Реферат: Методика дослідження: первинний аналіз емпіричних статистичних даних, отриманих шляхом анкетного опитування. Одержані результати та їх новизна

diplomukr.com.ua - Грамотное и качественное выполнение всех видов научных работ. Скидки, оригинальность, контроль плагиата, прямое общение с автором.



РЕФЕРАТ

Випускна робота: 73 с., 20 рис., 5 табл., 74 джерела, 20 додатків.


Об’єктом дослідження є громадська думка як соціальний феномен.

Предмет - маніпулювання як засіб впливу на формування громадської думки.

Мета роботи - дослідити характер та особливості маніпулятивного впливу на громадську думку в умовах сучасного українського суспільства.

Методика дослідження: первинний аналіз емпіричних статистичних даних, отриманих шляхом анкетного опитування.

Одержані результати та їх новизна.

Розглянуто проблему маніпулювання як засобу прихованого впливу на формування громадської думки; розкрито зміст поняття «маніпулювання», виявлено канали, засоби маніпулятивного впливу; досліджено особливості маніпулювання громадською думкою мешканців м. Дніпропетровська.

Результати дослідження можуть бути застосовані в розробці методів зниження маніпулятивного ефекту ЗМК, а також в подальшому вивченні даного феномену.

Перелік ключових слів: ГРОМАДСЬКА ДУМКА, ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ, МАНІПУЛЮВАННЯ ГРОМАДСЬКОЮ ДУМКОЮ.

RESUME

The graduation research of the forth – year student Sanzhara Nadia

(DNU, faculty of social-humanitarian arts, Department of History and Theories of Sociology) deals with the problem of a manipulation with the public opinion.

The work is interesting for use in the groundwork of methods of reduction the manipulative effect of the mass information means, and in the further research of this phenomenon.

Bibliog. 74, tables 5, ill. 20

ЗМІСТ


ВСТУП…..........................................................................................................

6

^ РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ




1.1. Громадська думка: поняття, сутність, основні характеристики………..

9

1.2. Види та засоби впливу на громадську думку……………………………

21

РОЗДІЛ 2. МАНІПУЛЮВАННЯ ЯК РІЗНОВИД ПРИХОВАНОГО ВПЛИВУ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ………………………………...…….




2.1. Поняття та сутність маніпулювання……………………………...……..

33

2.2. Канали та засоби маніпулятивного впливу….…………………………...

43

2.3. Особливості маніпулювання громадською думкою в сучасному українському суспільстві…………………………………………………………….

55

ВИСНОВКИ….....................................................................................................

67

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……….…………………………

70

ДОДАТОК 1. Таблиця 1. Розподіл відповідей респондентів по регіонах на питання: «Який рівень Вашої довіри до медіа? (цілком або переважно довіряю)»




ДОДАТОК 2. Таблиця 2. Рівень довіри до ЗМІ залежно від кількості часу їх споживання




ДОДАТОК 3. Анкета




ДОДАТОК 4. Рисунок1. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Из каких основных источников Вы получаете интересующую Вас информацию?»




ДОДАТОК 5. Таблиця 3. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Оцените уровень достоверности каждого из предложенных источников информации»




ДОДАТОК 6. Рисунок 2. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Насколько Вы доверяете информации, предлагаемой печатными СМИ? Получая какую-либо важную информацию из электронных СМИ




ДОДАТОК 7. Рисунок 3. Розподіл відповідей чоловіків та жінок на питання: «Насколько Вы доверяете информации, предлагаемой печатными СМИ? Получая какую-либо важную информацию из электронных СМИ (Интернет, телевидение, радио)




ДОДАТОК 8. Рисунок 4. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Как часто Вы можете менять свою точку зрения?»




ДОДАТОК 9. Таблиця 4. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Насколько часто, по Вашему мнению, в СМИ используется»




ДОДАТОК 10. Рисунок 5. Розподіл відповідей респондентів на питання: «На основании какой информации формируется Ваше мнение о социально-экономической ситуации в стране?»




ДОДАТОК 11. Рисунок 6. Розподіл відповідей респондентів на питання: «На основании какой информации формируется Ваше мнение о социально-экономической ситуации в стране?» в залежності від статі




ДОДАТОК 12. Рисунок 7. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Ваше мнение о политическом лидере формируется на основе»




ДОДАТОК 13. Таблиця 5. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Доверяете ли Вы рейтингам политических сил, освещаемых СМИ?»

