Реферат: Право соціального забезпечення, Пилипенко, Бурак, Синчук

Передмова

Поява тієї чи іншої галузі права у системі вітчизняного права зумовлена зазвичай об'єктивними чинниками, серед яких визначальна роль відводиться предмету правового регулювання. Саме завдяки розвитку та автономності відповідної сфери суспільних відносин і необхідності їх правового забезпечення норми права набувають ознак системності та формуються в єдину структуру — галузь права. Разом з тим цей закономірний, об'єктивний процес систематизації правових норм не позбавлений впливу на його розвиток і деяких суб'єктивних чинників, що також відіграють не останню роль у диференціації системи права. При цьому вони залежать від багатьох обставин і пов'язані зі станом розвитку самого суспільства, рівнем його демократизації, правової свідомості, культури тощо. Суб'єктивні чинники переважно знаходять своє вираження у тих функціях, які відповідно до Конституції покладаються на державу. Відомо, що остання як організація публічної влади здійснює керівництво суспільством, у тому числі і шляхом правотворчої діяльності. А отже, формуючи нормативну базу, держава так чи інакше змушена враховувати інтереси розвитку суспільних відносин і забезпечувати виконання покладених на неї завдань з метою впливу на ці відносини.

Проголошення України незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою (ст. 1 Конституції України) зумовлює відповідну увагу законодавця до розширення правових засад, необхідних для реалізації нею своєї соціальної функції. І в цьому плані цілком закономірно можна стверджувати про існування інтересу держави щодо формування в системі вітчизняного права окремої, достатньо великої групи норм — соціального права. За своїм характером та правовою природою ця група норм може претендувати на належне їй місце у системі права України не лише як самостійна галузь, а й як певна підсистема, що об'єднує декілька однорідних правових галузей. Уже тепер існує достатньо підстав, аби розглядати соціальне право рівноправним партнером серед інших відомих складових системи права — приватного і публічного права.

Право соціального забезпечення у структурі соціального права займає одне з чільних місць. І незважаючи на те, що і серед вчених-юристів, і серед практичних працівників немає належного розуміння важливості цієї галузі для забезпечення ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин на сучасному етапі розвитку нашої держави, ця галузь права, як і соціальне право загалом, стала невід'ємним елементом системи права України.

Право соціального забезпечення веде свій родовід від всесвітньо відомих міжнародно-правових актів, у яких були проголошені найважливіші соціальні права людини. Це передусім Загальна декларація прав людини (ООН, 1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966), а також Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961) та її нова редакція — Переглянута європейська соціальна хартія (1996). Вони стали взірцем і основою для кодифікації правових норм переважної більшості держав, які міжнародні стандарти соціального забезпечення громадян адаптували до своїх національних системправа.

Як про самостійну галузь у системі тоді ще радянського права про право соціального забезпечення почали активноговорити наприкінці 60-х років минулого століття. Це був період, коли у структурі суспільних відносин з'явились яскраво виражені соціальні елементи, що проявлялись у забезпеченні радянською державою своїх зобов'язань з виплати пенсій та допомог громадянам, які їх потребували.

Саме тоді ця галузь права отримала свою нинішню назву — право соціального забезпечення. Однак уже наприкінці 70-х, після проголошення у Конституції СРСР 1976 р. права громадян на соціальний захист, з'явилися пропозиції про перейменування цієї галузі на право соціального захисту. Та попри всі дискусії й рекомендації (а вони подекуди тривають і дотепер), право соціального забезпечення і надалі в усіх офіційних класифікаторах подається у своєму первинному варіанті назви. Наприклад, відомий класифікатор наукових спеціальностей за номером 12.00.05 має назву «трудове право; право соціального забезпечення». Зрештою, проблема не у тім, як має називатися галузь права, а в сутності тих суспільних відносин, що виступають предметом регулювання її норм. А вони за своєю юридичною природою вважаються соціально-забезпечувальними відносинами і належать до одного з різновидів відносин, що є значно ширшим за своїм змістом, — відносин соціального захисту, та потребують регулювання нормами декількох галузей права. Ці та деякі інші аспекти, що стосуються проблеми співвідношення понять «соціальне право», «соціальна держава», «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «право соціального захисту» тощо, автори підручника намагалися розкрити максимально доступно і зрозуміло для читача у межах того, як це дозволяють обсяг та правила написання навчальної літератури.

Як галузь вітчизняного права право соціального забезпечення здійснює регулювання надзвичайно важливої сфери суспільних відносин. Це відносини щодо формування соціальних фондів, надання пенсій та різного виду допомог, соціальних пільг і соціального обслуговування.

Останніми роками право соціального забезпечення динамічно розвивається на основі нових концепцій та принципів, охоплює відносини, які раніше перебували поза сферою правової регламентації. Необхідність удосконалення правового регулювання відносин щодо соціального забезпечення в сучасних умовах, поява нових організаційно-правових форм та соціальних інститутів, формування недержавних видів соціального забезпечення підвищують значимість цієї галузі права для системи вітчизняного права.

Маючи досвід викладання курсу «Право соціального забезпечення» у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де ця навчальна дисципліна читається як самостійна вже майже десять років, автори підручника намагалися при висвітленні основних тем відобразити найновіші досягнення, що існують у сфері науки права соціального забезпечення та практики застосування норм цієї галузі у складних умовах реформування соціальних відносин у нашій державі, та показати важливість вивчення цього курсу студентами юридичних навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців-юристів.

Зацікавлені читачі знайдуть у навчальному посібнику чимало нових, принципових положень, що не завжди відтворюють усталені формулювання, які утвердилися в радянській та вітчизняній науці права соціального забезпечення. Аргументи, якими користувалися автори підручника для пояснення своїх теоретичних позицій, видаються достатньо обґрунтованими. Вони базуються на найновіших досягненнях теорії права, економічної науки, напрацювань сучасних соціальних наук та міжнародного досвіду забезпечення невід'ємних прав і свобод людини й громадянина у державах з розвиненою ринковою економікою.

Основні засади, на яких базуються загальні висновки про право соціального забезпечення, виходять з того, що воно є особливим соціальним інститутом сучасної держави, виступає показником соціальної впевненості та соціальною гарантією гідного розвитку кожного члена суспільства і збереження засобів для існування в разі настання соціальних ризиків. Норми права і соціальні стандарти, що ухвалюються законодавчими органами нашої держави, повинні виходити з необхідності забезпечення матеріального розподілу благ для задоволення життєво необхідних особистих потреб (фізичних, соціальних, інтелектуальних) осіб похилого віку, хворих, інвалідів, дітей, осіб, котрі втратили годувальника, безробітних з метою охорони здоров'я й відтворення продуктивних сил за рахунок спеціальних страхових фондів та асигнувань держави.

Структура навчального посібника обрана з урахуванням існуючих щодо цього традицій та у відповідності з програмою курсу «Право соціального забезпечення», що затверджена Вченою радою юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка 29.06.2002 р. (Протокол № 9). При цьому, з огляду на важливість тієї чи іншої теми для вивчення всього курсу та значимість відповідних інститутів для самої галузі права, деякі розділи підручника відрізняються за обсягом поданого матеріалу. Маючи на меті донести до студентів лише загальні правила регулювання соціального забезпечення і порядку нарахування й призначення пенсій, допомог та інших соціальних виплат, автори акцентують увагу винятково на загальних засадах здійснення розрахунків при обчисленні страхового стажу, середнього заробітку, визначення розмірів виплат, щоб не перевантажувати підручник та не перетворювати його на практичний посібник для фахівців органів соціального захисту.

Відомо, що відсутність відповідної навчальної літератури негативно позначається на авторитеті тієї чи іншої навчальної дисципліни, послаблює інтерес закладів освіти щодо включення її до планів підготовки юристів, не сприяє розвитку наукових та методичних досліджень. Саме такий стан, як видається, і є характерним для права соціального забезпечення на ринку сучасної навчальної літератури з юридичних спеціальностей. Тому не претендуючи на якісь особливі відзнаки в цьому плані, автори пропонованого навчальногопосібника мають надію, що їх скромна праця сприятиме посиленню уваги до права соціального забезпечення та стимулюватиме його вивчення у вищих навчальних закладах правничого профілю. Автори також сподіваються, що цей посібник може бути корисним для викладачів та аспірантів юридичних вузів і факультетів, слухачів системи підвищення кваліфікації й перекваліфікації кадрів. Не завадить він і практичним працівникам органів соціального захисту, страхових фондів, юридичних і кадрових служб підприємств, установ, організацій та профспілкових об'єднань.

Автори свідомі того, що наша держава, як основний гарант соціальних прав своїх громадян, уже найближчим часом зуміє забезпечити належні умови їх реалізації та достатній рівень захисту. Відповідність їх міжнародним стандартам має стати найвищою метою для демократичної, соціальної і правової держави, якою проголосила себе Україна.

При написанні навчального посібника авторами було використано нормативно-правові акти станом на 1 серпня 2006 р.

Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце в системі права України

1.1. Соціальна сутність сучасної держави та її роль у забезпеченні соціальних прав громадян

Соціальна сутність сучасних держав виражається у їх загальнонаціональних функціях щодо освіти, культури, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення та інших форм соціального захисту своїх громадян. Держава набуває соціальних ознак, якщо реалізація цих функцій відбувається на основі панування права, створення гарантій прав людини, дотримання демократичних принципів здійснення соціально-економічної політики.

Соціальна держава спрямовує свою політику в напрямі розвитку ринкової економіки, соціальної справедливості, соціальної захищеності, соціального партнерства і соціальної солідарності членів суспільства. її основними завданнями визнаються досягнення стабільності рівня життя населення, захист та здійснення прав і свобод громадян, створення сучасних систем охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, підтримки злиденних та бідних соціальних верств, попередження і вирішення соціальних конфліктів.

Поняттям «соціальна держава» у науковій літературі почали оперувати ще в середині XIX ст. під впливом філософіїГегеля. Один з основних розробників теорії соціальної держави німецький державознавець Лорен фон Штейн виходив з того, що завданням такої держави має бути досягнення суспільної рівності й особистої свободи, а також створення умов для піднесення бідних і слабких класів до рівня багатих і сильних. Держава, вважав він, повинна втручатися в економічне життя суспільства з метою перерозподілу доходів на користь трудящих та зниження соціальної нерівності.

Найбільш повно концепцію соціальної держави обґрунтував наприкінці XIX ст. відомий німецький економіст А. Вагнер. Він охарактеризував шляхи перетворення буржуазної держави на державу «загального благоденства», яка за своїми ознаками відповідає параметрам сучасної соціальної держави.

Після завершення Другої світової війни розпочався новий етап у розвитку теорії соціальної держави, який позначився піднесенням основних положень про неї до рівня конституційних норм. Поняття «соціальна держава» дістало своє закріплення у Конституції ФРН 1949 р., Конституції Франції 1949 р., Конституції Іспанії 1978 р. та конституціях багатьох інших держав.

Переважна більшість сучасних держав визначає у своїх Основних Законах місце і роль держави у регулюванні справедливого розподілу доходів між працею і капіталом, у забезпеченні рівності і свободи громадян та турботи імущих та працюючих про неімущих і непрацюючих, для досягнення соціального миру і злагоди у суспільстві.

Основний Закон нашої держави у ст. 1 проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. При цьому наголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком нашої держави. Отже, основною метою соціальної держави є максимальне задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб громадян, послідовне підвищення рівня життя усього населення та зниження соціальної нерівності, створення максимальних можливостей для доступу до основних соціальних благ — якісної освіти, медичного і соціального обслуговування тощо.

Ідея соціальної держави з її орієнтацією на розвиток людини, створення для неї гідних умов для життя дістали своє закріплення й у нормах Загальної декларації прав людини, схваленій Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1948 р. У ній, зокрема, наголошується, що всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності і кожна людина повинна мати усі права і свободи, проголошені у Декларації, без будь-яких обмежень.

Такими правами є, зокрема, визначені у ст. б Декларації економічні, соціальні та культурні права людини, у тому числі і право на соціальне забезпечення, на працю і вільний вибір роботи, на життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров'я і благополуччя, на освіту, на участь у культурному житті тощо.

Ці ж права пізніше були відтворені й у інших важливих міжнародно-правових актах світового та європейського рівня: Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966), Європейській соціальній хартії (Рада Європи, 1961) та Переглянутій соціальній хартії (Рада Європи, 1996).

Конституція України у розділі другому проголосила основні права і свободи людини та громадянина, у тому числі й у соціальній сфері. При цьому ст. 22 Основного Закону наголошує, що всі ці права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції, не є вичерпними, а здійснення їх гарантується державою.

Обравши статус соціальної держави, наша країна тим самим визначила для себе не лише проголошення основних соціально-економічних прав і свобод громадян, а й взяла зобов'язання забезпечити їх здійснення та реалізацію в умовах ринкової економіки. Для цього держава як гарант соціальних прав і свобод своїх громадян проводить відповідну соціальну політику, що представляє собою систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на забезпечення гарантій здійснення громадянами проголошених прав і свобод. Основна суть цієї соціальної політики полягає у тому, що держава з допомогою спеціальних правових механізмів, які зазвичай базуються на відповідному економічному підґрунті, бере на себе додаткові обов'язки для забезпечення соціального захисту тих громадян, які в силу об'єктивних обставин неспроможні самостійно чи без підтримки держави здійснювати свої конституційні права. Наприклад, як потенційно слабшу ланку у трудових правовідносинах держава захищає найманих працівників, гарантуючи їм 40-годинний робочий тиждень та мінімальний розмір оплати праці. Особам, що втратили роботу і не можуть самостійно працевлаштуватися, вона сприяє у пошуку підхожої роботи і на період безробіття гарантує виплату допомоги по безробіттю. Тим своїм громадянам, які досягли похилого віку або з інших причин (хвороба, каліцтво) втратили працездатність, держава зобов'язується забезпечити виплату пенсій чи надання інших соціальних пільг для неімущих та непрацездатних. За рахунок держави громадяни вправі реалізувати свої соціальні права на освіту, охорону здоров'я, житло. Отже, здійснюючи притаманну їй соціальну функцію, держава тим самим забезпечує соціальний захист своїх громадян у сфері суспільних відносин.

Соціальний захист є одним з головних завдань соціальної держави. Більше того, соціальний захист особи має відношення і до такої категорії, як мораль. Вважається, що з огляду на стан соціальної захищеності особи у суспільстві визначаються його моральні засади, тобто соціальний захист є своєрідним критерієм зрілості суспільства і самої держави.

Соціальний захист у широкому значенні цього терміна являє собою окрему ланку суспільних відносин, що існують у державно організованому суспільстві з метою забезпечення достатніх можливостей особи для її всебічного розвитку та нормальної життєдіяльності. Як об'єкт правового забезпечення, ця сфера суспільних відносин є предметом регулювання різних галузей права — адміністративного, трудового, екологічного, соціального забезпечення, судового та ін. І Суб'єктами соціального захисту виступають усі громадяни, а \ не лише ті, що в силу об'єктивних обставин втратили роботу (безробітні), пенсіонери, хворі, інваліди тощо. Проголошуючи, наприклад, право громадян на безпечне і здорове довкілля (ст. 50 Конституції України), держава тим самим гарантує соціальний захист кожному громадянинові, а не тільки тим, що постраждали внаслідок техногенних катастроф. Або ж, створюючи можливості здобуття освіти своїм громадянам, держава піклується про кожного з них, забезпечуючи гарантії соціального захисту права на освіту (ст. 53 Конституції України).

Соціального захисту потребують особи, які працюють, займаються підприємницькою діяльністю, служать у війську, правоохоронних органах тощо. У разі порушення законних прав і свобод людини держава гарантує соціальний захист ними своїх прав шляхом звернення до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і навіть до відповідних міжнародних судових установ чи до інших органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції України).

Отже, соціальний захист є поняттям досить містким та широким на відміну від іншого терміна, яким доводиться оперувати при характеристиці соціального захисту як системи суспільних відносин і який має своє власне значення та зміст. Йдеться про поняття соціального забезпечення.

Термін «соціальне забезпечення» вважається більш поширеним та відомим, аніж попереднє поняття — «соціальний захист». Досить часто і на практиці, і в літературі ці два поняття ототожнюються, що є, однак, не зовсім правильним. Насправді ми маємо справу з двома різними за змістом поняттями, які опосередковують собою дещо відмінні між собою суспільні явища, котрі співвідносяться як частина і ціле.

Існують декілька варіантів наукового визначення поняття «соціальне забезпечення». Зокрема, воно розглядається як: форма розподілу, що гарантує громадянам нормальний рівень життєвого та культурного стандарту понад винагороду за працю з настанням старості, втрати працездатності чи годувальника; система матеріального забезпечення і обслуговування громадян за віком, через хворобу, інвалідність, безробіття, на випадок втрати годувальника, виховання дітей та в інших випадках, передбачених законодавством; спосіб розподілу частки валового внутрішнього продукту шляхом надання громадянам матеріальних благ з метою вирівнювання їхніх особистих доходів у разі настання соціальних ризиків за рахунок засобів цільових фінансових джерел в обсязі та на умовах, встановлених державою для підтримання їх повноцінного соціального статусу.

Тобто соціальне забезпечення як явище суспільного порядку трактується доволі неоднозначно. Його називають формою, способом або системою розподілу матеріальних благ. Очевидно, що такий неоднозначний підхід до визначення одного й того ж поняття не може вважатися прийнятним для подальшого його з'ясування і характеристики як об'єкта правового регулювання. Дещо інше визначення поняття соціального забезпечення знаходимо у працях Н. Б. Болотіної. Вона, зокрема, визначає його як «організаційно-правову діяльність держави щодо матеріального забезпечення, соціального утримання, обслуговування, надання медичної допомоги за рахунок спеціально створених фінансових джерел осіб, які зазнали соціального ризику, внаслідок якого втратили здоров'я та (або) засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців».

Тут уже акцент робиться не на функції держави щодо розподілу матеріальних благ поміж особами, які цього потребують в силу об'єктивних обставин, про що йдеться у попередніх визначеннях соціального забезпечення, а на тому, що це є організаційно-правова діяльність держави. Очевидно, такий підхід можна вважати більш правильним, оскільки держава справді є неодмінним учасником відповідних суспільних відносин та гарантом соціальних прав громадян.

Тим не менше, держава, беручи участь своїми організаційними та правовими заходами у сфері соціальних відносин, не є єдиним їх учасником і не здійснює своєї соціальної функції лише задля власного іміджу. Зрозуміло, що вся її (держави) «організаційно-правова діяльність» спрямована на забезпечення соціальних прав та інтересів інших неодмінних суб'єктів соціального забезпечення — громадян. Тому, коли розглядати соціальне забезпечення як суспільне явище, то необхідно виходити з того, що ми маємо справу з певним видом суспільних відносин. І ці відносини передбачають наявність взаємних прав і обов'язків суб'єктів з приводу матеріального забезпечення осіб, які в силу об'єктивних обставин втратили роботу, здоров'я, працездатність, а разом — і засоби до існування та не можуть себе матеріально забезпечити.

Якщо соціальний захист у суспільстві досягається завдяки здійсненню державою своєї соціальної функції і зрештою ми отримуємо певну сферу суспільних відносин, то соціальне забезпечення — всього лиш елемент, складова соціального захисту і окремий вид суспільних соціально-захисних відносин, які дістали назву соціально-забезпечувальні відносини і стали об'єктом правового регулювання.

Стаття 46 Конституції України, проголошуючи право громадян нашої держави на соціальний захист, передбачає, що воно включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як бачимо, законодавець до соціального захисту відносить соціальне забезпечення і при цьому робить наголос на окремих його видах, що традиційно розглядаються у науковій та навчальній літературі саме як різновиди соціального забезпечення. Однак для повного і об'єктивного визначення соціального забезпечення важливе значення має і друга частина цитованої статті Основного Закону. Тут, зокрема, наголошується, що «це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. А отже, соціальне забезпечення — це не тільки заходи держави як основного соціального гаранта, спрямовані на матеріальну допомогу непрацездатним, хворим, інвалідам, безробітним тощо, а й створення спеціальної мережі соціального страхування з метою мобілізації коштів (страхових внесків) роботодавців, найманих осіб для забезпечення гарантій соціального захисту громадян. Тобто, якщо визначати відносини соціального забезпечення, то норма ст. 46 Основного Закону України цілком адекватно відображає сутність цих суспільних відносин, з відповідними суб'єктами, об'єктами та характером змісту. Поза сферою соціального забезпечення залишаються інші види соціального захисту: медична допомога і медичне страхування, соціальне житло, екологічна безпека, обов'язкова освіта, соціальне партнерство тощо.

Таким чином, соціальне забезпечення можна визначити як систему суспільних відносин для створення завдяки мережі соціального страхування, бюджету та іншого фінансування достатніх умов для життя і діяльності осіб, які з незалежних від них обставин втратили засоби до існування.

Визначення соціального забезпечення саме як системи суспільних відносин має не лише теоретичне, а й важливе прикладне значення. З огляду на необхідність створення належних гарантій додержання прав громадян у сфері соціального захисту населення соціальне забезпечення як самостійний вид суспільних відносин об'єктивно потребує своєї законодавчої регламентації, тобто цілком закономірно стає об'єктом правового регулювання. У правничій літературі такі відносини дістали назву соціально-забезпечувальні відносини.

Теоретичні засади формування системи соціально-забезпечувальних відносин вперше дослідив В. С. Андрєєв. У 1966 р. він, з огляду на тоді ще радянську систему соціального забезпечення, обґрунтував особливості цих відносин: 1) аліментарний характер; 2) специфічний суб'єктний склад (громадяни та державні органи); 3) фінансове джерело — суспільні фонди; 4) підстава виникнення — особа не працює через непрацездатність або звільнена державою від цього обов'язку.

Згодом у галузевій правовій літературі з'явилось декілька концепцій обґрунтування сфери соціально-забезпечувальних відносин, кожна з яких доводила необхідність формування на їх основі окремої галузі права. Найбільш відомими вважаються чотири концепції: непрацездатності, соціальної аліментарності, індивідуальної форми розподілу та соціального ризику.

Автори концепції непрацездатності В. С. Андрєєв, Я. М. Фотель виходили з того, що відносини соціального забезпечення — це відносини щодо надання допомоги за рахунок суспільних фондів лише непрацездатним громадянам. Непрацездатність розглядалась ними як неспроможність людини самостійно здійснювати суспільно-корисну діяльність за станом здоров'я, за віком та з інших причин.

Ця концепція була однією з найперших, а тому цілком закономірно, що в сучасних умовах вона не зовсім повно відображає систему соціально-забезпечувальних відносин. Адже за рахунок соціальних фондів також здійснюється фінансування соціальних виплат і працездатним громадянам. Зокрема, ця теорія залишає поза сферою соціально-забезпечувальних відносин ті з них, що стосуються забезпечення сімей з дітьми державними допомогами; надання населенню субсидій, матеріальної адресної допомоги малозабезпеченим сім'ям, допомоги по безробіттю тощо.

--PAGE_BREAK--Концепція соціальної аліментарності (А. Д. Зайкін, Р. І. Іванова) базується на тому, що соціально-забезпечувальні відносини мають аліментарний характер, тобто матеріальне забезпечення та послуги за рахунок державних позабюджетних фондів соціального призначення, державного чи місцевих бюджетів здійснюється безоплатно та поза зв'язком з трудовою діяльністю чи сплатою страхових внесків, безеквівалентно, але з урахуванням трудового (страхового) стажу, чи частково нееквівалентно, як правило, на недоговірній основі.

Незважаючи на те, що соціальна аліментарність все ще є переважаючою, вона тим не менше не може бути визначальною ознакою соціально-забезпечувальних відносин, а тому її не можна покласти в основу виокремлення останніх з-поміж інших суспільних відносин соціального захисту. Спираючись на концепцію соціальної аліментарності, не можна обґрунтувати, наприклад, природу відносин по наданню державних допомог та відносин у сфері державної форми навчання.

За концепцією індивідуальної форми розподілу (В. Ш. Шайхатдінов) відносинами соціального забезпечення вважаються відносини щодо безпосереднього матеріального (грошового) забезпечення конкретного громадянина (наприклад, надання пенсії). Але таке обґрунтування відносин соціального забезпечення теж не беззаперечне. Індивідуальна форма розподілу не може бути визначальною при з'ясуванні соціально-забезпечувальних відносин, оскільки одним із видів соціального забезпечення вважається також соціальне обслуговування. А воно зазвичай передбачає колективні форми споживання соціальних фондів (сюди належать: соціальне обслуговування громадян у будинках-інтернатах, будинках для людей похилого віку тощо), а отже, зрозуміло, що форма споживання (індивідуальна чи колективна) не може бути визначальною при виділенні соціально-забезпечувальних правовідносин.

І, нарешті, остання концепція визначення соціально-забезпечувальних відносин базується на доволі поширеній тепер теорії соціального ризику. Більшість вчених у сучасній галузевій літературі (Н. Б. Болотіна, О. Є. Мачульська, В. Д. Роїк) вважають, що саме соціальні ризики — події, внаслідок яких особа втрачає засоби до існування через незалежні від неї обставини, є тим визначальним критерієм, завдяки якому можна найбільш повно і об'єктивно окреслити сферу соціально-забезпечувальних відносин.

Такий підхід до визначення соціально-забезпечувальних відносин, з огляду на об'єктивний характер тих критеріїв (соціальні ризики), які покладені в основу виникнення у особи права на соціальне забезпечення, можна вважати найбільш прийнятним для характеристики одного з важливих видів суспільних відносин, що складаються у сфері соціального захисту населення. Разом з тим, потрібно мати на увазі, що соціальне забезпечення як суспільні відносини щодо матеріальної підтримки осіб, які зазнали соціального ризику (події), полягають у виплаті пенсій, допомог, наданні пільг і соціальних послуг, в основі свого існування мають конкретні, визначені законодавством обставини (дії), а учасниками таких відносин виступають, крім того, спеціалізовані страхові фонди, державні органи, комунальні та приватні заклади, що покликані надавати допомогу та догляд таким особам. Тому соціально-забезпечувальні відносини не можна визначати лише з огляду на соціальні ризики, які лежать в основі виникнення у особи права на соціальне забезпечення. Фактично такі відносини матимуть місце при здійсненні (реалізації) особою цього права на соціальне забезпечення.

1.2. Предмет права соціального забезпечення

Відомо, що право як система загальнообов'язкових норм існує для врегулювання відносин, які об'єктивно складаються у соціально-організованому суспільстві між людьми, державними органами, юридичними особами та іншими їх учасниками. Тим не менше, право не може і не повинно регулювати всі без винятку відносини чи соціальні стосунки членів суспільства. Чимало з них впорядковується за допомогою інших соціальних норм і правил, котрі є відмінними від правових норм. До таких належать звичаєві норми, норми моралі, корпоративні правила тощо. Тобто на кожному конкретному етапі розвитку суспільства сфера застосування правових норм для регулювання суспільних відносин може змінюватися. Більше того, самі суспільні відносини є доволі динамічним соціальним явищем. Одні з них існують від зародження соціально-організованого суспільства і до його найвищих форм розвитку, інші — зникають після спливу певного часу, а ще інші, навпаки, — з'являються на більш пізніх етапах розвитку суспільства. Саме до останніх можна зарахувати відносини щодо соціального захисту, які достатньо виразно постали лише з появою ринкових капіталістичних відносин і необхідністю використання найманої праці. У зв'язку з цим виникла потреба впорядкувати стосунки між капіталом та трудящими, і держава взяла на себе обов'язок

Суспільні інтереси, які і є тими рушіями, що визначають потреби суспільного розвитку, значно пізніше, вже у XX ст., зумовили необхідність появи у системі відносин соціального захисту окремого їх різновиду — відносин соціального забезпечення. І цілком закономірно, що ці відносини так само потребували свого юридичного впорядкування, тобто підпадали під сферу правового регулювання. їх правовий характер не лише досить виразно проявлявся в індивідуальних інтересах членів суспільства, а й відображав загальносоціальні інтереси. При цьому взаємні інтереси учасників цих відносин могли найбільш повно реалізуватися за умови, коли кожен із них погоджувався на певне ущемлення власних інтересів заради задоволення інтересів іншого. Крім того, згода учасників відносин соціального забезпечення виконувати певні правила, з огляду на "їх обов'язковість, у разі необхідності може бути посилена застосуванням державного примусу.

Якщо врахувати, що завдяки цим ознакам визначається сфера правового регулювання, то зрозуміло, що відносини соціального забезпечення виступають об'єктом нормативного впливу і формують таким чином предмет окремої галузі права — права соціального забезпечення.

Про право соціального забезпечення як самостійну галузь права почали згадувати в середині 60-х років минулого століття. Вважається, що на теренах колишнього Радянського Союзу найбільш повно ідею самостійності цієї галузі обґрунтував В. С. Андрєєв1.

За останні півстоліття відносини соціального забезпечення зазнали суттєвих змін, і закономірно, що це не могло не позначитися на визначенні предмета права соціального забезпечення. Ці відносини набули ще більш вираженого соціального характеру. На зміну планово-розподільчій системі матеріального забезпечення непрацездатних та членів їх сімей, де провідну роль відігравала держава в особі своїх уповноважених органів, прийшли нові, більш сучасні форми соціального захисту прав громадян, які базуються на соціальному страхуванні. Останнє передбачає активну участь у фінансуванні соціальних виплат не лише держави, а й роботодавців та самих найманих працівників. Відповідно, право соціального забезпечення як самостійна галузь ще міцніше утвердилось на чільних позиціях системи права України.

При визначенні предмета права соціального забезпечення необхідно мати на увазі, що крім соціально-забезпечувальних відносин, які за своїм складом не є однорідними, до сфери правового регулювання цієї галузі входять ще деякі самостійні види суспільних відносин, які покликані забезпечити існування соціально-забезпечувальних відносин. Такими, зокрема, є соціально-страхові відносини та відносини, пов'язані із встановленням юридичних фактів, що є підставою для реалізації особою права на соціальне забезпечення. Останні прийнято називати процедурними відносинами.

Процедурними відносинами у сфері соціального забезпечення вважаються такі відносини, які виникають та існують при визначенні і встановленні юридичних фактів, що є необхідними для існування матеріальних відносин соціального забезпечення.

Окрім процедурних відносин, деякі вчені до предмета права соціального забезпечення включають також відносини процесуального характеру, які виникають при захисті права на соціальне забезпечення у судах. Та очевидно, що процесуальні відносини з приводу захисту права на пенсію, матеріальну допомогу чи інший вид соціального забезпечення за своїм характером нічим особливим не відрізняються, наприклад, від аналогічних відносин щодо захисту у суді трудових прав. А тому за своєю юридичною природою такі відносини, напевно, все ж мають знайти місце у системі відповідних процесуальних галузей права.

Що ж до процедурних відносин, то їх значення для предмета права соціального забезпечення є досить вагомим. Адже порушення процедури при встановленні юридичних фактів, необхідних для виникнення матеріальних відносин, може призвести до відмови у призначенні того чи іншого виду соціального забезпечення.

Процедурні відносини за своїм характером подібні до процесуальних відносин, оскільки передбачають певний порядок послідовних дій, спрямованих на встановлення обставин, що мають істотне значення для функціонування фактичних матеріальних відносин. Процес з'ясування відповідних обставин передбачає дотримання певної процедури при встановленні юридичних фактів. Однак процедура для процесу — це лише засіб досягнення очікуваного результату. Тому процесуальні відносини передбачають існування певних обов'язкових стадій розгляду справи, кожна з яких відбувається за встановленою процедурою. Послідовність дотримання порядку вирішення справи за усіма стадіями є неодмінною умовою процесуальних відносин. Крім того, на котрійсь із стадій цих відносин обов'язково повинен з'явитися суд як основний їх учасник.

Що стосується процедурних відносин, в тому числі й у Сфері соціального забезпечення, то вони зазвичай не містять якихось визначених стадій, передбачають спрощений порядок встановлення фактів, і оцінка їх здійснюється не судом, аіншими уповноваженими на те органами. Тому процедурні відносини (а вони є характерними і для адміністративного, земельного, трудового та деяких інших галузей права) доповнюють переважно систему матеріальних відносин, які формують предмет відповідної галузі права. Отже, процедурні відносини щодо встановлення юридичних фактів та реалізації права на соціальне забезпечення належать до предмета права соціального забезпечення і доповнюють тим самим соціально-забезпечувальні відносини, що, як вже було зазначено, становлять основу предмета цієї галузі.

Важливу роль у структурі предмета права соціального забезпечення відіграють соціально-страхові відносини. Вони традиційно доповнювали соціально-забезпечувальні відносини, але фактично тільки з кінця минулого століття їм, як і належить, було надано у нашій державі статус відносин соціального захисту. Після ухвалення 14 січня 1998 р. Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та низки законів щодо соціального страхування окремих видів соціального забезпеченнясоціально-страхові відносини стали невід'ємною частиною предмета вітчизняного права соціального забезпечення.

Соціально-страховими вважаються відносини, які існують у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, щодо організації соціального страхування, утворення соціальних страхових фондів, формування коштів останніх та розподілу цих коштів між особами, котрі потребують соціального забезпечення.

Дуже часто соціально-страхові відносини за своїм характером нагадують фінансові чи адміністративні відносини (система загальнообов'язкових зборів на соціальне страхування, управління фондами загальнообов'язкового соціального страхування тощо). Однак юридична природа цих відносин така, що ефективності правового регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування можна об'єктивно досягти лише за умови належності їх до сфери права соціального забезпечення.

Галузевий характер соціально-страхових відносин не менш виразно проявляється і в тому, що їх існування зумовлено необхідністю створення достатніх можливостей для реалізації громадянами свого конституційного права на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто ці відносини логічно доповнюють соціально-забезпечувальні відносини.

Існує, щоправда, проблема із визначенням юридичної природи відносин, що складаються у сфері недержавного соціального страхування. Суб'єктами такого страхування виступають приватні пенсійні фонди, недержавні соціальні заклади, роботодавці, фізичні особи. Держава ж, яка на законодавчому рівні встановлює недержавне пенсійне страхування чи страхування від нещасного випадку, бере під свій контроль діяльність таких страхових фондів і тим самим стає учасником відповідних відносин. Тому відносини недержавного соціального страхування мають подвійний характер: за винятком тієї їх частини, що належить до сфери цивільного права, решта стосується предмета права соціального забезпечення.

Як уже зазначалося, соціально-забезпечувальні відносини, що виступають основою (ядром) предмета права соціального забезпечення, теж не є однорідними і поділяються на декілька відносно самостійних видів суспільних відносин. Спільним, що їх об'єднує в одну групу і завдяки чому вони розглядаються як єдиний вид суспільних стосунків, є визначені законом соціальні ризики, з настанням яких у особи виникає право на соціальне забезпечення.

Зміст права на соціальний захист, що проголошується у ст. 46 Конституції України, дає підстави для виділення у структурі соціально-забезпечувальних відносин трьох окремих їх різновидів: пенсійних відносин; відносин щодо надання матеріальних допомог та відносин щодо надання соціальних послуг.

Необхідно зазначити, що кожен із цих різновидів соціально-забезпечувальних відносин може бути поділений на певні підвиди, а в структурі останніх можна виділити ще дрібніші, але порівняно самостійні групи суспільних відносин.

Пенсійні відносини поділяються, зокрема, на відносини щодо пенсійного забезпечення за рахунок соціального страхування та відносини щодо пенсійного забезпечення з державного бюджету, яке застосовується до окремих категорій громадян.

Відносини щодо пенсійного забезпечення за рахунок соціального страхування являють собою сукупність таких відносин, як: відносини щодо пенсій за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника.

Серед відносин щодо надання матеріальних допомог можна виділити: відносини, пов'язані з наданням допомог у зв'язку з безробіттям; відносини щодо надання допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; відносини щодо забезпечення допомогами сімей, які мають дітей; відносини з приводу надання допомог на поховання та ін.

Таке доволі багате розмаїття відносин соціального забезпечення або, як зазвичай їх називають, — соціально-забезпечувальних відносин, не впливає на характер їх правової природи, яка зумовлена сутністю соціального захисту громадян як одного з обов'язків і завдань соціальної держави. Разом з відносинами соціального страхування та процедурними відносинами вони становлять якісно однорідну групу суспільних відносин, що існують у життєво важливій сфері суспільства і формують тим самим предмет правового регулювання самостійної галузі права — права соціального забезпечення.

Отже, предметом права соціального забезпечення є комплекс якісно однорідних суспільних відносин, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також    продолжение

--PAGE_BREAK--пов'язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.

1.3. Методи права соціального забезпечення

Важливе значення для характеристики будь-якої галузі права, крім предмета правового регулювання, має і метод, тобто специфічний спосіб впливу держави (законодавця) на відповідні суспільні відносини. Зазвичай такий вплив здійснюється за допомогою правових норм та інших юридичних засобів. Вважається, що метод, так само як і предмет, є визначальними критеріями, які впливають на побудову системи права, оскільки з їх допомогою можна відмежувати одну галузь права від іншої. Та насправді ці два чинники не є рівнозначними для об'єднання юридичних норм в окрему галузь. Основна роль належить предмету правового регулювання. Він є первинним і визначальним критерієм поділу системи права і формування галузі права. Метод, на відміну від предмета, — всього лиш додатковий критерій. Він є похідним від предмета, визначається характером суспільних відносин, які становлять предмет правового регулювання, і значною мірою залежить від законодавця, який, фіксуючи у Правових нормах різні за своїм значенням приписи, визначає способи впливу на поведінку людей та інших учасників суспільних відносин.

Проте більш суттєво на характер методу впливають самі суспільні відносини, які формують предмет регулювання. Наприклад, при рівноправності учасників відносин використовується один метод правового регулювання, а якщо у відносинах учасники є нерівними і один з них має владні повноваження щодо іншого — метод регулювання відрізняється від попереднього.

У теорії права, у зв'язку з цим, виділяють два основні методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.

Диспозитивний (децентралізований) метод передбачає взаємну координацію цілей та інтересів учасників суспільних відносин. Він характерний для галузей права, що належать до сфери приватного права.

Імперативний (централізований) метод регулювання суспільних відносин базується на субординації учасників цих відносин. Завдяки йому регулюються відносини, у яких пріоритетними визнано загальносоціальні інтереси. У державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає передусім держава, яка здійснює централізоване управління соціальними процесами. Вона наділяє учасників цих відносин владними повноваженнями, які вони використовують в інтересах усього суспільства.

Вже із загальної характеристики цих двох методів, що їх прийнято виділяти в теорії права, стає зрозумілим, що ознаки, які характеризують імперативний метод, найбільше відповідають сутності соціально-забезпечувальних відносин. Тому цілком закономірно, що саме імперативний метод використовується правом соціального забезпечення для врегулювання тих суспільних відносин, що формують його предмет.

Однак не можна обмежитися лише констатацією того, що методом права соціального забезпечення є імперативний метод, оскільки його характеристика при цьому буде неповною. Адже методів правового регулювання існує лише два, а галузей права — понад півтора десятка і кожна з них формується на базі певної групи достатньо самостійних суспільних відносин, що різняться і за змістом, і за суб'єктним складом, і за іншими ознаками. За цих умов не менш важливим для ефективності правового регулювання є спосіб впливу на суспільні відносини, який застосовує законодавець.

Розрізняють три основні способи поведінки учасників суспільних відносин: чинити тільки так (припис); так не чинити (заборона); чинити так, як вважають за потрібне (дозвіл)1. Кожен із цих способів поведінки знаходить своє відображення у нормі права, яка визначає вчинки учасників суспільних відносин. І залежно від набору комбінацій зазначених способів та від того, які з них переважають у правових нормах, визначається метод правового регулювання. Наприклад, для імперативного методу характерним є переважання приписів, а для диспозитивного — дозволів. Спосіб заборон може проявлятися і у першому, і в другому випадках і тим самим впливати на специфіку методу окремої галузі права.

Загалом, імперативний та диспозитивний методи застосовуються у поєднанні і є фактично наскрізними для усіх галузей права. Тим не менше, як зауважує С. С. Алексєєв, «галузеві методи не можна звести до найпростіших прийомів. Кожен галузевий метод як складне, багатогранне правове явище виражає особливий юридичний режим регулювання, який існує лише у конкретному нормативному матеріалі і тісно пов'язаний з відповідною групою суспільних відносин — предметом правового регулювання». Тому для характеристики методу кожної конкретної галузі застосовують додаткові юридичні ознаки, завдяки яким проявляється специфіка тих суспільних відносин, які формують її предмет. Такими ознаками є: характер юридичних фактів, що виступають підставами для виникнення правових відносин; правове становище суб'єктів правовідносин; характер встановлення прав та обов'язків; характер юридичних засобів впливу для забезпечення виконання зобов'язань (санкції).

Передбачаючи загалом імперативний характер методу права соціального забезпечення, в якому переважають норми-приписи, поглянемо, яким чином впливають на специфіку методу додаткові ознаки. При цьому не варто забувати, що предмет права соціального забезпечення формують декілька видів самостійних відносин: соціально-забезпечуиальні, соціально-страхові та процедурні. А тому названі ознаки можуть по-різному проявлятися щодо кожного із них і тим самим комплексно впливати на специфіку методу правового регулювання.

Характер юридичних фактів, що виступають підставами для виникнення правових відносин.

Найбільш суттєво ця ознака методу проявляється стосовно соціально-забезпечувальних правовідносин, які становлять ядро предмета. І це, зрештою, характеризує усі галузі соціального права. В основі правовідносин за правом соціального забезпечення лежать соціальні права людини. Вони хоч і не породжують безпосередні правовідносини, але саме факт юридичного проголошення цих прав презюмує появу в перспективі правовідносин щодо кожного з них. Тобто держава, встановлюючи в імперативному порядку приписи — гарантувати, надати, сплатити, забезпечити тощо, визначає спосіб реалізації громадянами своїх прав на соціальне забезпечення.

Ще однією обставиною, яка досить суттєво впливає на характер методу права соціального забезпечення, є те, що реалізація права на соціальний захист можлива, як правило, тільки з настанням обставин, незалежних, як правило, від волі людини (подій), так званих соціальних ризиків — смерті, каліцтва, хвороби, втрати роботи та ін. Але ці соціальні ризики не породжують фактичних правовідносин. Вони лише є підставою для звернення заінтересованої особи до уповноважених органів про призначення їй відповідного виду соціального забезпечення. Без такого звернення особи матеріальне забезпечення не надаватиметься. І, нарешті, завершальною ланкою у цій низці обставин, яка стане підставою для виникнення відносин соціального забезпечення, є рішення компетентного державного органу про призначення того виду соціального забезпечення, на який претендує особа. Схематично виникнення соціально-забезпечувальних відносин виглядає таким чином:

Соціально-страхові відносини, що теж є предметом права соціального забезпечення, мають підставами своєї появи юридичні факти, які випливають із імперативних приписів про обов'язкову реєстрацію страхувальників та обов'язкову сплату ними страхових внесків. Цей аспект методу є домінуючим для соціально-страхових відносин. Тим не менше, система загальнообов'язкового державного соціального страхування допускає можливість також добровільного соціального страхування певних категорій фізичних осіб. А отже — підставами виникнення соціально-страхових правовідносин може бути добровільний вступ до них фізичних осіб і набуття у зв'язку з цим статусу і страхувальників, і застрахованих осіб.

Що ж до процедурних правовідносин, які пов'язані із встановленням юридичних фактів, то вони лише доповнюють соціально-забезпечувальні правовідносини і є типовим видом адміністративних (управлінських) правовідносин, мри цьому суттєво не впливають на характер методу права соціального забезпечення.

Правове становище суб'єктів правовідносин. Така додаткова ознака методу правового регулювання, на перший погляд, навряд чи матиме вплив на визначення його специфіки, оскільки саме з огляду на правове становище суб'єктів правових відносин прийнято виділяти два основні методи правового регулювання. Нагадаємо: якщо учасники рівноправні, то метод має диспозитивний характер, а якщо один з них має владні повноваження щодо іншого, то в наявності — імперативний метод.

Тим не менше, з'ясування цієї додаткової ознаки не може вважатися зайвим, оскільки диспозитивні чи імперативні відносини самі по собі не є однорідними і специфіка рівноправності чи підпорядкованості (субординації) може по-різному проявлятися щодо певної групи суспільних відносин. Підпорядкованість (субординація) учасників адміністративних, кримінальних, фінансових, земельних правовідносин є неоднаковою. Аналогічно, правове становище учасників соціально-забезпечувальних правовідносин має свою специфіку, яка істотно впливає на характер імперативного методу права соціального забезпечення.

Загалом, коли стверджується, що «правове становище суб'єктів правовідносин соціального забезпечення має таку особливість, що між ними немає ні відносин рівності, ні відносин субординації», то складається враження, що ми маємо справу не з правовим явищем (правовідносинами), а з таким видом соціальних стосунків, які не потребують правового регулювання. Очевидно, що це не так. У соціально-забезпечувальних правовідносинах, як це і належить відносинам імперативного характеру, суб'єкти перебувають у підпорядкуванні один стосовно іншого. Але їх підпорядкування (субординація) все ж відрізняється від класичної субординації, що властива, наприклад, адміністративному праву.

Якщо в управлінських (адміністративних) правовідносинах субординація суб'єктів майже завжди одностороння і держава та її органи мають владні повноваження щодо інших учасників правовідносин, то у соціально-забезпечувальних правовідносинах субординація суб'єктів виглядає дещо інакше. Тут держава і її органи виступають зобов'язаними суб'єктами стосовно інших основних учасників цих відносин, які наділені правом вимагати відповідної поведінки від них. Така субординація спостерігається вже на етапі так званих абсолютних правовідносин, коли держава, проголосивши відповідні соціальні права, бере на себе зобов'язання забезпечити реалізацію їх потенційними суб'єктами при настанні соціального ризику. Класичний варіант субординації адміністративного характеру властивий лише процедурним правовідносинам, які виникають при потребі встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення для виникнення матеріальних правовідносин. У цих відносинах державні органи мають владні повноваження і вправі вимагати від осіб, що претендують на соціальне забезпечення, відповідних документів та вчинення ними певних дій.

Фактичні соціально-забезпечувальні правовідносини позначені субординацією, що є аналогічною абсолютним правовим відносинам. Уповноважені державні органи виступають тут зобов'язаними суб'єктами, і їх діяльність врегульована на основі категоричних приписів. Вони не вправі на власний розсуд вирішувати, призначати (виплачувати) чи не призначати (не виплачувати) певний вид соціального страхування. Отже, у соціально-забезпечувальних правовідносинах правове становище суб'єктів є відмінним від класичного адміністративного варіанта субординації (підпорядкування). Належним, зобов'язаним суб'єктом виступають держава та її органи, що уповноважені здійснювати забезпечення соціальних прав громадян. Такий варіант субординації є результатом проголошення державою соціальних прав та здійснення мою соціальних функцій.

Характер встановлення прав та обов'язків. Імперативний метод правового регулювання, як уже зазначалося, має й іншу назву — централізований. Тому, зрозуміло, що за такої назви може йтися лише про централізоване встановлення прав і обов'язків суб'єктів, а на виявлення якихось додаткових ознак, характерних для методу права соціального забезпечення, годі сподіватися. Тим не менше, специфіка предмет цієї галузі позначилася і на юридичній природі правил, які регулюють соціально-забезпечувальні відносини. Зрозуміло, о умови, порядок, види соціального забезпечення визначався законами і не можуть бути змінені на договірному рівні. Однак у соціально організованому суспільстві реалізація соціальних прав неможлива без залучення до участі у формуванні правових інститутів усіх соціальних партнерів — держави, роботодавців та профспілок. Тому генеральна, галузеві та регіональні угоди, що ухвалюються за взаємної згоди усіх соціальних партнерів, містять спеціальні договірні норми, спрямовані на поліпшення прав і обов'язків суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин.

Договірне регулювання можливе і на рівні колективного договору. Роботодавці та профспілки, що представляють інтереси найманих працівників, вправі передбачити у колективному договорі підвищені розміри допомог сім'ям з дітьми, допомог одиноким матерям тощо.

Фактично у сфері договірного регулювання перебувають відносини, що визначають умови матеріального забезпечення поза державною системою соціального забезпечення.

Отже, встановлення прав і обов'язків учасників соціально-забезпечувальних правовідносин відбувається переважно на централізованому рівні, хоч допускається застосування і договірних норм, які ухвалюються в результаті соціально-партнерських стосунків.

Характер юридичних засобів впливу для забезпечення виконання зобов'язань. Цю додаткову ознаку іноді називають — санкції. І у такому варіанті намагаються показати наявність самостійних санкцій, що використовуються для захисту порушених прав учасників правових відносин. Однак санкції за своєю юридичною природою не є численними, і вони властиві тільки для деяких самостійних галузей права: адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, фінансового і деяких інших. Натомість чимало галузей права не мають своїх власних санкцій, а тому при необхідності захисту порушених прав суб'єктів правовідносин використовують засоби впливу (санкції), що містяться в інших галузях права. Право соціального забезпечення саме і належить до таких галузей. Основними способами впливу на порушників соціально-забезпечувальних правовідносин вважаються санкції адміністративної та майнової відповідальності. При цьому заходи юридичної відповідальності в основному застосовуються лише щодо громадян, які є носіями суб'єктивних Прав, або щодо їх страхувальників (роботодавців). Відповідальність державних страхових фондів і державних органів, що надають соціальне забезпечення громадянам, не передбачена. Тому для забезпечення виконання ними своїх обов'язків перед застрахованими особами використовуються традиційні методи оскарження дій державних органів і страхових фондів до вищих органів або до суду. Як бачимо, для захисту порушених прав учасників соціально-забезпечувальних правовідносин використовується відповідний набір засобів, властивих імперативному методу правового регулювання.

З'ясувавши, таким чином, специфіку прояву додаткових ознак методу правового регулювання стосовно соціально-забезпечувальних правовідносин, можемо сформулювати визначення методу права соціального забезпечення.

Отже, метод права соціального забезпечення має імперативний характер, що зумовлений реалізацією громадянами права на соціальне забезпечення та соціальними ризиками, які лежать в основі правовідносин, передбачають підпорядкованість держави та її органів, централізоване, в основному, встановлення прав і обов'язків суб'єктів, а також адміністративно-судовий захист порушених прав.

Право соціального забезпечення як окрема галузь права — сукупність правових норм, покликаних регулювати якісно однорідну групу суспільних відносин. При цьому така сукупність правових норм не є якоюсь хаотичною, безсистемною і такою, що позбавлена певної внутрішньої організації. Норми права, які формують галузь права, розташовуються у певному порядку, який об'єктивно зумовлений характером суспільних відносин. Тобто система будь-якої галузі права — це зумовлене характером суспільних відносин внутрішнє розташування правових норм усередині галузі.

Норма права вважається найдрібнішим структурним елементом системи будь-якої галузі права. Та зазвичай суспільні відносини, які формують предмет правового регулювання, за своїм характером не є однорідними. А це дає підстави виділяти всередині кожної з галузей права відносно стійкі групи правових норм, які забезпечують регулювання відповідних груп однорідних суспільних відносин. Вони відомі як інститути права або правові інститути. Зрозуміло, що й у структурі системи права соціального забезпечення можна виділити галузеві правові інститути, які об'єднують близькі за змістом і характером правові норми.

Усі правові інститути залежно від того, чи вони містять норми, які є визначальними для всієї галузі права і мають вплив на увесь комплекс суспільних відносин, що формують предмет правового регулювання, чи їх дія обмежується лише певним видом суспільних відносин, в теорії права прийнято поділяти на загальні інститути та спеціальні.

Такий загальнотеоретичний підхід до розподілу правових інститутів за їх значенням для конкретної галузі права дає підстави для виділення в системі права соціального забезпечення Загальної і Спеціальної частин. Відповідно, кожна із цих частин містить властиві їй правові інститути, а останні, у свою чергу, складаються з норм права, які є найнижчою (найдрібнішою) ланкою внутрішньої структури галузі права.

Отже, система права соціального забезпечення — це зумовлена характером суспільно-забезпечувальних та пов'язаних з ними відносин внутрішня структура галузі права, яка виражається у розподілі всіх норм за правовими інститутами, що залежно від їх значимості формують Загальну та Спеціальну частини.

Розподіл правових інститутів за Загальною та Спеціальною частинами у галузевій юридичній літературі прийнято визначати з огляду на структуру основного нормативного акта, яким переважно є кодекс. Право ж соціального забезпечення належить до тих небагатьох галузей вітчизняного права, які не мають свого кодифікованого акта. Правові норми, котрі регулюють соціально-забезпечувальні та пов'язані з ними відносини, містяться у законах та інших нормативних актах, що здійснюють правову регламентацію певних груп суспільних відносин. Об'єднання цих актів у єдину систему відбувається фактично на основі галузевої інкорпорації правових норм. Тому при визначенні місця того чи іншого інституту права у структурі права соціального забезпечення, а отже — і приналежність його до Загальної чи Спеціальної частини, крім об'єктивних чинників, використовуються й і суб'єктивні критерії. Йдеться передусім про наукове обґрунтування розміщення відповідного інституту права у певному 1 місці системи права соціального забезпечення.                         

У навчальній літературі, зокрема, точиться дискусія щодо сформованості Загальної частини права соціального забезпечення. Російські вчені М. Л. Захарові Є. Г. Тучкова, вважають, що на сьогодні формування цієї частини ще не завершене, оскільки повністю несформованими виявились її основні інститути.                         

Враховуючи, що деякі аргументи, наведені авторами в обґрунтування своєї позиції, не є достатньо переконливими, а також ту обставину, що крім об'єктивних чинників на формування системи права відповідний вплив мають суб'єктивні підходи різних авторів, можна вважати, що Загальна частина права соціального забезпечення на даний час усе ж є сформованою і реально відображає стан соціально-забезпечувальних відносин у нашій державі.

Як уже зазначалося, склад Загальної частини формують ті правові інститути, які відображають специфіку галузі права і мають визначальне значення для більшості інститутів Спеціальної частини. Такими є, зокрема, інститут, що визначає сферу дії та об'єкт правового регулювання; інститут правосуб'єктності учасників правових відносин; інститут державних соціальних стандартів та соціальних гарантій; інститут соціальних ризиків; інститут, що визначає принципи права соціального забезпечення; інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування; інститут оформлення реалізації права на соціальне забезпечення (процедурні норми).

Серед цих правових інститутів, що формують Загальну частину, найбільш вагоме місце відводиться нормам, які визначають сферу дії та об'єкт впливу. І якщо у тих галузях права, де існує кодифікований акт (кодекс), це визначається саме у ньому, то для права соціального забезпечення визначальними у цьому плані є норми, які містяться у ст. 46 Конституції України. Тут у концентрованому вигляді окреслено той комплекс суспільних відносин, що потребує самостійного правового регулювання, тобто визначено предмет галузі права.

Не менш важливим для Загальної частини права соціального забезпечення є інститут правосуб'єктності учасників соціально-забезпечувальних та пов'язаних з ними правових відносин. Тут, зокрема, визначаються основні елементи правового статусу цих учасників. Цей інститут має комплексний характер, оскільки його норми містяться не лише у актах національного права — Конституції України, законах, підзаконних актах, а й у деяких міжнародно-правових документах (угодах, укладених між державами — учасницями, на які було надано згоду Верховною Радою України).

Відносно новим для вітчизняного права соціального забезпечення є інститут Загальної частини — соціальні ризики. Після ухвалення Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. норми цього інституту дістали своє довершення і зайняли чільне місце у структурі галузі права. Ще більш повним цей інститут став після прийняття низки законів щодо окремих видів соціального забезпечення: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням та похованням; Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Комплексним інститутом, що теж був фактично заново сформований у структурі Загальної частини права соціального забезпечення, став інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування. Він вважається чи не найбільшим правовим утворенням цієї галузі. А тому можна у його структурі виділити норми, що мають якісну однорідність та слугують регулятором відносно самостійної групи соціально-страхових відносин — відносин страхового стажу. Тобто у складі комплексного інституту загальнообов'язкового державного соціального страхування виділяється самостійний підінститут — страховий стаж.

Загальний характер цього підінституту і його вплив та вирішальне значення для більшості норм Спеціальної частини є очевидним. Тому не можна погодитися з деякими вченими, які слідом за В. С. Андрєєвим намагаються обґрунтувати місце цього інституту у структурі Спеціальної частини права соціального забезпечення. Норми, які регламентують страховий стаж осіб, що мають право на соціальне забезпечення, єдині для більшості видів соціального забезпечення, а тому недоцільно виводити їх за межі Загальної частини, а тим більше вилучати із структури норм, які формують комплексний інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Спеціальна частина права соціального забезпечення, на відміну від Загальної частини, є менш сформованою. Принципово основні інститути цієї структурної ланки визначені достатньо повно, і проблем щодо належності їх саме до Спеціальної частини фактично не існує. Є лише проблеми із внутрішнім нормативним наповненням самих інститутів цієї частини права соціального забезпечення.

Реформування системи законодавства у сфері соціального захисту і приведення його у відповідність до Конституції України та ринкових перетворень у нашій країні призводять до якісних змін і оновлення цілого ряду правових інститутів. Суттєво змінився інститут страхових та державних (нестрахових) пенсій. Після прийняття та набрання чинності Законом України «Про державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. повністю оновлено ту частину інституту, яка формувалася за рахунок норм, що регулюють страхові пенсії. Загалом цей інститут набув ще більш виразного соціального характеру.

Що ж до такого важливого інституту Спеціальної частини, як інститут страхових та державних допомог, то його сформованість і наповненість виглядають більш стабільними І визначеними. Нормативні акти, норми яких становлять .іміст цього правового інституту, пройшли апробацію впродовж декількох останніх років і засвідчили свою ефективність у забезпеченні відносин щодо надання допомог по безробіттю, в разі тимчасової непрацездатності, у зв'язку з вагітністю і пологами та ін.

Достатньо вагоме місце у структурі Спеціальної частини права соціального забезпечення займає інститут соціальних пільг та соціального обслуговування. Тут об'єднані норми, які спрямовані на забезпечення медико-реабілітаційних, соціально-трудових, житлово-побутових та інших соціальних пільг, які надаються для підтримання життя особи з настанням соціальних ризиків, а також на здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг.

Для Спеціальної частини характерна комплексність її основних інститутів. Наприклад, інститут страхових та державних (нестрахових) пенсій має у своїй структурі принаймні два відносно самостійні утворення — страхові пенсії ти державні (нестрахові) пенсії. При цьому норми, які формують кожен із цих підінститутів, можна об'єднати у менш і значні за обсягом групи, що забезпечуватимуть регулювання подібних за характером груп соціально-забезпечувальних відносин: пенсій за віком, у зв'язку з інвалідністю, втратою годувальника тощо.

Крім системи права соціального забезпечення, розрізняють також систему науки права соціального забезпечення та систему навчальної дисципліни: «Право соціального забезпечення». Існує також поняття «система законодавства щодо соціального забезпечення».

Система законодавства, на відміну від системи галузі права, є сукупністю взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів, покликаних забезпечити певну сферу суспільних відносин.

Вважається, що система права має вплив на характер системи законодавства. Оскільки система права є об'єктивним формуванням, то її розвиток зумовлює трансформацію системи законодавства, яку творить законодавець. Можна погодитися з таким трактуванням, якщо розглядати право як загальносоціальне явище, котре формується не лише з нормативних актів державних органів, а й з актів договірного характеру, судової практики. Коли ж об'єктивне юридичне право розглядати лише як результат правотворчості уповноважених державних органів, то віднайти особливі відмінності між системою права і системою законодавства практично неможливо. Р. 3. Лівшиць з цього приводу висловив думку, що «неможливо провести межу між нормою права і нормативним актом, оскільки у кінцевому підсумку і одне, і друге — всього лише сукупність правових норм, а отже як сукупності і галузі права і галузі законодавства виявляються тотожними за змістом».

Право соціального забезпечення якраз і належить до тих галузей, які базуються фактично на нормативно-правових актах, а це дає підстави вважати, що система соціально-забезпечувального законодавства є аналогічною системі права соціального забезпечення. Та обставина, що не існує єдиного кодифікованого акта, який виражав би собою структуру системи законодавства у цій сфері, не впливає на формування системи соціально-забезпечувального законодавства. Адже існує цілий ряд галузей права (фінансове, аграрне, екологічне), у яких нормативний матеріал розкидано по різних юридичних актах і на єдиний кодифікований акт тут годі й сподіватися. Більше того, комплексний характер предмета цих    продолжение

--PAGE_BREAK--галузей права та достатньо тривала практика їх існування у системі вітчизняного права засвідчують недоцільність кодифікації нормативних актів таких галузей. Отже, система законодавства, яке покликане регулювати соціально-забезпечувальні відносини, фактично відповідає системі права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення як галузь права і суспільне явище є об'єктом вивчення галузевої правничої науки. На сьогодні достатньо виразно визначився такий її напрям, як наука права соціального забезпечення. Вона є системою наукових поглядів, правових знань, ідей стосовно права соціального забезпечення як явища правової дійсності.

Крім вивчення права соціального забезпечення, його структури, характеру норм, окремих інститутів, предмета, методу, принципів, правосуб'єктності учасників правових відносин тощо, наука права соціального забезпечення досліджує також цілий ряд інших важливих у науковому плані аспектів, що мають безпосереднє відношення до цієї галузі права. Як і кожна галузева правнича наука, вона вивчає Історичний аспект становлення і розвитку права соціального забезпечення, міжнародний досвід регулювання відносин у цій сфері, а також роль та значення актів міжнародних організацій і їх вплив на стан правового забезпечення соціальних прав громадян у нашій країні. Важливим напрямом науки права соціального забезпечення є вироблення наукових рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин та практики застосування галузевих норм у сфері соціального забезпечення.

Як бачимо, предмет науки права соціального забезпечення значно ширший від предмета цієї галузі права.

Важливо зазначити, що достатньо розвинута наука має неабиякий вплив на розвиток і вдосконалення галузі права як системи норм. Більше того, багатьма вченими-теоретиками обґрунтовується ідея про те, що право як загальносоціальне явище — це не тільки акти державної правотворчості, а й правова ідеологія, правова наука і правові відносини. Тому від фактичного стану правової науки залежить рівень правового забезпечення соціально-забезпечувальних відносин та його ефективність.

Донедавна вважалося, що вітчизняна наука права соціального забезпечення не набула ознак самостійності і є складового науки трудового права1. Однак за останній період, особливо наприкінці минулого століття, відбувся досить виразний процес формування наукової бази саме у сфері соціального забезпечення, що дає підстави вважати науку права соціального забезпечення самостійним напрямом правничої науки. Чималий внесок у її становлення і розвиток внесли Я. І. Безугла, Н. Б. Болотіна, Б. С. Стичинський, І. М. Сирота, С. М. Синчук, Б. І. Сташків та інші вчені.

Наука права соціального забезпечення як система наукових поглядів і знань теж має свою внутрішню структуру. Зазвичай вона будується за аналогією із структурою системи галузі права. Адже вивчення тих чи інших правових явищ є найбільш доступним з огляду на відповідні інститути та норми, що розташовані у закономірній послідовності у структурі галузі. Тому у системі науки права соціального забезпечення традиційно виділяють Загальну та Спеціальну частини, які в свою чергу поділяються на відповідні інститути. Відмінність лише в тому, що самих інститутів є дещо більше. Це особливо характерно для Загальної частини.

Як уже зазначалося, предмет науки права соціального забезпечення значно ширший за предмет галузі права. Тому у структурі Загальної частини мають місце такі інститути, як історія права соціального забезпечення, теоретичні засади становлення і розвитку галузі, міжнародне співробітництво у сфері соціального забезпечення та ін.

Спеціальна частина науки права соціального забезпечення містить наукові знання і теоретичні позиції про конкретні правові інститути та підінститути, що регулюють відповідні види відносин соціального забезпечення.

Подібною до системи науки права соціального забезпечення є система навчальної дисципліни (курсу) «Право соціального забезпечення», яка вивчається у багатьох вищих навчальних юридичних закладах. Система курсу «Право соціального забезпечення» зазвичай відповідає структурі навчальної програми. Відмінність від системи галузевої науки полягає лише в тому, що відповідні інститути тут мають назву «теми». Для прикладу, програма курсу «Право соціального забезпечення» для студентів юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а отже — і система цієї навчальної дисципліни має такий вигляд:

І. Загальна частина передбачає вивчення таких тем:

1. Соціальне забезпечення — пріоритетний напрям соціальної політики держави.

2. Державні соціальні стандарти та соціальні гарантії в системі соціального забезпечення.

3.  Поняття, предмет, метод та система права соціального забезпечення.

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення.

5. Соціальні ризики як підстава виникнення у особи права на соціальне забезпечення.

6. Організаційно-правові форми соціального забезпечення.

7. Принципи права соціального забезпечення.

8.  Форми права соціального забезпечення України.

9. Організація загальнообов'язкового державного соціального страхування.

II. Спеціальна частина містить такі теми:

1.  Система страхових пенсій за законодавством України.

2. Державні (нестрахові) пенсії.

3. Система страхових допомог за законодавством України.

4. Державні допомоги.

5. Соціальні пільги як вид соціального забезпечення.

6. Соціальне обслуговування.

7. Міжнародні стандарти соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення як самостійна галузь вітчизняного права за останні декілька десятків років цілком закономірно утвердилось на чільних позиціях системи права України. Зародившись у надрах колишнього радянського трудового права, спочатку як самостійний інститут, воно з середини 60-х років минулого століття сформувалося в окрему галузь соціалістичного права. У нашій державі право соціального забезпечення набуло свого довершеного вигляду лише з прийняттям Конституції України, яка закріпила основні права громадян у сфері соціального захисту.

Ухвалення низки законів, що визначають систему соціального страхування та гарантії реалізації соціально-економічних прав нашими громадянами в умовах ринкової економіки, посилення їх соціальної захищеності ще більше зміцнило позиції цієї галузі у системі вітчизняного права. Закономірно, у зв'язку з цим постає питання про необхідність з'ясувати місце права соціального забезпечення у цій системі та встановити співвідношення і взаємодію його з іншими суміжними галузями права.

Відомо, що система права є внутрішньою побудовою (структуру), яка передбачає єдність та диференціацію правових норм. При цьому важливо зауважити, що основна мета цієї системи полягає в обґрунтуванні водночас інтеграції та поділу нормативного масиву на галузі й інститути для одержання системної характеристики позитивного права загалом. Не зайвим буде наголосити також і на тому, що система права (його структура) зумовлює форму права (систему законодавства), тобто обидва ці системні утворення є дуже тісно пов'язаними і взаємозалежними одне від одного.

Увесь історичний шлях становлення і розвитку права засвідчує, що всі правові системи сучасного позитивного права тією чи іншою мірою базуються на диференціації останнього на приватне й публічне право, де перше усі свої регулятивні властивості спрямовує на задоволення потреб і захист

Інтересів окремих осіб, а друге забезпечує регулювання затильних інтересів держави й суспільства.

Такий поділ позитивного права на дві відносно самостійні Групи не дістав належного схвалення радянською правовою доктриною, а тому лише після розпаду Союзу з'явилися наукові доробки, де сучасні теоретики правової науки поверталися до відомої ще з часів римського права концепції приватного і публічного права. Та попри всі зрушення у цьому напрямку і фактичне утвердження у сучасній правничій науці Ідей про розподіл усіх галузей права за двома відомими напрямами, варто зазначити, що не лише радянська правова наука, а й правові школи і наукові течії у різні часи не завжди однозначно ставилися до диференціації системи права на публічне і приватне.

Достатньо виразно у пізнавальному плані історію зародження і розвитку ідей «публічного» та «приватного» в праві показав Ю. А. Тихомиров у своєму підручнику «Публичное право», виданому в Москві у 1995 р. Відзначаючи повернення на теренах колишнього СРСР до концепції приватного і публічного права, він, зокрема, наголошує, що зміни, які сталися на початку 90-х років минулого століття, повалення тоталітарних основ державності і відродження ідей природного права посилили деструктивні процеси у сфері формування системи права.

Підтримуючи ідею дуалізму в праві, вчені-юристи вважали за потрібне підкреслити пріоритети приватного права, яке подавалось як головний чинник системи права, як носій правового прогресу. Вважалося, що завдяки йому відбувається захист і розвиток основних цінностей цивілізованого гніту — свободи особи, приватної власності, ринкових відносин2. Відома теза про те, що приватне і публічне право як дві рівнозначні частини системи права, що логічно доповнюють одна одну і тим самим утворюють паритетну, цілісну структуру» була порушена на користь надання пріоритетів приватному праву. Знаний авторитет радянської (а тепер і російської) правової науки С.С. Алексеєв писав з приводу цього, що саме приватному праву належить виражати особливий правовий устрій та правовий порядок, який формується на основі свободи людини, а тому в новій правовій системі на перших позиціях має бути приватне, цивільне право. Він наголошував, що право лише тоді право, коли у ньому високе місце займає приватне право.

Насправді ж фактичні реалії розвитку суспільних відносин вкотре продемонстрували невідворотність об'єктивних законів і їх вплив на формування системи позитивного права. Ринкова економіка, як це не парадоксально, не може функціонувати без держави та її органів, роль яких усе більше зростає. А досвід розвинутих країн засвідчує, що держава при цьому активно впливає на стан ринкових процесів, надаючи особливого значення розвитку соціальної сфери. Тобто значення публічного правового напряму регулювання суспільних відносин у сучасний період зовсім не зменшується. Інша річ, що публічне право вже не те, що було раніше, воно набирає якісно нових ознак. Акценти його правового впливу починають зміщуватися з охорони інтересів держави на задоволення потреб та інтересів окремих осіб. Ще минулого століття у структурі публічного права розпочинають формуватися якісно нові правові норми, які формуються завдяки так званому соціальному законодавству, що історично розвинулось наприкінці XIX ст. і було пов'язане з необхідністю охорони інтересів найманих працівників.

Після Другої світової війни соціальний напрям у сфері публічного права продовжував активно розвиватися вже за рахунок посилення соціальної функції держави, в результаті чого утворилась ціла правова спільність, яка зрештою отримала назву соціального права.

Поява цього, як пише Ю. А. Тихомиров, «третього партнера» у системі права є цілком закономірним і об'єктивним пнищем. Адже «соціальне» стає «публічним» через те, що світове співтовариство, суспільство і держава беруть на себе зобов'язання гарантувати громадянам реалізацію стандартів їх особистих прав на освіту, здоров'я, безпечне для життя і здоров'я, довкілля тощо, маючи на меті добровільну згоду громадян скористатися цими гарантіями без втручання в їх особисту сферу. Соціальна держава як гарант прав і свобод своїх громадян стає суб'єктом правових відносин, які є підмінними від традиційних публічних, адміністративних: відносин. Соціальна спрямованість таких відносин зумовлена передусім захистом особистих інтересів членів суспільства, а не загальносуспільних інтересів, як це існує в класичному публічному праві.

Важливою ознакою відносин, котрі регулюються соціальним правом, можна вважати і те, що їх формування відбувається під безпосереднім впливом держави та пов'язане із здійсненням нею своєї соціальної функції. Тобто соціальна функція держави дістає своє втілення у соціальному праві, і може розглядатися як окреме структурне утворення у системі права, поряд із традиційними її складовими — Публічним та приватним правом. Соціальне право об'єднує правові норми, покликані регулювати відносини соціального захисту громадян та забезпечувати їм гарантії реалізації: основних соціально-економічних прав.

Отже, соціальне право — це не окрема галузь у системі і права, а своєрідна правова спільність, яка об'єднує в собі цілу низку самостійних галузей, для яких визначальним| чинником є забезпечення соціального захисту громадян, котрі в силу об'єктивних обставин потребують допомоги держави як основного соціального гаранта.

Зародження соціального права пов'язують із появою трудового права, яке з'явилось у зв'язку зі становленням капіталістичних ринкових відносин та найманої праці. Робото-давці-підприємці, для яких основною метою було отримання прибутку, намагалися досягти його завдяки надмірній експлуатації робочої сили, що викликало невдоволення найманих працівників. Розпочалися масові акції протесту останніх з вимогами нормування робочого часу, гарантій оплати праці, охорони праці тощо. Для запобігання загрозі соціальних конфліктів в цей процес змушена була втручатися держава, яка шляхом встановлення обмежень тривалості робочого дня, заборони використання праці неповнолітніх, інших соціальних пільг у сфері праці встановила певні стандарти найму робочої сили. Тобто держава як політична організація виступила своєрідним гарантом трудових прав найманих працівників, взявши на себе їх охорону як сторони потенційно слабшої у системі суспільно-трудових відносин. Трудові відносини, які ще донедавна базувались на приватних правових засадах і найм робочої сили відбувався за правилами цивільного (приватного) права, дістали свій подальший розвиток завдяки втручанню у їх сферу публічно-правових засад. Ця обставина суттєво вплинула на стан подальшого регулювання праці, що зрештою виявилося у формуванні трудового права як права, спрямованого на захист інтересів найманих працівників. Держава тут відіграла досить значну роль, реалізуючи свою, на той час не зовсім сформовану, соціальну функцію.

Вже пізніше, у XX ст. і особливо після Другої світової війни, коли соціальне призначення і соціальна функція держави стали невід'ємними атрибутами їх існування, розпочався наступний етап формування соціального права. При цьому чималу роль у його розвитку відіграло і світове співтовариство, яке у повоєнний період максимум зусиль спрямувало н забезпечення прав і свобод людини у соціальній сфері. Загальна декларація прав людини (1948), Пакт про економічні соціальні і культурні права (1966) та інші важливі міжнародні документи стали визначальними для багатьох держав при ухваленні ними своїх основних законів, де важливе місце займали норми, які проголошували соціально-економічні права і свободи громадян. Гарантії соціального захисту зумовлюють подальший розвиток соціального права, з’являється право соціального забезпечення, медичне право, право охорони навколишнього природного середовища, житлове право, право соціального партнерства та ін., для яких основним завданням стає регулювання соціальних прав.

Соціальне право в Європі розглядається науковцями саме як системна правова структура. Таким воно сприймається, зокрема, й французькою правовою доктриною. А соціальне законодавство ЄС включає такі важливі інститути, як: трудовий договір; робочий час; час відпочинку; охорона праці і здоров'я    продолжение

--PAGE_BREAK--працівників; участь трудящих в управлінні виробництвом; рівність чоловіків та жінок у сфері трудових відносин; соціальне страхування та соціальне забезпечення й деякі інші. Натомість чимало вітчизняних науковців, а також деякі російські вчені розглядають соціальне право лише як окрему галузь у системі права, а не як особливу правову спільність. При цьому більшість із дослідників соціального права наголошує на його складній і багатогранній структурі, що зумовлена соціальним захистом як одним із основних завдань соціальної держави. У той самий час вони намагаються показати його крізь призму становлення права соціального забезпечення і тим самим звести все до ознак галузі права. Такий підхід до проблеми соціального права можна вважати достатньо виваженим. Та обставина, що право соціального забезпечення було в 60-70-х років минулого століття, ще не означає, що його можна ототожнювати із соціальним правом. Адже соціальне забезпечення, як уже наголошувалося, — це всього лише один з елементів соціального захисту, з яким, власне, асоціюється соціальне право. Крім соціального забезпечення, соціальний захист передбачає також соціальну безпеку, медичну допомогу, безплатну освіту, соціальне житло, соціальне страхування тощо. І коли за цих умов розглядати, наприклад, екологічне право як соціальне право, то навряд чи предмет його правового регулювання становлять ті ж самі відносини, що й права соціального забезпечення. Більше того, коли вважати, що соціальне право — це окрема галузь права, то постає логічне запитання: а яке місце у ньому займає трудове право? Адже останнє, як відомо, поклало початок становленню соціального права і з'явилось задовго до появи права соціального забезпечення, яке намагаються подавати як аналог соціального права.

Названі аргументи підтверджують, що соціальне право не є окремою галуззю у системі права, а являє собою своєрідну функціонально-структурну підсистему, яка виражає відносини соціального захисту індивідів, що складаються внаслідок здійснення державою своєї соціальної функції. Це правова спільність, яка утворилась в результаті об'єктивних процесів розвитку суспільних відносин і публічного права та оформилась у відносно самостійну структуру на перетині з приватним правом, увібравши в себе як публічні, так і приватні правові засади.

З огляду на соціальну функцію держави та здійснення нею соціального захисту соціальне право формується за рахунок таких галузей права, як трудове право, право соціального забезпечення, медичне право, екологічне право, освітянське право, житлове право, право соціального партнерства. При цьому деякі з названих галузей (трудове, житлове, екологічне, соціального забезпечення) є достатньо сформованими і загальновизнаними правовими структурами, а інші (медичне, освітянське, соціального партнерства) перебувають на стадії становлення та утвердження і їх місце у системі національного права є менш виразним. Але, як показує досвід розпитку соціально орієнтованих держав, існують об'єктивні чинники, які дають підстави вважати, що і ті галузі, які ще по зовсім сформувались в окремі структурні утворення, з часом все ж займуть належне їм місце у складі галузей соціального права. Установчі документи Європейського Союзу прямо зазначають необхідність формування соціального законодавства держав-учасниць з метою підвищення ріння соціального захисту трудящих.

І Право соціального забезпечення належить до тих галузей соціального права, які лягли в основу становлення останнього. З приводу правомірності перебування цієї галузі у системі вітчизняного права особливих сумнівів не виникає. Те, що останнім часом його почали ототожнювати з так званим правом соціального захисту — це всього лише результат неоднозначного тлумачення широкого за змістом терміна соціальний захист, яким позначається одне з основних завдань сучасної держави. Якщо ж виходити зі змісту ст. 46 Конституції України, то неважко переконатися, що право на Соціальне забезпечення є одним із складових елементів Соціального захисту. І власне, терміну «соціальний захист» відповідатиме соціальне право як правова спільність, що містить самостійні галузі права, в тому числі і право соціального забезпечення. [г Переважно галузі права, що входять до групи соціального права, активно взаємодіють між собою. При цьому така взаємодія може виражатися як у наявності спільних міжгалузевих інститутів (соціального страхування для права соціального забезпечення і медичного права), так і у єдиних завданнях та функціях, що вони виконують.

Чимало спільних дотичних рис мають право соціального забезпечення і трудове право. Історично право соціального забезпечення виділилось із трудового права. Інститут пенсійного права перебував раніше у системі трудового права. Близькими за своїм характером є вихідна допомога при звільненні працівників, що регулюється трудовим правом, та окремі види допомог, які надаються особам за правом соціального забезпечення. Юридично значимими для права соціального забезпечення можуть бути факти, що встановлюються за правилами трудового законодавства: шкідливі умови праці, середній заробіток та ін. Норми інституту працевлаштування застосовуються при пошуку роботи безробітними, а залучення їх до виконання громадських та сезонних робіт відбувається за правилами, що регулюють трудовий договір, оплату праці, робочий час тощо.

Аналогічні паралельні взаємодії права соціального забезпечення та його окремих інститутів можна простежити і щодо інших галузей соціального права. Важливо при цьому не забувати, що сутність системи права виражається не лише в диференціації і поділі на окремі галузі, але і в єдності всіх цих галузей та їх інститутів. Тому право соціального забезпечення як елемент соціального права взаємодіє з деякими суміжними галузями публічного та приватного права. Зокрема, класичне адміністративне право забезпечує регулювання тих відносин соціального захисту, які пов'язані із визначенням правового становища та діяльності органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері соціального забезпечення. А у цивільному і господарському праві можна віднайти норми, якими врегульовуються відносини недержавного соціального страхування.

Отже, право соціального забезпечення є однією з галузей вітчизняного права, що належить до сфери соціального права. Останнє ж являє собою відносно самостійну правову спільність, яка оформилась наприкінці минулого століття

54

І

І

1.5. Місце права соціального забезпечення у системі права України

ініпслідок посилення соціальної функції держав. Соціальне право у системі права перебуває на перетині приватного і публічного права, забезпечуючи взаємодію усіх правових норм та інститутів юридичного права з метою задоволення приватних, публічних та соціальних інтересів у державно-оргянізованому суспільстві.

Запитання для самоконтролю

1, Дайте визначення соціальної функції сучасної Української дер-

жави.

2. Розмежуйте поняття «соціальний захист» та «соціальне забезпе-

чення».

Ь, Які саме відносини є предметом права соціального забезпечення? Які їх види?

А. Назвіть особливості методу права соціального забезпечення.

6. Спробуйте схематично зобразити систему права соціального забезпечення.

0,  Як співвідносяться між собою система права соціального забез-

печення та система законодавства про соціальне забезпечення? Т. Дайте визначення соціального права та назвіть галузі права, що формують його систему.

Література

1, Нолотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розви-

ток в Україні. — К.: Знання, 2005. — 381 с.

2,  Иванова Р. И., Тарасова В. А. Предмет и метод советского права

социального обеспечения. — М.: Наука и техника, 1982. —

176 с. |. Стаховська Н. М. Соціальне забезпечення чи захист // Предпри-

нимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 8. — С. 54-57. 4. Статків Б. І. Теорія права соціального забезпечення: Навч.

посіб. — К.: Знання, 2005. — 405 с.

,-)*'■ 'І-'н

55

Розділ 2

Принципи права соціального забезпечення

2.1. Поняття та види принципів права соціального забезпечення

Право як явище об'єктивної дійсності будується за відповідними принципами, що виражають його сутність та призначення у суспільстві. Принципи права — це такі засадничі ідеї, вихідні положення, крізь які проявляється зміст права як системи норм1. Вважається, що ці вихідні положення повинні відповідати характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві. Така залежність зумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи й методи реалізації норм права2.

