Реферат: Реферат з Всесвітньої історії на тему: "Міжнародний тероризм у XX ст."
Реферат з Всесвітньої історії
на тему: “Міжнародний тероризм у XX ст.”
Проклинають. Погрожують. Стягують сили. Клянуться викоренити, захистити підвалини демократії і плоди прогресу. Весь спектр безмірного шляхетного обурення, істеричного переляку й неприхованої жадоби помсти, - все, що завгодно, крім одного: прагнення зрозуміти.
Хто такі міжнародні терористи? звідки взялися? чого хочуть?
Ризикну стверджувати: вони похідне від нашої закоренілої у приземленості цивілізації, щось на кшталт виразкової кровотечі шлунка, що об’ївся й упився.
Кров, як відомо, тече і чужа, і своя: терористи не щадять самих себе, і це не вкладається в голові всесвітнього обивателя, який не тільки себе береже, а й не від того щоб підкріпити тваринний інстинкт самозбереження велемовною риторикою. Права і свободи особистості, висока ціна людського життя - всі ці банальності буквально не сходять з язика. Чи давно ця ціна стала настільки високою на Заході?
Нагадаю тільки один загальновідомий факт: ще вчора екрани всього світу переповнювали італійські, французькі, американські фільми, що з дивовижною одностайністю розповідали зовсім про інше: про трагічну боротьбу одинака з корумпованим суспільством, про згубну атмосферу кругової поруки, про нелюдські закони купівлі-продажу, які мають за ніщо цю особистість і її долю. Важко списати все це на підступні заміри світового комунізму.
Сьогодні факт забуто – і ні сліду здивування, жодного відчуття розриву. Потрібно усвідомити, що в розвитку нашої цивілізації відбувся раптовий стрибок. Про нього начебто знають, але значення його не розуміють і тлумачать шаблонно й перекручено. Спробую по-своєму відповісти на запитання, чим викликаний згаданий стрибок, як відбувся і до яких призвів наслідків.
Це трапилося недавно і якось неприродно швидко. Жодної поступовості, нічого від неквапливості еволюції. Лихий знак! Усе відбулося революційним шляхом, який сьогодні відкидають на словах і якому слідують на ділі з безглуздою готовністю. Зовсім раптово у плани, розрахунки й повсякденний побут переможно вторглася електроніка - і ривком перекинула людство в нову епоху, що її без тіні іронії і глузування назвали епохою споживання.
Головна риса епохи споживання - сплутаність і підміна понять, а її основна прикмета - жахливе перевиробництво в ряді країн товарів і послуг. Наївній уяві це здається заповіддю невичерпного благополуччя.
Усе раптом перемінилося. Недавню непевність витиснула масова ейфорія, а колишні страхи не те щоб зникли але зіщулилися і зблідли. І з новою енергією піднеслася переконаність у небувалій силі людини, у безмежжі її можливостей. Правда це вже була не зовсім її власна сила, і маленька ця обмовка готувалася незабаром призвести до великих і неоднозначних наслідків.
Так; тепер вона була не одна. Неждано-негадано вона обзавелася не стільки ретельним слугою, скільки могутнім і діяльним союзником. який усе найважче згоден був узяти на себе, украдливо нашіптуючи на вушко дитячу казку про блаженне дозвілля, про безтурботне майбутнє, схоже на вічні канікули.
І людина забула (тому, звичайно, що пам'ятала про це неміцно й без справжньої переконаності), що її доля на Землі - наполеглива робота над собою, а зовнішні успіхи - ніщо без внутрішнього дозрівання й розвитку, більше того: ведуть самі по собі, за вродженою нашою схильністю зваблюватися й заноситися, до деградації і зіпсуття. Не завважила вона також, що новий союзник фактично пересмикує, що починає брати гору й нав'язувати їй свої ритми і концепції, владно вимагаючи при цьому повної самовіддачі й не даючи натомість нічого, що бодай трохи походило б на обіцяні полегшення й дозвілля.
