Реферат: Реферат на тему

Реферат на тему: Перспективи розвитку депозитного формування банківських ресурсів

Удосконалення депозитного формування банківського капіталу передбачає не тільки подальший розвиток традиційних, базових для банків України операцій та послуг, а й впровадження у практику нових їх видів. До таких належать, зокрема, трастові послуги, які у перспективі в нашій країні можуть стати альтернативою традиційним банківським депозитам. Використання досвіду іноземних банків з надання трастових послуг сприятиме, на нашу думку, вирішенню проблеми залучення до банківської системи грошових коштів, що знаходяться у позабанківському обороті. Відсутність в економічній літературі єдиної думки щодо визначення суті трастових послуг пояснюється передусім складністю правових та економічних відносин, що виникають з приводу надання таких послуг юридичним і фізичним особам. Так, під трастом розуміється угода на передачу власності якійсь особі або особам (опікунам), які управляють нею на користь іншої особи або осіб (бенефіціарів) [76, с. 652]. Роуз П. С. під трастовими послугами розуміє управління майном та іншими цінностями, що належать клієнтові, за контрактом (траст-договором), відповідно до якого банк протягом певного періоду виступає як довірена особа, а клієнт — як довіритель [197, с. 718]. Аналогічне за змістом визначення трастових послуг наводиться у посібнику «Банківський менеджмент» [66, с. 573]. Окремі економісти під довірчими операціями банків розуміють операції, що здійснюються ними за дорученням клієнтів або за рішенням суду [174, с. 128]. Зауважимо, що ці визначення не позбавлені певних вад. Зокрема, довірительним власником можуть бути не тільки банки, а й інші спеціалізовані установи, наприклад трастові компанії, довірчі товариства. Крім того, довірча власність може виникнути не лише у результаті укладення угоди, а й в силу закону або рішення суду. Нарешті, сторонами за надання трастових послуг виступають не лише довіритель і довірительний власник, а й бенефіціар. На наш погляд, суть поняття «трастові послуги» найповніше розкриває таке визначення його: «Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник передає своє майно, грошові кошти або фінансові активи у розпорядження іншій особі — довірительному власнику для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара». Отже, в зазначених правовідносинах беруть участь три сторони: довіритель майна, грошових коштів або фінансових активів (засновник) — юридична або фізична особа, яка заснувала траст і/або передала довірительному власнику повноваження власника належних їй активів відповідно до умов укладеного між ними договору; довірительний власник (траст) — сторона, яка здійснює управління майном, грошовими коштами або фінансовими активами. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків, що регулюється чинним законодавством; бенефіціар — особа, на користь і в інтересах якої надаються довірчі послуги. Бенефіціара призначає довіритель: ним може бути сам довіритель або третя особа. Виникнення та розвиток довірчих послуг спричинюються низкою факторів, зокрема: відсутністю або недостатнім рівнем надійності джерел інформації, спеціальних знань і вмінь у власників майна, грошових коштів або фінансових активів для розпоряджання або самостійного управління ними, особливо великими та різних видів; вірогідністю втрати власником свого майна, грошових коштів або фінансових активів у разі самостійного здійснення ним операцій, які потребують відповідних професійних знань; зростаючою заінтересованістю клієнтів в одержанні все більшого набору банківських послуг; проблемами законодавчої заборони або обмежень, які діють стосовно деяких видів діяльності, що можуть проводити банки; зростаючою конкуренцією між банківськими та небанківськими фінансовими установами, між самими банками на грошовому ринку та щодо залучення нових клієнтів; проблемами ліквідності банків і зниженням рівня прибутковості традиційних банківських операцій і послуг; порівняно невеликими витратами на здійснення зазначених послуг; можливістю залучити через трастові послуги значні кошти, що використовуватимуться банком і приноситимуть йому доходи. За характером розпорядження активами трастові послуги поділяються на: 1) активні, коли майно, грошові кошти або фінансові активи, що перебувають у