Реферат: Анализ конкуренции на рынке туризма в Украине
--PAGE_BREAK--1.2 Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалуПриродні рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг [12, с. 148].
Рекреаційні ресурси — це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності [3, с. 86]. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.
Природні рекреаційні ресурси — це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.
Соціально-економічні рекреаційні ресурси — культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.
<img width=«612» height=«254» src=«ref-1_654706060-17500.coolpic» v:shapes="_x0000_i1025">
Рис. 2.1. Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, %
Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-руристичних ресурсів (рис.2.1), ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.
Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлантичному океані — Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських конгломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані — Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських конгломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані — острів Шрі-Ланка, район прибережних міських конгломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.
На нашу думку, загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста — столичні та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.
На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території — чистота або забрудненість вод, повітря, грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Ми вважаємо, що до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не припиняються.
На данний момент існує ще одна проблема: існує неповноцінне використання багатих рекреаційних ресурсів. Ситуація ускладнюється тим, що рекреаційний попит найбільш високий в щільнонаселених урбанізованих районах. Територія використовується доволі інтенсивно іншими сферами господарства, а не в оздоровчих цілях.
Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно. Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти Південна Америка, Австралія та Океанія.
Європа. Має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.
Позитивні якості:
vвигідне економічно
-географічне розташування;
vвисокий рівень економічного розвитку;
vзростаюча урбанізація;
vзручні транспортні зв’язки з іншими країнами;
vрозвинена рекреаційна інфраструктура.
В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.
До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:
Øприморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);
Øкраїни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).
Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.
Азія. Останнім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери.
Основні фактори які сприяють розвитку:
o сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа);
o найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням;
o територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні водно-транспортні комунікації;
o різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина;
o розміщення в межах території важливих центрів паломництва;
o велика різноманітність етнічного складу (екзотика).
Негативні фактори розвитку рекреації:
§ непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму;
§ невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів;
§ слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн.
Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва в Мекку та Медіну.
Африка. На сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.
Привабливість африканського регіону заключається в:
1. теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;
2. чудові піщані пляжі;
3. унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);
4. екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).
Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:
· низькій рівень економічного розвитку;
· слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);
· природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);
· нестабільне політичне положення в деяких країнах.
Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.
Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне економіко-географічне положення, омивається трьома океанами – Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні велику територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій.
Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний бізнес в Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують фактори які мають негативний вплив:
q віддаленість від інших щільно населених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);
q слабо розвинуті транспортні комунікації;
q недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості країн Латинської Америки;
q низький рівень економічного розвитку та тяжке матеріальне становище населення в окремих країнах регіону;
q відсутність в більшості латиноамериканських країнах політичної стабільності.
Основним видом транспорту, який використовується для перевезення туристів, є авіаційний, на другому місті – автомобільний транспорт. Залізничний транспорт в цьому регіоні практично не використовується.
Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Поїздки туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.
Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак швидкий розвиток рекреаційної діяльності спостерігається останнім часом в цьому регіоні.
За нашими дослідженнями за останнє десятиліття потік туристів збільшився більш ніж на два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь зайняла друге місце (після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На Гавайських островах в цій галузі зайнято більш ніж третина працездатного населення, і вона є більш прибуткова ніж експорт цукрового тростини або бананів.
У більшість туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це по-перше дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в загальному, а по-друге відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше міжнародного туризму.
продолжение
--PAGE_BREAK--1.3 Практика ціноутворення в туризмі
Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки майбутнього попиту [7, с.140].
Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, тому перелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотіла зупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки в вітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.
Витрати-плюс.Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні на витрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витрат на створення продукту і його представлення на ринку. Цей метод відносно легкий, але має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високих постійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонують на ринку конкуренти.
Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і визначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладених інвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратах бізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, що інвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливають на ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.
Зворотне ціноутворення. Метод, заснований на ринковій ціні товару та запланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються досягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту, одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб не втрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потреб туристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.
Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також гнучким ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежності від часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірми практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів в залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад, студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання або транспорт.
Ціни дискримінуються за місцем, наприклад коли вартість однакових номерів є різною в залежності від виду з вікна.
Ще один приклад дискримінації, дискримінація за об’ємом. Це знижка при наданні готельних номерів туристичним фірмам при умові, що вони повинні підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. Якщо ця умова не виконується, знижки анулюються. Цей метод орієнтований на ринок і вимагає постійної уваги к фактору ринку.
