Реферат: Відновлювальне лікування осіб молодого віку з соматоформною вегетативною дисфункцією

--PAGE_BREAK--Діагноз СВД встановлювався згідно з міжнародною класифікацією хвороб десятого перегляду та суб’єктивних і об’єктивних критеріїв (Маколкин В.И, Абакумов С. А., 1996). Критерії виключення з групи підвищеного ризику розвитку АГ: хронічна патологія органів системи дихання, бронхіальна астма; ожиріння 2-ї стадії і більше, ендокринні захворювання; АГ; вроджені вади розвитку серця і судин; перенесені травми грудного і шийного відділу хребта (за даними анамнезу та медичних оглядів).
При проведенні оцінки ефективності відновлювального лікування було обстежено 51 пацієнта із СВД, віком (24,1±1,2) роки (39 жінок і 12 чоловіків), що проходили відновлювальне лікування на базі медичного центру закладу санаторного типу «ДП Чабанка». Програма обстеження включала: клінічне обстеження, анкетування за факторами ризику розвитку АГ та суб’єктивним статусом, КІГ (у стані відносного спокою та при проведенні проби з уповільненим диханням), оцінку індексу вегетативного балансу за даними «Карти реєстрації і оцінки зовнішніх показників вегетативного тонусу», шкалу реактивної і особистої тривожності Ч.Д. Спілбергера – Ю.Л. Ханіна, особистостний тест Г.Ю. Айзенка (EPQ), для оцінки якості життя пацієнтів використовувався короткий опитувальник ВООЗ (WHOQOL). Дослідження проводилося в динаміці. Катамнестичне спостереження здійснювалось через 3 місяці після закінчення курсу лікування.
Для пацієнтів, що за результатами попереднього обстеження були віднесені до групи підвищеного ризику розвитку АГ із СВД, проводили – ЕКГ («Fukuda denshi» FCP – 2201 G (Японія)), ЕХОКГ («Acuson» 128 R/F (США)), ЕЕГ («Нейроком» («ХАІ – Медика», Україна)). Дослідження ЕКГ, ЕХОКГ, ЕЕГ були проведені на базі Одеського Обласного консультативно-діагностичного центру.
Методи відновлювального лікування СВД.
До застосованих методів відновлювального лікування відносились: заходи лікувальної фізичної культури, заняття дихальними вправами, гідроароматерапія, лазеротерапія. Курс відновлювального лікування складав 21 день.
Враховуючи клініко-патогенетичні особливості вегетативних дисфункцій у пацієнтів, нами було складено 3 комплекси відновлювальної терапії осіб молодого віку з СВД, що наведені у таблиці 1.
Таблиця 1
Комплекси відновлювального лікування пацієнтів з соматоформною вегетативною дисфункцією
Лікувальну гімнастику було проведено за двома методиками. В першому варіанті до спеціальних відносили вправи на розслаблення м’язових груп, розвиток рівноваги, координацію, дихальні динамічні та фізичні вправи. Розслабленню м’язової мускулатури сприяло застосування аутогенного тренування – сугестивного варіанту судинно-релаксаційного прийому. У другому комплексі лікувальної гімнастики до спеціальних відносили вправи, що мають значний седативний вплив і сприяють зниженню судинного тонусу –на розслаблення м’язових груп, дихальні, динамічні та на координацію рухів. Темп занять — середній та повільний. Після закінчення заняття застосовували судинно–тонізуючий метод аутотренінгу (Лобода М.В., Колесник Е.О., 2003; Воробейчик Я.Н., 2004). Всі пацієнти щоденно займалися у басейні від 20 до 40 хвилин. Температура води у басейні становила 28 – 30° С. Заняття дозованим плаванням проводились за наступною методикою: брас на грудях інтервальним методом 4-5 разів по 25 м у спокійному темпі з видихом у воду та вдихом після кожного гребка. Пацієнтам також рекомендувалися регулярні прогулянки звичайним кроком, щоденно, по території санаторію з помірним збільшенням часу від 30 до 60 хвилин. При проведенні лікувальної фізичної культури (ЛФК) здійснювався контроль інтенсивності навантажень (рекомендувалася помірна інтенсивність). Оцінка адекватності та толерантності до фізичного навантаження проводилась за збільшенням ЧСС (збільшення ЧСС 50 — 75% від максимальної вікової норми вважалось оптимальним) (Фісенко Л.І., 2005).