розпорядженні довірительного власника, можуть видозмінюватися (зокрема, шляхом їх продажу, надання в позику або заставу) без додаткової згоди довірителя; 2) пасивні, коли майно, грошові кошти або фінансові активи не можуть бути використані довіреними особами без відповідної згоди довірителя. За характером дій, які може здійснювати довірительний власник, розрізняють довірчі послуги, пов’язані з управлінням майном, грошовими коштами або фінансовими активами довірителя і не пов’язані з таким. Правовою основою трастових послуг, не пов’язаних з управлінням майном, грошовими коштами або фінансовими активами, є те, що банк або трастова компанія у цьому разі є повіреною особою, яка бере на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені клієнта. Передаючи майно, грошові кошти або фінансові активи у довірче управління, довіритель прагне до персонального управління ними з боку довірительного власника, тобто мова йде про індивідуальний траст. Однак практично це можливе за умови, коли в управлінні довірительного власника знаходиться невелика кількість значних за розміром індивідуальних трастів. Проте засновники трастів здебільшого прагнуть з метою зменшення ризиків диверсифікувати своє майно, грошові кошти або фінансові активи. Тому більшість трастових установ працює з великою кількістю незначних за розміром індивідуальних трастів. За таких умов персональне управління стає фінансово та технічно обтяжливим. Через це трастові установи не ведуть відокремленого обліку дрібних індивідуальних трастів, що тягне за собою не лише виплату довірителям усередненого розміру доходів від їхнього майна, грошових коштів або фінансових активів, а й знеособлення щодо довірителя та бенефіціара збитків, розміщення майна, грошових коштів або фінансових активів тощо. Зауважимо, що в деяких випадках банки самостійно не приймають остаточних рішень з управління активами, залучаючи для цього експертів або навіть спеціалізовані організації. Однак здебільшого довірителям, особливо дрібним, доводиться пристосовуватися до більш або менш стандартних пропозицій довірительних власників. Частково це пояснюється тим, що вимоги довірителів насамперед пов’язані з дохідністю розміщення майна, грошових коштів або фінансових активів і конфіденційністю відносин, роль інших факторів є не дуже суттєвою. ^ За категорією довірителя розрізняють трастові послуги: 1) для фізичних осіб, які, у свою чергу, залежно від джерел утворення майна, грошових коштів або фінансових активів довірителів—фізичних осіб поділяються на спадкоємців, тобто тих, хто одержав майно, грошові кошти або фінансові активи у спадок, та менеджерів, тобто підприємців, менеджерів та ін., які самостійно заробили та створили своє багатство; 2) для юридичних осіб. Інколи в окремий вид виділяють трастові послуги, що надаються, наприклад, пенсійним, благодійним та інвестиційним фондам. Останні здійснюють нагромадження коштів своїх акціонерів чи засновників, які бажають отримати високі доходи по них за рахунок вкладення об’єднаних грошових коштів у надійні та високоприбуткові активи. ^ За видом і набором активів, які можуть бути об’єктом трастових послуг, розрізняють трастові послуги: повні, коли здійснюється управління всіма видами майна, грошовими коштами або фінансовими активами довірителя; ^ спеціальні, коли здійснюється управління окремими видами активів довірителя, наприклад, грошовими коштами, цінними паперами, нерухомістю тощо. Залежно від можливості розірвання угоди виокремлюють: відзивний траст, за якого довіритель без попереднього погодження з довірительним власником може у будь-який момент розірвати угоду, та безвідзивний траст, за якого розірвання угоди без попередньої згоди довірительного власника не допускається. Якщо довіритель прямо визначає осіб, яким довірительний власник повинен виплачувати доходи від розміщення майна, грошових коштів або фінансових активів, що знаходяться в управлінні, то така довірча власність визнається приватною, на відміну від публічної, тобто відкритої для публіки. Прикладом останньої є створення благодійного трасту, за якого бенефіціарами виступає коло осіб, що відповідають волі довірителя, однак конкретні прізвища довірителем не зазначаються. ^ Довірча власність може виникнути: у результаті волевиявлення довірителя; у результаті укладення угоди; згідно із законом або за