Реферат: Розвиток самооцінки в підлітковому віці

--PAGE_BREAK--До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в навчальній діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічні особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими.
Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежать від міри включеності школяра в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.
Виділяють такі стадії розвитку самооцінки підлітка: стадія 10 — 11 років (підлітки підкреслюють свої недоліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, переважає критичне ставлення до себе); стадія 12 — 13 років (актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості); стадія 14 — 15 років (виникає „оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє свої властивості з нормами).[14;38]
Фаза індивідуалізації в підлітковому віці характеризується уточненням і розвитком знань про самого себе — активним формуванням образу «Я». Провідним центральним психічним новотвором підлітка стає почуття дорослості й самосвідомість, потреба усвідомити себе як особистість. У підлітка виникає інтерес до свого внутрішнього життя, якостям власної особистості, потреба в самооцінці, зіставленні себе з іншими людьми. [21] Потреба самосвідомості виникає із практичної діяльності, визначається зростаючими вимогами дорослих колективів й потребою оцінити свої можливості, для того щоб знайти своє місце в колективі. [49]
Спочатку в основі самосвідомості підлітка як і раніше лежать судження про нього інших — дорослих (учителів і батьків), колективу, товаришів. Молодший підліток немов дивиться на себе очима оточуючих. Підростаючи, дитина починає більш критично ставиться до оцінок дорослих, для неї стають важливими й оцінки її однолітків, і власні знання про ідеал; крім цього, починає позначатися тенденція самостійно аналізувати й оцінювати власну особистість. [31, 47] Але оскільки підліток ще не має достатнього вміння правильно аналізувати власні особистісні прояви, то на цій основі можливі конфлікти, породжувані протиріччям між рівнем домагань підлітка, його думкою про себе і його реальним положенням в колективі, відношенням до нього з боку дорослих і товаришів. Установлено, що в дітей, негативно сприйнятих однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки. [21]
Таким чином, тільки в підлітковому віці починає розвиватися справжня самооцінка — оцінка людиною самого себе з переважною опорою на критерії свого внутрішнього світу, обумовлені власним «Я». Це не означає, що оцінка оточуючих тепер не є значимою: вона просто в нормі перестає відігравати домінуючу роль. [2]
І.С. Кін так описував розвиток самосвідомості й образу «Я»: «Дитина росте, міняється, набирається сил до перехідного віку, проте це не викликає в неї тяги до інтроспекції. Якщо це відбувається тепер, то насамперед тому, що фізичне дозрівання є одночасно соціальним симптомом, знаком дорослішання, змужніння, на яке звертають увагу й за яким пильно стежать інші, дорослі й однолітки. Суперечливості положення підлітка, зміна його соціальних ролей і рівня домагань — ось що в першу чергу актуалізує питання: „Хто Я?“ » [24]
У цей період відбувається перехід від зовнішнього керування до самоврядування. Проте, у підлітків ми спостерігаємо лише зародження цього процесу, повний розвиток якого припадає вже на юнацький, ранній і дорослий періоди життя. У підлітковому віці людина переглядає багато цінностей, в основному орієнтуючись у своїх смаках і зразках на референтну групу. [9]