Для проведення гідроароматерапії були обрані препарати Перозон Розмарин і Перозон Валеріана (“DHU”, Германія). Процедури проводились з використанням «перлинних» ванн BTL при подачі повітря під тиском у 1 атм. (Каладзе Н.Н., Чебаненко Ю.В., 2001). Методика № 1: загальна «перлинна» ванна проводиться при температурі 37 — 38° С, з додаванням Перозон Валеріана — 20 мл., на протязі 20 хв., курсом – 10 процедур через день. Методика №2: загальна «перлинна» ванна проводиться при температурі 36 — 37° С, з додаванням Перозон Розмарин — 20 мл., протягом 15 хв., курсом – 10 процедур через день.
Процедури лазеротерапії проводили із застосуванням лазерного скануючого двоканального апарата «Медик – 2К» (Україна), курсом по 12 процедур щоденно. Розбіжності у механізмах формування судинної реакції зумовили необхідність диференційованого застосування фізіотерапевтичних методів. Методика 1: тип лазера — 0,63 — 0,67 мкм (червоний) і 0,8 – 0,92 мкм (інфрачервоний); тип фігури – 1; положення сканера: 30 – 40 см над зоною приймання. Зони дії на одне поле: каротидний трикутник з двох боків (плямою 2 на 2 см) – по 3 хв.; паравертебрально — Тh 3 – Тh 4, з двох боків – по 5 хв. Методика 2: тип лазера — 0,63 — 0,67 мкм (червоний) і 0,8 – 0,92 мкм (інфрачервоний); типи фігур — 1, 4. Положення сканера — 50 – 80 см над зоною приймання. Зони дії на одне поле: проекція сонячного сплетіння — фігура 4, зона 4 Ч4 см – 5 хв.; паравертебрально — Тh 3 – Тh 4, з двох боків – по 2 хв. Дія здійснювалась методом сканування, розфокусованим лазерним променем (Самосюк И.З., Чухраев М.В., 2004).
Пацієнтам проводили групові заняття дихальними вправами із застосуванням легенево-релаксаційоного прийому. Методика полягала у повторенні двох періодів уповільненого дихання (8 — 10 раз на хв.), з довжиною видиху у 2 рази перевищуючою вдих, і паузи, що співпадає за довжиною з вдихом; та перерви на фоні звичайного ритму і глибини дихання. Усі 3 періоди були по 5 хв. Заняття проводились 1 раз на день по 15 — 20 хв., щоденно. Також ми використовували методику вольового керування диханням за таким алгоритмом: 5 секунд – вдих, 3 секунди – пауза, 5 секунд – видих, 3 секунди – пауза. Застосовувався діафрагмальний тип дихання з безперервним повторенням циклів.
Одержані результати дослідження були оброблені за допомогою програми Microsoft office Excel 2003. Для оцінки достовірності був використаний критерій Стьюдента і непараметричний критерій Вілкоксона-Манна. Порівняльний аналіз проводився шляхом визначення залежностей на основі розрахунку коефіцієнта кореляції.
Результати власних досліджень. Результати показали, що застосований алгоритм обстеження дозволив виділити з рандомізованої групи студентів осіб молодого віку з СВД. Розповсюдженість СВД серед обстежених осіб молодого віку в середньому складала (47,3±2,7) %. При спостереженні двох груп студентів на 2-му та 3-му курсі нами було виявлено два типи вегетативної дисфункції у осіб молодого віку, а саме: симпатикотонічний (47,4±1,8) %, парасимпатикотонічний (52,6±2,3) %. При проведенні обстеження на 5-му курсі навчання студентів було виявлено розподілення осіб молодого віку з СВД за парасимпатикотонічним типом на дві групи: перша (15,4 %) з парасимпатикотонічним типом, друга (37,0 %) за парасимпатикотонічним типом вегетативної дисфункції в поєднанні зі збільшеною реактивністю симпатичного відділу ВНС.
До особливостей вегетативної регуляції у студентів з симпатикотонічним типом СВД відносились такі: зниження активності автономного контуру регуляції і тонусу парасимпатичного відділу ВНС (HF), високій ступінь напруги в умовах відносного спокою (ІБ). Була відмічена активна парадоксальна реакція на пробу з уповільненим диханням, значення показника потужності симпатичного відділу ВНС (LF) були знижені, що відображає зменшення активності симпатичного судинного центру, та погіршує барорефлекторну стабілізацію АТ. Результати дослідження рівня АТ і ЧСС у відповідь на психоемоційний стрес виявили підвищення ЧСС та АТ з поступовим зниженням рівня показників після стресової ситуації. Високий рівень тривожності у студентів цієї групи був поєднаний зі збільшенням ЧСС у стані відносного спокою, рівень психічної адаптації був знижений, однак після дії стресу підвищувався і визначався як часткова психічна дезадаптація. Збільшення інтенсивності скарг вони зв’язували з фізичним навантаженням.
