Реферат: Реферат на тему

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


РЕФЕРАТ


НА ТЕМУ:


“НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ”


З дисципліни:

“Психологія управління”


Виконав

Перевірила: Мацко Л.А.


ВІННИЦЯ 2007

ЗМІСТ

Вступ...................................................................................................................3
1. Поняття невербального спілкування...........................................................4

2. Зміст тестів і почуттів, ходи, виразу обличчя, рукопотискання...............6

3. Агресивна невербальна поведінка. Жестовий репертуар чоловіків та жінок.............................................................................................................................7

4. Методи невербальної взаємодії....................................................................8

5. Невербальний контакт (Вправи для практичних занять)........................11

Висновок...........................................................................................................13

Список використаних джерел........................................................................14

Додаток А

Додаток Б
ВСТУП Етика ділових відносин, або ділова етика – це система універсальних і специфічних вимог та норм поведінки, які реалізуються у професіональній діяльності. Етика ділових відносин вміщує у себе: ^ етичну оцінку внутрішньої та зовнішньої політики організації; моральні принципи членів організації; моральний клімат в організації; норми ділового етикета.
Спілкування - це зв’язок між людьми, який призводить до виникнення психічного контакту, що проявляється в обміні інформації, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні. Усі засоби спілкування поділяються на дві групи: вербальні (мовні) і невербальні (немовні) (див. додаток А) Фактори, які обумовлюють ефективність спілкування (див. додаток Б).

Багато людей (психологів, психіатрів, психоаналітиків та просто зацікавлених у поглибленні своїх знань, адже в усіх сферах будь-якої праці кожен має бути психологом) вивчають секрети невербальних жестів. Деякі присвячують цій темі життя, деякі – книги (Алан Піз – один з найвідоміших авторів, який написав працю під назвою „Мова тіла” або „Body language”.

Багато практики стосовно невербального (зокрема вербального) контакту використовується в Нейро лінгвістичному програмуванні (НЛП). Все тому, що справді цікаво: проникнення в підсвідоме людського буття та таким чином владнати можливі перешкоди на шляху спілкування, або ж і вилікувати психічно, чи просто допомогти.

Це неначе гра, правила якої і досі розгадують і пояснюють у своїх працях вчені. Ознайомившись з нижче поданим матеріалом можна зробити висновки які надалі можуть знадобитись не тільки в повсякденному житті а й у професіональній сфері: на навчанні та на роботі навички психоаналізу.

Саме невербальне спілкування а також де-яке ототожнення невербальної комунікації з вербальною, ми роздивимось нижче.

^ 1. Поняття невербального спілкування


Важлива складова моделі Я-особистості — це те, які наші рухи і жести, як ми стоїмо, як дивимося на співрозмовника, який у нас вираз обличчя. Психологами встановлено, що в комунікації три фактори є найбільш важливими: зміст того, що говориться; тон, яким цей зміст промовляється і власне — невербальна комунікація (форми комунікативної поведінки людини, за допомогою яких немовленнєвим (невербальним) шляхом передається інформація від однієї людини до іншої. Це, наприклад, жести, міміка, пантоміміка – англ. non-verbal behaviour; нім. unverbales Verhalten; угор. nem verbális viselkedés; рос. поведение невербальное. ) Причому, встановлено, що від 60% до 80% комунікація здійснюється саме за допомогою невербальних засобів. Особливістю невербальної мови є те, що вона проявляється під дією імпульсів нашої підсвідомості, які неможливо “підробити”, тобто їй можна довіряти більше, ніж вербальному способу спілкування. А тому для кожної людини так важливо знати мову невербальної комунікації.

