Реферат: Топоніми американізми в сучасній українській мові

--PAGE_BREAK--По-третє, як власна назва, топонім характеризується тіснішою, в порівнянні з загальними іменниками, зв'язком з іменованим об'єктом. Це впливає на його лінгвістичні характеристики [12, с. 17].
По-четверте, топонім включає значний культурний компонент [12, з. 19].
Аналізуючи словникові тлумачення, що супроводжують топоніми, можливо, виділити в значеннях останніх такі семи:
1) сема наочності;
2) сема одиничності;
3) сема співвіднесеності із земною поверхнею;
4) таксономічна сема;
5) сема координат;
6) потенційні семи [16, з. 72].
Серед названих сем присутні архисеми, семи і потенційні семи.
Співвідношення «архисема – сема» у кожному конкретному випадку визначається тим, до складу якого саме пласта лексики входить той або інший топонім і з якою одиницею лексики зіставляється.
Так, архисема одиничності вказує на приналежність топоніма до класу імен власних.
Семи відображають співвіднесення топонімів з неживими предметами, а саме, з топооб'ектамі, що займають якусь частину території.
Потенційні семи можна розглядати як засіб віддзеркалення мовних даних. Саме потенційні семи лежать в основі стилістичної актуалізації топонімів. Вони включають екстралінгвістичні і лінгвістичні параметри топоніма як мовної одиниці, а саме, культурно-історичну і національну співвіднесеність топоніма через його семантику.
Топоніми володіють здатністю уживатися у переносному розумінні, і така стилістична диференціація відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.
Історія виникнення власної назви – явище більшою мірою культурологічне, соціальне, аніж семантичне. Більше відповідають предметові дослідження еміграційні транспозиції власних іменників до абстрактних та загальних назв, які виявляють переважно метонімічні і метафоричні перенесення.
Метонімічне перенесення здійснюється за декількома моделями (при цьому топоніми співіснують разом з двокомпонентними словосполученнями, еквівалентними географічним власним назвам, і повністю замінювані):
1) «місце – вироби» (топоніми зазвичай втрачають статус загальної назви, втрачають сему одиничності);
2) «місце – люди» (перенесення відображає регулярну полісемію);
3) «місце – установа» (значення топоніма звужується);
4) «місце – людина» (переосмислений топонім уживається замість антропоніма;
5) «місце – подія» (топонім служить для позначення пов'язаної з ним події);
6) «місце – національність» [3, з. 45].
Зазвичай такі топоніми важко назвати стилістично маркірованими, оскільки вони втратили стилістичну образність, а в інших випадках ці значення знаходять своє відображення в тлумачних словниках.
Наприклад:
… they sat down at а small table with а cruet-stand, а handbell, а bottle of Worcester sauce… (J. Hersey);
… Harris's eyes fill with tears, you can bet it is because Harris… has put too much Worcester over his chop (J.K. Jerome); у цих двох реченнях слово Worcester має значення гострої соєвої приправи.
… Boston had been beaten by the White Sox (J. Updike); у даному випадку White Sox – це відома чікагська професійна бейсбольна команда.
… he looked forward to the moment when he would exhibit her in Park Lane, in Green Street, and at Timothy's (J. Hersey). Park Lane – це відомий у Британії готель.
Співвідношення стилістичних зрушень в семній структурі топонімів в процесі їх вживання можна покласти в основу їх семантико-стилістичної класифікації [10, з. 11].
Крім названої вище підстави, можлива і друга, така, що розрізняє стилістику власне одиниці і стилістику послідовностей, або сполучуваності.
Унаслідок поєднання цих двох чинників, можна позначити два основні типи співвідношення стилістичних змістів і семної структури значення топоніма:
1) якісні топоніми;
2) кількісні топоніми [11, з. 382].
У якісних топонімів стилістична актуалізація супроводжується певною зміною значення географічного імені власного. Стилістичний ефект функціонування цих топонімів заснований на якісній зміні топоніма [11, с. 383].
Відповідно до характеру семантичних зрушень в групі якісних топонімів можливо виділити два домінуючі види:
1)                якісні топоніми, стилістичний ефект функціонування яких базується на одночасній реалізації топонімічного і контекстуального загального значення.
При цьому можливі два співвідношення власного і загального значення:
а) топонімічне значення слабшає і ведучим стає прозивне.
Подібне співвідношення значень охоплює такі різновиди топонімів, в яких здійснюється оказіональний перехід топоніма у загальну назву;
б) топонімічне значення піддається рівноцінній актуалізації разом з наочним.
Таке співвідношення характерне для топонімів, що реалізовуються, коли спостерігається оказіональний перехід загального іменника в топонім;
2) якісні топоніми, стилістична маркірованність яких досягається за рахунок специфічної зміни тільки топонімічного значення, ускладненого введенням в семну структуру топоніма емоційно-оцінних сем, що не приводять до появи загального значення ([12, з. 185].
У кількісних топонімів актуалізація стилістичних сенсів не зачіпає семної структури значення одного окремо взятого топоніма, а виникає лише в результаті сумісної реалізації якоїсь сукупності топонімів. Стилістична маркірованність створюється на основі кількісного накопичення топонімів, яке веде до приросту стилістичного сенсу до всієї сукупності імен власних.
А.В. Суперанська до групи кількісних топонімів відносить так звані топонімічні масиви. Під топонімічними масивами зазвичай розуміються скупчення топонімів в реченнях, а також в рамках значніших відрізків тексту [12, с. 19]. Топонімічні масиви можуть бути носіями образності, яка в загальному вигляді відповідає емфазі, що створюється перерахуванням. Різноманіття масивів дозволяє поділяти на класи відповідно до їх структури, змісту.
По-перше, кількісні топоніми можна розділити на дві групи:
1) топоніми на обмеженому відрізку тексту: топоніми звичайно йдуть безпосередньо одне за одним або розділені службовими частинами мови (контактні);
2) національно-стилізовані топоніми, що ідентифікуються в рамках всього твору і служать засобом національної стилізацій. Топоніми зазвичай відокремлені один від одного повнозначною лексикою [12, с. 20].
По-друге, за змістом топонімічні масиви діляться на:
1) топонімічні масиви обсягу і нагромадження топонімів в даному випадку можуть створювати ефект панорами; їх інтеграція в єдине ціле відбувається за рахунок актуалізації семи співвіднесеної із земною поверхнею);
2) топонімічні масиви маршруту (відображають пересування персонажів з одного місця в інше відповідно до розвитку дії).
