Реферат: Світовий ринок технологій

--PAGE_BREAK--1. Патент – свідчення, видаване компетентним урядовим органом винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу. Термін дії патенту 15-20 років і тільки на території тієї країни, де він виданий.
2. Ліцензія – дозвіл, видаваний власником технології (ліцензіаром), захищеної або незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом визначеного часу і за визначену плату.
3. Копірайт (право відтворення) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео-твору на показ і відтворення своєї роботи.
4. Товарна марка – символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.
Уперше патенти і привілеї, що зберігають права винахідника, були введені в Англії в 1623 році. Пізніше – у США (1787р.), у Франції (1791р.), у Росії (1812р.), Голландії (1817р.), Іспанії (1820р.).
З розвитком капіталістичного способу виробництва патентна система удосконалювався, але основні її принципи збереглися дотепер. До них відносяться:
Ø    виключне право патентовласника на використання об'єкта промислової власності;
Ø    необхідність сплати мита за видачу і підтримку патенту;
Ø    територіальна обмеженість патентних прав;
Ø    система критеріїв патентоспроможності об'єкта промислової власності.
Патентна система пред'являла уже відразу в момент виникнення ряд вимог до об'єкта промислової власності, без задоволення яких патент не видавався. Ці вимоги мінялися, доповнювалися в процесі розвитку патентного законодавства, але основні діючі критерії патентоспроможності збереглися. До них відносяться:
1. Технічне рішення задачі.
2. Новизна.
3. Винахідницький рівень технічного рішення означає перевищення рівня звичайного інженерного рішення.
4. Практична застосовність має на увазі можливість промислового використання винаходу.
Сучасний стан торгівлі технологіями дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній торгівлі технологіями:
Ø    промислово розвинені країни з домінуючим експортом технологій. До цієї групи відноситься одна країна – США. Експортна спрямованість торгівлі технологіями має історичний характер і відбиває науково-технічний потенціал країни. Сумарні витрати на НІОКР у США перевищують аналогічні витрати у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції й Італії разом узятих. Держава бере на себе гнітючу частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень;
Ø    промислово розвинені країни з переважним експортом технологій. До них відносяться Великобританія і Швейцарія, що мають позитивне сальдо в торгівлі технологіями. Обидві країни проводять політикові, спрямовану на стимулювання експорту технологій. Основа такої політики у Великобританії така ж, як і в США. Торгівля технологіями у Швейцарії базується, по-перше, на спеціалізації у виготовленні високоякісної продукції для машинобудування, приладобудування, електротехніки і т.д., а по-друге, – на створенні великої кількості філій і дочірніх компаній великих фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій;
Ø    промислово розвинуті країни з переважним імпортом технологій. До цієї групи відносяться інші промислово розвиті країни, насамперед Німеччина і Японія. Країни цієї групи широко використовують закордонний досвід і технічні знання для оснащення ведучих галузей передовою технологією і прискорення власних науково-технічних розробок і не прагнуть до балансування надходжень і платежів по ліцензійних угодах. Прикладом успіху цієї політики є широка експансія на автомобільному ринку в 70-і рр. західнонімецького «Фольксвагена» і японських автомобілів, що в умовах енергетичної кризи успішно застосовували придбані ліцензії для створення мало- і мікролітражних автомобілів.
Якщо США є найбільшим у світі експортером технології, то Японія, навпаки, з початку 50-х рр. стала одним з найбільших у світі споживачів науково-технічних досягнень. Величезне значення в створенні «японського чуда» мало ефективне використання іноземних патентів і ліцензій, їхнє негайне впровадження й освоєння. Сьогодні Японія є лідером по багатьом напрямкам науково-технічного прогресу, однак вона усе ще більше платить за іноземну технологію, чим одержує за експорт своєї, але цей розрив зменшується;
Ø    країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю торгівлі технологіями. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;
Ø    країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю торгівлі технологіями. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів;
Ø    країни, що розвиваються, з епізодичним характером торгівлі технологіями. До них відносяться в основному найменш розвинуті країни.
Охорона прав на винаходи, промислові зразки і товарні знаки – предмет активного міжнародного регулювання. Основною міжнародною угодою в цій області є Паризька конвенція по охороні промислової власності. Перша редакція цієї конвенції була підписана 11 державами в Парижі в 1883р. і надалі неодноразово переглядалася і доповнювалася. У країнах-учасницях Паризька конвенція діє в різних редакціях у залежності від того, який з її текстів ратифікований країною. Учасники Конвенції утворять так називаний Міжнародний союз по охороні промислової власності (Паризький союз). Паризька конвенція ставить своєю метою надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами і не передбачає створення міжнародного патенту, міжнародного промислового зразка і міжнародного товарного знаку.
