Реферат: Колесніченко Л. А., Борисенко Л. Л. К 60 Основи психології та педагогіки: Навч метод посібник для самост вивч дисц. 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Л. А. Колесніченко, Л. Л. Борисенко


ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ
ТА ПЕДАГОГІКИ

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни


Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України








Київ 2002
ББК 88 Розповсюджувати та тиражувати

К 60 без офіційного дозволу КНЕУ заборонено


Рецензенти:

Морозов С. М., канд. психол. наук, доц.
(Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка)

Паламарчук Л. Б., канд. пед. наук, доц.
(Київ. міжрегіон. ін-т удосконалення вчителів ім. Б. Д. Грінченка)


Гриф надано Міністерством освіти і науки України
Лист № 14/18.2-906 від 20.06.01


Колесніченко Л. А., Борисенко Л. Л.

К 60 Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 157 с.

ISBN 966–574–311–2

У посібнику розглядається програма та даються методичні вказівки до вивчення тем курсу, база знань до тем, рекомендована література до кожної теми, додаються теоретичні та практичні завдання для самостійної роботи студентів. Визначені критерії оцінювання знань студентів з дисципліни.

Для студентів-бакалаврів економічних вузів та для всіх тих, кого ціка­вить психологія.
ББК 88
© Л. А. Колесніченко,
Л. Л. Борисенко, 2002

ІSBN 966–574–311–2 © КНЕУ, 2002
^ Навчальне видання


КОЛЕСНІЧЕНКО Ліна Аліковна
БОРИСЕНКО Лариса Леонідівна



ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ
ТА ПЕДАГОГІКИ Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни


Редактор І. Судзиловська

Художник обкладинки О. Стеценко

Технічний редактор Т. Піхота

Коректор І. Савлук

Верстка І. Пантюхової


Підписано до друку 24.12.2001. Формат 60´84/16. Папір офсет. № 1.

Гарнітура Таймс. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 9,3.

Умов. фарбовідб. 9,41. Обл.-вид. арк. 10,53. Наклад 2500 прим. Зам. № 01-2194


Видавництво КНЕУ
03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1

Свідоцтво про реєстрацію №235 від 07.11.2000

Тел./факс (044) 458–00–66; 446–64–58
E-mail: publish@kneu.kiev.ua
^ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРОПОНУЄ
Навчально-методичні посібники
для самостійного вивчення

«Економіка підприємства», «Системи макроекономічного рахівництва», «Ринок праці», «Нормування праці», «Маркетингова товар­на політика», «Курс економічного аналізу», «Страхування», «Страхові послуги», «Між­народні фінанси», «Бухоблік і прийняття рішень у банках», «Телекому­нікації в бізнесі», «Прикладне програмне забезпечення», «Інформаційні системи управ­ління трудовими ресурсами», «Технологія програмування: об’єктно-орієнтований підхід», «Алгоритмізація та програмування про­цедур обробки інформації», «Мар­кетинг у банку», «Економетрія», «Конс­титуційне право України», «Правова статис­тика», «Організаційна поведін­ка», «Маркетингові дослідження», «Історія держави і права», «Інвестуван­ня», «Релігієзнавство», «Звітність підприємств», «Макроекономіка», «Мар­кетинг», «Фінансовий ринок», «Фондовий ринок» (міжнародна еконо­мі­ка), «Фондовий ринок» (менеджмент), «Економічна історія», «Біз­нес-план: технологія розробки та обґрунтування», «Внутрішній еконо­мічний меха­нізм підприємства», «Стратегічне управління», «Бюджетний менеджмент», «Податковий менеджмент», «Облік та аналіз зовнішньо­економічної діяль­ності», «Статистика охорони здоров’я», «Математичне програмування», «Спеціалізована англійська мова для економістів».

Монографії

Примостка Л. О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекти. 263 с.

Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. 387 с.

Суховірський Б. І. Регіональна стратегія економічного розвитку України. 154 с.

Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. 227 с.

Глобалізація і безпека розвитку / Авт. колектив під кер. О. Г. Білоруса. 733 с.

Корінєв В. П. Цінова політика підприємства. 257 с.

Кузьмінський Ю. А. Автоматизація оперативного обліку та контролю міжнародних економічних операцій. 268 с.

Запрошуємо до співробітництва на умовах, прийнятних для Вас!

Наша адреса: 03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1, р/р Київського національного
економічного університету № 25301700012135
у Київській міській філії АКБ УСБ; МФО 322012. Код 02070884.