Рисунок 8. Розподіл відповідей респондентів на питання: «На что, в первую очередь, Вы обращаете внимание в рейтингах политических сил/политиков?»




ДОДАТОК 14. Рисунок 9. Розподіл відповідей респондентів в залежності від статі на питання: «На что, в первую очередь, Вы обращаете внимание в рейтингах политических сил/политиков?»




ДОДАТОК 15. Рисунок 10. Розподіл відповідей респондентів на питання: «Считаете ли Вы, что Вашим мнением манипулируют?»




ДОДАТОК 16. Рисунок 11. Розподіл відповідей респондентів в залежності від статі на питання: «Считаете ли Вы, что Вашим мнением манипулируют?»




ДОДАТОК 17. Рисунок 12. Розподіл респондентів за рівнем освіти

Рисунок 13. Розподіл відповідей респондентів в залежності від освіти на питання: «Считаете ли Вы, что Вашим мнением манипулируют?»




ДОДАТОК 18. Рисунок 14. Розподіл відповідей респондентів в залежності від віку на питання: «Считаете ли Вы, что Вашим мнением манипулируют?»




ДОДАТОК 19. Рисунок 15. Розподіл відповідей респондентів в залежності від освіти на питання: «Насколько Вы доверяете информации, предлагаемой печатными СМИ? Получая какую-либо важную информацию из электронных СМИ (Интернет, телевидение, радио), Вы»




ДОДАТОК 20. Рисунок 16. Розподіл відповідей респондентів в залежності від освіти на питання: «Насколько часто, по Вашему мнению, в СМИ используется сомнительная и непроверенная информация?»

Рисунок 17. Розподіл відповідей респондентів в залежності від освіти на питання: «Насколько часто, по Вашему мнению, в СМИ используется неполная информация?»

Рисунок 18. Розподіл відповідей респондентів в залежності від освіти на питання: «Насколько часто, по Вашему мнению, в СМИ используется компрометирующая, дискредитирующая информация?»





ВСТУП


Процеси глобальної інформатизації, що охопили переважну більшість країн світового співтовариства, неминуче торкнулися й усіх сфер українського суспільства. Це явище відбиває об'єктивну тенденцію еволюції суспільства, пов'язану з появою нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, нових потреб і нового способу життя. Домінуючим об'єктом виробництва й споживання стають інформаційні продукти й послуги. Інформація перетворюється в основний стратегічний ресурс і головне джерело суспільного багатства. Володіння інформацією відкриває шлях до здійснення різноманітних перетворень, впровадження інновацій, забезпечує можливість змін у різних сферах суспільного буття. Тому, звичайно, в таких умовах повинна зростати й роль громадської думки як одного з джерел інформації. Фіксація, вимірювання, врахування громадської думки дає змогу вирішувати актуальні питання суспільного життя. Володіти громадською думкою й виступати від її імені, значить мати легітимну можливість впливу на протікання й зміну різноманітних явищ і процесів життєдіяльності суспільства. Суспільна думка в демократичних суспільствах (а Україна претендує на сприйняття її такою) надає легітимність, владні повноваження її виразникам на здійснення управлінської діяльності. Тому немаловажну роль здобуває проблема способів формування громадської думки, одним із яких є цілеспрямоване нав'язування деякої сукупності вигідних певним структурам оцінних суджень відносно будь-якої зі сфер суспільства – маніпулювання громадською думкою.

Особливо ефективним виявляється маніпулювання громадською думкою, що функціонує в рамках суспільства споживання. Адже воно конструює людину залежну, несамостійну. Моральні цінності суспільства споживання відкидають необхідність усестороннього розумового, морального й духовного розвитку людини, тим самим полегшуючи можливість маніпулювання некритично настроєною думкою громадськості.

Актуальність проблеми викликає значний інтерес до її вивчення. Даною проблемою займались такі відомі вчені, як: Г.Шиллер, Х.Ортега-і-Гассет, К.Ясперс, Т.Адорно, М.Хоркхаймер, М.Фуко, Г.Маркузе, С.Московічі, Дж.Масіоніс, Р.Макнейл, С.Г.Кара-Мурза, Г.Шишков, Г.Г.Почепцов, Л.І.Рюмшина, І.М. Дзялошинський. Серед українських дослідників слід відзначити С.Дацюка, Н.В.Симоніну, М.М.Прудника, С.В.Демченка, І.Жданова, Д.Ю.Наріжного, Л.Приходченко, Т.Адамьянц, О.Дубаса, Н.Костенко, С.Макеєва та ін.