Вербальна діяльність є більш контрольованою свідомістю і тому більше містить у собі інформації щодо свідомих цілей, бажань, уявлень людини. Невербальні дії більш вільні від контролю свідомості, і тому через них можуть “прориватися” несвідомі наміри та імпульси. Вербальна і невербальна поведінка пов’язані, але не тотожні за змістом. Вони далеко не завжди несуть одне і те саме семантичне наповнення. Тому порівняння вербальної і невербальної сфери допомагає психологу успішно виявити особливості свідомого і несвідомого рівнів психіки суб’єкта, визначати глибинні несвідомі механізми, що керують усіма діями людини, вийти на глибинне внутрішнє протиріччя – основу особистісної проблематики суб’єкта. Порівняння вербальної і невербальної діяльності людини, діалог-аналіз психомалюнків діагностують глибинні механізми психіки, першопричини особистісної проблематики суб’єкта. Невербальні спілкування це любі рухи тіла, що свідчать про внутрішній стан і відношення партнерів один до одного. За допомогою жестів спілкування більше доступне і запевняюче. Невербальні жести є ще регуляторами спілкування, так як вони збільшують або скорочують дистанцію спілкування. Використовуються невербальні жести як емблема. У невербальному спілкуванні важливим засобом передачі інформації є символи і сигнали. Сигнальне значеня має одяг. Ним люди демонструють не лише свій смак і достаток, але і ставлення до інших людей, належність до певних соціальних груп. Одягом люди також виявляють своє ставлення до різних подій: один одяг вдягають на свято, інший на роботу, на офіційні і неофіційні зустрічі тощо. В одному одязі йдуть до шлюбу, іншим показують жалобу. Інколи одяг стає засобом привернути до себе увагу, або навпаки, дає змогу “злитися” з групою, замаскуватися.

Серед механізмів спілкування важливо виділити такі:

дентифікація — ототожнення себе з іншими і визначення своїх соціальних ролей, поглядів, норм, цінностей;

рефлексія — це усвідомлення того, яким сприймають мене інші люди;

стереотипізація — сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних сталих уявлень, норм, установок;

каузальна атрибуція — інтерпретація суб’єктом причин і мотивів поведінки як власної, так і інших людей;

атракція (тяжіння) — виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби між людьми;

емпатія — це співпереживання, проникнення в почуття іншої людини.

У комунікації між людьми важливе місце займає вміння знайти правильну позицію, належно підлаштуватися до партнера. Відомий психолог Е. Берн вважав, що в кожній особистості є три его-стани: Дитина (керується принципом насолоди, наше “Я хочу”), Дорослий (керується принципом реальності, раціональне прийняття рішення — “Я можу”) і Батько (керується принципом необхідності — “Я повинен”). Спілкуючись, партнери обирають якусь позицію і з неї звертаються до певного его-стану партнера. Ці зв’язки Е. Берн називає трансакціями.

Наприклад: доброволець звертається до штатного працівника: “Якщо Вам не важко, будь-ласка, не дозволили би Ви мені скористатися телефоном?”

Працівник: “Це службовий телефон і я не дозволю його займати без необхідності”.



Подібна взаємодія дорослих людей, як правило, завершується конфліктом.

Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють такі рівні.

примітивний — коли партнер розглядається як перешкода, що потребує усунення;

маніпулятивний — коли партнер використовується як засіб для досягнення певної мети;

стандартизований — справжнє ставлення ховається під “масками”, які демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;

конвенційний — нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей, коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;

діловий — партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;

ігровий — взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і щиро намагаються “грати партнера” (Станіславський), створювати оптимальну атмосферу спілкування;

духовний — обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших переживань, мрій, “розкриття” душі перед партнером.

У реальній взаємодії партнери переходять з рівня на рівень. Важливо, щоб вони не опускалися нижче конвенційного рівня.


^ 2. Зміст тестів і почуттів, ходи, виразу обличчя, рукопотискання


Жести сміху: рівний сміх видає уважну людину, дуже голосний при якому диформується лице свідчить про те, що людина не управляє собою. Так звана закрита посмішка при якій куточки вуст піднімаються чи опускаються видає самовпевнену людину, а іноді насмішку чи зневагу до інших. Людина, яка сміється з закритими очима — любитель насолод. Коротким, уривчастим сміхом сміється людина, яка безкомпромісно йде до цілі. Тихий регіт видає людину, яка любить товариство і легко завойовує дружбу.

