Реферат: Обрунтування стратегії ефективного використання потенціалу підприємства УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ

--PAGE_BREAK--РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКОМЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОТЕНЦІАЛУ
ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ЙОГО
ВИКОРИСТАННЯ
1.1 Сутнісна характеристика потенціалу підприємства та його структура

В дискусіях про сутність потенціалу підприємства відмічаєтьсях, що «… необхідно розрізняти поняття  виробничо-економічного і ринкового потенціалу підприємства. Останній являє собою можливий обсяг реалізації при даному рівні забезпеченості ресурсами і є ступенем використання першого» [69]. Величина виробничо-економічного потенціалу підприємства обумовлює його конкурентоспроможність на цільовому ринку, яка характеризує здатність (сьогоднішню і перспективну) проектувати, виробляти і реалізовувати товари, за своєю якістю більш привабливі для споживачів, ніж продукція конкурентів. Чим більша ця величина, тим у даного суб’єкта господарювання більш стійкі позиції на ринку. Збільшити обсяг потенціалу, а, отже, і підвищити конкурентоспроможність можливо за допомогою інвестицій в людський капітал, техніко-технологічну базу виробництва і удосконалення управління.

Виробничий потенціал підприємства (ВПП)– це відносини, які виникають на мікрорівні між працівниками підприємства з приводу отримання максимально можливого виробничого результату, якого можна досягнути при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів, при наявному рівні техніки і технології, передових формах організації виробництва, незалежно від стану зовнішнього середовища [63]. До виробничих ресурсів, що характеризують ВПП, відносять основні фонди, оборотні засоби та трудові ресурси підприємства. Іншими словами, виробничий потенціал підприємства – це потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів.
Під ринковим потенціалом підприємства Є.В.Попов розуміє «можливість управління його ресурсами на певних етапах розвитку з метою ефективної взаємодії з ринком» [58]. Кожне підприємство володіє ринковим потенціалом, але не всі використовують його на 100%.
Цей автор виділяє такі складові ринкового потенціалу як елемента стратегічного планування – блок ресурсів, блок системи управління і стратегічного планування підприємства і блок маркетингу (рис. 1.1).

Ці три блоки охоплюють всі основні стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягати намічених цілей.

В управлінському блоці формується місія, виробляється стратегія розвитку, визначаються цілі. Реалізація поставлених цілей здійснюється за рахунок наявних на підприємстві ресурсів (трудових, інформаційних, фінансових, матеріальних). Маркетинговий елемент, доповнюючий структуру ринкового потенціалу підприємства, відображає діяльність персоналу: аналітичну, виробничу, комунікаційну. Таким чином, поняттям «ринковий потенціал підприємства» об’єднуються не тільки ресурси, які взаємодіють із системою управління на різних етапах, а й методи, застосування яких дозволяє найбільш ефективно реалізовувати наявні ринкові можливості.

Маркетинговий потенціалпідприємства трактується вченими як “ступінь готовності, здатності, можливості маркетингової служби підприємства своєчасно і якісно виконувати маркетингові функції, головне завдання – підвищення конкурентоспроможності підприємства в умовах мінливого зовнішнього середовища” [51].

Виділяють також конкурентний потенціал організації, під яким розуміється її потенційна можливість зберігати або збільшувати конкурентоспроможність у короткотерміновому періоді [60]. Інакше кажучи, цей показник визначається сукупністю параметрів, які визначають можливість (потенціал) і спроможність організації ефективно функціонувати на ринку (утримувати або збільшувати свою ринкову частку, мати достатньо високий рівень рентабельності) в перспективі.

Сосненко Л.С. оперує терміном економічного потенціалу та трактує його як “здатність підприємства забезпечувати своє довготермінове функціонування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів” [63]. Ним розроблена багаторівнева структурна модель формування економічного потенціалу підприємства на основі поетапно-структурного підходу (рис. 1.2)

Поетапно структурний підхід до формування величини економічного потенціалу підприємства передбачає виділення проміжних рівнів потенційних можливостей підприємства. Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що являє собою здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси. З’єднуючою ланкою є господарський потенціал, тобто сукупна здатність виробничого потенціалу підприємства і рівня його ділової активності в умовах існуючого маркетингового середовища задовольняти потреби ринку в певному обсязі матеріальних благ та послуг.

Маркетингова складова є інструментом реалізації виробничого потенціалу, який дозволяє йому трансформуватись в економічний.

При цьому скористалися наступними групами показників:

1) показники ефективності виробничої діяльності (чистий дохід від реалізації продукції; витрати виробництва та збуту; собівартість продукції; середньорічна вартість основних виробничих фондів; середньооблікова чисельність працівників; валовий прибуток; відносний показник витрат на 1 грн. продукції; відносний показник продуктивності праці; відносний показник фондовіддачі; відносний показник рентабельності товару);

2) показники, що характеризують фінансове становище підприємства (коефіцієнт автономії; коефіцієнт платоспроможності; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт оборотності оборотних засобів);

3) показники ефективності організації збуту та просування товару (рентабельність продажів; коефіцієнт затовареності готовою продукцією; коефіцієнт завантаження виробничих потужностей; коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту);

4) показник конкурентоспроможності товару.