Об’єкт дослідження: громадська думка як соціальний феномен.

Предмет: маніпулювання як засіб впливу на формування громадської думки.

Мета – дослідити характер та особливості маніпулятивного впливу на громадську думку в умовах сучасного українського суспільства.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1. провести історіографічний аналіз наукових джерел щодо теоретичних основ формування громадської думки;

2. конкретизувати зміст поняття «маніпулювання громадською думкою»;

3. означити основні способи маніпулювання громадською думкою;

4. виявити основні канали впливу на формування громадською думкою;

Для досягнення поставленої мети було використано такі методи дослідження: історіографічний аналіз наукової літератури, масові анкетні опитування. Серед методів обробки даних застосовувалися кореляційний, порівняльний та факторний аналіз кількісних даних.

Гіпотеза 1.: Основним каналом маніпулятивного впливу являються ЗМК (телебачення, радіо, газети, журнали, Інтернет).

Гіпотеза 2.: Основним засобом маніпулювання є обмеження інформаційного вибору та контроль на всіх рівнях над інформаційним апаратом та апаратом формування громадської думки.

Структура роботи. Випускна робота складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 74), додатків.


РОЗДІЛ 1. ^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

1.1. Громадська думка: поняття, сутність, основні характеристики


Роль громадської думки завжди зростає у важкі переломні епохи людської історії. В сучасних умовах в нашій країні це найбільш очевидно. Політики апелюють громадською думкою, спираються на неї. ЇЇ намагаються зафіксувати, виміряти, використати. Актуальні питання державного життя намагаються вирішити за допомогою громадської думки – шляхом виборів, референдумів. Посилення впливу громадської думки на соціальні відносини пов’язано з прискоренням суспільного розвитку, глобальним характером проблем, що стоять перед людством, активізацією інформаційних, комунікативних зв’язків. Тому проблема громадської думки є найбільш актуальною в сфері соціально-гуманітарних наук, таких як: філософія, соціологія, політологія.

Вперше поняття «public opinion» було вжито англійським лордом Йоханесом Солсбері в 1159 р. Та все ж інтерес до суспільної думки як судження і як соціально-політичного інституту виник ще в первіснообщинному устрої. В цей період громадська думка концентрувала знання та передавала його з покоління в покоління. Вона регулювала відносини між представниками племені і їх лідером, між чоловіками та жінками, встановлюючи певні правила, норми та заборони. Громадська думка контролювала шлюбні церемонії, процеси ініціації, відносини між поколіннями, релігійні, воєнні відносини, проблеми життєдіяльності племені.

При рабовласницькому устрої громадська думка розділяється на думку окремих прошарків суспільства: громадська думка еліти, жерців та вільного народу. Трохи пізніше до них приєднується громадська думка рабів. В середні віки диференціація та поляризація громадської думки не втратила свій сенс, а набула класово-станового характеру. В цей період розпочалося перше наукове вивчення громадської думки церквою, в основному за допомогою узагальнень сповіді мирян. Впродовж всього наступного історичного періоду громадська думка цікавила вчених і політиків настільки, наскільки вона мала відношення до питання влади.

Роллю та значенням для суспільства громадської думки цікавилися ще давньогрецькі філософи та мислителі. Сократ, наприклад, визнавав головну роль громадської думки в усіх процесах та сферах суспільного буття. Для Платона думка розумної меншості більш корисна, вагома та значуща, аніж думка нерозумної більшості. Він виділяв експертну думку та громадську думку і показав, що громадська думка може помилятися і невірно оцінювати ситуацію, тому їй немає місця в політиці, економіці та інших сферах, що потребують експертних рішень. Аристотель погоджується з Платоном щодо оцінки громадської думки, але вважає, що в державі, де не береться до уваги громадська думка, немає згоди, стабільності, виникають бунти, і така держава не спроможна мобілізувати свої сили під час війни. Тому Аристотель вважав економічну та політичну сфери держави сферами, де керує думка експертів, в розпорядження ж громадській думці віддається наука, культура, освіта, мода, виховання.