У цілому для молодшого підліткового віку (особливо яскраво це проявляється в 12-літніх) характерні негативні оцінки себе (за науковим даними так оцінює себе приблизно третя частина дітей цього віку). Але вже до 13 років спостерігається позитивна динаміка в самосприйнятті. До юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власної поведінки в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається " Я-образ" — відносно стійка система знань про себе. [4]
Вже сформована здатність дітей до узагальнення дає можливість підліткові робити узагальнення в досить складній області — діяльності по засвоєнню норм людських взаємин. Тому провідною діяльністю підлітка є інтимно — особистісне спілкування в різних сферах діяльності. Це дає йому можливість виявити себе й самоствердитися. Саме тому підлітки активізують інтимно — особистісне й стихійно — групове спілкування як у школі, так і поза нею. З безлічі сфер спілкування підлітком виділяється референтна група однолітків, з вимогами якої він рахується й на думку якої орієнтується в значимих для себе ситуаціях. [49]
Підліток яскраво проявляє себе у мотиваційно-потребовій сфері — сфері спілкування, емоційних контактів. У цьому віці надзвичайно розвинене почуття аффіліації, тобто прагнення приналежності до груп собі подібних. [22] Гостро переживається будь-яке порушення в сфері взаємин з товаришами. Дійсна або мнима втрата звичного положення нерідко сприймається парубком як трагедія. Самооцінка свого місця в соціумі грає якщо не вирішальну, то одну з головних ролей у формуванні особистості, визначаючи в значній мірі соціальну адаптацію й дезадаптацію особистості, будучи регулятором поведінки й діяльності. [47]
Якщо самооцінка підлітка не знаходить опори в соціумі й потреба в самоповазі залишається нереалізованою, то розвивається різке відчуття особистісного дискомфорту. Одним з розповсюджених шляхів рішення цієї проблеми є перехід підлітка в групу, у якій характеристика його особистості оточуючими адекватна самеооцінці або навіть перевершує її. Описаний шлях зняття протиріччя між оцінкою й самооцінкою іноді може приводити до негативних наслідків, залежно від виду неформальної групи, у яку включається підліток. [50]
У силу своїх вікових особливостей підлітки набагато частіше інших вікових груп можуть стати дезадаптованими в результаті внутрішньої або зовнішньої (іноді комплексної) дезгармонізації взаємодії особистості із самою собою або оточенням, що проявляється у внутрішньому дискомфорті, порушеннях взаємин, поведінці й діяльності. Самі по собі вікові особливості не тягнуть дезадаптацію, але якщо з'являються провокуючі фактори, вона, як правило, виникає й потім її дуже важко перебороти. [23]
Самооцінка підлітка найчастіше нестабільна й не диференційована. Згідно з літературними даними, на підлітковий вік доводиться самий суперечливий, конфліктний етап розвитку самооцінки. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. Самооцінка молодших підлітків суперечлива, недостатньо цілісна, тому й у їхній поведінці може виникнути чимало невмотивованих учинків. Різниця в темпах розвитку впливає на психіку й самосвідомість. Порівнюючи розвиток рано (акселеранти) і пізно (ретарданти) хлопчиків, що дозрівають, підлітків, можна дійти висновку, що перші мають ряд переваг перед другими. Хлопчики-акселеранти впевненіше почувають себе з однолітками й мають більше сприятливий образ «Я». Ранній фізичний розвиток, даючи переваги в рості, фізичній силі й т.п., сприяє підвищенню престижу в однолітків і рівня домагань. [46, 51]
1.3. Роль самооцінки у самовихованні підлітків та вплив на неї батьків і однолітків.
Високий рівень розвитку самосвідомості старшого школяра, у свою чергу, приводить до самовиховання.
Потреба в самовизначенні спонукає старшого школяра систематизувати й узагальнювати свої знання про себе.