Жести ходи: люди, які ходять швидко розмахуючи руками мають чітку ціль і готові негайно діяти. Люди, які тримають руки в кишенях переважно критичні і потайні. Їм подобається пригнічувати інших людей. Люди, які знаходяться в пригніченому стані також ходять тримаючи руки в кишенях, тягнучи ноги і рідко дивляться в гору або в тому напрямку куди йдуть. Люди, які зайняті вирішенням проблем часто ходять у медитативній позі: голова опущена, руки щіплені за спиною, захват ліктів – контролює себе. Самозадоволені дещо помпезні люди символізують свій стан тихою походкою – підборіддя високо підняте, руки рухаються підкреслено інтенсивно, ноги наче дерев’яні.

Жести з окулярами: погляд поверх окулярів негативний, повільне зняття окулярів і доскіпливе витирання скелець – засіб витрачати час, кінчик дужки в роті чекає надходження нової інформації. Поглажування шиї долонею захист. Відвернення обличчя вбік незадоволення і відхилення всіх пропозицій, очі вбік – нещирість, каже не правду. Захват носа – велика застережливість над всім, яке приймається, поглажування підборіддя – приймає рішення, постукування по столу чи ногою по підлозі – жест стурбованості, голова в руках, очі напіввідкриті – нудьга, зниження інтересу до теми. Розкачування на стільці, звичайний тест задоволення, володіння ситуацією, відкривання і закривання ящика стола, роздумування над складною проблемою. Якщо людина встала з-за столу, починає ходити не спиняйте, може загубити думку. Якщо щіплені руки – це жест підозри і недовіри, подзенькування монетами в кишені, людина стурбована недостатністю грошей, посмикування себе за вухо, позбавлення від пригнічуючих подій. Готовність вислухати співбесідника: руки складені біля рота, легкий уклін вперед і прояв інтересу до співрозмовника. Володіння темою розмови: витягнута рука долонями вниз перед собою і широкий круговий жест ніби охоплюєте тему рукою.

Точність суджень – якщо націлені привернути увагу до думки чи факту в необхідний момент з’єднайте великий і вказівний палець.

Бажання щось скрити – прикриття обличчя руками, потирання висків, підбородку і відведення очей в сторону.

Прояв агресивності: занадто живі жести, націлені в сторону співбесідника, голова втянута в плечі, нахмурені брови і схрещені ноги.

Поступлення: стиснуті коліна, тіло відкинуто назад ніби злякався, руки складені на животі.

Руки схрещені на грудях – це насмішка, неувага. Потирання носа - це прикриття від обману. Відтягування комірця – неправда, яка може розкрита. Пальці або ручка в роті потребується підтримка. Потирання щоки – скука. Палець біля виска – зацікавленість. Палець підтримує підборіддя – має негативні думки. Потирання потилиці не хоче визнати забуття. Руки схрещені - агресивність і закритість до спілкування. Пальці схрещені вертикально – демонстрація почуття переваги. Доторкування рук ( привітання з самим собою ) — це емоційна безпека, винагорода. Доторкування браслета годинника – бажання скрити хвилювання.

Схрещення ніг права нога на лівій – захисна позиція.

Голова вертикально – нейтральне відношення до проблеми і до вас. Голова всторону – зацікавленість вами чи проблемою. Голова вперед не одобрює пропозицію. Руки на поясі готовий до дій. Руки на колінах готовий завершити зустріч.

Косий погляд з піднятими бровами і посмішкою – зацікавленість вами. Косий погляд і опущені брови, вороже і кретичне відношення до вас.

Палення – послаблення напруги при стресах. Дим вверх – впевненість, самозадоволена людина. Дим вниз – підозрілість, ворожа настороженість. Попіл постійно струшується в попельничку – важкий внутрішній стан людини. Погашення сигарети спаленої на половину бажання завершити розмову.


