Реферат: Тетяна Поліщук, бібліотекар Нововолинського впу, Сергій Скрипник

Тетяна Поліщук,

бібліотекар Нововолинського ВПУ,

Сергій Скрипник,

учитель інформатики Нововолинського ВПУ


Інтернет – найсучасніше джерело інформації:

бібліотечний урок


Мета. Ознайомити учнів з історією виникнення Інтернету, його можливостями, формувати в учнів навички роботи з інтернет-ресурсами, розвивати вміння знаходити і збирати необхідну інформацію в мережі Інтернет.

Обладнання. Комп’ютери. Книжкова виставка.


Хід уроку


І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація.


Бібліотекар: Доступ до Інтернету з’явився у нас у бібліотеці недавно. Користуватися мережею охочих буде багато. Тож сьогодні ми започатковуємо бібліотечні уроки « Інтернет – найсучасніше джерело інформації».


Історична довідка « З чого все почалось ».

У 1957 році було створено Агентство Перспективних Розробок (АКРА), яке займалося зовсім не міжнародними мережами, а найбанальнішими військовими розробками. І проіснувало воно в цій якості ціле десятиліття.

Та от перед науковцями постала проблема: необхідно було об'єднати роботу дослідницьких установ, розкиданих по неосяжних просторах Америки. Потрібна була чітка, налагоджена система, що дала б змогу різним дослідницьким центрам координувати свою роботу, обмінюватися інформацією за принципом «кожен із кожним». І працювати ця система повинна була так, щоб вихід з ладу одного «вузла» цієї мережі, - скажімо, у разі прицільного ядерного удару, - жодним чином не вплинув би на роботу інших...

Що повинно було бути об'єднане в цю мережу? Звичайно, комп'ютери, які слугували мозковим центром будь-якої дослідницької лабораторії. Але не тільки вони. Концепція Мережі (поки що – безіменної) передбачала інтеграцію до єдиної структури багатьох дрібних, як сказали б сьогодні, локальних «підмереж». При цьому кожна з них, зберігаючи свою індивідуальність, мала б у той же час бути частиною єдиної інформаційної структури.

І ось в січні 1969 року невиразні ідеї, що витали в головах чиновників, військових і дослідників, нарешті отримали своє втілення - вперше (правда, всього на декілька хвилин) була запущена система, що зв'язала між собою чотири комп'ютери в різних кінцях США. А через рік нова інформаційна мережа, названа Arpanet, розпочала роботу.

Arpanet давала вченим неймовірні можливості комунікації: у лічені секунди дослідник, що знаходився, скажімо, в Техасі, міг послати запит на отримання потрібної йому інформації абикуди, наприклад, на Аляску - і через декілька секунд потрібний файл уже «лежав» на його «електронному столі».

З кожним роком Arpanet росла і розвивалася - просто загрозливими темпами. Із чисто військової і засекреченої Мережа ставала все більш доступною для організацій суто цивільних. Право доступу в Arpanet почали вимагати собі спочатку великі лабораторії, потім - дрібніші... Нарешті, в гонитву за Arpanet включилися і вищі навчальні заклади. Військові бурчали, але погоджувалися... У 1973 році через Arpanet уперше «поспілкувалися» комп'ютери різних країн. Мережа стала міжнародною.

У результаті, коли в мережі виявилися сполученими вже тисячі комп'ютерів, стало ясно: необхідно повністю перебудувати механізм доступу до Arpanet. І такий механізм був введений в 1983 році.

Це дозволяло користувачам з легкістю підключатися до Інтернету за допомогою звичайної телефонної лінії. Тоді ж відбулося розділення Arpanet. Від колись єдиної мережі відбрунькувалися (зберігаючи при цьому зв'язок із нею) декілька «наукових» мереж, включаючи знамениту NSFNet. Вона-то, по суті, і стала основою Інтернету. Хоча число підключених у мережу комп'ютерів ще не досягло тисячі, але навіть з такою кількістю користувачів ні про яку секретність, зрозуміло, не могло бути мови. Тому пентагонівські яструби відділили для своїх потреб деяку частину Arpanet, що отримала назву MilNet, а решту простору Мережі залишили на розсуд прагнучої комунікацій громадськості. Так народилася мережа Internet.

