Реферат: Політична соціалізація молодших школярів (на прикладі контент-аналізу підручників для початкової школи)
Миколаївська філія Національного університету
“Києво – Могилянська Академія”
Департамент політології
Кафедра політології
«Політична соціалізація молодших школярів (на прикладі контент-аналізу підручників для початкової школи)»
Кваліфікаційна робота
на здобуття академічного ступеню бакалавра
студента 431 групи Іванова О.А.
Декандепартаменту політології:
д.п.н., професор Мейжис І.А.
Науковий керівник:
Викладач Левченко О.О.
Миколаїв – 2000
План.
Вступ.
І.Теоретична частина: аналіз досліджуваних категорій і понять.
Розділ 1.1. Процес політичної соціалізації в початковій школі.
Розділ 1.2. Психологічно-розумові особливості молодшихшко- лярів.
ІІ. Практичначастина: мета і сучасний стан громадянської освіти в початковій школі.
Розділ 2.1. Шляхи формування бажаноготипу політичної куль- тури у молодого покоління.
Розділ 2.2. Контент-аналіз букварів, як засіб дослідження сучас-ного стану у галузі громадянської освіти.
Висновки.
Використана література.
-1-
Вступ.
Усі спробипобудувати демократичну правову державу, громадянське суспільство будутьзведені нанівець без відповідної політичної культури громадян, членів даногосуспільства. Демократія – в середині кожного з нас, в наших цінніснихорієнтаціях, наший культурі, поведінці, наших знаннях про неї, про наші права, свободи і обов’язки.
Демократичнаправова держава і громадянське суспільство – ось орієнтири нашогонаціонального розвитку ХХІ століття, наша мета і завдання. Демократіяне виникає сама по собі, її не можна проголосити чизадекларувати, вести указом чи постановою. Спроби “проголосити” ринкову економіку вже зазнали краху. То чому ж здемократією буде інакше?
Проблеми нашогосуспільства – це проблеми духовні, проблеми “розрухи в головах”, а не векономіці. І доки ця “розруха” не буде подолана, доки громадянин не станепочувати себе громадянином України усі спроби реформ, розбудов приречені на поразку.
Демократії сліднавчати, її слід прищеплювати. Член громадянського суспільства – це роль, якуслід опанувати. Громадянином не народжуються – громадянином стають, громадянинаплекають в собі. Плекають, виховують, навчають – з дитинства.
Це – тіфундаментальні положення, на які я спиратимусь під час написання дипломноїроботи. Їх можна об’єднати в одне поняття:“Громадянська освіта і громадянське виховання”. Зміст тут подвійний: мова йдеі про громадянина України, як громадянина держави, і про громадянина, як члена громадянського суспільства.
Від покоління допокоління в розвинутих демократіях Заходу передаються громадянські цінності. В Україні ситуація інша. На жаль і це –
-2-
наша трагедія – старшому поколінню немає чого передати своїм дітям в плані демократичних ігромадянських цінностей. На суспільство, на державу покладено цейскладний обов’язок – прищепити ці цінностідітям, наступному поколінню громадян України. Від успіху цього процесубез малого залежить доля нації.
Досліджуючи цейпроцес входження особи в світ суспільно – політичних відносин, що має назвуполітична соціалізація, я в якості теми для дипломної роботи обравнаступну: “Політична соціалізація в молодшій школі”. Логіка моя така: саме вмолодшій школі, з опануванням фундаментальних знань про світ, розпочинаєтьсяопанування дитиною знань і розуміння про державу,суспільство, своє місце в них. І якщо цей етап соціалізації будевтрачено в плані громадянської освіти і виховання, то може бути втрачено ціле покоління. Перевиховувати завжди важко, а іноді – і запізно.
Отже – політичнасоціалізація в молодшій школі – тема на стику політології і педагогіки. Навітьбез спеціального вивчення зрозуміло, що політична соціалізація в молодшій школіможе відбуватись різними шляхами. Я не ставлю перед собою завданняохопити всі з них, моя мета – вивчити процес політичноїсоціалізації в молодшій школі через дослідження підручників для молодшихшколярів, букварів - першого вікна маленької людини у великий світ Знання.
З чого я виходжу?З того, що існує об’єктивно набір цінностей, які необхідно прищепити дитині дляуспішності процесу її політичної соціалізації, становлення її в ролігромадянина. Цей набір цінностей має бути певним чином“закладений” у букварі. Складність завдання полягає в тому, щоб“перекласти” доступними для дитини – молодшого школяра – символами, поняттями,образами такі ціннісні категорії, як: “громадянській обов’язок”, “громадянськагордість”, “ініціативність”, “повага до своїх прав і прав інших” і т. д. Янамагатимусь дослідити, чи здійснений
-3-
цей “переклад” в підручниках, чи закладені в них ці цінності взагалі, концептуально.
Отже, вжевимальовуються певні частини, етапи дослідження: вивчення самого процесуполітичної соціалізації в молодшому шкільному віці, вивченняпсихологічних, розумових, світосприйнятних можливостей і особливостей молодшихшколярів (тобто – способу сприйняття ними дійсності, світу, знань, рівеньїх здатності до цього сприйняття), аналіз складових компонентів ціннісноїсистеми демократичного типу – тобто визначення того, які саме ціннісніорієнтації мають бути прищеплені; і – вивчення існуючихджерел їх передачі – підручників, букварів. Останнє – головна частинадослідження: пошук відповідей на питання: “Що має бутиприщеплено і яким чином?” та “Який стан справ у цьомунапрямі сьогодні ми маємо?”
Постає перед намипроблема вибору методу дослідження букварів. Я зупинивсвій вибір на конвент-аналізі, як найбільш відповідному методі семантичної інформації.
На яку базу, якірозробки в цій галузі можна спиратись? Відразу констатую: не довелось зустрітижодної наукової розробки саме з цієї теми. Проте наявна значнакількість матеріалу про кожний з окремих аспектів дослідження.
Так, скажімо,політична соціалізація як процес, досліджується у багатьох монографіях тапідручниках. Серед найбільш вдалих назву Л. Борисова, К.Гаджієва, О. Бабкіну, Ю. Борцова – авторів підручників зполітології та соціології.
Існує великакількість літератури і по вивченню вікових особливостей світосприйняттямолодших школярів, серед яких дуже не погані монографії і статті –ще радянського періоду:
Останнім часомз’явилась значна кількість публікацій, присвячених
-4-
проблемам громадянської освіти і виховання,побудові громадянського суспільства, аналізу цінностей, притаманнихдемократичній (громадянській) політичній культурі. Це – і класикиполітологічної науки: Г. Олмонд, С.Верба і М. Вебер. Це – і дослідження К. Гаджієва, Дж.Пілон, І. Шапіро. Непогані дослідження проведені інашою землячкою – Л. Крицькою,але вони, на жаль, стосуються в основному учнів старшого шкільного віку.
Особливо хочетьсявиділити чудову статтю О. Щербініна “С картинки в твоём букваре” (Полис. – 1994. — № 5), присвяченуприщепленню цінностей – але тоталітарного суспільства! – через буквар, с самогодитинства. Вона стала для мене певним зразком при написанні роботи.
Методикапроведення неповного контент-аналізу можна знайти у роботі Дж. Мангейма, Р. Річа “Політологія. Методи дослідження”.
Об’єктамибезпосереднього дослідження стали п’ять букварів, розповсюджених в школах: чотири україномовні і один – російськомовний.
Таким чином,вихідні дані до дослідження наявні, залишається лише обробити інформацію ісинтезувати її в межах дипломної роботи. Це я і намагатимусь зробити.
-5-
І. Теоретична частина: аналіз досліджуваних категорій і понять.
Розділ 1.1. Процес політичної соціалізації в початковій школі.
Під соціалізацією взагалі розуміютьпроцес залучення індивідів до наявнихсоціальних норм і цінностей. Соціалізація розкриває зв’язки міжлюдиною і суспільством, її можна охарактеризувати і як “процес цивілізаціїсуспільства”, за влучним висловом індійського політолога П.Шарана.
Поняттясоціалізації, пов’язане з розвитком соціології, було введене в науковий обігнаприкінці ХІХ ст. американцем Ф. Гідденсом та французом Г. Тардом.Бурхливий розвиток політичної науки призвів до формулювання поняття “політичноїсоціалізації”, що було зроблено на межі 50-60х рр. ХХ ст.американськими політологами. Початкове визначення політичної соціалізації як“процесу, завдяки якому індивід засвоює політичну культуру суспільства,основні політичні поняття, свої права та обов’язки відносно уряду та набуваєуявлень про структуру та механізм політичної системи”. Недоліком цьоговизначення є те, що в ньому особистість виступає пасивним об’єктом виховання і навчання. Насправдіж, це не так. Особистість не є пасивним сприймачемцілеспрямованого впливу з боку суб’єктів політичноїсоціалізації. Ми ще докладно зупинимось на цьому питанні нижче, колиговоритимемо про те, що молодші школярі дуже чітко можутьвідчувати різницю між тим, що відповідає і що не відповідає дійсності. А заразми відзначимо, що має рацію російський політолог Є.Шестопал, яка вважає, що поняття “політична соціалізація” ширше, ніжполітичне виховання або просвіта, бо охоплює не тільки цілеспрямований
-6-
вплив на особистість панівної ідеології таполітики, не лише стихійний вплив, а й особисту політичнуактивність, яка проявляється і в ідентифікації індивідом отриманої інформаціїза критерієм її відповідності чи невідповідності дійсності.
Отже, політичнасоціалізація особи пов’язана з входженням людини в політику, ззасвоєнням нею пануючих в суспільстві політичних ідей, цінностей, нормполітичної поведінки. Політична соціалізація завжди несе в собі двааспекти. Перший – політична соціалізація, як засвоєння новим поколіннямосновоположних принципів існуючої політичної культури, закладених в традиціяхкраїни; другий – набуття знань і досвіду, обумовленого конкретною дійсністю – врезультаті хоч би й пасивної участі в різних формах політичного життя.З цих аспектів справедливо випливають і два процеси політичної соціалізації,діалектично взаємопов’язані між собою –
1) Процес набуття і накопичення політичних поглядів, оцінок і знань;
2) відмова від того, що не відповідає дійсності.¹
Коли вже відкритотри нові проблеми, пов’язані з політичною соціалізацією молодших школярів всучасних умовах. Що ми маємо на увазі? По-перше – одним заспектів політичної соціалізації є цілеспрямований вплив, вплив з боку пануючоїідеології. Постає питання: чи існує у нас пануюча ідеологія,ідеологія соціалізації, яка б проглядала вже починаючи з дитинства,з перших шкільних років, тобто ми стикаємось з проблемоюнаціональної ідеї, ідеології, елементи якої мають прищеп-люватись новому поколінню.
