак коли строк обчис­люється годинами, то початком його перебігу повинна бути

92

Глава10.


(Ліоні ииіраїм

93

/>/>/>фактична година, яка відповідає вчиненню дій, з якими закон пов'язує початок перебігу процесуального строку.

Щодо закінчення цивільного процесуального строку, то відповідно до ст. 70 ЦПК строк, обчислюванні! роками, закін­чується у відповідні місяць і число останнього року строку. Коли ж строк обчислюється місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Однак бувають ви­падки, коли закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не мас. Тоді цивільний процесуальний строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний. святковий чи     продолжение

--PAGE_BREAK--інший неробочий день, останнім днем строку с перший після нього робочий день. У разі встановлення зв'язку строку із настанням псиної події, яка повніша неминуче наста-ш, іо нінзакінчується наступного дня після настання події.

Конкретним терміном завершення строку є 24 година його останнього дня. Однак велика кількість процесуальних дій на­пряму пов'язані із завершенням робочого часу, наприклад, із робочими годинами суду. В цьому випадку строк закінчується у момент закінчення останнього часу робочого дня. При цьо­му строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові коші и здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку.

Правовими наслідками пропущеним цивільних процесуаль­них строків с те, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Однак перебіг цивільних процесуальних строків може бути не безперервним. За певних обставин в нього можуть втрути­тись різноманітні обставини, з якими закон пов'язує його зу­пинення. Підставою для зупинення перебігу процесуальних строків відповідно до ст. 71 ЦПК є зупинення провадження у справі. Початок такого зупинення пов'язується з моментом на­стання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

В окремих випадках закон встановлює можливість понов­лення чи продовження цивільного процесуального строку (ст. 73 ЦПК). Суд поновлює або продовжує строк, встановле­ний відповідно законом або судом, за клопотанням сторони

або іншої особи у разі його пропущений з поважних причин. При цьому поважність причин пропуску строку визначається виключно судом.

Питання про поновлення чи продовженій пропущеного строку вирішується виключно судом, якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати доку­мент чи доказ. При цьому, про місце і час розгляду цього пи­тання повідомляються особи, які беруть участь у справі, однак їх присутність не є обов'язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку може бути вчинено ту дію або подано тон документ чи доказ, стосовно якого заявле­но клопотання, про що судом постановляється ухвала.

Глава 11. СУДОВІ ВИТРАТИ

§ 1. Поняття та види судових витрат

Провадження по справі передбачає певні ірошові витрати, що виникають у зв'язку з проведенням огляду на місці, експерти­зи, притягненням свідків, експертів, спеціалістів, розшуку від­повідача іа пішими діями.

Метою встановлення судових витрат є застереження сторо­ни (позивача) від поданим явно необгрунтованого позову, спо­нукання сторін до добровільного виконання своїх обов'язків, самостійного врегулювання правових спорів. Оплата одночас­но є і частковим відшкодуванням витрат держанії на здійснен­ня правосуддя.

Відповідно до ст. 79 ЦПК до (удових витрат належать:

судовий збір;

витрати, пов'язані з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати > звільнення від сплати встановлюються законом (п. 2 ст. 79 ЦПК). Відпо­відно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК до набрання чинності законом, який регулює порядок його спла­ти і розміри, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для держав­ного мита. Останнє справляється державними органами у ви­гляді грошового збору з фізичних та юридичних осіб за вчи­нення окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. Розмір державного мита залежить від ціни позову та виду дій, що ним обкладаються.

94

Глава II.

Судові витрат

/>/>До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, нале­жать витрати:

на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

на правову допомогу;

пов'язані з явкою до суду сторін та їх представників;

пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів
та проведенням судових експертиз;

пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знахо­
дження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду
справи.

Розмір витрат, пов'язаних з розглядом судової справи (за винятком витрат на інформаційно-технічне забезпечення), на відміну від судового збору, залежить від фактичних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій.

Правовий режим судових витрат врегульований ст.ст. 79-89 ЦПК та іншими законодавчими та незаконними актами.

§ 2. Судовий збір

До набрання чинності закону, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, слід керуватись: Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», Інструкцією про по­рядок обчислення та справляння державного мита, затвердже­ною наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15іта іншими законодавчими актами. Державне мито справляється із:

позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремою провадження.

апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що
набрали законної сили, а також за видачу судами копій до­
кументів.

Розмір державного мита встановлюється у відсотковому від­ношенні до ціни позову або до неоподаткованого мінімуму до­ходів громадян (далі — НМДГ)2, що діє на час сплати держав­ного мита.

    продолжение

--PAGE_BREAK--У/>країнська інвестиційна галета. — 2002. — 9 квітня.

На сьогодні податкове законодавство відмовилось від понятті «неоподат­ковуваний мінімум доходів громадин», однак відповідно до її.22.S ст. 22 Закону України «Про оподаткування доходів фпмчннх осіб» віз 22 травна 2003 р. (ВВР. — 2003. — № 37. — Ст. 308) для цілей таконолавчих актів, в яких застосовується таке поняття, використовується сума у розмірі 17 гри­вень.

В)

пі

в) г)

Державне мито справляється в такому розмірі ставок: н позовних заяв — 1 відсоток ціни позову, але не менше З НМДГ і не більше 100 НМДГ;

зі скарг за неправомірні дії органів державною управління і службових осіб, що ущемляють права іромадян, — 0,2 НМДГ;

Із позовних заяв про розірвання шлюбу — 0,5 НМДГ; із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу — 1 НМДГ;

и позовних мян про розірвання шлюбу з особами, визнани­ми у встановленому порядку безвісно відсутніми чи недієз­датними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не ме­нше трьох років — 0,2 НМДГ;

із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших по­зовних заяв нсманнового характеру (або таких, що не під-ініаюгь оцінці) — 0,5 НМДГ;

із заяв (скарг) у справах окремого провадження — 0,5 НМДГ; із позовних заяв і нереддоговірних спорів — 0,5 НМДГ; В позовних заян про розгляд питань захисту честі та ітдності: із позовних заяв пеманнового характеру — 1 НМДГ; її позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову до 100 НМДГ — 1 відсоток ціни по­зову, але не менше 1 НМДГ;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10 000 НМДГ — 5 відсо­тків ціни позову;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову понад 10 000 НМДГ — 10 відсотків ціни позову;

її апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, — 50 відсотків ставки, що під­лягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й ска­рги, а з майнових спорів — ставки, обчисленої виходячи і оспорюваної суми;

и позовних заяв щодо захисту прав громадян на земельну частку (пай) і майновий пай — 0,1 відсотка ціни позову; за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду, 0,03 НМДГ за кожний аркуш ко-

-ч,

Глава II.

С) ловівінpa ін

97

/>/>пії (ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про держав­не мито»).

У справах наказного провадження встановлена спеціальна ставка судового збору, а саме у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка призначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження (ст. 99 ЦПК) У разі відмови у видачі судового наказу, сплачений су­довий збір не повертається, а може бути зарахований як час­тина сплати судового збору при зверненні з відповідною позов­ною заявою.

Ціна позову складається з грошової суми в гривнях, яка відображає заявлену грошову матсріально-ііравову вимогу по­зивача до відповідача і визначається за правилами, встановле­ними ст. 80 ЦПК.

Ціна позову визначається:

у позовах про стягнення ірошових коштів — сумою, яка
стягується;

у позовах про визнання права власності на майно або його
ЫГгрсоу нашій нар і іс по м.іин.і.

у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх ви­
плат, але не більше ніж за шість місяців;

у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх
платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі —
сукупнії, по плаїсжів або видач за три роки;

у позовах про зменшення або збільшення платежів або ви­
дач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються пла­
тежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

у позовах про припинення платежів або видач — сукупніс­
тю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж
за один рік;

у позовах про розірвання договору найму (оренди) або до­
говору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за
користування майном або житлом протягом строку, що за­
лишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три
роки;

у позовах про право власності на нерухоме майно, що на­
лежить фізичним особам на праві приватної власності, —
дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно,
шо належить юридичним особам, не нижче його балан­
сової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних ви­мог, — загальною сумою всіх вимог.

Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відпо­відає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'яв­лення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягнен­ням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при ви­рішенні справи (ст 80 ЦПК).

§     продолжение

--PAGE_BREAK--3. Витрати, пов'язані із розглядом справи

До витрат, пов'яшиих h розглядом справи, належать:

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
справи (ст. 81 ЦПК);

витрати на правову допомогу (ст. 84 ЦПК);

витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою
до суду (ст. 85 ЦПК);

витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, пере­
кладачів та проведенням судових експертиз (ст, 86 ЦПК);

витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем
їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для
розгляду справи (ст. 87 ЦПК).

Правове регулювання підстав та порядку сплати витрат, по­в'язаних із розглядом справи, здійснюється, крім ЦПК, рядом інших законодавчих актів. До них слід віднести Інструкцію про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати вина­городи особам, шо викликаються до органів дізнання, попере­днього слідства, прокуратури, суду або до органів, у прова­дженні яких перебувають справи про адміністративні правопо­рушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій екс-псріів і спеціалістів, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710і, Постанову Ка­бінету Міністрів України від 1 лютого 1995 р. № 78 «Про виз­начення розміру витрат, пов'язаних з розшуком відповідачів у цивільних справах»" та ін.

1/>ЗП України 19%. — Ні 35, Урядовий кур'ср. — 1995. — 7 лютого.

98

II.

('улові емірат

/>/>Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгля­ду справи це ті витрати, що пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також з виготовленням та видачею копій судових рішень (ст. 81 ЦПК). Вони не залежать від фактичних витрат, пов'язаних зі здійсненням цих процесуальних дій, а встанов­люються відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Мініс­трів України.

За наявністю та порядком сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу справи цивільного судочинства поділяються на три ірупн:

справи, в яких ці витрати підлягають сплаті при зверненні
до суду;

справи, в яких витрати при зверненні до суду не сплачу­
ються, а покладаються на сторони після вирішення спору;

справи, в яких витрати на інформаційно-технічне забезпе­
чення не стяі^ються.

За загальним правилом, витрати на інформаційно-технічне забезпечення рочгляду справи підлягають сплаті при зверненні до сулу. V разі їх несплати настають наслідки, визначені ст. 121 ЦПК.

Не імдлні иіоп. оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформа­ційно-технічне забезпечення у справах про:

поновлення на роботі;

стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, ви­
хідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати;

відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­
женням здоров'я або смертю фізичної особи;

стягнення аліментів;

визнання батьківства або материнства.

Взагалі не підлягають оплаті витрати на інформаційно-тех­нічне забезпечення у справах про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздат­
ності фізичної особи;

надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

надання особі психіатричної допомоги в примусовому по­
рядку;

обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

• відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішен­нями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ст. 81 ЦПК).

Витрати па правову допомогу — це витрати, що по­в'язані з оплатою юридичної допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права. Як правило, такі витрати несуть сторо­ни, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу по­винен бути встановлений законом (ст. 84 ЦПК).

До витрат, пов'язаних is залученням учасників цивіль­ного процесу (свідків, спеціалістів, перекладачів) та проведен­ням судових експертиз належать: витрати, пов'язані з пере­їздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, пере­кладачів, експертів, нлиманним ними житла, а також проведен­ням судових експертиз. Ці витрати несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, пере­кладача та проведення судової експертної

Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо кло­потання про проведення експертизи заявлено обома сторона­ми, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплаты судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а та­кож компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичай­них занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компен­сація за відрив від звичайних занять — пропорційно до роз­міру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліс­та, перекладача.

Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, при­значення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні втрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України (ст. 86 ЦПК).

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залу­ченням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням су-

    продолжение

--PAGE_BREAK--100

Глава П.

Судовіимграги

101

/>довнх експертиз, встановлений Інструкшсю, затвердженою по­становою Кабінету Міністрів України Лї 710 від 1 липня 1996 р.

Витрати, пов'язані і проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання заявлено обома сторона­ми — обидві сторони порівну.

Розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огля­ду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, повинен встановлюватися Ка-бінегом Міністрів України (ст. 87 ЦПК).

§ 4. Розподіл судових витрат

Цивільне процесуальне законодавство встановлює правила розподілу судових витрат залежно від того, на користь якої сторони (позивача чи відповідача) ухвалено рішення по справі

Відповідно до ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвале­но рішення, суд присуджус з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задо-волено частково, судові виграш присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відпо­відачеві пропорційно до неї частини позовних вимог, у за­доволенні якої позивачеві підмовлено.

У випадку, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішен­ня, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони сія-гуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропор­ційно до задоволеної чи відхиленої частий вимог. Якщо оби­дві сторони звільнені від оплати судових втрат, вони компен­суються за рахунок держави; якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, вій сіяіуін.ся і відповідача в дохід держави пропорційно до задо­воленої час піни вимог.

У разі залишення позову без задоволення, закриття прова­дження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрат, понесе­ні відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаю­чи справи на новий розгляд, змінам рішення або ухвалює но­ве, відповідний суд змінює розподіл судових витрат (ст. 88 ЦПК).

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а випрати відповідача за но­го заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не під­тримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем піс­ля пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витри з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передба­чили порядку розподілу судових витрат, кожна у справі несе половину судових витрат. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без роз­гляду відповідач мас право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внас­лідок необгрунтованих дій позивача (ст. 89 ЦПК).

Суд наділений правом відстрочення та розстрочення спла­ти судових витрат. Підставою для відстрочення або розстро­чення сплати судових витрат є майновий стан сторони і стосу­ється воно тільки сплати судового збору чи витрат на інфор­маційно-технічне забезпечення розгляду справи. Суд постанов­ляє про цс ухвалу, в якій визначм сірок, в межах якого слід довнести грошові кошти, але не пізніше ніж до ухвалення рішення у справі.

Коли оплата судових витрат була відстрочена або розстро­чена до ухвалення рішення і у встановлений судом строк су­дові виграти не були оплачені, заява залишається без розгляду або витрати стягуються за рішенням суду у справі.

З цих же підстав суд може зменшити розмір належних до ОПШПЯ судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільниш від їх оплати. На відміну від відстрочення чи роз­строчення сплати судових витрат (ч. І ст. 82 ЦПК), зменшен­ня належних до сплати витрат поширює гься на усі судові вит­рати.

У разі подання позовної заяви після подання заяви про за­безпечення доказів або позову розмір судового збору зменшу­ється на розмір судового збору, сплаченого за відповідну зая­ву про забезпечення доказів або позову (ст. 82 ЦПК). Це ж правило застосовується у разі подання позовної заяви у     продолжение

--PAGE_BREAK--випад ку відмови у видачі судового наказу (ст. 99 ЦПК).

Сплачений судовий збір може бути повернутий за ухвалою суду у разі: І) зменшення розміру позовних вимог або внесення судовою

збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;

102

12.

Юридична ВІЛПОКІЛЯ.ІМІІСІІ. ) цивільному процесі

103

/>повернення заяви або скарги;

відмови у відкритті провадження у справі;

залишення заяви або скарги без розгляду;

закріпім провадження у справі (ст. 83 ЦПК).

Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухва­лою суду у разі:

внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено
законодавством;

повернення заяви або скарги;

відмови у відкритті провадження у справі;

закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа
не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства;

залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених
іш. І, 2 і 8 ст. 207 ЦПК.

Глава 12. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття та вили відповідальності за порушення норм цивільного процесуального права

Однією із гарантій принципу законності у цивільному про­цесі с встановлення санкцій, тобто нсіативних наслідків неви­конання чи неналежного виконання обов'язків учасниками ци­вільного процесу. Відповідальність за порушення норм цивіль­ного процесуального права маг ряд функцій:

каральну, тобто покарання винної особи за невчинення дії,
яку вона повинна була вчинити, чи навпаки, за вчинення
дії, яку особі було заборонено вчиняти, що може полягати
у позбавленні певного права, стягненні ірошових коштів чи
застосуванні інших санкцій; покарання також виявляється у
тому, що притягнення винної особи до відповідальності не
звільняє її від обов'язку вчинити дію, яку вимагає закон,
або припинити порушення права іншого учасника цивільного
процесу (наприклад, щодо невиконання обов'язку з подання
доказів на підставі судового витребування, ст. 137 ЦПК);

компенсаційну (фіскальну), тобто відновлення стану потер­
пілої особи, який існував до порушення права (відшкоду-

вання завданої шкоди, примушення до виконання обов'язку

та ін.);

стимулюючу, адже встановлення відповідальності сприяє
належному виконанню учасниками своїх обов'язків у ци­
вільному процесі;

виховну (дисциплінуючу), тобто формування в учасників ци­
вільного процесу сумлінного ставлення до виконання своїх
обов'язків при розгляді та вирішенні цивільних справ.
Безпосередньо ЦПК, а також іншими актами законодавства

за порушення норм цивільного процесуального права встанов­лені різні види відповідальності. Залежно від форми участі особи у цивільному процесі, відповідальність можна поділити на такі види:

відповідальність суду (судді) за невиконання чи неналежне
виконання своїх обов'язків;

відповідальність сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі;


відповідальність учасників цивільного процесу, які сприя­
ють розгляду та вирішенню справи;

відповідальність осіб, які не визначені законом як учасники
цивільного процесу (наприклад, особи, які порушують ви­
моги із забезпечення позову, ст. 153 ЦПК).

Виходячи із класифікації видів юридичної відповідальності залежно від правової природи правопорушення, норми, які їх закріплюють, слід поділити на такі, що встановлюють:

кримінальну відповідальність;

адміністративну відповідальність;

дисциплінарну або матеріальну відповідальність;

цивільно-правову відповідальність;

•відповідальність, підстави та порядок застосування якої ви­
значені цивільним процесуальним законом.
Кримінальна відповідальність як найсуворіший вид відпо­
відальності встановлена за суспільно небезпечні діяння, які
посягають на порядок відправлення правосуддя та авторитет­
ність суду як правосудного органу, життя, здоров'я чи майно
окремих учасників цивільного процесу. Положення про цей
вид відповідальності містяться у законодавстві про судоустрій
та цивільному процесуальному законодавстві, зокрема зазнача­
ється про відповідальність за:

104

Глава12.


Юрн.іична нідііові.плі.місіь у цивільному процесі

105

/>/>•невиконання судовою рішення (ст. 14 ЦПК, ст. 11 Закону
України «Про судоустрій України»);

•завідомо неправдиві показання свідка або його відмову від
давання показань з непередбачених законом підстав (ст. 50
ЦПК);

завідомо неправдивий висновок експерта або йога відмову
без поважних причин від виконання покладених на нього
обов'язків (ст. 53 ЦПК);

завідомо неправильний переклад або відмову без поважних
причин від виконання покладених на перекладача обов'яз­
ків (ст. 55 ЩІК).

Однак для визнання згаданих діянь злочинами ЦЬОГО недос­татньо, необхідним є визначення відповідного діяння як кри­мінально караного, тобто визначення його як злочину у кри­мінальному законі.

Кримінальна відповідальність настає за вчинення службо­вих злочинів:

    продолжение
--PAGE_BREAK--зловживання владою або службовим становищем (ст. 364
КК);

перевищення влади або службових повноважень (ст. 365
КК);

службове підроблення (ст. 366 КК);

службова недбалість (ст. 367 КК);

одержання хабара (ст. 368 КК);

провокація хабара (ст. 370 КК).

За наявності у діях судді ознак кримінально караною діян­ня, він підлягає притягненню до кримінальної відповідальності у порядку, встановленому КПК та Законом України «Про су­доустрій України».

Крім цих, заіиііьних складів злочинів, встановлено ряд спе­ціальних норм, відповідно до яких судді чи інші службові осо­би суду або правоохоронних органів можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності:

незаконний привід (ст. 371 КК);

постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного
рішення (ст. 375 КК).

До кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті й інші учасники цивільного процесу. КК встановлює для них відповідальність за:


втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою пе­
решкодити ииконаиню ним службових обов'язків або до­
могтися винесення неправосудною рішення (ст. 376);

погрозу або насильство щодо судді чи народного засідате­
ля, а також щодо їх близьких родичів (ст. 377);

умисне знищення або пошкодження майна судді чи народ­
ного засідателя (ст. 378);

посягання на життя судді ЧИ народного засідателя у зв'яжу
з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя
(ст. 379);

невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих піл захист, а
також розголошення відомостей про вжиті заходи безпеки
(ст.ст. 380. 381);

умисне невиконання судового рішення, вчинене службовою
особою, або перешкоджання його виконанню (от. 382);

завідомо нсправднис показання свідка або завідомо неправ­
дивий висновок експерта, а також завідомо неправильний
переклад (ст. 384);

відмову свідка від давання показань або відмову експерта
чи перекладача під виконання покладених на них обов'язків
без поважних причин (ст. 385);

перешкоджання з'явленню свідка, експерта до суду, приму­
шування їх до відмови від давания показань чи висновку, а
також до даваній завідомо неправдивих показань чи висно­
вку (ст. 386);

неправомірне втручання у діяльність представника особи
по наданню правової допомоги або порушення встановле­
них законом гарантій її діяльності (ст. 397);

погрозу або насильство щодо представника, а також його
близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із на­
данням правової допомоги (ст. 398);

умисне знищення або пошкодження майна представника
особи або його близьких родичів у зв'язку з діяльністю, по­
в'язаною із наданням правової допомоги (ст. 399);

посягання на життя представника або його близьких роди­
чів у зв'язку із діяльністю, пов'язаною із наданням право­
вої допомоги (ст. 400).

Загальні правила адміністративної відповідальності учас­ників цивільного процесу встановлено КпАІІ. У визначених законом випадках учасники цивільного процесу можуть бути визнані суб'єктами корупційних правопорушень, підстави та

106

Глава12.

'

Юридичнапіні11 н.тіїї.уіінпЬіьном) пропгсі

107

/>порядок притягнення за вчинення яких визначені Законом Ук­раїни «Про боротьбу з корупцією».

Спеціальний склад адміністративного проступку за пору­шення норм цивільного процесуального законодавства містить сі.185 КпАП, яка встановлює відповідальність за неповагу до суду, що полягала у злісному ухиленні від явки в суд свід­ка, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб і а інших громадян розпорядженню головуючого чи в пору­шенні порядку під час судового засідання, а гак само вчинен­ня будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у сулі правил. Неповагою до суду відповідно до ст. 71 Закону України «Про судоустрій України» визнається також відмова керівника підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) звільнити народного засідате­ля від роботи на час викопаним ним обов'язків у суді.

Цивільно-правова відповідальність ію;іягає у тому, що ст. 56 Конституції України гарантує право кожного на відшко­дування майнової та моральної шкоди, заподіяної державними органами, органами місцевого самоврядування, службовими та посадовими особами. Підстави, умови та порядок відшкоду-нашія шкоди, завданої у результаті неправомірної діяльності суду, народного засідателя чи інших службових осіб суду, ви­значено ст.ст. 1173, 1174 ЦК, відповідно до яких завдана май­нова та моральна шкода підлягає відшкодуванню державою незалежно від вини органів (осіб).

Різновидом цивільно-правової слід визнати відповідальність за шкоду, завдану порушенням цивільних процесуальних норм у процесі здійснення правосуддя. Зокрема, витрати, понесені стороною та документально підтверджені, підлягають стягнен­ню зі сторони, яка програла процес (ст. 88 ЦПК). Відшкоду­ванню також підлягає: шкода, завдана забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за ве­кселем у справах про відновлення прав на втрачені цінні папе­ри на пред'явника чи векселі (ст. 268 ЦПК); витрати на роз­шук відповідача у справах про стягнення аліментів, відшкоду­вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи (ст. 78 ЦПК); на привід свід­ка (ст. 94 ЦПК); судові витрати та збитки, завдані у зв'язку із забезпеченням доказів до подання позовної заяви, якщо заяв­ник не звернувся до суду із позовною заявою (ст. 133 ЦПК); шкода, завдана забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК) та ін.

Дисциплінарна та матеріальна відповідальність можуть виникати за невиконання чи неналежне виконання службових (трудових) обов'язків. При здійсненні відшкодування у поряд­ку ст.ст. 1173, 1174 ЦК в держави не виникає право регресу до відповідного органу чи службової особи, тому покладатись на винну посадову особу обов'язок відшкодувати шкоду вона не може. В інших випадках до винної особи може бути по­ставлена вимога про відшкодування матеріальної шкоди, яка стягується у порядку, встановленому трудовим законодав­ством. Так, відповідно до ст. 14 Закону України «Про судову експертизу» судовий експерт може бути притягнутий до дис­циплінарної та матеріальної відповідальності у разі порушення своїх службових обов'язків, а також завдання матеріальної шкоди.

Питання про притягнення винної особи до відповідальності здебільшого вирішується у порядку іншого, самостійного про­вадження, крім випадків застосування заходів процесуального примусу (див. § 2 цієї глави). Інколи законом імперативно ви­значено обов'язок суду вирішити питання про відповідальність учасника цивільного процесу. Зокрема, при вирішенні питання про можливість розгляду справи за відсутності свідка, експер­та, спеціаліста, перекладача, які не з'явилися, відповідно до ст. 170 ЦПК суд одночасно вирішує питання про відповідаль­ність цих учасників цивільного процесу.

§     продолжение

--PAGE_BREAK--2. Заходи процесуального примусу

Особливими санкціями за порушення норм цивільного проце­суального права є заходи процесуального примусу (ст.ст. 90-94 ЦПК). Відповідно до ст. 90 ЦПК заходами процесуального примусу вважаються процесуальні дії, що застосовуються до осіб, які порушують встановлені в суді правила або проти­правно перешкоджають здійсненню правосуддя. Заходи проце­суального примусу застосовуються судом негайно після вчи­нення порушення, про що постановляється відповідна ухвала. До заходів процесуального примусу належать:

попередження;

видалення із залу судового засідання;

тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

привід.

108

1.1 ли12.

109

/>/>/>/>Попередження це такий захід процесуального примусу, який по.чягас у наголошенні головуючій* у судовому засіданні на факті порушення учасником процесу своїх обов'язків. Попе­редження не мас безпосередніх негативних наслідків ;іля пра­вопорушника, однак у випадку систематичного невиконання обов'язків, наприклад, порушення порядку у залі судового за­сідання, до особи можуть бути застосовані інші заходи, в тому числі й не тільки передбачені нормами цивільного процесуаль­ного закону (наприклад, накладення адміністративного штрафу за неповагу до суду).

Видаленим it Wty судового засідання — це позбавлення учасника процесу чи іншої особи, яка присутня у ш.іі судового засідання, права бути присутньою на даному судовому за­сіданні. Це, у свою черіу, може призвести до того, що, напри­клад, особа, яка бере участь у справі, позбавляється можливос­ті доводити свої вимоги чи заперечення, брані участь у до­слідженні доказів, поданні заяв, клопотань та інших форм уча­сті у судовому засіданні Від видалення іі залу судового за­сідання як заходу примусового примусу відрізняється видхіен-ня на час допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка осо­би, присутність якої створюс перешкоди для давання показань таким свідком (ст. 182 ЦПК).

Підставою для попередження чи видалення із залу судового засідання с порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого (ст. 92 ЦПК) Причо­му для видалення особи із залу судового засідання обов'язко­вою с цивільна процесуальна преюдиція, тобто наявність попе­редження. Не може бути видалений із залу судового засідання перекладач, оскільки це внливаг на можливість участі у справі особи, якій він надає послуги. У такому разі, суд оголошує пе­рерву та вирішує питання про замшу перекладача.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом — це санкція, яка мас характер забезпечення і застосовується у випадку, коли судом згідно зі ст. 137 ЦПК витребувані речові чи письмові докази, однак вони бет поважних причин до суду не подані чи не повідомлено про причини їх неподання. При застосуванні такого заходу процесуального примусу обов'язко­во встановлює! ься особа, у якої знаходиться відповідний до­каз, а також місце її проживання (місцезнаходження). В ухвалі про тимчасове вилучення доказу повинні бути зазначені дока-

іи, які підлягають вилученню, а також обгрунтування підстав їх тимчасового вилучення (ст. 93 ЦПК)

Привід свідка як захід процесуального примусу полягає у при.чусоваиу (проти волі особи) доставлеипі свідка до зали судового засідання для давання ний показань. Умовами засто­сування приводу свідка с:

належність виклику свідка, що підтверджується даними про
вручення йому відповідної повістки;

шдсутність поважних причин неявки до суду або неповідо­
млення про ці причини.

Дії щодо приводу свідка здійснюються органами внутріш­ніх справ на підставі ухвали суду, в якій <;ізначається ім'я фі нічної особи, яка шдляї-ас приводу, місце її проживання, ро­по ш чи навчання, підстави для застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена (сі 94 ЦПК). Витрати на привід свідка стяі-уються із свідка у дохід держави

Законом встановлено порядок вчинення дій щодо приводу свідка, а також обмеження щодо застосування цього заходу процесуального примусу. Зокрема, не підлягають приводу осо­би, які абсолютно або відносно неспроможні бути свідками (ст. 51 ЦПК), малолітні та неповнолітні особи, iwmm жінки, інваліди першої та другої груп, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів.

Глава 13. ДОКАЗИ ТА ДОКАЗУВАННЯ

§ 1. І Іонні їй та види доказів

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами с будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлюс наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значении дія вирішення справи.

Такі дані встановлюються на підставі пояснень сторін, тре­тіх осіб, їхніх предсташпікш. допитаних як свідків, показань ешлкін, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- та відеозаписів, висновків експертів.

В теорії цивільного процесуального права для кращого ви­явлення окремих особливостей доказів розроблено їх класи­фікацію. За характером зв'язку змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню, докази поділяються на прямі та

110

Глава 13.

"

    продолжение

--PAGE_BREAK--Докаїн та локасування

III

/>/>/>непрямі. Прямі докази дозволяють зробити однозначний ви­сновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають до­казуванню. Непрямі докази, на відміну від прямих, не мають безпосереднього зв'язку із шуканим фактом, тому дозволяють лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді. Сутність ціп' класифікації полягає у то­му, що відповідно до ст. 60 ЦПК доказування не може грунту­ватися на припущеннях, однак цс не означає, що суд не пови­нен приймати непрямих доказів.

За процесом формування даних про факти докази класи­фікуються на первинні та вторинні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом факіж, які підлягають встановленню, надходять від безпосереднього носія інформації. Похідні (опосередковані, копії) лише відтво­рюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення такої класифікації полягає в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим самим сприяє правильному їх дослі­дженню і оцінці в процесі судового розгляду цивільної спра­ви

В науці обґрунтовується також третя підстава для класи­фікації доказів — за джерелами, за допомогою яких суд їх одержує, — на особисті та речові. До особистих доказів від­носять пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представники!, показання свідків, висновки експертів. До речових належать ті докази, зміст яких міститься у певних об'єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інфор­мації є не особа.

§ 2. Доказування

Вирішення цивільної справи та прийняття відповідного об­грунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обо­в'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, вста­новлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних право­відносин.

Доказування в цивільному процесі включає дві невід'ємні складові. З одного боку, це діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, врегульована процесуальним законодавством

(процесуальна форма), з іншого — пізнавальна (розумова) діяльність, що відповідає законам логіки. Тому доказуванням є діяльність, яка врегульована цивільний процесуальним законодавством і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін шляхом зазначення про до­кази, їх збирання, подання, дослідження та оцінки.

Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на дока­зування і одночасно виконують обов'язок із доказування, ос­кільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на третіх осіб, органи та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст, 27, 46 ЦПК). Тобто, процесуальним законом встановлено як право на участь у до­казуванні (ст. 27 ЦПК), так і обов'язок із доказування. Це не колізія у законі, а закріплення положення, за яким суб'єкт до­казування шляхом реалізації своїх прав щодо доказування до­водить обставини своїх вимог чи заперечень. І якщо він не братиме участі у процесі доказування, то може настати нега­тивний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову (пози­вачеві) чи, навпаки, — задоволення пред'явлених позовних ви­мог для відповідача.

Суд безпосередньо не бере участі у зборі доказового мате­ріалу. У випадку, коли г труднощі щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази (ст. 137 ЦПК).

Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії цивільного процесуального права не мас спільності по­глядів щодо кількості стадій (етапів) такої діяльності. Зазви­чай, виділяють такі етапи доказування:

формування предмету доказування, в тому числі посилання
на фактичні обставини справи;

збір та подання доказів;

дослідженій доказів,

оцінка доказів.

Предмет доказування визначений ст. 179 ЦПК і ним є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску

112

і

ІЗ.

Доказиталокаіуааина

113

/>/>позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення суду. Коло обставин, шо на них сторони по­силаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які вказують інші особи, може бути різноманітним, а предмет до­казування по конкретній справі досить визначений На нього вказує норма матеріального права, яку слід застосувати в кож­ному конкретному випадку.

Отже, предметом доказування є:

обставини, які обґрунтовують вимоїн позивача (підстава
позову);

обставини, які обґрунтовують заперечення відповідача (під­
става заперечення);

інші обставини, які мають значення для правильного ви­
рішення справи.

Правильне встановлення предмета     продолжение

--PAGE_BREAK--доказування сприяє виз­наченості подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин сарани та ухвалення законною та обгрунтованою рішення

Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність, tie потребують доказування:

загальновідомі факти;

преюдиційні факти;

факти, шо презюмуються;

визнані факти.

Загальновідомі факти — цс факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальна відомість фактів зале­жить від часу виникнення і поширеності інформації про них на певній території. Сторона, яка використовує загальновідо­мий факт, повинна про це зазначити. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відо­мий у межах країни, окремої області, населеного пункту (об'єк­тивні межі чагальновідомості певного юридичного факту). Ок­рім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: він повинен бути відомий не ТІЛО певним особам, а й усьому складові суду, який розгля­дає справу. Саме суд вирішує, чи є факт загальновідомим і та­ким, шо не підлягає доказуванню, про що постановляє ухвалу, що не підлягає оскарженню (п. 2 ст. 61 ЦГІК).

Преюдиційність фактів грунтується на правовій властивос-іі (.іконної сили судового рішення і визначається його межа­ми, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені рішенням суду факти та правовід­носини. Обставини, що встановлені судовим рішенням у ци­вільній, господарській або адміністративній справі, шо набра­ло законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої вста­новлено ці обставини (п. З ст. 61 ЦПК). Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення мають иреюдиційне зна­чення тільки щодо двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (п, 4 ст. 61 ЦПК). Наявні в кри­мінальній справі чи справі про адміністративні правопорушен­ня інші матеріали про факти, які складають предмет доказу­вання у цивільній справі, підлягають дослідженню ари розгля­ді судом спору про право цивільне, тому вони включаються в сферу доказової процесуальної діяльності у справі.

Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто за­конні презумпції (презюмовапі факти). Правовими презумп­ціями є закріплені законодавством припущення про наявність або відсутність юридичних фактів. Суть ирезюмованого факту полягає у тому, що сторона, на користь якої встановлено таку правову норму (презумпцію), не зобов'язана доводити відпо­відну обставину. Наприклад, особа, якій завдано шкоду мало­літньою особою, не повинна доводити, шо шкода має бути відшкодована відповідно до ст. 1178 ЦК батьками, усиновите­лями, опікунами чи закладом, який здійснював нагляд за та­кою особою. Однак останні, у свою черіу, можуть доводити наявність обставини, які стануть підставою для звільнення їх від відповідальності.