Середні віки характеризуються спробою теоретичних обґрунтувань громадської думки. Ніколо Макіавеллі обґрунтував значення та роль громадської думки як важливого соціально-політичного інституту; заклав основи науки іміджеології.

Нові часи продовжили спробу теоретичного осмислення громадської думки, в першу чергу, завдяки працям наступних філософських діячів: Фр.Бекона, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.-Ж. Руссо, Гольбаха, І.Канта, Гегеля. Всі ці думки поєднує єдина риса: кожен з перелічених мислителів звертав увагу на можливу помилковість громадської думки і причини цього феномену. Так, Френсіс Бекон теоретично обґрунтував причини помилковості, неадекватності громадської думки, які він вбачав, в першу чергу, у ворожому, некритичному ставленні людей до подій зовнішнього світу. Гольбах помилковість громадської думки пояснював особливостями соціального середовища, в яких вона формується. Т.Гоббс також визнавав можливу помилковість громадської думки, але причину вбачав в тому, що влада не сприяє формуванню компетентної громадської думки. Тобто для Гоббса громадськість є об’єктом на шляху формування у неї певного сприйняття тих чи інших ситуацій, причому з тієї точки зору, яка була б найбільш прийнятною для владних структур. Джон Локк стояв на позиціях лібералізму й вважав громадську думку важливим механізмом прийняття рішень на всіх рівнях. Тому пропонував її вивчати, контролювати і враховувати. Жан-Жак Руссо підтримував позицію про важливість громадської думки як соціального інституту і також відводив їй найважливішу роль в прийнятті управлінських рішень. Думка громадськості як важливий елемент управління простежується й в ідеях Гегеля, який пропонував не сліпо її додержуватися, а враховувати за певних обставин. Він вперше визначив суб’єкти та об’єкти громадської думки. До перших він відніс його носіїв, а до об’єктів – проблеми. Гегель також спробував класифікувати функції суспільної думки і показати їх важливість.

^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Оціночним стан масової свідомості можна назвати тоді, коли в якості реакції на ту чи іншу інформацію в ній з’являється певне ставлення до неї, що характеризується позитивною чи негативною оцінкою. Це може бути прийняття або неприйняття, підтримка чи відторгнення, бажання наслідувати або бажання уникнути дій. Такий стан суспільної свідомості, який характеризується оціненістю, є громадською думкою, яка виступає одним з найважливіших станів свідомості суспільства. Виступаючи в якості оцінки, громадська думка є реакцією масової свідомості на явища, події, процеси, тенденції.

Громадська думка є способом існування суспільної свідомості, на основі якої базуються всі інші способи її існування (соціальні норми й цінності, традиції). Тобто той спосіб, яким існує суспільна свідомість як результат відображення, є громадська думка. Це значить, що громадська думка є певним духовним утворенням, яке існує на рівні громадської психології, тому у її формуванні присутній елемент деякої стихійності. Зважаючи на те, що громадська думка формується на основі присутності у її носіїв певних інтересів, а інтереси можуть бути досить різними, тому й громадська думка певних спільнот може відрізнятися, або інколи бути діаметрально протилежною.

Оскільки громадська думка є ефективним засобом соціального контролю, то важливе значення надається можливості впливу на неї, на її формування. Громадська свідомість включає в себе знання, отримані різноманітними шляхами. Це можуть бути знання як сукупність переданих народних традицій, норм, як культурне надбання або знання як результат перекодування інформації з рівня спеціалізованої свідомості в громадську та ін. Всі ці елементи громадської свідомості формуються стихійно, що так чи інакше відбивається й на формуванні громадської думки, яке може бути як стихійним, так і цілеспрямованим.

Стихійне формування громадської думки пов’язане зі стабільною трансформацією соціальних реалій, що так чи інакше впливають на життєдіяльність суб’єктів громадської думки. Під впливом соціальних реалій можуть змінюватися навіть такі сталі утворення, як установки, стереотипи, обряди, звичаї і навіть забобони.

Формуванню громадської думки (стихійному чи цілеспрямованому) сприяє перенесення знань про те чи інше соціальне явище з рівня спеціалізованої свідомості на рівень практичної. Громадська думка в процесі свого формування не може володіти повною, всебічною інформацією про предмет її зацікавлення, якою володіє спеціалізована свідомість. Тому громадська думка формується на основі тих фрагментарних знань, що потрапили в її розпорядження (стихійно чи цілеспрямовано).