Принципи права визначають також шляхи вдосконалення правових норм і є тим самим керівними ідеями для законодавця. Вони — своєрідна сполучна ланка між основними закономірностями розвитку й функціонування суспільства та правовою системою. Завдяки принципам права система адаптується до найважливіших інтересів і потреб людини та суспільства, стає сумісною з ним.

1 Латинський термін «принцип» (ргіпсіріит) відповідає українському «засада,

основа».

2 Колодій А. М. Принципи права України. — К., 1998. — С. 21.

56

2.1. Поняття та види принципів права соціального забезпечення

Донедавна вважалося, що принципи права — це продукт Людської діяльності, що їх джерелами є сфера ідеології, і щоб одержати статус принципів права, певні керівні поло-Ммншя мають бути відображені у самому праві, у змісті норм ■Ірина. Однак нині домінуючою в теорії права є думка про Н«*риинність принципів права відносно норм права і його си-«гггми. Вони не обов'язково потребують свого закріплення в іфішових нормах, а є найзагальнішим вираженням основин х, керівних засад, вихідних положень науки права в цілому чи окремої галузі або ж інституту. Тобто принципи права Існують об'єктивно і незалежно від того, знайшли вони своє відображення у праві чи ні. Як слушно зазначає Р. Давид, Принципи відображають залежність права «від повелінь (ніриведливості у тому "її значенні, як вона трактується відповідною епохою і на певний момент»1.

Відомо, що право як загальносоціальне явище виникає та Існує незалежно від держави. Воно формується всіма соціальними інститутами громадянського суспільства, виникле на засадах безпосередньої взаємодії суб'єктів і існує у вигляді найбільш зрозумілих принципів правового порядку регулювання суспільних відносин. Тобто це таке право, яке безпосередньо утворює саме суспільство. Воно зумовлене Природною свідомістю людей, їх життєвими потребами. Лише з появою держави виникає юридичне право у надрах уже Існуючого загальносоціального права. Тому вважається, що Принципи юридичного (позитивного) права необхідно шукати не в ідеологічних категоріях, а виводити безпосередньо з правової матерії. Відомий теоретик трудового права IV 3. Лівшиць зазначив, що «принципи права охоплюють усю правову матерію — і ідеї, і норми, і відносини — та надають їй логічності, послідовності, збалансованості. У принципах права ніби синтезується світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Принципи — це свого роду «сухий залишок» найбагатшої правової матерії, її суть, звільнена від конкретики. Принципи відіграють роль орієнтирів у форму-

Цавид Р. Основньїе правовьіе системи современности. — М., 1988. — С. 145.

57

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення_____________________

ванні права»1. Отже, юридичне право не може суттєво відступати від усталених і апробованих постулатів загально-соціального права. Зрештою, більшість з них держава закріплює у нормативних актах і вони продовжують свою регулятивну функцію вже як юридичне право.

«Принципи загальносоціального права, — наголошує А. М. Колодій, — передаються юридичному праву, тому що законодавець не може не враховувати думки суспільства і тому що ця думка акумулюється насамперед у цих принципах — особливо це стосується демократичного (громадянського) суспільства»3.

Принципи права як основа системи юридичного права, підґрунтя, на якому воно розвивається, не перетворюються на якісь інші правові субстанції, а існують реально і одночасно з самою системою права.

Система чинного юридичного права повинна своїм змістовним нормативним наповненням чітко відповідати конкретним принципам права. Якщо через якісь об'єктивні обставини ті чи інші принципи права припиняють своє існування, то норми права, інститути або галузі, які на них опиралися, зазвичай втрачають свої регулятивні властивості. Так само, якщо певні правові акти розроблено і прийнято законодавцем без урахування вимог принципів права, то вони не забезпечуватимуть ефективного регулювання суспільних відносин і їх, зрештою, потрібно буде або скасувати, або вдосконалювати3.

Принципи права як надбання всього історичного процесу розвитку людської цивілізації не можна змінювати, скасовувати чи, навпаки, створювати певним політичним силам чи. групам, які визначають політику держави, зокрема і в сфері правотворення. їх можна лише пізнавати, вивчати з більшою чи меншою проникливістю в їхню сутність і додержуватись

1 Лившиц Р. 3. Теория права. — М., 1994. — С. 195-196.

2 Колодій А. М. Вказ. праця. — С. 42.

3  Законотворчість в Україні останнім часом є яскравим прикладом для ілюстрації

невідповідності принципам права цілого ряду законів, прийнятих Верховною Радою. Декілька разів змінювався Земельний кодекс, закони про вибори, податкові закони тощо.

58

2.1. Поняття та види принципів права соціального забезпечення

(*Л<> Ігнорувати — собі ж на шкоду) також з більшим чи меншим хистом, а відтак — із більшим чи меншим успіхом. Відмінності можуть виявлятися не в природі принципів права {капіталістична, соціалістична чи ще якась), а, щонайбільше — лише в різному акцентуванні того чи іншого з них, в їх щміпжуванні у національних, територіальних, історичних та Інших системах права.

Отже, принципи (засади) права соціального забезпечення йі< галузі вітчизняного права — це такі засадничі ідеї, які ви-аиачають сутність цієї системи правових норм і спрямовані МИ створення достатнього рівня правового захисту громадян, що зазнали впливу соціальних ризиків.

До принципів, які визначають сутність та закономірності [юанитку права соціального забезпечення України, належать:

— всезагальність права на соціальне забезпечення;

—  залежність права на соціальне забезпечення від соціального ризику;

— соціальне страхування;

—  гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня життя особи;

—  відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту.

Ці принципи є найбільш характерними для сучасного праця соціального забезпечення. Вони достатньо виразно відображають основні закономірності розвитку цієї галузі права. Тп крім галузевих принципів, право соціального забезпечення постійно перебуває під впливом керівних засад більш запільного рівня — принципів соціального права та загально-правових принципів.

Такі відомі загальноправові принципи, як: права людини — найвища цінність; верховенство права; юридична рівність усіх громадян перед законом і судом; соціальна спра-иедливість, пріоритет норм міжнародного права, гуманізм, .іаконність, відповідальність за вину тощо — визначають регулятивні властивості норм права соціального забезпечення

59

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

та впливають на характер соціально-забезпечувальних пр вовідносин. Тобто завдяки цим керівним засадам пра соціального забезпечення органічно вписується в єдину систему вітчизняного права, стає її невід'ємним елементом.

Принципи соціального права, що більше відомі як міжгалузеві принципи, є свого роду проміжною (сполучною) ланкою між загальноправовими та галузевими принципами. Вони базуються на перших і виступають основою для формування інших, відображаючи при цьому специфіку всіх галузей, які формують соціальне право загалом. До них належать такі принципи: право на захист від безробіття; право на охорону здоров'я; піклування держави та підтримка сім'ї, материнства, дитинства; право літніх громадян, інвалідів на соціальних захист; право на захист від злиденності та ін.

На цих принципах ґрунтується усе соціальне право. Вони визначають сутність цієї правової спільності і в той же час виступають основою для виділення з них більш конкретних засад, на яких зрештою формуються окремі галузі, що входять до складу соціального права.

Принципи права соціального забезпечення — теж не остання ланка в системі засад, на яких будується правове регулювання соціально-забезпечувальних відносин. Вони визначають тільки основні напрями впливу на сферу соціального забезпечення. Безпосередній зміст цієї галузі права, її внутрішню структуру та подальший розвиток і функціонування визначають принципи основних правових інститутів права соціального забезпечення. Зазвичай, принципи окремих інститутів (пенсії, допомоги, соціальне страхування тощо) можуть знаходити своє відображення безпосередньо в законодавстві або ж їх виводять з правової матерії і формують у науковій літературі. Наприклад, керівними засадами для інституту пенсій називають такі положення: низький пенсійний вік, диференціація пенсійного віку за ознаками статі

1Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 110.

60

$ 'Легальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Характеризуючи принципи права соціального забезпечення, необхідно зазначити, що суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі, належать до так званих ІІдносин перерозподілу. Право соціального забезпечення встановлює відповідну міру споживання у процесі розподілу тих ресурсів, які суспільство виділяє для потреб белробітних, хворих, інвалідів, знедолених тощо. А оскільки такі ресурси не є безмежними і залежать від стану економічного розвитку країни, то нерідко принципи цієї Гелузі залишаються якби не до кінця витриманими у процесі правового регулювання і «працюють» в основному на Перспективу. Насамперед це стосується тих принципів, ЯКІ спрямовані на забезпечення нужденним рівня соціальних виплат не нижче державних і міжнародних стандартів соціального захисту. Проте це не означає, що такі принципи не вписуються у загальну теорію про об'єктивний характер принципів права і їх не потрібно враховувати в процесі правотворчості. Недостатня ефективність правових норм, ухвалених у порушення таких принципів, повинна розглядатися як тимчасове явище перехідного періоду. В цьому разі принципи права якраз і відіграють роль орієнтирів для законодавця, досягнення яких у майбутньому означатиме забезпечення соціального захисту у державі на рівні, що визначається міжнародними стандартами.

2.2. Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Галузеві принципи, що виражають сутність та призначення норм, покликаних регулювати соціально-забезпечувальні ■ідносини, за своїм значенням та важливістю можна вважати абсолютно рівнозначними для права соціального забезпечення. Послідовність розміщення їх у класифікаційному ряду з верху до низу є досить умовною. Вона базується переважно на існуючих традиціях, що склалися в науці права соціального забезпечення. Провідні науковці, характеризу-

61

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

ючи основні засади цієї галузі, подавали принципи права саме у такій послідовності. Тому, наприклад, розташування принципу відповідності соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту в кінці переліку тих засад, на яких базується право соціального забезпечення, не можна сприймати як результат другорядності чи меншовартості його серед інших принципів, що посідають більш високі позиції в загальному ряду основних засад. Насправді ж роль і значимість цього принципу для права соціального забезпечення є такими ж об'єктивними і важливими, як і всіх інших. Більше того, він фактично відображає одне з невід'ємних соціальних прав людини і міститься у багатьох міжнародно-правових актах та є своєрідним фундаментальним положенням, яке безпосередньо впливає на формування інших закономірностей розвитку права соціального забезпечення.

Зазвичай характеристику засад права соціального забезпечення у навчальній літературі розпочинають із принципу: всезагальність права на соціальне забезпечення. У вітчизняних посібниках він подається як поширення права соціального забезпечення на всіх громадян, незалежно від громадянства, форми та виду суспільно-корисної діяльності1, що, вочевидь, більше характеризує зміст самого принципу права, а не визнання його вихідним положенням чи ідеєю.

1. Всезагальність права на соціальне забезпечення. Цей принцип у сучасній літературі формулюється у дещо іншій редакції. Зокрема, російські автори традиційно визначають його як всезагальність соціального забезпечення2, тим самим

1Синчук С. М., Бурак В. Я. Право соціального забезпечення України: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — С. 15.

2Захаров М. Л., Тучкова 9, Г. Вказ. праця. — С. 102; Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 95.

62

ЯЧЧР'"'

Начальна характеристика принципів права соціального забезпечення

цантуючи увагу при його визначенні власне на «рівній жливості для кожного отримати певні види соціального Лрііпєчєння при настанні вказаних у законі юридичних фактів»1. Тобто за такого формулювання «керівна ідея» |Принцип) спрямовується передусім на факт реалізації права ма соціальне забезпечення, на сферу правовідносин, а не на п щсне право (правові норми). Принципи ж права, як було за-мілмено, — це керівні ідеї для формування права, яке зреш-пно виступає передумовою правовідносин та визначає їх вміст.

Нагадаємо, що принципи права визначають сутність пра-«н як системи норм, становлять його основу, фундамент. А сю основою для юридичного права, як наголошувалось, є ірми загальносоціального права — права більш високого пня, що формує і визначає волю законодавця при створенні ридичного права. Тому більш правомірним буде визначати щим з принципів юридичного права соціального забезпе-.і-ііня норму, яка належить до сфери загальносоціальних прав людини, — право на соціальне забезпечення. Останнє, ,ііставши своє закріплення у Загальній декларації прав людини (1948), у Міжнародному пакті про соціальні, економічні і культурні права (1966), стало писаним правилом,.ш яким національні системи права вибудовують правові норми, що виражають всезагальність права на соціальне забезпечення. Суть цього принципу полягає у тому, що всі громадяни мають однакові можливості соціального забезпечення їх у разі настання визначених у законодавстві юридичних фактів незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і службового становища, місця проживання, належності до релігії, політичних переконань та Інших обставин.

1Иосифиди Д.Г. Вказ. праця. — С. 96.

63

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

; Згідно з цим принципом держави визнають право на со ціальне забезпечення як за своїми громадянами, так і за іно земцями та особами без громадянства. При цьому іноземця та особам без громадянства це право гарантується за умови ї постійного проживання на території України. Тому букваль но тлумачити формулювання ст. 46 Основного Закону нашо держави, де вказується, що «громадяни мають право н соціальний захист...», як його закріплення винятково лиш за громадянами України не можна. Чимало інших соціально-економічних прав, що передбачені Конституцією нашої держави, подаються у відповідних статтях з формулюван ням: «Кожен має право...», тобто без вимоги щодо громадянства. Отже, гарантуючи кожному, наприклад, право на працю, право на заняття підприємництвом тощо, держава забезпечує таким особам і соціальний захист у разі настання відповідних обставин. Так, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від виду діяльності та господарювання. Інша річ, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, правом на соціальне забезпечення не користуються. Вони можуть отримати таке забезпечення від своїх держав, у громадянстві яких перебувають, або на підставі міждержавних угод, якщо Україна є їх учасником.

Всезагальність права на соціальне забезпечення як при цип права знаходить своє вираження при визначенні пе сійного забезпечення, а також інших соціальних виплат допомог. Спеціальних обмежень щодо реалізації права на с ціальне забезпечення законодавство України не встановлю

2. Залежність права на соціальне забезпечення від с ціального ризику. Цей принцип права соціального забезп

64

£ :?.. Нагальна характеристика принципів права соціального забезпечення

чічі ня лежить в основі визначення сфери правового регулю-имішя, а також вказує на підставу виникнення у особи права ма соціальне забезпечення.

Попередньо ми вже наголошували на існуванні чотирьох основних концепцій обґрунтування сфери соціально-забез-почувальних відносин (непрацездатності, соціальної пліментарності, індивідуальної форми розподілу та соціального ризику) і дійшли висновку, що саме теорія соціально-і о ризику найбільш повно і об'єктивно відображає сутність цієї групи суспільних відносин і саме завдяки соціальним ризикам визначається сфера застосування права соціального забезпечення. Тобто саме об'єктивний характер соціальних ризиків (а принципи права зазвичай і належать до явищ об'єктивного порядку) засвідчує належність їх до тих іінсад, на яких базується право соціального забезпечення як система норм.

Самі по собі соціальні ризики (непрацездатність, хвороба, безробіття) не дають підстав для правового регулювання і створення правових норм. Вони об'єктивно існували з давніх часів, але їм не надавалося жодного юридичного значення, аж поки суспільство не досягло відповідного рівня розвитку, коли настала потреба у їх, так би мовити, узаконенні. Суспільство об'єктивно потребувало захисту від безробіття, нещасних випадків, хвороб тощо. В результаті цього соціальні ризики дістали належне їм визнання і з'явилася окрема група суспільних відносин, які підпадали під сферу правового регулювання. Правові норми, що ними впорядковувались такі відносини, потрапили у залежність від соціальних ризиків. Сутність і призначення цих норм, а також тенденції їхнього розвитку стали визначатися характером соціальних ризиків, на яких базувалися суспільні відносини, що потребували правового регулювання. Тобто принципом права соціального забезпечення вважаються не самі соціальні ризики як об'єктивні явища, а об'єктивно існуюча залежність цієї галузі права від соціальних ризиків. Соціальними ризиками вчені називають такі життєві обстави-

3 6-545

65

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення_____________________

нит які породжують суб'єктивне право особи на соціальне забезпечення1. При цьому легальне визначення цього явища у законодавстві відсутнє, як і немає якогось єдиного норматив- \ ного переліку соціальних ризиків. Щоправда, такі переліки містяться у деяких документах Міжнародної організації, праці та в міжнародно-правових актах про права людини. Однак наявні там системи соціальних ризиків не є вичерпними, оскільки не передбачають усіх підстав соціального забезпечення, А тому у питанні про соціальні ризики важливим залишається з'ясування критеріїв, що їх характеризують. Лише визначення найбільш характерних ознак цього явища дозволить повною мірою розкрити систему ризиків за правом соціального забезпечення.

Прийнято вважати, що соціальні ризики, аби набути значення юридично значимих фактів, що безпосередньо впливають на виникнення у особи права на соціальне забезпечення, повинні відповідати таким критеріям:

—  по-перше, вони повинні належати до явищ матеріального світу і не можуть бути вигаданими подіями;

— по-друге, обов'язковою умовою є відображення їх у правових нормах, оскільки тільки в такому разі вони набувають юридичного значення;

—  і, по-третє, з їх появою настають обставини, що слугують підставами для виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Отже, лише ті соціальні події, що відповідають зазначеним критеріям, належать до соціальних ризиків. Вони ж без-, посередньо впливають на характер норм права соціального; забезпечення, визначаючи їх сутність та регулятивні властивості. Через соціальні ризики фактично проявляється І соціальна спрямованість права соціального забезпечення яке з огляду на таку залежність належить до сфери галузе'

1Болотіна Н. В- Концепція кодифікації законодавства України про соціальне за беапечення//Право України. — 1996. — № 7,—С. 52.

66

    продолжение

--PAGE_BREAK--* *г

$Л. Нагальна характеристика принципів права соціального забезпечення

соціального права, права більш високого порядку у системі ■Ітчизняного права. Це принципове положення є важливим для всієї правової системи нашої країни, оскільки завдяки Йому відбувається утвердження прав людини у суспільстві як найвищої цінності, а їх захист визнається одним із головних пріоритетів правової держави.

3. Соціальне страхування. У юридичній літературі соціальне страхування розглядається як одна з організаційно-иравових форм соціального забезпечення та як окремий Інститут права соціального забезпечення. Зараховувати його до принципів права соціального забезпечення донедавна ніхто з учених не наважувався. І для цього, очевидно, були ипгомі причини, оскільки сама система соціального страхування у нашій країні не відповідала міжнародним стандартам, а тому суттєво впливати на характер норм, які забезпечували соціальний захист населення, воно не могло. Право соціального забезпечення більше залежало від бюджетних нсигнувань, які виділялися державою для підтримки соціально незахищених осіб, аніж від соціального страхування. Тому й не дивно, що принципом права соціального забезпечення у навчальній літературі ще й досі називають здійснення соціального забезпечення за рахунок державних коштів1. Безперечно, у сфері соціального забезпечення в нас чимало залежить від державного бюджету і підтримки державою матеріальної захищеності своїх громадян. Та навряд чи можна таку ситуацію розглядати як принцип права соціального забезпечення, як вихідну ідею, що покладена в основу існування цілої галузі права. Можна погодитись на таку конструкцію лише з огляду на перехідний період розвитку вітчизняної системи соціального забезпечення, яка все ще потребує державної фінансової підтримки. Але загалом факт здійснення соціального забезпечення за рахунок державних коштів не можна вважати принципом права. Держава як гарант соціально-економічних прав своїх громадян,

хИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 97.

67

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

здійснюючи притаманні їй функції та завдання, зобов'язан всебічно підтримувати тих осіб, які з незалежних від них о ставин не можуть себе самостійно матеріально утримуват Це обов'язок держави, яка згідно з Конституцією прогол шена соціальною та демократичною. Однак не можна завда ня і функції держави розглядати водночас як принцип окр мої галузі права. Адже право, особливо у його загальн соціальному значенні, виступає первинним щодо держав І нагадаємо, що саме у праві як загальносоціальному яви необхідно шукати ті вихідні ідеї, що зрештою набувають х рактеру принципів права юридичного — вже як продукт держави.

Соціальне страхування є основою соціального захисту гро мадян будь-якої держави. Як явище об'єктивного порядку його розглядають у соціальному, економічному та правовому аспектах.

Соціальний аспект полягає у створенні всеосяжної т універсальної системи захисту всіх верств населення в' соціальних ризиків. Наявність такої системи свідчить пр ефективну соціальну політику держави, спрямовану на задо волення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає одним з важелів перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом із тим — на збільшення розміру страхових внесків1.

Правовий аспект соціального страхування ще більш багатогранний. Воно безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, а тому існує відповідна система правових норм, що регулюють відносини соціального страхування і становлять міжгалузевий інститут у системі соціального права. Цей аспект пов'язаний Із вираженням соціального страхування через об'єктивне юридичне право.

1Юрій С. І., Шаваріна М. 77., Шаланська Н. В. Соціальне страхування: Під ручник. — К.: Кондор, 2004. — С. 16-17.

68

щ І Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Ти найважливішу роль соціальне страхування як правове #»ищс відіграє у своєму загальносоціальному значенні, вис-і иочи основою юридичного права. Це принципове поло-і пя доволі виразно простежується в результаті аналізу і (іми правового регулювання соціального захисту у еко-і' ично розвинутих державах із стабільними ринковими і юсинами. Правове регулювання соціального забезпечен-і громадян тут неодмінно базується на розгалуженій фш гемі соціального страхування. Саме соціальне страхування зумовлює розвиток правових норм, спрямованих на забезпечення соціального захисту громадян. Чим вищий рівень соціального страхування, тим вищою є ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Характеризуючи соціальне страхування як об'єктивне йиище, необхідно відзначити, що воно з'явилося на відповідному етапі розвитку суспільства і набуло ознак соціальної вмачимості на рубежі XIX—XX ст. Останнє століття стало, крім того, періодом найбільшого розквіту соціального страхування з усіма його позитивними властивостями, в тому мислі і з огляду на вплив останнього на правотворчу діяльність у сфері соціального захисту.

Соціальне страхування — це колективна форма захисту Людей, які зазнали впливу соціального ризику. І за цією оанакою воно суттєво відрізняється від цивільно-правового страхування, що теж має місце на практиці. При цьому проблема співвідношення цивільного та соціального страхування у науковій літературі була свого часу доволі дискусійною. Ще за радянських часів вважалося, що соціальне страхування належить до різновидів цивільно-правового захисту1, хоч були спроби довести його самостійність та цивілістичну не-иідпорядкованість2. Насправді соціальне та цивільне страхування — різні явища, хоч і мають багато спільного. їх

11'айхер В. К. Общественно-политические типьі страхования. — М.; Л.: Изд. Акад.

наук СССР, 1947. — С. 19-20. * Аидреев В. С. Материальное обеспечение граждан в старости, в случае инвалид-

ности и временной нетрудоспособности (правовьге вопросьі). — М.: Госюриздат,

1963. —С. 112.

69

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення_____________________

об'єднують як термінологія, так і те, що вони є способами захисту матеріальних інтересів людини в разі настання страхового ризику. Однак саме ці способи істотно відрізняються один від одного. Як відомо, цивільно-правове страхування передбачає випадки, коли одна особа за плату передає іншій зацікавленій особі (як правило, страховій організації) ризик відповідальності за збитки, що можуть виникнути в разі настання страхового ризику. Тобто цивільно-правове страхування, на відміну від соціального, є не колективною, а індивідуальною формою захисту матеріальних інтересів людини. Це перша досить виразна відмінність соціального страхуван- '. ня від цивільно-правового.

Друга відмінність полягає у правовому забезпеченні захисту людини від ризику. За цивільним правом, при страхуванні передача відповідальності за настання страхового ризику вимагає обов'язкового погодження інтересів обох сторін такої передачі. Зазвичай вона досягається завдяки укладенню цивільно-правового договору страхування, який має відповідати вимогам статей 979-999 Цивільного кодексу України. Натомість соціальне страхування передбачає особисту участь працівників у формуванні страхових коштів, а тому й умови забезпечення з фонду соціального страхування не можуть бути індивідуальними для кожного з них. Вони є однаковими для всіх. Тому умови надання соціальних страхових допомог чітко визначаються законодавством України.

І, нарешті, третя, остання відмінність полягає у різних способах організації цивільного та соціального страхування. Соціальне страхування базується на єдиній загальнодержавній системі захисту людини від соціальних ризиків, перелік яких передбачений законами України, а спеціальної системи цивільного страхування не існує у природі.

Характеризуючи соціальне страхування як принцип права соціального забезпечення, потрібно зазначити, що завдя ки йому галузеві норми адаптуються до найважливіши-інтересів і потреб людини та суспільства. Воно є своєрідно ланкою, що пов'язує основні закономірності соціального роз

70

$ 1 Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

Нитку з розвитком правових норм, які спрямовуються на со-НІпльний захист громадян.

4. Гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня Миття особи. Вважається, що витоки цього принципу міститься у міжнародно-правових документах про права людини. Зокрема, Загальна декларація прав людини (1948) у > і. 25 проголошує, що кожна людина має право на такий < міттєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для Підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право Ми забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існу-цііння через незалежні від неї обставини. Його відображення лілходимо і у Конституції України. Тут, у преамбулі, серед Інших обставин, що спонукали до ухвалення Основного Закону нашої держави, вказується і на турботу «про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя».

З цією метою в Україні було ухвалено Закон «Про прожитковий мінімум»1, яким закладено основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Цим Законом прожитковий мінімум визначається як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум розраховується на місяць на одну особу і при цьому окремо визначається стосовно основних соціальних і демографічних груп населення. Тобто встановлюється прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років; від б до 18 років, а також окремо — для працездатних осіб та для тих, що втратили працездатність.

У сфері соціального забезпечення прожитковий мінімум ;іастосовуеться для встановлення мінімальної пенсії за ві-

1Відомості Верховної Ради України. — 1999. —№ 38. — Ст. 348-

71

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

ком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомог сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також інших со ціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України т законів нашої держави. Він також має юридичне значенн при визначенні права на призначення соціальної допомоги т державних соціальних гарантій і стандартів обслуговуванн й забезпечення в сфері охорони здоров'я, освіти, соціальног обслуговування тощо.

Законом передбачено, що прожитковий мінімум встанов люється Кабінетом Міністрів України після проведенн спеціальної науково-громадської експертизи сформовани наборів продуктів харчування, непродовольчих товарі та послуг. А затвердження прожиткового мінімуму н одну особу, в тому числі й за основними соціальними і демо графічними групами населення, відбувається щорічно Вер ховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів. Пе редбачається, що це приурочується до початку розгляду Дер жавного бюджету України та підлягає періодичному пере гляду відповідно до зростання індексу споживчих цін.

Отже, прожитковий мінімум є тим соціальним стандар том, що має забезпечувати гідні умови життя громадян на, шої держави і тим самим слугувати основою для ухваленн ' норм права соціального забезпечення як окремої галузі у системі вітчизняного права. Однак сам прожитковий мініму ' не слід абсолютизувати і тим більше ототожнювати із прин ципом права. Він є всього лише найнижчою межею забезпе ченості людини і, очевидно, не свідчить про добробут, яки гарантує гідний рівень життя особи. Тому принципом прав соціального забезпечення, яким повинен керуватися законо давець у своїй правотворчій діяльності, залишається іде про гарантування соціальним забезпеченням гідного життєвого рівня, а не досягнення прожиткового мінімуму.

Російські вчені, що характеризують зміст цього принцип права соціального забезпечення, вказують на недостатн ефективність його реалізації у сучасній системі соціальног захисту. Для прикладу, вони наводять випадки недотриман-

    продолжение

--PAGE_BREAK--72

Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

II у багатьох видах соціального забезпечення встановлених державою вимог щодо прожиткового мінімуму3.

Аналогічна ситуація є характерною, на жаль, і для вітчиз-Мнмої системи соціального забезпечення. Дуже часто встановлені законами України мінімальні розміри соціальних допомог і пенсій фактично виплачуються із значними кори-І7ШШНЯМИ у бік їх заниження. Тобто гарантія отримання «чіцінльних виплат на рівні прожиткового мінімуму, який Мй<: забезпечувати гідні умови життя людини у нашій дер-жпні, не завжди дотримується. А це дає підстави вважати, що право соціального забезпечення у цій частині або не від-цонідає вимогам принципу гарантування гідного рівня житій людини, або ж ми маємо приклади порушення норм права ініціального забезпечення.

З теорії права відомо, що в разі невідповідності правових иорм принципам права їх доводиться змінювати через неефективність регулювання ними суспільних відносин. У нашому випадку ситуація виглядає дещо інакше. Норми, що «находять своє відображення у законах, які регулюють розміри соціальних виплат, визначають їх на рівні прожиткового мінімуму, а отже, є підстави вважати, що принцип права у даному разі дотримано у процесі правотворення. Та ж обставина, що фактичні виплати є меншими, аніж це передбачено «лконом, означає, що йдеться про елементарне порушення иорм права соціального забезпечення.

Все це можна пояснити хіба що проблемами економічного Характеру. Перехідний стан вітчизняної економіки змушує відповідні державні органи, в тому числі і найвищого рівня, ухвалювати нормативні акти, які спрямовані на зменшення соціальних виплат всупереч принципам права.

Так, у Законі «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» задекларовано принцип про те, що розмір допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення

' Ііахаров М. Л., Тучкова 3. Г. Вказ. праця. — С. 104; ИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 99.

73

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

кваліфікації має бути на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом. Разом з тим, правила обчислення допомоги по безробіттю, визначені цим законом, дають підстави вважати, що навіть особи з тривалим страховим стажем, але невеликою заробітною платою можуть мати допомогу нижчу від прожиткового мінімуму. Що ж до осіб, страховий стаж яких є недостатнім для нарахування їм допомоги по безробіттю за правилами ст. 23 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», то розмір виплат для цієї категорії безробітних встановлюється у розмірі 23 % встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи1. Тобто вже ці приклади засвідчують наявність у системі законодавства про соціальне забезпечення окремих нормативних актів, що не відповідають принципам правового регулювання у цій сфері. Тому такі акти потрібно або скасовувати, або вдосконалювати.

Очевидно, що подальше зміцнення економіки нашої держави і поліпшення матеріального добробуту громадян України неодмінно впливатиме й на характер законотворчості у сфері соціального захисту. Ті акти законодавства, які суперечать принципам права, поступово вилучатимуться зі сфери правового регулювання, а на їх місце прийдуть норми, що гарантуватимуть достатній рівень життя громадян нашої держави.

5. Відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту. Характеризуючи цей принцип галузі права, необхідно відразу визначитися із його смисловим значенням та змістовним наповненням у контексті доволі поширеного останнім часом терміна «міжнародний стандарт».

Річ у тім, що поширене у вжитку слово «стандарт» в його традиційному розумінні як «норма, зразок, мірило»2 не зовсім придатне для характеристики принципу права соціаль-

1Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного ' соціального страхування» у редакції від 9 квітня 2004 р. // Відомості Верховної і Ради України, — 2001. — № 11. —Ст. 47.

3Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — С. 1187.

74

2.2. Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

ного забезпечення. Адже йдеться не про стандарти у вказаному їх значенні, а про дещо інші загальноприйняті взірці і вимоги, яким повинні відповідати правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини. Більше того, якихось єдиних міжнародних стандартів у буквальному їх значенні, визначених світовим співтовариством для сфери соціальних допомог, послуг, пенсій тощо, фактично не існує. Тому коли ми вживаємо термін «міжнародні стандарти соціального захисту», то маємо на увазі передусім найвищий рівень, найкращу якість соціального забезпечення1, якому повинні відповідати норми, що встановлюються нашою державою для захисту своїх громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Саме такі, найвищі, орієнтири і виступають тими засадами, на яких базується право соціального забезпечення як система норм. Безперечно, і цей принцип права юридичного бере свій початок у природних правах людини, у праві в його загальносоціальному значенні. У суспільстві вже давно склалися відповідні загальнолюдські цінності та ідеали, пов'язані зі справедливістю, свободою, невід'ємними правами людини тощо. Поступово наповнюючись новим, більш широким змістом, вони лягли в основу концепції правової держави та знайшли своє відображення у міжнародних актах — конвенціях, деклараціях, пактах, угодах. Закріплені тут пріоритети загальнолюдських ідеалів та цінностей стали визнаними принципами суспільних відносин та основою побудови правових систем усіх цивілізованих країн.

Право соціального забезпечення як один з елементів системи вітчизняного права не може не відчувати впливу на його норми світових тенденцій правового регулювання. Тому серед основних принципів цієї галузі і виділяється відповідність соціального забезпечення у нашій країні міжнародним стандартам соціального захисту.

1Великий тлумачний словник сучасної української мови подає тлумачення поширеного тепер фразеологічного виразу «світовий стандарт» саме як вищий рівень, найкраща якість чого-небудь (Вказ. праця. — С. 1187). .-.-

75

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

Соціальні стандарти, що виражають найвищий рівень захисту громадян, дістали своє закріплення у Загальній декларації прав людини, яка була затверджена і проголошена ООН 10 грудня 1948 р. Пізніше їх було відображено у двох міжнародних пактах: «Про економічні, соціальні і культурні права» та «Про громадянські і політичні права» (1966). Чимало таких стандартів є і в інших міжнародних документах — конвенціях, деклараціях, рекомендаціях.

Вважається, що міжнародно-правові акти, котрі містять стандарти соціальних та економічних прав, поділяються на всесвітні (універсальні) й регіональні, зокрема європейські. При цьому остання група актів має особливе значення для України з огляду на обраний нею курс на європейську інтеграцію. Тому у національному законодавстві дуже важливим є врахування стандартів, встановлених міжнародними установами, що мають всесвітнє значення, — ООН та МОП1.

Науковці відзначають три варіанти впливу міжнародних норм на національну систему права: 1) пряме застосування міжнародних актів після їх ратифікації; 2) включення основних положень міжнародних актів у тексти національних законів; 3) реалізація положень ратифікованих або нерати-фікованих актів за допомогою внутрішнього законодавства2.

Тим не менше, всі ці варіанти спрямовані на забезпечення так званої адаптації вітчизняного законодавства до норм, які ухвалені ООН, МОП, та директив і регламентів, прийнятих ЄС. Адаптація (з англ. айаріаїіоп — пристосовування, перероблення) саме і передбачає діяльність держави щодо приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів.

Разом з тим, право — це не лише результат діяльності державної влади, а й основа її власної побудови та функціонування. Тому, спрямовуючи свою законодавчу діяльність на

' Болотіна Н. Б. Міжнародні стандарти соціальних прав та напрямки їх упровадження в юридичну практику України / Захист соціальних та економічних прав людини: Матеріали конференції. — К.: КЮІ МВС України, 2004. — С. 9.

аМачульская Е. Е. Право социального обеспечения: Учебное пособие. — М.: Книжний мир, 1999. — С. 204.

76

г

2.2. Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення

апбезпечення відповідності соціального захисту в нашій країні міжнародним стандартам, держава повинна передусім Керуватися загальними принципами, які визначають основні напрями правової політики у цій сфері. І тут принцип відповідності соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту відіграє неабияку роль. Адже йдеться не про звичайне пристосування (адаптацію) нашого законодавства до міжнародних актів, а про створення на основі засадничих положень міжнародних стандартів норм вітчизняного права. Такий підхід до побудови галузевих норм, які забезпечують соціальний захист громадян у нашій країні, гарантує, що за своєю сутністю та змістом вони відповідатимуть об'єктивним закономірностям існування й розвитку людини та суспільства.

Чимало міжнародних стандартів соціального захисту, які містяться у згадуваних вже актах (Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Європейській соціальній хартії та інших документах), знайшли своє відображення у Конституції України й законах, прийнятих Верховною Радою України для врегулювання відносин соціального забезпечення у нашій країні. Найвищий рівень соціального захисту громадян, які зазнають впливу соціальних ризиків, стали єдино прийнятними орієнтирами для вітчизняного законодавства при ухваленні нормативних актів у цій сфері. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією й законами України основних соціальних гарантій. Цей закон фактично акумулював у собі більшість тих міжнародних стандартів, які й стали визначальними для правового регулювання соціально-забезпечувальних відносин у державі. Реалізація їх у правотворчій та правозастосувальній діяльності означатиме досягнення відповідності права соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту.

77

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення

Запитання для самоконтролю

1.  Дайте визначення принципів права соціального забезпечення.

2.  Які саме принципи визначають сутність та закономірності роз-

витку права соціального забезпечення?

3.  Чи можуть міжнародні стандарти соціального захисту бути вод-

ночас принципами права соціального забезпечення?

4.  Соціальне страхування — це суспільні відносини чи принцип

права соціального забезпечення?

5.  Яке значення мають соціальні ризики для визначення прин-

ципів права соціального забезпечення?

    продолжение

--PAGE_BREAK--Література

1. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розви-

ток в Україні. — К.: Знання, 2005. — 381 с.

2. Гарасимів Т. 3. Принципи права соціального забезпечення Украї-

ни. — Дрогобич: Видав, фірма «Відродження», 2002. — 128 с.

3. ЗахаровМ. Л., Тучкова 9. Г. Право социального обеспечения Рос-

сии: Учебник. — 2-е изд., испр. и перераб. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с.

4. Статків Б. Принципи права соціального забезпечення // Право

України. — 2002. — № 4. — С. 86-88.

78

Розділ З

Джерела (форми) права

соціального забезпечення

3.1. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права соціального забезпечення

Право соціального забезпечення як система загальнообов'язкових правил і норм знаходить своє зовнішнє вираження у формі відповідних юридичних документів — законів, підзаконних актів, міжнародних пактів, конвенцій, двосторонніх та багатосторонніх договорів. Тобто, саме ці акти і є зовнішньою формою вираження права соціального забезпечення, і тому їх називають формами права. Разом з тим ці форми права соціального забезпечення, існуючи об'єктивно, слугують джерелами, з яких зацікавлені суб'єкти можуть почерпнути відомості про характер і зміст відповідних норм права, що містяться у них. Тим самим право як соціальне явище має свою форму зовнішнього вираження, що є водночас джерелом, з якого це право (юридичні норми) ніби випливають назовні у сферу соціальних стосунків, сферу правовідносин. Саме термін «джерело права» є найбільш вживаним в літературі й широко представлений у юридичній практиці, саме ним впродовж багатьох століть оперують вчені-юристи та фахівці багатьох країн світу.

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

Джерелами права в Україні визнаються правовий звичай, нормативно-правовий договір та нормативно-правовий акт.

За нинішніх умов правовий звичай у нашій державі не має широкого поширення і для регулювання суспільних відносин застосовується рідко. Тим більше, що чимало звичаєвих норм впродовж тривалого їх використання набули правового значення й, отримавши так звану легітимацію, перетворилися у правові норми і стали нормативно-правовими актами. Що ж до права соціального забезпечення, то як самостійне джерело цієї галузі він в Україні практично не застосовується. Однак історично так склалося, що фактично соціальне забезпечення можна розглядати як закріплений законодавчо звичай допомоги слабкому, злиденному. Відомо, що у конституції Пилипа Орлика були окремі приписи щодо соціального захисту малоімущих (вдів, сиріт).

Отже, називати джерелами права соціального забезпечення в Україні можна лише нормативно-правовий договір та нормативно-правовий акт.

Та обставина, що право соціального забезпечення належить до сфери соціального права, норми якого спрямовані на забезпечення захисту осіб, що зазнали впливу соціальних ризиків, дає підстави окреслити деякі особливості його джерел.

Передусім необхідно наголосити, що суб'єктивне право особи на соціальний захист з боку держави належить до невід'ємних і невідчужуваних прав, зумовлених соціальною природою людини, її стосунками з суспільством та державою, до яких вона належить. Розвиток соціального забезпечення характеризує суспільство як гуманне, а державу — як соціальну. Внаслідок своєї значущості для суспільства та держави забезпечення цього права перестало бути справою окремої держави, воно перебуває в центрі уваги міжнародної спільноти та провідних міжнародних організацій. Тому велику вагу серед джерел права соціального забезпечення України мають документи договірного характеру, ухвалені на міжнародному рівні.

80

І

$.1. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

Зважаючи на існуючу різницю в соціальних та економічних можливостях різних держав, міжнародні документи з прав людини встановлюють мінімальні стандарти соціального захисту, які не є нормами прямої дії, а виступають бизою для правотворчості держав-учасниць, нормами-прин-ципами, на які повинно орієнтуватися національне законодавство. Основні положення права соціального забезпечення України, яка є одним із членів-фундаторів Організації Об'єднаних Націй, членом Ради Європи, базуються на нормах міжнародно-правових актів з прав людини. Двосторонні угоди нашої держави містять норми прямої дії, застосування нких відбувається в порядку, встановленому законами України.

Ще однією особливістю джерел права соціального забезпечення є їх множинність. Відносини соціального забезпечення врегульовані великою кількістю нормативних актів. Ііільшість цих актів є загальнодержавними й ухвалюються відповідними державними органами, але у системі джерел права соціального забезпечення існують і акти, що мають місцевий (локальний) характер. При цьому останнім часом ;іростає роль актів органів місцевого самоврядування. Ці органи приймають нормативно-правові акти, якими регулюють окремі питання соціального забезпечення громадян (надання субсидій на житлово-комунальні послуги, надання соціальних пільг окремим категоріям населення та ін.). Зростання ролі актів органів місцевого самоврядування серед джерел права соціального забезпечення зумовлено двома причинами:

—  розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин соціального забезпечення;

—  збільшенням кількості виплат соціального забезпечення, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів.

Множинність джерел права соціального забезпечення є результатом того, що в Україні відсутній єдиний кодифікований акт, який би врегульовував увесь комплекс суспільних

81

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

відносин, котрі є предметом цієї галузі. Об'єктивно цього на сьогодні досягти неможливо. Система законодавства в сфері соціального забезпечення перебуває у стадії реформування. Тому чинне законодавство характеризується значною нестабільністю, безсистемністю, суперечливістю, а подекуди й дублюванням відповідних положень у різних законодавчих актах, відмінних за юридичною силою.

Важливо зазначити, що серед джерел права соціального забезпечення особливе місце належить актам Міністерства праці і соціальної політики України. Це зумовлено тим, що одним з основних його завдань є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати праці, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення. Правові акти цього міністерства сприяють правильному та однаковому застосуванню законодавства про соціальне забезпечення.

Ще однією характерною рисою джерел права соціального забезпечення може вважатися наявність серед них актів, які ухвалюються органами соціального страхування. За своєю юридичною природою вони не належать до актів державних органів, але після реєстрації у Міністерстві юстиції України набувають ознак нормативності та застосовуються на рівні з іншими нормативними актами.

Джерела права соціального забезпечення відзначаються також певною цільовою спрямованістю. Як уже відзначалося, відсутність єдиного кодифікованого акта на зразок основ законодавства чи кодексу призводить до того, що акти права соціального забезпечення здійснюють регулювання переважно лише певної групи відносин, якогось одного виду соціаль-* ного забезпечення: пенсій, допомог тощо.

Неабияку роль у системі джерел права соціального забезпечення відіграють закони про Державний бюджет на поточний рік. Завдяки Державному бюджету держава здійснює коригування багатьох показників соціального захисту своїх

82

р

гг

З.І. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

громадян, гарантуючи щорічно їм більш високі стандарти забезпечення.

Для джерел права соціального забезпечення властивою є також значна міра диференціації правового регулювання. Окремі види пенсійного забезпечення залежать, наприклад, від попередньої діяльності пенсіонерів, від належності їх до певних соціальних груп, умов праці тощо, і все це знаходить відображення у джерелах цієї галузі.

Таким чином, джерелами права соціального забезпечення є нормативно-правові акти та акти договірного характеру, які ухвалюються компетентними державними та іншими уповноваженими органами з метою врегулювання соціально-забезпечувальних відносин.

Джерела права соціального забезпечення класифікуються за різними критеріями. При цьому кожен із видів джерел поділяється на окремі підвиди, що відзначаються властивими їм ознаками та мають свої специфічні риси. Однак найбільш загальним усе ж є поділ усіх джерел права соціального забезпечення на дві великі групи з огляду на вже відомий нам критерій — юридична природа норм, що містяться в актах, які регулюють відносини соціального забезпечення. Йдеться про акти договірного характеру та нормативно-правові акти.

Перші являють собою чималу групу джерел, норми яких є результатом договірного правовстановлення, тобто прийняті за угодою двох чи більше осіб і спрямовані на врегулювання відносин учасників, які уповноважили цих осіб на підписання договору. Зазвичай нормативно-правовий договір містить правила, що поширюються на певне коло неперсоніфікованих суб'єктів, чинними є впродовж тривалого часу або безстроково, не вичерпують своєї обов'язковості визначеною кількістю застосувань і їх виконання забезпечується державним примусом.

Систему договорів — джерел права соціального забезпечення України становлять:

а) міжнародні договори (міжнародно-правові акти), які уклала, до яких приєдналася чи щодо яких у порядку право-наступництва підтвердила свої повноваження Україна;

83

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

б) договори, укладені у сфері соціального партнерства як результат колективних переговорів. Це договори, що крім регулювання трудових відносин, містять положення, які стосуються соціального забезпечення.

Виходячи з особливостей нормативно-правових угод, укладених на міжнародному рівні, їх можна поділити на два види: міжнародні договори та міжнародно-правові акти. «Міжнародний договір є виражена певним чином угода між двома або кількома державами чи іншими суб'єктами міжнародного права щодо встановлення, виконання, зміни або припинення їх взаємних прав і обов'язків»1. Ці угоди встановлюють відповідні норми права, які кожен з учасників договору зобов'язується виконувати, переважно на своїй території, стосовно другої сторони — держави або стосовно громадян цієї держави.

Існують також міжнародні угоди, укладаючи які держа-ви-учасниці беруть на себе зобов'язання дотримуватися певних норм права стосовно своїх громадян. Це — міжнародно-правові акти з прав людини. Вони поширюють свою дію на територію відповідної держави після ратифікації їх уповноваженими державними органами. До таких актів належать майже усі документи з прав людини.

Отже, систему міжнародних угод, що є джерелами права соціального забезпечення, становлять міжнародно-правові акти і двосторонні міжнародні договори України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це положення прийняте, «виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність

Международное право / Отв. ред. Ф. И. Кожевников. — М.: Международньїе отно-шения, 1981. —С. 106.                                                *

    продолжение

--PAGE_BREAK--84

. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

прав і свобод людини...»1. Застосування норм міжнародних договорів можливе, якщо вони не суперечать законодавству України і відповідають вимогам Закону України «Про пра-нонаступництво України»2.

Однак щодо міжнародно-правових актів з прав людини залежність є зворотною — законодавство України повинно відповідати ратифікованим Верховною Радою України міжнародно-правовим актам. Ці акти встановлюють загально-правові стандарти прав і свобод особи, що визначають відповідний рівень, нижче якого держави не можуть опускатися, гарантуючи права і свободи для своїх громадян. Річ у тім, що права і свободи людини перестали бути тільки внутрішньою справою держави. Тепер вони — об'єкт уваги всієї міжнародної спільноти. Універсальний набір прав і свобод, здатний забезпечити нормальну життєдіяльність людини, сформульований у таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966). Завдяки цим документам людина стала суб'єктом міжнародного права. Всі держави, що приєдналися до цих документів, зобов'язані привести своє законодавство у відповідність до них. Тобто існує пріоритет наведених міжнародних актів над внутрішнім законодавством держав-учасниць. Тим самим кожен громадянин, політичні або громадянські права якого порушено, має право звернутися безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо ним вичерпані всі існуючі внутрішні засоби правового захисту.

Отже, важливість міжнародно-правових актів для права соціального забезпечення України полягає у тому, що вони визначають основні цілі, які повинні бути досягнуті у сфері

1Преамбула Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 10. — Ст. 137. 'Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3.—Ст. 46.

85

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

соціального забезпечення, та формулюють принципи, на яких повинно вибудовуватися це право.

Крім принципів, міжнародно-правові акти встановлюють також основні права різних категорій суб'єктів права соціального забезпечення, умови реалізації цих прав, мінімальний рівень допомог та виплат. Законодавство України розвиває і конкретизує положення договорів, враховуючи економічні та соціальні чинники. Переважно норми багатосторонніх міжнародно-правових актів щодо соціального забезпечення не є нормами прямої дії, а тому потребують додаткового втручання з боку компетентних органів України.

Чимало у системі джерел права соціального забезпечення є двосторонніх угод, які містять норми прямої дії, зокрема: Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян1; Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян і їх соціальний захист2 тощо.

Велике значення для громадян України, які перебувають на законних підставах на території держав, котрі є Договірними Сторонами в міжнародних угодах з питань соціального забезпечення, має домовленість про рівний статус у цій сфері з громадянами Договірних Сторін. Такі договори укладені Україною з деякими державами, що входять до складу СНД. Це, зокрема, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав3.

Крім міжнародних угод, джерелом права соціального забезпечення в Україні є також акти соціального партнерства — колективні договори і угоди. Це специфічний вид угод (договорів) з чітко визначеними законом сторонами, спеціальним порядком його укладення, вирішенням розбіжностей і з особливим юридичним значенням.

1 Голос УкраїнйТ^1— 1997. — 23 грудня; Урядовий кур'єр. — 1997. — 25 грудня.

2 Урядовий кур'єр. — 1998. — 10 лютого.

3 Відомості Верховної Ради України. —1996. — № 26. — Ст. 113.

86

1ріг

3.1. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

Колективні договори (угоди), що укладаються між профспілками (їх об'єднаннями) як представниками інтересів найманих працівників та роботодавцями або їх представниками відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів сторін, можуть містити норми, які надають працівникам додаткові, порівняно з централізованим законодавством, пільги і переваги у сфері соціального захисту.

У всіх випадках при встановленні в колективному договорі таких норм важливо, щоб визначені ними умови не погіршували прав найманих працівників у порівнянні з тими, що їм гарантовані централізованим законодавством. Це можуть бути додаткові виплати на оздоровлення, забезпечення медикаментами, путівками, доплати до пенсій ветеранам праці, пільги для жінок, що мають дітей, додаткові гарантії для інвалідів, надання житла за рахунок підприємства та інші соціальні пільги.

Залежно від рівня соціально-партнерських відносин існують генеральна, галузеві, регіональні та локальні угоди, які регулюють виробничі, трудові та соціально-економічні відносини. Прикладом угоди соціального партнерства, що укладається на найвищому рівні, є Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки1. Тут, зокрема, містяться норми про забезпечення щоквартального збільшення заброньованих робочих місць для працевлаштування безробітних, посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, тощо.

Отже, група міжнародно-правових актів, міжнародних та національних договорів є доволі вагомою у системі джерел права соціального забезпечення України. Та все ж більш поширеним джерелом цієї галузі права продовжує залишатися

'Урядовий кур'єр. — 2004. — № 125. — 7 липня.

87

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

нормативно-правовий акт завдяки тому, що у порівнянні з' іншими джерелами права він має ряд істотних переваг. Зокрема:

—  у ньому найбільш чітко, повно і однозначно формулюються права і обов'язки учасників соціально-забезпечувальних відносин;

—  завдяки йому існує можливість найшвидше і найповніше довести зміст правових норм до безпосередніх суб'єктів суспільних стосунків;

—  він забезпечує умови для адекватного і однакового розуміння норм права;

—  здійснює оперативне реагування на потреби правового регулювання відповідних суспільних відносин;

—  нормативно-правові акти піддаються систематизації, а це сприяє полегшенню користування ними.

На відміну від актів договірного характеру, нормативно-правові акти є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, що наділені відповідними державно-владними повноваженнями, і є їхнім одностороннім волевиявленням; містять у собі правові норми; назовні виражаються у вигляді письмового документа встановленої форми; наділені юридичною силою, яка позначається на їх місці і ролі у системі законодавства та правового регулювання. За юридичною силою вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Параметри чинності нормативно-правових актів визначаються трьома напрямами: а) дією у часі, тобто вони мають певний термін чинності або не обмежуються жодними термінами; б) просторовим базисом, на який поширюється чин-, ність нормативно-правового акта; в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акта, тобто у яких завдя-. ки цьому акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

Нормативно-правові акти, що регулюють соціально-забезпечувальні відносини, містять, як правило, норми прямої дії

88

Л, /. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

ті» поширюються на всю територію України. За колом осіб їх чинність поширюється на всіх громадян України, які перебу-мають на території нашої держави, а також на тих громадян, що виїхали за кордон, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України. Крім того, у сфері дії нормативно-Нравових актів соціального забезпечення можуть перебувати Іноземці та особи без громадянства. Наприклад, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. передбачено, що право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верхов-! ною Радою України.

Окремі положення нормативно-правових актів України можуть не поширюватися на громадян іноземних держав. Це можливо у тих випадках, коли таким актом визначаються права спеціальних суб'єктів права соціального забезпечення, до яких іноземці та особи без громадянства належати не можуть — наприклад, військовослужбовці, особи, які стали жертвами політичних репресій в Україні тощо.

Одночасно існує велика кількість нормативно-правових актів, що стосуються лише певних категорій суб'єктів права соціального забезпечення: інвалідів, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Є також акти, що поширюються на спеціальних суб'єктів права соціального забезпечення, таких як військовослужбовці, науково-педагогічні працівники, державні службовці, народні депутати.

Характеристику нормативно-правових актів з права соціального забезпечення можна також здійснити на підставі їх класифікації. І для цього існують найрізноманітніші критерії. Це може бути класифікація за суб'єктами ухвалення; за вже згадуваною юридичною силою нормативно-правових актів; за сферою дії; за ступенем загальності правових норм;

89

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

за характером волевиявлення; за правовими інститутами; зо часом дії.

Отже, за суб'єктами ухвалення нормативно-правові акти права соціального забезпечення належать до актів, що видаються органами держави та недержавними органами, яким делеговано право ухвалювати такі акти (акти страхових фондів); за сферою дії вони поділяються на загальнодержавні та локальні; за ступенем загальності правових норм — на загальні та спеціальні.

За юридичною силою ці джерела можна класифікувати на закони України та підзаконні нормативно-правові акти. З-поміж останніх виділяють: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств, нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування.

Закони України як акти вищої юридичної сили з огляду на їх значимість та місце у системі законодавства соціального забезпечення поділяються на:

—  конституційні, або основні. Це передусім Конституція та закони з питань, що безпосередньо випливають із Конституції. Конституція України є Основним Законом держави, в якому серед інших визначаються права особи у сфері соціального забезпечення. Положення, закріплені в Основному Законі, конкретизуються у конституційних законах. Прикладом такого конституційного закону може бути Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»1, який конкретизує положення абзаца 1ст. 50 Конституції України: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»;

— звичайні, або поточні. Це всі інші чинні в державі закони. До цієї групи законів у сфері соціального забезпечення можна віднести Закон України «Про формування Фонду для

1Законодавство України про соціальне забезпечення. — Л., 2002. — С. 368.

90

9.1. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

йдіЙснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення».

Підзаконні нормативно-правові акти ухвалюються компетентними органами на підставі закону та спрямовані на Лоро виконання. У праві соціального забезпечення до них належать укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, положення, розпорядження міністерств та відомств України; нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. Питома вага підзаконних ііктів у системі законодавства соціального забезпечення України достатньо велика.

Підзаконні акти іноді ще називають похідними чи конкретизуючими. Такими, зокрема, є затверджені постановами Кабінету Міністрів України «Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», а також «Порядок видачі свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Для зручності користування законодавством велике значення має його систематизація, згрупування за галузями чи мідгалузями права. Особливо це є важливим для права соціального забезпечення через складність врегульованих ним правовідносин, значну кількість спеціальних суб'єктів, широке коло інститутів цієї галузі та множинність нормативно-правових актів.

Залежно від підгалузей та правових інститутів нормативно-правові акти соціального забезпечення можна систематизувати з огляду на зміст врегульовуваних ними соціально-забезпечувальних відносин на:

1) загальне законодавство;

2) нормативно-правові акти, що врегульовують:               ;і

— організаційно-правові основи соціального страхування;

— пенсійне забезпечення;

— систему допомог;

—  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

91

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

— соціальний захист інвалідів;

— соціальний захист ветеранів війни та праці;

— соціальних захист жертв політичних репресій1. Можуть застосовуватися й інші критерії систематизації

нормативно-правових актів у сфері соціального забезпечення. Зрештою, всі вони спрямовані на створення можливостей для найбільш ефективного застосування джерел, що регулюють соціально-забезпечувальні відносини.

Відзначимо ще один з видів джерел цієї галузі, який за усіма об'єктивними ознаками не зовсім вписується у задекларовану на початку структуру нормативних договорів та нормативно-правових актів. Йдеться про акти, що ухвалюються страховими фондами.

Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вони належать до неко-мерційних самоврядних організацій, що діють на підставі статутів, затверджених у встановленому законами України порядку.

У межах своєї компетенції страхові фонди вправі ухвалювати документи нормативного характеру, які стосуються прав і обов'язків страхувальників та застрахованих осіб. Такі акти підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Тобто з моменту такої реєстрації вони отримують державне санкціонування і набувають ознак правових актів. А отже, ми маємо особливий вид джерел права, який є характерним для сфери відносин соціального страхування. Це є один з варіантів так званого санкціонованого законодавства. Разом із іншими нормативно-правовими актами та нормативно-правовими договорами вони забезпечують повноту правового регулювання відносин у сфері соціального захисту громадян України.

к

1Законодавство України про соціальне забезпечення. — Л., 2002. — С. 434.

92

3.2, Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального забезпечення

Акти цієї групи, що є джерелами права соціального забезпечення, поділяються на універсальні міжнародно-правові акти, регіональні міжнародно-правові акти, двосторонні (локальні) договори України та внутрідержавні акти соціального партнерства.

Одним з перших універсальних міжнародно-правових актів, що проголошував принципи, на яких базується право соціального забезпечення багатьох країн світу, є, безперечно, Загальна декларація прав людини, яка була ухвалена резолюцією ООН 10 грудня 1948 р. Положеннями цієї Декларації закріплюється, що «кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності і вільного розвитку особистості прав у економічній, соціальній і культурній сферах за посередництвом національного й міжнародного співробітництва та у відповідності зі структурою і ресурсами кожної держави»1.

Зазначене положення дає підстави для висновку, що право на соціальне забезпечення визнається правом людини, а не громадянина конкретної держави. Це право належить до соціальних прав, оскільки людина є членом суспільства. Незаперечним є й те, що його визнання державами-учасницями передбачає пряму залежність реалізації цього права від стану соціального забезпечення та ресурсів кожної держави. При цьому рівень соціального захисту має бути таким, щоб забезпечити інше право — «право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї»2. Право на достатній життєвий рівень повинно гарантуватися засобами соціально-

1Стаття 22 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. // Действующее международное право. Сборник документов. — М.: Издво Московского независимого института международного права, 1997. — Т. 2. — С. 5.

«Там само. — Ст. 23.

93

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

го забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, настання старості або іншого випадку втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин, а також якщо винагорода за працю, якою займається особа, не забезпечує такого рівня для неї самої та її сім'ї. Декларація визнає, що материнство та дитинство дають право на особливу турботу та допомогу і звертає увагу на те, що всі діти, які народилися в шлюбі чи поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом1.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права2 від 16 грудня 1966 р. також підтверджується право людини на соціальне забезпечення. Більше того, тут називається одне з джерел соціального забезпечення, яким відповідно до ст. 9 визнається соціальне страхування. Пактом передбачено, що сім'я є основною ланкою суспільства і їй потрібно створювати усі необхідні умови соціального захисту та охорони. Особлива охорона має надаватися матерям, у тому числі у допологовий та післяпологовий період. У цьому ж документі закріплено право кожного на достатній життєвий рівень, що включає належне харчування, одяг, житло та постійне поліпшення життєвих умов.

Декларація соціального прогресу і розвитку3, проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1969 р., у тринадцяти статтях узагальнила принципи, що містилися в Загальній декларації прав людини, Міжнародних пактах про права людини, Декларації прав дитини та деяких резолюціях Організації Об'єднаних Націй. У цьому міжнародно-правовому акті було визначено цілі, яких праг-

1   Стаття 22 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. //

Действующее международное право. Сборник документов. — М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. — Т. 2. — Ст. 25.

2  Действующее международное право: Сборник документов. — М.: Изд-во Мос-

ковского независимого института международного права, 1997. — Т. 2. — С. 10.

3 Международньїе актьі о правах человека: Сборник документов. — М.: Издатель-

ская группа «Норма-Инфра-М», 1998. — С. 324.

94

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

и<* досягти міжнародне співтовариство, а також засоби і методи їх досягнення.

Зокрема відзначається, що соціальний прогрес та розвиток повинні бути спрямовані на:

— надання соціального захисту та послуг соціального піклування, створення та поліпшення системи соціального за-Лозпечення і страхування всіх осіб, які в силу хвороби, не працездатності або похилого віку тимчасово або постійно не можуть заробляти на прожиття, з тим, щоб забезпечити належний рівень життя для таких осіб, їх сімей та утриманців;

—  охорону прав матері і дитини; турботу про виховання і здоров'я дітей, проведення заходів, спрямованих на охорону здоров'я і добробуту жінок та особливо працюючих матерів під час вагітності та матерів з грудними дітьми, а також матерів, заробіток яких є єдиним джерелом забезпечення сім'ї, надання жінкам відпусток і допомог у зв'язку з вагітністю і материнством із збереженням за ними місця роботи і зарплати;

—  захист прав і забезпечення добробуту дітей, осіб похилого віку та інвалідів; забезпечення захисту тих осіб, які мають фізичні та розумові вади1.

Декларація наводить широкий перелік засобів та методів досягнення цих цілей.

Особливу увагу світової спільноти впродовж минулого століття привертали права дитини як однієї з найменш захищених категорій населення. З приводу захисту прав дитини було проголошено чимало декларацій та угод. Положення, спрямовані на захист прав дитини, містяться майже у кожному міжнародно-правовому акті з прав людини. Необхідність в такому особливому захисті дітей була передбачена Женевською Декларацією прав дитини 1924 р. і Декларацією прав дитини, ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1959 р. Норма про захист прав дитини є і у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стат-

1Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. — М.: Юри-дическая литература, 1990.—С. 328.

95

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

ті 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні соціальні* культурні права (ст. 10), а також у статутах і відповідних д кументах спеціалізованих установ і міжнародних організа цій, що займаються питаннями добробуту дітей.

Декларація прав дитини1, прийнята резолюцією Генерал ної Асамблеї ООН 20 листопада 1959 р., вказує, що дити «внаслідок її фізичної та розумової незрілості, необхід спеціальна охорона і турбота, в тому числі і належний прав вий захист, як до, так і після народження...». Крім того, п «людство зобов'язане давати дитині все найкраще», дити повинна «за будь-яких обставин бути серед тих, хто перши отримує захист та допомогу»2. Метою проголошення Декла. рації Генеральна Асамблея визначила забезпечення щасливого дитинства, користування передбаченими правами і свободами — на їх власне благо і на благо суспільства. Преамбула Декларації закликає всіх — батьків, а також чоловіків і жінок як окремих осіб, добровільні організації, місцеву владу та національні уряди — до того, щоб вони визнали ці права і домагалися їх дотримання як законодавчими шляхами, так і іншими способами. В Декларації викладено 10 принципів, на яких мають базуватися національні законодавчі та інші заходи. Серед принципів, що проголошують визнання багатьох притаманних дитині прав, таких як право на ім'я та громадянство, освіту, право на створення умов для її фізичного, духовного, розумового розвитку, атмосфери любові та розуміння, визначено, що дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. їй має належати право на здорове зростання і розвиток. З цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги та медичне обслуговування.

1 Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. — М.: Юри-

дическая литература, 1990. — С. 385.

2 Принцип 8 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 р. // Международная

защита прав и свобод человека. -— М.: Юридическая литература, 1990. — С. 387.

96

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

Гуманізм держави, моральність суспільства характеризує їх ставлення до своїх найслабших членів, якими, без сумніву, є інваліди та розумово відсталі особи. Положення про.шхист їх прав містяться у більшості міжнародно-правових актів щодо захисту прав людини та прав дитини. У сімдесятих роках минулого століття було прийнято дві окремі декларації, які стали невід'ємною частиною договірного права, спрямованого на захист інтересів соціально незахищених осіб.

Декларація про права розумово відсталих осіб1 була проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1971 р. У ній наголошується, що «розумово відстала особа має В максимально здійсненній мірі ті ж права, що й інші люди».

В плані соціального забезпечення проголошено, що розумово відстала особа має право на належне медичне обслуговування і лікування, а також право на відновлення працездатності і піклування, які дозволять їй розвивати свої здібності і Максимальні можливості. Розумово відстала особа має право на матеріальне забезпечення і на достатній життєвий рівень.

Декларація про права інвалідів2, проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1975 р., стала основою та керівництвом для захисту прав інвалідів. Декларація визнає інвалідами будь-яких осіб, які не можуть самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого і (або) соціального життя внаслідок недоліку (вродженого чи ні) його або її фізичних чи розумових здібностей.

Декларація наголошує, що інваліди мають право на економічне та соціальне забезпечення, достатній життєвий рівень, на одержання і збереження за собою робочого місця або на заняття корисною, продуктивною і нагороджуваною діяльністю.

1Международньїе актьі о правах     продолжение

--PAGE_BREAK--человека: Сборник документов. — М.: Изда-

тельская группа « Норма-Инфра-М», 1998. — С. 343. гТам само. — С. 341.

4 6-545

97

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

Зобов'язання щодо прав людини у сфері соціального забезпечення містяться також у багатьох регіональних міжнародно-правових актах. Статус регіональних мають передусім акти Ради Європи. Найяскравішим зразком тут є, звичайно Європейська соціальна Хартія1, що була ухвалена 18 жовтн 1961 р. Хартія встановлює механізм міжнародного захис економічних та соціальних прав людини для держав членів Ради Європи, до яких з 1995 р. належить і Україна. «Європейська соціальна хартія містить три категорії зобов'язань держав-учасниць. По-перше, держава-учасниця має прагнути до досягнення умов для ефективної реалізації на її території 19 прав і принципів політики у соціально-економічній галузі, проголошених у першій частині Хартії. По-друге, кожна держава-учасниця зобов'язана забезпечити реалізацію щонайменше 5 з 7 прав, перелічених у другій частині Хартії (право на працю, на організацію профспілки, на колективне ведення переговорів, на соціальне забезпечення, на соціальну і медичну допомогу, право сім'ї на соціальний, правовий і економічний захист, право робітників-мігрантів та їх сімей на захист і допомогу). По-третє, держава-учасниця має визначити, які додаткові з перелічених у Хартії прав вона захищатиме на своїй території»2.

Уряди держав-членів Ради Європи, ухвалюючи Хартію, дійшли згоди, що метою своєї політики, до здійснення якої вони прагнутимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, є досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: всі працівники та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення і на користування послугами соціального забезпечення. Інваліди мають право на соціальну реадаптацію — незалежно від причин і характеру їхньої; інвалідності. Кожна малоімуща людина має право на сс£ ціальну та медичну допомогу. Сім'я визнана Хартією голо

1Международньїе актьі о правах человека: Сборник документов. —■ М.: Изда

тельская группа«Норма-Инфра-М», 1998. — С. 570. '■Юридичний словник-довідник. — К.: Решіпа, 1996. — С. 196-197.

98

^ 3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

■ним осередком суспільства, вона має право на відповідний соціальний, правовий та економічний захист з метою забезпечення її всебічного розвитку. Крім того, матері й діти, незалежно від сімейного стану, мають право на відповідний соціальний та економічний захист.

Для гарантування права на соціальне забезпечення Договірні Сторони відповідно до ст. 12 Хартії зобов'язалися започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її діяльність, причому рівень системи соціального забезпечення повинен бути не нижчим необхідного для ратифікації Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення (МОП, № 102), а також докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень. Договірні Сторони зобов'язалися також забезпечувати рівність між власними громадянами та громадянами інших Договірних Сторін у всьому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи одержання допомоги. Право на соціальне забезпечення реалізується за допомогою таких засобів, як сумарне урахування періодів страхування або роботи, що були здійснені згідно із законодавством кожної з Договірних Сторін.

Україна підписала Європейську соціальну хартію, прийняту Радою Європи 2 травня 1996 р. А вже 7 травня 1999 р. було підписано Європейську соціальну хартію (переглянуту), яка була ухвалена Радою Європи у 1996 р. Цей документ, як зазначено у Преамбулі до нього, покликаний замінити Європейську соціальну хартію 1961 р. При цьому варто зазначити, що Європейська соціальна хартія (переглянута) містить більш широкий спектр соціальних та економічних прав людини, що визнані державами — членами Ради Європи.

Наша держава відповідно до постанови Верховної Ради України «Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії від 5 листопада 1997 р. № 620/97» має намір надати обов'язковості цьому акту на території України. Хоч, очевидно, доцільніше було б

99

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

ставити питання про ратифікацію Верховною Радою Україн саме Європейської соціальної хартії (переглянутої), а не п передньої (1961). Це дало б можливість наблизити вітчизн не законодавство до сучасного європейського, що, безпере но, є більш високого рівня, аніж те, що ухвалювалося на п. чатковому етапі створення Європейського Союзу.

Україна є також; учасницею ряду регіональних міжнаро но-правових актів, прийнятих у рамках Співдружності Нез лежних Держав. Що стосується соціального забезпечення це передусім Конвенція Співдружності Незалежних Держ про права і основні свободи людини1 від 25 травня 1995 р. угоди «Про гарантії громадянам країн — учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у галузі пенсійного забезпечення»2 від 13 березня 1992 р., «Про взаємне визнання пільг та гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців»3 від 15 квітня 1994 р., «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів»4 від 15 квітня 1994 р.

Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини підписана державами-учасницями з огляду на Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, міжнародні зобов'язання з прав людини, прийняті в рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Право на соціальне забезпечення тут гарантується відповідно до національного законодавства держав-учасниць у випадках хвороби, інвалідності, втрати годувальника, виховання дітей та в інших випадках. Ефективне здійснення права на соціальну і медичну допомогу має забезпечуватися наданням особі, що не може

1Действующее международное право: Сборник документов. — М.: Изд-во Мос-ковского независимого института международного права, 1997. — Т. 2. — С. 188.

^Урядовий кур'єр. — 1996. — 20 серпня.

3 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 25. — Ст. 102. (., .

4 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 29. — Ст. 221.

100

:і.2.Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

адобути собі засобів для реалізації цих прав власними силами, відповідних пільг у межах соціального забезпечення, допомоги, а також необхідного в разі хвороби догляду. Заходи, необхідні для забезпечення права матерів і дітей на соціальний і економічний захист, включають створення і утримання відповідних інститутів та служб. Проголошується, що кожен неповнолітній має право на особливі засоби захисту, необхідні в його становищі, з боку сім'ї, суспільства і держави.

Конвенція передбачає зобов'язання договірних сторін щодо захисту прав інвалідів — фізично чи розумово непрацездатних осіб. Це права на відновлення працездатності, професійну підготовку, повернення до суспільного життя. З цією метою держави-учасниці повинні вживати заходів для створення навчальних закладів, державних або приватних спеціалізованих установ. Заходи щодо працевлаштування, серед інших, повинні передбачати створення спеціалізованих служб з працевлаштування, установ зі спеціальними умовами праці, а також заходи щодо заохочення роботодавців, які приймають інвалідів на роботу1.

Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів2 підписана 15 квітня 1994 р. урядами Азербайджанської, Киргизької Республік, Республік Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Молдова, Таджикистан, Узбекистан, а також урядами Туркменистану, України та Російської Федерації. Угодою передбачено основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав-Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на території іншої держави-Сторони відповідно до законодавства

'Статті 16, 17 та 18 Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини // Действующее международное право: Сборник документов. — М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. — Т. 2. — С. 193-194.

1Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 29. — Ст. 221.

101

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення_____________

Сторони працевлаштування. Відповідно до законодавств;! Сторони працевлаштування трудівники-мігранти мають право на соціальне страхування і соціальне забезпечення — крім пенсійного забезпечення, яке врегульовується на підставі двосторонніх угод між державами або Угоди про гарантії прав громадян держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Законодавством Сторони працевлаштування регулюється порядок відшкодування працівникові шкоди, завданої каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, якщо інше не передбачено окремою угодою.

Джерелами права соціального забезпечення є також двосторонні угоди, які уклала чи щодо яких підтвердила свої повноваження в порядку правонаступництва Україна.

Прикладом двостороннього нормативно-правового договору може бути Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами кордонів своїх держав1, укладена 17 червня 1995 р.

Угода визначає процедурні питання надання всіх видів соціального забезпечення, крім пенсійного. Пенсійне забезпечення громадян чи осіб, котрі постійно проживають на території однієї держави, а працюють на території іншої регулюються двосторонніми угодами у цій сфері та Угодою про гарантії прав громадян держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 жовтня 1992 р. Стаття 12 зокрема передбачає, що соціальний захист для працівників, які працюють на території Сторони працевлаштування, та членів їхніх сімей здійснюється на основі законодавства цієї Сторони. Сторона працевлаштування бере на себе всі витрати, пов'язані із здійсненням соціального забезпечення всіх видів, крім пенсій-

1Урядовий кур'єр. — 1996. — 16 травня.

102

— рг~

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

його. Допомога по безробіттю призначається за рахунок Сторони виїзду згідно з її законодавством. Детально визначено Порядок відшкодування шкоди внаслідок трудового каліц-Тнп або іншого ушкодження здоров'я, одержаного у зв'язку з виконанням трудових обов'язків працівником, який працює нм підставі трудового договору (контракту), укладеного на визначений термін. Угода також визначає гарантії працівникам на випадок припинення її дії: положення Угоди залишаються чинними щодо трудових договорів (контрактів), укладених працівниками з роботодавцями, до закінчення строку, па який вони були укладені1. Угода є строковою, вона укладена терміном на 5 років і буде автоматично продовжуватись кожного разу на один рік, якщо жодна із Сторін не заявить про свій намір припинити її дію.

Прикладами аналогічних двосторонніх угод є Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав2; Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян і їхній соціальний захист3.

Ці угоди у переважній своїй частині врегульовують трудові відносини, хоч містять і окремі положення щодо соціального забезпечення. Однак є чимало двосторонніх угод України, які в основному стосуються права соціального забезпечення. Вони детально регламентують питання надання соціального забезпечення та соціального захисту громадянам договірних сторін. Так, Україною укладено та ратифіковано спеціальні двосторонні угоди щодо соціального забезпе-

1Статті 9, 11, 12 та 13 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами кордонів своїх держав // Урядовий кур'єр. — 1996. — 16 травня.

'' Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 26. — Ст. 112.; Урядовий кур'єр. — 1996. — 16 травня.

3Урядовий кур'єр. — 1998. — 10 лютого.

103

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

чення з Естонською та Латвійською Республіками, а також з Королівством Іспанія.

Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян1 укладена в Мадриді 7 жовтня 1996 р. Об'єктивною сферою застосування Угоди в Україні є законодавство щодо системи соціального забезпечення населення про: а) пенсії за віком, по інвалідності та в разі втрати годувальника; б) допомогу по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною; в) допомогу у зв'язку з нещасними випадками на виробництві і професійними захворюваннями; г) допомогу на поховання; ґ) допомогу сім'ям з дітьми; д) соціальні пенсії. В Іспанії Угода застосовується щодо системи соціального забезпечення населення про: а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю внаслідок загального захворювання, будь-яких нещасних випадків, не пов'язаних з виробництвом та материнством; б) допомогу по інвалідності, за віком, у разі смерті чи втрати годувальника; в) допомогу у зв'язку з нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями; г) допомогу для сімей.

Угода поширюється на працівників, які є громадянами Договірних Сторін, а також на членів їхніх сімей. Вона також застосовується до осіб, які мають статус біженців згідно із Женевською конвенцією від 28 липня 1951 р. та Протоколом від 31 січня 1967 р., а також до осіб без громадянства, які проживають на території однієї з Договірних Сторін, і членів їхніх сімей відповідно до Конвенції від 28 вересня 1954 р. Угода передбачає принцип рівності прав і обов'язків працівників — громадян Сторін. Норми Угоди поширюються як на працівників, що працюють на умовах найму, так і на працівників, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Характерним є те, що проживання на території Договірної Сторони не може бути умовою здійснення виплат, призначених відповідно до цієї Угоди. Виплати не можуть

1Голос України. — 1997. — 23 грудня; Урядовий кур'єр. — 1997. — 25 грудня.

104

_ 3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

скорочуватися, змінюватися, припинятися чи затримуватися, якщо пенсіонер чи особа, котрій призначена допомога (крім соціальної допомоги) на території однієї Договірної Сторони, проживає на території іншої Договірної Сторони чи на території третьої країни.

Угода укладена на невизначений термін, кожна Сторона може денонсувати її, однак права, набуті відповідно до цієї Угоди, гарантуються. Розбіжності в тлумаченні положень Угоди повинні вирішуватися Арбітражною комісією або арбітром, призначеним Головою Міжнародного суду в Гаазі.

Ще одним прикладом двосторонніх договорів, що належать до джерел права соціального забезпечення, є договір між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про Співробітництво в галузі соціального забезпечення1, підписаний Сторонами 20 лютого 1997 р., та Договір між Україною І Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення2, підписаний 26 лютого 1998 р.

Ці договори мають багато спільних рис: визначають терміни, що в них застосовуються; містять як процедурні, так і матеріальні норми права соціального забезпечення, які регулюють правовий статус громадян Договірних Сторін.

Договори регулюють соціальне забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширювалось або поширюється законодавство України чи протилежної Договірної Сторони у сфері соціального забезпечення. Договорами визначено основні напрями соціального забезпечення. В Україні це: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності; 2) допомога по материнству; 3) медичні послуги; 4) пенсії по інвалідності; 5) пенсії за віком; 6) пенсії за вислугу років; 7) пенсії в разі втрати годувальника; 8) відшкодування шкоди у випадку трудового каліцтва, професійного захворювання або смерті з цих причин; 9) допомога на поховання; 10) допомога по без-

1Голос України. — 1997. — 19 листопада; Урядовий кур'єр. — 1997. — 20 листопада. гГолос України. — 1999. — 31 березня; Голос України. — 1999.—3 квітня.

105

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

робіттю; 11) сімейні допомоги; 12) соціальні пенсії. Аналогічну сферу регулюють Договори на території протилежних Договірних Сторін, за винятком положення 12. У Латвійській Республіці — це державні допомоги соціального забезпечення, а в Естонській Республіці — народні пенсії. Договори стосуються також сфери соціального страхування. Чинність Договорів за умови письмового повідомлення Компетентного органу керівництва іншої Сторони може поширюватися на нову систему чи на нову сферу соціального забезпечення. Сторони надають на своїй території громадянам іншої Сторони, які постійно проживають або працюють на території Сторони працевлаштування, а також членам їхніх сімей, незалежно від громадянства, однакові права зі своїми громадянами як стосовно поширення на них законодавства, так і стосовно прав на соціальне забезпечення, крім порядку обчислення страхового стажу, набутого до 1 січня 1991 р. громадянами Латвійської Республіки, репатріантами, членами їхніх сімей.

Обидва Договори укладені на невизначений термін. Кожна сторона може денонсувати Договір шляхом подання письмового повідомлення. Та навіть у разі денонсації Договору права осіб, що були набуті в період його дії, не втрачають

своєї чинності.

Ще одним джерелом права соціального забезпечення в Україні є внутрішні державні акти соціального партнерства як

результат колективних переговорів. Це угоди, що укладаються між профспілками (їхніми об'єднаннями), що представляють інтереси найманих працівників, і роботодавцями відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. Залежно від рівня укладення існують генеральна, галузеві, регіональні та локальні угоди, які регулюють виробничі, трудові та соціально-економічні

відносини.

Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднань

106

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами права соціального...

нями на 2004-2005 роки1, укладена 19 квітня 2004 р. Цим актом соціального партнерства регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин на підприємствах.

Генеральною угодою, зокрема, передбачено вживати заходів, спрямованих на належне впровадження загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, а також рекомендувати при укладанні галузевих, регіональних угод та колективних договорів встановлювати зобов'язання щодо соціального захисту ветеранів праці та людей похилого віку.

Під час розроблення проектів законодавчих та нормативно-правових актів у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування (пенсійного, медичного, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням) та недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі щодо зміни розміру страхових внесків, об'єкта страхування, умов забезпечення, інших правових чи організаційних питань пропонується забезпечити їх попередній розгляд і узгодження з об'єднаннями профспілок та всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців. В Угоді наголошується, що під час складання проекту державного бюджету на відповідний рік потрібно передбачати забезпечення фінансування в повному обсязі за рахунок державних коштів витрат, пов'язаних з розмежуванням пенсійних виплат, призначених за різними пенсійними програмами та виплат незастрахованим особам з окремих видів соціального страхування.

Сторони Угоди поставили за мету розглянути можливість запровадження з 2005 р. методики обчислення сукупного доходу сім'ї, що береться для призначення державної соціальної допомоги, без урахування в ньому сум сплачених податків та внесків до фондів загальнообов'язкового державно-

ГУрядовий'ку^є:р"— «2004. — № 125.

107

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

го соціального страхування, а також здійснити аналіз стану розроблення та запровадження державних соціальних стандартів і нормативів у всіх сферах їх застосування, визначити порядок проведення їх моніторингу та терміни інформування профспілок.

При внесенні змін до Законів України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Угодою передбачено не допускати звуження обсягів існуючих державних соціальних пільг, рівнів компенсацій, доплат і допомоги, передбачених законодавством, рівня пенсійного забезпечення, ефективності заходів із збереженням здоров'я постраждалого населення та можливість їх підвищення.

