Реферат: Реферат на тему: «Систематичний огляд класу земноводних. Земноводні водно-наземні хордові тварини»

РЕФЕРАТ

на тему:

«Систематичний огляд класу земноводних.

Земноводні – водно-наземні хордові тварини»


ПЛАН

Систематичний огляд класу земноводних.

Земноводні – водно наземні хордові тварини.

1. Систематичний огляд класу земноводних
Загальна характеристика. Сучасна фауна земноводних, або амфібій, нечисленна, менш як 2 тис. видів. Упродовж усього життя або хоча б у личинковій стадії земноводні обов'язково пов'язані з водним середовищем, оскільки їхні яйця не мають оболонок, що захищали б їх від висихання. Дорослі форми для нормальної життєдіяльності потребують постійного зволоження шкіри, тому живуть лише поблизу водойм або в місцях з високою вологістю.
За морфологічними та біологічними ознаками амфібії займають проміжне положення між власне водяними і власне наземними організмами. Походження амфібій пов'язане з низкою ароморфозів, таких як поява п'ятипалої кінцівки, розвиток легень, розділення передсердя на дві камери і поява двох кіл кровообігу, прогресивний розвиток центральної нервової системи та органів чуття.

Типовий представник класу — жаба (мал. 94), на прикладі якої і розглянемо його характеристику. Жаба має короткий тулуб без хвоста, видовжені задні кінцівки з плавальними перетинками. Передні кінцівки, на відміну від задніх, мають значно менші розміри; на них є чотири пальці.

Покриви тіла. Шкіра жаби гола і завжди вкрита слизом, який виділяється великою кількістю слизових багатоклітинних залоз. Вона не лише виконує захисну функцію і сприймає зовнішні подразнення, а й бере участь у газообміні.

Скелет. У хребті з'являються два нових відділи, яких не було в риб і які характерні для наземних хребетних, — шийний і крижовий. Шийний відділ складається лише з одного кільцеподібного хребця. Потім ідуть 7 тулубових хребців, які мають бокові відростки. В крижовому відділі також один хребець, до якого причленовуються кістки тазового поясу. Хвостові хребці (їх 12) у безхвостих зростаються в одну паличкоподібну кістку — уростиль. Між тілами хребців зберігаються залишки хорди, є верхні дуги і остистий відросток. Ребер і грудної клітки у амфібій немає.




^ Мал. 94. Анатомічна будова жаби:

1 — серце; 2 — легеня; 3 — печінка; 4 — дванадцятипала кишка; 5 — підшлункова залоза; 6 — шлунок; 7 — ліва нирка; 8 — тонка кишка; 9 — сечовід; 10 — селезінка; 11 — товста кишка; 12, їв — яйцепроводи; 13 — сечовий міхур; 14 — клоака; 15 — матка; 17 — спинна аорта; 18 — правий яєчник (лівий видалено); 19 — жовчний міхур; 20 — права частка печінки; 21 — лійка яйцепроводу


Череп значною мірою залишається хрящовим, що зумовлює подібність земноводних до кистеперих риб. Він у жаби широкий і плоский, кількість кісток у ньому невелика. Скелет вільних кінцівок розчленовується на З відділи. Кінцівки зв'язані з хребтом через кістки поясів кінцівок. До поясу передніх кінцівок входять: грудна кістка (груднина), дві воронячі кістки, дві ключиці і дві лопатки. Пояс задніх кінцівок складається з двох зрощених тазових кісток і прикріплюється до поперечних відростків крижового хребця. У передній кінцівці розрізняють плече (одна кістка — плечова), передпліччя (дві зрощені кістки) і кисть з чотирма пальцями. У задній кінцівці розрізняють стегно (одна кістка — стегнова), гомілку (дві зрослі кістки) і стопу з п'ятьма пальцями.

Мускулатура має вторинну сегментацію: м'язи можна розділити на групи антагоністів — згиначі і розгиначі, привідні і відвідні. Завдяки узгодженій діяльності м'язи забезпечують різноманітніші форми рухів, ніж у риб. Більшість м'язів прикріплюється до кісток скелета сухожилками.

