Реферат: Слобожанщина - історія розвитку

Вступ

Герб Харкова.

ІсторіяСлобожанщини

Дике поле — Слобідська Украина

Заселення Слобожанщини

Народження й становлення Харкова або Харків яко українське місто:

Харків у XVII—XVIII ст. Нарис за мотивами історичного дослідження

Процес русифікації після скасування автономії Дмитра Івановича Багалія

Українське національне відродження у Харкові у XIX ст.

Вступ

Нарід завждитворить своюісторію і державнийустрій і йогонаціональніформи. І про сетреба добрепам'ятати, боусяка іншаненародняісторія будеоднобока. Щодоісторії України, то вона у основісвоїй завждибула народньою.І справді: рівняючиісторію великоросійськогонарода у московськудобу і історіюукраїнськогонарода підЛитвою та Польщею, ми бачимо, щоу першій головнемісце зайнялоскладанняМосковськоїдержави, котреутворювалибільш усьогомосковськіцарі, а українськийнарід тодізовсім не мавсвоєї власноїдержави і своїхдарів і боровсяз польськоюдержавою. Насю боротьбувін стративусі свої сили, усе своє завзяття, усе своє життя, пролив цілеморе своєїкрові. Ранішеукраїнськіісторики особливуувагу зверталине на внутрішнєжиття, а на події, бо вони справдібули дуже цікаві, поетичні, драматичні, торкалися йнародньогожиття, бо їхтворив нарідпід проводомсвоїх проводарів— гетьманів, кошових отаманіві т. п. Але вжеукраїнськіісторики 60-хроків (XIX сторіччя, прим.авторасайту), як Вл.Антонович, Ол.Лазаревський, стали на іншийшлях: вони викинулипрапор внутрішньоїісторії України.Я 35 років ідупід сим же прапором, бо почав розроблятиісторію українськогонарода з 1882 рокуі більш усьогопрацював поісторії Слобожанщини, бо сам тут пробував.Тепер, колиукраїнськийнарід скинувкайдани, у ньогозбільшиласяпотреба знатисвою історію.Історію СлободськоїУкраїни требазнати і нашійінтелігенції, котра працюватимесеред слободсько-українськогонаселення, ісамому народові, котрий своєюкровію оборонявсю країну одворогів.

Обробляючиземлю, він поливавїї своїм потом, творив історію, а тепер захочей повинен будеїї знати, босам нині коватимесвою долю, своєщастя, своюволю. ІсторіяСлободськоїУкраїни є частиназагальноїісторії України.І через те їїзахоче знатиі увесь відродженийу своїй національнійсамосвідомостіукраїнськийнарід. А у населенняСлобожанщининехай йогонаціональнасамосвідомістьпочинаєтьсяз того, що найближчедо нього — зсвідомостіпро те, що творилийого діди тапрадіди,— зісторії Слобожанщини.І хай ся історіябуде справжньоюісторією народа— його подій, його життя, його горя, йогорадощів, йогодумок, мрій танадій і знову-такиусьогонароду — усіхйого колишніхстанів: і козацтва,і його старшини,і поспільства,і міщанства,і духовенстваз їх матеріальнимиздобутками, просвітою ікультурою, зусім національнимобличчям.

Ународів ЗахідноїЄвропи, наприклад, у швейцарцівми бачимо великуприхильністьдо їх місцевоїісторії, археології, ми бачимо у нихнавіть місцевімузеї. Європейськіпедагоги завждивимагають, щобіще з нижчоїшколи починаласязнайомістьучнів першусього з тим, що вони бачутьбіля і навкругисебе, щоб вонице зрозуміли, бо коли зрозуміють, то й шануватимуть, й цінуватимуть,і любитимуть.А коли се буде, то се буде дужекорисне і длянауки, бо тодіне гинитимутьтак, як нині, пам'ятки нашоїстаровини.Повинні і мисвою місцевуісторію ввестиу програминижчої народньоїшколи, у програмишкіл для дорослихі задля позашкільноїпросвіти.

Д. Багалій

Передмова до книги "Історія Слобідської України", 1918 рік

Герб Харкова

 

На харьківському гербі зображені жезл-кадуцей та ріг рясноти.

/>

Що символізує кадуцей? Яке походження має ріг рясноти?




Та й як, зрештою, інтерпретувати їхнє поєднання на гербі міста Харкова?

/>

Існують гіпотези, за якими міфологія і символіка давніх греків складалася на грунті ще давніших міфів, які потрапили до Эллади, з одного боку, з півночі, з країни гіперборейців (тобто із південнослов'янських територій), а з другого боку, з півдня, із Єгипту, а Єгипет, в свою чергу, успадкував східні міфи й символи.

Отож, символічний жезл-кадуцей бога Гермеса має глибокі езотеричні корені. Гермеса, хоча й його було залічено до богів Олімпу, завжди вважали архаїчним, тобто прадавнім божеством. Він відігравав дуже велику роль як вісник богів, помічник героїв в їхніх мандрах, супроводжувач до царства мертвих. До Гермеса – вічного винахідника, вигадника, який обдаровував навіть богів різноманітним мудрим приладдям, — ставилися з великим шануванням  представники вельми несхожих аспектів діяльності, від купців і ремісників до шахраїв і злодіїв. Існує міф про те, що Гермес якось зловив величезну черепаху і зробив з її панцира перший музичний інструмент – ліру, яку подарував Аполлонові разом із сопілкою. За це Аполлон винагородив його золотими сандалями і магічним жезлом-кадуцеєм. Проте Гермес тільки в пізніші часи перетворився на бога торгівлі та мандрувань, а за давніх давен Гермес-Трисмегіст (тобто Тричі Найвизначніший), рівнозначний до єгипетського Тота, був богом знань, світла і священного письма, його називали Божественим Глаголом. Певна річ, кадуцей –  це суто єгипетська атрибутика, згадаємо фараонові символи влади.

Але яку владу означає кадуцей? Те, що ним користувався головний розпоряджувач в Елевзинських містеріях, прихований зміст яких був присвячений піднесенню душі до Світу й Істини, підказує, що влада ця є духовною. Крила орла знаменують польот душі у небесну сферу, а змія за давніх часів була символом сходження духу в матерію, символом життєвої енергії (згадаємо кундаліні-змію в індійській міфології, посох Заратуштри й супроводжуючих його орла та змію у давніх парсів).

А ріг рясноти – за еллінською міфологією це ріг кози Амалфеї, що вигодувала Зевса, – споріднений із рогом рясноти слов'янського бога Світловида. Жрець Світловида наповнював священний ріг молодим вином, яке символізувало повноту врожаю наступного року. Схоже на те, що давні греки робили теж саме. Адже супругою Зевса була Деметра, богиня плодючості й рясноти, яка також поєднувала небо й землю як проводарка добра, світла та знань. На честь неї та її дочки Персефони й відбувалися Елевзинські містерії. Священний ріг рясноти, за повір'ям греків, надавав його володареві все, що тому заманеться, і був символом багатства й процвітання.