Тел./факс: (044) 458-00-66, 446-64-58

E-mail: publish@kneu.kiev.ua

ЗМІСТ


Вступ 3

ПРОГРАМА КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ»

1. Вступ до програми 4

2. Тематичний план дисципліни 6

3. Зміст тем курсу 7

4. Контроль 13

ІІ. БЛОК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Вступ до психології 15

Біопсихічні властивості людини 31

Психосоціальні властивості особистості 38

Потреби, мотиви, поведінка 56

Розвиток особистості 72

«Я-концепція». Система психологічного захисту 83

Особистість та діяльність 92

Міжособистісні стосунки. Спілкування 104

Освіта в культурі людства 125

Педагогіка як наука про освіту.
Структура сучасної педагогіки 130

Навчання як головний шлях до освіти 137

Виховання — підготовка дитини до дорослого життя 148
^ Список літератури 156



ВСТУП

Н

авчально-методичний посібник з дисципліни «Основи психології та педагогіки» усіх форм навчання побудований з урахуванням того, що засвоєння студентами курсу відбувається

самостійно. За умов, що на лекції відведено дуже мало часу, то під час них можливо тільки ознайомити студен­тів з основними категоріями предмета, задати напрямок вивчення та зацікавити даним курсом.

Виходячи з цього, в посібнику пропонується вик­лад тем курсу, база знань за темою, основні положення до теми, рекомендована література та завдання для самостійної роботи студентів. Завдання підібрані та­ким чином, щоб можна було закріпити засвоєння тео­ретичного матеріалу, поглибити розуміння психічних феноменів (конкретної людини, процесів взаємодії, про­фесійного становлення тощо), продіагностувати власні особливості та вплинути на розвиток певних влас­ти­востей особистості. Завдання для самостійної роботи представлені двома видами: теоретичні і практичні.


^ ПРОГРАМА КУРСУ

«ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ»


1. ВСТУП ДО ПРОГРАМИ

1.1. Дисципліна «Основи психології та педагогіки» розглядається як функціональна з блоку дисциплін гуманітарної підготовки, оскільки її зміст є інваріантним до видів та предметів будь-якої професійної діяльності.

1.2. Дисципліна «Основи психології та педагогіки» інтегрує знання про індивідуальний світ людини, взятий у психологічних закономірностях його розвитку та функціонування (психологічний аспект), та знання щодо функцій та механізмів управління розвитком людини (педагогічний аспект).

1.3. З урахуванням того, що на засвоєння даного курсу відведено недостатній об’єм годин, програма спрямована на завдання напрямку вивчення та зорієнтована лише на елементи «Основ психології та педагогіки».

1.4. Основу елементів бази знань даної дисципліни мають складати категорії та поняття, що розкривають психологічну сутність людини, особливості психічних явищ, закономірності розвитку психічних властивостей та основи педагогічного впливу.

1.5. Засвоєння «Основ психології та педагогіки» має забез-
печити:

розуміння особистості як найвищої цінності суспільства

володіння основними термінами та поняттями психології та педагогіки на рівні відтворення, тлумачення та використання їх у повсякденному житті;

орієнтування у психічних феноменах;

усвідомлення та розуміння індивідуальних психічних особливостей;

набуття навичок та формування вмінь застосування набутих знань з психології та педагогіки для ефективного вирішення особистих та професійних проблем.

1.6. Досягнення цілей та завдань навчального предмета «Основи психології та педагогіки» відбувається за таких умов, що:

засвоєння змісту курсу здійснюється шляхом опанування трьох блоків: теоретичного, практичного та блоку самостійної роботи (денна форма навчання) і теоретичного та блоку самос­тійної роботи (вечірня та заочна форми навчання)

теоретичний блок забезпечує опанування понятійно-термі­нологічним апаратом психології та педагогіки та інших елементів бази знань даного предмета

практичний блок має сформувати вміння та навички застосовувати методи психології для вивчення певних психічних феноменів, використовувати методики психологічних досліджень для визначення психічних властивостей, сприяти розумінню себе та оточуючих

блок завдань для самостійної роботи вирішує проблеми опанування теоретичним блоком, використання набутих знань для особистісного та професійного самоаналізу та формування вмінь вирішувати складні практичні ситуації взаємодії в діаді, малій групі, колективі та соціумі взагалі.

