Реферат: Реферат (з дисципліни основи землезнавства та краєзнавства)
Міністерство освіти і науки України
Закарпатський державний університет
Факультет міжнародних відносин
кафедра суспільних наук
Реферат
(з дисципліни основи землезнавства та краєзнавства)
Планети Сонячної системи
Виконав:
студент І курсу денної
форми навчання
Банк Василь Васильович
Науковий керівник:
Професор Росул В.В.
Ужгород - 2011
План
Вступ
1. Планети Сонячної системи…………………………………………….….4
2. Карликові планети…………………………………………………….…...5
3. Меркурій…………………………………………………………….……...6
4. Венера……………………………………………………………….……...8
5. Марс…………………………………………………………………….….10
6. Юпітер……………………………………………………………………..12
7. Сатурн……………………………………………………………………..13
8. Таблиця. Характеристика планет Сонячної системи…………………..14
9. Уран………………………………………………………………………..15
10. Нептун……………………………………………………………………16
Використана література
Вступ
Сонячна система - це система космічних тіл, включаючи, крім центрального світила (Сонця), дев'ять великих планет, їх супутники, безліч малих планет, комети, дрібні метеорні тіла і космічний пил, рухомі у області переважаючої гравітаційної дії Сонця. Утворилася Сонячна система близько 4,6 млрд. років тому з холодної газопилової хмари. В даний час за допомогою сучасних телескопів (зокрема космічного телескопа ім. Хаббла) астрономи знайшли декілька зірок з подібними протопланетними туманностями, що підтверджує цю космогонічну гіпотезу.
Загальна структура Сонячної системи була розкрита у середині VI ст. Н. Коперніком, який обґрунтував уявлення про рух планет навколо Сонця. Така модель Сонячної системи одержала назву геліоцентричної (геліоцентричний - це такий, центр якого співпадає з Сонцем). У VII ст.. І.Кеплер відкрив закони руху планет, а І.Ньютон сформулював закон всесвітнього тяжіння. Вивчення фізичних характеристик космічних тіл, що входять до складу Сонячної системи, стало можливим тільки після винаходу Г.Галіпеєм в 1609р. телескопа. Так, спостерігаючи сонячні плями, Галіпей вперше знайшов обертання Сонця навколо своєї осі.
^ 1.Планети Сонячної системи
Планети поділяються на дві групи, що відрізняються масою, хімічним складом (це виявляється в розходженнях їхньої густини), швидкістю обертання і кількості супутників. Чотири планети, найближчі до Сонця, планети земної групи, порівняно невеликі, складаються здебільшого із щільної кам'янистої речовини і металів. Планети-гіганти — Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — набагато масивніші, складаються здебільшого з легких речовин і тому, незважаючи на величезний тиск у їхніх надрах, мають малу густину. У Юпітера і Сатурна основну частку їхньої маси складають водень і гелій. Вони містять також до 20% кам'янистих речовин і легких сполук кисню, вуглецю й азоту, що за низьких температур конденсуються на лід.
Відстані планет від Сонця утворюють закономірну послідовність — проміжки між сусідніми орбітами зростають із віддаленням від Сонця. Ці закономірності руху планет у поєднанні з розподілом їх на дві групи за фізичними властивостями вказують на те, що Сонячна система не є випадковим скупченням космічних тіл, а утворилася в єдиному процесі. Тому вивчення кожного з тіл Сонячної системи висвітлює походження всієї Сонячної системи, а разом з тим і походження, еволюцію та сучасну будову нашої Землі.
Завдяки майже круговій формі планетних орбіт і великим відстаням між ними виключена можливість тісних зближень між планетами, коли вони могли б істотно змінювати свій рух внаслідок взаємного тяжіння. Це забезпечує тривале та стійке існування сонячної системи.
Планети обертаються також навколо своїх осей, причому у всіх планет, крім Венери й Урана, обертання відбувається в прямому напрямку, тобто, в тому ж напрямку, що і їхнє обертання навколо Сонця. Надзвичайно повільне обертання Венери відбувається в зворотньому напрямку, а Уран обертається, ніби лежачи на боці.
Сатурн, Юпітер і Уран крім кількох супутників помітних розмірів мають безліч дрібних супутників, що ніби зливаються в суцільні кільця. Ці супутники рухаються орбітами, настільки близько розташованими до планети, що припливні сили не дозволяють їм об'єднатися в єдине тіло.