Ось і виходить, що на гербі Харкова в вигляді першої літери назви міста дивовижним чином поєднуються два найдавніших символа. Це сполучення  виявляє благородну тенденцію міста — здобуття процвітання внаслідок прагнення світла, добра та знань

Харків

/>

1627 —

Перша згадка про місто

1655 -

Писемний документ про місто

1656 -

Цар Олексій Михайлович дає місту
статус самостійного воєводства

1765 -

Центр Слободсько-Української губернії

1780 -

Центр Харьківського намісництва

1835 -

Центр Харківської губернії

1917 -

Столиця України

1923 -

Центр Харківської округи

1932 -

Центр Харківської області

ІсторіяСлобожанщини

СлобідськаУкраїна є однієюз частин України.Цікаво, що нашХарківськийукраїнськийфілософ ГригорійСавич Сковороданазивав ЛівобережнуУкраїну, або, як він казав,«Малоросію», своєю матір'ю, а СлобідськуУкраїну — своєюрідною тіткою, бо тут він проживаві любив сейкрай, як пояснюєйого біографМ. І. Ковалинський.Виходить, щоу кінці XVIIIст., коли живСковорода, поскасуваннюавтономногострою Гетьманщини(так колисьйменувалиЛівобережнуУкраїну, прим.Багалія)і СлобідськоїУкраїни, назвисько«Україна»відносилосясаме до такзваного «Дикогополя». І справді, ця країна більш, ніж остатнічастини українськоїземлі, повиннабула так прозиватисяв територіальнімзначенні цьогослова, бо цебула «україна», цебто окраїна, російсько-українськоїземлі. Колисьросійськийлітописецьназивав УкраїноюРуських земельпограниччяПереяславськоїземлі з половецькимистепами; і тамі тут відчувається, окрім етнографічного,і географічнезначення цьогослова. Для кожногомешканцядніпровськогоПравобережжя,і навіть Лівобережжя, тодішнє «дикеполе», котрепотім заселилисвоїми слободамиукраїнськіпереселенціі котре раніше, у домонгольськудобу, у XI—XIIIст. було заселенопрадідамислобожан —древніми русичамиЧернігово-Переяславськоїземлі, хоча йбуло дідизноюукраїнців XVIIст., але далекоюукраїною. СлобідськаУкраїна напочаткуХХ сторіччязаймала майжевсю Харківськугубернію йдеякі з повітівКурської іВоронезькоїгуберній.

Цебула площа, покотрій де-не-депростяглисяневеличківзгір'я. Вищаінших булапівнічна частинаХарківщини, а на південьвона робиласявсе нижчою танижчою, докине доходиладо отвершківДонецькихстягових гір.Курська губерніянайвища середсусідніх Харківськоїі Воронезької, але й там є тількистягові гори.По них ішовводорозділДніпровськогоі Донськоговодозборів, де лежав славетнийв історії краяМуравськийшлях. А вже відсього водорозділурозходилисяна захід ложбиниз балками іярами, де багатобуло річок іструменів.

Назаселення«дикого поля»мали значнийвплив місцевірічки. Тепержодна з них несудоходна, алеколись булоінакше. По ДонцевіСіверськомусплавлялосячимало байдаківз хлібом відБєлгорода доЧугуєва, а звідтиїздили й наДін. По Осколуу кінці XVIст. московськіслужилі людипливли до йогогірла з усімприпасом длябудування містаЦареборисова. Дніпровськивітки — Псьол, Сула, Ворскла- зв'язувалиСлобідськуУкраїну зПолтавщиною; річкою Вир, яка вливаєтьсяу Сейм, а той уДесну — надаваламожливістьспілкуватисяз Чернигівщиною.На територіїСлобожанщинидніпровськирічки зближалисяз донськими.Слобожане першпочинали селитисятам, де булобільше води.Ось через щозахідні частиникраю заселилисягустише й раніше, ніж східні, бона сході буломенше річок.Але з XVIII ст.слобожанськірічки починаютьщороку міліти, бо ліси дужезменшилисяі порідшали.

Усінайважнішій найстарішіміста й слободиосажувалисяна річках:

Суми- на Пслі;

Лебедин- на Ольшані;

Охтирка- на Охтирці;

Вільний- на Ворсклі;

Краснокутські Богодухів- на Мерлі;

Золочів- на Удах;

Валки- на Мжі;

Харків- на Харкові іЛопані;

Цареборисів- на Осколі;

Вовчанськ- на Вовчій;

Тор(Слов'янськ) — на Торці;

Чугуїв, Зміїв, Ізюм, Святогорськиймонастир — наДонцеві.

«Дикеполе» тому ймало свою назву, що було вкритостепами, якипереміжалисяз лісами. Недивно, що степиспокон вікувабили до себетаборища кочовихплемен (гуннів, аварів, печенігів, торків, куманів, татар). Пам'ятьпро це зберігласяу географічнихназвах: селищеПеченіги, річкаТорка та ін.Осілому наУкраїні поселенцевінелегко булознайти половчанина, або татаринав його кочовищах: шукай вітрав полі. А татариннавпаки — раптомнаїздив на селай хутори, убиваві уводив в неволюслобожан, грабувавскотину і добро.Слобожаниповинні булизахищатисявід татарськихнападів лісами, болотами, горами, високими могилами, городищами, землянимивалами, дерев'янимиогорожами, засіками… Виходить, степ не бувперепоною длярозселення осілого люду, але разом з тимне захищав йоговід татарина.Інше діло ліс.Він трохи затримувавзаселення, алеразом з тим йзахищав переселенцявід ворожихнападів. Лісутоді було незмірнобульше, ніжтепер. Ліси йполяни чергувалисяпо усьому побережжюДонця від Осколадо Змієва, повітках Донцятеж йшли густіліси, іноді пообох берегах:Ізюмський, Теплинський, Черкаськийи.т.п. Ліс бувнайсправжнімскарбом дляслобожан, боз нього робилияк кріпостій замки, так івсе, що потрібнобуло у хазяйстві, зокрема буди, гути, бурти, вітряки, млиний вінниці. Наостанні переводилосябільш усьоголісу, бо тодікожен українецьмав право гнатигорілку.