рішенням суду. Так, траст може бути призначений судом з метою захисту інтересів недієздатних осіб або за позовами майбутніх спадкоємців чи кредиторів до законного і дієздатного власника, якщо останній, зокрема, безгосподарно управляє майном чи псує його тощо. ^ Трастові послуги на користь фізичних осіб, як правило, включають такі послуги: 1. Розпорядження спадщиною (заповідальний траст) — розпорядження майном, грошовими коштами або фінансовими активами клієнта після його смерті, здійснюване відповідно до письмового заповіту, який залишив померлий і в якому зазначено виконавця заповіту, або за рішенням суду, коли заповіт не було складено. За відсутності заповіту суд насамперед виходить з інтересів спадкоємців, проголошуючи намір створити траст на їх користь. У деяких країнах це дає змогу спадкоємцям уникнути сплати податків, оскільки формально вони не вступають у володіння спадщиною. Разом з тим таке рішення суду дає спадкоємцям право одержувати доходи та інші вигоди від спадщини. Розпорядником спадщиною в обох випадках може бути траст—відділ банку. Розпорядження майном, грошовими коштами або фінансовими активами включає: одержання рішення суду; збирання та інвентаризацію майна; забезпечення схоронності спадщини; сплату адміністративних витрат і податків; здійснення розрахунків з кредиторами; юридичне та податкове консультування; інвестування вільних коштів у різні фінансові інструменти; реалізацію майна, яке не підлягає тривалому зберіганню; контроль за здійсненням і продовження комерційних операцій; розподіл майна, грошових коштів і фінансових активів між спадкоємцями тощо. 2. Управління майном, грошовими коштами та фінансовими активами відповідно до договору (прижиттєвий траст). Сутність полягає в тому, що довіритель передає банку в управління майно, грошові кошти або фінансові активи, який зберігає їх, інвестує, розпоряджається одержаним доходом у визначеному договором порядку. Щодо методів управління довірительний власник практично не має обмежень, крім цілей довірчого управління активами. Довіритель і бенефіціар, як правило, можуть контролювати напрями та способи використання майна, грошових коштів або фінансових активів, а також вимагати розірвання трастового договору у разі порушення довірительним власником його умов або призначення (у відповідних випадках) судом іншого довірительного власника. У визначених договором випадках довіритель зберігає право втручатися в процес управління майном, грошовими коштами або фінансовими активами. Право управління майном, грошовими коштами або фінансовими активами може переходити до банку не лише за заповітом, а й шляхом укладення прижиттєвих угод. Це пов’язано з тим, що довіритель не хоче передавати майно, фінансові активи чи грошові кошти відразу спадкоємцям або не в змозі чи не бажає самостійно займатися своїм бізнесом тощо. Управління майном, грошовими коштами або фінансовими активами передбачає: прийняття оптимальних рішень щодо їх розміщення, оформлення страхування і внесення страхових платежів; консультування; розміщення основного капіталу з можливістю використання як застави при кредитуванні; депозитні операції з готівкою; облікові операції; виплату доходів бенефіціару; аналіз ефективності використання майна тощо. 3. Опікунство та забезпечення зберігання майна, грошових коштів або фінансових активів. Передбачає набір операцій, аналогічний управлінню такими активами. Цей вид трастових послуг поширюється переважно на неповнолітніх, які вважаються недієздатними для управління та володіння зазначеними активами. Якщо неповнолітній дістав спадщину, то йому призначається опікун, який розпоряджається нею в інтересах спадкоємця. У деяких випадках умови трасту передбачають умову виплати довірительним власником бенефіціару лише такої суми з доходу чи основного капіталу, яка, на його думку, є необхідною для існування бенефіціара, враховуючи його витрати на освіту. Такий траст називається трастом для виплати коштів, необхідних для існування. Опікунство та забезпечення зберігання майна, грошових коштів або фінансових активів існує в двох формах: опікунство індивіда (неповнолітнього, недієздатного) та опікунство майна, грошових коштів або фінансових активів — коли власник цих активів фізично неспроможний самостійно здійснювати управління ними. 4. Агентські послуги. Характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Агент, а ним може бути траст—відділ банку, діє, як правило, від імені принципала й укладені ним або за його сприяння договори відповідно створюють права та обов’язки безпосередньо для принципала. У деяких випадках, вступаючи у відносини з третіми особами за дорученням принципала, агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала, або може вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його імені. Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, результат укладених ним угод лягає на принципала. Агенти можуть бути: генеральними, якщо вони мають повноваження вести всі справи принципала, віднесені до визначеної сфери діяльності, та спеціальними, якщо вони виконують лише визначені дії. Агентські послуги включають, зокрема: збереження активів (наприклад, цінних паперів); одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів і доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полісів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отримування кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів. 5. Залучення коштів населення та фірм на цільові вклади, зокрема з подальшим використанням коштів на будівництво та придбання житла, іншого нерухомого та рухомого майна. 6. Трасти для голосування. Більшість акцій сучасних акціонерних товариств розміщено між багатьма дрібними акціонерами. Такі акціонери, придбаваючи акції, за основну мету ставлять одержання дивідендів, здебільшого вони не мають наміру брати участь в управлінні акціонерним товаристом або будь-яким іншим чином діяти з кимось сумісно. Дрібні акціонери не планують «пограти» на курсі акцій, оскільки розуміють, що не в змозі зробити це самостійно, а тим більше суттєво впливати на політику акціонерного товариства. Тому такі акціонери передають свої акції в довірчу власність. Довірительний власник, отримавши право голосу за акціями, зобов’язується одержувати дивіденди та зараховувати їх бенефіціару. Створення трастів для голосування дає змогу відповідним довірительним власникам брати участь в управлінні акціонерним товариством, у ряді випадків суттєво впливаючи на нього. Трастові послуги, надавані юридичним особам, як правило, включають: обслуговування облігаційної позики, що супроводжується переданням довіреній особі права розпорядження майном, яке слугує забезпеченням позики; агентські послуги; створення фондів погашення заборгованості, з яких відповідно до умов договору може здійснюватися погашення боргів, сплата процентів, викуп облігацій; виплата дивідендів акціонерам тощо; тимчасове управління справами компанії у разі її реорганізації чи ліквідації; послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу вповноваженим представникам); розпорядження активами, включаючи управління нерухомістю як всередині країни, так і за кордоном; обслуговування працівників компанії. У цьому разі траст-відділи надають послуги в інтересах працівників, здійснюючи управління фондами компаній, призначеними для виплати пенсій, різних винагород і допомог; інвестування коштів клієнта у визначені ним види активів; управління коштами благодійних фондів. Однією з довірчих послуг, яку надають банки фізичним та юридичним особам, є послуга щодо зберігання цінностей. Основною рисою надання таких послуг є те, що банки мають відповідні спеціальні приміщення чи спеціальне обладнання, які виключають випадкову втрату або пошкодження цінностей, прийнятих на зберігання. З процесу зберігання цінності мають вийти такими, якими вони були прийняті банком на зберігання. Відносини між особою, яка передає цінності на зберігання, та банком регулюються договором, який може бути укладений на визначений строк, без зазначення строку або до витребування. Після закінчення строку зберігання, передбаченого договором, та не витребування клієнтом цінностей банк продовжує їх зберігати до того моменту, поки вони не будуть взяті іншою стороною. В такому разі банк має право вимагати відшкодування йому додаткових витрат зі зберігання цінностей. Послуги щодо зберігання цінностей надаються банками у трьох формах: зберігання цінностей клієнтів у сховищі; надання клієнтам сейфів у приміщенні банку; надання клієнтам нічних сейфів. За першої форми послуг банк приймає цінності згідно з умовами укладеного між банком і клієнтом договору, причому складаються описи, в яких