У вітчизняній практиці найпоширенішими є два методи ціноутворення: “зняття вершків” та “проникнення на ринок”. Крива руху рівня цін залежно від цінового фактора відображено
“Зняття вершків”. Цей метод є рідкісним явищем на міжнародному ринку послуг, оскільки важко винайти нові послуги, за які споживачі погодяться платити найвищі ціни. Тому у міжнародній практиці метод “зняття вершків” більше застосовується в галузях виробничої сфери з високими витратами на дослідження та розробку нових товарів.
Іншою є ситуація для вітчизняних туристичних підприємств. Нині досить популярними є екзотичні тури, що обіцяють незабутні відчуття та враження, за які туристи погоджуються сплатити будь-яку ціну. За короткий проміжок часу на таких турах підприємство може заробити значний прибуток (“зняття вершків”). Якщо клієнт залишається задоволеним від наданих послуг, імідж фірми зростає, а конкуренти намагаються використати цей самий досвіт і тоді ціни доводиться знижувати до середніх ринкових. Якщо ж клієнт повертається зі скаргами, фірма втрачає свій імідж і ставить під сумнів своє подальше існування.
“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низького рівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна в даному випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги на ринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, які прагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації та зміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується до середньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.
Стратегія “проникнення на ринок” може бути використана для широко розповсюдження на внутрішньому туристичному ринку України, але за таких умов [1, с. 247]:
· власні витрати фірми мають бути низькими, щоб навіть при низьких цінах була можливість отримати необхідний прибуток;
· необхідно, щоб на ринку склалася така ситуація, коли конкуренти не встигнуть відреагувати на зниження ціни. Якщо в гру вступають конкуренти, ризик банкрутства фірми сягає верхньої межи.
Ці методи використовуються для визначення ціни за туристичні послуги. Ціна типового туру на стадії планування включає такі основні складові:
1. Ціна “нетто”, в тому числі:
§ вартість окремих видів послуг, що склалася у конкретних виробників послуг;
§ непрямі податки на окремі види послуг.
2. Дохід (маржа) туристичної фірми, якій поділяється на:
§ поточні витрати туристичних фірм на розробку туристичних маршрутів, екскурсійних програм, програм обслуговування туристів у процесі реалізації туру;
§ прибуток туроператора з урахуванням податкових платежів з прибутку;
§ комісійна винагорода на користь турагента та інших посередників, які беруть участь в реалізації туру;
§ сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів та туристичних груп.
3. Податок на додану вартість з маржинального доходу.
Отже, при встановленні відпускної вартості пакету туристичних послуг і ціни туру використовується два варіанти цін :
· Ціна – “нетто”, що характеризує “обмежену собівартість” турпродукту;
· Ціна – “брутто”, тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.
Ціна – “нетто”відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер входить до вартості пакету послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для визначення повної собівартості туру до ціни “нетто” додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацію їхньої діяльності.
Ціна – “брутто”включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристичних груп, суму ПДВ.
Ціна турпакета в розрахунку на одного туристау цьому разі визначається за формулою:
Ц = [(SВі + SНі) + (Вп + П + К + Вчі + SЗн(к))´1,2]/Чт, (5.1)
де Ц – ціна турпакета в розрахунку на одного туриста, грн.;
SВі – вартість послуг, які входять до пакету, складеного туроператором, грн.;
SНі – непрямі податки на окремі види послуг, грн.;
Вп – умовно-постійні витрати туроператора, грн.;
П – прибуток туроператора, грн.;
К – комісійна винагорода турагкнту чи іншому посереднику, який реалізує турпакети (без урахування ПДВ);
Вчі – вартість послуг осіб, які супроводжували групу туристів, грн.;
SЗн(к) – комерційні знижки для окремих туристів чи туристичних груп;
Чт – чисельність туристів у групі, осіб;
1,2 – коефіцієнт, що враховує податок на додану вартість з маржинального доходу.
Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці (грн.), а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в інші грошові одиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру, що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру. Від величини вартості туру та якісних параметрів запропонованих послуг залежить, наскільки ціна туру буде конкурентно-спроможною.
Комплексна ціна туру маєзмінні елементи — так званіпрямі змінні витрати (ціна «нетто») таумовно-постійні витрати туристичної фірми — складові ціни «брутто».
У міжнародній практиці використовують такі варіанти:
· ціна пакета на одного туриста;
· ціна пакета на групу туристів;
· диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.
