Реферат: Особливості олігополістичного ринку

--PAGE_BREAK-- Основними поняттям теорії ігор є такі:
 Гравець — це особа, що приймає рішення (наприклад, фірма), учасник гри.
 Функція платежів— цільова функція гравця, яка встановлює зв'язок між варіантом дій та значенням функції — виграшемгравця, що вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком, для фірми).
 Гра — це сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки й виграші від кожної окремої дії.
 Хід — момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій.
 Партія гри— певна визначена сукупність ходів і виборів.
 Стратегія— це набір правил, які формулюються до гри і визначяють вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників
 Ігри з двома учасниками мають назву ігор двох осіб,
 Якщо виграш одного учасника дорівнює програшу іншого, то не зветься граю із нульовою сумою.
 Гра з ненульовою сумою є місце, коли кожен з учасників може виґрати від рішення одного з них.
 Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки, що матиме кожний учасник гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Найчастіше чисельність учасників та варіантів стратегії обмежується двома.
 Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії. Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов'язання по контракту неможливі. Домінуюча стратегія — стратегія, оптимальна для гравця, незалежно від того, що робить конкурент.(12)
 
 Таблиця 1.1 — Матриця виграшів для рекламної гри-1.
Фірмі А потрібно рекламувати свій товар, оскільки вона, рекламуючи, повністю реалізує свої можливості, що б не робила фірма В, Реклама для фірми А є домінуючою стратегією. Те саме стосується фірми В, незалежно
від того, що чинитиме фірма А, фірма В завжди виграватиме від реклами. Наслідком гри буде рекламна діяльність обох фірм.
 Якщо у фірми А немає домінуючої стратегії, то її оптимальне рішення залежить від того, що робить фірма В (табл. 1.2).
 Якщо фірма В рекламує свій товар, то фірмі А також потрібно рекламувати, проте якщо фірма В нехтує рекламою, то фірмі А треба також відмовитися від реклами.
 Якщо обидві фірми повинні прийняти рішення одночасно, фірмі А слід уявити себе на місці фірми В.
 Домінуюча стратегія фірми В — рекламна діяльність. Це означає, що фірмі А самій слід рекламувати товар. Рішення обох фірм рекламувати сходяться в точці рівноваги.
Таблиця 1.2-Матриця виграшів для рекламної гри -2
Фірма А, знаючи рішення фірми В, вибирає найкращій варіант дій, і так само фірма В, при заданому рішенні фірми А, теж працюватиме за найкращим з можливих варіантів. Якщо домінуюча стратегія існує для всіх гравців, то тоді у грі існує рівноважний результат, тобто рівновага за Першим(табл. 1.2). У рекламній грі існує єдина точка рівноваги за Нешем — обидві фірми займаються рекламною діяльністю. У грі може існувати не лише одна точка рівноваги за Нешем. Іноді вона Іпагалі відсутня.(2)
 Розглянемо задачу вибору продукту. Дві компанії — виробники крупи для каш; на сніданок — працюють на ринку, на який можна успішно вводити два різновиди крупи, за умови, що кожна з марок виводиться лише єдиною фірмою (табл. 1.3). У цій грі кожній з фірм байдуже, який товар виробляти до того моменту, поки вона не виводить на ринок товар такий самий, як і конкурент. Знаючи стратегію свого конкурента, кожна фірма реалізує свої можливості і не має причин відхилятися від обраного напрямку діяльності.
 Таблиця 1.3- Задача вибору продукту
 Обидві фірми мають вагомі причини для досягнення однієї з двох точок рівноваги за Нешем — якщо вони обидві вийдуть на ринок з одним сортом каші, то обидві програють від цього.
 Концепція рівноваги за Нешем значною мірою ґрунтується на індивідуальному раціоналізмі. Вибір стратегії кожним гравцем залежить не лише від його власної раціональності, а й також від способу мислення його опонента, Цей факт може обмежувати простір діяльності (таб.1.4).
Таблиця 1.4- Стратегія максиміну.
 Якщо гравець №1 діє обережно і враховує, що гравець №2 може бути не повністю проінформованою або нераціонально мислячою особою, він може вибрати варіант «верх», і в цьому разі обов'язково одержить прибуток в розмірі 1, і не ризикуватиме втратити 1000. Така стратегія називається стратегією максиміну. оскільки вона максимізує мінімальний прибуток, який можна одержати. Якби гравець №1 знав напевне, що гравець №2 користуватиметься стратегією максиміну, то перший віддав би перевагу ігровому варіанту «низ», замість того Іцоб користуватися стратегією максиміну і грати варіант «верх».
 Теорія ігор математичними методами досліджує поведінку індивідів, що мають протилежні інтереси. Дилема олігополіста(відома в теорії ігор як «дилема в'язня»)досліджує стратегічні питання ціноутворення, які вирішує кожна фірма: встановити співробітництво і на його основі максимізувати прибутки галузі чи навпаки — намагатися максимізувати особисті прибутки. Це стратегічна гра, принципи якої доводять, що за певних обставин індивідуальна раціональність поведінки індивідів призводить до гірших результатів порівняно з випадком колективної раціональності.
 Розглядаючи «дилему ув'язнених» (табл. 1.5), можна побачити, що виграші від'ємні, оскільки вони являють собою кількість років проведених у в'язниці.(14)
Таблиця 1.5 — «Дилема ув'язнених»
 Для обох ув'язнених ідеальний варіант — це не признання, і в цьому випадку строк покарання для кожного з них становитиме два роки.
 Водночас міннання себе винним є домінуючою стратегією для кожного з ув'язнених він дає більшу віддачу незалежно від стратегії іншого в'язня.
Домінуючі стратегії є також стратегіями максиміну. Отже, випадок, в якому обидва ув'язнених визнають себе винними, це одночасно є точка рівноваги за Нешем, і максимінний розв'язок. Таким чином, признання є раціональним виходом для кожного з в'язнів.
 Стратегії, в яких гравці роблять однозначний вибір або вдаються до однозначних дій мають назву чистих стратегій.
 На відміну від них існують змітані стратегії. Приклад цьому — гра «орел і решка». В цій грі кожен з гравців вибирає для себе орла чи решку і обидва гравці одночасно відкривають свої монети. Якщо монети в обох гравців
випали однаковим боком, перемагає гравець А, якщо сторони монет не співпадають, то виграє гравець В (табл. 1.6).
Таблиця 1.6- Гра «Орел — решка»
 
