Реферат: «політика сусідства європейського союзу та україна: теоретичний І практичний виміри»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Острозька академія»


Цикл наукових праць

на здобуття щорічної премії Президента України
для молодих учених

«ПОЛІТИКА СУСІДСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНА: ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ ВИМІРИ»

СИДОРУК Тетяна Віталіївна – кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Острозька академія»


РЕФЕРАТ


2012

Цикл наукових праць «ПОЛІТИКА СУСІДСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНА: ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ ВИМІРИ» складається з одноосібної монографії (Європейська політика сусідства та відносини Україна–ЄС / Т. В. Сидорук. – Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2008. – 210 с.) і 29 наукових статей, опублікованих протягом чотирьох років (2008–2011 рр.). Він є системною спробою повномасштабного дослідження Європейської політики сусідства – зовнішньополітичної стратегії ЄС щодо його східних і південних сусідів – та взаємин України з ЄС у її контексті.

Актуальність обраної теми обумовлена суспільним запитом на вивчення ключових аспектів і проблем європейської інтеграції (особливо природи, інструментів та механізмів політики ЄС щодо України) в умовах необхідності формування прагматичної і виваженої євроінтеграційної стратегії нашої держави, яка б враховувала як національні інтереси України, так і сучасні трансформаційні процеси в ЄС. Важливий аспект актуальності даної теми зумовлюється фактом безпосереднього наближення ЄС до кордонів України, участю нашої держави у Європейській політиці сусідства та відсутністю єдиної точки зору щодо можливостей, перспектив і наслідків реалізації Україною європейського вибору. У цьому сенсі дане дослідження покликане систематизувати і поглибити існуючі знання про зовнішньополітичну стратегію Європейського Союзу по відношенню до навколишніх держав, а також особливості нинішніх взаємин Україна–ЄС, особливо в контексті підготовки нового базового договору між Україною та Європейським Союзом і сучасних трансформаційних процесів в самому ЄС, що може стати певним внеском у формування наукової концепції євроінтеграції України.

Попри те, що євроінтеграційна тематика є сьогодні однією з центральних у багатьох вітчизняних суспільних галузях знань, наявна наукова література у всій своїй сукупності пропонує лише приблизну і досить бідну картину цього, безперечно, суттєвого напряму зовнішньополітичної діяльності ЄС. Це стосується як концептуальних засад політики сусідства ЄС, так і засобів, механізмів та проблем її імплементації, в тому числі й у вимірі відносин Україна–ЄС. Виходячи з цього, виник задум автора системно і комплексно проаналізувати Європейську політику сусідства через призму її адекватності існуючим потребам і викликам у відносинах ЄС із його сусідами, і передусім з Україною.

Метою циклу наукових праць є дослідження Європейської політики сусідства як самостійного феномена зовнішньополітичної діяльності ЄС, зокрема її витоків, мотивів, концептуальних засад, пріоритетних сфер спрямування і механізмів імплементації, суперечностей та проблем, а також відносин Україна–ЄС в рамках цієї політики – здобутків і проблем у двосторонніх взаєминах, факторів і сценаріїв майбутнього.

Аналіз восьми років реалізації Європейської політики сусідства показав, що вона відстає від далекосяжних цілей, поставлених перед нею на початку. Вплив цієї політики залишається обмеженим у сусідніх з ЄС країнах через властиві їй слабкі місця і внутрішні чинники в країнах-партнерах. Отже, актуальним науковим і прикладним завданням автора стало виявлення основних концептуальних хиб політики сусідства та розробка теоретичних і практичних рекомендації у контексті необхідності її фундаментального реформування.

Предмет дослідження розглядається у двох вимірах: по-перше, як наукова проблема, що потребує теоретичного аналізу, з’ясування характерних рис та ролі політики сусідства у відносинах ЄС із навколишніми державами; по-друге, як певна сфера реальної дійсності, яка охоплює конкретні явища емпіричного характеру – історія, відносини, дії, інструменти, механізми, проблеми тощо.