Природащедро наділилаСлобожанщинуплодовимидеревами такущами, садкиз пасіками булинайчастішепершими оселями- хуторами країни.Край був багатийдиким звіром: у лісах водилисязубри, ведмеді, вовки, лосі, вепрі, багатопушного звіру(соболі, лисиці, куниці, бобри, видри, тощо); устепах — сайгакий дикі коні.Дикого птацтватеж було дужебагацько — куріпок, перепелів, бекасів, вальшнів, дрохв, тетерваків, вуток, лебедів, журавлів, стрепетів, соколів, кречетів, яструбів, орлів.Не дивно, що вцьому краю булорозповсюдженоловецтво, навітьсаме тут знаходилися«цареві лови». У річках буластрашенна силариби. Мінералівбуло обмаль, тільки солібуло дуже багато,її здобувалина торськихта маяцькихозерах, а тодічумаки розвозилипо усіх усюдах.Здобували щей камінь дляжорнів, крейду, яка йшла нахати-мазанки, гончарськуглину. Отже цякраїна здатнабула забезпечитислобожанамкультурне йдостатньежиття. Грунтбув більш усьогочорнозем, земля-цілинабула дуже родючою.У Чугуєві, окрімбаштанів зкавунами тадинями булизаведені навітьвиноградникидля московськихцарів. У широкихстепах легкобуло розводититабуни конейта рогатоїхудоби, отариовець, гуртиволів, чередикорів та телят.Клімат бувнесуворий — повітря весною, влітку і восенітепле.

Всеце вабило досебе людність, але післятатаро-монгольськогонападу ся країнадовго булавільна, гуляща.Татари сюдичасто навідувалисяй навіть давалисвої назвиськадеяким бродам.Вони добрезнали шляхиу заселенуМосковщинуі вибиралитакі, щоб непереплавлятисячерез глубокіта широкі річки.Древня «Книгавеликого Чертежа»перелічуєодиннадцятьтаких бродів(перелазів) — Каганський, Абашкин, Шебелинський,Їзюмський, Татарськийта ін. Багатозвісних у Дикомуполю шляхівтакож булопрокладенотатарами. СлаветнийМуравськийШлях простуваввід КримськогоПерекопу аждо Тули (а цетільки 160 верствід Москви!) помежіріччю Дніпровськогой Донськоговодозборів.Сама назвашляху — татарська, бо в древньомудокументізгадуєтьсятатарин запрізвищемМуравський.Від МуравськоговідокремлювалисяІзюмський йКалміуськийшляхи, першійцілком, а другийзначною міроюпроходилитериторієюХарківщини.Були такожшляхи Кончаковськийта інші менші.Окрім цих булище шляхи московській українські: Старий та НовийПосольські, Ромодан (начесть бояринаРомодановського), Сагайдачний(на честь гетьмана).

ЗаселенняСлобожанщини

Московськадержава нешвидко, потроху просуваласвої пограниччяна південь. Тамне було ніякоїсусідньоїдержави, алеорди татар, якісамі жили вКриму, малитаборища йкхоші з отарамиу степах Новоросійськихі без упинуробили наїздина московськіукраїни. Московськийуряд для захистусвоїх рубежівбудував кріпості.

Так, у XVI сторіччіпри ІвановіIV південнаграниця Московськоїдержави досягалатільки Чернигівщини.Це була СіверськаУкраїна з містомПутивлем начолі; існувалопутивльськепограниччяіз Литвою.

--PAGE_BREAK--

Укінці XVIсторіччя приФедорі Іоаничузбудовані булиВоронеж, Валуйки, Бєлгород, Курськ, Ливни — границяпосуваєтьсяна південь, натак звану «польскую», цебто степову, украйну.

Годуновбудує дужедалеко на півдні, недалеко відСвятих гір поДонцеві місто-кріпостьЦареборисів(нині — ЧервонийОскол на Харківщині). Під час розрухиу Московськійдержаві Цареборисівспустів і вилюднів, як і деякі іншіміста по московськихукраїнах.

Алев царюванняпершого Романова, Михайла, булопобудованобагато новихміст в Курщиній Воронежчині; з них потімсклалася такзвана Бєлгородськалінія, за якоювже починавсядикий степ; доприбуття українцівна це дике полетамечка їздилитільки московськівартові тапутівльськистаничники.

Булотільки кількаміст та меншихосель на СлобідськійУкраїні, котрібули осаженімосковськимурядом, а неукраїнськимипереселенцями, у першій половиніXVII сторіччя.Дуже стариммосковськимострожком булиВалки (Можськийострожок), назваяких походитьвід того, щобули колисьтам вал та рів.У 1650 році у Валкахбули вже й гармати,і воєвода. Алеє свідчення, що навкругиВалок, до їхзбудування, вже жили українці- пасішники.

«Українськийнаціональнийсклад життядержався нетільки по селах, як тепер, а йпо містах, городах, де його тепердуже мало. Мийого бачимонавіть у такомуцентральномумісті, як Харків, населеннякотрого тепертак обрусіло, що, мабуть, більшістьйого й не знає, що колись Харківбув чисто українськиммістом, а потім, коли обрусів, частина йогоукраїнськоїінтелігенції, прихильна донарода, працюваланад відродженнямсвого народай бережно донесласе бажання донаших часів— до сього великогоукраїнськогоруху, котрийне тільки утворив, але й проводитьу життя і національне,і політичневідродженняусієї України, а разом з неюі Харкова зСлобожанщиною.»

Харківу XVII— XVIII ст.

Харківбув заснованийу 1654 р., саме тоді, як БогданХмельницькийперейшов зусією Україноюпід московську“протекцію”.Місто заснувалаватага українськихпереселенцівз ватажком —осадчим ІваномКаркачем. Найже пам'ять проІвана Каркачаіснує навікиу Харкові укупізі споминомпро першогохарківськогокозачого отаманаІвана Кривошлика.Хоч про Ів. Каркачаяко першогохарківськогоосадчого згадуютьтільки пізнідокументи(другої половиниXVIII ст.), але ми неможемо їх одкинути, а укупі з нимиі Каркача, боні для чогобуло тоді вигадуватийого: очевидно, що ім'я це збереглосяу спомину населення, а окрім тогой ранні документизнають середхарківськогонаселенняКаркачів, протепрізвище відомой тепер.

Українськіпереселенціз Задніпрянщиниприйшли на дикеполе і оселилисятам, де річкаХарків впадаєв річку Лопань— на Харківськомугородищу, деколись, у домонгольськудобу, у XII ст., був, мабуть, староруський, українськийгород, де теперу Харкові знаходяться“університетськагорка”, соборі старовиннійуніверситетськийкорпус. Тут, у1656 р., харківцізбудувализемляну й дерев'януогорожу навкругигородища ізробили її, якми знаємо, посвойому українськомузвичаю, щобзахистити себевід татар, алеся огорожа невподобаласямосковськомувоєводі, котрийвелів зробитикріпость помосковськомузразку.

