Реферат: Реферат на тему: Загальна характеристика м’якотілих

РЕФЕРАТ
на тему:
Загальна характеристика м’якотілих

В сучасній фауні налічується близько 130 тис. видів молюсків, переважно мешканців водойм. Вони мають двобічну симетрію (за винятком черевоногих, у яких тіло асиметричне, оскільки має закручену раковину).

Тіло молюсків несегментоване, лише в ряду нижчих представників виявляються деякі ознаки метамерії. Це вториннопорожнинні тварини з неметамерним залишковим целомом, представленим у більшості форм навколосерцевою сумкою (перикардієм) і порожниною гонад. Усі проміжки між органами заповнені сполучною тканиною.

Тіло молюсків вкрите властивим лише цим тваринам утвором — шкірястою мантією, що міститься під черепашкою. Між мантією й тілом знаходиться мантійна порожнина, в якій розміщені зябра, деякі органи чуття і відкриваються отвори задньої кишки, нирок і статевого апарату. На спинній частині тіла, як правило, є черепашка, що може бути суцільною, двостулковою або складатися з кількох пластинок.

Кровоносна система характеризується наявністю серця, що складається з шлуночка і передсердь; вона незамкнена, тобто частину свого шляху кров проходить по системі не сформованих у судини лакун і синусів.

Нервова система характеризується так званим розкидановузловим типом: формується кілька пар гангліїв, зв'язаних між собою нервовими перемичками.

Тип Молюски об'єднує 7 класів. Ознайомимося з особливостями їхньої будови й життєдіяльності на прикладі класів Черевоногі, Двостулкові і Головоногі.
^ Клас Черевоногі
Черевоногі, або слимаки, — це найчисленніший клас. Більшість видів живе в морях і океанах, деякі пристосувались до життя в прісних водоймах і на суші. Типовим представником є ставковик звичайний.

Ставковик звичайний, або великий, досягає 7 см завдовжки. Живе в ставках, невеликих озерах і тихих затоках річок. У безвітряні сонячні дні ці молюски жваво повзають по побережній рослинності або по дну.

Черепашка ставковика суцільна, спіральне закручена, має довжину 4—7 см і 4—5 обертів. З одного боку вона закінчується гострою вершиною, а з другого має отвір, або устя, через яке назовні висовуються голова і нога молюска. На голові є двоє чутливих щупалець, два ока і рот.

Ставковик — один з найненажерливіших мешканців прісних водойм. Він поїдає не лише рослини й дрібних тварин на них, а й трупи. У роті в нього є м'язовий язик, вкритий твердими зубчиками, їжа з ротового отвору надходить у глотку, стравохід, шлунок і кишку, яка випинається петлеподібно і закінчується анальним отвором біля краю мантії, на правому боці тіла.

У ставковика звичайного, на відміну від інших раніше розглянутих тварин, з'являється травна залоза, або печінка, розміщена поряд із шлунком. У ній виробляється травний сік..

Хоча ставковик живе у воді, дихає він атмосферним киснем. Тому він періодично (7—9 разів на годину) підіймається на поверхню води і відкриває дихальний отвір, що знаходиться з правого боку біля краю черепашки. Крізь отвір повітря надходить у легеню, яка утворена мантією. Стінки легені (кишеня мантії) густо обплетені кровоносними судинами, тут і відбувається газообмін.

Поряд з легенею є м'язове серце. Воно складається з передсердя і шлуночка, стінки яких скорочуються 20— 30 разів за хвилину. Кровоносна система молюска незамкнена, кров безбарвна, тече не лише по судинах, а й у паренхімі між тканинами та органами.

Видільна система представлена однією ниркою, що складається з видозмінених метанефридіїв.

Нервова система побудована з кількох пар з'єднаних між собою нервових вузлів. Від них до всіх органів молюска відходять нерви.

Ставковики — гермафродити. Яйця, вкриті слизом, прикріплюються до підводних рослин. Розвиток у ставковика великого прямий. З яйця виходить маленький молюск, схожий на дорослого.

Багато видів черевоногих молюсків є проміжними хазяїнами для деяких сисунів, що має значення в медицині та ветеринарії. Деякі черевоногі молюски (слимаки), що живуть на суходолі, є шкідниками сільського господарства. Виноградного слимака в деяких країнах використовують у їжу.
^ Клас Двостулкові
Другою за чисельністю групою є двостулкові молюски. Більша частина їх живе в морях, однак окремі види пристосувались до життя в прісних водоймах (беззубка, або жабурниця, перлівниця тощо).

Черепашка молюсків цього класу складається з двох симетричних стулок, сполучених на спинному боці особливою зв'язкою. Закривають черепашку м'язизамикачі.

Характеристику класу розглянемо на типовому представнику — беззубці.

Беззубка, або жабурниця, живе на дні водойм, до половини зариваючись у мулистий грунт. Черепашка її досягає 10 см завдовжки. Передній кінець тварини заокруглений, а задній дещо загострений. За допомогою ноги беззубка може повільно повзати по дну (від 20 до 30 см за годину).

Якщо беззубку потурбувати, вона швидко втягує ногу і за допомогою двох м'язів закриває черепашку. Черепашка беззубки, як і черепашка ставковика, складається з вапняку. Зовнішня частина вкрита рогоподібною речовиною коричнюватозеленого кольору, а внутрішня — перламутровим шаром. У беззубки він дуже тонкий, а у морської перлової сойки та прісноводної перлівниці — значно товщий.