^ 3. Агресивна невербальна поведінка. Жестовий репертуар чоловіків та жінок


У процесі невербальної комунікації відбувається розгортання і трансформація тілесної схеми (єдиної психічної форми внутрішньої уяви тіла, що виступає зовнішньою щодо нас єдністю тіла як фізикалістського, біохімічного, анатомічного субстрату) у тілесний образ, трансгресивний стосовно тілесної схеми. Тілесний образ є моделлю, обмеженою часом і простором існування, каноном, якому властиве серійне відтворення. За звичайних умов існують значущі відмінності у проявах агресивної поведінки людини; вони знаходять вираження через частотність презентації невербальних компонентів агресивності (у позі, жестах, особливо у міміці) і специфічну розстановку пріоритетів репрезентованого каналу комунікації, що характерні для чоловічих та жіночих поведінкових моделей.

В каналах комунікації значну перевагу має, як уже згадувалося, мімічний канал; у контексті агресивних реакцій його співвідношення з жестом та позою виглядає як відповідно 52, 5%, 28, 0% та 19, 5%. Загалом специфіка агресивної невербальної поведінки у людей репрезентована такими маркерами агресії: ділянки рота та очей в мімічному каналі; рухи голови, корпусу, таза та ніг у каналі пози; жестовий репертуар охоплює різкі та широкі розмахування руками.

Слід зауважити різницю мімічного супроводу агресивних реакцій у чоловіків та жінок. Зокрема, у чоловіків у мімічному контексті відзначено переважання елементів зони очей (уважний погляд, загроза бровами); натомість у жінок домінантними є елементи зони роту (оскал, напівоскал, погроза губами). В каналі пози чоловіки часто використовують зону таза, широко розставлені ноги, різкі випади вперед, піднімання плечей для погрожування; агресивний репертуар жінки у контексті агресії переважно сконцентрований у зоні голови. Жестикулювання руками простежуємо у чоловіків удвічі частіше, ніж у жінок, а паттерни є однаковими (різкі та широкі рухи руками). Представники обох статей демонстрували переадресовану агресію (рідко), причому чоловіки частіше надавали перевагу автоагресії, а жінки — переадресуванню її на навколишні предмети. Отже, мімічний канал комунікації, а також поза та жестовий репертуар чоловіків та жінок істотно відрізняються; зокрема, жінки набагато ширше використовують мімічний канал, чоловіки — жестовий, а роль пози у чоловічому та жіночому варіантах поведінки у контексті агресії майже не відрізняється. Також у дослідженнях поведінкового статевого диморфізму виявлено, що за стандартний час спостереження (п’ять хвилин) чоловіки демонструють дещо більше елементів агресії, ніж жінки (34+4, 2 у чоловіків проти 25+3, 6 у жінок); тобто в агресивному стані людям властиво транслювати агресивні сигнали кожні 10 секунд.


^ 4. Методи невербальної взаємодії
Невербальна поведінка чи не найбільше здатна цілісно виражати психологічний зміст як свідомого, так і несвідомого, втіленого в ній.

Функції невербальних технік величезні, серед них виділяються головні: зближення членів групи; взаємопізнання; експлікація таких аспектів психіки людини, які важко вербалізувати.

Позитивною якістю цього методу є забарвленість взаємодії учасників навчання та велика спонтанність, правдивість особистісних проявів.

Невербальні методи — ефективний засіб оптимізації соціально-перцептивної сфери особистості, оскільки спрямовується увага на “мову тіла”, а також на характеристики психіки, які можна розглядати в просторі й часі.

Невербальні методи використовуються, більшою чи меншою мірою, в усіх різновидах групової корекції та психотерапії.

Техніки невербальної взаємодії застосовуються всіма відомими спеціалістами соціального навчання: Б.А. Барашем, Ю.Н. В’юнковою, Ю.М. Ємельяновим, Г.О. Ковальовим, X. Міккіним, Ю.Б. Некрасовою, Л.А. Петровською, Н.Д. Твороговою, П.Г. Тюріним та ін..