1.7. Після засвоєння дисципліни «Основи психології та педагогіки» студент повинен:

знати на рівнях вміння відтворення та розуміння основних елементів бази знань навчального предмета. База знань додається до кожної теми;

вміти здійснювати самоаналіз та самооцінку власних психологічних особливостей;

вміти використовувати засвоєні знання для подальшої оцінки та вирішення проблемних ситуацій;

володіти навичками аналізу широкого спектра практичних ситуацій з професійної діяльності.


^ 2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

Назва теми

Денна
форма навчання

Заочна
форма навчання

Вечірня
форма навчання

разом

У тому числі

разом

У тому числі

разом

У тому числі

лекцій

практ.

сам. роб.

лекцій

практ.

сам.. роб.

лекцій

практ.

сам. роб.

Вступ до психології

4

2




2

6

2




4

4

2




2

Біопсихічні властивості людини

4

—




4

4

—

—

4

4

2




2

Психосоціальні властивості особистості

6

2

2

2

6

—

—

6

6

2

2

2

Потреби, мотиви, по­ведінка

4

—

2

2

4

—

—

4

4

—




4

Розвиток особистості

6

2




4

4

—

—

4

4

—




4

«Я-концепція». Сис­тема психологічного захисту

4

—




4

4

—

—

4

4

—




4

Особистість та діяль­ність

6

—

2

4

4







4

6

2

2

2

Міжособистісні стосунки. Спілкування

6

2

—

4

4

—




4

6

—

2

4

Освіта в культурі людства

4

2

—

2

6

2




4

4

2




2

Педагогіка як наука про освіту. Структура сучасної педагогіки

2

—

—

2

4

—




4

4

—

2

2

Навчання як голов­ний шлях до освіти

4

—

2

2

4

—




4

4

—




4

Виховання — підготовка дитини до до­рослого життя

4

—

—

4

4

—




4

4

—




4

Разом

54

10

8

36

54

4

0

50

54

10

8

36

^ 3. ЗМІСТ ТЕМ КУРСУ
^ ТЕМА 1. ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ
Предмет та методи науки. Давність психологічної думки та її перші прояви в історії наукового пізнання. Особливості становлення предмета психології. Вчення про душу, погляди Арістотеля. Розвиток психологічних знань у ХVII ст. Вчення про свідомість людини.

Вплив розвитку природничих наук на розуміння поведінки людини. Виділення психології в самостійну науку. Криза психологічної науки на межі ХIX—XX ст., її причини та наслідки. Виникнення нових шкіл та течій в психології: біхевіоризм, генетична психологія, гештальтпсихологія, психоаналіз, когнітивна пси­хологія, гуманістична психологія, психологія діяльності. Коротка характеристика кожної школи, сучасний стан.

Поняття про психіку. Зв’язок мозку та психіки. Нервова система: центральна та вегетативна. Загальна будова центральної нервової системи. Будова головного мозку. Основні функціональ-
ні блоки мозку (А. Р. Лурія): енергетичний (верхній відділ мозкового стволу) блок прийому, переробки і зберігання інформації (задні відділи обох півкуль, тім’яні, потиличні та скроневі відділи кори головного мозку) блок, що забезпечує програмування, регуляцію та контроль поведінки.

Поділ психічних явищ на процеси, стани, властивості. Досвід людини. Відносність такого поділу. Рівні прояву психіки: свідомий і несвідомий. Їх коротка характеристика. Функції свідомого та несвідомого.

Протікання психічної діяльності в особистості. Поняття про біопсихічні та психосоціальні властивості. Труднощі вивчення психічної діяльності людини. Методи психології, їх класифікація: організаційні емпіричні методи обробки даних інтерпретаційні. Досто­їнство та недоліки кожного методу, оптимальні умови його вико­ристання. Значення для психології точних математичних методів.

ТЕМА 2. ^ БІОПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДИНИ

Природна організація людини. Індивід як носій біопсихічних властивостей. Біопсихічні властивості. Стать, психічні відмінності чоловіків і жінок. Вік, хронологічний, біологічний, психологіч­ний, соціальний. Вікові категорії. Конституція, теорії Е. Кречмера та У. Шелдона, достоїнства та недоліки. Функціональна асиметрія великих півкуль і тип мислення. Вчення І. П. Пав­лова про типи нервової системи. Властивості нервової системи. Обмін речовин. Задатки. Темперамент, загальна характеристика. Психологічні основи темпераменту. Поведінкові особливості темпераменту. Типи темпераменту: сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик. Поняття здоров’я. Особливості та специфіка соматичних, психо­соматич­них, нервових та психічних захворювань.