Ми можемоконстатувати, що національної ідеї чи державної ідеології в Українісьогодні не існує. І цей факт відзначено багатьма
.........................................................................................................................................
1. Борисов Л.П. Политология. — М., 1996. – С. 100-101.
-7-
дослідженнями. На це, зокрема, звертаютьувагу і педагоги, які працюють з дітьми, школярами і гостровідчувають відсутність єдиного стратегічного спрямовуючого напрямку політичноговиховання і освіти. Зокрема, Л. Крицька пише:“Україні, українській освіті, особливо ж шкільній, необхіднаофіційна державна (державницька) ідеологія, принаймні в перехідний період”.¹ Про ідеологію ми ще будемо говорити, а зараз зазначимо, щодеідеологізація, що пройшла в нашій системі освіти під гасламиборотьби з комуністичною, тоталітарною ідеологією на початку 90хроків не могла бути самоціллю. Відмова від однієї ідеології залишила вакуум уцій сфері, ім’я якому – безідейність. Відсутність будь-якої ідеології – лихо не менше, ніж тоталітарна ідеологія; бо ідеологія може бути ідемократичною, спрямованою на виховання громадянина і члена громадянськогосуспільства, а ось безідейність, стихійність у цій сфері завжди залишаютьшанс для повернення тоталітаризму, який принесе у виглядісвоєї ідеології чіткий і простий порятунок від хаосу стихійності і порожнечі в ідеологічній сфері.
Висновок – удослідженні слід звернути особливу увагу на наявність / ненаявність єдиної ідеологічної лінії в політичному аспекті освіти вмолодшій школі. Відсутність такої створює значні труднощі процесу успішної політичної соціалізації.
Проблема друга –політична культура, закладена в традиціях країни, її народу. Політична культура населення сучасної України не є темою нашого дослідження, але вона є значним, дуже важливим фактором впливу на об’єкт нашого дослідження. Велика кількістьдосліджень, спрямованих на вивчення сучасноїукраїнської політичної культури свідчать: ми
.........................................................................................................................................
1. Ігнатенко П., Крицька Л. Конституція України і громадянське виховання учнів // Початкова школа. – 1997. — № 1 – с. 4.
-8-
успадкували тяжкі комплекси і національноїменшовартості, і тоталітарні рецидиви, і все те, що можна назватипосттоталітарним і постколоніальним синдромом. Тобто те, що не тільки не слідуспадковувати молодому поколінню в процесіполітичної спеціалізації, а від чого молоде покоління слід захищати, відмежовуватиусіма способами. Наведемо декілька прикладів.
Приклад 1: етатистські елементи у політичній культурі. Їх можна знайти скрізь – навіть, коли в серпні, коментуючи проходження жнив,телеведучий говорить: “Держава буде з хлібом”, — у носія громадянськоїполітичної культури має виникнути питання: при чому тут держава? Хіба їй належить врожай, хіба увесь АПК є власністю держави?Проте молодший школяр не розбирається в таких тонкощах. Для нього почутадекілька разів фраза типу: “Держава буде з хлібом”, — означатиме:
1) Весь хліб в Україні належить державі,
2) Збір врожаю – проблема держави (чи ще гірше: хто б хліб не зібрав – а з хлібом буде лише держава). Тобто держава, внаслідок таких“дрібних казусів”, не помітних для громадян колишнього СРСР, у свідомостідитини ототожниться з тим, що ми називаємо громадянським суспільством. Іподолати це хибне ототожнення вже потім буде дужеважко. Не слід гребувати подібними “дрібничками”, сподіваючись, що дитина нерозуміє, про що йде мова, не звертає уваги на це. Вченими вже давно доведено:практично нічого, з почутого чи побаченого нами не проходить повз нашу увагу,осідаючи в підсвідомості, тим більше, коли це стосується дитини 6-7 років,свідомість якої, наче губка, всмоктує все почуте і побачене.
Приклад 2: вінтісно пов’язаний з першим, але діалектично протилежний йому. Мова йде про розповсюдження кримінальної субкультури
-9-
в усіх сферах нашого життя. Та ж ситуація: які настанови отримає в спадок дитина від старшого покоління, чуючи пісні з“зонівського” фольклору. Про яку повагу до представників закону, охоронцівправопорядку йтиме мова, якщо на запитання дитини: “Хто такі “менти”, якіпосадили у тюрму дядька, що співає по радіо?”, вона отримаєвідповідь: “Міліціонери”. І таких прикладів більше, ніж досить. Сюди відноситься і образ держави,що “не платить таткові гроші”, і держави, що вимикає світло іопалення, і ще багато – багато чого, що сформує у дитини які завгодно настановиі орієнтації стосовно держави, лише не ті, які притаманні громадянину і членугромадянського суспільства.
Ця проблема –проблема політичного і соціального досвіду минулих поколінь, що передаєтьсяпоколінню молодому в процесі політичної соціалізації, виводить нас на проблемутретю: проблему внутрішнього конфлікту, іноді жорсткої невідповідності міжнабутими поглядами, оцінками, знаннями і реальністю. І наслідки цьогоконфлікту можуть раз і назавжди сформувати у дитини уявлення про те, що те,чому вчать в школі – неправда, в житті все по-іншому. Це означатиме крахцілеспрямованої політичної соціалізації.
Як відомо,громадянське дозрівання, заохочення людини до політики має стадіальнийхарактер, перший етап розпочинається вже у віці 3-4років, коли дитина набуває перших знань про політику через сім’ю, засоби масової інформації, найближче оточення. Саме родина, сім’я закладаєоснови політичної соціалізації дитини – ті перші основи, вплив яких будевирішальним, коли дитина прийде до школи. Рівень політичної культури батьків,пануючі в сім’ї політичні погляди і орієнтири формують всі три складовіполітичної культури дошкільника: основи того політичного досвіду,політичної свідомості, політичної поведінки. Це знову і знову повертає нас до тих трьох проблем, які ми визначили, як головні перешкоди
-10-
на шляху політичної соціалізації молодшогошколяра як громадянина і члена громадянського суспільства:
1. Відсутність ідеології, безідейність.
2. Успадкування політичної культури старших поколінь.
3. Контраст між настановами і реальністю.
Не повертаючисьще раз до всього вище зазначеного, скажемо: у більшості випадків процесполітичної соціалізації у школі має долати негативні наслідки політичноїсоціалізації у сім’ї, вступати з ними в конфлікт.
Отже потенційнаконфліктність визначена нами як риса процесу політичної соціалізації молодшихшколярів в сучасних умовах. Цей конфлікт дужерідко може бути розв’язаний на користь школи, бо авторитетбатьків більше. Спогади бабусі чи дідуся про те, що “прирадянській владі жилось краще”, репліки батька чи матері, що“всі політики – вороги і злочинці” здатні звести нанівець вплив вчителя.
Про загостренняцього конфлікту, чи “війну за свідомість дитини до переможного кінця” і мови неможе йти. Вихід полягає у тому, що політична соціалізація може відбуватись двома шляхами.¹
1) Відверта передача досвіду, інформації, відверте прищеплення цінніснихорієнтацій за принципом: “це – добре, це — погано”, відверте спрямовуванняполітичної поведінки: “роби так, а не інакше” і т. д.;
2) Прихована політична соціалізація – передавання неполітичних настанов,які впливають на політичні стосунки, поведінку, обрання тих чи інших цінностей політичної культури.
............………………………………………………………………………………….
1. З цього приводу див.:Щербинин А.И. «С картинки втвоём букваре…» // Полис. – 1994. — № 5.
-11-
Перший шлях бувпануючим засобом здійснення політичної соціалізації у радянськійшколі.¹ Він є наслідком заідеологізованості усіх боківсуспільного життя, властивому для тоталітарних режимів.
Як основнийшлях передачі інформації він не підходить для нас саме з тої причини, що вінведе до загострення того конфлікту, небезпеку якогоми визначили. Це, звичайно, аж ніяк не означає, що певні елементи неприхованоговпливу в процесі політичної соціалізації можуть і мають бути застосовані (Тимбільше, що для вчителів старшого покоління такий шлях є об’єктивно легшим). Але, як основний він не підходить.
Перевага має бутивіддана прихованій політичній соціалізації – це не лише дозволить уникнутигострих конфліктних ситуацій у свідомості молодших школярів, але й має іншіпереваги. Зокрема, мова йде про психологічно – розумові особливостісвітосприйняття молодших школярів (ним будеприсвячений наступний розділ нашої роботи). Та і процес вихованнягромадянина і члена громадянського суспільства несе в собі передачу такихякостей характеру, елементів політичної культури і політичноїсвідомості, які легше передати, прищепити саме непрямим шляхом (про це теж мова далі).
Зупинимось теперна базових завданнях, які має вирішити процес політичної соціалізації. Мова йдепро ті завдання, які політична соціалізація має вирішити у будь-якомусуспільстві, так би мовити про стратегічні цілі політичної соціалізації. Отже, чого потрібно досягти в принципі.²
………………………………………………………………………………………….
1. Розгляд співпраці між школою і батьками лежить поза межами теми нашого дослідження, хоча, звичайно, нами не відкидається.
2. Політологія. Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіной. – К., 1998. – С. 106.
-12-
1. Прищепити новим членам суспільства основні елементи політичної культури і свідомості. Відмічаємовідразу для себе – ці елементи спочатку слід визначити – по-перше; сформуватиметодологію їх передачі – по-друге.
2. Створити сприятливі умови для накопиченнячленами суспільства політичного досвіду, що його потребує політичнадіяльність і творчість усіх бажаючих. Під “сприятливими умовами”,напевне, слід розуміти і створення бази для подальшої політичноїсоціалізації, і наявність “інфраструктури” політичної соціалізації. Тобтополітична соціалізація в молодшій школі має носити такийхарактер, щоб набуті в результаті неї знання, цінності, орієнтації, настанови,моделі поведінки в сфері політичного могли розглядатись як база дляподальшої політичної соціалізації особи. База повинна матицілісний, несуперечливий, відносно завершений характер. Інфраструктураполітичної соціалізації – це усе те, що забезпечує вдале проходженняпроцесу політичної соціалізації. Так, відносно нашої теми, наведемонаступний приклад: нецікавий, неяскравий, погано оформлений підручник не можестати повноцінним джерелом якісної передачі настанов політичної соціалізації.
3. Якісне перетворення відповідних елементівполітичної культури – необхідної умови суспільних змін. В сучасних обставинах обсяг елементів політичної культури, які мають бути якісно перетвореніу молодого покоління, щоб сьогоднішні молодші школярі завтра стали активнимиучасниками суспільних змін, — величезний. Власне мова йде про те, що слідрозпочати чи не докорінну зміну політичної культури у тій її частині, якає наслідком 70-ти років “радянського” політичного досвіду, яким би
-13-
довгим і тяжкимнам не здавався цей процес, не розпочавши його, ми прирікаємосебе і своїх нащадків на вічне кружляння по “пустелі перехідного періоду”.
