Реферат: Вирішення господарських спорів, Притика

ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ

МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА

В РОЗ'ЯСНЕННЯХ 1 ЛИСТАХ

ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО

СУДУ УКРАЇНИ

За загальною редакцією

Голови Вищого господарського суду України

Д. М. Притики

КИЇВ • ЮСТІНІАН • 2002

ББК 67.9(4УКР)304

В52

Укладач В. Е. Беляневич, кандидат юридичних наук

За загальною редакцією

Голови Вищого господарського суду України

Д. М. Притики.

В52Вирішення господарських спорів

Застосування норм матеріального права

в роз ясненнях І листах Вищого господарського

суду України -К Юстішан, 2002 — 640 с

ISBN— 966-96155-2-6

Вміщені у цьому виданні матеріали являють собою систематизо­вані витяги з чинних роз'яснень та Інформаційних листів Вищого господарського (арбітражного) суду України з питань застосування норм матеріального права у вирішенні господарських спорів

Використані тексти роз яснень та листів Вищого господарського (арбітражного) суду України наведені з урахуванням змін І допов­нень станом на 1 серпня 2002 року

Збірник розрахований на практикуючих юристів, суддів, адво­катів, викладачів І студентів юридичних учбових закладів, усіх тих, хто цікавиться практикою вирішення господарських спорів

ББК 67.9(4УКР)304

ISBN— 966-96155-2-6 © Видавництво «Юстішан», 2002

© В Е Беляневич, всуп, укладання 2002

ЗМІСТ

Вступ4

I Правовий статус суб'єктів

IIПідприємства Об єднання підприємств Господарські товариства 6

1 2 Нсшдприьмницькі організації 40

Право власності65

Інтелектуальна власність98

Основні засади підприємництва103

Зовнішньоекономічна діяльність Валютне регулювання 121

Митне регулювання128
7. Податки І збори Бюджетні відносини131

Захист економічної конкуренції205

Зобов'язання (заі альт питання)213

10Окремі види доі оворш

Посіавка237

КоІІтракІацш279
10 3 Майновий паном Оренда Лізинг286
104 Підряд314

105 Перевезення319

Сірахуваиия381

Кредитування Банківська дія Іьшсіь384

Сумісна діяльнії, І ь396

Постачання енергоресурсів402
1010 Інші види доюворів410

--PAGE_BREAK--Визнання угод недійсними 411

Позадоговірні зобов'язання437

Забезпечення виконання зобов'язань

13 1 Застава455

132 Порука480

Розрахунки482

Вексельний обіг 487

Відносини приватизації 491

Земельні відносини 529

Екологічні відносний553

Інформація І зи'язок 576

Цінні папери Фондовий ринок577

Банкрутство578

Визнання недійсними актів державних та Інших органш611

Позовна давність 624

ВСТУП

В процесі «малої» судової реформи Істотних змін зазнали норми й Інститути господарського судочинства Зокрема Законом України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу Ук раши» від 21 червня 2001 року до Арбітражного процесуального кодек су введено розділ ХІІ-2 «Перегляд судових рішень Вищого господарсь кого суду України Верховним Судом України»

Відповідно до статті 111-14 Господарського процесуального ко­дексу України сторони у справі та Генеральний прокурор України ма­ють право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого гос­подарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішен­ня місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи по­станови апеляційного господарського суду до Верховного Суду Ук­раїни Як зазначається у статті 111-15 цього ж Кодексу, Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені

з мотивів застосування Вищим господарським судом України
закону чи Іншого нормативно-правового акта, що суперечить Кон­
ституції України,

у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи
Вищого суду Іншої спеціалізації з питань застосування норм ма­
теріального права,

у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим госпо­
дарським судом України одного й того ж положення закону чи Іншо­
го нормативно-правового акта у аналогічних справах,

на підставі визнання їх міжнародною судовою установою, юрис­
дикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зо­
бов'язання України

Отже, підстави для оскарження постанови Вищого господарсько­го суду України до Верховного Суду України є досить обмеженими

Привертає увагу друга підстава невідповідність постанови Вищо­го господарського суду України рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду Іншої спеціалізації з питань застосування норм ма­теріального права Закон не конкретизує, про які саме рішення йдеть­ся Наразі судова практика має справу лише з роз'ясненнями та листа­ми Вищого господарського суду України

Як зазначається у підпункті третьому пункту 1 статті 39 Закону Ук­раїни «Про судоустрій України», до повноважень вищого спещалізова ного суду, в тому числі Вищого господарського суду України, віднесе­но надання методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однако­вого застосування норм Конституції України та законів у судовій прак­тиці на основі н узагальнення та аналізу судової статистики У зв'язку

з цим Вищий господарський суд дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодав­ства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції Видання якихось Інших актів з питань застосування норм матеріального права Вищим господарським судом законодавство не передбачає

До введення в дію Закону України «Про судоустрій України» Вищий арбітражний суд України, згідно з пунктом 3 статті 12 Зако­ну України «Про арбітражний суд», забезпечував однаковість практики застосування законодавства, І роз'яснення Вищого арбітражного суду були обов'язковими для суддів І учасників гос­подарських правовідносин, що застосовують законодавство, з яко го дано таке роз'яснення Те, що зараз законодавець позбавив роз'яснення Вищого господарського суду обов'язкової сили, не зменшує їх значення, як таких, що орієнтують підлеглі суди у вели­чезному масиві законодавчих актів а також нормативно-правових актів, які регулюють господарські відносини Роз'яснення та листи Вищого господарського суду України, попри їх рекомендаційний характер, об'єктивно впливають на процес правозастосування, а та­кож відіграють певну роль у врегулюванні правовідносин, що ви­никають між суб'єктами господарювання

Слід також зважити на те, що судове рішення (постанова) може бу­ти скасоване Верховним Судом України, якщо воно прийнято з пору­шенням чи неправильним застосуванням норм матеріального права, а підставою для оскарження, як зазначалося вище, може бути невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Вищого спеціалізо­ваного суду з питань застосування норм матеріального права

З викладеного виходить необхідність ознайомлення широких кіл юристів, фахівців Інших галузей, підприємців, керівників І фахівців органів державної влади І місцевого самоврядування, Інших осіб, що беруть участь у господарських відносинах, з документами Вищого господарського суду України, в яких викладена позиція вищої спеціалізованої судової Інстанції з питань застосування норм ма­теріального права

У цьому збірнику в систематизованому вигляді подаються витяги з чинних роз'яснень та листів Вищого господарського (арбітражного) суду з питань застосування норм матеріального права у господарсь­ких відносинах та у господарському судочинстві

Документи подані Із змінами І доповненнями станом на 1 серпня 2002 року

Вадим Беляневич,

кандидат юридичних наук,

адвокат адвокатської фірми

«Сергій Козьяков та партнери»

    продолжение

--PAGE_BREAK--1. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ

1.1. ПІДПРИЄМСТВА. ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА

1.Згідно з пунктом 2 статті 5 Закону Української РСР
«Про підприємства в Українській РСР» підприємство може
бути створене в результаті виділення із складу діючих
підприємств, організацій або кількох структурних підрозділів,
а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за
рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника
чи уповноваженого ним органу. Як вбачається із змісту цієї
норми, для створення підприємства на базі структурної оди­
ниці необхідно рішення як трудового колективу цієї структур­
ної одиниці, так і трудового колективу об'єднання чи
підприємства. Таке правозастосування Закону про під­
приємства підтверджується також і змістом пункту 3 статті 15
цього Закону, яка передбачає права трудового колективу
підприємства. Відповідно до цієї статті трудовий колектив
державного підприємства бере участь у вирішенні питання
про виділення із складу підприємства одного чи кількох
структурних підрозділів для створення нового підприємства.

[Інформаційний лист від 01.12.92 р. №01-8/1433 «Про засто­сування пункту 2 статті 5 Закону України «Про підприємства в Україні»].

2.Відповідно до статті 6 Закону України «Про
підприємства в Україні» державна реєстрація підприємства
здійснюється виконкомом відповідної Ради народних депу­
татів або місцевою державною адміністрацією за місцезнаход­
женням підприємства не пізніше 15 днів від дня подання за­
яви. Перереєстрація підприємства провадиться в порядку,
встановленому для його реєстрації.

[п.1 Роз'яснення від 15.06.93р. №01-6/676 «Про деякі питання за­стосування статті 6 Закону України «Про підприємства в Україні»].

3.Якщо у державній реєстрації підприємства відмовлено
або ЇЇ не проведено у встановлений строк, засновник
підприємства (стаття 5 Закону України «Про підприємства в
Україні» та пункт 4 постанови Ради Міністрів УРСР від 22 ве­
ресня 1990 р. №278) відповідно до пункту 3 статті 6 Закону

України «Про підприємства в Україні» має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним акта вико­навчого комітету Ради народних депутатів чи місцевої держав­ної адміністрації про відмову в реєстрації підприємства або про зобов'язання відповідного органу здійснити державну реєстрацію підприємства.

[п.2 Роз'яснення aid15.06.93p. №01-6/676 «Про деякі питання за­стосування статті 6 Закону України «Про підприємства в Україні»].

4.Відповідно до статті 8 Закону України «Про підприєм­
ництво» судовий порядок скасування державної реєстрації
підприємства встановлений для випадків: визнання недійсни­
ми або такими, що суперечать чинному законодавству, уста­
новчих документів; здійснення діяльності, що суперечить ус­
тановчим документам та чинному законодавству України.
У таких випадках виконком Ради народних депутатів або
місцева державна адміністрація не мають права скасувати
власне рішення про державну реєстрацію підприємства. Ці дії
слід визнавати такими, що не відповідають чинному законо­
давству і не породжують для підприємства будь-яких право­
вих наслідків. В інших випадках, тобто коли для скасування
державної реєстрації підприємства не встановлено судового
порядку, рішення про скасування державної реєстрації може
бути визнане недійсним в порядку, передбаченому законодав­
ством. Якщо при вирішенні такого спору будуть виявлені об­
ставини, за наявністю яких в реєстрації підприємства не­
обхідно було відмовити, позов про визнання недійсним рішен­
ня про скасування реєстрації задоволенню не підлягає.

[п.4 Роз'яснення від 15.06.93 р. №01-6/676 «Про деякі питання за­стосування статті 6 Закону України «Про підприємства в Україні»].

5.Ліквідоване підприємство має право звернутись до
арбітражного суду із заявою про визнання недійсним акта про
його ліквідацію до моменту виключення з державного реєстру.

[пЛ Листа від 06.06.94р. №01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

6.Органи державного управління не мають права прийма­
ти рішення про ліквідацію об'єднання підприємств, створених
на добровільних засадах.

[п.2 Листа від 06.06.94 р. №01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

7.Якщо кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необ­
грунтоване відхилила його вимогу до підприємства, яке
ліквідується, він має право до виключення останнього з дер­
жавного реєстру подати у встановленому порядку позов до
цього підприємства.

[п.З Листа від 06.06.94 р. №01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

8.Чинне законодавство не передбачає розгляду в
арбітражному суді позовів трудових колективів про визнан­
ня недійсними актів про ліквідацію або реорганізацію
підприємства.

[п.7Листа від 06.06.94р. №01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

9.За необхідності накладення арешту на майно боржника -
товариства з обмеженою відповідальністю слід враховувати,
що учасники його несуть відповідальність тільки в межах їхніх
вкладів (стаття 50 Закону України «Про господарські товари­
ства»), а не особистим майном.

[п.1.2 Листа від 22.11.94 р. №01-8/847 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

10.Відповідно до статей 12 та 13 Закону України «Про гос­
подарські товариства» засновники та учасники товариства
вносять у статутний фонд внески, зокрема у вигляді будинків,
споруд, обладнання, цінних паперів, грошових коштів, які за­
лишаються їхньою власністю. Крім того, засновники або учас­
ники товариства можуть передати йому майно у власність. От­
же, у разі відсутності у боржника достатніх коштів для задово­
лення обгрунтованих вимог кредиторів, останні мають право
вимагати звернення стягнення на майно (грошові кошти)
боржника, які належать йому у вигляді внесків у статутний
фонд як засновнику або учаснику господарського товариства.

[п.11 Листа від 07.12.95 р. №01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

11.На майно, яке боржник передав у власність господарсь­
кого товариства, не може бути звернено стягнення за його зо­
бов'язаннями. При цьому слід мати на увазі деякі особливості
правового регулювання цього питання. Так, якщо особа є за-

сновником (учасником) товариства з обмеженою відпо­відальністю, то його внесок складає частину статутного фонду і хоча він не втрачає права власності на цю частку, згідно з статтею 57 Закону України «Про господарські товариства», звернення стягнення на цю частку не допускається.

[п.11 Листа від 07.12.95 р. №01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

12.З метою задоволення своїх вимог за рахунок частки
боржника у статутному фонді такого товариства кредитор
перш за все має звернутися до товариства з' вимогою про
виділення частки боржника у порядку, передбаченому статтею
55 цього Закону. Якщо товариство ухиляється від задоволення
цієї вимоги, кредитор засновника (учасника) товариства
вправі звернутися до арбітражного суду за захистом своїх прав
та охоронюваних законом інтересів.

[п.11 Листа від 07.12.95 р. №01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

13.Крім звернення стягнення на частку боржника у статут­
ному фонді товариства, кредитор вправі вимагати звернення
стягнення на частку майна товариства, належного боржникові
пропорційно його частки у статутному фонді (стаття 54 Зако­
ну України «Про господарські товариства»). Цей принцип
звернення стягнення на майно (грошові кошти) боржника,
внесене до статутного фонду, застосовується до Товариства з
додатковою відповідальністю (останній абзац статті 65 Зако­
ну) та до повного або командитного товариства (статті 73 та 77
Закону).

[п.11 Листа від 07.12.95 р. №01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів>>].

14.Закон України «Про промислово-фінансові групи в Ук­
раїні» регулює відносини, пов'язані не лише із створенням,
ліквідацією та реорганізацією промислово-фінансових груп,
але й з виробничо-господарською і фінансовою діяльністю,
пов'язаною з виконанням державної програми, з метою ре­
алізації якої й було створено ПФГ. Тому при вирішенні спорів,
пов'язаних з укладанням, виконанням, зміною та розірванням

Генеральної угоди про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, арбітражним судам слід керуватись нормами законодавства, що регулюють відповідні відносини, зокрема Цивільним кодексом України та антимонопольним законодавством.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

15.Головне підприємство і учасники ПФГ згідно зі статтею 2
Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні»
зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у
здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності.
    продолжение


--PAGE_BREAK--У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.
ПФГ не має статусу юридичної особи.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

16.Головне підприємство і учасники ПФГ укладають Гене­
ральну угоду про сумісну діяльність для виробництва кінцевої
продукції. Ця діяльність відповідно до статті 434 Цивільного
кодексу України є окремим видом сумісної діяльності.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

17.Сторони самостійно визначають умови Генеральної уго­
ди, крім тих, що випливають з державних програм, з метою ре­
алізації яких і створено ПФГ. Пункт 3 статті 2 Закону України
«Про промислово-фінансові групи в Україні» визначає істотні
умови Угоди, якими є: назва ПФГ; перелік затверджених у
встановленому законодавством порядку державних програм, з
метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головно­
го підприємства ПФГ; кандидатура президента ПФГ; його пра­
ва і обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників
ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ, термін дії Угоди; інші
умови, передбачені законодавством, та ті, які визначають не­
обхідними ініціатори створення ПФГ.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

18.Угода підлягає затвердженню постановою Кабінету
Міністрів України і набирає чинності з дня прийняття Кабінетом
Міністрів України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ.
Отже, до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України по-

10

станови про створення (реєстрацію) ПФГ в учасників ПФГ відсутні правові підстави вимагати виконання Угоди. Ініціатива укладання угоди може виходити від будь-якого з її учасників.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни -«Про промислово-фінансові групи в Україні»].

19.Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону України «Про про­
мислово-фінансові групи в Україні» взаємні зобов'язання го­
ловного підприємства і учасників ПФГ щодо виробництва
кінцевої продукції, а також взаємні зобов'язання учасників
ПФГ щодо виробництва проміжної продукції ПФГ оформлю­
ються Генеральною угодою про сумісну діяльність з вироб­
ництва кінцевої продукції ПФГ і двосторонніми угодами про
поставки проміжної продукції (або надання відповідних по­
слуг). Цими угодами визначається взаємна відповідальність
сторін за порушення зобов'язань.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислова-фінансові групи в Україні»].

20.Укладаючи Генеральну угоду, сторони визначають
обов'язок кожного з учасників ПФГ щодо внесків, необхідних для
досягнення мети, з якою створюється ПФГ. Такими внесками мо­
жуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг,
розробка і забезпечення проектною документацією тощо.
Відповідно до статті 432 Цивільного кодексу України усі ці внески
є спільною власністю учасників Угоди з визначенням часток
(долі) кожного. Тому в разі реорганізації або ліквідації ПФГ її
учасник має право вимагати повернення своєї частки спільного
майна в натурі або шляхом грошової компенсації, якщо виділ май­
на в натурі неможливий без нерозмірної шкоди для його госпо­
дарського призначення (стаття 115 Цивільного кодексу України).

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

21.В процесі дії Генеральної угоди кожний з її учасників
без згоди інших учасників ПФГ не має права розпоряджатися
своєю часткою у спільній власності. З метою реалізації дер­
жавних програм право розпорядження спільним майном, у то­
му числі шляхом його відчуження, має головне підприємство
ПФГ, за умови, що це передбачено Генеральною угодою.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон України «Про промислова-фінансові групи в Україні»].

11

22.Законом України «Про промислово-фінансові групи в
Україні» передбачено, що право діяти від імені ПФГ має ви­
ключно головне підприємство ПФГ (пункт 2 статті 2 Зако­
ну). Вимоги статті 431 Цивільного кодексу України щодо ви­
дачі довіреності для ведення спільних справ у даному випад­
ку не застосовуються. За таких обставин Головне
підприємство укладає угоди, пов'язані з досягненням мети, з
якою створена ПФГ, від власного імені, і саме набуває
цивільних прав і несе обов'язки за укладеними угодами.
В процесі їх виконання Головне підприємство не з його вини
і вини контрагента за угодами може мати певні витрати -
збитки (наприклад, податки, витрати з орендної плати, збит­
    продолжение

--PAGE_BREAK--ки у зв'язку з інфляційними процесами, експлуатаційні вит­
рати тощо). У таких випадках воно має право, у тому числі
шляхом подання позову до арбітражного суду, вимагати їх
покриття усіма учасниками ПФГ, відповідно до статті 433
Цивільного кодексу України.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи о Україні»].

23.Згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України «Про про­
мислово-фінансові групи в Україні» рішення про створення
(реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ ухва­
люється Кабінетом Міністрів України з метою реалізації дер­
жавних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і
структурної перебудови економіки України, затверджених за­
конами або постановами Верховної Ради України, і оформ­
люється постановою.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

24.Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної
ПФГ виносить Кабінет Міністрів України лише за умов попе­
реднього ухвалення міждержавного договору, що підлягає ра­
тифікації Верховною Радою України. Міждержавним догово­
ром про створення ПФГ повинні бути затверджені: Генераль­
на угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої про­
дукції ПФГ; назва ПФГ; головне підприємство ПФГ; вичерп­
ний перелік учасників ПФГ; вичерпний перелік кінцевої про­
дукції ПФГ; термін, на який створюється ПФГ; умови оподат­
кування головного підприємства і учасників ПФГ відповідно

12

до закону України, гарантії (пункт 6 статті 3 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні»).

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

25.Виключення (вихід) головного підприємства або учас­
ника ПФГ із складу ПФГ згідно зі статтею 6 Закону України
«Про промислово-фінансові групи в Україні» здійснюється
шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України.
Виключення (вихід) із складу ПФГ головного підприємства
ПФГ тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію
відповідно до статті 3 цього Закону. Таким чином, раніше ук­
ладена Генеральна угода про сумісну діяльність ПФГ з вироб­
ництва кінцевої продукції втрачає юридичну силу з моменту
винесення Кабінетом Міністрів України постанови про ви­
ключення (вихід) головного підприємства або учасника ПФГ
із складу ПФГ. Знов укладена Генеральна угода набирає чин­
ності з дня прийняття Кабінетом Міністрів України постанови
про нову реєстрацію ПФГ.

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

26.Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України «Про
промислово-фінансові групи в Україні» реорганізацію ПФГ
шляхом виключення (виходу) головного підприємства або
учасника із складу ПФГ Кабінет Міністрів України може
здійснювати у таких випадках: за поданням Головної держав­
ної податкової інспекції України у разі більш як дворазового
порушення норм статей 4 і 5 цього Закону; припинення поста­
новою або законом, прийнятими Верховною Радою України,
виконання Державної програми, з метою реалізації якої згідно
з статтею 3 цього Закону було створено ПФГ; у зв'язку з не­
ефективною реалізацією ПФГ відповідних державних про­
грам, а також у випадку використання головним під­
приємством або учасником ПФГ пільг, наданих статтею 4 За­
кону, не для виробництва кінцевої і проміжної продукції ПФГ
(пункт 5 статті 4 Закону).

[Інформаційний лист від 25.06.96 р. №01-8/234 «Про Закон Ук­раїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»].

27.За змістом пункту 1 статті 5 Закону України «Про під­
приємства в Україні» та пункту 3 статті 6 Закону України

13

«Про власність» підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або тру­дового колективу. Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається Законами України «Про підприємства в Україні» та «Про підприємство», а щодо окре­мих категорій підприємств — також іншими законодавчими актами України. Зокрема, господарські товариства відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» створюються на засадах угоди юридичними особами і грома­дянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності. При застосуванні цих норм необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 №24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» ос­таннім заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, коо­перативів, за винятками, передбаченими у пунктах 1 і 7 цього Декрету.

[п.1 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

28. Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціаль­них вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, тому при вирішенні спорів господарським су­дам слід виходити з того, що таке рішення має бути оформле­не актом управління, виданим власником майна (уповноваже­ним ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установ­чий договір. При цьому слід мати на увазі, що створення ново­го суб'єкта підприємницької діяльності та визначення його ор­ганізаційно-правової форми регулюється не положеннями Цивільного кодексу України про сумісну діяльність, а іншими актами законодавства, зокрема Законами України «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства».

[п.1 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

14

29.Установчий договір повинен укладатися у письмовій
формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання
для здійснення державної реєстрації. Законодавство не
містить переліку обов'язкових реквізитів установчого догово­
ру. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних
взаємовідносин, господарським судам слід виходити з того, що
такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у
належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, не­
обхідних для його виконання (стаття 153 Цивільного кодексу
України). Деякі з умов випливають з чинного законодавства,
зокрема частини другої статті 26, статей 67 і 76 Закону Ук­
раїни «Про господарські товариства». Щодо установчого дого­
вору застосовуються загальні норми цивільного законодавст­
ва про угоди та зобов'язання.

/я. 1 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Яро деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

30.Згідно зі статтею 5 Закону України «Про підприємства
в Україні» підприємства можуть створюватися внаслідок
примусового поділу іншого підприємства відповідно до анти-
монопольного законодавства України. Такий поділ може за­
стосовуватися лише на підставах і в порядку, встановленому
Законом України «Про захист економічної конкуренції».
Цією нормою Закону України «Про підприємства в Україні»
передбачена також можливість створення підприємств у ре­
зультаті виділення зі складу діючого підприємства, ор­
ганізації одного або кількох структурних підрозділів або" на
базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх
трудових колективів і за наявності згоди власника чи уповно­
важеного ним органу.

[п.2 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

31.Створення підприємств та господарських товариств,
75 і більше відсотків майна яких належить державі, шляхом
поділу іншого підприємства або виділення структурних
підрозділів (одиниць) повинне здійснюватися з дотриманням
вимог Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань
та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць,

15

затвердженого наказом Мінекономіки України, Мінстату Ук­раїни та Антимонопольного комітету України від 20.04.94 №43/79/5. При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням норми статті 5 Закону України «Про підприємства в Україні», господарським судам слід враховувати, що згода власника (уповноваженого ним органу) на створення підприємства на базі структурної одиниці діючого об'єднання також є актом управління і повинна мати ясний і недвозначний характер; нею не може вважатися, зокрема, згода власника (уповноваже­ного ним органу) на перереєстрацію підприємства з ініціативи трудового колективу.

[п.2 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

32.У разі відмови власника (уповноваженого ним органу) у
виділенні зі складу об'єднання структурної одиниці, яка є юри­
дичною особою, вона вправі звернутися до господарського су­
ду з позовом про визнання відповідного рішення власника
(уповноваженого ним органу) недійсним. Однак чинне законо­
давство не надає такого права тим структурним підрозділам
об'єднань, які хоча і є суб'єктами господарювання, але не мають
статусу юридичної особи, а так само і структурним підрозділам
підприємств, оскільки ці підрозділи відповідно до абзацу тре­
тього пункту 1 статті 1 Закону України «Про підприємства в
Україні» також не є юридичними особами.

[п.2 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Ь створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

33.Чинне законодавство України, зокрема, пункт 1 статті З
і пункт 1 статті 5 Закону України «Про підприємства в Ук­
раїні» та частина перша статті 4 Закону України «Про госпо­
дарські товариства» передбачають необхідність погодження у
ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів
підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом
України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету
Міністрів України від 11 листопада 1994 року №765 «Про за­
провадження механізму запобігання монополізації товарних
ринків», а щодо господарських товариств — Положенням про
холдінгові компанії, що створюються у процесі корпоратизації

16

та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 1994 року №224.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

34.Рішення про створення об'єднання потребує згоди Ан-
тимонопольного комітету України в усіх випадках. Порядок
розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативни­
ми актами Антимонопольного комітету України.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

35.У разі відмови Антимонопольного комітету України у на­
данні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта підприємниць­
кої діяльності засновник останнього, який є юридичною особою,
вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнан­
ня недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимо­
нопольного комітету України.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

36.Відповідно до статті 6 Закону України «Про підприємства в
Україні», статті 6 Закону України «Про господарські товариства»
підприємство (товариство) вважається створеним і набуває прав
юридичної особи з дня його державної реєстрації. Частиною пер­
шою статті 8 Закону України «Про підприємництво» передбачено,
що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності про­
водиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті Ради на­
родних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастопо­
ля державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем про­
живання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Чин­
не законодавство пов'язує державну реєстрацію з внесенням даних
з реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності (яка
водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру суб'єктів
підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну
реєстрацію встановленого зразка.

[п.4 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

    продолжение

--PAGE_BREAK--22-30417

37Рішення відповідного органу виконавчої влади про
реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності з місцезна­
ходженням за межами підвідомчої цьому оріанові території
може бути за позовом Іншого суб'єкта підприємницької
діяльності або прокурора визнане недійсним як таке, що
прийняте з перевищенням компетенції Орган, на який покла­
дено здійснення державної реєстрації, не вправі делегувати ці
функції Іншим органам, структурним підрозділам, хоча б І
наділеним статусом юридичної особи, або посадовим особам
за дорученням Що ж до видачі свідоцтва про державну
реєстрацію, то вона може покладатись на структурний
підрозділ чи посадову особу згідно з розподілом функціо­
нальних обов'язків, оскільки свідоцтво є похідним від відпо­
відного рішення

[п 4 Роз'яснення від 12 09 96 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

38Порядок державної реєстрації підприємств незалежно
від їх організаційних форм І форм власності визначається По­
ложенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємниць­
кої діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 25 05 98 №740 з подальшими змінами І доповнен­
нями (далі — Положення) Перелік документів, що подаються
для державної реєстрації, наведений у частині другій статті 8
Закону України «Про підприємництво» та пункті 3 Положен­
ня, є вичерпним

[п 4 Роз'яснення від 12 09 96 р №02-5/334 -«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

39Якщо у державній реєстрації суб'єкта підприємниць­
кої діяльності відмовлено або п не проведено за наявності
усіх необхідних для цього документів у встановлений строк
(не більше п'яти робочих днів), засновник суб'єкта
підприємницької діяльності, який є підприємством чи ор­
ганізацією у розумінні статті 1 Господарського процесуаль­
ного кодексу України, вправі відповідно до частини двадцять
другої статті 8 Закону України «Про підприємництво» звер­
нутися до господарського суду з заявою про визнання
недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації

18

суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання йо­го провести таку реєстрацію

[п 4 Роз'яснення від 120996 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

40Відповідно до чинного законодавства, зокрема, частини
дванадцятої статті 8 Закону України «Про підприємництво»,
перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійсню­
ється в порядку, встановленому для його реєстрації При
вирішенні спорів, пов'язаних Із створенням (реєстрацією)
підприємств, господарським судам необхідно враховувати, що
згідно з пунктом 20 Положення перереєстрації потребує лише
зміна назви, організаційно-правової форми або форми влас­
ності суб'єктів підприємництва Оскільки вчинення зазначе­
них дій не охоплюється поняттям реорганізації підприємства,
то здійснення заходів щодо перереєстрації останнього не тягне
за собою правових наслідків у вигляді виключення його з дер­
жавного реєстру України

[п 4 Роз'яснення від 120996 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

41Чинне законодавство не передбачає реєстрації відособ­
лених підрозділів підприємств (філіалів, представництв то­
що) Тому вимоги органів, які здійснюють державну
реєстрацію, щодо подання для такої реєстрації положень про
відособлені підрозділи та Інших документів, що стосуються
діяльності останніх, повинні оцінюватися господарськими су­
дами при вирішенні спорів як таю, що не відповідають законо­
давству І не породжують правових наслідків

[п5 Роз'яснення від 120996 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

42Як виняток обов'язкову реєстрацію встановлено для
представників Іноземних суб'єктів господарської діяльності,
що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території
України (стаття 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну
діяльність») Реєстрація здійснюється Міністерством еко­
номіки України відповідно до Інструкції про порядок
реєстрації представництв Іноземних суб'єктів господарської

2-230419

діяльності в Україні, затвердженої наказом МЗЕЗторгу Ук­раїни від 18 01 96 №30 У разі відмови у реєстрації або неприй­няття рішення про реєстрацію у встановлений строк Іноземний суб'єкт господарської діяльності вправі звернутися до госпо­дарського суду Із заявою відповідно про визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації або про спонукання Мінеко­номіки України здійснити реєстрацію представництва

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[п 5 Роз'яснення від 120996 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

43Здійснення ліквідації І реорганізації (злиття, поєднан­
ня, поділу, виділення, перетворення) підприємства віднесено
до компетенції власника (уповноваженого ним органу), а у ви­
падках, передбачених Законом України «Про підприємства в
Україні», — власника за участю трудового колективу чи органу,
уповноваженого створювати відповідні підприємства, або су­
ду чи господарського суду, а щодо господарських товариств -
до компетенції їх вищих органів, суду чи господарського суду

[п 9 Роз'яснення від 12 09 96 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

44У разі прийняття рішень про реорганізацію або
ліквідацію підприємства державними чи Іншими органами, які
не є власниками майна або не мають від них відповідних повно­
важень, такі рішення за позовами самих підприємств або одно­
го чи кількох їх засновників повинні визнаватись недійсними

[п9 Роз'яснення від 120996 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

45Прийняті Антимонопольним комітетом України чи йо­
го територіальними відділеннями постанови про примусовий
поділ монопольних утворень (стаття 16 Закону України «Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності») є не рішеннями
про реорганізацію цих утворень, а підставами для п здійснен­
ня на розсуд самого утворення за умови усунення його моно­
польного становища на ринку

[п 9 Роз'яснення від 120996 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов 'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

20

46Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону України «Про під­
приємства в Україні» та статті 22 Закону України «Про госпо­
дарські товариства» підприємство вважається реорганізова­
ним з моменту виключення його з державного реєстру Ук­
раїни (господарське товариство — з моменту внесення запису
про припинення його діяльності до державного реєстру)

[п 10 Роз'яснення від 120996 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

47У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент
переходу майна та відповідних прав І обов'язків до нових
підприємств визначається, якщо Інше не передбачено законом
чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточ­
ного або розподільного акту чи балансу (частина друга статті
37 Цивільного кодексу України), І тому може не співпадати у
часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто
виключення його з державного реєстру Якщо в розподільному
акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані про
розподіл кредиторської І дебіторської заборгованості відсутні,
розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між
новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отри­
маного ними майна

[п 10 Роз'яснення від 12 09 96 р №02 5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

48Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації
перейшли майнові зобов'язання, несуть за ними матеріальну
відповідальність І у випадку, якщо прийняте ними майно не
покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими
документами про реорганізацію правопопередника Перетво­
рення державного підприємства на підприємство, засноване
на Іншій формі власності, не припиняє його зобов'язань

[п 10 Роз'яснення від 12 09 96 р №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

49Вирішуючи питання про правонаступництво, потріб­
но мати на увазі, що запис в установчих документах про пра­
вонаступництво має Істотне значення для визнання право-
наступництва Однак суттєве значення мають також фак-

21

тично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підпи­сання передаточного або розподільного акта чи балансу. От­же у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступ-ництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосують­ся переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

[п.10 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

50.Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених
    продолжение


--PAGE_BREAK--підприємствами на добровільних засадах згідно зі статтею З
Закону України «Про підприємства в Україні», визначаються
установчими документами про створення об'єднань. Тому
рішення державних органів, уповноважених управляти дер­
жавним майном, про реорганізацію чи ліквідацію таких
об'єднань повинні визначатися недійсними як такі, що прий­
няті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному
законодавству.

[п.11 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

51.Здійснення реорганізації підприємств, заснованого
на колективній формі власності, становить компетенцію йо­
го вищого органу управління (загальних зборів, конфе­
ренції тощо). Тому прийняття одним чи кількома з його
структурних підрозділів рішення щодо поділу підприємст­
ва, виділення з його складу тощо без згоди цих вищих ор­
ганів управління повинне визнаватися таким, що супере­
чить чинному законодавству, оскільки порушує права ко­
лективного власника.

[п. 12 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

52.Відповідно до пункту 2 статті 37 Закону України «Про влас­
ність» у разі прийняття державним органом, уповноваженим
управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи
ліквідацію державного підприємства трудовий колектив

22

вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетво­рення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

[п.13 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 •«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

53.У передачі в оренду майна державних підприємств та ор­
ганізацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Авто­
номній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності,
їх структурних підрозділів може бути відмовлено лише з підстав,
передбачених законом, зокрема, пунктом 4 статті 9 Закону Ук­
раїни «Про оренду державного та комунального майна».

[п.13 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

54.Згідно зі статтею 14 Закону України «Про оренду дер­
жавного та комунального майна» припинення діяльності
підприємства, майно якого передане в оренду, здійснюється
шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря з да­
ти видання про це відповідного наказу органу, уповноважено­
го управляти майном.

[п.14 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

55.Відповідно до підпункту «в» частини четвертої статті 19
Закону України «Про господарські товариства» товариство
ліквідується на підставі рішення господарського суду за по­
данням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі
систематичного або грубого порушення ним законодавства. У
процесі вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зазна­
ченої норми, господарським судам необхідно з'ясовувати, по-
перше, чи віднесено чинним законодавством до компетенції
органу, що подає позов, здійснення контролю за діяльністю
відповідача і, по-друге, наявність у такого органу права на
звернення з позовом до господарського суду (частина друга
статті 1 Господарського процесуального кодексу України).

[п.16 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

23

56.Такими, що систематично порушують законодавство,
слід вважати господарські товариства, які раніше двічі допус­
кали порушення законодавства і вчинили його знову, незалеж­
но від того, чи притягалися вони до відповідальності за попе­
редні порушення. Як виняток з урахуванням конкретних об­
ставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення зако­
нодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та
наслідків систематичним може бути визнане і повторне пору­
шення законодавства.

[п. 16 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

57.Грубим може вважатися одноразове порушення законо­
давства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимо­
гами з боку товариства (наприклад, здійснення без ліцензії та­
ких видів господарської діяльності, що підлягають ліцензу­
ванню відповідно до чинного законодавства) та/або потягло
наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридич­
    продолжение

--PAGE_BREAK--ним чи фізичним особам. Оцінюючи, наскільки шкода є знач­
ною, слід виходити з конкретних обставин справи, враховую­
чи, зокрема, розмір витрат, які зробила юридична (фізична)
особа, що зазнала шкоди, чи має зробити для усунення згада­
них наслідків. На підтвердження факту порушення та розміру
шкоди можуть подаватися будь-які докази з додержанням ви­
мог щодо їх належності, зокрема акти та інші матеріали пе­
ревірок, прийняті за їх підсумками акти державних та інших
органів (рішення, постанови, накази тощо), документи, що
свідчать про застосування до підприємства штрафних та
фінансових санкцій і т. ін. У розгляді справ, пов'язаних із
ліквідацією підприємств, господарському суду необхідно
здійснювати оцінку усіх фактичних обставин, за яких вчинено
порушення, і можливі наслідки задоволення позову, у тому
числі для інших юридичних осіб та громадян.

[п.16 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

58.Відповідно до пункту 2 статті 34 Закону України «Про
підприємства в Україні» підприємство ліквідується у випадку,
якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі доку-

24

менти і рішення про створення підприємства. У цих випадках господарським судом вирішується спір не про ліквідацію підприємства, а про визнання недійсними установчих документів підприємства чи рішення про його створення. Відповідний позов може бути поданий державним органом, що згідно з чинним за­конодавством здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яким підприємством чи організацією, яка вважає поруше­ними свої права чи охоронювані законом інтереси в зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного під­приємства, тоді як позов про ліквідацію підприємства може бути поданий лише у випадках, прямо передбачених законом.

[п.17 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

59.Підставами для визнання недійсними рішень про ство­
рення підприємств чи їх установчих документів можуть бути,
зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення
чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили;
невідповідність фактичним обставинам вміщених в установ­
чих документах відомостей щодо виду підприємства та форми
власності, на якій воно засновано.

[п. 17 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

60.Скасування державної реєстрації суб'єктів
підприємницької діяльності, передбачене частиною одинадця­
тою статті 8 Закону України «Про підприємництво», тягне ті ж
правові наслідки, що й ліквідація підприємства.

[п.18 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

61.Судовий порядок скасування державної реєстрації
суб'єктів підприємницької діяльності встановлений для ви­
падків: визнання недійсними або такими, що суперечать чин­
ному законодавству, установчих документів; здійснення діяль­
ності, що суперечить установчим документам та чинному за­
конодавству України; несвоєчасного сповіщення суб'єктом
підприємницької діяльності про зміну своєї назви, ор-

25

ганізаційно-правової форми, форми власності та місцезнаход­ження; визнання підприємства банкрутом; неподання протя­гом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з зако­нодавством. У таких випадках орган, який здійснив державну реєстрацію підприємства, не має права скасувати власне рішення про реєстрацію. У разі скасування такого рішення відповідні дії органу державної реєстрації слід визнавати таки­ми, що не відповідають чинному законодавству і не породжу­ють для підприємства будь-яких правових наслідків.

[п.18.1 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

62.У разі виникнення спору про визнання установчих до­
кументів підприємства недійсними позов може бути поданий
на підставі як пункту 2 статті 34 Закону України «Про
підприємства в Україні», так і частини вісімнадцятої статті 8
Закону України «Про підприємництво», тобто про скасування
державної реєстрації.

[п.18.1.1 Роз'яснення від 12.09.96р. №02-5/334 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реор­ганізацією та ліквідацією підприємств»].

63.Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійснен­
ням діяльності, що суперечить чинному законодавству чи ус­
тановчим документам, покладається на позивача. Згідно із ча­
стиною першою статті 26 Цивільного кодексу України юри­
дична особа має цивільну правоздатність відповідно до вста­
новлених цілей її діяльності. Отже, такою, що суперечить ус­
тановчим документам, може вважатися діяльність підприємства,
яка не відповідає цілям його створення, зазначеним у статуті
(установчому договорі). Діяльністю, що суперечить чинному
    продолжение

--PAGE_BREAK--законодавству, може бути визнана діяльність, яка заборонена
законом (наприклад, укладання угод стосовно предметів, ви­
лучених з цивільного обігу, здійснення підприємницької
діяльності без відповідної ліцензії тощо). Підставою для ска­
сування державної реєстрації підприємства є постійне протя­
гом певного періоду часу здійснення такої діяльності. Окремі
порушення чинного законодавства, яких припускалося
підприємство у здійсненні діяльності, що сама по собі не супе-

26

речить закону, не тягнуть за собою правових наслідків у ви­гляді скасування його державної реєстрації.

[п.18.1.2 Роз'яснення від 12.09.96р. №02-5/334 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реор­ганізацією та ліквідацією підприємств»].

64. Відповідно до частини сімнадцятої статті 8 Закону Ук­раїни «Про підприємництво» орган державної реєстрації може звернутися до господарського суду з позовом про скасування державної реєстрації у разі невиконання суб'єктом під­приємницької діяльності вимоги щодо повідомлення цього ор­гану у семиденний строк про зміну свого місцезнаходження (частина шістнадцята цієї ж статті). Позивач згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу Ук­раїни повинен подати докази того, що суб'єкт підприємницької діяльності фактично змінив своє місцезнаходження. Такими доказами можуть бути відповідні акти, складені працівниками органів, що здійснюють контроль за діяльністю цих суб'єктів, довідки органів управління житлово-комунальним господарст­вом або орендодавців за договором оренди державного майна про фактичну відсутність суб'єкта підприємницької діяльності за його місцезнаходженням тощо, у сукупності з іншими дока­зами, які підтверджують його фактичне місцезнаходження -довідками та квитанціями відділень зв'язку, рекламними ого­лошеннями, транспортними накладними, платіжними доку­ментами та ін. Необхідно враховувати, що саме лише припи­нення підприємницької діяльності за відсутності доказів зміни суб'єктом підприємницької діяльності свого місцезнаходження без своєчасного сповіщення про це реєструючого органу не є підставою для прийняття рішення про скасування державної реєстрації. Господарським судам слід мати на увазі, що відповідно до статті ЗО Цивільного кодексу України місцем знаходження юридичної особи визнається місцезнаходження її постійно діючого органу. Тому підставою для скасування дер­жавної реєстрації може бути лише несповіщення в установле­ний строк про зміну саме цієї адреси, а не адрес окремих вироб­ничих підрозділів суб'єкта підприємницької діяльності.

[п.18.1.3 Роз'яснення від 12.09.96р. №02-5/334 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реор­ганізацією та ліквідацією підприємств»].

27

65.У разі несвоєчасного сповіщення суб'єктом під­
приємницької діяльності про зміну його назви, ор­
ганізаційної форми і форми власності (частина одинадцята
статті 8 Закону України «Про підприємництво») позов про
скасування державної реєстрації може бути подано орга­
ном, що здійснює таку реєстрацію, а також прокурором чи
його заступником (частина перша статті 2 Господарського
процесуального кодексу України). Слід мати на увазі, що
зміна складу учасників господарського товариства або
зміна засновника приватного підприємства не тягнуть за
собою зміни організаційної форми, а так само не змінюють
форми власності. Такі зміни не є підставою для пере­
реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, і отже, не­
повідомлення про них не може вважатися підставою для
скасування державної реєстрації.

[п.18.1.4 Роз'яснення від 12.09.96р. №02-5/334 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реор­ганізацією та ліквідацією підприємств»].

66.У вирішенні спорів, пов'язаних зі скасуванням держав­
ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з
неподанням ним протягом року податкових декларацій, доку­
ментів бухгалтерської звітності, господарські суди повинні
враховувати таке. Строки подання відповідних документів
встановлено згідно з Порядком подання фінансової звітності,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
28.02.2000 №419, а також наказом Державної податкової
адміністрації України від 08.07.97 №214 (з подальшими зміна­
ми і доповненнями), яким затверджено Порядок складання
декларації про прибуток підприємства. Таким чином, рік, про­
тягом якого суб'єкт підприємницької діяльності не звітував
перед податковим органом, повинен обчислюватись з дати, ко­
ли необхідну звітність було подано востаннє. За змістом пунк­
ту 17 частини першої статті 11 Закону України «Про держав­
ну податкову службу в Україні» позови про скасування дер­
жавної реєстрації у випадках неподання необхідних доку­
ментів вправі подавати органи цієї служби.

[п.18.1.5 Роз'яснення від 12.09.96р. №02-5/334 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реор­ганізацією та ліквідацією підприємств»].

28

67.В тих випадках, тобто коли для скасування державної
реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не встановле­
но судового порядку, рішення про скасування державної
реєстрації може бути визнане недійсним в порядку, передбаче­
ному законодавством.

[п.18.2 Роз'яснення від 12.09.96р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

68.Чинне законодавство, зокрема, пункт 1 статті 3, пункт 1
    продолжение

--PAGE_BREAK--статті 5 і пункт 1 статті 34 Закону України «Про підприємства
в Україні», статті 4 і 19 Закону України «Про господарські то­
вариства», передбачає у ряді випадків необхідність погоджен­
ня рішень про створення, реорганізацію і ліквідацію (припи­
нення діяльності) підприємств з антимонопольними органа­
ми. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів
України від 11.11.94 №765 «Про запровадження механізму за­
побігання монополізації товарних ринків» (у редакції поста­
нови Кабінету Міністрів України від 26.05.97 №499), а щодо
господарських товариств — Положенням про холдингові ком­
панії, що створюються в процесі корпоратизації та привати­
зації, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94
№224. Порядок розгляду заяв на одержання згоди визна­
чається Антимонопольним комітетом України.

[п.19 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

69.У разі відмови Антимонопольного комітету України чи
його органу у наданні згоди на створення, реорганізацію,
ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності засновник ос­
таннього, який є підприємством чи організацією у розумінні
частини першої статті 1 Господарського процесуального ко­
дексу України, вправі звернутися до господарського суду із за­
явою про визнання недійсним відповідного акта Антимоно­
польного комітету України.

[п.19 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

70.У разі відсутності згоди Антимонопольного комітету Ук­
раїни чи його органу на створення, реорганізацію або ліквідацію

29

суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету Ук­раїни про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), за­твердженого розпорядженням Антимонопольного комітету Ук­раїни від 19.02.2002 №33-р, акт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або рішення про його реор­ганізацію чи ліквідацію мають визнаватися недійсними.

[п.19 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

71.Створення господарським судом ліквідаційної комісії
та проведення ліквідаційної процедури, за винятком випадків,
зазначених у Законі України «Про відновлення платоспро­
можності боржника або визнання його банкрутом», і здійснен­
ня контролю за процесом ліквідації підприємства Господарсь­
ким процесуальним кодексом України не передбачено.
Обов'язки щодо здійснення ліквідації підприємства не можуть
покладатися господарським судом на орган, який здійснив
державну реєстрацію цього підприємства, у тому числі і в тих
випадках, коли судове рішення про скасування такої
реєстрації прийнято за позовом зазначеного органу.

[п.20 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

72.Відповідно до пункту 2 статті 35 Закону України «Про
підприємства в Україні» ліквідаційна комісія зобов'язана про­
вести роботу по стягненню дебіторської заборгованості
підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомлен­
ням останніх про ліквідацію підприємства.

[п.21 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

73.В період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке
ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас
ліквідаційна комісія не є юридичною особою і отже може бути
учасником судового процесу на загальних підставах. Тому як­
що організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія He-
обгрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що

ЗО

ліквідується, вона вправі до виключення останнього з держав­ного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього підприємства.

[п.21 Роз'яснення aid12.09.96 p. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»]

74.Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до
виключення підприємства з державного реєстру, хоча б по них
не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підля­
гають. Те саме стосується позовів, поданих до господарського
суду з пропуском передбаченого пунктом 3 статті 36 Закону
України «Про підприємства в Україні» місячного строку від
дня одержання повідомлення про повне або часткове невиз­
нання претензії кредитора до ліквідовуваного підприємства.

[п.21 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

75.У разі незгоди підприємства з рішенням про його реор­
ганізацію чи ліквідацію воно має право звернутися до госпо­
дарського суду з заявою про визнання такого рішення недійсним
також до моменту виключення його з державного реєстру.

[п.21 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

76.Підприємство вважається створеним з дня його державної
реєстрації. Ліквідація підприємства вважається завершеною з мо­
менту виключення його з державного реєстру України. Частина
дев'ятнадцята статті 8 Закону України «Про підприємництво»
пов'язує втрату підприємством статусу юридичної особи із ви­
ключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
Отже саме лише визнання господарським судом недійсними уста­
новчих документів підприємства та/або рішення про створення
підприємства, а також прийняття господарським судом рішення
про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької
діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними уго­
ди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи
організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

[п.22 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

31

77.Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від
28.12.94 №812/94 дивіденди або інші надходження від прибут­
ку на частку державного майна, переданого до статутних
фондів суб'єктів підприємницької діяльності, перераховують­
ся державним підприємствам, частка майна яких передана до
статутних фондів. На акціонерні товариства, у статутному
фонді яких є частка державного майна, дія цього Указу не по­
ширюється, і тому вони зобов'язані були у 1995 році, згідно з
пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 30.04.93
№44-93, перерахувати до бюджету дивіденди або інші надход­
ження від прибутку на частку державного майна, переданого
до їхніх статутних фондів засновниками.

[п.4 Листа від 30.09.96р. №01-8/342 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

78.Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Закону Ук­
раїни «Про підприємства в Україні» у випадках визнання
недійсними або такими, що суперечать чинному законодавст­
ву, установчих документів, державну реєстрацію суб'єктів
підприємницької діяльності може бути скасовано в судовому
порядку. Оскільки суб'єкт підприємницької діяльності подає
для державної реєстрації пакет документів, зазначений у цій
статті, заінтересована сторона повинна звертатись з заявою
про визнання недійсним усього пакету установчих документів
і скасування державної реєстрації суб'єкта підприємництва.

[п.9 Листа від 30.09.96 р. №01-8/342 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

79.Згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутство»
кредитор подає письмову заяву за майновими вимогами до
боржника. Зазначена норма не носить імперативного характе­
ру. Тому та обставина, що кредитор не звернувся в арбітраж­
ний суд з відповідною заявою, не позбавляє його права зверну­
тися до ліквідкому в порядку, передбаченому статтею 36 Зако­
ну України «Про підприємства в Україні».

[п.11.6Листа від 30.09.96р. №01-8/342 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

80.Чинне законодавство України, у тому числі Цивільний
кодекс України, Закон України «Про підприємства в Україні»,

32

не визначає поняття «дочірнє підприємство» і не передбачає особливостей створення таких підприємств. Отже, створення, реорганізація, ліквідація, а також діяльність дочірнього підприємства, тобто такого, яке засновано іншим («мате­ринським») підприємством, регламентуються загальними нормами Законів України «Про власність», «Про підприєм­ництво», «Про підприємства в Україні» та ін.

/я. 1 Листа 24.01.97р. №01-8/23 «Про деякі питання практики за­стосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

81.У відповідності зі статтею 16 Закону України «Про гос­
подарські товариства» таке товариство має право змінювати
свій статутний фонд з обов'язковим внесенням цих змін до ус­
тановчих документів. Але згаданий Закон не вимагає від уже
створеного господарського товариства змінювати статутний
фонд кожного разу, коли змінюється мінімальний розмір за­
робітної плати.