Середня ціна однієї туродоби визначається як частка від ділення загального обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданих туродіб.
У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі» або «доданого прибутку»). Доданий прибуток (маржа) встановлюється фірмою у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 — 30% від ціни «нетто» туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. Що стосується великих підприємств («САМ», “Гамалія”, “Альбіон”), то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водночас вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постійних витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.
У процесі формування цін враховують специфічні особливості калькуляції різних видів турів та окремих туристичних послуг. За спрямованістю туристських потоків розрізняють туризмвнутрішній— подорожі громадян у межах власної країни; закордоннийтуризм — виїзд громадян за межі власної країни з метою відвідання інших країн;іноземнийтуризм — прийом і обслуговування іноземців, туристів, що при були з інших країн.
При формуванні цін на вітчизняні, іноземні та закордонні тури механізм ціноутворення набирає певної специфіки. Так, при калькулюванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи — частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при реалізаціїзакордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розрахунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.
Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної ціни часто додає певну валютну надбавку, що у більшості нині діючих фірм оцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.
Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди з іноземними партнерами єумови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуються всі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, підстави для платежів тощо.
При калькулюванні цін на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на окремі види турів.
Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 червня 2004 р. затверджені «Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів туристичної діяльності» [13].
У туристичній практиціпрямі змінні витрати туру включають складові ціни «нетто»), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам — вітчизняним чи іноземним фірмам-партнерам.
Типова структуранепрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції(Вп) включає такі складові
[1, с. 90]:
Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він (5.2)
деВоп.— витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур- фірми — ЗО — 35%;
Всз.— відрахування на соціальні заходи — 12 — 15%;
Вр.— витрати на рекламу — близько 20%;
Взб.— витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту — близько 10%;
Він.— усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. — близько 20%.
Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм — це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.
Інколи сума умовно-постійних витрат турфірм розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною «нетто», за інтенсивністю продажу та іншими факторами. Некоректний розподіл умовно-постійних витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.
При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників.
Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комісійних винагород:
1. Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників — 15 — 30% від ціни «нетто».
2. Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури — 5 — 10% від ціни «нетто».
3. Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо — від 5% до 15% від ціни «нетто», з врахуванням обсягу реалізації послуг.
Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами, договорів та контрактів туроператора з виробниками послуг, туристичні фірми формують свої доходи та прибутки за рахунок виплаченої їм комісійної винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін.
У практиці іноземних туристичних фірм такі надбавки мають назву «margin» (маржа) і складають 15 — 25% від ціни «нетто», за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими виробниками туристичних послуг. Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми та формування її прибутку.
Розрахунок загального планового обсягумаржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку. Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Складність планового розрахунку полягає в тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури користуватимуться найбільшим або найменшим попитом у плановому році, отже виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг. Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної продукції й прямими змінними витратами.
Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного туриста розраховується за формулою:
Дм = Ц – С (5.3)
де Дм — Маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;
Ц — ціна туру («брутто»);
С — обмежена собівартість туру (ціна «нетто»).
Такий аналіз є одним із стандартних прийомів, які застосовуються у бізнес-плануванні для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів туристичних фірм, у тому числі для визначення обсягу без збиткової діяльності, діяльності в зоні прибутковості, запасу фінансової стійкості туристичної фірми.
Розглянемо загальну схему визначення обсягубеззбиткової діяльності туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається мінімальним обсягом продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми. Розрахунок здійснюється за допомогою трьох показників, а саме:
• рівень маржинального доходу, відсоток до ціни «брутто» туру;
• сума умовно-постійних витрат;
• середня ціна туру.
Змінні витрати — витрати, сума яких збільшується із зростанням обсягів продажу й знижується при їх зменшенні. Для туристичної галузі це прямі витрати, пов'язані з обслуговуванням туристів, у тому числі, змінні витрати на транспортування, розміщення, харчування та інші витрати, що включаються до ціни «нетто», а також оплата послуг працівників, що супроводжують групу туристів.
Умовно-постійні витрати — витрати, що залишаються незмінними незалежно від динаміки обсягу продажу. Це загальногосподарські та адміністративно-управлінські витрати фірми, в тому числі витрати центрального офісу, амортизаційні відрахування, витрати на придбання та використання інформаційної бази даних, витрати на рекламу та інші витрати відповідно до кошторису витрат.