Нарешті, слідчітко визначити напрямки здійснення політичної соціалізації у відповідності дофункцій політичної соціалізації як процесу, компоненти політичної соціалізації:¹
1. Інформаційний – передача перших, елементарних знань про владу, політику, політичний устрій держави, форми і способи участі в політичному житті; передача знань про суспільне життяі місце, яке дитина займає в ньому зараз і займе, коли подорослішає. Прикладінформативного напряму в дії: “Я живу в Україні. Україна – моя Батьківщина”.
2. Ціннісно-орієнтований компонент – формування елементарного апаратуполітичного мислення, першого образу системи ціннісних орієнтацій. Приклад: “Ми любимо рідну землю”.
3. Установчо-нормативний компонент – вироблення в особи певнихнастанов на сприйняття і споживання політичної інформації, ставлення дополітичних подій і явищ, дій інших осіб у сфері політики, і – головне – вибірсвого стилю і скерованості поведінки у політичних відносинах. Приклад: “Я незалишусь байдужим, коли хтось зазіхне на волю мого народу і мою свободу – я захищатиму і те, і інше”.
Нарешті, в теоріїполітичної соціалізації залишається ще одне питання, з яким нам слідвизначитись. Це – питання типу політичної соціалізації, засноване на тому, щотаких типів існує декілька (гегемоністський, гармонійний, конфліктний і т.д.).
...........…………………………………………………………………………………
1. Політологія... Цит. праця. – С.107.
-14-
Для нас є дужеважливим визначити: з яким типом політичної соціалізації ми маємо справу в реальності,в умовах сучасної освіти у молодшихшколярів, і визначити – який тип політичної соціалізації найкраще підходить для досягнення мети і виховання громадянина і члена громадянського суспільства. Зараз обмежуємось лише постановкою цієї проблеми, а її розв’язання подамо у практичній частині нашогодослідження.
Продовжуючирозгляд політичної соціалізації, конкретизуємо його, звернувши увагу напроблеми взаємозв’язку політичної соціалізації іосвіти, виховання. Тобто розглянемо проблему політичної соціалізації у школі.
Як освітазабезпечує єдність процесів навчання і виховання, так і політична освіта єпоєднанням процесів політичного навчання і виховання, будучи в свою чергу однимз головних елементів в процесі політичної соціалізації.
Освіта взагаліможе розглядатись подвійно:
1) Як процес соціокультурної комунікації;
2) Як соціокультурний інститут, що забезпечує процес соціокультурноїкомунікації. Система освіти мусить розглядатись як найважливішийсоціокультурний регулятив розвитку суспільства. Політико – культурні норми,цінності, зразки, стереотипи транслюються між поколіннями, соціальними групами за посередництвом освіти. Освіта є інститутом оновленняполітичної культури, поєднуючи в собі і успадкування, і оновлення політичної культури. Шкільна освіта виступає як одинз головних, базових етапів освіти, освіта в молодшій школі –перший етап шкільної освіти – і тому відіграє дуже важливу роль: перевчити завжди важче, ніж навчити.
-15-
Легко побачити,що освіта і соціалізація мають дуже багато спільного. Це і не дивно: освіта є одним із провідних засобів соціалізації,головна риса якого – цілеспрямованість. Можнасказати, що майже весь обсяг цілеспрямованого компоненту політичноїсоціалізації міститься в процесі освіти, а стосовно молодших школярів зупевненістю можемо відзначити, — сьогодні весь обсяг цілеспрямованої політичноїсоціалізації – у молодшій школі.
Цілеспрямуванняпроцесу освіти вимагає від тих, хто його планує і розробляє дотримуватись трьохправил, пов’язаних з особливостями політичної освіти, політичної соціалізації.
1) Не оновлення політичної культури в процесі політичної соціалізації вшколі призведе до стагнації суспільного розвитку. (Очевидно, що політичнакультура – не статичний елемент політичної системи, а в сучасних умовах він тимбільше не може бути таким).
2) Модернізація освіти, політичної освіти без урахування культурного контекстунації призведе до дестабілізації в суспільстві, конфлікту і конфронтації полінії: старше покоління – молодше покоління; до знищення культурного ядранароду. Звичайно, конфлікт “батьки — діти” існував завжди, але його необачнепоглиблення шкідливе для суспільства. Зрозуміло, що модернізація – неодміннийсупутник прогресу, але історія знає багато прикладів того, як модернізацій німанівці, модерністська утопія, заводили націю у глухий кут. Україні це знайомо– в нас ще живе гірке розчарування, пов’язане з тим, що добробут і процвітанняне увірвались в кожен дім з проголошенням незалежності, а проголошення переходудо ринку і радикальних економічних реформ через шокову терапію обернулись нестрімким економічним злетом, а катастрофою. Менше за все ми хочемо того, щоб з нашої роботи хтось зробив
-16-
висновок: метавиправдовує засоби, і тому вихованнямолодого покоління в дусі нових ідеалів і цінностей (у порівнянні з цінностямиі ідеалами попередніх років) слід проводити радикальним шляхом, гетьвідкидаючи все, що було накопичене в політичному досвіді народу.¹
Навпаки,політично соціалізувати – це, на нашу думку, — не створити новий тип політичноїлюдини, а дати можливість творчо розвиватись, самозмінюватись. Політичнасоціалізація в контексті шкільної освіти аж ніяк не передбачаєстворення готового типу людини, з визначеним набором якостейполітичної культури, вона, на нашу думку, передбачає створення усіх необхіднихбазисних умов для включення механізмів активної політичноїсоціалізації, політичної самоосвіти і самовиховання, коли особа саматворить себе у світі політичного, а не є пасивним об’єктом чужого впливу.Гадаємо, навіть не треба пояснювати, що виховання осіб, здатних лише до пасивного засвоєння прищеплюваних моделей мислення, відчуття і поведінки несе в собі загибель для демократії ігромадянського суспільства.
Пояснімо вищесказане. Для західних демократій однаково цінними є і консерватизм, і лібералізм, і соціал-демократія. Всі ці ідеологіїсприяють повноцінному розвитку демократичного суспільства і окремо, і – головне– будучи всі разом представлені в політичній палітрі суспільства. То ж політична соціалізація в її цілеспрямованому аспекті і не повиннасприяти вихованню консерватора, ліберала чи соціал-демократа. Завдання полягаєв тому, щоб представник нового покоління органічно засвоїв “обов’язковий” набір базових цінностей – розуміння своїх прав і свобод, повагу до прав і
.............………………………………………………………………………………....
1. Див.: Борцов Ю., КоротецИ., Шпак В. Политология в вопросах и ответах. –Ростов-на-Дону, 1998. – С. 342-346.
-17-
свобод інших, розуміння своїх обов’язківперед державою і суспільством та чекання виконання суспільством ідержавою своїх обов’язків перед ним увідповідь. А вибір ідеологічних уподобань – вільний вибір особи – її симпатіїсоціал-демократії, консерватизму чи лібералізму – її особиста справа. Івзагалі вона може підтримувати будь-яку ідеологічну течію на свій розсуд, якщо, звичайно, обрана нею ідеологія не передбачає порушення прав і свобод людини, дискримінацію, розпалення ворожнечі в суспільстві.
Зрозуміло, що вмолодшій школі мова ще не може йти про активну політичну соціалізацію особи,політичну самоосвіту і самовиховання, але їх передумови мають бути закладенісаме в цей період.
Підіб’ємо першіпідсумки. Ми визначились із розумінням терміну “політична соціалізація”, прицьому звернули увагу на існуючі проблеми політичної соціалізації, з якими миможемо стикнутись в сучасних умовах. Ми побачили, що ці проблеми – доволісуттєві і їх ігнорування може звести нанівець намагання вдало розпочати процесполітичної освіти у молодшій школі. Це проблеми безідейності, негативногополітичного досвіду старших поколінь та, як їх наслідок, проблема внутрішньогоконфлікту у дитині. Ми запропонували шлях, що повинен допомогти уникненню цихпроблем – по-перше, наявність єдиної стратегічної узгодженої програми,ідеології, по-друге, надання переваги непрямим, прихованим методом впливу іполітичній соціалізації.
Нами булосформовано базові завдання, які політична соціалізація має досягти як процессам по собі без урахування свого конкретного політико – культурного наповнення,універсальні цілі політичної соціалізації. Ми також сформулювалифункціональні напрямки політичної соціалізації: інформативний,ціннісно-орієнтований і установчо-нормативний, які мають бути присутні всі триу політичній освіті. Нарешті, ми визначили зв’язок між
-18-
освітою і політичною соціалізацією,з’ясувавши, що політична освіта як єдність процесів політичного навчання івиховання є не чим іншим, як цілеспрямованим компонентом політичноїсоціалізації, головним на даному етапі політичної соціалізації. Інші двакомпоненти:
1) стихійний вплив, що у нашій ситуації несе більше небезпеки, ніж можливої користі – розглянутий нами при обговоренні можливих проблем і труднощів політичної соціалізації;
2) особиста політична активність – ще не присутня у молодшому шкільному віці, її основи лише закладаються.
До цих пір насбільше цікавив сам процес політичної соціалізації – у наступному розділі мирозглянемо об’єкт політичної соціалізації – молодших школярів, їх психологічно-розумові вікові особливості, їх світосприйняття.
-19-
Розділ1.2. Психологічно — розумові особливості молодших школярів.
У цьому розділіми спробуємо з’ясувати, якими психологічними, розумовими, соціальними,пізнавальними якостями володіють молодші школярі. Нас це цікавить з двохпричин. Перша полягає в тому, що далеко не всю інформацію з галузі політичнихзнань можна донести до учня, ті поняття, які легко формулюємо для себе, залишаться для нього незрозумілими. Всі необхідні терміни,категорії політичних знань, що мають бути передані молодшимшколярам в процесі політичної соціалізації, мають бути передані опосередковано,з урахуванням вікових особливостей нашого об’єкту цілеспрямованого впливу уполітичній соціалізації. Скажімо, немає сенсу намагатись пояснити молодшимшколярам значення терміну “громадянське суспільство”, про те є можливістьпривчити їх до самоорганізації. Друга причина в тому, що ми висуваємо гіпотезупро те, що молодші школярі внаслідок своїх особливостей розвитку несуть усобі багато рис і якостей, необхідних для формування особистості громадянина ічлена громадянського суспільства – і залишається ці якості розвивати ізаохочувати їх розвиток. Так, наприклад, молодші школярі виявляють схильністьдо духу суперництва, який є необхідною умовою розвитку суб’єкта ринкових економічних відносин.
Почнемо зрозгляду соціальних характеристик розвитку дітей молодшого шкільного віку.