ТЕМА 3. ^ ПСИХОСОЦІАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Психологічне визначення особистості. Взаємозв’зок біопсихіч­них та психосоціальних властивостей. Індивід як основа особистості. Шляхи наукового опису особистості (риси та типи). Найважливіші психологічні параметри особистості: стійкість, єдність, активність і здатність до самоуправління.

Поняття про структуру особистості. Структура особистості (за ^ З. Фрейдом): «Воно», «Я», «Над-Я».

Структура особистості (за В. А. Козаковим): атрибути; риси (інтелект, локалізація контролю як характеристика відповідальності особистості, риси і типи особистості, характер); якості (пізнавальні: відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення та психомоторні здібності, увага, емоційні якості особистості, вольові якос­ті, самооцінка і рівень домагань, досвід: знання, навички, вміння, спрямованість особистості) . Їх характеристика.

Концепція інтегральної індивідуальності Б. Г. Ананьєва. Озна­ки, які характеризують особистість (за Б. Г. Ананьєвим): соці­альний статус, соціальні ролі та функції, соціальні установки, соціальні потреби і мотиви, когнітивна організація (увага, відчуття, сприйняття, мислення, пам’ять, уява), емоції та почуття, воля, характер, здібності, спрямованість. Їх характеристика. Біографія як форма розвитку особистості.

ТЕМА 4. ^ ПОТРЕБИ, МОТИВИ, ПОВЕДІНКА

Поняття про мотивацію. Потреба як головний мотиваційний фактор. Види потреб: біологічні та соціальні, матеріальні та духовні.
Теорія гомеостазу дії потреб. Поняття про потяги, концепція З. Фрей­да. Специфічність людських потягів (В. С. Мерлін). Бажання та
прагнення. Ієрархія потреб за А. Маслоу. Характеристика само­актуалізованих людей. Мотиви поведінки. Мотиваційна сфера у лю­дини. Мета, інтерес, цінності, ціннісні орієнтації, мораль, ідеал, світогляд, переконання, спрямованість. Їх характеристика. Мотив досягнення успіху, мотив уникнення невдач. Спрямованість як система відношень особистості до дійсності: особистісна спрямованість, спрямованість на взаємодію, ділова спрямованість.

ТЕМА 5. ^ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

Поняття про розвиток. Різні підходи до розуміння джерел, рушійних сил, закономірностей, етапів, можливостей прискорення розвитку в біогенетичній теорії, соціогенетичній теорії, психогенетичній теорії та психології діяльності. Основні підходи до періодизації розвитку. Концепція Д. Б. Ельконіна. Поняття «вік», «протиріччя», «соціальна ситуація розвитку», «провідна діяльність», «но­воутворення», «криза психічного розвитку», «сензитивний період». Особливості розвитку дитини в підлітковому та юнацькому віці. Дискусійність питання про об’єднання цих періодів.

Концепція розвитку особистості протягом життя (за Е. Ерік­соном). Епігенетичний принцип розвитку. Дві лінії розвитку: нормальна та аномальна лінії розвитку. Стадії розвитку. Коротка характеристика основних особистісних новоутворень, які виникають на кожній стадії. Використання ідей Е. Еріксона в процесі самопізнання як можливість зрозуміти власну особистість.

ТЕМА 6. «Я-КОНЦЕПЦІЯ».
^ СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ

Самосвідомість та «Я-концепція». Сруктурні елементи самосвідомості: когнітивний, емоційний, поведінковий. Ознаки виділення себе та усвідомлення своєї інаковості. Криза 3-х років.
Її ознаки: негативізм, впертість, норовитість, примхливість, обезцінювання дорослих, протест-бунт. Етапи розвитку відчуття влас­ного «Я», їх характеристика. Поняття про самооцінку. Формування «Я-концепції». Поняття «ідентичність» та «криза ідентич­ності» (за Е. Еріксоном).

Поняття про психологічний захист. Вклад З. Фрейда та Г. Фрейд в розвиток теорії про психологічні захисти. Причини, які активізують дію психологічних захистів. Фактори, що впливають на неусвідомлене використання захистів. Види захистів: заперечення, примітивна ідеалізація (обезцінення), проекція, інтроекція, проективна ідентифікація, дисоціація, витіснення, регресія, ізоляція, раціоналізація, моралізація, анулювання, реактивне утворення, відреагування, сексуалізація, ідентифікація, заміщення, сублімація. Їх характеристика.