[п.1.3 Листа від 15.05.97 р. №01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

82.Згідно зі статтею 6 Закону України «Про господарські
товариства» права юридичної особи ці товариства набувають з
дня їх державної реєстрації. Названа стаття не ставить мож­
ливість реєстрації у залежність від характеру чи виду їх діяль­
ності, крім заборонених чинним законодавством України.
Проте страхові компанії або товариства, набувши статусу
юридичної особи з дня державної реєстрації, вправі розпочати
страхову діяльність лише за умови внесення їх до Єдиного
державного реєстру страховиків (перестраховиків) чи держав­
ного реєстру страхових та перестрахових брокерів (пункт 1
статті 36 Закону України «Про страхування») та одержання
ліцензії спеціального уповноваженого центрального органу
виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю
(стаття 38 цього ж Закону).

[п.2 Листа від 24.11.97р. №01-8/452 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

83.Закон України «Про споживчу кооперацію», зокрема
частина друга пункту 3 статті 17, не ототожнює підприємства і
організації споживчої кооперації з господарствами агропро-

32-30433

мислового комплексу, а лише надає їм право користування ти­ми ж пільгами, які надані або можуть бути надані господарст­вам агропромислового комплексу. Що ж до статті 4 Указу Пре­зидента України від 16.03.95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», то вона стосується як підприємств оптової і роздрібної торгівлі незалежно від форм власності, так і товаровиробників агро­промислового комплексу з урахуванням того, покупцем чи продавцем виступає кожний з них у даній конкретній ситуації. [п.2 Листа 10.03.98р. №01-8/91 «Про деякі питання практики за­стосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

84.Пункт 1 статті 23 Закону України «Про підприємства в
Україні» надає підприємству право реалізовувати виготовлену
продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються ним са­
мостійно або на договірній основі. За змістом пункту 5 статті
24 цього ж Закону підприємство, крім виготовлення про­
дукції, вправі також виконувати роботи або надавати послуги.
Таким чином, слід дійти висновку, що виконані роботи, надані
послуги можуть оплачуватися в порядку, передбаченому
пунктом 1 статті 23 згаданого Закону. Отже, підприємство мо­
же самостійно встановлювати вартість паркування авто­
мобілів на стоянці. Якщо актом перевірки державної інспекції
по контролю за цінами на підставі статті 14 Закону України
«Про ціни і ціноутворення» встановлено необґрунтованість
одержання підприємством спірної суми виручки, спір підля­
гає вирішенню з урахуванням цієї обставини. Слід також мати
на увазі, що відповідно до частини першої статті 14 Закону Ук­
раїни «Про ціни і ціноутворення» (зі змінами, внесеними За­
коном України від 18.11.97) стягнення зазначених у цій нормі
сум здійснюється у судовому порядку.

[п.4 Листа від 14.10.98р. №01-8/391 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

85.Згідно з пунктом «б» частини першої статті 10 Закону
України «Про господарські товариства» (в редакції Закону
України від 23.12.97, введеного в дію з 22.01.98) право на отри­
мання дивідендів пропорційно частці кожного з учасників ма­
ють особи, які є учасниками товариства на початок строку ви­
плати дивідендів. Питання про виплату дивідендів засновни-

    продолжение

--PAGE_BREAK--34

ку, який не повністю сплатив свій внесок до статутного фонду, повинно вирішуватись з урахуванням установчих документів та зібраних у справі доказів.

[п.5 Листа від 21.06.99 №01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавст­ва»].

86.Відповідно до статті 1 та пункту 2 статті 10 Закону Ук­
раїни «Про господарську діяльність у Збройних Силах Ук­
раїни» його дія поширюється на військові частини, заклади,
установи і організації Збройних Сил України та інші утворені
згідно з законами України військові формування.

[п.1 Листа вії) 11.11.99р. №01-8/531 «ПроЗакон України «Прогос-подарську діяльність у Збройних Силах України»].

87.Суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах
України є військові частини, заклади, установи і організації,
які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету Ук­
раїни, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис
надходжень і видатків, рахунки в установах банків та гербову
печатку (частина перша статті 3 Закону України «Про госпо­
дарську діяльність у Збройних Силах України»).

[п.2 Листа від 11.11.99р. №01-8/531 «Про Закон України «Про гос­подарську діяльність у Збройних Силах України»].

88.Види господарської діяльності, здійснення якої дозво­
ляється військовим частинам, визначає Кабінет Міністрів Ук­
раїни (частина друга статті 3 Закону України «Про госпо­
дарську діяльність у Збройних Силах України»). Частиною
третьою статті 3 Закону передбачено ліцензування тих видів
діяльності військових частин, які підлягають ліцензуванню
відповідно до законодавства України.

[п.2 Листа від 11.11.99р. №01-8/531 «Про Закон України «Про гос­подарську діяльність у Збройних Силах України»].

89.Військові частини повинні реєструватись як суб'єкти
господарської діяльності в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України (стаття 4 Закону України «Про господарсь­
ку діяльність у Збройних Силах України»). Відповідний По­
рядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України
від 03.05.2000 №749.

[п.4 Листа від 11.11.99р. №01-8/531 «Про Закон України «Про гос­подарську діяльність у Збройних Силах України»].

5-2-30435

90.Стаття 6 Закону України «Про господарську діяльність
у Збройних Силах України» передбачає можливість обмежен­
ня або припинення господарської діяльності військової части­
ни за рішенням Міністерства оборони України в порядку, вста­
новленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до цієї
норми постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000
№1919 затверджено Положення про порядок відчуження та
реалізації військового майна Збройних Сил.

[п.5Листавід 11.11.99р.№01-8/531 «ПроЗакон України «Прогос-подарську діяльність у Збройних Силах України»].

91.Відповідно до статті 2 Закону України «Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні» державне регу­
лювання ринку цінних паперів здійснюється не лише з метою
захисту прав учасників фондового ринку, але й дотримання
його учасниками вимог актів законодавства. Указом Прези­
дента України від 14 лютого 1997 року №142/97 «Про Дер­
жавну комісію з цінних паперів та фондового ринку» до ком­
петенції останньої віднесено здійснення державного контролю
за додержанням законодавства у сфері обігу цінних паперів та
їх похідних на території України. Згідно з статтями 4 та 37 За­
кону України «Про господарські товариства» до установчих
документів акціонерного товариства, поряд з іншими обов'яз­
ковими положеннями, включаються положення стосовно
видів акцій, що випускаються, їх номінальної вартості,
співвідношення акцій різних видів, кількості акцій, що купу­
ються засновниками, наслідків невиконання зобов'язань по
випуску акцій, а також інші положення, якщо вони не супере­
чать законодавству України. Отже, Державна комісія України
з цінних паперів та фондового ринку та її територіальні орга­
ни, реалізуючи надані пунктом 10 статті 8 Закону повноважен­
ня, вправі вимагати від акціонерного товариства як емітента
приведення його статуту у відповідність до вимог чинного за­
конодавства за умови, що ці порушення пов'язані із сферою
обігу цінних паперів та їх похідних. Що ж до ухилення учас­
ників ринку цінних паперів від виконання розпоряджень про
усунення порушень актів законодавства щодо цінних паперів,
то Державна комісія України з цінних паперів та фондового
ринку та її територіальні органи з урахуванням вимог
підпункту 6 пункту 5 Положення про Державну комісію з

36

цінних паперів та фондового ринку, затвердженого названим Указом Президента України, мають право звертатися до арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушен­ням законодавства України про цінні папери.

[п.8Листа від 30.12.99р. №01-8/612 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

92.Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням
державної контрольно-ревізійної служби є здійснення дер­
жавного контролю за витрачанням коштів і матеріальних
цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгал­
терського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, дер­
жавних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а
також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти
з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. Згідно
з частиною другою статті 14 згаданого Закону названі органи
за дорученням прокуратури, Міністерства внутрішніх справ,
Служби безпеки, податкових інспекцій у випадках, передбаче­
них Законом, проводять ревізії та перевірки на підконтроль­
них підприємствах, організаціях та в установах всіх форм
власності. Таким чином, законодавець визначив коло
суб'єктів, які підконтрольні органам державної контрольно-
ревізійної служби. Отже, якщо підприємство, установа чи ор­
ганізація не є підконтрольною органам державної контрольно-
ревізійної служби у розумінні наведених норм цього Закону,
останні не вправі застосовувати до них фінансові санкції на
підставі пункту 10 статті 10 Закону України «Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні» та пункту 7 статті 11
Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

[п.4 Листа від 10.08.2000р. №01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

93.Вирішуючи спори, пов'язані з правонаступництвом колек­
тивних сільськогосподарських підприємств, слід керуватися при­
писами статті 37 Цивільного кодексу України та статті 31 Закону
України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», а
також Порядком оформлення правонаступництва за зобов'язан­
нями реорганізованих колективних сільськогосподарських
підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної

37

політики України від 14.03.2001 р. №63. Відповідно до пункту 5 статті 31 названого Закону у разі поділу підприємства до новос-творених підприємств переходять за роздільним актом (балан­сом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реор­ганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. Пункт 17 згада­ного Порядку визначає, що роздільний (передавальний) баланс разом з установчими документами підприємства-правонаступ-ника є правовою підставою для встановлення наявності та об­сягів правонаступництва за майновими правами та обов'язками КСП. Роздільний акт (баланс) повинен містити положення про правонаступництво за всіма зобов'язаннями реорганізованого підприємства щодо всіх кредиторів та боржників. Роздільний акт (баланс) затверджується загальними зборами (зборами уповно­важених) членів підприємства або органом, що прийняв рішення про реорганізацію підприємства, та надається разом з установчи­ми документами для державної реєстрації новостворених юри­дичних осіб або внесення змін в установчі документи діючих юридичних осіб. Неподання разом з установчими документами роздільного акта (балансу) може бути підставою для відмови у реєстрації юридичної особи. У разі здійснення державної реєстрації за відсутності затвердженого роздільного акта (балан­су) заінтересовані особи не позбавлені права звернутися з позо­вом про визнання недійсними установчих документів таких юри­дичних осіб. У вирішенні відповідних спорів арбітражні суди по­винні також враховувати вимоги Порядку розподілу та викорис­тання майна реорганізованих колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 р. №62.

[п.2.4 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. №01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

94. Відмова у реєстрації представника акціонера для участі у загальних зборах за відсутності передбачених законом підстав є порушенням законодавства про цінні папери.

[п.4 Листа від 24.07.2001 р. №01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

38

95. У вирішенні про правові наслідки неподання або пору­шення строків подання підприємством даних про вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці питання слід виходити з вимог пункту 5 статті 20 Зако­ну України «Про зайнятість населення» з урахуванням того, що правонаступником зазначеного у цій нормі Державного фонду сприяння зайнятості є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок без­робіття (пункт 3 розділу VIII«Прикінцеві положення» Зако­ну України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

[п.5 Листа від 29.08.2001 р. №01-8/935 *Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

    продолжение

--PAGE_BREAK--1.2. НЕШДПРИЄМНИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.Відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про сво­
боду совісті та релігійні організації» релігійні громади одер­
жують правоздатність юридичної особи з моменту
реєстрації їх статуту (положення) у обласній, Київській і
Севастопольській міських державних адміністраціях, а в Ав­
тономній Республіці Крим — в Уряді цієї Республіки.
Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства,
місії та духовні навчальні заклади визнаються юридичними
особами з моменту реєстрації їх статутів (положень) у дер­
жавному органі України у справах релігій.

[п.1 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

2.Релігійна організація як юридична особа користується
правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства
та свого статуту.

[п.1 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

3.Як визначає стаття 7 Закону, релігійні організації
діють відповідно до своєї ієрархічної структури, обирають,
призначають і замінюють персонал згідно із своїми статута­
ми (положеннями). Тому репрезентувати релігійні ор­
ганізації у їх правовідносинах можуть лише повноважні
представники, що обрані, призначені відповідно до статут­
них вимог релігійної організації.

[п.2 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

4.Під культовими будівлями та майном слід розуміти
будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення
релігійних потреб громадян. Тому, зокрема, не можуть бути
визнані культовими будівлями ті приміщення, що пристосо­
вані для проживання священнослужителів та інших служи­
телів культу, якщо вони не є невід'ємною частиною культо­
вої споруди і не знаходяться на земельній ділянці, не­
обхідній для обслуговування цієї споруди (сторожка тощо).

40

Зазначені обставини можуть встановлюватись документами служби технічної інвентаризації.

[п.4 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 •«Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

5.Права релігійних громад, які в установленому порядку
користувалися культовими будівлями і майном до введення в
дію Закону, зберігаються і після одержання ними правоздат­
ності юридичної особи згідно з пунктом 4 Постанови Верхов­
ної Ради України від 23 квітня 1991 року про порядок введен­
ня цього Закону в дію. Права громад щодо володіння і корис­
тування цими будівлями і майном зберігаються також за їх
правонаступниками.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

6.Відповідно до статті 8 Закону держава визнає право
релігійної громади на її підпорядкованість у канонічних, ор­
ганізаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її ме­
жами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї
підпорядкованості. Тому зміна підпорядкованості релігійною
громадою або перехід її у іншу віросповідну (конфесійну) при­
належність не може тягти за собою втрату прав і зобов'язань
цієї громади за усіма угодами, що були раніше укладені нею.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

1. Договори про передачу в безоплатне користування релігійним громадам молитовних споруд і культового майна (в тому числі й безстрокові), укладені до або після введення в дію Закону, можуть бути розірвані або припинені лише відповідно до підстав, передбачених у статтях 329 — 331 Цивільного кодексу. Зазначені договори укладаються від імені релігійної громади і підписуються її представниками. Такий же порядок діяв до введення в дію Закону (статті 28 — 32 По­ложення про релігійні об'єднання в Українській РСР, затверд­женого Указом Президії Верховної Ради України від 1 листо­пада 1976 p., з наступними змінами і доповненнями, стаття 20 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії

41

та культури», пункти 59, 61 «Положение об охране й исполь-зовании памятников истории й культури», затвердженого по­становою Ради Міністрів СРСР від 16.09.82 №865).

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

8.У той же час, відповідно до пункту «В» статті 10 зазначе­
ного Положення про релігійні об'єднання, громади віруючих
могли користуватись для молитовних зборів спорудою
(приміщенням), наданою їм окремими громадянами або вико­
навчим комітетом районної, міської Ради народних депутатів
за договором оренди. Останній, згідно зі статтею 34 Положен­
ня, укладався з окремими віруючими, які і несли відпо­
відальність за цим договором.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

9.Відповідно до статті 16 Закону діяльність релігійної ор­
ганізації може бути припинена у зв'язку з її реорганізацією
(поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. У разі при­
пинення діяльності релігійної громади за цих підстав, дія дого­
вору безоплатного користування культовими та іншими
будівлями, стороною якого була зазначена громада, також
припиняється відповідно до статті 331 Цивільного кодексу.

[п.5 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

10.Відповідно до статей 17 і 18 Закону кожна релігійна грома­
да (парафія, церква тощо) або інша релігійна організація (монас­
тир, релігійне братство або місія, духовний навчальний заклад), а
не релігійне угруповання в цілому (УПЦ-КП, УАПЦ, УГКЦ то­
що) або його керівний центр, є власником придбаного чи створе­
ного нею рухомого і нерухомого майна та коштів і їх єдиним роз­
порядником (стаття 29 Закону України «Про власність»).

[п.6 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

11.Відповідно до статті 17 Закону культові будівлі і майно,
які складають державну власність, передаються організаціями,

42

на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплат­но за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — Уряду цієї Республіки. Слід мати на увазі, що згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 р. №125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» зазначені державні органи зобов'язані про­тягом 1992 — 1993 років здійснити передачу релігійним грома­дам у власність чи безплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням. (Розпорядженням Президента України від 22.06.94 №53/94 ц. р. дію цього пункту продовжено до 01.12.97.) Отже, згідно з цим Указом допус­кається не лише повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель. Зазначена передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії (віросповідної приналежності), якій на­лежала будівля на момент її переходу у власність держави.

[п.7 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 -«Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України -«Про свободу совісті та релігійні організації»].

12. Постановами Ради Міністрів Української РСР від 5 квітня 1991 року, №83 «Про перелік пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям», Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 року №198 та від 8 червня 1992 року №311 «Про виключення окремих об'єктів із переліку культових споруд — визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям» затверджений перелік культових споруд — визначних пам'яток архітектури, що не можуть бути передані у постійне користування релігійним ор­ганізаціям. За змістом цих постанов не допускається передача культових споруд, зазначених у переліку, також у власність релігійних організацій

[п.9.1 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Яро деякі питання, Що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

43

13.Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української
РСР від 23 квітня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону
«Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції Постано­
ви Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року «Про внесення
змін до постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок
введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та
релігійні організації») на відповідні державні органи покладено
обов'язок забезпечити згідно з зазначеним Законом повернення у
власність релігійним громадам культових будівель і майна з ураху­
ванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно
на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад,
які користуються цими будівлями і майном в установленому Зако­
ном порядку; вкладення коштів релігійними громадами у споруд­
ження, переобладнання культової будівлі і тривалості користуван­
ня нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших
культових будівель та їх використання релігійними громадами
відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.
Рішення відповідного державного органу має бути мотивованим.
Жодна з обставин, перелічених у цьому пункті, не може мати напе­
ред установленого або пріоритетного значення при вирішенні кон­
кретних спорів. Згідно з вимогами цієї постанови господарський
суд повинен враховувати перелічені та інші суттєві обставини у їх
сукупності, оцінюючи їх співвідношення відповідно до принципів
рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій,
    продолжение


--PAGE_BREAK--закріплених в статті 5 Закону. Тобто слід виходити з того, що вра­
хування обоюдних прав і законних інтересів різних релігійних гро­
мад на спірні культові будівлі полягає у необхідності забезпечення
віруючих усіх релігій, віровизнань та конфесійних угруповань
рівними можливостями для відправлення культів у пристосованих
для цього приміщеннях.

[п.9.2 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

14.Не може вважатись пристосованим для відправлення
масових богослужінь і релігійних обрядів такий вид культових
будівель, як капличка, тобто споруда-усипальня на цвинтарі.

[п.9.2 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

44

15.Господарські суди повинні захищати інтереси релігійних
громад, що складаються з переселенців, які залишили в
країнах, де проживали до переселення, культові будівлі і май­
но. Зокрема слід визнавати недійсними рішення державних ор­
ганів про передачу у власність релігійної організації культової
споруди, якщо остання належить на праві користування гро­
маді переселенців або їх нащадкам. Доказами, що свідчать про
зазначені обставини, можуть бути повідомлення Міністерства
закордонних справ України, іноземних установ тощо.

[п.9.2 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

16.Під поверненням культових будівель і майна слід ро­
зуміти повернення зазначених будівель і майна у власність
релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму,
наприклад, громадам православної церкви, Римо-католицької
церкви тощо.

[п.9.3 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

17.Оскільки стаття 83 Цивільного кодексу не передбачає
виключень щодо поширення позовної давності на вимоги про
визнання недійсними рішень відповідних державних органів
про повернення чи передачу культових будівель або майна у
власність, то до цих вимог застосовується загальний строк по­
зовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу
України. Перебіг зазначеного строку починається з дня, коли
заінтересована релігійна громада дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права (стаття 76 Цивільного
кодексу). Якщо релігійна організація отримала статус юри­
дичної особи після винесення державним органом зазначено­
го рішення, то право на позов у такої організації виникає з дня
реєстрації її статуту в установленому законом порядку.

[п.9.5 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

18.Заінтересовані релігійні організації звертаються до гос­
подарського суду з вимогою про визнання недійсними рішень
про повернення або передачу культових будівель і майна

45

іншим релігійним організаціям з позицій власника або во­лодільця, права яких оспорюються. Можливість подання тако­го позову виникла лише після введення в дію Закону України «Про власність» (стаття 57). Зазначений Закон було введено в дію з 15 квітня 1991 року, а Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» — з 6 червня 1991 року. Тому всі релігійні організації, що отримали статус юридичної особи відповідно до норм останнього Закону, мали право звертатись до госпо­дарського суду із зазначеними позовами у встановленому за­конодавством порядку

[п.9.6 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

19.До введення в дію Закону все майно церковних і
релігійних громад в Україні було визнано державною
власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу
Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було
визначено нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не
породило правових наслідків. Тому держава в особі органів,
передбачених в статті 17 Закону, є належним власником куль­
тових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України
«Про власність» зазначені державні органи мають право во­
лодіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і
майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які
дії, що не суперечать закону. Тому в господарських судів немає
підстав для задоволення позовних вимог релігійних ор­
ганізацій до відповідних державних органів про визнання пра­
ва власності на культові будівлі і майно або про зобов'язання
цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або
в користування, оскільки інше рішення порушує право дер­
жавної власності, виходячи із змісту чинного законодавства

[п.9.8 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

20.Рішення компетентного державного органу, зазначено­
го у статті 17 Закону, про повернення або передачу культової
будівлі або майна у власність конкретної релігійної громади є
необоротним, тобто таким, що не може бути скасовано наступ­
ним рішенням цього ж органу. Перехід права власності на

46

будівлю або інше майно може бити визнано недійсним лише за рішенням суду у встановленому законодавством порядку.

[п.9.9 Роз'яснення від 29.02.96 р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

21.Згідно із статтею 36 Конституції України громадяни Ук­
раїни мають право об'єднуватися у політичні партії та гро­
мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і сво­
бод та задоволення політичних, економічних, соціальних,
культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, вста­
новлених законом. Заборона діяльності об'єднань громадян
здійснюється лише у судовому порядку (стаття 37 Консти­
туції України). Основні засади створення та діяльності
об'єднань громадян передбачені Законом України «Про
об'єднання громадян».

[Лист від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

22.Перелік осіб, які можуть бути засновниками об'єднань
громадян, наведений у статті 11 Закону України «Про
об'єднання громадян». Останній не надає права під­
приємствам та організаціям виступати засновниками чи
співзасновниками об'єднань громадян.

[п.1.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

23.Відповідно до частини першої статті 14 Закону України
«Про об'єднання громадян» легалізація (офіційне визнання)
об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх
реєстрації або повідомлення про заснування.

[п.1.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

24.Легалізація всеукраїнських об'єднань громадян, діяльність
яких поширюється на територію всієї України, здійснюється
Міністерством юстиції України. Легалізація місцевих об'єднань
громадян здійснюється управлінням юстиції обласних, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконав­
чими комітетами сільських, селищних, міських рад — у залеж­
ності від того, на територію якої адміністративно-територіальної
одиниці поширюється діяльність відповідного об'єднання грома­
дян. Якщо ж така діяльність поширюється на територію двох і

47

більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється тим із зазначених органів, на територію якого по­ширюється вся діяльність громадської організації.

[п.1.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

25.Порядок легалізації об'єднань громадян визначений по­
становою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року
№140 «Про затвердження Положення про порядок легалізації
об'єднань громадян» із змінами, внесеними постановою
Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №280
«Про внесення змін до Положення про порядок легалізації
об'єднань громадян». Наведений у пункті 3 цього Положення
перелік документів, що подаються для легалізації громадсько­
го об'єднання, є вичерпним.

[п.1.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

26.Відповідно до статті 24 Закону України «Про об'єднан­
ня громадян» об'єднання громадян вправі здійснювати госпо­
дарську та іншу комерційну діяльність виключно шляхом
створення госпрозрахункових установ і організацій, заснуван­
ня підприємств в порядку, встановленому законодавством.
Відповідні підприємства, установи і організації мають статус
юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до
цілей і завдань, передбачених їх статутами (положеннями).
Розмежування відповідальності об'єднання громадян та за­
снованого (створеного) ним підприємства, установи, ор­
ганізації здійснюється за правилами, передбаченими статтею
32 Цивільного кодексу України.

[п.2.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

27.Політичні партії та створювані ними установи і ор­
ганізації не можуть бути засновниками підприємств, крім за­
собів масової інформації, а також займатись господарською та
іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-
політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних ма­
теріалів, виробів із власною символікою та проведення
суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).

[п.2.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

48

28.Недодержання об'єднаннями громадян встановлених
законом вимог щодо господарської діяльності може бути
підставою для визнання у судовому порядку недійсними уста­
новчих документів заснованих ними підприємств, установ і
організацій.

[п.2.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

29.Передбачені статтею 28 Закону України «Про об'єднан­
ня громадян» стягнення за порушення законодавства можуть
бути застосовані до об'єднання громадян арбітражним судом
за поданням легалізуючого органу або прокурора чи його за­
ступника. Процесуальною формою названого подання є по­
зовна заява.

[п.3.1 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»-].

30.Стягнення у вигляді письмового попередження засто­
совується щодо об'єднань громадян відповідним легалізую­
чим органом у разі вчинення об'єднанням громадян правопо­
рушення, яке не тягне обов'язкового застосування іншого пе­
редбаченого Законом України «Про об'єднання громадян» ви­
ду стягнення (стаття 29 Закону).

[п.3.1 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

31.Оскільки Законом не визначено розмір та порядок за­
стосування штрафу за грубе або систематичне вчинення пра­
вопорушення (стаття ЗО Закону України «Про об'єднання гро­
мадян»), відповідне стягнення практично не може бути засто­
соване арбітражним судом.

[п.3.2 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

32.З метою припинення незаконної діяльності об'єднання
громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора чи
його заступника арбітражний суд на підставі статті 31 Закону
України «Про об'єднання громадян» може тимчасово заборони­
ти окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність
об'єднання громадян на строк до трьох місяців. Питання про
продовження терміну тимчасової заборони діяльності об'єднан­
ня громадян (частина друга цієї статті) вирішується арбітраж­
ним судом на підставі відповідної позовної заяви з урахуванням

42-30449

того, що загальний термін тимчасової заборони не повинен пе­ревищувати шість місяців. Відповідно до частини четвертої статті 31 Закону при усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони за клопотанням об'єднання громадян, йо­го діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.

[п.3.3 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

33.До конституційних гарантій права громадян на свободу
об'єднання у політичні партії та громадські організації нале­
жить вичерпний перелік підстав та порядок припинення
діяльності громадських об'єднань. Встановлений в інтересах
національної безпеки та громадського порядку, охорони здо­
ров'я населення або захисту прав і свобод інших людей пе­
релік підстав заборони діяльності об'єднань громадян визна­
чається статтею 37 Конституції України та статтею 4 Закону
України «Про об'єднання громадян».

[п.3.4 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

34.Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється
лише у судовому порядку. За рішенням суду може бути
здійснено примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання грома­
дян (стаття 32 Закону України «Про об'єднання громадян»).
Рішення державного чи іншого, крім судового, органу про за­
борону діяльності громадських об'єднань за позовами самих
об'єднань, прокурора чи його заступника повинні визнаватися
недійсними з моменту їх прийняття.

[п.3.4 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

35.Об'єднання громадян створюються для спільної ре­
алізації його членами (учасниками) своїх прав і свобод на ос­
нові єдності інтересів та виконання обов'язків, що відобража­
ють головну мету, завдання, напрямки, форми та методи діяль­
ності об'єднань. Отже, у разі подання позову про заборону
діяльності об'єднання громадян через порушення законодав­
ства України його місцевим структурним осередком арбітраж­
ному суду слід керуватися статтями 4 та 32 Закону України
«Про об'єднання громадян».

[п.3.5 Листа від 30.12.97р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

50

36.Під грубим порушенням слід розуміти одноразове по­
рушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехту­
вання його вимогами з боку об'єднання громадян і яке потяг­
ло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юри­
дичним чи фізичним особам (наприклад, продовження проти­
правної діяльності, незважаючи на вимогу уповноважених на
те органів припинити її).

[п.3.6 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

37.Такими, що систематично порушують законодавство,
слід вважати об'єднання громадян, які раніше допускали пору­
шення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того,
чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушен­
ня. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних
із характером вчиненого порушення законодавства, причин йо­
го здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним мо­
же бути визнане і повторне порушення законодавства.

[п.3.7 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

38.Підставою скасування запису в Реєстрі об'єднань гро­
мадян є судове рішення про припинення діяльності об'єднан­
ня громадян.

[п.3.8 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

39.Згідно із статтею 14 Закону України «Про об'єднання
громадян» об'єднання громадян набувають статусу юридичної
особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання).

[п.4.1 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

40.Відповідно до частини шостої статті 14 Закону України
«Про об'єднання громадян» місцеві органи державної виконав­
чої влади, виконавчі комітети сільських, селищних, міських
рад реєструють в обов'язковому порядку місцеві осередки за­
реєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань грома­
дян за умови, якщо така реєстрація передбачена статутними
документами цих об'єднань. В разі реєстрації місцевих осе­
редків вони не набувають статусу юридичної особи.

[п.4.2 Листа від 30.12.97 р. №01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»].

    продолжение
--PAGE_BREAK---t'2.304

51

41У об'єднань громадян, які були утворені, зокрема, у разі
виділення одного чи кількох місцевих осередків зі складу
діючого заресстрованого об'єднання або внаслідок вибуття ча­
стини його членів (учасників), а так само в результаті реор­
ганізації об'єднання громадян — створення на базі діючого
місцевого осередку нового громадського об'єднання чи спілки
об'єднань громадян або поділу об'єднання тощо, право на
звернення до арбітражного суду виникає у новостворених
об'єднань за умови їх реєстрації (офіційного визнання)

[п43 Листа від 301297 р N«01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»]

42Перереєстрація об'єднань громадян здійснюється
відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян»

[п 4 4 Листа від 301297 р N«01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»]

43Рішення (свідоцтво) про реєстрацію об'єднання грома­
дян є актом державного органу, який здійснив реєстрацію

[п 45 Листа від 301297 р N«01-8/500 «Про Закон України «Про об'єднання громадян»]

44Відповідно до статті 1 Закону України «Про благодійництво
та благодійні організації» благодійна організація — це недержавна
організація, головною метою діяльності якої є здійснення бла­
годійної діяльності в Інтересах суспільства або окремих категорій
осіб зпдно з Законом, тобто безкорисливої діяльності, що не перед­
бачає одержання прибутків від неї Благодійниками, за змістом За­
кону, можуть бути як фізичні, так І юридичні особи

[Лист від 140198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

46 Стаття 5 Закону України «Про благодійництво та бла­годійні організації», наводячи перелік фізичних та юридичних осіб, які можуть бути засновниками благодійних організацій, за­бороняє виступати засновниками цих організацій органам дер­жавної влади, органам місцевого самоврядування, а також дер­жавним І комунальним підприємствам, установам, організаціям України, що фінансуються з бюджету У разі порушення зазначе­ної вимоги Закону арбітражний суд може визнати рішення про створення відповідної благодійної організації недійсним

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

52

47Благодійна організація набуває права юридичної
особи з моменту п державної реєстрації, яка здійснюється у
такому порядку всеукраїнських та міжнародних бла­
годійних організацій — Міністерством юстиції України, а
місцевих благодійних організацій, відділень (філій, пред­
ставництв) всеукраїнських міжнародних благодійних ор­
ганізацій — відповідними місцевими органами виконавчої
влади (стаття 8 Закону України «Про благодійництво та
благодійні організації»)

[Лист від 14 0198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла гойїйництво та благодійні організації»]

48Перелік документів, що подаються для державної
реєстрації, наведений в частині 4 статті 8 Закону України
«Про благодійництво та благодійні організації», І є ви­
черпним

[Лист від 14 0198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

49Рішення відповідного органу виконавчої влади про
реєстрацію благодійної організації з місцезнаходженням за
межами підвідомчої цьому органові території може бути виз­
нане недійсним як таке, що прийняте з перевищенням компе­
тенції відповідного органу Назване рішення може бути визна­
не недійсним також за позовом реєструючого органу в разі
встановлення ним факту фальсифікації установчих доку­
ментів (частина десята статті 8 Закону України «Про бла­
годійництво та благодійні організації»)

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»]

50За змістом статті 9 Закону України «Про бла­
годійництво та благодійні організації» підставами для відмови
у державній реєстрації благодійної організації є виключно по­
рушення встановленого чинним законодавством порядку
створення такої організації або наявність раніше зареєстрова­
ної благодійної організації з такою ж назвою У вирішенні пи­
тань, пов'язаних з реорганізацією та ліквідацією благодійних
організацій, слід керуватися загальними правилами, встанов­
леними статтею 37 Цивільного кодексу України з урахуван­
ням особливостей, передбачених статтею 10 Закону України
«Про благодійництво та благодійні організації» та відповідни-

53

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ми нормами статутів (положень) окремих благодійних ор­ганізацій (абзац сьомий частини другої статті 12 Закону).

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

51.Відповідно до статті 13 Закону України «Про бла­
годійництво та благодійні організації» благодійні організації
мають право, зокрема, утворювати свої відділення, філії, пред­
ставництва (далі — відокремлені підрозділи). Порядок їх ство­
рення встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 7
Закону). Обов'язкову реєстрацію встановлено лише для
відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних
благодійних організацій (частина друга статті 8 Закону). Відо­
кремлені підрозділи благодійної організації здійснюють свою
діяльність від імені благодійної організації, що їх утворила.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

52.Благодійні організації мають право утворювати на доб­
ровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що спри­
яють виконанню статутних завдань (частина статті 13 Закону
України «Про благодійництво та благодійні організації»). Бла­
годійні організації можуть бути засновниками засобів масової
інформації підприємств і організацій (абзац дев'ятий статті 13
Закону України «Про благодійництво та благодійні ор­
ганізації»). Розмежування відповідальності благодійних ор­
ганізацій та заснованих ними юридичних осіб здійснюється за
загальними правилами, передбаченими статтею 32 Цивільно­
го кодексу України.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

53.У власності благодійної організації можуть перебува­
ти рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні
активи, кошти, а також інше майно, придбане на законних
підставах. Благодійна організація має право здійснювати що­
до майна та коштів, які є у її власності, будь-які угоди, що не
суперечать її статутним цілям та законодавству України
(стаття 18 Закону України «Про благодійництво та бла­
годійні організації»).

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

54

54.Право власності благодійної організації згідно з вимога­
ми статті ЗО Закону України «Про власність» здійснюють за­
значені у статті 17 Закону України «Про благодійництво та
благодійні організації» органи управління власника відпо­
відно до їх компетенції.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

55.Перелік джерел формування майна та коштів бла­
годійних організацій визначений статтею 19 Закону України
«Про благодійництво та благодійні організації». Джерелом
формування майна та коштів благодійної організації не мо­
жуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що пе­
редбачає одержання прибутків. Відповідно до частини другої і
третьої статті 19 Закону джерелом формування майна та
коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Май­
но і кошти благодійної організації не можуть бути предметом
застави. Угоди, укладені з порушенням названих вимог Зако­
ну, можуть визнаватися недійсними на підставі статті 48
Цивільного кодексу України.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

56.Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про бла­
годійництво та благодійні організації» передбачено мож­
ливість надання податкових та інших пільг фізичним і юри­
дичним особам, які віддають частину своїх прибутків, заощад­
жень або майна на благодійну діяльність. Зокрема, підпунктом
5.1.21 статті 5 Закону України «Про податок на додану
вартість» (у редакції Закону України від 19.11.97) звільняють­
ся від оподаткування цим податком операції з подання бла­
годійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт,
послуг) зазначеним у названому Законі установам та ор­
ганізаціям (наукові, навчальні, спортивні заклади тощо), а та­
кож операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, по­
слуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно
до законодавства України.

[Лист від 14.01.98 р. №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

57.Благодійні організації, що існують лише на членські
внески і добровільні пожертвування, звільняються від сплати

55

податків та штих платежів до бюджету І спеціальних фондів (частина п'ята статті 20 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

    продолжение
--PAGE_BREAK--

58Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону України
«Про благодійництво та благодійні організації» надходження
благодійної організації від фінансової діяльності спрямову­
ються винятково на благодійництво І забезпечення госпо­
дарської діяльності у розмірах та порядку, передбачених цим
Законом Отже, укладені благодійницькою організацією уго­
ди, пов'язані з використанням названих надходжень на будь-
які Інші цілі, крім зазначених у цій нормі Закону та в статутах
(положеннях) відповідних організацій, можуть бути визнані
недійсними з урахуванням конкретних обставин справи на
підставі статті 48 або статті 50 Цивільного кодексу України,
зокрема за позовами органів, на які покладено контроль за
діяльністю благодійних організацій (стаття 22 Закону)

[Лист від 140198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»]

59Згідно з пунктом 2 розділу VIЗакону України «Про
благодійництво та благодійні організації» до приведення зако­
нодавства у відповідність Із Законом нормативно-правові акти
України застосовуються у частині, що не суперечить йому

[Лист від 140198 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»]

60Відповідно до статті 1 Закону України «Про торгово-
промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата є
недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що
об'єднує юридичних осіб, які створені І діють відповідно до за­
конодавства України, та громадян України, зареєстрованих як
підприємці, та їх об'єднання

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

61Торгово-промислова палата набувас статусу юридичної
особи з дня її державної реєстрації, яка здійснюється у такому
порядку Торгово-промислової палати України — Міністерст­
вом юстиції України, Торгово-промислової палати Автономної
Республіки Крим — Головним управлінням юстиції Міністер-

56

ства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Інших торгово-промислових палат — відповідно обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юс­тиції Зміни до статуту торгово-промислової палати підляга­ють реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації торгово-промислової палати (стаття 9 Закону Ук­раїни «Про торгово-промислові палати в Україні»)

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

62За змістом пункту 7 статті 9 Закону України «Про торго­
во-промислові палати в Україні» підставами для відмови у дер­
жавній реєстрації торгово-промислової палати є виключно по­
рушення встановленого чинним законодавством порядку ство­
рення такої палати або невідповідність її статуту законодавст­
ву України У разі незгоди з відмовою у державній реєстрації
або порушення реєструючим органом передбаченого пунктом З
статті 9 Закону України «Про торгово-промислові палати в Ук­
раїні» терміну розгляду заяви про реєстрацію торгово-промис­
лової палати засновники не позбавлені права звернутися до
арбітражного суду з заявою про визнання недійсним рішення
про відмову у державній реєстрації або про спонукання
відповідного державного органу здійснити реєстрацію

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

63Рішення відповідного органу про реєстрацію торгово-
промислової палати з місцезнаходженням за межами підвідом­
чої цьому органові території може бути визнане недійсним як
таке, що прийняте з перевищенням компетенції відповідного
органу Назване рішення може бути визнане недійсним також
за позовом органу, що здійснює державну реєстрацію, чи
заінтересованої юридичної особи в разі наявності раніше за­
реєстрованої торгово-промислової палати у межах однієї
адміністративно-територіальної одиниці (стаття 5 Закону Ук­
раїни «Про торгово-промислові палати в Україні»)

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

64Згідно зі статтею 10 Закону України «Про торгово-про­
мислові палати в Україні» діяльність торгово-промислової па­
лати припиняється шляхом її ліквідації, яка проводиться за

57

рішенням засновника торгово-промислової палати або за рішенням її вищого керівного органу, а також за рішенням су­ду у випадках І порядку, встановлених законодавством Ук­раїни Однак чинне законодавство таких випадків щодо торго­во-промислової палати не передбачає

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

65У вирішенні питань, пов'язаних з припиненням діяль­
    продолжение


--PAGE_BREAK--ності торгово-промислової палати, слід керуватися загальними
правилами, встановленими статтею 37 Цивільного кодексу Ук­
раїни, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 10
Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та
відповідними нормами статуту торгово-промислової палати

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

66Членами торгово-промислової палати можуть бути лише
юридичні особи, які створені І діють відповідно до законодавст­
ва України, та громадяни України, зареєстровані як підприємці,
та їх об'єднання (стаття 7 Закону України «Про торгово-про­
мислові палати в Україні») Прибуток, одержаний торгово-про­
мисловою палатою, не розподіляється між її членами Крім то­
го, торгово-промислова палата не відповідає за зобов'язаннями
своїх членів, так само як члени торгово-промислової палати не
відповідають за п зобов'язаннями (стаття 1 Закону)

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

67Відповідно до статті 11 Закону України «Про торгово-
промислові палати в Україні» торгово-промислові палати ма­
ють право, зокрема, створювати, реорганізовувати І ліквідову­
вати підприємства та Інші організації з метою виконання своїх
статутних завдань Торгово-промислова палата не відповідає
за зобов'язаннями створених нею підприємств та Інших ор­
ганізацій, так само як підприємства та Інші організації не
відповідають за зобов'язаннями торгово-промислової палати
(стаття 1 Закону)

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

68Статтею 11 Закону України «Про торгово-промислові
палати в Україні» передбачено право торгово-промислових

58

палат створювати за Ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівщв-консультантш Оскільки в Україні відсутній законодавчий акт, який регулював би діяльність тре­тейського суду, на території України в частині, що не супере­чить Конституції І законам України, діє Положення про тре­тейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями І установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від ЗО грудня 1975 року №121 (з наступними змінами І доповненнями)

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Утраті»]

69 Торгово-промислові палати можуть виконувати І Інші, крім зазначених у статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», повноваження, що не супере­чать законодавству України (абзац шістнадцятий цієї статті) Зокрема, Торгово-промислова палата України виконує на ко­мерційній основі за заявками зацікавлених підприємств, ор­ганізацій, об'єднань, фірм та приватних осіб незалежну екс­пертизу кількості, якості, комплектності товарів (під словом «товар» маються на увазі також продукція, сировина), визна­чення їх вартості, а також проведення експертизи походжен­ня експортних товарів, експертизи на відповідність товару коду Гармонізованої системи опису І кодування товарів (пункт 1 1 Інструкції про порядок проведення експертиз в ТПП України, затвердженої рішенням президії ТПП Ук­раїни, протокол №76 від 10 06 92)

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні»]

79 У власності торгово-промислової палати можуть пере­бувати будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, ко­шти, цінні папери та Інше майно, необхідне для здійснення статутних завдань Перелік джерел формування майна торго­во-промислових палат визначений пунктом 2 статті 12 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Майно торгово-промислових палат використовується для забезпе­чення їх статутної діяльності (пункт 3 статті 12 Закону) Отже, у разі укладення торгово-промисловою палатою угод у супе-

59

речності з встановленими цілями її діяльності (статті 3 Зако­ну), такі угоди можуть визнаватися недійсними на підставі статті 50 Цивільного кодексу України

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

71У разі виходу або виключення відповідно до статуту Із
складу членів торгово-промислової палати членські внески не
повертаються І претензії на частину майна торгово-промисло­
вої палати не задовольняються Майно та кошти торгово-про­
мислової палати у разі виходу або виключення Із складу й
членів поділу не підлягає (пункт 3 статті 12 Закону України
«Про торгово-промислові палати в Украпи») У зв'язку з цим,
а також з урахуванням тієї обставини, що Закон не передбачає
припинення діяльності торгово-промислової палати шляхом
реорганізації, а отже, й правонаступництва щодо її майна, у
арбітражних судів відсутні правові підстави для задоволення
позовних вимог, пов'язаних з витребуванням частини майна
торгово-промислової палати у зазначених випадках

[Лист від 05 03 98 р №01-8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

72Згідно з пунктом 5 статті 13 Закону України «Про тор­
гово-промислові палати в Україні» при Торгово-промисловій
палаті України діють Міжнародний комерційний арбітраж­
ний суд І Морська арбітражна комісія Діяльність цих уста­
нов регулюється Законом України «Про Міжнародний ко­
мерційний арбітраж»

[Лист від 05 03 98 р №01 8/80 «Про Закон України «Про торгова промислові палати в Україні»]

73Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про про­
фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено,
що назву «профспілка» або похідні від неї можуть використо
вувати лише ті організації, які діють на підставі Закону Дія
Закону не поширюється на діяльність об'єднань громадян,
створених відповідно до Інших Законів України

[п 1 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

74Відповідно до статті 4 Закону України «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності» законодавство про
профспілки складається з Конституції України, Закону Ук-

60

раїни «Про об'єднання громадян», цього Закону, Кодексу за­конів про працю, Інших нормативно-правових актів, прийня­тих відповідно до них До профспілок застосовується Закон України «Про об'єднання громадян», якщо Інше не передбаче­но Законом

[п 2 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

75Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про про­
фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено,
що у разі коли міжнародними договорами, конвенціями, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, пе­
редбачено більш високий рівень гарантій щодо забезпечення
діяльності профспілок, то застосовуються норми міжнародно­
го договору або угоди Ця норма кореспондується з вимогами
частини третьої статті 4 Арбітражного процесуального кодек­
су України

[п 2 Листа від 26 1099 р №01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

76Стаття 8 Закону України «Про професійні спілки, їх
права та гарантії діяльності» надає профспілкам право утво­
рювати на добровільних засадах об'єднання (ради, федерації,
конфедерації тощо) з метою виконання своїх статутних за­
вдань Профспілки — засновники об'єднань повинні укласти
відповідну угоду І затвердити статут (положення) об'єднання,
у якому, зокрема, повинні бути визначені права об'єднання
Статус об'єднань профспілок визначається за статусом членів,
яких вони об'єднують Статус профспілок визначено статтею
11 Закону, яка поділяє їх на первинні, місцеві, обласні,
регіональні, республіканські, всеукраїнські

[пЗ Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

77Легалізацію (офіційне визнання) профспілок та їх
об'єднань, яка є обов'язковою, здійснюють залежно від стату­
су профспілки, об'єднання, Міністерство юстиції України та
його відповідні управління шляхом реєстрації Порядок І стро­
ки реєстрації профспілок чи їх об'єднань визначено статтею 16
Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії
діяльності» Цією статтею передбачено, зокрема, що
профспілки та їх об'єднання набувають права юридичної осо­
бі

би з моменту затвердження статуту (положення) Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, тобто п організаційні ланки, які діють на підставі п статуту

[п 4 Листа від 26 1099 р N«01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

78Легалізуючий орган може відмовити у реєстрації
профспілки чи п об'єднання у разі невідповідності поданих
для реєстрації документів статусу профспілки або об'єднання,
визначеному відповідно до статті 11 Закону України «Про
професійні спілки, їх права та гаранти діяльності» Частиною
шостою статті 16 Закону передбачено, що рішення про відмо­
ву в легалізації може бути оскаржено до місцевого суду

[п 4 Листа від 26 1099 р №01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

79Згідно з частиною одинадцятою статті 16 Закону Ук­
раїни «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»
профспілка, п організації, об'єднання профспілок здійснюють
свої повноваження, набувають цивільних прав І беруть на себе
цивільні обов'язки через свої виборні органи, які діють у межах
прав, наданих їм за законом та статутом (положенням) У зв'яз­
ку з цим слід мати на увазі, що сторонами або Іншими учасни­
ками судового процесу повинні виступати саме профспілки (їх
організації, об'єднання профспілок), а не їх органи

[п4 Листа від 26 1099 р N«01 8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності»]

80Згідно зі статтею 18 Закону України «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх
об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реор­
ганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску)

[п 5 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

81Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Кон­
ституцію України та закони України, може бути заборонена
лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом
всеукраїнських І республіканських та об'єднань профспілок з
відповідним статусом — лише за рішенням Верховного Суду
України (частина третя статті 18 Закону України «Про про­
фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності») Отже, рішен­
ня про примусовий розпуск, припинення, а також заборону

    продолжение

--PAGE_BREAK--62

діяльності профспілок, їх об'єднань, прийняте будь-яким Іншим органом, підлягає визнанню недійсним за заявою заінтересованої особи

[п 5 1 Листа від 26 10 99 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

82Рішення про примусовий розпуск об'єднання, прийняте
арбітражним судом, не тягне за собою розпуску профспілок,
які входять до цього об'єднання

[п 5 2 Листа від 26 10 99 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

83Прийняте судове рішення про примусовий розпуск
профспілки чи об'єднання профспілок позбавляє останніх ста­
тусу юридичної особи з моменту виключення п з Реєстру
об'єднань громадян Оскільки виключення профспілки чи
об'єднання з названого Реєстру І анулювання свідоцтва про
реєстрацію здійснює легалізуючий орган, повідомити про це в
засобах масової Інформації зобов'язаний саме він, про що слід
зазначити у рішенні арбітражного суду про примусовий роз­
пуск профспілки або об'єднання профспілок Копія такого
рішення надсилається легалізуючому органу

[п 53 Листа від 26 10 99 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

84Стаття 18 Закону України «Про професійні спілки, їх
права та гарантії діяльності» не визначає наслідків заборони
діяльності профспілки чи об'єднання профспілок, а також ко­
ла осіб, які можуть звернутись з такою вимогою до суду У разі
виникнення пов'язаних з цим питань арбітражний суд пови­
нен керуватись відповідними приписами Закону України
«Про об'єднання громадян»

[п 5 4 Листа від 26 1099 р №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»]

85Відповідно до статті 34 Закону України «Про про­
фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх
об'єднання можуть мати у власності кошти та Інше майно,
джерела виникнення яких визначено цією статтею Одним з
таких джерел є, зокрема, господарська діяльність створених
профспілками чи їх об'єднаннями на підставі статті 35 Закону
підприємств І організацій Арбітражним судам слід мати на
увазі, що позбавлення профспілок права власності або права

63

володіння та користування майном, переданим їм у госпо­дарське відання, може мати місце лише за рішенням суду з підстав, визначених законами України.

[п.6 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

86.Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» фінансовий кон­
троль за коштами профспілок та їх об'єднань органами державної
влади та органами місцевого самоврядування не здійснюється.

[п.6 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

87.Частина перша статті 25 Закону України «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності» надає профспілкам, зок­
рема, право представляти інтереси працівників підприємства-
боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства, а
пункт 17 статті 38 Закону уповноважує виборний орган первин­
ної профспілкової організації на підприємстві, в установі, ор­
ганізації представляти інтереси працівників підприємства-
боржника у ході процедури банкрутства.

[п.7 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

88.Пунктом 2 розділу VIЗакону України «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено обов'язок
профспілок та їх об'єднань, які діяли на території України,
пройти перереєстрацію (легалізацію) протягом шести місяців
з дня набрання чинності Законом. Профспілки, їх організації
(організаційні ланки), об'єднання профспілок, які зареєстро­
вані до набрання чинності Законом України «Про внесення
змін до Закону України «Про професійні спілки, їх права та га­
рантії діяльності», перереєстрації не потребують (пункт З
розділу II«Прикінцеві положення» названого Закону).

[п.8 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

89.Слід звернути увагу також на пункт 4 розділу VIЗако­
ну України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­
ності», згідно з яким закони України та інші нормативно-пра­
вові акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону.

[п.8 Листа від 26.10.99 р. №01-8/505 «Про Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»].

64

    продолжение

--PAGE_BREAK--2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ

1. При вирішенні спорів слід виходити з того, що майно, яке належить до державної власності і закріплене за держав­ним підприємством, належить йому на праві повного госпо­дарського відання, тобто підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо ньо­го будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності, визначеним статутом підприємства (стаття 37 Закону України «Про власність» та пункт 2 статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні»). Права підприємства щодо розпоря­дження закріпленим за ним майном, у тому числі державним, визначені, зокрема, в пунктах 5 та 6 статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні». Так, підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, ор­ганізаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надава­ти безплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності.

[п.2 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

1. Вирішуючи спори, пов'язані, зокрема, з оцінкою закон­ності укладених підприємством договорів купівлі-продажу або оренди його майна, господарському суду перш за все необхідно з'ясувати відповідність угоди чинному законодавству та стату­ту підприємства. Наприклад, Декретом Кабінету Міністрів Ук­раїни від 15 грудня 1992 року «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» підприємствам, що є у загально­державній власності, заборонено передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Оскільки ця норма сто­сується підприємств, що є у загальнодержавній власності, її не можна застосовувати до інших державних підприємств, тобто таких, що належать до державної, але комунальної власності.