У циклі наукових праць аналізується низка фундаментальних проблем, пов’язаних із концептуальним, правовим та інституційним аспектами Європейської політики сусідства. Розглядається ґенеза політики сусідства, формування та еволюція її концепції, нормативно-правова, функціональна та інституційна природа та її системні вади. Значну увагу приділено новим ініціативам і проектам Євросоюзу, які покликані доповнити існуючі механізми відносин ЄС із сусідніми державами, зокрема Союзу для Середземномор’я і Східному партнерству. Розглядається розвиток східного виміру політики сусідства у контексті запровадження Східного партнерства – моделі поступової і часткової інтеграції східноєвропейських держав із ЄС. Проаналізовано нові пропозиції Східного партнерства та виділено його слабкі елементи, зокрема, концептуальну єдність з політикою сусідства, відсутність перспективи членства для тих партнерів, які його прагнуть, слабке фінансування тощо. Окрему увагу приділено проблемі розбіжності позицій та інтересів держав-членів ЄС як фактору формування політики сусідства на сучасному етапі, а також конфлікту інтересів ЄС та Росії на просторі Східної Європи.

У низці праць розглянуто еволюцію політики ЄС щодо України. Зокрема, пріоритети співпраці у рамках Плану дій Україна–ЄС через призму національних інтересів України, вплив виконання Плану дій на процеси внутрішнього реформування в Україні, особливості підготовки нової посиленої угоди між Україною та ЄС, організаційні засади переговорного процесу, позиції сторін, основні аспекти переговорів стосовно формування зони вільної торгівлі, питання лібералізації візового режиму між Україною та ЄС тощо.

Автор аналізує сучасні виклики, які стоять як перед Україною, так і перед Європейським Союзом, і ускладнюють їх зустрічний рух. У випадку України йдеться, передусім, про необхідність глибоких реформ, стабільне функціонування інститутів влади, адаптацію українського законодавства і стандартів до європейських тощо. Що стосується ЄС – це імплементація Лісабонської угоди і, фактично, набуття ним нової якості, подолання наслідків фінансово-економічної кризи і боргової кризи в єврозоні, збереження здатності Союзу абсорбувати постійно зростаючу кількість членів і зосередження фокусу розширення не лише на державах-кандидатах у балканському регіоні, а й на східному напрямку, і насамкінець, узгодження послідовної політики стосовно пострадянських держав Східної Європи зі стратегічним партнерством з Російською Федерацією.

^ Наукова новизна роботи – цикл наукових праць є першим у вітчизняній політичній науці циклом досліджень, в якому проведено системний аналіз та комплексне вивчення Європейської політики сусідства, здійснено наукову систематизацію та класифікацію існуючих поглядів, концепцій і теорій щодо її природи, перспектив та місця в сучасному європейському інтеграційному процесі, зроблено низку авторських висновків, які можуть стати вагомим внеском у формування наукової концепції євроінтеграції України. У циклі наукових праць поглиблено і конкретизовано низку положень, сформульованих вітчизняними та зарубіжними вченими, та зроблено ряд авторських висновків, які характеризуються науковою новизною. Нижче подано найважливіші з них.

Вперше:

- Обґрунтовано, що Європейська політика сусідства розроблена з метою зміцнення безпеки і стабільності в найближчому сусідстві ЄС шляхом експорту європейських норм і цінностей, однак без витрат на подальше розширення Союзу. Вона відповідає реальній зацікавленості Євросоюзу в сприянні реформам у стратегічно важливих для нього регіонах Східної Європи та Середземномор’я, насамперед в інтересах посилення власної безпеки, й водночас невизначеності його позиції щодо можливості майбутнього розширення. Через політику сусідства Брюссель намагається попередити наміри своїх східних партнерів інтенсифікувати політичний діалог стосовно членства, водночас зберігаючи з ними прагматичні відносини та спрямовуючи у здійсненні внутрішніх реформ.