Аналіз вище викладених точок зору дає змогу нам визначити ресурсно-виробничий потенціал як сукупність взаємозв’язаних складових: ресурсно-сировинного і виробничого потенціалу, що спрямовані на досягнення ефективного функціонування виробничо-господарської структури. Кількісні і якісні параметри цих потенціалів, а також їх інтеграція визначають виробничу здатність господарської одиниці. Однак ресурсно-виробничий потенціал, визначаючи можливість випуску матеріальних благ і послуг, не може служити мірою корисного ефекту.

Ресурсно-виробничий потенціал може слугувати характеристикою як самих крупних систем (народного господарства, галузі), так і малих, локальних (об’єднання, підприємства). Але при цьому РВП любої із задекларованих підсистем не функціонує ізольовано, замкнуто. Спостерігається процес взаємопроникнення потенціалів «обмін» їх окремими складовими частинами, що призводить до збільшення ресурсно-виробничого потенціалу кожної підсистеми. Одним з таких потенціалів є економічний потенціал, який характеризується ще й кількістю трудових ресурсів та якістю їх підготовки, величиною виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, виробничою спроможністю господарства та рівнем продуктивності сільськогосподарських угідь, розвитком галузей невиробничої сфери, досягненнями науки і техніки, ресурсами розвіданих корисних копалин, станом здоров’я населення. Економічний потенціал є, таким чином, узагальнюючим показником, що характеризує нагромаджені відтворені ресурси.

Величина виробничо-економічного потенціалу підприємства визначає його конкурентноздатність на цільовому ринку, що характеризує здатність (сьогоднішню і перспективну) проектувати, виготовляти і збувати товари, по своїх цінових і інших якостях у комплексі більш привабливі для споживачів, ніж продукція конкурентів. Очевидно, чим більше ця величина, тим у даної одиниці, що хазяює, найсприятливіші передумови для успішної діяльності і більш стійкі позиції вона може зайняти на відповідному цільовому ринку.

Збільшити обсяг її потенціалу і, отже, підвищити конкурентноздатність можна за допомогою інвестицій у людський капітал, техніко-технологічну базу виробництва й удосконалювання керування.

Аналіз останніх публікацій [6669], присвячених проблемам оцінки потенціалу підприємства дозволяє виділити найбільш вдалий підхід, відповідно до якого до предметних складовим потенціалу промислового підприємства необхідно віднести (рис.1.3) :

 ринковий потенціал: потенційний попит на продукцію на частці ринку, зайнятій підприємством; потенційний обсяг попиту на продукцію підприємства на всіх ринках, підприємство і ринок праці, підприємство і ринок факторів виробництва;

 виробничий потенціал: потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів.

Під виробничим потенціалом підприємства (ВПП) варто розуміти відносини, що виникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого виробничого результату при найбільш ефективному використанні:

а) інтелектуального капіталу підприємства для пошуку передових форм організації виробництва;

б) наявної техніки з метою одержання найбільш високого рівня технологій;

в) матеріальних ресурсів для забезпечення максимальної економії й оборотності;

 фінансовий потенціал: потенційні фінансові показники виробництва (прибутковості, ліквідності, платоспроможності), потенційні інвестиційні можливості.

Оцінка ринкового потенціалу на сучасний момент часу вже детально досліджена й описана багатьма авторами в процесі аналізу переходу України до ринкової економіки. Однак проблема ефективної оцінки фінансового і, особливо, виробничого потенціалу промислового підприємства залишається відкритою.



--PAGE_BREAK--Таблиця 1.1
Система оціночних показників при визначенні рівня ВПП [61]
    продолжение
--PAGE_BREAK--

1.2 Сучасні тенденції розвитку потенціалу підприємства
Нестабільність суспільного розвитку та глибинні трансформації економічної системи нашої держави спричинили перебудову всього господарського механізму підприємств, що виявляється у зміні пропорцій між елементами, формуванні нових і руйнуванні старих виробничих зв’язків, переоцінці традиційних орієнтирів розвитку.

Сьогодні в періодичних виданнях і наукових працях домінують два погляди на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальний і соціальний. Прихильники першого беруть за ключовий фактор розвитку техніко-технологічну базу виробництва, а другою – соціально-трудовий фактор.

Аналізуючи світові тенденції розвитку, слід указати на основу формування потенціалу сучасних підприємств – персонал. Розвиток концепції управління трудовими ресурсами перетворюється на найважливішу тенденцію, яка перебуває в якнайтіснішому взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими основними напрямками загальної еволюції економічної думки: появою і поширенням сотових організацій, формуванням “плоских” ієрархій і “прозорих” систем управління; реінжинірингом виробничо-господарської діяльності; переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація, тощо); розширенням внутрішнь-офірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

Теоретичною основою визначення розміру та управління трудовим потенціалом підприємства є концепція “людських ресурсів”, яка виникла в середині ХХ ст. і довела необхідність використання економічних критеріїв для оцінки ролі соціально-трудового фактора у виробництві. Більшість практичних розрахунків за даною концепцією базуються на можливості використання вартості створених робітником економічних благ, а також доходу, отриманого підприємством на цій основі, як критерію цінності співробітника. Інакше кажучи, всі професійно-кваліфікаційні характеристики робітника оцінюються менеджерами тільки в разі можливості їх реалізації в рамках конкретної організації.

Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Нині більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагається за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників. Великого поширення набуває практика укладення “довічних” трудових угод, яка особливо характерна для японських підприємств. Зазначимо, що за своєю суттю трудовий потенціал підприємств має здатність до спонтанного нарощування, навіть за браком будь-якої фінансової підтримки.

