Реферат: Урок як форма організації навчання

Урок як форма організації навчання


Ключовим компонентом класно-урочної форми організації навчання є урок – форма організації навчання, за якої навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовленості протя­гом точно встановленого часу, за сталим розкладом.

Умовно кажучи, урок — це «відрізок» навчального про­цесу, який є закінченим за смислом, у часі й організаційно.

Від якості уроку залежить ефективність функціонування всієї школи. Тому багато теоретиків і практиків працюють над його вдосконаленням.

^ Загальні вимоги до уроку такі:

• проведення уроку на основі сучасних наукових досяг­нень, передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу;

• проведення уроку на основі методик гуманних дидак­тичних концепцій;

• особистісна спрямованість, тобто забезпечення учням умов для самореалізації та ефективної навчально-пізнаваль­ної діяльності з урахуванням їхніх інтересів, потреб, на­хилів, здібностей та життєвих настанов;

• оптимальне поєднання і системна реалізація на уроці дидактичних принципів;

• встановлення міжпредметних зв'язків, які усвідомлю­ються учнями;

• зв'язок із раніше засвоєними знаннями, навичками, уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів;

• актуалізація, стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної тощо;

• логічність, вмотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• ефективне застосування сучасних дидактичних за­собів, особливо — комп'ютерних;

• тісний зв'язок із життям, першою чергою — з особис­тим досвідом учня;

• формування практично необхідних знань, навичок, умінь, ефективної методики навчально-пізнавальної діяль­ності;

• формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти;

• діагностика, прогнозування, проектування і плануван­ня кожного уроку.

Окрім цього, кожен урок має сприяти ефективній рере­алізації основних функцій дидактичного процесу — освітньої, розвиткової, виховної та самовдосконалення. В контексті сучасних концепцій навчання на перший план, замість освітньої, виходить виховна функція дидактичного процесу — формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості. Це вимагає, безумовно, зміни парадигми уроку з метою формування духовного світу учня, допомоги в йо­го самоактуалізації та самореалізації, визнання права бути суб'єктом навчального процесу і формування суб'єкт-суб'єктних взаємин на кожному уроці. Така парадигма має бути гуманною і особистісно спрямованою. Відповідно, грунтовно змінюється зміст цих функцій та вимоги до уроку.

^ Виховні вимоги до уроку:

— формування і розвиток в учнів національної свідо­мості, самосвідомості та ментальності, провідних рис грома­дянина своєї держави;

— формування в учнів високої духовності, підвалину якої мають становити загальнолюдські, національні та про­фесійні цінності, широка моральна, правова, екологічна, політична, художньо-естетична й фізична культура;

— формування і розвиток в учнів активної життєвої на­станови, допомога в самоактуалізації та самореалізації у на­вчальному процесі та майбутній професійній діяльності;

— вміле поєднання дидактичних, розвиткових і вихов­них завдань кожного уроку та їх творче спрямування на формування і розвиток всебічно і гармонійно розвиненої особистості;

— формування і розвиток мотивації постійного само­вдосконалення і змістовної професійної діяльності шляхом реалізації потенційних інтелектуальних, фізичних та інших можливостей;

— підпорядкування виховної мети кожного уроку за­гальній меті виховання тощо.

^ Розвиткові вимоги до уроку:

— спрямованість кожного уроку на максимальний роз­виток духовних, інтелектуальних, фізичних і творчих здібностей кожного учня, його провідних психічних рис;

— направленість кожного уроку на «зону найближчого розвитку» учня та її творче проектування і реалізація;

— проведення занять з урахуванням індивідуально-психічних особливостей кожного учня та активна допомога в його самовдосконаленні тощо.

^ Дидактичні вимоги до уроку:

— чітке визначення освітніх завдань кожного уроку та їх творче поєднання із загальною метою вивчення конкретного предмета й формування особистості учня в навчально-виховному процесі;

— оптимальне визначення змістового компонента кож­ного уроку з урахуванням особистісної спрямованості на­вчально-виховного процесу;

— широке використання методів, прийомів і способів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів та їхнього творчого розвитку;

— творчий підхід до обґрунтування методики проведен­ня кожного уроку;

— опора на загальнолюдські цінності в застосуванні принципів навчання;

— забезпечення активного зворотного зв'язку, дієвого контролю і управління тощо.