указуються найменування цінностей і сума оцінки кожного виду цінностей. Цінності мають бути вкладені у пакети або іншу упаковку і відповідно опечатані. Прийняті банком від клієнтів цінності поміщують до сховища, всередині якого вони зберігаються на металевих стелажах (полицях) тощо, за умови, що вони мають ґрати і замикаються на замок. За схоронність цінностей, прийнятих на зберігання, установи банків несуть перед їх власниками відповідальність у сумі реальної шкоди, але не вище суми оцінки. Надання клієнту сейфа у приміщенні банку здійснюється шляхом надання йому в оренду сейфа для самостійного використання. Клієнт не сповіщає банк про вміст сейфа, отримує ключ від сейфа і самостійно вміщує до нього або вилучає з нього цінності протягом робочого дня банку. Банк зобов’язується забезпечити зберігання сейфа та доступ до нього виключно клієнта або уповноважених ним осіб. Надання нічних сейфів клієнтам відбувається тоді, коли в них виникає потреба здійснювати регулярні внески грошових коштів до банку, після закінчення робочого дня в останнього. Цією послугою користуються клієнти, які мають бізнес, пов’язаний з одержанням готівки, наприклад власники магазинів, кафе, ресторанів тощо. Вони уважають за краще здавати готівку до банку, ніж залишати її в сейфах на роботі чи носити з собою. Між банком і клієнтом укладається відповідна угода. Клієнт вкладає готівку в спеціальну сумку, одержану в банку, та опускає її в спеціальний отвір, розміщений на зовнішньому боці будівлі банку. Вранці службовець банку забирає всі сумки з нічних сейфів і заносить інформацію про них до відповідних регістрів бухгалтерського обліку. Договором може бути передбачено умову, згідно з якою банк здійснює розкриття сумок, перерахування вкладеної готівки та зарахування її на відповідний рахунок клієнта. На жаль, в Україні така форма зберігання цінностей у банківській практиці поширення не набула. За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої встановлюється в договорі між банком і клієнтом, якщо інше не передбачено законодавством. На розмір плати впливає низка факторів, зокрема вид довірчих послуг, вид і розмір активів, які перебувають в довірчому управлінні. Плата може бути фіксованою від суми активів, залежати від доходу, одержаного від управління активами, або визначена в інший спосіб, зафіксований у договорі. Так, у договорі можуть обумовлюватися преміювання довірительного власника за досягнутий рівень зростання активів, якщо він перевищує середній рівень, або сплата штрафу, коли результат менший від середнього. Останнє призводить до збільшення довірительними власниками розмірів комісійних за свої послуги, щоб мати можливість за необхідності компенсувати свої можливі витрати. Інститут довірчої власності є одним з найспецифічніших у сучасному англо-американському праві. Законодавство України, яке належить до системи континентального права, не передбачає довірче управління як один із видів зобов’язань. Були спроби «вбудувати» довірчу власність у континентальну систему права, включивши трастові договори до загального переліку цивільно-правових угод як їх особливий вид — фідуцію, тобто заснованих на довірі правовідносин. Однак поняття «довірча власність» не вичерпується зобов’язальним правом, воно ширше і у ряді випадків виходить за межі континентального права з його, зокрема, неподільним правом власності. Норми чинного в Україні законодавства містять окремі елементи, схожі з довірчими правовідносинами. Так, ст. 559 Цивільного кодексу України допускає призначення хранителя або опікуна спадкового майна у двох випадках: за наявності у складі спадщини майна, що потребує управління, та у разі пред’явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями. Коли хранитель здійснює управління цим майном, то в його діях простежується наявність ознак довірчих правовідносин, які в англо-американському праві виникають згідно із законом або за рішенням суду та називаються конструктивним трастом. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» серед операцій, які можуть здійснювати банки, є довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами. Однак визначення поняття «довірче управління» в Законі немає. Однією з передумов упровадження довірчих правовідносин було прийняття у 1993 р. декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства». Декрет було розроблено під ідею приватизації, хоча формально нею він не обмежувався. У ньому наведено визначення поняття «довірче товариство», сформульовано особливості створення та діяльності такого товариства. Аналіз положень декрету дає змогу зробити певні висновки. По-перше, за декретом правовідносини між довірчим товариством і довірителем майна виникають в результаті укладення договору. Однак довірча власність виникає також згідно із законом, рішенням суду та в результаті волевиявлення довірителя майна. По-друге, декрет містить не досить чіткі дефініції щодо предмета угоди, яка укладається між довірителем і довірчим товариством. Зазначається, що предметом є представницька діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав власників. Однак відповідно до ст. 62 Цивільного кодексу України представництво — це угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку представляють. Тобто предметом договору щонайменше є дії, а не безпосередньо майно, що передається довірчому товариству. По-третє, декрет визначив, що майном довірителя є грошові кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя. Однак зазначені обмеження на види майна є дещо умовними, оскільки положення Закону України «Про власність» та статті 386—424 Цивільного кодексу України передбачають можливість передавати на зберігання, реалізацію, управління (згідно з вказівками та інструкціями довірителя) ширший перелік майна, ніж той, що передбачений Декретом. Передаючи в управління цінні папери, слід враховувати специфіку обігу кожного з їх видів. Що стосується документів, які засвідчують право власності довірителя, то у чинному законодавстві їх визначення відсутнє. Як правило, під цими документами розуміють такі, що видаються переважно державними органами та юридично засвідчують право власності довірителя на всі види майна, крім вилученого з цивільного обігу. Останнє означає, що окремі види майна можуть належати на правах власності лише окремим суб’єктам цивільного права. Що стосується грошових коштів, то постановою Верховної Ради України від 22 грудня 1995 р. «Про усунення зловживань у процесі залучення суб’єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян» було визначено, що до законодавчого врегулювання діяльності небанківських фінансових установ забороняється залучення грошових коштів громадян суб’єктами підприємницької діяльності. По-четверте, у Декреті згадуються довіритель майна, довірче товариство та довірені особи. Фактично довіритель майна та бенефіціар об’єднуються в одну особу — засновника, а сама структура правовідносин має двосторонній характер. Однак у трастових правовідносинах слід виокремлювати, крім засновника та довірительного власника, ще й бенефіціара. Тобто у зазначених правовідносинах бере участь три сторони. По-п’яте, Декрет практично не обмежив коло суб’єктів підприємницької діяльності, які можуть надавати трастові послуги, щодо можливостей підприємства або товариства (створених не у формі товариств з додатковою відповідальністю) укладати угоди доручення, комісії, схову, передбачених цивільним законодавством. Отже, надання трастових послуг не є прерогативою лише банків та довірчих товариств. По-шосте, Декрет містить вичерпний перелік довірчих послуг: для громадян — це зберігання та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів; для юридичних осіб — розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству, шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства. Зауважимо, що світова практика надання довірчих послуг не обмежується лише зазначеним вище переліком, він більш ємний. При цьому визначення понять «агентські послуги» та «агентські угоди» у нормативних актах України немає. Право розпорядження майном в Україні регулюється вказівками довірителя в межах положень Цивільного кодексу України, якими регламентується укладання договорів доручення, комісії та схову. Однак інститут довірчої власності охоплює значно ширше коло правовідносин, ніж ті, що регулюються зазначеними видами договорів. За прийнятим у 2001 р. Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» довірче управління фінансовими активами віднесено до фінансових послуг. При цьому під поняттям «фінансові активи» законодавцем розуміються кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Однак і в цьому Законі відсутнє визначення терміна «довірча послуга», не конкретизовано й що розуміється під поняттям «боргові зобов’я­зання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів». Підсумовуючи викладене, зазначимо, що питання надання трастових послуг фактично залишається законодавчо неврегульованим. Це призводило і призводить до суттєвих вад, зокрема до неконтрольованого залучення грошових коштів, розроблення схем фінансових операцій, зовнішньо схожих на довірчі послуги. Так, внесення Національним банком України до плану рахунків бухгалтерського обліку в банках двох трастових рахунків (710 і 719), що призначалися для обліку одержаних у довірче управління коштів фізичних та юридичних осіб, вплинуло на операції банків. Окремі з них відкривали трастові рахунки для відображення на них звичайних депозитних операцій. Це було викликано тим, що спочатку кошти з трастових рахунків не підпадали під дію системи обов’язкового резервування коштів банківською системою. Спроби деяких банків за рахунок коштів, що обліковувалися на трастових рахунках, здійснювати кредитування не набули відповідного поширення. Банки робили такі спроби з тим, аби не здійснювати відрахування до резерву на можливі втрати за позиками банків, але отримувати при цьому процентний дохід від розміщених коштів у вигляді комісійних доходів. Випуск державою облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) вплинув на застосування банками трастових угод за здійснення операцій з ними. Банками використовувалися щонайменше два види договорів. Суть договору першого виду полягала у тому, що банк за рахунок коштів клієнта купував ОВДП, власниками яких ставав клієнт. За цю послугу банк отримував від клієнта комісію, а дохід від ОВДП повністю належав клієнту. Договір другого виду передбачав, що придбані ОВДП залишаються у власності клієнта або банку. В останньому випадку дохідність була вищою, оскільки банк міг оперативніше приймати рішення, здій-
снюючи операції з ОВДП, йому не потрібно було узгоджувати свої дії з довірителем. При цьому надлишковий дохід залишався банку, ділився з бенефіціаром або використовувався іншим чином. В Україні кошти клієнтів за трастовими операціями банків характеризуються незначними сумами та питомою вагою в грошовій масі (табл. 3.5). Таблиця 3.5 ^ КОШТИ КЛІЄНТІВ ЗА ТРАСТОВИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКІВ (на кінець року, млн грн.) Показник 1998 р. 1999 р. 2000 р. 2001 р. Розміщення грошової маси (М3) 15 705 22 070 32 087 45 555 у тому числі: кошти за трастовими операціями суб’єктів господарської діяльності: 28 21 6 5 у національній валюті 23 19 6 5 в іноземній валюті 5 3 0 — кошти за трастовими операціями фізичних осіб: 30 37 60 88 у національній валюті 30 36 60 88 в іноземній валюті 0 0 0 — З наведених у табл. 3.5 даних видно, що абсолютна сума коштів за трастовими операціями незначна, зростання становило 60,3 %. Проте відбулося зменшення (з 28 млн до 5 млн грн.) коштів суб’єктів господарювання та збільшення коштів фізичних осіб (з 30 млн до 88 млн грн.). Однак питома вага коштів за трастовими операціями у структурі грошової маси М3 залишалася незначною — менше 1 %. Найперспективнішим шляхом залучення коштів до банків є поєднання депозитних і кредитних операцій, зокрема використання залучених на депозитні та трастові рахунки коштів для фінансування будівництва та/або придбання житла для населення. Житлова проблема вирішується за різними напрямами, з урахуванням низки суттєвих факторів, зокрема: джерела фінансування будівництва; кількості соціально не захищених громадян, які очікують квартири; регіону країни, а також того, чи споруджуватиметься нове, чи реконструюватиметься наявне житло. Пріоритетним у вирішенні цієї проблеми стане фінансування житлового будівництва за рахунок заощаджень населення, спеціалізованих державних і недержавних фондів, надання цільових кредитів. Зауважимо, що житлове будівництво часом фінансують, комбінуючи різні джерела надходження коштів. Щоб стимулювати використання з цією метою заощаджень населення, доцільно встановити пільги з оподаткування як для інвесторів, так і для будівельних компаній. Зокрема, з прийняттям 2 березня 2000 р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з продажу або передання у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання. В економічно розвинених країнах безоплатно житло отримують