Дослідження вгалузі сучасної психології і педагогіки свідчать, що молодшим школярампритаманні наступні характеристики соціальної структури розвитку:
1) Прагнення бути першим, кращим за інших;
2) прояви духу суперництва, ентузіазм;
3) схильність вигадувати різні правила;
-20-
4) часом молодші школяри бувають невдячними, видаються немічними;
5) намагаютьсяробити все правильно, і в той же час “непомітно для себе” виходять за межі дозволеного;
6) розквітають у відповідь на похвалу чи заохочення і дуже тяжкосприймають невдачі;
7) прагнуть весь час діставати задоволення, люблять сюрпризи;
8) можуть проявляти і розсудливість і дражливість, люблять критикуватиінших;
9) великого значення надають дружбі;
10) відчувають, що школа замінює домівку, як найвпливовішийсоціальний чинник;
11) полюбляють “ябедничати”, але не внаслідок схильності додонощицтва, а внаслідок потягу до встановлення справедливості і рівності усіхперед “правилами”.¹
Інші дослідникироблять особливий наголос на:
· прагненні до суспільно значущої діяльності;
· здатності у разі потреби довільно керувати своєюповедінкою, хоч ще переважає мимовільність поведінки;
· умінні налагоджувати стосунки з ровесниками, разомгратися і працювати;
· “демократичність” у поводженні з вчителем.²
Отже, молодшішколярі вже у 6-7 річному віці виявляють багато ознак соціалізованої поведінки,здатність до життя у суспільстві, що проявляється
.........................................................................................................................................
1. Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи зпершокласниками. – К., 1998. – С. 26-28.
2. СавченкоО.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997. – С. 83.
-21-
у здатності до співіснування у класному колективі. Багато з їхніх соціальних Отже, молодші школярі вже у 6-7 річномувіці виявляють багато ознак соціалізованої поведінки, здатність до життя усуспільстві, що проявляється у здатності до співіснування у класному колективі.Багато з їхніх соціальних якостей заслуговують на підтримку і заохочення(прагнення до суспільно значущої діяльності, дух суперництва, товариськість ібажання змагатися з ровесниками у грі). І в той же час слабке місце їхсоціалізації – дисципліна, нормативне регулювання своєї поведінки вольовимзусиллям, узгодження поведінки з нормами шкільного життя, що виступає для нихпершим прообразом життя у суспільстві “в мініатюрі”. Педагогічний досвідсвідчить, що до 9-10 річного віку ці недоліки можна легко усунути, якщо процесвиховання в школі добре налагоджений, методи виховання науково обґрунтовані і відпрацьовані у вчительському досвіді.
Перейдемо дорозгляду пізнавальних та розумових характеристик. Дослідження у цій галузівизначають такі пізнавально – розумові якості 6-7 річок, вони:
· полюбляють ставити запитання;
· полюбляють нові ігри, ідеї;
· найкраще навчаються, роблячи самостійні відкриття;
· віддають перевагу процесу, а не результату;
· складають плани співробітництва у грі;
· характерним символам надають великого значення;
· краще розуміють особливі стосунки і функціональнівзаємини;
· розуміють події минулого, якщо вони тісно пов’язанііз сьогоденням;
· віддають перевагу ігровій діяльності, навчання задопомогою гри дає більший навчальний ефект, ніж за допомогою книжок;
· вивчення суспільства (!) має пов’язуватись із сьогоденням – у
-22-
цьому плані дужепопулярні продуктивні екскурсії, за якими послідовує обговорення побаченого; іповторимось ще раз: події минулого (історію) починають розуміти лише тоді, коливони тісно пов’язані з нинішнім часом – особливо пильно запам’ятаймо цейостанній аргумент: він нам ще знадобиться.
В цей періодмолодші школярі вже вміють робити елементарні узагальнення, абстрактне мисленняв них ще знаходиться в початковому стані, в зародку. Дітям в цей час доволіважко даються визначення – як їх запам’ятовування так івласне складання абстрактних визначень. Взагалі процес визначення тапояснення у них відбувається шляхом знаходження і наведенняконкретних прикладів, конкретизованих асоціацій. Конкретика,конкретне мислення більше притаманне молодшим школярам. Узагальнення, якправило, не йдуть далі елементарної індукції через простий перелік.Дедуктивне мислення лише починає формуватись у цьому віці. Протедоволі добре розвинута аналогія – діти можуть легко зрозуміти і відшукуватисамостійно подібні предмети, явища саме за методом аналогії.
У молодшихшколярів яскраво виявляється наслідуванність – важливе джерело успіхів у початковій школі.
Особливістюїхньої розумової діяльності є те, що вони часто обмежуються сприйняттямзовнішніх ознак, понять, явищ, здатність до глибокого аналізу ще не виражена.Діти, ніби губка вбирають знання, але не завжди усвідомлено.Вже в молодшому шкільному віці діти відзначаються високою поінформованістю пронавколишнє життя. Тобто останні дві тези підтверджують сказане нами упопередньому розділі: діти сприймають всю інформацію, що потрапляєдо них і є набагато більше обізнаними в оточуючому світі(первинно соціалізованими), ніж це здається з першого погляду.
-23-
Такі якості, якабстрактне, теоретичне мислення, засвоєння наукових понять, закономірностей,оволодіння такими мислитель ними операціями як аналіз, порівняння предметів,узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних формуються у дітеймолодшого шкільного віку вже в процесі навчання, тому, якщо говорити, пропершокласників, то ці перераховані якості не є характерними для них, як правило.
Характерноюособливістю світосприйняття молодших школярів, їхнього оволодіннязнаннями є схильність до міфологізованого казкового сприйняття і поясненнясвіту. Особливу увагу на це звернув ще В.Сухомлинський, що широко застосовував казкове розуміння світу дітьми у своїй “Школі радості”. “Молодші школярі дуже полюбляють мультфільми,охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують таємниці, неймовірні історії, фантазують”.¹
Діти дуже чутливі– і коли дорослі вважають їх фантазії брехнею, ображаються, ховаються у себе –а це вірний шлях до гальмування розвитку. Дитяча уява створює неймовірнісюжети, казковий світ для того, щоб цікавіше було жити, щоб пояснити на свійрозсуд те, що неможливо осягнути, усвідомити.
Дуже важливим для молодших школярів є наочне супроводження інформації. Причиною цього є якраз перевага конкретики над абстракцією і мальованого, казкового світу надбуденністю. Наочне супроводження інформації, особливо ж яскраве, мальовниче, зелементами казки виступає міцним допоміжним засобом запам’товування. Гарне оформлення збуджує мотиваційний інтерес до навчання,чудовий засіб індоктринації, створення образно – чуттєвого символічного світу,що є для дитини більш
.........................................................................................................................................
1. Особенности психологического развития детей6-7-летнего возраста / Под ред. Д. Эльконина. – М., 1988. – С. 218.
-24-
сприйнятливим, ніж сухий спочатку світ букв і цифр.
Звернемо такожувагу на таку психологічну властивість молодших школярів, як підвищеначутливість. Здатність глибоко й болісно переживати — емпатія. Чуттєвість дитинидуже висока. Гостре почуття чогось залишається з нею і через багатороків, коли забуваються і факти, і обставини. Скажімо – відчуття відрази дочого-небудь (кого-небудь) може залишитись в житті і проявлятись в доросломувіці, вже несвідомо. Створення привабливого емоційного фону, що супроводжуєпроцес навчання і виховання – чи не головна умова успіху воволодінні знаннями і правилами, нормами поведінки, прищепленні настанов і цінностей.¹
Апелювання до позитивних емоцій чиспівпереживання у початковій школі – неодмінний супровідникосвіти. Але ми маємо відмітити, що цей компонент, успіх в більшіймірі (якщо не виключно) залежить від вчителя.
Ми вже навели достатнюкількість особистісних якостей молодших школярів, щоб приступити до їх аналізу.Нас цікавить вирішення наступної проблеми: якими мають бути засоби політичноїсоціалізації за посередництвом підручника, щоб вони відповідали віковимособистісним характеристикам молодших школярів?
Сучаснийпідручник для початкової школи укладається також і із врахуванням принципово нових вимог і підходів до самого змісту
“Освіта. Україна ХХІ століття”.² Здійснено перегляд самих функцій- 25-сучасної шкільної освіти, в т. ч. – початкової. Концептуально ці нові
.........................................................................................................................................
1. КоломинскийЯ., Панько Е. Учителю – о психологии детей 6-летнеговозраста. – М., 1988. – С. 128.
2. Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”. – Київ, 1994 – Розділ “Зміст освіти”. – С. 11-14.
-25-
вимоги і підходи сформульовані в Державній національній програмі під-ручника. Якщо донедавна він бувзорієнтований на інформаційну і від-творюючу функцій, які обслуговували модельнавчання: вчитель передає знання, а учень опановує їх на рівні засвоєння –присвоєння, то сучасна освіта вимагає особистісно-орієнтованої моделінавчального процесу, вимагає співпраці всіх учасників навчальногопроцесу, а не розрахунку на учнів – слухняних виконавців. Томусучасні підручники, крім інформаційної, мають забезпечувати мотиваційну і розвивальну функції.
Важливою дляавторів залишається проблема добору навчального матеріалу. При цьому слідвраховувати, що обсяг підручника не повинен перевищувати можливості дітей. Сліддотримуватись такого правила: якщо тексту забагато, то це стомлює дітей, знижуєувагу та інтерес; надмір інформації зумовлює формальне, поверхове знання.
Структурапідручника, текст і позатекстові позначення, символи, колір, ілюстрації маютьдавати чітке уявлення, чого і як слід навчати за цим підручником. Зокрема, длязабезпечення мотивації учня практикуються такі засоби заохочення та підтримкисамостійних розумових зусиль учнів: достатній вибір завдань, цікавий матеріал,ілюстрації, схеми міркування. Підручник повинен мати чітку структуру, кольоровеі шрифтове виділення опорного матеріалу, в ньому повинна бути достатнякількість ілюстрацій, а ілюстрування букварів взагалі маєпереважати над їх текстовим наповненням.
Взагалі, рольпідручника у процесі політичної соціалізації молодших школярів не може бутивирішальною. Політична освіта – єдність політичного навчання і вихованняскладається з багатьох факторів. Це і особистісні і професійні якості вчителя,і позаурочна, і позашкільна діяльність, і загальна атмосфера у школі, класі,сім’ї і підручник. Обсяг дипломної роботи не дозволяє нам проаналізувати всі складові цього процесу, то ж ми
-26-
виходитимемо з того, що всі інші умовисприяють успішному проходженню процесу політичної соціалізації, тобто спрощуємомодель політичної соціалізації, залишаючи в ній одну досліджувану змінну –підручник, і, домовляючись про незмінність усіх інших умов, ceteris paribus.
Сформулюємо чітконаші вимоги до підручника початкової школи в частині політичної освіти, політичної соціалізації.