/>

Оттакспочатку виявилисядві влади і устихії культури— українськаі великоросійська.Але у складінаселенняХарків був, можна сказати, чисто українськиммістом, бо сюдиодразу явиласячимала купаукраїнців —587 чол. козаків, а з жінками ідітьми се вийде, мабуть, до 2000 чол.Вони з'єдналисяв козацькетовариство, поділене насотні й десятки, з отаманом, сотниками ідесятникамина чолі.

Д.І.Багаліюпощастилорозшукати вархивіінадрукуватисписок сиххарківців —із нього видно, що се були українці— Іваненки, Тимошенки,Єфименки, Гордієнки, Олексієнки, Мельник, Колесник, Коваль, Кушнір, Котляр, Швець, Ткач, Кравець.Бачимо тамЖуравля, Дудку, Стріху, Ломаку, Тетерю, Сироїжку, Горобця й такихінших. Був Тихий, Дурний, Кривий, Недбаєнко. БувКременчуцький(мабуть, з Кременчука), Волошенин(мабуть, з Волощини), Москаль (з Московії).Бачимо також— Якова Шарковазятя: очевидно, що знали більшесамого Шарка, ніж його зятяЯкова, і сейсвоє прізвищезаполучив одтестя.

/>

Це була головна ватага переселенців, а до неї почали приходити й другі. Приходили, як ми знаємо, більш усього з Правобічної України, особливо в тяжкі часи Руїни, приходили і з Гетьманщини, приходили і з інших місць Слобідської України, бо Харків вабив до себе населення як полкове і торговельне місто. Мав тут своїх служилих великоросійських людей і московський центральний уряд, але їх було небагато, якщо порівняти з числом українського населення.

У1665 р. було у Харковіукраїнців 2282чол. мужськогопола (міщан1290 і хліборобів992), а велико-росіян(дітей боярськихі інших служилихлюдей) — 133.

У1668 р. українцівбуло 1491 мужськогопола, великоросіян(служилих іприказнихлюдей) 75 чол.(мабуть, тутпоказані однікозаки і служилілюди без дітейі родичів).

У1670 р. у Харковізбільшилосячисло великоросіян, бо залишилисявеликоросійськіслужилі людидля оборонигорода од татар.Українців булотоді 2101 чол. мужськогопола, великоросіян415 чол. мужськогопола.

У1673 р. українцівбуло 1276 чол. мужськогопола, великоросіян118 чол.; се все булидіти боярськігородовоїслужби, а полковихвеликоросійськихслужилих людейвже не було.

У1675 р. число великоросійськихслужилих людейзнов значнозбільшилося(у 6 разів): теперїх було 625 чол.

У1686 р. великоросіянбуло 571 чол. на1937 українців.

Виходить, що великоросійське населення у Харкові було текучим. Українці самі поселилися на вічне життя у Харкові, а великоросійських служилих людей туди часами посилав московський уряд не по їх волі і без їхнього бажання, не для заселення міста, а для його охорони. Отже справжніми постійними поселенцями Харкова були українці, котрі збудували собі будинки, охазяїнувалися, з'орали землі, зайнялися ремеслами, промислами й торгівлею.Щодо соціального складу харківського населення XVII ст., то воно поділялося тоді на а) козаків полкової служби, б) міщан і в) цехових ремесників. Вищою владою у Харкові була полковнича влада. На чолі великоросійського населення стояв воєвода, над міщанами була ще окрема влада війта, а над цеховими ремесниками стояли виборні цехмістри.

УXVIII ст., у другійчетверті сьогостоліття, Харківбув чисто українськиммістом. З переписуХрущова 1732 р. мидізнаємося, що число українцівтоді щодовеликоросіянзбільшилосяв порівняннюз XVII ст. Прізвищахарківців чистоукраїнські,і, як би їх знавМ. В. Гоголь, йомуне потрібноб було вигадуватипрізвищ своїхукраїнців: мибачимо й Квітку, й Горлицю, йНезовибатька, й Богомаза, йЛупикобилу, й Лупикобиленка, й Сухоребрика, й Недерикута, й Кадигробенка, й Отченашка, й Кусьвовка, й Штанька, йПацюка, й Вареника.

Дужецікаво будепобачити складнаселенняХаркова у 1732 р.з національногой соціальногобоку. Більшусього проживалоу Харкові козаків: виборних козаківбуло 775 чол., у нихпідпомошників1531, козачих підсусідків85; козачої старшиниз робітниками71, цехових ремесників492, підданих, посполітихі робітників205, духовенстваз робітниками170; великоросіян235, греків і іншихчужоземців21; усього 3595 чоловік.

Значить, більш усьогобуло козачихпідпомошників, далі за нимийдуть виборнікозаки, даліцехові ремесники.Виходить, щоХарків з соціальногобоку був такимже українсько-козацькиммістом, як іінші містаСлобідськоїУкраїни. Різницябула тількиу тім, що тутжило багатоцехових, якихне бачимо вінших городах.Харківськихміщан у початкуXVIII ст., як ми знаємо, прилучили докозаків і оддалиу полковничувладу.

Харківськікозаки ділилисяна дві сотні.Виборні козакибули більшзаможнимилюдьми, ніжїхні підпомошники.У виборнихкозаків булобільш робітників, котрі проживалиу їхніх семействах.На кожний двірвиборногокозака приходилосявзагалі по 5душ чоловичоїстаті, а як включитиробітниківта підсусідків, то прийдетьсяпо 5, 7 чол. на сімейство.Виходить, щоце були дужевеликі сімейства, коли ми звиклидумати, що українськісімейства булизвичайно малі.Іноді однесімействомістилося уодній хаті, алечастіше вонопроживало удекількох хатахі тілько у одномуподвір'ї.

Алетраплялисяіноді й невеличкісімейства: поодній душі мало14 сімейств. У60 сімействах, котрі малиробітниківта підсусідків, було по 3-4 чоловікана сімейство.Цікаво, що булий удови-козачки, які од себевиряжали наслужбу, мабуть, підпомошників-наймитів.Чужі люди проживалиу 20% усіх сімейств.У козачихпідпомошниківна сімействопроходилосявзагалі 6 чол.мужськогопола.  Тільки12 подвір'ївпідпомошниківмістилися напідварках, тобто не у самомумісті, а у передмісті,і 21 сімействопроживало почужих дворах, котрі належалидо старшинита усяких удов.

/>

До старшинського уряду належали харківський полковник Григорій Семенович Квітка, полковий суддя Роман Григорович Квітка, полковий хорунжий Рибасенко, сотник першої сотні Григорій Васильович Ковалевський і другої  — Як. Хв. Денисевич. Жив своїм подвір'ям і валківський сотник, потім ізюмський полковник Ів. Гр. Квітка, удова полковника Куликовського, полковий писар, два писаря полкової канцелярії, 5 ратушних писарів і 1 таможений. Оце була невеличка купка козацької старшини, яка потім обернулася у дворян.

