Реферат: Г. С. Сковороди удк 371. 315. 6: 373. 31 Реферат

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди


УДК 371.315.6: 373.31


Реферат дослідження

з теми:


«Формування пізнавальної активності молодших школярів

у вальдорфській педагогіці»


ЛУПАРЕНКО Світлана Євгенівна,

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи

Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди

ВСТУП

^ Актуальність дослідження. Одним із пріоритетних завдань сучасної школи є виховання особистості, здатної ефективно працювати і навчатися протягом життя (Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті). Найважливішою умовою й водночас показником успішності процесу формування ініціативної, самостійної особистості є її пізнавальна активність, мотиви пізнавальної діяльності.

Важливе значення для розвитку пізнавальної активності має початкова школа. Це зумовлено психологічними особливостями молодших учнів, які характеризуються майже невичерпними пізнавальними можливостями. Тому вчитель має використовувати педагогічні засоби, спрямовані на збереження і подальший розвиток природної допитливості дітей, на формування їхньої зацікавленості, наполегливості у навчанні.

Проте дані опитування 240 учителів початкових класів свідчать про те, що лише 15% респондентів постійно застосовують певні засоби розвитку пізнавальної активності (робочі зошити з друкованою основою, ігрові елементи, творчі завдання, наочні засоби), тільки 10% учителів використовують більше двох-трьох засобів (окрім вищезазначених засобів, до навчального процесу залучаються також самостійні роботи, цікавий матеріал для читання, взаємонавчання учнів створення ситуацій для колективних обговорень). Отже, актуальність цієї проблеми підсилюється недостатнім розмаїттям використання в навчанні засобів розвитку пізнавальної активності учнів, що знижує ефективність педагогічного процесу та обмежує можливості для виховання творчої особистості.

Одним із шляхів розв’язання вказаної проблеми є звернення до теорії та практики шкіл, діяльність яких спрямована на забезпечення формування активної, ініціативної особистості. Перспективним у вказаній площині є осмислення й творче використання досвіду вальдорфської школи, яка багато років плідно розв’язує завдання розвитку активності, творчих здібностей дітей, їх бажання й здатності навчатися впродовж життя.

Разом з тим питання використання вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності молодших школярів не отримало цілісного висвітлення у психолого-педагогічній науці. Такий стан наукового пізнання призводить до виникнення суперечностей, а саме: між високим рівнем обґрунтованості засад розвитку пізнавальної активності особистості та недостатньою реалізацією їхнього розвивального потенціалу в навчальному процесі сучасної школи; між наявною гуманістичною спрямованістю сучасної освіти на цілісний розвиток дитини, здійснення особистісно-орієнтованого підходу до учня та привалюванням у шкільній практиці традиційних підходів до навчання і виховання; між накопиченим вальдорфською школою досвідом ефективного розвитку пізнавальної активності учнів та відсутністю науково-методичного забезпечення впровадження вальдорфського досвіду в освітню практику.

Таким чином, актуальність проблеми виховання активної особистості, необхідність подолання зазначених вище суперечностей, а також майже неопрацьованість проблеми використання вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності молодших учнів зумовили вибір теми дослідження «Формування пізнавальної активності молодших школярів у вальдорфській педагогіці».

^ Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність технологій використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших школярів. Відповідно до мети дослідження визначено його завдання: 1) розкрити сутність пізнавальної активності молодших учнів та засоби її розвитку; 2) визначити специфіку вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших школярів та експериментально перевірити технології їх використання в сучасній школі; 3) уточнити критерії та показники сформованості пізнавальної активності молодших учнів; 4) виявити умови успішного використання вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності молодших учнів у загальноосвітніх школах; 5) розробити навчально-методичні матеріали для вчителів початкової школи, студентів, аспірантів, викладачів педагогічних вищих навчальних закладів щодо використання вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності молодших школярів.

^ Об’єкт наукового розгляду – формування пізнавальної активності молодших учнів. Предмет дослідження – технології використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших школярів.

^ Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше: визначено специфіку вальдорфських засобів формування пізнавальної активності школярів, що полягає в їхній орієнтації на цілісну психічну структуру учня в єдності його мислення, почуттів і волі з одночасною спрямованістю на особистість дитини, її суб’єктний досвід; обґрунтовано та експериментально перевірено технології використання вальдорфських засобів (ритмічної організації навчання, художньо-образного навчання, активно-практичних проектів, диференційованих вправ для дітей з різними типами темпераментів) формування пізнавальної активності учнів в умовах української початкової школи; виявлено умови успішного використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності школярів. Уточнено сутність понять «пізнавальна активність молодшого школяра» та «засоби розвитку пізнавальної активності молодших школярів»; критерії та показники сформованості пізнавальної активності молодших учнів. Подальшого розвитку дістали засоби формування пізнавальної активності молодших школярів, орієнтовані на підвищення результативності їхньої навчально-пізнавальної діяльності.

^ Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що технології використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших школярів успішно пройшли дослідно-експериментальну перевірку. Це дозволяє реалізувати їх в умовах загальноосвітнього навчального закладу для розвитку творчості, самостійності, ініціативності молодших учнів. Розроблені автором навчально-методичні матеріали «Вальдорфські засоби розвитку пізнавальної активності молодших школярів» можна використовувати в педагогічних вищих навчальних закладах, інститутах післядипломної освіти й удосконалення вчителів для підготовки й підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Теоретичні положення і практичні напрацювання доцільно використовувати під час написання курсових і дипломних робіт студентами педагогічних вищих навчальних закладів, а також при написанні підручників, навчальних посібників з дидактики та методики початкової школи.

Матеріали дослідження впроваджено в навчальний процес Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 150 Харківської міської ради Харківської області (довідка № 644 від 29.11.2006 р.), Харківського навчально-виховного комплексу «Школа вільного розвитку» Харківської області (довідка № 108 від 27.12.2006 р.), Харківського ліцею № 149 Харківської міської ради Харківської області (довідка № 33 від 25.01.2007).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в 29 одноосібних публікаціях: у 14 статтях, з них 13 опубліковано у провідних фахових виданнях; у 13 статтях збірників матеріалів наукових конференцій, у брошурі навчально-методичних матеріалів, авторефераті дисертації.

РОЗДІЛ 1^ . ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Аналіз психолого-педагогічної літератури (Л.Аристова, В.Лозова, П.Підкасистий, І.Харламов, Т.Шамова, Г.Щукіна та інші) засвідчив, що немає єдиного погляду на сутність пізнавальної активності особистості. Деякі вчені (Д.Вількєєв, Н.Половнікова, Г.Щукіна та інші) пов’язують її з розумовим напруженням, інтелектуальною діяльністю, інші дослідники (І.Харламов, Т.Шамова та інші) – із виявом морально-вольових зусиль. Більшість учених (Л.Аристова, М.Данилов, А.Матюшкін, П.Підкасистий та інші) розглядають пізнавальну активність як перетворювальну діяльність і творче ставлення індивіда до процесу пізнання.

З опорою на психолого-педагогічні дослідження (Л.Божович, В.Давидов, Д.Ельконін, Л.Занков, О.Іонова, С.Максименко, Р.Штайнер та інші) з’ясовано вікові особливості молодших школярів (емоційно-образне мислення, мимовільність пам’яті та уваги, допитливість, потреба в активності) та розкрито пізнавальну активність молодшого школяра як рису особистості учня, що характеризує його позитивно-емоційне ставлення до пізнавальної діяльності, передбачає інтерес та енергійність у пізнанні нового, а також визначає якість навчальної діяльності молодшого школяра (наявність знань про способи розв’язання завдань, прагнення до вибору способів діяльності, здатність до завершеності навчальних дій).

