Реферат: Данило Нечай - сподвижник Богдана Хмельницкого

Данило Нечай — сподвижник Богдана Хмельницькогоtc "ДанилоНечай — сподвижник Богдана Хмельницького"

Перші чутки про Нечаяtc "Перші чуткипро Нечая"

Вперше ми зустрічаємоДанило Нечая «Полковник воєводства Брацлавського війська й. кор. мил.Запорозького» (який за деякими даними родом з околиць Бару, але точно не відомоде і коли він народився, та виріс) приблизно з 40-х років VII сторіччя.Сформувавши брацлавський полк він бере активну участь у діях війск БогданаХмельницького.

Пізніше його протиставляютьБогдану Хмельницькому, навідь вважають його гетьманом на лівобережжі післяБогдана Хмельницького. Іноді навідь доходило до невеличких сварок між Нечаєм таБогданом Хмельницьким, також Данило Нечай був у родстві з БогданомХмельницьким. Нечай як і Богун підчеркував вірність перемірю: «Ми жадної!причини не даємо, навпаки — хочемо в добрій згоді жити між собою до служного,визначеного часу. — а інакше не дивуїте, вельможність ваша, коли знову пустимоорду аж до самого Камінця, ба і в Камінці вельможність ваша не втримється».

По одній з версій причиноюсмерті Данила Нечая є зрадження його жінкою Богдана Хмельницького, якій вінприходився кумом.

Склад Брацлавського полкуtc "СкладБрацлавського полку"

Браславський полк на чоліякого був Данило Нечай був одним з найкрупніших полків на тогочасній Україні, асаме на Поділлі. Полк був поділений на 22 соті (більше ніж у будь якому іншомуполці), Всі називаються по місцям своїм, а в багатьох крім того розписані помісточкам і селам. Перша сотня (очевидно Браславська) як то звичайно, неназвана по імені і не має ніякого поділу. По ній сотня Райгородська — крімсамого Райгорода, мав такі міста: Городниця, Бортники, Вишковець, Солинці,Мачоха, Ястребинці. Сотня Тульчинська — Білоусівка, Журавлівка, Крищинці,Кобелівка. В сотні Краснянській — Іванівці, Черемушни, Рогізне, Соколівка,Звонихи, Тиврів, Клещів, Соколинці, Юрківці, Сілниця, Труківці, Білоусівка,Михайлівка, Ворошилівка: в декотрих з сих сіл иоказано тільки 3-4 козаки. Иншісотні такі: Клебанська, Браі-лівська, Вільшанська, Вербська, Горяшківська,Тимонівська, Олекеандрівська, Яланецька, Ямпільська, Шаргородська, Мурахівська,Станіславівська, Мятківська, Лучинецька, Багланівська, Чечельницька,Комаргородська, Черновицька. Всього козаків вписано 2662. Дві сотні мають 99,одна 100 коааків, девять 40-85, п’ять 108-196, тільки чотири понад 200(208—256).

Виступи Нечаяtc "Виступи Нечая"

Найбільш яскраво ДанилоНечай почина виділятися на початку війни зпольшею у 1649 році. Ще з весни цьогороку ві займае позиції під Баром та Браславом на Поділлі. Також вінвідіграєсвою роль якпогранічне війко, і у відношеннях із Молдавією в томучислі. Він посилає з Шаргорода до Бару листа до Лянцкорунського й Потоцкого і внім, полишаючи польському війську «на здорове стояти під Баром», остерігав їхтільки, аби «в мій бік Бару найменьші чати не виїздили, і люде народу руськогоприкростей не поносили», — се прийнято було в польських кругах знезвичайним вдоволенням, трохи не з тріумфом, як певного рода капітуляціюкозацьку перед польськимнатиском.По переяславській умові, мовляв, козаки вимовили собі, щоб польське військо непоступало далі за Камінець, а теперь от саме устами Нечая признали йомутериторію по Бар. « Видко, що нашою відвагою працею й голодом, которий терпимо,не мало ми справили, здобувши для війська становища по Бар, чого пп. комісарине могли виторгувати; раді б ми ще виторгувати й причиняти становищ для хоруговщо надходять», — писав розохочений Осторог, пересилаючи канцлерові Нечаєвоголиста.