[п.2 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

52-30465

3 Загальною для всіх державних підприємств с норма
статті 10 Закону України «Про підприємства в Украпи» (в ре­
дакції Закону України від 07 07 92 №2554-ХІІ «Про внесення
змін І доповнень до деяких законодавчих актів України»),
згідно з якою відчуження від держави засобів виробництва, що
є державною власністю І закріплені за державним
підприємством, здійснюється виключно на конкурентних за­
садах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що
визначається Фондом державного майна України (Положення
про порядок відчуження основних засобів, що є державною
власністю, затверджене наказом Фонду державного майна Ук­
раїни від 300799 №1474) Зазначене обмеження не поши­
рюється на передачу за плату засобів виробництва одним дер­
жавним підприємством Іншому державному підприємству,
тобто коли ці засоби залишаються у державній власності

[п2 Роз'яснення від 020494 р N«02-5/225 •«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»]

4 Підприємство не має права укладати перелічені у пунк­
тах 5 І 6 статті 10 Закону України «Про підприємства в Ук­
раїні» угоди щодо закріпленого за ним державного майна ще І
тоді, коли відповідне обмеження цього права прямо передба­
чено його статутом

[п2 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»]

5 Захист права державної власності, повного господарського
відання та оперативного управління цією власністю здійснюється
господарським судом, зокрема, при вирішенні питання про
відповідність укладених угод чинному законодавству Наприклад,
регіональне відділення Фонду державного майна уклало з ор­
ганізацією орендарів договір оренди цілісного майнового комплек­
су, передача в оренду якого згідно з Декретом Кабінету Міністрів
України від 31 грудня 1992 року №26-92 не допускається В наве­
деному випадку суд визнає таку угоду недійсною з наслідками, пе­
редбаченими статтею 48 Цивільного кодексу України

[п 4 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»]

66

6 Недійсною є також угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями н діяльності (стаття 50 Цивільного кодексу України) Що ж до захисту права держав­ної власності, то цю статтю слід застосувати при вирішенні господарських спорів, пов'язаних з визнанням недійсними угод, укладених підприємством (організацією) в суперечності з його статутом або Положенням Такою угодою, наприклад, може бути договір кушвії-продажу закріпленого за підприємством будинку або здачі його в оренду всупереч умові статуту про заборону здійснювати зазначені дії

[п 4 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер жавної власності»]

1 Власник має право вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння (віндикація) або від добро­совісного набувача (стаття 50 Закону України «Про власність» та стаття 145 Цивільного кодексу України) Слід мати на увазі, що позивачем за таким позовом може бути як власник державного майна, так І юридична особа, яка во­лодіє майном на праві повного господарського відання або оперативного управління (пункт 5 статті 48 Закону України «Про власність»)

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[п5 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаній, з судовим захистом права дер­жавної власності»]

8 Незаконним є володіння чужим майном без законних
підстав або коли такі підстави раніше були, а потім відпали, на­
приклад, після закінчення строку договору майнового найму

[п 5 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер жавної власності»]

9 Чинне законодавство презюмує добросовісне (пра­
вомірне) володіння майном, якщо Інше не буде встановлено
господарським судом (стаття 49 Закону України «Про влас­
ність») Отже встановлення господарським судом факту не­
законного володіння чужим майном або добросовісного
(правомірного) володіння необхідно для визначення мож­
ливості витребування майна його власником (воло­
дільцем) Так, якщо витребування майна з чужого незакон-

''2 зм67

ного володіння не пов'язане з будь-якими обставинами, за якими річ вибула з володіння власника, то для задоволення вимог щодо витребування майна від добросовісного набува­ча необхідні умови, передбачені статтею 145 Цивільного ко­дексу.

[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з су довгім захистом права дер­жавної власності»].

10.У порівнянні з наслідками, передбаченими статтею 48
Цивільного кодексу України щодо недійсних угод, чинне зако­
нодавство дещо інакше регулює питання розрахунків при по­
верненні майна з незаконного володіння.

[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

11.Державне майно у всіх випадках підлягає поверненню в
натурі незалежно від затрат добросовісного чи недобро­
совісного набувача на поліпшення цього майна. Особливість
полягає у тому, що відповідно до статті 148 Цивільного кодек­
су України такі набувачі мають право вимагати від власника
відшкодування зроблених ними необхідних витрат на майно з
того часу, з якого власникові належать доходи від майна.

[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

12.Якщо відділити поліпшення неможливо, то тільки доб­
росовісний володілець має право вимагати відшкодування
зроблених на поліпшення витрат, але не більше розміру
збільшення вартості майна.

[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

13.До поняття «необхідні витрати» слід віднести тільки ті,
які необхідні для забезпечення нормального стану та зберіган­
ня майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати,
тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають.

[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

68

14.Якщо майно повертається від недобросовісного во­
лодільця і зроблене ним поліпшення неможливо відділити від
майна без його пошкодження, то разом з майном таке
поліпшення без відшкодування переходить до власника.

[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

15.Належне до повернення майно може виявитися пошко­
дженим і за таких обставин власник або законний володілець
має право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому
майну. При вирішенні спорів відносно розміру відшкодування
заподіяної шкоди господарському суду слід виходити зі статті
453 Цивільного кодексу України та розділу VIIIЗакону Ук­
раїни «Про власність». Так, перш за все необхідно, якщо це
практично можливо, зобов'язати відповідальну за шкоду осо­
бу надати майно того ж роду і якості, виправити пошкоджене
майно або іншим шляхом відновити його попередню якість.
Якщо за обставинами справи відшкодування шкоди в натурі
неможливе, з винної сторони стягуються збитки, виходячи з
реальної вартості майна або з вартості робіт, які необхідно
здійснити власнику, щоб виправити пошкоджене майно. За­
значені засоби відшкодування шкоди не позбавляють власни­
ка (законного володільця) права вимагати відшкодування до­
ходів, не одержаних у зв'язку із заподіянням шкоди майну.

[п.5 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

16.Закон України «Про власність» передбачає ряд
підстав, з яких власник має право вимагати відшкодування
збитків, заподіяних, зокрема, в результаті прийняття законо­
давчого акту, який припиняє право власності: у разі вилучен­
ня земельної ділянки, на якій розташовано належне власни­
кові майно; у разі обставин надзвичайного характеру тощо.
Що ж до віндикації майна, то Закон України «Про власність»
не регулює питання відшкодування недобросовісним во­
лодільцем заподіяної власникові шкоди. При вирішенні та­
ких спорів господарському суду слід виходити зі статей 440
та 453 Цивільного кодексу, відповідно до яких власник має
право вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди, не

69

покритої вартістю доходів, одержаних ним відповідно до статті 148 Цивільного кодексу

[п 5 Роз'яснення від 02 04 94 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорю, пов'язаних jсудовим захистом права дер­жавної власності»]

17Захист права власності, повного господарського відан­
ня або оперативного управління не обов'язково пов'язаний
тільки з неправомірним позбавленням власника
(підприємства, організації) володіння майном Відповідно до
пунктів 2 та 5 статті 48 Закону України «Про власність» вони
мають право зверну І ися з позовом про усунення будь-яких
порушень свого права, хоч би ці порушення І не були поєднані
з позбавленням володіння (негаторний позов)

[п 6 Роз'яснення від 02 04 94 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»]

18Вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права влас­
ності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі
підприємства (організації) ще не є безсшрною ознакою його
права власності ТІ То ж до права державної власності, то неза­
лежно від того, на балансі якого державного підприємства зна­
ходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності
Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права
власності, а про те, яке підприємство (організація) має право
повного господарського відання (оперативного управління)
державним майном

[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деям питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер жавної власності»]

19Баланс підприємства (організації) є формою бухгал­
терського обліку, визначення складу І вартості майна та обся­
гу фінансових зобов'язань на конкретну дату Баланс не визна­
чає підстав знаходження майна у власності (володінні)
підприємства

[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захисте й права дер жавної власності»]

20Одним з основних критеріїв визначення законності во­
лодіння державним майном І відображення його на балансі

70

підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у во­лодіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання

[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02 5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»]

21Найчастіше, заперечуючи вшдикацшні позови щодо
державного майна, господарюючі суб'єкти Інших форм влас­
ності або громадські організації посилаються на те, що спірне
майно передане (продане) їм ще до встановлення мораторію
на зміну форм власності на державне майно (Постанова Вер­
ховної Ради України від 29 11 90 №506-ХП) та до заборони
підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передава­
ти безоплатно майно Іншим підприємствам (Декрет Кабінету
Міністрів України від 15 12 92 №8-92) Якщо державне майно
безоплатно передане або продане за Ініціативою органів дер­
жавної влади І управління після встановлення мораторію та
після прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеного
Декрету, то заява про визнання таких рішень недійсними або
вшдикащйний позов підлягають задоволенню В Інших випад­
ках господарському суду слід оцінювати правомірність пере­
дачі або продажу державного майна, виходячи з законодавст­
ва, яке діяло на момент здійснення зазначених дій

[п 7 Роз'яснення від 020494 р №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»]

22При розгляді негаторного позову, тобто пов'язаного з
вимогою» про усунення перешкод у користуванні приміщен­
ням, яке знаходиться на балансі відповідача, господарському
суду слід виходити з такого Знаходження будинку, що нале­
жить до загальнодержавної або до комунальної власності, на
балансі одного підприємства (організації) не означає, що ос­
танній має виключне право користування всіма приміщення­
ми цього будинку Якщо будинок збудований за рахунок дер­
жавних централізованих джерел фінансування І власник (ор­
    продолжение


--PAGE_BREAK--ган, уповноважений управляти державним майном) визначив
належність спірного приміщення кожному з підприємств (ор-

71

ганізацій), то факт знаходження будинку на балансі одного з підприємств не є підставою для визнання його єдиним закон­ним володільцем усіх приміщень цього будинку. Аналогічні питання виникають і тоді, коли будинок побудований за учас­тю декількох підприємств (організацій). За таких обставин по­зивач з метою підтвердження свого права на користування і розпорядження конкретним нежилим приміщенням, яке зна­ходиться на балансі відповідача, повинен подати господарсь­кому суду документи, що підтверджують його участь у витра­тах на будівництво будинку для визначення його частки приміщення або рішення власника (органа, уповноваженого управляти державним майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (опе­ративного управління).

[п.8 Роз'яснення від 02.04.94 р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права дер­жавної власності»].

23.В залежності від конкретних обставин один з учасників
сумісної діяльності може звернутися до іншого учасника
(учасників) з позовом про витребування своєї частки майна з
чужого незаконного володіння (віндикація) або з негаторним
позовом, тобто про усунення будь-яких порушень свого права,
хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням во­
лодіння майном.

[п.10 Роз'яснення від 28.04.95 р. №02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність»].

24.Відповідно до статей 17 і 18 Закону України «Про сво­
боду совісті та релігійні організації» кожна релігійна грома­
да (парафія, церква тощо) або інша релігійна організація
(монастир, релігійне братство або місія, духовний навчаль­
ний заклад), а не релігійне угруповання в цілому (УПЦ-КП,
УАПЦ, УГКЦ тощо) або його керівний центр, є власником
придбаного чи створеного нею рухомого і нерухомого майна
та коштів і їх єдиним розпорядником (стаття 29 Закону Ук­
раїни «Про власність»).

[п.6 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

72

25.Відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу
совісті та релігійні організації» культові будівлі і майно, які
складають державну власність, передаються організаціями, на
балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування
або повертаються у власність релігійних організацій безоплат­
но за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці
Крим — Уряду цієї Республіки. Слід мати на увазі, що згідно з
пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 р.
№125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям
культового майна» зазначені державні органи зобов'язані про­
тягом 1992 — 1993 років здійснити передачу релігійним грома­
дам у власність чи безплатне користування культових
будівель, що використовуються не за призначенням. (Розпо­
рядженням Президента України від 22.06.94 №53/94 ц. р. дію
цього пункту продовжено до 01.12.97). Отже, згідно з цим Ука­
зом допускається не лише повернення, а й передача у
власність релігійних громад культових будівель. Зазначена пе­
редача культових будівель у власність релігійних громад, які
не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному
пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто
релігійної громади тієї конфесії (віросповідної приналеж­
ності), якій належала будівля на момент її переходу у
власність держави.

[п.7 Роз'яснення від 29.02.96р. №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»].

26.До введення в дію Закону все майно церковних і
релігійних громад в Україні було визнано державною
власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу
Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було
визначено нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не
породило правових наслідків. Тому держава в особі органів,
передбачених в статті 17 Закону, є належним власником куль­
тових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України
«Про власність» зазначені державні органи мають право во­
лодіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і
майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які
дії, що не суперечать закону. Тому в арбітражних судів немає

73

підстав для задоволення позовних вимог релігійних ор­ганізацій до відповідних державних органів про визнання пра­ва власності на культові будівлі І майно або про зобов'язання цих органів передати зазначені будівлі І майно у власність або в користування, оскільки Інше рішення порушує право дер­жавної власності, виходячи Із змісту чинного законодавства

[п98 Роз'яснення від 29 02 96 р №02 5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»]

27Об'єктом вшдикаційного позову може бути Індивіду­
ально визначене майно, а не майно, що визначається родовими
ознаками До останнього, зокрема, належать грошові суми То­
    продолжение

--PAGE_BREAK--му позови про повернення коштів з чужого незаконного во­
лодіння, в тому числі безпідставно стягнутих у безспірному
порядку, не с вшдикащйними, І правила статті 148 Цивільного
кодексу України щодо них не застосовуються

[п 4 Листа від 24 11 97р №01-8/452 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

28У власності благодійної організації можуть перебувати
рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні акти­
ви, кошти, а також Інше майно, придбане на законних підста­
вах Благодійна організація має право здійснювати щодо май­
на та коштів, які суп власності, будь-які угоди, що не супере­
чать п статутним цілям та законодавству України (стаття 18
Закону України «Про благодійництво та благодійні ор­
ганізації»)

[Лист від 14 01 98 р №01-8/9 «Про Закон України «Про бла годшництво та благодійні організації»]

29Право власності благодійної організації згідно з вимога­
ми статті ЗО Закону України «Про власність» здійснюють за­
значені у статті 17 Закону України «Про благодійництво та
благодійні організації» органи управління власника
відповідно до їх компетенції

[Лист від 140198 р №01 8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»]

30Згідно з пунктом 1 сі am10 Закону України «Про
лізинг» об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору
лізингу є власнісію лізингодавця У разі переходу права влас-

74

пості на об'єкт лізингу від лізингодавця до Іншої особи договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника

[Лист від 23 03 98р №01 8/104 «Про Закон України «Пролізинг»]

31Відповідно до частини першої пункту 10 розділу VЗа­
кону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі -
Закон) суб'єктами права комунальної власності є тери­
торіальні громади сіл, селищ, міст, яких представляють
відповідні ради Останнім згідно з пунктом ЗО статті 26 Зако­
ну надане право вирішувати на пленарних засіданнях питан­
ня, пов'язані з приватизацією об'єктів комунальної власності
Разом з тим пункт 31 цієї ж статті дозволяє сільським, селищ­
ним, міським радам передачу Іншим органам повноважень що­
до управління майном, яке належить до комунальної влас­
ності відповідної територіальної громади, визначення меж цих
повноважень та умов їх здійснення ЗІ свого боку обласна рада
згідно з частиною другою пункту 10 розділу VЗакону або са­
ма управляє майном, переданим до комунальної власності, або
може уповноважити на це певний орган Таким чином для пра­
вильного вирішення спору про визнання недійсним договору,
пов'язаного з відчуженням об'єкту комунальної власності,
арбітражному суду слід з'ясувати, хго є власником предмета
цього договору, а в разі необхідності — пересвідчитись у наяв­
ності рішень сесій відповідних рад про делегування їх повно­
важень у цих питаннях обласній раді

[п 3 Листа від 17 0898 р №01-8/314 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

32Статті 13, 22, 34 та 35 Закону України «Про власність»
не вміщують жодних обмежень можливості мати у власності -
чи то приватній, колективній або комунальній — недобудовані
споруди, якщо вони придбані на підставах, передбачених акта­
ми законодавства України, наприклад, законами України, що
регулюють відносини приватизації

[п 9 Листа від 17 0898 р №01-8/314 «Про деякі питання практики застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

33Відчуження майна особою, яка фактично не була йо­
го власником, є підставою для визнання відповідної угоди
недійсною

[п 4 Листа від 14 1098 р №01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»]

75

34.Перевищення державним органом наданих йому повно­
важень щодо розпорядження державною власністю є підста­
вою для визнання відповідного акта такого органу недійсним.

[п.5 Листа від 14.10.98 р. №01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

35.Відчуження майна без згоди його власника не допус­
кається. Порушення цієї вимоги тягне за собою визнання
відповідної угоди недійсною.

[п.6 Листа від 14.10.98 р. №01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

36.У вирішенні спорів, пов'язаних з витребуванням майна з
чужого незаконного володіння (віндикацією майна), господарсь­
ким судам необхідно враховувати, що сам лише факт відчуження
майна підприємства, установи, організації, якій воно не належить
на праві власності (повного господарського відання, оперативно­
го управління), не є підставою для визнання угоди про відчужен­
ня недійсною. Правові наслідки такої угоди мають визначатися з
урахуванням, зокрема, статей 145 і 225 Цивільного кодексу.

[п.15 Роз'яснення від 12.03.99 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

37.Перебування майна на балансі підприємства не є
безспірною ознакою його права власності на це майно.

[п.2.2 Листа від 04.02.2000р. №01-8/47 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

38.Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет
Міністрів України здійснює управління об'єктами державної
власності відповідно до закону. Декрет Кабінету Міністрів Ук­
раїни від 15.12.92 №8-92 «Про управління майном, що є у за­
гальнодержавній власності» покладає управління цим майном
на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України
органи державної виконавчої влади (крім майнових ком­
плексів підприємств, установ, організацій, управління якими
здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Пре­
зидента України та Кабінету Міністрів України).

[п.1.1 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

76

39.Здійснення повноважень власника державного майна
у процесі приватизації покладено на державні органи прива­
тизації (пункт 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію
державного майна»). Разом з тим слід мати на увазі, що об­
сяг відповідних повноважень не може виходити за межі, виз­
начені правовими актами, які регулюють діяльність згада­
них органів, а саме: Тимчасовим положенням про Фонд дер­
жавного майна України, положеннями про регіональні
відділення цього Фонду та законами України про привати­
зацію державного майна. Зокрема, органи приватизації не
вправі на власний розсуд здійснювати перерозподіл майна
між підприємствами.

[п.1.2 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

40.Право комунальної власності на рухоме і нерухоме
майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо нале­
жить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у
містах (пункт 1 статті 60 Закону України «Про місцеве само­
врядування в Україні»), які згідно зі статтею 143 Консти­
туції України безпосередньо або через утворені ними органи
місцевого самоврядування управляють майном, що є у кому­
нальній власності. Як передбачено пунктом 5 статті 60 Зако­
ну України «Про місцеве самоврядування в Україні», зазна­
чені органи від імені та в інтересах територіальних громад
відповідно до закону здійснюють правомочності щодо во­
лодіння, користування та розпорядження об'єктами права
комунальної власності.

[п.13 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

41.Представницькі органи місцевого самоврядування -
сільські, селищні, міські ради — вправі приймати рішення про
передачу іншим органам окремих повноважень щодо уп­
равління майном, яке належить до комунальної власності
відповідної територіальної громади, визначення меж цих по­
вноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Зокрема,
до відання виконавчих органів цих рад належить управління

77

в межах, визначених радою, майном, що належить до кому­нальної власності

[п 1 3 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

42Що ж до районних І обласних рад, то їх повноваження
щодо користування І розпорядження таким майном має
похідний від повноважень представницьких органів місцевого
самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних
питань названі ради діють за дорученням сільських, селищ­
них, міських рад (пункт 19 статті 43 Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні»)

[п 13 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

43Якщо державна виконавча влада здійснюється місце­
вою державною адміністрацією, остання в межах повнова­
жень, делегованих їй згідно зі статтею 119 Конституції Ук­
раїни відповідною радою, здійснює управління майном, що на­
лежить до комунальної власності

[п 13 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

44Право колективної власності (стаття 21 Закону України
«Про власність») здійснюється колективним власником через
створені ним органи управління, вищі (загальні збори, конфе­
ренції, з'їзди тощо), які здійснюють повноваження колектив­
ного власника щодо володіння, користування І розпоряджен­
ня належними йому об'єктами власності у повному обсязі, І
органи, які створюються цими вищими органами для
здійснення окремих функцій з господарського управління ко­
лективним майном (пункти 2 І 3 статті ЗО Закону). У спорах,
пов'язаних Із захистом права власності, арбітражним судам
слід ретельно з'ясовувати обсяг правоздатності відповідних
органів щодо прийняття ними рішень, пов'язаних з користу­
ванням І розпорядженням майном

[п 1 4 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

78

45Згідно зі статтею 2 Закону України «Про власність» уп
форми власності рівноправні, Україна створює рівні умови для
розвитку усіх форм власності та їх захисту У зв'язку з цим
арбітражним судам необхідно враховувати, що відповідно до ча­
стини п'ятої статті 15 Закону України «Про підприємництво» та
частини другої статті 4 Арбітражного процесуального кодексу
України акти державних органів, які визначають привілейоване
становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм
власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності Інших
форм власності, не повинні застосовуватись арбітражними су­
дами повністю або у відповідній частині

[п 2 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

46Відповідно до статей 13, 22 — 29, 34 І 35 Закону України
«Про власність» у власності можуть бути будь-які об'єкти, якщо
Інше не передбачено законодавчими актами України Не виключе­
не перебування у власності І об'єктів незавершеного будівництва.

[п 3 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]

47Чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо
користування та розпорядження майном, що належить держав­
ним підприємствам (на праві повного господарського відання),
в тому числі казенним (яким майно належить на праві опера­
тивного управління). Перші вправі відчужувати від держави за­
соби виробництва, що є державною власністю, виключно на
конкурентних засадах у порядку, що визначається Фондом дер­
жавного майна України, другі — лише з дозволу органу, уповно­
важеного управляти відповідним державним майном (пункт З
статті 10 Закону України «Про підприємства в Україні»).

[п 4 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

48Відчуження державного майна може здійснюватись та­
кож відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів пра­
ва державної та комунальної власності».

[п 4 Листа від 31 012001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

79

49.Обмеження щодо відчуження майна державних, у тому
числі казенних, підприємств, не стосуються підприємств, за­
снованих на комунальній власності, оскільки останні не є дер­
жавними.

[п.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

50.Відповідно до пункту 4 статті 10 Закону України «Про
підприємства в Україні» джерелом формування майна під­
приємств є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновника.

[п.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

51.У вирішенні спорів слід мати на увазі, що з моменту пе­
редачі майна підприємствам їх засновниками (учасниками) у
власність, зокрема, як внеску до статутного фонду згідно зі
статтями 12 і 13 Закону України «Про господарські товарист­
ва», та державної реєстрації відповідних підприємств заснов­
ники (учасники) набувають права власності на статутний
фонд (капітал) або його частку (пай), включаючи права на уп­
равління, отримання відповідної частини прибутку юридичної
особи, а також активів у разі її ліквідації.

[п.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

52.Судовий захист права власності та майнових інтересів
власників здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за по­
зовами: про визнання права власності на майно, про витребу­
вання майна з чужого незаконного володіння (а в передбачених
законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкоду­
вання його вартості; про визначення порядку володіння, корис­
тування і розпорядження майном, що є спільною власністю, про
поділ спільного майна або виділ з нього певної частки; про виз­
нання недійсними договорів, пов'язаних з відчуженням майна, а
також про визнання зазначених договорів дійсними на підставі
частини другої статті 47 Цивільного кодексу; про визнання
недійсними актів державних та інших органів, що порушують
майнові права та охоронювані законом інтереси підприємств і
організацій; про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або

80

збитків, завданих порушенням майнових прав підприємств і ор­ганізацій; іншими позовами, пов'язаними з охороною права власності підприємств і організацій. Відповідні положення по­ширюються також на підприємства і організації, які хоча й не є власниками, але володіють майном з підстав, передбачених за­коном (на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління) чи договором (наприклад, згідно з договором майнового найму).

[п.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

53.Чинне законодавство презюмує добросовісне (пра­
вомірне) володіння майном, якщо інше не буде встановлено
арбітражним судом (стаття 49 Закону України «Про власність»).

[п.6 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

54.Згідно зі статтею 50 Закону України «Про власність» і
статтею 145 Цивільного кодексу власник вправі вимагати по­
вернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного во­
лодіння, а також належного йому майна, придбаного во­
лодільцем від особи, яка не мала права його відчужувати.

[п.6.1 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

55.Власник вправі витребувати своє майно від особи, у
якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. По­
зов про витребування майна, поданий до особи, у незаконному
володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на
момент розгляду справи в арбітражному суді відсутнє, не мо­
же бути задоволений, що, однак, не виключає можливості
стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час пе­
ребування останнього у її незаконному володінні.

[п.6.1 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

56.Об'єктом віндикаційного позову може бути індивіду­
ально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання
позову. Витребуване майно може належати і до категорії ре-

    продолжение


--PAGE_BREAK--62-30481

чей, що визначаються родовими ознаками (мірою, вагою то­що), але в такому разі має бути якимось чином Індивідуалізо­ване (наприклад, цукор у мішках за певними цифровими або Іншими характерними позначками) У разі загибелі Індивіду ально визначеного майна власник (законний володілець) мо­же звернутися лише з вимогою про відшкодування збитків

[п 6 1 Листа від 31 012001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням прача влас­ності та його захистом»]

57Питання про можливість повернення Індивідуально
визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішува­
тись залежно від характеру таких змін, їх Істотності Якщо
майно змінило своє початкове господарське призначення, слід
визнати, що підстав для задоволення віндикаційного позову
немає, І настають наслідки, аналогічні загибелі майна, тобто
власник має право лише на відшкодування збитків Якщо ж
майно зберегло своє господарське призначення, то питання
про зроблені поліпшення вирішується за правилами, передба­
ченими статтею 148 Цивільного кодексу

[п 6 1 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас пості та його захистом»]

58Подання віндикаційного позову не виключає можли­
вості пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, завда­
них позбавленням володіння даним майном

[п 6 1 Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]

59Майно від добросовісного набувача (тобто такого,
який не знав І не повинен був знати, що особа, яка вчинила
відчуження майна, не мала на це права) може бути витребу­
ване власником лише за наявності підстав, зазначених у час­
тині першій статті 145 Цивільного кодексу, а саме у разі
придбання майна за плату та вибуття його з володіння влас­
ника чи особи, якій воно було передане власником, поза їх
волею Згадана норма не містить вичерпного переліку ви­
падків вибуття майна з володіння поза волею володільця
вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розгляда­
ти як окремі приклади Гроші І цінні папери на пред'явника

82

взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набу вача ні за яких умов (стаття 147 Цивільного кодексу)

/я 6 2 Листа від 3101 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке региіює питання, пов'язані Із здійсненням права в час пості та його захистом»]

60Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо
на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна на
відповідне майно обгрунтовано претендували треті особи, І
про це набувачеві було відомо

[п 6 2 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]

61Якщо набувач одержав майно безоплатно від особи, що
не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати
майно в усіх випадках незалежно від того, чи є набувач добро­
совісним (частина третя статті 145 Цивільного кодексу)

[пЬЗ Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]

62Якщо особа володіла майном на законній підставі, яка
згодом відпала (наприклад, у разі закінчення дії договору), то
така особа є незаконним володільцем, І до неї може бути пода­
но вшдикащиний позов

[п 63 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]

63Статтею 50 Закону України «Про власність» встановле­
но трирічну позовну давність стосовно вимог про повернення
майна з чужого незаконною володіння, що відповідає загаль­
ному строку позовної давності, зазначеному у статті 71
Цивільною кодексу У спорах, пов'язаних з витребуванням
майна з чужого незаконного володіння, наслідки закінчення
строку позовної давності визначаються за загальними прави-
чами, встановленими статтею 80 цьою Кодексу, включаючи
можливість захисту порушеного права у випадках подання по­
зову після закінчення строку позовної давності

[п 6 4 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його загистом»]

6-2 зо t83

64.Відмова у позові про витребування майна у зв'язку із
закінченням строку позовної давності не є підставою для виник­
нення права на це майно у незаконного володільця. Таке майно
має вважатися безхазяйним (стаття 137 Цивільного кодексу).

[п.6.4 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

65.У порівнянні з наслідками, передбаченими статтею 48
Цивільного кодексу щодо недійсних угод, чинне законодавст­
во дещо інакше регулює питання розрахунків, пов'язаних з по­
верненням майна з незаконного володіння. Таке питання по­
стає, власне, лише у разі повернення майна власникові з чужо­
го незаконного володіння. Якщо майно не може бути витребу­
ване у добросовісного набувача (частина перша і друга статті
145, стаття 147 Цивільного кодексу), то й розрахунки між ним
і власником не здійснюються.

[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

66.Власник має право вимагати повернення чи відшкоду­
вання доходів за весь час володіння лише від недобросовісно­
го набувача. Що ж до добросовісного набувача, то власник в
разі повернення (віндикації) майна може вимагати відшкоду­
вання доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався або
повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння.
Залежно від обставин справи, таким моментом може вважати­
ся момент одержання претензії, а якщо претензія з передбаче­
них законом підстав не пред'являлася або не була одержана, то
момент одержання копії позовної заяви; а коли й вона з яки­
хось причин не надійшла за адресою, то момент одержання ух­
вали арбітражного суду про порушення провадження у справі.

[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

67.Лише добросовісний набувач має право на залишення за
собою зроблених ним поліпшень майна, які можуть бути
відділені без пошкодження майна, а у разі неможливості
відділити поліпшення — на відшкодування зроблених на
поліпшення фактичних витрат, але не більше розміру збільшен-

ня вартості речі. Що ж до недобросовісного набувача, то, беру­чи до уваги, що він повинен повернути власникові його майно, слід виходити з такого. Поліпшення, які можуть бути відділені без пошкодження майна, недобросовісний набувач може зали­шити собі. Невіддільні ж від майна поліпшення мають перейти до власника майна безоплатно.

[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

68.Як добросовісний, так і недобросовісний набувач майна,
що повертається власникові, вправі вимагати від останнього
відшкодування зроблених ними необхідних витрат на майно, з
того часу, з якого власникові належать доходи від майна. До по­
няття «необхідні витрати» слід віднести тільки ті, які необхідні
для забезпечення нормального стану та збереження майна з
урахуванням його зношуваності. Отже, інші витрати, тобто
такі, що не є «необхідними», відшкодуванню не підлягають.

[п.6.5 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

69.Якщо підприємство чи організація — позивач у справі
про витребування майна з чужого незаконного володіння -
набула права власності на підставі акта державного чи іншого
органу, що не відповідає законодавству, або угоди, що не
відповідає вимогам закону, у неї, як правило, немає правових
підстав для витребування майна. На виняток із цього правила
у випадках, коли в процесі вирішення спору про витребування
майна з чужого незаконного володіння виявляється, що право
власності позивача грунтується на угоді, яка може бути визна­
на недійсною лише за позовами осіб, зазначених у статтях 55 -
57 Цивільного кодексу, арбітражний суд не повинен у цьому ж
процесі за відсутності зустрічного позову відповідача давати
правову оцінку угоди і визнавати ЇЇ недійсною, оскільки це
можливо виключно за позовом заінтересованої особи.

[п.6.6 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

70.Належне до повернення майно може виявитись пошкод­
женим, і за таких обставин власник має право вимагати відшко-

85

дування шкоди, заподіяної цьому майну У вирішенні спорів сто­совно розміру відшкодування заподіяної шкоди арбітражному суду слід виходити Із загальних засад відповідальності за за­подіяння шкоди відповідно до статей 440 І 453 Цивільного ко­дексу Так, перш за все необхідно, якщо це практично можливо, зобов'язати відповідальну за шкоду особу надати майно тих же роду І якості, виправити пошкоджене майно або Іншим шляхом відновити його попередню якість Якщо ж за обставинами спра­ви відшкодування шкоди в натурі неможливе, з винної особи стягуються збитки, виходячи з реальної вартості майна або вар­тості робіт, які необхідно здійснити власнику для виправлення пошкодженого майна Якщо після прийняття рішення арбітраж­ного суду розмір збитків змінився в результаті зростання цш на майно або роботи, кредитор не позбавлений права пред'явити з цих підстав додаткові вимоги щодо відшкодування збитків Із до­держанням доарбітражного порядку врегулювання спорів

[п 6 7 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

71Здійснене відшкодування шкоди не позбавляє власника
    продолжение


--PAGE_BREAK--права вимагати відшкодування доходів, не одержаних у зв'яз­
ку Із заподіянням шкоди майну

[п 6 8 Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

72Відповідно до пунктів 2 І 5 статті 48 Закону України
«Про власність» власник може звернутися з позовом про усу­
нення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних з непра­
вомірним позбавленням володіння (негаторний позов) Для
подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до
здійснення права користування й розпорядження були ре­
зультатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки До­
статньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували
права власника І були протиправними Позовна давність до
відповідних вимог не застосовується, оскільки правопорушен­
ня триває у часі Якщо ж на момент подання позову воно при­
пинилося, то підстав для задоволення позову немає

[п 7 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

86

73Захист прав І охоронюваних законом Інтересів під­
приємств І організацій за негаторним позовом надається
арбітражним судом у формі припинення дій, що порушують
право, або відновлення становища, яке Існувало до порушен­
ня права Якщо негаторний позов визнано обгрунтованим, у
резолютивній частині рішення необхідно чітко визначити дії,
які повинен вчинити відповідач щодо усунення порушень
права власника, І строк виконання цих дій У разі невиконан­
ня такого рішення арбітражний суд видає наказ на примусо­
ве виконання рішення

[п 7 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

74Підприємство чи організація, яка не є власником май­
на, але володіє ним на праві повного господарського відан­
ня, оперативного управління чи з Інших підстав (наприклад,
на підставі адміністративного акта), мас такі ж права на за­
хист свого права, як І сам власник, а також право на захист
свого володіння від власника (пункт 5 статті 48 Закону Ук­
раїни «Про власність») Зокрема, такий володілець майна
може витребувати його з чужого незаконного володіння з
тих же підстав І в такому ж порядку, як І сам власник У пев­
них випадках він вправі витребувати майно І у власника,
який протиправне позбавив його права володіння, у тому
числі всупереч умовам договору (наприклад, оренди, заста­
ви тощо) Однак в останньому випадку слід керуватися не
згаданою нормою Закону, а нормами, які регулюють відно­
сини за відповідним договором

[п 8 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

75. Якщо в разі порушення третьою особою права во­лодіння, користування І розпорядження майном власник І володілець цього майна набувають однорідного права на подання позову, то у вирішенні питання про те, хто з них може подати позов про захист права, слід виходити з обся­гу правомочностей обох названих осіб Якщо право во­лодіння належить не власникові, то позов вправі подавати володілець майна Власник може звернутися з таким позо-

87

вом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

[п.8 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

76.Вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права влас­
ності чи усуненням перешкод у користуванні майном,
арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням на­
явності такого права можуть бути насамперед правовстанов-
лювальні документи. Перелік таких документів наведено у до­
датку №1 до Інструкції про порядок державної реєстрації пра­
ва власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у
власності юридичних та фізичних осіб (затверджена наказом
Державного комітету будівництва, архітектури та житлової
політики України від 09.06.98 №121).

[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

77.Самі лише свідоцтва про право власності на певний об'єкт
майна не є правовстановлювальними документами. Зазначені
свідоцтва не можуть виступати і предметом спору: таким може
бути лише правовстановлювальний документ, на підставі якого
видано свідоцтво, а у відповідних випадках — також акт про дер­
жавну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.

[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 -«Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

78.Арбітражним судам слід виходити з того, що перебуван­
    продолжение

--PAGE_BREAK--ня майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на ба­
лансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою
його права власності. Що ж до права державної власності, то
незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходить­
ся майно, воно не втрачає статусу державної власності. Таким
чином спір, як правило, виникає не про визнання права влас­
ності чи усунення перешкод, а про те, яке підприємство (ор­
ганізація) має право повного господарського відання (опера­
тивного управління) державним майном.

[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

88

79.Баланс підприємства (організації) є формою бухгал­
терського обліку, визначення складу і вартості майна та об­
сягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не
визначає підстав знаходження майна у власності (володінні)
підприємства.

[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

80.Одним з основних критеріїв визначення законності
володіння майном і відображення його на балансі
підприємства є джерела фінансування (централізоване або
власні кошти підприємства), передача підприємству у во­
лодіння майна безпосередньо власником (уповноваженим
ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на
праві повного господарського відання. Аналогічні питання
виникають і тоді, коли, наприклад, будинок побудований за
участю декількох підприємств (організацій). За таких обста­
вин позивач з метою підтвердження свого права на користу­
вання і розпорядження конкретним нежилим приміщенням,
яке перебуває на балансі відповідача, повинен подати
арбітражному суду документи, що підтверджують його
участь у витратах на спорудження будинку для визначення
його частки приміщення або рішення власника (органу,
уповноваженого управляти майном) про закріплення за ним
певної частки будинку на праві повного господарського
відання (оперативного управління).

[п.9 Листа від 31.01.2001 р. №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права влас­ності та його захистом»].

81.У вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою пра­
вомірності передачі або продажу державного майна,
арбітражним судам слід виходити з вимог законодавства,
яке діяло на момент вчинення зазначених дій. Так, якщо дер­
жавне майно безоплатно передане або продане за рішенням
державного органу після встановлення мораторію на зміну
форм власності на державне майно (Постанова Верховної
Ради України від 29.11.90 №506-ХІ1 «Про захист суверен­
них прав власності Української РСР») та після прийняття
Кабінетом Міністрів Декрету від 15.12.92 №8-92 «Про уп-

89

равлшня майном, що є у загальнодержавній власності», то заява про визнання такого рішення недійсним або вшди-каційний позов підлягає задоволенню

[п 9 Листа від 31 01 2001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права впас пості та його захистом»]

82Якщо у встановленому порядку державне майно, зок­
рема, підприємство, передано в оренду підприємству Іншої
форми власності або організації орендарів, то це майно не
втрачає статусу державної власності (хоча саме під­
приємство вже не є державним) У цьому випадку ні орган,
уповноважений управляти державним майном, ні орендода­
вець не мають права вимагати від орендарів частки доходу,
одержаного внаслідок використання державної власності
Взаємовідносини сторін регулюються нормами договору
майнового найму (оренди) та чинним законодавством, І оп­
лата за здане в оренду державне майно повинна здійснюва­
тись згідно з Методикою, затвердженою постановою Кабіне­
ту Міністрів України від 04 10 95 №786 (з подальшими
змінами І доповненнями) Наведене стосується не тільки
прибутку, одержаного за рахунок використання державної
власності, але й майна, придбаного підприємством за раху­
нок свого прибутку

[п 11 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захисточ»]

83Згідно зі статтею 27 Житлового кодексу України жила
площа в будинках, споруджених Із залученням у порядку пайо­
вої участі коштів підприємств, установ, організацій, роз­
поділяється для заселення між учасниками будівництва про­
порційно до внесених ними коштів

[п 12 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

84Якщо для спорудження будинку пайовик перерахував
основному замовнику кошти І у договорі, укладеному ними,
    продолжение

--PAGE_BREAK--передбачено кількість одно-, дво- та трикімнатних квартир,
що підлягають передачі пайовику, останній у разі невиконан­
ня замовником свого зобов'язання вправі звернутись до

90

арбітражного суду з відповідним позовом, зокрема про виз­нання права власності на приміщення відповідно до переда­них на такі цілі коштів

[п 12 1 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи зако­нодавства, яке регуїюь питання, пов'язані Із здійсненням права влас ноіті та його захисток»]

85У випадку відсутності у доі оворі між пайовиком І основ­
ним замовником переліку квартир, що підлягають передачі пай­
овику, коли спір вирішується до видачі ордерів на квартири та
заселення введеного в експлуатацію будинку, арбітражний суд
приймає рішення про передачу замовником пайовику певних
квартир з урахуванням здійсненого останнім фінансування

[п 122Листа від31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписизако нодавства, яке регуїює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

86Якщо в процесі спорудження будинку вартість його
збільшилась хоча б І з не залежних від замовника причин, він
вправі порушити питання про внесення відповідних змін до
договору, укладеного з пайовиком Якщо такі зміни не внесе­
но, пайовик має право вимагати виконання зобов'язань за до­
говором у повному обсязі

[п 123Листа від31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписизако ноиавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його загистом»]

87Зпдно зі статтею 7 Закону України «Про власність» влас­
ник відповідає за своїми зобов'язаннями усім майном, на яке мо­
же бути звернено стягнення на вимогу кредиторів Це правило
стосується І частки у спільній власності Так, на всю спільну
сумісну власність стягнення може бути звернено лише за спільни­
ми зобов'язаннями усіх учасників цієї власності, а також коли та­
ку відповідальність передбачено законом (зокрема, відповідно до
статті 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господар­
ство» особи, які ведуть таке І осподарство, відповідають усім май­
ном, що є їх спільною власністю, за порушення договірних зо­
бов'язань, кредитно-розрахункової га податкової дисципліни,
санітарних І ветеринарних правил, вимої щодо якості продукції та
штих правил здійснення господарської діяльності)

[п 12 4Листа від31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписизако нодавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

91

88Відповідно до статті 114 Цивільного кодексу в разі про­
дажу частки у спільній власності з порушенням передбачено­
го цією статтею права привілеєвої купівлі Інший учасник
спільної власності протягом трьох місяців після продажу
частки третій особі може звернутися до суду з позовом про пе­
ревід на нього прав І обов'язків покупця Даний тримісячний
строк є присічним, тому позовні вимоги, заявлені після його
закінчення, задоволенню не підлягають Поданий у такій ситу­
ації позов про визнання угоди недійсною також не може бути
задоволений Якщо позовні вимоги заявлено кількома
співвласниками, що бажають здійснити своє право на пере­
важну купівлю неправомірно відчуженої долі, перевагу має
бути віддано тому з них, хто раніше за Інших звернувся з позо­
вом, а в разі подання позову одного й того самого дня різними
особами — тому, хто з огляду на конкретні обставини справи
більше за Інших потребує набуття долі

[п 13 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про йеям приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

89Пунктом 3 статті 7 Закону України «Про власність» пе­
редбачено, що власник не відповідає за зобов'язаннями створе­
них ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язан­
нями власника, крім випадків, передбачених законодавчими ак­
тами України Відповідний випадок передбачено зокрема пунк­
том 3 статті 39 Закону України «Про підприємства в Україні»,
зпдно з якою за недостатності у казенної о підприємства коштів
та Іншого майна, достатнього для відповідальності за їх зо­
бов'язаннями, таку відповідальність несе власник Отже, у разі
відсутності або недостатності у казенного підприємства коштів
для виконання ним своїх зобов'язань арбітражному суду слід у
кожному конкретному випадку встановлювати державний ор­
ган, уповноважений управляти відповідним державним майном

[п 17Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законе давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас ності та його захистом»]

90На підставі пункту 4 1 Інструкції про порядок державної
реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що пе­
ребувають у власності юридичних та фізичних осіб, оформлен­
ня права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться

92

місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого са­моврядування, а на приватизовані квартири державного жит­лового фонду — державними органами приватизації Бюро технічної Інвентаризації згідно з пунктом 1 4 Інструкції здійснює лише державну реєстрацію об'єктів нерухомого май­на, отже, воно може бути відповідачем не за позовами про виз­нання права власності на об'єкт нерухомого майна, а лише про спонукання видати реєстраційне свідоцтво за наявності у заяв­ника правовстановлюючого документа

[п 18 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас пості та його захистом»]

91Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону
прав на знаки для товарів І послуг» право власності на знак для
товарів І послуг засвідчується відповідним свідоцтвом Тому
тільки з моменту видачі свідоцтва України на такий знак у його
власника виникає виключне право користуватись І розпоряд­
жатись знаком та вимагати усунення будь-яких посягань на свої
права власника свідоцтва Що ж до правового режиму пріорите­
ту заявки, то він визначений статтею 9 названого Закону

[п 20 Листа від 31 012001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

92Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України
«Про особливості правового режиму майнового комплексу
Національної академії наук України» та організацій, що відне­
сені до п відання, не може бути звернено стягнення за пре­
тензіями кредиторів Отже, вимоги, пов'язані Із зверненням
стягнення на зазначене майно, не можуть бути задоволені гос­
подарськими судами

[п 21 Листа від 31 012001 р №01 8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

93Власник майна вправі на свій розсуд укладати щодо
нього безпосередньо або через уповноважену особу будь-які
угоди, які не суперечать закону, у тому числі договори оренди
майна

[п 3 Листа від 12 04 2001 р №01-8/442 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідносинами»]

93

94Відповідно до статей 1 І 47 Закону України «Про місцеві
державні адміністрації» місцева державна адміністрація с місце­
вим органом виконавчої влади, входить до системи органів вико
навчої влади, фінансується за рахунок Державного бюджету Ук
раши І має закріплене за нею на праві управління майно, що є дер­
жавною власністю Таким чином, майно названого органу підпа­
дає під ознаки, наведені у статті 39 Закону України «Про влас­
ність», яка регулює правовий режим майна державної установи
(організації) Згідно з пунктом 3 згаданої статті Закону України
«Про власність» державна установа (організація) відповідає за
своїми зобов'язаннями коштами що є в її розпорядженні Отже
закон не передбачає можливості звернення стягнення на майно
цих установ (організацій) за їх зобов'язаннями Не допускається
І безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються
кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в ра­
хунок погашення зобов'язань бюджетних установ (стаття 25 Бю­
джетного кодексу України)

[п 12 Інформаційного листа від 13 022002 р №01 8/155 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинном законодав­ства у вирішенні спорів та внесення змін І доповнень до деяких Інфор маціиних листів»]

95Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про
державний матеріальний резерв» запаси державного резерву
незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства,
установи І організації та Інші об'єкти, що входять до системи
державного резерву, І земельні ділянки, на яких вони
розміщені, є державною власністю І не підлягають привати­
зації Передача майна, закріпленого за цими підприємствами,
установами І організаціями, у тому числі в оренду, прово­
диться на підставі рішення Кабінету Міністрів України
Згідно з частиною 3 статті 39 Закону України «Про
власність» державна установа (організація) відповідає за
своїми зобов'язаннями коштами, що с в п розпорядженні, а у
разі недостатності у державної установи (організації) коштів
відповідальність за п зобов'язаннями несе власник Тому гос­
подарські суди не можуть приймати рішення про звернення
стягнення на майно установ І організацій системи державно­
го резерву Звернення стягнення на майно підприємств сис­
теми державного резерву, що належить їм на праві повного

94

господарською відання, не допускається на підставі Закону України від 29 листопада 2001 року №2864-111 «Про введен­ня мораторію на примусову реалізацію майна»

[п 3 Інформаційного чиста від 13 02 2002 р №01 8/153 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю підприємств установ та організацій, що вводять до системи державного резерву»]

96Згідно зі статтею 1 Закону України «Про введення мо
раторію на примусову реалізацію майна» встановлено мора­
торій на застосування примусової реалізації майна державних
підприємств та господарських товариств, у статутних фондах
яких частка держави становить не менше 25 відсотків

[п 11нформаційного листа від 13 02 2002 р №01 8/152 «Про Закон \крати «Про введення мораторію на примусову реалізацію чайна»]

97Відповідно до статті 2 Закону України «Про під­
приємства в Україні» до державних підприємств відносяться
підприємства, засновані на державній власності, в тому числі
казенні підприємства Статутний фонд державного під­
приємства не поділений на акції (частки, паї) І тому за свою
організаційно-правовою формою таке підприємство є унітар­
ним підприємством Отже мораторій на застосування приму­
сової реалізації майна, встановлений Законом України «Про вве­
дення мораторію на примусову реалізацію майна», поши­
рюється на усі державні підприємства

[п 2 Інфор мацшного листа від 13 02 2002 р №01 8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»]

98За статтею 1 Закону України «Про господарські товари
ства» до господарських товариств належать акціонерні това­
риства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства
з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитш
товариства Згідно зі статтею 13 цього Закону вклад учасників
та засновників товариства, оцінений у національній грошовій
одиниці, складає їх частку у статутному фонді Тому дія мора­
торію поширюється виключно на господарські товариства, у
статутних фондах яких частка держави становить 25 І більше
відсотків Мораторій також поширюється на акціонерні това
риства, в яких держава є власником не менше 25 відсотків за­
гальної кількості емітованих цими товариствами акцій

[п 3 Інформаційного листа від 13 02 2002 р №01 8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»]

95

99.Відповідно до статті 2 Закону України «Про введення мо­
раторію на примусову реалізацію майна» під примусовою ре­
алізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів
нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечу­
ють ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а та­
кож акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших
господарських товариств і передані до статутних фондів цих
підприємств. До об'єктів нерухомого майна слід відносити май­
но, пов'язане із землею — будівлі, споруди, квартири,
підприємства (їх структурні підрозділи) як цілісні майнові ком­
плекси, а також інше майно, віднесене законодавством до неру­
хомого. До інших засобів виробництва, що забезпечують веден­
ня виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті
майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з поло­
женням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», за­
твердженим наказом Міністерства фінансів України від
31.03.99 р. №87 (з подальшими змінами і доповненнями). Дія
мораторію не поширюється на ту частину майнових активів
підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме гро­
шові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а
також інші активи, призначені для реалізації чи споживання
протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців
з дати складання балансу. Отже оборотні активи підприємств
може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кре­
диторів. До акцій, що належать державі в майні господарських
товариств і переданих до статутних фондів підприємств, слід
відносити усі види акцій, зазначені у статті 4 Закону України
«Про цінні папери і фондову біржу» і емітовані іншими
акціонерними товариствами. За змістом статті 2 Закону дія мо­
раторію не поширюється на облігації підприємств та векселі, пе­
редані державою в установленому порядку до статутного фонду
підприємств, зазначених у статті 1 Закону.

[п.4 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].

100.Згідно зі статтею 2 Закону України «Про введення мо­
раторію на примусову реалізацію майна» мораторій поши­
рюється, зокрема, на звернення стягнення на майно боржника
за рішеннями, що підлягають виконанню Державною вико­
навчою службою. Вичерпний перелік таких рішень визначено

96

статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження». От­же мораторій поширюється на усі випадки звернення стягнен­ня на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, за рішеннями, ухвалами та постановами господарських судів.

[п.5 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].

101. Відповідно до статей 1 та 3 Закону України «Про вве­дення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій діє до прийняття закону про внесення змін до законів України «Про виконавче провадження», «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом», у якому буде передбачено вдосконалення механізму примусової ре­алізації майна підприємств. Тому у разі порушення справи за позовом про звернення стягнення на майно підприємств, за­значених у статті 1 Закону, господарський суд на підставі час­тини першої статті 79 ГПК повинен зупинити провадження зі справи до вирішення відповідного питання компетентними органами, крім випадків, коли позивач змінив предмет позову відповідно до вимог статті 22 цього Кодексу.