Визнані фанти — це обставини, визнані сторонами та ін­шими особами, які беруть участь у справі (п. 1 ст. 61 ЦПК). Суд також може вважати визнаний стороною факт встановле­ним і звільнити від його доказування (ст. 40 ЦПК). Від ви­знання факту слід відрізняти визнання позову, що призводить до припинення провадження у mpati

В окремих випадках сторона чи третя особа може відмови­тися від визнання обставин. Зокрема, відповідно до ст. 178

114

ГлаваІЗ.

Дом їм та лика і> иіііііім

115

/>/>/>ЦПК відмова від їх визнання в попередньому судовому за­сіданні приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, шо вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обс­тавини або внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною.

Збирання доказів здійснюється сторонами та іншими осо­бами, які беруть участь у справі, самостійно, шляхом витребу­вання доказів (ст.ст. 62, 137, 140, 141 ЦПК), а також за судо­вим дорученням (ст. 132 ЦПК). Суддя не може збирати дока­зи, а лише вказати на їх відсутність.

Подання доказів проводиться сторонами та іншими особа­ми, які беруть участь у справі, шляхом їх передачі до суду.

Законом встановлено строк подання доказів. Відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази чи по­відомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази, подані з порушенням встановлено­го законом чи судом строку, можуть прийматися тільки якщо сторона доведе, шо докази подано несвоєчасно з поважних причин

У випадках, коли особи, які беруть участь у справі, мають складнощі зі збором доказів, суд зобов'язаний витребувати та­кі докази. У заяві про витребування доказів зазначається: який доказ вимагається; підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої сторони; обставини, які може підтвердити цей доказ (ст. 137 ЦПК). Витребувані судом докази направля­ються до суду безпосередньо, однак суд може уповноважити відповідну особу, яка бере участь у справі, на одержання тако­го доказу та представлення його до суду. За невиконання вка­зівки суду про подання доказів винна особа може бути при­тягнута до відповідальності.

Дослідження доказів — цс безпосереднє сприйняття та ви­вчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з до­держанням принципів усності та безпосередності у процесі су­дового розгляду справи. Дослідження здійснюється за допомо­гою передбачених законом засобів (п. 2 ст. 57 ЦІІК). Значення цього етапу доказування полягає у тому, шо рішення суду мо­же ґрунтуватися тільки на тих доказах, які ним досліджува­лись.

Оцінка доказів — це визначення належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та

взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Оцінку доказів про­вадять тільки ті учасники цивільного процесу, які визнаються суб'єктами доказування. Оцінка осіб, які беруть участь у спра­ві, є рекомендуючою, а оцінка суду — владною. Рекомендую­ча оцінка доказів виявляється в процесуальних діях — пояс­неннях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини справи в їх сукупності.

Судовій оцінці можуть підлягати лише ті докази, які безпо­середньо були досліджені в судовому засіданні (ст. 179 ЦПК). з урахуванням належності фактичних даних і допустимості за­собів доказування (ст.ст. 58, 59 ЦПК). Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта за­стосування права, який має обов'язковий, владний характер, втілений в мотивувальній частині рішення суду (ст. 215 ЦПК), — це завершальна оцінка суду.

Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) належності доказів, закріплене в ст. 58 ЦПК. It усіх поданих доказів суд повинен відбирати для подальшого дослідження і обгрунтуван­ня мотивів рішення тільки ті, які мають зв'язок з фактами, що необхідно встановити. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 58 ЦПК). Головуючий спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічно­го та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи все, що не мас істот ного значення для її вирішення (сг. 160 ЦПК).

Питання належності доказів вирішуються судом при пору­шенні справи, на стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і чи зазначені докази, що підтверджують позов (ст. 131 ЦПК).

Судовою практикою, що склалася, належність доказів за­звичай визначається судом під час розгляду справи у судово­му засіданні. Визнавши доказ таким, що не стосується справи, суд просто залишає його без дослідження, тим самим звільняє себе від наступної його оцінки та виключає можливість поси­лання на нього у судовому рішенні.

За загальним правилом, будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені лише допустимими засобами доказування, тобто встановленими в законі (ст. 59 ЦПК) відпо­відно до правила (принципу) їх допустимості. Обставини справи.

    продолжение


--PAGE_BREAK--1

116

Глава I і.

Докаїи ті локаіуаашія

117

/>/>/>які за законом мають бути підтверджені певними засобами до­казування, не можуть підтверджуватися іншими. Суд не вправі за своїм переконанням приймати доказ, який законом не до­пускається, і навпаки, відкидати як недопустимий доказ, мож­ливість використання якого закон не заборонні

Гарантією принципу допустимості засобів доказування є його законодавче забезпечення. Наприклад, ст. 51 ЦПК міс­тить положення про тс, які особи не піл,інілють допиту як свідки. Тобто, якщо буде порушене цс правило, то отримані фактичні дані у справі не маіимугь сили доказу

Достовірність — це покашик доброякісності джерела до­казів, а також процесу їх формування. Після встановлення до­стовірності доказів суд визнлчаг їх достатність, тобто ви­рішує питання про те, чи є можливість на основі зібраних по конкретній справі док, пін зробити висновок про наявність фа­ктів, які належать до предмета доказування. Достатність — це така кількість доказів, яка дозволяє вирішиш справу, зро-бнтн псиний висновок і ухвалити рішення. Достатність сто­сується завершального етапу доказування. Висновок про до­статність — підсумок процесуального вивчення, аналізу і кваліфікації доказів, шо проводиться суб'єктами доказування, в ході судового розгляду, підсумок, шо завершує всю доказову діяльність.

Зважаючи на те, що судова оцінка має важливе значення для розгляду справи, законом встановлені певні правила (принципи) її здійснення. До них згідно зі ст. 212 ЦПК можна віднести такі:

докази оцінюються судом кожен окремо і всі у сукупності;

докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів;

внутрішнє переконання повинно ірунгуватись на всебічно­
му, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені
наявних у справі доказів;

при оцінці доказів судді повинні керуватися законом;

ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили,
тобто докази мають оцінюватися за їх властивостями, і жо­
ден з доказів не має переваги перед іншим.

§ 3. Засоби доказування

Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні та письмові пояснення судові (ст. 27 ЦПК), однак засобом доказування с тільки пояснення, які по-

лип ними у процесі їх допиту як свідків відповідно до ст. 65

ЦПК.

Пояснення сторін та їхніх представників в процесі до­казування можу 11. надавати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб'єктами або ж пред­ставниками суб'єктів спірних правовідносин, що розглядають­ся судом. З тих самих причин їх пояснення не завжди можуть мати об'єктивний характер. Давати пояснення г правом сторін, тому за відмову від нього до сторони чи третьої особи не мо­жуть бути застосовані заходи відповідальності. Однак, якщо сторона, третя особи чи їхній представник дали згоду на до­пит їх як свідків, то вони повинні попереджатися про криміна­льну відповідальність за давання завідомо неправдивих пока­зань.

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників мають суттєве значення як засіб доказування в цивільному процесі. Визнаючи за сторонами і треііми особами право давати пояс­нення, закон передбачає скасування рішення, якщо справу роз­глянуто у відсутності будь-кої о і осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (п. З ст. 338 ЦПК).

Особливість цього засобу доказування полягає в тому, що сторони є заінтересованими у вирішенні (результаті) справи, то­му їх пояснення, показання, як правило, містять одночасно фак­тичні обставини по справі, пояснення цих фатів. їх оцінку.

Пояснення можуть бути двох видів: твердження та ви­знання. Твердження містять відомості про факти, які згідно з іаконом повинна доказувати сторона як суб'єкт доказування. Визнання — це таке пояснення, що містить відомості про фак­ти, які згідно з законом повинна доказувати інша сторона.

В змісті пояснень сторін про обставини справи можуть бу­ти визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування ін­шої сторони. В юридичній літературі визнання фактів поділя­ється на судове і позасудове.

Такий поділ є неправильним, оскільки позасудове визнання відбувається поза процесуальними формами його одержання, а тому не є доказом. Воно є доказовим фактом, який мав місце поза цивільним процесом. Визнання в суді є одним з видів по­яснень сторін, робиться в установленому цивільному процесу­альному порядку і процесуальній формі, тому не вважається

Глава ІЗ.

Докин та локшувіння

119

/>/>судовим визнанням, а визнанням в цивільному процесі. Під­твердження фактів, які входять в обов'язок доказування іншої сторони, за межами цивільного процесу не с визнанням, а то­му поділ визнання на судове і позасудове не має підстав.

Слід відрізняти визнання фактів від визнання позову (ст.ст. 31, 174 ЦПК). Визнання факту можливе однією й дру­гою стороною, визнання позову — лише відповідачем. А ос­кільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а ни-

    продолжение
--PAGE_BREAK--ішння можливе повне чи часткове, то кожний з елементів по­зову може бути об'єктом визнання.

Процесуальним наслідком визнаного в цивільному процесі однією із сторін факту встановленим є набуття фактом без-стгірного характеру і звільнення другої сторони від його дока­зування. При цьому на доказування визнаного в процесі факту не поширюються правила про допустимість засобів доказуван­ня (ст. 59 ЦПК), крім випадків, коли факт повинен бути під­тверджений нотаріально посвідченим документом.

Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці й оцін­ці поряд з іншими доказами, одержаними від інших осіб та ін­ших засобів доказування.

Поки пішій свідків це повідомлення про відомі їм обста­вини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК). Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК).

Для правильного визначення свідка слід виходити з того, що свідок як правило, незацікавлена особа, здатна за своїм фізичним і психічним розвитком правшьно сприймати, збе-рігати відомості про факти і давати про них правильні по­казання, які сприймала безпосередньо або якій стали відомі обставини (факти), що мають значення для справи.

Процесуальна правосуб'єктність свідка не залежить від ная­вності у нього дієздатності. Свідками можуть бути малолітні й неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі у процесі, але обов'язково враховується рівень їх розви­тку і здатність правильно сприймати дійсність.

Притягнення свідка до участі в процесі можливе за ініціа­тивою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду. Існують випадки, коли свідки не можуть надати інформацію про певні факти, оскільки, наприклад, законом передбачена таємниця банківських вкладів, здійснення слідчих і нотаріаль-

них дій, лікарська таємниця, лоцманська таємниця тощо. За необхідності одержання певних даних, що перебувають під охороною закону, вони можуть бути витребувані від певних органів за ухвалою суду.

За завідомо неправдиві показання або за відмову від даван­ня показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність (ст.ст. 384, 385 КК), а за невико­нання інших обов'язків — відповідальність, встановлену зако­ном (пп. 4, 5 ст. 50, ст. 91 ЦПК).

Відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визна­чається законом. Як випливає із роз'яснень Пленуму Верхов­ного Суду України (п. 20 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування судами норм Конституції України при здійсненні правосуддя»), у випадку, коли під час судового за­сідання суддя не попередить про те, що ці особи мають право підмовитися від дачі показань, то слід визнати, що такі пока­зання зазначених осіб одержані з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказу­вання. У разі ж, коли члени сім'ї чи близькі родичі стріп у справі погодилися давати показання, нони можуть нести відпо­відальність за завідомо неправдиві показання. Причому згадані особи зобов'язані повідомити суду причини відмови давати показання (п. 2 ст. 52 ЦПК).

Перед допитом свідка слід встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (її. З ст. 180 ЦПК), а лише потім під розписку попередити його про кри­мінальну відповідальність за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Свідок перед допитом приводиться до присяги, текст якої він підписує. Присяга та розписка при­єднуються до матеріалів справи.

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільної розповіді. Далі йому задає запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з'ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі (ст. 180 ЦПК).

120

Глава 13.

Докаіи та доказування

121

/>/>Свідкові під час допиту дозволяється користуватися записа­ми лише в тому випадку, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберг-ти в пам'яті. Ці записи полаються суду та особам, які беруть участь у справі, та можуть бути приєднані до справи ухвалою суду (ст. 181 ЦПК),

Допит малолітніх та неповнолітніх свідків мас істотні особ­ливості, що визначаються їх віком, розумовим розвитком та психологічним станом, що зумовлений ходом судового засі­дання. Допит малолітніх і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усинов-лювачів, опікуні», піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Ці особи мають можливість з дозволу суду станині свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосов­но особи свідка. Свідкам, які не досяглн шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок дати правдиві показан­ня, не попереджує про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. У виняткових випадках, коли цс необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, а зали судового за­сідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша осо­ба, яка бере участь у справі Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляї її про пока­зання цього свідка і надає можливість поставити йому питан­ня. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після за­кінчення ного допиту, видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання (ст. 182 ЦПК).

Крім обов'язку дати показання, свідок наділений певними процесуальними правами. Він може давати показання рідною мовою, користуватися послугами перекладача (ст. 7 ЦПК), за ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи. Свідкам, які не є робітниками або службовцями, за відрий їх від роботи чи звичайних і.пінть виплачується винагорода у встановленому розмірі, а також оплачується вартість переїзду, добові та витрати з найму житла (ст. 86 ЦПК).

Письмовими доказами с будь-які документи, акти, до­відки, листування службового чи особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які ма­ють значення для справи.

Письмові докази підтверджують факти змістовним напов­ненням і, як правило, подаються в оригіналі. Якшо подано ко­пію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК).

В науці письмові докази класифікують за певними крите­ріями «Залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, їх поділяють на офіційні і неофіційні- Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян. Таке розмежування зумовлюг неоднаковий порядок їх дослідження: щодо офіційних документів необхідно з'ясува-іи повноваження органів і службових осіб, які їх склали, дот­римання передбаченого законом порядку складання докумен­тів і перевірити істинність викладених у них відомостей. Дос­лідження неофіційних документів допускає перевірку істинно­сті відомостей, що вмішені в них, або виявлення їх автора. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору тому, що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів.

За формою письмові докази поділяються на прості та но­таріально посвідчені, що мас значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільних правочинах.

За засобами і характером формування на оригінали та копії. Оригіналом с перший примірник документа, що має більшу вірогідність, оскільки відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала документ. При ви­рішенні справи повинні бути використані в першу чергу пись­мові документи в оригіналі.

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (ст.ст. 60, 131 ЦПК), а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій та громадян (ст. 137 ЦПК) в оригіналі і копіях. При поданні ко­пій письмових доказів суд може за необхідності вимагати по­дання оригіналу (ст. 138 ЦПК). Якщо подання письмових до­казів до суду утруднено в зв'язку з їх численністю або тому, що тільки частина з них мас значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або огля­нути їх на місці (ст. 140 ЦПК), про що складається протокол.

    продолжение

--PAGE_BREAK--122

ІмімІЗ.

'

Докаїи ті локяіуаанна

Ш

/>/>Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, мо­жуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або прото­колу їх огляду, ставити з приводу зазначених доказів запитан­ня свідкам, а також експертам, спеціалістам (ст. 185 ЦПК).

Законом встановлені особливості дослідження письмових доказів, які містять конфіденційну інформацію і підпадають під охоронювані законом таємниці особистих паперів та коре­спонденції (наприклад, ст. 56 Конституції України). Тому від­повідно до ст.ст. 303, 306 ЦК та ст. 186 ЦПК оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів теле­фонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізич­них осіб можливе у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, які с власниками цих особистих паперів чи їх правонаступниками, осіб, між якими відбувалась кореспонден­ція. У разі подання заяви про те, що документ, доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення, викликає сумнів з приводу його достовір­ності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ст. 185 ЦПК).

Для залучення судом належних до справи письмових дока­зів особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від ін­ших осіб, повинна згідно п. 2 ст. 137 ЦПК зазначити у заяві:

який письмовий доказ вимагається;

підстави, з яких вона вважаг, шо письмовий доказ мас інша
особа;

обставини, які може підтвердити цей доказ.

Якщо це не зашкодить розгляду справи, суд може поверну­ти оригінали письмових доказів до набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, які їх подали. У справі за­лишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).

Речовими доказами с предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів закон також відносить магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, шо мають значення для справи (ст. 65 ЦПК).

Речові докази в судовій практиці у цивільних справах ви­користовуються обмежено і в основному виступають як пред­мети спору. Вони с доказами у справах, в яких оспорюється якість їх виготовлення за договором підряду, у справах про відшкодування завданої шкоди псуванням майна тощо. На від­міну від письмових, речові докази суворо індивідуальні, неза­мінні.

Витребування речових доказів і вирішення питання про від­повідальність за їх неподання провадиться у порядку, встанов­леному ст.ст. 137, 93 ЦПК. Вони можуть бути оглянуті також за їх місцем знаходження, за умови, якщо їх неможливо доста­вити в суд, судом, що розглядає справу (ст. 140 ЦПК), або ін­шим судом у порядку виконання доручення по збиранню до­казів (ст. 132 ЦПК). Про проведення огляду повідомляються особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — свідки, експерти, спеціалісти. Про наслідки проведення огляду на місці і про зміст процесуальних дій, шо виконувалися, складається протокол, який підписується всіма особами, які беруть участь в огляді, та негайно надсилається до суду, що розглядає справу. До протоколу додаються разом з описом всі складені або завірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо (ст. 200 ЦПК). Речові докази зберігаються в справі або за окремим описом в камері схову речових доказів. Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження; вони повинні бути докладно описані та опечата­ні, в разі потреби — проводиться відсо- та фотозйомка. Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані.

Передбачений порядок не застосовується, якщо речовими доказами є продукти або інші речі, що швидко псуються. Во­ни негайно оглядаються судом з повідомленням про призна­чення огляду осіб, які беруть участь у справі (неявка цих осіб не перешкоджає подальшому їх огляду). Після огляду речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються підприємствам, організаціям, що можуть викорис­тати їх за призначенням. Такі підприємства, організації згодом повертають володільцеві предмети того ж роду і якості або їх вартість на час повернення. Факт передачі речей і прийняття їх до реалізації має бути зафіксований у письмовому докумен­ті, який зберігається в справі.

124

Глава13.

Доказигалокаіування

I2S

/>/>/>/>Досліджуються речові докази в судовому засіданні шляхом особистого огляду судом, з пред'явленням для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а за необхідності — також експертам і свідкам. Залучення свідків до участі в огляді речо­вих доказів зумовлюється потребою встановлення належності їх до справи і достовірності обставин, шо ними підтверджу­ються. Однак якщо для з'ясування змісту речового доказу нео­бхідні спеціальні знання (неякісне виготовлення, псування то­що), суд може залучити до їх огляду експерта, спеціаліста. Особи, яким пред'явлені для ознайомлення речові докази, мо­жуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом, заявою, що її заносять до журналу судового засідан­ня (ст. 187 ЦПК).

Досліджений га відтворення звукозапису, демонстрація відсозааису здійснюються відповідно до ст. 188 ЦПК і прово­дяться в судовому засіданні або а іншому приміщенні, спе­ціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує по­яснення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині. З мстою з'ясу­вання відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеоза­пису, а також у разі надходження заяви про їх фальшивість суд може залучити спеціаліста або призначити експертизу. Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що ма­ють приватний характер, а також під час їх дослідження засто­совуються правила щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.

Відповідно до ст. 66 ЦПК під висновком експерта слід ро­зуміти докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у їх результаті висновки та обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені судом.

Експертиза здійснюється у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил і являє собою дослідження, виявлення і пізнання фак­тичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до вис­новків про фактичні обставини у справі, наявність (відсут­ність) яких фіксується у висновках експертів. Підставою для проведення експертній є необхідність застосування спеціаль-

них знань у галузі науки, техніки чи ремесла. Під спеціаль­ними знаннями, необхідними для призначення експертизи в цивільному процесі, розуміють такі, що перебувають за межа­ми правових знань, загальновідомих уявлень, які випливають з досвіду людей, тобто якими володіє вузьке коло фахівців. На вирішення експертизи не повинні ставитись піплння права.

Необхідність проведення експертизи визначається з огляду на матеріали конкретної справи, однак для певних випадків за­коном встановлено обов'язок суду призначити експертизу. Наприклад, відповідно до ст. 145 ЦПК експертиза повинна бу-пі призначена, якщо заявлено відповідне клопотання обома сторонами спору, або хоча б однією у разі встановлення ха­рактеру та ступеня ушкодження здоров'я, психічного стану особи, віку особи, якщо про     продолжение

--PAGE_BREAK--це немає відповідних документів і одержати їх неможливо.

В якості експерта може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експер­тизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Тобто, експертом с особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ст. 55 ЦПК).

Для забезпечення об'гктивності оцінки експерта експертизу пс може виконувані особа, щодо якої є підстави для її відво­ду, а також якщо:

вона перебувала або перебуває у службовій або іншій залеж­
ності від осіб, які беруть участь у справі;

з'ясування обставин, які мають значення для справи, вихо­
дить за межі сфери її спеціальних знань (сі. 22 ЦПК).

Особа, яку призначено експертом, зобов'язана з'явитися на виклик суду і дати правдивий письмовий висновок щодо пос­тавлених запитань. Для цього експерт мас право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у її розгляді судом, проси­ти суд про надання додаткових матеріалів.

Згідно зі ст. 53 ЦПК експерт має право:

знайомитисязматеріаламисправи, щостосуютьсяпредме­
тадослідження;

заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріа­
лів і зразків;

126

ГлавіІЗ.

Докам т» докаїування

127

/>/>/>/>викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її
проведення факти, які мають значення для справи і з при­
воду яких йому не були поставлені питання;

бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що
стосуються предмета і об'єктів дослідження;

ставити питання особам, які беруть участь у справі, та свід­
кам;

користуватися іншими правами, встановленими Законом
України «Про судову експертизу».

Експерт може відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не мас необхідних знань, чи потребує залучення інших експертів (п. 6 ст. 53 ЦПК).

Експерт, який злісно ухиляється від явки до суду, або від­мовляється без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, або дасть завідомо неправдивий висновок, несе відповідальність.

Експертами можна призначати кількох осіб у разі прове­дення комісійної чи комплексної експертизи. Комісійна екс­пертиза проводиться не менш як двома експертами одного на­пряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висно­вок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експер­тів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які вик­ликали розбіжності (ст. 148 ЦПК). Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Загаль­ний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отрима­них результатів і формулюванні єдиного висновку або декіль­кох залежно від того, чи є розбіжності між експертами (ст. 149 ЦПК).

Експертиза може бути призначена за заявою осіб, які бе­руть участь у справі на стадіях підготовки справи до розгляду і під час її судового розгляду. Експертиза призначається ухва­лою суду, в якій згідно зі ст. 143 ЦПК зазначаються:

підстави та строк для проведення експертизи;

з яких питань потрібні висновки експертів;

ім'я експерта або найменування експертної установи, екс­
пертам якої доручається проведення експертизи, об'єкти,
які мають бути досліджені;


перелік матеріалів (об'єкти експертного дослідження, пред­
мети, документи, зразки для порівняльного дослідження і
документи, шо стосуються предмета експертизи, а також
інші матеріали, які мають значення для її проведення, що
передаються для дослідження);

попередження про відповідальність експерта за завідомо
неправдивий висновок та за відмову без поважних причин
від виконання покладених на нього обов'язків.

При призначенні експертизи і визначенні кола питань, які належить поставити перед експертами, суддя або суд мають врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При визначенні об'єктів та матеріалів, шо підлягають направленню на експертизу, суд вирішує питання щодо відіб­рання відповідних зразків. У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, зважаючи на те, хто із цих осіб ухиляється, а також яке значения маг для них ця екс­пертиза, може визнати факт, для з'ясування якого експертизу було призначено, або відмовити у його     продолжение

--PAGE_BREAK--визнанні. Ст. 146 ЦІІК уможливлює застосування заходів процесуального примусу до відповідача у разі його ухилення від проведення судово-біоло­гічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства. Таким заходом є примусовий привід на проведення експертизи.

Суд може заслухати думку експерта щодо формулювання питання, яке потребує з'ясування, проінструктувати його про доручене завдання і, за ного клопотанням, дати відповідні роз'яснення щодо сформульованих питань. Про вчинення цих дій повідомляються особи, які беруть участь у справі і які ма­ють право брати участь у їх вчиненні (ст. 144 ЦПК).

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це по­трібно з огляду на характер досліджень або якщо об'єкт дос­ліджень неможливо доставити до суду. Експерт дає у письмо­вій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд мас право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи заііропонуваїи експерту дати усне пояснення свого висновку, яке заноситься до журналу су­дового засідання.

У висновку експерта мас бути зазначено:

128

Глава U.

Дока їй та локаїування

129

/>/>коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про
присвоения кваліфікації судового експерта, стаж експертної
роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта)
проводилася експертиза;

на якій підставі була проведена експерт 1.1

хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що
були поставлені експертові;

які матеріали використав експерт;

докладний опис проведених досліджень;

висновки, зроблені в результаті дослідження;

обгрунтовані відповіді на поставлені судом запитання.

У висновку також обов«язково зазначається попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висно­вок та за відмову без поважних причин від виконання покла­дених на нього обов'язків.

Письмовий висновок експерта оголошується в судовому за­сіданні. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути поставлені taninainu. Першою ставить пишші експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, потім інші особи, які беруть участь у справі. Як­що експертизу призначено за клопотанням обох сторін, пер­шим ставить питання експертові позивач і його представник Суд мас право з'ясовувати суть відповіді експерта на запитан­ня осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи (ст. 189 ЦПК).

Висновок експерта не с обов'язковим для суду і оцінюється за загальними правилами, згідно з якими жодний не мас напе­ред встановленої сили. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з виснов­ком експерта повинна бути мотивована у судовому рішенні (ст. 60 ЦПК).

За необхідності може проводитись додаткова чи повторна експертиза. Додаткова експертиза призначається у випадку, як­що висновок експерта визнано неповним або неясним, а пов­торна — якщо визнано необгрунтованим або таким, що супе­речить іншим матеріалам справи, чи його правильність викли­кає сумніви.

Законодавством передбачена участь у цивільному процесі спеціаліста як особи, що володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати кон­сультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що по­требують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухва­лою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фо­тографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуа­льних дій і його допомога технічного характеру не замінює висновку експерта.

Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відпо­відати на поставлені судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні об­ставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу (ст. 54 ЦПК).

§ 4. Забезпечення доказів

Належні докази по справі не завжди знаходяться у заінтересо­ваних осіб, на яких покладений обов'язок із доказування пев­них обставин, а у їхніх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і їх подання, якщо не вжи­ти необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможли­вим, вони можуть зникнути або загинути. З мстою залобіїанпм таким наслідкам ЦПК передбачений інститут забезпечення до­казів, тобто вжиття судом невідкладних заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з мстою використання їх як доказів при розгляді цивільних справ.

Забезпечення доказів це їх процесуальна фіксація судом з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подання стане неможливий або утрудненим. Забезпечення до­казів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втраче­ні або їх подання стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Судом можуть також бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

130

Гпяшш 13.

/>У заяві про забезпечення доказів має бути зазначено:

докази, які необхідно забезпечити;

обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами:

обставини, які свідчать про те, що подання потрібних дока­
зів може згодом стати неможливим або ускладненим;

справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою пот­
рібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього періоду розгляду справи. Також суд за заявою заінте­ресованої особи може забезпечити докази до пред'явлення     продолжение

--PAGE_BREAK--нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви в за­значений строк особа, яка подала заяву про забезпечення до-каив, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збит­ки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'я­ти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, — місцевим загальним судом, у межах терито­ріальної підсудності якого можуть бутн вчинені процесуальні ли щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та ін­ших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення дока­зів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскаржен­ня ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву по­дано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забез­печення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

/>Глава 14. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Поняття та знамення позовного провадження

Позовне провадження це вид провадження у цивільному процесі, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визна­чає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньо­му двох сюрін — позивача та відповідача. Позовне є основ­ним видом провадження, що притаманне цивільному процесу з давніх часів. Ще процесові за давнім римським правом був притаманний інститут позову та позовного провадження.

Значення позовного провадження зумовлюється і тихі, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну час­тину цивільного процесуального права та зумовлюють розгляд справи за стадіями, поширюються саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (наказного та окремо­го) розглядаються вже за загальними правилами позовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначе­них спеціальними нормами про ці провадженім (ст.ст. 97, 235 ЦПК).

§ 2. Поняття, вили та елементи позову

Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є по­зов це матеріапьно-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист поруиіеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, про­цесуальній формі.

Зважаючи на те, що поняття «позов» та похідні від нього застосовуються цивільним процесуальним та матеріальними галузями права, у теорії сформувалося кілька поглядів з при­воду поняття та суті позову. На думку одних, позов — це інс­титут цивільного процесуального права, інших — інститут ма­теріального права. Однак переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття, тобто поєднання матеріаль­но-правового та процесуального аспектів.

Позов як складне явище маг кілька елементів, до яких на­лежать: предмет, підстава, зміст.

Предмет позову — це його частина, яка містить матеріаль­но-правову вимогу позивача до відповідача. У процесі розгля-

ду справи по суті позивач мас право змінити предмет позову (ст. ЗІ ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією з вимогою, у процесі розгляду справи замінити її іншою. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. Інакше позивач має право пред'явити самостійний позов за загальними правилами.

Підстава позову — цс частина позову, яка відображає об­ставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоїн (и. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК), і докази, що підтверджують позов (и. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право нале­жить позивачу, а на відповідача покладені певні обов'язки, складають активну підставу. До їх складу входять також фак­ти, які обґрунтовують належність доказів до справи, тс що по­зивач і відповідач с суб'єктами прав га обов'язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вбача­ється, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою нрава, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують необхідність подання позо­ву та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза ЙОГО порушення чи необхідність у зміні існуючих між сторо­нами правовідносин.

Зміст позову цс частина позову, яка відображає зверне­ну до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспо­реного чи невизнаного права.

Значення елементів позову полягаг у тому, що за ними ви­значаються межі судового розгляду, адже суд відповідно до ст. 11 ЦПК розглядає цивільні справи в межах заявлених сто­ронами вимог, не можуть вийти за них суди апеляційної та ка­саційної інстанцій при перегляді судових рішень. Елементи позову також індивідуалізують його, допомагають встановити тотожність з іншими. Цс має вирішальне значення при від-критгі провадження у справі та розвитку процесу у спорі.

У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову,

134

Глава 14.


    продолжение

--PAGE_BREAK--iai альна характеристика iiojobhoio провалжгння

135

/>/>вони класифікуються на позови: про присудження, про ви­знання, перетворювальні.

Позови про присудження спрямовані на поновлення пору­шеного права, усунення наслідків правопорушення; вимагаєть­ся поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення лій, які їх порушують.

Позови про іш іншим спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням мас внести ясність у питання про наяв­ність чи відсутність прав та обов'язків.

Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни чи припинення правовідно­син, які існують між сторонами.

Предметом судового розгляду може бути один позов або кілька. Наприклад, заява позивача та третьої особи із само­стійними вимогами щодо предмета спору розглядаються в од­ному провадженні. Тому закон передбачає можливість об'єд­нання та роз'єднання позовів.

Об'єднанім позовів дозволяє в одному провадженні розгля­дати кілька матеріально-правових вимог. Цс можуть бути ви­моги одного позивача до одного відповідача, вимоги одного позивача до кількох відповідачів, кількох позивачів до одного відповідача. Об'єднання позовів сприяє економії процесуаль­них засобів і є способом усунення можливості ухвалення про­тилежних за змістом рішень.

Об'єднання позовів може мати місце як з ініціативи пози­вачів, якщо вони визначають свої вимоги (множинні чи до кількох відповідачів) у позовній заяві, так і з ініціативи суду, який постановляє ухвалу з цього питання.

При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійнезначення і всі вони підлягають вирішенню судом у спільному процесі, по кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову чи про відмову у лозові пов­ністю або частково.

Критерієм для об'єднання позовів є його однорідність, під якою розуміють вимоги, які випливають з одних і тих самих правовідносин. Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати

як з одних цивільних правовідносин, так і з різних, але пов'я­заних між собою.

Роз'єднання позовів застосовується тоді, коли в одному провадженні перебувають декілька позовів, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи. Про роз'єднання поста­новляється ухвала, і ці матеріально-правові вимоги розглядаю­ться у самостійних провадженнях.

§ 3. Способи захисту відповідача від заявленого позову

Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комп­лексом процесуальних прав. До загальних насамперед нале­жать право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, за­являти клопотання, подавати свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, оскаржувати судові рішення та інші права, закріплені у ст. 27 ЦПК. Однак відповідач також має і спеціальні процесуальні способи захис­ту заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Заперечення проти позову це письмові пояснення відпо­відача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача, подані до суду після одержання ним копій ухвали про від­криття провадження у справі та позовної заяви. Причому во­ни можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасове нівелювання матеріально-нравової вимоги пози­вача. Ці пояснення можуть маги матеріально-прановий та нро-цесуально-нравовий характер.

Матеріально-правові заперечення спростовують суть позо­ву, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріаль-ио-правову вимогу і тому, безперечно, заперечує можливість виникнення процесу за нею.

Процесуально-правові запереченімобґрунтовують неправо­мірність виникнення або продовження пронесу у справі в зв'я­зку з відсутністю передумов для звернення позивачем до суду або порушення порядку його реалізації.

Зустрічний позов це матеріально-правова вимога пер­вісного відповідача до первісного позивача, пред'явлена до су­ду для спільного розгляду із первісним позовом. За цією позов­ною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач — відповідача. Однак лише у цій справі, повного процесуального статусу позивача

136

I ..... 14.

іаіальиахарактеристикапоюаногопрощіжгнич

137

/>/>відповідач може набути тільки у разі, якщо первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку від­мову.

При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою подвійну мету: по-перше, захистиш своє порушене, оспорене чи невизнане право, по-друге, він за­хищається проти вимог позивача.

Суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з пер­вісним позовом, якшо обидва позови взаємопов'язані та спіль­ний їх розгляд є доцільним, зокрема, якщо вони випливають з одних правовідносин, або вимоги за позовами можуть зарахо­вуватися, або задоволення зустрічною позову може виключи­ти повністю чи частково задоволеним первісного позову.

Право на пред'явлення     продолжение

--PAGE_BREAK--зустрічного позову відповідно до ст. 123 ЦПК виникає з відкриттям провадження у справі і мо­же бути реалізовано до або під час попереднього судового за­сідання. Поданий після цього зустрічний позов розглядається судом у самостійному провадженні в загальному порядку.

Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд ух­валює єдине рішення, в якому дає конкретну відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача.

§ 4. Зміни у позовному спорі

У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними роз­поряджатися.

Позивач протягом усього розгляду справи мас право зміни­ти по суті підставу або предмет позову, збільшити або змен­шити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Від­повідач мас право визнати позов повністю або частково. Сто­рони можуть укласти мирову угоду (ст, ЗІ ЦПК). Такі дії сто­рін є проявом принципу диснозитивності цивільного судочин­ства.

Зміна предмета та підстави позову є важливим правом позивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструк­цію позовного спору (вимогу до позивача та суду) у зв'язку, наприклад, ЗІ збором доказів, дослідженням обставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують, тощо. Обмеження щодо зміни предмета та підстави позову законом не встапов-

лені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. Інакше особа позбавляється права на звер­нення до суду у загальному порядку.