Якщо Генеральна угода, галузеві та регіональні угоди — це переважно тристороннє партнерство, то локальне регулювання соціального забезпечення завжди відбувається на двосторонньому рівні. Колективні договори, які укладаються на підприємствах, в установах, організаціях, є угодами між найманими працівниками, від імені яких зазвичай виступають профспілкові організації, та роботодавцями. Ці акти соціального партнерства спрямовані передусім на регулювання соціально-трудових відносин працівників відповідних підприємств, однак можуть передбачати також заходи щодо соціального забезпечення працівників та членів їхніх сімей за рахунок підприємств. Зрозуміло, що такі заходи передбачаються лише у колективних договорах тих підприємств, установ, організацій, які є достатньо фінансово потужними й спроможними виділяти кошти з доходів та скеровувати їх на додаткові соціальні пільги. В умовах економічної скрути колективні договори містять переважно норми, які спрямовані на покращання житлово-побутових умов найманих працівників, надання їм безкоштовних путівок у санаторії та будинки відпочинку, компенсацію видатків на навчання, лікування тощо. Загалом колективно-договірне регулювання

108

_ 3.3. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

соціально-забезлечувальних відносин на локальному рівні має неабиякі перспективи і може стати у майбутньому суттєвим додатком до заходів соціального забезпечення, встановлених на централізованому, державному рівні. А колективні договори як форма соціального партнерства займуть належне їм місце у системі джерел права соціального забезпечення.

3.3. Нормативно-лравові акти як джерела права соціального забезпечення в Україні

Як уже відзначалося, до нормативно-правових актів, що є джерелами права соціального забезпечення, належать закони України та підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств та місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Серед законів України, що є джерелом права соціального забезпечення, найвищу силу має Конституція України — Основний Закон нашої держави. Характеризуючи Конституцію України, відзначимо, що вона є основою правової системи нашої держави. А це означає, що норми усіх галузей права мають бути зорієнтовані на неї і не можуть суперечити їй.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., проголосила Україну соціальною державою і серед інших прав закріпила основні права людини і громадянина у соціальній сфері.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, які пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

109

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46). Говорячи про права людини і громадянина, слід враховувати, що таке розмежування не має абсолютного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави — суб'єктів укладених між державами договорів1.

У ст. 46 Конституції України закріплено основні положення щодо права громадян на соціальний захист. Воно базується на загальних засадах діяльності соціальної держави, у якій «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3).

Право на соціальний захист громадян включає в себе «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом». Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним

1Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В. В. Копейчи-кова. — К.: Юрінком, 1997. — С. 38-40.

110

    продолжение

--PAGE_BREAK--т

В.З. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

\ страхуванням. Джерелами коштів для здійснення соціальних виплат є страхові внески громадян, підприємств, установ І організацій, а також асигнування з державного та місцевих бюджетів. Право на соціальний захист гарантується також створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Важливим є проголошення у Конституції України положення, що «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (ст. 46). Ця норма міститься у багатьох міжнародно-правових актах, у яких бере участь наша держава.

У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло. Всього цього людина, всі члени її сім'ї повинні досягати завдяки своїй трудовій діяльності. Але за певних обставин (у разі настання соціальних ризиків), коли людина не може себе забезпечити, допомогу зобов'язується надавати держава. При цьому критерієм надання матеріальної допомоги, здійснення різноманітного за формами соціального захисту в умовах кризового стану економіки є офіційно встановлена межа малозабез-печеності.

Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Як перше, так і друге спрямовані на захист найбільш цінного, що є для людини, — її здоров'я та самого життя. Право на охорону здоров'я держава забезпечує створенням мережі лікувальних закладів, вжиттям заходів щодо запобігання захворюванням. Медичне обслуговування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я здійснюється безкоштовно. Важливе значення для охорони здоров'я населення і запобігання захворюванням має розвиток різних форм медичного страхування.

111

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

Здійснення конституційного права на охорону здоров'я передбачає й заборону приховувати від населення факти, що становлять загрозу для здоров'я.

У ст. 52 Конституції України проголошуються права дитини. Основні її положення зводяться до закріплення рівноправності дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Зазначається, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Держава піклується про дітей-сиріт (утримує та виховує їх), а також про дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Таким чином, у другому розділі Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» передбачено широке коло прав у сфері соціального захисту, перелік яких не є вичерпним. Важливо, що ці права є невідчу-жуваними та непорушними. Жодна людина не може бути позбавлена своїх прав ні державним актом, ні будь-чиєю волею, незалежно від того, чи це воля однієї людини, чи групи людей, чи навіть більшості народу; і сама людина також не може їх комусь передати чи скасувати своїм власним бажанням. Непорушність цих прав означає, що вони не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод1.

Реалізація прав людини і громадянина у сфері соціального забезпечення, закріплених у Конституції України, здійснюється на підставі законів, які врегульовують відповідно інститути права соціального забезпечення, та законів, що стосуються інших галузей права, але містять положення щодо соціального захисту. Такі закони поділяються на конституційні та звичайні. Конституційні закони приймаються з питань, безпосередньо врегульованих Основним Законом і на його виконання. Всі інші закони називаються звичайними та мають об'єктом регулювання відносини соціального забезпе-

1Стаття 22 Конституції України.

112

3.3. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

чення, які не випливають безпосередньо із конституційних положень.

До конституційних законів належать акти, ухвалені передусім на виконання положень ст. 46 Конституції України. Це закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»1, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»2.

На розвиток ст. 50 Конституції України, яка проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди», було прийнято Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»3 та «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»4.

Звичайні закони можуть бути або повністю присвячені регулюванню відносин соціального забезпечення, як, наприклад, Закон України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення»,_або ж вони можуть стосуватися іншої сфери, але містити окремі норми щодо соціального забезпечення. Такими, зокрема, є Закони України «Про державну службу», «Про статус суддів», «Про наукову і науково-технічну діяльність» тощо.

Серед найважливіших законів конституційного плану, які безпосередньо стосуються соціального забезпечення, є акти, що регулюють відносини загальнообов'язкового державного соціального страхування. Базовим законом тут, безперечно, вважаються Основи законодавства України про за-

1Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 35. — Ст. 662. 2Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22. — Ст. 370. 3Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 22. — Ст. 172. 4Урядовий кур'єр. — 2000. — 16 серпня.

113

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення______________

гальнообов'язкове державне соціальне страхування1 від 14 січня 1998 р. Це конституційний закон, прийнятий відповідно до положень ст. 46 Конституції України, яка визначає соціальне страхування як одну з гарантій права громадян на соціальний захист. Одночасно він є первинним та загальним щодо інших законів, які стосуються соціального страхування й конкретизують його положення: це Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»2, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»3 та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»4, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»5.

В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначається поняття «соціального страхування» як система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання соціального захисту, в тому числі і матеріального забезпечення непрацездатних внаслідок настання соціальних ризиків громадян, за рахунок спеціальних грошових фондів, які формуються зі страхових внесків роботодавців, громадян, а також бюджетних та інших коштів.

Закон також визначає ряд основоположних понять соціального страхування. Суб'єктами права на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні. Якщо положення ратифікованих міжнародних договорів України

1 Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 23. — Ст. 121.

2 Праця і зарплата. — 2003. — № 32.

3 Відомості Верховної Ради України. — 2000. —№ 22. — С. 370.

4 Офіційний вісник України. — 1999. — № 42.

5 Праця і зарплата. — 2001. — № 8.

114

!ІЛ Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

передбачають інше, то діють норми міжнародних договорів. Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані особи (в окремих випадках — члени їх сімей), страхувальники (роботодавці та застрахо-ішні особи) та страховики (цільові фонди пенсійного, медичного страхування, страхування на випадок безробіття; від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, пов'язаними з народженням та похованням). Керівництво та управління окремими видами соціального страхування, збір, акумуляція страхових внесків, фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням здійснюються страховими фондами, які є не-комерційними самоврядними організаціями, що діють на підставі статутів. Усі застраховані громадяни є членами відповідних цільових страхових фондів, кошти яких не включаються до Державного бюджету України. Управління страховими фондами здійснюється державою та представниками суб'єктів страхування. Органами управління фондів є правління та виконавчі дирекції. Нагляд за діяльністю цільових страхових фондів здійснює Наглядова рада, державний нагляд — центральні органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України. Закон визначає види і умови надання соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням з відповідних цільових фондів. Усі суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування несуть відповідальність за належне виконання своїх обов'язків відповідно до законодавства України.

Основним законом у сфері пенсійного забезпечення є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийнятий 9 липня 2003 р. Цей Закон, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного

115

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсі" надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, щ формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бі~ джетних та інших джерел. Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

9 квітня 1992 р. було прийнято Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», що теж належить до джерел права соціального забезпечення. Цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення лише громадян України, оскільки іноземці та особи без громадянства, що проживають на території нашої держави, не можуть бути суб'єктами військового обов'язку.

Категорії осіб, на яких поширює свою дію закон, визначені у його преамбулі: це військовослужбовці всіх військових формувань, що створюються в Україні; особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України; особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи та члени їхніх сімей, військовослужбовці колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, а також військовослужбовці, що проходили службу у складі першого Чехословацького армійського корпусу в період Великої Вітчизняної війни.

Законом визначаються види пенсійного забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Це пенсія за вислугу років, пенсія по інвалідності та пенсія в разі втрати годувальника.

Крім пенсій, особи, перелічені у Законі України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», мають право також на допомоги, порядок виплат і розмір яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Джерелом ви-

116

• І..7. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

плат за цим законом є кошти Державного бюджету України. Крім того, нарахування та виплата пенсій здійснюється не органами соціального страхування, а органами соціального.шхисту населення, Міністерством оборони України, Державшім комітетом у справах охорони державного кордону України, Державною податковою адміністрацією України та пішими органами виконавчої влади.

Ще одним законом, який належить до джерел права соціального забезпечення, є Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною»1. У ньому визначаються основні засади державної політики щодо громадян, які мають ііпачні заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту тощо.

Серед законів, що безпосередньо не стосуються сфери соціального забезпечення, але містять норми, які регулюють відносини, що є предметом права соціального забезпечення, можна виділити передусім Закони України «Про державну службу», «Про статус народного депутата», «Про прокуратуру», «Про статус суддів». Вони визначають засади пенсійного забезпечення та соціальний захист ще одного виду спеціальних суб'єктів цієї галузі.

Пенсійне забезпечення осіб, що мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється за умови наявності загального трудового стажу 25 і 20 років відповідно для чоловіків та жінок за умови стажу державної служби не менше 10 років. Призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» можливе лише в разі, якщо особа виходить на пенсію, звільняючись з посади державного службовця.

Закон України «Про статус народного депутата» встановлює особливості обчислення стажу роботи, що дає право на призначення пенсії. Зокрема, до загального стажу роботи (служби) за спеціальністю зараховується не лише час роботи

1Відомості Верховної Ради України. —2000. — № 35. — Ст. 662.

117

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

депутата у Верховній Раді, а й ті періоди, коли колишній н родний депутат тимчасово не працював у зв'язку з немо ливістю надати йому попередню або рівноцінну роботу (пос ду). При досягненні пенсійного віку народному депутато України пенсія призначається у розмірі 80 % від заробіт працюючого народного депутата з урахуванням усіх допл та надбавок до посадового окладу. Граничний розмір пен не встановлюється.

Соціальне забезпечення суддів здійснюється відповідно;' Закону України «Про статус суддів», який теж належить, джерел права соціального забезпечення. Цим законом передбачено, зокрема, виплату компенсацій у розмірі різниці між втраченим заробітком і призначеною пенсією у разі заподіяння судді каліцтва чи іншого стійкого ушкодження здоров'я, що виключає можливість продовження подальшої професійної діяльності. За ним також зберігається право н пільгове отримання і придбання житлового приміщення і знижкою вартості на 50 %. А в разі виходу судді у відставк~ за ним зберігаються пільги щодо 50 % знижки плати за займане житло та комунальні послуги, право на безплатне медичне обслуговування в державних медичних закладах та надання щорічної путівки на санаторно-курортне лікування.

Пенсійне забезпечення наукових працівників державних наукових установ і організацій здійснюється відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Необхідною умовою отримання пенсії за цим законом є наявність загального стажу роботи, а також стажу роботи науковим працівником для чоловіків — не менше 20 років, а для жінок — не менше 15 років. Перелік посад, перебування на яких дає право на отримання такого пенсійного забезпечення, визначається Кабінетом Міністрів України. При виході на пенсію цим працівникам виплачується грошова допомога у розмірі шести місячних посадових ставок з урахуванням надбавок і доплат за наявності стажу роботи науковим працівником: для чоловіків — 12,5 років; для жінок — 10 років. Особливістю є те, що при переході на державну

118

' .1, Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення.»

гдужбу стаж роботи наукових працівників зараховується до етпжу роботи державного службовця, а стаж роботи на державній службі зараховується до наукового при переході державного службовця на посаду наукового працівника.

Для забезпечення соціального захисту окремих категорій населення в Україні ухвалено спеціальні закони, якими визначено додаткові гарантії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам, ветеранам війни і праці, а також тим громадянам нашої держави, які стали жертвами політичних репресій.

У відповідності із законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про основи соціальної захищеності Інвалідів в Україні», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» визначається статус цих осіб, умо-ви надання відповідного соціального захисту, джерела фінансування, органи, що здійснюють соціальний захист, контроль та відповідальність у цій сфері.

Джерелами права соціального забезпечення є також закони, що визначають надання державних допомог сім'ям з дітьми. Прикладом можуть бути закони України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», які спрямовані на реалізацію конституційного права громадян на соціальний захист — забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям. При цьому сім'єю визнається як кілька осіб, які проживають разом і (або) об'єднані законними правами та обов'язками щодо утримання, так і одинока особа1.

^Стаття 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 35. — Ст. 662.

119

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

Чільне місце у структурі джерел права соціального забезпечення займають підзаконні нормативно-правові акти. Перша позиція тут традиційно належить указам Президента України. Завдяки актам цього виду регулюється широкий спектр соціально-забезпечувальних відносин. Одним з перших у цій сфері був Указ «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін»3 від 27 грудня 1991 р., яким вперше після прийняття Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено на 100 % розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р. У 1991-1996 рр. було прийнято ряд указів про адресну допомогу з боку держави малозабезпеченим непрацездатним громадянам2, про підвищення розмірів сукупного доходу і* цільову грошову допомогу малозабезпеченим громадянам3, про статус ветераніввійськової служби, гарантій їх соціального захисту4 та ін. Указом Президента України «Про організаційні заходи щодо посилення соціального захисту малозабезпечених громадян»5 від 12 травня 1995 р. передбачено поліпшення діяльності органів соціального захисту населення та їх фінансування.

Указами Президента України встановлюються додаткові заходи соціального захисту. Так, з метою моральної та матеріальної підтримки дітей працівників, які загинули або стали інвалідами на вугледобувних підприємствах, було дозволено зараховувати їх до державних вищих і професійно-технічних закладів для навчання за гірничими спеціальностями і професіями поза конкурсом, за рахунок

1 Урядовий кур'єр. — 1992. — 1 січня.

2  Указ Президента України «Про підвищення розмірів сукупного доходу і цільову .

грошову допомогу малозабезпеченим громадянам» від 1 жовтня 1994 р. // Урядовий кур'єр. — 1994. — 19 листопада.

3  Указ Президента України «Про підвищення розмірів сукупного доходу і цільову.'

грошову допомогу малозабезпеченим громадянам» від 18 листопада 1994 р. // Урядовий кур'єр. — 1994. — 19 листопада.

4  Указ Президента України від 4 липня 1994 р. // Урядовий кур'єр. — 1994. —

7 липня. йУказ Президента України «Про організаційні заходи щодо посилення соціального захисту малозабезпечених громадян» від 12 травня 1995 р. // Урядовий кур'єр. — 1995. — 16 травня.

120

ф

3.3. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

коштів державного бюджету. їм гарантується призначення стипендії та надання місць у гуртожитках1.

Існує значна кількість указів, якими було затверджено документи програмного характеру, де визначено напрями реформування соціального забезпечення, заходи щодо реалізації соціальної політики України. Наприклад, Укази Президента України «Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» № 1166/97 від 18 жовтня 1997 р., «Про Програму здоров'я літніх людей» № 1347/97 від 10 грудня 1997 р., «Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні» № 291/98 від 13 квітня 1998 р., «Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу на Україні в період до 2010 р.» № 958/99 від 3 серпня 1999 р., «Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 р.» № 717/2000 від 24 травня 2000 р. таін.

Указами Президента України затверджено «Національну програму «Діти України»2, «Заходи щодо поліпшення становища дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків»3, ♦ Комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві»4, «Додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності»; створено Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям»5. -

1Указ Президента України «Про державну допомогу дітям, які вчаться за гірничими спеціальностями і чиї батьки загинули або стали інвалідами на вугледобувних підприємствах» від 19 травня 1999 р. № 524/99 // Урядовий кур'єр. — 1999. — 10 червня.

' Указ Президента України «Про Національну програму «Діти України» від 18 січня 1996 р.№ 63/96//Урядовий кур'єр. — 1996. — № 15-16. — 25 січня.

лУказ Президента України «Про затвердження Заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків» від 17 жовтня 1998 р. № 1153/97//Урядовий кур'єр. — 1997. — 11 червня. — № 207-208.

1Указ Президента України «Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві» від 18 березня 1998 р. № 200/98 // Урядовий кур'єр. — 1998. — 26 березня. — № 57-58.

'■ Указ Президента України «Про Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» від 19 березня І997 р. № 1104/97 // Урядовий кур'єр. — 1996. — 23 листопада.—№ 220-221.

121

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

Указами Президента України затверджуються нормативні акти, що стосуються інших галузей права, але містять норми, які регулюють відносини соціального забезпечення. Наприклад, «Положення про Міністерство праці та соціальної політики України»1 було затверджено Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. та ін.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших органів центральної виконавчої влади теж містять приписи правового характеру, якими затверджуються різного роду положення, методики, інструкції, правила тощо. Нормативні акти органів виконавчої влади мають вторинний, похідний характер та спрямовані на виконання законів — актів вищої юридичної сили.

Постанови Кабінету Міністрів України є одним з найчис-ленніших джерел права соціального забезпечення. Найчастіше вони приймаються на виконання положень законів України та указів Президента України. Наприклад, у відповідності зі ст. 8 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ухвалено постанову «Про затвердження Порядку видачі та зразка свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»2, а на виконання ст. 26 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення»3 видано постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфек-ції, і переліку категорій медичних працівників, які підляга-

1  Указ Президента України «Про Положення про Міністерство праці та соціальної

політики України» від 30 серпня 2000 р. № 1035/2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 35. — С. 15.

2 Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. № 1306 // Офіцій-

ний вісник України. — 2000. — № 34. — С. 50.

3 Відомості Верховної Ради України. — 1998. —№ 35. — Ст. 706.

122

;і,:і. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

Ють обов'язковому страхуванню на випадок інфікування Иірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку Я цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції»1.

Постановами Кабінету Міністрів України затверджуються документи, що визначають умови, порядок надання, обчислення, перерахунку матеріального забезпечення. Наприклад, постановами Кабінету Міністрів України затверджено * Порядок обчислення стажу державної служби»; «Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям»; «Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи»; «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та багато інших.

Постановами Кабінету Міністрів України, як і указами Президента України, визначаються завдання органів виконавчої влади у сфері соціального забезпечення. Наприклад, постанова «Про заходи щодо забезпечення дітей повноцінними продуктами харчування і виробами дитячого асортименту, стимулювання вітчизняного виробництва та реалізації зазначених товарів»2 затверджує План комплексних заходів а перелічених питань, в якому вказуються відповідальні за виконання затверджених положень. Цей акт також можна віднести до програмних документів, адже ним передбачаються завдання щодо законодавчого забезпечення вказаних заходів. До програмних нормативно-правових актів належить і постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів, спрямованих на реалізацію у 2001 році Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року»3.

1  Урядовий кур'єр. — 1998. — № 203-204.

2 Постанова Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2000 р. № 1389 // Офіцій-

ний вісник України. — 2000. — № 36. — Ст. 1542. 'Офіційний вісник України. — 2000. — № 36. — Ст. 1531.                , >

123

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення_____

Джерелами права соціального забезпечення є     продолжение

--PAGE_BREAK--норматив акти міністерств та інших органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України. Як і постанови Кабінету Міністрів України, вони можуть мати самостійний характер або прийматися на виконання положень нормативних актів, які мають вищу юридичну силу і регулювати відносини матеріального та процедурного характеру, спрямовані на реалізацію прав громадян у сфері соціального забезпечення.

Нормативні акти органів центральної виконавчої влади можуть визначати додаткові умови призначення матеріального забезпечення. Так, відповідно до спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України і Головного управління державної служби України «Про врегулювання питання призначення пенсій державним службовцям у зв'язку з інвалідністю та втратою годувальника на випадок смерті державного службовця»1 умовою призначення вказаних пенсій є наявність загального стажу та спеціального стажу не менше 10 років.

Акти центральних органів виконавчої влади можуть видаватися також з метою роз'яснення порядку застосування документів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

У структурі джерел права соціального забезпечення можна віднайти також незначну кількість нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. Ці органи видають та затверджують нормативні акти в межах своїх повноважень з питань соціального захисту, що віднесені до їхнього відання і фінансуються з місцевих бюджетів. Прикладом можуть бути положення щодо надання матеріальної допомоги малозабезпеченим верствам населення та деякі інші акти. Ухвалами органів місцевого самоврядування затверджуються місцеві бюджети, які зазвичай передбачають фінансування витрат на соціальне забезпечення. Зокрема, ухвалою

1Наказ від 31 липня 2000 р. № 181/40 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 34. — Ст. 1466.

124

3.3. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

Львівської міської ради «Про міський та районні бюджети м. Львова на 2005 рік» встановлено додаткове матеріальне іінбезпечення, що не було передбачене нормативними документами органів законодавчої чи центральної виконавчої плади, яким визначено фінансування видатків на придбання проїзних документів у громадському транспорті для проїзду репресованих та реабілітованих громадян, які не користуються пільгами згідно з прийнятими законами України. Серед видатків передбачено також доплати до пенсії воїнам УПА та ін.

Так загалом виглядає стан нормативно-правового забезпечення відносин соціального захисту у нашій державі. Подальший розвиток законодавства у цій сфері має бути спрямований на створення максимальних умов для забезпечення гарантій права на соціальний захист громадян України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення джерел (форм) права соціального забезпечення.

2. Які Ви знаєте види джерел права соціального забезпечення?

3. Чи є акти соціального партнерства джерелами права соціального

забезпечення?

4.  Назвіть основні ознаки нормативно-правових актів як джерел

права соціального забезпечення, б. Спробуйте класифікувати нормативно-правові акти, що є джерелами права соціального забезпечення.

6.  Чи є джерелом вітчизняного права соціального забезпечення

Європейська соціальна хартія?

7.  Охарактеризуйте роль та значення двосторонніх міжнародних

договорів, що належать до джерел права соціального забезпечення.

8.  Чи є акти локального характеру джерелами права соціального

забезпечення?

125

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення

Література

1.  Бурах В. До питання про джерела права соціального забез-

печення // Вісник Львівського національного університету. Серія юридична. — № 38. — С. 362-369.

2. Право социальногообеспечения: Учебник. — 2-е изд., перераб

танное и дополненное / Под ред. К. Н. Гусова. — М.: ООО «Т Велби», 2002. — 328 с.

3. Сирота І. М. Право соціального забезпечення в Україні: Підруч-

ник. — X.: Одісей, 2001. — С. 38-53.

4.  Статків Б. І. Міжнародно-правові акти як джерела права

соціального забезпечення / Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політичні науки. — Вип. 23. — К.: Ін-т держави і праваім. В. М. КорецькогоНАНУкраїни, 2004. —С. 337-344.

л*

126

<Ч ;'

Розділ 4

Правовідносини соціального забезпечення

4.1. Поняття та види правовідносин соціального забезпечення

Будь-які суспільні відносини, що зазнають впливу правових норм, набувають значення правових відносин і стають при цьому головним засобом виконання та втілення в життя вимог юридичних приписів. Вже відзначалося, що суспільні відносини у сфері соціального забезпечення постають у результаті дії відповідних норм права, а отже, законодавство про соціальне забезпечення є необхідною передумовою виникнення їх правової форми. Поза правом вони існувати не можуть, оскільки за своїм соціально-цільовим призначенням спрямовані на створення реальних можливостей для здійснення одного з найважливіших прав людини — права на соціальний захист.

Зазвичай наявності лише норм права недостатньо для динаміки правовідносин соціального забезпечення. Вони виникають, змінюються чи припиняються після того, як учасники майбутніх правових відносин вчинять певні дії (зареєструються у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, звернуться із заявою про призначення відповідної пенсійної виплати тощо).

127

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення___________________

Учасники правовідносин соціального забезпечення, як будь-яких інших правовідносин, наділяються суб'єктивн ми правами та юридичними обов'язками. Держава при ц му виступає гарантом реалізації цих прав та їх здійсненн Уповноважені державою органи (соціального захисту, су та ін.) здійснюють охорону і захист прав, застосовуючи за нодавство про соціальне забезпечення та норми інших га зей права (кримінального, адміністративного, фінансовою, цивільного).

Правовідносини, як відомо, завжди передбачають двосторонній зв'язок конкретно визначених суб'єктів — носіїв взаємокореспондуючих один одному юридичних прав та обов'язків. Правовідносини соціального забезпечення за кількісним складом суб'єктів є простими, оскільки права і обов'язки учасників розподілені між двома сторонами у взаємопротилежних напрямах (особа, яка зазнала впливу соціального ризику, має права, а уповноважений державою орган чи установа — обов'язки). За характером дії зобов'язаного суб'єкта ці правовідносини вважаються односторонньо активними, оскільки для реалізації суб'єктивного права зобов'язана особа має вчинити відповідні передбачені законом дії (призначити пенсію, сплатити страховий внесок тощо). Тобто вона повинна виконати конкретно-необхідний обов'язок, обсяг і порядок виконання якого завжди передбачені законом або договором.

Загалом правовідносини соціального забезпечення мають цілий ряд спільних рис і ознак, що відображають їх природу, характер, склад та зміст і завдяки яким вони виступають самостійним різновидом правових відносин. Разом з тимЕ правовідносини, що є результатом впливу норм права соціального забезпечення, досить різноманітні за своїми суб'єктами, об'єктами та підставами виникнення, у зв'язку з чим їх прийнято поділяти на окремі, відносно самостійні види. Вони утворюють певну структуру взаємопов'язаних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами різного функціонального призначення: соціально-забезпе-

128

4.1. Поняття та види правовідносин соціального забезпечення

чувальними (матеріальними), соціально-страховими та п роцедурними.

Тож характеризуючи правовідносини у сфері соціального; шбезпечення та визначаючи їх як самостійний вид правових иідносин, необхідно брати до уваги увесь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення. Тобто правовідносинами соціального забезпечення слід вважати не тільки соціально-забезпечувальні відносини, а й соціально-страхові відносини та відносини, пов'язані зі встановленням юридичних фактів, що є підставою для реалізації особою права на соціальне забезпечення (процедурні відносини).

Отже, правовідносини соціального забезпечення можна визначити як врегульовані нормами однойменної галузі права суспільні відносини, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також пов'язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.

Основою всієї системи правовідносин соціального забезпечення вважаються соціально-забезпечувальні правовідносини. Це правовідносини щодо матеріального забезпечення громадян, які зазнали впливу соціального ризику. Вони є визначальними для галузевих правовідносин. Саме завдяки їм відбувається реалізація права особи на отримання будь-якого з видів соціального забезпечення. Це типові правовідносини матеріального характеру, всі інші правовідносини цієї системи відіграють допоміжну роль.

Соціально-страхові правові відносини покликані забезпечити належний рівень фінансування та обліку соціальних коштів, необхідних для матеріального забезпечення громадян. Саме завдяки соціально-страховим правовідносинам формується фінансова база коштів, які спрямовуються на оплату соціального забезпечення конкретного виду. Так, страхові внески у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття використовуються для соціального забезпечення безробітних та членів

5 6-545                                                                                                                            129

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення_____________________

їхніх сімей, а кошти, що акумулюються у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, спрямовуються на забезпечення громадян при настанні такого випадку.

Основне функціональне призначення процедурних правовідносин полягає в організації практичної реалізації права громадян на матеріальне забезпечення. Для цього законом передбачено певний порядок та процедуру такої реалізації. Держава з прийняттям матеріальних норм одночасно визначає і форми їх реалізації, встановивши відповідні правила процедури. Скажімо, щоб отримати допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, особа попередньо має оформити у встановленому порядку листок непрацездатності. Тобто соціально-забезпечувальним правовідносинам з тимчасової втрати працездатності передують процедурні правовідносини щодо підтвердження факту непрацездатності між особою та медико-соціальною експертною комісією.

Соціально-страхові та процедурні правові відносини мають допоміжний характер стосовно матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин. При цьому вони або передують основним матеріальним правовідносинам (щодо встановлення юридичних фактів, сплати страхових внесків, реєстрації учасників відповідного соціального фонду тощо), або ж існують одночасно з ними, супроводжуючи їх впродовж усього строку існування таких правовідносин (щодо зміни групи інвалідності чи у зв'язку зі зміною виду соціального забезпечення).

Отже, як і в трудовому праві, де, крім трудових правовідносин, існують допоміжні правові відносини — працевлаштування, соціального партнерства, вирішення трудових спорів тощо, у праві соціального забезпечення основний вид однойменних правовідносин не може функціонувати без правовідносин допоміжного характеру — соціально-страхових та процедурних. Самі вони без основних, соціально-забезпечувальних, правовідносин самостійно теж не існують. І така взаємозалежність основних та допоміжних правових відно-

130

4.2. Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин

    продолжение

--PAGE_BREAK--син для права соціального забезпечення є універсальною, адже неможливо досягти повноти правового регулювання соціального забезпечення без допомоги системи соціального страхування та діяльності спеціально уповноважених державних органів щодо реалізації громадянами своїх соціальних прав.

4.2. Загальна характеристика

соціально-забезпечувальних правовідносин

Соціально-забезпечувальні правовідносини є визначальними у системі правових відносин соціального забезпечення. Вони становлять комплекс суспільних відносин, що врегульовані нормами права, та стосуються матеріального забезпечення громадян чи надання їм соціальних послуг і пільг у разі настання соціальних ризиків за рахунок коштів соціальних фондів та бюджетів різних рівнів.

За своїми сутнісними характеристиками соціально-забез-печувальні правовідносини належать до розподільчих відносин, оскільки в юридичній формі виражають і закріплюють економічні відносини перерозподілу витрат відповідних грошових коштів (Державного й місцевих бюджетів та спеціально створених фондів).

Характерною рисою соціально-забезпечувальних правовідносин є їх так звана персоніфікація (індивідуалізація). Вона виражається у тому, що обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи (наприклад, розмір пенсії) зумовлюється саме її періодом трудової діяльності та сплатою страхових внесків, розміром середнього заробітку, відсотком втрати працездатності, сімейним станом, кількістю утриманців тощо.

Чимало вчених, які досліджували соціально-забезпечувальні правовідносини (Р. І. Іванова, В. А. Тарасова, Є. Є. Ма-чульська), виділяють таку їх ознаку, як соціальну алімен-тарність1. Вони вважають, що соціальний характер право-

1Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения. — М.: Международьій центр финансово-зкономического развития, 1997. —С. 21.

131

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення___________________

відносин проявляється у тому, що кошти на їх реалізацію у з значені фонди акумулюються шляхом здійснення відповідни грошових внесків усіма фізичними та юридичними особами) тобто фактично усім суспільством. Аліментарність полягає у тому, що матеріальне забезпечення громадян здійснюється пе+; реважно на безеквівалентній основі, без попереднього та по* дальшого відшкодування сплачених коштів або наданих піль^ чи послуг. Це, на думку вчених, істотно відрізняє соціально-: забезпечувальні правовідносини від подібних правовідносин, характерних для інших галузей права. Більшість цивільних,' правовідносин (наприклад, купівлі-продажу, обміну, поставки, тощо) реалізуються шляхом безпосереднього відшкодування' вартості набутого майна чи отриманої послуги, а трудові правовідносини будуються за принципом виконання тієї чи іншої роботи за певну грошову винагороду тощо.                                   ,

Однак сучасний стан соціально-забезпечувальних правовідносин засвідчує, що не всі вони є аліментарними. Матеріальне забезпечення громадян за принципом соціальної аліментарності здійснюється лише у системі державно-', го соціального забезпечення за рахунок коштів бюджетів в обсязі, що не перевищує гарантованих державою соціальних стандартів. Це, наприклад, забезпечення допомогами дітей-інвалідів чи сімей з дітьми, які не застраховані у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, або ж пільгове забезпечення ветеранів війни чи осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, та деякі інші.

За тривалістю в часі соціально-забезпечувальні правовідносини можуть бути постійними (регулярними) або ж відбуватися як одноактна дія. Так, виплата пенсій усіх видів здійснюється щомісячно і впродовж певного терміну, на який вона призначена: наприклад, пенсії за віком та вислугу років призначаються довічно, по інвалідності — на весь час; інвалідності особи або довічно, пенсії в разі втрати годувальника — до досягнення повноліття дітьми померлого годувальника тощо. Разом з тим, такий вид соціального забезпе-

132

' -■ Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин

■іення, як допомоги, є переважно одноразовим (допомога по иагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю тощо). Надання соціальних послуг також може відбуватись мбо одноразово, або регулярно (протягом тривалого часу). Так, наприклад, побутове обслуговування одиноких осіб почилого віку органами соціального забезпечення здійснюється регулярно (2-3 рази на тиждень) протягом тривалого часу, а забезпечення інвалідів засобами пересування має одноразовий характер.

В основі соціально-забезпечувальних правовідносин лежить суб'єктивне право особи на соціальне забезпечення певного виду та відповідний йому обов'язок державних органів (юридичних осіб) призначити чи надати його.

Спектр правомочностей учасників соціально-забезпечу-вальних правовідносин, що мають суб'єктивне право, є доволі різноманітним. Вони вправі вимагати відповідних дій органів чи установ, які здійснюють соціальне забезпечення, для реалізації свого соціального права. Крім того, їм надається можливість самостійно вчиняти певні дії та право звернутися за захистом до держави в разі порушення цього права. Так, суб'єкт права на пенсію вправі вимагати: призначення пенсії визначеного виду і розміру в разі настання пенсійних ризиків, проведення перерахунку розміру пенсії (при зміні страхового стажу), переведення з одного виду пенсії на інший, а також проведення інших передбачених пенсійним законодавством дій.

Правомочностям суб'єкта права на соціальне забезпечення відповідає юридичний обов'язок відповідного органу соціального захисту призначити та здійснити надання соціального забезпечення. Юридичний обов'язок разом із суб'єктивним правом, як уже наголошувалося, становлять основу змісту правовідносин цього виду, а отже, й зумовлюють їх активний характер.

Фізичні особи, які виступають суб'єктами права на соціальне забезпечення, наділені також певними юридичними обов'яз-

133

Рочділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

ками. Так, законодавством передбачено, що пенсіонер зобов'язаний своєчасно повідомляти про обставини, які можуть спричинити зміну розміру пенсії або припинити її виплату (зміни в складі сім'ї пенсіонера, переосвідченпя у МСЕК тощо). Зо невиконання цих юридичних обов'язків до пенсіонерів застосовуються передбачені пенсійним законодавством санкції. Наприклад, при одержанні з їх вини зайвих сум пенсії на них покладається обов'язок відшкодувати завдану шкоду.

Характерною особливістю соціально-забез печу вальних правовідносин с те, що на відміну від багатьох інших правових відносин вони в ідеалі як відносини суспільні не можуть існувати позо сферою правового регулювання. Та обставина, що при характеристиці предмета права соціального забезпечення ми виходили із класичного їх розуміння як суспільних відносин, що існують у сфері соціального захисту і потребують свого законодавчого впорядкування, стаючи тим самим предметом права, зовсім не означає, що об'єктивно такі відносини можливі без правового регулювання. Якщо інші суспільні відносини (майнові, трудові, сімейні, земельні тощо) можна уявити і без їх правової форми, то відносини соціального захисту завжди с правовими відносинами. Адже не можуть існувати відносини з нарахування й виплати, наприклад, пенсій, якщо попередньо не буде проголошено право на пенсію. Так само не можна отримати субсидію на покриття комунальних послуг, якщо держава не гарантуватиме такої можливості. Отже, соціально-забезпечувальні відносини у їх ідеальному вигляді завжди мають правову форму. Т у традиційному значенні суспільних відносин як таких, відносин соціального захисту не буває1.

■Сучасний стан розпитку суспільних відносин у державах з високим рівнем правового.забезпечення фактично впключяс існування не правових форм цих відносин. Навіть якщо врахувати, що частина відносин все ж врегульовується іншими видами соціальних норм (моральними, звичаєвими, релігійними, корпоративнії ми тонні), відсоток відносин, що забезпечуються правовими нормами, о абсолютно найвищим. Тому коли ми відзначаємо, що існують, наприклад, відносини купітїлі-ііродажу, трудові, сімейні чи інші, то ми тим самим уявляємо, що йдеться відразу про правові види цих відносин. Всі вони вже врегульовані правовими нормами і поза правом практично не існують.

134

\-.і гильни харіїніперистпка социігіьно-.шбслісчіівагіьних праекшиЬіосин

Зазначена обставина досить суттєво вплинула по характер

ндичних фактів, які породжують виникнення, зміну та

н чинення соціально-забезпеч у вальних правовідносин.

іьіпе того, при цьому визначальними тут все ж є юридичні

■ к'ти, які виступають підставами виникнення цих відно-

Гллузева наука такі факти, що лежать в основі соціального снувальних правовідносин, називні-: юридичними                  і.адами, виділяючи при цьому три необхідні елементи               і лдичіюго фактичного складу (окремі юридичні факти). Це               |< родусім об'єктивні обставини (факти), а також волсвияв-,іпя особи на отримання конкретного виду соціального за-                | | шочення І рішення компетентного органу про прпзпачен-                ' > відповідного виду соціального забезпечення. Кожен із цих                І і -плинних фактів, що у сукупності формують юридичний                \, іад, г, необхідним для виникнення еоціально-зобезпечу-                §. ! ьних правовідносин. Відсутність хоча б одного з еле-                || лтів цього ланцюжка виключає можливість становлення                | жових відносин.                                                                                                                і. !■ Об'єктивні факти — це такі передбачені юридичними ігор-                іц ^і 11 конкретні соціальні обставини, які є необхідними для                ::-пикнення у особи права на певний вид соціального забез-                ]'. іоння. Воші бувають абсолютно та відносно об'єктивними                 ■[ ктами.                                                                                                                   ,; і Абсолютно об'єктивними фактами, тобто такими, що не                П іежать від волі самого суб'єкта правовідносин, вважають-                 ,! соціальні ризики та стать особи. Вони визначають вид пра-                 і 'йдноеин та умови їх динаміки.                                                                      ;■ Відносно об'єктивними фактами с обставини, наявність                 !; відсутність яких ставиться у залежність від волі суб'єктів мвовідносин. Такими є страховий стаж особи, її заробіток деякі інші.

Другий елемент юридичного складу повністю стосується                 !:

і'ри свідомого волевиявлення суб'єкта права на соціальне                  '' "іезпечення, а тому такі факти прийнято називати діями. об правовідносини соціального забезпечення постали в ре-

135

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

альності, необхідним є волевиявлення (ініціатива) громадянина або іншої, визначеної законодавством, особи, яка діє в інтересах отримувача. Волевиявлення зазвичай має письмову форму і проявляється у вигляді заяви до відповідного компетентного органу, який ухвалює рішення про надання особі належного виду соціального забезпечення.

Найбільш характерним прикладом елементів волевиявлення, що властиві правовідносинам соціального забезпечення, можуть бути підстави виникнення пенсійних правовідносин усіх видів. Вони постають за наявності визначеної у законодавстві певної сукупності юридичних фактів, яка є індивідуальною для кожного з видів таких правовідносин. Так, для виникнення пенсійних правовідносин за віком юридичний склад повинен містити такі елементи: досягнення особою пенсійного віку; наявність страхового стажу зазначеної тривалості; волевиявлення громадянина та рішення компетентного органу про призначення пенсії. Для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням інвалідів юридичними фактами є: наявність однієї з трьох груп інвалідності у поєднанні з її причиною (загальне чи професійне захворювання); наявність страхового стажу певної тривалості (для пенсійного забезпечення по інвалідності внаслідок загального захворювання); волевиявлення інваліда та акт відповідного компетентного органу про призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю.

Необхідним елементом юридичного фактичного складу є і

    продолжение
--PAGE_BREAK--рішення державного органу. Саме воно і зумовлює динаміку соціально-забезпечувальних правовідносин.

Рішення про призначення пенсії констатує наявність усіх необхідних умов для виникнення, зміни чи припинення пенсійних правовідносин. У фактичному складі — це завершальний елемент, який у сукупності з іншими призводить до певних юридичних наслідків — призначення соціальної виплати, зміни її розміру, припинення виплати тощо.

У сфері недержавного пенсійного забезпечення зовнішнім проявом волевиявлення сторін (скажімо, пенсійного фонду

136

4.2. Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин

та вкладника) може стати пенсійний контракт. Змістом цього договору вважатимуться пенсійні ризики, настання яких зумовлює виникнення у особи-учасника права на пенсію, істотні умови застосовуваної пенсійної програми та умови реалізації пенсійного права особи. Укладення пенсійного контракту є первинним елементом юридичного фактичного складу у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Варто зазначити, що традиційна класифікація юридичних фактів за правовими наслідками на правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі у сфері соціального забезпечення є до певної міри умовною. Тут за певних обставин один і той самий юридичний факт може мати різні правові наслідки. Так, смерть пенсіонера припиняє правовідносини з матеріального забезпечення пенсією за віком і може стати підставою для призначення виплати у зв'язку із втратою годувальника.

Соціально-забезпечувальні правовідносини, утворюючи єдину цілісну структуру, є, тим не менше, досить неоднорідними, що дає підстави класифікувати їх за різними критеріями.

Найпоширенішою можна визнати класифікацію за видами соціального забезпечення, де, як відомо, виділяють пенсійне забезпечення, допомоги, соціальні пільги та соціальне обслуговування. Зазначені види зумовлюють відповідний поділ соціально-забезпечувальних правовідносин на пенсійні, допомогові та правовідносини щодо надання соціальних пільг і обслуговування. Натомість чимало з цих видів можна класифікувати на окремі підвиди залежно від виду соціального забезпечення, на який претендує особа. Так, правовідносини у сфері державного пенсійного забезпечення поділяють на правовідносини пенсійного забезпечення за віком, у зв'язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання, внаслідок професійного захворювання та внаслідок втрати годувальника (у солідарній пенсійній системі), щодо забезпечення довічною пенсією чи одноразовою виплатою (у накопичувальній системі).

137

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

Для класифікації допомогових правовідносин, як і для класифікації самих видів допомог, використовуються дещо інші критерії. Так, за характером суб'єктного складу всі ці правовідносини поділяються на правовідносини з надання соціальних допомог сім'ям з дітьми, тимчасово непрацездатним громадянам, безробітним, малозабезпеченим особам, особам, що постраждали внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха; а за джерелами фінансування — на правовідносини по допомозі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та у бюджетній сфері.

Чимало з цих видів потребує ще більш детального поділу. Так, класифікуючи допомоги сім'ям з дітьми за соціальним ризиком, можна виділити: допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, одноразові допомоги при народженні дитини, допомоги для догляду за дитиною, допомоги на дітей одиноким матерям тощо.

4.3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

Об'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин вважаються конкретні матеріальні блага, з приводу яких во-. ни виникають. Такими, зазвичай, є визначені законодавст- -вом види соціального забезпечення. Як уже зазначалося, до них належать: пенсії, соціальні допомоги, соціальні пільги •■• та соціальне обслуговування. Кожен з цих видів соціального забезпечення, що виступає об'єктом правових відносин, має властиві йому особливості, завдяки яким їх можна відрізняти від інших аналогічних виплат чи послуг.

Варто наголосити, що незважаючи на доволі активне впровадження до сфери суспільних відносин термінів і по-; нять, що визначають соціальний захист населення, існування розвиненої нормативної бази, законодавець так і не спромігся закріпити легальне визначення поняття жодного з об'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин. Навіть ті положення законів, які на сьогодні легалізують поняття '

ОКремИХ ВИДІВ ПеНСІЙ, ДОПОМОГ ЧИ ПІЛЬГ, Є НІЧИМ ІНШИМ, ЯК:

138

4.3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

спробою дати пояснення, в якому значенні вживаються ці терміни у відповідних законах1. Тому чимало науковців вважало за потрібне долучитися до проблеми з'ясування поняття, ознак та видів соціального забезпечення. І найбільш дослідженою тут, як видається, є пенсія.

Поняття «пенсія» має латинське походження і у буквальному перекладі означає «платіж (виплата)». Беручи за основу таке її розуміння, вчені-правники визначають пенсію як щомісячну (регулярну), періодичну виплату, що надається громадянам у грошовій формі2.

При визначенні пенсії акцентується увага на її грошовій формі. І це закономірно, адже саме грошова форма пенсійного забезпечення пройшла випробування часом й дістала визнання світового співтовариства. Вона вважається найбільш прийнятною та оптимальною завдяки тому, що не обмежує можливостей пенсіонера у задоволенні своїх потреб.

Характерними ознаками пенсії називають регулярність та систематичність пенсійних грошових виплат. Вона виплачується не у вигляді одноразової виплати, не епізодично, а щомісячно (систематично протягом тривалого проміжку часу) з тим, щоб бути постійним джерелом засобів до існування. Як виняток, у недержавній пенсійній системі існує одноразова виплата пенсії у випадках, що прямо зазначені у законодавстві.

Ще однією ознакою пенсії вважається її компенсаційний характер. Найбільш повно це знаходить своє відображення через механізм призначення пенсії. Розмір пенсії визначається у прямій залежності від обсягу винагороди, яку особа отримує за трудову діяльність. Зазвичай пенсія є нижчою від заробітної плати і встановлюється вона у відсотках до неї.

1 Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування*, «Про

недержавне пенсійне забезпечення».

2 Цікаво, що у польській мові слово «пенсія» використовується для позначення за-

робітної плати, яка виплачується працівникові у трудових правовідносинах. А пенсія у тому значенні, яке надається їй в українській мові, польською звучить як «емеритура», або «рента».

139

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

При визначенні поняття «пенсія» у навчальній літературі звертається увага на підстави її призначення та виплати. При цьому наголошується, що виплата її провадиться державою у зв'язку з настанням певної обставини у житті людини — досягнення відповідного віку, інвалідності, смерті годувальника1. Та, як видається, така ознака не є характерною для визначення «пенсії». Адже переліку визначенні всіх підстав пенсійного забезпечення призведе до ускладнення самого поняття пенсії та позбавить його лаконічності. Більше того, воно зовсім не ідентифікуватиме пенсію в системі інших видів соціального забезпечення, оскільки право на будь-який вид соціального забезпечення, в тому числі на допомоги, соціальні пільги, виникає за умови настання соціальних ризиків (пенсійного віку, інвалідності, втрати годувальника тощо).

Отже, пенсією вважатиметься грошове зобов'язання держави чи уповноваженого нею суб'єкта, що виплачується особі для її утримання з підстав та на умовах, передбачених законом у розмірі, що залежить від страхового стажу особи та її доходу.

Вітчизняне законодавство передбачає виплату двох видів пенсій: страхових та спеціальних.

Страхова пенсія — це щомісячні грошові виплати, які здійснюються застрахованим громадянам при досягненні ними пенсійного віку, встановленні інвалідності чи у зв'язку з втратою годувальника за рахунок коштів соціальних страхових фондів у порядку і розмірах, визначених законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Страхова пенсія передбачає три види пенсійних виплат, які призначаються та виплачуються особі окремо у солідарній, накопичувальній обов'язковій та недержавній пенсійних системах. У кожній з них особа має право лише на

1Захаров М. Л., Тучкава 3. Г. Азбука соціального обеспечения. — М., 1987. — С. 105.

140

4.3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

один, визначений законом чи пенсійним контрактом, вид пенсії.

У солідарній пенсійній системі особа має право на пенсію за віком, по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника. Накопичувальна обов'язкова система передбачає виплату довічної пенсії або одноразової пенсійної виплати, а система недержавного пенсійного забезпечення — довічної пенсії, пенсії на визначений період або ж одноразової пенсійної виплати.

Другим видом пенсійних виплат є спеціальні пенсії. Умови та порядок призначення таких пенсій встановлюються спеціальним законодавством, яким визначається особливий правовий статус осіб, що виконують державні чи інші суспільно значимі функції, мають особливі заслуги перед державою, а також тих, що постраждали внаслідок техногенних та екологічних катастроф. Єдиного закону про спеціальні пенсії в Україні немає. Тому при визначенні пенсійного забезпечення таких осіб використовується декілька відповідних законодавчих актів.

За суб'єктами, що мають право на спеціальні пенсії, їх поділяють на пенсії для:

— військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу внутрішніх справ;

—  осіб, які виконують обов'язки державної служби (державні службовці та прирівняні до них особи, посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді та службові особи органів прокуратури);

— наукових (науково-педагогічних) працівників; осіб, які мають особливі заслуги перед Україною;

—  осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Варто зазначити, що за цільовим спрямуванням спеціальні пенсії виплачуються як додаток до страхової пенсії, яку особа може мати у солідарній пенсійній системі. А тому існують спеціальні пенсії за віком, по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника.

141

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення_____________________

Пенсія за віком у системі спеціальних пенсій має назву пенсія за вислугу років. Основною особливістю, що є властивою для пенсії за вислугу років, є те, що вона призначається за умови припинення особою виконання трудової діяльності, яка зумовила право на такий вид пенсії. Ця обставина береться до уваги при визначенні пенсії за вислугу років. Вважається, зокрема, що це щомісячні грошові виплати із Державного бюджету чи Пенсійного фонду, що призначаються пожиттєво, з метою компенсації заробітку, втраченого у зв'язку з припиненням роботи чи служби, особам, які мають встановлену законом тривалість вислуги років1.

Коло суб'єктів, які мають право на спеціальну пенсію за віком, визначається відповідно до окремих законів України: «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про державну службу», «Про державну підтримку засобів масової інформації та спеціальний захист журналістів», «Про дипломатичну службу», «Про судову експертизу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата», «Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також Митним кодексом України.

Крім пенсій, окремим видом матеріального соціального забезпечення, що є об'єктом соціально-забезпечувальних правовідносин, вважаються     продолжение

--PAGE_BREAK--соціальні допомоги.

В юридичній літературі існує чимало визначень цього виду соціального забезпечення. Усі вони, як правило, відображають найбільш характерні ознаки та особливості, властиві соціальним допомогам за правом соціального забезпечення.

1ИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 289.

142

4.3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

Передусім наголошується, що допомоги у переважній більшості надаються лише у грошовій формі. Відзначається також, що вони, як правило, мають тимчасовий характер. їх виплачують або одноразово, або періодично впродовж нетривалого строку. Так, допомога по вагітності та пологах за загальним правилом призначається на весь період однойменної соціальної відпустки, що надається для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років.

При визначенні соціальних допомог вважається за потрібне відобразити їх цільове призначення. Воно залежить від виду допомоги, яка надається особі. Так, допомоги мають на меті компенсацію втраченої заробітної плати особи (наприклад, допомога в разі тимчасової непрацездатності) або ж спрямовані на підтримку особи незалежно від факту її трудової діяльності (наприклад, одноразова допомога при народженні дитини є нічим іншим, як додатковою соціальною підтримкою сім'ї у випадку народження дитини).

Ще однією ознакою соціальних допомог є те, що умови та порядок їх призначення передбачені законами України. Органи місцевого самоврядування можуть ухвалювати рішення про надання додаткових видів допомог за кошти місцевих бюджетів, що, однак, не позбавляє особу права на всі, передбачені законодавством види соціальних допомог.

Остання ознака, яка характеризує соціальні допомоги як вид соціального забезпечення, — це їх розміри. За чинним законодавством допомога може виплачуватися у відсотках співвідносно до заробітної плати особи та еквівалентно її страховому стажу (це правило переважно стосується соціальних допомог, які виплачуються в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування) або ж у встановленій законом твердій сумі (фіксований розмір мають допомоги, які виплачуються за рахунок коштів місцевих бюджетів).

Враховуючи усі зазначені обставини, соціальну допомогу можна визначити як короткострокову грошову виплату, що надається з метою компенсації втраченого особою заробітку

143

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення_____________________

чи для її додаткової підтримки в разі настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових фондів чи бюджетів різних рівнів.

Видовий поділ допомог та критерії їх розмежування визначаються здебільшого законодавцем у відповідних нормативно-правових актах. Тому в науковій літературі соціальні допомоги прийнято класифікувати за підставами їх настання (соціальними ризиками) та за суб'єктами, що мають право на такі допомоги. Видами тут є: допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, по безробіттю, від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги на поховання, допомоги малозабезпеченим сім'ям, дітям-інвалідам чи інвалідам з дитинства. Кожен із названих видів можна поділити на підвиди залежно від соціальних ризиків, що лежать в основі виникнення права на такі допомоги.

Важливе значення має поділ усіх допомог залежно від джерела їх виплати. Саме така класифікація визначає особливості правової природи кожного з видів допомог. За цим критерієм розрізняють страхові та державні (нестрахові) соціальні допомоги.

Страховими допомогами вважаються одноразові або періодичні грошові виплати короткострокового характеру, які здійснюються за рахунок коштів соціальних страхових фондів при настанні страхового випадку. На відміну від страхових, державні допомоги виплачуються незастрахованим особам за кошти державного або місцевого бюджетів. Лише страховими бувають допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, нещасним випадком на виробництві. Натомість допомоги малозабезпеченим сім'ям, особам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам чи інвалідам з дитинства є виключно нестраховими. Змішаний характер, залежно від того, застрахована особа в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування чи ні, мають допомоги у зв'язку з безробіттям, допомоги сім'ям

144

4.3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин

з дітьми. Щоправда, від того, чи застрахована особа у системі соціального страхування, залежить розмір такої допомоги.

Ще одним видом соціального забезпечення громадян є соціальні пільги. Вони передбачають право особи на безкоштовне користування певними видами послуг (безоплатний проїзд у міському транспорті) чи їх привілейоване одержання (переважне право вступу до вищих навчальних закладів). Соціальні пільги — це певна підтримка, що є додатковим соціальним забезпеченням особи. Вони надаються їй незалежно від будь-яких інших видів соціального забезпечення.

Найперше, що варто зазначити при характеристиці соціальних пільг, є те, що їх призначення та надання пов'язане зазвичай із соціальними ризиками так званого публічного характеру. Йдеться про випадки, коли особа постраждала від певних подій в державі чи, навпаки, її діяльність стала особливо значимою для держави та була визнана особливими заслугами.

Соціальні пільги надаються:

— ветеранам війни;

— ветеранам праці;

— особам, які мають особливі заслуги перед державою;

— багатодітним сім'ям;

—  особам, які належать до постраждалих від Чорнобильської катастрофи;

— дітям-сиротам;

—  реабілітованим особам, пенсіонерам, інвалідам, дітям-інвалідам.

Отже, соціальними пільгами вважаються передбачені законодавством можливості повного чи часткового звільнення особи від виконання обов'язку або надання додаткових прав при настанні соціального ризику за наявності у особи значних заслуг перед державою. За характером усі соціальні пільги можна поділити на:

— житлово-комунальні;

— медико-реабілітаційні;

— транспортні;                                                                    «У

— соціально-побутові; -

145

Розділ 4. Правовідносини соціальногозабезпечення

— пенсійні;                                                             ; а

— соціально-трудові.

Ще одним видом соціального забезпечення, що виступає об'єктом соціально-забезпечувальних правовідносин, є соціальне обслуговування особи. Соціальне обслуговування визначається як діяльність державних органів чи уповноважених державою установ щодо надання громадянам соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг та матеріальної допомоги з метою їх соціальної адаптації та реабілітації.

Чинним законодавством передбачено, що соціальне обслуговування може надаватись як соціальні послуги або як матеріальна підтримка громадян. Залежно від суб'єкта (отримувача соціальних послуг) вони бувають декількох видів. Зокрема, ті з них, що надаються особам, застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, або особам, прирівняним до них, можуть бути поділені з огляду на соціальні ризики на: соціальні послуги безробітним, тимчасово непрацездатним та особам похилого віку. Соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян за формою його здійснення можна поділити на: соціальні послуги вдома та ', стаціонарне соціальне обслуговування. За цим критерієм розрізняють також стаціонарне соціальне обслуговування інвалідів, соціальне обслуговування дітей, соціальну реабілі тацію та адаптацію інвалідів, санаторно-курортне лікуваї ня, забезпечення протезно-ортопедичними виробами, нада; ня засобів пересування.

Матеріальна підтримка як різновид соціального обслуг; вування у переважній більшості є натуральною за формою та полягає у наданні особі, яка потрапила у важкі життєві об-! ставини, необхідних матеріальних благ: речей, одягу, засобів пересування тощо.

4.4. Страховий стаж

за правом соціального забезпечення

Страховий стаж, що є одним з юридичних фактів, які забезпечують реалізацію соціальних прав громадян України,

146

4.4. Страховий, стаж за правом соціального забезпечення

є порівняно новою обставиною, з якою норми права пов'язують виникнення правових відносин. Ще донедавна аналогічну функцію виконував інший юридичний факт — трудовий стаж. Термінологічно обидві ці обставини є подібними, однак вони відмінні за своїми змістовними характеристиками.

Трудовий стаж визначається як тривалість (період) трудової діяльності особи в системі суспільної організації праці і обчислюється на підставі записів до трудової книжки працівника. На відміну від нього, страховий стаж передбачає обчислення тривалості сплати особою або на її користь іншими зобов'язаними суб'єктами страхових внесків до спеціальних страхових фондів.

Запровадження в системі соціального захисту страхового стажу замість трудового є віддзеркаленням нових економічних перетворень та змін у соціальній політиці держави. Відмова від планово-розподільчої системи та перехід до соціально-ринкових відносин, де головна увага акцентується на особистій відповідальності особи за майбутні соціальні ризики, зумовили переорієнтацію в оцінці юридичних фактів. Тепер для одержання особою соціальних виплат у системі загальнообов'язкового соціального страхування необхідним є не лише факт заняття нею суспільно корисною діяльністю, а й факт сплати соціальних страхових внесків. За відсутності останнього особа такої допомоги не отримає. Страховий стаж є своєрідним відображенням часткової участі особи у формуванні загальнообов'язкової державної системи соціального страхування та слугує підставою для обчислення її майбутніх соціальних виплат.

Страховому стажу у системі права соціального забезпечення надається досить важливе значення. В одних випадках з ним пов'язане виникнення самого права на відповідний вид соціального забезпечення, в інших — від його тривалості залежить розмір соціально-забезпечувальної виплати. Зокрема, при загальній тривалості страхового стажу особи до 5 років розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності стано-

147

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

витиме 60 % її заробітку; від 5 до 8 років — 80 %; понад 8 років — 100%.

Найузагальненіше визначення страхового стажу міститься в Основах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Тут він визначається як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

Страховий стаж є водночас правостворюючим юридичним фактом (оскільки необхідний для призначення різних видів соціальних виплат) і правозмінюючим {його збільшення призводить до зміни і перегляду суми вже призначених пенсій). Законодавець в одних випадках надає значення тривалості страхового стажу як умові для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення (всіх видів пенсій, наприклад), а в інших — його тривалість лише пре-зюмується. Зокрема, для призначення допомоги по вагітності та пологах чи у разі нещасного випадку на виробництві, що спричинив втрату працездатності, законодавством не вимагається кількісного критерію страхового стажу. Достатнім вважається факт, що особа є застрахованою, а отже, передбачається, що вона є потенційним носієм страхового стажу.

Особливості обчислення страхового стажу стосовно певних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначаються відповідними законами України. Зокрема, в Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими з народженням та похованням» цьому присвячено статті 6 і 7, у Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» це статті 4 і 5, Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відвів для цього статті 8-11, а Закон

148

4.4. Страховий стаж за правом соціального забезпечення

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» — статті 11 і 12.

Як уже зазначалося, наявність страхового стажу визначається фактом сплати страхових внесків (платежів) уповноваженими суб'єктами. Розмір таких внесків встановлено законодавчими актами.

Базовими величинами для обчислення страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є заробітна плата особи або інший дохід, у тому числі і дохід від підприємницької діяльності. Страхові внески сплачуються особою самостійно, або (та) її роботодавцем. До страхового стажу зараховуються також періоди трудової діяльності (трудового стажу) особи, набуті нею до запровадження у нашій країні загальнообов'язкової системи соціального страхування, тобто до 1998 р.

Страховий стаж є сукупністю відповідних періодів, протягом яких особа самостійно або на її користь інші уповноважені суб'єкти сплачують страхові внески до спеціалізованих страхових фондів. Тобто факт виконання особою якоїсь певної роботи чи зайняття нею підприємницькою або іншою суспільно корисною діяльністю не впливає на характер самого страхового стажу й не дає підстав виділяти (як це прийнято, наприклад, щодо трудового стажу) загальний чи спеціальний страховий стаж. Від того, яку роботу, вид діяльності виконує чи посаду займає застрахована особа і які вона у зв'язку з цим має доходи, залежить лише розмір страхових внесків та розмір соціально-забезпечувальних виплат. Отже, страховий стаж за своїм характером є в усіх випадках однорідним явищем. І він або є, або його немає зовсім, якщо особа не застрахована у встановленому законом порядку.

Тривалість страхового стажу безпосередньо впливає на зміст правомочностей суб'єктів правовідносин. Чим більша тривалість страхового стажу, тим більшими зазвичай є розміри соціальних страхових виплат. Страховий стаж є юридичним фактом, з яким пов'язано призначення усіх видів пенсій у солідарній пенсійній системі, та допомоги по

149

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення_____________________

тимчасовій непрацездатності, а також допомоги по безробіттю.

Деякі вчені, характеризуючи страховий стаж, виділяють як різновид останнього так званий спеціальний стаж1. При цьому вони наголошують, що інститут спеціального стажу виник як наслідок запровадження в державі особливих програм пенсійного забезпечення відповідних категорій працівників, тобто намагаються зосередити увагу саме на особливостях умов та змісту виконуваної працівником роботи.

Як уже зазначалося, робота в певних умовах праці чи на відповідних посадах, з якою законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) забезпечення пенсіями, не може впливати на характер страхового стажу, а тому відсутні об'єктивні умови для виділення його спеціального виду. Очевидно, що йдеться не про страховий, а про трудовий стаж спеціального виду у його традиційному значенні. Тобто для одержання відповідного пенсійного забезпечення застрахована особа повинна мати, крім страхового стажу, ще й спеціальний трудовий стаж.

Спеціальний трудовий стаж, якому надається значення юридичного факту для виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин, поділяється на два види: 1) спеціальний стаж, який дає право на призначення пільгового пенсійного забезпечення в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування »; 2) так звана вислугу років як особливий вид спеціального страхового стажу, що зумовлює виникнення права на пенсію за вислугу років, якщо це передбачено спеціальними законами.

З огляду на правила обчислення, перший вид спеціального трудового стажу можна поділити на декілька підвидів. Це, зокрема:

1Никонов Д. А., Стремоухов А. В. Право социального обеспечения. — М.: Закон и право, 2004. — С. 68-100.

150

4.4, Страховий стаж за правом соціального забезпечення

а)   стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, визначених Списком № Iі;

б) стаж працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість на яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, визначених Списком № 22;

в) період трудової діяльності, яка здійснювалась в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них3;

г) період трудової діяльності на територіях радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи4.

Другий вид спеціального трудового стажу, що застосовується у пенсійному забезпеченні, має назву вислуга     продолжение

--PAGE_BREAK--років.

Вислугою років вважаються відповідні періоди виконання особою особливого виду трудової діяльності, а саме: державної служби, військової служби, служби і роботи в правоохоронних органах, а також іншої суспільно корисної діяльності, які дають право на пенсію незалежно від віку, але за умови звільнення зі служби (роботи), у зв'язку з якою призначається пенсія5.

Важливою рисою вислуги років є те, що вона, як і вік та страховий стаж, належить до основних підстав, що зумовлюють право на пенсію. Таке її значення безпосередньо випливає із законодавчої презумпції про втрату професійної працездатності чи придатності внаслідок тривалого виконання того чи іншого виду діяльності до настання віку, який дає право на пенсію за віком на загальних підставах.

іПостанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 16 січня 2003 р.

2 Там само.

3  Закон «України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ.

4   Україна за своїм географічним розміщенням розташована далеко від районів

Крайньої півночі. Переважно цей вид стажу береться до уваги щодо тих осіб, які за радянських часів працювали у відповідних районах. г' Иосифиди Д. Г. Вказ. праця. — С. 232.

151

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення_____________________

Як вид спеціального трудового стажу вислугу років поділяють залежно від суб'єктів, для яких вона є необхідною при пільговому пенсійному забезпеченні. Найперше, вислуга років використовується для нарахування і виплати пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Правове її регулювання у цьому разі здійснюється на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Крім того, Законом України «Про державну службу» вислуга років встановлена також для державних службовців. Порядок обчислення стажу державної служби визначається спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від З травня 1994 р. До державної служби, що зараховується як вислуга років прирівнюється також трудова діяльність: 1) працівників Національного банку, які безпосередньо беруть участь у виконанні його функцій та займають посади, передбачені штатним розписом (Закон України «Про Національний банк України»); 2) журналістів державних і комунальних засобів масової інформації (Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»); 3) митників (Митний кодекс України); 4) посадових осіб органів місцевого самоврядування (крім виконання обов'язків на виборних посадах), (Закон України «Про службу в органах місцевого самовряду-; вання»); 5) помічників-консультантів народних депутатів (Положення про помічника-консультанта народного депута-' та України); 6) працівників державних спеціалізованих: установ судових експертиз (Закон України «Про судову експертизу»); 7) дипломатичних працівників (Закон України «Про дипломатичну службу»); 8) народних депутатів (Закон України «Про статус народного депутата»).

Важливо зазначити, що стаж державної служби має подвійне значення. З одного боку, це період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійно-

152

4.4. Страховий стаж за правом соціального забезпечення

му страхуванню, тобто йдеться про страховий стаж, що дає право на пенсійне забезпечення за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З іншого боку, він розглядається як спеціальна підстава пенсійного забезпечення державного службовця за Законом України «Про державну службу» (ст. 37).

Спеціальними законами передбачено порядок обчислення трудового стажу суддів (Закон України «Про статус суддів») та прокурорсько-слідчих працівників (Закон України «Про прокуратуру»). Тут, зокрема, передбачено, що періоди трудової діяльності цієї категорії працівників зараховуються до спеціального стажу державної служби, що дає право на соціальне забезпечення за Законом України «Про державну службу». Але періоди проходження державної служби не можуть бути зараховані до спеціального стажу суддів чи прокурорсько-слідчих працівників.

Ще одним видом вислуги років є спеціальний трудовий стаж науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів освіти III і IV рівнів акредитації. Цей вид стажу встановлений Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 4 березня 2001 р.

Щодо цієї категорії працівників законодавець передбачив можливість взаємного зарахування державної служби та науково-педагогічного стажу. Тобто періоди здійснення науково-педагогічної діяльності у разі необхідності зараховуються до державної служби, і навпаки.

Різновидом спеціального страхового (трудового) стажу є строкова військова служба. Період, протягом якого особа пере-

153

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

буває у Збройних Силах, виконуючи свій загальний військовий обов'язок, зараховується до стажу будь-якого виду.

4.5. Процедурні правовідносини

Процедурними правовідносинами, що є складовим елементом правових відносин соціального забезпечення, можна вважати врегульовані галузевими нормами відносини, які виникають в результаті встановлення юридичних фактів, що є необхідними для функціонування соціально-забезпечувальних правовідносин.

Процедурні правовідносини вважаються допоміжними правовими відносинами. їх основним призначенням є сприяння у виникненні і створенні умов для реалізації матеріальних правовідносин. За своїм характером вони належать до так званих правозастосовчих правових відносин. Об'єктом цих правовідносин є юридично значиме рішення компетентного органу про встановлення відповідних юридичних фактів.

Процедурні правовідносини виникають у результаті добровільного волевиявлення особи, яка претендує на той чи інший вид соціального забезпечення. Зазвичай воно виражається у формі заяви самої особи або її законних представників до відповідного уповноваженого органу про встановлення юридично значимого факту для призначення конкретного виду соціального забезпечення. Слід мати на увазі, що для виникнення процедурних правовідносин на момент подачі такої заяви особа повинна мати суб'єктивне право на отримання певного виду соціального забезпечення. Тому законодавець зобов'язує громадянина разом із заявою подавати необхідні документи, що підтверджують це його право. Без них заява сама по собі не матиме юридичного значення для вирішення питання по суті.

Суб'єктами процедурних правовідносин соціального забезпечення виступають: з одного боку — фізична особа, що звертається до компетентного органу за встановленням відповідного юридично значимого факту, а з іншого — упов-

154

4.5. Процедурні правовідносини

новажені державою органи, на які покладається обов'язок встановлювати юридичні факти та приймати рішення про призначення соціального забезпечення.

Основу змісту процедурних правовідносин становлять взаємні права і обов'язки учасників цих правових відносин. На уповноважений орган покладається обов'язок встановити юридичний факт та призначити за наявності всіх необхідних об'єктивних підстав і документів, що їх підтверджують, той чи інший вид забезпечення, на який претендує і має право громадянин. Особа ж має право звернутися із заявою до компетентного органу про встановлення відповідних юридичних фактів та призначення належного їй виду соціального забезпечення. При цьому на неї покладається обов'язок подати необхідні документи і докази, що підтверджують її право на соціальне забезпечення. Додатковими елементами змісту процедурних правовідносин можуть бути інші взаємні права й обов'язки сторін: право вимагати від зобов'язаного суб'єкта сприяти у встановленні доказів, яких не вистачає; право вимагати своєчасного виконання зобов'язань іншою стороною; за наявності права на декілька видів соціального забезпечення, що виключають один одного, обирати на власний розсуд один із них тощо.

Визначальним для змісту цих правовідносин є, безперечно, конституційне право особи, якому відповідає кореспондуючий обов'язок компетентного правозастосовчого органу розглянути заяву із доданими до неї документами та прийняти відповідне рішення — встановити юридичний факт або ж зафіксувати наявність повного юридичного складу з призначенням конкретного виду соціального забезпечення.

Саме результат діяльності компетентних органів, що фіксується у відповідному рішенні і який в подальшому стає юридично значимим фактом, необхідним для виникнення матеріальних соціально-забезпечувальних правовідносин, є об'єктом процедурних правовідносин.

Для з'ясування характерних особливостей процедурних правовідносин їх прийнято поділяти на окремі види. Зокре-

155

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення

ма, з огляду на матеріальні правовідносини, які вони обслу говують, розрізняють: процедурні правовідносини у пенсійному забезпеченні; процедурні правовідносини у сфері соціальних допомог тощо.

За цільовим призначенням процедурні правовідносини соціального забезпечення можна класифікувати на правовідносини, які пов'язані із встановленням юридичних фактів, та правовідносини, які спрямовані на констатацію юридичного фактичного складу та призначення конкретного виду соціального забезпечення. До першої групи належать правовідносини, що постають між: особою та відповідними органами медичних лікувальних закладів з приводу встановлення факту тимчасової непрацездатності, або ж причини і ступеня стійкої втрати працездатності із встановленням групи інвалідності; органами РАГСу з приводу встановлення факту смерті, народження; органами праці та соціального захисту з приводу підтвердження факту малозабезпеченості тощо. Другу групу становлять, наприклад, правовідносини, що виникають між громадянином та пенсійними фондами з приводу призначення відповідної пенсійної виплати, або пра- ■ вовідносини, у яких беруть участь органи праці та соціального захисту щодо призначення різних видів допомог.

4.6. Соціально-страхові правовідносини

Чільне місце у структурі правових відносин соціального забезпечення займають соціально-страхові правовідносини. Такими, зокрема, вважаються врегульовані нормами права суспільні відносини щодо збору страхових внесків та акумуляції коштів соціальними страховим фондами. Вони, як і процедурні правовідносини, є допоміжними та існують задля обслуговування основних соціально-забезпечувальних правовідносин. Саме завдяки соціально-страховим правовідносинам реалізується право застрахованих осіб (членів їхніх сімей) на отримання соціальних виплат за кошти соціальних страхових фондів у разі настання страхового випадку.

156

4.6, Соціально-страхові правовідносини

Суб'єктами соціально-страхових правовідносин є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їхніх сімей та інші особи, а також страхувальники і страховики. Застрахованою вважається фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Коло тих осіб, які можуть бути застрахованими, визначається законами, які регулюють окремі види загальнообов'язкового соціального страхування.

Суб'єктами правовідносин соціального страхування є також страхувальники. Це ті особи, які зобов'язані (або мають бажання) сплачувати страхові внески відповідно до закону чи договору. Суб'єктами, що зобов'язані перераховувати до фонду внески, є роботодавці. Наймані працівники, які також сплачують їх на свою користь, теж належать до суб'єктів цього виду. Страхувальником, що сплачує страхові внески за власним бажанням, може бути будь-яка фізична особа, яка виявила інтерес до участі у соціальному страхуванні. Це можуть бути так звані самозайняті особи (підприємці без створення юридичної особи, адвокати, приватні нотаріуси тощо).

Страховиками у соціально-страхових правовідносинах виступають цільові страхові фонди: пенсійного страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; страхування на випадок безробіття і страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

З-поміж усіх цих учасників центральним суб'єктом соціально-страхових правовідносин вважається застрахована особа, адже саме її інтерес слугує об'єктом страхування.

Участь суб'єктів у соціально-страхових правовідносинах є доволі різноплановою за характером та змістом. Зокрема, правові стосунки страхувальників і застрахованих осіб майже відсутні у площині соціального страхування. Тут обов'язки участі страхувальників у соціально-страхових правовідносинах зумовлені наявністю трудових правовідносин із застрахованою особою, тобто якихось додаткових зобов'язань між страховиком і застрахованою особою щодо сплати

157

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення_____________________

страхових внесків не виникає. Вони встановлені законом і виникають у результаті укладення трудового договору.

Інакшою є ситуація із взаємовідносинами страхувальників та страховиків. Специфіка таких правовідносин проявляється у тому, що об'єктом соціально-страхових правовідносин між страхувальником та страховиком є страхові внески, які і становлять основу соціальних коштів. Натомість інший їх різновид — правовідносини щодо організації соціального страхування (реєстрація платників страхових внесків, персоніфікований облік, видача застрахованим документів, які підтверджують факт страхування, тощо) мають своїм об'єктом результат дій суб'єктів, який відображений у правовому акті, що фіксує здійснення соціального страхування щодо конкретної особи.

Змістовні ознаки соціально-страхових правовідносин виражаються не лише в обов'язку страхувальників сплачувати страхові внески. Суб'єкти цих правовідносин можуть мати й інші права та обов'язки. Так, роботодавець як суб'єкт соціально-страхових правовідносин зобов'язаний в установленому порядку надавати виконавчій дирекції відповідного Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України відомості про: прийняття на роботу працівників; їх заробітну плату, використання робочого часу; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами; ліквідацію чи реорганізацію підприємства, установи, організації, зміну юридичної адреси тощо. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, крім збору та акумуляції коштів, здійснює заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників та ін.

Особливості виникнення, зміни і припинення соціально-страхових правовідносин зумовлені тим, що вони тісно пов'язані і до певної міри залежні від трудових чи цивільних правовідносин. Так, момент виникнення соціально-страхових правовідносин визначений законом та зумовлений обов'язковістю страхування всіх осіб, які працюють на умо-

158

4.6. Соціально-страхові правовідносини

вах трудового договору (контракту). А таке ж страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), та громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності виникає з моменту добровільного укладення ними договору. Уклавши трудовий договір, працівник стає застрахованою особою і вправі вимагати від роботодавця перерахунку страхових внесків до соціальних страхових фондів. Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків у 10-денний термін від дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником.

Розірвання трудового договору зумовлює припинення сплати страхових внесків, що, однак, не позбавляє особу статусу застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки припинення трудових правовідносин може призвести до виникнення інших правових відносин. Наприклад, факт безробіття особи породжує право на продовження її участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, тільки вже у статусі забезпечуваної особи. Тобто тут виникають соціально-забезпечувальні правовідносини щодо виплати допомоги по безробіттю.

Та обставина, що соціально-страхові правовідносини мають допоміжний характер, зовсім не свідчить про їх вторинність або меншовартість для права соціального забезпечення та вітчизняного права загалом. Структура суспільних відносин настільки різноманітна і мінлива, що повнота їх правового регулювання досягається саме завдяки поєднанню і збалансованості основних і допоміжних правових механізмів юридичного впливу на ці відносини.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення та розкрийте співвідношення понять «правовідносини соціального забезпечення» та «соціально-забезпечувальні правовідносини ».

159

Розділ 4. Правовідносини соціальногозабезпечення

2.  Назвіть критерії класифікації правовідносин соціального заб

печення.

3.  Вкажіть основні ознаки соціально-страхових правовідносин,

характеризують їх як правовідносини соціального забезпеченн

4.  Яке значення відводиться процедурним правовідносинам у с

стемі правовідносин соціального забезпечення?

5.  Назвіть основні ознаки та дайте визначення понять «пенсія

«допомога», «соціальнапільга», «соціальнеобслуговування»

6.  Як співвідносяться між собою поняття «страховий стаж», «тр

довий стаж» та «спеціальний трудовий стаж»?

Література

1.  Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению

СССР. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1986. — 176 с.

2. Кульчицька О. /. Зміст правосуб'єктності громадян за правом с

ціального забезпечення // Держава і право: Збірник науков праць. Юридичні і політичні науки. — Вип. 21. — К.: Інстит держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2003. С. 281-287.

3.  Сташків Б. І. Юрид. факти в праві соціального забезпечення:

Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.05 // КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 1997. — 19 с.

4.  Субботенко В. К. Процедурньїе правоотношения в социальном

обеспечении. — Томск: Изд-во Томского ун-та, 1980. — 198 с.

5.  Тарасова В. А. Юридические фактьі в области пенеионного обес-

печения. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. — 198 с.

6.  Шайхатдинов В. М. Теоретические проблемьі советского права

социального обеспечения. — Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1986. — 156 с.

160

.">£. •"

Розділ 5

Суб'єкти права соціального

забезпечення

5.1. Поняття суб'єктів права соціального забезпечення та їх властивості

Суб'єктами права соціального забезпечення є особи, які виступають носіями передбачених законом прав та обов'язків у сфері соціального захисту.

Щоб стати суб'єктом права соціального забезпечення, особа повинна бути наділена правоздатністю та галузевим правовим статусом. Правоздатність у сфері соціального забезпечення є складовою загальної правоздатності, яка належить до природних властивостей людини. Отже, правоздатність — це не сукупність прав і обов'язків, що ними наділена особа, а така властивість, яка передбачає можливість мати будь-які права та обов'язки. Правоздатність належить до соціально-правових властивостей особи й існує тому, що у суспільстві наявним є право, завдяки дії якого особа і є правоздатною.

Іншою властивістю, яка характеризує суб'єкта права, є галузевий правовий статус. Це певна сукупність закріплених у Конституції та законах основних прав і обов'язків осіб у сфері соціального захисту. Правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення характеризується тим, що в основу галузевого правового статусу одних суб'єктів покладено суб'єктивне право на соціальне забезпечення, яке виникає з

6 6-545

161

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення_________________________

настанням соціального ризику. А основу галузевого правового статусу інших суб'єктів цієї галузі становить обов'язок надавати соціальне забезпечення. Тобто, суб'єктами права соціального забезпечення вважаються правоздатні особи, які в силу свого галузевого правового статусу виступають носіями відповідних прав та обов'язків.

Суб'єктів права соціального забезпечення необхідно відмежовувати від суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин передусім тому, що не всі суб'єкти права соціального забезпечення можуть бути суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин. Наприклад, Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. передбачено надання допомоги дітям-інвалідам. Однак реалізовують це право їх батьки або законні представники, що беруть безпосередню участь у правовідносинах із відповідними органами соціального захисту. Тим самим діти-інваліди є суб'єктами права соціального забезпечення, а учасниками (суб'єктами) правовідносин з приводу реалізації належних їм прав виступають батьки або законні представники.

Крім того, щоб стати учасником (суб'єктом) правовідносин, особа повинна володіти так званою правосуб'єктністю1. її визначають як здатність особи бути суб'єктом правових відносин. При цьому, щоб бути учасником соціально-забезпечувальних правовідносин, особа повинна мати ще й галузеву правосуб'єктність.

Така правосуб'єктність є складним явищем і охоплює галузевий правовий статус, правоздатність і дієздатність за правом соціального забезпечення. Окрім властивостей, що характеризують суб'єктів права соціального забезпечення (правоздатність та галузевий правовий статус), правосуб'єктність доповнюється ще й третім елементом — дієздатністю.

1Проблеми общей теории права и государства: Учебник для юридических вузов / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М.: Изд-во Норма, 2001. — С. 373; Сирих В. М. Тєория государства и права: Учебник для вузов. — 4-е изд., стер. — М.: ЗАО Юстицинформ, 2005. — С. 319; Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришнна. — X.: Право, 2002. — С. 340.

162

5.1. Поняття суб'єктів права соціального забезпечення та їх властивості

За визначеннями, що подаються в загальній теорії права, дієздатність полягає у здатності особи своїми діями набувати прав і виконувати обов'язки. Іноді до складу право-суб'єктності зараховують ще й деліктоздатність, що визначається як здатність відповідати за вчинені правопорушення. Оскільки ж відповідальність є різновидом юридичного обов'язку, то деліктоздатність, відповідно, належить до дієздатності, а тому виділяти її у складі правосуб'єктності немає необхідності.