[п.7 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].

72-304

97

    продолжение

--PAGE_BREAK--3. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

1 Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону
прав на знаки для товарів І послуг» право власності на знак
засвідчує відповідне свідоцтво Тому тільки з моменту видачі
свідоцтва України на знак товарів І послуг у його власника ви­
никає виключне право користуватись І розпоряджатись зна­
ком та вимагати усунення будь-яких посягань на свої права як
власника свідоцтва Що ж до правового режиму пріоритету за­
явки, то він визначений статтею 9 згаданого Закону

[п 11 Листа 24 01 97 р №01 8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

2 Право на фірмове найменування підприємства, в якому
за змістом статті 9 Закону України «Про підприємства в Ук­
раїні» визначаються вид, організаційна форма підприємства
та Інші ознаки, що його Індивідуалізують, тобто відрізняють
від Іншого підприємства, виникає з моменту державної
реєстрації Відповідно до статті 4 Закону України «Про за­
хист від недобросовісної конкуренції» неправомірним є ви­
користання без дозволу уповноваженої на те особи фірмово­
го найменування, що може призвести до змішування з
діяльністю Іншого господарюючого суб'єкта (підприємця),
який має пріоритет на їх використання Таким чином для
визнання дій господарюючого суб'єкта недобросовісною кон­
куренцією, яка підпадає під ознаки статті 4 зазначеного За­
кону, має значення тотожність або схожість фірмового най­
менування, також наявність конкуренції, тобто змагальності
підприємців, коли самостійні дії обмежують можливості
кожного з них впливати на умови реалізації товарів на ринку
товарів При цьому вид підприємств не має вирішального
значення для відповідної кваліфікації дій підприємця

[п 4 1 Листа від 15 05 97р №01 8/167 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинною законодавства у вирішенні спорів»]

3 Закони України «Про обмеження монополізму та недо­
пущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності» та «Про захист від недобросовісної конкуренції»
не ставлять настання передбачених законодавством наслідків
неправомірного використання чужих позначень в залежність

98

від наявності вини підприємця та заподіяних такими діями збитків власнику фірмового найменування

[п 4 2 Листа від 15 05 97р №01 8/167 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

4 Відповідно до Постанови Верховної Ради України від
12 09 91 р «При порядок тимчасової дії на території України
окремих актів законодавства Союзу РСР» до прийняття
відповідних актів законодавства України на п території засто­
совуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не вре­
гульовані законодавством України, за умови, що вони не супе­
речать Конституції І законам України Оскільки в Україні
відсутній законодавчий акт, який регулював би питання,
пов'язані з визначенням фірмового найменування, на тери­
торії України в частині, що не суперечить Конституції І зако­
нам України, діє Положення про фірму, затверджене постано­
вою ЦВК І РНК СРСР від 22 06 27 р Що ж до чинності в Ук­
раїні Паризької конвенції про охорону Інтелектуальної влас­
ності, то за повідомленням Міжнародного бюро І Світової ор­
ганізації Інтелектуальної власності 25 грудня 1991 р визна­
чається як дата, з якої Україна приєдналась до цієї конвенції

[п 6 Листа від 15 0597р №01-8/167 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

5 У вирішенні питання, чи має право лщензіат або правона­
ступник власника патенту забороняти Іншим особам викорис­
товувати винахід (корисну модель), слід виходити з вимог чин­
ного законодавства, зокрема частини восьмої статті 28 Закону
України «Про охорону прав на винаходи І корисні моделі» (далі -
Закон), відповідно до якої договір про передачу права на ви­
нахід (корисну модель) І ліцензійний договір вважаються
дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі І підписані
сторонами Зазначені договори набирають чинності стосовно
будь-якої Іншої особи з дати публікації відомостей про це в
офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру Визначення по­
няття «Реєстр» наведено у статті 1 Закону Офіційний бюлетень
видається центральним органом виконавчої влади з питань пра­
вової охорони Інтелектуальної власності Порядок розгляду та
реєстрації у Державному департаменті Інтелектуальної влас­
ності договору про передачу власності на винахід (корисну мо­
дель) та ліцензійного договору на використання винаходу (ко-

7-230499

рисної моделі) визначено відповідною Інструкцією, затвердже­ною наказом Міністерства освіти І науки від 18 09 2000 №451

[п 7Листа 10 03 98р №01 8/91 «Про деякі питання практики за­стосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

6 У вирішенні спорів, пов'язаних Із здійсненням та захис­том права власності на винаходи (корисні моделі), промислові зразки, знаки для товарів І послуг, топографії Інтегральних мікросхем, арбітражним судам слід враховувати, зокрема, та­ке Право власності на відповідні об'єкти посвідчується вида­ними у встановленому порядку патентами або свідоцтвами

[п 19 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його затстом»]

1 Частинами шостою І сьомою статті 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи І корисні моделі» передбачено можливість передачі власником права власності на винахід (корисну модель) або на використання винаходу (корисної моделі) за договором, який укладається у письмовій формі І підписується сторонами Така передача та надання ліцензії на використання винаходу (корисної моделі) вважаються дійс­ними для будь-якої Іншої особи з дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру (час­тина восьма статті 28 названого Закону) Аналогічні приписи вміщено у Законах України «Про охорону прав на промислові зразки» (пункти 4-6статті 20), «Про охорону прав на знаки для товарів І послуг» (пункти 4-6статті 16), «Про охорону прав на топографи Інтегральних мікросхем» (частини третя І п'ята статті 16) Визначення поняття «Реєстр» наведено у статтях 1 названих Законів Офіційний бюлетень видається центральним органом виконавчої влади з питань правової охо­рони Інтелектуальної власності.

[п 19Листа від 31 012001 р №01-8/98 «Про деякгприписи законо­давства, яке регулюь питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

8 Порядок розгляду та реєстрації у цьому органі договорів про передачу права на відповідний об'єкт Інтелектуальної власності визначається відомчими нормативними актами

[п 19 Листа від 31 012001 р N«01-8/98 «Про деякі приписи законо­давства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його затистон»]

100

9Ліцензійний договір на відміну від договору передачі
права власності на об'єкт не позбавляє власника відповідного
права за ліцензійним договором передається лише право на
використання об'єкта

[п 19 Листа від 31 01 2001 р №01-8/98 «Про деякі приписи законедавства, яке регулює питання, пов'язані Із здійсненням права влас­ності та його захистом»]

10Розміщення в мережі Інтернет твору у вигляді, доступ­
ному для публічного використання, є иоі о відтворенням та по­
требує дозволу особи, яка має авторське право

[п 1 Оглядового листа від 14 01 2002 р №01-8/31 «Про деякі пи татя практики вирішення спорів, пов'язаних Із застосуванням зако нодавства про Інтелектуальну власність»]

11Використання без дозволу уповноваженої на те особи
знака для товарів І послуг Іншого господарюючого суб'єкта,
який має пріоритет на його використання, є недобросовісною
конкуренцією

[п2 Оглядового листа від 14 012002 р №01-8/31 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних Із застосуванням зако нодавства про Інтелектуальну власність»]

12У вирішенні питання про момент виникнення у власни­
ка свідоцтва на знак для товарів І послуг права забороняти йо­
го використання Іншими особами необхідно точно з'ясовувати
дату подання заявки на знак, оскільки з цією датою
пов'язується виникнення прав, які випливають Із свідоцтва
про право власності на знак

[п 3 Оглядового листа від 14012002 р №01 8/31 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних Із застосуванням зако­нодавства про Інтелектуальну власність»]

13Свідоцтво про реєстрацію знака, тотожного або схожо­
го настільки, що його можна сплутати з охоронюваним зако­
ном фірмовим найменуванням Іншої особи, підлягає визнан­
ню недійсним з огляду на невідповідність такого знака визна­
ченим законом умовам надання правової охорони

[п4 Оглядового чиста від 14012002 р №01-8/31 «Про деям пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних Із застосуванням зако­нодавства про Інтелектуальну власність»]

14Необхідною умовою для застосування статті 20 Закону
України «Про охорону прав на знаки для товарів І послуг»,

101

якою передбачено право власника свідоцтва на знак для то­варів і послуг вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, є доведення факту порушення його прав особою, до якої подається позов.

[п.5 Оглядового листа від 14.01.2002 р. №01-8/31 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про інтелектуальну власність»].

    продолжение

--PAGE_BREAK--4. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.Відповідно до статей 1 і 2 Закону України «Про під­
приємництво» суб'єктами підприємництва, тобто безпосеред­
ньої, самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності
по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з
метою отримання прибутку, можуть бути як юридичні особи
усіх форм власності, так і фізичні особи за винятками, перед­
баченими статтею 2 Закону. Підприємницька діяльність
здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстро­
ваними як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку,
встановленому законодавством.

[п.1 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

2.Виходячи зі змісту частини другої статті 1 Закону Ук­
раїни «Про підприємництво», його норми не підлягають засто­
суванню щодо юридичних та фізичних осіб — засновників
суб'єктів підприємницької діяльності та власників корпора­
тивних прав, якщо вони самі не займаються підприємництвом
(за винятком випадків, передбачених законодавством).

[п.1.4 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

3.Чинне законодавство не обмежує суб'єктів підприємниць­
кої діяльності у виборі виду такої діяльності за винятками, перед­
баченими статтями 3 і 4 Закону України «Про підприємництво»,
статтями 2 і 9 Закону України «Про ліцензування певних видів
господарської діяльності».

[п.2 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

4.Ліцензуванню підлягають усі види підприємницької
діяльності, зазначені у статтях 2 і 9 Закону України «Про лі­
цензування певних видів господарської діяльності». Поря­
док видачі, переоформлення, анулювання ліцензій визначено
Законом України «Про ліцензування певних видів госпо­
дарської діяльності». Статтею 4 названого Закону право ви­
дачі ліцензії надано органам виконавчої влади, визначеним
Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим
виконавчим органам рад. Перелік органів ліцензування за­
тверджено постановою Кабінету Міністрів України від

103

14112000 №1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування»

[п2 1 Роз'яснення від 060897 р №02 5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

5 Ліцензування деяких видів підприємницької діяльності,
зазначених у частині другій статті 2 Закону України «Про лі­
цензування певних видів господарської діяльності», здійс­
нюється у порядку, встановленому законами, які регулюють

ВІДПОВІДНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ

[п2 1 Роз'яснення від 060897 р №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

6 Згідно з абзацом дванадцятим пункту 7 Положення
ліцензія на здійснення певного виду діяльності видається на
строк, визначений органом, який п видає, але не менше як на З
роки Продовження терміну дії ліцензії здійснюється у поряд­
ку, встановленому для п одержання Отже, видача ліцензії на
строк, менший трьох років, або відмова у продовженні строку
дії ліцензії надають суб'єкту підприємництва право зверну­
тись до суду або господарського суду за захистом своїх Інте­
ресів (стаття 8 Положення)

[п 2 2 Роз'яснення від 060897 р №02 5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

1 Орган, що видав ліцензію, має право зупинити п дію на певний строк або анулювати п Господарським судам слід мати на увазі, що зупинення дії ліцензії на певний строк можливе у випадках порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов та/або невиконання ним у встановлений строк обов'язкових до виконання розпоряджень органу, спеціально уповноваженого Кабінетом Міністрів України, чи органу, який видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійних умов (частина шістнадцята статті 4 Закону)

[п22 Роз'яснення від 060897р №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

8 Орган ліцензування має право анулювати ліцензію з підстав, передбачених частиною першою статті 21 Закону Ук­раїни «Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності» Відповідне рішення може бути оскаржено лщензіатом до експертно-апеляційної ради (стаття 7, частина п'ята статті 21 названого Закону) або в судовому порядку В останньому

104

випадку попереднє звернення позивача до експертно-апе­ляційної ради не є обов'язковим

[п 2 2 Роз'яснення від 06 0897 р №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

    продолжение
--PAGE_BREAK--

9 Статтею 12 Закону України «Про підприємництво» (в
редакції Закону України від 12 11 96 р ) передбачено, що дер­
жава гарантує суб'єктам підприємництва усіх форм власності
рівні можливості доступу до матеріально-технічних, фінансо­
вих, трудових, Інших ресурсів А за умов поставки
підприємцем товарів (виконання робіт, надання послуг) для
задоволення державних потреб держава сприяє забезпеченню
йою матеріально-технічними та Іншими ресурсами

[п 3 Роз'яснення від 060897 р №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

10Згідно зі статтею 15 Закону України «Про під­
приємництво» виконання робіт І поставок для державних по­
треб оформлюється договорами, які укладаються суб'єктом
підприємництва з відповідним державним органом Спори, що
виникають у процесі укладання, зміни, розірвання та виконан­
ня таких договорів, вирішуються господарським судом на за­
гальних підставах

[пЗ Роз'яснення від 060897 р №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

11Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України
«Про підприємництво» (в редакції Закону України від
13 07 95 р ) не допускається прийняття державними органами
актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів
підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо
суб'єктів підприємницької діяльності Інших форм власності
У разі прийняття державним органом такого акта господарсь­
кий суд повинен керуватись частиною другою статті 4 ШК (в
редакції від 13 05 97 р )

[пЗ Роз'яснення від 060897 р №02 5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»]

12На підставі пункту 1 статті 21 Закону України «Про під­
приємства в Україні» відносини підприємства з Іншими
підприємствами, організаціями І громадянами в усіх сферах
господарської діяльності здійснюються на основі договорів
Суб'єкти підприємництва вільні у виборі предмета договору,

105

визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

[п.4 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

13.Вирішуючи спори, пов'язані з підприємницькою
діяльністю, господарський суд має керуватись нормами
цивільного законодавства, тобто залежно від предмету зо­
бов'язання взаємовідносини сторін можуть оформлятись до­
говорами поставки, підряду, купівлі-продажу тощо.

[п.4 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

14.Відповідно до статті 1 Закону України «Про патенту­
вання деяких видів підприємницької діяльності» від
23.03.96 р. (з подальшими змінами та доповненнями) такі
види підприємництва, як надання послуг у сфері грального
бізнесу та побутових послуг, можуть здійснюватись лише за
наявності патенту, порядок одержання якого встановлений
цим Законом.

[п.5 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

15.Згідно з пунктом 2 статті 3-1 Закону України «Про па­
тентування деяких видів підприємницької діяльності» (в ре­
дакції Закону України від 10.02.98 р.) побутовими є платні
послуги, що надаються замовникам з метою задоволення їх
особистих потреб. Перелік таких послуг визначається
Кабінетом Міністрів України і не може змінюватись протя­
гом бюджетного року. Названий у цьому пункті Закон не виз­
начає порядку вирішення спорів, які можуть виникати у
зв'язку, наприклад, з відмовою у видачі патенту, його анулю­
ванням тощо. Тому господарські суди повинні керуватись за­
гальними нормами ГПК щодо вирішення спорів, виходячи з
суб'єктного складу їх учасників.

[п.5 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

16.Поряд з одержанням патенту на право займатись ор­
ганізацією грального бізнесу цей же вид діяльності відповідно
до пункту 29 статті 9 Закону України «Про ліцензування пев­
них видів господарської діяльності» повинен ліцензуватись,
тобто суб'єкти господарської діяльності, до яких, зокрема,

106

відносяться підприємці, що здійснюють таку діяльність, зо­бов'язані одержати на неї ліцензію.

[п 6 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

17.Якщо торговий патент відповідно до частини першої
статті 2 Закону України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності» (в редакції Закону України від
10.02.98 р.) є державним свідоцтвом, яке посвідчує право
суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок
оподаткування і видається податковим органом за місцезнахо­
дженням суб'єкта підприємницької діяльності, то ліцензія є
документом державного зразка, який засвідчує право
лщензіата на провадження зазначеного в ньому виду госпо­
дарської діяльності і видається Радою міністрів Автономної
Республіки Крим та відповідними обласними, Київською та
Севастопольською міськими держадміністраціями (пункт 31
Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 №1698).

[п.6 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

18.Якщо суб'єкт підприємництва, який здійснює
діяльність, що підлягає патентуванню, має структурні (відо­
кремлені) підрозділи, патент придбавається окремо для кож­
ного такого підрозділу.

[п.6 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

19.У статті 8 Закону України «Про підприємництво» наве­
дений вичерпний перелік документів, які подаються для
реєстрації суб'єкта підприємництва. До цього переліку не
включено ні ліцензію, ні торговий патент. Господарські суди,
вирішуючи спори, що виникають у процесі укладання чи ви­
конання договорів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю,
зобов'язані перевіряти її відповідність чинному законодавству
і в разі відсутності у суб'єкта підприємництва ліцензії або тор­
гового патенту визнавати такі договори недійсними, оскільки
вони не відповідають вимогам Закону (стаття 48 Цивільного
кодексу України).

[п.7 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про 'деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

107

20.Якщо господарський суд встановить, що угоду укладено
на такий вид діяльності, підприємництво в якому не застосо­
вується (статті 3 і 4 Закону України «Про підприємництво»),
цю угоду слід визнавати недійсною як таку, що суперечить за­
кону або інтересам держави з наслідками, передбаченими стат­
тями 48 чи 49 Цивільного кодексу України, залежно від обста­
вин і матеріалів справи.

[п.7 Роз'яснення aid06.08.97 p. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»].

21.Закон України «Про підприємництво» передбачає пра­
во суб'єкта підприємницької діяльності на відшкодування
збитків, завданих йому державними органами, юридичними
особами чи громадянами (частина четверта статті 12, частина
третя статті 13, частина шоста статті 15 Закону). Спори про
відшкодування збитків вирішуються судом або господарським
судом. Заподіяна шкода підлягає відшкодуванню у повному
обсязі (статті 203 і 440 Цивільного кодексу України).

[п.8 Роз'яснення від 06.08.97 р. №02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України, «Про підприємництво»].

22.На відміну від попередньої до нової редакції статті 4 За­
кону України «Про підприємництво» включено умови, за яких
суб'єкту підприємництва може бути відмовлено у видачі
ліцензії на певний вид діяльності, анульовано видану
ліцензію, зупинено та поновлено її дію. Рішення про відмову у
видачі ліцензії, зупинення дії ліцензії або її анулювання може
бути оскаржено суб'єктом підприємницької діяльності у судо­
вому порядку.

[п.1 Листа від 13.02.98р. №01-8/55 «Про Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про підприємництво»].

23.Суттєві доповнення внесено до статті 8 Закону України
«Про підприємництво», зокрема до переліку підстав скасуван­
ня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності:
державну реєстрацію може бути скасовано у разі несвоєчасно­
го повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про
зміну не тільки місця його знаходження, а й назви, ор­
ганізаційної форми або форми власності. Державну
реєстрацію може бути скасовано також у випадку визнання
суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом або внаслідок
неподання ним протягом року до органів державної податко-

108

ної служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством.

[п.2 Листа від 13.02.98р. №01-8/55 «Про Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про підприємництво»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

24.Строки подання відповідної звітності встановлені По­
рядком подання фінансової звітності, затвердженим постано­
вою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 №419, а також
наказом Державної податкової адміністрації України від
08.07.97 №214 (зареєстровано в Мінюсті України 14.08.97 за
№313/2117), яким затверджено Порядок складання декла­
рації про прибуток підприємства. Таким чином, рік, протягом
якого суб'єкт підприємницької діяльності не звітував перед
відповідним податковим органом, повинен обчислюватись з
дати, коли необхідну звітність було подано востаннє.

[п.2 Листа від 13.02.98р. №01-8/55 «Про Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про підприємництво»].

25.Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємниць­
кої діяльності здійснюється реєструючим органом за наявності
ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з за­
конодавством.

[п.2 Листа від 13.02.98р. №01-8/55 «Про Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про підприємництво»].

26.Відповідно до статті 3 Закону України «Про державне
регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, конь­
ячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими ви­
робами», а також Тимчасового порядку видачі ліцензій на пра­
во імпорту, експорту, оптової торгівлі спиртом етиловим, конь­
ячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими ви­
робами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Ук­
раїни від 13.05.96 №493 (з подальшими змінами), реєстрація
органами податкової адміністрації місць зберігання оптових
партій алкогольних напоїв та тютюнових виробів є однією з
обов'язкових умов для отримання господарюючим суб'єктом
спеціального дозволу (ліцензії) на право торгівлі алкогольни­
ми напоями та тютюновими виробами. Підприємці, які вже от­
римали ліцензію, за наявності місць зберігання оптових партій
зазначеної продукції також повинні зареєструвати належні їм
склади і бази (пункт 5 Положення про порядок обов'язкової
реєстрації місць зберігання оптових партій алкогольних на-

109

поїв та тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 р. №89). Отже, неви­конання суб'єктом господарювання цих вимог є порушенням обов'язкових правил реалізації алкогольних напоїв та тютю­нових виробів, і державні податкові органи не позбавлені пра­ва застосовувати до порушників фінансові санкції у вигляді штрафів на підставі абзацу 4 частини другої статті 17 Закону України від 19.12.95 «Про державне регулювання вироб­ництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами».

[п.1.1 Листа від 17.08.98 р. №01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

27.За змістом пункту 3 статті 1 Закону України від 26 червня
1997 року «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страху­
вання» (зі змінами, внесеними Законами України від 03.12.97 р.
№680/97-ВР та від 24.07.98 p. M64-XIV) фізичні особи -
суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують
працю найманих робітників, є платниками збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування незалежно від призначення і ви­
плати цим особам державної пенсії будь-якого виду.

[п.2 Листа від 29.01.99 р. №01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

28.Указом Президента України від 09.12.97 №1342/97 за­
тверджено Положення про Державний комітет будівництва,
архітектури та житлової політики України, яким на цей
Комітет покладено, зокрема, впровадження системи державної
реєстрації права власності на нерухоме майно (далі — державна
реєстрація). Вона здійснюється у порядку, встановленому
відповідною Інструкцією, що затверджена наказом названого
Комітету від 09.06.98 р. №121, спеціально уповноваженими на
це державними комунальними підприємствами — бюро
технічної інвентаризації. Законодавство України не надає
будь-яким іншим підприємствам чи організаціям права
здійснювати державну реєстрацію. Отже, установчі документи
інших, крім згаданих підприємств, суб'єктів підприємницької
діяльності як державної, так і будь-якої іншої форми власності,
що передбачають право цих суб'єктів здійснювати державну

110

реєстрацію, підлягають визнанню недійсними у відповідній ча­стині як такі, що суперечать чинному законодавству.

[п.4 Листа від 29.01.99 р. №01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

29.Закон України «Про державне регулювання вироб­
ництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим,
алкогольними напоями та тютюновими виробами» і Тимчасо­
вий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту, опто­
вої торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алко­
гольними напоями та тютюновими виробами і роздрібної
торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, за­
тверджений постановою Кабінету Міністрів України від
13.05.96 р. №493, розрізняють поняття оптової і роздрібної
торгівлі переліченими товарами й відповідно розмежовують
порядок видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на право
здійснення торгівлі ними, у тому числі внесення плати за
ліцензію. За змістом пункту 8 і абзацу четвертого пункту 16
названого Тимчасового порядку недійсною без відмітки про
внесення чергових платежів вважається ліцензія саме на опто­
ву торгівлю названими товарами. Що ж до ліцензії на
роздрібну торгівлю цими ж товарами, то згадані нормативні
акти не пов'язують вирішення питання про її дійсність із на­
станням терміну внесення поточної плати за таку ліцензію.

[п.1 Листа від 06.04.99р. №01-8/151 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

30.Відповідно до статті 8 Закону України «Про ціни і ціноу­
творення» державне регулювання цін і тарифів здійснюється,
зокрема, шляхом встановлення граничних рівнів цін (тарифів).
Встановлення і зміну державних фіксованих та регульованих
цін (тарифів) віднесено до компетенції уповноважених на це
державних органів України (статті 9 і 10 названого Закону). Ре­
гулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпорт­
ну продукцію визначається, згідно зі статтею 11 цього ж Закону,
Кабінетом Міністрів України. Отже, здійснення торгівлі імпорт­
ними тютюновими виробами за цінами, що не узгоджуються із
визначеним у встановленому порядку граничним рівнем цін,
тягне відповідальність за порушення державної дисципліни цін.

[п.З Інформаційного листа від 10.05.2000р. №01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

111

31.Порядок накладення штрафів за порушення юридични­
ми особами правил діяльності на ринку цінних паперів визна­
чено статтею 12 Закону України «Про державне регулювання
ринку цінних паперів в Україні» і розділами 3-8 Правил роз­
гляду справ про порушення вимог законодавства на ринку
цінних паперів та застосування санкцій, затверджених нака­
зом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від
09.01.97 р. №2 (у редакції рішення названої Комісії від
13.02.2001 р. №27).

[п.4 Інформаційного листа від 10.05.2000р. №01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

32.Розрахунки, що здійснюються через касу установи бан­
ку шляхом внесення готівки для зарахування на поточний ра­
хунок юридичної особи, вважаються готівковими. Торговель­
на діяльність за такими розрахунками підлягає патентуванню.

[п.1 Листа від 11.05.2000 р. №01-8/206 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріала­ми судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

33.Порушення встановленого порядку реалізації алкоголь­
них напоїв у кіоску, що належить громадянину — суб'єкту
підприємницької діяльності, є підставою для притягнення остан­
нього до встановленої законом відповідальності незалежно від
того, якою конкретно особою здійснювалась роздрібна торгівля.

[п.5 Листа від 11.05.2000 р. №01-8/206 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріала­ми судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

34.Закон України «Про ліцензування певних видів госпо­
дарської діяльності» визначає види господарської діяльності,
що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, вста­
новлює державний контроль у сфері ліцензування,
відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензу­
вання за порушення законодавства у сфері ліцензування.

[п.1 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

35.Дія Закону України «Про ліцензування певних видів
господарської діяльності» поширюється на всіх суб'єктів гос-

112

Іюдарювання, якими є зареєстровані в установленому законо­давством порядку юридичні особи незалежно від їх ор­ганізаційно-правової форми та форми власності, що провадять господарську діяльність, крім органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.

[п.2 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

36.Частиною другою статті 2 Закону України «Про ліцен­
зування певних видів господарської діяльності» передбачено,
що ліцензування у названих цією нормою сферах повинно
здійснюватись згідно з законами, які регулюють відповідні
відносини.

[п.2 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

37.Господарською, у розумінні Закону України «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності», є не ли­
ше підприємницька, а й будь-яка діяльність юридичних осіб і
названих фізичних осіб, пов'язана з виробництвом (виготов­
ленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням
робіт (статті 1, 2 Закону). Перелік видів господарської діяль­
ності, що підлягають ліцензуванню, викладений у статті 9 та у
частині другій статті 2 Закону і є вичерпним.

[п.2 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

38.З огляду на вимоги частини третьої статті 3 Закону Ук­
раїни «Про ліцензування певних видів господарської діяль­
ності», зайняття певним видом господарської діяльності, що
відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої
у встановленому порядку ліцензії є незаконним, а укладені
суб'єктами господарювання договори, спрямовані на здійснен­
ня такої діяльності, повинні визнаватись недійсними на
підставі статті 48 Цивільного кодексу України.

[п.З Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

39.Закон України «Про ліцензування певних видів госпо­
дарської діяльності» визначає (статті 4-6) повноваження ор­
ганів державної влади у сфері ліцензування, у тому числі
спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

    продолжение


--PAGE_BREAK--82-304113

Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, на який згідно з Положенням, затвердженим Указом Президента України «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» №721/2000 р. від 25.05.2000, покладено відповідні завдання у сфері ліцензування. Перелік органів ліцензування затвердже­но постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. №1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування».

[п.4 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

40.Частина п'ята статті 5 Закону України «Про ліцензуван­
ня певних видів господарської діяльності» передбачає мож­
ливість оскарження розпоряджень спеціально уповноважено­
го органу з питань ліцензування до суду.

[п.5 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

41.Необхідно мати на увазі, що передбачений частиною
третьою статті 7 Закону України «Про ліцензування певних
видів господарської діяльності» розгляд заяв, претензій та
скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензу­
вання, який здійснюється експертно-апеляційною радою, не
позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосе­
редньо до суду.

[п.5 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

42.Згідно із статтею 11 Закону України «Про ліцензування
певних видів господарської діяльності» рішення про видачу
або про відмову у видачі ліцензії приймається органом ліцен­
зування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати над­
ходження відповідної заяви та доданих до неї документів.
Повідомлення про прийняття рішення щодо видачі ліцензії
або про відмову у ЇЇ видачі надсилається (видається) заявни­
кові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дня
прийняття відповідного рішення.

[п.6 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

43.У видачі ліцензії може бути відмовлено лише з підстав, за­
значених у частині третій статті 11 Закону України «Про ліцензу-

114

вання певних видів господарської діяльності». Суб'єкт господа­рювання, щодо якого прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання такого рішення недійсним та/або про спонукання орга­ну ліцензування видати ліцензію. Предметом спору в арбітраж­ному суді може бути також і залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду (частини восьма, дев'ята статті 10 Закону).

[п.6 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

44.Якщо протягом зазначених у статті 11 Закону України
«Про ліцензування певних видів господарської діяльності»
строків органом ліцензування не буде надіслано (не буде вида­
но) суб'єкту господарювання рішення про видачу або про
відмову у видачі ліцензії, останній так само не позбавлений
права на звернення до арбітражного суду з позовом про спону­
кання цього органу видати ліцензію.

[п.6 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

45.Закон України «Про ліцензування певних видів госпо­
дарської діяльності» (частина сьома статті 12) передбачає та­
кож можливість оскарження у судовому порядку, тобто шля­
хом подання відповідного позову, рішення про результати кон­
курсу на отримання ліцензій для здійснення господарської
діяльності, пов'язаної з використанням обмежених ресурсів.
Перелік таких видів господарської діяльності наведений у ча­
стині десятій згаданої статті Закону.

[п.7Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

46.Рішення арбітражного суду про визнання недійсним
рішення про відмову у видачі ліцензії та/або щодо спонукан­
ня органу ліцензування видати ліцензію не замінює самої
ліцензії, оскільки здійснення ліцензування не віднесено до по­
вноважень судового органу.

[п.8 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

47.Стаття 13 Закону України «Про ліцензування певних
видів господарської діяльності» визначає, що на території Ук­
раїни органи ліцензування використовують бланки ліцензії
єдиного зразка. Зразок бланка ліцензії єдиного зразка та його

    продолжение

--PAGE_BREAK--8-2-304

опис затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2000 р. №1719 «Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності». Відповідно до пункту 3 статті 24 Закону ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, які видані в установленому по­рядку до набрання чинності цим Законом і ліцензування яких передбачено цим Законом, діють до закінчення встановлених у них строків, а бланки цих ліцензій підлягають заміні на бланки ліцензій єдиного зразка протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

[п.9 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

48.Відповідно до статті 14 Закону України «Про ліцензу­
вання певних видів господарської діяльності» строк дії
ліцензії на провадження певного виду господарської діяль­
ності не може бути меншим ніж три роки. За видачу ліцензії
справляється плата (стаття 15). Відповідний термін дії
ліцензії, а також розміри та порядок зарахування плати за її
видачу до Державного бюджету України встановлено постано­
вою Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 р. №1755 «Про
термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу».

[п.10 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

49.Стаття 19 Закону України «Про ліцензування певних
видів господарської діяльності» містить вимоги щодо ведення
ліцензійних справ, журналу обліку заяв і виданих ліцензій та
ліцензійного реєстру. Відповідні документи в оригіналі або на­
лежним чином завірені витяги з них можуть прийматись
арбітражними судами як докази у справах зі спорів, пов'яза­
них з видачею ліцензій, зокрема, у визначенні строків такої ви­
дачі тощо. Порядок формування, ведення і користування відо­
мостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного
ліцензійного реєстру визначено постановою Кабінету
Міністрів України від 08.11.2000 №1658 про затвердження на­
званого Порядку.

[п.11 Листа від 13.09.2000р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

116

\

50.Вичерпний перелік підстав для анулювання ліцензій
органом ліцензування наведено у частині першій статті 21 За­
кону України «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності». У разі незгоди з відповідним рішенням ліцензіат
вправі на власний вибір вирішувати питання про звернення зі
скаргою до експертно-апеляційної ради або безпосередньо до
арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення
про анулювання ліцензії. Предметом спору у такому разі має
бути саме рішення про анулювання ліцензії, але не акти, що за­
значені у частинах першій і третій статті 21 Закону. Викладені
у цих актах обставини можуть бути лише підставою для прий­
няття згаданого рішення.

[п.12 Листа від 13.09.2000 р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

51.Згідно з пунктом 2 статті 24 Закону України «Про ліцен­
зування певних видів господарської діяльності», до приведен­
ня законодавства у відповідність із Законом України «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності» закони
та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що
не суперечить цьому Закону.

[п.13 Листа від 13.09.2000 р. №01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»].

52.Чинне законодавство не ставить здійснення підприємниць­
кої діяльності у залежність від того, чи має підприємець рахунки в
установах банків, і якщо підприємець здійснює діяльність без
банківського рахунку.

[п.9 Листа від 23.10.2000р. №01-8/556 «Про деякі приписи чинно­го законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян»].

53.Пункт 17 частини першої статті 11 Закону України «Про
державну податкову службу в Україні» (в редакції Закону Ук­
раїни від 21.09.2000 р. №1987-111) надає податковим органам
право звертатися у передбачених законом випадках до суду або
арбітражного суду з заявою про скасування державної
реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, названі
органи за наявності обставин, передбачених статтею 8 Закону,
не позбавлені права на звернення до арбітражного суду з позо­
вами про скасування державної реєстрації підприємця.

[п.11 Листа від 23.10.2000р. №01-8/556 «Про деякі приписи чинно­го законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян»].

117

54.Вирішуючи спори, пов'язані з майновою відповідальністю
підприємця, арбітражний суд повинен мати на увазі, що чинне за­
конодавство України не передбачає відокремлення майна, яке ви­
користовується підприємцем для здійснення підприємницької
діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові
майна. Тому стягнення на його майно може бути звернено за
рішенням арбітражного суду на загальних підставах.

[п.12 Листа від 23.10.2000р. №01-8/556 «Про деякі приписи чинно­го законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян»].

55.Перелік підстав скасування державної реєстрації
підприємця, у тому числі за рішенням арбітражного суду, визна­
чений статтею 8 Закону України «Про підприємництво» та по­
становою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року
№740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприєм­
ницької діяльності», є вичерпним. Що ж до припинення діяль­
ності підприємця, то перелік таких підстав встановлено статтею
11 Закону, відповідно до якої таку діяльність може бути припи­
нено, зокрема у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулю­
вання, на підставі рішення арбітражного суду, а також з інших
підстав, передбачених законодавством України.

[п.13 Листа від 23.10.2000р. №01-8/556 «Про деякі приписи чинно­го законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян»].

56.Діяльність з надання медичних послуг населенню вдо­
ма не потребує застосування електронного контрольно-касо­
вого апарату.

[п.1 Листа від 09.112000 р. №01-8/636 «Про деякі питання практики вирішення спорю, пов'язаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними су­дами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

57.Відповідальність за порушення суб'єктами підприємниць­
кої діяльності порядку здійснення розрахунків із споживачами
передбачена статтею 6 Закону України «Про застосування елек­
тронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг
при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг».

[п.З Листа від 09.11.2000 р. №01-8/636 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними су­дами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

118

58.Обмеженість кількості символів, відведених для програ­
мування у касовому апараті, не звільняє суб'єкта підприємниць­
кої діяльності від необхідності програмувати назву товару з відо­
браженням відповідних відмінностей, використовуючи для цьо­
го скорочення.

[п.4 Листа від 09.112000р. №01-8/636 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними су­дами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

59.Моделі електронних контрольно-касових апаратів, кон­
струкція яких дозволяє використовувати їх у вагонах-рестора-
нах, внесені до Державного реєстру електронних контрольно-
касових апаратів і комп'ютерних систем лише 02.10.98.

[п.5 Листа від 09.112000р. №01-8/636 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними су­дами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

60.Не сплачені у встановлений строк фінансові санкції за по­
рушення вимог Закону України «Про застосування електронних
контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розра­
хунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчуван­
ня та послуг» підлягають стягненню з громадян — суб'єктів
підприємницької діяльності у претензійно-позовному порядку.

[п.6 Листа від 09.112000р. №01-8/636 «Про деякі питання практикивирішення спорів, пов'язаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними су­дами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

61.Здійснення розрахунків із споживачами за готівку без
застосування товарно-касової книги або ненадання її на вимо­
гу службових осіб контролюючих органів є підставою для при­
тягнення суб'єкта підприємницької діяльності до встановле­
ної Законом України «Про застосування електронних кон­
трольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розра­
хунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчу­
вання та послуг» відповідальності.

[п 7 Листа від 09.112000р. №01-8/636 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними су­дами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

119

62. Для громадян — суб'єктів підприємницької діяльності -платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхуван­ня об'єкт оподаткування визначається відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та підпункту 5.3.1 пункту 5.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'яз­кове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверд­женої постановою правління Пенсійного фонду України від 03.06.99 №4-6 (з подальшими змінами і доповненнями). На­званою Інструкцією, зокрема, передбачено, що обчислення чи­стого доходу, який є об'єктом оподаткування, здійснюється на підставі витягів з податкових декларацій, завірених податко­вою інспекцією, що подаються платником до Пенсійного фон­ду в 15-денний строк після закінчення кварталу. Що ж до по­рядку заповнення податкових декларацій, то його встановлено Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердже­ною наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 №12 (з подальшими змінами і доповненнями).

[п.2 Ласта від 04.12.2000 р. №01-8/718 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

120

    продолжение

--PAGE_BREAK--5. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

1.Відповідно до Указу Президента України «Про заходи що­
до стимулювання зовнішньоекономічної діяльності» відносини
між підприємствами, установами і організаціями України з кон­
трагентами інших держав колишнього Союзу РСР на даний час
регулюються виключно Законом України «Про зовнішньоеко­
номічну діяльність», а також іншими законами України.

[Інформаційний Лист від 08.05.92р. №01-8/551 «Про деякі питан­ня застосування Указу Президента України «Про заходи щодо стиму­лювання зовнішньоекономічної діяльності»].

2.Договори (контракти) підприємств, установ і організацій
України на поставку продукції виробничо-технічного призна­
чення і товарів народного споживання господарюючим
суб'єктам держав колишнього Союзу РСР, у тому числі держав
— учасниць Співдружності Незалежних Держав, повинні укла­
датись відповідно до статті 6 Закону України «Про зовнішньо­
економічну діяльність».

[ІнформаційнийЛист від 08.05.92р. №01-8/551 «Про деякі питан­ня застосування Указу Президента України «Про заходи щодо стиму­лювання зовнішньоекономічної діяльності»].

3.Оскільки Законом України «Про зовнішньоекономічну
діяльність», іншими законами України та міждержавними уго­
дами України не передбачена можливість примусового укла­
дання договору (контракту), у арбітражних судів немає право­
вих підстав для зобов'язання підприємств, установ і ор­
ганізацій України укласти договір поставки продукції (то­
варів) за заявами господарюючих суб'єктів інших держав ко­
лишнього Союзу РСР, крім випадків доведення до постачаль­
ника державного замовлення на поставку продукції (товарів) і
виділення споживачу відповідних лімітів.

[Інформаційний Лист від 08.05.92р. №01-8/551 «Про деякі питан­ня застосування Указу Президента України «Про заходи щодо стиму­лювання зовнішньоекономічної діяльності»].

4.Спори про спонукання підприємств, установ і ор­
ганізацій України укласти договір поставки продукції (то­
варів) за заявами господарюючих суб'єктів інших держав ко­
лишнього Союзу РСР та по умовах таких договорів підляга-

121

ють розгляду арбітражними судами на загальних підставах. При вирішенні спорів необхідно враховувати вказівки Кабіне­ту Міністрів України від 28 квітня 1992 року №18-957/98, відповідно до яких поставка продукції за межі України повин­на здійснюватись за умови її попередньої оплати, або вистав­лення акредитиву в банку, що обслуговує постачальника.

[Інформаційний Лист від 08.05.92р. №01-8/551 «Про деякі питан­ня застосування Указу Президента України «Про заходи щодо стиму­лювання зовнішньоекономічної діяльності»].

5.Статтею 3 Угоди держав — учасниць СНД від 15 травня
1992 року про заходи по забезпеченню поліпшення розра­
хунків між господарськими організаціями держав-учасниць
СНД за несвоєчасне здійснення розрахунків за поставлені то­
вари та надані послуги встановлена пеня у розмірі не менше
0,2 відсотка за кожний день прострочки платежу. Таким чи­
ном, якщо у договорі сторони не погодили більш високий
відсоток пені, то стягненню підлягає пеня у розмірі, встанов­
леному цією Угодою.

[п.11 Роз'яснення від 29.04.94 р. №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

6.Як виняток, обов'язкову реєстрацію встановлено для
представників іноземних суб'єктів господарської діяльності,
що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на тери­
торії України (стаття 5 Закону України «Про зовнішньоеко­
номічну діяльність»). Реєстрація здійснюється Міністерст­
вом економіки України відповідно до Інструкції про поря­
док реєстрації представництв іноземних суб'єктів госпо­
дарської діяльності в Україні, затвердженої наказом МЗЕЗ-
торгу України від 18.01.96 №30. У разі відмови у реєстрації
або неприйняття рішення про реєстрацію у встановлений
строк іноземний суб'єкт господарської діяльності вправі
звернутися до арбітражного суду із заявою відповідно про
визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації або
про спонукання Мінекономіки України здійснити
реєстрацію представництва.

[п.5 Роз'яснення від 12.09.96 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

122

7.Умовою стягнення з підприємства санкцій, передбачених
частиною другою статті 9 Закону України «Про операції з да­
вальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відноси­
нах», є встановлення самого факту ввезення на митну тери­
торію України іншої, ніж обумовлено контрактом готової про­
    продолжение

--PAGE_BREAK--дукції, незалежно від будь-яких інших обставин, в тому числі
наявності чи відсутності вини підприємства у ввезенні іншої
продукції, ніж передбачено контрактом.

[п.6 Листа від 29.01.99р. №01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»-].

8.Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті» регулює відносини, пов'язані із перерахуван­
ням грошових сум. Відповідно до статті 1 Закону України «Про
регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності» товарообмінна (бартерна)
операція визначається як один з видів експортно-імпортних
операцій, оформлених бартерним договором або договором із
змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних
(імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, що пе­
редбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами,
послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом
коштів у готівковій або безготівковій формі. Отже, у арбітраж­
ного суду немає правових підстав для застосування правил
статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків
в іноземній валюті» до правовідносин, які є предметом регулю­
вання Закону України «Про регулювання товарообмінних (бар­
терних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності».
Разом з тим слід враховувати, що за наявності у договорі умови
змішаної форми оплати або у разі переоформлення в установле­
ному порядку бартерного договору на інші види зовнішньоеко­
номічного договору (частина четверта статті 2 Закону України
«Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у га­
лузі зовнішньоекономічної діяльності») такий договір підпадає
у частині, опосередкованій рухом коштів у готівковій або без­
готівковій формі, під дію частини другої статті 4 Закону Ук­
раїни «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній ва­
люті» (з урахуванням вимог згаданої частини четвертої статті 2
Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартер-

123

них) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», згідно з якими строк одержання валютної виручки у такому разі не поновлюється і не переривається, а строк грошової оплати високоліквідних товарів продовжується до 90 днів).

[п.2 Листа від 06.04.99 р. №01-8/151 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

9.Відповідно до частини другої статті 4 Закону України
«Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»
підставою для зупинення передбачених статтями 1 і 2 Закону
термінів є прийняття зазначеної у ньому позовної заяви судом
або арбітражним судом, Міжнародним комерційним арбітраж­
ним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-
промисловій палаті України. Перелік названих у статті 4 Зако­
ну судових органів та арбітражів (третейських судів) є вичерп­
ним і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, підставою
для зупинення відповідних термінів є прийняття третейським
судом позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента
заборгованості, однак таким судом може бути лише Міжна­
родний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна
комісія при Торгово-промисловій палаті України.

[п.5 Листа від 30.12.99р. №01-8/612 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

10.Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та
інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі,
крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують
відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційно­
го Суду України від 9 лютого 1999 року зі справи №1-7/99 по­
ложення частини першої статті 58 Конституції України про зво­
ротну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у
випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відпо­
відальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється
на юридичних осіб. Надання зворотної дії в часі нормативно-
правовим актам, які пом'якшують або скасовують
відповідальність, може бути передбачено шляхом прямої
вказівки про це в даному нормативно-правовому акті. Оскільки
Закон України «Про внесення змін до деяких декретів Кабінету
Міністрів України з питань валютного регулювання» від

124

03.06.97 p. відповідної норми не містить, юридичні особи у наве­деному випадку не звільняються від відповідальності.

[п.9 Листа від 30.12.99 р. №01-8/612 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

11.Відносини, що виникають внаслідок застосування по­
датковими органами до суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­
ності пені за порушення строків зарахування виручки в іно­
земній валюті, не регулюються цивільним законодавством.

[п.1 Листа від 07.02.2000 р. №01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

12.Пеня за порушення 90-денного терміну надходження
валютної виручки застосовується до резидента незалежно від
причин, з яких цей термін порушено.

[п.2 Листа від 07.02.2000 р. №01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

13.Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті» не ставить стягнення пені за порушення
встановлених термінів зарахування виручки резидентів в іно­
земній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках
у залежність від причин, з яких терміни порушено. Підставою
для застосування визначених цим Законом санкцій є лише
факт порушення терміну відповідного зарахування виручки в
іноземній валюті. Отже, мирова угода, що затверджена судом
у процесі вирішення спору про стягнення з нерезидента забор­
гованості, яка виникла внаслідок недотримання ним термінів,
передбачених експортно-імпортним контрактом, не може бути
підставою для звільнення резидента від відповідальності,
встановленої Законом України «Про порядок здійснення роз­
рахунків в іноземній валюті».

[п.1.1 Інформаційного листа від 10.05.2000р. №01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

14.Законом України «Про регулювання товарообмінних
(бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяль­
ності» передбачені підстави для зупинення термінів проведен­
ня відповідних операцій та звільнення від сплати пені за їх по­
рушення. Такою підставою, згідно з названим Законом, є
прийняття судом, арбітражним судом чи Морською арбітраж-

125

ною комісією при Торгово-промисловій палаті України або іншим уповноваженим арбітражем, в тому числі в іншій країні, позовної заяви про стягнення заборгованості, яка ви­никла внаслідок недотримання строків та інших умов, визна­чених бартерним договором.

[п.1.2 Інформаційного листа від 10.05.2000р. №01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

15.Відповідальність за порушення резидентами термінів,
передбачених статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті», не ставиться на­
званим Законом у залежність від обраного сторонами порядку
проведення розрахунків, у тому числі й заснованих на заліку
взаємної заборгованості резидента і нерезидента.

[п.1.3 Оглядового листа від 22.09.2000р. №01-8/516 «Про практи­ку вирішення окремих категорій спорів»].

16.Використання іноземної валюти на території України
як засобу платежу або застави правомірне лише на підставі
індивідуальної ліцензії Національного банку України.

[п.2 Оглядового листа від 20.04.2001 р. №01-8/481 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по пе­регляду рішень, ухвал, постанов)»].

17.Вивезення нерезидентами за межі України іноземної ва­
люти (за винятком іноземної валюти, яка була раніше ввезена
ними в Україну на законних підставах) потребує отримання
індивідуальної ліцензії Національного банку України.

[п.6 Листа від 11.06.2001 р. №01-8/677 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

18.Передбачені частиною першою статті 38 Кодексу Ук­
раїни про адміністративні правопорушення строки притягнен­
ня до адміністративної відповідальності не підлягають засто­
суванню до правовідносин, пов'язаних із стягненням штраф­
них санкцій з суб'єктів господарювання — юридичних осіб за
порушення ними валютного законодавства.

[п.1 Оглядового листа від 27.11.2001р. №01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

126

19.Здійснення резидентами імпортних операцій на умовах
відстрочення поставки у разі, коли таке відстрочення переви­
щує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового
платежу постачальникові імпортованої продукції, потребує
індивідуальної ліцензії Національного банку України.

[п.2 Оглядового листа від 27.11.2001 р. №01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

20.Вимоги Закону України «Про порядок здійснення роз­
рахунків в іноземній валюті» щодо терміну зарахування на ва­
лютний рахунок виручки в іноземній валюті під час здійснен­
ня експортних операцій поширюються також на вексельну
форму розрахунків.

[п3 Оглядового листа від 27.11.2001р. №01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

21.Невиконання вимог закону щодо отримання індивіду­
альної ліцензії Національного банку України на здійснення
розрахунків між резидентом та нерезидентом у національній
валюті України є підставою для притягнення резидента до
відповідальності за порушення валютного законодавства.

[п.4 Оглядового листа від 27.11.2001р. №01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

127

    продолжение

--PAGE_BREAK--6. МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

1.За змістом статті 25 Закону України «Про Єдиний мит­
ний тариф» підставою для стягнення мита з власника товарів
чи інших предметів за розпорядженням митних органів є сам
факт несплати мита у встановлені строки, незалежно від при­
чин, з яких це сталося. У разі ж якщо при цьому з власника то­
варів (інших предметів) стягнуто передбачену частиною тре­
тьою цієї статті пеню, то спір про визнання розпорядження
митного органу недійсним у частині стягнення пені та/або зво­
ротнє стягнення відповідної суми підлягає вирішенню з ураху­
ванням можливості недобору мита через невиконання чи нена­
лежне виконання митним органом свого обов'язку щодо нара­
хування мита (частина перша статті 17 названого Закону).

[п.7Листа від 30.09.96р. №01-8/342 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

2.Відповідно до Конституції України (стаття 124) юрис­
дикція судів поширюється на всі правовідносини, що виника­
ють в державі. Правосуддя у господарських відносинах
здійснюється арбітражним судом, до повноважень якого нале­
жить вирішення всіх господарських спорів, що виникають між
юридичними особами, державними та іншими органами (стат­
тя 1 Закону України «Про арбітражний суд»). Стаття 12
Арбітражного процесуального кодексу України відносить до
підвідомчих арбітражним судам, зокрема, справи у спорах про
визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законо­
давстві. Згадані норми Конституції України та інших законо­
давчих актів не містять будь-яких винятків стосовно спорів за
участю митних органів. Отже, приписи статті 152 Митного ко­
дексу України, а також пункту 7 Порядку заповнення й вико­
ристання Картки відмови у пропуску на митну територію Ук­
раїни чи митному оформленні товарів та інших предметів, за­
твердженого наказом Державної митної служби України від
24.04.99 р. №239, щодо можливості оскарження дій митного
органу за підпорядкованістю не перешкоджають зверненню
підприємств — власників товарів до арбітражного суду з позов­
ними вимогами, пов'язаними з визнанням відмови у митному
оформленні недійсною. Питання про оскарження дій митних

128

органів та їх посадових осіб за підпорядкованістю або про за­хист своїх інтересів шляхом звернення до арбітражного суду вирішується підприємством на власний вибір. Що ж до згада­ної картки, то нею фіксується відмова у митному оформленні товару, вона заповнюється згідно з названим вище Порядком уповноваженою на це посадовою особою за встановленою фор­мою, має обов'язкову силу і породжує певні правові наслідки для власника товарів, а отже, є актом державного органу.