Збільшеная чи зменшення обсягу позовних вимог також дозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті ж при­чини. Причому особливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовних вимог повинні бути дотрима­ні зміст та форма такого звернення до суду, а також оплата судового збору, обчисленого на підставі збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, надміру сплачений судовий збір не повертається, оскільки на­явна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги.

відмова від позову це одностороннє усне або письмове волевиявлення тиивача в суді, спрямоване на відмову від су­дового захисту своєї вимоги. Така дія може бути вчинена про­тягом всього провадження у справі (ст.ст. 174, 306, 334, 372 ЦПК). Будучи проявом принципу диспозитивності, така дія позивача здійснюється під контролем суду. Останній відмов­ляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщо така розпо­рядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причин не може бути прийнята судом. Також не приймається відмова від позову, якшо вона вчинена представником всупе­реч інтересам позивача.

Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за со­бою закриття провадження у справі і виключає можливість у майбутньому звернення до суду з таким самим позовом. Тому наслідки вчинення такої дії позивачем повинні бути роз'яснені судом.

Відмову від позову слід відрізняти від відмови від поданої заяви чи скарги. Наприклад, повернення заяви за клопотанням позивача до відкриття провадження у справі не перешкоджає повторному зверненню до суду. У порядку, встановленому ст. 109 СК, подружжя, яке подало спільну заяву про розірван­ня шлюбу, може її відкликати до ухвалення рішення у справі. Особи, які подали апеляційну чи касаційну скаргу, також мо­жуть від неї відмовитися (ст.ст. 300, 330 ЦПК), що тягне за собою закриття відповідно апеляційного чи касаційного прова­дження. Але така дія не свідчить про відмову від позову (су­дового захисту), оскільки мас не матеріально-правовий, а про­цесуальний характер.

138

Глава14.


Заіальнахарактгрмстмканеповноюпровалженмя

139

/>/>/>Питання позову відповідачем односторонне усне або письмове волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем (ст. 174 ЦПК). Суд може вважати позов ви­знаним, якщо у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує чиїхось прав та законних інтересів і не зроблене під впливом проти­правної поведінки щодо нього інших осіб або з метою прихо­вати інші обставини, необхідні для вирішення справи.

Правом визначення позову відповідач наділений протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції. У разі визнання позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про його задоволення. Якщо визнання відпо­відачем позову суперечить закону або порушує права, свободи ЧИ інтереси інших осіб, суперечить інтересам відповідача (як­що визнання позову вчинено представником), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд справи.

Мирова угода це укладена між сторонами та визнана судом домовленість (договір) про припинення спору міме сто­ронами шляхом взаємних поступок, яка стосується їхніх прав, обов'язків та предмета позову (ст. 175 ЦПК). Сторони можуть укласти мирову угоду протягом усього часу провадження у справі (ст.ст. 306, 334 ЦІІК), в тому числі у процесі виконання рішення суду (ст. 372 ЦПК).

Сторони, які уклали мирову угоду, у спільній заяві повідо­мляють про це суд, а той роз'яснює наслідки вчинення такої дії. На підставі цієї заяви суд вирішує питання про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сто­рін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Як­що така угода суперечить закону, порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена представником сторони поза ме­жами своїх повноважень чи всупереч інтересам особи, яку він представляє, суд відмовляє у визнанні мирової угоди і продов­жує судовий розгляд. Ухвала про визнання мирової угоди мо­же бути оскаржена в апеляційному порядку.

Визнана судом мирова угода є підставою для виконання, тому ухвала про її визнання повинна відповідати вимогам ст. 19 Закону України «Про виконавче провадженій».

    продолжение

--PAGE_BREAK--§ 5. Забезпечення позову

Одним із недоліків судового способу захисту порушеного пра­ва є його фактична неоперативність, тобто, з огляду на вимогу дотримання цивільної процесуальної форми, розгляд справи може затягнутися, шо спричинить негативні наслідки для осо­би, яка потерпіла від правопорушення, або навіть станеться так, що розгляд справи взаі*алі втратить будь-який сенс. Для запобігання такій ситуації існує інститут забезпечення позову, порядок застосування якого визначений ст.ст. 151-155 ЦПК.

Забезпечення позову це застосування судом заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішений

Підставою для вирішення питання про забезпечення позову є заява осіб, які беруть участь у справі. Вона подасться до су­ду, у провадженні якого перебуває справа, із вказанням: при­чин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; виду забез­печення позову, який належить застосувати, з обгрунтуванням його необхідності; інших відомостей, потрібних для забезпе­чення позову (ст. 151 ЦПК). Заходи забезпечення позову мо­жуть бути вчинені на будь-якій стадії розгляду справи, та сто­суватися усієї матеріально-правової вимоги чи її частини.

Питання про забезпечення позову вирішується ухвалою су­лу в день надходження заяви без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. В ухвалі про забезпе­чення позову вказуються підстави застосування та заходи за­безпечення, виконується вона негайно у порядку, встановлено­му законодавством про виконавче провадження.

Заходи забезпечення позову (ст. 152 ЦПК) визначаються на засадах розумності, співмірності та з врахуванням обставин конкретної справи. їх можна поділити на дві ірупи: універ­сальні та спеціальні.

До універсальних заходів, які можуть застосовуватися у будь-якій справі за будь-яким позовом, належать:

накладення арешту на майно або грошові кошти, що нале­
жать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

заборона вчиняти певні дії;

встановлення обов'язку вчинити певні дії;

заборона іншим особам здійснювати платежі або передава­
ти майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зо­
бов'язання;

140

Глава 14.


Вілкрнгга ирона іагііііму справі

141

/>/>/>/>•передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим
особам (судовий секвестр).

Спеціальними є заходи, які використовуються тільки в ок­ремих справах:

зупиненим продажу описаного майна, якщо подано позов
про право власності на цс майно або про виключення його
з опису;

зупинення стягнення на підставі виконавчого документа,
який оскаржується боржником у судовому порядку.

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову.

Законодавством передбачена можливість скасування забез­печення позову, заміни одного способу забезпечення позову на інший, а також застосування кількох забезпечень за умови, що загальна їх сума не перевищує позовної.

Ухвали про забезпечення позову чи скасування забезпечен­ня можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Подання скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову і не перешкоджає подальшому розгляду справи, а на ухвалу про скасування заходу, що його вжито для забезпеченим позо­ву, або про заміну одного виду забезпечення позову іншим, — зупиняє виконання ціп ухвали (ст. 155 ЦПК).

Суд або суддя, допускаючи забезпечення позову, можуть вимагати від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків шляхом внесення застави у розмірі, достатньому для того, щоб запобіїти зловживанню забезпеченням позову (ч. 4 ст. 153 ЦПК). У разі відмови в позові, після набрання рішен­ням законної сили відповідач може стягнути з позивача збит­ки, завдані йому забезпеченням позову, а якщо застосовува­лась застава, то з неї у першу чергу здійснюється відшкоду­вання таких збитків (ст. 155 ЦПК). Предмет застави поверта­ється позивачеві, якщо ухвалено рішення про задоволення по­зову або укладено мирову угоду між сторонами, а також тоді, коли позов про відшкодування збитків не подано відповідачем протягом двох місяців (ч. З ст. 155 ЦПК).

Відповідач може захистити свої інтереси від застосування до нього заходів забезпечення позову. У разі, якщо позов мас грошову оцінку, відповідач згідно зі ст. 155 ЦПК може з доз­волу суду або судді замість допущеного забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену у позовній заяві.

Якщо в позові буде відмовлено, провадження у справі за­крито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи із забез­печення позову зберігаються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може водночас з ухваленням судово­го рішення або після цього постановити ухвалу про скасуван­ня заходів забезпечення позову (ст. 155 ЦПК).

У разі необхідності запобігання порушенню права інтелек­туальної власності позов може бути забезпечений до подання позовної заяви Заява про забезпечення до позову розглядаєть­ся судом не пізніше двох дні» з дня її подання. У разі обґрун­тованої вимоги заявника, це питанні розглядається лише за ного участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжи­ти заходи забезпеченим позову. В ухвалі суду про забезпечен­ня позову обов'язково вказується сірок, впродовж якого заяв­ник повинен подати відповідну позовну заяву: десять днів з дня постановления ухвали про     продолжение

--PAGE_BREAK--забезпеченій позову. Якщо по­зов не подано, то заходи забезпеченим позову скасовуються.

Глава 15. ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

§ 1. Поняття та передумови відкриття проваджений

Відкриття провиджепня у справі як стадія цивільного про­цесу — це сукупність процесуальних дій суду та інших учас­ників процесу, спрямованих па визначення передумов, підстав та порядку реалізації права на звернення до суду за судовим захистом.

Відкриття провадження у справі пов'язується із наявністю права на позов, а також процесуальним порядком його реа­лізації. Право на позов є похідним поняттям від заіимьного права на судовий захист, закріпленого та і-арантованого ст. 55 Конституції України

У теорії цивільного процесуального права в даному випад­ку застосовуються поняття «право на позов», «право на судо­вий захист», «право на звернення до суду». Кожне із цих по-нмп. має право на існування, причому у кожному конкретному випадку у них вкладається відповідний зміст.

Щодо права на позов, то у науці цивільного процесуально­го права думки науковців розійшлися. В одному випадку пра-

142

Глава 15.


Викриття провадження у справі

143

/>/>во на позов визначається як процесуальне поняття, у друго­му — зводиться до матеріального, а в третьому — матеріаль-ііо-праноні та процссуально-ііравові моменти судового захисту об'єднуються в єдине поняття права на позов. Інколи ше нази­вають право на пред'явлення позову та право на задоволення позову.

Право на позов є єдиним поняттям, яке включає:

право на задоволення матеріально-нравової вимоги позивача;

право на пред'явлення позову і порушення справи у суді.

Право на задоволення позову стосується кінцевого результа­ту діяльності суду із розгляду та вирішення справи. Тобто, в особи це право виникає ще в момент порушення права, однак підтвердити його, а в подальшому реалізувати, можна и.п.ки після ухвалення рішення суду про задоволення позову. Підста­ви для підтвердження та реалізації цього прана иншачаються, як правило, нормами матеріального права.

Право на пред'явлешш позову є засобом реалізації права на позов. Однак, виступаючи процесуальною формою права на позов, право на пред'явлення позову користується певною са­мостійністю. Важливою гараіггією можливості отримати судо­вий захист є положення про тс, що відмова від права на звер­нення до суду за захистом є недійсною (ст. З ЦПК, ст. 6 Зако­ну України «Про судоустрій України»).

Правом на пред'явлення позову наділені всі заінтересовані особи (ст. З ЦПК), в тому числі іноземні фізичні та юридичні особи та держави (ст. 410 ЦПК). Усі вони можуть звернутися до суду з позовом про захист суб'єктивного нрава чи охоро-нюваного законом інтересу. В окремих визначених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи в інтере­сах інших осіб, державних чи суспільних інтересів (ст.ст. З, 45 ЦПК). Слід також зазначити, що право на звернення до суду за судовим захистом мають не тільки фізичні та юридичні особи, а й інші суб'єкти, які наділені цивільною процесуаль­ною правосуб'ектністю.

Право на пред'явлення позову це інститут цивільного процесуального права, який регулює підстави та порядок по­рушення судової діяіьності із захисту прав та охоронюваних законом інтересів. Процесуальними наслідками реалізації пра­ва на пред'явлення позову є виникнення судової діяльності із здійснення правосуддя у цивільній справі та ухвалення рішен­ня суду як результат цієї діяльності. Для цього інституту не

мас значення питання щодо характеру спірного рішення — про задоволення заяви або про відмову у ньому. Якщо в ході розгляду справи з'ясується, що особа, яка звертається до суду, не маг на це права, то справа має бути закрита чи заява має бути залишена без розгляду.

В теорії цивільного процесуального права передумови права на пред'явлення позову поділяють на суб'єктивні та об'єк­тивні.

До суб'єктивних передумов належать процесуальна право­здатність позивача і відповідача, процесуальна заінтересова­ність особи.

Об'єктивні передумови права на звернення з позовом до суду можуть бути позитивні та негативні.

Передумови, наниже и. яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду, називають позитивними: належ­ність справи до цивільної юрисдикції суду; правовий характер вимоги позивача. Якщо цих передумов немає, процес не може бути порушений, оскільки позивач не має права на звернення до суду.

Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких закон пов'язує можливість звернення з позовом. До них нале­жать: відсутність рішення, шо набрало законної сили, винесе­ного зі спору між тими самими сторонами, про гой самий пред­мет і з тих самих підстав; відсутність ухвали суду, яка набра­ла законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або про визнання мирової угоди сторін; відсутність у прова­дженні суду справи щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відсутність укла­деного між сторонами договору про передачу цього спору на вирішення третейського суду.

Усі ці передумови права на звернення до суду мають вик­лючно процесуальний характер і не стосуються питань про на­явність чи відсутність у позивача суб'єктивного матеріального права. У зв'язку з цим суддя не мас права відмовити у від­критті провадження або повернути заяву з тих причин, що у позивача немає матеріального права, тобто права на задово­лення позову, якщо дана категорія справ підлягає розгляду у суді.

Відсутність права на пред'явлення позову є підставою для відмови у відкритті провадження або повернення заяви, а як­що справа прийнята до провадження суду, — закриття прова-

    продолжение

--PAGE_BREAK--144

І.іакаIS.


Відкриттяпроаїлжспмяуенрані

145

/>/>дження у справі чи залишення заяви без розгляду. Такі дії оформляються ухвалою.

§ 2. Процесуальний порядок відкриття провадження у справі

Право на пред'явлення позову може бути здійснене тільки у порядку, встановленому законом. Складовими порядку с:

дотримання правил про підсудність;

дієздатність позивача;

дотримання належної форми позовної заяви.

Право на пред'явлення позову може бути реалізоване шля­хом звернення до сулу, до повноважень якої о віднесено її роз­гляд та вирішення. У разі порушення вимоги про підсудність, суд повертає заяву та вказус, до якого суду слід звернутися позивачеві. Ця норма не обмежує права позивача, оскільки ос­танній може звернутися до суду за належністю, де буде пору­шено цивільну справу і, відповідно, його права будуть захи­щені. Однак це положення цивільного процесуального закону може утруднити можливість отримання судового захисту, осо&-ливо в останні дні позовної давності чи іншого с і року на звер­нення до суду.

Позивач має володіти повним обсягом цивільної процесу­альної дієздатності (ст. 29 ЦПК). Якщо заява подана недієздат­ною особою, суд повертає її заявникові, а якщо недієздатність виявилася в ході розгляду справи — залишає таку заяву без розгляду. Це не перешкоджає зверненню до суду через закон­ного представника такої особи чи іншу уповноважену особу.

Позов подасться до суду у формі позовної заяви, яка відпо­відає предмету, підставі та змісту позову, а також вимогам щодо змісту, форми та документальною супроводження, вста­новленим ст. 19 ЦПК та іншими нормативами актами законо­давства, зокрема тими, що регулюють спірні матеріальні пра­вовідносини.

Позовна заява подається в письмовій формі та має:

найменування суду, до якого подається заява;

ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я
представника позивача, якщо позовна заява подається пред­
ставником, їх місце проживання або місцезнаходження, по­
штовий індекс, номери засобів зв'язку, якшо такі відомі;

зміст позовних вимог;


зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру;

виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину,
наявність підстав для звільненій від доказування.
Позовна заява підписується позивачем або його представ­
ником із зазначенням дати її подання. До неї додаються доку­
менти відповідно до переліку, зазначеного у позовній заяві, а
також ті, що підтверджують сплату судового збору та оплату
витрат па інформаційно-іехшчііе забезпечення розгляду спра­
ви. Якщо позовна заява подається представником позивача, до
неї додасться довіреність чи інший документ, що підтверджує
його повноваження.

Відповідно до ст. 120 ЦПК позовна заява та документи, що додаються до неї, мають бути подані до суду у копіях по кіль­кості відповідачів та третіх осіб. Однак це правило не поши­рюється на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи без­діяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Питання про прийняття заяви та відкриття провадження у справі вирішується суддею одноособово не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, про що постановляєть­ся ухвала. Значення дії суду щодо відкриття провадження у справи надзвичайно важливе, оскільки саме з цього моменту настають матеріально-правові наслідки, шо випливають із по­рушення цивільної справи. Ухвала про відкриття провадження у справі, як правило, не може бути об'єктом апеляційного ос­карження, за винятком випадку, коли провадження у справі відкрито з порушенням правил про підсудність.

На стадії відкриття провадження у справі суд може поста­новити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення заяви чи залишення її без руху. При порушен­ні цивільної справи можуть також вчинятися дії щодо забезпе­чення позову, вирішуватися пиіання про об'єднання чи роз'єд­нання позовів.

Відмова у відкритті провадження у справі це закріпле­не в ухвалі волевиявлення суду, яке полягає у відмові прийняти позовну заяву та порушити цивільний процес у справі на під-

146

ГлаваIS.


Відкриття провадження у справі

147

/>/>/>ставах, визначених законом. Суд відмовляє у відкритті прова­дження, якщо:

заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного
судочинства;

с такс, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду
про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою
позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у
спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет
і з тих самих підстав;

у провадженні цього чи іншого суду с справа за спором
між тими самими сторонами, про топ самий предмет і з
тих самих підстав;

є рішення третейського сулу, прийняте в межах його ком­
петенції, щодо спору між тими самими

    продолжение
--PAGE_BREAK--сторонами, про той
самий предмет і з і sixсамих підстав, за винятком випадків,
коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусо­
ве посованая рішений третейського суду або скасував
рішення третейського суду і розгляд енранн в тому ж тре­
тейському суді виявився неможливим;

після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припинен­
ням юридичної особи, які < однією п сторін у справі, спір­
ні правовідносини не допускають правонасгуішицтва.

Постановления такої ухвали унеможливлю* повторне звер­нення до суду у цій самій справі (ст. 122 ЦПК), однак вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повернення позовної заяви це закріплене в ухвалі воле­виявлення суду щодо відмови прийняти позовну заяву з під­став, визначених законом, яке не перешкоджас повторному зверненню до суду за умови усунення тих перешкод, що стаючи підставою для повернення заяви.

Суд повертає заяву позивачеві, якщо:

позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про
повернення йому позову;

заяву подано недієздатною особою;

заяву від імені позивача подано особою, яка не мас повно­
важень на ведення справи;

справа не підсудна цьому суду;

подано заяву про розірвання шлюбу під час вагітності дру­
жини або до досягнення дитиною одного року без дотри­
мання вимог, встановлених СК (ст. 121 ЦПК).

Відповідно до ст. 219 ЦПК ухвала про повернення позовної заяви може бути об'єктом апеляційного оскарження

Залишення заяви без руху призупинення вчинення проце­суальних дій щодо відкриття провадження у справі для надан­ня позивачеві чи іншому заявникові можливості усунути недо­ліки у позовній заяві щодо змісту, форми чи порядку надання у строк, встановлений судом. Відповідно до ст. 121 ЦПК суд­дя, встановивши, що до суду подана позовна заява з палами змісту, форми чи порядку подання, не оплачений судовий збір чи витрати па інформаційно-гехиічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. Про це повідомляють позивача і надають йому строк для усу­нення недоліків. Така ухвала не може бути оскаржена в апеля­ційному порядку, оскільки не перешкоджає розвитку процесу у справі.

Якщо позивач у встановлений ухвалою строк усуне зазна­чені судом недоліки, то заява вважатиметься поданою у день її первісного подання до суду. Це правило встановлене для за­безпечення доступності правосуддя, адже позивач може в силу юридичної необізнаності чи з інших підстав випустити той чи інший момент, який є обов'язковим щодо подання позовної заяви до суду.

Якщо ж позивач не усуне вказані судом недоліки, заява вва­жається неподаною і повертається позивачеві, що не перешко­джає повторному зверненню до суду у загальному порядку.

Пред'явлення позову до суду породжує низку матеріаль­но-правових та процесуальних наслідків. Матеріально-правови­ми наслідками є: перерив позовної давності у випадку пред'яв­лення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є частина вимоги, право на яку має позивач (ст. 264 ЦК), момент присудження періодичних плате­жів (наприклад ст. 191 СК), момент, з якого незаконний доб­росовісний володілець зобов'язаний відшкодувати доходи, які отримали або повинні були отримати від речі, з приводу якої заявлений віндикаційний позов (ст. 390 ЦК). Окремими акта­ми матеріального законодавства можуть визначатися й інші наслідки. Наприклад, у разі звернення до суду з позовом про захист сімейних прав припиняється виконання відповідного рішення органу опіки та піклування (п. З ст. 19 СК).

Процесуальними наслідками пред'явлення позову до суду с вступ у цивільні процесуальні відносини. Приміром, якщо су­дом винесена ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви,

148

Главі 16.

149

/>/>/>/>то позивач або його представник наділяються правами щодо її оскарженім. Якщо справа порушена і суд розпочнім* прова­дження у ній, виникає ціла низка цивільних процесуальних правовідносин між сторонами та іншими особами. Позивач у цьому разі наділяється великим колом процесуальних прав та обов'язків, які забезпечують його участь у процесі.

Глава 16. ПІДГОТОВКА СПРАВИ

ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

§ 1. Ноші і ш. мста, завдання та значении ПІДГОТОВКИ справи до судового роігляду

Після прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі розпочинається підготовка цивільної справн до судово­го розгляду — одна із обов'язкових стадій цивільного проце­су. Мета цієї стадії полягає у сприянні охороні прав та закон­них інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом створення умов для забезпечення правильного та своєчасного вирішення справи й ухвалення законного та обгрунтованого рішення. Завданнями підготовки є:

створення можливостей для врегулювання спору до судово­
го розгляду, в тому числі примирення сторін;

визначення характеру спірного правовідношення та мате­
ріальної норми права, яка підлягає застосуванню;

визначення предмета доказування, тобто фактичних обста­
вин, що мають значення для правильного вирішення справи;

визначення складу учасників процесу у справі, їх процесуа­
льного становища та способів забезпечення своєчасної явки
цих суб'єктів у судове засідання;

з'ясування кола доказів, необхідних для вирішення справи
та забезпечення їх саосчасного надання.

Ці завдання виконуються шляхом вчинення комплексу проце­суальних дій судді та інших учасників процесу (гл. З розд. Ill ЩІК), що складають зміст стадії підготовки справи до судо­вого розгляду.

Суддя призначає попереднє судове засідання, веде його, ух­валює судове рішення у разі відмови від позову, визнання по­зову, укладення між сторонами мирової угоди, здійснює пере­важну більшість процесуальних дій з підготовки справи до су-

дового розгляду, передбачених ст.ст. 127, 130 ЦПК. Водночас, в умовах реформування принципу змагальності оГюв'язок під­готовки справи до судового розгляду частково лягає на сторо­ни, інших осіб, які беруть участь у справі, та їхніх представ­ників (ст. 38 ЦПК). Зокрема, сторони та особи, які беруть участь у справі, на цьому етапі судочинства заявляють клопо­тання, висловлюють свою позицію з усіх питань, що виника­ють. Сторони можуть укласти мирову угоду і, тим самим, припинити спір, не довівши справу до судового розгляду. Особ­ливого значення підготовка справи до судового розгляду набу­ває в контексті формування доказової бази, адже відповідно до ст. 131 ЦПК сторони га інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані подати свої     продолжение

--PAGE_BREAK--докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.

Інші учасники цивільного процесу (спідки, експерти, спе­ціалісти, перекладачі тощо) також виконують процесуальні обов'язки на сталії підготовки. Наприклад, у випадку пору­шення справи особою або щодо особи, яка не володіє мовою судочинства, при підготовці справи, як і під час судового роз­гляду, не обійтися без участі перекладача. Поряд з тим, ролі кожного з учасників процесу при підготовці справи до судово­го розгляду взагалі та при проведенні попереднього судового засідання зокрема не однакові. Таким чином, процесуальні дії, що складають зміст стадії підготовки, можна поділити за суб'єк­том здійснення на три групи

процесуальні дії судді з підготовки справи;

процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі;

процесуальні дії осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.

Отже, підготовка справи до судового розгляду обо» яз-кова стадія цивільного процесу, яка являс собою сукупність процесуальних дій учасників процесу, спрямованих на з ясуван-ня можливості врегулювання спору до судового розгляду та на забезпечення своєчасного та правильного розгляду та ви­рішення цивільної справи.

§ 2. Процесуальний порядок ні и тонки цивільних справ до судового розгляду

Підготовка цивільної справи до судового розгляду розпочина­ється після відкриття провадження у справі. Від цього моменту суддя невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі,

ISO

Гам16.


IIік.і справи ло судовою ронлялу

151

копії позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі, відповідачеві — також копії доданих до позовної заяви документів. Поінформованість про суть заявлених позовних ви­мог та їх обгрунтування дозволяє відповідачеві та особам, які беруть участь у справі, вчасно і належно підготуватися до такої участі. Зокрема, відповідач після отримання копії позовної зая­ви та доданих до неї документів, може подати суду письмове заперечення проти позову. Інформація, отримана судом з такого запереченні, дозволяє судові мати більш повне уявлення про обставини справи вже на цьому етапі судочинства.

Більшість процесуальних дій, що складають зміст с гади підготовки справи до судового розгляду, вчиняється у по­передньому судовому засіданні, яке має бути призначене і проведене впродовж одною місяця під дня відкритті прова­дження у справі. Про призначення попереднього судового за­сідання суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 ЦП К засідання має проводитись за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. То­му, призначаючи засідання, необхідно враховувати час, потріб­ний для отримання повідомлення відповідною особою та забез­печення її явки до суду.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути підкладене, якщо причини неявки будуть визнані судом пова­жними. У разі неявки сторони на попереднє судове засідання без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки, з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. Прийняття інших доказів надалі залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно

Попереднє судове засідання проводиться за загальними пра­вилами, проте з певними особливостями, обумовленими спе­цифікою цілей та завдань стадії підготовки.

Зокрема, відповідно до ст. 130 ЦПК, проведення поперед­нього судового засідання мас на меті виконання низки зав­дань. По-перше, це з'ясування можливості врегулювання спо­ру до судового розгляду, по-друге, забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Для врегулювання спору до судового розгляду на поперед­ньому засіданні суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає відповідач позов, чи не бажають сторони

укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третей­ського суду.

Сторони, своєю чергою, висловлюють свої позиції з приводу можливості вирішення справи до судового розгляду І можуть відмовитись від позову, визнати позов, укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. У разі вияв­лення сторонами бажання вчинити одну з таких дій, суд ухва­лює у попередньому судовому засіданні рішення но справі або постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Така можливість вирішення спору між сторонами до судо­вого розгляду дозволяє не тільки заощадити їх час та кошти, а й уникнути передачі на судовий розгляд по суті нже вирішеної

справи.

Якщо спір не врегульовано, діяльність усіх учасників про­цесу в попередньому судовому засіданні спрямовується на створення умов для майбутнього правильного та швидкого розгляду і вирішення конкретної цивільної справи. З цією ме­тою суд:

уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову,
зміст заявлених ним вимог, з'ясовує можливі заперечення
проти них, попередньо одержує відомості про обставини,
що мають значення для справи та докази. З'ясовуючи суть
заявлених вимог та заперечень, суддя роз'яснює сторонам
право закінчити справу мировою угодою, звернутися за ви­
рішенням спору до третейського суду, коли цс відповідає
характеру спірних правовідносин;

вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у
справі. Для правильного визначення їх складу суддя:


перевіряє, чи належні позивач та відповідач у справі. Якщо
буде встановлено, що відповідач і неналежною стороною,
судця може вирішити питання про його заміну;

перевіряє наявність процесуальної співучасті, що можлива
у справі як на стороні позивача, так і відповідача, причому
якщо співвідповідачі залучаються до справи незалежно від
їх бажання, то у разі пред'явлення позову не всіма особа­
ми, чиї права порушені (оспорені), суд не може притягнути
останніх як співвідповідачів без їх згоди. Він може лише
повідомити таким особам про наявність в суді відповідної
цивільної справи. Якщо останні не виявлять бажання всту­
пити в процес як співпозивачі, суд може притягнути їх до

    продолжение

--PAGE_BREAK--IS2

Глава16.


ІШютовка справи до судити п ріш.ія і\

І S3

/>/>участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору;

за наявності підстав вирішує питання про иравонаступницт-
во в справі;

визначає необхідність залучення або вступу у справу третіх
осіб, прокурора, органу державної влади чи місцевого са­
моврядування. У справах, що стосуються захисту неповно­
літніх чи малолітніх, а також про розірвання шлюбу з осо­
бою, визнаною в установленому порядку безвісно відсут­
ньою або недієздатною, суддя вирішує питання про приті­
нення до участі представника органів опіки і піклування
для охорони майнових прав відповідача, а також для забез­
печення інтересі» дпсіі;


визначає факти, які необхідно встановити для вирішеним
спору, а також з'ясовує, які з них визнаються кожною сто­
роною, а які підлягають доказуванню;

з'ясовує, якими доказами кожна сторона обґрунтовуватиме
свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин та
встановлює строки їх подання; На сьогодні обов'язок зби­
рати докази лежить, головним чином, на особах, які беруть
участь у справі, проте за судом також збереглися певні пов­
новаження «Зокрема, відповідно до ст.ст. 130, 137 ЦПК суд­
дя, встановивши, що поданих доказів недостатньо для підт­
вердження вимог позивача чи заперечень відповідача, за
клопотанням сторони, зобов'язаний витребувати докази, не­
обхідні для вирішення справи. У разі, якщо є загроза, що
подання потрібних для правильного вирішення справи до­
казів стане згодом неможливим або утрудненим, суддя мо­
же вжити заходів до забезпечення доказів (ст. 133 ЦПК);

за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує
питання про витребування доказів та виклик свідків, про
проведення експертизи, залучення до участі у справі спе­
ціаліста, перекладача, особи, яка подає правову допомогу,
або про судові доручення щодо збирання доказів;

у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд
письмових і речових доказів;

за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує
питання про вжиття заходів забезпечення позову;

вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судово­
го розгляду;

визначає час і місце судового розгляду.

Крім того, для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи учасники процесу повинні також вирішити на стадії підготовки питання про можливість об'єднання чи необ­хідність роз'єднання позовних вимог у порядку, встановлено­му ст. 126 ЦПК.

Загалом, обсяг підготовки кожної конкретної цивільної справи до судового розгляду неоднаковий та обумовлюється її особливостями (специфікою спірного нравовідношения, його суб'єктного складу, фактичних обставин тощо). В таких умо­вах практично неможливо передбачити вичерпний універсаль­ний для будь-якої категорії справ перелік процесуальних дій з підготовки, тому закон передбачає можливість вчинення ін­ших лій, які не зазначено в гл. З розд. IIIЦПК.

Процесуальні дії з підготовки справи до судового розгляду слід відрізняти від подібних дій на стадії судового розгляду: перші спрямовані на сприяння примиренню сторін та забезпе­чення судового розгляду, останні — на вирішення справи по суті.

Хід попереднього судового засідання, як і судового розгля­ду, повністю фіксується за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Це обов'язок секретаря, який одночасно ве­де і журнал судового засідання.

Відповідно до ст. 156 ЦПК стадія підготовки справи до су­дового розгляду завершується постановлениям ухвали, в якій зазначається, які підготовчі дії проведені. Цією ухвалою також встановлюється дата судового розгляду справи в межах п'ят-надцятиденного строку після закінчення всіх необхідних під­готовчих дій.

§ 3. Судові виклики та повідомлення

Місцем судового розгляду, як правило, є приміщення відповід­ного суду. Визначення часу проведення судового засідання обумовлюється рядом факторів. По-перше, слухання справи повинно бути призначене в межах строків, встановлених ст.ст. 129, 157 ЦПК, тобто протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а слухання справи про поновлення на роботі, стягнення алімен­тів та попереднє судове засідання має бути призначено і про­ведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. По-друге, при визначенні дати судового засідання має

154

Главі 16.


Шлютовка справи ло судового ром ладу

155

/>/>бути врахований час, об'єктивно необхідний для вручення по­вісток про виклик учасників процесу до суду та їх можливості підготуватися до участі в справі та з'явитися в суд.

Явка осіб в судове засідання та можливість їх участі в дос­лідженні доказів залежить від своєчасного їх поінформування про час і місце розгляду справи чи нчинсшія певної процесу­альної дії (згідно із ст. 74 ЦІІК але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання).

ЦПК (гл. 7 розд. І) передбачає дві форми доведення до відома учасників процесу їх права чи обов'язку з'явитися в суд: судове повідомчення та судовий виклик.

Судове повідомлення мас інформативний характер, тобто являс совою інформування осіб, які беруть участь у справі, про вчинення процесуальних дій, в яких участь цих осіб не с обов'язковою. Повідомляються, як правило, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, адже їх явка до суду цс, як правило, їх право, а не обов'язок.

Судовий виклик це вимога з'явитися до суду, котра адресується тим учасникам цивільного процесу, які зобов'я­зані з'явитися. Ця вимога стосується свідків та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.

Судові виклики надсилаються судовими повістками про ви­клик, судові повідомлення — судовими иовістками-повідом-лсииями.

Повістка надсилається окремо кожній особі, якій адресова­ний виклик чи повідомлення. Повістки надсилаються за адре­сою, вказаною самими сторонами або іншими учасниками справи, рекомендованим листом із повідомленням про вручен­ня або через кур'єрів. Стороні чи її представникові за їх зго­дою можуть бути видані судові повістки для вручення відпо­відним учасникам цивільною процесу. Судова повістка також може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти та перекладачі можуть бути повідомлені або ви­кликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших за­собів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або ви­клику.

Виклики в суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судо-

ві повістки-повідомлення — особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, участь у яких для них не є обов'язковою.

У повістці про виклик має бути зазначено:

ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи,
якій вона адресується;

найменування та адресу суду;

зазначеним місця, дня і часу явки за викликом;

назву справи, за якою робиться виклик,

в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач,
третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач).

викликається особа в судове засідання чи у попереднє су­
дове засідання, а у pan

    продолжение
--PAGE_BREAK--шпорного виклику сторони у зв'яз­
ку з необхідністю дати особисті пояснення — про потребу
дати особисті пояснення;

у разі необхідності — пропозицію особі, яка бере участь у
справі, подати всі раніше неподані докази;

обов'язок особи, яка одержала судову повістку в зв'язку з
відсутністю адресата, за першої можливості вручити її ад­
ресатові;

роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуально­
го статусу особи, яка викликається (накладення штрафу,
примусовий привід, розгляд справи за відсутності, зали­
шення заяви без розгляду), а також про обов'язок повідо­
мити сул про причини неявки.

Судова повістка-иовідомлеиня повинна містити наймену­вання та адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, день і час її вчинення, а також що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов'язковою.

Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії від­повідних документів, у повістці має бути зазначено про це, а також що особа мас право подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження.

Для того, щоб суд володів інформацією про одержання по­вістки чи повідомлення адресатом, разом з повісткою надсила­ється зворотна розписка. Повістки про виклик, адресовані фі-іичним особам, вручаються їм особисто. При одержанні повіс­тки отримувач ставить свій підпис на зворотній розписці, піс­ля цього розписка підлягає поверненню до суду з зазначенням часу її одержання адресатом. Повістка, адресована юридичним

156

І'лш 16.