- Простежено, що концепція політики сусідства з часу свого виникнення пройшла помітну еволюцію. Попри те, що початкові проекти пропонували ідею формування особливих «сусідських» відносин із східними сусідами, вибір було зроблено на користь ширшої географії і в результаті замість «східної політики» з’явилась Європейська політика сусідства. Згодом ЄС неодноразово намагався удосконалити свої концептуальні підходи до реалізації політики сусідства, періодично оновлюючи відповідні стратегічні документи. Але незважаючи на всі зусилля і витрачені ресурси, наслідки її реалізації виявилися не такими масштабними, на які очікували її творці, що визнає сьогодні і сам Європейський Союз.

- Встановлено, що за своїм нормативно-правовим характером стратегія сусідства є політикою з «гібридною» правовою природою, оскільки вона в основному була розроблена в широкому спектрі документів «м’якого права», які доповнили чинні на той час «жорсткі» зобов’язання двосторонніх угод. Основною причиною появи саме такого її формату автор вважає відсутність внутрішньої згоди в ЄС в питанні довгострокового стратегічний бачення відносин із сусідами.

- Доведено, що шлях до запуску політичних ідей і інструментів Європейської політики сусідства проклав досвід п’ятого розширення Європейського Союзу. Європейська Комісія відіграла вирішальну роль у визначенні набору спільних цінностей з сусідами; філософії цієї політики, заснованої на принципах обумовленості, партнерства, диференціації, спільної власності та участі; формуванні політичних і фінансових інструментів стратегії сусідства, адаптованих до контексту більш тісного співробітництва з сусідніми країнами. Однак хоча досвід розширення представляв основу для запуску цієї політики, її контекст явно інший: вона не пропонує перспективи приєднання для країн, що бажають стати кандидатами (Україна, Молдова, Грузія).

- Обґрунтовано, що Європейська політика сусідства була задумана як альтернатива розширення – модель інтеграції без членства і розвивається у напрямку політики зі «змінною геометрією», яка передбачає різний рівень співпраці/інтеграції сусідніх країн з ЄС. Таким чином, ця політика представляє собою спробу подолати розрив між країнами-членами і нечленами ЄС, однак поки що її не можна вважати вдалою через властиві їй слабкі місця і внутрішні чинники в країнах-адресатах.

- Визначено основні концептуальні хиби, що підривають потенціал ефективності політики сусідства, якими є: невиправдано широке географічне охоплення; необґрунтоване припущення про можливість налагодження тісної співпраці з сусідніми країнами на основі визнання і дотримання «спільних цінностей»; штучне перенесення з політики розширення принципу «обумовленості» як основної засади співпраці без врахування кардинально відмінних умов; відсутність реальних стимулів з боку ЄС для підтримки проведення внутрішніх реформ у країнах-партнерах. Основною причиною спорадичності і низької привабливості пропозицій ЄС для держав-партнерів є відсутність згоди між державами-членами стосовно пріоритетних цілей ЄПС та шляхів їх досягнення.

- Зроблено прогнози, що попри недавні кроки Європейського Союзу, спрямовані на вдосконалення політики сусідства, вона і надалі залишатиметься малоефективною.

- Сформульовано низку рекомендацій в контексті необхідності її фундаментального реформування. Для підвищення результативності цієї політики необхідно зробити її гнучкішою та еластичнішою. Тільки більша диференціація підходів ЄС до європейських і неєвропейських сусідів сприятиме зростанню її ефективності та результативності. Стратегія сусідства повинна становити чітку заміну розширення для країн, які не мають права стати кандидатами на членство, але водночас вона має служити довгостроковою стратегією підготовки до вступу для країн, які мають підстави для таких очікувань. Для успішної еволюції її східного виміру вона повинна краще пов’язуватись із політикою розширення, так щоб «змінна геометрія» означала, що європейські сусіди можуть колись стати кандидатами на набуття членства. Країни Східної Європи доцільно було б поступово пов’язувати із питаннями вступу до ЄС, що уможливило б їх розгляд як потенційних кандидатів, як тільки ЄС буде політично готовим до цього. На сьогодні ЄС та його держави-члени, як і раніше, не мають консолідованого погляду з цього питання, але можливість більшої гнучкості у вирішенні дилеми сусідство-розширення у Східній Європі повинна бути ядром майбутнього порядку денного відносин ЄС із його східними сусідами.