[п.5 Листа від 29.01.99р. №01-8/46 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

3.Відповідно до статті 3 Закону України «Про регулюван­
ня товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­
економічної діяльності» однією з необхідних умов застосуван­
ня відповідних санкцій є неввезення на митну територію Ук­
раїни товарів за бартерною угодою протягом встановлених ча­
стинами першою — третьою статті 2 цього Закону строків з да­
ти митного оформлення (дати виписки вивізної вантажної
митної декларації) товарів, що фактично експортовані за та­
ким договором. Що ж до ввезення товарів, то воно вважається
здійсненим з моменту оформлення відповідної вантажної мит­
ної декларації у порядку, встановленому Положенням про ван­
тажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 09.06.97 р. №574.

[п.1.2 Листа від 21.06.99 №01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

4.Відповідно до статті 37 Митного кодексу України пе­
реміщення через митний кордон України товарів та інших
предметів підлягає митному оформленню. Операції, шо вхо­
дять до митного оформлення, і порядок їх здійснення визнача­
ються Державною митною службою України відповідно до
цього Кодексу. Затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 09.06.97 р. №574 Положення про вантажну митну
декларацію пов'язує початок митного оформлення з обов'язко­
вим поданням суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності зга­
даної декларації та прийняттям її органом Державної митної
служби України (пункти 2-6названого Положення), а
здійсненим митне оформлення може вважатись за наявності на
всіх аркушах декларації особистої номерної печатки інспекто-

92-304129

paмитниці (пункт 8 цього ж Положення). Що ж до моменту пе­ретину митного кордону, то він має визначитись згідно з абзаца­ми десятим — чотирнадцятим пункту 1.7 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.97 р. №307.

[п.7'Листа від 21.06.99р. №01-8/292 «Яро деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

5.Момент перетину митного кордону визначається згідно з
вимогами абзаців десятого — чотирнадцятого пункту 1.7
Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декла­
рації, затвердженої наказом Державної митної служби України
від 09.07.97 р. №307. Необхідно також мати на увазі, що чин­
ним законодавством передбачено оформлення попередніх ван­
тажних митних декларацій щодо окремих видів товарів. Поря­
док такого оформлення регламентовано постановами Кабінету
Міністрів України від 23.01.97 р. №52 «Про порядок внесення
обов'язкових платежів у разі імпорту окремих видів товарів» (з
наступними змінами) та від 02.04.98 р. №419 «Про заходи що­
до посилення контролю за ввезенням в Україну окремих видів
товарів, що імпортуються суб'єктами підприємницької діяль­
ності», а також наказом Державної митної служби України від
04.05.98 №267 «Про затвердження Положення про порядок
контролю за ввезенням на митну територію України окремих
видів товарів» (з наступними змінами).

[п.2 Листа від 24.09.99р. №01-8/451 «Дро деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

6.Встановлення розмірів митних зборів та плати за митні
процедури здійснюється Кабінетом Міністрів України.

[п.1.1 Листа від 31.07.2000р. №01-8/380 «Про вирішення спорів Ви­щим арбітражним судом України (за матеріалами судової колеги Вищо­го арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

1. Встановлення Кабінетом Міністрів України додаткового митного збору за митне оформлення нафтопродуктів із зара­хуванням його до державного бюджету та цільовим направ­ленням до Пенсійного фонду не суперечить чинному законо­давству України.

[п.1.2 Листа від 31.07.2000р. №01-8/380 «Про вирішення спорів Ви­щим арбітражним судом України (за матеріалами судової колегії Вищо­го арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

130

    продолжение

--PAGE_BREAK--7. ПОДАТКИ І ЗБОРИ. БЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ

1.Оскільки суми податків, прихованих доходів та штрафів
за приховування (заниження) доходу стягуються у безспірно-
му порядку на підставі рішення податкової інспекції, питання
про повернення стягнутої суми може бути вирішене арбітраж­
ним судом тільки за умови визнання недійсним рішення (ак­
ту) податкової інспекції про стягнення зазначених сум.

[п.З Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практи­ки застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].

2.Згідно з ч. 2 статті 31 Декрету Кабінету Міністрів України
від 20.05.93 р. № 55-93 «Про режим іноземного інвестування»,
підприємства з іноземними інвестиціями звільнені на п'ять
років від нових податків, які не були передбачені законодавчи­
ми актами на 20 травня 1993 року. За дорученням Голови Вер­
ховної Ради України Комісія Верховної Ради України з питань
економічної політики та управління народним господарством
листом від 12 січня 1995 р. № 06-8/5-554 повідомила Вищий
арбітражний суд України, Головну державну податкову
інспекцію України та Державний митний комітет України про
те, що запроваджений статтею 28 Закону України «Про Дер­
жавний бюджет України на 1994 рік» податок на добавлену
вартість та акцизний збір з імпортних товарів є новим. Таким
чином, підприємства з іноземними інвестиціями на п'ять років
звільнені від сплати податку на добавлену вартість та акцизно­
го збору з імпортних товарів.

[Лист від 17.01.95 р. № 01-8/26 -«Про податок на добавлену вартість та акцизний збір з підприємств з іноземними інвестиціями на імпортні товари»].

3.Підприємства, установи, організації, а також громадяни,
які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юри­
дичної особи і в установленому порядку набули статусу
суб'єкта підприємницької діяльності, на підставі статті 1 Госпо­
дарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) мо­
жуть звертатись до господарського суду, якщо вважають, що
податковими органами порушені їх права і охоронювані зако­
ном інтереси. Що ж до податкових органів, то вони можуть

9-2.304

звертатись до господарського суду у випадках, передбаченихзаконодавчими актами.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

4.Статтею 14 Закону України «Про державну податкову
службу в Україні» передбачена можливість оскарження у
встановленому законом порядку рішень, дій або бездіяльності
податкових органів.

[п. 1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

5.Складені посадовими особами податкових органів (у
тому числі їх керівниками чи заступниками керівників) акти
перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів,
кошторисів, інших документів, пов'язаних із обчисленням і
сплатою податків (обов'язкових платежів), а також інші ма­
теріали документальних перевірок (довідки, розрахунки,
письмові пропозиції осіб, що здійснювали перевірку тощо),
не можуть розглядатись як акти у розумінні частини четвер­
тої статті 5 ГПК і отже не можуть бути предметом спору у
господарському суді. Викладені у цих документах обставини
можуть бути лише підставою для вжиття керівником подат­
кового органу чи його заступником відповідних заходів. Що
ж до рішень про застосування та стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій, то вони повинні відповідати формі, що
встановлена Інструкцією про порядок застосування та стяг­
нення сум штрафних (фінансових) санкцій органами дер­
жавної податкової служби, затвердженою наказом Держав­
ної податкової адміністрації України від 17.03.2001 р. № 110
(з подальшими змінами).

[п.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

6.Підписання керівником і відповідною посадовою особою
підприємства, установи, організації акта про проведення пе­
ревірки (пункт 2 статті 9 Закону України «Про систему оподат­
кування») не позбавляє це підприємство, установу, організацію
права на звернення в подальшому до господарського суду за за­
хистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

132

7.У вирішенні спорів про визнання недійсними актів подат­
кових органів господарським судам слід виходити з того, що
обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийнят­
тя цих актів, покладається на відповідний податковий орган. Ці
обставини можуть доводитись, зокрема, матеріалами докумен­
    продолжение

--PAGE_BREAK--тальних перевірок з описом змісту порушення, допущеного плат­
ником податку, посиланням на первинні облікові документи із за­
значенням реквізитів цих останніх (назва, дата, номер тощо) або
із долученням до матеріалів перевірки оригіналів чи належно
завірених копій таких документів. У разі необхідності з'ясування
обставин, які мають значення для правильного розгляду таких
справ, господарським судам слід витребувати докази, які викори­
стовувались для підтвердження встановлених перевіркою подат­
кових порушень. Такими доказами можуть бути, зокрема, пер­
винні документи, звіти, розрахунки, пояснення посадових осіб,
висновки фахівців, залучених до проведення перевірки, тощо.

[пЗ Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

8.Суми фінансових санкцій, що застосовуються до платників
податків державною податковою інспекцією, а також пеня за не­
своєчасну сплату податків і неподаткових платежів стягуються
понад суми донарахованих податків та інших обов'язкових пла­
тежів. Тому сплата цих санкцій і пені не звільняє платника по­
датку від обов'язку щодо сплати податку (платежу). Такий
обов'язок, згідно з пунктом 3 статті 9 Закону України «Про сис­
тему оподаткування» (у редакції від 18.02.97 р.) припиняється
лише зі сплатою податку, збору (платежу) або його скасуванням.

[п.4 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

9.Підставами для застосування щодо платників податків за­
ходів відповідальності, передбачених законодавчими актами, зо­
крема Законом України «Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами», є приховання (заниження) або несплата платниками
сум податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів неза­
лежно від причин, з яких це сталося. Не має значення і наявність
чи відсутність умислу у діях відповідних працівників організації
— платника податків. Така відповідальність настає і в тому разі,
якщо порушення сталося через помилкове застосування законо-

133

давства про оподаткування, недбалість, недосвідченість чи роз­рахункову помилку. Так само не може братись до уваги фінансо­во-господарський стан підприємства, установи, організації.

[п.5 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

10.Відповідальність, встановлена Законом України «Про дер­
жавну податкову службу в Україні» і Законом України «Про по­
рядок погашення зобов'язань платників податків перед бюдже­
тами та державними цільовими фондами», застосовується лише
до платників податків, тобто підприємств, установ, організацій,
які мають об'єкт оподаткування й зобов'язані у зв'язку з цим
сплачувати відповідний податок. Якщо підприємство, установа,
організація виступає не як платник податків, а як особа, яка у
встановленому законом порядку зобов'язана утримувати й пере­
раховувати до бюджету податок з доходів, сплачуваних нею
іншим особам, то за порушення такого порядку встановлюється
спеціальна відповідальність, зокрема, за порушення порядку пе­
рерахування до бюджетів підприємствами, установами та ор­
ганізаціями сум прибуткового податку з доходів фізичних осіб.

[п.6 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

11.Підприємства, установи та організації у разі незгоди з
рішенням чи діями податкових органів вправі на власний вибір
вирішувати питання про оскарження цих рішень (дій) в поряд­
ку підпорядкованості або про захист своїх майнових інтересів
шляхом звернення до господарського суду. В останньому випад­
ку попереднє звернення зі скаргою до відповідного органу не є
обов'язковим. Якщо податковий орган, до якого оскаржено
рішення податкової інспекції, відмовив у задоволенні скарги,
заінтересована особа не позбавлена права звернутися з позовом
до податкової інспекції, яка прийняла рішення, в господарський
суд за місцем її знаходження. Необхідності у залученні до участі
у справі іншого відповідача в особі податкового органу, який роз­
глядав скаргу, в такому разі немає.

[п.7 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

134

12.Відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про дер­
жавну податкову службу в Україні» до функцій Державної подат­
кової адміністрації України віднесено розробку і видання
інструктивних і методичних документів, пов'язаних з нарахуван­
ням і сплатою податків, інших обов'язкових платежів до бюд­
жетів, внесків до державних цільових фондів. При вирішенні
спорів зазначені акти Державної податкової адміністрації Ук­
раїни застосовуються господарськими судами на загальних
підставах відповідно до статті 4 ГПК з урахуванням вимог час­
тини другої цієї статті. Що ж до роз'яснень, у тому числі пись­
    продолжение

--PAGE_BREAK--мових, які даються Головною державною податковою
інспекцією України відповідно до пункту 4 статті 8 зазначеного
Закону, то вони не є нормативними актами, і при вирішенні
спорів повинні оцінюватися господарськими судами поряд з
іншими матеріалами у справі.

[п.8 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

13.Відносини, що виникають між підприємствами, устано­
вами, організаціями і державною податковою інспекцією у
зв'язку із здійсненням нею своїх контрольних функцій
відповідно до Закону України «Про державну податкову
службу в Україні», не є цивільно-правовими. Тому строки по­
зовної давності, встановлені статтями 71 і 72 Цивільного ко­
дексу України, до них не застосовуються.

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

14.Строки давності щодо стягнення податкового боргу виз­
начаються відповідно до пунктів 15.1 і 15.2 статті 15 Закону Ук­
раїни «Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами».

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

15.Що ж до позовів про визнання недійсними актів подат­
кових органів, то їх подання є формою захисту цивільних
прав, тому до таких позовів повинен застосовуватись загаль­
ний строк позовної давності, передбачений статтею 71 назва­
ного Кодексу.

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

135

16.У вирішенні питання про повернення коштів з бюджету
господарським судам слід враховувати граничні строки, зазна­
чені у пункті 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок пога­
шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами».

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 -«Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

17.Перебіг строку, встановленого для подання заяви на по­
вернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і
зборів, інших обов'язкових платежів, не може бути перервано,
але може бути продовжено у випадках, зазначених у підпункті
15.4 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зо­
бов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами».

[п.9 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

18.Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про
систему оподаткування» обов'язок юридичної особи щодо спла­
ти податку, збору (обов'язкового платежу) припиняється їх ска­
суванням. Що ж до заборгованості за податком, збором
(обов'язковим платежем), яка виникла до їх скасування, то во­
на підлягає погашенню (стягненню) на загальних підставах, як­
що законом не передбачено інше, зокрема, пунктом 3 розділу II
Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про
систему оподаткування». Згаданий обов'язок вважається вико­
наним лише у разі надходження відповідних сум до бюджету
(позабюджетних фондів). В іншому разі вони є недоїмкою і мо­
жуть бути стягнуті у встановленому порядку.

[п.10 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

19.Обчислення (донарахування) податку або іншого
обов'язкового платежу (визначення об'єктів і ставок оподатку­
вання тощо) здійснюється на підставі тих норм законодавства,
що були чинними у податкові періоди, за які здійснюється таке
обчислення (донарахування). Порядок (правовий механізм)
стягнення заборгованості за податками або іншими обов'язко-

136

вими платежами до бюджетів чи позабюджетних фондів, у то­му числі прийняття відповідних рішень податковими органами тощо, визначається тими нормами законодавства, які були чинними на момент стягнення суми відповідної заборгова­ності. Що ж до розміру фінансових санкцій за наслідками до­кументальних перевірок, які здійснюються податковими орга­нами, то відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» він має визначатися відповідно до законодавчих актів, чинних на день завершення таких пе­ревірок. Отже, якщо на момент вирішення спору розмір фінан­сових санкцій змінився, господарському суду слід виходити з того їх розміру, який існував на день завершення перевірки. Наявність у підприємства, установи, організації переплати по податках у певні періоди не є підставою для звільнення від відповідальності за несплату податку в інші періоди, оскільки сума переплати на вимогу платника могла бути повернена йо­му з бюджету чи зарахована у сплату в наступні періоди.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[п.10 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

20.Стягнення коштів у доход держави може здійснюватись
податковими органами лише шляхом подання до господарських
судів позовів до підприємств, установ та організацій у випадках,
передбачених законодавчими актами.

[п.12 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

21.Питання про підстави визнання угод недійсними
(пункт 11 статті 10 Закону) повинні вирішуватись відповідно
до вимог глави 3 Цивільного кодексу України, інших актів за­
конодавства, та з урахуванням завдань податкових органів, пе­
редбачених абзацом другим статті 2 Закону. Відповідна норма
названого Кодексу або іншого нормативно-правового акта, на
підставі якої угода визнається недійсною, застосовується за­
лежно від конкретних обставин, пов'язаних з порушенням ви­
мог законодавства про податки та ухиленням від їх сплати.

[п.12.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

137

22.Що ж до наслідків визнання угоди недійсною, то у цих
випадках вони настають на підставі статті 49 Цивільного ко­
дексу України.

[п.12.1 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

23.Звернення податкового органу з позовом про стягнення в
доход держави одержаних підприємством, установою, ор­
ганізацією чи громадянином коштів може мати місце і в тих ви­
падках, коли встановлено факти надходження цих коштів до
відповідної юридичної чи фізичної особи без установлених зако­
ном підстав. Розглядаючи відповідні справи, господарські суди
повинні мати на увазі, що будь-які кошти можуть бути одержані
підприємством, установою чи організацією виключно з підстав,
передбачених законом, іншим нормативно-правовим актом або їх
установчими документами чи угодами, які відповідають закону.

[п.12.2 Роз'яснення від 12.05.95р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

24.Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України
«Про державну податкову службу в Україні» підприємства,
установи, організації не позбавлені права вимагати відшко­
дування збитків (шкоди), включаючи очікуваний і неодержа-
ний прибуток, яких завдано їм в результаті виконання
вказівок, що містяться у в акті податкового органу. Загальні
підстави такої відповідальності встановлено статтями 440 -
442 Цивільного кодексу України.

[п.13 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

25.У разі реорганізації юридичної особи до нововиниклої
юридичної особи (осіб) переходять права і обов'язки реор­
ганізованої юридичної особи згідно з передаточним балансом.
Якщо на момент реорганізації майно реорганізованої юридич­
ної особи вже було обтяжене зобов'язаннями перед бюджетом
чи позабюджетним фондом щодо сплати недоїмки, ці зо­
бов'язання поряд із зобов'язаннями перед іншими кредитора­
ми мають бути включені в передаточний баланс. Тому ново-
створена юридична особа, що є правонаступником реорганізо-

138

ваної юридичної особи, зобов'язана виконати відповідне по­даткове зобов'язання у повному обсязі.

[п.14 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

26.Пунктом 8.6 статті 8 Закону України «Про порядок по­
гашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами» передбачено письмове узго­
дження платником податків, активи якого перебувають у по­
датковій заставі, певних операцій з цими активами із податко­
вим органом. Порушення платником податків відповідних ви­
мог є підставою для визнання недійсними угод, пов'язаних з
такими операціями. Заяви підприємств, установ і організацій
про визнання недійсним акта податкового органу про відмову
у такому узгодженні або про спонукання податкового органу
здійснити таке узгодження підлягають розглядові господарсь­
кими судами на загальних підставах.

[п.15 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

27.За змістом частини другої статті 1 та статті 7 Закону Ук­
раїни «Про державну податкову службу в Україні» спеціальні
    продолжение


--PAGE_BREAK--підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (по­
даткова міліція) не є юридичними особами. Отже, сторонами у
спорах, які виникають у зв'язку з діяльністю податкової міліції,
можуть бути відповідні податкові органи, у складі яких перебу­
вають названі підрозділи. Як випливає із статті 22 Закону, подат­
кова міліція виконує як функції правоохоронних органів, так і
деякі функції податкових органів. У зв'язку з цим господарсь­
ким судам необхідно враховувати таке. Рішення та дії податко­
вої міліції, її посадових та службових осіб, пов'язані із здійснен­
ням оперативно-розшукових, кримінально-процесуальних та
охоронних функцій, розслідуванням і провадженням у справах
про адміністративні правопорушення, можуть бути оскаржені до
суду загальної юрисдикції або прокуратури у порядку, визначе­
ному Кримінально-процесуальним кодексом України і Кодек­
сом України про адміністративні правопорушення. Розгляду у
господарських судах відповідні заяви не підлягають. Що ж до
актів, які пов'язані із здійсненням податковою міліцією контро-

139

лю за додержанням податкового законодавства І які, на думку платників податків, порушують їх права та охоронювані законом інтереси, то вони можуть бути предметом спору у господарсько­му суді. Так, якщо керівник податкової міліції є заступником керівника відповідного податкового органу, то він відповідно до частини другої статті 11 Закону користується певними правами, передбаченими цією статтею. Оскільки в такому разі керівник податкової міліції діє саме як заступник керівника податкового органу, зацікавлене підприємство чи організація згідно із стаття­ми 12 і 14 Закону не позбавлені права оскаржити відповідне рішення за підпорядкованістю або звернутися до господарсько­го суду з позовною заявою.

[п.16 Роз'яснення від 12.05.95 р. № 02-5/451 -«Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

28.За договором комісії комісіонер, вчиняючи угоди, вис­
тупає від свого імені, але за дорученням і за рахунок комітен­
та. Відповідно до статей 404 і 405 Цивільного кодексу України
по виконанні доручення комісіонер зобов'язаний передати
комітентові все одержане по виконаному дорученню, а
комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера все виконане
за дорученням. Отже, усе одержане в результаті реалізації
угод, укладених комісіонером з третіми особами на виконання
договору комісії, є власністю комітента і підлягає оподатку­
ванню в установленому порядку саме у нього, якщо інше не
передбачено чинним законодавством. Що ж до комісіонера, то
у нього об'єктом оподаткування може бути комісійна винаго­
рода, яку він вправі одержати від комітента згідно зі статтею
406 названого Кодексу.

[п.19 Роз'яснення від 12.05.95 р. 02-5/451 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби»].

29.Відповідно до пункту 1 статті 27 Закону України «Про се­
лянське (фермерське) господарство» оподаткування прибутку
такого господарства проводиться у порядку, встановленому за­
конодавством для сільськогосподарських підприємств. Згідно
зі статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» від сплати податку звільняються підприємства -
з прибутку, одержаного від виробництва сільськогосподарської

140

продукції та продукції її переробки на власних виробничих по­тужностях, за винятком продукції, переліченої у цих статтях за­значених законів.

[п.1 Листа від 26.06.95р. № 01-8/453 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

30.Пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від
31.05.95 р. «Про застосування статті 28 Закону України «Про
Державний бюджет України на 1994 рік» установлено, що у
1995 році до прийняття відповідних законодавчих актів Ук­
раїни застосовується механізм стягнення податку на добавле­
ну вартість і акцизного збору, передбачений статтею 28 Зако­
ну України «Про Державний бюджет України на 1994 рік» із
застосуванням ставки податку на добавлену вартість у розмірі
20 відсотків. При вирішенні спорів арбітражним судам слід
виходити з того, що передбачений статтею 28 Закону України
«Про Державний бюджет України на 1994 рік» механізм стяг­
нення вказаних податків застосовується протягом 1995 року,
починаючи з 1 січня ц. p., до прийняття відповідних законо­
давчих актів України.

[Лист від 25.07.95р. 02-5/527 «Про практику застосування при вирішенні спорів пункту 2 Постанови Верховної Ради України «Про за­стосування статті 28 Закону України «Про Державний бюджет Ук­раїни на 1994 рік»].

31.Відповідно до пункту 6 статті IIЗакону України «Про си­
стему оподаткування» суми податків та інших обов'язкових
платежів, не внесені у встановлений термін, а також суми
штрафів та інших фінансових санкцій стягуються з
підприємств, установ та організацій за весь час ухилення від
сплати податків та інших обов'язкових платежів. Згідно з пунк­
тами 3 статті 9 цього Закону обов'язок юридичної особи щодо
сплати податку або іншого обов'язкового платежу припи­
    продолжение

--PAGE_BREAK--няється із сплатою податку (платежу) або його скасування.
Чинними актами законодавства не скасовано ні Закону України
«Про оподаткування доходів підприємств і організацій», ні пе­
редбаченої пунктом 1 статті 14 Закону України «Про систему
оподаткування» норми, згідно з якою до загальнодержавних по­
датків належить, зокрема, податок на доходи підприємств та ор­
ганізацій. Закон України «Про оподаткування прибутку

141

підприємств» відповідно до постанови Верховної Ради Ук­раїни про введення його в дію застосовується при нарахуванні податку, починаючи з підсумків діяльності за січень 1995 року. Таким чином, нарахування заборгованості по сплаті податку на доходи підприємств та організацій за 1994 рік, а так само сум фінансових санкцій та пені у зв'язку з його несплатою чи не­своєчасною сплатою має здійснюватись на загальних підставах відповідно до Законів України «Про державну податкову службу в Україні», «Про систему оподаткування» та інших нормативних актів.

[Лист від 26.12.95 р. № 01-10/944 «Щодо податків та інших обов'язкових платежів, не внесених у встановлений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій, що стягуються з підприємств, установ та організацій за ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів»].

32.Статтею 10 Закону України «Про Державний бюджет Ук­
раїни на 1996 рік» органам системи Міністерства фінансів Ук­
раїни надано право за наслідками документальних перевірок
стягувати у безспірному порядку з підприємств і організацій
прострочену заборгованість по наданих їм в 1994 — 1996 роках
позичках, у тому числі і у вигляді товарного кредиту (на умовах
поточного року, оренди, лізингу) під державний контракт
сільськогосподарської продукції та інших позичок, а також у разі
нецільового їх використання з нарахуванням пені в розмірі 0,5
відсотка непогашеної заборгованості (сум нецільового викорис­
тання) за кожний день до повного їх повернення.

[Лист від 08.05.96 р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

33.Органам податкової служби України статтею 20 Закону
України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» нада­
но право списувати також у безспірному порядку не повернуті
протягом місяця з дня прийняття Закону іноземні кредити,
одержані під гарантії Кабінету Міністрів України та витрати,
пов'язані з покриттям заборгованості гарантом. Безспірне спи­
сання повинно здійснюватись за місцем знаходження пози­
чальника у повній сумі не внесених у строк платежів з ураху­
ванням пені.

[Лист від 08.05.96 р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

142

34.Статтею 28 України «Про Державний бюджет України
на 1996 рік» підприємствам промисловості, транспорту, аг­
ропромислового та будівельного комплексів надано
відстрочку до 1 грудня 1996 року щодо сплати податків і
платежів до бюджету та позабюджетних фондів, які не спла­
чені станом на 1 січня 1996 року та сум пені, штрафних або
фінансових санкцій, нарахованих підприємствам і ор­
ганізаціям станом на 1 січня 1996 року. Рішення про
відстрочку платежів приймається щодо сум заборгованості,
яку не сплачено на дату прийняття рішення, без нарахуван­
ня пені і відсотків за користування податковим кредитом,
починаючи з 1 січня 1996 року. У зв'язку з цим зупинено до
1 січня 1997 року дію пункту 3 статті 4 Декрету Кабінету
Міністрів України від 21 січня 1993 року № 8-93 «Про стяг­
нення не внесених у строк податків і неподаткових пла­
тежів», а також пункту 5 статті 11 Закону України «Про си­
стему оподаткування» в частині строків сплати донарахова­
них у 1996 році сум пені, штрафних та фінансових санкцій.
Зазначені суми, нараховані за наслідками перевірок контро­
люючими органами, повинні сплачуватись підприємствами і
організаціями до бюджетів і фондів протягом 1996 року
щомісячно рівними частинами.

[Лист від 08.05.96р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»-].

35.Частиною четвертою статті 28 Закону України «Про
Державний бюджет України на 1996 рік» на Мінфін України
покладено затвердження порядку оформлення відстрочок по
платежах і термін сплати відстрочених сум з урахуванням
фінансового стану підприємств. У зв'язку з цим зупинено дію
статті 22 Закону України «Про Державний бюджет України на

1995рік» та статті 9 названого вище Декрету Кабінету
Міністрів України від 21 січня 1993 року № 8-93 щодо
відстрочки і розстрочки недоїмок, які утворились після 1 січня

1996року.

[Лист від 08.05.96р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

36.Арбітражним судам необхідно мати на увазі, що
відстрочки сплати пені, фінансових та інших санкцій, визна­
чені Законом України «Про Державний бюджет України на

143

1996 рік», стосуються лише заборгованості по податках та не­податкових платежах, що вносяться до державного бюджету і державних позабюджетних фондів.

[Лист від 08.05.96 р. № 01-8/174 «Про Закон України «Про Дер­жавний бюджет України на 1996 рік»].

37.Статтею 16 Основ законодавства України про охоро­
ну здоров'я передбачено, які саме заклади віднесено до за­
кладів охорони здоров'я. Що ж до баз відпочинку, профілак­
торіїв та інших оздоровчих закладів, то про них йдеться у
статті 32 Основ — «Сприяння здоровому способу життя на­
селення». Отже, такі оздоровчі заклади не є об'єктами охо­
рони здоров'я і тому не підпадають під дію статті 10 Правил
застосування Закону України «Про оподаткування прибут­
ку підприємств», затверджених Постановою Верховної Ради
України від 27.06.95 р. № 247/95-ВР, у частині зменшення
оподатковуваного прибутку підприємств на суму витрат на
утримання оздоровчих закладів.

[п.9 Інформаційного листа від 01.07.96 р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавст­ва при вирішенні спорів» (в редакції Листа від 15.05.97 р. № 01-8/167 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного за­конодавства у вирішенні спорів»)].

38.Стаття 37 Закону України «Про Державний бюджет
України на 1995 рік» (у редакції Закону України від 15 груд­
ня 1995 року «Про внесення змін і доповнень до Закону Ук­
раїни «Про Державний бюджет України на 1995 рік») в час­
тині формування Фонду розвитку паливно-енергетичного
комплексу за рахунок відрахувань 15 відсотків вартості обся­
гу реалізації бензину та дизпалива в роздрібній торговельній
мережі діє з 14 травня 1996 року, тобто з дня опублікування
постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.96 р. «Про за­
твердження Положення про Фонд розвитку паливно-енерге­
тичного комплексу».

[п.1 Листа від 13.11.96 р. № 01-8/388 «Про застосування статті 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995рік»»].

39.Кошти, внесені суб'єктами підприємництва та стягнуті з
них за рішеннями податкових органів до цього Фонду у розмірі
15 відсотків від вартості обсягу реалізації бензину та дизпалива
за період з 15 грудня 1995 року до 14 травня 1996 року, врахову-

144

ються у рахунок зменшення майбутніх платежів до Державного бюджету України.

[п.2 Листа від 13.11.96р. № 01-8/388 «Про застосування статті 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995рік»»].

40.Пеня і штрафні санкції до суб'єктів підприємницької
діяльності з питань розрахунків з Державним бюджетом Ук­
раїни щодо сплати 15 відсотків до Фонду розвитку паливно-
енергетичного комплексу не застосовуються до 1 січня 1997 ро­
ку. До цієї ж дати зазначені суб'єкти, які не внесли обов'язкових
платежів до Фонду, повинні розрахуватись з Державним бюд­
жетом без сплати нарахованих пені та штрафних санкцій.

[п.З Листа від 13.11.96р. № 01-8/388 «Про застосування статті 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995рік»»].

41.У відповідності до пункта 2 статті 15 Закону України
«Про систему оподаткування», місцеві податки і збори, до яких
належить і ринковий збір, та порядок їх сплати встановлюють­
ся виключно органами місцевого самоврядування, до бюджетів
яких зараховуються одержані кошти. Право надавати пільги
щодо сплати цих податків і зборів, звільняти від їх сплати або
розстрочувати внесення таких платежів надано органам місце­
вого самоврядування статтею 1 Закону України «Про систему
оподаткування» та статтею 18 Декрету Кабінету Міністрів Ук­
раїни від 20.05.93 р. «Про місцеві податки і збори». Що ж до на­
казу Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі
України від 12.03.96 р. № 157, яким затверджено Правила
торгівлі на ринках, пунктом 21 цих Правил, яким передбачено,
що ринковий збір не справляється з сільськогосподарських та
деяких інших підприємств у разі укладення ними з дирекцією
ринку договорів оренди приміщень чи стаціонарних пунктів
торгівлі, по суті надано пільги щодо сплати ринкового збору
підприємствами, які орендують приміщення на ринках. До
компетенції Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і
торгівлі України надання пільг стосовно сплати місцевих по­
датків і зборів чинним законодавством не віднесено. До того ж
слід взяти до уваги, що ринковий збір зараховується до місце­
вого бюджету, орендна ж плата надходить орендодавцеві.

[Лист від 25.12.96 р. № 01-3/431 «До доручення Кабінету Міністрів України від 12.12.96 № інд. 67»].

42.Кошти, одержані без достатніх підстав, які згідно з пунк-

102-304145

том 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» підлягають стягненню в доход держави, це, у даному разі, усі кошти, що одержані від торгівлі, наприклад, ал­когольними напоями або тютюновими виробами без отриман­ня відповідних ліцензій.

[п.7 Листа від 24.01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

43.Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України
«Про систему оподаткування» (у редакції Закону України від
19.04.97 р.) податки і збори (обов'язкові платежі), справляння
яких не передбачено Законом, крім визначених Законом Ук­
раїни «Про джерела фінансування дорожнього господарства Ук­
раїни», сплаті не підлягають.

[Лист від 13.05.97р. № 01-8/161 «Про Закон України «Про внесен­ня змін до Закону України «Про систему оподаткування»].

44.Статті 14 і 15 Закону України «Про систему оподатку­
вання» містять перелік загальнодержавних і місцевих податків
і зборів (обов'язкових платежів). Будь-які податки і збори
(обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України,
мають бути включені до цього Закону (частина шоста статті 1
Закону). Згідно з частиною третьою статті 2 Закону до
відповідних бюджетів зараховуються також відрахування та
збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання авто­
мобільних доріг загального користування України. Що ж до
відрахування коштів до державних та інших цільових фондів,
які не передбачені Законом, то згідно з пунктом 2 статті 16 За­
кону України «Про систему оподаткування» воно здійснюється
суб'єктами підприємництва виключно на добровільних засадах
за рахунок чистого прибутку після сплати усіх податків і зборів
(обов'язкових платежів).

[Лист від 13.05.97р. № 01-8/161 «Про Закон України «Про внесен­ня змін до Закону України «Про систему оподаткування»].

45.Пунктом 3 Порядку введення в дію Закону України «Про
систему оподаткування» встановлено також, що заборгованість
платників щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), у то­
му числі платежів у галузеві та інші фонди, обов'язковість спла­
ти яких не передбачена статтями 14 і 15 Закону, за станом на да­
ту введення Закону в дію списується з платників і сплаті не

146

підлягає. Отже, у арбітражних судів немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пов'язаних із стягненням будь-яких відрахувань (платежів, внесків, зборів), які не зазначені у статтях 14 і 15 Закону і в Законі України «Про джерела фінан­сування дорожнього господарства України».

[Лист від 13.05.97р. № 01-8/161 «Про Закон України «Про внесен­ня змін до Закону України «Про систему оподаткування»].

46.За змістом пункту 11 статті 10 Закону України «Про
державну податкову службу в Україні» і пункту 8 статті 10 За­
кону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в
Україні» стягнення в доход держави коштів, одержаних
підприємствами, установами та організаціями за угодами,
можливе лише за умови визнання цих останніх недійсними.
Питання про застосування тієї чи іншої норми закону, на
підставі якої угода визнається недійсною, повинно вирішува­
тись залежно від конкретних обставин та матеріалів справи.
При цьому необхідно враховувати, що згадані Закони не став­
лять настання наслідків у вигляді стягнення одержаних за та­
кою угодою коштів у доход держави в залежність від наявності
умислу у сторін угоди.

[п.2.1 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

47.Будь-які кошти можуть бути одержані підприємством,
установою чи організацією лише з підстав, передбачених зако­
ном або їх установчими документами чи угодами, які
відповідають закону. Позов податкового органу чи органу дер­
жавної контрольно-ревізійної служби про стягнення коштів у
доход держави може бути задоволений лише за умови подан­
ня позивачем доказів зарахування цих коштів на розрахунко­
вий рахунок відповідача за відсутності названих підстав.

[п.2.2 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

48.Нарахування податку на прибуток банку за пільговими
ставками здійснюється, якщо податковий орган не доведе фак­
ту нецільового використання кредиту позичальником, тобто
Що останній використав одержані у кредит кошти не на прид­
бання сировини чи певної сільськогосподарської продукції у ЇЇ

    продолжение

--PAGE_BREAK--10'2-ЗМ

виробника, а на будь-які інші потреби. У цьому випадку слід виходити з вимог пункту 8 угоди від 16.08.94 p., укладеної АКБ «Україна», Мінфіном України та Держкомлегтексом Ук­раїни щодо надання кредиту підприємствам легкої і текстиль­ної промисловості, згідно з яким у разі використання коштів не за цільовим призначенням одержані за наданий кредит про­центи враховуються при розрахунку доходів, що оподаткову­ються за ставкою 55%.

[п.2.3 Листа від 15.05.97 р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

49.У законодавчому порядку поняття «будівля нежилого
призначення» не визначено. Вирішуючи це питання, слід вихо­
дити з умов договору оренди. Якщо комунікації по обслугову­
ванню орендованої будівлі не житлового призначення є пред­
метом договору, то витрати орендаря на їх капітальний ремонт
можуть бути віднесені на витрати виробництва, що відносять­
ся на собівартість продукції відповідно до статті 9 Закону Ук­
раїни «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунк­
ту «г» пункту 24 Постанови Верховної Ради України від
27.06.95 р. № 247 «Про затвердження Правил застосування За­
кону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

[п.2.4 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

50.У відповідності до статті 3 Закону України «Про опо­
даткування прибутку підприємств» оподатковуваний балан­
совий прибуток підприємства зменшується на суму витрат на
утримання об'єктів соціально-культурного призначення, що
перебувають на балансі підприємства. Частиною п'ятою статті
10 Правил застосування Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» до об'єктів соціально-культурного
призначення віднесено, зокрема, об'єкти охорони здоров'я і та­
бори відпочинку та оздоровлення дітей. Правила затверджено
Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 р. № 247/95-
ВР. Статтею 16 Основ законодавства України про охорону здо­
ров'я передбачено, які саме заклади віднесено до закладів охо­
рони здоров'я. Що ж до баз відпочинку, профілакторіїв та
інших оздоровчих закладів, то про них йдеться у статті 32 Ос-

148

hob— «Сприяння здоровому способу життя населення». Отже, такі оздоровчі заклади не є об'єктами охорони здоров'я, про які згадано у частині п'ятій статті 10 Правил застосування За­кону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підтвердженням цього висновку служить і новий Державний класифікатор України, затверджений наказом Держстандарту України від 22.10.96 р. № 441, у якому до розділу «Охорона здоров'я та соціальна допомога» (коди 85.11.1-85.14.2) також не віднесено відпочинок на базах відпочинку чи у пансіонатах. Цей вид відпочинку вміщено у розділі 55 класифікатора (коди 55.2-55.23.2). На підставі статті 16 названих вище Основ Міністерство охорони здоров'я України наказом від 22.06.95 р. № 114 затвердило Перелік закладів охорони здоров'я, до яко­го також не включено бази відпочинку, пансіонати тощо (на­каз зареєстровано у Мін'юсті України 02.11.95 р. за № 399/935).

[п.2.5 Листа від 15.05.97 р. № 01-8/167 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

51.Згідно з пунктом 7 Інструкції про порядок застосуван­
ня та стягнення фінансових санкцій органами державної по­
даткової служби, затвердженої наказом Головної державної
податкової інспекції України від 20.04.95 № 28 відпо­
відальність у вигляді фінансових санкцій настає і в тому разі,
якщо порушення сталося через помилкове застосування зако­
нодавства про оподаткування, недбалість, недосвідченість чи
розрахункову помилку. Інструкцією (пункти 7,8) передбачено
випадки, у яких фінансові санкції не застосовуються, зокрема
у разі переплати по одному виду податків чи зборів (обов'яз­
кових платежів) у рахунок погашення належної до сплати су­
ми іншого податку (збору, обов'язкового платежу).

[п.1.1 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

52.Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року не ставить право по­
даткової адміністрації стягувати санкції за порушення строків
надходження валютної виручки у залежність від причин, з яких
резидент своєчасно не розрахувався. Таким чином, двосторонній

149

акт приймання, яким встановлено неналежну якість експортова­ного товару, може бути підставою для здійснення додаткових розрахунків між контрагентами, але не для звільнення від фінан­сових санкцій, передбачених вищезгаданим Законом.

[п. 1.2 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

53.У застосуванні Закону України «Про акцизний збір на
    продолжение

--PAGE_BREAK--алкогольні напої та тютюнові вироби» між суб'єктами
підприємницької діяльності і державними податковими орга­
нами виникають адміністративно-правові відносини, які по­
ряд з іншими нормативними актами регулюються Кодексом
України про адміністративні правопорушення.

[Лист від 04.12.9?'р. № 01-8/465 «Про підвідомчість справ за скар­гами на постанови державних податкових органів про конфіскацію товарів»].

54.Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про
благодійництво та благодійні організації» передбачено мож­
ливість надання податкових та інших пільг фізичним і юри­
дичним особам, які віддають частину своїх прибутків, заоща­
джень або майна на благодійну діяльність. Зокрема, підпунк­
том 5.1.21 статті 5 Закону України «Про податок на додану
вартість» (у редакції Закону України від 19.11.97 р.) звільня­
ються від оподаткування цим податком операції з подання
благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів
(робіт, послуг) зазначеним у названому Законі установам та
організаціям (наукові, навчальні, спортивні заклади тощо), а
також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт,
послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги
відповідно до законодавства України.

[Лист від 14.01.98 р. № 01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

55.Благодійні організації, що існують лише на членські
внески і добровільні пожертвування, звільняються від сплати
податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів
(частина п'ята статті 20 Закону України «Про благодійництво
та благодійні організації»),

[Лист від 14.01.98 р. № 01-8/9 «Про Закон України «Про бла­годійництво та благодійні організації»].

150

56.Сама лише відсутність у складеному державним податко­
вим органом акті перевірки посилання на законодавчі акти, вимо­
ги яких порушено господарюючим суб'єктом, атак само недодер­
жання 10-денного терміну прийняття рішення про застосування
та стягнення фінансових санкцій не є підставою для визнання
відповідного рішення державного податкового органу недійсним.

[п. 1-1 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

57.Днем встановлення порушення слід вважати дату скла­
дання працівниками державного податкового органу
відповідного акта перевірки.

[п.1.2Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

58.Чинне законодавство України не вміщує чіткого визна­
чення поняття «комплекс» чи то сільськогосподарський, чи
будівельний. Проте за змістом пункту 1 статті 1 Закону Ук­
раїни «Про списання та реструктуризацію податкової заборго­
ваності платників податків за станом на 31 березня 1997 року»
платниками податків, що мають право на реструктуризацію
недоїмок за податками, є, власне, суб'єкти господарювання
усіх галузей промисловості (крім платників, зазначених у
пунктах 2 і 3 статті 7 цього Закону), незалежно від форми
власності та приналежності до того чи іншого комплексу.

[п.1.3 Листа від 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

59.Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України на­
кладна є основним перевізним документом і обов'язковою
письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка ук­
ладається між відправником та залізницею; до того ж на
підставі накладної вноситься провізна плата та інші пла­
тежі за перевезення. За змістом статті 47 Статуту авто­
мобільного транспорту УРСР основним перевізним, а та­
кож і розрахунковим документом, що відображає розра­
хунки з провізних платежів, є накладна, яка є одночасно й
обов'язковою письмовою формою договору перевезення,
оскільки цей договір може бути укладено лише за умови
подання вантажовідправником разом з вантажем і наклад­
ної. Отже, для вирішення питання про віднесення видатків

151

на оплату послуг транспортно-експедиційних організацій на собівартість продукції платник повинен подати пер­винні документи, що підтверджують факт користування транспортно-експедиційними послугами.

[п.1.4 Листа від 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

60.Під терміном «базис поставки», який вживається у
підпункті «з» пункту 25 «Правил застосування Закону Ук­
раїни «Про оподаткування прибутку підприємств», затверд­
жених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 р.
№ 247/95-ВР, слід розуміти погоджені сторонами умови дого­
вору поставки продукції (товарів), зокрема щодо розподілу
між сторонами транспортних витрат (див., наприклад, пункт
34 Положення про поставки продукції виробничо-технічного
призначення, пункт 27 Положення про поставки товарів на­
родного споживання, затверджених постановою Ради
    продолжение

--PAGE_BREAK--Міністрів СРСР від 25.07.88 № 888).

[п.1.5 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

61.Відповідно до пункту 7 статті 6 Закону України «Про
списання та реструктуризацію податкової заборгованості
платників податків за станом на 31 березня 1997 року» на
спеціальному рахунку платника податків, відкритому у банку,
де знаходиться його розрахунковий рахунок, обліковуються
розрахункові документи щодо стягнення у безспірному поряд­
ку сум заборгованості (за винятком випадків безспірного стяг­
нення коштів за рішеннями суду, арбітражного суду та вико­
навчими написами нотаріусів). Отже, за змістом наведеного
пункту рішення арбітражного суду підлягає виконанню без
реструктуризації заборгованості незалежно від того, що стяг­
нення заборгованості звернено на майно боржника. До того ж,
слід мати на увазі, що реструктуруватись може лише заборго­
ваність за податками (платежами), пенею, штрафними та
фінансовими санкціями, зазначеними у пункті 4 статті 1 на­
званого вище Закону, а не взагалі будь-які борги перед бюдже­
тами відповідних рівнів.

[пЛ.6 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

152

62.Відповідно до статті 23 Закону України «Про під­
приємства в Україні» рівень вільних цін визначається виготов­
лювачами продукції (в т. ч. підакцизних товарів) самостійно або
на договірній основі. Що стосується включення до складу
вільних цін собівартості, то у введеному в дію з 1 липня 1997 р.
Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» відсутнє визначення по­
няття «собівартість» та її елементів. Крім того, вказаний Закон
не передбачає можливості трактування його положень будь-
якими органами виконавчої влади. Виходячи з цього, не може
вважатись порушенням Декрету Кабінету Міністрів України
«Про акцизний збір» заниження собівартості продукції.

[п.8 Листа від 10.03.98р. № 01-8/91 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

63.Правовий режим податкового векселя є спеціальним
порівняно з тим, що передбачений для векселя Женевською
конвенцією 1930 року та Постановою Верховної Ради Ук­
раїни від 17.06.92 «Про застосування векселів у господарсь­
кому обігу України». Зокрема, пункт 11.5 статті 11 Закону
України «Про податок на додану вартість», а також Порядок
випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму
податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) то­
варів на митну територію України, затверджений постано­
вою Кабінету Міністрів України від 01.10.97 № 1104, не пе­
редбачають надання платниками податку податкового вексе­
ля з відміткою «без протесту» чи іншою рівнозначною.
Згідно з пунктом 18 цього Порядку протест у неплатежі по­
даткового векселя не здійснюється. У разі його несплати у
встановлений строк сума векселя підлягає стягненню з век­
селедавця державною податковою адміністрацією — векселе-
держателем у порядку, передбаченому для стягнення не­
доїмки за обов'язковими платежами до бюджету. У даний час
такий порядок регулюється Декретом Кабінету Міністрів
України від 21.01.93 р. № 8-93 «Про стягнення не внесених у
строк податків і неподаткових платежів».

[п.1.2 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

153

64.Стаття 2 Закону України «Про списання та реструктури­
зацію податкової заборгованості платників за станом на 31 бе­
резня 1997 року» не ставить списання заборгованості за пенею,
штрафними та фінансовими санкціями у залежність від строку
виявлення цієї заборгованості.

[п.1.3 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

65.Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про
державну податкову службу в Україні» права, передбачені пунк­
том 7 частини першої цієї статті щодо застосування до
підприємств, установ і організацій фінансових санкцій, надають­
ся, зокрема, заступникам керівників податкових органів. Якщо
керівник податкової міліції є заступником керівника відповідно­
го податкового органу, то він користується згаданими правами у
повному обсязі. Оскільки у такому разі він діє саме як заступник
керівника податкового органу, зацікавлене підприємство, уста­
нова чи організація відповідно до статей 12 і 14 названого Зако­
ну не позбавлена права оскаржити рішення про застосування
фінансових санкцій за підпорядкованістю або звернутися до
арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним.

[п.1.4 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

66.Пункт 17 частини першої статті 11 Закону України
    продолжение

--PAGE_BREAK--«Про державну податкову службу в Україні» (в редакції Зако­
ну України від 21.09.2000 р. № 1987-ІП) надає податковим ор­
ганам право звертатися у передбачених законом випадках до
суду або арбітражного суду з заявою про скасування держав­
ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

[п.1.5 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

67.За змістом статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України
від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (далі -
Декрет № 56-93) ринковий збір є платою, яку вносить прода­
вець власнику ринку за користування торговим місцем протя­
гом робочого дня ринку. Торгове місце може бути як у
павільйоні, так і на критих чи відкритих столах, майданчиках

154

тощо. Сплата ринкового збору не надає особі, яка одержала торгове місце, права власності на нього. Вноситься ринковий збір до початку торгівлі. Що ж до окремих кіосків, павільйонів, лотків, палаток тощо, які розташовані на території ринку, але належать на праві власності іншим суб'єктам підприємницької діяльності, то вони не є торговим місцем у розумінні статті 4 Декрету № 56-93. Стосунки власників цих об'єктів торгівлі з адміністрацією ринку регулюються статтею 17 Декрету № 56-93, Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 р. № 157 (зареєстровано Мін'юстом України 25.03.96 р. № 138/1163), та іншими актами законодавства, зокрема тими, що регулюють відносини оренди. [п.1.6 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

68.За змістом пунктів 2 і 3 статті 15 Закону України
«Про систему оподаткування» та статті 17 Декрету № 56-93
відповідний збір встановлюється сільськими, селищними та
міськими радами не за діяльність з роздрібної торгівлі, а за
дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі. Отже, встановлення
такого місцевого збору не може стосуватися тих об'єктів
торгівлі, які збудовані до набрання чинності Декретом
№ 56-93. Збір за видачу дозволу на розміщення стаціонарно­
го об'єкта торгівлі повинен сплачуватись за кожний об'єкт,
на розміщення якого такий дозвіл надається (стаття 17 Дек­
рету № 56-93).

[п.1.7 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

69.Обов'язкове відрахування підприємствами, установами
і організаціями коштів для фінансування і матеріально-
технічного забезпечення сільських пожежних команд не пе­
редбачене Законом України «Про систему оподаткування»,
зокрема статтями 14 і 15 цього Закону.

[п.5 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

155

70.Відповідно до частини другої статті 381 Цивільного ко­
дексу України без згоди юридичних осіб списання (стягнення)
коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допус­
кається, за винятком випадків, установлених законами України,
а також за рішенням суду та за виконавчими написами но­
таріусів. Чинні законодавчі акти не передбачають права Дер­
жавного казначейства стягувати плату за користування ко­
мерційними банками тимчасово вільними залишками коштів
Державного бюджету України та місцевих бюджетів і позабюд­
жетних фондів.

[п.11 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

71.Якщо рішення податкової адміністрації пов'язано з ви­
конанням зовнішньоекономічного контракту, необхідно
досліджувати питання про право, що застосовується до нього.

[п.7 Листа від 14.10.98 р. № 01-8/393 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

72.Згідно з пунктом 5.1.19 статті 5 Закону України «Про
податок на додану вартість» (в редакції від 26.09.97 р.) від цьо­
го виду оподаткування звільнено операції з приватизації дер­
жавного майна в обмін на приватизаційні папери або компен­
саційні сертифікати, а також з безоплатної приватизації жит­
лового фонду, присадибних земельних ділянок та земельних
паїв. Відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України «Про
приватизацію державного майна» продаж майна, що є у кому­
нальній власності, здійснюють органи, створювані місцевими
радами, які згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про
податок на додану вартість» є платниками цього податку (див.
також пункт 1.4 цієї статті).