Установлено, що засоби формування пізнавальної активності в науковій літературі розглядаються у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні (Ю.Бабанський, Ч.Куписевич, Н.Мойсеюк, В.Оконь, В.Онищук, М.Скаткін, М.Фіцула та інші) засоби навчання – це матеріальні об’єкти та знаряддя діяльності. А в широкому розумінні (В.Гмурман, Г.Коджаспірова, Ф.Корольов, В.Краєвський, І.Лернер, В.Лозова, Б.Наумов, Н.Тарасевич та інші) – мова йде про весь процес навчання і, таким чином, основними засобами розвитку пізнавальної активності виступають (М.Антонюк, І.Вікторенко, Л.Лісіна, Н.Лобко-Лобановська, В.Лозова, О.Неліна та інші): зміст навчального матеріалу, що передбачає використання якісної цікавої інформації, фактів, пов’язаних із закономірностями, з розкриттям причин явищ, наявність нового у змісті матеріалу; форми організації; методи і прийоми навчання; методи контролю навчально-пізнавальної діяльності; сприятливий мікроклімат навчального процесу.

На основі теоретичного аналізу літературних джерел (В.Загвоздкін, О.Іонова, А.Пінський, Р.Штайнер та інші) визначено специфіку вальдорфських засобів формування пізнавальної активності учнів, що полягає у їх спрямуванні на цілісну психічну структуру особистості в єдності та взаємовпливі розумової діяльності, емоційної сфери й вольової активності. Водночас вальдорфські засоби мають особистісну орієнтацію, що передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини, її актуального стану, широке залучення суб’єктного досвіду особистості до процесу пізнання, створення умов для реалізації себе в різних видах діяльності, самовиховання і саморозвитку.

Так, зміст навчання передбачає глибоку інтеграцію шкільних дисциплін на основі єдності та погодженості окремих галузей знань, тісну взаємодію загальноосвітнього, художньо-естетичного й ремісничо-практичного компонентів освіти, що, забезпечуючи активізацію мислення, почуттів, волі особистості, ефективно впливає на розвиток пізнавальних можливостей і стійких інтересів учня.

Серед форм навчання особливої уваги заслуговує ритмічна організація педагогічного процесу, яка базуються на природних ритмах варіювання свідомості людини, її здатності сконцентруватися та передбачає додержання таких ритмів:

- річного, який забезпечується навчальним планом та навчальними програмами вальдорфської школи й реалізується через навчання методом «епох» – навчальними циклами тривалістю 3-4 тижні, протягом яких почергово вивчаються предмети когнітивного циклу (рідна мова, математика, історія, географія, фізика, хімія та ін.);

- тижневого та денного, які визначаються розкладом занять та передбачають проведення на початку шкільного дня «головного уроку» з когнітивного предмету, що вимагає глибокого осмислення, інтелектуального напруження. Після «головного уроку» проводяться заняття з предметів, опанування якими вимагає постійного ритмічного повторення (іноземні мови, предмети естетичного циклу); наприкінці навчального дня – з предметів практичної спрямованості (ремесла, художня праця тощо);

- урочного, який забезпечується наявністю трьох основних складників (ритмічного, основного й заключного) та постійною зміною видів діяльності.

Як свідчить досвід вальдорфської школи, ритмізація навчального процесу як «душевно-економічне навчання» (Р.Штайнер) забезпечує рівномірне навантаження на розумову й емоційно-вольову сфери, запобігання стомлення, збереження й нарощування фізичних і душевно-духовних сил дитини, сприяє тим самим зростанню пізнавального потенціалу особистості та якісному засвоєнню змісту освіти.

Вальдорфські методи навчання спрямовані, передусім, на оволодіння учнями змістом освіти у процесі активної власної діяльності, що реалізується через опору у процесі пізнання не лише на інтелект дитини, але й на її емоційно-вольову життєдіяльність.

У дослідженні узагальнено такі провідні вальдорфські методи:

• художньо-образне навчання, яке дозволяє емоційно пережити все, з чим стикається учень у своєму оточенні; надає дитині свободу вибору, стимулює уяву, пам’ять, мислення, почуття, волю; забезпечує глибоке й міцне засвоєння знань, а отже, є ефективним засобом пробудження і розвитку активності дитини, її творчих здібностей;

• проектне навчання – використання активно-практичних проектів, що відкриває для учня можливості випробувати себе в різних видах діяльності, забезпечує формування різноманітних практичних навичок, сприяє розвитку самостійності, ініціативності;

• диференційовані вправи для дітей різних типів темпераментів, спрямовані на задоволення особистісних інтересів і потреб учня, гармонізацію його психічного життя, що допомагає дитині набувати здатність самодіяльності, дозволяє підвищувати рівень творчого потенціалу особистості.