Особам молодого віку з СВД за парасимпатикотонічним типом були притаманні такі особливості вегетативної регуляції: підвищений резерв адаптації (SDNN, pNN50%, RMSSD), надмірна надсегментарна регуляція (VLF), підвищення активності автономного контуру регуляції зі зниженням напруги вегетативної регуляції (ІБ, АМо). Для них була притаманна нормальна (37,0 %) та парадоксальна (15,4%) реактивність ВНС, що супроводжувалась значним зниженням активності надсегментарного та сегментарного контурів регуляції в поєднанні зі значною напругою систем регуляції (ІБ). Достовірне підвищення ЧСС у відповідь на емоційне стресове навантаження до рівня тахікардії та АТ до високого нормального значення, відсутність повернення показників до початкового рівня у цих студентів є проявами соматизації реакції на стрес та зниження адаптаційних можливостей ССС. Такі характеристики були поєднані з повною психічною дезадаптованістю, високим рівнем тривожності та нейротизму. Збільшення скарг було пов’язано з психоемоційним фактором.
Аналіз факторів ризику розвитку АГ у осіб молодого віку з СВД показав наявність моделюємих факторів у всієї групи (переважно (р<0,05) гіподинамія, куріння, надмірне споживання сілі). До немоделюємих факторів, що були виявлені у студентів з СВД, у (64±3,1) % випадків були віднесені перенесені захворювання, в (65,2±2,7) % випадків виявляли спадковий фактор ризику.
У всіх студентів з СВД спостерігалось зниження здатності до психічної адаптації, адаптаційних можливостей ВНС та ССС. Було показано, що на фоні зростаючих емоційно-стресових навантажень і ступеня гіподинамії у осіб молодого віку з такими початковими особливостями психологічного профілю як високий рівень тривожності і нейротизму, знижена здатність до психічної адаптації та екстраверсія, формується психовегетативний синдром вегетативної дисфункції, що сприяє збільшенню кількості осіб молодого віку з СВД. Результати реєстрації КІГ, вимірів АТ та ЧСС (у стані відносного спокою та до і після стресової ситуації) дозволили віднести всіх виявлених на даному етапі дослідження студентів з СВД до групи підвищеного ризику розвитку АГ. Виявлено, що парасимпатикотонія в умовах відносного спокою не є критерієм виключення при виявленні осіб молодого віку з підвищеним ризиком розвитку АГ.
Необхідно зауважити, що характер та інтенсивність скарг всіх студентів із СВД суттєво не змінювалися протягом навчання (з 2-го по 5-й курс), тоді як характеристики ВСР дозволяли в динаміці оцінити особливості порушень функціонального стану ВНС та адаптаційні можливості ССС. Симпатикотонічний тип вегетативної дисфункції у осіб молодого віку практично не прогресував, та враховуючи порушення функціонального стану ВНС, був розглянутий нами як преморбідний період АГ. Вегетативна регуляція при цьому типі СВД більш стабільна, а симпатикотонія носить постійний характер навіть при активації тонусу парасимпатичного відділу ВНС. Суб’єктивні скарги у цієї групи обстежених в основному були пов’язані з ССС та психоемоційною сферою. Слід зазначити, що у осіб з симпатикотонічним типом вегетативної дисфункції з часом, на 5-му курсі було виявлено підвищення здатності до психічної адаптації. Враховуючи суб’єктивні та об’єктивні критерії, у студентів з симпатикотонічним типом вегетативної дисфункції була виявлена вегето-судинна дистонія і синдром да Коста. Тобто, виявлені на початкових курсах навчання особи молодого віку з перманентним типом перебігу СВД за симпатикотонічним типом є сформованою групою підвищеного ризику розвитку АГ.