[п.1.1 Листа від 29.01.99 р. № 01-8/46 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

73.Закон України «Про державну податкову службу в Ук­
раїні», вміщуючи вимоги щодо застосування державними по­
датковими органами фінансових санкцій, стягнення з
    продолжение

--PAGE_BREAK--підприємств, установ, організацій до бюджетів та державних
цільових фондів донарахованих за результатами перевірок

156

сум податків, Інших платежів згідно з рішеннями зазначених органів (підпункти 7, 8 статті 11 названого Закону), не робить винятків з цих вимог у разі звернення стягнення на суми, на­лежні недоїмникові від його дебіторів. Отже, у таких випадках рішення уповноваженої посадової особи податкового органу як управлінський акт цього органу повинне прийматися на за­гальних підставах.

[п.1.2 Листа від 29.01.99 р. № 01-8/46 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

74. За змістом пунктів 2 і 7 статті 6 Закону України від 05.06.97 р. № 314/97-ВР «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року» не підлягає ні списанню, ані реструктури­зації податкова заборгованість, про списання якої до набрання чинності Законом було видано наказ арбітражного суду або вчинено виконавчий напис нотаріуса. Указ Президента Ук­раїни від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктури­зацію податкової заборгованості платників податків -сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» такого припису не містить, так само як не містить стаття 10 цього Указу і по­силання на пункти 2 і 7 статті 6 Закону. На податкову заборго­ваність, яка була предметом судового розгляду і щодо якої до набрання чинності Указом Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків — сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» прийнято рішення суду (арбітражного су­ду) про звернення стягнення на майно платника податку -сільськогосподарського підприємства чи цукрового заводу (комбінату) дія цього Указу поширюється за умови перегляду судом (арбітражним судом) такого рішення після набрання чинності Указом Президента України від 18.06.98 № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків — сільськогосподарських підприємств і цу­крових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» (абзац третій Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Прези-

157

дента України від 18 червня 1998 року № 651»). З урахуванням наведеного арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відповідний перегляд може бути здійснений ними у зв'язку з виданням Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Президента Ук­раїни від 18 червня 1998 року № 651» згідно з вимогами розділу XIIIАрбітражного процесуального кодексу України.

[п.1 Листа від 10.02.99 р. № 01-8/69 «Про Указ Президента Ук­раїни від 27 січня 1999 року № 71/99 «Про тлумачення окремих поло­жень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»].

75. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію подат­кової заборгованості платників податків — сільськогосподарсь­ких підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» з платників податків — сільськогосподарсь­ких підприємств за певних умов може бути списано всю суму податкової заборгованості до Державного бюджету України і державних цільових фондів за станом на 1 січня 1998 року. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової забор­гованості платників податків — сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» та за умови виконання передбачених нею вимог списанню підлягають суми податкової заборгованості до Державного бюджету України та державних цільових фондів, яка реструктуризована відповідно до Указу Президента Ук­раїни від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктури­зацію податкової заборгованості платників податків -сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» (абзац четвертий Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлума­чення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»). Таким чином, на підставі Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» не може бути спи­сано суму податкової заборгованості, яку було реструктуризо-вано згідно з Законом України від 05.06.97 р. № 314/97-ВР

158

«Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року».

[п.2 Листа від 10.02.99 р. № 01-8/69 «Про Указ Президента Ук­раїни від 27 січня 1999 року № 71/99 «Про тлумачення окремих поло­жень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»].

76. Пунктами 3 і 4 статті 5 Закону України від 05.06.97 р. № 314/97-ВР «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року» податкові органи зобов'язані притягати до відповідальності власника (або уповноважений ним орган) то­го платника податку, який протягом трьох місяців не сплачує реструктуризовану заборгованість, та подавати заяву про виз­нання такого платника податку банкрутом. Разом з тим згідно зі статтею 6 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків — сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року», органи стягнення зупиняють до 1 січня 2000 року стягнення у безспірному порядку сум реструктури-зованої податкової заборгованості. Згідно зі статтею 6 Указу Президента України від 18.06.98 № 651/98 «Про списання і ре­структуризацію податкової заборгованості платників податків — сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» органи стягнення зупиняють до 1 січня 2000 року стягнення у безспірному по­рядку сум податкової заборгованості, яка реструктуризована відповідно до Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків — сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року». Відповідальність за несплату такої рест-руктуризованої податкової заборгованості настає після пору­шення платником податків встановлених цим Указом умов та строків її сплати (абзац п'ятий Указу Президента України від 27.01.99 р. № 71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»). Отже, пе­редбачене статтею 6 Указу Президента України від 18.06.98 р. № 651/98 «Про списання і реструктуризацію податкової забор­гованості платників податків — сільськогосподарських

159

підприємств і цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року» зупинення стягнення застосовується лише щодо тієї податкової заборгованості, яку реструктуризовано відповідно до цього Указу.

[п.З Листа від 10.02.99 р. № 01-8/69 «Про Указ Президента Ук­раїни від 27 січня 1999 року № 71/99 «Про тлумачення окремих поло­жень Указу Президента України від 18 червня 1998 року № 651»].

77.Частиною другою статті 11 Закону України «Про систему
оподаткування» (в редакції Закону України від 05.03.98 р.
№ 199/98-ВР) передбачено, що фінансові санкції за наслідками
документальних перевірок та ревізій обчислюються у розмірах,
передбачених законодавством, чинним на день завершення таких
перевірок або ревізій. Тому у процесі розгляду справи про стяг­
нення пені за несвоєчасне внесення платежів до Фонду арбітраж­
ний суд повинен виходити з вимог того законодавства, яке діяло
на день закінчення перевірки або ревізії. Що ж до пункту 10.1
Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, ус­
тановами, організаціями та громадянами страхових внесків до
Пенсійного фонду, затвердженої постановою правління Фонду
від 06.09.96 р. № 11-1 (з подальшими змінами і доповненнями), то
він може застосовуватись для обчислення пені лише за умови, що
його вимоги не суперечать названому вище законодавству (части­
на друга статті 4 Арбітражного процесуального кодексу України).

[п. 1 Листа від 31.03.99р. № 01-8/141 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

78.Указ Президента України від 12.06.95 р. № 436/95 «Про
застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулю­
вання обігу готівки» не ставить застосування фінансових
санкцій за перевищення лімітів залишку готівки в касах у за­
лежність від специфіки роботи того чи іншого підприємства.
Частина перша пункту 2 Порядку ведення касових операцій у
національній валюті в Україні, затвердженого постановою
Правління Національного банку України від 02.02.95 № 21 (в
редакції постанови Правління НБУ від 13.10.97 р. № 334 з по­
дальшими змінами і доповненнями), надає підприємству
(клієнту) право протягом року звернутись до обслуговуючого
банку з заявкою-розрахунком про перегляд встановленого
ліміту залишку готівки в касі. Отже, підприємство, яке працює
цілодобово, може скористатись цим правом з огляду на спе-

160

цифіку його роботи. Відповідно до частини першої пункту 1 названого вище Порядку його дія поширюється на усіх юри­дичних осіб (крім банків і органів зв'язку) незалежно від фор­ми власності і виду діяльності, які здійснюють касові операції в національній валюті.

[п.7 Листа від 31.03.99 р. № 01-8/141 «Про деякі питання, по­рушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

79.Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від
04.03.98 № 167/98 «Про заходи щодо підвищення відповідаль­
ності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами» з дня виникнення податкової заборгованості у по­
датковій заставі перебуває все майно і майнові права платника
податків, тобто названий Указ не пов'язує розмір недоїмки за
податками чи іншими обов'язковими платежами з загальною
вартістю всього майна боржника. На підставі статті 6 цього ж
Указу державна податкова служба має пріоритет щодо цього
майна і майнових прав.

[п.8 Листа від 31.03.99 р. № 01-8/141 «Про деякі питання, по­рушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

80.Статтею 1 Закону України «Про списання та рест­
руктуризацію податкової заборгованості платників по­
датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на
1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за
станом на 1 січня 1999 року» передбачено списання сум
податкової заборгованості зі сплати пені, штрафних і
фінансових санкцій до Державного бюджету України та
суми податкової заборгованості по сплаті загальнодержав­
них податків і зборів (обов'язкових платежів), що зарахо­
вуються до місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України
та Фонду соціального страхування України, нарахованих з
платників податків — цукрових заводів (комбінатів) ста­
ном на 1 січня 1998 року та з сільськогосподарських
підприємств, включаючи рибні господарства, риболо­
вецькі колгоспи, селянські (фермерські) господарства,
насіннєві заводи, районні агротехсервісні підприємства і
підприємства райсільгоспхімії за послуги, надані сільсько­
господарським товаровиробникам, вищі сільськогоспо-

    продолжение
--PAGE_BREAK--112-304

161

дарські заклади освіти І — IIрівнів акредитації, сільсько­господарські професійно-технічні училища, незалежно від форм власності і господарювання (далі — платники по­датків) станом на 1 січня 1999 року.

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999року»].

81.Арбітражним судам слід звернути увагу на те, що дія За­
кону України «Про списання та реструктуризацію податкової
заборгованості платників податків — цукрових заводів
(комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогоспо­
дарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» не по­
ширюється на суми пені, нараховані За порушення строків
розрахунків за здійснення операцій у сфері зовнішньоеко­
номічної діяльності.

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

82.Відповідно до статті 2 Закону України «Про списання
та реструктуризацію податкової заборгованості платників
податків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1
січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за
станом на 1 січня 1999 року» заборгованість за податками
(обов'язковими платежами), вичерпний перелік яких наве­
дено у статті 4 Закону, за винятком сум нарахованих на неї
пені, штрафних і фінансових санкцій, що списуються на
підставі статті 1 Закону, реструктуризація для цукрових за­
водів (комбінатів) станом на 1 січня 1998 року, для решти
платників податків, названих у статті 1 Закону — станом на
1 січня 1999 року. Реструктуризація здійснюється шляхом
розстрочення платежів на 120 місяців, сплата заборгова­
ності починається з 1 січня 2004 року і проводиться рівними
частинами до 15 числа кожного місяця.

[Лист від 14.04.99 р № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

162

83.Згідно зі статтею 3 Закону України «Про списання та
реструктуризацію податкової заборгованості платників по­
датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня
1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на
1 січня 1999 року» з платників податків, які у 1998 році спла­
тили до Державного бюджету України і державних цільових
фондів суми, що дорівнюють або перевищують нараховані су­
ми податків і зборів (обов'язкових платежів) на 1998 рік, спи­
сується вся сума податкової заборгованості до Державного
бюджету України і державних цільових фондів станом на 1
січня 1999 року з урахуванням сум заборгованості відповідно
до Закону України «Про списання та реструктуризацію подат­
кової заборгованості платників податків за станом на 31 берез­
ня 1997 року». Платники податків, які за підсумками 1998 ро­
ку виконали умови, передбачені статтею 3 Закону України
«Про списання та реструктуризацію податкової заборгова­
ності платників податків — цукрових заводів (комбінатів) за
станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських
підприємств за станом на 1 січня 1999 року», повинні у тижне­
вий строк подати заяви про списання заборгованості до ор­
ганів стягнення, а останні — у двотижневий строк прийняти
відповідні рішення (стаття 7 Закону).

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999року»].

84.На підставі статей 5 і 6 Закону України «Про списання
та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­
датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня
1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на
1 січня 1999 року» органи стягнення у місячний строк з дня
набрання ним чинності приймають рішення про списання, а у
тримісячний строк — про реструктуризацію заборгованості,
про що у тижневий строк з дня прийняття рішень повідомля­
ють платників податків, і до 1 січня 2004 року зупиняють спи­
сання у безспірному порядку реструктуризованої заборгова­
ності та відкликають з установ банків розрахункові документи
Щодо її сплати. Що ж до податкової заборгованості за місцеви­
ми податками і зборами (обов'язковими платежами), а також з

П'2.304163

пені, штрафних і фінансових санкцій, нарахованих згідно з за­конодавством на цю заборгованість, то питання про їх списан­ня та реструктуризацію повинно вирішуватись відповідною радою у двомісячний строк з дня набрання чинності Законом України «Про списання та реструктуризацію податкової за­боргованості платників податків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогоспо­дарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» і за йо­го правилами (стаття 9 Закону).

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999року»].

85.Арбітражним судам слід звернути увагу на ту обстави­
ну, що згідно зі статтею 10 Закону України «Про списання та
реструктуризацію податкової заборгованості платників по­
датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня
1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на
1 січня 1999 року» у процесі списання та реструктуризації по­
даткової заборгованості органи стягнення і платники податків
повинні керуватись вимогами окремих статей Закону України
від 05.06.97 р. «Про списання та реструктуризацію податкової
заборгованості платників податків за станом на 31 березня
1997 року». Зокрема, за нормами цього Закону реструктурова­
на податкова заборгованість не підлягає індексації і на неї не
можуть нараховуватись проценти за податковим кредитом та
пеня, штрафні і фінансові санкції. Крім того, на вимоги, що
випливають зі сплати реструктуризованої заборгованості, не
поширюються строки позовної давності. За правилами Закону
від 05.06.97 р. повинна застосовуватись відповідальність плат­
ників податків за несплату реструктуризованої заборгованості
у встановлені строки.

[Лист від 14.04.99 р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

86.Арбітражним судам слід мати на увазі, що дія Закону
України «Про списання та реструктуризацію податкової за­
боргованості платників податків — цукрових заводів

164

(комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогоспо­дарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» не по­ширюється на нерезидентів, які є платниками податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно з законодавством України.

[Лист від 14.04.99р. № 01-8/172 «Про Закон України «Про списан­ня та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року та сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року»].

87.За змістом частини третьої статті 2 Цивільного кодексу
України відносини, що виникають внаслідок застосування по­
датковими органами майнової відповідальності до суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності за порушення строків зара­
хування виручки в іноземній валюті та ввезення товарів за
бартерними операціями, не регулюються цивільним законо­
давством. Тому відсутні правові підстави для застосування до
цих відносин статті 72 Цивільного кодексу України.

[п.1.1 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

88.Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті» не ставить стягнення пені за порушення рези­
дентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, у за­
лежність від обраного сторонами порядку проведення розра­
хунків, у тому числі і основаних на заліку взаємозаборгованості
резидента і нерезидента.

[п.1.3 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

89.Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від
31.08.98 «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгова­
ності з виплати пенсій» збір на обов'язкове пенсійне страхуван­
ня за ставками, встановленими цим Указом, підлягає сплаті у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Такий по­
рядок встановлено постановою Кабінету Міністрів України від
03.11.98 № 1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на
обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів
господарських операцій», якій надано зворотну силу (пункт 1
постанови Кабінету Міністрів України від 24.11.98 № 1852).

[п.2.1 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

165

90.Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про збір
на обов'язкове державне пенсійне страхування» такий збір з за­
значених у цьому пункті осіб обчислюється, виходячи з суми
оподатковуваного доходу (прибутку). Такий доход (прибуток)
визначається відповідно до статті 13 Декрету Кабінету
Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та
Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої
наказом Головної державної податкової інспекції України від
21.04.93 № 12 (з подальшими змінами і доповненнями).

[п.2.2 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

91.Статтею 2 Закону України «Про формування Фонду для
здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи та соціального захисту населення» до числа плат­
    продолжение


--PAGE_BREAK--ників названого збору віднесено тих суб'єктів підприємницької
діяльності, які здійснюють її з метою отримання прибутку, а та­
кож сплачують заробітну плату. Отже, для стягнення цього збо­
ру необхідна наявність обох зазначених у названій статті умов.

[п.2.3 Листа від 21.06.99 № 01-8/292 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

92.Актом у розумінні статті 12 Арбітражного процесуаль­
ного кодексу України є офіційний письмовий документ, який
породжує правові наслідки, зокрема, певні обов'язки і заборо­
ни. Відповідно до частини другої статті 2 Указу Президента
України від 04.03.98 р. № 167/98 «Про заходи щодо підвищен­
ня відповідальності за розрахунки з бюджетами та державни­
ми цільовими фондами», який набрав чинності з 22.04.98 p.,
орган державної податкової служби у триденний строк від дня
виникнення податкової застави повідомляє у письмовій формі
відповідного платника податків про податкову заставу належ­
ного йому майна і майнових прав. Форму такого повідомлен­
ня затверджено постановою Кабінету Міністрів України від
22.06.98 р. № 941 «Про затвердження Порядку звернення стяг­
нення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для
погашення податкової заборгованості платників податків
(крім фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності)
та реалізації такого майна» (додаток № 1 до названого Поряд-

166

ку). Для платника податків згадані правові наслідки встанов­лені, зокрема, статтями 4 та 5 цього ж Указу. Таким чином, за­яви платників податків про визнання недійсними зазначених повідомлень податкових органів підлягають розгляду арбітражними судами на загальних підставах.

[п.1.1 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

93.Відповідно до пункту 18.3 статті 18 Закону України
«Про оподаткування прибутку підприємств» перелік офшор-
них зон оприлюднено розпорядженням Кабінету Міністрів
України від 14.02.2002 р. № 53-р (див. газету «Урядовий
кур'єр» від 23.02.2002).

/й.7.2 Листа від 24.09.99р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

94.Відповідно до пункту 16.7 статті 16 Закону України
«Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції від
30.12.97 р.) розрахунки авансових платежів здійснюються
платником податку самостійно без подання податкової декла­
рації. Повідомлення про результати таких розрахунків надси­
лається податковому органу в терміни, передбачені для спла­
ти авансових внесків. Штрафні санкції за відхилення розмірів
сплачених авансових внесків від розмірів внесків, перерахова­
них за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

[п.1.3 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

95.Згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України «Про застосу­
вання реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, гро­
мадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових
операцій та розрахункові книжки не застосовуються при прода­
жу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяль­
ності — фізичними особами, оподаткування доходів яких
здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткуван­
ня суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отри­
мання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти
не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на роз­
лив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і ви-

167

трат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за по­данням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику. Такий порядок врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1269 «Про затверд­ження Порядку ведення книги обліку доходів і витрат».

[п.1.4 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

96.Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону Ук­
раїни «Про податок на додану вартість» право на нарахування
податку та складання податкових накладних надається виключ­
но особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, пе­
редбаченому статтею 9 Закону. Отже, включення до податково­
го кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану
вартість, що підтверджені податковою накладною, заповненою
не зареєстрованою в податковому органі особою, може бути
підставою для притягнення платника податку до встановленої
законодавством відповідальності, у тому числі для застосуван­
ня санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, що, зок­
рема, передбачено підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону.
Проте питання щодо відповідальності платника податку на до­
дану вартість за внесення цього податку до бюджету повинно
вирішуватись з урахуванням конкретних обставин справи і по­
    продолжение

--PAGE_BREAK--даних сторонами доказів, у тому числі доказів вчинення покуп­
цем дій, зазначених у підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону.

[п.1.1 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

97.Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про за­
стосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг» при виконанні
усіх банківських операцій, крім операцій з купівлі-продажу
іноземної валюти, реєстратори розрахункових операцій не за­
стосовуються.

/я. 1.2 Листа від ЗО. 12.99 р. № 01-8/612 •«Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

98.Відповідно до статті 2 Закону України «Про формування
Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорно-

168

бильської катастрофи та соціального захисту населення» платни­ками збору до названого фонду є суб'єкти підприємницької діяль­ності незалежно від форм власності, громадські та інші установи і організації (крім бюджетних), які здійснюють діяльність, спрямо­вану на отримання прибутку. Статтею 1 Закону України «Про мі­ліцію» визначено, що міліція в Україні є державним озброєним органом виконавчої влади, який згідно зі статтею 7 Закону Ук­раїни «Про міліцію» виконує визначені цією статтею функції, у тому числі охоронні. І хоча міліція охорони утримується за раху­нок коштів, що надходять за договорами охорони об'єктів, ці над­ходження не є прибутком у розумінні статті 1 згаданого Закону, а сама міліція не є суб'єктом підприємницької діяльності.

[п.1.3 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні споріа окремих норм чинного законо­давства»].

99. Закон України «Про оподаткування прибутку під­приємств» (у редакції від 27.05.97 з наступними змінами і до­повненнями) ставить визначення дати збільшення валового доходу підприємства у залежність від конкретних обставин, а саме від настання дня (дати), коли сталася одна з певних подій: зарахування коштів замовника на банківський рахунок платника податку в оплату робіт (послуг), що підлягають про­дажу, або фактичне надання результатів робіт (послуг) плат­ником податку (підпункт 11.3.1 статті 11 названого Закону); надходження бюджетних коштів на розрахунковий рахунок платника податку або отримання ним відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборго­ваності такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом (у разі продажу робіт чи послуг з оплатою за раху­нок бюджетних коштів, підпункт 11.3.5 статті 11 цього ж Зако­ну). Отже, у розгляді справ, пов'язаних із застосуванням відповідних норм, арбітражному суду слід у кожному випадку з'ясовувати тривалість відповідного податкового періоду (рік, квартал), за який нараховується податок на прибуток, та яка із згаданих подій сталася раніше протягом цього періоду, і в за­лежності від цього вирішувати питання про віднесення коштів до валового доходу платника податків.

[п.1.4 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

169

100.Закон України «Про збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними Законом Ук­
раїни від 22.10.98), так само як і Указ Президента України від
31.08.98 № 957 «Про невідкладні заходи щодо погашення за­
боргованості з виплати пенсій» не розмежовує поняття
«ювелірні вироби з золота» за ознаками походження таких ви­
робів, тобто не ставить обов'язок сплати збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування у залежність від того, новий це
виріб чи вживаний, а також від тієї обставини, яка саме
торгівля (роздрібна, комісійна тощо) при цьому здійснюється.
Не містять відповідного поділу і пункти 6-11Порядку спла­
ти збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окре­
мих видів господарських операцій, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. № 1740 (з подаль­
шими змінами і доповненнями).

[п. 7 Листа від 30.12.99р. № 01-8/612 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

101.Згідно з пунктом 19.1.3 Інструкції про прибутковий
податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної
податкової інспекції України від 21.04.93 р. № 12, громадяни,
доходи яких підлягають оподаткуванню відповідно до Декре­
ту, зобов'язані пред'являти підприємствам, установам, ор­
ганізаціям і фізичним особам — суб'єктам підприємницької
діяльності, які виплачують доходи, документи, що підтверд­
жують право на одержання пільг. Відповідно до листа Голо­
вної державної податкової інспекції України від 04.12.95 р.
№ 10-214/10-5773 «Про деякі питання оподаткування», надісла­
ного на підставі пункту 2 статті 8 Закону України «Про держав­
ну податкову службу в Україні» (в редакції від 24.12.93 p.),
підставою звільнення від оподаткування доходів громадян, пе­
редбачених пунктом «є» статті 5 Декрету «Про прибутковий по­
даток з громадян», є довідка місцевої ради, що підтверджує похо­
дження продукції. Таким чином, у разі відсутності у громадян за­
значеної довідки доходи, отримані ними від продажу
    продолжение

--PAGE_BREAK--сільгосппродукції, оподатковуються на загальних підставах.

[п.1.2 Листа від 04.02.2000р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

170

102.Національний банк України не є суб'єктом оподатку­
вання за Законом України «Про податок з власників транс­
портних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

[п. 1.3 Листа від 04.02.2000 р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

103.Підставою для зменшення сум податку на особових рахун­
ках платників є рішення керівника (заступника керівника) органу
державної податкової служби, прийняте на підставі акта перевірки.

[п.1.5 Листа від 04.02.2000 р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

104.Відсутність оформлених документів на земельну
ділянку не звільняє власників та землекористувачів від спла­
ти земельного податку.

[п.З Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

105.Сума податку на додану вартість підлягає відшкоду­
ванню на підставі податкової декларації за звітний період про­
тягом місяця, наступного після подачі такої декларації.

[п.4 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

106.Застосування податковим органом ставок акцизного
збору на нафтопродукти, встановлених не законом, а іншим
нормативним актом, є підставою для визнання відповідного
рішення податкового органу недійсним.

[п.5 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

107.Включення до податкового кредиту будь-яких витрат
зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені подат­
ковою накладною, виданою не зареєстрованою в податковому
органі особою та заповненою з порушенням вимог щодо її
оформлення, може бути підставою для притягнення платника
податку до встановленої законом відповідальності.

[п.6 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

108.Якщо законом, який запроваджує відповідний пода­
ток, не встановлено відповідальності за приховування або за­
ниження цього податку, така відповідальність застосовується

171

100.Закон України «Про збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними Законом Ук­
раїни від 22.10.98), так само як і Указ Президента України від
31.08.98 № 957 «Про невідкладні заходи щодо погашення за­
боргованості з виплати пенсій» не розмежовує поняття
«ювелірні вироби з золота» за ознаками походження таких ви­
робів, тобто не ставить обов'язок сплати збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування у залежність від того, новий це
виріб чи вживаний, а також від тієї обставини, яка саме
торгівля (роздрібна, комісійна тощо) при цьому здійснюється.
Не містять відповідного поділу і пункти 6-11Порядку спла­
ти збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окре­
мих видів господарських операцій, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.11.98 р. № 1740 (з подаль­
шими змінами і доповненнями).

[п. 7 Листа від 30.12.99р. № 01-8/612 «Про деякі питання практи­ки застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодав­ства»].

101.Згідно з пунктом 19.1.3 Інструкції про прибутковий
податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної
податкової інспекції України від 21.04.93 р. № 12, громадяни,
доходи яких підлягають оподаткуванню відповідно до Декре­
ту, зобов'язані пред'являти підприємствам, установам, ор­
ганізаціям і фізичним особам — суб'єктам підприємницької
діяльності, які виплачують доходи, документи, що підтверд­
жують право на одержання пільг. Відповідно до листа Голо­
вної державної податкової інспекції України від 04.12.95 р.
№ 10-214/10-5773 «Про деякі питання оподаткування», надісла­
ного на підставі пункту 2 статті 8 Закону України «Про держав­
ну податкову службу в Україні» (в редакції від 24.12.93 p.),
підставою звільнення від оподаткування доходів громадян, пе­
редбачених пунктом «є» статті 5 Декрету «Про прибутковий по­
даток з громадян», є довідка місцевої ради, що підтверджує похо­
    продолжение

--PAGE_BREAK--дження продукції. Таким чином, у разі відсутності у громадян за­
значеної довідки доходи, отримані ними від продажу
сільгосппродукції, оподатковуються на загальних підставах.

[п.1.2 Листа від 04.02.2000р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

170

102.Національний банк України не є суб'єктом оподатку­
вання за Законом України «Про податок з власників транс­
портних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

[п.1.3 Листа від 04.02.2000р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

103.Підставою для зменшення сум податку на особових рахун­
ках платників є рішення керівника (заступника керівника) органу
державної податкової служби, прийняте на підставі акта перевірки.

[п. 1.5 Листа від 04.02.2000 р. № 01-8/47 «Про практику вирішен­ня окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].

104.Відсутність оформлених документів на земельну
ділянку не звільняє власників та землекористувачів від спла­
ти земельного податку.

[п.З Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

105.Сума податку на додану вартість підлягає відшкоду­
ванню на підставі податкової декларації за звітний період про­
тягом місяця, наступного після подачі такої декларації.

[п.4 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

106.Застосування податковим органом ставок акцизного
збору на нафтопродукти, встановлених не законом, а іншим
нормативним актом, є підставою для визнання відповідного
рішення податкового органу недійсним.

[п.5 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

107.Включення до податкового кредиту будь-яких витрат
зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені подат­
ковою накладною, виданою не зареєстрованою в податковому
органі особою та заповненою з порушенням вимог щодо її
оформлення, може бути підставою для притягнення платника
податку до встановленої законом відповідальності.

[п.6 Листа від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів»].

108.Якщо законом, який запроваджує відповідний пода­
ток, не встановлено відповідальності за приховування або за­
ниження цього податку, така відповідальність застосовується

171

відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України «Про держав­ну податкову службу в Україні».

[п. 1 Листа від 10.03.2000 р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

109.Залишки коштів на бюджетних рахунках підлягають
списанню та перераховуванню в доход Державного бюджету
України лише на кінець операційного дня 31 грудня бюджет­
ного року.

[п.6 Листа від 10.03.2000р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

110.Підприємство в тридцятиденний термін після виплати
громадянам коштів за придбані у них акції повинно направляти до
податкових органів за місцем проживання продавців відомості про
розмір виплаченого доходу та суми нарахованого на нього податку.

[п.8 Листа від 10.03.2000р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

111.Відповідно до пункту 1 статті 8, пункту 1 статті 11 Зако­
ну України «Про державну податкову службу в Україні» (в ре­
дакції від 05.02.98 р.) органи державної податкової служби ма­
ють право перевіряти наявність ліцензій, патентів, інших
спеціальних дозволів на здійснення окремих видів
підприємницької діяльності. З цим приписом кореспондується
частина перша статті 16 Закону України «Про державне регу­
лювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним
і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами»,
згідно з якою контроль за дотриманням норм цього Закону
    продолжение

--PAGE_BREAK--здійснюють, зокрема, органи в межах компетенції, визначеної
чинним законодавством, тобто і державні податкові органи. Що
ж до пункту 7 статті 11 Закону України «Про державну подат­
кову службу в Україні», то наведений у ньому перелік фінансо­
вих санкцій, які вправі застосовувати згадані органи, не є ви­
черпним. Відповідні фінансові санкції (штрафи, пеня) можуть
встановлюватися й іншими законодавчими актами. У даному
разі частинами четвертою і п'ятою статті 17 Закону України
«Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом
етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та

172

тютюновими виробами» визначено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, прийма­ються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольни­ми напоями і тютюновими виробами, та іншими органами вико­навчої влади у межах їх компетенції. У разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності рішення відповідних ор­ганів сума штрафу стягується в безспірному порядку держав­ною податковою інспекцією за його місцезнаходженням.

[п.1.3 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

112.Частиною першою статті 14 Угоди між Російською Фе­
дерацією та Україною про статус і умови перебування Чорно­
морського флоту Російської Федерації на території України від
28.05.97 р. (далі — Угода) передбачено, що податкові відрахуван­
ня відповідно до законодавства України здійснюють під­
приємства, організації і установи Чорноморського флоту
(пункт 2 статті 2 Угоди), а не військові формування (пункт 1
статті 2 Угоди). Отже, у вирішенні спорів, пов'язаних з застосу­
ванням законодавства про податки, суд повинен виходити з ви­
мог статті 14 Угоди.

[п.1.4 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

113.Питання оподаткування податком на додану вартість
операцій з продажу нерезидентам путівок на санаторно-ку­
рортне лікування та відпочинок у санаторно-курортних за­
кладах Автономної Республіки Крим врегульовано абзацом
другим підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5 Закону України
«Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями
від 07.07.99 р. Що ж до правовідносин, які склалися під час дії
Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 14-92
«Про податок на добавлену вартість», то до них треба застосо­
вувати підпункт «р» пункту 1 статті 5 згаданого Декрету, який
передбачає, що путівки на санаторно-курортне лікування
звільняються від податку на добавлену вартість.

[п. 1.5 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

173

114.Вжитий в абзаці першому підпункту 5.3.6 пункту 5.3
статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» вислів «які є окремими юридичними особами»
стосується усіх органів управління об'єднань платників подат­
ку, у тому числі холдингових компаній.

[п.1.6 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про де­які питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

115.Звернення стягнення недоїмки за податками на суми, які
належить одержати недоїмникові від його дебіторів, може
здійснюватись лише у разі підтвердження такої дебіторської за­
боргованості у встановленому порядку.

[п.2 Листа від 11.05.2000 р. № 01-8/206 «Дро деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріала­ми судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

116.Відсутність можливості візуального контролю спожи­
вачами за електронним контрольно-касовим апаратом та інди­
катором клієнта є порушенням порядку розрахунків із спожи­
вачами. Пунктом 5.1 Положення про порядок реєстрації і за­
стосування електронних контрольно-касових апаратів при роз­
рахунках готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України від 18.09.97 № 343 та зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України (в редакції наказу від 31.12.98
№ 660), передбачена обов'язковість візуального контролю з бо­
ку покупця за реєстрацією операцій продажу. Індикатори
клієнта електронного контрольно-касового апарата повинні
бути розгорнуті в площині, яка забезпечує максимальну мож­
ливість читання клієнтом інформації про сплату грошових сум
за отриману покупку.

[п.4 Листа від 11.05.2000р. № 01-8/206 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів за участю податкових органів (за матеріала­ми судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

117.Рішенням Вищого арбітражного суду України від
21.12.99 у справі № 1/97 визнано недійсною частину першу
пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затверд­
женого наказом Державної податкової адміністрації України

174

від 30.05.97 № 165 (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 08.10.98 № 469). Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов від 28.04.2000 № 04-1/1-7/21 рішення Вищого арбітражного суду з цієї справи залишено без зміни.

[Лист від 31.05.2000 р. № 01-8/251 «Про рішення Вищого арбітражного суду України зі справи про визнання недійсною частини першої пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної»].

118.Згідно з статтею 5 Закону України «Про державну
підтримку засобів масової інформації і соціальний захист жур­
налістів» розмір плати за землю державними підприємствами
зв'язку, які займаються розповсюдженням теле- і радіопрограм,
не може перевищувати розміру плати за землю закладами
культури. Пунктом 4 статті 12 Закону України «Про плату за
землю» передбачено звільнення від земельного податку, зокре­
ма, вітчизняних закладів культури. Одночасно арбітражним
судам слід мати на увазі, що відповідно до частини першої
статті 69 Земельного кодексу України землі, що надані у кори­
стування підприємствам і організаціям, що експлуатують ме­
режі зв'язку, визнаються землями зв'язку. Частиною першою
статті 6 Закону України «Про зв'язок» також передбачено, що
землі, надані підприємствам, установам і організаціям зв'язку
для використання у визначених цією нормою цілях, відносять­
ся саме до земель зв'язку. Згідно ж із Загальним класифікато­
ром «Галузі народного господарства», затвердженим наказом
Міністерства статистики України від 24.01.94 р. № 21 (з по­
дальшими змінами), радіотелевізійні передавальні центри
віднесені до галузі «52300 «Електро- і радіозв'язок». Відповідно
до статті 8 Закону України «Про плату за землю» податок на зе­
мельні ділянки, надані, зокрема, для підприємств зв'язку, справ­
ляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці
площі пашні по області. Враховуючи викладене, не передбачені
підстави для віднесення таких землекористувачів, як радіоте­
левізійні передавальні центри, до закладів культури і, отже, для
звільнення їх від сплати земельного податку.

[Лист від 26.06.2000 г. № 05-2/275 «Про сплату земельного подат­ку радіотелевізійними передавальними центрами»].

119.Абзац другий пункту 21 постанови Кабінету Міністрів
України від 19.03.97 р. № 247 «Про звіти керівників мініс-

175

терств, інших центральних органів виконавчої влади, облас­них державних адміністрацій про підсумки роботи народного господарства у січні 1997 року» щодо необхідних для відшко­дування податку на додану вартість документів, не містить по­ложень, які не відповідають законодавству України.

[п.2 Листа вій 31.072000р. № 01-8/380 «Про вирішення спорів Ви­щим арбітражним судом України (за матеріалами судової колегії Вищо­го арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

120.Порядок проведення державними податковими орга­
нами інвентаризації податкової заборгованості платників
податків за станом на 31.03.97 р. та її списання і реструкту­
ризації, затверджений наказом Державної податкової адмі­
ністрації України від 22.07.97 р. № 242, видано правомірно
на виконання Закону України «Про списання та реструкту­
ризацію податкової заборгованості платників податків за
станом на 31 березня 1997 року».

[п.6 Листа від 31.07.2000 р. № 01-8/380 «Про вирішення спорів Ви­щим арбітражним судом України (за матеріалами судової колегії Вищо­го арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

121.Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну
біржу» остання є юридичною особою і має за мету надання по­
слуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попи­
ту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полег­
шення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Як передбачено статтею 15 названого Закону, біржовою опе­
рацією визнається угода, що відповідає визначеним у цій статті
умовам, у тому числі якщо вона подана до реєстрації та за­
реєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням уго­
ди дня. Отже, необхідною складовою частиною надання послуг
в укладенні біржових угод є її реєстрація на біржі. З огляду на
викладене операції щодо реєстрації угод на біржі підпадають
під ознаки терміну «продаж послуг» пункту 1.4 статті 1 Закону
України «Про податок на додану вартість». Разом з тим, питан­
ня стосовно правомірності сплати податку на додану вартість з
цих операцій необхідно вирішувати з урахуванням статті 2 За­
кону України «Про податок на додану вартість».

[п.1.1 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

176

122.Закон України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності» не ставить наявність у суб'єкта
підприємницької діяльності права на особливий порядок опо­
даткування у залежність від того, у якій формі він здійснював
розрахунки зі своїми контрагентами.

[п 1.2 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

123.Рішенням Вищого арбітражного суду України від
12.03.99 у справі № 1/18 визнано недійсною постанову Кабіне­
ту Міністрів України від 26.01.99 № 85 «Про порядок зараху­
вання до Державного бюджету на 1999 рік частини аморти­
заційних відрахувань». Постановою судової колегії Вищого
арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, поста­
нов від 29.07.99 назване рішення з цієї справи залишено без
зміни. Постановою президії Вищого арбітражного суду Ук­
раїни від 04.08.2000 № 02-7/1-138/1188 названі рішення та по­
станова Вищого арбітражного суду України з цієї справи ска­
совані, відповідна постанова визнана такою, що видана в ме­
жах повноважень Кабінету Міністрів України.

[Лист від 07.09.2000р. № 01-8/481 «Про постанову президії Вищо­го арбітражного суду України зі справи про визнання недійсною поста­нови Кабінету Міністрів України»].

124.Арбітражним судам також слід мати на увазі, що Ко­
декс України про адміністративні правопорушення визначає
суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративного
правопорушення лише фізичну особу (у тому числі службо­
ву), а не юридичну особу (підприємство, установу, ор­
ганізацію). Отже, не має правових підстав для застосування
статті 38 названого Кодексу до правовідносин, які виникають
у зв'язку із застосуванням органами державної податкової
служби до підприємств, установ та організацій встановлених
Законом України «Про застосування реєстраторів розрахун­
кових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та
послуг» фінансових санкцій.

[Лист від 07.09.2000р. № 01-8/480 «Про Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про застосування електронних кон­трольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--122-3W

177

125. Звернення стягнення недоїмки за податками на су­ми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів, може здійснюватися лише у разі підтвердження такої дебіторської заборгованості у встановленому порядку.

[п.1.1 Оглядового листа від 22.09.2000р. №01-8/516 «Про практи­ку вирішення окремих категорій спорів»].

125.У вирішенні питання щодо правомірності нарахування
податковими органами податку на репатріацію доходів нере­
зидента необхідно враховувати приписи міжнародних дого­
ворів про усунення подвійного оподаткування, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

[п.1.2 Оглядового листа від 22.09.2000р. №01-8/516 «Про практи­ку вирішення окремих категорій спорів»].

126.Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від
28.06.99 р. № 746 «Про внесення змін до Указу Президента
України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систе­
му оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва» підприємці мають право обирати спосіб
оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одер­
жання свідоцтва про сплату єдиного податку. Перехід
підприємця до спрощеної системи оподаткування, обліку та
звітності здійснюється у разі подання ним заяви до податко­
вого органу за місцем його державної реєстрації, який зо­
бов'язаний протягом десяти робочих днів безоплатно видати
підприємцю свідоцтво на право сплати єдиного податку або
надати письмову вмотивовану відмову. Порядок видачі
свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого
підприємництва — фізичною особою затверджений наказом
Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 р.
№ 599. У разі ухилення від видачі або відмови у видачі тако­
го свідоцтва підприємець вправі звернутися до арбітражно­
го суду із заявою про визнання відповідного акта державно­
го податкового органу недійсним та/або про спонукання
цього органу видати свідоцтво.

[п.8Листа від 23.10.2000р. № 01-8/556 «Про деякі приписи чинно­го законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян»].

127.Посадові особи податкової міліції мають право
здійснювати перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з
питань дотримання ними вимог Закону України «Про застосу-

178

вання електронних контрольно-касових апаратів і товарно-ка­сових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

[п.2 Листа від 09.11.2000 р. № 01-8/636 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням електронних кон­трольно-касових апаратів (за матеріалами справ, розглянутих арбітражними судами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя)»].

128.Припис, вміщений у підпункті 7.3.6 пункту 7.3 статті 7
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,
має застосовуватись за наявності будь-якої іноземної валюти
або заборгованості в іноземній валюті на обліку платника по­
датку на кінець податкового періоду незалежно від підстав
одержання ним іноземної валюти або виникнення заборгова­
ності у такій валюті.

[п.1.1 Листа від 04.12.2000 р. № 01-8/718 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

129.За змістом пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» на резидента або
постійне представництво нерезидента покладено обов'язок ут­
римувати і перераховувати до відповідного бюджету податок
на репатріацію доходів від суми доходу, що виплачується нере­
зиденту (крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 — 13.7 цієї
статті), якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод,
які набрали чинності. Пункт 13.1 статті 13 Закону відносить
до доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походжен­
ня з України, зокрема проценти, що сплачуються на користь
нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язан­
нями, випущеними (виданими) резидентом. Слід звернути
увагу також на пункт 13.4 статті 13 Закону, згідно з яким не
підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у
вигляді процентів, сплачених нерезидентам за отримані Ук­
раїною позики (кредити або державні зовнішні запозичення),
які відображаються у державному бюджеті України чи кошто­
рисі Національного банку України.

[п.1.2 Листа від 04.12.2000 р. № 01-8/718 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

12-2-304

179

130У арбітражного суду немає правових підстав вважа­
ти названий Указ Президента України від 28 06 99 № 761
«Про впорядкування механізму сплати ринкового збору»
нечинним, оскільки Верховною Радого України не приймав­
    продолжение

--PAGE_BREAK--ся ні закон, предметом регулювання якого було б справлян­
ня названого збору, ані рішення про відхилення відповідно­
го законопроекту (пункт 4 розділу XVКонституції Ук­
раїни) 3 цього приводу див також «Інформацію до Указів
Президента України, виданих у 1999 році відповідно до
пункту 4 розділу XV«Перехідні положення» Конституції
України за станом на 25 жовтня 1999 року», вміщену у га­
зеті «Урядовий кур'єр» від 28 10 99 № 203 (розділ І «Укази
Президента України, які набрали чинності І діють»)

[п13 Листа від 04 122000 р № 01 8/718 «Про деякі питання практики застосування окремиг норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]

131Бартерні (товарообмінні) операції з використанням
векселів, у яких вексель виступає як товар, підлягають оподат­
куванню податком на додану вартість на загальних підставах

[п 2 Листа від 11 12 2000 р №01 8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами су до вої колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух­вал, постанов)»]

132Операції, вексель у яких виступає як розрахунковий доку­
мент, не с об'єктом оподаткування податком на додану вартість

[п 3 Листа від 11 12 2000 р №01 8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судо вої колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух вал, постанов)»]

133Передача векселів, отриманих як страхові внески за
договорами страхування, третім особам не є операцією з
торгівлі цінними паперами та не підлягає оподаткуванню по­
датком на прибуток

[п 4 Листа від 1112 2000 р № 01-8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судо­вої колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух­вал, постанов)»]

134Курсові різниці, що виникають в результаті перерахун­
ку кредитних коштів в Іноземній валюті у національну валюту

180

України, підлягають оподаткуванню у порядку, передбачено­му законом для оподаткування операцій Із розрахунками в Іноземній валюті

[п 7 Листа від 31 01 2001 р № 01 8/97 «Про деякі питання прак тики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням І виконанням кредит ниг договорів (за матеріалами судової колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»]

135Відповідно до пункту 116 статті 11 Закону України
«Про податок на додану вартість» до 1 січня 2000 року діяли
положення Закону, які встановлювали оподаткування опе­
рацій з продажу електроенергії податком на додану вартість за
нульовою ставкою Починаючи з цієї дати на операції з прода­
жу на митній території України електроенергії поширюються
вимоги пункту 6 1 статті 6 Закону, що передбачають оподатку­
вання цих операцій за ставкою 20 відсотків Платником подат­
ку з таких операцій, тобто особою, яка згідно з пунктом 1 З
статті 1 Закону зобов'язана утримувати та вносити до бюджету
податок на додану вартість, є продавець електроенергії

[п 1 11нформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»]

136Відповідно до підпункту 745 пункту 7 4 статті 7 Зако­
ну України «Про податок на додану вартість» у разі, коли на
момент перевірки платника податку податковим органом суми
податку, попередньо включені до складу податкового кредиту,
залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунк­
том документами, платник податку несе відповідальність у ви-
Іляді фінансових санкцій, установлених законодавством, на­
рахованих на непідтверджену суму податкового кредиту
Оскільки названим Законом не встановлено відповідальність
за завищення у податковій декларації суми податкового кре­
диту, то фінансові санкції за таке порушення можуть застосо­
вуватись на підставі пункту 7 статті 11 Закону України «Про
державну податкову службу в Україні»

[п12 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про де ям питання практики застосування окремих норм чинного законодав ства у вирішенні спорів»]

137Згідно з приписами статті 3 Указу Президента Ук­
раїни від 03 07 98 № 727/98 р «Про спрощену систему опо-

181

даткування, обліку та звітності суб'єктів малого під­приємництва» (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору. Отже, за змістом зазначеного Указу передбачено звільнення суб'єктів малого підприєм­ництва від сплати податку на додану вартість лише з операцій реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а не з операцій ввезення (пересилання) товарів на митну територію України (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про пода­ток на додану вартість»), тому такий податок сплачується суб'єктами підприємницької діяльності на загальних підста­вах відповідно до чинного законодавства.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[п.1.3 Інформаційного листа від 20.04.2001 р. № 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»].

138.Відповідно до статті 23 Закону України «Про віднов­
лення платоспроможності боржника або визнання його бан­
крутом» з дня прийняття арбітражним судом постанови про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­
цедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені),
процентів та інших економічних санкцій за усіма видами за­
боргованості банкрута. Що ж до вимог, пов'язаних із стягнен­
ням сум податків і зборів (інших обов'язкових платежів), на­
рахованих після прийняття арбітражним судом постанови про
визнання боржника банкрутом, то їх визнання та задоволення
може здійснюватись на загальних підставах, визначених на­
званим Законом.

[п.1.4 Інформаційного листа від 20.04.2001 р. 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»].

139.Відповідно до підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Зако­
ну України «Про оподаткування прибутку підприємств» не
включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуван­
ню, зокрема, операції, пов'язані з поверненням платнику по­
датку коштів або майна з довірчого управління, а також основ­
ної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом погашення

182

(викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів, або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, у тому числі шляхом по­гашення облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів. Названий Закон не дає визначення терміну «погашення цінного паперу». Таке визначення вміщено у пункті 3.4 Поло­ження про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.98 № 61, за яким погашення цінного паперу є сукупність дій емітента щодо припинення обігу цінних паперів та їх ану­лювання відповідно до умов випуску.

[п.1.5 Інформаційного листа від 20.04.2001р. № 01-8/480 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів»].

139.Порушення сторонами договору законодавства про
податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо
податковим органом не подано доказів спрямованості укладе­
ної угоди на вчинення порушення податкового законодавства,
несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для
визнання угоди недійсною.

[п.13 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по пе­регляду рішень, ухвал, постанов)»].

140.Відповідно до пункту «а» статті 2 Декрету Кабінету
Міністрів України від 26.12.92 № 18-92 «Про акцизний
збір» платниками акцизного збору є суб'єкти під­
приємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші
відокремлені підрозділи) — виробники підакцизних товарів
(послуг) на митній території України, у тому числі з даваль­
ницької сировини.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

141.Згідно з пунктом «а» статті 3 Декрету Кабінету
Міністрів України від 26.12.92 № 18-92 «Про акцизний збір»
об'єктом оподаткування акцизним збором є обороти з ре­
алізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції)
шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи,

183

послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з част­ковою їх оплатою.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаним із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

142. Як свідчать матеріали судових справ, підприємства — ви­робники нафтопродуктів беруть участь як у процесі вироб­ництва відповідної продукції, так і у процесі її реалізації шляхом відвантаження підприємству-замовнику або, за його вказівкою, кінцевому споживачеві із здійсненням відповідних розрахунків. У зв'язку з цим у вирішенні спорів, пов'язаних зі сплатою акциз­ного збору із оборотів з реалізації нафтопродуктів, слід у кожно­му конкретному випадку з'ясувати умови, на яких здійснюва­лась переробка і реалізація нафтопереробними підприємствами нафтопродуктів, виготовлених з давальницької сировини, у то­му числі умови переходу права власності на нафтопродукти, роз­рахунків за реалізовані нафтопродукти тощо.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

143.3 25 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акциз­ний збір» від 22.03.2001 № 2324-ПІ, якому не надано зворотної си­ли. Отже, з моменту набрання чинності цим Законом у вирішенні спорів, пов'язаних зі сплатою акцизного збору із оборотів з ре­алізації нафтопродуктів, виготовлених нафтопереробними підприємствами з давальницької сировини, що відбулися після 24.04.2001 p., слід враховувати таке. Відповідно до Закону пункт «а» статті 2 Декрету викладено у новій редакції, за якою платника­ми акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, а та­кож їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) — виробни­ки підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановле­но ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

184

144.Водночас у новій редакції викладено пункт «а»
статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р.
№ 18-92 «Про акцизний збір», згідно з якою об'єктом опо­
даткування є обороти з реалізації вироблених в Україні
підакцизних товарів (продукції), у тому числі з давальниць­
кої сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари
(продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів
(продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги
відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовле­
них з давальницької сировини.

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 •«Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

145.Умовою відвантаження виробником (переробником)
готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, йо­
го власнику або за його дорученням іншій особі є докумен­
тальне підтвердження банківської установи про перерахуван­
ня відповідної суми акцизного збору на розрахунковий раху­
нок виробника (переробника).

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

146.Законом України від 13.12.2001 р. «Про внесення змін
до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»
статтю 1 Декрету доповнено абзацами, у яких наводиться виз­
начення понять «давальницька сировина» і «давальницькі

умови».

[Інформаційний лист від 23.04.2001 р. № 01-8/482 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір»].

147.Відповідно до гш. «д» п. 13 Інструкції про порядок об­
числення і сплати податку на додану вартість отримані пози­
вачем дотації з бюджету як відшкодування понесених ним
збитків не можуть вважатися об'єктом оподаткування. Також
згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»
бюджетні дотації теж не підлягають оподаткуванню.

[Лист від 05.05.2001 р. № 02-8/5-341/734].

148.Операції із застосуванням векселів не підлягають опо­
даткуванню на підставі пп. 11.11 ст. 11 Закону України «Про

185

податок на додану вартість», оскільки передача позивачу век­селя є оплатою третьою особою орендних платежів за дору­ченням фізичних осіб за безстрокове користування квартира­ми як їх постійного проживання і не може бути об'єктом опо­даткування ПДВ.

[Лист від 05.05.2001р. № 02-8/5-341/734].

149.Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Зако­
ну України «Про податок на додану вартість» підставою
для включення до складу податкового кредиту суми подат­
ку на додану вартість, сплаченої у зв'язку з придбанням то­
варів (робіт, послуг), є подання покупцем заяви до подат­
кового органу лише у разі порушення продавцем порядку
виписування податкової накладної на вимогу покупця.
Право ж на складання податкових накладних відповідно до
підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону надається ви­
ключно особам, зареєстрованим як платники податку у пе­
редбаченому Законом порядку. Отже, подання покупцем
відповідної заяви у наведеному випадку не може бути
підставою для включення суми податку на додану вартість
до складу податкового кредиту.