Що ж відбулося, не за видимістю, а насправді? Обдурена людина була втягнена в колесо прогресуючого прискорення, що є ніби імперативом процесів, які відбуваються в електроніці, а лавина матерії, що мовби спонтанно множиться, поховала її з головою. Вона вже не бачила, не пам’ятала неба, не мала можливості зупинитися з власної волі або повернути назад, відчуваючи тільки незліченні стусани від сутичок із матеріальними частками, твердіючи під градом цих стусанів і перетворюючись на таку ж частку, головне завдання якої - скріпитися й вистояти.
Бути твердим, обкачаним і швидким. Не відстати, обійти, більше виробити, вигідніше продати - щоб можна було виробити ще більше і продати ще вигідніше. Навіщо? Бог зна. Ясно одне: відстанеш або затопчешся на місці - наваляться й зімнуть, і можна лише неухильно нарощувати кількість і збільшувати швидкість. Такий закон зростаючих прогресій.
Чи багато залишається від людини в надрах ланцюгової реакції? І що відбувається з її людяністю, цим чудесним комплексом м'яких, поступливих і добрих властивостей, що відрізняють її під машини і тварини, коли повсюдно починає переважати прагнення уподібнитися калькулятору і комп'ютеру, а нехитра предметність бажань досягає такої немудрої конкретності, у порівнянні з якою матеріалізм і атеїзм минулого виглядають мов справдешній і спасенний ідеалізм?
У подібних антилюдських умовах ущільнюється й міцніє зовнішня складова людини, її, так би мовити, шкаралупа – і знічується й хиріє делікатне ядро що називають душею.
Природа душі рухлива й летюча, їй буває тісно й тужливо в тілі, коли оживе хоча б зблиском пам'ять її Небесної Батьківщини, не дозволяючи людині піти без вороття в матерію й відкриваючи їй перспективу її далекого майбутнього. Тим часом людина-шкаралупа, тверда іззовні й порожня всередині це плотська, земна людина у прямому і страшнуватому значенні цього слова, позбавлена безпосереднього почуття присутності в собі душі і її особливих, відмінних від тіла властивостей і потреб. І хоча в мові й побуті утримується за інерцією багато старих слів, зв'язаних із душею й душевною роботою, хоча звучать вони настирливіше й гучніше, ніж колись (відомо: порожня діжка чутніша за повну) - вони вже не мають по суті майже ніякого реального покриття, перетворюючись на обман і самообман, на безневинні, а частіше розважливі й корисливі теревені.
Отже, функції тіла, його потреби, навіть його збочення і примхи стають тепер природним центром уваги і предметом невсипущих турбот. Життя все отут, воно не має вже жодної таїни, жодного надзавдання й жодного мислимого продовження за останньою рисою, якщо не вважати безособового продовження роду, а смерть не може уявлятися нічим іншим, як образливою несправедливістю й погрозою, що таїться в пітьмі, про яку краще не пам'ятати.
Що ж, таке життя, єдине добро, намагаються, само собою зрозуміло, скрасити й полегшити, обставити максимумом зручностей і забезпечити гарантіями політичної і юридичної властивості; саме тут таїться розгадка його високої ціни на забезпеченому Заході. Ця ціна постала перед очима на весь зріст, тільки-но вивітрився у свідомості останній відгомін безсмертя душі. Любити себе і щадити, потурати собі, як розпещеній дитині, сліпо вірити у свою унікальність і берегти цей скарб, як зіницю ока, - де проходить та невловна грань за якою подібне бережіння стає головною метою і єдиним сенсом існування?