У цілому використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності учнів забезпечує створення сприятливого психоемоційного мікроклімату в класі, доброзичливої, довірливої атмосфери навчання.

Таким чином, вальдорфські засоби спрямовані на формування особистості, її стійкої внутрішньої мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Вони можуть бути цілеспрямовано використані і для розвитку пізнавальної активності учнів. Успішність реалізації вальдорфських підходів вимагає їх адаптації до навчально-виховного процесу української школи, що передбачає розробку технологій їх використання з урахуванням досягнень вітчизняної психолого-педагогічної науки, культурно-освітніх реалій, власного досвіду організації педагогічного процесу.


РОЗДІЛ 2. ^ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ВИКОРИСТАННЯ ВАЛЬДОРФСЬКИХ ЗАСОБІВ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Провідним методом експериментальної роботи виступив варіативний педагогічний експеримент, найважливішим завданням якого була перевірка ефективності технологій використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших учнів (ритмічної організації навчального процесу, художньо-образного навчання, активно-практичних проектів, диференційованих вправ для дітей з різними типами темпераменту).

До формувального етапу експерименту було залучено 3 групи учнів третіх класів (95 осіб) українських вальдорфських шкіл (м. Харкова, Києва, Одеси). Дослідження проводилось у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу: української, російської та іноземних (англійської й німецької) мов, живопису, співу, праці, і здійснювалось за 3 моделями, що представлено на рисунку.




Ритмічна організація навчання

Модель B (група Е2) Художньо-образне викладання Модель А (група Е3)

Модель С (група Е1) ^ Активно-практичні проекти

Диференційовані вправи для дітей

з різними типами темпераментів


Рис. Моделі використання вальдорфських засобів

формування пізнавальної активності молодших школярів


Модель А (група Е) характеризувалась використанням засобів переважно естетичної спрямованості, модель В (група Е) – естетично-практичної спрямованості, модель С (група Е) – комплексним використанням вальдорфських засобів. Спільним у всіх моделях було використання ритмічної організації навчання як «універсального засобу всебічного розвитку учнів» (О.Іонова), що забезпечує активний і рівномірний розподіл навантаження на розумову, емоційну й вольову сфери діяльності особистості дитини.

Технологія використання ритмічної організації навчання передбачала розробку системи завдань і вправ, спрямованих на розширення й урізноманітнення навчальної діяльності та вимагала дотримання такої основної структури уроку:

• ритмічної частини, що була спрямована підготовку учнів до активного засвоєння знань і здійснювалась через виконання учнями рухових вправ, віршів, ігор тощо;

• основної частини, яка мала на меті повторення раніше вивченого та знайомство з новим матеріалом. Це реалізувалось чергуванням завдань, спрямованих на активне осмислення й запам’ятовування матеріалу (фаза «вдиху»), та завдань, що сприяли розслабленню учнів і супроводжувалися відтворенням ними почутого від учителя (фаза «видиху»). Використання різних вправ, ігор, цікавих завдань позитивно впливало на підвищення працездатності учнів і стимулювало їхню активну пізнавальну діяльність;

• заключної частини, покликаної привести пробуджені під час заняття процеси до врівноваженого стану, підготувати учнів для подальшої навчальної роботи, здійснюваної через розповідь учителя невеликої історії морально-повчального змісту.

Ритмічна організація процесу навчання завдяки своїй орієнтації на ритми життя та особливості молодшого школяра сприяла підвищенню інтересу учнів до освоєння нового, стимулювала їхню пізнавальну активність і власну творчу діяльність.

