Реферат: Реферат претенденти

Інститут математики

Національної академії наук України


Цикл робіт:


«Теорія динамічних систем:

сучасні методи та їх застосування»,


представлених на здобуття Державної премії України

в галузі науки і техніки 2010 року


Реферат


ПРЕТЕНДЕНТИ:


Шарковський Олександр Миколайович – доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, завідувач відділу Інституту математики НАН України;

Чуєшов Ігор Дмитрович – доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач кафедри Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна;

^ Коробов Валерій Іванович – доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна;

Безуглий Сергій Іванович – доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б.І.Вєркіна НАН України;

^ Даниленко Олександр Іванович – доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б.І.Вєркіна НАН України;

^ Коляда Сергій Федорович – доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Інституту математики НАН України;

^ Романенко Олена Юріївна – доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Інституту математики НАН України;

^ Майстренко Юрій Леонідович – кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник Інституту математики НАН України;

^ Теплінський Олексій Юрійович – кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту математики НАН України;

Федоренко Володимир Васильович – кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник Інституту математики НАН України.

Вступ


Теорія динамічних систем (ТДС) – це розділ математики, який вивчає властивості і поведінку еволюційних систем і є математичною основою нелінійної динаміки – сучасної багатопланової галузі науки, яка досліджує загальні закономірності навколишнього світу. Тому розробка нових методів ТДС та їх застосування спочатку до модельних, а потім і до практичних задач є актуальною не тільки для розвитку самої ТДС, а й для задоволення нагальних потреб природознавства, техніки і навіть медичних та суспільних наук.

Велику роль у розвитку ТДС відіграли дослідження, які проводились в Україні. Ще наприкінці ХІХ століття О.М.Ляпунов, працюючи в Харкові, заклав основи сучасної теорії стійкості. В середині 30-х років ХХ століття М.М.Крилов і М.М.Боголюбов зробили важливий внесок в загальну теорію динамічних систем (встановивши, зокрема, що кожна динамічна система на компактному просторі має інваріантну міру). У 60-х роках ТДС почала активно розвиватися в Інституті математики НАНУ (топологічна динаміка), а невдовзі й в Фізико-технічному інституті низьких температур НАНУ (ергодична теорія) та у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна (нормальні форми динамічних систем, теорія керування).

Цикл наукових праць «Теорія динамічних систем: сучасні методи та їх застосування», представлений на здобуття Державної премії України, складається з 9 монографій та понад 100 статей і містить досягнення українських математиків, одержані протягом останніх 45 років в теорії динамічних систем та її застосуваннях в інших галузях математики та в прикладних науках для дослідження різноманітних еволюційних задач з нелінійною динамікою. Авторський колектив репрезентує київську і харківську математичні школи з ТДС, які є основними центрами досліджень в цьому напрямку в Україні.

Київська школа широко відома у світі своїми пріоритетними результатами в області топологічної динаміки одно- і маловимірних динамічних систем та її застосувань до нелінійних різницевих рівнянь з неперервним часом і нелінійних крайових задач математичної фізики. Здобуток харківської школи характеризується значними досягненнями у вивченні динамічних властивостей нелінійних детермінованих та стохастичних рівнянь з частинними похідними, створенням нових конструктивних методів для задач керованості та стабілізації динамічних систем, а також розробкою топологічних і алгебраїчних методів в ергодичній теорії.

Наукові праці, що висуваються на здобуття Державної премії, включають як фундаментальні, так і прикладні результати, які пов’язує не тільки об’єкт досліджень ─ динамічна система; глибоким об’єднавчим мотивом є створення нових методів аналізу якісних та кількісних властивостей нелінійних систем для якомога ширших класів задач. Ці праці одержали загальне визнання і високу оцінку у міжнародних наукових колах. Відкрите О.М.Шарковським впорядкування натуральних чисел, яке визначає закономірності переходу від простої поведінки до складної в динамічних системах і зараз носить його ім’я, присутнє в кожній сучасній монографії чи підручнику з ТДС. У 1994 році в Іспанії відбулась міжнародна конференція «Тридцять років теоремі Шарковського. Нові перспективи», яка показала, наскільки великий вплив на розвиток ТДС мали і продовжують мати ці результати. Дослідження В.І.Коробова з теорії керування динамічними системами знайшли застосування при керуванні рухом об'єктів, зокрема, в орієнтації супутника на орбіті, i нещодавно були відзначені Медаллю Корольова Федерації космонавтики Росії.