^ 2.Карликові планети
Це настільки великі тіла сонячної системи, що власна гравітація надала їм форми, близької до кулястої, але (на відміну від планет) їм не вдалося розчистити околиці своєї орбіти від інших подібних тіл. Визначення карликової планети ухвалено Міжнародним астрономічним союзом (МАС) на генеральній асамблеї 2006 року. Відповідно до резолюції Плутон втратив статус планети (і таким чином у сонячній системі залишилося лише вісім планет) і набув статусу карликової планети (разом із Церерою, Еридою, Макемаке та Хаумеа).
3.Меркурій
Найдавніші свідчення спостереження за Меркурієм можна знайти в шумерських клинописних текстах, датованих третім тисячоліттям до н. е. Планету названо на честь римського бога Меркурія.
Меркурій — найменш вивчена планета земної групи. Лише два апарати були направлені на її дослідження. Першим був "Марінер-10", що у 1974—1975 роках тричі пролетів повз Меркурій: максимальне зближення становило 320 км. В результаті було отримано кілька тисяч знімків, що охоплюють приблизно 45% поверхні планети. Подальші дослідження з Землі вказали на можливість існування водяного льоду в полярних кратерах.
Діаметр Меркурія 4880 км (0,4 діаметра Землі), маса його становить 0,06 маси Землі, середня густина 5,5 г/см3. Прискорення сили тяжіння в 2,6 рази менше земного. період обертання навколо Сонця становить 88 земних діб. Фотографії Меркурія, одержані з космічних станцій, дуже подібні на місячні. Важко визначити де сфотографовано Місяць, а де Меркурій. Поверхню Меркурія займають численні кратери. Поруч з дрібними кратерами діаметром в десятки м є і такі, що мають сотні км в поперечнику. Деякі гірські хребти подекуди досягають висоти 4 км. На поверхні Меркурія є сліди активної вулканічної і тектонічної діяльності. Так, застиглі лавові потоки і ескарпи — обриви висотою в 2-3 км тягнуться на сотні кілометрів.
На Меркурії є тільки одне "море". Цю круглу западину поперечником 1300 км назвали Морем Спеки. Від сходу Сонця до його заходу на Меркурії проходить рік, тобто 88 земних діб. За такий тривалий час освітлені Сонцем території нагріваються до 4500С, а вночі охолоджуються до —90...-1800С.
Атмосфера на Меркурії відсутня, тому немає чому пом'якшувати температурні контрасти.
Зігель Ф.Ю. пише, що на Меркурії виявлено слабке магнітне поле, яке приблизно в 100 раз має меншу напругу, ніж земне. Магнітосфера дуже стиснута сонячним вітром. Планета має велике і густе ядро, радіусом близько 1900 км. Зовнішня силікатна оболонка планети дуже товста (біля 500 км). Меркурій не має супутників.
4.Венера
Венера друга за віддаленістю від Сонця після Меркурія (108 млн. км) планета земної групи. Її орбіта має форму майже правильного кола. Різниця екваторіального і полярного радіусів становить декілька сотень метрів (на Землі 21 км). Венера обертається навколо Сонця за 224,7 земних діб з швидкістю 35 км/с. Хоч вона має досить велику швидкість обертання навколо Сонця, але дуже повільно обертається навколо своєї осі (повний оберт здійснює за 243 земних доби).
Крім того, якщо всі планети (крім Урану) обертаються навколо своєї осі проти годинникової стрілки, то Венера обертається в протилежному напрямку — за годинниковою стрілкою. Вісь обертання Венери перпендикулярна до орбітальної площини, тому там відсутні пори року — один день подібний на інші, має однакову тривалість і однакову погоду. За масою, об'ємом і густиною Венера і Земля дуже близькі між собою.
Венера знаходиться значно ближче до Сонця, ніж Земля і одержує більше тепла. Але на Землі альбедо набагато менше, ніж на Венері (на Землі — 0,35, на Венері — 0,78). Вважали, що природні умови обох планет приблизно однакові. Але польоти космічних апаратів типу "Венера", "Марінер"-10 та інші, а також радіолокаційні дослідження поверхні Венери спростували цю думку. На космічних фотографіях видно бурі кам'яні плити. Зігель Ф. Ю. пише, що хімічний склад порід Венери подібний до земних базальтів. Виявилось, що поверхня планети значно згладжена у порівнянні з поверхнею Землі. Але і на Венері є гірські хребти, кільцеві гори, кратери, вулкани, рівнини, розломи. Гірські райони займають приблизно 8% поверхні планети, при чому висота гір не перевищує 8 км. Значна частина поверхні Венери — це горбисті рівнини і великі низовини. Серед кільцевих гір є вулкани і кратери метеоритного походження. Розміри великих кратерів від 30 до 60 км в поперечнику глибиною декілька сотень метрів. Виявлений гігантський вулканічний кратер діаметром 2600 км і глибиною 700 м. В районі екватора наявний розлом довжиною 1500 км і шириною 150 км та глибиною біля 2 км. Це свідчить про могутні тектонічні процеси на планеті.