Юнаки й дівчини намагаються, прагнуть глибше розібратися у своєму характері й своїх почуттях, у своїх діях і вчинках, правильно оцінювати свої особливості. Однак самовиховання старших школярів стикається з більшими труднощами, тому що цьому віку властиві серйозні протиріччя. Найбільш типові з них:
1. Прагнення проявляти вольові зусилля в самовихованні й у той же час не завжди позитивне відношення до конкретних прийомів самовиховання, що рекомендують дорослі;
2. Чуйність, сприйнятливість до моральної оцінки своєї особистості з боку колективу й прагнення показати байдужість до цієї оцінки, діяти по-своєму («Подумаєш, дають поради, я й сам знаю, як жити»);
3. Прагнення до ідеалу й принциповість у більших, відповідальних справах і безпринципність у малому, незначному;
4. Бажання формувати стійкість, витримку, самовладання й у той же час прояв дитячої безпосередності, імпульсивності в поводженні, мові, тенденції до перебільшення власного горя, незначної неприємності.[6;82]
Роль самооцінки в самовихованні може бути як позитивною, так і негативною. Адекватна самооцінка дозволяє правильно вибрати юнакові ті особисті якості, які варто розвивати в собі, виховувати. Він правильно буде оцінювати свої розумові й фізичні здатності, не занижуючи їх і в той же час не завищуючи. Неадекватна занижена самооцінка теж буде давати позитивний результат, тому що старший школяр буде з більшою строгістю ставитися до себе, з більшою наполегливістю домагатися поліпшення своїх особистих якостей, шукати своє місце в житті. А от неадекватна завищена самооцінка буде давати зовсім протилежний результат у порівнянні з адекватною й неадекватною заниженою самооцінкою.
Завищена самооцінка виявляється в перебільшенні своїх розумових здатностей і не тільки. Старшокласник готовий вірити, що в будь-якій розумовій роботі він буде на висоті положення. Те ж буде й з успіхами в спорті, з визнанням його навколишніми, хоча насправді це буде всього якимось одиничним випадком. Все це приведе до відсутності прагнення щодо самосприйняття. Юнак буде вважати, що в нього немає недоліків, а якщо і є, то вони незначні в порівнянні з достоїнствами.[24;32]
Вплив на формування самооцінки у підлітків також мають взаємини з батьками й вчителями. З факторів соціалізації, розглянутих окремо, найважливіший і впливовим була й залишається батьківська родина як первинний осередок суспільства, вплив якої дитина випробовує раніше всього, коли він найбільш сприйнятливий. Сімейні умови, включаючи соціальні умови, рід занять, матеріальний рівень, стосунки батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають йому батьки, на дитину впливає вся внутрішня атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючись в структурі особистості.
Немає практично жодного соціального й психологічного аспекту поведінки підлітків і юнаків, що не залежав би від їхніх сімейних умов у сьогоденні або в минулому. Але міняється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини й тривалість його навчання залежала головним чином від матеріального рівня родини, те тепер цей фактор менш впливовий. Зате величезну роль відіграє рівень стосунків між батьками.[17;34]
Так само сильно впливає на долю підлітків і юнаків склад родини й характер взаємин між її членами. Несприятливі сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.
Значний вплив на особистість підлітка робить його стиль взаємин з батьками, що лише почасти обумовлений їхнім соціальним станом.
До старших класів автономія в поведінці, як правило, уже досить велика: старшокласник самостійно розподіляє свій час, вибирає друзів, способи дозвілля й т.д. Ступінь ідентифікації з батьками замолоду менший, ніж у дитинстві. Гарні батьки, проте залишаються для старшокласників важливим еталоном поведінки. Однак батьківський приклад уже не сприймається так абсолютно й некритично, як у дитинстві. У старшокласників є й інші авторитети, крім батьків. Чим старше дитина, тим імовірніше, що ідеали вона знаходить не тільки в ближньому оточенні, але й у більше широкому колі осіб: суспільно-політичні діячі, герої книг, кіно й т.д. Зате всі недоліки й протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й болісно. Особливо це стосується розбіжності слова й справи. Самі старшокласники відзначають, що вони зауважують істотні розбіжності тим часом, чому їх учать батьки, близькі родичі й учителі, і тим, як вони надходять у повсякденному житті. Це не тільки підриває авторитет дорослих, але і є практичним уроком пристосованості й лицемірства. [16;128]
На рівні з родиною можна поставити й школу, тому що в цьому віці має велике значення оточення юнака поза родиною.