Судовийроіг.іад

157

/>особам вручається відповідній службовій особі, яка також роз­писується про її одержання на зворотній розписці.

Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, пове­ртається до суду.

У разі відмови адресата отримати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і пове­ртає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову по­вістку, вважається повідомленою.

Якшо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, гримання у дисциплінарно-му батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання, яка негайно надсилає розпис­ку та письмові пояснення цієї особи до суду.

Особам, які проживають за межами України, судові повіст­ки вручаються в порядку, визначеному міжнародними догово­рами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а в разі відсутності таких — через дипломатичні пред­ставництва та консульські установи України за місцем прожи­вання цих осіб.

Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-ко­му з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності — відповідній житлово-експлуатаційній орга­нізації або виконавчому органу місцевого самоврядування. Су­дова повістка вважається врученою, якщо її вручено представ­никові адресата.

У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову по­вістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Якщо повістка відправляється поштою, вона надсилається за адресою, вказаною у позовній заяві, тому сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані згідно зі ст. 77 ЦПК повідомляти суд про зміну своєї адреси під час прова­дження у справі. За відсутності заяви про зміну адреси повіст­ки надсилаються на останню відому судові адресу і вважають­ся доставленими, навіть якщо адресат за цією адресою більше не проживає.

В окремих випадках суд зобов'язаний вжити заходів щодо розшуку відповідача. Зокрема, відповідно до ст. 78 ЦПК, якшо невідоме місце фактичного перебування відповідача в справах N позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи, суд оголошує йою розшук, що прова­диться за ухвалою суду органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стяіуюгься з відповідача в дохід держави за рішенням суду.

Глава 17. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД

§ 1. Поняття, значення та порядок судового розгляду цивільної справи

Покладений на суди обов'язок і і захисту суб'єктивних прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права виконується перш за все у ході судового розгляду цивільної справи.

Судовий розгляд стадія цивільного процесу, яка являс собою сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямовану на розгляд ти вирішення цивільно-право­вого спору по супи

Значення судового розгляду визначається змістом діяльнос­ті суду відповідної інстанції і виконуваних ним функцій на цій стадії процесу, адже в ході судового розгляду на основі всебічного та повного дослідження доказів, наданих сторона­ми, встановлюються фактичні обставини справи та приймаєть­ся рішення по суті.

Законодавець визначив, що «розгляд судом цивільної спра­ви відбувається в судовому засіданні» (ст. 158 ЦПК), з чого виникає закономірне запитання: як співвідносяться поняття «судове засідання», «розгляд справи» та «судовий розгляд»? Аналіз чинного законодавства (зокрема гл. 4 розд. IllЦПК) дозволяє зробити висновок, що розгляд та вирішення цивіль­ної справи є xwcmoM стадії судового розгляду, а судове за­сідання — процесуальною формою.

Цивільне процесуальне законодавство закріплює чіткий по­рядок розгляду та вирішення цивільних справ, який: визначає послідовність вчинення та зміст процесуальних дій суду та ін­ших учасників процесу; окреслює гарантії захисту процесуаль-

    продолжение

--PAGE_BREAK--1S8

Глава 17.

Судовий роії.іял

159

/>/>/>них прав та виконання процесуальних обов'язків останніх; відображає дію більшості принципів цивільного процесуально­го права (диспозитивності, змагальності, безпосередності, ус­ності та ін.).

Цивільні справи розглядаються та вирішуються судом пер­шої інстанції протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — впродовж одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторо­ни та з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухва­лою може подовжити розгляд спрапи, але не більше, ніж на один місяць.

Законом закріплено особливі правила відкриття судового засідання іа його проведения, звернення учасників процесу до судді (суддів), постановления та оголошення судових рішень, які спрямовані па забезпечення виконання завдань цивільною судочинства. Наприклад, при вході судці (суддів) в зал судо­вого засідання всі присутні в залі повинні встати, особи, які беруть участь у справі; свідки, перекладачі, експерти, спеціа­лісти дають пояснення (свідчення) стоячи, звертаючись до судді словами «Ваша честь».

§ 2. Судове засідання нк процесуальна форма розгляду та вирішення цивільної справи

Розгляд справи здійснюється у судовому засіданні в призначе­ний день та час у спеціально обладнаному для цього при­міщенні суду — залі судових засідань. Керує ходом судового засідання та спрямовує судовий розгляд головуючий. Він забез­печує додержання послідовності і порядку вчинення процесу­альних дій, здійсненні учасниками цивільного процесу їх про­цесуальних прав і виконання ними обов'язків, а також повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Тому голо­вуючий наділений повноваженнями вживати необхідних захо­дів для підтримання в судовому засіданні належного порядку, розглядати клопотання та інші звернення.

У разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, пере­кладачів щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання, і про їх прийняття чи відхиленим суд постановляє ухвалу.

Процесуальні дії, які проводяться на стадії судового розгля­ду, не с нсвиорядкованими, вони утворюють чотири послідов­ні частини (етапи), кожна з яких мас своє значення, зміст та призначена для вирішення певного кола питань:

підготовча частина;

розгляд справи по суті;

судові дебати;

ухвалення та проголошення рішеним

Підготовча частина маг попсрелньо-иерсвірочний харак­тер і полягає в тому, що процесуальні дії суду та інших учас­ників процесу спрямовуються головним чином на визначення можливості розгляду справи по суті в конкретному судовому засіданні. Послідовність вчинення процесуальних дій на підго­товчому етапі судового засідання визначається ст.ст. 163-172

цгас

У підготовчій частині вирішуються питання:

чи може справа розглядатися цим складом суду;

чи можливе засідання за наявної присутності учаснпкін
процесу, за наявного обсягу доказі»;

про відводи (якшо такі заявлено) тощо.

Підготовча частина починається з відкриття судового за­сідання головуючим та оголошення, яка справа розглядатиме­ться. Після цього суд вирішує питання про явку осіб: секретар судового засідання доповідає, хто з'явився, чи вручені повіст­ки особам, що не з'явилися, та які є відомості про причини нез'явлення останніх.

Заслухавши секретаря, суд встановлює особу тих, хто з'я­вився. У кожної з осіб з'ясовується прізвище, ім'я, по батько­ві, рік народження, місце проживання та роботи. Порядок встановлення особи залежить від суб'єкта та обставин справи.

Якщо у справі бере участь перекладач, йому роз'яснюють його права, обов'язки та під розписку попереджають про кри­мінальну відповідальність за завшомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Крім того, перекладача приводять до при­сяги, текст якої він підписує, разом з розпискою приєднується до справи.

Наступною процесуальною дією є видалення свідків із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. При цьому судовий розпорядник повинен вжити заходів, щоб свід-

160

Гліва17.

Судовийроіг.шд

161

/>/>ки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.

У цій же частині головуючий оголошує склад суду, прізви­ща експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового за­сідання та роз'яснює учасникам справи їх процесуальні права та обов'язки (зокрема, прайс заявляти клопотання перед судом та відводи), про що зазначається в журналі судового засідання У першу чергу розглядаються заяви про відводи, після чого головуючий з'ясовує, чи є в учасників процесу клопотання в зв'язку з розглядом справи. Якщо заяви та клопотання заявля­ються, суд, заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, вирішує їх. За результатами розгляду заяв та клопотань носта-штнясться ухвала, при цьому відмова у задоволенні клопотан­ня не перешкоджає у подальшому заявляти таке саме клопо­тання чи заяву.

Суд також вирішує шпашін про наслідки неявки в судове засідання сторін, інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 169 ЦПК), в тому числі про відкладення розгляду справи

Розгляд справи по суті (ст.ст. 173-192 ЦПК) розпочина­ється доповіддю головуючого про обставини справи, н якім іа змачаються: назва справи, позивач, відповідач, суть та предмет спору, зміст заявлених вимог та обставини, що на них сторони посилаються як на їх обгрунтування; про пишання     продолжение

--PAGE_BREAK--сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (як­що такс мало місце). Якщо справа розглядалася і її розгляд було відкладено, головуючий називає причини цього та по­відомляє, чи їх усунено. Якщо справа була вирішена по суті, але рішення було скасовано, а матеріали надійшли на новий розгляд від суду апеляційної чи касаційної інстанції з відпо­відними вказівками, про це також повинно бути зазначено.

Метою даної доповіді є доведення змісту справи до учасни­ків процесу та всіх присутніх у залі судового засідання осіб, що надає їм можливість стежити за рухом процесу (особливо цс важливо для сторін та інших осіб, які беруть участь у спра­ві, якщо вони з тих чи інших причин були відсутні на попере­дньому судовому засіданні).

Після доповіді головуючий з'ясовує: чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. У разі надходження

таких клопотань, суд повинен дати на них відповідь (постано­вити відповідну ухвалу чи навіть ухвалити рішення по справі).

Далі суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. Законодавчо визначено таку послідовність їх виступів: спочатку заслуховуються позивач та третя особа, яка бере участь на його стороні, потім відповідач та третя особа, яка бере участь на його стороні. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснен­ня першими.

Якщо у справі беруть участь представники, їхні пояснення заслуховуються після пояснень сторони, третьої особи, яку во­ни представляють. Відповідно до ст. 175 ЦПК пояснення мо­жуть давати тільки нрсдсіашінки, якщо про це є відповідне клопотання сторони чи третьої особи.

Пояснення дають у довільній формі. Закон не регламентує послідовність викладу обставин, на які посилаються особи як на обгрунтування своїх вимог, та не обмежує час виступу. Проте, якщо особи, що дають пояснення, висловлюються не­чітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді — «так» чи «ні»

Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Наприклад, якщо справу розглядають за відсутності відповідача, головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях.

Додатковою гарантією захисту прав та законних інтересів учасників цивільного процесу є правило ст. 178 ЦПК, що умож­ливлює відмову від визнання обставин, яке було заявлене в попередньому судовому засіданні. Скажімо, якщо сторона ви­знала певні обставини внаслідок помилки, то має істотне зна­чення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або в результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною, і доведе це, вона може відмовитись від такого ви­знання. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу.

Після заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, головуючий визначає порядок допиту свідків та дослі­дження інших доказів у справі.

Допит свідків регламентовано ст.ст. 180-184 ЦПК. Кожен свідок допитується в судовому засіданні окремо та після дони-

162

І мил 17.

"

Судовий рип.їй і

163

/>/>ту залишається в залі судового засідання до закінчення розгля­ду справи, якшо суд не дозволить йому піти раніше. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судово­го засідання під час розгляду справи.

Перед допитом головуючий встановлює особу свідка, його вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та з'ясовує, чи не відмовляється він на законних імдста-нлх під давання показань Підмову від давання показань суд приймає шляхом постановления ухвали. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попе­реджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та при-11. ііого до присяги, текст якої свідок підписує, а присяга та розписка приєднуються до справи Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти все, шо йому особисто відомо у справі.

За загальним правилом, свідків допитують усно, за винят­ком випадків, коли показання пов'язані з будь-якими обчис­леннями та іншими даними, які важко зберегти п пам'яті. В такому випадку, даючи показання, свідок може користуватися записами, які потім подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухва­лою суду. В разі відкладення розгляду справи оголошуються показання свідків, зібрані за судовими дорученнями у порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показанні, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення і якщо участь цих свідків у ново­му судовому засіданні г неможливою.

Свідок мас право давати показання рідною мовою або мо­вою, якою він володіє.

Свідкові можуть бути поставлені запитання в такому по­рядку: першою — особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд ставить за-ииілння свідкові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі, проте закон наділяє його правом в будь-який момент допиту з'ясовувати суть відповіді свідка на запитання осіб, які беруть участь у справі. Запитання свідкам можуть ставити і під час дослідження інших доказів. Якшо запитання, поставлені свідку, за змістом ображають честь, гід-

ність особи, є навідними або не стосуються предмета розгля­ду, головуючий має право знімати їх за заявою осіб, які бе­руть участь у справі.

На виконання положень ст. 63 Конституції України у ст. 50 ЦГЖ закріплено право свідка відмовитися давати показання, якщо відомі йому відомості стосуються його особисто, членні його сім'ї чи близьких родичів. Таку відмову від давання по­казань сул приймає шляхом постановления ухвали (ст. 180 ЩІК).

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його заявою або заявою сторін чи ін­ших осіб, які беруть участь у     продолжение

--PAGE_BREAK--справі, чи і ініціативи суду. Свідки також можуть бути допитані одночасно (очна ставка) для з'ясування причин розбіжностей у показаннях.

Особливий порядок передбачений для допигу малолітніх та неповнолітніх свідків (ст. 182 ЦПК): малолітні, а за розсудом суду й неповнолітні, свідки допитуються у присутності педа­гога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, які не заінтересовані у справі. Такі особи з дозволу суду можуть ставити свідкові запитання, а також висловлювати свою думку щодо особи свідка, змісту його показань.

Свідок, який не дос я і шістнадцятирічного віку, не поперед­жається про кримінальну відповідальність за відмову від да­вання показань і за завідомо неправдиві показання, він не при­водиться до присяги, а після закінчення допигу видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необ­хідною його присутність. Задля об'єктивного з'ясування обста­вин справи у виняткових випадках на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бе­ре участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судо­вого засідання головуючий повідомляє її про показання свідка і надає можливість поставити йому заііиіаііни

Зважаючи на те, що пояснення сторін не визнаються зако­ном засобом доказування, відповідно до ст. 184 ЦПК, якшо сторона, третя особа, їхні представники заявлять, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки, в тому числі із попе­редженням їх про кримінальну відповідальність за давання за­відомо неправдивих показань та ін.

164

Глава 17.

(«у.шиий роп ія і

165

/>/>/>Дослідження письмових доказів (ст. 185 ЦПК), в т. ч. отри­маних в порядку їх забезпечення, огляду на місці або за судо­вими дорученнями, полягає в їх оголошенні в судовому за­сіданні та наданні для ошаііомлення особам, які беруть участь у справі, а за необхідності — також експертам, спеціалістам та свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу вищевказаних доказів або протоколу їх огляду. Щодо досліджуваних доказів їм, а також січ експертам, спеціалістам можуть ставитися запитання.

З метою захисту державної або іншої таємниці, яка охоро­няється законом, ЦПК встановлює спеціальні правила дослі­дження особистих паперів, листів, записів телефонних розмон, телеграм га інших видів кореспонденції, яка містить таку таєм­ницю. Ці документи можуть оголошуватись у відкритому су­довому засіданні тільки іа ігодою осіб, визначених ст. 306 ЦК (особи, яка ї\ направила, та адресата). Це саме правило засто­совується при дослідженні звуко- і відсозаписів приватною характеру (ст. 186 ЦПК)

Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису прово­дяться в залі судового засідання або в іншому, спеціально під­готовленому для цього приміщенні, з відображенням у журна­лі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує по­яснення осіб, які беруть участь у справі. У разі потреби від­творення звукозапису і демонстрація відсозапнеу можуть бути повторені повністю або у певній частині.

З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису (наприклад, якщо зображення нечітке або носій пошкоджено тощо), а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість суд може залучити спеціаліста або призначиш експертизу.

Дослідження речових доказів проводиться шляхом їх огля­ду в залі судового засідання або іншим способом. За правила­ми ст. 187 ЦПК після огляду такі докази пред'являють для оз­найомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам, які, своею чергою, можуть звернути увагу суду на ті чи інші об­ставини, пов'язані з оглядом, про що зазначається в журналі судового засідання.

Якщо речові докази досліджувались не в судовому засідан­ні, а, наприклад, за місцем їх знаходження, протоколи огляду

оголошуються в судовому засіданні, і особи, які беруть участь у справі, можуть дати щодо них свої пояснення. Крім того, вони можуть ставити запитаная з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

Дослідження висновку експерта регулюється ст. 189 ЦПК. Поданий експертом письмовий висновок оголошується в судо­вому засіданні. Для роз'ясненняі доповнення висновку експер­тові можуть бути поставлені запитаній. Першою, як і при до­нин свідків, запитання експертові ставить особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, потім інші осо­би, а після — суд. Якшо експертизу призначено за клопотан­ням обох сторін, першими ставлять запитання експертові по-(ішач і ного представник. Суд також мас право і'ясовуїі.пп суть відповідей експерта на запитання осіб, які беруть участь у справі.

Під час дослідження доказів с можливою участі, спеціаліс­та, який може надавати усні консультації або письмові роз'яс­нення (висновки), і приполу яких йому також можуть бути по­ставлені     продолжение

--PAGE_BREAK--запитання по суті.

Після з'ясування всіх обставин справи га перевірки їх дока­зами головуючий з'ясовує у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, чи не бажають вони дати додаткові пояснен­ня, які можугь доповни пі матеріали справи.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання, або за відсутності таких, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевір­ки їх доказами і переходить до наступної частини судового за­сідання — судових дебатів.

Судові дебати це частина судового засідання, в якій особи, які беруть участь у справі, у промовах підбивають під­сумки своїх пояснень, дають оцінку дослідженим докажи, на-водять ачасну точку зору щодо того, який повинен бути результат розгляду та вирішення справи.

Ст. 193 ЦПК закріплює чіткий порядок та послідовність виступів учасників процесу у дебатах. Першим надасться сло­во сторонам та їх представникам. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на боці якої нони беруть участь. Якщо в справі бере участь третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, то вона та її представник виступають у судових дебатах після сторін. Осо-

166

Глава 17.

Судовий роіглял

167

/>/>/>би, які беруть участь у справі, можуть відмовитись від участі в судових дебатах або доручити своїм представникам вислови­ти їх позицію.

Якщо справа порушена органами або особами, яким зако­ном надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, вони виступають у судових дебатах першими. Після них — особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі.

Промови виголошуються у довільній формі та не обмежені часом, проте головуючий може «упиши и промовця, якщо ос-і ціннії наедать за межі справи або повторюється. У своїх промовах особи можуть посилатися лише на ті обставини і до­кази, які бу.ш досліджені в судовому засіданні.

З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками Реплікою с коротка відповідь, заперечення, зауваження, які висловлюються учасниками судових дебатів в зв'язку зі сказа­ним у промовах. Відповідно до ст. 193 ЦІІК право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

Інколи в ході судових дебатів виникає необхідність дослі­дження нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів. Оскільки у цій частині судового засідання вони досліджуватися не можуть, суд постановляє ух­валу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх дока­зами судові дебати проводяться в загальному порядку.

Судові дебати закінчуються виходом суду до нарадчої кім­нати для ухвалення рішення.

Ухвалення та оголошення рішення суду (ст.ст. 195-196 ЦПК) відбувається тільки в спеціально обладнаному для цього приміщенні — нарадчій кімнаті, куди має доступ тільки суддя (судді), який розглядав справу. Суд виходить до нарадчої кім­нати негайно після закінчення судового розгляду, попередньо назвавши орієнтовний час, коли рішення буде оголошено.

Відповідно до ст. 214 ЦПК у нарадчій кімнаті при ухвален­ні рішення суд вирішує такі питання:

чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і
заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджу­
ються;

чи є інші фактичні дані (наприклад, пропущеним строку по­
зовної давності тощо), які мають значення для вирішення
справи, та докази на їх підтвердження;


які правовідносини сторін випливають із встановлених об­
ставин;

яка правова норма підлягає застосуванню до правовідно­
син, що були предметом судового дослідження;

як повинна бути вирішена відповідна справа (задовольняти
повністю або частково позовні вимоги чи ні тощо);

як розподілити судові витрати між сторонами;

чи є підстави допустити негайне виконання судового рі­
шення;

чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову;

інші питання, обумовлені особливостями конкретної ци­
вільної справи.

Очевидно, що найбільш прийнятною є безперервна нарада суддів у нарадчій кімнаті. Проте не виключаються випадки, коли для ухвалення законного та обгрунтованого рішення у справі не вистачатиме відомостей про певні її обставини Тут закон передбачає можливість суду з'ясувати будь-яку обсіави-ну справи шляхом повторною допиту свідків або вчинення ін­шої процесуальної дії. В такому разі суд, не ухвалюючи рі­шення, відповідно до ст. 195 ЦПК постановляє ухвалу про по­новлення судового розгляду, який проводи і йметься виключно в межах з'ясування обставин, шо погребують додаткової пере­вірки.

Головуючий не маг жодних переваї при ухваленні рішення, й усі пигання вирішуються шляхом голосування більшісгю го­лосів, причому жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Суддя, не згодний з ухваленим рішенням, зобо­в'язаний його підписати, однак мас право письмово викласти свою окрему думку.

Окрема думка це викладена у письмовій формі позицій одного з суддів, яка не збігається з позицісю більшості складу суду щодо того, яке рішення повинно бути ухвачено в конкретній справі. Цей документ не проголошується в судово­му засіданні, але приєднується до справи і відповідно до ст. 19 ЦІІК є відкритим для ознайомлення. Проте в науці ци­вільного процесуального права існує точка зору, що ознайом­лення з окремою думкою судді дає повне уявлення про супе­речності в позиціях     продолжение

--PAGE_BREAK--суддів при прийнятті рішення, і, відповід­но, розкриває таємницю нарадчої кімнати. У зв'язку з цим ви­словлюються пропозиції обмежити доступ до окремої думки.

168

Глава17.

Судовий

169

170

Глава17.


Судовий роіглял

17!

/>/>Відкладення розгляду справи це перенесення розгляду справи в зв'язку з неможливістю його проведення на відносно тривалий час із призначенням конкретної дати його прове­дення

Розгляд справи відкладається до усунення обставин, що його зумовило. ЦПК чітко не визначає перелік підстав відкладення розгляду справи, проте аналіз його положень дозволяє ствер­джувати, всі підстави умовно можна поділити на два види:

обов'язкові, за наявності яких суд зобов'язаний відкласти
розгляд справи (зокрема, у випадках, передбачених ч. 1
ст. 169, ч. З ст. 224, ч. 1 ст. 305 ЦПК);

факультативні, и яких питания про необхідність відкла­
дення розгляду справи віднесено на розсуд суду (ч. 8
ст. 130, ч. 2 ст. 169, ст. 170. ст. 191 ЦПК).

У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових вішалках за ухва­лою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

На відміну від перерви, відкладення передбачає розгляд справи спочатку. Питання про відкладення роп ляду справи вирішується судом шляхом постановления відповідної ухвали, якл повинна містити відомості про підстави відкладення та час і місце наступного судового засідання. Ухвали про оголошен­ня перерви в судовому засіданні та про відкладення розгляду справи оскарженню не підлягають.

Зупинення провадження в справі перенесення розгляду справи на невизначений     продолжение

--PAGE_BREAK--строк у зв'язку і наявністю чітко визначених законом обставин, що унеможливлюють його про­ведення. Зупинення провадження у справі поділяється залежно від підстав на обоє яжове та необов 'язкове (факультативне).

Обов 'язкове зупинення провадження в справі виникає з під­став передбачених ст. 201 ЦПК:

смерть або оголошення померлою фізичної особи, яка була
стороною у справі, якшо спірні правовідносини допускають
правонастунництво;

злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи,
яка була стороною у справі;

перебування позивача або відповідача у складі Збройних
Сил України або інших утворених відповідно до закону
військових формувань, що переведені на воєнний стан;

•неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої
справи, що розглядається в порядку конституційного, ци­
вільного, господарського, кримінального чи адміністратив­
ної о судочинства;

•призначення або замша законного представника сторони чи
третьої особи у випадках, коли після відкритій проваджен­
ня у справі сторона чи третя особа визнана недієздатною
або обмежена судом у цивільній дієздатності, або виявлено,
що законний представник таких осіб не маг прана вести
справу в суді з підстав, встановлених законом.
Факультативне іупинвння провадження в справі здійсню­
ється судом за заявою особи, яка бере участь у справі, або з
власної ініціативи у випадках, вспи< • юних ст. 202 ЦПК:

перебування сторони на строковій військовій або альтерна­
ційній (невійськовій) службі не за місцем прожинання.

захворювання сторони, підтверджене медичною довідкою,
що виключає можливість явки до суду проіяіом ірпвалого

часу;

перебування сторони у тривалому службовому відрядженні;

розшук відповідачі ■ разі неможливості розгляду справи за
його відсутності;

призначення судом експертизи.

У перших трьох випадках, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника, суд не зупиняє провадження у справі.

Про зупинення провадження у справі суд постановляє ух­валу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Провадження у справі відновлюється після усунення обста­вин, що викликали його зупинення, за заявою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду, про що постановляється відповідна ухвала. З дня постановления цієї ухвали продовжу­ється і перебіг процесуальних строків.

Існують дві форми закінчення провадження без ухвалення рішення суду по справі: закриття провадження в цивільній справі та залишення заяви без розгляду.

Закриття провадження в цивільній справі форма за­кінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду, наслідком якого с неможливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Воно може відбуватися за наявно­сті підстав, які свідчать, що процес виник неправомірно або

172

Глава17.


(> пінні! іііні.іиі

173

/>/>таким є його продовження (наприклад, якщо у -шинника немає права на звернення до суду).

Підстави для закриття провадження вичерпно визначені в ст. 205 ЦПК, їх можна поділити на дві іруии. До першої нале­жать обставини, які свідчать про відсутність у заявника права на пред'явлення позову:

справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочин­
ства;

набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про
закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою по­
зивача від позову або укладенням мирової угоди сторін,
ухвалені або постановлені з приводу спору між і йми са­
мими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
підстав;

< рішення третейського суду, прийняте it межах його ком­
петенції, ч приводу спору між і йми самими стропами, про
той самий предмеі і t шх. самих підстав, за винятком випа­
дків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на при­
мусове виконання рішення третейського суду або повернув
справу на повнії розгляд до третейського суду, який ухва­
лив рішення, але розгляд справи у тому самому третейсько­
му суді виявився неможливим.

Як правило, такі обставини існують ижс на момент пору­шення справи, проте виявляються судом лише під час розгляду

До другої ірупи належать обставини, що виникають після порушення провадження у справі та свідчать про усунення спору або неможливість подальшого провадження в справі:

позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;

позивач та відповідач уклали мирову угоду і вона whw
судом;

померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі,
якщо спірні правовідносини не допускають правонаступни-
цгва;

ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у
справі.

Закриття провадження у справі можливе під час поперед­нього судового засідання, при вчиненні інших дій щодо підго­товки справи до судового розгляду, а також безпосередньо в ході судового розгляду цивільної справи.

Основним наслідком закриття провадження у справі є не­можливість повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Винятком з цього правила с положення ч. З ст. 206 ЦПК, яка передбачає, що наявність ухвали про закрит­тя провадження у зв'язку ч прийняті ям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цін справі права на звернен­ня до суду за вирішенням цього спору.

Залишення заяви беї роі.: чя0у     продолжение

--PAGE_BREAK--форма шкінчепчя роз­гляду цивільної справи без ухвалення рішення суду, за якої заінтересована особа не позбавляється права повторно звер­нутися до суду з тотожний позовом. Піде тіш эалишеяяя Л-яви без розгляду обумовлені недотриманням заявником умов реалізації права на звернення до суду, в іакож діями, спрямо­ваними на відмову від продовження судового розгляду Цивіль­ної справи. Підстави залишення заяви без рои ляду передбаче­но ст. 207 ЦПК, їх можна умовно поділиш на ДВІ групи.

Обставини, які свідчать про недотримання заявником пе­редумов права на пред'явлення позову:

•заяву подано особою, яка не маг цивільно! процесуальної

дієздатності;

заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка
не маг повноважень на ведення справи;

спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і
з тих самих підстав розглядається в іншому суді;

провадження у справі відкрито за заявою, поданою з пору­
шенням вимог щодо змісту, форми та подання позовної за­
яви, не було сплачено судовий збір чи не було оплачено
витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений
судом строк.

Обставини, які виникають після порушення провадження в справі та свідчать про ліквідацію спору або неможливість подальшого провадження у справі:

належним чином повідомлений позивач повторно не з'явив­
ся в судове засідання без поважних причин або повторно
не повідомив про причини нез'явлення, якщо від нього не
надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

174

І іава 17.


Судові рішений (Посиновн)

175

/>/>/>між сторонами укладено договір про передачу спору на ви­
рішення до третейського суду і від відповідача надійшло
заперечення проти вирішення спору в суді до початку з'я­
сування обставин у справі та перевірки їх доказами;

особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках від­
крито провадження у справі за заявою іншої особи, не під­
тримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

позивач до закінчення розгляду справи покинув судове за­
сідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за йо­
го відсутності.

Про закрипя провадження в справі та про залишення заяви без розгляду суд постановляє ухвалу, яка може бути оскарже­на в апеляційному порядку

§ 4. Фіксування цивільного процесу

Хід розгляду конкретної цивільної справи фіксується техніч­ними засобами та відображається в журналі судового засідан­ня. Фіксування судового засідання здійснюється за допомогою звукозаписувальної о гемгічного засобу секретарем судового засідання або за розпорядженням головуючого іншим праців­ником апарату суду. Зроблений судом технічний запис є офі­ційним записом судового засідання.

Закон передбачає можливість повного або часткового від­творення, роздрукування, копіювання технічного запису судо­вого засідання:

відтворення технічного запису — це демонстрація його
змісту;

роздрукування — переведення інформації з носія (касет, ди­
скет тощо), на який здійснювався технічний запис судового
засідання, в друкований вигляд;

копіювання — дублювання інформації з носія (касет, дискет
тощо), на який здійснювався технічний іапнс судового за­
сідання, на інший носій інформації.

На відміну від відтворення та копіювання, що здійснюють­ся безкоштовно, за роздрукування передбачена плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас із проведенням фіксування технічними засобами секретар веде журнал судового засідання. Носій інформації, на який записано судове засідання (касета, дискета тощо), с дода-

тком до журналу судового засідання і після закінчення судо­вого засідання приєднується до матеріалів справи.

Журнал судового засідання — це основний процесуальний документ, який засвідчус здійснення учасниками цивільного процесу певних процесуальних дій у ході судового засідання. У ньому не тільки послідовно відображається хід судового роз­гляду та процесуальні дії, що були вчинено суб'єктами цивіль­ного процесу, а й за його допомогою забезпечується можли­вість отримання інформації про дотримавші судом норм ци­вільного процесуального законодавства у разі перегляду ци­вільної справи. Тому вбачається, що записи в журналі мають відображатися відповідно до послідовності вчинення процесу­альних дій в ході судового розгляду: пояснення сторін та тре­тіх осіб, їх представників, показання свідків, експертів, роз'яс­нення     продолжение

--PAGE_BREAK--спеціалістів. Зміст журналу судового засідання визначе­но у ст. 198 ЦПК

Для забезпечення правдивості викладу в журналі особи, які беруть участь у справі, наділені правом ознайомлюватися із технічним записом судового засідання, журналом судового за­сідання та протягом семи днів j дня проголошення рішення у справі подати до сулу письмові зауваження щодо неповноти або неправильності запису. Такі зауваженим розглядаються го­ловуючим протягом п'яти днів з дня їх подання і за результа­тами розгляду постановляється відповідна ухвала.

Для фіксування окремих процесуальних дій, які вчиняються поза судовим засіданням, складають протокол процесуаль­ний документ, в якому зазначається порядок та результат вчинення відповідної процесуальної дії. Він оформлюється не пізніше наступного дня після вчинення такої дії та приєдну­ється до справи.

Глава 18. СУДОВІ РІШЕННЯ (ПОСТАНОВИ)

§ 1. Поняття, суть та вили судових рішень (постанов)

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади.

176

Іі… 18.

Сулові рішення (ііосішіовн)

177

/>/>Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може по­становляти різні процесуальні акти, серед них рішення та ух­вали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововияв-леними та внниікошіми обставинами, — ухвали. Ці акти t.m жди у теорії цивільного процесуального права мали узагальне­ну назву судових постанов1.

Значеній* судових рішень (постанов) полягає и тому, що по­ни закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань рои ляду іа вирішення цивільної справи у суді.

Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази Рішення суду — це судові рішення (постанови), якими завер­шується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дасться відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред'явле-н> цо суду. Ухвалами суду вирішуються усі ми і линя процесу, які не пов'язані із вирішенням справи но суті. Вони можуть стосуватися порушення справи іа підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання га заяви і т. ін. Судовий наниз нона форма судового рішення, що ух­валюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна (деталь­ніше див. гл. 20 цього посібника).

§ 2. Рішення сулу

Прийнятим рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, рішення суду с цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції з розгляду та ви­рішення справи по суті. У рішенні відбивається уся проведена судом діяльність із дослідження та оцінки доказів, встановлен­ня юридичних фактів, а також із застосування норм права до конкретних правовідносин та їх суб'єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сто­ронами чи вирішується шпання про захист' прав та охороню-ваннх законом інтересів фізичних та юридичних осіб, держав-

У/>новому НИК запроваджується інше загальне поняття — «судові рішен­ня», однак зважаючи на те, що Тх формами с ухвали та рішення (ст. 208 І (ПК), для роірііиення цих понять використовуємо — судові рішення (поста­нови).

них га іромадських інтересів. У рішенні дасться оцінка спір­ної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб.

Значення рішення суду зумовлюється тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. II Закону України «Про судоустрій України» та ст. 209 ЦГ1К воно ухвалюється іменем України і     продолжение

--PAGE_BREAK--тдшпе виконанню як за колом осіб, так і в просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної вла­ди, місцевого самоврядування, їх посадовими ооюами, об'єд­наннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами П нені ісриторії України).

Залежно від способу захисту прана та правових наслідків, які вони викликають, рішення суду бувають: про присуджен­ня, про вилитая, конститутивні.

Рішення про присудження спрямовані на зобов'язання пра­вопорушника вчиниш на користь ііоісриілого (особи, яка иер-нулася до суду u іахистом свого прана) певну дію або утрн-м.пися від її вчинення, на поновлення порушеною, оспорсно-іо чи невизнаного прана або інтересу.

Рішення про минання — постанови суду, якими підтвер­джується наявність чи відсутність певних правовідносин, об­ставин чи фактів.

Конститутивні рііиення приймаються на захист права осо­би шляхом зміни або припинення правовідносин між сторона­ми, наявність яких у первісному вигляді (зміси) ( порушенням прав заінтересованої особи

Рішення також можна класифікувати за обсягом питань, які нони вирішують, на основні (завершальні) та додаткові. Ос­новними є рішення, якими вирішуються правові вимоги, пере­дані на розгляд суду, і ухвалюються вони після безпосеред­нього розгляду справи по суті. Додаткові ухвалюються у ви­падку неповноти основного рішення і є способом усунення не­доліків рішення судом, який його ухвалив.

У складних справах можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні певні частини, а саме описова та мотивуваль­на. У такому разі складання повного рішення, що зазвичай роблять одразу після розгляду справи, може бути відкладено на строк не більше ніж на п'ять днів з дня закінчення розгля­ду справи (ст. 209 ЦПК).

У зв'язку зі змінами підходів до стадій апеляційного та ка­саційного перегляду у цивільному процесі, стала можливою ще одна класифікація: рішення суду першої інстанції, рішення.