Отже, наявність дієздатності перетворює суб'єктів права на суб'єктів правових відносин. На відміну від правоздатності, вона є юридичною властивістю особи, оскільки встановлюється законодавством. Дієздатність, як здатність своїми діями набувати та здійснювати права і самостійно виконувати обов'язки, передбачає можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними. Очевидно, що така можливість не є вродженою властивістю людини. Вона приходить з віком, досвідом та знаннями, що набуваються особою. Тому момент виникнення дієздатності визначається у відповідності із законодавством для всіх громадян. Переважно це відбувається встановленням відповідних норм у галузевому законодавстві.

З приводу моменту виникнення дієздатності фізичних осіб за правом соціального забезпечення існує декілька відмінних позицій серед науковців. М. Л. Захаров та Е. Г. Тучко-ва вважають, наприклад, що дієздатність фізичних осіб за правом соціального забезпечення настає одночасно з виникненням права на відповідний вид забезпечення, а тому момент її виникнення залежить від виду соціально-забезпечувальних правовідносин1. Тобто в одних випадках дієздатність громадян виникає одночасно із цивільною (наприклад, право на будь-який вид державної соціальної допомоги особа може реалізувати з моменту досягнення повноліття), в інших — з трудовою (право на соціальну допомогу у системі

1Захаров М. Л„ Тучкова 9. Г. Право социального обеспечения Росеии: Учебник. — 2-е изд., испр. и перераб. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с„. ■,. ,

163

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

загальнообов'язкового державного соціального страхування може бути реалізоване з моменту укладення трудового договору), ще в інших — з досягненням певного віку (право на пенсію за віком особа може реалізувати, досягнувши 60 років — чоловіки і 55 років — жінки).

Видається, що виникнення дієздатності не може залежати лише від настання юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення. На наявність дієздатності громадян за правом соціального забезпечення впливають вік та психічне здоров'я громадянина. Це єдині чинники, що визначають здатність усвідомлювати особою значення своїх дій і керувати ними.

Інші вчені (Б. І. Сташків, О. Г. Чутчева) вважають, що дієздатність за правом соціального забезпечення настає з досягненням особою певного віку1. Очевидно, що такий підхід до проблеми дієздатності є найбільш прийнятним. Саме вік особи, визначений законодавством щодо права на певні види соціального забезпечення, і є тим критерієм, за наявності якого вона має можливість брати участь у правовідносинах. Тобто для права соціального забезпечення не існує якогось одного вікового критерію (наприклад, як це існує у цивільному праві — 18 років). Тут дієздатність може виникати як з 18-річного віку, так і з іншого віку, визначеного законом.

5.2. Класифікація суб'єктів права соціального забезпечення

Право соціального забезпечення відзначається наявністю досить широкого кола суб'єктів. Така їх різноманітність зумовлена передусім значною кількістю соціальних прав, які передбачені Конституцією України, та відповідних їм видів соціального забезпечення, що гарантуються державою.

1Сташків Б. Суб'єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення // Право України. — 2003. — № 2. — С. 42; Чутчева О. Г. Правове регулювання соціального захисту громадян України: Автореф. дис.… канд. юрид. наук. — X., 2003.—С. 11-12.

164

5.2. Класифікація суб'єктів права соціального забезпечення

Одним із критеріїв класифікації суб'єктів права соціального забезпечення може бути функція, яку вони виконують у сфері соціального забезпечення. Так, одні суб'єкти отримують різні види соціального забезпечення, інші — виконують функції з надання такого забезпечення, ще інші — підтверджують факти, які мають правове значення для надання соціального забезпечення.

З огляду на такі підстави суб'єктів права соціального забезпечення можна поділити на суб'єктів, які одержують соціальне забезпечення, і суб'єктів, які забезпечують реалізацію особою належного їй права на соціальне забезпечення. До другої групи належать суб'єкти, які надають соціальне забезпечення, і суб'єкти, які сприяють в одержанні соціального забезпечення.

Правова функція першої групи суб'єктів полягає в отриманні різних видів соціального забезпечення. У науковій літературі цих суб'єктів прийнято називати «фізичні особи» (Б. І. Сташків1, М. Л. Захаров, Е. Г. Тучкова2) або «громадяни» (О. Г. Чутчева3). В основу такого двозначного підходу покладено положення ст. 46 Конституції України, яка гарантує громадянам право на соціальний захист. Тому й вважається, що Конституція гарантує право на соціальний захист лише громадянам України. Н. Б. Болотіна зазначає, що конституційна норма тут не відповідає міжнародним стандартам і не узгоджується з чинним законодавством України4. Вона звертається до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», де передбачено право іноземців та осіб без громадянства на соціальний захист, у тому числі й на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги. Аналогічні

1  Сташків Б. Суб'єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення // Право

України. — 2003. — № 2. — С. 42.

2 Захаров М. Л., Тучкова 9. Г. Право социального обеспечения России: Учебник. —

2-е изд., испр. и перераб. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с.

3  Чутчева О. Громадяни як суб' єкти соціально-забезпечувальних правовідносин:

теорія і практика // Право України. — 2003. — № 7. — С. 65-69.

4   Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема

термінів і понять // Право України. — 2000. — № 4. — С. 37.

165

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення_______________________

положення містяться й у законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Звідси робиться висновок про правомірність застосування терміна «фізичні особи» замість «громадяни». Зрештою, законодавство України про соціальне страхування, визначаючи суб'єкт права на відповідний вид страхових виплат чи послуг, вживає термін «застрахована особа». Тобто законодавство про соціальне забезпечення не пов'язує настання права на соціальне забезпечення із приналежністю до громадянства України. Тому очевидно, що застосування для позначення суб'єктів цієї галузі права терміна «громадяни», що передбачає зарахування до цієї категорії, крім власне громадян, також іноземних громадян та осіб без громадянства, є невиправданим.

Отже, суб'єктами, які отримують соціальне забезпечення, є фізичні особи. Основу їх галузевого правового статусу становить право на соціальне забезпечення, яке виникає на основі соціального ризику. Як виняток, суб'єктом, що відповідає загальним ознакам цього виду, є сім'я. Вона згідно із законодавством визнається суб'єктом права на одержання соціальних допомог (наприклад, існує державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям).

Класифікацію суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення, можна здійснити за різними критеріями. З огляду на організаційно-правові форми соціального забезпечення їх поділяють на осіб, які беруть участь у системі соціального страхування (застраховані), і тих, які не беруть участі у ній (незастраховані). До застрахованих належать особи, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню, а також особи» які беруть участь у системі соціального страхування добровільно.

Практичне значення цього поділу полягає в тому, що законодавство про соціальне страхування закріплює види, розміри і порядок надання соціального забезпечення за рахунок страхових соціальних фондів, право на які мають тільки застраховані особи. Наприклад, лише застраховані особи ма-

166

5.2. Класифікація суб'єктів права соціального забезпечення

ють право на соціальну допомогу в разі тимчасової непрацездатності або нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Натомість Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачає право на матеріальне забезпечення за рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також за неза-страхованими особами.

Беручи до уваги особливості правового статусу суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення, їх поділяють на осіб, які набувають право на соціальне забезпечення у зв'язку із наявністю соціального ризику, — загальні суб'єкти права соціального забезпечення, та осіб, право на соціальне забезпечення яких пов'язане з наявністю спеціального правового статусу, — спеціальні суб'єкти права соціального забезпечення.

До другої групи суб'єктів права соціального забезпечення, як уже зазначалось, належать суб'єкти, які забезпечують реалізацію особою належного їй права на соціальне забезпечення. У сфері соціального захисту ці суб'єкти виконують функції з надання соціального забезпечення або підтвердження юридичних фактів, які є підставою для його надання.

Суб'єктами, які надають соціальне забезпечення, є:

1) державні органи спеціальної компетенції;

2) соціальні страхові фонди;

3) спеціалізовані державні підприємства та установи.

До суб'єктів, які сприяють в отриманні соціального забезпечення, належать особи, які підтверджують наявність спеціального правового статусу (статусу ветерана війни, учасника бойових дій тощо) або які підтверджують юридичні факти, що є підставою виникнення права на соціальне забезпечення. Такими є органи медико-соціальної експертизи; комісії зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною; органи, які видають посвідчення, що підтверджують спеціальний галузевий правовий статус (посвідчення учасника бойових дій, посвідчення ветерана війни, посвідчення інваліда війни, посвідчення біженця, посвідчення

167

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення_______________________

учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи) тощо.

Отже, відмінність між суб'єктами права соціального забезпечення полягає в тому, що вони виконують у сфері соціального забезпечення різні правові функції. Правова функція однієї групи суб'єктів полягає в одержанні соціального забезпечення, інші суб'єкти у цій сфері виконують функції з надання соціального забезпечення або сприяють в одержанні такого забезпечення.

    продолжение

--PAGE_BREAK--5.3. Суб'єкти, які отримують соціальне забезпечення

Характеристика суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення, може бути найбільш повною за умови з'ясування їх правового статусу стосовно загальних та спеціальних суб'єктів.

Загальними суб'єктами, які отримують соціальне забезпечення, є фізичні особи, які мають правоздатність і загальний галузевий правовий статус. Це передусім: пенсіонери, які одержують пенсію на загальних підставах; інваліди, що отримали інвалідність внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва чи професійного захворювання; тимчасово непрацездатні; безробітні; малозабезпечені; особи, які втратили годувальника внаслідок загального захворювання або трудового каліцтва чи професійного захворювання. Загальним суб'єктом, що отримує соціальне забезпечення, вважається також сім'я.

Правоздатність фізичних осіб за правом соціального забезпечення виникає в момент їх народження і припиняється зі смертю. Галузева правоздатність є рівною для всіх фізичних осіб. Це означає, що вони мають рівні можливості мати права.

У визначених законодавством про соціальне забезпечення випадках захищаються права також ще ненароджених дітей. Так, у Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» міститься положення, відповідно до якого заподіяння шкоди людському зародку внаслідок травмування

168

5.3. Суб'єкти, які отримують соціальне забезпечення

на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою і до досягнення нею 16-річного віку або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею 23 років їй надається допомога за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника для непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника, до яких, зокрема, належать діти, які народилися до спливу 10 місяців від дня смерті годувальника.

Як бачимо, законодавством захищаються права ще ненародженої дитини, хоч самі ці права виникають для неї лише після появи на світ. Оскільки наявність прав перебуває у зв'язку з моментом народження, коли фізична особа вже є правоздатною, то, очевидно, людський зародок не може вважатися правоздатним за правом соціального забезпечення.

Загальний галузевий правовий статус, що характеризує загальних суб'єктів права соціального забезпечення, є сукупністю прав і обов'язків, які виникають з настанням соціального ризику. Основу галузевого правового статусу фізичної особи як суб'єкта права соціального забезпечення становить право цієї особи на соціальне забезпечення.

У структурі загального галузевого правового статусу виділяють декілька видових правових статусів. Таким вважається статус особи, що належить до певної соціальної групи, відокремленої за певною юридично значимою ознакою, який формується за рахунок додаткових прав та обов'язків. Найбільш характерними тут є: правовий статус пенсіонерів, інвалідів, тимчасово непрацездатних, безробітних тощо. Права і обов'язки, що є елементами відповідного видового правового статусу, визначаються спеціальними законодавчими актами. Так, правовий статус пенсіонерів визначається

169

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення______________________

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», інвалідів — Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тимчасово непрацездатних — Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасового втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та ін.

Особливим суб'єктом права соціального забезпечення вважається сім'я. Вона є суб'єктом права на відповідний вид соціального забезпечення, якщо це передбачено законодавством. Визначення сім'ї подається у Законі України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям». Це особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Права члена сім'ї має одинока особа. Якщо виходити з того, що згідно з Сімейним кодексом України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення чи з інших підстав, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, то сім'єю за правом соціального забезпечення, очевидно, можна вважати одиноку особу чи кілька осіб, які об'єднані законними правами та обов'язками щодо утримання на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення та інших підставах, не заборонених законом і (або) проживають разом, ведуть спільне господарство, які у передбачених законодавством випадках мають право на соціальне забезпечення.

У деяких випадках суб'єктом права на соціальне забезпечення виступає сім'я як єдине ціле, а в інших — лише певні її члени. Тобто галузеве законодавство України розмежовує поняття «сім'я» та «члени сім'ї». Так, Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» передбачає, що право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України. Натомість, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. передбачається надання права на пенсію у зв'язку з втратою го-

170

5.3. Суб'єкти, які отримують соціальне забезпечення

дувальника непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника.

Конституційний Суд України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п. 6 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», частин 4 і 5 ст. 22 Закону України «Про міліцію» та ч. 6 ст. 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (рішення від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99) здійснив офіційне тлумачення поняття «член сім'ї». Відповідно до рішення Конституційного Суду України, членами сім'ї вважають осіб, які перебувають між собою у правовідносинах, природа яких визначається однією із таких ознак: кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним спільним проживанням; веденням спільного господарства.

Щодо спеціальних суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення, то ними також є фізичні особи, для яких отримання соціального забезпечення залежить від наявності вже не загального, а спеціального правового статусу. Передусім йдеться про інвалідів та ветеранів війни, ветеранів військової служби, учасників бойових дій, ветеранів праці, військовослужбовців та членів їхніх сімей, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, реабілітованих репресованих громадян, біженців, жертв нацистських репресій тощо. Виникнення спеціального правового статусу цих осіб пов'язане з наявністю відповідних юридичних фактів: виконання цими особами обов'язків, які мають важливе значення для держави (участь у бойових діях, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тривала сумлінна праця) або заподіяння шкоди цим особам внаслідок військових конфліктів, техногенних катастроф тощо.

Права та обов'язки, що формують спеціальний правовий статус цих осіб, існують додатково до загального правового статусу. Наприклад, учасники бойових дій мають право на

171

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення______________________

пільги, передбачені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту*, незалежно від наявності у них права на пенсію або інший вид соціального забезпечення. Тобто законодавство встановлює різний порядок і підстави виникнення прав і обов'язків, які становлять загальний і спеціальний правові статуси суб'єктів права соціального забезпечення.

Спеціальний правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення потребує його обов'язкового підтвердження для реалізації прав, які становлять зміст цього статусу. Способом підтвердження може бути одержання відповідного посвідчення або іншого документа, що засвідчує спеціальний правовий статус, на підставі якого надаються відповідні пільги і компенсації1.

Правовий статус спеціальних суб'єктів права соціального забезпечення, як вже зазначалося, визначається відповідними законодавчими актами, що встановлюють підстави, види та порядок надання соціального забезпечення цим категоріям громадян. Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлює пільги для ветеранів війни. Ветеранами війни вважаються особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи у бойових діях на території інших держав. До них належать: учасники бойових дій (статті 5, 6), інваліди війни (ст. 7), учасники війни (статті 8, 9). Перелік держав та періодів бойових дій, участь у яких дає право на визнання особи учасником бойових дій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 63. Крім того, закон визначає категорії осіб, які

1Див. п. 2 Положення про порядок видачі посвідчення і нагрудного знака «Ветеран праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1994 р. № 521; п, 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302; п. 1 Положення про посвідчення біженця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1527; п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51.

172

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

хоч і не належать до ветеранів війни, але на них тим не менше поширюється його чинність.

Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» визначено категорії осіб, які належать до ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і ветеранів державної пожежної охорони.

Правовий статус ветеранів праці та інших громадян похилого віку визначається Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Ветеранами праці визнаються громадяни, які працювали на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян, фізичних осіб, мають стаж 40 років — для чоловіків і 35 років — для жінок і вийшли на пенсію.

Пільги для жертв нацистських переслідувань встановлені Законом України «Про жертви нацистських переслідувань». Вони надаються особам, які в роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни постраждали від нацистських переслідувань з мотивів політичного, національного чи релігійного характеру, а також ворожого ставлення до націонал-соціалізму.

Закон України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює, що постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи є учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи. Закон подає перелік осіб, які належать до цих категорій.

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

Суб'єктами, які забезпечують реалізацію належних особам прав на соціальне забезпечення, є суб'єкти, що безпосередньо надають таке забезпечення, і суб'єкти, які сприяють особам у його отриманні. Залежно від підстави надання соціального

173

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

забезпечення суб'єктів, які його надають, можна поділити на тих, які це роблять відповідно до законодавства, і тих, які надають його на добровільних засадах. Такими, що надають соціальне забезпечення відповідно до законодавства, є державні органи спеціальної компетенції, соціальні страхові фонди, спеціалізовані державні підприємства та установи.

Суб'єктами права соціального забезпечення виступають такі державні органи: Міністерство праці та соціальної політики України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; обласні і районні управління праці та соціального захисту; Фонд України соціального захисту інвалідів; органи державної служби зайнятості. Основною функцією кожного з цих органів є надання населенню в межах своєї компетенції різних видів соціального забезпечення. Головними з повноважень цих суб'єктів є їх обов'язки саме у сфері соціального забезпечення громадян.

Найбільш відомим спеціально уповноваженим суб'єктом у сфері соціального забезпечення є Міністерство праці та соціальної політики України. Його повноваження визначаються Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. № 1035/2000. Міністерство праці та соціальної політики України належить до так званих функціональних міністерств. Це означає, що сфера його діяльності визначається соціальною функцією держави, тобто цей орган має забезпечувати реалізацію та захист соціальних прав громадян.

Основними завданнями Міністерства праці та соціальної політики України є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, у тому числі ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, умов праці, пенсійного забез-

174

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

печення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції;

2)  керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;

3)  розроблення і здійснення заходів для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування;

4)  забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо;

5)  забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю;

6)  розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення.

7)  забезпечення здійснення Пенсійним фондом України заходів у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування.

На місцевому рівні державними органами, наділеними повноваженнями у сфері соціального забезпечення населення, є головні управління праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій. Правовою базою діяльності цих органів є Типове положення про головне управління праці та соціального захисту насе-

175

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

лення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498.

Головні управління праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації є структурними підрозділами обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, що утворюються головами обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, підзвітними і підконтрольними головами відповідних держадміністрацій та Мінпраці. Підзвітність і підконтрольність управлінь праці та соціального захисту населення Міністерству праці та соціальної політики не означає, що ці управління є територіальними органами названого міністерства.

Основними завданнями обласних та районних управлінь є забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони і належних умов праці, зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту та обслуговування населення, в тому числі громадян, які потребують допомоги та соціальної підтримки з боку держави; забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю й охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення.

У сфері соціального забезпечення діють також спеціалізовані органи, до повноважень яких віднесено соціальне забезпечення окремих категорій громадян. Такими є Державна служба зайнятості, що має своїм завданням соціальний захист безробітних, Фонд України соціального захисту інвалідів, а також Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державна служба зайнятості була утворена на базі служби працевлаштування1, що існувала раніше. Відповідно до Поло-

1Постанова Ради Міністрів Української РСР «Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР» від 21 грудня 1990 р. № 381.

176

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

ження про державну службу зайнятості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47, у структурі державної служби зайнятості є Державний центр зайнятості Мінпраці, центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські і районні у містах центри зайнятості. Крім того, до її складу входять центри організації професійного навчання незайнятого населення, центри професійної орієнтації населення та інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Особливістю правового статусу органів державної служби зайнятості є те, що вони, з одного боку, перебувають в управлінні Міністерства праці та соціальної політики, а з іншого — виконують відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Одним із органів, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері соціального захисту окремих категорій населення, донедавна був Державний комітет України у справах ветеранів, центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Міністрів України через міністра праці та соціальної політики України. Основними завданнями Комітету були: участь у формуванні соціальної політики щодо ветеранів війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби; забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни; здійснення заходів щодо увічнення пам'яті загиблих під час бойових дій, ліквідації соціальних наслідків воєн та воєнних конфліктів, щодо патріотичного виховання населення. Указом Президента України від 20 квітня 2005 р. Державний комітет України у справах ветеранів ліквідовано, а виконання його функцій передано Міністерству праці та соціальної політики України.

Одним із суб'єктів права соціального забезпечення, на який законодавством покладено здійснення соціального за-

177

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

хисту окремих категорій громадян, є Міністерство України питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе лення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Це Мі

ністерство є розпорядником коштів Фонду для здійсненн заходів щодо ліквідацій наслідків Чорнобильської катастро фи та соціального захисту населення, який існує у вигляд окремого рахунка Державного бюджету України і не є са мостійним суб'єктом права. Суб'єктами права соціального забезпечення виступають також інші особи, які надають матеріальне забезпечення громадянам за рахунок цього Фонду.

Справами соціального захисту інвалідів займається в Україні Фонд соціального захисту інвалідів. Він здійснює свої повноваження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434 «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів». Цей Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України і підпорядковується йому. Основними завданнями Фонду є: участь у реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів; здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Важливими суб'єктами права соціального забезпечення можна вважати соціальні страхові фонди. В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування1 вони називаються цільовими страховими фондами. Це органи, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контролюють використання коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

1Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР.

178

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

На сьогодні створено та успішно функціонують лише: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. В майбутньому, відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», планується створення Накопичувального фонду. Крім того, після впровадження в Україні системи медичного страхування можливе створення ще одного соціального страхового фонду — фонду медичного страхування.

Правове становище соціальних страхових фондів визначається Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також законами про окремі види соціального страхування. Цими законодавчими актами встановлено, що кожен із фондів соціального страхування є юридичною особою і набуває цього статусу з дня реєстрації статуту фонду, який затверджується його правлінням, у спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Особливостями правового статусу соціальних страхових фондів порівняно з іншими юридичними особами є цільовий характер діяльності цих суб'єктів, їх позабю-джетність, некомерційність та самоврядність.

Цільовий характер соціальних страхових фондів означає, що їх кошти забороняється використовувати на цілі, не передбачені законом. Про це прямо зазначається у ч. З ст. 58, ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»1, ч. 4 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»3, ч. 4

1 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від

9 липня 2003 р. № 1058-ІУ // Офіційний вісник України. — 2003. — № 33. — Ст. 1770.

2  Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 46-47. — Ст. 403.

179

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

ст. 9, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»1. Цільове використання коштів є законодавчо закріпленим принципом усіх видів соціального страхування в Україні. Суть цього принципу, як уже наголошувалося, саме у тому, що кошти соціальних страхових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб, можуть бути використані лише для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Позабюджетними соціальні страхові фонди вважаються тому, що їх кошти не включаються до складу Державного бюджету України, а зараховуються на єдиний централізований рахунок в установах банків.

Некомерційність соціальних страхових фондів полягає в тому, що вони не мають на меті отримання прибутку. Засобом забезпечення дотримання правового статусу в цьому аспекті є заборона провадити будь-яку діяльність, крім передбаченої законом про відповідний вид соціального страхування та статутом фонду. Така заборона передбачена для соціальних страхових фондів ч. 4 ст. 14 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідні положення також містяться в законах, які регулюють окремі види соціального страхування.

Завданням соціальних страхових фондів є збір страхових внесків роботодавців і застрахованих осіб та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. До страхових випадків належать: тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною; інвалідність; хвороба; досягнення пенсійного віку; смерть годувальника; безробіття; соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами; нещасний випадок на ви-

1Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІП // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 14. — Ст. 71.

180

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

робництві; професійне захворювання. При настанні одного із страхових випадків відповідний соціальний страховий фонд зобов'язаний надати застрахованій особі матеріальне забезпечення та соціальні послуги, на які вони мають право. Наприклад, у разі народження застрахованою особою дитини Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надає цій особі одноразову допомогу в разі народження дитини.

Соціальні страхові фонди є самоврядними організаціями. Управління ними здійснюють на паритетній основі представники держави, застрахованих осіб та роботодавців. Вищим органом управління фондом є правління соціального страхового фонду. Воно затверджує статут фонду, бюджет та документи, що регламентують його внутрішню діяльність.

Страхові соціальні фонди наділені також владними повноваженнями. Зокрема, виконавчі дирекції відповідних соціальних страхових фондів здійснюють контроль за сплатою страхових внесків. Вони ж вправі застосовувати штрафні санкції за порушення порядку сплати цих внесків.

До соціальних страхових фондів, як нам видається, також належать недержавні пенсійні фонди. Правове становище недержавних пенсійних фондів визначається Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. Недержавний пенсійний фонд є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємниць-кого товариства). Він функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному законом порядку. Недержавне пенсійне забезпечення є для цих фондів виключним видом діяльності, провадження ними іншої діяльності забороняється. Недержавні пенсійні фонди створюються за рішенням їх засновників. Тобто за своїм правовим статусом недержавні пенсійні фонди, як і інші соціальні страхові фонди, є некомерційними, самоврядними юридичними особами,

181

Розділ 5, Суб'єкти права соціального забезпечення

кошти яких можуть використовуватися виключно за цільовим призначенням. Завданням цих пенсійних фондів є надання своїм учасникам недержавних пенсій, які є додаткови ми до тих, що виплачуються у системі загальнообов'язково го державного пенсійного страхування.

Суб'єктами, для яких надання соціального забезпечення є законодавчо встановленим обов'язком, вважаються також спеціалізовані підприємства, установи та організації. До них належать: протезно-ортопедичні підприємства, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, будинки-інтерна-ти для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати тощо.

Типовим положенням про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, затвердженим наказом Міністерства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 р. № 44, передбачено, що територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян (далі — територіальні центри) є спеціальними державними установами, які надають послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного,' тимчасового та денного перебування, які спрямовані на під тримання їхньої життєдіяльності і соціальної активності. Те риторіальні центри створюються за рішенням відповідног органу місцевої виконавчої влади за погодженням з Міністер ством праці та соціального захисту Автономної Республік Крим, управлінням праці та соціального захисту населенн обласної, Київської та Севастопольської міських державни адміністрацій. Територіальний центр утримується за раху нок коштів, що виділяються з місцевих бюджетів на соціаль ний захист населення. До складу територіального центру мо жуть входити різні структурні підрозділи.

182

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

Будинки-інтернати, пансіонати та інтернати є стаціонарними соціально-медичними закладами, призначеними для постійного проживання осіб, які потребують стороннього догляду, побутовогоі медичного обслуговування. Правовою базою їх діяльності є Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці, Типове положення про дитячий будинок-інтернат, Типове положення про психоневрологічний інтернат, які були затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. № 549. Вони створюються за рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України. Діяльність будинків-інтернатів і пансіонатів фінансується з обласних бюджетів.

Серед суб'єктів, які надають соціальне забезпечення, необхідно виділяти тих, що надають його на добровільних засадах. Для юридичних осіб не існує жодних обмежень щодо можливості надання за рахунок власних коштів будь-якого виду соціального забезпечення. Вони можуть провадити свою діяльність шляхом встановлення додаткового пенсійного забезпечення, соціальних допомог та послуг у колективному чи трудовому договорах або в порядку благодійництва.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Суб'єктами, які сприяють у одержанні соціального забезпечення, вважаються юридичні особи, які здійснюють пра-вовстановлюючу діяльність. До них належать: органи меди-ко-соціальної експертизи, комісії із встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною, органи, які видають посвідчення, що підтверджують відповідний статус (посвід-

183

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення

чення учасника бойових дій, посвідчення ветерана війни, посвідчення інваліда війни, посвідчення біженця, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи) тощо.

Основною метою діяльності цих суб'єктів у сфері соціального забезпечення є прийняття індивідуальних актів застосування норм права, які мають правовстановлюючий або правопідтверджуючий характер. Наприклад, Положенням про медико-соціальну експертизу, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р.1, медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням їх трудових обов'язків. Рішення МСЕК про встановлення зазначених вище обставин є правозастосувальним актом, який встановлює право громадянина на відповідні види соціального забезпечення (пенсію, допомогу, страхові виплати, послуги тощо), тобто основною функцією МСЕК є прийняття рішення про підтвердження наявності юридичного факту, що є підставою виникнення права на соціальне забезпечення. '

Ще одним суб'єктом права соціального забезпечення, основним завданням якого є ухвалення правовстановлюючого рішення, є Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України. Відповідно до Положення про неї2, Комісія призначає пенсії за особливі заслуги перед Україною особам, перелік яких наведено у Законі «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», а в разі смерті цих осіб — членам їхніх сімей. Комісія ухвалює рішення про призначення громадянинові пенсії за особливі

1 Зібрання постанов Уряду України. — 1992, — №3. — Ст. 68.

2 Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Комісії з встановлення пенсій за

особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України» від 20 жовтня 2000 р. № 1578 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 43. — Ст. 1838.

184

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права па соціальне забезпечення

заслуги перед Україною, яке надсилається органу, що провадить виплату пенсії. Отже, як і медико-соціальна експертна комісія, Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України лише ухвалює рішення про встановлення права на соціальне забезпечення (у вигляді пенсії), а виконання його, тобто надання відповідного виду соціального забезпечення, покладається на інші органи.

Запитання для самоконтролю

1.  Назвіть властивості, що характеризують суб'єктів права со-

ціального забезпечення.

2. Запропонуйте критерії класифікації суб'єктів права соціального

забезпечення.

3.  Визначте зміст правосуб'єктності фізичних осіб за правом со-

ціального забезпечення.

4.  Які особливості притаманні спеціальному правовому статусу

фізичних осіб за правом соціального забезпечення?

5.   Назвіть державні органи, які виступають суб'єктами права

соціального забезпечення.

6.  Визначте особливості правового становища соціальних страхо-

вих фондів.

Література

1. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні:

проблема термінів і понять // Право України. — 2000. — №4.— С. 35-39.

2. ЗахаровМ. Л., Тучкова 9.Г. Право социальногообеспеченияРос-

сии. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с.

3.  Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в

СССР. — М.: Изд-во МГУ. — 1986. — 174 с.

4.  Статків Б. Суб'єкти правовідносин у сфері соціального забез-

печення // Право України. — 2003. — № 2. — С. 39-44.

Ч                                                                                                                                       . * і •■!(.

іМ ■

185

Розділ 6 Соціальні ризики

6.1. Поняття та ознаки соціальних ризиків

Термінологічне поняття «соціальні ризики» використовується у різних сферах та напрямах наукових досліджень (політика, економіка, національна чи інформаційна безпека, юриспруденція тощо). Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток науки ризикології, вченими досі не запропоновано єдиного загальноприйнятого визначення цього соціального явища. Зрештою, й саме поняття «соціальний* розглядається у літературі в широкому (як такий, що властивий суспільству)1 та вузькому (пов'язаний з основними умовами життєдіяльності людини) значенні. І саме це, останнє, вузьке трактування соціального ризику застосовується правом соціального забезпечення для позначення обставин, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані із соціально-економічними чинниками в державі.

У вітчизняній правовій літературі термін «соціальний ризик» як підставу виникнення права на соціальне забезпечення вперше запропонувала Н. Б. Болотіна2.

Теорія соціального ризику не є новою для галузевої літератури. Ще у 20-х роках минулого століття її обґрунтовува-

1  Словник української мови: В 11 т. / Назаров Г. С, Петровська О. П., Скрип-

ник Л. Г., Юрчук Л. А. — К.: Наукова думка, 1978. — Т. 9. — С. 476.

2  Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема

термінів і понять // Право України. — 2000. — №4. — С. 39.

186

_____________________________6.1. Поняття та ознаки соціальних ризиків

ли М. А. Вігдорчик1, М. О. Семашко2, В. М. Догадов3. Вони вважали, що з настанням соціального ризику особа отримує право на соціальне забезпечення.

Інститут соціального ризику став предметом досліджень і сучасних вчених. Так, В. Д. Роїк соціальний ризик визначає як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості працівників внаслідок втрати заробітку та внаслідок втрати працездатності (професійні та загальні захворювання, нещасні випадки як на виробництві, так і поза ним)4. Таке визначення соціального ризику заслуговує на увагу, однак є не зовсім придатним для характеристики соціального ризику як інституту права соціального забезпечення. Обґрунтовуючи поняття «соціального ризику» саме так, автор обмежує коло потенційних суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин («тільки працівники»), і звужує до того ж перелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення («втрата зарплати внаслідок втрати працездатності»). Очевидно, за нинішніх умов, крім соціально-економічних причин, не менш важливе значення мають деякі інші підстави здійснення державою функції соціального забезпечення: фізіологічні (наприклад, потреба соціального забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми). Більше того, доволі поширений тепер соціальний ризик «безробіття» також не охоплюється запропонованою вченим дефініцією.

Т. 3. Гарасимів однією з характерних ознак соціального ризику за правом соціального забезпечення називає втрату особою працездатності5. Однак вона є всього лише однією з об'єктивних причин втрати особою засобів до існування.

1 Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхований. — Вьш. 1: Теорети-

ческие основи социального страхований. — 3-є изд. — М.; Петроград, 1923. — С.14-16.

2 Семашко Н.А. Право на социальное обеспечение. — М., 1938. яДогадов В. М. Социальное страхование. — М., 1926.

■' Роик В. Д. Социальная защита работника в процесее труда: проблеми теории и практики: Автореф. дис.… докт. зконом. наук. — М., 1994. — С. 21.

ьГарасимів Т. 3. Принципи права соціального забезпечення України: Автореф. дис.… канд. юрид. наук. — К., 2002. — С. 8.

187

Розділ 6. Соціальні ризики

Інші причини (неможливість знайти належну роботу, втра" годувальника) залишились поза увагою автора.

Більш досконалим можна вважати визначення соціально го ризику, яке пропонує 0. Є. Мачульська. Вона, зокрема, визначає його як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості особи внаслідок відсутності заробітку з об'єктивних соціально значимих причин та у зв'язку з додатковими витратами на утримання дітей чи інших членів сім'ї, а також для задоволення потреб у медичних чи соціальних послугах1.

З урахуванням наведених варіантів поняття «соціальний ризик» можна виділити характерні для цього явища ознаки, які відображають природу соціального ризику як інституту права соціального забезпечення.

Отже, соціальні ризики — це зазвичай явища об'єктивного характеру. їх настання не залежить від волі особи та не є наслідком дій останньої. Негативні наслідки соціальних ризиків не можуть бути усунуті нею самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин.

Наслідками настання соціальних ризиків є обмеження чи порушення життєдіяльності людини, що зумовлює "її соціальну та матеріальну незахищеність.

Важливою ознакою соціальних ризиків є те, що вони потребують закріплення у законодавстві саме як обставини, внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги держави чи суспільства.

Нарешті, настання соціального ризику є потенційно можливим для кожної людини. Вони обов'язково або як правило трапляються чи можуть трапитися за певних обставин.

Таким чином, соціальний     продолжение

--PAGE_BREAK--ризик — це соціально значима обставина об'єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей) не здатні самостійно себе утримувати, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку держави.

1Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения. Перспективи развития. — М.: Городец, 2000.— С. 12.

188

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

Соціальні ризики зумовлюють особливу природу права соціального забезпечення та визначають його функції як самостійної галузі у системі права України.

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

Система соціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється із розвитком суспільства та проголошеними ним цінностями. Сучасний перелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська соціальна хартія (1961), Конвенції Міжнародної організації праці) та закріплений у національному законодавстві (ст. 46 Конституції України).

З огляду на організаційно-правову форму соціального забезпечення, соціальні ризики можна класифікувати на страхові, тобто ті, які забезпечуються в рамках системи соціального (державного та недержавного) страхування, та нестрахові — які забезпечуються за програмою соціальної державної підтримки. Така класифікація все ж є умовною, оскільки один і той самий ризик може бути як страховим, так і нестраховим.

Юридичне значення має поділ юридичних ризиків за їх змістом. Тут виділяють такі ризики: непрацездатність, безробіття (часткове безробіття), втрата годувальника та мало-забезпеченість.

Ризик непрацездатність доволі часто зустрічається в національному законодавстві при визначенні суб'єктів права на той чи інший вид соціального забезпечення. Законодавче визначення непрацездатних громадян вперше було закріплено у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. У статті 1 цього Закону непрацездатними громадянами визначаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інваліда-

189

Розділ 6. Соціальні ризики

ми, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають прав на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Що ж до визна чення поняття непрацездатності, то, очевидно, існує не обхідність додаткового аналізу усіх обставин, які зумовлюют виникнення цього соціального ризику.

Передусім непрацездатність може бути наслідком різни за природою юридичних фактів:

1)  загальносоціальних. Вони притаманні кожній людині, оскільки зумовлені її фізіологічною та соціальною природою (наприклад, старість, вагітність та пологи, травма, не пов'язана з виробництвом, та ін.);

2) професійних. Вони є наслідком чи пов'язані з трудовою діяльністю, яку виконувала особа (нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання);

3)  публічних. Вони пов'язані з наслідками економічних, технічних, соціальних подій у конкретній державі (техногенні катастрофи, військові конфлікти, стихійні лиха тощо).

Отже, непрацездатність — це такий соціально-фізіологічний стан людини, що зумовлений втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням професійної кваліфікації та неможливістю здійснення трудової діяльності відповідно до суспільно значимих вимог.

Розрізняють об'єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобто за станом здоров'я чи при неповнолітті, та об'єктивно-юридичну, коли на законодавчому рівні дозволяється не працювати з досягненням певного віку.

За тривалістю в часі непрацездатність можна поділити на: постійну, стійку та тимчасову.

Юридичним фактом, що лежить в основі постійної непрацездатності особи, є досягнення нею пенсійного віку або, з огляду на його соціальну природу, — старість.

Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист у разі старості (ч. 2 ст. 46). Тим не менше, медична наука не виробила критеріїв правильного нормування чи припинення праці відповідно до фізіологічного стану і біологічної активності людини. Дослідження доводять, що

190

6.2, Система соціальних ризиків за законодавством України

ступінь старіння (відповідно, рівень здоров'я) суттєвим чином залежить від різноманітних соціальних чинників: різниці у рівні та якості життя міського і сільського населення; належності до певної соціальної групи; ставлення особи до свого здоров'я; особливості харчування тощо. Фізіологічний та медико-біологічний стан визначається індивідуальними темпами старіння організму, психологічний — самооцінкою особи. А отже, старість — це природний стан організму, який часто не збігається з календарним віком особи. Саме тому виникнення у особи права на соціальне забезпечення пов'язують із настанням такого юридичного факту, як пенсійний вік.

Пенсійний вік можна диференціювати на загальний та спеціальний.

Загальний пенсійний вік, у відповідності із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років для чоловіків та 55 років для жінок. З досягненням цього віку будь-яка особа може звернутися за призначенням їй пенсії за віком.

Спеціальний пенсійний вік встановлюється окремими законами для призначення пенсії з більш раннього періоду у зв'язку з виконаннями особою певного виду робіт або за станом здоров'я. Це стосується, зокрема, осіб, які працювали на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1. Тут пенсійний вік становить 50 років для чоловіків та 45 для жінок. А для осіб, які виконували роботи, що визначені Списком № 2, пенсійний вік встановлено 55 років для чоловіків та 50 для жінок. За спеціальними правилами обчислюється пенсійний вік для інвалідів зору 1 групи (сліпих) та інвалідів з дитинства 1 групи, для жінок, які народили п'ятеро дітей та виховали їх до 8-річного віку, тощо.

Законодавством також передбачено збільшення пенсійного віку для призначення державних допомог особам, які не мають права на пенсію. Зокрема, право на таку допомогу мають чоловіки при досягненні 63-річного віку та жінки — 58-річного.

191

Розділ 6. Соціальні ризики________________________________________

Спеціальний пенсійний вік може визначатися у так званому пенсійному контракті, яким регулюється призначення пенсії у недержавній пенсійній системі. Тут пенсійний вік визначається учасником недержавного пенсійного фонду але при цьому він не може бути меншим за загальни пенсійний вік або перевищувати його більше як на 10 років

При підготовці пенсійної реформи в Україні висловлюв лося чимало пропозицій про необхідність підвищення загал ного пенсійного віку. Економісти, наприклад, вбачали цьому протидію тенденції до посилення диспропорцій у співвідношенні працівник — пенсіонер (у 1996 р. на 1000 осіб працездатного віку було 405 пенсіонерів, а за прогнозами на 2026 р. буде 561)1. При цьому вони посилаються на те, що шляхом збільшення пенсійного віку йде більшість зарубіжних держав2. За взірець переважно бралися Німеччина, де пенсійний вік збільшено до 65 років незалежно від статі, Італія, де для чоловіків встановлено 65 років, а для жінок — 60 років, та СІНА, де пенсійний вік становить 67 років. У Франції очікується, що до 2041 р. пенсійний вік підвищиться з 60 років до 61-62 років3. Фактично, Програма пенсійної реформи в Україні пішла іншим шляхом. Замість збільшення пенсійного віку передбачається запровадження матеріального заохочення виходу на пенсію у пізнішому віці.

Непрацездатність може бути і стійкою. Вона визначається медико-соціальними експертними комісіями на відповідний термін або безстроково.

Юридичними фактами, що визначають настання стійкої втрати працездатності особи, є:

1) встановлення групи інвалідності;

2) встановлення групи інвалідності та ступеня втрати про фесійної працездатності;

' Максимчук В. Пенсійна реформа України //Профспілкова газета. — 1997. — № 35

(358). 1Соловьева Л. Социальное обеспечение в западньїх странах: проблеми 90-х годов //

Мировая зкономика и международньїе отношения. — 1993. — № 12. —

С.114-119. 3Трудовое и социальное право зарубежньїх стран: основньїе институтьі // Под ред,

3. Б. Френкеля. — М.: Юристі, 2002. — С. 580-651.

192

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

3) встановлення ступеня втрати професійної працездатності.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (ст. 2) передбачено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, та потребує соціальної допомоги і захисту.

Інвалідністю вважається соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги. При цьому соціальна недостатність (дезадаптація) визначається як нездатність людини виконувати звичайну для її становища роль у суспільстві. Вона може бути зумовлена обмеженням життєдіяльності з урахуванням віку, статі, місця проживання, освіти тощо. Особа стає нездатною до самостійного проживання, позбавляється можливості налагоджувати соціальні зв'язки, потребує допомоги інших осіб та матеріальної підтримки.

Що стосується життєдіяльності, яка теж фігурує у законодавчому визначенні інвалідів, то тут ідеться про повсякденну діяльність, завдяки якій людина забезпечує своє існування і суспільства загалом шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності тощо. Відповідно обмеження життєдіяльності пов'язане з неможливістю здійснення активних функцій, властивих людині, що ставить її в незручне становище щодо інших членів суспільства. Воно, власне, й призводить до погіршення або втрати можливостей особи до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також до обмеження обсягу трудової діяльності, зниження кваліфікації, тобто до соціальної дезадаптації.

Життєдіяльність людини — це правова категорія. Основними її критеріями законодавство України визначає:

7 6-545

193

Розділ 6. Соціальні ризики______________________________________________

1) здатність до самообслуговування: можливість ефективно виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб;

2)  здатність до пересування: можливість ефективно пересуватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом);

3)  здатність до орієнтації (системами орієнтації є зір та слух за умови нормального стану психічної діяльності та мови) — можливість самостійно орієнтуватися у просторі та часі, мати уяву про навколишні предмети;

4) здатність до спілкування (комунікативна здатність) — можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємозв'язки (усна мова, читання, письмо, невербальна мова, порушення спілкування, пов'язані з розладом психічної діяльності, тут не розглядаються);

5)  здатність контролювати свою поведінку: можливість поводитися у відповідності з морально-етичними і правовими нормами суспільного середовища;

6) здатність до навчання: можливість сприймати, засвоювати та накопичувати знання, формувати навички і уміння (побутові, культурні, професійні та ін.) у цілеспрямованому процесі навчання; можливість до професійного навчання — здатність до оволодіння теоретичними знаннями і практичними навичками та уміннями конкретної професії;

7) здатність до трудової діяльності — сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного роду трудовою

діяльністю.

Інвалідність у повнолітніх осіб визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями, підпорядкованими Республіканському в Автономній Республіці Крим, обласним та міським в містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи.

194

_____________6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

Направлення хворого до МСЕК з метою його огляду здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування за наявності стійкого чи незво-ротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом 5 місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні 12 місяців, а при захворюванні на туберкульоз — протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83, медико-соціальна експертиза повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання. Хворого, який направляється на ме-дико-соціальне експертне обстеження, представляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Для вирішення соціальних питань запрошуються представники власника підприємства, установи, організації, де працює хворий, або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету.

З метою об'єктивної оцінки стану здоров'я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості поруше-

195

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 6. Соціальні ризики______________________________________________

них функцій організму, в тому числі тих, що значно впливають на професію, ефективність лікування та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму; клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта та професійна підготовка, вік, необхідність і можливість працевлаштування.

Залежно від ступеня втрати здоров'я законодавством передбачено встановлення трьох груп інвалідності: І, II і IIIі.

Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюється, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

До І групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, нри збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Інструкція Міністерства охорони здоров'я України «Про встановлення груп інвалідів», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 р. № 183. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2004 р. за № 516/9115.                           а-

196

_____________6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, які призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Друга група визначається інвалідам з дитинства (учням, студентам закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації) за наявності ознак інвалідності на період навчання; після закінчення учбового закладу надається довідка про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії.

Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога та ін.), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов'язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані їм види праці, в тому числі і висококваліфікованої, у будь-яких установах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, не-нормований робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення та ін.).

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної тяжкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

197

Розділ 6. Соціальні ризики

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається часткового втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25 %) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи у працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії.

Датою встановлення інвалідності вважається день надход-!: ження до МСЕК документів, необхідних для огляду хворого. Інвалідність встановлюється до першого числа місяця, наступного за місяцем, на який призначено черговий переогляд хворого.

Періодичний огляд інвалідів проводиться через 1-3 роки.

Законодавством передбачено три випадки, коли інвалідність встановлюється без зазначення терміну переогляду:

1)  чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років;

2)  інвалідам, у яких строк переогляду настає у чоловіків після досягнення 60 років, у жінок — 55 років; 3) при анатомічних дефектах і прирівняних до них станах, стійких необоротних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неможливості відновлення соціальної адаптації.

Встановлення групи інвалідності на визначений термін (чи безстроково) не позбавляє права особу пройти освідуван-ня у МСЕК достроково. Переогляд інвалідів раніше вказаних строків, а також громадян, інвалідність яким встановлено без зазначення строку переогляду, проводиться при зміні стану здоров'я і працездатності або при виявленні фактів зловживань чи помилок, допущених у встановленні групи

інвалідності.

Одночасно зі встановленням інвалідності МСЕК встановлює її причину. Причина інвалідності визначає вид соціального забезпечення, умови та порядок його надання. Такими причинами є:

1. Нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво), ь

198

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

2. Професійне захворювання.

3.  Поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов'язані із виконанням особою обов'язків військової служби.

4.  Захворювання та травми, пов'язані з аварією на ЧАЕС.

5. Загальне захворювання чи травма, не пов'язані з виробництвом; інвалідність з дитинства.

Законодавством України можуть бути встановлені й інші причини інвалідності.

Залежно від причини настання розрізняють три види інвалідності:

1) внаслідок трудового каліцтва,

2) внаслідок професійного захворювання,

3) внаслідок загального захворювання.

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який зумовив втрату працездатності, стався за обставин та умов, які безпосередньо пов'язані з виконанням особою трудової діяльності. Трудовою діяльністю вважаються всі види роботи, які зараховуються до трудового (страхового) стажу особи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (статті 8, 11).

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть1.

Нещасний випадок вважається таким, що стався на виробництві, коли він настав під час:

1. Виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі під час перебування у відрядженні.

1Частина 1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

199

Розділ 6. Соціальні ризики

2.  Перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, починаючи з моменту приходу на роботу на підприємство, в установу, організацію до виходу, який повинен фіксуватися відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні.

3. Приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи та після її закінчення.

4.  Проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем.

5.  Використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця відповідно до встановленого порядку.

6.  Проведення дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов'зків працівника.

7.  Ліквідації аварій, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством.

8. Надання підприємством шефської допомоги.

9.  Перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана в виконанням трудових (посадових) обов'язків або з дією небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або -середовища.

10. Прямування до (між) об'єкта (об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого суб'єкта за дорученням роботодавця.

11. Прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

200

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

12.  Раптового погіршення стану здоров'я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком.

13.  Вчинення самогубства, яке пов'язане з перевищенням строку перебування у рейсі, обумовленого колективним договором, або настання природної смерті внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних та шкідливих виробничих факторів на суднах морського, річкового та рибопромислового флотів.

Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилась інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованою мамою.

Процедура проведення і обліку нещасних випадків на виробництві визначається Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112.

Кожний нещасний випадок оформляється актом про нещасний випадок на виробництві за формою Н — 1. Акт складається щодо кожного потерпілого окремо.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Професійне захворювання як причина інвалідності особи також пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків. Однак, на відміну від нещасного випадку, воно не є раптовим, але може виникнути в особи внаслідок виконання певного виду робіт.

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок професійного захворювання, якщо захворювання, яке її зумовило, визнається професійним, тобто воно виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється винятково або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Професійне захворювання є соціальним страховим випадком

201

Розділ 6. Соціальні ризики

незалежно від часу його настання чи виявлення. Воно вважатиметься таким і за умови, якщо трудові відносини з роботодавцем, під час яких було спричинено захворювання, вже припинені.

Перелік професійних захворювань закріплено у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку професійних захворювань* від 8 листопада 2000 р. Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право Міністерством охорони здоров'я. У разі необхідності до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) роботодавця, робочого органу виконавчої дирекції Фонду, профспілкової організації, членом якої є потерпілий. Віднесення захворювання до професійного проводиться відповідно до Порядку встановлення зв'язку захворювання з умовами праці.

Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається відповідною установою (закладом) державної санітарно-епідеміологічної служби за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органу виконавчої дирекції Фонду. У спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання хворий направляється до Інституту медицини праці Академії медичних наук (м. Київ), рішення якого у разі незгоди хворого або роботодавця щодо встановлення діагнозу і зв'язку захворювання із впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу оскаржується в судовому порядку.

Ступінь втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. МСЕК встановлює ступінь обмеження професійної працездатності потер-

202

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

пілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Ступінь втрати професійної працездатності, що встановлюється МСЕК потерпілому, визначається у відсотках професійної працездатності, яку він мав до ушкодження здоров'я.

При встановленні втрати професійної працездатності МСЕК керується постановами Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда» від 4 квіт-ня 1994 р. № 221 «Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності» та наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціаль-ними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» від 22 листопада 1995 р. № 212.

Для військовослужбовців причиною інвалідності можуть бути:

1)  поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини;

2)  поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов'язані з перебуванням у партизанському загоні;

3)  поранення, контузії або каліцтва, пов'язані з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни (або з наслідками бойових дій);

4)  поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов'язків військової служби;

5)  захворювання, отримане в період проходження військової служби;

6)  поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні інтернаціонального обов'язку;

7)  поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов'язків військової служби під час

203

Розділ 6. Соціальні ризики

ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних об'єктах та випробуваннях ядерної зброї.

Для осіб, інвалідність яких пов'язана з аварією на Чорнобильській АЕС, причинами інвалідності називають: 1) захворювання, травма, каліцтво, пов'язані з роботами під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об'єктах; 2) захворювання, пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Ще однією причиною інвалідності вважається загальне захворювання особи. Воно хоч і є найбільш поширеною причиною, але визначається за залишковим принципом: якщо інвалідність не стала наслідком жодної із раніше наведених причин, то її причиною визнається загальне захворювання.

До загального захворювання належать також каліцтво особи, що не пов'язане з нещасним випадком на виробництві: травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо, які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих (Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270).

До загального захворювання прирівнюється також і інвалідність з дитинства. Вона встановлюється у дітей за наявності патологічних станів, які виникають при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм1. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 8 листопада 2001 р.

1Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 2001 р. № 482 (із змінами і доповненнями).

204

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

Медичні показання для визнання дитини (до 18 років) інвалідом встановлюються ЛКК дитячих обласних, багато-профільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит», Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ МОЗ України та Академії медичних наук України після стаціонарного й амбулаторного обстеження.

Ще одним соціальним ризиком є тимчасова непрацездатність особи. Вона передбачає неспроможність особи здійснювати трудову діяльність внаслідок короткотривалих обставин об'єктивного характеру.

Юридичні факти, що зумовлюють тимчасову непрацездатність громадянина, можна поділити на три групи.

До першої групи входять обставини, що зумовлюють фізичну нездатність особи виконувати трудові обов'язки. Сюди належать:

1) хвороба особи (загальне або професійне захворювання);

2)  травма, що пов'язана або не пов'язана з нещасним випадком на виробництві;

3) вагітність та пологи.

До другої групи належать обставини, що зумовлюють неможливість виконання роботи через необхідність догляду за іншим членом сім'ї, а саме:

1) за хворою дитиною;

2) за хворим членом сім'ї;

3) за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;

4) за дитиною до трьох років.

Останню групу складають обставини, викликані певними діями державних органів. Прикладом може бути тимчасова непрацездатність особи внаслідок карантину, що накладається органами санітарно-епідеміологічної служби.

205

Розділ 6. Соціальні ризики

Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність, визначено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, яка була затверджена Наказом МОЗ України від 13 листопада 2001 р.

Основним документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність особи, є листок непрацездатності. Він видається лікуючим лікарем державних і комунальних закладів охорони здоров'я; стаціонарів протезно-ортопедичних підприємств системи Міністерства праці та соціальної політики України, туберкульозних санаторіїв, а також фельдшером у місцевостях, де відсутній лікар чи на плаваючих суднах. Не мають права видавати листки непрацездатності лікарі туристичних баз, станції швидкої медичної допомоги, санітарно-профілактичних закладів, закладів судово-медичної експертизи, станцій переливання крові, приватних закладів охорони здоров'я тощо.

Листок непрацездатності у разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності, до її відновлення або до встановлення групи інвалідності МСЕК. Лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів (з наступним продовженням до 10 календарних днів) або спільно із завідувачем відділення — до ЗО днів. Лікарсько-консультативна комісія продовжує листок непрацездатності надалі з періодичністю комісійного огляду хворого не рідше одного разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК.

У разі лікування в стаціонарі листок непрацездатності видається за весь період стаціонарного лікування, а в разі протезування в стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства листок непрацездатності видається на час протезування та проїзду до стаціонару і назад.

У разі тимчасової непрацездатності громадянам, які шукають роботу, і безробітним, враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки, а також особам, які про-

206

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

ходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військових комісаріатів, видається довідка довільної форми.

Листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами видається за місцем спостереження за вагітною жінкою з ЗО тижнів вагітності воднораз на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного для пологів і 56 — після); для жінок, які належать до І-ІУ категорії постражда-лих внаслідок аварії на ЧАЕС — з 27 тижнів вагітності тривалістю 180 календарних днів.

Якщо жінка не перебувала під наглядом з приводу вагітності до дня пологів, листок непрацездатності видається з дня пологів на період тривалості післяпологової відпустки (на 56 календарних днів).

У разі передчасних пологів до ЗО тижнів вагітності, якщо жінка виписується з живою дитиною, листок непрацездатності видається лікувально-профілактичним закладом, де відбулись пологи, на 140 календарних днів (70 днів — у випадку смерті дитини).

У зв'язку з операцією штучного переривання вагітності листок непрацездатності видається за бажанням жінки на З дні з урахуванням дня операції. У випадках переривання вагітності з інших причин (за медичними або соціальними показаннями) листок непрацездатності видається з дня госпіталізації жінки на весь період непрацездатності.

Для догляду за хворим членом сім'ї листок непрацездатності видається лікуючим лікарем одному з працюючих членів сім'ї або іншій особі, що фактично здійснює догляд. Термін листка непрацездатності залежить від суб'єкта, за яким здійснюється догляд:

—  для догляду за дорослим членом сім'ї та хворою дитиною, старшою 14 років при лікуванні в амбулаторно-профілактичних умовах — до 3 днів (як виняток, за рішенням ЛКК — до 7 календарних днів);

— для догляду за хворою дитиною до 14 років — не більше 14 календарних днів; якщо дитина постраждала внаслідок

207

Розділ 6. Соціальні ризики

аварії на ЧАЕС — на весь період хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування; на двох і більше дітей, які хворіють, одночасно видається один листок непрацездатності;

—  у разі стаціонарного лікування: дітей віком до 6 років — весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною; важкохворих дітей 6-14 років — період, коли дитина потребує індивідуального догляду (про це видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу);

— у разі хвороби матері (опікуна, іншого члена сім'ї, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною віком до З років, виховує дитину-інваліда віком до 18 років) — період, коли вона за висновками лікаря не може здійснювати догляд за дитиною.

Якщо мати або інша працююча особа, яка доглядає за хворою дитиною, перебуває у цей час у щорічній відпустці, відпустці у зв'язку з навчанням або у творчій відпустці, у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи без збереження зарплати, листок непрацездатності видається з дня, коли ця особа стане до роботи.

На період тимчасового відсторонення від роботи осіб, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і які перебували в контакті з інфекційними хворими або є бактеріо-носіями, у разі неможливості здійснення тимчасового переведення за їх згодою на іншу роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, листок непрацездатності видається інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної СЕС.

Створення у державі ринкового механізму господарювання привело до формування ринку праці, який супроводжується появою нового соціального ризику — безробіття.

Визначення безробіття як соціального ризику ні в законодавстві, ні в науковій літературі не подається. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» замість поняття «безробіття» ле-

208

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

галізує інший термін — «втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин».

Незалежними від особи обставинами припинення трудового договору визнаються:

— за угодою сторін;

—■ у зв'язку із призовом або вступом на військову службу;

— за ініціативою працівника у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем умов колективного чи трудового договору;

—  розірвання строкового договору з ініціативи працівника в разі хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором;

— у зв'язку з змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства, перепрофі-лювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників;

— у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню роботи;

—  у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

—   внаслідок поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

У Законі України «Про зайнятість населення», щоправда, подається визначення безробітних. Зокрема, такими вважаються особи працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи (ст. 2).

Отже, безробіття як соціальний ризик, що має самостійне правове значення, полягає у відсутності у працездатної особи працездатного віку роботи з об'єктивних причин. Факт безробіття констатується на підставі Положення про порядок

209

Розділ 6. Соціальні ризики

реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється Державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови подання паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Іноземні громадяни чи особи без громадянства можуть бути зареєстровані як безробітні за умови їх постійного проживання в Україні.

Громадяни, що зареєстровані як безробітні, отримують допомогу як в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, так і в системі державної підтримки. Тому без-і. робіття є страховим і нестраховим соціальним ризиком. в Закон України «Про загальнообов'язкове державне со-в ціальне страхування на випадок безробіття» вперше на законодавчому рівні закріпив часткове безробіття як один із видів соціальних ризиків. Таким вважається вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.

Перелік причин, що призводять до часткового безробіття, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про організаційне забезпечення проведення в Луганській та Чернівецькій областях експерименту з надання застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю» від 4 червня 2003 р.

Причинами тимчасового припинення виробництва є непе-редбачувані та непереборні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця та призводять до порушення умов укладених договорів (контрактів). Це, зо-

210

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

крема, війна, терористичний акт, масові заворушення, економічна блокада, страйк, пожежа, аварія, стихійне лихо (землетрус), буря, повінь, смерч, ураган, замерзання моря, закриття морських проток, що трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, тощо. Інші причини пов'язані із забороною експорту (імпорту), валютними обмеженнями, встановленими органами влади або забороною ними використання матеріалів, сировини, комплектуючих, які застосовувались у виробничому процесі.

Важливою обставиною, що має значення для виникнення у особи права на пенсію в разі втрати годувальника чи щомісячних страхових виплат в разі смерті годувальника від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, вважається такий соціальний ризик, як втрата годувальника.

Соціальні виплати, які пов'язані із втратою годувальника, спрямовуються для підтримки непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника. За правилами, визначеними у Сімейному кодексі України, до складу сім'ї належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Непрацездатними членами сім'ї померлого годувальника вважаються:

1. Діти, які не досягли 16 років (сюди також належить дитина померлого, яка народилась протягом не більше 10-мі-сячного строку після його смерті); діти з 16 до 18 років, які не працюють або які старші за цей вік, але через вади фізичного чи розумового розвитку самі неспроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажис-

211

Розділ 6. Соціальні ризики

тами) денної форми навчання — до закінчення навчання, ал не більше як до досягнення ними 23 років.

2.  Жінки, які досягли 55 років; чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.

3.  Інваліди — члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.

4. Неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти.

5.  Непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

6.   Один з подружжя або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8-річного віку.

Члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони перебували на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, або ж мали на день його смерті право на одержання від нього такого утримання. Не вважаються такими, що перебували на утриманні, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів для існування (одержували зарплату, пенсію тощо).

Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя її громадян. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів та появи якісно нового соціального ризику, при настанні якого громадяни потребують підтримки суспільства — малозабезпеченості.

Вперше поняття «малозабезпеченість» отримало законодавче закріплення у Законі України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р.

Малозабезпеченість як соціальний ризик визначає неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму в державі.

212

_____________6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України

Середньомісячним сукупним доходом сім'ї вважається обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом 6 місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Правила та порядок його обчислення визначаються Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги1.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги малозабезпеченим сім'ям визначається Законом про Державний бюджет на відповідний рік.

Малозабезпеченість є нестраховим соціальним ризиком, оскільки фінансується за рахунок асигнувань, які враховані в розрахунках розміру коштів, передбачених з Державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва і Севастополя у вигляді дотацій та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів (ст. 11 Закону).

Так виглядає загальна характеристика основних соціальних ризиків, що виступають підставами виникнення права особи на той чи інший вид соціального забезпечення. Більш детально про кожен з названих ризиків та юридичні гарантії реального захисту йтиметься у відповідних розділах цього підручника.

1Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 15 листопада 2001 р. (із змінами та доповненнями).

213

Розділ 6. Соціальні ризики

    продолжение

--PAGE_BREAK--Запитання для самоконтролю

1.  Дайте визначення та сформулюйте ознаки поняття «соціальний

ризик». Яке місце соціального ризику в системі юридичних фактів права соціального забезпечення?

2. Дайте визначення понять «непрацездатність», «тимчасова непра-

цездатність», «постійна непрацездатність». Де в законодавстві закріплені ці поняття?

3.  Порівняйте соціальний ризик, передбачений Конституцією Ук-

раїни, «старість» і пенсійний вік, що є підставою призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування*. Чи не вбачаєте ви тут невідповідності?

4. Назвіть ознаки, які характеризують стійку непрацездатність.

5. Порівняйте поняття «інвалід з дитинства» та «дитина-інвалід».

6.  Порівняйте поняття «безробіття» та «втрата роботи з незалеж-

них від особи обставин». Де в законодавстві закріплені ці поняття?

7.  Чи будь-яке тимчасове припинення виробництва без припинен-

ня трудових відносин вважатиметься частковим безробіттям?

Література

1.  Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення та роз-

виток в Україні. — К.: Знання, 2005. — 381 с.

2.  Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в

СССР. — М.: Изд-воМосков. ун-та, 1986. — 176 с.

3.  Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения: Учебн. посо-

бие. — М.: Книжньїй мир, 1999.

4.  Синчук С. М. Теорія соціального ризику за правом соціального

забезпечення // Право України. — 2003. — №3. — С. 55-59.

5.  Тарасова В. А. Юридические фактьі в области пенсионного обес-

печения. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. — 198 с.

214

мі

Розділ 7

Державні соціальні стандарти

та нормативи соціального

забезпечення

7.1. Поняття та принципи формування державних соціальних стандартів, соціальних норм і нормативів

Розвиток суспільних відносин посилив проблему уніфікації соціальних прав людини, їх змісту та обсягу. Це призвело до того, що держава, яка є основним суб'єктом забезпечення прав людини, змушена встановлювати відповідні нормативи та механізми забезпечення цих прав. Діяльність держави у соціальній сфері спрямовується передусім на регулювання розподілу ресурсів, підвищення добробуту і задоволення потреб усього населення, його окремих груп та індивідів (діти та сім'ї, безробітні та працюючі, пенсіонери, люди похилого віку, інваліди, постраждалі внаслідок війн, катастроф, стихійних лих тощо). Проведення диференційованої соціальної політики щодо різних груп населення не виключає існування певних мінімальних, гарантованих державою загальних показників соціальної захищеності громадян безвідносно належності їх до тієї чи іншої соціальної групи. Держава гарантує базовий рівень освіти, мінімальну зарплату, безоплатну медицину та інші соціальні показники, які у науковій літе-

215

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______

ратурі визначають як встановлення державних соціальних стандартів.

Існування розвиненої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація на практиці.

Особливо актуальною ця проблема залишається для України, де держава все ще намагається подолати важелі командно-адміністративної економіки, не здатна в силу об'єктивних причин виконувати свої соціальні зобов'язання перед народом. Незважаючи на те, що так званий мінімальний споживчий бюджет було запроваджено як державний соціальний стандарт ще 1991 р., процес формування та створення цілісної, взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій нормативів активізувався лише 1999 р. із прийняттям Закону України «Про прожитковий мінімум», а кінцевою ланкою тут став Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р.

Встановлення державних соціальних стандартів має важливе значення для забезпечення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, закріплених Конституцією України. Вони є визначальними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Завдяки соціальним стандартам відбувається коригування розмірів видатків державного та місцевих бюджетів і відповідних фондів на соціальний захист і забезпечення населення, а також утримання соціальної сфери.

Стандартами, як правило, називають якісь ідеальні зразки, еталони чи моделі, які беруться за основу при зіставленні з ними інших подібних об'єктів. Слово «стандарт» походить від англійського зіапйагі, яке в буквальному перекладі означає «норма». І саме таке розуміння «стандарту» використо-

216

7.1. Поняття та принципи формування державних соціальних...

вує юридична наука права соціального забезпечення для визначення нормативів державних соціальних гарантій.

Не менш багатоаспектним здається й перше слово у терміні «соціальний стандарт». Зазвичай соціальним вважається все, що породжене умовами суспільного життя. Крім того, соціальний — це такий, який існує в суспільстві. В іншому значенні поняття «соціальний» трактується як життєво необхідний, життєво важливий. Останнє розуміння терміна «соціальний», власне, і використовують при визначенні системи соціальних прав людини. Право на соціальне забезпечення, як відомо, також перебуває у цій системі. Воно покликане гарантувати кожній людині життєво важливий рівень життя.

Отже, соціальними стандартами у сфері соціального захисту вважатимуться відповідні норми матеріальних доходів особи, які є необхідними для забезпечення її достатнього життєвого рівня. Традиційно у міжнародній практиці достатній життєвий рівень включає харчування, одяг, житло, медичне забезпечення та соціальне обслуговування особи.

Соціальні стандарти встановлюються і гарантуються державою. Саме вона має обов'язок забезпечити всім громадянам такий мінімум соціальних можливостей та соціальної захищеності, які необхідні для підтримання гідного життя людини, нормального задоволення її матеріальних і духовних потреб. Не вирішивши соціальних питань, держава не може розраховувати на активну участь своїх громадян у суспільному та державному житті (народжувати дітей, здійснювати трудову діяльність, брати участь в управлінні державними справами тощо).

Соціально-правовий обов'язок держави як гаранта соціальних прав людини знайшов своє відображення у ст. 16 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Тут, зокрема, проголошується, що держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів. і,і .

217

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______

Таким чином, державні соціальні стандарти можна визначити як законодавчо встановлені нормативи мінімальних розмірів матеріальних та інших благ, що забезпечують кожній особі необхідний для неї достатній рівень життя.

Це визначення дещо відрізняється від того його варіанта, що міститься у Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Тут, зокрема, про державні соціальні стандарти йдеться як про встановлену законами, іншими нормативно-правовими актами соціальну норму і норматив або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

На відміну від легального визначення державних соціальних стандартів, перший варіант є більш узагальненим, що можна вважати прийнятним, аби виділити і сформулювати основні принципи встановлення цих соціальних нормативів.

Найпершим з-поміж таких принципів є, безперечно, законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів.

Державні соціальні стандарти прав людини повинні юридично закріплюватися та не ототожнюватися з тим чи іншим політичним устроєм держави, системою економіки тощо. Зрозуміло, що індивідуальні потреби людини різноманітні та суб'єктивні, однак це не означає, що вони повинні залишатися за межами правового регулювання. По-перше, у кожному суспільстві в конкретно-історичний період існують визначені уявлення про норми та межі споживання. Наприклад, можна дискутувати щодо розміру житлового приміщення, необхідного для проживання людини, однак ні у кого не виникає сумнівів про неможливість проживання у підвалі тощо. Завданням права є закріплення досягнених розумних уявлень про норму. По-друге, поряд із формальним закріпленням загального принципу про забезпечення громадян повинні наставати конкретні наслідки у вигляді закріплених у законодавстві видів такого забезпечення та їх обсягу.

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних

218

7.1. Поняття та принципи формування державних соціальних...

соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, інших видів соціальних виплат, а також для визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

Базовими величинами, на основі яких встановлюються державні соціальні стандарти, є соціальні норми та нормативи. Вони слугують показниками необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, а також забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні норми та нормативи поділяються на:

1) нормативи споживання. Ними встановлюються розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

2)  нормативи забезпечення. Це передусім визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування. Ними визначаються також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

3) нормативи доходу. Встановлюють розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб існують також: 1) нормативи раціонального споживання, які визначають рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб та включає вартість товарів і послуг, предметів культурно-побутового і господарчого призначення, відповідно до науково обґрунтованих норм споживання і нормативів задоволення раціональних (розумних) потреб людини;

219

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______

2)  нормативи мінімального споживання, за якими рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначається виходячи з соціальних або фізіологічних потреб. Вони є своєрідною нижньою межею вартості життя або тим порогом, нижче якого починається бідність;

3) статистичні нормативи, які визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних

груп.

Соціальні норми та нормативи є вартісним вираженням відповідного споживчого кошика. Це — певний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, призначених для споживання населенням і окремими його групами і забезпечення їх потреб на відповідному нормативному рівні. Споживчий кошик загалом складається з продовольчого та непродовольчого кошиків та кошика послуг. Звичайно, вартісна величина достатнього рівня проживання є неоднаковою для всіх людей та залежить від їх віку, можливості виконувати певний вид трудової чи іншої суспільно корисної діяльності тощо. Саме тому при встановленні соціальних нормативів законодавець керується принципом наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення, а також диференційованого за ознаками соціально-демографічного підходу до визначення цих нормативів.

Під час формування споживчого кошика враховуються збалансовані набори товарів і послуг за такими основними статтями витрат людини і домашнього господарства: харчування, одяг, білизна, взуття, ліки, предмети гігієни і санітарії, меблі, предмети культурно-побутового і господарчого призначення, житло і комунальні послуги, транспорт і зв'язок, дитячі дошкільні установи. У продовольчий кошик включають хліб і хлібопродукти, м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, картоплю, овочі, фрукти і ягоди, рибу і рибопродукти, олію рослинну і маргарин, цукор і кондитерські вироби. До непродовольчих товарів входять предмети санітарії і гігієни, а також деякі інші предмети

220

7.1. Поняття та принципи формування державних соціальних...

тривалого користування. Кошик послуг формується з розрахунку оплати житла, електроенергії, опалення, водопостачання і каналізації, витрат на транспорт і зв'язок, ремонт предметів домашнього побуту, що не можуть бути відремонтовані господарем.

Крім загальних, законодавством передбачені і спеціальні нормативи, які характерні лише для певних суб'єктів з огляду на їх спеціальний статус чи стосуються певних напрямів державної політики соціального захисту. Так, державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки. З цією метою визначаються: перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів; норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави; норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування належать:

1) гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

2)   соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

221

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______

3) показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Державними соціальними нормативами у сфері охорони здоров'я є:

— перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

— нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

— показники якості надання медичної допомоги;

—  нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

— нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

—  нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

— нормативи санаторно-курортного забезпечення;

—  нормативи забезпечення харчуванням у державних     продолжение

--PAGE_BREAK--і комунальних закладах охорони здоров'я.

Спеціальні соціальні нормативи законодавчо встановлені і у тих сферах, які виходять за межі соціального забезпечення та є елементами соціального захисту населення. Це стосується транспортного обслуговування населення, а також зв'язку, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, фізичної культури та спорту, побутово-? го обслуговування, торгівлі й громадського харчування.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства з урахуванням вимог, визначених міжнародними договорами України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

!1

222

7.2. Прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт

7.2. Прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт

Відповідно до ст. б Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом в України є прожитковий мінімум. На його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум (лат. тіпітит — найменша кількість, тіпітитз — найменший) — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Правову основу встановлення, затвердження і врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень становлять норми Конституції України, законів України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», «Про прожитковий мінімум» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 р. № 656.

При обчисленні розміру прожиткового мінімуму враховуються дві складові його обсягу: фізіологічна (вартісне вираження матеріальних цінностей, необхідних для існування особи) та соціальна (набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя). У світовій практиці фізіологічні витрати становлять 85-87 % загального прожиткового мінімуму1.

1Гриненко А., Кожан. Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: аспекти праці. — 1997. — № 5. — С. 35-38.

223

Міжнародному досвіду відомо декілька способів визначення прожиткового мінімуму: статистичний, соціологічний, ресурсний, комбінований, відносний та нормативний.

Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів 10-20 % найменш заможних громадян держави.

Суб'єктивний, або соціологічний, підхід базується на проведенні соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод хоч і виражає справжні потреби людей, та, як правило, не відповідає реальним економічним можливостям держави.

Ресурсний метод уже виходить із економічних можливос тей держави та застосовується у найбільш розвинутих дер жавах.

Комбінований метод дозволяє визначати вартість харчування за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари — за їх відсотковою часткою у загальних витратах особи.

Відносний метод, або метод обчислення медіанного доходу, переважно використовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Так званий медіанний дохід — це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в державі (практично він відповідає середньодушовому доходу населення). Так, у США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного до ходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії — 50 %, а у Порт галії та Ірландії — 60 %.

У переважній більшості держав для встановлення велич ни прожиткового мінімуму використовується нормативни метод для обчислення мінімального споживчого кошику. Наприклад, у Болгарії існує аж 6 варіантів обчислення споживчих кошиків залежно від складу сім'ї (працюючі, пенсіонери чи діти). У Литві прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім'ї з 4 осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів передба-

224

7,2, Прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт

чає понад 50 їх видів і становить 45-50 % мінімального споживчого бюджету.

Розрахований у такий спосіб прожитковий мінімум визначає межу бідності (стан нужденності) для надання соціальної допомоги найуразливіїним верствам населення.

В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо диференційовано для тих, хто належить до основних соціальних та демографічних груп:

а)  для дітей віком до 6 років;

б)  для дітей віком від 6 до 18 років;

в)  для працездатних осіб;

г)  для осіб, які втратили працездатність.

Такий поділ зумовлений особливостями людського організму та потребами його залежно від віку, стану, активності.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, щорічно затверджується за поданням Кабінету Міністрів України Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України. Вартісна величина прожиткового мінімуму на одну особу на місяць визначається Законом про Державний бюджет на відповідний рік. Прожитковий мінімум періодично переглядається залежно від зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи.

Складовими елементами величини прожиткового мінімуму є набір продуктів харчування, набір непродовольчих товарів та набір послуг.

Набір продуктів харчування містить 22 найуживаніших продукти харчування, вартість яких щодекадно відсте-жується Міністерством статистики як по Україні загалом, так і по регіонах. Він формується спеціально уповноваженим

Н 6-545

225

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______

центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Основними принципами формування набору продуктів харчування є:

—  забезпечення дитини повноцінним харчуванням для розвитку здорового організму;

— забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку;

—  задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення у необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила;

—  підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.

Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами влаштування побуту.

Цей елемент величини прожиткового мінімуму теж формується за певними принципами. А саме:

—   забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини;

—  урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення;

— урахування культурно-побутових потреб особистості.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, здоров'я та ін.

226

7.2. Прожитковий мінімум — базовий, державний соціальний стандарт

Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг з урахуванням таких принципів:

— задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;

— задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я;

— визначення житлово-комунальних послуг (з водопостачання, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг;

—  урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.

Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум використовується для:

1)  загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та створення відповідних державних соціальних програм;

2)  встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям із дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат;

3) визначення права на отримання соціальних допомог;

4)  визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування тощо;

5)  встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

6) формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінки рівня життя у регіонах, створення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за раху-

227

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______

нок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування можуть затверджуватися регіональні прожиткові мінімуми. Розмір такого прожиткового мінімуму не повинен перевищувати основного, що встановлений у державі.

Прожитковий мінімум не є абсолютним державним соціальним стандартом для всіх видів соціального забезпечення громадян в Україні. Забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму вважається визначальним для основних видів матеріального соціального забезпечення та досягається сукупністю всіх видів забезпечення, що становлять зміст суб'єктивного права на соціальне забезпечення. Сьогодні в Україні особа може отримувати декілька видів соціального забезпечення одночасно. А тому при отриманні доходу у розмірі декількох прожиткових мінімумів може трапитися ситуація, що не відповідає логіці програм соціальної допомоги, по-перше, а по-друге, — перевищує конституційну гарантію, за якою допомога має бути не нижче одного прожиткового мінімуму.

Деякі види соціального забезпечення не завжди можуть узгоджуватися з розміром прожиткового мінімуму (наприклад, деякі соціальні пільги чи соціальне обслуговування непрацездатних). Тим не менше, прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт визначає право особи на вказані види соціального забезпечення. Воно настає лише у тому разі, якщо сукупний її дохід не перевищує розміру прожиткового мінімуму.

Попри всю свою значимість, прожитковий мінімум не є єдиним державним соціальним стандартом в Україні. Крім нього, широко використовується інший вагомий показник —     продолжение

--PAGE_BREAK--рівень забезпечення прожиткового мінімуму. Він визначається як реальний державний соціальний стандарт, що слугує критерієм для визначення особи нужденною. Щорічно цей мінімум закріплюється у законі про Державний бюджет та використовується для призначення державних соціальних допомог. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення

228

7.3. Державні соціальні гарантії, порядок їх визначення та затвердження

допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» встановлюється для працездатних осіб у сумі 110 гривень, непрацездатних осіб — 155 гривень, інвалідів — 165 гривень.

7.3. Державні соціальні гарантії, порядок їх визначення та затвердження

З метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень законами встановлюються основні державні соціальні гарантії.

Державні соціальні гарантії — це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, а також розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від визначеного в державі державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму.

Державні соціальні гарантії враховуються при затвердженні програм економічного та соціального розвитку та є базою для порівняння при оцінюванні досягнутого рівня життя. Вони спрямовані на створення реальних умов, що забезпечують населенню можливість споживати ті чи інші блага і послуги в гарантованому обсязі.

Базовими державними соціальними гарантіями є мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виключно законами України визначаються:

— мінімальний розмір заробітної плати;

— мінімальний розмір пенсії за віком;                       ; ;:"■<;;

— неоподатковуваний мінімум доходів громадян;*, ішггСв

229

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______

— величина порогу індексації грошових доходів громадян;

— пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

З метою надання соціальної підтримки населенню України загалом та окремим категоріям громадян у законодавстві встановлюються й інші державні соціальні гарантії щодо:

—   рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

—  рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

—  стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

—  індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

—  надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі та громадського харчування;

—  забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Державні соціальні гарантії є вираженням зобов'язання держави забезпечити своїм громадянам мінімальну заробітну плату, мінімальні пенсії для непрацездатних громадян, право на одержання допомоги із соціального страхування, мінімальний набір загальнодоступних і безкоштовних послуг у галузі освіти, охорони здоров'я та культури. Вони є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів

230

7.3. Державні соціальні гаранти, порядок їх визначення та затвердження

та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку. Розрахунки і обґрунтування до показників видатків на соціальні цілі у проектах Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів.

Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування та фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів. Основними засобами здійснення моніторингу є: щомісячна оцінка вартісної величини головних державних соціальних стандартів; ведення державного статистичного обліку щодо додержання державних соціальних стандартів і нормативів; поточне коригування вартісних величин державних соціальних нормативів та нормативів витрат (фінансування) залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій у порядку, що визначається законами.

Порядок проведення моніторингу застосування державних соціальних стандартів і нормативів та його фінансового забезпечення визначається Кабінетом Міністрів України. Відомості про розміри державних соціальних стандартів і нормативів, а також щодо результатів моніторингу їх застосування підлягають публікації в офіційних виданнях.

. -і •

231

Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...

Питання для самоконтролю

1.  Дайте визначення понять «державні соціальні стандарти», «со-

ціальні нормативи*, «соціальнігарантії».

2.  Назвіть принципи формування державних соціальних стан-

дартів .

3. Запропонуйте критерії класифікації соціальних нормативів.

4.  Визначте поняття та зміст прожиткового мінімуму як базового

соціального стандарту.

5.  Дайте визначення поняття «рівня забезпечення прожиткового

мінімуму» та його значення при обчисленні розміру соціальних виплат.

Література

1.  Верланов С. Стандарти прав людини: спроба загальнотеоретич-

ної характеристики // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали XI регіональної науково-практичної конференції. — Л., 2005. — С. 57-59.

2. Иваненко В. А., Ивапенко В. С. Социальньїе права человека и со-

циальньїе обязанности государства: международньїе и консти-туционньїе правовьіе аспектьі. — СПб: Юрид. центр Пресе, 2003. — 404 с.

3.  Онишко Є. Європейські правові стандарти: загальнотеоретична

характеристика // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали XI регіональної науково-практичної конференції. — Л., 2005. — С. 53-55.

4.  Синчук С. М. Прожитковий мінімум як базовий державний со-

ціальний стандарт в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали XI регіональної науково-практичної конференції. — Л., 2005. — С. 250-253.