По словам Віміни, розрухи увоєводстві Браславським, знайшли свого дальшого промотора в Нечаю, полковникубраславськім. Він пише, що Нечай, незважаючи на свою відвагу, славу і заслуги впопередніх війнах, не тішився прихильністю гетьмана і мав багато неприхильниківсеред старшин, будучи чоловіком примхуватим, вдачі твердої й упертої, при тім перейнятимнезвичайно високими гадками про себе, і гетьман при останній реорганізаціїкозацького війська хотів його позбавити уряду. Ображений, мовляв, тих Нечайчекав тільки нагоди віддячитися за сю кривду; на перші вісти про повстаннявикликане Корецьким і його успіхи, зараз став на чолі сього руху. Прийнятий зодушевленнєм повстанцями, він заохочував їх горячими промовами до рішучоїборотьби і повстаннє виросло до грізних розмірів: до сорок тисяч збройного людустало в рядах його. Але кінець кінцем гетьман зумів дати собі з нимраду —  як саме, сього Віміна невміє докладно об’яснити: склдає головно на недостачу у повстанців зброї,припасу і поживі, току що край був спустошений, і що було, забрано длягетьмана. Тому повстанці не могли вчинити нічого серіозного, і кінець кінцемпогрози гетьмана, дозвіл даний ним шляхті на те щоб зібратись на соймик іузброїтись на «непокірних підданих» і кілька суворих кар на участниківповстання, для остраху инших, зро­били свій вплив: одні розійшлися до домів,инші розбилися на дрібні ватаги, які могли тільки займатися дрібним розбоєм.Самого Нечая гетьман силкувався дістати до своїх рук, зваблюючи його різнимиобіцян­ками, але Нечай на се не дався й зістався цілий.

Коротше ніж Віміна, і щезагальніше оповідає про сей рух Коховский, від котрого пішли звістки про ньогоі в українській традиції. Він також говорить про 40 тис. виписчиків, які ніякне хотіли вертатися до підданства, докоряли гетьманови через своїх післанців,що він віддав їх в панську неволю, давиш себе вдурити Полякам, і грозили, щознайдуть собі кращого вождя, колі він далі хоче вести себе і військо допогибелі. „Особливо підбивала до такої розправи з гетьманом про сю кривду черньподнїстрянська і побожська, головою котрої був легкодушний Нечай». Аленаслідком сього у Коховского гетьман, тільки «почухуючи голову», раз у раз відказував перед Кисілем, що зборівськаугода вложила на нього неможливу задачу, і переведення реєстрації грозитьвикликати повстання против нього або против Поляків.

В сучасній кореспонденціїпобіжну згадку про Нечая як провідника винищицького руху маємо в листах нунціяТорреса, ще з осени — з 20 (30) жовтня: повстанці, не хочучи вертатися додавньої неволі, вибрали собі проводирем такого Нечая і засіли кілька міст.Потім знов в його ж депешах з 2 (12) марта   се вже, видно, з тої стадії вістей, яку відбивав оповідання Вімінинунцій тут, на підставі варшавських відомостей, називає Нечая головою опозиціїпротив Хмельницького, і дає міру того, наскільки серіозно рахувались з симрухом в тім моменті в польських правительетвених кругах: проектованоговенецького висланця (поїхав ним власне Віміна потім) нунцій замишляе виправитине тільки до Хмельницького, як проектував венецький посол, але і до Нечая, якпроводиря опозиції (але поки Віміну в сю дорогу виправили, в місяці квітні,повстання вже зачахло, і до Нечая йому вже ніяких інструкцій не дано). В листахКнсіля є згадки теж досить побіжні але се треба підчеркнути, що в них виступиНечая представляються зверненими не против гетьманського правління, а противПоляків тільки і якого небудь замирення з ними. По його словам, „Нечайполковник браславський, — понад, котрого більшого бунтівника немає». наробивбагато злого, а саме, скориставши, видко, з посунення польського війська накозацьку територію післав до очаківського бея вістку, що «згоди з ляхаминема»  аби бей післав йому в поміч доБраславщини 2000 орди. Орда, лакомна здобич, пішла зараз, але Нечай під той часбув в Київі, в його неприсутності орда не вміла нічого мудрого зробити:постинавши чимало людей, і якогось шлях­тича, заставши в його маєтности, тежусмертивши, пішла назад. Гетьман, довідавшися про се, заклявся зробити Нечаєвикінець («шию Нечаєви дати утяти») — так писав Кисілеви, і з тим післав поНечая. «Але що то чоловік богатий — кладуть його на рівні а Хмельницьким», тоскінчилось на тім, що гетьман взяв з нього кільканадцять тисяч і пустив цілим,а перед Кисїлєм, що наставав, аби його доконче таки скарано на смерть за такенарушеннє спокою, виправдувався що мусів його пустити з огляду на прошенне хан­ськихпослів. Кисіль далі наставав на гетьмана, та не покладаючись більше на своєписаннє, радив, аби ще король від себе «горяче» написав до гетьмана, щоб «затаку велику зраду» доконче така Нечая скарано на смерть; але з того нічого не вийшло.Судячи по даним в листах Кисїля вказівкам ся Нечаева  «зрада» сталась в середині або другійполовині марта, так що вона хронольогично не покривається а «опозиційною» ролеюНечая, про котру нунцій мав відомости ще в лютім або в самих початках марта.