Технологія використання художньо-образного навчання, що була спрямована на активізацію молодших школярів через звернення, пробудження й розвиток естетичних почуттів під час засвоєння ними навчального матеріалу, передбачала підбір текстів, ігрових ситуацій, вправ з елементами мистецтва та вимагала здійснення:

• образної розповіді вчителя – подання знань у вигляді яскравих образів, які викликали в учнів певне внутрішнє ставлення (радості й смутку, захоплення й дратування тощо);

• програвання й переживання різних ігрових ситуацій, в які дитина може потрапити в реальному житті (робота в майстерні, відвідування музею, зустрічі з людьми тощо);

• залучення елементів мистецтва (музики, живопису, поезії, мистецтва руху, театру та ін.) у вивчення всіх навчальних дисциплін.

Усе це збагачувало емоційне сприйняття дітей, і тим самим сприяло підвищенню ініціативи й зацікавленості в навчанні, усвідомленню знань, виробленню в учнів творчих здібностей, умінь і навичок взаємодії й спілкування з людьми.

Технологія використання активно-практичних проектів була орієнтована на формування різних загальнонавчальних і спеціальних умінь і навичок і передбачала:

• групове та індивідуальне розв’язання педагогічних завдань за побутовими, ремісничими й мистецькими темами («Моя сім’я», «Мої друзі», «Народні свята», «Гончарне мистецтво», «Писанки» тощо), що спрямовували учнів на проведення досліджень, результати яких презентувалися класу й супроводжувалися показом власноруч виготовленими демонстраційними матеріалами (дрібними виробами, малюнками, календарями, газетами);

• ведення робочих зошитів «за епохами», в яких учні фіксували найголовніше з того, що почули на уроці, доповнюючи записи власними спостереженнями, ілюстраціями.

Використання у процесі вивчення академічних дисциплін практичного аспекту сприяло активізації мислення і власної практичної діяльності молодших учнів, що стимулювало розвиток пізнавальної активності дітей, їхньої самостійності, наполегливості.

Технологія використання диференційованих вправ для дітей з різними типами темпераментів мала на меті задоволення актуальних для окремої дитини потреб, налаштовування на навчання властивим саме їй способом і реалізовувалась через:

• використання вчителем різних прийомів розповіді, пояснення, які викликали особливі для кожної дитини почуття і переживання: драматичність для холериків, співчутливість для меланхоліків, повільність та образність для флегматиків, жвавість для сангвініків;

• розробку завдань з урахуванням інтересів дітей з різними типами темпераментів. Наприклад, учні різних типів темпераменту працювали з різними фарбами різних кольорів, що стимулювало дитину до активного переживання кольору й сприяло адекватному виявленню емоцій та почуттів.

Завдяки своїй орієнтації на особливості психологічної структури особистості диференційовані вправи значно підвищували зацікавленість дітей навчанням, сприяли розвитку їхньої ініціативності та самостійності.

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, спостережень за навчальною діяльністю учнів, експертних оцінок визначено основні критерії та показники, які відображали зміни у сформованості пізнавальної активності молодших школярів, а саме: навчальну ініціативність і самостійність, ступінь реалізації та рівні пізнавальної активності. Як результат сформованості пізнавальної активності досліджувались також повнота знань, розвиненість комунікативних умінь молодших школярів та характер їхніх міжособистісних взаємин.

Аналіз експериментальних даних свідчить про те, що використання вальдорфських засобів сприяло розвитку пізнавальної активності молодших школярів та підвищенню результативності їхнього навчання, що відбито в таблиці.

Таблиця

Результати розвитку пізнавальної активності молодших школярів (приріст у %)


Показники і критерії

Експериментальні класи

Е

(30 осіб)

Е

(32 особи)

Е

(33 особи)

1

2

3

4

^ Навчальна ініціативність (учень ставить запитання до вчителя та однокласників, виконує завдання необов’язкового характеру, пропонує нові способи розв’язання завдань, знаходить додатковий матеріал)


30,0


25,0


21,2

^ Навчальна самостійність (учень виконує завдання без допомоги вчителя та обирає способи виконання завдань)


36,7


34,4


21,2

^ Ступінь реалізації пізнавальної активності:

• потенційна активність (учень виявляє бажання пізнати нове, короткочасний інтерес, який не задовольняється);

• реалізована активність (учень виконує завдання вчителя, виявляє бажання оволодівати знаннями та інтерес до діяльності й реалізує їх у конкретних діях)