Співвіднесені з об'єктами, що існують насправді, такі топонімічні масиви сприяють враженню достовірності, реальності того, що зображається. Вони можуть впливати на ритміку оповідання, передаючи динамічність і стрімкість руху. Порядок проходження топонімів несе на собі смислове навантаження;
3) топонімічні масиви життєпису (свого роду послужні списки, перенесені на сторінку літературних творів, – у впорядкованих масивах такого роду маже міститися емфаза, що підкреслює значність життєвого шляху, пройденого героєм);
4) топонімічні масиви стилізації (виникають в творі при зображенні в ньому тих сфер людської діяльності, для яких характерне постійне звернення до географічних назв, наприклад, вони типові для творів на військову, географічну і т. п. тематику, будучи одним із способів підкреслити правдивість, реалістичність матеріалу.
Завдання таких масивів – відтворити з художніми цілями мову військового наказу, наукового опису, газетного повідомлення і т. п. Вони не містять образності, проте необхідні в творі для надання йому переконливості, правдоподібності.
Наприклад:
… Once again he was riding the rails; once again the rhythmic movement was pulsing through his long lean body; clackety-clack, clackety-clack, click-clack, click-clack; Milwaukee, Grand Rapids, Detroit, Buffalo, Toledo, Cleveland; clakety – clack, clackety – clack, click-clack, click-clack: Lima, Washington, East St. Louis… (I. Stone); На прикладі ми бачимо власні назви, які мають українські еквіваленти: Milwaukee‑Мілуокі (штатВісконсін), Grand Rapids‑Гранд Рапідс (штат Мічіган), Buffalo‑Буфало (штат Нью-Йорк), Toledo – Толедо (провінція Толедо), Cleveland – Клівленд (штатОгайо), Lima – Ліма (столиця Перу), Washington – Вашингтон (столиця США), East St. Louis‑Сент Луіс (штат Міссурі).
… I had fished in Maine, sat at drugstore counter in the Middle West, eaten a steak in Kansas City…, and wandered through the missions of the Santa Barbara, the old gardens of Charleston and Savannah… (A.J. Cronin).Наведені топоніми – амеріканізми теж мають українські еквіваленти: Maine – Мен (штат), Middle West – (Середній Захід), Kansas City – Канзас Сіті (штат Міссурі), Santa Barbara – Санта Барбара (Лос – Анджелес), Charleston – Чарльстон (Вірджинія), Savannah – Саванна (штат Джорджія).
Таким чином, топонім розуміється як узагальнена назва будь-яких топонімів – від крупних географічних назв і адміністративно-територіальних районів до дрібних внутрішньоміських об'єктів (як реальних, так і створених авторами художніх творів).
Топоніми включають дві великі групи кількісних і якісних топонімів. Поділ відбувається на двох підставах семантичних змін в топонімах і їх вживання в тексті.
Якісні топоніми, в свою чергу, поділяються на:
1) топоніми-коллоквіалізми, топоніми-поетизми, топонімічні перифрази, топоніми-варваризми;
Топоніми–колоквіалізми неоднорідні за своїм походженням. Вони включають, з одного боку, всілякі скорочення – морфемні усікання ('Sippi = Mississippi), ініциальниє абревіатури (l.a. = Los Angeles), різні види еліпсиса (Jersey = Jersey City = New Jersey), а, з іншою, діалектизми і відступи від літературної норми (Brummagem – Birmingham).
Дані топоніми зазвичай реалізуються в наступних найбільш типових випадках:
1) у художній літературі – при протиставленні авторського мовлення розмовній мові персонажів.
Наприклад:
… Adrian… told him that he had been offered au assistant curacy in a small parish near Wragby, Lincolnshire (F.H. Johnson);
… It would be ungrateful of me to look; down my nose at Lincs, though it's rather more remote than I'd hoped for (F. Prokosch);
2) у періодичних виданнях – при типовому для англомовної преси противопоставлені «розмовного», інтригуючого заголовка і «серйозного» за змістом тексту.
Одночасне таке зіставлення можна розглядати як характерну для періодики тенденцію до стиснення інформації в заголовку з подальшим її розгортанням в тексті.
Наприклад:
… GIVENS SETTLES FOR BRUM. Queens Park Rangers – striker Don Givens completed his – 510,000 transfer to Birmingham City Yesterday afternoon (Morning Star, 2007. Apr. 19).
Проте таке використання топонімів-коллоквіалізмів не носить абсолютного характеру і може нейтралізуватися під впливом контексту.
На відміну від коллоквіалізмів, що сформувалися «усередині» мови, більшість топонімів–поетизмів прийшли в англійську мову ззовні. До цієї групи топонімів примикають топоніми-історизми. Дана стилістична опозиція також не є абсолютною і нейтралізується у випадках, коли поетизм і традиційний варіант фігурують в ідентичному контексті [3, з. 71].
Інтенсивно використовується в літературі і топонімічна перифраза. Якщо в періодиці і рекламі топонімічна перифраза – це традиційний спосіб пожвавити вислів і уникнути повтору, то в художній літературі перифрази найчастіше нагадують «іронічні» поетизми.
Топоніми–варваризми протиставляються екзотизмам, тобто англійським назвам, що іменують об'єкти за межами англомовних країн (Firenze = Florence). Топоніми–варваризми створюють в творі місцевий колорит.
В цілому стилістична функціональність даних топонімів відображає (хоч і не завжди з достатньою повнотою) загальний розподіл англійської лексики на нейтральний, книжно-літературний і розмовний словник [3, з. 74].
2) стилістично марковані топоніми так званих першого і другого типу.
У перших стилістичний ефект відбувається за рахунок зміни і топонімічного і наочного значень, а у других – тільки за рахунок топонімічного.
Кількісні топоніми – це, взагалі, скупчення топонімів, отримають образність в мови, так звані топонімічні масиви різних видів (маршруту, обширності, життєпису і т. п.).
Топоніми мають здатність піддаватися метафоричному використанню (явище топонімічній антономазії) в художній мові. При цьому може траплятися уподібнення різного характеру як схожих об'єктів, так і об'єктів, що належать до різних класів. Це дозволяє розрізнити два різновиди метафоричного перенесення топонімів:
1) близька антономазія – один об'єкт уподібнюється іншому;
2) далека антономазія–топоніму уподібнюється об'єкт зовсім іншого порядку [10, з. 120].