 З реляїцй Торреса бачимо, що на хвилю віджиластара пого­лоска про напруження і конфлікти між Хмельницьким і Нечаем, і в сихвістях Нечай виступає не просто комендантом козацького корпусу, що мавпорученна стерігти козацьке військо від Поділля підчас маршу ва Волощину, аконкурентом Хмельницького, — «Инший селянський ватажок, прозвищем Нечай(пише Торрес 17 вересня, очевидно в зв’язку з відомостями привезенимипісланцями Потоцкого)—«узброівся» 40 тисячами людей над Дніпром, на пограниччіПоділля і Молдавії, і хоче битися з Поля­ками; кажуть, що між ними (Нечаем іХмельницьким) прийшло до легких сутичок, і Хмельницький післав 10 тисяч своїхкозаків в поміч Потоцкому».

В Коховского, ми читаємо:«Каліновсикий, польний гетьман, з огляду нате що всяка надія на спокій зникла. а до того ще провокований неприятелем,пускається збройним похо­дом на Україну, не знати—чи за наказом короля БоНечай, полковник браславський, щоб підняти до війни чернь Волини і Поділля,напав па Бар — поза лінією, а коли йому сю несправедливістьвиткнено, — гордо відповів польському гетьманові, зневажливо нагадуючипопереднє (погром і неволю) ілегкодушно викликаючи його до битви під сю хвилю. Се викликало чоловіканепризвичаєного до зневаги на те що він —як ведеться привиклику —противставнв зброю зброї. До того ж боліло йому, що його—панавеличезних маєтностей, не пускають на Україну, і кожне ледацтво володів йогодіднцтвом. Маховский за той час повертав ні­чого недобившися що до забезпеченнябезпечного в’їзду комісарам Хмельницький відновляв присяги в тім, що їм вільнобуде їздити — хоч се ім всяко належало і з оглядуна авторитет короля і па поважаннє до того обовязку, що вони взяли на себе; він хотів, щоб вони їхалине озброєні і з таким числом супроводу, яке він визначить. Тому гетьман(Каліновский) розіслав скрізь листи, закликаючи чернь, щоб веріалася до послухукоролеві (І була певна його милосердя; поясняв, що польське військо приходитьтільки задля угамування повстання—аби козаки, залишивши смуту, підлягализвичайній юрис­дикції, згідно а вборівськими пактами, а піддані повернулися дозвичайного підданства. Але коли побачив, що вони уперто зневажать собі сюприману милосердя, він на початку лютого рушив військо з Станиславова. Захопивв Ворошилівці сотню Шпаченка сотника, не випустивши ніяких віступів сьогопогрому, і якийсь час затримався тут, аби добре зміркувати наміри ворогів ідати час припізненим корогвам поспіти до війська Нечай уже (раніш) вий­шов зБару, укриваючи наближеннє більшого війська в поміч — коли гетьман(Каліновский), розгніваний сим відступом провокуючого, і довідавшися, що тойсобі безпечно справляє вакханалії в Красному, давши собі духу на запусти —покладаючись на те, що Шпачеико держить сторожу, — постановив скоренькопустити на Бахуса Марса»

Як бачимо, оповідвннє дужепоплутане, і на короткий час кількох тижднів, навіть днів тут згромаджено цілумасу подій, котрих вистало б на добрий місяць.