Автори висунутого на здобуття Державної премії циклу праць протягом багатьох років виступають з доповідями на престижних математичних форумах, читають лекції у провідних університетах та наукових установах світу, проводять міжнародні математичні конференції та школи. Представники авторського колективу входять до редколегій міжнародних журналів: «Journal of Difference Equations and Applications», «International Journal of Bifurcation and Chaos in Applied Sciences and Engineering», «Journal of Fixed Point Theory and Applications» (О.М.Шарковський), «Stochastics and Dynamics», «International Journal of Differential Equations» (І.Д.Чуєшов), «Communications in Nonlinear Science and Numerical Simulations» (Ю.Л.Майстренко). О.М.Шарковський є почесним членом Міжнародного товариства з фізики та керування (International Physics and Control Society).

Результати представленого циклу робіт розподіляються за такими напрямками:

І. Топологічна та гладка динаміка

(О.М.Шарковський, С.Ф.Коляда, О.Ю.Теплінський, В.В.Федоренко)

ІІ. Атрактори нескінченновимірних динамічних систем

(О.М.Шарковський, І.Д.Чуєшов, О.Ю.Романенко, Ю.Л.Майстренко)

ІІІ. Ергодична теорія

(С.І.Безуглий, О.І.Даниленко)

ІV. Динамічні системи з керуванням

(І.Д.Чуєшов, В.І.Коробов, Ю.Л.Майстренко, О.Ю.Теплінський)

За вказаними напрямками ці результати можна коротко резюмувати так.

І. Створено основи топологічної теорії одновимірних динамічних систем, яка сьогодні є одним з найефективніших інструментів дослідження еволюційних задач самої різноманітної природи (О.М.Шарковський, В.В.Федоренко).

Встановлено основні властивості трикутних неперервних відображень, які відрізняють їх від одновимірних (С.Ф.Коляда).

Отримано низку істотних результатів з загальної теорії динамічних систем на довільних компактах, зокрема, знайдено типи глобальної стійкості, яка має місце для майже кожної динамічної системи (О.М.Шарковський). Для неперервних відображень компактних просторів досліджено взаємозв'язок між мінімальністю, необоротністю та відкритістю, зокрема, доведено існування необоротних мінімальних відображень на торах розмірності ≥ 2 (С.Ф.Коляда).

Досліджено гладкість спряження дифеоморфізму кола з відповідним жорстким поворотом (О.Ю.Теплінський).

ІІ. Запропоновано загальний підхід до аналізу асимптотичної поведінки динамічних систем на некомпактних функціональних просторах. Створено основи якісної теорії нелінійних різницевих рівнянь з неперервним часом. Розроблено ефективний метод дослідження крайових задач для рівнянь з частинними похідними, що базується на їх редукції до різницевих рівнянь. Введено і обґрунтовано поняття «ідеальної турбулентності», яке визначає нові сценарії просторово-часового хаосу в розподілених системах (О.М.Шарковський, О.Ю.Романенко, Ю.Л.Майстренко).

Розроблено нові методи і підходи до вивчення якісних властивостей динамічних систем різного походження з нескінченновимірним фазовим простором; ці методи застосовано для вивчення нелінійної динаміки у системах, що виникають у сучасному природознавстві та породжуються нелінійними детермінованими або стохастичними рівняннями з частинними похідними (І.Д.Чуєшов).


ІІІ. Розроблено методи траєкторної теорії та абстрактні алгоритми «розрізання та стиковки» для вирішення актуальних проблем ергодичної теорії. Класифіковано дії груп автоморфізмів на просторі з мірою, ідеї класичної ергодичної теорії застосовано для вивчення перетворень на борелівських та канторівських просторах (С.І.Безуглий, О.І.Даниленко).


ІV. Вперше запропоновано відображення нелінійних керованих систем на лінійні з заміною як фазових змінних, так і керування, що дозволило розв’язати задачу керованості та стабілізації вихідних систем. Розвинуто метод функції керованості для проблеми позиційного синтезу керування і на його основі сформульовано допустимий принцип максимуму, який дає розв'язання задачі позиційного синтезу з керуваннями, що приймають граничні значення (В.І.Коробов).