Спостереження осіб молодого віку з СВД із парасимпатикотонією в умовах відносного спокою впродовж 4-х років показало велику лабільність показників функціонального стану ВНС і ССС. Було встановлено, що СВД з часом прогресувала, ступінь дезадаптації ССС підвищувався, збільшилась кількість суб’єктивних симптомів СВД. Для осіб з парасимпатикотонією в умовах відносного спокою був притаманний більш високий рівень тривожності і нейротизму, низька здатність до психічної адаптації, яка практично не підвищується з часом. Для цих студентів на протязі всього періоду спостереження була характерна підвищена реактивність симпатичного відділу ВНС. На 5-му курсі група розділилась на дві частини. У першій частині була визначена фіксація парасимпатикотонічного типу СВД. Слід зазначити, що практично у всіх цих студентів не було виявлено спадкового фактора ризику розвитку АГ, що в поєднанні з нормальною реакцією на пробу з уповільненим диханням дає можливість більш сприятливого прогнозу захворювання і результатів лікування. Але студенти даної групи в зв’язку зі збереженням підвищення тонусу і реактивності симпатичного відділу ВНС, високою лабільністю АТ и ЧСС у відповідь на стресове навантаження також відносяться до групи ризику розвитку АГ. Друга частина групи студентів з базовою парасимпатикотонією зберігала високу реактивність надсегментарного і сегментарного контурів регуляції, високу лабільність АТ і ЧСС, різноманітність скарг. Реакція на активацію парасимпатичного відділу ВНС при виконанні функціональної проби з уповільненим диханням була парадоксальна і супроводжувалась проявленням гіпервентиляційного синдрому. Такі особливості вегетативної регуляції дають змогу віднести цих осіб молодого віку до групи підвищеного ризику АГ.
Таким чином, аналіз базової реєстрації КІГ в умовах відносного спокою дає змогу визначити тип вегетативної дисфункції і рівень адаптаційних можливостей ССС. Проведення КІГ на фоні проби з уповільненим диханням дозволяє виявити групу ризику розвитку АГ та визначити особливості функціонального стану ВНС. Комплексне скрінінгове обстеження осіб молодого віку з застосуванням КІГ дозволяє провести ранню діагностику вегетативних розладів, сформувати групи пацієнтів, які потребують додаткового дослідження стану ССС, що підвищує можливість своєчасної корекції виявлених порушень вегетативної регуляції та проведення профілактики виникнення АГ. Особи молодого віку з парасимпатикотонічним типом вегетативної дисфункції підлягають подальшому спостереженню з визначенням тактики відновлювального лікування.
На етапі відновлювального лікування під динамічним спостереженням знаходився 51 пацієнт з СВД (за МКХ 10 — F45.30 і G90.9 соматоформна вегетативна дисфункція серця і судин, зокрема синдром да Коста, вегето-судинна дистонія і нейроциркуляторна астенія), які відносяться до групи ризику розвитку АГ. В залежності від вище вказаних змін функціонального стану ВНС вони були розділені на 3 групи. В групу № 1 увійшов 21 пацієнт. Характеристика пацієнтів групи № 1: СВД за симпатикотонічним типом, перманентний перебіг, переважно з кардіоваскулярними, психологічними і вазомоторними проявами, що супроводжуються порушенням регуляції міокардіально­-гемодинамічного гомеостазу. Ці особи молодого віку є групою високого ризику розвитку АГ, їх функціональний стан можна розцінювати як преморбідний період АГ. Нозологічні форми, які визначаються у даних пацієнтів, синдром да Коста і вегето-судинна дистонія. Другу групу склали 19 пацієнтів. Характеристика пацієнтів групи № 2: СВД з пароксизмальним перебігом, переважно з психологічними, кардіоваскулярними і респіраторними проявами (гіпервентиляційний синдром), що супроводжується порушенням регуляції міокардіально-гемодинамічного гомеостазу. Всі ці пацієнти розглядалися як група підвищеного ризику розвитку АГ з донозологічним станом ССС. У всіх пацієнтів визначалась вегето-судинна дистонія. Третю групу сформували 11 пацієнтів. Характеристика пацієнтів групи № 3: підвищена напруга систем адаптації, дезадаптація ССС на фоні психоемоційного стресу, інтроверсія, висока реактивна тривожність, високий рівень нейротизму, детренованість. Стан до лікування у даній групі пацієнтів визначався як СВД за парасимпатикотонічним типом, пароксизмальний перебіг, переважно з психологічними, кардіоваскулярними і респіраторними проявами (гіпервентиляційний синдром), що супроводжується порушенням регуляції міокардіально-гемодинамічного гомеостазу, група підвищеного ризику розвитку АГ, з донозологічним станом ССС. У всіх цих пацієнтів, згідно МКХ10, визначалась нейроциркуляторна астенія.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Після визначення початкового статусу пацієнти одержували відновлювальну терапію в амбулаторних умовах. Для всіх пацієнтів 1-ї групи до проведення лікування був притаманний гіперкінетичний тип гемодинаміки, тахікардія за даними ЕКГ, та у 12 пацієнтів був виявлений помірний гіпертензіонно-лікворний синдром. Під впливом проведеного лікування у пацієнтів першої групи рівень АТ перші 10 днів лікування помірно збільшувався, а потім, по мірі продовження курсу лікування, поступово знижувався. Даний тип реакції можна розглядати як поступове формування адаптації ССС до навантаження та збільшення резерву адаптації. По закінченню курсу лікування рівень АТ був нижчий, як в умовах відносного спокою, так і після проведення процедур и дорівнював нормальним значенням для осіб молодого віку. В першій групі після проведеного лікування всі пацієнти відмічали поліпшення загального стану. Характер скарг пацієнтів змінився. Так до лікування були наступні скарги: стурбованість 81,0 %, роздратованість 95,2 %, зниження уважності 86,7 %, підвищення апетиту 85,7 %, порушення сну 95,2 %, головний біль 86,7 %, метеозалежність 19,0 %. Після відновлювального лікування частина пацієнтів мали такі скарги: підвищений апетит 33,3 %, зниження уваги 19,0 %, головний біль 14,3 %, метеозалежність 19,0 %, причому інтенсивність симптомів була меншою ніж до лікування.