Маржинальний дохід – це загальна сума комісійних винагород і надбавок (маржі), що покриває постійні витрати, прибуток та податкові платежі підприємства.
Рівень маржинального доходу — відношення величини маржинального доходу до обсягу виручки від реалізації турів, помножене на 100%.
«Обсяг беззбиткової діяльності» — показник обсягу виручки, що забезпечує беззбиткову діяльність підприємства. При цьому значенні обсягу продажу фірма працює без збитків і без отримання прибутку (в структурі маржинального доходу прибуток дорівнює нулю). З плином часу обсяг беззбиткової діяльності постійно змінюється, тому необхідно постійно стежити за значенням цього показника. Розрахунок обсягу беззбиткової діяльності може проводитись для різних періодів діяльності фірми (дня, тижня, місяця тощо).
Рівень маржинального доходу розраховується таким чином [1, с. 96]:
Рівень маржинального маржинальний дохід
доходу в складі = ----------------------------- ´ 100% (5.4)
ціни туру ціна туру
Виручка, що забезпечує беззбитковість реалізації турів (Вир) розраховується за такою формулою [1, с. 97]:
Постійні витрати ´1,2 ´100%
Вир = ---------------------------------------- (5.5)
Рівень маржинального доходу
Фізичний обсяг беззбиткової діяльності (Фобд) туристичної фірми розраховується так [1, с. 98]:
Фобд = виручка
¸ ціна туру (5.6)
Алгоритм розрахунку обсягу беззбиткової діяльності та обсягу діяльності туристичної фірми в зоні прибутковості є досить простим. Однак його практична реалізація потребує значного досвіду та високої кваліфікації експертів-аналітиків. Проблематичним у розрахунку обсягу беззбиткової діяльності туристичних фірм, як і в багатьох інших прикладних економічних дослідженнях, є прогнозування ринкової кон'юнктури, можливого розміру маржинального доходу, визначення умовно-постійних витрат туристичної фірми, формулювання відповідних припущень щодо їх кількісної визначеності, в тому числі в розрахунку на один тур, встановлення інтервалу проведення планових розрахунків, у межах якого можна вважати за доцільні зроблені припущення.
продолжение
--PAGE_BREAK--РОЗДІЛ 2. Аналіз сучасного стана конкуренції на ринку турізма 2.1 Аналіз загального стана ринку туризма в Україні
Для глибинного розуміння тих процесів, які призводять до виникнення та існування згаданих вище проблем в галузі туризму, слід більш детально проаналізувати ситуацію, що склалася на цьому ринку послуг.
Незважаючи на широку “географію” туристів, які приїжджають до нашої країни, їх переважну частину (78%) складають туристи з колишнього СРСР, і в першу чергу – з Росії, Бєларусі та Молдови. Щодо інших країн, то найбільше Україну відвідують туристи з Угорщини, Словаччини та Польщі (табл.1). При цьому частина іноземних туристів, які подорожували в туристичних групах, є досить незначною – лише 1.2%. Більшість громадян, які, за існуючою класифікацією, розглядаються як іноземні туристи, фактично такими не є, а відвідують Україну зі службовими або приватними цілями (і в тому числі – для ведення приватного бізнесу). Це водночас є яскравим свідченням недостатності розвитку в Україні організованого туризму.
Розподіл іноземних туристів за країнами, з яких вони прибули в 2003.
Табл. 1
Країни
Прибуло до
України
З них подорожувало
всього (тис. чол.)
2003 р. у % до 2002 р.
у туристичних групах (тис. чол..
У цілому...............................................
у тому числі...............................
держави колишнього СРСР.......
з них:
Бєларусь................................................
Молдова................................................
Росія......................................................
інші.............................................
з них:
Болгарія................................................
Великобританія....................................
Греція....................................................
Ізраїль...................................................
Іспанія...................................................
Італія.....................................................
Канада...................................................
Кіпр.......................................................
Китай.....................................................
Німеччина.............................................
Польща..................................................
Румунія.................................................
Словаччина...........................................
США......................................................
Туреччина.............................................
Угорщина..............................................
Франція.................................................
Чехія......................................................