Внутрішні органи жаби лежать у порожнині тіла, яка вистелена тонким шаром епітелію і містить незначну кількість рідини. Більша частина порожнини тіла зайнята органами травлення.

Травна система. У ротовій порожнині жаби знаходиться язик, прикріплений своїм переднім кінцем, і тварина викидає його під час захоплення здобичі. На верхній щелепі жаби, а також на піднебінних кістках є дрібні, недиференційовані зуби, призначені для притримання здобичі в роті. Слина не містить ферментів. Травний канал починається ротоглотковою порожниною, яка, звужуючись, переходить у стравохід. Ковтанню їжі сприяють очні яблука, які за допомогою спеціальних м'язів втягуються всередину ротоглотки. Короткий стравохід впадає в порівняно слабко відмежований шлунок, який переходить у кишку. Дванадцятипала кишка лежить під шлунком, решта кишок складаються петлями, потім переходять у задню (пряму) кишку і закінчуються клоакою — розширеним відділом товстої кишки. Є травні залози: слинні, підшлункова і печінка.

^ Дихальна система. Жаба дихає атмосферним повітрям за допомогою легень і шкіри. Легені являють собою парні мішки з тонкими комірчастими стінками. Повітря нагнітається в легені в результаті дихальних рухів дна ротоглоткової порожнини. Перед пірнанням легені жаби наповнюються повітрям і виконують роль гідростатичного органа. Шкірне дихання здійснюється капілярами шкірної артерії за вологого стану шкіри, що також пов'язує амфібій з водою.

З'являються черпакуваті хрящі, що оточують гортанну щілину, і натягнуті на них голосові зв'язки, які є лише у самців. Голосові мішки, утворені слизовою оболонкою ротової порожнини, призначені для підсилення звуку.

^ Видільна система. Продукти дисиміляції частково виділяються через шкіру й легені, більша частина їх виводиться нирками. Від нирок по сечоводах сеча надходить у клоаку. Деякий час сеча може нагромаджуватись у сечовому міхурі, який розміщений на черевній поверхні клоаки і має з нею зв'язок.

Кровоносна система. Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. Скорочуються почергово спочатку обидва передсердя, потім — шлуночок. У лівому передсерді кров артеріальна, в правому — венозна з домішкою артеріальної, що йде від шкіри. В шлуночку кров частково змішується, оскільки на його стінках є складна система м'язових перегородок і скорочення відбуваються енергійно. Завдяки наявності поздовжнього спірального клапана серця чиста артеріальна кров з лівої частини шлуночка надходить до головного мозку, венозна — в легені й до шкіри, змішана — до всіх органів.

У жаби є ніби три кола кровообігу. По великому колу кров від шлуночка проходить через голову, органи тіла і, віддавши кисень, збирається в правому (венозному) передсерді. По малому колу венозна кров легеневої артерії подається в легені, де дістає кисень, і через легеневу вену потрапляє в ліве (артеріальне) передсердя. Третє коло починається з шкірної артерії, яка відходить від легеневої. Окиснена в шкірі кров через шкірну вену тече в праве (венозне) передсердя, тобто шкірне коло кровообігу починається, як і мале, легеневе, а закінчується, як велике. Воно з'єднує ці два кола.

Отже, у земноводних сформувались кола кровообігу. Проте оскільки в органи тіла надходить в основному змішана кров, інтенсивність обміну речовин залишається (як і у риб) невисокою і температура тіла мало відрізняється від температури навколишнього середовища.

Нервова система складається з тих самих відділів, що й у риб, але порівняно з ними має ряд прогресивних ознак (див. мал. 116): більший розвиток переднього мозку, повне розділення його півкуль. З головного мозку виходить 10 пар нервів. Поява земноводних, що супроводжувалась зміною умов життя і виходом з води на сушу, була пов'язана із значною зміною в будові органів чуття. В оці з'явились лінзоподібний кришталик і опукла рогівка, що пристосовані до бачення на відстані. Наявність повік, які захищають очі від висихання й забруднення, і миготливої перетинки свідчать про подібність у будові ока амфібій і справжніх наземних хребетних.