Ряд країн-учасниць Паризької конвенції підписали в 1891р. Мадридську конвенцію про міжнародну реєстрацію товарних знаків, відповідно до якої в Міжнародне бюро в Женеві повинна подаватися заявка на товарний знак, що направляється у відповідні відомства країн-учасниць. Якщо відмовлення не пішло, то міжнародна реєстрація забезпечує охорону товарного знаку у всіх країнах-учасницях. У 1973р. у Відні був підписаний більш широкий Договір про реєстрації товарних знаків.
У 1970р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію, що передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки в тих випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах.
Європейська патентна організація (ЄПО) була створена на основі Конвенції про видачу європейського патенту Європейським патентним відомством на основі уніфікованих правил (прийнята на мюнхенській конференції в 1973р., ратифікована в 1977р.).
ЄПО з 1993р. укладає з державами-не членами ЄПО договори про поширення дії європейських патентів на їхній території якщо ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності.
2.2 Структура світового ринку технологій
Міжнародні технологічні послуги можна розглядати під різними кутами зору. Згідно з класифікаційними критеріями, за якими аналізуються форми міжнародної економічної діяльності, це і різновид торгівлі послугами. Разом з тим міжнародні технологічні послуги можуть бути і формою кооперування виробництва, засобом сприяння товарній торгівлі, іншим формам міжнародного співробітництва.
Існує велика кількість форм міжнародних технологічних послуг, причому останніми роками саме ця сфера міжнародної економічної діяльності вирізняється найбільш вираженою тенденцією до диверсифікації, появою нових видів робіт та потреб у технологічних, інформаційно-технологічних розробках. Серед форм міжнародної технологічної взаємодії можна відзначити такі:
Ø    реалізація патентних угод у міжнародному співробітництві, коли власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві патенту;
Ø    реалізація ліцензійних угод, згідно з якими власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію;
Ø    торгівля ноу-хау – надання сучасних технологій та досвіду технологічно-менеджерської політики, спрямованої на інноваційну оптимізацію роботи окремих секторів виробництва (включаючи надання інформації технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання якої забезпечує кращі результати господарської діяльності та переваги у конкурентній боротьбі;
Ø    інжиніринг – надання технологічних знань, проведення технічних робіт, консультування «на місці подій» з метою оптимізації виробничо-комерційної діяльності;
Ø    франчайзинг – надання великою, «материнською», фірмою права дрібній фірмі вести виробничо-підприємницьку діяльність під її опікуванням з наданням відповідного обладнання, права користування «маркою», «брендом» материнської структури, визначенням параметрів збутової діяльності.
Далі розглянемо ті форми міжнародного технологічного співробітництва, які відзначаються організаційною специфікою – рисами, що характеризують типові риси сучасної торгівлі послугами.
Інжиніринг (англ. Engineering, від лат. іngenium – винахідливість) – це комплекс інженерно-консультаційних послуг, які пов’язані зі створенням об’єктів промисловості та сільського господарства, а також забезпеченням діяльності підприємств за широким спектром цілей їх маркетингової діяльності (від виробництва до збуту).
Як вид комерційної діяльності інжиніринг охоплює різні роботи, які потрібні для введення в дію та експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об’єктів, – маркетингові дослідження щодо доцільності реалізації проекту, вивчення технічних можливостей його реалізації, виконання геодезичних робіт, розроблення попереднього, робочого проекту, організація матеріально-технічного забезпечення, закупівля та виготовлення обладнання, його освоєння, контроль за будівельно-монтажними роботами, пуск об’єкта, його здача «під ключ», консультування з організації роботи діючого об’єкта з широкого спектра питань організації виробництва, менеджменту, включаючи навіть забезпечення маркетингу його продукції.
З погляду партнера, який є реципієнтом інжинірингових послуг, таке співробітництво дає можливість підвищувати ефективність капіталу, який було вкладено або планується вкласти в об’єкт.
Отже, інжиніринг як багатоцільовий інструментарій співробітництва, створює можливості для взаємодії на різних стадіях спорудження, підготовки та функціонування об’єктів виробництва. Звідси можемо зробити висновок про існування циклу інжинірингу.
Цикл інжинірингу охоплює дослідження конкретної ринкової ситуації, проектування та розроблення робочих технічних документів, супроводження та надання післяпроектних послуг, рекомендацій щодо виробничого обслуговування проекту. Інжиніринг здійснюється на комерційній основі, і оскільки на світовому ринку працює значна кількість компаній, які спеціалізуються на послугах інжинірингу (близько 100 тис.), вартість послуг достатньо прозоро визначається суспільно необхідними витратами.