Іншою важливою особливістю потенціалу сучасних підприємств є його інформатизація, що тісно пов’язана із соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси нагромадження та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу. Таким чином цінність персоналу підприємства визначається інформаційними потоками, які він генерує в процесі господарювання. Якість інформаційних потоків в організації безпосередньо впливає на її адаптивність, цілеспрямованість, а отже, і на результативність діяльності. Інформація пов’язує всі процеси підприємницької діяльності в єдину результативну систему. Вона регулює функціонування виробничої підсистеми, сприяє зростанню продуктивності праці персоналу, ефективності використання основних та оборотних фондів, якісно розвиваючи всю економічну систему.

Прискорення темпів науково-технічного прогресу спричиняє зростання частки основних фондів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств, хоч на вітчизняних підприємствах цю тенденцію зумовлено скороченням всіх інших елементів. Аналізуючи досвід господарювання сучасних підприємств, зазначимо найсуттєвіші недоліки визначення потенціалу основних фондів через виробничу потужність підприємства:

1.     Практику визначення потенціалу основних фондів на підставі виробничої потужності провідного структурного підрозділу чи виробничої дільниці треба визнати помилковою. Усунення з поля аналізу усього спектра технологічних і комерційних операцій з виготовлення та презентування продукції на ринку дає змогу визначити тільки технічну продуктивність того чи іншого підрозділу. Такий підхід унеможливлює економічно об’єктивне формування вартості будь-якого структурного підрозділу (центру господарювання).

2.     Виокремлення провідного структурного підрозділу (виробничої дільниці) для розрахунку потенціалу основних фондів значно деформує результати, оскільки враховуються виробничі можливості тільки одного виду устаткування, що здебільшого становить незначну частку загальної вартості майна.

3.     Динамічність розвитку підприємств зумовлює необхідність урахування структурних змін елементів потенціалу основних фондів і пропорцій між ними. Важливість урахування вдосконалення технології, поліпшення організації виробництва, підвищення кваліфікації працівників тощо зумовлено колосальними альтернативними втратами сучасних підприємств.

Зазначимо, що згідно з проведеними розрахунками, елементна структура потенціалу сучасних підприємств формується приблизно на 60 % за рахунок основних фондів, на 25 % персоналу, на 15 % інформації, фондів обігу та оборотних фондів. Ці цифри є середніми значеннями в цілому і, звичайно, різняться залежно від специфіка підприємницької діяльності, однак їх розрахунок базується на статистичних даних, що дає змогу робити висновки про асиметричність інформації через значну “тінізацію” економічних відносин. Але навіть такі дані унеможливлюють констатації ресурсної природи потенціалу сучасних підприємств, який формується на екстенсивній основі. Слід указати на те, що з огляду на темпи науковотехнічного прогресу та зростання нестабільності ринкових відносин у світовій практиці спостерігається збільшення частки наукомістких елементів.

1.3
Методичні підходи оцінки стану і результативності використання потенціалу підприємства

Оцінка потенціалу – це результат визначення та аналізу його якісних і кількісних характеристик підприємства, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.

У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки потенціалу підприємства, особливо щодо засадничого принципу оцінки: за допомогою загального (глобального) показника чи системи показників?

Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. В цілому поділяючи цю думку, багато науковців припускають, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального. При цьому, на їх погляд, обов’язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують і інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників і їхню неефективність за практичного використання, головною причиною чого є складність їхнього розрахунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різнорідних величин. Крім того сконструйований на будь-яких принципах загальний синтетичний показник оцінки ефективності діяльності господарської системи і її елементів не може охопити або, точніше, урахувати всі умови перебігу процесу виробництва, рівень його організації. Незалежно від волі та бажання дослідника зведення застосовуваних показників у синтетичні, інтегральні й інші за використання якісно різнорідних або різноспрямованих показників може призвести (або призводить) до суперечливості чи несумісності окремих елементів такого показника.

Для оцінки потенціалу підприємства необхідна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Тому структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

-         загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв’язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

-         забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

-         можливість регулювання значень величин показників, залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;

-         можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорії, розробка показників, установлення критерію порівняння, вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.

Таким чином оцінку величини потенціалу підприємства можна визначити як суму фактичних значень його складових. Але при цьому постає питання: в яких одиницях вимірювати ці складові? Більшість дослідників вважає, що найуніверсальнішим вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У такому разі сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства. Але і цей метод не такий універсальний, як здається на перший погляд, насамперед ізза труднощів, пов’язаних із вартісною оцінкою трудових ресурсів.

Виходячи з вище зазначеного можна казати, що оцінка вартості потенціалу підприємства – це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

Беручи до уваги наукові праці з проблематики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціальноекономічних систем різних рівнів їх усі можна розділити на чотири загальні групи (залежно від їхнього базавого критерію) – ресурсні (витратні), відносні (порівняльні), цільові (результатні) та суб’єктнооб’єктивізовані (експертні).

Як зазначено вище, найоб’єктивнішим та найадекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної методології слід вважати сукупність принципів, що базуються на міжнародних стандартах оцінки.

Будь-яку вартість можна розглядати з позицій колишніх, сучасних та майбутніх результатів з урахуванням того, що розширене відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.

З усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний (дохідний).