-43,3


43,3



-34,4


34,4


-27,3


27,3

^ Рівень пізнавальної активності:

• творчий (учень самостійно обирає способи вирішення завдань, знаходить нові способи діяльності, здійснює переніс знань, умінь у нову ситуацію, самостійно використовує вивчений матеріал у нових завданнях);

• реконструктивний (учень обирає способи діяльності, використовує відомі знання в інших ситуаціях, інтерпретує відомі знання та прийоми діяльності, використовує вивчений матеріал за зразком і самостійно);

• репродуктивний (учень діє за прикладом, виконує завдання відомим способом, обмежено використовує вивчений матеріал)


20,0


20,0


-40,0


15,6


18,8


-34,4


12,1


15,2


-27,3


У ході дослідження встановлено, що в усіх групах відбулось значне зростання пізнавальної активності учнів. Найбільш позитивні зрушення спостерігалися у групі Е, найменш – у групі Е, що зумовлено тим, що вальдорфські засоби взаємопов’язані, доповнюють один одного, а отже їх комплексне використання має посилену дію.

Установлено, що впровадження технологій використання вальдорфських засобів сприяло зростанню кількості учнів, що найбільш повно виявили знання, а саме: з української мови – на 23,1, 17,3 і 12,1 %, з російської мови – на 22,4, 18,0 і 13,9%, з англійської мови – на 20,0, 15,7 і 10,9 % у групах Е, Е та Е відповідно.

Використання вальдорфських засобів позитивно вплинуло на розвиток комунікативних умінь (умінь слухати й розуміти співрозмовника, висловлюватись відповідно до змісту бесіди, вести монологічну розповідь та діалог). Так, приріст кількості учнів, що виявили вміння вести діалог, склав 33,3, 28,1 та 24,2 % у групах Е, Е та Е відповідно.

Спостерігались також позитивні зміни у характері стосунків учнів: рівень благополуччя стосунків у групах Е, Е та Е підвищився на 33,3, 24,9 та 18,2 %, відповідно, а коефіцієнт взаємності виборів у групах Е, Е та Е збільшився на 12,7, 12,5 та 9,1 %.

Для порівняння результатів, отриманих на констатувальному і контрольному етапах експерименту, визначення статистичної значущості змін у розвитку пізнавальної активності молодших школярів, аналізу ефективності запропонованих технологій використання вальдорфських засобів застосовувався метод математичної статистики (критерій c2), завдяки якому підтверджено вірогідність отриманих результатів.

Порівняльний аналіз експериментальних даних доводить, що вихідна методологія була правильною, поставлені завдання виконано, мету досягнуто. Одержані теоретичні й практичні висновки сприяють подальшому впровадженню вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності в навчальний процес загальноосвітніх шкіл.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів теоретичного пошуку та експериментальної роботи дозволяють зробити такі висновки.

1. Пізнавальна активність молодшого школяра як особистісна властивість учня характеризує його позитивно-емоційне ставлення до пізнавальної діяльності, передбачає інтерес та енергійність у пізнанні нового, визначає якість навчальної діяльності школяра (наявність знань про способи розв’язання завдань, прагнення до вибору способів діяльності, здатність до завершеності навчальних дій). Основними засобами розвитку пізнавальної активності учнів виступають: зміст навчального матеріалу, форми організації, методи навчання й оцінювання, сприятливий мікроклімат навчального процесу.

2. Специфіка вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших школярів полягає в їхній орієнтації на цілісну психічну структуру дитини в єдності її мислення, почуттів і волі з одночасною спрямованістю на особистість учня, що вимагає врахування вікових та індивідуальних особливостей учня, передбачає актуалізацію й залучення суб’єктного досвіду до процесу пізнання.