6207,6
4838,7
1238,9
1292,8
2116,8
1368,9
29,8
24,1
9,0
28,6
5,9
17,2
11,1
1,3
8,4
62,5
256,1
38,9
149,0
46,0
22,7
440,9
20,9
75,6
84
90
90
109
81
74
43
113
86
137
84
77
84
37
78
94
40
55
62
83
68
87
92
96
75,5
36,1
2,0
0,7
32,9
39,4
0,1
2,2
0,3
4,2
0,1
1,1
1,1
0,1
0,2
7,9
2,3
0,1
0,7
6,0
2,1
0,2
0,7
1,2
Хоча практично вся територія нашої країни має достатній потенціал для розвитку туризму, все ж інтенсивність відвідувань іноземними туристами її окремих регіонів дуже різниться (табл. 2).
При досить значних, а часом і унікальних природно-лікувальних ресурсах України, лікувальний туризм (поряд із спеціалізованим та зеленим) ще не дістав тут достатнього розвитку. Такі види туризму приваблюють лише менш як 2% туристів (табл. 3).
Як свідчить здійснений порівняльний аналіз, в Україні туристична інфраструктура є недостатньо розвинутою і водночас раціональною, що в поєднанні з низькою якістю сервісу зумовлює її низьку привабливість, і, відповідно, прибутковість на фоні аналогічних показників по інших країнах Європи.
Розподіл регіонів України за кількістю відвідувань їх іноземними туристами в 2003 р.
Табл. 2
Кількість відвідувань
Регіони
До 1 тис. ..........................
Від 1 тис. до 2 тис. ..........
Від 2 тис. до 3 тис. ..........
Від 3 тис. до 5 тис. ..........
Від 5 тис. до 10 тис. ........
Від 10 тис. до 20 тис. ......
Від 20 тис. до 50 тис. ......
Понад 50 тис. ..................
Донецька, Житомирська, Київська (без м. Києва), Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області
Вінницька, Кіровоградська, Рівненська, Херсонська та Черкаська області
Волинська і Дніпропетровська області
Закарпатська (5), Запорізька (4,9), Івано-Франківська (3,3), Миколаївська (3,2) і Харківська (3,4) області
Чернівецька (6) область
Севастополь (18,6)
Львівська (20,5) і Одеська (30,5) області
Київ (60,9) і Автономна Республіка Крим (97,2)
продолжение
--PAGE_BREAK--
Розподіл іноземних туристів за метою відвідування
Табл. 3
Показники
Роки
2002
2003
2004
Чисельність туристів (усього)
у тому числі за метою відвідування:
службова, ділова, бізнес-тур, навчання.............................
дозвілля, відпочинок, спортивно-оздоровчий туризм.......
лікувальний туризм..............................................................
спеціалізований туризм.......................................................
інші.........................................................................................
100,0
31,3
59,2
1,8
0,2
7,5
100,0
31,3
63,8
1,6
1,5
1,8
100,0
31,5
57,6
1,8
1,3
7,8
Нажаль, на сьогодні можемо лише констатувати. що на фоні зростаючої конкуренції на світовому ринку туристичних послуг і внаслідок дії ряду факторів, про які, йтиметься нижче, відрив України від провідних туристичних країн збільшується, переміщуючи її на “периферію” туристичних потоків (у 2004 р. її відвідали в 20 разів менше туристів, ніж Францію – найближчу до України за розмірами території та чисельністю населення). Тому іноземний туризм і досі не відіграє належної ролі в господарському житті України. Аналіз офіційної статистичної інформації свідчить про негативні риси в розвитку іноземного туризму в нашій країні в останні роки. Потік іноземних туристів до неї зменшується. Лише за 2002-2004 рр. вдвічі скоротилася кількість організованих туристів, майже втричі — приватні відвідування України іноземцями і вчетверо – прибуття іноземного обслуговуючого персоналу. Таке скорочення відбувається на фоні збільшення (вп’ятеро) транзиту іноземних туристів українською територією (табл.4). Усе це дає підстави стверджувати про втрату Україною привабливості як місця міжнародного туризму.
Відвідування України іноземцями
Табл. 4
Показники
Роки
2004 р. у %
до 2002 р.
2002
2003
2004
Відвідування (всього).........................
у тому числі за метою:
туризм............................................
службова поїздка................
організований туризм.........
приватна поїздка................
обслуговуючий персонал.............
транзит..........................................
14743,6
12103,7
1194,2
1414,4
9495,1
1740,4
899,5
12003,0
9858,7
1478,3
852,6
7527,8
845,7
1298,6
10656,4
6014,1
1548
712,5
3753,6
404,2
4571,4
74,5
49,7
129,6
50,4
39,5
23,2
508,2
2.2Порівняльний аналіз діяльності туроператоров
За оцінками закордонних експертів, сумарні витрати на внутрішній і міжнародний туризм на нашій планеті становлять 15% світового валового продукту. При цьому частка туризму — 30% світової торгівлі у сфері послуг, що за прибутковістю на другому місці після видобутку та переробки нафти.