[п.2.3 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

150.За несвоєчасну сплату збору до Державного інно­
ваційного фонду пеня не стягується.

[п.4 Листа від 11.06.2001 р. № 01-8/677 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

151.Рішення податкового органу про донарахування при­
буткового податку визнано недійсним, оскільки суб'єкт
підприємницької діяльності — фізична особа, який придбав
спеціальний торговий патент, звільняється від сплати прибут­
кового податку.

[п.5 Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

152.Дія Закону України «Про патентування деяких видів
    продолжение


--PAGE_BREAK--підприємницької діяльності» не поширюється на торговельну
діяльність підприємств і організацій споживчої кооперації, тому

186

рішення податкового органу про застосування до підприємства фінансових санкцій за здійснення торговельної діяльності без па­тенту визнано недійсним.

[п.6 Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

153.Платник податку не припустився порушень податково­
го законодавства, оскільки отримані ним за договором позики
кошти не включаються до валового доходу і не підлягають опо­
даткуванню податком на прибуток.

[п.7Листа від 24.07.2001 р. № 01-8/824 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів дер­жавних та інших органів»].

154.Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів Ук­
раїни від 26.12.92 р. № 18-92 «Про акцизний збір» податковим
агентом вважається уповноважений державний орган, що
здійснює продаж підакцизних товарів, вилучених з вільного
обігу або конфіскованих у випадках, передбачених законодав­
ством. Статтею 6 Декрету передбачено, що податковий агент
не є платником акцизного збору, але є особою, уповноваженою
законодавством нараховувати, стягувати акцизний збір з його
платників та вносити його до бюджету. Оскільки Законами
України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконав­
че провадження» органам державної виконавчої служби таких
повноважень не надано, вони не є податковими агентами у ро­
зумінні статті 1 Декрету.

[п.1.1 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

155.Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткуван­
ня є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми
скоригованого валового доходу звітного періоду на суму вало­
вих витрат платника податку та суму амортизаційних відраху­
вань. Згідно з пунктом 4.1 статті 4 цього Закону валовий дохід
— це загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного
періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як
на території України, її континентальному шельфі, виключній

187

(морській) економічній зоні, так і за її межами. Визначення терміну «доходи» містить пункт 4 Положення (стандарту) бух­галтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвер­дженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87, відповідно до якого доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зо­бов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Власним капіталом згідно з названим Положенням є частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зо­бов'язань. Статтею 374 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне уп­равління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а пози­чальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. У резуль­таті отримання позики зобов'язання зростають на суму, що дорівнює сумі позики, тобто сума власного капіталу позичаль­ника не зростає. Отже, сам факт отримання грошових коштів за договором позики не може свідчити про отримання доходу, оскільки таке джерело надходження коштів має своїм наслідком виникнення боргового зобов'язання.

[п.1.2 Листа від 29.08.2001 р. ЛС° 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

156.Відповідно до пункту 18 частини першої статті 14 Зако­
ну України «Про систему оподаткування» збір до Державного
інноваційного фонду належить до загальнодержавних податків
і зборів (обов'язкових платежів). Водночас законодавством не
визначено періоди і строки сплати цього збору. Отже, вимоги
щодо сплати платником податку пені за порушення строків
сплати збору до Державного інноваційного фонду не можуть
вважатися такими, що грунтуються на законі.

[п.1.3 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

157.Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону Ук­
раїни «Про податок на додану вартість» суми податку, що
підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,

188

визначаються як різниця між загальною сумою податкових зо­бов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податково­го кредиту звітного періоду. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону у разі коли на момент пе­ревірки платника податку органом державної податкової служ­би суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відпо­відальність у вигляді встановлених законом фінансових санкцій, нарахованих на непідтверджену суму податкового кредиту. Водночас Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить застосування фінансових санкцій у за­лежність від факту отримання платником податку суми бюд­жетного відшкодування.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[п.1.4 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

158.Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про регулю­
вання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­
економічної діяльності» органам державної податкової служби
України надано право стягувати у безспірному порядку з
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України пеню за по­
рушення ними строків ввезення товарів (виконання робіт, на­
дання послуг), що імпортуються за бартерним договором.

[п.1.5 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

159.Підставою для застосування органом державної подат­
кової служби фінансових санкцій є сам факт порушення плат­
ником податку законодавства про оподаткування, незалежно
від того, у результаті якої перевірки — основної чи додаткової
— встановлено таке порушення.

[п.1.6 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

160.Відповідно до підпункту 1.3 пункту 1 Порядку скла­
дання декларації про прибуток підприємства, затвердженого
наказом Державної податкової адміністрації України від

189

08.07.97 p. № 214, декларація про прибуток підприємств скла­дається платниками податку. Підпунктом 1.4 пункту 1 цього Порядку встановлено, що у декларації не повинно бути ніяких підчисток, помарок, непомітних виправлень. Виправлення по­милок у декларації проводиться з дотриманням Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88. її То ж до органів державної податкової служби, то вони згідно із статтею 10 Закону України «Про дер­жавну податкову службу в Україні» здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, прово­дять перевірки фактів приховування і заниження сум податків і інших платежів і забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Зако­ном та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства.

[п.1.7 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

161.Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону
України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу
валових витрат включаються суми коштів, внесених до страхо­
вих резервів у порядку, передбаченому статтею 12 Закону. З
підпункту 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону вбачається, що
створення страхового резерву за рахунок збільшення валових
витрат здійснюється банками самостійно у розмірі, достатньо­
му для повного покриття ризиків неповернення основного бор­
гу за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними
нестандартними за методикою, яка встановлюється Національ­
ним банком України. Відповідну методику визначено Положен­
ням про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями
банків, затвердженим постановою Правління Національного
банку України від 06.07.2000 р. № 279.

[п.1.8 Листа від 29.08.2001 р. 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

162.Дія підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України
«Про оподаткування прибутку підприємств» поширюється на

190

будь-яку іноземну валюту або заборгованість в іноземній ва­люті, що перебуває на обліку платника податку на кінець звітного періоду.

[п.1.10 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

163.Відповідно до статті 6 Указу Президента України від
28.06.99 № 746/99 «Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт
малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є
платником, зокрема, податку на прибуток підприємств. Отже,
пункт 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибут­
ку підприємств» застосовується до правовідносин, що виникли
у звітному (податковому) кварталі після переходу платника
єдиного податку на загальну систему оподаткування.

[п.1.11 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

164.Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд­
жетами та державними цільовими фондами» податковий борг
(недоїмка) — це податкове зобов'язання (з урахуванням
штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником по­
датків або встановлене судом, але не сплачене у встановлений
строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового
зобов'язання. Податкове зобов'язання, згідно з пунктом 1.2
статті 1 названого Закону, — це зобов'язання платника по­
датків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів
відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим
Законом або іншими законами України. Відповідно до
підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про поря­
док погашення зобов'язань платників податків перед бюдже­
тами та державними цільовими фондами» органами, уповно­
важеними здійснювати заходи з погашення податкового боргу
(органами стягнення), є виключно податкові органи, а також
державні виконавці у межах їх компетенції.

[п.1.12 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

191

165.Коригування нормативів відрахувань від прибутково­
го податку з громадян до бюджетів не віднесено до компе­
тенції господарського суду.

[п.1.13 Листа від 29.08.2001 р № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

166.Статтею 36 Закону України «Про Державний бюд­
жет на 2001 рік» передбачено, що положення статей 1, 6 та
частин другої і третьої статті 35 цього Закону застосовують­
ся при складанні, затвердженні і виконанні бюджету Авто­
номної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Відповідно
до пункту 3 статті 61 Закону України «Про місцеве самовря­
дування в Україні» складання і виконання районних І облас­
них бюджетів здійснюється відповідними державними
адміністраціями згідно з цим Законом та законом про бюд­
жетну систему.

[п.2 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

167.Обов'язок щодо сплати земельного податку у осіб, до
яких перейшло право на будівлі чи споруди, виникає з момен­
ту набуття цими особами названого права.

[п.2 Оглядового листа від 16.11.2001 р. № 01-8/1228 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зе­мельного законодавства»].

168.Встановлена законом пільга за земельним податком
поширюється на суб'єктів господарювання незалежно від їх
організаційно-правової форми та форми власності

[п.З Оглядового листа від 16.11.2001р. № 01-8/1228 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зе­мельного законодавства»].

169.Відсутність обов'язкових реквізитів податкової на­
кладної позбавляє покупця права на податковий кредит.

[п.1 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

170.Операції з перевезення залізницею експортних ван­
тажів між внутрішньою митницею і митницею на кордоні,
тобто без перетину державного кордону України, підляга-

192

ють оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

[п.2 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

171.Операції з передачі основних фондів як внесків до ста­
тутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні пра­
ва не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

[п.З Оглядового листа від 23.11.2001р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

172.Відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, по­
требує письмового узгодження з податковим органом.

[п.4 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

173.Наявність переплати податку не звільняє суб'єкта
підприємницької діяльності від відповідальності за порушен­
    продолжение


--PAGE_BREAK--ня законодавства про податки.

[п.5 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

174.Платниками податку з власників транспортних засобів
та інших самохідних машин і механізмів є особи, у власності
яких є такі засоби.

[п.6 Оглядового листа від 23.11.2001 р. № 01-8/1271 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зако­нодавства про податки»].

175.Курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку
кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту
України, обґрунтовано віднесено платником податку на при­
буток до складу валових витрат.

[п.5 Оглядового листа від 27.11.2001р. № 01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

176.Відповідно до підпункту 18.1.1 пункту 18.1 статті 18 За­
кону України «Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
(далі — Закон) списанню з платників податків підлягає податко-

193

вий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чин­ності цією статтею (21.02.2001 p.). Згідно із підпунктом 18.1.2 пункту 18.1 статті 18 Закону податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений на певних умовах. Перелік по­датків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється списання та розстрочення заборгованості згідно зі статтею 18 Закону, визначено у статтях 14 та 15 Закону України «Про сис­тему оподаткування», і він є вичерпним. Станом на 31 грудня 1999 року відрахування на дорожні роботи мали статус обов'яз­кових неподаткових платежів і у перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у статті 18 Закону, не входили. З огляду на викладене застосування до заборгованості з відрахувань на дорожні роботи норм Закону є безпідставним. Заборгованість з відрахувань на дорожні роботи підлягає спи­санню або реструктуризації тільки у випадках, передбачених за­конодавством, а саме: відповідно до Закону України «Про дер­жавну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії», Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків — підприємств тракторобудування та комбайнобудуван­ня», Закону України «Про списання заборгованості відкритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ», Закону України «Про спи­сання податкової заборгованості підприємств водного транс­порту, що виникла у зв'язку з обмеженням судноплавства по Дунаю», Закону України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної про­мисловості Чернівецької області».

[Інформаційний лист від 25.01.2002 р. № 01-8/95 «Про деякі пи­тання, пов'язані зі списанням та розстроченням заборгованості з відрахувань на дорожні роботи»].

177. За змістом статей 3, 5 та 6 Закону України «Про пода­ток на додану вартість» операції з продажу майна банкрута відносяться до об'єкта оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Отже, у разі проведення операцій з про­дажу майна банкрута ліквідатор є платником податку на дода-

194

ну вартість у порядку, передбаченому Законом України «Про по­даток на додану вартість».

[п 2 Інформаційного листа від 12.02.2002 р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

178.Відповідно до статті 31 Закону України «Про відновлен­
ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на
задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією
статтею. Вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів) задовольняються у третю чергу. Отже, податок на до­
дану вартість за операціями з продажу майна банкрута повинен
сплачуватись до бюджету лише після задоволення вимог креди­
торів першої та другої черг, визначених статтею 31 Закону, а не у
строк, встановлений підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону
України «Про податок на додану вартість».

[п.З Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякг питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

179.Відповідно до частини 14 статті 21 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнан­
ня його банкрутом» розрахунки з кредиторами у процедурі са­
нації проводяться боржником відповідно до реєстру вимог
кредиторів, починаючи з дня затвердження господарським су­
дом звіту керуючого санацією у порядку черговості, передба­
ченому статтею 31 цього Закону. Отже, у разі продажу майна
    продолжение

--PAGE_BREAK--боржника у процедурі санації сплата сум податку на додану
вартість за цими операціями провадиться до бюджету лише
після задоволення вимог кредиторів першої та другої черг.

[п.4 Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

180.Що слід вважати «недоплатою» у розумінні підпункту
17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок пога­
шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер­
жавними цільовими фондами». З огляду на приписи підпункту
17.1.3 пункту 17.1 статті 17 названого Закону недоплатою у ро­
зумінні цього підпункту є сума податкового зобов'язання, яку
контролюючий орган донараховує самостійно. Слід враховува­
ти, що штрафні санкції застосовуються у розмірі п'яти відсотків
від суми недоплати за кожний з податкових періодів, встановле­
них для сплати податку, збору (обов'язкового платежу), почина-

195

ючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податкового повідомлення від контролюючого орга­ну, але не більше двадцяти п'яти відсотків названої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наявність переплати податку не звільняє суб'єкта під­приємницької діяльності від відповідальності за порушення за­конодавства про податки, оскільки закон пов'язує застосування штрафних санкцій до платника податку з виявленням факту по­рушення законодавства про податки. Штрафні санкції не засто­совуються у разі, коли платник податку до початку перевірки ор­ганом державної податкової служби самостійно виявив пору­шення в обчисленні податку, письмово повідомив про це подат­ковий орган і здійснив відповідні розрахунки з бюджетом.

[п.2.2 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інфор­маційних листів»].

181. Згідно з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону Ук­раїни «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 17.02.2000 № 1461-ІП) фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» — «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забез­печення», є об'єктом оподаткування за ставкою 100 відсотків. От­же, у разі несплати такого збору у встановлений строк відповідні кошти є податковим боргом (недоїмкою), здійснювати заходи з погашення якого згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 За­кону України «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ма­ють право лише податкові органи. Що ж до права органів Пенсійного фонду звертатися до господарського суду з позовами про стягнення заборгованості за названими витратами, яка виник­ла до набрання чинності Законом України від 17.02.2000 № 1461-ІП, тобто до 15.03.2000, коли такі витрати не мали статусу об'єкта оподаткування, то відповідне питання повинно вирішуватись з урахуванням приписів частини другої статті 1 ГПК.

[п.2.4 Інформаційного листа від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інфор­маційних листів»].

196

182.Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону
України «Про податок на додану вартість» податкова накладна
складається у момент виникнення податкових зобов'язань про­
давця у двох примірниках, є звітним податковим документом і
одночасно розрахунковим документом. Підпунктом 7.2.1 пункту
7.2 цієї статті визначено, що податкова накладна повинна місти­
ти, зокрема, порядковий номер і місце розташування юридичної
особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрова­
ної як платник податку на додану вартість. Відсутність цих
реквізитів позбавляє покупця права на включення до податково­
го кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на
підставі такої накладної, оскільки вона не відповідає вимогам
Закону. Водночас слід мати на увазі, що згідно з підпунктом 7.2.6
пункту 7.2 статті 7 Закону у разі порушення продавцем порядку
виписування податкової накладної покупець має право зверну­
тися до кінця поточного податкового періоду з відповідною за­
явою до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До за­
яви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових до­
кументів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг).
Своєчасно подана заява є підставою для включення до податко­
вого кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв'яз­
ку з придбанням товарів (робіт, послуг).

[п. 11нформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

183.Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Зако­
ну України «Про податок на додану вартість» право на нараху­
вання податку на додану вартість та складання податкових на­
кладних надається виключно особам, зареєстрованим як плат­
ники податку у передбаченому Законом порядку. Отже, подат­
кові накладні, що видані не зареєстрованою у податковому ор­
гані особою, не надають покупцеві права віднести відповідні
суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

[п.2 Інформаційного листа від 14.02.2002 p. Ns01 -8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

184.Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Зако­
    продолжение

--PAGE_BREAK--ну України «Про податок на додану вартість» не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по

197

сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — ак­том прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника по­датку органом державної податкової служби суми податку, по­передньо включені до складу податкового кредиту, залиша­ються не підтвердженими зазначеними у цьому підпункті до­кументами, платник податку несе відповідальність у вигляді встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахова­них на цю суму податкового кредиту. Включення до податко­вої декларації суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, без належного підтвердження є за­вищенням такого відшкодування і відповідно заниженням по­даткового зобов'язання платника податку. Оскільки у таких випадках відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державни­ми цільовими фондами» податковий орган самостійно визна­чає суму податкового зобов'язання, до платника податку за­стосовуються штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 цього Закону.

[п.З Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

185. Стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, і підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті вста­новлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'яз­ку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону у разі коли за ре­зультатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику подат­ку з Державного бюджету України протягом місяця, наступно­го після подачі декларації. Підставою для отримання відшко-

198

дування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Згідно з пунктом 3.4 Порядку заповнення та подання податко­вої декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від

р. № 166 (у редакції наказу Державної податкової
адміністрації України від 18.04.2001 р. № 170), платник подат­
ку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку
зазначає у декларації. Дані, наведені у декларації, мають
відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним
книг податкового обліку. Відповідно до статті 11 Закону Ук­
раїни «Про державну податкову службу в Україні» органи дер­
жавної податкової служби здійснюють, зокрема, перевірку
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій. Згідно з
наказом Державної податкової адміністрації України від

р. № 139 «Про посилення контролю за проведенням
установленого порядку відшкодування податку на додану
вартість» відшкодування податку на додану вартість у сумі
більше 10000 гривень проводиться після документальної пе­
ревірки платника та зустрічних перевірок його основних по­
стачальників, за наявності дозволу на відшкодування вище­
стоящого податкового органу. З огляду на викладене, обов'яз­
ковість проведення зустрічних перевірок визначається подат­
ковими органами самостійно. Проте призначення податковим
органом проведення такої перевірки не може подовжити виз­
начений Законом місячний термін відшкодування з Держав­
ного бюджету України податку на додану вартість (з цього
приводу див. пункт 4 оглядового листа Вищого арбітражного
суду України від 07.02.2000 № 01-8/48).

[п.4 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

186. Згідно з абзацом першим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, та­ка сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Держав­ного бюджету України протягом місяця, наступного після по­дачі декларації. Отже, за загальним правилом перебіг строку відшкодування податку на додану вартість розпочинається з

199

першого числа місяця, наступного після подачі платником по­датку декларації, відповідно до вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державни­ми цільовими фондами». Слід мати на увазі, що згідно з абза­цом шостим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які брали участь в економічному експерименті, що проводився з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за будь-якими операціями з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), мала від'ємне значен­ня, така сума підлягала відшкодуванню з Державного бюдже­ту України платнику податку протягом місяця, що наступав після подання податкової декларації. Таким чином, для підприємств гірничо-металургійного комплексу, що були включені до Переліку підприємств, які брали участь в еко­номічному експерименті, затвердженому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики, перебіг строку відшкодування податку на додану вартість за податковими періодами з 1 лип­ня 1999 року до 1 січня 2002 року розпочинався з дня, наступ­ного після подання декларації платником податку.

[п.5 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

187. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми, що не відшко­довані платнику податку протягом місяця, наступного після по­дачі декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На су­му бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку Ук­раїни, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Порядок відшкодування подат­ку на додану вартість затверджено наказом Державної податко­вої адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.97 р. № 209/72 (у редакції нака­зу Державної податкової адміністрації України та Державного

200

казначейства України від 21.05.2001 № 200/86). Відповідно до пунктів 6.3 — 6.5 цього Порядку податкові органи в особовому рахунку платника податку за прострочення терміну відшкоду­вання податку на додану вартість нараховують проценти (на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення), які за заявою платни­ка податку можуть бути перераховані на його розрахунковий рахунок або направлені на погашення податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Затверджена названим Порядком форма висновку про суми відшкодування податку на додану вартість містить вказівки про відшкодування з бюджету загаль­ної суми відшкодування, у тому числі процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

[п.6 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

188.Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону Ук­
раїни «Про податок на додану вартість» платник податку має
право у будь-який момент після виникнення бюджетної забор­
гованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів
бюджету. Отже, за змістом цієї норми Закону платник податків
не позбавлений права звертатися до суду з позовами про стяг­
нення відсотків за бюджетною заборгованістю у зв'язку з не­
своєчасним відшкодуванням суми податку на додану вартість.
Закон не передбачає можливості стягнення бюджетної забор­
гованості з урахуванням індексу інфляції. Що ж до цивільно-
правових норм, то згідно із статтею 2 Цивільного кодексу Ук­
раїни вони не застосовуються до податкових і бюджетних
відносин. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до части­
ни третьої статті 13 Закону України «Про державну податкову
службу в Україні» збитки, завдані неправомірними діями поса­
дових осіб органів державної податкової служби, підлягають
відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

[п.7 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

189.Відповідно до вимог підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті З
Закону України «Про податок на додану вартість» не є

201

об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юри­дичної особи для формування її цілісного майнового комплек­су в обмін на її корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакциз­них товарів). Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємством з іно­земними інвестиціями є підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законо­давства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Статтею 3 названого Закону передбачено можливість здійснення іноземних інвестицій у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юри­дичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Згідно із статтею 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції підлягають дер­жавній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Отже, якщо іноземним інвестором внесено іноземну інвестицію в обсязі статутного фонду підприємства, така операція з передачі основних фондів як внесків до статут­ного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

[п.9 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

190. Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» бартер (товарний обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та пога­шення взаємної заборгованості, в результаті яких не передба­чається зарахування коштів на рахунки продавця для компен­сації вартості таких товарів (робіт, послуг). За змістом статті 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні па­пери можуть бути використані для здійснення розрахунків. Згідно зі статтею 21 цього Закону вексель — це цінний папір,

202

який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей влас­нику векселя (векселедержателю). Відповідно до пункту 13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в націо­нальній валюті, затвердженої постановою Правління Націо­нального банку України від 29.03.2001 № 135, у здійсненні роз­рахунків може застосовуватись, зокрема, вексельна форма ос­танніх. З огляду на викладене, операція з передачі споживачем векселя за спожиту електроенергію (тобто коли вексель є роз­рахунковим документом, а не товаром) не є бартерною і не опо­датковується податком на додану вартість.

[п.10 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

191. Згідно з приписами статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у ре­дакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від ре­алізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акциз­ного збору. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку на додану вартість та складання подат­кових накладних надається виключно особам, зареєстрова­ним як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає спла­ти податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначе­но Законом, порядку, втрачають право на нарахування подат­ку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється та­кож на підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати податку.

[п.11 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

203

192. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у ре­дакції Указу Президента України від 28.06.99 № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єди­ний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від ре­алізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акциз­ного збору. Отже, Указ передбачає звільнення суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість лише з операцій, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), тому податок на додану вартість з операцій щодо вве­зення (пересилання) товарів на митну територію України спла­чується такими суб'єктами підприємницької діяльності на за­гальних підставах відповідно до чинного законодавства.

[п. 12 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

    продолжение

--PAGE_BREAK--8. ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.Відповідно до статті 11 Закону України «Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності» Антимонопольний комітет Ук­
раїни має право давати підприємцям обов'язкові для виконан­
ня розпорядження про припинення порушень антимонополь-
ного законодавства та про відновлення початкового стану, про
примусовий поділ монопольних утворень, припинення непра­
вомірних угод між підприємцями.

[п.1 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

2.Антимонопольному комітету України надане також право да­
вати органам управління обов'язкові для виконання розпоряджен­
ня про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів,
про припинення порушень і укладених ними угод, що суперечать
антимонопольному законодавству.

[п.1 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

3.Антимонопольний комітет України утворює територіальні
управління, повноваження яких визначаються цим Комітетом у
межах його компетенції (стаття 9 Закону України «Про обме­
ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­
ренції у підприємницькій діяльності»). Отже, Антимонополь­
ний комітет України має право делегувати свої права щодо дачі
підприємцям та органам управління обов'язкових для виконан­
ня розпоряджень, передбачених абзацами 3 та 4 статті 11 Закону
України «Про обмеження монополізму та недопущення недоб­
росовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

[п.1 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

4.Розпорядження Антимонопольного комітету України і йо­
го територіальних управлінь підлягають виконанню у передба­
чені цими розпорядженнями строки (стаття 25 Закону України
«Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності»). Якщо підприємець

205

ухиляється від виконання такого розпорядження, Антимоно-польний комітет України або його територіальне управління, яке має відповідне повноваження Комітету і статус юридичної особи, має право на загальних підставах звернутися до арбітраж­ного суду з позовом про примусове усунення порушень антимо-нопольного законодавства.

[п.2 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

5.Антимонопольному комітету України або його тери­
торіальному управлінню надане право звернення до арбітраж­
ного суду з позовами тільки до підприємця, а не до органу уп­
равління, який не виконує їх розпорядження про скасування
або зміну прийнятих ним неправомірних актів, про припинен­
ня порушень і укладених ним угод, що суперечать антимоно-
польному законодавству (абзац 8 статті 11 Закону України
«Про обмеження монополізму та недопущення недобро­
совісної конкуренції у підприємницькій діяльності»).

[п2 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

6.У разі порушення суб'єктом підприємницької діяльності
— юридичною особою статей 4, 5 і 7 Закону України «Про об­
меження монополізму та недопущення недобросовісної кон­
куренції у підприємницькій діяльності» незаконно одержаний
ним прибуток підлягає стягненню до державного бюджету.
Відповідно до статей 11 та 21 Закону таке стягнення здійснює
арбітражний суд за позовом Антимонопольного комітету Ук­
раїни або його територіального управління.

[п.З Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

1. У випадках, передбачених статтею 19 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Антимо-нопольний комітет України або його територіальне уп­равління, якому надані такі повноваження, приймають розпо­рядження про накладання на підприємців штрафів (абз. 7 ст. 11 Закону). З дня одержання такого розпорядження підприємці

206

зобов'язані у 30-денний строк сплатити накладений на них штраф, а у разі відмови від сплати штрафу його стягують у безспірному порядку (стаття 25 Закону). Таким чином, позови про стягнення штрафів, встановлених статтею 19 Закону, не підлягають вирішенню арбітражним судом.

[п.4 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 •«Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності»].

8.Відповідно до статті 24 Закону України «Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності» у випадках незгоди з розпоряд­
женням Антимонопольного комітету України і його тери­
торіальних управлінь, підприємці, органи влади і управління
та інші заінтересовані особи мають право звернутися до
арбітражного суду із заявою про скасування чи зміну повністю
або частково розпорядження Антимонопольного комітету Ук­
раїни і його територіальних управлінь. Оскільки цією статтею
Закону не зроблено винятку щодо розпорядження про накла­
дання штрафів, встановлених статтею 19 Закону, підприємці
мають право звернутися до арбітражного суду із заявою про
скасування чи зміну такого розпорядження в порядку, перед­
баченому Арбітражним процесуальним кодексом України.

[п.5 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності»].

9.Неправомірні розпорядження Антимонопольного
комітету України або його територіальних управлінь можуть
заподіяти збитки. Такі збитки відшкодовуються за рахунок
державного бюджету незалежно від вини конкретних посадо­
вих осіб Антимонопольного комітету України і його тери­
торіальних управлінь (пункт 3 статті 24 Закону України «Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності»).

[п.6 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності»].

207

10. Антимонопольним комітетом у судовому порядку та­кож відшкодовуються в повному обсязі збитки, заподіяні роз­голошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю (абз. 4 ст. 13 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»). У випадку відхилення претензії про відшкоду­вання заподіяних збитків заінтересована особа має право на загальних підставах звернутися до арбітражного суду з відповідним позовом до Антимонопольного комітету України або його територіального управління.

[п.6 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

1. Зловживання монопольним становищем та недобро­совісна конкуренція (статті 4 та 7 Закону України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності») можуть заподіяти збит­ки іншим господарюючим суб'єктам. Такі збитки підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб відповідно до норм цивільного законодавства України, тобто глави 40 Цивільного кодексу України (стаття 22 Закону).

(п.7 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

8. Чинне законодавство України, зокрема, пункт 1 статті 3 і пункт 1 статті 5 Закону України «Про підприємства в Україні» та частина перша статті 4 Закону України «Про господарські това­риства» передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лис­топада 1994 року № 765 «Про запровадження механізму за­побігання монополізації товарних ринків», а щодо господарських товариств — Положенням про холдінгові компанії, що створю­ються у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 1994 року № 224.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

208

і

9.Рішення про створення об'єднання потребує згоди Анти-
монопольного комітету України в усіх випадках. Порядок роз­
гляду заяв на одержання згоди визначається нормативними
актами Антимонопольного комітету України.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

10.У разі відмови Антимонопольного комітету України у
наданні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта
підприємницької діяльності засновник останнього, який є
юридичною особою, вправі звернутися до арбітражного суду із
заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпо­
рядження) Антимонопольного комітету України.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

11.За відсутності згоди Антимонопольного комітету України
чи його органу на створення, реорганізацію чи ліквідацію суб'єкта
підприємницької діяльності відповідно до Положення про кон­
троль за економічною концентрацією, затвердженого розпоряд­
женням Антимонопольного комітету України від 25.05.98 р.
№ 134-р (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету
України від 18.02.2000 № 31-р), акт державної реєстрації суб'єкта
підприємницької діяльності або рішення про його реорганізацію
чи ліквідацію повинне визнаватися недійсним.

[п.19 Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

12.Згідно з пунктом 3 статті 25 Закону України «Про обме­
ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­
ренції у підприємницькій діяльності» (в редакції Закону Ук­
раїни від 18.11.97) у разі відмови підприємця від сплати штра­
фу та пені стягнення проводиться за рішенням суду
(арбітражного суду) за позовом Антимонопольного комітету
України чи його територіального відділення. Що ж до роз­
поділу коштів, стягнутих'до Державного бюджету та цільово­
го позабюджетного фонду розвитку та захисту конкуренції, то
він повинен здійснюватись не арбітражним судом, а антимо-
нопольними органами відповідно до вимог названого Закону,

    продолжение
--PAGE_BREAK--14 2-304

209

а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.94 № 264 та інших підзаконних актів.

[п. 12 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

13. Визнання недійсними рішень Антимонопольного коміте­ту України чи його територіальних відділень і скасування по­станов цих органів тягнуть за собою аналогічні наслідки. У разі пропуску заявником з поважних причин тридцятиденного строку, встановленого статтею 24 Закону України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності» для звернення до арбітражного суду з заявою про скасування чи зміну повністю або частково рішення названих органів, арбітражний суд вправі поновити цей строк, як і будь-який інший процесуальний строк.

[п.5 Листа від 31.03.99р. № 01-8/141 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

13.Стаття 19 Закону України «Про обмеження моно­
полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності» не ставить обов'язок суб'єкта
підприємницької діяльності сплатити штраф за порушення
антимонопольного законодавства у залежність від фінансово­
го стану платника. Стаття 205 Цивільного кодексу України на­
дає суду право зменшувати розмір неустойки (пені, штрафу)
лише у випадках порушення суб'єктом підприємницької
діяльності зобов'язань за цивільно-правовими угодами. Тому
арбітражному суду слід керуватись вимогами антимонополь­
ного законодавства.

[п.6 Листа від 31.03.99р. № 01-8/141 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

14.Відповідно до статті 31 Закону України «Про забезпечення
санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» систе­
му державної санітарно-епідеміологічної служби становлять, зок­
рема, органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного
профілю Міністерства охорони здоров'я України. Пунктом 4 По­
ложення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Ук­
раїні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
22.06.99 № 1109, обласні санітарно-епідеміологічні станції відне­
сено до системи державної санітарно-епідеміологічної служби. На

210

установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України покладаються функції спеціально уповноважених відповідних адміністративно-територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Отже, обласні санітарно-епідеміологічні станції можуть бути суб'єктами відповідальності, передбаченої статтею 6 Закону України «Про обмеження моно­полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

[п.3Листа від30.12.99р. № 01-8/612 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

15.Монопольним визнається становище суб'єкта господарю­
вання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %.

[п.7 Листа від 10.03.2000р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

16.Укладення угоди, що призвела до встановлення моно­
польних тарифів на оплату послуг щодо реєстрації прав влас­
ності на іменні цінні папери акціонерних товариств, визнано
антиконкурентними узгодженими діями, відповідальність за
вчинення яких передбачена Законом України «Про обмежен­
ня монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції
у підприємницькій діяльності».

[п.3.1 Оглядового листа від 04.12.2000 р. № 01-8/719 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

17.Несвоєчасне подання суб'єктом господарювання на ви­
могу державного уповноваженого Антимонопольного коміте­
ту України передбаченої законом інформації є порушенням
антимонопольного законодавства і тягне за собою застосуван­
ня штрафних санкцій.

[п.1 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь­ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

18.Передбачений частиною першою статті 303 Кодексу
України про адміністративні правопорушення тримісячний
строк не підлягає застосуванню до правовідносин, пов'яза-

W'2-зм211

них зі стягненням штрафних санкцій з суб'єктів господарю­вання — юридичних осіб за порушення ними антимонополь-ного законодавства.

[п.2 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

19.Суб'єкт господарювання, частка якого на ринку
відповідного товару перевищує 35 відсотків, визнається та­
ким, що займає монопольне становище.

[п.З Оглядового листа від 17.04.2001 р. 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

20.Нав'язування суб'єктом господарювання — моно­
полістом таких умов договору, які ставлять контрагентів в
нерівне становище, а також його часткова або повна відмова
від надання послуг за відсутності альтернативних можливо­
стей, що призводить до створення дефіциту на ринку, роз­
глядаються як зловживання монопольним становищем.

[п.4 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

21.Факт нав'язування суб'єктом господарювання товару,
не потрібного контрагенту, повинен бути доведений антимо-
нопольним органом.

[п.5 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

22.Група суб'єктів господарювання, хоча б один з яких
здійснює контроль над іншими, вважається єдиним суб'єктом
господарювання, який визнається таким, що займає моно­
польне становище у разі, якщо його частка на ринку
відповідного товару перевищує 35 відсотків.

[п.6 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

212

    продолжение

--PAGE_BREAK--9. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

1. Частина друга статті 205 Цивільного кодексу України не вміщує посилання на майновий стан сторін як на підставу зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сто­рони, винної у порушенні зобов'язань.

[п.3.9.2 Роз'яснення від 25.02.92р. № 01-6/244 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу Ук­раїни»].

1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником він на вимогу кредитора зобов'язаний відшкодува­ти кредиторові завдані цим збитки, а також сплатити встанов­лену законом або договором неустойку (штраф, пеню).

[п.1 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

3.Майнова відповідальність відповідно до статті 209
Цивільного кодексу України покладається на боржника лише
при наявності його вини у невиконанні чи неналежному вико­
нанні зобов'язання, крім випадків, коли чинним законодавст­
вом або договором прямо передбачена відповідальність неза­
лежно від вини. Вирішуючи спори, пов'язані з невиконанням
або неналежним виконанням зобов'язань, арбітражні суди по­
винні послідовно застосовувати принцип вини.

[п.2 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

4.Оскільки відповідно до статті 209 Цивільного кодексу
України відсутність вини доводиться стороною, яка порушила
зобов'язання, арбітражні суди повинні виходити з того, що
відповідач у випадку невизнання позову з мотиву відсутності
вини зобов'язаний довести свої заперечення. Якщо подані сто­
ронами докази є недостатніми, арбітражний суд зобов'язаний
витребувати від сторін, інших підприємств, установ і ор­
ганізацій, незалежно від їх участі у справі, документи і ма­
теріали, які необхідні для правильного вирішення спору.

[п.З Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

5.У разі визнання арбітражним судом недоведеним факту
невиконання або неналежного виконання зобов'язання відпо­
відач звільняється від майнової відповідальності не на підставі

213

статті 209 Цивільного кодексу України, а тому, що позивач не довів факт порушення боржником зобов'язання. Відповідач звільняється від відповідальності на підставі статті 209 Цивільного кодексу України тільки тоді, коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання мало місце, але він довів відсутність у цьому своєї вини.

[п.4 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

6.Чинне законодавство надає арбітражному суду право
зменшувати розмір відповідальності боржника якщо невико­
нання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини
обох сторін, або кредитор навмисно або з необережності спри­
яв збільшенню розміру збитків, а також не вжив заходів до їх
зменшення (стаття 211 Цивільного кодексу України). Крім то­
го, відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України і
пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу Ук­
раїни арбітражний суд має право у виняткових випадках змен­
шувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стяг­
ненню з сторони, що порушила зобов'язання. Таким чином,
стаття 209 Цивільного кодексу України не наділяє арбітраж­
ний суд правом зменшення розміру відповідальності боржни­
ка, а стаття 205 Цивільного кодексу України і пункт 3 статті 83
Арбітражного процесуального кодексу України не є підстава­
ми для зменшення розміру збитків, що завдані неналежним
виконанням зобов'язання.

[п.5 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

7.Вирішуючи питання про відшкодування боржником
збитків, завданих невиконанням зобов'язання, арбітражний
суд повинен враховувати причинний зв'язок між фактом не­
виконання або неналежного виконання зобов'язання і
розміром завданих цим збитків.

[п.6 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

8.Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язан­
ня виникло з вини обох сторін (принцип змішаної відповідаль­
ності), необхідно враховувати ступінь вини кожної із сторін.

[п.6 Роз'яснення від 20.05.92 р. № 01-8/598 «Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України»].

214

9.Якщо в договорі відсутня умова про строк попередньої
    продолжение

--PAGE_BREAK--оплати продукції, то у цьому випадку зобов'язання щодо
здійснення попередньої оплати не визначене строком його ви­
конання. У такому випадку сторони повинні керуватись стат­
тею 165 Цивільного кодексу України, тобто покупець повинен
виконати своє зобов'язання в семиденний строк з дня пред'яв­
лення вимоги поставщика здійснити попередню оплату про­
дукції, яка підлягає поставці.

[п.8Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практи­ки застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].

10.При вирішенні питання про стягнення збитків, завда­
них невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання,
арбітражний суд повинен дослідити, чи вживались позивачем
заходи щодо зменшення розміру збитків.

[п.1 Листа від 17.06.93 р. 01-8/683 «Про окремі недоліки у вирішенні господарських спорів»].

11.Відповідно до статті 197 Цивільного кодексу України
уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо
вона не суперечить закону або договору або коли вимога не
пов'язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять
права, що забезпечують виконання зобов'язання. Виходячи з
цього, кредитор не має права залишити за собою основні вимо­
ги за зобов'язанням і уступити іншій особі тільки права, що за­
безпечують його виконання, наприклад, стягнення неустойки
за недопоставку продукції або штрафу за прострочку повер­
нення засобів упаковки багаторазового використання.

[п. 1 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги І переводу боргу»].

12.Як випливає із статті 197 Цивільного кодексу Ук­
раїни, у разі уступки кредитором основної вимоги за зо­
бов'язанням до набувача автоматично переходять права, що
забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор усту­
пає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не
вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до
боржника заходів, що забезпечують виконання зобов'язан­
ня (неустойка, штраф, пеня).

[п.1 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

215

13.Для вирішення питання щодо правомірності дій креди­
тора перш за все необхідно з'ясувати, чи не суперечить уступ-
ка вимоги іншій особі закону (нормативному акту), що регу­
лює конкретні взаємовідносини. Так, статтею 133 Статуту
залізниць України і статтею 163 Статуту автомобільного
транспорту України передбачений вичерпний перелік осіб,
яким кредитор має право уступити свої вимоги щодо пе­
ревізника. Таким чином, переуступку такого права іншим осо­
бам слід визнати протиправною.

[п.2 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

14.Чинне законодавство не вимагає згоди боржника на ус-
тупку кредитором вимоги іншій особі. Про уступку вимоги
кредитор зобов'язаний повідомити боржника і якщо він цього
не зробив, то виконання зобов'язання первісному кредиторові
визнається виконанням належному кредиторові (стаття 199
Цивільного кодексу України).

[п.З Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

15.Відповідно до статті 42 Цивільного кодексу України
угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі. Як пра­
вило, угоди між господарюючими суб'єктами — юридичними
особами повинні укладатись у письмовій формі (стаття 44
Цивільного кодексу України). Уступка кредитором вимоги
іншій особі також є угодою і тому, якщо угода між первісним
кредитором і боржником укладена у письмовій формі, угода
про уступку вимоги теж повинна бути вчинена в простій пись­
мовій формі (стаття 202 Цивільного кодексу України).

[п.4 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

16.Законодавство зобов'язує кредитора повідомити борж­
ника про уступку вимоги і при цьому не вимагає надіслання ос­
танньому угоди між первісним кредитором та іншою особою
про уступку вимоги. Однак, якщо новий кредитор звертається
з претензією та позовом до боржника, він повинен подати дока­
зи про те, що саме йому первісний кредитор уступив вимогу.
Таким доказом є письмова угода між ним та первісним креди­
тором про уступку вимоги. Але з цього правила можуть бути
виключення. Так, відповідно до статті 43 і пункту 1 статті 44

216

Цивільного кодексу України, угоди, у тому числі між юридич­ними особами, можуть укладатись й усно, якщо вони викону­ються під час їх укладання. Наприклад, договір купівлі-прода-жу. Щодо таких угод стаття 202 Цивільного кодексу України не вимагає укладання письмової угоди про уступку вимоги. Отже, в даному разі доказом уступки вимоги є повідомлення боржни­ка первісним кредитором про уступку вимоги іншій особі.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[п.4 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

17.Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу України
виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути
покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це пе­
редбачено встановленими правилами, а так само, якщо третя
особа зв'язана з однією з сторін адміністративною під­
леглістю або відповідним договором. Покладання виконання
зобов'язання на третю особу не вимагає згоди іншої сторони.
У цьому випадку зобов'язання між сторонами за договором -
кредитором та боржником — залишається не зміненим. Щодо
переводу боргу на іншу особу, то згідно зі статтею 201
Цивільного кодексу України таке право надане тільки борж­
нику й лише за згодою кредитора. Якщо кредитор не дає зго­
ди на перевід боргу іншій особі, то боржник не має права на
перевід боргу, оскільки це б означало односторонню зміну
умов договору (стаття 162 Цивільного кодексу України). У
разі згоди кредитора на перевід боргу іншій особі між
первісним і новим боржником укладається угода в простій
письмовій формі (стаття 202 Цивільного кодексу України), і
новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі
заперечення, засновані на відносинах між кредитором і
первісним боржником.

[п.5 Роз'яснення від 14.12.93 р. № 01-6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу»].

18.Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України
підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому
числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі
збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з угод або
внаслідок заподіяння шкоди.

[п.1 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

217

19.Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків,
господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові
підстави покладення на винну особу зазначеної майнової
відповідальності. При цьому господарському суду слід
відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані
невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що
випливає з договору (стаття 203 Цивільного кодексу України),
від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає
внаслідок заподіяння шкоди (глава 40 Цивільного кодексу Ук­
раїни). Тому помилковими є рішення окремих господарських
судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням
збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконан­
ням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 440
Цивільного кодексу України.

[п.1 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

20.Необхідно врахувати, що можуть мати місце випадки,
коли сторони перебувають у договірних відносинах, але за­
подіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з
виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За та­
ких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні
спору слід керуватися главою 40 Цивільного кодексу України.

[п.1 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

21.Розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові
невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за до­
говором, може бути обмеженим (стаття 206 Цивільного кодек­
су України).

[п.2 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

22.Збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань,
повинен відшкодувати контрагент за договором.

[п.2 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

23.У випадку невиконання договору чинне законодавство
виходить з принципу вини контрагента (стаття 209 Цивільно­
го кодексу України).

[п.2 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»].

218

24.У випадках порушення зобов'язання за договором
цивільне законодавство (стаття 209 Цивільного кодексу Ук­
раїни) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже,
позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у
заподіянні шкоди.

[п.6 Роз'яснення від 01.04.94 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкодш-].

25.Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України
виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно із зако­
ном чи договором неустойкою (штрафом, пенею). Отже, май­
нова відповідальність за невиконання чи неналежне виконан­
    продолжение


--PAGE_BREAK--ня грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого
боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-
якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону
чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені). Крім того,
згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України боржник зо­
бов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

[п.1 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

26.Моментом виконання грошового зобов'язання є дата
списання коштів з рахунку платника.

[п.1 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

27.З дати набрання чинності Законом України «Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­
бов'язань» (далі — Закон), тобто з 14 січня 1997 року, розмір
пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за зго­
дою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону), а угодою про
проведення касово-розрахункових операцій повинен встанов­
люватися розмір пені, яка сплачується банком на користь
одержувача коштів у разі затримки їх зарахування на рахунок
клієнта (стаття 2 Закону).

[п.2 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

28.Якщо сторони у відповідному договорі не встановили
конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями

219

1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком ви­падків, коли розмір пені встановлений чинними актами зако­нодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені мен­шого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами за­конодавства.

[п.2.1 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

29.Конкретний розмір пені, що підлягає стягненню з плат­
ника, який порушив строки виконання зобов'язання, встанов­
лено, зокрема, частиною третьою статті 14 Закону України
«Про зв'язок». Така пеня може застосовуватись у разі затрим­
ки оплати послуг зв'язку лише понад строки, передбачені ак­
тами законодавства або обумовлені угодою сторін.

[п.2.1 Роз'яснення від 29.04.94р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

30.Відповідно до статті 4 Закону пеня, яка нарахована та не
сплачена на день набрання ним чинності, може бути за згодою
сторін перерахована одержувачу коштів. За відсутності такої
згоди та відмови у перерахуванні відповідних коштів, спори
про стягнення пені, нарахованої до 14 січня 1997 року, підля­
гають вирішенню на загальних підставах. При цьому загальна
сума пені не може бути обмежена встановленим статтею 4 За­
кону розміром подвійної облікової ставки Національного бан­
ку України, оскільки Закон не має зворотної сили і повинен
застосовуватись лише до тих правовідносин, які склалися
після 14 січня 1997 року.

[п.2.2 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

31.Статтею 2 Закону встановлено відповідальність банку
лише за затримку зарахування грошових надходжень на раху­
нок клієнта. Якщо банк платника не виконав зобов'язання що­
до списання коштів у день надходження платіжних доку­
ментів, то відповідальність банку, як і розмір такої
відповідальності передбачені Постановою Верховної Ради Ук­
раїни від 25 червня 1993 року «Про норматив обігу платіжних

220

документів в Україні» (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 січня 1997 року № 25/97-ВР).

[п.2.3 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

32.Оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом за­
безпечення належного виконання зобов'язання, встановлена
чинним законодавством або договором майнова
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­
бов'язань повинна застосовуватись до несправних платників
тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договора­
ми. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 154
Цивільного кодексу України договір, який повинен бути укла­
дений у письмовій формі, може укладатись як шляхом скла­
дання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом
обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підпи­
саними стороною, яка ЇЇ надсилає.

[п.З Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

33.Якщо у договорі не визначений строк, протягом якого
повинно бути виконано грошове зобов'язання, арбітражним
судам необхідно виходити з вимог статті 165 Цивільного ко­
дексу України, згідно з якою кредитор вправі вимагати вико­
нання, а боржник вправі провести виконання у будь-який час.
При цьому боржник повинен виконати таке зобов'язання у се­
миденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором. Та­
ким днем слід вважати дату одержання вимоги боржником.
Оскільки названою статтею не визначена форма пред'явлення
вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як
шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шля­
хом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо.

[п.4 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

34.Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належ­
ним чином. Виходячи з цього, пеня, встановлена чинним зако­
нодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу,

221

протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуван­ням 6-місячного строку позовної давності. При цьому визнан­ня боржником претензії кредитора про оплату продукції (то­варів), робіт чи послуг без перерахування заборгованості не може бути підставою для припинення нарахування пені за прострочку платежу.

[п.5 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

35.Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу України у
разі покладення виконання зобов'язання на третю особу
відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зо­
бов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло,
якщо законодавством не передбачено, що відповідальність не­
се безпосередній виконавець. Такі норми, наприклад, встанов­
лені пунктом 66 Положення про поставки продукції та пунк­
том 57 Положення про поставки товарів і тому
відповідальність за несвоєчасну оплату продукції (товарів) не­
суть як покупець за договором, так і платник, але за всіх обста­
вин для стягнення пені за прострочку платежу з одержувача
(платника) необхідні договірні відносини як між постачальни­
ком і покупцем, так і між останнім та одержувачем.

[п.6 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

36.При вирішенні питання про стягнення пені за не­
своєчасне виконання грошових зобов'язань арбітражні суди
повинні враховувати, що чинним законодавством (наприклад,
Указом Президента України від 28 жовтня 1993 року «Про
державний контракт і державне замовлення на 1994 рік») або
договором для розрахунків за продукцію (товари), роботи та
послуги може бути встановлена попередня оплата.

[п.8 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

37.Пеню як один із видів неустойки, яка стягується за кож­
ний день прострочки і в межах 6-місячного строку позовної
давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування
чужими коштами, що є платою саме за користування чужими

222

коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне вико­нання зобов'язання. Стягнення цих відсотків передбачено, зо­крема, пунктом 67 Положення про поставки продукції та пунктом 58 Положення про поставки товарів (при повторній оплаті однієї і тієї ж продукції (товарів), неправильному за­стосуванні цін тощо).

[п.9 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

38.Якщо платник необгрунтоване відмовився від оплати
продукції (товарів), робіт (послуг) і згідно із законом чи догово­
ром зобов'язаний сплатити за це штраф (пункт 66 Положення
про поставки продукції та пункт 57 Положення про поставки
товарів), то пеня підлягає стягненню незалежно від сплати
штрафу за ухилення від оплати.

[п.10 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

39.Статтею 3 Угоди держав — учасниць СНД від 15 травня
1992 року про заходи по забезпеченню поліпшення розра­
хунків між господарськими організаціями держав — учасниць
Співдружності Незалежних Держав за несвоєчасне здійснен­
ня розрахунків за поставлені товари та надані послуги вста­
новлена пеня у розмірі не менше 0,2 відсотка за кожний день
прострочки платежу. Таким чином, якщо у договорі сторони не
погодили більш високий відсоток пені, то стягненню підлягає
пеня у розмірі, встановленому цією Угодою.

[п.11 Роз'яснення від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»].

40.У тих випадках, коли при вирішенні спору встановлено,
що жилий будинок заселений на підставі належно виданих ор­
дерів, дольщик має право вимагати відшкодування збитків, за­
вданих невиконанням зобов'язання, зокрема, пов'язаних з
придбанням відповідної кількості квартир.

[п.5 Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

41.Сторона за договором має право вимагати від несправної
сторони відшкодування відсотків, сплачених банку за користу-

223

вання кредитом. Якщо відповідно до договору покупець здійснив попередню оплату продукції, що підлягає поставці, а постачальник не виконав зобов'язання, тобто не відвантажив продукцію в належний строк, то згідно зі статтею 208 Цивільного кодексу України він, крім сплати неустойки, зо­бов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Сплачені кредитором банку відсотки за користування креди­том є його збитками. Ці збитки необхідно обчислювати з дня спливу строків виконання зобов'язання за договором або з дня, коли сума відповідно до договору повинна бути повернута, не­залежно від строку, на який було взято кредит.