ТЕМА 7. ^ ОСОБИСТІСТЬ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

Поняття про діяльність. Взаємозв’язок понять особистість та суб’єкт діяльності. Вплив діяльності на особистість. Види діяльності: гра, навчання, праця, спілкування. Типи діяльності: духовно-пізнавальна, перетворювальна, ціннісно-орієнтаційна, спожив­ча, комунікативна, художньо-творча. Організаційно–психологіч­на структура діяльності: суб’єкт, мотив, ціль, процес, дія, предмет, продукт та психічний результат, засоби суб’єкта, умови діяльності. Визначення головних компонентів засобів суб’єкта: вміння, навички, знання, звички. Поняття про професію. Класифікація про­фесій. Основні вимоги, що ставляться професією до людини. Відповідальність суб’єкта діяльності: локус контролю.

ТЕМА 8. ^ МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ. СПІЛКУВАННЯ

Роль спілкування у життєдіяльності людини. Різні підходи до визначення спілкування. Багатогранність спілкування. Зв’язок спілкування та діяльності. Спілкування та комунікація. Роль спіл­кування у становленні особистості.

Міжособистісне спілкування. Визначення змісту спілкуван-
ня. Різні засоби спілкування: вербальне та невербальне. Диферен­ціація видів спілкування за критеріями змісту, цілей і засобів. Визначення функцій спілкування. Обмін інформацією та передача інформації. Специфіка комунікативного акту, його структура. Поняття комунікативних бар’єрів.

Роль невербальних засобів передачі інформації. Жести, міміка, пантоміміка як складові загальної моторики людини. Мова погляду.

Спілкування як сприйняття та розуміння іншої людини. Соціаль­на перцепція. Особливості формування образу іншої людини. Поняття соціального стереотипу. Типові схеми форму­вання першого враження. Явище каузальної атрибуції. Психологічна суміс­ність та несумісність у спілкуванні.

Психологічна характеристика конфліктів. Види конфліктів. Структура конфліктної ситуації. Функції конфлікту: деструктивна, конструктивна та стабілізуюча. Стратегії міжособистісної взаємодії: протидія, уникнення, пристосування, компроміс, співробітництво. Їх характеристика, переваги та недоліки поведінкових стратегій.

ТЕМА 9. ^ ОСВІТА В КУЛЬТУРІ ЛЮДСТВА

Феномен освіти як процесу і результату засвоєння певної системи знань. Загальна, спеціальна освіта початкова, середня, вища освіта. Розвиток освіти на cвітанку людства. Освіта в античному світі: в Стародавній Греції та Римі. Освіта в часи середньовіччя. Розвиток освіти в епоху Відродження. Педагогічні ідеї Я. А. Ко­менського (1592—1670 рр.) — великого чеського педагога, реформатора, теоретика і практика освіти. Розвиток освіти та системи навчальних закладів в період (ХVIII — поч. ХХ ст.). Розвиток та стан освіти в період (XX ст. — сучасність). Історичні аспекти розвитку освіти в Україні. Виникнення перших братських шкіл. Утворення першого вищого навчального закладу — Києво-Могилянсь­кої академії. Стан освіти в Україні у радянський період: система освітніх закладів, зміст освіти. Освіта в Украіні у період незалежності: Закон України «Про освіту» (1991—1996 рр.). Інно­вації та реформи у сучасній українській школі (1998—2000 рр.). Гуманізація освіти. Соціально-дидактичний принцип розвитку системи ос­віти. Співвідношення основних категорій: освіта, виховання, навчання. Ретроспектива розвитку освітніх систем і шкіл. Тенденції в освіті. Освіта в Україні (ретроспектива, система, структура, законодавство). Вища освіта: рівні акредитації, освітньо-кваліфікаційні рівні, післядипломна освіта, вчені ступені та звання.

ТЕМА 10. ^ ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ПРО ОСВІТУ.
СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Педагогіка як наука про освіту. Предмет, завдання педагогіки. Виникнення та розвиток педагогіки як науки. Основні категорії педагогіки: навчання, освіта, виховання, розвиток, формування. Складові педагогіки: теорія навчання (дидактика), теорія виховання, теорія організації та управління в системі освіти. Методи педагогічних досліджень. Аксіоматичні основи педагогіки. Педагогічний процес: цілісність, закономірності, етапи. Зв’зок педагогіки з іншими науками. Галузі педагогічних наук, їх завдання, предмет дослідження. Педагогічне спілкування як форма взаємодії педагогів та учнів. Професія педагога та її роль у сучасному суспільстві.