1. Зрозуміло, що політичний компонент має становити відносно невеликучастину усього обсягу підручника. Інакше він вийдезаідеологізованим. А ідеологічний момент в політичній соціалізації –як раз той момент, що потребує виваженості. Тому не слід чекатиполітичних елементів освіти на кожній сторінці підручника. Вірогідніше за все,вони мають обіймати місце декількох тематичних уроків за весь навчальний рік.Перевантаження тут ні до чого. Умови навчального процесу такі, що вразі потреби учитель надасть учням необхідну інформацію, а в процесі вихованняпрацюватиме над прищепленням необхідних ціннісних орієнтацій, норм поведінки, моделей поведінки, настанов і т. д.
2. Підручник для молодших школярів зовсім не повинен місти- ти вичерпну інформацію навіть в тематичному розділі, присвяченому,скажімо, Україні як нашій Батьківщині. Матеріал підручника виступає лише опороюдля діалогу і полілогу учнів і вчителя в процесі розвиваючогонавчання, формування здібностей до саморозвитку.
Тобто – підручник початкової школи – не енциклопедіяполітінформації, а опора для роботи вчителя і учня, основа цілеспрямованоїчастини політичної соціалізації, інші елементи якої вводяться в дію через іншіскладові процесу шкільної освіти,
-27-
через виховання.
3. Перевагу слід віддавати емоційно привабливимобразам і символам, поданим не стільки через текст, скільки черезілюстративний, наочний матеріал.
4. Перевагу слід надавати конкретному перед загальнимі тим більше – абстрактним. Вдалою формою є спонукання учня досамоідентифікації (“Я живу в Україні”, “Україна – моя рідна земля”), пошукуаналогій (“Україна – це і Київ, і Дніпро, і моє рідне місто, і моя вулиця”).
5. Взагалі, створення образів, символів має великезначення. Символ завжди несе в собі і елемент незвичайного, що так полюбляютьдіти.
6. Насправді, ті моменти в підручнику, які нам можутьздаватись суто виховними, несуть в собі елементи політичної соціалізації, якщовони спрямовані на розвиток тих емоційно-психологічних, соціальних якостей, яківідрізняють члена громадянського суспільства і громадянина, свідомого своїхправ і обов’язків. Ми вже побачили, що молодші школярі володіють великоюкількістю таких рис характеру, яким слід лише дати шанс розвинутись. Тож слідприготуватись до “розшифрування” деяких чисто виховних моментів у контексті політичної соціалізації.
7. Підручник, укладений згідно ціле визначеноїконцепції політичної соціалізації молодших школярів повинен мати однуособливість, яку важко пояснити – “дух” українства, “дух” демократії і свободи,тобто – стратегічну загальну спрямованість, що проглядає в кожному конкретномуйого елементі, в частковому. Наявність цієї стратегічної ідеї –концепції і, напевно, відрізняє вдалий підручник від невдалого.
-28-
ІІ. Практична частина: мета і сучасний стан громадянської освіти в початковій школі.
Розділ2.1. Шляхи формування бажаного типу політичної культури у молодого покоління.
Прийшов часвизначитись, яким же має бути зміст політичної освіти впочатковій школі, яким має бути змістовне наповнювання цілеспрямованого впливуна особистість в ході політичної соціалізації в процесі початкової освіти. Нампотрібно з’ясувати: що саме слід формувати на рівні розуміння іпочуттів у молодших школярів через підручники для початковоїшколи – і головне – як це розмістити найкращим чином у підручниках, щоб цейматеріал відповідав сформульованим нами у попередньому розділі вимогам.Отже, мова йде про створення певної ідеології у галузі освіти. У цій ідеологіїми повинні відобразити ідеал громадянина і члена громадянського суспільства.Під ідеологією ми розуміємо систему політичних, правових, філософських,етнічних, культурологічних, моральних, релігійних ідей, ідеалів, поглядів,віддзеркалюють ставлення певної соціальної групи (в нашому випадку –українського народу) під кутом зору власних інтересів до навколишньоїдійсності, соціального і фізичного простору, в якому вона перебуває.
Ми зовсім небачимо в термінах “ідеологія”, “ідеологія освіти”, “ідеологізація освіти”негативного значення, такого, що загрожує вільному розвитку суспільства. Миприймаємо точку зору К.С. Гаджієва, який відзначає, що існують два принципововідмінні види ідеології: державницька і партійно-політична, різні за змістом.¹
........................................................................................................................................
1. ГаджиевК.С. Политическая наука. – Москва, 1996 г. – с. 354.
-29-
Державницькаідеологія є, так би мовити, розгорнутим продовженням національної ідеї,національною ідеологією, якщо розуміти під нацією державно-етнічне утворення.Скажімо, “американська мрія”, що виступає в якості національної ідеї США єосновою і квінтесенцією державницької ідеологією Сполучених Штатів.
Політичнапартійна ідеологія відбиває ідеали не всієї нації, а окремих соціальних груп уній, містить політичні погляди на шляху розвитку держави ісуспільства, її різновиди – відомі всім лібералізм, консерватизм,соціал-демократія, фашизм, комунізм.
/>/>Напевно, маємісце така ієрархія ідеологічних утворень: Національна Ідея національна(державницька)¹ ідеологія політична ідеологія.
Національна Ідея– це духовна першооснова, джерело особистісного розвитку людини;соціально-психологічний механізм інтеграції соціальних груп, етносів,релігійних конфесій, партій, рухів, джерело суспільного поступу того чиіншого етносу, його державотворчої енергії; механізм урівноваження тагармонізації життєдіяльності народів, що мають єдину історико-політичну долю,орієнтацію на майбутнє.² Це – відображення нацією свого місця на планеті та перспектив власного розвитку.
Для нас це можебути ідея вільної, процвітаючої, могутньої України, демократії, правової держави, вільного розвитку людини і суспільства.
Національна ідеологія вже конкретизує, “розшифровує” зміст
.........................................................................................................................................
1. Нація без держави не реалізувалась ще остаточно в історичному процесі.Нація – вищий ступінь розвитку народу.
2. Киричук О. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивації // Куди йдемо?Матеріали науково-практичної конференції “Ідеологія та ідейно-політичні засадидержавного будівництва в Україні” – Київ, 1993 р. – с. 33.
-30-
національної ідеї: в економічній, правовій,етичній сфері тощо. Національна ідеологія має бути закладена в процес освіти іполітичної соціалізації, в її цілеспрямованому аспекті(політичне навчання і виховання). Вона, власне, і є єдиним порятунком від “розрухи в головах”.
А от вже відполітичної ідеології освіта має бути абсолютно відокремлена і вільна. Вибір політичних ідеологічних уподобань –вільний вибір зрілого громадянина. Політичні ідеології не можутьзаперечувати основи національної (тому такі політичні ідеології, якфашизм чи комунізм є для нас неприйнятними), а на основі визначеноюі визнаної Національної Ідеї пропонувати свої шляхи розвитку для суспільства і держави.
Отже, мивизначаємо – в підручниках має бути закладена Національна Ідея і її практичне, розгорнуте втілення –національна ідеологія.
Це – вільна Україна, вільна людина,вільне суспільство і демократична правова держава як гарант їх волі. А вже, виходячи з цього, громадянин вибере собі таку політичнуідеологію, яка, на його думку, найкращим чином забезпечить ці складові Національної Ідеї.
Саме національнаідеологія, розвинута на базі такої Національної Ідеї передбачає вихованнягромадянина України і члена громадянського суспільства. Та і громадянськесуспільство можливе лише за тих умов, які ми відобразили в Національній Ідеї.
Ще Г. Алмонд таС. Верба визначили: гарантією демократичного розвитку держави та громадянськогосуспільства є громадянська політична культура членів цього суспільства,громадян цієї держави.¹ Громадянська політична культура є похідною від синтезу політичноїкультури учасника, підданого і прихожанина. Громадянська політична культура передбачає
………………………………………………………………………………………….
1. Див.: Алмонд Г., Верба С. Гражданскаякультура и стабильность демократии // Полис.– 1992. — № 4. – С. 126-127.
-31-
такі якості особи, її носія:
1) вміти висловити свою думку, інтереси так, щоб владні еліти зрозуміли, чого він хоче;
2) бути втягнутим в політику так, щоб знати і турбуватись про те, чивідповідальні перед ним еліти;
3) бути достатньо впливовим, щоб нав’язувати елітамвідповідальну поведінку.
В той же час:
1) носій громадянської політичної культури обмежує свою участь, активністьі вплив в політиці, бо він не є заполітизованим – “мирська” діяльність вгромадянському суспільстві замість політичної боротьби;
2) він дозволяє елітам управляти собою (доки вони не порушують його права і свободи);
3) відносна пасивність, виключеність із політики, поважне ставлення до влади (він же сам її обрав, суспільство її вільно обрало).
Тобто носійгромадянської політичної культури залучається до активного політичного життялише тоді, коли він відчуває, що його права і свободи порушуються, або коливідчуває гостру потребу відстоювати свої інтереси на політичному рівні (боінакше вже неможливо їх відстояти). Це – ідеал помірності, “золотої середини”між політичною заангажованістю і політичною індиферентністю. Ну,звичайно, така особа завжди бере свідому участь у виборах, бо розуміє, що вінобирає тих, хто ним керуватиме на державно-політичному рівні і неухильнодотримується законів, бо вони прийняті обраною владою і існують для кращогозабезпечення його прав і свобод. При цьому, навіть якщо при голосуванні вінвіддав перевагу опозиції – він впевнений, що його невід’ємніі гарантовані права і свободи
-32-
не будуть порушені, бо більшість не ігноруєінтереси меншості. Він впевнений, що виконання його обов’язків переддержавою є запорукою того, що держава виконає всі свої обов’язки позабезпеченню його прав і свобод. Мова йде про баланс між раціональноюпрагматикою homo economicus’a, представника громадянського суспільства і між відданим патріотизмомгромадянина держави.
Як членгромадянського суспільства, представник громадянської політичної культури можеробити все, що йому заманеться, не порушуючи при цьому закон, права ісвободи інших, бо держава надає йому таку можливість і не втручається в йогодіяльність, дбаючи лише про те, щоб його права і свободи дотримувались.
Як громадяниндержави, член політичної спільноти, він займається політикою лише тоді, колийого інтереси мають бути задоволені на політичному рівні, коли в межахгромадянського суспільства вони без політичного розв’я зання не знаходятьвирішення. У політиці він захищає свої інтереси, права і свободи,обирає ту владу, яка на його думку буде відстоювати його інтереси. А оскількидержава – гарант його вільного існування, — то він раціональний патріот, іоскільки він відчуває спорідненість (чуттєву, емоційну, психологічну) з Батьківщиною, то він патріот за покликом серця.