Цеховілюди належалидо таких ремесел: були ткачі, шевці, котлярі, ковалі, різники, римарі, музики, склярі, шаповали, бондарі, гончарі, кравці, дехтярі, кушнирі, теслі, олійники, винникі, солодовникі, коцарі і коцарки.Цікаво, що музикибули теж середремесників, бо і справдівони грали навесіллях ігодувалисяод свого ремесла.Од римарів ікоцарів получилисвої назвиськатеперішніРимарська таКоцарськавулиці. Усіцехові малисвої власніподвір'я й хати, окрім 5 чоловік, котрі жили уподвір'ях полковникаКвітки. У цеховихбули ще меншісімейства, ніжу козаків-підпомошників, у них приходилосятрохи більш3 чол. на семейство.Були у них, одначе, робітники іпідсусідки— по 2 чол. насемейство.Значить, робітниківу цехових булодалеко більше, ніж у козаківі підпомошників, бо кожний ремесникхотів матиробітника.

Духовенстваз робітникамибуло 116 чоловік.У Харкові тодібуло 9 церкові при кожнійзвичайно по2 священника, а при соборній  — 2 протопопа.У монастиріпроживало 13монастирськихробітників.Духовенствопроживало вцерковних домахпри церквах.Окрім тогодекотрі священникимали ще й власніподвір'я, в котрихпроживали їхдвірники таробітники. Прицерквах, як мизнаємо, булишколи, в котрихпроживалиучителі — дяки.Таких учителівбуло тоді уХаркові 19 чол.При церквахбули також ішпиталі. УХарківськомуколегіумі жилиучні латинськоїшколи.

Поспільство, або піддані, поміщалисяв 22 подвір'яху 29 хатах. Жиливони на підваркахв передмістяхманенькимихуторами: нахуторі полковникаКвітки, підпрапорногоЧерняка, козакаКоваленка, ландміліцькогополковникаДуніна, полковникаКуликовського, угольчанськогосотника Михайлова, харківськогосотника Ковалевського, харківськоїкрамаркиНазаренкової, ХарківськогоПокровськогомонастиря, троїцькогосвященника, харківськогогородничогоГолуховича; біля сьогохутора був млинна р. Харкові, а при млині живмельник з сімейством.На тій же річціХаркові булоще 2 млина змельниками.

Особливемісце займалиу Харковівелико-росіянета чужоземці.Вони поділялисяна декількастанів.

Одна частина великоросіян попала навіть у козаки. Це були колишні служилі люди, котрі записалися у козацтво, коли у Харкові у 1700 р. були скасовані воєводи; їх було небагато — 13 дворів. Окрім сього у Харкові проживали по пашпортах посадські люди, котрі явилися сюди ради торгівлі із різних великоросійських міст — з Курська, Вереї, Бєлгорода, Чугуєва, Тули, Єльця, Веньова. Далі йдуть армійські чини — абшитований капітан, поручики й інші; майже усі вони мали в Харкові власні будинки. Були тут ще московські служилі люди, котрі раніш записалися у козаки, а в 1731 р. їх повернули у подушний оклад і записали у ландміліцію.

Греківта інших чужоземцівбуло 21 чол., міжними хрещенийарап і удовапольськоїнації, євреївзовсім не було.Проживало уХаркові двоєгреків— Костянтиновта Челенбі, котрі займалисякупецтвом; уодного з нихбув робітникомтатарин.

ХочХарків тодібув таким жеполковим містом, як і Суми, Охтирка,Ізюм, Острогозькі не мав значінняцентра усієїСлободськоїУкраїни, алевсе ж таки віні по числу мешканців,і по соціальномускладу свогонаселеннявідрізнявсявід тих міст, мав над нимиперевагу. Вінбув українськимкозацькиммістом, але уньому проживалостільки великоросіян, скільки їх небуло ніде поінших полковихмістах.

/>

У Харкові проживало вже тоді й великоросійське купецтво, котре трохи згодом значно збільшилося. Це все було початком того нового обличчя, котре прийняв Харків пізніше. У 1732 р. се був український город і з національного, і з соціального боку. Більш 90 % населення було українського. Перше місце займав козачий стан. Козаки були власниками більшості міських подвір'їв та будинків За ними йшли українські ремесники — се теж був сталий мінський стан, котрий тримав у своїх руках потрібне для усіх рукомесло. Ремесники теж проживали у власних будинках. І козацтво, й цехові містилися тоді у Харков не на підварках, а у самому місті, навіть у його центрі, на теперішніх центральних вулицях.

Цікаво, що й вулицітодішні діставалисвої назвиськавід сих простихкозаків таремесників.Не кажучи вжепро такі вулиці, як Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вонибули названітак по ремеслах), ми маємо щетакі назвиськахарківськихвулиць у 1724 р. вСоборній парахвії: вулиця панаполковникаКвітки у замку, вулиця панасудді (Квітки), вулиця Сотницька(пана сотника), Бесідина (дежив Бесідин), Михайла Дрикги(де жив Дрикга), Сушкова (дежила Сущиха), Макс. Писаря(де жив М, Писарь), Сем. Богодуховського(де жив Сем.Богодуховський), Синицького(де жив Синицький),Єнощина (де живЄноха), Борисенкова(де жив пушкарБорисенко), Пістунова (дежив Пістун), Гребеникова(де жив Гребеник), Куликівка (дежив Кулик), Шаповалова, Чайчина вулицянад ярком; усього20 вулиць в центрі.

У Миколаївському приході було 6 вулиць: над ярком Щаповалова (де жив Шаповал), Карабутова (де жив Карабут), Бибикова (де жив Бибик), Шеметова, Калебердина (де жив Калеберда).

У Вознесенському приході — дві вулиці — Шапранівська (де жив Шапран), Чугаївська (де жив Чугай).

У приході Покровського монастиря — одна вулиця Пищальчина (де жив Пищалко).

/>

УРождественськомуприході — 5 вулиць: Москалівка, Шилова (де живШило), Пробита, Довгалівка, Безсалівка.

УТроїцькомуприході 6 вулиць: Назарцева (дежив Назарець), Клименкова(де жив Клименко), Гунченкова(де жив Гунка), вулиця добродіяСізіона (де живСізіон), Юрченкова(де жив Юркевич).

УМихайлівськомуприході — 4 вулиці: Кулиничина(де жив Кулинич), Корсуновська, Золотарева(де жив Золотаренко), Верещаківська.