Наприклад:
… Berlin is the European Chicago (Mark Twain);
… The Gobi of the soul (F. Prokosch);
… A Niagara sound (O. Henry).
Метафоричне перенесення зазвичай супроводжується серйозним стилістичним зрушенням, і тоді можна говорити про наявність певної образності і використанн автором стилістичного прийому.
Отже, топонімія – розділ ономастики, що вивчає власні назви, такі, що представляють назви географічних пунктів. Предмет топонімії – топонім. Під топонімом ми маємо на увазі назву місцевості, регіону, селища, пустелю або будь-яку іншу частину поверхні Землі, тобто географічну назву. Назви місць (тобто топоніми) часто дають населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.
1.3 Класифікація топонімів
Зупинимося коротко на основних схемах топонімічних класифікацій, висунутих американськими вченими для дослідження і систематизації топонімів власне Сполучених Штатів [21, №1].
Структурна класифікація топонімів, запропонована А. Смітом, одним з видатних дослідників з топонімії Англії, автором багатотомного дослідження по топонімії Йоркшира і словника «Елементи англійських топонімів», припускає виділення трьох основних класів:
1) прості назви, що складаються з одного слова, такі як Dale, Lea, Sale, Bedevyn, Rise;
2) складні назви, побудовані за двоелементною моделлю, де останній елемент, що повторюється, за своїм походженню відноситься до стародавніх кельтських або німецьких мов, а описовий елемент представлений власним ім’ям, або іншим топонімом (Acton, Winterton і т. п.);
3) складні назви, утворені за допомогою афіксації. А. Сміт визначає додавання лімітуючого визначення, вираженого власним ім'ям або географічним терміном (Thornton Watlass, Burton on the Hill і т.)
Як видно, класифікація А. Сміта базується значною мірою на даних морфологічного й етимологічного аналізу досліджуваних топонімів.
Свою класифікацію англійських географічних назв Е. Еквал, відомий шведський лінгвіст, висловлює в передмові до «Словника англійських географічних назв» [26, №1]. Автор виходить з наступного принципу поділу:
– назви, що утворилися від назв тварин, рослин, дерев;
—              назви, пов'язані з топографією місцевості, з полюванням на тварин.
Один з найбільш ранніх варіантів топонімічної класифікації був запропонований Г.Л. Менкеном [19, №1].
Менкен вважає, що всі географічні назви можна поділити на вісім класів:
Клас 1 включає назви, за своїм походженням пов'язані з власними назвами: Washington, Lafayette. До цього ж класу належать і різні складні назви, комбінації власної назви з географічним терміном або топонімічним суфіксом: Pittsburg, Knoxville, Bailey's Switch, Hager-stown, Fort Riley.
Клас 2 об’єднує назви – перенесення з інших держав і районів країни: New Albany, New York, New Windsor, Yorktown і т. д., інакше кажучи, топоніми, утворені від інших, раніше вже існуючих топонімів, шляхом додавання визначень типу new (новий), west (західний), north (північний) і т. д., а також різних географічних термінів або суфіксів. До цього класу, на думку Менкена, належать і прямі перенесення назв з інших держав і штатів: Baltimore (назва льодовика на Алясці), Princeton (назва піку в штаті Колорадо), численні назви такі як Rome, Alexandria, Troy, Sparta, Bremen, Hamburg, Warsaw, Stockholm і т.
Клас З охоплює всі індіанські назви, що зустрічаються на території США.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Клас 4 групує назви іспанського, французького, голландського, німецького і скандинавського походження, тобто всі неанглійські назви, окрім індіанських.
Клас 5 охоплює назви, джерелом створення яких послужили біблійні образи і поняття: Conception, Beulah, Canaan, Jordan, Sharon, Adam, Eve, Aaron, Job, Sodom і ін.
Клас 6 включає описові назви: Bald Knob, Sandy Hook, Bull Run, French Lick, Eagle Pass.
Клас 7 включає назви, що відображають багатий тваринний і рослинний світ країни, її мінеральні багатства: Buffalo, Alligator, Rat Lake, Crawfish, Oil Ciby, Bromide, Goldfield, Coal Run, Cement.
І, нарешті, в класі 8 Менкен об'єднав різноманітні химерні, екзотичні назви наприклад: Poor – and – Needy (бідний та нужденний), Bachelors' Retreat (притулок холостяків), Horsethief Trail (слід конокрада) Total Wreck (повний крах), Gizzard (глотка), Bubble (мильний пузир) Booze (випивка), Rough – and – ready (зроблений на швидку руку), Hunkindora (першокласний, світовий), Razzle Dazzle (.шумиха, суєта).
Видається цікавою класифікація географічних назв, висунута Д.Р. Стюартом [32, №2], в основу якої покладений аналіз самого механізму утворення топоніма. Виникнення топоніма автор пов'язує з різними психологічними процесами, які лежать в основі утворення тієї або іншої назви.
Стюарт відзначає, що найбільш цінну інформацію може дати дослідження механізму відбору лексичних засобів для утворення назв. Відповідно з цим Стюарт виділяє дев'ять класів географічних назв.
1. Описові назви, в основі яких лежить «постійна або така, що змінюється характеристика якостей визначуваного об'єкту»: Long Island (Лонг Айленд), Crescent Lake, Granite Mountain, Roaring Run, Echo Rock, Stinking Spring, Bayport. Сюди відносяться і локативні назви (compass-point names): North River, South Island тощо.
2. Присвійні назви. Під цим загальним заголовком автор виділяє три підгрупи:
а) назви, до складу яких входять власні назви: Culpi's Hill, Smith River;
б) назви, до складу яких входять етнічні власні назви: Mohawk River, Chinese Camp, American Fork;
в) так звані міфологічні назви, пов'язані з предметами релігійного культу індіан. Як приклад автор наводить в географічних назвах індіан племені Сіу елемент wacan – «дух, примара».
3. Назви, дані за якою-небудь подією (incident names): Hat Creek, Murder Creek, Earthquake Creek. Сюди ж Стюарт відносить більшість назв, пов'язаних з назвами тварин (Wolf Creek, Antelope Creek), і назви, генетично пов'язані з календарними святами (calendar names): Independence Rock, Point Conception.
