Реферат: Витрати виробнцитва Їх класифікація

--PAGE_BREAK--До інших операційних витрат включаються:
·        витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи";
·        собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;
·        собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;
·        сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
·        втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);
·        втрати від знецінення запасів;
·        нестачі й втрати від псування цінностей;
·        визнані штрафи, пеня, неустойка;
·        витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;
·        інші витрати операційної діяльності.
Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:
·        матеріальні затрати;
·        витрати на оплату праці;
·        відрахування на соціальні заходи;
·        амортизація;
·        інші операційні витрати.
До складу елемента “Матеріальні затрати” включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):
·        сировини й основних матеріалів;
·        купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
·        палива й енергії;
·        будівельних матеріалів;
·        запасних частин;
·        тари й тарних матеріалів;
·        допоміжних та інших матеріалів [5, 342].
Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат “Матеріальні затрати”. До складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи” включаються:
·        відрахування на пенсійне забезпечення;
·        відрахування на соціальне страхування;
·        страхові внески на випадок безробіття;
·        відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
·        відрахування на інші соціальні заходи.
До складу елемента “Амортизація” включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента “Інші операційні витрати” включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп.22-25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу [7, 90].
Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:
·        собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій);
·        собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів); собівартість реалізованих майнових комплексів;
·        втрати від неопераційних курсових різниць;
·        сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
·        витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
·        залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
·        інші витрати звичайної діяльності.
Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту). Розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:
·        склад і суму витрат, відображених у статтях “Інші операційні витрати” та “Інші витрати” Звіту про фінансові результати;
·        склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією;
·        склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).
Управління собівартістю продукції залежить від застосування на підприємстві системи калькуляції собівартості, які розрізняються залежно від повноти включення різних груп витрат у собівартості продукції. Метод калькулювання залежить від типу організації і технології виробництва і включає в себе принципи збору інформації з центрів витрат про витрачені ресурси, узагальнення та розподілу непрямих витрат. Під методом обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів організації документування та відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції та необхідну інформацію для контролю за процесом формування собівартості продукції. Залежно від оперативного обліку та контролю витрат виділяють калькулювання нормативних (стандартних) витрат. Принциповою відмінністю методу обліку  за нормативними витратами в тому, що в собівартість включаються витрати, які базуються на чітко визначених нормах (стандартах).

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ
На підприємстві ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд» виокристовується нормативний метод формування витрат та собівартості продукції, що зумовлено специфікою діяльності підприємства. Нормативний метод обліку витрат на виробництво – прогресивний метод, що дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного керівництва виробництвом, при якому собівартість калькулюється вже в процесі виробництва, а не після завершення звітного періоду. Даний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції характеризується тим, що на підприємстві щодо кожного виду виробу на основі діючих норм та кошторисів витрат складається попередня калькуляція нормативної собівартості виробу, тобто калькуляція собівартості, обчислена за діючими на початок місяця нормами витрачання матеріальних та трудових витрат. 
Сутність нормативного методу обліку полягає в тому, що витрати на виробництво здійснюються за діючими нормами з одночасним обліком змін і відхилень від норм. Його застосування дозволяє оперативно (за зміну, добу) виявити відхилення від норм, вжити конкретних заходів до їхнього усунення і тим самим активно виливати на зниження витрат виробництва.
Нормативний метод обліку витрат та калькулювання продукції має специфіку застосування на підприємстві, а саме ефективне застосування нормативного методу обліку витрат можливе на підприємствах, діяльність яких складається з ряду однакових чи повторюваних операцій. Даний метод підходить для більшості промислових підприємств, які мають циклічний характер виробництва та технологічний цикл. Застосування нормативного методу також є доречним для непромислових підприємств, які мають повторюваний характер виробництва. Проте  в умовах неповторюваного виробництва застосування нормативного методу не є ефективним, оскільки на даних виробництвах не існує бази спостереження та не можна встановити нормативи. Отже, однією зі специфічних та неодмінних умов використання нормативного обліку витрат та нормативної калькуляції є постійна повторюваність операцій.
Система нормативного обліку витрат є дієвим механізмом для вирішення наступних завдань:
·        допомагає при складанні кошторису й оцінці ефективності керування;
·        створює контрольну схему, спрямовану на виявлення тих операцій, що не узгоджуються з планом. Ця схема повинна попереджати менеджерів про виникнення небажаних ситуацій, що можуть зумовити приймання коригувальних заходів;
·        дає прогноз майбутнім витратам, що буде використаний для прийняття рішень;
·        спрощує задачу переносу витрат на кінцевий продукт для цілей оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей;
·        встановлює цілі, які необхідно досягти.