УВоскресенськомуприході 8 вулиць— Дехтярева, Котлярова (дежив Котляр), Мильникова(де жив Мильничка), Онопрієва (дежив ОнопрійРізник), вулицядо Меркула (дежив Меркул), Склярева (дежив Скляр), Крохмалева(де жив Крохмаль), Миргородовська.

УДмитріївськомуприході — 5 вулиць:їв. Турчина (дежив Турчин), Вас. Титаря (дежив Титарь), Як. Котки (дежив Котка), їв.Кривого (де живКривий), Вас.Котляра (де живКотляр).

УБлаговіщенськомуприході — 4 вулиці: Бережна, Помазанова, Опанасівська(де жив Панасенко), вулиця ЧорногоІвана.

Якбачимо, українсько-демократичнийзміст населенняХаркова одбивсянавіть у назвиськахйого вулиць.Таким же українськимдемократичнимбув і складйого домовласників.У самій багатійаристократичнійчастині теперішньогоХаркова — уприході соборному— бачимо окрімсамої маленькоїкупки козацькоїстаршини (дворянта чиновниківтоді зовсімне було), такідемократичніпрізвища козаківта цехових, якЦілюрик, Звонарь, Голод, удоваПанамарка, удова Матяшиха, Бабеха, кравецьШватченко ітаке інше. Тежсаме можнасказати і продомовласниківвулиць Миколаївськоїцеркви, Покровськогомонастиря івзагалі усьогоХаркова.

Через що ж булотак багато тодіу Харкові дрібнихдомовласників? Через те, щонаселення його, разом з усімаслобожанами, користувалосятими льготами, які усі переселенцідістали відмосковськогоуряду, і середсих вільготна першомумісці стоялаземельна, себтоземельний наділна заїмочномуправі. Першіхарківськіпереселенцідістали даромна віки-вічнізімлі під оселіі право вільногобезоброчногонаслідственноговолодінняпідгороднімиземлями. Такіправа діставалий нові переселенці.Ось через щоз'явилося такбагато домовласниківсеред харківців— кожний, діставшиземлю у місті, зараз починавбудувати собіхату. Так звичайноробили селяне; так робили йгородяне —харківці, бой вони мало чимвідрізнялисявід селян, бой їх головнимпромислом булоземлеробство.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

/>

/>

Збудуватихату-мазанкубуло доситьлегко — лісу, очерету, соломий глини булодосить. Іщенапочатку ХХсторіччя уХаркові залишалосявід старихчасів чималотаких хат підсолом'яноюстріхою. Такіхати бачимоми на старихмалюнках ХарковаXIX ст. Солом'янимі дерев'янимбув майже увесьХарків у XVII іпершій половиніXVIII ст. Кам'янимибудинками укозацькомуХаркові булитільки — Покровськиймонастир, Колегіум, Собор та двіприходськіцеркви. Кам'янихбудинків ніу кого не було.Лавок з рундукамибуло 290, шинків163, винниць 29, алеусі вони булидерев'яні.

У1724 р. у Харковібуло усього1345 дворів, а у 1732р.— 1280 хат, а населенняу 1732 р. було з жіноцтвом7000 чол., себто однахата приходиласяна 5 чоловік.Просторо тодіжили харківці.Плана городськогопоселення укозацьку добуне було. На плані1768 р. ми бачимой старий планХаркова, вулиційшли не прямими, а кривими лініями; була силапустопорожніхземель. Харківнавіть у кінціXVIII ст. являв зсебе великуслободу. АкадемікЗуєв і описуєХарків такоюслободою. Будинки, пише він, розкиданібез ряду і ладу, але широко —версти на 3 або4. Се були, як вінкаже, українськіхати-мазанки.Були слободи— Захарківська, Залопанська, Клочківка інавіть хутори-підварки.По новому планупід Харків булоодведено 637 десятин.

Навітьу 1794 р. ледве неусі мешканцімали свої власнібудинки: дворівбуло тоді 1807, домовласниківбуло 1601, усіхобивателів1792 сімейства; з них не малисвоїх будинківтільки 191 сімейство.

Процес русифікаціїпісля скасуванняавтономії

Напочатку XIX ст.Харків простягавсяз півночі напівдень на 2версти, зі сходуна захід на 31/2 версти. Площайого захоплювала7 кв. верст, або1 750 000 кв. сажнів.На кожне подвір'я, включаючи сюдивулиці, приходилося968 кв. сажнів, накожного мешканця(їх було 11 000 чол.)— 160 кв. сажнів, а у 1886 р. тільки35 кв. сажнів. Себув, як ми бачимо, страшеннийземельнийпростор. Недивно, що тодібуло в Харковібагато садіві навіть огородів.Найбільшучастину земельгородяне добулидаром. А позаякіснувала земельнавласність іне було ніякоїні соціалізації, ні муніціпалізаціїземлі у городі, то осельніземлі переходилидо нащадків, а також вільнопродавалисяй купувалися.Ціна на землі, матеріали длябудівлі і наробочі рукистояла низькаі через те й нетрудно булокожному мешканцюздобути собівласну хату.

/>

/>

Осьдеякі звісткипро тодішніціни на подвір'яі будинки: кам'янийбудинок полковникаШидловськогоу два поверхибув купленийдля Колегіумаза 500 карб. У 1767 р.будинки у центрікупувалисяпо 600, 125 і 65 карб.Пустопорожнєдворове місцемірою у 1500 кв.сажнів у кінціXVIII ст. у Соборномуприході булокуплено за 35карб., значить, по 2 1/3 коп. за саженьПодвір'я уМиколаївськомуприході з будинком, службами, коморями, огорожею, винницеюна 2 котла з усімпосудом, з хатоюдо неї, колодязем— всього міроюу 336 кв. сажнів— було купленоза 325 карб.

Поденщикиробили по 10 коп.денно, тесліза 15 коп. в день.Се мало, чи багато? За 10 коп. можнабуло купитиу 1732 р. 6 хунтівсвинячого салаабо 1/8 відрагорілки, або2 1/2 гарнца січеногомеду, або 5 гарнцівпива, або 5 хунтівкоров'ячогомасла, або 30 хунтівзерна. Виходить, що тодішнійподенщик засвою поденнуплатню мігдістати більшусякого йомупотрібного, ніж теперешнійкваліфікованийхарківськийробітник, якийотримує середнюпо Українізаробітнуплатню, не кажучівже про пенсіонерів.

НаселенняХаркова, живучив своїх власнихбудинках, дебули й садки, й огороди, жилоз хліборобства, або з ремесел, або з промислівта торгівлі.Не злиденно, не погано жилосяхарківцям підтодішнім українським, як то кажуть, режимом, себтоурядом, особливо, коли московськавоєводськавлада буласкасована іколи й козаки, й цехові малисвій власнийкозачий тацеховий уряді свій козацькийцеховий суд.Не дивно, щотоді було багатозроблено, щоброзвинути іпоширити й своюкультуру нанаціональномугрунті. Але такбуло тількиу часи автономії.