Якщо стихійне формування громадської думки відбувається шляхом потрапляння до її уваги різноманітної інформації без спеціального попереднього її відбору, то цілеспрямоване характеризується трансляцією спеціально відібраної, попередньо відсортованої, або навіть створеної з метою впливу інформації.

Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що існує досить велика кількість поглядів стосовно визначення, сутності та шляхів формування такого суспільного явища як громадська думка. Ці погляди розміщуються у континуумі між визнанням громадської думки як реально існуючого, обов’язкового компонента соціальної реальності до повного заперечення його існування. Критерієм для класифікації цих теорій є різноманітність підходів щодо визначення суб’єктів та об’єктів громадської думки. Ми пропонуємо розуміти під цим явищем наступне визначення: громадська думка – специфічний вияв громадської свідомості, складне соціальне утворення, яке виражається в оцінках вербального та невербального характеру, й характеризує відношення людей до суспільно значущих процесів та явищ, актуальних проблем громадського життя. Формування громадської думки може відбуватися стихійним та цілеспрямованим шляхом, останній з яких є широким полем для застосування різноманітних засобів впливу на громадську думку.

1.2. Види та засоби впливу на громадську думку


За визначенням Г.Блумера, громадська думка – «центральна тенденція, встановлена в боротьбі між… окремими думками й оформлена відповідною силою протидії, яка між ними існує. В цьому процесі думка будь-якої меншості може здійснювати набагато більший вплив на формування колективної думки, аніж погляди більшості.» [61, С.90]. Питання лише в тому, хто виступає в якості цієї меншості і які цілі вона переслідує. Тим більш, що громадська думка – це динамічний процес, а не застигле утворення. Тобто вона увесь час перебуває у стадії свого оформлення, вона може коригуватися, перетворюватися, змінюватися, що становить надто широке поле для цілеспрямованого впливу на цей процес. Динамічність громадської думки ґрунтується на наявності наступних, характерних їй ознаках:

внутрішня суперечливість і незбалансованість;

залежність від динаміки політичних та інших змін;

відносна сталість основних сформульованих позицій;

спрощеність оцінок.

Саме нестійкість, мінливість громадської думки, її залежність від різноманітних змін політичного, економічного та іншого характеру, а також невміння людей фільтрувати потрапляючу в поле їхньої уваги інформацію неминуче призводить до можливості впливу на формування громадської думки з боку зацікавлених сторін.

Опис прийомів впливу на громадську думку знайшло своє відображення в роботах авторів різних країн і культур у різні історичні періоди. В античні часи - про це, зокрема, писав Аристотель («Про софістичні спростування»). У ті часи існував цілий напрямок, відомий як софістика. Софістика – свідоме використання формально правильних, але за змістом помилкових аргументів і доводів у суперечці, доведенні; порожнє мудрування з метою користі або слави. В софістиці використовуються різноманітні словесні виверти та логічні помилки: підміна понять, використання багатозначності слів, ігнорування змісту в угоду формі, різноманітні словесні хитрування, мета яких ввести в оману, видати чорне за біле чи навпаки [28, С.296-297].

Досить широко відомі роботи Макіавеллі, Шопенгауера, зокрема, у його «Евристичній діалектиці» перераховуються 36 риторичних стратагем, або прийомів. У Росії в 1918 р. вийшла узагальнююча робота С.Поварніна «Суперечка. Про теорію й практику суперечки», у якій із критичних позицій аналізуються методи маніпулювання і їхнє застосування в різних ситуаціях обговорень і публічних дискусій. Широко відомі книги Д.Карнегі, у яких розглядаються численні прийоми міжособистісної взаємодії людей, у тому числі й психологічні маніпуляції партнером.

^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Поняття, форми, класифікація й механізми психологічних ігор найбільш докладно розглянуті Е.Берном у рамках його підходу до міжособистісної взаємодії. Ним розроблений відповідний понятійний апарат і методичний інструментарій, що дозволяє аналізувати міжособистісні маніпуляції, здійснювані, у тому числі, і несвідомо.