Справжнім «народженням» це ще не було, і Мережа продовжувала залишатися робочим інструментом вузького кола фахівців. Проте розвиток мережі Інтернет йшов повним ходом - усього за шість років її існування в якості відкритої інформаційної мережі кількість підключених до неї користувачів збільшилася більш ніж у 100 разів! На початку 90 – х років користувачі ринули в Мережу потоком – тепер вже не спеціалісти, не вчені, а прості люди. Попит на послуги Інтернету зростав шаленими темпами.

У 1995 році почався справжній бум Інтернет, Мережа стала великим, динамічним і доступним джерелом масової комунікації.

Можливості Інтернет (учні розповідають)

Інтернет - наймасовіше і оперативне джерело інформації.

Інтернет - найбільше в світі джерело розваг.

Інтернет - найпрогресивніший засіб спілкування і комунікації.

Інтернет – найсприятливіший простір для бізнесу.

Інтернет - це ідеальний інструмент для реклами.

Інтернет - це величезний простір для творчості.

Інтернет - ідеальне середовище для отримання нових файлів і програм.

Інтернет – найкращий простір для шопінга.


^ Система адресації в Інтернеті

Для обміну інформацією кожному комп'ютерові необхідно мати свою адресу. В Інтернеті використовуються два типи адрес: циф­рові, або IP-адреси, і доменні (від англ. domain — область, сфера). Розглянемо структуру кожного з типів.

IP-адреса аналогічна поштовому індексу, що містить інформа­цію про місто (перші три цифри) і поштове відділення у ньому (другі три цифри). IP-адреса складається з чотирьох чисел, розділе­них крапками, наприклад 198.162.201.204. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Інтернеті й називається мережним ідентифікатором (англ. network ID). Права частина IP-адреси визначає конкретний ком­п'ютер у цій мережі і називається ідентифікатором комп'ютера (англ. host ID).

IP-адреси використовують програмні засоби мережі для пере­силання інформації між комп'ютерами. Однак людина краще сприймає і за­пам'ятовує слова, а не числа. Тому для користувачів розробили до­менні адреси. Доменна адреса складається з літерних частин, розділених крапками. Наприклад: kyivstar.net, autoland.cоm.ua. На відміну від IP-адреси, яка уточнює міс­це призначення зліва направо, доменна адреса робить це у зворот­ній послідовності — справа наліво: спочатку йде ім'я комп'ютера, а потім ім'я мережі, в якій він знаходиться.

Щоб користувачам Інтернету було зручніше зв'язуватися один з одним, весь простір адрес розділено на області — домени.








Крайній праворуч — домен першого рівня, наступний зліва — домен другого рівня і т. д.

Домен першого рівня визначає країну або тип організації, якій належить комп'ютер. Існують скорочені до двох букв домени країн, наприклад:

Україна — uа,

Росія — ru,

США — us,

Франція — fr та ін.

Домени організацій скорочуються до трьох букв, наприк­лад:

університети та інші навчальні заклади — edu,

урядові установи - gov,

комерційні організації — com тощо.

Домен другого рівня визначає організацію, яка володіє або керує мережею, у якій знаходиться даний комп'ютер. Здебільшо­го ім'я цього домену збігається з назвою відповідної фірми або її торгової марки.

Ім'я комп'ютера вказує на конкретний комп'ютер у мережі. Воно реєструється тільки в цій мережі і тільки ця мережа «відповідальна» за передачу інформації конкретному комп'ютеру-адресату.

^ Усі комп’ютери в мережі Інтернет поділяють на дві категорії: сервери та робочі станції. Робочі станції це комп’ютери, за якими працюють користувачі. Сервери - це спеціально виділені комп’ютери, на яких зберігається інформація, і які надають послуги робочим станціям.