Однак для того, щоб туристична галузь в Україні стала настільки ж дохідною, необхідна низка умов. Перша і найважливіша — у нас є багатюща природа, безліч визначних пам’яток світового значення, є де поєднати відпочинок із лікуванням. Друга умова — наявність добре підготовлених, стабільних, упевнених у собі кадрів.
Сьогодні в Україні у сфері туризму працює понад чотири тисячі ліцензованих туристичних підприємств. І ось уже втретє відзначає серед них найкращих, тим самим надихаючи на здорову конкуренцію, заснована Туристичною асоціацією України щорічна всеукраїнська туристична професійна програма «Кришталевий лелека».
Підбивши підсумки, асоціація та співорганізатори — Всеукраїнський благодійний фонд сприяння розвитку фізкультури, спорту і туризму, компанія «Автоекспо» за сприяння Державної туристичної адміністрації України з участю «Укрсоюзтуру» — зібрали переможців і лауреатів програми «Кришталевий лелека-2001» в залі «Еліта» готельного комплексу «Русь».
Нагороди вручалися в таких номінаціях: за реалізацію державної політики в галузі туризму — Міністерству курортів і туризму Автономної Республіки Крим, найкращий туроператор закордонного туризму (Європейський туристичний ринок) — ПП «Міжнародне агентство з культурних обмінів і туризму «Україна—Русь», найкращий туроператор закордонного туризму (американський туристичний ринок) — ТОВ «Тріада тревел бюро», найкращий туроператор оздоровчо-лікувального туризму — колективному підприємству «Кандагар», за досягнення в розвитку туризму в Автономній Республіці Крим — ПП «Чорномор—Тур», за досягнення в розвитку туризму в Карпатському регіоні — спільному українсько-канадському підприємству «МІСТ-ТУР», за досягнення в розвитку туризму в Азово-Чорноморському регіоні — туристичній агенції «Муніципал—Одеса», за досягнення в розвитку туризму у Волинсько-Подільському регіоні — ЗАТ «Вінницятурист», найкращий організатор дитячого і молодіжного туризму — Донецькому інституту турбізнесу, найкращий туристсько-екскурсійний маршрут по Україні — ТОВ «Супутник» (екскурсії «Замки і фортеці України», «Козацькими шляхами», «По святих місцях України»), найкраща екскурсія («Пам’ятки садово-паркового мистецтва Чернігівщини: Тростянець і Качанівка») — колективу авторів Інституту туризму ФПУ, най-кращий туроператор закордонного туризму (країни Європи) — ЗАТ «Універсальне агентство з продажів авіаперевезень», найкращий туроператор закордонного туризму (Азіатсько-
Тихоокеанський регіон) — українсько-єгипетській компанії «Синдбад international», найкращий туристичний готель — готелю «Турист», най-кращий туристичний комплекс — ВАТ «Туристична фірма «Львів-Супутник», найгостинніший туристичний ресторан — ресторану туристично-готельного комплексу «Дністер», найкращий туристичний перевізник — ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», найнадійніший страховий партнер туризму — ЗАТ «Страхова компанія «Остра-Київ», за забезпечення захисту і безпеки туристів — Верховинському контрольно-рятувальному загону, за пропаганду туризму в засобах масової інформації — ПП «Телекомпанія «Крила», найкраще туристичне видання — ТОВ «Видавництво «Балтія Друк», за особистий внесок у розвиток туризму — президенту ЗАТ «Гамалія» І.Голубасі (за розвиток міжнародних туристичних зв’язків), директору готелю «Дніпро» Л.Лугановій (за розвиток готельно-ресторанного бізнесу), директору Міжнародного центру дитячо-юнацького туризму М.Лейбельман (за розвиток дитячого і молодіжного туризму).
Крім того, спеціальних нагород удостоєно колишнього заступника глави Івано-Франківської облдержадмі-ністрації М.Шкрібляка, президента американської туристичної фірми «Скоуп тревел інк» пані Марійку Гельбіг, ТОВ «Туристичне агентство «Либідь-Київ», ТОВ «Редакція журналу «Міжнародний туризм», ВАТ «Готельний комплекс «Русь», ТОВ «Смайл тревел», ЗАТ «Укрпромінвест», компанію «Автоекспо», редакційну раду книги «Німці і німецька культура в Україні» і благодійний фонд «Лелека».