 У разі застосування чистих стратегій рівноваги за Нешем не виникає.
 Доцільність рішень, які передбачають змішані стратегії, залежить від конкретної гри та гравців.
 Змішана стратегія — це така, в якій гравець навмання робить вибір з-поміж двох чи більше можливих варіантів дій. При цьому для кожного з варіантів попередньо призначається ймовірність його вибору.
Стратегії, що не є оптимальними для одноразової гри, можуть виявитися такими у грі, що повторюється. Залежно від кількості повторювань для повторюваної «дилеми ув'язнених» може виявитися оптимальною стратегія „окоза око”, в якій кожен гравець дотримується принципів співробітництва, доки їх дотримується конкурент, (табл. 1.7).
Таблиця 1.7-Проблема ціноутворення («око за око»)
У послідовній грі гравці роблять ходи по черзі. В деяких випадках перевагу має той, хто виявляє ініціативу першим. Тоді у гравців може виникнути стимул спробувати взяти на себе певні зобов'язання до того, як це зроблять їх конкуренти (табл. 1.8).
 
Таблиця 1.8-Видозмінена задача вибору продукту
Якщо обидві фірми, ігноруючи наміри одна одної, змушені незалежно і одночасно оприлюднити свої рішення, тоді найімовірніше обидві вийдуть на ринок із солодким різновидом і обидві зазнають збитків.
Якщо фірма №1 може першою запропонувати на ринку свій різновид каші, тоді вона пропонує солодкий варіант, напевно знаючи, що фірма .№2 відреагує, обравши хрусткий варіант каші.(15)
Прикладом кооперативних ігор є ситуації укладання угоди. Як і у випадку некооперативних ігор, при укладанні угоди іноді можна, обмежуючи гнучкість своїх дій, одержати стратегічну перевагу (табл. 1.9).
Таблиця 1.9-Виробниче рішення.
Фірми планують вивести товари, які є взаємодоповнюючими.
Якби обидві фірми могли домовитися, котра з них вироблятиме який товар, єдиним раціональним результатом є: фірма №1 — товар А, фірма №2 -товар В. Однак основним в цьому виборі є те, що виробництво В -домінуюча стратегія для фірми №2.
Розглянувши основні випадки рівноваги за Нешем, можемо підвести підсумок: у моделі Курно кожна фірма приймає як здану величину кількісні об’єми продукції, вироблювані її суперниками; у моделі Бертрана, навпаки, кожна фірма приймає як задану величину ціни своїх суперників.
Декілька більше ускладнена форма взаємозалежності між фірмами передбачається в моделі Штакельберга, в якій одна фірма грає роль лідера, а її суперники просто слідують за нею.
Взаємозалежність між фірмами-олігополіями легко піддаються аналізу за допомогою математичної теорії ігор.(8)
Три основні елементи будь-якої гри – гравці, набір можливих стратегій і матриця результатів. Рівновага Неша наступає у тому випадку, коли стратегія кожного гравця оптимальна з урахуванням можливого вибору стратегії іншого гравця. Стратегія називається домінуючою, якщо вона оптимальна незалежно від стратегії, вибраної іншим гравцем.
Вище зазначене дає нам змогу перейти до розгляду основних моделей олігополістичного ціноутворення.