Суб’єктами надання інжинірингових послуг є спеціалізовані фірми, а також будівельні, промислові компанії (причому має місце як спеціалізація інжинірингових компаній, фірм на виконанні подібних послуг, так і створення великих промислово-будівельних компаній, які можуть «закривати» практично весь перелік відповідних послуг). Багато українських підприємств, фірм мають значний потенціал, який може бути використаний для розвитку даної форми співробітництва. Крім того, є значна потреба в розвитку «імпортного варіанта» інжинірингу в Україні: велика кількість вітчизняних промислових об’єктів потребує технологічної модернізації, кваліфікованого обслуговування з боку відповідних іноземних фахівців.
Консалтинг є формою комерційних інформаційно-фахових послуг, які спрямовані на надання ділової інформації щодо дослідження стану та прогнозування динаміки ринку товарів, послуг, ліцензій, технологій, цінних паперів, фінансових ресурсів і на оцінку умов та цілей розвитку експортно-імпортної діяльності, коопераційних проектів. У вужчому розумінні консалтинг можна визначити як консультування продавців і покупців з широкого кола питань міжнародної економічної діяльності.
Консультативні послуги в сучасних умовах становлять самостійну галузь. Для багатьох сфер економіки характерним є наявність спеціалізованих консультативних фірм. Причому така спеціалізація може як відповідати характеру галузі, так і бути функціональною, тобто стосуватися стандартних завдань менеджменту, бухгалтерсько-облікової, організаційно-забезпечувальної, технічної діяльності тощо.
Характерною тенденцією нині є розширення сфери консультативних послуг, передусім при розв’язанні фінансових питань, здійсненні операцій купівлі-продажу інструментів-представників прав власності та грошових зобов’язань.
Франчайзинг (інакше: френчайзинг, френшизінг, від англ. Franchise – привілей, особливе право) – механізм передання чи продажу ліцензій на товарний знак (марку) чи технологію відомої фірми на певних комерційних умовах іншій особі (юридичній, рідко – фізичній), яка отримує виключні права на певні форми виробничо-збутової діяльності.
Франчайзингова модель відносин означає, що певна фірма, яка має право власності на відому товарну марку, надає дрібному підприємцю, котрий має можливість ефективно працювати на певному ринку, право користуватися своїм фірмовим знаком. Як правило, йдеться про взаємини великої, інколи всесвітньо відомої корпорації, яка вже «проникла» своїми товарами на певний ринок або з тих чи інших причин стала на ньому відомою, а також місцевої господарської структури, ініціативної групи, яка бажає вкласти капітал у гарантований проект. У деяких галузях (особливо у харчовій сфері – «Макдональдс», «Кентаккі фрайд чікенс», «Піцца хат», готельній справі – «Шератон», «Хілтон», індустрії мод – «Кевін Кляйн», «Гучі», а також у сфері технічних послуг, послуг населенню та ін.) велике значення має наявність старої, відомої марки, до якої у споживачів є довіра (можливі варіанти – міркування престижу, результат психологічного рекламного тиску).
Залежно від цілей та сфери реалізації франчайзингової моделі відносин виділяють три типи франчайзингу. Це, зокрема:
Ø    виробничий франчайзинг, за якого материнська структура надає оператору необхідні засоби виробництва, весь комплекс обладнання або його суттєві елементи, а також технології; інколи поставляються й витратні матеріали, що робиться як з метою підтримки якості продукту, так і з метою забезпечення власного збуту;
Ø    торговельний франчайзинг, предметом якого є товарні поставки від франчайзера, а франчайзинг – це, фактично, суб’єкт торгівлі;
Ø    ліцензійний франчайзинг, за якого материнська структура надає право користуватися її маркою, товарним знаком та дозвіл на відкриття комерційних структур франчайзингу; така форма франчайзингу є найбільш поширеною, причому особливо у сферах масового харчування, торгівлі, прокату автомобілів.
Переваги моделі відносин такого типу для франчайзингу полягають у тому, що він зберігає статус юридичної особи та права власності на майно, може розраховувати на всебічну підтримку материнської структури при організації та проведенні виробничо-комерційної діяльності, отримує кращий доступ до кредитів, користується рекламно-маркетинговою підтримкою материнської структури.
Переваги франчайзингу для фірми, що надає свою торгову марку для використання іншим господарським суб’єктам, полягає в тому, що у такий спосіб вона розширює свій ринковий вплив, отримує додатковий плацдарм у конкурентній боротьбі, може користуватися місцевими можливостями та ресурсами франчайзингу, його послугами щодо проведення власної рекламної, маркетингової політики.
Такі відносини засновуються на ліцензійній угоді, причому додатково до надання ліцензії, що є головним змістом франчайзингу, принципал, головна структура або франчайзер можуть надавати оператору або франчайзі технічну допомогу, забезпечувати навчання, кадрову перепідготовку персоналу, консультації тощо. У певних рамках франчайзинг зберігає господарську самостійність, але в стратегічних рішеннях та в основній господарській діяльності мусить перебувати в руслі ділової стратегії партнера.
    продолжение
--PAGE_BREAK--