Люди різняться здатністю розуміння (та контролю) комунікативності — своєї та інших людей, здатністю експресії та імпресії. Часто несвідомим може бути той чи інший жест або рух, значення якого суб’єкт не розуміє; іноді людина реагує невербально (наприклад, червоніє) й не в змозі блокувати виникнення такої реакції, хоча й усвідомлює її наявність, та ін.

Незважаючи на численні дослідження, початі з 1924 р., до цих пір немає задовільної класифікації експресивних рухів. У психотерапевтичній практиці використовується три різновиди невербальної техніки: психомалюнок, музикотерапія, техніка руху.

Психогімнастика — допоміжний метод, який спирається на невербальну експресію, перш за все на міміку та жести — взагалі на рух. Це дає можливість глибше заглянути в переживання інших і наблизитися до розуміння цих переживань. Головна мета психогімнастики — зняття фізичних блоків та “тисків”.

Психогімнастика часто має характер спонтанної гри. З почуттям свободи рухів пов’язана й свобода прояву емоцій та свобода внутрішнього світу суб’єкта. Одна й та сама ситуація в психогімнастиці викликає різні, індивідуально неповторні реакції, кожний поводиться відповідно до своєї особистості, в цілісних її проявах.

Є кілька способів використання психогімнастики. Деякі вправи можна використати з метою розслаблення й створення невимушеної, вільної від зайвого самоконтролю обстановки. Цьому сприятимуть вправи: “Звернути на себе увагу”, “Людина та її тінь”, “Настрій”, “Автопортрет” та ін..

Психогімнастику ми застосовуємо ще й тоді, коли хочемо прояснити взаємовідносини в групі, або ж коли в групі є небезпека домінування дезінтеграційних процесів. Можна запропонувати “виразити почуття” (невербально) тому з членів психогімнастичної групи, хто був “центром” ситуації. Це, як правило, психологічно допомагає суб’єктові й чіткіше вимальовує психологічну обстановку в групі та сутність емоційного сприймання одним одного.

Важливий матеріал об’єктивує вправа “Перехрестя шляхів”. Учасники по черзі отримують завдання поставити на уявному перехресті членів групи, які асоціюються з особами, задіяними в певному, відомому їм конфлікті, що розглядається в групі. Відстань, на якій опиняються “учасники” конфлікту в тій чи тій їх розстановці, дає підстави робити висновки про емоційне ставлення до них. У членів групи суттєвим є не лише сам факт вирішення конфлікту, а й певне об’єктивування суті внеску в цю справу кожного з учасників.

Теми психогімнастичних вправ можуть бути дуже різноманітними, зокрема:

повсякденна життєва ситуація — “Вихід із дому”, “Свято”, “Чуйне ставлення до кого-небудь” або “Яким я є”, “Яким я хотів би бути” та ін.;

вправи, що об’єктивують внутрішню суперечність субєкта й конфлікти — “Вручити подарунок”, “Заборонений плід”, “Перехрестя шляхів”, “Подолати труднощі”, “Зустріч на вузькій стежці” та ін.;

відносини в групі — “Показати своє ставлення до інших”, “Вибір членів сім’ї”, “Перебування на безлюдному острові”;

фантазія та казки — “Ким із казкових персонажів ти міг би бути?”, “Бал-маскарад”, “Що б ти робив, якби був чаклуном?”, “Ким би ти хотів стати, якби чаклун урахував твоє бажання?”, “Добрий чаклун”, “Злий. . . “

Джерелом психогімнастичних вправ може бути ставлення до групи, до самого процесу. Наприклад, теми: “Почуття, з якими я йшов на заняття”, “Ставлення до навчання та групи”, “Що робила б група, якби не було керівника” та ін..

Виконання психогімнастичних вправ здійснюється різними шляхами: можна дати тему одному членові групи, а він реалізує її самостійно або з чиєюсь допомогою. Тема може стосуватися цілої групи або ж окремих її членів.