Навчання — провідна діяльність старшокласника. Але мотиви навчання з віком міняються. Для старшокласника навчання, придбання знань стає тепер насамперед засобом підготовки до майбутньої діяльності. Але далеко не в усіх. Старшокласники визначають школу більш функціонально, як «навчальний заклад, де дають знання й виховують із нас культурних людей».
Коло інтересів і спілкування старшокласників усе більше виходить за межі школи, роблячи її тільки частиною, але істотною частиною, його навколишнього світу. У середніх класах школярів, головні інтереси яких зосереджені поза школою, порівняно не багато, і такі факти сприймаються як тривожний сигнал. У дев'ятих, десятих класах це вже статистично нормальне явище. Шкільне життя розглядається як тимчасова, що має обмежену цінність. Хоча старшокласники ще належать школі, референтні групи, з якими він подумки співвідносить свою поведінку, все частіше перебувають поза нею.
Значно більш складними і диференційованими стають у юнацькому віці відношення до вчителів. Як і батьки, учитель має у свідомості дитини трохи «іпостасей», що відповідають виконуваним учителем функціям:
·                   заміна батьків;
·                   влада, що розпоряджається покараннями й заохоченнями;
·                   авторитетне джерело знань у певній області
·                   старший товариш і друг.
У принципі старшокласник готовий задовольнитися більш-менш спеціалізованими відносинами інтелектуального порядку. Вчитель, що відмінно знає й викладає свій предмет, користується повагою, навіть якщо в нього немає емоційної близькості з учнями. Разом з тим старшокласникові дуже хочеться зустріти в особі вчителя справжнього друга, причому рівень його вимог до такої дружби завжди високий.
Батьки й учителі, старше покоління, більш дорослі досвідчені люди відіграють основну роль у розвитку дитини, якими були батьки в дитинстві в дитини, їхнє відношення до нього, таким людина стане й у юнацтві, з тим він і ввійде в життя. Якими були в нього вчителі таким же вчителем буде він для своїх дітей. Дорослі впливають на формування особистості дитини, на становлення його самооцінки й визначення його особистісного «Я». [15;63]
Але це одна сторона, за допомогою якої формується самооцінка. Інша — це оточення однолітків підлітка, що у цьому віці відіграє особливу роль. Бажання мати друзів вірних і відданих незмінно відкриває список найважливіших життєвих цінностей 15-літніх, часто випереджаючи серед таких навіть любов.
В основі підліткової тяги до дружби — жагуча потреба в розумінні іншого, себе іншим і саморозкриття. Ця потреба, тісно пов'язана з ростом самосвідомості, з'являється вже в підлітків, які жадібно шукають реального або хоча б уявного співрозмовника.
Друг виявляється єдиною людиною, від якого дев'ятикласник чекає більше високих оцінок, чим його власна самооцінка. Це можна вважати непрямою вказівкою на те, що однієї із ключових функцій підліткової дружби є підтримка самоповаги особистості, що має вплив на подальший розвиток підліткової самооцінки. [18;56]

Розділ ΙΙ. Емпіричне дослідження
2.1. Загальна характеристика методик визначення самооцінки особистості.
Існує ряд методик, використовуваних для визначення рівня самооцінки. Всі вони, незважаючи на згадану розмаїтність, можуть бути легко й чітко класифіковані.