Жити легше зручніше й безпроблемніше - ось, чому віддаються сьогодні всі помисли й сили. Однак якось зовсім не помічають при цьому, що подібне прагнення плодить нескінченну множину турбот, а сугуба турбота про свою особу парадоксальним чином веде благополучного зовні й доглянутого за видимістю індивіда до безкінечної внутрішньої слабості й залежності. Звідси психози і стреси, деспотична влада реклами й потреба в постійних збудниках, звідси індустрія лікарських засобів, легка сугестивність і дитяча довіра до шарлатана та знахаря, цілителя та екстрасенса. Не варто також нехтувати – чого на світі не буває! заступництвом релігії; це називають сьогодні духовним відродженням. У хід ідуть обряди та дійства, освячення та молебні, і дарма, що відбувається публічна профанація віри, яка відіграє тут жалюгідну роль магічного талісмана під невдач і лих, втрачаючи навіть віддалену подобу самозречення, праці й подвигу.
От побіжний нарис, без якого було не обійтися, нинішнього західного і прозахідного суспільства, найпередовішого на землі, і вірний портрет його типового представника й головного героя моменту, прагматика й закінченого егоїста, який свої нагальні інтереси ставить над усе, терпить інших лише тому, що без них йому не прожити, примовляє гучні слова, не вникаючи в їх зміст, і тільки заради своєї безпеки або вигоди готовий докладати якихось зусиль і нести якісь витрати.
І раптом виявляється, що є на світі люди іншого штибу, які наявність і майбутнє душі вважають за істину не тільки на словах, чим нині нікого не здивуєш, а на ділі і всерйоз, і відповідно до цього розцінюють тіло не як єдине своє надбання, а як тимчасове пристановище цієї самої душі й навіть певною мірою як в'язницю для неї. В’язень своєю в'язницею не дорожить - тому їм і не шкода тіла. Нерозумно й некорисно для нашого майбутнього представляти їх дикими звірами або кровожерливими маніяками. Це люди ідеї, і їхня головна ідея попри всю свою простоту набагато вища й життєздатніша західного споживання. Праві вони чи ні - мова зараз не про те. А йдеться в нас про те, що нема - нічого дивного або невідповідного, якщо такі люди стануть нехтувати особистою безпекою або прагненням до комфорту, що віддадуть перевагу не відносним і в будь-якому разі тимчасовим полегшенням буття, а чомусь справді цінному і стійкому: чомусь від вічності. Вічність, як відомо, завойовується благочестям і жертвою, - вони не вагатимуться коли дійде до того зруйнувати в ім'я ідеї власне тіло, цю. у їхньому розумінні, темницю, й радісно випустити душу на волю, у кращий світ, в який вони, на відміну від нас, розважливих і боягузливих себелюбів, вірять щиро і твердо.
Конфузно для слуху звучить обурений лемент про збоченість таких людей, ще конфузніше спроби пояснити їхню жертовність жалюгідною меркантильністю або гіпнотичною залежністю. А найбільш образливо полягає в тому, що ці зойки перше за всіх і голосніше за всіх випускають ті, хто іменує себе християнами. Неначе Христос не говорив про те, що Царство Боже - не від світу цього. Неначе по існувало у християнстві подвижників, які відмовлялися від земних благ і умертвляли свою плоть, не було мучеників, які з упованням і почуттям радісного звільнення йшли на багаття і хрест.
Одне це непорозуміння ясно показує, які ми сьогодні бутафорські християни, як витіснилася й підмінилася в нас віра вертким угодовством й обачним пристосовництвом. Однак же, можуть мені заперечити, ці подвижники і мученики, ці тверді віруючі не були терористами і, крім себе, не вбивали й не замірялися вбити нікого іншого. А чи так насправді? А незліченні переслідування єретиків, релігійні війни й усі Варфоломіївські ночі нашої рідної християнської цивілізації? А ненависть, дії інших релігій і вір? А духовенство, яке іменем Отця і Сина благословляло зброю на взаємне побиття мільйонів?