«Грою ми називаємо, - пише Берн,- серію послідовних прихованих додаткових трансакцій із чітко певним і передбачуваним результатом. Вона являє собою повторюваний набір часом одноманітних трансакцій, що зовні виглядають цілком правдоподібно, але володіють прихованою мотивацією; коротше говорячи, це серія ходів, що містять пастку, якийсь підступ. Ігри відрізняються від процедур, ритуалів, на наш погляд, двома основними характеристиками: 1) прихованими мотивами; 2) наявністю виграшу. Процедури бувають успішними, ритуали - ефективними, а проводження часу вигідним. Але всі вони по своїй суті щиросерді (не містять «задньої думки»). Вони можуть містити елемент змагання, але не конфлікту, а їхній результат може бути несподіваним, але ніколи - драматичним. Ігри, навпроти, можуть бути нечесними й нерідко характеризуються драматичним, а не просто захоплюючим результатом» [14, С.35].

Найбільш універсальним, на наш погляд, поняттям, що відбиває механізм прихованого впливу, виступає поняття маніпуляції. Дане поняття має два основних значення. Маніпуляція як складний прийом при роботі ручним способом, дія, що потребує спритності рук [32, С.290]. У своєму другому значенні воно має досить високу диференціацію, тобто можна говорити про систему понять, для яких у якості родового виступає маніпуляція. У систему цих понять входять: маніпулятивний вплив, психологічні маніпуляції, маніпулювання (у тому числі, маніпулювання в політиці; маніпулювання громадською думкою, громадською свідомістю й т.п.), міжособистісні маніпуляції, соціально-політичні маніпуляції особистістю та ін.

Підводячи підсумок під вищезазначеним, можна відзначити багатоманітність засобів та методик впливу на громадську думку, велику кількість критеріїв класифікації цих засобів: за сферами їх використання, за часом формування громадської думки, за масштабністю, за джерелами, за характером впливу, за типом каналів, за формою протікання процесу впливу. Кожен з видів використовується у певній ситуації, що передбачає реалізацію конкретних цілей – формування, коректування або фіксації такої громадської думки, яка є бажаною певним соціальним, політичним, економічним групам або лідерам. Згідно з метою дослідження, далі ми будемо зосереджувати нашу увагу на такому феномені суспільного життя як маніпулювання громадською думкою, що являється різновидом прихованого цілеспрямованого впливу на неї.

^ РОЗДІЛ 2. МАНІПУЛЮВАННЯ ЯК РІЗНОВИД ПРИХОВАНОГО ВПЛИВУ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ

2.1. Поняття та сутність маніпулювання


Формуваннягромадськоїдумки - складний тривалий процес, що може відбуватися двома шляхами: стихійно та цілеспрямовано, як вже було зазначено вище. Якщо стихійне формування громадської думки відбувається шляхом потрапляння до її уваги різноманітної інформації без спеціального попереднього її відбору, то цілеспрямоване характеризується транслюванням спеціально відібраної, попередньо відсортованої або навіть створеної з метою впливу інформації. Одним із найбільш характерних для засобів таємного впливу на громадську думку є маніпуляція.

Розглянемо детальніше, що розуміється під поняттям маніпуляції. Слово «маніпулювання» чи «маніпуляція» походить від латинського слова manipulare, у своєму первісному змісті маєпозитивнезначення: «керувати», «керувати зі знанням справи», «допомагати» і т.п.[7,С.1].

УроботіС.Г.Кари-Мурзи «Маніпуляція свідомістю» [23,С.10] зазначено, що термін «маніпуляції»єметафорою і вживається в переносному значенні. Спритність рук у поводженні з речами перенесена в цій метафорі на спритне керування людьми (і, звичайно, уже не руками а спеціальними «маніпуляторами»). Слідвідзначити, що із самого початку це поняття обмежує набір способів керування,щорозумієтьсяякманіпуляція, - ним позначається тільки керування зі спритністю і навіть приховане керування.Метафора маніпуляції складалася поступово. Психологи вважають, що важливим етапом у її розвитку було позначення цим словом фокусників, що працюють без складних пристосувань, руками («фокусник-маніпулятор»). Мистецтво цих артистів, що дотримуютьсядевізу «спритність рук і ніякого шахрайства», засноване на властивостях людського сприйняття й уваги - на знанні психології людини. Своїх ефектів фокусник-маніпулятор домагається, використовуючи психологічні стереотипи глядачів, відволікаючи, переміщаючи і концентруючи їхню увагу, діючи на уяву - створюючи ілюзії сприйняття.