Коли міг вертатись відХмельницького Маховскиїї, післании від короля після соиму? В середині лютого щонаискорше. Тим часом на початку лютого Каліновский уже йде походом зСтаніславова (Станиславчика над Мурахвою); видав перед тим універсали, щолишилися без послуху; Нечай пішов па Бар і вертався, і т. д.

У Твардовского Нечай тількииаміряється іти на бар, «де наші недалеко мали свій вбірний пункт», алепольське військо спішно вдень і вночі побігло йому иа зустріч. Се вже краще,хоча з другого боку весь малю­нок до крайности загальний і не конкретний.Хмельницький, довідавшися через своїх шпигунів, що на соймі ухвалено війну, —«видповів поголовно всім Ляхам мешканне на Україні — бити і мучити іхзачав, післав по татарську поміч, наперед велів наступати Нечаеві з полком підБраслав і за Божською лінією», а сам ладив всі ті сили, котрими воював впопередній війни, — не чекаючи трави. Король же, бачучи се, щоб йогозаняти і затримати, зараз же зимою велить гетьманам іти спішно з кварцянимвійськом на Поділлє, сам же незадовго збирається йти з військом наемним. Отже «гетьмани не дармують»—насампередрозвиває свої порогви польний, почавши про Нечая з вшськом на межі Браславшиниі Поділля. Він простував на Бар, де непо­далеку мали збірне місце наші. Заразпротив нього побгли наші день і ніч, і тихенько впавши до Красного захопилийого»

Рудивскии представляєсправу так, що Хмельницький заходивсь укріпляти цогранічну зону, і се викликаловідсіч Каліновского «Хмельнмцький не вдовольнюючись підозрілими зносинами з(заграничними) володарями і добачаючи небезпеку для себе в проволіканню,скріпляє залогами Ямпіль, Стіну, Шаргород, Винницю, Мурахву — бо сі місцячерез свою близькість до Поляків завжди були підозрілі для неприятеля. Тоді ідо Красного прибуває з старшиною провідник бунтівників Нечай, найзавзятіший вповстаннй, але М. Калиновский негайно наступив і в тім же місті погромив»

Подібно уявляє собі подіїРадивил «під кінець лютого Нечай, козак вііслаиіііі Хмельницьким а 30 тисячами,щоб не давати громадитися нашому війську, взяв і пограбив Шаргород, містечкоЗамойского, відти пішов до Крас­ного, містечко того ж попа. Каліновский з кількоматисячами прийшов туди в запустний понеділок, здобув місточко»

Освенцім — сам учасниккампанії, на підставі якихось чуток, першим пускає самого Хмельницького:«Покладаючись на обіцянки і поміч нуреддін-султана Хмельницький 16 лютого рушивсам до Бару, а за тиждень до того ціла Україна, дорослі і малі, молоді і старі(рушилися) ні про що по дума­ючи, тілько про нашу погибіль: про комісію що малабути — вже ні гадки, а тільки хотіли випередити наші війська, поки ще незібрались (се можливо — реальна подробиця). Але дуже в тім помилилися, боКаліновский, маючи на той час всю владу над цілим військом — бо великогогетьмана король хотів мати при собі для ради, а більше — як то секретноговорили, не довіряючи його роспорядкові,—зібравши військо під Баром, як тількиодержав відо­мість, що тамошнє хлопство в Браславщині збирається в купи ібунтує, 19 рушив з-під Бару до лінії, щоб не дати неприятелеві її переступити.Під вечір того дня ставився в місточку Станиславові і там довідався, що Нечай,пол­ковник браславський, найперший бунтівник між повстанцями, котрому вони саміпризнавали перше місце після Хмельницького, нітрохи не вважаючи на пакти, щообом сторонам забороняли переходити лінію, перейшов ї до місточка Красного, щобуло вже за лінією на нашій стороні, і став у нім. Маючи слушний претекст щобна нього наступити, Каліновский рушив а Станиславова 20-го, себ то в запустнийпонеділок, виславши наперед з певною частиною війська Станиславова.Лянцкороньского воєводу браславського, і той забіг неприятеля несподівано, напідпитку, і впавши до міста з трьома козацькими хоругвами: старости черкаськогоКисіля, старости улапівськаго Каз. Пісочинського і Криштофа Корицького, наробивміж козаками вели­кого замішання».