4. Назви, що охоплюють назви-перенесення: Cambridge, Athens, Corinth, Hector, Ulysses, Hesperia, Apollo, San Francisco, San Diego, San Miguel і т. п.; і назви-присвячення, надані на честь видатних діячів.
5. Евфемістичні назви (euphemistic names), які давалися об’єктам (в основному, знов закладеним населеним пунктам) сподіваючись на те, що вони допоможуть створити містам краще майбутнє. Так, назва Athens (Афіни) часто використовувалася в американській топонімії як символ культури і освіти. З цієї ж причини тільки що створеному містечку давалася назва Wheatland («пшенична земля, простори пшениці»), хоча навколо нього ще лежала незорана прерія.
6. Штучно створені назви (manufactured names): Say-brook з імен Say і Brook; Alicel з Alice L.
7. Назви, в основі яких лежить одна початкова назва, перенесена згодом на ряд довколишніх об'єктів. Так, від White Mountain утворилась назви White Lake, White River, Whiteville.
8. Назви, утворені в результаті помилкової етимологізації: Cayo Hueso – Key West, Chemir Couvert – Smackover.
9. До останнього класу відносяться назви, що виникли випадково в результаті різного роду друкарських помилок і помилок при переписуванні, які надалі закріплювалися: Tolo (штат Орегон) з Yolo; Darrington (штат Вашингтон) з Barrington, Plaski (штат Техас) з Pulaski.
На дещо іншому принципі побудована класифікація американських географічних назв, запропонована в 1934 р. Р.Л. Рамсєєм, яка надалі лягла в основу багатьох робіт з вивченню топонімії штату Міссурі (Ramsey, 1934). Класифікація за Рамсеєм складається з декількох частин. Перша з них носить чітко виражений семантичний характер і утворює такі підгрупи:
1) запозичені назви, куди входять назви, перенесені з інших країн (New Madrid, Mexico, Moscow) і місцеві перенесення назв (від Cedar Creek утворилися Cedar Prairie, Cedar Church і т. д.);
2) назви, пов'язані з історією як всієї держави, так і окремо взятого штату. Сюди належать:
а) назви, пов'язані з життям індіанських племен (Missouri, Osage, Moniteau);
б) французькі, іспанські та інші іншомовні назви, що відображають діяльність колонізаторів Америки (St. Louis, Marais de Cygnes);
в) назви, пов'язані з боротьбою за незалежність американських колоній (Bunker Hill, Fayette, McDonald і т. п.);
г) назви, пов'язані з мексиканською війною і захопленням Каліфорнії (Vera Cruz, California Prairie);
3) назви, що походять від власних назв (Tecumsch, Black Hawk, Lafayette, Columbia, Fulton, Elizabeth, Clark і т. п.);
4) назви, пов'язані з фізико-географічними характеристиками штату (Pineville, Poplar Bluff, Panther Den, Bee Creek, Galena, Richland, Lakeview, Valley City, Muddy Creek, Lost Branch);
5) суб'єктивні назви, тобто назви, за своїм походженням пов'язані з літературою, рекламою, різними гаслами, емблемами, релігією і т. п. (Concord, Eureka, Sodom, Avalon, Enon, Silver Lake, Cure-All Springs). Р.Л. Рамсей вважає, що лексико-семантичний підхід до класифікації топонімів є основним і неодноразово підкреслює важливість саме цього розділу класифікації, що висувається ним. Ця частина класифікації Рамсея, в основному, збігається зі згаданими вище схемами. Як відомо, ідея подібного аналізу не нова. В.Н. Сокир пояснює широке розповсюдження інтерпретацій назв з погляду їх походження і значення тим, що протягом довгого часу в топонімічних фактах бачили перш за все знаки, що дозволяють пов'язати їх з тими або іншими історичними фактами або, – ширше – взагалі з якими-небудь реаліями.
Отже, топоніми – окрема категорія імен власних, які дійсно допомагають подолати мовні бар'єри, але в своєму початковому мовному середовищі вони володіють складною смисловою структурою, унікальними особливостями форми й етимології, здібностями до видозміни і словотворення, численними зв'язками з іншими одиницями і категоріями мови, а також мають різні класифікації.

2. Основні проблеми запозичення і передача топонімів іншою мовою
Топонімія Сполучених Штатів, що представляє собою англомовну систему найменувань, почала складатися менше чотирьох століть тому. Історія формування системи найменувань Америки показує, що багато рис, які можна вважати характерними саме для американських топонімів (на відміну від власне англійських), почали складатися вже в останній чверті XVIII ст., Тобто протягом раннього періоду історії англійської мови в Америці. Розвиваючись в абсолютно особливих умовах (мовних, історичних, географічних), докорінно відрізнялися від тих, які сприяли становленню системи назв у Англії, американська топонімія відображає особливості американського варіанту англійської мови.
Один з основних процесів, що супроводжують становлення топонімії нової території, полягає у взаємовпливі різних топонімічних систем – нової і старої. На території, яку в кінці XVI в. почали колонізувати англійці, мешкали численні індіанські племена зі своєю культурою та мовами і, отже, зі своєю системою найменувань. Крім того, в Америці були колонії не тільки Англії, але й інших європейських держав – Франції, Іспанії, Голландії, на території країни жили вихідці з Шотландії, Ірландії, Норвегії, Німеччини і т. п. Складна обстановка мовних контактів, що виникла в Америці, природно, позначилася і на формуванні топонімічної системи.
Крім мов індіанської групи, до основних мов слід віднести також іспанську, голландську, французьку.
Ступінь запозичення іншомовних назв і їх вплив на створення нових (американських) топонімів в різних географічних регіонах різні. Ця різниця визначається багатьма мовними та екстралінгвістичними факторами.
Слід також зазначити, що процес запозичення в американській топонімії як у XVIII, так і особливо в XIX ст. йшов у цілому руслі інтенсивного поповнення американської лексики за рахунок запозичень з іспанської, німецької та інших європейських мов. Тут необхідно згадати і період масової імміграції в Америку народів з різних країн в XIX–XX ст., Коли американська топонімія відчувала вплив мов, що належать відповідним іншомовним колективам. Однак в силу того, що англомовна топонімія Америки міцно набула до цього часу панівне становище, цей вплив не було особливо істотним.
