Реферат: План Вступ Комерційні та кооперативні банки як учасники кредитної системи Сутність кредитних спілок



Міністерство освіти і науки України


(Повна назва навчального закладу)


Кафедра ............................................................................................


Реферат

на тему:


“Роль кредитних спілок у створенні функціонуванні

кооперативних банків”


Виконав:


студент групи .............. ...............................


Перевірив:


....................................... ...............................


(місто, скорочена назва навчального закладу) 2008

План


Вступ………………………………………………………………..……….……….3

1. Комерційні та кооперативні банки як учасники кредитної системи……………..5

2. Сутність кредитних спілок…………………………………………………….…..10

3. Діяльність кредитних спілок в Україні…………………………………………...11

4. Проблеми і перспективи діяльності небанківських фінансових посередників..14

Висновок……………………………………………………………………………17

Перелік посилань…………………………………………………………………..18


Вступ

Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до двохрівневої банківської системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України в сучасних умовах є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

Певна особа, щоб підвищити свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.

Крім того, такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне виробництво, торгівля, тобто усі сфери народного господарства.

Метою курсової роботи є теоретичне й практичне обґрунтування шляхів кредитного забезпечення населення та шляхів удосконалення його правової бази.

Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:

- проаналізувати стан сучасного кредитно-фінансового механізму та показати причини його недостатньої ефективності;

- визначити суть кредитних відносин;

- визначити шляхи та виробити рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності кредитно-фінансових установ;

- проаналізувати зарубіжний досвід кредитування та визначити перспективи його використання у національній кредитній системі України;

- проаналізувати сучасний стан правового забезпечення кредитування;

- визначити шляхи вдосконалення правової бази у сфері кредитів.

Предметом дослідження є роль банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів у кредитних системах зарубіжних країн і національному кредитуванні.

Об’єктом дослідження взято саму кредитну систему і проблеми її правового забезпечення у сучасній економіці.

Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні та зарубіжні публікації з питань фінансово-кредитних відносин, періодичні видання, а також Закони України з питань фінансово-кредитної та банківської діяльності, законодавчі правові акти, законопроекти України щодо правового забезпечення банківської та кредитно-фінансової діяльності, статистичні матеріали.

У курсовій роботі для дослідження використовуються схема кредитної системи, графік та дві кругових діаграми для кращого відображення статистичних даних.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані для покращення умов існування кредитної системи у національній економіці.


^ 1. Комерційні та кооперативні банки як учасники кредитної системи

Кредит – (від латинського “кредо” – вірю) є формою руху грошового капіталу, який надається в позику на умовах повернення й прибутковості. Наявність кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові надати їх на певний строк за певну винагороду (процент), а з іншого, – підприємців, бажаючих тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності .

В умовах розвинутої ринкової економіки кредит виступає в декількох видах і здійснюється через найрізноманітніші організаційні форми, які в сукупності утворюють кредитну систему, а це: банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, фонди.

^ Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативні банки — це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ, що поєднуються, як правило, за галузевими або територіальними ознаками. За своїми функціями кооперативні банки в розвинутих країнах наближаються до комерційних банків. Загальні риси кооперативних банків: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими осо­бами, прибуток не ділиться між пайовиками або вкладни­ками, а йде на сплачення процентів за вкладами та на збільшення резервів.

Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому Законом України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 року . Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить цьому Закону.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку.

Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього Закону.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до Закону.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Обмеження, встановлені Законом для операцій банку з пов'язаними особами, не поширюються на операції кооперативного банку.

^ Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином — за рахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків.

Комерційні банки — головна ланка кредитної системи. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування юридичних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і вчиненням інших банківських послуг. Комерційні банки відрізняються:

— за призначенням статутного фонду та засобу його формування. В цьому зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки та ін.;

— за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні та спеціалізовані;

— за територією діяльності — республіканські, регіональні.

Банки можуть відрізнятися за галузевим призначенням.
Для фінансування республіканських, регіональних та інших програм можуть створюватись спеціальні комерційні банки.

Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах.
Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних та профспілкових організацій та спеціалізованих громадських фондів.
Частка будь-якого з засновників, акціонерів не повинна бути більшою, ніж 35% статутного фонду комерційного банку.