Торрес з свого обов’язкуінформатора подає такі «вісти з Русії» під днем 4 березня: «Хмельницький з 30тис. козаків пройшов граничну ліню на час і взяв місто Красне». «Козакипостановили були напасти па наше військо останнього дня карнавалу, коли вонобуде заняте святом і нап’ється. Нечай з 15 тис. вибраного війська наступив іпрорвав лінію, занявшн Красне». «Почувши се і воєвода чернигівський(Каліновскнй) швидко пройшов 9 миль і в ночи карнавальної неділі зайпявнайбільш догідні позиції міста і велів з трьох сторон дати огню». Цілкомфантастичну історію записав Майер 26 лютого в Красноставі: Козаки розжаленісмертю Глад­кого починають громити шляхту, Каліновский жадає під Хмельницкогосуду і відшкодування; Хмельницкий посилає сих козаків Каліновскому на його волюі Каліновский запросивши їх на бенкет, велів усіх побити, крім одного,полишеного для допиту на муках. Він розповів, то сих козаків Хмельницкий піславнаперед па звілн. а за иимп посилає 20 тис. з Нечаєм. а 50 тис. з своїм синомпа Радивіла, 1 т. д.

Привід виступуКалиновського, мовлять, дав Нечай — «перейшовши за лінію і поставивши своїзалоги в Мурахві, Шаргороді і Краснім, він викликав на те п. воєводубраславського, що той написав до нього, до Шаргороду, де він був під той час,переймайте спадщину по козаах, що померли від повітря. ІІапомивав його, аби вінвище над свій стан не виносився і полковинкам своїм за лінію «входити недозволяв, щоб потім того поневчасі ве жалував. Той одержавши се писаннє поп’яному в Шаргороді, почав шаліти, і велів полкам громадитися в Красному, і самтуди поїхав в п’ятницю перед запустами»), чекаючи більшої помочи, що обіцявїому Хмельницький. І всяму неділю прийшли два полки до Винниці: Богуна І Іляшауманського. Бо так був Нечай умовився з Хмельницьким, що на сам попелец (22лютого) мав ударити на Бар і на воєводу браславського; але провидінне божепомішало їх шики. Бо в саму суботу перед вечором, 18 лютого прийшов п. гетьманпольський з своїми людьми повз Бар до Нагайкова, покликав до себе п. воєводубраславського і там мавши цілу ніч нараду, роз’їхалися, а в неділю запустну п.гетьман пішов до Ялтуш — нова, а п. воєвода до Бару і звідти з своїмилюдьми пішов до п. гетьмана і зійшовшися зним стали на віч в Станиславові.

Cмерть Данила Нечая 21 лютогоtc "CмертьДанила Нечая 21 лютого"

До сього друковавий дневннкдодав, що тої неділі Каліновский мучився під Станіславовим з хоругвами, щостояли на лінії на Дністрі, і тут діставши від «язика» відо­мість про козацькевійсько, — що Нечай стоїть у Красим, а в Воронківці, на крайнім виступіБогу, між Станиславовим і Красним держить сторожу сотник Шпак, або Шпаченко, зсвоєю сотнею, Каліновский післав невеликий відділ кінноти з Корицьким в головахна Шпака, а сам з головним військом пішов на Красне.

Даевник підчеркуе, що сейнаступ мав характер несподіваного нападу: і на Шпаченка і на Нечая напали крадкома.Для сього вивели вісько вночи і поночи напали. на них, та ще й умисно йшлиможливо тихо, «по козацьки їхали, щоб навіть з послуху й не помітив», і справдіНечаеві козаки подумали, що то до них їде Шпакова сотня. Дневзник, Освенцім іин. пояснюють сей успіх ще й тим, що козаки і сам Нечай пона­пивалися назапустах, і не трималися на сторожі докладаючися на Шпака; сей молів ми потімпобачимо і в пісні про Нечая.