В цілому можна сказати, що США, будучи найбільш строкатою за етнічним складом країна, має також надзвичайно різнорідну топонімію.
Одна з численних груп американських назв запозичена з іспанської мови. У формуванні ранньої топонімії певних районів Америки іспанська мова грала домінуючу роль, вплив її на розвиток топонімії всього південного заходу Сполучених Штатів відчувався протягом майже трьох століть, а в деяких випадках продовжує діяти і сьогодні.
Систематизуючи іспанські топонімічні запозичення у хронологічній послідовності, можна отримати такі підгрупи:
а) назви, що виникли в період перших іспанських експедицій вздовж берегів Північної Америки;
─ однослівні топоніми, виражені іменниками в однині або множині, прикметники: Aqua (вода), Corona (корона), Alma (душа), Fontana (джерело), Fortuna (удача), Modesto (скромний), Puente (міст), Madera (ліс), Salinas (солончаки). і т. п.;
─ однослівні топоніми, в основі яких лежать іспанські особисті імена або іспанські географічні назви: А1‑varado, Balboa, Alhambra;
─ топоніми, виражені іменником з артиклем: El Monte, El Segundo, Los Angeles, Los Banos, Los Gatos, <personname productid=«La Mesa» w:st=«on»>La Mesa, <personname productid=«La Canada» w:st=«on»>La Canada;
─ двослівні топоніми: San Carlos, Santa Cruz, Santa Monica;
─ двослівні топоніми, що складаються з числівника та іменника: Dos Palos, Tres Pinos.
Ці моделі можуть простежуватися практично на території всіх штатів, що колись належали Іспанії: Sierra Blanca, Laguna, El Indio, Santa Elena, Aqua Dulce (Техас); Tres Piedras (Арізона); La Plata, Aqua Fria (Нью-Мексико).
Назвами Isla de San Salvador, Isla de Victoria, Sierras de San Martin, Isla de San Sevastian не судилося утвердитися на карті Каліфорнії. Виняток становить назва Sierras Nevadas (Снігові гори) – так був названий береговий хребет, відомий нині як Santa Lucia Range (хребет Санта Лючія).Далі назва Sierra Nevada перейшла до іншого гірського масиву і в даний час називає до хребет, розташованому на схід від долини Сан Хоакін.
Вже з 1602 уздовж берегів Каліфорнії, на карті з'являються все нові назви, що збереглися і в наші дні: Isla de San Nicolas (San Nicolas Island) (острів Св… Миколая)
Isla de Santa Catalina (Santa Catalina Island) (острів Св. Каталіни)
Punta de San Pedro (San Pedro Point) (мис Св. Педро)
Puerto de Monterey (Monterey Bay) (протока Монтере)
Punto de Ano Nuevo (Point Ano Nuevo) (мис Ано Нуево)
б) назви, пов'язані з виникненням та діяльністю католицьких місій (mission period) (1769–1817) та подальшої іспанської колонізації території Північної Америки – утворенням земельних маєтків у 1775.
Багато іспанських географічних термінів міцно увійшли в географічну номенклатуру Сполучених Штатів, збагативши її новими поняттями, виявили тісний зв'язок з характерними природними умовами Півдня і Південного-Заходу США.
У ряді випадків іспанські географічні терміни виступають одноосібно, утворюючи самостійні назви. Вище вже розглядалася основна маса іспанської географічної термінології, що вживається у якості обов'язкових топонімів. Наведемо ще кілька характерних прикладів: algodones «хлопковое поле» (російською) – Algodones (Нью-Мексико); carrizal «ставок» – Carrizo (Арізона), Carrizozo (Нью-Мексико); ojo» джерело» – Ojo Caliente (Нью-Мексико); picacho» окремо розташований пік» – Picacho (Арізона, Нью-Мексико); questa «Пагорб» – Ques-ta (Нью-Мексико); Rillito «струмочок» – Rillito (Арізона); vega «луг, родюча долина» – Vega (Техас), Las Vegas (Невада).
Цей список можна розширити, віднесли до нього цілий ряд поширених в іспанської топонімії географічних визначень, що характеризують властивості об'єктів: abajo «нижній», bonito «гарний», hermoso «прекрасний», chico «маленький», arenoso «піщаний», Penasco» скелястий», puerco «брудний», salado «солоний», soledad «окремий, одинокий», hon-do «глибокий», quemado «згорів», ancho «широкий» і т. п.: Llano Arenoso, Bonita, Rio Abajo, RioArribo, Rinconada Ancha, Pino Alto, Arroyo Hondo, Ojo Hermoso, Penasco, Rio Puerco, Quemado, Ojo Salado, Salado River і т.п. (всі – назви населених пунктів).
Багато іспанських назв подібні за семантикою з англомовними і тому легко сприймаються як елементи єдиної системи.
Потужний шар запозичених іспанських назв спричинив масову появу назв-гібридів, побудованих шляхом з'єднання іспанських і англійських лексем: Buena Park (ucn.buena – красива), Hermosa Beach (ucn. hennosa – прекрасна) і т.д.
Також найбільш численну групу запозичених назв складають топоніми, що виникли на основі численних аборигенних мов Америки. Індіанські назви – невід'ємна частина американської топоніми, що кардинально відрізняють останню від топонімії Англії. Індіанські назви зустрічаються зараз серед самих різноманітних географічних об'єктів: населених пунктів, ділянок з будинками, штатів, природно-географічних об'єктів, 26 штатів, друге за величиною і значенням місто країни (Chicago), найбільша річка (Mississippi) і водоспад (Niagara), чотири з п'яти Великих Озер (Michigan, Huron, Erie і Ontario) носять індіанські імена. У списку назв 1 885 озер і ставків США, 285 – індіанські, понад 1000 назв річок та струмків засновані на аборигенних словах.
Було б неправильно думати, що до початку колонізації Америки там не існувало місцевих назв. У XVI ст. на території сучасних Сполучених Штатів близько мільйона індійців. У них була своя місцева система географічних назв і термінологія, яка, ймовірно, була багатшою і кращою з топографічної точки зору людей, які ведуть кочові спосіб життя, ніж термінологія переселенців-завойовників. Однак саме аборигенні назви менш за все збереглися в районах ранньої колонізації: Potoltuc, Nacbuc, Xagua, Gua, Asimu, Aguin.