Саме коли всі ці принципи увійшли в технологію керування поводженням людей, виникла метафора маніпуляції в її сучасному змісті - як програмування думок і устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таке їхнє поводження, яке потрібно тим, хто володіє засобами маніпуляції. У словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти з певними намірами, цілями. Звідси пішло і сучасне переносне значення слова - спритне поводження з людьми як зоб'єктами, речами.

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей чи спритне управління ними, зі зневажливим підтекстом, приховане управління чи обробка»[23,С.10].

У сучасній літературі під маніпуляцією, маніпулюванням, розуміється мистецтво керувати поводженням за допомогою цілеспрямованого впливу на суспільну свідомість і інстинкти людини[7,С.1].

Існує два теоретичні підходи стосовно розуміння значення феномену маніпулювання для суспільства. Згідно з першим з них, маніпулювання розуміється як благо, адже, в принципі, людина - це велика дитина, і маніпуляція її свідомістю (звісно,заради її блага) розумним керманичем - не лише допустимий, але й бажаний, прогресивний засіб. Маніпулювання- величезний крок у розвитку людства, адже воно заступає фізичне насильство.

У книзі «Психологія маніпуляції» Е.Л.Доценко робитьвисновок : «Можна згадати чимало життєвих ситуацій, у яких маніпулювання виявляється благом остільки, оскільки піднімає спілкування від домінування і насильства до маніпуляції - у відомому змісті більш гуманному відношенню»[23,C.29]. Аргументи тих, хто вітає перехід від примуса до маніпуляції, прості і зрозумілі. Батіг - це боляче, а духовний наркотик - приємно. Якщо уже все рівно сильний змусить слабкого підкоритися своїй волі, то нехай він це зробить за допомогою наркотику, а не батога.

Інші вважають,що маніпуляція свідомістю, щовідбувається завжди потай, позбавляє індивіда волі в набагато більшому ступені, ніж прямий примус. Свобода волі людини, яка передбачає володіння незамутненим розумом і дозволяє робити відповідальний вибір (нехай і помилковий) - величезна цінність. Жертва маніпуляції цілком втрачає можливість раціонального вибору, тому що її бажання програмуються ззовні. «Фактично, це - ліквідація головних цивільних прав, а виходить, ліквідація самої принципової основи демократичної цивілізації. На її місці виникає новий, гірший вид тоталітаризму, що замінив батіг набагато більш ефективним і більш антигуманним інструментом - «індустрією масової культури», що перетворює людину в програмувальний робот» [23,C.30]

Цей підхід відкидає законність і моральне виправдання маніпуляції громадською свідомістю, вважаючи фізичне насилля менш руйнівним, ніж зомбування, роботизацію людей.

ЗаствердженнямС.Г.Кари-Мурзи існує кілька поглядів на розуміння сутності маніпулювання. По-перше, це - вид духовного, психологічного впливу (а не фізичне чи насильство погроза насильства). Мішенню дій маніпулятора є дух, психічні структури людської особистості.

По-друге, маніпуляція - це прихований вплив, факт якого не повинен бути помічений об'єктом маніпуляції. Як зауважує Г.Шиллер, «Для досягнення успіху маніпуляція повинна залишатися непомітної. Успіх маніпуляції гарантований, коли об’єктманіпулюваннявірить, що все, щовідбувається, природно і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, у якій її присутність не буде відчуватися»[70,С.118]. Коли спроба маніпуляції розкривається і викриття стає досить широко відомим, акція звичайно згортається, оскільки розкритий факт такої спроби наносить маніпулятору значний збиток. Ще більш ретельно ховається головна мета - так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до з'ясування далеких намірів.

По-третє, маніпуляція - це вплив, що вимагає значної майстерності і знань. Оскільки маніпуляція громадською думкою стала технологією, з'явилися професійні працівники, що володіють цією технологією (чи її частинами). Виникла система підготовки кадрів, наукові установи, наукова і науково-популярна література.

Усяка маніпуляція свідомістю є взаємодією. Жертвою маніпуляції думка громадськості може стати лише в тому випадку, якщо вона виступає як її співавтор, співучасник. Тільки якщо громадськість під впливом отриманих сигналів перебудовує свої погляди, думки, настрої, цілі - і починає діяти за новою програмою - маніпуляція відбулася. Маніпуляція - це не насильство, а спокуса.