3. Обґрунтовано і впроваджено технології використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших школярів, що передбачало:

ритмічну організацію навчання, яка базувалась на врахуванні природних ритмів варіювання свідомості дитини, її здатності запам’ятовувати, осмислювати та відтворювати навчальний матеріал та вимагала постійної зміни видів діяльності з дотриманням такої основної структури уроку: ритмічної частини (підготовка учнів до активного засвоєння знань); основної частини (ознайомлення з новим матеріалом, закріплення раніш вивченого); заключної частини (підведення підсумків уроку, заспокоєння учнів та їхня підготовка для подальшого навчання);

художньо-образне навчання, що передбачало подання навчального матеріалу шляхом звернення до емоцій і почуттів молодших учнів і реалізовувалося через використання образних розповідей учителя, програвання життєвих ситуацій, залучення елементів мистецтва у вивчення всіх навчальних дисциплін;

активно-практичні проекти, що були спрямовані на формування різноманітних практичних умінь та навичок і передбачали групове та індивідуальне розв’язання різноманітних педагогічних завдань, ведення робочих зошитів «за епохами»;

диференційовані вправи для дітей з різними типами темпераментів, які були покликані підтримувати й задовольняти особистісні інтереси дитини, гармонізувати її психічний стан та реалізовувались через використання вчителем різних прийомів розповіді, пояснення навчального матеріалу; виконання учнями диференційованих завдань.

4. Уточнено критерії і показники сформованості пізнавальної активності школярів молодших класів, а саме: навчальна ініціатива, навчальна самостійність, ступінь реалізації пізнавальної активності (потенційна та реалізована), її рівень (репродуктивний, реконструктивний і творчий). Як результат розвитку пізнавальної активності досліджувались також повнота знань, розвиненість комунікативних умінь учнів та характер їхніх міжособистісних взаємин.

5. Експериментально перевірено ефективність технологій використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших школярів за трьома моделями: у моделі А (група Е) використовувались ритмічна організація навчання та художньо-образне навчання, у моделі В (група Е), окрім вищезазначених засобів, застосовувались активно-практичні проекти, у моделі С (група Е) до попередніх засобів додавались диференційовані вправи для дітей з різними типами темпераментів.

Аналіз результатів варіативної експериментальної роботи засвідчив, що використання вальдорфських засобів сприяло розвитку пізнавальної активності молодших школярів. Найбільші прирости досліджуваних критеріїв та показників спостерігались у групі Е, найменші – у групі Е. Установлено, що реалізація всіх моделей забезпечила розвиток навчальної ініціативності молодших школярів, формування їхніх комунікативних умінь, покращення міжособистісних стосунків у класі. Розкрито конкретні зміни, що відбулися в різних групах, а саме:

модель А сприяла якісному засвоєнню знань більшістю учнів, що зумовлено орієнтацією навчального процесу на функціонально цілісну психіку дитини, її мислення й емоційно-вольову сферу. Водночас діти характеризувались недостатньою навчальною самостійністю: потребували допомоги вчителя у виконанні завдань творчого і реконструктивного характеру, недостатньо демонстрували вміння виконувати завдання різними способами;

модель В забезпечила розвиток самостійності молодших школярів у виконанні навчальних завдань різного характеру, практичних умінь (умінь обирати та самостійно використовувати способи розв’язання завдань, виготовляти різноманітні речі тощо), що зумовлено орієнтацією вальдорфських засобів на пробудження власної активності дітей, реалізацію її у практичній діяльності. Проте школярі недостатньо реалізовували свої бажання та інтереси в конкретних діях;

модель С забезпечила цілісну теоретичну й практичну підготовку учнів, сприяла переходу потенційної активності молодших школярів у реалізовану, тобто стимулювала бажання та інтерес учнів оволодівати знаннями та реалізовувати їх у конкретних діях завдяки створенню умов для засвоєння навчального матеріалу способом, адекватним кожному учню. Це свідчить про ефективність використання вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності як цілісної дидактичної системи.

6. Виявлено умови успішного використання вальдорфських засобів формування пізнавальної активності молодших учнів у загальноосвітніх школах, а саме: комплексне застосування вальдорфських засобів; теоретико-методична підготовка вчителя до використання вальдорфських засобів.

7. Розроблено навчально-методичні матеріали для вчителів початкової школи, студентів, аспірантів, викладачів вищих педагогічних навчальних закладів щодо використання вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності молодших школярів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективним може бути вивчення використання вальдорфських засобів розвитку пізнавальної активності учнів середньої та старшої школи.