«Чисте» визначення самооцінки має на увазі всього два варіанти: або пряме перерахування випробуваним своїх якостей (методика М. Куна), або вибір із запропонованого списку тих рис, які відповідають йому найбільше з їхнім одночасним ранжируванням по значимості й характерності для себе — методика Будассі С.А. або Фанталової Е. Б. (як підваріант — виставляння собі оцінки по кожній якості, методика Дембо-Рубінштейна). [19]
    продолжение
--PAGE_BREAK--Метод Будассі заснований на знанні про те, що статистичною нормою є закономірна розбіжність реальної й ідеальної «Я-Концепції». Я може бути джерелом як серйозних внутрішньоособистісних конфліктів, так і саморозвитку особистості — багато чого визначається мірою цієї неузгодженості, а також його внутрішньоособистісною інтерпретацією. Коли випробуваному пропонується проранжирувати відібрані їм або інструктором 20 якостей спочатку «в ідеалі», а потім «у відповідності зі своїми якостями», по суті він надає собі ідеальну й реальну «Я-Концепції», різниця між якими й відповідає рівню самооцінки. [12, 30]
Однак самооцінка, як і людська особистість, не формується в «вакуумі»: вона залежить від оцінки оточуючих, від особистісних установок. Як уже говорилося, самооцінка може бути адекватної й неадекватної (завищеної або заниженої), при цьому навіть при усвідомленні власних недоліків і достоїнств (адекватній самооцінці) далеко не всі випробувані погоджуються їх визнавати в тестуванні, що особливо характерно саме для підліткового віку. [52] Крім того, самооцінка дуже динамічна й може змінюватися на тільки в процесі дорослішання, зміни яких-небудь життєвих обставин і т.п., але й — особливо в підлітків і людей, що вселяються легко, — навіть залежно від висловлення своєї думки навколишніми, причому в дуже короткий термін (при цьому така раптово змінена самооцінка може далі підтримуватися протягом досить тривалого часу). [25]
Виходячи з вищесказаного, очевидним стає те, що однієї прямої методики для правильного виявлення самооцінки в підлітків недостатньо. [40] Тому в психології застосовується цілий ряд зв'язаних між собою методик, прямо або побічно спрямованих на аналіз самооцінки особистості. По-перше, це вже згадувані («чисті») методики, що базуються на самоописі себе випробуваним. Самоопис може бути як відкритим, явним (тест вільного самоопису «Хто Я» або «20 слів» М.Куна в модифікації А.М. Парафіян, тести вибору з пари особистісних властивостей), так і схованим (проективні методики: «Незакінчені речення», «Малюнок неіснуючої тварини»). [19, 38]
Крім того, оскільки оцінювання самого себе проходить через призму оцінки оточуючих, найчастіше перевіряють кореляцію результатів описаних вище методик з оцінкою даної людини референтними групами. Для підлітка це, насамперед, колектив однокласників, а також друзі (поза школою), батьки й учителі. [23] Для виявлення статусу підлітка в навчальній групі використовують методику, названу соціометрією (виявлення соціометричної структури групи для визначення характеру міжособистісних взаємин у групі). Звичайно використовується варіант соціометричної методики Дж. Морено в модифікації Я.Л. Коломинського «Вибір у дії», ціль якої — вивчити міжособистісні відносини в групі однолітків. [28]
У прямих методиках досліджуваний виражає своє відношення до тих чи інших людських якостей, паралельно даючи оцінку наявності цих якостей у себе. Питання можуть пропонуватися не тільки у вигляді списку якостей, але й у формі тверджень із якими мається на увазі відповідями «так»-«ні» (наприклад, «звичайно я впевнений у собі», «я почуваю себе підтягнутим і бадьорим»). Опитувальники такого типу часто зустрічаються в популярних психологічних виданнях і не завжди є валідними, але професійно складений тест може послужити прекрасною спрощеною методикою. [29]