Внутрішня структура Венери подібна до Земної. Наявне рідке ядро радіусом 2900 км. Воно створює слабке магнітне поле, що в 3000 разів менше від геомагнітного поля. Така мала напруга пояснюється повільністю обертання Венери навколо своєї осі. Між літосферою Венери, товщиною близько 100 км, і ядром залягає мантія, яку умовно ділять на нижню і верхню. Теплові потоки теж подібні до Земних. На Венері є атмосфера.
Як відмічає Ф.Ю.Зігель (1988), на відміну від Землі, основу венеріанської атмосфери становить вуглекислий газ — 97%. Ця атмосфера дуже густа. Біля поверхні планети вона в 70 разів густіша від земної атмосфери. Тиск досягає 9,5 МПА, температура близька до 4800С. Азот займає 2%, кисень — 0,01%, водяна пара — 0,05%. Атмосфера Венери легко пропускає видимі сонячні промені, але затримує тепло, що виходить з поверхні планети. Так виникає парниковий ефект. На висоті 50-70 км Венеру оточує шар туману з крапельок сірчаної кислоти.
Хоч небо Венери постійно вкрите хмарами, освітленість її на поверхні відповідає тому, що спостерігається на Землі в похмурий день. Густа атмосфера Венери вбирає все короткохвильове випромінювання і небо там яскраво-оранжеве. Характерні також потужні електричні розряди, сильні вітри (до 140 м/с), хмари з краплинок сірчаної кислоти і хлористих сполук.
На Венері є багато діючих вулканів.
5.Марс
Коли у 1965 році американська стануія "Марінер-4" з близької віддалі сфотографувала Марс, ці знімки викликали сенсацію. Астрономи побачили місячний ландшафт. Адже на Марс мали надію ті, хто хотів знайти життя у космосі. Але Марс виявився без життя.
За сучасними даними Марс четверта з планет земної групи, приблизно у 2 рази менша від Землі по діаметру (радіус 3393 км) і в 9 разів менша за масою. Прискорення сили тяжіння на поверхні планети 376 см/с2. Екватор планети нахилений до площини її орбіти під кутом 24050' майже так як на Землі. Доба на Марсі триває 24 год. 37 хв. 23 с. Звідси можна зробити висновок, що на Марсі є пори року, хоч марсіанський рік триває 687 земних діб. Ця подібність призвела до того, що ряд вчених допускали наявність життя, яке у своєму ровитку випередило земне. Ідея про заселеність Марса, його знамениті канали виявилися дуже популярними і суперечки про марсіан затягнулись майже на століття. Космічні станції виявили магнітне поле Марса напругою близько 30 гам/м. Інформація, передана на Землю космічними апаратами, свідчить, що життя на Марсі немає.
Марс оточений задушливою розрідженою газовою оболонкою, яка на 95% складається з вуглекислого газу, на 2,5% з азоту, на 2% — з аргону, на 0,3% з кисню. Водяної пари — 0,1%.
Навіть біля поверхні Марса атмосферний тиск в 160 разів менший ніж біля поверхні Землі. На відміну від Венери розріджена марсіанська атмосфера не здатна утримувати денне тепло, накопичене планетою, тому на Марсі дуже холодно. Максимальна температура на екваторі Марса вдень близька до +250С, а до вечора наступають морози і температура падає до —900С (в полярних районах до —1250С). Середньорічна температура Марса близька до —600С. Різкі температурні контрасти породжують сильні вітри і пилові бурі, під час яких густі хмари піску і пилу підіймаються до висоти 20 км.
Червонястий блиск Марса пояснюється тим, що більша його частина зайнята червоно-оранжевими пустинями, грунт насичений оксидами заліза. Крім заліза (14%) в марсіанських породах знайдені кремній (20%), кальцій і магній (до 5%), сірка (до 3%) та інші елементи. Білі полярні шапки Марса утворені сумішшю водного інею та твердої вуглекислоти. Наявні шапки утворюються навколо полюсів восени і зникають на початку літа.