Відсутність в індіанців писемності змушувала іспанців записувати ці назви на слух, використовуючи букви латинського алфавіту. При цьому, звичайно, індіанські слова в іспанському читанні набували зовсім іншого звучання і позбавлялись первісного змісту.
Всі зазначені вище назви не збереглися на карті сучасної Каліфорнії, за винятком Mugu, яка дійшла до нашого часу в назвах Mugu Point, Mugu Laguna (округ Вентура). Деякі дослідники вважають Mugu найбільш древнього з зареєстрованих каліфорнійських назв.
Наприкінці цього розділу ми маємо сказати, що топонімія США – це топонімія, формування якої майже повністю вкладається в рамки новітньої історії 18–19 ст. В результаті запозичення багатовікового топонімічного досвіду Англії сполучається з введенням особливих принципів, перш за все, на рівні семантики і словотворення, принципів нової епохи. Далі принципове значення отримує фактор інтенсивності розвитку топонімії. За короткий строк, на протязі двох з половиною століть, величезна територія вкривається найменуваннями. Це створює необхідність виходу за межі традиційних англійських методів і розширення джерел утворення топонімів, що неминуче веде на пошуки нових шляхів. Таким чином, молодість топонімії США та інтенсивність її утворення багато в чому визначає своєрідність її сучасного становища, а саме співіснування традиційних(запозичених) і нових (специфічних) топонімічних моделей.
Всі ці фактори – єдина англійська мовна база в її американському варіанті, індіанський топонімічний пласт, зафіксований засобами англійської орфографії, своєрідна спільність з європейськими найменуваннями при допомозі застосування переносів, значна повторність назв в середині країни – обумовили цілісність сучасної топонімічної системи США.
2.1 Принцип графічного подібності (транслітерація)
Зазвичай лінгвісти рекомендують орієнтуватися на фонетику імені при передачі топонімів. При цьому вони виходять з того, що усна мова є первинною, а писемна другорядною. 14, с. 37].
Д. І.Єрмолович вважає, що це справедливо лише в плані історії мови, але далеко не завжди – у реальній Міжмовній комунікації. Часто має місце зворотне – знайомство з іменами і назвами в чужій мові відбувається за допомогою письмових джерел [3, с. 111].
    продолжение
--PAGE_BREAK--При запозиченні топонімів їх передача може орієнтуватися і на графічну форму. Можливе просте перенесення графічної форми топоніма без зміни тексту одною мовою в текст іншою мовою.
Таке частіше за все практикується, коли мови користуються загальною графічною основою писемністю. Подібної практики дотримуються в більшості країн, що користуються латинською графікою. Адже письмовий вигляд топоніма виконує ще й функцію юридичної ідентифікації. У західноєвропейських мовах топоніми, запозичені з однієї мови в іншу, як правило, не змінюють правопис: так зручніше читачам, які завдяки цьому підходу можуть легко орієнтуватися в будь-яких письмових джерелах [3, c. 112].
Брак практики прямого переносу полягає в тому, що ті, хто говорять іншою мовою, часто не можуть визначити за написання, як вимовляється іншомовний топонім.
Розглянемо тепер принцип транслітерації.
Про транслітерацію говорять тоді, коли мови користуються різними графічними системами (наприклад, англійська та російська, але літери (або графічні одиниці) цих мов можна поставити в відповідність одна одній, і згідно з цим відповідностями відбувається міжмовна передача топонімів [3, с. 113].
Оскільки, наприклад, латинська абетка і кирилиця мають спільну основу, то більшість букв цих двох алфавітів можуть бути поставлені у відповідність одна одній з урахуванням тих звуків, які вони регулярно позначають.
Транслітерація має як переваги, так і недоліки [3, с. 114].
Переваги очевидні – письмовий варіант топоніма не спотворюється, його носій має універсальну, незалежну від мови ідентифікацію.
Перекладачі з російської на західноєвропейські мови знають, як важко відновити вихідну форму топоніма, дану їм в українській транскрипції, тобто з орієнтацією на звучання, а не на написанні імені (наприклад, Х'юстон – Houston або Huston?). При транслітерації ще більшою мірою, ніж при прямому перенесенні, запозичувальна мова нав'язує топоніму вимову за власними правилами. Особливо яскраво ця тенденція проявляється стосовно античних та інших історико-міфологічних назв, читання яких у західноєвропейських мовах майже стовідсотково наслідує правила іншої мови.
Розглянемо тепер, як на практиці здійснюється передача топонімів з англійської мови.
Допустима і реально має місце практика прямого переносу імені, тобто написання його латинськими літерами. Пряме перенесення дуже рідко практикувалося, зокрема, в радянський період, але і тоді це допускалося в спеціальних наукових текстах, у тому числі медичних.
Цікаво простежити еволюцію у підходах, які практикувалися газетою «Фінансові вісті». У перші роки свого видання ця газета жорстко дотримуються принципу транскрипції у перекладі іншомовних назв (в тому числі і топонімів) засобами російської графіки. Так, найменування американської авіакомпанії TWA передавалися як «Ті-Дабл'ю-Ей». Але пізніше, як і багато хто інші видання, газета відмовилася від цього принципу і перейшла до прямого переносу топонімів) [3, с. 117].
Принцип транслітерації нерідко застосовувався в перекладацькій практиці XVIII‑ХІХ в.в., коли міжмовні та міжкультурні контакти носили багато у чому відношеннях безсистемний, фрагментарний характер.
Якщо освічена частина українського суспільства в ХІХ в. добре володіла французькою та німецькою мовами, то, наприклад, англійська мова була мало кому відома, контакти з англомовної культурою зводилися в основному до знайомства з писемними джерелами, і часто через французьке або німецьке посередництво. Не знаючи, як читаються в оригіналі ті чи інші імена, перекладачі вдавалися або до транслітерації, або до транскрипції за правилами читання французької або німецької мови [3, с. 118].
Сьогодні транслітерація в чистому вигляді в українській мовній практиці не застосовується. Справа в тому, що в англійській мові багато літер латинського алфавіту або змінили своє звукове значення, або читаються нестандартно в певних поєднаннях і словах. Тому транслітерація їх українськими літерами, якщо її проводити послідовно, буде породжувати варіанти цих імен, мало схожі при читанні на оригінали.