Комерційні банки незалежні від виконавчих та розпорядних органів державної влади та управління під час прийняття ними рішень, зв'язаних з поточною банківською діяльністю. Працівникам органів державної влади та управління забороняється участь, в тому числі шляхом поєднання посад, в органах управління банків.

Комерційні банки можуть створювати союзи та інші об'єднання для координування власної діяльності та захисту своїх інтересів. Комерційні банки здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на здійснення банківських операцій, отримуваних від Національного банку України. Одночасно з видачею ліцензій на проведення банківських операцій Національний банк України реєструє комерційний банк у книзі реєстрації.

В цілях забезпечення фінансової міцності та захисту інтересів його клієнтів
Комерційні банки повинні дотримуватися економічних нормативів, встановлених
Національним банком, а також створювати страхові і резервні фонди.
Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів і їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;

— випуск платіжних документів і інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо);

— купівля, продаж і зберігання державних платіжних документів та інших цінних паперів;

— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків, виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

— купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;

— купівля і продаж в державі і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами, інше) за дорученням клієнтів.

— надання консультаційних послуг, зв'язаних з банківською діяльністю.

Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому виконанню бюджету за дорученням Національного банку, їм забороняється займатися діяльністю в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також по всіх видах страхування.

Комерційні банки умовах можуть залучати і розміщувати один у одного кошти у формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах і комісійну винагороду за послуги.

Стосунки між банками і клієнтами носять договірний характер. Клієнти самостійно обирають банки для кредитне-розрахункового і касового обслуговування, можуть обслуговуватись по всіх видах банківських операцій в одному чи кількох банках.

Банкам забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згод, які направлені на монополізацію ринку банківських операцій в питаннях встановлення процентних ставок та розмірів комісійних винагород, на обмеження конкуренції у банківській справі. Комерційні банки публікують річний баланс та рахунок прибутків і збитків після підтвердження поданих в них відомостей аудиторською організацією. Оперативне керівництво роботою банку здійснює правління разом з центральним апаратом. Комерційні банки та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку. В основі комерційної діяльності банків знаходиться прибуток, як спільний показник ефективності праці і головний виток їх розвитку.

Прибутковість банку залежить від ефективності керівництва його власними та позичковими коштами. Рівень доходів можна підняти шляхом зміни структури активних операцій, змінюючи співвідношення між позичковими та інвестиційними операціями на користь більш вигідних. Для підвищення прибутковості комерційний банк має можливість звернутися до регулювання своєї короткострокової заборгованості та депозитних рахунків. Ефективним засобом керівництва власними коштами е така політика в галузі дивідендів, яка надає можливість підвищити ринкову вартість акцій банку та реалізувати додаткові акції по більш вільних цінах. Ця політика надає більший ефект, ніж утримання частини прибутку для поповнення власного капіталу, за винятком тих випадків, коли швидке збільшення суми депозитів та позик спонукає продавати додаткові акції за будь-яку ціну.
Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативні банки — це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ, що поєднуються, як правило, за галузевими або територіальними ознаками. За своїми функціями кооперативні банки в розвинутих країнах наближаються до комерційних банків. Загальні риси кооперативних банків: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками або вкладниками, а йде на сплачення процентів за вкладами та на збільшення резервів.

^ 2. Сутність кредитних спілок

Кредитні спілки - це кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об’єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншими ознаками, тобто ініціаторами їх утворення можуть виступати відповідно підприємства, профспілки, церковні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку визначається потребами у дохідному розміщенні власних коштів та можливості оперативного отримання кредиту на власні потреби.

Ресурси кредитних спілок формуються за рахунок вступних пайових внесків членів, а також їхніх подальших періодичних вкладів. У США, наприклад, кредитні спілки випускають акції особливого роду, що еквівалентні за змістом ощадним вкладам. Крім того, кредитні спілки можуть користуватися кредитами комерційних банків, а також випускати власні боргові зобов’язання.

Активні операції кредитних спілок полягають у видачі позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби - придбання автомобіля, ремонт будинку та ін. Забезпеченням виданих кредитів служать різні види майна та доходів. Не залучені у позичкові операції кошти кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках в комерційних банках або ж інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов’язання.

Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги в оподаткуванні, кредитні спілки спроможні забезпечувати дещо вищий рівень доходності за внесками своїх членів та стягувати з них нижчі проценти за позиками, ніж комерційні банки. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає у тому, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів.