[п.6Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

42.У тому випадку, коли після спливу строку повернення
кредиту кредитор сплатив банку підвищені відсотки за корис­
тування кредитом, сплачені банку підвищені відсотки за кори­
стування кредитом також підлягають стягненню з боржника.

[п.6 Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

43.Сплачені кредитором відсотки за користування кредитом
до дня, коли боржник повинен був виконати зобов'язання за до­
говором, можуть бути стягнуті з відповідача тільки у випадку
подання позивачем доказів, що підтверджують як причинний
зв'язок між невиконанням зобов'язання і заподіяними збитками,
так і прийняття кредитором заходів до запобігання або зменшен­
ня збитків.

[п.6 Листа від 06.06.94р. № 01-8/368 «Про деякі питання практи­ки вирішення господарських спорів»].

44.За наявності належно оформлених повноважень юридич­
ної особи керівники її відособлених підрозділів (філій, представ­
ництв, відділень) мають право укладати договори від імені юри­
дичної особи у межах наданих повноважень. Якщо керівник
відособленого підрозділу має такі повноваження, але у тексті до­
говору помилково відсутні вказівки на те, що договір укладений
від імені юридичної особи, то тільки ця обставина не може бути
підставою для визнання договору недійсним. У таких випадках
договір слід вважати укладеним від імені юридичної особи.

[п.1 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/220 «Про укладання дого­ворів відособленими підрозділами юридичних осіб»].

224

45.Обов'язок відшкодування моральної (немайнової)
шкоди передбачений главою 40 Цивільного кодексу України,
пов'язаний із зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіян­
ня шкоди, а не із зобов'язанням, яке виникає з договору чи з
інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу (стаття
151 Цивільного кодексу України). Виходячи з викладеного, у
випадках невиконання або неналежного виконання до­
говірних зобов'язань у арбітражного суду відсутні підстави
для застосування до винної сторони статті 440-1 Цивільного
кодексу України.

[п.З Листа від 27.04.95р. № 01-8/281 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

46.Кредитор не позбавлений права вимагати в установлено­
му порядку відшкодування усіх збитків, завданих йому до при­
пинення зобов'язання, у тому числі пов'язаних з втратою майна
(стаття 203 Цивільного кодексу України). Зобов'язання припи­
няється виконанням, проведеним належним чином, та з інших
підстав, визначених главою 19 Цивільного кодексу України.
Оскільки рішення арбітражного суду не входить до переліку
підстав припинення зобов'язань, в разі коли до виконання
рішення про відшкодування збитків збільшились ціни на майно,
для придбання якого були стягнуті грошові кошти, кредитор не
позбавлений права заявити додаткові вимоги до боржника.

[п.2.1 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

47.Закон України «Про банкрутство» надає право, а не
зобов'язує кредитора звертатись до арбітражного суду з за­
явою про порушення справи про банкрутство. Тому, якщо
кредитор не скористався своїм правом, цю обставину не
можна вважати такою, що свідчить про невжиття заходів до
зменшення збитків.

[п.2.2 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

48.Для спору про відшкодування збитків визначальним
У дотриманні встановленого порядку його доарбітражного
врегулювання є розмір вимог на день звернення з позовом.

    продолжение
--PAGE_BREAK--152-3(И

225

Оскільки збільшення ціни позову потребує додаткового об­грунтування, тому ціна позову повинна відповідати сумі претензії.

[п.2.3 Листа від 07.12.95р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих, норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

48. Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається зазначена у законі або договорі грошова сума, яку повинен сплатити боржник в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Та­ким чином, встановлене договором (угодою) забезпечення ви­конання зобов'язань шляхом нарахування неустойки виключ­но в натурі, без визначення грошової суми, суперечить чинно­му законодавству.

[п.7 Листа від 07.12.95р. № 01-8/870 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

50.Чинне законодавство не обмежує права кредитора щодо
вибору часу здійснення уступки вимоги іншій особі. Отже, кре­
дитор має право уступити свою вимогу до боржника-відповіда-
ча і після звернення до нього з позовом, але до прийняття су­
дом рішення. За цих обставин, оскільки первісний кредитор
вибув з зобов'язання, то у позові йому слід відмовити.

[п.12 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

51.В разі уступки вимоги слід вважати, що має місце пору­
шення прав не первісного, а нового кредитора. Таким чином,
факт пред'явлення претензії первісним кредитором не
звільняє нового кредитора від обов'язку додержання порядку
доарбітражного врегулювання спору і в залежності від резуль­
тату розгляду його претензії вирішення питання про звернен­
ня до арбітражного суду з самостійним позовом до боржника.

[п.12 Листа від 07.12.95 р. № 01-8/870 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

52.При вирішенні спорів про стягнення пені за порушення
платіжної дисципліни арбітражним судам слід враховувати,
що Указом від 05.04.96 р. № 243/96 «Про заходи щодо

226

стабілізації фінансового стану підприємств» підприємства звільнені від сплати пені, нарахованої у відповідності з Указа­ми Президента України від 16 березня 1995 року № 227 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві» (зі змінами, внесеними Указами від 31.03.95 № 277 та від 09.12.95 № 1139), а не на підставі інших актів за­конодавства. Таким чином, спори про стягнення пені за не­своєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають вирішенню на загальних підставах.

[Лист від 25.04.96р. № 01-8/167 «Про застосування Указу Прези­дента України від 5 квітня 1996 року Л? 243/96»].

53.При вирішенні спорів, пов'язаних з розрахунками за ре­
алізацію сільськогосподарської продукції, виникло питання:
які товаровиробники агропромислового комплексу мають
право на одержання пені, встановленої Указом Президента
України від 16.03.95 р. № 227/95, на що Вищий арбітражний
суд України повідомив таке. Товаровиробник, незалежно від
організаційної форми та форми власності (стаття 4 Закону Ук­
раїни «Про пріоритетність соціального розвитку села та агро­
промислового комплексу в народному господарстві») має пра­
во на одержання встановленої статтею 4 названого Указу пені
за умови, якщо сільськогосподарська продукція чи продоволь­
ство вироблені безпосередньо ним самим.

[п.З Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].

54.Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної ви­
моги (стаття 217 Цивільного кодексу України) — це односто­
роння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін. Якщо
друга сторона не погоджується з проведенням зарахування,
спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів
і обставин справи, у тому числі і передбачених статтею 218
Цивільного кодексу України.

[п.4 Інформаційного листа від 01.07.96 р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавст­ва при вирішенні спорів»].

55.У статті 197 Цивільного кодексу України йдеться про
уступку вимоги кредитора іншій особі, а не про уступку цій
особі права стягнення за рішенням суду. Чинне законодавство

Н'2-304

227

не надає стягувачеві права уступити виконання судового рішення іншій особі. Отже, кредитор може уступити право ви­моги тільки до прийняття рішення судом.

[п.10 Інформаційного листа від 01.07.96р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавст­ва при вирішенні спорів»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

56.У частині другій статті 205 Цивільного кодексу Ук­
раїни, у якій ідеться про право арбітражу або третейського
суду зменшувати у виняткових випадках належну до сплати
кредиторові неустойку, відсутнє посилання на тяжкий
фінансовий стан боржника як на підставу для зменшення
неустойки.

[п. 12 Листа від 24.01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

57.Відповідно до статті 4 Закону України «Про від­
повідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­
бов'язань» пеня, яка нарахована та не сплачена на день на­
брання ним чинності, може бути за згодою сторін перерахова­
на за період дії терміну позовної давності, але розмір її не по­
винен перевищувати подвійної облікової ставки Національно­
го банку України, що діяла у період, за який нараховувалась
пеня. За відсутності такої згоди спори про стягнення пені за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, нарахованої до
14 січня 1997 року, підлягають вирішенню на загальних
підставах. При цьому нарахована сума пені не може бути обме­
жена встановленим статтею 4 Закону розміром подвійної
облікової ставки Національного банку України, оскільки За­
кон не має зворотної сили і повинен застосовуватись лише до
тих правовідносин, які склалися після 14 січня 1997 року.

[Лист від 14.02.97р. № 05-1/39 «Про рішення, прийняте нарадою з питань арбітражної практики»].

58.За змістом статті 178 Цивільного кодексу України
штраф і пеня є лише різновидами неустойки як засобу забез­
печення виконання зобов'язання. Отже, якщо сторони в дого­
ворі передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов'язань у вигляді штрафу, правила статті 4 За­
кону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконан­
ня грошових зобов'язань» щодо обмеження розміру стягнен-

228

ня подвійною обліковою ставкою Національного банку Ук­раїни мають застосовуватися на загальних підставах.

[п.2 Листа 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

59.Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України зо­
бов'язання припиняється виконанням, проведеним належним
чином. Що ж до грошового зобов'язання, то воно виконується
за місцем знаходження боржника, якщо інше не передбачено в
законі або договорі (стаття 167 Цивільного кодексу України).
Отже до списання коштів з рахунку боржника його зобов'язан­
ня не можуть вважатися виконаними у зв'язку з відсутністю
коштів на кореспондентському рахунку банку, що обслуговує
боржника, з усіма наслідками, що з цього випливають, аж до
звернення стягнення на майно боржника. Останній, у свою
чергу, не позбавлений права вимагати відшкодування збитків
установою банку, з вини якої заподіяні ці збитки.

[п.8 Листа від 17.08.98р. № 01-8/314 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

60.За змістом статей 197, 198 Цивільного кодексу Ук­
раїни внаслідок уступки вимоги до нового кредитора від
первісного переходить право в повному обсязі. Тому, якщо
договір про уступку вимоги містить пункти, які передбача­
ють залишення за первісним кредитором певного обсягу
прав стосовно боржника або встановлюють зобов'язання но­
вого кредитора щодо первісного (наприклад, повернути йо­
му повністю або частково витребувані від боржника кошти
чи інше майно), арбітражний суд з урахуванням обставин та
матеріалів справи може визнати зазначений договір
недійсним повністю чи у певній частині на підставі статті 48
або частини другої статті 58 Цивільного кодексу України
(удавана угода). В останньому випадку справа підлягає роз­
гляду по суті із застосуванням правил, що регулюють саме
ту угоду, яку сторони мали на увазі. Якщо така угода супере­
чить закону, вона також має бути визнана недійсною.

/я. 7 Листа від 14.10.98р. № 01-8/391 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

229

61.Згідно з частиною першою статті 197 Цивільного кодек­
су України кредитор, який уступив вимогу іншій особі, прак­
тично вибуває з зобов'язання, оскільки право вимагати вико­
нання зобов'язання за договором набуває інший кредитор. От­
же, і право вносити зміни або доповнення до умов договору чи
розірвати його переходить до нового кредитора.

[п.8 Листа від 14.10.98р. № 01-8/391 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

62.Господарюючі суб'єкти повинні укладати угоди в пись­
    продолжение


--PAGE_BREAK--мовій формі, за винятком угод, зазначених у статті 43
Цивільного кодексу. Таким чином, свобода вибору у
підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між ус­
ною та письмовою формами угоди є винятком, а обов'язкова
письмова форма угоди — правилом. Дво- або багатосторонні
угоди (договори), які повинні укладатись в письмовій формі,
можуть укладатись, зокрема, шляхом обміну листами, телегра­
мами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами,
підписаними стороною, яка їх надсилає. Відсутність відтиску
печатки підприємства, установи, організації на скріпленій
підписом угоді не є порушенням форми угоди, якщо інше не
передбачено законом, зокрема статтею 66 Цивільного кодексу.

[п.6 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

63.Поряд із загальними вимогами до письмової форми уго­
ди законодавством встановлені спеціальні вимоги до окремих
видів договорів та інших угод. Наприклад, договір перевозки
повинен оформлюватися зазначеним у відповідному статуті
документом; передбачені форми для договорів, що укладають­
ся банками, біржами.

[п.6 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

64.Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у ви­
падках, зазначених у законі (стаття 47 Цивільного кодексу).
Зокрема вимоги щодо обов'язкової нотаріальної форми угоди
встановлені для довіреності на укладення угод, що потребу­
ють нотаріальної форми (стаття 65 Цивільного кодексу),
довіреності, за якою повноваження передаються іншій особі
(стаття 68 Цивільного кодексу), договору іпотеки (стаття 32

230

Закону України «Про заставу»), договору купівлі-продажу об'єкта приватизації (стаття 27 Закону України «Про привати­зацію державного майна») та інших договорів, щодо яких це передбачено законом.

[п.7 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

65.Чинне законодавство передбачає реєстрацію угод окре­
мих видів. Так, відповідно до статті 23 Закону України «Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу при­
ватизацію)» договір купівлі-продажу державного майна
підлягає реєстрації відповідною місцевою радою.

[п.8 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»].

66.Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України за­
хист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнен­
ня з особи, яка порушила право, завданих збитків, обсяг яких
визначено статтею 203 згаданого Кодексу. Боржник зобов'яза­
ний відшкодувати завдані збитки у всіх випадках, якщо інше
не передбачено законом. Оскільки статті 203 і 440 Цивільного
кодексу України закріплюють принцип повного відшкодуван­
ня збитків, слід виходити з того, що збитки (прямі та упущена
вигода) підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного
індексу інфляції.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

67.Індекси розраховуються Державним комітетом статис­
тики України (раніше — Міністерство статистики України),
починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зо­
крема, у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими
засобами масової інформації з посиланням на Державний
комітет статистики України ці показники згідно зі статтями
19, 21 і 22 Закону України «Про інформацію» є офіційними і
можуть використовуватись для визначення розміру завданих
збитків.

[п.1 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

68.Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, пози­
вач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу,
повинен у кожному конкретному випадку подати господарсь-

231

кому суду обгрунтований розрахунок, відповідної суми.Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

/П.2 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

69.Якщо після прийняття господарським судом рішення
про відшкодування збитків їх розмір збільшився в результаті
росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений пра­
ва пред'явити нову претензію та позов до винної особи.

[п.4 Роз'яснення від 12.05.99 р. № 02-5/223 «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»].

70.Процент, який сплачує покупець (замовник) поста­
чальникові, — це плата за наданий товарний кредит. Сторони
за договором на підставі Закону України «Про відпо­
відальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»
з метою забезпечення зобов'язання вправі також передбачити
неустойку (пеню), яку покупець має сплатити постачальни­
кові у разі невиконання зобов'язання розрахуватися у визна­
чений договором строк.

[п.4 Листа від 24.09.99 р. № 01-8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

71.Згідно з статтею 5 Закону України «Про господарську
діяльність у Збройних Силах України» військові частини як
суб'єкти господарської діяльності несуть передбачену законом
та договором відповідальність за невиконання чи неналежне
виконання договірних зобов'язань, за шкоду і збитки, заподіяні
довкіллю, правам та інтересам фізичних чи юридичних осіб,
державі. Відповідальність військової частини як суб'єкта госпо­
дарської діяльності обмежується коштами, які надходять на її
рахунок за відповідними статтями (крім захищених статей), а у
разі недостатності цих коштів відповідальність за зобов'язання­
ми військової частини несе Міністерство оборони України.

[п.7 Листа від 11.11.99 р. № 01-8/531 «Про Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»].

72.У випадку відсутності або недостатності коштів на рахун­
ку військової частини стягнення за її зобов'язаннями за будь-
яких умов не може бути звернено на закріплене за військовою
частиною майно. У цих ситуаціях до участі у справі може бути

232

залучено Міністерство оборони України. Що ж до переліку май­на, закріпленого за військовою частиною, та порядку його відчу­ження, то вони визначені відповідно статтями 1 і 6 Закону Ук­раїни «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». [п.7 Листа від 11.11.99 р. № 01-8/531 «Про Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»].

73.Зазначена сторонами за договором про перевід боргу умо­
ва про те, що чинність такого договору триває до виконання
боржником зобов'язання у повному обсязі з одночасним встанов­
ленням терміну виконання, не суперечить вимогам законодавст­
ва, у тому числі Цивільного кодексу України. З дати укладення
угоди про перевід боргу новому боржникові у повному обсязі пе­
реходять обов'язки первісного боржника. Останній вибуває із зо­
бов'язання і не відповідає перед кредитором за невиконання зо­
бов'язань перед боржником. Кредитор, за згодою якого боржни­
ком на певний термін переведено борг на іншу особу, повинен са­
мостійно вирішувати питання щодо задоволення своїх вимог.

[п.1.4 Листа від 30.12.99 р. № 01-8/612 «Про деякі питання прак­тики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законо­давства»].

74.Проведення підприємствами заліку взаємної заборгова­
ності за договорами оренди та підряду не є товарообмінною
(бартерною) операцією.

[п.2 Оглядового листа від 22.09.2000 р. № 01-8/516 «Про практи­ку вирішення окремих категорій спорів»].

75.Наявність заборгованості третьої особи перед боржником
не звільняє останнього від обов'язку виконати свої зобов'язання
за договором, укладеним ним з кредитором.

[п.6Листа від 11.12.2000р. № 01-8/737 «Про практику вирішенняокремих категорій спорів»].

76.Якщо договором купівлі-продажу передбачено альтерна­
тивну форму розрахунків: у грошовій формі або шляхом передачі
векселів, і покупцем на виконання договору здійснено передачу
векселів продавцю, зобов'язання покупця щодо оплати вва­
жається виконаним належним чином.

[п.5 Листа від 11.12.2000р. № 01-8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судо­вої колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух­вал, постанов)»].

233

77.Розірвання кредитного договору у зв'язку з його неви­
конанням не може бути єдиною підставою для припинення
права застави і поруки.

[п.2 Листа від 31.01.2001 р. № 01-8/97 «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредит­них договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

78.Угоди, укладені від імені товариства до моменту його
реєстрації, визнаються укладеними ним тільки за умови їх по­
дальшого схвалення товариством.

[п.1.5 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по пе­регляду рішень, ухвал, постанов)»].

79.За відсутності у договорі істотних умов він визнається
неукладеним.

[п.4 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по пе­регляду рішень, ухвал, постанов)»].

80.Кредитор вправі вимагати сплати боржником визначе­
ної законом або договором неустойки, проте її розмір у винят­
кових випадках може бути зменшено судом.

[п.1 Оглядового листа від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практи­ку вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного су­ду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

81.У вирішенні спорів про зобов'язання боржника пере­
дати майно, визначене родовими ознаками, слід керуватися
частиною третьою статті 208 Цивільного кодексу України,
яка визначає, що у зобов'язаннях між організаціями креди­
тор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому
разі, коли речі визначені родовими ознаками. У разі невико­
нання боржником зобов'язання в натурі кредитор вправі ви­
магати відшкодування завданих цим збитків (стаття 203 на­
званого кодексу).

[п.2.5 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

234

82.Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу України зо­
бов'язання повинні виконуватися належним чином і в установле­
ний строк відповідно до вказівок, зокрема, закону чи договору.
Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу зобов'язання припи­
няється виконанням, проведеним належним чином. Таким слід
вважати виконання з додержанням визначених законодавством чи
договором певних умов. Якщо хоча б однієї з цих умов не додержа-
но, то сам лише факт закінчення строку дії договору не може
розцінюватись як підстава для звільнення боржника від
відповідальності, зокрема за несвоєчасне виконання грошового зо­
бов'язання. Отже, стягнення пені у зв'язку з цим має здійснювати­
ся незалежно від закінчення терміну дії договору в межах скороче­
ного строку позовної давності (стаття 72 Цивільного кодексу).

[п.2.6 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

83.Врахування встановленого індексу інфляції на підставі
Закону України «Про внесення зміни до статті 214 Цивільно­
го кодексу Української РСР» від 08.10.99 p. № 1136-XIVпра­
вомірне лише з 03.11.99 р. — дня набрання чинності цим Зако­
ном, оскільки відповідно до частини першої статті 58 Консти­
туції України закони та інші нормативно-правові акти не ма­
ють зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують
або скасовують відповідальність особи.

[п.2.9 Інформаційного листа від 07.06.2001 р. № 01-8/665 «Про де­які питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році»].

84.Законодавчі акти України, у тому числі Декрет Кабіне­
ту Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 «Про систему ва­
лютного регулювання і валютного контролю», не містять при­
писів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань у
іноземній валюті.

[п.4 Листа від 29.08.2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

85.Встановлення у договорі ціни товару в іноземній валюті
не суперечить закону.

[п.6 Оглядового листа від 27.11.2001р. № 01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

235

86. Передача права пред'явлення претензій та позовів у порядку статті 133 Статуту залізниць України не є уступкою права вимоги у зобов'язаннях, пов'язаних з перевезенням вантажів.

[п.1.5 Роз'яснення від 29.05.2002 р. № 04-5/601 «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»].

    продолжение

--PAGE_BREAK--10. ОКРЕМІ ВИДИ ДОГОВОРІВ 10.1. ПОСТАВКА

1. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.01.92 р. № 39-р звільнено, як виняток, підприємства Мінлісгоспу та Держдеревпрому України, що поставляють рудниковий стояк для потреб вугледобувної промисловості України, від сплати штрафних санкцій за недопоставку дере­вини споживачам на внутрішній ринок.

[Лист від 27.01.92 р. № 01-7/104 «Про звільнення від сплати штрафних санкцій»].

1. Спори, пов'язані з пошкодженням (знищенням) про­дукції і товарів у результаті їх бою або пошкодження тари при перевозках, за відсутністю вини перевізника не відносяться ні до спорів, що випливають з поставки продукції (товарів) нена­лежної якості, ні до спорів про недостачі. Такі спори, а також справи, пов'язані з пошкодженням зворотної тари при пере­возках, слід розглядати як спори про відшкодування збитків.

[Постанова від 15.10.92 року № 1 «Про вирішення спорів, пов'яза­них з пошкодженням (знищенням) продукції і товарів у результаті їх бою або пошкодження тари»].

3.Приймання продукції і товарів, що надійшли до покупця
(одержувача) пошкодженими в результаті їх бою або пошкод­
ження тари, а також пошкодженої зворотної тари повинно
здійснюватись у порядку, передбаченому договором, а якщо
такий порядок договором не встановлений — доведення обста­
вин і причин їх пошкодження повинно здійснюватись стосов­
но Інструкції про порядок приймання продукції (товарів) за
якістю. З метою виключення своєї вини одержувач повинен
зафіксувати факт надходження пошкодженої продукції (то­
варів), а також зворотної тари в процесі розвантаження транс­
портних засобів.

[Постанова від 15.10.92 року № 1 «Про вирішення спорів, пов'яза­них з пошкодженням (знищенням) продукції і товарів у результаті їх бою або пошкодження тари»].

4.Якщо в процесі приймання продукції (товарів) буде
встановлено, що причиною пошкодження (знищення) про­
дукції (товарів) є їх неналежна якість (конструктивні, техно­
логічні чи інші виробничі недоліки), то відповідальність за

237

відвантаження продукції (товарів) неналежної якості і строк позовної давності повинні застосовуватись в порядку та розмірах, передбачених чинним законодавством.

[Постанова від 15.10.92року № 1 «Про вирішення спорів, пов'яза­них з пошкодженням (знищенням) продукції і товарів у результаті їх бою або пошкодження тари»].

5.У тих випадках, коли прийомка продовольчих товарів
здійснюється за правилами Інструкції про порядок прийомки
продукції виробничо-технічного призначення і товарів народно­
го споживання за кількістю, товари, відвантажені в асортименті,
повинні прийматись за кількістю по кожній позиції асортименту
окремо. В актах прийомки таких товарів необхідно відображати
кількість недостачі кожного з найменувань одержаного товару.

[Лист від 24.12.92 р. № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках»].

6.Норма розходжень у показниках вагів застосовується ли­
ше тоді, коли виявлена недостача не перевищує норми природ­
ної втрати вантажу і норми розходження у показаннях вагів.

[Лист від 24.12.92 р. № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках»].

7.За наявності в прийомних документах вад, через які ці
документи позбавлено доказової сили, слід вважати недоведе-
ним факт недостачі, а не вину вантажовідправника.

[Лист від 24.12.92 р. № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках»].

8.Всі питання застосування, обігу і повернення засобів
упаковки, у тому числі майнової відповідальності за порушен­
ня зобов'язання щодо цих засобів, повинні знайти своє регу­
лювання в договорі (контракті).

[п.1 Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної І картонної тари та папе­рових мішків»].

9.Після звільнення від продукції і товарів усі види засобів
упаковки багаторазового використання підлягають обов'язко­
вому поверненню, якщо інше не передбачено Правилами за-

238

стосування, обігу і повернення цих засобів або договором (п. З Правил). Якщо Правилами або договором покупець (одержувач) продукції і товарів не звільнений від обов'язку повернення засобів упаковки багаторазового використання, ці засоби підлягають обов'язковому поверненню в кількості, по­рядку і строки, передбачені Правилами.

[п.2 Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

10.Обов'язок повернення засобів упаковки багаторазового
використання є зобов'язанням, виконання якого відповідно до
    продолжение

--PAGE_BREAK--статті 178 Цивільного кодексу України може забезпечуватися
неустойкою (штрафом).

[п.З Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

11.Постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня
1992 року № 174 до компетенції Міністерства державних ре­
сурсів України віднесено вирішення питання щодо
відповідальності за несвоєчасне повернення засобів упаковки
багаторазового використання. Відповідно до пункту 95 Пра­
вил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багато­
разового використання за прострочку повернення (здачі) цих
засобів до 15 днів покупець (одержувач) сплачує постачальни­
ку штраф у розмірі 150 % ціни придбання таких засобів, а по­
над 15 днів — 300 % з урахуванням раніше сплаченого штрафу.
Зазначені штрафи можуть бути стягнуті лише за наявності до­
говору поставки продукції (товарів) між постачальником і по­
купцем (одержувачем).

[п.З Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

12.Щодо Правил повторного використання дерев'яної,
картонної тари та паперових мішків, які регулюють
взаємовідносини тароздавачів і тарних підприємств, то
відповідно до пункту 7 цих Правил здача дерев'яної, картон-

239

ної тари та паперових мішків на тарні підприємства прово­диться без обов'язкового укладання договорів. Повторне ви­користання тари для упаковки виробленої продукції таро-здавач може здійснити тільки за умови укладання про це до­говору з тарним підприємством. Якщо такий договір не ук­ладений, тара та паперові мішки підлягають здачі на тарні підприємства в кількості, встановленій пунктом 5 Правил повторного використання дерев'яної, картонної тари та па­перових мішків.

[п.З Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

13.У тих випадках, коли штраф за прострочку повернення
(здачі) засобів упаковки і тари до 15 днів не стягнутий, у тому
числі внаслідок пропуску строку позовної давності, у госпо­
дарського суду нема підстав при стягненні штрафу в розмірі
300 % відраховувати суму штрафу, яку б покупець (тарозда-
вач) повинен був сплатити за прострочку повернення (здачі)
засобів упаковки або тари до 15 днів.

[п.З Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

14.Згідно зі статтею 164 Цивільного кодексу України вико­
нання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покла­
дено в цілому або частині на третю особу, якщо це передбаче­
но встановленими правилами, а так само, якщо третя особа
зв'язана з однією з сторін адміністративною підлеглістю або
відповідним договором. У разі покладання виконання зо­
бов'язання на третю особу, у тому числі шляхом видачі розна­
рядок на відвантаження продукції, відповідальність за невико­
нання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за
договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не пе­
редбачено, що відповідальність несе безпосередньо викона­
вець. Оскільки законодавством України не передбачено, що
відповідальність за прострочку повернення засобів упаковки
багаторазового використання може нести одержувач про­
дукції, відповідальність за невиконання або неналежне вико-

240

/

пання цього зобов'язання повинна нести сторона за догово­ром, тобто покупець.

[п.4 Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки г повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

15.Відповідно до пункту 98 Правил застосування, обігу і повер­
нення засобів упаковки багаторазового використання штрафи, пе­
редбачені пунктами 95, 96, 97 цих Правил, застосовуються у пре­
тензійно-позовному порядку у випадках, зазначених у договорах.
У разі відсутності у договорі умов щодо обов'язкового повернення
засобів упаковки та майнової відповідальності за порушення тако­
го зобов'язання в арбітражного суду немає правових підстав для
задоволення вимог, пов'язаних зі сплатою зазначених штрафів.

[п.5 Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

16.Коли продукцію (товари) відвантажено за вказівкою
покупця за договором, і з вини одержувача покупець сплатив
постачальнику штраф за прострочку повернення засобів упа­
ковки, він вправі звернутися до одержувача з вимогою про
відшкодування збитків, заподіяних сплатою штрафу.

[п.5 Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

17.Відповідно до пункту 3 Правил застосування, обігу і по­
вернення засобів упаковки багаторазового використання у ви­
падках одержання продукції і товарів від постачальників — ор­
ганізацій матеріально-технічного постачання і оптових торго­
вельних підприємств (організацій) засоби упаковки поверта­
ються цим підприємствам і організаціям. У такому разі поста­
чальник має самостійне право на стягнення з покупця (одер­
жувача) штрафу за прострочку повернення засобів упаковки
багаторазового використання.

[п.5 Роз'яснення від 30.03.93 р. 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

«2-3(4241

18.Відповідно до пункту 8 Правил застосування, обігу і по­
вернення засобів упаковки багаторазового використання
відправник продукції і товарів зобов'язаний протягом 2 днів
після відвантаження рекомендованим листом надіслати одержу­
вачу сертифікат. При затримці з висилкою сертифіката строк
повернення засобів упаковки збільшується на кількість днів за­
тримки. Отже, у разі порушення строку висилки сертифіката,
строк повернення засобів упаковки слід обчислювати після
закінчення двох днів з дати відвантаження продукції (товару) з
урахуванням кількості днів, на яку затримано висилку сер­
тифікатів. Якщо затримка з висилкою сертифіката перевищує ЗО
днів, строк повернення засобів упаковки збільшується тільки на
ЗО днів і після цього такі засоби підлягають поверненню відправ­
нику продукції (товарів), тобто максимальна кількість днів, на
яку збільшується строк повернення засобів упаковки у випадку
затримки з висилкою сертифіката, не може перевищувати ЗО
днів. Відсутність сертифіката на повернення засобів упаковки не
звільняє від відповідальності за прострочку їх повернення.

[п.6 Роз'яснення від 30.03.93 р. № 01-6/368 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаков­ки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та папе­рових мішків»].

19.З введенням у дію Закону України «Про захист прав спо­
живача» обов'язок усунення недоліків товару покладений не на
виготовлювача, а на продавця — торговельне підприємство. Тому
фактично відпадає необхідність укладання договорів між
підприємством-виготовлювачем і підприємством побутового об­
слуговування населення. Згідно зі ст. 250 Цивільного кодексу Ук­
раїни та Положенням про поставки товарів поставщик зобов'яза­
ний безоплатно виправити недоліки товару, на який встановлено
гарантійний строк або замінити товар. Ці норми регулюють
відносини між поставщиком (виготовлювачем) і покупцем (тор­
говельним підприємством). У зв'язку з цим не виключається
можливість укладання за згодою сторін договору між виготовлю­
вачем і відповідним підприємством, в т.ч. по сервісному обслуго­
вуванню товарів, які прийняті від населення внаслідок недоліків,
однак такі взаємини не регулюються Типовими договорами.

[п. 1 Листа від 14.06.93 р. № 01-8/672 «Про деякі питання практи­ки застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].

242

20.Пунктами 73 Положення про поставки продукції ви­
робничо-технічного призначення і 64 Положення про постав­
ки товарів народного споживання передбачений порядок ви­
рахування санкцій, встановлених цими Положеннями. Якщо
товари реалізуються за регульованими цінами, неустойка
(штраф, пеня) за невиконання або неналежне виконання зо­
бов'язань за договором поставки стягується виходячи з цих
цін з відрахуванням торговельної знижки, а по продукції — з
цієї ціни без врахування встановлених надбавок. При ре­
алізації продукції і товарів за вільними (договірними) цінами
штрафні санкції слід стягувати виходячи з цієї ціни без будь-
яких надбавок та суми податку на добавлену вартість.

[п.4 Листа від 14.06.93р. № 01-8/672 «Про деякі питання практи­ки застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].

21.Відповідно до пункту 1 статті 21 Закону «Про
підприємства в Україні» підприємства вільні у виборі предме­
та договору і визначенні зобов'язання. Щодо поставки про­
дукції для державних потреб, то такі поставки також здійсню­
ються на підставі договорів, але з урахуванням порядку, що
визначається законодавчими актами України (пункт 2 статті
20 Закону «Про підприємства в Україні»).

[п.2 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням до­говорів поставки продукції (товарів) в 1993 році»].

22.Якщо підприємство, у тому числі яке належить до за­
гальнодержавної (комунальної) власності, поставляє про­
дукцію не для державних потреб, то відповідно до пункту 1
статті 21 Закону «Про підприємства в Україні» поставщик
(продавець) сам визначає предмет договору і свої зобов'язан­
    продолжение


--PAGE_BREAK--ня. У цьому випадку держава, крім важелів економічного по­
рядку, не має права втручатись у вирішення питання збуту
продукції.

[п.2 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

23.Поняття «державний контракт» відрізняється від понят­
тя контракту (договору), який укладають на підставі держав­
ного замовлення, тим, що державний контракт укладають орга-

243

ни державної виконавчої влади, визначені у додатку до поста­нови Кабінету Міністрів України від 10.02.93 № 100, оплату продукції гарантує держава за рахунок державного бюджету.

[п.2 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

24.Характерною рисою державного замовлення є те, що
його виконання стимулюється шляхом надання виконавцю
економічних та інших пільг, порядок надання яких та їх розмір
після затвердження Кабінетом Міністрів України доводиться
до замовників, а також підприємств-виконавців через галузеві
міністерства, відомства.

[п.2 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

25.Відповідно до розділу 1 Тимчасового положення про
порядок формування та розміщення обсягів поставок про­
дукції (робіт, послуг) для виконання державних контрактів і
державного замовлення на 1993 рік, затвердженого постано­
вою Кабінету Міністрів України від 10.02.93 № 100, укладання
державного контракту або договору на підставі державного за­
мовлення обов'язкове тільки для підприємств-монополістів.
Отже, інші підприємства мають право відмовитись від укла­
дання державного контракту або виконання державного за­
мовлення.

[пЗ Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

26.Згідно зі статтею 42 Цивільного кодексу України мов­
чання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, перед­
бачених законодавством. Чинне законодавство, яке регулює
взаємовідносини за договором (контрактом) поставки про­
дукції, не передбачає, що відсутність відповіді підприємства на
пропозицію замовника укласти державний контракт або прий­
няти до виконання державне замовлення слід розцінювати як
згоду підприємства-виконавця. Тому у разі неодержання
відповіді підприємства-монополіста на пропозицію замовника
укласти державний контракт або прийняти до виконання дер­
жавне замовлення і укласти на його підставі договір замовник

244

має право звернутись до арбітражного суду з заявою про зо­бов'язання такого підприємства укласти відповідний контракт (договір). Щодо інших підприємств-виконавців, то у випадках відмови від укладання державного контракту або прийняття державного замовлення, а також відсутності відповіді на про­позиції замовника у арбітражного суду нема підстав для зо­бов'язання підприємства укласти контракт (договір) або вва­жати, що підприємство прийняло замовлення до виконання.

[п.4 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

27.За своєю правовою природою державний контракт на
поставку продукції і договір (контракт), укладений на підставі
державного замовлення, є договором поставки і, крім наведе­
них нормативних актів щодо поставки продукції для держав­
них потреб у 1993 році, взаємовідносини сторін регулюються
нормами зобов'язального права та Положеннями про поставку
продукції (товарів), у частині, що не суперечить законодавст­
ву України.

[п.5 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Яро деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

28.Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу України
договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто
згоди з усіх істотних умов, тобто визнаних такими за законом
або необхідних для договорів даного виду. Істотними умовами
договору поставки продукції є предмет контракту (договору),
тобто номенклатура, кількість і якість продукції, строк постав­
ки і ціна (пункт 19 Положення про поставки продукції вироб­
ничо-технічного призначення). Якщо ці обов'язкові умови в
договорі відсутні, він вважається неукладеним.

[п.5 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

29.Вимоги підприємця-виконавця щодо обов'язку замов­
    продолжение

--PAGE_BREAK--ника забезпечити його матеріально-технічними ресурсами в
обсязі, номенклатурі та асортименті, необхідними для вико­
нання державного контракту або державного замовлення, за­
доволенню не підлягають. Кабінет Міністрів України Декре-

245

том від 22 січня 1993 р. «Про державний контракт і державне замовлення на 1993 рік» зупинив дію абзаців другого і третьо­го пункту 22 Закону «Про підприємства в Україні» та встано­вив, що такі виконавці самостійно забезпечують себе ма­теріально-технічними ресурсами. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контро­люється і централізовано розподіляється державою. Перелік таких ресурсів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.02.93 № 100. Розподіл цієї продукції здійсню­ється через відповідні міністерства і відомства.

[п.7 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

30.Відповідно до Тимчасового положення про порядок
формування та розміщення обсягів поставок продукції (робіт,
послуг) для виконання державних контрактів і державного за­
мовлення на 1993 рік конкретні економічні та інші пільги, які
надаються виконавцям державного замовлення, визначаються
Кабінетом Міністрів України і тому вимоги поставщика про
надання йому замовником (покупцем) пільг, обсяг і види яких
виходять за межі, затверджені Кабінетом Міністрів України,
не підлягають задоволенню.

[п.7 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

31.У розділі 2 Тимчасового положення про порядок фор­
мування та розміщення обсягів поставок продукції (робіт, по­
слуг) для виконання державних контрактів і державного за­
мовлення на 1993 рік зазначено, що у разі невиконання зо­
бов'язань, що випливають з державних контрактів, сторони
несуть відповідальність, передбачену цим контрактом і чин­
ним законодавством.

[п.7 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

32.При вирішенні спорів щодо встановлення в контракті
видів і розміру майнової відповідальності сторін слід виходи­
ти з того, що в контракті можуть бути передбачені санкції за
невиконання або неналежне виконання зобов'язань за пору-

246

шення яких законодавством санкції не встановлені, а також збільшений розмір санкцій, передбачений Положенням про поставки, тільки за згодою обох сторін (пункт 71 Положення про поставки продукції).

[п 7 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

33.При вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою за держав­
ним контрактом або державним замовленням продукції, яка не
відповідає вимогам стандартів, технічних умов, іншим обов'яз­
ковим для сторін нормам або договору, слід виходити з того, що
відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за пору­
шення стандартів, норм і правил, встановлена Декретом Кабіне­
ту Міністрів України від 8 квітня 1993 р. «Про державний на­
гляд за додержанням стандартів, норм і правил та відпо­
відальність за їх порушення», не виключає застосування до
підприємств-виготовлювачів (поставщиків) майнових санкцій,
передбачених Положенням про поставки (контрактом, догово­
ром) та стягнення їх на користь замовника (покупця) або одер­
жувача продукції відповідно до чинного законодавства.

[п.7 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

34.Відповідно до Угоди про загальні умови поставок товарів
між організаціями держав — учасниць СНД (набула чинності з
1 липня 1992 року) поставщик зобов'язаний укласти договір по­
ставки продукції (товарів), коли така поставка передбачена
міждержавною (міжурядовою) угодою і до поставщика у вста­
новленому порядку доведено повідомлення відповідного дер­
жавного органу за місцем знаходження покупця про
прикріплення покупця до поставщика (пункт 10 Угоди). При
вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням таких договорів, не­
обхідно враховувати вимоги чинного законодавства щодо:
форм розрахунків (постанова Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 03.12.92 № 675 «Про нор­
малізацію розрахунків з суб'єктами господарської діяльності
країн, що використовують рублі як засіб платежу», інструктив­
ний лист Кабінету Міністрів України та Національного банку
України від 26.04.93 № 10046-19020/730); режиму квотування і

247

ліцензування експорту продукції і товарів (Декрети Кабінету Міністрів України від 26.12.92 «Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів» та від 12.01.93 «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)», постанова Кабінету Міністрів України від 22.03.93 № 212 «Про загальні обсяги квот щодо експорту продукції та порядок екс­порту в межах державного замовлення і державного контрак­ту»); встановлення ціни (постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.93 № 421 «Про розрахунки у разі експорту продукції (робіт, послуг) у межах державного контракту»).

    продолжение
--PAGE_BREAK--

[п.8 Роз'яснення від 15.06.93 р. № 01-6/675 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням договорів по­ставки продукції (товарів) в 1993 році»].

35.Деякі вантажовідправники заперечують акти прийомки
продукції (товарів) за кількістю, посилаючись на те, що
відповідно до п. 19 Інструкції про порядок прийомки продукції
і товарів за кількістю одержувач повинен здійснити перевірку
ваги вантажу на вагах того ж типу, на яких вантаж був зважений
в пункті відправлення. Такі заперечення є безпідставними,
оскільки чинними нормами, що регулюють порядок прийомки
продукції (товарів), не встановлений обов'язок вантажоодержу­
вача зважувати вантаж на вагах того ж типу, на яких він був зва­
жений в пункті відправлення. Пункт 13 зазначеної Інструкції
передбачає не однотипність вагів і не засіб визначення
кількості, а лише одиниць вимірювання. Тому вимоги щодо пе­
ревірки ваги вантажу у пункті призначення на вагах того ж ти­
пу, на яких було проведене зважування при відвантаженні, не
грунтуються на чинних нормативних актах.

[п.1 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю»].

36.Передбачений п. 8 Інструкції про порядок прийомки
продукції і товарів за якістю строк складання акту про вияв­
лені виробничі недоліки товарів на оптові організації торгівлі
не поширюється. При розгляді справ за позовами організацій
оптової торгівлі (баз) до виготовлювачів (постачальників) ви­
никають спори щодо додержання порядку прийомки товару за
якістю, зокрема про право бази складати акт про виробничі не­
доліки товарів протягом чотирьох місяців після їх одержання.

248

Вирішуючи такі спори, слід мати на увазі, що у даному випад­ку посилання на п. 8 зазначеної Інструкції як на норму, яка на­дає базі право скласти акт про неналежну якість товару на про­тязі 4-х місяців після його одержання, є помилковим. Відповідно до п. 8 Інструкції торговельні організації мають право незалежно від перевірки якості товару, проведеної ними в строки, передбачені п. 6 Інструкції, скласти акт про виявлені виробничі недоліки, якщо такі недоліки встановлені при підго­товці товарів до роздрібного продажу або в процесі цього про­дажу. Здійснення базою оптової торгівлі підготовки товару для відвантаження до роздрібної торговельної мережі не можна ототожнювати з підготовкою товару до роздрібного продажу, який проводить лише підприємство роздрібної торгівлі. Таким чином, право скласти акт про виявлені виробничі недоліки на протязі чотирьох місяців після одержання товару надане не всім торговельним підприємствам (організаціям), а тільки тим, які здійснюють роздрібний продаж товарів. Одночасно не­обхідно враховувати, що п. 8 Інструкції регламентує строк складання акту щодо продукції (товарів), на яку не встановлені гарантійні строки експлуатації. Так, якщо, зокрема, на товар встановлений гарантійний строк експлуатації, перебіг якого починається з дня роздрібного продажу, то при вирішенні пи­тання про своєчасність прийомки товару за якістю слід керува­тись абз. 5 п. 9 Інструкції, відповідно до якого акт про прихо­вані недоліки таких товарів може складатися в період зберіган­ня до продажу незалежно від часу його одержання.

[п.2 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю»].

37. Відповідно до п. 5 Інструкції про порядок прийомки продукції і товарів за якістю покупці, у тому числі бази опто­вих торговельних підприємств, які перевідправляють про­дукцію (товари) в упаковці первісного виготовлювача (відправника), повинні здійснити прийомку продукції і товарів за якістю, якщо їх одержано у пошкодженій, відкритій або не-маркірованій тарі, у тарі з пошкодженими пломбами або за на­явності ознак пошкодження, псування продукції і товарів. При вирішенні спорів, що виникають з питання визначення понят­тя «відкрита тара», слід виходити з того, що це тара, конст-

249

рукція якої не передбачає застосування кришки або затвору і для перевірки наявності в цій тарі продукції (товарів) нема не­обхідності порушувати цілісність тари або пломби (розкривати приколочені кришки, зривати пломби тощо).

[п.З Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю»].

38.Наявність акта прийомки фактичної кількості одержа­
ної продукції не звільняє одержувача від обов'язку складання
акта прийомки після надходження рахунку-фактури.
Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок прийомки про­
дукції за кількістю продукція приймається за транспортними і
супровідними документами (рахунок-фактура, специфікація,
опис, пакувальний ярлик та ін.) відправника. За відсутності
всіх або деяких з цих документів одержувач складає акт про
фактичну наявність продукції і в ньому зазначає, які докумен­
ти відсутні. Одержувач зобов'язаний скласти акт про фактич­
ну наявність продукції і тоді, коли її кількість відповідає паку­
вальним ярликам (специфікації). У тих випадках, коли після
одержання рахунку-фактури буде встановлено, що кількість
прийнятої за актом про фактичну наявність продукції менша,
ніж зазначено в рахунку, має складатися акт відповідно до
пунктів 16, 20, 25 зазначеної Інструкції. Тому посилання одер­
жувача на відсутність потреби у складанні акта прийомки,
оскільки одержано ту кількість виробів, яка зазначена в паку­
вальних ярликах, є безпідставним.

[п.4 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

39.Представник громадськості підприємства-одержувача
може брати участь у прийомці продукції за кількістю не більше
двох разів на місяць. Питання про допустимість участі у прий­
омці продукції за кількістю конкретної особи на протязі місяця
вирішується в залежності від того, скільки разів цій особі вида­
валось посвідчення на право участі у прийомці певної партії
продукції. Якщо таких посвідчень представнику громадськості
було видано не більше двох на протязі місяця, то вимоги п. 20
Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю слід
вважати додержаними. При цьому не має значення, що партія

250

продукції надійшла в декількох вагонах або контейнерах і навіть що прийомка тривала більше одного дня. Якщо представ­ник громадськості був уповноважений брати участь у прийомці продукції, яка надійшла маршрутом вагонів або у мехсекціях, і за результатами прийомки було складено декілька актів, то в цьому випадку таку прийомку слід враховувати як одну, незва­жаючи на те, що загальна кількість продукції складалась з декількох партій. Інструкція про порядок прийомки продукції за якістю не містить зазначеного обмеження щодо участі пред­ставника громадськості у прийомці продукції за якістю. Відповідно до Інструкцій про порядок прийомки продукції за кількістю та якістю представник громадськості підприємства-одержувача призначається керівником підприємства з числа осіб, затверджених рішенням профкому цього підприємства. Якщо на підприємстві немає профспілкової організації, пред­ставник громадськості не може бути затвердженим іншими гро­мадськими організаціями або трудовим колективом.

[п.5 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю»].

40.Якщо згідно з вимогами договору, стандарту, іншої нор­
мативно-технічної документації, зокрема, п. 20 Інструкції про
порядок прийомки продукції за якістю її прийомка повинна
бути проведена відповідною інспекцією або експертом бюро
товарних експертиз, акт про неналежну якість продукції, скла­
дений за участю представників громадськості або іншого
підприємства, вважається належним тільки у тих випадках,
коли в місці знаходження одержувача така інспекція або бюро
товарних експертиз відсутні або у разі їх відмови виділити ек­
сперта. Місцезнаходження покупця — це район діяльності
відповідної інспекції або бюро товарних експертиз. Зазначене
порушення порядку прийомки продукції за якістю госпо­
дарському суду слід оцінювати на загальних підставах з ураху­
ванням причин порушення.

[п.6 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю»].

41.Якщо постачальник (відправник) зазначив на тарі вагу
брутто та нетто, у тому числі шляхом наклеювання ярлика,

251

одержувач зобов'язаний перевірити вагу брутто в строк, пе­редбачений в підпункті «а» п. 9 Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю, тобто в момент ЇЇ одержання. У випадку виявлення невідповідності ваги брутто вазі, зазна­ченій у транспортних або супровідних документах чи на тра­фареті, одержувач не повинен розкривати тару та упаковку (п. 16 Інструкції) решти місць, а зупинити прийомку, зберегти продукцію і провести подальшу прийомку відповідно до пунктів 17 та 18 Інструкції.

[п.7 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю»].

42.Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок прийомки
продукції за якістю виготовлювач (відправник, постачальник)
має право перевірити якість продукції, яку забраковано і по­
вернуто одержувачем (покупцем) у порядку і у випадках, пе­
редбачених обов'язковими правилами або договором. Таким
чином, мова йде не тільки про право на таку перевірку, а й про
необхідність встановлення нормативним актом або договором
порядку перевірки якості продукції, яка забракована одержу­
вачем (покупцем) і повернута виготовлювачу (постачальни­
ку). При цьому слід мати на увазі, що Інструкція визначає по­
рядок прийомки продукції за якістю одержувачем (покупцем),
а не виготовлювачем, якому повернуто забраковану продукцію.

[п.8 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю»].

43.При вирішенні спорів, пов'язаних з умовою договору
про право виготовлювача (постачальника) перевіряти якість
забракованої і повернутої йому продукції, необхідно виходити
з того, що чинне законодавство не надає такого права, якщо не­
належну якість продукції встановлено висновком відповідної
інспекції або бюро товарних експертиз. У цих випадках виго­
товлювач (постачальник), не згодний з таким висновком, мо­
же оскаржити їх у встановленому порядку і вимагати прове­
дення повторної експертизи.

[п.8 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю»].

    продолжение
--PAGE_BREAK--

252

44.Інколи в актах, складених за результатами перевірки
якості забракованоі і повернутої продукції, констатується, що
встановлений одержувачем (покупцем) продукції дефект «не
підтвердився», І на цій підставі виготовлювач (постачальник)
заперечує свою відповідальність за поставку неякісної про­
дукції. При вирішенні таких спорів господарським судам слід
мати на увазі, що відповідно до статей 209 та 250 Цивільного
кодексу України постачальник не несе відповідальності за не­
належне виконання зобов'язання за умови подання доказів
відсутності своєї вини, зокрема, того, що недоліки виникли
внаслідок порушення одержувачем правил користування про­
дукцією або зберігання її. Таким чином, якщо одержувач (по­
купець) подав докази поставки продукції неналежної якості
(виходу виробу з ладу в період гарантійного строку) виготов­
лювач (постачальник) не може бути звільненим від
відповідальності за мотивами непідтвердження дефекту при
перевірці, поки він не доведе відсутності своєї вини або того,
що дефект виник з вини одержувача, тобто порушення ос­
таннім правил користування або зберігання продукції.

[п.8 Роз'яснення від 12.10.93 р. № 01-6/1106 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю»].

45.При вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою про­
дукції і товарів неналежної якості або некомплектних, а також
в неналежній тарі (упаковці), господарським судам необхідно
керуватись статтями 248 — 253 Цивільного кодексу України,
положеннями про поставки продукції виробничо-технічного
призначення і товарів народного споживання, стандартами,
іншою обов'язковою для сторін нормативно-технічною доку­
ментацією, інструкціями про порядок приймання продукції
(товарів) за якістю, а також договором.

[п.1 Роз'яснення від 12.11.93 р. № 01-6/1205 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і то­варів неналежної якості та некомплектних»].

46.Щодо відносин підприємств і організацій України з гос­
подарюючими суб'єктами держав — учасниць СНД, то
відповідно до Угоди про загальні умови поставок товарів між
організаціями держав — учасниць Сп