V»!-

282

ЬЙ^

«Ь* ■■ ч*

/а-л-. >'■>•-»--

Розділ 8

Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Донедавна в Україні соціальне забезпечення здійснювалося лише за рахунок бюджетних коштів, що давало підстави розглядати його як суто державний вид діяльності, який полягає у призначенні окремих видів соціального забезпечення тільки державними органами та поширення його практично на всіх громадян без урахування їхньої трудової діяльності.

За таких умов соціальне забезпечення могло здійснюватися лише у мінімальних розмірах, не забезпечуючи достатнього рівня життя громадян нашої держави.

Об'єктивно численні соціальні ризики, що є підставою права на соціальне забезпечення, зумовлюють необхідність розширення джерел фінансування та управління видами соціального забезпечення. Конституція України у ст. 46, передбачаючи гарантії реалізації права громадян на соціальний захист, називає різноманітні джерела для їх фінансування, виділяючи передусім соціальне страхування, асигнування з бюджету таін.

На сьогодні існує декілька організаційно-правових форм здійснення права на соціальне забезпечення, які доповнюють одна одну та формують загальнодержавну систему

233

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

соціального захисту. Ці організаційно-правові форми вибудовуються з огляду на правовий статус окремих категорій громадян, що потребують соціального забезпечення, на^ явність чи відсутність у них страхового стажу, а також враховують специфіку окремих видів соціального забезпечення. Різноманітність організаційно-правових форм соціального забезпечення дозволяє охопити широке коло громадян, використовуючи при цьому для захисту їхніх інтересів різні джерела фінансування витрат цих заходів. Значення організаційно-правових форм соціального забезпечення полягає у тому, що вони дозволяють державі і суспільству найбільш раціонально розподіляти через систему соціального забезпечення сукупний валовий продукт, поклавши в основу такого розподілу принципи соціальної справедливості1.

Таким чином, під     продолжение

--PAGE_BREAK--організаційно-правовими формами соціального забезпечення розуміються способи його фінансування та здійснення. При їх характеристиці використовують такі ознаки:

1)  спосіб акумуляції грошових засобів, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення;

2) коло суб'єктів, які отримують соціальне забезпечення з відповідного фінансового джерела;

3)  види забезпечення, що надаються в межах відповідної організаційно-правової форми;

4) система органів, які надають соціальне забезпечення2.

Деякі вчені організаційно-правові форми соціального забезпечення визначають лише з огляду на джерела фінансу-; вання окремих видів соціального забезпечення3. Такий підхід видається не зовсім правильним, оскільки поза увагою залишаються такі важливі ознаки, як коло осіб, що підлягають соціальному забезпеченню, його види та ін.

1 Захаров М. Л„ Тучкова З. Г. Право социального обеспечения России: Учебник. —

М.,2001, — С. 42.

2 Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: Учебник. — М., Юрид. лит.,

1980. — С. 11.

3 Право социального обеспечения: Учебник / Под ред. К. Н. Гусова. — М., 2001. — '

С.22-43.

234

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Світовій практиці відомі три основні організаційно-правові форми соціального забезпечення населення: соціальне страхування (з публічно-правовим статусом); соціальна допомога, яка надається державою і органами місцевого самоврядування, та приватна страхова ініціатива і соціальні послуги, які надаються підприємствами1.

В Україні система організаційно-правових форм соціального забезпечення має дещо інший вигляд. Вона, зокрема, включає: соціальне страхування працівників, асигнування за рахунок бюджетів різних рівнів та інші форми соціального забезпечення. При цьому перші дві організаційно-правові форми у нашій державі вже існують або поки що перебувають на стадії реформування, третя ж — ще тільки зароджується.

Найпоширенішою в Україні організаційно-правовою формою соціального забезпечення є соціальне страхування, яке становить відповідну систему правових відносин щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам (членам їхніх сімей) у разі настання страхових випадків у розмірах і порядку, визначених законами, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових платежів роботодавцями та особами, на користь яких здійснюється страхування.

Метою соціального страхування є перерозподіл соціальних витрат між роботодавцями, найманими працівниками чи іншими заінтересованими особами, які підлягають соціальному страхуванню, і державою для часткової або повної компенсації втраченого заробітку, а також компенсації потреб, які виникли при настанні страхового випадку.

Залежно від джерел утворення соціальних страхових фондів та з огляду на їх правове становище розрізняють два види соціального страхування: державне загальнообов'язкове соціальне страхування та недержавне соціальне страхування.

1Социальная политика: Учебник / Под общей ред. П. А. Волгина. — М., 2002. — С. 295.

235

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

має чітко виражений публічно-правовий характер. Воно є обов'язковим для всіх суб'єктів, які визначені законом. Держава встановлює порядок і розмір сплати страхових внесків, а також вказує підстави здійснення та розміри страхових виплат. Вона ж бере участь у формуванні страхових фондів, управлінні ними на паритетних засадах разом з іншими сторонами соціального партнерства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування містить також елементи добровільності. Зокрема, передбачено перелік суб'єктів, які можуть добровільно взяти участь у системі соціального страхування. У деяких видах загальнообов'язкового державного соціального страхування право на виплати мають особи, які не є застрахованими. Це стосується, наприклад, страхування на випадок безробіття. Різноманітність видів соціального страхування зумовлена також різним правовим статусом фондів, які є страховиками у кожному з цих видів страхування. Так, якщо Пенсійний фонд є самоврядною організацією, яка діє на підставі статуту і утворює свої органи управління, то функції виконавчої дирекції фонду страхування на випадок безробіття покладаються на органи державної служби зайнятості.

Що ж до недержавного соціального страхування, то йому більш притаманний приватноправовий характер. Зокрема, визначення порядку і розмірів сплати страхових внесків визначається у договорі між застрахованою особою і страховиком. Цим же договором встановлюються підстави одержання та розміри страхових виплат. Держава здійснює лише контрольні функції, виступаючи при цьому гарантом такої діяльності. Цей вид соціального страхування в Україні тільки починає запроваджуватися. При цьому реально можна лише говорити про недержавне пенсійне страхування, яке дістало своє законодавче регулювання1.

1Див. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ІУ // Праця і зарплата. — 2003,— № 33.

236

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Недержавне соціальне страхування іноді зараховують до видів цивільно-правових договорів. Однак порівняно з цивільним страхуванням цей вид соціального страхування має свої особливості. Так, загальні підстави здійснення страхових виплат визначаються спеціальним законодавством, яке регулює зазначений вид соціального страхування, а не договором. Законодавчо регулюється також порядок встановлення страхових випадків, які не можуть відрізнятися від аналогічних підстав, визначених для загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Недержавне соціальне страхування іноді називають добровільним соціальним страхуванням1, але це не зовсім відповідає дійсності. Та обставина, що у певній своїй частині воно справді є добровільним, оскільки брати участь у ньому можна на підставі договору, не заперечує того, що деякі види недержавного соціального страхування є обов'язковими для певних категорій працівників. Це, зокрема, стосується страхування за рахунок професійних і ряду корпоративних пенсійних фондів. Воно повинно здійснюватися на підставі відповідних законів, прийняття яких передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»2. Тому цьому виду страхування найповніше відповідає назва — недержавне соціальне страхування. А поєднання державного і недержавного способів формування страхових фондів дозволяє створити гнучку і ефективну систему соціального забезпечення громадян з достатньо високим рівнем соціальних виплат.

Недержавні фонди соціального страхування, за кошти яких здійснюється недержавне соціальне страхування, є особливою організаційно-правовою формою некомерційної організації соціального забезпечення, єдиним видом діяльності якої є соціальне забезпечення учасників фонду на підставі договорів про недержавне соціальне страхування.

1 Иосифиди Д. Т. Право социального обеспечения Российской Федерации: Учебник

для вузов / Под ред. А. И. Бобьілева. — М., 2003. — С. 35.

2 Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №49-51. — Ст. 376.

237

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

Існує в Україні і добровільне соціальне страхування, яке здійснюється за правилами цивільно-правового договору. Правовою базою для цього виду страхування є закони України «Про страхування» від 7 березня 1996 р.1 та «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р.2 Серед видів добровільного страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком3, передбачено страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування здоров'я на випадок хвороби, страхування медичних витрат. Тобто за деякими з цих видів добровільне страхування можна віднести також до соціальної сфери. Більше того, йому властиві й інші особливості аналогічного плану.

По-перше, при добровільному соціальному страхуванні страховий випадок визначається законом. У договорі лише застерігаються особливості або умови страхового випадку.

По-друге, у договорі соціального страхування можна передбачити лише ті види виплат, які визначені спеціальним законодавством про добровільне соціальне страхування.

Тим самим добровільне соціальне страхування має риси як цивільно-правового, так і соціально-забезпечувального характеру, а тому не можна беззаперечно відносити його лише до сфери цивільного правового регулювання.

Важливою організаційно-правовою формою соціального забезпечення в Україні є його асигнування з бюджетів різних рівнів. Ця форма передбачає матеріальне забезпечення громадян державними пенсіями, допомогами, а також утримання і забезпечення осіб похилого віку і непрацездатних осіб за рахунок коштів Державного і місцевого бюджетів. З цих же джерел фінансуються соціальні послуги, які надаються державними або уповноваженими державою органа-

1Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18. — Ст. 78.

гВідомості Верховної Ради України. — 2003. — № 47-48. — Ст. 372.

3Необхідно зазначити, що відповідно до Закону України «Про страхування» під страховиком розуміють фінансові установи, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. У системі загальнообов'язкового державного соціального страхування страховиком є страховий фонд.                   . .

238

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

ми, а також пільги. Характерною ознакою цієї організаційно-правової форми є те, що соціальне забезпечення тут регулюється спеціальним законодавством.

Соціальне забезпечення за рахунок асигнувань з бюджету може фінансуватися такими шляхами:

1)   пряме асигнування з Державного або місцевих бюджетів;

2)   фінансування з відомчих бюджетів (Міноборони, внутрішніх справ, охорони здоров'я);

3)  відшкодування страховим фондам з Державного бюджету коштів на надання деяких видів соціального забезпечення;

4) субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам.

Конкретне джерело фінансування окремих видів соціального забезпечення визначається законом, яким регулюється відповідний вид соціального забезпечення.

Соціальне забезпечення за рахунок асигнувань з бюджетів має метою надання додаткового соціального захисту понад те, що надається, за рахунок соціального страхування. Воно також покликане забезпечити тих осіб, які не мають права на соціальне забезпечення, за рахунок коштів соціального страхування, оскільки в силу своєї діяльності не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню або ж не працювали і не мають відповідного страхового стажу для призначення соціального забезпечення за рахунок коштів соціального страхування.

В умовах ринкових відносин держава не може здійснювати соціальне забезпечення усіх категорій населення, а тому роль цієї організаційно-правової форми обмежена фінансовими можливостями держави. Проте її існування є прямим наслідком проголошення Конституцією України соціальною державою, для якої соціальне забезпечення осіб, котрі не одержують виплат за рахунок соціальних страхових фондів, є прямим обов'язком.

У деяких випадках в Україні застосовується змішане фінансування видів соціального забезпечення, що поєднує

239

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

обидві організаційно-правові форми соціального забезпечення: загальнообов'язкове державне соціальне страхування та асигнування з бюджету. На сьогоднішній день відсутній єдиний законодавчо визначений спосіб акумуляції коштів для фінансування окремих видів соціального забезпечення, що надаються певним категоріям громадян.

Коло осіб, на яких поширюється змішаний спосіб фінансування соціального забезпечення, досить широке. Це і державні службовці, й інші особи, які отримують пенсію на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу* від 16 грудня 1993 р.1, а також посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді, прокурорсько-слідчі працівники, а також особи, постраждалі внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Як і всі інші громадяни, вони є застрахованими в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування і за рахунок вказаних коштів отримують соціальне забезпечення. Та з огляду на особливість виконуваної ними роботи, держава запровадила додаткові заходи їхнього соціального забезпечення, але вже за рахунок бюджетних коштів. Тобто пенсійне забезпечення цих категорій громадян здійснюється як за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування в частині, що становить розмір страхової пенсії, так і за кошти Державного бюджету України — у решті суми пенсії, що передбачено відповідним законом. Тим самим пенсії цих осіб є дещо більшими порівняно з тими, що призначаються застрахованим громадянам.

У деяких випадках підвищення пенсій може фінансуватися не тільки за рахунок Державного бюджету, але й за рахунок інших джерел. Прикладом може бути пенсійне забезпечення наукових і науково-педагогічних працівників, що здійснюється згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Тут різниця між сумою страхової пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і сумою пенсії,

1Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.

240

______________8.2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування...

передбаченої Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» для працівників небюджетних установ фінансується за рахунок коштів цих установ.

Майбутнє змішаної форми фінансування соціальних виплат залежатиме від розвитку соціальної політики нашої держави. Така форма фінансування, очевидно, повинна бути змінена.

У сучасних умовах набувають розвитку також локальні форми соціального забезпечення за рахунок коштів самих роботодавців. Умови такого соціального забезпечення визначаються у колективних або трудових договорах.

    продолжение

--PAGE_BREAK--8.2. Загальнообов'язкове державне соціальне

страхування — основна організаційно-правова форма соціального забезпечення

Основним видом соціального страхування в Україні, які у більшості країн світу є загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Воно є цілісною системою прав, обов'язків і гарантій соціального захисту для надання матеріального забезпечення громадянам у випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем та самими громадянами, а також за рахунок бюджетних й інших джерел, визначених законом.

Правовою основою здійснення соціального страхування є передусім Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. (далі у цьому розділі — Основи)1, а також ряд спеціальних законів, якими визначаються окремі види соціального страхування.

Відповідно до Основ, соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення грома-

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР // Офіційний вісник України. — 1998. —№6. —Ст. 219.

241

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

дян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Воно ґрунтується на таких принципах:

1)  законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

2)  обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) й на інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі; працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

3) надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим

. підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

4)   обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

5) солідарності та субсидування;

6)  державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

7) забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

8)  цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

9)  паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управ-;

242

/

______________8.2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування...

лінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Завданням соціального страхування є перерозподіл витрат, які виникли у застрахованої особи між усіма учасниками страхування. При цьому втрата заробітку або інші обставини можуть бути підставою для здійснення страхових виплат лише за умови, якщо вони викликані соціально значимими причинами, які з точки зору держави і суспільства є поважними і об'єктивно обумовленими. Додаткові витрати можуть бути результатом різних причин: наявність утриманців, інвалідність, потреба в медичній допомозі і лікуванні, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані особи, страхувальники і страховики.

Застрахованими вважаються фізичні особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Це передусім працюючі на умовах трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, а також самозайняті особи, які забезпечують себе роботою самостійно (наприклад, творчі працівники), а також громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності. Громадяни України, які працюють за кордоном та не застраховані в системі страхування країни, де вони працюють, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати ними страхових внесків.

Застраховані особи одержують свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним документом для всіх видів страхування і підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р.1 затверджено порядок видачі свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Обов'язок з

1Офіційний вісник України. — 2000. — № 34. — Ст. 1452.

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

підготовки документів для одержання свідоцтва покладається на роботодавця. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, а також ті, що добровільно сплачують страхові внески, самостійно подають документи для оформлення свідоцтва разом з реєстрацією у Пенсійному фонді як платника страхових внесків. Реєстрація застрахованих осіб, персоніфікований облік відомостей про них та оформлення страхових свідоцтв здійснюється органами Пенсійного фонду України. Номер страхового свідоцтва повинен збігатися з ідентифікаційним номером, наданим фізичній особі як платнику податків Головною державною податковою інспекцією.

Страхувальниками є роботодавці та застраховані особи, які сплачують внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У деяких випадках застраховані працівники не сплачують страхових внесків. Так, зокрема, при страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, внески сплачують лише роботодавці. Страхувальники сплачують страхові внески з коштів, які спрямовуються на оплату праці, або з оподатковуваного доходу.

Платники внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підлягають обов'язковій реєстрації у відповідних страхових фондах за своїм місцезнаходженням або за місцем проживання.

У відповідності із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 р. державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи — підприємця зобов'язаний передати Пенсійному фонду України, іншим фондам соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру і відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації.

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах Пенсійного фонду України, інших фондів соціального стра-

244

8.2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування...

хування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

Порядок реєстрації платників страхових внесків у відповідних фондах загальнообов'язкового соціального страхування регулююється відповідними інструкціями, що приймають фонди загальнообов'язкового соціального страхування. Як правило, страхувальники у 10-денний термін з моменту державної реєстрації повинні подати у відповідний страховий фонд документи, які підтверджують їхню реєстрацію як суб'єктів господарської діяльності, довідку органу статистики про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій і про присвоєння ідентифікаційного коду. Страхувальники — фізичні особи подають свідоцтво про державну реєстрацію, а також довідку про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів. Якщо фізичні особи використовують найману працю інших осіб, вони також подають копії угод про прийняття на роботу працівників.

У тих випадках, коли платник страхових внесків не зареєструвався як страхувальник, орган відповідного страхового фонду має право припинити його операції за рахунками у банківських установах та вжити заходів адміністративної відповідальності.

Необхідно зазначити, що встановлений порядок реєстрації страхувальників у відповідних фондах не зовсім відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», яким передбачено лише подання повідомлення про реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, що є підставою взяття його на облік у відповідному страховому фонді.

Розміри страхових внесків, а також об'єкти сплати страхових внесків визначаються законами про окремі види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування»

245

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

від 25 червня 1991 р.1 збір на обов'язкове пенсійне страхування належить до системи загальнодержавних податків і зборів. Проте Законом «України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові пенсійні внески не зараховуються до системи оподаткування, що, очевидно, свідчить про колізію двох законодавчих актів, які мають різну галузеву належність.

Сплата страхових внесків до різних страхових фондів на практиці спричиняє чимало труднощів. Тому у засобах інформації та науковій літературі висловлюються пропозиції про запровадження у нашій країні єдиного соціального податку, який мав би замінити собою усі страхові платежі. Такі пропозиції заслуговують на увагу, адже це дозволить зменшити навантаження на фонд оплати праці і, крім того, роботодавцям не потрібно буде звітувати у різні страхові фонди.

Страховиками відповідно до Основ є цільові страхові фонди з пенсійного страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також страхування на випадок безробіття і медичного страхування.

На страхові фонди покладаються обов'язки щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. Вони є фінансовою основою системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, їхні кошти не зараховуються до складу Державного чи місцевих бюджетів.

Основними джерелами формування коштів страхових фондів є страхові внески роботодавців, застрахованих осіб, бюджетні та інші джерела. До інших джерел належать штрафні санкції, кошти за регресними вимогами, доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, а також надходження, які не суперечать законодавству України.

1Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 39. — Ст. 510.

246

8.2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування...

Управління страховими фондами здійснюють на паритетних засадах держава та представники суб'єктів соціального страхування. У фондах утворені і діють правління та виконавчі дирекції страхових фондів. Нагляд за діяльністю страхових фондів здійснює Наглядова рада, яка, крім того, контролює виконання ними статутних завдань та цільове використання коштів.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що розміри ставок страхових внесків, у тому числі й для осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування, визначаються відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Цим Законом встановлено, що фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування, сплачують страхові внески на загальних піставах.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески у фіксованому розмірі, встановленому відповідно до законодавства України, з моменту набрання чинності відповідного закону.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, — є платниками страхових внесків за найманих працівників у розмірах, передбачених законодавством для платників страхових внесків, на загальних підставах.

Водночас з метою уникнення подвійного оподаткування при сплаті страхових внесків фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності та юридичними особами, які

247

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

обрали спрощену систему оподаткування, за найманих працівників, сума коштів, що спрямовується до Пенсійного фонду у вигляді частини ставки єдиного або фіксованого податків за цих працівників, зараховується в рахунок сплати страхових внесків.

Необхідно зауважити, що законодавство обмежує максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу, сукупного оподаткованого доходу, з яких справляються страхові внески до соціальних фондів1.

За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування фінансуються: страхові пенсії; страхові допомоги (по безробіттю, по тимчасовій непрацездатності; сім'ям з дітьми; у зв'язку з нещасним випадком на виробництві); різного роду страхові соціальні послуги (санаторно-курортне лікування, медична та соціальна реабілітація тощо).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування вважається також формою організації здійснення застрахованими особами права на соціальне забезпечення у разі втрати заробітку або інших джерел для існування при настанні страхового випадку. Воно є одним із видів у системі страхових відносин в Україні, що спрямовані на формування, розподіл і використання грошових коштів для захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб і відшкодування їм матеріальної шкоди при настанні страхового випадку. Поряд із цим воно має ряд особливостей, які характеризують його правову природу та істотно відрізняють від цивільно-правового договірного страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування за своїм характером є імперативним. Умови участі у цьому виді страхування застрахованих, страхувальників і страховиків визначаються законом і не можуть бути змінені угодою сторін. Натомість особисте страхування здійснюється на

визначається законом про державний бюджет на поточний рік.

248

______________8.2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування...

підставі договору страхування, що укладається відповідно до Цивільного кодексу України на умовах, визначених Законом України «Про страхування». Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, що всі працівники підлягають соціальному страхуванню і за ухилення від нього встановлена відповідальність, тоді як участь в особистому страхуванні є добровільною.

Відповідним законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються розміри і порядок сплати страхових внесків, а при особистому страхуванні ці та інші умови визначаються договором.

Система страхових випадків, що слугують підставою для здійснення соціальних виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, встановлена спеціальними законами, як і розміри та умови здійснення цих виплат. Зазвичай суми соціальних виплат сумірні із розміром заробітної плати застрахованого.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню властива так звана деперсоніфікація страхової суми. Тобто вона не є об'єктом права власності застрахованої особи, а тому у разі її смерті чи ненастання страхового випадку відповідні кошти використовуються іншими учасниками цього виду страхування.

Існує декілька видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розрізняють:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

3)  страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

4) страхування на випадок безробіття;

5) медичне страхування (в Україні воно ще не запроваджене);

6) інші види страхування, передбачені законами України.

249

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

Одним із видів соціального страхування є загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Воно покликане акумулювати кошти для здійснення пенсійних виплат. 3-поміж інших видів соціального страхування цьому виду належить визначальна роль у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На сьогодні в Україні проводиться реформа системи пенсійного страхування, що є складовою усієї пенсійної реформи. Завданням реформи пенсійного страхування є створення умов для виплати пенсій у повному розмірі, а також зняття з відповідного страхового фонду виплат, які йому не притаманні.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.1 систему пенсійного страхування в Україні розподілено на три рівні.

Перший рівень отримав назву — солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування2. Вона базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування3. В основу її побудови покладено принцип накопичення коштів застрахованих осіб у спеціальному Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень — це система недержавного пенсійного страхування, що базується на засадах добровільної участі грома-

1Праця і зарплата. —«2003. — № 32.

1Далі — солідарна система.

3Далі — обов'язкова накопичувальна система.

250

8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

дян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Відповідно до зазначеного розподілу пенсійне страхування в нашій державі існує у двох формах:

1)   загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (вона властива для солідарної і обов'язкової накопичувальних систем);

2) недержавне добровільне накопичувальне пенсійне страхування.

Громадяни України можуть бути учасниками пенсійного страхування одночасно усіх трьох рівнів та використовувати при цьому обидві форми пенсійного страхування.

Для певних категорій громадян законами України можуть встановлюватися відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення. Це, зокрема, стосується тих осіб, які отримують пенсії у системі державного пенсійного забезпечення за рахунок коштів бюджетів різних рівнів.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за відповідними принципами, визначеними у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Ними є:

— законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

— обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності;

— право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

251

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

—- заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

—   рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

—  диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);

— солідарність та субсидування в солідарній системі;

—  фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

—  спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів-накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;

—  державні гарантії реалізації застрахованими особами, своїх прав, передбачених цим Законом;

— організація управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності;

— обов'язковість фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

—  цільове та ефективне використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

—  відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Основними суб'єктами солідарної системи пенсійного страхування закон називає: застрахованих осіб (а в окремих випадках — членів їхніх сімей та інших осіб), страхуваль-

252

_______________8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

ників, Пенсійний фонд, уповноважений банк, а також підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій (далі — організації).

Застрахованими особами у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є ті, що обов'язково підлягають пенсійному страхуванню, та особи, які беруть у ньому добровільну участь.

До застрахованих осіб, які підлягають пенсійному страхуванню, належать:

1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності;

2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);

3) фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

До членів сімей фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і одержують частину доходу від заняття цією діяльністю;                                              ,.

253

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

4)  особи, які забезпечують себе роботою самостійно: займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;

5)  громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

6) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах та організаціях, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

7)  особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які одержують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;

8)   особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;

9)   працівники воєнізованих формувань, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань зв'язку та інформатизації, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповід-. но до законодавства на постійній основі;

10)   особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

11) особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви-

254

_______________8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», крім осіб, які одержують виплати у зв'язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які одержують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

12)   особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства);

13)  особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14)  один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

15)  особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Закон також визначає осіб, які можуть брати добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Це передусім особи, які досягли 16-річно-го віку і не належать до тих осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Вони можуть обирати солідарну чи накопичувальну систему пенсійного страхування або брати участь одночасно в обох системах.

Добровільна участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні передбачає укладення договору про таку участь із Пенсійним фондом на термін не менше одного року. Договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. При цьому сума сплачених

255

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

страхових внесків за кожний місяць не може бути меншою мінімального страхового внеску.

Договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання сторонами. Він може бути достроково розірваний застрахованою особою або органом Пенсійного фонду у випадках, передбачених законом. Незалежно від форми участі застрахованих осіб у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні їх статус як суб'єктів цього виду страхування припиняється:

— у разі, якщо особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, втратила визначений законом статус застрахованої особи;

— у разі закінчення терміну дії договору про добровільну участь або дострокового розірвання цього договору;

— у разі, якщо застрахованій особі призначено пенсію і вона не продовжує працювати або якщо застрахована особа набула права на довічну пенсію чи одноразову виплату;

— у разі смерті застрахованої особи.

Особа, яка припинила участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, може поновити свою участь у ньому з набуттям нею статусу, згідно з яким вона підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або шляхом укладення в установленому порядку договору про добровільну участь.

Для збору відомостей про застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування запроваджений персоніфікований облік усіх потенційних його учасників1. Обов'язок здійснення обліку покладено на Пенсійний фонд України. Для цього у системі Пенсійного фонду створено та функціонує єдиний банк відомостей про застрахованих осіб.

1Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 р. № 794 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 22. — Ст. 809.

256

_______________8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

На кожну застраховану особу відкривається облікова картка, в якій відображаються дані про сплату страхових внесків та наявний страховий стаж, дані про призначення і виплату пенсії та надання соціальних послуг застрахованій особі.

Персональна облікова картка застрахованої особи зберігається у Пенсійному фонді протягом усього життя особи, а після її смерті — ще впродовж 75 років.

Важливим суб'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є страхувальники. Ними вважаються особи і органи, які сплачують страхові внески. Закон називає декілька видів страхувальників. Це, зокрема:

1) роботодавці (фізичні та юридичні особи, які використовують працю найманих осіб на підставі трудового договору);

2) юридичні особи, в тому числі військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу;

3)  Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України — для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я;

4) застраховані особи, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно, — займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності.

Страхувальниками для осіб, які беруть добровільну участь у солідарній системі страхування, є самі ці особи.

Страхувальники зобов'язані зареєструватися у територіальних органах Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платники страхових внесків у десятиденний термін із дня:

—   отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

—  отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої діяльності;

9 6-545

257

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

—  прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;

— зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до закону державна реєстрація таких установ, організацій та: відокремлених підрозділів не проводиться;

—  укладення трудового договору з найманим працівни-' ком.

Страховиком, тобто учасником пенсійного страхування,; який здійснює керівництво та управління солідарною систе-мою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її випла-; ти, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та5 виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів, — є Пенсійний фонд.

Він є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Однак на перехідний період на термін 5 років (до 1 січня 2009 р.) Пенсійний фонд функціонує як. центральний орган виконавчої влади на підставі положення, затвердженого Президентом України. Органами управління Пенсійного фонду є його правління та виконавча дирекція.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суб'єктом солідарної системи називає також уповноважений банк. Таким є, зокрема, банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду.

Завершують низку суб'єктів солідарної системи пенсійного страхування підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Кошти Пенсійного фонду формуються за рахунок:

1) страхових внесків на загальнообов'язкове державне-: пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;

258

8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

2)  інвестиційного доходу, який одержується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) коштів державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду;

4)  сум від фінансових санкцій, застосованих до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб і громадян за ці порушення;

5) благодійних внесків юридичних та фізичних осіб;

6) добровільних внесків;

7) інших надходжень відповідно до законодавства. Страхові внески до солідарної системи сплачуються із сум

фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення), виплат за угодами цивільно-правового характеру, а також із сум страхових виплат, які отримують окремі категорії застрахованих осіб.

Для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, а також суб'єктів господарської діяльності без створення юридичної особи, страхові внески сплачуються із сум доходу, який відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.1 підлягає оподаткуванню.

Особи, які беруть добровільну участь у солідарній системі, сплачують внески у розмірі, передбаченому договором, із сум оподаткованого доходу, визначених договором.

Розмір страхових внесків на пенсійне страхування встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів. Страхові внески до солідарної системи нараховуються на суму фактичних витрат на оплату праці найманих працівників або на суму оподаткованого доходу. Для осіб, які беруть участь у пенсійному страхуванні добровільно, страхові внески сплачуються із суми, визначеної договором

1Офіційний вісник України. — 2003. — № 28. — Ст. 1361.

259

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

про добровільну участь. Страхові внески нараховуються в межах максимальної величини, що встановлюється законом про розмір страхових внесків, яка визначається щороку на рівні величини семи середніх заробітних плат, що склалися в попередньому календарному році.

На перехідний період, до запровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування розмір внесків визначається Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р.1 Порядок обчислення і сплати страхових внесків урегульований інструкцією Пенсійного фонду України2.

Відповідно до вказаного Закону визначено такі розміри внесків на обов'язкове пенсійне страхування:

— для роботодавців (юридичних та фізичних осіб), які використовують найману працю на умовах трудового договору або за договорами цивільно-правового характеру, військових частин та органів, які сплачують заробітну плату, грошове забезпечення чи допомогу — 32,3 % суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників;

—  для роботодавців, які використовують працю з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, — 42 % суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників;

—  для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, крім тих, які обрали особливий спосіб оподаткування, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (адвокати, нотаріуси, творчі та інші працівники), — 32 % від суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

1Офіційний вісник України. — 1997. — Хе ЗО. — Ст. 8.

2Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-1 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 3. — Ст. 148.

260

8,2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

Внески на пенсійне страхування сплачуюють також і застраховані особи. Зокрема, ті, які працюють на умовах трудового договору або цивільно-правового договору у роботодавців — юридичних та фізичних осіб; члени колективних та орендних підприємств; особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій і отримують заробітну плату за роботу на виборній посаді; особи, які проходять альтернативну службу; особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, а також особи, які отримують допомогу у зв'язку з тимчасовою працездатністю, сплачують страхові внески у розмірі 1 % з доходу до 150 грн і 2 %, якщо дохід перевищує вказану суму.

Особи, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, де робота зараховується до трудового стажу, що дає право на одержання спеціальної пенсії, сплачують страхові внески від 1 % до 5 % суми отриманого доходу. Для застрахованих осіб, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування, розмір внесків визначається договором.

Крім солідарної пенсійної системи, загальнообов'язкове пенсійне страхування застосовується і накопичувальною системою. Вона передбачає накопичення пенсійних коштів на персональних рахунках застрахованих осіб, і здійснення пенсійних виплат за рахунок цих коштів.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що накопичувальна система в Україні буде запроваджена за умови економічного зростання нашої держави, якщо протягом двох років валовий внутрішній продукт зростатиме не менше ніж на 2 % порівняно з попереднім періодом.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду має відбуватися після підвищення заробітної плати застрахованих осіб та за умови забезпечення виплати пенсій у солідарній системі у розмірі не нижче прожиткового рівня

261

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

та збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Крім того, передбачається, що запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування можливе у разі:

а) повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

б)  створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

в) прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

г) призначення всіх членів Ради Накопичувального фонду;

ґ) проведення тендерів та укладання договорів з компаніями управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду;

д) набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

є) забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Отже, про обов'язкову накопичувальну систему можна говорити лише як про перспективу.

Основними суб'єктами системи обов'язкового накопичувального пенсійного страхування є застраховані особи, страхувальники1, страховик (Накопичувальний фонд), а також юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом та управління його пенсійними активами, зберігач і страхові організації.

Про застрахованих осіб і страхувальників у системі пенсійного страхування мова йшла вище.

262

8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

За деякими винятками, застрахованими особами в обов'язковій накопичувальній системі є ті самі особи, які визначені такими у солідарній системі страхування.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Страхувальниками виступають самі застраховані, оскільки вони безпосередньо сплачують внески на цей вид страхування.

Накопичувальний пенсійний фонд (далі — НПФ) — самостійний суб'єкт пенсійного страхування, що у накопичувальній системі виконує роль страховика. Це цільовий позабюджетний фонд, який здійснює акумулювання страхових внесків застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб. Пенсійні активи цього Фонду використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених законом, — членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі. НПФ створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду. Вона відкриває спеціальні рахунки НПФ у банківській установі, яка відповідно набуває статусу зберігача коштів.

Банк, який зберігає та обслуговує кошти Накопичувального фонду, визначається на підставі тендера. Пенсійний фонд укладає з ним договір на обслуговування активів Накопичувального фонду.

Важливу роль у накопичувальній системі пенсійного страхування відіграють страхові організації. Це — відповідні юридичні особи, виключним видом діяльності яких є страхування життя. Вони здійснюють страхування і виплату довічних пенсій.

У структурі НПФ створюється Рада Накопичувального фонду у складі 14 осіб, які на пропорційній основі призначаються Президентом України та Верховною Радою України.

Указом Президента України призначається сім членів Ради НПФ. Це представники від центральних органів виконав-

263

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

чої влади у сфері праці та соціальної політики, фінансів, економіки і з питань європейської інтеграції, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Ради національної безпеки і оборони України та Пенсійного фонду.

Верховна Рада України шляхом прийняття відповідної постанови призначає іншу половину членів Ради НПФ, у тому числі по одному представнику від застрахованих осіб, роботодавців та Національного банку України.

Кошти Накопичувального фонду формуються за рахунок страхових внесків, інвестиційних доходів, що утворюються внаслідок розміщення та інвестування коштів НПФ, а також з надходжень сум від фінансових санкцій, застосованих до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, що спрямовуються до НПФ, та сум адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення.

Розмір страхових внесків до Накопичувального фонду визначається Верховною Радою України як величина у відсотках від розміру внеску на пенсійне страхування. Максимальний їх розмір не може перевищувати 7 % від суми оподатковуваного доходу. Особи, які беруть добровільну участь у обов'язковій накопичувальній системі, сплачують страхові внески у розмірі, визначеному договором.

Інвестиційний дохід, що обліковується на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб, визначається як різниця між сумою сукупного інвестиційного доходу, одержаного від інвестування пенсійних активів, та сумою адміністративних видатків, пов'язаних з їх управлінням.

Сукупний інвестиційний дохід формується за рахунок прибутку, що отримується від інвестування пенсійних активів у цінні папери, відсотків, що нараховуються на пенсійні активи, розміщені на банківських депозитних рахунках, та доходу від інших видів інвестування, дозволених законом.

264

8.2.2. Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності...

Кошти Накопичувального фонду використовуються на:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб;

2)   оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат;

3) оплату послуг компаній з управління активами;

4)  оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов'язаних з адміністративним управлінням НПФ, у тому числі на проведення тендерів;

5)  оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань;

6) оплату послуг зберігача;

7)  оплату послуг із проведення планової аудиторської перевірки.

Забороняється використання коштів Накопичувального фонду для забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи та на інші цілі, не передбачені законом.

Кошти НПФ є власністю застрахованих осіб, які сплачували страхові внески до цього Фонду, та належать кожній застрахованій особі в частині, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку.

За рахунок коштів накопичувальної системи здійснюються виплати довічних пенсій з установленим періодом, довічних обумовлених пенсій, довічних пенсій подружжя і одноразових виплат.

8.2.2. Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням

Цей вид соціального страхування регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р.1 Ним передбачаються заходи матеріального

ЮфІційний вісник України. — 2001. — № 8. — Ст. 310.

265

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, а також часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, тощо. Застрахованими особами Закон називає:

1)  осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2)  членів колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Громадяни України, які працюють за межами території нашої держави і не застраховані в системі соціального стра-" хування країни, в якій вони перебувають, можуть добровільно застрахуватися в системі соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та отримувати матеріальне забезпечення й соціальні послуги, якщо інше не передбачено міжнародним договором між Україною і країною перебування громадянина.

Так звані самозайняті особи теж мають право добровільно застрахуватися у цьому виді страхування й отримувати матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

До страхувальників належать передусім роботодавці, а також працівники і особи, які добровільно сплачують внески на цей вид страхування. Роботодавці зобов'язані зареєструватися як страхувальники у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У разі порушення цієї вимоги до них застосовуються штрафні санкції.

Органом, який забезпечує акумуляцію коштів на цей вид соціального страхування, а також здійснює страхові виплати при настанні страхового випадку, тобто виконує функції -

266

8.2.2. Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності...

страховика, є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Розміри платежів до Фонду визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування* від 11 січня 2001 р.1 Зокрема, роботодавці перераховують страхові внески у розмірі 2,9 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.

Крім роботодавців, внески на цей вид страхування сплачують і самі застраховані особи із суми отримуваної ними оплати праці. Так, наймані працівники, заробітна плата яких є нижчою прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи, перераховують 0,5 % від суми заробітної плати, а ті з них, які отримують зарплату понад зазначений мінімум, — сплачують 1 % .

Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, страхові внески визначено у розмірі 3,4 % від суми оподаткованого доходу (прибутку).

Порядок акумуляції коштів та реєстрації платників страхових внесків регулюється Інструкцією «Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності», затвердженою постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р.2

Страховими випадками при страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності вважаються:

1)  тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;

2)  вагітність і пологи та необхідність догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

3) необхідність догляду за хворим членом сім'ї;

^Офіційний вісник України. — 2001. — № 8. — Ст. 309. 2Все про бухгалтерський облік. — 2003. — № 4.

267

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

4)  карантин, накладений органами санітарно епідеміологічної служби;

5)  тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку, нижчеоплачувану роботу;

6)  необхідність протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

7) необхідність санаторно-курортного лікування.

За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюються виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (в тому числі догляд за хворою дитиною), по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) і оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей.

8.2.3. Страхування від нещасного випадку

на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Важливим видом соціального страхування є загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, яке встановлене відповідним Законом України від 23 вересня 1999 р.1 Ним передбачено відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю застрахованої особи при виконанні нею обов'язків за трудовим договором та в інших випадках, шляхом надання потерпілому або іншим особам, які відповідно до закону мають на це право, страхових виплат, а також компенсації додаткових затрат необхідних для відновлення життєдіяльності, лікування, а також на соціальну і трудову реабілітацію.

1Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — Ст. 2080.

268

8.2.3. Страхування від нещасного випадку на виробництві...

Страхування від нещасного випадку покликане забезпечити проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, що викликані умовами праці. Крім того, воно повинно сприяти відновленню здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань та компенсувати частину втрат на відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Застрахованими у цьому виді страхування є особи, які обов'язково підлягають страхуванню, а також ті, які можуть добровільно застрахуватися від нещасних випадків і професійних захворювань та сплачувати при цьому страхові внески.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

На добровільних засадах за письмовою заявою застрахуватися від нещасних випадків можуть священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, а також самозайняті особи.

Страхувальником за цим Законом є роботодавець або особа, яка добровільно сплачує страхові внески. Усі страхуваль-

269

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

ники повинні бути зареєстровані у Фонді соціального страхування від нещасних випадків.

Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 р.1 при сплаті страхових внесків усі галузі економіки поділені на класи професійного ризику. Залежно від класу професійного ризику страховий тариф визначається у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику встановлені знижені страхові тарифи. Для бюджетних установ та об'єднань громадян страхові тарифи встановлюються у розмірі 0,2 % від сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Для підприємств і організацій, створених громадськими організаціями інвалідів, страхові тарифи встановлюються у розмірі 50 % страхових тарифів, визначених за класом професійного ризику. Для фізичних осіб, які використовують найману працю інвалідів, фонд на оплату праці яких перевищує 25 %, страхові тарифи знижуються на 50 % .

Добровільно застраховані фізичні особи сплачують внески на страхування від нещасних випадків у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо ця особа є інвалідом, — у розмірі 0,5 мінімальної заробітної плати, встановленої на день сплати страхового внеску в розрахунку на календарний рік. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 13 вересня 2000 р.2 Фонд страхування від нещасних випадків самостійно встановлює розмір страхових внесків для страхувальників на основі встановлених страхових тарифів. Розмір

'■Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — Ст. 481.                                 ^

2Офіційний вісник України. — 2000. — № 37. — Ст. 1588.                              я

270

_____8.2.3. Страхування від нещасного випадку на виробництві...

страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого належить підприємство. Фонд має право застосовувати знижки за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці чи надбавки за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці. Розмір цих знижок чи надбавок не може перевищувати 50 % страхового тарифу.

Порядок сплати страхових внесків на цей вид страхування регулюється інструкцією «Про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України», затвердженою постановою правління Фонду від 20 квітня 2001 р.1

Страховиком тут є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

До страхових випадків належать нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму.

Нещасним випадком вважається обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть потерпілого. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначений Кабінетом Міністрів України у постанові від 21 серпня 2001 р.2

Професійним захворюванням є таке захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших чинників, пов'язаних з роботою. Перелік професійних захворювань затверджений

іВсе про бухгалтерський облік. — 2003. — № 4.

2Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від 21 серпня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 35. — Ст. 1625.

271

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

Кабінетом Міністрів України постановою від 8 листопада 2000 р.1

Професійне захворювання вважатиметься страховим випадком також: у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, які сталися внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці самим застрахованим, також визнається страховим випадком. При цьому законодавство не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги потерпілому або членам його сім'ї.

Страховими виплатами у разі ушкодження здоров'я або смерті потерпілого є відшкодовування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті. Це насамперед:

1)  допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

2)  одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

3)  щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

4) пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5)  пенсія у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

6) грошова сума за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

1Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку професійних захворювань» від 8 листопада 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — №45. —Ст. 1940. 'V.                           .*. ■, .*,                                       . — -

272

8.2.4. Страхування на випадок безробіття

7) допомоги дитині потерпілого.

Фонд страхування від нещасних випадків також надає цілий ряд соціальних послуг, пов'язаних з організацією поховання померлого, відшкодуванням вартості ритуальних послуг, догляду медичними сестрами удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі та ін.

8.2.4. Страхування на випадок безробіття

Ще одним видом соціального страхування є загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, що визначено Законом України від 2 березня 2000 р.1 Воно передбачає систему прав, обов'язків і гарантій, що покликані забезпечити матеріальну допомогу особам, які втратили роботу, та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Застрахованими у цьому виді соціального страхування є особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), враховуючи й тих, що проходять альтернативну (невійськову) службу, а також особи, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Не підлягають страхуванню на випадок безробіття працюючі пенсіонери та особи, у яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію, а також іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами нашої держави, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Добровільно можуть застрахуватися громадяни України, які працюють за межами держави та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, а також: особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

Юфіційний вісник України. — 2000. — № 13. — Ст. 505.

273

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

— особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

—  особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

— страхування спортсменів вищих категорій;

— страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

—  особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

— страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

—  страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

—   страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

—  страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних із підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

276

___________________________8.3. Недержавне соціальне страхування

— страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста

або його майну.

Порядок та умови обов'язкового страхування визначає

Кабінет Міністрів України.

На відміну від обов'язкового страхування, добровільне здійснюється на основі договору, який укладається між страхувальником та страховиком. У договорі визначаються конкретні умови страхування відповідно до законодавства.

Серед найпоширеніших видів добровільного страхування виділяють передусім ті, що стосуються страхування особи. Це: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування здоров'я на випадок хвороби; страхування медичних витрат та інші види добровільного страхування. Прикладом останніх можуть бути страхування додаткової пенсії, страхування на випадок втрати працездатності тощо.

Найпоширенішим видом добровільного страхування є, безперечно, страхування життя. За умовами цього страхування передбачається обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також (якщо це передбачено договором) виплати з цієї суми застрахованій особі після закінчення строку дії договору страхування, якщо не настав страховий випадок, або з досягненням застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку або хвороби, що сталися із застрахованою особою.

Таке страхування регулюється переважно цивільно-правовими актами, а тому не завжди виражає свою соціальну сутність — захист особи,

Держава сприяє розвитку недержавного соціального страхування, яке має здійснюватися за спеціальними правилами, що на законодавчому рівні встановлюють загальні умови такого страхування. Серед видів недержавного соціального

277

Розділ 8. Оргадізаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

страхування виділяють зазвичай недержавне пенсійне та недержавне медичне страхування. На відміну від добровільного страхування, яке визначається Законом України «Про страхування», недержавне соціальне страхування може бути й обов'язковим, якщо про це йтиметься у спеціальному законі1.

Недержавне соціальне страхування у нашій державі перебуває на стадії зародження. З усіх видів такого страхування в Україні є лише недержавне пенсійне страхування. Воно становить третій рівень пенсійного страхування, що існує у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками. Система недержавного пенсійного забезпечення — це складова системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Сума вкладу до недержавного пенсійного, фонду, яка сплачена на користь учасника пенсійного фонду, а • також частина розподіленого на його користь прибутку (збитку) пенсійного фонду, є власністю такого учасника. Він вправі розпоряджатися нею згідно з Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Основу системи недержавного пенсійного страхування становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділяються на відкриті, корпоративні та професійні.

У межах цієї системи особи, що працюють, мають можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим є те, що система недержавних пенсійних фондів дозволяє залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників і таким чином

1Таке твердження випливає із аналізу п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

278

8.3. Недержавне соціальне страхування

ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян. Для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Тобто такий вид недержавного пенсійного страхування буде обов'язковим.

Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід матимуть пільгові податкові знижки. Розмір пенсії у такій системі залежить від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались, і отриманого на них інвестиційного доходу.

Перелік суб'єктів, що беруть участь у недержавному пенсійному страхуванні, є досить широким. До нього належать: недержавні пенсійні фонди; страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті; банківські установи, що уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків; вкладники та учасники пенсійних фондів; вкладники пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті; засновники пенсійних фондів; роботодавці — платники до корпоративних пенсійних фондів; самоврядні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення; органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; адміністратори пенсійних фондів; компанії з управління активами; зберігачі; аудитори та особи, які надають консультаційні й агентські послуги.

Застрахованими особами в системі недержавного пенсійного страхування є фізичні особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до пенсійного фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи і які мають право на недержавне пенсійне

279

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

забезпечення на умовах і в порядку, визначених пенсійним контрактом, договором страхування або договором про відкриття пенсійного депозитного рахунка.

Учасниками недержавних пенсійних фондів можуть бути фізичні особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають або набудуть право на одержання пенсійних виплат з такого фонду. Ними можуть бути громадяни «України, іноземці та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною. Кожна особа може бути учасником декількох пенсійних фондів за власним вибором. Натомість існують деякі особливості участі вкладників у професійних та корпоративних пенсійних фондах. Наприклад, працівника, що звільнився від роботодавця, може бути залишено вкладником фонду або здійснено перерахування його внесків до іншого недержавного пенсійного фонду.

До страхувальників у системі недержавного пенсійного страхування належать особи, які сплачують внески на цей вид страхування. Передусім це самі вкладники недержавних пенсійних фондів. Страхувальниками можуть бути й робото-давці-платники, які сплачують пенсійні внески на користь учасника фонду шляхом перерахування коштів до фонду, як це передбачено умовами пенсійного контракту. Страхувальниками вважаються також особи, які сплачують внески на цей вид страхування до страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи.

Вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, а також роботодавець учасника фонду або професійне об'єднання, членом якого є учасник фонду.

У будь-якому пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками.

Учасники відкритого пенсійного фонду мають право залишатися в його складі навіть у разі припинення внесення коштів на їх рахунок.

280

_________________________________#.3, Недержавне соціальне страхування

У системі недержавного пенсійного страхування страховиками виступають недержавні пенсійні фонди, страхові організації, а також банківські установи.

Недержавні пенсійні фонди здійснюють страхування на підставі укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками.

Страхові організації беруть участь у системі недержавного пенсійного страхування шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті.

Банківські установи залучаються до участі у системі соціального страхування теж на договірних засадах, шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.

Недержавним пенсійним фондом вважається юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприєм-ницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам цього фонду у визначеному законом порядку. Недержавний пенсійний фонд здійснює акумуляцію пенсійних внесків, розміщення пенсійних активів, а також виплату недержавних пенсій учасникам фонду.

Недержавне пенсійне забезпечення для пенсійних фондів є їх єдиним видом діяльності. Вони створюються за рішенням засновників, без мети одержання прибутку. Активи недержавного пенсійного фонду формуються за рахунок пенсійних внесків та доходу від їх інвестування.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» всі недержавні пенсійні фонди поділяються на відкриті, корпоративні та професійні і відрізняються залежно від кола осіб, які можуть бути їхніми засновниками та учасниками.

281

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

Відкритий пенсійний фонд передбачає участь у ньому будь-яких фізичних осіб незалежно від місця та характеру їхньої роботи.

Засновником корпоративного пенсійного фонду є одна або декілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися також роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути лише фізичні особи, що перебувають або перебували у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями — платниками цього фонду. Нарешті, професійний пенсійний фонд може бути заснований об'єднаннями юридичних осіб — роботодавців, об'єднаннями фізичних осіб (у тому числі профспілками) або фізичними особами, пов'язаними професійною діяльністю. Учасниками такого фонду можуть бути лише фізичні особи, що мають спільні професійні інтереси, визначені у статуті фонду.

Необхідно зазначити, що утворення корпоративних або професійних пенсійних фондів, а також умови і порядок сплати до них страхових внесків може регулюватися колективним договором.

Юридична особа, діяльність якої фінансується за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, має право бути засновником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до вже створених пенсійних фондів лише у випадках, коли створення таких фондів або здійснення пенсійних внесків передбачено законами України чи рішенням відповідних місцевих рад. Заснування такими юридичними особами відкритих пенсійних фондів забороняється. Кошти, перераховані до будь-яких пенсійних фондів їх вкладниками, перестають бути власністю держави чи органів місцевого самоврядування. Засновниками корпоративного пенсійного фонду можуть бути роботодавці — юридичні особи, якщо вони провадять свою діяльність беззбитково не менше ніж впродовж одного фінансового року.

Правовою підставою діяльності пенсійних фондів є їх статути, які затверджуються засновниками фонду. У відкритих

282

8.3. Недержавне соціальне страхування

пенсійних фондах їх засновниками можуть бути будь-які одна чи декілька юридичних осіб.

Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи та права на провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення з моменту його реєстрації у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та одержання відповідного свідоцтва.

Фонд не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Ліквідація його може відбуватися за рішенням засновників або їх правонаступників. Рішення про ліквідацію фонду погоджується з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Воно надається за умови, що на день ліквідації пенсійного фонду виконані всі зобов'язання щодо сплати пенсійних внесків до нього та зобов'язання щодо адміністрування фонду, які передбачені пенсійними контрактами.

Рішення про ліквідацію корпоративного пенсійного фонду набирає чинності за умови внесення змін до колективного договору, якщо створення такого фонду було передбачено цим документом.

Недержавний пенсійний фонд підлягає ліквідації, якщо: припинено сплату внесків усіма засновниками фонду, ліквідовано без правонаступництва всіх засновників фонду або припинено участь у ньому всіх його учасників.

Страховиками у недержавному пенсійному страхуванні можуть бути також страхові організації, які мають ліцензію на страхування життя, та банківські установи, яким надано право відкривати пенсійні депозитні рахунки.

Одним із суб'єктів недержавного пенсійного страхування є так звані адміністратори, які надають професійні послуги з адміністрування фондів.

Адміністратором недержавного пенсійного фонду може бути або спеціально уповноважена юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів; або юридична особа, що є засновником корпоративного пенсійного фонду і самостійно здійснює адмі-

283

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

ністрування такого фонду, або ж компанія з управління активами.

Умовою для здійснення діяльності з адміністрування пенсійного фонду є одержання від Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ліцензії на здійснення такої діяльності. Після цього адміністратор укладає договір з радою фонду про надання послуг адміністрування і на його основі здійснює свою діяльність.

Адміністратор зобов'язаний вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду, укладати пенсійні контракти від імені пенсійного фонду, забезпечувати здійснення пенсійних виплат учасникам фонду та здійснювати інші управлінські функції для забезпечення належної діяльності фонду.

Крім адміністратора, суб'єктом є також компанія з управління активами фонду. Це відповідна юридична особа, яка отримала спеціальну ліцензію на умовах, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, і уклала відповідний договір з радою фонду.

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення* покладає на компанію з управління активами обов'язки щодо здійснення операцій управління активами відповідно до інвестиційної декларації пенсійного фонду та укладеного договору, подання щорічних пропозицій раді фонду щодо внесення змін до інвестиційної декларації фонду, а також надання звітності.

Важливим суб'єктом недержавного пенсійного страхування вважається зберігач коштів фонду. Ним може бути банк, який має ліцензію на здійснення такої діяльності і який уклав договір про обслуговування пенсійного фонду з радою цього фонду. Він відкриває та веде рахунки пенсійного фонду, здійснює облік та забезпечення зберігання цінних паперів, проводить перевірку підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, виконує розпорядження адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів тощо.

284

8.3. Недержавне соціальне страхування

Пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду сплачуються у розмірах та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Це також стосується внесків за страхуванням ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду.

Рада пенсійного фонду має право встановлювати мінімальні розміри пенсійних внесків до 10 % мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць. Максимальний розмір пенсійних внесків за пенсійними схемами недержавного пенсійного забезпечення не обмежується.

Щодо корпоративних та професійних пенсійних фондів, то розмір пенсійних внесків до цих фондів, якщо вони сплачуються роботодавцями, може визначатися у колективному договорі.

Засновники корпоративних та професійних пенсійних фондів і роботодавці-платники можуть пропонувати учасникам фондів укладення договорів страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, обов'язкового для всіх учасників фонду. Загальний розмір страхових внесків, які сплачуються за таким видом страхування, не може перевищувати до відсотка розміру пенсійного внеску, сплачуваного засновником або роботодавцем-платником за кожного учасника фонду. Внески за цим видом страхування також сплачуються у порядку, визначеному пенсійним контрактом.

Роботодавець, який здійснює перерахування внесків до відкритого пенсійного фонду від імені своїх працівників — учасників цього пенсійного фонду, може здійснювати внески за добровільним страхуванням ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду. Розмір таких внесків не може перевищувати 1 % внесків, сплачуваних відкритому пенсійному фонду за кожного учасника фонду, за умови, що пенсійний фонд надає можливість придбати цей вид страхування як складову пенсійного контракту. Необхідно зазначити, що сплата пенсійних внесків фізичними особами до пенсійних фондів є добровільною. Якщо пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду сплачуються роботодавцем, то фізичні

285

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

особи — учасники мають право самостійно сплачувати додаткові внески на свою користь без обмежень.

Пенсійним контрактом, яким врегульовуються стосунки між учасниками, є договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором, за яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду в рахунок пенсійних внесків такого вкладника.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання вкладником фонду та адміністратором. Чинність пенсійного контракту завершується:

—  після повного виконання вкладником фонду своїх зобов'язань за пенсійним контрактом та укладення учасником (учасниками) фонду договору про виплату пенсії на визначений строк з пенсійним фондом;

—  після передачі пенсійних коштів учасника фонду страховій організації відповідно до укладеного учасником фонду договору страхування довічної пенсії;

—  після передачі пенсійних коштів учасника фонду банківській установі відповідно до укладеного учасником фонду договору про відкриття пенсійного депозитного рахунка.

Правовідносини за контрактом також припиняються у разі смерті учасника фонду та виконання передбачених у зв'язку з цим умов, ліквідації пенсійного фонду, заміни вкладником фонду пенсійного фонду, ліквідації вкладника фонду — юридичної особи без визначення його правонаступника і, звичайно, у разі дострокового розірвання контракту сторонами.

Найбільш поширеними страховими випадками в системі недержавного пенсійного страхування, що є підставою для здійснення страхових виплат, вважаються:

1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, який визначається за заявою учасника фонду або пенсійним контрактом. При цьому він може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який дає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не вище ніж на 10 років;

286

8.4. Асигнування з бюджету як організаційно-правова форма...

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3)   медично підтверджений критичний стан здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;

4)  виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерть учасника фонду.

Системою недержавного пенсійного забезпечення залежно від обраної пенсійної схеми передбачено виплату пенсії на визначений термін, одноразової пенсійної виплати та довічної пенсії при умові укладення договору про її страхування, за рахунок грошових коштів, перерахованих страховій організації.

    продолжение

--PAGE_BREAK--8.4. Асигнування з бюджету як організаційно-правова форма соціального забезпечення

У сфері соціального захисту все ще важливою організаційно-правовою формою соціального забезпечення залишається асигнування з бюджету. Це — система правових відносин щодо виділення й використання коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів для забезпечення соціального захисту населення.

Асигнування з бюджетів може здійснюватися різними шляхами. Переважна частина видів соціального забезпечення фінансується з Державного бюджету або за рахунок коштів місцевих бюджетів. Іноді використовуються для фінансування соціальних виплат так звані міжбюджетні трансферти. Це відповідні кошти, які безоплатно та безповоротно передаються з бюджету одного рівня до іншого. На соціальне забезпечення перерахування коштів з державного до місцевих бюджетів відбувається у вигляді дотацій або субвенцій.

Дотацією називається міжбюджетний трансферт, спрямований на вирівнювання доходної спроможності бюджету для ліквідації перевищення видатків бюджету над його доходами. Різновидом міжбюджетного трансферту є субвенція — кошти, які надаються для використання їх з певною метою у

287

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції1.

Асигнування з Державного бюджету України може здійснюватися як безпосередньо, так і через спеціально утворені соціальні фонди, які не є страховими і формуються переважно за рахунок бюджетних коштів. Прикладом таких фондів можна вважати Фонд соціального захисту інвалідів та Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Зокрема, до Фонду соціального захисту інвалідів передаються кошти з державного бюджету для проведення державних заходів щодо соціального захисту інвалідів2. За рахунок коштів цього Фонду здійснюється фінансування державних програм, спрямованих на соціальний захист інвалідів, їх' трудову й медичну реабілітацію та залучення до суспільно корисної діяльності; створення робочих місць для інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації; відшкодування витрат на надання інвалідам грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації та сприйняття інформації тощо.

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення утворюється у складі Державного бюджету України, і порядок формування його коштів визначається законом про Державний бюджет на поточний рік3. Кошти цього Фонду витрачаються виключно на фінансування заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, зокрема, надання пільг, виплати ком-

1 Стаття 2 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р.

гПоложення про Фонд соціального захисту інвалідів. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 39. — Ст. 1818.

2  Стаття 2 Закону України «Про формування, порядок надходження і вико-

ристання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків. Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» від 10 лютого 2000 р. № 1445-Ш // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 13. — Ст. 100.                                                                                      ^>            г*,, .%і\

288

8.4. Асигнування з бюджету як організаційно-правова форма...

пенсацій, допомог особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За рахунок коштів бюджетів здійснюється соціальне забезпечення незастрахованих осіб у системі соціального страхування, а також усіх осіб, для яких соціальний ризик настав не у зв'язку з трудовою діяльністю. Коло цих осіб визначається спеціальними законами, які регулюють порядок надання окремих видів соціального забезпечення. Всіх осіб, які отримують соціальне забезпечення за рахунок бюджетних джерел, можна поділити на дві групи: перша — це особи, які отримують соціальне забезпечення у зв'язку з певною громадсько корисною діяльністю (в період якої вони не підлягають соціальному страхуванню); а друга — всі інші громадяни, які одержують соціальне забезпечення без будь-якого зв'язку з трудовою діяльністю.

До першої групи належать військовослужбовці, особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, службові особи служби безпеки, податкової міліції та ін. За рахунок коштів Державного бюджету їм виплачуються пенсії, допомоги, надаються інші види соціального забезпечення у зв'язку з проходженням служби.

Друга група формується за рахунок осіб (у тому числі і застрахованих), яким певні види соціального забезпечення гарантуються державою поза участю "їх у трудовій діяльності. Соціальне забезпечення надається будь-якій особі, що зазнала визначеного законодавством соціального ризику незалежно від того, одержує вона соціальне забезпечення за рахунок страхових чи бюджетних коштів.

Основним призначенням соціального забезпечення, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів, є матеріальна підтримка осіб, у яких при настанні соціального ризику рівень доходів стає нижчим від прожиткового мінімуму.

За рахунок Державного бюджету фінансується чимало видів соціального захисту. Наприклад, у сфері охорони здоров'я кошти спрямовуються для надання первинної та спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної до-

10 6-545

289

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

помоги, а також на різні програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У сфері соціального забезпечення за бюджетні кошти фінансуються державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби і членам "їхніх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ), державні програми соціальної допомоги, державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських, програми і заходи щодо дітей, молоді, жінок, сім'ї та ін.

Також за рахунок коштів Державного бюджету фінансуються державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.

За рахунок коштів місцевих бюджетів відбувається фінансування програм місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, а також місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення.

Інші види соціального забезпечення здійснюються за рахунок міжбюджетних трансфертів з Державного бюджету до місцевих бюджетів. Наприклад, за кошти міжбюджетних трансфертів до бюджетів сіл, селищ, міст та районів фінансуються первинна та стаціонарна медична допомога, заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, притулки для неповнолітніх, територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому, пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян та багато інших соціальних заходів.                                           >.'.:і *>ї!

290

8.4. Асигнування з бюджету як організаційно-правова форма...

Різноманітність видів соціального забезпечення, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів, зумовлює і різноманітність органів, які надають ті чи інші види соціального забезпечення. До цієї справи долучаються центральні органи виконавчої влади (Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ тощо). Вони надають соціальне забезпечення за рахунок своїх відомчих бюджетів для осіб, які проходять службу або працюють на умовах трудового договору в системі вказаних міністерств і відомств. Деякі види соціального забезпечення надаються органами охорони здоров'я, освіти, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування за рахунок Державного й місцевих бюджетів.

Характерною особливістю цієї організаційно-правової форми соціального забезпечення є те, що вона може використовувати також локальні форми соціального забезпечення, які здійснюються органами місцевого самоврядування. Зокрема, органи місцевого самоврядування за рахунок коштів відповідних бюджетів можуть встановлювати додаткові пільги для окремих категорій громадян, надавати субсидії понад норми, встановлені централізованим законодавством. Відповідні органи місцевого самоврядування при цьому самостійно встановлюють коло осіб, які підлягають додатковому соціальному забезпеченню, визначають його види та порядок надання.

Більшість видів соціального забезпечення надається органами місцевого самоврядування у зв'язку з виконанням зобов'язань у системі соціального партнерства.

На сучасному етапі локальні організаційно-правові форми набувають усе більшого значення у сфері соціального захисту. Адже завдяки цим формам існують можливості оперативного реагування на всі соціальні ризики локального характеру за умови, що для цього є достатньо бюджетних коштів.

Запитання для самоконтролю

1. Якими об'єктивними причинами обумовлено існування різних організаційно-правових форм соціального забезпечення?

291

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального забезпечення в Україні

2.  Назвіть критерії розмежування різних організаційно-правових

форм соціального забезпечення.

3.  Який зміст соціального страхування як організаційно-правової

форми соціального забезпечення?

4.  Які фонди соціального страхування ви знаєте? Назвіть джерела

формування їх коштів, а також основні напрями їх витрачання.

5.  Які види соціального забезпечення надаються за рахунок асиг-

нувань з бюджету?

6.  У рамках якої організаційно-правової форми здійснюється со-

ціальне забезпечення військовослужбовців? А осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи?

7.  Розкрийте зміст недержавного соціального страхування як ор-

ганізаційно-правової форми соціального забезпечення.

Література;

1.  Боднарук М. І. Соціальне страхування в Україні: правові аспек-

ти становлення та розвитку. — Чернівці: Рута, 2002. — 247 с.

2.  Сивак С. М. Організаційно-правові основи недержавного пенсій-

ного забезпечення // Право України. — 1999. — № 1. — С.119-121.

3. Сивак С. Пенсійне страхування та пенсійна реформа: теоретичні

основи // Право України. — 1999. — № 10. — С. 61-63.

4. Юрій С. І., Шаварина М. П., Шаманська Н. В. Соціальне страху-

вання. — К.: Кондор, 2004. — 464 с.

    продолжение

--PAGE_BREAK--292

■м

■ щі

,.•:£,-

V ■

ці

Розділ 9

Система страхового пенсійного

забезпечення

9.1. Страхове пенсійне забезпечення та його рівні в Україні

Страхове пенсійне забезпечення в Україні здійснюється за трирівневою системою.

Перший рівень передбачає виплату пенсій за рахунок загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Йому притаманний солідарний перерозподіл доходів між різними поколіннями людей. Воно відбувається завдяки покриттю видатків на виплату пенсій із поточних надходжень, що їх сплачують працюючі особи у вигляді страхових внесків. У світовій практиці такий варіант пенсійного забезпечення називають системою «сплачуй на ходу» (рау аз-уои-§о зузіет). Пенсійні виплати тут здійснюються за рахунок страхових внесків, які обов'язково чи добровільно сплачуються працюючими громадянами (їх роботодавцями) та акумулюються у Пенсійному фонді України. Пенсійні кошти не є об'єктом приватної власності осіб, що їх сплачують, а тому в разі їх смерті використовуються іншими учасниками фонду. Другий рівень становить накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. В її основу покладено акумулювання коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на

293

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат1.

Суть такої системи полягає у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи накопичується у єдиному Накопичувальному фонді і обліковується на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуються в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюють уповноважені компанії з управління активами. Для них ця діяльність є основною та потребує ліцензування, а вибір їх здійснюється на конкурсній (тендерній) основі. При інвестуванні пенсійних активів компанії діють згідно з вимогами законопроектів щодо напрямів інвестування ринків, на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрями) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів здійснює банківська установа-зберігач, яка несе відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуються на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, є їх власністю і за умови досягнення пенсійного віку (чи будь-якого іншого пенсійного ризику) використовуються особою (чи її спадкоємцями) на власний розсуд. Пенсійні виплати з Накопичувального фонду здійснюються додатково до виплат із солідарної системи.

І, нарешті, на третьому рівні перебуває система недержавного пенсійного забезпечення. Вона є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення й ґрунтується на засадах добровільної участі у ній фізичних та юридичних осіб (крім випадків, передбачених законами), у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасни-

1Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (від 9 липня 2003 р. № 1058-ГУ), що стосуються накопичувальної системи пенсійного забезпечення України, набирають чинності з дня набрання чинності законом про запровадження перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

294

______________9.1. Страхове пенсійне забезпечення та його рівні в Україні

ками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат1.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1)  пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

2)   страховими організаціями, які укладають договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

3)  банківськими установами, що укладають договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділяються на відкриті, корпоративні та професійні.

Відкриті пенсійні фонди створюються юридичними особами, а їх учасниками стають громадяни, які добровільно перераховують до них пенсійні внески.

Корпоративні пенсійні фонди створюються роботодавцями та особами, що перебувають з ними у трудових правовідносинах. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці беруть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників, які і є учасниками цих фондів.

Професійні пенсійні фонди створюються об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів є громадяни, що пов'язані з ними за своєю професійною діяльністю.

1Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч. 4 ст. 20 та ч. 5 ст. 78), які стосуються спрямування страхових внесків застрахованими особами до недержавних пенсійних фондів, набирають чинності через 11 років після запровадження перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

295

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення___________________

Ще однією формою заощаджень у межах третього рівня пенсійного забезпечення є відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою певної особи.

Особи, що мають досить високі заробітки, можуть додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Крім цього, система недержавних пенсійних фондів дозволяє залучати також кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Для тих роботодавців, що використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим.

Розміри пенсії у системі недержавного пенсійного забезпечення залежатимуть від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались, а також від розміру отриманого на них інвестиційного доходу.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з усіх трьох рівнів системи пенсійного забезпечення. Право брати участь або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються відповідними законами.

Для певних категорій громадян законами України можуть визначатися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення (наприклад, пенсійне забезпечення державних службовців тощо).

9.2. Страхові пенсії за законодавством України

Страхова пенсія є одним із найбільш поширених видів пенсійного забезпечення. Бона може призначатися та виплачуватися особі окремо як у солідарній, накопичувальній обов'язковій та недержавній пенсійних системах, так і у кожній з трьох пенсійних систем одночасно.

296

9.2. Страхові пенсії за законодавством України

У солідарній пенсійній системі передбачається виплата пенсій за віком, пенсій по інвалідності та пенсій у зв'язку з втратою годувальника. З накопичувальної обов'язкової системи може виплачуватись довічна пенсія або одноразова пенсійна виплата, а в системі недержавного пенсійного забезпечення особа вправі претендувати на довічну пенсію, пенсію на визначений період або ж одноразову пенсійну виплату.

Правовою основою для призначення та виплати страхових пенсій є низка законів України, серед яких найважливішими вважаються закони «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинило втрату працездатності» та «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Страхові пенсії відзначаються певними ознаками. Найбільш: характерним є, зокрема, те, що суб'єктами права на них можуть бути лише застраховані громадяни або члени їхніх сімей. Незастраховані особи не можуть отримувати страхову пенсію.

Важливою умовою призначення страхової пенсії є так званий страховий стаж особи, тобто період сплати нею (або її роботодавцем) страхових внесків до відповідного пенсійного фонду.

Характерною ознакою страхових пенсій є те, що вони виплачуються за рахунок державних та недержавних соціальних страхових фондів. У солідарній пенсійній системі здійснення пенсійних виплат проводиться з Пенсійного фонду або з Фонду загальнообов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві; у накопичувальній — за рахунок Накопичувального пенсійного фонду; у недержавній — за рахунок коштів недержавних пенсійних фондів. За загальним правилом, юридичними фактами, що зумовлюють виплату страхової пенсії, є обставини, передбачені пенсійними законами, але у певних випадках особа може додатково визначити інші юридичні факти у пенсійному контракті.

297

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення___________________

Для страхових пенсій характерним є те, що розмір їх співвідносний з середнім заробітком особи. При цьому законодавець встановив обмеження максимальної величини заробітної плати, з якої стягуються страхові внески на пенсійне забезпечення. У накопичувальній (обов'язковій та недержавній системах) розмір пенсійних виплат залежить лише від інвестиційного доходу та пенсійних активів особи.

На відміну від багатьох інших соціальних виплат, пенсійні кошти у накопичувальних пенсійних системах є приватного власністю особи. Вона може вказати майбутніх спадкоємців на випадок, якщо не зможе самостійно скористатися власними пенсійними коштами.

І, нарешті, останньою ознакою, що характеризує страхові пенсії, може вважатися можливість отримання пенсійних виплат накопичувальної системи особою одноразово.

9.3. Загальні умови пенсійного забезпечення за солідарною пенсійною системою

4 Суб'єктами права на одержання пенсійних виплат у солідарній пенсійній системі є:

1) громадяни України, які застраховані на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та досягли встановленого пенсійного віку чи визнані інвалідами у встановленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей;

2)  особи, яким до дня набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення », — за умови, якщо вони не отримують пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених Законом, — члени їхніх сімей.

298

9.3. Загальні умови пенсійного забезпечення за солідарною пенсійною системою

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на одержання пенсійних виплат із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2)  пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання, у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства;

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Якщо особа має одночасно право на різні види пенсії за солідарною пенсійною системою, то за її вибором їй призначається лише один із видів пенсії.

Загальними умовами для призначення та виплати пенсій є:

1)  настання відповідного соціального ризику: досягнення загального чи спеціального пенсійного віку; настання інвалідності внаслідок загального захворювання (травми, не пов'язаної з виробництвом чи з дитинства); втрата годувальника;

2)  наявність у особи необхідного пенсійного страхового стажу.

Базовою величиною для обчислення розміру пенсій за солідарною системою виступає заробітна плата особи — майбутнього пенсіонера.

Як бачимо, важливою умовою для призначення пенсії є пенсійний страховий стаж. Таким вважається період, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню чи щомісяця сплачувала страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Таким мінімальним страховим внеском прийнято вважати суму коштів, що дорівнює добутку мінімального розміру заробітної плати та страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (ст. 1

299

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Пенсійний страховий стаж обчислюється в місяцях і становить суму місяців трудової діяльності особи (чи прирівняних до неї періодів), за які сплачено мінімальний страховий внесок. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до пенсійного страхового стажу як повний місяць за умови здійснення особою доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. В іншому разі до пенсійного страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків як частка суми фактично сплачених особою страхових внесків за відповідний місяць та мінімального страхового внеску за відповідний місяць.

До пенсійного страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності (або у зв'язку з втратою годувальника), крім наявного у особи пенсійного страхового стажу, на загальних засадах зараховується також період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою загального пенсійного віку (або період з дня смерті годувальника до дати, коли б годувальник досяг загального пенсійного віку).

За періоди з 1 липня 2000 р. пенсійний страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі так званого персоніфікованого обліку. Його було запроваджено на підставі Указу Прези-

300

9.3. Загальні умови пенсійного забезпечення за солідарною пенсійною системою

дента України «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування»1 та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загально обов'язкового державного пенсійного страхування»2.

До впровадження системи персоніфікованого обліку пенсійний страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяли до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Основним документом, що підтверджує стаж роботи за цей період, є трудова книжка.

Після призначення пенсії у солідарній пенсійній системі особа може продовжувати здійснювати трудову діяльність та сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду. Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до її страхового стажу.

За загальним правилом, періоди, щодо яких обчислюється пенсійний страховий стаж, враховуються в одинарному розмірі. Разом з тим Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено деякі варіанти обчислення періодів, які зараховуються до пенсійного страхового стажу. Це стосується, наприклад, військової служби у складі діючої армії в період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку чи в партизанських загонах і з'єднаннях, що зараховується до стажу роботи на пільгових умовах як один місяць за три. Час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, насильно вивезених з тимчасово окупованої території

1  Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого

обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» від 4 травня 1998 р. № 401/98 // Урядовий кур'єр. — 1998. — 14 травня.

2  Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про організацію

персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» від 4 червня 1998 р. № 794 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 22.

301

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

у період Великої Вітчизняної війни, — зараховується у потрійному розмірі.

У подвійному розмірі до страхового стажу зараховується робота, незалежно від віку, в тому числі як вільнонайманого складу у військових частинах, і служба, крім військової служби, в роки Великої Вітчизняної війни та в інші періоди ведення бойових дій тощо.

Робота на водному транспорті протягом повного навігаційного періоду зараховується за рік роботи, а сезонні роботи на підприємствах і в організаціях сезонних галузей промисловості, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств і організацій, — за списком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, зараховуються до стажу роботи за рік роботи. Інші сезонні роботи зараховуються до стажу роботи за їх фактичною тривалістю.

Закон передбачає чимало інших випадків пільгового обчислення трудового стажу, які зараховуються до пенсійного страхового стажу, що дає підстави для призначення пенсій.

Важливо зазначити, що при обчисленні пенсійного страхового стажу використовується спеціальний коефіцієнт страхового стажу. Він є кількісним критерієм (величиною для обчислення) пенсійного страхового стажу особи при визначенні розміру пенсії у солідарній пенсійній системі.

Коефіцієнт страхового стажу визначається за встановленою формулою та позначається числом із заокругленням до п'яти знаків після коми.

Кс = См х Вс / 100 х 12, де:

Кс — коефіцієнт страхового стажу;

См — сума місяців пенсійного страхового стажу особи;

Вс — величина оцінки одного року пенсійного страхового стажу особи (у відсотках), яка диференціюється залежно від того, до якого періоду існування пенсійної системи України належить її страховий стаж;. Так, за період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року (Вс) страхового стажу дорівнює 1 %, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування — 0,8 %.

302

9.3. Загальні умови пенсійного забезпечення за солідарною пенсійною системою

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній пенсійних системах, визначається один коефіцієнт пенсійного страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та коефіцієнта страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і накопичувальній системах.

За періоди трудової діяльності до 31 грудня 2003 р., коефіцієнт страхового стажу не може перевищувати 0,75 %. А на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників — 0,85 %.

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців пенсійного страхового стажу особи підряд до 1 липня 2000 р., незалежно від перерв, та за весь період пенсійного страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 р. При цьому за період трудової діяльності після 1 липня 2000 р. особа може виключити будь-яких до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період не перевищує 10 % тривалості її загального пенсійного страхового стажу. Якщо ж пенсійний страховий стаж становить менший, аніж передбачений в законі період, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний пенсійний страховий стаж.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 р. враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством; а за періоди починаючи з 1 липня 2000 р. — за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії (Зп) визначається як добуток середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії (Зс) та середнього коефіцієнта заробітної плати особи за період її пенсійного страхового стажу. Середній коефіцієнт визначається як частка суми коефіцієнтів за-

303

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення___________________

робітної плати (доходу) за кожний місяць (Ск = Кзі + Кз2 + КзЗ +… + Кзп) та кількості місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи (К). Тобто, Зп = Зс х (Ск: К).

У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік для визначення заробітної плати (доходу) враховується наявна середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяці попереднього року з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про середню заробітну плату працівників, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.

Законом передбачено особливий порядок обчислення заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески за місяць для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали при цьому особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбання спеціального торгового патенту тощо).

Законом встановлюються максимальні розміри заробітної плати, з яких обчислюється пенсія. Зокрема, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:

1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після 1 січня 2004 р., з яких були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески1;

2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до 1 січня 2004 р., у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на

'З І січня 2006 р. гранична сума заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески до соціальних страхових фондів, дорівнює десяти розмірам прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (Ст. 90 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»).

304

9.3.1. Пенсії за віком

державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. На місяць у розрахунку на одного працюючого максимальний розмір заробітної плати тоді становив: з 1 липня 1998 р. — 1000 грн1; з 1 березня 2002 р. — 1600 грн2; з 1 травня 2002 р. — 2200 грн3; з 1 червня 2003 р. — 2660 грн4.

За періоди до липня 1998 р., тобто до часу, коли було запроваджено обмеження максимального розміру заробітної плати, — у межах сум, які включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і які не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

9.3.1. Пенсії за віком

Цей вид пенсій є найбільш поширеним видом пенсійного забезпечення за солідарною пенсійною системою. Умовами призначення такої є:

1) досягнення особою загального пенсійного віку: чоловіками — 60 років, жінками — 55 років;

2)  наявність загального пенсійного страхового стажу не менше п'яти років.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний для себе.

За першим варіантом розмір пенсії (П) обчислюється як добуток заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої нараховується пенсія (у гривнях) та коефіцієнту страхового стажу застрахованої особи (Кс). Тобто формула виглядає таким чином: П = Зп х Кс.

1 Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. .№ 1064.

2 Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 р. № 225.

3 Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 494.

4 Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 605.

305

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення___________________

Другий варіант передбачає обчислення пенсії за двоскладовою формулою. У цьому разі пенсія поділяється на дві частини. Одна частина пенсії, яка припадає на період стажу до 1 січня 2004 р., визначатиметься за нормами та правилами, встановленими Законом України «Про пенсійне забезпечення», і з обмеженням пенсії максимальним розміром, який діяв на момент набуття чинності зазначеним законом. Друга частина пенсії, яка припадає на період страхового стажу після набуття чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обчислюється за формулою, що застосовується варіантом першим, без обмеження максимального розміру пенсії.

Частина пенсії, обчислена за період страхового стажу до 1 січня 2004 р., передбачає індексацію відповідно до визначеного порядку індексації розмірів пенсій та етапів такої індексації за період до моменту фактичного виходу на пенсію і підсумована з другою частиною пенсії, обчисленою за період страхового стажу після 1 січня 2004 р. Обидві частини пенсії за віком виплачуватимуться застрахованій особі однією сумою.

Необхідно зазначити, що відсутність обмежень максимального розміру пенсії за солідарною системою пенсійного забезпечення є дещо умовною. Адже національне законодавство використовує метод так званого непрямого обмеження максимально { можливого розміру пенсії в рамках державної пенсійної програми. Зокрема передбачено, що розмір пенсії в системі державного обов'язкового пенсійного страхування обчислюється в межах встановленої законодавством максимальної величини, заробітної плати (доходу), з якої фактично були обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду.

Обмеження максимального розміру пенсії існують майже у всіх розвинених зарубіжних державах. Так, скажімо, в Німеччині законодавчо визначений максимум заробітку,     продолжение

--PAGE_BREAK--з якого стягуються страхові внески на пенсійне забезпечення; у Франції внески стягуються з усієї зарплати, але в розрахунок величини пенсії потрапляє лише певна її частина.

306

9.3.2. Умови призначення та виплати пенсі в разі інвалідності

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено також мінімальний розмір пенсій.

Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 % розміру пенсії, обчисленої відповідно до закону, але не більше ніж 1 % мінімального розміру пенсії за віком.

За наявності страхового стажу меншої тривалості пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімальної пенсії за віком.