Поверхня Марса дуже подібна до Місячної, з тою лише різницею, що кратери на Марсі більші. На Марсі наявні великі грабени чи каньйони довжиною в сотні і тисячі км, шириною до кількох сот метрів і глибиною в тисячі метрів. Тут активно протікають і екзогенні процеси.
6.Юпітер
Це найбільша планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 778,3 млн. км. Екваторіальний радіус 71398 км, період орбітального руху 11,86 років, період осьового обертання 9 год. 50 хв. (на екваторі).
Юпітер повністю є рідким тілом. Середня густина його 1,33 г/см3. Хімічний склад Юпітера аналогічний складу Сонця, але за будовою він не подібний ні до зірок ні до планет земної групи.
У центрі планети знаходиться відносно мале ядро, що складається із заліза і силікатів. Ядро оточене потужною оболонкою, що містить велику кількість водню. Воднева оболонка складається з двох шарів: внутрішнього і зовнішнього. Внутрішній простягається від ядра до радіуса 46000 км. Тиск тут досягає 3 млн. земних атмосфер і температура 110000К. У цьому шарі водень знаходиться в рідкому металічному стані. Зовнішній шар простежується до 70000 км і складається переважно з рідкого молекулярного водню. Над цим шаром простежується атмосфера (рис. 5).
Атмосфера складається на 90% з водню і на 9% з гелію. Крім цього наявна незначна кількість аміаку і метану. Товщина атмосфери ще не встановлена. Вчені вважають, що видимі хмари Юпітера складаються з кристалів аміаку, бо температура на верхній межі хмарного шару —1230С, а аміак замерзає при температурі —780С. Нижче хмари складаються з льодяних кристалів, а в найнижчому шарі — з водяних крапель.
Спектроскопічними методами встановлено 5 складових атмосфери Юпітера: водень, гелій, метан, аміак і вода.
На диску Юпітера чітко простежується Велика Червона Пляма, що лежить трохи нижче межі шару хмар. Вона була відкрита ще в 1665 році. Ширина плями 1400 км, а довжина змінюється від 30000 до 40000 км з періодом в декілька років. Вчені вважають, що Червона пляма — це циклонічне завихрення типу урагану. Вихор обертається навколо вертикальної осі з періодом більше тижня. Цей вихор дрейфує в західному напрямі проти орбітального руху планети, із швидкістю 3-4 м/с, здійснюючи повний оберт за 10-15 років.
Юпітер має 16 супутників, чотири з яких відкрив ще Галілей в 1610 році. Супутники рухаються навколо планети по еліптичних дуже витягнутих орбітах. Найближчий до Юпітера супутник Амальтея знаходиться на відстані всього 2,5 радіуса планети і завершує повний оберт за 12 годин.
7.Сатурн
Середня відстань Сатурна від Сонця 1 млрд. 429,4 млн.км. Період орбітального руху 29,46 років. Період осьового обертання 10,2 доби. (табл. 1). Екваторіальний радіус планети 60390 км. Середня густина — 0,69 г/см3.
За даними спектроскопічних досліджень в атмосфері Сатурна є велика кількість водню, гелію з домішкою метану і аміаку, тобто подібна до юпітерської. Температура поверхні складає близько —1670С, але ця температура мабуть на верхній межі хмар, бо Сатурн очевидно має потужну атмосферу. Атмосфера над екваторіальними районами обертається швидше, ніж в інших частинах планети. Причина цього ще не з'ясована. Хмари Сатурна у верхній частині складаються з кристаликів метану, нижче — аміаку, ще нижче — хмари з льодяних кристаликів і водяних капель.
Сатурн оточений плоским тонким кільцем. Система кілець ділиться на три основні зони: зовнішню А, зовнішній радіус якої 120000 км, середню найсвітлішу В, що розділені між собою щілиною Кассіні, шириною біля 5000 км і внутрішню зону С або кріпне кільце, яке помітили ще в 1850 році. Кільця розташовані в площині екватора Сатурна, але їх вид і положення відносно диску планети помітно змінюється. Під час найбільш видимого нахилу кільця мають вид еліпса, в який вписаний диск Сатурна. А коли кільця повернуті до Землі ребром, вони стають майже невидимими. Це тому, що в них мала товщина (20 км). Моменти найбільших появлень і зникнень кілець чергуються через кожні 7,5 років. Встановлено, що кільця складаються із окремих згустків матерії, шматків речовини, розміри яких ще не встановлені. Припускають, що шматки речовини складаються з льоду, або покриті ним. Сатурн має 20 супутників, найбільший з яких Титан, завбільшки як Марс. Період обертання супутників від 0,9 до 350 земних діб в залежності від відстані до планети.