лише найбільш незахищені верстви населення. В майбутньому так буде і в Україні. Однак порядок надання соціального житла слід законодавчо врегулювати. У разі, коли матеріальний стан громадян змінюється і вони купують власне житло, звільнене житло має залишатися соціальним. Необхідно фінансувати та кредитувати придбання житла на первинному та вторинному ринках. Надання кредитів населенню на купівлю житла на вторинному ринку передбачає, що громадянин самостійно та/або із ріелторською фірмою підшукує квартиру, яка відповідає його критеріям. Фірма ретельно перевіряє її, тобто здійснює так звану ріелторську експертизу. При цьому краще зупинити вибір на «чистій», тобто приватизованій квартирі, купленій чи одержаній іншим законним шляхом, яка після цього не продавалася. Чим частіше змінювався власник квартири, тим більша вірогідність того, що на якомусь з етапів угода може стати недійсною, оскільки строк позовної давності — 3 роки. В цілому можна зробити висновок, що кредити під заставу житла, в умовах законодавчого неврегулювання низки юридичних норм, є справою вельми ризиковою для банків. Якщо ріелторська експертиза дала позитивну оцінку, громадянину рекомендують купити квартиру, а банку, з яким існує попередня домовленість, — надати кредит. Громадянин купує та оформляє на себе квартиру тоді, коли він сплатив із власних коштів більшу частку її вартості (як правило, не менше 50 %). На решту вартості банк надає кредит, уклавши з покупцем кредитний договір. Банки в різні способи намагаються знизити кредитний ризик. Так, після укладення договору купівлі-продажу та реєстрації його в бюро технічної інвентаризації (БТІ), клієнт і банк укладають договір застави квартири, який засвідчується нотаріусом. Строк кредиту, як правило, не перевищує одного року. В окремих регіонах України, враховуючи фактичний стан справ на ринку житла, частка покупця у разі придбання квартири може бути іншою, а строк погашення наданого банком кредиту — тривалішим. Кредитуючи купівлю житла на вторинному ринку, банкам слід ураховувати динаміку його цін. У деяких регіонах житло дешевшає, що пов’язано не лише із недостатнім рівнем платоспроможності населення, а й з прагненням окремих категорій громадян купувати його на первинному ринку, оскільки нові квартири мають низку помітних переваг над старими. Зауважимо, що й на первинному ринку частина житла не одразу знаходить господарів. Тому доцільно розробляти нові схеми його реалізації (наприклад, надання в оренду з подальшим викупом). Одним з напрямів кредитування будівництва житла на первинному ринку є молодіжне пільгове кредитування. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р. № 1352 «Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики» молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни, які перебували в черзі на житло та мали можливість сплатити початковий внесок, могли одержати державний довгостроковий пільговий кредит на будівництво (реконструкцію) житла на строк до 30 років. За цією постановою вік старшого члена сім’ї або одинокого молодого громадянина не повинен перевищувати 28 років. Кредит надавався банком за місцем постійного проживання (прописки) позичальника у розмірі не більше 95 % вартості будівництва (реконструкції) житла на момент укладення договору. Розмір кредиту обчислювався виходячи з норми 21 м2 загальної площі житла на одного члена сім’ї та додатково 10 м2 на сім’ю і включав витрати на його страхування в період будівництва. При цьому вартість 1 м2 загальної площі житла не повинна була перевищувати середньої вартості, що склалася у регіоні, де будується житло. Кредит пільговий — під 3 % річних для позичальників, які не мають дітей. Позичальник, який мав одну дитину, звільнявся від сплати процентів за користування кредитом. Для позичальника, який мав двох дітей, за рахунок бюджетних джерел передбачалося погашення 25 % суми зобов’язань за кредитом, а трьох і більше дітей, — 50 %. Джерелом зазначених кредитів визначалися кошти бюджету. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1999 р. № 825 «Про вдосконалення організаційної та фінансової діяльності Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім’ї та молоді» було внесено низку змін до порядку надання довготермінового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла. Так, згідно з постановою кредит надава