Реферат: Цивільні процесуальні правовідносини

--PAGE_BREAK--У теорій цивільного процесуального права крім поняття цивільних процесуальних правовідносин довгий час дискутується питання про те, скільки правовідносин виникає в конкретній цивільній справі. Окремі процесуалісти вважають, що в цивільному процесі виникає одна єдина багатосуб’єктна правовідносина, яка розвивається під час судової діяльності. Найбільш поширена думка, що в цивільному процесі виникає система правовідносин, яка складається з правовідносин типу „суд – позивач”, „суд – відповідач” і т.п., що правовідносин в справі стільки, скільки учасників процесу.
Теорія єдиної процесуальної правовідносини безпідставна, оскільки у процесі розгляду цивільної справи ряд правовідносин, які взаємопов’язані та взаємообумовлені, хоча за своїм змістом самостійні, бо їм притаманний комплекс цивільних прав та обов’язків, специфічний склад суб’єктів, підстав і часу їх виникнення та припинення.
Отже, цивільні процесуальні правовідносини завжди являють собою систему конкретних, індивідуалізованих правових зв’язків, які розвиваються під час руху цивільної справи від її виникнення й винесення рішення до перегляду незаконних постанов і виконавчого провадження.
Оскільки всі учасники цивільного процесу вступають у правовідносини, як правило, з судом, то схематично система  процесуальних правовідносин в суді першої інстанції виглядає таким чином: 
ref  SHAPE  \* MERGEFORMAT <lock v:ext=«edit» rotation=«t» aspectratio=«t» position=«t»><shapetype id="_x0000_t75" coordsize=«21600,21600» o:spt=«75» o:divferrelative=«t» path=«m@4@5l@4@11@9@11@9@5xe» filled=«f» stroked=«f»><path o:extrusionok=«f» gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><shape id="_x0000_s1027" type="#_x0000_t75" o:divferrelative=«f»><fill o:detectmouseclick=«t»><path o:extrusionok=«t» o:connecttype=«none»><lock v:ext=«edit» text=«t»><shapetype id="_x0000_t202" coordsize=«21600,21600» o:spt=«202» path=«m,l,21600r21600,l21600,xe»><path gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><img width=«648» height=«280» src=«dopb10160.zip» v:shapes="_x0000_s1026 _x0000_s1027 _x0000_s1028 _x0000_s1029 _x0000_s1030 _x0000_s1031 _x0000_s1032 _x0000_s1033 _x0000_s1034 _x0000_s1035 _x0000_s1036 _x0000_s1037 _x0000_s1038 _x0000_s1039 _x0000_s1040 _x0000_s1041 _x0000_s1042 _x0000_s1043 _x0000_s1044 _x0000_s1045 _x0000_s1046 _x0000_s1047 _x0000_s1048 _x0000_s1049 _x0000_s1050 _x0000_s1051 _x0000_s1052 _x0000_s1053 _x0000_s1054 _x0000_s1055 _x0000_s1056 _x0000_s1057 _x0000_s1058 _x0000_s1059 _x0000_s1060"><imagedata src=«00017215.files/image002.wmz» o: croptop="-65506f" cropbottom=«65506f»><lock v:ext=«edit» rotation=«t» position=«t»><img width=«648» height=«274» src=«dopb10161.zip» v:shapes="_x0000_i1025">
Таким чином, цивільно-процесуальні правовідносини характеризуються наступними ознаками: виникають на підставі норм цивільного процесуального права в результаті їх реалізації, створюються між учасниками суспільних відносин  — судом, органом судового виконання як між собою, так і окремо з кожною з осіб під час судочинства в цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінку зазначених суб’єктів через їх суб’єктивні цивільні процесуальні права і обов’язки; реалізація суб’єктивних цивільних прав і виконання суб’єктивних обов’язків забезпечується заходами правового впливу — санкціями цивільного процесуального, кримінального, адміністративного примусу.

2. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов. У теорії права виділяють два види передумов виникнення правовідносин:
 1)  матеріальні (загальні) передумови — у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що пов'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;
— у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;
2)  юридичні (спеціальні):
•     норма права;
•     правосуб'єктність (праводієздатність);
•     юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).
Проте, існує інша думка стосовно того, що необхідно для виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Так, Комаров В.В.[4]  вважає, що для виникнення цивільних процесуальних правовідносин обов’язкова наявність:
а) підстава – це факти з настання і завдяки настанню яких виникає цивільний процес: пред’явлення заяви і скарги (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України);
б) цивільні процесуальні правовідносини виникають зприводу необхідності захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу;
в) передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин – це обставини процесуально-правового характеру, наявність яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного чи оспорюваного суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу.