В органах слуху крім внутрішнього вуха, представленого перетинчастим лабіринтом, у земноводних є ще середнє вухо, що являє собою порожнину, один кінець якої затягнутий тонкою барабанною перетинкою, а другий відкривається в ротоглотку. В середньому вусі розміщена паличкоподібна слухова кісточка стремінце, що одним кінцем упирається в овальне вікно внутрішнього вуха, а другим — у барабанну перетинку, яка пристосована вловлювати звукові коливання.

^ Походження земноводних. До земноводних належать форми, предки яких близько 300 млн років тому вийшли з води на сушу і пристосувались до нових умов життя. Від риб вони відрізнялись наявністю п'ятипалої кінцівки, легень і пов'язаними з ними особливостями кровоносної системи. З рибами їх поєднували: розвиток личинки (пуголовка) у водному середовищі, наявність у личинок зябрових щілин, зовнішніх зябер, бічної лінії і відсутність зародкових оболонок під час ембріонального розвитку.

Усі дані порівняльної морфології та біології свідчать, що предків земноводних слід шукати серед стародавніх кистеперих риб. Перехідними формами між ними і сучасними амфібіями були викопні форми — стегоцефали, які існували в кам'яновугільному, пермському й тріасовому періодах. Ці найдавніші земноводні, за будовою кісток черепа, були надзвичайно подібними до стародавніх кистеперих риб. їхні характерні ознаки: панцир із шкірних кісток на голові, боках і животі; спіральний клапан кишок, як у акулових риб, відсутність тіл хребців. Стегоцефали були нічними хижаками і жили в мілких водоймах.

Вихід хребетних на сушу відбувся в девонський період, який характеризувався посушливим кліматом. У цей період переваги здобули тварини, що могли пересуватися по суші в пошуках сприятливих умов для існування. Розквіт (період біологічного прогресу) земноводних припадає на кам'яновугільний період, рівний, вологий і теплий клімат якого був сприятливим для амфібій. Тільки завдяки виходу на сушу хребетні дістали можливість для подальшого розвитку.

2. Земноводні – водно наземні хордові тварини

Загальна характеристика. До типу Хордові належить близько 40 тис. видів тварин, які живуть на суходолі, в океанах, морях і прісних водоймах.

Еволюція органічного світу досягла найвищого ступеня розвитку в типі хордових, а саме — в підтипі хребетних. Вивчення еволюції хребетних допомагає зрозуміти особливості будови тіла людини. Хребетні мають велике народногосподарське і медичне значення.

Хордові мають комплекс специфічних ознак, які не зустрічаються у тварин, що належать до інших типів тваринного світу.

1. Опорою всього тіла хордових є внутрішній осьовий скелет, або хорда. Вона розміщена в спинній частині тварин і являє собою пружний стрижень з вакуолізованих клітин. Розвивається хорда з ентодерми. Впродовж життя вона зберігається лише у нижчих форм (ланцетник). У вищих вона є лише в зародковому стані і пізніше змінюється хребцями.

2. Центральна нервова система трубчастого типу розміщена над хордою. Розвивається вона з ектодерми і у хребетних диференціюється на головний і спинний мозок.

3. Під хордою розміщена травна трубка. Вона починається ротом і закінчується відхідником. Передній відділ кишки (глотка) у зародків пронизаний зябровими щілинами, які або зберігаються впродовж усього життя у нижчих хордових (ланцетник, риби тощо), або редукуються в процесі розвитку.

4. Центральний орган кровообігу (серце або кровоносна судина, що його замінює) міститься в черевній частині тіла.

Хорда, нервова і травна трубки тягнуться вздовж усього тіла і становлять комплекс осьових органів.