/>/>/>ухвалені судом апеляційної інстанції, рішення, ухвалені судом касаційної інстанції. Незважаючи на визначені різними норма­ми цивільного процесуального закону вимоги до цих рішень, їх правова природа І спільною — ними вирішується сшр про право. При цьому ухвалення рішення апеляційного суду — це ухвалення рішення у справі, яка вже була предметом судового і іу :.і вирішенні у суді першої інстанції (ст.ст. 307, 309 ЦПК). Рішення суду касаційної інстанції маї місце в тому ви-ім.іку. коли судом першої та (або) апеляційної інстанції непра­вильно застосовано положення норми матеріального права . 336, 341 ЦПК).

Суд може ухвалювати імщчишші. альтернативні та фа-штивні рішення. Кршеркм іакої класифікації t особливості конструювання резолютивної частіш рішення, іашичай, засто-совуються імперативні рішення, шо визначають едино можливий спосіб виконання (повернути суму позики, повернути річ п конного володіння, поновити на роботі тощо). Альтернативні рішення виносяться у разі, якщо це дозволяє закон (алыериатив-ііізобов'язання) чи потерпшій під правопорушення жовна ш-міннти шуканий предмет іншим або оіримаіи його вартісіь (на­приклад, при вінднкаційному потові) Факультативні рішення визначають декілька можливих способів виконання, причому іс­нує їх ірадація за пріоритетністю (якщо ні, то).

Не виключена можливість ухвалення судами умовних рі­шень, коли резолютивна їх частіша підлягає виконанню за на­стання певних подій або наявності певних умов. Наприклад, у разі виселення із житловою приміщення у випадках, передба­чених ст.ст. 110-114, 114іЖК, мас бути надане інше при­міщених

Новим видом с заочне рішення, яке постановляється за ре-зульгаїами іаочного розгляду справи. Воно мас відповідати загальним вимогам до судових рішень з псиними особливостя­ми, визначеними нормами про таку форму судового розгляду (детальніше див. гл. 19 цього посібника).

§ 3. Вимоги до рішень суду

Рішення суду повинне відповідати вимогам, встановленим за­коном. Такими вимогами с:

законність (ст. 213 ЦПК);

обгрунтованість (ст. 213 ЦПК);

порядок ухвалення (ст. 209 ЦПК);

форма (ст. 222 ЦПК);

зміст (ст. 215 ЦПК);

порядок проголошення (ст. 218 ЦПК).

Відповідність цим вимогам робить рішення суду правосуд­ним.

Законність рішення це його відповідність нормам ма­теріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який     продолжение

--PAGE_BREAK--не підлягає застосуванню; прави­льне тлумачення закону.

Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуально­го закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійс­ненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повнова­жень.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів Ук­раїни та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним орга­ном на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону Ук­раїни або міжнародному договору, суд застосовує акт законо­давства, який маг вищу юридичну силу. А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обо­в'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених за­коном випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

Обгрунтованість рішення це його правильність з фак­тичного боку. Вимогами обгрунтованості с:

повне і всебічне з'ясування обставин, на які сторони поси­
лаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвер­
джених тими доказами, які були досліджені в судовому за­
сіданні;

доведеність цих обставин, які суд вважає встановленими;

•відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обста­
винам справи, які були встановлені у судовому засіданні.
Встановлені судом обставини мають бути обгрунтовані ли­
ше тими доказами, які одержані у визначеному законом поря­
дку, за допомогою засобів, встановлених ст. 57 ЦПК, дослід-

I Ml

I 1.ПЧ 18.

Гулові рішеним tlluvі.іііііми)

IHI

/>/>ЖОНІ, перевірені та оцінені у судовому засіданні. Відхилення доказів повинне бути обгрунтованим, наприклад, у зв'язку із неналежніс і ю чи недопустимістю доказів ми иеобш доказування.

Рішення суду мас бути ухвалене у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом. Суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення розгляду справи суддями (у встановлених законом випадках і паро цін ми засідателями), які входять до складу суду у цій справі, а ш одноособового розгляду справи — суддею, яким розглядав справу. В іншому разі рішення суду підлягає скасуванні», на будь-якій стадії перегляду цивільно! справи (в апеляційному чи касаційному провадженні) (ст.ст. 311,338 Ц11К).

Відповідно до ст. 19 ЩІК рішення с>ду ухвалюється біль­шістю голосів за колегіального розгляду справи, причому го-ювуючий у судовому засіданні для забезпечення незалежності суддів, а також припустимості впливу на інших суддів, голо-сус останнім.

Складовою порядку ухвалення рішення суду і важливою гарантією його праїшсудності с таємниці нарадчо! кімнат. Па реалізацію цього положення під час прийняття рішення суду ніхто не має прана перебувати в нарадчій кімнаті крім сі суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошу­вати хід обговорення іа ухвалення рішення у нарадчій кімнаті (ст. 196 ЩІК), хоча на прампці ця норма більше мас характер правового звичаю, ніж засобу забезпечення нейтралізації сто­роннього виливу на суд.

Важливою вимогою до рішення < його форма Воно викла­дається в письмовій формі головуючим або одним u суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім скла­дом суду, який бере участь в ухваленні рішення (сі.209 ЦПК). Не допускасіься наявність у рішенні суду будь-яких підчисток, зафарбувань чи інших способів коректування тек­сту. Як правило, рішення суду не повинне мати і виправлень, однак якщо вони наявні у тексті, то ці поправки мають бути застережені перед підписом суддів.

Рішення суду мас відповідати вимогам щодо змісту, викла­деним у ст. 210 ЦПК, — дати відповідь на всі питання, шо вирішувалися судом у нарадчій кімнаті при його ухваленні. Рішення мас чотириелементну структуру і складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначається: час та місце йо­го ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; пріз-

вища іі питали судді (суддів — за колегіального розгляду); прізвища та ініціали секретаря судового засідання; імена (най­менування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет

    продолжение
--PAGE_BREAK--ПОЗОВНИХ вимог. Завданням цієї частини с визначення суб'єктного складу учасників судового засідання та зазначення справи, у якій ухвалюється рішення.

Описала частини містить узагальнений виклад позиції від­повідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; ІНШИХ доказів, досліджених судом. Тобто, у ній в; гшачасться розви­ток спору, цивільного пронесу по вПрШІ, опис доказової яка досліджувалась у судовому іасідапш.

Іі мотивувальній частині вказуються: встановлені судом
обставин і визначені відповідно до них правовідносинн; моти­
ви, з яких суд вважас встановленою наявність або відсутність
фактів, якими обірунтовупалисч вимоги чи заперечення, бере
до уваги вбо відхиляє докази, іасто(значені » рішенні

нормагишіо-правові акт; відповідь на питання, чи були пору­шені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на пінгані якою вирішено справу, л іакож процесуального зако­ну, яким суд керувався. ЦІЄЮ час і иною суд обґрунтовує свої висновки, аналізуючи юридичну та фактичну сторони справи.

Резолютивна частино місти, висновок суду про задово­лення позову або відмову в позові повністю чи частково; ви­сновок суду по суті позовних вимої; розподіл судових витрат; вказується строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Резолютивна частина рішення — це владне розпорядження суду, як державного органу, по справі, яке буде предметом виконання сторонами та іншими органами іі особами, шодо яких воно ухвалене.

У ряді зобов'язань, які були предметом судового розгляду та вирішення, встановлено особливості щодо формулювання циї частини рішення суду Наприклад, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, суд мас зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або те, що обов'язок чи право стягнення с солідарним (ст. 216 ЦПК). Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, палати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для його забезпечення, про що за­значає в рішенні (ст. 217 ЦПК).

182

Глава18.


Сулоаі рішення (ІІосіянонн)

18Э

/>/>Резолютивна частина рішення може містити положення про негайне виконання, яке застосовується у випадках, встановле­них ст. 367 ЦПК. Причому ця умова у рішенні може бути як обов'язковою для суду, так і віднесеною на його розсуд.

Ухвалене рішення суду проголошується прилюдно, крім справ, що розглядалися у закритому судовому засіданні, і ого­лошуються лише особам, які беруть участь у судовому засідан­ні (ч. 9 ст. 6 ЦПК). Головуючий роз'яснює зміст рішення, поря­док і строк його оскарженій (ст. 218 ЦПК). У разі проіолошсн-пя неповного рішення суд повідомляє, коли зможуть ознайоми­шся і повним рішенням суду особи, які беруть учасгь у справі.

§ 4. Законна сила рішення суду

За загальним пропилом, рішення суду набирають законної си­ли не одразу, чиї ііадає сторонам можливість вжити передба­чених законом заходів для недопущения виконання неправо­судного рішення. Рішення суду, якщо воно не було оскарже­не, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішенні суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляцій­ної інстанції, крім випадків подання апеляційної скарги поза межами строків, встановлених для апеляційного оскарження (ст.ст. 223, 294 ЦПК).

Законна сила рішення суду — це така його властивість, за якої воно набувас ознак загальнообов 'язковості, незлііннос-ті, виключності, преюдиційності. реалізованості.

Загальнообов'язковість рішенім суду закріплена у Консти­туції України (ст. 124), Законі України «Про судоустрій Украї­ни» (ст. 11) та процесуальному законодавстві (ст. 14 ЦПК) і полягає в тому, що воно є обов'язковим для усіх органів дер­жавної влади і органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, усганов, організацій, посадових чи службових осіб та іромадян. Причому рішення суду є обов'язковим не тільки для осіб, які брали участі у справі. Тому особи, які не брали учас­ті у справі, не позбавлені можливості звернутися до суду, як­що ухваленим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Невиконання рішення суду тягне за собою відповіда­льність, в тому числі й кримінальну (ст. 382 КК).

Незмінність рішення суду нолягаг в тому, що суд, який ух­валив рішення, не мас права його змінити. Тільки у деяких ви-

палках, не пов'язаних із вирішенням справи по суті, суд може усунути незначні недоліки у рішенні, які перешкоджають по­новленню порушеного, оспореного чи невизнаного права. Ін­коли (в ряді справ окремого провадження), як виняток, допус­кається скасування рішення суду.

Виключність рішення суду означає неприпустимість повто­рною звернення до суду     продолжение

--PAGE_BREAK--з цією самою вимогою з гех самих підстав. Якщо до суду подається заява « нимогою, за якою і рішення суду, що набрало законної снлн. го судця при ви­рішенім питания про відкриття провадження у справі повинен постановити ухвалу про відмову у його відкритті (ст. 122 ЦПК). У разі, якщо суддя помилкоио порушив цивільну спра­ву, то на будь-якій стадії цивільного процесу провадженая мо­же бути припинено, про шо постановляється ухвала про крнття провадження у справі (ст. 205 ЦПК)

Відповідно до ст. 223 ЦПК, якщо після набрання пкоаної сили рішенням суду, яким з відповідача присуджені періоді ні платежі, зміняться обставини, шо впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона маг прано шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежі» або івільнення під них. Це положен­ня не містить винятку із правила, а визначає можливість шер-нення до суду із матеріальною вимогою, однак вже і інших,

нових підстав.

Преюдиційність означає обов'язковість фактів, які встанов­лені рішенням суду, для інших справ, в яких беруїь участь п самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ЦПК). Сторони та інші особи, які брали участь у спра­ві, а також їхні правонаступники не можуть оспорювати в ін­шому процесі встановлені судом факти.

Реалізованість (здійсненність) вншачаї можливість впро­вадження владного волевиявлення суду шляхом добровільного чи примусового виконання, обов'язком у діяльності органів та осіб, щодо яких звернене це рішення та ін.

§ 5. Усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив

За загальним правилом, після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не має права його скасовувати або змінювати

184

Глава 18.


Судові рішеним (Постанови)

I8S

/>/>(ч. 2 ст. 218 ЦПК). Суд може скасувати тільки заочне рішення (ст. 231 ЦПК), а також рішення у ряді справ окремого прова­дження (ст.ст. 241, 250, 255 ЦПК).

Допущені у рішенні помилки, внаслідок яких воно є неза­конним та (або) необгрунтованим, с підставою для його зміни та скасунання судом апеляційної, касаційної інстанції, у зв'яз­ку з винятковими та иозовияиленпмн oik і.шипами

Однак в окремих випадках, чи ко шппачеппх ПШОНОМ, суд, якиіі ухвалив рішення, може, не змінюючи вирішення справи по суті, усунути деякі ного вади, які мають несут: гшпі харак­тер, однак не дозволяють сторонам отримані іамісг я цим рішенням. До цих способів слід відиосіїг

виправлення описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219
ЦПК);

ухвалення додаткового рішення (ст 220 ЦІІК):

роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦІІК)

lUmjHu, it-nun описки чи явної арифметичної помилки (ст. 219 ЦПК) — це спосіб усунення, якиіі спрямований на усунення недоліку рішення суду у ході викладу його і.місіу. У цьому разі такті недолік повинен мати очевидніш характер і не може полягати у зміні ухваленого рішення. Описка полягас у неправильному зазначенні у тексті рішення of>'< ста, сторони, певної дати чи строку тошо. Поміткою ж може бути обчис­лення розміру присудженого, його частки тощо. Причому по­милка повинна мати елементарний (арифметичний) та очевид­ний характер.

Цей недолік суд може виправити з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, шляхом постанов­ления ухвали Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, неявка яких не перешкоджає розглядові. На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга.

Ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК) застосову­ється у тому разі, якщо рішення суду мас ваду повноти та ви­черпності. Ухвалюється такс рішення за заявою осіб, які бе­руть участь у справі, чи з власної ініціативи якщо: І) стосовно якої-нсбудь позовної вимоги, з приводу якої сто­рони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рі­шення;


суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної су­
ми ірошових коштів, які під'їяі.нон. стягненню, майно, яке
підлягає передачі, або дії, які треба виконати;

суд не допустив негайного виконання рішення у вішалках
ного обов'язковості;

судом не

    продолжение
--PAGE_BREAK--вирішене питання про судові витраті.

Суд не мас права під виглядом додаткового рішення іміню-впя іми і основного або вирішувати нові питання, які не були досліджені и судовому засіданні.

Питання про ухвалення додаткового рішення може бути порушене протягом строку виконання рішення. Суд ухвалюг додагконе рішенні після розгляду питання в судовому часідли-ні з повідомленням сторін. Па додаткове рішення іа ухвалу суду про відмову в його ухваленні може бумі подано скаргу

Роз'яснення рішення суі)у (її-IIЦІІК) провадиться у ю-му випадку, якщо воно ие відповідає вимогам чіткоси шікла-ду, що зумовлюс труднощі або неможливість виконання.

Якщо рішення незрозуміле, суд, що вирішив скрапу, на прохання осіб, які брали участь у справі, а також державною виконавця, роз'ясню сво< рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви іцю роз'яснення рішення допуска­ється, якщо ноно ще не виконане чи не шгінчився строк, про-

іомякого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Слід іашачити, що у цьому раті ніким правом мають бути наділені не тільки держанні виконавці, а іі усі інші органи дер­жавної влади, юридичні і а посадові особи, що попиши вико­нувати рішення (органи опіки та піклування, органи реєстрації актів цивільного стану та ін.).

Питання про роз'яснення рішення розглядається судом у десятиденний строк. Неявка державного виконавця чи осіб, які брали участь у справі, не перешкоджає розглядові питання (ст. 221 ЦПК). На ухвалу суду про роз'яснення рішення може бути подано скаргу.

§ 6. Ухвали сулу першої інстанції

При розгляді та вирішенні справи судом першої інстанції по­становляється значна кількість ухвал. Якщо цивільна екрана може не закінчуватися рішенням, то без ухвал суду відкриття провадження у справі та його розвиток неможливі.

186

Глава18.

і:і.••танроп.і»іiiiihi.ii.inii справи

187

/>/>Така чисельність підстав винесеній ухвал та їх зміст ро­бить можливим і потрібним проведення їх класифікації за різ­номанітними критеріями.

За стадіями, в яких постановляються ухвали у суді першої інстанції, їх слід поділити на ухвали, які виносяться при від­критті провадженні у справі (зокрема і і, які можуть постанов­лятися до подання заяви, наприклад, про забезпечення доклші •і»позову); ухвали на стадії підготовки справи до судового розгляду, у ході судового засідання; ухвали, які постановляю-гься після ухвалення рішення суду.

За процесуальною формою ухвали бувають самостійні та протокольні. Самостійні ухвали — цс документи, встановлеаоі форми, в яких зазначаються владні вказівки суду щодо роз­питку процесу у справі, вони постановляються в нарадчіЯ кім­наті, підписуються всім складом суду, а за одноособового роз­гляду справи — суддею, і приєднуються до справи. Прото­кольні ухвали мають місце у судових засіданнях з нескладних питань без ниходу до нарадчої кімнати із занесенням її змісту до журналу судового засідання (ст. 209 ЦПК).

Ухв;іла, як і рішення суду, мас складатися з чотирьох час­тин, у ній зазначають:

час і місце її постановления; прізвище та ініціали судді
(суддів — за колегіального розгляду); прізвище та ініціали
секретаря судового засідання; імена

    продолжение
--PAGE_BREAK--(найменування) сторін
та інших осіб, які брали учасгь у справі; предмет позовних
вимог (вступна частина);

суть питання, що вирішується ухвалою (описова);

мошви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керував­
ся суд, постановляючи ухвалу (мотивувальна);

висновки суду; строк і порядок набрання ухвалою законної
сили та її оскарження (резолютивна).

До протокольних ухвал ставляться вимоги тільки щодо ная­вності мотивувальної та резолютивної частин, оскільки інша інформація міститься у самому журналі судового засідання, до якого й заносяться такі ухвали.

Ухвала, яка мас силу виконавчого документа (наприклад, про визнання мирової угоди, про забезпечення позову та ін.), повинна відповідати додатковим вимогам, встановленим ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Особливим видом ухвал суду с окремі ухвали (ст. 211 ЦПК), що постановляються у випадках, якщо суд під час роз­гляду справи виявив порушення закону і встановив причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала направляється відповідним особам чи органам для вжиття за­ходів щодо усунення цих причин та умов.

Про вжиті заходи мас бути повідомлено суд, який постами вив окрему ухвалу протягом місяця і дня її надходження Ча-пншення окремої ухвали суду без розі ляду відповідною служ­бовою особою або невжиття чаходін і подо усунення зазначе­них у ній порушень икону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою відповідальність згідно зі ,,1856КпАП.

Глава 19. ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ

§ 1. Поняття та особливості заочною розгляду цивільної справи

В деяких випадках, якщо відповідач не з'являється у судове засідання, суду необхідно вирішити питання про відкладення розгляду справи або розгляд справи ta його відсутності. Це шкодить оперативності розгляду справи, а також формуванню повної доказової бази та встановленню дійсних обставин спра­ви.

Для уникнення таких негативних явищ цивільний процесуаль­ний закон допускає заочний розгляд справи. Найменування цієї форми судового розпишу вказує на заочність для відпо­відача, оскільки позивач у такій справі мас бути присутній у судовому засіданні. Положення про можливість ухвалення за­очного рішення та його виконання повинні спонукати відпо­відача до з'явлення до суду й недопущення зловживання пра­вом брати участь у судових засіданнях.

Закон передбачає дві умови для заочного розгляду справи. По-перше, якщо відповідач не з'явився у судове засідання, причому він був належним чином повідомлений про це, або не з'явився з причин, які визнані судом неповажними (ст. 169 ЦПК). Якщо у справі бере участь декілька відповідачів, то за­очний розгляд справи можливий тільки у випадку нез'явлення

IKK

1 І.ІИ.ІI'l

'

і.мі-ІІІІІИ|Н>|І.ІНІМИШIt.HIM 1П|МПИ

189

/>/>/>/>/>усіх співвідповідачів. За відсутності у справі відомостей при кручення повідомлення про судове засідання заочний судовий розгляд також відбутися не може. Заочний розгляд справи мо­же відбуватися також, якщо відповідач залишить залу судово­го засідання до ухвалення рішення у справі. Другою умовою є позивача (усіх співпозивачів) на заочний розгляд справи. Процесуальний порядок розгляду справи визначений ст.ст. 224-233 ЩІК.

Отже, точний розгляд справи це форма судового роз-

ітсііиппї справи іа відсутності відповідача, який     продолжение

--PAGE_BREAK--не

Ґнітпі і повелених причин, і наданням йому права

звернутися h заявою про перегляд рішення по справі судам

якийа ті;

Заочний розгляд справи не є самостійною формою розгляду
та вирішення спору про прано цивільне, адже піія іі>>

го іастосування з'ясовуються, як правило, у підготовчій части­ні судового засідання. Тому головуючий, у випадку нсянки відповідача, запитавши згоди позивача та вислухавши думку інших осіб, які беруть участь у справі, з приводу заочного роз­гляду справи, постановляє і цього питання ухвалу.

Безпосередній розгляд спраші та ухвалення рішення відбу­ваються за загальнії ми правилами з винятками і доповнення­ми, встановленими законом на випадок відсутності у судовому засіданні відповідача. Суд заслуховує пояснення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі, досліджує усі докази, в тому числі може заслуховувані і досліджувати письмові пояс­нення відповідача щодо заявлених вимог відповідно до ч. 2 ст. 173 ЦІЖ

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, ви­ходячи із заявлених позовних вимог та на підставі доказів, які подані чи повідомлення про які були подані до або під час по­переднього судовою засідання.

Особливість заочного розгляду цивільної справи поляг» в тому, що в його рамках неможливою с зміна позивачем пред­мета або підстави позову, розміру позовних вимог (ст. 224 ЦІІК) Неможливим видасться також прийняття та досліджен­ня судом інших доказів, незважаючи main на поважні при­чини несвос масності їх подання до суду. Цс не означає, що права позивача обмежені, адже якщо він бажає скористатися такими правами, суд зобов'язаний відкласти розгляд у справі для забезпечення явки відповідача.

§2. Заочнерішенняіайогоперегляд

Заочне рішення мас відповідані всім вимогам до будь-яких ін­ших рішень суду (структура, форма, змісі, порядок ухвалення, проюлошення та ін).Окрім цього, заочне мас ряд рис, шо відрізняють його під інших рішень сулу. Найменування такого судового рішення (постанови) ма< міс ш і и зазначення про тс, шо це рішення є заочним. V ньому іакож повинно зазначатися положення про строк і порядок подання заяви про його пере-■ іл і Законом також не передбачено можливості складання су­дом неповного заочною рішення сулу, дозволеного ст. 218 ЦПК.

Заочне рішення направляється рекомендованим аистом не пізніше п'яти днів з дня його проголошеним відповідачем, який може подати заяву про його перегляд. На відміну від за­гального правила, за яким рішення суду не може бути змінене чи скасоване судом, що ііою ухвалив, заочне рішення, за пая­нное 11 необхідних для цього підстав, може бути скасоване.

Заява про нерсг.іж) точного рішення це процесуальний документ, в якому міститься звернення відповідача про пере­гляд рішення суду через його незаконність чи необїрунто-ваність, чого відповідач не ніг довести тип tidox неявки у судове нинішніх череї поважні причини Гака заява не може містити лише обгрунтування поважності причин неявки     продолжение

--PAGE_BREAK--відпо­відача у суд, вона має заперечувати ухвалене рішення у зв'яз­ку з його неправосуднісію. Відповідач повинен вказагя у вші на іс, що його участь у судовому розгляді справи не призвела б до ухвалення незаконного чи необгрунтованого рішення.

Законом встановлено вимоги щодо форми, змісту га поряд­ку подання іакої заяви (ст. 229 ЦПК). попа має бути складена у письмовій формі та підписана відповідачем. До неї додають­ся копи цієї заяви за числом осіб, які беруть участь у справі, .! гакож документи, які підтверджують нюеречення відповідача по суті справи. Якщо заяви подано представником відповідача, то до неї мас додаватися документ, який підтверджу* повнова­ження процесуальною представника.

Заява мас МІСТИТИ іакі відомості:

найменування суду, який ухвалив заочне рішення,

ім'я (найменування) відповідача або його представника, які
подають заяву, їх місце проживання чи місце знаходження,
номер засобів зв'язку;

190

Глав» 19.

'

II ік.іни- провадження

191

/>/>обставини, ню свідчать про поважність причин неявки в су­
дове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про цс;

посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої за­
перечення протії вимог позивача;

клопотання про перегляд заочного рішення;

перелік доданих до заяви матеріалів.

Заява подасться до суду, який ухвалив заочне рішення, про­тягом десятиденного строку з дня отримання відповідачем ко­пії рішення, то визначається за відміткою про вручення у по­відомленні. За подання заяви судовий збір не сплачується.

Якщо подана заява не відповідає встановленим ст. 229 ЩІК вимогам щодо змісту та форми, суд залишає її без руху й надас строк для усунення недоліків. Якщо відповідач не усу­не у встановлений строк казаних вад щодо змісту та форми заяви, суддя постановляє ухвалу про її повернення.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочно­го рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії дода­них до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у спра­ві, одночасно повідомляючи їм про час і місце розгляду заяви, який має відбутися протягом п'ятнадцяти лиш

Заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, неявка яких належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає роз­гляду заяви.

Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу. Якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в су­дове засідання та не повідомив про причини неявки і поваж­них причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, заочне рішення підлягає скасуванню. У цьому разі суд призначає справу до розгляду у загальному порядку, в інших випадках залишає за­яву без задоволення.

Ухвала про скасування заочного рішення оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Може бути оскаржена ух­вала про залишення заяви без розгляду, а також саме заочне рішення. Оскаржити заочне рішення можна за загальними пра-

вилами, при цьому у строк апеляційного оскарження не врахо­вується час, протягом якою судом розглядалась заява про ЙО­ГО перегляд.

Відповідно до ст. 233 ЦП К заочне рішення суду набирає законної сили у загальному порядку, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження, а у разі його оскарження — після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Глава 20. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Поняття та особливості наказного провадження

Наказне провадження с новим видом провадження, що лосі не був притаманний українському цивільному процесу. Подібним до судового наказу раніше було винесення постанови суду про стягнення аліментів відповідно до ст. 83 КпШС у редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 1 березня 1985 р.

Наказне провадження — це спрощений пил провадження у справах за вимогми, які мають очевидно достовірний харак­тер. Його ще можім наша і и иснрогокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесу­альних документах (журналі судового засідання чи ін)

Цеп вид провадження не свідчить про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що в силу очевидності права вимоги заявника виключають спір про наявність самого права. Справи наказного провадження виділені законом з огля­ду на вимогу процесуальної економії, тобто, деякі справи до­зволено розглядати відмінним від загальної цивільної процесу­альної форми шляхом.

Справи, які належать до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені ст.ст. 95-106 ЦПК.

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:

які грунтуються на пракочиїи, вчиненому у письмовій формі;

про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові
суми заробітної плати;

про компенсацію витрат на проведення розшуку відповіда­
ча, боржника, дитини або транспортних засобів боржника
(ст. 96 ЦПК).

    продолжение

--PAGE_BREAK--192

Глава 21).

Никаїїіг іфиіі.і і*і ціпі

193

/>/>Цеп перелік не і вичерпний і може бути розширений зако­ном.

Особами, які перуть участь у справі, у наказному прова­дженні і заявник та заінтересовані особи, а також їхні пред­ставиш. Не виключається можливість участі у процесі орга­нів та осіб, ви іначених ст. 45 ЩІК. Заявником виступає особа, що звертається до суду і і заявою про видачу судового наказу і якій належпіь право вимоїн, що с предметом судового ви­рішення, — стягувач. іаінтересониною є особа, з якої слід с і ні пути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, — боржник

Вирішення справи у порядку наказного провадження відбу­вається у формі видачі судового наказу — судового рішення особливої форми, що відповідно до ст. 95 ЦПК є виконавчим документом і підлягає никои,шию за правилами, встановлени­ми законодавством про виконавче провадження,

Отже, накате провадження це вид провадження у ци­вільному судочинстві, за якого судом вирішується справа про стягненим t боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна на користь особи, яка мас право вимоги без проведення судового засідання.

§ 2. Рол ляд справи у порядку иакашого провадження

Для видачі судового наказу до суду подасися заява, зміст, фор­ма та порядок подання якої визначені загальними правилами З доповненнями та ниияіками, обумовленими особливостями провадження, "іаява, підписана заявником чи його представни­ком, поласться у письмовій формі з додаванням копій за чис­лом боржників, а також з документами, що підтверджують вн-моіи заявника.

{.і містом заява про видачу судового наказу згідно з ст. 98 ЦПК ма< місінні:

найменування суду, в який подасться заява;

ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я
(найменування) представника заявника, якщо заява подасть­
ся представником, їхнє місце проживання або місцезнахо­
дження;

вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються;

вартість майна у разі його витребування

Заява оплачується судовим збором у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження

Після отримання заяви про видачу судового наказу суд мо­же винести одне із таких рішень:

повернути заяву про видачу судового наказу;

відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу;

видати судовий наказ.

Повертається заява про видачу судового наказу у разі, як­що вона не відповідає вимогам щодо змісту та форми, поряд­ку подання, оплати судового збору і заявник не усунув вказа­них недоліків у строк, встановлений судом у порядку ст. 121 ЦПК. Така ухвала відповідно до ст. 101 ЦПК не перешкоджає повторному зверненню до суду із такою самою заявою.

Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового на­казу, якщо вимога, що міститься у заяві, не належить до та­ких, за якими може бути видано судовий наказ. Підставою для відмови у прийнятті заяви с також наявність спору про право, який випливає із заяви та документів, поданих до суду, тобто, немає очевидное 11 вимоги, пред'явленої до суду. Наприклад, є

НеДОЛІКИ ЗМІСТУ ЧИ форМИ ВЧИИСНОГО у ПИСЬМОВІЙ формі прано-

чину, за яким пред'являється вимога про видачу судового на­казу.

Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу (ст. 100 ЦПК), яка унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. У цьому випадку заінтересована особа не по­збавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у загальному порядку. Якщо у прийнятті заяви (видачі судового наказу) відмовлено, судовий збір не по­вертається і може зараховуватися у подальшому при поданні заяви у позовному провадженні (ст. 99 ЦПК).

У разі прийняття заяви суд відповідно до ст. 102 ЦПК у 3-денний строк видає судовий наказ.

§ 3. Суловнй наказ

Питання про видачу судового наказу не вирішується у судово­му засіданні, при цьому не вимагається повідомлення чи ви­клик осіб, які беруть участь у справі, заслуховування пояснень стягувача та боржника.

194

Глава20.

Окремгкроналжпінн

195

/>/>Судовим пака юм згідно із ст. 95 ЦП К в особлива форма судового рішення (постанови) про стягнення з боржника гро­шових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Вимоги щодо форми та змісту судового наказу викладеш у ст. 103 ЦПК, однак, зважаючи на властивість судового наказу як виконавчого документа, при його складанні мають бути враховані положення ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»

Судовий наказ складається за підписом судді на спеціаль­ному бланку, у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видасться стя-гувачеві після набрання законної сили.

У судовому наказі зазначаються:

дата його видачі;

найменування суду, припише та ініціали судді, який видав
судовий наказ;

ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце прожи­
нання або місцезнаходження;

посилання на закон, на підставі якого підлягають задово­
ленню заявлені вимоги;

сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також
рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з
якого повинні буги сіміпунгрошові кошти, якщо такий по­
відомлений заявником, яке майно присуджено іа його вар­
тість;

сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає
стягненню на його користь з боржника.

Після складання судового наказу суд невідкладно надсилає ного копію боржникові рекомендованим листом із повідомлен­ням. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсила­ють копію заяви стяіувача з копіями доданих до неї докумен­тів та роз'ясненням його права подати заяву про скасування наказу (ст. 104 ЦПК).

Заява боржника про скасування судового наказу може міс­тити заперечення проти вимог стягувача і мас бути подана до суду, який видав судовий наказ, протягом десяти днів з дня отримання наказу.

Подана в установлений строк заява розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгля­ду і виклику сторін, про шо постановляється ухвала, якою ска-

совусться судовий наказ. Пропущений строк подання до суду заяви боржника може бути поновлений, якщо суд знайде для цього підстави, інакше така заява судом залишається без роз­гляду.

Відповідно до ст. 106 ЦПК в ухвалі про скасування судово­го наказу роз'яснюється, шо заявлені стягувачем вимоги мо­жуть бути розглянуті у позовному провадженні в загальному порядку. Копії ухвали надсилаються сторонам не пізніше трьох днів після її постановления.

Судовий наказ, який не скасований судом, що його виніс, набирає законної сили за таких умов:

протягом трьох днів після закінчення строку на подання за­
яви про скасування судового наказу не надійшла відповідна
заява від боржника;

наявні дані про отримання боржником копії судового нака­
зу (ст. 105 ЦПК).

Після набрання судовим наказом законної сили він підлягає виконанню, в тому числі у примусовому порядку.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Глава 21. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§1. Поняттятазначенняокремогопровадження

Потреба захисту прав та охоронюваних законом інтересів ви-иикаг не тільки у разі, якщо вони порушуються чи оспорю­ються. Інколи необхідно встановити такі обставини, що є ли­ше підставою для здійснення суб'єктивних прав. Особа, що мас певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозво­ляє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб'єк­тивних прав та реалізації! охоронюваних законом інтересів, — окреме провадження.

Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням ви-знасться вид иепозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження на­явності або відсутності юридичних фактів, що мають зна­чення для охорони прав та інтересів особи або створення умов

196

Глава 21.

Окреме upon» іжгння

197

/>/>здійснення нею особистих нелшішових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений ци­вільним процесуальним законодавством, тобто справи про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієз­
датності фізичної особи;

падання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен­
ня її померлою;

усиновлених.

встановлення фактів, що мають юридичне значення.

відновленим прав на трачені цінні напери на пред'явника
та векселі;

передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну влас­
ність;

визнаній спадщини відумерлою;

надання особі психіатричної допомоги н примусовому по­
рядку;

обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

розкриття банком інформації, яка містин, банківську таєм­
ницю, щодо юридичних та фі нічних осіб.

До другої групи належать справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими ( справи про:

надання права на шлюб (сі.23 СК);

розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке мас дітей (ст. 109
СК);

поновленні шлюбу після його розірвання (ет. 117 СК);

встановлення режиму окремого проживання за заявою под­
ружжя (сі. 119 СК).

До третьої ірупи можуть бути віднесені справи, що можуть розглядатися у порядку окремого провадження, нкшо вони від­несені актами законодавства до цивільної юрисдикції (сі*. 234 ЦПК). Наприклад, призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК).

Відповідно до НОВІТНЬОГО цивільного процесуального зако­нодавства із категорій справ окремого провадженні вилучено справи за заявами про встановлення неправильностей у актах

іромадянського (нині — цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Відповідно до перехідних та прикінцевих положені. ЦПК, скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до гла­ви 39 ЦПК 1963 p., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо підмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в акто­вий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 p., розгля­даються у порядку, встановленому законодавством про ад­міністративне судочинство.

Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження мас свої, лише їй влас­тиві особливості.

Ознакою окремого провадження с, насамперед, його     продолжение

--PAGE_BREAK--не­сумісність зі спором про право. Якщо в ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду с спір про право, суд мас залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити иро-ввджеюя у справі, якщо предметом судового розгляду і ви­рішення випиться спір про право адміністративне або госпо­дарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку від­повідно адміністративної чи господарської судових юрисдик­цій.