Гіпертекстова система WWW (Web простір)- набір взаємозв’язаних один з одним електронних документів. Окремі документи, які складають простір Web, називають Web-сторінками. Web-сторінки зберігаються на жорстких дисках Web-серверів. Web-сервери — це спеціалізовані комп'ютери з відповідним програмним забезпеченням.

Групу сторінок, присвячену певній темі та розміщену в певному каталозі Web-сервера, називають Web-сайтом.

Електронна пошта e- mail - система обміну інформацією в електронному вигляді комунікаційними засобами Інтернету

Служба передачі файлів (архівів) на основі FTP – протоколу.

Chat – групові дискусії, які забезпечують обмін текстовими повідомленнями в режимі реального часу.

Групи новин UserNet (телеконференції) –використовують для обміну інформацією між групами людей з певної тематики.

Голосове спілкування та відео- конференції.

Для доступу до інформації в Інтернеті потрібно мати:

Загальний доступ до Internet, який є платним і надається місцевою організацією - провайдером мережі.

Програми для перегляду інформації, які називають браузерами: Netscape Navigator чи Internet Explorer.

Потрібно знати точну адресу сервера чи конкретного файлу або мати хоча би уявлення, що шукати, оскільки сучасні браузери дають змогу знайти потрібну сторінку за темами і ключовими словами.

Інформація яка цікавить багатьох, структурована на серверах за темами і підтемами. Назви тем і підтем є гіперпосиланнями, клацнувши на які відкривається наступна сторінка. Для пошуку за темами є спеціальні сервери-каталоги.



Інформацію з пов’язаних електронних документів користувач виводить на екран за допомогою гіпертекстових посилань (гіперпосилань). Гіперпосилання може мати вигляд підкресленого тексту іншого, ніж основний текст, кольору, рисунка або деякого значка - піктограми. Гіперпосилання містить невидиму для користувача частину – адресу файла чи місця у документі, до якого потрібно перейти.

Отже основний принцип пошуку інформації на Web-серверах полягає у використанні ключових слів і назв відповідних тем.

Для пошуку Web-сторінок існують спеціальні пошукові сервери, які постійно збирають, онов­люють інформацію про розміщені Web-сторінки й надають змогу користувачам здійснювати по­шук потрібної сторінки заключовими словами. Для збирання відомостей використовуються спе­ціальні програмні засоби автоматичного перегляду Web-сторінок і формування ключових слів. За принципом дії пошукові системи можна розділити на такі категорії:

Пошукові каталоги.

Індексні бази даних.

Пошукові каталоги організовані за тим самим принципом, що й бібліотечні каталоги, відо­мості в них згруповані за певними категоріями. Використовуючи метод поступового уточнення категорії, відкриваючи сторінки, що містять посилання на підкатегорії, можна знайти певний сайт з необхідними відомостями.

Індексні бази даних — це бази даних, принцип роботи яких ґрунтується на використанні ключових слів. Виконуючи пошук, необхідно добрати ключові слова, що описують тему пошуку, і наказати системі знайти ці слова.

^ Адреси пошукових серверів


http://www.google.com/ — найбільший і найпопулярніший у світі пошуковий сервер, загальна кількість проіндексованих сторінок — понад два мільярди. Пошук документів можна проводити на більш як шістдесяти мовах.

^ Україномовні пошукові системи


http://www.uaport.net/UAcatalog/ — загальний тематичний каталог містить близько 20 на­прямків, регіональний — усі області України, Ресурси, які стосуються найпопулярніших тем, згруповані в окремі-розділи. Перевагою UAport є пошук новин.

http://meta.ua — МЕТА здійснює пошук в українських серверах, а також у серверах з україн­ською тематикою по всьому світі. Пошук додатково обмежується однією або кількома регіональ­ними підрубриками. Важлива унікальна особливість МЕТИ — підтримка пошуку з урахуванням правопису української мови.


Отже, ми познайомились із мережею Інтернет, її історією та можливостями. Ви дізналися, як розшукати потрібну вам інформацію. Сподіваюсь, якщо у вас виникне потреба віднайти інформацію, ви прийдете до бібліотеки. На все добре, до побачення.