Тим часом Корицкий погромивШпака, так що мало хто з ним встиг утікти. А за той час передній полкКаліновского під проводом Пясочиньского став перед Красним і з криком ударив добрам. На сей ґвалт Нечай вискочив з господи, де піячив, але в сіх замішаннюйого обпали і вбили: вийшла бійка за його полковничу булаву, і в тім замішанюйого вбито, і богато козаків полягло та й всякого люду, чоловіків і жі­нокнарубано: запалили місто і стали рубати кого попало. Козацьке ж військо, підпроводом звісного вам Кривенка, зачинилося разом з частішою міщан внеприступнім замку і тут боронилося три дні. Каліновский раз-у-раз посилав наприступ своа вій­сько, піше і кінне, хотячи здобути. Подяки несли великістрати, але не могли доби­тись до замку. В згаданих вище варшавських вістяхЇоліньского (що йдуть в голов­нім від Каліновского) читаємо, що Каліновскнйпосипав до обложенців парламентарів: обіцяв, що обложені зістануться цілі, колипіддадуться, бо він не на те прий­шов, аби їх громити, але щоб привести додоговору і спокою військо Запорозьке,—аби воно зісталось при своїх вільностях.Але козаки завзято стояли на тім, що краще їм згинути, ніж піддатись. Аж натретій день, вівторок, частина міщан, що були в замку, попробувала непомітноутікти через вилім і стягнула біду на себе і на всю залогу. Бо ротмістрЯнжул — один з ново-нобілітованих козаків, завваживши сю утечу, діслав занею погоню, що догодивши почала іх рубити, а тоді утікачі, злякавшисязавернулися назад до замку, і в замішанню, що з того вийшло, погоня вдерлася дозамку й розчинила замкову браму польському війську.

Тут доперва почалися різняі утеча куди видко — але як запевняють Поляки, мало хто втік: «Оден тількисотник Степко, дуже поранений, утік від пана Янжула з своїми ранами доХмельницького, — бо скільки козаків вискочило з замку, хоругви Япаула йСгрийковского дочиста в погоні знищили». Так само вирубано й тих, кого засталив вахту. Взяли в полон тільки чотирьох: Гавратинського, шляхтича-інфаміса, щопе­рейшовши до козаків був у них сотником тростянським, попа що читав псалтирнад Нечаем, писара Нечаєвого Житкевича і Татарина що був при Нечаю: їх живихвідста­вили до гетьмана.

Про похоронну церемонію надНечаем записує за оповіданнями очевидців Радивил (очевидно вони зробиливраженне між польською публікою). Війшовши до замку польські вояки застали втутешній церкві відправу вад Нечаем: тіло його лежало на килимі, і при німсиділо четверо попів і брат, і всіх їх порубано. Анонімний дневник оповідаєтропіки ннакше: уходячн до замку, козаки взяли з собою гіло Нечая і при­бравшипристойно поклали в башті ва оксамиті, засвітили свічі й поставили попа, «щобпсалтир вад ним співав. Сього попа живцем відставлено до Каліновского, а тутйого «Німці обложив огнем і так його — посередині ходячого — спеклиприпоминаючі йому, як то козаки знущалися над християнськими священниками».Гавратмвського як зрадника розстріляно. Рахували, що своїх стратили коло 200, анеприятеля впало трупом 15 тис. «окрім діток і жінок і поспільства краспянського». Значні свої страти толкувалитим, що козаки дуже боронилися, стріляючи не тільки з огни­стої стрільби, але йз луків ядом напущеними стрілами—«так п. Дішов. пострілений стрілою в горло,зараз опух, і хоч скоро вирвав (стрілу), але тіло на нім ціле по­синіло», і т.д.