ТЕМА 11. ^ НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ ШЛЯХ ДО ОСВІТИ

Навчання як головний шлях до освіти. Процес навчання, його особливості. Двосторонній характер навчання: викладання і учіння. Навчання як сумісна діяльність вчителів та учнів. Соціально-психологічна та організаційна структура навчально-пізна­вальної діяльності. Навчальні цілі, їх ієрархія. Типи навчальних цілей. Планування навчання в закладах освіти. Зміст навчання. Принципи формування змісту навчання. Організаційні форми навчання та їх розвиток. Закономірності та принципи навчан-
ня. Класичні та сучасні принципи навчання. Методи навчання. Проблема класифікації методів навчання. Види, типи методів навчання. Урок як основна форма організації навчання. Типи уроків. Контроль навчання. Функції контролю, види контролю. Форми організації навчання у вищій школі. Управління навчанням та функції управління. Соціально-психологічна характеристика освіт­ніх груп навчання. Нові технології навчання, їх характеристика.

ТЕМА 12.^ ВИХОВАННЯ — ПІДГОТОВКА ДИТИНИ
ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ

Виховання як складова цілісного педагогічного процесу. Взаємозв’язок методів, засобів навчання та виховання. Системи виховання. Форми педагогічної дії в процесі виховання: навчальний процес, позакласна робота, сімейне виховання, виховна діяльність дитячих та молодіжних організацій, виховна діяльність
закладів культури та засобів масової інформації. Виховання у ши­рокому розумінні, у вузькому розумінні. Зміст виховання. Особ­ливості виховного процесу. Загальні закономірності процесу виховання. Принципи виховання, їх специфіка. Суспільна спрямованість виховання. Гуманізація виховання. Єдність виховних захо­дів. Виховання особистості в колективі. Учнівський колектив та його вплив на процес виховання. Загальні методи виховання. Вибір методів виховання. Технологія виховання. Комплексний підхід у вихованні. Роль вихователя у процесі виховання.

4. КОНТРОЛЬ

4.1. Завдання для самостійної роботи представлені двома видами: теоретичні (СРТМ) і практичні (СРПЗ). Підсумкова оцінка успішності засвоєння дисципліни «Основи психології та педагогіки» виставляється на підставі суми балів, набраних за виконання завдань для самостійної роботиСР) до заліку, та балів, які от­римані в аудиторії при складанні контрольних тестів на заліку (З). Сума балів розраховується за формулою:

(100) = СР (50) + З (50),

де  — загальна кількість балів, набраних студентом при вив­ченні дисципліни

в дужках вказується максимально можлива кількість балів з кожного параметра:

50—100 балів — «залік»;

0—49 балів — «незалік».

4.2. До заліку допускаються особи, які виконали необхідну час­тину завдань для самостійної роботи обох видів і набрали певну кількість балів:

25—50 балів — «допуск»;

0—24 балів — «недопуск».

Сума балів за виконання завдань для самостійної роботи розраховується за формулою:

СР (50) = СРТМ (20) + СРПЗ (30),

де СРТМ — кількість балів, набраних студентом за виконання теоретичних завдань

СРПЗ — кількість балів, набраних студентом за виконання практичних завдань.

4.3. СРТМ — це самостійне письмове виконання ряду завдань для засвоєння теоретичного матеріалу.

Можливі види завдань:

відповіді на запитання

формулювання висновків та підсумків

заповнення таблиць

наведення прикладів, опис ситуацій

завдання на аналіз, доведення, порівняння, класифікацію, узагальнення, конкретизацію, інтерпретацію теоретичного матеріалу.

СРПЗ — це самостійне письмове виконання ряду практичних завдань. Можливі види:

розв’язання задач

аналіз та вирішення ситуацій

вправи

спостереження

психодіагностика, аналіз результатів психодіагностики.

4.4. Виконання кожного завдання з обох видів самостійної роботи оцінюється за традиційною п’ятибальною шкалою.

Оцінка здійснюється за наступними критеріями:

змістовність та повнота виконаного завдання

культура оформлення роботи

самостійність та вміння навести приклади

обґрунтованість та вміння викласти власну точку зору

термін подачі роботи.

4.5. Підсумкова кількість балів з самостійної роботи кожного виду розраховується окремо за формулою:

,

де Вmах — максимально можлива кількість балів з певної форми навчальної діяльності (СРТМmах = 20, СРПЗmах = 30)

п — кількість заданих навчальних завдань

 оцінок — сума оцінок, отримана студентом за виконані
завдання

5 — максимально можлива оцінка

В — кількість балів, що отримує студент за СРТМ чи СРПЗ.