В останні роки зберігається тенденція до більшої універсалізації діяльності кредитних спілок у розвинутих країнах. Зокрема вони надають брокерські послуги по операціях з цінними паперами, випускають кредитні картки (систем “Віза” і “Мастер-кард”), надають консультації з інвестиційних питань і комерційної діяльності.

^ 3. Діяльність кредитних спілок в Україні

Як свідчить міжнародна практика та власна історія України, кредитні спілки виникали там і тоді, коли небагаті люди потребували певних фінансових послуг, яких не надавала жодна фінансова інституція. Ця обставина змушувала людей об’єднуватися і спільними зусиллями створювати для себе такі послуги, які, на додаток, були дешевшими і зручнішими.

Основним документом, що регламентує діяльність кредитних спілок в Україні є Тимчасове положення про кредитні спілки (затверд. Указом Президента України від 20 вересня 1993).

Кредитна спілка – це громадська організація, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист її учасників через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Основна відмінність кредитної спілки від банківської установи полягає в тому що кредитна спілка – некомерційна установа. Вона працює тільки зі своїми пайщиками, управляється на кооперативних засадах і не здійснює ризикованих операцій.

Кредитна спілка бере на себе організацію тих послуг, які не цікаві банкам.

^ Порядок створення та реєстрації кредитної спілки

Крок перший. Організація ініціативної групи з кількох осіб. Бажано, щоб у ній були люди, які знають економіку, право, бухгалтерію, і які ще до Установчих загальних зборів встигнуть опанувати існуюче законодавство про кредитні спілки і, по можливості, познайомляться з практикою діяльності існуючих кредитівок. Ініціативна група здійснює всю необхідну підготовчу роботу по проведенню Установчих зборів спілки. В першу чергу, така робота полягає в підготовці проектів установчих документів та залученні необхідної для заснування спілки кількості однодумців.

Крок другий. Установчі Збори повинні прийняти ряд обов’язкових рішень, які фіксуються у протоколі зборів. До таких рішень, зокрема, відносяться:

1. Рішення про створення кредитної спілки з відповідною назвою. За це рішення повинні проголосувати не менше 50 осіб, що беруть участь у зборах, оскільки саме у такому складі може бути створена спілка згідно п.7 “Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні”.

2. Рішення про прийняття Статуту спілки та тексту угоди про заснування.
Щодо Статуту, то згідно п.8 “Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні” Статут кредитної спілки повинен містити:

- назву кредитної спілки, її статус, юридичну адресу;

- склад, порядок утворення і діяльності органів управління спілкою, порядок утворення філій і відділень спілки, їх повноваження;

- умови і порядок прийому до спілки та вибуття з неї;

- права і обов’язки членів спілки;

- розміри та порядок сплати вступних та членських внесків;

- порядок використання коштів спілки, в тому числі порядок і умови надання кредитів членам спілки, розмір відрахувань та порядок формування фондів, утворюваних спілкою, порядок звітності та контролю;

- порядок припинення діяльності спілки і вирішення майнових питань, пов’язаних з її ліквідацією.

У Статуті кредитної спілки можуть передбачатися інші положення, які стосуються діяльності кредитної спілки та не суперечать законодавству України.
В цілому ж при підготовці Статуту спілки слід орієнтуватися на текст «Типового статуту кредитної спілки», щоб уникнути в майбутньому проблем при погодженні статуту регіональним управлінням НБУ. Особливо це стосується питань, пов’язаних із фінансовою діяльністю спілки (розділ 4 “Типового статуту”).

Щодо угоди про заснування спілки, то необхідність її наявності серед документів, що подаються в реєструючий орган, визначено п.10 “Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні”. Зміст угоди визначається п.7 Тимчасового положення.

3. Рішення про обрання відповідних статутних органів. Як правило, кредитні спілки обирають стартовий склад Правління спілки в кількості 5 членів, кредитного комітету - 3 членів та наглядового комітету - 3 членів.

4. Рішення про уповноваження кількох учасників Установчих Зборів (як правило, членів обраного правління) для підписання від імені засновників спілки засновницької угоди.

Крім цього, Установчі Збори можуть приймати інші рішення, необхідні на думку засновників: визначити порядок покриття витрат на реєстрацію; прийняти положення про роботу окремих органів управління та формування спеціальних фондів; визначити структуру та політику надання послуг і т.і.