Тест може бути модифікований у менш явну форму вираження своїх переваг — переведений в емоційну сферу (для оцінки неусвідомлюваної емоційної переваги основних людських цінностей) шляхом заміни словесних оцінок колірними (колірний тест відносин А. М. Эткінда). При цьому як матеріал використовується набір колірних стимулів з восьмикольорового тесту М. Люшера. Досліджуваний одержує інструкцію підібрати до кожного поняття з вищенаведеного списку термінальних цінностей з методики Е. Б. Фанталової один підходящий колір з дозволом повторювати обрані кольори при наступній роботі. Ранжирування якостей стосовно себе проводиться в цифровій формі. Після завершення асоціативної процедури кольору ранжируються в порядку переваги. [26]
Можливий варіант тесту у вигляді 20 антагоністичних пар особистісних властивостей ( чарівний-непривабливий, сильний-слабкий, говіркий-мовчазний). При цьому складніше провести статистичний аналіз, на відміну від методик, описаних вище, але зате цей спосіб дає пряму оцінку досліджуваним своїх якостей. При ранжируванні один підліток може мати на увазі, що йому властиві всі перераховані якості, тільки в різному ступені, а іншої — що якості починаючи з певного щабля в нього вже відсутні (залежно від запропонованого списку якостей), тоді як у даній методиці треба пряма вказівка на риси, що наявні. [40]
Описані методики відповідають основному застосовуваному для роботи з підлітками методу «Ціннісні орієнтації й спрямованості особистості» (Л.Н. Силантьєва, 1977 р.), використовуваному для дослідження спрямованості особистості підлітка шляхом виділення сукупності суб'єктивно значимих цінностей. [14]
Тест вільного самоопису «Хто Я» є для досліджуваних найбільш складним, але й найбільш показовим, оскільки отут вони не обмежені ніякими параметрами. Всі отримані відповіді класифікуються по групах (оцінка себе як члена якої-небудь соціальної групи (школяр, син), оцінка по особистісних якостях (розумний), оцінка себе по інтересах (художник), по особистих досягненнях (медаліст), за зовнішнім даними (чубатий, красуня), порушення тимчасових параметрів (майбутній студент, що був дитиною) і т.п.). Результати представляють найбагатше поле для семантичного аналізу, де значимим є всі, від порядку й кількості наведених характеристик до їхньої форми (односкладові або розгорнуті, використовувані слова й формулювання) і т.п. [13, 19]
У прямих методах виявлення ціннісних орієнтацій особистості крім списку прикметників, запропонованих Е. Б. Фанталовою, може бути використаний інший «класичний» контрольний список прикметників Г. Гоха. [35] Варто відзначити, що список прикметників може бути створений і самим інструктором. Але він, строго говорячи, не є довільним. Оскільки в структурі самооцінки виділяють індивідуальні, особистісні й суб'єктивно-діяльнісні характеристики (Б.Г.Ананьєв), список повинен складатися із прикметників, що ставляться до даних категорій. [3, 37]
Якості можуть бути розділені на кілька категорій (звичайно в тому випадку, якщо пропонується великий список), наприклад, а) міжособистісні відносини, спілкування; б) поводження; в) діяльність; г) переживання, почуття. При цьому кількість обираних властивостей характеру може не обмежуватися. Для оцінки результатів підраховується відсоток якостей, визнаних реальними для себе, від кількості ідеальних якостей. Список може містити як тільки позитивні (у випадку можливості вибору), так і приблизно рівна кількість позитивних і негативних якостей (у випадку ранжирування всіх запропонованих якостей). [37]
Методику доцільно застосовувати в динаміку: наприклад, протягом ряду років один раз у рік з підлітками однієї й тієї ж групи. Другий варіант — подивитися динаміку зміни самооцінки після оголошення результатів соціометрії, коли підліток одержує можливість прямо зіставити свою самооцінку з оцінкою групи. [33, 44] У цьому плані цікава модифікація методики Дембо-Рубінштейна для вивчення особливостей самооцінки підлітків «Вертикальні лінії» (А.М. Парафіян), що має на увазі повторення проведення опитування по самооцінці за допомогою шкали вихідної методики Дембо-Рубінштейна після ознайомлення досліджуваних з оцінками, отриманими від групи однолітків (ціль — одержати показники самооцінки й рівня домагань по виділених особистих якостях, після ознайомлення з результатами отриманих оцінок від групи однолітків). [33] Методика Дембо-Рубінштейна коротша методу самооцінки С. А. Будассі, тому для повторного експерименту доцільно використовувати саме неї.