4.6. Підсумковий контроль і оцінювання з дисципліни проходить на заліку на основі дидактичних тестів. Форма тестових зав­дань — це закриті тести на вибір з п’яти ймовірних варіантів. При цьому студенту необхідно знайти не тільки вірні варіанти відповіді, але і їх кількість, яка може коливатися від нуля до п’яти. Тобто можливим є як і повна відсутність правильних відповідей, так і правильність усіх варіантів.

Наприклад, Ви зробили 5 теоретичних завдань для самостійної роботи при заданих 10 і отримали за кожне по 5 балів, тоді СРТМ = ((5 ∙ 5) ∙ 20 : 10) : 5 = 10 зробили 9 практичних завдань для самостійної роботи з 18. СРПЗ = ((9 ∙ 5) ∙ 30 : 18) : 5 = 15 СРТМ, СРПЗ = 10 + 15 = 25. Це «допуск». Щоб отримати залік з дисципліни, Вам необхідно при складанні дидактичних тестів набрати не менше як 25 балів.
^ ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ


БАЗА ЗНАНЬ

Предмет та метод науки, становлення предмета психології, душа, Арістотель, свідомість, інтроспекція, експериментальна психологічна лабораторія, криза в психології, біхевіоризм, поведінка, генетична психологія, інтелект, гештальтпсихологія, гештальт, психо­аналіз, сфера потреб та мотивів, статево-рольова поведінка, когнітивна психологія, пізнавальні процеси, гуманістична психологія, здорова творча особистість, психологія діяльністі, діяльність, психіка, мозок, функції психіки, рівні прояву психіки: свідомий і несвідомий, досвід людини, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості, інстинкти, стан афекту, галюцинації, сомнамбулизм, субсенсорне сприйняття, автоматизми та стереотипи, неусвідомлені мотиви та потяги, психологічні захисти, сновидіння, творчі осяяння, інтуїція, ментальність, функції свідомого, функції несвідомого, біопсихічні властивості, психосоціальні якості та властивості, труднощі вивчення психічної діяльності людини, методи психології, класифікація методів: організаційні, емпіричні, методи обробки даних, інтерпретаційні.

^ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Цей розділ представлений більш детально та розширено у зв’язку з тим, що вступ є дуже важливою ланкою у розумінні історії та логіки становлення психології, її сучасного етапу, її завдань і проблем.

Для того, щоби певна сума знань про дійсність стала наукою, вона повинна мати свій предмет та метод пізнання, де предмет — це чітко визначений зміст, якість та закономірність, в яких дійсність постає перед дослідником, а метод — шлях, спосіб осягнення сутності предмета. Психологія як самостійна наука виникає, коли визначено власний предмет та власний метод.

Психологія має дуже довгу передісторію та коротку історію. Це значить, що вона пройшла дуже довгий шлях становлення як самостійної науки, відстоюючи самостійність свого предмета, стикаючись з релігією, філософією, мистецтвом. Проблеми, які вирішує сьогодні психологія, привертали до себе увагу дуже давно. Спочатку це була проблема душі, існуванням якої пояснювали всі психічні прояви людини: поведінку, діяльність, неповторність та схожість людей, сновидіння, смерть тощо. В першу чергу цей період розвитку психології пов’язаний з іменем Арістотеля (384—322 р. до н. е.). В. Г. Гегель відзначав, що найкраще, що ми маємо в психології буквально до новітнього часу, це те, що ми отримали від Арістотеля.

Трактат Арістотеля «Про душу» — перше системне дослід­ження душі. За Арістотелем, душа вдихає життя в тіло, вона — причина всіх проявів тіла: росту, дихання, мислення, почуттів. Тіло та всі його органи — це інструменти душі. Арістотель виділяв два самостійні начала душі: 1 — душа як ентелехія тіла, котра зникає при його руйнуванні, 2 — душа як прояв вищої сутності, яка надається тілу та залишає його в момент смерті. Сутність цієї душі — божественна, після смерті вона повертається у безтілесний ефір повітряного простору.

Саме Арістотель уособлює той історичний момент, коли протилежні тенденції у розвитку поглядів на душу та психіку утворюють тотожність. Його вчення панувало протягом всього середньовіччя й шанується донині.