Після “програвання” теми бажано, щоб учасники обмінювалися враженнями. Зосередимо увагу на визначенні типових ліній поведінки, що характеризують особистісну проблему. Особливо цікавими є ті тенденції поведінки, які дають про себе знати як на вербальному, так і на невербальному рівнях. Отриманий у процесі психогімнастики матеріал піддається аналізові.

Опишемо кілька психогімнастичних вправ.

1. Подолання труднощів. Члени групи по черзі зображають, як вони переборюють життєві труднощі (як фігурально можна сконструювати стілець при допомозі ящика чи іншого предмета) на вузькій стежці. Накреслюється стежка, якою йде людина до певної мети й натикається на перепону. Група спостерігає, як кожен долає перепону.

2. Заборонений плід. Учасники по черзі показують, як вони поведуться в ситуації, коли їхні бажання не збігаються із зовнішніми нормами поведінки. Роль “забороненого плоду” може бути надана будь-якому предметові, що якось приваблює. “Заборонений плід” кладеться на стілець, що стоїть у центрі кімнати. Член групи повинен підійти до стільця й вирішити, що він зробить із “забороненим плодом”.

3. Учасник вибирає собі сім’ю із членів групи. Далі розміщує їх так, щоб фізична дистанція між ними приблизно відповідала ступеневі емоційної близькості між членами сім’ї. Далі важливо “описати”, за якими психологічними якостями вибиралися “члени сім’ї” — це послужить основою саморефлексії тим, хто потрапив до числа вибраних.

4. Члени групи роблять своє тіло “пластичним”, наче глина, яка піддається ліпленню. Зміст “ліплення” може бути різним. Можна зобразити члена групи “до початку занять і тепер”, або — його минуле і майбутнє, його внутрішній конфлікт.

5. При виконанні даної вправи можна змоделювати динаміку групового процесу у відповідності до розвитку емоційної близькості.


^ 5. Невербальний контакт (Вправи для практичних занять)


Процедура:

а) кожен член групи підходить до інших і потискує (по черзі) руку, дивлячись в очі;

б) всі заплющують очі, один із членів групи, розплющивши очі, передає (дотиком) “почуття” сусідові, який послідовно передає цю “інформацію” далі, доки “почуття” не повернеться до того, хто починав першим при виконанні вправи;

в) один член групи сидить із заплющеними очима, інші по черзі підходять і торкаються його руки, а він повинен вгадати, хто це був?;

г) один із присутніх сидить на стільці спиною до групи, решта підходять і виражають своє ставлення до нього — свої почуття.

^ Соціальна перцепція.

Учасники повинні відповісти на запитання:

Яких якостей, необхідних для ефективного спілкування, бракує, на Вашу думку, Вам?

Яких якостей, необхідних для спілкування, бракує іншим людям?

Складається два списки якостей, порівнюються.

Обговорення: чому найчастіше люди вважають, що іншим бракує чуйності, розуміння, тактовності, доброти, а собі — твердості, наполегливості і т. п. ?

Інтонація.

Усі учасники по черзі промовляють слова “Іди сюди” або “Ти прекрасно виконав завдання” з різними інтонаціями, не повторюючі інтонації, які вже звучали.

“Дзеркало”.

Учасники розбиваються на пари. Один робить якісь рухи, мімічні маски, партнер — повторює їх, імітуючи зображення у дзеркалі. За дві хвилини міняються ролями і повторюють вправу.

“Паромник”.

Один учасник грає роль паромника, який може переправити на інший берег річки лише одну людину. Іншої переправи немає. Кожен член групи переконує “паромника” взяти власне його. Коли комусь вдається переконати “паромника” перевезти його, він сам стає “паромником” і гра продовжується. Проводиться 4—5 турів.

Обговорення: які засоби переконування виявилися найефективнішими? Чому?

“^ Читаємо жести”.

Учасникам роздаються малюнки з зображеннями різних ситуацій групової взаємодії, жестів. Дискутується значення тих чи інших жестів.

Обговорення: яку інформацію несуть жести?

“Комплімент”.

Учасники сидять колом. Перший повертається і робить комплімент сусіду ліворуч, той дякує і робить комплімент своєму сусідові. Так до кінця кола.