Крім перерахованих вище методик визначення рівня самооцінки, існує ряд методів визначення окремих аспектів самооцінки, наприклад, методика Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна для самооцінки рівня тривожності, шкали самооцінки ступеня экстраверсії, оцінки рівня домагань як пов'язаного з рівнем упевненості в собі (і, відповідно, з адекватністю самооцінки), оцінки загального стану на сучасний момент і т.п. [19, 38], однак перед нами стоїть більше велике завдання, тому розглядати дані методики в нашій роботі не представляються доцільним.
Дослідження рівня самооцінки школяра через систему оцінювання оточуючих є дуже показовим, виходячи з високої залежності самооцінки підлітків від оцінки оточуючих. Як приклад, у методі виявлення самооцінки школярів очима оточуючих. елементами оцінювання можуть бути різні аспекти Я: «Я в минулому», «Я в сьогоденні», «Я в майбутньому», «Я очима батьків», «Я очима вчителів», «Я очима друзів», «Мої почуття», «Мої думки». Досліджувані при цьому повинні оцінити зазначені елементи по ряду пріоритетних для них критеріїв, обговорених раніше. [50, 56]
Для перевірки адекватності самооцінки оцінці оточуючих паралельно з яким-небудь із описаних раніше досвідів проводиться соціометрія. Це соціально-психологічний тест, застосовуваний для оцінки міжособистісних, емоційних зв'язків у групі. [28, 34]
По теорії, у більшості самооцінок повинна бути адекватна й збігатися з вибором, соціальним станом у групі. [41] При проведенні соціометрії підліткам пропонується відповісти на 2-3 питання, перший з яких звичайно пов'язаний з відносинами в рамках навчання, другий — відносинами зі шкільним колективом поза навчальними заняттями (можна підрозділити на сфери особисту й суспільну).Можливі варіанти питань:
1.«З ким із класу ти став/а б готуватися до іспиту?»
2.«Кого із класу ти запросив/а б до себе на день народження?»
3.«З ким із класу ти став/а б готуватися до КВНу?»
Подібні питання називаються соціометричними критеріями. Розрізняють сильні й слабкі критерії вибору. Сильні критерії стосуються найбільш важливих і значимих для досліджуваного сторін його життя. Слабкі критерії — це коло питань, пов'язаних із теперішніми ситуативними факторами. Соціометрія є в якімсь плані обмеженим методом, оскільки опитувані не мотивують свої вибори. Тому соціометричний аналіз не можна використовувати для однозначного аналізу міжособистісних відносин у групі.  Для дослідження самооцінки нами були вибрані наступні методики: методика Будассі та методика Дембо-Рубінштейна.
Метод соціометрії не був вибраний тому, що досліджувані постійно не спілкуються один з одним, мало знайомі. Це пояснюється тим, що діти перебувають у притулку і постійно змінюються.
2.2. Хід експерименту.
Схема експерименту.
У дослідженні брало участь 25 школярів 8, 9 класів обласного притулку для дітей міста Житомира. Для зручності обробки результатів кожний школяр одержав свій номер і далі протягом всіх етапів експерименту фігурував під ним. Наш експеримент проводився в наступній послідовності:
Тестування самооцінки за допомогою методики С. А. Будассі.(додаток 1).Тестування самооцінки за допомогою методики Дембо-Рубінштейна. (додаток 2). Оцінка кореляції даних, отриманих на стадіях 1 і 2. Варто відзначити, що дослідження самооцінки якостей особистості проводилося в індивідуальній формі. Кожному була викладена тема й ціль дослідження, дані опис і інструкція, надано досить часу для обмірковування.
2.3. Результати досліджень.
2.3.1. Результати тестування за методикою Будассі.
Тест за методикою Будассі дав наступні результати (мал. 1).