Епоха Відродження (ХVII ст.) характеризується розвитком природничих наук. Стара схема, яка стверджувала прямий та без­посередній вплив психіки (душі) на поведінку, потребувала мо­дифікації. Важливо було зрозуміти, як думка діє на матерію, слово — на рух, як пов’язані мислення та поведінка. Акцент пе-
реміщається на вивчення психічних явищ, котрі пов’язані зі свідомістю, тобто таких явищ, котрі кожна людина може легко знайти у себе в результаті інтроспекції (самоспостереження). Здатність думати, відчувати, бажати називали свідомістю. Свідомість виступала як достатній чинник не тільки існування самого по собі світу душевних явищ, але і як засіб для проникнення в їх сутність.

Маючи свій предмет, психологія все ще не була самостійною наукою, вона розвивалась у надрах філософії. Виділення її в самостійну науку відбулося в 70-ті роки ХІХ ст. Датою її «народження» вважається 1879 р., коли німецький психолог В. Вундт організував у м. Лейпцігу першу експериментальну психологічну лабораторію. В той же час створюються спеціальні науково-дослідні заклади — психологічні лабораторії та інститути, кафедри у вищих навчальних закладах, а також впроваджується експеримент для вивчення психічних явищ.

На початку ХХ ст. у психології виникає кризова ситуація, яка була пов’язана з тим, що не дав помітних результатів метод інтроспекції, не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв’язку фізіологічного та психічного, відкрив­ся значний розрив між психологічною теорією та даними експерименту. Спроба подолати цю кризу спричиняє виникнення кількох впливових шкіл та напрямів у психологічній науці. Це: бі­хевіоризм, генетична психологія, гештальтпсихологія, психо­аналіз, когнітивна психологія, гуманістична, психологія, пси­хологія діяльності тощо. В цих школах нерідко існують кардинально протилежні погляди на предмет психології залежно від світоглядних переконань, методологічних підходів, наукових традицій.

Біхевіоризм (Д. Уотсон, Е. Толмен, К. Халл, Б. Скінер) предметом психологічного дослідження вважає поведінку людини, яка повністю залежить від зовнішніх стимулів. Представники цього напряму вважають, що повинні мати справу тільки з тим, що входить до організму у вигляді стимулів, а виходить з нього у формі поведінкових реакцій. Розвиток людини — це розширення репертуару поведінки, яке досягається шляхом набування нових реакцій (дій на засадах наявного репертуару спадкових реакцій). Научіння базується на використанні різних підкріплень та покарань для формування необхідних реакцій.

Еволюція цього напряму зумовила появу необіхевіоризму, який також спирається на поведінковий принцип, але вже по-іншому визначає характер відношень між стимулами та реакціями і припускає наявність «проміжних змінних» між ними у вигляді очікувань, гіпотез, пізнавальних схем тощо. За Б. Скін­нером, научіння полягає у збагаченні досвіду організму за ра­хунок відповідей, що підкріплюються. Основою підкріплен-
ня є оцінка ймовірності повторення цієї відповіді у майбут-
ньому.

Генетична психологія була представлена французькими вченими Л. Леві-Брюль, М. Гальбвахс, Ж. Піаже, П. Жане. Психічний розвиток (Ж. Піаже) розумівся як процес витіснення примітивних форм біологічно обумовленої психіки психікою соціалізованою. Предметом вивчення був інтелект дитини. Ж. Піаже запропонував концепцію стадіального розвитку пізнавальної сфери. У мисленні дитини, вважав він, проявляються наступні особливості: а) магія, тобто єдність до певного віку зовнішнього світу та власного «Я», своїх думок, дій; словам та жестам надається сила впливу на зовнішні предмети та явища; б) анімізм, коли предмети та явища наділяються свідомістю та волею; в) розуміння всього оточуючого світу як створеного руками людини для своїх цілей.

Всі ці особливості мислення відображаються в егоцентризмі дитини, для якого характерні синкретизм, зв’язок всього зі всім, нечутливість до протиріч, перехід від конкретного до конкретного, змішування суб’єктивного та об’єктивного, підміна реальних зв’язків речей власними внутрішніми спонуками. Егоцентризм долається соціалізацією. Соціалізація — це адаптація дитини до соціального середовища, в процесі якої вона стає здатною до співробітництва з іншими людьми, узгодження з ними своєї точки зору на об’єкт пізнання.

Головна лінія розвитку — органічне дозрівання нервових структур, котрі відкривають нові можливості розвитку.

Психоаналіз (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Фром, К. Хо