Але нехай скажуть, що це історично обумовлені "втрати виробництва", результат нерозумної старанності й нездатності правильно тлумачити Заповіді Господні. Будь ласка, панове святенники, що споруджують храми і служать показні й безсильні молебні за мир між народами, я наведу вам щось з цих Заповідей, і спробуйте витлумачити їх як-небудь інакше. Розгорнемо Старий Завіт, священну книгу євреїв і християн, авторитет якої ніхто не сміє заперечити. Немає жодного сумніву, що ця велика книга сповнена найнепримиреннішої ненависті до всіх, кого сьогодні ухильно назнали б інакомислячими. І потрібно або визнати її правоту і слушність такого підходу - або, бажаючі бути послідовними у своєму нацифізмі, відсахнутися і зректися її.
"Я на них нагромаджу нещастя, зуживу стріли Мої на них. ...Надворі забиватиме меч, а в домах - жах: як юнака, так і дівчину, і грудну дитину" (Втор. 32:23, 25).
"Я вістря свого меча нагострю... відімщу Я своїм ворогам... Я стріли свої понапоюю кров’ю забитого і бранця... (Втор. 32:41, 42).
"...з тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставши при житті жодної душі" (Втор. 20:16).
"І побив Ісус весь край: гору... і узбіччя, і всіх їхніх царів, - не зоставив жодного врятованого, а кожну особу закляв, як наказав був Господь. Бог Ізраїлін" (Єг. 10:40).
"Так сказав Господь Саваоф... Тепер іди, і поб'єш Амалика і закляни усе, що його... І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти..." (1 Сам. 15:3).
Подібні цитати можна множити без кінця. Чи це не екстремізм? Або навіть справжній терор, але не від вродженого звірства й дикості, не від невтримного прагнення руйнувати, а навпаки - від непримиренного поділу добра і зла іі остаточної постанови викорінити зло раз і назавжди, зміцнити па землі добро і праве діло. От яка вона буває: тверда, послідовна, безоглядна віра, віра в дії.
Ні, християни не зреклися Старого Завіту; вони попросту не читають його (як, втім, не читають і Повий), обходячись особливим способом насмиканими і препарованими витягами. Тут є над чим замислитися, і наше невміння розуміти інших тісно зв’язане з нездатністю відкрито дивитися на самих себе. Це не виправдання тероризму, - це пояснення неминучості його появи (або чогось гіршого) у сформованих ненормальних умовах.
Згубна сліпота вразила сьогодні, як ніколи раніше, людину Заходу: вона втратила сприйняття цілого виміру.
Викинута відцентровою силою на плоску поверхню буття, вона стрімко й на перший погляд переможно освоює цю площину. Однак нескінченно розповсюджуючись ушир, вона й сама непомітно для себе зробилася двомірною і плоскою. Двомірна істота, якщо наочно представити таке, третього виміру (глибини, висоти) попросту не бачить. Люди трьох вимірів (у нашому випадку люди твердої і дійової віри), навіть найпримітивніші з них, їй незрозумілі, незбагненні. Вона бачить у межах своєї площини тільки плоский зріз, що рухається упоперек спільної магістралі, бачить, якісь діри, що залишає по собі цей зріз, не здогадуючись, що третій вимір іде кудись у глибину й не вміє не дірявити площину. І вона ніколи не зрозуміє, вона, така у власній уяві широка, і правильна, і толерантна, і начебто навіть гуманна, що може здаватися таким людям у своїй нестримній поверховій активності, у своєму нахрапистому експансіонізмі, що нав'язує всьому світу її спосіб мислення, її спосіб життя і її пріоритети, її плоскі, двомірні цінності, - може цілком щиросерде здаватися таким людям диявольським розбещувачем, породженням й осередком світового зла, у безкомпромісній боротьбі з яким не шкода віддати це тимчасове, це несправжнє життя.
еще рефераты
Еще работы по разное
Реферат по разное
Реферат на тему нетрадиционные источники энергии
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Назва реферату: Трави в українській міфології, окремі трави в українських міфах, легендах, обрядах Розділ
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Реферат на тему: Пантелеймон Куліш життєвий та творчий шлях
17 Сентября 2013
Реферат по разное
Назва реферату: Українська мова за професійною ознакою Розділ
17 Сентября 2013