продолжение
--PAGE_BREAK--2.3 Аналіз діяльності АО«САМ»
Завдяки зниженню цін на 25–30% турфірма «САМ» вдвічі збільшила число клієнтів та стала безперечним лідером ринку виїзного туризму
За десять років турфірма «САМ», персонал якої за цей час зріс майже в сто разів (від 3 до 250 співробітників) і яка змінила скромну кімнатку на 15 власних офісів. Ювілей «САМу» було ознаменовано рекордом — 256 проданих путівок за день. У секторі виїзного туризму «САМ» (6–8% ринку) впевнено тримається у лідерах серед близько 350 вітчизняних турфірм, а з в’їзного туризму перебуває у першій п`ятірці і є третьою на ринку продажу авіаквитків. Головна причина успіху — вчасна переорієнтація на внутрішній туризм та на клієнтів зі скромнішими статками.
Кількість клієнтів за рік подвоїлася
Щойно виткнувшись на ринок, одна з перших приватних турфірм «САМ» створила відчутну конкуренцію «Супутнику» та відбрунькованим від нього компаніям, які на той час завдяки налагодженим ще радянським зв’язкам панували на ринку. Як і в більшості вітчизняних турфірм, у «САМі» зробили ставку на туризм виїзний і не прогадали — це дозволило набути необхідного досвіду та налагодити зв’язки у світовому турбізнесі.
Відомо ж бо: на гуртових закупівлях авіаквитків та готельних місць туроператор отримує відчутну знижку, яка і є його основним заробітком. Однак заможних не так уже й багато, а потужніша фірма має більше можливостей щодо зниження цін. Аби залучити «скромніших» туристів, цінову політику компанії було переглянуто, і ціни за основними напрямками вдалося зменшити на 25–30%. «Завдяки перегляду тарифної політики 2000 року за незмінної якості ми надали послуги близько 47 тисячам туристів, що вдвічі більше, ніж минулого, — каже генеральний директор компанії «САМ» Сергій Дудка. — За деякими основними напрямками цей показник збільшився у 2–4 рази».
План 2001 року (77 тис. клієнтів) наразі виконується, а надалі планується щороку подвоювати кількість клієнтів та через 2 роки зайняти 25–30% українського ринку турпослуг. Цього року сталася ще одна несподіванка: переорієнтування туристичних потоків з-закордону на внутрішній туризм. «Якщо минулого року першість за кількістю проданих турів належала Іспанії, то нині досить несподівано для нас з великим відривом почали лідирувати українські курорти, насамперед Крим», — каже директор з продажів «САМу» Валентина Дудка. На початку 2001 року «САМ» придбав контрольний пакет акцій готельного комплексу «Ялта-Інтурист».
Розділ 3. Проблеми та шляхи пожвавлення сучасного національного ринку туризма3.1 Проблеми національного ринку туризма
Проблеми, які існують на сьогодні в галузі туризму України, є наріжним каменем всієї роботи, тому до їх з’ясування слід підходити дуже уважно. Саме від того, на скільки правильною, адекватною та вчасною є затронута проблема, залежить доцільність моєї роботи. Адже її основне завдання, на мій погляд, полягає не лише в простому перерахуванні всіх негараздів галузі, а, насамперед, в об’єктивній оцінці та пошуку найефективнішого шляху виходу з кризи, розв’язання поставлених задач. Тому для виявлення проблем українського туризму буде доцільно розглянути стан цієї галузі на світовому ринку і порівняти його з ситуацією в Україні. Саме таким шляхом, але враховуючи особливості та специфічні риси нашої країни, можна розкрити всю глибинність провідних проблем галузі.
Характерною рисою кінця ХХ століття став бурхливий розвиток туризму — найбільш демократичної та інтернаціональної сфери суспільної діяльності. Потужний імпульс до цього було дано на Першій всесвітній конференції “Туризм як впливова силу збереження миру” (1988 р. Ванкувер), де вперше пролунав заклик до поширення та пропаганди туризму як гаранта миру та безпеки, який впливає на громадян різних країн, їх економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла.