Вивчено динаміку квазіперіодично керованого інтервального зсуву, що моделює поведінку низки цифрових електронних приладів (О.Ю.Теплінський).

Досліджено актуальні проблеми теорії синхронізації в ланцюжках зв’язаних динамічних систем, зокрема, встановлено нові типи біфуркацій синхронізованих станів та нові сценарії виникнення хаотичних режимів (Ю.Л.Майстренко).

Вивчено деякі аспекти явища підпорядкованої (master-slave) синхронізації у динамічних системах (І.Д.Чуєшов).


Детальніша характеристика цих результатів подана нижче.


І. Топологічна та гладка динаміка


Одновимірна динаміка. Встановлено основні властивості неперервних відображень інтервалу і створено основи топологічної теорії одновимірних динамічних систем, яка є одним з найефективніших інструментів дослідження еволюційних задач. Вивчено структуру множини періодичних точок і структуру басейнів притяжіння різних множин. Досліджено зв'язки між існуванням періодичних точок різних періодів. При цьому відкрито фундаментальне впорядкування натуральних чисел (впорядкування Шарковського), яке визначає такі зв'язки і описує універсальні закономірності еволюції динамічних систем від простої поведінки до все більш складної, хаотичної; ці результати започаткували новий напрямок в ТДС ─ комбінаторну динаміку. Складність динаміки системи характеризує різноманітність її ω-граничних множин. Показано, що в системі, яка має цикл періоду, відмінного від степені двійки, є складною: а) існує максимальна ω-гранична множина (тобто вона не є частиною іншої), на якій, по-перше, існують всюди щільні траєкторії (має місце транзитивність) і, по-друге, всюди щільна множина періодичних точок; б) множина всіх локально максимальних ω-граничних множин (тобто максимальних в деякому околі) має потужність континуума; в) множина всіх мінімальних канторових ω-граничних множин також має потужність континуума; г) кожний максимальний ланцюг, який утворюють вкладені одна в другу локально максимальні ω-граничні множини, подібний до множини раціональних точок: у цьому ланцюгу між кожними двома множинами завжди є ще одна (О.М.Шарковський).

Одержано низку критеріїв простоти та складності динамічних систем. Досліджено співіснування різних типів періодичних та гомоклінічних траєкторій неперервних відображень інтервалу (О.М.Шарковський, В.В.Федоренко). Проведено класифікацію неперервних відображень інтервалу та кола, яка базується на тотожності множин точок з різними типами повертальності, і встановлено критерії належності відображень до тих чи інших класів за цією класифікацією. Доведено, що в типових ситуаціях траєкторія будь-якої області (на відміну від траєкторії точки) є асимптотично періодичною (В.В.Федоренко).

Отримано точну нижню оцінку на показник гладкості спряження дифеоморфізму кола низької гладкості з відповідним жорстким поворотом. Доведено існування гладкого спряження для дифеоморфізмів кола з особливостями типу зламу або критичної точки за умов рівності їх ірраціональних чисел обертання та рівності розмірів зламу або порядку критичної точки. Показано, що при зазначених особливостях диофантові умови на число обертання є зайвими, тим самим відкрито явище посиленої жорсткості. Вивчено ренормалізаційну динаміку дифеоморфізмів кола зі зламом, показано наявність у ній гіперболічної структури типу підкови Смейла (О.Ю.Теплінський).

^ Трикутні відображення. Досліджено властивості багатовимірних трикутних неперервних відображень, зокрема, доведено існування трикутних динамічних систем з додатною топологічною ентропією, у яких періоди всіх циклів є степенями двійки (що неможливо для одновимірних систем) (С.Ф.Коляда).

^ Мінімальні динамічні системи. Для неперервних відображень компактних гаусдорфових просторів з'ясовано зв'язок між їх мінімальністю, необоротністю та відкритістю. Зокрема показано, що мінімальне відображення є майже відкритим, а відкритим воно може бути лише тоді, коли воно є гомеоморфізмом. Встановлено існування необоротних мінімальних відображень на торах розмірності ≥ 2. Доведено існування компактних гаусдорфових просторів, що допускають мінімальні необоротні неперервні відображення, але не допускають мінімальні гомеоморфізми (С.Ф.Коляда).