Особі, яка набула права на пенсію за віком, але після досягнення загального пенсійного віку виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього терміну, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, за кожний повний рік страхового стажу після досягнення загального пенсійного віку. Так, за один рік, відпрацьований після досягнення пенсійного віку, пенсія збільшується на 3 %; за два — 6,71 %; за три — 11,83 %; за чотири — 18,54 %; за п'ять — 27,07 %; за шість — 36,46 %; за сім — 46,85 %; за вісім — 58,43 %; за дев'ять — 71,19 %; за десять — 85,32 %. При цьому підвищення розміру пенсії за неповний рік пенсійного страхового стажу не здійснюється.

9.3.2. Умови призначення та виплати пенсії в разі інвалідності

На підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначається та виплачується лише пенсія в разі інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначаєть-

307

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

ся у відповідності із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та виплачується за рахунок Фонду загальнообов'язкового соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.

Існує дві основні умови для призначення пенсії в разі інвалідності. Це:

— засвідчений у встановленому порядку факт інвалідності особи. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом ме-дико-соціальної експертизи (МСЕК) згідно із законодавством;

— наявність пенсійного страхового стажу. Особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію в разі інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності: до досягнення особою 23 років — 2 роки; від 24 років до досягнення особою 26 років — 3 роки; від 27 років до досягнення особою 31 року — 4 роки; для осіб 32 років і старших — 5 років. Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.

Пенсія в разі інвалідності призначається у відсотках до пенсії за віком, і її розмір залежить від групи інвалідності. Зокрема, інвалідам І групи пенсія нараховується у розмірі 100 % пенсії за віком, інвалідам II групи — 90 % пенсії за віком, а інвалідам III групи — 50 % пенсії за віком.

Пенсія в разі інвалідності призначається на весь термін встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягли пенсійного віку за солідарною системою (чоловіки — 60 років; жінки — 55 років), такі пенсії призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів і, відповідно, нове призначення пенсії може відбуватися тільки за їх заявою.

У разі зміни групи інвалідності пенсія у новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія виплачується за по-

308

9.3.3. Пенсії у зв'язку з втратою годувальника

передньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності. У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, на який встановлено інвалідність.

Якщо особа не з'явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього термін, виплата пенсії в разі інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з'явитися на повторний огляд. Виплата такої пенсії відновлюється з того дня, з якого припинено виплату, якщо: 1) термін повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущено з поважних причин; 2) особа визнана інвалідом повторно; 3) орган медико-соціальної експертизи визнає особу інвалідом і за пропущений період; 4) до дня повторного огляду особи минуло не більш трьох років. При цьому, якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.

Виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності за умови, якщо: 1) виплату пенсії було припинено у зв'язку з відновленням здоров'я інваліда; 2) інвалід не отримував пенсії внаслідок нез'явлення на повторний огляд без поважних причин; 3) особу знову визнали інвалідом; 4) після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо ж з моменту припинення виплати пенсії минуло понад п'ять років, вона призначається знову на загальних засадах.

9.3.3. Пенсії у зв'язку з втратою годувальника

На підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначається та виплачується лише пенсія в разі втрати годувальника, який помер внаслідок загального захворювання. Пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'яз-

309

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та виплачуються за рахунок Фонду загальнообов'язкового соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.

Умовами призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника є: 1) належно підтверджена смерть годувальника, визнання його у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; 2) наявність у годувальника на день смерті законодавчо визначеного пенсійного страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії в разі інвалідності. У випадку смерті пенсіонера або осіб, які отримали інвалідність чи померли в період проходження строкової служби, пенсія призначається незалежно від тривалості страхового стажу.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається:

1.  Чоловікові (дружині), батькові, матері померлого годувальника, якщо вони є інвалідами чи досягли загального пенсійного віку. Цим особам пенсія призначається, якщо вони: були на повному утриманні померлого; одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Якщо вони не були на утриманні померлого, але у зв'язку; з його смертю втратили джерело засобів до існування, що 1 встановлюється у судовому порядку, то їм теж може бути І призначено пенсію.                                                                           І

2.  Дітям померлого годувальника (у тому числі тим, які І народились не пізніше 10 місяців з дня його смерті), якщо їм І не виповнилося 18 років або незалежно від віку, якщо вони І стали інвалідами до 18 років.                                                           !

Пенсію призначають незалежно від того, чи були діти на І утриманні померлого годувальника. Право на пенсію збе- і рігається і в разі усиновлення дітей померлого годувальника. І Усиновлені діти мають право на пенсію нарівні з рідними. І Пасинок (падчерка) мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків, тг

310

9.3.3. Пенсії у зв'язку з втратою годувальника^

3. Дітям померлого, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах І-ІУ рівнів акредитації та в професійно-технічних навчальних закладах, — до закінчення ними навчальних закладів та досягнення ними 23 років. Пенсію призначають незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого.

4. Дітям-сиротам (у яких померли обоє з батьків) — до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. Пенсію призначають незважаючи на те, були вони на утриманні обох чи лише одного з померлих батьків.

5. Чоловікові (дружині), а в разі їх відсутності — одному з батьків, брату чи сестрі, дідусеві чи бабусі померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років. Пенсія призначається, якщо зазначені особи були на повному утриманні померлого годувальника або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком померлого годувальника. При цьому на одного непрацездатного члена сім'ї пенсія становить 50 %; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї — 100 % пенсії за віком. Дітям-сиротам така пенсія призначається у встановлених розмірах з урахуванням розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Для обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника до страхового стажу зараховується період від дня його смерті до дня, коли годувальник досягнув би загального пенсійного віку. Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї ПО-

ЗИ

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

мерлого годувальника вважається непрацездатним, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, — довічно.

Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника може призначатись як одна спільна пенсія на всіх членів сім'ї, які мають таке право, або ж як окремі частки, виділені із загальної суми пенсії на вимогу всіх чи одного члена сім'ї. Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за тим, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії.

9.3.4. Порядок призначення та виплати пенсії у солідарній пенсійній системі

Призначення та виплата пенсії відбувається за заявою особи, яка звертається до уповноважених органів про призначення їй пенсії. Сам факт настання будь-якого з пенсійних соціальних ризиків (пенсійного віку, годувальника), не зумовлює призначення пенсії.

Пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи. Порядок призначення, крім уже відомого закону, регулюється також спеціальним актом, який має назву Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що був затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2002 р. № 22-11.

Заява про призначення пенсії та про відстрочку часу її призначення працюючими громадянами або членами їхніх сімей (у зв'язку із втратою годувальника) подається працівником (членом його сім'ї) безпосередньо роботодавцеві.

Непрацюючі на момент звернення за пенсією громадяни та члени їхніх сімей подають заяву про призначення пенсії

1Постанова Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2002 р, № 22-1, зареєстрована у Мін'юсті 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846.                 .КК"■:..; ■

312

9.3.4. Порядок призначення та виплати пенсії у солідарній пенсійній системі

безпосередньо до органу, який призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).

Призначення пенсії неповнолітній чи недієздатній особі відбувається за заявою батьків або опікунів (піклувальників) за місцем їх проживання.

Звернутися за призначенням пенсії заінтересована особа може у будь-який час після виникнення у неї права на пенсію. При цьому пенсії за віком та за інвалідністю призначаються незалежно від того, чи припинена робота на час звернення за пенсією чи продовжується. Разом з тим, заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення нею пенсійного віку.

Пенсія призначається з дня звернення особи до уповноважених органів. Днем звернення за пенсією вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення пенсії або переведення з одного виду пенсії на інший з усіма необхідними документами (коли їх немає у пенсійній справі). Якщо заява з усіма необхідними документами пересилається поштою, то днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця її відправлення. Якщо до заяви про призначення пенсії додано не всі необхідні документи, то орган, що призначає пенсію, повідомляє заявникові, які документи повинні бути подані додатково. За умови, що вони будуть подані не пізніше як через 3 місяці з дня повідомлення, днем звернення за пенсією вважатиметься день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця її відправлення.

У законодавстві передбачені випадки, коли пенсія призначається з більш раннього періоду. Так, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше 3 місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія у разі інвалідності призначається з дня її встановлення, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше З місяців з дня встановлення інвалідності.

313

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення___________________

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло впродовж 12 місяців з дня смерті годувальника.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії. Так, пенсія у разі втрати годувальника дітям померлого годувальника виплачуватиметься до досягнення ними віку, встановленого в законі.

Переведення з одного виду пенсії на інший відбувається з дня подання заяви з усіма необхідними документами.

Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії та про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання.

Якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то за її бажанням може провадитися перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу, який їй нарахували після призначення пенсії.

Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через 2 роки після попереднього з урахуванням додаткового страхового стажу.

Порядок виплати пенсії. Виплату пенсій здійснюють державні підприємства поштового зв'язку та банки. Виплата пенсій поштовими підприємствами регулюється Інструкцією про порядок організації оформлення, фінансування та виплати пенсій і грошової допомоги підприємствами поштового зв'язку України, що затверджена наказом Державного комітету зв'язку України, Міністерства праці та соціальної політики України та Пенсійного фонду України від 2 липня 1998 р. № 101/123/67 і зареєстрована у Міністерстві юстиції б серпня 1998 р. за № 494/2934.

Виплата пенсій банківськими установами здійснюється відповідно до Порядку виплати пенсій і грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету

314

9.3.4. Порядок призначення та виплати пенсії у солідарній пенсійній системі

Міністрів України від ЗО серпня 1999 р. № 1596 (з наступними змінами).

Пенсії виплачуються поштовими підприємствами шляхом їх видачі безпосередньо у цих підприємствах або доставлен-ням одержувачам безпосередньо додому. Банківські установи здійснюють зарахування відповідних сум пенсій на рахунки одержувачів.

Пенсії виплачуються щомісяця, не пізніше 25 числа, у грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера. Якщо він перебуває на повному державному утриманні, то йому видається 25 % призначеної пенсії.

Дітям-сиротам за період перебування на повному державному утриманні пенсія у зв'язку з втратою годувальника виплачується у повному розмірі та перераховується на їхні особисті рахунки у банку. Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50 % призначеної пенсії у зв'язку з втратою годувальника з перерахуванням на їхні особисті рахунки у банку.

Нараховані суми пенсії, які пенсіонер не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за 3 роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Якщо суми пенсії не були одержані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то вони виплачуються за минулий час без будь-яких обмежень з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Виплата пенсії може бути припинена за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду чи суду. Це відбувається, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, або в разі виїзду пенсіонера за кордон, якщо інше не передбачено міжнародним договором. Пенсію перестають виплачувати також у разі смерті пенсіонера чи неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Поновлення виплати пенсії може відбуватися за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів

315

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Суми пенсій, що були виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягнуті примусово за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати. При цьому законодавство встановлює обмеження щодо розміру сум, які можна відрахувати з пенсії. Вони не можуть перевищувати 50 % її розміру. Зокрема, це стосується відрахувань на утримання членів сім'ї (аліменти), відшкодування збитків від розкрадання майна роботодавця, відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку зі смертю потерпілого, повернення переплачених сум заробітної плати у передбачених законом випадках.

З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 % пенсії.

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за 6 місяців наперед перед від'їздом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Пенсіонер, який виїжджає за кордон на постійне місце проживання, подає до органу Пенсійного фонду заяву про виїзд, закордонний паспорт і довідку паспортної служби про зняття з реєстрації у зв'язку з виїздом за кордон. На підставі наданих документів оформляється виплата пенсії за 6 місяців наперед і формується атестат.

316

9.4. Загальні умови призначення пенсій у накопичувальній пенсійній системі

Продовження виплати пенсій здійснюється в разі виїзду пенсіонера за кордон у державу, з якою Україна уклала міжнародні договори з питань пенсійного забезпечення.

На сьогодні такі договори укладено з Республікою Болгарія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Королівством Іспанія, Словацькою Республікою, Чеською Республікою.

    продолжение

--PAGE_BREAK--9.4. Загальні умови призначення пенсій у накопичувальній пенсійній системі

Як уже зазначалося, за рахунок коштів Накопичувального фонду здійснюється виплата довічної пенсії та одноразових виплат.

Суб'єктами права на отримання пенсійних виплат у накопичувальній пенсійній системі є особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів.

Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду мають застраховані особи і члени їхніх сімей та (або) спадкоємці.

Пенсійні виплати в обов'язковій накопичувальній системі здійснюють страхові організації.

Довічна пенсія є основною пенсійною виплатою, сума якої визначається в договорі страхування довічної пенсії. Вона сплачується у визначеному законом порядку застрахованій особі після досягнення нею пенсійного віку або членам "її сім'ї чи спадкоємцям з коштів Накопичувального пенсійного фонду.

Законодавство передбачає декілька видів довічних пенсій. Це довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія та довічна пенсія подружжя. Зазвичай призначається лише один з видів довічної пенсії за вибором особи.

Довічна пенсія з установленим періодом — це щомісячна виплата, яка здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менше 10 років з дня її призначення. У разі смерті пенсіонера право на отримання призначеної довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці, зазначені в

317

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

договорі страхування довічної пенсії або визначені відпо-; відно до Цивільного кодексу України.

Довічна обумовлена пенсія теж належить до щомісячних виплат. Вона виплачується протягом життя пенсіонера. Однак якщо загальна сума цієї пенсії, виплачена пенсіонерові на момент смерті, є меншою, ніж сума вартості договору страхування довічної пенсії на час його укладення, то різниця коштів між зазначеними сумами виплачується спадкоємцям, які вказані у договорі страхування довічної пенсії або визначені відповідно до Цивільного кодексу України.

Довічна пенсія подружжя виплачується щомісячно. Ця виплата здійснюється протягом життя пенсіонера, а після його смерті — іншому з подружжя, який (яка) досяг загального пенсійного віку, аж до його смерті.

Вид пенсії, обраний застрахованою особою, зазначається в ' договорі страхування довічної пенсії.

Страхування та виплата довічної пенсії здійснюється згідно із Законом України «Про страхування» страховою організацією, обраною застрахованою особою.

Розмір довічної пенсії розраховується страховою ор- І ганізацією виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов'язаних з подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя. У договорі страхування довічної пенсії обов'язково зазначається рівень інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку обраної довічної пенсії.

Терміни та порядок виплати довічної пенсії визначаються договором страхування довічної пенсії. Для його укладення застрахована особа подає страховій організації заяву за встановленою формою. Крім того, вона повідомляє територіальний орган Пенсійного фонду про обрану нею страхову організацію та подає письмову заяву про перерахування коштів для оплати договору страхування довічної пенсії до цієї

318

9.4. Загальні умови призначення пенсій у накопичувальній пенсійній системі

страхової організації. Відповідний орган Пенсійного фонду зобов'язаний не пізніше ніж через 10 календарних днів з дня одержання такої заяви забезпечити перерахування коштів застрахованої особи до обраної нею страхової організації.

Територіальний орган Пенсійного фонду має право відмовити застрахованій особі в перерахуванні коштів страховій організації у випадках:

1)  якщо договір страхування довічної пенсії укладено з особою, яка не має права на одержання довічної пенсії;

2)  якщо договір страхування довічної пенсії укладено із страховою організацією, яка не відповідає вимогам, установленим для страхових організацій, що можуть здійснювати страхування і виплату довічних пенсій;

3)  якщо договір страхування довічної пенсії укладено з порушенням або він суперечить пенсійному законодавству;

4)  якщо територіальним органом Пенсійного фонду або застрахованою особою вже укладено договір страхування довічної пенсії;

5)  якщо сума пенсійних активів, облікованих на накопичувальному пенсійному рахунку застрахованої особи, є меншою від мінімальної суми коштів, необхідних для оплати договору страхування довічної пенсії.

В інших випадках відмова в перерахуванні коштів для оплати договору страхування довічної пенсії не допускається.

Відмова територіального органу Пенсійного фонду в перерахуванні коштів для оплати договору страхування довічної пенсії може бути оскаржена застрахованою особою або відповідною страховою організацією до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку.

У разі якщо договір страхування довічної пенсії не укладено внаслідок смерті застрахованої особи чи визнання її безвісно відсутньою або оголошення померлою, територіальний орган Пенсійного фонду вживає заходів щодо виплати спадкоємцям належних застрахованій особі коштів.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України щомісяця надає Пенсійному фонду інформацію

319

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення___________________

про вартість оплати договорів страхування довічних пенсій усіх видів та розрахункові розміри довічних пенсій у різному пенсійному віці за такими договорами, рівні інвестиційного доходу, що застосовуються для розрахунку довічних пенсій, і поточний фінансовий стан страхових організацій.

Страхова організація оприлюднює показники вартості оплати договорів страхування всіх видів довічних пенсій, розрахункові розміри довічних пенсій у різному пенсійному віці за такими договорами, рівні інвестиційного доходу не пізніше ніж за 10 днів до початку місяця, в якому вони набирають чинності, і використовує рівні інвестиційного доходу для всіх застрахованих осіб, які мають намір укласти договір страхування довічної пенсії протягом відповідного місяця.

Вартість оплати договорів страхування довічних пенсій усіх видів не може бути більшою за обчислену Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії протягом 3 робочих днів з дня отримання коштів на оплату договору страхування довічної пенсії.

Дострокове припинення дії договору страхування довічної пенсії за бажанням сторін забороняється.

У випадках, що передбачені Законом, особа має право на одноразову виплату в системі Накопичувальної пенсійної системи. Такими випадками є, зокрема:

1)  досягнення особою загального пенсійного віку у разі, якщо сума належних застрахованій особі на момент набуття права на пенсію пенсійних активів не досягає мінімальної суми коштів, необхідної для оплати договору страхування довічної пенсії;

2) виїзд особи за кордон на постійне місце проживання. Якщо застрахована особа визнана інвалідом І або II групи

і набуває права на пенсію по інвалідності, належні їй пенсійні активи можуть за її вибором бути використані:

1) на одержання одноразової виплати незалежно від достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії;

320

9.5. Загальні умови призначення пенсій у недержавній пенсійній системі

2) на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення нею загального пенсійного віку, в разі достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії.

Пенсійні активи, належні застрахованій особі, що визнана інвалідом III групи, залишаються в Накопичувальному фонді, а після досягнення нею загального пенсійного віку, використовуються на оплату договору страхування довічної пенсії, а у разі недостатності суми коштів для оплати такого договору — на одержання одноразової виплати.

Для отримання одноразової виплати застрахована особа або члени її сім'ї чи спадкоємці подають до територіального органу Пенсійного фонду заяву та документи, що підтверджують їхнє право на отримання цієї виплати.

Одноразова виплата здійснюється впродовж 5 робочих днів після отримання заяви та необхідних документів.

Законом передбачено також право на успадкування пенсійних активів. Так, у разі смерті застрахованої особи до досягнення нею пенсійного віку кошти, що акумульовані в Накопичувальному фонді, успадковують спадкоємці, визначені померлою особою. Якщо вона не визначила спадкоємців, то кошти успадковуються в порядку, визначеному Цивільним кодексом.

За вибором осіб, які мають право на успадкування коштів померлої особи, зазначені кошти можуть бути спрямовані на їхній накопичувальний пенсійний рахунок у Накопичувальному фонді. У цьому разі кошти не оподатковуються.

При відсутності у померлої застрахованої особи спадкоємців належні їй пенсійні активи враховуються у складі інвестиційного доходу Накопичувального фонду.

9.5. Загальні умови призначення пенсій у недержавній пенсійній системі

Суб'єктами права на отримання пенсійних виплат у недержавній пенсійній системі є учасники недержавного пенсійного забезпечення — фізичні особи, на користь яких сплачу

11 6-545

321

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

ються пенсійні внески до Пенсійного фонду, страхової організації або на депозитний рахунок до банківської установи і яка має право на недержавне пенсійне забезпечення на умовах і в порядку, визначених пенсійним контрактом, договором страхування або договором про відкриття депозитного рахунка.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною. При цьому фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів за власним вибором.

У відкритих пенсійних фондах беруть участь фізичні особи незалежно від місця та характеру їхньої роботи. А учасниками професійного пенсійного фонду є лише фізичні особи, які пов'язані за родом своєї професійної діяльності, визначеної у статуті фонду (наприклад, адвокати, нотаріуси). Що стосується корпоративних пенсійних фондів, то брати участь у них можуть фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями — засновниками та роботодавцями — платниками цього фонду (наприклад, працівники Львівського національного університету ім. І. Франка є учасниками фонду, що заснований університетом).

За рахунок коштів недержавних пенсійних фондів здійснюється виплата довічних пенсій, пенсій на визначений строк та одноразових пенсійних виплат.

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду. Крім того, до уваги береться тривалість виплати та провадиться розрахунок величини пенсії на визначений строк за формулою та методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Пенсійні виплати здійснюються у грошовій формі в національній валюті України.

Адміністратор планує обсяг грошових коштів, необхідних для здійснення пенсійних виплат учасникам фонду відпо-

322

9.5. Загальні умови призначення пенсій у недержавній пенсійній системі

відно до укладених пенсійних контрактів, та надає відповідну інформацію особам, які здійснюють управління пенсійними активами цього фонду. Усе це визначається договором про управління активами.

Підставами для здійснення пенсійних виплат пенсійними фондами є:

1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров'я (онко-захворювання, інсульт тощо) учасника фонду;

4) виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерть учасника фонду.

Пенсійний вік, після досягнення якого учасник фонду має право на отримання пенсійної виплати, визначається за його заявою. Форма такої заяви встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним контрактом, що встановлює обов'язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян.

Пенсійний вік, що визначається учасником фонду, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який дає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами. Учасник фонду має право змінити визначений ним пенсійний вік, подавши про це заяву адміністратору не пізніше ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку.

У заяві учасника фонду, де визначається дата настання його пенсійного віку, обов'язково зазначається вид обраної ним пенсійної виплати. Заява подається адміністратору пенсійного фонду не пізніше ніж за 2 місяці до настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду.

323

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

У разі набуття учасником фонду права на отримання пенсії по інвалідності за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням виплата пенсії за рахунок коштів недержавного пенсійного фонду допускається раніше настання пенсійного віку, визначеного заявою учасника фонду. У цьому разі він має право визначити свій пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень, встановлених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Відмова або затримка у здійсненні пенсійних виплат забороняється, крім випадків, передбачених законом. У разі відмови або затримки пенсійних виплат учасник фонду має право оскаржити дії осіб, які здійснюють пенсійні виплати, до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України або до суду. Порушення строків здійснення пенсійних виплат є підставою для застосування санкцій, встановлених законом.

Пенсійні виплати з недержавного пенсійного фонду здійснюються незалежно від одержання виплати за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням або з інших джерел.

Важливе значення у системі недержавного пенсійного забезпечення має пенсійний контракт. Він укладається між пенсійним фондом та його вкладником. Від імені пенсійного фонду виступає його адміністратор та особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту.

Особі не може бути відмовлено в укладенні пенсійного контракту з відкритим пенсійним фондом. Адміністратор корпоративного або професійного пенсійного фонду може укладати пенсійні контракти тільки з тією особою, яка відповідає вимогам, визначеним законом та статутами відповідних пенсійних фондів.

Кожен вкладник фонду може укласти один або декілька пенсійних контрактів з адміністратором (адміністраторами)

324

9.5. Загальні умови призначення пенсій у недержавній пенсійній системі

одного чи кількох пенсійних фондів на користь учасника недержавного пенсійного забезпечення.

Вкладник фонду, який є учасником фонду, має право в односторонньому порядку розірвати пенсійний контракт, який укладено з ним особисто, або вимагати зміни його умов.

У разі розірвання пенсійного контракту таким вкладником він повинен укласти новий пенсійний контракт щодо участі в іншому пенсійному фонді (або укласти договір зі страховою організацією, або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок). При цьому пенсійні кошти вкладника фонду, який є учасником фонду, передаються за його рахунок до іншої фінансової установи, яка надає послуги з недержавного пенсійного забезпечення, в сумі, що обліковується на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді і складається з пенсійних внесків, зроблених таким вкладником.

Витрати на переведення пенсійних коштів обчислюються адміністратором за методикою, встановленою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

У разі припинення трудових відносин з роботодавцем-засновником або роботодавцем — платником корпоративного пенсійного фонду, його учасник зобов'язаний розірвати пенсійний контракт з таким фондом та може укласти новий пенсійний контракт з адміністратором будь-якого іншого фонду, або укласти договір зі страховою організацією, чи відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти учасника фонду передаються до іншого пенсійного фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку за рахунок учасника фонду, крім випадків припинення трудових відносин згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП. У такому випадку витрати на переведення пенсійних коштів учасника здійснюються за рахунок роботодавця.

Пенсійний контракт укладається у трьох примірниках, якщо вкладник не є учасником відповідного пенсійного фонду, або у двох — якщо вкладник є учасником фонду.

325

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

Істотними умовами пенсійного контракту є:

1)  паспортні дані вкладника фонду та його ідентифікаційний номер (якщо вкладником є фізична особа) або повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) постійно діючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника фонду;

2)  паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер;

3)  посилання на обрану вкладником фонду пенсійну схему;

4)  строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання;

5)  порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду;

6)  права, обов'язки, відповідальність сторін та порядок розв'язання спорів;

7)  розмір пенсійних внесків та умови його зміни;

8)  інші умови за погодженням сторін.

Пенсійний контракт набирає чинності з моменту його підписання вкладником фонду та адміністратором. Дія пенсійного контракту вважається закінченою:

1)  після повного виконання вкладником фонду своїх зобов'язань за пенсійним контрактом та укладення учасником (учасниками) фонду договору про виплату пенсії на визначений строк з пенсійним фондом;

2)  після передачі пенсійних коштів учасника фонду страховій організації відповідно до укладеного учасником фонду договору страхування довічної пенсії;

3)  після передачі пенсійних коштів учасника фонду банківській установі відповідно до укладеного учасником фонду договору про відкриття пенсійного депозитного рахунка;

4)  у разі смерті учасника фонду та виконання передбачених у зв'язку з цим умов;

5)  у разі ліквідації пенсійного фонду;

6)  у разі заміни вкладником фонду пенсійного фонду;

326

9.5. Загальні умови призначення пенсій у недержавній пенсійній, системі

7)  у разі ліквідації вкладника фонду — юридичної особи, без визначення його правонаступника;

8)  у разі дострокового розірвання контракту;

9)  в інших випадках, передбачених пенсійним контрактом.

Умови та порядок здійснення пенсійними фондами недержавного пенсійного забезпечення визначаються пенсійними схемами, які розробляються з дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсійна схема — це сукупність умов та процедур, що визначають функціонування недержавного пенсійного забезпечення. Принцип дії пенсійної схеми та її елементи визначаються у статуті недержавного пенсійного фонду.

Кожен пенсійний фонд може використовувати декілька пенсійних схем.

За формою зобов'язань щодо виплати пенсій розрізняють два типи пенсійних схем:

1)  програма пенсійного забезпечення з визначеними пенсійними виплатами. За нею суму пенсійних виплат особі обчислюють на підставі формули з врахуванням величини заробітної плати працівника протягом періоду, визначеного у законодавстві та стажу його роботи. Розмір пенсії, що її отримуватиме особа, не залежатиме від загальної суми її пенсійних внесків до пенсійного фонду;

2)  програма пенсійного забезпечення з визначеними пенсійними внесками. За нею величину пенсійних виплат визначають на підставі загальної суми реальних пенсійних внесків до пенсійного фонду та на підставі суми інвестиційного доходу, одержаного від інвестування. Величина майбутньої пенсії безпосередньо залежить від того, скільки коштів накопичено на індивідуальному рахунку і який дохід одержано від інвестування.

Вкладники фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми та її зміни, але не частіше одного разу на 6 місяців.

Одним з видів пенсійних виплат у системі недержавного пенсійного страхування є довічна пенсія або, як її ще назива-

327

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

ють, довічний ануїтет. Вона виплачується страховою організацією на підставі договору страхування після досягнення особою пенсійного віку відповідно до законодавства про страхування.

Величину ануїтету визначають на підставі суми пенсійних активів, яка була на рахунку застрахованої особи на момент її виходу на пенсію. При цьому також враховується майбутній інвестиційний дохід та видатки, що виникатимуть у процесі подальшого інвестування зазначених сум.

Умови її виплати вказуються у договорі страхування, укладеному із страховою організацією. Договір страхування довічної пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією згідно із законодавством про страхування з урахуванням вимог, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення та пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який зазначається в договорі страхування. У разі перерахування до страхової організації грошових коштів для оплати договору страхування довічної пенсії у сумі, яка не відповідає тій, що визначена у заяві особи, розмір пенсії повинен бути скоригований протягом 3 днів після отримання грошових коштів від пенсійного фонду.

Для забезпечення виплати довічної пенсії страховою організацією адміністратор зобов'язаний на підставі заяви учасника фонду забезпечити перерахування відповідній страховій організації пенсійних коштів, що належать учасникові фонду, протягом 5 робочих днів після одержання заяви.

Пенсійні кошти перераховуються страховій організації у сумі, визначеній у заяві учасника фонду, виходячи із суми, облікованої на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду на день настання визначеного ним пенсійного віку. У разі несвоєчасного перерахування пенсійних коштів учасникові фонду страховій організації адміністратор за власний рахунок сплачує учаснику фонду пеню в розмірі подвійної

328

9.5. Загальні умови призначення пенсій у недержавній пенсійній системі

облікової ставки Національного банку України в розрахунку на 1 день від суми, що підлягає перерахуванню, за кожний день прострочення платежу.

Якщо сума пенсійних коштів, що підлягає перерахуванню страховій організації, не досягає розміру мінімальної суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, учасник фонду (у разі його смерті — спадкоємці) має право отримати належні йому пенсійні кошти як одноразову пенсійну виплату.

Порушення адміністратором або страховою організацією, з якою укладено договір страхування довічної пенсії, порядку виплати відповідної пенсії, встановленого пенсійним контрактом або договором страхування, не може бути підставою для будь-якого обмеження права учасника фонду на належні йому пенсійні кошти та обумовлені виплати.

Ще одним видом виплат за цією системою є     продолжение

--PAGE_BREAK--пенсія на визначений строк. Вона виплачується періодично, протягом визначеного терміну з коштів, накопичених на індивідуальному пенсійному рахунку особи. Обчислюють її з розрахунку, що термін виплати повинен становити не менше 10 років від початку здійснення першої виплати.

Розмір пенсії на визначений строк обчислюється за методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Виявивши бажання одержувати пенсію на визначений строк, учасник фонду повідомляє про це адміністратора. Виплата пенсії на визначений строк, що здійснюється за рахунок коштів пенсійного фонду, розпочинається з дня досягнення учасником фонду віку, визначеного в його заяві, зі здійсненням першої виплати протягом 45 робочих днів.

Договір про виплату пенсії на визначений строк укладається у письмовій формі. При цьому обов'язковою умовою є ознайомлення особи, яка укладає договір, з пам'яткою, що містить роз'яснення основних положень договору про виплату пенсії, складеною відповідно до вимог, встановлених Дер-

329

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

жавною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Під час виплати пенсії на визначений строк учасник фонду може перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого отримання пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого перейшов учасник фонду, продовжує виплату такої пенсії протягом строку, що залишився.

Під час виплати пенсії на визначений строк учасник фонду може укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії з оплатою такого договору за рахунок пенсійних коштів, які обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді.

Адміністратор, який здійснює виплату пенсії на визначений строк, зобов'язаний відшкодувати особі, з якою укладено відповідний договір, збитки, завдані внаслідок недотримання умов договору, згідно із законом.

Порушення встановленого порядку здійснення виплати пенсії на визначений строк не може бути підставою для будь-якого обмеження права учасника фонду на належні йому пенсійні кошти та пенсійні виплати.

Крім вказаних вище пенсій, у системі недержавного пенсійного страхування передбачено одноразові пенсійні виплати. Вони здійснюються адміністратором одноразово на вимогу учасника фонду в разі:

1)  медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності учасника фонду;

2)  коли сума належних учасникові фонду пенсійних коштів на дату настання у нього пенсійного віку не досягає мінімального розміру суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

3)  виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України.

Право на одноразову пенсійну виплату мають також спадкоємці учасника фонду після смерті останнього.

330

9.5. Загальні умови призначення пенсій у недержавній пенсійній системі

Для одержання пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, учасники фонду, а у разі смерті учасника — його спадкоємці, подають адміністратору заяву та документи, які підтверджують їхнє право на отримання цієї виплати.

Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, визначається виходячи із суми пенсійних коштів, які обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду на день подання заяви на одержання такої виплати.

Вона провадиться протягом 5 робочих днів після отримання відповідної заяви та необхідних документів. У разі порушення строку виплати адміністратор за власний рахунок сплачує отримувачеві пенсійної виплати пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на 1 день від суми, що підлягала виплаті, за кожний день прострочення платежу, в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення та сформулюйте ознаки поняття «страхова пен-

сія». У чому особливість сучасного законодавчого закріплення поняття страхової пенсії?

2. Назвіть принципи функціонування солідарної, накопичувальної

державної та недержавної систем пенсійного забезпечення.

3. У чому особливість призначення та виплати пенсії у разі інвалід-

ності внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання?

4. Дайте характеристику професійної пенсійної системи. Які прин-

ципи участі громадян та (або) їхніх роботодавців у цій системі?

5. Що таке пенсійний контракт?

6.  Дайте класифікацію пільгових підстав пенсійного забезпечення

за віком.

Література

1. Аракчеев В. В. Пенсионное право России. — СПб: Юридический

центр Пресе, 2003. — 351 с.

2. Мак Таггарт Г. Пенсійні системи світу: порівняльний аспект //

., Людина і праця. — 2004. — № 7. — С. 10-12.

331

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення

Михайлов А. В., Ткач О. Й. Недержавні пенсійні фонди: сьогоднішній погляд у майбутнє. — К., 2001.

Сивак С. М, Пенсійна реформа: принципи пенсійного забезпечення // Вісник Львівського державного університету імені Івана Франка. — Серія юридична. — Вип. 35. — Л., 2000. — С.341-346.

Сивак С. М. Пенсійне страхування та пенсійна реформа // Право України. — 1999. — № 10. — С. 61-63.

Сивак С. М. Реформа пенсійного забезпечення в Україні: професійні пенсійні системи // Вісник Львівського державного університету імені Івана Франка. — Серія юридична. — Вип. 34. — Л., 1999.— С. 125-127.

Федорченко Ф., Шендрик В. Оформление пенсий: подробно и доступно. — X.: Фактор, 2004. — 354 с.

■■дйї

332

ті

-ш

.'?

Розділ 10

Правове регулювання

спеціальних пенсій

10.1. Поняття та правові ознаки спеціальних пенсій, що передбачені законодавством України

У системі пенсійного забезпечення України, крім страхових пенсій, існує ще один вид пенсійних виплат, які здійснюються щодо окремих категорій громадян. їх прийнято називати спеціальними пенсіями, оскільки право на них, а також порядок призначення і виплати визначаються спеціальним законодавством, що ухвалене стосовно певних осіб, які виконують державні чи інші суспільно значимі функції. Спеціальному правовому регулюванню підлягає і пенсійне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок техногенних та екологічних катастроф. Наявність цього виду пенсій засвідчує ставлення держави до певних видів діяльності, а також про додаткову соціальну підтримку тих осіб, які виконують соціально значимі функції.

Характерною ознакою спеціальних пенсій є те, що вони виплачуються за рахунок коштів різних джерел. Це можуть бути надходження Пенсійного фонду, бюджетні та інші джерела. Пенсії, наприклад, військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу внутрішніх справ та деяким іншим особам виплачуються як безпосередньо з державного бюджету, так і за рахунок коштів, які бюджет спрямовує на

333

Розділ 10. Правове регулювання спеціальнихпенеій

утримання відповідних державних органів. В інших випадках застосовується змішаний порядок фінансування виплати цих пенсій. Зокрема, основна частина пенсії, у розмірі, що визначений законодавством про страхові пенсії, виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а решта — за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ще однією ознакою спеціальних пенсій є те, що, крім загальних підстав, право на них виникає за наявності спеціального стажу роботи на відповідних посадах. Переважно до стажу, який дає право на таку пенсію зараховуються виконання обов'язків державної служби, а також деякі інші види діяльності. Порядок обчислення спеціального стажу та види діяльності, що зараховуються до цього стажу визначаються законами, які регулюють ці окремі види пенсійного забезпечення. У деяких випадках передбачено взаємне зарахування періодів різних видів діяльності, які дають право на отримання спеціальної пенсії. До стажу державної служби, наприклад, зараховується військова служба, а також служба в органах місцевого самоврядування, та деякі інші види діяльності. У деяких випадках призначення спеціальної пенсії пов'язане з фактом заподіяння шкоди здоров'ю особи внаслідок екологічної катастрофи чи з фактом наявності у неї особливих заслуг перед Україною.

Спеціальні пенсії, як правило, виплачуються у підвищеному розмірі порівняно зі страховими пенсіями, за винятком пенсій, які призначаються військовослужбовцям та прокурорсько-слідчим працівникам. Тому нерідко такі пенсії називають привілейованими або пільговими пенсіями.

Умови призначення спеціальних пенсій, а також їх розміри й категорії осіб, які мають на них право, регулюються спеціальними законами. Єдиного закону про спеціальні пенсії, який би уніфікував пенсійне забезпечення окремих категорій громадян та визначав джерела виплат цих пенсій, в Україні немає.

334

10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького...

Тому чинне законодавство у цій частині є доволі різним, що, однак, не перешкоджає можливості виділити осіб, які є суб'єктами одержання спеціальних пенсій:

— військовослужбовці, особи начальницького та рядового складу внутрішніх справ, та деякі інші особи;

— особи, які виконують обов'язки державної служби (державні службовці та прирівняні до них особи, посадові особи місцевого самоврядування, народні депутати, судді і службові особи органів прокуратури);

— наукові (науково-педагогічні) працівники;

— особи, як мають особливі заслуги перед Україною;

—  особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Необхідно зазначити, що обов'язковою умовою призначення спеціальних пенсій є звільнення громадянина з посади, яка дає право на таку пенсію. Разом з тим ці пенсії виплачуються незалежно від отримуваної заробітної плати та інших доходів, тобто у подальшому такий громадянин вправі знову влаштуватися на роботу.

Залежно від соціального ризику пільгові пенсії, як і страхові, поділяються на пенсії за віком, по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника.

    продолжение

--PAGE_BREAK--10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ

Військовослужбовці та особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ мають право на державне пенсійне забезпечення. Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р.1 визначено дві основні групи суб'єктів пенсійних прав:

1Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 29. — Ст. 399.

335

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

1) військовослужбовці та особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

2)  особи, які мають право на пенсію нарівні з військовослужбовцями.

До першої групи віднесено:

а)  військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони, інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України;

б) військовослужбовців Служби безпеки України, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, а також осіб начальницького складу податкової міліції та осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи і членів їхніх сімей;

в)  військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу під командуванням Л. Свободи та членів їхніх сімей.

Нарівні з військовослужбовцями строкової служби та членами їхніх сімей право на пенсію також мають (друга група суб'єктів):

а)  партизани і підпільники, визнані такими законодавством України, які не займали командних посад, та члени їхніх сімей;

б) робітники і службовці відповідних категорій, що визначені Кабінетом Міністрів України, які стали інвалідами у зв'язку з пораненням, каліцтвом або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на військовій службі в період Великої Вітчизняної війни чи на роботі у районах воєнних дій (на прифронтових ділянках залізниць, спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз, аеродромів тощо), і члени їхніх сімей;

в)  громадяни, які стали інвалідами у зв'язку з пораненням, каліцтвом або внаслідок захворювання, пов'язаного з

336

10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького...

перебуванням у винищувальних батальйонах, взводах і загонах захисту народу, та члени їхніх сімей;

г) військовозобов'язані, призвані на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків у період проходження цих зборів, та члени їхніх сімей;

ґ) працівники воєнізованої охорони, які не підлягають державному соціальному страхуванню, та члени їхніх сімей.

Пенсійне забезпечення осіб, які займали командні посади, що відповідають посадам офіцерського складу, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу під командуванням Л. Свободи, та членів їхніх сімей здійснюється на підставах, встановлених законом для осіб офіцерського складу та членів їхніх сімей.

Пенсійне забезпечення жінок, які були у добровільному порядку зараховані на дійсну військову службу на посади солдатів, матросів, сержантів і старшин, та членів їхніх сімей здійснюється на підставах, встановлених законом для військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та членів їхніх сімей.

Закон України «Про пенсійне забезпечення військово службовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» передбачає, що залежно від соціального ризику можуть призначатися такі види пенсій:

а)  довічні пенсії за вислугу років за наявності визначеної законом вислуги років;

б)  пенсії по інвалідності;

в)  пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сім'ї померлого військовослужбовця.

Пенсійне забезпечення військовослужбовців строкової служби та членів їхніх сімей здійснюється органами Пенсійного фонду України. Натомість особам офіцерського скла-

337

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

ду, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей пенсійне забезпечення здійснюється Міністерством оборони України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Управлінням державної охорони, органами управління інших військових формувань, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною податковою адміністрацією України, Державним департаментом України з питань виконання покарань за рахунок коштів Державного бюджету.

Стаття 12 Закону закріплює два самостійні юридичні склади, що є підставою для призначення цієї спеціальної пенсії. Перший стосується пенсії за вислугу років осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше незалежно від віку і підстав звільнення з військової служби.

Другий юридичний склад має значення для призначення пенсії особам, які на день звільнення з військової служби не мають 20 років вислуги незалежно від підстав та часу звільнення. У цьому разі пенсія призначається за наявності таких умов:

а) досягнення військовослужбовцем віку 45 років. Ця умова не стосується інвалідів війни, які мають право на пенсію незалежно від віку;

б)  наявність загального трудового стажу 25 календарних років і більше;

в) наявність вислуги військової служби або служби в органах внутрішніх справ не менше 12 календарних років і 6 місяців.                        у,..>

338

10.2. Державні пенсїі військовослужбовцям та особам начальницького...

Не мають права на пенсію за цією підставою особи, звільнені зі служби у зв'язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, чи вчиненням корупційного діяння, а також особи, які були позбавлені військових або спеціальних звань.

Вислуга років необхідна для призначення пенсії обчислюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України1.

Розмір пенсії за вислугу років залежить від підстав її призначення, а також від тривалості самої вислуги. Зокрема, пенсії за вислугу років призначаються:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше: за вислугу 20 років — 50 %, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я — 55 % відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на 3 % відповідних сум грошового забезпечення;

б)  особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ: за загальний трудовий стаж 25 років — 50 % і за кожний рік стажу понад 25 років пенсія підвищується на 1 % відповідних сум грошового забезпечення.

і Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби ' та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 р. № 393 // Урядовий кур'єр. — 1992. — № ЗО.

339

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

Крім того, особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час проходження служби, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 % для тих, що віднесені до категорії 1, і на 5 % відповідних сум грошового забезпечення для решти категорій.

Мінімальний розмір пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» не повинен бути нижчим за мінімальний розмір страхової пенсії за віком.

Загальний розмір пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ не повинен перевищувати 85 % відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, — 95 %, до категорій 2 і 3, — 90 %.

Особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»1 від 22 жовтня 1993 р., пенсії за вислугу років підвищуються відповідно:

а) інвалідам війни І групи на 400 % мінімальної пенсії за віком;

б) інвалідам війни II групи на 350 % мінімальної пенсії за віком;

в) інвалідам війни III групи на 200 % мінімальної пенсії за віком;

г)  учасникам бойових дій, членам їхніх сімей, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизня-

1Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 45. — Ст. 425.

340

10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького...

ної війни, які не одружилися вдруге, на 150 % мінімальної пенсії за віком;

ґ) учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР, — на 75 % мінімальної пенсії за віком;

д) іншим учасникам війни — на 50 % мінімальної пенсії за віком1.

До пенсії за вислугу років, що призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (у тому числі до обчисленої в мінімальному розмірі), нараховуються надбавки:

а)  непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, — у розмірі соціальної пенсії для відповідної категорії на кожного непрацездатного утриманця;

б)  пенсіонерам, які є інвалідами І групи внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, — у розмірі соціальної пенсії для відповідної категорії непрацездатних;

в)  пенсіонерам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, — у розмірі 250 % мінімальної пенсії за віком, а пенсіонерам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком.

У тому разі, коли розмір пенсії з урахуванням усіх надбавок, доплат і підвищень перевищує 90 % максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з яких справляються внески до страхових соціальних фондів, то пенсія виплачується у сумі, що не перевищує цього розміру, встановленого на відповідний рік.

1Базовою величиною для обчислення пенсій за вказаним Законом є мінімальна пенсія за віком, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

341

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

Ще одним видом пенсій для військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ є пенсії по інвалідності.

Пенсія по інвалідності може бути призначена, якщо інвалідність настала:

а)  у період проходження військової служби;

б)  після залишення служби незалежно від підстав, але не пізніше 3 місяців після звільнення;

в)  після звільнення зі служби незалежно від строку настання, якщо причиною інвалідності було поранення, контузія, каліцтво або захворювання, одержані у період служби.

Група, причини, а також час настання інвалідності встановлюються медико-соціальними експертними комісіями.

Особи з числа військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію по інвалідності, залежно від причини інвалідності поділяються на дві категорії:

1) інваліди війни. Для цих осіб причиною інвалідності можуть бути поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час;

2) інші інваліди з числа військовослужбовців. Причиною інвалідності для них є каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або захворювання, що пов'язане з проходженням служби.

Розміри пенсій по інвалідності залежать від групи, а також причин інвалідності.

342

10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького...

Пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначаються в таких розмірах:

а)  інвалідам війни І групи — 100 %, II групи — 80 %, III групи — 60 % відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);

б)  іншим інвалідам І групи — 70 %, II групи — 60 %, III групи — 40 % відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

Мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлені диференційовано залежно від причин та групи інвалідності. Зокрема, інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби І групи — у розмірі 4 мінімальних пенсій за віком, II групи — 3,5 мінімальних пенсій за віком, III групи — 2 мінімальних пенсій за віком, іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби І групи — 200 %, II групи — 100 % і III групи — 50 % мінімального розміру пенсії за віком.

Як і пенсії за вислугу років, пенсії по інвалідності можуть бути підвищені:

а) інвалідам війни І групи — на 400 % мінімальної пенсії за віком;

б) інвалідам війни II групи — на 350 % мінімальної пенсії за віком;

в) інвалідам війни III групи — на 200 % мінімальної пенсії за віком.

До пенсій по інвалідності, що призначаються згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», нараховуються надбавки. При цьому вони нараховуються тільки на тих членів сім'ї, які не одержують трудової або соціальної пенсії. У разі наявності права одночасно на соціальну пенсію і надбавку до пенсії по інвалідності на непрацездатного члена сім'ї призначається за вибором або пенсія, або надбавка.

343

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

Надбавки і підвищення до пенсій по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи нараховуються в порядку, встановленому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Оскільки підставою для призначення вказаних пенсій є визнання особи інвалідом, то і пенсія по інвалідності призначається на час інвалідності, а інвалідам — чоловікам старшим за 60 років, жінкам — 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно.

Якщо пенсіонер, який не досяг пенсійного віку, визнаний працездатним, то виплата йому пенсії по інвалідності припиняється. При зміні групи інвалідності проводиться перерахунок розміру пенсії.

У разі порушення інвалідом з числа військовослужбовців строку повторного огляду у медико-соціальних експертних комісіях виплата йому пенсії зупиняється, а при визнанні його знову інвалідом — поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць до дня повторного огляду.

У разі порушення інвалідом строку повторного огляду з поважної причини виплата йому пенсії поновлюється з дня зупинення, але не більш як за 3 роки до дня повторного огляду, якщо медико-соціальна експертна комісія визнає його за цей період інвалідом. Якщо за цих умов при повторному огляді встановлено іншу групу інвалідності, пенсія за зазначений час виплачується за попередньою групою інвалідності.

Наступним видом пенсій, які призначаються відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», є пенсії у разі втрати годувальника. Вони призначаються за умови, що годувальник помер у період проходження служби чи не пізніше З місяців після звільнення з неї, незалежно від причин смерті, або смерть настала пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, однак її причиною були поранення, контузія, каліцтво чи захворювання, одержане під час проходження

Служби.                                                                 •               • ■*;*> .                               •'• < -

344

10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького...

Сім'ї пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інших осіб мають право на пенсію у разі втрати годувальника, якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, які пропали безвісти військовослужбовців, які перебували на їх утриманні, тобто одержували від них допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям, непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім'ї відповідно до закону вважаються:

1) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається, якщо у них немає працездатних батьків;

2)   батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку або є інвалідами;

3)  батьки та дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення з неї внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні військових обов'язків, захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконання інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію після досягнення чоловіками 55 років, жінками — 50 років або якщо вони є інвалідами;

4)  дід і бабуся — за відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;

345

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

5) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Нарівні з рідними батьками право на пенсію також мають і усиновителі, а усиновлені мають право на пенсію на рівні з рідними дітьми.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім студентів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони), стажисти мають право на пенсію у разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше, ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Вітчим і мачуха мають право на пенсію нарівні з батьком і матір'ю за умови, якщо виховували або утримували померлого пасинка чи падчерку не менше як 5 років.

Пасинок і падчерка, якщо вони не одержували аліментів від батьків, мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми. Розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника залежить від причини його смерті.

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

1) членам сімей військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час — 40 % заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей

346

10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького...

померлих пенсіонерів з числа інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

2) сім'ям військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли внаслідок каліцтва, одержаного внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, — ЗО % заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.

Пенсії у разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, та інших осіб, які мають право на пенсію, з розрахунку на кожного непрацездатного члена сім'ї не можуть бути нижчими:

1) для членів сімей військовослужбовців (та осіб, які мають право на пенсію), які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), чи внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час: для членів сімей сержантів і старшин, єфрейторів (старших солдатів) і старших матросів строкової служби — 165 %, членів сімей прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони — 180 %, а для членів сімей офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони — 195 % мінімального розміру за віком;

2) сім'ям військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію, які померли внаслідок каліцтва, одержаного внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або

347

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби пенсії підвищуються на 75 % мінімального розміру пенсії для членів сімей відповідних категорій військовослужбовців.

Законом також визначені категорії осіб, яким пенсія у зв'язку втратою годувальника виплачується у підвищеному розмірі.

Дітям, які втратили обох батьків, пенсія обчислюється виходячи із заробітку обох батьків.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, впродовж якого вони вважаються непрацездатними.

10.3. Пенсії особам, які виконують обов'язки державної служби

Пенсії державним службовцям. Пенсійне забезпечення державних службовців відбувається відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.1, яким встановлено пільгові умови набуття права на пенсію цією категорією осіб. Крім того, державним службовцям встановлено пенсії у розмірах вищих, ніж для інших категорій пенсіонерів.

Особливістю пенсій, що передбачені Законом України «Про державну службу», є те, що за його нормами пенсії призначаються не лише державним службовцям, але й деяким іншим категоріям осіб. Це, зокрема, стосується журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, службових осіб Національного банку України, працівників дипломатичної служби, працівників органів судової експертизи, посадових осіб митних органів, помічників-консуль-тантів народних депутатів. При цьому необхідно пам'ятати, що особливості умов права на пенсію, а також порядку обчислення стажу, що дає право на відповідну пенсію, встановлюється спеціальним законодавством.

'Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.//Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.

348

10.3. Пенси особам, які викопують обов'язки державної служби

Державними службовцями вважаються особи, які займають посади в державних органах та їх апараті, здійснюють професійну діяльність щодо практичного виконання завдань та функцій держави, наділені для цього відповідними службовими повноваженнями і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Для набуття права на пенсію державні службовці повинні дотримуватися декількох умов.

Передусім це є досягнення ними загального пенсійного віку, встановленого законодавством (чоловіки — 60 років, жінки — 55 років).

Важливою умовою є наявність в особи загального страхового стажу, а також спеціального стажу державної служби. Щодо тривалості загального стажу, то він повинен становити для чоловіків 25 років, для жінок — 20 років. Спеціальний стаж перебування на державній службі закон встановлює тривалістю не менше 10 років1.

Ще однією умовою призначення цього виду пенсій є обов'язкове звільнення з посади державного службовця і вихід його на пенсію.

Варто наголосити, що у разі, коли державного службовця було звільнено з державної служби у зв'язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, він позбавляється права на одержання спеціальної пенсії. У таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

Пенсії державним службовцям призначаються у розмірі 80 % суми їх посадового окладу з урахуванням надбавок, без обмеження граничного розміру пенсії.

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1 % заробітку, але не

1Порядок обчислення спеціального стажу державної служби регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок обчислення стажу державної -. служби» від 3 травня 1999 р. № 283 // Урядовий кур'єр. — 1994. — № 71.

349

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

більше 90 % посадового окладу з урахуванням надбавок, без обмеження граничного розміру пенсії.

Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

При одержанні державними службовцями інвалідності під час служби їм призначається і виплачується пенсія по інвалідності. Тим із них, які безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії працювали на посадах державних службовців і в період перебування на державній службі визнані інвалідами 1-ої та 2-ої груп, незалежно від причини інвалідності, пенсії у зв'язку з інвалідністю призначаються в розмірах, передбачених Законом України «Про державну службу», після припинення ними державної служби.

Необхідною умовою призначення пенсії по інвалідності в цьому разі є наявність стажу державної служби не менше 10 років. Якщо інвалідність настала внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, то пенсія по інвалідності призначається незалежно від загального страхового стажу. При настанні інвалідності внаслідок загального захворювання пенсія призначається за наявності відповідного загального страхового стажу, що є необхідним для призначення страхової пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання.

Законом України «Про державну службу» передбачено і пенсії у зв'язку із втратою годувальника. У разі смерті державного службовця вони призначаються його членам сім'ї за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років та загального трудового стажу згідно з вимогами пенсійного законодавства.

Право на пенсію мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні на момент смерті. Дітям пенсія призначається незалежно від того, були вони на утриманні годувальника чи ні. Коло непрацездатних членів сім'ї визначається відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху-

350

10.3. Пенсії особам, які виконують обов'язки державної служби

вання». Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається у розмірах 70 % заробітної плати померлого годувальника на одного утриманця і 90 % — на двох і більше утриманців.

За такими самими правилами призначаються пенсії журналістам державних і комунальних засобів масової інформації1, працівникам установ Національного банку України2, помічникам-консультантам народних депутатів України3, працівникам дипломатичної служби4, службовим особам митних органів5, працівникам органів судової експертизи6, що як вже було зазначено, прирівняні у пенсійному забезпеченні до державних службовців.

Пенсії посадовим особам місцевого самоврядування. Посадовою особою місцевого самоврядування вважається особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету7.

При призначенні пенсій за віком виділяють дві різні категорії посадових осіб місцевого самоврядування:

1) посадові особи, які призначалися чи затверджувалися відповідною радою або відповідною посадовою особою;

1  Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та

спеціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 50. — Ст. 302.

2 Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про реа-

лізацію статті 64 Закону України «Про Національний банк України при визначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 28 січня 2000 р. № 166 //Офіційний вісник України. — 2000. — № 5. — Ст. 165.

3  Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвер-

джене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України — 1995. — № 37. — Ст. 283.

4  Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. // Відомості

Верховної Ради України. — 2002. — № 5. — Ст. 29.

5   Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради

України. — 2002. — № 38-39. — Ст. 288.

6  Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. // Відомості Вер-

ховної Ради України. — 1994. — № 28. — Ст. 232. ' Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня і 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 33. — Ст. 175.

351

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій___________________

2) посадові особи, які працювали на виборних посадах органах місцевого самоврядування, куди були обрані відпо відною територіальною громадою чи відповідною радою.

Першій категорії осіб пенсія призначається на умовах," визначених Законом України «Про державну службу».

Щодо другої категорії, то тут законодавством встановленої

дещо відмінні умови пенсійного забезпечення. Зокрема, тил.

; посадовим особам місцевого самоврядування, які працювали

я на виборних посадах в органах місцевого самоврядування

ьі 8 років і більше, за наявності загального страхового стажу

для чоловіків не менше 25 років і для жінок — не менше

20 років, пенсія призначається незалежно від того, де вони

працювали перед призначенням пенсії.

Виборними посадами в органах місцевого самоврядування вважаються посади сільських, селищних, міських голів, голів та заступників голів районних у місті, районних, обласних рад, секретарів сільських, селищних, міських рад та голів постійних комісій з питань бюджету обласних рад, які працюють на постійній основі.

Розмір пенсії за віком посадовим особам місцевого самоврядування встановлюється відповідно до Закону України «Про державну службу».

Пенсія по інвалідності призначається посадовим особам місцевого самоврядування на умовах, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Особи, визнані інвалідами І або II групи, за умови, що інвалідність настала у період перебування на службі в органах місцевого самоврядування, мають право на таку пенсію за наявності стажу служби в органах місцевого самоврядування або державної служби не менше 10 років. При цьому необхідно враховувати вимоги законодавства про страхові пенсії щодо необхідності загального страхового стажу залежно від причини інвалідності.

У зв'язку з втратою годувальника пенсія призначається членам сім'ї померлої посадової особи місцевого самоврядування, якщо смерть годувальника настала в період перебу-

352

___________10.3. Пенсії особам, які виконують обов'язки державної служби

вання на службі в органах місцевого самоврядування за наявності у померлого стажу служби в органах місцевого самоврядування або державної служби не менше 10 років. Тут також необхідно враховувати загальні вимоги — загальний страховий стаж померлого та причини настання його смерті.     продолжение

--PAGE_BREAK--Пенсії народним депутатам. Пенсійне забезпечення народних депутатів України здійснюється відповідно до Закону України «Про статус народного депутата» від 17 листопада

1992 р.1

Пенсія за віком призначається народним депутатам у разі досягнення ними встановленого законодавством пенсійного віку: чоловіки — 65 років, жінки — 55 років та наявності загального страхового стажу, що визначений пенсійним законодавством.

Після закінчення депутатських повноважень народному депутатові може бути призначена пенсія достроково, але не раніше ніж за 2 роки до встановленого законом пенсійного віку. При цьому наявність встановленого законодавством загального страхового стажу є обов'язковою.

Розмір пенсії за віком народному депутатові становить 80 % від місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата. До заробітної плати депутата включаються також доплати і надбавки до посадового окладу. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком збільшується на 1 % заробітку, але не більше ніж до 90 % без обмеження граничного розміру пенсії. При зміні розмірів заробітної плати працюючих депутатів відповідно проводиться перерахунок розміру пенсій.

Пенсія по інвалідності народному депутату призначається у разі встановлення йому інвалідності І або II групи. При цьому загальний страхових стаж та причина інвалідності до уваги не береться. Розмір пенсії по інвалідності визначається за тими ж правилами, що і розмір пенсії за віком.

1Закон України *Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — І993. — № 3. — Ст. 17.

12 6-545

353

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

Пенсії за віком та по інвалідності виплачуються народним депутатові у повному розмірі незалежно від його заробітку, одержуваного після виходу на пенсію.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в разі смерті народного депутата непрацездатним членам його сім'ї, які перебувають на його утриманні. Дітям така пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника. Перелік осіб, які вважаються утриманцями і відповідно мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, визначається законодавством про пенсійне забезпечення. Право на цей вид пенсії не залежить від причини смерті народного депутата, а також від наявності у нього загального страхового стажу.

Розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника залежить від кількості утриманців. На одного утриманця пенсія призначається у розмірі 70 % заробітної плати працюючого народного депутата з урахуванням усіх доплат та надбавок до посадового окладу; на двох і більше утриманців розмір пенсії становить 90 % заробітку працюючого народного депутата.

Пенсії суддям і службовим особам органів прокуратури. Спеціальні пенсії призначаються прокурорам і слідчим незалежно від віку, які мають стаж роботи не менше 20 років, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Розмір пенсії становить 80 % від суми їх середньомісячної зарплати. За кожний повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % місячного заробітку.

Тим особам, які не мають обов'язкової 20-річної вислуги, але стаж роботи в органах прокуратури становить не менше 10 років, при досягненні чоловіками 55 років і стажу 25 років, а жінками — 50 років і стажу відповідно 20 років, пенсія призначається пропорційно кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 % місячного заробітку за 20 років вислуги. Право на пенсію мають прокурори та слідчі прокуратур, які перед зверненням за призначенням пенсії працювали в органах прокуратури.

354

10.4. Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам

Прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами І та II групи, призначається пенсія по інвалідності за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років у розмірі 80 % місячного заробітку.

Права на пенсію не мають особи, які звільнені з роботи за порушення дисципліни з позбавленням класного чину за вчинення корупційного діяння або за вироком суду, засуджені за умисний злочин, вчинений з використанням посадового становища.

Особам, які перебували на утриманні померлого прокурора чи слідчого прокуратури, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника, якщо стаж їх роботи в органах прокуратури був не менше 10 років. Розмірі пенсії становить 60 % від місячного заробітку на одного утриманця і 80 % — на двох та більше утриманців.

Пенсії прокурорам і слідчим прокуратури виплачуються за рахунок коштів Держаного бюджету України.

Пенсійне забезпечення суддів здійснюється на умовах, визначених законодавством для державних службовців.

10.4. Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам

Ці пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»1 від 1 грудня 1998 р. Одним із суб'єків пенсійного забезпечення є наукові працівники. Такими, зокрема, вважаються особи, які за основним місцем роботи професійно займаються науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня чи вченого звання, що підтверджене результатами атестації і працюють на посадах наукових працівників.

Науково-педагогічними працівниками, що теж мають право на пенсію за цим Законом, є особи, які за основним

'Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2-3, — Ст. 20.

355

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

місцем роботи займаються професійно педагогічного та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ИІ-ІУ рівнів акредитації і працюють на посадах науково-педагогічних працівників відповідно до ст. 48 Закону України «Про вищу освіту».

Особливістю пенсій наукових (науково-педагогічних) працівників є джерела їх фінансування, а також порядок обчислення заробітку, з якого нараховується пенсія.

Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначені декілька джерел фінансування цих пенсій. Зокрема, сума пенсій у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»1 від 9 липня 2003 р., фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Різниця між розміром призначеної пенсії за Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність» і сумою пенсії, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для бюджетних установ фінансується за рахунок коштів Державного бюджету, для небюджетних державних установ — 50 % різниці покриваються коштами Державного бюджету, а решта різниці — за рахунок коштів цих установ2.

Науковим (науково-педагогічним) працівникам недержавних установ різниця пенсії фінансується за рахунок коштів цих установ.

На відміну від інших видів спеціальних пенсій при їх нарахуванні заробітна плата визначається у порядку, визначе-

1 Закон. України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від

9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 49-51. — Ст. 376.

2 Порядок фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-

педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 372 // Офіційний вісник України,— 2004. — № 12. — Ст. 744.

356

10.4. Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам

ному Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому розмір заробітної плати для обчислення пенсії визначається із врахуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії, суми коефіцієнтів заробітної плати за кожний місяць наукового стажу, а також кількості місяців наукового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати наукового працівника.

Коефіцієнт заробітної плати вираховується з огляду на оплату праці наукового (науково-педагогічного) працівника, з якої сплачено страхові внески, а також середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, за той місяць, за який розраховується коефіцієнт.

Розмір заробітної плати для обчислення пенсії не може перевищувати грошову суму заробітку, з якої справляється збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Для наукових і науково-педагогічних працівників встановлені такі самі види пенсій, як і для багатьох інших осіб.

Умовами призначення пенсії за віком є досягнення особою пенсійного віку, наявність поряд із загальним страховим стажем також і спеціального стажу наукової роботи. Останній визначається за правилами ст. 22 Закону України «Про наукову і науково-педагогічну діяльність», відповідно до переліку посад наукових працівників, ухваленого Кабінетом Міністрів України1.

Для наукових (науково-педагогічних) працівників, які перейшли на роботу до органів державної влади на посади, які згідно з чинним законодавством належать до посад державного службовця, стаж наукової роботи на державних підприємствах, в установах, організаціях зараховується до ста-

1Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів Ш-ІУ рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-педагогічну діяльність» від 4 березня 2004 р. № 257 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 10. — Ст. 590.                                      , V

357

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій_____________________

жу роботи державного службовця, а для наукових (науково-педагогічних) працівників, які перейшли з органів державної влади (з посад, які згідно з чинним законодавством належать до посад державних службовців) на посади наукового (науково-педагогічного) працівника, стаж роботи на державній службі зараховується до стажу наукової (науково-педагогічної) роботи, незалежно від перерв і дати, коли такі переходи здійснювалися.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівникові призначається з досягненням пенсійного віку: чоловікам — 60 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років, у тому числі спеціального стажу наукової роботи не менше 20 років, а жінкам, відповідно, — 55 років, 20 років та 15 років.

Законом передбачено, що розмір пенсії становить 80 % заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, обчисленої відповідно до законодавства про страхові пенсії. За кожний повний рік роботи понад стаж наукової роботи пенсія збільшується на 1 % заробітної плати, але не може становити понад 90 % середньомісячної заробітної плати. При цьому граничний розмір пенсії не обмежується.

Обов'язковою умовою для призначення пенсії за віком науковим (науково-педагогічним) працівникам є їх звільнення з роботи.

Пенсіонерам, які після призначення пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника влаштувалися працювати за контрактом на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників і відпрацювали не менше 2 років та отримували більш високий заробіток, ніж той, з якого було обчислено пенсію, за їх заявою може бути проведений перерахунок розміру пенсії виходячи з більш високого заробітку за 2 роки підряд після призначення пенсії.

Науковим і науково-педагогічним працівникам у разі визнання їх інвалідами може призначатися пенсія по інвалідності. Пенсія по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання науковому (науково-педа-

358

10.5. Пенсії за особливі заслуги перед Україною

гогічному) працівникові призначається: інвалідам І групи — 80 %, інвалідам II групи — 60 % та інвалідам III групи — 40 % заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника.

Науковим (науково-педагогічним) працівникам, які стали інвалідами І, II,     продолжение

--PAGE_BREAK--III групи внаслідок загального захворювання, пенсія по інвалідності призначається у розмірі пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника незалежно від віку: чоловікам — за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років; жінкам — за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.

У зв'язку із втратою годувальника пенсія призначається непрацездатним членам сім'ї померлого наукового (науково-педагогічного) працівника (годувальника), які були на його утриманні. При цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи перебували вони на утриманні годувальника. Розмір цієї пенсії становить 80 % пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника на трьох непрацездатних членів сім'ї, 60 % — на двох непрацездатних членів сім'ї і 40 % — на одного непрацездатного члена сім'ї.

Після призначення пенсії наукові (науково-педагогічні) працівники можуть працювати за строковим трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та займатися підприємницькою діяльністю, що не впливає на факт одержання ним пенсії. Вона виплачується їм повністю незалежно від доходів, одержуваних після виходу на пенсію.

10.5. Пенсії за особливі заслуги перед Україною

Пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються громадянам, які мають значні заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності та досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту тощо.                              . • .•

359

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Ук-раїноюПвідІ червня 2000 р. встановлює, що за особливі заслуги перед Україною можуть виплачуватися пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та за вислугу років.

Така пенсія встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом у відсотках до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Надбавка виплачується у разі залишення пенсіонером роботи. Тому слід розглядати пенсійне забезпечення осіб, які мають особливі заслуги перед Україною, як додаткове матеріальне забезпечення.

Право на пенсію за особливі заслуги перед Україною мають: Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особи, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями «За відвагу», чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повні кавалери ордена «За службу Родине в Вооруженньїх Силах СССР», особи, відзначені почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «народний». Пенсія для них встановлюється у розмірі від 35 до 40 % від прожиткового мінімуму.

Наступну групу осіб, які мають право на цю пенсію, становлять ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій проти Японії у 1938,1939,1945 рр. (у тому числі на території Монголії), нагороджені за бойові дії орденом, медаллю «За відвагу» або медаллю Ушакова, партизани Великої Вітчизняної війни, нагороджені медаллю «За відвагу», незалежно від часу нагородження; видатні спортсмени — переможці Олімпійських та Параолімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіони і рекордсмени світу та Європи, а також космонавти, які здійснили політ у космос, члени льотно-випробувальних екіпажів літаків і народні депутати Ук-

1Офіційний вісник України. — 2000. — № 25. — Ст. 1037.

360

10.5. Пенсії за особливі заслуга перед Україною

раїни, депутати колишніх Союзу РСР та Української РСР, члени Кабінету Міністрів України та уряду колишньої Української РСР.

Усім цим особам пенсія за особливі заслуги перед Україною встановлюється у розмірі від 25 до 35 % від величини прожиткового мінімуму.

Мають право на цю пенсію також особи, відзначені почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «заслужений», державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, депутати чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення, матері, які народили або усиновили п'ятеро і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку.

Для цих громадян пенсія встановлюється у розмірі від 20 до 25 % прожиткового мінімуму, що визначений для осіб, які втратили працездатність.

У кожному конкретному випадку розмір пенсії за особливі заслуги визначається спеціальною комісією.

У разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги перед Україною, непрацездатні утриманці померлого мають право на встановлення надбавки до пенсії на одного непрацездатного — 70 %, а на двох і більше утриманців — 90 % надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що могла бути йому призначена. Коло непрацездатних утриманців, які мають право на пенсію, визначене законодавством про пенсійне забезпечення.

У разі смерті військовослужбовця, особи начальницького або рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов'язків (померли внаслідок поранення, одержаного під час виконання службових обов'язків) і були посмертно нагороджені державними нагородами України, непрацездатні члени сім'ї померлого мають право на встановлення до пенсії надбавки для одного непрацездатного члена сім'ї — 70 %, двох і більше — 90 % від

361

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій_____________________

розміру надбавки, передбаченого для померлого годувальника. Надбавка встановлюється до пенсії, на яку член сім'ї померлого годувальника має право згідно із законом.

Для призначення пенсій за особливі заслуги створена Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України1, а також Комісії з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях.

Клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги порушується Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади, Главою Адміністрації Президента України, Керівником Апарату Верховної Ради України, Державним Секретарем Кабінету Міністрів України, Головою Верховної Ради України, Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Головою Конституційного Суду України, Головою Верховного Суду України, головами вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, Головою Національного Банку України, Головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, головами обласних, Київської і Севастопольської міських рад.

Клопотання про призначення пенсії за особливі заслуги подається до Комісії, яка повинна розглянути його у місячний термін з дня подання документів.

Рішення Комісії про призначення пенсії за особливі заслуги або про відмову в ній повідомляється посадовим особам, що порушили клопотання, не пізніше 10 днів після його прийняття. Таке рішення може бути оскаржене в судовому порядку.

Положення про Комісію з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2000 р. № 1578 // Офіційний вісник України. — 2000. — №43. —Ст. 1838.

362

10.6. Пенси особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

У разі вчинення пенсіонером умисного злочину або виявлення помилкових чи неправдивих даних, на підставі яких було призначено пенсію за особливі заслуги, рішенням Комісії пенсіонер позбавляється пенсії. Сума пенсії, виплачена пенсіонерові надміру внаслідок зловживань з його боку, стягується у порядку, встановленому законом.

10.6. Пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюються у вигляді державної пенсії, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, що призначається після виникнення права на державну пенсію.

Особам, які належать до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається державна пенсія по інвалідності. У разі смерті годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи непрацездатним членам його сім'ї передбачено виплату державної пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Обидві ці пенсії можуть призначатися за бажанням громадян із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження за період 1986-1990 рр. її розмір визначається на рівні відшкодування фактичних збитків, що були виплачені відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р.1

Для обчислення пенсій середньомісячний заробіток визначається з розрахунку за будь-які 12 місяців підряд перебування у зоні відчуження в 1986-1990 рр. або за будь-який повний календарний місяць роботи у цій зоні. Якщо особа працювала у зоні відчуження менше ніж 12 місяців підряд, то середньомісячний заробіток визначається шляхом ділення загальної суми за повні календарні місяці роботи на кількість цих місяців.

1Закон України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи» від 28 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 16. — Ст. 200.

363

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій

У тому випадку, коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше одного календарного місяця, пенсія обчислюється за її бажанням із заробітку, одержаного за роботу у зоні відчуження за фактично відпрацьований час1.

Пенсії по інвалідності, а також у зв'язку з втратою годувальника розраховуються із заробітку, одержаного за роботу за межами зони відчуження, на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Особам, які належать до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: — інвалідам І групи — 100 %; інвалідам II групи — 75 %; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу — 50 % мінімальної пенсії за віком.

Для осіб, які належать до II, III та IV категорій, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно у розмірах ЗО %, 25 % і 15 % мінімальної пенсії за віком.

Щомісячна компенсація у разі втрати годувальника для цих осіб призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який перебував на їх утриманні, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.

Право на щомісячну компенсацію у разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. При цьому дітям щомісячна компенсація призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника чи ні.

У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не мо-

1Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 523 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 23. — Ст. 80.

364

10.6. Пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

жуть бути нижчими: інваліду І групи — 10 мінімальних пенсій за віком; інваліду II групи — 8 мінімальних пенсій за віком; інваліду III групи — 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам — 3 мінімальних пенсій за віком.

Розміри пенсій інвалідам з дитинства віком від 16 до 18 років, захворювання яких пов'язане з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 10 мінімальних пенсій за віком для інвалідів І групи та відповідно 8 і 6 мінімальних пенсій за віком для інвалідів     продолжение

--PAGE_BREAK--II та III груп.

Запитання для самоконтролю

1. Сформулюйте власне визначення спеціальної пенсії.

2.   Назвіть джерела покриття витрат на виплату спеціальних

пенсій.

3. Перелічіть коло осіб, які мають право на спеціальну пенсію.

4.  Назвіть умови пенсійного забезпечення військовослулсбовців та

осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

5.  Які умови пенсійного забезпечення осіб, державних службовців

та посадових осіб місцевого самоврядування?

6.  Назвіть особливості пенсійного забезпечення осіб, які постраж-

дали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

7.  У чому полягають особливі заслуги перед державою, які зумов-

люють виникнення права на пенсійне забезпечення за Законом України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною»?

Література

1.  Сивак С. М. До питання удосконалення правового регулювання

пенсійного забезпечення // Вісник Одеського інституту міліції. — 2000. — № 1. —С. 107-111:

2.  Сирота І. М. Пенсійне забезпечення в Україні. — К.: Юрінком

Інтер. — 1996. — С. 288.

3.  Сташків Б. І. Факти, що мають значення для забезпечення

пенсіями // Соціальний захист. — 1997. — № 2. — С. 68.

365

Розділ 11 Страхові допомоги

11.1. Поняття та види страхових допомог

Серед видів соціального забезпечення важливе місце займають страхові допомоги. До них належать виплати з фондів соціального страхування, що надаються з компенсаційною чи іншою метою особам у разі настання для них страхового' ризику.

Система страхових ризиків, що є підставою для виникнення права на страхові допомоги, доволі широка. Найбільш поширеними вважаються тимчасова непрацездатність, вагітність та пологи, народження дитини та догляд за нею, безробіття, часткове безробіття, смерть особи, нещасний випадок на виробництві та професійні захворювання. Всі ці обставини спричиняють повну або часткову втрату заробітку чи іншого доходу та позбавляють людину фінансової основи її життєдіяльності, а тому можуть поставити на межу фізіологічного виживання. З метою запобігання цим негараздам законодавство передбачає надання допомог за кошти страхових фондів.

Існують три таких фонди у системі соціального страхування, які виплачують страхові допомоги. Це — Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонд соціального страху-

366

11.1. Поняття та вида страхових допомог

вання від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Кожен із названих фондів соціального страхування надає різні за цільовим призначенням допомоги, що можуть відрізнятися колом одержувачів, умовами надання та розмірами виплат. Але важливо зазначити, що ці допомоги надаються у грошовій формі.

У науці права соціального забезпечення немає єдиних підходів саме стосовно форми допомог. Одні вчені вважають, що допомоги необхідно надавати лише грошима, інші допускають можливість поєднання при цьому грошової та натуральної (одяг, продукти харчування тощо) форми допомог1.

З останньою пропозицією важко погодитися хоча б тому, що страхові допомоги є одним із видів соціального страхування, а воно зазвичай зорієнтоване на надання саме грошових виплат. Крім того, уся система соціального страхування створена і діє з метою акумулювання та розподілу через страхові фонди коштів на потреби соціального забезпечення. Тому, щоб легалізувати натуральні допомоги, необхідно було б реформувати органи соціального страхування, наділивши їх невластивими тепер функціями збору та розподілу натуральних видів забезпечення. Все це вимагатиме додаткових і небажаних витрат, які можна, наприклад, спрямувати на підвищення розмірів вже існуючих видів страхових допомог.

Не зайвим буде нагадати й те, що страхові допомоги для більшості громадян України є заміною втраченого з поважних причин заробітку. А тому вони становлять матеріальну основу життєзабезпечення особи й гарантують їй належний рівень споживання матеріальних благ та послуг. Якщо при цьому врахувати, що кожна людина — це особистість з індивідуальною системою смаків та уподобань, то закономірно, що лише грошові допомоги дозволяють їй вільно розпоряджатися наявними у неї ресурсами, купувати одяг і харчування, які найбільш необхідні для неї чи для її сім'ї.

1Айзинова И. М. Социальньїе гарантии: методологический аспект // Проблеми прог-нозирования. — 1995. — № 1. — С. 111.

367

Розділ 11. Страхові допомоги

Грошова форма страхових допомог сприяє незалежності їх отримувачів від органів соціального захисту і, крім того, знімає будь-яку відповідальність з держави за забезпечення особи всім необхідним з метою підтримки рівня її життя.

Створена в Україні система страхових допомог є доволі розгалуженою та неоднорідною. Існують різні за своєю природою та призначенням грошові виплати, що можуть бути класифіковані за багатьма критеріями. Найпоширенішим вважається поділ страхових допомог за фондами їх надання. При цьому важливо наголосити, що кожен зі страхових фондів здійснює виплату декількох видів страхових допомог.

Так, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надає:

—  допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);

— допомогу по вагітності та пологах;

— допомогу при народженні дитини;

— допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— допомогу на поховання, яка, щоправда, не надається на поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття передбачає виплату:

— допомоги по безробіттю, у тому числі одноразову її виплату для організації безробітним підприємницької діяльності;

— допомоги по частковому безробіттю;

— матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

—  допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує:

—  допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

368

11.1. Поняття та види страхових допомог

—  одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

—  щомісячну грошову суму у разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

—  допомогу дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

—  виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу роботу;

— виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;

— одноразову допомогу у разі смерті потерпілого;

— витрати на поховання потерпілого;

—  щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право у разі смерті потерпілого.

Іншим критерієм, що зазвичай використовуються для класифікації страхових допомог, є тривалість їх виплати. На відміну від пенсій, страхові допомоги мають короткотерміновий характер, а тому поділяються на:

—   одноразові допомоги. Тривалість їх виплати вичерпується разовим наданням грошових коштів застрахованій особі. Прикладом може бути допомога на поховання;

—  періодичні допомоги. Вони надаються протягом певного періоду (допомога по безробіттю).

Існує класифікація страхових допомог і за колом одержувачів. За цією ознакою вони поділяються на такі, що надаються застрахованим особам, та особам незастрахованим у системі соціального страхування. Наприклад, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено виплату допомоги по безробіттю не лише застрахованим особам, а й особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними. Розмір допомоги у цьому випадку визначено на рівні прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За підставами виникнення права на страхові допомоги виділяють допомоги у зв'язку з настанням ризику безробіт-

369

Розділ 11. Страхові допомоги

тя, часткового безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів тощо.

11.2. Страхові допомоги Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття надаються допомоги у зв'язку з настанням ризику безробіття. Однак за певних обставин за кошти цього Фонду можуть здійснюватися також виплати, що викликані іншими страховими ризиками (наприклад, допомога на поховання).

Загалом перелік допомог, що виплачуються з цього Фонду, виглядає так:

—  допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності (далі — допомога по безробіттю);

— матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

— допомога по частковому безробіттю;

—  допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Основним видом виплат з Фонду соціального страхування на випадок безробіття є допомоги у зв'язку з настанням ризику безробіття. Головною тут вважається допомога по безробіттю. Загальні підстави та умови надання цієї допомоги визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»1. На його виконання Міністерство праці та соціальної політики України затвердило також спеціальний Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності2.

1Офіційний вісник України. — 2000. — № 13. — Ст. 505. 2Офіційний вісник України. — 2000. — № 51. —Ст. 2232.

370

______ 11.2. Страхові допомоги Фонду загальнообов'язкового державного...

Законодавство гарантує право на допомогу по безробіттю для широкого кола осіб, які зазнали ризику безробіття. Зокрема, застраховані особи, у разі втрати роботи з незалежних від них обставин1 та визнання їх в установленому порядку безробітними мають право на допомогу за умови, що протягом 12 місяців, які передували початку безробіття, вони працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

Таким особам допомога по безробіттю призначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу) і залежить від тривалості страхового стажу. Зокрема, за наявності страхового стажу до 2 років розмір допомоги встановлено на рівні 50 % заробітку. Якщо стаж особи від 2 до 6 років, то розмір допомоги становить 55 %. При стажі від 6 до 10 років відповідно допомога призначається у розмірі 60 %. А максимальний розмір допомоги — 70 % середнього заробітку нараховується особам, які мають страховий стаж понад 10 років.

У таких розмірах допомоги по безробіттю виплачуються лише перші 90 календарних днів, починаючи з дня їх призначення. Законодавець встановив, що вже наступні 90 календарних днів допомога по безробіттю надається у розмірі 80 % від раніше призначеного, а решту — 180 календарних днів розмір її становить 70 % .