По результатах проведення Установчих зборів складається протокол, який підписують їх голова та секретар. До протоколу у вигляді додатку готується список учасників зборів, що прийняли участь у створення спілки. Крім прізвища, ім’я та по-батькові учасників в додатку вказуються основні паспортні дані учасників.

Крок третій. Погодження Статуту спілки відповідним регіональним управлінням Національного банку та підписання угоди про заснування спілки.
Погодження Статуту спілки регіональним управлінням Національного банку України здійснюється згідно наказу Голови Правління НБУ №41 від 17 березня 1994 року “Про Положення про погодження Статуту кредитних спілок з питань кредитування та розрахунків і надання позичок кредитними спілками”. Необхідність такого погодження визначено п.10 “Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні”. Згідно вищевказаного наказу при розгляді Статуту Національний банк ретельно перевіряє:

- склад засновників, який має бути не менш як 50 осіб;

- визначення джерел коштів для формування позичкового резервного та інших фондів;

- кредитні операції;

- функції загальних зборів, Правління, Кредитного та Наглядового комітетів з питань кредитування та розрахунків.

Національний банк у разі встановлення невідповідності Статуту вимогам чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України у письмовій формі надає Кредитній спілці, а при необхідності органу державної реєстрації, свій висновок щодо питань з кредитування і розрахунків.

У разі погодження на титульній сторінці трьох примірників Статуту робиться надпис: “Статут Кредитної спілки (вказується назва) питань кредитування та розрахунків погоджено”.

Крок четвертий. Для державної реєстрації згідно частини першої п. 10 Тимчасового положення засновники кредитної спілки подають заяву, угоду про заснування, погоджений НБУ статут кредитної спілки, відомості про склад статутних органів (окремо або в протоколі Установчих зборів), загальну чисельність членів кредитної спілки (окремо або у вигляді додатку до протоколу Установчих зборів спілки), документи про сплату реєстраційного збору. Згідно п.9 Тимчасового положення реєстрація здійснюється в порядку, передбаченому Законом України “Про об’єднання громадян”. Таким чином, оскільки кредитні спілки утворюються і діють з місцевим статусом (п.6 Тимчасового положення), то в питаннях їх реєстрації застосовуються норми, згідно яких проводиться легалізація діяльності місцевих громадських організацій.


^ 4. Проблеми і перспективи діяльності небанківських

фінансових посередників

За останні роки кредитна система України зазнала суттєвих змін: створюється нова дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність незалежних комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів. Помітну роль у фінансово-кредитній системі України відіграє такий їх тип, як кредитні спілки.

Як свідчить міжнародна практика та власна історія України, кредитні спілки виникали там і тоді, коли небагаті люди потребували певних фінансових послуг, яких не надавала жодна фінансова інституція. Ця обставина змушувала людей об’єднуватися і спільними зусиллями створювати для себе такі послуги, які, на додаток, були дешевшими і зручнішими. Саме тому з часом кредитівки зайняли свою нішу на фінансових ринках у багатьох розвинутих країнах.

Кредитна кооперація відроджується і в Україні. Згідно з Тимчасовим положенням про кредитні спілки (що його затвердив Указ Президента України від 20 вересня 1993 року), кредитна спілка – це громадська організація, головною метою якої е фінансовий та соціальний захист її учасників через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Кредитні спілки завжди виникають і діють на базі певної спільноти людей. Ця спільнота виступає як поле членства для конкретної кредитівки. В Україні такими полями можуть бути трудові колективи, громадські організації, професійні спілки, церковні парафії, територіальні громади. Ознака спільноти свідчить про принципову різницю між кредитівками і суб’єктами господарської діяльності, які засновує довільна група осіб винятково задля отримання прибутку.

Кредитні спілки надають послуги лише своїм членам – фізичним особам. Отже, учасники кредитівки в межах своєї організації виступають одночасно як власники і клієнти.

Кредитна спілка є відкритою організацією, в якій кожному гарантовано вільний вступ і вихід.

Управління кредитною спілкою спирається на принципи демократичного самоврядування. Найвищим органом управління є загальні збори, які належить скликати принаймні раз на рік. З числа спілчан збори обирають три статутних органи, що діють у період між зборами, а саме:

1. Правління, яке провадить оперативне управління поточною діяльністю, формує портфель послуг і виробляє кредитну політику

2. Кредитний комітет, що втілює кредитну політику.