Кожний з цих трьох підходів має багато різних методів оцінки, як то:

1. витратний – метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод заміщення, метод індексації даних проектно-кошторисної документації;

2. порівняльний – метод парних продаж, метод статистичних коригувань, експертні методи порівняння, метод мультиплікаторів порівняння;

3. результатний – метод капіталізації доходу, метод дисконтування грошових потоків, метод залишкового доходу.

Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:

1. витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання;

2. порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод;

3. результатний (дохідний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Кожний з цих підходів має свої переваги та недоліки. Розглянемо їх.

Використання витратного підходу дозволяє:

-         оцінювати об’єкти загальнодержавного чи унікального характеру, або за умов малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості, землі, тощо;

-         аналізувати варіанти найліпшого використання земельної ділянки, техніко-економічних можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень;

-         остаточно збалансувати величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним із структурних елементів.

До недоліків можна віднести:

-         використання “колишньої” господарської інформації потребує приведення до одного часового періоду;

-         ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища;

-         із кола досліджень повністю випадають індивідуальні можливості ефективного використання об’єкта.

Порівняльний підхід має наступні переваги:

-         орієнтується на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності, що дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом;

-         достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об’єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати;

-         дає змогу урахувати не тільки внутрішні особливості об’єкта, а й ринкову ситуацію у цілому.

Однак і недоліків у цього підходу теж багато:

-         потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об’єктів оцінки;

-         неможливість оцінки унікальних чи специфічних об’єктів за браком аналогів для порівняння;

-         ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому;

-         значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об’єкт оцінки, так і його аналогів;

-         необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо.

До переваг результатного підходу можна віднести:

-         урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду досягнутих результатів та сформованих ринкових умов;

-         можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об’єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації.

Недоліками ж цього підходу є:

-         неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу;

-         в аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація;

-         аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб’єктивний характер.

Під час аналізу та визначення ринкової вартості необхідно приділяти уваги великій кількості різноманітних чинників, які її фактично і формують. Всі їх умовно можна розділити на три рівні:

1.        загальні чинники, безпосередньо не пов’язані з об’єктом оцінки (економічні, соціальні, політичні, природні)

2.        локальні чинники, які безпосередньо пов’язані з окремим класом об’єктів оцінки (місцезнаходження, умови продажу, фізичні та фінансово-економічні чинники)

3.        індивідуальні чинники, які безпосередньо зумовлені конкретним об’єктом оцінки (матеріально-технічні, ринково-ситуаційні, соціально-трудові, структурно-функціональні).

Розглянемо трохи детальніше кожний із трьох підходів.

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цього підходу передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проктна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт, тощо.

На сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, нестабільності економічної системи в Україні в цілому, недостатнього рівня підготовки аналітиків, витратний підхід є найпоширенішим (а іноді й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.

Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення вартості об’єкта оцінки. В основу методів даного підходу покладено допущення про те, що суб’єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога.

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи: 1) загальні показники сфери діяльності підприємства; 2) показники масштабу діяльності; 3) показники фінансово-економічного стану; 4) показники якості менеджменту; 5) показники ринкової позиції.

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово–економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об’єкта, чистий прибуток. Середня сума виплачуваних дивідендів, тощо.

Результатний підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об'єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Цей підхід користується поняттями “приплив” та “відплив” капіталу (cashflow– inflowandoutflow). Традиційне поняття “грошового потоку” означає суму чистих доходів, пов’язанихз діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел. Традиційно виділяють дві моделі формування грошового потоку підприємства – потік для власного капіталу та потік для сукупного капіталу. Особливості визначення грошових потоків підприємства – це функція фінансового менеджменту та інвестиційного аналізу.

За розрахунків вартості об’єкта в часі використовується шість функцій грошової одиниці (F1– майбутня вартість грошової одиниці, F2– нагромадження грошової одиниці за період, F3 – фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу), F4– поточна вартість грошової одиниці, F5– поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету), F6– коефіцієнт амортизації грошової одиниці), розрахованих на підставі складних відсотків.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків.

Загальна методологія методу дисконтування передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів та відпливів капіталу підприємства щодо даного об’єкта. Специфіка оцінювання окремих об’єктів виявляється в особливій структурі дисконтної ставки, яка визначається різними методами.

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об’єкта у його вартість. У цілому такі методи в основному базуються на трьох теоретичних принципах – очікування, заміщення та попиту і пропонування. Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів – отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвесторавласника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

1.     загальний коефіцієнт капіталізації

2.     коефіцієнт капіталізації власного капіталу

3.     коефіцієнт капіталізації позикового капіталу

4.     коефіцієнт капіталізації залежно від об’єкта оцінки.

На закінчення доцільно зазначити, що кожний з названих підходів та спеціальних методів має зазначені вище переваги і недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу.

Тому прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами. Кінцевий вибір величини вартості об’єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб’єктивної думки експерта. До того ж процес гармонізації отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває в межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об’єкта. Кінцевий висновок робиться на основі логічних науково обґрунтованих висновків, які передбачають повторний аналіз вартісно-утворювальних факторів, перевірку розрахункових процедур, тощо.
1.4 Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства
Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – комплексне, багатопрофільне поняття, оскільки передбачає врахування взаємодії сіх його складових (виробництво, персонал, маркетинг, менеджмент, фінанси та ін.).