Після скасування автономії швидко пішло “обрусение” Харкова і знищення його національної української культури. Харків зробився спочатку намісницьким, а потім губернським городом, з усіма російськими губерніальними установами. Разом з ними у Харкові з'явилося й російське чиновництво на чолі з губернатором, козацька українська старшина перевернулася тоді у російських дворян. Новорождене місцеве дворянство дістало від цариці Єкатерини II жалованну дворянську грамоту, а укупі з нею — владу над усією країною. У Харкові робилися дворянські з'їзди, де одбувалися вибори. Оттак з'явився у Харкові командуючий клас над усім суспільством.

/>

Козацтво, з котрого складаласябільшістьнаселення, булоскасовано іповернуто указенних обивателів.Дуже збільшилосячисло чужоземців.Поширився йсклався особливийстан російськогокупецтва, котрогоу козацьку добумайже зовсімне було. Уже укінці XVIII ст. появилисятакож і євреї, котрих ранішене було. Збільшилосячисло великоросійськихремесників— теслів, каменщиківі таке інше.Для будуванняуніверситетуВ. Н. Каразінвиписав з Петербургачимало ремесників-чужоземців, особливо німців.Місцеві українськіремесникипочали вироблятисвої виробиголовним чиномтільки длялюдей простогостану і черезсе підупалий мусили переходитиз центра містана його окраїни.Посполітиповернуті булиу кріпацтво; від поспільстваусякими способамихотіло одмежуватисядворянствоі не тільки зсоціального, але і з національногобоку.

Такбуло в губернії, по селах, такбуло і в городах, а особливо вгубернськомугороді Харкові.На харківськихярмарках московськітовари всебільше та більшевитісняличужоземні йукраїнські.Харків зробивсяцентром просвітиі культури, алене української, а російської.Таким був ізаснованийу самому початкуXIX ст. Харківськийуніверситеті нові гімназії,і повітовашкола, і духовнасемінарія.Учителі сюдиприїздили нетільки з України, а і з великоросійськихгуберній. Колишнінародні церковнішколи, де трималасянародня мова, були знищеній їх замінилинові, російськішколи. Усе теми бачимо упершій половиніXIX ст., і уже тевело до русіфікації, цебто обрусіння, Харкова. А укупіз тим Харківперестав бутиукраїнськиммістом і тому, що в його населенняувіходилопостійно багацькопереселенцівз великоросійськихгуберній.

/>

НаселенняХаркова за XIXст. збільшилосяу 20 разів, тобтона 2000 %. Таке величезнечисло, очевидно, не могло з'явитисявід натуральногозбільшення,і ясно, що у Харківз 20-х років XIX ст.їшло великепереселеннянарода з іншихмісць. Вже впочатку 70-х роківXIX ст. ледве неполовина мешканцівХаркова булане тубільцями, а захожимилюдьми (45 %). Більшусього переселенцівдала Курськагубернія, потімОрловська, Московська, Калузька і іншівеликоросійські.По перепису1897 р. тільки 1/3населенняХаркова (32 тисячі)була тубільцямиабо з Харківськогоповіта, остатні2/3 (73 тисячі) буличужаками. Зоднієї Курськоїгубернії було23 тисячі чоловік, а з іншимивеликоросійськимигуберніямиВеликоросіядала 33 тис. чол.Число чужоземцівтеж значнозбільшилося: з однієї Келецькоїгубернії прийшло1500 поляків, зКавказа — 1000тамошніх мешканців, з чужих земель—1200 чол.

Оцепереселенняне українськоїлюдності уХарків і змінилойого колишнєукраїнськеобличчя, особливов другій половиніXIX ст. Новоприхожігості опанувалимістом і одсунулигеть на підваркистариннихтубільців, колишніх хазяїнівміста й країни, котрі здобулий кровію своєюоборонили одворогів землю, поливаючи їїсвоїм потом, заснували йХарків, захищалийого і положилипочаток йогопромислам, торгівлі ікультурі. “Воля”, котра далабагацькопереселенців, нові залізниці, поширенняторгівлі, новіфабрики і заводи, військо, дешироко пануваларусіфікація, школи, де зовсімне допускалирідної українськоїмови,— все цеще більше поширилорусіфікаціюХаркова. Алевсе-таки требасказати, щоукраїнськастихія середхарківськогонаселеннятрималася напротязі усьогоXIX ст. й дожиладо наших часів.

/>

Напочатку XIX ст. Харків ще був українским містом, бо його населення у своїй більшості зберегло і свою мову, і одежу, і звичаї. І ще за часи Квітки (у 30-ті роки) справлялося у Харкові чисто українське весілля. Рейнгард у своїх споминах каже, що у 30-х роках у Харкові міщане й селяни розмовляли чистою українською мовою, мали й український побут й трималися українських звичаїв. Тримався цей побут і на Панасівці, і за Харковом, не кажучи вже про Заїківку, Журавлівку, Іванівку та інші колишні слободи.

Тількина Москалівці, де оселилисямоскалі, луналанародна великоросійськамова, а в центріі серед панствата інтелігенціївзагалі панувавруський літературнийязик. І у кінці70-х років XIX ст.Харків був кудибільше русіфікований, ніж його повітовіміста або сусідняПолтава.

Авсе-таки запереписом 1897р. 25 % харківськогонаселенняпризнали себеукраїнцями(45092 чол., з них 23430чоловічого,21662 жіночого полу), а 58 % призналисебе великоросіянами.Навіть можнадумати, що вдійсності людейукраїнськогопоходженнябуло у Харковізначно більше, бо серед йогонаселення родомз Харківщинибуло 96 тисяч, а з Полтавщини— 5 тис., з Київщини— 4,5 тис., з Катеринославщини— 2,5 тис., з Подолії— 1,5 тис., усьогоз українськихгуберній 110 тис.,і хоч якасьчастина їх, можливо, тежбула великоросами, а все-таки здається, що немало зукраїнцівпросто не призналисебе українцями, бо не знали, хто вони такі, а інші, поробившисясвідомимиперевертнями, навмисне записалисебе руськими.Цікаво, що українцямизаявили себебільш усьогонижчі станисуспільства— військові, залізничніта домашніслужбовці, сільськогосподарськіторговці. Аколи так, то неможна казати, що навіть напочаткуХХ ст. Харківза складомсвого населеннябув чисто “русским”містом.

Українськенаціональневідродженняу Харкові у XIXст.