У порядку окремого провадження розглядає вимоги про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу фізичної особи або неправильність дій ор­ганів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутніс­тю котрих закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єкіивних майнових та особистих немайнових прав.

Ще однією важливою ознакою цього виду провадження с відсутність сторін її протилежними Інтересами. Тобто, між сторонами не існує відносин напруженого характеру. Ці відно­сини мають специфічний характер — не спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред'яв­лення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення до третейського суду і т. ін. Водночас не ви­ключена можливість спільного звернення до суду кількох осіб, пов'язаних між собою спільними пі і еросами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов'язки яких зачіпає рішення

198

Іі.іі.j 21.

Окремі провадженим

199

/>/>суду, мають брати участь у справі як заінтересовані особи, що дас їм можливість повноцінно отримати правовий статус сто­рони у процесі.

В окремому провадженні по-особпивому виявляється дія низки принципів цивільного процесу (диснозитивності, змагаль­ності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Зокрема, визначені пп. І, 3, 4, 9, 10 ст. 234 ЦПК справи порядком окремого про­вадження розглядаються колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів.

Суд зобов'язаний вживати заходів щодо всебічного, повно­го й об'єктивного з'ясування обставин справи, тому він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, шо не с притаманним іншим видам проваджень у цивільному процесі.

Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов'яза­ний зі здійсненням, так би мовити, «судового управління» у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення не­притаманної йому функції установлення тих чи інших обста­вин без розв'язання спору про прано. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, нокладаючи встано­влення юридичних фактів на суд, який мас особливий право­вий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процеду­ру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.

§ 2. Загальні правила розгляду та вирішення справ окремого провадження

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заяв­ника та заінтересованих осіб. Тому вирізняльною ознакою справ окремого провадження є те, шо заяву може бу пі подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені. Заявником іменусгься фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть ви­ступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб зале­жно від конкретної категорії справ окремого провадження. Ко­ло заявників за певними категоріями справ окремого провад­ження визначається шляхом:

— вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи

про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення по­мерлою);

встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких мо­
же бути відкрито провадження у справі (справи про уси­
новлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи
визнання недієздатною);

з'ясування визначення наявності певної іншої юридичної
заінтересованості у справі (справи про відновлення прав на
втрачені цінні напери на пред'явника та векселі).

У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду мас обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття мас узагальнюючий харак­тер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можугь бути залучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може бумі іі третіх осіб.

Зважаючи на тс, що відкриття провадження у справі поряд­ком окремого провадження ідійснюється шляхом подання зая­ви, то відсутні І процесуальні інститут, нерозривно пов'язані із позовом. Зокрема, в окремому провадженні неможливими є відмова від позову, витання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог. Спра-ви окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриті у зв'язку з укладенням мирової

угоди.

Водночас можливою с відмова від заяви, а в окремих ви­падках — зміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження     продолжение

--PAGE_BREAK--фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною). Однак ці дії слід розілядати тільки як розпоря­дження процесуальними правами

За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не від­шкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати доку­менти про сплату судового збору1та витрат на інформаційно-

Н/>ілнопілно ло положень ст. З Декрету Кабінету Міністри України «Про лерж.іине мито» ставка державного мита у справах окремого провадження становить 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

200

Іі.її...21.

Окремепрояалжгнпм

/>/>/>технічне забезпечення розгляду справи, крім випадків, встано­влених ст. 81 ЦПК.

В основу порядку розгляду та вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила цивільною судочинс­тва, тобто правила позовного провадження. Оскільки справам окремого провадження притаманні особливості, шо характери­зують провадження в цілому та кожну категорію справ окре­мо, то загальні правила цивільного судочинства застосовують­ся з певними винятками та доповненнями.

Таким чином, принадження по кожній справі, шо віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окре­мому провадженні в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ. Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення проце­суальних винятків та доповнень до загального порядку розгля­ду справ.

В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню. Загальними с вимоги, шо пред'явля­ються до відкриття провадження у справі, його підготовки, су­дового розгляду, доказів і доказування, ухвалюваного по спра­ві рішення, а також перегляду постановлених у справі судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку і г. ш

Рішення суду у справах окремого принадження не підляга­ють примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих нсмайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, понов­ленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.

§ 3. Обмеження інші.н.ікп дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Цивільна дієздатність с важливою складовою нравосуб'єктнос-ті фізичної особи, шо дозволяє їй виступати учасником ци­вільних відносин у повній мірі, своїми діями набувати цивіль­них прав та виконувати цивільні обов'язки. В окремих випад­ках, визначених актами цивільного законодавства, особа може бути обмежена у дієздатності або взагалі визнана недієздат­ною. Зокрема, відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на

психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керуваїи ними. Також під­ставами для обмеження фізичної особи у дієздатності є зло­вживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, внаслідок чого особа станин. себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Згідно зі ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якшо вона внаслідок хронічного, стійкого пси­хічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними

Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення нікого правового стану фізичної особи, як обмеження у дієздатності чи визнанні її не­дієздатною.

Правом на звернення у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності наділені члени її сім'ї, орган опіки та пік­лування, наркологічні та психіатричні заклади. Заяву про об­меження права неповнолітньої особи САМОСТІЙНО розпоряджа­тися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавленим її цього права може буї и подано батьками (усиновлювачами). піклувальниками, органом опіки іа піклу­вання. Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною можуть звернутися члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, пси­хіатричний заклад (ст. 237 ЦПК).

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої, чи визнання фізичної особи не­дієздатною подасться до суду за місцем проживання цієї осо­би (ст. 236 ЦПК), а якщо вона перебуває на     продолжение

--PAGE_BREAK--лікуванні у нарко­логічному або психіатричному закладі — за місцем знаход­ження цього закладу.

Така заява повинна містити чаїначення обставин, що свід­чать про психічний розлад чи підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, нарко­тичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, в скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими до­ходами або про позбавлений її цього мають бути викладені

202

Глав* 21.

Окргме провадження

203

/>/>обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки реалізацій цього права для неповнолітнього. За­ява про визнання фізичної' особи недієздатною має містити ви­клад обставин, що свідчать про хронічний, стійкий психічний роч.іад. внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значен­ня своїх дій і а (або) керувати ними.

При підготовці справи до судового розгляду за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначається судово-психіатрнчна експертиза. Якщо таких даних немає, то експертиза не проводиться, а ухвалюється рішення про відмову у задоволенні поданої до суду заяви.

Відповідно до ст. 240 ЦПК справи про обмеження цивіль­ної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представни­ка органу опіки та піклування Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її не­дієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуван­ням сгану її здоров'я.

Рішення суду про обмеження цивільної дісздатності фініч­ної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми дохо­дами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набран­ня ним законної сили надсилається органові опіки та піклуван­ня. Таке рішення г підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дісздатності, піклувальника, а недієздат­ній фізичній особі — опікуна.

За загальним правилом, суд, який ухвалив рішення, не має права його змінити чи скасувати. Однак у зв'язку зі специ­фікою справ окремого провадження взагалі та справ про обме­ження фізичної особи у дісздатності чи визнання фізичної осо­би недієздатною зокрема, таке рішення суду може бути скасо­ване. Пояснюється цс особливістю повноважень суду при роз­гляді таких справ. У цьому разі розглядається питання не про наявність чи відсутність підстав для обмеження у дісздатності чи визнання недієздатною, а про те, чи існують підстави для поновлення такої особи у дієздатності. Тому і йдеться про те, що суд не переглядає власного рішення. V разі ж виникнення сумніву щодо законності та (або) обгрунтованості ухваленого рішення суду, не постає питання про поновлення у дієздатнос­ті, а має відбуватися перегляд рішення суду в апеляційному, касаційному порядку чи у зв'язку з винятковими обставинами

в порядку, встановленому цивільним процесуальним законода­вством.

Законом визначене коло заявників, наділених законом, пра­вом на звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності. У справах про обмеження фізичної особи у дісздатності це може відбуватися за заявою самої фізично! особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклу­вання (ст. 38 ЦК). У справах про визнання фізичної особи не­дієздатною заявниками можуть бути опікун або органи опіки іа піклуиання (ст. 42 ЦК). Тобто, в останньому випадку не ви­знається право на звернення до суду за фізичною особою, яка визнана судом недієздатною.

У випадку скасування рішення суду про визнання особи недієздатною, а також про обмеження у дісздатності, коли під­ставою для нього була наявність психічного розладу, обов'яз­ковим є проведення судово-исихіатричної експертизи, яка мас засвідчити значне поліпшення стану здоров'я фізичної особи або видужання (и. 7 Постанови Пленуму Верховною Суду Ук­раїни Ns 3 від 28 березня 1972 р. «Про судову практику в справах про иизиання іромадянина обмежено дії їда і ним чи недієздатним»).

Рішення сулу після набрання ним законної сили надсила­ється орі-ану опіки та піклування, ноно є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування

§ 4. Надання неповнолітній особі повної цивільної дісздатності

Надання фізичній особі повного обсягу цивільної дісздатності (емансипація) є новим інститутом у цивільному праві. Відпо­відно до ст. 35 ЦК надання повного обсягу цивільної дісздат­ності до досягнення повноліття чи до одруження можливо у разі: якщо неповнолітня особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини. Набуття повного обсягу цивільної дісздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлкшлчіи) або піклувальники Тільки у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздат­ність може бути надана за рішенням суду. Процесуальний по­рядок розгляду та вирішення пит категорії справ визначенні! ст.ст. 242-245 ЦК.

Ml

іЩ..І

    продолжение

--PAGE_BREAK--Окрємг іірона.глі'іінн

205

/>/>Ще однією підставою для надання повного обсягу дієздат­ності с бажання фізичної особи, яка досягла шістнадцяти ро­ків, займатися підітри* мшшькою діяльністю, однак у цьому ра­зі ЦК не передбачає можливості надання повного обсягу ци­вільної дієздатності у судовому порядку.

Предмаюм судової діяіьності в цін категорії справ є вста­новлення підстав для надання неповнолітній фізичній особі повного обсягу дієздатності, визначення відповідності встанов­лення нового правового стану інтересам самої особи, якщо ба-П.КИ (усиновлювачі), піклувальник не дають згоди на еманси­пацію.

Право на звернення до суду MM сіма неповнолітня особа, причому в її інтересах може звернутися представник, якого особа уповноважила. Ним фактично не може виступати закон­ний нредсіанник, остым братиме участь у справі як заінте­ресована особа, адже ця категорія справ саме стосується при­пинення такого представництва.

Заява подається до суду за місцем проживання неповноліт­ньої особи (ст. 242 ЩІК, ст. 29 ЦК) і ма< містиш лапі про те, що особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи ба­тьком відповідно до актового запису цивільного стану. Заява оплачується судовим збором.

Справа розглядається у судовому засіданні за участю заяв­ника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклуваль­ника Обов'язковою с участь представників органів опіки і піклування (ст. 244 ЦПК).

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення. Як­що буде встановлено, що надання повного обсягу дієздатності неповнолітній фізичній особі відповідає її інтересам, а також за наївності встановлених законом підстав, суд ухвалює рі­шення про задоволення вимоги. У цьому разі повного обсягу дієздатності особа набуває після набрання рішенням суду за­конної сили. Рішення суду видасться заявникові, а також пал снлаї гься органові опіки і піклування, зокрема для зняття пік­лування.

§ 5. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає мож-шшісіь зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безше-но відсутніми або оголошення померлими в судовому иоряд-

ку. Безвісна відсутність громадян може бути пов'язана із сти-чіііннм лихом, нещасними випадками та будь-якими іншими обставинами. Відсутність фізичної особи у місці постійного проживання або переважною перебування, а також відсутність відомостей про це притом тривалого часу створює невизна­ченість у тих або інших правовідносинах для певного кола осіб, що перешкоджає здійсненню ними суб'єктивних прав. У зв'язку з необхідністю захисту інтересів осіб, які перебувають у певних правовідносинах з особою, щодо якої тривалий час немає відомостей в місці її проживання, виникає потреба у зміні правового стану такої особи.

Підсудність справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою встановлена законом З урахуванням інтересів фізичних і юридичних осіб, здійснен­ня суб"єктивних прав та виконання обов'язків яких залежить від рішення суду по справі. Ці справи розглядаються судом за місцем проживання або знаходження заявника. Місцем прожи­вання визнається тс місце, де фізична особа постійно або пе­реважно проживає. Місцем прожинання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, ви­знається місце проживання їхніх батьків (усиновителів) або опікунів (ст. 29 ЦК). Місцем знаходження юридичної особи визнається місце її державної реєстрації (ст. 93 ЦК).

У ЦПК не іаліачено, хто саме може шерпу іися до суду з вимогою про ви знання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення П померлою. При вирішенні питання про суб'єкт звернення слід застосовувати ст. 4 ЦПК, відповідно до якої справа в суді може бути порушена особою, яка мас заінтересо-ианіеп. у і.міііі правового стану відсутньої особи.

Заява по справі про пишання громадянина безвісно відсут­нім або оголошення Кого померлим мас відповідати загальним вимогам, закріп кпим сі IIі»ЦПК. Вона подається у письмо­вій формі та мас містити: назву суду, до якого подасться заява; точну назву заявника, його місце проживання або знахо і ня, а також назву представника заявника, коли ним пору­шується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою зверта­ється до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обірун-товус свої вимнім, та зазначення доказів, що підтверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника із за-ін.іменням часу подання заяви.

Обставинами, які обґрун говують заявлені вимоги, є: невідо­мість перебування відсутнього іромадянина; неможливість усу-

206

Глав*     продолжение

--PAGE_BREAK--21.

Окреме лропалженмя

207

/>/>пути цю невідомість; тривалість безвісної відсутності; події, що заірожували смертю або дають підставу припуска і и tani-бель фома;іянина від певного нещасного випадку. Крім зазна­чених обставин у заяві обов'язково слід вказати, з якою метою заявник просить визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. До заяви додаються документи про сплату судового збору та втрат на інформаційно-технічне за­безпечення судового розгляду справи.

В ході підготовки до розгляду справ про визнання громадя­нина безвісно відсутнім або оголошення його померлим суддя повинен встановити осіб (родичів, співробітників та інших), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитати відповідні організації за останнім місцем його роботи про ная­вність відомостей щодо відсутнього. Суддя має також визна­чити коло осіб, які заінтересовані в розгляді справи, та з'ясу-ііаіи їхнє процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити нро місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється мстою, з якою заявни­кові необхідно визнані громадянина безвісно відсутнім або оголосити ного померлим. Як МШтерооомнІ особи можуть німійучасть у справі члени родини шинника та інші особи, що мають право на одержання пенсії у зв'язку з втратою году­вальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявникові або його дням

Відповідно до ст. 248 ЦПК сул нри відкрити провадження у справі вживає заходів через органи опіки та піклування що­до встановлення опіки над млином фізичної особи, місце пере­бування якої невідоме, якщо такої не встановлено. Безпосеред­ньо дії, спрямовані на опіку над майном, здійснюються згідно із ст. 44 ЦК нотаріусом у порядку, встановленому ЦК, Зако­ном України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України.

Справи розглядаються у відкритому судовому засіданні з участю заяшшка та шішсрссованпх осіб, а також свідків та ін­ших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.

Суд мас відмовити у задоволенні заяви, якщо буде встанов­лено місце перебування громадянина, щодо якого вирішується ниіанни про визнання його померлим, так само як і в разі, як­що буде з'ясовано, що строк невідомості місця перебування іромадяпина не відповідає зазначеному в законі.

У резолютивній часіині рішення про задоволення заяви за­значаються не гільп дані про особу людини, яка визнається

безвісно відсутньою чи оголошується померлою, але і початок безвісної відсутності або день смерті такої фізичної особи, які шгшачаються відповідно до правил, встановлених законом. У разі неможливості встановити день одержання останніх відо­мостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважа­ється перше число місяця, цю йдо за тим, в якому були одер­жані останні відомості про нього, а за неможливості встанови­ти цей місяць — 1 січня наступного року (ст. 43 ЦК). Днем смерті іромадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду. У разі оголошення по­мерлим іромадянина, який пропан без вісті за обстанин, що заірожували смертю або даюіь ніде шву припускати ного заги­бель від певного нещасного ии палку, суд може визнати днем смерті цього іромадянина день його гаданої загибелі (ст. 46 ЦК).

Після того, як рішення про оголошення іромадянина помер­лим набере законної сили, суд обов'язково повинен надіслати його копії органу реєстрації актів цивільного стану для реєст­рації смерті іромадянина, а також до нотаріальної контори або органу, що вчиняє нотаріальні дії щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК).

Рішення, яке набрало законної сили, породжує певні нраво-ш наслідки: у непрацездатних членів сім'ї виникає право па пенсію; подружжя такої особи мас право розірвати шлюб у спрощеному порядку; з'являється можливість усиновлювати дней без згоди відсутнього та ін.

Визнаній особи безвісно відсутньою має умовний характер, спричинений нсішіначсшсію цивільних га інших відносин за учасгю відсутньої особи. Тому у разі, якщо фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про ви знання її безвісно від­сутньою, з'явилась, рішення суду скасовується.

Відповідно до сг. 250 ЦПК у разі одержання заяви про поя­ву фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або відомостей про місце перебування цієї особи, суд за місцем перебування особи або суд, який ух­валив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника і а інших заінтересованих осіб і скасовує свое рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

208

Глава 21.

Окргчеііропалжсммя

209

/>/>Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосередньо особа, щодо якої ухвалене рішення, та інші за­інтересовані особи, що потерпають від її відсутності,

§6. Усиновленим

Судовий порядок усиновлення с порівняно новим інститутом, що запроваджений Законом України «Про внесення змін і до­повнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 30 січня 1996 р., а у процесуальному законодавстві відповідно — Зако­ном України «Про внесення доповнень до Цивільного проце­суального кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону Ук­раїни „Про внесення     продолжение

--PAGE_BREAK--ЗМІН і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (зміни щодо порядку усиновлення дітей)" від 12 липня 1996 р. Введеним цих норм зумовлене необхід­ністю всебічного забезпечення інтересів дитини іа законності усиновлення.

Підстави, порядок усиновлення та процесуальні питаним, пов'язані із розглядом та вирішенням відповідних справ визна­чаються гл. 18 СК та ст.ст. 251-255 ЦПК.

Предметам судової діяльності є перевірка підстав ировс-леїшм усиновлення, його відповідність інтересам самої особи щодо забезпечення стабільних га ілрмонійних умов її життя, а також відсутність порушення інтересів інших осіб. Суд вста­новлює також згоду усиновлюваного, адже відповідно до ст. 218 СК згода дитини на її усиновлення дасться у формі, яка відповідає її вікові.

Право па іверіїсніїя мають особи, які бажають усиновити особу. Заява до суду може подаватися особисто однією осо­бою або подружжям (спільна заява), але не через представ­ника.

Крім загальних вимог, визначених ст. 119ЦПК, заява має містім: ім'я, місце прожинання 'шинника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік уенновлюваної лишни, її місце прожи­нання, відомості про стан здоров'я. Заява про усиновлення ди­тини може також містити клопотання про зміну прізвища, іме­ні, но батькові, дати, місця народження дитини, про запис зая­вника матір'ю або батьком дитини.

До заяви додаються такі документи — копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це

другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усино­вленні дитини одним із подружжя;


медичний висновок про стан здоров'я заявника.

довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або
копія декларації про доходи;

документ, що підтверджує право власності або користуван­
ня жилим приміщенням.

До заяви громадян України про усиновлення ли і йми. яка є іромалянином іншої держави, крім цього, додаються згода за­конного представника дитини іа зі ода компетентного органу держави, громадянином якої г дитина.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянст­ва, що постійно проживають за межами України, або інозем­цями додаюгься дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади та висновок компетентного органу відповідної держаки про умови їх життя і можливість бути уенновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновле­ної дитини та її постійне проживання на території цієї держа­ви, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування і дім иною. Відповідно до ст. 252 ЦПК усі документи, складені іноземною мовою, мають бути леї-алізовані у встановленому порядку, перекладені українсь­кою мовою і нотаріально засвідчені.

У разі усиновлення повнолицьої особи заява має містині ім'я, місце прожинання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відо­мості про сган здоров'я дитини, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані: копія свідоцтва про шлюб, письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усинов­ленні дитини одним із подружжя, а також згода особи на уси­новлення.

При підготовці справи до розгляду суддя вирішує питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а у справах за заявами іноземних громадян — Центру з усинов­лення дітей Міністерства освіїн і науки України. Участь орга­нів опіки та піклування у справах про усиновлення дітей справ є обов'язковою (ст. 19 СК, сі. 254 ЦПК), вони мають надати суду висновок про доцільність усиновлення та відпо­відність його інтересам дитини.

210

Глава 21.

Окреме принадження

211

/>/>/>/>До висновку органу опіки та піклування додаються: акт об­стеження умов життя заявника, складений за місцем його про­живання; свідоцтво про народження дитини; медичний висно­вок про стан здоров'я дигини, про її фізичний і розумовий ро­звиток; у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ст. 253 ЩІК)

Справа про усиновлення розглядається судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, колегіально у складі одного судді та двох народних засідате­лів. Для забезпечення таємниці усиновлення за клопотанням заявника (заявників) проводнться закритий судовий розгляд.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'яз­ковою участю заявника, органу опіки та піклування або упов­новаженого органу виконавчої влади, u також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, і викликом заінтересованих осіб. При усиновленні ііовно.ш-ньої особи обов'язковою г участь заявника (заявників) та уси­новлюваної особи (ст. 224 СК).

За результатами розгляду справи сул ухвалює рішення, вра­хувавши обставини, що мають істотне шачсшія, зокрема:

стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка

    продолжение
--PAGE_BREAK--бекас
усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання,
ставлення до виховання дитини;

мотиви, з яких особа бажає усиновити дитину;

мотиви того, чому другий із подружжя не бажас бути уси-
новлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про
усиновлення;

взасмовідповідність особи, яка бажас усиновиш дитину, та
дитини, а також як довго ця особа опікується дитиною;

особу дитини та стан її здоров'я;

ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Ухвалене рішення проголошується публічно, за винятком проведення закритого судового розгляду. За клопотанням заяв­ника (заявників) суд може зміни їм ім'я, прізвище, по батькові, дату та місце народження усиновлюваної дитини, «анис усино-влювачів батьками. Судові витрати покладаються на заявника (заявників).

З моменту набрання рішенням законної сили у загальному порядку усиновлення вважається таким, що відбулося. Однак

законом встановлено, що до цього моменту воно може бути скасоване судом, який ного ухвалив згідно зі ст. 255 ЦПК. Це допускається у разі:

відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення.
У такому разі суд поновлює розгляд справи і може відмо­
вити в усиновленні на цій шле міч.

відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішен­
ня про усиновлення. За цієї обставини заява залишається
без розгляду, що не перешкоджає заявникові (заявникам)
звернутися до суду у загальному порядку в подальшому.

Рішення суду, що набрало законної сили, надсилається ор­гану опіки та піклування, а у разі усиновлення іноземними громадянами — також Центру з усиновлення дітей.

Справи про скасування усиновлення та визнання його недій­сним вирішуються судом у порядку позовного провадження.

§ 7. Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких за­лежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав іромадян. Проте не завжди той чи інший факт, що мас юридич­не значення, може бути підтверджений відповідним докумен­том у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон передбачає судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення за таких умов:

а)факти, що піл.іяіаюіь встановленню, повинні мати юридич­
не значення, тобто від них мають залежати виникнення,
зміна або припинення особистих чи майнових прав грома­
дян;

б)чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх
встановлення;

в)у заявника немає іншої можливості одержати або відновити
загублений чи знищений документ, який посвідчує факт,
що має юридичне значення.

г)встановлення факту не пов'язується з наступним вирішен­
ням спору про право.

За правилами про підсудність справи про встановлення фак­тів, що мають юридичне значення, розглядаються судами за місцем проживання заявника (ст. 257 ЦПК).

212

Глава21.

Окремеирпніїіжі'іімм

213

/>/>Заявниками у іаких справах можуть буї и фізичні особи, які заінтересовані у встановленні певних фалів, оскільки від цьо­го залежить можливість реалізації їхніх еуб'скіивинх прав.

Ст. 256 ЦПК містить перелік фактів, які можуть буїи вста­новлені в судовому порядку, а саме:

родинних відносин між фізичними особами.

перебуванняфізичноїособинаутриманні;

каліцтва, якщо це потрібно ,%чя призначення пенсії або одер­
жаним допомоги по загальнообов'язковому державному со­
ціальному страхуванню;

реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу,

належності правовстановлюючих документів особі, прізви­
ще, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що за­
значені в документі, по збії^ються з ім'ям, по батькові,
прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначе­
ним у свідоцтві про народження або в паспорті;

народження особи в певний час у разі неможливості реєст­
рації органом державної реєстрації актів цивільною етану
факту народження.

смерті особи в псиний час у разі неможливості регсіраші
органом державної реєстрації актів цивільного стану факіу
смерті.

Цей перелік не f вичерпним. Суд за визначених законом умов може встановлювати й інші факти, зокрема:     продолжение

--PAGE_BREAK--визнаная і а реєстрацію батьківства, володіння будинком на праві власнос­ті, прийняття спадщини тощо.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встанов­лення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходжен­ня військової служби, перебування па фронті, у парій кінських загонах, одержаних поранень і контузій при виконанні обов'яз­ків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної ос­ипи, одержання урядових нагород тощо.

Не встановлююіься судом факт належності особі докумен­тів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Поряд з тим, суди мають право розглядати справи про встановлення факти належності громадянам до­відок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з по­раненням, повідомлень військкомаїів іа інших органів війсь-

кового управління про загибель або іііикіієння без вісти пев­них осіб у зв'язку з обе танинами носиною часу, також запо­вітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, трудової книжки та іншою документа про трудовий стаж, оскільки во­ни не належать до документів, які посвідчують особу.

Заява про встановлення факті, то мають юридичне зна­чення, повинна відповідані вимогам, встановленим ст. 119 ЦПК щодо змісту і форми позовної заяви, а також спеціальним ви­могам, які передбачені для ни і категорії справ. Важливе зна­чення мас вимога про обов'язкове зазначення > заяві мети встановлення юридичною факту, оскільки вона дає можли­вість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи гагне ній правові наслідки. В заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документі, що посвідчують цей факт, іа вказані докази його існування, урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначне коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, складається за загальними вимогами щодо судових рішень, однак його особливістю f те, що в резолютив­ній частині, крім висновку про задоволення заяви, суд чітко ви-іначаї, який факт встановлено та мету його встановлення. Рі­шення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах реєстрації акіів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює документів, що видають зазначені ор­гани, а г лише підставою для їх одержання.

§ Н. Відііоп.іі'ііііи іі|); ж на и і рамені цінні папери на пред'явника га векам і

Чинне законодавство передбачає право громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робите вклади без зазначення відомостей про вклад­ника (на пред'явника). Характерною ознакою цих паперів є те, що в них не вказано ім'я власника. Власником такого папера визнається особа, яка йою пред'явить до виконання, тому в рачі його втрати пред'явити Ного до виконання може будь-яка особа, котрій пін на законних підставах не належить. Те саме може відбуватися і з векселем.

і.імісі прав власника при втраті ним такого цінного папера може здійснюватися в судовому порядку. Якщо власник втра­ченого папера на пред'явника має, хю t Ного держателем, то

214

Глава 21.

Окреме продолжения

215

/>/>витребування цього документа можливе шляхом пред'явлення позову. Коли ж особа, яка втратила цінний напір на пред'яв­ника, не знас, хто с його держателем, захистити свої права та інтереси вона може в порядку окремого провадження, звернув­шись до суду із заявою про визнання папера недійсним та про відновлення прав на втрачений цінний напір.

Відновлення прав на втрачені цінні напери на пред'явника та векселі у порядку окремого провадження можливе не тіль­ки у разі втрати цих документів, а н тоді, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх збе­рігання або з інших причин (в ощадній книжці не зберігся за­пис номера рахунка, не повністю зберігся запис залишку вкла­ду тощо) і фінансова установа у зв'язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію).

Із заявою про відновлення прав на втрачений цінний папір на пред'явника мас право звернутися до суду особа, яка вва­жає себе його власником. Як заінтересована особа у справах ціп категорії виступає банк, який индав цінній папір, оскільки рішення сулу про визнання папера недійсним передбачає для нього певні обов'язки: видати заявникові вклад або цінний на­пір замість визнаного недійсним.

Справи про відновленим прав на втрачені цінні папери на пред'явника розглядаються судом за місцем знаходження уста­нови, що видала цінний папір (емітента). Цс зумовлюється на­самперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заяву шляхом заборони цій уста­нові провадити будь-які операції за втраченим цінним папе­ром. Якщо предметом розгляду є відновлення прав на втраче­ний вексель, то справа розглядається судом за місцем платежу за таким векселем.

Відповідно до ст. 261 ЦПК у заяві, яка подасться до суду, крім загальних вимог, встановлених ст. 119 ЦПК, маг бути за­значено: ім'я та місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи — заявника; обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель; повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред'яв­ника та його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату та місце складання, строк та місце плате­жу, найменування векселедавця, інших відомих заявнику зобо­в'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

Підготовка до судового розгляду справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі за за­гальним правилом полягає у визначенні кола осіб, які мають брати участь у процесі, предмета доказування і обсягу доказів, необхідних для встановлення фактів, покладених в основу зая­вленої вимоги, у вжитті заходів для забезпечення своєчасної янки в судове засідання учасників процесу.

Підготовка справ цієї категорії мас певні особливості. Після одержання заяви суддя постановляє ухвалу про виклик держа­теля цінного папера до суду через публікацію в газеті. Крім того, суддя своею мотивованою ухвалою забороняє установі, яка видала цінний папір, провадити за ним будь-які операції.

Щодо векселя, то ст. 262 ЦПК встановлені певні особливо­сті. Зокрема, якщо строк платежу за векселем не настав, ухва­ла, постановлена у ході підготовки справи до судового розгля­ду, надсилається на адресу всіх нотаріусів відповідного нота­ріального округу за місцем платежу за векселем. Тому при пред'явленні нотаріусу для вчинення протесту векселя, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, він     продолжение

--PAGE_BREAK--зобов'язання повідомиш відповідний суд про пред'яв­лення такого векселя для вчинення протесту.

Закон покладає на держателя цінною папера обов'язок у зазначений в публікації тримісячний строк подати до суду, nod постановив про це ухвалу, заяву про те, що він с її дер­жателем, незалежно від того. < вів власником цього цінного папера чи володіє ним на будь-яких інших підставах. До заяви вій має додати оригінал цінного папера. Особиста явка держа-іели цінного папера до суду не с обов'язковою, гому надання вказаних документів може бути здійснене як особисто, так і поштою.

Подання держателем цінного папера до суду заяви про ная­вність у нього певних прав на цей напір свідчить про виник­нення між ним і заявником спору про право, що виключає мо­жливість розгляду справи и правилами окремого проваджен­ня. У такому разі суддя мас постановити ухвалу про залишен­ня заяви щодо відновлення прав на втрачений цінний напір без розгляду та мас роз'ясни і її заявникові його право пред'яви­ти до держателя папера шпон у загальному порядку. Суд вста­новлює для цього строк, протягом якого заявник може реа­лізувати надане йому прано на подання позову з метою захис-

216

Іі.пи21.


Окреме прпна.іжгніїя

217

/>/>ту своїх суб'єктивних прав у порядку позовного провадження, що не перевищує двох місяців, однак може бути продовжений.

Якщо держатель цінною папера протягом тримісячного строку не заявив на нього своїх прав і не подав до суду відпо­відної заяви, суддя постановляє ухвалу про призначення спра­ви до розгляду.

Особливістю рішення по цих справах є те, що, визнавши вимоги заявника законними і обгрунтованими, суд робить вис­новок про визнаним траченою цінного папера на пред'явника недійсним. Відповідно до сг. 267 ЩІК таке рішеним є підста­вою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника за­мість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій, для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для віднов­лення зобов'язаними за векселем особами передавальних на­писів.

§ 9. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність

Річ, яка не маг власника або власник якої невідомий, вважа­ється безхазяйною (ст. 335 ЦК). Право власності на таку річ набувається залежно від того, є вона рухомою чи нерухомою. На рухомі речі воно може виникнути за набувальною давніс­тю, а безхазяйні нерухомі речі можуть передаватися у кому­нальну власність.

Відповідно до ст. 355 ЦК безхазяйні нерухомі речі беруть­ся на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядуван­ня, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік оголошується у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття н.і облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, упов­новаженого управляти майном відповідної територіальної гро­мади, може бути передана за рішенням сулу у комунальну власність.

Предметом судової діяльності у цій категорії справ є вста­новлення підстав для передачі нерухомої речі, яка не має вла­сника або власник якої невідомий, у власність територіальної іромадн. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ суду визначається ст.ст. 269-273 ЦІІК.

Право на звернення до суду має орган, уповноважений ум-ранляги майном відповідної територіальної громади (ст. 269 ЦІІК, ст. 172 ЦК)

Чаява подається до суду за місцем знаходження ціп речі. У заяві мас бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, її основні харак­теристики, посилання на документи про взяття безхазяйної не­рухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстра­цію иран на нерухоме майно, друковані засоби масової інфор­мації, в яких було оголошено про взяття відповідної нерухо­мої речі на облік.

У разі недотримання вимог, встановлених цивільним зако­нодавством (реєстрація майна як безхазяйної, недотримання строку на звернення до суду) суд відмовляє у прийнятті заяви, що не перешкоджає повторному зверненню, якщо будуть усу­неш обставини, які слугували підставою для постановленим ухвали про відмову у прийнятті заяви.

Розгляд справи відбувається у судовому засіданні за участю заявника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб (наприклад, органів державної податкової служби, орі'ану, який здійснює реєстрацію иран на нерухоме манно та ін ).

За судовим рішенням (ст. 273 ЦІІК) у ран встановлення достатніх підстав для передачі такого майна у комунальну власність безхазяйна нерухома річ переходить у власність від­повідної територіальної іромадн. Право комунальної власності на таку річ виникає з моменту набрання рішенням '..іконної сили.

§ 10. Визнання спадщини вілумерлою

У деяких випадках може     продолжение

--PAGE_BREAK--виникнути питання про те, шо май­но, яке залишилося після смерті особи, не може перейти до ін­ших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спад­коємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Таку спадщину може бути визнано відумер-лою (ст. 1277 ЦК).

Предметом судової діяльності в даному разі є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Процесуальний порядок розгляду та вирішення регулюється ст. 1277 ЦК та ст.ст. 274-278 ЦПК.

218

I.ива21.

Окреме провадження

219

/>/>Право на зверненні маг орган місцевого самоврядування, який претендує па передачу відумерлої спадщини у комуналь­ну власність.

Заява подається до суду через рік після відкриття спадщи­ни за місцем її підкрій і я, яким визнається згідно зі ст. 1221 ЦК останнє місце прожинання спадкодавця. Якщо воно не­відоме, то — місцезнаходження нерухомого манна або основ­ної його частини, за відсутності нерухомого майна — місце­знаходження основної частини рухомого майна.

У заяві має бути наведено відомості про час і місце від­криття спадщини, майно, що її складає, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцеві, відсут­ність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними акц­ійний, або про відмову від її прийнятім.