Крім зазначених, обов'язково слід мати на увазі й інші вимоги до уроку:

— організаційні (чіткість, раціональне використання ча­су, обладнання, дисципліна тощо);

— управлінські (цілеспрямованість, оперативність, кон­кретність, стиль управління тощо);

— санітарно-гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома тощо);

— етичні (рішучість, вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність тощо);

— психологічні (врахування індивідуально-психічних особливостей учнів, психічного стану учнів і вчителя, наст­рою вчителя та ін.) тощо.

^ Підготовка вчителя до уроку. Цей етап передбачає: вив­чення учнів класу; стилю викладання інших вчителів у цьо­му класі; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-ма­теріальної бази.

^ Підготовка вчителя до конкретного уроку. В. О. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної, розвиткової та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визна­чення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і ма­теріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, на­вичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, де­монстрування засобів наочності і опитування в рамках уро­ку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готов­ності учнів до уроку.

^ Тематичне планування передбачає визначення типу уро­ку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку за­собів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.

^ Поурочний план включає дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; тему, його мету; тип уроку; навчальне обладнання ; зміст і структура уроку відповідно типу; методи роботи вчителя й учнів; домашнє завдання.

Класифікацій уроків є десятки. Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчиз­няній дидактиці.

Сучасна класифікація уроків здійснюється на основі ди­дактичної мети. Авторами такої класифікації є В. О. Онищук, М. А. Сорокін, М. І. Махмутов та ін.

^ Основні типи уроків у сучасній вітчизняній школі:

· комбіновані (змішані) уроки;

· уроки засвоєння нових знань;

· уроки формування навичок і вмінь;

· уроки узагальнення і систематизації знань;

· уроки практичного застосування знань, навичок і умінь;

· уроки контролю і корекції знань, навичок і вмінь.

Така класифікація є найзручнішою для планування, прогнозування діяльності вчителя, обґрунтування методики кожного уроку.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто етапи побу­дови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Ха­рактер елементів структури визначається завданнями, які слід постійно вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш оптимальним шляхом досягти тієї чи іншої дидак­тичної, розвиткової та виховної мети уроку. Визначення і послідовність цих завдань залежать від логіки і зако­номірностей навчального процесу. Зрозуміло, логіка за­своєння знань відрізняється від логіки формування навичок і вмінь, а тому і різниться структура уроків відповідних типів. Кожний тип уроку має свою структуру.

Методика будь-якого типу уроку складається з трьох частин:

— організація роботи — 1—3 хв.;

— основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) — 35—40 хв.;

— підведення підсумку уроку і повідомлення домаш­нього завдання — 2—3 хв.


^ 1. Комбінований урок

І. Перевірка виконання учнями до­машнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів.

ІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння.

ІІІ. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу.

ІV. Ос­мислення, узагальнення і систематизація нових знань.

V. Підсумки урок.

V. Повідомлення домашнього завдання.

З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у су­часній загальноосвітній школі. Йому належить 75—80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і се­редніх класах.

Розкриємо зміст основних етапів комбінованого уроку.

І. Перевірка виконання учнями до­машнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів

^ Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна за­бирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчаль­но-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням за­ряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; пе­ревірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.

Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:

1) більш відповідальним ставленням учнів до підготов­ки до уроку, бо їхні знання обов'язково перевіряються;

2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;

3) спрямованістю повторення і перевірки знань на роз­виток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бу­ти творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.

З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поуроч­ним оцінюванням.

ІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння

Повідомлення теми, цілі й завдань уроку, мотивація уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформу­лювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.

Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяль­ності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви — це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.

ІІІ. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу



Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати та­ким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по кла­су; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спирати­ся на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; викори­стовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.

^ Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насампе­ред розкриття внутрішніх закономірностей цих явиш. Ос­новними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстра­гування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моде­лювання, класифікація тощо.

ІV. Ос­мислення, узагальнення і систематизація нових знань

Формування навичок і вмінь. Разом із засвоєнням на­вчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компо­ненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння пра­вила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та викори­стання її на практиці. Основним методом формування на­вичок є вправи.

^ V. Підсумки уроку

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну як окремих учнів, так і всього класу.

^ V. Повідомлення домашнього завдання

Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.


^ 2. Урок засвоєння нових знань.

І. Перевірка домашнього за­вдання, актуалізація і корекція опорних знань.

ІІ. Повідомлен­ня теми, цілей і завдань уроку; мотивування учіння.

ІІІ. Сприй­мання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, ос­мислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу.

ІV. Узагальнення і систематизація знань.

V. Підсумки уроку.

VІ. Повідомлення домашнього завдання.


^ 3. Урок формування навичок і вмінь.

І. Перевірка домашнь­ого завдання, актуалізація і корекція опорних знань, нави­чок і вмінь.

ІІ. Повідомлення теми, цілей і завдань уроку, актуалізація мотивації учіння учнів.

ІІІ. Вивчення нового ма­теріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи).

ІV. Пер­винне застосування нових знань (пробні вправи).

V. Са­мостійне застосування учнями знань у стандартних ситу­аціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи).

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Повідомлення домашньо­го завдання.


^ 4. Урок узагальнення і систематизації знань.

І. Повідомлен­ня теми, цілей та завдань уроку, актуалізація мотивації учіння учнів.

ІІ. Відтворення й узагальнення понять і за­своєння відповідної їм системи знань.

ІІІ. Узагальнення та сис­тематизація основних теоретичних положень і відповідних наукових ідей.

ІV. Підсумки уроку.

V. Повідомлення домашньо­го завдання.


^ 5. Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь.

І. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь.

ІІ. Повідомлення теми, цілей і завдань уроку, актуалізація мотивації учіння учнів.

ІІІ. Осмис­лення змісту й послідовності застосування способів вико­нання дій; самостійне виконання учнями завдань під кон­тролем і за допомогою вчителя.

ІV. Звіт учнів про роботу і тео­ретичне обґрунтування отриманих результатів.

V. Підсумки уроку.

VІ. Повідомлення домашньо­го завдання.


^ 6. Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь.

І. Повідо­млення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів.

ІІ. Перевірка знання учнями фактичного ма­теріалу й основних понять.

ІІІ. Перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення.

ІV. Застосування учня­ми знань у стандартних і змінних умовах.

V. Перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт.

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Повідомлення домашньо­го завдання.


Дедалі частіше в методиці викладання зустрічається новий тип уроку – інтерактивний

^ Структура і методика інтерактивного уроку

I. Мотивація.

II. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

ІІІ. Надання необхідної інформації.

IV. Інтерактивна вправа (центральна частина заняття).

V. Підбиття підсумків (рефлексія), оцінювання результатів уроку.



^ I. Мотивація

Мета етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Без виникнення мотивів учіння й мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання. Тому на цьому етапі можуть бути використані такі прийоми:

- коротка розповідь;

- бесіда;

- демонстрування наочності;

- нескладні інтерактивні технології («Мозковий штурм», «Мікрофон», «Криголам» тощо).

Як правило, матеріал, озвучений учнями під час мотивації, наприкінці підсумовується і стає «міс­точком» для представлення теми уроку. Цей еле­мент уроку має займати не більше ніж 5 % часу за­няття.


^ II. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.


Другий етап інтерактивного уроку — оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних резуль­татів. Мета вчителя — забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, що вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель.

Формулювання очікуваних результатів уроку — це принциповий момент інтерактивного навчання, бо не усвідомивши цього, учень може сприйняти навчаль­ний процес як ігрову форму діяльності, не пов'язану з навчальним предметом.

Формулювання результатів має відповідати таким вимогам:

- висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя («після цього уроку я зможу...»);

- чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку;

- чітко вказувати на способи «вимірювання» ре­зультатів;

- учитель має говорити коротко, ясно й абсолют­но зрозуміло для учнів.