Обговорення: Які почуття переживали, коли робили комплімент? Які — коли слухали? Які компліменти були вдалими, які ні? Чим характеризується вдалий комплімент?

“^ Активне слухання”.

Робота в парах: комунікатор — комунікант. Партнери одержують різні інструкції. Комунікатор повинен протягом 5 хвилин розповідати щось партнеру, щоб він його уважно слухав. Комунікант повинен спочатку (2, 5 хв. ) показувати, що уважно слухає, а далі за сигналом тренера демонструвати неуважність, небажання слухати.

Обговорення: як виглядає людина, коли уважно, зацікавлено слухає, як — коли не бажає слухати, неуважна? Як примусити себе слухати?

Задача.

Визначити і намалювати схеми трансакцій, оцінити їх ефективність:

а) Співробітниця: Не могли б Ви мені сказати, як я повинна це робити (мова йде про роботу, яка вже виконувалась)?

Начальник (дружньо): А як Ви робили це раніше?

б) Працівник: Скільки ще я повинен вводити Вас в курс справи?!

Доброволець: Дуже шкодую, будь-ласка, повторіть ще раз, якщо Вам не важко.

ВИСНОВОК


З даного вище матеріалу можна зробити такі висновки:

Спілкування є головним засобом комунікації. Його поділяють на вербальну (мовну) та невербальну (немовну) комунікацію. Дану роботу ми присвятили саме невербальному каналу передачі інформації.

Невербальна комунікація - форми комунікативної поведінки людини, за допомогою яких немовленнєвим (невербальним) шляхом передається інформація від однієї людини до іншої. Засобом невербальної комунікації є експресія руху, яка передбачає актуалізацію таких способів вияву емоцій, як міміка та жест. До засобів невербальної комунікації відносять також рухи тіла, дистанцію, паузу. Невербальна поведінка виражає психологічний зміст свідомого і несвідомого.

Для прояснень взаємовідносин в колективі – застосовують психогімнастику (метод невербального контакту).
Мета невербального контакту (та тематика психогімнастичних і пантонімічних вправ) — зняття емоційної напруженості, формування згуртованості групи, емоційної теплоти й близькості між її членами.
Для кожної людини дкже важливо знати мову невербальної комунікації!
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Г.Г. Почепцов. Теорія комунікації. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” – 2001. – 656с.

Золотнякова А.С. Проблемы психологии общения. Мысль, 1971.Ростов-на- Дону. Изд-во Рост.ун-та, 1976г.

Катасонова Е. Л. Японские корпорации: культура, благотворительность, бизнес. М., 1992.

Ковалев А.Г. Коллектив и социально-психологические проблемы руководства. М., 1996, с.144.

Лавриненко А.П. Социальная психология и этика делового общения. М.1998.

Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. М., Дело, 1993.

Рюкле Хорст. Ваше тайное оружие в общении: мимика, жест, движение. – М.: Интерэксперт: Инфра – М – 1996. – 227с.

Потеряхин А.Л. Психология управления, основы межличностного общения. К.1999.

Управление персоналом. В кн. ЛедановИ.Д. Практический менеджмент, 1993.

Куликов В., Галицький В. Применение психологического воздействия в конфликтных ситуациях - Проблемы психологического воздействия. М., 1995.

Чудова Н.В. Имплицитная модель межличностного оценивания и ее роль в профессиональной коммуникации. М., 1993.

В.А. Лабунская. Невербальное поведение. – Ростов-на-Дону: издательство Ростовского университета – 1986. – 135с.

Леонтьев А.А. Психология общения. Тарту. Изд-во Тарт.ун-та, 1974.

Пиз Аллан. Язык жестов: как читать мысли других людей по их жестам. – М.: Ай-Кью – 1995. – 257с.

Пиз Аллан. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. – М.: Ай-Кью – 1992. – 112с.
Додаток А


Групи усних засобів спілкування



Додаток Б

Фактори, які обумовлюють ефективність спілкування