№
Прізвище
У d2
r
1
Антонова
694
0.5
3
Витовська
1232
0.9
4
Волкова
938
0.7
5
Гітова
663
0.5
6
Головін
0
0
7
Горбань
1006
0.8
8
Замуліна
827
0.6
9
Каргаполець
399
0.3
10
Карпухіна
1114
0.8
11
Ковальов
891
0.7
12
Курганова
267
0.2
13
Макушов
69
0.1
14
Михайличенко
520
0.4
15
Монастирова
405
0.3
16
Мішина
142
0.1
17
Обмоїна
938
0.7
18
Пономаренко
826
0.6
19
Пушкарьова
532
0.4
20
Сергієв
780
0.6
21
Терлецький
671
0.5
22
Цемко
286
0.2
23
Чоботарьова
1098
0.8
24
Шутова
204
0.2
25
Яковлєв
218
0.2
Мал. 1. Коефіцієнт кореляції рангів для визначення адекватності самооцінки за методикою Будассі.
Коефіцієнт кореляції рангів уважався виходячи з d2 по формулі, наведеної в описаній методиці. Для 20 виборів ця формула виглядала в такий спосіб: r = 0,00075* У d 2.
2.3.2. Обробка даних за методикою Т. Дембо — С. Рубінштейн (визначення самооцінки якостей особистості).
Результати проведення даної методики представлені в зіставленні з даними по попередньому дослідженні на мал. 2.
№
п/п
Рівень самооцінки
(методика Будассі)
Рівень самооцінки
(методика Дембо-Рубінштейна)
1.
0.5
0.4
2.
0.5
0.5
3.
0.9
0.8
4.
0.7
0.7
5.
0.5
0.6
6.
0
0
7.
0.8
0.8
8.
0.6
0.7
9.
0.3
0.3
10.
0.8
0.6
11.
0.7
0.9
12.
0.2
0.3
13.
0.1
0.2
14.
0.4
0.4
15.
0.3
0.3
16.
0.1
0.2
17.
0.7
0.7
18.
0.6
0.5
19.
0.4
0.4
20.
0.6
0.8
21.
0.5
0.5
22.
0.2
0
23.
0.8
0.7
24.
0.2
0.5
25.
0.2
0.2
Мал. 2. Зміни рівня самооцінки в ході експерименту.

2.3.3. Порівняльний аналіз отриманих результатів.
Для одержання більш детальної кількісної характеристики скорелюємо між собою отримані показники.
При цьому ми використовуємо формулу обчислення рангової кореляції:
r=1 — 6*Еd^2 / n(n-1)
Коефіцієнт при Еd^2 дорівнює 0,00038. Кореляція склала 0,91.
Зіставляючи статусне положення кожної дитини в групі із властивим йому рівнем самооцінки, ми одержали наступні результати:
·        із загальної кількості дітей першого статусу 78% дітей мають високий рівень самооцінки й 22% мають середній рівень самооцінки;
·        із всіх дітей, яким віддають перевагу, 100% дітей мають середній рівень самооцінки;
·        100% дітей, що відносяться до статусної категорії знехтуваних мають середній рівень самооцінки;
·        із всіх дітей, що перебувають в останній статусній категорії (відторгнуті) — 80% мають низький рівень самооцінки й 20% дітей мають середній рівень самооцінки.
При аналізі зміни рівня самооцінки в ході експерименту були отримані наступні дані (мал. 2).
Між проведенням дослідження був інтервал в 1 місяць. Після проведення методики Будассі досліджуваним були повідомлені їхні результати. Методика Дембо-Рубінштейна була проведена через деякий проміжок часу. Після чого ми змогли зіставити результати першої та другої методик. В результаті чого були отримані наступні результати: у 32 % досліджуваних спостерігалося підвищення самооцінки (8 випадків); у 24 % самооцінка дещо знизилася (6 випадків); у 44 % самооцінка залишилася незмінною (11 випадків).
    продолжение
--PAGE_BREAK--