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме[59], [60]:

1. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена і оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

2. Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

3. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів. Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

1)     світове лідерство

2)     світовий стандарт

3)     національне лідерство

4)     національний стандарт

5)     галузеве лідерство

6)     галузевий стандарт

7)     пороговий рівень.

Якщо підприємство перебуває нижче за пороговий рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможнім.

Згідно з другим поглядом відокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу “зовнішньо нейтральним”. Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами. А якщо керівники підприємства розуміють його конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню. Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.

Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити, що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу.

Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства в закордонній практиці використовуються різноманітні методи, класифікацію яких наведемо у вигляді таблиці.


Таблиця 1.2

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства[57]
--PAGE_BREAK--


Надамо деякі пояснення до наведеної в таблиці класифікації.

За напрямком формування інформаційної бази виділяють:

 критеріальні методи – за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.

 експертні методи – прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб’єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.

За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють:

 графічні методи – забезпечують найвищий рівень сприйняття кінцевих результатів оцінки, інтерпретованих у графічних об’єктах (рисунках, графіках, діаграмах та ін.).

 математичні методи – базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка. Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.

 логістичні методи – є алгоритмізованими методами оцінки, які базуються на логічних припущеннях.

За можливістю розробки управлінських рішень існують:

 одномоментні методи – це, по суті, статистичні методи тому, що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розробляння заходів на перспективу

 стратегічні методи – уможливлюють не тільки оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розробляння стратегічних заходів на перспективу.

За способом оцінки виділяють:

 індикаторні методи – вони групуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому.

Зупинимось трохи детальніше на цих методах.

Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об’єкта, що досліджується, і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності функціонування об’єкта. Кожен індикатор, у свою чергу, розпадається на низку показників, які відображають стан окремих елементів досліджуваного об’єкта.

Нині індикаторні методи широко використовують зарубіжні інвестори для оцінки конкурентоспроможності потенціалу країни в разі потреби визначення оптимального розміщення виробництва і капіталовкладень. Міжнародна організація “Європейський форум з проблем управління” (зі штабквартирою в Женеві) щорічно визначає рівні конкурентоспроможності потенціалу розвинутих країн, користуючись системою індикаторів, яка налічує близько 340 показників і понад 100 експертних оцінок. Дані аналізу групують за 10ма основними факторами:

1)     динаміка економіки (економічний потенціал)

2)     виробнича потужність промисловості

3)     динаміка ринку

4)     фінансова підтримка

5)     людський капітал

6)     імідж країни

7)     забезпеченість сировиною

8)     орієнтація на зовнішній ринок

9)     інноваційний потенціал

10)суспільний спокій.

Кожен з цих 10 факторів складається з 2040 оціночних індикаторів. Отже, постає складне завдання з відбору найвагоміших індикаторів для оцінки кожного щодо названих факторів.

Матричні методи – в основу покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці. Використовуючи їх, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку. Матричними методами широко користуються американські консультаційні фірми, а за належного інформаційного забезпечення такі методи можуть бути надійним інструментом для оцінки конкурентоспроможності потенціалу й вітчизняних підприємств.


--PAGE_BREAK--<img width=«927» height=«493» src=«ref-1_995807132-152662.coolpic» v:shapes="_x0000_i1026"> Рис.2.1 Структура основних підрозділів “Укрметртестстандарт”

--PAGE_BREAK--Таблиця 2.2
<img width=«473» height=«681» src=«ref-1_995959794-160174.coolpic» v:shapes="_x0000_i1039">

Аналіз динаміки та структури майна держпідприємства “Укрметртестстандарт”
Як видно із даних табл.2.3основними джерелами ресурсів підприємства „Укрметртестстандарт” є власний капітал та позичені кошти, представлені поточними коштами авансів за майбутнє надання послуг (рис.2.3):

-         доля власного капіталу поступово підвищувалася з рівня 56,2 %(2002) до 62,6%(2003) та 67,6% (2004), при цьому зростання абсолютної суми власного капіталу відбулося з рівня 11,384 млн.грн. до 26,367 млн.грн.., тобто на +48,5% у 2003 році та ще на +55,45 % у 2004 році;

-         структурна доля власних оборотних коштів (власний капітал – необоротні активи балансу) з рівня 3,2% у 2002 році підвищилась до рівня 4,1% у 2003 році та стрімко впала до негативного рівня – 4,2 % у 2004 році, тобто у 2004 році для придбання основних засобів були використані поточні залучені кошти;

-         позичений капітал представлений в балансі тільки поточними коштами в розрахунках, а основною долею їх є отримані аванси за виконання майбутніх робіт, структурна доля авансів в балансі поступово зменшується з рівня 33,1% в 2002 році до рівня 26,57% (у 2003) та до рівня 23,3 % у 2004 році.

Таким чином, єдиним джерелом оборотної діяльності держпідприємств “Укрметртестстандарт” є поточні кошти в розрахунках, в основному аванси за майбутні роботи, що є абсолютно нестійким джерелом і може стати причиною банкрутства.