Це – тойірраціональний, чуттєвий момент, що змушує особу любити свою Батьківщину – боце його Батьківщина, його держава, його нація. (Інакшейому було б однаково, яка держава гарантуватиме йому дотримання прав і свобод). Бо це прояв національних інтересів людини.
Як прихожанин вінзосереджений на діяльності в межах громадянського суспільства; як підданий віншанує владу і підкорюється її законам; як учасник він завжди готовий відстоятисвої інтереси на політичному рівні, обрати владу, бо влада належитьйому і таким як він, а усі разом – народ – делегує цю
-33-
владу елітам.
Він – носійгромадянської політичної культури. І саме громадянська політична культуранароду, нації, громадян держави визначає і наявність громадянськогосуспільства, і ринкової економіки, і правового демократичного державногоустрою, і національний розвиток. Тобто – повну відповідність Національній Ідеї,запропонованій нами раніше – вільна особа, у вільному суспільстві, удемократичній правовій державі, що є вільною Україною для народу України.
Бо Україна,Батьківщина об’єднує в його свідомості і його самого, і суспільство, і державу.Це – патріотизм і любов до неї. Україна більше, ніж держава. Ігромадянин України підтримує державну владу, уособлену вконкретних політичних силах і особах, політичних цілях, доти,доки він переконаний, що інтереси еліти узгоджуються знаціональними інтересами.
Ось “портрет”громадянина і члена громадянського суспільства, який ми приймаємояк ідеал – кінцеву бажану мету політичної соціалізації.
Залишаєтьсявизначити, що можна і потрібно зробити в початковій школі в галузі політичної освіти для досягнення цього ідеалу.
Г. Алмонд і С.Верба переконані, що “громадянській культурі не вчать,в будь-якому прямому смислі слова, в школі. Навчання в школі грає другорядну роль випрацьовані громадянської культури”.¹ Цим вони лише підтверджують думку, висунуту нами у ІРозділі, що політична культура передається через політичну соціалізацію –процес, який включає в себе навчання в багатьох соціальнихінститутах – в сім’ї, групі ровесників, в школі, на робочому місці, і в політичній системі, як такій. Сума досвіду,
.………………………………………………………....................................................
1. Г. Алмонд, С. Верба. Цитована праця – С. 130.
-34-
що отриманий в усіх цих соціальнихінститутах і є політична соціалізація, і формує політичнукультуру. Політичне навчання йде багатьма каналами, кожний з яких виконує свою функцію.
А що можназробити у школі? На перевагу шкільного, освітнього каналу політичноїсоціалізації говорить наступний фактор – це найбільш швидкий і керованийінститут політичної соціалізації. Для перехідного суспільства – це дужеважливо: швидкість перетворень і керованість впливу.
Школа в планінавчання може забезпечити лише інформативну функціюполітичної соціалізації. Тобто дати уявлення про принципи функціонуванняполітичної системи. В молодших класах це можна зробити наступним чином:
1) повідомити про належність до України: “Я живу в Україні. Це – моя Батьківщина” (емоційне наповнення зараз не беремо до уваги – зробимо це пізніше);
2) повідомити про інститут виборів – як обрання найбільш достойних, гіднихпредставників колективу, суспільства на відповідальну посаду – як вияв того, щоїм довіряють “Козаки обирали собі отамана – найрозумнішого і найдосвідченішогоз усіх”, “Капітаном команди з футболу обрали Іванка – він краще за всіх грає уфутбол”; “Діти вирішили провести Новорічне свято. Ведучою свята обрали Юлю – Юля краще за всіх співає і танцює, знає багато віршів”.
3) Про інститут соціальних норм (про поняття закону говорити ще зарано):“Михайлик, переходь вулицю лише на зелене світло!”; “Світланка не вивчила вірші отримала зауваження від вчительки, Світланцісоромно”; “Треба вчити уроки”; “На перерві можна бігати і гратись, а на уроці слід сидіти тихо і не галасувати”.
-35-
При цьомузвертається увага на негативні наслідки недотримання норм: “Зайчик намагавсяпроїхати у трамваї без квитка, Цап цепомітив. Доведеться Зайчику іти пішки”; “Вовчик не хотів тепло одягатись взимку і захворів. Зараз він лежить у лікарні”; так і на заохочення:
“Галя допомагала мамі прибирати. Мама за це повела Галю до зоопарку” і т. д.
4) про засоби передачі інформації – книгу, журнал, газету, радіо,телевізор;
5) про державні символи, атрибути – прапор, гімн, герб, столицю; інші символи України – Дніпро, козак.
Проте інформативна функція обмежена двічі:
1) розумовими і психологічними особливостями молодших школярів;
2) інформація, її передача може забезпечити лише елемент громадянської політичної культури.
Пізнавальнінавички навряд чи здатні прищепити соціальну довіру і повагу, соціальніорієнтації, закласти “громадянську суміш” балансу активності і пасивностітощо. Інформація “мертва” без емоційного наповнення.Знання про політичну систему – не гарант демократичних орієнтацій. Тим більше,що як ми могли побачити – усі наведені нами приклади опосередкованої передачізнань про елементи політики і соціальної системи несуть в собі емоційнезабарвлення: козаки сприймаються як герої, приклади знормами поведінки всі несуть відбиток моралі, сухеоповідання про Київ залишиться поза увагою молодших школярів, без рефренів назразок: “красиве, велике, древнє місто” – тобто знов-таки емоційно-чуттєвого компоненту.
Взагалі, наврядчи до молодших школярів справедливо вживати
-36-
термін навчити у процесі політичноїсоціалізації. Навчати, проінформовувати без чуттєво-емоційногокомпоненту ще рано. Сам інформативний компонент ще незначний. Можна легко перелічити поняття, про які інформують молодших школярів:Україна, Київ, обирати, правила поведінки, перелік ЗМІ (радіо, телевізор,газета тощо), прапор, герб, столиця і ще небагатоінших. Навіть якщо у підручнику йдеться про Шевченка, Франка, Лесю Українку, тоці імена залишаються “мертвими” для дітей без відповідного емоційно-чуттєвого наповнення: “дуже любив Україну, багатостраждав за неї, його дуже поважають і люблять в народі”.¹
Моральний аспекту підручнику насправді теж не відіграє вирішальноїролі. Виховання завжди було частиною освіти. Виховання таких якостей характеру,як чесність, щирість, працьовитість, порядність, повага до старших,співчуття ще не гарантує того, що особа виросте носієм громадянської політичноїкультури, не кажучи вже про сумнівність успіху виховання, який залежить далеконе від школи, і, тим більше, не від змісту підручника. Роль грає спрямованістьвиховання. Радянська школа теж вчила бутичесним, відвертим і дружнім у стосунках – але з класово-ідеологічних позицій.Для нас сьогодні важливі загальнолюдські цінності, їх універсальний (а не класовий чи партійний) характер.
Проте, з міжособистісної довіри ще не випливає довіра соціальна, а з міжособистісної дружби – соціальне партнерство і співпраця. Взагалі, зміна політичної культури за допомогою морального виховання – утопічнамрія. Ще ніколи не вдавалось виростити абсолютно моральнісне покоління. Навіть протилежні приклади можна знайти в історії:традиційне, моральнісне, патріархальне виховання сільського населення в Україніна початку ХХ століття не врятувало у роки громадянської війни від нечуваної
………………………………………………………………………………………….
1. Виховання громадянина / Ігнатенко П. Та ін. – К., 1997. – С.58.
-37-
різанини і кровопролиття. Оплот протестантськоїморалі і етики – Німеччина стала батьківщиною нацизму, а католицьке виховання вІталії не врятувало країну від Мусоліні.
Школа і такзаймається вихованням з гуманістичних позицій, загальнолюдських цінностейвідповідно до програми “Освіта”. І тут вже педагогічна, а не політологічнапроблема – як виховувати. З іншого боку вплив соціального середовища,референтних груп у становленні моральних якостей особистості більший за вплив школи.
Здається, є лишеодин шлях, завдяки якому у процесі політичної соціалізації напевно можнаприщепити соціальну довіру і емоційну прив’язаність до батьківщини, — це шляхвипрацювання відчуття спільної політичної ідентифікації, яка б містила ізагальну емоційну прив’язаність до політичної, соціальної системи, івідчуття спорідненості з іншими громадянами. Для формування політичноїспільноти, де громадяни довіряють і можуть співпрацювати один зодним, і де їх відданість батьківщині глибока, потрібне саме це відчуттяспільної ідентичності. Лише пізнавальних навичок – недостатньо. Соціальнаспівпраця і партнерство закладають основи громадянського суспільства, аемоційна прихильність зорієнтовує на патріотизм і громадянський обов’язок.¹
Ця теза перекликається з думкою Г.Алмонда: “Для громадянської культури в
нових державах потрібні об’єднуючі громадянсимволи і системні відчуття, а також – пізнавальні навички”.²
Отже ми, нарешті, визначили, що слідзакладати в свідомість молодших школярів в процесі політичної соціалізації в першу чергу: відчуття
.........................................................................................................................................
1. Пілон Дж. Глобальна революція та потреба у громадянській освіті у колишньому радянському блоці. – К., 1995. – С. 13-14, 16.
2. Алмонд Г., Верба С. Згадана праця. – с. 133.
-38-
ідентичності, спільні символи, емоційну прив’язаність до Батьківщини. Це можливо зробити за посередництвомпідручників для початкової школи.
Відчуттяспільності має носити національно-культурний характер. Подібність культури,мови, традицій, історичної долі – ось те, що інтегрує людей в єдину спільноту,яка усвідомлює цю єдність і відчуває спільну, і кожного окремо,відповідальність за власну долю. На базі цієї ідентичності формуються:патріотизм, соціальна довіра, соціальне партнерство як основи громадянськогосуспільства. Формування цієї ідентичності несе в собі і інформативний, іемоційно-чуттєвий компоненти. З цього починається демократія – нація разомтворить свою долю через політичну волю більшості. З цьогопочинається партнерство держави і громадянського суспільства: держава створена,її апарат сформований нами – нацією, яка поклала надержаву певні обов’язки в обмін на свій послух державній владі. Проте, весьцей процес буде потім. Спочатку – ідентичність і емоційнаприв’язаність до єдиного споріднюю чого коріння, в поєднанні з першими знаннями про політичну систему, соціальну взаємодію.
Як це досягаєтьсяв межах підручника? Шлях тут один – апелювання до архетипів національноїсвідомості, символів, що об’єднують масу у націю, заряджену державотворчим ісуспільно творчим потенціалом. Для нас – це символи Рідної Землі, Матері –України, Божої Матері, Матері, з супроводжуючими символами і образами:материнська пісня, колискова, рідна оселя. Це – символи рушнику,вишиванки, хлібу, калини.¹ І міфоло- гізовані образи козака –запорожця, Запорізької Січі. Це і історичні постаті, що стали напівлегендарнимив національній свідомості: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Тарас Шевченко,
.........................................................................................................................................