Напротязі усьогоXIX ст., колийшла русифікаціяХаркова і України, коли од українськогонарода, якийпроживав поселах Харківщини, де він складаві досі складаєз себе переважнозначну більшість, одірвалисяцілі стани, якдворянство, чиновні люди, купецтво, взагаліінтелігенція— у ці ж самічаси почаливиявлятисяз сієї самоїінтелігенціїокремі особи, котрі щиролюбили українськийнарід і хотілинаблизитисядо його, ознайомитисяз його життям, з безмірнимибагацтвамийого поезії, з його побутом, з його мовою.

Однипочали писатипо-українськиі утворили новуукраїнськулітературу;інші збіралипам'ятки українськоїісторії, працювалинад науковоюісторією українськоїмови. Такащира любов доУкраїни утвориласеред харківськоїінтелігенціїкупки й гурткиукраїнськихнародолюбців; ми бачимо їху Харкові напротязі усьогоXIX ст. Вони утворювалисясеред молоді— учнів вищихі середніхшкіл, особливоуніверсітету,і серед суспільства, й значну участьу них приймалипрофесориХарківськогоуніверситету.

/>

Доцього требадодати, щоХарківськийуніверситетвзагалі бувприхильнийдо українознавстваі дав чималославетнихдіячів на ційниві. Він з самогопочатку свого

—працювати накористь тієїкраїни, де вінбув заснований, для того населення, яке зробилотакі величезніжертви дляможливостімати вищу школуу свойому рідномукраю — у Слобожанщині. Треба добрепам'ятати проте, що коли бслободсько-українськесуспільство— усі його станивзагалі — невнесло б своєїжертви науніверситет, Харків ніякимпобитом не мавби університетараніше Києва.Треба завждипам'ятати й прожертву харківськихвійськовихобивателівслобожан — 150десятин земліна Сумськомушляху, котріварті тепербагато мільйонів(там тепер красуютьсянові будинкиклінік і лабораторійнового університетськогогородка). ІХарківськийуніверситетна протязімайже 200 роківсвого існуваннябагато зробивдля України: для пізнанняїї землі, їїнаселення; іможна тількивисловитибажання, щобтепер — у добуукраїнськоїнезалежності—  праця університетау цьому напрямкупоширювалася.

/>

Щиримукраїнцем середперших професорівХарківськогоуніверситетубув, по оповіданнюЦебрікова, Комлишинський, котрий розмовлявпо-українськи, також, як і усейого семейство— батько тасестри; побутїх був такожукраїнський.З професорівХарківськогоуніверситетавийшов і одиніз славетнихпоетів Украйни— П. П. Гулак-Артемовський, котрий у 40-х рокахXIX ст. був і ректоромуніверситета.Він писав чудовою, яскравою, народньоюслободсько-українськоюмовою; йогобайка “Панта собака”, девін виступавпроти кріпацтва, мала і широкесуспільнезначіння.Білецький-Носенкописав, що казочкаГулака-Артемовськогочиталася зтакою ж великоюутіхою, як і“Енеїда”Котляревського,і багацьконароду зналоті байки напам'ять.Другий одночасникГулака-АртемовськогоНеслуховськийдодає до цього, що твори Гулакабудили у суспільствілюбов до українськогонароду.

Харків дав також і славетного українського письменника Григорія Хведоровича Квітку-Основ'яненка, котрий належав до звісного нам старшинського роду Квіток, що дав і слободсько-українських полковників і усяких старшин. Григорій Квітка був славним суспільним діячем у Харкові, проживаючи на Основі, і іще далеко більшу славу заслужив яко письменник-прозаїк. Тут він зайняв перше місце серед українських письменників старих часів українського письменства.

Дватома його оповіданьвийшли у 1834 р. імали надзвичайнийуспіх, особливона Слобожанщиніта у Харкові, бо він змалювавтам правдивожиття слободсько-українськогоселянина звеликою щироюприхільністюдо нього, з великимзнаттям йогопобуту, йогомови, його історії.Він не тількилюбив українськународну мову, він сам думавна цій мові іписав на нійсвої найкращітвори; те, щописав вінпо-російськи, виходило якимсьблідим і неяскравим.Не дивно, що нанього одночаснітодішні харківськіписьменники— Гулак-Артемовський, М. Костомаров, А. Метлинськийі уся молодьдивилися, якна батька українськоїпрози.

Великезначення мавКвітка і длягуртка молоді, котра цікавиласяукраїнством, бо він сам бувнемов живимукраїнськимлітописцем,істориком іетнографом; великій впливвін мав і наКостомарова,і на Срезневського.

Славетнийісторик М. І.Костомаровучився у Харківськомууніверситеті,і під впливомукраїнськихетнографічнихрозвідок іКвітки сампочав писатипо-українськивірші й драми(у кінці 30-х іпочатку 40-х років):“Савву Чалого”,“Переяславськуніч” (драми), українськібалади, перекладиз Байрона, самостійнівірші. Другийучень ХарківськогоуніверситетуА. Л. Метлинськийзробився уньому ж професоромі теж разом зетнографічнимивиданнями(пісень) видаввласні поетичнітвори — “Думиі пісні та щедещо”. Тут івласні віршіавтора, і перекладиз німецького, чеського, польського, сербськогоі словацького.Метлинськийдобре володівукраїнськоюмовою, але поетичноготалану у ньогобуло дуже мало.Мотиви йогопоезії невеселі,іноді помічаєтьсявплив на ньогонародної поезії;є щира любовдо старої козаччини,її високихмогил, до степу, до батька Дніпра.

/>

Згадаємоще з харківськихписьменниківтих часів проСт. Писаревського— харківськогопротопопа, котрий писавпід псевдонімомШерепері ізложив оперу“Купала наІвана” і гарнурозповсюдженупісню за “Німаніду” і “Писулькудо Яиька Мірянського”.Петро Писаревськийнаписав оповідання“Стецько Можебилиця”, П. Кореницький(диякон) — поему“Вечорниці”, Л. Боровиковський— вірші і байки.У ті ж старічаси розпочавсвою літературнупоетичну діяльністьі письменниквеликого поетичноготалану Я. І. Щоголєв, котрий у кінцісвого життявидав своїтвори у двохвеликих збірниках“Ворскло” і“Слобожанщина”.

Використаніджерела:

Д.І.Багалій. Історія Слобідської України, Харків, «Дельта», 1999.

„Слобожанщина” Факсімільне видання: ИЗДАТЕЛЬСТВО «СОЮЗ» Харьковскаго Кредитнаго Союза Кооперативов, 1918, серія «Культурно-історична бібліотека»

Валерій Білоус „Харків –рідне місто”

Д.І.Багалій "Історії Слобідської України"

В.Г. Кралов „Герби українських земель”

М.П. Потин „Населення та побут Слобідської України”

/>