Таблиця 2.3

<img width=«578» height=«355» src=«ref-1_996282982-53552.coolpic» v:shapes="_x0000_i1040">

Динаміка джерел (ресурсів) держпідприємства “Укрметртестстандарт”
Аналіз динаміки показників звітів про фінансові результати держпідприємства “Укрметртестстандарт”, наведених в табл.А.2 – А.6 Додатку А та на рис.2.4 показує :

-         обсяги реалізації продукції в 2001 – 2004 році послідовно нарощуються з рівня 17,08 млн.грн.(2001) до рівня 20,26 млн.грн. у 2002 році (зростання на +18,62% відносно 2001 року), до рівня 32,115 млн.грн. у 2003 році (зростання на +36,91% відносно 2002 року) та до рівня 43,855 млн.грн. у 2004 році(зростання на +36,56% відносно 2004 року);

 ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації, тобто структурна доля собівартості в реалізації послуг є сталою;

Як показує аналізграфіків рис.2.4 :

-         темп росту фінансових результатів діяльності у 2002 –2004 роках перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства;

-         темп росту валового прибутку від реалізації показує, що прибутковість діяльності підприємства у 2001 – 2004 роках є нестабільною з різким падінням в 4 рази у 2002 році відносно 2001, зростанням практично в десять разів у 2003 році відносно 2002 року та падінням в 2,5 рази у

-         2004 році відносно 2003 року;

В табл..2.4 представлені результати структурного аналізу операційних витрат.

Таблиця 2.4

Динаміка зміни операційних витрат “Укрметртестстандарт”



З таблиці 2.4 видно, що темпи зростання операційних витрат постійно збільшуються, хоча їх структура практично не змінюється. В 2004 році темп зростання операційних витрат майже в півтора рази перевищив темп зростання валової виручки (49,43% проти 36,56% відповідно). Саме цей фактор і зумовив нестачу робочого капіталу та зменшення оборотних активів “Укрметртестстандарту”, а також істотно вплинув на показники прибутковості.

З таблиці 2.5 наведений аналіз структури основних фондів:

-         від 12% до 16% пасивні основні фонди (будівлі);

-         від 65% до 80% активні основні фонди (обладнання, інструменти);

який свідчить про високий потенціал основних фондів.



--PAGE_BREAK--

    продолжение
--PAGE_BREAK--

    продолжение
--PAGE_BREAK--б) Метод розрахунку індексу рентабельності інвестиції(ІД,ІДД)
Цей метод є по суті наслідком попереднього. Індекс рентабельності (PI) = ІД(індекс доходності) розраховується по формулі[40]:
<img width=«111» height=«64» src=«ref-1_996645197-475.coolpic» v:shapes="_x0000_i1053"> (3.7)
Якщо PI>1, то проект варто прийняти; якщо PI<1, то проект варто відкинути; якщо PI=1, то проект є ні прибутковим, ні збитковим.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку PI модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
 <img width=«140» height=«96» src=«ref-1_996645672-741.coolpic» v:shapes="_x0000_i1054"> (3.8)
На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником: він характеризує рівень доходів на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень – чим більше значення цього показника, тим вище віддача кожної гривні, інвестованої в даний проект. Завдяки цьому критерію PI дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різні обсяги необхідних інвестицій, те вигідніше той з них, що забезпечує велику ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV.

в) Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестиції(ВНД)

Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції (IRR= ВНД) розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю:
IRR = r, при якому NPV = f( r ) = 0.
Іншими словами, якщо позначити IC=CF0, то IRR знаходиться з рівняння[40]:
<img width=«120» height=«47» src=«ref-1_996646413-469.coolpic» v:shapes="_x0000_i1055"> (3.9)
Практичне застосування даного методу ускладнено, якщо в розпорядженні аналітика немає спеціалізованого фінансового калькулятора. У цьому випадку застосовується метод послідовних ітерацій з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r1<r2 таким чином, щоб в інтервалі (r1, r2) функція NPV=f(r ) змінювала своє значення з “+” на “” чи з “” на “+”. Далі застосовують формулу
<img width=«232» height=«52» src=«ref-1_996646882-829.coolpic» v:shapes="_x0000_i1056"> (3.10)
де r1 значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому

f(r1)>0 (f(r1)<0)); r2 значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r2)<0 (f(r2)>0)).
г) Метод визначення строку окупності інвестицій(СО, ДСО)
Цей метод, що є одним з найпростіших і широко використовуємих у світовій обліковоаналітичній практиці, не припускає тимчасової упорядкованості грошових надходжень [28]. Алгоритм розрахунку строку окупності (СО) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника СО має вид:
<img width=«92» height=«21» src=«ref-1_996647711-200.coolpic» v:shapes="_x0000_i1057"> , при якому <img width=«76» height=«45» src=«ref-1_996647911-340.coolpic» v:shapes="_x0000_i1058"> (3.11)
Нерідко показник СО = РР розраховується більш точно, тобто розглядається і дробова частина року; при цьому робиться припущення, що грошові потоки розподілені рівномірно протягом кожного року.

Тоді формула (10) модифікується для розрахунків як :
<img width=«85» height=«87» src=«ref-1_996648251-444.coolpic» v:shapes="_x0000_i1059"> (3.12)
Деякі фахівці при розрахунку показника СО= РР рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику WACC, а відповідна формула для розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) має вид:
<img width=«104» height=«21» src=«ref-1_996648695-219.coolpic» v:shapes="_x0000_i1060"> , при якому <img width=«127» height=«47» src=«ref-1_996648914-451.coolpic» v:shapes="_x0000_i1061"> (3.13)


Очевидно, що у випадку дисконтування строк окупності збільшується, тобто завжди DPP>PP. Іншими словами, проект прийнятний за критерієм СО може виявитися неприйнятним за критерієм DPP= ДСО.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку ДСО(DPP) модифікується в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
<img width=«153» height=«111» src=«ref-1_996649365-815.coolpic» v:shapes="_x0000_i1062"> (3.14)

3.5 Розрахунки показників фінансового прогнозу результатів інноваційного проекту “Електромагнітна діагностика” та росту потенціалу держпідприємства “Укрметртестстандарт”

Виходячи із заданих вхідних даних і умови реалізації оптимістичного та песимістичного варіантів проекту „Електронна діагностика”, потрібно розрахувати :

1. Чисту ліквідну вартість обладнання.