Наслідки його смертіtc "Наслідкийого смерті"

Сей погрорм і смерть Нечаязробили велике вражінне і в Польщі і на Україні В варшавських костелах правилі)Te Deum — «дякуючи Богові за побіду і щасливий по­чаток війни з козаками».Щоб підчеркнутив вагу сього успіху оповідали різні фантастичні оповідання що дозамірів Нечая і козаків. «Нечай вже був умовився з Хмельницким і козаками узапустну середу йти з військом, 15 тис. реєстрових козаків, на Бар і здобуватійого — щоб дістати п. Лянцкоронського, що стояв там з кількома хо­ругвами.Взявші його і забравши в неволю жовнірів мав їх відіслати Хмельницькові, азвідти з Бару, мав іти з військом на Ліско, обернувшимся Підгірєм, аж під самКраків — опанувати, злупити його і инші міста: тут на Підгірю могла б силахлопства до нього пристати, колі б не скарав був його сам Бог».

Але і без сих додатківсмерть Нечая була великим тріумфом. Його рахували після Хмельницькогонайбільшою фігурою в козацькім війську, що иротивставлялося са­мому гетьманові,і насмілялася йому протистати. В польських кругах Нечая вважали майбільшзавзятим ворогом Польщі і магнатства, дійсним провідником повстання шсія Крпвоноса, —більш завзятим ніж сам Хмельницький. Тому до тріумфального почуття першогореваншу козакам прилучилась іще надія, що тепер, коли не стало сьогонепрмииреного ворога, може і з Хмельницьким і з козацьким військом буде легшедоговоритися.

Характеристично цевідбилося в народній пісенності.

В українськім народнімрепертуарі пісні про Нечая незвичайно популярні: коли лишити на боці думі проХмельницького популярні колись,Нечая треба признати мабуть найбільш популярною історичною постаттю в устнім репертуаріXIX в. Ось приклади таких пісень:

Польське військо наступає,Нечая остерігають, радять тікати, але Нечай не хоче марно втеряти своєї слави.

Він іде до кумиХмельницької в гостину, їсть і п’є, і не слухає осторог.

Запевняє, що поставив добрусторожу, часом називав вірного сторожа— Шпака.

Йому радять принаймнітрммати при собі зброю, і він, очевидно, сю пораду бере на розум.

Він п’є і гуляє, а сторожатим часом зникае.

Запізно схаменувся: побачивворогів уже в місті.

Кладе Ляхів як снопи,крівава річка тече за ним, — аж нарешті кінь не може вискочити з трупу щонагромадився навколо нього.

Пробув відкупитись відЛяхів—але ті не годяться, і рубають ного «на мак».

Инші варіанти смерти:

Ловлять його джуру,випитують його секрет і вбивають срібною кулею.

Найпростіший варіянт:

Нечяй підчас битвиоглядається назад — а йому зрубають голову.

Инші, можливосимволічно-політичний:

Він пошпортався нахмелину—і взяли його Ляхи за чуприну (часом торг при тім—і відмова Ляхів).

Ведуть Ляхи Нечая вСавур-могилу—покотилася його голова у долину.

Качається його голова поринку—і далі грозить Ляхам, що буде їх бити

(дуже інтересний варіянт,але ва жаль—не беапосереднв зашігаиий)

.

Козаки ховають Нечая усвятої Варвари.

Популярний заспів:

Ой з-під лісу, лісу, з-під зеленогогаю

Вийшло ляхів сороктисяч—утікаймо Нечаю!

— Не бійтеся, не бійтеся,пани отамани, Поставив я стороженьку усіми шляхами! Як я маю, козак Нечай,звідси утікати:

Главу свою козацькую марновтеряти

— А я тебе, ків Нечаю, неубезпечаю:

Держи собі коня в сідлі длясвого звичаю!

— Ой єсть в мене козакШпачок — той дасть мині знати:

Он той скаже, коли минітреба утікати.

— А я тебе мій Нечаю неубезпечаю,

Держи лучок і стріл пучокдля свого звичаю

А “Нечай того не думає,Нечай не гадав—

А з кумасею із Хмельницькоюмед-вино кружає.

Асям пішов до Хмельницькоїщуки-риби Їсти

Ой сів же пан Нечаєнко тащуки риби їсти,

Ох і прилетіли та доНечаенка та не мудрії вісти:

— Ох і же ти, та павНечаєнко, мед-горілку кружаєш, А вже твої стороженькн та на місці не має!  не вспів же пай Нечаєнко на скамницю сісти

Подивився козак Нечай вкватиру очима

Ай вже Лишків сорок тисячстоїть за плечима.