Якщо заява подана до річного строку з дня відкриття спад­щини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті прова­дження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини

Після прийняття заяви суддя має повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.

Відповідно до ст. 277 ЦПК справа розглядається у судово­му засіданні з обов'язковою участю заявника та повідомлен­ням усіх заінтересованих осіб. Встановивши, що спадкоємців М (амонітом і за законом немає, або спадкоємці усунені від прана на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про ви-шання спадщини відумерлою та про передачу її територіаль­ній іромаді

З моменту набрання рішенням законної сили спадщина пе­реходить у власність територіальної іромади. З цього часу до нового власника переходять також обов'язки перед кредитора­ми щодо відшкодування завданої спадкодавцем майнової та моральної шкоди згідно зі ст. 1231 ЦК.

§ 11. Надання психіатричної доііомоі п у примусовому порядку

Акти цивільного законодавства серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, ви­значають прано на медичну допомогу (ст. 284), з відсилкою щодо надання психіатричної допомоги до інших актів законо­давства. Надання фізичній особі цього виду медичної допомо­ги здійснюється з дотриманням Закону України «Про психіат­ричну допомогу» (далі у цьому параграфі — Закон).

Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає в тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виклю­чати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій га керувати ними Тому в окремих випадках лікування може ма­ти неправомірний характер, порушувати вимоги законодавст­ва, посягати на суб'єктивні права особи, якій надасться пси­хіатрична допомога.

У судовому порядку вирішуються питання про:

проведення психіатричного огляду у примусовому порядку
(ч. 7 ст. 11 Закону);

надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її
усвідомленої згоди або згоди її законного представника у
випадках, коли наявні відомості дають підстави для обгрун­
тованого припущення про наявність у особи тяжкого пси­
хічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шко­
ди своєму здоров'ю у зв'язку з иоііршенням психічного
стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2
ст. 12 Закону);

продовжених надання особі амбулаторної психіатричної до­
помоги в примусовому порядку понад 6 місяців (ч. 5 ст. 12
Закону);

відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіат­
ричної допомоги у примусовому порядку (ч. 7 ст. 12 Закону),

госпіталізацію особи (ч. 1 ст. 16 Закону);

продовження госпіталізації н примусовому порядку понад 6
місяців (ст. 17 Закону);

відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому
порядку (ч. З ст. 18 Закону).

Процесуальний порядок розгляду та вирішення справ цієї категорії судом визначакиься ст.ст. 279-282 ЦПК.

220

Глава21,


Окрсмг мропалжгння

221

/>/>Правом на звернення до суду із заявою про проведення примусового психіатричного огляду, надання амбулаторної до­помоги у примусовому порядку     продолжение

--PAGE_BREAK--наділений тільки лікар-иси-хіатр. Рішення про проведення психіатричного огляду особи беї її усвідомленої «оди або беї поди її законного иредстав-ник.і приіім;іг-гься лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із цією заявою до лікаря можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який мас будь-яку ме­дичну спеціальність, інші особи.

Заява про психіатричний огляд має бути подана у письмо­вій формі га містити відомості, що обґрунтовують необхід­ність психіатричного огляду і вказую 11. на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Останній маг право робити заниг щодо надання йому додатко­вих медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття рішеним.

Отже, виключним правом на звернення до суду наділений лікар-исихіатр. а інші особи можуть клопотати перед ним про звернення до суду. Це пояснюється виключністю професійно! діяльності медичною працівника.

У разі необхідності за вирішенням питання про продовження падання особі амбулаторної психіатрично! допомоги в приму­совому порядку, госпіталізації особи понад 6 місяців до суду звертається лікар-психіатр (за умови госпіталізації — предста­вник психіатричного закладу) (ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 17 Закону).

Клопотання про припинення падання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи може направлятися до суду цією особою або її закон­ним представником (ч. 8 ст. 12, ч. 4 ст. 17 Закону).

Для обчислення строків звернення до суду застосовуються загальні правила, які встановлені для цивільних процесуальних строків, хоча ці строки наділені ознаками службових, а не ци­вільних процесуальних, оскільки суд, як правило, зобов'язаний розглянути подану з порушенням встановленого законом стро­ку заяву При розгляді такої заяви суд мас з'ясувати причини пропуску сіроку та постанови пі окрему ухвалу або звернутися до правоохоронних органів для належного реагування на такі порушення,

У випадках, коли відповідно до закону госпіталізацію у примусовому порядку було проведено за рішенням лікаря-пси-

хіатра і визнано доцільною комісією лікарів-психіатрів, пси­хіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до су­ду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протя­гом 24 годин

Заява фізичної особи або її законного представника про при­пинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухваленим рішення суду про надання амбулаторної психіатричної ДОПОМО­ГИ у примусовому порядку або її продовження, іхкиіталізацію у примусовому порядку, її продовження (ст. 280 ЦІ Ж).

Формою звернення у всіх названих справах с заява. Як ви­пливає зі змісту ст.ст. 119, 280 ЦПК, заява мас містити у собі: назву суду, до якого вона звернена; гочну назву заявника і за­інтересованих осіб (лікаря-психіаіра. психіатричного закладу, особи, якій надасться психіатрична допомога, законного пред­ставника цієї особи); зміст клопотання; виклад обставин, яки­ми зумовлена необхідність звернення до суду; обгрунтування необхідності вчинення псі чи іншої дії, що стосується надання особі психіатричної допомоги; підпис заявника або його пред­ставника

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулатор­ної психіатричної допомоги у примусовому порядку додасться висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової ам­булаторної психіатричної допомоги, примусову госпіталізацію чи її продовження — висновок комісії лікарів-психіатрів та ін­ші відповідні матеріали (ч. 7 ст. II,ч.ч. З, 5, 8 ст. 12, ч. 2 ст. 16, ч.ч. 2, 4 ст. 17 Закону, ст. 280 ЦПК).

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи юспіі.і-л нації до психіатричного закладу у примусовому порядку ма­ють пуги наведені обставини і докази, па яких грунтуються ці вимоги (ст. 280 ЦПК).

Правові норми про підсудність мають виключний характер, що зумовлюєіься місцем перебування особи, якій надасться психіатрична допомога, незалежно від юю, хто є заявником.

Питанні про надання особі амбулаторної допомоги в при­мусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи (ч. 5 ст. 12 Закону). Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи та про необхідність її продовження направляється до суду за

222

Liana 21.

Окрсне ирова іжі-іпім

    продолжение

--PAGE_BREAK--223

/>/>місцем знаходження психіатричного закладу (ч. І ст. 17 Зако­ну).

Окрім цього, ст. 279 ЦПК визначені правила підсудності щодо інших випадків. Наприклад, заява особи, якій за рішен­ням суду надасться амбулаторна психіатрична допомоіа в при­мусовому порядку, або її законного представника про припи­нення цієї допомоги подасться до суду за місцспроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного за­кладу у примусовому порядку — за місцезнаходженням пси­хіатричного закладу.

Справи такого характеру розглядаються судом колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Законом визначено необхідність дотримання лікарської та професійної (службової) таємниці, що стосується надання особам психіат­ричної допомоги. Медичні працівники, інші фахівці та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про плинність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному за­кладі чи перебування в психоневрологічних закладах для со­ціального захисту або спеціального навчання, а також відомос­ті про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть їх розголошувати (сг. 6 Закону). Тому справи цієї ка­тегорії мають вирішуватися у закритому судовому засіданні, про шо суд постановляє ухвалу.

Заява про проведення психіатричного огляду особи у при­мусовому порядку розглядається у триденний строк (ч. 1 ст. 22 Закону), про госпіталізацію особи до психіатричного за­кладу в примусовому порядку — протягом 24 годин (ст. 22 Закону), про надання особі амбулаторної психіатричної допо­моги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіталізації в примусовому порядку — у десятиденний строк. Ці строки обчислюються з дня надходження заяви до суду (ст. 281 ЦПК).

Особи, яким надасться психіатрична допомога, мають пра­во на особисту участь у судових засіданнях при вирішенні пи­тань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та об­меженням у зв'язку з цим їхніх прав (ст. 25 Закону). Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи предс-

тавника психіатричною закладу, шо подав заяву, та законною представника осіб, щодо яких розглядаються шпания, пов'яза­ні з наданням їм психіатричної допомоги, с обов'язковою (ст. 22 Закону, ст. 28! ЦПК).

За результатами розгляду справ, які стосуються надання особі психіатричної допомоги, суд ухвалює рішення. Залежно від категорії справи до рішення суду встановлюються додатко­ві вимоги. Наприклад, при винесенні рішення про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, госпіталізації особи, продовженні і-ос-піталізації, при ухваленні рішення про задоволення заяви про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги, а також госпіталізації особи, суд зобов'язує психіат­ричний заклад провести виписку цієї особи.

Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представники звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо захисту прав та законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги (ст. 32 Закону). Та­кож їм належить право на безоплатну юридичну допомогу з питані., пов'язаних із паданням такої допомоги, за нормою, яка набрала чинное 11 t І січня 2001 року (ст. 25, н. 1 роз. VI Закону), хоча конкретного механізму застосування цієї норми немає.

§ 12. Обов'язкова госиіїхшацін до ііротиіуберку.іьозиого закладу

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здо­ров'я (ст. 53), Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 28) передбачена можливість госпіталізації та лікування осіб, які хворі на небез­печні інфекційні хвороби, причому у визначених законом ви­падках може проводитися госпіталізація та лікування в приму­совому порядку. До таких хвороб належить і захворювання на туберкульоз.

Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у спеціа­лізованих протитуберкульозних санаторіях безоплатно (ст. 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хво­роб», далі у цьому параірафі — Закон). Лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов'язковим медичним контро­лем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Ліку-

224

Г:іаиа21.

Окреме ирнил

22S

/>маша та медичний (диспансерний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу, та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми ту­беркульозу, здінснюсгься спеціалізованими протитуберкульоз­ними закладами (ст. 12 Закону).

Відповідно до ст. 12 Закону хворі на заразні форми тубер­кульозу, в тому числі соціально дезадантовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи ток­сикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.

Предметом судової діяльності є визначення підстав для примусового поміщення хворого до протитуберкульозного за­кладу. Процесуальний порядок розгляду та вирішення справи визначається сг.ст. 283-286 ЦПК.

Заявником у цін категорії спран г представник протиту­беркульозного     продолжение

--PAGE_BREAK--закладу, повноваження якого повинні бути офор­млені за загальними правилами про процесуальне представ­ництво.

Заява мас містити, крім положень, встановлених ст. 119 ЦПК, вказання на визначені законом підстави для такої гос­піталізації (наявність заразної форми туберкульозу, відмова хворого від госпіталізації, ухилення від лікування тощо). До заяви додасться мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації або про продовження лікування, в якому зазиачасіься сірок, впродовж якою прово­ди і нмеі і.ся лікування.

Відповідно до ст. 284 ЦПК іака іаява подасться до суду Протягом 24-х юдин з часу виявлення в особи заірозлнвої форми туберкульозу. Однак це не означає, що заява, подана і порушенням встановленого строку, підлягає залишенню без розгляду. Суд може вказати на порушення в окремій ухвалі, постановленій у справі.

Заява подасться до суду за місцезнаходженням проїитубср-кульознот закладу, який здійснює медичний (диспансерний) паї ляд іа цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (лікувальними закладами, слідчими ізоляторами, уста­новами виконання покарань та ш.) (ст. 283 ЦПК, ст. 12 За­кону).

Розгляд справи здійснюється колегіально у складі профе­сійного судді та двох народних засідателів. За клопотанням особи, щодо якої ставиться питання про госпіталізацію, для забезпечення таємниці про стан її здоров'я, гарантованої ст. 286 ЦК, суд може постановити ухвалу про закритий судо­вий розгляд.

Справа розглядається судом у строк не пізніше трьох днів після відкриття проваджешся за обов'язковою участю представ­ника протитуберкульозного закладу, що його за заявою від­крито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію. Сама особа, що­до якої стаиться питання про її примусову госпіталізацію, відповідно до ст. 285 ЦПК може братії участь у судовому за­сіданні, крім випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу вона становить загрозу розповсюдження хвороби.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву. Рішення про задоволен­ня заяви є підставою для обов'язкової госпіталізації або подаль­шого лікування особи в протитуберкульозному закладі впро­довж встановленого законом строку

§ 13. Розкриття банком інформації, яка містить банківську іасмницю, щодо юридичних та фізичних осіб

Банківська таємниця відповідно до ст. ЗО Закону України «Про інформацію» належить до інформації з обмеженим доступом та є конфіденційною. Нею вважають інформацію щодо діяль­ності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). її правову охорону закріплено також ЦК (ст. 1076) Законом Ук­раїни «Про Національний банк України» та іншими актами за­конодавства.

В окремих випадках така інформація може бути розголоше­на (банківська таємниця розкрита), що раніше не потребувало судового розпорядження і тільки із набранням чинності новим ЦПК потребує звернення до суду.

/>/>/>Предметом судової діяльності с вішіачошя наявності підс­тав та законності звернення тою чи іншого суб«скта з клопо­танням про надання уповноваження банку щодо розкриття ін­формації, яка містить банківську таємницю. Процесуальний порядок розгляду та вирішений аи і категорії справ судом ви­значений ст.ст. 287 290 ЦПК, ст. 60 Закону України „Про бан­ки і банківську діяльність“.

Правом на звернення до суду наділені орган чи особи, які заінтересовані в отриманні інформації, що містить банківську іаімницю. Лише особистої заінтересованості в отриманні такої інформації недостатньо, необхідним с наділення такого органу (особи) правом на отримання такої інформації. Наприклад, відповідно до ст. 62 Закону України „Про банки і банківську діяльність“ таке право мають органи прокуратури (ст 20 Зако­ну України „Про прокуратуру“). Служби безпеки (ст. 25 Зако­ну України „Про Службу безпеки України“), Міністерства внутрішніх справ (ст. 11 Закону України „Про міліцію“), Ан­тимонопольного комітету (ст. 22іЗакону України „Про Аніи-моноіюльнин комітет України“), Державної податкової служби (ст. II Закону України „Про державну податкову службу в Україні“), Державної контрольно-ревізійної служби (ст. 10 За­кону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні“), спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового монігоришу (ст. 5 Закону України „Про залобіїання іа протидію леїалпацгі (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом“), органи державної виконавчої служ­би, інші органи, визначені законом. Крім замовника, сторона­ми виступають також заінтересовані особи, якими г банки та інші фінансово-кредитні установи — носії банківської таємни­ці та фізичні чи юридичні особи—володільці рахунків.

Заява подасться до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу і володіє інформацією, яка г банківською таємницею. Форму та зміст заяви визначено ст.ст. 119, 288 ЦПК. У ній мас бути     продолжение

--PAGE_BREAK--зазначено: найменування суду, до якого подасться заява; ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце прожинання або місце­знаходження, а також ім'я представника заявника, якщо заява подасться представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити бан­ківську таємницю; обтрушування необхідності та обставини.

за яких вимажеться розкрити інформацію, що містить банків­ську таємницю, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав і а інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську та­ємницю та мету її використання.

Розгляд справи відбувається у п'ятиденний строк з дня на­дходження заяви з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у ви­падку, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — тільки з повідомленням заявника. Якщо суд не визнав явку осіб, які беруть участь у справі, обов«язковою, їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Справа відповідно до ст. 289 ЦПК розглядається у за­критому судовому засіданні.

У рішенні суду про розкритгя банком інформації, яка міс­тить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної осо­би (ст. 290 ЦПК) зазначаються: ім'я (найменування) одержува­ча інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, якщо інформація нада­ється представникові; ім'я (найменування) особи, щодо якої банк мас розкріпи інформацію, яка містить банківську таємни­цю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; най­менування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) Інформації, яка МІСТИТЬ банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мста її викорис­тання.

Рішення суду про розголошення банківської таємниці під-пдгас негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає бан­ку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявникові та особі, щодо якої надасться інформація.

Рішення суду у справі може бути оскаржене в апеляційно­му порядку, однак цей порядок мас свої особливості. Правом на апеляційне оскарження наділені особа, щодо якої банк роз­криває банківську таємницю, та заявник. Це право може бути рсшіиоііане протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення, причому оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст. 290 ЦПК).


Лпе.іяіїінік* примаіАііміи

229

/>/>/>/>/>Глава 22. АПЕЛЯЦІЙНІ: ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Суть та значення апеляційного провадження

Забезпечення апеляційного оскарження рішень суду (п. 8 ст. 129 Конституції України) піднесено до основних засад су­дочинства, проте реалізація цієї засади фНМШЙ час пула не­можливою, допоки цивільне процесуальне законодавство не було приведене у відповідність до положень Конституції Ук­раїни. Тому Законом України від 21 червня 2001 року „Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу Украї­ни“ цю Прогалину було ліквідовано. Цивільним процесуаль­ним законодавством запроваджена нова стадій, новий механізм перевірки шкоппості та обгрунтованості рішень, ухни і першої інстанції, що не набрали законної сили, —- апеляційне провадження.

Провадження в суді апеляційної інстанції являє собою ком­плексне явище. Апеляційний суд, розглядаючи справу, здійс-нюе перевірку законності, обгрунтованості рішення суду пер­шої інстанції, а також торкається самої суті спору, в певній мірі повторно иеревнрішуючи його.

Аналіз норм, що регламентують апеляційне провадження (ст.ст. 291-322 ЦПК), дас підстави визначиш такі характерні риси цієї стадії:

апеляційна скарга подасться на рішення, ухвалу суду пер­
шої інстанції, що не набрали законно) сили:

в зв'язку з поданням апеляційної скарги справа направля­
ється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного сулу);

суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує не
іілі.ки питання відповідності судового рішення вимогам за­
конності та обґрунтованості, а й торкається суті спірних
правовідносин;

апеляційний суд здійснює розгляд справи у відповідних ме­
жах.

Завдання апеляційного провадження визначені у ст. 303 ЦПК, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність і об-ґруніованісгь рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги іа вимог, заявлених в суді першої інстан­ції, проте він не обмежений доводами апеляційної скарги, як­що під час розгляду справи буде встановлено неправильне зас­тосування норм матеріального права або порушення норм про-

цесуального права, які є обов'язковою підставою для

    продолжение
--PAGE_BREAK--скасу­вання рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі, якшо поза увагою доводів апеляцій­ної скарги залишилась явна незаконність або необґрунтова­ність рішення першої інстанції у справах окремого проваджен­ня. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інс­танції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а та­кож нові докази, неподання яких до суду першої інстанції бу­ло зумовлено поважними причинами.

Зміст норм ЦПК, що регулюють апеляційне проваджених, що визначає можливість подання нових доказів лише за чітко вказаних в законі певних виключних умов, уповноважує апеля­ційний суд персданаїи ним справи до суду першої інстанції для нового розгляду, свідчить про закріплення неповної апеляції.

Розгляд справ в апеляційному порядку дозволяє виправити помилки, допущені судом першої інстанції, сприяє єдиному розумінню і правильному застосуванню законів судами першої інстанції.

§ 2. Право апеляційного провадження та порядок його реалізації

Правом апеляційного оскарження наділені насамперед сторо­ни і а піші особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 26 ЦПК до "інших осіб, які беруть участь у справі" слід віднести:

третіх осіб, представників сторін та третіх осіб — в спра­
вах позовного провадження;

заявників, інших заінтересованих осіб, їх представників —
в справах наказного та окремого провадження.

Таке право мають органи та особи, яким законом надано право захищатиправа, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК) а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Об'єктом оскарження г рішення, ухвали суду першої інстан­ції, що не набрали законної сили, їх може бути оскаржено як повністю, так і частково. Ухвала суду першої інстанції оскар­жується в апеляційному порядку окремо від рішення суду ли­ше у випадках, чітко передбачених ст. 293 ЦПК. Заперечення

230

Глава 22.

Апеляційне прима ivM-шіч

231

/>/>на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо ніл рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення сулу.

Реалізація права апеляційного оскарженим здійснюється шля­хом подання заяви про апеляційне оскарженим рішення (ухва­ли) суду першої інстанції, апеляційної скарги на рішення (ухва­лу) у встановлені законодавством строки. Строк апеляційного оскарження період часу, встановлений законом для подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бу­ти подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подасться протягом два­дцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. За­яву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали; апеляційну скаргу на ухвалу суду — протягом десяти днів після подання ЗЯЯВН про апеляційне оскарження. Проте апеляційна скарга може бути подана без попереднього поданим заяви про апеляційне оскарження, якщо це зроблено у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Пропущений строк на подання заяви про апеляційне оскар­ження чи апеляційної скарги може буї и поновлений судом апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала. 1.1 за ная­вності достатніх підстав. У разі відсутності таких підстав зая­ва про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення встановлених законодавством строків апеля­ційного оскарження, залишаються без розгляду.

Законом чітко регламентовано вимоги до форми і тісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. При оскарженні як рішення, так і ухвали суду першої інстанції, шо не набрали законної сили, ст. 295 ЦІ Ж визначає однакові ви-мої н до письмової заяви про апеляційне оскарження, у якій мають бути зазначені:

найменування суду, до якого подається заява;

ім'я (найменування) особи, яка полас заяву, її місце прожи­
вання або місцезнаходження;

рішення або ухвала, що оскаржується.

В апеляційній скарзі на рішення або ухвалу сулу першої інстанції мас бути зазначено:

найменування суду, до якого подасться скарга;

ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце про­
живання або місцезнаходження;


ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх міс­
це проживання або знаходження;

дата подання

    продолжение
--PAGE_BREAK--заяви про апеляційне оскарження;

в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість
рішення або ухвали (неповноті встановлення обставин, які
мають значення для справи, та (або) неправильність встано­
влення обставин, які мають значення дня справи, внаслідок
необірунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильно­
го їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних
причин та (або) неправильне визначення відповідно до
встановлених судом обставин правовідносин);

нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які
пі;ілягаюгь дослідженню чи оцінці, обгрунтування новажнос-
іі причин неподання доказів у сул першої інстанції, запере­
чення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

клопотання особи, яка подала скаргу;

перелік документів та інших матеріалів, шо додаються.

Заява про апеляційне оскарження і а апеляційна скарга ма­ють бути підписані особою, яка їх подає, або її представни­ком. У разі подання заяви про апеляційне оскарження чи апе­ляційної скарі и представником, до них має буї и долана до­віреність або інший документ, що посвідчує його повноважен­ня, якщо ці документ раніше не подавалися. Відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, до заяви про апеля­ційне оскарження іа апеляційної скарги додаються їх копії та доланих письмових матеріалів.

Порядок подання заяви про апеляційне оскарження та апе­ляційної скарги визначається ст. 296 ЦИК. З метою створення сприятливих умов для реалізації права на апеляційне ос­карження, вказані документ полаються до суду апеляційної інстанції через місцевий сул, який ухвалив оскаржуване рішення, ухвалу. Крім того, закон передбачає, що копія апеля­ційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції Після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які полили і.імии про апеляційне оскар­ження, або через три дні після іакіпчення строку на подання апеляційної скарги, суд першої інстанції надсилає їх разом зі справою до сулу апеляційної інстанції Апеляційні скарги, що нидінні.ш після цього, не пізніше наступного робочого дня піс­ля їх надходження направляються до апеляційного суду.

232

Гліві 22.

\ IK'. |>| II Ml III'II|>IIHU 1*111 MM

233

/>/>Справа, надіслана судом першої інстанції, реєструється в апеляційному суді та передасться у порядку черговості судді-доповідачеві, який протягом трьох днів після її надходження має вирішити питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом. У разі подання особою апеляцій­ної скарги, яка не відповідає за змістом та формою вимогам ст. 295 ЦІІК, або несплати суми судового збору чи витрат ні інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя-доиовідач постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про то повідомляється відповідна особа, якій надасться строк для усунення виявлених недоліків. У випадку, якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, в уста­новлений строк виправить усі недоліки, то скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше скарга вважається нсиоданою і повертається особі. Про прийняття апе­ляційної скарги до розгляду або повернення скарги суддя-допо-відач постановляє ухвалу. Ухвала судді про повернення апеля­ційної скарга може бути оскаржена в касаційному порядку.

Не пізніше наступного дня після постановления ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду суд апеляційної ін­станції надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апе­ляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які бе­руть участь у справі. Отримавши означені документи, особи, які беруть участь у справі, вправі подати запереченій на апе­ляційну скаргу, у строк, встановлений апеляційним судом. Слід зазначити, що ЦПК не містить вимог щодо змісту вказ.і-них заперечень.

Відповідно до ст. 299 ЦП К до апеляційної скарги можуть приєднатися особи, які беруть участь у справі, причому до скарги, поданої особою, на боці якої вони виступали. Особи, які не брали участі у справі, також можуть приєднатися до апеляційної скарги у випадку, якщо суд першої інстанції ви­рішив питання про їх права та обов'язки. Цс право реалізуєть­ся шляхом подання відповідної заяви до початку розгляду справи в апеляційному суді.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, може також її допов­нити, змінити, відкликати або відмовитися від неї повністю чи частково. Доповнення чи зміна скарги можливі протягом стро­ку на апеляційне оскарження. Відкликання скарги допускаєть­ся до початку розгляду справи в апеляційному суді. Інша сто­рона має право визнати апеляційну скаргу обгрунтованою як

повністю, так і частково. Відмова від апеляційної скарги може бути прийнята судом протягом усього часу розгляду справи. Питании про прийняття підмови від апеляційної скарги і за­криття у зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, шо розглядає справу, в судовому засідан­ні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали t тих самих підстав не допускається.

    продолжение

--PAGE_BREAK--§ 3. Підготовка та порядок розгляду сарани апеляційним судом

Суддя-доповідач протягом десяти днів з дня отримання спра­ви, з мстою підготовки її до розгляду, вчиняє комплекс проце­суальних дій, передбачених ст. 301 ЦІ Ж:

з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх
регулює;

з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші
особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх ви­
мог і заперечень;

з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сто­
ронами та іншими особами;

вирішує питання щодо поважності причин неподання дока­
зів до суду першої інстанції;

за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення
експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо
збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста,
перекладача,

вирішує питання, за клопотанням осіб, які беруть участь у
справі, щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8)виконує інші дії, пов'язані а іабезпечешям розгляду справи.
Після проведення підготовчих ДІЙ суддя-доіюиідач допо­
відає про них колегії суддів. Дійшовши висновку, що всі необ­
хідні підготовчі ДІЇ вчинено і справа до розгляду ютова, коле­
гія суддів призначає її до розгляду. За необхідності колегія ви­
рішує питання про проведення додаткових підготовчих дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦП К справа нас бути призначе­на у розумніш строк, але не пізніше п'ятнадцяти лиш після за­кінчення підготовки справи до розгляду.

234

Глав» 22.

врощигиим

235

/>/>Процесуальний порядок розгляду енранн апеляційним су­дом врегульовано правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, t винятками і доііоїшсііннмп, передбаченими для апеляційною провадження (ч. І ст. 304 ЦПК). У призначений для розгляду сирани час головуючий відповідно до ст. 163 ЦГ1К відкриваг судове засідання і оголо­шує, яка справа, за чигю скаргою та на рішення (ухвалу) яко­го суду розглядатиметься. Хоча така деталізація прямо не пе­редбачена ЦПК, а вироблена судовою практикою, вона є до­сить важливою, оскільки ще до доповіді судді-доповідача усі присутні в залі судового засідання одержують інформацію про справу.

Надалі секретар судового засідати доповідає судові, хто з викликаних по справі осіб з'явився в судове засідання, чи вру­чено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їхньої неявки, якщо вони відомі. Це до­зволяє з'ясувати, чи с необхідність у вчиненні наступних про­цесуальних дій, чи слід відкласти роп ляд справи. Суд встанов­лює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників.

Необхідно підкреслити, що процесуальні наслідки неявки в засідання суду апеляційної Інстанції не збігаються з наслідка­ми неявки осіб, які беруть участь у справі, в суді першої ін­станції. Це зумовлено специфікою завдань, що стоять перед судом першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК нез'явлення сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і міс­це розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Особи, які беруть участь у справі, не зобов'язані з'являтись на слу­хання справи, але повинні бути повідомлені про час її слухан­ня для того, щоб поїш могли реалізувати відповідні процесу­альні права. Суд апеляційно! інстанції відкладає розгляд спра­ви в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано поважними

Якщо розгляд справи розпочався і виявилося, що хтось з осіб, які беруть участь у справі, не володіє мовою судочинства і в судове засідання в зв'язку з цим викликався перекладач, то головуючий відповідно до ст. 164 ЦПК роз'яснює персклада-

чеві його права та обов'язки, попере.їж.н під розписку про кримінальну відповідальність. Перекладач приводиться до при­сяги, текст якої ним підписується та приєднується до матеріа­лів справи.

В подальшому викликані у судове засідання свідки видаля­ються із зали судового засідання у відведене для цього при­міщення, причому мають бути вжни заходи щодо того, щоб свідки, які допитані, не спілкувалися з тими, яких суд ще не

допитав.

Далі головуючий оголошує склад суду, а також прізвища ек­сперта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи. У разі, якщо заява про відвід була ві.чхилена або відвід не був заявлений, головуючий роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки.

Заяви та клопотання осіб, які беруть участь у справі, розгля­даються судом після того, як заслухано думку решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть     продолжение

--PAGE_BREAK--участь у справі, про що постановлюєгься ухвала. Ухвхча суду про відмову в задоволен­ні клопотати не трешкодж» повторному Його заявлению.

Якщо у судове засідання викликано експерта, йому роз'яс­нюються права та обов'язки. Він попереджаї іься під розписку про кримінальну відповідальність, складає присягу.

Далі суд переходить до розгляду справи, який розпочина­ється доповіддю судді-доиовідача, що її зміст встановлений ч. 2 ст. 304 ЦПК:

зміст рішення (ухвали), яке оскаржено;

доводи апеляційної скарги;

межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ух­
вали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Після доповіді головуючий має з'ясувати, чи підтримує

особа, яка подала апеляційну скаргу, свої вимога, чи не відмо­вляється вона від поданої апеляційної скарги та чи не бажа­ють сторони закінчити справу мировою угодою. В суді апеля­ційної інстанції діє принцип дисиозитивності, тому позивач має право відмовитись від позову (ст. 306 ЦПК).

Після доповіді судді-доповідача дає пояснення особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, — першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі. Апеляційним

236

Глава22.


llpOHU ГАІ'ІІІШ

237

/>/>/>суд досліджує докази, які судом першої інстанції були дос­ліджені з порушенням встановленого порядку або в дослі­дженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові до­кази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, и ідно з правилами гл. 4 розд. З ЦПК.

Закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надас особам, які беруть участь у справі, мо­жливість виступити у судових дебатах у такій послідовності, в якій вони давали пояснення. Суд може обмежити тривалість судових дебатів шляхом оголошення на початку судового за-сіддння часу, що для них відводиться. При цьому кожній осо-ін, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, на-і.ся однаковий проміжок часу для виступу.

Після закінчення дебатів суд виходніь до иарадчоі кімнати для постановления ухвали, ухвалення рішення. За необхідності під час розгляду спрани може бути оголошено перерву або роз­гляд її відкладено.

§ 4. Повноваження сулу апеляційної ііісіанції

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав та обов'язків, пов'язаних зі здійсненням встановле­них законом процесуальних дій щодо рішення (ухвали) суду першої інстанції, що не набрало законної сили та с предме­том перевірки за апеляційною скаргою

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд маг право (ст. 307 ЦПК):

відхилити апеляційну скаріу і залишити рішення без змін;

скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове
рішення по суті позовних вимог;

змінитирішення:

скасувати рішення суду першої інстанції і закрити прова­
дження у справі або залишити заяву без розгляду;

повністю або частково скасувати рішення суду першої інс­
танції і напранії ти справу на новий розгляд до суду першої
інстанції

Апеляційний суд ВІДХИЛЯЄ апеляційну скаргу, а рішення за-яяввм без змін, якім»! ніпнаг, ию оскаржуване рішення ухвале­не судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи рішення, суд апеляційної інстанції може кия­ни ш окремі порушення, допущені судом першої інстанції, які не вплинули на правильність ухваленого рішення. ВІДПОВІДНО до ч. 2 ст. 308 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних мірку­вань.

Суд апеляційної інстанції вправі змінити рішення суду пер­шої інсіанцп або     продолжение

--PAGE_BREAK--скасувати його і ухвалити нове рішення від­повідно до підстав, передбачених ст. 309 ЦПК:

неповне з'ясування судом обставин, шо мають значення
для спранн:

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які
суд вважав встановленими:

невідповідність висновків суду обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріаль­
ного або процесуального права.

Неповне з'ясування судом обставин справи полягає в тому, що суд не встановив всіх юридичних факт ів. передбачених нор­мою матеріального прана, наївність ЧИ відсутність яких вп.іи-ває на остаточне вирішення спрани, або дослідив факти, не пе­редбачені такою нормою

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадку безпідстав­них припущень щодо певних обставин, попри те, шо вони не підтверджені зібраними по справі доказами, на підставі недо­стовірних, суперечливих, недопустимих доказів.

Невідповідність висновків суду обставинам справи маг міс­це в тому разі, якщо суд на підставі встановлених фактів зро­бив неправильний висновок про взаємовідносини сторін.

Норми матеріального прана вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо:

застосовано закон, який не поширюється на ці правовідно­
сини;

не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права може буїп підста­вою для скасування або зміни рішення лише в тому випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд скасовує рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розі ляду за наявності иід-

ЧI

Si'SL. •

238

Г.іава 22.

Апеляційні- кро

23»

/>/>став, визначених ст.ст. 205. 207 ЦПК. У разі ухвалення судом першої інстанції законного і обгрунтованого рішення, смерть фізичної особи чи припиненій юридичної особи—сторони у спірних правовідносинах, що не допускають правонастуиницт-ва, не може бути підставою для застосування вищевказаних положень.

Суд апеляційної інстанції також мас право скасувати рі­шення і передати справу на новий розгляд до суду першої ін-сіаиції у ран, якщо допущені останнім помилки не можуть бути виправлені при розгляді справи в апеляційному порядку Рішення суду відповідно до ст. 311 ЦПК підлягаг скасуванню < направленням справи на новий розгляд, якщо:

справу розглянуто неповноважннм суддею або складом суду;

рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який роз­
глядав справу;

справу розглянуто м відсутності будь-кого з осіб, які бе­
руть участь у справі, належним чином не повідомлених про
час і місце судового засідання;

суд вирішив питання про нрава та обов'язки осіб, які не
брали участі у справі;

суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг
бути усунений ухваленням додаткового рішення судом пер­
шої інстанції

Висновки і мотиви скасування рішення судом апеляційної інстанції с обов'язковими для суду першої інстанції при ново­му розгляді справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 ЦПК суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції мас право:

відхилиш апеляційну скаргу і залишити ухвалу без змін —
якщо суд першої інстанції постановив ухвалу з додержан­
ням вимог закону;

(міниїй,скасувати і постановити нову ухвалу

    продолжение
--PAGE_BREAK--з цього пи­
тання — у випадку вирішення судом першої інстанції вка­
заного питання з порушенням норм процесуального права
або якщо при правильному вирішенні було помилково сфор­
мульовано суть процесуальної дії чи підстави її вчинення;

скасувати ухвалу і передати питання на поний розгляд суду
першої інстанції — якщо останній порушив порядок, вста­
новлений і іч мою вирішення.