2. Ефект від інвестиційної діяльності.

3. Ефект від операційної діяльності.

4. Ефект від фінансової діяльності.

5. Потік реальних грошей.

6. Сальдо реальних грошей.

7. Сальдо нагромаджених реальних грошей.

8. Визначити показники ефективності проекту:

-                     ЧДД – чистий дохід, що дисконтувався;

-                     ІД – індекс доходності та ІДД – дисконтований індекс доходності;

-                     ВНД – внутрішня норма доходності;

-                     СО – строк окупності та ДСО – дисконтований строк окупності;

-                     КЕІ – коефіцієнт ефективності інвестицій та ДКЕІ – дисконтований коефіцієнт ефективності інвестицій

9. Дати відповідь на питання: Приймається чи не приймається даний проект при оптимістичному варіанті реалізації?

10. Визначити стійкість проекту при песимістичному варіанті реалізації.

В табл. 3.5 приведений алгоритм та результати розрахунку ліквідної вартості обладнання, яке реалізується через 5 років(повного життєвого циклу):
Таблиця 3.5

<img width=«485» height=«292» src=«ref-1_996650180-40569.coolpic» v:shapes="_x0000_i1063">
Результати розрахунків ліквідаційної вартості обладнання заносяться в табл..3.6 – “Результати інвестиційної діяльності”, в якій занесені результати інвестиційних потоків на підприємство (із знаком ““) Тлікв.операції ліквідації обладнання.

Таблиця 3.6

<img width=«575» height=«318» src=«ref-1_996690749-40774.coolpic» v:shapes="_x0000_i1064">
В табл.3.7,3.8 приведені результати розрахунку операційної діяльності підприємства на основі вхідних даних для оптимістичного та для песимістичного варіантів реалізаціх проекту


Таблиця 3.7

<img width=«546» height=«706» src=«ref-1_996731523-86661.coolpic» v:shapes="_x0000_i1065">




--PAGE_BREAK--2. ЗАКОН УКРАЇНИ „ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” //від 12 липня 2001 року N 2658III
3. Методика оцінки майна // Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 10 грудня 2003 р. № 1891.
4. Методика оцінки вартості майна під час приватизації// Постанова КМУвід 12 жовтня 2000 р. N 1554(Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2002 року N 585)
5. Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» // Постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 " Звіт про фінансові результати «, Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

9. Авдеенко В.Н., Котлов В.А. Производственный потенциал промышленного предприятия. М., 1999. 255с.

10. Ансофф И. Стратегическое управление/ Под ред.Л.И.Евенко. – Пер.с англ. – М.: Экономика, 1989.

11. Ансофф И. Новаякорпоративная стратегия. Спб., 1999

12. Армстронг Г., Котлер Ф. Введение в маркетинг. 5е изд. / Пер. с англ. – М.: Вильямс, 2000.

13. Байе М. Управлінська економіка і стратегія бізнесу. М., 1999.

14. Бартанов А.С. Экономическая диагностика предприятия: организация и методология – М., 1991

15. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: учеб­ник. – М.: Финансы и статистика, 1996.

16. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. Підручник. – К.: Либідь, 1998.

17. Батенко Л.П., Зав городніх О.А.Ліщинська В.В. Управління проектами: навч. посібник. К., КНЕУ,2003. 231 с.

18. Бланк И. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.

19. Бойчук І.М. Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. – Львів: Вво “Сполом”, 1998.

20 Боумэн К. Основыстратегического менеджмента. М., 1997.

21 Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. — К.: КП “ВАЗАКО” Видавництво “Молодь”, 1997.

22. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. М.: «Финансы и статистика», 1997.

23. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.

24. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2003 524 с.

25. Виханский О. С. Стратегическое управление. М., 1995.

26. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент. – К.: КНЕУ, 1998.

27. Гаркавенко С.С. Маркетинг. К.: Лібра, 1996.

28. Глазунов В.М. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций.– М.: «ФинстатИнформ», 1997.

29. Головко Т. Методика аналізу фінансової звітності підприємства. – К.: Компас, 2000.

30. Голубков Е.П. Маркетинг: стратегия, планы, структура. – М.: Дело лтд, 1995

31. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, практика и методология. М.: Финпресс, 1998.

32. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмента. Таганрог: ТРТУ, 1995. – 624 с.

33. Голов С.Ф. Управленческий бухгалтерский учет. К.: «Скарби», 1998 г..384с.

34. Грещак М.Г., Гребешкова О.М., Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч.посібник. – К.: КНЕУ,2001 – 228 с.

35. Гриньов А.В. Оцінка інноваційного потенціалу підприємства // Проблеми науки. 2003.№12.С.1217

36. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент. – К.: МАУП, 2000.

37. Економіка підприємства. Підручник в 2х томах / Під ред. С.Ф.Покропивного К.: КНЕУ, 2000 – 528 с.