У спинній частині черепашки знаходиться тулуб молюска, від якого відходить нога. Стулки черепашки і складки мантії в задній частині не прилягають щільно одна до одної. В цьому місці утворюються два отвори, або сифони. Через ввідний (нижній) сифон у мантійну порожнину безперервно надходить вода завдяки руху численних війок, Що вкривають поверхню тіла, внутрішні боки мантійних складок, зябра та інші органи мантійної порожнини. Через вивідний (верхній) сифон з мантійної порожнини виводяться з водою неперетравлені рештки їжі та продукти обміну.

Живлення беззубки. Разом з водою в мантійну порожнину через ввідний сифон надходять бактерії, водорості, найпростіші та дрібні залишки рослин і тварин. Більші часточки їжі не можуть потрапити в мантійну порожнину, оскільки їх не пропускають решітчасті зяброві пластинки, вкриті війчастим епітелієм. Течія води підносить цю їжу до рота беззубки, який оточений двома лопатями і розміщений у мантійній порожнині на передньому кінці тіла, біля основи ; ноги. З рота через короткий стравохід їжа надходить у шлунок, в який відкривається протока печінки, довгу середню! кишку, що утворює кілька петель, і коротку пряму, або задню, кишку, яка відкривається в мантійну порожнину.

Органи дихання беззубки представлені зябрами, які пронизані численними кровоносними судинами. До них з води, що омиває зябра, надходить кисень, а у воду виділяється вуглекислий газ.

Серце беззубки складається з двох передсердь і одного шлуночка. Кровоносна система незамкнена.

Видільна система представлена двома нирками, протоки яких відкриваються в мантійну порожнину.

Нервова система беззубки представлена трьома парами нервових вузлів. Одна пара (головні ганглії) розміщена по боках рота біля закінчення лопатей, друга — під задньою кишкою біля заднього м'язазамикача, а третя — в нозі. Нервові вузли сполучені між собою нервовими перемичками. У зв'язку з малою рухливістю і пасивним живленням нервова система двостулкових молюсків (порівняно з черевоногими) дещо спрощена, а органи чуття розвинені слабко. Біля основи зябер є пара органів хімічного чуття (осфадіїв), а біля ноги — два статоцисти (органи рівноваги). На ротових лопатях та краях мантії багато дотикових клітин. Головних щупалець, а часто й органів зору, немає.

Беззубки — роздільностатеві тварини. За зовнішнім виглядом самці не відрізняються від самок. Статеві залози парні, розміщені у верхній частині ноги. Самці викидають сперматозоони у воду. З водою сперматозоони проникають у мантійну порожнину самок, де запліднюють яйця. З них розвиваються личинки із зубчастими стулками. Через вивідний сифон личинки викидаються у воду і прикріплюються до тіла риби, де розвиваються впродовж 1— 2 місяців. На цьому місці у риб виникає пухлина. Після дозрівання беззубка розриває шкіру риби і потрапляє на дно. Завдяки паразитичному способу життя на ранніх стадіях свого розвитку малорухливі беззубки можуть потрапляти в нові (часто дуже віддалені) місця життя.

Морські двостулкові молюски — це типові донні тварини, що можуть зариватися в пісок. Часто вони утворюють на дні великі скупчення (мідієві, устричні та ін. "плантації"). Маса найбільших із двостулкових може досягати 250 кг, а довжина їх черепашки — 1,5 м і більше.

Деякі двостулкові молюски (наприклад, корабельний черв'як) можуть точити дерево і камінь, завдаючи великої шкоди дерев'яним корпусам кораблів і береговим спорудам портів.

Багато двостулкових молюсків має практичне значення. З них добувають перли, перламутр; в їжу використовують устриці, мідії, морські гребінці тощо.
^ Клас Головоногі
Сучасні головоногі живуть виключно в океанах і морях з високою солоністю. У морях України вони не зустрічаються. Головоногі побудовані складніше від представників інших класів. За рівнем розвитку поведінки та органів чуття їм немає рівних серед безхребетних тварин. У головоногих е складний головний мозок, захищений своєрідною хрящовою оболонкою — "черепом". У неволі вони швидко починають впізнавати людину, яка піклується про них, здатні до складної поведінки. Більшість сучасних головоногих молюсків не мають зовнішньої черепашки (вона є лише у наутілуса). Тулуб укритий мантією, по його боках можуть бути плавці. Під мантією на спинному боці містяться залишки черепашки. Голова відділена від тулуба (кальмари, каракатиці) або зрощена з ним (восьминоги). На голові розміщені щупальця з присосками, які оточують рот.

Біля основи голови розміщена лійка — мускулиста трубка, одним кінцем спрямована до мантійної порожнини. Це основний орган реактивного руху головоногих.

Усі головоногі — хижаки, вони ловлять здобич щупальцями й розривають її на дрібні шматки хітиновим дзьобом.

Людина споживає в їжу м'ясо кальмарів, каракатиць та восьминогів. З вмісту чорнильного мішка каракатиць та кальмарів виробляють фарбу (сепію), а також натуральну китайську туш. Черепашки викопних головоногих молюсків використовують як "керівні копалини". Головоногі молюски є базою живлення для морських тварин, зокрема ластоногих та зубатих китів.