^ Динамічні системи на довільних компактах. Концепцію хаосу за Лі-Йорком досліджено для загальних динамічних систем. Зокрема доведено, що системи з додатною топологічною ентропією є хаотичними за Лі-Йорком. (С.Ф.Коляда). Встановлено слабку нестисливість динамічних систем на атракторах траєкторій. Знайдено типи глобальної стійкості, що мають місце для майже кожної системи. Дано точні дескриптивні оцінки множин, утворених траєкторіями з тією чи іншою асимптотичною поведінкою. Показано, що більшість з цих оцінок досягається вже для одновимірних систем; наприклад, басейни притяжіння ω-граничних множин, які не є локально максимальними, майже завжди є множинами третього класу за класифікацією Бера–Валле-Пуссена, тобто мають максимально складну з можливих будову. З цього, зокрема, випливає, що одновимірні динамічні системи є (в цьому сенсі) такими ж складними, як і динамічні системи на довільних просторах (О.М.Шарковський).


ІІ. Атрактори нескінченновимірних

динамічних систем


^ Дисипативні системи. Розроблено підходи, які дозволяють довести існування скінченновимірного глобального атрактора для широкого класу нескінченновимірних дисипативних систем (ДДС), породжуваних нелінійними рівняннями другого порядку за часом. Розвинуто теорію інерційних та наближених інерційних многовидів нескінченновимірних ДДС і на цій основі запропоновано нові ефективні локалізаційні методи аналізу асимптотичної поведінки розв'язків. Виходячи з введеного поняття «дефекту повноти», побудовано загальну теорію функціоналів, які повністю визначають асимптотичну динаміку нескінченновимірних ДДС. Дана позитивна відповідь на питання Ч.Фояша про можливість включення методу визначаючих мод та вузлів до більш широкого підходу. Застосування цієї теорії до дисипативних нелінійних рівнянь з частинними похідними дозволило отримати опис мінімального набору параметрів, який повністю визначає асимптотичну динаміку розв’язків, і відповісти на деякі важливі питання аеропружності оболонок та задач математичної біології і математичної хімії. Для аналізу загальних ДДС, породжуваних нелінійними рівняннями другого порядку за часом, розвинуто новий ефективний метод, який базується на так званих «стабілізаційних нерівностях». Використання цього методу дозволило розв'язати важливі проблеми, що виникають у хвильовій динаміці з нелінійною внутрішньою та крайовою дисипацією (І.Д.Чуєшов).

^ Недисипативні системи. Для аналізу асимптотичної динаміки недисипативних систем на некомпактних функціональних просторах розвинуто загальний підхід, який базується на розширеннях фазового простору і, відповідно, на нових означеннях глобального атрактора. Розроблений підхід застосовано до динамічних систем зсувів, індукованих нелінійними різницевими рівняннями з неперервним часом та крайовими задачами для рівнянь з частинними похідними гіперболічного типу. Доведено типовість ситуації, коли атрактор вказаних динамічних систем лежить поза фазовим простором, а «точки» атрактора – функції з певного розширення фазового простору – мають дуже складну будову: в одних випадках вони є фрактальними функціями, а в інших – випадковими. Останнє дає підстави говорити про відкриття нового математичного явища, яке розкриває внутрішній механізм самозародження хаотичних еволюцій в детермінованих системах, а сáме, явища «автостохастичності», коли атрактор детермінованої системи містить випадкові функції і, як наслідок, статистичні властивості її просторово-часових станів асимптотично точно описуються стохастичними процесами (О.М.Шарковський, О.Ю.Романенко).

Базуючись на цих дослідженнях, створено основи якісної теорії нелінійних різницевих рівнянь з неперервним часом; встановлено, що типовими є розв'язки з вкрай нерегулярною асимптотичною поведінкою, яка може бути описана напівнеперервними зверху функціями з локально самоподібними (як правило, фрактальними) графіками, а за певних умов – навіть стохастичними процесами. Ці «екзотичні» властивості показують, що різницеві рівняння надають новітній інструментарій для моделювання складних нелінійних процесів, особливо у тих випадках, коли використання звичайних диференціальних рівнянь пов’язане з істотними складностями або взагалі неможливе (О.Ю.Романенко).