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО ЦIНОУТВОРЕННЯ
 
Олігополістичне ціноутворення має дві взаємопов'язані риси:
1) Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, чи «жорсткими».
2) Коли монополістичні ціни змінюються, ймовірно, що фірми змінюють свої ціни разом; олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до узгодження дій чи таємній змові при призначенні чи зміні цін.
2.1 «Ламана» крива попиту: не заснована на таємній змові олігополія
 
 Що пояснює, чому ціни на ринках олігополії часто залишаються стабільними, не дивлячись на значні зміни і витратах. У моделях, що розглядаються нами до цих пір, олігополісти продавали абсолютно однакові вироби. Однорідність продукції у жодному випадку не є визначальною ознакою олігополії, і в моделі Суїзі виробу кожної фірми — це близькі, але недосконалі замінники продуктів, пропонованих її суперниками.
 Суїзі почав з припущення про те, що кожна фірма призначає одну і ту ж ціну (позначимо її Р'). Як і в інших моделях олігополії, тут центральним моментом є оцінка реакції інших фірм на зміни ціни або об'ємів випуску, зроблені суперником. Суїзі припустив, що якщо одна фірма знижує свою ціну, то інші повинні наслідувати її приклад (приблизно так, як в моделі Бертрана). Він також припустив, що якщо одна з фірм піднімає ціну, то інші не змінять своїх рішень.
 Обґрунтування Суїзі своїх допущень звучить достатньо переконливо. Фірма, знижуючи свою ціну, відбиратиме частку ринку у своїх суперників, якщо ті не відреагують аналогічним зниженням своїх цін. Але коли фірма піднімає свою ціну, її суперники можуть захопити її частку ринку, підтримуючи свої поточні ціни на колишньому рівні.
 Припустимо, що олігополістична галузь складається з 3 фірм А. В і С, кожна з яких володіє третиною всього ринку диференційованого продукту. Припустимо, що фірми «незалежні» у тому значенні, що вони не займаються укладанням таємних угод при встановленні цін.
 Розташування і форма кривої помиту олігополії буде залежати від того як конкуренти будуть реагувати на зміну ціни, що здійснила фірма А.
 Існують два ймовірних припущення відносно дій у відповідь конкурентів:
1) Фірми В і С будуть вирівнювати свої ціни у відповідності з будь-якою зміною ціни, що здійснила А.
 Якщо фірма А скорочує ціну, її продаж збільшиться дуже незначно, тому що конкуренти В і С наслідуватимуть приклад А і зашкодять їй отримати перевагу в ціні перед ними. Якщо фірма А підвищить ціни, то вона не буде витіснена з ринку, хоча галузь в цілому втратить деякий обсяг продажу накористь інших галузей.
2) Фірми В і С будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, що здійснила А, Якщо фірма А знизить свою ціну, а її конкуренти ні, А отримає обсяг продажу за рахунок двох своїх конкурентів. Якщо А підніміть ціну, а її конкуренти ні, то вона буде витіснена з ринку і втратить споживачів на користь В і С.
 Відрізок D1А кривої попиту, що характеризує ситуацію, коли «конкуренти ігнорують» є більш придатним для підвищення цін, а відрізок АD2, що характеризує ситуацію, коли «конкуренти слідують», є більш реалістичним для зниження цін.
 Олігополіст стинається з «ламаною» кривою попиту D1AD2
Крива є високоеластичною вище за поточну ціну, але є меншеластичною чи навіть нееластичною нижче за поточну ціну.
 Крива граничного доходу буде складатись з двох відрізків МR1, і МR2.У зв'язку із різкою різницею в еластичності попиту вище та нижче за точку поточної ціни відбувається розрив (рис. 2.1).

 Рис. 2.1 — Олігополістична «ламана» крива попиту
 Якщо кінцеві прибутки є задовільними для деяких фірм за існуючою ціною, то більш вигідним для неї є не змінювати цю ціну.
 Будь-який зсув в граничних витратах не викличе зміни ціни та обсягу виробництва.
 Декілька емпіричних досліджень підтвердили, що ціни при олігополії стабільна не більше і не менше, ніж при всіх інших формах ринкової структури.
Інші дослідження показали, що чаші всього фірми підтримують зростання ціни так само, як і її зниження.
Ще одне заперечення полягає в тому, що модель взагалі реально не пояснює, як спочатку виникла ціна Р'.
Від цієї точки допущення про асиметричну реакцію, що приводить до зламу в точці Р', достатньовірні.(5)
2.2 Олігополія. заснована на таємній змові
 Таємна змова має місце, коли фірми досягають безпосередньої, чи мовчазної згоди про те, щоб зафіксувати ціни, розділити чи розподілити ринки чи іншим чином обмежити конкурентну боротьбу між собою.
 За даних однакових витрат, попиті та показниках граничних доходів стан кожної з фірм, що досягай згоди, може бути наведений у випадку максимізації прибутку (рис.2.2).

Рис. 2.2 — Таємна змова і тенденція до максимізації загальних прибутків.
 Виникає специфічна ситуація: кожна фірма вважає найбільш вигідним призначити одну й ту ж ціну, але тільки якщо її конкуренти будуть насправді робити те ж саме. Найбільш простою формою таємної угоди є картель, якийпередбачає формальнуписьмову угоду відносно і ціни, і виробництва.  Картель — це змова декількох фірм-виробників (продавців) з метою максимізації прибутку, які спільно діють на ринку як фірма — монополіст, контролюючи обсяг виробництва та ціну блага. При організації картелю фірми повинні:
    продолжение
--PAGE_BREAK--