^ Отримали подальший розвиток:

- Положення про те, що на початковому етапі незалежності України (1991–1994 рр.) Європейський Союз проявляв «помірковане зацікавлення» по відношенню до неї через непевність щодо тривалості її незалежності та загалом низьку залученість до трансформаційних процесів на пострадянському просторі. В основу стосунків України і ЄС в 90-ті рр. було закладено новий на той час формат «партнерства і співробітництва». Надалі цілі політики ЄС щодо України поступово еволюціонували від загальних декларацій підтримки політичних та економічних перетворень у бік більшої конкретизації і технічного та функціонального підходів, що виразно проявилося в Спільній стратегії ЄС щодо України (1999 р.). Однак, зважаючи на цілком обґрунтовані сумніви в успішності системної трансформації в Україні, ЄС аж до початку 2000-х рр. не був схильний надавати Україні більше, ніж було передбачено Угодою про партнерство та співробітництво. Ситуація зазнала суттєвих змін із розширенням ЄС на Схід і започаткуванням Європейської політики сусідства, що стала сво­єрідним компромісом між прагненнями України мати чіт­кіші євроінтеграційні перспективи та бажанням Євросоюзу не зв’язувати себе подібними зобов’язаннями.

- Позиція, що в той час, коли ЄС відчував дефіцит стратегічного бачення щодо України, для останньої характерним був дефіцит реалізму по відношенню до ЄС. Автор доводить, що у зв’язку з зосередженістю на геополітичних питаннях до української еліти зі значним запізненням прийшло розуміння, що демократичний розвиток і економічні показники відіграють куди більшу роль, ніж її геополітичне становище. Українська стратегія щодо європейської інтеграції залишалася декларативною і прив’язувалася з кінця 90-х до перспективи членства, попри відсутність необхідних внутрішніх реформ.

- Положення, що політика сусідства забезпечила основу для реалізації проекту «нормативної сили» ЄС, покликаного стимулювати зміни у внутрішніх структурах і політиці сусідніх країн, і зокрема України. На практиці, однак, дизайн цієї політики відображає нестійкий баланс між прагненням Союзу як міжнародного актора впливати на його оточення та інтересами і готовністю його держав-членів нести пов’язані з цим витрати. Утім, незважаючи на свою обмеженість, політика сусідства стала інструментом, який вперше зосередив увагу на внутрішніх передумовах європейської інтеграції України. Зокрема, План дій Україна–ЄС вперше визначив пріоритети і завдання європеїзації України. Відтепер обговорення європейського курсу України перемістилися з історії, географії та геополітики до європейських цінностей, норм і стандартів. Але, незважаючи на прийняття програми реформ, загальний імпульс для змін був занадто слабким, щоб призвести до реальних перетворень. Це пов’язано з внутрішніми бар’єрами на шляху змін і обмеженою здатністю ЄС впливати на події в Україні через політику сусідства.

Удосконалено:

- Висновки щодо причин і факторів низької результативності трансформативної сили ЄС в Україні. Автор доводить, що реалізація Плану дій продемонструвала: на заваді ефективного впровадження необхідних заходів часто стоять недосконалі пострадянські політичні, економічні та адміністративні структури, установи і практики. Бракує також стійкого консенсусу і політичної волі для зближення з ЄС. Хоча Україна не має потужних противників європейської інтеграції в середовищі політичних еліт, масштаби потрібних реформ і внутрішніх бар’єрів на цьому шляху величезні. Зростання ризиків, що можуть призвести до зірвання очікувань обох сторін, ведуть до накопичення взаємної недовіри і підозрюваності.