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю, незалежно від категорії застрахованої особи її одержувача, не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років з дня призначення допомоги по безробіттю. А для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію)

1Такими вважаються припинення трудового договору відповідно до ст. 36 (пунктів 1-3), ст. 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору), ст. 39, ст. 40 (пунктів 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України.

371

Розділ 11. Страхові допомоги

тривалість виплати допомоги по безробіттю максимально становить 720 календарних днів.

Варто зауважити, що наведені правила обчислення розміру допомоги по безробіттю поширюються також на осіб, які на добровільних засадах брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття та протягом 12 місяців, що передували йому, працювали або займалися підприємницькою діяльністю. Вони стосуються й осіб, які протягом місяця зареєструвалися у державній службі зайнятості як безробітні після закінчення перерви страхового стажу, що сталася з поважних причин. При цьому поважними причинами є:

—  навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

— строкова військова служба;

—  здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

— інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Отже, значення страхового стажу є беззаперечним у визначенні розміру страхових допомог у зв'язку з безробіттям. Разом з тим, законодавством передбачено винятки з цього правила. Йдеться про випадки, коли допомога по безробіттю надається без врахування страхового стажу та у дещо інших розмірах. Це, зокрема, стосується:

1) осіб, звільнених з останнього місця роботи з підстав, передбачених ст. 37, пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, статтями 41, 45 Кодексу законів про працю України. їм виплата допомоги по безробіттю розпочинається з 91-го календарного дня;

2)  осіб, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів;

3)  осіб, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (понад 6 місяців) перерви;

372

_______11.2. Страхові допомоги Фонду загальнообов'язкового державного...

4) осіб, які брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали або займалися підприємницькою діяльністю і сплачували страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування по безробіттю менше 26 календарних тижнів;

5)  осіб, які протягом 12 місяців, що передували безробіттю, працювали або займалися підприємницькою діяльністю не менше 26 календарних тижнів і не сплачували страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, але мали раніше набутий стаж, що прирівнюється до страхового, або страховий стаж.

Таким чином, законодавство про соціальне страхування передбачає різні варіанти надання допомоги по безробіттю, у тому числі і щодо визначення її розміру. Однак варто пам'ятати, що допомога по безробіттю, незалежно від того, якій категорії застрахованих осіб надається, передбачає верхню та нижню межу. Це означає, що вона не повинна перевищувати середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць і водночас не може бути нижчою за законодавчо встановлений мінімальний розмір заробітної плати.

Як вже зазначалося, крім застрахованих осіб, одержувачами допомоги по безробіттю є також незастраховані особи. З-поміж них законодавець особливо виділяє військовослужбовців, осіб, які проходили державну службу у підрозділах міліції (далі — міліціонери), та осіб, які вперше шукають роботу.

Військовослужбовцям та міліціонерам допомога по безробіттю надається у тих самих розмірах, що і колишнім працівникам, які втратили роботу з незалежних від них обставин, за умови звільнення їх з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію чи за станом здоров'я та реєстрації у державній службі зайня-

373

Розділ 11. Страхові допомоги

тості протягом місяця з дня взяття на облік у військовому комісаріаті. При цьому тривалість служби протягом 12 місяців, що передували безробіттю, значення не має.

Тривалість надання допомоги по безробіттю для цієї категорії осіб так само не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку — 720 календарних днів.

Водночас законодавець передбачив випадки надання неза-страхованим особам допомоги по безробіттю меншої тривалості. Зокрема, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів, а розмір — встановленого законом прожиткового мінімуму:

1)  військовослужбовцям та міліціонерам, звільненим зі служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію чи за станом здоров'я, які порушили встановлений строк реєстрації в державній службі зайнятості;

2)  військовослужбовцям та міліціонерам, звільненим зі служби з інших причин;

3)  особам, які шукають роботу вперше, у тому числі випускникам загальноосвітніх шкіл, а також особам, які закінчили навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах або звільнилися зі строкової військової: служби і не мали страхового стажу;                                               [

4) іншим незастрахованим особам, визнаним у встановле- * ному порядку безробітними, за винятком осіб, які працювали або займалися підприємницькою діяльністю, але не сплачували страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та не мають трудового стажу, що прирівнюється до страхового, чи страхового стажу.

Законом передбачено, що допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості за місцем проживання безробітного, починаючи з восьмого дня його реєстрації. Щоправда, центри зайнятості, на які покладено функції з надання допомоги, можуть відкласти її виплату. Так, виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до 3 місяців у разі надання

374

_______11.2. Страхові допомоги Фонду загальнообов'язкового державного...

особі відповідно до законодавства вихідної допомоги та інших виплат при звільненні з підприємств, установ, організацій, що забезпечують часткову або тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми, та допомоги, що виплачуються з громадських фондів.

Надання допомоги по безробіттю відкладається на строк виплати грошової допомоги, але не більше ніж на 3 місяці, військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами, згідно зі ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Центри зайнятості наділені правом не лише відкладати початок виплати допомоги по безробіттю, але й скорочувати строки її надання. Тобто замість визначених законом 360 або 720 календарних днів період її виплати може бути зменшено. Зокрема, на 90 календарних днів скорочується виплата допомоги по безробіттю у випадку звільнення особи з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або ж у разі звільнення особи з ініціативи роботодавця з підстав, передбачених ст. 37, пунктами 3,4,7,8 ст. 40, статтями 41, 45 Кодексу законів про працю України.

На такий самий термін скорочується виплата допомоги по безробіттю внаслідок вчинення безробітним дій, що перешкоджають його працевлаштуванню, а також у разі приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу у період одержання допомоги по безробіттю.

Припиняється виплата допомоги по безробіттю у випадках, що прямо зазначені у законі. Зокрема, у разі:

— працевлаштування безробітного;

, — поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

—  вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

—  проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

375

Розділ 11. Страхові допомоги

—   призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

— набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

— отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;

—   призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

—  подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

—  подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;

—    переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;

— закінчення строку їх виплати;

— зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості ЗО і більше календарних днів;

— смерті безробітного.

Особливою формою надання допомоги по безробіттю є її одноразова виплата для організації безробітним підприємницької діяльності. Надається вона особам, яким виповнилось 18 років, якщо вони не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Рішення про одноразову виплату допомоги по безробіттю ухвалює директор центру зайнятості на підставі висновку комісії з питань одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності, після розгляду поданих безробітним заяви та бізнес-плану.

Одноразова виплата допомоги по безробіттю здійснюється у розмірі річної суми допомоги по безробіттю, передбаченої для відповідної категорії безробітних, до якої належить особа, яка подала заяву. Якщо безробітний уже одержав частину призначеної допомоги по безробіттю, то виплачується її залишок.                                                         .і

376

^„„д,, загальнообов'язкового державного… _______11.2. Страхові допомоги Фопоу_^і.-----------------------------------------------

тт                                 п„тІ.„я V зв'язку з безробіттям, є ма-

Допомогою, що надається У^ю .:… .                     ___

■                               , „Л«іЛті тшофесшної підготовки, пере-

теріальна допомога у період і1Риі*'                     *• л„„ ті^о

.                    -                       „ и-пялісЬікаци безробітного. Вона

підготовки або підвищення кваліфі^м         у

„йнятості безробітним особам, які призначається центрами зайнятою исоу                   „0„ „„ „;„

.             . •*- л „знання до навчальних закладів,

направлені на професійне навчань д

.                                   Л„„ ппганізації, незалежно від фор-

на підприємства, в установи, орі лш. ч ,                 , Г„Л11Л™ її

^ .          . __„сяяння. Обов'язковою умовою її

ми власності та під порядкуванн           поважних             н

надання ^ відсутш^ь пропук              имипричинамивва.

перюд професійного навчання. І                                  віком

жаються: хвороба безробітного, ди д             „ІОЛЯТІ ™в™.

л а ■                          „««„«я близькими родичами, смерть

14 років, догляд за хворими ил»               *- ■*-

І                                      „Гппиіка (дружини), дітей, батьків,

близьких родичів — чоловіка ую*                    .__

^ ■                   * « ■ ітптглп відвідування лікарні, судо-

братів, сестер, бабусь і дідусів, »*д д*          „и, от;„ ї,™™

вих, правоохоронних органів, раившськкоматів інших державних установ, що підтверджується відповідними документами,                                    допомога у зв'язку з про-Виплачується матеріальна д                           „авчан„я. її фесшним навчанням, починаюча ^

.                                ™„ о-які ж, як це встановлено для на-

розміри та строки виплати такі лч « ^

ДаННЯ ДОПОМОГИ ПО беЗробІТТЮ.                                            лчЛ„„„ по

ттт                              П„Л„ПР які виплачується з Фонду за-

ТТТй ОДНИМ ВИДОМ ДОПОМОГ, «*"                    *

« >                  л^^опНого соціального страхування Ук-

гальнообов'язкового державної и ^^                   *-

раїни на випадок безробіття, є допомога по частковому без-

Р°ц7Юособлива форма соціального захисту громадян України. В основу її надання покладений ризик -^часткове безробіття, яке передбачає втрату застрахованою особою заробітної плати внаслідок простою підприємства, Установи, • ■■• тт ■ — „„;„„« іч законом повинен бути невідво-організащі. Простій згідно із -*»ли                                   *„„„;„

^                                           л сякого та не більше 6 місяців,

ротним, тривати не менше одної"                           тї „„„„;„ ;

^               *                    ЛТТТТІО чо % чисельності працівників і

повинен охопити не менше ои /«                        цттплфаіІпа

становити понад 20 % їхнього робочого часу а його настання не може залежати від волі працівника чи роботодавця

Правом на допомогу по частковому безробіттю наділені за-Р                я „Гппп-гягом 12 місяців, що передували

страховані особи, які протягом                -. „„„„„„, 9к „й

.                                      „ „„^ртій, працювали не менше 2Ь ка-

місяцю, в якому почався простій, и.? ^

377

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 11. Страхові допомоги

лендарних тижнів та сплачували страхові внески. Працівникові може бути відмовлено у наданні допомоги по частковому безробіттю, якщо він працює сумісником, проходить альтернативну (невійськову) службу чи відмовився від підходящої роботи на тому самому чи іншому підприємстві.

Виплачується допомога по частковому безробіттю з першого дня простою, але не більше 180 календарних днів протягом року у розмірі 2/3 тарифної ставки за кожну годину простою та не більше прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Насправді цей вид допомог існує поки що лише йе ]иге. Допомога по частковому безробіттю була передбачена Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» ще у 2000 р. Однак у прикінцевих положеннях цього Закону зазначалося, що статті 24—26, що регулюють відносини щодо надання допомоги по частковому безробіттю, наберуть чинності лише за наявності достатніх економічних можливостей держави на підставі окремого рішення Верховної Ради України, яким щорічно затверджуються розміри страхових внесків. Дотепер ще не було прийнято спеціальної ухвали про введення в дію зазначених статей. Отже, допомога по частковому безробіттю у нашій країні не виплачується.

Останнім видом допомог з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Вона надається з настанням вказаного страхового ризику особам, які здійснили поховання померлого. Розмір цієї допомоги передбачається законодавством України, і виплачується за умови, що звернення заінтересованих осіб надійшло не пізніше б місяців після смерті безробітного.

11.3. Страхові допомоги Фонду соціального

страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності передбачає виплату п'яти страхових допомог.

З них найбільш поширеною є допомога по тимчасовій непрацездатності. Вона надається працівникам та іншим застрахованим особам, які втратили заробітну плату (дохід) у разі настання передбачених законодавством України обставин. До цих обставин (страхових ризиків) належать: захворювання або травми, що не пов'язані з нещасним випадком на виробництві, необхідність догляду за хворою дитиною чи хворим членом сім'ї, карантин та деякі інші випадки, зазначені у ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і у ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності, як це й прийнято для страхових допомог, залежать від страхового стажу. Зокрема, передбачено, що вона становить 60 % середньої заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які мають страховий стаж до 5 років, 80 % середньої заробітної плати (доходу) при страховому стажі від 5 до 8 років; за наявності страхового стажу понад 8 років розмір допомоги дорівнює 100 % середньої заробітної плати (доходу).

Вітчизняне законодавство передбачає винятки з правила про залежність цієї допомоги від страхового стажу особи. Так, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується у розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу застрахованим особами, які належать до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також одному з батьків чи особі, яка їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи. Аналогічно обчислюються допомоги ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

^Офіційний вісник України. — 2001. — № 8. — Ст. 310. 2Офіційний вісник України. — 2000. — № 17. — Ст. 690.

379

Розділ 11. Страхові допомоги

Правила визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності однакові для всіх застрахованих осіб і не залежать від підстав набуття права на неї. Однак умови та тривалість її надання істотно різняться й залежать від обставин, що спричинили тимчасову втрату працездатності.

Найпоширенішим випадком надання допомоги по тимчасовій непрацездатності є захворювання або травма, що не пов'язані з нещасним випадком на виробництві. За таких обставин допомога по тимчасовій непрацездатності призначається та виплачується за основним місцем праці до відновлення працездатності або до встановлення ступеня її втрати, за винятком осіб, які працюють на сезонних чи тимчасових роботах. їм допомога по тимчасовій непрацездатності надається не більше як за 75 календарних днів протягом календарного року.

За чинним законодавством допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується впродовж перших 5 робочих днів непрацездатності підприємствами, установами, організаціями за рахунок власних коштів. І тільки з 6-го дня непрацездатності цей обов'язок переходить до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Це правило не поширюється лише на застрахованих інвалідів, які працюють на підприємствах та в організаціях УТОГ і УТОС. їм Фонд виплачує допомогу по тимчасовій непрацездатності починаючи з першого дня.

Ще однією обставиною, яка слугує підставою для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, є необхідність догляду за хворою дитиною. У цьому разі допомога надається, якщо дитині не виповнилося 14 років. Виплачується вона з першого дня протягом періоду, коли дитина за висновком лікаря потребує допомоги, але не більше 14 календарних днів. Якщо дитину переводять на стаціонарне лікування, то допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується особі за весь час її перебування у стаціонарі разом з хворою дитиною.

380

11.3. Страхові допомоги Фонду соціального страхування...

У разі хвороби інших членів сім'ї допомога виплачується з першого дня, але не більше як за 3 календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби та побутових умов, — не більше як за 7 календарних днів.

При захворюванні матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до 3 років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, допомога по тимчасовій непрацездатності надається на весь період захворювання, починаючи з першого дня.

Якщо тимчасова непрацездатність спричинена карантином, тобто адміністративними та медико-санітарними заходами, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, внаслідок чого працівник вимушений залишили роботу, допомога надається на весь час його відсутності.

Коли працівника відповідно до медичного висновку тимчасово переведено на легшу і разом з тим нижчеоплачувану роботу, допомога по тимчасовій непрацездатності надається з першого дня такої роботи, але не більше як за 2 місяці. Обчислюється вона за загальними правилами, але розмір її при цьому разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення.

Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі здійснення протезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства надається застрахованій особі за весь період перебування у цьому підприємстві з урахуванням часу на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства і назад.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається також для здійснення особою санаторно-курортного лікування, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і повернення з нього. За цих обставин допомога надається лише за час проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Якщо лікування здійснюється за раху-

381

Розділ 11. Страхові допомоги

нок власних коштів застрахованої особи або інших джерел, допомога надається за весь період перебування в санаторії з урахуванням часу на проїзд.

Виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності і у випадку відсторонення від роботи особи, яка є бактеріо-носієм. Це стосується людей, в організмі яких виявлено збудників інфекційної хвороби, за відсутності її симптомів, якщо вони виконують роботу, пов'язану з обслуговуванням населення. За наявності зазначених обставин особі необхідно запропонувати іншу тимчасову роботу і за її згодою перевести на роботу, не пов'язану з обслуговуванням інших осіб. Якщо ж перевести неможливо, то людина відсторонюється від роботи з виплатою їй на час відсторонення допомоги у зв'язку з втратою працездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується на підставі виданого в установленому порядку листка непрацездатності, який є єдиним документом, що засвідчує факт тимчасової втрати людиною працездатності. За його наявності працівник має право звернутися до комісії із соціального страхування, а інші застраховані особи — до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за призначенням допомоги.

Рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності повинно бути ухвалене впродовж 10 днів з дня надходження необхідних для цього документів. Органи, що її призначають, можуть відмовити у виплаті допомоги. Зазвичай таке трапляється:

1)  коли особа захворіла або травмувалася при вчиненні злочину;

2) у разі умисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

3)  за час перебування особи під арештом чи за час проведення судово-медичної експертизи;

4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; -V,:

382

________________11.3. Страхові допомоги Фонду соціального страхування...

5) у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням;

6)  за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Крім виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, іншою, не менш важливою, функцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є допомоги, спрямовані на захист материнства та виховання дітей. Законом передбачено, що Фонд зобов'язаний надавати допомоги по вагітності та пологах, при народженні дитини, а також по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Допомога по вагітності та пологах надається жінкам за весь період перебування в однойменній відпустці, а також застрахованим особам у разі усиновлення дитини впродовж 2 місяців з дня її народження.

Нагадаємо, що відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 126 календарних днів, з яких 56 — після пологів. У разі ускладнення пологів чи народження двох і більше дітей відпустка збільшується до 140 календарних днів за рахунок подовженого — 70 календарних днів — післяпологового періоду. Жінкам, які належать до 1—4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 180 календарних днів (90 днів до і 90 днів після пологів).

Допомога по вагітності та пологах виплачується сумарно, незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

При усиновленні дитини допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі, яка усиновила дитину, протягом 2 місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів.

383

Розділ 11. Страхові допомоги

Рішення про призначення працівникам допомоги по вагітності та пологах ухвалюється комісією (уповноваженим) із соціального страхування, а іншим застрахованим особам — виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем, їх реєстрації як страхувальників. Виплачується допомога у ' розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) і не зале-/ жить від тривалості страхового стажу.

Ще однією виплатою, яка здійснюється за рахунок Фонду: соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, є допомога при народженні дитини. Така допомога є особливою формою соціального захисту сімей з дітьми, адже надається з метою створення належних умов для утримання та виховання дітей, що надзвичайно актуально для нашої держави, коли нерідко народження дитини (дітей) може поставити сім'ю на межу виживання.

Залежно від форми участі у сплаті страхових внесків допомога при народженні дитини призначається комісією (уповноваженим) із соціального страхування або виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування з втрати працездатності одному із застрахованих батьків (усиновителю, опікуну). Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що сплачують єдиний податок, набувають право на допомогу за умови сплати ними податку встановленого розміру.

Законодавство України передбачає, що загальна сума допомоги при народженні дитини становить 22,6 прожиткового мінімуму на дітей віком до 6 років, встановленого на день народження. Надається вона частинами, (найбільша з них — дев'ятикратний розмір прожиткового мінімуму) — відразу після народження дитини. Решта виплачується впродовж 12 місяців після місяця народження дитини. За перший місяць допомога призначається у розмірі прожиткового мінімуму, а за кожний наступний збільшується на 2,2 % у порівнянні з попереднім. На дванадцятому місяці виплачується залишок допомоги.

Якщо впродовж терміну виплати допомоги при народженні дитини її отримувача позбавляють батьківських

384

11.3. Страхові допомоги Фонду соціального страхування...

прав, чи він відмовляється від виховання дитини, або ж не за цільовим призначенням використовує кошти, виплата допомоги припиняється.

Дещо іншу мету ставить законодавець, надаючи допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Частково вона є компенсацією одному із батьків (усиновителю, опікуну, дідусеві, бабусі чи іншому родичу), який фактично здійснює догляд за дитиною, втрати заробітної плати (доходу) і, крім того, є матеріальною підтримкою для цих осіб у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підставою для призначення цієї допомоги є наказ (розпорядження) роботодавця про надання застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, відпустки, а для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, — розпорядження виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за місцем їх реєстрації як страхувальників.

Виплачується допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку щомісяця, починаючи з дня надання відпустки по день її закінчення, але не більш як до досягнення дитиною трирічного віку. Розмір допомоги визначається правлінням Фонду, але при цьому вона не може бути меншою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Останнім видом страхових допомог, що надається за кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, є допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні. До таких не належать члени сім'ї, які мали самостійні джерела існування, тобто одержували заробітну плату, пенсію тощо.

Право для отримання допомоги на поховання, і це її особливість, мають не лише застраховані особи, але й члени їхніх

13 6-545

385

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 11. Страхові допомоги____________________________________________

сімей та інші фізичні чи юридичні особи, які здійснили поховання померлого. Допомога виплачується у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не може бути меншою розміру прожиткового мінімуму.

11.4. Страхові допомоги Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі — Фонд соціального страхування від нещасних випадків) передбачає найбільшу серед усіх соціальних фондів систему страхових допомог. Щоправда, власне «допомогами» законодавець називає лише деякі з виплат, що здійснюються цим Фондом. Зокрема, допомогами є виплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю особи, що надаються на період до відновлення її або до встановлення інвалідності, одноразова допомога в разі стійкої втрати працездатності потерпілого та деякі інші. Чимало виплат з цього Фонду дістали назву — щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності або ж виплати потерпілому під час його професійної реабілітації та ін.

Насправді ж система страхових виплат за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків за своєю природою є нічим іншим, як страховими допомогами1, а тому з огляду на особу одержувача можна назвати декілька видів таких допомог. Це зокрема:

— допомоги, що надаються потерпілому від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Такими є допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує

1Не можуть вважатися страховими допомогами передбачені законодавством про соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань пенсії та грошові суми, що виплачуються за заподіяння моральної шкоди.

386

11.4. Страхові допомоги Фонду соціального страхування...

відповідну частину втраченого заробітку потерпілого (щомісячна страхова виплата), виплата потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу роботу, виплата потерпілому під час його професійної реабілітації;

— допомоги сім'ї потерпілого, особам, які були на його утриманні чи мали на це право. Сюди належать одноразова допомога у разі смерті потерпілого, щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого, витрати на поховання потерпілого;

—  допомога дітям, які народилися інвалідами внаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання їх матерів під час вагітності.

Страхові допомоги потерпілому є найчисленнішим видом виплат за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Вони надаються особам, які зазнали нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності.

До відновлення працездатності або встановлення інвалідності потерпілому надається допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Вона виплачується за місцем роботи застрахованої особи. Якщо особа працює ще й за сумісництвом, то допомога призначається за місцем роботи, де стався нещасний випадок чи професійне захворювання. Виплачується допомога у розмірі 100 % втраченої середньої заробітної плати (сумісникам при цьому враховують втрачений заробіток за іншим місцем роботи) за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності. Як і у випадку з допомогою по тимчасовій непрацездатності у разі втрати останньої від загального захворювання або каліцтвом не за місцем роботи, виплата цієї допомоги за перші 5 робочих днів тимчасової непрацездатності здійснюється за кошти самого роботодавця.

Особам, які беруть участь у системі соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання на добровільних засадах, допомога призна-

387

Розділ 11. Страхові допомоги____________________________________________

чається й виплачується відділенням Фонду, у якому вони зареєстровані.

Законодавством передбачено перелік обставин, за яких допомога не виплачується. Це відбувається у випадках, коли:

— застрахована особа одержала травму або захворювання під час вчинення нею злочину або інших правопорушень, якщо це встановлено судом;

—  соціальний ризик настав внаслідок навмисного наміру заподіяти собі травму, що встановлено комісією із розслідування страхового випадку;

— тимчасова непрацездатність спричинена отруєнням алкоголем, наркотичними або іншими речовинами, а також внаслідок їх дії (асфіксії, інсульту, зупинки серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах, або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи згідно з установленим порядком.

Відомо, що нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання можуть призвести до стійкої втрати працездатності. Такою вважається, зокрема, встановлення групи інвалідності потерпілому, або ж встановлення ступеня втрати ним професійної працездатності, за висновками меди-ко-соціальних експертних комісій (МСЕК) на обумовлений термін чи безстроково. У зв'язку з цим в особи, яка постраждала, виникає право на одноразову допомогу та щомісячну грошову суму, що компенсує потерпілому втрату заробітку (щомісячна страхова виплата).

Одноразова допомога в разі стійкої втрати працездатності виплачується потерпілому Фондом соціального страхування з втрати працездатності у сумі, яка обчислюється з розрахунку його середньої заробітної плати (доходу) за кожний відсоток втрати професійної працездатності. При цьому варто пам'ятати, що законодавством встановлено для неї верхню межу, яка не повинна перевищувати чотирикратного розміру

388

________________НА. Страхові допомоги Фонду соціального страхування...

граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду на дату настання права потерпілого на призначення одноразової допомоги.

Виплачується одноразова допомога у місячний термін з часу встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності у день, що визначений постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Ще однією допомогою, яка надається потерпілому у зв'язку зі стійкою втратою працездатності, є щомісячна грошова сума, що компенсує втрату заробітку (щомісячна страхова виплата).

Право на цю грошову допомогу виникає у потерпілого з дня стійкої втрати працездатності. Щомісячна грошова виплата обчислюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до ушкодження здоров'я, але не більше середньомісячного заробітку (доходу).

Реалізація потерпілими права на щомісячну страхову виплату не перешкоджає йому одержувати пенсію по інвалідності. Сума пенсії та щомісячної виплати при цьому не повинна перевищувати середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до ушкодження здоров'я. В іншому разі розмір щомісячної виплати зменшується на таку суму, щоб разом з пенсією вона не перевищувала середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.

Виплачується щомісячна страхова виплата впродовж усього часу, на який МСЕК встановила стійку втрату працездатності, починаючи з наступного місяця після її призначення.

Нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, крім стійкої втрати працездатності, можуть бути підставою для переведення працівника на легшу нижчеоплачувану роботу. У такому разі Фонд соціального страхування від нещасних випадків призначає потерпілому страхову виплату у розмірі, що покриває різницю між його попереднім середньомісячним заробітком та заробітком за новим робочим місцем. Надається така допомога починаючи з 15-го дня

389

Розділ 11. Страхові допомоги____________________________________________

після переведення працівника. До цього впродовж 2 тижнів відповідну доплату здійснює роботодавець власним коштом.

Ще одним видом допомог, яка надається потерпілим особам, є страхова виплата, що виплачується під час їх професійної реабілітації. Вона призначається особі, яка проходить професійне навчання або перекваліфікацію за індивідуальною програмою реабілітації, якщо з часу встановлення ступеня втрати професійної працездатності минуло не більше одного року. Виплата здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків у розмірі середньомісячного заробітку, впродовж часу, визначеного програмою реабілітації.

Крім виплат, що виплачуються з метою компенсації втраченого заробітку Фондом від нещасного випадку чи професійного захворювання, надаються також страхові допомоги сім'ям потерпілих осіб, які перебували на їх утриманні чи мали на це право.

Чинним законодавством передбачено 3 види таких допомог.

Насамперед — це одноразова допомога, що надається сім'ї померлого, у тому числі й дитині, яка народилася не пізніше десятого місяця з дня його смерті, а також утриманцям, до яких законодавець зараховує;

1)  дітей, які не досягли 16 років, дітей віком від 16 до 18 років, які не працюють або старші за цей вік, але через вади фізичного чи розумового розвитку самі не спроможні заробляти, а також дітей, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання до досягнення ними 23 років;

2)  жінок, які досягли 55 років, і чоловіків, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інвалідів — членів сім'ї потерпілого;

4)  неповнолітніх дітей, на утримання яких потерпілий виплачував або зобов'язаний був виплачувати аліменти;

5)  непрацездатних осіб, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право (незалежно від того, разом вони проживають чи окремо).

390

11.4. Страхові допомоги Фонду соціального страхування...

Право на одержання одноразової допомоги мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли трирічного віку.

Призначається одноразова допомога сім'ї та окремо кожному з утриманців. Причому сім'ї ця допомога виплачується у розмірі, що не може бути меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого, а утриманцям та дитині, що народилася після його смерті, — не менше річного заробітку.

Надається одноразова допомога у місячний термін з часу смерті потерпілого у день, що встановлений постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Крім одноразової допомоги непрацездатні утриманці потерпілого мають також право на щомісячну гропіову виплату у разі втрати годувальника. її розмір визначається із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, що припадала на потерпілого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати. Тобто обчислюється ця допомога шляхом ділення різниці, що залишилася після вирахування, на кількість непрацездатних утриманців. Встановлений таким чином розмір може бути змінено у разі його перерахування за наявності для цього достатніх підстав (зміни у складі сім'ї чи зростання за попередній календарний рік середньої заробітної плати у галузях національної економіки) або у зв'язку з індексацією. Виплачується ця допомога щомісяця у дні, встановлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Окремим видом допомог цього Фонду, що надається у разі смерті потерпілого, є     продолжение

--PAGE_BREAK--відшкодування витрат на поховання потерпілого. Такі виплати здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» та постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків «Про витрати на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання*.

391

Розділ 11. Страхові допомоги

Не менш важливе значення мають допомоги, що надаються з Фонду соціального страхування від нещасних випадків для дітей, які народилися інвалідами внаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання їхніх матерів під час вагітності. Такі діти, відповідно до медичного висновку вважаються застрахованими до досягнення ними 16-річного віку або до закінчення навчання, але не більше як до досягнення 23 років, та наділені правом на соціальне забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Запитання для самоконтролю

1.  Чому страхові допомоги надаються зазвичай у грошовій, а не у

натуральній формі?

2. Назвіть випадки, з настанням яких припиняється виплата допо-

моги по безробіттю. Що означає відкладення виплати допомоги по безробіттю?

3. Чи залежить розмір допомоги по вагітності та пологах від трива-

лості страхового стажу її отримувача?

4. Впродовж якого терміну виплату допомоги по тимчасовій непра-

цездатності покладено на роботодавця?

5.  Чи можна вважати допомогами низку грошових виплат, що

здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань?

Література

1. Надточій Б. О. Обов'язкове державне соціальне страхування по

безробіттю // Соціальний захист. — 1999. — № 4. — С. 54-58.

2. Павленко Ю. Світовий досвід функціонування систем соціально-

го страхування. Уроки для України // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 6. — С. 30-36.

3. Сирота И. М, Право социального обеспечения в Украине: Учеб-

ник. — 5-ое изд., перераб. и доп. с учетом изменений действу- і

ющего законодательства. — X.: Одіссей, 2005. — С. 432.            і

3. Статків Б. І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. по- ;

сібник. — К.: Знання, 2005. — 405 с.                        <н '<■

392

Розділ 12

Державні соціальні допомоги

12.1. Поняття державних соціальних допомог, їх ознаки та види

Державні соціальні допомоги порівняно новий вид соціального забезпечення. їх поява зумовлена необхідністю подолання ряду негативних наслідків переходу економіки до ринкових відносин.

На відміну від страхових допомог державні соціальні допомоги фінансуються за рахунок коштів Державного або місцевих бюджетів. Вони надаються з метою матеріальної підтримки осіб, доходи яких є нижчими від прожиткового рівня, або частково компенсують витрати, що їх понесла особа у зв'язку з настанням соціального ризику чи необхідністю оплати комунальних послуг. Компенсаційний характер державних соціальних допомог дозволив деяким авторам зробити навіть висновок про наявність окремого виду соціального забезпечення — компенсаційних виплат1. І. В. Гущин, крім того, зазначає, що компенсаційні виплати існують або самостійно, або як додаток до соціальних допомог, і поділяє їх на допомоги для компенсації втраченого заробітку та для компенсації додаткових витрат і матеріальної підтримки2.

1 Буянова М. О., Кобзева С. И., Кондратьева 3. А. Право социального обеспе-

чения. — М., 2001. — С. 131.

2 Право социального обеспечения / Под общ. ред. И. В. Гущина. — Минск, 2002. —

С.348.

398

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

Такий підхід до визначення юридичної природи державних соціальних допомог не можна вважати достатньо обґрунтованим. Адже всі державні допомоги тієї чи іншої мірою мають компенсаційний характер. Компенсаційними за своєю сутністю є, наприклад, і страхові пенсії, однак ця обставина ще не дає підстав зараховувати їх до компенсаційних виплат.

Державні соціальні допомоги не пов'язані із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Вони мають так званий адресний характер і їх розмір зазвичай визначається як різниця між доходами громадянина або його сім'ї і прожитковим мінімумом, встановленим на відповідний період. У деяких випадках розмір допомоги може встановлюватися у твердій сумі або у відсотковому значенні до величини прожиткового мінімуму. Право на державні соціальні допомоги мають громадяни, які не застраховані у системі загальнообов'язкового соціального страхування, а також особи, що хоч і є застрахованими, але їхні доходи внаслідок об'єктивних причин знизилися нижче за прожитковий мінімум.

Вважається, що державні допомоги надаються лише з метою підтримки малозабезпечених1. Однак це не зовсім правильно, оскільки такі допомоги можуть призначатися, крім малозабезпечених, також особам, які не належать до цієї категорії. Суб'єктом їх отримання може бути, наприклад, сім'я з дітьми, якщо мати або батько не застраховані у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У навчальній літературі до державних допомог іноді зараховують ще й грошові виплати, а також послуги і натуральну допомогу2. Такий підхід видається не зовсім логічним, оскільки допомога може бути як натуральною, так і грошовою. Пенсії, наприклад, теж є грошовими виплатами, але не

1Захаров М. Л., Тучкова 3. Г. Право социального обеспечения России. — М.: БЕК, 2001. — С. 444; Сирота І. М. Право соціального забезпечення в Україні: Підручник. — X.: Одіссей, 2001. — 258 с.

2Мачульская Е. Е., Горбачева Ж. А. Право социального обеспечения: Учебное по-собие для ВУЗов. — М.: Книжншй мир, 2001. — С. 230.                        .

394

12.1. Поняття державних соціальних допомог, їх ознаки тавиди

вважаються допомогами. Послуги та пільги належать до інших видів соціального забезпечення. Вони мають зовсім іншу юридичну природу і самостійне правове регулювання. Державним допомогам притаманні такі ознаки:

1) вони мають аліментарний характер, оскільки призначаються безоплатно і не пов'язані з трудовою діяльністю особи чи сплатою нею страхових внесків;

2) основним джерелом їх виплати є кошти Державного чи місцевого бюджетів. Переважно для виплати цих допомог кошти надходять у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів;

3) перелік категорій осіб, які мають право на такі допомоги, визначається законами України;

4)  вони надаються з метою матеріальної підтримки малозабезпечених або для компенсації (часткової чи повної) витрат, які понесені у зв'язку з настанням соціального ризику;

5) розмір допомог, як правило, співвідноситься з величиною прожиткового мінімуму або з гарантованим рівнем забезпечення такого мінімуму;

6) їх призначення має так званий адресний характер.

З урахуванням усіх наведених ознак можемо визначити державні соціальні допомоги як грошові одноразові або періодичні соціальні виплати, що не залежать від попередньої трудової діяльності і надаються у випадках та на умовах, передбачених чинним законодавством з метою підтримки малозабезпечених осіб, а також компенсації додаткових витрат, які були понесені ними при настанні соціального ризику за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів.

При характеристиці державних соціальних допомог найчастіше використовується їх поділ залежно від соціальних ризиків, що лежать в основі виникнення права на них. Тому найбільш поширеними видами є:

1) державні соціальні допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам;

2) допомоги малозабезпеченим;

3) допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства;

395

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

4) допомоги на догляд за інвалідами внаслідок психічного захворювання;

5) державні допомоги сім'ям з дітьми;

6) субсидії на оплату житлово-комунальних послуг;

7) державна допомога на поховання;

8) інші види допомог.

12.2. Допомоги особам, які не мають права на пенсію

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», прийнятим Верховною Радою України 18 травня 2004 р.1, встановлено допомогу для осіб, які не мають права на пенсію і не одержують її за умови, що вони досягли певного віку (чоловіки — 63, жінки — 58 років). Суб'єктами надання такої допомоги є також інваліди, які не отримують пенсії, або страхових виплат у зв'язку із нещасним випадком, або професійним захворюванням відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1998 р.2

До набрання чинності Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» для таких осіб було передбачено виплату так званих соціальних пенсій, які встановлювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.3

Очевидно, що такі виплати не зовсім відповідали природі пенсійних виплат. Соціальну пенсію надавали непрацездатним особам, які не мали права на трудову пенсію, оскільки у

1 Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на

пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р. // Офіційний вісник України. — 2004. — № 24. — Ст. 1579.

2  Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — Ст. 2080.

3 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. // Відомості

Верховної Ради України. —     продолжение

--PAGE_BREAK--1992. — № 3. — Ст. 10.               -*                      -

396

12.2. Допомоги особам, які не мають права на пенсію

них був відсутній трудовий стаж. Тобто основними умовами їх нарахування були непрацездатність особи та відсутність права на трудову пенсію. А оскільки виплачувалися вони особам, які не мали права на страхову пенсію, і розмір її не співвідносився із заробітком, що його вона отримувала, то це й дало підстави деяким авторам віднести ці виплати до державних соціальних допомог1.

Ще в Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні від 13 квітня 1998 р. передбачалося, що соціальні пенсії необхідно трансформувати у систему державних допомог і виплачувати їх за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів2. Таке розмежування джерел фінансування цих соціальних виплат створює, як видається, достатні можливості для уніфікації законодавства про соціальний захист.

Цікаво, що в Російській Федерації соціальні пенсії продовжують існувати, але віднесені вони до системи державних пенсій, які виплачуються за рахунок бюджетних коштів3.

За Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» здійснюються два види грошових виплат:

1) державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам;

2) державна соціальна допомога по догляду. Державна соціальна допомога особам, які не мають права

на пенсію, та інвалідам призначається за наявності наступних умов:

— досягнення віку: чоловіки — 63 роки, жінки — 58 років;

1Мачульская Е. Е„ Горбачева М. А Право соціального обеспечения: Учебное

пособиедля ВУЗов. — 2001. — С. 230. 1Указ Президента України «Про основні напрями реформування пенсійного

забезпечення в Україні» від 13 квітня 1998 р. № 291/98 // Офіційний вісник

України. — 1998. — № 15. — Ст. 569. * Федеральний закон «О государственном пенсионном обеспечении в Российской

Федерации» від 15 грудня 2001 р. // Собрание законодательства Российской

Федерации. — 2001. — № 51. — Ст. 4831.

397

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

—  відсутність у них права на страхову пенсію відповідно до законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», або на інші виплати відповідно до цих законів, а також права на державну пенсію за спеціальними законами;

—  малозабезпеченість особи, тобто середньомісячний сукупний дохід її з незалежних причин є нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на відповідний рік.

Розмір цієї допомоги визначається у відсотках до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на відповідний рік. Зокрема, при визначенні розміру державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам застосовується гарантований рівень забезпечення прожиткового мінімуму, визначений законом про Державний бюджет України на поточний рік.

Розмір допомоги становить:

— для інвалідів І групи та жінок, яким присвоєно звання «Мати-героїня», — 100 % ;

— для інвалідів II групи — 80 %;

— для інвалідів III групи — 60 %;

—   для осіб, які досягли віку (чоловіки — 63 роки, жінки — 58 років) — ЗО %;

—  для священнослужителів, церковнослужителів та осіб, які протягом не менш 10 років до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»1, тобто до 6 червня 1991 р. займали виборні посади, або посади за призначенням у релігійних організаціях, за наявності архівних документів відповідних державних органів та релігійних організацій або показань свідків, які підтверджують факт такої роботи, — 50 % прожиткового мінімуму.

'Закон України «Просвободу совісті та релігійні організації» від 6 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

398

12,2. Допомоги особам, які не мають права на пенсію

Другим видом державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» є державна соціальна допомога на догляд. Вона призначається:

1) інвалідам війни І групи з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р.1 у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

2) інвалідам війни II групи, які є одинокими та за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляду, яким призначена пенсія по інвалідності відповідно до названого вище закону у розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

3) інвалідам війни III групи, які є одинокими та за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляду, яким призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

4)  особам, які належать до інвалідів війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 10 липня 2003 р.2 та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім інвалідів війни, яким призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу

'Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішнів справ та деяких інших осіб» від

9  квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 29. — Ст. 399.

2Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від

10  липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 45. — Ст. 425.

399

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» — інвалідам І групи, а також інвалідам II і III груп, які є одинокими і за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляду, — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

5) особам, які є інвалідами І групи з числа військовослужбовців, якщо причиною їхньої інвалідності є каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, трудове каліцтво, професійне захворювання або загальне захворювання, а також одиноким пенсіонерам, що за висновком ЛКК потребують догляду, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

6)  іншим малозабезпеченим інвалідам І групи, а також одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком, за вислугу років чи по інвалідності, — у розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Законом також визначено коло осіб, яким державна соціальна допомога на догляд не призначається.

Це, зокрема, особи, які одержують соціальну пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» або надбавки до пенсій на догляд, інваліди, яким здійснюються виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» на відшкодування витрат на догляд за ними. Також державна соціальна допомога на догляд не виплачується в період, коли особа працює чи перебуває на повному державному утриманні. Винятком із цього правила є інваліди І групи.

400

12.3. Допомога малозабезпеченим

У тих випадках, коли особа має право на державну соціальну допомогу на догляд з декількох підстав, то вона призначається за вибором особи лише за однією підставою.

Якщо особа одержує пенсію або державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, вона має право отримувати або раніше призначені пенсію чи допомогу до закінчення строку її призначення або звернутися за призначенням державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, чи державної соціальної допомоги на догляд.

Державна соціальна допомога на догляд виплачується особі незалежно від одержуваних нею доходів.

Ці допомоги призначаються органами праці та соціального захисту населення. Державна соціальна допомога на догляд інваліда війни, а також особам, які отримують пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», призначається тими ж органами, які здійснюють призначення пенсії.

Усі зазначені тут допомоги виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

12.3. Допомога малозабезпеченим

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям — це щомісячна виплата, що надається малозабезпеченим сім'ям, у яких з поважних або незалежних від них причин середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для сім'ї. Вона виплачується у грошовій формі у розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Метою призначення цієї допомоги є матеріальна підтримка малозабезпечених сімей або одиноких малозабезпечених осіб.

Право на допомогу, а також її розміри визначаються з урахуванням гарантованого рівня забезпечення прожиткового

401

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

мінімуму, який визначений Законом України «Про Державний бюджет на відповідний рік». При цьому сукупний дохід сім'ї визначається відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, що затверджена наказом Мінпраці та соціальної політики, Мінекономіки, Мінфіну, Держкомстату, Державного комітету молодіжної політики спорту і туризму України від 15 листопада 2001 р.1

Призначення цієї допомоги регулюється Законом України « Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям », прийнятим 1 червня 2000 р.2

Суб'єктом призначення цієї допомоги є малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України. її розмір визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї, встановленим на відповідний період, та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 % прожиткового мінімуму для сім'ї.

Розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму3. При цьому Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р., встановлено, що для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 %, а для кожної дитини, яка утримується матір'ю (батьком, усиновителем), яка не перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), — на 20 %.

1 Методика обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги,

затверджена наказом Мінпраці та соціальної політики, Мінекономіки, Мінфіну, Держкомстату, Державного комітету молодіжної політики спорту і туризму України від 15 листопада 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2002. —№6. —Ст. 272.

2 Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 35. — Ст. 290.

3 Він визначається законом України про державний бюджет на поточний рік.

402

12.3. Допомога малозабезпеченим

Законом України «Про статус гірських населених пунктів» від 15 лютого 1995 р. передбачено, що громадянам, які отримали статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 %.

При невиконанні умов призначення і виплати цієї допомоги розмір її може бути зменшений. Призначена соціальна допомога зменшується до 50 % її розміру у разі невикористання сім'єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.

У разі повторного подання інформації про відсутність доходів у працездатних осіб, які належать до складу сім'ї (крім осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку ЛКК, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами І групи або дітьми-інвалідами віком до 16 років та особами, які досягли 80-річного віку; осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавства про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню), а також якщо середньомісячний розмір доходів залишається меншим, ніж розмір мінімальної заробітної плати, розмір соціальної допомоги поступово зменшується при кожному наступному зверненні за її призначенням.

Соціальна допомога може призначатися без зменшення її розміру на підставі рішень районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад або утворених ними комісій. Рішення про призначення соціальної допомоги у таких випадках приймається на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

У разі зменшення доходів сім'ї розмір соціальної допомоги може бути перерахований з місяця подання заяви уповноваженим представником сім'ї до закінчення строку при-

403

    продолжение

--PAGE_BREAK--Розділ 12. Державні соціальні допомоги

значення. У разі затвердження нового рівня забезпечення прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги перераховується без звернення уповноваженого представника сім'ї.

Така допомога призначається на 6 місяців. Одиноким особам, які за результатами медико-соціальної експертизи визнані непрацездатними і не мають інших джерел існування (не отримують доходів, крім доходів від особистого селянського господарства), вона може бути призначена на весь строк визнання особи непрацездатною. Одиноким особам, які до-сягли 65-річного віку і не мають інших джерел існування за тих самих умов, соціальна допомога може бути призначена довічно.

Соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем реєстрації (фактичного проживання) уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку або перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банку за його вибором.

У разі смерті уповноваженого представника сім'ї невипла-чена за його життя соціальна допомога може бути виплачена за заявою однієї з повнолітніх дієздатних осіб, зазначених у довідці про склад сім'ї, або опікуна (піклувальника) дітей віком до 16 років, або особи, визнаної недієздатною в установленому порядку.

Законодавством встановлено випадки, коли виплата цієї допомоги припиняється. Це, зокрема, відбувається:

—  якщо сім'єю приховано або навмисно подано недостовірні дані про її доходи та майновий стан, що вплинули на встановлення права на соціальну допомогу і визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти, — з місяця, в якому виявлено порушення;

— у разі переїзду сім'ї в іншу місцевість та настання обставин, що унеможливлюють виплату соціальної допомоги (зокрема, смерть одинокої особи), — з місяця, що настає за місяцем, в якому сталися зміни;

404

12.3. Допомога малозабезпеченим

— за заявою уповноваженого представника сім'ї — з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.

Для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім'ї подає органу праці та соціального захисту населення такі документи: заяву; документ, що посвідчує особу уповноваженого представника сім'ї; довідку про склад сім'ї; декларацію про доходи та майно; довідку про наявність та розмір земельної частки (паю).

До складу сім'ї, що звертається за призначенням соціальної допомоги, належать чоловік, дружина, рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах І-ІУ рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання до досягнення 23 років і не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та II груп або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним. До складу сім'ї не належать особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом праці та соціального захисту населення протягом 10 календарних днів. Відповідно до Порядку відмови в наданні державної соціальної допомоги, припинення виплати та зменшення розміру призначеної державної соціальної допомоги, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2000 р.1 у разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган праці та соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім'ї із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження рішення.

ЮфіцІйний вісник України. — 2001. — № 4. — Ст. 141.

405

Розділ 12. Державні соціальні допомоги_____________________________________

Рішення про відмову у призначенні допомоги малозабезпеченим може бути оскаржено до вищого органу виконавчої влади або до суду.

Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям здійснюється за рахунок суб-венцій з державного до місцевих бюджетів.

12.4. Допомоги у зв'язку з інвалідністю

Допомог, що пов'язані з інвалідністю, є декілька видів. Серед них найважливішими є, безперечно, допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства. Вони, відповідно, поділяються на:

1) державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства І і II групи;

2)  державну соціальну допомогу непрацюючим інвалідам з дитинства III групи;

3) державну соціальну допомогу дітям-інвалідам віком до 16 років;

4)  допомогу на поховання інваліда з дитинства або дити-ни-інваліда віком до 16 років.

Законодавством визначено також систему надбавок до вказаних державних допомог. Існують надбавки на догляд за інвалідом з дитинства І групи та надбавки на догляд за дитиною-інвалід ом віком до 16 років.

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам* право на допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства мають: громадяни нашої держави, які постійно проживають на території України; іноземні громадяни та особи без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особи, які набули статусу біженців1.

Призначення і виплата цієї допомоги регулюється Порядком надання державної соціальної допомоги інвалідам з ди-

1Закон України є Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. № 2109-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 1. — Ст. 2. ..                                            … .,

406

12.4. Допомоги у зв'язку з інвалідністю

тинства та дітям-інвалідам, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства фінансів України від ЗО квітня 2002 р.1

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу і пенсію, призначається державна соціальна допомога або пенсія за їх вибором. Державна соціальна допомога або пенсія інвалідам з дитинства, яких визнано недієздатними, а також на дітей-інвалідів призначається за вибором їх батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам призначається у таких розмірах: інвалідам з дитинства І групи — 100 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з дитинства II групи — 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; непрацюючим інвалідам з дитинства III групи — 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам віком до 16 років — 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність2.

Допомога призначається на кожного інваліда з дитинства чи дитину-інваліда.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства І, II груп, непрацюючим інвалідам з дитинства III групи призначається на весь час інвалідності, встановленої органами ме-дико-соціальної експертизи.

На дітей-інвалідів державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України, але не більш як до місяця досягнення дитиною-інвалідом 16-річного віку включно.

'Офіційний вісник України. — 2001. — № 52. — Ст. 2403.

1Законом України про Державний бюджет України на поточний рік встановлюється розрахункова величина для визначення розміру допомоги.

407

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

У разі зміни групи інвалідності державна соціальна допомога виплачується в новому розмірі.

У випадку смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 1 б років членам сім'ї або особі, яка здійснила поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги на день смерті.

Допомога на поховання не виплачується у разі:

1)  смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім'ї або іншою особою);

2)  смерті осіб, поховання яких проводиться за рахунок коштів Державного бюджету.

Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 16 років призначається одному з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, в тому числі інваліду III групи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також одному з непрацюючих батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику з числа інвалідів І або II групи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом.

Ця надбавка призначається за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід (крім сімей опікунів і піклувальників), за б календарних місяців, що передують місяцю звернення за призначенням цієї надбавки, не перевищує прожиткового мінімуму на сім'ю.

Надбавки на догляд за дітьми-інвалідами та інвалідами з дитинства встановлюються в таких розмірах: за інвалідом з дитинства І групи — 50 % прожиткового мінімуму; за дитиною-інвалідом віком до 6 років — ЗО % прожиткового мінімуму; за дитиною-інвалідом віком від 6 до 16 років — 50 % прожиткового мінімуму.

Розмір надбавки на догляд встановлюється відповідно до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність1.

1Законом України про Державний бюджет України на поточний рік встановлюється розрахункова величина, що застосовується для визначення розміру цього виду допомог.

408

12.4. Допомоги у зв'язку з інвалідністю

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства або дітям-інвалідам віком до 16 років призначається органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи, яка звернулася за її призначенням.

Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Ще однією державною допомогою цього виду є допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу. Вона призначається на догляд за таким інвалідом, що є хворим внаслідок психічного розладу, за умови:

— спільного проживання з ним;

—  необхідності стороннього догляду за ним, що підтверджено висновком лікарської консультативної комісії;

— малозабезпеченості сім'ї.

Щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним надається у грошовій формі, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї1.

Призначення і виплата допомоги на догляд провадиться органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

Розмір допомоги становить 10 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи, на кожного інваліда, за яким здійснюється догляд.

Допомога на догляд надається дієздатній особі, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з інвалідом і здійснює за ним догляд.

1Постанова Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним» від 2 серпня 2000 р. № 1192 //Офіційний вісник України. — 2000. — № 31. — Ст. 1314.

409

Розділ 12. Державні соціальні допомоги_________________________________

Необхідність постійного стороннього догляду за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу підтверджується висновком ЛКК медичного закладу за місцем проживання інваліда1.

Спільне проживання з інвалідом та догляд за ним можуть підтверджуватися не лише фактом реєстрації місця проживання, але і актом обстеження сім'ї органами праці та соціального захисту населення або соціальним інспектором.

Допомога на догляд призначається на 6 місяців і виплачується щомісяця. Якщо особа, яка здійснює догляд за інвалідом, є непрацюючим пенсіонером, допомога призначається на 12 місяців.

Виплата допомоги припиняється, якщо: сталися зміни у складі сім'ї у зв'язку зі смертю або зміною місця проживання інваліда І чи II групи внаслідок психічного розладу; закінчився строк установлення інвалідності і протягом місяця не підтверджено встановлення групи інвалідності, яка дає право на призначення допомоги на догляд; інвалід перебуває на повному державному утриманні або стаціонарному лікуванні впродовж повного календарного місяця.

    продолжение

--PAGE_BREAK--12.5. Державні допомоги сім'ям з дітьми

Право на державну допомогу сім'ям з дітьми мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні і не застраховані у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти2.

Відповідно до законодавства громадянам призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:

1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

1 Інструкція про порядок заповнення висновку лікарської комісії медичного закладу

щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26 грудня 2000 р. № 363 // Офіційний вісник України. — 2001. —№ 3. — Ст. 83.

2 Закон України « Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р.

№ 2811-ХІІ у редакції від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 20. — Ст. 102.

410

_______________________________12.5. Державні допомоги сім'ям з дітьми

■<■ 2) одноразова допомога при народженні дитини; у 3) допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

5) допомога на дітей одиноким матерям.

Державні допомоги сім'ям з дітьми виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України, які передаються місцевим бюджетам у вигляді субвенцій.

Виплата допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам із числа військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ здійснюється за рахунок відповідних бюджетів.

Усі види державної допомоги сім'ям із дітьми призначають і виплачують органи праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам із числа військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби)1.

Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:

— жінки з числа військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки

1Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27 грудня 2001 р. № 1751 із наступними змінами і доповненнями // Офіційний вісник України. — 2001. — №52. — Ст. 2365.

411

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

України, військ України цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

—  жінки, звільнені з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи та організації незалежно від форми власності за умови, що вагітна жінка була звільнена з роботи не раніше ніж за 6 місяців до набуття права на одержання допомоги;

— жінки, зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні;

— аспірантки, докторантки, клінічні ординатори, студентки вищих навчальних закладів І-ГУ рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладів;

— непрацюючі жінки.

Підставою для призначення жінкам допомоги є довідка лікувального закладу та довідка з основного місця роботи (служби, навчання), ліквідаційної комісії для жінок, звільнених з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, державної служби зайнятості для жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, з місця проживання для непрацюючих жінок про те, що вони не працюють (не служать, не навчаються).

Особам, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом 2 місяців з дня її народження, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки за період із дня усиновлення чи встановлення опіки і до закінчення строку післяпологової відпустки.

Така допомога призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше 6 місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, яка триває 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога у разі вагітності та пологів виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 — до пологів і 90 — після пологів). Вона

412

12.5. Державні допомоги сім'ям з діть

обчислюється сумарно та надається жінкам у повному обЧн незалежно від кількості днів відпустки, фактично викорі таних до пологів.

За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягне ня нею трирічного віку, допомога по вагітності та полої виплачується незалежно від одержання допомоги для дог; ду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмі визначеному для непрацюючих жінок.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається розмірі 100 % середньомісячного доходу (стипендії, грон вого забезпечення, допомоги в разі безробіття тощо) жіні але не менше 25 % від розміру встановленого законом п| житкового мінімуму для працездатної особи з розрахунку місяць. Жінка, яка продовжує навчання, має право на і плату стипендії або допомоги у зв'язку з вагітністю та по. гами за її вибором.

Право на одноразову допомогу при народженні дити має один з батьків дитини (усиновитель чи опікун), не страхований у системі загальнообов'язкового державного ціального страхування.

Вказана допомога призначається на підставі свідоцтва г народження дитини. Усиновителям та опікунам ця допом< призначається на підставі рішення про усиновлення ( встановлення опіки.

Одноразова допомога при народженні дитини призі чається за умови, якщо звернення за її призначенням і дійшло не пізніше 6 місяців з дня народження дитини.

У разі народження мертвої дитини допомога при на; дженні дитини не призначається.

Одноразова допомога при народженні дитини вип. чується у сумі 22,6 розмірів прожиткового мінімуму л дітей віком до 6 років, що існував на момент народження , тини1. Ця допомога виплачується частинами: при на дженні дитини виплачується сума, еквівалентна дев'я*

1Розмір цієї допомоги визначається законом про Державний бюджет ип ноточ рік.

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

кратному розміру прожиткового мінімуму, протягом наступних 12 місяців — решта суми.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога виплачується на кожну дитину. Особам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, одноразова допомога при народженні дитини призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем їх проживання. Допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

У разі, коли один з батьків (усиновитель, опікун) застрахований у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, допомога виплачується за місцем роботи застрахованої особи за рахунок коштів соціального страхування у зв'язку тимчасовою втратою працездатності.

Допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається незастрахованій у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особі (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня її призначення до дня досягнення дитиною трирічного віку включно. Усиновителям та опікунам допомога призначається не раніше, ніж з дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.

Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії.

Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога для догляду за дитиною до досягнення

414

12.5. Державні допомоги сім'ям з дітьми

нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.

Призначення допомоги для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).

Матерям, які мають дітей віком до 3 років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років призначається в повному розмірі.

Вказана допомога непрацюючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом із нею.

Допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Розмір цієї допомоги визначається законом України про Державний бюджет на поточний рік у відсотках до прожиткового мінімуму.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні 6 місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначена допомога не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається на 6 місяців. Питання про продовження виплати допомоги вирішується на підставі заяви та довідки про місячні розміри аліментів і пенсії, що одержує опікун чи піклувальник на дитину. Вказана допомога призначається з місяця, в якому була подана заява з усіма не-

415

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

обхідними документами, та виплачується щомісяця до моменту досягнення дитиною 18-річного віку включно.

Виплата допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, припиняється у таких випадках:

—  звільнення від виконання обов'язків опікуна чи піклувальника;

— працевлаштування або взяття шлюбу дитиною до досягнення нею 18-річного віку;

— досягнення дитиною 18-річного віку.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні 6 місяців.

Покриття витрат на виплату допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Допомога на дітей одиноким матерям. Право на допомогу мають одинокі матері, одинокі усиновителі, матері або батьки дітей у разі смерті іншого з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на цих дітей пенсії у разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу. Якщо одинока мати уклала шлюб, то вона має право на отримання цієї допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови, що ці діти не були усиновлені.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання інших видів державної допомоги сім'ям з дітьми.

Вказана допомога призначається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму та сукупним доходом сім'ї на одну особу, але не менше 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, і виплачується до досягнення дитиною 18 років.

416

___________________________________________ 12.6. Житлові субсиЛЛ

12.6. Житлові субсидії

Наступним видом державних допомог є субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.

Субсидії — це адресні безготівкові державні допомоги, які надаються громадянам для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Субсидія призначається за умови, коли розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах норм споживання перевищує 20 % середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — 20 % річного сукупного доходу.

Якщо у житловому приміщенні зареєстровані і проживають тільки пенсіонери та інші непрацездатні громадяни або у числі тих, хто проживає, є неповнолітні діти, інваліди І та II груп і середньомісячний дохід на одного зареєстрованого не перевищує 50 % прожиткового мінімуму субсидія призначається за умови, що розмір плати за житлово-комунальні послуги становить понад 15 % сукупного доходу1.

Правовими ознаками субсидій є:

— безготівковий характер;

-   —безповоротність її отримання;

-   — адресність надання.

Право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі — субсидія) поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках) державного та громадського житлового фонду, в тому числі у гуртожитках, — на оплату користування житлом;

1Постанова Кабінету Міністрів України «Про новий розмір витрат на     продолжение

--PAGE_BREAK--оплету жит* лово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого те рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії» від 27 липня 1998 р.№ 1156//Офіційний вісник України. — 1998.— № 30. — Ст. 1129,

14 в 545

417

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

приватного житлового фонду та фонду житлово-будівельних (житлових) кооперативів — на оплату утримання житла; житлового фонду незалежно від форм власності — на оплату комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива1.

Субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначається у разі, коли житлове приміщення не забезпечується тепло- або газопостачанням.

Якщо для опалення житлового приміщення одночасно використовується тверде та рідке пічне побутове паливо і природний газ, субсидія надається тільки на один вид палива.

Субсидія призначається в межах встановлених норм користування житлово-комунальними послугами. При цьому норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 кв. м на наймача і кожного прописаного у житловому приміщенні (будинку) та додатково 10,5 кв. м на всіх тут прописаних, а для громадян, які проживають в однокімнатній квартирі, — на загальну площу незалежно від розміру квартири. За наявності більшої житлової площі або при використанні житлово-комунальних послуг у більшому за встановлені норми обсязі субсидія призначається лише на послуги і жилу площу в межах норми. На оплату житлово-комунальних послуг понад встановлені норми субсидія не надається.

Норми споживання населенням електроенергії та природного газу, на оплату яких надається субсидія, затверджені Кабінетом Міністрів України2. Щодо норм споживання

1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про спрощення порядку надання

населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21 жовтня 1995 р. № 848, в редакції постанови Кабінету Міністрів Українивід22 вересня 1997 р. № 1050 //Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 2. — Ст. 76.

2  Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження норм споживання

природного газу населенням уразі відсутності газових лічильників» від 8 червня 1996 р. № 619 // Зібрання постанов Уряду України. — 1996. № 13. — Ст. 360; Постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення тимчасових норм споживання населенням електроенергії та природного газу, на оплату яких надається субсидія» від 1 грудня 1995 р. № 959 / Зібрання постанов Уряду України — 1996. — № 4. — Ст. 112.

418

12.6. Житлові субсидії

скрапленого газу, твердого палива, на які нараховується субсидія, то вони визначаються місцевими органами державної виконавчої влади1.

Призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється відділами (управліннями) субсидій районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад.

У сільській місцевості приймання заяв з необхідними документами для призначення субсидій та передачу їх відповідним відділам (управлінням) субсидій здійснюють уповноважені особи, які визначаються виконавчими органами сільських і селищних рад.

Субсидії надаються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Вони розраховуються виходячи з кількості прописаних у житловому приміщенні (будинку) осіб, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу.

Кількість осіб визначається на початок місяця, в якому надійшло звернення за призначенням субсидії.

Сукупний дохід для призначення субсидії на оплату праці житлово-комунальних послуг обчислюється відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги2.

Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на основі середньомісячного, а для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — на основі річного сукупного доходу осіб, прописаних у житловому приміщенні (будинку).

Для громадян, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, кустарно-ремісничими промислами чи приватною практикою, середньомісячний доход визначається на підставі даних районних державних податкових адміністрацій за попередній

' Напр., Розпорядження Львівської облдержадміністрації «Про норми споживання населенням облаті скрапленого газу, твердого палива, на які нараховується субсидія» від 15 лютого 1999 р.

'Офіційний вісник України. — 2002. — № 6. — Ст. 272. ■ -^ і " <~ ■• ■■•

419

Розділ 12. Державні соціальні допомоги_________________________________

квартал, що передує місяцю звернення за призначенням субсидії.

Для обчислення доходу непрацюючих громадян, яким призначено пенсію вперше або якщо вони залишили роботу у період, за який враховуються доходи (3 місяці до звернення за призначенням субсидії), і не мають інших доходів, крім пенсії, на розсуд пенсіонера враховується середньомісячний доход за 3 місяці до звернення за призначенням субсидії або розмір призначеної щомісячної пенсії.

У разі, коли квартиронаймач є студентом, що навчається на денному відділенні вищого або професійно-технічного закладу освіти, час навчання в якому зараховується до трудового стажу, і його середньомісячний доход менший від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, у розрахунок субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива включається доход на рівні неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Для призначення субсидій громадяни подають до відділів (управлінь) субсидій заяву, в якій декларується наявність чи відсутність у володінні прописаних осіб житлового приміщення (будинку), транспортного засобу, самохідної машини або механізму та відомості про забезпеченість житловою площею та комунальними послугами, склад прописаних у житловому приміщенні (будинку), доходи кожного з прописаних.

Субсидії призначаються за умови пред'явлення розрахункових книжок, квитанцій або аналогічних документів про фактичну оплату житлово-комунальних послуг за попередній період. У разі наявності заборгованості з платежів за житлово-комунальні послуги субсидії призначаються за умови укладення угоди між наймачем (власником) і відділом (управлінням) субсидій або надавачем послуг про погашення

цієї заборгованості.

Термін погашення заборгованості визначається за угодою сторін виходячи з розміру боргу та середньомісячного доходу

420

______12.7. Державні допомоги особам, які постраждали внаслідок аварії...

на кожного прописаного у житловому приміщенні (будинку) громадянина. Залежно від цього встановлені такі терміни погашення заборгованості: якщо середньомісячний дохід на кожного прописаного до 48 грн — термін погашення заборгованості до 24 місяців; від 48,01 до 60 грн — до 18 місяців; від 60,01 до 80 грн — до 12 місяців; понад 80 грн — до 6 місяців.

Рішення про призначення або про відмову у призначенні субсидій приймається протягом 10 днів після подання заяви та всіх необхідних документів.

Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на 6 місяців, а на оплату природного газу, що споживається на індивідуальне опалення, — на опалювальний період, починаючи з місяця звернення за її призначенням чи перерахунком. Субсидія для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначається один раз на календарний рік за особистим зверненням громадян.

Розмір субсидії не може бути більшим від розміру житлово-комунальних платежів. При цьому власник або наймач житла повинен сплачувати визначений відсоток платежів.

12.7. Державні допомоги особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС

Важливою ланкою системи соціального захисту є державні допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Серед цих допомог необхідно виділити два їх види залежно від суб'єкта, який має на них право. Це — допомоги дітям та їхнім батькам, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії, а також допомоги та компенсації особам, які постраждали внаслідок цієї техногенної катастрофи.

До першої групи належать допомоги та компенсації, які виплачуються дітям та їхнім батькам, які віднесені до категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

421

Розділ 12. Державні соціальні допомоги_________________________________

Крім допомог потерпілим дітям та їхнім батькам, законодавством також передбачено виплата допомог та компенсацій особам, які віднесені до постраждалих осіб внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Серед них потрібно виділити компенсації громадянам за майно, втрачене у зв'язку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням. Такими є, зокрема:

1)  грошова компенсація у повному розмірі вартості жилих, дачних, садових будинків, гаражів, господарських будівель та споруд, яка здійснюється за цінами, встановленими на момент припинення права власності;

2) вартість сільськогосподарських тварин, що підлягають вимушеному забою з причини підвищеного радіоактивного забруднення, яка відшкодовується органами державного страхування в повному розмірі за страховими документами;

3)  вартість плодоягідних насаджень, посівів та незастра-хованих сільськогосподарських тварин;

4) вартість домашнього майна, яке за ступенем радіоактивного забруднення не може бути перевезено на нове місце проживання, за фактичною вартістю з урахуванням зносу, яка визначається органами місцевого самоврядування;

5)  витрати на влаштування місць загального користування садово-городніх товариств у сумі сплачених цільових внесків або за оцінкою Бюро технічної інвентаризації;

6) грошова компенсація у повному розмірі за цінами, встановленими на момент звернення щодо неї, громадянам, які не проживали на територіях радіоактивного забруднення, але одержали у спадщину майно (жилі, дачні, садові будинки, гаражі, господарські будівлі та споруди), яке не може бути перевезено із зазначених територій.

Компенсації за майно, втрачене у зв'язку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням, надаються один раз.

Крім вказаних допомог громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

424

______12.7. Державні допомоги особам, які постраждали внаслідок аварії...

— у зоні посиленого радіоекологічного контролю — ЗО % від мінімальної заробітної плати;

— у зоні гарантованого добровільного відселення — 40 % від мінімальної заробітної плати;

—  у зоні безумовного (обов'язкового) відселення — 50 % від мінімальної заробітної плати.

Особам, які стали інвалідами внаслідок Чоронобильської катастрофи, виплачуються також допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чоронобильської катастрофи», одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника з числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах:

— інвалідам І групи — 60 мінімальних заробітних плат;

— інвалідам II групи — 45 мінімальних заробітних плат;

— інвалідам III групи — ЗО мінімальних заробітних плат;

— дітям-інвалідам — 10 мінімальних заробітних плат;

—  сім'ям, які втратили годувальника, — 60 мінімальних заробітних плат;

— батькам померлого — ЗО мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам

виплачується різниця у компенсаціях.

Виплата здійснюється виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Порядок виплати вказаної допомоги регулюється положенням затвердженим Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи1.

1Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи «Про затвердження Положення про порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям за втрату годувальника від 31 грудня 1996 р. № 28 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 15. — Ст. 83.

425

Розділ 12. Державні соціальні допомоги_________________________________

Вказаним категоріям виплачується також щорічна допомога на оздоровлення:

— інвалідам І і     продолжение

--PAGE_BREAK--II груп — 5 мінімальних заробітних плат;

— інвалідам III групи, дітям-інвалідам — 4 мінімальні заробітні плати;

—   учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії — 5 мінімальних заробітних плат;

—  учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії — 3 мінімальні заробітні плати;

— кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, — 3 мінімальні заробітні плати;

— евакуйованим із зони відчуження у 1986 р., включаючи дітей, — 3 мінімальні заробітні плати.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав надається одна з них, за вибором особи.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Законодавством передбачено також здійснення доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення:

— у зоні безумовного (обов'язкового) відселення — 3 мінімальні заробітні плати;

— у зоні гарантованого добровільного відселення — 2 мінімальні заробітні плати;

— у зоні посиленого радіоекологічного контролю — 1 мінімальна заробітна плата.

12.8, Інші державні соціальні допомоги

Крім уже зазначених, до державних соціальних допомог належить і допомога на поховання.

Ця допомога виплачується сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, в день звернення за нею у разі смерті особи, яка не застрахована у системі соціального страхування.                                                                                                              ■,;-■

426

12.8. Інші державні соціальні допомоги

Розмір допомоги на поховання пенсіонерів, які не застраховані в системі соціального страхування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Допомога на поховання не виплачується у разі:

—  смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім'ї або іншою особою);

— викидня;

—  смерті осіб, поховання яких проводиться за рахунок коштів Державного бюджету.

Державна допомога на поховання призначається і виплачується органами соціального захисту за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Для оформлення допомоги на поховання органам, які призначають допомогу на поховання, подаються заява та довідка про смерть, видана органами реєстрації запису актів громадянського стану, а у разі смерті утриманця також довідка з місця проживання про перебування його на утриманні.

Для оформлення додаткової грошової допомоги на поховання додається довідка про склад сім'ї померлого та довідки про доходи кожного з членів сім'ї померлого або особи, яка здійснила поховання, за попередній квартал.

Ці документи передаються (або видаються на руки одержувачеві допомоги) у розрахункову частину цього органу для оформлення виплатних документів і проведення виплати допомоги на поховання або передачі виплатних документів органам, що проводять виплату (підприємствам зв'язку, банкам).

До інших видів допомог також можна віднести допомоги особам, яким виповнилося 100 і більше років, та допомоги біженцям.

Допомоги особам, яким виповнилося 100 і більше років, виплачуються, коли місячний розмір їхньої пенсії (з урахуванням усіх доплат до неї) не досягає визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездат-

427

Розділ 12. Державні соціальні допомоги_________________________________

ність. Така допомога надається з 1 жовтня 2002 р. у розмірі, який визначається як різниця між зазначеним прожитковим мінімумом та розміром пенсії (з урахуванням усіх доплат до неї)1.

Призначення допомоги здійснюють органи, які призначають пенсії. Виплата допомоги проводиться за рахунок коштів Державного бюджету.

У разі збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, органи, що призначають пенсії, провадять перерахунок допомоги з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Грошова допомога біженцям складається з одноразової грошової допомоги для придбання товарів першої потреби та одноразової грошової допомоги на відшкодування вартості переїзду до регіонального пункту тимчасового розміщення біженців, регіону тимчасового розселення біженців або до іншого місця, обраного біженцями для проживання2.

Розмір одноразової грошової допомоги для придбання товарів першої потреби становить: один неоподатковуваний мінімум доходів громадян на кожну особу, яка досягла 16 років; 60 % одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину віком до 16 років.

Одноразова грошова допомога для придбання товарів першої потреби виплачується двома частинами: 50 % — протягом 5 днів після прийняття рішення про надання зазначеної грошової допомоги, решта — протягом 10 днів після прибуття біженця до регіонального пункту тимчасового розміщення біженців, регіону тимчасового розселення біженців або до іншого місця, обраного біженцем для проживання і реєстрації в органі внутрішніх справ.

1 Постанова Кабінету Міністрів України «Про виплату державної допомоги особам,

яким виповнилося 100 І більше років» від 12 жовтня 2002 р. № 1532//Офіційний вісник України. — 2002. — № 42. — Ст. 1942.

2  Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання

біженцям грошової допомоги та пенсії» від 6 липня 1998 р. № І016 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 27. — Ст. 1001. і,-                .… ......

428

12.8. Інші державні соціальні допомоги

Розмір одноразової грошової допомоги на відшкодування вартості переїзду визначається виходячи з фактичної вартості проїзду до місця тимчасового проживання, але не більше вартості проїзду залізничним транспортом у плацкартному вагоні.

Для розгляду питання про надання грошової допомоги біженці можуть звернутися із заявами до органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем їх тимчасового проживання.

Якщо біженці мають засоби до існування в Україні, їм може бути відмовлено в наданні грошової допомоги.

Рішення про надання біженцю грошової допомоги або відмову в наданні такої допомоги приймається органом міграційної служби протягом 3 днів з дня подання заяви з усіма необхідними документами.

Державною допомогою є також разова грошова допомога ветеранам війни. Вона передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, учасникам бойових дій виплачується допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, інвалідам війни І групи — у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, II групи — восьми мінімальних пенсій за віком, III групи — семи мінімальних пенсій за віком, учасникам війни, нагородженим медалями і орденами колишнього СРСР за самовіддану працю і бездоганну службу у тилу в роки Великої Вітчизняної війни, — у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни — у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Вказана допомога виплачується щорічно до 5 травня. Розмір її встановлюється щорічно Законом України про Державний бюджет на поточний рік. Допомога виплачується органами праці і соціального захисту за місцем одержання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, — за місцем проживання.

Особливим видом державних допомог в Україні є стипендії Президента України дітям журналістів.

429

Розділ 12. Державні соціальні допомоги_________________________________

Право на стипендію мають діти до 18 років, а також діти-інваліди до 23 років. У разі, коли діти навчаються за денною формою у навчальних закладах, стипендії виплачуються до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років.

Рішення про призначення стипендій приймається Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України спільно з Національною спілкою журналістів України. Для прийняття рішення регіональні організації Національної спілки журналістів України подають необхідні документи, які передбачені порядком призначення стипендій Президента України дітям журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків, який затверджено Указом Президента України від ЗО квітня 2002 р. № 428/2002.

Стипендія призначається на один рік і виплачується щомісяця у розмірі мінімальної заробітної плати.

Після закінчення зазначеного строку стипендіат має право на повторне звернення щодо призначення стипендії.

Стипендії виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України незалежно від одержуваних стипендії у навчальному закладі, грошового утримання або пенсії.

Державною допомогою вважається і щомісячна державна допомога дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД. Згідно із Законом України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» право на щомісячну державну допомогу мають діти віком до 16 років, інфіковані вірусом імунодефіциту людини або хворі на СНІД, яким встановлено діагноз ВІЛ-інфекція або СНІД. Ця допомога виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України для Міністерства охорони здоров'я. Підставою для виплати щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, є списки інфікованих і хворих дітей, які готуються Міністерством охорони здоров'я щодо

430

12,8. Інші державні соціальні допомоги

кожної адміністративно-територіальної одиниці на підставі відповідної інформації Українського центру профілактики СНІДу і не пізніше 10 січня кожного року подаються за підписом заступника Міністра і начальника Головного управління економіки Міністерства охорони здоров'я головним лікарям, керівникам закладів, які визначені відповідальними за виплату допомоги.

Ця допомога виплачується у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нарешті, ще одним видом державних допомог молена вважати

    продолжение
--PAGE_BREAK--безкоштовне забезпечення продуктами дитячого харчування дітей перших двох років життя із малозабезпечених сімей. Вона виплачується у натуральному вигляді. Право на таку допомогу мають сім'ї з дітьми, які згідно із законодавством визнаються малозабезпеченими. Вони забезпечуються безкоштовним дитячим харчуванням згідно з нормами, встановленими органами охорони здоров'я. Видача безкоштовного харчування проводиться через молочні кухні та роздаткові пункти лікарень, поліклінік або через спеціалізовані магазини та відділи «Дитяче харчування» чи продовольчі магазини.

Для призначення державних соціальних допомог громадянину або уповноваженому представнику сім'ї необхідно звернутися до відповідного районного чи міського органу соціального захисту за місцем постійного проживання, якщо інше не передбачено спеціальним законодавством. При цьому подаються документи, які підтверджують його особу, а також документи, що засвідчують право громадянина на отримання відповідної державної допомоги.

З метою спрощення процедури призначення державних соціальних допомог наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22 липня 2003 р. затверджено форму заяви про призначення всіх видів соціальних допомог.

Орган, який призначає допомоги, зобов'язаний у визначений законом строк розглянути подані документи і прийняти рішення про надання або відмову у наданні державної соціальної допомоги. Рішення про відмову у наданні допомоги

431

Розділ 12. Державні соціальні допомоги

повинно бути мотивованим. У необхідних випадках орган, який призначає допомогу, може за погодженням з отримувачем допомоги провести обстеження його доходів та побутових умов.

Повідомлення про призначення державної соціальної допомоги або відмова у її призначенні надається заявникові у письмовій формі разом з поясненням порядку її оскарження.

Запитання для самоконтролю

1.  Дайте визначення поняття «державна соціальна допомога». У

чому полягає відмінність державних допомог від інших виплат у системі соціального забезпечення?

2. Які види державних соціальних допомог ви можете назвати? За

якими критеріями їх можна класифікувати?

3. Як визначається розмір допомоги малозабезпеченим сім'ям?

4. Хто є суб'єктом права на отримання субсидій на оплату житлово-

комунальних послуг?

5. Як обчислюється сукупний дохід сімей — одержувачів соціаль-

ної допомоги?

6.   Назвіть розміри різних видів державних допомог сім'ям з

дітьми.

7. Назвіть суб'єктів отримання допомоги особам, які не мають пра-

ва на пенсію.

8. Назвіть підстави відмови у призначенні різних видів державних

соціальних допомог.

Література

1. Иванова Р. И., Тарасова В. А. Пособия по соціальному обеспече-

нию. — М.: Юрид. лит. — 1997.

2. Статків Б. І. Юридичні факти в праві про допомоги / Проблеми

права: науково-практичний збірник. — Вип. 1. — Чернігів: Юрист, 1997. — С. 22-42.

3. Стичинський Б. Соціальний захист громадян: проблеми І гаран-

тії // Право України. — 1993. — Хе 3.

432

— .-*■**---------------------------------------------------------------------------------------------.......___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

щя

■ ДО                                         і

:*€< -^                               ...

Л''

.- ;$л

Розділ 13 Соціальні пільги

13.1. Поняття та ознаки соціальних пільг, їх класифікація

Чинне законодавство не містить визначення соціальних пільг, хоч сам термін вживається і в літературі, і в правових актах доволі часто. Загалом правова база, якою регулюються відносини забезпечення громадян державними пільгами, налічує понад 25 законів Верховної Ради України та актів Кабінету Міністрів України.

Спроба обґрунтувати юридичну природу пільг, визначити їх була зроблена науковцями різних галузевих дисциплін — трудового, цивільного, адміністративного, фінансового та інших правничих наук. Майже всі вони виходять з того, що державними пільгами є повне або часткове звільнення громадян від виконання обов'язку чи надання їм додаткових прав.

Для характеристики соціальних пільг важливо виділити їх основні ознаки.

По-перше, пільги спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб'єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Метою встановлення пільг є соціальний захист, поліпшення становища окремих категорій громадян.

По-друге, вони є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та виступають способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх спеціального правового статусу. Так, для певних категорій громадян вста-

433

Розділ 13. Соціальні пільги

новлені правила, які полегшують вступ до навчальних закладів, гарантують безплатний проїзд у громадському транспорті, зменшують розмір оплати житлово-комунальних послуг тощо.

По-третє, соціальні пільги виступають правомірними винятками виконання особою обов'язків, передбачених законодавством.

І, по-четверте, вони закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціального правового статусу певних категорій громадян.

Незважаючи навіть на ці єдині для всіх соціальних пільг ознаки, система їх є доволі неоднорідною.

Зазвичай пільги виділяють за їх галузевою належністю. [ Провідну роль за таким поділом відіграють пільги у сфері соціального захисту населення. Одні з них надаються громадянам, які з огляду на життєві обставини потребують особливої уваги до себе. За своєю природою ці пільги є частиною дер- ~ жавної системи соціального забезпечення. Інший вид пільг і пов'язаний із службовим статусом особи чи видом її трудової З діяльності. З урахуванням цих двох спрямувань державних | пільг можна виділити соціальні та професійні пільги.

Необхідність такого розмежування зумовлена науковою та законодавчою дискусією щодо доцільності збереження чи скасування державних пільг та визначення політики держави щодо їх забезпечення. Проблема полягає у тому, аби визначитись: збереження державних пільг є обов'язком чи правом держави щодо певних суб'єктів, яким такі пільги призначені? З цього приводу навіть було порушено справу, яку розглядав Конституційний Суд України про визнання неконституційними положення законів України «Про Державний бюджет на 2001 рік» та «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»1. Вказаними законами призупинялась дія

1Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».

434

13.1. Поняття та ознаки соціальних пільг. їх класифікація

всіх пільг громадян. Можливо, саме розмежування пільг на соціальні та професійні дозволить обґрунтувати природу цих пільг та визначити роль держави щодо їх забезпечення.