Кожний метод та система калькулювання ґрунтуються на певних принципах, які визначають специфіку їх застосування. Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).
Основними принципами системи нормативного обліку є:
·        нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;
·        систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;
·        постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
·        попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;
·        завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва;
·        калькулювання фактичної собівартості груп (типів) однорідної продукції виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;
·        щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у встановлені норми, що дає можливість оперативно управляти процесом виконання організаційно-технічиих заходів.
Нормативні витрати являють особливу цінність при складанні кошторису, оскільки забезпечують зручне і надійне джерело даних для розробки виробничого плану з урахуванням потреби в матеріалах, праці й інших послугах у фінансовому і натуральному вираженні. Кошториси, складені на основі нормативів витрат, дають більш надійні цілі, ніж у випадку, коли нормативи витрат відсутні. Це відбувається тому, що нормативи витрат засновані на ретельному вивченні необхідних матеріалів, технологічних методів, робочого і машинного часу і залежності змінних непрямих витрат від обсягів виробництва.
Нормування витрат виробництва дає можливість на науковій основі встановлювати рівень їх використання на різних ділянках виробництва, що дозволяє вести управління та контроль в рамках центрів відповідальності. При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництві продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро). На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічні нормативи витрат, нормативні калькуляції складаються за нормами, які діють в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло дане підприємство на певну дату, причому на різні дати величина її різна; планова — є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду. Тобто планова калькуляція, будується на виріб в цілому [24, 541].
Норма – це завчасно встановлений числовий вираз результатів господарської діяльності в умовах прогресивної технології та організації виробництва. Нормативи витрат суттєво спрощують задачу оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей. При нормативному обліку витрат немає необхідності враховувати запаси матеріалів і готової продукції за фактичною собівартістю. Управління витратами на базі встановлених нормативів дає можливість підвищити оперативність прийняття управлінських рішень. Проблема нормування матеріальних витрат та праці полягає у визначенні норм витрат за їх основними видами, місцями виникнення або за іншими класифікаційними ознаками таким чином, щоб вони орієнтували підприємство на перспективу, досягнення конкурентоспроможності в ринковому середовищі, тобто норми і нормативи по всіх видах виробничих витрат повинні бути прогресивними.
Нормативи – це чітко описана ціль, якої працівникам за певних умов організації виробництва необхідно намагатися досягти [25, 132]. Нормативи — це розрахункові величини витрат робочого часу, матеріальних, грошових ресурсів, застосовувані в нормуванні праці і плануванні виробничої і господарської діяльності підприємств і організацій. Тобто, норматив є визначеним рівнем відповідності необхідному, бажаному чи можливому. Нормативи встановлюються із заздалегідь визначених витрат робочого часу, матеріалів і накладних витрат. Нормативні витрати за кожним елементом групуються разом для визначення єдиного нормативу на випуск одиниці продукції.
Виходячи з цього, нормативні витрати відображають заздалегідь обумовлені витрати для досягнення цілей в умовах ефективного виробництва. Ця категорія відрізняється від кошторисних витрат: кошторис підноситься до всієї діяльності, норматив являє собою ту ж інформацію, але на одиницю продукції.
Існує два підходи, які можна застосувати для розрахунку нормативних витрат:
·        для оцінки потреби в праці і матеріалах можна використовувати записи минулих років;
·        нормативи можна встановити, ґрунтуючись на інженерному дослідженні.
При інженерному дослідженні на основі специфікації матеріалів, праці і устаткування здійснюється пильне спостереження за ходом кожної операції. Якщо для встановлення нормативів використовуються записи минулих років, існує небезпека, що нормативи будуть відображати минулу неефективність виробництва. Нормативи встановлюються на основі досвіду минулих років за однаковими чи подібними операціями. Понаднормове використання праці чи матеріалів варто скоротити, можна також посилити нормативи довільним відсотковим зменшенням необхідної кількості ресурсів. Недоліком цього методу є те, що, на відміну під інженерного дослідження він не шукає найкращу комбінацію ресурсів, виробничих методів і якості продукту. Нормативи, встановлені на основі записів минулих років, широко використовуються на практиці [6, 153].
    продолжение
--PAGE_BREAK--