Для вірогідно більшої (р<0,05) частини пацієнтів другої групи був характерний гіперкінетичний тип гемодинаміки (ЕХОКГ), та у 17 пацієнтів групи був виявлений помірний гіпертензіонно-лікворний синдром. Для пацієнтів другої групи була притаманна наступна динаміка рівня АТ: в умовах відносного спокою на момент начала курсу відновлювальної терапії рівень АТ був знижений. Перші 12 днів лікування, у відповідь на проведення процедур, АТ підвищувався у всіх пацієнтів цієї групи, причому часто до рівня передгіпертензії, потім до 18 днів лікування АТ збільшувався помірно у відповідь на навантаження, а в останні дні лікування — практично не змінювався у відповідь на фізичні навантаження. Такий тип реакції демонструє, що підвищена реактивність ВНС і висока активність симпатичного відділу у цих пацієнтів реалізується в лабільності рівня АТ, стабілізація АТ відображує збільшення адекватності сприйняття навантаження. Для всіх пацієнтів 2-ї групи також було характерно поліпшення клінічного стану. Так, до лікування пацієнти мали наступні скарги: підвищена втомленість 100,0 %, роздратованість 84,2 %, парестезії 68,4 %, респіраторні прояви 94,7 %, головний біль 63,2 %, метеозалежність 84,2 %, відчуття серцебиття 89,5 %, біль у серцевій ділянці 73,7 %. Після проведення лікування деякі пацієнти 2-ї групи зберігали такі скарги: парестезії 15,8 %, респіраторні прояви 5,3 %, головний біль 10,5 %, метеозалежність 31,6 %, відчуття серцебиття 10,5 %, відмічали зменшення інтенсивності симптому і залежність в появі від метеофактору.
Результати вимірювань АТ у третьої групи пацієнтів аналогічні значенням АТ у другій групі, але у них не реєстрували підвищення АТ в умовах відносного спокою. Пацієнти 3-ї групи також відмічали поліпшення суб’єктивного статусу після проведення відновлювальної терапії. Пацієнти, у яких зберігався ряд скарг, пов’язували їх появу з психоемоційним стресом. До лікування пацієнти 3-ї групи мали такі скарги: підвищена втомленість 100,0 %, порушення сну 100,0 %, парестезії 90,9 %, респіраторні прояви 100,0 %, головний біль 88,9 %, метеозалежність 90,9 %, відчуття серцебиття 81,8 %, біль у серцевій ділянці 73,7 %. Після проведення лікування частина пацієнтів 3-ї групи мали такі скарги: парестезії 18,2 %, головний біль 18,2 %, метеозалежність 27,3 %. Всі пацієнти відмічали відсутність суб’єктивних проявів гіпервентиляційного синдрому.
У пацієнтів з симпатикотонічним типом СВД (перша група) до лікування значення всіх частотних складових спектра за даними аналіза ВСР були знижені: активність парасимпатичного відділу ВНС була значно знижена – в середньому в 5 разів, у порівнянні з нормою, активність симпатичної складової помірно знижена – у 1,5 рази, надсегментарного рівня регуляції – у 1,5 – 1,8 рази. Після проведеного лікування значення показників змінились. Так рівень VLF був практично нормальний, а LF і HF були підвищені, однак зберігалась симпатикотонія. В 2-й групі пацієнтів до проведення відновлювальної терапії активність надсегментарного відділу ВНС була підвищена в 3 рази, тоді як потужність LF і HF відповідно у 12 і у 30 разів. Після проведеної терапії значення VLF знизилось у 1,7-2 рази, але залишалось значно підвищеним. Показники LF і HF залишались значно підвищеними, але знизились в середньому HF у 2,7, LF у 4,5 рази. У пацієнтів третьої групи в умовах відносного спокою до проведення лікування показник VLF був у середньому підвищений у 6 разів, значення LF і HF були значно підвищені і достовірно не відрізнялись від відповідних у другій групі (р>0,05), після лікування VLF знизився у 2,5-2,8 рази, значення показників LF і HF також знизились у 3,3 і 5 разів.