Соціальними пільгами є ті, що надаються для життєзабезпечення громадян у зв'язку із зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги належать до видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є: 1) настання соціального ризику за обставин, передбачених у законодавстві; 2) наявність у особи особливих заслуг перед державою, пов'язаних з такими публічними подіями державного чи міжнародного значення, як воєнні дії, техногенні катастрофи, стихійні лиха тощо.

Отже, соціальна пільга — це законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від виконання нею свого обов'язку або надання їй додаткових прав при настанні соціального ризику чи за наявності у такої особи значних заслуг перед державою, пов'язаних з певними публічними подіями.

Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони надаються незалежно від того, одержує особа пенсію, допомоги чи заробітну плату. їх роль полягає у забезпеченні додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заробітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Збереження соціальних пільг є обов'язком держави. Вона повинна забезпечити громадянам доходи не нижче від базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму. Якщо ж сукупний дохід громадян перевищує вартісну величину прожиткового мінімуму, держава звільняється від такого обов'язку.

На відміну від соціальних, професійними вважаються пільги, які не залежать від настання соціального ризику і пов'язані з професійною діяльністю їх одержувачів. Вони нада-

435

Розділ 13. Соціальні пільги______________________________________________

ються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо) та є додатковим стимулом, заохоченням таких працівників до належного виконання ними своїх трудових обов'язків або компенсацією за відповідні умови праці. Професійні пільги не є видом соціального забезпечення, а отже, не можуть бути предметом нашого розгляду. Збереження професійних пільг — це лише право держави, а не її обов'язок.

Як засвідчують розрахунки Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом — 31 % населення; за професійною ознакою — 13,8 % .

Система соціальних пільг в Україні (у кількісному еквіваленті) є доволі розвиненою. Проте рівень соціальної захищеності населення все ще залишається недостатнім. До недоліків сучасної державної системи соціальних пільг можна

віднести:

1)   відсутність системного нормативно-правового акта, яким би комплексно визначались підстави, суб'єкти, види та механізм надання соціальних пільг;

2)  недосконалість механізму надання пільг, оскільки реально ними можуть скористатися не всі, хто має на них право (наприклад, правом безоплатного проїзду міським транспортом користуються лише пенсіонери, які проживають у місті; натомість сільські жителі таку пільгу практично використовувати не можуть);

3)  відсутність спеціальної системи моніторингу доходів сімей, а тому важко визначити тих осіб, яким забезпечення є найбільш необхідним;

4)   підприємства та організації, на які покладається обов'язок надання пільг, не мають єдиної методики обчислення фактичної вартості окремих видів пільг та методики обліку наданих пільг. Відсутня також статистична звітність щодо фактичної вартості пільг та стану їх фінансування.

436

13.2. Пільги на житлово-комунальні послуги

Усі соціальні пільги, передбачені чинним законодавством, поділяються на окремі види. При цьому критерії такого поділу є найрізноманітнішими.

Зокрема, диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб'єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім'ям; особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; реабілітованим особам, пенсіонерам, інвалідам, дітям-інвалідам та ін.

    продолжение

--PAGE_BREAK--За терміном надання соціальні пільги можна класифікувати на: постійні, що надаються впродовж тривалого часу; тимчасові, що надають на певний обумовлений період. Окремо виділяють так звані надзвичайні пільги. Вони надаються у зв'язку з певними обставинами.

За ступенем персоніфікації соціальні пільги поділяють на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг). З огляду на періодичність виплати виділяють одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла) пільги.

І нарешті, за змістом усі соціальні пільги можна поділити на: житлово-комунальні, медико-реабілітаційні, транспортні, соціально-побутові, пенсійні та соціально-трудові.

13.2. Пільги на житлово-комунальні послуги

Житлово-комунальні послуги — це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Найбільш поширеною пільгою у сфері житлово-комунальних послуг є звільнення або зменшення плати за житло та (або) комунальні послуги.

437

Розділ 13. Соціальні пільги______________________________________________

Потрібно зазначити, що при наданні пільг щодо оплати за житло враховується не вся площа будинку (квартири), а лише в межах норми, яка є однаковою для всіх громадян: 21 кв. м опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні і має право на зниження оплати, та додатково 10,5 кв. м на сім'ю.

До комунальних послуг належать: водопостачання, включаючи постачання водою для господарсько-побутових потреб; гаряче водопостачання; користування тепловою енергією; вивезення побутових відходів; водовідведення, включаючи обслуговування вигрібних ям загального та особистого користування в садибах житлових будинків; газ, у тому числі зріджений, що використовується для опалення житлових приміщень, підігріву води в будинках, які не мають централізованого гарячого водопостачання; користування електроенергією.

Пільги щодо плати за користування електроенергією в гаражах, дачних будинках і на садових ділянках не надаються, за винятком тих випадків, коли споруди розташовані на присадибних ділянках за місцем проживання.

Повністю від оплати за житло та комунальні послуги незалежно від форми власності житлового фонду, а також від плати за користування позавідомчою охоронною сигналізацією житла звільняються особи, які мають особливі заслуги перед державою, а також члени їхніх сімей, які проживають спільно з ними. Зазначена пільга зберігається за дружиною (чоловіком), батьками померлих Героїв Радянського Союзу; повних кавалерів ордена Слави; нагороджених чотирма і більше медалями «За відвагу»; Героїв Соціалістичної Праці та повних кавалерів ордена Трудової Слави, незалежно від часу їх смерті.

Правом на зниження плати за користування житлом чи комунальними послугами користуються: 1) інваліди війни — у розмірі 100 % вартості оплати за користування житлом чи комунальними послугами; 2) учасники бойових дій та особи, які прирівняні до них, — 75 %; 3) учасники війни та

438

13.2. Пільги на житлово-комунальні послуги

особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» — 50 %.

Сім'ям інвалідів війни, учасників бойових дій та осіб, які прирівнюються до них, — 75 %; сім'ям учасників війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у складі яких є лише непрацездатні особи, надається відповідна знижка (100 %, 75 %, 50 %) за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі — 42 кв. м на кожну особу, яка має право на знижку, та 21 кв. м на сім'ю.

Оплата за житло та комунальні послуги знижується на 50 % також: 1) реабілітованим громадянам; 2) громадянам, які належать до І та II категорій постраждалих від Чорнобильської катастрофи; 3) дружині (чоловікові) померлих громадян (які належать до категорії постраждалих від катастрофи); 4) дружині (чоловікові) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до III категорії, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; 5) опікуну (на час опікунства) дітей померлих громадян, які належать до І, II, III категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи); 6) ді-тям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Громадяни, які належать до III і IV категорій постраждалих від Чорнобильської катастрофи, мають право на відшкодування 50 % вартості палива, придбаного в межах встановлених норм, якщо вони проживають у будинках, що не мають центрального опалення, на час постійного проживання або постійної роботи (навчання) у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Пільги при оплаті за користування житлом та комунальними послугами іншим категоріям громадян (наприклад, інвалідам загального захворювання) законодавством не передбачені, але органи місцевого самоврядування можуть на-

439

Розділ 13. Соціальні пільги

давати додаткові пільги малозабезпеченим верствам населення за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Ще однією пільгою, яка надається у сфері житлово-комунальних послуг, є першочергове або позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Підстави для визначення громадян, які потребують поліпшення житлових умов, передбачені ст. 34 Житлового кодексу Української РСР. Тут, зокрема, встановлено, що правом позачергового забезпечення житлом користуються інваліди війни та особи, на яких поширюється Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким самим правом користуються громадяни, які належать до І та II категорій постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Крім загальних підстав для цієї категорії громадян, правовою підставою потреби поліпшення житлових умов є забезпечення їх житлом нижче рівня середнього забезпечення громадян у відповідному населеному пункті, або проживання у комунальних квартирах (п. 10 ст. 20, п. 1 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Особам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи; сім'ям, що втратили годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи або мають дитину-інваліда, інвалідність якої є наслідком цієї катастрофи надається додаткова жила площа у вигляді окремої кімнати. Відсутність окремої кімнати є підставою для взяття такої сім'ї на квартирний облік. Порядок надання додаткової жилої площі особам, які внаслідок Чорнобильської катастрофи, перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітям-інвалідам, які потребують особливого догляду, та сім'ям, що втратили годувальника з числа осіб, які належать до І категорії, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 р. (№ 1589).

Якщо особа (сім'я) виявляє бажання залишити за собою займане приватизоване житло, їй надається інше житло, але

440

13.2. Пільги на житлово-комунальні послуги

площею, що не є більшою за різницю між загальною площею житла, на яке має право ця особа (сім'я), і тим, яке вона займає фактично.

Першочергово забезпечуються житлом учасники бойових дій та особи, прирівняні до них; учасники війни; ветерани військової служби; інваліди з дитинства І та II груп, які мають захворювання, наведені у переліку захворювань, затвердженому Міністерством охорони здоров'я України.

Правом першочергового поліпшення житлових умов із наданням при цьому додаткової жилої площі до 20 кв. м користуються особи, які мають особливі заслуги перед державою. Пільгою щодо поліпшення житлових умов особа (сім'я) може скористатись тільки один раз.

Наступним видом житлово-комунальних пільг є надання бюджетних кредитів та позик на індивідуальне житлове будівництво.

За чинним законодавством правом для одержання позики на індивідуальне житлове будівництво, реконстукцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років, починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва, мають інваліди війни, учасники війни, учасники бойових дій та особи, що прирівнюються до них.

Право одержання безпроцентної позики на індивідуальне житлове будівництво з погашенням 50 % (25 %) позики за рахунок Державного бюджету, а також безпроцентної позики для будівництва садових будинків та благоустрою садових ділянок, будівництва індивідуальних гаражів незалежно від того, кому з членів сім'ї відведено земельну ділянку, мають громадяни І та II категорій постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

Безпроцентна позика для індивідуального житлового будівництва надається також громадянам, які належать до III категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС.

441

Розділ 13. Соціальні пільги

Особи, які мають особливі заслуги перед державою, та особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», користуються пільгою щодо безкоштовного капітального ремонту жилих будинків (квартир), які є їх власністю, або їм компенсують витрати на його проведення при виконанні ремонтних робіт власними силами відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції.

Правом на безоплатну приватизацію житла незалежно від розміру його загальної площі користуються:

1) громадяни, які згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» належать до І або II категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи; дружина (чоловік) померлих із числа учасників ліквідації наслідків аварії, віднесених до III категорії; громадяни, які відпрацювали на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менш як 5 років (це право поширюється лише на житлові приміщення, які вони займають у цій зоні);

2) громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-інтернаціоналісти, інваліди І і II груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, ветерани військової служби та репресовані особи, що були реабілітовані згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;

3) сім'ї осіб, що загинули при виконанні державних і громадських обов'язків та на виробництві;

4) сім'ї, що мають трьох і більше дітей.

13.3. Медико-реабілітаційні соціальні пільги

Однією з пільг у сфері медико-реабілітаційного забезпечення є право на безоплатне або пільгове придбання ліків (постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1303). Таким правом, зокрема, наділені:

442

13.3. Медико-реабілітаційні соціальні пільги

1) особи, яким передбачено безоплатне відпускання лікарських засобів згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Це — інваліди війни, учасники бойових дій, учасники війни, особи, які мають особливі заслуги перед державою, а також інші особи, на яких поширюється чинність цього Закону;

2) особи, які мають особливі трудові заслуги перед державою відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

3) особи, яким передбачено безоплатне відпускання лікарських засобів згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Це громадяни, які віднесені до І-УІ категорії постраждалих та діти, які належать до потерпілих;

4)  пенсіонери з числа колгоспників, робітників, службовців, які одержують пенсію за віком, у зв'язку з інвалідністю та в разі втрати годувальника у мінімальних розмірах (за винятком осіб, які одержують пенсію на дітей у разі втрати годувальника);

5) діти віком до трьох років;

6) діти-інваліди до 18 років;

7) діти віком до 18 років, які перенесли у 1988 р. хімічну інтоксикаційну алопецію у м. Чернівцях;

8)  дівчата-підлітки і жінки з протипоказаннями вагітності, а також жінки, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (забезпечуються безоплатно засобами контрацепції відповідно до Національної програми планування сім'ї, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1995 р. № 736).

Крім названих категорій осіб, у спеціальному додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1303 визначено перелік захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби відпускаються безоплатно. До них належать: онкологічні захворювання, гемато-

443

Розділ 13. Соціальні пільги

логічні захворювання, діабет (цукровий і нецукровий), ревматизм, пухирчатка, туберкульоз, дизентерія, дитячий церебральний параліч, бронхіальна астма та деякі інші види захворювань.

Лікарські засоби за наявності в особи вказаних захворювань відпускаються безоплатно лише в разі амбулаторного лікування основного захворювання, за яким надано пільги. Наприклад, якщо особа хворіє на бронхіальну астму і лікує саме цю хворобу, то ліки за рецептом лікаря їй відпускатимуться безкоштовно. Якщо ця сама особа лікується від грипу, то ліки їй відпускаються за загальними правилами, тобто за оплату.

Особи, хворі на СНІД та ВІЛ-інфіковані, незалежно від основного захворювання мають право на безоплатне відпускання лікарських засобів за наявності у них будь-яких інших захворювань.

Законодавством передбачено також пільговий (з оплатою 50 % їхньої вартості) продаж лікарських засобів. Зокрема, при амбулаторному лікуванні на умовах пільгового продажу відпускаються лікарські засоби за рецептами лікарів:

1)  інвалідам І та II груп унаслідок трудового каліцтва, професійного або загального захворювання;

2)  інвалідам з дитинства І та II груп;

3)  дітям віком від 3 до б років;

4)  особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами;

5)  особам, нагородженим знаком «Почесний донор України» та «Почесний донор СРСР» відповідно до Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Безкоштовно або на пільгових умовах хворим відпускаються лікарські засоби вітчизняного та іноземного виробництва згідно з переліком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок закупівлі лікарських засобів закладами та установами охорони здоров'я, що

444

13.3. Медико-реабілітпаційні соціальні пільги

фінансуються з бюджету» від 5 вересня 1996 р. № 1071 (всього понад 2000 найменувань).

Дітям-інвалідам віком до 18 років лікарські засоби відпускають за рецептами лікарів незалежно від місця проживання цих дітей, але в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Витрати, пов'язані з оплатою вартості лікарських засобів, покладено на органи охорони здоров'я за місцем, де ці ліки фактично відпускаються.

Важливою пільгою, яка також належить до медико-ре-абілітаційних пільг, є     продолжение

--PAGE_BREAK--безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування та виплата компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне лікування1.

Інваліди війни забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування безоплатно позачергово щороку з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Учасники бойових дій мають першочергове право на їх одержання.

Учасники війни та особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», забезпечуються путівками один раз на два роки в міру їх надходження та мають переважне право на їх одержання.

Інваліди від загального захворювання, інваліди внаслідок репресій, а також пенсіонери з числа репресованих, які були реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», ветерани праці, інваліди з дитинства, багатодітні матері, які удостоєні звання «Мати-героїня» або нагороджені орденом «Материнська Слава», мають переважне право на отримання путівки.

Усі інші пенсіонери забезпечуються путівками згідно з чергою на загальних підставах, але не частіше ніж один раз упродовж двох календарних років.

1Санаторно-курортне лікування громадян є одним із видів соціального обслуговування в Україні, а відтак загальні положення щодо забезпечення громадян санаторно-курортними путівками читайте у відповідному розділі цього навчального посібника.

445

Розділ 13. Соціальні пільги

Грошова компенсація за санаторно-курортні путівки для інвалідів війни та компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування для учасників бойових дій, учасників війни, осіб, на яких поширюється Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та ветеранів праці за їх бажанням виплачується за умови перебування таких осіб на обліку для одержання путівки в органах праці та соціального захисту.

Надання санаторно-курортних путівок особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, або одержання компенсації замість них здійснюється згідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зокрема, ті з них, які належать до І категорії, мають право на позачергове щорічне безоплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання грошових компенсацій у розмірі середньої вартості путівки. Особам II категорії путівки надаються на тих же умовах, але першочергово. А потерпілі III та VI категорій мають право на першочергове щорічне забезпечення пільговою санаторно-курортною путівкою чи одержання за їх бажанням компенсації в розмірі 70 % (50 %) середньої вартості путівки. Всі інші потерпілі від аварії на ЧАЕС мають право на щорічне безплатне забезпечення їх путівками для оздоровлення строком до двох місяців.

Інваліди І групи всіх категорій при направленні на санаторно-курортне лікування забезпечуються, крім того, путівкою на супровідну особу в разі наявності відповідного висновку лікувально-профілактичного закладу про необхідність супровідника.

13.4. Пільги у сфері транспортного обслуговування населення

Однією із найбільш поширених пільг у сфері транспортного обслуговування населення є право безкоштовного проїзду громадян усіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту.

446

13.4. Пільги у сфері транспортного обслуговування населення

Так, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» правом на безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування у сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області за місцем проживання користуються ветерани війни та особи, на яких поширюється чинність цього Закону.

Правом безоплатного користування внутріміським транспортом (трамваєм, автобусом, тролейбусом, метрополітеном, водними переправами) та поїздами приміського сполучення, а у сільській місцевості — автобусами внутріобласних ліній користуються особи, які мають особливі заслуги перед державою.

Репресовані громадяни, що були реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», мають право на пільгу щодо безоплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі) та на автомобільному транспорті загального користування (крім таксі) у сільській місцевості в межах адміністративного району.

Безоплатно користуються всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі):

1)   громадяни, що належать до І категорії; учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС II категорії; діти, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою;

2)  пенсіонери за віком та інваліди, незалежно від причин інвалідності (крім метрополітену);

3) діти-сироти, що виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах.

Правом безкоштовного проїзду всіма видами міського, приміського та міжміського транспорту користуються учасники Великої Вітчизняної війни та особи, що прирівняні до них відповідно до Міжурядової угоди держав — учасниць СНД «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для

447

Розділ 13. Соціальніпільги

інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них» від 12 березня 1993 р.

Пільгою безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України (туди і назад) автомобільним, повітряним, залізничним, водним транспортом з правом першочергового придбання квитків користуються громадяни, що належать до І категорії, та з 50 % знижкою вартості проїзду — особи,; які належать до II категорії.

Інвалідам війни І та II груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) всіма видами транспорту, а особам, які супроводжують інвалідів І групи (не більше одного супроводжуючого) — 50 % знижка вартості проїзду один раз на рік (туди назад).

Інвалідам III групи надається право безплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) з 50 % знижкою вартості проїзду.

Інвалідам війни та особі, яка супроводжує у поїздках інваліда І групи надається право користування міжміським транспортом у період з 1 жовтня по 15 травня з 50 % знижкою вартості проїзду без обмеження кількості поїздок.

Безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) усіма видами транспорту або проїзд один раз на рік з 50 % знижкою передбачено для учасників бойових дій, учасників війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Правом безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) у двомісному купе спальних вагонів швидких і пасажирських поїздів, водним транспортом у каютах першого класу експресних і пасажирських ліній, повітряним або міжміським транспортом користуються особи, які мають особливі заслуги перед державою.

Правом на 50 % знижку вартості проїзду в осінньо-зимовий період залізничним транспортом користуються інваліди з дитинства І та II групи. Аналогічна знижка надається також не більше як одному супроводжуючому інваліда І групи.

448

_______________ 13.5. Соціально-трудові та соціально-побутові пільги

Пільгові перевезення здійснюються пасажирськими перевізниками всіх форм власності та підпорядкування.

13.5. Соціально-трудові та соціально-побутові пільги

Найбільш поширеною соціально-трудовою пільгою є поза-конкурсне зарахування до вищих навчальних закладів при одержанні позитивних оцінок.

Умови прийому до вищих навчальних закладів України затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 1 лютого 2006 р. № 7 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 лютого 2006 р. № 111/11985).

Ними, зокрема, передбачено, що правом позаконкурсного зарахування, при одержанні вступних оцінок не нижче середнього рівня (4-12 балів за 12-бальною шкалою оцінювання знань) користуються:

—  особи, яким Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надане таке право;

—  діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків;

— інваліди І та II груп та діти-інваліди віком до 18 років, яким не протипоказане навчання за обраною спеціальністю;

— особи, яким Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надане таке право;

— діти, чиї батьки загинули або стали інвалідами на вугледобувних підприємствах, при вступі на навчання за гірничими спеціальностями;

— діти військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, працівників правоохоронних органів, які загинули під час виконання службових обов'язків.

Різновидами соціально-трудових пільг також вважаються:

—  право позачергового працевлаштування за спеціальністю;

— переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату та на працевлаштування в разі ліквідації підприємства;

15 6-545

449

Розділ 13. Соціальні пільги

— підвищений розмір виплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності;

—  використання щорічної відпустки у зручний для працівника час та ін.1

Систему соціально-побутових пільг становлять: 1) безкоштовне або пільгове встановлення телефонів; 2) безкоштовне або пільгове користування телефоном.

Першочергове (позачергове) і безкоштовне встановлення телефонів передбачено для осіб, які мають особливі заслуги перед державою, а також інвалідів війни.

Позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів з оплатою у розмірі 20 % від тарифів вартості основних та 50 % — додаткових робіт передбачено для учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та учасників війни.

Встановлення телефону позачергово з оплатою 50 % вартості робіт передбачено для осіб І категорії та сім'ї, що має дитину-інваліда, якій встановлено інвалідність, пов'язану з катастрофою на ЧАЕС. Громадянам, що належать до II категорії постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, телефони встановлюються на тих же умовах, але першочергово.

Правом безкоштовного користування телефоном наділені особи, які мають особливі заслуги перед державою. Крім того, 50% знижка за користування телефоном законодавством встановлена для: 1) громадян, які належать до І та II категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС; 2) дружини (чоловіка) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що належать до III категорії, смерть яких пов'язана з цією катастрофою; 3) опікуна (на час опікунства) дітей померлих громадян; 4) сім'ям, що мають дитину-інваліда, якщо інвалідність пов'язана з катастрофою на ЧАЕС; 5) учасників бойових дій; 6) інвалідів війни; 7) учасників війни; 8) осіб, на яких поширюється Закон України

Детальніше вони вивчаються в курсі «Трудове право України».

450

13.5. Соціально-трудові та соціально-побутові пільги

«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 9) інвалідів І та II групи; 10) сім'ї, у яких є два або більше інвалідів.

До соціально-побутових пільг також належать права на: безоплатне або пільгове забезпечення автомобілем; позачергове влаштування до закладів соціального захисту, а також на обслуговування службами соціального захисту вдома; надання безпроцентної позики для організації підприємницької діяльності, селянського господарства тощо.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Запитання для самоконтролю

1.  Дайте визначення поняття «соціальні пільги». Визначте місце

соціальних пільг у системі державних пільг в Україні.

2.  Які недоліки сучасної системи соціальних пільг? Обґрунтуйте

шляхи її реформування.

3. Визначте критерії класифікації соціальних пільг.

Література

1.  Камаев И. А. Роль льгот в правовом регулировании труда рабо-

чих и служащих: Автореф. дисс.… канд. юрид. наук. — М., 1984.

2. Крьілатьіх Е. Р. Роль льгот в праве социального обеспечения //

Вестник МГУ. — Серия 11. Право. — М., 1988. — № 2. — С. 91-94.

3. МалькоА. В. Льготная и поощрительная правовая политика. —

СПб: Юрид. центр Пресе, 2004. — 233 с.

4.  Морозова М. С. Льготьі в российском праве (вопросьі теории и

практики): Дисс.… канд. юрид. наук. — Саратов, 1999.

5.  Синчук С. М. Соціальні пільги як вид соціального забезпечен-' ня // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конфе-

,, ренції. — Л., 2003. — С. 356-359.

451

Розділ 14

Соціальне обслуговування

14.1. Поняття, види та принципи соціального обслуговування

Важливою складовою соціального забезпечення є соціальне обслуговування. Воно охоплює всі види діяльності державних органів, що спрямовані на підтримку осіб похилого віку, непрацездатних, сімей, які мають дітей, а також деяких інших категорій громадян. Соціальне обслуговування має комплексний характер і виражається у наданні різного виду соціальних послуг, спрямованих на задоволення тих потреб громадян, що зумовлені хворобою, інвалідністю, старістю, вихованням дітей та іншими соціальними ризиками.

Соціальне обслуговування в Україні визначається одним із напрямів діяльності держави у сфері соціального захисту населення. Реформування системи соціального обслуговування спрямовується на вироблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування соціального обслуговування. Держава постійно дбає про забезпечення гарантій прав громадян у цій сфері.

У навчальній літературі існує чимало варіантів визначення соціального обслуговування як виду соціального забезпечення. Переважно всі вони виходять із того, що це є діяльність соціальних служб, яка спрямована на соціальну підтримку та надання різного виду послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації і реабілітації громадян, які перебувають у важких життєвих обставинах1.

У Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р.2 міститься визначення соціального обслуговування. Це — робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійність та різнобічний розвиток особи шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг. Щоправда, у цьому визначенні відсутня вказівка на те, хто має здійснювати соціальне обслуговування, а також на підставу його надання.

Вже у Законі України «Про соціальні послуги» соціальне обслуговування розглядається як система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності3. Цей варіант визначення соціального обслуговування може вважатися цілком прийнятним.

Право на соціальне обслуговування мають громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Більш детально законодавство України називає наступних суб'єктів, яким надається соціальне обслуговування. Це:

1) особи похилого віку, які не можуть себе самостійно обслуговувати;

2) діти;

3) інваліди або інші особи, які втратили працездатність;

4) малозабезпечені сім'ї;

5) безробітні;

6) особи, які постраждали від техногенних катастроф.

Основною підставою для надання соціального обслуговування є складна життєва обставина. Саме з таким поняттям чинне законодавство пов'язує право на отримання соціальних послуг. Соціальні ризики, які зазвичай виступають підставою права на соціальне забезпечення, не використовуються для призначення соціальних послуг. Для "їх надання необхідно, щоб особа потребувала таких послуг за станом здоров'я або ж з інших причини. Якщо рівень доходів у інваліда виявиться вищим за встановлений державою прожитковий мінімум, то, очевидно, що йому не потрібні соціальна реабілітація й адаптація, тобто він не матиме права на надання соціальних послуг. Отже, «складна життєва обставина» як підстава для отримання соціальних послуг становитиме юридичний факт, що матиме значення лише за наявності відповідних причин, які нерідко виникають під впливом соціального ризику. Причинами виникнення складних життєвих обставин можуть бути: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо.

Згадуваний уже Закон України «Про соціальні послуги» визначає складні життєві обставини як «обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно».

Потрапивши у складні життєві обставини особа втрачає засоби до існування, внаслідок чого стає малозабезпеченою, потребує лікування, не може самостійно себе обслуговувати, а тому виникає потреба надання їй соціального обслуговування.

За чинним законодавством органами, що надають відповідні види соціального обслуговування, є державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, юридичні особи, які утворені відповідно до законодавства і не ставлять за мету одержання прибутку. Соціальне обслуговування може також надаватися фізичними особами.

Соціальне обслуговування застрахованим громадянам надається органами відповідних фондів загальнообов'язкового соціального страхування. Що ж до незастрахованих громадян, а також тих випадків, коли соціальне обслуговування надається не у зв'язку із соціальним страхуванням, то його здійснюють відповідні державні та уповноважені державою органи. Це — територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; відділення соціальної допомоги вдома; спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів; дитячі будинки-інтернати; будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; геріатричні пансіонати; пансіонати для ветеранів війни і праці; психоневрологічні інтернати тощо.

Основними принципами, на яких базується соціальне обслуговування в Україні, є:

— адресність, яка полягає у наданні соціального обслуговування конкретним особам, а не певним категоріям осіб. Обов'язок виявляти осіб, які потребують того чи іншого виду соціальних послуг, покладено на органи соціального захисту та органи освіти;

—   орієнтація соціального обслуговування на індивідуальні потреби осіб, які його потребують. У кожному конкретному випадку перелік соціальних послуг визначається залежно від потреб особи;

—  пріоритет заходів по соціальній адаптації осіб, які потребують соціального обслуговування. Завданням соціального обслуговування є створення умов для повноцінного життя непрацездатних осіб та осіб, які не можуть себе обслуговувати, а також освітня та професійна підготовка неповнолітніх;

—  добровільність. Соціальне обслуговування здійснюється на основі добровільного звернення громадянина або інших осіб, які представляють його інтереси. У будь-який час особа може відмовитися від отримання соціальних послуг;

—   пріоритетність надання соціальних послуг неповнолітнім, а також особам, які не можуть себе обслуговувати за станом здоров'я, при відсутності інших осіб, які повинні їх доглядати або утримувати. Цим категоріям осіб соціальні послуги надаються безплатно;

— конфіденційність. Відомості особистого характеру, які стали відомими працівникам установі закладів соціального обслуговування при наданні соціальних послуг становлять професійну таємницю і не підлягають розголошенню.

Соціальне обслуговування зазвичай здійснюється у формі надання соціальних послуг, а подекуди й у формі матеріальної підтримки. Соціальні послуги можуть бути різноманітними за своїм характером. Найчастіше їх розглядають як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Залежно від мети надання соціальні послуги поділяють на: соціально-побутові, соціально-медичні, психологічні, психолого-педагогічні, соціально-економічні, правові, послуги по соціальній і професійній реабілітації та адаптації, послуги з працевлаштування та інформаційні послуги.

Рідше соціальне обслуговування здійснюється у вигляді матеріальної підтримки. Вона полягає у наданні особі, яка перебуває у складних життєвих обставинах, матеріальних благ: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття, та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Ще рідше соціальне обслуговування здійснюється як надання грошової допомоги чи грошової компенсації.

Соціальне обслуговування фінансується, як правило, за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів. Однак такі види соціального обслуговування, як соціальна реабілітація інвалідів, санаторно-курортне лікування, забезпечення протезно-ортопедичними виробами і забезпечення засобами пересування можуть надаватися також за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо особа, яка потребує соціального обслуговування, є застрахованою в системі загальнообов'язкового соціального страхування.

За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування застрахованим особам також надається страхове соціальне обслуговування у зв'язку з втратою працездатності (медичне та інше обслуговування), а також обслуговування у зв'язку з втратою роботи.

Соціальне обслуговування переважно надається безоплатно. Хоча існують випадки, коли передбачається часткова або повна компенсація вартості наданих послуг.

Безоплатне соціальне обслуговування державними та комунальними суб'єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надається:

—  громадянам, які нездатні до самообслуговування через похилий вік, хворобу, інвалідність і не мають рідних, котрі повинні забезпечити їм догляд та допомогу;

—   громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв'язку з безробіттям, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, за умови, що середньомісячний сукупний дохід цих осіб є нижчим від встановленого прожиткового мінімуму;

— дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами чи жорстоким ставленням до них у сім'ї.

Найпоширенішими видами соціального обслуговування, що мають самостійне юридичне значення та встановлені чинним законодавством, є:

1)   соціальне обслуговування громадян похилого віку (стаціонарне або вдома),

2) соціальне обслуговування дітей (стаціонарне, за місцем навчання або проживання),

3)  соціальна реабілітація інвалідів (працевлаштування, освіта),

4) санаторно-курортне лікування,

5) забезпечення протезно-ортопедичними виробами,

6) забезпечення засобами пересування.

    продолжение

--PAGE_BREAK--14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

Соціальне обслуговування громадян похилого віку здійснюється вдома або у спеціалізованих установах (стаціонарне соціальне обслуговування). Зазвичай воно надається безоплатно, хоч у деяких випадках, визначених законодавством, здійснюється за плату.

Вдома соціальні послуги пенсіонерам та одиноким непрацездатним громадянам надаються структурними підрозділами територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, які створюються за рішенням відповідних органів місцевої виконавчої влади за погодженням з головним управлінням праці і соціального захисту населення обласної державної адміністрації1.

1Наказ Міністерства соціального захисту України «Про затвердження типових положень (взірцевих) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і про відділення соціальної допомоги вдома» від 1 квітня 1997 р. № 44 // Офіційний вісник України, — 1997. — № 39, —Ст. 57.

468

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

Структурні підрозділи територіальних центрів одиноких непрацездатних громадян надають послуги безплатно. Однак тим непрацездатним громадянам, які мають працездатних родичів і спроможні самостійно або з їхньою допомогою задовольняти свої соціально-побутові потреби, надаються платні соціальні послуги (доставка продуктів харчування, обідів, палива, виконання різного роду ремонтних робіт, оранка і обробіток городів, транспортні послуги). Та обставина, що послуги надаються за певну плату і здійснюються на основі договору, не змінює природи цих послуг1. Вони є соціальними, оскільки їх потребують громадяни, які самостійно неспроможні себе обслуговувати через непрацездатність або похилий вік.

Одним із структурних підрозділів територіального центру є відділення соціальної допомоги вдома, яке створюється за наявності не менше 80-ти одиноких непрацездатних громадян, які мешкають на відповідній території та потребують соціально-побутової допомоги вдома.

Відділення приймає на обслуговування одиноких непрацездатних громадян (пенсіонерів), у тому числі одинокі (бездітні) подружні пари та інвалідів І і II груп незалежно від віку, які частково або значно втратили здатність до самообслуговування і за висновками медичного закладу потребують соціально-побутового обслуговування та догляду в домашніх умовах на підставі картки медичного огляду, акта обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа одиноких непрацездатних громадян належать громадяни, в тому числі подружжя, які не мають працездатних родичів, що за законом зобов'язані їх утримувати.

Крім надання безоплатних послуг, в окремих випадках відділення може надавати платні послуги і приймати на обслуговування непрацездатних громадян, які мають працездатних дітей або родичів, котрі відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, але з поважних причин

1Захаров М. Л., Тучкова 9. Г. Право социального обеспечения России: Учебник. — М., 2001. —С. 505.

459

Розділ 14. Соціальне обслуговування

не мають можливості здійснювати за ними догляд (проживають в іншому населеному пункті або окремо, і за станом здоров'я чи через територіальну віддаленість не можуть допомагати батькам, перебувають у відрядженні, на лікуванні та ін.). У таких випадках непрацездатні громадяни, які одержують пенсію в мінімальних розмірах, обслуговуються безплатно, а ті з них, які одержують пенсію у розмірі, більшому від мінімального, вносять плату у розмірі 5 % від одержуваної пенсії.

Між одиноким непрацездатним громадянином і відділенням укладається договір, у якому передбачаються види послуг, що надаватимуться соціальним працівником безплатно. Обумовлюються також умови, періодичність і терміни їх надання.

Соціальний працівник відділення, згідно з висновками лікарів про стан здоров'я одинокого на умовах, визначених договором, та погодженим з обслуговуваним громадянином графіком, але не рідше двох разів на тиждень відвідує закріплених за ним громадян і надає передбачені договором послуги, виявляє додаткові потреби, вживає заходів щодо їх виконання.

Протипоказаннями для прийняття на обслуговування відділенням є наявність у громадянина інфекційних, онкологічних захворювань, СШДу, захворювань на наркоманію, алкоголізм, психічних захворювань, за винятком неврозів, неврозоподібних станів при соматичних захворюваннях, легкого ступеня дебільності, інтелектуально-мнестичних розладів та судорожних синдромів різної етимології без слабоумства і виражених змін особистості.

Обслуговування громадян відділенням припиняється за рішенням завідуючого відділенням у разі:

—  поліпшення стану здоров'я громадянина відповідно до висновків лікарів закладів охорони здоров'я (медичної карти);

—  встановлення наявності у громадянина працездатних дітей, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані

460

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

його доглядати, проживають в одному й тому ж населеному пункті або разом з ним і не мають поважних причин для звільнення від обов'язків щодо догляду за ним;

— направлення громадянина до стаціонарного відділення територіального центру, будинку-інтернату для громадян похилого віку, пансіонату, психоневрологічного інтернату, будинку для ветеранів та інших закладів;

— переїзду на нове місце проживання. У такому разі особа може отримувати соціальні послуги за новим місцем проживання;

— виявлення протипоказань для обслуговування;

—   систематичного грубого ставлення до соціального працівника;

— смерті громадянина.

Про припинення обслуговування громадянина робиться відмітка в журналі обліку із зазначенням дати і підпису керівника.

В територіальних центрах утворюються також інші відділення, які надають соціальні послуги. Так, до відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги беруться на облік і обслуговуються малозабезпечені непрацездатні громадяни, які відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання потребують грошової та різних видів натуральної допомоги (продуктами харчування, організації харчування в їдальнях або вдома, забезпечення одягом, взуттям, білизною та їх лагодженні, предметами першої необхідності, допомоги у виконанні різних видів ремонтних робіт квартир, вікон, дверей, санвузлів, дахів, парканів, побутової техніки, перукарських послуг, допомоги в обробітку присадибних ділянок, придбанні палива і розпилюванні дров тощо);

Відділення може організовувати пункти прийому від населення, окремих громадян, підприємств, установ, організацій продуктів харчування та одягу, взуття, головних уборів, предметів першої необхідності, коштів для забезпечення потреб малозабезпечених громадян тощо.

461

Розділ 14. Соціальне обслуговування

До відділень соціально-побутової та медико-соціальної реабілітації приймаються непрацездатні громадяни незалежно від сімейного стану, які не потребують постійного стороннього догляду і не мають медичних протипоказань для перебування в колективі, на підставі особистої заяви і карти медичного огляду.

Відділеннями організовується і проводиться комплекс соціально-оздоровчих заходів, соціально-психологічної, трудової реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, організації дозвілля, спрямованих на підтримання життєдіяльності і соціальної активності пенсіонерів, інвалідів та одиноких непрацездатних громадян.

У територіальних центрах також може надаватися стаціонарне обслуговування непрацездатних громадян, яке здійснюється стаціонарними відділеннями територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

До стаціонарного відділення на постійне проживання та повне державне утримання приймаються одинокі непрацездатні громадяни, які не мають працездатних дітей і за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду, соціального обслуговування та медичної допомоги.

Право на першочергове влаштування до стаціонарного відділення мають ветерани війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до І, II і III категорій.

Ветерани праці і одинокі громадяни похилого віку мають переважне право на прийом до структурних підрозділів територіального центру.

При наявності вільних місць за рішенням місцевих органів влади до стаціонарного відділення можуть прийматися непрацездатні громадяни, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані

462

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

їх утримувати і які зобов'язуються оплачувати їх утримання у повному розмірі.

Стаціонарне соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів здійснюють:

— будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

— геріатричні пансіонати;

<& — пансіонати для ветеранів війни і праці; % — психоневрологічні інтернати;

у\ — спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів.

Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати і пансіонати для ветеранів війни і праці є стаціонарними соціально-медичними закладами загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Психоневрологічний інтернат є соціально-медичним закладом, призначеним для постійного проживання громадян з психічними захворюваннями. Основним завданням цих інтернатів є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, а у психоневрологічних інтернатах психічно хворим громадянам, які потребують стороннього догляду і допомоги1.

До будинків-інтернатів на державне утримання приймаються особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, інваліди І і II груп, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком

1Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, ^ геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці. Затверджене

наказом Міністерства праці України від 29 грудня 2001 р. № 549//Офіційний я'- вісник України. — 2002. — № 5. — Ст. 212; Типове положення про пси-■%' хоневрологічний інтернат, затверджене наказом Міністерства праці України від

29 грудня 2001 р. № 549 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 5. —

Ст. 212.

.й

463

Розділ 14. Соціальне обслуговування

не протипоказане перебування в будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. Як виняток, можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей аби родичів, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати, якщо ті з об'єктивних причин не можуть цього зробити. До психоневрологічного інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, інваліди І, II груп з психоневрологічними захворюваннями, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування в будинку-інтернаті, незалежно від наявності батьків або інших родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом.

Особам, які перебувають на державному утриманні у бу-динках-інтернатах, виплачується 25 % призначеної пенсії. Якщо розмір пенсії перевищує вартість їх утримання, то виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 % призначеної пенсії і не менше 20 % мінімальної пенсії за віком. Інвалідам і пенсіонерам, які проживають у будинку-інтернаті на платній основі, пенсія виплачується у повному розмірі.

Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці і психоневрологічні інтернати надають такі види послуг:

—  забезпечення житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом;

—  забезпечення раціональним чотириразовим харчуванням з урахуванням віку і стану здоров'я осіб, що проживають в інтернаті, в межах натуральних норм харчування;

— забезпечення цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених за інтернатом лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я;

464

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

—  забезпечення слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, зубним протезуванням, спеціальними засобами пересування, медикаментами та життєво необхідними ліками відповідно до медичного     продолжение

--PAGE_BREAK--вис-

* новку;

— забезпечення комунально-побутовим обслуговуванням;

—  організацію культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців бу-динку-інтернату;

—  створення умов, що сприяють адаптації осіб, які перебувають в інтернаті, у новому середовищі.

Ще одним органом, який здійснює соціальне обслуговування, є спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів1. Він є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II груп осіб похилого віку громадян (чоловіків віком понад 60 років, жінок — понад 55 років) із числа звільнюваних з місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з прий-мальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і осіб похилого віку, раніше судимих або неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій.

Направлення осіб похилого віку та інвалідів до спеціального будинку-інтернату провадиться за їх бажанням на підставі висновку медичної частини виправно-трудової установи про те, що вони потребують стороннього догляду і не мають протипоказань для проживання в будинку-інтернаті у разі відсутності у них працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати.

1Постанова Ради Міністрів УРСР «Про спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів» від 2 березня 1990 р. № 49 // Законодавство України про соціальне забезпечення. — Вид. 6-те, доп. і перероб. — Л., 2002. — 501 с.

16 6-545

465

Розділ 14. Соціальне обслуговування

В Україні також розвивається система напівстаціонарного соціального обслуговування в першу чергу осіб похилого віку. Йдеться про надання послуг із харчування та облаштування на нічліг особам, які не мають житла. Спеціально відведені місця для надання харчування та облаштування на нічліг особам, які не мають житла, створюються з метою надання їм послуг щодо нічного перебування, забезпечення одноразовим харчуванням відповідно до встановлених норм витрат продуктів харчування у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів загального типу1.

До спеціально відведених місць приймаються особи, які не мають житла (в першу чергу непрацездатні громадяни похилого віку), за особистим зверненням, у разі відсутності у них протипоказань.

Протипоказаннями для приймання до спеціально відведених місць осіб, які не мають житла, є:

— клінічні ознаки інфекційного захворювання;

—  психічні захворювання, які супроводжуються розладом поведінки і є небезпечними для хворого та оточення;

— гостре алкогольне сп'яніння та ознаки наркотичного сп'яніння.

У спеціально відведених місцях можуть надаватися, з урахуванням спеціальних потреб регіону та фінансових можливостей, такі види послуг:

1) надання для тимчасового нічного перебування окремого ліжко-місця з комплектом постільної білизни і предметами особистої гігієни (мило, рушник), а в разі потреби — одягу, взуття;

2) забезпечення безкоштовним одноразовим харчуванням при нічному перебуванні на термін, визначений місцевими органами виконавчої влади;

^Постанова Кабінету Міністрів України «Про норми надання послуг з харчування та облаштування на нічліг у спеціально відведених для цього місцях особам, які не мають житла, операції з надання яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість» від 27 квітня 1998 р. № 573//Офіційний вісник України. — 1998. — № 17. — Ст. 632.

466

___________________________14.3. Соціальне обслуговування неповнолітніх

3)  забезпечення першої медичної допомоги й проведення санітарної обробки для запобігання інфекційним захворюванням;

4)  направлення осіб, які потребують медичної допомоги, до лікарень або влаштування їх до будинків-інтернатів за профілем захворювання;

5) надання консультацій з питань соціального захисту населення та соціальної адаптації до умов проживання в суспільстві.

Ліжко-місце у спеціально відведеному місці на нічліг надається особі, яка не має житла, на термін, визначений місцевими органами виконавчої влади.

У разі потреби надання першої медичної допомоги безпосередньо у спеціально відведеному місці організовується медичний пост, який очолює медична сестра, а також окреме приміщення для проведення санітарної обробки осіб та знезараження їхнього одягу.

14.3. Соціальне обслуговування неповнолітніх

Проблема реального забезпечення прав дітей у всіх сферах життєдіяльності є однією з основних у діяльності нашої держави. Сприяти вирішенню цієї проблеми покликане соціальне забезпечення. їх соціальне обслуговування — самостійний відособлений вид соціального обслуговування, має свою специфіку, яка зумовлена особливостями контингенту.

Соціальне обслуговування неповнолітніх здійснюється в основному спеціалізованими соціальними закладами (стаціонарне соціальне обслуговування). Останнім часом більшого розвитку набувають різні види соціального обслуговування неповнолітніх за місцем проживання (вдома).

Можна виділити три основних види соціального обслуговування дітей:

—   соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в дошкільних дитячих закладах;

—  соціальне обслуговування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьків;                       і-, л

467

Розділ 14. Соціальне обслуговування____________________________________

— соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або

розумового розвитку.

Соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в дошкільних дитячих закладах відповідно до Закону України «Про освіту» здійснюється в дошкільних навчальних закладах. Закон виділяє наступні види таких закладів: ясла; ясла-садки; дитячі садки; ясла-садки компенсуючого типу; будинки дитини; дитячі будинки інтернатного типу; ясла-садки сімейного типу; ясла-садки комбінованого типу; центри розвитку дитини; дитячі будинки сімейного типу.

Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. основним видом закладів, що надає соціальні послуги неповнолітнім дошкільного віку, є дошкільний навчальний заклад.

Дошкільний навчальний заклад — це навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Він:

—  задовольняє потреби громадян відповідної території в

здобутті дошкільної освіти;

— забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти;

—  створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог і забезпечує їх дотримання;

—  формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;

—  сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей;

—  здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію

із сім'єю;

—  є осередком поширення серед батьків психолога-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку.

Дошкільними навчальними закладами в Україні є:

468

14.3. Соціальне обслуговування неповнолітніх

—  дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від 2 місяців до 3 років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

—  дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від 2 місяців до 6 (7) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

—  дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від 3 до 6 (7) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

— дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей віком від 2 до 7 (8) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;

— будинок дитини — дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до 3 (для здорових дітей) та до 4 (для хворих дітей) років;

—  дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави;

— дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від 2 місяців до б (7) років, які перебувають в родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

469

Розділ 14. Соціальне обслуговування

— дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від 2 місяців до 6 (7) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров'я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;

—  дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома;

—  дитячий будинок сімейного типу — дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від 2 до 18 років.

Для забезпечення реалізації прав дитини на родинні зв'язки при загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть створюватися дошкільні відділення.

Найбільш поширеним дошкільним дитячим закладом є дитячий садок із денним перебуванням і обслуговуванням у ньому дитини в робочі дні тижня.

Соціальне обслуговування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах надається за плату, розмір якої встановлюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі в розмірі, що не перевищує 50 % у міській місцевості та ЗО % у сільській місцевості від вартості харчування на день. Розмір плати зменшується на 50 % для батьків, у сім'ях яких троє і більше дітей. Законом про Державний бюджет на відповідний рік встановлюється гарантований мінімум для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дошкільних закладах.

470

14.3. Соціальне обслуговування неповнолітніх

Інший порядок оплати перебування дитини у дошкільному навчальному закладі інтернатного типу. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів» від 26 серпня 2002 № 1243і батьки або особи, які їх замінюють, щомісяця вносять плату в розмірі 20 % середньомісячного сукупного доходу на одного члена сім'ї за утримання одного вихованця у загальноосвітній школі-інтернаті, спеціалізованій школі-інтернаті І—III ступенів, загальноосвітній школі та професійно-технічному училищі соціальної реабілітації.

Від плати за утримання дітей в інтернатних навчальних закладах звільняються батьки або особи, які їх замінюють, із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям». Підставою для звільнення є довідка про призначення такої допомоги, видана органами праці та соціального захисту.

Плата за утримання вихованців в інтернатних навчальних закладах не справляється з одиноких матерів (батьків), які виховують дитину без батька (матері), у загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах, у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у спеціалізованих школах-інтернатах ІІ-Ш ступенів (у загальноосвітніх закладах Міністерства культури і мистецтв І—III ступенів) із поглибленим вивченням окремих предметів та курсів для розвитку здібностей, обдарованості і таланту дітей, фізичної культури і спорту, військових та з посиленою військово-фізичною підготовкою, училищах олімпійського резерву та фізичної культури і спорту, в інших випадках, передбачених законодавством України (батьки і діти, потерпілі від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, діти працівників органів внутрішніх

1Постанова Кабінету Міністрів України «Про невідкладні     продолжение

--PAGE_BREAK--питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів» від 26 серпня 2002 р. № 1243 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 35. — Ст. 1650.

471

Розділ 14. Соціальне обслуговування

справ, які загинули під час виконання службових обов'язків,

тощо).

Розмір плати за перебування дітей в інтернатних навчальних закладах зменшується:

— на 50 % батькам, які працюють і проживають на лінійних станціях і перегонах;

—  на 20 % батькам учнів загальноосвітніх шкіл-інтерна-тів, які проживають у сім'ях, але харчуються та одягаються за рахунок держави.

Соціальне забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється спеціалізованими дитячими закладами: школами-інтернатами; дитячими будинками сімейного типу.

Метою створення дитячого будинку сімейного типу є подальше посилення державної допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, забезпечення якнайповнішого поєднання громадських, колективних і родинних форм виховання.

Дитячий будинок сімейного типу — це окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі (далі — батьки-вихователі), які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу, враховуючи рідних та прийомних, не повинна перевищувати 10 осіб. В окремих випадках за наявності сприятливих житлово-побутових умов та за бажанням батьків-вихователів у дитячому будинку сімейного типу може виховуватись

більш як 10 дітей.

Діти сироти та діти із малозабезпечених сімей у шкільних навчальних закладах повинні забезпечуватися безплатними гарячими обідами, що є також одним із видів соціального забезпечення дітей. Безкоштовні гарячі обіди надаються лише у навчальні дні, і компенсація за неодержані обіди не проводиться.

Соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку здійснюється дитячими будинками-

472

14.4. Соціальна реабілітація та адаптація

інтернатами. Вони є соціально-медичними закладами для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років із вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування1. До дитячого будинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років із вадами фізичного або розумового розвитку, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цьому закладі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати.

14.4. Соціальна реабілітація та адаптація

Ще одним видом соціального обслуговування є соціальна реабілітація та адаптація.

Соціальна реабілітація полягає у створенні умов для відновлення працездатності особи, яка в силу різних причин не може працювати. Вона здійснюється за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного і місцевих бюджетів та фонду соціального захисту інвалідів.

Основними видами соціальної реабілітації є професійна підготовка, надання освітніх послуг, медична реабілітація, а також соціально-побутова реабілітація.

За суб'єктом розрізняють реабілітацію інвалідів та реабілітацію безробітних. Що стосується реабілітації інвалідів, то необхідно пам'ятати, що законодавство окремо регулює реабілітацію інвалідів унаслідок загального захворювання та інвалідів унаслідок нещасного випадку та професійного захворювання. Різниця полягає у джерелах фінансування, а також в обсязі реабілітаційних заходів.

У системі соціального обслуговування як виду соціального забезпечення важлива роль належить соціальній реабі-

1Типове положення про дитячий будинок-інтернат, затверджене наказом МІНПМЦІ України від 29 грудня 2001 р. № 549 // Офіційний вісник України. — 2002. ■

№5. —Ст. 212.

478

Розділ 14. Соціальне обслуговування

літації та адаптації інвалідів. Це відповідний комплекс заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і здібностей інваліда та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності.

Основними видами- реабілітаційних заходів для інвалідів є: медична, професійна, соціальна, фізична, психологічна, трудова реабілітація1.

Соціально-медичним закладом для інвалідів І-Ш груп для тимчасового перебування незалежно від віку, які мають відповідні медичні показання і потребують вжиття заходів щодо професійної, соціальної та медичної реабілітації з метою забезпечення їх адаптації у суспільному житті, подальшої зайнятості, економічної і побутової самостійності, є центр професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів2. Він організовується у спеціально побудованих або пристосованих будівлях із приміщеннями, які повинні відповідати санітарно-гігієнічним та протипожежним вимогам, вимогам техніки безпеки, мати всі види комунального благоустрою для тимчасового перебування інвалідів.

Основним документом, що визначає види, форми й обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальна програма реабілітації інваліда, яка розробляється медико-соціальними експертними комісіями з урахуванням місцевих можливостей, соціально-економічних, географічних і національних особливостей3.

Індивідуальна програма реабілітації має рекомендаційний характер. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду, форми й обсягу реабілітаційних заходів або від реалі-

1  Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 р. //

Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 2-3. — Ст. 36.

2  Типове положення про центр професійної, медичної та соціальної реабілітації

інвалідів, затверджене наказом Мінпраці, Міносвіти, Міністерства охорони здоров'я, Фонду соціального захисту інвалідів від 11 червня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1249.

3   Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда,

затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 // Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — № 3. — Ст. 68.

474

14.4. Соціальна реабілітація та адаптація

зації програми в цілому. За наявності згоди інваліда з індивідуальною програмою реабілітації він зобов'язується активно сприяти її реалізації.

Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям.

Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками меди-ко-соціальної експертизи.

При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання.

Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне вивчення музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах.

За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

Під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному розмірі.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

У разі відмови у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інвалідові, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або у разі недодержнння інших умов трудового договору і законодавства про працю роботодавець відшкодовує витрати на його проїзд до місця

475

Розділ 14. Соціальне обслуговування

роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі — підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда1.

Ним може бути:

— звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

'Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 // Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 7. — Ст. 181.

476

14.4. Соціальна реабілітація та адаптація

— спеціалізоване робоче місце інваліда — робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.

Робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохорон-праці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Органи місцевого самоврядування спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на підставі пропозицій органів праці та соціальної політики щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не менше 4 % від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб — встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.

Іншим видом соціального обслуговування є     продолжение

--PAGE_BREAK--надання послуг безробітним. Відповідно до Закону України «Про за-

477

Розділ 14. Соціальне обслуговування

гальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» безробітним надаються такі види соціальних послуг, які сприяють їх адаптації в суспільстві:

— професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

—  пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні;

—  інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Професійна підготовка, перепідготовка або підвищення кваліфікації зорієнтовані на забезпечення ефективної політики зайнятості населення, підвищення конкурентоспроможності особистості на ринку праці.

Професійне навчання організовується державною службою зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності чи відомчого підпорядкування за наявності в них ліцензій на надання освітніх послуг.

Державна служба зайнятості здійснює професійне навчання застрахованих осіб, а також незастрахованих осіб — військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ України, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнених з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та осіб, які вперше шукають роботу, інших незастрахованих осіб у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних (надалі — безробітні), за їх згодою, у випадках, передбачених чинним законодавством.

Професійне навчання безробітних проводиться з урахуванням вимог ринку праці, перспектив розвитку регіону, в тому числі для того, щоб займатися підприємницькою діяль-

478

14.4. Соціальна реабілітація та адаптація

ністю, що обумовлюється відповідним договором між особою та регіональним центром зайнятості.

Безробітним, які потребують професійного навчання, з метою визначення професійних інтересів, відповідності професійним вимогам і професійній придатності надаються послуги з профорієнтації.

З безробітними, які направляються державною службою зайнятості в навчальні заклади на професійне навчання, центри зайнятості, де вони зареєстровані, укладають відповідні договори та видають направлення на навчання.

Професійне навчання безробітних здійснюється за денною формою навчання.

Термін професійного навчання безробітних визначається навчальними планами. Виконавча дирекція Фонду не направляє на навчання безробітних за рахунок коштів Фонду за професіями чи спеціальностями, термін навчання за якими понад 12 місяців.

Професійне навчання безробітних за робітничими професіями організовується у навчальних закладах та на підприємствах, у тому числі шляхом курсового чи індивідуального навчання.

Професійне навчання безробітних за індивідуальними навчальними планами та навчальними програмами здійснюється відповідно до вимог державних стандартів безпосередньо на робочому місці у навчальному закладі та на підприємстві за робітничими професіями, в яких є потреба, та переважно за умови гарантії працевлаштування.

Слухачам, які завершили курс професійного навчання й успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, за рішенням державної кваліфікаційної комісії видається документ встановленого зразка відповідно до чинного законодавства.

Термін підвищення кваліфікації безробітних за робітничими професіями та фахівців із вищою освітою шляхом стажування встановлюється від 1 до 3 місяців залежно від складності професії.

479

Розділ 14. Соціальне обслуговування

Період професійного навчання безробітного зараховується до його трудового стажу. Відповідний запис про час навчання вноситься у встановленому порядку до трудової книжки (за її наявності у слухача).

14.5. Санаторно-курортне лікування

Санаторно-курортне лікування належить до видів соціального обслуговування. Його суть полягає у тому, що органи праці та соціального захисту населення за рахунок коштів Державного бюджету забезпечують путівками до санаторно-курортних закладів, пансіонатів та будинків відпочинку громадян, які не працюють та отримують пенсію в органах праці та соціального захисту населення.

Працюючі інваліди і пенсіонери забезпечуються путівками за місцем роботи або за місцем обліку щодо санаторно-курортного лікування1.

Особи, які застраховані в системі страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, забезпечуються путівками за рахунок коштів відповідного фонду2.

За рішенням комісії по соціальному страхуванню путівка видається застрахованій особі з частковою оплатою в розмірі 10 %; ЗО %; 50 % її вартості, або безкоштовно з врахуванням матеріального становища застрахованого.

Путівки за рахунок коштів Фонду страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності в спеціалізовані санаторії для лікування дитини, в дитячі і підросткові санаторії, а також в дитячі оздоровчі заклади видаються безплатно або

1 Інструкція про порядок обліку, зберігання, розподілу та видачі путівок до

санаторно-курортних та інших лікувально-оздоровчих установ в органах соціального захисту населення України, затверджена наказом Мінпраці та соціальної політики України від 25 грудня 1997 р. № 42 // Офіційний вісник України. — 1998. — № д. — Ст. 370.

2   Інструкція про порядок планування, обліку, видачі путівок на санаторно-

курортне лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, придбаних за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджена постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 24 грудня 2001 р. № 51 // Все про бухгалтерський облік. — 2003. — Квітень. — № 53. -

480

14.5. Санаторно-курортне лікування

за 10 % їх вартості з врахуванням матеріального становища батьків.

Для членів сім'ї застрахованої особи, які працюють на інших підприємствах, путівка за рішенням комісії може видаватися з частковою оплатою за ЗО %, або 50 % її вартості.

Путівка видається, як правило, за 20 днів до початку терміну заїзду в оздоровчий або лікувальний заклад.

Інваліди і пенсіонери, які проживають в інтернатних закладах системи соціального захисту населення, інваліди, які навчаються на денних відділеннях в освітніх закладах Міністерства праці та соціальної політики України, вищих навчальних закладах інших Міністерств, санаторно-курортними путівками і путівками до пансіонатів та будинків відпочинку забезпечуються органами праці та соціального захисту населення.

Особи, які перебувають на пенсійному обліку в інших органах, путівки на санаторно-курортне лікування одержують за місцем їх обліку в порядку, встановленому цими органами.

Особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також члени їх сімей одержують санаторно-курортні путівки в поліклініці або за місцем останньої роботи.

Ветеранів війни, які перебували на лікуванні в госпіталях, а також інвалідів та пенсіонерів, які мають захворювання на туберкульоз, та дітей-інвалідів віком до 16 років санаторно-курортними путівками забезпечують органи охорони здоров'я.

Путівки на лікування видаються інвалідам, пенсіонерам не пізніше ніж за 10 днів до початку лікування.

Інваліди війни забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування позачергово щороку, але не частіше ніж один раз на календарний рік (із січня по грудень) у міру надходження путівок.

Учасники бойових дій забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування щороку в міру надходження путівок і мають першочергове право на їх одержання.

481

Розділ 14. Соціальне обслуговування

Учасники війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування один раз на 2 роки в міру надходження путівок і мають переважне право на їх одержання.

Інваліди від загального захворювання, інваліди внаслідок репресій, а також пенсіонери з числа репресованих, які реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», ветерани праці, інваліди з дитинства, багатодітні матері, які удостоєні звання «Мати-героїня» або нагороджені орденом «Материнська Слава», мають переважне право на одержання путівки.

Усі інші пенсіонери забезпечуються путівками в порядку черги на загальних підставах, але не частіше ніж один раз за 2 календарні роки.

Путівки на санаторно-курортне лікування видаються інвалідам та пенсіонерам управліннями соціального захисту населення районної державної адміністрації, виконкомів міських (районних в містах) рад за місцем обліку на санаторно-курортне лікування. Путівка видається згідно з письмовим розпорядженням про її видачу керівника районного управління соціального захисту населення на підставі заяви інваліда, пенсіонера, завізованої головним бухгалтером.

Застрахованим особам путівка дається за основним місцем роботи на підставі рішення комісії із соціального страхування. Застрахована особа отримує її в бухгалтерії страхувальника, де здійснюється облік путівок.

В окремих випадках застрахованій особі, яка згідно з висновком МСЕК потребує супроводжуючого, останньому видається друга путівка на тих самих умовах з поміткою «супроводжуючий ».

Путівки до спеціалізованого санаторію (відділення санаторію) для лікування дитини у супроводі дорослого, а також до дитячих та підліткових санаторіїв видаються одному з працюючих батьків (матері або батькові) чи опікунів, за наявності медичних показань на санаторно-курортне лікуван-

482

14.6. Забезпечення протезно-ортопедичними виробами

ня дитини, безкоштовно або за 10 % вартості путівки з урахуванням матеріального стану батьків.

Комісія із соціального страхування може приймати рішення про виділення путівок відповідно до медичних показань для спільного санаторно-курортного лікування чоловіка, дружини та неповнолітніх дітей, у тому числі для члена сім'ї (дружини, чоловіка), який працює на іншому підприємстві. При видачі путівки членові сім'ї останній повинен надати довідку з місця його основної роботи або навчання про те, що він не користувався цією соціальною послугою.

Такі путівки для членів сім'ї видаються з частковою оплатою за 10 %, ЗО %, 50 % її вартості з урахуванням матеріального стану застрахованої особи.

Кошти за часткову оплату вартості путівки вносяться до каси страхувальника за місцем роботи застрахованої особи з наступним перерахуванням на рахунок Фонду, при відсутності каси — через установу банку на рахунок Фонду за місцем реєстрації страхувальника.

    продолжение

--PAGE_BREAK--14.6. Забезпечення протезно-ортопедичними виробами

Ще одним видом соціального обслуговування є забезпечення громадян протезно-ортопедичними виробами. їх виготовлення в Україні здійснюють казенні та державні протезно-ортопедичні підприємства Міністерства праці та соціальної політики України, а також підприємства, майстерні інших форм власності.

Інваліди, пенсіонери й інші громадяни України, які мають право на безплатне забезпечення протезно-ортопедичними виробами відповідно до чинного законодавства, забезпечуються ними за рахунок коштів Державного бюджету та Фонду України соціального захисту інвалідів через Промислове об'єднання «Укрпротез»1.

1Інструкція про порядок забезпечення населення України протезно-ортопедичними виробами, затверджена наказом Мінпраці та соціальної політики України від 9 березня 2000 р. № 53 // Офіційний вісник України. — 2000. -> №20. — Ст. 847.

488

Розділ 14. Соціальне обслуговування

Казенні та державні протезно-ортопедичні підприємства забезпечують громадян такими видами протезно-ортопедичних виробів: протези верхніх і нижніх кінцівок та пристосування до них, чохли на кукси, шкіряні рукавички на протези верхніх кінцівок, ортопедичні апарати, корсети, тутори, бандажні вироби, обтуратори, реклінатори, протези молочних залоз із ліфом для них, відвідні пристосування при вроджених вивихах стегна, ортопедичні штани, ортопедичне взуття, взуття на протези, коляски для пересування, палиці, милиці й інші індивідуальні пристрої для компенсації втрачених функцій опорно-рухового апарату або користування з лікувально-профілактичною метою.

Протезами очей, зубів, щелеп, слуховими і голосоутворю-вальними апаратами, ендопротезами, сечо- та калоприйма-чами й іншими засобами медичної реабілітації громадян забезпечують спеціалізовані заклади Міністерства охорони здоров'я України.

Потребу інвалідів і інших громадян в протезуванні та засобах пересування визначають медико-соціальні експертні комісії або лікувально-профілактичні заклади Міністерства охорони здоров'я України.

Особи, які згідно з висновком МСЕК або лікувально-профілактичного закладу потребують протезно-ортопедичних виробів, для оформлення замовлення на їх виготовлення мають звернутися в медичний відділ казенного або державного протезно-ортопедичного підприємства (цех, дільницю), до працівників виїзної медико-технічної бригади або до управлінь соціального захисту населення районних державних адміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем проживання.

Громадяни, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах і потребують первинного протезування, замість довідки МСЕК подають довідку про потребу в протезуванні, підписану керівником цього закладу та завірену печаткою.

Тип протезно-ортопедичного виробу визначає лікар медичного відділу підприємства. Зміни або виправлення в

484

14.6. Забезпечення протезно-ортопедичними виробами

карті протезування й замовленні, що стосуються діагнозу, шифру виробу, розмірів тощо, може зробити лише лікар, який призначив певний виріб.

Готовий протезно-ортопедичний виріб видається особисто замовникові з обов'язковою приміркою; в окремих випадках допускається видача виробу, що не потребує примірки, іншій особі за наявності доручення на його одержання.

Направлення інвалідів до стаціонару казенного або державного протезно-ортопедичного підприємства здійснює заступник директора з медичної роботи після готовності виробу до першої примірки, а в клініку Науково-дослідного інституту з проблем соціального захисту населення — керівники казенних та державних протезно-ортопедичних підприємств, Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за погодженням з об'єднанням «Укрпротез».

При первинному протезуванні інваліди в разі потреби забезпечуються лікувально-тренувальними протезами на строк, потрібний для формування кукси.

Час перебування інвалідів у стаціонарі первинного та складного протезування або клініці Науково-дослідного інституту з проблем соціального захисту населення визначається залежно від складності протезування.

Протезно-ортопедичними виробами забезпечуються безплатно за рахунок коштів, передбачених у бюджеті на соціальний захист населення:

— інваліди всіх категорій незалежно від факту призначення і виду одержуваної пенсії;

— пенсіонери незалежно від виду одержуваної пенсії;

— особи похилого віку;

— діти до 16 років;

—  підопічні будинків-інтернатів для громадян похилого віку, інвалідів та дітей;

— підопічні дитячих будинків і шкіл-інтернатів;

485

Розділ 14. Соціальне обслуговування

— особи, які навчаються в загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних та вищих навчальних закладах (денна форма навчання);

—  особи, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах на стаціонарному лікуванні, потребують протезно-ортопедичної допомоги і не мають групи інвалідності;

— жінки, які потребують протезування молочних залоз. Особи, які не належать до перелічених категорій громадян, протезно-ортопедичні вироби купують за готівку.

Особи, які замовляють протезно-ортопедичні вироби власним коштом, вносять підприємству аванс у розмірі 80 % їх вартості.

14.7. Забезпечення засобами пересування

Останнім серед видів соціального обслуговування є забезпечення інвалідів засобами пересування. В Україні воно здійснюється у вигляді забезпечення інвалідів автомобілями.

Отримати автомобіль інвалід може або позачергово безкоштовно, або шляхом продажу його на пільгових умовах із частковим відшкодуванням вартості.

Позачергове безплатне забезпечення автомобілями інвалідів війни, інвалідів унаслідок Чорнобильської катастрофи, а також продаж автомобілів на пільгових умовах інвалідам від загального захворювання, з дитинства, батькам чи родичам дітей-інвалідів здійснюється за місцем їх постійного проживання та прописки Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управліннями соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у межах фондів, виділених Міністерством праці та соціальної політики.

Марки автомобілів, якими позачергово безплатно та на пільгових умовах забезпечуються інваліди, а також розмір плати за них визначені Кабінетом Міністрів України1.

1Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 999 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 37. — С.37.

486

14.7. Забезпечення засобами пересування

Підставою для забезпечення інвалідів автомобілями є висновок обласної, центральної міської — у містах Києві та Севастополі, Кримської — в Автономній Республіці Крим ме-дико-соціальної експертної комісії про наявність у інвалідів медичних показань для їх одержання, а також посвідчення на право керування автомобілем.

Заміна автомобілів, одержаних безплатно інвалідами війни, яким групу інвалідності встановлено безстроково, провадиться на підставі раніше виданого висновку обласної МСЕК про наявність медичних показань для одержання автомобіля або мотоколяски без повторного медичного обстеження з урахуванням висновку лікувально-профілактичних закладів про спроможність інваліда керувати автомобілем. У такому самому порядку на пільгових умовах здійснюється заміна автомобілів інвалідам інших категорій, групу інвалідності яким встановлено безстроково.

Безплатне забезпечення інвалідів автомобілями або продаж їх на пільгових умовах провадиться Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управліннями соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій на десятирічний термін експлуатації без права продажу, дарування і передачі іншій особі. Після закінчення зазначеного терміну інвалід може користуватися цим автомобілем до одержання нового.

Інваліди, які за медичними показаннями мають право на забезпечення автомобілем безплатно або купівлю його на пільгових умовах, можуть мати в своєму користуванні лише один такий автомобіль, одержаний через органи соціального захисту населення.

Частина витрат на ці цілі відшкодовується інвалідам війни, загального захворювання, з дитинства, а також батькам або родичам, які доглядають дітей-інвалідів віком до 16 років або інвалідів з дитинства і отримали автомобілі для їх обслуговування за рахунок коштів, які передбачаються на ці цілі у Державному бюджеті і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у вигляді компенсаційної виплати

487

Розділ 14. Соціальне обслуговування

на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля. Компенсація виплачується також інвалідам зазначеної категорії, які мають право на забезпечення автомобілем безплатно або на пільгових умовах, але користуються власним автомобілем, придбаним ними за власні кошти.

За наявності посвідчення водія, медичного висновку на право забезпечення автомобілем безплатно, відсутності протипоказань до керування ним автомобілями забезпечуються:

—  позачергово безплатно — інваліди війни (ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);

—  безплатно — особи з числа реабілітованих жертв політичних репресій, які є інвалідами внаслідок репресій згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії; інваліди з ампутацією обох ніг, які мають протипоказання до протезування, на підставі спільного висновку обласної МСЕК і відповідного підприємства протезної промисловості; інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку або захворювання, одержаного у період проходження військової служби.

Незалежно від наявності медичних показань позачергово безплатно автомобілями забезпечуються інваліди війни І групи по зору або без обох рук; інваліди, які мають кукси обох ніг і рук; інваліди І групи (категорія І), які стали інвалідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань та інших уражень ядерними матеріалами.

Позачергово безплатно автомобілями забезпечуються інваліди II групи (категорія І), які стали інвалідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань та інших уражень ядерними матеріалами, в разі наявності у них відповідних медичних показань. Якщо медичні показання на безплатне забезпечення інваліда автомобілем відсутні, він одержує автомобіль у порядку загальної черги для цієї категорій інвалідів. Забезпечення автомобілем провадиться, якщо інвалід не має в особистому ко-

488

14.7. Забезпечення засобами пересуваним

ристуванні автомобіля та за умови, що протягом 7 років перед зверненням він не купував новий автомобіль.

Продаж автомобілів на пільгових умовах з оплатою 7 % їх вартості провадиться інвалідам війни; особам з числа реабілітованих жертв політичних репресій, які є інвалідами внаслідок репресій згідно з висновком МСЕК; інваліди з ампутацією обох ніг, які мають протипоказання до протезування, на підставі спільного висновку обласної МСЕК і відповідного підприємства протезної промисловості; інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку або захворювання, одержаного у період проходження військової служби, інвалідам І і II груп (категорія І), які стали інвалідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, ядерних аварій, ядерних випробувань та інших уражень ядерними матеріалами, якщо керування ним буде здійснювати член сім'ї інваліда.

Продаж інвалідам автомобілів провадиться за рішеннями Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, погодженими з відповідними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів. Клопотання про це порушується управлінням соціального захисту населення райдер-жадміністрації, виконкому міської, районної у містах ради.

Продаж автомобілів на пільгових умовах з оплатою ЗО % їх вартості провадиться:

—  інвалідам від загального захворювання, з дитинства за наявності відповідних медичних показань, посвідчення водія та відсутності у них протипоказань до керування автомобілем;

—   інвалідам від трудового каліцтва, якщо вина підприємства, організації або установи не встановлена;

—  батькам або родичам (за відсутності у них протипоказань до керування автомобілем), які здійснюють догляд за дітьми-інвалідами до 16 років та інвалідами з дитинства, хворими на дитячий церебральний параліч, прогресуючу

489

Розділ 14. Соціальне обслуговування____________________________________

дистрофію (міотрофію, аміотрофію), з вираженими наслідками перенесених органічних захворювань, з травмами головного або спинного мозку (тетрапарез, геміопарез), які не можуть самостійно пересуватися, за наявності у цих інвалідів медичних показань на право забезпечення автомобілем з ручним керуванням.

Взяття на облік дітей-інвалідів для придбання автомобілів провадиться після досягнення такою дитиною п'ятирічного віку.

Автомобілі реалізуються інвалідам на пільгових умовах з оплатою 7 % або ЗО % їх вартості торговельними підприємствами і організаціями з дозволу Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Учасникам бойових дій, визнаних інвалідами від загального захворювання, та інвалідам з ампутацією обох ніг (у разі постійної роботи або навчання) автомобілі продаються позачергово.

    продолжение

--PAGE_BREAK--Запитання для самоконтролю

1.  Визначте ознаки, за якими соціальні послуги відрізняються від

інших видів соціального забезпечення.

2. Які соціальні ризики є підставою для надання соціальних послуг?

3.  Який порядок надання стаціонарного соціального обслугову-

вання?

4. Назвіть види соціальних послуг, які надаються дітям.

5. Назвіть порядок і умови забезпечення інвалідів спеціальними за-

собами пересування.

6.  Забезпечення якими протезно-ортопедичними виробами перед-

бачає чинне законодавство?

7. Який порядок надання путівок на санаторно-курортне лікування?

Література

1. Захаров М. Л., Тучкова 9. Г. Социальное обслуживание рабочих

и служащих. — М., 1987.

2. Сшашків Б. Соціальному обслуговуванню — законодавче закріп-

лення // Право України. — 1997. — № 10. — С. 31-35.

3. ФогельЯ. М. Социальное обслуживание в СССР. — М., 1980.

4. Фогель Я. М. Социальное обслуживание инвалидов. — М.: Юрид.

лит., 1986.

490

Зміст

Передмова… З

Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення

та його місце в системі права України...........9

1.1.  Соціальна сутність сучасної держави та її

роль у забезпеченні соціальних прав громадян......9

1.2. Предмет права соціального забезпечення .........20

1.3.  Методи права соціального забезпечення ..........27

1.4.  Система (структура) права соціального забезпечення.................................35

1.5. Місце права соціального забезпечення

у системі права України .......................46

Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення .....56

2.1. Поняття та види принципів права соціального забезпечення.................................56

2.2.  Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення ......................61

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального

забезпечення ..............................79

3.1. Поняття, загальна характеристика

та класифікація джерел права соціального забезпечення.................................79

3.2. Акти договірного характеру, що є джерелами

права соціального забезпечення.................93

491

Зміст

3.3. Нормативно-правові акти як джерела права

соціального забезпечення в Україні.............109

Розділ 4. Правовідносини соціального забезпечення.....127

4.1. Поняття та види правовідносин соціального забезпечення................................127

4.2. Загальна характеристика соціально-забезпечувальних правовідносин ......131

4.3. Об'єкти соціально-забезпечувальних правовідносин...............................138

4.4. Страховий стаж за правом соціального забезпечення................................146 £

4.5. Процедурні правовідносини ...................154 £

4.6. Соціально-страхові правовідносини.............156

Розділ 5. Суб'єкти права соціального забезпечення......161

5.1. Поняття суб'єктів права соціального забезпечення та їх властивості .................161

5.2. Класифікація суб'єктів права соціального            і. забезпечення..............................). г164

5.3. Суб'єкти, які отримують соціальне

забезпечення.............................<« .168

5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права ;

на соціальне забезпечення..................^.,..173 .

Розділ 6. Соціальні ризики..........................186

6.1.  Поняття та ознаки соціальних ризиків ..........186

6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України....................................189

Розділ 7. Державні соціальні стандарти

та нормативи соціального забезпечення.......215

7.1. Поняття та принципи формування

державних соціальних стандартів, соціальних

норм і нормативів............................215

V'» 7.2. Прожитковий мінімум — базовий державний

соціальний стандарт… V................223

492

Зміст

7.3. Державні соціальні гарантії, порядок їх

визначення та затвердження...................229

Розділ 8. Організаційно-правові форми соціального

забезпечення в Україні........................233

8.1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення .....................233

8.2.  Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — основна організаційно-правова форма соціального забезпечення................241

8.2.1. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ............................250

8.2.2. Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням… .265

8.2.3. Страхування від нещасного випадку

на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.......268

8.2.4. Страхування на випадок безробіття.........273

8.3. Недержавне соціальне страхування.............275

8.4. Асигнування з бюджету

як організаційно-правова форма соціального забезпечення................................287

Розділ 9. Система страхового пенсійного забезпечення,. .293

9.1. Страхове пенсійне забезпечення та його рівні

в Україні...................................293

9.2.  Страхові пенсії за законодавством України.......296

9.3. Загальні умови пенсійного забезпечення

за солідарною пенсійною системою .............298

9.3.1.  Пенсії за віком..........................305

9.3.2. Умови призначення та виплати пенсії

в разі інвалідності .......................307

9.3.3.  Пенсії у зв'язку з втратою годувальника.....309

9.3.4. Порядок призначення та виплати пенсії

-^'            у солідарній пенсійній системі .............312

4М

Зміст

9.4. Загальні умови призначення пенсій

у накопичувальній пенсійній системі............317

9.5. Загальні умови призначення пенсій

у недержавній пенсійній системі ...............321

Розділ 10. Правове регулювання спеціальних пенсій… .333

10.1. Поняття та правові ознаки спеціальних пенсій,

що передбачені законодавством України........333

10.2. Державні пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу

органів внутрішніх справ ....................335

10.3. Пенсії особам, які виконують обов'язки державної служби ..........................348

10.4. Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам...............................355

10.5.  Пенсії за особливі заслуги перед Україною......359

10.6. Пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ..................363

Розділ 11. Страхові допомоги........................366

11.1. Поняття та види страхових допомог............366

11.2. Страхові допомоги Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.....370

11.3. Страхові допомоги Фонду соціального страхування з тимчасової

втрати працездатності.......................378

11.4. Страхові допомоги Фонду соціального страхування від нещасних випадків

на виробництві та професійних захворювань.....386

Розділ 12. Державні соціальні допомоги...............393

12.1. Поняття державних соціальних допомог,

їх ознаки та види...........................393

12.2. Допомоги особам, які не мають права на

пенсію....................................396

12.3. Допомога малозабезпеченим..................401

494

,____________„_____________________________________Зміст

12.4. Допомоги у зв'язку з інвалідністю.............406

12.5. Державні допомоги сім'ям з дітьми............410

12.6. Житлові субсидії ...........................417

12.7. Державні допомоги особам,

які постраждали внаслідок аварії

на Чорнобильській АЕС......................421

12.8. Інші державні соціальні допомоги.............426

Розділ 13. Соціальні пільги..........................433

13.1. Поняття та ознаки соціальних пільг.

їх класифікація............................433

13.2. Пільги на житлово-комунальні послуги ........437

13.3. Медико-реабілітаційні соціальні пільги.........442

13.4.  Пільги у сфері транспортного обслуговування населення.................................446

.: 13.5. Соціально-трудові та соціально-побутові

"             пільги ....................................449

Розділ 14. Соціальне обслуговування..................452

14.1. Поняття, види та принципи соціального обслуговування.............................462

14.2. Соціальне обслуговування громадян

похилого віку..............................458

14.3. Соціальне обслуговування неповнолітніх .......467

14.4. Соціальна реабілітація та адаптація............473

14.5. Санаторно-курортне лікування................480

14.6. Забезпечення протезно-ортопедичними

виробами..................................483

14.7. Забезпечення засобами пересування ...........486

--PAGE_BREAK-->

Навчальне видання Пилипенко Пилип Данилович, доктор юридичних наук, професор

Бурак Володимир Ярославович,

кандидат юридичних наук, доцент

Синчук Світлана Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент

Стрепко Володимир Любомирович

Кульчицька Олена Іванівна

Право соціального забезпечення

Навчальний посібник

За редакцією доктора юридичних наук, професора П. Д. Пилипенка

Редактор А С. Полешко

Коректори А. Ю. Зайцева, Н. П. Когут, О. А. Оксимець

Обкладинка художника В. С. Жиборовського

Комп'ютерна верстка О. Р. Карташової

Підп. до друку 20.09.2006. Формат 60 х 84 і/1в

Папір офсетний. Друк офсетний

Ум. друк. арк. 28,83. Обл.-вид. арк. 21,5

Зам. № 6-545.

Видавничий Дім «Ін Юре»

Україна, 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21

Тел./факс: (044) 537-51-20, 537-51-00, 537-51-01

Е-таіІ: іп£о@іпуиге.кіеу.иа

за1ез@іпуиге.кіеу.иа

Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції

Серія ДК, № 2191 від 20.05.2005 р.

Віддруковано ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика»

Україна, м. Біла Церква, вул. Л. Курбаса, 4. '