Правильно сформульовані, а потім досягнуті ре­зультати — це гарантія успіху. Оптимальною є ситуа­ція, коли учень розуміє не тільки те, чого він досяг, а й те, чого він має досягти на наступному уроці, чого він взагалі хоче від цього предмета для свого життя. Тому в цій частині інтерактивного уроку вчитель має:

- назвати тему уроку або попросити когось із учнів назвати її;

- якщо назва теми містить нові слова або проблем­ні питання, слід звернути на це увагу учнів;

- попросити когось із учнів оголосити очікувані результати;

- нагадати, що в кінці уроку він перевірятиме, чи досягли вони цих результатів.

Цей елемент уроку займає не більше ніж 5 % часу.

ІІІ. Надання необхідної інформації.

Мета етапу — дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання, опанування інформації за до­помогою технічних засобів навчання або наочності. Для економії часу на уроці і для досягнення максимального ефекту уроку можна давати інформацію для попереднього домашнього вивчення. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно, прокоменту­вати терміни або організувати невеличке опитування. Ця частина уроку займає близько 10—15 % часу. Роз­глянемо проведення її на прикладах.

^ IV. Інтерактивна вправа (центральна частина заняття).


Інтерактивна вправа — центральна частина занят­тя, яка має займати близько 50—60 % часу, її мета — засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Обов'язковою є така послідовність і ре­гламент проведення інтерактивної вправи:

1. Інструктування (2—3 хвилини).

2. Об'єднання в групи або розподіл ролей (1—2 хвилини).

3. Виконання завдання, де вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії (5—15 хви­лин).

4. Презентація результатів виконання вправи (З— 15 хвилин).

^ V. Підбиття підсумків (рефлексія), оцінювання результатів уроку.

Рефлексія результатів учнями, що є природним і найважливішим компонентом інтерактивного на­вчання.

Рефлексія здійснюється в різних формах: як ін­дивідуальна робота, робота в парах, групах, дискусія. Вона застосовується після найважливіших інтерак­тивних вправ, після уроку, після закінчення певного етапу навчання.

Методика проведення рефлексії на уроці містить наступні етапи.

1. Припинення діяльності (з можливістю продо­вження роботи).

2. Відновлення послідовності виконаних дій (на­віть незначних).

3. Вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору їх ефективності, продуктивності, відповідності поставленим завданням.

4. Виявлення і формулювання результатів реф­лексії:

предметна продукція діяльності (ідеї, пропози­ції, закономірності, відповіді на запитання);

способи, які використовувалися чи створюва­лися в ході діяльності;

гіпотези щодо майбутньої діяльності. Рефлексія може подаватися у вигляді малюнків, схем, графіків.


Алгоритм для вчителя

щодо планування, підготовки та проведення інтерактивного уроку

1. Давати завдання учням для попередньої підготовки:прочитати,обміркувати,виконати самостійні підготовчі завдання.
2. Вибирати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи,які дали б учням "ключ"до засвоєння теми.
3. Під час інтерактивних вправ давати учням час подумати над завданням.
4. На одному уроці використовувати 1-2 інтерактивні вправи, а не їх калейдоскоп.
5. Кожну інтерактивну технологію необхідно попередньо обговорити з учнями і переконатися у тому, що вони засвоїли процедуру її виконання.
6. Враховувати психологічний клімат певного учнівського колективу,вікові особливості,загальну спроможність виконувати поставлені завдання.


Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику про­ведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.

^ Нестандарт­ний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має не­традиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширеніші серед них — уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки—ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, фор­мують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подоба­ються учням і викликають у них творчий інтерес.

Отже, форма організації навчання є важливою дидактич­ною проблемою, яка безпосередньо впливає на результатний компонент навчального процесу. Вона тісно пов'язана з методами і засобами навчання, бо кінцевий результат визна­чається комплексом дидактичних умов, серед яких важливе місце посідають організаційні форми навчання.