Разом з тим хордові тварини, як і вищі представники безхордових, є тришаровими організмами з білатеральною,

або двобічною, симетрією, вторинною порожниною тіла і вторинним ротом.

Тип Хордові поділяють на три підтипи: Оболонники, Безчерепні та Черепні, або Хребетні, з яких у посібнику розглядається два останніх. До підтипу Безчерепні належать невеликі морські тварини, що живуть на дні піщаних обмілин, зарившись у пісок. Підтип містить лише один клас — Ланцетники.

Клас Ланцетники

Відомо 25 видів ланцетників. Розмір їх досягає 8 см. Тіло сплюснуте з боків і загострене з обох кінців.

Ланцетник (мал. 92) більшу частину життя проводить, зарившись у пісок і виставивши назовні передній кінець тіла. Одна з основних особливостей безчерепних — відсутність черепа, а отже, і щелепового апарату; звідси — пасивне живлення, яке полягає у фільтруванні води. Ланцетник використовує в їжу лише ті морські організми (бактерії, дрібні планктонні тварини, ікринки риб тощо), які потрапляють разом з водою в ротовий отвір.

По всьому спинному боці тварини тягнеться низький спинний плавник, який переходить у високий хвостовий. Хвостовий плавник має форму ланцета, з чим і пов'язана його назва. В задній частині черевного боку є короткий і низький підхвостовий плавник. На передньому кінці розміщена ротова лійка, оточена щупальцями. Шкіра гладенька, складається з двох шарів: епідермісу і власне шкіри, яка утворена драглистою сполучною тканиною. Осьовий скелет представлений хордою. М'язова система утворена численними м'язовими сегментами (міомерами).

Травна система тісно пов'язана з органами дихання. Обидві системи починаються передротовою лійкою, яка оточена віночком щупалець. На дні лійки знаходиться рот, який веде в глотку, що досягає майже половини довжини кишкового каналу. Глотка переходить у середню кишку, початковий відділ якої має сліпий порожнистий виріст (печінку).

Глотка побудована дуже складно і є спеціалізованим апаратом пасивного живлення та органом дихання. З двох боків вона пронизана численними (близько 150 пар) зябровими щілинами, які відокремлені одна від одної міжзябровими перегородками. Щілини відкриваються в навколозяброву порожнину, яка захищає глотку від засмічення і пошкоджень.




^ Мал. 92. Поздовжній розріз ланцетника:

1 — хвостовий плавник; 2 — спинний плавник, 3 — мюмер (показаний тільки у хвостовій частині тіла); 4 — хорда. 5 — нервова трубка; 6 — вічка Гессе; 7 — передротовий отвір, оточений щупальцями; S — зяброві щілини; 9 — метаплевральна складка; 10 — печінковий виріст кишки, 11 — кишка; 12 — статеві залози; ІЗ — навколозяброва порожнина; 14 — атрюпор


Міжзяброві перегородки, як і вся глотка, вкриті численними війками, коливання яких створює постійну течію води через рот, глотку і зяброві щілини в навколозяброву (атріальну) порожнину, а звідси назовні крізь спеціальний отвір (атріопор). При цьому відбувається газообмін у крові, що протікає по зябрових кровоносних судинах (дихання).

Виловлювання завислих у воді найдрібніших часточок поживи здійснюється за допомогою таких пристосувань: уздовж черевного боку глотки тягнеться особливий жолобок — ендостиль; він вкритий війками і виділяє слиз. Часточки поживи обволікаються слизом і рухами війок спрямовуються в середню кишку, де пожива перетравлюється. Кишка являє собою пряму трубку, що відкривається назовні відхідником.

Органи виділення — нефридії, що нагадують органи виділення кільчастих червів; нефридії чисельністю близько 100 пар розміщені на міжзябрових перегородках.

Кровоносна система ланцетника замкнена, коло кровообігу одне, серця немає. Фізіологічне його замінює черевна аорта, яка приймає венозну кров. У результаті пульсації судин кров з черевної аорти надходить у зяброві артерії. Останні не розгалужуються на капіляри, газообмін відбувається крізь стінки артерій у міжзябрових перегородках. Окиснена кров по спинній аорті надходить до різних органів, а від них — знову до зябер.