8.Таблиця. Характеристика планет Сонячної системи.
Планета
Відстань від
Діаметр,
Період руху
Орбітальна швид
Маса Зем-
Кількість
Сонця, км
км
навколо Сонця
осьового
кість,км/с
ля=1)
супутників
Планети земної групи
Меркурій
57,91
4878
87діб23год.
58діб15год30хв
47,6
0,0533
–
Венера
108,2
12104
224доби 17год
243доби15хв
34,8
0,815
–
Земля
149,6
12752
365діб6год
23год56хв04сек
29,6
1,0000
1
Марс
227,9
6788
686діб18год
24год37хв23сек
24,0
0,1074
2
Планети-гіганти
Юпітер
778,3
142796
11років325діб
9год55хв30сек
13,0
317,89
16
Сатурн
1429,4
120660
29років167діб
10год39хв22сек
9,6
95,168
20
Уран
2875,0
51108
86років6діб
17год14хв24сек
6,8
14,559
15
Нептун
4504,3
49534
164,8року
16год06хв36сек
5,4
17,239
8
Плутон
5911,8
2300
247,7року
6діб19год17хв
4,7
0,002
1
9.Уран
Відстань Урану від Сонця 2 млрд. 870 млн. км, екваторіальний радіус 26200 км, період орбітального руху 84 роки, період осьового обертання 17 год. 18 хв., при чому обертання зворотне. На відміну від інших планет вісь обертання Урану лежить майже в площині його орбіти (970 52') і тому день і ніч можуть тривати кілька років. Густина 1,15 г/см3 (близька до юпітеріанської). Температура на Урані досягає —2000С. В атмосфері Урану наявний метан, водень, гелій. Переважає гелій і водень з невеликою домішкою метану. Атмосфера досить прозора. Цікаві на планеті пори року. Наприклад, влітку в північній півкулі Сонце роками знаходиться в зеніті над північним полюсом. А з настанням зими північна півкуля занурюється в морок і холод.
Уран має 15 супутників, що обертаються навколо планети в площині майже перпендикулярній до площини орбіти планети. Розміри їх невеликі від 800 до 1450 км у поперечнику.
10.Нептун
Віддаль від Сонця 4 млрд. 497 млн.км. Період орбітального руху 164,8 років. Період осьового обертання 16 год. 6 хв. 36 с. екваторіальний радіус планети 25230 км. Нептун має найбільшу середню густину серед планет-гігантів — 1,55 г/см3 (2,1 г/см3).
Зігель Ф.Ю. вважає, що атмосфера Нептуна складається з молекулярного водню (50%), метану (20%), аміаку (5%), решта 25% припадає на гелій, етан, ацетилен і можливо на воду. Нептун подібний до Урану і за товстою прозорою атмосферою.
Нептун за даними американського космічного апарату "Вояджер-2" виявився голубою планетою. Такий колір надає планеті метан, бо він в товстих шарах поглинає червоні промені. В атмосфері Нептуна спостерігаються сильні вітри. Поблизу екватора видно овальну темну пляму. Це мабуть гігантський циклон діаметром, що дорівнює земному. Наявне магнітне поле, яке слабкіше земного і дивує своєю асиметричністю. Магнітні полюси планети зміщені від географічних на 500 (на Землі — на 11,50). Крім того, центр кулястого магнітного поля не співпадає з центром планети, а зміщений до південної півкулі.
На Нептуні наявні кільця, що мають потовщення. Кілець всього 5. Крім Тритона і Нереїди, відкрито ще 6 супутників (всього їх 8), що розташовані від центра планети на відстані 50-120 тис.км. Всі супутники мають неправильну форму.
Використана література
1. Бойко Р. Д. Загальне землезнавство. Навчальний посібник для студентів І курсу географічних спеціальностей вузів, 1998. - 193 с.
2. Гілецький Й. Р. Богович М.М., Сливка Р. Р. Географія. Універсальний посібник для випускників та абітурієнтів. Львів: ВНТЛ-Класика, 2003. - 575 с.
3. Криволуцкий А. Е. Голубая планета: (Земля среди планет. Геогр.аспект). - М.: Мысль, 1985. - 335 с.
4. Свинко Й.М., Сивий М. Я. Геологія: Підручник. - К.: Либідь, 2003. - 480 с.
еще рефераты
Еще работы по разное