Розроблено ефективний метод дослідження широких класів крайових задач математичної фізики, який, зокрема, дозволив запропонувати нові підходи до математичного моделювання одного з найскладніших природних феноменів – структурної турбулентності. Введено і обґрунтовано поняття «ідеальна турбулентність» («Encyclopedіa of Nonlіnear Scіence», ed. Alwyn Scott, Routledge, New York, 2005), яке надає нові сценарії просторово-часового хаосу в розподілених системах, коли хаотизація зумовлена складною внутрішньою будовою «точок» атрактора. Розглянуто модельні задачі, зокрема, для хвильового рівняння, а також прикладні задачі, пов’язані з електричними ланцюжками та функціонуванням мозку (О.М.Шарковський, О.Ю.Романенко, Ю.Л.Майстренко).

^ Випадкові системи. Розвинуто теорію монотонних стохастичних динамічних систем, одержано основоположні результати щодо структури випадкових атракторів та введено важливе поняття «напіврівноважного стану» монотонної стохастичної системи. Отримано тонкі результати про зв'язок статистичних властивостей збурень та розв'язків певного класу нелінійних стохастичних рівнянь параболічного типу, які стосуються складного і важливого питання про стохастичні атрактори. Для певного класу систем розроблено новий підхід, який дозволяє виділяти ситуації, коли атрактори не є випадковими, і точно обчислювати відповідні ляпуновські експоненти, а також дати вичерпний опис сценаріїв стохастичних біфуркацій у деяких моделях математичної генетики. Ці результати стимулювали подальші інтенсивні дослідження, пов’язані з теоремами порівняння для стохастичних параболічних рівнянь. Вивчено також структуру інваріантних мір для класу стохастичних динамічних систем, які виникають в теорії стійкості морського судна в буремному морі, зокрема, доведено існування додаткових зон стійкості судна, які раніше не були відомі (І.Д.Чуєшов).


ІІІ. Ергодична теорія


Розв’язано проблему зовнішнього спряження для дій зліченних груп автоморфізмів вимірного відношення еквівалентності, сформульовану видатним математиком А.Коном. Ця проблема споріднена проблемі ізоморфізму дій груп і у деяких випадках має просту відповідь, яка полягає у тотожності числових інваріантів. Визначено та вивчено відношення еквівалентності на множині всіх дій аменабельних груп на просторі з мірою, яке є більш тонким, ніж загальновідома орбітальна еквівалентність, що дозволило запропонувати детальнішу класифікацію груп автоморфізмів (С.І.Безуглий).

Розширення напрямів досліджень, зокрема, розгляд динамічних систем, які діють на просторах різноманітної природи, є сучасною тенденцією. Зважаючи на це, було започатковано дослідження аперіодичних систем на борелівських та канторівських просторах. Використовуючи ідеї класичної ергодичної теорії, вдалося визначити топології на групі всіх перетворень цих просторів та розв’язати проблеми щодо щільності, типовості та замкнутості підгруп або деяких класів перетворень (С.І.Безуглий).

Для розв’язання низки відомих проблем ергодичної теорії розроблено абстрактну апроксимативну схему групових дій, що зберігають міру. Ця схема залежить від зліченної множини параметрів, контроль над якими дозволив змоделювати низку нетривіальних властивостей відповідних групових дій. Серед них є властивості як асимптотичного характеру: ранг, перемішування, ентропія, тощо, так і неасимптотичного: централізатор, самоприєднання, спектральні інваріанти і т.п. Важливим застосуванням цього підходу стала побудова у явному вигляді ергодичних перетворень з однорідним спектром довільної кратності, що дало конструктивну відповідь на відоме питання Рохліна. Ці результати сприяли подальшим дослідженням загальної проблеми реалізації спектральних кратностей, яка в цілому поки що залишається відкритою (О.І.Даниленко).