Над хордою розміщена нервова трубка, яка в головному відділі утворює невелике розширення. Це розширення порівнюють з третім шлуночком головного мозку хребетних. На ранніх етапах розвитку ланцетника порожнина нервової трубки сполучається із зовнішнім середови

щем. У дорослої особини на передній частині головного відділу тіла залишається заглибина, яку називають нюховою ямкою. По всій нервовій трубці розміщені особливі світлочутливі пігментні клітини (вічка Гессе). Крім вічок є дотикові клітини на щупальцях і в шкірі. У зв'язку з малою рухливістю органи чуття у ланцетника дуже слабко розвинені. Периферична нервова система представлена нервами, що відходять від нервової трубки.

Розмноження. Ланцетник — роздільностатева тварина. Статеві залози (гонади) розміщені метамерно по боках тіла. Дозрілі яйцеклітини і сперматозоони через розрив гонади випадають у навколозяброву порожнину і через атріопор виводяться назовні. Запліднення яєць і розвиток зародка відбуваються у воді. Личинка впродовж трьох місяців тримається у верхніх шарах води за допомогою війок, що вкривають тіло. Потім вона опускається на дно.

Подібність ланцетників до безхребетних і хребетних тварин. Через просту будову ланцетників їх тривалий час вважали близькими до молюсків. О. О. Ковалевський встановив, що ланцетники дуже подібні до риб, а отже, й до інших хордових (наявність хорди, розміщення і будова нервової системи тощо). Разом з тим у ланцетників багато спільних ознак з кільчастими червами і молюсками (відсутність головного мозку і серця, сегментарна будова м'язів, будова органів кровообігу, виділення, травлення та спосіб живлення). Таке поєднання ознак безхребетних і хребетних свідчить про те, що вони є близькими формами до предків хребетних тварин.

Підтип Хребетні, або Черепні, — найбільш високоорганізована і прогресивна група типу хордових тварин. У них досконало розвинені системи органів: травна, дихальна, видільна, кровоносна, лімфатична, ендокринна, нервова, статева та покриви тіла і апарат руху. Від решти підтипів хордових хребетні відрізняються активним пошуком і захопленням їжі. З цим і пов'язана вища організація їхнього тіла. Хребетні мають найдосконаліші органи чуття, необхідні для пошуку їжі, розвинені органи пересування і складний головний мозок.

Шкіра має два шари: епітелій і власне шкіру. Похідними шкіри є луска, пір'я, шерсть. Скелет складається з черепа, хребта і кінцівок, з'єднаних з хребтом. Мускулатура поділяється на мускулатуру тіла (посмугована) і мускулатуру внутрішніх органів (непосмугована і посмугована). Травна система характеризується наявністю пристосувань для подрібнення їжі (зуби) і розвинених травних, залоз.

Органи дихання представлені зябрами або легенями. У хребетних з'являється спеціальний пульсуючий орган кровоносної системи — серце. Кровоносна система замкнена; крім того, існує незамкнена лімфатична система. В регуляції обміну речовин велику роль відіграють залози внутрішньої секреції: гіпофіз, надниркові, щитоподібна, підшлункова, статеві залози тощо. Нервова система поділяється на центральну і периферичну. Органи чуття — зору, слуху, нюху, смаку і дотику — досягають високого розвитку. Усі хребетні роздільностатеві.

Підтип Хребетні включає надклас Риби та надклас Чотириногі з класами Земноводні, Плазуни, Птахи і Ссавці. За наявністю або відсутністю зародкових оболонок хребетних поділяють на нижчих і вищих. До нижчих належать хребетні, які в своєму розвитку пов'язані з водою і зародки яких не мають оболонок. Це риби і земноводні. До вищих належать плазуни, птахи і ссавці.
Використана література
Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

Словник-довідник із зоології. – К., 2002.