Водночас туризм є однією з найприбутковіших галузей світової економіки і по своїй економічній віддачі вийшов на її провідні позиції: на нього припадає близько 10% виробленого у світі валового продукту та близько 30% світової торгівлі послугами. Також ним закумульовано близько 7% світових капіталовкладень. Кількість міжнародних туристичних мандрівок постійно зростає (з 25 млн. у 1950 р. до 675 млн. у 2003 р.), відповідно доходи від готельно-туристичних послуг також підвищуватимуться прискореними темпами і можуть зростати від 445 млрд. дол. у 2003 р. до приблизно 2 трлн. дол. у 2020 р. (за припущеннями). За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно подорожує більше 800 млн. чоловік. Примітним є те, що більш ніж в 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету, а в 70 – однією з трьох статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі – понад 50 %, на Гаїті – більш як 70 %і.
На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. Слід зазначити, що об’єктивно вона має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Більш детально про її можливості йтиметься нижче. Але, нажаль, не все є таким безхмарним. На фоні світового туризму, який набирає потужностей фантастично швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. На сьогодні українські громадяни є своєрідними інвесторами зарубіжних країн, що є одним з найболючіших питань всієї туристичної галузі. Адже туризм, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків міг би щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд. дол.
Безумовно, що причини такого становища треба шукати в складній соціально-економічній ситуації в державі, в невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному рівнях. Але проблема, на мою думку, є значно ширшою. Питання стосується, мабуть, не лише туристичної галузі України, а взагалі шляхів залучення країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх інтеграційних процесів та конкурентноздатності таких економік на світовому ринку.
Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для України важливим є розуміння того, що ключові параметри конкурентноздатності товарів, підприємств і галузей формувалися у структурі внутрішніх і зовнішніх зв’язків СРСР – країни, яка на період розпаду перестала відповідати сучасним критеріям конкурентноздатності. Потенціал УСРС, хоча і був досить значним, проте ефективність його реалізації була вкрай незадовільною. Національна економіка України, яка успадкувала традиційно матеріально- та енергомісткі виробництва, була об’єктивно неспроможною витримати конкуренцію на світових ринках. Вкрай несприятливі внутрішні умови розвитку при порівняно слабких міжнародних позиціях економіки України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародно конкурентноспроможної національної економіки.
Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись, в свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.
продолжение
--PAGE_BREAK--3.2 Пропозиції щодо розв’язання проблеми
Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.
Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання потребує комплексного та продуманого підходу. Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватний природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з галузевих факторів є:
— Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед об’єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем комфортності. Потрібно також відзначити, що в Україні лише близько 10% готелів відповідають міжнародним стандартам, серед них станом на 2000 рік не було жодного п’ятизіркового, і тільки шість малиь чотири зірки. Зараз ситуація починає поступово змінюватися, все ж виник перший п’ятизікровий готель в Україні. Але до стабілізації ситуації ще далеко. На щастя, усвідомлення цього як важливої проблеми галузі вже існує у державі. До 2010 року лише у Києві має з’явитися п’ять п’ятизіркових готелів, 12—15 — чотиризіркових, а також 40—50 — тризіркових, що, за ідеєю, мало б сприяти притоку туристів у столицю. Про стан українських шляхів говорити взагалі не доводиться. Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). У з потужним туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати важливим фактором розвитку вітчизняної економіки.
— Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів. Так, в 2004 році в Національному бюджеті на це було передбачено 1,7 млн. грн., отримано ж лише 40 тис. Тому абсолютно зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. І хоча в 2004 році в нашій країні було створено власну інформаційну систему (UTIS), вона в значній мірі носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий характер. Зовсім інакше за кордоном. Наприклад, Великобританія, котру і так не має особливої потреби рекламувати, витрачає на ці цілі 80 млн. фунтів стерлінгів. На перший погляд здається, що це марнотратство. Але, як було підраховано, кожен вкладений в рекламу фунт приносить доход від залучених туристів у 27 фунтів. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку, буде правильним рішенням.
— Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з туризму випускаються в електронному, а більшість – у Internet-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу – “on-line”). Останнім часом в галузі інформаційних технологій України спостерігається значне пожвавлення. Тому слід також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.
— Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги; тим часом як у Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує близько 40 державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів для туризму). В нашій державі також поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду.
— Відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною адміністративною реформою в Україні. Про останні зміни та перегляд стратегії держави в галузі туризму йтиметься нижче.
Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля (і в тому числі – правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму – як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг, фактично на ринку працюють лише близько третини.
Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.
продолжение
--PAGE_BREAK--
еще рефераты
Еще работы по мировой экономике