38. Идрисов А. Б., Картышев С. В., Постников А. В. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций. М., 1996.

39. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч.посібник. К.: МАУП,2000

40. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. М.: Финансы и статистика, 1996г.

41. Коробов М.Я. Фінансовоекономічний аналіз діяльності підприємств. Навчальний посібник. – К.: “Знання”, 2001.

42. Котлер Ф., Армстронг Г., Сондерс Д., Вонг В. Основы маркетинга: Пер. с англ. 2е европ. изд. К.; М.; СПб.: Издат. дом “Вильямс”, 1998.

43. Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. Анализ, планирование, внедрение, контроль. М., 1999.

44. Котлер Ф. Маркетинг у третьем тысячелетии. Как создать, завоевать и удержать рынок М., 2000.

45. Крейнина М.Н. «Финансовое состояние предприятия. Методы оценки». М.: ИКЦ «Дис», 1997г.

46. Круглов М. И. Стратегическое управление компанией. М., 1998.

47. Курочкин А.С. Организация производства: Учебн.пособие. –К.: МАУП, 2001 – 216 с.

48.Липсиц И.В., Косов В.В. Инвестиционный проект: методы підготовки и анализа. – М.: «БЕК», 1996.

49. Лютенс Ф. Организационное поведение М., 1999.

50. Мазур И.И., Шапиро В.Д., Ольдерогге Н.Г. Управление проектами – М. “Экономика», 2001 – 574 с.

51. Маркетинг: Під ред. А.Н.Романова. М.; Банки і біржі, ЮНІТІ, 1996.

52. Маркова В. Д., Кузнєцова С. А. Стратегічний менеджмент. Курс лекцій. М.; Новосибірськ, 2000.

53. Менеджмент организации / Под ред. З.П. Румянцевой, Н.А. Соломатина. – М.: ИНФРАМ, 1995.

54. Москвін С.О., Бевз С.М., Дідик В.Г. Проектний аналіз. – К.: Лібра, 1998.

55. Организация производства на предприятии: Учебник / под ред. Туровца О.Г. и Сербиновского Б.Ю. – РостовнаДону: издательский центр МАРТ, 2002

56. Организация и методы оценки предприятия (бизнеса): Учебник / Под ред. В.И. Кошкина. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2002.

57. Оценка бизнеса: Учебник / Под ред. А.Г. Грязновой, М.А. Федотовой. – М.: Финансы и статистика, 2003.

58. Попов Е.В. Рыночный потенциал предприятия, М, «Экономика»,2002 – 559с.

59. Портер М. Конкуренция. М., 2000.

60. Портер М. Конкурентныесилыи формирование стратегии //Класика маркетинга /Сост. Б. М. Энис, К. Т. Кокс і ін. Спб., 2001.

61. Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. – М.: Перспектива, 1997. – 124 с.

62. Ресурсы инноваций: организационный, финансовый, административный: Учебное пособие для вузов / Под ред. проф. И.П.Николаевой. М.: ЮНИТИ ДАНА, 2003, 318 с.

63. Сосненко Л.С. Анализ экономического потенциала действующего предприятия. – М.: Экономическая литература, 2004.

64. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий. – К.: Максимум, 2001.

65. Статистика підприємництва: навч.посібник / під ред. П.Г.Вашківа – К.:“Слобожанщина”, 1999 – 600 с.

66. Томпсон А., Стрикленд А. Стратегический менеджмент. М., 1998.

67. Управління виробничою інфраструктурою / За ред. М.А.Бєлова – К.: КНЕУ, 1997 – 208 с.

68. Уткин Э.А., Морозова Г.И., Морозова Н.И. Инновационный менеджмент. – М.: АКАЛИС,1996.

69. Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. Т. Потенціал підприємства:

 формування та оцінка: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2003. 316 с.

70. Фінанси підприємств. Підручник /За ред. А.М. Поддєрьогіна – К.: КНЕУ,2000

71. Фінансовий менеджмент. Навчальнометодичний посібник / А.М. Поддєрьогін та ін. – К.: КНЕУ, 2001.

72. Шанк Дж., Говиндараджан В. Стратегічне керування запасами. Нові методи збільшення конкурентноздатності. К., КНЕУ, 1999.

73. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. «Финансы предприятий»/Учебное пособие – 1998 г..

74. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. – К.: “Видавництво А.С.К”, 2003.

75. HTTP://WWW.UKRCSM.KIEV.UA Офіційний Інтернет –сайт “Укрметртестстандарт”











--PAGE_BREAK--НАКАЗ
від 10 лютого 2005 року N 273
На виконання пунктів 3.8, 3.9, 3.11, 3.12, 3.14 Порядку визначення початкової вартості пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що підлягають продажу на конкурсах, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.01.2004 N 105 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.01.2004 за N 135/8734, наказую:

1. Встановити розмір умовно безризикової складової ставки капіталізації, яка використовується для розрахунку ставки капіталізації, на рівні 6,5 %.

2. Затвердити розмір премії за галузевий ризик, величини галузевого показника фондовіддачі та середньогалузевого показника сукупної вартості основних засобів та оборотних активів підприємства (ВАТ) (додається).

3. Вважати таким, що втратив чинність, наказ Фонду державного майна України від 05.02.2004 N 236.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Фонду Д. Парфененка.

 

Голова Фонду 

М. Чечетов 

--PAGE_BREAK--