В таблиці 2 представлена динаміка статистичних показників ВСР при проведенні реєстрації КІГ в умовах відносного спокою до і після лікування.
Таблиця 2
Динаміка статистичних показників варіабельності серцевого ритму у стані відносного спокою до і після відновлювального лікування (М±m)
Примітка: достовірність відмінностей між значеннями показників до та після лікування р<0,05 -*.
Як бачимо з даних, що представлені в таблиці 2, для пацієнтів всіх груп була характерна позитивна динаміка значень характеристик ВСР у стані відносного спокою. При цьому для пацієнтів 1-ї групи після лікування були характерні нормальні значення практично всіх статистичних показників. Тільки значення Індексу Баєвського (ІБ) вказувало на помірну напругу систем регуляції, а індекс вегетативного балансу відображав симпатикотонію. В 2-й групі пацієнтів відбулось значне зниження показників SDNN и RMSSD, які відображують рівень ВСР, однак їх значення продовжували бути в 2-3 рази вище вікової норми. Значення pNN50, Ti та АМо дещо знизились, однак залишались підвищеними. Значення ІБ збільшились в середньому в 2 рази після лікування відображали зниження напруги систем регуляції. Після відновлювального лікування у всіх пацієнтів виявляли помірну парасимпатикотонію. В групі № 3 динаміка показників ВСР була більш виражена. При цьому відбулось значне зниження показників SDNN, RMSSD та pNN50, помірне зниження Ti и АМо і збільшення ІБ. Значення цих показників відображали підвищення ВСР, нормальну напругу систем регуляції. Індекс LF/HF вказував на помірну парасимпатикотонію.
Динаміка спектральних показників ВСР у відповідь на пробу з уповільненим диханням до і після лікування показана на рисунку 1.
Рисунок 1
Динаміка спектральних характеристик варіабельності серцевого ритму у пацієнтів
 SHAPE  \* MERGEFORMAT <lock v:ext=«edit» text=«t»><lock v:ext=«edit» text=«t»><shapetype id="_x0000_t202" coordsize=«21600,21600» o:spt=«202» path=«m,l,21600r21600,l21600,xe»><path gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><img width=«610» height=«266» src=«dopb254569.zip» v:shapes="_x0000_s1028 _x0000_s1030 _x0000_s1031 _x0000_s1032 _x0000_s1033 _x0000_s1034 _x0000_s1035 _x0000_s1036 _x0000_s1037 _x0000_s1038 _x0000_s1039 _x0000_s1040 _x0000_s1041 _x0000_s1042 _x0000_s1043 _x0000_s1044 _x0000_s1045 _x0000_s1046 _x0000_s1047 _x0000_s1048 _x0000_s1049 _x0000_s1050 _x0000_s1051 _x0000_s1052 _x0000_s1053 _x0000_s1054 _x0000_s1056 _x0000_s1057 _x0000_s1058 _x0000_s1059 _x0000_s1060 _x0000_s1061 _x0000_s1062 _x0000_s1063 _x0000_s1064 _x0000_s1065 _x0000_s1066 _x0000_s1067 _x0000_s1068 _x0000_s1069 _x0000_s1070 _x0000_s1072 _x0000_s1073 _x0000_s1074 _x0000_s1075 _x0000_s1076 _x0000_s1077 _x0000_s1078 _x0000_s1079 _x0000_s1080 _x0000_s1081 _x0000_s1082 _x0000_s1083 _x0000_s1084 _x0000_s1085 _x0000_s1086 _x0000_s1088 _x0000_s1089 _x0000_s1090 _x0000_s1091 _x0000_s1092 _x0000_s1093 _x0000_s1094 _x0000_s1095 _x0000_s1096 _x0000_s1097 _x0000_s1098 _x0000_s1099 _x0000_s1100 _x0000_s1101 _x0000_s1102 _x0000_s1103 _x0000_s1104 _x0000_s1105 _x0000_s1106 _x0000_s1107 _x0000_s1108 _x0000_s1110 _x0000_s1111 _x0000_s1112 _x0000_s1113 _x0000_s1114 _x0000_s1115 _x0000_s1116 _x0000_s1117 _x0000_s1118 _x0000_s1119 _x0000_s1120 _x0000_s1121 _x0000_s1122 _x0000_s1123 _x0000_s1124 _x0000_s1126 _x0000_s1127 _x0000_s1128 _x0000_s1129 _x0000_s1130 _x0000_s1131 _x0000_s1132 _x0000_s1133 _x0000_s1134 _x0000_s1135 _x0000_s1136 _x0000_s1137 _x0000_s1138 _x0000_s1139 _x0000_s1140 _x0000_s1142 _x0000_s1143 _x0000_s1144 _x0000_s1145 _x0000_s1146 _x0000_s1147 _x0000_s1148 _x0000_s1149 _x0000_s1150 _x0000_s1151 _x0000_s1152 _x0000_s1153 _x0000_s1154 _x0000_s1155 _x0000_s1156 _x0000_s1157 _x0000_s1158 _x0000_s1159 _x0000_s1160 _x0000_s1161 _x0000_s1162 _x0000_s1163 _x0000_s1164 _x0000_s1165 _x0000_s1166 _x0000_s1167 _x0000_s1168 _x0000_s1169 _x0000_s1170 _x0000_s1171 _x0000_s1172 _x0000_s1173 _x0000_s1174 _x0000_s1175 _x0000_s1176 _x0000_s1177 _x0000_s1178 _x0000_s1179 _x0000_s1180 _x0000_s1181 _x0000_s1182 _x0000_s1183 _x0000_s1184 _x0000_s1185 _x0000_s1186 _x0000_s1187 _x0000_s1188 _x0000_s1189 _x0000_s1190 _x0000_s1191 _x0000_s1192 _x0000_s1193 _x0000_s1194 _x0000_s1195 _x0000_s1196 _x0000_s1197 _x0000_s1198 _x0000_s1199 _x0000_s1200 _x0000_s1201 _x0000_s1202 _x0000_s1203 _x0000_s1204 _x0000_s1205 _x0000_s1206 _x0000_s1207 _x0000_s1208 _x0000_s1209 _x0000_s1210 _x0000_s1211 _x0000_s1212 _x0000_s1213 _x0000_s1214 _x0000_s1215 _x0000_s1216 _x0000_s1217 _x0000_s1218 _x0000_s1219 _x0000_s1220 _x0000_s1221 _x0000_s1222 _x0000_s1223 _x0000_s1224 _x0000_s1225 _x0000_s1226 _x0000_s1227 _x0000_s1228 _x0000_s1229 _x0000_s1230 _x0000_s1231 _x0000_s1232 _x0000_s1233 _x0000_s1234 _x0000_s1235 _x0000_s1236 _x0000_s1237 _x0000_s1238 _x0000_s1239 _x0000_s1240 _x0000_s1241 _x0000_s1242 _x0000_s1243 _x0000_s1244 _x0000_s1245 _x0000_s1246 _x0000_s1247 _x0000_s1248 _x0000_s1249 _x0000_s1250 _x0000_s1251 _x0000_s1252 _x0000_s1253 _x0000_s1254 _x0000_s1255 _x0000_s1256 _x0000_s1257 _x0000_s1258 _x0000_s1259 _x0000_s1260 _x0000_s1261 _x0000_s1262 _x0000_s1263 _x0000_s1264 _x0000_s1265 _x0000_s1266 _x0000_s1267 _x0000_s1268 _x0000_s1269 _x0000_s1270 _x0000_s1272 _x0000_s1273 _x0000_s1274 _x0000_s1275 _x0000_s1276 _x0000_s1277 _x0000_s1278 _x0000_s1279 _x0000_s1280 _x0000_s1281 _x0000_s1282 _x0000_s1283 _x0000_s1284 _x0000_s1285 _x0000_s1286 _x0000_s1288 _x0000_s1289 _x0000_s1290 _x0000_s1291 _x0000_s1292 _x0000_s1293 _x0000_s1294 _x0000_s1295 _x0000_s1296 _x0000_s1297 _x0000_s1298 _x0000_s1299 _x0000_s1300 _x0000_s1301 _x0000_s1302 _x0000_s1304 _x0000_s1305 _x0000_s1306 _x0000_s1307 _x0000_s1308 _x0000_s1309 _x0000_s1310 _x0000_s1311 _x0000_s1312 _x0000_s1313 _x0000_s1314 _x0000_s1315 _x0000_s1316 _x0000_s1317 _x0000_s1318 _x0000_s1319 _x0000_s1320 _x0000_s1321 _x0000_s1322 _x0000_s1323 _x0000_s1324 _x0000_s1325 _x0000_s1326 _x0000_s1327 _x0000_s1328 _x0000_s1329 _x0000_s1330 _x0000_s1331 _x0000_s1332 _x0000_s1333 _x0000_s1334 _x0000_s1335 _x0000_s1336 _x0000_s1337 _x0000_s1338 _x0000_s1339 _x0000_s1340 _x0000_s1341 _x0000_s1342 _x0000_s1343 _x0000_s1344 _x0000_s1345"><shapetype id="_x0000_t75" coordsize=«21600,21600» o:spt=«75» o:divferrelative=«t» path=«m@4@5l@4@11@9@11@9@5xe» filled=«f» stroked=«f»><path o:extrusionok=«f» gradientshapeok=«t» o:connecttype=«rect»><lock v:ext=«edit» aspectratio=«t»><lock v:ext=«edit» rotation=«t» position=«t»>
Примітка: достовірність відмінностей між значеннями показників до та після лікування р<0,05 -*.