Говорячи про генезис маніпулювання свідомістю і поводженням людей, дослідники найчастіше дотримуються різних поглядів. Одні стверджують, що маніпулювання так само старе, як і сама людина. Прикладом цього нібито є магія первісних культур, чаклунство середньовіччя і т.п.

Інші автори, зокрема X. Ортега-і-Гассет, виводять феномен «маніпулювання» з фатальної необхідності духовної диктатури в усі епохи історії. «Більшість людей, - заявляє він, - не має думки»[7,С.4]. Народ, за Ортега-і-Гассетом, не має теоретичного розуміння буття речей, йому притаманні тільки оцінні судження. Народ ніколи не мав ідей про що-небудь, а лише віру, емпіричний досвід, перекази, приказки. Непристосованість до теоретичного мислення заважає народу приймати розумні рішення і складати правильні думки. Але без думки людське суспільство було би хаосом, навіть більше - «історичним ніщо». Тому думки «варто втиснути в людей під тиском ззовні, як мастило в машину». Це нав'язування суспільної думки полегшується, за Ортега-і-Гассетом, тим, що масі в цілому притаманніуроджена психічна функція наслідування, інстинкт слухняності і прагнення до деякого зразка. Звичайно, визнає він, ця нав'язана суспільна думка - насильство, завдяки якому в людському суспільстві виникає панування. Але без духовної влади, без кого-небудь, хто велить, без маніпулювання думкою і людьми в суспільстві оселилася б анархія, що призвела б до його розпаду. Тим більше маніпуляція необхідна в сучасну епоху, коли маса претендує на керівництво суспільством, не маючи на це відповідних здібностей. Сучасна «масова людина» не вміє мислити, заявляє Ортега-и-Гассет. Тому формування суспільної думки, - робить він висновок, - є загальним законом тяжіння політичної історії.

^ Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Необхідно відзначити особливі заслуги Т.Адорно в області художньої й музичної культури. Соціології музики були присвячені такі його роботи як «Філософія нової музики», «Введення в соціологію музики», «Призми. Критика культури й суспільство» й «Диссонанси. Музика в керованому світі». Він розподіляє всі музичні напрямки на два жанри: автономну «серйозну» музику та розважальну «легку» музику. Різниця між ними, заключає автор, у концентруванні уваги першою з них на змістовності і забезпеченні нею досвіду естетичного переживання. Другий напрямок, тобто «легка» музика, деконцентрує увагу аудиторії й забезпечує досвід релак ВИСНОВКИ

В ході дослідження підтвердилась думка про надзвичайну актуальність і важливість вивчення проблеми маніпулювання громадською думкою. Особливо актуальною ця проблема стає в умовах технічного прогресу, розвитку новітніх технологій виробництва і трансляції інформації, користувачами і об’єктами яких стають дедалі більша кількість населення, тим самим забезпечуючи ефективне функціонування маніпулятивних механізмів. Впливів зазнають ціннісні орієнтації суспільства та окремих його груп, установки, конативні аспекти, емоційне сприйняття різноманітних явищ та процесів суспільного життя, в тому числі й громадська думка.

Аналіз наукових джерел щодо визначення сутності поняття громадської думки дозволив дійти висновку, що вона являє собою не застиглий агломерат окремих індивідуальних думок, а є процесом постійного формування, коректування, перетворення. Таким чином, громадська думка – специфічний вияв громадської свідомості, складне соціальне утворення, яке виражається в оцінках вербального та невербального характеру, й характеризує відношення людей до процесів та явищ, актуальних проблем громадського життя, що сприймаються суспільством як загально значимі та актуальні.

Серед можливих шляхів формування громадської думки найбільш загальним є поділ на стихійний та цілеспрямований, останній з яких є широким полем для застосування різноманітних засобів впливу на громадську думку.

Аналізуючи всю сукупність засобів впливу, ми знайшли необхідним виділення критеріїв їх класифікації, один з яких - форма протікання процесу впливу на громадську думку за допомогою конкретного методу – дозволив визначити вплив як прихований (таємний, опосередкований) і відкритий (гласний, явний, безпосередній). Серед різновидів прихованого впливу на громадську думку ми вважали за необхідне розглянути метод маніпулювання.

Стосовно сутності та ро