- Тезу, що Європейська політика сусідства і Східне партнерство цілеспрямовано переносять фокус взаємин з політичного виміру на питання поступового наближення та інтеграції в окремих практичних секторах. Автор доводить, що Європейський Союз демонструє дефіцит адекватного розуміння того, як його аполітичні підходи і дії співвідносяться з геополітичною ситуацією у Східній Європі і внутрішніми реаліями в Україні. При цьому очевидно, що завдання зі стабілізації і модернізації України можна виконати лише запропонувавши їй значні перспективи її власного розвитку, реалізація яких передбачатиме активну участь у цьому процесі в тому числі самого ЄС.

- Рекомендації щодо шляхів вирішення проблем ефективності політики ЄС щодо України. На думку автора, вони пролягають через розширення її політичного підґрунтя, більш чітке визначення цілей цієї політики, диверсифікацію інструментів її реалізації, зокрема через застосування активних важелів впливу на внутрішні справи України на зразок тих, що мають місце в передвступному процесі, створення нових орієнтирів для діяльності громадянського суспільства. Однак попередній досвід трансформаційних перетворень у європейських транзитних країнах та розширення ЄС свідчить, що дійсно радикальні зміни в Україні можуть мати місце лише якщо ЄС визнає її кандидатом і буде задіяно повний спектр механізмів і процедур політики розширення.

Монографія «Європейська політика сусідства та відносини Україна–ЄС» прорецензована та отримала високу оцінку Надзвичайного і Повноважного посла України в Польщі, доктора економічних наук, професора М. З. Мальського. Видання одержало схвальні відгуки від провідних українських фахівців-міжнародників – В. А. Манжоли, О. Сушка, С. С. Трояна, Я. Й. Малика та ін.

^ Наукова і практична значимість циклу наукових праць.

Цикл наукових праць має як загальнотеоретичне, так і прикладне значення. Результати дослідження можуть внести вклад в теорію міжнародних відносин загалом, і теорію європейської інтеграції зокрема, оскільки в ньому виокремлено і розглянуто низку нових факторів, що впливають на ефективність співпраці держав на міжнародній арені, розвинуто теоретичний інструментарій та методологічний апарат з вивчення зовнішньополітичної діяльності ЄС. Прикладне значення циклу праць пов’язане з дослідженням одного з найважливіших вимірів зовнішньої політики ЄС. У цьому сенсі дослідження може бути корисним для співробітників МЗС України і представників експертного співтовариства, що займаються виробленням і здійсненням політики України щодо ЄС. Крім того, аналіз і висновки, представлені в циклі праць, можуть бути корисні різним міжнародним, державним та неурядовим організаціям і інститутам, які цікавляться проблематикою взаємодії Європейського Союзу з його сусідами, і зокрема з Україною. Практична значущість циклу праць полягає також в можливості використання результатів дослідження при розробці навчальних курсів, передбачених навчальними планами підготовки бакалаврів і магістрів з таких спеціальностей: «країнознавство» («Інтеграційні процеси в сучасній Європі», «Європейська політика України», «Актуальні проблеми зовнішньої політики України»), «міжнародні відносини» («Європейський Союз в міжнародних відносинах», «Зовнішня політика України»), «політологія» («Міжнародна інтеграція»).

Результати дослідження використовуються автором у навчальному процесі в Національному університеті «Острозька академія» – в ході розробки і читання курсів «Інтеграційні процеси в сучасній Європі», «ЄС: політика, економіка, право», «Європейська політика України», «Європейський Союз в міжнародних відносинах» на спеціальностях «країнознавство» та «міжнародні відносини».

Автор брала участь у підготовці експертних висновків для Європейської Комісії, які використовувались останньою в щорічних доповідях про стан реалізації Європейської політики сусідства (Звіти за 2009–2010 рр.), а також в процесі громадського моніторингу реалізації Плану дій Україна–ЄС в Україні.

Цикл наукових праць складається з одноосібної монографії і 29 наукових статей.


Автор Сидорук Т. В.