ІV. Динамічні системи з керуванням


Теорія керування. Для нелінійних керованих систем вперше запропоновано конструктивний метод відображення на лінійні системи, який включає як заміну фазових змінних, так і заміну керування. Це, зокрема, дозволило знайти керування, яке розв’язує задачу керованості та стабілізації вихідної системи. Одержано критерії керованості систем. Виділено та досліджено клас трикутних систем, що допускають відображення на лінійні системи і описують низку фізичних процесів (наприклад, керування роботом-маніпулятором). Отримані результати застосовано для орієнтації супутника на орбіті (замовлення ВАТ «Хартрон»), для оптимального розігріву парової турбіни (замовлення Машинобудівного заводу ім. Т.Г.Шевченка), для відстеження траєкторії руху самохідної машини (замовлення Укр.НДІ сільськогосподарського машинобудування). Для керованих нелінійних систем, які не допускають відображення на лінійну з будь-якими керуваннями, вперше досліджено задачу побудови негладких відображень певних сімей траєкторій на траєкторії лінійної системи з таким же керуванням (В.І.Коробов).

Розвинуто метод функції керованості для розв'язання проблеми допустимого позиційного синтезу керування у скінченновимірних та нескінченновимірних просторах, який полягає у побудові керування, яке гарантує попадання будь-якої траєкторії в задану точку за скінченний час. Цей метод є розвитком методу функцій Ляпунова на випадок керованих систем і примикає до методу динамічного програмування. Для задачі стабілізації функція керованості збігається з функцією Ляпунова, а у загальному випадку, тобто в проблемі позиційного синтезу, функція керованості може бути часом руху, більше того, найменшим часом у задачі швидкодії. Множина функцій керованості для розглядуваних систем включає і функції Ляпунова, і функції Беллмана. На основі методу функції керованості сформульовано допустимий принцип максимуму, який (на відміну від принципу максимуму Понтрягіна) дає розв'язання задачі позиційного синтезу з керуваннями, що приймають граничні значення. Важливим застосуванням цього принципу стало розв’язання задачі оптимального синтезу зі змішаним критерієм якості. Вперше поставлено і розв'язано mіn-проблему моментів і на цій основі одержано аналітичний розв’язок лінійної задачі швидкодії (В.І.Коробов).

Для вивчення динаміки низки радіоелектронних пристроїв (зокрема, сигма-дельта-модуляторів та цифрових систем фазового автопідлаштування частоти), робота яких моделюється розривними трикутними відображеннями з поворотом кола у базі, запропоновано концепцію квазіперіодично керованого інтервального зсуву. Встановлено умови існування поглинаючої множини, досліджено її властивості, вивчено динаміку траєкторій всередині неї (О.Ю.Теплінський).

Синхронізація. На основі поєднання сучасних методів ТДС з обчислювальним експериментом досліджено актуальні проблеми теорії синхронізації хаотичних систем як з дискретним, так і з неперервним часом. Вивчено нові типи біфуркацій, такі як «ріддлінг» та «блоуаут», що призводять до втрати стійкості синхронізованих хаотичних станів і до виникнення режимів часткової синхронізації. Одержані результати застосовано до задач природознавства і техніки. Досліджено умови повної та часткової синхронізації в ланцюжках зв’язаних осциляторів, зокрема, в моделі Курамото. Для глобально зв’язаних осциляторів вивчено механізми десинхронізації і появи хаотичних розв’язків, досліджено їх біфуркації. Для ланцюжків з неглобальним зв’язком встановлено існування розв’язків спеціального вигляду ─ так званих «химерних» станів, які моделюють явище синхронізації на межі когерентності і некогерентності. Одержані результати знаходять застосування в моделях керування динамікою нейронних ансамблів, що використовуються при розробці новітніх підходів до лікування захворювань головного мозку (Ю.Л.Майстренко).

Базуючись на теорії атракторів та інерційних многовидів, запропоновано нескінченновимірний принцип редукції для зв’язаних систем нелінійних рівнянь з частинними похідними, який надає можливість побудувати так звані «інерційні форми» для цих систем і тим самим скоротити кількість фазових змінних, потрібних для опису асимптотичної динаміки. На основі принципу редукції вивчено деякі аспекти явища підпорядкованої синхронізації у динамічних системах, що породжуються зв’язаними детермінованими або стохастичними рівняннями нелінійної математичної фізики, зокрема, встановлено спектральні критерії такої синхронізації (І.Д.Чуєшов).


Індекс цитувань праць циклу згідно з базою SCOPUS ─ понад 1600.


Шарковський О. М. Коляда С. Ф.


Чуєшов І. Д. Романенко О.Ю.


Коробов В. І. Майстренко Ю. Л.


Безуглий С. І. Теплінський О. Ю.


Даниленко О. І. Федоренко В. В.