3. Наглядовий комітет, який контролює діяльність органів управління. Всі ці органи працюють на громадських засадах. У разі потреби та за наявності коштів, Правління, ухваливши відповідне рішення, може створити платну Виконавчу дирекцію.

Неприбутковість кредитної спілки полягає в тому, що всю діяльність цієї організації спрямовано не на отримання прибутку, а на надання кредитних та ощадних послуг тільки її учасникам. Отримані за позичками відсотки становлять дохід кредитівки, який вона спрямовує на формування фондів та нарахування відсотків на внески членів.

Узагальнюючи поняття кредитної спілки, варто наголосити, що:

По-перше, кредитна спілка поєднує в собі ознаки громадської організації і фінансової інституції.

По-друге, кредитівка працює у вузькому секторі фінансового ринку, маючи справу здебільшого з дрібними позичками.

По-третє, кредитну спілку створюють як юридичну особу за ініціативою групи людей, об’єднаних за певними (територіальними, професійними тощо) ознаками. Такі ознаки визначають самі особи-засновники відповідно до законодавства та статуту.

По-четверте, кредитівка об’єднує тільки фізичних осіб.

По-п’яте, кредитній спілці, як кооперативній формі господарювання, властива демократичність самоврядування, а саме:

- рівноправність спілчан незалежно від величини внеску та часу вступу до кредитівки;

- можливість брати участь в управлінні в разі обрання до керівних органів;

- право на повну фінансову та іншу інформацію про діяльність кредитної спілки;

- право контролювати діяльність виборних керівних органів.

По-шосте, філософія кредитної кооперації передбачає мінімізацію фінансового ризику, завдяки якій кредитівка більш-менш стійко реагує на постійну мінливість ринку.


Висновок

Істотне зниження в останні роки соціально-економічного рівня життя населення України, а також його доходності призвело до гостроти питання про кредити. Саме на нього може сподіватися людина у критичному фінансовому становищі.

Проблеми у фінансовому забезпеченні малого та великого бізнесу, а також розвиток товарного виробництва та ряд інших причин спонукають до підвищення ролі кредитної системи у національній економіці.

Проголошення незалежності України та становлення ринкових відносин зумовило перехід до двохрівневої банківської системи України. Тому не менш важливим є питання про правове забезпечення банківської діяльності та діяльності інших фінансово-кредитних установ. Для цього в Україні вже було переглянуто і складено по новому Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Ще розглядаються багато законопроектів, що, на мою думку, мають перспективи у майбутньому.

Останнім часом набуло актуальності питання про прийняття Закону “Про банківську таємницю”, що зумовлено такою причиною, як зловживання доступністю до конфіденційної інформації банків та рядом інших важливих причин.

Отже, удосконалення кредитної системи та її правового регулювання на сьогоднішній день є важливою проблемою, яка має в перспективі своє вирішення.

Зокрема в Україні для вдосконалення кредитної системи потрібно перш за все розширити ринок цінних паперів та позичкового капіталу.


Перелік посилань

1. Горовнова Е.Г., Продиус И.П. Финансово-кредитная система государства. – К., 1997. – 220 с.

2. Грищенко О. Гроші і грошово-кредитна політика. – К., 1998. – 137 с.

3. Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. – Терн., 1996. –163 с.

4. Жуков Е.Ф. Деньги. Банки. Кредит. – М., 1999. – 256 с.

За ред. Акселя Зіденберга і Лутца Хоффмана Україна на роздоріжжі. – К., 1998. – 387 с.

5. Комплексна програма розвитку банківської системи Україна, стратегія на перспективу // Вісник НБУ. – К., 2000. – №8.

6. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика. – К., 2001. – 140 с.

7. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Терн., 1993. – 234 с.

8. Олексієнко М., Ольшанський В., Першиков Е. Кредит і кредитні правовідно-сини: економічна природа і практика законодавчого регулювання. – К., 1996. – 220 с.

9. Особливості нового Закону України “Про банки і банківську діяльність” // Вісник НБУ. – К., 1999. – №12.

10. Радіонова І.С. Основи економіки. – К., 1995. – 178 с.

11. Сучасні тенденції розвитку ломбардного кредитування населення // Банківська справа. – К., 2000.– №4.

12. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М., 1994. – 197 с.

13. Фредерік С.Мишкін Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – К., 1998. – 624 с.


еще рефераты
Еще работы по разное