2.2 Принцип фонетичного подібності (транскрипція)
Оскільки звукова система мови первинна, а письмова другорядна, що логічно при запозиченні топоніма керуватися принципом досягнення фонетичною близькості до оригіналу [3, с. 124].
Іншими словами, при передачі топонімів перш за все ставиться завдання як можна точніше передати засобами тобто мови перекладу звучання вихідної назви. Цей принцип отримав назву транскрипції, і він є головним сучасним принципом передачі топонімів на українську мову [3, с. 125].
При цьому мета, до якої повинна прагнути система транскрипції, полягає не в тому, щоб якомога ближче передати звучання іншомовного імені літерами, скільки в тому, щоб дотриматись принципу взаємної однозначності між фонемами оригіналу та їх графічними відповідностями в приймаючій мовою.
Ця мета далеко не завжди досяжна. Фонологічні системи різних мов, як правило, настільки специфічні, що їх звуки неможливо поставити під взаємну відповідність.
Часто запозичена мова нав'язує імені інший наголос. В українській передачі багатьох топонімів з англійської мови наголос часто зміщується на останній або передостанній склад (Лівінгстон, Флорида).
Така постановка наголосу не є результатом якоїсь «несвідомості» мовців. Вона викликана внутрішніми законами ритміки української мови і носить мимовільний характер. Для того, щоб поставити в цих іменах наголос на перший склад (за аналогією з вихідною мовою), той, хто говорить повинен зробити свідоме зусилля. При цьому не виключається, що співрозмовники вважають, що подібна вимова (Лівінгстон, Флорида)є навіть снобістською [3, с. 127].
У тому, що стосується топоніма Флорида цікаво відзначити, що, хоча ця назва американського штату та вимовляється по-англійськи з наголосом на першому складі, за походженням це слово – іспанське, а в іспанській мові воно має наголос на другому складі. Іншими словами, якщо це запозичена назва, англомовні американці теж наголошують його згідно з нормами своєї мови.
Сучасна перекладацька практика виробила принцип практичної транскрипції, який націлений на передачу звучання топонімів, але в той же час включає в себе деякі елементи транслітерації. Адже не можна не враховувати, що при міжмовній комунікації величезні обсяги інформації передаються саме в письмовому вигляді, при цьому особливості написання топонімів також служать їх більш точній вказівці. Завдяки елементам транслітерації легше буває відновити вихідну форму топоніма мовою оригіналу, а це часом дуже важливо для перекладача.
До елементів транслітерації в практичній транскрипції топонімів з англійської мови на українську відносяться:
1) передача подвійних приголосних подвійними (Tattersalls – Таттерсоллз, хоча, в-англійській мові подвійні приголосні читаються як одна);
2) передача ненаголошеної голосної відповідною буквою (Brixton – Брікстон, Nature – Нейчур, де «про» і «у» відповідають нейтрального звуку) і деякі інші.
2.3 Транспозиція
Окрім транскрипції і транслітерації, в практиці запозичення і передачі імен спостерігається ще один принцип ─ принцип етимологічної відповідності, або транспозиції. Транспозиція полягає в тому, що власні назви в різних мовах, які розрізняються за формою, але мають загальне лінгвістичне походження, використовуються для передачі одне одного. В одних випадках транспозиція застосовується регулярно, в інших – епізодично.
Це можна пояснити на прикладі трьох близькоспоріднених слов'янських мов. На відміну, наприклад, від західноєвропейських мов, де практикується транслітерація, одне і теж ім'я або назва має різну вимову і написання в російській, українській і білоруській мовах.
При передачі таких назв англійською мовою, український і білоруський варіанти таких імен власних не бралися до уваги, і варіанти на латиниці будувалися за принципами практичної транскрипції з різних мов. Тому, починаючи з 90‑х років, змінилося і написання на латиниці багатьох імен власних. Назва столиці України тепер все частіше передається англійської мовою не Kiev, як раніше, а Kyiv.
Принцип транспозиції використовується і в російський ─ англійських відповідностях, проте вже в особливих випадках, і стосується він, перш за все, історичних і біблійних імен, а також імен монархів.
Склалася наступна практика перекладу: імена монархів і релігійних діячів передаються, як правило, методом транспозиції.
Інакше кажучи, король James повинен по-українськи іменуватися не Джеймсом, а Іаковом. Папа Римський носить по-українськи ім'я Іоанн Павло, а не Джон Пол або Джованні Паоло.
2.4 Калькування
Разом з перекладацькою транслітерацією для мовних одиниць, що не мають безпосередньої відповідності в перекладацькій мові іноді застосовується калькування ─ відтворення не звукового, а комбінаторного складу слова або словосполучення, коли складові частини слова (морфеми) або фрази (лексеми) переводяться відповідними елементами перекладацької мови.
Калькування як перекладацький прийом послужило основою для великого числа різного роду запозичень при міжкультурній комунікації в тих випадках, коли транслітерація була неприйнятна з естетичних, смислових або інших міркувань.
Історичний розвиток мов показує численні приклади міжмовної кореляції, найчастіше за функціональною ознакою, наприклад, українські суфікси – ель – чик/щик/'ник і т. п. корелюють з англійськими суфіксами – er/or, – ist; українські префікси не-, без – прямо асоціюються з англійськими префіксами un-, in/im-, non– Завдяки інтенсивній міжмовній взаємодії багато європейських мов включають загальні словотворчі морфеми, наприклад: – ист, – изм, – op, – дис, – ион, і т. д. Багато кореневих морфем також мають пряму відповідність в українській і англійській мовах.
На відміну від транскрипції, калькування не завжди буває простою механічною операцією перенесення початкової форми на перекладацьку мову; часто доводиться вдаватися до деяких трансформацій. В першу чергу це стосується зміни відмінкових форм, кількості слів в словосполученні, афіксів, порядку слів, морфологічного або синтаксичного статусу слів тощо.
Деякі афікси в англійській мові відповідають самостійній ознаці, що виражається прикметником в українській мові, що також включає необхідні трансформації в процес калькування.
Калькуванню зазвичай піддаються терміни, широко вживані слова і словосполучення:
Зимовий палац – Winter Palace
White House – Білий дім; назви художніх творів:
Over the Cuckoo's Nest ─ «Над зозулиним гніздом»; назви політичних партій і рухів: the Democatic Party ─ Демократична партія наш Дім-Росія ─Our Home Is Russia; історичні події: нашестя хана Батия – the invasion of Batu-Khan; або вираз «плоди освіти» ─ the Fruits of the Enlightment і т. д.