Ей, я козак молоденькийЛяхів не боюся, Маю ж бо я козаченьків тай оборонюся!

— Та біжи хлопко, та біжималий, від хати до хати, Та давай, хлопко, та давай, малий, козаченькам знатні

— Ой як мені, панеНечаєнко, а знати давати — Напилися наші козаченьки, полягали спати

Ай як ударив та козак Нечайта об стіл булавою:

Ой тут нині, козаку Нечаю,накладати головою!

Ой як крикне козак Нечай нахлопця малого:

«Сідлай, хлопче, сідлаймалий, коня вороного!

Гей виріжем вражих Ляхівгеть що до одного

«Ой підтягай, та малийджуро, попруги із-туга:

Буде на Ляхів, та на тихпанів велика потуга!»

Ох не вспів та Нечаєнко тана коня сісти

Задріжали в коня вороногоніженьки на місці

Гей під кониченьком, гейпід вороненьким стали ніженьки дріжатм

Лй ти коню, конювороненький, не бійся зі мною,

Іно не доторквй конювороненькийи землі під собою!»

Ой не встигнув козак Нечайна копика спасти,

Взяв’Ляхами як снопами подва ряди класти!

Ой кинувся козак Нечай відбашти до башти,

Ой став же він Ляхів,лядських панів, як яшний снів класти

Переїхав Нечай козак відбрами до брами,

Сколотив Ляшеньками як вовквівцями.

Переїхав Нечай козак відбашти до башти,

Ой взяв Нечай вражі Ляшкияк сніп в полю класти

Ой кинувся козак Нечай віддому до дому

Та зложив же Ляхів тисяч зконей як солому

Ой кинувся козак Нечай відбрами до брами

Оглянувся назад себе—течекров ріками

Ото вам, вражі Ляшки, затую провину:

Збавили-сьте мого брата—заяку причину

Повернувся козак Нечай направую руку

Не вискочить Нечаїв кінь ізлядського трупу

Ой удався козак Нечай доконя словами:

«Не доступай, кінькозацький, до землі ногами»

Ой як стисне козак Нечайконя острогами,

За ним Ляхів сорок тисяч зголими шаблями

Оглянувся козак Нечай направеє плече

За ним за ним кров людськаяріченьками тече!

Та покотилася Нечаеваголовонька до долу

— Он ви хлопці та молодці(котрий буде у місті),

Поклопіться моїн жінці,нещасній невісті

Нехай вона назбирає сріблазлота досить,

Нехай мене викутяє та йостанку прогить!

Не хотіли вражі ляхи сріблазлота приймати,

А хотіли Нечаєнка в дрібниймак сікати.

Нехай приїзжае та Нечая ізневолі викупляти!

— Не хочем ми, козак Нечай,твоіх сукон ні блаватні.

Тільки хочемо ми тебе на мак порубати

Оіі над сином над Нечаємчорниіі ворон кряче!

Ой глянула його мати танову кватирку—

Качається Нечаєваголовонька по ринку

Ой сховаймо його голівонькуа де церков Варвара

Та вони стали думать, деНечая поховати.

ОН поховали пана Нечаєнката в Київі краї варвари

Коли зажив та пан Нечаєнкокозацької слави

Де нам сеє тіло Нечаєвебіле, де нам Його поховати

Гей зійдімось, премилеєбраття, на високу могилу,

Та викопаємо, премилеєбраття, глибокую яму,

Та посадім, премилеєбраття, червону калину,

Гей щоб зойшла лицарськаяслава на всю Україну.

Нечай виступив в історіїУкпаїни а саме Поділля, як акстивний учасник онтипольського повстання, якрозумна і обдарована людина, яка мала на Поділлі майже такеж зачення як іБогдан Хмельницький для України.

Використана література:tc "Використаналітература:"

1)          Михайло Грушевський «Історія України-Русі» в одинацятитомах, двонадцяти книгах, Київ Наукова думка, тома 9-10.

2)          «Нариси історії Поділля» на допомогу вчителю, Хмельницький1990 р.