1. АлмондГ., Верба С. Згадана праця. – С. 133.
-39-
Іван Франко, Леся Українка. Це – звичайно, іглибинний релігійний чинник – православна традиція, Церква,Собор. Це – неповторна краса рідної землі і т.д.
Тобто мова йдепро традиційні цінності, які укорінені дуже глибоко упідсвідомості на архетипічному рівні. Вони є відображенням національного менталітету і спільної історичної долі. У дитячому віці,враховуючі особливості психології молодших школярів дуже важливу роль відіграють і народні казки, легенди, пісні, ігри, свята.Згадаємо і історичне минуле – в плані козацькихдемократичних традицій (неважливо, якими були запорожці насправді,важливо – який міф про них ми закладемо у дитячу свідомість),у попередніх розділах ми говорили, що діти краще розуміютьісторичне минуле, якщо воно пов’язуються з сьогоденням. Ось – широкеполе для виховання в дусі козацької демократії, побратимства,національної гордості, мужності; простір для історичних паралелей тутдійсно великий (козаки обирали гетьмана, ми – Президента; козаки понад усецінували свободу, і ми – теж вільні, живемо у вільнійУкраїні, і нікому свою волю не віддамо і т. д.).¹
Підбиваємопідсумки сказаного у цьому розділі.
По-перше, намивизначено, який національний ідеал має бути закладений в свідомістьшколярів, на який тип політичної культури слід орієнтуватись. По-друге,встановили, що інформативний компонент політичної соціалізації займаєвідносно невелике місце у структурі цілеспрямованого спливу на особистість.Третє, дійшли висновку, що емоційно-чуттєвий компонент набагато більш важливий, з огляду
.........................................................................................................................................
1. Чернишов О. Національне виховання: науково-методичне забезпечення // Рідна школа. – 1997. — № 12. – С. 34.
-40-
психологічні особливості молодшого шкільноговіку. Четверте, визначили, на що саме слід звернути увагу в першучергу – на формування відчуття громадянської і національної ідентичності, як наоснову соціальної довіри і партнерства, як передумов існуваннягромадянського суспільства. І головне – зробили спробу“перекласти” цю ідею мовою символів і образів, сприйнятних для молодших школярів.
-41-
Розділ 2.2. Конвент – аналіз букварів, як засіб дослідження сучасного стану у галузі громадянської освіти.
В якості об’єкту дослідження нами було обрано наступні п’ять букварів, які найбільше розповсюджені в початкових школахМиколаєва. В результаті експертного інтерв’ю зпредставниками Навчально- методичного центру нами було встановлено рівеньрозповсюдженості цих букварів в школах міста.
Наводимо стислухарактеристику, обраних для дослідження підручників:
1. Вашуленко Н.С., Матвеева А.Н., Назарова Л.К., Скрипченко Н.Ф.Букварь. Учебник для 1 класса четырёхлетней и трёхлетней начальной школы. – К.,1998. Цей підручник витримав вже 11 видань, першез яких було здійснено ще у середині 70-х років. Це — єдиний буквар для російськомовних класів і шкіл, альтернативи якому сьогодні по суті немає в місті.
2. Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Буквар: Підручникдля 1 класу чотирирічної і трирічної початкової школи. –13-те видання. — К., 1999. По суті справи – це лише адаптований доукраїнськомовних шкіл і класів варіант вищезазначеного букваря. Віннайбільш розповсюджений в місті серед україномовних букварів.
3. Луцик Д.В., Праць М.М., Савшак А.С. Буквар. – Львів, 1998. Він допущений Міністерством освіти України, вже в друге перевиданий. Йоговикористання в місті залишається на вільний вибір педагогічних рад шкіл і вчителів початкових
-42-
класів. Йогочасто використовують і поряд з букварем Скрипченка і Вашуленка.
4. Чорна М., Грабар Д. Буквар. – Львів, 1993. Цей буквар – пробний, допущений Міністерством освіти в якості експериментального. В школахміста використовуються в доволі обмеженій кількості, переважно вгімназіях чи ліцеях. Одним із його недоліків є доволі великі розміри і вага.
5. Сафонова О.М. Буквар “Дубочок”: Пробний підручник для 1 класу загальноосвітніх шкіл колекційного спрямування.- К., 1997. Цей підручник не є букварем в звичномурозумінні цього слова, а виконує функції так званого“супутника букваря”. Він використовується для корекцій навичокчитання в навчальному процесі. Його використання є вільнимвибором шкіл і педагогів.
Для проведенняструктурного контент-аналізу нами було зроблено наступне.Ми проаналізували всю семантичну і ілюстративну інформацію вбукварях з метою виділення наступних змістовних груп, для безпомилковоговизначення одиниць вимірювання.
· Група слів, словосполучень, символів і образів,зміст яких означає поняття “Україна”. Тобто до цієї групивідносяться і такі поняття, як “Батьківщина”, “Вітчизна”,“Рідна земля”, а також ті, які відносяться до так званої “малої батьківщини”,наприклад, згадки про Прикарпаття, Поділля, Галичину.
· Група слів, словосполучень, символів і образів,зміст яких передає символи Української державності. Це, наприклад: Київ, герб, прапор, гетьманська булава, бунчук, козацькі клейноди.
· Група слів, словосполучень, символів і образів,які відображають
-43-
національнуідентичність українського народу у витворах його культури, як духовної,так і матеріальної. Ми вважали за доцільне розділити символи духовної іматеріальної культури. До символів духовної культури відносимо,наприклад: колискові, народні казки, легенди, перекази, приказки, пісні,загадки, скоромовки, обряди, прикмети. До символів матеріальної культури – національний одяг, предмети національного побуту, музичні інструменти.
· Група слів, словосполучень, символів і образів, вяких відображається церква та релігія. До них ми віднесли зображеннячи передачу лінгвістичними засобами таких символів, як: храм, молитва,священик, хрест, Божа Матір, янгол, ікона.
· Група слів, словосполучень, символів, щовідображають міфологізований образ українського козацтва. Сюди ми відносили івласне козаків, і згадки про Запорозьку Січ, і, про Гайдамаччину,і, скажімо, приказки про козацьку звитяжність, сміливість, побратимство.
· Група слів, словосполучень, символів і образів, вяких зображені видатні історичні постаті нашого народу: Шевченко,Франко, Хмельницький та інші.
· Група слів, словосполучень і образів, що апелюютьдо національних архетипічних символів. Мова йде про символи Матері, Родина, Батьківська домівка, Хліб, Червона Калина.
Виділення змістовних груп необхідно нам длятого, щоб отримати змогу підрахувати частоту, з якою зустрічаються символи,поняття і образи, які нас цікавлять в плані прищепленнявідчуття національної ідентичності, глибокої спільності всіх громадян України, емоційної
-44-
прив’язаності до Батьківщини, до рідногонароду. Одиницями підрахунку в структурному аналізі виступаютьзмістовно-понятійні сукупності, змальовані нами у семи вище означенихгрупах. З огляду на те, що букварі несуть в собі, якілюстративну, так і семантичну інформацію, ми вважаємо задоцільне аналізувати як ілюстрації у букварях, так і тексти вних. Якщо при контент-аналізі текстової інформації особливих труднощів невиникало, то при аналізі ілюстративної інформації, ми зіткнулися з наступноюпроблемою. Адже, для визначення загальної сукупності змістовних символів уілюстраціях, нам довелося підраховувати не лише загальну кількість ілюстрацій,але і розбивати великі за інформаційним навантаженням малюнки на окремісегменти, кожний з яких є відносно інформативно незалежними відінших. Так, наприклад, якщо у букварі Чорної та Грабара на с. 7зображена мати з дітьми у національних костюмах на фоні пшеничного лану, а назадньому плані зображене село з церквою і люди теж у національних костюмах, томи повинні виділити для аналізу наступні сегменти ілюстрації:
1. Образи матері з дітьми – архетипічний образ, що символізує Україну, як нашу спільну матір, і нас самих, як її дітей.
2. Образ пшеничного лану, як ще один символ України, як хліборобської країни.
3. Церква, як релігійний символ духовності нації.
4. Національні костюми, як витвір матеріальної культури нашого народу, фактор національної ідентичності.
Тобто ми вжеповинні розглядати цей малюнок не як одне ціле, а як чотири одиниці для підрахунку загальної сукупності. Якщоврахувати
цю особливість проведення контент-аналізу,то в усьому іншому він не відрізняється від звичайної процедури: підрахунок загальної сукупності
інформативних одиниць, підрахунок смислових образів, понять, символів, що
-45-
нас цікавлять, виходячи з мети нашогодослідження, підрахунку частоти, з якою ці смислові одиниці зустрічаються у загальній сукупності.¹
Результати нашогоаналізу подано у двох таблицях. У Таблиці № 1 подано результати аналізу поілюстративному матеріалу, по Таблиці № 2 – по семантичному. Номери стовпчиківвідповідають номерам, під якими букварі наведені нами на початкуцього розділу. Рядок “Всього” дає можливість побачити, яка сумарна доляматеріалу, що нас цікавить, міститься у підручнику.
Таблиця №1.
Аналіз ілюстративної інформації.
1
2
3
4
5
/>Україна
5/472 1,05%
1/496 0,2%
7/2.214 0,31%
25/581 4,3%
22/762 2,88%
/> />Символи національної культури духовні
3/472 0,63%
6/496 1,2%
27/2.214 1,21%
22/581 3,78%
17/762 2,23%
/>Символи національної культури матеріальні
19/472 4,02%
98/496 19,75%
259/2.214 11,69%
107/581 18,41%
311/762 40,81%
/>Церква та релігія
10/472 2,11%
0/496 0%
46/2.214 2,07%
28/581 4,81%
4/762 0,52%
/> Козацтво0/472 0%
5/496 1%
24/2.214 1,08%
12/581 2,06%
296/762 38,84%
/>Історичні постаті
2/472 0,42%
4/496 0,8%
16/2.214 0,72%
5/581 0,86%
10/762 1,31%
/>Архетипічні символи
22/472 4,66%
23/496 4,63%
37/2.214 1,67%
49/581 8,43%
19/762 2,49%
/>Всього: 12,89% 27,58% 18,75% 42,65% 89,08%
.........................................................................................................................................
1. Див.: Дж. Мангейм, Р. Рич. Политология. Методы исследования.– М., 1997. -С. 271-275.
-46-
Таблиця № 2.
Аналіз текстової інформації.