Географічні назви гір, озер, морів і т. п. відтворюються шляхом калькування, якщо в них входять компоненти, що «перекладаються»:
Ivory Coast ─ берег Слонової кістки
the Salt Lake ─ Солоне озеро
the Black Sea ─ Чорне море
Якщо ж в назву входять слова, значення яких забуте або з якихось причин не може бути відтворено, уживається змішаний спосіб, коли частина назви переводиться транскрипцією, проте в цілому зберігається принцип калькування:
Ладозьке озеро ─ Lake Ladoga
River Dart – річка Дарт.
Калькування нерідко стає кращим способом перекладу, ніж транскрипція, оскільки в результаті транскрипції не мають сенсу в перекладацькій мові. Якщо транскрипції взагалі не вдається уникнути, то її, як правило, поєднують з калькованою формою.
В цілому можна констатувати, що вибір тієї або іншої можливості передачі власних імен, що зберегли певну семантику, тобто вибір транслітерації або перекладу, обґрунтовується традицією, на яку не можуть не зважати перекладачі навіть в тих випадках, коли вони зустрічаються з іменами вигаданими або прізвиськами, хоча тут коливання значно части.
Що стосується власних назв, що не мають своєї семантики в сучасній мові, то стосовно них питання про переклад, природно, не постає, і аналогія з формами передачі реалій тут припиняється.

3. Особливості перекладу топонімів ─ амеріканізмів
3.1 Склад топонімів ─ американізмів
Найбільшу групу топонімів США складають запозичення з аборигенних мов Америки [4, с. 56]. Згідно словників топонімів – амеріканізмів на даний момент у США налічується близко 3 мільйонів функціонуючих назв і близько 1мільйона назв, що вийшли із вжитку. Кількість назв тільки населених пунктів перевищує 50 тисяч, стільки ж зниклих назв збереглося в документах.
Зародження сьогоднішньої американської топонімії самим безпосереднім чином пов'язане з освоєнням території США європейцями. Колонізація Північної Америки почалася в XVI ст. і здійснювалася вона, головним чином, Іспанією, Англією та Францією. Процес колонізації супроводжувався війнами з докорінними жителями країни – індіанцяи, масовим їх знищенням і захопленням їх земель.
Менш за все в топоніміі США представлені запозичення з голландської, німецької, української та інших мов. Багато міст Америки, засновані переселенцями з Англії, Іспанії, Німеччини та Італії, носять чеські, польські, російські, німецькі та інші назви. Так, в Айове є селища Moravia, Tabor, в Міссурі і Вісконсіні – місто Krakow.
Однак, як свідчать статистичні дані, іммігранти однієї національності майже ніде не становлять більшості населення, за винятком окремих кварталів у великих містах. Зате у багатьох штатах розкидані колонії різних національностей.
В міру розширення колоніальних володінь, назви могли переноситися на досить великі відстані. Прикладом може бути назва Lancaster у штаті Міссурі, занесена туди переселенцями з міста Ланкастера, штат Огайо, куди вона потрапила з Пенсільванії. Ланкастер в штаті Пенсільванія був, в свою чергу, заснований англійськими емігрантами та отримав свою назву за однойменним містом на Британських островах.
Початок цієї традиції, вочевидь, належить вторинним використанням одного з перших американських топонімів – Charlestown (1630), який послужив основою для назви населених пунктів в Род-Айленді (в 1738), в Нью-Гемпшіре (1753), в Мене (1811) і в Вермонті (1825).
До числа найбільш поширених топонімів в США належать антропоніми, географічні терміни, назви рослин, тварин і мінералів, а також приклади «трансплантації» топонімів з інших країн, а також із штату в штат в межах США [4, с. 57]. Наприклад серед назв ферм і садиб англійських переселенців в провінції Західний Нью-Джерсі, які виникли в кінці XVII в., знаходимо топоніми, утворені з цієї моделі: Amwell, Bolsver Boythorpe, Grovely, Hartford, Holme. До цього ж періоду належать і випадки, коли топонімічної конверсії піддаються основи індіанського походження (Saugus, 1631), біблійні запозичення (Salem, 1630).Шість з дванадцяти найбільш відомих в американській топоніміі біблійних назв з'явилися у Новій Англії ще до кінця XVIII в. (Salem, Bethel, Lebanon, Sharon, Goshen, Hebron (Leighly, 1978: 54). У XVIII в. розширюється коло основ ойконімов (ойконіміка як розділ топоніміки, який вивчає ойконіми, власні назви будь-якого населеного пункту), конверсії можуть бути піддані чоловічі та жіночі імена (Ferdinand, 1761; Charlotte, 1762; Ira, 1780; Alfred, 1794; Augusta, 1797). Модель залишалася популярною протягом всього XIX в. Під час освоєння західних територій на карті США з'явилися сотні назв, утворених цим способом: Lida, Lucy, травні, Tom, Rest, Surprise, Virtue, Grief, Choice, Vigor, Necessity, Charity, Ark, Bee, Gum, Effie, Kate, Daisy, Bessy, Andy, Comfort, Compensation, Economy, Law, Life, Anna, Amos, Alex, Arthur, Jessie, Eli, Louis, Maggie, Nelly, Nancy, Solitude, Unity. Сьогодні частка участі цієї моделі в освіті нових назв суттєво знизилася. З розвитком урбанізації 20 століття для Америки стало характерним проживання населення у районах приміської зони, в сільській місцевості, що примикає до міст, на так званих ділянках з нерухомої власністю (real estate developments).Формування їх назв є одним з найбільш значущих процесів топонімоутворення в сучасних Сполучених Штатах. Проведений аналіз свідчить, однак, про майже повну відсутність простих топонімів, утворених за конверсією, серед назв приміської зони або ділянок з нерухомої власністю. Наприклад: Tiorati (подібний небу), Irondequoit (місце, де помирають хвилі), Towand (де ми ховаємо померлих), Otsego (місце, де проходять зустрічі), Chautauqua (там, де була спіймана перша риба), Keskaechquerem (місце, де проходять обряди).
    продолжение
--PAGE_BREAK--