§ 5. Ухвали та рішення сулу апеляційної Інстанції

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції по­становляє ухвали та ухвалю»: рішення Порядок їх постанов­ления, вимоги щодо змісту іа форми визначаються загальними правилами ст. 19 і гл. 7 розд. З ЦПК з урахуванням шшяікж та доповнень, зазначених у ст.ст. 314-316 ЦПК.

Рішення суду апеляційної інстанції оформляється суддею-допонілачсм і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Апеляційний суд ухвалюг рішення у випадках скасу­вання, (міни та ухвалення нового рішення Ухвала постановля­ється у всіх інших випадках.

Зміст ухвала суду апеляційної інстанції визначено ст. 315 ЦПК. Відповідні елемент змісту, що об'єднані найближчою метою, згруповані у чотири частини: «ступну, описову, мо­тивувальну, резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначається: час і місце її пос­тановления; найменування суду; прізвища та ініціали головую­чого і Суддів; припише ПІ ініціали секретари судового засідан­ня; найменування справи іа повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі. Також тут міститься вказівка, у якому засіданні — відкритому чи закритому — розглядалась справа.

Описова частина ухвали суду апеляційної інстанції мас містити зміст вимог апеляційної скарги і судовою рішення су­ду першої інстанції, викладених у стислій, але вичерпній ((юр­мі. В цій частині ухвали зазначаються також узагальнені дово­ди особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судом першої інстанції

Ухвала суду апеляційної iitctaiiu.it повинна буїи мотиво­ваною. Мотивувальна частиш зазначеної ухвали це її ана­літична частина, що слугує основою для висновків суду апеля­ційної інстанції щодо законності, обгрунтованості оскарженого судового рішення, та свідчим, про якість перевірки. Викладен­ня мотивів визначає, як судом оцінені докази, чим керувався суд при вирішенні справи, чому дійшов саме такого висновку, мас велике значення як для учасників процесу, так і для суду апеляційної інстанції, робить ухвалу суду переконливою. Від­повідно до и. 3. ч. 1 ст. 315 ЦПК в цій частині зазначаються мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленій

240

Глава 22.


Viamiuiim провадження

241

/>/>ухвали, і положення закону, яким він керувався. Мої мни ма­ють бути ретельно аргументовані, спиратись на матеріали, на­явні в справі, нові докази

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначає мотиви цього. Дійшовши висновку щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції і направлення спра­ви на новий рол ляд до суду першої інстанції, в ухвалі зазна­чають, які порушення закону були допущені судом першої ін­станції.

У резолютивній частині ухвали, що с завершальною, суд у точній відповідності до своїх повноважень, визначених ст. 307 ЦПК, мас коротко і чітко сформулювати свій кінцевий висно­вок щодо наслідків розницу апеляційної скарги. Як при скасу­ванні рішення, так і при залишенні його беї змін в резолютив­ній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без змін. Також маг міс­ті псі. вказівка щодо розподілу судових витрат, строку і по­рядку набрання ухвалою законної сили та щодо права на її ос­карження. Крім іою, якщо оскаржуване рішення вже викона­не, суд апеляційної інстанції у разі скасування рішення із за­криттям провадження у справі,     продолжение

--PAGE_BREAK--залишенням позову без розгля­ду мас зазначити н резолютивній частині про поворот вико­нання (ст. 380 ЦПК).

За змістом рішення суду апеляційної інстанції має відпо­відати вимоіам ст. 316 ЦПК За загальним правилом, воно та­кож складається зі вступної, описової, мотивувальної та резо­лютивної частин.

Стосовно вимог до вступної частини рішення, ю вони такі самі, як в ухвалі суду апеляційної інстанції.

В описовій частині коротко вказуються зміст позовних ви­мог і рішення суду першої інстанції, стислі) зашача* іься зміст вимог апеляційної скарги, викладаюіься узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та за­перечення інших осіб, які беруть участь у справі.

У мотивувальній частині наводяться всі міркування суду апеляційної інстанції, на яких грунтується рішення у справі: мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстан­ції і ухвалення нового: встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовід­носини. Мотивувальна частина містить також опис підстав за-

доволення вимог: чи були і ким порушені, невизнані або оспо­рені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звер­нулась до суду. Необхідним атрибутом цієї частини с посилан­ня на закон, на основі якого вирішено справу, з зазначенням назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту, а також процесуальний закон, яким суд керувався.

У резолютивній частині рішення зазначаються: висновок апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задово­лення позову або відмову в позові повністю чи частково; вис­новок суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог; роз­поділ судових витрат, строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження. Вказується про поворот виконання за умов, передбачених ст. 380 ЦПК, у разі нс-іайнсиовиконання рішення суду першої інстанції, а також у випадку виконання рішення, якщо пропущений строк апеля­ційного оскарження було поновлено.

Якщо суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмо­ву в позові повністю, у резолютивній частині рішення мас за­значатись, кому саме, в чому і проти кого суд відмовляє. Як­що позовні вимоги задоволено частково, то має бути зазначе­но, які вимоги задоволені і в чому відмовлено. З метою запо­бігання неясностям при виконанні рішення у резолютивній ча­стині зазначається точне і повне найменування організації, прізвище, ім'я та но батькові громадян, відносно яких суд ви­рішив питання

Постановлена ухвала, ухвалене рішення суду апеляційної інстанції проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК. Вони набирають законної сили згідно зі ст. 319 ЦПК з моменту проголошення.

Суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу відповідно до загальних положень ст. 211 ЦПК, а також у ви­падках порушення норм права і помилок, допущених судом першої інстанції, які не с підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

Судові рішення апеляційного суду оформляються, видають­ся або надсилаються в порядку, передбаченому ст. 222 ЦПК.

242

Глава 1»

'

Касаційне проваджений

243



/>/>/>/>Глава 23. КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Суть та значення касаційного провадженій

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. II Закону Ук­риши «Про судоустрій України» та ст. 14 ЦПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднан­нями іромадян та іншими організаціями, громадянами та юри­дичними особами.

Отже, судові рішення, які набрали законної сили, вважаю­ться незаперечною істиною в гШ частині, що констатує наяв­ність або відсутність конкретних правовідносин або юридич­них фактів, та зобов'язує конкретних осіб діяти певним чином або утриматись від вчинення певних дій. Рішення вважаються істинними доти, доки інше не буде встановлено у визначеному законом порядку.

Якщо є сумніви у правильності рішення, яке набрало за­конної сили, закон надає право оскаржиш його в порядку ка­саційною провадження на предмет його законності особам, які беруть участь у справі, а також тим, які не брали участь у справі, проте суд вирішнії питання про їх права та обов'язки. Тому ч. З ст. 14 ЦПК вказує., шо обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, мож­ливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішен­ням порушуються їхні нрава, свободи чи інтереси.

Касаційне провадження (від лат. «cassatio» — скасування, знищення, або франц. «kasser» — зламати) — це сукупність процесуальних дій суду та інших     продолжение

--PAGE_BREAK--учасників цивільного процесу, спрямованих на перевірку законності судових рішень, які на­брали законної сили, з обстав неправильного застосування су­дами норм матеріального права чи порушення норм проце­суального права.

Касаційне провадження є однією із конституційних гаран­тій охорони прав, свобод та законних інтересів осіб в цивіль­ному процесі, адже завдяки йому учасники цивільного судо­чинства отримують можливість обеюювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є під­стави сумніватися в законності останнього.

Аналіз змісту норм ЦПК дає можливість визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження в цивільному судочинстві України:

касаційна скарга подається на судові рішення суду першої
інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а та­
кож рішення і ухвали апеляційного суду, які набрали за­
конної сили;

подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на
думку особи, що оскаржує рішення, застосуванням судом
першої або апеляційної інстанції норм матеріального права
чи порушенням норм процесуального права;

суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тіль­
ки ииіання права, тобто юридичний бік справи;

під час розгляду справи в касаційному порядку суд не мо­
же встановлювати та (або) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими;

за результатом розгляду справи касаційний суд може напра­
вити справу на новий розгляд в суд першої чи апеляційної
інстанції, а у певних випадках також вирішити її по суті;

розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з
додержанням загальних засад судочинства.

§ 2. Право касаційною оскарження

та процесуальний порядок його реалізації

Право касаційного оскарження це право на порушення ді­яльності суду касаційної інстанції з перевірки законності рі­шення суду першої та (або) апеляційної інстанції, що набрало законної сияй.

Суб'єктами права касаційного оскарження є особи, які упо­вноважені ініціювати касаційне провадження, а саме, відповід­но до ст. 324 ЦПК:

сторони (позивач та відповідач): інші особи, які беруть
участь у справі (треті особи, як ті, що заявляють самостійні
вимоги щодо предмет спору, так і ті, що не заявляють та­
ких вимог);

особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив пи­
тання про їх права та обов'язки, і які мають відповідну ци­
вільну процесуальну правосуб'ектність;

244

Ілапа23.

Касаційне іі|>ова.іжіііми

245

/>/>/>правонаступники (ст. 37 ЦПК);

предеіавники еіорін та третіх осіб (ст.ст. 27, 44 ЦІІК);

особи, яким и кошт надано право захищати права, свободи
її інтереси інших осіб (ст.ст. 45, 46 ЦИК).

Зі змісту ст. 324 ЦПК очевидно, що об'єктом касаційного оскарження можуть бути судові рішення суду першої інстан­ції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішен­ня і ухвали суду апеляційної інстанції. При цьому самостій­ним об'єктом оскарження може бути як рішення в цілому, так і його частина. Ухвали суду першої інстанції після їх перегля­ду в апеляційному порядку, а іакож постановлені за результа­тами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути ос­каржені у касаційному порядку, тільки якщо вони перешкод­жають подальшому провадженню у справі.

Підставами порушення касаційного провадження є непра­вильне застосування судом норм матеріального права чи пору­шення норм процесуального права. Тобю, не будь-яке рішен­ня чи ухвала можуть бути оскаржені в касаційному порядку, а тільки ті, щодо яких є сумніви в їх законності.

Однією із передумов реалізації права касаційного оскар­ження є дотримання процесуальних строків, встановлених ци­вільним процесуальним законодавством чи призначених судом для вчинення відповідних процесуальних дій. Відповідно до ст. 325 ЦПК право касаційного оскарження може бути реа­лізоване протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційнім о суду. У разі пронущеніїя цього строку з поважних причин, суд касаційної інстанції, за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей сірок, але не більше ніж у межах одною року з дня ви­никнення прана на касаційне оскарження. У разі, якщо каса­ційну скарга подано після закінчення строку па касаційне ос­карження і не порушене питання про поновлення цього строку або у поновленні строку відмовлено, суд касаційної інстанції повертає скаргу особі, яка її подала. Про поновлення строку на касаційне оскарженим іа про повернення     продолжение

--PAGE_BREAK--касаційної скарги суд касаційної інстанції постановляє відповідні ухвали (ст. 325 ЦПК).

Право касаційного оскарження реалізується шляхом подан­ня належним чином оформленої касаційної скарги. Касаційна скарга це звернення до суду касаційної інстанції з вимогою

про перевірку рішення суду першої та (або) апеляційної ін­станції, яке набрало законної сияй, т предмет його відповід­ності нормам матеріального та процесуального права.

Касаційна скаріа подається в письмовій формі, її зміст ви­значається конкретними обставинами справи, проте ст. 326 ЦПК місиш, перелік обов'язкових відомостей, які повинні бу­ти зазначені в скарзі:

найменування суду, до якого подасться скарга;

ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце про­
жинання або місцезнаходження;

ї) ім'ч (найменування) осіб, які беруть учасіь у справі, їх міс­це прожинання або місцезнаходження;

судове рішення, що оскаржується;

в чому ію.'іягаг неправильне застосування судом норм мате­
ріального права чи порушення норм процесуального права;

клопотання особи, яка подає скаргу;

перелік письмових матеріалів, то додаються, який містить­
ся після викладу обставин скаріи

Касаційну скарі^ підписує особа, яка подає скаргу, або її представник. До касаційної скаріи, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвід­чує повноваження представника, якщо в справі немає підтвер­дження такого повноваження.

До касаційної скарги додаються також копії с карі и та дода­них до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі Ця вимоїн обумовлена тим, що отримавши вищевказані матеріали, особи, які беруть участь у справі, мо­жуть підготуватися до захисту своїх прав, зокрема підготувати та подати заяву про приєднання до касаційної скарги тощо. Також повинні бути додані документи, які підтверджують сплату судового збору та ви і раї на інформаційно-технічне за­безпечення судового розгляду.

Касаційна скарга подається до суду особисто заявником або відправляється поштою. Якщо скарга подана особисто, за­відувач канцелярії повинен підміннії час її надходження, за­свідчивши це своїм підписом на скарзі. Час здачі скарги на пошту засвідчується печаткою на конверті, а час надходження в суд — зазначенням відповідної дати на скарзі.

Касаційна скарга попасться за правилами ст. 327 ЦПК без­посередньо до суду касаційної інстанції Однією з додаткових

246

Глава23.


Касаиійнс ііронялжгмни

247

/>/>/>/>гарантій реалізації суб'єктивного права на касаційне оскаржен­ня с закріплене у ст. 330 ЦПК правило, згідно з яким особа, яка подала касаційну скаргу, мас право доповнити, змінити її або відкликати.

Доповнити або змінити касаційну скаріу може тільки осо­ба, яка її подала, до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції, а відмовитися від скарги — до закінчення касаційно­го провадження.

Встановлення такого строку для доповнення або зміни ка­саційної скарги обумовлене тим, що суд касаційної інстанції розглядає справу в межах касаційної скарги. Відповідно її зміна чи доповнення мають бути здійснені до початку розгля­ду справи в сулі касаційної інстанції, оскільки це впливає на межі судового розгляду.

При відкликанні касаційної скарги постановляється ухвала про повернення скарги, а в разі відмови від скарги — закрива­ється касаційне провадження. У першому нипадку повторне звернення з такою самою скаргою допускається, у другому — ні.

§ 3. Порушення касаційного провадження, підготовка та розгляд справи судом касаційної інстанції

Діяльність суду касаційної інстанції побудована на тих само засадах, шо й суду першої інстанції. Касаційне провадження базується на його основних принципах, однак реалізація дея­ких з них має свої особливості, шо обумовлені спеціальною метою цього провадження — розглянути постановлені судові рішення, які набрали законної сили, на предмет їх відповідно­сті нормалі матеріального та процесуального права.

Умовно можна виділити три складові частини касаційного провадження:

порушення касаційного провадження;

підготовка справи до касаційного розгляду та попередній
розгляд справи;

судовий розгляд справи га постановления ухвали (рішення)
суду касаційної інстанції.

Етап порушення касаційного провадження починається з моменту надходження касаційної скарги до канцелярії суду ка­саційної інстанції та її реєстрації. Після цього скарга нереда-

сться в порядку черговості судді-доиовідачеві, який протягом десятиденного строку вирішує питання про прийняття її до розгляду касаційним судом та про можливість зупинення ви­конання оскаржуваного рішення (ухвали) суду.

Одержавши оформлену належним чином касаційну скаріу, суддя-доповідач постановляє ухвалу про її     продолжение

--PAGE_BREAK--прийняття. У разі надходження касаційної скарш, яка не відповідає встановле­ним ст. 326 ЦПК вимогам, несплати суми судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, до неї застосовуються правові наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК, — суддя залишає таку скаріу без руху та призначає строк для усунення недоліків, про що постановляється відпо­відна ухвала. Якщо в межах встановленого строку недоліки будуть виправлені, касаційна скарга вважатиметься поданою в день її первісного подання до суду Інакше скарга вважасгься нсподаною і повертається позивачеві.

Обсяг повноважень суду касаційної інсіаншї на стадії про­ведення необхідних підготовчих дій визначено ст.ст. 331, 332 ЦПК. Протягом десяти днів t моменту постановления ухвали про прийняття касаційної скарги суддя-доповідач надсилає її копії та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, встановлює строк, протягом якого можуть бути подані іапереченш на касаційну скаріу, та витребовує справу. Після отримання справи він протягом десяти днів зобов'язаний під­готувати доповідь, у якій викласти обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, та з'ясувати пи­тання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Протягом п'яти днів після складення доповіді має бути призначено та проведено попереднє судове шсідання, на якому суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення під­готовчих дій та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції

За результатами попереднього розгляду справи, якщо немає підстав дій скасування судового рішення, суд касаційної ін­станції відхиляє касаційну скаріу і залишає рішення без змін. За наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасу­вання судового рішення, суд скасовує його. У всіх інших ви­падках справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку.

248

Глава 23.


Касаційнепровадження

24V

/>/>Про призначення справи до судового розгляду постановля-сться ухвала, яка підписується усім складом суду.

Розгляд справи судом касаційної інстанції складається з комплексу процесуальних дій суду та інших учасників проце­су, спрямованих на визначення наявності підстав для перегля­ду судового рішення, яке набрало законної сили. Розгляд спра­ви відбувається у судовому засіданні в приміщенні суду каса­ційної інстанції колегією у складі п'яти судців.

Відповідно до ст. 333 ЦПК справа розглядасться за прави­лами, встановленими для розгляду справи судом першої інстан­ції, з шишками та доповненнями, обумовленими мстою та завданнями касаційного провадження, межами розгляду спра­ви судом касаційної інстанції.

У підготовчій частині засідання процесуальні дії суду скла­даються з: відкриття головуючим судового засідання; оголо­шення інформації про справу (яка справа, за чиєю скаргою та на судове рішення суду якої інстанції розглядасться); перевір­ки явки осіб, які беруть участь у справі, встановлення їх особи і перевірки повноважень представників (якщо вони с) та ін­ших учасників процесу (перекладачів, експертів тощо); ви­рішення питання про розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явилися в судове "«сіданні; роз'яснення головуючим прав і обов'язків учасникам процесу (в тому числі право заявляти відводи); вирішення питання про розгляд справи у даному складі суддів; вирішення заявлених відводів і клопотань.

На етапі розгляду касаційної справи по суті суддя-допо-відач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного су­дового рішення та доводи касаційної скарги.

Піл час розгляду справи в касаційному порядку суд пере­віряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в ме­жах касаційної скарги. Винятком є ситуація, коли під час pot-гляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Суд каса­ційної інстанції не може встановлювати та (або) вважати дове­деними обстаншіи, що не були встановлені в рішенні чи від­кинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недо-стовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Тому сторони та інші особи, які беруть участь у

справі, в своїх поясненнях, які вони дають в сулі касаційної інстанції, мають наводити доноди, які стосуються підстав ка­саційного розгляду справи.

За загальним правилом, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу- Якщо рішення оскаржили обидві сто­рони — першим позивач. Сул може обмежити тривалість дачі пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у спра­ві, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку су­дового засідання. При вирішенні цього питання суд повинен враховувати обставини справи та особу присутніх.

За розгляду справи в порядку касаційного провадження не-мас такої частини судового засідання, як судові дебати, ос­кільки суд касаційної інстанції не досліджує фактичних обста­вин справи, нових доказів, а отже, немає погреби підбивати підсумки та давати оцінку проведеному дослідженню.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати. Усі питання н нарадчій кімнаті вирішуються за загальними правилами вирішення питань коле­гією суддів (ст. 19 ЦПК).

Суд касаційної інстанції може тільки один раз перевіриш     продолжение

--PAGE_BREAK--законність судового рішення, яке набрало законної сили. І Іе правило повинно виконуватися й у тому випадку, якщо ги відразу кілька касаційних скарг. Проте цивільне процесуальне законодавство містить і ряд винятків.

Відповідно до ст. 348 ЦПК суд касаційної інстанції повтор­но перевіряє законність судового рішення у порядку касацій­ного провадження у таких випадках: по-перше, якщо касацій­ну скаргу на судове рішення було подано в межах строку на касаційне оскарження, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного роп ляду справи; по-друге, якщо строки на подання касаційної скарги у зв'язку з нропущенням їх з поважних причин було поновлено або про­довжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присут­ня під час розгляду справи.

Суд касаційної інстанції розглядає таку скаріу за правила­ми касаційного провадження. Причому за наявності підстав може скасувати попередньо постановлені ним по ти справі ухвалу чи рішення

250

23.

Кісаііінік- нріша глсшш

251

/>/>/>§ 4. Повноваження сулу касаційної інстанції

Повноваження суду касаційної інстанції це сукупність його прав та опив'яіків щодо здійснення встановлених зако­ном процесуальних дій j перевірки судового рішення, яке на­брало законної сияй та с предметом перевірки за касаційною скаргою.

При розгляді справи в порядку касаційною провадження повноваження сулу визначаються його основними «.жданнями; всебічної перевірки законності акту суду, забезпечення виправ­лення судом першої та (або) апеляційної інстанцій порушень чакону. У зв'язку з ним, ЦП К містить детальний перелік під­став, за яких иосштн чжться тс чи інше рішення суду каса­ційної інстанції.

ВІДПОВІДНО до ст. 336 ЦПК, за наслідками розгляду каса­ційної скарги на рішення суд касаційної інстанції маг право:

відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду без
змін;

повністю або частково скасувати рішеним і передати справу
на поний розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

скасувати рішеним апеляційного суду і залишити в склі
рішення суду першої інстанції, що було помилково скасо­
ване апеляційним судом;

скасувати судові рішення і закрити провадження в справі
або залишити заяву без розгляду;

скасувати судові рішення і ухвалити нове або зміїний рі­
шення, не передаючи справу на новий розгляд.

При перегляді ухвали суду в касаційному порядку суд каса­ційної інстанції наділений такими повноваженнями:

відхилити касаційну скаргу і залишити ухвалу без змін;

скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду пер­
шої або апеляційної інстанції;

змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

скасувати ухвалу і залишити в силі ту, що була помилково
скасована апеляційним судом.

Перелік підстав для ухвалення того чи іншого рішення, по­становления ухвали судом касаційної інстанції закріплено у ст.ст. 337-342 ЦПК.

Відповідно до ст. 344 ЦПК за результатами розгляду спра­ви судом касаційної інстанції постановляється ухвала або рі-

ііісііня. Причому ухвала не може передбачати зміну рішеним суду першої або апеляційної інстанції чи ухвалення нового рішення по справі без передачі справи на новий розгляд.

Зміст рішення, ухвали суду касаційної інстанції визначе­ний ст. ст. 345, 346 ЦПК і передбачає, що ухвала складається з таких частин:

вступної, в якій зазначається: час і місце її постановления:
найменування сулу; прізвища та ініціали головуючого та
суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання;
найменування справи та імен (найменувань) осіб, які бе­
руть участь у справі;

описової, в якій повинен міститися короткий зміст вимог
касаційної скарги і оскаржених судових рішень; узагальнені
доводи особи, яка подала касаційну скаргу; виклад доводів
та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; обста­
вини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

мотивувальної із зазначенням мотивів, з яких суд касацій­
ної інстанції виходив при постановленій ухвали, і положен­
ня закону, яким пін керувався;

резолютивної, яка містить висновок суду щодо перегляду
судових рішень у порядку касаційного провадження, ви ні.і-
чення розподілу судових витрат, строку та порядку набран­
ня ухвалою законної сили та її оскарження.

Інколи до ухвали суду касаційної інстанції встановлюються додаткові вимоги. Так, у разі скасування судовою рішення і направлення справи на новий розгляд, повинно бути зазначено які порушення норм права було допущено судом першої або апеляційної інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції мас відповідати загаль­ним вимогам, які ставляться до такого виду процесуальних до­кументів, і відповідно до ст. 346 ЦПК складатися з чотирьох частин (вступної, описової, мотивувальної та резолютивної").

У вступній частині рішення вказуються час та місце його ухвалення; найменування сулу: прізвища та ініціали головую­чого і суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідан­ня; найменування справи та імен (найменувань) осіб, які бе­руть участь у справі.

В описовій викладається короткий зміст вимог заявника і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст вимог касаційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших осіб, які

    продолжение

--PAGE_BREAK--252

І ний 24.

ПрПНИЛ'АЧ'НННV IH'MIKV іІІИІІМІМІШ1ЧИ...

253

/>/>беру і ь участь у справі; встановлені сулами першої та апеля­ційної інстанцій обставиш) справі.

Мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував рішеним суду і ухвалив нове, визначення, чи бу­ли і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи Інтереси, нормативна підстава ухвалення рішення суду міс­тяться у його мотивувальній чаї тині.

Резолютивна частина — це висновок про скасування чи змі­ну рішення, задоволення позову або відмову в позові помни, і ю чи частково, розподіл судових витрат, зазначення строку і по­рядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 349 ЦПК рішення і а ухвали суду касацій­ної інстанції набнраюіь законної сили з моменту їх проголо­шення. Скасовані рішення та ухвали суду першої або апеля­ційної інстанції одразу втрачаюіь законну силу.

Після закінчення касаційного провадження справа протягом семи днів повергаггься до суду, який її розілядав. Тому копії судових рішень суду касаційної інстанції понюрно видаються саме судом першої інстанції, де зберігається справа.

Глава 24. ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ'ЯЗКУ З ВИНЯТКОВИМИ ТА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Після перегляду справи в апеляційному порядку, набрання рішенням законної сили, перегляду у порядку касаційного провадження судові рішення можуть залишатися іакими. що не відповідають вимогам законності та обгрунтованості. При­чини можучі, бути різнотипні, у тому числі й ті, що не зале­жать від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, чи від суду, який розглядав справу. ІНОДІ сумніви в правильності рішення чи іншого судового акта пов'язані не з порушенням норм матеріального чи процесуального права або з неправиль­ною оцінкою обставин справи, а з відкриттям вже після на­брання судовим рішенням законної сили обставив, які мають суттєве значення для справа, і які не були враховані судом при постановленій відповідного рішення. Для усунення таких недоліків у судових рішеннях цивільним процесуальним зако-


нодавством передбачено ще низку гарантій щодо забезпечення законності та обґрунтованості актів суду. До них належить пе­регляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з винятковими іа новоеияеленимы обставинами, що регулюсіься гл. Зта4розд. V ЦПК.

Специфіка цих способів перегляду судових рішень полягає в тому, що їх завданням є не стільки перевірка икошюсті то­го чи іншого судового рішення, скільки встановлення наявнос­ті або відсутності обсіавин. мкі визначені цивільним процесуа­льним законодавством як виняткові або нововпявлені.

§ 1. Ноняггя і а особливості провадження у зв'язку з винятковими обставинами

Провадження у зв'язку j винятковими обставинами це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивіль­ного процесу, спрямованих на визначення наявності або від­сутності передбачених іаконам підстав для повторного пере­гляду справи у порядку касаційного провадження у випадках. встановлених цивільним процесуальним законам, та усунення встановлених у їв 'язку і цим порушень законності поста­новлених судових рішень.

Особливість цього провадження полягає у тому, що проце­суальна діяльність суду спрямована на визначення наявності підстав для перегляду справи, тобто з'ясування питання, чи є пенні обставини такими, які в силу     продолжение

--PAGE_BREAK--цивільного процесуального закону вважаються винятковими. Прн цьому предметом такою перегляду можуть бути тільки ті судові рішення, що вже пере­глядалися у порядку касаційного провадження.

Підставами для порушення провадження у зв'язку з винят­ковими обставинами ВІДПОВІДНО до ст. 354 ЦПК с виявлене після касаційного розгляду справи неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого поло­ження закону, а також визнання міжнародною судовою уста­новою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення таким, що порушує міжнародні зобов'язання України. Причо­му слід мати на увазі, що судові рішення здебільшого не під­лягають перегляду будь-якими міжнародними органами і а ус­тановами, оскільки цс порушувало б норми та принципи між­народного прана Наприклад, при зверненні особи до Європей­ського Суду з прав людини, юрисдикція якого визнана па

254

Гліяа24.

II|"|HJ І

1 HHIIHIKUHHMH...

255

/>/>/>території України, останній не розглядає конкретного цивіль­ного спору, шо був предметом розгляду у національному суді. Предметом розгляду є рівень забезпечення державою, яка с стороною Конвенції про захист прав людини та основних сво­бод (Рим, 4 листопада 1950 p.), її положень.

Зазначені підстави запроваджені з метою забезпечення єд­ності розуміння і застосування норм матеріального та (або) процесуального права судами України, а також дотримання судами України норм міжнародного права, які визнаються у встановленому законом порядку складовою національного за­конодавства.

Суб'єктами права оскарження судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами с сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив шгіпния про їх права і обов'язки, прокурор (причому, виходячи з аналізу ст. 46 ЦПК, незалежно від того, чи брав він участь у справі).

Формою звернення с скарги, яка повинна бути складена в письмовій формі та місти і н;

найменування суду, до якого вона подасться;

ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце про-
жипання або місцезнаходження;

і.м«я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх міс­
це проживання або місцезнаходження;

рішення (ухвалу), шо оскаржується;

виняткові обставини, якими обґрунтовується вимога про
перегляд рішення, ухвали, дату їх відкриття або встанов­
лення;

посилання на докази, шо підтверджують наявність винятко­
вих обставин

перелік письмових матеріалів, шо додаються до скарги.

Копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії судо­вих рішень, які оскаржуються, мають бути подані разом зі скаргою. Якщо ж скарга подається представником, до неї по­винна бути додана довіреність або інший документ, шо по­свідчує його повноваження, якщо в справі немає підтверджен­ня ЦЬОГО,

Також до скарги додаються докази сплати судового збору та оплати витрат на інформакіііно-ісхнічнс забезпечення

розгляду справи. Особа звільняється від оплати цих витрат у разі подання скарги про перегляд рішення в зв'язку в визнан­ням мого міжнародною судовою установок), юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язан­ня України (ч. 5 ст. 355 ЦПК).

Відповідно до ст. 355 ЦПК скарга подається до Верховного Суду України у місячний строк з дня відкриття виняткових обставин ш правилами подання касаційних скарг у касаційно­му провадженні Днем відкритій (неглнокленни) іаких обста-нин слід вишити відповідно день, коли заявник довідався або міг довідатися про неоднозначність застосування одного і того самого положення закону сулами касаційної інстанції, а гакож день постановления рішення міжнародною установою, якою И шано порушення Україною своїх міжнародних зобов'язань.

Скарга поласться через канцелярію суду, де вона мас бути зареєстрована, оформлена та передана в порядку черговості судді-доповідачеві, який вирішує питання про її прийняття.

У разі надходження скарги, яка не відповідає вимогам до змісту та форми, не оплачена судовим збором чи нитратами на інформаційно-іехіичне забезпечення, до неї застосовуються за­пільні правила, встановлені ст. 121 ЦПК. про що суддею-до-новідачсм протягом десяти днів з дня отримання скарги поста­новляється відповідна ухвала.

Після прийняття скарги нона передається суддею-доиовіда-чем на розгляд колегії суддів для вирішення     продолжение

--PAGE_BREAK--питання про її допуск до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і вифебування справи протягом п'ятнадцяти днів з дня надход­ження скарги колегією суддів Верховного Суду України у складі семи судців, у нарадчій кімнаті без виклику осіб, які беруть участь у справі. Одночасно може бути вирішене питан­ня про поновлення строку на оскарження. У разі допущення скарги до провадження відповідно до ст. 356 ЦПК України суд своєю ухвалою може зупинити виконання індиовілних су­дових рішень.

Справа передасться на розгляд всього складу судової tta-ки її,якщо хоча б три судді зі складу суду дійшли такого ви­сновку.

Про допуск скарги і витребування справи або відмову у цьому постановляється ухвала, яка надсилається до відповід­ного суду і оскарженню не підлягає. Копія ухвали про допуск

2S6

І лана 24.

Пронії.іжгіїїі!) уін'иікуішімщкітими...

257

/>/>скарги І витребуваним сирани надсилається разом з копією скарги особам, які беруть участь у справі, а у разі відмови у допуску — особі, яка подала скаргу.

Перегляд судового рішення у зв'язку з винятковими обста­винами загалом здійснюється за правилами касаційною прова­дження, проте мас свої особливості. Справа в порядку провад­ження, у зв'язку і винятковими обставинами розілядас п.сн за загальним правилом колегією суддів судової пала і и у цивіль­них справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності. Проте якщо після касаційного роя ляду справи виявлено неоднакове застосування сулами ка­саційної інстанції одного і того самого положення закону, то відповідно до ст.ст. 18, 357 ЦПК справа розі ляда*ться коле­гією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України ta намішості не менш як двох тре-гин чисельності кожної палати. Головує на такому спільному засіданні Голова Верховного Суду України або один з йоіх> за­ступників.

Розглядаючи справу в порядку проваджений у зв'язку з ни­ми і коїшми обставинами. Верховний Суд України мас право:

відхилиш скаргу і залишиш рішення, ухвалу без змін;

повністю або частково скасувати судові рішення і направи­
ти справу відповідно на новин розгляд у суд першої, апеля­
ційної або касаційної інстанції;

скасувати судове рішення і залишити в силі судове рішен­
ня, що було помилково скасовано судом апеляційної або
касаційної ніс киши;

скасувати судові рішення і закріпи провадження в справі
або залишиш заяву без розгляду;

скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення по суті
справи або змінити рішення, не передаючи справу на новий
розгляд.

У разі, якщо допущені судом першої інстанції порушеним закону не були усунені судом апеляційної чи касаційної інста­нції, або одночасно допущені судом першої, апеляційної і ка­саційної інстанцій, Верховний Суд України скасовує всі рішення та ухвали у справі.

Ухвалені Верховним Судом України рішення або посганои-лені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх прого­лошення t оскарженню не підлягають.

§ 2. Поняті я та особливості провадження у зв'язку з ііоноішмплснііми oik і ;і ви п а ми

Провадження у зв'язку і иововимвленнми обставинами не с доповненням чи різновидом касаційного способу перевірки за­конності судових рішень, це самостійний вид перевірки, який характеризується власними специфічними рисами: підставами перегляду, порядком та наслідками перевірки тощо.

Підставами для порушення провадження у зв'язку із ново-виявленими обставинами відповідно до ч. 2 ст. 361 ЦПК є, на­самперед, істотні для справи обставши, що не були і не мог­ли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгля­ду справи.

Питания про те, чи є істотними обставини, які виявлено, вирішується у кожному конкретному випадку. Проте об'єктив­ним критерієм віднесення пововиявлених обставин до істотних можна вважати їх спроможність вплинути на кінцевий резуль­тат вирішення справи

Умовно можна виділити такі характерні риси новішими іе-ннх обставин:

вони є істотними; иія справи, тобто такими, що можуть
вилинути на кінцевий результат розгляду та вирішення
справи;

вони повинні об'єктивно існувати на момент розгляду і ви­
рішення цивільної справи та постановления відповідного
судового рішення;

з об'єктивних причин ці обставини повинні бути невідоми­
ми заінтересованим особам, та виявлені тільки після на­
брання судовим рішенням законної сили;

це мають бути тільки обставини, факти, а не нові докази.
Не можуть бути визнані нововиявленимп нові обставини

(такі, що     продолжение

--PAGE_BREAK--виникли чи змінил