Спектральні характеристики ВСР при проведенні проби з уповільненим диханням в обох групах пацієнтів після проведеної терапії також поліпшились. Однак, показники активності сегментарного відділу ВНС залишались підвищеними. Для пацієнтів з симпатикотонічним типом вегетативної дисфункції як до, так и після лікування було характерне деяке зниження активності надсегментарного відділу ВНС. Тоді як у пацієнтів 2-ї та 3-ї груп до лікування у відповідь на пробу з уповільненим диханням спостерігалась надмірна регуляція, яка проявлялась у підвищеному значенні VLF, а після лікування даний показник практично не змінювався у відповідь на пробу.
В таблиці 3 представлені статистичні показники ВСР при проведенні проби з уповільненим диханням у всіх пацієнтів до і після проведеного лікування.
Таблиця 3
Динаміка показників варіабельності серцевого ритму при проведенні КІГ на фоні дихальної проби до і після відновлювального лікування (М±m)
Примітка: достовірність відмінностей між значеннями показників до та після лікування р<0,05 -*.
Як ми бачимо з даних, що наведені в таблиці, у пацієнтів з симпатикотонічним типом СВД, в 2-й і 3-й групах реакція на пробу після лікування була нормальною. Варто відзначити, що практично у всіх пацієнтів після курсу відновлювального лікування не відзначалося перенапруги систем регуляції міокардіально-гемодинамічного гомеостазу.
До лікування у всіх пацієнтів переважав високий рівень тривожності, і не було пацієнтів з низьким рівнем реактивної тривожності. Після проведення відновлювального лікування високий рівень тривожності зберігався лише у 4 пацієнтів, у яких визначали середню тривожність. Результати тестування визначають необхідність оцінки рівня реактивної тривожності, бо суб’єктивний симптом тривоги об’єктивно не відображає ступеня активності та напруги надсегментарного відділу вегетативної регуляції.
Аналіз опитування пацієнтів за якістю життя до лікування показав вірогідне (р<0,01) зниження якості життя за всіма досліджуваними параметрами, тоді як після проведення курсу відновлювального лікування рівень якості життя збільшився (р>0,05), та був оптимальний. Після проведення відновлювального лікування у всіх пацієнтів було виявлено зниження рівня реактивної тривожності, однак високий рівень показника зберігався в 7,8 % пацієнтів, яким був притаманний парасимпатикотонічний тип вегетативної дисфункції. Віддалені результаті оцінки рівня тривожності показали збереження нормального та зниженого рівня реактивної тривожності у пацієнтів і достовірно не відрізнялись від безпосередніх результатів відновлювального лікування (р>0,05). До, безпосередньо після проведення курсу відновлювальної терапії та через 3 місяці всім пацієнтам проводили реєстрацію КІГ. Достовірності відмінностей між статистичними показниками ВСР безпосередньо після проведення відновлювального лікування і під час катамнестичного дослідження виявлено не було, що вказує на стійкий вегетокорегуючий ефект проведеного лікування.
Таким чином, результати проведених досліджень свідчать про те, що розроблені відновлювальні лікувальні комплекси з включенням заходів ЛФК та дихальних вправ, гідроароматерапії, лазеротерапії, які застосовуються диференційовано в залежності від типу вегетативної дисфункції та адаптаційних можливостей ССС, позитивно впливали на суб‘єктивний і об‘єктивний статус пацієнтів, показники функціонального стану ВНС та рівень тривожності. Все це сприятливо впливало на резервні адаптаційні можливості ССС, покращувало толерантність до фізичних навантажень і якість життя хворих на СВД, що є основою для поліпшення прогнозу подальшого перебігу захворювання та запобігання розвитку АГ.
    продолжение
--PAGE_BREAK--