1
2
3
4
5
/> Україна6/2.434 0,024%
14/2.612 0,53%
42/3.837 1,09%
67/4.752 1,4%
16/3.406 0,46%
/> />Символи національної культури духовні
5/2.434 0,02%
31/2.612 1,18%
58/3.837 1,51%
93/4.752 1,95%
58/3.406 1,7%
/>Символи національної культури матеріальні
1/2.434 0,004%
0/2 612 0%
23/3.837 0,59%
31/4.752 0,65%
21/3.406 0,61%
/>Церква та релігія
0/2.434 0%
0/2 612 0%
7/3.837 0,18%
27/4.752 0,56%
8/3.406 0,23%
/>Козацтво
0/2.434 0%
7/2.612 0,26%
14/3.837 0,37%
8/4.752 0,16%
245/3.406 7,2%
/>Історичні постаті
2/2.434 0,008%
4/2.612 0,15%
11/3.837 0,28%
10/4.752 0,21%
21/3.406 0,61%
/>Архетипічні символи
36/2.434 1,47%
25/2.612 0,95%
19/3.837 0,49%
75/4.752 1,57%
19/3.406 0,55%
/>Всього: 1,53% 3,07% 4,51% 6,5% 11,36%
Проаналізуємоінформацію, наведену у таблицях, спочатку по підручниках, потім по смислових групах.
Російськомовнийпідручник Вашуленко, Матвеєвої містить найменше емоційно – чуттєво забарвленоїінформації, яка б могла сприяти вихованню почуття національної ідентичності,любові до Батьківщини. Здається, що він не відповідає ти вимогам, якіми поставили перед початковою школою в процесі політичної соціалізації.
Найбільшеподібної інформації містить буквар для коригуючого розвитку “Дубочок”. Цедосягається, завдяки тому, що весь матеріал “Дубочка” так чи інакше торкаєтьсятеми козацтва. Дуже великий відсоток одиниць – символів національної культури, — наслідок того, що
-47-
зображення козачка зустрічається буквально на кожній сторінці “Дубочка”.
Львівськіпідручники містять більше текстової, семантичної інформації, з тем, що насцікавлять, у порівнянні з україномовним, офіційно затвердженим букваремСкрипченко і Вашуленко. Проте, буквар Скрипченко і Вашуленко доволі непоганооформлений ілюстративно (27,58% всіх ілюстрацій так чи інакше присвячено національній тематиці).
Взагалі, як мибачимо, текстова інформація, присвячена національній тематиці займає відносноневеликий відсоток у порівнянні з загальним обсягом інформації (якправило – до 5%). Це легко зрозуміти, букварі (крімросійськомовного) містять значний відсоток ілюстративної інформаціїнаціонально-патріотичного характеру, а надмір текстів, присвячених Україніі українській культурі, може набриднути дітям і навіть викликати відразу до цих тем.
Відмітимо,що такий важливий момент, як релігія, займає дуже незначний відсоток: навітьу Львівських підручниках він займає не більше 4% ілюстрації та0,5% текстів. На нашу думку, релігійному вихованню, як дуже впливовому засобуформування моральних якостей, слід приділяти більшу увагу. Також можнапобачити, що архетипічні символи, після символів національноїматеріальної культури, впевнено займають друге місце за обсягом у ілюстративній частині підручника.
Який загальнийвисновок ми можемо зробити? В букварях для молодших класів дійсноприсутні ті елементи цілеспрямованого впливу політичної соціалізації, якіспрямовані на виховання у дітей відчуттів національної ідентичності і любові доБатьківщини, які виступають передумовою виникнення на більш пізніх віковихетапах розвитку почуттів соціальної солідарності та соціальної довіри, які всвою чергу сприяють формуванню громадянського суспільства, як необхідної умовиі передумови розвитку демократичної, соціальної, правової держави; а також містять
-48-
мінімально необхідний (виходячи з вікових психологічних та розумових
особливостей розвитку молодшихшколярів) інформативно-освітній компонент, що сприятиме свідомому включеннюособистості в політичну систему суспільства, політичні відносини у майбутньому.
-49-
Висновки.
Таким чином наша робота підійшла докінця. Спробуємо коротко перелічити результати наших теоретичних міркувань іпрактичних досліджень.
По-перше, мипроаналізували процес політичної соціалізації молодших школярів. Мидійшли висновку, що можливості цілеспрямованого впливу в процесі політичноїсоціалізації обмежені через велику кількість факторів стихійного характеру, щовпливають на цей процес. В ході початкової освіти ми можемо лише закластипевні основи ідеологічного та емоційно-психологічного компонентів політичноїсвідомості. Також ми окреслили коло тих труднощів, з яким нам доведетьсязіткнутись у процесі політичної соціалізації молодших школярів.
По-друге,проаналізувавши вікові особливості молодших школярів, ми з’ясували,що наші можливості у цьому процесі щодо інформативного, пізнавальногокомпоненту обмежені. І більшу увагу слід звертати на непрямі методиполітичної соціалізації, орієнтовані на закладення заздалегідь визначеного емоційно-психологічного компоненту.
По-третє, миспробували підійти до розв’язаннянаступної проблеми: проблеми оптимального вибору моделі політичної культуридля громадянина України і члена громадянського суспільства, елементиякої ми і будемо закладати в свідомість молодших школярів. Мидійшли висновку, що цією моделлю є тип громадянської політичноїкультури, визначений і досліджений Г. Алмондом та С. Вербою,збагачений почуттям патріотизму, любові до України.
Четверте. Мивизначили, що громадянську політичну культуру не можна прищепити шляхомосвіти, навіть цілеспрямованої (стати носієм громадянської культури можна лише в наслідок впливу дуже великої
-50-
кількості зовнішніх і внутрішніх факторів).Єдине на чому варто зупинитись у процесі освіти – так це на вихованнівідчуття спільної політичної ідентичності, яка б містила загальну емоційнуприв’язаність до рідної землі, тісно пов’язану з почуттямідентичності і спорідненості з іншими громадянами. Слід зосередити свої зусилляна прищепленні об’єднуючих громадян символів і системного відчуття, відчуттяспільної відповідальності і спільної історичної долі. У молодшійшколі цього доволі легко можна досягти шляхом свідомого національноговиховання, виховання і навчання на базі української національноїкультури, традицій, символів, героїчного минулого українського народу, спільнихнадбань у творчому розвитку нації.
Врешті-решт мидослідили, яким чином дане завдання вирішується у сучасних українськихпідручниках для початкової школи. Нами було проведено структурнийконтент-аналіз п’яти букварів, за якиминавчаються молодші школярі м. Миколаєва. Результати аналізу подано удипломній роботі у вигляді двох таблиць. Деякі висновки з аналізуподано нами у четвертому розділі. У цих висновках ми притримувалисьпозитивної, а не нормативної оцінки отриманих даних.
Вважаємо, щопрактична цінність нашого дослідження полягає в систематизації теоретичноїінформації про процес політичної соціалізації молодших школярів; визначенніможливого типу політичної культури, до формування якого ми маємо прагнути; ввизначенні того, які конкретні шляхи прищеплення громадянськоїполітичної культури слід застосовувати; і – в тому, що ми, здається,першими, здійснили конкретний аналіз інформації, що міститься в нашихпідручниках. Гадаємо, що систематизована нами інформація знайде свого адресата,посприяє розвитку проблематики громадянської освіти в Україні.
-51-
Використана література.
1. Беденко М.В. Держава та конституція очима дитини. – Вінниця, 1997.
2. Борисов Л.П. Политология. – М., 1996.
3. Борцов Ю.С., Коротец И.Д., Шпак В.Ю. Политология в вопросах иответах. – Ростов-на-Дону, 1998.
4. Вашуленко Н.С., Матвеева А.Н., Назарова Л.К.,Скрипченко Н.Ф. Букварь.– К., 1998.
5. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний інародознавчий аспекти / Ігнатенко П.Р. та ін. – К., 1997.
6. Гаджиев К.С. Политическая наука. – М., 1996.
7. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: Теорія таісторія. – К., 1995.
8. юююю
9. ….
10. К
11. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю – о психологии детейшестилетнего возраста. – М., 1988.
12. Луцик Д.В., Праць М.М., Савшак А.С. Буквар. –Львів, 1998.
13Дж. Мангейм, Р. Рич. Политология. Методы исследования. – М.,1997.
14 МошерР., Кенни Р., Гаррод Э. Воспитание гражданина: демократические школы. –М.,1996.
15Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Д.Эльконина, А. Венгера. – М., 1988.
16Пірон Дж. Глобальна революція та потреба у громадській освіті уколишньому радянському блоці. – К.,1995.
17Політологія: Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіної. –К., 1998.
18Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботу зпершокласниками. – К., 1998.
19Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997.
20Сафонова О.М. Буквар “Дубочок”: Пробний підручник для 1 класузагальноосвітніх шкіл колекційного спрямування. - К., 1997.
21 Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Буквар:Підручник для 1 класу чотирирічної і трирічної початкової школи. – К., 1999.
22Чорна М., Грабар Д. Буквар. – Львів, 1993.
23Алмонд Г. Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. –1992. — №4.
24Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Полис. – 1991. — №6.
3. 20 Сафонова О.М. Буквар “Дубочок”:Пробний підручник для 1 класу загальноосвітніх шкіл колекційного спрямування.- К., 1997.
4. 19 Савченко О.Я. Дидактикапочаткової школи. – К., 1997.
5. 18 Проскура О.В. Психологічнапідготовка вчителя до роботу з першокласниками. – К., 1998.
6. 17 Політологія:Посібник для студентів / За ред. О.В. Бабкіної. – К., 1998.
7. 14 Мошер Р., Кенни Р., Гаррод Э. Воспитаниегражданина: демократические школы. – М.,1996.
8. 13 Дж. Мангейм, Р. Рич.Политология. Методы исследования. – М.,1997.
9. 16 Пірон Дж. Глобальна революція тапотреба у громадській освіті у колишньому радянському блоці. – К.,1995.
10. 26 Ігнатенко П., Крицька Л. Конституція України – громадянське вихованняучнів // Початкова школа. – 1997. – №1.
11. 31Шапиро И. Демократия и гражданское общество // Полис. – 1992. — №4.
12. 23Алмонд Г. Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. –1992. — №4.
13. 32 Щербинин А.И. “С картинки в твоём букваре… ”// Полис. – 1994. — №5.
1. 29 Уайт П.Виховання громадянської мужності // Рідна школа. – 1997. — № 5.
2. 28 Скиба В.Суспільствознавчі дисципліни: концепція викладання // Рідна школа. – 1997. — №9.
3. 30Чернишов О. Національне виховання: науково-методичнезабез-печення // Рідна школа. - 1997. — № 12.
4. 25 Головаха Є.,Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // Політичнадумка. – 1994. — № 2.
5. 27 Колесников С. Человеческиеизмерения демократии // Свободная мысль. – 1991. — № 16.
6. 24Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Полис. – 1991. — №6.
7. 11 Коломинский Я.Л., ПанькоЕ.А. Учителю – о психологии детей шестилетнего возраста. – М., 1988.
8. 15Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Д.Эльконина, А. Венгера. – М., 1988.