2.1. НОРМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Норми цивільного процесуального права – це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані на регулювання відносин, що складаються в зв’язку із здійсненням правосуддя в цивільних справах. Норми цього процесуального права мають загальний характер, у них знаходить вираження загальний варіант взаємної поведінки суду та інших учасників процесу, який найбільш повно відповідає інтересам втілення правосуддя.
Цивільна процесуальна норма як загальне правило поведінки звернення до суду та інших учасників процесу. Вона дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкретного суб’єкта, а всіх, хто звертається до суду і стає учасником процесу.
Таким чином, у нормі цивільного процесуального права проявляється те типове, що характерне для конкретних процесуальних ситуацій. За допомогою процесуальних норм забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному, загальному для всіх напрямку.
Положення про те, що норми цивільного процесуального права є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, має глибокий практичний зміст. Для виникнення будь-якої цивільно-процесуальної правовідносини необхідна наявність норми права, що передбачає дану правовідносину. Це випливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних відносин і для законності судової діяльності має принципове значення.
Норми цивільного процесуального права, які є необхідними передумовами цивільних процесуальних правовідносин, характеризують останніх із точки зору формулювання прав і обов’язків їх суб’єктів. Тому доречно звернути увагу на те, що досить часто цивільні процесуальні правовідносини характеризуються як “владовідносини”.  Дані твердження перенесені майже у всі підручники курсу цивільного процесу. Однак, деякі процесуалісти цілком обґрунтовано вважають, що  при характеристиці цивільних процесуальних правовідносин виявляється деяка однобічність, надмірно підкреслюється владний характер стосунків суду з учасниками процесу. Влада суду в цивільному процесі зводиться в основному до двох моментів:
-         суд і від його імені головуючий керують судовим засіданням;
-         суд здійснює правосуддя в цивільних справах ім’ям держави, вирішує справи по суті, а судові постанови, що набрали чинності, обов’язкові для всіх підприємств, установ, організацій, службових осіб, громадян і підлягають виконанню.
 Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми — правовідносини. Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція — на права і обов'язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.
Покажемо це на схемі.
Гіпотеза
Диспозиція
Санкція
Юридичний факт Суб'єкти правовідносин
Правовідносини (суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження)
Наслідки невиконання обов'язків учасниками правовідносин Юридична відповідальність

2.2. ПРОЦЕСУАЛЬНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ  ЯК  ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин прийнято вважати процесуальну правоздатність. Причому правоздатність трактується стосовно всіх суб’єктів цивільного процесуального права, і врешті-решт, визначається як абстрактна передумова володіти всіма правами та обов’язками, допустимими цивільним процесуальним правом.
Таке трактування цивільної процесуальної правоздатності, як і визнання її передумовою виникнення всіх без винятку цивільних процесуальних правовідносин, не відповідає законодавству і має цивілістичний характер. Так, ст. 28 ЦПК України від 18.03.2004 р. „Цивільна процесуальна правоздатність” дозволяє зробити висновок, що правоздатності єдиної для всіх суб’єктів цивільного процесуального права немає. Нею володіють лише сторони (позивач, відповідач) та треті особи, оскільки відповідно до названої статті здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки визнається за всіма громадянами України, незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови тощо.
Інше становище в цивільному праві, де правоздатність – загальна властивість усіх суб’єктів цієї галузі права. Кожний суб’єкт цивільного права може мати будь-які права і обов’язки та бути суб’єктом будь-яких цивільних правовідносин. На відміну від цього в цивільному процесуальному праві немає правоздатності,  яка була б єдиною для сторін, третіх осіб, судових представників і прокурора, органів державного управління, свідків, експертів, перекладачів. Так, стороною, третьою особою може бути будь-який громадянин. Свідком же є не будь-яка особа, а та, якій відомі умови, що мають значення для справи. Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення справи необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки тощо; отже, лише спеціаліст може бути експертом.
Чи можна при цьому вважати цивільну процесуальну правоздатність передумовою всіх цивільних процесуальних правовідносин. Мабуть, ні. Її мають лише громадяни та юридичні особи, яким надаються рівні та однакові можливості участі в цивільному процесі, тобто особи, які можуть бути суб’єктами цивільних спорів, а це – сторони та треті особи. Щоб тримати судовий захист, треба вступити в процес і брати в ньому участь тільки як сторона чи третя особа.
Виходячи з названих причин, гадаю, що як передумова виникнення цивільних процесуальних правовідносин не процесуальна правоздатність, а правосуб’єктність. Процесуальна правосуб’єктність – це специфічна властивість суб’єкта цивільного процесуального права, яка дозволяє їм бути носієм прав та обов’язків, які вступають в цивільні процесуальні правовідносини.
Таким чином, поняття „суб’єкт цивільного процесуального права” і „процесуальна правосуб’єктність” за своїм змістом співпадають, бо суб’єкт права – це особа, яка має правосуб’єктність, тобто особа, яка потенційно може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб’єктність закріплює право осіб, які можуть бути суб’єктами прав та обов’язків, конкретизує тим самим коло правовідносин, що виникають на основі правосуб’єктності. Процесуальна правосуб’єктність є ступенем реалізації норми цивільного процесуального права, реальною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, однак абстрактної, єдиної для всіх процесуальної правосуб’єктності  немає, а має місце правосуб’єктність суду,  сторін, третіх осіб, прокурора, свідків тощо.
Процесуальна правосуб‘єктність має свій зміст. Він структурований і складається з двох елементів:
— по-перше, можливості мати права і нести (правоздатність);
— по-друге, можливості до самостійного здійснення прав і обов’язків (дієздатність).
Для всіх суб’єктів цивільного процесуального права, крім сторін і третіх осіб, у складі правосуб’єктності процесуальна правоздатність невіддільна від процесуальної дієздатності, має спеціальний характер. У правосуб’єктності ж сторін та третіх осіб міцного зв’язку між процесуальною правоздатністю та дієздатністю немає, а процесуальна правоздатність являє собою рівну можливість у цивільному процесі посісти становище і мати процесуальні права і обов’язки  сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього формулюється в цивільному процесуальному законодавстві (ст. 28, 29 ЦПК України) процесуальна правоздатність та дієздатність сторін та третіх осіб з їх специфічним змістом. Оскільки правоздатність і дієздатність у складі правосуб’єктності інших учасників цивільного процесу має спеціальний, а не загальний характер і не відображає загальних властивостей всіх суб’єктів цивільного процесуального права, то формулювати їх зміст у спеціальних статтях закону було б зайвим з точки зору юридичної техніки.
Практичне значення встановлення наявності цивільної процесуальної дієздатності має тільки для громадян. Повну процесуальну дієздатність мають особи, яким виповнилося 18 років. До досягнення повноліття процесуальна дієздатність виникає у випадку, якщо неповнолітня особа вступила у шлюб (ст. 29 ЦПК України).
Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступити в суді особисто як сторона лише у випадках, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укладати самостійно, та в справах, про відшкодування заподіяної ними шкоди. Притягнення до участі в таких справах батьків залежить від суду.
Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність для кожного суб’єкта цивільного процесуального права специфічна. Відповідно до закону цивільна процесуальна правоздатність сторін виникає від народження, дієздатність, як правило, належить громадянам, що досягли повноліття.

2.3. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ
Передумовою для виникнення цивільних процесуальних правовідносин крім норм права і процесуальної правосуб’єктності є юридичні факти. Юридичні факти – це передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміни чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, вступ у справу третіх осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову).
У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься без дія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія – це невиконання процесуальних обов’язків суб’єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов’язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер, — штраф, наприклад (ст.94 ЦПК України).
Викликають заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права. Ця думка не відповідає закону — дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадку процесуальною бездією – юридичним фактом – довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, невспуплення у справу заінтересованої особи тощо.
Юридичним фактам як передумовою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження у справах у такому випадку припиняється через дію суду – ухвалу про припинення провадження у цивільних справах.
Залежно від наявних умов, з якими законотворень пов’язує   ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, притягненням судом другого відповідача, виклик свідків та інших осіб та ін. Але найчастіше в судовому процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом.
    продолжение
--PAGE_BREAK--